32
Євген Сверстюк – Валерія Андрієвська: Листування
дині, яка тут пригодиться. Найбільше треба продумати, що собі взяти на таку виснажливу дорогу. Пригодилося б одіяло і простині). Термос. Мені можна кеди або тапки). Може той же мішок пригодиться тобі в дорозі, а може й приймуть. Взагалі побачення дається не для мене. Кому 1, кому 2, кому 3 дні. Отже, висилати негайно не треба нічого. Передплачувати з преси теж нічого не треба, принаймні поки що. Гроші отримав – вони були для мене цінні як вістка, що Ти маєш мою адресу. За них і можу передплачувати. Але більше не треба висилати. Звичайно, розпещений такими листами. Кожен день чекаю нових. Поки що кожен день по-новому вчитуюсь у Твій. Відписую аж кілька днів, оскільки мій лист все одно може піти аж 13-го – в понеділок, після вихідних. Знаєш, як повільно, як важко даються мені листи – потрібне цілковите усамітнення і ілюзія присутності. Пишу на коліні, на сонці, під вітром – тому такий почерк. Восени писатиму в читальному залі. Зараз теплі сонячні дні – моя голова чорна, як головешка. На цей раз не пишу окремо ні мамі, ні Якову – але все збираюсь написати йому особливо теплі слова – з великою повагою і симпатією я проглядав його мемуари54. Якщо це буде в настрої, як буде час – напиши їм – мамі і Якові з родиною – щось про мене. З привітом, з тим, що часто і добре думаю про них і в уяві розмовляю з ними. Не треба хвилюватись і вболівати, рідна моя, за всі ті прикрощі і обмани, за палки в колесах – вони мають два кінці. Поки що не перераховую привітів – та й не буду: сама їх вигадуй, і це буде правда. Досить того, що світ минулого живий, і завжди усміхнене до мене обличчя усміхається й досі живою усмішкою. Я теж. Кохані мої сонячні острівки – кланяюсь вам з раннім сонцем сьогоднішнього понеділка, цілую, благословляю. Завжди ваш і з вами Євген. 9. В.В. АНДРІЄВСЬКА – Є.О. СВЕРСТЮКУ 15.VIII (31.VIII)-7355 (№ 4) Добрий день, дорогий Женя, старенький Івоніко! [1] Сьогодні ти снився всім у нашій кімнаті: одним, ніби сердито лаяв з естради публіку за те, що дозволила собі сміятися твоїм жартам, і Лілю лаяв, а Ліля плакала. У моїх снах атмосфера постійна: хтось застібав на тобі комірця, а я ревнувала (чи є ще в когось така Марійка?). Я все відпочиваю, відпочиваю. Вже трохи завідпочивалася. Погода тут різноманітна: то світло, сонечко, було тепло, то полили дощі безконечні. Знову три дні було тепло, а сьогодні знову цілий день лежимо в ліжках. Мені всі заздрять: я маю роботу. Подушка моя процвітає, всім хочеться 54 55
Про які мемуари йдеться невідомо. Опубліковані вони не були. На листі вказана адреса: «Сумська обл. город Лебедин, ул. Кобижча, 148» Токарі.
Том І: 1973–1978
1973
33
спробувати пов’язати вузлики, всі просяться, і я поводжусь, як Том Сойєр з парканом. Весь будинок відпочинку слідкує, як просувається справа. На пляжі у нас є дідусь, який пристроївся складати і подавати нитки, розрісся штат контролерів, є навіть зав. відділом кадрів, який ревниво підганяє зайву робочу силу. А всього треба зав’язати 15000 вузликів. Вже третина зроблена. Ці вузлики сняться мені і вночі. Ти б поглянув, яке воно гарне виходить, як кожушок. Мені кажуть: «І ото ви тут так стараєтесь, а чоловік буде її собі підмощувати під бока…». А що ж там мій чоловік підмощує і як він виглядає? Швиденько дай мені знати, чи можу я прилетіти. Зроби це хоча б до 1-го вересня, якщо не зможеш раніше. Може, ти можеш дати телеграму за переказні гроші? Я б тоді завчасно взяла квитка і як слід підготувалась. А там мені треба в школу, тоді все ускладниться, та й погода ж не завжди буде льотна. Та й взагалі, ні з чим не треба зволікати. [2] Я живу тут поза часом. Читаю Ю[рія] Тинянова («Кюхля», «Пушкин»), переселилася в тамту епоху, дуже добре там себе почуваю. Книжку смакую слово за словом, крапля за краплею. Мені навіть здається, що нічого кращого про цих людей я й не читала. Дуже полюбила Грибоєдова, та й всі ці «Саши» мені якісь дуже милі, знайомі і зрозумілі. Люблю всіх оцих сановних стариків, їх[ній] погляд на людей, та все-все. На вікні у мене ще лежать товстенні книжки (Аксаков, Моріак56), все моя безмежна жадоба, але до них я вже не встигну дійти. Про Віруньку знаю, що вона ніби добре їсть і п’є свої ліки (дядя Коля з нею домовився, що він питиме її «погані», а вона – його «хороші». І п’ють обоє)57. Робили аналізи (аналізи погані, білок у мочі), днями мали вести її до лікаря. Про результати я нічого не знаю, бо зв’язок тут дуже поганий: лист проходить 8 км за 4 дні. Я вже тут назбирала своїй доні горішків, купила коробочку і починаю готуватися до зустрічі. Вона, як кажуть, з своїми кролями-качками не дуже за мною скучає і не часто згадує. Ну то й краще, я так боялася драми. Зараз я лежу під вікном. Хлюпає дощ, шумлять і хитаються сосни, хтось нещасний цвірінькає з-під даху, на стінах сплять наші нічні кати – комарі. Отак з цього краю землі. А як з того другого? Кланяється вам ваша Марічка. Обіймає Ліля. P. S. Чи одержав ти всі 3 фотографії?
56 Аксаков С.Т. Семейная хроника; Детские годы Багрова-внука. Воспоминания / [Вступ. статья, с. 3–30, и примеч. С. Машинского]. – М.: Худож. лит., 1973. 670 с.; Мориак Франсуа. Тереза Дескейру: Роман. Фарисейка: Роман. Мартышка: Повесть. Подросток былых времен: Роман / Ред. коллегия: ... Р. М. Самарин (пред.) [и др.]. – М.: Прогресс, 1971. 505 с. (Мастера современной прозы. Франция). Перше українське видання вийшло значно пізніше: Моріак Ф. Гадючник. Дорога в нікуди. Романи / Пер. Анатоль Перепадя. – К.: Дніпро, 1980. 320 с. 57 У цей час Віра перебувала в родичів Андрієвської в Лебедині.