Олександр Печерський
Спогади Семеро нас тепер, семеро нас зібралося на радянській землі: Аркадій Вайспапір, Олексій Вайцен, Юхим Литвиновський, Наум Плотницький, Семен Розенфельд, Борис Табаринський та я — Олександр Печерський. Семеро з-посеред сотень тих, хто штурмував 14 жовтня 1943 року загородження страшного гітлерівського табору винищення на глухому польському полустанку Собібор. Ця розповідь — про безмежні людські страждання й про безмежну людську мужність. Спершу трохи про себе. Я народився 1909 року в місті Кременчуці на Полтавщині. 1915 року батьки мої переїхали до Ростова-на-Дону. Я закінчив семирічку та музичну школу. Працював службовцем та керував театральними й музичними гуртками самодіяльності. У перший день нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз мене як молодшого командира призвали до Червоної армії. У вересні на фронті я був атестований як інтендант другого рангу і спочатку працював у штабі батальйону, згодом у штабі полку. Літо й осінь 1941 року. Безперервні бої з полчищами німецько-фашистських армій. З одного оточення виходимо, в інше потрапляємо. На початку жовтня 1941 року, після тяжких боїв під Вязьмою, потрапив до лап гітлерівців. 9