Діалоги порозуміння чи Америки, де вони отримують хороші умови праці. Попри це, констатую, що сьогодні є певне середовище зацікавленої молоді, в якому твориться вітчизняна юдаїка. І тим займаються юдеї та християни, адже і славістикою, як відомо, займаються не лише слов’яни. Для цих молодих людей є можливості навчання, і хочеться сподіватися, що бодай частина залишиться в Україні і продовжить те, чим займаємося ми. В будь-якому разі, у нас на сьогодні є кілька таких працівників. Мені здавалося, що ми – останнє покоління, яке тримається, нехай опосередковано, за єврейські традиції для єврейського середовища. Та зараз бачу, що й наступне покоління має своє сере довище: святкуються єврейські свята, цікавляться єврейською історією... Думаю, ми на шляху до того, що є на сьогодні в розвинутих європейських країнах. Юдейська спільнота, як і всі інші національні та релігійні спільноти, в демократичній Україні знайде адекватні моделі поєднання своїх ідентичностей – української та юдейської.
250
Костянтин Сігов
Щ
о Ви називаєте колективною історичною пам’яттю? Я думаю, дуже важливо розрізняти розмаїті якісно відмінні нашарування пам’яті. Ми, мабуть, не усвідомлюємо до кінця, наскільки новий період розпочався в Україні і Східній Європі після зникнення Радянського Союзу. Оскільки ми ще не маємо дистанції щодо цієї доби, нам важко критично осмислити нинішній діалог різних форм пам’яті: польської, української, російської, секулярної, християнської. Втім, для осмислення діалогу з єврейською культурою і пам’яттю дуже важливим є польський досвід. Інший період, про який мені йдеться, можна лаконічно назвати добою травматичної пам’яті, оскільки саме травмами (справою Бейліса, Першою світовою війною, Бабиним Яром тощо) було визначене єврейське життя у Східній Європі і Києві від початку ХХ ст. Отже, ми маємо протистояння мирної пам’яті короткого «періоду пацифізму», коли всі намагаються примиритися один з одним, і травматичної пам’яті, котра охоплює не лише ХХ ст. Дуже важливо, на мою думку, пам’ятати, яким новим є сучасний вільний, ліберальний, толерантний дискурс міжнаціональних стосунків. Про питання ксенофобії ми сьогодні розмовляємо не в тому контексті, в якому подавали справу Бейліса чи події в Бабиному Яру. Наша свідомість і погляди досі поляризовані цими двома періодами, і для того, щоб вийти з даного двобою, я думаю, дуже важливо мати третю велику пам’ять – пам’ять псалмів, біблійну пам’ять. Найближчою, найдинамічнішою є пам’ять сьогодення, проте пам’ять про, скажімо, події, змальовані у фільмі «Назви своє ім’я по літерах», також в якийсь спосіб присутня, звичайно, вже дистанційовано. Київський режисер невипадково цитує вимір далекої, заобрійної пам’яті. Я думаю, фільм Буковського вказує, наскільки важливим є цей вимір, і то не лише для глядачів кіно чи викладачів школи, а й для істориків. Звертатися до цієї царини за251