Марта Дацко А коли треба було поранених рятувати, бо розуміли, що все-таки багатьох арештовують, я подумала – треба поради якоїсь, швидко, когось мудрого. А я знаю ці всі рухи політичні, ці всі ниточки. І думаю: «Хто такий точно не заангажований?» Біжу до Святослава Шевчука, бо я йому довіряю, він глава УГКЦ, і раджуся, може, можна на базі наших церков, монастирів, їх не так багато в Києві, зробити якісь такі місця, кімнати і взяти туди медиків і там доліковувати після операцій цих хлопців й інших потерпілих. Я до нього приїхала, він дуже гарно мене прийняв, все вислухав і каже: «Я даю благословення. Робіть це». Олена Ганцяк-Каськів
ISBN 978-966-378-581-3
9 789663 785813
ДОПОМОГА ПОСтРАжДАЛиМ. МІжНАРОДНА СОЛІДАРНІСть
Пізніше були такі поранення, що ми мали використовувати наші знайомства за кордоном. Польща зголосилася дуже швидко. Це спочатку все було місцево [не на рівні держави]. Кшиштоф Становський і його колеги – це «Фонд Міжнародної Солідарності» у Польщі – одразу зголосилися допомагати. Вони нам багато апаратури передавали, вони шукали лікарні. Був ще такий Орест із Варшави, був Марек, прізвище забула. Потім вони до нас приїздили з тими медикаментами, які закупили коштом Польської держави, але з окремих міст. <...>18 лютого ми зранку вже їдемо, десь о 7-й годині ми почули, що вже є перші жертви, і я телефоную Марекові та кажу: «Нам терміново потрібен польовий шпиталь». А він каже: «Боже, це ж польовий шпиталь, це ж на рівні держави». Я кажу: «Мареку, нам треба вже і негайно». Це було 18-те число, і погодження Польщі на рівні президента і на рівні міністра закордонних справ було дано. І 20-го ввечері на кордоні на Львівщині ми вже мали польовий шпиталь – дві велетенські машини, повністю споряджені.
БіБЛіОТеКА сПРОТИвУ БіБЛіОТеКА Н АД і Ї
Олександра Матвійчук
МАЙДАН. свіДчеННЯ
...я пам’ятаю, що охрипла Руслана, яка співає, молиться, переконуючи на мирний протест, люди, «Беркут», шоломи блищать. У цей момент нам на Фейсбук-сторінку починають надходити повідомлення. Вони приблизно такого змісту: «Франція з вами», «Італія з вами», «Іспанія з вами».
МАЙДАН. свіДчеННЯ Допомога постраждалим Міжнародна солідарність за редакцією Леоніда Фінберга, Ірини Берлянд, Олени Андреєвої ДУ
Л ТеРА
Б і Б Л і О Т е К А с П Р О Т ИвУ Б і Б Л і О Т е К А НАДі Ї
1. Адмiнiстрацiя Президента 2. Бессарабський ринок 3. Будинок офiцерiв 4. Будинок профспiлок 5. Верховна Рада 6. Головпоштамт 7. Готель «Дніпро» 8. Готель «Козацький» 9. Готель «Україна» 10. Жовтневий палац 11. Інститут мовознавства 12. Жовтнева лікарня 13. Консерваторія
КАРТА-СХЕМА: ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ КИЄВА
14. Київська міська державна адміністрація 15. Національна парламентська бібліотека України 16. Пам’ятник Леніну (до знесення) 17. Пам’ятник В. Лобановському 18. Пам’ятник Т. Шевченку 19. Парк імені Тараса Шевченка 20. Маріїнський парк 21. Володимирський собор 22. Михайлівський Золотоверхий монастир 23. Лютеранська кірха св. Катерини 24. Монастир Василія Великого 25. Червоний корпус Київського національного університету імені Тараса Шевченка 26. Український дім
1. Київська міська клінічна лікарня № 17 – Лабораторний провулок, 20 2. Київська міська клінічна лікарня № 3 – Петра Запорожця, 26 3. Київська міська клінічна лікарня № 8 – Юрія Кондратюка, 8 4. Київська міська клінічна лікарня № 9 – Ризька, 1 5. Київська міська клінічна лікарня № 18 – бул. Тараса Шевченка, 17 6. Олександрівська клінічна лікарня – Шовковична, 39/1 7. «Опіковий центр» КМКЛ № 2 – Краківська, 13 8. Інститут нейрохірургії ім. А. П. Ромоданова – Платона Майбороди, 32 9. Михайлівський Золотоверхий монастир – Трьохсвятительська, 8 10. Монастир Братів Менших Капуцинів – бул. Перова, 1-б 11. Лютеранська кірха св. Катерини – Лютеранська, 22 12. Монастир Василія Великого – Вознесенський узвіз, 7 13. «Патріарша криївка» Патріарший собор Воскресіння Христового – МикільськоСлобідська, 5 14. Бутік «Helen-Mаrlen» – Городецького, 4 15. Всеукраїнська мережа ЛЖВ – Межигірська, 87-б 16. Майдан Незалежності
КАРТА-СХЕМА: РОЗТАШУВАННЯ ЛІКАРЕНЬ ТА ПІДПІЛЬНИХ ШПИТАЛІВ
Майдан. Свідчення Допомога постраждалим. Міжнародна солідарність За редакцією Леоніда Фінберга, Ірини Берлянд, Олени Андреєвої
ÄÓÕ ² ˲ÒÅÐÀ
УДК 821.161.2:947.7"2013/2014" М141
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО ЄВРЕЙСТВА
ЦЕНТР ЄВРОПЕЙСЬКИХ ГУМАНІТАРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
М141
Майдан. Свідчення. Допомога постраждалим. Міжнародна солідарність. За редакцією Леоніда Фінберга, Ірини Берлянд, Олени Андреєвої. – К.: Дух і Літера, 2018. – 816 с. (Сер. «БІБЛІОТЕКА СПРОТИВУ, БІБЛІОТЕКА НАДІЇ»). ISBN 978-966-378-581-3
У книзі зібрані свідчення учасників Майдану про допомогу постраждалим. Першу частину текстів складають спогади про медичну (і менше — соціальну, психологічну, правову та іншу) допомогу майданівцям та їхнім родичам у Києві та Україні. Зафіксовано безпрецедентний досвід самоорганізації людей, який має бути осмисленим і стати важливим для національної пам’яті сучасників, та майбутніх поколінь. У другій частині книги представлені розповіді про міжнародну солідарність в організації допомоги постраждалим. Така взаємодія з іншими країнами не має аналогів у нашій історії і варта того, щоб бути зафіксованою – як вдячність і пам’ять для наших закордонних друзів.
Видавці: Костянтин Сігов та Леонід Фінберг Над книгою працював авторський колектив: Олена Андреєва, Ірина Берлянд, Тетяна Хорунжа Леонід Фінберг (керівник) Організатор збирання свідчень: Олена Андреєва Коректура: Валентина Божок, Наталія Мінько, Любов Тютюнник Комп’ютерна верстка: Світлана Невдащенко Дизайн обкладинки: Дар’я Мілай Дизайн серії: Іван Григор’єв Колаж обкладинки створено на основі фотографій Олександра Саврука та з інтернет-ресурсів
Спільний видавничий проект Києво-Могилянської Бізнес-Школи та видавництва «ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ» Видання підготовлене за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Позиція фонду може не збігатися з думками авторів текстів.
ISBN 978-966-378-581-3
© ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ, 2018
ЗМІСТ Ірина Берлянд, Леонід Фінберг. Передмова ......................................................................................... 9
Євромайдан SOS
ЗАМІСТЬ ПРОЛОГА
Олександра Матвійчук: «Ми робили свою роботу. Її було так багато, що ні на що інше не вистачало часу, на жодні рефлексії» ................................................................15
Частина перша ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ МАЙДАНУ I. МЕДИЧНА СЛУЖБА МАЙДАНУ Олег Мусій: «Нам удалося врятувати сотні, а може й тисячі людей завдяки правильній організації і самопожертві лікарів, медсестер, фельдшерів, студентів, волонтерів...».............33 Андрій Гук: «На той час у нас було близько десяти медпунктів, які координувала Медична служба Майдану; ще близько п’яти пунктів були створені стихійно, самими лікарями» .........................................................................................58 Марта Дацко: «Багато чого від ініціативи людей виходило, усі дихали синхронно» ..............65 Іван Звягін: «Я взял на себя обеспечение кровью и начал создавать базу данных» ................75 Руслан Добровольський: «Хоч і кажуть, що де два українці, там і три гетьмани, але ми іноді можемо організуватися» .....................................................................................................78 Максим Іонов: «Фактично ми почали будувати свою, революційну систему охорони здоров’я»...............................................................................................84 Ольга Богомолець: «Я з 18 до 21-го числа не пам’ятаю жодного живого обличчя – я пам’ятаю тільки мертвих» ......................................................................................................................93 Сергій Харіска: «Всі працювали дуже злагоджено, швидко і точно – кожен і лікар, і медсестра, і парамедики знали своє місце і свою роботу, чого не скажеш про наші "мирні" травмпункти і "швидкі"» ..........................................................107 Світлана Степанова: «Я была там, где я нужнее» ............................................................................ 111 Олена Євтєєва: «Скоординована робота з профілактики дозволяла уникнути ґлобального поширення захворювань» ...........................................................................119 Всеволод Стеблюк: «З 19-го я не виходив з операційної у трапезній Михайлівського монастиря» ............................................................................................125
II. ПАРАМЕДИКИ І МЕДАВТОМАЙДАН
Олег Картавий: «Я не был в тех местах, где лилась кровь. Мое предназначение – проводить семинары, тренинги по первой помощи» ..........................132 Богдан Затула: «Майдан мене дуже сильно змінив, багато на що відкрив мені очі» ...........140 Тарас Логгінов: «В нашей команде были люди, которые что-то понимают в первой помощи, плюс как только у нас было свободное время, мы учились, учились, учились» ....... 150 Олександр Пивоваров: «Мы решили серьезно заняться тренировкой волонтеров, потому что необученные приносят очень мало пользы» ..................................................................164
Дмитро Бурєнін: «Мы были теми, кто выносил погибших. Очень сложно передать ощущения от тысяч взоров, которые смотрят на этих погибших ребят, и ты читаешь боль всех этих людей» ....................................................................................................175 Олег Хоменко: «Мы работали как координационный центр, у нас уже была тогда огромная база водителей и минибусoв» ......................................................182
III. БЕЗПЕЧНЕ ТРАНСПОРТУВАННЯ, ЗБІР ІНФОРМАЦІЇ ПРО ПОСТРАЖДАЛИХ
Олена Ганцяк-Каськів: «Треба було шукати водіїв, і знайомих, щоб довіряти один одному» ....................................................................................................................192 Артем Миргородський: «В кожній лікарні були свої списки, були активісти-волонтери, які моніторили, кожного постраждалого супроводжували» ............. 200 Андрій Двояк: «Ми домовилися допомагати людям, які в лікарнях, бо їх забирає міліція» ...................................................................................................205 Аня Квіт: «Система була організована дуже професійно. Були люди, які були в полях, шукали постраждалих, хворих; були люди в call-center; були водії, були люди на локаціях» .......................................................................................................210 Михайло Ющенко: «Ми займалися евакуацією поранених з Майдану і, якщо прямою мовою казати, викраденням з лікарень»..........................................218 Артем Миргородський: «Ми в якийсь момент зрозуміли, що саме у нас основний масив інформації, і у нас виникла ідея систематизувати цю інформацію повністю» ......................................................................................225 Геннадій Зарицький: «Ми описали, з урахуванням вимог Стамбульського протоколу ООН про фіксацію слідів насильства жертв поліцейського насилля, десь 400 людей» ................................................................................237
IV. ПРИТУЛКИ І ШПИТАЛІ Михайлівський монастир
Іван Сидор: «Так розпочалась участь Михайлівського монастиря в цій Революції: ми відкрили браму» .................................................................................................. 242
Притулок у Братів Менших Капуцинів
Анна Соловйова: «Давайте зробимо у нас шпиталь» .....................................................................250 Артем Миргородський – Анна Соловйова: «Це був справді один із найкращих притулків, який працював системно».......................................................................256 Сестра Ольга: «Це мало залишатися великою таємницею» ..........................................................258 Брат Блажій Суска: «Мабуть, найбільш дорогоцінне – що люди стали людьми» ................. 266
«Наша Лютеранська»
Олександр Прокопчук: «Это церковь, она всегда открыта».........................................................270
Патріарша Криївка
Василь Букатюк: «В часи загострення в нас 1200 осіб було за добу»..........................................277
«Helen Marlen»
Ярослав Колодій: «В "Helen Marlen" ні одної смерті не було частково завдяки везінню, а частково завдяки тому, що ми правильно розподілили роботу» ..............................................................................................283 Лідія Жгир: «То був день слави "Helen Marlen"» ...............................................................................291
4
V. ЛІКАРНІ
1. Лікарі в лікарнях
Дмитро Мясніков (17-та лікарня, Київ): «Войны и революции для медицины – это колоссальный прогресс, хотя приходится платить» ............................................................... 308 Сергій Панфьоров (17-та лікарня, Київ): «Не хватало операционных столов, я оперировал на обычной кровати» .....................................................................................................315 В’ячеслав Черненко (3-тя лікарня, Київ): «Ми оперували "втіхаря", приховуючи від керівництва лікарні» ..................................................................................................322 Оксана Макар (ЛШД, Львів): «Тих людей, які там були, ти впізнавав, їх одразу було видно» ................................................................................................................................329
2. Волонтери в лікарнях Олена Коломійчук (17-та лікарня): «Эта больница приняла самое большое количество раненых майдановцев за все время» .................................................334 Лєна Єгорова (Опіковий центр): «В первый же вечер меня пустили в перевязочную, в приемное отделение, в реанимацию» ..............................................................347 Юліанна Литвиненко (9-та лікарня): «Це були найбільш життєствердні дні, тому що ти бачиш, скільки допомоги йде, як люди сотнями приходять в якусь районну невелику лікарню» ....................................................................................................356 Марина Іщенко (Інститут нейрохірургії): «Потребу в ліках волонтери задовольнили на всі сто» ......................................................................................................................... 366 Катерина Пугач (8-ма лікарня): «Коли ми написали, що ми у 8-й лікарні, то багато хто з місцевих людей були раді, тому що можна допомогти неподалік» ................374 Артем (Олександрівська лікарня): «Спрашивают: «Кто здесь главный?», я посмотрел вокруг – никого: «Ну, я». И так я стал главным» ......................................................383 Валентина Варава (Лікарня швидкої допомоги): «За цими залізними дверима лежали хлопці, на яких вже були заведені судові справи».............................................................392 Катерина Машко (Лікарня швидкої допомоги): «БСП стала для волонтеров местом, где было спокойно и хорошо, как и на Майдане» .............................................................394
VI. ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА Тетяна Назаренко: «В какой-то момент мы поняли, что у нас опыта в кризисной психологии уже больше, чем у тех людей, которые приезжают нас обучать» ..... 404 Сусанна Ангелова: «Cенс психологічної допомоги зводився до того, щоб вислухати людину, дати їй можливість висловитись і якось впорядкувати свої думки і почуття» ......413 Дарія Сапон: «На Трехсвятительской работало два психиатра, два клинических психолога, и еще по периметру работал психолог-психотерапевт» ...........419 Вікторія Кочубей: «Ми діяли не тільки як психологи, а, якоюсь мірою, як соціальні працівники» ....................................................................................... 425
ЛЬВІВ
VII. КООРДИНАТОРИ В РЕГІОНАХ
Іжицька Наталія: «Якщо ти не можеш зупинити хаос, то його треба очолити» ....................435
5
Ярина Боренько: «Мені здається, що сама схема допомоги працювала ефективно, і це не просто щось спонтанне – були певні умови нашого успіху» ............................................451
ТЕРНОПІЛЬ Ірина Кельнер: «Моя участь полягала в налагодженні чіткого, якісного збору інформації про постраждалих» ................................................................................459
ЛУЦЬК Сергій Шараєвський: «Ми неформально очолили "Штаб допомоги пораненим" і просто закрили цю нішу на Волині».................................................................................................. 466
УЖГОРОД Юрій Орос: «Группы пострадавших майдановцев формировались в Киеве, я их встречал в Ужгороде, с ними проводил целый день, приводил их в консульство, отправлял в Словакию» .....................................................................472
VIII. ДОПОМОГА БЛАГОДІЙНИХ ФОНДІВ ТА ІНІЦІАТИВ Ксенія Шаповал (Фонд «Відродження»): «Наш ресурс був насправді цінний тим, що ми змогли домовитися з кількома приватними клініками про обслуговування постраждалих» ................................................................................................... 480 Юлія Балашова (ініціатива «Родина Майдан» і «Фонд громади Приірпіння»): «В истории Украины это был первый проект, который собрал такую большую сумму денег единоразово на помощь конкретным пострадавшим» ....................... 486
IX. «Я ОДРАЗУ ЗРОЗУМІЛА, ЩО Я НЕ БУДУ НА МАЙДАНІ ПРОСТО СТОЯТИ. НЕ БУЛО СЕНСУ СТОЯТИ – ПОТРІБНО БУЛО ЩОСЬ РОБИТИ» (Історії волонтерок і волонтерів) Вікторія Бандалетова: «Більшість вевешників були молоді хлопці, срочники, які сиділи на холоді на щитах уздовж стін, просто сиділи, без їжі – нікому не потрібні, як побиті собачки» .............................................................................495 Валентина Варава: «Я розуміла, що не можу зупинити це насильство, але спроможна допомогти тим, хто це може» ....................................................................................512 Яна Когут: «Оцей симбіоз, коли одні люди хочуть допомогти і знають кому, а інші – знають як і мають бюрократичні важелі, – це був дуже правильний симбіоз і правильна співпраця» .............................................................519 Ольга Чуйко: «Пан випадок – друге ім’я Святого Духа. Він нами опікувався» .................................................................................................................................538 Юлія Мельниченко: «У мене був найнеймовірніший день народження: співробітниця на подарунок мені сплатила 25 відвідувань лазні для майданівців, і я повела їх у цю лазню» ..............................................................................557 Наталія Попова: «Я майже повністю керувала лікуванням волинян» .................................... 566 Ірина Панченко: «Ми не можемо сидіти, поки чоловіки б’ються, воюють. Ми повинні їм допомагати – робити те, що нам під силу» ............................................................575 Мар’ян Присяжнюк: «Я приїхав робити Революцію. Приїхав на тиждень, а залишився на два з половиною роки» ...............................................................................................592
6
Частина друга МІЖНА Р ОДНА С ОЛІДА РНІС ТЬ США Марія Дмитрів-Капеняк: «Я була вражена, наскільки люди почали відгукуватися не тільки з різних штатів США, а й з різних країн світу» ...................................603 Галина Скоморовська: «Це був такий час, коли, напевне, жоден свідомий громадянин не спав, не виключав телефон» .......................................................611 Анастасія Рибицька: «Ми зрозуміли, що пора організовуватись офіційно» ..........................617 Ірина Ващук Дісіпіо: «И мне очень захотелось именно этому парню помочь» ......................624
Канада Віктор Гетьманчук: «Ця місія не має ніякої політичної вигоди: ми робимо це лише для того, щоб допомогти людям» ....................................................................630 Христина Валер: «Ми хотіли дати можливість місцевим лікарям самостійно продовжувати програму і оперувати» ..............................................................................639
Польща Мартина Міхалік: «Польща відкрила "зелений коридор" на кордоні» ...................................... 648 Анастасія Крашеннікова: «Ми усвідомили, що бути в трьох місцях одночасно все-таки можливо, треба тільки захотіти» ........................................656 Івона Стасяк: «Нам дуже важливо було, щоб ці зв’язки між людьми, які тут зав’язалися, – зберігалися» .................................................................................665
Чехія Зденька Цайсова: «Ми дуже включилися в життя України, значно більше, ніж зазвичай буває у дипломатів, коли вони працюють у країні призначення» .....................673 Іво Докупіл: «Все знали, что если бы все делалось официальным, стандартным путем, то принять пострадавших на лечение было бы невозможно»...............682
Литва Марюс Януконіс: «Оба народа очень сблизились в тот период. Этот вид Майдана, эти баррикады, костры нас возвращали в зиму 1991 года, когда мы защищали свой парламент» .................................................................689
Ізраїль Марина Лисак: «За неделю нам удалось найти первичное финансирование залоговой суммы на ребят, которые отправились в Израиль» .....................................................698 Анна Жарова: «Мы знали, что требуется лечение и что в Израиле могут помочь»...............706 Валерія Бабічева: «Работа волонтеров, работа посольства, работа больницы – все это работало как единый механизм»...................................................................713 Олена Іванчук: «Це був важкий період. Але люди справді жили надією, тому були готові допомагати» ...................................................723
7
Словаччина Оксана Волошина: «Я стала частиною групи, внаслідок чого отримала високий рівень довіри, бо довіри до психолога не було взагалі» ..................................................728 Наталія Петрушенко: «Я до них ніби приросла. Після першої групи друга приїхала, потім – третя...»......................................................................737 Антон Горшков: «Лікувало те, що для людей, які приїздили з України, в Словаччині атмосфера була набагато спокійнішою, вони відпочивали психологічно».........743
Австрія Роман Ганопольський: «Тоді, в понеділок, який був перший від втечі Януковича, я лягав спати з думкою: що можна зробити?» ............................................747
Німеччина Ольга Пужай: «Я вирішила: хочу помогти людям тут і зараз, тим, що поранені»..................754 Ірина Бондаренко: «Вдруг я узнаю, что в Кобленц, в госпиталь, привозят майдановцев. Для меня это было чудом, которое состояло в том, что если я не могу туда, то мне их привезли сюда» ..............................................................761 Віолета Матічин: «Опіка полягала в тому, що ми надавали переклади, збирали кошти, забезпечували хлопцям інтернет, привозили їжу» ...........................................771
Франція Мирослава Бровчук: «Події на Майдані скріпили громаду, тепер усі активісти знають один одного» ............................................................................................781 ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГА Уляна Супрун: «Після Водохреща було важливо лікувати майданівців поза межами державної системи охорони здоров’я» .............................787 ПОКАЖЧИКИ Іменний покажчик ..................................................................................................................................801 Географічний покажчик ........................................................................................................................807 Покажчик організацій та ініціатив .....................................................................................................811 Абревіатури...............................................................................................................................................814 Авторський колектив ............................................................................................................................815
8
Передмова
У цій книзі зібрані свідчення учасників Майдану про допомогу постраждалим. Видання є продовженням збірки інтерв’ю: «Майдан. Свідчення». К.: Дух і Літера, 2016. Тоді ми спробували показати масштаби та панораму подій, що відбувалися у 2013–2014 роках, зібравши спогади представників усіх груп учасників – бійців, медиків, кухарів, священиків, охоронців тощо – у Києві та в країні. В новій книзі ми зосередилися саме на допомозі постраждалим і публікуємо свідчення вітчизняних медиків, їхніх помічників та наших закордонних друзів. Першу частину текстів нової книги складають спогади про медичну (і менше – соціальну, психологічну, правову та іншу) допомогу майданівцям та їхнім родичам у Києві та Україні. Це безпрецедентний досвід самоорганізації людей, який має бути осмисленим і стати важливим для національної пам’яті сучасників, а також для майбутніх поколінь. Сподіваємось, що наша книга теж відіграватиме в цьому свою роль. У другій частині книги представлені розповіді про міжнародну солідарність в організації допомоги постраждалим. Така взаємодія з іншими країнами не має аналогів у нашій історії і варта того, щоби бути зафіксованою – як вдячність і пам’ять для наших закордонних друзів. ××× Розпочавшись як мирний студентський протест, Майдан був підданий неспровокованому нападу з боку правоохоронців, які виконували злочинні накази влади. Революція не виявилася безкровною. Протестувальникам довелось захищати свою гідність, зокрема і силовими методами. Розпочалися зіткнення, з’явились постраждалі: побиті, отруєні газом, затримані, викрадені, поранені, скалічені. Вбиті. Рідні вбитих. Майже всі, чиї розповіді зібрані у цій книзі, могли б сказати про себе, як сказала одна з волонтерок: «Я розуміла, що не можу зупинити це насильство, але спроможна допомогти тим, хто може». Були потрібні різні види допомоги: медична, психологічна, інформаційна, правова, матеріальна, сприяння транспортуванню, координація дій всіх учасників. Кожен, хто відчував необхідність допомогти, знаходив можливість це зробити – іноді у найбільш неочікуваний для себе спосіб. У спогадах учасників ідеться про те, як надавалася перша допомога в бойових умовах; як організовували евакуацію і транспортування поранених; як були облаштовані підпільні притулки та госпіталі – у церквах, магазинах, квартирах; як в умовах протистояння з владою волонтери навчались конспірації, щоб вивозити поранених із державних лікарень у таємні притулки («ми займалися евакуацією 9
МАЙДАН. СВІДЧЕННЯ. Допомога постраждалим. Міжнародна солідарність
поранених із Майдану і, якщо прямою мовою казати, викраденням із лікарень»); як працювали медики в лікарнях, притулках і стихійних медпунктах, облаштованих у монастирях і магазинах операційних; як організовували нехарактерні для революційної стихії речі – облік і контроль – над медикаментами, у тому числі й наркотичними. Як проводили навчальні семінари та тренінги з надання першої допомоги («ми вирішили серйозно зайнятися тренуванням волонтерів, оскільки ненавчені приносять дуже мало користі»). Як створювали розклади прийомів та чергувань, як вели реєстри пацієнтів – на їх основі після революції видавали довідки, які визнавали МОЗ та інші офіційні структури. Як вирішувався конфлікт між необхідністю реєструвати та перевіряти – та небажанням пацієнтів і медиків «світитися». Як по-різному поводили себе міські служби. Як стикалися майже професійний менеджмент (організатори медичної служби говорили, що вони використовували досвід Помаранчевого майдану) і самоорганізація, іноді підтримуючи один одного, іноді навпаки – у протистоянні. Як координували допомогу київському Майдану та постраждалим майданівцям у різних регіонах; як організовували відправку поранених на лікування за кордоном… Дивно було, коли звідкись з’явилась здатність до організації. Люди дивувалися самі собі: «Хоч і кажуть, що де два українці, там і три гетьмани, але ми іноді можемо організуватися». Люди відкрили, що страх, гнів, відчай, обурення, співчуття до жертв краще всього сублімуються у злагодженій роботі поряд із товаришами. «Я знала, що я там, де мала бути і роблю те, що потрібно робити»; «Дуже важливо було те, що ми були при ділі, що ми знайшли свою нішу. У нас усередині був мікрокосмос такого захоплення, довіри, дружби, радості, який перекривав увесь негатив», – подібні зізнання зустрічаються у більшості розповідей. Різні люди – із різних областей України, різного віку та фаху, різного статусу, різних звичок і способу життя разом були Майданом – були прообразом тієї країни, якою ми хочемо стати. Майдан змінював людей, розкривав те краще, що вони мають. Особливий інтерес становлять розповіді медиків. «Усі працювали дуже злагоджено, швидко і точно – кожен лікар, і медсестра, і парамедики знали своє місце і свою роботу, чого не скажеш про наші "мирні" травмпункти і "швидкі"» – зазначають чимало з майданівців. «Війни та революції для медицини – це колосальний прогрес, хоча доводиться платити» – кажуть медики. Люди гинули зокрема і тому, що не було знань і досвіду військової медицини (Супрун: «Навіть саме від того, що вони віддали своє життя, я навчилася тактичної медицини. Адже ми бачили, що ми, як цивільні лікарі, не розуміли, як надавати цю допомогу <…> Через брак цього знання ми побачили, наскільки воно потрібне. Побачили своїми очима вагомість знання на війні. Почали програми тактичної медицини»). Досвід роботи під час Майдану повинен стати уроком і на мирні часи, зокрема і досвід організації. «Фактично ми почали будувати свою, революційну систему охорони здоров’я». Чимало медиків і волонтерів після перемоги Майдану виявились так чи інакше причетними до реформ у царині медицини, хтось зазнав поразки, розчарувався, хтось продовжує працювати – але це вже інша історія. 10
Передмова
Медики по суті свого фаху допомагають усім (лікарі працювали, як їм і годиться, не робили різниці між постраждалими по цей бік барикад і по той»). Але й деякі волонтери, які не зв’язані професійним обов’язком, допомагали також пораненим з іншого боку, а про співчуття молодим строковикам говорять чимало із них: «Більшість вевешників були молодими хлопцями, строчники, які сиділи на цих щитах уздовж стін, просто на холоді сиділи без їжі. Я згадувала тоді Майдан: на кожному кроці медпункт, якийсь чайок, якась підтримка, якісь речі – а вони просто сиділи, нікому не потрібні, як побиті собачки». Але не лише про ентузіазм, самоствердження, підйом, відчуття братерства та солідарності розповідають учасники. Гнітючий страх, відчуття сумної безнадійності, виснаженість, зневіра – все це також було, і про це неможливо забути. Чимало молодих волонтерів уперше в житті бачили насилля і смерть. «Це те, чого, мабуть, не побажаєш і ворогу – брати телефони загиблих хлопців і відповідати на дзвінки батьків», – цю фразу не забуде ніхто з тих, хто прочитає її колись. Комплекс, про який знають психологи – «провина тих, хто вижив», – переслідував багатьох. «Тих людей, які там були, ти впізнавав, їх одразу було видно <…> Всі вони були травмовані тими подіями», – говорить лікар львівської лікарні про поранених майданівців… ××× Варто зазначити непоказову, проте дуже істотну роль дипломатів різних країн в Україні – без рішучих дій яких закордонна допомога не могла відбутися: «…як керівник консульського відділу мав відповідати за те, щоб всі люди були готовими до швидкого і безболісного виїзду з України, щоб були всі документи, які потрібно…», «із середини січня до нас у посольство (і не тільки до нашого посольства) почали приходити активісти з Майдану… ми в той момент прийняли рішення їх підтримати, як могли, і видавали їм такі візи… відкриті без щодо певного переліку документів, така emergency віза, за спеціальним рішенням…» По змозі ми намагалися в тексті книги поіменно назвати цих людей – але це не завжди вдавалося: дипломати живуть за своїми законами. Проте головний закон – закон людяності – працював як закон над законом: «іноді доводилося оформлювати візу людям, у яких не було не лише закордонних, але й внутрішніх паспортів!». Звичайно, основні ролі в організації лікування поранених за кордоном виконували наші закордонні друзі, які віднайшли шляхи і ресурси для допомоги пораненим. Проте солідарність виявляли і вітчизняні прикордонники, митники, державні службовці – всупереч діям влади: «…тоді часто стріляли в очі, і більшість із тих, хто виїздив, мали такі пошкодження – легко можна було побачити, що це поранені люди, але ні разу не було жодного інциденту з прикордонною службою…», «…це можуть підтвердити ті люди, які вивозили поранених через наземний кордон на Львівщині, на Волині, підтвердити, що прикордонники поводилися абсолютно не тільки чесно, але й гідно…». Унікальний досвід допомоги та солідарності в різних країнах і громадах постає у свідченнях. Звичайно, не повний, проте характерний. 11
МАЙДАН. СВІДЧЕННЯ. Допомога постраждалим. Міжнародна солідарність
«Наші волонтери працювали по лікарнях. <…> Було дуже багато роботи з пацієнтами у Польщі по владнанню документів, взаємодії із лікарями, багато потребували перекладів особистих та медичних документів. Було таке, що ми запрошували до Польщі людей, які наражались на небезпеку в Україні. Наприклад, жінка хлопця із Самооборони, вагітна з малою дитиною, залишалась в Києві і до них прийшли "тітушки" – ми їх вирішили забрати до Польщі. Там вони переховувались якийсь час нашої підтримки, і було таких сімей в нас чотири. Одна з жінок народила дитину в Польщі». <…> «…основну опіку над хлопцями несла я, завжди із своїм чоловіком, частково до нас долучалася громада Штутгарта. Ця опіка полягала в тому, що ми весь можливий час надавали переклади, збирали кошти, забезпечували хлопцям інтернет, привозили їм їжу додатково. Також ми просили наших громадян не бути байдужими до хлопців і, наскільки це можливо, часто їх навідувати. Ми контактували із їх родинами, приймали родини у себе». А це вже з інших свідчень. Люди доброї волі збирали кошти чи шукали інші шляхи, щоб забезпечити постраждалим лікування у своїх країнах. «Я дуже перейнялася питанням, як же цим людям можна допомогти… та створила фандрейзинг, щоб збирати кошти», «Майдан тут сколихнув людей. Люди встали зі своїх диванів і пішли до лікарень – приносити їжу, одяг, давати гроші на допомогу постраждалим». У такому процесі кожен виконував свою роль: лікарі, координатори, організатори, експерти, добровільні помічники в країнах лікування тощо. «Це як мозаїка: робота волонтерів, робота посольства, робота лікарні – все це повідомлялось, працювало як єдиний механізм». Особливо варто означити ролі української діаспори – і старої, і новітньої – ці люди найбільш гостро сприймали українські події як свої: «…Може вам здається з України, що от ми там далеко, в іншій країні, що нас це не стосується, а воно болить і стосується, не те, що ще більше, але принаймні так само, особливо, коли ти відчуваєш, що ти можеш щось зробити, є ресурси і просто неможливо не допомогти…» Спасибі їм за це, та будемо сподіватися, що новостворені організації, неформальні об’єднання людей довкола допомоги Майдану сприятимуть їхнім солідарним відносинам між собою та з новою Україною. Солідарність людей у драматичні часи історії – одна з найбільших цінностей сучасного світу. Ми відчули це після кривавих подій Майдану. На допомогу постраждалим прийшли поляки і литовці, американці та канадійці, німці та ізраїльтяни. Дуже швидко організувалися шляхи порятунку та допомоги пораненим майданівцям у низці країн світу. У ці процеси було включено сотні і тисячі людей, які в міру своїх можливостей будували мости допомоги в ім’я життя тих, хто відстоював свободу та гідність. Українські медики (та всі, хто їм допомагав) забезпечували допомогу постраждалим в Україні, та одночасно шукали шляхи для часто більш кваліфікованого лікування за кордоном. 12
Передмова
Пораненим допомагали: посольства та уряди низки країн, українські громади з Європи, США та Канади, Ізраїлю, місцеві організації; міські громади. Люди збирали для постраждалих на Майдані гроші, речі та ліки, допомагали організувати лікування, реабілітацію та побут майданівців, їхніх рідних, брали участь в благодійних заходах. Представники Української федерації Америки домовлялися з клініками в різних частинах країни, з лікарями, яких знали особисто. Організовували лікування і важкохворих, інколи протягом багатьох місяців. Канадські пластичні хірурги допомагали як у своїй країні, так і навчали лікарів в Україні. Спеціальними літаками привозили поранених у лікарні Польщі – до Вроцлава і Познані. Сотні поранених вилікували завдяки зусиллям польських лікарів і місцевих волонтерів. Українці, громади в діаспорі ставали організаторами необхідної допомоги тим, хто перебував у лікарнях та їхнім родинам. Наші автори розповідають і про німецький «Боїнґ», який доставив поранених до Німеччини, про самовіддану роботу закордонних лікарів і неоціненну допомогу волонтерів… Спецрейси вилітали з Борисполя до Чехії, приймаючи на борти поранених. Рятувати українських хлопців допомагали державні структури і, звичайно, волонтери. Наші колишні співвітчизники змогли організувати допомогу найважче пораненим в Ізраїлі, де рівень медицини є добре знаним у світі: «Мы знали: что требуется лечение, и что в Израиле могут помочь, а в Украине не могут…» Чи, скажімо, в Австрії волонтери знайшли унікальних фахівців: «…Йому відновили руку. Коли поїхав додому – у нього повністю функціонувала рука. Це було досягнення, я знаю, що таку операцію йому б в Україні не зробили…» ××× Майдан – подія в історії країни і одночасно в історіях людей; на Майдані народилась країна людей, а не безособистісних сил і мас. Розповіді наших авторів – дуже особисто особисті. У кожного своя власна історія: участь у допомозі на Майдані як невід’ємна від його життя і від величезної події – «Майдан». Кожен бачить цю подію по-своєму. Багато хто не втримується від оцінок; ці оцінки інколи суперечать одна одній, іноді суперечать і розповіді про факти. Справа майбутніх істориків перевіряти те, що було розказане, і відновити «об’єктивну картину». Ми не ставили собі це за мету, однак у деяких випадках вважали за потрібне надати певні коментарі. Вимушено скорочуючи транскрипти, ми, редактори, відчували, що ріжемо по живому, і намагалися максимально зберегти цілісність розповіді. Оповідачі дуже різні – і їхні розповіді також. Стримані і схвильовано-ліричні, ті, що прагнуть об’єктивності, і ті, що не приховують своєї небезсторонності, патетичні та іронічні, детальні та допитливі щодо подій і фактів, зосереджені на загальному… 13
МАЙДАН. СВІДЧЕННЯ. Допомога постраждалим. Міжнародна солідарність
Зібравши матеріали для цієї книги в 2016–2017 роках, ми опрацювали більш ніж 100 інтерв’ю… Ми запрошували для розповідей тих, хто, на нашу думку, міг би максимально висвітити тему – допомогу постраждалим. Як і в першому томі, так і зараз, це були глибинні інтерв’ю, які дозволяли максимально вислухати і записати досвід наших «героїв». Мову розповідей ми зберігали – чи то була українська, чи російська. І особливості мови наших респондентів теж намагалися передати, проте редагували суржик чи ненормативну лексику. Попри те, що через необхідність, наша вибірка має не такий обсяг, як хотілося б, вона відображає основні процеси і тенденції розвитку подій. Майже всі оповідання закінчуються словами: «а потім настав Крим і війна». «Допомога постраждалим» триває, але вже інакше, хоча часто в ній беруть участь ті самі люди. Багато хто з тих, хто стояв на Майдані поруч і разом працювали, ідейно розійшлись. Але відчуття «ми – країна», що тоді народилося, вже не зникне. І подію його народження важливо буде пам’ятати й розуміти. Ми сподіваємося, що цій меті послуговує, зокрема, й наша книга. ××× Дякуємо всім учасникам проекту, які поділилися з нами своїми спогадами, а також інтерв’юерам, дешифрувальникам, редакторам. Наша особлива подяка пану Артему Миргородському (його розповідь також у книзі), який надав нам списки учасників медичної допомоги та був нашим незмінним консультантом у роботі над книгою. ××× Аудіозаписи спогадів із часом будуть передані з Центру юдаїки НаУКМА для зберігання та ознайомлення в один з архівів країни. ××× У книзі представлені 2 мапи: центру Києва, де розгорталися основні події Революції Гідності, та більш віддалених районів, де були розташовані підпільні шпиталі та притулки, а також покажчики: іменний, географічний, скорочень і назв організацій та ініціатив. ××× ◆ – знак, який вказує, що в книзі вміщено інтерв’ю з цією людиною. Ірина Берлянд, Леонід Фінберг
14