Gorgolya

Редакційна колегія: Олександра Горчинська, Юліана Виштак Тексти: Олександра Горчинська, Юліана Виштак Дизайн та верстка: Юліана Виштак Редактура: Олександра Горчинська Коректура: Олександра Горчинська, Юліана Виштак Оформлення обкладинки: ілюстрація до видання Юлії Скороди “Стереотипи” © стронґовський Ілюстрації на форзацах: © Anthony Neil Dart © Camila Montejo y Catalina D’Amato ISNN: 977-01052012 © Видавничий дім «Ґорґоля» Контакти: 093 683 33 92, 093 460 60 12 Адреса: м. Київ, вул. Мельникова, 36/1 Електронна пошта: gor4inskja@ukr.net julia.veshta@gmail.com

№ 1 / 2012

про ТЕКСТ Пити чи не пити?

4

Одрук, як анекдот – не має 6 автора

КНИГОФЕТИШ Букіністика: книги за сімома печатями

10

Буккросинг

14

КНИГОФОРМИ Жива бібліотека

Аудіокниги

16 18

про ДИЗАЙН Ліногравюра

21

Історія буквиці

24

Книжковий дизайн від Іллі Стронґовського

26

Ми верстали, ми трудились, 32 наші пальчики втомились Верстка тексту у програмі Adobe InDesign CS.5

1

35

про ШРИФТ

38 40

Шрифти: що де як навіщо Жива типографіка

42

Особистість у дизайні

46

Типографіка – наука чи мистецтво?

48

Культ Гельветики

50

Ручні шрифти

52

РЕЦЕНЗІЇ ХОДИ на ЗАХОДИ

54

Форум видавців

56

Події

2

про ТЕКСТ

Пити чи не пити, ось у чому питання “ДАВНО БУЛИ ТІ ЧАСИ, КОЛИ НАШІ ПРАЩУРИ НА РУСІ ВІЛЬНО ВА­ РИЛИ У СЕБЕ ВДОМА ПИВО ТА МЕД, НЕ ПЛАТИЛИ ВОНИ ПОДАТКІВ НІ ЗА СОЛОД, НІ ЗА ХМІЛЬ, НІ ЗА НАПОЇ. НЕ БУЛО ТОДІ ТРАКТИРІВ, КА­ БАКІВ. НА СВЯТА ЧИ З ЯКОГОСЬ ВАЖЛИВОГО ПРИВОДУ СКЛИКАЛИ ГОСТЕЙ, ВЛАШТОВУВАЛИ ГУЛЯННЯ”. Такими словами починається видання під назвою, що говорить сама за себе – «Будемъ трезвы». Брошурка видана видавництвом «ЗАДРУГА», датована 1917 роком, має 32 сторінки та досить зашарпаний вигляд. На обкладинці зазначено, що це – друге видання. Коли знаходиш у нетрях бабусиної шафи такий раритет, як цей, носишся із книжечкою, як із писаною торбою. Зда­ється, це ж треба, аби так пощастило! Складаєш у фай­лик, аби не зіпсувати реліквію остаточно, та думаєш згодом, що треба поділитися цим із іншими. Тим паче, що тема – ак­т уальна завжди, в усі часи. Видання присвячене алкоголю та алкоголікам – від першої, до останньої сторінки. Також звідси можна дізнатися про історію виникнення на Русі кабаків та трактирів. «Поступали ісправно кабацкія деньги въ казну, а п’янство стало столь большое, что самое слово кабакъ вызывало омерзение». Далі дізнаємося, що уряд відмінив це безстидне слово, і на Русі з’явилися «питейныя заведенія». Що далі – то цікавіше. Бачимо, що ситуація з віками не змінилася зовсім: тоді, до революції, також пили, і пили багато. Діти брали приклад із дорослих та починали вживання алкоголю у ранньому віці – як і зараз часто буває. Нерідко, за словами автора брошурки, горілкою поїли задля жартів самі батьки. Описуються також наслідки вживання алкоголю: від горілки та вина, як відомо, погано працює мозок, порушується робота

опорно-рухового апара­т у, з’являється агресивний нас­­ трій. Можна тут знайти і порівняльну характеристику: скільки злочинів (а саме: пограбування, нанесення тяжких тілесних ушкоджень тощо) було вчинено за окремі роки під дією алкоголю та у тверезому стані. У тверезому, виявляється, значно менше. Не полінувалися порахувати також, скільки грошей витратила на утримання «питейных заведеній» держава, а скільки – люди. Безсумнівно, такі видання, як це, робилися із єдиною метою: пропагувати здоровий спосіб життя та відвернути людей від дружби із зеленим змієм. Чи вдавалося це їм тоді, достеменно невідомо. Але відомо на сьогодні те, що подібних брошурок та книг тоді існувало багато. А чи не вистачає нам сьо­годні подібних видань? Чи допомогли б вони? Для перевірки, кожному із читачівспоживачів алкоголю можна спробувати порахувати, яку суму на місяць, на півроку або на рік ви витрачаєте на посиденьки із друзями за пивом, на теплі та затишні бари узимку?.. Багато хто після подібних підрахунків береться за голову: суми вихо­дять чималі. Та чи надовго такі відкриття примушують замислитися? Видання має всі шанси за­вою­вати популярність та ста­ ти в нагоді, якщо його перевидати. Один із можливих варіантів – книга для молоді, як пропаганда здорового способу життя. Але не звичайна – а на прикладах XVIII століття! Олександра ГОРЧИНСЬКА

3

відсканована титульна сторінка видання 1917 року

внутрішнє оформлення брошури

4

про ТЕКСТ

Одрук – як анекдот:

не має автора

П Олександра ГОРЧИНСЬКА

омилки та одруки в книгах, газетах, жур­налах завжди були, є, і, нажаль, нікуди не подінуться. Причиною цьому можуть бути проста неуважність автора під час набору тексту, погана робота редактора та коректора під час вичитки, некомпетентність працівників редакції у тій чи іншій темі, дезінформація від ньюзмейкерів. Та, що казати – сьогодні помилки можуть допус­катися навіть спеціально: повеселити чита­ча, досягти певного ефекту, визначеного заздалегідь. Але якщо зараз ми сміємося над помилками та одруками, то колись за подібні речі суворо карали. Відомі письменники у боротьбі з одруками У радянських газетах тільки випадкові одруки і були по-справжньому правдивими. Так писав про це Сергій Довлатов. «Большевистская каторга» (замість «когорта»), «Коммунисты осуждают решение партии» (має бути «об­суждают»). У Довлатова, взагалі, життя було нерозривно пов’язане із помилками та одруками. Він завжди виправляв усіх як в усному, так і в письмовому спілкуванні. Одного разу навіть виправляв у всіх автор­ських примірниках допущену в типографії помилку, де поета Сергія Вольфа назвали «девушкой русской словесности» (мав би бути «дедушкой»). Проте, й сам Довлатов припускався подібних помилок.

5

Готуючи ювілейне видання, присвячене ювілею Бродського, Сергій закрився у кімнаті, нікому не довіряючи, та працював над віршами. Та навіть при таких застережних мірах все одно друком вийшов рядок «могила неизвестного солата». Кажуть, що Бродському «салат» навіть сподобався. Федір Достоєвський у романі «Злочин і кара» пише: «Мебель, вся очень старая и из желтого дерева, состояла из дивана с огромною выгнутою деревянною спинкой, круглого стола овальной формы перед диваном, туалета с зеркальцем в простенке, стульев по стенам да двух-трех грошовых картинок в желтых рамках, изображавших немецких барышень с птицами в руках, — вот и вся мебель». Довлатов щиро дивувався, чому всесвітньовідомий класик не захотів виправляти «круглый стол овальной формы». Борис Акунін, відомий російський письменник, розповідає про випадок із книжковими помилками, який йому вдалося пережити. У 80-х видавництво «Русский язык» готувало розмовники різними мовами, приурочені до Олімпіади. Іспанською назва видавництва звучала як «Idioma ruso». Проте, коли наклад вийшов друком, словосполучення блищало літерою t замість m. Винуватцям конфузу довелося цілий тиждень буквально жити на Можафському поліграфкомбінаті та власноруч вирізати й наклеювати маленькі паперові квадратики із вірною літерою на кожен примірник видання. На посту відповідального редактора юві­лейного випуску журналу «Иностранная литература» Борис Акунін підготував такий-собі ТОП-10 найцікавіших помилок в історії цього журналу, дві з яких були на його власній совісті. Про це він розповідає у своєму блозі на сайті «Радио Эхо Москвы» (http://echo.msk.ru/users/b_akunin/). До цього списку ввійшли такі ляпи: «На ее щеках играл горячий румынец». Тут вирішальну роль зіграла заміна всього лиш однієї літери. «Мудрец явился ко двору со своею мотней». Сам автор пояснює, що, виправляючи власний текст, від руки написав слово «лютня» – мався на увазі музичний інструмент. Проте, набірник роз-

пізнав «лю» як «мо» і вийшов такий казус. «Кто много пишет, тот (не сочтите за каламбур) часто описывается», – розповідає Борис Акунін і ділиться екземплярами із власної колекції помилок, яких сам і припустився при написанні своїх творів. «Укорзиненный взгляд», «все эти милые девичьи пусятки» та багато іншого. Російський письменник Юз Алешковський випустив книгу, ніби-то присвячену «дорогим дрязьям». Поет та журналіст Олександр Глезер видав книгу під назвою «Чоловек с двоиным дном». Сьогодні такі речі викликають усмішку, але за радянських часів подібні речі ставали причиною звільнення з роботи – у кращому випадку, та депортації кудись дуже далеко із дуже «темними» наслідками – у гіршому. Антирадянська агітація За часів СРСР, коли техніки створення друкованого тексту суттєво відрізнялися від сьогоднішніх комп’ютерних технологій, часто вистачало пропустити лише одну літеру, або випадково переставити букви у складі місцями для того, аби створити резонанс. До наших днів дійшло небагато відомостей про такі фатальні помилки, допущені під час випуску в світ видавничої продукції. І не дивно – наклади знищувалися одразу ж, не лишалося жодного сліду від гріхів набірників чи друкарів. «Героями» одруків неодноразово ставали радянські вожді. Коли помилки зустрічалися у такому контексті – тут вже було і правда страшно. «Владимир Ильич Ленин начал говорить, сидя за столом, медленно царапая когтями лоб», – так набрали рядок у романі Олексія Толстого «Хлеб». Роман публікувало тоді видавництво «Молодая Гвардия». А ось редактор видання «Иркутская неделя» Петро Шугуров до Дня народження вождя підготував спецвипуск видання, де великими літерами красувався напис: «Лениным владела неуёмная идея переделать мир», де у слові «неуёмная» якось випадково вилетіла буква «ё». Редактора за це звільнили без права роботи у друкованих органах у подальшому.

6

про ТЕКСТ

Не менш значимі на той час одруки від однієї літери траплялися у багатьох газе­тах. Так, «Сталина» перетворювали на «Сралина», газета «Коммунист» за 1943 рік пропустила у слові «Сталинград» літеру «р». «Главнокомандующий» у російських «Известиях» написали без «л», а у слово­сполученні «мудрый вождь» зникла «р». у 1947 році видання «Молодой колхозник» повідало читачам зі своїх сторінок, що «в 1920 г. В. И. Ленин окотился в Брянских лесах». До речі, за «Сралина» головного редактора газети розстріляли. Взагалі, за таку антирадянську діяльність ви­­ну­ ватцям «світила» стаття 58-10 Кримінального кодексу Російської Федеративної Соціа­ліс­тич­ної Радянської Республіки – під­рив радян­ських устроїв, антикомуністична агітаційна діяльність. Покарання – від трьох років таборів із найвищими мірами. Нагадаємо, що в ті часи злочином вважалися будь-яка дія або бездія, що можуть загрожувати мирному життю радянського народу. У всьому знаходили злі помисли та спеціально заплановані ворожі дії. Існував циркуляр, в якому від чекістів вимагалося: «повысить бдительность в борьбе с классовым врагом, проникающим в печать и под видом опечаток публикующих антисоветскую пропаганду». Тобто, радянські мужі при владі вважали, що одруки – це ворог насправді таким чином проникає усередину радянського устрою та розвалює Союз зсередини. Олександр Солженіцин у своїй праці «Архипелаг ГУЛАГ» згадує про редактора, який боявся щось переплутати, і йому снилися нічні жахіття, ніби він все ж переплутав ініціали В.І. Леніна та І.В. Сталіна. «Сто тысяч километров – не пердел!» – ще один із перлів радянських ЗМІ. Приводом для сварок газетярів і влади стала Шестиденна війна (1967 рік). Ось витяг із документів з приводу одного із подібних інцидентів:

«И. о. главного редактора «Литературной газеты» /подпись/ А. Тертерян 19 июля 1967 года. Документ 3

ЦК КПСС В «Литературной газете» за 12 июля с. г. поме­щена заметка «A что думают в Тель-Авиве?» и иллюстрация к ней – изготовленная в ФРГ медаль с изображением министра обороны Израиля Моше Даяна. Публикация настоящего

7

фотоснимка явля­ется грубой ошибкой редколлегии «Литературной газеты» и объективно служит популяризации одного из исполнителей воли империалистических сил в борьбе против арабских народов. Следует отметить, что и некоторые другие органы печати проявляют неразборчивость в публикации материалов, касающихся Моше Даяна. Так, в газете «Правда» за 18 июля с. г. опубликован снимок популярной датской кинозвезды, демон­стрирующей моду «A’ ля Даян». Отдел пропаганды ЦК КПСС вносит пред­ложение указать и. о. главного редактора «Литературной газеты» т. Тертеряну А. С. на допущенную грубую ошибку и потребовать от редколлегии «Литературной газеты» принять меры, обес­ печивающие строгий отбор предназначенных к публикации материалов. Проект постановления прилагается».

Продовжуючи воєнну тематику, зазначимо, що під час війни з Фінляндією у одній з газет з’яви­лася стаття із заголовком: «Красная Армия выбила белофинов», де у слові выбила» переплутали букви «и» та «б» місцями. Подей­кують, що товариш Сталін, побачивши це, посміхнувся, і наклад лишили, який. Добре, що тут одрук негативно відзначився на боці противника. Ляпи-лідери радянських часів: «предатель» замість «председатель», «истерический» замість «исторический». Треба сказати і про те, що навіть випадковий збіг слів на газетній шпальті міг стати фатальним, тому редактор мав працювати з неймовірною уважністю, прораховуючи все до дрібниць. Наприклад, якщо біля заголовка про вождів просвічувалося слово з іншої сторінки, наприклад, «Долой!», яке стосувалося взагалі якогось ворога СРСР, у цьому могли роздивитися приховану антирадянську агітацію. Сьогодні ми бачимо багато помилок у ЗМІ, книгах, рекламі, усному мовленні. Багато що викликає тільки сміх, деякі – настільки дивовижні, що постає питання: чи не спе­ціально цю помилку зробили? Іноді бувають такі цікаві ляпи, що хочеться зберігати їх у своїй колекції, переглядаючи час від часу. Можна сказати лише одне: всім відомий вислів про те, що треба вчитися на помилках. Але, краще вчитися на помилках чужих для того, аби менше помилятися самому.

8

БУКIНIСТИКА: КНИГИ ЗА

СIМОМА ПЕЧАТЯМИ

9

http://weheartit.com

Олександра ГОРЧИНСЬКА

КНИГОФЕТИШ

Запах старовини, пожовклі сторінки, потерта від років палітурка, загнуті куточки-закладинки, неймовірна особиста історія кожного видання… Такі ознаки має букіністика – торгівля старими книгами. Букіністи – люди, які торгують старовинними книгами та іншими антикварними виданнями, нерідко – дуже давніми, колекційними та ексклюзивними. Умовно букіністичну літературу розділяють на два види. До 1851 року – антикварна, після 1851 року – стара. Це поняття взаємопов’язане із бібліофілією. Бібліофілами прийнято називати людей, які колекціонують саме цінні та дуже раритетні видання. Колекціонування відбувається як за певним принципом (тільки окремий автор, тільки книжки окремого року, тематика тощо), або без нього. Але найбільш цінними вважаються інкунабули (книги, що були виготовлені до 1501 року з набірних форм) та матеріали, в яких є старовинні рукописи. Неймовірну цінність також зберігають видання майстрів видавничої справи: Альда Мануція, братів Етьєнів, Франциска Скорини, Івана Федорова тощо. Також варто зазначити, що раритетом уважаються такі речі, яким не менше 50 років. Все те, що має менший вік – вінтаж. Раритетні товари мають велику матеріальну, культурну, художню та історичну цінність, є неможливими для відтворення, пов’язані з певною історичною епохою або подіями. Слово «букіністика» походить з французької, де «bouquin» має значення «потримана книжечка», «книжонка», тобто, вживається у зневажливому тоні. Вперше слово зафіксоване у словнику в 1853 році, і тлумачиться так: «Так называют мелочных торгашей или менял, которые занимаются выменом, скупом, продажею или променом старых, подержанных книг. Букинист есть маклер торговли старыми книгами». Але вже пізніше цей термін почали тлумачити зовсім інакше, і значення це збереглося і досі. Букіністичні видання – такі видання, які потрапили у повторний товарообіг. Зараз колекціонування видань популярне серед людей будь-якого віку та будь-яких професій. Багато хто знаходить у бабусиних скринях або на горищі дачі чималий склад старих видань. З цього і може початися захоплення такою літературою. Тим паче, що на не дуже рідкі видання ціни невеликі, й цілком можна дозволити собі щось придбати. Отже, подивимося, де в Києві можна знайти букіністів. Електронні ресурси Сайт магазину «Bookshop» http://www.bookshop.ua представляє широкий вибір різноманітних видань у розділі «Рідкісне». Є там і букіністика. Дуже великий вибір, але дуже високі ціни на сайті «Салон Коллекционеръ» http://s-collection.com.ua/. Тут ка-

талог букіністичних видань розбито за тематикою: «Релігія», «Художня література», «Юриспунденція» тощо. У розділі «Словники», наприклад, ціни варіюються від 20 до 120 тис. грн за видання або серію видань. Схожим є сайт http://kolekcioner.net.ua. Тут пропонуються видання початку 20 століття, ціна яких – 16 тис. грн. Аукціонний дім «Гелос» на своєму сайті http://www. gelos.kiev.ua пропонує букіністичні видання різноманітних авторів та років. Тут до кожної книги додається короткий опис про рік, місце її видання, стан, в якому вона збереглася, дані про особливості видання. Так, вказується, які помітки є у виданні, наприклад: «В удовлетворительном состоянии: потертости переплетов, надрывы, владельческие поме­ты ­ карандашом, отслоение корешка от блока (тт.1,10)». Це опис до видання: Н. М. Карамзин. История государства Российского. 2-е изд. В 12 т. Т. 1-12. С. – Петербург, 1818-1829. в типографии Н. Греча. Також зазначено, що видання представляє собою історичну цінність. Не така раритетна та давня букіністика є на сайті журналу «Личности». Тут у особистому порядку люди виставляють свої товари – ви­дання, які хочуть продати. Те ж саме знаходимо у спільноті сайту diary.ru http:// www.diary.ru/~old-books. Приватні оголошення можна знайти на сайтах типу «Slando», та інших схожих ресурсах із оголошеннями. Наприклад, тут, на сайті http://kiev.avizinfo.com.ua, ціни на букіністичну літературу варіюються від десяти. до десятків тисяч грн. Ще один подібний ресурс – http://www.ua.all.biz. Тут книги не такі старі: вони більш сучасні та нові, а, отже – дешевші. У Харкові діє досить великий сайт для колекціонерів «Коллекціонеръ»: http://stamp-coins.com/. Тут, окрім букіністики, можна знайти колекції монет, марок, багато чого іншого. Асортимент букіністики різноплановий, найбільше дитячої та ху­ дожньої літератури. Найдорожча книжка серед художньої літератури – двотомник «Іліада» Гомера, 1839 року, ціна – 15800 грн. Що і де купити? Одна із найвідоміших сьогодні столичних букіністичних крамниць знаходиться на вул. Пушкінській, 1-3/5 прямо у кнайпі «Купідон». Магазин вдало поєднується із затишною, творчою атмосферою кафе, яке, до речі, є улюбленим місцем для відпочинку багатьох представників так званої творчої інтелігенції Києва. Букіністична крамниця називається просто «Букініст», і знаходиться у самому «Купідоні». Тут – широкий вибір

10

КНИГОФЕТИШ

літератури, ціни – дуже різні. Дівчина Марина, яка є відвідувачкою магазину, каже, що найнижча ціна, яку вона там побачила – 4 грн за книгу. «Я придбала «Вишневый сад» Антона Чехова 1932 року всього за 20 грн. І дуже задоволена!», – зізнається вона. У крамниці сидить дуже привітлива пані, яка з радістю розказала про ціни, асортимент, показала, що є цікавенького. Найдешевші видання можна придбати за 5 грн, найдорожчі оцінюються в десятки тисяч гривень. Є тут альбоми та збірники, хрестоматії, енциклопедії, збірки віршів та прози. Можна знай­ ти чи не будь-який всесвітньовідомий твір російського, українського чи іноземного автора. Ринок «Петрівка» – знахідка для любителів букіністики. Тут, у кінці ринку, є окремі, букіністичні ряди, де торгують старою літературою. Які разючі відмінності можна знайти тут в порівнянні з магазинами? По-перше, книжок дуже-дуже багато, просто неймовірна кількість. Вони не завжди розкладені акуратно, частіше за все, просто величезними купами, не відсортовані ні за темами, ні за країнами, ні по жодному іншому принципу. Шукати часто доводиться самому, риючись у купах видавничої продукції найрізноманітніших видів. До речі, про види: на Петрівці можна знайти також підбірки різних журналів і газет за певний період часу: навіть за кілька років. По-друге, книги тут можна не тільки купувати, а і здавати. Щоправда, розцінки на це не дуже чесні. Часто беруть, наприклад, шкільні підручники. Ті, хто закінчив школу, можуть віддати весь набуток на Петрівку. Тепер детальніше про цінову політику. Якщо, приміром, підручник коштує 18 грн і не дуже рідкісний, його у вас можуть купити і за 2 грн. Але продаватимуть потім по 15. Якщо коротко – беруть за безцінь і віддають не дуже дешево. Проте, для тих, хто вміє торгуватися та домовлятися, все може вирішитися й набагато кращим чином. Можна часто побачити вуличні розпродажі книг у різних куточках столиці. Приміром, на Арсенальній, дорогою до готелю «Салют» та Київського Палацу дітей та юнацтва завжди продають різні книги. Звичайно, асортимент тут менший. На площі Слави, у торгівельному комплексі «Навігатор», є також антикварний букіністичний магазин «Класика», який зай­ мається збором, продажем, реставрацією раритетних старовинних книг. Крамниця має свій сайт (за адресою: http://oldbooks. kiev.ua), на якому можна ознайомитися з асортиментом, матеріалами на тему, замовити продукцію. Є також і сервіс доставки покупок. Салон «Галерея старовинних книг», що розташований на вул. Анішенко, 5/2, займається не лише продажем антикварних книг, а і представляє сервіс формування та комплектування корпоративних і приватних бібліотек. На сайті http://www.gob-art.com. ua можна побачити каталог, обрати у ньому те, що цікавить, подивитися фотографії тощо. В столиці ще безліч подібних місць, де можна знайти поціновувачів старовинних книг, купити або продати літературу чи іншу видавничу продукцію. Можна помітити тенденцію: останнім часом книги і читання стають модними серед молоді, а отже, і захоплення старовинними виданнями також популяризується. Тому, знайте, якщо ви почали цим захоплюватися – обов’язково знай­дете багато однодумців! Можна впевнено сказати: доки є таке хобі та допоки букіністика живе, електронна книга точно не зможе замінити звичайну.

11

12

CROSSING 13

ТО ЩО ВОНО ТАКЕ – ТОЙ БУК І КРОСИНГ? ЦЕ СЛОВО НЕ ТАК ДАВНО ПОЧАЛО РОЗПОВСЮДЖУВАТИСЬ ТЕРЕНАМИ НАШОЇ КРАЇНИ, ТА Й САМА ІДЕЯ БУККРОСИНГУ ЩЕ ЗОВСІМ СВІЖА. НЕЩОДАВНО, А САМЕ 2001 РОКУ АМЕРИКАНСЬКИЙ ІНТЕРНЕТ-ТЕХНОЛОГ РОН ХОРНБЕКЕР ЗАЦІКАВИВСЯ СИСТЕМОЮ ЦИРКУЛЯЦІЇ СВІТОМ ЗАЛИШЕНИХ ФОТОАПАРАТІВ, ТА Й ВИРІШИВ ВТІЛИТИ ЦЮ ІДЕЮ ЗА ДОПОМОГОЮ КНИЖОК. ЦЕЙ РУХ ЗНАЙШОВ БАГАТО ПРИХИЛЬНИКІВ У ВСЬОМУ СВІТІ, А В 2005 РОЦІ ДІСТАВСЯ ДО УКРАЇНИ. ЗА ДАНИМИ ОФІЦІЙНОГО САЙТУ БУККРОСЕРІВ, СЬОГОДНІ У СВІТІ НАЛІЧУЄТЬСЯ 823 ТИСЯЧІ ОФІЦІЙНО ЗАРЕЄСТРОВАНИХ БУККРОСЕРІВ У 130 КРАЇНАХ СВІТУ ТА ПОНАД 5 МІЛЬЙОНІВ «ВІЛЬНИХ» КНИЖОК.

КНИГОФЕТИШ

Основною метою буккро­ сингу є звільнення книжок, перетворення світу на вели­ку бібліотеку. Не варто дума­ти, що це – звільнення вашої книжкової шафи від непотрібної масової лі­тера-тури чи детективів у стилі Дар’ї Донцової. Ідея буккросингу полягає в тому, щоб поді­ литись своєю улюбленою кни­гою, відправивши її у своєрідну подорож, тому смі­ло мож­на сказати, що гасло буккросингу – «Прочитав – віддай іншому». Прочитавши книгу, людина може лишити її будь-де – на автобусній зупин­ці чи на лавці у сквері. У Європі улюбленими місцями «звільнення» від прочитаних книг стали столики кафе, аеропорти, вокзали, хостели і навіть продуктові ярмарки – читати ж можна всюди. Прихильниками буккросингу стали не лише читачі, але й книгарні, клуби та кав’ярні, що організували у своїх закладах книжкові полички. Та охочі можуть залишити книжку, вклавши до неї аркуш з власними замітками, чи то пак, коментарями до видання, чи зробивши буккросинговий лист – наліпка, яка вклеюється на форзац. Там у спеціальній графі вказуються контакти і послання наступному чита­чеві видання. Дехто лишає просто на форзаці чи полях свої відгуки й примітки, а інколи – контакти (зазвичай, електронну адресу), прагнучи знайти друзів, або ж поділитись враженнями. Це нагадує соціальну мережу, а також дає змогу відслідковувати мандрівку книжки. Хоча в ідеалі буккросинг покли­каний перетворити місто на

бібліотеку, де читачі мог­ли б знайти видання у найнесподіваніших місцях. Звісно ж не всі обізнані з правилами книгообміну: хтось, знайшовши книгу в парку, залишить її собі, не випустивши назад у світ. Таким чином, ланцюжок пере­ міщень уривається, а історія мандрівки видання завершується десь на антресолях. Та попри все, складно не зауважити, з якою завзятістю тему буккросингу почали популяризувати у регіонах. Коломия та Рівне, Мукачево та Кіровоград почали підтримувати книгообмін, і це – ще далеко не всі зацікавле-

ГАСЛО БУККРОСИНГУ:

«ПРОЧИТАВ – ВІД­ДАЙ ІНШОМУ» ні міста. Вдалий такий досвід чи ні – покаже час, але нові тенденції позитивно вплинуть на роз­ виток читання. Людям у нашій країні все ще складно повірити в те, що може бути щось безкоштовно – просто так, без реклами, акцій та знижок. Оскільки прихильників об­ міну книжками стає дедалі більше, змінюється й сама форма обміну. Ось, наприклад, нова тенденція – «Живий буккросинг». Це обмін книжками, але, на відміну від звичайного буккроссингу, він здійснюється інтерактивно. Кожен учасник презентує свою книжку, намагаючись зробити це у найоригінальніший спосіб, тоб­то так, щоб інші учасники захотіли її прочитати.

Дехто називає буккросинг ін­ те­ лектуальним видом спор­ т у. Хоча для когось – це своєрідна філософія подорожі предмету в середовищі, руху, який залежить від випадковості. Кожен, хто зацікавився цим рухом (спортом, філософією), зможе знайти багато корисної інформації на офіційному сайті: http:// bookcrossing-ua.at.ua/ Поличку для буккросингу в Києві можна побачити у книжковому магазині «Смолоскип». Вона тут розташована у найпомітнішому місці – прямісінько по центру магазину. У великому затишному кріслі буккроссер може сісти і переглянути ті книги, що його зацікавили. Працівники магазину слідкують за асортиментом книг на полиці, щоб там не з’являлась різноманітна макулатура. В основі асортименту цієї точки – книги молодих українських авторів, інколи тут можна натрапити на фантистику. Книжкова кав’ярня «Бабуїн» пропонує затятим буккросерам дві полиці в залі «Бібліотека», заповнених класичними творами і рідкісними книгами. Згодом тут збираються відкривати формуляр для кожного буккроссера й записувати там переміщення його книжок. Все як завжди: одну книгу взяв – одну приніс натомість. Для тих, хто залишить більше книг, отримає бонуси від закладу (наприклад, напої або знижку на літературу, виставлену тут на продаж за повною ціною). А також на блозі «Бабуїна» можна відстежувати шлях кожної книги. Юліана ВИШТАК

14

КНИГОФОРМИ

ЖИВА БIБЛIОТЕКА не-книжкові історії з перших вуст

15

ТВОРЕЦЬ КНИГИ – АВТОР, ТВОРЕЦЬ ЇЇ ДОЛІ – СУСПІЛЬСТВО. ВІКТОР МАРІ ГЮГО

Книга може бути різною. Може бути надрукованою на папері, на глиняних дощечках, дереві, склі або пластмасі, може бути електронною, записаною в аудіоформаті, ство­ре­ною за допомогою азбуки Брайля. А може бути «живою». Кожен із нас – унікальна книга, яку здатен прочитати не кожен, а по-справжньому зрозуміють іноді тільки одиниці.

Проект «жива бібліотека» сьогодні розповсюджується по всьому світу. Віднедавна він став популярним і в Україні. У столичному парку Шев­ ченка вже збиралися охочі прочита­ ти «живі книги». Основна ідея «живої бібліотеки» у тому, що замість книг тут виступають люди. У кожного – своя історія, якою можна поділитися із іншими. Замість бібліотечної тиші та пилу – зручне, просторе приміщення, або взагалі – парк. Людина, яка хоче прочитати «живу книгу», приходить до бібліоте­ каря – спеціально нав­ченого для цієї справи волонтера – реєструється, та обирає із запропонованого катало­ гу ту, що найбільше припала до душі. До книг, «написаних іншою мовою», пропонуються словники. Також ор­ ганізатори просять повертати «кни­ ги» у тому вигляді, в якому взяли їх для прочитання. Важливо, що тут використовуються саме бібліотечні терміни. Це – вимоги організаторів, і так має бути, аби дотримуватися концепції заходу. Гей, багатодітна мати, мусульманка, колишня алкозалежна, наркоман, безхатченко, ВІЛ-позитивний – такі «книги» можна «зустріти» у живій бібліотеці. Обирай будь-яку, і ти діз­наєшся всю історію від початку

до кінця, якщо тільки слухатимеш уважно. Деякі «книги», правда, треба читати поміж рядків, деякі важкі для прочитання і стають зрозумілими не з першого разу. А бувають такі, котрі відразу схоплюються на льоту. Перша «жива бібліотека» була ство­ рена 11 років тому у Данії та відбу­ лася на музичному фестивалі, після чого зацікавила Раду Європи. З тих пір ця цікава та благородна справа поширилася по всьому світу. Вже близько 50 країн спробували пори­ нути у світ «живих книг». Основна мета проекту – зламати стереотипи у суспільстві та змінити ставлення до тієї чи іншої соціальної проблеми. А точніше – дати зрозумі­ ти, що не все, що ми звикли вважати проблемою – є нею. Нап­риклад, го­ мосексуалізм – не хвороба. А люди, яким доводиться жити на вулиці, не завжди брудні, смердючі та зло­ вживають алкоголем, як багато хто вважає. Із ВІЛ/СНІДом живуть і на­ віть народжують здорових дітей, а від наркоманії можна вилікуватися. Життєві історії, почуті не з екранів ТБ, не в кіно побачені та не в книгах прочитані, а розказані від першої особи – ось що насправді змінить ваше уявлення про світ, про соціум, про людей та про людські проблеми. Ініціатором створення бібліоте­ ки «нового покоління» стала Міжнародна організація з міграції (МОМ). Проект називається «Ініціати­ ва роз­маїття» та спрямований на те, щоб подолати расову та етнічну бо­ ротьбу, дискримінацію, встановити рівноправ’я та об’єднати різні народи. Правила «Живої бібліотеки»: 1. Тільки зареєстровані читачі, які ознайомлені з правилами «Живої бі­

бліотеки», можуть взяти Книгу.

2. Послуги «Живої бібліотеки» безко­ штовні для зареєстрованих читачів.

3. Якщо Книга написана мовою, якою ви не володієте, «Жива бібліо­ тека» може надати вам словник (теж живий, зрозуміло).

4. Можна взяти тільки одну Книгу за один раз.

5. Якщо Книга, яку ви хочете прочи­ тати, вже взята іншим читачем, ви можете замовити її або обрати іншу.

6. Книгу можна брати винятково на 30 хвилин, а потім її потрібно по­ вернути до «Живої бібліотеки». Час читання може бути продовжено ще на 30 хвилин, якщо цю Книгу не за­ мовив хтось ще.

7. Читач зобов’язаний поверну­ ти Книгу в тому ж фізичному і мо­ ральному стані, в якому він (вона) її отримав. Заборонено завдавати шкоди Книзі, виривати або загинати її сторінки, проливати їжу, напої на Книгу чи будь-яким іншим способом принижувати її. Користувач відпові­ дальний за збереження належного стану Книги.

8. Книга має право не відповідати на ті питання, які їй (йому) ніяково об­ говорювати.

9. Читач погоджується з тим, що Книга може закінчити розмову, якщо відчує, що Користувач погано поводиться з нею або принижує її. Детальніше про проект можна прочитати на сайті: http://www. diversipedia.org.ua/ Можна також долучатися до сторінки «Ініціатива розмаїття» у мережі Facebook, де зручно відслідковувати всі нови­ ни за темою.

Олександра ГОРЧИНСЬКА

16

Аудiокнига як частина книжкової

deviantart.com

культури

КНИГОФОРМИ

Сучасна, звична для кожного з нас книга за часи свого існування змінила багато форм. Книги виготовлялись з пергаменту, папірусу, різноманітних дощечок, були у формі табличок та сувоїв… Та мало хто знає, що був також звуковий вид книги, який з’явився набагато раніше за друковану. Адже існуючий тип передачі повідомлення «із вуст в вуста» в часи дописемності був єдиним способом поширення інформації. Історія нетрадиційної книги Останнім часом поняття «аудіокнига» достатньо міцно вкоренилося у лексиконі кож­ного, хто цікавиться книж­ ковою культурою взагалі. З цієї тенденції можна зробити хибний висновок, що аудіо­книга – це винахід ХХІ сторіч­чя. Ба, ні: аудіотексти почали своє існування після винаходу звуко­запису (1877 рік – Томас Еддісон винайшов механічний звукозапис), хоча дуже широ­ кого розповсюдження не заз­нали, адже проблемою стало питання часу, який затрачався для начитки тексту одного видання та й складності само­ го процесу запису. У 1887 році Еміль Ерлінгер винайшов гра­мо­фон – з цієї події почи­нається епоха грамзапису кни­­ жок. Звісно

ж, незручним було прослуховування таких мате­ріалів, яке могло здійсню­ватися лише біля грамофону. Платівки користувались неве­­ ли­­ким попитом, хоча мали обме­ ження у часі для звукозапису – не більше 45 хвилин. Через такий ліміт на них записувались переважно дитячі казки. Досі існують різні думки щодо дати появи першої аудіокниги, так як більшість вважає, що її прототипом були записані у 1933 році Джоном Харрінгтоном історії та легенди про індійські племена. Незамінним помічником аудіо­книга є для незрячих людей та осіб з ослабленим зором. Перші спроби створення кни­ ги для сліпих у звуковому фор­маті почались з 1931 року Конгресом США. Перші аудіокниги були підготовані Американським Фондом Сліпих у 1932, а вже через два роки Конгрес схвалив безкоштовну розсилку аудіокниг. У штатах ця програма допомоги діє й досі, вона дає змогу ознайомити незрячих з видатними твора­ ми світової літератури. Поява магнітофонів також допомогла розвитку аудіокниг. Але на магнітофонну бобіну можна було записувати вели­кі за обсягом твори, хоча ши­ро­кого розповсюджен-

ня цей но­вий метод теж не зазнав, адже йо­го витіснило теле­­ба­чення. Також недо­ліком магнітофонів у ті часи була їхня некомпактність та немобільність. У 1950-1980 роках весь циві­ лізований світ захопився радіоспектаклями, в озвучен­ ні яких брали участь відомі актори та актриси. Як наслі­док, «радіочитання» книжок набуло великої популярності, хоча теж з деякими незруч­ностями – обраний час ефіру не міг влаштовувати всіх охо­чих слухачів. Розповсюдження аудіокниг Поступово радіо замінила поява аудіокниг. Перші з них були допоміжними засобами для підвищення освіти – різ­но­манітні посібники з вив­чення іноземних мов, аудіодовідники та інші спе­ ціа­ лізовані видан­ня (варто зазначити, що такий метод навчання існує й зараз). Комерція в аудіокнигах поча­ лась завдяки Ділану То­м­асу, котрий записав на касету свій текст – «Дитяче Різдво в Уельсі». Хоча ця книга не зазнала шаленого успіху, це був початок но­ вого етапу книговидання. У 1960-х роках у побуті почи­нають все частіше з’являтися магнітофони та автомагнітоли. Особли­вим попитом ця продукція

18

КНИГОФОРМИ

користувалась у далекобійників, водіїв таксі та тих людей, які проводили багато часу в подорожах. Також технічний прогрес дав сильний поштовх розвитку в аудіо книгах літературних композицій, а в наступному десятиріччі починають з’яв­ ля­ тися пункти прокату аудіо­ книг у США та Європі. Повільні тенденції розвитку аудіокнижкового бізнесу на території пострадянських країн пояснюються відданістю читачів паперовим книгам, економічною розрухою та інертністю вітчизняного біз­ несу. Але час аудіоринку нас­тав з поширенням фор­мату .mp3 та цифрових плеєрів. Але умови для роз­ витку такого виду бізнесу не були вельми сприятливі через стрімке поширення Інтернету та притаманного йому пірат­ства. Адже левову частку собівартості видань складає саме придбання автор­ських прав на видання. Плюси та мінуси Беззаперечно, з моменту сво­єї появи аудіокниги заз­на­­ли суттєвих змін, адже переважна більшість таких записів – це результат робо­ти професійних акторів, поєд­ наний

з якісною музи­кою та різноманітними слу­х­овими ефек­тами, тоб­то продукт від цілої команди професіоналів. Багато хто оцінив переваги такої «лі­ те­ ратури», особливо під час довгих подорожей, коли читати буває просто нез­ручно. Також поява мобіль­них телефонів та mp-3 плеєрів сприяє розповсюдженню аудіо­­книги – відтепер непот­рібно брати з собою купу касет, адже електронні носії мають здатність збе­ рігати величезну кількість інфор­мації. До того ж не доводиться скорочувати тек­­сти, що раніше було до­ во­ лі поширеним явищем. Також, охочий придбати аудіокнигу може це зробити у багатьох книжкових магазинах, а не лише за допомогою глобальної мережі. Популяризація аудіо­­­книги відбувається за раху­нок швидкого розвитку Ін­тер­нету, хоча це має свою негативну сторону – в електронній мере­жі набагато складніше захистити твір від піратства. Можна виявити низку суттє­ вих недоліків такого «чи­ тан­ ня» літературних творів: при звичайному читанні сприйняття тексту

відбува­ ється у необхідному для кож­ної людини темпі. Є змога замислитись над певною фра­ зою, зробити примітку, по­вернутися до прочитаного щоб ще раз насолодитись хитромудрим сплетінням слів. Адже аудіосприйняття в ко­ гось може бути гіршим, тому звичайний темп мовця не даватиме змогу розуміти текст повністю. Аудоікнига поз­бавляє читача такої роз­коші, це можна порівняти з перекусом у фаст-фуді – го­ловним є поглинання тек­сту великими шматками, без естетичного гурманства. Теж величезне значення має голос диктора, його інтонації: так, можна розлюбити цікаве ви­дання через надлишкову емоційність або нудну моно­ тонність читця. Звісно ж, електронна кни­га ніколи не витіснить з видавничого ринку тради­ційну книгу, але це стане непо­ ганою альтернативою тради­ ційному читанню. Особливо зручно це для людей, котрі не можуть дозволити собі вдос­ таль насолоджуватись чи­ танням паперових сторінок через поганий зір або хронічну нестачу вільного часу. Юліана ВИШТАК

19

про ДИЗАЙН

ШЕДЕВРИ НА ЛІНОЛЕУМІ ВІД

ІЛЛІ ВІКТОРОВА Хтось пише картини, хтось – займається ліпкою, є такі, що займаються дизайном, інші – пишуть вірші чи прозу. А він, окрім того, що захоплюється ілюстрацією та співає, робить картини на лінолеумі. Московський художник Ілля Вікторов, також відомий як DILIAGO: «Лепра», кіно для Парфьонова, «Бытовуха» та візит до Києва.

Як відомо, ліногравюра, як вид мистецтва, виникла на межі ХІХ та ХХ століть, власне, коли винайшли лінолеум. Технологія цього мистецтва полягає у наступному. Спочатку малюнок наноситься на лінолеум спеціальним маркером. Потім, обираючи потрібний штихель певної товщини, майстер вирізьблює малюнок. Після того, як «форма» готова, її заливають фарбою. Для цього використовують спеціальний валик – аби гарно «прокатати» фарбу формою. Наступний, останній етап – отримання відбитку. Для цього, після нанесення фарби, до гравюри прикладають аркуш паперу, рівномірно прогладжують, і все – малюнок готовий. Майстер займається цим видом гравюри вже не перший рік, серед його робіт – екслібриси та суперобкладинки для книжок.На сторінках нашого журналу Ілля розповідає про свій життєвий шлях та свої цікаві проекти. З чого почалася ваша кар’єра, чи-то – професійний шлях?

– Мені слово «кар’єра» не дуже личить: кар’єра – це розуміння того, чого хочеш, прагнення до цього, свідомий рух по якихось уявних сходах, а я від всього

цього був дуже далеким, сидів у редакції рік за роком та верстав журнал, і паралельно малював у блокнотах і постив все це у свій ЖЖ. Пізніше, в 2008, прийшов на Лепру (leprosorium.ru), і, напевне, це можна назвати ключовим моментом, коли я в «обличчі» Лепри знайшов рідну і розуміючу аудиторію, яка не переставала надихати на вигадування сюжетних картинок. І так, потихеньку, люди з Лепри для тих або інших своїх проектів стали пропонувати мені щось намалювати. Таким чином я познайомився з кльовим видавцем Чеславом Єрошенко. З ним ми зробили книгу Лори Белоїван. Завів знайомство з режисером Леонідом Парфьоновим, Сергієм Нурмамедом, із яким я вперше оформлював телевізійний фільм. І що це була за стрічка?

– Це був фільм «Птиця Гоголь» до двохсотліття Гоголя. Власне, зараз я теж оформлюю фільм Парфьонова про Пушкінський Музей. Скоро стрічка вийде в ефір! Це вже четверте кіно Парфьонова, в створенні якого я беру участь.

20

про ДИЗАЙН

Новорічна листівка для дівчини Асі. Ася любить орієнтальну культуру, а також планує поїхати в Тайланд – звідси і сюжет. Центральний коло – обертається. Для зручності читання. Ліногравюра, грудень 2010

Як ви почали займатися ліногравюрою?

– Знову ж таки, завдяки Лепрі. Я захопився ліногравюрою, і, як наслідок – листівками на замовлення, але все це: й ілюстрації, і фільми, і книги – не було вмотивоване кар’єрними цілями. Я просто брався за ті речі, які мене надихали. Де працюєте зараз?

– У квітні минулого року, після одного ілюстрованого проекту, про який я написав у ЖЖ, мої роботи помітив Ілля Варламов. Він запропонував мені взяти участь в кількох його громадських акціях у ролі художника, і, в результаті, я влився в його команду в особі редакції «Рідуса». Спочатку працював на віддаленому режимі з проектом «Карта виборів», і ось тепер, вже як два місяці, офіційно і регулярно працюю штатним художником на «Рідусі». Зовсім недавно навіть не міг уявити, що у мене може бути постійна робота з посадою «худож-

ник», а не «дизайнер», як це було 10 років назад. Загалом, займаюся улюбленою справою і відчуваю себе щасливим! Варто згадати про те, що Ілля Вікторов минулого року відвідував другий фестиваль молодих видавців та редакторів «Штурмові загони Ґутенберґа». Молодий епатажний художник демонстрував всім охочим майстерність вирізувати шедеври на лінолеумі, давав охочим змогу спробувати зробити картинку власноруч. Розповідав про штихеля – інструменти, якими він працює, та навіть давав спробувати повирізувати малюнки на лінолеумі усім присутнім на майстер-класі гостям. А ще, як виявилося, Ілля Вікторов – співає. Разом із учасниками фестивалю художник співав одну зі своїх пісень – «Бытовуха». Всі охочі детально ознайомитися із творчістю Іллі можуть завітати у його ЖЖ за ніком diliago Олександра ГОРЧИНСЬКА

21

diliago.ru

Листівка для Товариства громадянської журналістики “Рідус”

22

I 23

art-blog.su

ІСТОРІЯ БУКВИЦІ

ніціал, або ж буквиця – це початкова літера, більша від загального тексту в руко­писних і друкованих виданнях. У цієї букви кегль більший від основно­ го тексту. З неї почи­нається книга чи роз­­діл і, здебільшого, займає два, три й більше ряд­ків тек­сту. Буквиця часто буває художньо оформленою, роз­ма­­­­­ льованою та орна­мен­­­­­тованою різними декора­тивними еле­мен­тами. Вжи­­ вають її для того, щоб зробити текст більш ошатним та красивим. Розрізняють такі види буквиць: Up Cap (винесена вгору від абзацу), Drop Cap (втоплена в абзац), Contoured Drop Cap (обтравлена текстом). В інкунабулах ініціа­ли або ж буквиці пробу­вали друкувати в два кольори. Але частіше для них і книжкових мініатюр залишали пусті міс­ця. Друкували здебільшого чорний каркас буквиці або гравюри, а ілюмінатори (ху­ дож­ ники) їх пізніше розмальовували. Буквиці в наш час використовуються на початку статті, або ж на початку кожної з її частин. Вони допомагають привернути увагу читача та підтримують її у процесі читання статті. Для буквиць варто викорис-

товувати шрифт заголовку, а не основного тексту. Висота буквиць може бути приблизно від двох до п’яти рядків текстового блоку. Кегль може бути збільшеним від кеглю заголовку. Подекуди використовуються літери, виступаючі вгору або вліво з основного тексту. Окрім цього, роль буквиці може виконувати перше слово повністю. Буквиці стають дійсно цікавими, якщо вони відповідають настрою статті. Але невдало сплановане використання буквиць виглядає набагато гірше стандартного способу оформлення початку текстового блоку. Якщо буквиці використовуються у двох або трьох місцях на розвороті, то краще щоб відстань між ними не була однаковою. Варто слідкувати, щоб вони не розташовувалися на одній горизонталі. Внаслідок такого підходу буквиці будуть розбивати текстові колонки розвороту на нерівні порції. Необов’язково обмежувати використання буквиць лише межами основного тексту. Деякі дизайнери використовують буквиці в заголовках, у видавничих анотаціях і навіть у підписах до ілюстрацій.

про ДИЗАЙН

«...Велику буквицю S [в цій книзі] я вважаю одним з найкращих типографічних орнаментів, зроблених будь-коли: він не осоромив би навіть рукопис XIII століття. Яблуко у роті змія з жіночою головою, прикрашеної короною; зміїні кільця, виконавши зобов’язання стосовно зображення букви S, закінчуються завитками листя з гілками, оздоблюють маленькі медальйони із зображеннями семи смертних гріхів. Все це зроблено з дивовижною винахідливістю та романтичним змістом, великою красою малюнка, і глибоким почуттям потреб декору...» Вільям Морріс. Про художні переваги ульмських і аугсбургских ксило­графічних книг XV століття (1895)

Ілюстрації зі старовинної книги Антоніо Шіратті (1600-1615 рр)

24

Колаж © стронґовський

25

про ДИЗАЙН

СТРОНҐОВСЬКИЙ: «ОСНОВНА ПРИЧИНА ІСНУВАННЯ ПОГАНИХ КНИГ – НАЯВНІСТЬ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ПОГОДЖУЮТЬСЯ ЇХ КУПУВАТИ»

Ілля Стронґовський – український поет, письменник, перекладач, літературтреґер, книжковий (і не тільки!) дизайнер. стронґовський – саме такий вигляд (і обов’язково з малої літери) має назва бренду, створеного ним самим. Він працював над українським перекладом книги Чака Палагнюка, обкладинками для книжок відомих українських видавництв, є автором збірки поезій «Глибоковроті». Ілля з радістю згодився відповісти на кілька питань для нашого журналу та поділитися секретами роботи у книжковій справі. Щоправда, інтерв’ю у нас склалося в онлайн варіанті, а тому авторський стиль письма повністю збережено.

З чого почалася твоя кар’єра книжкового дизайнера? Яким був перший проект?

– Не назвав би це кар’єрою. Просто приємний спосіб заробляти на життя. Перш ніж братися за книжки, я 8 років відпрацював у поліграфії – робив рекламні блоки, етикетки, календарі, упаковки, візитівки, буклети. А з книжками все почалося з оформлення «Поштамту» Буковскі для «Факту». Це було наступного року після виходу мого попереднього перекладу, «Бійцівського клубу» Палагнюка, і «Фоліо» настільки неприємно подало книгу, що я вирішив не повторювати помилки. Боявся не впоратися сам, залучив художницю Катерину Ускову і фотографа Сергія Роздума, разом вдалося зробити одну з найпритямніших книжок 2008-го року. Які найцікавіші проекти тобі доводилося робити? Які роботи найбільше запам’яталися?

– Найцікавіший проєкт, як і завжди, ще попереду. А з робленого хотів відзначити ті, які були експериментальнішими за инші. Це, зокрема, два томи ретродетективів Марека Краєвського, три книги з серії перекладної сучасної поезії видавництва «Крок» і піксельне та паперове видання книги Джошуа Слокама «Навколосвітня подорож вітрильником наодинці». Їх об’єднує те, що подібного в нас досі не робили, це дозволило піти на низку експериментів. Ще сподобалося працювати над книгами Володимира Єшкілєва «Імператор

повені» та Василя Карп’юка «Брустури» – рідко звертаюся до колажу, але тут вдалося використати його на повну. Ти поєднуєш роботу в кількох сферах: переклади, книжковий дизайн, поезія, культуртреґерство… Що з цього тобі найбільше тобі імпонує?

– Зараз я займаюся переважно дизайном, оскільки иншим родину не прогодуєш. Але бажання повернутися до перекладу є, шкода, що нема умов. Так само вже давно не пишу віршів, картинки забирають слова. Проте загалом, гадаю, найцікавіше – весь час пробувати нове, шукати нові точки дотику. Хотілося б «змінити смугу» і бодай трохи перейти з дизайну в мистецтво чи, бодай арт. Скульптурою давно мрію зайнятися. Яким, на твою думку, є стан сфери книжкового дизайну сьогодні в Україні? Чого нам варто було би запозичити, і в кого?

– Маючи багатющий спадок від бароко і до середини ХХ ст., ми цим всім не користуємося. Дивлячись на те, як оформлюють українські книги, байдуже, чи то художня література, чи документалістика, чи підручники, чи ж елітарні книги, всюди виникає питання: «Чим керувалися дизайнери, коли робили цю лажу?». Адже зробити гарну обкладинку нескладно, достатньо мати хорошу ідею і вміти ставити текст на картинку.

26

про ДИЗАЙН

Але в нас проблєми з кожним із цих елементів і, особливо, бракує добрих ідей. Теперішня політика видавців призвела до повного вимивання з галузі творчого мислення – воно не тільки не оплачується, а й, навіть, не заохочується. Книги оформлюють люди, далекі від естетики книги, керовані людьми, далекими від культури загалом. І все це на вкрай низькому професійному рівні, з постійним використанням крадених картинок і шрифтів, мовчу вже про програмне забезпечення. Винятки є, і секрет їх успіху тільки в одному: спираючись на багатолітні вітчизняні традиції та відстежуючи напрямки розвитку на Заході (а бо й на Сході, чом ні), ґенерувати новаторські підходи в умовах, коли це майже нікому не потрібно. Адже основна причина існування поганих книг – наявність людей, які погоджуються їх купувати. І в той час, коли на Заході всіляко намагаються авдиторію розвивати, в нас, вочевидь, пішли телевізійним шляхом. Поділися секретом створення успішної продукції. Яким чином ти придумуєш дизайн для книги? На що спираєшся?

– Самий дизайн ще не робить книгу успішною. Якщо приваблива обгортка і здатна привернути читацьку увагу, то єдиною причиною для купівлі вона може стати тільки для зовсім повернутих на дизайні людей. Я таким чином купую деяку букіністику. Але грамотно оформлений і поданий текст викликає до себе значно більше симпатії, ніж абияк залитий на сторінку. В цьому легко переконатися, тримаючи якісну книгу незнайомою мовою – значення тексту може і не бути доступним, але його подання – точно буде оцінене. Про процес вигадування дизайну писали багацько іменитих дизайнерів, сумнівно, що зможу сказати щось инакше від їхніх слів. Головне – намагатися робити своє, добре і чесно. І не боятися питати поради у тих, в кого варто питати поради. Невпевненість у собі – необхідна риса кожного, хто хоче вдосконалюватися. Спираюся же під час роботи на те, що знаю і що бачив. Тематичні сайти, професійна література, яку реґулярно купую і шукаю, відвідини бібліотеки. Обгортку книги недарма називають «оправою»: вона підкреслює все найкрасивіше у вмісті, не розкриваючи його таємниць. Спочатку вигадується ідея, потім під неї малюються ескізи в різних техніках. З-поміж них обирається той, в якому ідея реалізована найвиразніше. А потім настає час дрібних правок, впродовж яких концепція може докорінно змінитися через появу потужнішої ідеї. І тоді процес повторюється. Що надихає тебе під час роботи?

– Надихає можливість самореалізації. З клієнтами розмова починається з того, що ось, я, дизайнер, і ви наймаєте мене, щоб я зробив красиво. Якщо ви знаєте як робити красиво ліпше за мене, робіть самі, я вам не по-

трібен. На ринку маса результатів роботи людей, яким замовник вказував, що робити, для творчої роботи це катеґорично невірно. Надихають всі инші речі, в яких заведено шукати натхнення. Помічені дрібниці. Стріт-арт, музика, поезія. Можливість отримувати гроші за те, що справді любиш. Родина теж надихає. Над чим ти працюєш зараз?

– Прямо зараз – маленький альбом для одного з найкращих українських видавництв, поетична збірка в бароковій стилістиці та, потроху, давно омріяне електронне видання книги 30-х років в якости експерименту. З якими видавництвами сьогодні співпрацюєш?

– Намагаюся працювати не з видавництвами, а з людьми. Тобто, технічно так, багато замовлень отримую з «Крок»у чи «КІС»у, але, оскільки беру не кількістю, а якістю, переважно домовляюся з авторами, а тоді вже з видавництвами. На твоєму сайті прочитала, що колись ти в’язав і вишивав. Чи займаєшся чимось подібним зараз?

– Я молодий батько, зараз весь мій неробочий час приділений доньці. Гадаю, в майбутньому ми займемося з нею і в’язанням, і вишиванням, а поки – мультики, іграшки, книжки і активний відпочинок. У якому новому амплуа хотів би себе випробувати в майбутньому?

– Хочу сам стати видавцем. Якби не загальна ситуація в країні, давно би зважився. А поки тільки обмірковую. Та це справа часу, книжки я ще видаватиму. За останні роки в Україні з’явилося кілька непоганих видавництв, отже ринок ще не заповнений і для мене місце знайдеться. Як ми знаємо, ти – частий гість фестивалю «Штурмові загони Гутенберга», що цього року втретє відбувся в Інституті журналістики. Поділися враженнями. Фестиваль вкрай важливий, оскільки гуртує перейнятих, захоплених, талановитих людей з видавничих і навколовидавничих кіл. Адже в нас, переважно, і не знають, що в Україні дуже потужна шрифтова школа, що є чудові художники книги, каліграфи, дизайнери, врешті. Є гіперпрофесійні верстальники, в яких вчитися то честь. Всі вони є, але їх мало видно. Видавничий процес надто низької якості, щоби ними цікавитись. «Загони» – перша системна спроба виправляти цю ганебну ситуацію. Докладатиму зусиль, щоби вона не була марною.

Розмову вела Олександра ГОРЧИНСЬКА

27

Оформлення обкладинки до видання Володимира Єшкілєва “Імператор повені” © стронґовський

28

Оформлення обкладинки до видання Анни Малігон “Переливання крові” © стронґовський

29

Оформлення обкладинки до видання Юлії Скороди “Стереотипи” © стронґовський

30

про ДИЗАЙН

Ми верстали, ми трудились, наші пальчики втомились QUARK XPRESS – ОДНА ІЗ НАЙПО­ПУЛЯР­ НІШИХ ВИДАВНИЧИХ ПРОГРАМ ДЛЯ ВЕРСТКИ. СЬОГОДНІ ВОНА МОЖЕ ПОЗ­ МАГАТИСЯ ТІЛЬКИ З ТАКИМИ АДО­ БІВ­ СЬКИМИ ПРОГРАМАМИ, ЯК ADOBE PAGE­ MAKER ТА ADOBE INDESIGN. ЗАРАЗ МИ ПОЗНАЙОМИМО ВАС ІЗ ОСНОВНИМИ МОМЕНТАМИ, ЯКІ ВАРТО ВРАХОВУВАТИ ПІД ЧАС РОБОТИ У QUARK’У.

Quark Xpress дозволяє робити макети, ство­рювати: буклети, газетно-журнальні видан­ ня, книжки, будь-які інші види видавничої про­дукції. Отже, ви вже знаєте, що таке «кварк», знайомі з основними функціями та пробували робити свої власні продукти, але ще тримаєтеся невпевнено? Ми розкриємо трохи секретів, які допоможуть не вам не боятися верстки. Перше, що варто запам’ятати, при створенні нового файлу – не треба забувати проставляти потрібні галочки. Коли ми створюємо новий файл, наприклад, під газету або журнал, ми повинні обов’язково відмітити такі пункти, як Facing Pages та Automatic Text Box. Перший відповідає за створення парних аркушів – розворотів, а другий автоматично створює текстовий фрейм на кожній сторінці. У цьому ж вікні виставляємо такі елементи, як формат, орієнтацію (альбомну або книжкову), інші основні елементи. Гарячі клавіші Як і будь-які програми, Quark має свої гарячі клавіші. Розглянемо деякі з них. Почнемо з клавіш, за допомогою яких можна «викликати» або сховати потрібні меню. F1 – довідка щодо роботи у програмі Quark Xpress. F4 – меню Page Layout. F8 – бокова панель (створення тексту, зображення, фігур та лінійок тощо). F9 – нижня панель. F11 – Style Sheets.

F12 – Colors. Інші гарячі клавіші відповідають за різноманітні функції під час роботи. F3 звужує або розширює робочу область, F6 – закріплює елемент на сторінці та не дозволяє застосовувати до нього зміни (Lock).

F7 – приховує або показує направляючі лінії та розмітку сторінки.

Ctrl+N (Ctrl+New) створюють новий документ. Клавіші Ctrl+Z відміняють останні дії, Ctrl+S – зберіга-

31

ють зміни, Ctrl+A – виділити повністю, Ctrl+D – вирізати, Ctrl+P – друкувати.

Ctrl- дозволяє зменшувати документ, а Ctrl+ дає змогу збільшувати його до потрібного розміру. Робота з макетом Важливо запам’ятати наступні момен­ти в роботі з цією програмою. Всі елементи, які повторюватимуться у вас по всьому виданню (постійні елементи), проставляються у макеті A-Master-A. Проте, ви можете створити й свій макет. Макетів може бути кілька, в залежності від типу вашого видання та потреб. Наприклад, можна створити один макет для основної частини, інший – для обкладинки тощо. До постійних елементів нале­жать, наприклад: колонтитули, ко­лон­цифри (нумерація сторінок), деко­ративні елементи (орнаменти, ліній­ ки тощо) та інше. Не забувайте, що саме у макеті ви проставляєте всі потрібні налаштування: у порожньому тек­стовому блоці, створеному, нап­ риклад, під майбутні заголовки, ви можете відразу виставити напівжирне накреслення та необхідні кегль і гарнітуру, і тоді ці параметри не треба буде повторювати щоразу на кожній сторінці. Робота з текстовими блоками Як вам уже напевне відомо, текст створює кнопка «Text content Tool» (велика літера «Т») на боковій панелі. Ви просто створюєте потрібне за шириною та довжиною вікно, у яке згодом вставлятимете текст. Вставити текст можна за допомогою простого Ctrl + C і Ctrl + V з текстового доку­менту, або за допомогою кліку пра­вою кнопкою мишки на створений вами текстовий блок. З’явиться ко­ман­да Import, і ви обираєте, звідки імпор­тувати інформацію. Яка різниця у цих двох способах? Вставка тексту через меню «Імпорт» дозволяє зберегти всі параметри, які має Wordівський документ. Тобто, текст, вставлений цим способом у «кварк», матиме ту ж гарнітуру, кегль, вирівнювання, абзацні відступи та інші харак­теристики, які мав, знаходячись у текстовому редакторі.

Другий спосіб – через «копі паст» – не дає таких можливостей: всі створені у редакторі Word характеристики втрачаються, і їх треба знову виставляти безпосередньо у «кварку». Меню Paragraph Attributes у нижній панелі дозволяє виставити необхідні атрибути для вашого тексту. Так, ви можете виставити відступи від країв текстового блоку (це необхідно, наприклад, тоді, коли текст знаходиться у рамці), зробити абзаци, спуски, між­рядковий інтервал (інтерліньяж). Важ­­ливо пам’ятати: інтерліньяж має бути однаковим по всьому тексту. Оптимальний його розмір – на 2 пункти більше, ніж розмір кеглю. Так, наприклад, кегль основного тексту – 10, тоді відступ між рядками – 12. Дуже важливо: рекомендується ство­ рювати окремий блок на кожен текст­ овий елемент. Наприклад, при верстці газетної шпальти ви маєте створити кілька фреймів: для заголовку, для ліду, для основного тексту, для тек­стівки під фото, та окремий фрейм під ілюстрацію. Для чого це потрібно? Якщо вам потрібно буде перемістити певний елемент, ви зможете це з легкістю зробити. Для того, аби ваш текст (наприклад, заголовок) обтікали інші елементи, клацаємо праву кнопку мишки та обираємо Modify – Runaround, і в меню «тип» обираємо потрібне обтікання. До речі, меню Modify дозволяє робити з текстом багато різних операцій. Ви можете виставляти кількість та ширину колонок, колір та стиль текстового блоку (Text), параметри рамок (Box та Frame). Робота з ілюстраціями Перше, що треба запам’ятати раз і назавжди перед роботою з фото у програмі Quark Xpress – правила пошуку ілюстрацій для верстки. Коли ви шукаєте зображення у пошуковику, обов’язково виставляйте необхідні параметри пошуку: велика або середня ілюстрація. Маленькі зображення не підійдуть для верстки, адже одразу «полізуть» пікселі. Якщо ви сумніваєтеся, то можете попередньо обробити фото у фоторедакто-

32

про ДИЗАЙН

рах, аби воно мало кращий вигляд. Ще одна важлива інформація, яка стосується як авторів, які подають рукопис для верстки, так і самих верстальників-початківців. Ілюстрації ніко­ли не можна вставляти у Word, і тим паче не можна подавати такий документ верстальникові. Зображення втрачає свою якість, його важко витягнути із текстового редактора – і це ті причини, через які ілюстрацію треба подавати окремо. Ви намалювати ілюстративний фрейм, вставили фото, підігнали його під розмір фрейму? Не забувайте відступи від фотографій. Оптимальний відступ – 4-5 мм від краю зображення. Текстівка під фото має бути на 2 пункти кеглю меншою від основного тексту. Для того, аби зробити відступ, на нижній панелі обираємо Runaround. Меню, що знаходиться поряд із цим, Space/Align, дозволяє обрати варіант розміщення ілюстрацій на шпальті, вибрати вид рамки. Так, саме тут можна зробити для зображення закруглені, різні або інші незвичайні кути. Панель Color дозволить підкорегувати насиченість, колір ілюстрації Для цього натискаємо Picture Color – саме ту кнопочку, на якій зображене зелене деревце. Не уникайте користуватися кліп-артом. Що таке кліпарт? Це набір спеціальних графічних елементів (група об’єктів, або окремі об’єкти), створених спеціально для створення дизайну. Це – графічні заготовки, які часто використовуються для монтажу. Кліп-арт виготовляється окремо для векторних, і окремо для растрових редакторів, і тому може мати характерний фрмат. Перед використанням кліп-арту в роботі з «кварком» треба перевести зображення у відповідному фоторедакторі у формат JPEG. Для кліп-арту треба обрати обтікання Auto Image, і тоді зображення буде без рамок. Збереження документу та перенесення у формат PDF Спочатку поговоримо про те, як правильно зберегти документ у форматі PDF. Для цього ми обираємо File – Export – Layout as PDF. У вікні, яке з’явилося, обираємо, куди ми збережемо наш файл, і натискаємо PDF-styles. Там обираємо тип файлу: для перегляну на екрані, для друку, для веб-користування тощо. Залежно від обраного типу варіюватиметься якість та розмір вашого видавничого продукту. Переходимо до кнопки Options трохи нижче. Це меню дає змогу побачити характеристики документа, його елементи, обрати вид збереження. У відповідних вкладках ми можемо подивитися, які шрифти використовувалися, які наявні

33

ілюстрації, їх розмірні характеристики та інше. Якщо вам потрібно, у вкладці Pages натискаємо Export pages as separate PDFs – і ваш файл збережеться не повністю, а посторінково, тобто, кожна сторінка – окремо. Це тільки окремі можливості з усіх, які надає нам це меню. Зберігаємо ваш файл у PDF, і він готовий до того, аби відправляти його у друк, в Інтернет абощо. Проте, що робити, якщо вам треба відправити комусь кварківський файл із вашою версткою? Для того, аби ваша верстка відкрилася на іншому комп’ютері без жодних втрат, на цьому комп’ютері має бути «повний набір» елементів, які використовувалися у верстці: шрифти, картинки та інше. Для того, аби зібрати все воєдино, існує кнопка Collect for Output у «кварку», прямо під кнопкою Export, про яку ми писали вище. Зберігати «коллект» необхідно у окремій папці: не в тій, де знаходиться сам «кварківський» файл. У вікні збереження, під рядками «Ім’я файлу» та «Тип файлу» розставляємо потрібні галочки на всіх елементах. Робимо «коллект», і в нас з’являється папка, в якій зібрані потрібні нам файли: всі зображення, які використано у верстці, шрифти, власне «кварківський» файл та «коллект». Тепер ми можемо скинути цю папку на флешку, на пошту або на файлообмінник – саме із нею на іншому комп’ютері відкриється ваша верстка, і не буде жодних проблем. А тепер ще один момент. Розкажемо вам, що робити, якщо ви не встигли зберегти останні зміни, а «кварк» взяв і вимкнувся з певної причини, або перезапустився сам. Таке буває, і багато хто в цей момент рве на собі волосся зі страшним криком: «Все, все що я тільки-но зробив – зникло!». Не треба панікувати. Заходимо на робочий стіл, знаходимо папку під назвою QuarkRescueFolder. Ось вона – магічна папка, яка створюється автоматично тоді, коли ви встановлюєте «кварк». У ній зберігаються копії всіх файлів із останніми змінами, навіть тих, які ви начебто не встигли зберегти на своєму комп’ютері. Знаходите потрібний файл, із яким ви працювали перед «катастрофою», запускаєте програму заново, відкриваєте його – готово! Все працює, і нервування були передчасними. Отже, сподіваємося, що ці короткі рекомендації допомогли вам ліпше зрозуміти програму Quark Xpress, покращили ваші знання! Приємної верстки!

Олександра ГОРЧИНСЬКА

ОСНОВИ ВЕРСТКИ У ADOBE INDESIGN CS 5.5

НОВА ВЕРСІЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ПРОГРАМИ ДЛЯ ПРОЕК­ ТУВАННЯ ДИЗАЙНУ БУДЬ-ЯКИХ ДРУКО­ ВАНИХ АБО ІНТЕРНЕТ-ВИДАНЬ. ADOBE INDESIGN CS 5.5 – ЦЕ ПОТУЖНИЙ ЗАСІБ МАШИННОЇ ВЕРСТКИ, ЗА ДОПОМОГОЮ ЯКОГО МОЖНА ШВИД­КО ТА ЕФЕКТИВНО РОЗРОБЛЯТИ ДИ­ ЗАЙН СТОРІНОК БУДЬ-ЯКОЇ СКЛАДНОСТІ, ВИКОРИСТОВУЮЧИ ВСІ НАЙПРОГРЕСИВНІ­ ШІ МОЖЛИВОСТІ ТА ІН­СТРУМЕНТИ. ПРОГ­РАМА ПІДТРИМУЄ ІМПОРТ МАЛЮНКІВ І ТЕКСТУ НАЙРІЗНОМАНІТНІШИХ ФОРМАТІВ, ВРАХОВУЮЧИ PDF І XML ФАЙЛИ, ПРОПОНУЄ ВЕЛИКИЙ НАБІР ІНСТРУМЕНТІВ ДЛЯ РЕДАГУ­ВАННЯ ІМПОРТОВАНИХ МАТЕРІАЛІВ. Видавнича справа не стоїть на місці. Якщо за радянських часів верстка газет і журналів була технічно складною, то сьогодні основне навантаження покладено на спеціально розроблені програми дизайну та верстки. Для створення дизайну і верстки багатосторінкових видань останні десятиліття використовують три класичні програми: Adobe PageMaker, QuarkXPress і Adobe InDesign. Видання, зверстані у PageMaker, сьогодні можна зустріти вкрай рідко: компанія Adobe System зупинилася на версії 7.0, замінивши цю програму верстки на більш функціональну Adobe InDesign.

QuarkXPress досить активно застосовується у великих видавничих центрах. Основний же обсяг періодики верстається в програмі Adobe InDesign, останнє оновлення до якої було випущено в 2011 році – InDesign CS 5.5. Отже, програма Adobe InDesign на сьогоднішній день – поширена й популярна програма верстки. У ній верстають як багатосторінкові видання (брошури каталоги, газети, журнали, книги), так і сторінки для

34

Інтернету. Дану програму можна придбати в складі пакету Adobe Creative Suite, в який також входять програми Photoshop, Illustrator і Acrobat. Поєднання цих програм в одному дизайнерському пакеті не випадкове. По-перше, придбання та встановлення пакету, що має один ліцензійний ключ, дуже зручне. По-друге, всі програми тісно взаємопов’язані між собою – це дозволяє дизайнерам уникнути проблем, що виникають при імпорті та експорті об’єктів з інших програм (QuarkXPress, CorelDraw). Початок роботи Розглянемо початок роботи з прог­ра­мою Adobe InDesign. Після встанов­ лення пакету Adobe Creative Suite, запускаємо InDesign. У всіх програмах цього пакету при запуску з’являється діалогове вікно: в правій частині програма пропонує відкрити останні використані публі­кації в форматі .indd або раніше не використовуваний в роботі файл че­рез команду Open; в лівій – створити новий документ, книгу або бібліотеку (Create New > Document/Book/Library). Вибираємо створення нового документу: програма пока­зує наступне діалогове вікно з основ­ними параметрами. Document Preset дозволяє створювати документ з раніше заданими параметрами. Якщо у вас немає таких, необхідно вибрати пункт Default. Intent – це тип публікації. Якщо ви створюєте документ для поліграфії, необхідно вибрати Print, а для створення Інтер­нетдокументу – web. В Number of Pages вказуємо кількість сторінок, передбачених у публікації. Галочка навпроти Facing Pages забезпечує розташування сторінок розворотами. Start Page № дозволяє задати номер сторінки, з якої починається публікація: далі при створенні шаблонів це дозволить уникнути ручної нумерації сторінок. Розмірні характеристики документу Тепер переходимо до розмірних харак­теристик документу. Найчастіше при створенні багатосторінкового ви­дан­ня використовують нестан­дар­ тні розміри сторінки. Тому при виборі формату команду Page Size зручно використовувати тільки для публікацій стандартних розмірів. Щоб задати потрібні вам параметри сторінки в пункті Wigth вкажіть ширину, а в Height – висоту публікації. В Orientation ви можете вибрати необхідну орієнтацію сто­рін­ки – портретну чи альбомну, в Columns вказати кількість колонок на сторінці, а в Gutter – відстань між колонками. Черговий важливий етап при створенні нового документу – призначення полів у пункті Margins. У публікаціях, що перевищують 50 смуг, рекоменду-

35

ється призначати поля не менше 18-20 мм, щоб при отриманні готового видання не виникло проблем з його зовнішнім виглядом. І останні значення при створенні нової публікації – Bleed and Slug – зовнішнє поле для обрізки й корінець (для книжкових видань). Рекомендований розмір поля для обрізки від 3 до 5 мм в залежності від типу видання і вимог друкарні. Відсутність параметру Bleed в журнальній верстці може спричинити зменшення формату видання, так як будь-який друкований процес передбачає обрізання краю видання по периметру перед брошуруванням. Якщо планується використовувати задані параметри публікації в інших проектах, ви можете зберегти їх, натиснувши на кнопку Save Preset та відповідно його назвавши. Клік по кнопці OK завершує введення параметрів і відкриває документ. Тепер ви можете повноцінно працю­вати у створеному документі: ство­рювати бібліотеку кольорів для публ­ікації, стилі для тексту, таблиць. Якщо видання має різні рубрики, можна створити шаблони, параметри яких можуть відрізнятися від загальних параметрів публікації орієнтацією сторінки, розмірами полів, кількістю колонок тощо. Гарячі клавіші Якщо навчитись користуватись гарячими клавішами, то при верстанні у вас виникатиме дедалі менше клопоту. Адже набагато легше натиснути необхідну комбінацію одним рухом, аніж довго копирсатись у меню. Загалом, гарячі клавіші майже всюди дублюються, але у кожній програмі є свої особливості. Наприклад, щоб скопіювати й вставити необхідний елемент у кварку, можна натиснути Ctrl+D, в індизайні ж необхідно користуватись комбінацією клавіш Ctrl+C та Ctrl+V. Панель Pages відкриває клавіша F12, панель Layers – F7. Також, Ctrl+H приховає усі направляючі лінії, Ctrl+R покаже лінійки. Загалом, основні функції – незмінні. Ctrl+N створить новий документ, Ctrl+Z відмінить ваші останні дії, Ctrl+А виділить усі об’єкти на сторінці. Шаблони На сторінки документу може бути доданий маркер номеру сторінки, який дозволяє задати положення номеру сторінки, а також – його оформлення. Оскільки цей маркер оновлюється автоматично, номер сторінки завжди коректний, – навіть при додаванні, видаленні або переупорядкування сторінок в документі. Маркери номерів сторінок зазвичай розміщуються на сторінках-шаблонах. Новачки повинні пам’ятати, що будь-яка інформація на шаблоні дублюва-

тиметься на всіх сторінках. Щоб проставити маркери номерів на шаблоні, варто створити текстовий фрейм на шаблоні, а далі – Type >Insert special character>Marker>Current page number, або ж натиснути комбінацію клавіш Сtrl+Shift+Alt+N.

страції до верстки? Передовсім, на панелі інструментів виберіть Restangle Frame Tool: це той фрейм в який буде вставлене зображення. Щоб зробити обтікання текстом довкола вашого зображення, натисніть Alt + Ctrl + W або зайдіть Window > Text Wrap. У вікні Text Wrap виставте потрібні вам налаРобота з текстовими блоками штування. Зайдіть в меню File > Place, Роботу з текстом в InDesign забезпечує виберіть картинку, натисніть ОК. Вона, функція Type Tool. Для того, щоб додашвидше за все, буде або занадто велити текст, створювати текстовий фрейм кою, або замаленькою, та не повністю не обов’язково – програма зробить це заповнить фрейм. Це можна виправиавтоматично. Треба натиснути File > ти, натиснувши Alt + Shift + Ctrl + C, Place, там вказати на свій текстовий або через меню Object > Fitting > Fill файл і натиснути ОК. При такому споframe proportionally. Звісно ж, треба собі всі налаштування зберігаються – пам’ятати про якість зображень та вишрифт, кегль та колір не залишаються користовуваи лише хороші ілюстрації. без змін. Також можна вставити текст Збереження документу та експорт у через буфер обміну. В текстовому реформат PDF дакторі виділяємо текст клавішами Якщо ви хочете друкувати ство­рений Ctrl + A, далі копіюємо в буфер обміну, документ, то необхідно пам’ятати, що натиснувши Ctrl + C, після чого – передеякі друкарні потребують переведенходимо в InDesign, і за допомогою іння шрифтів у криві. Якщо ж цим знеструменту Type Tool вставляємо текст хтувати, то красиві шрифти на іншоз буфера обміну клавішами Сtrl + V. му комп’ютері можуть перетворитися Але треба зауважити, що такий спосіб на ієрогліфи або замінитися на інші не зберігає стиль імпортованого тексту. шрифти. Переведення тексту в криСтилі тексту ві обов’язково потрібно робити перед здачею макету до друку, коли весь Текстові стилі – це те, що допоматекст ретельно перевірений і затвергає оптимізувати роботу при верджений. Це робиться таким чином: стці. Для початку потрібно створити Type > Create Outlines (Shift+Ctrl+O). стиль основоного тексту: в палітрі Обов›язково зберігайте текстової ваParagraph Styles натисніть на трикутріант в окремому файлі. Щоб зберегти ник у правому верхньому меню та випублікацію в PDF файлі, натисніть в беріть New Paragraph Style. Тепер у меню File пункт Export, вкажіть папку, нас новий стиль, «Основний» для вакуди зберігати файл, виберіть зі списшого основного тексту. Далі створіть ку формат PDF і натисніть кнопку ОК. стилі усіх текстових елементів – наЩоб найзручніше експортувати ваш приклад, заго­ловку, вступу, підзаголодокумент у PDF, варто обирати формат вку. Виді­літь текст вступу та зайдіть в PDF / X. Це підмножина PDF, признаNew Paragraph Styles. У вкладці Basic чена для друку. Він не підтримує усіляCharacter Formats в полі Font Style викі гіперпосилання та інші функції, які беріть, наприклад, bold, а в Style Name не мають відношення до друку. Існує назвіть стиль «Вступ». Таким самим дві версії цього формату – PDF/X-1a способом налаштуйте параметри тек(призначений тільки для друку cmyk) і сту для підзаголовку і заголовку, адже PDF/X-3 (підтримує керування кольоце суттєво полегшить та пришвидшить ром, у тому числіRGB). І найголовніше роботу, а також уніфікує текст вашого документу. – не забудьте зберегти створений докуРобота з ілюстраціями мент в Adobe InDesign! Що саме треба знати, щоб додати ілюЮліана ВИШТАК

36

про ШРИФТ

Шрифти:

що? де? як? навіщо?

Вашій увазі пропонується огляд порталів, присвячених власне шрифтам та мистецтву типографіки в цілому. Український шрифтоблог «Словолитня» пропонує найновіші та найцікавіші авторські кириличні шрифти, як за певну плату, так і доступні для безкоштовного скачування. «Сьогодні на екрані красиві ми» – пишуть вони про себе, і це правда. Портал займається роз­робкою оригінальних українських текстових та акцидентних шрифтів, пропонує кирилізацію існуючих вже шрифтів, працює над літераціями та каліграфією на замовлення. Приємний, простий дизайн, легка та цікава мова викладу – ось те, чим приваблює читача «Словолитня». Оригінальні й самі назви шрифтів: тут можна знайти «Андрія» та «Оксану». Ознайомитися із блогом та підшукати для себе потрібні шрифти можна за адресою: http://type.org.ua/ Великий та величний, цікавий та інформативний – таким є сайт «Леттердей». Тут зібрано повну інформацію про шрифти, типографію, леттерінґ, мистецтво створення шрифтів. Окрім того, ж насичений перелік посилань на джерела про шрифтове мистецтво та дизайн у цілому, огляд різноманітних видань, що стануть у нагоді верстальнику і дизайнеру. Все для того, аби відслідковувати новини за темою, бути в курсі всіх подій, шукайте тут: http://letterday.ru/ Безкоштовні кириличні шрифти можна знайти за посиланням http://free.type.org.ua. Для зручності все розбито на розділи за авторами та темами. Доступні такі кириличні мови, як білоруська, болгарська, македонська, російська, сербська та українська.

37

typographyserved.com

Шрифти – невід’ємна складова дизайну. Більшість із нас щодня стикається зі шрифтами: створення рекламної, книжкової, газетної продукції, та навіть просто під час написання будьякого текстового документу. Але не кожен знає про шрифти достатньо. Проте, є люди, для яких типографіка – це стиль життя, захоплення, хобі або робота. Вони не тільки знають про шрифти все, але і діляться цими знаннями з іншими.

Що один україномовний сайт – «Українські шрифти в ужитку». Працює за посиланням http://use.type.org.ua/ та вміщує підбірку картинок зі шрифтами українських дизайнерів у реальних проектах. Цікавий для того, аби побачити, як, ким і де використовуються українські шрифти, та як це виглядає вже власне у готовому варіанті. Тут афіші концертів, музеїв та виставок, анонси різнопланових заходів, календарі, запрошення на весілля, упаковки чаю та борошна, дипломи і грамоти, газетні та журнальні шпальти. Все має гарний, яскравий та органічний вигляд і приносить естетичну насолоду споглядачам. «Типографика, что ты знаешь о ней?» – ще один гідний уваги російськомовний портал. Тут ви можете знайти велику підбірку бібліографії іноземних та російських книг, які дозволять заглибитися у вивчення типографіки, дизайну та інших предметів подібного профілю. Також зібрано і доступно пояснено належні терміни, наприклад, що таке і навіщо треба насиченість шрифту, правила обрання пари шрифтів, тощо. Наявна хмарка тегів, за якими легко знайти потрібну тему. Термінологія розбита за абеткою, що теж значно поліпшує пошук необхідної інформації. Окрім усього іншого, портал пропонує послуги створення власного блогу та дизайну до нього всім охочим задарма. Знайти все це можна тут: http://aboutfonts.ru/ Варті окремої уваги також англомовні портали з типографіки http://typeverything.com/, http://ua-calligraphy. livejournal.com/ та http://new.myfonts.com/, де зберігаються та постійно оновлюються найкращі шрифти авторського виконання. На теренах Живого Журналу цінителям шрифтів будуть корисні такі спільноти, як, наприклад, «Типографіка», що за адресою http://ua-typography.livejournal. com/ , http://ua-bookcovers.livejournal.com/ Оглянемо першою «Типографіку». Тут – зразки давніх та сучасних, незвичайних та красивих шрифтів, логотипи та плакати, сторінки раритетних видань, гідних вашої уваги. Можна знайти такі давні екземпляри, як, наприклад, афіші Роменського театру 1941-1943 років, український мальований шрифт XVII століття, журнал «Нова Хата» 1925 року та купу інших цікавинок. Наступний журнал трохи відрізняється – він присвя­ чений українській каліграфії. Тут – скарбниця зразків якісної каліграфії, авторські майстер-класи та лекції фахівців із цієї справи, інформація про конкурси. Третє посилання, «Книжковий дизайн», радує нас не тільки підбіркою шрифтових матеріалів. Тематика набагато ширша – книжковий дизайн цілком і повніс­тю. Обкладинки найоригінальніших книжкових ви­ дань, новинки, ілюстрації, шрифти та варіанти цікавого дизайну, коментарі українських видавців і редакторів, дизайнерів та верстальників, дискусії на тему «битви» електронних та паперових книжок, арт-буки, подарункові видання тощо. Олександра ГОРЧИНСЬКА

38

про ШРИФТ

Жива типографiка

atipo.bigcartel.com

У 2011 році іспанська студія Atipo здійснила приголомшливу фотосесію під назвою «Fontface». Хлопці прикрасили обличчя моделей символами різних шрифтів. Результат приємно дивує, особливо фанатів типографіки. Отож, зустрічаємо нову інтерпритацію Helvetica, Caslon та інших популярних накреслень:

Atipo – невелика студія, розташована на півночі Іспанії. Була створеного двома партнерами на початку 2010 року. Після роботи в інших студіях вони хотіли зробити більш особистий проект, який дозволив би їм розвивати роботу з принципово іншим поглядом на типографіку та дизайн загалом, а також мати можливість вільно поєднувати всі дисципліни – наприклад, типографіку, фотографії, ілюстрації та відео.

39

Це – гра символів. Гра для натхнення, яка вшановує чотири друкарські легенди: гарнітури Carousel Medium, Clarendon Bold, Caslon Italic і, звісно ж, Helvetica Bold. Це – легендарні гарнітури, які були інстальовані на тілах моделей за допомогою чорно-білого гриму. Результатом проекту стали чотири великі постери, які можуть покращити настрій людям, що закохані в шрифти. Юліана ВИШТАК

40

Монолог майстра про графічний дизайн, книговидання, та свою творчість 41

rustamgabbasov.ru

Особистість у дизайні: Володимир Кричевський

про ШРИФТ

Володимир Кричевський – мистецтвознавець та дизайнер, автор книг та багатьох численних статей з графічного дизайну. Займався науковою працею в Академії поліграфічного мистецтва, читав лекції в Академії Рітфелду та Стейделек мюсеуме (Амстердам), Королівському художньому коледжі та Школі графічного дизайну (Лондон), та в Академії Яна ван Ейка (Маастрихт). Багато хто дізнався про Володимира Кричевського після випуску його книги «Типографіка в термінах та образах». Моє побіжне знайомство з двотомником переросло в уважне читання та вивчення буквально кожної сторінки. У книзі незвичайним є все: обкладинка, титул, макет, верстка, заголовки… Але найбільш вражає текст книги, що складається з невеликих есе про типографічні терміни, написаних легко та доступно. Беззаперечно, цю книгу створював видатний майстер своєї справи, який має за плечима величезний практичний досвід та володіє широкими науковими знаннями у сфері графічного дизайну. Першою його книгою стала «Типографіка в термінах та образах», а після 2000 року Кричевський видав ще п’ять книг. Кожна з них стала подією в книжковому світі, та майже відразу – бібліографічною рідкістю.

Як я знайшов свою професію Чітко пам’ятаю момент, коли це сталося. В дощовий день (а в дощ добре голова працює) на Рождєственці (тоді – вулиці Жданова) побачив плакат виставки «Карнавал на Кубі». На вбогому радянському фоні це був відмінний плакат у «психоделічному» стилі 1960-х (у Фіделя графічної свободи було куди більше, ніж у Брежнєва). І сама виставка була приголомшливою та відбувалася неподалік. У залі на Кузнецькому кубинці влаштували справжній карнавал із залученням відвідувачів. Танці, барабани, дим сигар: кілька май­стрів на очах присутніх скручували сигари і роздаровували їх усім бажаючим. Під враженням від виставки, просвітлений, я повернувся додому, купивши по дорозі три баночки гуаші: чорну, коричневу і білила. І став робити плакат «Шоколадні звуки», присвячений Дюку Елінгтону. Пропрацював два тижні і породив, повірте на слово, зовсім професійну (усвідомлену в цілому і деталях) річ, замовлену самому собі. Це була осінь 1968 року, і я тоді втрачав час у Московському автодорожньому інституті, не підозрюючи, що в 1971 році Елінгтон буде виступати в Москві. Так я став графічним дизайнером. За мить! Можливо, перший крок до професії я зробив раніше, в дитинстві, коли став збирати поштові марки. Підозрюю, що обидві півкулі мого мозку заповнені зоровими образами. Мене завжди більше цікавило та інформувало видиме, ніж читоме. Все видиме на світі! Після першого плакату я зрозумів, що сиджу не в своїй тарілці, а перебратися в радянський час в іншу тарілку було болісно і зовсім не просто. Однак через вісім років поневірянь, включаючи і армійські, я влаштувався на роботу в Московський поліграфічний інститут, де пропрацював 12 років на кафедрі художньо-технічного оформлення друкованої продукції. Мабуть, англійський вислів self-made person стосується мене в повній мірі. Сам вирішував, що добре і що погано в професії. Вірив тільки своїм очам, не вірив псевдофахівцям, чи-

тав усе, що було доступно, і начитався до того, що зрозумів: треба писати самому. Що коїться зараз Тепер нам нібито все доступно. Ми опинилися у відносно вільній країні. Свобода, так – ось ключове слово. Свобода – це і мета, і засіб. У ній – сенс існування. Це і є мій інструмент. Коли я був «шкідливим» ідеалістом і максималістом, то, скільки себе пам’ятаю, категорично не сприймав післявоєнну радянську реальність. Захід я сприймав безвідмовно, тому що моя професія в культурному відношенні корениться і процвітає саме там. У Союзі графічний дизайн не розглядали серйозно, профанували та нехтували ним. А що тепер? Ми пасемо задніх у Заходу, намагаємося у всьому його наслідувати. Хоча саме зараз, коли ми здобули таку-сяку свободу, Росія могла б стати куди більш самостійною і продуктивнішою – принаймні в графічній сфері. У культуру може перейти тільки культура. Зростання економіки стає причиною того, що число порожніх і однакових глянцевих журналів зростає в геометричній прогресії. Навіщо плодяться всі ці журнали, теле­ вікторини, «вулиці розбитих ліхтарів», істеричні «шоумени», поп-зірки? Тільки заради реклами, а реклама – заради прибутку. Замкнене коло. Через теле­канал «Культура», яка чудом-дивом ще існує, я почув нещодавно літератора Юрія Арабова. Зокрема, мовилось про згубний процес «Форматування». Фор­матуються речі, будинки, журнали, книги, одяг, жести, спосіб поведінки і, зрештою, самі люди. Зверніть увагу на такий парадокс: багато хто хоче мати своєрідний та оригінальний зовнішній вигляд, а одягнені (або роздягнені) абсолютно однаково. Це вважається «крутим» і красивим до тих пір, поки не надійде сигнал з Заходу (з Росії нічого такого не надходить) про іншу «крутість» і красу, про чергову тенденцію моди. Росія підключилася до світової каналізації, якою сплавляються відходи матеріальної культури. Якщо ж продукт доморощений,

42

про ШРИФТ

на ньому теж ставлять який-небудь псевдо-іноземний лейбл. Про те, що і рідна мова багатьох перестає влаштовувати, говорити не буду – це особливо боляче. Потрібні не стільки гроші, скільки усвідомлена добра воля. А гроші нічого не зроблять, крім нових грошей. Вони породять лише нові глянцеві журнали, нові фабрики зірок, нові вікторини, «нове» пиво, «новий» кетчуп і нові вино-горілчані кіоски. Графічний дизайн Михайло Анікст в журналі «Да!», Який я видавав у середині 1990-х, у статті про лондонські вивіски писав, що коли він навчався в Росії, викладачі постійно наголошували: шрифт – справа остання. Та в Англії він побачив, що шрифт – один із головних компонентів національної культури. Просто у них, у західних людей, руки доходять і до шрифту. Графічна культура розвивається там безперервно вже багато століть поспіль, в Росії ж вона не прищеплюється, бо погано усвідомлюється суспільством. Одна з перешкод – абсурдна російська теза «головне – зміст». Можливо, це той самий глибинний недолік, який заважає своєвільному й обгрунтованому розвитку російської графіч­ної культури. Насправді, між формою і зміс­том немає ієрархії! У всякої графічної форми є свій зміст, і не тільки літературний, у всякого літературного змісту – своя форма і не тільки графічна. Одного без іншого не існує. І те, й інше однаково необхідно людям. Те, що ми споглядаємо, так само важливо, як і те, що ми читаємо. Чим при­вабливий графічний дизайн? Тим, що тут немає практичних обмежень. Ніяких! Щоб реалізувати свіжу ідею в архітектурі, потрібні роки і тонни матеріалу. Потрібно подолати силу тяжіння. Щоб побудувати літак, потрібні складні розрахунки, дорогі машини... Та й хороший черевик зробити не так просто. А щоб зробити відкриття в сфері графічного дизайну тут, на сторінці, нині нічого не потрібно, крім стандартної техніки та ідеї, яка чекає графічного втілення. Повна свобода, папір все стерпить! Нічого читати Коли відчуваєш себе вільним не тільки зсередини, а й ззовні, починаєш по-іншому дивитися на продукти західної культури. Багато, дуже багато доцільного, витонченого, дотепного, але ще більше легковажного, поверхневого, непорядного. У радянський час не можна було не захоплюватися усім, що творилося на Заході, тому що ми перебували в повній ізоляції. А тепер на їх продукцію можна поглянути більш критично. У потоці західних книг з графічного дизайну вже неможливо зорієнтуватися. Комп’ютери – в руках горедизайнерів, і вони разом з усякого роду менеджерами і продюсерами генерують масу «креативного» барахла.

43

На жаль, це блискуче барахло багатьом до душі. «Ви готові розглядати заявки російських авторів?», – запитав я одного новоявленого видавця. Відповідь була гранично цинічна: «Ось ми вже кілька західних книг видали і впевнені, що їх розкуплять, адже будь-який наш дизайнер знайде в кожній хоча б п’ять-шість речей, здере, і пристойно заробить на цьому». Це щось нове в антикультурному процесі: тепер не тільки льодяники й ганчірки, а й книги звідти. Купується СD з якоюсь відпрацьованою на заході книжкою, словом, зі сміттям. Тут її нашвидкоруч перекладають (іноді тільки титул і обкладинку) і непогано, «глянцево» друкують. Росія починає видавати... чужі книги! Підкреслюю: не просто гідні видання іноземних авторів, а чужі, нікчемні посібники. Свої книги про оформлення друку, візуальне вираження наших думок та ідей, не видається. Чи можете ви мені заперечити? Мої майбутні книги Комп’ютерна технологія впливає на творчий процес і навіть на менталітет. Загалом, це величезне благо, що дозволяє робити книгу в її реальному просторі – книгу, яка означає значно більше, ніж її словесне наповнення. Видавництвам я б міг запропонувати багато чого різного. Задумів все більше і більше, а попит не посилюється. Якби знайшовся видавець, готовий надати carte blanche, то я запропонував би, наприклад, видати том під умовною назвою «Ненаписані книги для графічних дизайнерів». У цій книзі я б спробував змалювати масштаб культурних прогалин, розповісти про сумну долю деяких проектів, певною мірою реалізувати нездійснене – позначити проблемно-тематичну безод­ню та ввести в професію, задати програму уявного графічного видавництва. І як результат – жива за жанром і композицією, абсолютно нова книга – нова зсередини! Або такий ось проект. Давно виношую ідею «Серії маленьких книг для графічних дизайнерів». Невеликий обсяг – це головна серійна ознака. А зміст може бути будь-яким: концептуальним, методичним, довідковим, історичним, поетичним. У будь-якому жан­рі та стилі. Маленьку книгу можна швидко і якісно зробити, до того ж легше залучити авторів – не тільки й мистец­ твознавців, а й самих дизайнерів або колекціонерів. Маленька книга – це ще й спосіб привернути публіку до читання, до якого нинішні дизайнери не дуже схильні. Нарешті, обмежений обсяг, як парадоксально це не звучало б, сприяє і повноті й точності реалізації задуму. Велике – в малому. Обмеження в обсязі – благо як для контенту, так і для форми книги... Монолог записав Сергій НОСОВ Переклад з російської – Юліана ВИШТАК

44

© Sveta Sebyakina

про ШРИФТ

ТИПОГРАФІКА – НАУКА ЧИ МИСТЕЦТВО? Юліана ВИШТАК

Останнім часом можна почути не дуже знайоме слово – «типографіка». Цим терміном українці почали називати майже все, що хоч трішеч­ки стосується галузі друкарства. Це й дизайн шриф­т у, і гра слів, і мистецтво дизайну видання та незвична просторова ор­гані­зація тексу на сторінці. Це поняття охоплює шрифтовий дизайн (створення символів літер та шрифтів), модифікацію та декорування існуючих накрес­лень літер, верстку, способи роз­ташування на площині шриф­т у та його компонування з інши­ми елементами. Що ж таке типографіка – ­ ­наука чи мистецтво? Складно дати чітку відповідь на це питання, адже у цій сфері мистецтво та науковий підхід тісно взаємопов’язані. Нас пос­тійно оточує величезна кіль­кість інформації. Десятки газет і журналів пропонують неймо­вір­ну кількість різних повідомлень на будь-який смак – звичайно ж, чи­тачеві важко це все засвоїти. Тому найважливішим завданням типографії є оптимальне графічне оформлення друкованого тек­сту за допомогою набору та верстки, відповідно до норм і вимог певної країни. Так, це і мистецтво, і ремес­ло, і перелік правил, які використовують шрифти та оформлювальні засоби для досягнення однієї мети – відо­бразити текст на сторінці макси­мально зро­зу­міло читачу. Тому типо­граф пови­нен правильно сис­те­ матизувати ін­фор­мацію та пода­­ти її, розділивши на більш важливу і другорядну за

45

допомогою різних способів: роз­ташування, кольору, насиченості шриф­ т у, його розміру тощо... Еміль Рудер сказав колись, що «Безглуздою є праця типографа, якщо друкований твір не можна прочитати». Тому мис­тецтво друкованого тексту поля­гає у вмінні не лише зберегти логіку сторінки та забезпечити її читабельність, а й зробити її естетично цікавою та привабливою для найвибагливішого читача. За­по­­ру­кою якісного видав­ничого про­ дукту є оптимальне ви­ ко­ рис­ тання науки та мистецтва типо­графії. Науковий підхід пови­нен забезпечувати виконання ос­­­нов­ них вимог до організації тек­сту. Це технічні правила верстки та дотримання дер­жав­них стан­дартів щодо правил офор­млення пев­ них видів тексту. Як­що ж дизай­нер володіє знаннями про ком­позицію тексту, правила гар­мо­нійного поєднання усіх еле­ментів архітектоніки та вміє вдало застосувати свої знання, то він може створити не лише правильно зверстаний текст, але й естетично оформлене видання. На жаль, прак­тика показує зовсім інші тенденції. Багато «спеціалістів» взагалі не знає про якісь вимоги чи технічні нор­ми. Красива сторінка жур­­налу – це прекрасно, та не в тому випадку, коли її складно прочитати. Ефективний дизайн не може нех­т увати зручністю сприйняття тек­­­сту за ра­ху­нок красивого оформлення.

46

про ШРИФТ

Культ

Гельветики 47

ГЕЛЬВЕТИКА – ВСЮДИ. ГЕЛЬВЕТИКА ПІДНО­СИТЬСЯ ЯК СТИЛЬ ЖИТ­ТЯ, ЯК КУЛЬТ, ЯК ПРЕДМЕТ ЕСТЕТИЧНОЇ НАСОЛОДИ, ЯК СПОСІБ ЗАРОБИТИ ГРОШІ ТА ЯК ВДАЛЕ РІШЕННЯ ДЛЯ БУДЬ-ЯКОГО ПРОЕКТУ. ГЕЛЬВЕТИКА – КЛАСИКА ТИПОГРАФІЇ, ЗАВЖДИ ВЛУЧНА, АКТУАЛЬНА ТА ДОРЕЧНА. ГЕЛЬВЕТИКА ВАРТА ТОГО, ЩО ЇЙ ПРИСВЯТИЛИ ЯКІСНИЙ ПОВНОМЕТРАЖНИЙ ФІЛЬМ, РЕЖИСЕРОМ ЯКОГО СТАВ ГАРІ ХАСТВІД.

«Гельветика» – стрічка, яка повністю прис­ вячена всесвітньовідомій гарнітурі. Але тут охоплено також загальне поняття типо­ графіки, основні тенденції, принципи роботи у цій сфері, поняття про візуальну культуру. Фільм показує нам, що Гельветика – всю­­­ ди. Вона заполонила світ, набула вели­чезної попу­ лярності, її використовують у своїх логотипах світові фірми-гіганти, такі як Bayer, BMW, Energizer, Intel, Jeep, Microsoft, Motorola, Nestle, Olympus, Panasonic, Stimorol, Samsung, Toyota, Zanussi. Гельветиці виповнилося 50 років у 2007-му.­Саме це стало поштовхом за допомогою стрічки показати загалу, як насправді працює шрифт, як він впливає на розуміння, сприйняття інформації. У фільмі розкриваються технології створення якісного шрифту і принципи його вдалого вико­­ ристання. Про мистецтво типографії роз­ повідають відомі графічні дизайнери, такі як Вім Кроуел, Массімо Він’єллі, Майкл Б’єрут, Ерік Шпікерман. Стрічка цікава для дизайнерів, верстальників, видавців, художників, типо­графів, друкарів, словом, усіх, хто причетний до мистецтва типо­­графіки.

Олександра ГОРЧИНСЬКА

Назва: Гельветика / Helvetica Країна: Великобританія Режисер: Гарі Хаствід / Gary Hustwit Жанр: Документальний Тривалість: 01:20:42 Рік: 2007

48

про ШРИФТ

«РУЧНІ» ШРИФТИ Олександра ГОРЧИНСЬКА

ЗАРАЗ МИ ЗВИКЛИ ПРОСТО І ЛЕГКО ТВО­РИТИ БУДЬ-ЯКИЙ ДРУКО­ ВАНИЙ ПРОДУКТ, БУДЬ ТО АФІША, ПЛАКАТ, ГАЗЕ­ТА АБО ЖУРНАЛ. НАПИ­С АВ ПОТРІБНИЙ ТЕКСТ, ОБРАВ ГАР­ НІТУРУ, ВИСТА­ВИВ ПАРАМЕТРИ, І – ГОТОВО! ВСЕ КРАСИВО, ЕСТЕ­ТИЧНО ТА ОРИГІНАЛЬНО. НІБИТО. А УЯВІТЬ, ЯКЩО БИ ДОВОДИЛОСЯ МАЛЮВАТИ КОЖНУ ЛІТЕРУ ВІД РУКИ? Колись плакати, афіші та стіннівки робилися саме так. Колись – це тоді, коли не було комп’ютера. Люди, які це робили, називалися художниками-плакатниками, їх праця потребувала величезної акуратності, виваженості та терпимості, й для них випускали спеціальні посібники. Одне із таких видань ми пропонуємо вашій увазі на сторінках нашого журналу. Видання «Шрифты. Алфавиты» (Снарский В. Шрифты. Алфавиты. – К. : Реклама, 1984. – 152 с.) – друге, перероблене та доповнене. Перша книга побачила світ у 1979 році. Автор – радянський художник-графік, який випустив не одну книгу зі спеціальності, яку ми би тепер назвали дизайном. Його авторству належать видання, присвячені рекламі, типографії. Видання, взяте до розгляду, має пози­ціонування: «для рекламных и декоративно-оформительских работ». Так вказано на обкладинці. Це альбом, який зібрав у собі велику кількість прикладів декоративних, символьних, рекламних шрифтів. Гарнітури тут – як російські, так і подібні до грузинського, індійського, арабського, іншого народного письма різних національностей. У слові від автора на початку альбому є коротка ін-

49

струкція та поради щодо використання того чи іншого шрифту: «При необходимости изменить пропорции букв пользуются модульной сеткой. Букву вписывают в прямоугольник, разделенный на клетки, и по ним увеличивают или уменьшают рисунок». Так, автор радить використовувати більш строгі шрифти – рублений, гротеск – для створення плакатів та гасел, агітаційних текстів тощо. Антиква, курсив або брускові – будуть мати добрий вигляд у художніх, літературних, меморіальних текстах. Інтервал між словами має дорівнювати ширині літери «О» цієї ж гарнітури, а інтервал між рядками – не менше, ніж половина висоти самого рядка. Сучасним дизайнерам, верстальникам та всім, хто певним чином має стосунок до роботи зі шрифтами, буде цікаво порівняти, як воно було тоді, а як – сьогодні. Які правила лишаються досі актуальними, а які – вже віджили себе з появою комп’ютерних технологій. Чесно сказати, альбом містить такі гарнітури, які дуже важко уявляються у ручному виконанні. Багато дрібних деталей, орнамент, візерунок, складне накреслення – словом, речі, здібні до відтворення яких тільки справжні майстри-каліграфи.

ПРИКЛАДИ ПЛАКАТНИХ ШРИФТІВ

50

РЕЦЕНЗІЇ

ГАЛАКТИКА ДРУКОВАНОГО СЛОВА

Маршал Маклюен

“ГАЛАКТИКА ГУТЕНБЕРГА” Галактика друкованого слова Хочете дізнатися, чому араби пишуть з права на ліво, а ми – з ліва на право, як африканські аборигени реагують на кінофільми, у яких людей найбільш розвинена логіка, яке значення несе у собі словосполучення «усна література»?.. Чи ви знаєте, що саме друкарський станок став предметом, який породив масове виробництво?

На ці та інші питання вам дасть відповідь «Галактика Гутенберга» – легендарна робота Маршала Маклюена. Автор розповідає історію книги від витоків та намагається донести до читачів, що з винайденням Гутенбергом друкарського станка суспільство відкрило двері до кардинально нової епохи. Маклюен згадує загальновідомі, неписані істини, філософствує над роздумами інших авторів, спирається на чужі роботи, глибоко аналізує людське суспільство у різних культурах, епохах, на різних географічних територіях, висуває власні теорії та гіпотези. Дослідник умовно ділить суспільство на кілька епох: дописемну культуру з усними формами зв’язку та передачі інформації, засновану на принципах колективного способу життя та сприйняття оточуючого середовища. Люди, що належать чи належали до неписемних культур, мають кращу пам’ять, здатні сприймати на слух та запам’ятовувати великі обсяги інформації. Це – культура візуальна та аудіальна.

Наступною автор виділяє письмово-друкарську культуру (це, власне, і є так звана «галактика Гутенберга»). Центр сприйняття інформації у читача перемістився із слуху на зір, через що майже повністю атрофувалися всі інші здатності. Праця «Галактика Гутенберга» допоможе детально зрозуміти, що саме вніс друк у наше життя, чому це варто вважати справжньою революцією, та що би було із нами, як би Йоганна Гутенберга ніколи не існувало. Сучасний етап існування людського соціуму – наступний у розвитку суспільства, він відроджує аудіо-візуальну культуру, багатовимірне сприйняття світу та колективність, але за допомогою електронних технологій. Відбувається заміщення друкованих та писемних знаків символами, «живе» спілкування – соціальними мережами тощо. Теорія Маклюена про «нове село» сьогодні особливо актуальна: з появою та стрімким розвитком електронних і цифрових технологій інформацію майже немож-

ливо приховати. Щось, хоча б одноразово озвучене або написане, може обернутися як за вас, так і проти, і тут доречно згадати відому приказку: «Слово – не горобець, вилетить – не впіймаєш». Непідготованим читачам варто було би дати певні поради та застереження перед прочитанням «Галактики Гутенберга». «Галактика», створена Маклюеном, складна, наче конструктор. Вона складається із мільйонів деталей, які автор вміло скомпілював у один об’єкт. Це справжня Галактика із мільярдами елементів різної величини та значимості, які об’єднані в одну, цілком логічну схему. Для того, аби все зрозуміти, книгу необхідно читати повільно та вдумливо. Ви не прочитаєте її за два дні, навіть не прочитаєте за тиждень, а деяким можне не вистачити і місяця. Можливо, вам доведеться перечитувати це творіння не один раз, для того, аби осягнути безмежний простір цієї Галактики…

КНИГА ДЛЯ АВТОРА, РЕДАКТОРА, ВИДАВЦЯ

Микола Тимошик

“КНИГА ДЛЯ АВТОРА, РЕДАКТОРА, ВИДАВЦЯ”

51

«Книга для автора, редактора, видавця» – незмінна настільна книга для кількох поколінь студентів спеціальностей «Видавнича справа та редагування», «Журналістика», та інших профільних дисциплін. Книга містить у собі широкий спектр тем для вивчення основ та поглиблення у видавничо-редакційну справу. Організація видавничої справи, робота із стандартами, формати та обсяги, етапи редакторської підготовки видань до друку, редакційно-видавничий процес та його структура, коректура, маркетинг і промоція видань, законодавча

база – все це можна знайти у цій книзі. У додатках надано також таблиці та схеми для детального вивчення тем. «Дітище» Миколи Степановича Тимошика є універсальним практичним посібником для вивчення та повторення основ фаху для студентів, магістрів, аспірантів, викладачів. Якщо ви – студент «Видавничої справи та редагування», це видання знадобиться вам із першого курсу навчання, і супроводжуватиме вас надалі, до закінчення інституту, при вступі на магістратуру або спеціаліста, а потім стане порадником-нагадувальником у вашій професійній

діяльності. Це також книга, яка допоможе зрозуміти, що таке видавнича справа тим, хто ніколи раніше не цікавився цією темою. Чітка та зрозуміла структура, логічний виклад, пояснення термінів та визначень, аналіз нормативних документів – усе це зібрано під однією обкладинкою спеціально для вас! Микола Степанович часто казав про те, що видавнича справа – це романтика. Тож, спробуйте віднайти у цій професії справжню романтику на сторінках його посібника!

НЕ СПОДІВАЙТЕСЯ ПОЗБУТИСЯ КНИГ!

Карьер, Жан-Клод Эко, Умберто

“НЕ НАДЕЙТЕСЬ ИЗБАВИТЬСЯ ОТ КНИГ!” В епоху цифрових технологій, безпровідного Інтернету та технічної революції з’являється велика кількість альтернатив стандартній,

паперовій книзі. Рідери, «кишенькові книги», електронні видання та віртуальні бібліотеки, читання з екранів мобільних телефонів… Все це – доступне та, нібито, зручніше. Чи витіснять усі ці новомодні цяцьки книгу? Умберто Еко та Жан-Клод Кар’єр упевнено кажуть: ні! «Не сподівайтеся позбутися книг!» – таку назву має видання, авторами якого є два всесвітньовідомих письменники. Книга побудована у формі діалогу, де автори дискутують на тему минулого, майбутнього книги та її сьогодення. «Книга – як ложка, молоток, колесо, або ножиці. Після того, як це винайшли, нічого краще вже не вигадаєш», – такою є основна думка, яку розвивають письменники.

Розкривається відмінність аудіальної та візуальної культур, тенденції сьогодення порівнюються із минулим. Автори приходять до висновку, що книга у результаті еволюції досягла свого ідеального, стандартного стану, в якому знаходиться зараз, і краще вже не придумаєш. Не важливо, із чого робитимуться сторінки, йдеться у виданні, книга все одно лишатиметься тим найвищим вінцем людського творіння, який важко переплюнути. Письменники розповідають про свої приватні колекції, про бібліотеки, розказують, які раритетні видання їм доводилося тримати у своїх руках і які вони хотіли би мати у себе. Книга постає як предмет фетишу, поклоніння, те, над чим варто трястися, що

варто поважати, любити та сприймати, як належне. Це – невід’ємна частина нашого життя. Деякі моменти розкривають по-справжньому фанатичне ставлення письменників до своєї діяльності та до власне до самої книги. Вони із трепетом ставляться до будь-якої книги: розумної і серйозної та простої, легковажної, раритетної й дорогої та найдешевшої, дитячої та дорослої, великої та маленької, товстої та тонкої. Рекомендується для прочитання всім, хто любить книгу, і хто не любить, але хоче полюбити, хто захоплюється паперовими виданнями, і хто обрав для себе електронний відповідник, словом – усім, хто хоча би раз у своєму житті тримав у руках книгу.

ТЕОРІЯ РЕДАГУВАННЯ

Сікорський Н.М. “ТЕОРИЯ И ПРАКТИКА РЕДАКТИРОВАНИЯ”

Хочете дізнатися, якими були відомі російські класики у ролі редакторів? Як вони виправляли свої твори? Чи ви знаєте, що «Анну Карєніну»

52

Толстой переписував одинадцять разів, а опис портрета Катюші Маслової з «Воскресения», яке в кінцевому варіанті займає всього 16 рядків, перероблювалося двадцять разів? Ці та інші цікаві факти можна знайти у виданні «Теория и практика редактирования» Н.М. Сікорського (1980). Це – підручник для профільних спеціальностей, у якому зібрано різноманітну інформацію, цікаву і сучасним студентам. На основі цитат, витягів із листувань та щоденників тут викладено багато корисних порад від всесвітньовідомих класиків. Наприклад, Чехов радить молодому Горькому: «Красочность и выразительность в

описаниях природы достигаются только простотой, такими простыми фразами, как «зашло солнце», «стало темно», «пошел дождь…». «Читая корректуру, зачеркивайте, где можно, определения существительных и глаголов…». Некрасов також пропагував лаконічність. Він казав: «Правилу следуй упорно: Чтобы словам было тесно, Мыслям – просторно». Горький-редактор виокремив чотири прийоми роботи над текстом, які відрізняються між собою глибиною редакторського втручання у текст. Віддається належне у підручнику також вивченню читацького попиту, проблемам його вивчення у

книжковому видавництві, книжкову пропаганду та її роль. Виокремлюються завдання редакторського аналізу, робота з фактологічним матеріалом, цитатами, заголовками та іншими елементами тексту. Підручник є актуальним і сьогодні, адже матеріал у ньому – ґрунтовний, аргументований, доповнений прикладами та «живий». Єдине, через що можна перегорнути кілька сторінок, не читаючи (особливо на початку книги), то це розділи, присвячені радянській ідеології у світогляді редактора, роль Ленінаредактора у формуванні видавничої справи СРСР тощо.

52

ХОДИ на ЗАХОДИ

ОЛЕКСАНДРА КОВАЛЬ:

фото LUFA

«ДІТЕЙ ТРЕБА ВЧИТИ ЧИТАТИ НЕ СКЛАДАЮЧИ СЛОВА, А ШУКАТИ СЕНС»

Яку подію у книжковому світі України можна назвати наймасштабнішою? Звичайно, Форум видавців у Львові! «Форум видавців» як ГО було засновано 1994 року, і весь цей час організація займається активним впровадженням у маси культури книги, естетики читання та всього, що із цим пов’язано. Окрім самого читацького форуму, організація займається проведенням різних подій: Міжнародний літературний фестиваль, Програма підтримки дитячого читання «Книгоманія», «Територія свободи» (2003-2004 рр.) – письменницький тур по 10 містах України, книжковий ярмарок в «Галереї Лавра» (м. Київ, 2008 р). та багато іншого. Проте, безсумнівно, найвідомішою подією є сам Форум видавців, який щоосені збирає у місті Лева гостей та учасників як з усієї України, так і з різних куточків світу. Презентації, виставки, майстер-класи, обговорення, зустрічі з авторами, літературні акції та читання, книжковий ярмарок – це далеко не повний перелік заходів, які відбуваються у рамках події. Незмінний президент «Форуму», Олександра Коваль, відвідувала київський Інститут журналістики в рамках одного з «Штурмових загонів Ґутенберга», тутешнього

53

фестивалю молодих видавців та редакторів. Під час зустрічі вона розказала про те, як і що читають у різних країнах, що для неї Форум видавців та про інші цікавинки. «Читають тільки ті, хто читає книжки», – гадає пані Олександра. Так, наприклад, американці сьогодні майже не читають звичайних книжок. Або Інтернет, або – електронні видання, або, навіть, «читають» смсповідомлення. Культура читання як такого у світі зникає, і це не може не пригнічувати. Для того, аби підвищити рівень населення, що читає, необхідно регулярно влаштовувати спеціалізовані заходи, створювати події, пропагувати як власне книги так і процес читання. Читати – це модно і необхідно, без цього людина втрачає важливе джерело для саморозвитку. Треба відмітити, що ГО «Форум видавців» організовує ще одну знакову подію – дитячий книжковий ярмарок «Форум видавців – дітям». У рамках цієї події відбувається благодійний збір літератури для дитячих будинків та інтернатів – «Подаруй дитині книжку!». Проект «Книгоманія», який також входить у дитячий книжковий ярмарок, проводиться з 2002 року (спочатку – на регіональному, згодом – на національному

рівні). «Найкращий читач року» – таку назву має конкурс, в якому може взяти участь будь-яка дитина середнього шкільного віку, охоча до читання. Для того, щоби взяти участь у конкурсі, треба прийти до дитячої та/ або сільської бібліотеки (філії) та розпитати бібліотекаря. Конкурс проводиться у чотири етапи: відбірковий, міський/районний, обласний та підсумковий. Останній етап відбувається у Львові під час фестивалю дитячого читання «Книгоманія». Варто відмітити, що в рамках фестивалю вручається також перша незалежна премія в галузі дитячої літератури «Левеня». Цьогоріч дитячий фестиваль відбувся у Львові 27-29 квітня. «Дітей треба вчити читати не складаючи слова, а шукати сенс», – впевнена президент Форуму видавців. За її словами, мета конкурсу «Найкращий читач року» – показати дітям, що завдяки читанню вони перемагають. Олександра Коваль зізналася, що незадоволена робо-

тою журналістів. Більшість «акул пера» навіть слова не змінюють у анонсах та релізах, й інформація потім всюди однакова. Проте, хочеться, аби кожен відвідувач цих львівських заходів поділився власними враженнями: як недоліками так і приємними речами. До речі, Форум видавців у Львові – найкраще місце для промислового шпіонажу. Це знають усі, хто «вариться» у видавничому бізнесі та книжковій справі. Ще б пак! Саме тут можна роздивитися весь спектр останніх тенденцій видавничого ринку, подивитися новинки, вивчити асортимент та почути, що нового чекати від ваших конкурентів. Цього року 19 форум видавців відбудеться 13-16 вересня. Якщо ви хочете взяти участь у події, можна ознайомитися із правилами платної та безкоштовної участі на сайті «Форуму видавців». Олександра ГОРЧИНСЬКА

Сайт форуму видавців: http://bookforum.ua Старий сайт форуму, на якому також багато інформації: http://www.bookforum.com.ua/#

54

ХОДИ на ЗАХОДИ

ШТУРМОВІ ЗАГОНИ ҐУТЕНБЕРҐА – ФЕСТИВАЛЬ МОЛОДИХ ТА АМБІЦІЙНИХ «Штурмові загони Ґутенберґа» – таку назву має фестиваль молодих видавців та редакторів, який вже втретє відбувся цього року в Києві, в приміщенні Інституту журналістики. Ідея фестивалю належить двом тендітним дівчатам: Оксані Хмельовській та Ірі Батуревич. Їм же належить портал «ЧИТОМО», присвячений книжковій справі та читанню. «Загони» – молодий фестиваль, організатори якого повні амбіцій та планів на майбутнє. Протягом трьох років у рамках фестивалю відбулися різноманітні заходи: літературні акції, майстер-класи з різнопланових

видів діяльності (каліграфія, ліногравюра, створення шрифтів, витинанок тощо), виставка артбуків, друкарських машинок, студентських проектів й інших видавничо-поліграфічних цікавинок. Сама ідея та тематика – оригінальна і потребує подальшого вдосконалення, адже цей задум несе у собі формування естетичних смаків, пропагування книги, видавничої продукції, читання як важливої частини людського життя, та інші прекрасні речі. Крім того, тут відбувається обмін ідеями, знайомство та спілкування майстрів своєї справи та студентів-початківців.

Після третього фестивалю організатори на сторінках «ЧИТОМО» зізналися у тому, що вирішили … «похоронити» «Штурмові загони». Проте, не треба вішати носа задарма: фестиваль потребує кардинальної зміни формату та ефективних способів втілення у життя нових, свіжих ідей. Будь-яка допомога, поради та ініціативи тут вітаються – якщо у вас є бажання виступити в ролі учасника, гостя або допомогти у підготовці – це тільки вітається! Можливо, саме тебе не вистачає для того, аби «Штурмові загони Ґутенберґа» стали кращими та набули масштабнішого «розмаху»!

МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ПОЕЗІЇ «КИЇВСЬКІ ЛАВРИ» 17-21 травня в Києві відбудеться VII Міжнародний фестиваль поезії «Київські Лаври» – наймасштабніший літературний захід на пострадянському просторі. Цього року у фестивалі візьмуть участь понад 100 поетів із України, Білорусії, Росії, Польщі, Грузії, Німеччини й США: Григорій Кружков, Марек Сендецький, Ніка Джорджанелі, Лінор Горалик, Сергій Жадан, сестри Вронські, Олексій Цвєтков, Богдан Задура, Тарас Федюк, Бахит Кенжеєв, Шалва Бокурадзе, Юрко Іздрик, Борис Херсонський, Петро Мідянка, Дмитро Кузьмін, Олена Сунцова, Маріанна Кіяновська, Марія Галіна, Галина Крук, Андрій Коровін, Андрій Любка, Дмитро Лазуткін,

Андрій Грицман, Сергій Соловйов, Андрій Хаданович та інші. «Київські Лаври» – найбільша літературна подія не лише в Україні. Вона орієнтована на сучасну поезію в усіх її естетичних проявах. Засновником, постійним організатором та інвестором фестивалю є журнал «ШО» – одне з найбільш авторитетних на пострадянському просторі видань про сучасну культуру. Фестиваль проводиться у Києві (зазвичай у середині травня) з 2006 року. Коментар Олександра Кабанова, головний редактор журналу «ШО»: «Замість звичайної реклами на радіо і ТБ ми пішли іншим шляхом. Придумали Фестиваль поезії

«Київські Лаври». Тепер це найвідоміший в Україні поетичний форум, на який кожен рік з’їжджаються найвідоміші поети, які пишуть російською, українською, білоруською мовами. Подія привертає увагу не лише місцевих поціновувачів витонченого, а також найрізноманітнішу пресу, яка із задоволенням пише про сам фестиваль, але і не забуває вдячно згадати журнал «ШО». Крім того, ми видали першу в Європі книгу – своєрідну біблію про слем (автор Анатолій Ульянов) і фактично виявилися фундаторами цього явища, тим самим привернувши до себе увагу не лише поетів, але й журналістів».

Cторінку підготувала Олександра ГОРЧИНСЬКА

55