ТЕМА ІІІ
«позитивного права») відбувся процес, так би мовити, їх «оцивільнення» – включення до зафіксованого в офіційний спосіб реєстру прав, причому сутність таких прав чи їхній зміст як «природніх і невідчуженних» прав не втрачались.
3.3. Людські права як юридична категорія: народження «класичного» Ухвалена Національними Зборами Франції 26 серпня 1789 р. Декларація прав людини і громадянина за хронологією стала другим (після Декларації незалежності США 1776 р.) політикоюридичним документом національної практики, де було втілено доктринальні ідеї політичного лібералізму, представленого творчою спадщиною передовсім Лока, Монтеск’є та Руссо. Французька Декларація – це своєрідний звід радикально нового слова щодо природи стосунків між людиною і державою, що згодом, як система політико-юридичних принципів, вийшов за межі національної політичної і юридичної практики окремої країни. Із суто національних принципів французького права цей звід набув характеру тих принципів, без яких уже не можна собі уявити ні сучасного міжнародного права, ні національного конституційного права країн із демократичним устроєм. Цей документ слугує своєрідним взірцем того, як доктринальні ідеї ліберального змісту перетворились у відповідні формули політико-юридичного характеру, що мають практичне значення. Особлива смислова вагомість визнається за мотивувальною частиною Декларації, на що є декілька підстав. По-перше, тут сформульовано головну і єдину причину, яка лежить в основі нещастя перебування людини в суспільстві та недобропорядного характеру самої державної влади, що проявляється через таке ставлення держави до людських прав, як невігластво, нехтування ними або ж їх зневажання. Важливим аспектом тут виступає те, що вперше в історії людства офіційно було вжито поняття «права людини» як єдину, цілісну і змістовно наповнену політико-юридичну катеґорію. У зв’язку з тим, що офіційна мова 178