Вступ автора Єжи Фіцовського до книги ''Регіони великої єресі''

Рєгіони великої єресі

Я знайшов автентик замість вступу

Б

іля витоків есеїв, зібраних у цій книзі, було осяяння. З огляду на мою занадто пізню дату народження, доля подарувала мені ті, ні з чим не порівнянні емоції, які відчуваєш, коли вперше читаєш твори Шульца, щойно в 1942 році. Так збіглося, що був то останній рік життя великого письменника. Хочу поділитись із Читачами пригорщею освідчень, пов’язаних із постанням цих есеїв, аби мене зрозуміли й не судили суворо за те, що, хоча я й не знав Шульца особисто, і не займаюся ні літературознавством, ні літературною критикою, проте заповзявся написати Регіони великої єресі. Намір цей не новий. Він виник одразу ж після першого захоплення Цинамоновими крамницями. Першим негайним рішенням було подякувати тому досі незнаному для мене письменникові, висловити йому вдячність за саме лише його існування. Я випадково здобув адресу Шульца – і написав наївно, з екзальтацією вісімнадцятирічного юнака, що, може, йому то буде байдуже, але хай знає, що є хтось, для кого Крамниці були і є джерелом найвищого захвату і найбільшим одкровенням, що мені соромно, як я міг досі нічого не знати про «найбільшого письменника наших часів», – і щоб він не погордував культом, яким його оточує невідомий юнак. Я ще питав його про щось, дякував за все, висловив несміливе сподівання, що дочекаюся відповіді. Я не знав, що адреса вже не актуальна, що Шульц, викинутий до маленької кімнатки в ґето, перебуває на межі життя, я не усвідомлював, як же невчасно я вибрався із тим листом. Щойно навесні 1943 року – через кілька місяців після трагічної смерті письменника – до мене дійшла звістка про його страхітливу страту. Тоді ж, утративши надію на те, що я скажу йому про мої Крамниці, я вирішив написати про це самому собі. То був також якийсь ірраціональний акт читацької вдячності. Зрештою, сам мій захват спонукав до власного обґрунтування, він вимагав активного вияву культу щодо твору Шульца. Читання навіювало мені образ його особистості як генія з розряду тих, хто творив колись великі релігійні системи, або чарівника, майстра чорної магії, попередники якого згоріли на середньовічних вогнищах. Отож, у 1943 році я написав невеличку та хаотичну розвідку; обожнення Шульца супроводжувалося в ній наївністю формулювань. Усе разом –

12

Я знайшов автентик

Ринок у Дрогобичі до Першої світової війни. Справа від собору – будинок Шульців, де народився Бруно і де була крамниця його батьків

понад тридцять машинописних сторінок половинного формату – я оправив у полотно і назвав Регіонами великої єресі. Я бережу цей томик як реліквію. Власне кажучи, від нього залишилися захоплення Шульцом і назва, запозичена з Манекенів. Отак уже тоді я зробив перший крок до щойно тепер написаної книжки. Я роздобув три цінні листи письменника, які мені щасливо вдалося зберегти. Невдовзі після війни, починаючи з 1947 року, я заповзявся шукати його слідів. Насамперед я збирав повідомлення людей, які особисто знали Шульца в різні періоди його життя, – це колеги й однолітки письменника, а також його вдячні учні з дрогобицької гімназії. Завдяки тому, що вони зберегли в пам’яті й чим забажали поділитися зі мною, я міг із крихт і уламків потроху реконструювати – більш або менш докладно – перебіг біографії Бруно Шульца, його духовний портрет, урятувати від забуття незнані ні загалові, ні літературознавцям подробиці його життя й творчості. Незнання про зовсім нещодавно померлого письменника було вражаючим. Досить згадати, що ще в 1961 році різні видання вказували помилкову дату народження, а скупі звістки про його життя і смерть

13

Регіони великої єресі

повнилися прогалинами й перекрученнями. Війна, зміна кордонів країни, смерть більшості найближчих приятелів Шульца, загибель його рясного листування, зникнення всіх його автографів і рукописів, – усе це призвело до того, що треба було діяти майже навпомацки, часто методами мало не детективними, а інколи – археологічними. Так цілковито запропастився час його біографії та її близькі свідки. Пошуки не обмежилися Польщею, я сягнув далі. Результат – то не лише спогади людей, а й листи Шульца, які знаходили навіть у Сполучених Штатах, його рисунки, графіка, світлини й документи. Є серед цих знахідок і дрібнички, але прецінь кожна подробиця, яка стосується такого великого творця, заслуговує на пієтизм і увагу. Отож, уже в сорокових роках я зібрав чимало повідомлень про Шульца і певні документи, які стосуються його біографії. Перший мій нарис мав з’явитися в 1946 році у «Życiu Literackim», яке виходило в Познані під редакцією Войцеха Бонка; до друку не дійшло: невдовзі після отримання мною звістки про рішення опублікувати мою статтю, часопис припинив існування. У 1949 році я знову спробував опублікувати розширену версію мого есею про життя і творчість Шульца – тим разом у краківському«Dzienniku Literackim». 17 жовтня того року я отримав у цій справі листа від Вільгельма Маха, який писав серед іншого: «В «Dzienniku Lit.» справа виглядає так: Ваша стаття, уже набрана, мала піти, але з тактичних міркувань [...] її зупинили. Поки що. (Про ці«тактичні міркування» я колись Вам розповім, вони справді були, це не вигадка). Але в листопаді напевно піде». Неважко здогадатися, у чому полягали оті тактичні міркування редакції: надходив період«помилок і перегинів» у культурній політиці, про Шульца можна було відтоді – упродовж кількох дуже довгих років – або писати зле, або мовчати. Я обрав мовчання, не припиняючи збирати розпорошену й занапащену«шульціану» для роботи, якої не мав наміру занедбувати. Хіба що, ще в 1948 році мені вдалося помістити в тижневику«Odrodzenie» світлину портрета Шульца (роботи Станіслава Іґнаци Віткевича) разом зі згадкою в одне речення про те, що «шість років тому» він загинув у Дрогобичі, убитий гітлерівцями. Щойно через багато років, на початку 1956 року, я отримав змогу опублікувати ширшу Згадку про Бруно Шульца, зокрема вперше подати до відома громадськості подробиці біографії письменника. Окрім низки статей наступних років, я видав у 1964 році в томі Прози Бруно Шульца зібрані мною листи письменника, зі вступом і коментарями, написаними мною ж, а в 1965 році подав до друку в«Twórczości» щойно знайдений цикл листів Шульца до Зенона Вашневського, редактора місячника «Kamena», разом зі статтями про це листування, а також лист до львівських «Sygnałów» і до кількох інших адресатів. Більшість віднайденого епістолярію Шульца разом із розгалуженим біо бібліографічним додатком я подав у окремій книжковій публікації під назвою Книга листів (1975), натомість листи, знайдені пізніше, – у двох наступних книжках та в подаль14

15

Я знайшов автентик

ших журнальних публікаціях. Пропонована праця має за головну мету змалювати в загальних рисах життєпис письменника та певні проблеми творчості автора Цинамонових крамниць на тлі його біографії, у зв’язку між людиною як такою та письменником, життям і твором, реаліями і мистецьким творивом. Аби доповнити мої багаторічні пошуки, а також, щоб придивитися зблизька до сцени життя Шульца, я з’їздив у 1965 році в його рідний край. Я відвідав Львів, Борислав, Самбір та інші місцевості, а насамперед Дрогобич – місто Бруно Шульца. Знахідки були вкрай скупі, але дрогобицькі прогулянки виявилися плідними для прочанина до «Мекки» – місця народження Шульцових міфів. У невеличкому провінЄжи Фіцовський та учень Шульца Альфред ційному місті скромний Шраєр, Дрогобич, 1988 учитель малювання заповзявся самотужки створити новий, власний світ, став творцем бентежної біблії, в якій предметом культу є таємнича біологія речей, котрі долають свою міру, магія творчості. Міфічним, загубленим оригіналом цієї Шульцівської біблії є«Автентик», книга дитинства, оте, знане нам усім – колишнім дітям, – чародійське шпаргалля, що містить у собі осяяння перших дитячих книжок, перших найглибших емоцій: старе ілюстроване видання, перебивачка, альбом поштових марок… «Для мене це просто Книга, – пише Шульц, – без жодних визначень і епітетів, і в цій стриманості й відмежованості є безпорадне зідхання, тиха капітуляція перед неохопністю трансценденту, адже жодне слово, жоден натяк не зможе засяяти, запахнути, пробігти тим дрожем перестраху, прочуттям тої речі без назви, сам перший посмак якої на кінчику язика перевершує всі ступені нашого захвату» [Книга; 109].

Регіони великої єресі

Творча реконструкція цієї «Книги» – головний письменницький постулат Шульца. Він виражає це всією творчістю, декларує цей погляд у своїх теоретичних висловлюваннях, у приватних листах. Коли Юзеф у Геніальній епосі випадково знайшов оте шпаргалля з дитинства – то були останні сторінки ілюстрованого тижневика багаторічної давності, – він звірився Шломі:«…мушу тобі признатися – [...] я знайшов Автентик...» [Геніальна епоха; 132]. Отож і я знайшов Автентик – у 1942 році. То були Цинамонові крамниці, Книга, така відмінна від усіх інших книжок. Вона була для мене відкриттям – формулюванням невловимого сенсуального вмісту мого дитинства, мистецьким і психологічним об’явленням, сповненим досконалості відтворенням ірраціональної«Книги». Бувають письменники, яких називають авторами однієї книжки; я виявився«читачем однієї книжки», яка досі не знайшла жодної гідної конкурентки. Втілення Шульцового мистецького постулату занурювало мене у стан гарячкового екстазу. Я не знав ще тоді про лист Шульца за 1936 рік, в якому він писав: «Нема вже тих книжок, які ми читали в дитинстві, розвіялися – зосталися голі скелети. Хто мав би ще в собі пам’ять і м’якість дитинства, – мусив би їх написати знову, такими, якими вони були тоді». Ці книжки були написані: Цинамонові крамниці та Санаторій Під Клепсидрою. Книжки багаті, неоднозначні, багатошарові, як кожний геніальний твір мистецтва. Я і не вмію, і не хочу чинити вівісекції цього живого твору. Те, що я зібрав у книжці, – то лише біографічні відомості та ґлоси захопленого читача на полях великого твору. Гадаю, що і в такому звуженому обсязі можна зробити корисну річ. Мабуть, специфіка моїх перцепційних схильностей зумовила, що добір зауважених проблем та їхні пропорції можуть здатися суб’єктивними. Можливо; я писав про мого Шульца, про те, що і як я в нього прочитав. Зрештою, я неохоче, навіть володіючи відповідним критичним знаряддям, заходився б докладно аналізувати, акуратно розкладати твір на першоелементи. Так, аналіз твору мистецтва іноді здається деструктивним учинком, але, на щастя, він чинить свої невинні спустошення, – навіть за найбільш універсалістських амбіцій, – лише почасти, не сягаючи суті твору, завше невловної, і то щасливо невловної для скальпелів і мікроскопів. Я заборгував подяку усім тим, хто ділився зі мною відомостями, документами й спогадами про Бруно Шульца. Завдяки їхній зичливій та безкорисливій допомозі я зміг зібрати щедрий матеріал, відтворити обриси біографії великого письменника, уламки якої збереглися в пам’яті близьких йому людей.