1973
1. Є.О. СВЕРСТЮК – В.В. АНДРІЄВСЬКІЙ [10.VII]-731 Любі мої сонячні острівки! Я тільки два слова: потяг дні і ночі божевільно летить на Схід. Але все повертається на кола свої. Зараз майже приїхав. Напишу днями. Писатиму також «апеляції» про переведення в Мордовію2, бо за нинішнього Твого становища до мене і не зможеш приїхати. А може, Ти зможеш клопотати? Обіймаю, живу Вами. Вітаю і обіймаю Проскурок3. Ваш [Підпис]. Перший лист із етапу після суду. Штамп: «Киев-аэропорт». На листі вказана дата отримання. Сверстюк надіслав його не на адресу дружини, а на адресу своїх кумів без зворотньої адреси («Киев ул. Тургенева, 48, кв. 30 Проскуре Елене Васильевне (Лиле)», боячись конфіскації. Лист Сверстюк відсилав не особисто, бо адресу вписав просто на листі, а на конверті почерк іншої людини. Атмосферу етапу Сверстюк передав у інтерв’ю з Василем Овсієнком від 23.ХІІ 2012: «На етапі для мене одного у вагоні був “трійник”. Кримінальникам в інших клітках оголосили, що везуть небезпечного фашиста, який убивав дітей. Піднялося люте виття на користь дітей» (Цит. за кн: Маринович М. Всесвіт за колючим дротом (Спогади і роздуми дисидента). – Л.: Вид-во УКУ, 2016. С. 170). Судовий процес над Сверстюком тривав із 16 по 24.IV 1973. Арештований він був 14.І 1972. Судове засідання було закрите, пускали лише свідків. Звинувачення за статтею 62 УК УРСР. Основні пункти обвинувачення: 1) Виступ перед освітянами у 1963 р. з критикою роботи радянської школи; 2) Літературознавчі праці надруковані на Заході: «Собор у риштуванні», «Котляревський сміється», «Остання сльоза»; 3) «На свято жiнки» – міркування про долю жінки в історії України; 4) Антирадянські розмови зі знайомими й сусідами. Вирок – 7 р. таборів суворого режиму і 5 р. заслання. Інформація про суд над Сверстюком була висвітлена у «Хронике текущих событий. № 29». Із досудових закордонних публікацій Сверстюка: На 9-те березня // Дукля. 1967. № 2. С. 41; «України так і не побачу» [Есе] // Народний календар, 1969. Bratislava: Vydavatelstvo politickej literatury, [1969]. С. 34; Собор у риштованні: Док. 3 / Передм. М. Антоновича. Париж; Балтимор: Смолоскип, 1970. 173 с. (Б-ка Смолоскипа; Ч. 6); На могилу Алли Горської // Визвол. Шлях. 1971. Кн.7/8. С. 790–792; В день народження Василя Стуса: [Вірш] // Сучасність. 1972. №4. С. 5–6; Іван Франко: (Сценарій літ.-муз. вечора) (С. 67–85), На свято жінки (С. 46–53), Остання сльоза (С. 86– 96), Слідами казки про Іванову молодість (С. 54–66) // Широке море України: Док. самвидаву з України. Док. 7. Париж; Балтимор: Смолоскип, 1972. 378 с. (Б-ка Смолоскипа; Ч. 14); Versuch uber Iwans Jugend // Swerstiuk J. Essays / Аmnesty international. 1972. S. 11–23; Симоненко – ідея // Симоненко В. Берег чекань. Мюнхен: Сучасність. 1973. С. 284–292. 2 У Мордовії був розташований ДУБРАВЛАГ (у мемуаристиці часто пишеться «Дубровлаг») – комплекс відділень і лагпунктів у складі табірного управління ЖХ-385, або Дубравного управління виправно-трудових таборів (ВТТ, або колоній – ВТК) у Зубово-Полянському і Теньгушовському районах Мордовської АРСР, у яких до 1987 р. утримувалися політичні в’язні. 3 Родина кумів Проскур. Олександр Іванович Проскура (1936–2007) – фізик, автор численних нарисів з історії фізики і культури. Олена Василівна Проскура (Вахер) – фахівець із дитячої психології, учениця Г.С. Костюка і О.В. Запорожця. Подруга В. Андрієвської ще з аспірантських часів. Залишила спогади, де багато місця приділено родині Сверстюків. 1