РОЗДІ Л 19
АМЕРИКАНСЬКА ЄВРЕЙСЬКА ІСТОРІЯ ГАС Я Д А Й Н Е Р
АМЕРИКАНСЬКА єврейська історія як поле гуманітарного дослідження зосереджується на вивченні досвіду євреїв у Сполучених Штатах Америки, взятому у контексті як модерної єврейської історії, так і історії Сполучених Штатів. Учасники цього інтелектуального проекту бачать його нерозривно пов’язаним з обома історіями. Відтак вони позиціонують себе інтегральними членами двох наукових спільнот, ідентифікуючись із модерними єврейськими та американськими істориками. На початку ХХІ ст. проект американської історії євреїв – самі гуманітарії, часописи, книжки, навчальні курси та конференції – перебуває у відмінному стані. Це є не лише справою доступу до ресурсів (зокрема викладацьких посад в американських коледжах та університетах, які відзначились у вивченні американського єврейства), але стосується також наукової якості та визнання. Дослідники, що пишуть та викладають історію американських євреїв, отримують докторати від американських університетів і здобувають освіту за тими самими програмами, що й їхні колеги в інших галузях. Вони однаково підносять вдумливі й глибокі питання про культурну ідентичність і соціальні відносини. Приділяють пильну увагу глибокій двоїстості, що не зникає протягом всієї історії американських євреїв, проявленій у численних способах, якими ті визначали для себе релігійність та громадську поведінку.
АМЕРИКАНСЬКА ЄВРЕЙСЬКА ІСТОРІЯ
509
Євреї сподівалися, що ця двоїстість відповідатиме вимогам як єврейської, так і американської спільноти. Історики американських євреїв із глибоким розумінням пишуть про складність позначень «американський» та «єврейський», доносять до своїх студентів та читачів знання про численні дискусії, до яких американські євреї долучались упродовж свого існування з подвійною єврейсько-американською ідентичністю. Дослідники вказують на історичну мінливість феноменів, які вивчають. Скажімо, те, як євреї визначали місце в суспільстві для себе та традицій своєї віри у XVIII ст., суттєво відрізнялося від їхньої поведінки у середині ХХ ст. Історики американських євреїв визнають, що мінялась Америка, мінялися й євреї, тому великий наголос падає на політичні, економічні та культурні зсуви, що відбувались у перехресних світах, зайнятих американськими євреями. Вони повністю залучені до інтелектуальних рухів усередині американської історії, а відтак, подібно до колег-американістів, на початку ХХІ ст. досліджують плинність расових категорій, змінних меж у ґендерних відносинах, вплив класових, вікових та поколіннєвих факторів на різні аспекти єврейського життя в минулому Америки. Якщо американські історики намагаються помістити Америку у глобальний контекст, єврейські історики, своєю чергою, зважають на зв’язки американських євреїв та стосунки з їхніми одновірцями по всьому світові. Інтелектуальне та фахове завзяття, оприявнені наприкінці ХХ ст., засвідчують перехід цієї царини досліджень на новий щабель. Історики американського єврейства пройшли тривалий та складний шлях, перш ніж досягли теперішнього рівня, адже ще у 1950-х рр. історія американських євреїв вважалася інтелектуальним глухим кутом єврейської історичної науки, а в полі американської історії вона заледве існувала взагалі. Енергійний фаховий прорив у царині історії американського єврейства має своїм початком два злучені контексти: травматичні події Другої світової війни і зміни в американському суспільстві, зокрема освітні реформи, запроваджувані після «холодної війни» і протягом 1950-х рр. Наприкінці Другої світової війни американська єврейська спільнота стала найчисельнішою у світі. Вона ж була і найзаможнішою, наймогутнішою та найвільнішою і в багатьох аспектах заступила попередній центр, Східну Європу, де більшість євреїв були фізично винищені під час війни, а ті, які вижили, жили під сталінським правлінням і не мали можливості входити у вільний обмін ідеями у не скутому пошуку відомостей про минуле, котрого потребує історична наука. Дослідники модерної єврейської історії звернулися до Сполучених Штатів, аби компенсувати втрати єврейського народу, саме у контексті цього тектонічного зсуву в єврейському світі. Одні з найкрасномовніших закликів до поважного вивчення американської історії євреїв відштовхувалися від надзвичайної відповідальності, покладеної на американських євреїв. У своєму виступі на засіданні Ради синагог Америки (Synagogue Council of America)
510
ГАСЯ ДАЙНЕР
РОЗДІЛ 19
12 жовтня 1942 р. з приводу відзначення 450-ї річниці Колумбового «відкриття Америки» Сало Барон зазначив: «Розпал Другої світової війни не виглядає відповідним часом для святкувань… Зараз вирішується доля єврейського народу та його прийдешніх поколінь». Але він продовжив, поєднавши патріотичний момент із потребою написання історії американських євреїв: «Якщо такі святкування й мають взагалі якесь значення, то хіба для того, аби перевести дух, зважити великий історичний досвід минулого і допомогти нам винести з нього урок та, можливо, розрадити нас у теперішній скруті» (Baron 1971: 15–16). Цей заклик Барона сприяв поширенню серед американських євреїв та, зокрема, серед істориків почуття відповідальності перед своїм народом як «вічною» і загальносвітовою спільнотою. Він вимагав від американських євреїв, щоб вони писали свою історію на потребу єврейського народу. За цим закликом написання історії американських євреїв крився інший проект. Барон був першим ученим у Сполучених Штатах, який, маючи посаду в американському університеті (Колумбійському), зробив єврейську історію галуззю академічного дослідження. Він доводив – у виступах, статтях і довгій низці написаних ним книг, – що єврейські історичні напрацювання потребують значно ширшого бачення, ніж просто переліку безкінечних утисків, який він обізвав «сповненим сліз» баченням єврейського минулого. Так само у своїх виступах і наукових тезах він стверджував, що єврейське життя як таке є належним предметом для академічних досліджень. Згідно з Бароном, політичне, економічне та соціальне життя єврейської спільноти не менш гідне бути предметом наукового розгляду, ніж історія написання релігійних текстів рабинами у минулому (що є іншим важливим предметом єврейської історіографії). Закликаючи до написання історії американських євреїв, Барон розумів, що тут є ідеальні умови для реалізації його бачення єврейської історіографії. Він усвідомив, наскільки американська історія євреїв відрізнялася від європейської, і що саме вона надавала змогу дослідити повноцінний життєвий контекст єврейського народу. Зрештою, Америка породила хіба кількох юдейських вчених, чиї праці ввійшли б до канону авторитетних текстів юдаїзму. Не дали Сполучені Штати світові й мучеників. Отже, якщо Барон хотів відвернути єврейську історію в її повноті від плачів та екзегези та спрямувати її на дослідження сімейного життя, матеріальної культури, торговельних зв’язків, професійної зайнятості та зв’язку з політичними партіями, то саме Америка могла стати ідеальним місцем для вивчення минулого євреїв у його найповнішому соціальному вимірі, а не Німеччина, Польща, Росія та інші місця розселення діаспор, де надмір страждань та історій рабинських учень ускладнюють дослідження соціальної історії народу. Але хоч Америка, на думку Барона, і могла стати найкращим місцем для наукових досліджень з юдаїки, він мав серйозні сумніви, що ті, хто вже вивчав
АМЕРИКАНСЬКА ЄВРЕЙСЬКА ІСТОРІЯ
511
минуле американських євреїв, справді підходили для цієї мети. Те, що він спостерігав протягом 1940–50-х рр., коли був найбільше захоплений закликами до писання історії американських євреїв, по суті являло собою працю кількох відданих аматорів, котрі присвятили себе віднаходженню документів та розміщенню їх в архівах. Праці з історії американських євреїв, які Барон вважав недосконалими, разом із тим вразили його своїм характером: ці дослідження виконували захисну функції. І справді, прагнення захистити євреїв удома й за кордоном стало ключовою спонукою до заснування Американського єврейського історичного товариства у 1892 р. Дві функції були взаємопов’язані. Знаходячи документи, які засвідчували ранню історію євреїв у Сполучених Штатах, їхню присутність на американських берегах ще до проголошення національної незалежності та їхню роль у творенні нації, громадські лідери американських євреїв відчули, що завдяки цьому вони можуть обстоювати право євреїв на місце в Америці наприкінці ХІХ – у перших десятиліттях ХХ ст. 1. Статті, що з’являлись у журналі Американського єврейського історичного товариства, й опубліковані книги виконували цю подвійну функцію. Добрими прикладами цієї течії є, скажімо, «Деякі газетні оголошення XVIII ст.» Герберта Фріденвальда чи «Американський єврей як солдат і патріот» Саймона Вульфа. Євреї перебували в Америці від найперших днів її заселення європейцями. Вони посприяли розвитку її економіки і взяли участь у творенні демократичної інфраструктури. Історики-захисники стверджували, що зібрані ними документи, видані книжки і статті спростовують усі звинувачення євреїв у їхній інакшості, паразитизмі та браку лояльності. Ці автори були єврейськими громадськими лідерами, які виступали за права свого народу у різних царинах, тож сподівалися, що писання такого типу історії додасть іще один засіб до їхнього арсеналу2. Барон вважав подібний тип написання історії незадовільним. Він хотів, щоб історію американських євреїв писали повноцінно фахові, навчені в університетах науковці, озброєні не лише наполегливим бажанням принести євреям користь, а й достатньо добрими академічними засобами. Суттєвою перешкодою для реалізації Баронового проекту був той факт, що історія як професія залишалася практично недоступною для євреїв. Вона лишалася прерогативою християн (а власне, протестантів). Подібно до дослідників англійської літератури (іншої академічної твердині давніх еліт), американські історики вважали себе відповідальними за збереження спад1
Найкращий аналіз історії часопису American Jewish History, Американського товариства єврейської історії як академічного інституту та царини історії євреїв Америки належить перу Ґурока (Gurock 1993–4: 155–270). Ґрунтовний огляд історії цієї царини досліджень і докладну бібліографію 1980-х рр. див. також у Gurock 1983. 2 Добрими прикладами цього типового для першої половини ХХ ст. жанру є праці Фріденвальда (Friedenwald 1897) і Вульфа (Wolf 1895).
512
ГАСЯ ДАЙНЕР
РОЗДІЛ 19
щини засновників нації. На роль «охоронців брами», очевидно, найкраще надавалися вчені, котрі поділяли цінності й погляди (а також віру, етнічну приналежність, ґендер та расу) тих, хто писав ключові американські документи і закладав підвалини інституційного апарату держави. До кінця Другої світової війни ці охоронці мали змогу тримати осторонь тих, чиї предки не мали стосунку до народження нації чи дотримувалися релігійних традицій, доволі далеких від спадку білих протестантів-засновників американської держави. Історик Пітер Новік уміло продемонстрував, як заклики до «об’єктивності» від провідних діячів галузі маскували надзвичайні зусилля, спрямовані на те, щоб не допускати до досліджень євреїв та інших «іноземців», оскільки вони не відповідали уявленням про те, хто найефективніше зуміє захистити американську спадщину (Novick 1988). Разючі зміни відбулися наприкінці Другої світової війни. Антидискримінаційне законодавство у багатьох північних та західних штатах (і, нарешті, у 1964 р. на федеральному рівні), закони про права військовослужбовців і зростання відрази до грубих форм нетерпимості відкрило нові можливості для численних американських євреїв, чиї батьки були іммігрантами, – молодих жінок та чоловіків, які сягнули повноліття під час та після Другої світової війни. Карл Брайденбау, президент Американської історичної асоціації (АІА), що спеціалізувався на історії колоніальної епохи, був обурений цією новою тенденцією. У своєму президентському зверненні до АІА 1962 р. він висловлював сум з приводу того, що «сьогодні перед нами – і перед учителями, і перед учнями – відкривається безрадісна перспектива, оскільки ми втратили багато з того… що берегли попередні покоління: безцінне надбання спільного спадку». Схоже, Брайденбау вирішив, що його натяк на «спільний спадок» був надто тонким, тож він провадив далі: скаржився, що «багато молодших спеціалістів у нашій галузі і тих, хто ще тільки здобуває ремесло, походять з нижчого середнього класу або мають іноземне походження, внаслідок чого їхні емоції нерідко впливають на хід історичної реконструкції» (Levine 1993: 15). Історія американських євреїв у своєму історичному контексті почала сполучати два аспекти – американську й сучасну єврейську історію. Барон почав пожвавлювати наукову діяльність у цій галузі з того, що навчав покоління студентів-випускників, котрі розвивали б ті види досліджень, які він вважав необхідними. Гайман Б. Ґрінстейн став першим Бароновим аспірантом у Колумбійському університеті. Його дисертація була опублікована у 1945 р. під назвою «Постання єврейської спільноти Нью-Йорка» (Grinstein 1945). В ній не лише було зібрано докупи величезну кількість інформації про соціальну, політичну, релігійну та економічну діяльність нью-йоркських євреїв протягом двох століть (починаючи з 1654 р.) і продемонстровано, як вони мінялися з часом, а й проаналізовано вплив американського середовища на цю громаду аж до початку Громадянської війни. Попри те, що книга Ґрінстейна за масштабом була, безсумнівно, ен-
АМЕРИКАНСЬКА ЄВРЕЙСЬКА ІСТОРІЯ
513
циклопедичною, вона вдало вписувалась у чітко визначений і академічно прийнятний у колі американських істориків жанр «біографії міста». Тільки основний предмет дослідження – єврейська спільнота – відрізняє працю Ґрінстейна від інших тогочасних досліджень – скажімо, історії Чикаґо пера Бессі Луїзи Пірс, історії Мілвокі Баярда Стілла, чотиритомної історії Рочестера пера Блейка МакКелвея чи двотомної історії Вашинґтона Констанс МакЛафлін Ґрін. Як і Ґрінстейн, ці історики керувалися виразно позитивістськими настановами. Життя у цих містах, на їхню думку, незмінно покращувалося з плином часу, оскільки інституційний апарат набував демократичнішого характеру, а уряд більше дослухався до потреб населення. Вони віднаходили величезну кількість емпіричних даних з історії обраних міст на підтвердження своїх тез (Pierce 1937; Still 1948; McKelvey 1945, 1949, 1956, 1961; McLaughlin Green 1962–63). Слідом за Ґрінстейновою історією Нью-Йорка (хоча й не конче під його впливом) постала ціла низка урбаністичних праць про американське єврейство. Дослідження історії євреїв у Чикаґо, Чарльстоні, Південній Кароліні та Філадельфії були опубліковані єврейськими видавництвами – перше у видавництві Блоха, а два наступних у Єврейському видавничому товаристві Америки, яке також видало і книгу Ґрінстейна (Gutstein 1953; Reznikoff and Engelman 1950; Wolf ІІ and Whiteman 1957). Подібним чином у 1953 р. Єврейська теологічна семінарія створила Історичний центр американських євреїв, котрий, за фінансової підтримки різних громад, замовив низку подібних досліджень. Завдяки цьому з’явилися книги про євреїв Буффало, Мілвокі, Клівленда і Лос-Анджелеса. Ці книги також вийшли за санкції Єврейського видавничого товариства (крім книг про Клівленд і Лос-Анджелес, які вийшли набагато пізніше після того, як Центр припинив свою діяльність). За збігом обставин, менше ніж за десять років по закінченні війни і усвідомленні її трагічних наслідків американські євреї відзначили трьохсотріччя перебування на землях, котрі у 1776 р. стали Сполученими Штатами Америки. У 1954 р., у розпал «холодної війни», вони у різноманітних місцях публічно відзначали досвід маленької групи євреїв, котрі прибули до Нового Амстердама у вересні 1654 р. Двадцять три євреї, що зійшли на берег у голландській колонії, яка невдовзі змінила власника і стала англійською, приїхали з Бразилії. Оскільки більшість із них були сефардами, сімейні та громадські спогади будили в них острах щодо португальців, котрі щойно відбили Ресіфі у відносно толерантних голландців. Боячись поновлення переслідувань і запровадження Інквізиції, вони відпливли і завершили подорож у головній нідерландській колонії Північної Америки. Незважаючи на заперечення генерал-губернатора Нового Амстердама Пітера Стьойвесанта, євреї залишилися на острові Мангеттен. Вони добре пристосувалися до обставин, коли місто і колонія змінили назви і стали Нью-Йорком, та заклали фундамент тієї спільноти, що потім стала американським єврейством. Швидко поширившись після Другої світової та протягом «холодної війни»,
514
ГАСЯ ДАЙНЕР
РОЗДІЛ 19
оповідь про перших євреїв у Північній Америці набула міфологічного відтінку. Вона включала всі елементи епічного, майже біблійного, переказу про втечу євреїв від загибелі й остаточне спасіння в Обітованій країні. Деталі, котрі були проголошені протягом свят, наголошували на єврейській стійкості перед лицем ворога і сприятливій атмосфері Америки, яка зрештою перемогла3. Це дало змогу інтерпретувати минуле американських євреїв як «подорож до свободи» (Handlin 1954а). Євреї змогли поглянути на свою історію крізь призму американської віри у винятковість та ствердити, що «Америка інша»4. Подібно до війни перед тим, трьохсотлітня річниця стимулювала громадське осмислення історії. У контексті цих подій докторант Гарвардського університету Мойсей Рішин уклав «Огляд історії американського єврейства» – огляд уже написаних досліджень, ресурсів, які дали би змогу написати інші дослідження, і перелік тем, що мусили привернути увагу науковців. Перший пункт Рішина був простим: досліджень належної якості не надто багато. Він лаконічно констатував, що «було зроблено дуже мало корисного». Історія американських євреїв, якою вона постала на момент трьохсотліття, була цариною «аматорів, антикварів, авторів некрологів і непохитних сентименталістів». У своєму невеликому нарисі Рішин переконливо доводить, що існує величезна кількість першоджерел, приступних для будь-якого вченого, котрий зумів би поставити «слушні запитання». Першоджерела могли бути використані для аналізу соціальної, політичної, культурної та економічної історії американських євреїв. З майже пророчою точністю Рішин схематично описав дослідницьку програму, яка передбачала подальший поворот в американській історичній науці до вивчення соціальних та культурних феноменів (Rischin 1954: 1). Передмову до «Огляду» написав наставник Рішина Оскар Гендлін, дослідник, який відігравав ключову роль у цьому перехідному моменті в історіографії американських євреїв – хоча професійне пошанування він, урешті, здобув не за це. Гендлін написав «Бостонських іммігрантів» – новаторську монографію про ірландських іммігрантів. Він розпочав свою наукову кар’єру і забезпечив собі місце в Гарварді саме цим аналізом економічних та соціальних перешкод до інтеграції ірландців. Його magnum opus «Викорінені» приніс йому не тільки Пулітцерівську премію, а й ключове місце в американській 3
Аналіз святкування трьохсотліття та його політичного підґрунтя див. у Goren (1999: 195– 203). 4 У 1950-ті рр. тема «американської віри у свою винятковість» привернула пильну увагу дослідників. Учені, які цікавилися різними гранями американської історії та культури, у контексті концепції «національного характеру» зацікавилися й вірою в те, що спосіб життя у США – особливий та унікальний. Скажімо, Гарц (Hartz 1955) американську сутність пояснював відсутністю феодального минулого, а Пірсон та інші вказували на високий рівень фізичної мобільності, котра давала американцям змогу «почати все з чистого аркуша» (див. Pierson 1973. У контексті американського єврейства див. також Rosenberg 1964).
АМЕРИКАНСЬКА ЄВРЕЙСЬКА ІСТОРІЯ
515
історіографії, через що від часу публікації названої праці кілька поколінь науковців присвятили себе оскарженню її базових тез. У «Викорінених» викладено Гендліндове бачення досвіду емігрантів, який він позиціонував як американський досвід. Прикметним є те, що він нічого не говорить про єврейський емігрантський досвід, натомість обстоює думку, що зразковий емігрант був селянином. Характерні риси великих міграцій, які зобразив Гендлін, жодною мірою не відповідали досвіду євреїв як іммігрантів чи нових американців, що прагнули освоїтися в новій батьківщині (Handlin 1951). Утім, Гендлін робив кар’єру й як історик американських євреїв. У 1948 р. він написав для American Jewish Yearbook («Американського єврейського щорічника»), щорічного видання Американського єврейського комітету, важливу статтю з історії єврейської імміграції до Сполучених Штатів, а у 1951 р. – статтю-звертання до Американського єврейського історичного товариства, надруковану у Publications of the American Jewish Historical Society («Записках Американського єврейського історичного товариства»). У 1948 р. «Записки» (журнал, спонсором якого також був АЄК) скликав дводенну конференцію для двадцяти вісьмох учених, котрі, взявши за відправну точку галузі дослідження тезу про жалюгідний стан історії американських євреїв, поклали собі за мету вдосконалити цю галузь. За три місяці до конференції Гендлін написав для «Записок» статтю під назвою «Наші невідомі американські предки-євреї». Стаття Гендліна (як і доповідачі на конференції) засуджувала той факт, що американські євреї «були цілковито необізнані щодо справжньої історії американського єврейства. Писанням історії зараз вважають накопичення незначних деталей, котрі мають малий стосунок до реальних проблем сучасності чи реальних постатей минулого» (Gurock 1993–4: 202). Одним із завдань конференції було посприяти «систематичному аналізу потреб і можливостей для досліджень історії американських євреїв». Тож не дивно, що Гендлін у передмові до Рішинового «Огляду» (який і став тим аналізом) наголошував на «масовому ігноруванні» минулого американських євреїв та «нехтуванні... цінним матеріалом», а також засуджував низку праць, які «були зазвичай просякнуті апологетикою, синівською пошаною і надмірним запалом продемонструвати внески окремих груп предків у американську історію» (Handlin 1954b: p. vii). На противагу Барону, Гендлін та Рішин закликали нечисленних дослідників історії американських євреїв сприймати себе як частину світу професійних американських істориків. Гендлін та решта тих, хто відвідав збори «Записок», вірили, що найважливішим завданням енергійних і професійних кадрів американських єврейських істориків було «залучити спеціалістів у галузі єврейської історії до роботи в тісному контакті з іншими американськими істориками, щоб вони були в курсі подій ширшої галузі» (Handlin 1949). Заперечення (хоча й не подивування) варте те, що дослідники, котрі найревніше прагнули узгодити історію американських євреїв із загальноамери-
516
ГАСЯ ДАЙНЕР
РОЗДІЛ 19
канською історією, вважали останню рівнозначною національній чи навіть універсальній в межах американського контексту. Гендлін або Рішин не могли побачити, а тим більше активно стверджувати, що американські історики здебільшого пишуть таку ж по-синівському шанобливу історію малочисельного прошарку еліти, ототожнюючи її досвід із загальноамериканським. Для таких істориків, як Гендлін чи Рішин – дітей іммігрантів, перших євреїв, які почали викладати американську історію в академічних інститутах, – американська історична спільнота репрезентувала апогей об’єктивного аналізу. Вони не брали до уваги той факт, що американська історія до 1950-х рр. була історією забезпечених білих чоловіків, які мали міцні протестантські та англійські корені. Нова Англія більше, ніж будь-який інший регіон, вважалася серцем американської демократії та основою її політичних інституцій. Американські історики в масі своїй писали «етнічну історію», хоча ніколи й не зізналися б у тому, що пишуть саме її. Науковці, чиї праці Рішин і Гендлін вважали взірцем для молодих дослідників історії американського єврейства, насправді вивчали лише власну спільноту і шукали в Америці лише власні корені. Історичні дослідження, котрі для Гендліна та його учня стали мірилом текстів з історії американських євреїв до 1950-х рр., охоплювали лиш один невеличкий прошарок американського життя і виводили з нього узагальнюючі положення відносно того, що саме з минулого Америки було вартим вивчення; до того ж ці дослідження мали потужне політичне підґрунтя. Американські історики займалися переважно витоками та внутрішньою діяльністю державних інституцій. Договори, законодавство та політичні партії мали важливе значення в американській історії. Парадоксальним є те, що заклик Рішина в «Огляді» до нового і більш фахового способу дослідження історії американських євреїв був насправді значно ширшим та більш новаторським, аніж тексти американських істориків у 1954 р. Він пропонував доповнити галузь дослідженнями «масового дозвілля і масового спорту, еволюції сім’ї, ролі жінки, навичок читання, харчування, джерел соціального престижу та конкуренції», а отже, передбачив не лише соціальноісторичну революцію 1960–70-х рр., котру, як правило, приписують праці І. П. Томпсона «Становлення англійського робітничого класу» (Thompson 1963), а й парадигму культурної історії, яка постала наприкінці 1980-х рр. як основний підхід, що фокусував увагу на значенні та історичних проблемах ідентичності (Thompson 1966). Незважаючи на деякі розбіжності в базових положеннях Барона, котрий відзначав недоліки історії американських євреїв порівняно з європейською та сучасною єврейською історією, та Гендліна, котрого турбував її стосунок до американської історії, ці науковці об’єднались у вересні 1954 р. – саме в місяць святкування трьохсотліття – у Пікскіллі, Нью-Йорк, на симпозіумі, організованому Американським єврейським історичним товариством. Разом вони вирішили покласти край «вузькості і роздробленості» і розпочати еру,
АМЕРИКАНСЬКА ЄВРЕЙСЬКА ІСТОРІЯ
517
за якої історія американських євреїв стане «частиною ширшого проекту американської історії та світової історії єврейського народу» (Davis and Meyer 1957: 141–2). Подією, що найбільш виразно позначила перелом у галузі і початок серйозної професійної розробки історії американських євреїв, стала публікація у 1962 р. «Міста обітованого» Мойсея Рішина, в основу якого була покладена його дисертація. Ця праця є важливою не лише тому, що предметом її розгляду стали робітництво, профспілки, театр та журналістська діяльність спільноти євреїв зі Східної Європи у Нью-Йорку. Вона є важливою ще й тому, що автор «Міста обітованого» окреслив дослідницьку проблему і звернувся за відповіддю до архівних та інших першоджерел. Завдання роботи полягало не в тому, щоб розповісти все про нью-йоркських євреїв чи все про іммігрантів з Росії та Польщі, котрі оселилися там в останні десятиліття ХІХ ст. У цій книзі радше сформульовано концептуальну проблему – як змогла група іммігрантів, «вирваних із містечок Східної Європи», пройти процес «становлення як сучасних американців» – та організувано інформацію так, аби надати відповідь (Rischin 1962). Новаторська книга Рішина посіяла зерно, що дало перші врожаї у 1970-х рр. Менше ніж за десять років після виходу «Міста обітованого» доктор Колумбійського університету Леонард Діннерштейн опублікував «Випадок Лео Франка» (Dinnerstein 1968), а праця його одногрупника Артура Ґорена «Євреї Нью-Йорка та пошук спільноти» побачила світ у 1970 р. (Goren 1970). Того ж року Генрі Файнґольд, здобувши докторантуру Нью-Йоркського університету, підготував до друку книгу «Політика порятунку: адміністрація Рузвельта і Голокост, 1938–1945». Ці три книги, надруковані видавництвами престижних університетів, кинули виклик і патріотичній настанові, породженій святкуваннями трьохсотріччя, і школі консенсусу американської історіографії. Їхні автори виявили засадничі розбіжності американських та єврейських інтересів і вказали, що конфлікти в межах єврейської спільноти відіграли основну роль у формуванні її поведінки. У наступному десятилітті постало ще більше американо-єврейських наукових текстів, які вводили предмет своїх досліджень до царини соціальної історії і ставили несподівані питання про євреїв та їхні взаємини з американським суспільством. У 1977 р. Томас Кесснер здійснив компаративні студії мобільності американського єврейства, порівнявши долі єврейських та італійських спільнот Нью-Йорка у роки найактивнішої імміграції, і поставив низку питань про їхні розбіжності, подібності і причини цих феноменів (Kessner 1977). Того ж року у своїй роботі «На майже Обітованій землі» Гася Дайнер звернула увагу на те, як американські євреї на початку ХХ ст. ставилися до проблеми раси, расизму і руху афроамериканців (Diner 1977). Обидві книги виразно вказують, що історію американського єврейства неможливо зрозуміти, не зрозумівши спершу природи американської мультиетнічності.
518
ГАСЯ ДАЙНЕР
РОЗДІЛ 19
Протягом наступних кількох років друком вийшли «Коли Гарлем належав євреям» Джеффрі Ґурока (Gurock 1979) і «Вдома в Америці» Дебори Деш Мур (Moore 1981), котрі ввели історію американського (нью-йоркського) єврейства до царини рясних у тому десятилітті досліджень з історії міст. Біографія ж Мордехая Ноаха пера Джонатана Сарни, що з’явилася у 1980 р., розглядає постаті цього дипломата, драматурга, єврейського активіста і видавця газет до ширшого контексту розвитку суспільних структур США доби Джексона і світової єврейської політики початку ХІХ ст. (Sarna 1980). Після того годі й намагатися перелічити усі книжки, присвячені дослідженням у плідній царині американо-єврейської історії, – всі ті книжки, що не лише відповідали панівним парадигмам американської історії, а й створювали їх. У 1970–1980-ті рр. досліджень було так багато, що наприкінці 1980-х рр. Американське єврейське історичне товариство замовило п’ять томів бібліографічного покажчика, покликаного підсумувати відображення історії американських єврейських спільнот у численних книжках і статтях останніх сорока років. У 1992 р., себто рівно за 100 років після заснування Американського єврейського історичного товариства, видавництво Університету Джонса Гопкінса видало серію The Jewish People in America («Євреї в Америці») за загальною редакцією Генрі Файнґольда. Хоча томи різняться і відображають особисті зацікавлення і схильності їхніх авторів, усі вони засвідчують потужність соціально-історичної парадигми в американо-єврейській історії. У кожному томі багато уваги приділено роботі та бізнесу, моделям родини та впливу міграції на суспільні структури. Автори кожного тому намагалися зобразити складну канву взаємин американських євреїв з їхніми сусідами-неєвреями та євреями з інших країн. Релігійне життя американського єврейства всюди зображено як наслідок компромісів з американськими умовами, а дозвілля, популярна культура та соціальне життя постають як маркери ідентичності (Faber 1992; Diner 1992; Sorin 1992; Feingold 1992; Shapiro 1992). Очевидно, неможливо не лише обговорити, а й перелічити всі важливі нариси з історії американського єврейства, видані за 40 років, що минули після появи «Міста обітованого» Рішина. Протягом цих десятиліть дослідники історії американського єврейства розпочали систематичне вивчення імміграції з Європи і єврейської міграції Сполученими Штатами (див. зокрема Soyer 1977; Moore 1994). Вони досліджують моделі праці, єврейський робітничий рух та інші форми економічної підтримки в єврейських спільнотах (Markowitz 1993; Wenger 1996). Основним об’єктом зацікавлення дослідників стало життя єврейських спільнот і вплив на нього місцевих умов. Єврейські спільноти досліджувано як живий політичний організм, на структуру якого вплинули і єврейські інтереси, і американські реалії (Svonkin 1997 і Dollinger 2000). Оскільки з кінця 1970-х рр. найбільші зміни у цій царині досліджень викликала жіноча історія, постало багато праць про зміни
АМЕРИКАНСЬКА ЄВРЕЙСЬКА ІСТОРІЯ
519
у ролях жінок і чоловіків (та їхні впливи одне на одного) в американських єврейських спільнотах. Їхні дослідники цікавились і цікавляться зокрема євреями-промисловими робітниками і вчителями, рабинами (обох статей), студентами, злочинцями, активістами руху за громадянські права, творцями американського лібералізму (Ashton 1997; Antler 1997; Wenger 1988; Nadell 1998; до того ж, оригінальні статті з історії американо-єврейського жіноцтва ввійшли до книги: Nadell and Sarna 2001). На початку ХХІ ст. дослідники історії американських єврейських спільнот, як і їхні колеги-дослідники історії Сполучених Штатів Америки, звернулися до культурологічних студій. У 1999 р. вийшла важлива книга «Спроби стати американцями: євреї, ґендер і занепокоєння асиміляцією» авторства Рів-Еллен Прелл, антрополога за освітою. Дослідниця розглянула репрезентацію та саморепрезентацію як важливі чинники в історії американського єврейства. Як і багато інших тогочасних культурологів, вона простежувала історичні витоки сучасних їй визначальних чинників у адаптації євреїв до Сполучених Штатів (Prell 1999). Натомість «Спраглі Америки: італійські, ірландські та єврейські харчові звичаї за доби міграцій» Гасі Дайнер (Diner 2002) не лише увійшла до довгої низки праць з історії харчування як важливого елементу соціальної та культурної історії, а й засвідчила, що історія американського єврейства потребує порівняльного зрізу. Розвиток історії єврейства Південної Америки й Канади паралельний зрушенню в історії американського єврейства, проте, за визначенням, не може бути настільки масштабним, як у Сполучених Штатах. Протягом тривалого часу історія єврейства Південної Америки побутувала передовсім як історія окремих спільнот (скажімо, Куби, Арґентини чи Бразилії), доволі незалежних від історії країн, в яких вони мешкали. Єдиним винятком із відірваної від ґрунту історії єврейства були дослідження з історії антисемітизму. Щоб зрозуміти останню, потрібно було дослідити суспільства в цілому. Щоб проаналізувати витоки антиєврейської риторики й поведінки, історикам довелося звернутися до різних елементів соціальної структури у цих країнах, природи засобів масової інформації, релігії, політики тощо (Elkin 1998). Історія канадійського єврейства розвивалася за тією ж моделлю. Спочатку вона зосереджувалася на єврейських спільнотах, визначальних для них подіях та розвитку їхніх інститутів, а ширший канадський контекст залучала лише тоді, коли він допомагав пояснити прояви антисемітизму (Abella and Troper 1998; Speisman 1982). Напрями, визначальні для сучасних американо-єврейських історичних студій, можна простежити й у споріднених царинах науки в Канаді та Латинській Америці, оскільки дослідники їх також протягом останніх років почали застосовувати до єврейської історії різноманітніші категорії. Вони перейшли до сприйняття євреїв як лише одного з елементів складніших суспільств. Дослідження того, як євреї відрізнялися від арґентинців, кубинців чи
520
ГАСЯ ДАЙНЕР
РОЗДІЛ 19
канадійців, почали поступатися місцем дослідженню того, як євреї функціонували в країнах, населених численними групами етнічних меншин. У праці «Дискутуючи про національну ідентичність» Джефрі Лессер розглядає досвід бразильських євреїв у контексті досвіду інших етнічних груп, що намагалися виробити власну ідентичність. Подібне дослідження в канадійському контексті здійснив Джеральд Тульчинськи (Lesser 1999; Tulchinsky 1992). Варто зазначити, що, розвиваючись, історія американських єврейських спільнот викликала вкрай мало гострих дебатів. Її не розривали на протилежні табори історіографічні протиріччя. Навіть дослідження сіонізму й лівих течій не призвели до конфліктів, хоча ці суперечливі теми й відкривали низку можливостей для дискусій. Деякі історики були більш, аніж інші, зацікавлені, наприклад, в тому, аби зробити жіночу історію невід’ємною частиною досліджень, однак ніхто не заперечував, що для витворення цілісної і точної картини єврейського життя в Америці ґендерні студії необхідні. Коли частина молодших дослідників, котрі розпочали працю у 1990-х рр., наполягала на багатограннішому прочитанні «класичних» американо-єврейських текстів, навіть найдосвідченіші і найтрадиційніші з їхніх колег погодилися, що різні групи в межах спільнот можуть, залежно від власних інтересів, по-різному сприймати низку феноменів, що залишає простір для деконструтивної моделі аналізу. Якщо історики американських єврейських спільнот і відставали через своє небажання вдаватися до нових моделей осмилення, то це можна пояснити їхньою вірністю давньому провідному наративові, котрий вони успадкували. У застарілій версії єврейської та американо-єврейської історії, котру, як на те, рідко піддавали сумніву, імміграцію до Америки жорстко поділено на «Німецьку» та «Східноєвропейську» епохи (назви майже завжди пишуть з великої літери, і тому вони ніби аж матеріалізуються). За традиційною версією, ставлення двох течій іммігрантів до свого єврейства, природа їхньої міграції, моделі розселення в Америці і готовність прийняти сучасний, західний світ радикально різнилися. Через свої розбіжності в Америці ці групи зустріли одна одну вороже. Дослідники американо-єврейської історії рідко відступають від наративу погромів як пояснення еміграції зі Східної Європи та романтизації домодерних штетлів, котрі іммігранти полишили. Попри те, що частина істориків американських єврейських спільнот досі спирається на єдину центральну інтерпретацію, котру інші намагаються спростувати, у цій царині продовжують з’являтися цікаві інновації 5. Вона була на диво відкритою до внесків та участі дослідників, котрі, взагалі-то, не вважали себе істориками американських єврейських спільнот. Особливо прикметною щодо такої відкритості є рецепція двох книжок. С’юзан Ґленн починала з досліджень історії праці та жіночої історії. Вона ніколи не брала 5 Про зміни у стандартному наративі, що їх історики приймали так неохоче, див. у Kuznets (1975), Stanislawski (1983), Diner (1992).
АМЕРИКАНСЬКА ЄВРЕЙСЬКА ІСТОРІЯ
521
участі в конференціях з американо-єврейської історії і не мала жодної освіти з юдаїки. Попри це, її книга «Доньки штетлу», котра вийшла у 1990 р., давно набула статусу канонічної. На неї покликаються всі дослідники, які вивчають американо-єврейську історію кінця ХІХ – початку ХХ ст. Вона є однією з ключових позицій у списку обов’язкового читання для студентів-маґістрів з американо-єврейської історії. Попри віддаленість авторки від цієї царини як організованої академічної структури, всі дослідники історії єврейського жіноцтва знають і цінують указану працю (Glenn 1991). Дослідження соціальної історії Ева Моравська першу книгу написала про життєві моделі слов’янських іммігрантів у Джонстауні (Пенсильванія). Закінчивши це дослідження, Моравська звернула увагу на східноєвропейських євреїв, котрі також оселилися в цьому стале- і вуглевидобувному містечку. Її книжка «Непевне процвітання» здобула престижну Нагороду Сола Вінера від Американського єврейського історичного товариства, себто історики американо-єврейських спільнот визнали її найвидатнішою книжкою року. До появи цієї праці Моравська була майже невідомою, проте її внесок визнали, незважаючи на статус аутсайдера (Morawska 1996). Через відкритість, багатство та якість цього поля найпрестижніші видавництва Сполучених Штатів Америки (зокрема вкрай перебірливі університетські видавництва Гарварда, Прінстона, Єйля, Каліфорнійського університету та Університету Джонса Гопкінса, котрі досі, укладаючи свої списки, до вказаної теми не зверталися) намагаються отримати дослідження з цієї царини. Історики американо-єврейських спільнот зараз викладають у приватних та громадських інститутах по всій країні, зокрема в головних американських закладах вищої освіти. Ймовірно, більш важливим є те, що книжки американо-єврейських істориків зараз читають й уважно обговорюють їхні колеги, котрі вивчають сучасну єврейську історію у Сполучених Штатах Америки та в Ізраїлі. У вивченні єврейської історії Америка вже не на останньому місці. Дослідники, які вивчають історію старших єврейських спільнот Росії, Польщі, Франції чи Німеччини, дедалі частіше звертаються й до американської єврейської історії як невід’ємної складової світового єврейського досвіду. Деякі дослідники єврейської історії, котрі здобули освіту, академічну репутацію і перші публікації в царині європейської єврейської історії, почали займатися і американською єврейською історією6. Така тенденція засвідчує глобальний вимір єврейської історії, котрий, попри давню присутність у дослідженнях, 6 Прикметним, скажімо, є те, скільки уваги історії американського єврейства приділив Ціпперштейн (Zipperstein 1999). Дедалі важливішою історія американського єврейства стає і в наукових пошуках Ілая Ледергендлера, Поли Гайман та Джека Вертгаймера. Попри те, що за освітою ці вчені є істориками Росії, Франції та Німеччини, зараз вони почали дедалі активніше займатися американською єврейською історією.
522
ГАСЯ ДАЙНЕР
РОЗДІЛ 19
визнали не так давно7. Вона вказує також на глибину і складність досліджень американо-єврейських істориків. Змальовані вище тенденції також, поза сумнівами, засвідчують, що дослідження американо-єврейської історії виробили міцний методологічний апарат. По-перше, важливість цієї царини для юдаїки підтверджує існування Товариства з американо-єврейської історії в межах Центру єврейської історії, заснованого в Нью-Йорку 2000 р. Американський єврейський архів, розташований на території кампусу Коледжу єврейського союзу в Цинциннаті, продовжує збирати й відкривати для дослідників багаті колекції, до яких входять документи спільнот і окремих американських євреїв (часто нічим не видатних), а також газети. Важливим форумом для обміну думками стали фінансовані Американським єврейським історичним товариством конференції з нових набутків у царині американо-єврейської історії, котрі від середини 1980-х рр. проводяться щодва роки. Ці конференції стають важливою нагодою продемонструвати свої досягнення для студентів-маґістрів та молодих дослідників історії, американістики та культурології. Крім книжок та конференцій, дослідженням американо-єврейської історії присвячена і низка періодичних видань. Наукові статті, присвячені різним граням історії євреїв Америки, з’являються у двох журналах: American Jewish History, котрий безперервно виходить починаючи з 1892 р., і заснованому у 1948 р. American Jewish Archives; статті з історії євреїв у Америці також трапляються майже в кожному номері загальних журналів з єврейської історії – скажімо, YIVO Annual, Jewish Social Studies, Jewish History, AJS Review чи Studies in Contemporary Jewry. Очевидно, єврейські історики визнали важливість того, що відбувалося і відбувається в Америці нині в царині єврейської історії. Лишається констатувати, що жодна інша спеціалізація чи царина в межах єврейської історії не є на сьогодні такою активною і жвавою (принаймні, на американських теренах). Утім, попри інтелектуальні надобутки та визнання в межах модерної єврейської історії, історія американського єврейства досі лишається «бідною пасербицею» американської історії. Якщо не враховувати кількох дуже важливих винятків, котрі стосуються здебільшого історії імміграції чи релігії, більшість американістів не надто зацікавлені в цьому полі і його дослідженнях8. Багато праць американістів просто-таки волають про покликання на єврейсько-американський контекст, проте ці заклики лишаються непочутими. Постають книжки про єврейство, де євреї виступають як головні чи другорядні персонажі, проте автори й не намагаються дослідити літературу з американо-єврейської історії, котра могла би збагатити їхні тексти. 7
Зокрема, прикладом критичної необхідності транснаціонального виміру єврейської історії є праця Франкеля (Frankel 1997). 8 Важливим винятком з цього правила (про брак зацікавлення досвідом американського єврейства в контексті американської історії в цілому) є, скажімо, праця Ґабаччя (Gabaccia 1994).
АМЕРИКАНСЬКА ЄВРЕЙСЬКА ІСТОРІЯ
523
Показовим прикладом сліпоти щодо царини американо-єврейської історії є книга Джеймса Ґудмена «Оповідки зі Скоттсборо». У цій складній, добре підготованій книжці Ґудмен намагається викласти різні погляди на події березня 1931 р., коли дві білі жінки звинуватили групу юнаків-афроамериканців у тому, що ті зґвалтували їх у товарному потязі, який рухався Північною Алабамою. Справа Скоттсборо стала у Сполучених Штатах cause célèbre. Розпочалися судові слухання (зокрема два – у Верховному суді США); боротьба звинувачуваних опинилася на перших шпальтах газет по всьому світу. Ґудменів проект є спробою зобразити «конфлікт людей з різними уявленнями про те, що сталося, і різними поглядами на причини і значення того, що сталося – себто конфлікт людей з різними історіями про Скоттсборо» (Goodman 1994: p. xii). Чому Ґудмену слід було взяти до уваги дослідження з історії американських євреїв? Як ознайомлення з історією американських євреїв збагатило б і покращило цю книжку? По-перше, адвокат юнаків зі Скоттсборо Самюель Лейбовіц був євреєм. Алабамський прокурор і преса наголошували на тому, що захист був у руках «євреїв» і що «єврейські гроші» знищили справжнє правосуддя. Розглядаючи антиєврейську риторику, яка закрутилася навколо Лейбовіца, Ґудмен оминув увагою велику кількість літератури про євреїв на Півдні та американський, зокрема південний, антисемітизм. По-друге (що, напевно, більш важливо), єврейська преса англійською та їдишем 1930-х рр. вважала випадок у Скоттсборо єврейською справою. Преса активно писала про цей інцидент. У ній вичерпно задокументовано саме те, що Ґудмен шукав, себто вони також мали власну «скоттсборівську історію». Скажімо, Opinion, єврейський журнал 1930-х рр., навіть припускав, що він і всі американські євреї (від чийого імені він міг говорити) «особливо пишалися тим фактом, що головний адвокат… був євреєм. Єврей як частина своєї спільноти і спадкоємець своїх традицій мусить брати активну участь і головувати у такій боротьбі як та, що розгорнулася навколо скоттсборівської несправедливості» (Diner 1977: 114). У розхваленій книжці Ґудмена бракує багатьох цінних свідчень із царини єврейської історії. Не потрапили свідчення зі сфери американської єврейської історії й до часто використовуваної антології Елен Керол ДюБуа та Вікі Л. Руїз «Нерівні сестри: мультикультурний посібник», яка мала на меті задокументувати вплив раси й етносу на жіночу історію. До видання 1990 р. увійшов нарис письменниці Мередіт Текс, в якому вона побіжно змальовує ставлення до свого єврейства, а до перевидання 1994 р. – її стаття про «Повстання тридцяти тисяч» (страйку єврейок-працівниць нью-йоркської фабрики з пошиття сорочок). У книжці ДюБуа і Руїз, яка є прикладом мультикультурного історичного дослідження, імпліцитно стверджено, що євреї не мали культури, яка відрізняла б їх від решти американців; якщо й було щось варте згадки у цьому контексті, то це хіба робітничі рухи на початку ХХ ст. Втім, навіть
524
ГАСЯ ДАЙНЕР
РОЗДІЛ 19
цей аспект не здобувся на увагу істориків. До цієї книги, що увійшла до програм коледжів по всій країні, не потрапило жодне з численних досліджень єврейського жіноцтва пера Поли Гаймен, Джойс Антлер, Дебори Деш Мур, Сідні Вайнберґ чи С’юзан Ґленн (DuBois and Ruiz 1990, 1994). Лише невелика частка здобутків історії американських євреїв потрапляє на шпальти найпрестижніших журналів з американської історії (особливо до Journal of American History). Цей часопис послідовно вміщує рецензії на більшість праць з історії євреїв у Сполучених Штатах, проте рідко публікує статті з цієї теми. З чотирьох статей з даної царини, надрукованих у Journal of American History за 1980-і рр., лише одну написав активний дослідник історії американських євреїв Джонатан Сарна. Іще одну написав Девід Ґербер, історик, чиє коло зацікавлень лише опосередковано стосується єврейського минулого, оскільки він займається американською імміграцією та етнічною історією в цілому. Інші дві статті, безперечно добрі й інформативні, належать Девіду Л’юїсу і Ненсі МакЛін, які не мали на меті зробити внесок до накопичення й інтерпретації даних про історію євреїв у Сполучених Штатах (Sarna 1981; Gerber 1982; Lewis 1984; McLean 1991). Єдина опублікована в 1990-х рр. стаття, що мала бодай якийсь зв’язок з історією євреїв у Сполучених Штатах, була присвячена горезвісній справі Леопольда і Лоеба та її різним трактуванням. Утім, як і в разі книжки Ґудмена, авторка не покликається на жодну опубліковану працю з історії чиказьких євреїв і не досліджує, як самі вони подавали цю справу у своїх газетах та журналах (Fass 1993). Як ми можемо узгодити активність розвитку цієї царини і високу повагу до неї серед єврейських істориків з її фактичною невидимістю для американських історичних досліджень? У 1990-х рр. історія американської імміграції підупала на популярності серед американських істориків; зокрема, дослідження прибулих з Європи цікавить хіба тих, хто безпосередньо ним займається і переконаний, що ще багато можна дізнатися про жінок і чоловіків, які приїхали в Америку з Італії, Ірландії, Німеччини, Греції, Польщі та інших країн. Релігійна історія також тривалий час перебувала на периферії зацікавлень більшості дослідників американської історії; за іронією, історики, що вивчали американських євреїв, зацікавилися релігійним виміром історичних процесів саме у 1990-х рр. і пізніше. Утім, можливо, досвід американських євреїв як відносно бідних емігрантів, що надзвичайно легко і швидко досягли статусу середнього класу, засадничо не відповідав поширеній в американській історії пояснювальній схемі, яка зосереджується на вкоріненій природі привілеїв. Ці євреї, що, прибувши до США, були в американській культурі чужинцями, проте зуміли здолати перешкоди і влитися до суспільства, не відповідають панівним поглядам істориків на американське минуле. Історії групи, що прагнула статусу й економічної безпеки, бракувало драматичної сили, якою були, натомість, наділені повстанці проти американської етики. В інтелектуальному кліма-
АМЕРИКАНСЬКА ЄВРЕЙСЬКА ІСТОРІЯ
525
ті, який наголошував на певних видах відмінностей (зокрема, пов’язаних з деякими фенотипними характеристиками), євреї виявилися для істориків надто білими, надто заможними, надто європейськими, а також надто пристосованими до американської культури, аби бути залученими до писаної на початку ХХІ ст. мультикультурної історії. Оскільки більша частина американських єврейських істориків хотіли б стати частиною ширшої професії, їх не розчаровує відносно холодне ставлення до їхніх робіт з боку американістів. Дослідники, які присвячують себе вивченню, написанню та викладанню історії американських євреїв, продовжують пошуки нових напрямів досліджень, які видаються їм інтелектуально цінними. Якщо ж інші їх не приймають, це ані зараз, ані в майбутньому не стане перешкодою для зростання галузі.
Р Е КОМ Е Н ДОВ А Н А
Л І Т Е РАТ У РА
Найкращий огляд історії євреїв Америки за станом на початок 1990-х рр. подано в серії «Єврейський народ в Америці»: Diner (1992); Faber (1992); Feingold (1992); Shapiro (1992); Sorin (1992).
Б І Б Л ІОГ РАФІ Я Abella, I. M. and Troper, H. 1998. None is Too Many: Canada and the Jews of Europe, 1933–1948. Toronto. Antler, J. 1997. The Journey Home: Jewish Women and the American Century. New York. Ashton, D. 1997. Rebecca Gratz: Women and Judaism in Antebellum America. Detroit. Baron, S. 1971. Steeled by Adversity: Essays and Addresses on American Jewish Life. Philadelphia. Davis, M. and Meyer, I. S. eds. 1957. The Writing of American Jewish History. Proceedings of the Conference of Historians Convened by the American Jewish Historical Society on the Occasion of the Three Hundredth Anniversary of the Settlement of Jews in the United States at Peekskill, New York on September 13th and 14th, 1954. Publications of the American Jewish Historical Society 46/3. New York. Diner, H. R. 1977. In the Almost Promised Land: American Jews and Blacks, 1915–1935. Westport, Conn. ------1992. A Time for Gathering: The Second Migration, 1820–1880. Baltimore. ------2002. Hungering for America: Italian, Irish, and Jewish Foodways in the Age of Migration. Cambridge, Mass. Dinnerstein, L. 1968. The Leo Frank Case. New York. Dollinger, M. 2000. Quest for Inclusion: Jews and Liberalism in Modern America. Princeton. DuBois, E. C. and Ruiz, V. L. 1990,1994. Unequal Sisters: A Multi-Cultural Reader in U.S. Women’s History. New York.
526
ГАСЯ ДАЙНЕР
РОЗДІЛ 19
Elkin, J. L. 1998. The Jews of Latin America. New York. Faber, E. 1992. A Time for Planting: The First Migration, 1654–1820. Baltimore. Fass, P. 1993. ‘The Making and Remaking of an Event: The Leopold and Loeb Case in American Culture’. Journal of American History 80/3: 919–51. Feingold, H. 1970. The Politics of Rescue: The Roosevelt Administration and the Holocaust, 1938–1945. New Brunswick, NJ. ------1992. A Time for Searching: Entering the Mainstream, 1920–1945. Baltimore. Frankel, J. 1997. The Damascus Affair: ‘Ritual Murder’, Politics, and the Jews in 1840. Cambridge. Friedenwald, H. 1897. ‘Some Newspaper Advertisements of the Eighteenth Century’. Publications of the American Jewish Historical Society 6: 49–60. Gabaccia, D. 1994. From the Other Side: Women, Gender, and Immigrant Life in the United States, 1820–1990. Bloomington, Ind. Gerber, D. 1982. ‘Cutting Out Shylock: Elite Anti-Semitism and the Quest for Moral Order in the Mid-Nineteenth Century American Market Place’. Journal of American History 693: 615–37. Glenn, S. 1991. Daughters of the Shtetl: Life and Labor in the Immigrant Generation. Ithaca, NY. Goodman, J. 1994. Stories of Scottsboro. New York. Goren, A. A. 1970. New York Jews and the Quest for Community: The Kehillah Experiment, 1908–1922. New York. ------1999. The Politics and Public Culture of American Jews. Bloomington, Ind. Grinstein, H. 1945. The Rise of the Jewish Community of New York, 1654–1860. Philadelphia. Gurock, J. S. 1979. When Harlem Was Jewish, 1870–1930. New York. ------1983. American Jewish History: A Bibliographical Guide. New York. ------1993–4. ‘From Publications to American Jewish History: The Journal of the American Jewish Historical Society and the Writing of American Jewish History’. American Jewish History 81/2: 155–270. Gutstein, M. 1953. Priceless Heritage: The Epic Growth of Nineteenth Century Chicago Jewry. New York. Handlin, O. 1949. ‘New Paths in American Jewish History: Afterthoughts of a Conference’. Commentary Apr.: 388–94. ------1951. The Uprooted: The Epic Story of the Great Migrations That Made the American People. New York. ------1954a. Adventures in Freedom: Three Hundred Years of Jewish Life in America. New York. ------1954b. ‘Foreword’. In Rischin (1954): p. vii. Hartz, L. 1955. The Liberal Tradition in America: An Interpretation of American Political Thought Since the Revolution. San Diego. Kessner, T. 1977. The Golden Door: Italian and Jewish Immigrant Mobility in New York City 1880–1915. New York. Kuznets, S. 1975. ‘Immigration of Russian Jews to the United States: Background and Structure’. Perspectives in American History 9: 35–126. Lesser, J. 1999. Negotiating National Identity: Immigrants, Minorities, and the Struggle for Ethnicity in Brazil. Durham.
АМЕРИКАНСЬКА ЄВРЕЙСЬКА ІСТОРІЯ
527
Levine, L. W. 1993. The Unpredictable Past: Explorations in American Cultural History. New York. Lewis, D. L. 1984. ‘Parallels and Divergences: Assimilationist Strategies of Afro-American and Jewish Elites from 1910 to the Early 1930s’. Journal of American History 71/3: 543–64. Mckelvey, B. 1945. Rochester: The Water-Power City, 1812–1854. Cambridge, Mass. ------1949. Rochester, The Flower City, 1855–1890. Cambridge, Mass. ------1956. Rochester: The Quest for Quality, 1890–1925. Chicago. ------1961. Rochester: An Emerging Metropolis, 1925–1961. Rochester. Mclaughlin Grfen, C. 1962–3. Washington. Princeton. Mclean, N. 1991. ‘The Leo Frank Case Reconsidered: Gender and Sexual Politics in the Making of Reactionary Populism’. Journal of American History 78/3: 917–48. Markowitz, R. A. 1993. My Daughter, the Teacher: Jewish Teachers in the New York City Schools. New Brunswick, NJ. Moore, D. D. 1981. At Home in America: Second Generation New York Jews. New York. ------1994. To the Golden Cities: Pursuing the American Jewish Dream in Miami and L. A. New York. Morawska, E. 1996. Insecure Prosperity: Small-Town Jews in Industrial America, 1890–1940. Princeton. Nadell, P. 1998. Women Who Would Be Rabbis: A History of Women’s Ordination, 1889–1985. Boston. Nadell, P. and Sarna, J. eds. 2001. Women and American Judaism: Historical Perspectives. Hanover, NH. Novick, P. 1988. That Noble Dream: The ‘Objectivity Question’, and the American Historic Profession. Cambridge. Pierce, B. L. 1937. A History of Chicago. New York. Pierson, G. 1973. The Moving American. New York. Prell, R. E. 1999. Fighting To Become Americans: Jews, Gender, and the Anxiety of Assimilation. Boston. Reznikoff, C. and Engelman, U. Z. 1950. The Jews of Charleston: A History of an American Jewish Community. Philadelphia. Rischin, M. 1954. An Inventory of American Jewish History. Cambridge, Mass. ------1962. The Promised City: New York Jews, 1870–1914. Cambridge, Mass. Rosenberg, S. 1964. America Is Different: The Search for Jewish Identity. London. Sarna, J. 1980. Jacksonian Jew: The Two Worlds of Mordecai Noah. New York. ------1981. ‘The American Jewish Response to 19th Century Christian Missions’. Journal of American History 681: 35–51 Shapiro, E. 1992. A Time for Healing: American Jewry Since World War II. Baltimore. Sorin, G. 1992. A Time for Building: The Third Migration, 1880–1920. Baltimore. Soyer, D. 1997. Jewish Immigrant Associations and American Identity in New York, 1880–1939. Cambridge, Mass. Speisman, S. A. 1982. A Coat of Many Colours: Two Centuries of Jewish Life in Canada. Toronto. Stanislawski, M. 1983. Tsar Nicholas I and the Jews: The Transformation of Jewish Society in Russia, 1825–1855. Philadelphia.
528
ГАСЯ ДАЙНЕР
РОЗДІЛ 19
Still, B. 1948. Milwaukee: The History of a City. Madison, Wise. Svonkin, S. 1997. Jews Against Prejudice: American Jews and the Fight for Civil Liberties. New York. Thompson, E. P. 1966. The Making of the English Working Class. New York. Tulchinsky, G. 1992. Branching Out: The Transformation of the Canadian Jewish Community. Toronto. Weinberg, S. S. 1988. The World of Our Mothers: Lives of Jewish Immigrant Women. Chapel Hill, NC. Wenger, B. 1996. New York Jews and the Great Depression: Uncertain Promise. New Haven. Wolf II, E. and Whiteman, M. 1957. The History of the Jews of Philadelphia: From Colonial Times to the Age of Jackson. Philadelphia. Wolf, S. 1895. ‘The American Jew as Soldier and Patriot’. Publications of the American Jewish Historical Society 3: 21–40. Zipperstein, S. J. 1999. Imagining Russian Jewry: Memory, History, Identity. Seattle.