Розділ 10. ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ
Приниження також є помітним у subaltern genocides – «геноцидах з боку пригноблених», що розглядалися у Розділі 1. Тут, звісно, йдеться як про реальне, так про уявне пригноблення. Майже кожен виконавець чи виконавиця геноциду вважає себе пригнобленим/ою призначеною для геноциду групою: турки – християнами, німці – євреями, хуту – тутсі, серби – косоварами тощо. У багатьох випадках таке визначення було результатом міфотворчості і параної. В інших випадках за цими переконаннями могли стояти об’єктивні причини. Хуту в Руанді насправді зазнавали соціального підпорядкування і приниження від тутсі. Екстремісти косоварської АВК, які вели низову кампанію переслідувань і (можливо) геноциду сербів у Косово, мотивувалися роками сербського насильства і пригноблення (Розділ 8). Ісламістський тероризм (див. стор. 73) також має присмак «геноциду пригноблених»: його представники гостро відчувають приниження через століття завоювання і домінування західних «хрестоносців». «Те, що Америка відчуває тепер, – це лише копія того, що відчували ми, – заявляв Усама бен Ладен. – Наша ісламська нація переживала це понад 80 років – приниження і збезчещення»78. Коментатори часто дивувалися, як це так, що відносно привілейовані араби (навіть ті, хто напряму отримує зиск з достатку і космополітизму Заходу) можуть дійти до того, щоб планувати і здійснювати терористичні напади, які можуть включати геноцидні масові вбивства. Приниження є ключем для розуміння цього явища: освічені й привілейовані можуть відчувати його навіть сильніше, ніж народні маси79. Зрештою, приниження, поєднане зі страхом, є центральним для розуміння доволі поширеного за геноциду явища – використання нужденних меншин і безрідних біженців як виконавців масових звірств. Розглядаючи імперіалізм і колоніалізм у Розділі 2, ми згадували ідею Марка Левіна про те, що шотландці й ірландці, які зазнали геноцидного чи протогеноцидного насильства з боку англійців, часто були в авангарді геноцидів проти корінних народів Америк і Австралії. «Вони були знемилосерджені попереднім досвідом, коли англійські “вершки” і далі дивилися на них згори вниз як на тих, хто не набагато кращий за дикунів (“покидьки Землі” і “непотріб людства”», вже не кажучи про те, що вони “ніби готи і вандали минулих часів”), – мабуть, не дивно, що деякі з них і самі ставали активними винищувачами корінних народів»80. Серед інших прикладів – викорінені балканські мусульмани Османської імперії, які з готовністю повставали проти християнського населення під час Першої світової війни, а також бурундійські хуту, які втекли зі своєї батьківщини від терору тутсі, знайшли прихисток у сусідній Руанді і дехто вважав їх найактивнішими переслідувачами тутсі під час геноциду 1994 р. (див. примітку 57)81.
П – Ви ж і самі – батько двох дітей, як ви могли розстрілювати немовлят? – Я не знаю. Просто так сталося. Розмова між репортером CBS Майком Воллесом і Полом Мідло, керівником різанини в Мі Лай (В’єтнам), 1968 (див. стор. 432–434).
У 1992 р. Крістофер Браунінґ опублікував свою революційну книжку «Пересічні чоловіки» про батальйон резервістів і призовників німецької поліції – здебільшого чоловіків середнього віку, які були застарими для активної військової служби – вони діяли як «ескадрон смерті» на Східному фронті в 1941–1942 рр. «Чоловіки зі 101-го батальйону резервної поліції найменше підходили на роль масових убивць. Їх не відбирали спеціально, їх не відбирали навіть довільно… Вони були просто пересічними людьми, які з абсолютною байду423