ХАЇМ НАХМАН БЯЛИК
У МІСТІ РІЗАНИНИ Зі сталі й заліза карбуй мовчазне Гартоване серце – послухай мене! Ходім в закатоване місто – дивись, Помацай руками розтрощений камінь, Все те, що отут будували роками – Ці дрова ворітьми стояли колись; Розбризканий мозок і кров почорніла – Братами моїми настелено скрізь. Ти маєш од крові відтерти ці брили, Блукаючи повз переламані долі, Повз чорних цеглин перепалені болі – Вогонь і сокира людей зацькували, Кружляли у вальсі всесильнім криваво, Дахи розпанахавши чорним проваллям – Дивися, як зяють їх рани діряво, Послухай: волають роти занімілі, Бо ліків калікам чекати дарма... А вулиці в пір’ї тобі по коліна, Немовби у річку пірнув білопінну, Де потом кривавим фарбовано дно – Безладдям горбатиться кревне майно, Набуте життями, на шмаття подерте, Так само, як люди, – розшарпане й мертве... Тікай, бо зміїно розвалля затисне – Зі срібла та міді, із шовку й батисту, По крихтах назбиране потом турбот Для свят, повсякдення і Божих субот. То тфілни1 і талеси2, посаг і збіжжя, І світло знання у святім П’ятикнижжі. І не потопчи – сповивали й тебе ж – Хіба материзну від ніг одіпхнеш?.. Тікаєш? До світла й повітря мерщій? 129