1973
1. Є.О. СВЕРСТЮК – В.В. АНДРІЄВСЬКІЙ [10.VII]-731 Любі мої сонячні острівки! Я тільки два слова: потяг дні і ночі божевільно летить на Схід. Але все повертається на кола свої. Зараз майже приїхав. Напишу днями. Писатиму також «апеляції» про переведення в Мордовію2, бо за нинішнього Твого становища до мене і не зможеш приїхати. А може, Ти зможеш клопотати? Обіймаю, живу Вами. Вітаю і обіймаю Проскурок3. Ваш [Підпис]. Перший лист із етапу після суду. Штамп: «Киев-аэропорт». На листі вказана дата отримання. Сверстюк надіслав його не на адресу дружини, а на адресу своїх кумів без зворотньої адреси («Киев ул. Тургенева, 48, кв. 30 Проскуре Елене Васильевне (Лиле)», боячись конфіскації. Лист Сверстюк відсилав не особисто, бо адресу вписав просто на листі, а на конверті почерк іншої людини. Атмосферу етапу Сверстюк передав у інтерв’ю з Василем Овсієнком від 23.ХІІ 2012: «На етапі для мене одного у вагоні був “трійник”. Кримінальникам в інших клітках оголосили, що везуть небезпечного фашиста, який убивав дітей. Піднялося люте виття на користь дітей» (Цит. за кн: Маринович М. Всесвіт за колючим дротом (Спогади і роздуми дисидента). – Л.: Вид-во УКУ, 2016. С. 170). Судовий процес над Сверстюком тривав із 16 по 24.IV 1973. Арештований він був 14.І 1972. Судове засідання було закрите, пускали лише свідків. Звинувачення за статтею 62 УК УРСР. Основні пункти обвинувачення: 1) Виступ перед освітянами у 1963 р. з критикою роботи радянської школи; 2) Літературознавчі праці надруковані на Заході: «Собор у риштуванні», «Котляревський сміється», «Остання сльоза»; 3) «На свято жiнки» – міркування про долю жінки в історії України; 4) Антирадянські розмови зі знайомими й сусідами. Вирок – 7 р. таборів суворого режиму і 5 р. заслання. Інформація про суд над Сверстюком була висвітлена у «Хронике текущих событий. № 29». Із досудових закордонних публікацій Сверстюка: На 9-те березня // Дукля. 1967. № 2. С. 41; «України так і не побачу» [Есе] // Народний календар, 1969. Bratislava: Vydavatelstvo politickej literatury, [1969]. С. 34; Собор у риштованні: Док. 3 / Передм. М. Антоновича. Париж; Балтимор: Смолоскип, 1970. 173 с. (Б-ка Смолоскипа; Ч. 6); На могилу Алли Горської // Визвол. Шлях. 1971. Кн.7/8. С. 790–792; В день народження Василя Стуса: [Вірш] // Сучасність. 1972. №4. С. 5–6; Іван Франко: (Сценарій літ.-муз. вечора) (С. 67–85), На свято жінки (С. 46–53), Остання сльоза (С. 86– 96), Слідами казки про Іванову молодість (С. 54–66) // Широке море України: Док. самвидаву з України. Док. 7. Париж; Балтимор: Смолоскип, 1972. 378 с. (Б-ка Смолоскипа; Ч. 14); Versuch uber Iwans Jugend // Swerstiuk J. Essays / Аmnesty international. 1972. S. 11–23; Симоненко – ідея // Симоненко В. Берег чекань. Мюнхен: Сучасність. 1973. С. 284–292. 2 У Мордовії був розташований ДУБРАВЛАГ (у мемуаристиці часто пишеться «Дубровлаг») – комплекс відділень і лагпунктів у складі табірного управління ЖХ-385, або Дубравного управління виправно-трудових таборів (ВТТ, або колоній – ВТК) у Зубово-Полянському і Теньгушовському районах Мордовської АРСР, у яких до 1987 р. утримувалися політичні в’язні. 3 Родина кумів Проскур. Олександр Іванович Проскура (1936–2007) – фізик, автор численних нарисів з історії фізики і культури. Олена Василівна Проскура (Вахер) – фахівець із дитячої психології, учениця Г.С. Костюка і О.В. Запорожця. Подруга В. Андрієвської ще з аспірантських часів. Залишила спогади, де багато місця приділено родині Сверстюків. 1
14
Євген Сверстюк – Валерія Андрієвська: Листування
2. Є.О. СВЕРСТЮК – В.В. АНДРІЄВСЬКІЙ4 15.VII (31.VII)-73 (№ 1)5 Любі мої, сонячні й чисті, мої білі острівки! Щодень я снував до вас листи, довгі, як пісня Сольвейг, і з них виписую – тільки звертання. Нарешті подаю свою постійну адресу – на конверті. Тут теж є Сонце, небо і вітер. Шумлять берези і верби. Цвітуть липи. А літо – у вас теж цього літа мало сонця й тепла. Збоку дивлюсь на сюжет свого життя, як на сповільнений екран – стримано й холодно. І все думаю, що Тобі, Лянко, з Мачинкою6 треба відпочити, якби це було можливо – в Євпаторії, десь біля моря. Але я зовсім не знаю, яка ситуація дома і на роботі. Як ваше здоров’я, який стан здоров’я Клавдії Федорівни7. Напиши мені про все це правду – без пом’якшень, детально: Ти знаєш – це моя хвороба знати всю правду. Напиши мені також, які у Тебе й Мачка були розваги й радощі – не думай, що це незручно: по той бік люблять ідилію й казку. Чи виходиш Ти ранком з Мачинкою на Сонце на півгодинки – туди, де ми колись робили вправи. Я собі уявляю це так: Встала Мачинка рано – Трохи раніш за маму (Щось не хотілось спати…) І дременула з хати. Вибігла й очі мружить: Сонечко грає в калюжі. З маху в калюжку ступила – 4 Перший лист із табору. Адреса: Пермская обл., Чусовской р-н, пос. Кучино, п/я ВС-389/36. За свідченням Сверстюка: «36-а зона – щонайбільш концлагерна, злісна. Це була каральна зона в усіх її формах: режим каральний, нагляд каральний, праця каральна, цензура каральна, побут каральний, зв’язок із зовнішнім світом, з родичами – каральний. Ми не просто відбували строк – кожен наш день був пов’язаний з каральними акціями. Совєтська каральна система була людиноненависницькою» (Цит. за кн: Маринович М. Всесвіт за колючим дротом… С. 178). Склад адміністрації табору: Начальник – майор Котов В.Ф.; зам. начальника по режиму і оперчастини – майор Фьодоров В.; замполіт – капітан Журавльов; начальник режиму і наглядової служби – Романов; начальник спецчастини – Гнєдіна; начальник оперчастини – лейтенант Рогачьов; начальник медчастини – Пет ров; лікар зони – Котова; медсестра – Махнутіна; начальники загонів – капітан Гнєдін, ст. лейтенант Мелянтін, ст. лейтенант Бєлов; чергові офіцери – капітан Кіслов, ст. лейтенант Рак. (Хроніка. № 30). Табір розрахований на 250 осіб. З опису табору, що його подано у Хроніці: «Праця в таборі: цех 1: виготовлення теплонагрівних елементів (цех шкідливий, температура бл. 600С; цех 2: зборка панелей для прасок; цех 3: пресування пластмасових пластин цех шкідливий, температура бл. 600С; подсобна майстерня з пошиву рукавиць; будівництво; згодом пилорама. В цехах була відсутня вентиляція, тому працювали в рейспіраторах. Попри шкідливість робочий день тривав 8 годин, в неділю 6-ть. В таборі було два житлових одноповерхових бараки, кожен поділений на дві секції. У кожній секції розміщено по 30 двоповерхових ліжок. До кожної пари ліжок додавалася одна тумбочка. Кожен в’язень отримував подушку, ковдру, три простирадла, рушник. Один раз на тиждень – лазня». 5 У перших дужках подана дата отримання листа адресатом, у других – внутрішня нумерація листів, яку вказували Є. Сверстюк і В. Андрієвська. Листи нумерувались і в них детально описувався вміст вкладеного і кількість аркушів, бо кожен лист переглядався цензорами й підозріле в ньому вилучалось, або й сам лист міг «загубиться». 6 Пестливі називання дружини й доньки. 7 Андрієвська Клавдія Федорівна – мати дружини Є. Сверстюка була хвора на рак.
Том І: 1973–1978
1973
15
Сонце на друзки розбилось. Потім побігла – просто Спробувать ранню росу. Що там за котигорошок Біга в травичці босий? Що за дитя без мами Ходить під яблуньками? «То я – велика Мака, Та, що не любить плакать. Та, що не хоче гаму…» Але оглянулась – мама! (Теж невмивака боса І нерозчісані коси…) «Ах ти ж Мачок затятий! В кого ж таке ти?» – «В тата» – І вже гайнула до річки, І вже залізла в водичку, І маму до себе манить: Ген, дві голівки білі – Мача і більша – Лілі… А понад них, десь далеко Тихо кружляв лелека – Стихія його несла По той бік добра і зла. (продовження буде8).
Отже – чекатиму листа, чекатиму фотографії. Не хвилюйся, що Ти нічого не змогла передати в дорогу – і не потрібно було: тут видають своє. Розмови про посилки не відповідають дійсності. Єдине, чим зможете мені допомогти – це звісткою, що добре провели літо. Вітаю всіх рідних і близьких, що люблять Вас і допомагають Вам. Завжди Ваш Євген. Обніміть, пригорніть Андрійка9, а мамі моїй передайте листа, що нижче. Дорога моя мамо! Щоранку в уяві пишу Вам маленькі листи – тепер надсилаю вже справжнього, з адресою, на яку можна мені писати. Боже мій – це ж Вам, мамо, 1 березня цього 8 Продовження цього вірша Сверстюк не написав. Саме в такому вигляді він вміщений у його книжці поезій. Див.: Сверстюк Є.О. Писані синім крилом / Упоряд. Олена Голуб. – К.: ТОВ «Вид-во “Кліо”», 2015. С. 29. Вірш датовано «15.07.73», що відповідає даті написання листа. Вперше лист надруковано у спогаді дружини. Див.: Андрієвська В. Зустрічі і листування // На полі чести. У 2 кн. Кн. 2. Наш сучасник Євген Сверстюк / Упоряд. Василь Овсієнко. – К.: Кліо, 2015. С. 14–15. 9 Сверстюк Андрій Євгенович (1958–2008) – син Є. Сверстюка від першого шлюбу з Котля ровою Лідією Володимирівною. Нар. у м. Полтаві. Проживав із матір’ю. Закінчив Київ. мед. ін-т у 1982 р. Згодом працював науковим співробітником Ін-ту гематології, мав публікації. Після важкої травми виїхав до США у 1988. Обіймав посаду директора банку крови при університетській клініці в місті Нешвіл, штат Теннессі.
16
Євген Сверстюк – Валерія Андрієвська: Листування
року минуло 80 років – чи знали Ви про це? Я дуже хочу знати, як Ви почуваєте себе, як живете, як Валя з Євгенком, як діти – Галя і маленький Женчик10. Хочу в листі переслати Вам мою тиху спокійну усмішку. Так, наче на мить прийшов до Вас в літню днину в гості. Але коротко і тихо, як дух. Як здоров’я моє? Слава Богу, здоровий. Не голодую. І навіть не дуже посивів. Я писав Вам, що швидко побачимось – це не в моїй манері втішати обманом: я справді так думав. Але згустилась сльота – і мені несила переступити. Навіть по дорозі до Вас. Як почуваю себе? Скрізь є гарні і добрі люди. А зі спокійним і чистим сумлінням мені скрізь буде добре. Я відчуваю, мамо, Ваші скорботи й тривоги. Дуже хотів би, щоб ви спокійно прийняли долю, яка судилась мені. Мені приємно уявляти Вас, мамо, спокійною і певною – в хвилини молитви. Звичайно, у нас тепер зелень і рясний сад, але від цього я вже відвик. Напишіть мені всю правду, як живете. Чи Галя любить бабцю і чи не мочить матрацика? Чи вже пасете удвох корову? Чи щось будуєте? Обіймаю Вас. Вітаю рідних і близьких. Чекаю від Вас звістки. Ваш син Євген. 3. Є.О. СВЕРСТЮК – В.В. АНДРІЄВСЬКІЙ 29.VII-73 (№ 2) Моя велична, світла Лілянко! [1] Ти була для мене як легіт, весняний вітер, а нині перетворилась на щось далеке, рідне й відчужене, як білий острів скам’янілої надії. Але не бери цього до серця – це тільки образ стану того цілковитого самовідчуження, в якому живу. Майже безболісно. Своєрідна анестезія від отерплого болю. Холодний екран життя крутиться. На стрічці чергуються періодичні несподіванки і слабкі світлотіні на густо сірому тлі. І часом засвічується маленький інтерес до ма леньких ситуацій, що приходять в супроводі звичного сигналу «з речами». На людину все ж таки діє тільки вияв усепроникаючої людяності. Пробуджує, проймає, пробивається до старих душевних нашарувань, до зони життя – лише вияв людської скристалізованості, наївної, зворушливої, квапливої, стриманої – усякої. Все ж таки тільки любов і повага справжніми прожилками вписується в життя. Ненависть і звична хамовита грубість – тільки дрібна стерта монета – current monеy11, що змивається сном і душем на пересильній, залишаючи слід, як доза дубильного розчину. І забувається, як поганий сон. Але сни – це окрема тема і навіть об’єкт спостереження. Щось дає людині той, хто вносить в її життя промінь світла, краси, надії. Парадокс Гете12, великого егоїста, який, здається, Родичі Є. Сверстюка: Валя – донька брата Дмитра, Євгенко – чоловік Валі, Женчик і Галя – їхні діти. 11 current monеy – розмінна монета. 12 Є. Сверстюк написав кілька статей про Гете ще до арешту: Відлуння Гете: (До 220-річчя від дня народж. Й.-В. Гете) // Дніпро. 1969. №10. С. 132–139 (під псевд.: Володимир Швид) та Сонячний 10
Том І: 1973–1978
1973
17
ніколи нікому нічого не дав, урвавши від себе, і не розтратив ні грама власної душі на співчуття і страждання, Гете, який сонячним ранком, оглядаючи безмежне поле, засіяне трупами співвітчизників після битви з військами Наполеона, вигукнув: «Яке розкішне видовище!» Цього Гете назвали «дайним», «даючим». Жінки, яких він обдаровував зовсім не платонічним усміхом і покидав. Чоловіки, що були для нього не метою, а засобом. І світ, людство, якому він не збирався служити, а тільки власним життям доповнити загальну суму щастя, власним розвитком підтримати його розвиток. Читачі, яких він не вчив боротися за щасливе майбутнє, а нагадував, що найважчий і непоправний, невідшкодований злочин – це зіпсувати людині настрій, влізти в чуже життя, не маючи жодного права на суверенне і заказане для сторонніх життя особи. [2] Така була благодатна природа цієї людини. Стільки було в ній споляризовано духовної енергії, спокійної мудрості, нектару вільної гри природних сил, що люди почували себе з ним обдарованими. І люди це оцінили, знаючи найвищу вартість позитивних імпульсів у житті. Всупереч усім аргументам розуму, схильного дати нищівну характеристику суперечливому генієві, що тримався на природній моралі. Знаєш, один з моїх друзів мав подібну силу випромінювання, але не знаю, чи люди нервової доби схоплювали цей не пронумерований дар. І чимало інших людей, яких я знав, випромінювали – в пору свого цвітіння, епізодично. Але одну я знав – назвемо її хоч Ілько13 – що була найповнішим втіленням весни, чистоти і любові. Як у Шіллєра – Beseligend war ihre Nähe, Und alle Herzen wurden weit14
Рідкісний талант світитись усією повнотою єства, з дивною постійністю королеви-босоніжки – навіть під примарою комплекса monstrum. Тільки ця повнота і величність дали мені силу і право вийти за межі моїх понять – щоб стати «обдарованим» і кращим. Знаєш, кожен раз мені здавалось, що лише якісь випадкові обставини і люди не дають їй повернутись до самої себе – і ми розми нались чисто випадково у власній хаті. А зараз здається, що ми на різних орбітах несемо свою первісну суть, але досить зустрічі, щоб вийти з сомнамбулічного стану відчуження. Взагалі живу поза часом і наче в стані історичної невагомості вільно переміщую в часі події, настрої і постаті. Особлива постать для мене – Мачок15. Колись я любив її такою надривнонерівною любов’ю, як беззахисне безпере пташеня, і так незвично для себе самого, що аж застановлявся: що це віщує? Чим це може скінчитись. Ти не бачила – це знали тільки ми двоє. При зустрічі в квітні це була інша істота – Котигорошинка, геній: Передмова // Гете Й.-В. Твори. – К.: Молодь, 1969. С. 3–41 (під прізвищем: Г. Кочур). Вперше обидва тексти під прізвищем автора вміщено у книжці вибраного «На святі надій». 13 Йдеться про В. Андрієвську. 14 Із поезії Фрідріха Шиллера «Das Mädchen aus der Fremde». 15 Свою доньку Віру Сверстюк називав «Мак», «Мачок» або, за свідченням Марії Овдієнко, «Макі», за поясненням Сверстюка: «це французькі партизани» (Овдієнко Марія. Нотатки на берегах життя // На полі чести: У 2 кн. Кн. ІІ.: … С. 359).
18
Євген Сверстюк – Валерія Андрієвська: Листування
замкнена в своєму спонтанному світі, безмежно довірлива, аж страшно. Але це була тільки частинки її власної мами. Не можу зосереджуватись думкою на ній – щось щемить. І особливо тоскний щем і страх за Андрія. Вчора дивився кіно «Возвращение в жизнь» (за повістю «Записки серого волка»)16 – мене в ньому вразив тільки мимобіжний кадр про підлітків на роздоріжжях життя (тобі цей фільм може бути цікавий як унікальна річ – про табори, окремими докумен тальними кадрами). [3] Боже, які безпредметні мої листи. Трохи грубої прози – відчуваю, що коли проситиму чогось – це буде тобі легше, ніж цей невагомий простір. Отже, мені можна слати цінні листи з канцприладдям. Наприклад, тверда папка для зошитів, чистий папір, конверти і марки, «Уведомления о вручении», стержні для ручки, а то й авторучку (у мене виразніший почерк, коли пишу пером), всі лякі картинки. Я допустив помилку, повернувши додому авторучку і шалік, а також кулькову ручку. Приїжджають з повними валізами і туристськими рюкзаками, пов ними білизни, тапочок, шкарпеток і дріб’язку. Я мовчки йшов назустріч машині автоматичних обмежень, травмівної спрямованості. Але це і дрібно, і запізно обговорювати. До мене можна писати без обмежень, але бажано заказними, з повідомлен ням – тобто з правом вимоги. Цінний лист до 1 кг. Але ні в якому разі не подавати цінною бандероллю – це окреме моє право отримувати на рік дві бандеролі до 2 кг кожна – про це детальніше в наступному листі17. Для мене можна передплачувати пресу, але на цей рік вже пізно клопотатись, до того ж тут до хлопців надходять різні газети і журнали, а їх нині читати легко – за 3 хвилини все схопиш. От хіба що «Друг читача» – цієї газети тут нема і може варто передплатити. Крім моїх перших питань, які я ставив у попередньому листі за 15.VII – про здоров’я усіх вас, про Клавдію Федорівну особливо, про життя дома і на роботі, я б хотів, щоб мені писали ви з Мачком по кілька рядків, як щоденник, а потім відсилали, коли набереться пару сторінок. Про проблеми твоєї річної теми і статей в журнали (в Києві, коли я ще збирався обмежитись відсидженим і повернутись, я збирався також брати посильну участь). Про те, що ви обоє читаєте і кожна зокрема. Про бестселлери, про те, що мені варто було б замовити за «Книга – поштою». Про знайомих і рідних. Цілую Вас, мої сонячні голівки. Ваш [Підпис]. «Возвращение к жизни» (1971) – рад. кінострічка режисера Владіміра Басова за мотивами роману Ахто Леві «Записки серого волка», відзнята на кіностудії «Мосфильм», за участі кіностудії «Дефа» (НДР). За сюжетом естонський школяр Арно на пароході від’їздить до Німеччини, мріючи про США, натомість опиняється в «Гітлерюгенд» і воює в німецькій армії. Після війни, перебуваючи в західній зоні окупації, пов’язує своє життя з криміналом. Згодом повертається в Естонію, що тепер входить до складу СРСР, пов’язує своє життя то з криміналом, то з «лісовими братами». 17 Згідно з наказом № 020 від 14.І-72: «9. Утвержден список продуктов, разрешенных в банде ролях и посылках. В бандеролях – сухие кондитерские изделия, кроме шоколада и изделий из него (на практике так было и раньше). В посылках – хлеб и хлебо-булочные изделия; селедка, консервы мясо-растительные, сало-бобовые, рыбные, овощные; лук, чеснок; сыр; сало; масло сливочное; маргарин (раньше пропускали чай, кофе, мясные изделия). 16