Смуток стічних канав
Н
езабаром після відкриттів Колумба, розповідає Клод ЛевіСтрос у «Смутку тропіків», іспанські колонізатори створили комісію, щоб встановити, ким є тубільці. Чи є вони людьми, чи, може, тваринами або бісовим послідом? Постало запитання: чи здатні індіанці жити самостійно, як кастильські селяни? Відповідь була негативна: «Тубільці настільки злочинні, – писали в 1517 році, – що [...] тікають від іспанців, відмовляються працювати без винагороди, натомість заходять у підступності настільки далеко, що [...] не погоджуються відринути своїх товаришів, яким іспанці обтяли вуха». Висновки рапорту були очевидні: «Краще для індіанців, щоб вони стали рабами, ніж залишалися тваринами на волі». У той сам час, пише Леві-Строс, індіанці «хапали білих і топили їх; відтак вони тижнями вартували біля утоплеників, щоб переконатися, чи плоть їхня зазнає розкладу». І Порівнюючи практику тих та інших, Леві-Строс зауважує, що білі керувалися знаннями, заснованими на суспільних науках, у той час, коли індіанці вдавалися до природничих наук. Білі ухвалювали, що індіанці є тваринами, натомість індіанці підозрювали, що білі є богами. «Беручи до уваги однакову необізнаність, вчинки індіанців були, без сумніву, більш гідні людей». Леві-Строс описав конфлікт цивілізацій, – люди не можуть порозумітися, не вміють розмовляти між собою, тому не здатні до жодних компромісів. Вони розуміють лише мову війни. Це має свої наслідки – діалог ми ведемо з опонентом, війну ми точимо з ворогом. Опонента можна переконати й укласти з ним компроміс; ворога слід знищити, затоптати, втопити в стічній канаві. Тому у світі війни домінує мова стічної канави, панують звичаї стічної канави. ІІ «Стічні канави сповнені смердючого болота», «смердюча стічна канава», – такі визначення згадує Самуель Богуміл Лінде, автор
356