Володимир Біблер "Культура. Діалог Культур." (Фрагмент)

Володимир Біблер

КУЛЬТУРА. ДІАЛОГ КУЛЬТУР

ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» ЦЕНТР ЄВРОПЕЙСЬКИХ ГУМАНІТАРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО ЄВРЕЙСТВА

Біблер Володимир. Культура. Діалог культур. – К.: ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ, 2018. – 368 с.

ISBN 978-966-378-569-1 Володимир Соломонович Біблер (1918–2000) – російський філософ, творець оригінальної філософської системи діа-логіки, або логіки діалогу культур (=культур логіки). Біблер послідовно розвиває концепцію культури як діалогу культур: культури різних епох не знімають одна одну на шляху загальнолюдського прогресу, проте в мисленні, художньому баченні, громадському бутті сучасної людини вони спілкуються, сперечаються, взаємопередбачають і взаємообґрунтовують одна одну. Саме з цього боку він аналізує гостро сучасні проблеми культури, цивілізації, громадянського суспільства, освіти тощо. У рік ювілею Філософа у першій частині книги ми пропонуємо українські переклади кількох статей Біблера, хоча й написаних більше ніж 25 років тому, проте досі актуальних. Другий розділ книги містить тексти про Володимира Біблера, створені в різний час його учнями. Видавці: Костянтин Сігов, Леонід Фінберг Керівник проекту: Ірина Берлянд Науковий редактор: Ірина Берлянд Літературний редактор: Тетяна Шкарупа Коректор: Валентина Божок Верстка: Ірина Риндюк Дизайн обкладинки: Світлана Невдащенко Відповідальна за випуск: Анастасія Негруцька

На обкладинці використані фотографії Володимира Біблера з архіву Ірини Берлянд

ISBN 978-966-378-569-1

© Біблер В. С. (спадкоємець) © ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ, 2018 © Переклад: Волинець А. Морозовська Т. Копилов С.

Зміст І. Берлянд. Передмова ........................................................................................... 5 I Культура. Діалог культур (переклад Т. Морозовської) ................................ 11 Цивілізація i культура (переклад А. Волинця).............................................. 33 Моральнісність. Культура. Сучасність (переклад А. Волинця).................................................................................... 95 Історія культури і «стовбур» моральнісності.......................................... 98 Трагедія особистості у переддень XXI століття ....................................125 Моральнісність у нашому житті. Глухі кути і надії .............................148 Культура і освіта (переклад С. Копилова) ....................................................159 Про громадянське суспільство та суспільну угоду (переклад Т. Морозовської і С. Копилова)................................................179 1. Вихідні тези ...............................................................................................180 2. Основи громадянського суспільства ..................................................186 3. Що ми втратили........................................................................................192 4. Світовий контекст....................................................................................199 5. Cуспільна угода ........................................................................................201 6. Повернення до норми .............................................................................207 7. Що робити... ..............................................................................................211 II А. Ахутін. Усе ще тільки починається (Пам’яті Володимира Соломоновича Біблера) (переклад Т. Шкарупи) ...................................215 1. Бути філософом ........................................................................................216 2. Філософ у «дусі часу» ..............................................................................220 3. Задуми і починання .................................................................................225 4. Від науковчення до логіки культури ...................................................233 5. На межах логіки культури .....................................................................239 І. Берлянд. Про Володимира Соломоновича Біблера (переклад Т. Шкарупи).................................................................................259 А. Волинець. Як я читаю Біблера ...................................................................349 Словничок ...........................................................................................................363

ПЕРЕДМОВА Четвертого липня 2018 року виповнюється сто років від дня народження визначного філософа Володимира Соломоновича Біблера (1918–2000). В. Біблер – основоположник оригінальної філософської системи діа-логіки, або логіки діалогу культур. Його філософія глибоко вкорінена в традиції класичної німецької філософії XІХ століття і є результатом її фундаментальної критики. За Біблером, кризи XX століття, в яких були взяті під сумнів основні поняття науки, етичні, правові та політичні принципи, естетичні критерії – настільки радикальні, що зачіпають першооснови класичної раціональності. Це потребує докорінного філософського переосмислення самої ідеї та логіки розуму. На відміну від розуму, що з XVII століття обґрунтовує науку (і всю науковотехнічну цивілізацію), насущним стає розум гуманітарний, осмислений як такий, що обґрунтовує культуру. У філософській основі культури Біблер бачить можливість різних культур, що ніби перебувають у діалозі одна з одною. Він послідовно розвиває концепцію культури як діалогу культур: культури різних епох не знімають одна одну в ході прогресивного розвитку, але в мисленні, художньому баченні, суспільному бутті сучасної людини спілкуються, сперечаються, взаємопередбачають і взаємообґрунтовують одна одну. Біблер розумів філософію не як пошук рятівної ідеології, а як підставу для можливого діалогу щодо перших і останніх питань буття. Саме це як ніколи насущне для нас тут і зараз, коли шум скандалів, ідеологічних суперечок, граничних спорів заглушає врозумливий діалог. До того ж у глобальному світі світів, де все взято під сумнів, надзвичайно важливим є розуміння філософії як основи для діалогу різних культур.

5

Володимир Біблер. Культура. Діалог культур

Вважаючи, що формування людини культури – людини, у якої сформоване діалогічно влаштоване мислення – може стати ідеєю сучасної освіти, Біблер розробив концепцію Школи діалогу культур (ШДК). На цю ідею звернули увагу чимало вчителів, зокрема і в Україні (в Харківській гімназії велося викладання, орієнтоване на ідеї такої школи, у Києві кілька років проводилися конференції зі ШДК). Нам хочеться нагадати про цей напрям сучасної філософської думки. Тому ми випускаємо збірник статей Біблера, приурочивши вихід книги до сторічного ювілею Філософа. Видання книги Біблера українською мовою допоможе актуалізувати ідеї діа-логіки в Україні та сприятиме формуванню й удосконаленню української філософської мови. До збірника увійшли тексти Біблера, які, на наш погляд, можуть бути цікаві читачам, які не знайомі з його працями. Це статті та порівняно невеликі брошури, об’єднані наскрізною темою: спроба осмислити «у переддень XXI століття» (цей вислів є в кожному тексті) сюжети не власне філософські, але – ті, що межують з філософією, майже публіцистичні: моральнісність, культура і цивілізація, освіта, суспільне життя і т. ін. – з точки зору діа-логіки, не вдаючись у власне логічні та парадоксологічні сюжети; однак це саме роздуми філософа – уповільнені, такі, що постійно повертаються до початку, постійно проблематизують основні поняття і хід думки. Багато із цих текстів написані відразу після доповідей, і в деяких автор навмисне зберігає стилістику доповіді, усної мови, зверненої до слухачів, які сприймають промову безпосередньо в момент висловлювання. Це здавалося йому важливим. Навмисне залишені «лакуни» для самостійного продумування; деякі основні речі лише вказуються, але не проговорюються – сподіваючись на загальну з читачем-сучасником інтуїцію. І тут ми стикаємося з неабиякою складністю. Філософія Біблера історична: вона говорить не про природу думки, смисл культури, призначення людини взагалі; вона виявляє те, як це відкривається зараз, сучасному розуму. Для Біблера філософське 6

Передмова

«зараз» – це ХХ століття. Він визначав чотири радикально різних Розуми, які лише в діалозі один з одним відкривають свою справжню всезагальність (такі, що відповідні історичним періодам європейської культури): Античний (ейдетичний) розум; Середньовічний (причащаючий) розум; Розум Нового часу (пізнаючий); діа-логічний (або парадоксологічний) Розум XX століття. Біблер підкреслював, що емпірично надто гостро цей новий Розум ХХ століття проявився у першій третині історичного ХХ століття, потім відбувся відкат, наукоцентричний Розум продовжував домінувати, однак і можливість гуманітарного (парадоксологічного) Розуму не була забута, – він позначається в культурі XXI століття і до сього дня зберігає свою актуальність. Для зібраних у цій книзі праць «сей день» має ще й інший сенс. Ці праці гостро актуальні для часу їх створення: написані наприкінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття, в переддень та відразу після кінця Радянського Союзу, вони натхненні також різкими громадськими зрушеннями, що відбувалися тоді та потребували осмислення. Гостре почуття поновлення історії після десятиліть застою, публічності, яка знову відкрилася, реальної залученості в глобальні світові процеси, відчуття кінця епохи і початку чогось нового, не цілком зрозумілого, що лякає й надихає, потреба осмислити заново звичні та, здавалося б, відомі поняття і проблеми – всі ці інтуїції, пафоси і мотиви були спільними у Біблера з його тодішніми слухачами і читачами – і він інколи апелював до цього спільного контексту, розраховуючи на «посильне розуміння». Ми пропонуємо ці тексти читачам наступного покоління, які живуть в іншій країні. Дещо із зазначеного контексту може бути відновлено в читацькому розумі, дещо, мабуть, ні – без спеціальної роботи історика і соціолога. Але в самому способі постановки і осмислення проблем, який пропонує Біблер, є дещо актуальне тут і зараз. Ще одне зауваження. Біблер вважав себе людиною російської культури, але завжди розумів цю обставину як невід’ємну від відповідальності: за злочини держави, що зроблені від його імені; 7

Володимир Біблер. Культура. Діалог культур

за імперські мотиви в російській громадській думці тощо – у цьому він міг вважати себе спадкоємцем певного – герценівського – напряму в російській думці. В аналізі проблем цивілізації та культури, громадянського суспільства він користується прикладами з російської історії – та іноді вони виявляються «антиприкладами»: з жалем говориться про «цивілізаційний вакуум» російської історії, про традиційний анти-індивідуалізм, про «імперський дух», який важко викорінити. Сьогодні в Україні це сприймається з особливою відстороненістю, але і з особливою упередженістю. Саме ці упередженість і відстороненість, можливо, допоможуть виявити нову актуальність біблерівської думки. У другій частині книги вміщені тексти про В. Біблера, написані в різний час його учнями. Тексти перекладені за виданням: В. С. Библер. На гранях логики культуры. М., 1997. Про джерела тексту «Моральнісність. Культура. Сучасність» див. пояснення на с. 95. *** Ми зіткнулися із серйозними труднощами під час перекладу. Біблерівська мова складна. Її синтаксис іноді здається надмірно ускладненим; він використовує неологізми, застарілі слова, співзвуччя, експлуатує внутрішню форму слова і т. ін. Ці особливості стилю неминуче посилюються перекладом. Ми часто віддавали перевагу буквальному перекладу, що точно відтворює відтінки сенсу, іноді жертвуючи благозвучністю і природністю мови – певним виправданням цього рішення може слугувати те, що й оригінальний текст не здається гладким, легким і благозвучним. Так, приміром, у разі гри з внутрішньою формою слів ми користувалися застарілими, застаріваючими або маловживаними українськими словами, що давало змогу актуалізувати спільні для двох мов корені. Нас підтримувало в цьому рішенні те, що сам Біблер часто вживав незвичні, застарілі слова; його мова не була гладкою і милозвучною.

8

Передмова

Біблерівська концепція відначально сформувалася в традиції сприйнятого через Маркса геґельянства. І Геґель, і Маркс були ним не «скинуті з пароплава сучасності», але серйозно опрацьовані, розвинені до власної межі – до логічного самозаперечення і перетворення на інше – трансдукції, як Біблер це називав. У діа-логіці геґелівська діалектика по-геґелівськи «знята», але по-біблерівськи залишається насущним співрозмовником разом з іншими логіками «чистих розумів». Звідси ще одна трудність перекладу: слова, пов’язані з геґелівськими або марксовими концептами (самонапрямлена діяльність, мораль і моральнісність, вільний час і т. ін.), необхідно було перекладати так, щоби зберігався контекст. Українська філософська мова не має авторитетної традиції перекладів відповідних текстів, на яку ми могли б спертися. Можливо, віднайдені рішення не є оптимальними – ми готові прийняти заперечення і докори та сподіваємося, що цей досвід перекладу, навіть у разі невдачі, послугує додатковим стимулом вдосконалення української філософської мови. Переклад деяких характерних слів і виразів (як термінологізованих у концепції діа-логіки, так і тих, що просто систематично вживалися Біблером в специфічному значенні) спричинив тривалу дискусію в нашому маленькому колективі. Зупинившись на певних варіантах, ми усвідомлюємо, що, можливо, це суперечливе рішення, і вважаємо за потрібне пояснити і мотивувати свій вибір у спеціальному словничку. Такі слова в тексті позначені зірочкою (*). Ми дякуємо українським філософам, які охоче консультували нас із питань перекладу, – А. Баумайстеру, Ю. Вестелю, А. Паничу.

І. Берлянд

I КУЛЬТУРА. ДІАЛОГ КУЛЬТУР (спроба визначення) Нещодавно мені довелося взяти участь у радянськофранцузькій «Енциклопедії на два голоси» («Прогрес»)1. Паралельно мали міститися (на кожне слово) статті радянських та французьких авторів. Мені дісталися статті «культура» та «діалог культур», які я, втім, відповідно до своєї концепції, з’єднав воєдино. Спроба виявилася болючою. Але згодом я подумав, що хиби такого експерименту (неминуча жорсткість формулювань, майже цілковите вилучення аргументації, мимовільна послабленість моментів сумніву та роздумів) певною мірою надолужуються деякими новими, цікавими можливостями (можливість цілісного, відстороненого погляду на власне розуміння, необхідність зосередити певний зримий образ культури, свідома гра між образом і поняттям). Тому зараз, дещо розробивши текст, «розшивши» найжорсткіші зчленування вихідних визначень, пропоную до уваги читачів результати своєї спроби.

1 Є певне коло (цілісність) явищ, за яким закріпилося у свідомості – у свідомості досить масовій, але також у свідомості науковій – поняття культури. Це – своєрідна цілісність творів 1

Ферро М., Афанасьев Ю. (ред.). 50/50: Опыт словаря нового мышления. – М.: Прогресс, 1989. – 560 с. – Прим. ред.

11

Володимир Біблер. Культура. Діалог культур

мистецтва, філософії, теорії, моральнісних* учинків і, у певному сенсі, явищ релігії. Але у ХХ столітті в реальному бутті та усвідомленні цього кола явищ відбувається дивне зрушення. Навіть перетворення. Назву кілька ознак такого зрушення, зсунення, що непокоять наше мислення.

1. У ХХ столітті відбувається дивне відщеплення поняття культури (як цілого) від тих понять чи інтуїцій, які віддавна співпадали з визначенням культури, або «культурності», перелічувалися через кому, тлумачилися майже як синоніми. Виникає якесь провалля між феноменами культури і феноменами освіти, просвіти, цивілізації. Нашому розуму чомусь необхідно стало помічати цю відмінність, наполягати на ній, осмислювати її. «Людина освічена» або «людина просвічена» – ці визначення дедалі різкіше розуміються не лише як відмінні одне від одного, але ще більш відмінні від визначення «людина культурна». Якось усе порізному триває та складається у процесах освіти та у процесах (не можна сказати «окультурення», але – саме) культури.

2. Якісь феномени спілкування людей «з приводу» творів культури, якісь власне внутрішньокультурні форми діяльності та мислення починають дивовижно розширюватися і поглиблюватися, захоплювати інші, центральні, іншим феноменам відведені «місця» і «зв’язки» у духовному і суспільному житті. Те, що ми розуміли зазвичай під «культурою», перестає вміщуватися у сферу так званої «надбудови», втрачає свою маргінальність, зрушується до самого епіцентру сучасного людського буття. Певна річ, це зрушення по-різному, з меншою або більшою силою, входить у нашу свідомість, але, якщо вдуматися, процес цей є всезагальним для всіх верств сучасного суспільства: в Європі, Азії, Америці, Африці. Цей нестримний потяг культури до епіцентру нашого життя і водночас настійливий, дикий або цивілізований опір таким дивним «претензіям» культури бентежить нашу свідомість – побутову та наукову, – можливо, 12

Культура. Діалог культур (спроба визначення)

не менше, ніж назрівання атомного чи екологічного всесвітнього вибуху.

3. У ХХ столітті типологічно різні «культури» (цілісні кристали творів мистецтва, релігії, моральнісності...) втягуються в єдиний часовий і духовний «простір», дивовижно й болісно сполучаються одна з одною, майже по-борівськи «доповнюють», тобто виключають та передбачають одна одну. Культури Європи, Азії і Америки «товпляться» в одній і тій самій свідомості; їх ніяк не вдається розташувати за «висхідною» лінією («вище – нижче, краще – гірше»). Одночасність різних культур б’є в очі та в розуми, виявляється реальним феноменом повсякденного буття сучасної людини. Разом із тим зараз якось дивно поєднуються історичні, етнографічні, археологічні, мистецтвознавчі, семіотичні форми розуміння та визначення того, «що є культурою». Але сіє означає, що і в цьому плані в одному логічному «місці» сполучаються розуміння культури як осереддя духовної діяльності людини і як певного зрізу цілісної і, можливо, передусім матеріальної, речової її діяльності. Не продовжуватиму зараз перелік інших зсунень та зрушень у нашому усвідомленні феномену культури, у нашому реальному «бутті в культурі». Нині суттєве інше: у тому розумінні культури, яке буде далі розвинуте, визначальним є не набір певних «ознак», але якраз те зрушення у дійсному бутті та усвідомленні культури, що виявляє глибинні магматичні процеси, які клубочаться у її надрах. І це – те саме зрушення і те перетворення, що вкрай суттєві у переддень ХХІ століття і тому дають змогу найбільш глибоко проникнути у дійсний смисл та внутрішнє боріння різних «перебудов» і «трансформацій» нашого часу (незалежно від прямих намірів їхніх авторів). Далі буде намічено не формальну дефініцію культури, але її «реальне визначення» (у розумінні Геґеля чи Маркса). Нагадую, що, за Геґелем, «реальне визначення» – це процес, у якому самé явище визначає, окреслює, перетворює самого себе. Припускаю лише, на відміну від Геґеля, що таке реальне визначення 13

Володимир Біблер. Культура. Діалог культур

є переважно особливою формою «causa sui» саме нашого людського розумного життя. Так от, гадаю, що ті феномени радикальних зсунень та зрушень у культурі ХХ століття, які я позначив вище, дають змогу сьогодні розвинути реально, історично й логічно осмислене всезагальне визначення культури.

2 Спочатку про той феноменологічний образ культури, що сьогодні «б’є в очі та розуми», бентежить нашу свідомість.

1. У відщепленні від ідеї «освіти» та від ідеї «цивілізації» (у різних варіантах це відщеплення раптом постало у ХХ столітті необхідним для Шпенґлера і Тойнбі, для Леві-Стросса і Бахтіна...) ідея культури усвідомлюється сьогодні у наступному інтегральному протиставленні. В історії людського духу і взагалі в історії людських звершень існують два типи, дві форми «історичної спадковості». Одна форма вкладається у схематизм сходження щаблями «прогресу» або, навіть м’якше, розвитку. Так, в освіті, у русі за схематизмом науки (але науки, що розуміється не як один із феноменів цілісної культури, а як єдино-всезагальне, всеохоплююче визначення діяльності нашого розуму), кожен наступний щабель вищий за попередній, вбирає його в себе, розвиває все позитивне, що було досягнуто на цій сходинці, яку вже пройшов наш розум (щодалі глибше проникаючи в єдину істину), наші ноги й руки (створюючи дедалі досконаліші знаряддя праці), наше соціальне спілкування (сходячи до дедалі більш «справжньої формації», залишаючи внизу до- й передісторичне буття людини). У цьому сходженні все попереднє: знання, старі знаряддя праці, «формації», що пережили себе... – звісно, не зникають «у нікуди», вони «ущільнюються», «знімаються», перебудовуються, втрачають своє власне буття у знанні та вмінні вищому, більш істинному, більш систематизованому і т. ін. Освічена людина – це той, хто спромігся «перемотати» у свій 14

Культура. Діалог культур (спроба визначення)

розум і в своє вміння все те, що досягнуто на «подоланих ступенях», при цьому «перемотав» в єдино можливому (інакше всього не освоїти) вигляді: у тій самій ущільненості, знятості, спрощеності, яка найкраще реалізується в «останньому слові» Підручника. Справді, який дивак вивчатиме механіку за працями Галілея або Ньютона, математику – за «Началами» Евкліда, навіть квантову механіку – за працями Бора або Гейзенберга (а не за сучасним хорошим підручником або – зробимо поступку – за найостаннішими науковими працями). Культура будується та «розвивається» за цілком іншим, протилежним схематизмом. Тут можливо відштовхнутися від одного особливого феномену. Існує одна сфера людських звершень, що ніяк не вкладається у схематизм сходження (Ньютонове: «Я – карлик, який стоїть на плечах гіганта» – попередніх поколінь...). Ця сфера – мистецтво. Тут – навіть «на око» – все інакше. По-перше, тут не можна сказати, що, скажімо, Софокл «знятий» Шекспіром, що оригінал Пікассо зробив непотрібним вперше відкривати оригінал (обов’язково оригінал) Рембрандта. Навіть різкіше: тут не лише Шекспір неможливий (ну звичайно ж) без Софокла або Брехт – без Шекспіра, без внутрішнього переклику, відштовхування, переосмислення, але й – обов’язково – навпаки: Софокл неможливий без Шекспіра; Софокл інакше, але й унікальніше, розуміється й інакше формується у сполученні з Шекспіром. У мистецтві «раніше» та «пізніше» співвідносні, одночасні, передують одне одному, врешті-решт, вони є корінням одне одного не лише у нашому розумінні, але саме в усій унікальності, «ущільненості», всезагальності власного, особливого, неповторного буття. У мистецтві явно діє не схематизм «висхідної драбини з подоланими щаблями», але схематизм драматичного твору. «Ява четверта... Ті самі та Соф’я». З появою нового персонажу (нового твору мистецтва, нового автора, нової художньої доби) старі «персонажі» – Есхіл, Софокл, Шекспір, Фідій, Ремб15

Володимир Біблер. Культура. Діалог культур

рандт, Ван-Гог, Пікассо – не сходять зі сцени, не «знімаються» і не зникають у новому персонажі, у новій дійовій особі. Кожен новий персонаж виявляє, актуалізує, навіть уперше формує нові властивості та прагнення в персонажах, які раніше вийшли на сцену; одна дійова особа викликає любов, друга – гнів, третя – роздуми. Кількість дійових осіб постійно змінюється, збільшується, зростає. Навіть якщо якийсь герой назавжди залишить сцену, скажімо, застрілиться або – в історії мистецтва – якийсь автор випаде з культурного обігу, їхнє діюче ядро все ж продовжує ущільнюватися, сама «лакуна», розрив набувають дедалі більшого драматургічного значення. Такий схематизм художньої спадковості завжди зберігає свої головні особливості, схематизм цей докорінно відрізняється від схематизму «освіти», «цивілізації», формаційного розвитку, хоч як би їх розуміти. Узагальнимо все сказане про мистецтво: а) історія зберігає та відтворює тут «персонажність» феноменів, що складаються; б) збільшення кількості «персонажів» відбувається поза процедурою зняття і сходження, але у схематизмі одночасності, взаєморозвитку, ущільнення кожної художньої монади; в) оборотність «коріння та крони», «до...» і «після...» означає у мистецтві особливий тип цілісності, «системності» мистецтва як поліфонічного драматичного феномену. І ще один момент, що не прямо випливає з представленої схеми, але органічно з нею пов’язаний. Мій вихідний образ передбачає ще одну (?) дійову особу, точніше, деяку «багатомісну множину» дійових осіб. Це – глядач, слухач художнього твору. У театральному дійстві співучасть цієї «дійової особи» особливо наочна, але це активне творче буття є не менш необхідним, насущним, органічним для будь-якого твору будьякої форми мистецтва. Зафіксуємо на мить слово «твір» і рушимо далі, поки що підкреслюючи лише особливий «схематизм» «спадковості» в історії та реальному бутті творів мистецтва.

16

Культура. Діалог культур (спроба визначення)

Якщо історія мистецтва – це драма з дедалі зростаючою кількістю дійових і взаємодіючих осіб, якщо всі ці особи (автори, стилі, художні епохи) дійсно та дієво одночасні, дійсно і напружено сполучають час минулий (в усій його самобуттєвості) і час теперішній в осередді цієї миті, то все це здійснюється якраз у спілкуванні «сцени та глядацької зали» або автора поеми та її далекого – крізь століття – мовчазного читача; культури і того, хто її (відсторонено) сприймає... Не розвиватиму зараз далі цю думку. Якщо бажаєте, називайте окреслений схематизм «прогресом» або «розвитком»... Зараз суттєво початково відрізнити схематизм «спадковості» у мистецтві («Ява четверта... Ті самі та Соф’я») від схематизму «сходження» («Карлик на плечах гіганта»...). Це у мистецтві. Але у ХХ столітті з особливою силою виявляється, що такий схематизм історії мистецтв є лише особливим та вельми наочним випадком певного всезагального феномену – буття у культурі, причому як у цілісному Органоні. І цей Органон не розпадається на «підвиди» та непроникні «відсіки». Наш погляд, загострений сучасним життям (тими зрушеннями, про які я вище казав, а насамкінець скажу ще чіткіше), безпомилково помічає: той самий феномен, що і в мистецтві, діє у філософії. Аристотель існує та взаєморозвивається в єдиному (?) діалогічному (?) культурному просторі з Платоном, Проклом, Томою Аквінським, Миколою Кузанським, Кантом, Геґелем, Гайдеґґером, Бердяєвим. Але цей єдиний простір явно «не-Евклідовий», це – простір багатьох просторів. Платон має нескінченні резерви дедалі нових аргументів, відповідей, запитань у сперечанні з Аристотелем: Аристотель також виявляє нескінченні можливості «форми форм», відповідаючи на заперечення Платона. Кант нескінченно змістовний та осмислений у бесідах із Платоном, Геґелем, Гуссерлем, Марксом... Філософія як феномен культури також мислить за схемою: «Ті самі та Соф’я». Це знов-таки драма з дедалі 17

Володимир Біблер. Культура. Діалог культур

більшою кількістю дійових осіб, і нескінченна унікальність кожного філософа розкривається і має філософський сенс лише в одночасності та у взаємопокладанні філософських систем, ідей, одкровень. Мислячи крупнішими блоками, філософія живе у сполученні та одночасному взаємопородженні різних форм нескінченно-можливого буття і різних форм його розуміння. Я не заперечую – іноді можливо і навіть необхідно розподілити філософські системи у висхідний, геґелівський ряд. Але тоді це буде феномен цивілізації або, радше, цивілізаційний «зріз» культури Нового часу. Саме і тільки в одночасності та нескінченній діалогічній «додатковості» кожного з філософів на «бенкеті» Платонової та взагалі філософської думки філософія входить у єдину поліфонію культури. У сфері моральнісності ХХ століття виявляє той самий феномен «трагічної п’єси» («Ті самі та Соф’я») або «річних кілець у стовбурі дерева». Сучасна моральнісність є сполучення, моральнісна історична пам’ятливість (і діалог, бесіда) різних моральнісних перипетій, що зосереджені в різних Образах культури, – Героя Античності, Страстотерпця і Майстра Середніх віків, Автора власної біографії у романній відстороненості Нового часу. Тут перипетійною є вихідна моральнісність: Рок* та Характер (Античність); сповідальна межа земного життя та потойбічної вічності (Середні віки); відкритість мого смертного життя у нескінченність часових причинових зчеплень і, разом з тим, повна відповідальність за початок* мого життя («Бути чи не бути...» Гамлета), за його закінчення, за його замкненість «на себе» (Новий час). Але не менш перипетійно – у точці взаємопородження, початку — і самé спілкування, взаємопередбачання цих перипетій у душі сучасної людини. І це не «релятивізм» і навіть не «варіативність» моралі, але повний обсяг моєї особистої відповідальності за долі та смисли життя людей інших культур, інших смислових спектрів. Це вже не мораль «терпимості» (нехай живуть, як можуть…), але моральнісність включення до моєї со-вісті* граничних питань буття інших людей, їхньої вісті у відповідь моїй власній долі.

18

Культура. Діалог культур (спроба визначення)

Але продовжмо наше співставлення. Свідомість, збуджена ХХ століттям, помічає, що в тому ж єдиному ключі і, скажу чіткіше, – у ключі культури – необхідно зараз розуміти й розвиток самої науки, яка ще нещодавно породила схему «висхідного розвитку», «ущільнення» знань і т. ін. «Принцип відповідності», ідея «граничного» переходу, співвідношення додатковостей, парадокси теорії множин у математиці, взагалі парадокси обґрунтування начал математики – все це змушує стверджувати: наука також може і має бути зрозуміла та розвинена як феномен культури, тобто (тепер зважимося сказати: «тобто...») як взаємоперехід, одночасність, різноосмисленість різних наукових парадигм, як форма спілкування античних, середньовічних, новочасних форм відповіді на запитання: «Що є «елементарність», «число», «множина» і т. ін.?» Знову той самий культурологічний парадокс: не узагальнення, але спілкування2 різних форм розуміння – ось формула руху до всезагальності у сучасних позитивних науках. Але той самий схематизм спілкування (не узагальнення) різних усезагальних і унікальних форм буття діє наприкінці ХХ століття і у визначенні «продуктивних сил» (орієнтація на вільний час, на час самозмінення не лише у духовному, але і в матеріальному виробництві, в індивідуально-всезагальній праці3); у спілкуванні різних формацій; в елементарних осередках сучасної соціальності (особлива роль малих динамічних груп та полісів); у дивному взаємовпливі різних форм сучасного – напрямленого до всезагальності – гуманітарного мислення. У цій всезагальності і атом, і електрон, і космос розуміються так, нібито це твори, смисл яких актуалізується у човнику різних форм розуміння. Однак спілкування і буття в культурі (за схематизмом: «Ява четверта... Ті самі та Соф’я») здійснюється не лінійно, не у професійному відщепленні – філософ із філософом, поет із 2 3

В оригіналі гра слів: «не обобщение, но общение». – Прим. пер. Див. виноску 3 на с. 184. – Прим. ред.

19

Володимир Біблер. Культура. Діалог культур

поетом і т. ін., – але у контексті цілісних історичних «п’єс» – Античної, Середньовічної, Новочасної, Західної, Східної... Культура – трагедія трагедій, коли одна в іншу (як у китайській костяній головоломці) вточені різноманітні кульові поверхні драматичного дійства й катарсису; коли реальне спілкування і взаєморозвиток окремих персонажів здійснюється як спілкування та діалог різних трагедій. Зверну увагу на два таких сполучення. Так, всі названі феномени культури – мистецтво, філософія, моральнісність... – мають дійсно культурний смисл не перелічувально, але конструктивно, в Органоні даної культури. Усередині кожної культури мистецтво, філософія, моральнісність, теорія також набувають своєї особливої «персонажності», персоналізуються у спілкуванні одна з одною на межі цих різних форм буття в культурі. Тут дійові особи – Поет, Філософ, Герой, Теоретик, які постійно «занурюють» у себе свій зовнішній діалог. Між цими дійовими особами утворюється своя трагедія, з власною єдністю місця, часу, дії. Платон є сучасником Канта і може бути його Співрозмовником (у культурі) лише тоді, коли Платон осягнений в його внутрішньому спілкуванні із Софоклом і Евклідом; Кант – у спілкуванні з Галілеєм і Достоєвським. Але якщо так, то розпізнається ще один, можливо, кінцевий або відначальний трагедійний склад. Ця культура здатна жити та розвиватися (як культура) лише на межі культур4, в одночасності, у діалозі з іншими цілісними, замкненими «на себе», на вихід за свої межі культурами. За таким кінцевим (або відначальним) підсумком дійовими особами виявляються окремі культури, що актуалізовані у відповідь на питання іншої культури і що живуть лише у питаннях цієї іншої культури. Лише там, де є ця відначальна трагедія трагедій, там є культура, там оживають усі вточені, вбудовані одна в одну трагедійні перипетії. Але здійснюється це спілкування 4

20

Див. основні праці М. М. Бахтіна.

Культура. Діалог культур (спроба визначення)

(і взаємопородження) культур лише у контексті теперішності, тобто для нас – у культурі кінця ХХ століття. Причому вся певна культура (скажімо, Античності) має бути витлумачена як єдиний твір, створений та перестворюваний одним (уявним) автором, адресований насущному і неможливому «читачеві», у переддень століття ХХІ. Отже, ми знову зафіксуємо слово «твір» і підемо далі.

2. Перший феноменологічний образ (не хочеться говорити – «ознака») культури неявно переростає у новий цілісний образ, у нове коло уявлень. Культура є моє життя, мій духовний світ, відокремлений від мене, трансльований у твір (!) і такий, що може існувати (більше того, орієнтований на те, щоб існувати) після моєї фізичної смерті (відповідно, після «фізичної смерті» певної цивілізації, формації) в іншому світі, у живому житті людей наступних епох та інших спрямувань. Відповідаючи на питання «що є культура?», ми завжди – до кінця усвідомлюючи це чи ні – відповідаємо на інше запитання: «в якій формі можуть існувати (і розвивати себе) мій дух, плоть, спілкування, нагальне (у моєму житті) життя близьких людей після моєї (моєї цивілізації) загибелі, “відходу в неті”?» Відповідь – у формі культури. Великий російський мислитель М. М. Бахтін завжди наполягав на тому, що смисл будь-якому нашому висловлюванню надає ясне розуміння того, на яке запитання, звернене до мене (явне чи потаємне) відповідає це висловлювання, це твердження. Так ось, культура не лише розуміється, але й виникає (як культура) у намаганні відповісти (і самому собі, власними діяннями і творіннями) на питання про рукотворні форми «потойбічного буття», буття в інших світах, в інших, відсторонених, одивнених*, наперед уявлюваних культурах. І тут несуттєво, що я у своєму безпосередньому бутті в культурі можу звертатися до моїх безпосередніх Співрозмовників та Сучасників. Суттєвим є те, що в цих, найбільш, до речі, напружених ситуаціях я звертаюсь до мого Співрозмовника так, щоб він зміг сприйняти 21

Володимир Біблер. Культура. Діалог культур

мене у моєму творі і тоді, коли я зникну з його сьогохвилинного кругозору (вийду з кімнати, поїду до іншого «полісу», піду з життя). Щоб він сприйняв мене ніби («так, ніби...») з іншого, нескінченно віддаленого світу. Але сіє означає також і особливу зверненість культури назовні, її наскрізну адресованість до іншого (і цілком земного) буття, означає гостру необхідність бути навіки поза власним буттям, бути в іншому світі. У цьому сенсі культура – завжди своєрідний Корабель Одіссея, що здійснює авантюрне плавання в іншій культурі, оснащений так, щоб існувати поза своєю територією (у М. М. Бахтіна: «Культура власної території не має»). Та коли вже пригадалися античні образи, скажу ще так: кожна культура є певний «дволикий Янус». Її обличчя настільки ж напружено звернене до іншої культури, до свого буття в інших світах, наскільки і всередину, вглиб себе, у прагненні змінити та доповнити власне буття (у цьому сенс тієї «амбівалентності», що притаманна, за Бахтіним, кожній цілісній культурі). Проекція насущного Співрозмовника в іншому світі (кожна культура – це вигук «SOS», звернений до іншої культури) передбачає, що цей мій Співрозмовник є насущним для мене більш, ніж власне життя. Ось те підґрунтя, на якому зростають дві додаткові інтуїції «буття у культурі». По-перше. У культурі виникає вирішальне, затримане й замкнене у плоті твору неспівпадання автора (індивіда) із самим собою. Вся моя свідомість перетворюється цією зверненістю «ззовні» – «у мене» мого іншого Я, мого насущного читача, віддаленого (принаймні за задумом) у вічність. Зрозуміло, що для читача (глядача, слухача...) таким насущним, «іншим Я» (Ти) виявляється автор твору культури. Це неспівпадання, ця можливість бачити відсторонено моє власне буття ніби вже завершеним і віддаленим від мене у творі, – це і є відначальна основа ідеї особистості. Особистість – та іпостась індивіда, у горизонті якої він здатний перевирішити власну, вже передвизначену звичками, характером, психологією, середовищем, долю.

22

Культура. Діалог культур (спроба визначення)

Відтак, індивід у горизонті культури — це індивід у горизонті особистості. По-друге. У спілкуванні «крізь» плоть твору кожна особистість – автор і читач – формується, назріває «на горизонті» як потенційно особлива та неповторна культура, як особливий нескінченний світ можливих перевтілень цього спілкування, що вільно передбачається твором. Спілкування в культурі, тобто буття в культурі – це завжди – у потенції, за задумом – спілкування між різними культурами, навіть якщо ми обидва (автор і читач) живемо в одній і тій самій культурі.

3 Припускаю тепер, що феноменологічний образ (ще не поняття) культури виник у свідомості читача, точніше, зосередився з тих внутрішніх інтуїцій, що, як я передбачаю, завжди притаманні всім сучасникам кінця ХХ століття. Тоді, якщо це відбулося, спробую коротко окреслити смисл поняття або, краще, ідеї культури. Смисл культури в житті кожного і – особливо фатальним чином – у житті сучасної людини можливо, на мій погляд, зрозуміти в трьох визначеннях. Перше визначення культури (майже тавтологічне, фокусує той образ культури, що був окреслений вище): культура є формою одночасного буття і спілкування людей різних – минулих, теперішніх і майбутніх – культур, форма діалогу та взаємопородження цих культур (кожна з яких є... – див. початок визначення). І кілька доповнень: час такого спілкування – теперішність; конкретна форма такого спілкування, такого спів-буття5 (і взаємопородження) минулих, теперішніх і майбутніх культур – це форма (подія) твору; твір – форма спілкування індивідів у 5

В оригіналі со-бытия, тобто «сумісного буття» – гра зі словом событие (подія). – Прим. пер.

23

Володимир Біблер. Культура. Діалог культур

горизонті спілкування особистостей6, форма спілкування особистостей як (потенційно) різних7 культур. Друге визначення культури. Культура – це форма самодетермінації індивіда у горизонті особистості, форма самодетермінації нашого життя, свідомості, мислення; тобто культура – це форма вільного рішення і перевирішення власної долі в усвідомленні її історичної та всезагальної відповідальності. Про цей смисл культури в житті людини скажу дещо докладніше, оскільки він є особливо напруженим і органічним наприкінці ХХ століття. На свідомість і думку людини потужними потоками обрушуються найрізноманітніші сили детермінації ззовні та зсередини8. Це – сили економічних, соціальних, державних зчеплень та передвизначень; сили впливу середовища, схем освіти; «тонни» звичок, забобонів, знаряддєвої спадковості (яка визначає необхідність і навіть фатальність найпочатковіших м’язових і розумових рухів). Це потужні сили космічних впливів найрізноманітнішого – матеріального і (все може бути) духовного – походження. Це потаємні, що йдуть ізсередини й непомітно вирішують, сили генетичної, біологічної схильності й приреченості (приреченості на цей характер, цю долю). Наприкінці ХХ століття сили детермінації ззовні та зсередини досягли нищівної межі. Апокаліпсис атомної війни, екологічної катастрофи, світових тоталітарних режимів, промислових мегаполісів, що назрівав, нескінченні нари концтаборів і душогубок найрізноманітнішого задуму й форми. І все ж припускаю, що в тому самому ХХ столітті і особливо наприкінці століття наростають сили слабкої взаємодії, сили самодетермінації, що закладені у культурі... І в цій слабкій взаємодії культури, 6

Гадаю, вже з попереднього зрозуміло, що «особистість» є для мене не якесь наявне визначення (Х – особистість, Y – ще не особистість...), але певна регулятивна ідея (горизонт) буття індивіда в культурі.

7 В оригіналі раз-личных; словесна гра зі словом личность (особистість). – Прим. пер.

8 Рос. «из-нутра». – Прим. пер.

24

Культура. Діалог культур (спроба визначення)

що поступово входить в усі осереддя сучасного життя – в осереддя соціальні, виробничі, психічні, духовні, – єдина надія сучасного людства. Що я маю на увазі? На світанку людської історії був «винайдений» (заради стислості скажу так) особливий «прилад», певна «пірамідальна лінза» самодетермінації, яка здатна відбивати, рефлектувати, перетворювати всі найпотужніші сили детермінації «ззовні» та «зсередини». Уживлений в нашу свідомість своєю вершиною, цей прилад дає змогу людині бути вповні відповідальною за власну долю та вчинки. Або, скажу так, за допомогою цієї «лінзи» людина здобуває дійсну внутрішню свободу совісті, думки, дії. (Щоправда, якщо сама людина зважиться, що буває дуже рідко, на повну міру своєї свободи та відповідальності.) Цей дивний прилад – культура. Страшенно стискуючи виклад, скажу, що пірамідальна лінза культури побудована таким чином.

1. Її підґрунтя – самонапрямленість* усієї людської діяльності. У ранніх працях Карл Маркс окреслив саме це визначення предметної знаряддєвої діяльності та спілкування людини. Щоправда, у подальшому увага Маркса була здебільшого спрямована лише на діяльність, звернену назовні, – від людини, на предмет і на ті соціальні структури, що утворюються у процесах такої діяльності. Утім ця переорієнтація пояснювалася тими особливостями промислової, машинної цивілізації, що стали предметом дослідження у працях Маркса починаючи з 1848 року. На жаль, наша наука і наша політика перенесли висновки Маркса на цивілізацію пост-промислову, що виникає, назріває у ХХ столітті. Але це вже інше питання. Людина – на відміну від тварин – завжди (загалом) діє «на себе», на власну діяльність, зосереджену і відсторонену від неї у знаряддях та предметах праці. Кінцевим феноменом і «точкою прикладання» людської діяльності виявляється самé людське Я, – 25

Володимир Біблер. Культура. Діалог культур

яке не тотожне власній діяльності, не співпадає із самим собою, і може змінювати (і орієнтоване на те, щоб змінювати) власні визначення. Звісно, окремі фрагменти цієї самонапрямленої* діяльності (і спілкування) можуть відщеплюватися від цілісної «спіралі», і, скажімо, діяльність від суб’єкта на предмет стає в окремих формаціях і цивілізаціях самодостатньою та переважаючою – у будь-якому разі, переважаючою у відчужених соціальних структурах. Але, за задумом, завжди, врешті-решт, здійснюється замикання кільця самонапрямлення, здійснюється феномен людської самодетермінації. Так виникає широке підґрунтя культури як всезагальне визначення всіх форм людської праці, спілкування, свідомості й, нарешті, мислення (тобто здатності перетворювати своє спілкування та свідомість). У цивілізаціях, що передують нашому часу, це всезагальне підґрунтя культури працювало ніби на периферії суспільних структур; реальна соціальність і основні, «базисні» соціальні структури будувалися на вузькому підґрунті одновекторної (від мене – на предмет) діяльності. За таких умов усі феномени культури набували свого роду «маргінального», «надбудовного» характеру, хоча, по суті справи, лише в них завжди відбувалося цілісне замикання людської діяльності, формувався унікальний неповторний устрій9 особистості того чи іншого періоду культури. Особливо різко й «нахабно» цивілізаційно перетворена форма всезагальності («від мене – на предмет»...) реалізується в новочасній, індустріальній цивілізації, що панує досі. Візьмімо ці міркування до уваги і підемо далі.

2. На широкому підґрунті самонапрямленої (тобто цілісної) людської діяльності виростають збіжні грані основних форм духовної самодетермінації нашої свідомості, мислення, долі. У мистецтві людина, приречена вбудовуватися у наявні, застарілі ланцюжки соціальних зв’язків та стосунків, вільно заново формує те спілкування (автор – читач; Я – інше Я – Ти), 9

26

В оригіналі строй. – Прим. пер.

Культура. Діалог культур (спроба визначення)

яке прориває і перетворює потужні сили детермінації ззовні та зсередини, замикає – через віки – «малі групи» індивідів, які живуть, гинуть, відроджуються, у горизонті особистості. У філософії наше мислення долає інерцію «продовження» та «нарощування» логічних ланцюжків – від покоління до покоління – і повертається до вихідних начал думки, тих начал, коли буття мислиться як можливе; думка передбачається у своєму відначальному самообґрунтуванні. Силою філософії людина щоразу знову вирішує початок та кінець цілісного доісторичного буття світу і свого власного буття. Сполучення таких індивідуально-всезагальних початків (а не продовжень) думки і буття формує реальну відначальну свободу спілкування і діалогів насущних одне одному смислів буття – діалог культур. У філософській логіці спілкуються та взаємопередбачають одне одного відначальні, породжувальні, невичерпні осередки культур – античний ейдетичний смисл буття; середньовічний смисл, який причащає; сутнісний смисл буття в новий час; східне зосередження всезагального смислу буття в кожному особливому паросткові Світу... У моральнісності* ми вільно самодетермінуємо власну абсолютну відповідальність за кожний свій вчинок, самодетермінуємо всезагальну (всезагальнозначущу) мораль як свій власний вибір, рішення. Так, покора року, особисте входження у власну призначену долю і разом з тим трагічна відповідальність за самий момент фатальної зав’язки й кінця – ось що дає основну перипетію античної моральнісності (Прометей... Едіп... Антігона…). Так, свобода волі є те зерно, у якому проростає основа моральнісної свободи й відповідальності у християнській моралі Середніх віків. Так, «бути чи не бути...» Гамлета – вільно вирішуваний початок власного, вже зав’язаного, життя виявляється підґрунтям всієї відповідальності людини Нового часу за власне – у нескінченність відкрите – буття. Не буду продовжувати. Не казатиму зараз про інші грані самодетермінації людської долі.

27

Володимир Біблер. Культура. Діалог культур

Лише повторю: кожна із цих граней духовної самодетермінації у свій спосіб – всезагально і єдино – формує нашу свідомість, діяльність, долю.

3. Усі грані «пірамідальної лінзи-культури» сходяться в єдиній вершині, у точці (миті) самодетермінації людського Я. У цій точці вже немає окремих граней, увесь цикл самодетермінації зосереджується в горизонті двох регулятивних ідей, які сходяться разом: ідеї особистості та ідеї мого – всезагального – розуму. В осередді цих ідей, у граничній напруженості останніх питань буття індивід є дійсно здатним, повною мірою відповідальності об’єднуючи у своїй свідомості та у власному смертному житті всезагальне людське буття, самодетермінувати свідомість, мислення, долю. Ясна річ, що за такого розуміння безглуздо казати про культуру як про певну «суто духовну» діяльність. Ні, культура – це всезагальна історія і діяльність людини, зосереджена на вершині самодетермінації. Але вершина є завершенням, вона дієва, якщо тільки «піраміда» має підґрунтя і грані, якщо це вістря дійсно та усвідомлено вживлене у больову точку нашої свідомості. І, нарешті, третє визначення, третій смисл культури. Тут скажу зовсім коротко. Хоча я передбачаю, що саме цей смисл є ключовим у культурі ХХ століття, але про це має бути окрема розмова. Цей смисл – «світ уперше...». Культура у своїх творах дозволяє нам, авторові та читачеві, ніби знову породжувати світ, буття предметів, людей, своє власне буття з плоскості полотна, хаосу барв, ритмів вірша, філософських начал, миттєвостей моральнісного катарсису. Разом із цим у творах культури цей світ, що вперше твориться, з особливою безсумнівністю сприймається в його одвічній, незалежній від мене, абсолютній самобуттєвості, що лише схоплюється, важко вгадується, зупиняється на моєму полотні, у барві, в ритмі, в думці10.

10

Це визначення культури суттєве для протиставлення легкому естетизму. Лише у ньому зберігається та «сировинна природа поезії» і мовної культури в цілому, про яку О. Мандельштам казав як про

28

Культура. Діалог культур (спроба визначення)

У культурі людина завжди подібна до Бога – в афоризмі Поля Валері: «Бог створив світ із нічого, але матеріал повсякчас відчувається». Поза цією трагедією та іронією культура неможлива; будь-яка розмова про культуру стає пустушкою та риторикою. Але і іронія, і трагедія культури, і три визначення культури, її смислу в житті людини – все це збігається у фокусі твору. Твір – ось відповідь на питання: «Що означає бути в культурі, спілкуватися в культурі, самодетермінувати власну долю в напруженнях культури, породжувати в культурі світ уперше?» Ось чому я так настійливо, починаючи з першої сторінки, гальмував увагу читача на цьому понятті. Але що таке твір? Думаю, що, не вдаючись до дефініцій, але розкриваючи культурний сенс життя творів, я вже відповів на це питання. І все ж таки зовсім коротко нагадаю, у якому контексті вводилася у цій статті ідея твору.

(1) Твір, на відміну від продукту (споживання), призначеного, щоб зникнути, чи від знаряддя (праці), що може працювати у будь-яких умілих руках, – є відсторонене від людини й втілене у плоть полотна, звуків, барв, каменю – власне буття людини, її визначеність як цього, єдиного, неповторного індивіда.

(2) Твір завжди адресований, точніше, в ньому, в його плоті, адресоване моє – авторське – буття. Твір здійснюється – щоразу заново – у спілкуванні «автор – читач» (у найширшому розумінні цих слів). Це – спілкування, що втілене у «пло(т)скість» (плоть... плоскість…), яке передбачає і покладає – знову і знову – уявного автора та уявного читача.

(3) У спілкуванні «на основі» твору (коли всі його учасники можуть і, по суті справи, мають перебувати на нескінченній часовій та просторовій відстані один від одного) світ створюється заново, вперше – з плоскості, майже з небуття речей, головну протиотруту проти «дешевого культуропоклоніння, що захлиснуло... університетську та шкільну Європу».

29

Володимир Біблер. Культура. Діалог культур

думок, відчуттів, із плоскості полотна, хаосу барв, ритму звуків, слів, закарбованих на сторінках книги. Твір – це застигла і чревата форма початку* буття. Але в ключі реального створення творів виникає (вирішальна для ХХ століття) форма розуміння буття, космосу, речей – «так, ніби...»11 вони були твором. Так складається онтологія і філософська логіка культури. Тепер можна повернутися до поняття культури та до тих визначень культури, що були осягнені в основному тексті статті. Розуміння твору як феномену культури та розуміння культури як сфери творів: два ці розуміння «підпирають» та поглиблюють одне одного. Буття в культурі, спілкування в культурі є спілкуванням та буттям на основі твору, в ідеї твору. (Але це стисле визначення набуває сенсу, лише увібравши в себе цілісне визначення культури). Вертаючись до самого початку цих роздумів, можна сформулювати наступне припущення.

4 У ХХ столітті культура (у тих її визначеннях, що були осмислені вище) зміщується до епіцентру людського буття. Це відбувається в усіх сферах нашого життя: у виробництві (науково-технічна революція замикає на вільний час усю предметну діяльність людини, виявляє і робить безпосередньо значущою всезагальну «самонапрямленість» цієї діяльності); у соціальних феноменах (малі динамічні самодіяльні групи поступово стають основними осередками людського спілкування); у спілкуванні різних культур (культури Заходу і Сходу і далі – Античності, Середніх віків, Нового часу... сходяться та вперше породжуються у точці свого початку); 11

30

Лапки посилають на кантівське als ob. – Прим. ред.

Культура. Діалог культур (спроба визначення)

у граничних моральнісних перипетіях (ці вузли зав’язуються в окопах світових воєн, на нарах концтаборів, у судомах тоталітарного режиму; всюди індивід виштовхується з міцних ніш соціальної, історичної кастової детермінації, всюди він постає перед трагедією відначального моральнісного вибору і рішення). Так наростає новий всезагальний соціум – соціум культу ри – особлива, де в чому близька до полісної, соціальність, точніше, форма вільного спілкування людей у силовому полі культури, діалогу культур. Можливо також припустити, що саме протистояння мегасоціуму промислової цивілізації (хоч би якої форми вона набувала) та малих осередків соціуму культури, саме це протистояння буде вирішальною подією початку ХХІ століття. «Можливо припустити...» Звичайно, це звучить слабко. Залишається втішатися лише тим, що історія взагалі звершується у формі припущень, у формі перехрестя історичних доль. Утім – це і є форма культури.

Переклад Т. Морозовської