Право дитини на повагу Чи ми аж такі некритичні, що під доброзичливістю розуміємо пестощі, якими надокучаємо дітям? Чи ми не усвідомлюємо, що, притуляючи дитину, ми, властиво, притуляємося до неї, в її обіймах ми, безпорадні, ховаємося, шукаємо прихистку і втечі від годин безпритульного болю, нічийної самотності, ми обтяжуємо їх тягарем наших страждань і туги. Кожні інші пестощі, не-втечі до дитини і благання дати надію є дошуковуванням і пробудженням у ній плотських відчуттів, які заслуговують на покарання. Притуляю, бо мені сумно. Поцілуй, тоді я дам тобі. Егоїзм, а не доброзичливість.
Право на повагу Існують начебто два життя: одне серйозне, шанобливе, інше – яке поблажливо толерують, воно має меншу вартість. Ми кажемо: майбутня людина, майбутній працівник, майбутній громадянин. Що вони будуть такими насправді, та лише згодом почнуть, тільки в майбутньому це буде серйозно. Ми виявляємо таку ласкавіть, що дозволяємо їм плентатися десь поруч, але без них нам зручніше. Ні, адже вони були й будуть. Вони не уразили нас зненацька й ненадовго. Діти – це не знайомий, якого можна зустріти мимохіть, якого можна проминути поспіхом, якого можна легко позбутися усмішкою та привітанням. Діти становлять великий відсоток людства, населення, нації, мешканців, співгромадян – постійні товариші. Вони були, будуть і є. Чи існує життя жартома? Ні, дитячий вік – це тривалі, важливі роки життя людини. Жахливий, але відвертий закон Греції та Риму дозволяв убити дитину3. У Середньовіччі рибалки сітями виловлюють із річок тіла 3 Закон Греції та Риму дозволяє вбити дитину – у грецьких державах, особливо у Спарті, позбавляли життя немовлят-калік і недорозвинених дітей. Коли дітей залишали, що часто було рівнозначне вбивству, це не засуджувалося ані законом, ані релігією, ані філософією, ані мораллю як
40