Бистрицький by Judaica Center

Є. Бистрицький, С. Пролеєв, О. Білий, С. Лозниця, Р. Зимовець, Р. Кобець

НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ І ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

Київ 2015

УДК 17.023.32:323.1

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України (протокол № 11 від 25 листопада 2014 р.) Н354 Є. Бистрицький, С. Пролеєв, О. Білий, С. Лозниця, Р. Зимовець, Р. Кобець.

НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ І ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО. – К.: ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ. –

2015. – 452 с. ISBN 978-966-378-377-2 Що таке національно-культурна ідентичність? Як вона співвідноситься з громадянським суспільством та формуванням політичної нації? В яких поняттях сучасна філософія здатна відповісти на найактуальніші питання нашої доби – найновітніші рухи національно-політичного самовизначення спільнот? Разом з класичними мислителями та новою генерацією авторитетних філософів автори намагаються визначити поняття ідентичності, громадянського суспільства, зрозуміти логіку взаємовідношення між інтенцією буттєвого уособлення спільнот, навіть ціною великих жертв, та універсальними цінностями і структурами світу. Розуміючи певну нестачу в сьогоднішній філософії концептуальних засобів, необхідних для аналізу впливу національно-культурних засад на політичне життя, автори пропонують онтологічний підхід до розуміння феномену ідентичності. Аналітичні екскурси в історичну генезу усталених європейських уявлень про засади громадянської ідентичності та відповідних політичних ідеологій надають можливість порівняти теорію й наявний стан розвитку громадянського суспільства. Критика викривленої логіки розуміння публічного й приватного в національному дискурсі, а також начерк основних позицій у суперечці «панславістів» і «європейців» щодо української ідентичності, суперечці, що сьогодні використовується як пропагандистський інструмент геополітичного насильства, прив’язує філософський аналіз складних тем до українського контексту. Автори: Євген Бистрицький, Сергій Пролеєв, Олег Білий, Світлана Лозниця, Роман Зимовець, Роман Кобець Відповідальний редактор: в. о. завідувача відділу філософії культури, етики та естетики Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України доктор філософських наук, професор Є. К. Бистрицький Рецензенти: доктор філософських наук, професор В. А. Рижко доктор філософських наук, професор В. В. Лях

Видавці: Костянтин Сігов та Леонід Фінберг Редактор: Технічний редактор: Корректор: Комп’ютерна верстка:

ISBN 978-966-378-377-2

Світлана Іващенко Максим Бистрицький Тетяна Шкарупа Cвітлана Невдащенко

ЗМІСТ Передмова ........................................................................................................5 Розділ I. ПОНЯТТЯ ІДЕНТИЧНОСТІ. ІДЕНТИЧНІСТЬ І СПІЛЬНОТА 1. Філософська редукція поняття ідентичності ............................................ 11 2. Засади спільності: космополітаністичне бачення ................................... 16 3. Спільнота як «не-річ» ................................................................................ 18 4. Політика визнання проти політики розрізнення ..................................... 24 5. Ідентичність як уявлений спосіб буття ..................................................... 27 6. Проблеми політичного судження ідентичності ....................................... 30 Розділ II. УНІВЕРСАЛІЗМ ТА ІДЕНТИЧНІСТЬ 1. Ідентичність як культурна визначеність ................................................... 34 2. Від «свого» до «всезагального». Універсалізм усесвітньої історії ......... 39 3. Трансцендентальний універсалізм християнства ................................... 48 4. Універсалістські дискурси модерну. Європа як універсалія ................... 53 5. Негативна онтологія «пост-» і глобальний світ. Пошуки нового універсалізму....................................................................... 66 Розділ III. НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ І ПОЛІТИЧНА ВЛАДА 1. Криза ідентичності доби тоталітаризму ................................................... 77 2. Суспільна уява і державні інституції ......................................................... 86 Розділ IV. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО І НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ У КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ 1. Громадянське суспільство й держава ...................................................... 96 2. Національна ідентичність та виклики національній єдності ................ 137 3. Панслов’янська єдність чи європейська ідентичність? ......................... 147 4. Ідея європейського об’єднання .............................................................. 154 5. Європейська культурна єдність............................................................... 169 6. Україна в контексті європейської культури ............................................ 171

Розділ V. ФОРМУВАННЯ І ЗАСАДНИЧІ ПРИНЦИПИ ІДЕЇ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ 1. Політичне самообґрунтування модерну і громадянська ідентичність........................................................................ 194 2. Природне право як принцип політичного самообґрунтування ........... 211 3. Генеза громадянської ідентичності в контексті розгортання ідеї природного права: ліберальний, республіканський та соціалістичний проекти ........................................... 239 4. Форми громадянської ідентичності та режими влади у перспективі політичного проекту модерну ............................................. 267 5. Політичний проект модерну в ситуації постмодерну ........................... 291 Розділ VI. ПУБЛІЧНЕ ТА ПРИВАТНЕ В ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ 1. Приватне, публічне, соціальне ............................................................... 353 2. Соціум недовіри ....................................................................................... 379 3. Інтимізація публічності та психологізація політики............................... 401 БІБЛІОГРАФІЯ................................................................................................ 433 ПОКАЖЧИК ІМЕН ......................................................................................... 447

Передмова

Питання існування та взаємодії двох основних типів колективних ідентичностей – національно-культурної і громадянсько-політичної – у рамках єдиної державної спільності набуло в наш час своїх радикальних формулювань не тільки в контексті українських трансформацій. Починаючи з кінця минулого сторіччя й до сьогодні, низка національно-визвольних змагань і кольорових революцій у практиці масових зіткнень та політичних рухів, що супроводжуються великими людськими втратами й жорстоким насильством, шукають безпосередньої відповіді на ці питання. Подібних глобальних змін з національного самовизначення Європа не бачила майже три століття з часів «Весни народів». Утім історичне модерне конституювання європейських наційдержав відрізняється від сьогоднішнього зведення політичних режимів до власних національно-культурних засад, до масового переживання та відстоювання народами цінностей власної ідентичності, що винесло питання ідентичностей на передні плани світової соціально-політичної думки, в тому числі, філософії. Відповіді, напрацьовані сучасною європейською політичною думкою, які кінцево ґрунтуються на просвітницько-модерній спадщині переконання в дієвості раціонально-правового та раціонально-комунікативного вирішення найскладніших суспільних конфліктів, виявилися заслабкі для відповіді на найновітніші питання. Справді, запитаємо разом з європейськими колегами, що, власне, в наш час сталося, що воно спонукає людей незалежно від їхнього соціального походження та освіти перевідкривати та, відчуваючи внутрішню вимогу, утверджувати в різний спосіб свою культурну (релігійну, етнічну тощо) приналежність, коли ті самі люди ще кілька років раніше сповідували інші форми лояльності? Яка сила змушує

НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ І ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

частину жителів єдиного державного утворення взятися за зброю задля відстоювання власної культурної приналежності до іншого «етнокультурного світу», вбиваючи тих, з ким іще вчора спільно відтворювали загальний контекст соціального та повсякденного життя? І відповідно, що ініціює інших добровільно захищати власний національний світ, свідомо йдучи на ризик утрати життя? Як сталося так, що сучасна держава-аґресор здатна мотивувати військову анексію частини території іншої держави необхідністю захисту, фактично, ідентичності тієї частини людей, які сповідують культурні й релігійні цінності, що культивуються аґресором? Подібні питання та похідні від них можна множити. Для авторського колективу цієї книги вони є свідченням, що феномен культурної ідентичності набуває в сучасному світі значення засадничого способу людського буття, що лежить в основі найглибших і найсильніших мотивацій також і в інших сферах життєдіяльності людей, а особливо, в функціюванні (й побудові) державно-політичної структури суспільства. Останній висновок, який не менш широко обговорюється в світовій літературі, набув, особливо для нас з вами, в Україні, характеру спостереження (залученого спостереження: перевиборів Президента й парламенту після Євромайдану, участі широкої громадськості в дискусіях щодо політичних та економічних реформ у країні), висвітлює іншу групу питань – питань громадянської ідентичності, або побудови політичної нації. На тлі цієї групи питань феномен ідентичності, який і за самим значенням слова, і його реальними проявами навколо вказує на неминучу інтенцію буттєвого уособлення спільнот, зустрічається з фундаментальними вимогами універсалізму громадсько-політичного, державного й міждержавного, співіснування людей. Імунітет захисту унікальної організації співжиття, який притаманний тій чи тій груповій ідентичності, іде назустріч викликам глобального світу. Вимоги міжнародного права ґрунтуються, в тому числі, на приписах фундаментальних свобод людини, на впливі «глобальних голосів» світової громадськості, що є основою функціювання таких міжнаціональних інституцій, як ООН. Згідно з міжнародними правовими нормами спільна політична організація окремої держави-нації з її можливою множиною етнокультурних спільнот має вирішувати питання побудови толерантного суспільства, що визнає особливості 6

Передмова

та права ідентичностей. Усе це задає поле універсалізації, на якому оприявнюють себе сучасні ідентичності, котрі відстоюють власну буттєву унікальність. Саме тут, у пункті зустрічі вимог універсалізму та, з другого боку, глобальних проявів утверджень ідентичностей, сьогоднішня філософія перебуває в пошуку концептуальних засобів аналізу зіткнення універсального й партикулярного, в тому числі, й у самому філософському дискурсі. Головна методологічна проблема, з якою має справу сучасний дослідник на перетині поставлених нами питань двох типів ідентичностей – це їхній різний буттєвий, онтологічний рівень. Явище та структури політичної спільноти традиційно схоплюються в поняттях стосунків між людьми, норм, правил та процедур їхньої взаємодії, в описі та аналізі наявних чи бажаних політичних інституцій, структур влади, визначених ідеологічних уявлень – тобто в дискурсивно раціоналізованій формі, яка в принципі має предметно зафіксований еквівалент (закріплені в договорах, традиційній поведінці людей правила й норми, в конституціях та законах – права людини, розподіл влад, у публічній сфері – пояснюючу комунікацію засобами масової інформації тощо). Такий аналіз, як правило, спонукає бачити в будь-яких спільностях людей саме предметно-зафіксовані стосунки, що так чи так раціоналізуються самими їхніми акторами. Найвпливовіша філософія соціальної інтеракції ґрунтується на традиційно просвітницькому погляді, що в процесі комунікативної і когнитивної (лінгвістичної) взаємодії можливі культурно-особливі упередження, що завжди притаманні людям, котрі приналежать тому чи тому особливому життєвому світу, зрештою здатні знайти раціональне прояснення та погодження на рівні побудови спільних соціальних структур. Утім, як тільки ми торкаємося явища ідентичності, цей методологічний підхід залишає нам лише половину того, що ми маємо досліджувати. Річ у тім, що висловлювання й предметні вирази ідентичності залишають її як фундаментальний спосіб буття, що мотивує, в тому числі, соціально-політичні дії, за межами однозначного схоплення. Намагання визначити ідентичність, так само, як і вимога дати кінцеве визначення «національній ідеї», або «характеру нації» (як певному індивідуальному суб’єкту історичного світу), завжди 7

НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ І ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

залишають суть питання поза тим чи тим конкретним уявленням «про ідентичність». Ідентичність завжди залишається за межами предметно зафіксованого буття – умовою можливості дій людей та людини. Це легко відчути на прикладах сучасних досліджень культурних цінностей: справедливості, гідності, честі, фундаментальних свобод людини та ін. На тлі буття різних культурних ідентичностей універсальні цінності завжди одержують партикулярні інтерпретації й осмислення. З цим, до речі, безпосередньо зіткнулись українські політичні трансформації. Формування громадянської ідентичності, або політичної нації, не є автоматичним запозиченням на іншому культурному ґрунті найкращих зразків демократичних суспільств, що мають розвинуті форми громадянського життя. Громадянська спільність будується на основі «цього» національно-культурного, первинного саморозуміння та взаєморозуміння (солідарності). Це демонструють політично й суспільно складні процеси трансформації політичного режиму після Євромайдану, в тому числі надзвичайна активність громадських організацій, масовий волонтерський рух, які сьогодні задають важливі пріоритети й стандарти суспільних змін з максимальною орієнтацією на національну незалежність. Осмислення принципів становлення громадянської ідентичності на основі індивідуальних прав і свобод, відношення вільної особистості й національно-державної системи регулювання міжлюдських стосунків і дій громадянина, публічного й приватного, посідає значне місце в цій книзі. Інакше кажучи, при дослідженні дії культурної ідентичності на формування раціонального публічного простору ми потрапляємо в ситуацію, коли, з одного боку, про соціально-політичну спільність та її особливості ми здатні говорити традиційною мовою європейської філософії та, водночас, ми маємо торкатися реальності, що виходить за рамки розвинутої мови знайомої філософії, – буття ідентичності. Саме тому запропоновані в цій колективній монографії дослідження, при всій їхній відмінності, намагаються дотримуватися спільного – онтологічного – підхіду, котрий розвивають автори. Йдеться про розуміння того, що в суспільному житті, коли ми маємо справу з осмисленням життя спільнот, колективні взаємини й стосунки людей, котрі їх створюють, не редукуються до загальної ре8

Передмова

альності, яка може бути однозначно раціоналізована – оцінена, визначена або вимірена. Це зовсім не означає, що вона ірраціональна. Вона має інший спосіб існування, котрий у наш час демонструє себе як фундаментальний. Вихід на цей онтологічний рівень надає, між іншим, можливість не оцінювати культурну реальність за мірками «вища-нижча». Це той рівень колективного буття, імунітет ідентичності якого саме й забезпечує безпосереднє життя людей, без чого втрачається біоетика – основа біологічного буття людської спільноти та окремої людини. Розвиваючи онтологічний підхід, автори не вигадували власного понятійного апарату. Разом з тим, вони намагалися подолати просте історико-філософське копіювання побудов авторитетних європейських та світових авторів, для чого є інший, кращий шлях – переклад і публікація відповідних текстів видатних зарубіжних мислителів. Тільки для поняття громадянського суспільства автори зробили виняток: тривалий історико-філософський екскурс у розгортання цього поняття в європейській традиції не буде заважати його осмисленню на національному ґрунті. Окремі згадування античних класиків, поглиблені звернення до класичних та сучасних праць європейських теоретиків суспільства й культури від Гоббса до Маркса, Ханни Арендт, Фуко й Габермаса, наступної генерації авторитетних філософів, котрі розпочали дослідження культурних підвалин політичних процесів, у тому числі ідентичності, – Чарльз Тейлор, Роберто Еспозіто та ін., чиї висхідні інтенції спираються на побудови фундаментальної онтології Мартіна Гайдеґґера, – все це визначило структуру й ідейну канву книги. Автори вбачали своїм головним завданням осмислення як поняття ідентичності, так і громадянського суспільства (разом з відповідними політичними ідеологіями), на ґрунті власного національного досвіду, спираючись на історичну й сучасну філософську думку, але максимально враховуючи особливості становлення української ідентичності й сучасного державотворення. Розділи I–IV досліджують методологічні та змістовні особливості поняття ідентичності на тлі універсального бачення організації суспільно-політичного життя. Осмислюються особливості проявів національної ідентичності та формування громадянського суспільства на українському національному ґрунті. 9

НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ І ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

Розділи V і VI сконцентровані на виявленні філософського змісту поняття громадянської ідентичності, універсальних принципах існування громадянського суспільства. В останньому розділі теоретичний аналіз громадянського суспільства як взаємовідношення публічного і приватного завершується критичним дослідженням ще донедавна викривленої логіки побудови сучасної громадянської культури в післярадянському суспільстві. Автори: Розділ І – д.ф.н., проф. Євген Бистрицький Розділ ІІ – д.ф.н., проф. Сергій Пролеєв Розділ ІІІ – д.філол.н., проф. Олег Білий Розділ ІV – к.ф.н. Світлана Лозниця Розділ V – к.ф.н. Роман Зимовець Розділ VI – к.ф.н. Роман Кобець Євген Бистрицький, Київ, листопад 2014 р.