Система захисту дітей в Сполученому Королівстві
Вступ Система захисту дітей у Сполученому Королівстві (СК) спирається на ряд децентралізованих державних та недержавних інститутів, які мають широкі повноваження, що інколи перетинаються. Система прагне забезпечити достатню гнучкість для вирішення проблем кожної дитини, яка перебуває в особливих обставинах. Рамка, що застосовується для індивідуалізованого вирішення проблем конкретної дитини, спирається на два керівні принципи. Перший з них визнає добробут дитини і є найважливішим. Хоча підхід «для всіх одне рішення» не застосовується у СК, кожен законний чи підзаконний акт спирається на цей принцип. Другий принцип – презумпція відмови від влаштування. Всі процесуальні дії щодо дитини виходять з презумпції відмови від влаштування, тобто дитину не слід вилучати з її побуту чи оточення. Відповідно – якщо тільки не застосовується імперативна норма – у рішенні щодо дитини слід прагнути залишити її у сім’ї. Оскільки система захисту дітей у СК функціонує через визначені державні та не державні інститути, кожен з яких має свій бюджет та джерела доходу, фінансування системи захисту дітей погано піддається на оцінці - як на державному, так і на місцевому рівнях. Ми розбили звіт на п'ять частин, поєднавши питання 2 та 3 із базового опитувальника через певний збіг результатів дослідження в цих областях. Ми покладалися в цьому дослідженні, передовсім, на офіційні звіти та джерела уряду СК. Перелік використаних джерел поданий наприкінці кожного розділу.
1.
Огляд ключового законодавства та політик у сфері захисту дітей
Хто формує політику соціального захисту дітей та сімей – центральний уряд чи місцеві органи влади? Як розподілені повноваження в сфері соціального захисту дітей? До 1999 року система захисту дітей формувалась та приймалася [центральним] урядом СК у Вестмінстері. Передача повноважень у сфері освіти, охорони здоров’я та соціального захисту до регіональних парламентів Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії в 1999 році призвела до того, що кожний регіональний уряд розробляє законодавство та політики у сфері захисту дітей окремо, у чотирьох відмінних рамках (frameworks), спираючись на принципи “Закону про неповнолітніх” (Children Act) 1989 року. Цей звіт буде сфокусований на системі захисту дітей в Англії. За захист дітей в Англії, в цілому, відповідає Міністерство освіти (МО, Department of Education) уряду СК. МО розробляє політики та здійснює управління системою захисту дітей, тоді як міжпартійний Комітет освіти Палати общин перевіряє його діяльність та витрати, а також подає рекомендації щодо покращення його роботи. Будь-яка політика, що впроваджуватиметься у статусі статутного права, має спочатку бути прийнята Парламентом СК. МО публікує керівництва для місцевих влад та Місцевих колегій із охорони дітей (Local Safeguarding Children Boards, МКОД). Актуальне керівництво для місцевих влад та МКОД має назву “Працюємо разом для охорони дітей: керівництво для міжвідомчої роботи з охорони та покращення добробуту дітей” (Уряд СК, 2013). В Англії 148 МКОД відповідають за налагодження ефективної роботи ключових агенцій, залучених до забезпечення охорони та добробуту дітей на місцевому рівні. Умови членства в Місцевих колегіях із охорони дітей викладені в “Законі про неповнолітніх” (Children Act, 2004). До Колегій входять представники місцевих влад, органів охорони здоров'я, поліції, а також двоє представників громадськості (lay members). МКОД в своїй роботі спираються на згадане керівництво “Працюємо разом” (2013) задля розробки власних політик та процедур для основних учасників, які працюють в сфері захисту дітей на місцях. Від кожної МКОД вимагається публікація щорічного звіту щодо ефективності охорони дітей. “Закон про неповнолітніх” 2004 року для місцевих влад в Англії утверджує посаду Директора служб для дітей (Director of Children's Services, ДСС). Цей Закон також зобов'язує місцеву владу призначити виборного радника провідним представником (lead member) служб для дітей. Ці дві посади закладають основу професійної та політичної підзвітності системи захисту дітей на рівні місцевої влади. Якими основними нормативними актами визначається політика захисту дітей? Основним нормативним актом захисту дітей для Англії, Шотландії, Північної Ірландії та Вельсу є “Закон про неповнолітніх” 1989 року та його регіональні відповідники. Про цей Закон та інші значимі нормативні акти детально йдеться в другій частині Таблиці 1 цього Звіту. Хто відповідає за впровадження політики соціального захисту дітей? Центральний уряд? Які міністерства? Місцева влада? Основна думка, що ведеться крізь урядову літературу, полягає в тому, що охорона дітей є обов'язком кожного. Учасник спільноти, занепокоєний добробутом дитини, може повідомити про своє занепокоєння співробітникам органів захисту дітей місцевої влади, поліції (за нагальної потреби), чи, звернувшись на гарячу лінію Національного товариства із запобігання жорстокості над дітьми, що має для таких випадків окремий контактний номер. У випадку спеціалістів, які співпрацюють з дітьми, існують визначені процедури. Для прикладу, всі школи зобов'язані призначити вчителя, який опікується захистом дітей — і
саме він виконує роль першої інстанції. Організації сфери охорони здоров'я також призначають лікарів та медичних сестер для забезпечення впровадження політики щодо захисту дітей. Не існує правової вимоги, що б зобов'язувала повідомляти про інциденти із захистом дітей, втім відомий [етичний] принцип, згідно з яким слід робити відповідне звернення у випадку, якщо є підстави вважати, що дитині може бути завдана шкода. В урядовій системі координат, служби для дітей місцевих влад є основними органами (agency), відповідальними за планування та впровадження послуг із захисту дітей. Кожний орган законодавчо зобов'язується заснувати Раду у справах дітей (Children's Trust Board), відповідальну за планування, впровадження та забезпечення доступу до послуг для дітей. ДСС за посадою відповідальний за постачання послуг на рівні місцевої влади, включаючи освіту та соціальні послуги для дітей. Як зазначалося вище, виборний радник призначається провідним представником служби для дітей. ДСС, Провідний представник та МКОД разом відповідають за створення та впровадження процедур захисту дітей та політик для спеціалістів, що працюють із дітьми. Звіт “Працюємо разом” 2013 року наголошує, що ключовими для ефективного постачання послуг для дітей є повноваження ДСС та Провідного представника. Які існують основні інструменти політики соціального захисту дітей і сімей з дітьми? Основні інструменті політики системи захисту дітей в Англії вказані в “Законі про неповнолітніх” 1989 року. Цей Закон покладає обов'язком місцевих влад в межах підзвітних їм територій охорону та покращення добробуту дітей, які потребують захисту. Місцева влада має оцінити потреби дитини та сприяти вихованню дитини в її сім'ї — в разі, якщо це безпечно. Означений Закон також бере до уваги дітей, якими опікуватиметься місцева влада і встановлює повноваження влади у стосунку до таких дітей. “Шкода” Відправною точкою для дії у стосунку до дитини є фіксація завданої дитині “шкоди”. “Шкода” (harm) визначається як “погане поводження (включаючи сексуальну наругу та не фізичні форми поганого поводження) чи порушення здоров'я (фізичного чи розумового) або розвитку (фізичного, інтелектуального, емоційного, соціального чи поведінкового). Визначення шкоди сьогодні також включає розлад, викликаний побаченим чи почутим актом поганого поводження з іншим. “Діти, які потребують допомоги” та “Діти, які потребують догляду” (“children in need” / “looked after children”) Відповідно до Статті (Section) 17 “Закону про неповнолітніх” 1989 року, служби для дітей місцевих влад мають обов'язок “охороняти та сприяти добробуту дітей, які потребують допомоги в межах підзвітної території”. Кожний спеціаліст, занепокоєний становищем дитини, може звернутися до спеціальних служб, але також може направити дитину (refer the child) в органи соціальної опіки відповідно до Статті 17. Супутня оцінка дитини може визначити “дитину, яка потребує допомоги”. “Діти, які потребують догляду” це ті діти, які підпадають під рішення про догляд (care orders), влаштованих місцевою владою. Згідно зі Статтею 20 “Закону про неповнолітніх” 1989 року, діти можуть отримувати догляд з боку місцевої влади у випадку добровільної згоди, при цьому батьківська відповідальність залишається за батьками чи офіційним опікуном. Рішення про догляд, ухвалене відповідно до “Закону про неповнолітніх” 1989 року, утверджує примусовий догляд за дитиною з боку місцевої влади; в такому випадку батьківська відповідальність поділяється між біологічними батьками дитини та місцевою владою.
Загальна оціночна рамка Загальна оціночна рамка (Common Assessment Frameworks, ЗОР) — це стандартизований підхід для проведення оцінки потреб дитини, що використовується службами у справах дітей. ЗОР бере до уваги роль батьків, піклувальників, факторів середовища у розвитку дитини для того, щоб зрозуміти, як саме слід задовольнити потреби дитини. ЗОР може проводитись коли завгодно, для ненароджених дітей, для новонароджених, для дітей та підлітків. Вона спроектована для таких випадків, коли: •
існує занепокоєння стосовно того, наскільки добре розвивається дитина;
•
не зрозуміло, чого потребує дитина, або коли потреби дитини ширші, ніж їх здатні задовольнити соціальні служби;
•
коли загальна оцінка стане в нагоді для визначення потреб та дасть підставу для залучення інших послуг.
Коли дитина перебуває в небезпеці, спеціалісти можуть оминути процедуру ЗОР. Тоді вони мають діяти негайно у відповідності до процедур МКОД. Звернення Коли учасник громади робить звернення до поліції чи Національного товариства запобігання жорстокості над дітьми як описано вище, воно передається до органу захисту дітей місцевої влади. Щойно орган захисту дітей отримує це звернення, він має один день на прийняття рішення щодо можливих заходів. Відповідальний орган може визначити, що дитині не завдається шкода, що вона не перебуває в зоні ризику і що цей випадок не потребує вжиття заходів (при цьому інколи певні заходи можуть вимагатися від іншого органу). За інших обставин відповідальний орган збирає детальнішу інформацію щодо отриманого звернення. В такому разі проводиться первинна оцінка. Якщо первинна оцінка указує на завдану шкоду дитині, або на ймовірність такої шкоди, тоді проводиться нарада стосовно того, чи проводити перевірку (enquiry) згідно з Статтею 47 “Закону про неповнолітніх” 1989 року. Він покладає обов'язок на місцеву владу розслідувати будь-які випадки, коли дитина, яка або проживає або знайдена на підзвітній місцевій владі території: •
підпадає під рішення про невідкладний захист (про це нижче);
•
перебуває під захистом поліції; або
•
їй вірогідно завдано чи може бути завдано тяжкої шкоди.
Перевірка згідно зі Статтею 47 Перевірка згідно з Статтею 47 є “базовим оцінюванням”, що проводиться працівником системи захисту дітей. Збирається інформація від батьків, дитини, членів родини, інших спеціалістів, включаючи вчителів та лікарів. Якщо з'ясовується, що дитині загрожує невідворотна небезпека, місцева влада зобов'язана забезпечити негайний захист дитини. Це втілюється через план захисту дитини, що містить положення щодо догляду та спостереження за дитиною. Якщо покладається, що дитина знаходиться під постійною високою вірогідністю загрози, місцева влада розробляє план вилучення дитини з сім'ї. Якщо під час оцінки виявляється, що дитина перебуває в небезпеці, команда, що здійснює оцінку, може звернутися до суду щодо прийняття рішення про невідкладний захист. Це дозволяє вилучити дитину з сім'ї на термін до восьми діб. Інша можливість — розпорядження про недопущення, що забороняє визначеному кривднику з'являтися вдома, але дозволяє дитині лишитися вдома із іншим членом подружжя, який не є кривдником. Також поліція може самостійно прийняти рішення про вилучення. Це тягне за собою
тимчасове влаштування дитини в безпечне місце, або запобігання вилученню дитини з безпечного місця (наприклад, лікарні). Дитина може перебувати під захистом поліції щонайбільше 72 години без відповідного рішення суду. Ця можливість має використовуватись за виняткових обставин. Наради зі захисту дитини; плани захисту дитини. Про наради із захисту дитину та інші типи слухань йтиметься детально в Частині 3 цього Звіту. Як для вступу, можна сказати, що наради із захисту дитини проводяться тоді, коли після проведення перевірки згідно з Статтею 47 дитина визнається такою, яка перебуває під постійною загрозою отримання шкоди. Результатом наради є рішення щодо доцільності впровадження плану захисту дитини. Служби для дітей місцевих влад здійснюють нагляд над дітьми щодо яких впроваджено план захисту дитини. План захисту дитини може стосуватися як тих дітей, які живуть з батьками, так і дітей під доглядом місцевої влади. Провадження щодо догляду Місцева влада може звернутися до суду щодо прийняття рішення про попередній (interim) догляд на час, поки з'ясовуються обставини. Для того, щоб отримати таке рішення, місцева влада має представити суду план, що описує де саме житиме дитина, чи створені умови для відвідування школи, контактів з батьками чи членами родини. Рішення про попередній догляд видається на 8 тижнів першою інстанцією і далі може подовжуватися що чотири тижні. Якщо місцева влада все ж вважатиме, що рішення про догляд необхідне, вона проситиме суд ухвалити рішення про повний догляд. Рішення про догляд покладає на місцеву владу батьківську відповідальність за дитину. В теорії, батьківська відповідальність має поділятися з біологічними батьками, однак, місцева влада має повноваження визначати характер взаємодії батьків з дитиною. Для того, щоб ухвалити рішення про догляд, суд має переконатися, що досягнуто індикаторів, описаних Статтею 31 “ Закону про неповнолітніх” 1989 року: дитині завдано, або може бути завдано, тяжкої шкоди — і ця шкода витікає із діяльності батьків чи опікунів, які не змогли забезпечити належних стандартів догляду. Суд також має переконатися, що рішення про догляд є кращим варіантом для дитини, ніж відсутність такого рішення (презумпція відмови від рішення). Провадження щодо догляду проходять в Суді у справах сім'ї (Family Proceedings Court), випадки розглядаються колегією з трьох суддів. Цей суд також відповідальний за винесення рішень щодо невідкладного захисту. Складні випадки передаються до Суду графства (окружного суду) чи Вищого суду. Щойно виноситься рішення про догляд, вступає в дію план щодо догляду за дитиною. Залежно від обставин, в яких перебуває дитина, вона може так само жити вдома, або ж бути влаштована до родичів, опікунів, чи стаціонарного дитячого будинку або школи. В деяких випадках план догляду може містити план повернення дитини в сім'ю, що може призвести (втім, не обов'язково) до скасування рішення про догляд. В обставинах, коли дитині небезпечно повертатися до біологічної сім'ї, або ж це не відповідає найкращим інтересам дитини, місцева влада шукає шляхи до всиновлення дитини. Розгляд складних (serious) випадків; розгляд обставин смерті дитини Якщо дитина помирає, або якщо їй завдано тяжкої шкоди, відомо про зловживання чи недбалість, які стали причинами в таких випадках, МКОД вдається до “розгляду складних випадків”. Детальніше про це йтиметься в Частині 3. Що слугує доказом того, що сім'я не може бути возз’єднана і всі можливості для цього вичерпані? Якщо можливо, надайте, будь ласка, відповідні посилання на нормативні акти.
Як було вказано вище, добробут дитини є найважливішим при прийнятті будь-якого рішення щодо її захисту. Цей принцип, разом із визнанням того, що дитині завжди краще із батьками чи близькими родичами, сприяє возз’єднанню дитини із сім'єю. Існують різноманітні способи “опосередкованого догляду” ( я за дітьми, які потребують догляду. Власне, спостереження здійснює незалежний наглядовий службовець — відповідно до Статті 25B “Закону про неповнолітніх” 1989 року. Незалежний наглядовий службовець також уповноважений враховувати думку батьків дитини, місцевої влади, а також будького, хто несе батьківську відповідальність. Коли визнається, що в інтересах дитини (а це, за визначенням, означає відсутність шкоди) є опосередкований догляд, місцева влада має декілька варіантів, кожен з яких враховується у плані майбутнього догляду. Такі варіанти включають: (і) ухвалу судового рішення про визначення місця проживання дитини, відповідно до Статті 12 “Закону про неповнолітніх” 1989. Ця Стаття визначає обсяг приготувань, до яких має вдатися особа, із якою житиме дитина. Або ж (ii) ухвалу судового рішення про особливу опіку (special guardianship), відповідно до Статті 14A, що надає батьківську відповідальність будь-якій особі, яка (а) має рішення про визначення місця проживання дитини, є (b) старшою вісімнадцяти років та (с) не є одним з батьків дитини. Як відображені в законодавстві керівні принципи ООН з альтернативного догляду? Матеріалів, що б напряму стосувались керівних принципів ООН [щодо альтернативного догляду за дітьми] в Англії небагато. МО схильне звертатися напряму до аналізу та оцінки впровадження Конвенції ООН про права дитини (КООНПД), суголосної цілям Керівних принципів ООН (Стаття 1.1, Керівні принципи ООН). В березні 2010 року МО випустило розгорнутий звіт щодо впровадження КООНПД під назвою “КООНПД: як законодавство підкріплює імплементацію [принципів КООНПД] в Англії”. Цей звіт прояснює перейдені етапи в розробці законодавства та політик, що вказують на прийняття принципів (black letter) КООНПД (“Звіт щодо КООНПД 2010”). Частина 5 Звіту щодо КООНПД 2010 року присвячена статтям англійського (ширше, всього Сполученого Королівства) законодавства, що впроваджує приписи КООНПД щодо сімейного середовища та альтернативного догляду. Відправною точкою слід вважати те, що ключовий принцип “Закону про неповнолітніх” 1989 року визнає найкращим для дитини виховання в сім'ї і на місцеву владу покладається загальний обов'язок забезпечити підтримку дітям та їхнім сім'ям. Лише коли дитина не може лишатися в своїй сім'ї, втручається держава і забезпечує догляд у формі “колективного батьківства” (corporate parenting). Як було сказано вище, суд не може ухвалити рішення про влаштування дитини до закладів стаціонарного догляду, якщо тільки не задовольняється потрійна умова, встановлена “Законом про неповнолітніх” 1989 року (див. виклад щодо шкоди та тяжкої шкоди, поданий вище). Цей механізм відображає перший базовий принцип Керівних принципів ООН [щодо альтернативного догляду за дітьми], норму, що вилучення дитини з сім'ї є останнім засобом і перед тим, як приймати будь-яке рішення, необхідно провести пильну колегіальну оцінку. Другим базовим принципом є доречність; мається на увазі, що кожна дитина, яка потребує альтернативного догляду, має особливі вимоги щодо представлених варіантів догляду і кожен такий варіант має бути пристосований до індивідуальних потреб дитини. Ця норма посилюється Ст. 9.3 КООНПД і реалізується через різноманітні інструменти англійського законодавства: Ст. 9.3, КООНПД: Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Діти під доглядом (Children in care)
Коли за дитиною “приглядають” (див. Статтю 22(1) “Закону про неповнолітніх” 1989 року), місцева влада зобов'язана, згідно зі Списком 2, параграф 15 — якщо це не суперечить чи не шкодить добробуту дитини — сприяти контакту дитини з сім'єю. Стаття 34 стосується дітей під доглядом та зобов'язує місцеву владу дозволяти обґрунтований контакт дитини з батьками та іншими особами. Відповідне звернення про рішення щодо контактів дитини приймається згідно зі Статтею 34 (рішення передбачає отримання дозволу від особи, з якою проживає дитина, на відвідування чи перебування дитини з іншою особою, на ім'я якої видане рішення; або ж дозвіл на контакт між дитиною та цією особою). Існує визначене Законом керівництво (Стаття 7 “Закону про соціальні служби місцевої влади” 1970 року) щодо контакту з дітьми. Усиновлені діти Стаття 26 “Закону про усиновлення та неповнолітніх” 2002 року визначає окремі застереження (free-standing provision) щодо контакту у випадку, якщо вирішено віддати дитину на усиновлення (authorised to be placed for adoption), або якщо їй менше шести тижнів і вона віддана на усиновлення. Застереження з “Закону про неповнолітніх” 1989 року не застосовуються тут, але зазначена Стаття дає право на звернення про отримання рішення на контакт дитини з її батьками чи іншими особами. Готуючи рішення про влаштування, згідно з Статтею 22 Закону 2002 року, суд може ухвалити рішення про контакт зі своєї власної ініціативи. Також, перед тим, як ухвалити рішення про всиновлення, суд має розглянути, чи можливий контакт дитини з визначеними особами (див. Статтю 46(6) Закону 2002 року). Діти , розлучені з батьками Під час судових проваджень щодо розлучення, розгляду роздільного життя подружжя, або розірвання шлюбу, член подружжя, який є нерезидентом, може звернутися до суду щодо прийняття рішення про контакт. Стаття 1 “Закону про неповнолітніх” 1989 року визначає, що добробут дитини є головним. Маючи це на увазі, суд, розглядаючи справи про розлучення, визнає, що в інтересах дитини практично завжди є важливим збереження контакту з обома батьками. В таких випадках, суд може звернутися до Cafcass [Children and Family Court Advisory and Support Service, незалежна від суду дорадча служба у справах дітей та сімей] з проханням підготувати звіт щодо добробуту дитини.
Підготовка до контакту (“Contact activity”) Частина “Закону про неповнолітніх та усиновлення” 2006 року внесла зміни в “Закон про неповнолітніх” 1989 року, розширивши окремі повноваження суду для пом'якшення та вирішення суперечностей між батьками з тим, щоб уникнути потреби в застосуванні примусу в майбутньому. Означені зміни дозволяють суду направляти будь-яку сторону провадження пройти “підготовку до контакту”, наприклад, відвідати просвітницькі семінари щодо виходу з суперечливих ситуацій (mediation), інформаційні програми для батьків чи заняття, що розкривають дитиноцетрований підхід, або ж інші заходи, що можуть допомогти у вирішенні суперечностей. Суд може також, якщо визнає це доречним, просити співробітника Cafcas відстежувати відповідність (a) направлення на підготовку до контакту та/або (b) рішення про контакт з будь-якими умовами, закріпленими цим рішенням. Коли рішення про контакт порушується одним з членів подружжя без поважної причини, визначені положення Закону дозволяють зобов'язати до виконання цього рішення. Суд може накласти на порушника зобов'язання на неоплачувану [громадську] роботу. Будь-хто з батьків може, відтак, звернутися до суду на основі Статті 11J “Закону про
неповнолітніх” 1989 року стосовно зобов'язання виконувати рішення щодо контакту, якщо воно не виконується. Порушення рішення щодо контакту розглядається як неповага до суду. Наведіть, будь ласка, відповідні фрагменти із законодавства, що утверджують перевагу сімейних форм догляду перед інституційними формами. Законодавчо стверджується, що суд має виносити рішення щодо дитини (для прикладу, щодо влаштування) тільки якщо так буде краще для дитини, ніж не виносити рішення взагалі (див. Статтю 1(5) “Закону про неповнолітніх” 1989 року). Оскільки дитина, за визначенням, починає своє життя з одним з батьків, процес доведення у першій інстанції лежить не на матері (батькові) щодо відстоювання прав на дитину, а на місцевій владі (чи на іншому дотичному органі чи особі, яка звертається до суду по рішення щодо дитини) довести, що найкращим інтересам дитини відповідає позбавлення батька (матері) її прав щодо дитини.
Таблиця 1 Частина 1 Формування політики захисту дитини Орган / Організація
Відповідальність
Міністерство освіти МО відповідає за освіту та всі служби для дітей в Англії. МО (Міністерський працює разом з 10 іншими агенціями та державними органами: департамент Уряду Ofqual, Ofsted, Cafcass (про них нижче в табл.), Аґенцією з СК); фінансування освіти (Education Funding Agency), Національним коледжем з учительства та лідерства (National College for Teaching Міністр освіти:, член and Leadership), Агенцією з стандартів та тестування (Standards Парламенту and Testing Agency), Службою Уповноваженого з прав дитини (Office of the Children's Commissioner), Радою зі спостереження за роботою шкільних вчителів (School Teacher's Review Body), Комісією з соціальної мобільності та дитячої бідності (Social Mobility and Child Poverty Commission) та Службою шкільних арбітрів (Office of the Schools Adjudicator). Комітет освіти Палати общин (The House of Commons Education Committee)
Комітет освіти проводить спостереження за політикою, врядуванням та використанням коштів МО, а також асоційованими з ним незаінтересованими (arms-length) органами, включаючи Ofsted. Комітет складається з одинадцяти рядових членів Парламенту [т. зв. “задньолавочників”, blackbenchers, членів Парламенту, які не обіймають міністерської посади, не входять до тіньового уряду тощо]. Комітет виконує радше розсліду вальні функції, ніж законодавчі: він створює власну програму та обирає суб'єктів для інспекції (inquiry). Для кожної інспекції готується повідомлення для преси, в якому перераховуються поставлені для цього інспектування завдання, зацікавлені сторони спонукаються до подачі письмових свідчень (submission). У більшості випадків під час інспектування Комітет вдається також до заслуховування свідків.
Служба Уповноваженого з прав дитини (Office of the Children's Commissioner)
Уповноважений з прав дитини в Англії забезпечує та захищає права дітей в Англії.
Ofsted
Ofsted – це акронім від Office for Standards in Education, Children’s Services and Skills (тобто Служби зі стандартів в освіті, послуг та навичок для дітей). Вона звітує безпосередньо Парламенту СК, є незалежною та позапартійною. Вона інспектує та регулює діяльність служб, що доглядають за дітьми та молоддю.
Cafcass
The Children and Family Court Advisory and Support Service (дорадча та підтримуюча служба суду щодо дітей та сім'ї) є державним органом, підзвітним Державному Секретареві в Міністерстві Юстиції. Cafcass заснований для забезпечення прав дітей в судах у справах сімей та для гарантування, що добробут дитини стоїть на першому місці під час судового провадження. Суд запрошує Cafcass у випадках, коли робиться відповідне звернення до суду. Цей орган надає суддям поради, інформацію та рекомендації для забезпечення кращого рішення щодо майбутнього кожної дитини. Це включає діалог з дитиною щодо її бажань та почуттів, та звітування перед судом щодо результатів такого спілкування.
Комісія з соціальної мобільності та дитячої бідності (Social Mobility and Child Poverty Commission)
Комісія з соціальної мобільності та дитячої бідності відстежує поступ в роботі уряду та громади (others)(?) щодо покращення соціальної мобільності та зниження бідності серед дітей в Сполученому Королівстві. В 2014 році, основні завдання служби були такими:
Місцеві
колегії
“Закон про неповнолітніх та сім'ю” 2014 року визначає, що в своїй роботі Уповноваженому з прав дитини належить приділяти окрему увагу дітям, які не живуть вдома або підпадають під соціальний догляд (Частина 6, Стаття 8А). Уповноважений в своїй роботі спирається на команду Служби Уповноваженого з прав дитини. Разом, вони відповідальні за [дотримання] прав всіх дітей та молодих людей віком до 18 років — або 25 років у випадку, якщо ті перебувають під доглядом, виходять з різних форм догляду, або мають особливі потреби.
•
закликати до відповіді уряд та громаду, опублікувавши другий національний аналіз щодо соціальної мобільності та дитячої бідності;
•
впливати на формування політики через незалежні рекомендації гідні довіри. Окрім доручення до розробки наступної для СК стратегії з запобігання дитячої бідності, йдеться також про рекомендації щодо розширення кола учасників поза центральним урядом, включаючи бізнес, які можуть сприяти покращенню соціальної мобільності;
•
звернення до заходів з адвокації для втілення змін соціальної мобільності, що включає роботу зі спеціалістами, університетами та ін...
з Місцеві колегії з охорони дітей були засновані згідно з “Законом
охорони дітей, МКОД про неповнолітніх” 2004 року. Закон покладає зобов'язання на (Local Safeguarding кожну громаду створити таку Колегію. МКОД нині є ключовою Children Boards) платформою всередині кожної громади, що дозволяє налагодити співпрацю між різними організаціями щодо охорони та покращення добробуту дітей. Мета такого партнерства полягає в утвердженні взаємної підзвітності та сприянні тому, що охорона дітей залишатиметься пріоритетною в конкретному регіоні.
Частина 2 Основні нормативні акти Нормативний акт
Опис / Основні положення
Закон про неповнолітніх та Включає перелік правопорушень (offences) стосовно молодих людей 1933 року (the дітей, відомий як “Таблиця правопорушень 1” ("Schedule Children and Young Person's One Offences") Act 1933) Закон про неповнолітніх (The Наріжний камінь в системі захисту дітей СК Children Act) 1989 року “Закон про неповнолітніх” 1989 року утверджує ряд (стосується Англії та Уельсу). фундаментальних принципів: Положення та принципи • дитячий добробут є визначальним в умовах, коли цього Закону віддзеркалені в виноситься рішення щодо виховання дитини. Цей Наказі щодо неповнолітніх принцип відомий як “принцип верховенства/ (the Children Order 1995) першорядності” (paramountcy principle) (Стаття 1); Північної Ірландії та Законі • суд має взяти до уваги побажання та почуття про неповнолітніх (the дитини і має виносити рішення, тільки якщо це Children Act 1995) Шотландії. “краще для дитини, ніж відсутність рішення взагалі” (Стаття 1); • потрібно докласти всіх зусиль, щоб зберегти дитині її дім та зв'язки з батьками; • батьківська відповідальність, що визначається як “права, обов'язки, влада та відповідальність, яку за законом батько чи матір дитини має по відношенню до дитини та її власності” (Стаття 3). Відповідальність місцевих влад: На місцеві влади покладені обов'язки: •
забезпечити “послугами дітей, які потребують допомоги, їхні сім'ї та інших” (Стаття 17);
•
розслідувати, “чи існують обґрунтовані підстави вважати, що дитина, яка живе чи знайдена на підзвітній території зазнає чи може зазнати значної шкоди” (Стаття 47);
Поняття “Шкоди”: Національне товариство із запобігання жорстокості над дітьми (The National Society for the Prevention of Cruelty to Children, NSPCC) визнається “уповноваженою особою”, що має повноваження звертатися до суду, якщо має
підстави вважати, що дитина зазнає чи може зазнати “значної шкоди”. “Шкода” визначається як “погане поводження (включаючи сексуальну наругу та не-фізичні форми поганого поводження) чи порушення здоров'я (фізичного чи розумового) або розвитку (фізичного, інтелектуального, емоційного, соціального чи поведінкового)” (Стаття 31). Хоча поняття “значної шкоди” не визначено в Законі, суду радять співвідносити здоров'я та розвиток дитини “із тим, що може природно очікуватись від схожої дитини” (Стаття 31). Керівництво щодо застосування Закону: Допоміжне статутне [встановлене законом] керівництво (secondary statutory guidance) щодо принципів, визначених в Законі, націлене на забезпечення спеціалістів та місцевої влади інструментами для визначення дітей, які перебувають в зоні ризику заподіяння шкоди чи значної шкоди. Останнім з оприлюднених керівництв є звіт “Працюємо разом 2013”, що встановлює: • визначення наруги та недбальства (abuse / neglect); • до яких дій мають вдаватись організації з тим, щоб захистити дітей; • ролі та відповідальності; • вимоги до МКОД; • процес розгляду складних випадків (що проводяться після смерті чи тяжкої травми дитини). Аналоги допоміжних керівництв: В Північній Ірландії це “Співпрацюємо для охорони дітей”, 2003 рік (Co-operating to safeguard children). В Шотландії це “Національне керівництво для захисту дітей в Шотландії” (National guidance for child protection in Scotland) (Уряд Шотландії, 2010). В Уельсі ці “Охороняючи дітей: працюємо разом над Законом про неповнолітніх 2004”, 2006 (Safeguarding children: working together under the Children Act 2004). Конвенція ООН про права Хоча Уряд СК визнає покладені Конвенцією зобов'язання дитини (ООН, 1989 рік, та звертається до них в керівництві щодо захисту дітей, ратифікована СК 16 грудня вона не стала частиною загальнонаціонального 1991 року). законодавства. Уельс є єдиною з націй СК, що впровадила принципи Конвенції в своє законодавство у “Заходах до забезпечення прав дітей та молоді”, 2011 (Rights of Children and Young Person's Measure). Закон про сексуальних Вимагає від осіб, які були засуджені, або яким винесено правопорушників1 1997 року попередження щодо сексуального насильства після 1 (Sex Offenders Act) вересня 1997 року, повідомляти поліції своє ім'я та адресу, 1
Offence, offender в цьому контексті перекладено як “правопорушення”, “правопорушник” (оскільки цим поняттям описуються також особи, які не є засудженими за злочин) тоді як crime перекладається як “злочин”.
а також про всі подальші зміни означених обставин. Закон про права людини 1998 Вводить принципи Європейської конвенції з прав людини року (Human Rights Act ) у загальнонаціональне законодавство СК. Хоча він не стосується безпосередньо прав дитини, визнається, що діти отримують свої переваги від запобіжників, які впроваджує цей Закон — включаючи ті, що стосуються приватного та сімейного життя. Важливо, що Закон утверджує неправомірною діяльність державних органів влади, яка суперечить правам і свободам, визначеним у Законі. Закон про освіту 2002 року Включає положення, що вимагає від органів шкільного (Education Act) врядування, місцевої влади в галузі освіти та закладів подальшої освіти вживати заходів для охорони та покращення добробуту дітей (Стаття 175). Закон про всиновлення та Вносить зміни до “Закону про неповнолітніх” 1989, неповнолітніх 2002 року розширюючи визначення “шкоди”: в поняття шкоди (Adoption and Children Act) включаються також випадки, коли дитина виявляється свідком домашнього насильства. Закон щодо жіночого Криміналізує всі форми жіночого обрізання в СК, обрізання 2003 року (Female включаючи вивезення дівчинки закордон чи допомогу у її Genital Mutilation Act) вивезенні закордон для обрізання — навіть якщо жіноче обрізання легалізовано в тій країні. Закон про сексуальні Модернізує законодавство в частині, що стосується правопорушення 2003 року порушень у стосунку до дітей, включаючи поглиблення (Sexual Offences Act); в ПІ нагляду за сексуальними правопорушниками. йому відповідає Наказ щодо сексуальних правопорушень (Sex Offences Order 2008), а в Шотландії — Закон щодо сексуальних правопорушень (Sexual Offences (Scotland) Act 2009) Закон про домашнє насильство, злочини та жертв, 2004 року (Domestic Violence, Crime and Victims Act)
Визначає відповідальність за спричинення чи нехтування обставинами (allowing), що призвели до смерті дитини (або вразливого дорослого). Цей вид правопорушення тягне за собою кримінальну відповідальність для члена домашнього господарства, де відомо, що дитина або вразливий дорослий наражаються на ризик заподіяння значної шкоди.
Закон про неповнолітніх Закон 2004 року не вносить змін і не замінює Закон 1989 2004, Англія та Уельс року, він покликаний розширити та покращити систему (Children Act 2004) захисту дітей в Англії та Уельсі за рахунок: • створення посади Уповноваженого з прав дитини в Англії; • покладення обов'язку на місцеву владу призначити Директора служби для дітей та обрати провідного
представника Служби для дітей, який несе повноту відповідальності за доступність послуг; • покладення обов'язку на місцеву владу та її партнерів (включаючи поліцію, органи охорони здоров'я, представників ювенальної юстиції (youth justice system)) налагодити співпрацю з метою покращення добробуту дітей та молоді, а також вжити заходів для охорони та покращення соціального захисту дітей; • введення нових МКОД в законодавче поле (statutory footing) (замінюючи тим неофіційні (nonstatutory) районні комітети захисту дитини (Area Child Protection Committees). Також МКОД надаються функції розслідування та нагляду (Стаття 14), які застосовуються для розгляду випадків смерті дитини на підзвітній їм території; • модернізації законодавства стосовно фізичного покарання (Стаття 58), обмежуючи сферу застосування стороною захисту посилання на виправдане покарання так, що воно не може бути застосоване тоді, коли особа звинувачується в нанесенні дитині поранень, середніх (actual) чи тяжких (grievous) тілесних ушкоджень або жорстокості. Відтак, якщо дитина зазнає травми, що визнається достатньо серйозною для звинувачень у нападі, який призвів до тілесних ушкоджень, не може йтися про виправдане покарання. Керівництво стосовно правопорушень проти неповнолітніх (Guidance on offences against children)
Узагальнює список правопорушень для виявлення “особи, яка представляє, або може представляти ризик для дитини”. Документ обов’язковий для користування всіма органами та установами
Закон про організовану злочинність та охорону правопорядку, 2005 (Serious Organised Crime and Police Act)
Створює та встановлює рамку для діяльності загальнонаціонального Центру з експлуатації неповнолітніх та захисту в режимі реального часу. Закон також містить положення щодо покращення системи нагляду, яка відмежовує дорослих, які можуть становити загрозу, від роботи з дітьми (Стаття 163).
Закон про неповнолітніх та Надає більшої гнучкості повноваженням суддів в справі усиновлення, 2006 (Children полегшення контактів з дитиною та покладання and Adoption Act) зобов'язань щодо контактів, коли розлучені батьки мають суперечності стосовно дитини. Закон про охорону вразливих Встановлює централізовані системи нагляду та груп, 2006 (Safeguarding стримування для осіб, які працюють з неповнолітніми. Vulnerable Groups Act) Закон про примусовий шлюб (громадянський захист), 2007 (Forced Marriage Act (Civil Protection))
Надає судам повноваження ухвалювати рішення про захист жертв чи потенційних жертв примусового шлюбу та допомагати вилученню останніх з такої ситуації. Закон не розглядає примушування до шлюбу як злочин.
Закон про неповнолітніх та Законодавчо закріплює рекомендації “Важливість догляду: молодь, 2008 (Children and біла книга”, 2007, МО (Care Matters white paper) щодо Young Persons Act) забезпечення високої якості догляду та послуг для дітей під доглядом. Закон також покладає зобов'язання на місцевих реєстраторів сповіщати МКОД про випадки дитячої смерті. Закон про кримінальну юстицію та імміграцію, 2008 (Criminal Justice and Immigration Act)
Передбачає, що особи, які скоїли сексуальні правопорушення у стосунку до неповнолітніх закордоном, мають постати перед судом, навіть якщо такий вчинок не визнається протиправним в країні, в якій його було скоєно.
Закон про кордони, Покладає на Прикордонну службу ті самі зобов'язання, які громадянство та імміграцію, мають інші державні органи, що контактують з 2009 (Borders, Citizenship and неповнолітніми (Стаття 55). Immigration Act ) Закон про професійну освіту, Законодавчо встановлює, що в кожну МКОД мають навички та навчання входити двоє (не професійні працівники) (lay) неповнолітніх, 2009 представників з місцевої громади. (Apprenticeship, Skills, Children and Learning Act) Закон про освіту, 2011
Вносить зміни до шкільного розпорядку та встановлює обмеження на публічний розголос звинувачень у порушенні прав дітей, висунутих проти вчителів
Закон про сексуальні правопорушення, 2003 / Наказ (що вносить зміни) 2012 (Sexual Offences Act / (Remedial) Order)
Вносить зміни до Закону про сексуальні правопорушення, 2003, дозволяючи сексуальним правопорушникам, на яких накладено пожиттєве зобов'язання повідомляти про своє місцезнаходження, звертатися із проханням про перегляд такого рішення.
Зміни до закону про домашнє насильство, злочин та жертв, 2012 (Domestic Violence, Crime and Victims (Amendment) Act)
Розширює [визначене в Законі 2004 року поняття] правопорушення (offence), відтепер воно включає також “спричинення чи нехтування обставинами, за яких неповнолітній або вразливий дорослий зазнав тяжкої фізичної шкоди”.
Закон про неповнолітніх та Закон про неповнолітніх та сім'ю, 2014 стосується як сім'ю, 2014 (Children and публічних, так і приватних випадків судового розгляду Families Act) справ щодо неповнолітніх. У публічно-правових провадженнях, Закон, зокрема, встановлює максимальний термін у 26 тижнів для судових проваджень щодо догляду та нагляду (рішення пройшло апробацію в липні 2013), скасовує 28-денне обмеження по часу для попередніх рішень щодо догляду/ нагляду, а також впроваджує нові положення стосовно можливостей контакту [з дитиною] після всиновлення. Щодо приватноправових проваджень, Закон вводить суперечливий підпункт в Ст. 1 “Закону про неповнолітніх”, 1989, утверджуючи презумпцію батьківської участі, щодо якої розгорнулася гаряча дискусія; також рішення щодо контакту та місце
проживання (residence) більше не [ухвалюються?] - їх замінюють рішення про готування дитини (child arrangement orders).
Частина 3 Джерела
Звіти: Комітет освіти Палати общин, “Перш за все — діти: система захисту дітей в Англії” (Children first: the child protection system in England), четвертий звіт Сесії 2012-2013, доступний за посиланням: http://www.publications.parliament.uk/pa/cm201213/cmselect/cmeduc/137/137ii.pdf Мунро Е. Огляд Мунро стосовно захисту дітей; Підсумковий звіт: дитиноцентрована система (2011) (The Munro Review of Child Protection; Final Report: A child-centred system), доступний за посиланням: https://www.gov.uk/government/uploads/system/uploads/attachment_data/file/175391/MunroReview.pdf Веб-сайти: www.nspcc.org.uk/inform/policyandpublicaffairs (Національне товариство із запобігання жорстокості над дітьми, посилання неробоче) www.gov.uk/childrens-services (урядовий веб-сайт, присвячений загальним послугам для дітей) http://media.education.gov.uk/assets/files/pdf/w/working%20together.pdf (посилання на “Працюємо разом для охорони дітей: керівництво для міжвідомчої роботи з охорони та покращення добробуту дітей” 2013) http://www.londoncp.co.uk/files/safeguardreviewaug07_660kb.pdf (Презентація роботи МКОД) https://www.gov.uk/government/uploads/system/uploads/attachment_data/file/281368/Working_t ogether_to_safeguard_children.pdf (ще одне, аналогічне, посилання на “Працюємо разом для охорони дітей: керівництво для міжвідомчої роботи з охорони та покращення добробуту дітей” 2013)
2. Постачальники та отримувачі послуг (а) Суб'єкти надання послуг – які організації надають послуги? Державні, недержавні, прибуткові, неприбуткові тощо. Як здійснюється відбір, залучення, фінансування цих організацій та послуг? Система, описана в Частині 1 цього звіту, віддзеркалює практику покладати відповідальність за захист неповнолітніх на місцеві, часто неурядові, інститути. Як було сказано вище, делегування відповідальності починається з МО, що публікує різнобічні керівництва для місцевої влади та МКОД. Ці керівництва втілюються МКОД, що, в свою чергу, розробляє політики та делегує відповідальність відповідним місцевим інститутам, які опікуються окремими проблемами. Така модель дозволяє надавати індивідуалізовані послуги, відповідно до потреб кожної сім'ї: тип та обсяг (intensity) послуг залежить від визнаного необхідним рівня догляду в кожній конкретній ситуації. Стаття 17 “Закону про неповнолітніх”, 1989, визначає загальний обов'язок, що вимагає від місцевої влади охороняти та покращувати соціальний захист дітей, які потребують допомоги та покращувати виховання таких дітей в сімейному середовищі. Ця Стаття також зобов'язує місцеву владу підтримувати інші організації, зокрема волонтерські, що надають послуги, які належать до функціоналу місцевої влади; або ж сприяти особам, які прагнуть самостійно надавати такі послуги. Ця частина [звіту] присвячена інститутам, що опікуються соціальною допомогою та захистом дітей, як для дітей в сім'ї, так і для дітей поза сімейним середовищем. Важливо пам'ятати, що стаціонарний догляд розглядається в останньому випадку і що існує розгалужена інфраструктура послуг з превентивних заходів для сімей та дітей в зоні ризику. Частина 3 цього звіту приділяє увагу таким послугам. Багато з інститутів, відповідальних за допомогу дітям та сім'ям, скеровуються публічним правом, втім, практично завжди, це неурядові або волонтерські організації. Інститути допомоги неповнолітнім (Child care institutions) Як зазначалося раніше, відповідальність за допомогу сім'ям та фіксацію шкоди лежить на декількох інститутах, включаючи місцеві колегії, школи (child's school), органи охорони здоров'я, а також інші державні або приватні інститути, що вправі оцінювати стан дитини. Ці інститути відповідають за моніторинг сімей, фіксуючи найменші ознаки вразливості чи якоїсь потреби та маючи змогу направляти дітей або сім'ї до спеціалізованих закладів (про них йтиметься нижче). Важливо наголосити, що перед тим, як дитина буде влаштована до закладу стаціонарного догляду, існує розгалужена інфраструктура, що має на меті надати підтримку сім'ям для того, щоб дитина могла залишитись вдома. Послуги, які надаються для підтримки таких сімей будуть детальніше розглянуті в частині, що стосується послуг з соціальної підтримки. В ситуаціях, коли дитині неможливо залишатись вдома, надається стаціонарний догляд поза домівкою: або разом з сім'єю в Центрах для життя сімей (residential family centres), або поза сім'єю в прийомній сім'ї, закладах стаціонарного догляду, або через усиновлення. Існує формальний перелік інститутів допомоги неповнолітнім в “Законі про стандарти догляду”, 2000 (the Care Standards Act), що регулює діяльність та дає визначення, зокрема, дитячих будинків, центрів для життя сімей та агенцій у справах прийомного батьківства (fostering agency). Ці інститути є частиною ширшої системи, що опікується пошуком житла для молодих людей, які не мають змоги жити з батьками; ці інститути зобов'язані для здійснення своєї діяльності мати ліцензії. Центри для життя сімей (Residential family centres)
Центри для життя сімей є закладами, що забезпечують житлом дітей та їхніх батьків в обставинах, коли батьківська здатність задовольняти потреби дітей та охороняти їхній добробут відслідковується та оцінюється; батькам може також надаватись керівництво щодо догляду за своїми дітьми. Прийомний догляд та всиновлення Дитина, яка внаслідок будь-якої причини не може бути разом зі своєю сім'єю, може бути направлена або до прийомного будинку (foster home), або усиновлена, або влаштована до дитячого будинку. Діти, направлені в систему прийомного догляду, зазвичай матимуть справу з агенцією у справах прийомного батьківства. Такою агенцією може бути будь-яка ініціатива (undertaking), наприклад, волонтерська організація, що виконує обов'язок місцевої влади у справі влаштування дитини до прийомних батьків. Закон про всиновлення та дітей, 2002, вводить додаткові визначення, що охоплюють послуги з всиновлення, включаючи товариства з всиновлення, що є волонтерськими, неурядовими організаціями, що опікуються підготовкою до всиновлення дітей. Біологічні батьки дитини зазвичай мають надати згоду на всиновлення їхньої дитини. Однак, існують винятки, коли дитині загрожуватиме ризик, якщо вона не буде усиновлена. Дитина має прожити з потенційними батьками-усиновлювачами не менше десяти тижнів перед тим, як можна звертатися за рішення про усиновлення. Дитячі будинки (Children's home) Згідно із загальним визначенням, дитячим будинком називається будь-який заклад, що забезпечує догляд та житло винятково, або здебільшого для дітей. Під таке визначення підпадають школи, що є місцем проживання для дітей більше, як 295 днів на рік, але сюди не відносяться лікарні або Центри для життя сімей. Сюди також не відносяться інші заклади, в яких може проживати дитина і де нею опікується хтось з батьків, родичі, або прийомна сім'я. Сенс такого широкого визначення полягає в тому, щоб розширити місцевій владі можливості для самостійного визначення інституційної структури та управління. Як зазначається в частині 3, існує ряд окремих вимог та мінімальних стандартів, що застосовуються до цих закладів. Втім, загальною метою політики є дозволити закладам самостійно визначати обсяг та форми послуг, які вони надають. Це випливає з розуміння, що заклади, які напряму мають справу з дітьми, найкраще розуміють їхні потреби. Відбір та фінансування інститутів У СК застосовується підхід вільного ринку при забезпеченні [захисту] раннього дитинства та постачанні соціальних послуг. На цьому полі діють як державні, так і приватні гравці, при чому значна частина забезпечення соціальних послуг припадає саме на приватний сектор. Багато з гравців в цьому секторі є прибутковими компаніями. Сенс такого підходу полягає в тому, що послуги з допомоги для дітей, розроблені під потреби громади, мають надаватися приватними організаціями, що змагаються за якість в умовах вільного ринку. Такий підхід уможливлюється способом фінансування системи захисту дитини. Якщо в деяких країнах використовується модель, за якої постачальники послуг напряму отримують гроші від держави, в СК держава надає підтримку батькам, які вже самостійно обирають постачальників послуг. Про це детальніше йдеться в Частині 5. Система побудована на розумінні, що батьки найкраще можуть оцінити потреби їхніх дітей. В результаті, створена високо-децентралізована система, в якій постачальники послуг змагаються у ціні та якості для того, щоб залучити клієнтів.
У випадку стаціонарної опіки, більшість таких закладів знаходяться у державній власності. До роботи таких закладів залучаються благодійники та приватні донори. Про це говоритиметься детальніше в Частині 5, присвяченій фінансуванню. Джерела
Звіти: Міністерство Освіти, “Встановлене керівництво для місцевої влади”, 2010 ('Statutory Guidance for Local Authorities'), доступне за посиланням: https://www.gov.uk/government/uploads/system/uploads/attachment_data/file/288483/familyand-friends-care.pdf Європейська комісія, Генеральний директорат з Працевлаштування, соціальних відносин та інклюзії, “Дослідження щодо соціальних послуг спільного інтересу”, жовтень 2011 (Study on Social Services of General Interest'), доступне за посиланням: http://ec.europa.eu/social/main.jsp?catId=794 Комітет освіти Палати общин, “Перш за все — діти: система захисту дітей в Англії” (Children first: the child protection system in England), четвертий звіт Сесії 2012-2013, доступний за посиланням: http://www.publications.parliament.uk/pa/cm201213/cmselect/cmeduc/137/137ii.pdf
3. Послуги соціального захисту, доступні дітям та сім'ям (c) Які саме послуги надаються дітям та їх сім'ям? Чи є в законодавстві визначений перелік послуг? Чи встановлені нормативи щодо змісту та обсягу послуг? Посилюється розуміння, що ефективна допомога для дітей має бути спроможною відкликатися на широке коло проблем, з якими стикаються сім'ї. Сюди мають відноситись послуги, пов'язані із допомогою літнім батькам, підтримкою батьків, які не мають змоги бачити своїх дітей через роботу, специфічними потребами дітей. Інститути, зазначені в частині 2, надають ряд послуг з підтримки для таких сімей, а МО скеровує спеціалістів приділяти окрему увагу потребам дітей, які: (a)
мають обмежені можливості та особливі потреби;
(b)
мають особливі навчальні потреби;
(c) є молодими годувальників (carers) та відповідальні за догляд за хворими чи неповно справними родичами; (d)
демонструють ознаки антисоціальної чи кримінальної поведінки;
(e) вплетені в складні домашні обставини, включаючи вживання наркотичних речовин, психічні хвороби дорослих, домашнє насильство; та/ або (f) мають найменші ознаки насильства (abuse) або занедбаності (“Працюємо разом”, звіт 2013 року). За певних обставин діти не можуть залишатися вдома зі своїми батьками. Багато таких дітей проживає в сім'ях родичів (extended families), друзів, людей, які певним чином пов'язані з ними, або ж влаштовується в один з способів до прийомних сімей. Часто це відбувається без відома чи залучення місцевої влади. Розроблене керівництво в таких випадках наголошує на потребі залучення ряду послуг для підтримки сім'ї, яка доглядає дитину. Така підтримка може бути ширшою, за звичайні послуги з соціальної допомоги. Для прикладу, шкільний вчитель може помітити проблеми на ранніх етапах та відзвітуватися соціальним службам. Дідусю з бабусею, які доглядають за дитиною, може бути надана допомога, яка складатиметься з ряду соціальних послуг для дорослих та дітей, що надаватимуться державними, приватними та волонтерськими організаціями в тісній зв'язці. Хоча існує визначений перелік інститутів, закріплений в законодавстві та описаний в частині 2 цього звіту, допомога для дітей в СК розроблена так, аби бути гнучкою. Підхід вільного ринку, на якому модель постачання послуг для дітей, дозволяє індивідуальним постачальникам адаптувати свої послуги до задоволення окремих потреб своїх громад. З цієї причини, поза тим, що розроблені різнобічні керівництва та встановлені мінімальні стандарти, про які скажемо нижче, не існує напередвизначеного переліку послуг, які мають надаватися. Розроблена політика схиляє до постачання послуг на основі фактичних потреб. Оскільки ринкова конкуренція веде до спеціалізації, може існувати різноманіття інститутів, що надають спеціальні послуги різним сім'ям, залежно від потреби громади. (с) Як визначається якість послуг? Чи застосовуються стандарти послуг? В СК надання допомоги дітям розглядається в бізнесовому контексті і великою мірою саме ринок впливає на підвищення якості та урізноманітнення типів послуг. Втім, мінімальні стандарти встановлюються урядом та різними урядовими органами, що забезпечує відповідність державних та приватних інститутів певним регулятивним нормам. Органи та заклади соціальної допомоги дітям регулюються з боку Ofsted (Служби зі стандартів в освіті, послуг та навичок для дітей). Ofsted відстежує, чи відповідні потребам вразливих дітей, або дітей, які потребують догляду (а) особи, які залучені до роботи в
означених інститутах, (b) наявна матеріальна база та (c) характер соціальних послуг. Ofsted має повноваження зобов'язати інститут підвищити свої стандарти, коли вони не відповідають мінімальним вимогам, або ж, в іншому випадку, відмовити інституту в ліцензії на діяльність. Існує вимога, яка зобов'язує такі типи інститутів реєструватися в Ofsted: i.
агенції з допомоги в усиновленні (adoption support agencies);
ii.
дитячі будинки;
iii.
незалежні агенції у справах прийомного батьківства;
iv.
центри для життя сімей;
v. програми влаштування на свята для дітей з обмеженими можливостями (residential holiday schemes for disabled children); vi.
постачальники послуг з соціального патронажу (social work) ; та
vii.
волонтерські агенції з усиновлення.
В СК діють три рівні регуляторних стандартів, що скеровують надання послуг соціальної допомоги дітям. Перший рівень — серія Стандартів національного мінімуму (National Minimum Standarts, NMS), що застосовуються до ключових елементів системи допомоги дітям: усиновлення, влаштування до прийомних сімей, роботи центрів для життя сімей та програм влаштування на свята для дітей з обмеженими можливостями. Наголошується, що NMS не мають на меті стандартизувати надання послуг. Натомість, пропонується рамка, відштовхуючись від якої, постачальники послуг можуть розвивати власні підходи до задоволення потреб дітей у своїх громадах. Кожний NMS окреслює той результат, який має бути досягнутий в роботі того чи іншого типу інституту. Це якісні вимоги, що описують належний рівень добробуту дитини в інституті. Для прикладу, очікуваний результат Стандарту 3 NMS для дитячих будинків полягає в тому, що “діти насолоджуються гідними стосунками, добре взаємодіють з іншими та поводяться належним чином”. З метою досягнення такого результату, встановлюються також окремі правила, що стосуються середовища, в якому виховується дитина та того, як саме з нею слід поводитись. Другий рівень — множина загальних приписів, що регулює діяльність всіх типів інститутів. Це правові інструменти, що стосуються окремих аспектів, включаючи частоту перевірок, розмір плати, яку можуть стягати постачальники послуг та технічні правила щодо реєстрації та повідомлення про будь-які заходи, вжиті з боку органів контролю стосовно інститутів. Нарешті, третій рівень — специфічні для кожного інституту приписи, що застосовуються до дитячих будинків, агенцій з усиновлення, центрів для життя сімей, деяких типів шкіл та програм влаштування на свята для дітей з обмеженими можливостями. Такі приписи стосуються ряду аспектів. Деталізований опис різноманітних приписів викладено в окремій таблиці в цій частині звіту: i. відповідність (fitness) тих, хто керує закладами, що надають послуги для допомоги дітям; ii. спосіб, в який забезпечується добробут отримувачів послуг, а також стандарти допомоги, що в цілому вимагаються від інституту; iii.
у випадку інститутів, де проживають діти або сім'ї, самі приміщення;
iv.
збереження реєстрових записів (records); та
v.
структуру і керівництво самого інституту.
Постачальники послуг з соціальної підтримки (social work) інспектуються місцевою владою, тоді як інші інститути перевіряються з боку Ofsted. Протягом перевірки з боку Ofsted, інспектор має поспілкуватися з дітьми та молоддю; поспостерігати та поговорити з персоналом та, якщо вони присутні, з батьками; перевірити приміщення та обладнання; прочитати доступні записи та упевнитися, що дотримано всіх необхідних процедур. Після кожної перевірки інспектор складає звіт, що оцінює надання визначеної послуги. У звіті мають вноситися як позитивні, так і негативні спостереження. Залежно від результату, Ofsted може вимагати від закладу внести зміни в організацію роботи або спосіб надання послуг. Якщо послуги видаються недоречними, інспектор має обговорити це з директором закладу, а також з командою Ofsted, яка відповідає за відповідність та дотримання приписів. Далі керівництву закладу буде повідомлено про подальші дії Ofsted, може йтися про письмовий припис до виконання, судову відповідальність, обмеження щодо влаштування в закладі, чи скасування реєстрації. (d) Чи існують аналоги дитячих будинків? Які вони мають функції? Як зазначалося в інших частинах цього звіту в системі захисту дітей СК влаштування дитини до дитячого будинку розглядається в останньому випадку, однак, поряд із тим, певна кількість таких закладів існує. “Колективне батьківство”, що уможливлюється за рахунок таких інституцій, має на меті забезпечити позитивне, підтримувальне та дбайливе середовище. Звіт “Працюємо разом” 2013 року зобов'язує персонал цих інституцій бути достатньо підготовленим для створення та підтримки означеного середовища, оскільки найкращі результати досягаються у випадках, коли за дітьми доглядають добре підготовані, включені, небайдужі дорослі, з якими діти можуть встановлювати належні зв'язки та добрі стосунки. Підхід, застосований в кожній з інституцій, має зробити очевидним те, що діти та молоді люди потребують належних рольових моделей дорослого життя, а також свободи та простору для розвитку власних стратегій наслідування, встановлення відносин та розвитку глибокої поваги до інших індивідів. Керівники дитячих будинків можуть приймати лише тих дітей та молодих людей, стосовно яких вони впевнені, що зможуть задовольнити їхні потреби. Ці потреби виписані в плані догляду за дитиною, складеного представником місцевої влади, відповідального за допомогу дитині. У випадку, якщо місцева влада намагатиметься влаштувати дитину в дитячий будинок без актуального розробленого плану догляду для цієї дитини, директор дитячого будинку має заперечити таке влаштування (challenge the authority). Звіт “Працюємо разом” 2013 року стверджує важливість усвідомлення необхідності пильної уваги до дитини перед тим, як вона буде влаштована до дитячого будинку. Це необхідно для того, аби запобігти непотрібним розривам чи непостійності в житті дитини. Керівництво щодо управління та мети діяльності дитячих будинків в СК міститься в звіті Міністерства освіти “Керівництво та приписи щодо Закону про неповнолітніх 1989 року — том 5: дитячі будинки”, жовтень 2013 (Children Act 1989 guidance and regulations – volume 5: children's homes). (f) Чи визначена формально процедура роботи з клієнтом, процедура ведення випадку? Які основні складові? Існують чотири форми процедури ведення випадку: (I) нарада із захисту дитини; (ii) ревізійна нарада із захисту дитини; (ііі) зустріч щодо дитини, яка потребує догляду; (iv) розгляд складних випадків (включаючи розгляд випадків смерті дитини). Розгляд складних випадків не є процедурою ведення випадку в тому сенсі, що тут не йдеться про процесуальну сторону розглядуваного випадку. Радше, вони покликані
покращити ведення майбутніх випадків, розглядаючи те, як можна краще впоратися з такого роду випадками. (i) Нарада із захисту дитини (child protection conference) Як зазначалося в частині 1 цього звіту, нарада із захисту дитини проводиться тоді, коли випадає на те, що над дитиною протягом тривалого періоду нависає ризик нанесення тяжкої шкоди, через що в результаті відбулася перевірка згідно зі Статтею 47. Мета наради — визначити, чи слід впроваджувати план із захисту дитини. До наради із захисту дитини запрошуються всі дотичні організації (мультидисціплінарної команда) для комплексного аналізу інформації, а також для призначення, відповідно до законодавства, провідного органу (lead statutory body) та провідного соціального працівника. Планування часу / Timing: Початкова нарада із захисту дитини має проводитися протягом 15 робочих днів від останнього стратегічного планування (strategy discussion). Наради можуть збиратися навіть до народження дитини, якщо відома історія знущання над іншими дітьми в сім'ї, або мати є залежною від наркотичних речовин, чи страждає від ментального розладу. Учасники: На нараді мають бути присутні: A) дитина (якщо вона досягла достатнього віку та розуміння) чи представник дитини; B) службовці із служби захисту дітей; C) інші спеціалісти, залучені до процесу оцінювання; та D) члени сім'ї. В керівництві МКОД Північного Йоркширу зазначається, за особливих умов може виникнути необхідність виключити одного чи більше членів сім'ї з усіх, або окремих, нарад. Про подібні ситуації соціальний працівник має відразу повідомляти колегію, а Голова має приймати рішення, беручи до уваги такі індикатори: A) ознаки того, що присутність батьків може завдати значної шкоди добробуту дитини; B) існують достатні докази того, що батьківська поведінка може суттєво заважати роботі наради (включаючи насильство, погрози, расизм чи інші форми дискримінаційної поведінки або неналежний стан, наприклад, через вживання алкоголю або наркотиків); C) дитина висловила прохання, щоб батьки не були присутніми тоді, коли буде присутня дитина; D) перестороги щодо насильства чи погроз змусять утриматися спеціалістів від належної участі в нараді; E) члени колегії мають потребу отримати конфіденційну інформацію, яка в іншому разі буде недоступною; та F) конфлікт між членами сім'ї, які, відтак, не можуть бути присутніми на нараді водночас (наприклад, в ситуаціях довкола домашнього насильства). Період виключення має бути достатнім для досягнення цілей наради та має відображатись у відповідних записах протягом наради. Рішення Голови виключити члена сім'ї є остаточним.
Якщо один з батьків випущений на поруки, або є підозрюваним на час слідства, Голова має обачливо збалансувати можливий конфлікт інтересів. З одного боку, Голова відповідає за те, щоб поліція достатньо повно представила доступну інформацію, в той же час кожен з батьків має отримати можливість брати участь настільки повно, наскільки це дозволяють обставини. Якщо члена сім'ї виключено з участі в нараді, відповідне рішення має бути передано йому в письмовій формі до початку наради, разом з повідомленням про те, як можливо донести свою позицію, як йому буде повідомлено про результати наради та процедуру оскарження. Далі, кожен з виключених членів сім'ї має отримати копію звіту соціального працівника та отримати можливість записати власні погляди, які будуть представлені на нараді. Варто відзначити, що виключення з однієї наради не є достатньою підставою для того, щоб виключити цього члена сім'ї з участі в наступних нарадах. Мета: Метою первинної наради є прийняття рішення стосовно майбутньої безпеки дитини, її здоров'я та розвитку. Нарада також веде до рішення щодо того, чи підпадатиме дитина під план захисту дитини. У випадку, якщо план захисту дитини буде вирішено впровадити, первинна нарада використовується також для визначення активу зі спеціалістів та членів сім'ї, які розроблятимуть та впроваджуватимуть цей план. Чіткі заходи та часові межі мають бути включені в опис плану захисту дитини, в тому числі те, як служби для дітей відстежуватимуть добробут дитини, які зміни потрібні для зменшення ризику для дитини та яка підтримка буде запропонована родині. Учасники наради повинні зустрічатися регулярно після проведення наради із захисту дитини та відстежувати впровадження плану захисту дитини та прогресу у досягненні намічених в плані цілей. Перша зустріч активу має відбутися протягом 10 днів від первинної наради. (ii) Ревізійна нарада із захисту дитини Ревізійна нарада із захисту дитини проводиться після початкової наради із захисту дитини з метою поточної оцінки ситуації. Коли дитина перебуває під доглядом, ревізійна нарада із захисту дитини є частиною зустрічі щодо дитини, яка потребує догляду (див. нижче). Планування часу: Ревізійна нарада із захисту дитини має бути проведена протягом трьох місяців після початкової наради із захисту дитини. Подальші ревізії мають відбуватись не рідше, ніж раз на півроку до тих пір, поки дитина підпадає під план захисту дитини. Доцільність проведення позапланових ревізійних нарад може розглядатися за таких обставин: A) коли стався новий інцидент, або звинувачення в завданні тяжкої шкоди; B) якщо план захисту дитини не здатний захистити дитину, або якщо існують значні труднощі в реалізації цього плану; C) якщо сталися значні зміни обставин, в яких перебуває дитина, або сім'я, що відображатимуться на безпеці дитини і які не розглядалися як можливі на попередній нараді; а також D) якщо попередня нарада не мала кворуму.
Учасники: Учасниками наради мають бути ті, хто найбільше пов'язаний із сім'єю та дитиною, як і на початковій нараді із захисту дитини. Кількість учасників має бути достатньою для кворуму, відповідно до протоколів, прийнятих МКОД. Як мінімум, мають бути присутніми представники місцевої влади та щонайменше двох інших організацій, які мали безпосередній контакт з дитиною. Мета: Визначено три мети ревізійної наради: (і) з'ясувати, чи зазнає дитина, або чи може з імовірністю зазнати, значної шкоди, а також переглянути процес досягнення запланованих цілей плану захисту дитини; (іі) упевнитись, що дитина перебуває в безпеці; (ііі) з'ясувати, чи слід продовжити (чи змінити) план захисту дитини. Ревізійна нарада із захисту дитини також надає можливість: i. упевнитись, що запоановані заходи залишаються ефективними та відповідними ситуації; ii. врахувати думку дитини; iii. визначити потребу в подальшій оцінці; та iv. перевірити, чи налагоджена мультидисціплінарна співпраця. Процедура: Дитячий соціальний працівник має підготувати для наради письмовий звіт. Цей звіт має включати таку інформацію: A) дати зустрічей з дитиною, та чи проводилась зустріч з дитиною наодинці; B) дати зустрічей з батьками/ іншими членами сім'ї; C) дати зустрічей активу; D) хронологія значимих подій після проведення останньої наради; E) поточний стан виконання плану; F) погляди, побажання, почуття дитини/ батьків/ інших членів сім'ї; G) аналіз того, чи зазнає дитина, або чи може зазнати, значної шкоди; та H) рекомендації учасникам наради щодо того, чи має бути подовжений план захисту дитини. Коли це можливо, цей звіт має також переданий дитині та/ або батькам перед початком наради. Інші спеціалісти, які відвідують нараду, інформують про свої результати взаємодії з дитиною та сім'єю після останньої наради. Принагідно, ця інформація має бути подана в письмовій формі до початку наради та має бути доступною для учасників. Перед зустріччю, Голова має поговорити з дитиною для того, щоб переконатись, що побажання та почуття дитини сприйняті вірно і що вони будуть взяті до уваги в процесі прийняття рішення. Можливі наслідки:
A) Одним з наслідків проведення наради може бути те, що план захисту дитини буде скасовано. Звіт “Працюємо разом” 2013 дає керівництво для спеціалістів щодо того, за яких обставин план захисту дитини може бути скасовано: B) коли спеціалісти вважають, що ризик для дитини зменшується і більше не йдеться про те, що дитина може зазнати значної шкоди і, відтак, не потребує охорони; C) якщо дитина виїжджає за межі підзвітної місцевій владі території, тоді нарада щодо переїзду має бути проведена протягом 15 днів після переїзду; а також D) якщо дитина досягла 18 років, або померла, або виїхала закордон. План захисту дитини може бути також подовжений, або змінений в результаті ревізійної наради із захисту дитини. (ііі) Зустріч щодо дитини, яка потребує догляду (Looked after child meeting) Планування часу: Зустріч щодо дитини проводиться протягом місяця після того, як над дитиною встановлено догляд, далі через три місяці після першої зустрічі і далі приблизно кожні шість місяців. Ці зустрічі також проводяться у випадках: A) коли плануються ґрунтовні зміни в плані захисту дитини; B) коли дитина влаштовується чи виходить з-під опіки (custody); C) коли дитина, відповідно до плану, має залишити догляд до 18 років; D) коли існує план перемістити дитину з місця її влаштування на якийсь час. Учасники: На зустрічі головує незалежний наглядовий працівник (Independent Reviewing Officer, IRO). Його робота оплачується за рахунок служби для дітей, але він працює незалежно від них в тому сенсі, що служба не скеровує його роботу та не тримає фінансово підзвітним, при тому сама несе відповідальність за розглядуваний дитячий випадок. Такі особи зазвичай відвідують зустрічі щодо дитини, яка потребує догляду: A) батьки / інші особи, які несуть батьківську відповідальність за дитину; B) соціальний працівник; C) дитина; D) прийомний батько (foster carer); E) соціальний працівник, який здійснює нагляд за прийомним батьком; F) інші дотичні до випадку спеціалісти. Як зазначалося вище, в контексті проведення нарад, незалежний наглядовий працівник може вирішити виключити одного або обох батьків з участі в зустрічі якщо, для прикладу, є підстави вважати, що присутність батьків засмутить дитину. Втім, знов таки, батькам має бути надана можливість висловити їхні погляди на зустрічі в той чи інший спосіб. Мета: Мета зустрічей (її також називають “ревізійна зустріч щодо дитини під доглядом” / child in care review meeting) полягає в тому, щоб: i. розглянути план догляду за дитиною;
ii. переконатись, що вжито всіх необхідних заходів щодо дитини, допоки вона перебуває під доглядом; iii. обговорити будь-які зміни від часу проведення останньої зустрічі; та iv. з'ясувати, чи виконуються рішення, прийняті протягом останньої зустрічі. Такі зустрічі дають можливість батькам підняти будь-яке важливе для них питання, наприклад, де має проживати дитина, рівень дозволеного контакту, освіту, або питання про здоров'я дитини. Керівництво служби для дітей має протягом п'яти днів сповістити свою можливу незгоду щодо будь-якого рішення незалежного наглядового працівника. Процедура: Перед початком зустрічі, незалежний наглядовий працівник має поговорити з дитиною для того, щоб переконатись, що вона усвідомлює своє право мати адвоката на зустрічі. незалежний наглядовий працівник також має поговорити з дитячим соціальним працівником та батьками, чи іншими особами, які несуть батьківську відповідальність за дитину. Батьки мають право отримати письмовий запис рішень та рекомендацій, вироблених на ревізійній зустрічі. Вони мають отримати коротке резюме протягом п'яти днів, а повнотекстову версію — протягом двадцяти робочих днів. (iv) Розгляд складних випадків (serious case reviews) Планування часу: Розгляд складних випадків, РСВ, проводиться за таких обставин: A) коли є підозра, або відомо про насильство чи недбальство і i.
це призвело або до смерті дитини, чи тяжкої шкоди, або
ii. існують підстави для занепокоєння щодо того як влада, члени колегії чи інші дотичні особи співпрацюють над безпекою дитини. B) коли дитина помирає, перебуваючи під опікою (custody), включаючи випадки, коли дитина утримується відповідно до “Закону про метальне здоров'я”, 1983; та C) коли дитина гине внаслідок вірогідної спроби самогубства. РСВ має бути завершено протягом шести місяців. Учасники: МКОД призначають одного чи більше інспекторів вести РСВ. Імена цих інспекторів має бути включено до національної панелі незалежних експертів. Сім'ї (включаючи дітей, що залишились живими), спеціалісти та організації, що були залучені до контакту з дитиною та сім'єю мають отримати змогу брати участь в РСВ. Спеціалісти мають бути цілковито включені в РСВ та виносити власні міркування без будь-яких пересторог щодо можливих звинувачень стосовно дій, до яких вони вдалися заради доброї мети. Мета: Мета таких РСВ розглянути, що трапилось в конкретному випадку і як це трапилось. РСВ також мають визначити інструменти, які б допомогли в майбутньому запобігти випадкам смерті або завдання тяжкої травми або шкоди дитині.
Звіт “Працюємо разом” 2013 року наголошує на потребі самих спеціалістів та організацій, що переймаються захистом дітей переглядати власні послуги та вчитися на власній практиці та досвіді інших. (v) Розгляд випадків смерті дитини МКОД відповідають за дотримання того, що розгляд кожного випадку смерті дитини, яка проживає на підзвітній території, буде проведено Оглядовою комісією щодо смерті дитини (child death overview panel). Учасники: Ця комісія має фіксовану кількість основних учасників, що набираються з організацій, представлених в МКОД з можливістю залучати інших дотичних спеціалістів для обговорення окремих випадків смерті — коли це визнається доцільним. Комісія зазвичай складається зі спеціалістів з органів охорони здоров'ю, спеціалістів з дитячого здоров'я та представників Голови МКОД тої території, де зазвичай мешкала дитини до моменту смерті. Коли йдеться про дитину, яка потребує догляду, МКОД тої території, місцева влада якої мала приглядати за дитиною, бере на себе керівну роль. Інші МКОД чи місцеві організації мають співпрацювати при плануванні та проведенні розгляду випадку смерті дитини. Мета: Оглядова комісія щодо смерті дитини розглядає всі випадки смерті неповнолітніх, за винятком мертвонароджених малюків та запланованого переривання вагітності, проведеного відповідно до закону. Комісія відповідальна за збір інформації щодо кожної дитини та отримання інформації від спеціалістів та членів сім'ї у випадках, коли це є доцільним. Комісія визначає, чи можна було запобігти смерті, маючи на увазі, що відворотні фактори могли бути серед причин смерті, а також вирішує, до яких заходів (якщо можливо) слід вдатися для запобігання таких випадків у майбутньому. Коли є підозра, що насильство чи недбалість могли стати фактором, що спричинив смерть дитини, випадок має бути переданий знову на розгляд МКОД для того, щоб визначати, чи є потреба в процедурі розгляду складних випадків. Комісія має також співпрацювати з регіональними та національними ініціативами для того, щоб зробити відповідні висновки та уникнути смерті дітей в майбутньому. Чи передбачені спеціальні пільги/ соціальна підтримка для сиріт (та інших випускників системи соціального захисту) після досягнення повноліття? Порівнюючи із послугами з соціальної підтримки, доступними для дітей та сімей, які потребують допомоги, послуги, доступні для дорослих та молодих людей, які виходять із системи захисту дітей, є менш формалізованою. Поряд із тим, існує ряд урядових та приватних ініціатив, що переймаються успішним переходом молодих людей до дорослого життя. Ці ініціативи націлені на різноманіття викликів, з якими стикається молода людина, включаючи брак освіти, труднощі із працевлаштуванням, перехід до самостійного ведення господарства, фінансові проблеми, емоційне та фізичне здоров'я. Ця частина пропонує огляд як урядових, так і приватних ініціатив, що підтримують випускників системи захисту дітей. Урядові ініціативи: Як і у випадку із доглядом за дітьми, урядова підтримка випускників системи захисту дітей є гнучкою і включає співпрацю різноманітних урядових установ та організацій. Університети, органи місцевої влади, заклади охорони здоров'я, школи та інші організації
зазвичай так чи інакше беруть участь у підтримці випускників протягом переходу до незалежного життя. 29 жовтня 2013 Міністерство освіти разом із Міністерством Праці та пенсійного забезпечення, Кабінет Міністрів (the Cabinet Office) та інші урядові установи випустили міжвідомчу “Стратегію випускника системи захисту”, що заявляє підтримку урядом молодих людей, які вийшли з системи захисту дітей і починають самостійне життя. Документ розглядає потреби випускників у сімох сферах: освіта, працевлаштування, фінансове забезпечення, здоров'я, домогосподарство, правосуддя та тривала підтримка (on-going support). Документ також описує заходи, яких вживає уряд у стосунку до кожної з виокремлених сфер, зокрема: A) забезпечення індивідуалізованим консультуванням та порадою у справі доступу до освіти, ведення господарства чи працевлаштування; B) надання фінансової підтримки у формі освітніх грантів та соціальних пільг для молодих людей, які або вступили до університету, або близькі до завершення середньої освіти; C) у випадку випускників, які мають за плечима кримінальні правопорушення, надається підтримка в процесі реабілітації для запобіганні рецедиву; D) випускники системи захисту дітей можуть також розраховувати на продовження отримання окремих соціальних послуг, йдеться, зокрема, про послуги з підтримки здоров'я, в тому числі психічного; а також E) забезпечення інформаційної підтримки для випускників, які не досягли 21 року, або й старших, якщо вони продовжують навчання. Цей перелік не є вичерпним; він приводиться для того, щоб показати різноманіття потреб, які мають бути задоволені і потребу в співпраці урядових установ. Як і у випадку із системою захисту дітей, практики урядових установ та органів місцевої влади по відношенню до випускників системи захисту дітей розраховані на певну гнучкість та чутливість до персональних потреб. Поряд із тим, є розуміння того, що уряд може робити більше в цій царині. Стратегія щодо випускників системи захисту дітей стверджує, що “випускники отримують ряд послуг, включаючи допомогу у веденні господарства, підтримки здоров'я, працевлаштування та освіти, втім, часто вони не розглядається як пріоритетна група отримувачів послуг”. Визнання того, що урядові послуги невідповідні потребам молодих людей, старших 18 років, відображено в звітах, зокрема, “Стаючи дорослим” “Дії заради дітей” (Action for Children), провідної благодійної організації, що підтримує дітей під час догляду та молодих випускників. В цьому звіті наводяться думки декількох випускників, які відчули, що послуги з підтримки просто зникли у певний момент — і це робить перехідний період відчутно складнішим. Частиною ширшого пакету реформ із соціального забезпечення є намагання уряду переглянути послуги, які надаються випускникам разом із прагненням розширити міжвідомчу співпрацю та надавати більш повноцінні послуги особам, які переходять до самостійного дорослого життя. Приватні ініціативи: Цілий ряд благодійних організацій в СК опікуються підтримкою випускників системи захисту дітей. В цілому, роль цих ініціатив є найбільш важливою там, куди не сягають урядові ініціативи, зокрема, на момент виходу дитини поза межі системи інституційного догляду.
У звіті “Стаючи дорослим”, “Дія заради дітей” посилається на ряд приватних ініціатив, які опікуються підтримкою випускників у віці від 16 до 21 року. Наголошується, що послуги, які надаються цими ініціативами, безпосередньо спрямовані на виклики, які постають перед випускниками. Для прикладу, відомо, що часто випускники переживають емоційне потрясіння, стикаючись із переходом від стороннього догляду до самостійного життя, тоді як більшість державних послуг доступні лише для неповнолітніх. Різноманітні організації долучаються до вирішення цієї проблеми, пропонуючи всілякі послуги підтримки таким особам. Наприклад, благодійна організація може працювати над тим, аби підвищити шанси на працевлаштування випускників, організовуючи семінари, програми з наставництва тощо. Деякі ініціативи організовують стажування, щоб випускники мали змогу набратися реального досвіду на робочому місці. Інші ініціативи на деякий час допомагають із житлом, в той же час надаючи підтримку і тим пом'якшуючи перехід від інституційного догляду до самостійного життя; ще інші — допомагають у пошуку та веденні господарства у власній оселі. У випадку приватних інститутів, які опікуються випускниками, одній моделі варто приділити окрему увагу. Організації на кшталт Асоціації випускників системи захисту дітей (Care Leavers' Association) засновані особами, які раніше вийшли з системи інституційної опіки. Вони створили спільноту випускників по всій країні, яка надає підтримку особами, які, в іншому випадку, могли бути маргіналізовані або натикалися на труднощі у побудові соціальних зв'язків. Такі спільноти надають широке коло послуг з підтримки молодим людям, які вийшли з системи інституційного догляду. Вони також долучаються до проектів з адвокації, підтримуючи випускників, привертаючи увагу до проблем, з якими стикаються випускники, а також співпрацюють з урядом з метою інформування про актуальні потреби випускників та впливу на розробку політики. Така модель може виявитися корисною і для інших країн, особливо тих, де державні інститути є менш функціональними. В яких судах розглядаються сімейні справи? Раніше, коли скликався мировий суд (magistrates' court) для розгляду сімейних справ, він називався Судом у справах сім'ї (Family Proceedings Court). Справи розглядалися або колегією мирових суддів, або районним суддею. З 22 квітня 2014 року, Суд у справах сім'ї припинив своє існування, а його функції були передані до Сімейного суду. Відділ у справах сім'ї (Family Division) Високого суду розглядає справи, пов'язані із розлученням, дітьми, заповітом та медичним лікуванням. Він має юрисдикцію розглядати всі справи, що стосуються добробуту дитини та виняткову юрисдикцію розглядати справи, пов'язані з опікунством (wardship). Оскарження щодо рішень Відділу у справах сім'ї Високого суду можуть подаватися до Апеляційного суду і далі до Палати Лордів. У випадку сімейних справ не передбачено окремої процедури оскарження. (і) Повноваження таких судів Відповідно до “Закону про неповнолітніх”, 1989, суд має повноваження ухвалювати такі рішення: A) рішення про допомогу сім'ї (family assistance orders), згідно з яким службовець певної установи/ органу влади відповідає за надання поради чи допомоги особі, вказаній в рішенні (для прикладу, це може бути один з батьків, піклувальник, особа, з якою проживає дитина, або сама дитина); B) рішення про догляд та нагляд (care and supervision orders), згідно з першим, суд може ухвалити рішення влаштувати дитину під догляд місцевої влади; згідно з рішенням про нагляд, дитина потрапляє під нагляд відповідного органу місцевої влади;
C)
рішення про навчальний нагляд (education supervision orders);
D)
рішення про оцінювання дитини (child assessment orders);
E) рішення про невідкладний захист дитини (orders for the emergency protection of children); F)
рішення про підготовку дитини до влаштування (child arrangements order);
G)
рішення про особливу опіку (special guardianship order); а також
H)
рішення про влаштування (placement order);
Суд має повноваження скеровувати владу до проведення розслідування щодо обставин, в яких перебуває дитина, коли з'являються питання про добробут дитини під час судового провадження. Суд також має повноваження ухвалювати попередні рішення [про догляд] у випадках, коли є підстави вважати, що дитині завдано, або може бути завдано тяжкої шкоди і що попереднє рішення про догляд найкраще відповідає інтересам дитини. Якими є умови для позбавлення / обмеження / поновлення батьківських прав? У стосунку до рішень про догляд, згідно зі Ст. 31 “Закону про неповнолітніх”, 1989, див. підрозділ цього звіту про провадження щодо догляду [ст. 5]. Загалом, суд може ухвалити рішення про догляд чи нагляд, якщо він переконаний, що: 1. дитина, випадок якої розглядається, зазнає, або може зазнати, значної шкоди; та 2. шкода чи ймовірність шкоди може буди приписана (і) характеру отримуваного дитиною, або такого, що може бути отриманий дитиною догляду у випадку, якби рішення не було ухвалено; (іі) тим обставинам, що догляд, який би мав надаватися дитині з боку батьків, не надається, чи (ііі) тому, що дитина не перебуває під контролем батьків. Рішення про догляд та нагляд можуть ухвалюватися у стосунку до дитини у віці до 17 років. Як було зазначено в частині 1, коли суд розглядає будь-яке питання щодо виховання дитини, добробут дитини визнається судом найвищою цінністю. Відповідними факторами [що впливають на добробут дитини] вважаються: i.
побажання та почуття дитини;
ii.
фізичні, емоційні та освітні потреби дитини;
iii. ймовірний вплив на дитину внаслідок будь-яких змін обставин, в яких перебуває дитина; iv. вік дитини, стать, походження і досвід (background), а також інші характеристики, які суд вважатиме значущими; v.
будь-яка шкода, якої зазнала дитина, або якщо вона перебуває в зоні ризику;
vi. наскільки батьки чи будь-хто з тих, хто відповідає за дитину, спроможний задовольнити потреби дитини; та vii. коло повноважень, які має суд для ухвалення рішення про догляд, або будь-якого іншого рішення. Дії (втручання), ухваленні рішенням суду, мають бути мінімальним від того, що необхідно для захисту дитини.
На додачу, вирішуючи, чи слід ухвалювати певне рішення, суд має тримати на увазі вимоги (permanence provisions) Статті 31А (план догляду), однак від суду не вимагається звертатися до інших положень Статті 31А, за винятком тих пропозицій, до яких вдалася або пропонує вдатися [місцева] влада щодо контакту дитини з батьками тощо. Рішення про невідкладний захист може бути ухвалено у випадку, якщо на думку суду є підстави вважати, що дитина може зазнати тяжкої шкоди якщо вона не буде вилучена з поточного середовища, або якщо вона буде вилучена з того середовища, в якому зараз перебуває. Коли суд ухвалює рішення про невідкладний захист, суд може також видати вказівку (direction) щодо контакту між дитиною та означеною судом особою, або ж ухвалити рішення про недопущення певної особи (це можливо лише у випадку згоди особи, якій належить оселя, до якої втратить доступ означена судом особа). Суд також має повноваження скасувати будь-яке означене вище рішення (за винятком рішення про влаштування) на підставі звернення дитини, служби для дітей чи батьків дитини. Як саме соціальний працівник співпрацює з судами? Служби для дітей органів місцевої влади можуть звертатися до суду стосовно рішення про догляд чи нагляд. Які документи стосовно сімейних справ готує соціальний працівник для розгляду в суді? Служби для дітей мають надати суду (та іншим сторонам) такі документи: i. хронологічний вказівник подій та офіційну заяву (statement; деталізоване обґрунтування потреби в тому чи іншому рішенні, основні події, на які служба спирається в своїй заяві, потреби дитини, оцінка спроможності батьків задовольнити потреби дитини, а також свідчення “за” та “проти” можливих варіантів догляду за дитиною). ii. Письмові (записані) характеристики (assessment), зроблені друзями/ родичами, на які спиратиметься служба; iii. заява про порушення прав дитини (threshold statement), що описує причини, з яких служба звертається стсосовно рішення про догляд; iv.
пропонований план догляду; та
v. ряд інших записів, які зібрала служба, включаючи записи за результатами спілкування з сім'єю. Таблиця 3 Частина 1 Регулювання та національні стандарти Тип регулювання
Регулювання / національний стандарт
Опис
Стандарти національного мінімуму, СНМ Стандарти національного мінімуму
Усиновлення
СНМ впроваджує 29 стандартів, що застосовуються до надання послуг з усиновлення. Стандарти спираються на положення щодо цінностей, що утверджує важливість дитячих побажань, почуттів та добробуту, а також, що усиновлення — процес, що триває все життя та має свої виклики.
Прийомне батьківство
СНМ впроваджує 31 стандарт, що застосовуються до надання послуг з прийомного батьківства. Цінності, які стоять за цими стандартами наголошують, серед іншого, на: • важливості добробуту, безпеки та [задоволенні] потреб дитини; • важливості радісного дитинства; • прагненні особистісної підтримки, залежно від індивідуальних потреб; • прийомні батьки мають ставитись до своїх дітей в той самий спосіб, в який добрі батьки ставились би до своїх власних дітей.
Дитячі будинки
НМС впроваджує 25 стандартів, що стосуються дитячих будинків. Цінності, що стоять за цими стандартами, наголошують, серед іншого, на тому, що дитячі будинки мають забезпечувати середовище якнайближче подібне до “домашнього”, а також, що дитина має отримувати змогу спілкуватися зі своїми батьками та іншими родичами.
Центри сімей
для
життя НМС впроваджує 25 стандартів, що стосуються центрів для життя сімей. Вони покривають всі аспекти функціонування таких установ, включаючи якість догляду, захист як батьків, так і дітей, а також стандарти щодо приміщень, персоналу та управління.
Програми влаштування на свята для дітей з обмеженими можливостями (residential holiday schemes for disabled children);
НМС впроваджує 15 стандартів, що стосуються програм влаштування на свята для дітей з обмеженими можливостями. Вони спираються на схожі цінності, що й інші мінімальні стандарти, включаючи визнання особливих потреб за дітьми з обмеженими можливостями.
Всі постачальники Регулювання щодо діяльності Головного Інспектора Її Величності з освіти, служб для дітей та навичок, 2007.
Регулювання впроваджують правила щодо стягнення плати з різних інститутів та частоту перевірки цих інститутів. Плата: • Плата за реєстрацію стягується з багатьох закладів. Розмір плати залежить від типу закладу. У випадку волонтерських агенцій з усиновлення, береться до уваги також їхній розмір. • Плата за внесення змін застосовується тоді, коли заклад вирішує змінити якусь з [установчих] умов своєї діяльності. Розмір плати
Регулювання
залежить від розміру закладу. Щорічний платіж здійснюється всіма зареєстрованими постачальниками послуг. Частота перевірок: • Дитячі будинки перевіряються щонайменше двічі на рік. • Центри для життя сімей, волонтерські агенції з усиновлення, агенції з підтримки усиновлення та агенції у справах прийомного батьківства перевіряються щонайменше один раз на три роки. • Місцева влада, що виконує функції, подібні до функцій дитячого будинку, перевіряється раз на три роки. •
Регулювання щодо Ці регулювання впроваджують правила закону про стандарти щодо реєстрації, включаючи опис переліку догляду (2004), 2010. документів, які мають подаватися інститутами для реєстрації. Вони також описують обов'язки Головного Інспектора Її Величності з освіти, служб для дітей та навичок, що включає обов'язок вести облік послуг, які надаються. Дитячі будинки
Регулювання щодо Ці регулювання впроваджують більш дитячих будинків, 2001 детальні правила, що стосуються функціонування дитячих будинків. Вони застосовуються до питань добробуту дитини, включаючи забезпечення їжею, одежею, кишеньковим грошима, предметами особистої потреби, а також сприяння добрій поведінці та навчанню. Для опису цих правил використовуються широкі формулювання. Для прикладу, регулювання стверджують, що: • дитячий будинок має сприяти та здійснювати належне забезпечення добробуту дітей (ст. 11(1)); та • має зробити все необхідне для того, щоб в будинку була забезпечена повага до приватності та гідності дітей (ст. 11 (2)). Регулювання також вимагають, щоб дитячий будинок спирався на письмовий план догляду, що встановлює як саме за дитиною здійснюватиметься догляд, заходи з догляду за здоров'ям дитини та її навчанням, а також контакту з сім'єю, родичами, або друзями. Нарешті, регулювання описують різноманітні аспекти, що стосуються управління дитячим будинком та належного стану приміщень.
Агенції всиновлення агенції підтримки усиновленні
з Регулювання щодо та агенцій з усиновлення, з 2005 в
Ці регулювання стосуються всіх аспектів, пов'язаних з процесом усиновлення, включаючи обов'язки агенцій з усиновлення щодо дітей та можливих усиновлювачів, ведення записів та структуру самих агенцій.
Регулювання щодо служб з підтримки усиновлення (для місцевої влади), 2003
Ці регулювання застосовуються до тих послуг, що націлені на процес усиновлення, включаючи фінансову підтримку дитини, послуг, що дозволяють усиновленим дітям та батькам з'ясувати дотичні до усиновлення питання, послуг, які спрямовані на задоволення терапевтичних потреб усиновлених дітей тощо.
Центри для життя Регулювання сімей центрів для сімей, 2002
щодо Ці регулювання описують вимоги до життя реєстрації; функціонування сімейних центрів, включаючи питання персоналу, забезпечення послугами з охорони здоров'я та соціального захисту; а також загальних аспектів, що стосуються управління та стану приміщень.
Послуги у справах Регулювання щодо влаштування до послуг у справах прийомних сімей влаштування до прийомних сімей, 2002 (Fostering Services Regulations)
Ці регулювання забезпечують схожі правила щодо відповідності працівників та інститутів, вимоги зберігати записи та загальні правила надання послуг. Вони також регулюють процес створення прийомних батьків та управління влаштуванням дитини. Організацію роботи з батьками, які висловили бажання стати прийомними батьками.
Школи-інтернати (boarding schools), коледжі додаткової освіти та спеціалізовані школи інтернатного типу (residential special schools)
Регулювання щодо комісії зі стандартів національного догляду (National Care Standards Commission, опікується інспекцією шкіл та коледжів), 2002
Ці регулювання впроваджують особливі правила щодо перевірки приміщень, записів та дітей в школах-інтернатах, коледжах додаткової освіти та спеціалізованих школах інтернатного типу. Вони надають право “уповноваженій особі” проводити перевірку під час виконання обов'язків, покладених Комісією зі стандартів національного догляду.
Програми Регулювання щодо влаштування на програм влаштування свята дітей з на свята дітей з обмеженими обмеженими можливостями можливостями, 2013
По суті, ці регулювання подібні до тих, що стосуються дитячих будинків. Вони описують, серед іншого, умови відповідності постачальника послуг, характер надання послуг та вимоги до персоналу інституту.
Частина 2 Ключові нормативні акти Нормативний акт
Опис/ основні положення
Регулювання щодо Регулювання встановлює, зокрема, такі функції МКОД: місцевих колегій з охорони • розробку політик / процедур для охорони та дітей, 2006 покращення добробуту дітей; • інформування осіб та організацій на підзвітній території щодо потреби в охороні/ покращенні добробуту дітей; • підвищенні поінформованості; • моніторинг та оцінка ефективності того, наскільки добре охороняється добробут дітей; • участь у плануванні послуг; • розгляд складних випадків та формування рекомендацій владі та партнерам по Колегії щодо висновків, які необхідно взяти до уваги. Регулювання — відповідальність за розгляд справи стосовно смерті дитини. “Працюємо разом для охорони дітей: керівництво для міжвідомчої роботи з охорони та покращення добробуту дітей”, 2013 (роз'яснення до “Закону про неповнолітніх”, 1989).
•
Встановлює процедуру розгляду складних випадків;
•
Визначає заходи, що повинні вжити установи та організації для захисту дітей.
Закон про неповнолітніх, Забезпечує МКОД легальне підґрунтя та надає їм функції 2004 розслідування та розгляду випадків (Ст. 14). Джерела Звіти: Міністерство освіти, “Усиновлення: стандарти національного мінімуму”, березень 2011, доступний за посиланням: http://webarchive.nationalarchives.gov.uk/20130401151715/https://www.education.gov.uk/public ations/standard/allpublications/page1/dfe-00028-2011 Міністерство освіти, “Дитячі будинки: стандарти національного мінімуму”, березень 2011, доступний за посиланням: http://webarchive.nationalarchives.gov.uk/20130401151715/https://www.education.gov.uk/public ations/standard/publicationdetail/page1/dfe-00030-2011 Міністерство освіти, “Прийомне батьківство: стандарти національного мінімуму”, березень 2011, доступний за посиланням: http://webarchive.nationalarchives.gov.uk/20130401151715/https://www.education.gov.uk/public ations/standard/publicationdetail/page1/dfe-00029-2011 Міністерство освіти, “Центри для життя сімей: стандарти національного мінімуму”, грудень 2012, доступний за посиланням:
http://webarchive.nationalarchives.gov.uk/20130107105354/http://www.dh.gov.uk/en/Publicatio nsandstatistics/Publications/PublicationsPolicyAndGuidance/DH_4009250 Міністерство освіти, “Програми влаштування на свята для дітей з обмеженими можливостями : стандарти національного мінімуму”, березень 2013, доступний за посиланням: https://www.gov.uk/government/publications/residential-holiday-schemes-for-disabled-children Міністерство освіти, “Працюємо разом для охорони дітей: керівництво для міжвідомчої роботи з охорони та покращення добробуту дітей”, березень 2013, доступний за посиланням: http://www.workingtogetheronline.co.uk/documents/Working%20TogetherFINAL.pdf Ofsted, “Перевіряючи систему соціального догляду за дітьми”, посилання: http://www.ofsted.gov.uk/children-and-families-services/for-children-and-families-servicesproviders/inspecting-children-and-families-services/inspecting Благодійна організація “Дія заради дітей”, звіт “Стаючи дорослим”, вересень 2010, доступний за посиланням: http://www.actionforchildren.org.uk/media/848585/growing_up__transition_to_a_successful_adulthood.pdf Міністерство освіти та інш., “Стратегія щодо випускників системи соціального захисту дітей”, 29 жовтня 2013, доступне за посиланням: https://www.gov.uk/government/publications/care-leaver-strategy
Веб-сайти: http://www.ofsted.gov.uk/children-and-families-services/for-children-and-families-servicesproviders/regulating-children-and-families-services http://www.teescpp.org.uk/review-conferences https://www.gov.uk/government/uploads/system/uploads/attachment_data/file/281368/Working_t ogether_to_safeguard_children.pdf http://www.nspcc.org.uk/Inform/resourcesforprofessionals/scrs/england_wda87349.html http://www.nspcc.org.uk/ExternalNewsServices/Scripts/DisplayArticles.aspx?NewsServiceID=2 &SubjectTermID=598&NumberOfWeeks=8 http://protectingchildren.org.uk/cp-system/initial-assessment/review-case-conferences http://greatermanchesterscb.proceduresonline.com/chapters/p_cp_review.html#purpose http://www.safeguardingchildren.co.uk/Section-7-procedures.html http://www.barnet.gov.uk/info/940277/child_protection_conferences_and_reviews/716/child_pro tection_conferences_and_reviews http://www.frg.org.uk/images/Advice_Sheets/11-powers-and-duties-of-local-authorities.pdf http://www.frg.org.uk/images/Advice_Sheets/9-child-protection-procedures.pdf https://www.gov.uk/government/publications/child-death-overview-panels-contacts http://www.careleavers.com/ourmission http://www.ucas.com/how-it-all-works/explore-your-options/individual-needs/advice-careleavers
http://www.frg.org.uk/images/Advice_Sheets/15-care-proceedings.pdf http://webarchive.nationalarchives.gov.uk/20130401151715/http://www.education.gov.uk/public ations/eOrderingDownload/Family%20and%20Friends%20Care.pdf
4. Механізм врахування думки дитини (a) Врахування думки дитини – чи врегульоване це питання в законодавстві і яким чином? Вступ У 1991 році СК ратифікувало Конвенцію ООН про права дитини (КООНПД). КООНПД закріплює ряд фундаментальних прав дитини, таких як право на захист від насильства чи експлуатації. Конвенція також указує на те, що дитина може не лише мовчки спостерігати за перебігом судового провадження, що стосується її особисто, але й має право висловити свою думку і бути почутою. Стаття 12 стверджує, що: 1. Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 2. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будьякого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. КООНПД, беручи до уваги вік та зрілість дитини, а також те, що кінцева (ultimate) відповідальність за догляд дитини лежить на державі, визнає, що універсальний принцип самовизначення має стосуватися не лише дорослих. Хоча КООНПД офіційно не інкорпоровано в англійське законодавство, Конвенція розглядається як джерело базових принципів, що визначають відносини Держави та дитини. В Англії право дитини бути почутою під час судового провадження, що стосується дитини особисто, було закріплено в законодавстві ще до того, як СК ратифікувало Конвенцію. Стаття 1(3) “Закону про неповнолітніх” 1989 року стверджує, що під час як приватних, так і публічних судових розглядів, суд “має прислухатися, зокрема, до ясно виражених побажань та почуттів залученої до судового розгляду дитини (беручи до уваги її вік та розуміння). Правовий підхід, застосований в СК, збігається зі змістом Ст. 12 КООНПД в тому, що дитина може долучатися до судових слухань, що мають на неї вплив. Поряд із тим, немає нормативних положень, що б зобов'язували суд діяти відповідно до побажань дитини незалежно від її віку чи зрілості. Найвищою цінністю для суду завжди має бути добробут дитини. Побажання дитини, як би палко вона їх не прагнула, не будуть взяті до уваги у випадку, якщо, на думку суду, вони суперечать найкращим інтересам дитини. Можна назвати дві причини, з яких думці дитини під час судового розгляду в Англії приділяється все більше уваги. По-перше, це дозволяє судді почути саму дитину та зрозуміти всі наявні фактори перед тим, як виносити рішення, що матиме вплив на майбутнє дитини. По-друге, навіть якщо сумлінний суддя не може узгодити побажання дитини з її довготривалими інтересами, сучасні педагогічні дослідження вказують на переваги такої практики, коли дитина має змогу бути просто почутою в суді. Як сказав сер Марк Поттер, Президент Відділу у справах сім'ї та Голова центру сімейного права: “Розглядаючи питання про вигоди для дитини, слід мати на увазі переваги наданої дитині можливості відчути, що він чи вона долучається до процесу вирішення свої власної долі та може сказати своє слово, яким би не був результат. Це може стати важливим спогадом, який дитина перебере до зрілого життя. Та більш важливо, якщо позбавити дитину такої можливості, це може призвести до тривалого згубного почуття розчарування чи неприязні до бездушної системи”. Думка дитини в англійських судах: еволюція правової думки Історично, ставлення англійського суду до дитини було патерналістським. Прийнятий у 1989 році “Закон про неповнолітніх” визнав найважливішим добробут дитини і саме
виходячи з такого принципу мають розглядатися всі обставини розглядуваної в суді справи. Сам закон не містить положень, які б визнавали за дитиною певних самостійних або матеріальних прав, на які вона може спиратися. Судді мали самостійно тлумачити та балансувати між частиною 1 (міркуваннями щодо добробуту дитини) та частиною 1(3) (вимогою брати до уваги ясно висловлені побажання дитини) — і саме це оформило сучасну правову думку щодо голосу дитини в англійському суді. Сер Томас Бінґем (Bingham) у Re S (A Minor) найкраще виразив двоїстість цілей в серці сучасного англійського сімейного права: “Закон 1989 року витворює та зобов'язує віднаходити правовий баланс поміж двох настанов. Перша з них випливає з принципу, безперечно доречного та важливого, що дитина є людською істотою, яка має права, власний розум та волю, погляди та почуття, яким має приділятися гідна увага. Побажаннями дитини не можна нехтувати чи відкидати їх лише тому, що вони належать дитині. Дитина може вільно висловлювати їх, а ті, хто приймає рішення, мають їх вислухати. Друга настанова виходить з розуміння, що дитина — це все ж дитина. Причина, з якої закон окремо переймається захистом інтересів дитини, полягає в тому, що дитина є більш вразливою, їй бракує зрілості співвіднести різні перспективи, бракує розуміння, як вони накладатимуться та уявлень як інші поводитимуть себе в певних ситуаціях, бракує досвіду відділити можливе від вірогідного”. У 2005 році відбувся зсув у правовій думці внаслідок розгляду впливової справи “Мейбон проти Мейбона”. Під час оголошення вироку (judgement), лорд-суддя Торп висловився щодо того, що підхід англійського суду може бути занадто патерналістським, розглядаючи добробут дитини як священну корову, минаючи поза увагою побажання та думки навіть більш зрілих дітей. Описуючи актуальну для 2005 року модель, він стверджує, що: “Хоча вона має багато сильних сторін та переваг, в її серці лежить конфлікт між забезпеченням добробуту дитини та визнанням за дитиною свободи вираження та участі. Якщо тільки в цій юрисдикції ми не прагнемо відмежуватись від тих, хто прагне забезпечувати права, стверджені Статтею 12, маючи справу з підлітками, які здатні ясно виразити свої думки, ми мусимо прийняти, що право на свободу вираження та участі переважає патерналістське прагнення забезпечити добробут”. З цієї причини неповнолітні, навіть найбільш зрілі та сформовані, надзвичайно рідко дають свідчення під час публічних судових розглядів. У випадках кримінальних судових проваджень, для прикладу, коли йдеться про заявлену сексуальну наругу, практично не буває ситуацій, коли б суд викликав дитину, навіть підлітка, давати особисті свідчення. В таких випадках, свідчення дитини, зазвичай, збираються через записуване на відео інтерв'ю, що проводиться або підготованим офіцером поліції, або спеціальним соціальним працівником Cafcass. Дитина як сторона в судовому провадженні Під час публічних судових розглядів, коли держава втручається в життя дитини в сім'ї для того, щоб захистити її від шкоди, дитина автоматично стає стороною судового провадження. Під час розгляду справ приватного права, таких як суперечка щодо опіки, рішення стосовно того, чи визнавати дитину стороною провадження віддане на розсуд судді згідно з правилом 16.2 “Процедурних правил в сімейному праві”, 2010 (Family Procedure Rules). Критерій для застосування правила 16.2 простий: дитину слід визнати стороною провадження у тому випадку, якщо, на думку судді, найкращим інтересом дитини є участь в цьому провадженні. На практиці, міркування стосовно економічної вартості, доцільності та можливих труднощах призводять до того, що діти часто не визнаються сторонами судових проваджень навіть тоді, коли годилося б.
Пункт 16А “Практичного порадника” (коли дитину слід визнавати стороною провадження) радить суддям вдаватися до цього в складних, неоднозначних ситуаціях, таких, що “можуть виникнути лише в деяких випадках”. Він встановлює десять індикаторів, що вказують на доцільність визнати дитину стороною провадження. Примітними серед них є ті, коли: 1. службовець з Cafcass (дорадчої та підримувальної служби суду щодо дітей та сім'ї) повідомляє суд, що на його думку дитину слід визнати стороною провадження; 2. дитина займає позицію, чи має такий інтерес, що не збігається, або не може бути задоволений жодною зі сторін, за якими стоять дорослі; 3. погляди чи побажання дитини не можуть бути адекватно викладені у звіті, представленому перед судом; а також 4. дитина, яка є достатньо зрілою, не приймає затверджений план дії. Коли дитина визнається стороною проваджень, її інтереси представлятимуть водночас захисник (guardian) та солісітор (правник-радник). Така схема відома під назвою “тандемної моделі”, яку лорд-суддя Торп описав як “модель Ролс-Ройса”, коли інтереси дитини представляються так, що інші юрисдикції можуть лише позаздрити. Захисник Коли дитина визнається стороною провадження, суддя призначає уповноваженого захисника ad litem (на час судового провадження) відповідно до п. 16.3 “Процедурних правил в сімейному праві”. Захисник є спеціалістом з Cafcass, він покладається найпершою опорою серед тих, хто підтримує дитину та представляє її інтереси в тандемній моделі. Обов'язком захисника дитини є сумлінно та професійно брати участь в проводженні, представляючи інтереси дитини. Захисник дитини не може мати інших інтересів в провадженні, окрім тих, які має дитина, а всі дії та рішення, до яких вдається захисник протягом провадження, мають бути спрямовані на благо дитини. Захисник матиме тісний контакт з дитиною протягом всієї справи. На нього покладена відповідальність пояснити перипетії судового провадження дитині, впевнитися в справжніх почуттях та побажаннях дитини та сповістити про них судові. Захисник також має бути присутній на слуханнях, може давати свідчення суду та бути підданий перехресному допиту. По суті, захисник виступає проміжною ланкою між дитиною та юридичною системою, він є очима та вухами суду і голосом дитини. Захисник виконує подвійну роль: з одного боку, він взаємодіє із судом, а з іншого — з дитиною. Обов'язком захисника є скеровувати дитину через перипетії судового провадження, що стосується дитини. На практиці, це, зокрема, включає: 1. призначення та інструктування солісітора (правника-радника) та барістера (адвоката) від імені дитини; 2. пояснення перебігу судового провадження та надання порад дитині у спосіб, що відповідає її віку та розумінню; 3. слідування та дотримання умов юридичної документації в інтересах дитини; 4. консультування дитини щодо змісту таких документів; 5. інформування дитини щодо будь-якого рішення суду, пояснення смислу цього рішення у спосіб, що відповідає її віку та розумінню. Також в обов'язки захисника входить консультування та формування рекомендацій для суду у справі щодо дитини. На практиці це означає:
•
відвідування судових слухань, представляючи сторону дитини;
•
надання суду письмового звіту з викладом інтересів дитини;
•
консультування суду щодо побажань дитини;
•
формування рекомендацій щодо можливих варіантів рішень по справі дитини та доцільність кожного з таких варіантів; а також
•
надання свідчень та готовність взяти учать в перехресному допиті.
Захисник має ряд повноважень та свободу дій вести розслідування на власний розсуд. Він може, для прикладу, провести опитування тих осіб, які на його переконання мають стосунок до справи, або володіють такими професійними якостями, що можуть стати в нагоді для підготовки звіту на розгляд суду. Солісітор (правник-радник) Другою опорою тандемної моделі, яка представляє дитину в суді, є солісітор. Солісітор проходить інструктаж у захисника дитини від її імені і може, в свою чергу, за потреби, провести інструктаж для барістера. Прав. 16.29 “Процедурних правил в сімейному праві” стверджує, що солісітор має представляти дитину у відповідності до інструкцій, отриманих від захисника. Як і захисник, солісітор також має обов'язок роз'яснювати та надавати поради дитині щодо перебігу судового провадження, маючи на оці її вік та розуміння. Обмеження тандемної моделі В останні роки, зі змінами, які відбулися в правовій думці стосовно врахування позиції дитини під час судового провадження, зростає усвідомлення обмежень тандемної моделі у її спроможності належно представляти побажання дитини. Зазвичай, судді не мають безпосереднього контакту з дитиною. Їхнє розуміння ситуації дитини та її побажань засноване виключно на інформації, поданій захисником. Тут є проблема, оскільки обов'язок захисника полягає не в тому, щоб дослівно передати побажання дитини, а в тому, що запропонувати власне експертне бачення справи з точки зору соціального працівника Cafcass. Пріоритетом захисника має завжди виступати найкращий інтерес дитини. Його остаточні рекомендації суду, відтак, не завжди відображають погляди та побажання самої дитини. Через це, більш зріла дитина може за певних обставин відчути, що захисник не представляє її інтереси належним чином під час інструктування солісітора. Прав. 16.29 “Процедурних правил в сімейному праві” має застосування саме в таких випадках. Якщо солісітор, залучений до тандемної моделі, відчуває, що позиція дитини розходиться із тою, якої тримається захисник, солісітор мусить (беручи до уваги рівень зрілості та розуміння дитини) брати участь в провадженні відповідно до побажань, висловлених дитиною. Дитина, яка не є стороною судового провадженнях Як зазначено вище, дитина не визнається автоматично стороною провадження під час розгляду справ приватного права. Тоді як же дитина може бути почута, якщо вона не має доступу до захисника та солісітора, який би озвучили її побажання в суді? В таких випадках суддя може винести рішення, аби соціальний працівник Cafcass (відповідно до Ст. 7 “Закону про неповнолітніх”, 1989) підготував відповідний звіт для судового розгляду. Соціальний працівник має провести розслідування щодо справи, провести інтерв'ю з дитиною для того, щоб визначити її побажання та представити результати в суді. Спілкування дитини з суддею
Напевне, найбільшим обмеженням англійської правової системи в цій галузі є те, що попри доступні можливості сповістити суд про побажання дитини, традиційно не передбачено безпосереднього контакту між дитиною та суддею, який вирішує її долю. Голос дитини, який доноситься до суду дорослою людиною та заломлюється через розуміння дорослих, може загубитися в такій системі. Варто наголосити, що існує три основних причини, чому дитина таки має бути почутою під час слухань, що стосуються її особисто. Перша полягає в тому, щоб дати судді можливість справді зрозуміти побажання дитини, на яку безперечно вплине ухвалене суддею рішення. Друга стосується довгострокового впливу на розвиток дитини, можливості для дитини відчути, що вона має певний вплив на ситуації, які визначають її життя. Третя причина полягає у сподіванні, що позитивний досвід контакту з правовою системою, в період формування особистості, матиме добрий вплив на стосунки із державою під час її дорослого життя. Правова думка останніх років переймається міркуваннями стосовно того, як можна досягти означених цілей у спосіб, що найкраще відповідав би інтересам дитини. Визнаючи цінність тандемної моделі та важливу роль, яку відіграє захисник з Cafcass, наразі відзначається, що слід рухатися далі, до залучення самої дитини до провадження, що стосується її особисто. Англійська система сьогодні робить все більший наголос на тому, щоб дозволити суддям безпосередній контакт з дитиною, як це досить часто робиться в континентальних країнах [Велика Британія — острів, “континентальними” називаються решта європейських країн, передовсім, маючи на увазі Францію та Німеччину]. Словами баронеси Геіл, це “має допомогти суду роздивитися в дитині живу особистість, радше ніж об'єкт суперечок чи тривог інших людей”. В 2014 році Колегія молоді з питань сімейного права (Family Justice Young People's Board, що складається з молодих людей, які особисто мали справу з системою сімейного судочинства), опублікувала “Національну хартію з інклюзивності дитини в сімейному праві” ( National Charter for Child Inclusive Family Justice). Хартія стверджує, що: 1. кожній дитині достатнього віку та здібностей має бути гарантована змога зустрітися з представником суду, який розглядає її справу; 2. кожній дитині має бути гарантована змога письмово викласти власні погляди та донести їх безпосередньо судді через соціального працівника Cafcass; а також 3. всім дітям має бути гарантовано можливість проінформувати суддю про власні побажання та почуття. Рада з питань сімейного права (The Family Justice Council) опублікувала декілька керівництв для суддів щодо контакту з дітьми, які є суб'єктами судових проваджень. Мета таких керівництв полягає в тому, щоб: “Закликати суддів дати дітям змогу відчути себе включеними, пов'язаними з провадженнями, в яких ухвалюються важливі рішення стосовно їхнього майбутнього та надати їм змогу переконатися, що Суддя розуміє їхні побажання та почуття, а також дати їм самим відчути, чим є робота судді”. Керівництво наголошує на тому, що хоча і самому судді і дорослим сторонам провадження може бути корисним зустрітися з дитиною особисто, основною метою такого контакту є користь для дитини. “Слід повсякчас наголошувати на тому, що зустріч дитини з суддею не має на меті збір свідчень. Це справа працівника з Cafcass. Мета полягає в тому, щоб дати дитині можливість зрозуміти те, що відбувається та переконання того, що суддя справді зрозумів дитину”.
Сьогодні для захисників з Cafcass є звичною практикою цікавитись в дитини, чи бажає вона зустрітись з суддею, який розглядає її справу. Обов'язком захисника, який при цьому діє як зв'язувальна ланка у стосунках між дитиною та державою, сповістити про це бажання суддю та пояснити доцільність такої зустрічі для дитини. В керівництвах Ради з питань сімейного права наголошується, що доцільність проведення таких зустрічей, а також їх перебіг, цілковито залишається на розсуд судді. Суддя при цьому мусить завжди наголошувати, що рішення залежить від самого судді, який має взяти до уваги різні фактори і дитина не може бути відповідальною за результат розгляду справи. Як захисник з Cafcass, так і суддя мають пояснити дитині, що суддя не може тримати таємниць. Англійські правила надання свідчень передбачають, що висловлені перед суддею міркування дитини не можуть залишатися конфіденційними, оскільки суддя має обов'язок повідомляти сторони про всі відомі обставини, до яких сторони можуть апелювати до винесення вироку. Також слід наголосити, що дитина не може бути змушена зустрічатися з суддею супроти своєї волі. Справді, в багатьох випадках, дитина може не мати бажання бути активно залученою до проваджень і спокійно лишити перебіг справ на розсуд захисника з Cafcass. Побажання дитини в такого роду ситуаціях є найголовнішими. Джерела Законодавство та правозастосовча практика Конвенція ООН про права дитини, 1991; “Закон про неповнолітніх”, 1989; “Процедурні правила в сімейному праві”, 2010 (Family Procedure Rules); “Практичний порадник застосування процедурних правил в сімейному праві” (FPR Practice Direction 16A), Частина 16А — Представлення дитини та звітування під час проваджень, до яких залучена дитина; “Керівництва для суддів під час контакту з дітьми, які суб'єктами у провадженнях сімейного права”, 2010 (Guidelines for Judges Meeting Children who are subject to Family Proceedings – Family Justice Council - April 2010); “Національна хартія з інклюзивності дитини в сімейному праві” (National Charter for Child Inclusive Family Justice), Колегія молоді з питань сімейного права, серпень 2013; “Огляд сімейного права: підсумковий звіт”, листопад 2011 (Family Justice Review: Final Report); “Сприяючи участі дітей та молоді в провадженнях сімейного права: починаємо обговорення”. - Підгрупа “Думка дитини” колегії з питань сімейного права , березень 2008 (Enhancing the Participation of Children and Young People in Family Proceedings: Starting the Debate); “Міністерство юстиції: як збирати кращі свідчення під час кримінального провадження”. Керівництво до інтерв'ювання жертв та свідків, березень 2011 (Ministry of Justice, Achieving Best Evidence in Criminal Proceedings – Guidance on interviewing victims and witnesses); Re S (A Minor) (Independent Representation)(CA) [1993] 2 FLR 437 Mabon v Mabon [2005] EWCA Civ 634, [2005] 2 FLR 1011 Статті: Baroness Hale, Can you hear me, Your Honour? [Баронеса Геіл, Чи чуєте Ви мене, Ваша честь?], The Hershman Levy Memorial Lecture, 2011.
R. Handa, ""Does it matter what I think"? A comparison of the consideration of children’s views in Hague Convention cases and Children Act 1989 proceedings" [Р. Ганда, “Це має значення, що я думаю?” Порівняння міркувань щодо думки дитини у справах Гааґської конвенції та провадженнях “Закону про неповнолітніх”, 1989], Family Law Week, October 2012. Langdale QC and J. Robottom, "The Participation and Involvement of Children in Family Proceedings" [Участь та залучення дітей до проваджень сімейного права], Family Law Week, February 2012. Sir M. Potter, "The Voice of the Child: Children's 'Rights' in Family Proceedings" [Думка дитини: “права” дитини у провадженнях сімейного права], IFL, September 2008. May 2008 Family Law journal.
5. Фінансування (a) Хто фінансує надання соціальних послуг сім'ям та дітям (центральний бюджет, місцевий бюджет, плата користувачів)? Доступна інформація свідчить, що фінансування не направляється безпосередньо на захист дітей чи надання послуг для дітей. Натомість, кошти надаються місцевій владі, що має забезпечити надання всіх соціальних послуг для дітей - з наголосом на доцільності раннього втручання. Більшість державних коштів, направлених на фінансування соціальних послуг для дітей в СК розподіляються через так звану модель фінансування “на вимогу” (demand-side). Ця модель фінансування передбачає надання батькам ваучерів, грошової допомоги, або податкових пільг для покриття чи компенсації витрат на послуги для дітей. Цей звіт не може покрити систему розподілу коштів (benefits), яка застосовується в СК, таке завдання вимагало б окремого звіту. Як зазначалося вище, охорона та захист дітей є міжвідомчою справою, що здійснюється під багаторівневим урядовим наглядом. Державний, приватний та громадський (voluntary) сектори співпрацюють заради покращення послуг для дітей. За розробку законодавства та рамки для фінансування соціальних послуг для дітей відповідає Міністерство освіти, однак відповідальність за фактичне надання цих соціальних послуг розподіляється центральною, місцевою та муніципальною владами, що, в свою чергу, передають відповідальність за ці послуги приватним постачальникам послуг. Ці зовнішні постачальники не можуть розраховувати на державне фінансування, однак існують програми (schemes) та значні субсидії, що використовуються для заохочення розвитку ринку соціальних послуг, коли в цьому виникає необхідність. Підхід, що застосовується в СК, розглядає охорону дітей як конкурентний бізнес, що ведеться підприємцями. Вважається, що задоволення запиту з охорони дітей найкраще реалізується без втручання держави. Приватне надання послуг здійснюють як прибуткові, так і не прибуткові організації. Місцеві колегії з охорони дітей пропонують міжвідомчі курси, покликані покращити загальну міждисциплінарну практику з надання послуг серед постачальників на місцевому рівні. Такі навчальні курсу є ефективними з огляду на те, що одно- або дводенний інтенсивний курс має добрі тривалі наслідки. Поряд із тим, хоча такий вид державноприватного партнерства санкціонований центральним урядом, на нього не передбачено окремого фінансування. Ключовими органами, що здійснюють фінансування МКОД є служби для дітей, органи охорони здоров'я та поліція. Втім, належний рівень фінансування для ефективної діяльності, а також частка внесків окремих органів не регламентується. Як наслідок, існують значні відмінності серед бюджетів та витрат різних МКОД, а також внески окремих органів. (b) Як визначається обсяг фінансування системи захисту дітей – з розрахунку на послугу, на дитину, на установу? Який обсяг фінансування в рік? Як зазначалося вище, немає доступної інформації, яка б дозволила проаналізувати розподіл коштів, виділених на охорону дітей. Поряд із тим, уряд СК працює над покращенням актуальної міждисциплінарної моделі надання соціальних послуг, приділяючи окрему увагу пошуку нових ідей, що досягається через проведення конкурентних тендерів на програмне фінансування. Уряд СК нещодавно оголосив про те, що виділяє 30 мільйонів фунтів на нову програму з інновацій на 2014/2015 рік. Відповідно до умов цієї програми, розглядатимуться заявки, що стосуються всіх видів соціальної роботи з дітьми; програма націлена на заохочення творчості та підприємництва у сфері послуг для дітей серед місцевих влад, компаній, соціальних ініціатив та неприбуткових організацій.
На додачу, виступаючи на щорічній конференції Національної агенції у справах прийомного батьківства (National Fostering Agency), Міністр у справах неповнолітніх та сімей Едвард Тімпсон оголосив про новий пакет підтримки у 750 тисяч фунтів, що будуть використані на: •
надання Мережі у справах прийомного батьківства 250 тисяч фунтів протягом двох років для успішнішого залучення прийомних батьків та допомозі місцевим радам в обміні успішними практиками;
•
розвитку програм з втручання для дітей, які потребують догляду, а також тих дітей, стосовно яких існує загроза вилучення із сім’ї (оn the edge of care) та їхніх сімей; а також
•
фінансування 3 партнерських ініціатив між місцевою владою та незалежною службою у справах прийомного батьківства для дослідження нових шляхів залучення та збереження ширшого кола прийомних батьків — включаючи дійсних спеціалістів, а також тих, хто має навички та досвід догляду за дітьми з ширшими потребами.
Нижче наведено декілька проектів, що отримали фінансування у 2012 році. Проекти опікуються дітьми під доглядом, а також охороною та захистом дітей. Опис здебільшого запозичено з веб-сайтів означених проектів: Action for Advocacy www.actionforadvocacy.org.uk/ [“Дія з адвокації”] Опікується покращенням послуг з адвокації для дітей під доглядом. Проект має на меті розширити поінформованість щодо критеріїв якості (quality framework) адвокаційних послуг для дітей серед постачальників та благодійників; сприяти здатності постачальників адвокаційних послуг відповідати оціночній рамці Знаку показника якості, зберігаючи незалежність та посилюючи доступність [до послуг]; а також залучити до методик не доктринального навчання дитячих адвокатів. A National Voice www.anationalvoice.org/ [“Національний голос”] Проект надає підтримку Радам у справах дітей під доглядом (Children in Care Councils / CICC) при місцевих органах влади для покращення послуг, які отримують діти та молодь в системі догляду. Проект має також на меті розвинути навички та впевненість молоді, залученої до роботи в місцевій CICC; розвинути знання, розуміння та інтерес до інформації щодо кращих практик в роботі CICC; а також підвищити кількість усиновлених дітей та зменшити затримки [в усиновленні]. Проект також направлений на пошук та підтримку потенційних усиновлювачів, розвиває дієві перевірені практики в усиновленні з тим, щоб сім'ям усиновлювачів надавалась необхідна підтримка для запобігання відмов. Організація також має на меті підвищити кількість усиновлених дітей (у випадку, коли всиновлення відповідає найкращим інтересам дитини), а також зменшити зволікання в усиновленні. Проект має підвищити статус та поінформованість про усиновлення, а також привернути увагу задокументованим успіхам та викликам, зокрема інформуючи про конкретні факти засоби масової інформації. Barnardo’s (in partnership with Coram) www.barnardos.org.uk/ [“Ініціатива Барнадо (в партнерстві з Корамом)”] “Ініціатива Барнардо” надає більше ніж 900 запитуваних послуг по всій країні, включаючи консультування дітей, які стикаються з насильством, надання послуг з усиновлення та прийомного батьківства, професійного навчання та послуг з інклюзії для осіб з обмеженими можливостями. British Association for Adoption and Fostering www.baaf.org.uk/ [“Британська асоціація за усиновлення та прийомного батьківства”]
Асоціація працює над підтримкою, консультуванням та популяризацією більш гідного життя для дітей, взаємодіючи з різноманітними організаціями з усиновлення та прийомного батьківства по всій країні. Catch22 www.catch-22.org.uk/ Catch22 сприяє розширенню можливості працевлаштування випускників системи захисту дітей, підтримуючи та розвиваючи партнерство між роботодавцями, місцевою владою та молоддю всередині та поза межами системи догляду. Однією з цілей проекту є запровадження моделі наставництва та створення мережі підтримки. Family Rights Group www.frg.org.uk/ [“Група з захисту прав сімей”, FRG] FRG працює над розробкою системи забезпечення якості для Конференцій з захисту прав сімей. Їі діяльність включає створення групи з розвитку, що складається з регіональних представництв проектних груп з проведення Конференцій. Проектні групи, які отримають фінансування, проведуть дослідження на придатність різних індикаторів забезпечення якості, в тому числі оцінку економічної життєздатності. FRG також прагне визначити найкращу рамкову структуру для забезпечення якості. The Fostering Network www.fostering.net/ [“Мережа з розвитку прийомного батьківства”] “Мережа з розвитку прийомного батьківства” має на меті участь в розробці політик та популяризації ідеї підвищення стандартів в забезпеченні послуг з прийомного батьківства. National Children's Bureau www.ncb.org.uk/ [“Національний дитячий комітет”] “Національний дитячий комітет” підтримує місцеву владу у виконанні функції колективного батьківства. Його діяльність включає дослідження практик та моделей колективного батьківства, покращення моделей управління та посилення зв'язків з Радами у справах дітей під доглядом. Проект також має на меті сприяти поглибленню знань та розуміння радників і старших службовців щодо їхньої ролі та відповідальності. Voice www.voiceyp.org [“Голос”] “Голос” прагне надати молоді інструменти, що дозволять тримати підзвітними постачальників послуг, відповідальних за їхній догляд. The Who Cares? Trust www.thewhocarestrust.org.uk/ [Фонд, в назві якого вживаються різні значення слова “care” - назва може означати “Кого це взагалі хвилює” або “Хто відповідальний за догляд”] Фонд працює з дітьми, які перебувають в системі догляду. Основна діяльність включає розвиток навичок дітей в системі догляду; заохочення до обміну ідеями, поглядами та досвідом молоді в системі догляду з усієї країни, а також сприяє становленню віри у власні сили. The Anna Freud Centre www.annafreud.org/ [“Центр Анни Фройд”] “Центр Анни Фройд” запускає експериментальний проект з раннього втручання в сім'ї, в яких батьки мають, або схильні до діагнозу “розлад особистості” в яких є діти, молодші 5 років. Проект націлений на роботу з сім'ями, в яких діти наражаються на високий ризик отримати емоційну травму; проект прагне допомогти батьками стати “достатньо хорошими” батьками своїм дітям, даючи останнім шанс не потрапити до системи догляду. Втручання реалізується через діяльність центру денного прийому (day unit) та інформаційно-просвітницької програми. Складений на основі результатів проекту Посібник з втручання має згодом перерости в національну програму з підготовки; експериментальна програма розглядається лише як перший етап.
Brook www.brook.org.uk/professionals/home Ініціатива “Брук” має на меті розробку “системи “сигнальних вогнів” з використання інструментів охорони дітей” (‘traffic light safeguarding tool’) для впровадження змін в систему захисту дітей та практику охорони прав дітей. Йдеться про розробку емпірично укоріненої джерельної бази та навчальної програми (що використовує систему “сигнальних вогнів”) для класифікації сексуальної поведінки молоді, підвищення послідовності та якості в процесі прийняття рішень серед організацій та спеціалістів, які співпрацюють з дітьми та молоддю. Children and Families Across Borders www.cfab.uk.net/ [“Діти та сім'ї без кордонів”] Організація працює над підтримкою та захистом прав та добробуту дітей, дорослих та сімей, в яких особисті обставини вимагають міжнаціональних контактів; зокрема, тоді, коли розлука може призвести до того, що самостійність деяких членів сім'ї опиняється під загрозою. Children’s Legal Centre www.childrenslegalcentre.com/ [“Правовий центр підтримки дітей”] Центр надає різнобічні послуги для спеціалістів з охорони дітей, які працюють безпосередньо з дітьми, пропонуючи консультування по телефону, інновативний веб-сайт, навчання, доступ до нового законодавства та прийнятих політик. Fatherhood Institute www.fatherhoodinstitute.org/ [“Інститут батьківства”] “Інститут батьківства” опікується зменшенням та запобіганням нанесення шкоди дітям, наголошуючи на важливості включення батька чи інших чоловіків до контактів з дитиною (а також з родичами чоловічої статі). Проект має на меті розробити та випробувати разом з місцевою владою широкий пакет мережевих та немережевих ресурсів, навчальних програм, курсів з дистанційної підготовки для керівників. Це має посилити місцеві стратегії, політики, процедури та практики з охорони дітей, а також покращити взаємодію, оцінку та підтримку чоловіків, які знаходяться в зоні ризику, щодо впливу на життя їхніх дітей. Lucy Faithfull Foundation http://lucyfaithfull.org/ [“Фундація Люсі Фейтфул”] Мета Фундації — охорона дітей та молоді від сексуального насильства; йдеться про практики запобігання та належну реакцію. Place2Be www.theplace2be.org.uk/ [“Просто бути”] Place2Be надає психологічні та терапевтичні послуги в початкових та середніх школах, відновлюючи душевну гармонію дітей завдяки спілкуванню, творчій діяльності та грі. З яких бюджетів (центрального чи місцевого) фінансуються різні послуги (чи категорії клієнтів)? На сьогодні, МКОД здебільшого фінансується місцевою владою за рахунок невеликих короткотермінових внесків з боку інших партнерських організацій. Не існує загальнонаціональної моделі фінансування, також немає визначених для організацій чи установ зобов'язань вносити грошові внески в діяльність МКОД. Це безумовно відображається на спроможності МКОД робити довготермінове фінансове планування. Це також означає, що МКОД здебільшого покладається на добру волю спеціалістів з партнерських організацій, які виконують функціональні обов'язки МКОД.
Стаття 15 “Закону про неповнолітніх”, 2004 стверджує, що різні пов'язані установи можуть проводити платежі для покриття пов'язаних з діяльністю МКОД витрат, або можуть також надавати персонал, приміщення, товари, послуги, або інші ресурси. До пов'язаних установ, згідно зі Статтею 15(3), належать органи місцевої влади, яка заснувала МКОД, а також партнери МКОД (це зазвичай школи, поліція, національна служба з охорони здоров'я). Хоча закон не вимагає фінансових внесків, Стаття 11 покладає обов'язок на перераховані нижче організації (а також тих постачальників, яких вони залучили) пам'ятати про потреби з охорони та покращення добробуту дітей під час виконання своїх функцій: i. органи місцевої влади та районні ради, що надають в тому числі послуги для дітей, включаючи послуги з соціального захисту дітей та дорослих, охорони здоров'я, ведення господарства, спорту, культури та дозвілля, ліцензування та послуги для молоді; ii. Організації Національної служи з охорони здоров'я, включаючи Уповноважену раду (Commissioning Board) та клінічні уповноважені групи Національної служби з охорони здоров'я, її фонди на фундації; iii. поліцію, включаючи уповноважених, шефа поліції кожного з підрозділів в Англії та Службу мера з правопорядку та запобігання злочинів в Лондоні; iv.
Британську транспортну поліцію;
v.
Службу пробації;
vi.
керівників / директорів тюрем та колоній для неповнолітніх;
vii.
директорів Безпекових навчальних центрів; а також
viii.
Комітет у справах молодих правопорушників.
Чи існують (якщо так, які саме) механізми контролю за використанням коштів з боку сімей, які отримують грошову допомогу на дитину? Фінансова допомога, що лише за виняткових обставин надається готівкою, може бути надана дитині, батькам, або піклувальнику згідно зі Ст. 17(6) та Ст. 18 “Закону про неповнолітніх”, 1989, для задоволення визначених потреб з метою охорони та покращення добробуту дитини у випадках, коли немає іншого законного джерела фінансової допомоги: Ст. 17(6) “Закону про неповнолітніх”, 1989: “Послуги, які надаються місцевою владою для виконання функцій, покладених на них Ст. 17 можуть включати забезпечення житлом та надання визначеної допомоги, або, у виняткових обставинах, готівки”. Ст. 18 “Закону про неповнолітніх”, 1989: “Кожна місцева влада повинна забезпечити денне піклування для дітей, які потребують допомоги на підзвітній території, яким (а) не виповнилось шість років; та (b) які ще не відвідують школу.” Ст. 18(5) “Закону про неповнолітніх”, 1989: “Кожна місцева влада повинна забезпечити для дітей, які потребують допомоги на підзвітній території, які відвідують школу належні заходи з догляду або нагляду (а) в позакласні години або (b) під час шкільних канікул.” Для належного та ефективного виконання покладеної відповідальності, створене керівництво, що описує очікування місцевої влади стосовно запроваджених практик. Також воно вимагає від усіх, хто звертається по фінансову допомогу з бюджету, мати на увазі означені вимоги та бути готовим обґрунтувати використання коштів.
Критерії для фінансової допомоги: i.
Основними критеріями для всіх типів фінансової допомоги є:
ii. платіж має призначатися для охорони та покращення добробуту дитини та / або запобіганню потребі у влаштуванні чи провадженні щодо догляду; iii. Первинна оцінка або Ґрунтовна оцінка (Initial /Core Assessment) мають бути проведені до здійснення платежу. Коли платіж заплановано, він є регулярним, він має вноситися в План дитини, яка потребує допомоги, а доцільність продовження фінансування має переглядатися разом з переглядом плану; iv. відповідний працівник має здійснювати нагляд у випадку, коли сім'ї надається тривале фінансування. Або для того, щоб активно співпрацювати з сім'єю для виявлення проблем, що ведуть до необхідності надавати фінансову підтримку, або ж, коли в цьому є потреба, він відповідає за моніторинг надання коштів та їх належного використання; v. перед тим, як сім'я може звернутися по фінансову підтримку, разом з сім'єю мають бути розглянуті всі варіанти, що б дозволили так розподілити доступні ресурси, щоб сім'я змогла вийти (залишитись) на самозабезпеченні; vi. платежі мають здійснюватись безпосередньо постачальникам чи надавачам послуг. Коли фінансова допомога надається безпосередньо отримувачу, вона має здійснюватись у формі продуктових карток; vii. на момент звернення по фінансову допомогу, має бути підтвердження, що не надано альтернативної підтримки з Аґенції по виплатах, Аґенції по веденню господарства, допомоги з боку сім'ї чи друзів, інших аґенцій чи благодійних організацій; а також viii. вся фінансова допомога має мати часові обмеження та переглядатися щонайдовше кожні 12 тижнів у випадку фінансування догляду за дитиною та щонайдовше кожні 6 тижнів у випадку інших видів допомоги. Період, на який погоджено фінансування, має бути чітко повідомлений особі, яка отримує фінансову допомогу. Джерела Звіти: “Розвиток політик в Сполученому королівстві”. - Щорічний огляд “Дії для дітей” щодо недбальства, 2014 (Policy Developments across the UK - Action for Children annual review of neglect). “Ранній догляд за дітьми та регіональний звіт щодо освіти: Європа та Північна Америка”, ЮНЕСКО, 2010 (Early Childhood Care and Education Regional Report: Europe and North America): http://unesdoc.unesco.org/images/0018/001892/189211E.pdf Охорона дітей на основі різноманітних послуг: https://www.gov.uk/government/uploads/system/uploads/attachment_data/file/183231/DFERR164.pdf Веб-сайти: http://webarchive.nationalarchives.gov.uk/20130802200736/http://media.education.gov.uk/assets /files/pdf/g/dfe%20grant%20funded%20projects%202011-2013.pdf http://www.publicfinance.co.uk/news/2012/11/funding-cuts-putting-child-protection-at-riskwarn-mps/
http://www.communitycare.co.uk/2014/02/12/childrens-minister-area-needs-innovationchildrens-social-care/#.U6aouv2QeFI https://www.gov.uk/government/uploads/system/uploads/attachment_data/file/183231/DFERR164.pdf http://www.legislation.gov.uk/ukpga/1989/41/contents