Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА Інститут журналістики
НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО МЕДІЙНОГО КОНТЕНТУ: СОЦІАЛЬНИЙ ВИМІР
№1
січень-березень 2014 р. 1
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Засновник – Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Створений відповідно до Розпорядження № 116 від 24 березня 2014 р. за рішенням вченої ради Інституту журналістики (протокол №7 від 24.02.2014) Голова редколегії, головний редактор Володимир Різун, д. філол. н., проф. Заступник головного редактора Віталій Корнєєв, к. філол. н, доц. Члени редколегії Гаврилець Юрій, к. н. соц-ком Скотникова Тетяна, к. тех. н., с. н. с., відповідальний секретар Хилько Максим, к. філос. н. Ващенко Наталія, редактор
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір : науковий журнал / голов. ред В. В. Різун. – К. : Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. – №1. – 2014. – 110 с. [Електронний ресурс] // Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір. – Режим доступу : http://www.journ.univ.kiev.ua/ndumk
© Інститут журналістики
2
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
ЗМІСТ
Корнєєв В. Вступне слово 4 Типологія й структура контентного наповнення українських З МІ Бічева О. Сім’я, материнство та виховання дітей на сторінках журналу Marie Claire 5 Україна Гончарова О. Особливості роботи конвергентної редакції в українському медіапросторі (на 11 прикладі газет Kyiv Post та Коммерсант) Магід Д. Жанрові особливості публікацій в електронних спортивних виданнях 17 Нечипорук А. Професійне вивчення українського суспільства в контенті газети «Дзеркало тижня»: 26 характеристики, проблеми, конфлікти
Півторак О. Специфіка змісту соціального контенту провідних інформаційних агентств України (Укрінформ, Інтерфакс-Україна, Українські національні новини) Терлецька О. Прийоми інфотейнменту в телепрограмі «Ревізор» («Новий канал»)
Тищенко М. Розвиток таблоїдизації у системі медіакомунікації Фурман О. Тенденції розвитку фотожурналістики останніх років Хлопук Т. Робота редактора над випуском інформаційної телепрограми (на прикладі програми «Ранок на 5 каналі») Якименко М. Поняття «інфографіки» в сучасному науковому медіадискурсі Контент української реклами та зв’язків з громадськістю Салогуб І. Внутрішньокорпоративний PR як складова побудови іміджу компанії Змістові характеристики українського паперового та електронного книговидання Копецька О. Артбук як різновид нішевих видань Мілянович О. Принципи творення контенту та функціонування української Вікіпедії
34 43 49 55 61 68 74
80 85
Моделювання іміджу вищого навчального закладу Гучко А. Можливості нових медіа як засобу DIGITAL PR (на прикладі освітньої сфери)
93
Навчально-методичні розробки Скотникова Т. Визначення індекса УДК для статей із соціальних комунікацій
99
Вимоги до публікацій
109 3
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Віталій Корнєєв, кандидат філологічних наук, доцент, заступник директора з наукової роботи. Інститут журналістики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка
ВСТУПНЕ СЛОВО
Шановні колеги! Перший номер наукового журналу «Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір» виходить у світ із молодим обличчям – переважна кількість публікацій – від студентів, і власне цього ми й сподівалися, коли таке видання задумувалося. Сучасний світ наукових видань з галузі «Соціальних комунікацій» не такий вже й багатовимірний – і журналів не так багато, і спеціалізація у багатьох досить жорстка, та й не всі орієнтовані на наукову молодь. «Наукові дослідження...» випускаються нами у світ з метою створення спільної площадки для обміну науковими ідеями, думками, для презентації і самих досліджень, і їх ідей, для апробації отриманих результатів та широкого наукового діалогу: саме тому це видання буде електронним. Ми спеціально не передбачаємо формату електронних коментарів до статей – бо ж часто так буває, що коментарі ширші за статтю, але готові приймати й оприлюднювати Ваші відгуки на статті, книги, дисертації тощо. Запрошуємо всіх небайдужих наукового пошуку до публікації, коментування, а також читання нашого журналу, просимо надсилати Ваші статті на електронну адресу www.nauka.journ@gmail.com
4
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Типологія й структура контентного наповнення українських ЗМІ
УДК 070(051.055.2)(477)/316.36+37.01
Ольга Бічева, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики
СІМ’Я, МАТЕРИНСТВО ТА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ НА СТОРІНКАХ ЖУРНАЛУ MARIE CLAIRE УКРАЇНА Стаття присвячена розгляду питань сім’ї, материнства та виховання дітей на сторінках журналу Marie Claire Україна на сучасному етапі розвитку суспільства. Ключові слова: Marie Claire, сім’я, мама, діти, виховання, батьки. Olga Bicheva, Taras Shevchenko National University of Kyiv, Institute of journalism FAMILY, MOTHERHOOD AND PARENTING ON PAGES OF MAGAZINE MARIE CLAIRE UKRAINE The article is dedicated to issues of family, motherhood and parenting on pages of the magazine Marie Claire Ukraine at the present stage of society development. Keywords: Marie Claire, family, mother, children, breeding, parents. Вступ Актуальність дослідження. Сьогодні модель сім’ї, материнства та виховання дітей відображає у собі риси часу й психології людей, несе відбиток життєвих принципів, сформованих у сучасному суспільстві. Тема зумовлена визначенням модерного образу сім’ї, материнства та виховання дітей, які досліджуються на сторінках журналу Marie Claire Україна. Метою наукового дослідження є дослідити контент сім’ї, материнства та виховання дітей на сторінках журналу Marie Claire Україна. Досягнення цієї мети зумовило необхідність постановки та розв’язання у науковій статті комплексу завдань: - опрацювати статті, які відповідають зазначеній темі; - дослідити тематику контенту сім’ї, материнства та виховання дітей журналу Marie Claire Україна; - відтворити образ сім’ї, материнства та виховання дітей, пропонований журналом Marie Claire Україна для своїх читачок. Об'єктом дослідження є статті журналу Marie Claire Україна за 2012-2013 рр. Предметом дослідження є статті, що присвячені тематиці сім’ї, материнству та вихованню дітей. Теоретичне підґрунтя і гіпотези Ступінь опрацювання теми. Тема сімї, материнства та виховання дітей досліджувалась такими науковцями, як В. М. Дружиніна, Л. Б. Шнайдера, Н. М. Рімашевський, Ф. Пріу, М. Браун-Галковська, Р. Коста, Дж. Коста, І. П. Салазар, Я. А. Коменський, П. Р. Чамата, М. Бердяєв, В. Соловйов та інші. 5
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
рр.
№1, 2014 р.
Джерельна база – 213 статтей та 24 номери журналу Marie Claire Україна за 2012-2013
Гіпотеза статті. Якщо дослідити питання сімї, материнства та виховання дітей на сторінках журналу Marie Claire Україна, тим краще розкриється справжні розглянуті образи, які видання подає для своїх читачів. Методи дослідження При дослідженні теми в роботі було використано такі загальні наукові методи: аналіз і синтез, дедукція, аргументація, порівняння, класифікація та метод узагальнення, за допомогою якого було зроблено загальні висновки. Результати дослідження Журнал Marie Claire Україна, якому в жовтні 2013 року виповнилося 5 років, продовжує з кожним днем охоплювати все більшу жіночу аудиторію. Видання не тільки висвітлює новини моди, музики, кіно, подає ексклюзивні фотографії, інтерв’ю з видатними особистостями та деталі життя легендарних людей різних сфер, а також охоплює соціальні проблеми та питання психології. Сучасні засоби масової інформації стають усе потужнішим інструментом упливу на громадську думку, формують світоглядні стереотипи, утверджують цінності, визначають моделі поведінки людини. Важко не погодитись з думкою Г. Крижанівської, що саме «жіночі журнали приймають важливу роль у цьому процесі, масштабність та різноманіття яких свідчить про їхнє чимале значення для нинішньої жіночої аудиторії, які функціонують як засоби формування ідеологічних уподобань, світогляду та естетичних смаків своїх читачок, що робить їх актуальними для комунікативно-орієнтованих мовознавчих досліджень» [6]. Marie Claire Україна позиціонує себе, як модний журнал з характером, родзинкою і глибиною для жінок зі своїм поглядом на життя, думкою і почуттям гумору. Marie Claire єдиний журнал в Україні, який представляє себе як «журнал з душею». Marie Claire це видання для жінок, які, зберігаючи свою індивідуальність, хочуть виглядати ще більш привабливою. Головний редактор Marie Claire Україна Олена Дружиніна для сайту fashionweek.kiev.ua охарактеризувала дівчину в стилі Marie Claire, як таку, яка «живо цікавиться модою і в той же час схильна до рефлексії» [9]. Проаналізувавши 213 статтей у 24 номерах журналу Marie Claire Україна за 2012-2013 рр., лише 11 з них відповідали питанням сім’ї, материнства та виховання дітей. Відтак, це не є досить поширеними темами для видання і говорить про те, що заміжні жінки, матері не є досить привабливими та індивідуальними. Всі матеріали, присвячені тематиці сім’ї, материнства та виховання дітей були об’єднані у 4 групи: самотня жінка проти сімейної, материнство, виховання дітей та сім’я. Самотня жінка проти сімейної Матеріал «Війна світів» (Marie Claire Україна. – 2012. - №1(59). – С. 88-90) відтворює конфлікт самотньої жінки та сімейної у сучасному суспільстві. Протягом багатьох років слабка стать боролася за своє право спочатку працювати, потім за рівну з чоловіками оплату праці. Однак ми бачимо на прикладі героїні цієї статті 23-літньої журналістки Стасі Ворожко негативне ставлення до самотньої жінки: «Вона була готова до ненормованого робочого графіку. Однак вона не могла і припустити, що причиною цього стане не специфіка професії, а відсутність у неї дітей та чоловіка» [2, с. 88]. Таке ставлення керівництва до молодої самотньої жінки обурює та порушує рівність прав між заміжніми та незаміжніми, а саме на професійному рівні. Мою думку влучно підкреслюють дані статистики від Sloan Work and Family Research Network: тих, хто перебуває у шлюбі, керівники частіше описують як зрілих, стабільних і щасливих особистостей. "Одиначкам" дістаються такі неприємні епітети, як незрілі, егоцентричні і невпевнені. На жаль, така прикра тенденція знаходить відображення і в грошовому еквіваленті часом різниця в зарплаті співробітників, що займають посади, пояснюється не перевагою компетентності, а наявністю/відсутністю дитини. Образ жінки у статті «Війна світів» не 6
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
відповідає портрету дівчини у стилі Marie Claire, оскільки Стася Ворожко не має права висловити свою думку на дану проблему через утиск, який існує тому, що суспільство не встигає реагувати на зміни, які у ньому відбуваються. Однак, наступний матеріал «Мама дорога» (Marie Claire Україна. – 2013. - №5(55). – С. 80-81) доводить зворотнє. Світлана Кольчик, мама піврічного сина, на власному прикладі переконує, що повернення з декретної відпустки на роботу для сучасної жінки не стільки об’єктивна вимога, скільки можливість продовжити самореалізацію та залишатися у внутрішній гармонії з собою. Дана стаття підкреслює образ жінки у стилі Marie Claire, яка завдяки роботі зберігає свою індивідуальність, виглядає ще більш привабливою та схильна до рефлексії, оскільки психічний стан жіночої статі та світогляд змінюються після народження дитини. Стаття «Робота не вовк» (Marie Claire Україна. – 2013. - №9(39). – С. 52-57) чудово показує, що безробітня жінка може так само, як і Світлана Кольчик (авторка матеріалу), залишатися у гармонії з собою. Звичайні матусі, громадянки України доводять, що життя без кар’єри не таке жахливе. Героїні матеріалу Катерина Захарова, Ірина Березовська, Неля Шагівалієва впевнені, що без роботи можна самореалізуватися. А от наступні дві домогосподарки хотіли б знову працювати. Ольга Ломакіна, яка 7 років сидить вдома, має намір розвивати свій потенціал, коли син піде до школи, а Оксана Хархаліс потребує заповнити дефіцит спілкування, коли їхня родина перестане переїжджати через роботу чоловіка. Материнство На думку дослідниці Аксьонової С. Ю., наприкінці XX — на початку XXI ст. в умовах соціально-економічної та постіндустріальної трансформації українського суспільства, тенденції розвитку шлюбу і сім'ї сповнені протиріч, відбуваються значні зміни у шлюбносімейних процесах і структурах, що безпосередньо впливає на динаміку народжуваності [10, с. 8]. Стаття «Тато на замовлення» (Marie Claire Україна. – 2012. - №5(55). – С. 76-78) описує стан самотньої жінки, яка не може стати мамою. У США таким «рятівником» є банк донорів California Cryobank, який дає можливість обрати претендента на батьківство вашої майбутньої дитини. Дізнавшись про таке, будь-яка жінка України спочатку здивується. Але, прочитавши історію героїні американки Карен, розумієш, що такі технології можуть здійснити мрію будьякої жінки. У 42 роки вона стала мамою завдяки донору, покинувши перед цим чоловіка, який не хотів мати дітей. Сьогодні її доньці вже 4 роки. Так само може вчинити українська жінка: найкрупніший та, по суті, єдиний банк Харківський інститут кріобіології та кріомедицини допоможе вам нарешті стати мамою. Такі проблеми приводять жінку у стан рефлексії, але завдяки сучасним технологіям допомагають зберегти свою індивідуальність. Тобто, даний матеріал з однієї сторони суперечить образу жінки у стилі Marie Claire, а з іншого підкреслює одну з характеристик. Виховання дітей Діти змалечку виявляють зацікавленість в комп'ютерах, які батьки інколи вмикають, щоб ненадовго зайняти дитину і приділити час своїм справам. Прикра статистика наводиться у статті «Дитячий час» (Marie Claire Україна. – 2012. №5(55). – С. 96-99): більше 28 % юних користувачів готові відправити свої знімки незнайомцям, 17 % без коливань можуть надати інформацію про себе і сім'ю, включаючи адресу, місце роботи батьків і наявність у будинку цінностей, а 28 %, побачивши в Інтернеті рекламу сигарет та алкоголю, хоча б раз намагалися купити. Авторка у матеріалі надає корисні поради батькам, які вже зіштовхнулися з такою проблемою. Окремий пункт - це реклама та нав’язливі банери, на які зараз можна наштовхнутися навіть на порталах для найменших, не кажучи вже про популярні сайти по завантаженню музики і фільмів. Але, на щастя, з ними легко боротися: авторка нагадує «встановити в браузері відповідне безкоштовне розширення – наприклад, для Google Chrome 7
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
це AdBlock» [3, c. 98], а також не забороняти користуватися такими відомими платформами, як YouTube та Google. Поради, наведені у матеріалі, допомагають зберегти образ читачки журналу Marie Claire Україна. Стаття «Мир. Рівність. Братство» (Marie Claire Україна. – 2012. - №6(44). – С. 72-74) розкриває таємницю багатьох батьків, яку вони дбайливо приховують від своїх дітей – більша любов до однієї дитини, ніж до іншої. На прикладі самого автора можна побачити стан рефлексії, адже він зізнається, що ніколи не замислювався над цим. Однак після розмови з близькою подругою своєї дружини зрозумів, що молодшого сина інколи називав «улюбленцем», хоча він ніколи не приділяв таким словам уваги. Особливі роздуми у автора викликала інформація, приведена дослідником Джефрі Клюгером у книзі «Ефект сіблінга: що про нас говорять братські зв’язки» (The Sibling Effect: What the Bonds Among Brothers and Sisters Reveal About Us), який стверджує, «що у всіх без винятку батьків обов’язково є фаворити (мова йде про ситуації, коли у сім’ї кілька дітей)» [3, с. 73]. Стаття «Мамо, ви звір» (Marie Claire Україна. – 2012. - №8(46). – С. 72-73) описує суворий метод виховання дітей, описаний у книзі Емі Чуа «Бойовий гімн матері-тигриці». Авторка цього бестселера - 49-річна мати двох доньок і професор права Єльського університету. Її драконівські методи виховання викликали такий шок, що в адресу китайської мами посипались погрози фізичної розправи. Матеріал влучно виділяє найголовніші та найсуворіші моменти книги. Уся виховна система Емі Чуа зводиться до декількох заборон: не можна залишатися і ночувати у друзів; зустрічатися з друзями, щоб пограти; виступати у шкільному спектаклі; самому обирати позакласні заняття; отримувати оцінки нижче А (11). У статті зображений також більш суворий метод виховання американської акторки Гвінет Пелтроу. Вона оголосила, що шукає викладача для своїх дітей, який повинен «вільно говорити давньогрецькою, латиною, французькою, іспанською, японською, китайською мовами, розбиратися в філософії, мистецтві, грати в теніс, шахи, керувати яхтою, бути молодим, товариським і з відмінним почуттям гумору» [7, 73]. Такий матеріал може вплинути на образ читачки журналу Marie Claire, оскільки будь-яка мати під впливом таких правил може забути про власну думку, в даному випадку про особистий метод виховання. Стаття «Дитя кохання» (Marie Claire Україна. – 2012. - №10(48). – С. 100-104) дає цікаве, але негативне ранжування батьків нового покоління на прикладі зіркових матусь США. Психологи помітили, що останні 25 років батьки стали більше дбати про своїх дітей. Авторка наводить переконливі аргументи за книгою «Generation iY» професора Тіма Елмора, який для наочності виділив вісім типів батьків нового покоління: - «вертоліт»: «Це такий батько, у якого дитина весь час має бути на видноті, завжди поруч. Багатодітна мати, акторка Анджеліна Джолі скрізь тягає за собою шістьох дітей» [9, с. 101]; - «караоке»: зі шкіри геть лізуть, аби бути в очах дітей крутими; - «вулкан» - психолог скаже, що для таких батьків їх діти остання можливість самим довести щось світу; - «унітаз» - не виховують дітей, вважаючи, що ті самі знайдуть, чим зайнятися. Прикладом такого типу є співачка Крістіна Агілера, яка на вечірках проводить більше часу, аніж у дитячій кімнаті свого сина Макса [9, с. 103]. - «душки» моляться на своїх дітей, і ті сідають батькам на шию: кричать в аеропортах, кінотеатрах, б’ють своїх конкурентів по пісочниці, вимагають найсучаснішу техніку, брендовий одяг. Зіркова мама Алісія Сільверстоун у своєму блозі www.thekindlife.com написала, що пережовує їжу для свого сина Беар Блю, а потім годує його з рота, як птах [9, с. 104]. - «командир». Як приклад, Мішель Обама, яка своїх дітей тримає в шорах [9, с. 104]. На жаль, стаття «Дитя кохання» не подає жодного позитивного образу батьківства. Сім’я 8
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Стаття «Залишіть дитину у спокої» (Marie Claire Україна. – 2012. - №5(55). – С. 92-94) порушує питання місця мами у системі цінностей дитини, що описано на прикладі книги Анатолія Некрасова «Материнська любов». Головна думка автора: «не потрібно любити дитину більше, ніж себе та чоловіка» [8, c. 93]. Некрасов перше місце в системі життєвих цінностей відводить жінці та її коханому, друге – квартирі або будинку. Лише третю сходинку отримує дитина. Важко не погодитись з думкою Олени Сатарової, яка підкреслює що недаремно критики жіночої статі розгромили дощенту Некрасова за безвідповідальність подібної системи. Такі статті можуть сформувати неправильне уявлення жінки про справжні життєві цінності, оскільки діти для матері мають бути на першому місці. У матеріалі «Розслабтесь та отримуйте задоволення» (Marie Claire Україна. – 2013. №6(56). – С. 66-69) на власному життєвому досвіді авторки описані поради, як подорожувати з немовлям та отримувати від цього задоволення: «Я склала список важливих дрібниць, які полегшать життя в дорозі» [12, c. 67]. Спершу читачки можуть не правильно зрозуміти авторку, оскільки дитина є невід’ємною частиною сім’ї, а особливо матері. Але така стаття дає можливість отримати необхідний досвід з даного питання та зберегти свою індивідуальність і при цьому виглядати привабливо. Портрет жінки Marie Claire, схильної до рефлексії, чудово простежується в образі авторки Катерини Чумакової. Стаття «Я тебе вилікую» (Marie Claire Україна. – 2013. - №7(57). – С. 56-59) описує історії звичайних українських жінок, які розповіли допомагають чи заважають їм професійні знання у сімейному житті. Чоловіки героїнь матеріалу, всі, як один вважають, що психологія у стосунках з чоловіками лише заважає: «Вона могла влаштувати істерику або спокійно констатувати, що її заняття можуть привести до розриву наших відносин» або «Прийдеш з роботи втомлений, наллєш вина, а вона починає казати, що це у мене залежність, про яку розповіли на лекції «Пиятство». Ми ледь не розлучились через таку терапію» [10, c. 57]. Стаття «Я тебе вилікую» дає зрозуміти читачці журналу Marie Claire Україна, що у неї має бути власна непохитна думка, тому що ніякі курси психології не врятують ваш шлюб. Висновки Переглянувши 24 номери за 2012-2013 рр. та 213 статтей, лише 11 матеріалів були присвячені тематиці сім’ї, материнства та виховання дітей. Розглянуті матеріали часто суперечать іміджу читачки, встановленому журналом Marie Claire Україна й містять у собі негативні образи, які не дають чіткого портрету матері й родини. Відбуваються зміни життєвих цінностей, які осучаснюються з розвитком світу. Певною мірою, це впливає на контент журналу Marie Claire Україна, який піднімає проблему тієї жінки, яка є. Журнал Marie Claire Україна повинен більше уваги приділяти темам сім’ї, материнству та вихованню дітей, а саме позитивним прикладам. Таким чином, видання формуватиме у своїх читачок позитивний образ стосовно вищеперелічених тем. Тоді жінка у стилі Marie Claire залишатиметься привабливою, з почуттям гумору, власною думкою та поглядом на життя. Список літератури 1. Дальська О. Робота не вовк [Текст] / О. Дальська // Marie Claire Україна. – 2013. №9(39). – С. 52-57. 2. Звєряк Д. Війна світів [Текст] / Д. Звєряк // Marie Claire Україна. – 2012. - №1(59). – С. 88-90. 3. Звєряк Д. Дитячий час[Текст] / Д. Звєряк // Marie Claire Україна. – 2012. - №5(55). – С. 96-99. 4. Кесоян Г. Мир. Рівність. Братство [Текст] / Г. Кесоян // Marie Claire Україна. – 2012. №6(44). – С. 72-74. 5. Кольчик С. Мама дорога [Текст] / С. Кольчик // Marie Claire Україна. – 2013. - №5(55). – С. 80-81. 9
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
6. Крижанівська Г. Т. Сучасний англомовний журнал як фемінно-маркований тип медіадискурсу [Електронний ресурс] : [наукова стаття] / Г. Т. Крижанівська. – Електрон. дані. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Режим доступу до ст.: http://kiev.convdocs.org/docs/28128/index-22262.html?page=9. – Назва з екрану. 7. Мамо, ви звір [Текст] // Marie Claire Україна. – 2012. - №8(46). – С. 72-73. 8. Сатарова О. Залишіть дитину у спокої [Текст] / О. Сатарова // Marie Claire Україна. – 2012. - №5(55). – С. 92-94. 9. Система моди. Олена Дружиніна, головний редактор Marie Claire [Електронний ресурс] : [інтерв’ю] / Fashionweek.kiev.ua – Електрон. дані. – Fashion week / Тиждень моди з Дар’єю Шаповаловою. – Режим доступу до ст.: http://fashionweek.kiev.ua/sistema-modyi-elenadruzhinina-glavnyiy-redaktor-marie-claire/. – Назва з екрану. 10. Cоніна Ю. Я тебе вилікую [Текст] / Ю. Соніна // Marie Claire Україна. – 2013. №7(57). – С. 56-59. 11. Тато на замовлення [Текст] // Marie Claire Україна. – 2012. - №5(55). – С. 76-78. 12. Чумакова К. Розслабтесь та отримуйте задоволення [Текст] / К. Чумакова // Marie Claire Україна. – 2013. - №6(56). – С. 66-69. 13. Чумеріна К. Дитя кохання [Текст] / К. Чумеріна // Marie Claire Україна. – 2012. №10(48). – С. 100-104. 14. Шлюб, сім’я та дітородні орієнтації в Україні. — К.: АДЕФ-Україна, 2008. – 256 с.
10
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
УДК 007:316.77-045.73 (477-25) Олена Гончарова, студент другого курсу магістратури, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ КОНВЕРГЕНТНОЇ РЕДАКЦІЇ В УКРАЇНСЬКОМУ МЕДІАПРОСТОРІ (НА ПРИКЛАДІ ГАЗЕТ KYIV POST ТА КОММЕРСАНТ) У статті аналізуються основні типи конвергентних редакцій ЗМІ, які детермінують особливості роботи медіа. Подаються погляди дослідників на процес функціонування різних моделей редакційних колективів, які водночас працюють для кількох медіаплатформ. Ключові слова: інформаційне суспільство, редакційно-видавничий процес, моделі редакцій, конвергентні ЗМІ. Olena Goncharova, student of the second year of Master, Kyiv National Taras Shevchenko University, Institute of Journalism CONVERGENT NEWSROOM FEATURES IN UKRAINIAN MEDIA (ON THE BASE OF KYIV POST AND KOMMERSANT NEWSPAPER EDITORIAL STAFF) The article analyzes the major types of editorial staff that determine functioning of the media. It contains different researchers’ opinions on the process of the typical models of the editorial teams and examines the impact of information technology on the staff work. Keywords: information society, the editorial and publishing process, editorial staff types, media convergence. Вступ Нові виклики цифрового сьогодення змінюють поле діяльності журналіста й редактора як ключових осіб редакцій ЗМІ. Розвиток новітніх інформаційних технологій вимагає нових підходів до розуміння процесу редакційної діяльності та є важливою складовою у створенні ефективних редакційних колективів, що відповідатимуть сучасним вимогам. Належне функціонування редакції є запорукою випуску якісного контенту, що є передовсім важливим, коли йдеться про конвергентні редакції, які виготовляють різні інформаційні продукти. Проблема редакційних структур різних типів потребує ретельного вивчення, оскільки структура редакції зазвичай визначає ефективність роботи ЗМІ. Актуальність теми дослідження полягає у спробі аналізу типових редакційних моделей ЗМІ. Це, у свою чергу, допоможе виробити найбільш ефективну схему побудови редакційного колективу та оптимізувати процес вироблення контенту. Проблема особливостей формування редакцій ЗМІ поки не знайшла достатнього відображення в українському журналістикознавстві. Питання типології редакційновидавничих колективів були частково досліджені у працях В. Різуна, О. Мелещенка, В. Зерницької, Т. Чілачави, М. Кіма, Р. Крейга. Метою дослідження є аналіз структури редакцій, що дасть змогу схематично окреслити ефективні принципи організації редакційного колективу. Реалізація поставленої мети передбачає виконання таких завдань: з'ясувати види редакційних колективів, поширених у світі; визначити тип формування редакційної роботи газети Kyiv Post та Коммерсант; з'ясувати особливості роботи редакційних груп видань в умовах конвергентної редакції. Об'єктом дослідження є конвергентні редакції українських ЗМІ. 11
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
ЗМІ.
№1, 2014 р.
Предмет дослідження – особливості роботи редакції мультимедійного, конвергентного
Теоретичне підґрунтя і гіпотези Глобальне інформаційне суспільство, на яке перетворився світ з появою всесвітньої мережі інтернет, змінило уявлення про журналістику та її основні завдання. Традиційно, журналістика мала на меті оперативно інформувати аудиторію про події, які відбулись у світі. Згодом для читачів було важливо отримати аналіз, оцінку та інтерпретацію інформації журналістами та редакторами. У ХХ ст. ЗМІ були обмежені радіо, телебаченням, газетами й часописами. Дослідник Г. Почепцов стверджує, що «людство вклало всі свої технологічні можливості в підсилення і створення різноманіття (наприклад, у створенні візуальної, а не тільки усної платформи) інформаційного потоку» [4, с. 154]. Тому можна стверджувати, що робота редактора й журналіста спростилась – сучасні мультимедійні додатки дозволяють виконати такі завдання, для яких доводилось раніше наймати окремих спеціалістів. Інтерактивні сервіси й спеціальні програми дають змогу створювати фотогалереї, використовуючи слайдшоу, розміщувати потокові відео-трансляції та інтерв’ю, інтегрувати видання зі сторінками у соціальних мережах, створювати RSS-потоки, інтерактивні карти й інфографіку. Нові інформаційні технології спровокували також зміни у традиційних підходах до формування редакції. С. Гуревич зауважує, що структура редакції традиційно формується залежно від виду ЗМІ, що обумовлює специфіку продуктивності медіа, «…Так, типова структура редакції складається з двох функціональних груп – технічної та творчої» [2, с. 246]. До творчої групи традиційно відносять журналістів та репортерів, які працюють з інформацією та, інтерпретуючи її, творять унікальні тексти для різних видів ЗМІ. Технічний підрозділ забезпечує повноцінну роботу редакції, гарантуючи своєчасний випуск газети, журналу, випуску новин чи будь-якої іншої програми в ефір. Однак, такий поділ доволі умовний. Адже редактора – як представника творчої групи – можна віднести також у групу технічну, оскільки він також виконує механічну роботу з виправлення помилок, удосконалення журналістських матеріалів тощо. У той же час верстальник, якого традиційно вважають представником технічної групи, виконує низку творчих завдань: добирає відповідний тип верстки, шрифти, працює разом із фоторедактором (дизайнером), обираючи відповідний ілюстративний матеріал тощо. Тому, доцільно уточнити, що функціональний розподіл праці в редакції (передовсім редакції друкованого видання) звужується і має спеціалізований характер. Зважаючи на це, С. Гуревич зазначає що, кожна з груп ділиться на низку підрозділів. «Творча група складається з двох частин – до першої відносимо керівну частину – редакторат (головного редактора та його заступників), друга складається з продуктивної частини, тобто відділів редакцій» [1, с. 198]. Технічний відділ редакції також ділиться на декілька структурних підрозділів, як-от комітет поточної інформації, що відстежує інформацію, отриману з інтернету й інших джерел. Комп’ютерний центр відповідає за вичитку (коректуру) матеріалів видання. Лізинговий підрозділ відповідає за доставку й розповсюдження видання та своєчасне отримання читачами інформації про умови передплати тощо. Шведський науковець Е. Фіхтеліус, описуючи моделі формування редакцій у Швеції, наводить приклад функціонування типової скандинавської редакції. Так, виокремлюють deskредакцію або «центральну редакцію, своєрідний центр шеф-редакторів» [5, с. 136], на яких лежить найбільша відповідальність за матеріали видання. Завдання ключових редакторів – підготувати належний контент до випуску. Важливий також грамотний розподіл обов’язків між редакторами, адже як репрезентанти видання вони повинні налагодити якомога ефективнішу роботу всередині редакції. Desk-відділ зазвичай має спеціалізовані групи, що представлені ключовими редакторами різних відділів видання, наприклад, локальні новини, міжнародна інформація, бізнес, культура, спорт тощо. 12
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Також існують input- та output-відділи редакції. Завдання редакторів, які приймають матеріали (input), планування роботи. Ці редактори як професійні управлінці, повинні розподіляти роботу між репортерами, враховуючи їх інтереси, компетенцію та спеціалізацію. Оutput-редакція відповідальна за випуск матеріалу, отже цей англомовний термін позначає типового працівника української редакції – випускаючого редактора. Цей редакційний відділ (у разі, якщо складається з кількох співробітників) приймає відповідальні рішення щодо того, які матеріали увійдуть в номер видання чи в ефір, виробляє загальну концепцію випуску продукту тощо. Грузинська дослідниця Т. Чілачава наводить декілька типових редакційних моделей, що є традиційними для «multiple media», що виготовляють конвергентний продукт: паперові й електронні версії, які поширюються через сайти, додатки на смартфонах, за допомогою радіо і телеканалів. «Перша модель склалася в редакції газети «Chicago Tribune»: друкована, електронна й телевізійна версії готуються різними командами журналістів і редакторів…». Друга модель запроваджена в редакції німецького видання «Financial Times», де будь-які його версії готуються об'єднаною командою журналістів, а редактори … вирішують, куди буде спрямована готова стаття – до друку, в інтернет або в обидві версії. …У Флориді в газеті «Tampa Tribune» був винайдений третій варіант: журналіст готує коротке повідомлення, що передається по мобільному телефону в редакцію дочірнього телевізійного каналу, потім він робить докладніший репортаж для сайту і ще більш докладний – для вечірніх теленовин і, насамкінець, готує публікацію для завтрашнього випуску газети» [6, с. 2]. Британські дослідники, зокрема Девід Брювер виокремлює три моделі конвергенції, а саме повну інтеграцію, так звані «перехідні медіа» та модель окремих платформ. Відповідно до цього підходу, за умов повної інтеграції виробництво контенту сконцентроване в одній редакції, а «потоки інформації та її розповсюдження контролюються єдиним центром» [7, с. 45]. Головний редактор координує роботу редакції, розподіляючи новини на різні канали комунікації. Результати дослідження Редакції ЗМІ, які функціонують за моделлю «перехідних медіа» як правило працюють у форматі кількох (найчастіше двох) окремих, самостійних редакцій, які функціонують відокремлено одна від одної. Такі редакції частково співпрацюють та зрідка обмінюються контентом, відповідно, редактори координують процес створення матеріалів, які надходитимуть на різні інформаційні майданчики – традиційні (паперові) та новітні (інтернет). Окремі платформи як один із варіантів існування конвергентної редакції представляють собою незалежні розмежовані редакції, де редактори й журналісти працюють кожен над інформаційним наповненням власного продукту – газети, журналу чи інтернет-сайту. Українські редакції ЗМІ поєднують різні типологічні моделі роботи у процесі формування конвергентних редакційно-видавничих структур. Для нашого аналізу було обрано редакції двох видань (газети «Коммерсант» та «Kyiv Post») що створили власні алгоритми роботи редакції. Обидва видання мають схоже інформаційне наповнення, працюють на задоволення потреб однакової аудиторії, висвітлюючи передовсім питання бізнесу, політики та економічної тематики. При цьому, редакції працюють у різних режимах: газета «Коммерсант» є щоденним виданням, а «Kyiv Post» – щотижневим. Газета «Коммерсант» з’явилась на українському ринкові у 2005 році, одночасно запустивши онлайн-версію, яка згодом перетворилась на повноцінний майданчик новин. Щоденна ділова газета стала регіональним українським офісом видавничого дому «Коммерсант», заснованого в Росії у 1988 році із головним офісом у Москві. Українське видання, за словами першого заступника головного редактора А. Юхименка, працює переважно над наповненням друкованого видання. Функціонування сайту і газети, яка виходить щоденно, забезпечують 30 працівників редакції, серед яких головний редактор В. Калниш, два заступники редактора, які відповідають за наповнення ділового блоку, 13
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
координують роботу відділів бізнесу, економіки й фінансів та так званого «неділового», до якого належать рубрики «Культура», «Спорт», «Суспільство», «Політика». Над наповненням сайту видання працюють 4-5 редакторів відділів, які моніторять дані інформаційних агентств та відстежують публікації інших ЗМІ подібної тематики, в той же час штатні й позаштатні журналісти розробляють теми власних матеріалів, які з’являтимуться у друкованому виданні. Усі матеріали, які публікуються в газеті, з'являються на сайті наступного дня у відкритому доступі. Також у редакції «Коммерсанту» є коректор і група випускових редакторів, що спрямовують свої зусилля передовсім на належну вичитку журналістських матеріалів, а також підготовку їх до подальшого друку. Окремо слід згадати щотижневий додаток «Weekend», над яким працює окрема редакція на чолі з редактором О. Сушко. Матеріали з цього та інших додатків, присвячених економічній, фінансовій тематиці, також з'являються онлайн. Головні завдання із координації редакції виконує саме редакторський штат газети, який одночасно залучений до роботи над сайтом. Видання активно використовує соціальні мережі для популяризації власних матеріалів, при цьому над наповненням сторінок газети у соціальних мережах працюють власне журналісти. Кожен працівник редакції має доступ до системи адміністрування сайту, що дозволяє оперативно наповнювати стрічку новин, реагувати на останні повідомлення інформаційних агентств, а також вичитувати матеріали у режимі реального часу. Саме тому для працівника подібної (конвергентної) редакції дуже важливо розвивати й вдосконалювати навички роботи із різними системами адміністрування та програмами верстки, мати змогу писати й редагувати новинні замітки, статті й репортажі для інтернет-видання та газети. Типовий редактор газети «Коммерсант» працює водночас для двох медіаплатформ, дбаючи про інформаційне наповнення та дотримання унікального стилю видання як у традиційній (паперовій) версії, так і на інтерактивному сайті. Видання «Kyiv Post» з’явилось на українському ринку з 1995 року. Інформаційноаналітичний тижневик був заснований у Києві американським громадянином Дж. Санденом. Головним редактором є Б. Боннер. Щотижневик має на меті інформувати англомовну спільноту України та світу про українські реалії та важливі міжнародні події, використовуючи дві форми подачі контенту – традиційну – паперову та електронну. Друковане видання з'являється щоп’ятниці та представлене такими рубриками, як «Новини», «Бізнес», «Стиль життя» тощо. Сайт «Kyiv Post» розпочав роботу у 2002 році, забезпечуючи читачів інформацією про українські та зарубіжні новини протягом тижня. Структура редакції передовсім формувалась виходячи з потреб цільової аудиторії. Саме тому було важливо грамотно спрямувати роботу редакції на створення такого контенту, який буде цікавий конкретній аудиторії. Для виконання цього завдання потрібно було забезпечити формування потужного відділу редакторів, які знаються на економіці й бізнесі – адже це найбільш популярні теми, що цікавлять читачів. Газета є приватним ЗМІ, а тому в редакції скорочені ієрархічні підрозділи, між якими складно забезпечити мобільність та добру поінформованість. У редакції видання є відділи маркетингу та реклами, власне виробничий центр, що складається з головного редактора та редакторів відділів, комп’ютерний центр, який об’єднує дизайнерів та верстальника, а також низку технічних працівників (які забезпечують роботу сайту сім днів на тиждень) разом із транспортною службою, що відповідає за належну й своєчасну доставку друкованого видання. Власне головний редакційний відділ або desk-редакція (за скандинавською моделлю) у газеті «Kyiv Post» включає чотирьох осіб, до яких належать головний редактор (chief editor), а також редактори рубрик (editors) «Новини», «Бізнес» та «Стиль життя». Однак, у редакції немає чітко окресленого input та output відділів, адже їх завдання перебрав на себе основний відділ редакції. Тому скандинавська модель тут втілена лише частково. 14
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Головний редактор традиційно виконує найважливіші редакторські функції, тобто вичитує матеріали, планує зміст випусків видання, скеровує роботу журналістів. Одночасно він виконує функцію головного редактора електронного видання, тобто втілює в життя модель, яка традиційно склалась у європейських ЗМІ, де над матеріалами для паперової та електронної версії працює об’єднана команда журналістів, а редактори вирішують, яка стаття йтиме у друк, а яка – в «електронний номер». Головний редактор відбирає найважливіші матеріали штатних та позаштатних журналістів, опрацьовує їх відповідно до вимог подачі матеріалів у мережі інтернет. Тому що інформація, що розміщується на інтернет-сайтах має бути інтерактивною, адже «…майже всі інтернет-журналісти сходяться у тому, що найголовнішою унікальною рисою, яка найочевиднішим чином відрізняє інтернет від усіх інших засобів масової комунікації, є інтерактивність» [3, с. 41], мобільною, персоніфікованою та сегментованою, враховуючи особливості аудиторії. У зв’язку з цим обов’язки редакторів відділів збільшуються, адже вони повинні готувати одночасно матеріали, які задовольнять традиційного та нового читача, який звик до мінімалістичної інформації, яку читають з екрана комп’ютера. Кожен працівник редакції має навички роботи з системою адміністрування, за допомогою якої щоденно наповнюється сайт газети. Однак, серед дванадцяти журналістів видання чотири працівники постійно працюють над оновленням сайту і в той же час наповнюють друкований номер газети. Подібна внутрішня спеціалізація дозволяє виробити логічний підхід до розподілу праці між чотирма журналістами, які працюють на сайті та в газеті одночасно, виробивши позмінні години для наповнення інформаційної платформи. У редакції також можна виділити своєрідний технічний відділ, що представлений дизайнерами та верстальником. Кожен із цих працівників забезпечує візуальну та графічну складову газети. Редакційний та рекламний відділи постійно співпрацюють між собою в офлайн та онлайн режимі, сплановуючи майбутні випуски паперового видання та забезпечуючи відповідність рекламних матеріалів тим, що розміщені на сайті газети. Координація дій цих структурних відділів свідчить про мобільність та навички роботи в умовах нових інформаційних викликів. Власне робота редакції є інтегрованою, адже всі працівники спрямовують свої зусилля передовсім на планування (текстового, аудіо-, фотоконтенту), збереження ідей та їх опрацювання. Наступною є стадія виробництва контенту, що є головним завданням усіх учасників редакційно-видавничого процесу газети, редагування (включає роботу desk-відділу) та публікацію на цифровому та друкованому носіях. Таким чином, редакція газети є конвергентною, адже втілює завдання кількох типів медіа задля вироблення інформаційного продукту різних видів – а саме паперового видання та електронного – сайту газети. Редакція газети також активно користується новими технологіями, що відкривають додаткові можливості для продуктивної роботи структурних відділів видання. Так, видання має сторінки у найбільших соціальних мережах, а саме у Facebook (де міститься дві сторінки – офіційна, що публікує посилання на матеріали з сайту та газети, а також неофіційна – свого роду «фанклуб», де читачі можуть обговорювати прочитане та навіть висловлювати власні ідеї щодо майбутніх статей) та у мікроблозі Twitter. За допомогою цих потужних інструментів, редакція також розширює мережу позаштатних працівників та фрілансерів – вільних дописувачів. Г. Почепцов, говорячи про роль соціальних мереж у сучасному світі та їхній безпосередній вплив на журналістику стверджує, що «сьогодні читач/глядач хоче почути локальні новини. Глобальні новини стають виключно тематичними: це сфера моди, кіно, землетруси чи повені, які приходять поза меж мого населеного пункту» [4, с. 251]. Тому редактори відділів постійно відстежують інформацію, яку розміщують їхні друзі у соцмережах та користувачі, які переглядають оновлення на сторінках видання у соціальних мережах. Висновки 15
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Проаналізовані редакційні структури українських газет «Kyiv Post» та «Коммерсант» можна назвати унікальними прикладами конвергентної редакції, кожна з яких використовує власний підхід до творення найбільш прийнятного типу роботи колективу, який забезпечує роботу штату для двох медаплатформ: традиційної (паперової) та мультимедійної (веб-сайт). Досліджуючи роботу редакцій видань, дійшли висновку, що обидві газети переважно працюють за моделлю повної інтеграції, оскільки всі інформаційні потоки видань зосереджені в одному ньюзрумі з головним редактором (та його заступником) на чолі. Однак, для газети «Коммерсант» є характерним включення до основного штату редакції так званої допоміжної редакційної групи, яка працює над щотижневими додатками видання, що надає цій редакції «Коммерсанту» рис моделі так званих «перехідних медіа», у яких кілька редакцій працюють відокремлено, однак загалом координують роботу і частково обмінюються контентом. При цьому у газеті «Коммерсант» ці редакції працюють злагоджено, адже координують випуски основного видання і його додатків, а також забезпечують публікацію усієї інформації з друкованого примірника на сайті. Метою статті було визначення структурних моделей функціонування конвергентних редакцій. Встановлення ж чинників, які впливають на вибір моделі редакції, та ступеня впливу розміщення кожного учасника редакційного процесу на виробництво інформаційного продукту, потребує подальших досліджень. Джерела та література 1. Гуревич С. Газета: вчера, сегодня, завтра : учеб. пособ. для вузов / Семен Гуревич. – М. : Аспект Пресс, 2004. – 288 с. 2. Гуревич С. Экономика отечественных СМИ : учеб. пособ. для вузов / Семен Гуревич. – М. : Аспект Пресс, 2004. – 284 с. 3. Крейґ Р. Інтернет-журналістика : робота журналіста і редактора у нових ЗМІ / Ричард Крейґ ; пер. з англ. А. Іващенка. – К. : Києво-Могилянська академія, 2007. – 324 с. 4. Почепцов Г. Від Facebook’у і гламуру до Wikileaks: медіакомунікації / Георгій Почепцов. – К. : Спадщина, 2012. – 464 с. 5. Фіхтеліус Е. Новини. Складне мистецтво роботи з інформацією / Ерік Фіхтеліус; пер. з швед. В. Менжун. – М. : МедиаМир, 2008. – 200 с. 6. Чілачава Т. Сучасні моделі редакційної діяльності та праці журналістів [Електронний ресурс] / Т. Р. Чілачава // Електронна бібліотека інституту журналістики КНУ ім. Т.Г. Шевченко: [сайт]. – Текст. і граф. дані. – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1262 (дата звернення (22. 02. 2014). – Назва з екрана. 7. Jenkins H. Convergence culture: where old and new media collide / Henry Jenkins. – New York : New York University Press, 2008. – 353 p.
16
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
УДК 007:[070.446:82-1/-9+004.738.5] Дар’я Магід, студент другого курсу магістратури, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПУБЛІКАЦІЙ В ЕЛЕКТРОННИХ СПОРТИВНИХ ВИДАННЯХ У статті розглянуто основні жанри публікацій у сучасних спортивних інтернетвиданнях, проаналізовано їх особливості та відмінності від аналогічних жанрів у друкованих ЗМІ. Простежується вплив тематики видання на характеристики тих чи інших жанрів. Окрема увага приділяється жанрам порівняно новим та можливим лише в електронних медіа, жанрам мультимедійним та змішаним. Ключові слова: спортивні електронні видання, спортивна журналістика, жанри, мультимедійність. Daria Magid, student of the second year of Master, Kyiv National Taras Shevchenko University, Institute of Journalism GENRE FEATURES OF PUBLICATIONS IN ELECTRONIC SPORTS EDITIONS The article describes the major genres of publications in modern sports online media, analyzes their features and differences from similar genres in print media, shows the influence of publications on the subject characteristics of various genres. Special attention is paid to genres relatively new and only possible in the electronic media, multimedia and mixed genres. Keywords: electronic sports editions, sports journalism, genre, multimedia. Вступ Актуальність. Останніми десятиліттями спортивна журналістика зазнає суттєвих змін: чи не найдавніший вид спортивних видань – друкований – майже повністю витісняється електронними аналогами. Інтернет-видання займають все більше і більше простору видавничого сегменту, постійно вдосконалюючись та розвиваючись. Прості інформаційні сайти набувають мультимедійних властивостей, поєднуючи текст, зображення, відео та звук. Змін зазнають і жанри спортивної журналістики. Останнім часом журналісти таких видань виходять за рамки традиційних художньо-публіцистичних та інформаційних жанрів, вводять інновації, експериментують. У межах одного матеріалу може бути використано кілька форм подання інформації, поєднано кілька жанрів. Водночас на основі вже існуючих з’являються й нові жанри спортивних публікацій, можливі лише в електронних виданнях. На сьогодні існує досить багато досліджень, присвячених жанрам журналістських матеріалів в газетножурнальних виданнях, на телебаченні та радіо. Історіографія. Жанри вивчали О. А. Тертичний, В. В. Різун, М. К. Василенко, М. Н. Кім, В. В. Тулупов та інші. Проте майже немає публікацій, де б висвітлювались нові жанри, а також жанри творів саме електронних спортивних видань. Так, А. В. Белозерцев розглядає специфіку тексту онлайн-трансляції у більш філологічному її розумінні. Ю. Сазонова вивчає жанри статті-презентації та похвали у спортивній клубній пресі, але це стосується більше піару та реклами. Досліджень, які б розглядали цікавий нам аспект спортивної журналістики, немає. Цим і зумовлено актуальність нашої статті. 17
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Об’єктом нашого дослідження є українські електронні спортивні ЗМІ. Предмет – жанри публікацій у цих виданнях. Метою дослідження є виокремлення основних жанрів електронних спортивних видань, визначення їх специфіки та функцій. Досягнення мети можливе через виконання низки завдань: 1) розглянути наявні наукові дослідження, присвячені темі журналістських жанрів; 2) проаналізувати жанри матеріалів у сучасних українських електронних спортивних виданнях; 3) здійснити класифікацію цих жанрів відповідно до обраних критеріїв; 4) розглянути особливості традиційних жанрів друкованих матеріалів в контексті спортивних електронних медіа; 5) виокремити нові жанри, які з’явились останнім часом в інтернет-виданнях; 6) з’ясувати, які жанри є найбільш поширеними. Теоретичне підґрунтя і гіпотези Електронні спортивні медіа слід розглядати у двох площинах: у площині електронних видань і в площині спортивної тематики. Відповідно до цього будемо розглядати й жанри. В електронних ЗМІ найбільш поширеними є газетно-журнальні жанри, а саме замітка, коментар, інтерв’ю, огляд, меншою мірою аналітична стаття. У спортивних ЗМІ вони мають свої особливості, крім того з’являються специфічні жанри, невластиві іншим виданням. Ми в межах цієї статті розглядатимемо детально лише ті жанри, які в спортивних виданнях мають свою специфіку. Методи У ході дослідження ми будемо користуватись такими методами: аналітичний; метод узагальнення (узагальнення висновків про жанри публікацій, наявні у спортивних електронних ЗМІ); метод класифікації (класифікування жанрів за визначеними критеріями); описовий (опис основних характеристик та особливостей жанрів). Результати і обговорення Відповідно до нових форм спортивних видань (електронних, мультимедійних) основні жанри публікацій у таких виданнях доцільно розділити на дві групи. До першої входять класичні жанри спортивної журналістики, які властиві як електронним, так і друкованим виданням. До таких жанрів можемо віднести новинну замітку, коментарі, звіт та огляд, інтерв’ю, спортивний репортаж – усе це в контексті спортивної тематики. У другу групу поставимо жанри, що виникли останнім часом і властиві лише електронним медіа, які мають можливості оперативного, миттєвого донесення інформації до реципієнта, а також мультимедійні властивості. Це текстова онлайн-трансляція, прямий фоторепортаж, дайджест, що містить гіперпосилання; матеріали з фотографіями та відеороликами, флеш-інтерв’ю. Отже, розглянемо спочатку класичні жанри. Ми не будемо зупинятись на жанрах замітки, репортажу та інтерв’ю, оскільки вважаємо, що в спортивних медіа вони суттєво нічим не вирізняються. Спортивні коментарі. Жанр коментарів є одним із найбільш розповсюджених жанрів матеріалів у спортивних ЗМІ. Інформаційним приводом до коментарів (або, за словами О. А. Тертичного, предметом коментарів [1, с. 49]) може бути будь-яка спортивна подія. Чим резонансніша подія, тим більше коментарів публікують спортивні видання. Зазвичай коментарі беруть у спортсменів, тренерів, президентів клубів та спортивних федерацій. Особливе місце займає експертний коментар. Поширеним видом таких публікацій є післяматчевий коментар, що має на меті висвітлити думку тренера чи гравця одразу після матчу. Це створює ефект миттєвої реакції видання, дає можливість донести до читача найсвіжішу інформацію. Деякі видання практикують також публікування коментарів працівників своєї редакції, проте читацький інтерес до цих публікацій доволі низький, що пов’язано із низькою авторитетністю таких коментарів. Жанр коментарів в електронних спортивних ЗМІ може мати варіації. Наприклад, редактор може створити своєрідну збірку коментарів різних особистостей, об’єднану однією темою та об’єктом коментування. Наприклад, «Украине хотеть не вредно». Евро-2016. 18
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Мнения о жеребьевке». Або «Жалко. Сердце болит. Гибнет столько людей». Лига Европы. О чем говорят украинские игроки и тренеры?» (Спорт XL). Якщо порівнювати із друкованими виданнями, кількість коментарів в електронних медіа в десятки разів більша: приблизно кожна друга публікація новинної стрічки є коментарем. Це можна пояснити оперативністю інтернет-ЗМІ, адже поки видання вийде друком, коментар може застаріти і стати неактуальним. Огляд матчу. Звіт. У журналістиці ці два жанри мають принципову різницю: звіт відноситься до інформаційних жанрів, огляд – до аналітичних. Звіт є одним із найстаріших жанрів. О. А. Тертичний зазначає, що «причина віднесення типу публікацій, визначених як інформаційний звіт, до самостійного жанру полягає в особливому характері предмету відображення. Предметом у звітах виступають події, що відбуваються у формі обміну інформацією»[1, с. 27]. О. К. Бобков визначає звіт як повідомлення про подію, «де дія виражена в слові» [2, с. 10]. В обох випадках ідеться про конференції, збори тощо. Тертичний виділяє також аналітичний звіт, який «відображає внутрішній зв’язок виступів, доповідей, промов» [1, с. 34]. Огляд має дещо інші характеристики. «Головне для огляду, – пише О. К. Бобков, – це створення панорами події. В огляді автор працює із сукупністю фактів, подій, ситуацій, сторін суспільного життя» [2, с. 24]. «Визначальна ознака огляду – єдність наглядного висвітлення суспільних подій та думки оглядача, яка глибоко проникає в суть процесу, ситуації [1, с. 83]. Проте в спортивних виданнях звіт і огляд матчу дещо відрізняються від звичних нам журналістських жанрів. У деяких виданнях ці поняття навіть не розрізняються. На нашу думку, огляд матчу є більш аналітичним матеріалом – він передбачає хронологічний виклад основних моментів матчу із коротким авторським аналізом, оцінкою. Звіт про матч може містити мінімум аналітики, проте більш детально описувати події, що відбувались протягом матчу. Як приклад, розглянемо звіт тенісного матчу Australian Open, що подає видання Спорт XL: «Первая партия стартовала неудачно для украинки - ее соперница делает ранний брейк и зарабатывает преимущество в сете. Однако, уже к середине партии Свитолиной удается сделать обратный брейк, а за ним взять и еще один гейм австралийки, который стал победным для нее - 6:4. Второй сет разворачивается гораздо драматичнее. Украинка делает два брейка, на что соперница также отвечает парой обратных брейков. При счете 5:6 на тай-брейк подает Роговска. У Элины появляются шансы закончить матч в этом же гейме. На матч-боле Оливия допускает двойную ошибку и гейм, сет, матч – Свитолина». Також розглянемо й уривок огляду футбольного матчу «Шахтар» – ЦСКА у цьому ж виданні: «Три поражения, одна ничья – вот все, чем «отличился» армейский клуб в поединках с «Шахтером». Финал CopadelSol (Кубка Солнца) в 2010 году так и не состоялся из-за испоганившего поле ливня, а победителями признали обоих соперников. Сегодняшний поединок, хоть и товарищеский, да и, в общем-то, ничего не решающий, все же был последней надеждой ЦСКА. Конечно, за час до начала матча интрига умерла окончательно: стало известно, что «Металлист» выиграл у «Зенита» и «Шахтер» досрочно стал обладателем Объединенного Суперкубка. Но оставалась интрига с экспериментами Луческу – было интересно, как он перекроит состав на этот раз, чтобы создать универсальных игроков. В прочем Мистер таки поколдовал над составом: после перерыва он сделал целых 6 замен, а в конце матча заменил еще и прекрасно поработавшего Срну. Было видно, что экспериментирует. 19
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Начали матч горняки очень активно. Атаковали, как будто это матч не на жизнь, а на смерть. Уже на первых минутах прекрасно себя вел Срна, то и дело простреливая в штрафную. Но на 8-й минуте досрочный триумф «Шахтера» и, возможно, подсознательная расслабленность дали о себе знать: разозленные армейцы провели хорошую размашистую атаку, и Зоран Тошич неожиданно отправил мяч в ближний верхний угол ворот Пятова. После этого москвичи смогли немного переломить игру, заставили шахтерцев обороняться, но ненадолго. Подопечные Луческу все же не сдулись и не сдались: продолжали атаковать, владали мячом, не давали армейцам уйти со своїй половины поля, хотя и допускали ошибки в передачах и не создавали опасных моментов. Хромала и точность ударов (например, у Тейшейры). Хотя очень активен был сегодня Алекс, но еще активнее – Срна, который хорош был и в защите и в нападении. Он и сравнял счет на 40-й минуте матча, прекрасно исполнив стандарт». Бачимо, що в другому випадку маємо більш розгорнутий та аналітичний виклад, проте не такий деталізований. Подібні матеріали публікують на сайті одразу після завершення матчу, поки вони не втратили актуальності. Через деякий час уже може з’явитись аналітична стаття, де журналіст буде вже більш глибинно аналізувати матч (а на це потрібно більше часу), робити висновки та прогнози. Аналітичні статті властиві електронним спортивним ЗМІ, проте цей жанр є найбільш доцільним у друкованих виданнях. Огляд преси. О. А. Тертичний пише, що «говорячи про огляд ЗМІ, частіше за все мають на увазі вивчення особливостей публікацій, літературної, творчої діяльності видання, теле- і радіопрограм або спосіб знайомства аудиторії з публікаціями в цілях дати уявлення по їх зміст і форму» [1, с. 86]. Цей жанр у спортивних ЗМІ представлений доволі яскраво. Особливо цікавим є огляд зарубіжної преси з певних актуальних питань. Інформаційним приводом до створення огляду видань може слугувати будь-яка спортивна подія, яка викликає резонанс серед журналістів інших країн. Як приклад, розглянемо футбольний матч Ліги Європи «Динамо» – «Валенсія», який мав відбутись у Києві 20 лютого 2014 року. Гра була під загрозою зриву через сутички та трагічні події в Києві (події, пов’язані з «Євромайданом»). Іспанські гравці та вболівальники відмовлялись їхати до Києва. Врешті-решт матч перенесли на Кіпр. Матч відбувся, не зважаючи на День жалоби в Україні. Журналіст видання Спорт XL зробив огляд іспанської преси, щоб подивитися, як іспанці висвітлюють ці події та в якому світлі говорять про матч (матеріал вийшов під назвою «Футбол не забыл о жертвах в Киеве". "Динамо" - "Валенсия" 0:2. Обзор испанской прессы (ФОТО+ВИДЕО)». Структурно такий матеріал нагадує реферат, тобто короткий опис змісту розглянутих статей. Огляд преси для яскравості може містити найвлучніші цитати, а також фото та відеоматеріали. Анонс спортивної події. Анонс насамперед створюється з інформативною метою. «Зміст анонсу – це актуальна на даний момент подія, яка може бути цікава широкому колу користувачів. Це насамперед новини політичного, спортивного або соціально-побутового характеру. Разом із тим, новинний анонс за короткий проміжок часу має привернути увагу читача, зацікавити його та спонукати до прочитання повного тексту повідомлення» [3, с. 56]. М. А. Ковальчукова виділяє кілька аспектів, якими новинний анонс в Інтернеті відрізняється від анонсів в інших ЗМІ. Це оперативність, сконцентрованість, всебічний погляд на подію [3, с. 55]. У спортивних виданнях анонс може містити також аналітичні роздуми автора, певні статистичні дані. Розглянемо анонс футбольного матчу підназвою «Тоттенхэм - Днепр. Накануне», який подає видання Football.ua: «Четверг, Лондон, стадіон Уайт Харт Лейн, 22:05, арбитр Антони Гаутье (Франция). 20
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Прямая трансляция на 2+2. В первом матчеДнепр строго и належно сыграл против Тоттенхэма, добыв такую важную победу без пропущенного мяча. Однако, на Уайт Харт Лейн будет в разы труднее удержать перевес для выхода в следующий раунд. Вряд ли, по сравнению с игрой недельной давностиХуанде Рамос подготовил большое количество изменений в составе своїй команды (...). Другим вариантом Рамос удивит наверняка не только общественность, но и свою команду. А вот у Тоттенхэма наверняка будут изменения. (...). Наверняка сегодня в старте выйдут некоторые ведущие исполнители, которые в Днепропетровск даже не приезжали: Адебайор, Леннон, Дембеле, возможно, Льорис. То есть, за исключением травм и, возможно, некоторых незначительных случав ротации сегодня следует ждать оптимальный вариант состава. Тоттенхэм (ориентировочный состав): Фридель — Нотон, Доусон, Вертонген, Фрайерс — Леннон, Паулиньо, Бенталеб, Дембеле, Эриксен — Адебайор Днепр (ориентировочный состав): Бойко — Федецкий, Мазух, Чеберячко, Стринич — Ротань, Канкава — Зозуля, Жулиано, Коноплянка — Матеус Травмированные: Уокер, Сандро, Роуз, Капуэ, Кабул, Ламела, Сигурдссон, Кирикеш — Селезнев (подвопросом), Мандзюк Дисквалифицированные: нет» Цей анонс містить також підрозділ «Слова», де подаються коментарі тренерів та гравців команд. Тож бачимо, що цей анонс є розгорнутим і доволі об’ємним. Проте він подає цікаву та корисну для футбольного вболівальника інформацію. Ю. О. Сазонова виділяє жанри статті-презентації та похвали у спортивній клубній пресі. Ці жанри стосуються більше піару та реклами, проте їх також варто розглянути. За словами дослідниці, «статті-презентації в клубній пресі: 1) інформують читачів про послуги, що надаються ареною, про товари, які можна придбати на арені, тобто виконують інформаційну функцію журналістики, а також аналітичну функцію, оскільки містять аналіз запропонованих послуг, визначення їх найхарактерніших особливостей; 2) пафосно описують ці послуги й товари, маючи на меті стимулювання продажу товарів; 3) формують чи зміцніють імідж ФК, як елітарного клубу, тобто по суті виконують функцію паблік рілейшнз» [4, с. 280]). Стаття-похвала ж пишеться задля створення позитивного іміджу клубу. Розглянемо більш детально жанри матеріалів, які можна створити лише в електронних виданнях. Дайджест з гіперпосиланнями. Дайджест як інформаційний жанр не має чіткого визначення. Б. А. Лапшов пише, що «історично дайджест виник та сформувався як інформаційний жанр утилітарного характеру, призначенням якого було витягувати з першоджерел тільки таку об’єктивну (з позицій читача) інформацію, яка була потрібна для визначеної справи» [5, с. 148]. Також Б. А. Лапшов вводить термін «дайджест-конспект», розглядаючи жанр у контексті сучасності. Проте ці поняття стосуються роботи з одним джерелом. У нашому розумінні дайджестом є своєрідний випуск головних новин, де їх викладено стисло і з посиланнями на повну публікацію. Тобто короткий виклад має зацікавити читача, спонукати його до прочитання повного тексту, а для цього йому потрібно перейти за посиланням. Тобто, іншими словами, це випуск новин, де за аналогією до телевізійного випуску спочатку подаються підводки, а потім (за бажанням) – повний текст. Такі підбірки практикує видання Спорт XL: на його шпальтах щодня виходять дайджести головних новин сайту. Наприклад, «Объединяющее золото украинок, медальный рекорд России в Сочи. Итоги 21 февраля». У заголовку такий матеріал може містити кілька інфоприводів. Контент дайджесту становлять короткі новини, які повинні містити певну інтригу та мати до кінця нерозкритий зміст. Наприклад: «Украинец Ибрагим Алдапов признан лучшимборцом 2013 года. По итогам чемпионата мира в Будапеште Ибрагим попал в 21
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
п’ятерику самих эффективных борцов мира. Кроме него, в п’ятерику вошли и другие наши спортсмены. Подробнее...». Як бачимо, з цього абзацу читачу стає відомо не все. Слово «Подробнее» в такому випадку є гіперпосиланням на повну новину, куди зацікавлений читач перейде, щоб отримати повну інформацію. Крім таких випусків новин, серед спортивних видань популярними є так звані дайджести трансферних чуток, де журналісти збирають найгостріші новини з приводу купівлі та продажу футболістів. Такі матеріали публікує то самий Спорт XL, «Спорт Експрес» та багато інших видань. Але такі дайджести частіше за все не містять гіперпосилань, а мають стислі, але повні тексти новин. В контексті дайджесту можна розглядати й збірки коментарів, про які ми говорили вище. Текстова онлайн-трансляція. За інформативними характеристиками цей жанр близький до репортажу, але є принципово новим у площині спортивної журналістики нетелевізійних видань. Призначення такої публікації – інформувати читача, який з певної причини не має змоги дивитись спортивну подію на власні очі. Спробуємо дати визначення поняттю такої трансляції. На нашу думку, текстова онлайн-трансляція – це жанр спортивної журналістики, матеріал, що поєднує властивості прямої трансляції спортивних подій та друкованого матеріалу, може містити елементи вербального, візуального та звукового відтворення інформації і є динамічним та оновлюваним. Іншими словами, текстова трансляція – це сукупність коротких повідомлень, що від початку до кінця становлять єдиний текстовий матеріал. Саме слово «онлайн» вже має на увазі постійну присутність автора протягом усієї спортивної події (матчу, церемонії жеребкування або нагородження спортсменів тощо), його своєрідний монолог, звернення до читачів. По суті, автор такого матеріалу є коментатором подібно до спортивного коментатора на телебаченні. Тільки у випадку текстової трансляції коментатор повинен чітко та лаконічно викладати основні події постійно, оперативно, через приблизно рівні невеликі інтервали часу. Найчастіше текстова трансляція – це один журналістський твір, який «живе» протягом спортивної події, постійно оновлюється, наповнюється актуальною інформацією і зупиняється разом із спортивною подією. Після завершення події текстова трансляція стає звичайним текстом, що може виконувати функції архівного документу, стенографії тощо. Стиль такого матеріалу зазвичай є наближеним до розмовного. Автор виражає свої емоції через вигуки, відтворює їх графічними засобами (наприклад, якщо футбольна команда забила гол, текстовий коментатор напише: «ГООООООООООООЛ!!!»), тобто намагається максимально наблизити свій текст до тексту коментатора, який працює на телебаченні. Це потрібно для пожвавлення викладу, наділення його експресією, специфічною спортивною атмосферою. Деякі спортивні видання використовують додаткові засоби – графічні елементи, що символізують певні аспекти події, матчу (наприклад, заміну, жовту карту, гол, порушення правил тощо). Як приклад, розглянемо уривок текстової трансляції матчу «Динамо» «Валенсія», яку подає спортивне видання «Чемпионат.com». Бачимо, що це видання подає трансляцію у вигляді таблиці, яка оновлюється знизу вгору, містить графічні символи (див. рис. 1). Деякі ж видання не використовують таблиць та графічних елементів, а відтворюють подію поступово та традиційно – згори вниз. Саме за такою схемою працює видання Спорт XL. Розглянемо уривок з текстової трансляції того самого матчу: «19:00. Добрый вечер всем, кто в этот непростой вечер следит за футболом! Только что стали известны стартове составы команд. Матч пропускают дисквалифицированные Ярмоленко и Мбокани. До матча остается час. Болельщики в соцсетях призывают игроков "Динамо" не выходить на поле в знак протеста и солидарности с украинцами. Мы ждем нових вестей. 22
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Рис. 1. Приклад оформлення текстової онлайн-трансляції. Сайт Чемпионат.com 20:00. Команды на поле. Начали с минуты молчания. У киевлян черне повязки. Начинаем! У нас изменения в судейском составе: вместо заявленного Аткинсона работает Лиани из Израиля. На трибунах тихо и спокойно, одинокие болельщики поддерживают "Динамо". На поле тоже пока тишина, обстановка не нервная. 5" Данило Силва подбирается к воротам соперника, но его не пускают. 7" Силва подает на дальнюю штангу справа. Хорошо, но слишком сильно. Идейе не успевает». Виклад подій знизу вгору є, на нашу думку, більш доцільним – таким чином більш актуальна інформація знаходиться вище за менш актуальну, а це зручно при перегляді. Але чи можна в такому випадку говорити про те, що така трансляція є текстом? А. В. Белозерцев вважає, що текстовій трансляції притаманні такі властивості тексту, як зв’язність (завдяки семантичній близькості слів спортивної тематики) та цілісність. «Таким чином, ми вже можемо судити про наявність у текстової трансляції основних властивостей тексту. Однак, не можна не вказати й на властивості, зовсім нетипові для тексту у звичайному його розумінні, це зворотна послідовність повідомлень (знизу вгору) з точки зору розміщення їх на сторінці; наявність випадків порушення синтагматичної послідовності літерних знаків (наприклад, «на оврота» замість «на ворота»; вкраплення невербальних маркерів, що додаються до тексту після його написання й не відносяться до розряду ілюстрацій (зображення свистка зеленого кольору як зазначення офіційного початку зустрічі» [6]. Проте той самий автор говорить і про переваги дещо незвичного розміщення інформації на сторінці, пов’язуючи його з «економічністю сприйняття». Але на сьогодні ми маємо кілька рівноцінних різновидів текстових трансляцій: згори вниз, знизу вгору; з нетекстовими елементами і без; у вигляді таблиці та у вигляді суцільного тексту тощо. Для урізноманітнення сторінки, сприяння кращому сприйняттю споживачем інформації до текстової трансляції часто додають зображення (фотографії з матчу) або відеоролики (деякі моменти події, такі, як забитий гол або скандальне порушення правил). Звичайно, це залежить від можливостей журналіста та редакції оперативно отримати документи, від доступності тих чи інших засобів тощо.
23
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Варто зазначити, що текстову онлайн-трансляцію можуть вести не лише спортивні видання. Часом транслюють включення з Верховної Ради або певні соціальні події. Проте таке відтворення найбільш доцільне та актуальне саме в спортивній тематиці. Онлайн-фоторепортаж. Такий піджанр онлайн-трансляції виконує ті ж функції, що й текстова трансляція. Це той самий репортаж, тільки «розмова» з читачем відбувається не за допомогою тексту, а за допомогою фотографій з місця подій. Видання часто називають такі матеріали фотострічкою: фотографії можна роздивлятись за допомогою вбудованого в сайт флеш-плеєра, гортати, збільшувати чи зменшувати масштаб, ділитись ними в соціальних мережах тощо. Фотографії повинні містити під собою текстівки-пояснення зображуваного. Так, наприклад, сайт Чемпионат.com вів пряму фото трансляцію Церемонії закриття XXII зимовий Олімпійських ігор в Сочі. Цей жанр є менш поширеним в українських спортивних ЗМІ: якщо текстове транслювання може відбуватись і без присутності журналіста на місці подій, то прямий фоторепортаж потребує роботи фотографа на місці подій (часто за межами України) або миттєвого пошуку фото в мережі. Проте цей жанр є ефектним і в подальшому буде розвиватись. Фоторепортаж і фотопідбірка. Фоторепортаж може бути і непрямим. У цьому разі фотографії можуть бути викладені вже безпосередньо після завершення спортивної події як підсумок та як додаток до огляду чи звіту або взагалі як їх замінник. Фоторепортажі створюють після спортивних змагань або знову ж таки певних церемоній. Підвидом такого жанру є фотопідбірка. Як жанр такі підбірки вперше з’являються саме в інтернет-сайтах і сьогодні це чи не найулюбленіший жанр спортивних електронних видань. Від фоторепортажу підбірка фотографій відрізняється тематикою та інформаційним приводом. Якщо фоторепортаж завжди потребує певного інфоприводу і є хронологічним відтворенням найяскравіших моментів події, то фотопідбірка може бути створена на власний розсуд журналіста чи редактора. Прикладами таких матеріалів можуть бути: «Футбольные стиляги. "Золотой мяч"-2013. Кто в чем пришел? (ФОТО)» або «Церемония закрытия Сочи-2014. Самые яркие и трогательные моменты (ФОТО)» (Спорт XL). Часом це підбірки фотографій, об’єднаних навіть не спільною подією, а спільною темою (наприклад, «найкращі зачіски футболістів» або «найгарніші дівчата Олімпіади»). Варто відзначити, що такий жанр використовують не всі спортивні видання, а лише ті, які виконують ще й розважальну функцію, спрямовані на масового читача. Такі підбірки зазвичай зацікавлюють масову аудиторію, якій не так цікаво читати аналітичні статті та експертні огляди. Флеш-інтерв’ю. Досить рідкий жанр, який стоїть на межі теле- та електронної журналістики. Останнім часом все більше видань стають конвергентними, поєднують кілька каналів передачі інформації. Найбільш потужні медіа можуть собі дозволити знімати сюжети та викладати їх на своєму сайті. Флеш-інтерв’ю являє собою невеликий відеоролик, що містить коротку розмову журналіста і респондента (гравця, тренера), яка є здебільшого післяматчевим коментарем. Відеоролик зазвичай має заголовок та під ним розміщується текстівка-пояснення. Такі флеш-інтерв’ю публікує, наприклад, офіційний сайт ФК «Металліст». Матеріал із відеороликом. Більш поширений вид матеріалів, що є гібридом з кількох жанрів. Відео може додаватись до публікації будь-якого жанру для більш наглядного ілюстрування події або проблеми. Наприклад, «Определили владельца премии Пушкаша за самый красивый гол года (ВИДЕО) (Спорт XL). У заголовку в дужках зазвичай вказується на те,що це відео. Це дозволяє зацікавити більшу кількість відвідувачів. Висновки У цій статті ми розглянули поширені жанри публікацій в електронних спортивних ЗМІ України. Найбільш вживаними, як і в інтернет-медіа всіх спрямувань, є, звичайно, новинні замітки, коментарі, інтерв’ю, репортажі, статті. Проте, зважаючи на специфіку тематики 24
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
спортивних видань, деякі жанри в них мають свої особливості, а також, оскільки маємо справу з електронними виданнями, то варто відмітити й появу нових суто електронних жанрів. Ми зробили спробу класифікації жанрів на дві групи – класичні жанри газетножурнальних видань (але в контексті спортивної тематики) та ті жанри, які властиві лише виданням електронним, мультимедійним. До першої групи ми віднесли коментарі, огляд та звіт з матчу, огляд преси, статті-презентації та похвали. Також ми виділили й суто електронні жанри, такі, як дайджест із гіперпосиланнями, текстова онлайн-трансляція, онлайнфоторепортаж і фотопідбірки, флеш-інтерв’ю та матеріал із відеороликом. Останні є найбільш ефективними в таких ЗМІ, вони цікаві читачам, найбільш яскраво транслюють інформацію. Зважаючи на стрімкий розвиток технологій та все більшу дигіталізацію періодичної преси можна зробити прогноз, що далі такі жанри спортивної електронної журналістики будуть розвиватись, модернізуватись. Цілком імовірно, що в подальшому буде розвиватись жанр флеш-інтерв’ю, він стане більш доступним для кожного видання. Можлива поява також нових форм, змішаних та мультимедійних. Список використаних джерел 1. Тертычный, А. А. Жанры периодической печати : учеб. пособ. / А. А. Тертычный. – М. : Аспект Пресс, 2000. – 312 с. 2. Бобков А. К. Газетные жанры : учеб. пособ. / А. К. Бобков. – Иркутск : Иркутский университет, 2005. – 64 с. 3. Ковальчукова М. А. Анонс как речевой жанр (на материале Интернетдискурса) / [ Электронный ресурс ] М. А. Ковальчукова // Научная библиотека Челябинского государственного универси тета. – Режим доступа: www.lib.csu.ru/vch/131/009.pdf (27. 02. 14). 4. Сазонова Ю. О. Жанри статті-презентації та похвали в спортивній клубній пресі: синтез журналістського, паблік рілейшнз та рекламного дискурсів // Наукові записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. – (Філологія. Соціальні комунікації). – Т. 26 (65). – № 1. – С. 279-285. 5. Лапшов Б. А. Дайджест-библиотека – инструмент понимания для человека дела // Теория и практика общественно-научной информации. – 1990. – Вып. 10. С. 148-155. 6. Белозерцев А. В. О специфике текста онлайн-трансляции [Електронний ресурс]// Вестник Нижневартовского государственного гуманитарного университета. – 2010. – № 3. – Режим доступу: http://cyberleninka.ru/article/n/o-spetsifike-teksta-onlayn-translyatsii (25. 02. 14). References:
p.
1. Tertychny A. A. Genres of periodicals / A. A.Tertychny. – M.: Aspect Press, 2000. – 312 p. 2. Bobkov A. K. Newspaper genres / A. K.Bobkov. – Irkutsk : Irkutsk University, 2005 . – 64
3. Kovalchukova M. A.Announcement as a speech genre (based on Internet discourse) / [Electronicresource] M. A.Kovalchukova // Scientific Library of Chelyabinsk State University. – Reference: www.lib.csu.ru/vch/131/009.pdf. –Accessed: 27.02.14. 4. Sazonova J. O. – Genre of presentation articlesand praise in the club sports press: a synthesis of journalism, public relations and advertising discourses // Taurida National V. I. Vernadsky University. – (Philology. Social Communication). – B. 26 (65). – № 1. – P. 279–285 . 5. Lapshov B. A. Digest-library as a tool for understanding human affairs // Theory and practice of social and scientific information. – 1990. – № 10. – P. 148–155. 6. Belozertcev A.V.About the specifics of the text online broadcast [Electronic resource] // Bulletin of the Nizhnevartovsk State Humanitarian University . –2010 .– № 3 .–Reference: http://cyberleninka.ru/article/n/o-spetsifike-teksta-onlayn-translyatsii. – Accessed: 25.02.14.
25
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір УДК 316.77:008
№1, 2014 р.
Аліса Нечипорук студент другого курсу магістратури, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики
ПРОФЕСІЙНЕ ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В КОНТЕНТІ ГАЗЕТИ «ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ»: ХАРАКТЕРИСТИКИ, ПРОБЛЕМИ, КОНФЛІКТИ Функціональне призначення медіапростору бути справедливим майданчиком для світоглядного вдосконалення суспільства, встановлення якісного діалогу між органами державної влади та впорядкованим соціумом дедалі частіше нівелюється в умовах переважання новинного характеру подачі інформації, одноманітності форми та змісту, незбалансованості думок. Серед професійного контенту масової преси на дослідницьку увагу заслуговує інформаційно-аналітичний тижневик «Дзеркало тижня». Видання є характерним представником якісної преси загальнополітичного спрямування, особливою рисою якого є неупереджене, збалансоване, всебічне, максимально вичерпне і точне висвітлення подій і фактів засобами інформаційних та аналітичних жанрів. Ключові слова: портрет, контент, «Дзеркало тижня», суспільство, філософія. Alisa Nechyporuk student of the second year of Master, Kyiv National Taras Shevchenko University, Institute of Journalism THE PROFESSIONAL RESEARCH OF UKRAINIAN SOCIETY IN THE CONTENT OF THE NEWSPAPER"DZERKALO TYZNYA": CHARACTERISTICS, PROBLEMS AND CONFLICTS The functional purpose of the media to be fair platform for ideological improvement of the society, the establishment of quality of dialogue between public authorities and orderly society increasingly outweighed by the prevalence of news provision of information, the monotony of form and content, imbalance of thoughts. Among the professional content of mass media on research attention deserves the information-analytical weekly journal "Mirror of week". The publication is a typical representative of a quality newspaper of General political directions, a hallmark of which is impartial, balanced, comprehensive, maximally comprehensive and accurate coverage of events and facts by means of informational and analytical genres. Keywords: portrait, content, "Zerkalo Nedeli", the society, philosophy. Вступ Мета дослідження – визначити смислові складові інформаційно-аналітичного образу українського суспільства інтелектуальної пресі, на прикладі суспільно-політичного вітчизняного тижневика «Дзеркало тижня». Визначити характерні ознаки українського суспільства, відтворені в інформаційно-аналітичному просторі – в контенті сучасних суспільно-політичних видань. Інтеграція суспільства в сучасному світі невіддільна від демократичного процесу. ЗМІ виступають основним гарантом інформаційного забезпечення цього процесу, перш за все, за рахунок максимально повного інформування громадян про всі найбільш значущі процеси та явища, що відбуваються в суспільстві, про позицію та дії влади, їх зусилля, спрямовані на вирішення наріжних питань і проблем. 26
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Актуальність дослідження зумовлена становленням громадянського суспільства в Україні, а також особливою місією ЗМІ в цьому процесі, що і потребує детального вивчення саме зараз; недостатнім рівнем професіоналізму в процесі виокремлення важливих тенденцій існування та розвитку суспільства. На тлі подібного масовокомунікаційного відсторонення якісно вирізняється видання «Дзеркало тижня». Методи дослідження У дослідженні використані методи систематизації, класифікації, політичний аналіз, історичний аналіз, порівняльний аналіз, стилістичний аналіз, лексичний аналіз, мотиваційний аналіз, психологічний аналіз. Теоретичне підґрунтя та гіпотези статті Головна гіпотеза полягала в тому, що сучасні українські мас-медіа не об'єктивно відображають суспільну тематику, не реалізують функцію адаптації в соціальній динаміці, дезінтегруючі суспільство, підміняють ціннісні цільові установки: прогресивні на регресивні. На сучасному етапі розвитку журналістики вкрай актуалізується не лише проблема існування права публіциста на свободу слова, багатоаспектний розгляд події, авторський суб’єктивізм та достатній ступінь втручання в суспільне та особисте життя, але й закономірний ряд обов’язків працівника ЗМІ в межах професійних та загальнолюдських моралі, етики та покликання. «Дзеркало тижня» відродило і продовжує розвивати в суспільстві опозиційні настрої, бажання жити у цивілізованому суспільстві та пишатися своєю країною. В межах медійного простору української преси складно знайти достойні приклади світоглядної орієнтації журналістів, не зважаючи на те, що посада оглядача за відповідною спеціалізацією передбачається редакційним статутом більшості вітчизняних газет та журналів. Увагу привертають матеріали аналітичного жанрового спектру, помітні, в першу чергу, завдяки якісній роботі автора із інформацією, на противагу ілюстративно-навігаційній інтерпретації шпальти. Результати дослідження та обговорення Серед професійного політичного контенту масової преси на дослідницьку увагу заслуговує інформаційно-аналітичний тижневик «Дзеркало тижня». Вибір газети обумовлений характером редакційної політики – об'єктивне інформування про найбільш значущі події в країні і світі. За типом видання, газета є інформаційно-аналітичним тижневиком, виходить щосуботи. Вибірку дослідження склали публікації інформаційно-аналітичного тижневика «Дзеркало тижня» за період з 1 січня до 31 грудня 2013 року (47 номерів газети). Вивчаючи з наукових позицій систему і функціонування засобів масової інформації, варто вивчати як типоформуючі фактори (видавець, мета видання, аудиторія), так і типологічні характеристики видання (програма, періодичність, обсяг, тираж, час, місце виходу тощо). Мова і стиль газети є типологічно значущими характеристиками видання, які грамотний читач і слухач зазвичай усвідомлює. Розвиток процесів демократизації та увага до плюралізму думок вимагають урахування соціальної диференціації і в соціологічних дослідженнях ЗМІ. Зокрема, доступність газетних публікацій, на наш погляд, може вивчатися із використанням сучасних соціолінгвістичних методик аналізу ЗМІ. Мовні факти доцільно розглядаюти у взаємозв'язку з екстралінгвістичними. Щоб виявити особливості мовної моделі суспільно-політичного видання, виділимо соціолінгвістичні змінні, тобто ті структурні елементи, які змінюються під впливом екстралінгвістичних факторів, що формують його тип. Такими факторами є типологічні ознаки видання: політична програма, соціальний склад читацької аудиторії, тематична характеристика, час, місце, періодичність виходу, формат. Типові ознаки мовної моделі газети містяться в компонентах її внутрішньої структури: рубриках, заголовках, текстах. При аналізі 27
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
стилю встановлюються причинні кореляції мовних особливостей з типовими ознаками розглянутих видань, враховуються конкретні соціально-історичні умови їх функціонування. До професійних актуальних позицій, за якими простежуються типологічні мовні відмінності видань, належать: - обсяг і семантична структура заголовкових комплексів (родовидові, причиннонаслідкові, оціночні, асоціативні та інші відносини між елементами); - семантико-стилістична структура найменувань тематичних смуг, блоків, рубрик, заголовків (спеціальна, загальновживана; конкретна, абстрактної; розмовна, книжкова; емоційна, нейтральна лексика; співвідношення словосполучень і різних типів речень); - мовна структура тексту (співвідношення описи, розповіді, міркування; дескриптивних і оціночних елементів); - лексичні особливості текстів (співвідношення спеціальної і загальновживаною, абстрактної і конкретної, розмовної і книжної, нейтральної та емоційної лексики); - синтаксичні особливості текстів (книжні та розмовні структури, компресія і розчленованість висловлювань). Ці позиції формують соціолінгвістичні змінні моделі будь-якого видання. Диференціальні ознаки видань найбільш чітко проявляються у жанрах короткої і розширеної інформації, у мовній структурі яких поряд з оповіданням є і міркування. Типологічно значущими тут є відбір фактів, пропорції інформативних і впливають елементів (оцінки, дидактичні висновки, заклики). Дослідження Академії української преси дозволило встановити, що "Дзеркало тижня" потенційно користується найбільшою популярністю серед медіаекспертів, що відображено у Діаграмі 1, і, отже, є найбільш впливовими на соціально і політично активних громадян суспільства. Діаграма 1 Рейтинг найвпливовіших українських видань за версією медіаекспертів (за результатами дослідження Академії української преси) 19
18
15
16 14
5
5
4
4
4
3
Факты
Україна молода
Газета поукраински
Вести
Комментарии
Корреспондент
Сегодня
День
Местная пресса
0
Зеркало недели.
2
2
2
2
2
1
1
The Daily Telegraph
6
Коммерсант
6
Фокус
7
8
Український тиждень
10
"2000"
11
12
Forbes
20
(Авторська таблиця за джерелом: Академія української преси [1]) Багато відомих політиків, науковців, спеціалістів у всіх сферах суспільного життя висловлювали прихильність до «Дзеркала тижня». Володимир Здоровега, професор Львiвського нацiонального унiверситету, відмітив: «Коли хтось у майбутньому захоче укласти хрестоматію української аналітики кінця 90-х – початку 2000-го років, то на першому місці там будуть кращі публіцисти «Дзеркала тижня». Ці висловлювання ще раз підкреслюють той величезний вплив, що має цей суспільно-політичний щотижневик на громадську думку освічених людей. 28
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Видання є характерним представником якісної преси (якісних медіа) загальнополітичного спрямування, особливою рисою якого є неупереджене, збалансоване, всебічне, максимально вичерпне і точне висвітлення подій і фактів засобами інформаційних та аналітичних жанрів. Для видання властиві стримане оформлення, дотримання загальноприйнятих в суспільстві і журналістському середовищі етичних норм і почуття суспільної відповідальності, що викликає особливу довіру аудиторії і дозволяє використовувати матеріали цих медіа для підготовлення і прийняття важливих рішень у царині громадсько-політичного життя. Аудиторія видання – інтелектуально зорієнтована, освічена, а тому і менш численна, ніж розважально-популярних ЗМІ. Тематично визначене спрямування та редакторська політика видання заохочують осмислення авторами загальнолюдських цінностей, просування ідеї гармонійної взаємодії влади-суспільства-індивідуума, звернення до класичної філософської практики та позицій конкретних персоналій у вирішенні проблем реальності. Більшість матеріалів присвячені питанням внутрішньої політики, вітчизняної економіки, стратегії державного розвитку. Особливою функцією цього медіа є формулювання попередньо окреслених тем у межах буттєвих міркувань, що варто оцінити як спробу упорядкування класичних питань філософії політики в контексті огляду та аналізу сучасних подій. Найбільший контент видання має політичний характер, що прослідковується, зокрема, в тому, що найбільшу площу газети займають рубрики «Влада» та «Гроші». Відповідний електронний варіант номеру акцентує увагу читача на темі внутрішньої політики. Проте варто зазначити, що характерною особливістю видання є те, що політичні події знаходять своє відображення, здебільшого, в інформаційно-аналітичних матеріалах філософського характеру. Якщо представити тематичне наповнення видання у процентному співвідношенні, то, взявши для прикладу №48 від 20-27 грудня 2013 року, наповнення рубрики «Влада» складає 42%, «Гроші» – 24%, «Людина» – 34%. Із назв рубрик можна зробити висновок, що більшість текстів філософського спрямування знаходяться у останній, проте наші дослідження доводять, що їх варто шукати і в рубриці «Влада». У третій, фінансовій рубриці «Гроші», матеріалів філософського характеру за грудень 2013 не виявлено. Кількісний баланс матеріалів №48 має такий вигляд: 3 матеріали із філософської проблематики знаходяться в підрубриці «Внутрішня політика», 2 – в «Культурі», 2 – у «Соціумі» та 1 у «Міжнародній політиці». Для розуміння місця суспільно-політичної проблематики в контенті видання, варто розглянути загальний тематико-проблематичний фон, що представлений далі у графічному вигляді у Діаграмі 2. Репрезентація наповнення інформаційно-аналітичного тижневика «Дзеркало тижня»
Людина 34%
Діаграма 2
Влада 36%
Гроші 30%
«Дзеркало тижня» досить чітко відповідає вимогам суспільно-політичного видання, адже кількість існуючих розділів у газеті наближається до переліку тем, якими здебільшого цікавиться суспільство. Газета поділяється на три великі розділи: влада, гроші та людина, які 29
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
в свою чергу діляться на більш вузькі підрозділи, що відображено у Діаграмі 3. До розділу «Влада» належать Право, Внутрішня та Зовнішня політика. Розділ «Гроші» поділяється на Фінанси, Власність, Сільське господарство, Енергоринок, Нафтовий сегмент, Зарубіжну та місцеву економіку, Соціальний захист, Бізнес, Інформатизацію та зв’язок. Підрозділи, що належать до розділу «Людина» такі: Публіцистика, Наука, Історія, Освіта, Навколишнє середовище, Здоров’я, Культура, Література, Персоналії, Cімейне коло, Туризм і спорт. Кожен журналіст редакції «Дзеркало тижня» відповідає за окрему сферу соціального життя людства, не тільки відображаючи події чи подаючи окремі факти, але й аналізуючи їх. Адже «Дзеркало тижня» – аналітичне видання, що допомагає освіченим людям знайти потрібну точку зору або сформулювати свою особисту на засадах представленого аналізу. Діаграма 3 Робота в иборчих органів
Тематика публікацій інформаційно-аналітичного тижневика "Дзеркало тижня"
6%
6%
6%
3% 3%
6%
6%
6%
3% 17%
6%
9%
Фінансов о-комерціна діяльність Промислов ість, економіка, будів ництв о Сільське госоподарств о
3%
6%
Діяльність адмінстрації
14%
Діяльність прав оохоронних органів Суспільний рух, партії Офіційні матеріали Культура, література, мистецтв о Осв іта, просв ітництв о Соціальне забезпечення Охорона здоров 'я, цілительств о Історія, краєзнав ств о, згадки про в ійну Літературно-художні матеріали Прив атне життя, сім'я, побут
Аналіз матеріалів дозволяє також виділити основні соціально-демографічні характеристики читацької аудиторії газети. Аудиторія видання на 2/3 складається з чоловіків і 1/3 — з жінок. Середній вік читача — 39 років. Порівняно з результатами опитування, проведеного «ДТ» 1997 року, читацька аудиторія помолодшала (раніше – 44,9 років). Переважна більшість читачів має вищу освіту — 79,7 %. Кваліфіковані спеціалісти становлять 39% від усіх опитаних, керівники підрозділів — 20 % від усіх опитаних, 5 % опитаних мають свій бізнес, є керівниками підприємства — 3 %. Обслуговуючий персонал і робітники становлять по 3 %, пенсіонери — 8 %. Сфера діяльності аудиторії читачів розподіляється за такими напрямами: органи державної влади — 14 %, виробництво — 13 %, торгове посередництво — 6 %, фінанси — 3 %, сфера послуг — 4 %, освіта — 21 %, ЗМІ — 3 %, охорона здоров'я — 8 %, наука, культура — 15 %, інше — 13 %. Анкетування показало, що газету в середньому прочитують 5 чоловік. Більша частина читачів вважають газету нейтральною та об'єктивною. Портрет середньостатистичного читача виглядає тапредставлено у Таблиці 1: Таблиця 1 Основні соціально-демографічні характеристики читацької аудиторії газети «Дзеркало тижня» Вік 40 років – найбільш соціально активний Стать чоловік Освіта вища Рід занять кваліфікований спеціаліст, керівник відділу Сфера діяльності наука і культура, органи державної влади, виробництво 30
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Функціональний концепт видання реалізується у якісному підході до відтворення проблемного контексту. «Дзеркало тижня» найбільш відкрито та гостро, серед вітчизняних суспільно-політичних видань, формулює реальні проблеми, які потребують нагального та систематичного реагування з боку влади. Проблемний контекст видання, представлений у Діаграмі 4, характеризується часовими, ідейними та художніми характеристиками. Діаграма 4 Проблематика публікацій інформаційноаналітичного тижневика "Дзеркало тижня"
Нормативно-правовий ас пект Інф ормаці йний ас пект Виробничо-економі чний ас пект Фі нанс ово-економі чний ас пект Полі тико-управлі нс ь кий ас пект
12%
9%
0%
9%
9% 0% 9%
Духовно-і деологі чний ас пект Науково-пі знаваль ний, куль торологі чний ас пект Наці ональ но-етні чний ас пект
17%
11% 12%
12%
Мораль ний, с і мейно-побутовий ас пект Мі жнародний ас пект Кримі наль ний ас пект Розважаль но-комі чний ас пект
Основні проблеми, порушені на сторінках видання в аналізований період: Відродження української нації Поглиблення рецесії – показника зовнішньоекономічної діяльності України, що відображається на матеріальному становищі кожного громадянина Цільова діяльність соціальних організацій Реформування соціального законодавства Ігнорування міжнародних етнічних конфліктів українским суспільством Деградація суспільства Соціальна допомога Формування нового суспільного договору Покращення культури ЗМІ Корупція Усі виявлені проблеми перебувають у площині: Теперішня-Невирішена-Реальна. Професійне дослідження контенту видання зачіпає також поняття конфлікту. Сьогодні багато в чому стереотип ставлення до конфлікту диктується ЗМІ. ЗМІ мають потужний вплив на формування у читачів установок, що впливають на їх поведінку в конфліктних ситуаціях. Вони допомагають формувати у людей, починаючи з дитинства, стереотипи конструктивної поведінки у проблемних ситуаціях. На прикладі видання «Дзеркало тижня» можемо прослідкувати тенденцію до того, що ЗМІ реагують на конфлікти оперативно. Більше того, вони не просто відображають конфлікти, але і створюють їх, впливають на процес їх розвитку, а іноді і припиняють деякі. Для журналістикознавців така функціональна діяльність видання викликає потребу розтлумачити суть конфлікту у всіх його векторах. Журналістові часто доводиться висвітлювати конфлікт – складне, надзвичайно різноманітне і суперечливе явище. Оцінки такого явища повинні бути коректні, адже вони впливають на одну з найбільш уразливих точок аудиторії і здатні змінювати життя людей. Тому цікавим видається визначити, як саме висвітлюється конфлікт у досліджуваному виданні, які підходи журналіста до висвітлення різних типів конфліктів, які ефекти цих підходів і як саме можуть бути скориговані особливості висвітлення конфліктів. Нам 31
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
видається актуальним вивчити можливості використання конфлікту в журналістській діяльності на різних її етапах (спілкування з джерелом інформації, спілкування у творчому редакційному колективі, спілкування з аудиторією, конфлікт як структурний компонент журналістського матеріалу). Як зазначав у своєму інтерв’ю «Телекритиці» Ігор Цаплієнко: «Любой репортаж на горячую тему, он, как правило, остается довольно поверхностным и его появление редко приводит к каким-то последствиям, если в этом репортаже не затрагиваются проблемы конфликтующих сторон. Журналистика – это конфликт, прежде всего. Изучение конфликта. А когда ты начинаешь затрагивать интересы сторон, начинаешь глубоко изучать ситуацию, то, рано или поздно, начинаешь понимать, что уже занимаешься журналистским расследованием» [2]. Конфлікт – це форма відносин між потенційними або актуальними суб'єктами соціальної дії, мотивація яких обумовлена протилежними цінностями і нормами, інтересами і потребами [3]. Істотна сторона соціального конфлікту полягає в тому, що ці суб'єкти діють у рамках якоїсь більш широкої системи зв'язків, яка модифікується (зміцнюється або руйнується) під впливом конфлікту. Якщо різнонаправлені інтереси і протилежні, то їх протистояння буде виявлятися в масі різних оцінок; вони самі знайдуть для себе «поле зіткнення», при цьому ступінь раціональності висунутих домагань буде досить умовною і обмеженою. Причиною соціального конфлікту може виявитися: - неспівпадіння інтересів і цілей відповідних соціальних груп; - розбіжність індивідуальних та суспільних цінностей: у кожного індивіда і соціальної групи є певний набір ціннісних орієнтацій відносно найбільш значущих сторін соціального життя. Але при задоволенні потреб одних груп виникають перешкоди, створювані іншими групами. При цьому з'являються протилежні ціннісні орієнтації, які і можуть стати причиною конфлікту; - соціальна нерівність. Соціальні позиції людей і характер їх досягнень залежать від їх доступу до розподілу цінностей. У нормативному плані ми можемо розрізняти норми й цінності. Цінності – у змісті ціннісних зразків – ми розглядаємо як головний сполучний елемент соціальної й культурної систем. Норми ж є переважно соціальним феноменом. Вони мають регулятивне значення для соціальних процесів і відносин, але не втілюють "принципи", які можуть бути застосовані за рамками соціальної організації або навіть окремої соціальної системи. Розглянемо суспільні цінності, які пропагує інформаційно-аналітичний тижневик «Дзеркало тижня»: 1. Матеріальні Багатство Самозахист Споживання Комфортні умови життя 2. Духовні Свобода Взаємодопомога Оптимізм Правда Віра Інтелектуальний розвиток Суспільні потреби, які виокремлює інформаційно-аналітичний тижневик «Дзеркало тижня»: 1. Матеріальні Норми права Здоров’я Реформи 32
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
2. Духовні Відповідальність Незалежність Спілкування Гуртування Віра Саморозвиток Довіра Взаємодопомога Висновки Аналізуючи перетин суспільних потреб та цінностей, що формулює видання, можемо дійти висновку, що більшість духовних потреб цілком перекривають наявні в суспільстві цінності, що свідчить про якісний розвиток суспільства в напрямі позитивного, світоглядного вдосконалення. Що стосується матеріальних потреб, то існує тенденція до висвітлення проблем державницько-правового характеру, що в сукупності із виявленими потребами свідчить про стійку апеляцію журналістів видання безпосередньо до влади. Адже потреби в реформуванні законодавства, регулюванні норм соціального життя знаходять своє відображення у суспільних цінностях фізичного комфорту, як першочергових, фізіологічних потреб індивіда. З цього можна зробити висновок про те, що держава не задовольняє запити населення щодо забезпечення достойного рівня життя, проте внутрішній потенціал до саморозвитку та духовного виживання збалансовує образ суспільства. Тобто взаємовідносини суспільства та влади обумовлені протилежними цінностями і нормами, інтересами і потребами. Оскільки тематико-проблематичним спрямуванням видання є, в першу чергу, політичний та соціальний вектор, варто розглядати, також конфлікт на стику цього вектора, оскільки саме ці дві сфери життєдіяльності індивіда є основою системи його існування в системі соціальних інститутів. Конфлікти в соціально-політичній сфері – це політичні конфлікти з приводу перерозподілу влади, домінування впливу, авторитету. Вони можуть мати як прихований, так і відкритий характер, і це найчастіше звичне явище в житті будьякого суспільства. Основні конфлікти в сфері влади на сторінках видання «Дзеркало тижня»: Конфлікти між основними гілками влади (законодавчої, виконавчої і судової) в країні у цілому та окремих республіках і областях; Внутрішньопарламентські конфлікти; Конфлікти між партіями з різною ідеологічною і політичною орієнтацією; Конфлікти між різними ланками управлінського апарату. Трудові конфлікти є реакцією на перегини в економічній та соціальній політиці уряду, на його невміння усвідомити наслідки прийнятих рішень. Помітне місце в контенті займають також міжнаціональні, міжетнічні конфлікти. В їх основі лежить боротьба за права та інтереси етнічних і національних груп. Часто ці конфлікти пов'язані зі статусними і територіальними претензіями. Суверенітет народу або етнічної групи в основному виступає домінуючим чинником у конфлікті. Список використаної літератури 1. Академія української преси [Електронний ресурс] / Режим доступу до вид.: http://www.aup.com.ua/ 2. Андрей Цаплиенко: «Журналистика – это конфликт, прежде всего» [Електронний ресурс] / Режим доступу до вид.: http://www.telekritika.ua/lyudi/2006-03-21/6685 3. Boulding K.E. Conflict and defence: A general theory. – New York: McGraw-Hill. – 1982. – 213 p. 4. Donaj Ł., Polityka bezpieczeństwa niepodległej Ukrainy / Ł. Donaj –Łódź: 2005, p. 239 5. McQuail D. The Media and the Public Interest // Media, Communications and the Open Society. M., 1999.
33
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
УДК 070.46(477):303.442.23 Олеся Півторак, журналіст політичного відділу видання Кореспондент.net СПЕЦИФІКА ЗМІСТУ СОЦІАЛЬНОГО КОНТЕНТУ ПРОВІДНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ АГЕНТСТВ УКРАЇНИ (УКРІНФОРМ, ІНТЕРФАКС-УКРАЇНА, УКРАЇНСЬКІ НАЦІОНАЛЬНІ НОВИНИ) У науковій статті на прикладі трьох провідних інформаційних агентств України: Укрінформ, Інтерфакс-Україна, Українські національні новини (УНН) досліджено проблему змісту соціальних новин в залежності від форми власності агентства. Проведено кількісний аналіз соціального контенту і якісний аналіз заголовків та лідів вищезгаданих інформагентств. Дослідження показало, що форма подачі соціальної інформації суттєво не залежить від власника агентства, проте форма власності впливає на кількість новин цієї тематики. Ключові слова: інформаційні агентства, соціальний контент, якісний та кількісний аналізи. Olesia Pivtorak, political journalist of Korrespondent.net THE SPECIFICITY OF THE SOCIAL CONTENT OF LEADING NEWS AGENCIES IN UKRAINE (UKRINFORM, INTERFAX-UKRAINE, UKRAINIAN NATIONAL NEWS) In a scientific article on the three leading news agencies Ukraine: Ukrinform, Interfax-Ukraine, Ukrainian National News (UNN) The problem of social news content depending on the form of ownership of the agency. Quantitative analysis of social content and qualitative analysis of titles and the first paragraph aforementioned agencies. The study found that social media submission form does not significantly depend on the agency owner, but ownership affects the amount of news on this subject. Keywords: news agencies, social content, qualitative and quantitative analyze. Вступ Актуальність. Сучасне життя неможливо уявити без упорядкованого руху інформації, який відображає процеси та явища, що відбуваються в житті суспільства [1, ст. 409]. Проте з кожним днем українські ЗМІ все менше приділяють уваги соціальним проблемам держави. Хоча саме мас-медіа, впливаючи на свідомість людини, спонукають її до соціальної активності, змінюють її суспільну та виробничу діяльність. Власне життя покликало інформаційні агентства стати на боці інтересів кожної людини, оскільки їхні онлайн-стрічки новин кожної хвилини поповнюються новою інформацією, яку отримують як і інші ЗМІ, так і тисячі читачів. Таким чином, інформаційне агентство – один з найбільш активних видів засобів масової інформації, тому величезне значення тут набуває правильне структурування і форма подачі новини, що дозволяє адекватно інформувати аудиторію. Створення власної електронної мережі розповсюдження інформаційної продукції дало можливість багатьом українським інформаційним агентствам розширити сферу своєї діяльності і коло споживачів [2, ст. 4]. Важливим залишається той факт, що сьогодні кожне інформаційне агентство має свого власника, що безперечно може відображатися на подачі соціальної інформації, її певної фільтрації та попередньої обробки агентством. Дослідження вітчизняних та закордонних науковців, присвячені становленню та розвитку агенційної журналістики, можна поділити на дві групи. До першої групи належать 34
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
роботи, які безпосередньо стосуються діяльності агентств. Ця група представлена переважно працями зарубіжних вчених, таких як М. Матьєн, Т. Рантанен, О. Бойд-Барретт, Д. Фенбі [3]. Ці автори здебільшого досліджували принципи діялості трьох світових інформаційних агентств: Ассошіейтед Прес, Рейтер та Франс Прес [2, ст. 3]. Другу – становлять дослідження тих учених, які розглядали діяльність інформаційних агентств як складову функціонування глобальних комунікаційних процесів і досліджували вплив інформаційних агентств на формування глобального комунікаційного простору. До них можна віднести праці К. Дейча, Дж. Меррілла, В. Спаркса, О. Грищенка, В. Сапунова, Ю. Нестеряка, О. Чернецької та ін. [1, ст. 409]. Мета роботи – з’ясувати, чи залежить кількість соціальних новин та формулювання заголовку і ліду від форми власності інформаційного агентства. Тому для аналізу було обрано три інформаційні агентства, різними за формою власності: Інтерфакс-Україна (міжнародне агентство), Укрінформ (державне), Українські національні новини (приватне). Реалізація мети передбачає виконання таких завдань: - провести кількісний та якісний аналіз соціальних новин; - з’ясувати особливості формулювання заголовку та ліду новин соціальної тематики названими інформагентствами. Об’єкт дослідження: інформаційні агентства: Укрінформ, Інтерфакс-Україна, Українські національні новини (УНН). Предмет: соціальний контент зазначених інформагентств. Теоретичне підґрунтя дослідження становлять наукові праці вітчизняних і зарубіжних фахівців у галузі теорії масової комунікації, основ журналістики та наукові роботи присвячені розвитку провідних інформаційних агентств світу. Гіпотеза наукової роботи. Якщо інформаційне агентство має приватну форму власності, то об’єм соціальних новин та їхня якість буде значно відрізнятися від державного та міжнародного агентства, оскільки основний прибуток приватних ЗМІ надходить від реклами та замовних повідомлень, які, переважно, не стосуються соціальної тематики. Методи Основу методологічної бази дослідження становлять якісний аналіз, зокрема оцінювання соціальної інформації за формою подачі новин: формулювання заголовку, побудови ліду та кількісний аналіз, вимірювання загальної кількості новин, обчислення від загального об’єму частки соціальної тематики, обробка зібраних даних. Результати дослідження Сьогодні більшість провідних інформагентств – це самостійні мережеві масові видання. Вони характеризуються відсутністю друкованих аналогів, а також тим, що розраховані на широке коло мережевих споживачів. Так дослідниця Е. Могілєвська наводить дані служби «Яндекс. Новости»: «каждый будний день в российском Интернете появляется около 27 тысяч новостей, в выходной – около 6 тысяч» [4]. Інтерфакс-Україна. Агентство Інтерфакс-Україна входить до складу міжнародної інформаційної групи «Interfax Information Services». Група забезпечує поширення новин десяткам тисяч клієнтів серед бізнесових, урядових структур та засобів масової інформації в більш як 100 країнах світу. Агентство Інтерфакс-Україна випускає 26 інформаційних продуктів на політичну й економічну тематику, кожен з яких має варіант англійською мовою. Агентство співпрацює з найбільшим світовим інформаційним агентством Reuters. Характерною особливістю новин Інтерфаксу є доповнення їх глибоким аналітичним матеріалом [5]. Укрінформ – державне інформаційне агентство, яке здійснює збирання, оброблення та розповсюдження офіційної інформації (документів, повідомлень Верховної Ради України, Секретаріату Президента України, Кабінету Міністрів України та інших органів державної влади), в тому числі фото- та аудіовізуальної інформації, а також офіційної інформації про події міжнародного характеру. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 1997 року 35
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
основними завданнями Укрінформу є: висвітлення державної політики і суспільного життя України; забезпечення інформацією органів державної влади; збирання і оперативне поширення інформації про події, що відбуваються в Україні та за кордоном у сфері політики, економіки, соціального життя, культури, науки, техніки і спорту; підготовка у межах своєї компетенції пропозицій про визначення пріоритетів у розвитку державної інформаційної служби [6]. Українські національні новини (УНН). Інформаційне агентство «Українські національні новини» (УНН) українське приватне інформаційне агентство, що спеціалізується на ексклюзивних новинах політичного, економічного і соціального життя України, інших країн світу та інформаційному супроводі аналітичними коментарями виступів представників різних еліт держави. На сайті агентства розміщуються власні аналітичні матеріали, авторські журналістські розслідування, ексклюзивні інтерв'ю [7]. Якісний аналіз контенту. Автором було проаналізовано інформаційний контент зазначених інформаційних агентств на предмет соціальної тематики подій у період з 1 червня по 31 грудня 2013 року, зокрема: 1. сучасні проблеми вступу до ВНЗ; 2. аварійні ситуації у місті Луцьку; 3. пенсійна реформа в Україні; 3. початок мітингів на Майдані Незалежності України за підтримку підписання Асоціації із Євросоюзом 4. проблема мовної та національної дискримінації в Україні; 5. впровадження МВС конкурсу на звання «Кращий слідчий». Табл. 1. Основні соціальні новини: ліди та заголовки Основні соціальні теми за період: з 1 червня по 31 груденя 2013 року Сучасні проблеми вступу до ВНЗ (новини за 6 червня 2013року)
36
Інтерфакс-Україна
Укрінформ
Заголовок: Міносвіти скоригувало умови прийому до вишів на 2013 рік
Заголовок: Корупцію в освіті можна подолати і з допомогою ЗНО – Бекешкіна
Заголовок: Явка на ЗНО з української мови становила 93,01% - МОН
Лід: Корупцію в системі освіти можна подолати в тому числі і завдяки ЗНО.
Лід: Сьогодні, 6 червня, відбулася ІІ сесія зовнішнього незалежного оцінювання з української мови і літератури. За оперативною інформацією, явка абітурієнтів становила 93,01% від загальної кількості зареєстрованих, передає УНН з посиланням на прес-
Лід: Згідно з опублікованим повідомленням на сайті міністерства в середу, ВНЗ мають право приймати на навчання студентів, які здобули базову або повну вищу освіту, на навчання за освітньокваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста або
На цьому наголосила директор фонду «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва» Ірина Бекешкіна під час засідання круглого столу в Укрінформі.
УНН
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір бакалавра за іншим напрямом підготовки, ніж було отримано раніше, в межах вакантних місць ліцензійного обсягу. Заголовок: Стіна, Аварійні ситуації у місті що обвалилася в Луцьку (новини будинку в Луцьку, за 21вересня почала руйнуватися 2013) ще у травні, але чиновники ніяких заходів не вживали
Пенсійні реформи в Україні (новини за 20 жовтня 2013 року)
№1, 2014 р.
службу Міністерства освіти та науки України.
Заголовок: Вілкул: Для запобігання зсуву у Луцьку виділено 17 млн. грн.
Лід: Уряд виділив понад 17 млн гривень Волинській Лід:Прокуратура облдержадміністрації Луцька порушила для запобігання кримінальну справу надзвичайної ситуації в за фактом Луцьку. службової Про це сказав віценедбалості прем'єр-міністр посадових осіб Олександр Вілкул. Луцької міської ради та ЖКП №7, що спричинила загибель людей унаслідок руйнування житлового будинку на вулиці Рівненській, 109. ВР не підтримала змін до пенсійного законодавства про єдиний принцип нарахування пенсій і зниження пенсійного віку Заголовок: Депутати не Заголовок: Верховна Рада не спромоглися внести проголосувала за зміни до пенсійної єдиний принцип реформи нарахування пенсій для всіх громадян. Лід: Верховна Рада відмовилася вносити Лід: За зміни до законодавства законопроект у про пенсійне першому читанні забезпечення. про внесення змін до деяких законів Як повідомляє
Заголовок: Комунальника судитимуть за недбалість, через яку обвалився будинок у Луцьку Лід: Прокуратура Волині направила до суду кримінальну справу, порушену щодо майстра технічної дільниці ЖКП №7 за фактом службової недбалості, яка спричинила тяжкі наслідки. Про це УНН повідомили у прес-службі прокуратури Волинської області.
Заголовок: КПУ хоче референдум щодо медичної та пенсійної реформ Лід: Як тільки КПУ закінчить всі процедури, пов’язані із завершенням збору підписів щодо проведення референдуму та 37
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
Початок мітингів на Майдані Незалежності за підтримку підписання Асоціації із Євросоюзом ( новини за 7 листопада 2013 року)
Проблема мовної та національної дискримінації в Україні (новини за 15 листопада 2013 року)
України щодо гарантування прав на справедливе пенсійне забезпечення та скасування деяких норм пенсійної реформи проголосували 210 народних депутатів із 398, зареєстрованих у залі засідань у середу. Заголовок: «Батьківщина» збирає 7 листопада мітинг під ВРУ
кореспондент Укрінформу, депутати не підтримали жоден із законопроектів, які стосувалися змін до пенсійної реформи.
Лід:Партія «Батьківщина» закликала українських громадян приєднатися до мітингу, який проводитиметься в цей четвер, 7 листопада, під стінами Верховної Ради України. Відповідну інформацію розповсюдила прес-служба «Батьківщини». Заголовок: Мер Ялти, настоятель Києво-Печерської лаври та регіонал Колесніченко отримали антипремію
Лід:Три опозиційні політичні сили - УДАР, ВО «Батьківщина» та Європейська партія провели під стінами Верховної Ради мітинг.
Лід:Мер Ялти Сергій Ілаш, настоятель КиєвоПечерської лаври владика Павло, президент Національної 38
Заголовок: Тимошенко та євроінтеграція зібрали опозицію до купи
№1, 2014 р.
вибори вектору зовнішньої політики, вони ініціюватимуть збір підписів щодо проведення референдуму на підтримку відміни пенсійної та медичної реформ. Про це на пресконференції сказав лідер КПУ Петро Симоненко, передає кореспондент УНН. Заголовок: Опозиція почала мітинг біля Верховної Ради Лід:Представники «Батьківщини», «Європейської партії України», УДАРу та «Свободи» почали під парламентом мітинг з вимогою пришвидшити прийняття законопроектів щодо європейської інтеграції України, повідомляє УНН.
Заголовок: 15% українців стикалися з проявами дискримінації
Заголовок: Мовної та національної дискримінації в Україні немає – Глава УГКЦ
Лід:За даними соцдослідження, лише 15% українських громадян стикалися з проявами дискримінації, але це питання потребує більшого роз'яснення у суспільстві. Про це повідомила
Лід:В Україні немає мовної, національної та релігійної дискримінації. Про це заявив Глава Української ГрекоКатолицької церкви Святослав (Шевчук) у зверненні до
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
Впровадження МВС конкурсу на звання «Кращий слідчий» (новини за 19 грудня 2013 року)
№1, 2014 р.
академії медичних наук Андрій Сердюк, а також народний депутат (Партія регіонів) Вадим Колесніченко удостоєні антипремії «Дискримінація року-2013». Заголовок: Слідчі з усієї країни змагаються за звання найкращого
представник українського незалежного центру політичних досліджень Юлія Тищенко під час засідання прес-клубу в Укрінформі.
високопосадовців Європейського Союзу, передає УНН.
Заголовок: Кращий слідчий-2013 Ганна Лісова: На мій вибір професії вплинув батько
Заголовок: МВС визначилось, хто є найкращим слідчим в Україні
Лід: У Головному слідчому управлінні МВС України стартувала фінальна частина конкурсу на звання «Кращий слідчий2013». Про це повідомив Перший заступник начальника служби генерал-майор міліції Олександр Гончаров.
Лід: Майор міліції Ганна Лісова, яка працює в УМВС в ІваноФранківській області, стала переможцем конкурсу «Кращий слідчий-2013». 30-річна жінка без вагань пройшла всі випробування і опинилась в числі кращих серед 17 тисяч слідчих, які працюють в усіх правоохоронних відомствах України. Про свою роботу та перемогу Ганна Лісова розповіла кореспондентові Укрінформу.
Лід: 19 грудня у МВС, на Богомольця, 10, відбулося закриття фінальної частини конкурсу на звання «Кращий слідчий2013». Трьох головних переможців заходу – найпрофесійніших слідчих міліцейського відомства заступник Міністра внутрішніх справ генераллейтенант міліції Віктор Ратушняк привітав із заслуженою перемогою та вручив їм відповідні грамоти. Про це УНН повідомили у МВС.
Аналіз показав, що кожне інформагентство має власні вимоги до формулювання заголовку, проте, як видно із таблиці 1, можна виділити спільні риси ліду: він обов’язково має відповідь на запитання що, коли і де відбулося, хто брав у цьому участь; кожне інформагентство зазначає джерело інформації; деталі (як, чому і з якими наслідками) відсутні або повідомляються вже в тілі новини. Також слід зазначити, що дейтлайн у ліді має лише інформагентство УНН. У дейтлайні коротко повідомляється, де й коли відбувається подія, а також додається ім'я агентства, наприклад, «КИЇВ. 6 червня. УНН». Дейтлайн не тільки дозволяють ідентифікувати, коли й де 39
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
відбулася подія, але й у випадку, якщо газета або канал підписаний на кілька інформаційних агентств, оперативно дізнатися, яке конкретне агентство повідомило новину. На відмінну від Інтерфаксу та Укрінформу, які подають повідомлення без ім’я та прізвища автора, УНН вказує авторство новини. Це, звичайно, допомагає читачам та іншим ЗМІ ідентифікував ким була написана новина. Загалом якісний аналіз соціальної інформації показав, що найбільш широко проблему аварійних та стихійних ситуацій розкрило інформагентство УНН (таблиця 1). При цьому аналіз коментарів користувачів сайту засвідчив, що в Луцьк справді існує проблема аварійного стану споруд та можливих природних катаклізмів. Про те жодне із зазначених агентств не звернуло увагу на заклики читачів і не відповіло на коментарі. Найбільш повно проблема мовної та національної дискримінації розкрита в матеріалах Укрінформу та УНН. Аналіз коментарів засвідчив, що на відміну від Укрінформу, до УНН існує певна недовіра у користувачів сайту. Так наприклад, під повідомленням за 24 вересня 2013 року один із читачів залишив наступний коментарів під матеріалом агентства: «Украинские СМИ - это Геббельс!!!! Геббельс прекрати вещать!!!! Хватит сыпать дезу в уши непросвещенных украинцев!» [7]. Якісний аналіз подачі соціальних новин засвідчує, що не існує чітких розбіжностей між лідами та заголовками однієї і тієї ж інформації, яку подають інформаційні агентствами, різними за формою власності. Проте варто відзначити, що найбільш об’єктивно соціальна проблема розкрита в матеріалах Інтерфаксу, а новини Укрінформу та УНН демонструють провладне підґрунтя подачі соціальної інформації. Кількісний аналіз. Дослідивши інформаційні повідомлення агентств Інтерфакс-Україна, Укрінформ та УНН, у період з 1 червня по 31 грудня 2013 року, слід відзначити, що загальний об'єм повідомлень у відкритому доступі (досліджувалися он-лайн стрічки, що передбачені не для передплатників) становить: Інтерфакс – 36594 новин, Укрінформ – 58422, УНН – 55212 повідомлень. Табл. 2 Інтерфакс-Україна Загальна кількість новин 36594 100% Політика 18190 49% Події 5778 15% Економіка 4494 11% Нафта та газ 1070 3% Відео 3210 8% Спорт 2140 5% Медицина 3852 9% Загальна кількість новин Політика Економіка Міжнародне життя Суспільство Наука і освіта Здоров’я, спорт, культура Київ Регіони Надзвичайні події та кримінал
40
58422 17976 3852 13910 6206 640 5982 644 5564 3638
Табл. 3 Укрінформ
100% 31% 7% 24% 11% 1% 10% 1% 9% 6%
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
Загальна кількість новин Політика Економіка Суспільство Здоров’я, спорт, культура Мультимедіа Події Київ Кримінал Новини світу
№1, 2014 р.
Табл. 4 Українські національні новини 55212 100% 25680 47% 6634 12% 5992 11% 1170 2% 2040 3% 7490 14% 428 1% 2354 4% 3424 6%
З таблиць 2, 3, 4 видно, що найбільша кількість повідомлень зазначених інформагентств стосується теми політики, зокрема УНН та Інтерфакс приділяють 49% та 47% відповідно саме цій тематиці. Такий високий показник підтверджує лише, те, що зазначені агенції позиціонують себе як політико-соціальні ЗМІ. Цікавим є той факт, що в Укрінформу лише 31% повідомлень стосуються політики, адже агентство являється державним інформаційним агентством, що безпосередньо висвітлює роботу державних органів влади України. Продовжуючи аналізувати дані, зібрані в результаті підрахунку новин, слід звернути увагу на об’єм повідомлень соціальної тематики. Зокрема, Укрінформ та УНН (таблиці 3, 4) мають рубрики «Суспільство», які вміщують в собі 11% новин від загальної кількості, а в інформаційному контенті Інтерфаксу взагалі відсутній розділ «Суспільство». Проте до соціальної тематики слід також віднести й рубрики «Наука та освіта», яку має лише Укрінформ, та «Здоров’я», але кількість і цих повідомлень відносно до загального об’єму новин досить невелика. Загалом кількісний аналіз показав, що міжнародне інформагентство Інтерфакс найменше уваги приділяє соціальним новинам, на другому місці – приватне агентство УНН і найбільшу кількість повідомлень про соціальні проблемами розміщує на своїх он-лайн стрічках державне інформагентство Укрінформ. Також слід зазначити, що усі досліджувані агентства практично не інформують свої читачів про безпеку населення і транспорту. І майже зовсім обходять своєю увагою такі важливі сторони суспільного життя, як екологія (за виключенням певних техногенних катастроф), релігія та проблеми молоді. У новинах, що стосуються культури, увага приділяється, в основному, культурним подіям, проблеми цієї сфери суспільного життя майже не висвітлюються. Висновки Основні цілі інформаційного агентства як ЗМІ полягають у задоволенні інформаційних потреб суспільства об'єктивному і максимально повному відображенні усього розмаїття життя суспільства, консолідації та комунікації суспільства і реалізації всіх функцій ЗМІ [8, ст.16-17]. Проте, проведений кількісний аналіз новин період з 1 червня по 31 грудня 2013 року, показав, що інформаційні агентства Укрінформ, Інтерфакс-Україна та УНН досить мало уваги приділяють повідомленням соціальної тематики. Укрінформ, державне інформагентство, найбільше інформує читачів про соціальні проблема, а міжнародна агенція Інтерфакс – найменше, що не підтверджує гіпотезу: якщо інформаційне агентство має приватну форму власності, то об’єм соціальних новин достатньо не великий в порівнянні з державним та міжнародним агентствами. Якісний аналіз продемонстрував, що форма подачі соціальних новин, зокрема структура ліду та формат заголовку, суттєво не залежить від форми власності формаційного агентства, зокрема лід обов’язково має відповідь на запитання що, коли і де відбулося, хто брав у цьому участь, обов’язково зазначається джерело інформації, що також суперечить гіпотезі: якщо 41
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
приватне інформаційне агентство, то якість соціальних новин буде гіршою ніж у державного та міжнародного агентства. Дослідження соціальної проблематики провідних інформаційних агентств України, також показує, що матеріали міжнародного інформагентства Інтерфаксу мають достатньо нейтральне забарвлення. Новини цієї агенції спрямовані на формування громадської думки конкретними фактами, об’єктивною і чесною інформацією, що допомагає споживачу краще побачити і оцінити події в світі та Україні, а також знайти корисну для себе соціальну інформацію. На відміну від Інтерфаксу інформагентство УНН не концентрує увагу на лише негативній соціальній інформації, не вдається до необґрунтованої критики. Цьому агентству властива конструктивна творча позиція. Проте слід зазначити, що агентство достатньо мало приділяє уваги соціальній тематиці. Оскільки УНН є приватне ЗМІ, тому йому характерна велика кількість замовних матеріалів без позначки «реклама». В стрічці новин агентства Укрінформ достатньо багато соціальної інформації, але вона достатньо суб’єктивна, оскільки агентство зараз концентрує зусилля на виконанні головного завдання, визначеного Статутом Укрінформу, – співпраці з владою. При цьому Укрінформ прагне поліпшувати якість матеріалів, зокрема за рахунок широкої конвергенції свого соціального продукту. Список використаних джерел: 1. Жиленко І. Р. Особливості подачі новин інформаційними агентствами Рейтер, ІТАРТАРС, Укрінформ / І. Р. Жиленко, О. О. Трубачова // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Филология. Социальные коммуникации». – Том 24 (63) № 4. – Часть 1. – 2011. – С. 409-414. 2. Нестеряк Ю.В. Інформаційні агентства України в контексті масовоінформаційної діяльності / Ю. В. Нестеряк // Наукові записки Інституту журналістики. – К., 2003. – Т.11. – С.111-114. 3. Бойд-Барретт О. Глобальные и национальные агентства новостей: возможности и проблемы в век Интернета / О. Бойд-Барретт // Медиа. Введение. 2005. – № 6. – С. 6-81. 4. Могилевская Э. Информационные агентства в современном сетевом пространстве [Електронний ресурс] / Э. Могилевская. – Режим доступу: 5. http://www.relga.ru/Environ/WebObjects/tguwww.woa/wa/Main?textid=2104&level1=main &level2=articles 6. Нестеряк Ю. М. Агенційна журналістика. Курс лекцій / Ю. М. Нестеряк – К.: Інститут журналістики, 2009. – 185с. 7. Про затвердження Статуту та інші питання Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ»: постанова Кабінету міністрів України № 749 від 15 липня 1997 р. / Офіційний вісник України.. – 1997.. – № 29.. – С.37. 8. Українські національні новини [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unn.com.ua/ – Заголовок з екрану. 9. Могилевская Э. Информационные агентства в интернете: особенности и принципы функционирования : автореферат дис. ... канд.. філолог. наук : спец. 10.01.10 «Журналистика / Эльвира Могилевская. – Воронеж, 2008. – 22 с. 10. Укрінформ [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrinform.ua/ – Заголовок з екрану. 11. Інтерфакс-Україна [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://interfax.com.ua/ – Заголовок з екрану.
42
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
УДК 007: 304: 791.2
№1, 2014 р.
Олена Терлецька, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики
ПРИЙОМИ ІНФОТЕЙНМЕНТУ В ТЕЛЕПРОГРАМІ «РЕВІЗОР» («НОВИЙ КАНАЛ») У статті розглянуто інфотейнмент як спосіб подачі інформації. Охарактеризовано його прийоми та їх використання у продукті «Нового каналу» – у телепрограмі «Ревізор». Визначено переваги такого методу створення контенту. Ключові слова: інфотейнмент, інформаційно-розважальна програма, телепрограма «Ревізор». Olena Terletska, Kyiv National Taras Shevchenko University, Institute of Journalism TECHNIQUES OF INFOTAINMENT IN TV PROGRAM “REVIZOR” (“NEW CHANNEL”) Infotainment as a method of presenting information is considered in the article. His techniques and using in the TV program “Revizor” (the product of “New channel”) are characterized. The article identifies advantages of such method in creation of the content. Keywords: infotainment, information and entertainment program, TV program “Revizor”. Вступ Актуальність дослідження полягає у тому, що на сьогодні завдяки взаємопроникненню жанрів та типів телепередач виникають нові форми реалізації різних функцій мас-медіа. Відтак один проект може задовольнити одночасно кілька глядацьких потреб. Результатом такого симбіозу є інфотейнмент, якому уже майже тридцять років, але його використання українським телебаченням відбулося не так давно. Тому вивчення його прийомів є перспективним напрямом у журналістикознавстві, а теоретична база може бути основою для виробництва програм за допомогою інфотейнменту. Метою даного дослідження є визначити, які прийоми інфотейнменту використовуються у телепрограмі «Ревізор». Для досягнення мети слід виконати такі завдання: 1) з’ясувати сутність поняття «інфотейнмент» та його ознаки; 2) проаналізувати складові телепрограми «Ревізор» з позицій інфотейнменту. Методи дослідження Для одержання інформації про сутність та прийоми інфотейнменту використовувалися історичний метод, синтез та узагальнення. Під час дослідження використання елементів інфотейнменту в програмі «Ревізор» застосовувалися описовий метод та спостереження. Теоретичне підґрунтя та гіпотези Походженням та прийомами інфотейнменту займалися Н. Симоніна, Н. І. Зражевська, Л. Дауні, Р. Кайзер. В. В. Гоян, Р. Блюм досліджували особливості інформаційно-розважльних програм. Вивченням перспективи розважально-просвітницьких проектів займалися Роджерс та Сінхел. Розглядом суміжними питань щодо заявленої теми (сутністю розважальної функції мас-медіа та способами її реалізації) цікавилися О. М. Косюк, Р. В. Удовиченко, С. М. Акінфієв.Теоретичним підґрунтям для написання статті доцільними були роботи Н. Симоніної, І. Ю. Лапіної, В. В. Лизанчука, Л. А. Васильєвої, С. М. Акінфієва, Р. В. 43
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Удовиченка, В. В. Гоян. Корисними у підготовці матеріалу були Інтернет-ресурси: інформація про проект «Ревізор», що міститься на офіційному сайті «Нового каналу». Кінець 70-х рр. ХХ ст., коли результати соціологічних досліджень у США показали, що суспільство стомилося від серйозної інформації, котра лише посилює напругу у житті, рейтинги інформаційних програм почали падати. Медіа почали шукати нові форми подачі інформації, які за словами російської дослідниці І. Ю. Лапіної, могли б, з одного боку, подолати тривожний стан людини перед великою кількістю нової інформації, а з іншого, дали б змогу журналістиці стати для аудиторії орієнтиром у житті, що швидко змінюється [1, с. 37]. Такою новою формою став інфотейнмент. Цей термін, що походить від англійських слів «information» («інформація») та «entertainment» («розвага»), означає принцип подачі матеріалу: інформуючи, розважай; розважаючи, інформуй. Американські дослідники Л. Дауні та Р. Кайзер стверджують, що пріоритетом теми журналістики інфотейнменту є кримінальні новини та історії про зірок [2]. При цьому науковці досі не можуть визначитися: інфотейнмент – це спосіб подачі інформації чи окремий жанр. Українська дослідниця Н. Симоніна інфотейнмент відносить до новітніх жанрів української тележурналістики, якому притаманні сюжети з «історією про героя», увага на деталях його життя. Для створення таких сюжетів використовуються методи, властиві портретному нарису, та велика кількість художніх засобів, що забезпечують образність. Завдяки «легкому», доступному викладу матеріалу до глядача доноситься глибокий зміст. Відеоряд сюжетів відрізняється високою художністю, багатоплановістю. Монтаж, зазвичай, кліповий (монтаж без дотримання правил комфортного монтування). Дуже часто використовується «репераунд»: інтершум, вживання по ходу закадрового тексту окремих фраз, природних сцен, діалогів, окрім власного журналістського тексту та інтершуму [2]. Це, наприклад, програма «Дивись!», що виходила на телеканалі «ТЕТ». Російська дослідниця Л. А. Васильєва вважає, що усі ці прийоми та методи швидше стосуються зовнішніх ознак жанру, і відповідають визначенню інфотейнменту як «форми подачі інформації». Саме як метод, а не як окремий жанр журналістики розглядає інфотейнмент дослідниця [2]. Російський науковець С. М. Акінфієв впевнений, що інфотейнмент – це також спосіб подачі інформації, який заснований не стільки на викладі фактів, скільки на розповіді про малопомітні, але, як правило, цікаві для масового глядача деталі та події, що висвітлюються [3]. Ми поділяємо думку Л. А. Васильєвої, що інфотейнмент – це метод подачі інформації, а не жанр. Саме тому швейцарський дослідник Р. Блюм писав, що існують дві концепції реалізації ЗМІ розважальної функції. Одна концепція виходить з того, що ЗМІ надають перевагу, передусім, кожній темі, котра має розважальну цінність. Інша має на меті подавати якомога більше матеріалів на політичну, економічну та культурну тематику, подаючи їх у розважальній формі [4, с. 122]. Результати дослідження Отже, інфотейнмент – це, по суті, тип мовлення, який часто називають інформаційнорозважальним (програми призначені, в першу чергу, для інформування, але містять значні елементи розважального характеру) або розважально-інформаційним (передачі, призначені для рекреації, але поєднуються з інформаційними елементами) [5; 6]. Передусім, слід сказати, що під інформаційною програмою ми маємо на увазі таку, яка доносить до глядача певну новину про події, явище, процес, особу тощо, орієнтує його у повсякденному житті. Розважальна програма – це та програма, яка задовольняє, хоча б кілька таких потреб: - отримання задоволення, позитивних емоцій; 44
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
- зняття напруги (рекреація та релаксація), редукція тривоги; - відхід від реальності; - азарт; - емоційне осмислення комічного [3]. Для аналізу телепрограми «Ревізор» як прикладу подачі контенту за допомогою інфотейнменту беремо за основу його елементи, запропоновані Н. Симоніною. «Ревізор» – проект, який виходить на «Новому каналі». Цього року транслюється вже четвертий сезон. Ми дослідили чотири випуски третього сезону за травень 2013 року. Ведучою і автором проекту є Ольга Фреймут. Журналістка відвідує й перевіряє якісне надання послуг у закладах України, що пропонують готельні послуги та харчування. У «Ревізора» є шість критеріїв для оцінки закладу: «місце розташування, інтер’єр, якість обслуговування, майстерність кухаря, комфортність проживання, чистота та цінова політика» [7] (див. рис. 1 – 2)
Рис. 1 Ольга Фреймут знаходить жувальну гумку під столом (випуск за 27.05.2013)
Рис. 2 Ведуча перевіряє вихід салату (випуск за 06.05.2013) Заклад, що витримав ревізію, і відповідає усім критеріям оцінки, отримує відзнаку «Ревізора» – табличку, яка прикрашає центральний вхід або найвидніше місце у закладі (див. рис. 3).
45
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Рис. 3 Вручення золотої відзнаки «Ревізора» (випуск за 13.05.2013) У перших двох сезонах проекту відзнака була срібною. Але у 2013 році Ольга вирішила відвідати повторно ті заклади, яким надали таблички, щоб вони могли довести, що гідні рекомендації. Якщо заклад пройшов перевірку, то йому давали золоту табличку, якщо ні, то забирали срібну. Також у цьому сезоні знімальна група відвідувала закордонні заклади готельно-ресторанного бізнесу. Ольга Фреймут не просто викриває факт порушення якогось стандарту (див. рис. 4) чи вказує на певні деталі, що «грають» на користь місця перевірки, а ще й розповідає, як це має бути відповідно до того рівня, яким себе позиціонує заклад. Наприклад, випуск за 06.05.2013: Ольга знайшла попільничку і почула запах диму в готелі, не зважаючи на закон «Про заборону куріння у громадських місцях» від 16.10.2012; у тому самому випуску, Ольга: «Це – тризірковий готель, тому я бачу одразу, що йому бракує. Бракує килимків біля ліжечка… Має бути по три рушники на людину: один, два, можливо, ще один у ванні»; випуск за 13.05.2013, Ольга (ведуча у халаті): «У п’ятизірковому готелі мають бути послуги СПА; це – басейн, сауна, послуги перукаря. Я зараз домовлюся про таку зустріч. До речі, цілком нормально у готелі ходити у халаті. Зараз я вам це продемонструю».
Рис. 4 Ольга Фреймут пояснює адміністратору, чому вона має право знімати (випуск за 20.05.2013) Власне ідея проекту і способи її реалізації забезпечують інформаційну складову «Ревізора». Розважальності проекту надає поведінка (див. рис. 5), слова ведучої та деяких героїв. Наприклад, на початку кожної серії ведуча завжди усміхнена, весела. У випуску за 13.05.2013: Ольга, усміхаючись, «дає п’ять» перехожому; в одному із готелів у розмові зі швейцаром у гумористичному тоні запитує про членів його сім’ї та домашніх улюбленців; у кафе 46
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
«Вікторія», що по Житомирській трасі, власник пропонує ведучій випити кон’яку; випуск за 27.05.2013: власник готелю після вручення відзнаки закричав: «Ура! Победа железная!». І, піднявши Ольгу на руки, почав крутити.
Рис. 5 Випуск за 13.05.2013 Перед польотом на ревізію у Париж Переглянемо кілька виразів, що викликають усмішку у глядачів. Випуск за 27.05.2012, Ольга: «Ось отут в мішечку, як від Санта-Клауса подаруночок, заморожена начинка»; випуск за 06.05.2013, Ольга до оператора: «Сашка, обережно, голову не знеси». Диктор: «Голову Сашка не знесе, а от стелю може, вона тримається на чесному слові»; випуск за 13.05.2013 Ольга до офіціантки: «Катя, ви чого хвилюєтесь, невже я схожа на якусь хвору на голову?» Офіціантка: «Просто не сподівалася вас побачити». Ольга: «А уявіть до вас колись прийде королева Єлизавета на піцу, ви теж почнете хвилюватися?»; той же випуск, Ольга в одному готелі спускається в душеву кімнату, що на першому поверсі. Над головою бачить павутину і каже: «Ой… (сміється – О. Т.), де мені на голову?..Тай йди геть, павук!» Елементи інфотейнменту проявляються ще у цьому: - окрім послідовного монтажу та відбивки, використовуються й інші монтажні прийоми: асоціативний монтаж (кадри, які викликають певну асоціацію у глядача), наприклад, у випуску за 13.05.2013 Ольга, сівши під лампу сказала, що вона відчуває себе, як у радянській перукарні, і одразу зображення стало чорно-білим та на ньому з’являються мерехтіння, в кадрі звучить уривок радянської пісні; забарвлення кадрів у тьмяні кольори, що показують візит «Ревізора» попереднього року до певного закладу; - використання інтершумів. Наприклад, випуск за 13.05.2013 звук карети після слів Ольги: «Ось він Житомир, багато років тому. Ще люди їздили на каретах»; у тому ж випуску у кадрі звучить популярна дитяча пісня із мультфільму «Контакт» після запрошення Ольгою дітей до одного закладу; випуск за 20.05.2013 – звук зльоту літака після Олиних слів про те, що стежка схожа на прохід в літаку. - вживання художніх засобів літератури, які виступають прийомами характеротворення, засобами художньої типізації, увиразнюють думку, що хотіла донести ведуча. Наприклад, випуск за 06.05.2013, Ольга: «Будинок з облупленими стінами, схожими на огризки після весільного столу»; випуск за 13.05.2013, Ольга: «М’ясо з невизначеним терміном у братській таці зберігається»; «Тарілки засмутили, тому що офіціанти, як злочинці, залишають на них відбитки пальців»; «Особливість «Маріо» в тому, що тут працює кухар-писар: він розписує всім обов’язки, але сам не несе відповідальність за те, що творять його підлеглі»; «На декоративній стрісі дуже багато моху. Стільки, що можна зробити безвусому мужчині вуса, а лисій жінці шиньйон»; «Ось він холодильник, в якому Карлосон забув свої збаночки»; випуск за 27.05.2013 Ольга: «Туалет дуже низенький, як горщик для манюнічки»; «Ви розумієте, чому мене хрущі зустрічають? Тут квіти вже справжні, а минулого разу були, пригадуєте» (кадр, де показано, як Оля минулого року забирала зі столів у цьому закладі штучні квіти – О. Т.). В останній цитаті подано деталь (горщик з квітами), яку ведуча помітила при вході. Звертати увагу на такі речі – це теж прийом інфотейнменту, який розкриває певне явище, 47
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
надає певного художнього обрамлення тому, про що розповідається, відволікає від основного масиву інформації. Взагалі, проект «Ревізор» побудований на деталях, адже залазити під столи у пошуках жувальної гумки, проводити рукою по деяких предметах у пошуку пилу, звертати увагу на непомітну пляму на одязі офіціанта та ін. – звичайний відвідувач навряд чи робитиме таке. Проте це є частина критеріїв перевірки. Висновки Отже, використовуючи такий спосіб подачі інформації, «Ревізор» формує образ у глядачів про певний заклад, відповідно, заохочуючи відвідувати його чи ні. Як бачимо, інфотейнмент дозволяє у доступному та невимушеному тоні сприймати суспільно важливу інформацію, а також отримувати задоволення від перегляду програми. До речі, у 2013 році «Ревізор» був номінований на премію в категорії «Краща інформаційно-розважальна програма». Того ж року проект став переможцем премії «Фаворит телепреси», яка вручається тій програмі, що «найяскравіше та найсуттєвіше демонструвала творчий пошук у розвитку виробництва суспільного відповідального продукту Україні» [7]. Висновки. Під час наукової розвідки було з’ясовано, що інфотейнмент – це спосіб подачі суспільно важливої інформації у розважальній, цікавій формі, або включення до новинного блоку повідомлень, що є самі по собі розважальними (класикою є кримінальні новини та життя зірок). Таким чином передача може одночасно й інформувати глядача, й знімати напругу, дарувати позитивні емоції тощо. Проект «Ревізор», що виходить на телеканалі «Новий канал», пропонує аудиторії інформацію про якість обслуговування у закладах ресторанного-готельного бізнесу, подаючи її у «забавній» формі. Найпоширенішими прийомами є використання ведучою епітетів, гіпербол, ремінісценцій, метафор, порівняння, які увиразнюють думку та інколи веселять глядача. Для комічного осмислення дійсності у проекті використовуються гумор та іронія. Серед монтажних прийомів – це використання кількох видів монтажу, інтершумів, пісень. Список використаних джерел 1. Лапина И. Ю. Научно-популярное телевидение. Драматургия мысли / И. Ю. Лапина. – М. : Аспект Пресс, 2007. – 159 с. 2. Симоніна Н. Новітні жанри української тележурналістики : розвиток інфотейнменту [Електронний ресурс] / Н. Симоніна // Ін-т ж-ки КНУ ім. Т. Шевченка. – Режим доступу до сторінки : http://journ.univ.kiev.ua. – Дата доступу : 25.02.2014. 3. Акинфиев С. М. Развлекательная составляющая современного российского телевидения [Електронний ресурс] / С. Н. Акинфиев // Медиаскоп. – 21.10.2008. – № 2. – Режим доступу : http://mediascope.ru/node/230. – Дата доступу : 15.02.2014. 4. Лизанчук В. В. Основи радіожурналістики: підручник / В. В. Лизанчук. – К. : Знання, 2006. – 628 с. 5. Удовиченко Р. В. Развлекательное телевидение : типология программ и потребности аудитори (на примере телепрограмм холдинга "СТС Медиа") : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. филол. наук : спец. 10.01.10 "Журналистика" / Р. В. Удовиченко. – Москва, 2011. – 23 с. 6. Гоян В. В. Журналістська творчість на телебаченні : монографія / В. В. Гоян. – К. : Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2011. – 319 с. 7. Сайт телеканалу Новий канал [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.novy.tv/ – Дата доступу : 14.04.2014.
48
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Марія Тищенко, студентка магістратури Інституту журналістики, Київський Національний університет імені Тараса Шевченка РОЗВИТОК ТАБЛОЇДИЗАЦІЇ У СИСТЕМІ МЕДІАКОМУНІКАЦІЇ У статті досліджується історичний розвиток феномену таблоїдизації у системі медіакомунікації. Зроблено порівняльний аналіз термінів «таблоїд» та «квалоїд», виокремлено кваліфікаційні ознаки цих процесів, враховуючи трансформаційні процеси у медіасфері. Ключові слова: таблоїд, таблоїдизація, квалоїд, ЗМІ, медіакомунікація Mariia Tyshchenko, student of the second year of Master, Kyiv National Taras Shevchenko University, Institute of Journalism DEVELOPMENT OF TABLOIDIZATION IN THE SYSTEM OF MEDIACOMMUNICATION The article examines the historical development of the phenomenon tabloyidyzatsiyi in the media system The comparative analysis of the terms "tabloid" and "kvaloyid" singled qualifying features of these processes, including transformation processes in mediasferi. Keywords: tabloid, tabloyidyzatsiya, kvaloyid, media, mediakomunikatsiya Вступ Актуальність теми: на сьогоднішній день у вітчизняному та зарубіжному журналістикознавстві немає комплексного об’єктивного дослідження таблоїдів як популярного виду засобів масової інформації. Також недостатньо наукових робіт медіаекспертів стосовно змістового наповнення та особливостей оформлення таких видань. Через стрімкий розвиток трансформаційних процесів у медіасфері ЗМІ видозмінюються. Вивчення явища таблоїдизації як однієї з видозмін ЗМІ ХХІ століття є важливим питанням вивчення. Активний розвиток таблоїдизації у ХХІ столітті не залишився без уваги багатьох науковців. Проблемою таблоїдизації у медіакомунікації серед науковців займаються А. Притков, О. Вартанова, Т. Єфремова, І.Маринко, С.Страшнов, О.Філатова, М.Калб, С. Блавацький, Л.Хотюн, О.Підлуцький, А.Мазітова, Л.Землянова, Д. Шчепаньчик. Однак це явище і досі залишається малодослідженим, оскільки знаходиться на шляху свого формування, тому теоретична база цього питання недостатня. Об'єкт дослідження ― таблоїд як тип масової преси у системі медіа комунікації Предмет дослідження – розвиток таблоїдизації у медіа комунікації Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення теоретичних та практичних аспектів розвитку таблоїдизації у системі медіакомунікації. Для досягнення поставленої мети були вирішені такі завдання: - Проаналізувати і визначити особливості історичного розвитку таблоїдизації від зародження цього явища до сьогодення; - Систематизувати вітчизняний і зарубіжний досвід з процесу становлення феномену «таблоїдизація»; - Простежити за трансформаційними процесами у медіаіндустрії та на основі цього класифікувати види «жовтої» преси на таблоїди та квалоїди. 49
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Методи дослідження. Перш за все, було застосовано сукупність прийомів вивчення наукової літератури, а також теоретично обґрунтовано практичну діяльність феномену таблоїдизації у системі медіакомунікації. Також у статті використано загальнонаукові методи дослідження, а конкретніше: емпірико-теоретичні – аналізу і синтезу, індукції та дедукції; теоретичні – опису та емпіричні – спостереження та порівняння. Теоретичне підґрунтя та гіпотези статті. Досліджуючи явище таблоїдизації вже не один рік, науковці у галузі журналістикознавства притримуються досить неоднозначної думки. Деякі з дослідників цього феномену, наприклад, науковець Гарвардського університету М. Калб стверджує, що таблоїди представляють стиль журналістики, в якому «в занепаді серйозні новини і на підйомі секс, скандал та інфотейнмент».[1]. А от, наприклад, Дорота Піонтек розглядає це явище не тільки, як конкретний ЗМІ, а як цілий процес, що поширюється на усі види медіа. Сам термін «таблоїдизація» важкий для визначення, позаяк містить два значеннєвих компоненти. Таблоїдизація, з одного боку, процес, з іншого – явище чи наслідок цього процесу. Може означати набуття рис таблоїда щоденною пресою та журналами, набуття тих самих ознак іншими медіа, нарешті, піддавання впливу таблоїдних медіа – звідси виникають такі процеси і явища, як таблоїдизація культури чи політики[2]. На сьогоднішній день розвиток медіа настільки стрімкий, що трансформаційні процеси відбуваються дуже швидко і практично непомітно для пересічного споживача інформації. Однак дослідники медіа, у свою чергу, відстежують і моніторять усі важливі моменти у розвитку медійної сфери. Опираючись на результати моніторигну перетворення якісної журналістики в кількісну, науковці з медіакомунікацій зробили висновок, що сьогодні на інформаційній арені серйозну роль відіграють малоформатні медіа під назвою «таблоїди». Для виокремленння ознак таблоїдного видання передусім потрібно розкрити зміст поняття таблоїд та історію його походження. Взагалі термін «таблоїд» має глибокі історичні корені свого походження, які сягають аж 1880-х років. Слово «таблоїд» походить від назви пресованих таблеток лондонської фармацевтичної компанії Burroughs Wellcome & Co, яка продавала їх як Tabloid pills в кінці 1880-х. До появи пресованих таблеток в медицині, як правило, використовувалися порошкові ліки. Згадана компанія була не першою, що застосувала цю нову технологію, але виявилась найуспішнішою в їх продажі. Звідси і популярність терміну «таблоїд» в сучасній культурі [3]. Досить скоро термін «таблоїд» почали застосовувати до назв інших дрібних предметів. Проте це визначення також використовували до «стисненої» журналістики, в якій історії подавалися у спрощеному, легкому форматі. Отже, термін «таблоїд» набував різних значень у різних сферах діяльності та ставав дедалі популярнішим серед мас. У сучасному трактуванні, таблоїдне видання, чи таблоїд, – це малоформатна газета з відносно невеликими фрагментами тексту, яскравими, крикливими заголовками, крупними ілюстраціями, інтригуючими анонсами. Протягом багатьох років така подача інформації вважалися виключно цариною бульварної журналістики. Так, дослідник О. Філатова у своєму соціологічному словнику подає таке визначення: "Таблоїд ― 1) це назва малоформатної газети зі стиснутим текстом і помітними анонсами, фотографіями, заголовками; 2) спосіб розміщення реклами з яскравими світловими написами і сигналами на вуличних щитах чи екранах". Наведене визначення пов’язане з двома ознаками таблоїдів ― яскравістю і помітністю[4]. Дослідник Гарвардського університету М. Калб стверджує, що таблоїди представляють стиль журналістики, в якому «в занепаді серйозні новини і на підйомі секс, скандал та інфотейнмент».[1] Польський незалежний журналіст Даріуш Шчепаньчик трактує таблоїдизацію журналістики від протилежного, тобто «якщо тема не є сенсаційною, шокуючою, контраверсійною, або принаймні не вдасться її подати в такій формі, то не варто займатися цією темою»[5]. Трактувати вираз польського журналіста можна наступним чином: 50
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
таблоїдизація – це феноменальне явище, яке характеризується примітивними журналістськими текстами, крикливими заголовками, великою кількістю яскравих ілюстрацій (переважання візуалізації над текстом), що найбільш зачіпають людські емоції та фантазію (секс, страх, інтриги). Усі теоретики і практики медіакомнікацій підтримують цю думку і однозначно пояснюють термін «таблоїд». Таблоїдизація – досить складне явище масової культури. Однак оскільки таблоїд є особливим різновидом преси, то він має властиві лише йому ознаки. Відповідно до цих ознак можна вирізнити таблоїдне видання з-поміж інших типів періодики. Багато сучасників перших таблоїдів називали їх "газетниками", ― і не тільки через невеликий формат. Для таблоїду була характерна велика кількість розважальних матеріалів, використання "нестандартних" заголовків, які шокували великими "шапками" на першій смузі. Тип видання вражав великою часткою ілюстративного матеріалу. Наприклад, у 1930 р. ілюстрації займали в середньому 40% площі американських таблоїдів ― і лише 25% площі газет звичайного формату. Кожна зі смуг "класичного" таблоїду була присвячена певній тематиці, центральні смуги зазвичай заповнювали ілюстраціями[4]. Головною метою таблоїдів завжди було,є і буде – розважати і захоплювати аудиторію. Тому для реалізації такої цілі таблоїдні видання використовують найпростіші шляхи, граючи на людських інстинктах та фантазії. Найчастіше це - вигадки і домисел, чутки і скандали, катастрофи і секс. "Я даю їм те, що вони вимагають", ― стверджував винахідник таблоїду лорд Норткліфф. Для того, щоб привернути увагу і заінтригувати читача, таблоїди наповнюють текстами та ілюстраціями певного змісту. Наприклад, текстовими матеріалами та ілюстраціями, які експлуатують соціальні стереотипи (національні, расові, статеві тощо), сформовані у масовій свідомості, а також сексуальні інстинкти аудиторії. Саме через шокуючий контент термін «таблоїд» став синонімом до скандальної сенсаційної преси для абсолютно невибагливого читача. Пізніше таблоїдизація почала розростатися та захоплювала все більше видів ЗМІ. Так з’явилися поняття "таблоїдна журналістика", "таблоїдне телебачення", що ототожнюють з відверто шокуючими, етично спірними видами журналістської діяльності [4]. Результати дослідження Досліджуючи історичний розвиток таблоїду, слід звернути увагу на те, що сучасний таблоїд мало чим відрізняється за своєю концепцією від перших примірників. Звичайно, враховуючи технологічний прогрес, зовнішній вигляд видань такого типу змінився та покращився якісно, однак суть та форма лишися. Як і раніше, зміст таблоїдів нині зводиться переважно до публікацій сенсаційного і скандального характеру. Сучасне таблоїдне видання має таку модель подання інформації: стиснутий текст, повідомлення, спресовані до розміру замітки, помітні анонси, скандальні фото, крикливі заголовки. Газетні тексти таких видань модифіковано за принципом "легкість, швидкість, зручність читання". Не лише внутрішнє наповнення різнить таблоїд від інших ЗМІ. За зовнішнім виглядом таблоїд одразу привертає увагу. Його формат і розмір так і не змінилися. Як і на початку свого існування, цей тип видання має розмір А-3 зі смугами приблизно 60х40 см, тобто є удвічі вужчим за стандартну широкосмугову газету. Отже, таблоїдне видання вирізняється з-поміж інших рядом ознак. До них належать: - формат (А-3); - змістове наповнення (достовірна інформація сенсаційного та скандального характеру); - специфіка рекламної діяльності (публікація невеликих стислих рекламних оголошень, які легко помітити в загальній масі інформації); - аудиторія, на яку він спрямований (створений для людей середнього та старшого віку, оскільки саме цей прошарок становить працездатне населення); - специфічна модель подання інформації (стиснутий текст, повідомлення, спресовані до розміру замітки, помітні анонси, скандальні фото, крикливі заголовки) [4]. 51
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Таблоїди спрямовані на певний прошарок малоосвіченого населення, наповненням цих газет часто є дешеві сенсації, назви статей є популістськими і галасними. Завдяки легкій мові і відносно низькій ціні таблоїд легко знаходить своїх читачів. Таблоїди часто провокують, спрямовані на емоції читачів, часто переходять межі журналістської етики. Іноді описують вигадані історії. Статті, як правило, містять багато фотографій та мало тексту. Ілюстрації часто шокуючі або просякнуті еротизмом. Багато уваги приділяється спортивній тематиці. Іноді присутня рубрика кросворду або конкурсу [3]. Таблоїди можна охарактеризувати перефразованим виразом: «Головне кількість, а не якість». Привертаючи увагу споживачів крикливими заголовками, яскравими ілюстраціями та шокуючими повідомленнями, ніхто не звертає уваги на якість таких видань. Враховуючи, що «жовта» преса є також видом журналістики, то вона має підпорядковуватися її стандартам. Однак якість таблоїдів далека від ідеалів. У такому разі інформація неякісної преси може бути недостовірною, необ’єктивною та взагалі не відповідати журналістським стандартам. Крім того, дезінформація читача починається саме із заголовкового комплексу. Таблоїди сьогодні займають важливе місце в ЗМІ кожної країни світу. Іноземні дослідники запропонували новий термін – квалоїд, що означає якісний таблоїд. Ця новація дає змогу переглянути наше ставлення до розважальної преси. Таблоїди сьогодні досліджують замало. Вивчати цей тип преси складно, передусім через не до кінця розроблену класифікацію. Бульварна, “жовта” і радужна, масова та розважальна, гедоністична та рекреативна, нарешті, таблоїдна – ці словосполучення знайомі, їх активно використовують у практичній журналістиці, однак чітких усталених термінів, за деяким винятком, немає [6]. Масова преса для залучення якомога більшої кількості споживачів створює нові форми свого продукту, видозмінює зміст та повністю трансформує себе. На сьогоднішній день в медіасфері намітилось зближення якісної та розважальної, суспільно-політичної та бульварної преси. З'явилися квалоїди. Професор С.Л. Страшнов пише : «Термін, звичайно, химерний: корениться він в латинському quails ( який, якої якості), а суфіксальну частину взяв у таблоїда». Таким чином, квалоїд, якщо перекладати дослівно, є не що інше, як якісний таблоїд. Що таке квалоїд? С.Л. Страшнов каже, що їх називають ще й якісно масовими ЗМІ: формат А2 не заважає поряд з аналітикою публікувати сенсації та анекдоти. До того ж, якісні видання запозичують формат А3 у таблоїдів [7]. Аналізуючи німецьку пресу, В.В. Скоробагатько розповідає про газету Welt Kompakt, котра є своєрідним дайджестом Die Welt, і робить висновок, що «чергування рубрик та їх зміст виразно вказує на масовий характер видання . Але, безумовно, це не бульварне видання, це полегшене читання - з малюнками, і короткими текстами. Це квалоїд ». О.Л. Вартанова при аналізі скандинавської преси також вказує на поступове злиття якісних і розважальних газет: «...вечірні таблоїди, що виходять на столичних ринках північних країн, в більшості не належить до якісної журналістики. Але й поставити їх в один ряд з британськими таблоїдами теж не можна ». Наприклад, вечірній таблоїд з Норвегії «Дагбладет» у 1980-ті рр.. змінив концепцію, ставши серйознішим виданням з пріоритетними політичними дискусіями та питаннями культури [8]. В іншому своєму дослідженні скандинавської преси О. Л. Вартанова вже безпосередньо називає вечірні газети квалоїдамі : «Квалоїд – особливий тип масової вечірньої газети, що поєднує стиль таблоїдів з освітленням широкої панорами світових подій, аналіз серйозних питань зовнішньої і внутрішньої політики з простою і зрозумілою мовою викладу. Таким чином, очевидні паралелі між квалоїдамі та вечірньої пресою у скандинавських країнах [8]. Якщо говорити про стандартний вигляд квалоїдів, то це, звісно, друковані ЗМІ. Квалоїди ще називають й якісно масовими: дійсно, солідний формат А2 не заважає російським «Известиям» та « МК» використовувати поряд з відповідальною аналітикою сенсаційні, а то й оманливі заголовки або анонси; статті авторитетних авторів, добре обізнаних експертів не виключають тут розміщення «світської хроніки», анекдотів, кросвордів і гороскопів. З іншого 52
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
боку, деякі респектабельні видання ( тільки у Великобританії це «Таймс», «Індепендент», «Обсервер» і деякі інші) запозичують свій новий формат (А3) у таблоїдів[7]. Вважається, що основний посил у редакторів, які випускають квалоїди , ― економічний, маркетинговий. Вони, розраховуючи таким чином розширити первинну аудиторію, сподіваються на те, що людина перегляне не тільки звичну для себе, а й сусідню сторінку або передачу, що молодь, наприклад, зацікавиться і тим, що написано (знято) для людей середнього віку і т.п. Подібну політику (начебто б) можна пов'язати з широким позиціонуванням, пошуком універсальності, яким в умовах обмеження підписки / покупки до одного лише видання з телегіду стурбовані аж ніяк не тільки квалоїди. На ринку преси конкурують сьогодні різні типи ЗМІ з амбіціями всеосяжності. Відразу кілька цільових аудиторій намагаються захопити міські та обласні щоденні видання, що практикуються на випуску тематичних додатків або регулярних смуг, що звернені до дітей, студентів, ветеранів , а також « мережеві » газети, що доповнюють загальнодержавну інформацію регіональною . Але саме на такому тлі краще видно відмінності. Один із сучасних західних авторів наполягає: «Головне ― підтримка балансу між масовою та якісної журналістикою». Однак в умовах демасифікації досягати цього все важче. Квалоїди, як правило, об'ємні, і випускаючі редакції явно розраховують на кілька аудиторних груп разом, тобто на виборче сприйняття. Однак у міру отримання доступу до Інтернету, багато хто розглядає дані пропозиції як все менш раціональні, як невиправдано витратні. При вмілій рубрикації сайтів персоналізація тут нагадує вже шведський стіл. І їх енциклопедичність звернена не стільки до всеїдних, скільки до визначених користувачів. До того ж у змаганні з іншими ЗМІ найвиграшнішою у періодичній пресі все очевидніше стає аналітичність, а вона у квалоїдах якраз і затушовується. Намітився у дні фінансової кризи і відхід журналістики від гламуру, що також підриває сенс союзу масовості та якісності [7]. Висновки Підводячи підсумки, слід зазначити, що активний спосіб життя, видозміни в інформаційному просторі, відмирання серйозних жанрів журналістики, тенденція кліпові сприймати інформацію та абсолютне небажання людей сприймати, аналізувати серйозні теми, лише прагнення до розважальної та поверхової інформації – усі ці фактори вплинули на стрімкий розвиток та широку популярність такого виду ЗМІ як таблоїд. Сьогодні, у час активного розвитку інформаційних технологій, сучасному споживачеві новин не вистачає часу на серйозну інформацію, світ сприймається «кліпові», тому й ЗМІ мають підлаштовувати свою продукцію до обставин сучасного світу. Таким чином створюються нові видання таблоїдного формату, деякі змінюють своє направлення та стають якісними таблоїдами (т.зв. квалоїдами), телебачення та Інтернет переходять на легкі новини, інформаційнорозважальний матеріал, аби не перенасичувати читача важкими, серйозними новинами, які потребують вдумливого аналізу та синтезу. Окремо варто наголосити на тому, що з розвитком технологій та певними перетвореннями в інформаційному просторі багато видів та жанрів ЗМІ зазнали чималих змін. Дослідивши інформаційні тенденції останніх років, було виявлено новий вид популярної преси ― квалоїд. Квалоїд – це якісний таблоїд, що поєднує в собі стиль таблоїдів з освітленням широкої панорами світових подій, аналіз серйозних питань зовнішньої і внутрішньої політики з простим і зрозумілою мовою викладу. Тобто це серйозна інформація, загорнута в жовту обгортку. Загалом же процес таблоїдизації активно розвивається у системі медіакомунікацій. Список використаної літератури: 1. Вартанова О.Л. Медиаэкономика зарубежных стран / О.Л. Вартанова. - М.: Аспект Пресс, 2003. - 336 с. 53
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
2. Дорота Піонтек Таблоїдизація і журналістика [Електронний ресурс] / Піонтек Д.. – 2012. – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/material/9370. 3. Таблоїд [Електронний ресурс] // Вікіпедія. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D0%B1%D0%BB%D0%BE%D1%97%D0%B4 4. Войко К.О. Таблоїдна преса в Україні : курсова робота : спец. 6.030301 «Журналістика» / К.О. Войко. – Черкаси, 2011. – 26 с. 5. Городенко Л.М. Лекція 4. Етика у нових медіа /Л.М. Городенко 6. Хотюн Л. Сучасні таблоїдні ЗМІ України, Великої Британії та США // Вісник Львівського університету. – 2011. – Вип.34. – С.217-221. 7. Страшнов С.Л. Квалоид как актуальное медиапонятие // периодическое научнопрактическое издание «Журналист». – 2011. - №1. – С. 82-85. 8. Прытков А.В. Квалоид как тип СМИ // Вестник ВГУ. – 2012.- №2. – С.206-210.
54
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір УДК 007:070
№1, 2014 р.
Олексій Фурман Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики
ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ФОТОЖУРНАЛІСТИКИ ОСТАННІХ РОКІВ Фотожурналістика останнього десятиліття демонструє стрімкий розвиток завдяки значному здешевленню професійного обладнання та стрімкій інтернетизації суспільства. Такі фактори сприяють збільшенню кількості як аматорського, так і професійного контенту. Це, в свою чергу, призводить до того, що глядач стає більш вибагливим до споживаної інформації, а фахівець у галузі фотожурналістики має відповідати все вищим вимогам, які ставить перед ним професійне життя. Ключові слова: фотожурналістика, тенденції, інтернетизація. Oleksii Furman Taras Shevchenko National University of Kyiv, Institute of journalism DEVELOPMENT TRENDS OF PHOTOJOURNALISM IN THE LAST YEARS Photojournalism of the last decade demonstrates the rapid development due to the significant price reduction of the professional equipment and rapid internetization. These factors contribute to an increase in the number of both amateur and professional content. This, in turn, leads to the fact that the viewer becomes more demanding of the information being consumed, and expert in the field of photojournalism has to meet increasingly high standards set before them by their professional life. Keywords: photojournalism, tendencies, internetization. Вступ Фотожурналістика з початком нового тисячоліття переживає відчутні зміни, унікальні для своєї недовгої історії. З’явилася вона, що цікаво, на території сучасної України – першим репортажем деякі західні дослідники вважають роботи англійського королевського фотокореспондента Роджера Фентона, відзняті під час Кримської війни 1853 – 1856 років [1]. Пройшовши через технологічний розвиток початку XX століття, "Золоту еру" і винахід професійного цифрового обладння в 1990-х, фотожурналістика сьогодні, як ніколи раніше, продовжує зазнавати кардинальних змін через стрімкий розвиток техніки і технологій, інтеграцію Інтернету в життя людини, зближення фотографії з сучасним мистецтвом, вплив аматорської фотографії та інші фактори. Актуальність цієї роботи зумовлена тим, що дослідження тенденцій даної галузі є ключовим для формування успішних підходів до функціонуванні в медіа-середовищі. Специфіка роботи в сфері, що розвивається, вимагає від фахівця розробки стратегії власної роботи, яка би була ефективною не тільки сьогодні, але й завтра. Уміння передбачити вимоги, що будуть поставлені невдовзі, є запорукою успіху і ознакою високого професіоналізму. Об’єктом дослідження є сучасна фотожурналістика, предметом – тенденції, що їй притаманні. Метою роботи є визначення тенденцій розвитку галузі, що передбачає виконання таких завдань: аналіз веб-сайтів провідних новинних і журнальних фотографічних агентств; дослідження сучасних літературних джерел на дану тематику; збір, обробка та систематизація отриманої інформації; порівняння існуючих тенденцій з такими в сучасному мистецтві й деяких інших галузях журналістики. Теоретичне підґрунтя і гіпотези 55
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Найбільш значний вплив на розвиток сучасної фотожурналістики має технічний прогрес. Фотографія з самого початку була неможливою без значної технічної бази. Так, винахідники XVIII та XIX століття (Нісефор Ньєпс, Луї Даґер та інші) витрачали десятиліття на те, аби знайти можливість зафіксувати зображення на певному матеріали завдяки хімічним процесам. Навіть найпростіший фотографічний винахід, "камера обскура", є неможливим без темного закритого приміщення і отвору, через який би потрапляло світло [2]. Удосконалення фототехніки дозволяє сьогодні знімати кількісно більше, в кращій якості і в складніших умовах. Сучасні матриці дають можливість вночі знімати рух, не використовуючи спалах (це є вирішальним під час висвітлення бойових дій, що ведуться вночі), робити сильне кадрування. Загалом, усі вищезгадані нововвдення є плацдармом для більшої кількості експериментів. Результати дослідження Розвиток суміжних пристроїв (супутникові телефони, пристрої передачі інформації) дозволяє новинним фотографам передавати інформацію набагато оперативніше. Ці можливості, в свою чергу, сильно змінили уявлення про те, що варто вважати часовою нормою доставки фотографії споживачеві. Так, з великих спортивних подій, наприклад, з Олімпійських ігор або футбольних матчів, фотографії надходять практично в режимі реального часу. Професійна камера безпосередньо або через Wi-Fi підключена до комп’ютерів, за якими сидять редактори. Один з них відбирає знімки, другий підписує, третій перевіряє підписи і відправляє. У таких умовах у конкуруючих фотоагентств рахунок іноді йде на секунди. Гарним прикладом до цього може слугувати робота фотографічних відділів міжнародних інформаційних агентств AP, AFP, EPA, Reuters та Getty Images під час Чемпіонату Європи з футболу 2012 року, що проходив в Україні і Польщі. Для новинних фотографів усіх інформаційних агентств було зроблено виняток – вони не займалися підписом своїх фотографій. За це були відповідальними "польові" випускаючі редактори, які є добре обізнаними в тому, що відбувається, тому можуть описати дійових осіб знімку, навіть якщо він не є їх власним. Подібна схема роботи, хоч і може здатися такою, що зменшує якість матеріалу, є вкрай ефективною. На сьогоднішній день подібна тактика є також максимальною оперативним способом публікації знімків на стрічці агентства. З розвитком техніки безпосередньо пов’язане розширення творчих можливостей фотожурналістів. Репортери стали знімати ширше в прямому сенсі цього слова, набагато частіше використовуючи ширококутні об’єктиви, що дозволяють включити в кадр більше простору. Звичайно, мова не йде про те, що раніше крупних планів було більше, але зараз тільки що згадане стає тенденцією. З’явилася можливість робити знімки з більшою деталізацією. У минулі часи таке могли собі тільки журнальні фотографи – на газетній шпальті через технічні особливосі друку багатьох деталей просто не було видно. Майже всі газети були чорно-білими, і фотографії, побудовані на кольорі, втрачали свої переваги. У сучасних газетах стало можливим опублікувати кольорові фотографії, роздивитися деталі знімка. Таким чином, різниця між газетною і журнальною фотографією все більше нівелюється. Якщо раніше була відчутною різниця між тим, як знімають таки новинні агентства, як AP та Reuters і тим, яку роботу виконують агентства журнальні, наприклад, агентство Magnum, то сьогодні ця різниця поступово зникає. Новинні фотографи, розуміючи вибагливість редакторів як власного ЗМІ, так і тих, що потім куплятимуть знімки (а ця вибагливість продиктована смаками читачів, які щоразу хочуть чогось нового), починають еспериментувати, робити більше за просте фіксування подій, що відбуваються. Традиційно у журнальних фотографів було більше часу на осмислення матеріалу, на його відбір і обробку. Новинні фотографи стали знімати багато в чому так само, тільки оперативніше. Показово, що в найавторитетнішому фотожурналістському конкурсі World 56
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Press Photo новинні фотографи все частіше виграють не в новинних категоріях, більше того, не з поодинокими фотографіями, а з темами. Однак оперативність сучасної фотожурналістики – не тільки плюс, але й мінус. Не маючи можливості заглибитися в подію, присвятити їй багато часу, фотограф знімає, так би мовити, тільки «вершки» – основну дію, але не знімає навколо. Замовлень на складні теми, які потребують тривалого дослідження, стало в декілька разів менше. Хоча саме подібні теми завжди були і продовжують залишатися найцікавішими і для глядача, і для фотографів – теми, що розсувають кордони фотографії та знань людей в тому чи іншому питанні. Прагнучи до таких зйомок, фотографи все частіше виконують їх не по замовленню редакції, а за своєю ініціативою, на гроші, отримані завдяки грантам, спонсорським внескам або ж за свій власний рахунок. Історично новинна фотографія була найбільш далекою від мистецтва, а документальна, навпаки, близька до нього як до сфери діяльності. На наших очах ситуація змінюється. Сьогодні навіть до звичайного новинному знімку пред’являються підвищені вимоги: він повинен бути оригінальним, мати художню цінність. Виходить, що бути просто нейтральним ретранслятором події – недавнім ідеалом якісних новин – вже мало. Проілюструвати подію зараз може будь-яка людина, що має камеру. Більше того, жоден журналіст не може конкурувати по оперативності з очевидцями подій, якщо тільки він сам не став таким же свідком. Очевидець знімає подію (нехай навіть на мобільний телефон), перебуваючи всередині в той час, як вона трапляється. Його знімки інформативніші для аудиторії ЗМІ, ніж фотографії наслідків події, які встигне зняти фотокореспондент. Відповідно все, чим може відрізнятися професійний фотожурналіст, – це художнім рівнем своїх фотографій. Підвищені вимоги повинні були б стимулювати творчий розвиток фотографів і піднімати рівень фотографії в цілому. Однак неможливо зробити так, щоб всі новинні знімки відповідали новим нормам, оскільки щоденне виробництво фотографій – складна робота, яка втомлює. Новинна фотографія найчастіше є лише частиною продукту масової інформації (газети, журналу, інтернет-порталу тощо). Як і на будь-якому виробництві, фахівець у галузі фотографії має відповідати необхідним стандартам. У мистецтві, для порівняння, таких стандартів немає. Художник може показати тільки найкраще за місяць, а то й за рік. Новинний фотограф представляє свої матеріали з подій щодня. Незважаючи на те, є це позитивним чи негативним моментом, результат доведеться представити, тому що новини треба ілюструвати. Така рутина часто змушує "новинників" використовувати відомі прийоми, вдаватися до тих самих кліше. Це відучує мислити і шукати нове, втомлює [3]. Фахівець зупиняється у своєму зростанні і починає видавати продукт, який мінімально задовольняє вимоги замовника. Щоб уникнути подібної ситуації, деякі редакції воліють працювати тільки з позаштатними авторами, тим самим змушуючи фотографів весь час конкурувати між собою. Це допомагає лише частково. Колись в періодиці подія ілюструвалося тільки однією фотографією, яка повинна була бути максимально ємною за змістом. Інтернет дозволив давати з однієї події скільки завгодно фотографій. Глядач отримав можливість самостійно вирішувати, скільки йому дивитися. Не тільки Інтернет-ЗМІ, але й пошукові системи, наприклад, Yahoo, викладають свої слайд-шоу, роблячи добірки фотографій за певний період і за різними темами. У підсумку візуальний ряд нескінченно розростається. Ще зовсім недавно такі добірки включали десять-двадцять знімків, зараз їх кількість може доходити до 100 і більше. Відповідаючи на такі вимоги ринку, фотограф більше не намагається шукати кадр-символ, не прагне бути візуально лаконічним. На жаль, це може призводити і призводить до погіршення рівня фотографії. Але ще гірше те, що хороші фотографії починають губитися серед такої кількості "прохідних" кадрів. На даний момент у фотожурналістиці існує досить чіткий поділ між ти, що має попит, і тим, що є цінним для самих фотографів або фахівців. У кіно, музиці, літературі таке розшарування вже давно відбулося. Існують навіть спеціальні терміни: масове, фестивальне та авторське кіно; поп-музика та інтелектуальна музика тощо. 57
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Співвідношення між якісним і популярним у фотографії добре ілюструє найвідвідуваніший пошуковий сервіс «Яндекс». У ньому є розділ «Фото дня», в який потрапляють знімки тих, хто розміщує фотографії на відповідній сторінці. За останні роки тут виділилися свої знаменитості. Незважаючи на нерідко низький рівень фотографій, частота перегляду знімків лідерів рейтингу набагато вища, ніж знімків кращих світових фотографів. Небезпека полягає в тому, що більшість користувачів починає міряти якість фотографій популярністю. До появи Інтернету ситуація була принципово іншою. Наприклад, в Радянському Союзі інформаційна платформа була доступна практично тільки майстрампрофесіоналам. До гляда фотографії потрапляли після ретельного відбору не тільки ідеологічного, але й художнього. Тому Макс Альперт, Євген Халдей та інші великі радянські фотографи були в рівній мірі відомі широкому глядачеві й шановані професійним середовищем. Якщо говорити про сучасне мистецтво, до якого ми можемо віднести фотографію, одна з основних його рис – концептуальність. У фотографії ідея стає важливіше форми, важливіше майстерності або техніки автора. У фотографії мало етапів, де може проявитися авторська індивідуальність: колір такий, який є, виходячи з можливостей плівки (матриці) і паперу. Останній теж є фабричним, отже, в акті створення матеріальної одиниці вже немає творчості. Тому таке величезне значення в фототворчості набула не тільки композиція, тобто форма, але і ідея, тобто концепція. Раніше глядач ставив запитання: «Як фотограф це зняв? Як зміг підійти так близько? Як не загинув, не злякався? Як зробив, щоб на нього не звертали уваги?» Зараз частіше звучить питання: «Навіщо він це зняв?» Глядачеві зрозуміло, що зняти таку фотографію міг і він, але хтось зробив це до нього. Він розуміє, що може її повторити, тільки це вже нікому не потрібно. Питання саме в тому, хто перший придумає і використає той чи інший сюжет. Тут не працюють ідеї Брессона про «вирішальний момент» у фотографії, в цих знімках його взагалі немає. Чи не миті, а навіть декілька годин нічого б для таких знімків не змінили. Фотограф позначає свою присутність і лише документує те, свідком чого є, а часто явно просить людину позувати на фоні об’єкта, який, наприклад, і об’єднує серію. «Людина та її будинок», «людина та її родина», «людина та її рідкісна колекція» – така фотографія може нічого не представляти з себе, якщо вона одна, але серія буде цікавою і привертатиме увагу. Більше того, прийом підкреслення відкритої присутності фотографа може посилюватися спеціально спрощеною композицією, коли головний об’єкт спеціально розміщується прямо в центрі кадру. Автор таким чином навмисно демонструє відмову від будь-яких «художніх прийомів». У даному випадку робиться акцент на простій фіксації. Подібне навмисне прагнення до максимальної простоти перегукується з ідеями художників-примітивістів. Фотографи, можна сказати, використовують прийоми непрофесійної фотографії. Це не відхід від форми, як може здатися, а радше, один з напрямків пошуку нових форм. Пошуком нових форм можна також вважати і з’єднання зображення із текстом. Маються на увазі не просто підписи, а серйозний журналістський коментар. У класичному фоторепортажі фотографія повинна бути самодостатньою. Ця ж вимога залишається актуальною і для новинної фотографії. Однак є автори, які фотографують з урахуванням подальшого сприйняття знімків тільки з текстом. У їхній творчості це єдиний продукт. Неодноразовий переможець World Press Photo голландський фотограф Пітер Тен Хоопен (Pieter ten Hoopen) сказав в однму з своїх інтерв’ю: «До моїх знімків обов’язково потрібен текст! Інакше проект розпадається на шматки. Тому що він є комбінацією зображення та слів. Самі по собі ці фотографії нічого не означають. Розумієте, я вважаю себе журналістом, я проводжу величезну дослідницьку роботу перед проектом. Ось, наприклад, Кітеж (місто в Росії – Прим. авт.) – за ним стоїть історія, міфи, легенди, я не можу все це сфотографувати, я можу зняти тільки те, що відбувається в даний момент, але мені також потрібно розповісти, чому я сюди приїхав, чому я фотографую саме це! Це мій власний стиль, шлях, бачення світу, моя фотографічна мова, моя влада і мій талант – і вони йдуть пліч-о-пліч з фактами тексту. Для мене це єдиний спосіб. Якщо ми говоримо про твори мистецтва, то там 58
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
текст не потрібен. Але це розповідання історій – і тут зображенню потрібна рука допомоги від слів. Взагалі, сучасна фотожурналістика – це комбінація тексту і фотографії». Сильний вплив на сучасну професійну фотографію має фотографія аматорська. У наші дні завдяки Інтернету мільйони аматорських знімків отримали більшу глядацьку аудиторію, ніж ті, що опубліковані в найбільших світових ЗМІ. Глядачеві дивитися на них не менш цікаво, ніж на «серйозні» фотографії з якихось подій. Ще одна причина популярності аматорських фото пояснюється не стільки ставленням до журналістської фотографії, скільки до новин та офіційної інформації в цілому. Мабуть, за минуле століття люди настільки втомилися від всього глобального і масштабного в офіційних новинах, що їм захотілося абстрагуватися від них, подивитись на життя звичайної сім’ї зі звичайного міста, подивитися на прості речі очима таких же пересічних громадян; заглянути навіть не за лаштунки театру , тому що це вже було показано не раз, а детально розглянути все навколо і злегка захопити сам спектакль. Для багатьох новини очима пересічних громадян стали цікавішими за ті ж новини, передані професійними журналістами. Тому професіонали стали активно використовувати прийоми аматорської фотографії, імітуючи настільки привабливу для глядача простоту і щирість, навіть інтимність. Пошук йде і в царині форм подачі матеріалу. Найбільш перспективним і активним за своїм развитком напрямком в сучасній фотожурналістиці є мультимедіа. Розвиток технологій дозволив комбінувати фото, відео, звук і текст, причому всі ці складові можуть бути не тільки документальними, але і спеціально записаними в студії. У фотографії, як частини мультимедіа, можете рухатися рамку кадру, акцентуючи, таким чином, увагу глядача на тому, що вважається найважливішим; може робитися наближення на певні деталі кадру. Творець такого продукту сам визначає тривалість перегляду. Можна припустити, що мультимедіа йде від фотографії, оскільки воно розвивалося саме як ускладнення звичайних слайд-шоу під музику, а не як включення фотографій, текстів і графіків в відеорепортажі. Якщо говорити про обробку зобажень, то сьогодні інформаційні агентства відмовилися практично від будь-якої, навіть дуже незначної обробки. Всі втручання обмежується кадруванням і регулюванням «рівнів» (спеціальний інструмент програм Adobe Photoshop та Lightroom – Прим. авт.). Будь-які порушення правил агентства по обробці фотографій караються дуже жорстко, а для контролю створюються спеціальні програми, які відстежують будь-які кроки при обробці. Фотографії незалежних фотографів, знімки в журналах і на виставках обробляються, навпаки, в значній мірі. Аргументи на користь необхідності такої обробки зазвичай наступні: це авторський проект, і тільки автор може вирішувати, наскільки допустима обробка його творів. Питання можливості або неможливості кадрування стоїть менш гостро. У всьому світі скорочується кількість видань, які замовляють репортажі. В Украъни дуже мало суспильно-політичних видань, які роблять власні зйомки – це "Корреспондент", "Фокус", "Тиждень", "Країна". Щоправда, рівень цих матеріалів і поглибленість фотографа в проблему є незначною – знімки зроблено переважно в репортерському стилі без істотного бажання передати за допомогою мови фотографії соціальної ситуації, яка описується. Це також продиктовано тим фактом, що видання економлять на часі, що надається для відрядження – навіть на великий матеріал відводиться 2-3 дні. І в країнах СНД, і на Заході є непопулярними репортажі на теми неблагополуччя – про жертви воєн, конфліктів і катастроф. Але різниця в тому, що за кордоном ці репортажі можна побачити не тільки через "професійні" ЗМІ, але і завдяки величезній кількості виставок, фондів, громадських організацій тощо. У нас це практично неможливо. Зараз є величезна кількість тем, які редакції чомусь обходять стороною. Наприклад, бідність загалом є мало цікавою, а от якщо хтось із бідних перестріляв всю свою родину – тоді так, про це варто написати. 59
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Ще однією важливою проблемою сучасної фотожурналістики є відсутність кваліфікованих фоторедакторів. На відміну від фотографа, фоторедактор є в будь-якому, навіть невеликому виданні. І від цієї людини не менше, ніж від дизайнера та художника, залежить зовнішній вигляд видання. Навіть відмінну роботу фотографа можна зіпсувати поганим відбором та редагуванням. І, навпаки, хороший фоторедактор навіть від слабкого фотографа зможе добитися прийнятного результату. При високому попиті на справжніх професіоналів у цій галузі, їх досі вкрай мало. Поперше, хороший фоторедактор – це людина з тонким смаком, яка чудово знає фотографічний ринок, стежить за тенденціями і вгадує їх, людина, особисто знайома з багатьма фотографами, яка знає практичні аспекти їхньої роботи. Він – сполучна ланка між керівництвом редакції, фотографом і художником, якщо це друковане видання. Професійні вимоги високі, однак на сьогоднішній день у нас (та й у країнах СНД загалом – Прим. авт.) немає навчального закладу, який готував би людей цієї спеціальності. Оскільки зарплати в цій сфері невисокі, людині з подібними навичками простіше працювати за іншою спеціальністю. У підсумку ми маємо той зовнішній вигляд видань, який важко назвати еталоном смаку [4]. Висновки В цілому положення зараз таке, що через відсутність поваги до авторських прав і до професії в цілому, відсутності адекватних трудових договорів, гонорарів і страхування, робота фотокореспондента стає настільки нестабільною, що професія фотожурналіста в переліку найбільш бажаних йде в кінець другої сотні. У списку «Кращих і гірших робіт – 2010» The Wall Street Journal станом на 5 січня 2010 року професія фотожурналіста займає 189-е місце, професія робітника фотопроцесів – 93-е місце і професія просто фотографа – 126 -е місце. Як би там не було, з’являються молоді фотографи, які намагаються знаходити і знімати нове і по-новому, намагаються робити акцент на достовірність. Часто доводиться чути про те, що фотожурналістика померла, але вона ніколи не була такою популярною, як зараз, і ніколи не захоплювала таку кількість людей. Просто вона починає існувати в іншому форматі і все сильніше залежить не тільки від професійних фотографів, редакторів і видавців. Все більша кількість фотожурналістів починає розділяти свої зйомки на комерційні й творчі. І треба констатувати, що їх творчі проекти досягають неймовірних висот. Список використаної літератури 1. Golden R. 150 years of outstanding press-photography / Reuel Golden. − London : Carlton Books Limited, 2005. − 256 p. 2. Бажак К. История фотографии. Возникновение изображения / Кантен Бажак; пер. А. Кавтаскин. − М. : АСТ, 2003. − 160 с. 3. Лапин А. И. Фотография как... / А. И. Лапин. − Изд. 5-е, испр. − М. : Эксмо, 2011. − 306 с. ил. 4. Нери Г. Лекции по фотожурналистике [Електроннй ресурс] // Photographer.ru [сайт] − СПб. : 1999-2012. − Режим доступу: http:// www.photographer.ru/cult/practice/400.htm#.UNYniomLLxY (дата звернення: 20.12.2012). − Назва з екрана. 6. Горевалов С. І. Фотожурналістика в системі засобів масової комунікації: єдність слова і зображення [Текст] : навч. посіб. / Горевалов С. І., Зикун Н. І., Стародуб С. А. ; Київ. міжнар. ун-т. – К. : Київ. міжнар. ун-т, 2010. – 296 с. : іл. 7. Шаповал Ю. Г. Фотожурналістика : навч. посібник / Ю. Г. Шаповал ; Міжнародний економіко-гуманітарний ун-т ім. Степана Дем’янчука. – Рівне : [б.в.], 2007. – 76 с. – Бібліогр.: с. 72-75. 8. В мастерской фотожурналиста. Сборник статей / Под ред. О. А. Бакулина, Л. В. Семовой. – М. : Факультет журналистики МГУ имени М. В. Ломоносва, 2011. – 150 с.
60
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір УДК 808.2:070:621
№1, 2014 р.
Тетяна Хлопук, студент другого курсу магістратури, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики
РОБОТА РЕДАКТОРА НАД ВИПУСКОМ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ТЕЛЕПРОГРАМИ (НА ПРИКЛАДІ ПРОГРАМИ «РАНОК НА 5 КАНАЛІ») У статті проаналізовано особливості редакторської підготовки інформаційної телепрограми, узагальнено основні професійні обов’язки сучасного телевізійного редактора в умовах трансформаційних процесів медійного простору. Подано розгорнуту характеристику всіх етапів роботи редактора у процесі створення та випуску в ефір інформаційної програми. Ключові слова: телевізійний редактор, інформаційна телепрограма, редагування, телебачення. Tetiana Khlopuk student of the second year of Master, Kyiv National Taras Shevchenko University, Institute of Journalism THE EDITORS WORK OF THE PUBLICATION OF INFORMATION TELEVISION PROGRAMS (FOR EXAMPLE, THE PROGRAM "MORNING ON CHANNEL 5") This paper analyzes the features of editorial preparation of information television program, summarized the main professional duties of modern television editor in terms of transformation processes of media space. Posted a detailed description of all phases of the editor in the design and manufacture of broadcast news program. Keywords: television editor, informational television program, editing, and television. Вступ Телебачення як засіб масової комунікації вимагає від редактора певних професійних знань і навичок, що пов’язані зі специфікою телевізійного виробництва, а також із особливостями впливу телебачення на аудиторію. Телевізійний редактор – одна із найвідповідальніших «закадрових» професій у телекомунікаційному просторі. У творчій групі, яка готує інформаційну телепрограму, редактору належить провідне місце з огляду на його функціональні обов’язки. Сфера редакторської діяльності на телебаченні надзвичайно широка, адже функції редактора не обмежуються суто робою з текстом. Науковою новизною одержаних результатів є синтез традиційних і новітніх тенденцій, характеристик професії сучасного редактора в умовах потужних трансформаційних процесів медійного середовища. Теоретичне підґрунтя і гіпотези Різноплановими дослідженнями особливостей структури редакторської підготовки інформаційної телепрограми займаються провідні науковці: В. Гоян, М. Феллер, А. Мамалига, С. Караванський, Ю. Єлісовенко, І. Гальперіна, В. Свінцова, Н. Сікорський, Е. Багіров, Р. Борецький, В. Бугрим, В. Вільчек та ін. Аналіз наявної джерельної бази показав наукові перспективи дослідження роботи редактора на телебаченні в контексті розуміння сучасної видовищної культури, новітньої екранної комунікації та сфери аудіовізуальної творчості. Мета нашої розвідки – це виокремлення особливостей редакторської підготовки інформаційної телепрограми, узагальнення основних професійних обов’язків сучасного 61
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
телевізійного редактора в умовах трансформаційних процесів медійного простору. Мета роботи передбачає виконання низки завдань: - узагальнити досвід, набутий інформаційними редакціями у процесі роботи над випуском телепрограм; - окреслити основні функціональні обов’язки випускового редактора на телебаченні; - описати кожен етап роботи телевізійного редактора; - представити алгоритм дії редактора при підготовці інформаційної телепрограми; - порівняти традиційні та новітні функціональні обов’язки редактора-телевізійника. Об’єктом нашої роботи виступає інформаційна телевізійна програма, а предметом – функціональні обов’язки сучасного редактора у процесі її підготовки та випуску в ефір. Методи дослідження Теоретичною та методологічною основою нашої розвідки є наукові концепції, розробки і рекомендації закордонних та вітчизняних вчених, присвячені процесам, що відбуваються на телебаченні, а також журналістським професіям, зокрема професії редактора, що набула нового, конвергентного значення у телекомунікаціях. Зазначимо основні методи, якими послуговуємося у дослідженні: аналіз і синтез, узагальнення, що допоможуть всебічно розглянути специфіку редакторської роботи над створенням інформаційного телевізійного продукту; індукції та дедукції, що обумовлюють висновкові положення роботи. Результати і обговорення Телевізійний редактор – це посадовець (професійний працівник), сферою діяльності якого є телебачення, а основним функціональним обов'язком – організація редакційновидавничого процесу в рамках удосконалення телевізійного продукту – від задуму створення до випуску в ефір [9, с.41]. Робота телевізійного редактора починається задовго до того, як глядач побачить програму на екрані. Він бере участь у підготовці телевізійного проекту, знаходить цікавий матеріал, підбирає авторів, запрошує гостей ефіру, враховуючи при цьому не тільки їхні професійні знання, а й певні вимоги телевізійного екрану. На наступних стадіях роботи редактор залишається порадником і помічником автора, режисера. Таким чином, починаючи від оцінки літературного матеріалу аж до запису або виходу передачі в ефір, редактор продовжує працювати над нею. І нерідко сам виступає як ведучий, інтерв’юер, репортер, що зобов’язує щоденно удосконалювати журналістську майстерність. Ще один важливий аспект діяльності редактора на телебаченні – це постійна координація технічних і творчих процесів. Йому необхідно знати складний комплекс засобів художнього вираження: технічні можливості камери, спецефекти, монтаж . Наприклад, редактор програми «Ранок» не тільки бере участь в організації зйомок, він повністю монтує відзнятий матеріал, причому зобов’язаний знайти відповідний фото-відеоряд, аби «перекривати» підводки. Як бачимо, тут спостерігається універсальність фахівця, зумовлена реаліями сьогодення. Предметом редагування на телебаченні може бути найрізноманітніший матеріал, починаючи від текстів різних жанрів до ілюстрацій чи відеоряду. Хоча в кожному конкретному випадку редагування має свої особливості. Можемо виділити основні закономірності (етапи роботи) над створенням інформаційної телепрограми: підготовчий, редакторський аналіз і правка тексту, перевірка фактичного матеріалу, організаційно творчий та виробничий [3, с.27]. Підготовчий етап. Його можна охарактеризувати як творчий, адже він включає: визначення тематичної спрямованості, що відповідає профілю телеканалу; вибір теми (визначається соціальною значимістю, актуальністю, своєчасністю її висвітлення). На цьому ж етапі редактор і режисер обирають виразні засоби, за допомогою яких проект або програма отримають найбільш продуктивне і доцільне втілення. Редактор повинен бути добре проінформований і, беручи до уваги зміни в житті суспільства (політичні, економічні, соціальні), проявляти «гнучкість» у роботі [5, с.41]. Знову ж таки, підготовчий етап для 62
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
редактора не обмежується лише тематичною спрямованістю якогось проекту. Уже на стадії створення він повинен підібрати команду творців (журналістів, авторів). Так, редактор «Ранку» керує роботою журналістів, що готують постійні рубрики «Бізнес-час», «Хроніка тижня», «Життя цікаве», «Цей день в історії». Пізніше він перевіряє готові сюжети та затверджує їх до випуску в ефір. Також один із основних обов’язків редактора «Ранку» – розробка рекламного ролика спонсорів програми. Наприклад, сюди відносимо рекламний слоган: «Генеральний спонсор «Ранку на п’ятому» – злаковий напій «Інка». «Інка» – здорова альтернатива» та підібраний музичний супровід. При підготовці нових рубрик, крім заявок і пропозицій журналістів, редактор враховує побажання фахівців і глядацької аудиторії. Редакторський аналіз і правка тексту. Робота з текстом здійснюється в певній послідовності: спочатку редакторський аналіз, потім практичне втілення його результатів. Редакторський аналіз передбачає вивчення твору і його всебічну характеристику, які дозволяють визначити справжню цінність матеріалу. Мета реданалізу – виявити недоліки, удосконалити текст з урахуванням специфіки телевізійного мовлення. Однак, така робота стосується лише того редактора, який працює з автором і з готовим текстом (сценарієм). Сьогодні існує інша практика: редактор може бути ще й автором, в такому випадку ланка «сценарист – автор» випадає із телевізійного простору. Наприклад, редактор «Ранку» сам готує сценарний план програми, що включає написання підводок, підбір фото- відеоматеріалів до кожної студії: 19 грудня (четвер) – День святого Миколая 6:29:15 Ранок, студія - 1 ( вітання, підводка до Час: Важливо ) - 55 сек ___________________________________________________________________ 6:34:35 Ранок, студія - 2 – 2:40 Незначна зайва вага продовжує тривалість життя на 15 років. Дослідники з університету Огайо екпереметально довели, що у людини із незначною зайвою вагою є шанс прожити на 15 років довше за своїх однолітків із ідеальною вагою. ЩО ЩЕ ЦІКАВОГО ВІДБУЛОСЯ В СВІТІ – ДАЛІ. (СЮЖЕТ МІЖНАРОДКА) ___________________________________________________________________ 6:46:35 Ранок, студія - 3 - 2:40 Французького депутата оштрафували за квоктання. Депутата Філіпа Ле Рея оштрафували на 1,3 тисячі євро за те, що він кудкудакав на засіданні парламенту під час виступу його колеги жінки. ЩО ЩЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ ЗА КОРДОНОМ – ДАЛІ. (СЮЖЕТ МІЖНАРОДКА) __________________________________________________________________ 6:56:15 Ранок, студія - 4 - 2:45 Мігрень провокують стреси, червоне вино та шоколад. Світова статистика свідчить: від мігрені страждає близько 13% людей віком від 20 до 60 років. Однак медики кажуть, що хворих набагато більше, оскільки ця, здавалося б, проста недуга в багатьох не діагностована. ЧИМ ЩЕ ВРАЗИВ СВІТ – ДАЛІ НА 5 КАНАЛІ. (ДАЙДЖЕСТ МІЖНАРОДКИ) Перевірка фактичного матеріалу. Фактичний матеріал становить основу концепції автора і значною мірою зумовлює переконливість твору, його виразність і доступність. Починаючи редагування матеріалу треба визначити, наскільки правильний сам принцип відбору фактів. Необхідно також оцінити фактаж із точки зору науковості, точності. Відомо, що всяка недостовірність або неточність знецінюють твір, підривають довіру до нього [8, с.54]. Наприклад, редактор «Ранку», готуючи підводки до рубрик програми, повинен 63
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
прослідковувати їх відповідність і вмотивованість. Якщо журналіст працює над сюжетом до рубрики «Економіка», то обов’язок редактора підібрати таку інформацію, що стосуватиметься саме економічних новин: 7:17:30 Ранок, студія – 6 - 50 сек Журнал Forbes порахував прибутки вітчизняних знаменитостей. Студія «Квартал 95» та «Океан Ельзи» у десятці найбагатших українських знаменитостей. Сумарні статки топ-25 зірок склали близько $80 млн. Підводка до Економіки Або: 7:08:05 Ранок, студія - 5 - 50 с. У Барселоні відкрився книжковий секонд-хенд. Полиці в магазині заповнені книгами із творами усіх жанрів. Вартість одного примірника 3 євро. Охочі можуть принести в магазин прочитані книги, які у них придбають за ціною 20 центів за примірник. Підводка до Бізнес-часу Редакторська практика зумовила низку доцільних, надійних прийомів перевірки фактичного матеріалу. Один із найпоширеніших – внутрішньотекстове співставлення, поєднання прийомів перевірки, підрахунку і т. ін. Можна також назвати уточнення термінів, особливо перекладних, перевірку джерел, цитат. Особливу увагу потрібно приділяти цифрам. Як правило, велика кількість цифр перевантажує текст, ускладнює його засвоєння, тому варто залишати лише ті дані, які характеризують загальні тенденції і закономірності. Організаційно-творчий етап. Телевізійному редактору доводиться працювати не тільки з текстовим матеріалом, але ще й із відеорядом, домагаючись необхідного поєднання слова і зображення. Це вимагає від нього знань основ телережисури, а також ознайомлення з технічними можливостями телебачення. Обсяг організаційної роботи на всіх етапах підготовки інформаційної телепрограми включає в себе комплекс різноманітних кроків: домовленість із організаціями або установами, які будуть транслюватися, підбір образотворчого матеріалу, пошук гостей студії [1, с.49]. Як бачимо, функції редактора на телебаченні дещо видозмінюються і ускладнюються. Ось чому діяльність телевізійного редактора визначають як літературно-організаторську. Таким чином, важливість і відповідальність завдань редактора на телебаченні ставить його перед необхідністю не тільки володіти майстерністю редагування, але й професійно орієнтуватися в питаннях телевізійної драматургії, основах ораторського мистецтва, знати технологію підготовки інформаційної телепрограми, вміло обирати і використовувати зображальні засоби екрану. Ще одна важлива вимога до телевізійного редактора – це вміння встановлювати контакт із людьми. Оскільки організаційна частина займає ключову позицію в його діяльності, то своєчасна і чітко проведена підготовча робота на всіх етапах позитивно проявляється на якості продукту. Враховуючи складність організаційного етапу на телебаченні сьогодні, на «5 каналі» ввели нову редакторську посаду – гостьовий редактор. Це, знову ж таки, «закадрова» професія, що вимагає неабияких комунікативних умінь. Гостьовий редактор складає базу майбутніх гостей, шукає їхні контакти та запрошує їх безпосередньо у студію. Найважливіше при цьому те, що він повинен відслідковувати інформаційний привід і тільки тоді затверджувати цю кандидатуру на конкретний ефір. Далі гостьовий редактор готує тези, які стають основою майбутньої зустрічі гостя з ведучим. Тези складаються зазвичай після знайомства з гостями програми. У них зазначається тема розмови, її основний напрям, наголошуються необхідні акценти, наприклад: Іван Малкович – український поет і видавець.
64
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Іван Малкович – редактор, упорядник, автор та перекладач кількох десятків книжок для дітей. «Це людина, маніакально віддана ідеї «особливо якісної української книги». (Книжковий огляд, № 1, 2002). Виставку ілюстрацій київського видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" 13 грудня відкрили у Нью-Йорку. У трьох залах Українського інституту Америки показали понад 60 оригіналів малюнків із найкращих видань. Це книжки "Снігова Королева", "100 казок", "Гамлет" та інші. Найбільше відвідувачів вразила інтерактивна версія "Снігової Королеви". Її зробили в електронному вигляді для планшета. Найдрібніші деталі ілюстрацій Владислав Єрко малював три роки під збільшуваним склом. Виставка "Для малят від 2 до 102" триватиме до 16 січня. Вхід коштує $5. У 2004 році – став кавалером Міжнародного ордену усмішки (свого часу цю нагороду отримували Папа Іван-Павло ІІ, Астрід Ліндґрен, Сєрґєй Образцов, Дж.Роулінґ та ін.) Тези не сковують ініціативу оповідача і дозволяють уникнути нав’язування, заучування чужих думок, що перетворює гостя на актора. Це дає можливість гостям імпровізувати, вільно висловлюватися, домогтися найбільшої природності у поведінці, адже саме цього хоче глядач. Ще один важливий аспект у роботі гостьового редактора – це знайомство із майбутнім гостем. У програмі бере участь сама людина, а не тільки інформація, якою вона володіє. Отож, редактору необхідно мати уявлення про зовнішність передбачуваного співрозмовника; треба бути впевненим, що не виникнуть перешкоди для ефективного викладу думок, пов’язані з фізичними вадами співрозмовника (заїкання, втрата голосу від хвилювання і т. ін.). Існує ризик домовленостей із майбутнім співрозмовником по телефону, адже з’явившись безпосередньо перед ефіром у студію, він може мимоволі піднести редактору такі сюрпризи, які стануть перешкодою для проведення зйомок. Виробничий етап. Відредагований сценарій (текст, сценарний план) надходить до режисера. Починається виробничий етап, коли в підготовці програми беруть участь й інші фахівці. Однак функції телевізійного редактора на цьому не обмежуються. Редакторський етап змінюється на монтажний, тобто періодом спільної роботи редактора і режисера над екранним втіленням сценарного задуму [7, с.76]. Якщо аналізувати роботу редактора над програмою «Ранок», то він виконує такі функції: 1) Монтаж і добірка відповідного відеоряду. 2) Контроль над записом ведучого в студії. 3) Підготовка нового оперативного матеріалу безпосередньо під час монтажу. 4) «Підгонка» всіх матеріалів під заданий хронометраж. Отож, ми бачимо, що редактор виконує функції не лише керівника, але й суто технічного працівника – режисера монтажу. Така практика існує сьогодні на багатьох телевізійних каналах («Новий канал», «ІCTV» та ін.). Звичайно, редактор може освоїти техніку монтажу, але чи може він бути кваліфікованим фахівцем у цьому – виникає сумнів. Висновки Редагування на телебаченні починається зі складання планів рубрики (а іноді і її концепції), із підбору авторів - виконавців задуму редактора, продовжується підготовкою сценарію програми або відзнятого і змонтованого відеоматеріалу, а завершується випуском готового продукту, відповідно до творчого задуму телевізійного редактора . Усе це традиційні професійні обов’язки редактора-телевізійника. Окрім цього, не варто забувати про саму «природу» роботи редактора – він, у першу чергу, керівник і координатор усіх етапів створення будь-якого медійного продукту. Але реалії сьогодення зобов’язують редактора виконувати значно ширший спектр обов’язків, нерідко це стосується монтажу (безпосередньої роботи із режисером над начитаним остаточним варіантом сценарію, добіркою відповідного відеоряду, контролем над записом ведучого в студії, підготовкою нового оперативного фотовідеоматеріалу безпосередньо під час монтажу, «підгонкою» всіх матеріалів під заданий хронометраж тощо). Це пояснюється і специфікою конкретного телеканалу, і редакційною 65
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
політикою цього медіа, і відповідним штатним обов’язкам працівника ньюзруму. «Рафінований професіоналізм, багатоаспектність (якщо не універсальність) діяльності і яскраво виражена творча орієнтація редактора-фахівця, як її розуміють, зокрема, сучасні західні дослідники (Б. Льюї, Р. Дерикур, Л.-Т. Шарп та І. Гантер та ін.), – усе це риси, що дозволяють говорити про формування принципово нової моделі редактора...» – це цитата зі статті «Сучасний редактор: проблеми професійного вишколу» (Н. Зелінська, Е. Огар, Ю. Фінклер, Н. Черниш). Дослідники наголошують на основні професійні якості сучасного редактора, який повинен асимілюватися до трансінформаційних змін у суспільстві, це, безумовно, стосується і телебачення. Про наслідки такої діяльності сучасного редактора можемо спостерігати на прикладі випусків конкретних інформаційних телепрограм (наприклад, «Ранок на 5 каналі»). Адже головне – це якість пропонованого матеріалу та його відповідність запитам глядацької аудиторії. Сфера діяльності телевізійного редактора надзвичайно багатоаспектна. Кожен етап створення інформаційної програми (підготовчий, редакторський аналіз і правка тексту, перевірка фактичного матеріалу, організаційно-творчий та виробничий) вимагає чітких кроків, орієнтації та професійного вишколу. Це зумовлює універсальність сучасного редактора-телевізійника, який змушений бути обізнаним у всіх процесах, що супроводжують вихід якісного телевізійного продукту. Література 1. Алексеева М. И. Практикум по редактированию материалов телевизионных передач. / М. И. Алексеева. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1977. – 144 с. 2. Былинский К. И. Основи и техника литературнои правки. / К. И. Былинский – М.; Л.: Гилпром, 1945. – С. 25–28. 3. Гаймакова Б. Д. Методика и практика редактирования телевизионных передач. / Б. Д. Гадамакова. – М.: Искусство, 1975. – 131 с. 4. Гоян Віта. Персоніфікація телевізійної інформації: методика подачі // Укр. журналістика-99 / За ред. проф. А.З. Москаленка. - К.: Центр вільної преси, 1999. - С.96-100. 5. Григорьянц Н. На экране – музыка (Из опыта работы редактора). / Н. Григорьянц. – М., 1967. – 96 с. 6. Іванченко Р. Г. Літературне редагування. / Р. Г. Іванченко. – К.: Вища школа, 1983. – 248 с. 7. Капелюшний А. О. Практичний посібник-довідник журналіста: Редагування в ЗМІ: Аналіз і перевірка фактичного матеріалу. / А. О. Капелюшний. – Л.: ПАІС, 2004. – 576 с. 8. Качкан В. А., Лизанчук В. В. Особливості підготовки матеріалів для радіо і телебачення: Навч. посіб. / В. А. Качкан, В. В. Лизанчук. – Л., 1987. – 66 с. 9. Мильчин А. 3. Методика редактирования текста. / А. З. Мильчин. – М.: Книга, 1980. – 320 с. References 1. Alekseeva M. I. Workshop on redaktyrovanyyu of materials televyzyon gear. / M. I. Alekseeva . - Moscow: Publishing House of Moscow. University Press, 1977. - 144 p. 2. Belynskyy K. I. Fundamentals and Technology Literary edits. / K. I. Belynskyy- Moscow, Leningrad : Hylprom , 1945 . - P. 25-28 . 3. Haymakova B.D. Methodology and Practice redaktyrovanyya televyzyonnыh gear. / B.D. Hadamakova . - Moscow: Arts , 1975. - 131 p. 4. Goyang Vita . Personification TV Information: feeding method // Ukr. Journalism -99 / Ed. prof. A.Z.Moskalenka . - Kyiv: Centre Free Press , 1999. - P.96 -100. 5. Hryhoryants N. On Screen - Music (From the Experience of work the editor ). / N. Hryhoryants . - M., 1967. - 96 p. 6. Ivanchenko R.G. Proofreading . / R.G. Ivanchenko. - K. : High School, 1983. - 248 p. 66
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
7. Kapelushnyy A. Practical Guide Directory Journalist : Editing in the Media: Analysis and verification of factual material. / A. Kapelushnyy. - People: Pais, 2004. - 576 p. 8. Kachkan V.A., Lyzanchuk V.V. Peculiarities of training materials for radio and television: Teach. guidances . / V.A. Kachkan , V. V.Lyzanchuk. - L., 1987. - 66 p. 9. Mylchyn A. Z. Methods redaktyrovanyya text. / A.Z. Mylchyn . - Moscow: The Book, 1980. - 320 p.
67
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір УДК 007:[001.4+316.773.2:82-9]
№1, 2014 р.
Маріанна Якименко, студент другого курсу магістратури, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики
ПОНЯТТЯ «ІНФОГРАФІКИ» В СУЧАСНОМУ НАУКОВОМУ МЕДІАДИСКУРСІ У статті розглядається поняття «інфографіки», яке останнім часом стає ключовим у сфері візуальної комунікації, тому й потребує не тільки практичного, а й теоретичного осмислення. Представлено та систематизовано основні визначення «інфографіки», проаналізовано її головні завдання в сучасних ЗМІ. Визначено основну мету даного феномена, що полягає у вдосконаленні процесу сприйняття інформації, її передачі в компактному та візуально привабливому повідомленні. Як результат, з’ясовано, що інфографіка є новим окремим методом інформаційного середовища та функціонує як самостійний жанр масмедіа. Ключові слова: візуалізація, інфографіка, жанр, мас-медіа. Marianna Iakymenko, student of the second year of Master, Kyiv National Taras Shevchenko University, Institute of Journalism CONCEPT «INFOGRAPHICS» IN MODERN SCIENTIFIC MEDIA DISCOURSE The article deals with the concept of «infographics», which has recently become a key in the sphere of visual communication, and therefore requires not only practical, but also theoretical understanding. The basic definitions of «infographics» have been presented and systematized, its main tasks in the modern media have been analyzed. It has been determined that the main purpose of this phenomenon is to improve the process of perception of information, its transmission in a compact and visually attractive message. As a result, it has been found out, that infographics is a new method of information environment and functions as an independent genre of mass media. Key words: visualization, infographics, genre, mass media. Вступ Окрім традиційних лексичних та стилістичних прийомів, сучасні ЗМІ характеризуються використанням ілюстративного матеріалу до поданої інформації. Для цього вони найчастіше застосовують різноманітні прийоми візуалізації, яка є ефективним засобом комунікації, оскільки дозволяє залучити великі масиви інформації. Саме візуалізація є основою сучасного інформаційного простору, адже без відповідних зорових образів неможливо уявити результати наукового дослідження або технічних розробок, успішний навчальний процес або журналістський репортаж. Дієвість візуальної інформації у ЗМІ залежить від виду візуального матеріалу та способу його представлення, оскільки необхідно розуміти основи людського зорового сприйняття. Візуальні комунікації розрізняють три види зображальної інформації: тонові (фотографії), штрихові (малюнки без півтонів) та інфографіку [1, С. 78]. Саме остання є одним із новітніх методів, що відповідають тенденціям сучасного інформаційного середовища та широко використовуються у сферах, пов’язаних із наданням інформаційного забезпечення діяльності людини. Це стосується економіки, управління, наукових досліджень, журналістики, освіти, рекламних та бізнес-комунікацій. Завдяки засобам масової інформації поняття «інфографіка» набуло в останні десятиліття значної 68
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
популярності, стало широко відомим на побутовому рівні й зараз перебуває на новому етапі свого розвитку, будучи результатом еволюції від петрогліфів і піктограм старовини до схематичних зображень та символів сьогодення, які ввійшли в звичне користування людиною. Однак, незважаючи на її активне використання, феномен інфографіки вимагає не тільки оперативного практичного освоєння журналістами й споживачами інформації, а й теоретичного осмислення. Адже межі, що визначають інфографіку як окремий жанр, сьогодні визначені доволі нечітко, що й зумовлює актуальність даного дослідження. Недостатня розробленість теоретичної бази цього напрямку пов’язана насамперед із тим, що інфографіка ще знаходиться на стадії формування на основі практичного досвіду. І хоча проблемою розгляду інфографіки в сучасному медійному дискурсі займалося багато зарубіжних та українських теоретиків (Е. Тафті, Ж.-М. Шапе, М. Картер, В. Лаптєв, О. Антонов, В. Тулупов, Н. Лосєва, В. Шевченко, Г. Цуканова), усе одно немає однозначної думки про місце інфографіки в системі журналістської науки. Отже, метою роботи є аналіз та систематизація досліджень поняття «інфографіки» в сучасному науковому медіадискурсі. Відповідно до поставленої мети сформульовані наступні завдання: 1) представити та систематизувати основні визначення «інфографіки»; 2) визначити, чи є інфографіка самостійним жанром у системі журналістської науки; 3) сформулювати основні цілі та завдання інфографіки. Методи дослідження Специфікою мети та конкретних завдань визначаються методи даного дослідження, що передбачають сукупність прийомів вивчення наукової літератури, а також теоретичне осмислення практики інфографічної діяльності в аспекті умов реалізації сучасних засобів масової інформації. Серед традиційних використано загальнонаукові методи, а саме: емпіричні – спостереження та порівняння; емпірико-теоретичні – аналізу та синтезу; теоретичні – опису. Також при визначені категорій інфографіки було використано прийоми класифікаційного аналізу. Теоретичне підґрунтя та гіпотези статті Деякі вчені в галузі теорії журналістики та дизайну, наприклад, В. Тулупов [2], впевнені, що інформаційна графіка є лише додатковою формою комунікації та служить допоміжним інструментом, що грає важливу роль у презентації ідей, проте є залежною від тексту. Інші дослідники, наприклад Н. Лосєва [3], розглядають інфографіку як самостійний жанр, як складну конвергенцію різноманітних технологій і знакових систем, що, у першу чергу, є результатом висококваліфікованої журналістської праці, який передбачає публіцистичний підхід у творчій діяльності, вміння працювати в команді, досвід роботи з інформацією. У західних країнах інфографіка вже досить давно функціонує як самостійний жанр і займає спеціалізовану нішу в медіасередовищі, де робота зі створення медійного матеріалу є спільним творчим процесом журналіста, редактора та дизайнера. Результати дослідження Поняття «інфографіка» сформувалося в другій половині ХХ століття для позначення інформації, поданої у вигляді графіків і схем, об’єднавши кілька сфер діяльності. Сам термін «інфографія» утворився на початку 80-х років від скорочення й поєднання двох американських слів: Information + Grafics, що дало Infografics, або Infographie французькою. Американський термін треба перекладати не як «інформативні графіки», а скоріше як «графізм інформації». Розуміння терміна як «інформативні графіки» було б принциповим перекрученням змісту. [4, С. 10]. В українському мові використовується два терміни: 1. Інфографія – у значенні виду образотворчого мистецтва, що служить для подачі інформації у ЗМІ, способів візуалізації інформації як графічних, так і комп’ютерних форм; 2. Інфографіка – конкретний продукт інфографії. У межах нашого дослідження ми орієнтуватимемося виключно на поняття «інфографіка» й оперуватимемо виключно ним. 69
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Окрім терміна «інфографіка», часто використовуються такі визначення, як візуалізація даних, інформаційна візуалізація, що також відображають тотожний зміст поняття. Незважаючи на те, що під інфографікою розуміють незліченну кількість графічних матеріалів і знаків, їх можна умовно розділити на три категорії, а саме: - графіки, таблиці тощо, які потребують мінімальних графічних зусиль і мінімального планування, головними критеріями яких стають правильно задані параметри і критерії аналізу, а також достовірність і повнота інформації. Дизайнерська робота зводиться до стандартного виконання і його швидкості. - логічні схеми та реконструкції (графічні або відео реконструкції подій), у даному випадку якісне виконання залежить не тільки від репортерської грамотності, а й від програмного забезпечення, заздалегідь розроблених елементів і системи стилів. - графічні розповіді, які представляють собою складні інформаційні пакети. Такі матеріали можуть виступати в комплексі з друкованими пакетами документів і самостійно. Основним критерієм стає художність виконання [Цит. за 5, С. 304-305]. Одним із найпоширеніших тлумачень «інфографіки», що застосовуються в сучасному науковому медіадискурсі, є визначення В. Тулупова: «Інфографіка – це різноманітні карти, таблиці, діаграми (лінійні, стовпчикові, стрічкові, кругові, фігурні), схеми, креслення, картограми, картосхеми. Це лаконічний інформаційний матеріал, який ілюструє текстову публікацію, що містить заголовок, підпис, посилання на джерело інформації» [2, С. 144]. Стандартними визначеннями інфографіки, що окреслюють її як допоміжний засіб під час створення журналістського матеріалу, є наступні: «Інфографіка – це довідкова або ілюстративна інформація, яка представлена у виді таблиць, графіків, діаграм та може допомогти в розповсюдженні ідей та приверненні уваги. Основна її мета – інформування. При цьому часто даний інструмент виступає в якості доповнення до текстової інформації, яка охоплює тему в повному об’ємі та вміщує декотрі пояснення» [6, С. 124]. «Інформаційна графіка – це додатковий, відносно новий і якісний засіб дизайнера при створенні привабливої газети. За допомогою таблиць, карт, які супроводжують статтю, дизайнер може перетворити сірі сторінки в оригінально оформлений матеріал» [7]. Ю. Гончарова в своїй роботі «Медіаконвергенція та мультимедійність як специфічні особливості функціонування сучасних Інтернет-ЗМІ», на відміну від наведених вище визначень, стверджує, що «інфографікою прийнято називати візуальну подачу інформації, коли текст доповнює картинку, а не навпаки» [8, С. 136-137]. Це тлумачення ще раз підтверджує функціонування інфографіки в мас-медіа як самостійного жанру. Схожої думки дотримується й іспанський професор В. Санчо, який визначає інфографіку як «інформаційний елемент, виражений за допомогою зображення й типографічних елементів, який дозволяє зрозуміти або істотно полегшити розуміння подій, дій або будь-яких важливих аспектів і супроводжує або замінює текстову інформацію» [Цит. за 9, С. 97]. Як підсумок, можна навести більш загальне визначення, що стосується різних сфер діяльності суспільства, адже інформатику використовують як у журналістиці, так і в дизайні, аналітиці, соціології, економіці та інших галузях. «Інфографіка – це інтегрована платформа, що об’єднує різні напрямки діяльності. У вузькому розумінні, інфографіка є способом подачі інформації, що надає можливість для інтеграції різних складових в єдине ціле, у широкому, – це принципово новий спосіб організації даних в умовах постійно мінливого інформаційного поля» [10, С. 290]. Незважаючи на неоднозначність у тлумаченні терміна «інфографіка» як вітчизняними, так і зарубіжними вченими, ми розглядаємо його як самостійний жанр. Інфографіка як сформована комунікаційна практика має ряд ознак, характерних будь-якому іншому журналістському твору: тему, ідею, концепцію, жанрову форму (діаграма, графік, схема, карта тощо), предмет відображення, документальні факти. На відміну від традиційного журналістського твору, вона поєднує в собі завдання журналістські та дизайнерські. 70
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Інфографіка – це специфічний вибір, обробка, аналіз і презентація журналістом-інфографом матеріалу, що, як і в публіцистиці, виконується в згоді з ідеєю та цілями, спрямованими на формування певної думки в аудиторії. Найголовніше у створенні інформаційної графіки – це, перш за все, її сполучуваність із текстом, вона ні в якому разі не повинна перешкоджати його сприйняттю. Також вона має бути доступною та зрозумілою, хоча й не обов’язково простою чи примітивною – у цьому випадку все залежить від концепції видання. Інфографіку використовують, коли необхідно показати пристрій або алгоритм роботи чого-небудь, співвідношення предметів і фактів у часі й просторі, продемонструвати тенденцію розвитку, реконструювати подію, використати інструменти наочності й протиставлення, відобразити великі обсяги однорідної інформації, а також представити складну інформацію з мінімальними витратами часу [Цит. за 11, С. 145-146]. Інфографіка сприяє економії місця й одночасно привертає увагу читачів, спонукаючи їх до ознайомлення із зображенням. Конкурувати з інфографікою за увагу читача можуть лише великі заголовки та значні за обсягом фотографії [12, С. 294]. Інфографіку можна подавати разом із публікацією або як самостійний інформаційний продукт. В останньому випадку вона може супроводжуватися невеликим (до 50 рядків) текстом, підготовленим журналістом в якості вступного слова та пояснення, чому була обрана конкретна тема. Цінність даного методу полягає в глибокому осмисленні й подальшому різнобічному висвітленні явищ і подій, де за допомогою візуальної подачі інформації відбувається висока концентрація фактів, але не перенасичення ними. Також застосування інформаційної графіки може бути викликано тим, що цей метод є доступним і прийнятним для викладу інформації масовій аудиторії, де читач отримує відомості швидко, із цікавістю та максимальною інформаційною ефективністю. Наочна інформація сприймається набагато легше, ніж громіздкі тексти, особливо якщо йдеться про цифри, конструкції того чи іншого предмета, механізми дії чого-небудь. Психологи відносять інфографіку до так званого «рівня суперчитабельності». Це означає, що читач газети чи відвідувач сайту перш за все звертає увагу на яскраву, грамотно зроблену інфографіку й лише потім зосереджується на інших ілюстраціях і власне тексті. Такі специфічні особливості сучасних видань, як робота з інфографікою, вимагають від журналіста вмінь користуватися спеціальними програмами для створення інформативних ілюстрацій, будь-який фахівець обов’язково повинен володіти навичками користування основними он-лайн-інструментами [8, С. 136-137]. Однак працівники друкованих видань висловлюють занепокоєння, що активне використання інформаційної графіки призведе до втрати актуальності друкованого тексту, обсяги якого можуть значно зменшитися. Саме тому необхідні подальші дослідження такого виду візуальної інформації, як інфографіка, вивчення окремих її різновидів та особливостей їх взаємодії з журналістським текстом, а також дослідження інфографіки як самостійного зображального елемента газети [12, С. 293]. Фахівці Європейського центру журналістики, розмірковуючи про те, яку місію несуть журналісти-інфографи, дійшли висновку, що інформаційна графіка ефективно уніфікує ресурси, інструменти, методи та методології, які раніше використовувалися вузькими спеціалістами – соціологами, статистами, аналітиками або іншими експертами. Журналісти, що використовують у роботі даний метод, надають допомогу в зниженні бар’єру розуміння журналістського матеріалу і в підвищені грамотності серед читачів у масовому масштабі [13, С. 19]. Тенденція до візуалізації інформації, зростання науково-технічних можливостей, конкуренція на медіаринку, професійне забезпечення редакцій у галузі дизайну сприяють більш актуальному й активному використанню інфографіки в сучасних ЗМІ. Також своєю широкою популярністю інфографіка зобов’язана, у першу чергу, образному мисленню, іншими словами – візуалізації образів та зверненню до власного 71
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
зорового досвіду. Це симбіоз вербальної та візуальної комунікацій. Тому варто враховувати одну з ключових потреб сучасної аудиторії – прагнення отримати інформацію перш за все у візуальному форматі. Помилкове протиставлення інфографіки тексту є цінним, тому що дозволяє ідентифікувати причину помилки, а саме, лінгвістичний підхід до осмислення феномену інфографіки, коли текст розуміється тільки як послідовність вербальних (словесних) знаків [14, С. 300]. Оскільки інфографіка фактично є новим ключовим методом інформаційного середовища, що керується соціальними й психологічними змінами цільової аудиторії сучасних ЗМІ, то, відповідно, є і підсумковим втіленням усіх основних тенденцій розвитку сучасної журналістики, а отже, кінцевою відповіддю на те, що сучасний споживач медіа: - інакше бачить у звичній для нього ситуації перенасиченості наочними візуальними образами; - інакше читає, важко утримуючи увагу в межах однорідного інформаційного ряду, але легко й звично перемикаючи його; як ніколи стає здатним до багатозадачності й гештальту; - мобільний, динамічний, технологічно оснащений і, маючи потужні інформаційнопошукові інструменти, в умовах відкритості інформаційного середовища легко долає залежність від конкретних ЗМІ в задоволенні своїх інформаційних потреб (новинних, аналітичних, літературно-художніх); - не відчуває інформаційного голоду, навпаки, живе в умовах інформаційної надмірності, що при постійному дефіциті часу робить його увагу найважливішим обмеженим ресурсом, за який боряться численна кількість ЗМІ; - більше не є пасивним споживачем професійного контенту, знаходить свій голос у медіа й можливість сформувати й висловити свою, нехай навіть некомпетентну думку [14, С. 299]. Висновки Підсумовуючи наше дослідження, можна виділити основні цілі інфографіки. Першою і найголовнішою її метою є, безперечно, інформування. При цьому об’єкти інфографіки часто виступають як доповнення до текстової інформації, яка охоплює тему в повному обсязі, і містять деякі візуальні пояснення чи уточнення. Але здебільшого інфографіка виступає як повноцінний журналістський матеріал, оскільки, як ми визначили раніше, є окремим жанром. Інформаційна мета частково співпадає з комунікативною, що пояснюється прагненням ЗМІ мати зворотній зв’язок зі споживачем. Із цього випливає наступна мета інфографіки – зуміти вплинути на реципієнта. Адже для ефективності впливу на свідомість адресата ЗМІ прагнуть встановлювати й підтримувати з ним близький контакт, використовуючи усі можливі вербальні та невербальні засоби спілкування. І остання, менш вагома ціль інфографіки – розважальна, що також необхідна для споживача у якості дозвілля та відпочинку. Отже, дослідивши поняття «інфографіки» в сучасному науковому медіадискурсі, ми дійшли висновку, що теоретична база цього напрямку недостатньо розроблена, оскільки даний феномен ще знаходиться на стадії формування. Під час аналізу основних визначень цього поняття було з’ясовано, що інфографіка є не тільки новим окремим методом інформаційного середовища, а й самостійним жанром мас-медіа, адже має ряд ознак, характерних будь-якому іншому журналістському твору. На сьогодні застосування інфографіки в ЗМІ є одним із найактуальніших, оскільки передбачає наступні завдання: доступно представити великий обсяг різноманітної інформації в організованому й зручному для сприйняття вигляді та привернути увагу читача. Список використаних джерел та літератури: 1. Шевченко В. Візуалізація інформації в ЗМІ / В. Шевченко // Світ соціальних комунікацій. Науковий журнал. – К. : 2012. – Т. 7. – С. 78-82. 2. Тулупов В. Дизайн периодических изданий : [учебник] / В. Тулупов. – СПб. : Издательство В.А. Михайлова, 2006. – 224 с. 72
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
3. Лосева Н. Конвергенция и жанры мультимедиа / Н. Лосева // Журналистика и конвергенция: почему и как традиционные СМИ превращаются в мультимедийные / под ред. А.Г. Качкаевой. – М., 2010. – С. 129-135. 4. Шапе Ж.-М. Інфографія у пресі / Ж.-М. Шапе. – К., 2006. – 101 с. 5. Смирнова Н. Роль инфографики в современном информационном бизнес-пространстве / Н. Смирнова // Социально-гуманитарное знание: история и современность. Материалы Всероссийской научно-практической конференции с международным участием. – Мурманск, 2011. – С. 304-305. 6. Сидор Я. Застосування інфографіки в друкованих ЗМІ / Я. Сидор // Молодь: освіта, наука, духовність. Тези доповідей Х Всеукраїнської наукової конференції студентів і молодих вчених. – К. : Університет «Україна», 2013. – Ч. ІІ. – С. 124-125. 7. Картер М. Современный дизайн газет [Электронный ресурс] / М. Картер. – 1995. – Режим доступа к статье: http://evartist.narod.ru/text4/19.htm 8. Гончарова Ю. Медіаконвергенція та мультимедійність як специфічні особливості функціонування сучасних Інтернет-ЗМІ / Ю. Гончарова // Науковий пошук молодих дослідників. Збірник наукових праць студентів. – Луганськ ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2012. – №5, Ч. І. – С. 133-138. 9. Тарасенко П. Использование инфографики на сайтах испанских интернет-СМИ / П. Тарасенко // Журналист. Социальные коммуникации. – М. : Издательский дом «Журналист», 2011. – С. 97-99. 10. Рябинина В. Интерактивная инфографика как способ социокультурной коммуникации в современном обществе / В. Рябинина // В мире научных открытий. – Красноярск, 2013. – №11.6(47). – С. 288-294. 11. Тихонова Е. Инфографика в арсенале журналиста современной российской региональной газеты / Е. Тихонова // Вестник Томского государственного университета. – Томск, 2011. – №2(11). – С. 146-152. – (Серия «Филология»). 12. Микитів О. Графік як основний різновид інфографії / О. Микитів // Збірник наукових праць студентів, аспірантів і молодих вчених «Молода наука-2011». – Запоріжжя, 2011. – Т. V. – С. 292-296. 13. Bounegru L. The Data Journalism Handbook / [L. Bounegru, J. Gray, L. Chambers] ; under tot. editing. L. Bounegru. – USA, NY : O’Reilly Media, 2011. – p. 242. 14. Концевой М. Интерактивная журналистская инфографика: феномен, тенденции, инструментарий / М. Концевой // Жыццем i словам прысягаючы… да 90-годдзя заслужанага работнiка адукацыi Рэспбулiкi Беларусь, д.ф.н., праф. М. Цiкоцкага: зб. навук. прац, 23-24 лют. 2012 г., Мiнск / пад агул. рэд. д.ф.н. праф. В. Iÿчанкава. – Мінск : БДУ, 2012. – С. 298-307.
73
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Контент української реклами та зв’язків з г ромадськістю УДК 007:659.4
Ірина Салогуб, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики
ВНУТРІШНЬОКОРПОРАТИВНИЙ PR ЯК СКЛАДОВА ПОБУДОВИ ІМІДЖУ КОМПАНІЇ Розглянуто проблему розвитку внутрішньокорпоративного PR в Україні та закордоном та його вплив формування та підтримку іміджу компанії. Розкрито поняття «внутрішньокорпоративний PR», «корпоративна культура» та «імідж компанії». Висвітлено основні елементи внутрішньокорпоративного PR, а саме: розвиток корпоративної культури (місія, цінності, кадрова політика, політика компанії, розвиток персоналу, психологічний клімат в компанії), КСВ (корпоративна соціальна відповідальність) та внутрішні комунікації в компанії. Проаналізовано структуру корпоративної культури міжнародних компаній (Google, Coca-Cola, Radisson BLU, Hayatt та ін.) та наведено формулу побудови успішного внутрішньо корпоративного PR. Ключові слова: внутрішньо корпоративний PR, корпоративна культура, імідж компанії, КСВ. Iryna Salogub, Kyiv National Taras Shevchenko University, Institute of Journalism INTERNAL CORPORATE COMMUNICATIONS AND PUBLIC RELATIONS POLICY AS A PART OF BUILDING THE COMPANY'S IMAGE The problem with internal corporate communications and public relations policy in Ukraine and abroad is its impact on formation and maintenance of the company's image . The definitions of “internal corporate communications”, “corporate culture,” and “image of the company” are defined. The basic elements of internal corporate communications are defined: the corporate culture development (mission, values, personnel policies, company policy, staff development, psychological climate in the company), CSR (Corporate Social Responsibility), and communications inside the company. The structure of the corporate culture of multinational companies (Google, Coca-Cola, Radisson BLU, Hayatt and etc.), and formula of successful internal corporate communications and public relations policy are introduced. Keywords: intra-corporate PR, corporate culture, image of the company, CSR. Вступ У світі ще з середини, а в Україні в кінці ХХ століття, почали розглядати феномен корпоративної культури та внутрішньокорпоравтиного PR. Саме цей новий напрям став логічним переходом до соціальної відповідальності та актуалізації симпатії консьюмтаріату до компанії, як до високо розвинутої структури, що має позитивний імідж та є всесвітньовідомим брендом, та представляє собою роботодавця мрії для багатьох споживачів. Актуальність досліджуваної теми полягає у проблемах впровадження внутрішньокорпоративного PR у вітчизняні компанії, робота над його розвитком для покращення рівня психологічного клімату в компанії, її корпоративної культури, іміджу та рівня успішності, що виражатиметься у збільшенні позитивних відгуків про компанію як її працівниками так і суспільством загалом. 74
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Об’єкт дослідження - особливості внутрішньокорпоративного PR вітчизняних та зарубіжних компаній. Предмет – роль внутрішньокорпоративного PR у побудові іміджу компанії. Метою статті є короткий огляд внутрішньокорпоративного PR відомих компаній та розробка рекомендацій щодо покращення розвитку внутрішньокорпоративного PR та корпоративної культури вітчизняних компаній середнього та великого бізнесу. Відповідно до поставленої мети були визначені такі завдання: - розкрити поняття «внутрішньокорпоративний PR», «корпоративна культура» та «імідж компанії»; - висвітлення основних корпоративних цінностей компаній; - опис головних аспектів формування та функціонування корпоративної культури в межах внутрішньокорпоративного PR; - створення універсальної моделі функціонування внутрішньогокорпоративного PR на основі аналізу існуючих моделей. Наукова новизна полягає у детальному аналізі внутрішньокорпоративної діяльності компаній вітчизняних та іноземних, й на основі проаналізованих матеріалів, була створена модель вдалого внутрішньокорпоративного PR з рекомендаціями. Саме за допомогою методу case study та бернчмаркінгу було порівняно успішні іноземних та вітчизняних компаній на їх рівень розвиненості та ефективності внутрішньокорпоративного PR. Дане дослідження має важливе практичне значення для розвитку та популяризації внутрішньокорпоративного PR в Україні та в українських компаніях, сприятиме популяризації як напряму дослідження й в наукових та спеціалізованих освітніх установах. Дане дослідження покликане надати базову інформацію щодо роботи всередині компанії, в PR та HR відділах, задля покращення та становлення корпоративної культури та комунікацій всередині компанії, що сприяють популяризації іміджу та впізнаваності бренду компанії. За основу дослідження було взято праці фахівців та науковців зі сфери PR, маркетингових та соціальних комунікацій, фахівців з дослідження та розвитку внутрішньо корпоративних відносин: В. Королько, Г. Почепцов, М. Душкина, Д. Олтаржевський, Д. Ольшанський, Д. Демин, В. Різун, , М. Крот, В.Орлова, Е.Шейн, У. Ліпман, Г. Ласуел, Дж. Зонненфельд. Теоретичне підґрунтя і гіпотези З певних концепцій ведення та розвитку бізнесу, деякі аспекти переходять до науки соціальної, і тепер життя та функціонування компанії виходить за рамки лише капіталістичної мети. Багато науковців, теоретиків та практиків, серед них Едгар Шейн, Музафер Шериф, Елтон Мейо та інші, починають виводити концепції протокорпоративного PR та менеджменту. Лише згодом, такий напрям отримає назву внутрішньокорпоративний PR. Дослідженнями у цій сфері у сучасний період займаються відомі науковці та практики, серед яких В. Королько, Г. Почепцов, Д. Ольшанський, М. Душкіна, Д. Демін, Д. Олтаржевський, Дж. Зонненфельд та ін. Вітчизняна наука сьогодні немає чіткого однозначного визначення поняття корпоративної культури, як складової внутрішньокорпоративного PR, значення останнього також має багато не наукових трактувань. Феномен цього напряму став однією з найважливіших складових розвитку бізнесу сьогодні та впізнаваності компанії як бренду серед споживачів. Внутрішньокорпоративний PR зачіпає багато наук, серед яких: соціальні комунікації, менеджмент, маркетинг, психологія, соціологія та ін. На сьогоднішній день питання корпоративної культури, іміджу компанії, становлення та розвиток бренду, внутрішньокорпоративного PR є недостатньо дослідженими і більшість прикладів, які ми маємо це принципи бенчмаркінгу. Тобто, більшість компаній, які працюють в Україні і мають високий рівень внутрішньокорпоративного PR, це компанії, які наслідують приклад чи концепції діяльності іноземних структур, бренд яких вже закріпився у свідомості споживача. Так само можна сказати й про міжнародні компанії, які мають представництва в Україні, 75
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
наприклад, Google, Hayatt regency, Radisson BLU, Coca-Cola beverages та ін. Концепція внутрішньокорпоративного PR однакова в усіх країнах, де є представництво цих компаній. Вони мають завдання наслідувати корпоративний імідж, проводити тренінги й займатися розвитком корпоративної культури та комунікації всередині компанії, але така стратегія все одно буде адаптована під український ринок та український менталітет, оскільки саме тут представництво і відкрито. Виключно українські компанії, такі як 1+1 Media Group або DEN cleaning company, які є лідерами українського ринку, але в різних сферах: телебачення (1+1 Media Group) та клінінгові послуги (DEN). Обидві компанії були започатковані у 1990х роках минулого століття й підпорядковуються тенденціям роботи з внутрішньокорпоративним PR на прикладах відомих іноземних компаній. Проблема у тому, що вітчизняні компанії, якщо й розуміють важливість роботи з корпоративною культурою, але не мають достатньо коштів, щоб її розвивати та сприяти зміцненню внутрішньокорпоративного PR в цілому. Частково середній та майже весь малий бізнес взагалі не вбачають потрібним працювати над кліматом всередині компанії, адже, на їх думку, головне, як компанія виглядає ззовні. У цьому й головна проблема. Компанія починається зсередини – з її працівників, цінностей, правил, програм лояльності, іміджу і т.д. Не маючи достатньо наукових досліджень внутрішньокорпоративного PR в Україні, ми стаємо перед складністю його розвитку та популяризації серед вітчизняних компаній. Також, недостатність знань та невивченість галузі автоматично перекреслює можливості знайти фахівця з корпоративної культури високого рівня. З 2000х років спеціальність зв`язки з громадськістю та менеджмент почали набирати популярність, що підвищує можливість отримати спеціалістів високого рівня у майбутньому. Як зазначалося вище, поняття внутрішньокорпоративного PR не є достатньо дослідженим на сьогоднішній день, тому у даній статті буде наведено приклади вдалої роботи з внутрішніми комунікаціями та соціальною відповідальністю відомих компаній, а також, проаналізовано комунікаційні та корпоративні моделі задля виведення основних правил та елементів розвитку внутрішньо корпоративного PR в Україні. Дана тема недостатньо досліджена в Україні, і на сьогоднішній день не існує вітчизняних книжок присвячених виключно цій тематиці, так само як і є нестача у наукових дослідженнях, присвячених саме внутрішньокорпоративному PR. Через значне поширення тенденції роботи PR, HR та маркетингових відділів з корпоративною культурою є актуальним розкрити тему запровадження, правильності функціонування та розвитку внутрішньокорпоративного PR у вітчизняних компаніях, спираючись на міжнародний досвід. Результати дослідження Проблематика даної теми полягає тому, що внутрішньокорпоративний PR не розвинений в Україні на високому рівні й цьому напряму на підприємствах середнього та великого бізнесу не приділяється достатня увага. Тому, за основну модель розвитку корпоративної культури та внутрішньо корпоративного PR можна брати лише приклади міжнародних компаній, серед яких Google, Coca-Cola Беверіджес, Radisson BLU, Hayatt та ін. Такі компанії були обрані як еталон соціально відповідальних (мають, середній та високий рівень соціальної відповідальності), про них знають споживачі усього світу, а також, компанії входять до рейтингів 150 найкращих роботодавців. Внутрішньокорпоративний PR - це комплекс заходів, які спрямовані на формування і зміцнення корпоративної культури в організації. Корпоративні комунікації – це система комунікацій, що є основою з управління всіма внутрішніми і зовнішніми комунікаціями, спрямованими на створення комунікації між компанією, стейкхолдерами та аудиторією. Тобто, внутрішньокорпоративний PR – це заходи та дії, що пов`язані з налагодженням комунікації між працівниками, підтримкою корпоративної культури, а також підтримкою іміджу та інтересу до компанії її кваліфікованих кадрів, цільових аудиторій та стейкхолдерів. Щодо поняття корпоративна культура, то В.Г. Королько визначає її як якісну реалізацію позитивного корпоративізму на основі спільності для членів організації системи цінностей, 76
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
вірувань і переконань, які визначають їхню поведінку, характер діяльності, максимізацію корпоративного духу та менеджменту з урахуванням соціально-етичної відповідальності [2, 312]. Внутрішньокорпоративний PR покликаний покращити ставлення ЦА та працівників до компанії та збільшити ефективність їх роботи, таким чином, піднявши власну репутацію та створити собі той чи інший імідж, наприклад, нагороду «Найкращий роботодавець», «Найкращий HR-бренд» і т.д. Отже, імідж – образ, що формується цілеспрямовано, мета якого емоційно-психологічно вплинути на кого-небудь з метою популяризації, реклами [4, 239]. Внутрішньокорпоративний PR складається з: корпоративної культури (місія компанії, корпоративний стиль, ідеологія, кадрова та соціальна політика), комунікацій в компанії (внутрішні мережі та міжособистісне спілкування), політики та цінностей компанії (у тому числі й особисті цінності та якості працівників), соціальної відповідальності (КСВ). Важливу роль у роботі з персоналом та розвитку у корпоративному PR зіграв проведений «Хоттонський експеримент» Елтоном Мейо у 1928 році [1]. З даного експерименту випливає одна з перших складових внутрішньо корпоративного PR – увага до працівника та робота у відкритому та професійному колективі. На першому місці для компанії завжди має бути її працівник, адже саме він є виконавцем, а отже й тим, хто розвиває компанію. Досліджено, що вплив людських відносин та спілкування має свої позитивні наслідки в результаті. По-друге, внутрішньокорпоративний PR компанії Google, яка робить робочу атмосферу легкою. Принцип базується на головній ідеї підтримки «малого підприємства», тобто, не дивлячись на велику мережу філіалів та масштабність будівель, компанія хоче, щоб затишність та зручність роботи була на одному з перших місць. Це підтверджено й тим, що Google має у своїх офісах різні розважальні об`єкти: від аерохоккею до сігвеїв для пересування по території будівлі. Концепція «оупен спейс» (з англ. «open space») – відкритий простір, де усі робочі місця без перегородок. За принципами Google, компанія дарує своїм працівникам 20% часу для творчої діяльності. При цьому працівники залишаються мотивованими та стають частиною в впровадженні новітніх технологій у життєдіяльність людей та у свій робочий процес [12]. Компанія Coca-Cola є одним із найвідоміших соціально відповідальних підприємств. Компанія щорічно публікую на своєму сайті звіти з КСВ. У ці звіти вона включає наступні важливі складові внутрішньокорпоративного PR: програми розвитку персоналу та покращення рівня роботи («Excellence Across the Board», «Розмовний клуб англійської мови», Академія Талантів, програма Кайзен, поїздки у табір для дітей працівників та ін.), внутрішня комунікація (інтранет, корпоративний журнал, листівки), а також КСВ (захист природи, використання еко-продуктів, зменшення витрат води, енергії). У порівнянні з компаніями іншого напрямку, міжнародна мережа готелів Hayatt та Radisson, у яких обов`язковим є певний тип зовнішнього вигляду працівників, адже візуальний образ представляє обличчя компанії. Ці міжнародні компанії також проводять мовні курси, які безкоштовно пропонують своїм працівникам, адже англійська мова, як і державна, є обов`язковою в міжнародних філіях. Hayatt розробив програму лояльності, що виражається також в дозволі своїм працівникам, які працюють в компанії більше року, зупинитися в готелі Hayatt у будь-якій країні на ніч безкоштовно. Radisson, наприклад, проводить тренінги «Yes I can» в яких виражається концепція не відмовляти клієнтові, вчитися не казати «ні» [13]. Тобто, цими двома компаніями доведено важливість зовнішнього вигляду працівників, знання мови та володіння комунікаційними навичками. Серед українських компаній, варто зазначити 1+1 Media Group, які діють за концепцією рівнів корпоративної культури Г. Трайса і Дж. Бейера: - встановлені порядки в компанії (обряди, церемонії, ритуали); - організаційна комунікація (розповіді, історії, міжособистісна комунікація та інтранет); - матеріальні прояви культури (артефакти, оформлення фізичного простору); - мова спілкування (професійні або виробничі терміни, абревіатури) [10]. 77
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
1+1 Media Group у 2013 році отримала звання HR-бренд року. У звіті були вказані принципи роботи та з чого складається корпоративна культура: офіційна заробітна плата, навчальні програми («Корпоративний університет», заняття англійською мовою на території офісу), комфортабельне робоче місце, індивідуальна кухня, мотивуючі написи на стінах («Ми шукаємо рішення, а не винних»), гейм-зони (аерохокей, настільний футбол), місце для занять з йоги, душ, тераса для відпочинку на свіжому повітрі, соціальна-відповідальність компанії («Зелений офіс»), інтранет (публікуються новини, що стосуються внутрішніх відносин в компанії) та ін. [9]. Важливо зазначити, що 1+1 Media Group, вітчизняна компанія, що має один із найвищих рівнів організації внутрішньокорпоративного PR в Україні. У той час, як найбільша клінінгова компанія України DEN, має постійні публікації на офіційному сайті про соціальну відповідальність (допомога дітям-сиротам) чи певні заходи щодо підтримки корпоративної культури (майстер-класи для працівників з підвищення кваліфікації, корпоративи і т.п.), але через відсутність реальних звітів, документів, щодо розвитку корпоративної культури і прописаної стратегії, внутрішньокорпоративний PR усе ще залишається на відносно низькому рівні у порівнянні зі стратегією 1+1 Media Group. Висновки Отже, внутрішньокорпоративний PR включає в себе декілька складових. По-перше, система корпоративної культури, що включає в себе політику компанії, цінності, соціальні гарантії, організація праці, професійні та культурні заходи та ін. По-друге, комунікації, що відбуваються всередині компанії, але автоматично впливають і на зовнішнє середовище. Мова йде про інтранет, міжособистісне спілкування, спілкування з партнерами, корпоративні видання та зустрічі. По-третє, корпоративна соціальна відповідальність як двигун розвитку компанії та її працівників. Саме завдяки КСВ компанія отримує можливість покращити свій імідж затребуваної компанії-роботодавця, а також, для цільових аудиторій автоматично стає компанією, що дбає про людей та навколишнє середовище. Поєднання трьох складових внутрішньокорпоративного PR із залученням до них певних матеріальних та кваліфікаційних ресурсів забезпечать компанії позитивний імідж, зменшить плинність кадрів та збереже певні матеріальні ресурси. Беззаперечно, буде створена платформа до активної участі з захисту навколишнього середовища, буде покращена обізнаність громадськості про організацію та буде підвищена продуктивність праці та рівень задоволеності роботою та умовами праці серед працівників. Список використаних джерел 1. Власова В.І. Соціальна психологія організацій і управління / О.І. Власова, В.І. Кушерець, Ю.В. Никоненко. – К. : Знання України, 2012. – 467 с. 2. Королько В.Г., Некрасова О.В. Зв`язки з громадськістю. Наукові основи, методика, практика: Підр. для студентів вищих навчальних закладів / 3-тє вид., доповн. і переробл. / В.Г. Королько, О.В. Некрасова. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. – 831 с. 3. Демин Д. Корпоративная культура. Десять самых распространенных заблуждений/ Д. Демин; ред. Н. Казакова. – М.: Альпина Паблишерз, 2010. 4. Душкина М. PR и продвижение в маркетинге: коммуникации и воздействие, технологии и психология: Учебное пособие / М.Р. Душкина. – СПб.: Питер, 2010. – 560 с. 5. Gillis L. Tamara. The IABC Handbook of Organizational Communication: A Guide to Internal Communication, Public Relations, Marketing and Leadership (J-B International Association of Business Communicators) / Tamara L. Gillis. – Rossey-Bass : San Francisco, 2006. – 546 p. 6. Grunig J.E. Excellence in Public Relations and Communication Management / J.E. Grunig. – N.J., 1992. – 667 p. Звіт соціальної відповідальності Coca Cola beverages Ukraine Limited [Електронний ресурс]: К., 2010-2011. – [88 с.] – Режим доступу: http://assets.coca78
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
colacompany.com/e7/f8/f813c0224520a06e7fb32e20c056/csr-report-2010-2011.pdf − Назва з екрану. 8. Офіційний сайт компанії DEN [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.firmaden.com.ua/ukr/ 9. Соціальна відповідальність. HR-бренд. [Електронний ресурс]: за даними офіційного сайту компанії 1+1 Media Group – Режим доступу: http://media.1plus1.ua/blog/category/Study 10. Корпоративная культура в международных компаниях и пути ее совершенствования [Электронный ресурс]: за данными ресурса studsell.com - Режим доступа: http://www.studsell.com/view/68319/90000 11. Лысенко В. Корпоративная культура: дань моде или… / В. Лысенко // Sustainable business [Электронный ресурс]: за матеріалами csrjournal. – М., 2011. – Режим доступа: http://www.csrjournal.com/peoplecsr/2030-korporativnaja-kultura-dan-mode-ili.html 12. Google: Case Study [Online source]: based Rossreck.com official data. – Access: http://rossreck.com/media/i/Google_CaseStudy.pdf 13. Yes I Can! A great way of working and living! [Online source]: based on Residor hotel group data. – Access: http://www.rezidor.com/phoenix.zhtml?c=205430&p=careersculture
79
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Змістові характеристики українського паперового та електронного книговидання УДК 655.3.066.9
Олеся Копецька, студент другого курсу магістратури, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики
АРТБУК ЯК РІЗНОВИД НІШЕВИХ ВИДАНЬ У статті розкрито феноменологічну сутність і типологічну позицію артбуків у книжковому світі та особливості їх розвитку в Україні. Доведена правдивість зарахування артбуків до нішевих видань, які задовольняють вузькоспеціалізовані потреби. Ключові слова: артбук, нішеві видання, ніша. Olesya Kopetskа, student of the second year of Master, Kyiv National Taras Shevchenko University, Institute of Journalism ARTBOOK AS A VARIETY OF NICHE PUBLICATIONS The article analyses the phenomenological nature and typological position of the artbooks in the world of books and the peculiarities of their development in Ukraine. The verity of artbook enrolment to the niche publications which satisfy highly specialized needs is proved. Keywords: artbook, niche publications, niche. Вступ Світ книг постійно модифікується, збагачується новими формами, зазнає непередбачуваних метаморфоз. Одне з найцікавіших явищ останніх десятиліть – розвиток артбуків, якими зацікавлені інноваційно налаштовані, креативно невгамовні фахівці і допитливі поціновувачі книги. Однак дотепер у науковій сфері відсутнє якісне визначення поняття «артбук», не окреслено також різновиди цих видань, не досліджено їх сприйняття масовим читачем, що мотивує актуальність порушеної теми і цього дослідження. Мета статті - довести, що артбуки є різновидом нішевих видань. Вона зумовлює вирішення таких завдань: 1) виокремити різновиди артбуків у видавничій сфері України; 2) виявити ознаки артбуків, які вказують про їхню приналежність до нішевих видань; 3) окреслити причини, які впливають на нерентабельність створення артбуків. Об’єктом дослідження є артбуки як різновиди книжкової продукції, а предметом – технологія створення і типологія артбуків як нішевих видань. Теоретичне підґрунтя і гіпотези У цій ситуації теоретичну основу дослідження утворюють праці з маркетингу Ф. Котлера [3], П. Форсайта [9], видавничого маркетингу В. Теремка [8], статті Г. Листвак [4], О.Максименко [6]. Емпіричною базою є сайти творчих майстерень і мистецьких об’єднань України, а також власні спостереження. Книжковий світ надзвичайно динамічний: тільки нещодавно його сколихнула поява на видавничому ринку електронних книг, як з’явився новий феномен – артбуки. Оригінальний дизайн, дивовижні форми, андеґраундні тексти – все це характеризує сучасні артбуки, які сформували колоритну нішу на видавничому ринку. 80
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Детального формулювання поняття «артбук» немає у стандарті: чимало майстрів, видавців і художників намагаються запропонувати свої варіанти. Особливість ситуації полягає в тому, що артбуки лише недавно набули публічного поширення, їхні ознаки, вияви, форми та інші характеристики ще не досліджені, тому дефініювати поняття «артбук» ще доволі складно. «Артбук» дослівно з англійської перекладається як «книга-мистецтво», що дає підставу вести мову про двокомпонентність окресленого явища - книгу можна розглядати як видавничо-поліграфічний і мистецький феномен. «Артбук» – це, передусім, твір мистецтва, який не має жодних обмежень, це територія повної свободи, - розповідають художники Андрій Лесів та Романа Романишин, засновники львівської творчої майстерні «Аґрафка». – В артбуках текст звільняється від своєї функції нести певну інформацію, він може стати, наприклад, графічною оздобою чи орнаментом, або зникнути взагалі. Часом прості символи, ілюстрації, чисті поверхні набагато цікавіше розповідають свою історію» [6]. Павло Гвоздецький вважає, що «артбук – це книжка-каталог графічних зображень, реклама творіння дизайнерських вражень»[5]. Організатор і куратор щорічної виставки-ярмарку «Книга художника» Михайло Погарський зазначає в інтерв’ю для «Читомо»: «Арткнига – це альбоми з мистецтва і не більше. Арт-бук або бук-арт, в цілому, іноді використовується, але бук-артом може бути й інсталяція з використанням звичайних книг, де книга служить просто матеріалом» [4]. На підставі цих тлумачень можна зробити висновок, що феноменологічне розуміння явища і поняття «артбук» доволі розмите. Для одних «артбук» – мистецьке творіння, інші розглядають його як особливий «будівельний матеріал» для авторських інсталяції. Очевидно, є підстави вести мову про артбук як мистецьку книгу, що має оригінальні форму та інформаційно-смислове, ізографічне наповнення, візуалізує креативність автора, виходить у світ невеликими накладами (як правило, один ексклюзивний примірник). Результати дослідження Артбук – це творіння сучасного мистецтва, яке долає межі стандартів. Водночас, це – книга, яка займає у видавничому просторі особливе місце. Безперечно, артбуки є нішевими виданнями, якщо зважати на те, що в суспільстві є потреба у виданнях, які виходять за межі традиційного сприйняття. У цьому контексті важливо зрозуміти суть поняття «ніша» та її місце у структурі ринку. Ф. Котлер розглядає нішу як надто вузьку групу споживачів, які мають свої специфічні потреби [3, c. 178-182]. Інший акцент розставляє П. Форсайт, стверджуючи, що ніша – сукупність своєрідних потреб всередині сегмента ринку [9, c. 56-58]. В. Теремко зазначає: «Нішевість як стратегія освоєння вузькоспеціалізованих ринків свідчить про витончене бачення світу й особливе вміння формувати багатогранний результат завдяки використанню делікатних інструментів» [8, c. 265-266]. Підсумувавши ці твердження, можемо зробити висновок, що артбуки зорієнтовані на задоволення своєрідних потреб потенційних читачів, їхня спрямованість є вузькоспеціалізованою, що дає підстави розглядати їх як різновид нішевих видань. При цьому логічно постає необхідність з’ясувати, чи дійсно артбуки можна пов’язати із видавничою справою, адже деякі з них – рафіновані витвори мистецтва. Аналізуючи артбуки книговидавничого ринку і мистецького простору України, виокремимо такі групи: 1) артбук як витвір-інсталяція. Такі мистецькі книги неприйнятні для тиражування, оскільки їх можна виготовити тільки один раз. Вони подібні радше на музейний чи виставковий експонат, але для масової аудиторії недоступні; 2) артбук як видавничий продукт. Вони пристосовані для подальшого відтворення, але в невеликих накладах. Такий різновид артбуків максимально наближений до «класичної» форми книги, проте, на відміну від звичайних книг, має «присмак» креативу, що виявляється в оригінальному оформленні, чудернацькому наповненні, додаткових елементах, покликаних привернути до себе увагу; 81
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
3) артбук як експеримент. У створенні такої книги немає жодних стандартів, кліше, шаблонів. Автор сміливо може оперувати формою, епатувати текстом, не завжди зважаючи на його смисл, акцентуючи увагу на оформленні, ілюстраціях, матеріалах (глина, хліб, нитки, гіпс, метал). Можливість повторити експеримент, не втративши первинних ознак витвору, дає підстави вважати подібні артбуки, як зазначає Юля Поліщук, «ескізами до великої роботи» [4]. Артбук як творіння-інсталяція. Подібні книги часто виходять за межі традиційного сприймання класичної форми книги, залишаючи тільки окремі ознаки (змістове наповнення, форму). Подібність між традиційною книгою і артбуками-інсталяціями виявляється тільки у виконанні ними однакових функцій (задовольняти естетичні потреби, розширювати світогляд). Часто таку «некласичну» книгу супроводжують перформенсом. Для прикладу, на «Книжковому Арсеналі» у 2012 році Ануш Агарян із Марією Храпачовою втілили проект в’язаної книги, співавторами якого були бажаючі відвідувачі, які написали свою історію на паперових стрічках. Згодом усі імпровізовані «нитки» (паперові стрічки) Марія Храпачова вплела в загальну тканину. У результаті спільними зусиллями було створено в’язану книгу, яку можна зарахувати до артбуку-інсталяції. За останні роки в Україні відбулося кілька книжкових виставок, на яких демонструвалися артбуки-інсталяції. Найвідоміші – в Музеї книги та друкарства. Там можна побачити найекстравагантніші примірники артбуків, вирізьблених з дерева, кованих з металу, вишитих, об’ємних, деформованих, у незвичних футлярах. Серед найцікавіших артбуків-інсталяцій можна зазначити книгу Ірини Николин «Лісова пісня», 50-кілограмовий артбук Романа Андрійовського «Страсті Христові», творіння Катерини Бруєвич «Медаль материнства». Такі книги епатують, захоплюють, однак вони настільки елітарні, що масовий споживач «доторкнутися» до них може тільки на виставках і в музеях, адже вони ніколи не будуть доступними для багатьох. До таких артбуків можна зарахувати книги, які не можливо тиражувати, адже вони розраховані тільки на споглядання. Видавати їх нераціонально, технологічно складно і фінансово необґрунтовано. Артбуки-інсталяції – лише мистецькі творіння, які популяризують книгу як важливий компонент розширення людського світу. Артбук як видавничий продукт. Такі книги доволі дорогі, ексклюзивні, їхній наклад обмежений. Видавництва, які працюють задля вузькоспеціалізованих та естетичних потреб споживачів книжкової продукції, часом беруться за такі проекти. Оскільки виготовлювати подібну продукцію для великих видавництв не рентабельно, то за таку справу беруться видавництва-нішери або творчі майстерні. В Україні є кілька творчих майстерень, які виготовляють артбуки. Одні спеціалізуються тільки на виготовленні оправ, обкладинок і суперобкладинок («Інтролігація. Творча майстерня Івана Захарця»), інші – втілюють книгу від задуму до її завершення (Творча майстерня «Аґрафка»). Прикладом вдалого тиражування артбуку можна вважати дитячу книгу «Рукавичка», яка вийшла у видавництві «Навчальна книга – Богдан». Митці творчої майстерні «Аґрафка» вигадали таку книгу і втілили її в життя. Тиражувалися й інші їхні видання – «Ріпка», «Паперове кохання», «Молоко». Є чимало книг, що містять різноманітні найнеочікуваніші елементи (на приклад, до артбуку «Віскі» входить книга про різноманітні особливості напою, ще й подарункова пляшка віскі). Сьогодні виникла нова тенденція – артбуки переходять тільки із площини чистого мистецтва заради мистецтва у сферу видавничого інтересу. Такі книги недешеві, проте їхній наклад достатній для задоволення нішевих потреб вимогливих споживачів. Артбук як експеримент – артефакт, який виникає в результаті того, що майстер робить спроби якомога оригінальніше втілити свої ідеї в книгу. Інколи втілення настільки вдале, що воно може зацікавити видавців. Тоді автор приносить у видавництво готову книгу. Рідше трапляється, коли видавництва шукають для втілення проекти артбуків. Прикладом артбуків як експериментів можна вважати продукцію Мистецького об’єднання «VAL». У їхньому доробку кілька артбуків – «Колискові» (дитяча арткнига, яка
82
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
складається із трьох подушок з віршиками), «Махновірші» («VAL»»: «Проект артбуку, що базується на поєднанні традицій народної орнаментики та революційної графоманської щирості. Зрештою це своєрідний зразок рушників – транспорантів, рефлексії з приводу провідної ролі українського етносу в махновському русі»), «Простір» (інтерактивний конструктор з 27 елементів, який трансформується в книгу), «Ярославів скарб» (книга зі скляними сторінками), «Ведмідь і черв’як» (мистецький об’єкт для дитячих ігор), три «Валізи вражень» (шовкодрукове слайд-шоу, дозволяє робити тираж, а також сприймати кожен «знімок» як неперевершений графічний естамп). Згодом, реалізація таких проектів допомогла створити аналогічні видання, але вже придатні для тиражування. Спростивши деякі елементи, замінивши дорогі матеріали на дешевші, можна видати цілком презентабельний і рентабельний артбук. Отже, артбуки можуть задовольняти різні запити і виступати в ролі мистецького творіння і видавничої продукції. Попри те, що артбуки є дійсно ексклюзивними, цікавими проектами, лише видавництва-нішери, які не женуться за великими тиражами і прибутками, найбільше зацікавлені видавати подібні книги. Динамічний розвиток артбуків як мистецько-видавничого явища наразі стримують: - час (інколи на одну книгу майстер витрачає більше року, адже йому необхідно продумати наповнення, форму, матеріалізувати задум, деякі проекти взагалі можуть втілюватися роками); - креативність ідеї (необхідним фактором є оригінальний задум, інакше книга буде банальною. Обов’язково потрібно продумати те, щоб форма гармоніювала зі змістом); - багатоманіття матеріалів (часто для артбуків автори використовують різноманітні матеріали ручної роботи, що унеможливлює повторення окремих деталей для інших примірників); - складність виконання (для виготовлення одного примірника автору потрібно витрати чимало зусиль, щоб вишити, зшити, сконструювати, зліпити, склеїти окремі матеріали чи сторінки); - фінансова затрати (артбуки – недешеві продукти). Аналіз артбуків свідчить, що ціна багатьох із них перевищує 3 тисячі гривень. Висока вартість не приваблює потенційних видавців. Дороговизна неприйнятна для поціновувачів мистецтва; - вузька цільова аудиторія (дозволити собі артбук можуть справжні колекціонери, мистецтвознавці, видавці, окремі читачі, які цікавляться оригінальними знахідками); - недоступність (артбуки майже неможливо придбати у звичайній книгарні, їх треба тільки замовляти на спеціалізованих сайтах чи в творчих майстернях, чи в окремих митців, тому чимало людей не знає про створення того чи іншого артбуку. Останніми роками митці намагаються афішувати свої твори на різноманітних книжкових виставках, ярмарках, створюють спеціальні експозиції, організовують презентації). - неповторність (автори не можуть відтворити свої роботи). Комплекс означених причин перешкоджає створенню нових артбуків, які дотепер більше є способом творчого самовираження митця, ніж ринковим продуктом. Водночас, не варто категорично стверджувати про неможливість тиражування артбуків, адже вони створені для задоволення не масових смаків, їх потребують люди з високими естетичними запитами. А придбати можуть ті, хто має відповідні можливості. Художниця Влада Сошкіна так характеризує артбуки: «Такий вид книжок не може стати популярним чи масовим, і тому ніколи не вийде у широкий вжиток, не стане дешевим і доступним, таку книжку роблять не для того, щоби читати, а частіше для того, аби дивитись/гратись/взаємодіяти» [6]. Насправді артбуки не повинні виходити за межі ніші. Адже потенційних людей, готових цінувати книгу як витвір мистецтва, в Україні загалом немало. На будь-якому історичному етапі книга відігравала значну роль у житті суспільства, тому автори, видавці, інші фахівці книготворення завжди намагалися вкласти в неї свою 83
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
душу, долучитися до величного процесу творення. Можливо, навіть давньоруські літописи з оригінальними шрифтами, авторською оздобою, цікавим оформленням, використанням органічних матеріалів для створення фарби, були праобразами сучасних артбуків. Висновки З появою електронних книг паперова дещо втратила свої позиції. Створення нових артбуків – чудова альтернатива відродження паперових книг, своєрідне «друге дихання», яке перетворює видавничий процес на таїнство, привертає увагу до мистецтва книжності і культури загалом. В артбуках книга виявляє себе об’єкт мистецтва, а не як джерело інформації. Такі нішеві видання здатні задовольняти не лише естетичні смаки читача, а й віддзеркалювати креативний світогляд автора, усіх учасників операційної системи, зосередженої на їх створенні, а також епатувати різноманітністю форм і змістів. Зважаючи на окреслені різновиди артбуків (артбук як витвір-інсталяція, артбук як видавничий продукт, артбук як експеримент), можна зробити висновок, що вони як явище видавничого світу виходять за межі книжкової технології, стають самобутнім феноменом мистецького і видавничого світу. Артбуки варто розглядати як нішеві видання, адже вони покликані задовольняти вузькоспеціалізовані потреби. В Україні є творчі майстерні, мистецькі об’єднання, видавництва-нішери, спроможні випускати невеликі наклади артбуків. Диверсифіковані видавництва лише в окремих випадках беруться за створення артбуків і тільки за умови виправданості фінансового ризику. Загалом створення артбуків є відчутною тенденцією українського видавничого простору та мистецького середовища. Список літератури
720 с.
1. Гаркавенко С. Маркетинг : підручник / С. Гаркавенко. – 5-те вид., доповн. – К. : Лібра, 2007. –
2. Денисенко А. Чи перспективно видавати артбуки? [Електронний ресурс] / А. Денисенко. – Перевірено 27 січня 2014 року. - Режим доступу : http://www.chytomo.com/typ/knyhy/chy-perspektyvnovydavaty-artbuky.html 3. Котлер Ф. Маркетинг 3.0 : От продуктов к потребителям и далее к человеческой душе / Филипп Котлер, Хермаван Картаджайя, Айвен Сетиаван; [пер. с англ. А Заякина]. – М. : Эксмо, 2011. – 240 с. 4. Листвак Г. Книжка, якою я б могла пишатися, все ж таки ще попереду [Електронний ресурс] / Г. Листвак. – Перевірено 27 січня 2014 року. Режим доступу : http://www.chytomo.com/rozdil/personazh/yuliya-polischuk-knyzhka-yakoyu-ya-mohla-b-spravdipyshatysya-vse-zh-taky-sche-poperedu.html 5. Листвак Г. Михайло Погарський : «Книга художника – це, як правило, інструмент для художнього жесту» [Електронний ресурс] / Г. Листвак. – Перевірено 27 січня 2014 року. - Режим доступу : http://www.chytomo.com/rozdil/epichnyy-heroy/mykhaylo-poharskyy-knyha-khudozhnyka-tseyak-pravylo-instrument-dlya-khudozhnoho-zhestu.html 6. Максименко О. Книга вільної поведінки [Електронний ресурс] / О. Максименко. – Перевірено 27 січня 2014 року. - Режим доступу : http://tyzhden.ua/Culture/40222 7. Теремко В. Видавництво-XXI. Виклики і стратегії : монографія / В. Теремко. – К. : Академвидав, 2012. – С. 265-266 8. Теремко В. Видавничий маркетинг : навч. посіб. / В. Теремко. - К. : Академвидав, 2009. - 272 с. 9. Форсайт П. Маркетинг и книгоиздание / П. Форсайт ; нуч. ред. Е. В. Соловьева; [пер. с англ. Ю. В. Суровикова]. – М. : ИД «Университетская книга», 2008. – 221 с. 10. Черняхівська В. Дереворит від мистецького об’єднання «VAL» [Електронний ресурс] / В. Черняхівська. – Перевірено 27 січня 2014 року. Режим доступу : http://www.chytomo.com/news/derevoryt-vid-mystetskoho-obyednannya-val-mayster-klas-2
84
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір УДК 007:655:316.77:004.738(477)
№1, 2014 р.
Ольга Мілянович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики
ПРИНЦИПИ ТВОРЕННЯ КОНТЕНТУ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ВІКІПЕДІЇ У статті розглядається організаційна структура, принципи взаємодії користувачів інтернет-енциклопедії Вікіпедії, кількісні та якісні показники на прикладі українського національного сегменту. З’ясовано, що чіткі правила, принципи та контроль над редагуванням матеріалів, а також залучення наукової громади та фахівців до творення Вікіпедії суттєво сприяють її роботі. Ключові слова: Вікіпедія, енциклопедія, користувачі Вікіпедії, редагування. Olha Milianovych, Kyiv National Taras Shevchenko University, Institute of Journalism THE PRINCIPLES OF CONTENT CREATION AND FUNCTIONING OF THE UKRAINIAN WIKIPEDIA The article is covering the organizational structure, the principles of user interaction in online encyclopedia “Wikipedia”, its quantitative and qualitative indicators on the example of Ukrainian national segment. There are found that strict ules, principles and control of editing materials in Wikipedia as well as involvement of the scientific community and experts to its creation significantly contribute to the success of Wikipedia. Keywords: Wikipedia, Encyclopedia, Wikipedia users editing. Вступ Актуальність теми дослідження пов’язана зі значним інтересом закордонних і вітчизняних дослідників до процесів функціонування різноманітних інтернет-проектів. Вікіпедія є не лише найбільшим джерелом енциклопедичної інформації у мережі, а й яскравим представником застосування вікі-технології – залучення усіх охочих інтернеткористувачів до створення повноцінного інтернет-ресурсу. Творення контенту та організаційна структура Вікіпедії поки мало досліджена науковим загалом як феномен інформаційного простору України. В основі функціонування цього та подібних Вікі-проектів лежить безпосередня безоплатна співпраця великої кількості інтернет-користувачів, які не просто наповнюють сайт інформацією, а й вносять різні зміни, упорядковують її, форматують відповідно до усталених правил [1]. Дослідження організаційної структури Вікіпедії, основоположних принципів, з’ясування специфіки національного компоненту дасть змогу сформувати знання про специфіку функціонування контенту українського сегменту Вікіпедії як одного з трендових мережевих ресурсів. Ці відомості допоможуть долучити Україну до світових процесів у мережевих виданнях та з’ясувати специфіку проекту для подальшого його вдосконалення. Метою статті є з’ясування організаційної структури українського сегменту Вікіпедії, принципів та правил її функціонування, а також динаміки залучення інтернет-спільноти до її редагування на прикладі українського сегменту. Для досягнення поставленої мети слід виконати такі завдання: - дослідити наявну джерельну базу з теми; - проаналізувати принципи роботи Вікі-спільности; 85
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
- виділити інструменти її продуктивної діяльності; - з’ясувати структуру користувачів української Вікіпедії та подати її часовий зріз. Теоретичне підґрунтя та гіпотези Дослідженням Вікіпедії займаються науковці з різних галузей знань: кібернетики, математики, соціальних комунікацій. Нас цікавлять ті розвідки, що містять дані про авторський колектив, а точніше – сукупність користувачів Інтернету, які беруть участь у створенні статей у Вікіпедії. Фактори, що впливають на злагодженість усіх компонентів відкритої системи Вікіпедії розглядають Макс Волкел (Max Völkel), Маркус Кротш (Markus Krötzsch), Денні Врандекіс (Denny Vrandecic), Хейко Холер (Heiko Haller), Руді Штудер (Rudi Studer) [1], Ендрю Лі (Andrew Lih) [2], Мун Чріян (Mung Chriang), Аніке Кітур (Aniket Kittur), Бондвон Су (Bongwon Suh), Брайан Пендлетон (Bryan A. Pendleton), Ед Чі (Ed H. Chi) [3], механізми створення статей та необхідні для цього ресурси описані у роботах І. Живюк [4], А. М. Пелещишина, Ю. Й. Пероганича, О. В. Марковецької, Н. О. Думанського [5], В. Грінченко, Т. Грінченко [6]. У науковому середовищі недостатньо дослідженні чинники, що впливають на функціонування контенту української Вікіпедії і забезпечують динамічну увагу інтернетспільноти до цього ресурсу. Розуміння організаційної структури Вікіпедії, чинників, що впливають на якісні та кількісні показники; а також особливості розвитку проекту в Україні виявляють наукову проблему, яка визначає мету, цілі та характер дослідження. Розв’язання наукової проблеми відбувалося у процесі доведення гіпотез дослідження, які полягають у тому, що координація роботи авторського колективу Вікіпедії, який складається зі споживачів контенту цього видання (у цьому і полягає суть технології Вікіресурсів) може бути успішною лише завдяки загальноприйнятим правилам та принципам роботи для усіх учасників, а також інструментам, що забезпечують ефективну взаємодію багатьох користувачів. Попри поширене уявлення про те, що Вікіпедія – вільна енциклопедія, до створення якої може долучитися будь-хто, суттєво сприяють роботі ресурсу чіткі правила, принципи та контроль над редагуванням матеріалів, а також залучення наукової громади та фахівців до її творення. Методи дослідження Для досягнення мети дослідження застосовані такі методи, як порівняння – для того аби простежити динаміку залучення інернет-спільноти до Вікіпедії протягом її існування; описовий метод був використаний для збору, первинного аналізу і викладу даних та їх характеристик щодо структури української Вікіпедії, правил та принципів її функціонування. До дослідження об’єкту застосований системний підхід, що дозволяє комплексно вивчити Вікіпедію як єдине ціле з узгодженням функціонування її елементів. Результати дослідження Вікіпедія як проект дала інтернет-спільноті інструментарій для злагодженої співпраці між численними користувачами Інтернету, у тому числі безкоштовне і відкрите програмне забезпечення, а також стала джерелом енциклопедичної інформації. Вікіпедія є відкритим, безоплатним для користування, динамічним інтернет-проектом, який акумулює в собі не лише інформацію основного тексту статті, а й є джерелом величезної кількості зовнішніх посилань. На сьогодні існує 236 мовних розділів (в активному редагуванні) [7]. Безумовно, серйозними недоліками Вікіпедії є наявність недостовірної інформації, різнотипні помилки, відсутність важливих даних. Ці недоліки турбують усіх вікіпедистів, адже питання якості статей свідчить про розвиток того чи іншого сегменту Вікіпедії. Для того, щоб досягти максимальної достовірності, точності і повноти інформації представленої у статтях застосовують різні засоби. Важливим є залучення якомога більшої кількості читачів, адже в такому разі помилки будуть швидше знайдені та виправлені. Найрозвиненішою з усіх Вікіпедій вважають англомовну, вона є найдавнішою (з 2001 року) і найбільшою – містить близько 4 млн. 450 тис. статей (станом на лютий 2014 року) та має 20 млн. користувачів, серед них 1417 адміністратори [8]. Висока якість статей англомовної Вікіпедії зумовлена саме 86
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
такою великою кількістю вікіпедистів, які залучені до вдосконалення її контенту. В українському сегменті спостерігається ріст числа редакторів, проте порівняно з іншими сегментами він усе одно недостатній, щоб зараз забезпечити високу якість матеріалів. Якісна характеристика Вікіпедія потребує інформаційних, матеріально-технічних та людських ресурсів. Особливість Вікіпедії полягає у тому, що як видання довідкове, вона потребує залучення користувачів з числа науковців, викладачів, профільних спеціалістів: «Авторами Вікіпедії можуть бути люди, які є вихідцями з різних країн, належать до різних культур і працюють у різних галузях господарства. Перше, що необхідно змінювати, – розширювати людські ресурси за рахунок збільшення кількості вікіпедистів, зокрема залучення висококваліфікованих наукових кадрів, учителів, студентів» [4]. Потреба залучення до творення української Вікіпедії кваліфікованих кадрів назріла тоді, коли основна робота із налагодження дієвої структури функціонування Вікіпедії було зроблено, проект став відомим і популярним поміж інтернет-спільноти. На це вказували 2009 року представники Громадської організації «Вікімедіа Україна», яка займається розвитком Вікі-проектів: «Онлайн-енциклопедія Вікіпедія уже вступила в таку фазу розвитку, що подальше наповнення лише ресурсами ентузіастів видається малоперспективним. Це стосується і об’ємів інформації, і її якості» [5]. Залучення до числа редакторів Вікіпедії кваліфікованих кадрів є тривалим процесом, оскільки для цього потрібно зацікавити навчальні заклади у співпраці і підтримувати інтерес до наповнення інтернет-енциклопедії. Серед існуючих проектів можна назвати «Віківишколи у КНУ» – тренінги для студентів; підписання Меморандуму між університетами та ГО «Вікімедіа Україна» про стимулювання студентів писати статті до Вікіпедії замість, наприклад, рефератів. Ці заходи допомагають підвищувати якість статей, шляхом залучення нових вікіпедистів з числа зацікавленого студентства. Окрім таких ініціатив, існують відпрацьовані усіма мовними розділами Вікіпедії механізми, завдяки яким відбувається постійне покращення матеріалів. По-перше, зберігається історія змін кожної сторінки, що дає змогу вчасно і швидко реагувати на прояви недобросовісних редагувань, вандалізму (навмисне нанесення шкоди статтям). Користувачі, що помітили такі явища можуть повернути сторінку до попереднього стані, здійснити, так званий «відкіт», але не частіше ніж три рази на добу, або звернутися до адміністраторів – користувачів, що мають більше технічних можливостей, які у свою чергу можуть захистити сторінку від подальших втручань. Історія редагувань є дуже корисним інструментом не лише для покращення статей, а й ідентифікації користувачів, визначення мотивів їхньої активності (добросовісність чи навпаки). Всі учасники Вікіпедії можуть брати повноцінну участь у створенні та редагуванні статей, обговореннях спільноти, прийнятті рішень. Проте, існує все-таки певна ієрархічна структура, яка надає більше технічних можливостей окремим категоріям користувачів. Цей розподіл повноважень є механізмом вирішення конфліктів, що можуть виникати у процесі редагування. Ієрархія у Вікіпедії така: 1) незареєстровані користувачі – можуть створювати нові та редагувати незахищені сторінки, перевіряються через систему CAPTCHA (тест, що визначає хто використовує певну програму – людина чи комп’ютер за допомогою уведення в спеціальне поле зображених літер чи цифр) [9]. До них належать усі, хто вперше вносить правки або створює нові статті, крім того, до цієї категорії також належать ті, хто не зареєстрований у Вікіпедії. Інформація про такого користувача фіксується через визначення його IP-адреси. 2) нові користувачі – зареєстровані менше ніж 4 дні тому, набувають статусу автопідтверджених на 4-ий день після реєстрації і мають можливість редагувати частково захищені сторінки, завантажувати до проекту файли, перейменовувати сторінки [10]. 87
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
3) патрульні – автопідтверджені користувачі, які заслуговують на довіру. Патрульними можуть бути користувачі, що зареєстровані не менше 90 днів, внесли не менше 200 правок у просторі Вікіпедії та не були помічені у навмисному пошкодженні статей (так званому вандалізмі); патрулювання – це первинна перевірка якості сторінок та окремих їх версій із встановленням відповідної відмітки: процедура передбачає первинну перевірку якості, оформлення, відсутності серйозних порушень правил Вікіпедії [11]. Патрульні перевіряють нові правки та нові статті, посилання на джерела інформації тощо. 4) адміністратори – це користувачі, які мають значний досвід та авторитет у Вікіспільноті. Адміністратори можуть: захищати сторінки, тобто робити деякі статті не доступними для редагування, або з обмеженим доступом; вилучати сторінки або повертати вже вилучені; відкидати зміни, тобто повертати статті до того вигляду, які вони мали до конкретного втручання; блокувати і розблоковувати користувачів; надавати і знімати статус патрульного та інше. Адміністраторами можуть стати користувачі, які мають на момент висунення: щонайменше 1000 редагувань в основному просторі, щонайменше 3 місяці досвіду редагувань, щонайменше 10 редагувань службового простору – шаблон/Вікіпедія/довідка [12]. Мається на увазі, що претенденти на цю посаду мають взяти участь у підготовці чи редагуванні шаблонів, у яких створюються тексти матеріалів Вікіпедії. На січень 2014 року в українському сегменті обрано 30 адміністраторів. 5) бюрократи – спеціальні адміністратори, що можуть присвоювати користувачам статус адміністратора, статус бота (спеціальна програма, що автоматично виконує певні дії, наприклад, перенесення великого масиву даних з певного джерела у Вікіпедію), перейменовувати користувачів. Наразі в українському сегменті налічується п’ятеро бюрократів. Такий розподіл ролей сприяє забезпеченню ефективної роботи проекту, оскільки охоплює процес редагування, вирішення конфліктів, різних технічних можливостей. В ситуації, коли будь-хто виступає «редактором», існує ймовірність, що деякі статті на неоднозначні теми (або принаймні такі, що можуть мати різні трактування) будуть раз по раз зазнавати змін [3]. Причому, прояви вандалізму або звичайної упертості окремих людей будуть шкодити репутації ресурсу та довіри до Вікіпедії. На прикладі статті «Степан Бандера» [13] можна подивитися історію правок та всю активність різних користувачів Вікіпедії – патрульні, які відміняли неузгоджені правки, незареєстровані користувачі, що час від часу вносили нові виправлення, зрештою статус частково захищеної статті, наданої матеріалу адміністраторами. Така співпраця забезпечує оптимальну форму і зміст статей. Стаття є частково захищеною адміністраторами, ніхто із незареєстрованих користувачів не може вносити в неї правки. Можна подати запит на редагування статті, обговорити правки, і лише тоді вони можуть бути внесені в основний текст. Станом на березень 2014 року 5 змін у версії статті очікують на перевірку. Стабільну версію було перевірено 7 березня 2014. Будь-які правки від зареєстрованих користувачів мають бути перевірені патрульними і, можливо, в разі доцільності будуть внесені в статтю. Такі заходи вжиті одним із адміністраторів через прояви вандалізму та непродуктивну війну редагувань [14]. Таким чином, стабільність поточної версії статті забезпечується завдяки залученню усіх категорій вікіпедистів. Оскільки авторами статей у Вікіпедії є багато користувачів, неминуче виникають різні непорозуміння щодо доцільності правок, відстоювання своєї точки зору, особливо якщо тема статті актуальна і неоднозначна. У будь-якому випадку усім користувачам Вікіпедії слід дотримуватися основних положень, так званих – «П’яти основ» [15]: Суть у тому, що а) Вікіпедія – це енциклопедія, тож всі учасники повинні слідувати правилам про заборону оригінальних досліджень і прагнути бути точними; б) обов’язкова вимога у дотриманні нейтральної точки зору, або представлення кількох для неупередженості; в) матеріали Вікіпедії є вільними для використання, проте слід дотримуватися ліцензій «GNU Free Documentation License» (GFDL), ця ліцензія виготовлення, поширення та видозміну оригінального твору, проте вимагає, щоби похідні твори також їй відповідали. Наприклад, 88
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
якщо автор чи правовласник публікує під цією ліцензією твір, то він надає будь-кому широкі права на цей твір, слід лише вказувати ім’я автора\правовласника і посилання на оригінал. Ще одна ліцензія – Creative Commons Attribution-ShareAlike License 3.0. Згідно з цією ліцензією, ви можете вільно копіювати, редагувати, використовувати в комерційних цілях, а також брати за основу створення будь-які матеріали Вікіпедії, проте ви маєте розуміти про можливі обмеження, в разі якщо правовласник захоче їх внести; г) слід дотримуватися правил поведінки, проявляти повагу, ввічливість, уникати образ, погроз, агресії; д) Вікіпедія не має незмінних правил – за винятком поданих п’яти загальних принципів. Найголовніші принципи, які одразу задекларували творці Вікіпедії у 2001 році були перші два – відсутність оригінальних досліджень та неупереджена точка зору [2]. Відсутність оригінальних досліджень у статті можна перевірити через систему посилань. Якщо вони не представлені, то з’являється мітка про те, що стаття «Не перевірена». Зрозуміло, що неупередженість і представлення оптимальної кількості поглядів з певної теми визначити складніше. Це явище стає причиною конфліктів, «воєн редагувань», коли учасники роблять «відкоти» наявних виправлень кілька разів підряд чи критикують інших користувачів. Причинами конфліктів може стати також поведінка окремих вікіпедистів, манера редагування, висловлювання в бік інших. Проте, все-таки більшість суперечок виникає через правки, погляди на які у різних учасників відрізняються. І якщо вирішити конфлікт самотужки не вдається, існують спеціальні механізми для стабілізації ситуації. В інакшому випадку, продуктивність співпраці була б низькою. Спільнотою були розроблені такі механізми вирішення конфліктів [16]: - уникнення; - перемовини із опонентами; - залучення третьої сторони; - опитування; - посередництво; - арбітраж [17]. Якщо на початковому етапі, коли виникли непорозуміння щодо редагувань, уникнути конфлікту не вдалося, варто дізнатися позицію опонента і спробувати досягнути консенсусу. Якщо цього зробити не вдалося, залучають третю сторону або використовують посередництво інших користувачів – можна звернутися до одного досвідченого авторитетного вікіпедиста або групи осіб, які дають свою оцінку і намагаються знайти компроміс. Опитування спільноти, голосування за певну позицію не приносить компромісу, а надає перевагу певній думці. Арбітраж вважають останнім засобом подолання конфліктів. Арбітрами є адміністратори, яких обирають на 12 місяці для участі у арбітражному комітеті. Він складається з п’яти вибраних спільнотою користувачів. Рішення арбітражу є остаточним та обов’язковим для виконання (на відміну від попередніх шляхів). Крім того, рішення можуть стосуватися не лише проблемної ситуації (наприклад яку версію статті слід залишити – створену чи змінену опонентом), а й відносно учасників конфлікту, аж до блокування певних користувачів. За виконанням рішень Арбітражу стежать бюрократи. Важливою для прийняття рішень є обмеження у часі, на розгляд питання та винесення рішення арбітрам дається 2 місяці [17]. Ця умова є дуже важливою, оскільки йдеться про ефективність роботи цієї групи та обов’язкове вирішення усіх наявних непорозумінь у певному порядку. У Вікіпедії передбачені такі «майданчики» для розв’язання проблемних ситуацій та кооперації зусиль: - сторінка обговорення статті: використовується для обговорення і досягнення консенсусу щодо зміни до статті сторінці. - сторінка користувача і сторінка обговорення: Кожен користувач на сайті має свої особисті сторінки і сторінку обговорення.
89
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
- інші сторінки Вікіпедії: Використовуються для обговорення та проведення таких процедур, як вирішення конфліктів або обговорення політики Вікіпедії, а також для інших цілей, таких як індексування і зв’язування інформації [1; 3]. До «Інших сторінок» можна віднести: портал спільноти, де є інформація про поточні справи, список статей, що потребують різної міри втручання, навігація по основним положенням проекту; Кнайпа [18] – тут відбуваються обговорення різних аспектів Вікіпедії обмін інформацією, розміщених у відповідні тематичні групи: «Пропозиції», «Політика», «Технічні питання», «Допомога», «Організаційні та інші питання». Кнайпа є унікальним розділом української Вікіпедії, російська та англомовна Вікіпедії мають лише подібні сторінки – Форум, Запитання, Про спільноту. Цей розділ є дуже зручним для користування і корисним для всіх користувачів. Тут відбувається обмін ідеями, думками, вирішення проблемних ситуацій, комунікація всередині Вікі-спільноти. Кількісна характеристика Динаміку залучення інтернет-спільноти до проекту можна простежити, використовуючи внутрішню статистику Вікіпедії для українського мовного сегменту [19]. У статті простежене зміну динаміки кількості вікіпедистів на жовтень кожного року, починаючи з 2004 року, часу заснування національної Вікіпедії (рисунок 1, таблиця 1). Користувачі – це учасники, які зареєструвавшись у Вікіпедії зробили щонайменше 10 правок. Активні вікіпедисти – це учасники, що зробили щонайменше п’ять редагувань за місяць. Дуже активні вікіпедисти – це ті, хто зробив щонайменше 100 правок у поточному місяці. Наведені дані свідчать, що кількість користувачів значно зросла порівняно з попередніми роками, однак кількість активних і дуже активних вікіпедистів дещо зменшилась. Рисунок 1. Динаміка зміни спільноти української Вікіпедії
2011 673 130 Таблиця 1. Учасники української Вікіпедії 2012 735 130 Категорії Активні Дуже120 активні 2013 717 користувачів вікіпедисти вікіпедисти Рік 2004 7 1 2005 28 13 2006 97 22 2007 201 44 2008 280 62 2009 402 74 2010 540 114 90
5667 7444 Користувачі 9395 20 99 325 779 1462 2473 3996
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Висновки У процесі дослідження підтвердилось припущення, про те, що суттєво сприяють роботі Вікіпедії чіткі правила, принципи та контроль над редагуванням матеріалів, а залучення наукової громади та фахівців до її творення в українському сегменті є одним із пріоритетних завдань. Для ефективного наповнення та функціонування ресурсу у Вікіпедії існує певна ієрархія користувачів, що дозволяє вчасно реагувати на зміни у матеріалах, поведінку окремих вікіпедистів, виникнення конфліктів з будь-якого приводу. Вікіпедія є відкритою для будь-кого, авторами статей є багато осіб, тому неминуче виникають різноманітні конфлікти у процесі редагування. Тож розроблені чіткі механізми їх подолання сприяють успішній роботі ресурсу. Усі учасники Вікіпедії мають керуватися принципами Вікіпедії, основоположними з яких є неупередженість та відсутність власних досліджень (усі матеріали мають посилатися на наявні зовнішні, бажано наукові, джерела). Усі правила та поради можна знайти безпосередньо на сторінках ресурсу. Наявність ієрархії, історії редагувань, сторінок обговорення та сторінок користувачів дають змогу вікіпедистам ефективно комунікувати між собою і сприяють плідній співпраці. Опрацьовані статистичні дані українського сегменту Вікіпедії свідчать, що загальна кількість учасників значно зросла, порівняно із показниками цього ж періоду у минулому році (7444 проти 5667). Можемо зробити висновок, що ядро української Вікіпедії – кількість дуже активних користувачів майже не змінюється уже кілька років, навіть демонструє зменшення, проте загальна кількість тих, хто зробив хоча б 10 правок (користувачі) стрімко зростає. Це можна пояснити активною діяльністю щодо популяризації проекту, але наступним кроком має бути підтримання стійкого інтересу в тих, хто лише кілька разів спробував себе у ролі редактора. Дослідження цієї теми ще не завершене, проблематика статті може втілитися у подальших наукових розробках. Література: 1. Semantic Wikipedia / Max Völkel, Markus Krötzsch, Denny Vrandecic, Heiko Haller, Rudi Studer [Online] // Institute AIFB, University of Karlsruhe (TH). – 2006. – Available from: http://dl.acm.org/citation.cfm?id=1135863 (viewed 20 February 2014). 2. Wikipedia as Participatory Journalism: Reliable Sources? Metrics for evaluating collaborative media as a news resource : paper for the 5th International Symposium on Online Journalism / Andrew Lih // University of Texas at Austin. – Austin, 2004. – 31 p. – Available also from: http://jmsc.hku.hk/faculty/alih/publications/utaustin-2004-wikipedia-rc2.pdf (viewed 20 February 2014). 3. He Says, She Says: Conflict and Coordination in Wikipedia [Online] / Aniket Kittur, Bongwon Suh, Bryan A. Pendleton, Ed H. Chi // University of California, Los Angeles ; Palo Alto Research Center Inc. – CHI '07 Proceedings of the SIGCHI Conference on Human Factors in Computing Systems, 2007. – P. 453–462. – Available from: http://dl.acm.org/citation.cfm?id=1240698 (viewed 20 February 2014). 4. Живюк І. Вікпедія як ресурс для інноваційної педагогічної діяльності в умовах інформатизації освіти [Електронний ресурс] // Нова педагогічна думка. – 2012. – № 2 (70). – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Npd/2012_2/1jivuk.pdf (дата звернення: 20.02.2014). 5. Формування суспільного авторитету ВНЗ шляхом комплексного подання в системі Вікіпедія [Електронний ресурс] / Пелещишин А. М., Пероганич Ю. Й, Марковець О. В., Думанський Н. О. // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». – 2009. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vnulp/ISM/2009_653/18.pdf (дата звернення: 20.02.2014). 91
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
6. «Вікіпедія» як елемент культури інформаційного суспільства [Електронний ресурс] / В. Грінченко, Т. Грінченко // Вісник НАН України. – 2010. – № 10. – С. 54–63. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/all/herald/2010-10/a6.pdf (дата звернення: 20.02.2014). 7. Вікіпедія [Електронний ресурс] : матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії // Wikimedia project. – 2014. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Вікіпедія (дата звернення: 20.02.2014). 8. Англійська Вікіпедія [Електронний ресурс] : матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії // Wikimedia project. – 2014. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Вікіпедія:Англійська_Вікіпедія (дата звернення: 20.02.2014). 9. Про контрольну політику [Електронний ресурс] : матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії // Wikimedia project. – 2014. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Спеціальна:Captcha (дата звернення: 20.02.2014). 10. Автопідтверджені користувачі [Електронний ресурс] : матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії // Wikimedia project. – 2014. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/ Вікіпедія:Автопідтверджені користувачі (дата звернення: 20.02.2014). 11. Вікіпедія: Патрулювання [Електронний ресурс] : матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії // Wikimedia project. – 2014. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Вікіпедія:Редактори (дата звернення: 20.02.2014). 12. Вікіпедія: Адміністратори [Електронний ресурс] : матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії // Wikimedia project. – 2014. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Вікіпедія:Адміністратори (дата звернення: 20.02.2014). 13. Бандера Степан Андрійович [Електронний ресурс] : матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії // Wikimedia project. – 2014. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Бандера_Степан_Андрійович (дата звернення: 20.02.2014). 14. Журнал захисту [Електронний ресурс] // Wikimedia project. – 2012. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Спеціальна:Журнали&type=protect&page=Бандера_Сте пан_Андрійович (дата звернення: 20.02.2014). 15. Вікіпедія:П’ять основ [Електронний ресурс] : матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії // Wikimedia project. – 2014. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Вікіпедія:5О (дата звернення: 20.02.2014). 16. Довідка:Вирішення конфліктів основ [Електронний ресурс] : матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії // Wikimedia project. – 2014. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Довідка:Вирішення конфліктів (дата звернення: 20.02.2014). 17. Вікіпедія:Арбітражний комітет [Електронний ресурс] : матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії // Wikimedia project. – 2014. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Вікіпедія:АК (дата звернення: 20.02.2014). 18. Вікіпедія: Кнайпа [Електронний ресурс] : матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії // Wikimedia project. – 2014. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Вікіпедія:Кнайпа (дата звернення: 20.02.2014). 19. Wikipedia Statistics Ukrainian // Wikipedia Statistics [Online] . – Available from: http://stats.wikimedia.org/EN/TablesWikipediaUK.htm (viewed 20 February 2014).
92
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Моделювання іміджу вищого навчального закладу УДК 007: 304: 659.4 Анна Гучко, студент магістратури, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики МОЖЛИВОСТІ НОВИХ МЕДІА ЯК ЗАСОБУ DIGITAL PR (НА ПРИКЛАДІ ОСВІТНЬОЇ СФЕРИ) Стаття присвячена розгляду питання про використання нових медіа для реалізації PRдіяльності вищих навчальних закладів у цифрову епоху. Мета статті полягає у виявленні можливостей нових медіа для просування вишів. Досвід використання нових медіа розглянутий та проаналізований на прикладах digital-проектів зарубіжних закладів вищої освіти. Виявлено основні можливості нових медіа для просування того чи іншого вищого навчального закладу. Ключові слова: зв’язки з громадськістю, нові медіа, цифрові комунікації, digital PR, Інтернет, виші. Annа Guchko, student of Master, Kyiv National Taras Shevchenko University, Institute of Journalism THE POTENTIAL OF NEW MEDIA AS PART OF DIGITAL PR TOOLKIT (CASE STUDIES IN THE EDUCATIONAL FIELD) The article is devoted to the analysis of applying the new media tools for implementation of public relations activities of higher education institutions in the digital age. The purpose of the article is to define the potential of new media to promote universities. Experience in the use of new media is analyzed on the basis of digital projects of foreign higher education institutions. The potential of new media that can be used to promote a higher education institution has been defined. Keywords: public relations, new media, digital communications, digital PR, Internet, higher education institutions. Вступ Актуальність дослідження зумовлена стрімким розвитком цифрових технологій, все більшим поширенням мережі Інтернет та, як наслідок, змінами в інформаційнокомунікаційному середовищі. Внаслідок розповсюдження портативних цифрових пристроїв, попиту на планшетні комп’ютери та мобільний доступ до мережі Інтернет можемо спостерігати зміни у поведінці споживачів і процесі споживання інформації ними. У теперішній час громадськість має змогу швидко отримувати інформацію з великої кількості альтернативних джерел, а не тільки користуючись послугами традиційних медіа. Нові медіа слугують одним із головних джерел інформації та майданчиків комунікації для представників digital покоління. Глобальна комп’ютерна мережа Інтернет і різноманіття її каналів збільшують точки доступу до аудиторії, створюють фундамент для ширшого та глибшого її залучення у процес комунікації з брендом. Інтернет надає широкі можливості для різноманітних соціальних інститутів (зокрема, вищих навчальних закладів) налагоджувати інтерактивний зв’язок зі своєю аудиторією, задовольняти потреби в інформаційних послугах і залучати все більшу кількість людей, мультимедійно презентуючи свою діяльність. Таким чином Інтернет перетворюється в 93
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
особливе середовище, що надає змогу максимально наблизитися до потенційного споживача. Крім того, фактом, що вартий уваги представників ринку PR в Україні, є зростання кількості користувачів мережі Інтернет. Так, згідно результатів дослідження аудиторії Інтернеткористувачів України від «GFK Ukraine» за першу чверть 2013 р., 17,74 млн людей є регулярними користувачами мережі Інтернет [1, 3]. Розподіл за користування певними послугами мережі у відсотках є таким: 63% (а це 11,2 млн) від усього загалу української аудиторії регулярних інтернет-користувачів користуються соціальними мережами; 38% шукають інформацію про товари та послуги; 31% читають сайти новин; 25% дивляться онлайнвідео і слухають онлайн-радіо; 19% користуються форумами та блогами тощо [1, 7]. Мета роботи полягає у виявленні тих можливостей, які надають нові медіа для реалізації public relations і популяризації діяльності соціальних інститутів, а саме закладів вищої освіти. Для досягнення зазначеної мети було встановлено такі завдання: окреслити ступінь наукового опрацювання обраної проблематики дослідження; проаналізувати кампанії зарубіжних вищих навчальних закладів з точки зору використання ними нових медіа для реалізації цифрових зв’язків із громадськістю (DPR – digital public relations); визначити переваги і можливості нових медіа для просування освітніх закладів у цифровому просторі. Об’єктом дослідження є нові медіа як піар-інструмент в роботі фахівців із комунікацій та зв’язків із громадськістю. Предметом дослідження є digital-проекти з використанням нових медіа в освітній сфері, реалізовані закордоном. Методи дослідження Методи дослідження, що використовуються для розв’язання поставлених завдань: метод аналізу документальної інформації, а саме його різновид – аналіз наукової літератури використаний для вивчення стану наукового осмислення потенціалу нових медіа, їх впливу на інформаційне середовище та характер соціальної комунікації. Метод контент-моніторингу використаний задля виявлення прикладів практичного застосування нових медіа у digital PRкампаніях. Завдяки методу аналізу та синтезу визначаються можливості, що їх надають нові медіа закладам вищої освіти для реалізації зв’язків із громадськістю у цифрову просторі. Джерелами дослідження слугують офіційні web-сайти, сторінки у соціальних мережах зарубіжних вищих навчальних закладів, що використовують арсенал нових медіа у своїй PRдіяльності. Теоретичне підґрунтя та гіпотези Питання використання нових медіа у соціальних комунікаціях є об’єктом чисельних наукових досліджень. І це зрозуміло, адже нові медіа все дедалі більше стають невід’ємною частиною великої кількості людей, їх широко застосовують на практиці представники комунікаційної галузі. Соціальні медіа створюють неабияку альтернативу традиційним медіа (і особливо для молодої частини населення країни). Тому, звичайно, ця тема є актуальною для її осмислення в науковій площині. Отож, питанню розвитку і розповсюдження нових медіа та їх впливу на формування нових культурних форм і практик присвячене дисертаційне дослідження Н. Л. Соколової. Осмисленню соціальних наслідків розповсюдження нових медіа присвячені праці науковців Дж. Доуві, Н. Баум, Е. Дарлі. Вплив нових медіа на трансформацію медіа середовища та свідомість людей вивчає І. І. Засурський. Г. Дженкінс досліджує питання функціонування старих та нових медіа у рамках конвергентної культури. Дослідник вважає, що виробникам контенту доведеться вчитися, як зробити так, щоб старі і нові медіа взаємодіяли у комплексі [2]. Д. Брейкенрідж вивчає питання застосування нових медіа, нових інструментів для організації комунікації з аудиторією. Дослідниця і член Американської асоціації зі зв’язків із громадськістю (PRSA) стверджує, що обізнаність у «новинках» – нових засобах та інструментах для реалізації тих чи інших PR-стратегій – дає розуміння того, як реагувати на нові виклики, що їх ставить мережа Інтернет перед усією галуззю зв’язків із громадськістю [3]. 94
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Нові медіа як платформу для технологій PR 2.0 та їхній вплив на комунікаційне середовище 21-го століття вивчає О. Ю. Пєскова. Д. П. Гавра осмислює нові медіа як елементи системи Web 2.0. Нові медіа знаходяться у полі наукового інтересу і О. В. Чекмишева. Так, О. В. Чекмишевим визначено основні характеристики нових медіа: «інтерактивність, хаотична ієрархія повідомлень, безперервність інформаційного потоку, гіпертекстуальність і мультимедійність» [4, 48]. Т. В. Ромашко вивчає систему управління комунікаціями вишу, PR-супровід діяльності університету із використанням, зокрема, нових медіа, організацію комунікацій у просторі digital. Питання комунікативних процесів в інтернет-середовищі, функціонування мережевої комунікації та її цифрову реальність фундаментально досліджує Л. М. Городенко. Вивченню соціальних інтернет-мереж присвятили свої праці такі науковці, як Т. В. Фісенко, С. В. Бондаренко, О. В. Курбан. Отож, ми бачимо, що питання дослідження нових медіа викликає інтерес у багатьох науковців. Проте питання вивчення і аналізу використання нових медіа для просування саме освітніх закладів є дослідженим не так широко. Цей аспект, а також те, що застосування нових медіа у PR-кампаніях зарубіжних освітніх закладів відбувається дуже динамічно, викликає потребу подальших розвідок у цій темі.В епоху цифрових комунікацій соціальні інститути, організації, компанії тощо повинні розуміти, що сьогодні слід пропонувати споживачеві ту чи іншу інформацію зручним для нього способом. Із все більшим проникненням цифрових технологій у життя суспільства є підстави вважати, що нові медіа є ефективним засобом залучення уваги та інтересу споживачів. Згідно експертної думки практиків ринку комунікацій та PR, «соціальні медіа дають змогу: досягнути великої кількості ЦА; будувати власні платформи комунікації (раніше досягнути до аудиторії можна було лише через ЗМІ); дізнатися, що говорять про ваш бренд (а також бренди конкурентів) та долучитися до дискусії» [5, 8]. І взагалі «Інтернет відкрив величезні можливості для досягнення нішевих споживачів напряму через таргетовану інформацію», – вважає Девід Скот [6, 17]. Звичайно, обирати ті чи інші нові медіа потрібно з урахуванням встановлених цілей. Адже до складу нових медіа належать і соціальні мережі, і блоги, і подкасти, і відеохостинги тощо. Проте потрібно зважати на те, що вибір того чи іншого інструменту повинен залежати від таких критеріїв: 1. Ваші цілі; 2. Ваша ЦА; 3. Інтереси ЦА [7, 5]. «Після того, коли ви вирішите, які медіа є найкращим варіантом для вас, на яких медіа знаходиться ваша аудиторія, забудьте про решту. Справді, забудьте. Це дозволить дійсно зосередитися на них і одержати результати» [8]. Зважаючи на ці важливі критерії, фахівці з PR мають змогу реалізувати вдалі проекти з використанням новітніх платформ і технологій. Гіпотезою цього дослідження є те, що різноманіття нових медіа надає закладам вищої освіти численні можливості для вдалої реалізації PR-кампаній у цифровому просторі. Однією із ключових аудиторій закладів вищої освіти є молоді люди віком від 15-16 років. Для молоді, народженої на межі XX і XXI століть, мова цифрових технологій є наче рідною. Вони змалку звикли до спілкування в глобальній комп’ютерній мережі Інтернет, цифрові портативні пристрої для них є звичними і зрозумілими на інтуїтивному рівні, а нові медіа у більшості випадків замінюють їм традиційні медіа. Тому припускаємо, що саме нові медіа слугують для вишів найвдалішим засобом реалізації public relations, налагодженню взаємозв’язку зі своєю аудиторією та формуванню позитивного іміджу. Результати дослідження Розглянемо digital-проект Університету Сандерленда, Великобританія (англ. University of Sunderland), що позиціонує себе як університет, що змінює життя. Ідея проекту полягала в 95
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
тому, що 8 студентів протягом 12 місяців вели блог про власне університетське життя, про те, як воно змінювалось протягом року (http://livesonline.sunderland.ac.uk/). Студенти-учасники цього проекту були представниками з різних факультетів, зокрема, факультету журналістики, медіа-виробництва, драматургічного мистецтва та ін. Таким чином було забезпечено різноманіття студентського контенту, продемонстровано специфіку кожного з факультетів та характерних особливостей навчання на них. Ще однією складовою університетського проекту було ведення комунікації в соціальних мережах. Каналами комунікації слугували аккаунти студентів-учасників у соціальних мережах. Студенти постили візуальний контент у Facebook, твітили короткі повідомлення у Twitter для того, щоб створити динамічну картину життя і навчання в Університеті Сандерленда. Для цифрового покоління такий тип контенту є найбільш привабливим, таким, що викликає бажання приділити йому увагу, а не знехтувати ним. Таким чином потенційні студенти мали змогу побачити більше, ніж те, що могло б їм запропонувати, наприклад, проведення Дня відкритих дверей або іншого традиційного заходу. Крім того, такий тип проектів для формування позитивного іміджу вищого навчального закладу є малобюджетним, що є однозначною перевагою. Розглядаємо можливості нових медіа далі. На сьогодні такий традиційний інструмент у PR-діяльності, як прес-реліз, використовуваний PR-фахівцями (ще й особливо в освітній сфері) вже не є достатньо ефективним для залучення інтересу споживачів, а також для високого результату по висвітленню в медіа (media coverage). Сучасна альтернативна – використання новинних блогів. Це практикувала Школа політики та міжнародних відносин Ноттінгемського університету Великобританії. Університетські викладачі з міжнародних відносин та політичних наук публікували свої експертні матеріали, що містили аналітичний погляд на тодішню політичну ситуацію у Великобританії та прогноз перебігу політичних подій, на офіційно створеному блозі (http://www.electionblog2010.blogspot.com/). Приводом до публікацій слугували парламентські вибори, які відбувалися 2010 року у Великобританії. Таким чином автори блог-постів мали змогу популяризувати університет, надаючи експертну оцінку актуальним подіям під час виборів, висловлюючись про перебіг подій з професійної точки зору. А, як відомо, інформація, що має соціальну значущість, привертає увагу мас-медіа більше, ніж PR-матеріали, чий зміст сконцентрований переважно на об’єктові просування. Крім того, такий контент має значно більше шансів знайти позитивний відгук у споживачів завдяки експертному погляду на ситуацію. Ці аспекти можемо зарахувати до переваг даного прикладу блогу. Проте потрібно зауважити, що мають місце і певні недоліки. Так, не тішить те, що блог-пости Школи політики та міжнародних відносин Ноттінгемського університету Великобританії мають вигляд текстових, тобто наповнених лише текстовою інформацію. Проте ж блоги є вдалим прикладом платформи для мультимедіа. Контент записів у блозі мав би складатися з різноманітних відео, аудіозаписів, зображень, інфографік тощо. Такий підхід значно збагатив би можливості блогу як ефективного майданчика для комунікації і посприяв би ширшому охопленню аудиторії. Сьогодні мобільний додаток обміну фотографіями Instagram і соціальна мережа Pinterest, що базується на фотоконтенті є широко популярними серед прихильників онлайн-комунікації. Використання ж цих сервісів у процесі просування вищих навчальних закладів є ще не надто поширеним й не повністю осмисленим. Хоча практика застосування вже є. Так, Університет Міссісіпі (англ. University of Mississippi) створив та просуває свою сторінку у Pinterest (http://www.pinterest.com/olemiss/), поступово збільшуючи кількість прихильників або поіншому фолловерів (від англ. followers). Станом на квітень 2014 р. їхня сторінка нараховує 5,9 тисяч прихильників. Фотоконтент є найрізноманітнішим. Серед тематичних ідей фотографій є такі: як по-дизайнерськи оформити кімнату в гуртожитку; зображення випускників вишу; дні спортивних змагань в університеті; зображення тварин у фірмовій спортивній формі Університету тощо. Принстонський університет (англ. Princeton University) – один із найстаріших і найпрестижніших університетів США – вже є на Instagram. Фотографії створюють самі 96
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
студенти. Стрічка фотографій виходить «живою» та цікавою. Крім того, додаткового ефекту надають фільтри Instagram. Станом на квітень 2014 р. сторінка Принстонського університету нараховує 7,3 тисяч прихильників. Перевагою використання таких платформ, як Pinterest та Instagram є те, що для «цифрової молоді» візуальний контент є цікавим, легким та таким, що охочіше спонукає до його сприйняття. Кампанії в соціальних медіа також можуть стати й інтегрованою частиною традиційних кампаній з просування освітньої сфери. Так, влітку 2014 р. у Великобританії буде проводитися захід «Universities Week 2014», метою якого є популяризація наукових досліджень освітніх закладів і те, як вони впливають на вирішення глобальних проблем людства, а також на повсякденне життя різних людей. У рамках загальної promo-кампанії передбачається кампанія в соціальних медіа: залучення аудиторії через Facebook, Google+, Twitter, запис 60-секундних роликів, що можуть бути створені від імені академіків, дослідників, студентів того чи іншого вищого навчального закладу та розповсюдження їх завдяки підкастам, офіційному сайту «Universities Week 2014» і соціальним мережам. Тобто засобів для популяризації є багато, всі вони роблять вагомий внесок для досягнення загальної мети – якнайширше охоплення аудиторії та висвітлення результатів заходу у медіа. Щоправда, успішна реалізація таких заходів вимагає сформованої digital-свідомості переважаючої кількості учасників проекту. І якщо вести мову про вітчизняний досвід інтеграції освітніх заходів у простір цифрових комунікацій, то потрібно зазначити, що цей процес відбувається повільно і потребуватиме ще багато часу. Використання нових медіа створює ще багато інших можливостей для просування освітньої установи. Наприклад, створення аудіо-контенту (скажімо, запис лекційного матеріалу викладача або конференції практика) і його розповсюдження завдяки підкастам; створення офіційного студентського каналу на відеохостингу Youtube (розуміння того, що цей контент є справжнім, не штучним набагато підвищить його цінність); відеохостинги також можна використовувати як платформи для вебінарів викладачів університету. Цю практику можна розширювати до активної участі викладацької спільноти університету у масових онлайн-курсах, що зараз є трендом у дистанційній освіті. На сьогоднішній день розроблено безліч спеціальних web-ресурсів для дистанційної освіти. Серед найбільш успішних стартапів у цій площині є проеки Coursera, edX, Udemy. Продовжуючи перелік можливих варіантів використання нових медіа у PR-діяльності закладів вищої освіти, відзначимо ще такі: організація групових відео-чатів, які, наприклад, можна влаштовувати на Google+ як додатковий спосіб проведення зустрічей з абітурієнтами, надання їм усієї інформації, що їх цікавить про навчальний заклад в інтерактивній формі; нарощування викладачами власної digital-присутності через використання соціальних мереж, в тому числі і професійних (до яких належить, наприклад, LinkedIn), блогів і публікацію на цих майданчиках свого фахового контенту. Крім того, не потрібно забувати і про вдосконалення вже традиційних web-інструментів. Мова йде про, наприклад, створення мобільної версії сайту. В умовах існування конвергентних медіа і зростання кількості користувачів смартфонів в Україні необхідно, щоб споживачеві було зручно отримувати інформацію з будь-якого девайсу, тобто отримувати однакову інформацію різними каналами. Перелік застосування нових медіа фахівцями з PR в освітній сфері можна продовжувати і далі. Головне, що потрібно усвідомити – це те, що сьогодні учасники ринку освітніх послуг повинні реагувати на такі реалії: існування в умовах постійних змін та широкого охоплення цифрової революції; непередбачувана конкуренція; поява технологічних інновацій; активність споживачів освітніх послуг, які тепер мають більше способів для отримання різної інформації (і негативної також) про той освітній заклад, який їх цікавить. Гравцям вітчизняного ринку освітніх послуг потрібно змінюватися вже, використовуючи нові можливості digital епохи для максимального залучення своєї цільової аудиторії.
97
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Висновки Отже, можемо резюмувати, які саме можливості надають нові медіа фахівцям з PR для просування того чи іншого вищого навчального закладу: - можливість взаємодіяти з представниками аудиторії напряму, пропонуючи їм діалогічну, а не монологічну форму комунікації; - різноманітні нові медіа пропонують безліч нових форматів для взаємодії зі споживачем; - збільшення точок доступу до аудиторії з постійною появою все нових медіа, каналів і платформ для здійснення комунікації; - мультимедійність подачі інформації (завдяки чому її цінність зростає і може доповнюватися завдяки технологічним можливостям тієї платформи, де вона розповсюджена); - інтерактивність і максимальне залучення аудиторії до контенту (як до його споживання, так і до співтворення). Зважаючи на все вищезазначене, можемо стверджувати, що в епоху цифрових комунікацій закладам вищої освіти варто активно та широко використовувати різноманітні нові медіа у процесі власної PR-діяльності з огляду на їх можливості щодо залучення цільової аудиторії та взаємодії з нею. Список використаних джерел 1. Вышлинский Глеб. Аудитория интернета в Украине: динамика, мобильный интернет, старые и новые пользователи [Электронный ресурс] / Глеб Вышлинский. – 2013. – Режим доступа: http://www.gfk.ua/imperia/md/content/gfkukraine/presentations/130523_imu_gfk_vyshlinsky.pdf 2. Jenkins Henry. Convergence Culture: Where Old and New Media Collide [Online] / Henry Jenkins. – NYU Press, 2008. – 368 p. – Available from: http://www.amazon.com/ConvergenceCulture-Where-MediaCollide/dp/0814742955/ref=pd_sim_b_1?ie=UTF8&refRID=17NN9RZGD3CBTN2EQR34#reader_ 0814742955 3. Breakenridge Deirdre. PR 2.0: New Media, New Tools, New Audiences [Online] / Deirdre Breakenridge. – FT Press, 2008. – 304 p. – Available from: http://www.amazon.com/PR-2-0-MediaTools-Audiences/dp/0321510070/ref=sr_1_9?s=books&ie=UTF8&qid=1395174666&sr=19&keywords=digital+PR 4. Чекмишев О. В. Характеристики нових медіа в контексті впливу на методологію їх дослідження [Електронний ресурс] / О. В. Чекмишев // Наукові записки Інституту журналістики. – Т. 41. – 2010. – С. 46-48. – Режим доступу: http://library.univ.kiev.ua/ukr/host/viking/db/ftp/univ/nz_ij/nz_ij_2010_41.pdf 5. Педенко Павло. Digital PR. Ваша несекретна місія [Електронний ресурс] / Павло Педенко. – 2010. – Режим доступу: http://www.slideshare.net/hoshvapr/digital-pr-5633660 6. Scott David Meerman. The New Rules of Marketing & PR: How to Use Social Media, Online Video, Mobile Applications, Blogs, News Releases, and Viral Marketing to Reach Buyers Directly [Online] / David Meerman Scott. – 4 ed. – Wiley, 2013. – 464 p. – Available from: http://www.amazon.com/The-New-Rules-MarketingApplications/dp/1118488768/ref=pd_cp_b_0#reader_1118488768 7. HOSHVA PR. Різні соціальні мережі та їх можливості [Електронний ресурс] / HOSHVA PR. – 2011. – Режим доступу: http://www.slideshare.net/hoshvapr/0204-growthiinpr 8. Sisson Natalie. Which Social Media Sites Should You Be On, and Why? [Online] / Natalie Sisson // Social Media Today. – 2014. – Available from: http://socialmediatoday.com/nataliesuitcaseentrepreneurcom/2144841/most-popular-social-mediasites-which-social-media-sites-should-you-be-on
98
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
УДК 007:001.8
№1, 2014 р.
Навчально-методичні розробки Тетяна Скотникова, старший науковий співробітник, Київський національний університет, Інститут журналістики
ВИЗНАЧЕННЯ ІНДЕКСА УДК ДЛЯ СТАТЕЙ ІЗ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ У статті розглянуто методи вибору індекса УДК для документів у галузі соціальних комунікацій Ключові слова: індекс УДК, соціальні комунікації Tetiana Skotnykova, Senior Researche, Kyiv National Taras Shevchenko University, Institute of Journalism UDC SELECTION INDEX FOR ARTICLES IN THE FIELD OF SOCIAL COMMUNICATIONS The article says about how to find the UDC index for articles in the field of social communications Keywords: UDC index, social communications Вступ Як відомо, універсальна десяткова класифікація (УДК) призначена для систематизації книг, статей та інших документів для їх подальшого бібліотечного впорядкування і зберігання, а також для пошуку, зокрема автоматизованого. Документам надається цифровий індекс, який позначає певну галузь знань і конкретні питання, яким присвячений конкретний документ. УДК є міжнародною системою, її використовують понад 130 країн. УДК єдина для всіх країн, що полегшує обмін інформацією між ними. Таблиці УДК за вмістом, в основному, єдині для всього світу. Країни випускають таблиці УДК власними мовами, причому опис структурних елементів може трохи відрізнятись від країни до країни, але не суттєво. Україномовне видання таблиць УДК здійснює Книжкова палата України. Проте в мережі безкоштовно доступне лише скорочене видання україномовних таблиць УДК [1]. Визначення УДК для осіб і видавництв Книжкова палата України здійснює на платній основі [2]. Проте на сайті Книжкової палати наведено розлогі і докладні практичні рекомендації для визначення УДК [3] В цій статті ми будемо користуватись і російськомовними таблицями УДК, оскільки вони вільно доступні в мережі. При цьому на російських сайтах таблиці УДК також різняться мірою своєї «скороченості», тому, користуючись різними сайтами, можна скласти собі такий УДК, який точніше відповідатиме змісту статті/дисертації. Ми не будемо заглиблюватись у теорію та історію створення УДК, оскільки це окрема тема, якій можна присвятити окрему книгу. Мета цієї публікації – дати авторам необхідний мінімум інформації для визначення індексу УДК публікацій, присвячених різним аспектам теорії та історії соціальних комунікацій, журналістиці, видавничій справі та редагуванню, а також рекламі, зв’язкам з громадськістю і соціальній інформатиці. Теоретичне підґрунтя і гіпотеза 99
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
В Україні лише у 2009 р. було введено національний стандарт ДСТУ 6096:2009 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Універсальна десяткова класифікація. Структура, правила ведення та індексування». Цей стандарт відповідає стандарту ГОСТ 7.90–2007 «Система стандартов по информации, библиотечному и издательскому делу. Универсальная десятичная классификация. Структура, правила ведения и индексирования», який чинний для країн СНД. Найпростіший спосіб складання УДК для соціальних комунікацій наведено у статті В.В.Різуна: «Розділ УДК 007 (Activity and organizing. Information. Communication and control theory generally (cybernetics). 'Human engineering', який цілком підходить до соціальних комунікацій та до наукових спеціальностей цієї нової наукової галузі. У розділі 007 є досить важливі для соціальних комунікацій елементи опису: Activity and organizing: соціальні комунікації є обов’язково організованою активністю (діяльністю); Information: основним засобом, що забезпечує соціальну взаємодію, є соціальна інформація; Communication and control theory generally (cybernetics): якщо під кібернетикою розуміти теорію управління, то системи соціальних комунікацій являють собою по суті кібернетичні системи; 'Human engineering': соціальні комунікації завжди технологічні і належать до сфери гуманітарних технологій, до сфери інженерних вчень, соціальної інженерії. Тому для України цілком логічним буде індексування соціальнокомунікаційних розробок як 007 з уточнювальними індексами, наприклад: 007:304:070 (преса); 007:304:659 (реклама, інформаційна робота, зв’язки з громадськістю» 007:304:659.1 (реклама); 007:304:659.3 (масова комунікація, інформування, висвітлення суспільних тем); 007:304:659.4 (зв’язки з громадськістю)» [4]. Розглянемо використані В.В.Різуном коди: 304 «Соціальні питання. Соціальна практика. Культурне життя. спосіб життя». 070 «Газети. Преса. В тому числі: Журналістика». 659 «Реклама. Система інформації. Служба зовнішньої інформації та реклами (паблік рилейшнз)». 659.1 «Реклама. Рекламування. В тому числі: Рекламування. Комерційна реклама (кіно, телебачення)». 659.3 «Повідомлення для мас. Інформування широких верств населення». 659.4 «Служба зовнішньої інформації та реклами. Паблік рилейшнз (ПР)». Створювати складений індекс УДК подібним чином доречно тоді, коли коди мають рівну важливість з огляду на вміст документа: «Передбачається, що при пошуку всі класи в такому індексі є пошуковими ключами і документ повинен бути знайдений за кожним з цих ключів незалежно від інших класів» [5]. Звісно, автор має право обрати такий узагальнюючий індекс УДК. Але такий індекс не відображає конкретні аспекти, які містяться в конкретних документах. У цій статті спробуємо показати, що скласти відносно докладний і водночас правильний індекс УДК автор документа може самостійно, володіючи невеликою кількістю базових знань. Якщо знати кілька прийомів складання УДК і мати кілька джерел пошуку потрібних індексів, то можна власноруч підібрати собі якщо не ідеальний УДК, але цілком адекватний змісту вашого документа. Результати дослідження 100
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Проведений автором аналіз УКД понад 100 статей, авторефератів дисертацій у галузі соціальних комунікацій не дуже втішний: заявлене авторами УДК влучно відповідає змістові наукової роботи не більше, ніж у 10% випадків. Деякі автори статей взагалі ігнорують вимогу надати УДК; деякі вигадують такі УДК, яких не може бути; УДК, заявлене більшістю авторів, потребують більш-менш суттєвої корекції. Деякі автори шукають індекс УДК у схожих за змістом публікаціях, поширюючи при цьому чужі помилки. Наприклад, стаття називається «Инфографика» [6], а УДК має таке 622.272 «Общие вопросы разработки месторождений подземным способом». Для докладного ознайомлення з правилами складання УДК можна користуватись наявними в мережі методичними порадами [7; 8]. Створити правильний індекс можна комбінуючи елементи основної і допоміжних таблиць так, щоб у результаті УДК відповідало змісту даної статті/дисертації. Для цього треба знати, що є індекси (основні і визначники), а також знаки для поєднання індексів. Відповідно, існують основні таблиці з індексами і допоміжні таблиці з визначниками і знаками поєднання індексів. Отже, УДК містить 10 класів, які позначені цифрами 0, 1, 2,..., 9. 0 «Загальний відділ. Наука та знання. Інформація. Документація». 1 «Філософія. Психологія» 2 «Релігія. Теологія» 3. «Суспільні науки» 4. цей клас не задіяний 5. «Математика та природничі науки» 6. «Прикладні науки. Медицина. Техніка» 7. «Мистецтво. Ігри. Спорт» 8. «Мова. Мовознавство. Художня література. Літературознавство» 9. «Географія. Біографія. Історія» [1] Кожен клас поділено на 10 розділів, кожен розділ – ще на 10 розділів і так далі. Кожному класу і розділу відповідають свої цифри по порядку одна за одною. Для зручності читання після трьох цифр ставлять крапку. Тепер подивимось на допоміжні таблиці із знаками поєднання та різними визначниками. Серед знаків поєднання нас найбільше цікавитимуть такі: + приєднання – вказує, що в документі міститься дві чи більше теми; : відношення – відображає зв’язки між поняттями, про які йдеться в документі. Як правило, спершу ставлять індекс, який відображає основний предмет документа, а після двокрапки – індекс, який уточнює, деталізує основне поняття; [ ] групування – знак, який допомагає ще більше уточнити зміст документа. За квадратні дужки виносять той індекс, який стосується всіх розміщених в дужках індексів. А в дужках розміщають індекси, які відображають і деталізують поняття, яким присвячений документ. Ще у допоміжних таблицях подані визначники (їх автор може додати у свій УДК, якщо це важливо з огляду на зміст статті, дисертації чи посібника): мови якою мовою опубліковано документ (наприклад, =111 – англійська мова, а =161.2 – українська) форми підручник, стаття, звіт, дисертація, патент, довідник тощо (наприклад, (075) – навчальний посібник, (043.3) дисертація, автореферат); місця якщо потребується зазначення конкретної географічної місцевості (наприклад, (44) – Франція, (477) – Україна, (470) – Росія); та інші часу, рас та народів, матеріалів, основних характеристик тощо [1]. Як зазначалось у вищезгаданій статті В.В.Різуна, всі дослідження у галузі соціальних комунікацій можна віднести до класу 007 [4] 101
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Ось як цей клас описують у різних варіантах таблиць УДК: 007 «Діяльність і організація... Загальна теорія комунікацій» [1] 007 «Деятельность и организация. Общая теория информации, связи и управления (кибернетика), включая деятельность человека....» [9; 10] 007 – «Кибернетика. Общая теория информации, связи и управления.... Сюда относится содержательное изучение закономерностей коммуникации, организации и управления, общих для систем всех видов – природных, технических, социальных и биологических... Коммуникация и информация в социальных системах ( 316.77 Социология коммуникации)» [13]. У змінах і доповненнях до таблиць передбачається подальше уточнення класу 007 за напрямами. Зокрема наш напрям, імовірно, невдовзі буде такий: 007.631 Информация и информационные процессы в социальных системах. Социальная информатика ( 316.77 Социальная коммуникация. Социология коммуникации). Не важко помітити, що опис розділу 007, коли стосується напряму «Коммуникация и информация в социальных системах», відсилає до подібного, але більш докладно розробленого підрозділу 316.77 «Социальная коммуникация. Социология коммуникации». Таке відсилання до інших розділів і навіть класів доволі часто зустрічається в таблицях УДК, оскільки напрями з часом повторюються і переплітаються. І що з них обрати – це справа автора, який знає відтінки змісту свого документа, для якого шукає індекс УДК. Проблематика багатьох наших досліджень стосується аспектів, які покриваються УДК від 316.28 «Теорії комунікації» до 316.77 «Соціальна комунікація і соціологія комунікації» [11; 10]. Не треба дивуватись, що проблематика соціальних комунікацій описується в різних розділах УДК. Це пов’язано з певною хаотичністю процесу створення і заповнення розділів УДК за понад 100 років існування системи десятинної індексації [12]. Наприклад, історично сталось так, що реклама і зв’язки з громадськістю, видавнича справа, телебачення і радіомовлення потрапили у клас 6 «Прикладні науки. Медицина. Техніка», у його розділ 65 «Управление предприятиями. Организация производства, торговли и транспорта». Тому зараз рекламу описує підрозділ 659 «Реклама. Система информации» [10; 13], видавничу справу – 655 «Полиграфическая промышленность. Издательское дело. Книжная торговля» (в тому числі питання редагування 655.253.1 «Подготовка рукописи вручную. Оформление рукописей»). Телебачення і радіомовлення можна знайти в підрозділі 654 «Связь (организация и эксплуатация)» [13]: 654.17 «Передача изображений. Телевизионная связь»; 654.19 «Радиовещание. Телевизионное вещание». А ще телебачення і радіомовлення можна знайти і в підрозділі 371.68 «Аудиовизуальные средства обучения»: 371.684 «Радиовещание» 371.687 «Телевидение» Цей підрозділ входить до розділу 37 «Народное образование. Воспитание. Обучение. Организация досуга», який у свою чергу входить до класу 3 «Суспільні науки». Який, здавалося б, зв’язок між 65 «Управление предприятиями. Организация производства, торговли и транспорта» і 37 «Народное образование. Воспитание. Обучение. Организация досуга»? І власне, яке відношення до них обох має телебачення і радіомовлення? Але що поробиш... Так уже склалось і марно зараз шукати в тому логіку. Існує окремий розділ 070 «Газеты. Пресса. Журналистика» [10], яким раніше широко користувались, індексуючи статті з журналістики. Щоправда, нині цей розділ не покриває всіх потреб нашої наукової галузі, але його структурні елементи можна використовувати у складеному індексі УДК для позначення потрібного аспекту пресової журналістики. 102
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
УДК варто складати з кількох частин, щоб уточнити свій аспект, наприклад так: УДК 007:[654.197+316.658], де 654.197 «Телевизионное вещание. Телевизионные передачи» 316.658 «Формирование и изменение (общественного) мнения» Отже, запропоноване УДК розшифровується приблизно так: «комунікації в соціальних системах в аспекті впливу телепередач на формування громадської думки». Розглянемо процес добору індексів на прикладах. Приклад 1. Дисертація називається «Телебачення для дітей в Україні» автор обрала собі таке УДК 007:7.097(477):7.073–053.2/5:316.776.33 Розглянемо УДК автора дисертації. Скористаємось для цього довідником [13] (в цьому довіднику треба піднести мишку до цифр у першому стовпчику «Код УДК» і поїдете у відповідний розділ, а далі – у підрозділ, і далі, і далі) Отже, маємо: 7 «Искусство. Декоративно-прикладное искусство. Фотография. Музыка. Игры. Спорт» 7.097 «Телевизионные передачи (кинофильмов, балетов и театральных представлений)» (477) – це Україна ( є таблиця «Общие определители места». Це вже не в цьому довіднику, а у додаткових таблицях різних індексів при УДК, які собі можна списати з інтернету). 7.073 «Ценители искусства. Публика. Зрители. Слушатели. Болельщики в спорте. Энтузиасты» 316.776.33 «Воздействие» а ось що таке –053.2/5 – не дуже зрозуміло. Ну, припустимо, що це індекс з додаткової таблиці «Общие определители материалов и лиц»: -053.2 «Дети в целом». поєднані з -053.5 «Дети школьного возраста в целом» Але цей аспект з дефісом не можна вставляти просто так в рядок з іншими без квадратних дужок. Або його треба вставляти в самому кінці УДК. І взагалі, мені здається, що в тому УДК десь загубились і квадратні дужки, а десь і круглі. Як уже зазначалось, не варто створювати занадто докладне УДК. Бо вийте така ж абракадабра, що і у пані – авторки дисертації. Ніхто від автора не вимагає дуже докладного УДК. Міру докладності автор обирає сам. Головне не припускатись грубих помилок. зокрема – між цифрами і знаками не має бути пробілів. Приклад 2. Візьмемо статтю з назвою: «Комунікаційні стратегії висвітлення теми наркоманії в друкованих мас-медіа». Для неї можна запропонувати таке УДК 007:[070.15:616.89-008.441.33+316.658], де 070.15 «Использование прессы для особых целей (партийной борьбы, бизнеса и т.д.)». 616.89-008.441.33 «Токсикомания (влечение к ядовитым веществам). Наркомания» 316.658 «Формирование и изменение (общественного) мнения» Отже, таке УДК розшифровується приблизно так: комунікації в соціальних системах в аспекті впливу друкованих ЗМІ, які пишуть про наркоманію, на формування громадської думки. 103
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Як правило, такої конструкції УДК для наших потреб цілком вистачає. Можна, звісно, уточнювати й далі, але краще вчасно зупинитись, щоб не створити якогось монстра. Приклад 3. Для статті «Специфіка ефірної промоції радіостанцій ШАНСОН ТА ХІТ ФМ» автор пропонує таке УДК 007: 304: 659.3: 621.396.97 (477), де 304 «Социальные вопросы. Социальная практика. Культурная жизнь. Образ жизни». 659.3 «Сообщения для масс. Разъяснения широким слоям общественности» 621.396.97 «Техника радиовещания» (477) – Україна – позначник географічного місця. Як бачимо, індекс УДК не відповідає змісту статті. Пропоную таке УДК 007:[371.684+316.773.3:659.441.81], де 659.441.81 «Умение заинтересовать, привлечь внимание» 316.773.3 «Содержание объекта коммуникации. Сообщение. Послание. Известие» 371.684 «Радиовещание» а можна і так: УДК 007:[316.773.3:659.145], де 659.145 «Радиореклама, рекламные грампластинки, магнитофонные ленты и т. д.» Отже, УДК може варіюватись, залежно від того, на чому хоче акцентувати автор. Приклад 4. Стаття називається: Блогосфера як автокомунікаційна технологія автор пропонує УДК 007:304:070, де 007 ...Коммуникация и информация в социальных системах 304 Социальные вопросы. Социальная практика. Культурная жизнь. Образ жизни 070 Газеты. Пресса. Журналистика На жаль, УДК не відповідає змісту статті. пропоную: УДК 007:[004.738.5:316.776+070.423.1] де 004.738.5 Интернет 316.776 Процесс коммуникации. Обмен информацией 070.423.1 Внештатные корреспонденты (авторы материалов). Неоплачиваемые сотрудники и т.п. Пропонований мною УДК читатиметься приблизно так: комунікація в соціальних системах, зокрема комунікація в інтернеті за участю неоплачуваних авторів матеріалів Приклад 5. Стаття називається Поняття «інфографіки» в сучасному науковому медіадискурсі автор пропонує таке УДК007:304:004.9:7.08 007 Коммуникация и информация в социальных системах 304 Социальные вопросы. Социальная практика. Культурная жизнь. Образ жизни 004.9 Прикладные информационные (компьютерные) технологии. Методы, основанные на применении компьютеров 7.08 Характерные особенности, жанры, формы и другие специальные вопросы в отдельных видах искусства, развлечениях, спорте Звісно, це зовсім не відповідає змісту статті. З інфографікою складно визначитись. У таблицях є кілька можливих варіантів: 104
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
7.04 Объекты и темы художественного изображения. Иконография. Иконология. Детали и отделка. Украшение. Декор. Орнамент 7.012 – дизайн Їх використання в даному випадку не було б грубою помилкою. Але все-таки нам ближче таке: 316.773.2 Формы предмета коммуникации. Символы Тому пропоную: УДК 007:[001.4+316.773.2:82-9], де 001.4 Язык науки. Научная терминология. Номенклатура 316.773.2 Формы предмета коммуникации. Символы 82-9 Прочие литературные жанры Цей УДК читатиметься приблизно так: комунікація та інформація в соціальних системах в аспекті термінологічного визначення символів як жанру комунікації Приклад 6. А ось приклад більш-менш вдалого підбору індексу. Стаття називається «Методи впливу альтернативних медіа (на прикладі українського самвидаву 1960–1980-х рр.)» Автор пропонує УДК 007: 316.776.23:070.18(477)“1960/1980”, де 007 комунікації в соціальних системах 316.776.23 «Влияния на субъект (информации). Например: тенденциозность информации, разорванность» 070.18 «Анонимные газеты с неизвестным издателем и местом издания» (477) Україна “1960/1980” досліджуваний період – визначник часового проміжку. Всі індекси відповідають змісту статті, що буває зовсім рідко! Але пропоную індекси і визначники згрупувати так: УДК 007:[316.776.23:070.18](477)“1960/1980” це ближче до правил утворення складених індексів. У таблиці наведено ще кілька прикладів пошуку індексів для деяких статей/дисертацій. Зауважимо, що у всіх УДК присутній код 007, який, як ми вже зазначали, серед іншого означає «...Коммуникация и информация в социальных системах». Таблиця Назва документа Пропонований індекс УДК Розшифровка деяких кодів Соціальні інтернет- 007:004.738.5 004.738.5 «Интернет» мережі як феномен сучасного медіасередовища Технології 007:[659.4+316.658] 659.4 «Служба внешней информации и побудови рекламы. Паблик Рилейшнз (П.Р.)» позитивного 316.658 «Формирование и изменение іміджу України як (общественного) мнения» туристичної країни Вплив засобів 007:[7.04+316.776.3] 7.04 «Объекты и темы художественного зображальної изображения. Иконография. Иконология. журналістики або Детали и отделка. Украшение. Декор. (фотографії та Орнамент» інфографіки) на 007:[77.04+316.776.3] 316.776.3 «Эффективность сприйняття коммуникации» 105
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір текстової інформації
№1, 2014 р.
77.04 «Изобразительная художественная фотография. Виды съемки в зависимости от объекта» Маркетингові 007:[070+339.138:659.442](04 070 «Газеты, пресса, журналистика» стратегії сучасних 3.3) 339.138 «Маркетинг» громадсько659.442 «Осуществление, идеи и політичних газет оформление ПР кампаний» України (043.3) Диссертации (исследования на (автореферат) соискание ученой степени, авторефераты диссертаций и т.п.) Патогенна реклама 007:[659.131:659.1.012.12+31 659.131 «Реклама в газетах, журналах, у газетних 6.776.23](043.3) книгах и т. д.» виданнях України 316.776.23 «Влияния на субъект (автореферат) (информации). Например: тенденциозность информации, разорванность и т.п.» 659.1.012.12 «Исследования, анализ рекламы» (043.3) «Диссертации (исследования на соискание ученой степени, авторефераты диссертаций и т.п.)» Жанрові 007:[070.446:82-1/004.738.5 «Интернет» особливості 9+004.738.5] 070.446 «Виды газетных материалов: публікацій в Отдых. Спорт» електронних 82-1/-9 «Литературные формы и жанры» спортивних виданнях Інферналізація 007:[316.776.23+659.123.5] 316.776.23 «Влияния на субъект іміджів (информации). Например: або тенденциозность информации, разорванность» 007:[316.658+659.123.6] 659.123.5 «Обращение к чувствам, склонностям, ассоциациям» 316.658 «Формирование и изменение (общественного) мнения» 659.123.6 «Обращение к разуму, аргументация» Комунікаційні 007:[070.15:616.89070.15 «Использование прессы для стратегії 008.441.33+316.658] особых целей (партийной борьбы, висвітлення теми бизнеса и т.д.)». наркоманії в 616.89-008.441.33 «Токсикомания друкованих мас(влечение к ядовитым веществам). медіа Наркомания» 316.658 «Формирование и изменение (общественного) мнения» Девіантна та 007: 001.4 «Язык науки. Научная шокова реклама: [001.4+316.773.4:659.123.5] терминология. Номенклатура» дефініція й 316.773.4 «Значение и интерпретация співвідношення предмета коммуникации» понять 659.123.5 «Обращение (рекламы) к чувствам, склонностям, ассоциациям» 106
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір Традиційні та 007:[316.776.3+303.22:659.1. новітні підходи до 011.44] визначення ефективності реклами Музичний 007:[655.413:78](4-014/015) звукозапис у системі соціальних комунікацій центрально-східної Європи
№1, 2014 р.
316.776.3 «Эффективность коммуникации» 303.22 «Методы измерений» 659.1.011.44 «Эффективность рекламы. Успех рекламы» 655.413 «Специализированные издательства» 78 «Музыка» 655.413:78 «музыкальные издательства» (4) Европа (4-014) Центральная Европа (4-015) Восточная Европа 004.738.5 «Интернет» 659.3 «Сообщения для масс. Разъяснения широким слоям общественности»
Соціальні інтернет- 007:[004.738.5+659.3] мережі як феномен сучасного медіасередовища Висновки Система індексації документів постійно розвивається і намагається відображати зміни в традиційних галузях, а також появу нових галузей і напрямів. Зміни і доповнення фіксуються в офіційних таблицях УДК, які з певною періодичністю видає кожна країна своєю мовою. Тому в кожній країні існують кілька видань таблиць УДК. Проте і між офіційними виданнями створюються нові знання і документи, а отже, доповнення таблиць не припиняється. Автори книжок, статей і дисертацій, скориставшись переліченими сайтами з таблицями УДК різної міри «скороченості», віднайшовши допоміжні таблиці, розібравшись з наведеними прикладами, можуть підібрати УДК для свого напряму, теми дисертації чи статті. Досвід автора свідчить, що найзручніше користуватись довідниками [10] і [13]. Їх, як правило, вистачає для наших потреб. Крім того, варто мати у своєму розпорядженні допоміжні таблиці, які можна взяти на сайті [14].
Література 1.Universal Decimal Classification (українська) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.udcc.org/udcsummary/php/index.php?lang=uk&pr=Y 2. Послуги. Визначення індексів УДК, ББК, авторського знака для документів [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ukrbook.net/UDC_n/UDC_poslugy.htm 3. Побудова та властивості УДК [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ukrbook.net/UDC_n/UDC_pobudowa.htm#Osnovna 4. Різун В. В. Соціальнокомунікаційний підхід у науці та галузі соціальної інженерії [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/Socialniy_pidhid.pdf. 5. ГОСТ 7.90-2007 Система стандартов по информации, библиотечному и издательскому делу. Универсальная десятичная классификация. Структура, правила ведения и индексирования [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.vashdom.ru/gost/7.902007/#i96735 6. Алеева Д.В., Махметов Д.Н. Инфографика [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://repo.kstu.kz:8080/xmlui/bitstream/handle/123456789/1962/%D0%98%D0%BD%D1%84%D0 %BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%B5%D0%B2%D0%B0.%D0%98%D0%A1-112%D1%81.pdf?sequence=1 7. Методичні рекомендації з визначення індексів УДК [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://lib.kneu.edu.ua/ua/user_inf/scientists/guidelines_UDC/ 8. Методика індексування за УДК [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://lib.dsum.edu.ua/doc/udk.pdf 107
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
9. Универсальная десятичная классификация [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.naukapro.ru/osn_udk/obsh_otd.htm 10. Научная библиотека Сам ГУ. Основные сведения об УДК [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://weblib.ssu.samara.ru/Dlib/Udc/UDC00.htm; http://teacode.com/online/udc/00/00.html 11. Универсальная десятичная классификация [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.nlib.sakha.ru/Cataloque/udk/UDC31.shtml 12. Всеросийсский институт научной и технической информации [Електронний ресурс] – Режим доступа http://science.viniti.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=39&Itemid=109 13. Справочник по УДК [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://teacode.com/online/udc/ 14. Вспомогательные таблицы [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.nlib.sakha.ru/cataloque/udk/TAB.shtml
108
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Вимоги до публікацій Автори подають статті з результатами власних оригінальних досліджень, які мають наукову і практичну цінність і ще не були опубліковані. Студенти і аспіранти, крім статті, подають і відгук наукового керівника. Редакційна колегія має право відмовити авторові (авторам) у публікації його (їх) статті. Підставами для відмови в публікації матеріалу можуть бути: а) невідповідність поданого матеріалу тематиці журналу; б) невідповідність поданого матеріалу вимогам щодо оформлення статей журналу; в) негативний відгук наукового керівника на поданий матеріал; г) недотримання автором поданого матеріалу чинного законодавства про авторське право і суміжні права. Статті публікуються в авторській редакції. За потреби редколегія залишає за собою право редагувати статті з подальшим погодженням їх тексту з авторами. ВИМОГИ ДО ЗМІСТУ Й ОФОРМЛЕННЯ СТАТЕЙ Текст статті без літератури має становити 6–20 тис. знаків. Структура статті: УДК; назва статті; ПІП, посада, місце роботи, контакти автора – все українською і англійською мовами. Анотації (українська і англійська – якісний переклад) обсягом не менше 400 знаків кожна. Стисло вказати мету, основні результати та головні висновки дослідження. Вказати по 3-5 ключових слів українською і англійською мовами. Вступ (актуальність, огляд літератури і попередніх досліджень з даного і суміжних питань, мета і завдання статті; обсяг не менше 1000 знаків). Теоретичне підґрунтя і гіпотези статті (не менше 500 знаків). Методи дослідження (які методи і як саме використовувалися у даному дослідженні, не менше 500 знаків). Результати дослідження – сновний текст статті. Рисунки і таблиці повинні мати заголовки і порядкові номери. На рисунки і таблиці обов’язково мають бути посилання в тексті статті. Висновки (не менше 500 знаків). Список літератури (подається у порядку цитування, має містити не менше 5 джерел, із них не менше 2 – на зарубіжні видання).
109
Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір
№1, 2014 р.
Наукове видання
НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО МЕДІЙНОГО КОНТЕНТУ: СОЦІАЛЬНИЙ ВИМІР Науковий журнал №1 січень-березень 2014 р. Головний редактор Володимир Різун Над номером працювали: Координатор Віталій Корнєєв Упорядник Тетяна Скотникова Редактор англійських анотацій Наталія Ващенко Веб-дизайн і художнє оформлення Олексія Ситника Тексти статей друкуються в авторській редакції
Підписано до друку 23.04.2014. Формат 60х84/8. Гарнітура Times new Roman Ум. друк арк. 8,3 Видавець: Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка E-mail: nauka.journ@gmail.com сайт: www.journ.univ.kiev.ua/ndumk 110