Верстка мартін 3 indd by kirasgood

Олексій Філіппов ГО «Калган-А»

Під плащем Святого Мартіна (Історія герба міста Мукачево 1376 – 1943 рр.)

2012

Історія геральдики Закарпаття для більшості українських науковців є справжньою «terra incognita». Вона докорінно відрізняється від методики створення полкових і сотенних печаток Запорізької Січі, від міських гербів лівобережної України, розроблених Геральдичною канцелярією і Герольдмейстерською конторою Російської імперії. Для того, щоб краще зрозуміти особливості закарпатської територіальної геральдики, треба вивчати середньовічну європейську історію і знати геральдичні традиції Угорщини і Польщі, Чехії і Німеччини, Австрії і Трансільванії. Дане дослідження є четвертим із числа тих, що пояснюють територіальні герби Закарпаття. Воно здійснено на основі документальних матеріалів Державного архіву Закарпатської області (ДАЗО – Україна) і Угорщини, а також досліджень польських і угорських істориків. Олексій Філіппов Переклад українською мовою текстів архівних документів із латині, англійської, угорської, польської, чеської мов здійснений автором.

Про походження назви міста Мукачево Не одне десятиліття вчителі загальноосвітніх шкіл пояснювали юним мукачівським учням, що назва їхнього рідного міста – Мукáчево – походить від слів «мýка» (наголос на першому складі) або «мукá» (наголос на другому складі). Такі науково-методичні рекомендації готували для шкільних педагогів більш досвідчені колеги – професори наших вузів. Закарпатські науковці, у свою чергу, запозичили ці «фантастичні казки» від їхніх попередників – чеських і словацьких етнографів, які під час польових досліджень у 20-30х роках ХХ століття записували народні розповіді від пересічних місцевих селян. Та й як інакше не дуже освічена тогочасна сільська людина, яка важко працювала на землі або молола борошно на млині, могла пояснити зміну назви сусіднього міста з угорської на чеську, якщо ніхто з чиновників і науковців їй про це не розповів (1). В обласному архіві натрапив на один документ, якого після війни не торкалася рука жодного дослідника. Він був датований 19 травня 1919 року і мав цікавий сфрагістичний доказ: у центрі печатки з дочеського режиму губернатора Руської Країни, що перебувала в складі Угорського королівства, було написано кириличними буквами слово «Мункачово» (2). З цього випливає, що назва міста Мукачево походить від його попереднього найменування поугорськи – Munkács. Але й ця звична для всіх угорців назва Munkács не є насправді історично угорською. У тексті латиномовного літопису кінця ХІІ – початку ХІІІ століть «Gesta Hungarorum», де вперше згадується про Мукачево, вживається інша, справжня угорська назва нашого міста – Muncas: «Locum, quem primo occupauerunt, Muncas nominauerunt, eo, quod cum maximo labore ad terram, quam sibi adoptabant, peruenerant» – «поселення, яке вперше зайняли, нарекли Мункаш, бо з великими труднощами прибули на цю землю, про яку давно мріяли» (3). Про це добре знали угорські історики ХІХ століття. У 18-томній енциклопедії «Pallas», яка вийшла з нагоди святкування 1000-ліття приходу угорських племен у Дунайську низовину, вони написали: «Akkor a hét fejedelmi személyek... a Havas erdön átkelve, megindulának Pannonia földjére... s miután oda érkezének, azon helyet, 3

melyet legelsőbben elfoglaltak, Munkás-nak nevezték» (4). За правилами середньовічної латинської мови європейські географічні назви не перекладалися, а подавалися такими, якими були на час написання. У королівських грамотах й указах кінця XIV-XVII століть, писаних також латиною, назва міста над Латорицею вже писалася трошки інакше – Munkach, або інколи Mwnkach. Аналогічні написи назв міст у середньовічному Угорському королівстві зустрічаємо, зокрема на території сучасної Словаччини: Prespurch, 1302 р. (нині – Братислава), Semelnech, 1327 р. (нині – Смолнік), Galgoch, 1394 р. (нині – Глоговец). Але – Leucha, 1293 р. (нині – Левоча) (5). Є й інший дифтонговий варіант прочитання цієї назви міста Мукачево, коли літера h наприкінці слова не читається. Так само, як в угорських Beregh, Ungh, Drugeth та інших географічних та особових назвах. Так на свій лад, тобто «Мунках» або «Мункац», перейменували Мукачево його «гості» – німецькі переселенціколоністи, яким привілей купувати і продавати виноградники надала королева Угорщини і Польщі Єлизавета у 1376 році (6). Уперше таке написання назви Мукачева трапляється в документі молодшого угорського короля Іштвана у 1264 році, коли той згадав про містечко Мунках, вище якого знаходяться поселення Санкт-Ніколаї (нині – Чинадієво) та Золоау (нині – Свалява) (7). І тільки у 1645-му в угорськомовній грамоті князя Трансільванії Дьордя І Ракоці вперше у писемних документальних джерелах зустрічається угорський варіант написання назви міста – Munkács (8). Під час боротьби трансільванських князів із родини Ракоці в другій половині XVII – на початку XVIII століть з імператорами Священної Римської імперії, назва міста на різних тогочасних гравюрах подавалася на німецький лад – Mongatz, Mongats, Munkatsch, аж поки імператор Австрії, король Угорщини, Чехії, Далмації, Хорватії, Словенії, Галіції і Володимира Франц І з династії Габсбургів у грамоті від 1824 року не назвав Мукачево – Munkats (9). Цей офіційний варіант назви міста над Латорицею вживався до початку Угорської революції 1848-1849 років. Тоді повстанці знову повернулися до звичної їм вже угорськомовної назви Munkács. Але остаточно вона закріпилася після прийняття угорської конституції у 1867 році й нею користувалися до 1918-го, до закінчення І світової війни і розпаду Австро-Угорщини. Коли в 1919 році в русинський край під Карпатами прийшли чеські чиновники, вони розпочали масове перейменування насе4

лених пунктів новоствореної Підкарпатської Русі. Законом від 16 квітня 1920 року ця функція покладалася на Міністра внутрішніх справ ЧСР. Була спроба назвати місто над Латорицею як město Mukač, що у перекладі з чеської означає різновид болотної жаби. Виготовили у 1920 році навіть відповідну печатку, де помилково відобразили герб Ужгорода з виноградною лозою, але цей варіант назви незабаром відхилили. Так, замість угорських назв Ungvár, Munkács, Beregszász, Szolyva, Técső, Rahó – з’явилися нові офіційні чеські варіанти: Užhorod, Mukačevo, Berehovo, Svaljava, Tiačevo, Rahovo із наголосом, за правилами чеської граматики, на першому складі слова. З 1924 року, коли був затверджений статут магістрату, міська печатка Мукачева з гербом Св. Мартіна містила напис аж трьома мовами: чеською, російською та угорською. А населення в побуті вживало той варіант назви, який був зручнішим (10). Під час Другої світової війни угорська влада 1938-1944 років повернула назви населених пунктів дочеського періоду. Тоді Мукачево знову називалося Мункачом (11). У 1945-1946 роках після проведення у Мукачеві 26 листопада 1944 року І-го з’їзду Народних Комітетів Закарпатської України територія колишньої Підкарпатської Русі вже під новою назвою «Закарпатська Україна» була за договором Радянського Союзу з Чехословаччиною включена до складу УРСР. Тоді назва міста над Латорицею писалася як Мукачів, тобто як іменник чоловічого роду (12). У 1947 році Рада Міністрів УРСР видала довідник «Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ», в якому з’явилася нова форма написання назви міста із закінченням на -е: Мукачеве. Згідно з цим варіантом, відмінювання такого найменування повинно здійснюватись так: Мукачевого, Мукачевому (13). Цю орфографічну норму української мови, яка, до речі, свідчить, що Мукачеве є полем, а не містом, зараз постійно вживають журналісти київських, львівських та інших телеканалів, газет і радіо. Але у самому закарпатському місті над Латорицею ця версія офіційної української граматики не прижилася, оскільки вона не відповідає живій розмовній мові городян, які звикли за чеською традицією, яка свідчить, що населений пункт є містом, вживати назву Мукáчево (з наголосом на другому складі слова). Нинішній офіціоз мукачівцям не до вподоби: тоді жителів Мукачевого треба 5

називати мукачéвівцями (з наголосом на третьому складі слова). На це ніхто не хоче погоджуватись. Норми сучасної граматики вимагають, щоб українські географічні назви на письмі передавалися відповідно до вимови за нормами українського правопису (14). Правило «Чергування е-о після ж, ч, ш, щ, дж, й» стверджує, що перед твердим приголосним, а також перед складами з а, о, у та и пишеться о. Тобто, назва міста над Латорицею в такому випадку повинна писатися українською як Мукачово (15). Про це наголошував доктор філологічних наук Василь Добош на конференції УжДУ «Українська мова на Закарпатті» ще у 1992 році. У 1934 році карпаторуський мовознавець, діалектолог і фольклорист Георгій Геровський констатував, що голосний е після шиплячих ж, ш, ч і перед твердим приголосним перейшов у малоруському діалекті в о, у великоруському залишився без змін, а у північно-великоруському говорі після всіх м’яких приголосних е перейшло в о. На Підкарпатській Русі він зафіксував як малоруський, так і великоруський варіанти (16). Щоб правильно вимовити назву Мукачово, треба змістити наголос з другого на третій склад. Саме так, з наголосом на третьому складі, називають місто над Латорицею росіяни – Мукачёво. Інакше, за збереження наголосу на другому складі, дане географічне ім’я все одно звучатиме як Мукачево. Навіщо живу мову людей треба підлаштовувати під якісь штучні правила? Практичний досвід післявоєнних років показав, що не можна змусити людей робити того, чого вони не хочуть. Чи погодяться, наприклад, ужгородці, щоб їхнє місто офіційно називалося українською Вужград чи Вужмісто або ж Уж-горóд? Звісно, що ні. 31 травня 2005 року був прийнятий Закон України «Про географічні назви» (17), який передбачає встановлення назв географічних об’єктів України, їх унормування, облік, реєстрацію, використання та збереження. Назви географічних об’єктів України як складова частина історичної і культурної спадщини Українського народу – громадян України всіх національностей охороняються державою (ст. 10 цього Закону). Тому назва міста Мукачево є частиною цієї спадщини і повинна охоронятися державою Україна. P. S. Останнім часом серед частини ужгородських науковців, які не погоджуються з документальною версією утворення цього топоніма від угорського слова «мункаш», певного поширення 6

стала набувати гіпотеза про походження назви міста Мукачево від дивного їстівного білого «порошку мукача», що потім дістав назву «мука» (борошно). Його нібито занесли у Македонію з Галілеї мігранти русини-гетери (гети), де заснували місто Мукач (18). Ця гіпотеза має скоріше легендарний, напівфантастичний, ніж справді науковий характер, оскільки не містить жодного документального підтвердження. У чеській, сербській та хорватській мовах є слово «mukac – мукач», але воно перекладається українською як «жерлянка» (різновид болотної жаби). Цей іменник, у свою чергу, утворився від давно-слов’янського дієслова «мукати – mukati», коли йдеться про звуки тварин, зокрема корів.

ДЖЕРЕЛА І ЛІТЕРАТУРА 1.

4. 5. 6.

7. 8.

а) Хланта Іван. Закарпатські замки у легендах, переказах та літературних творах. – Ужгород: Закарпаття, 1995. – С. 31-32; б) Заклинський Корнил. Народні оповідання про давнину. – Кошіце, 1925. ДАЗО. – Фонд 1554. «Магистрат г. Мукачево» – Опись 1. – Дело 2. «Распоряжения, объявления и протоколы о выборах и роспуске городской Думы, об исключении сторонников Советской власти». – Лист 1. а) Anonymus Belae Regis Hungariae Notarius. Gesta Hungarorum. – Cassoviae, Anno MDCCXLVII, caput XII; б) Данилюк Дмитро. Історія Закарпаття в біографіях і портретах. – Ужгород: Патент, 1997. – С. 16-19. A Pallas Nagy Lexikona. – Budapest, Pallas nyomdai, 1896 – XII köt. Str. 843. Marek Miloš. Cudzie etnika na stredovekom Slovensku. – Мartin: Matica Slovenská, 2006. – Str. 57-225. ДАЗО. – Фонд 1589. «Главный староста гор. Мукачево». – Опись 1. – Дело 1. «Грамота королевы Венгрии и Польши Елизаветы о разрешении жителям Мукачева пользоваться печатью от 1376 г.». – Лист 1. Wencel G. Arpadkori Uj Okmanytar, 1261-1272. – Pest, 1870. – VIII, old. 97-98. ДАЗО. – Фонд 1589. «Главный староста гор. Мукачево». – Опись 1. – Дело 53. «Указ князя Трансильвании Георгия I Ракоци о 7

10.

11. 12. 12. 13.

14.

15. 16. 17. 18.

разрешении выпаса скота на пастбищах Мукачевской крепости до дня «Св. Георгия». – Лист 1. Там же. – Дело 61. «Грамота короля Венгрии Франца I о разрешении гор. Мукачеву вместе с годичными ярмарками еженедельно устраивать базары по понедельникам и вторникам». – Лист 1. а) Gregor František. mapa Podkarpatská Rus. – Praha, Unie, Mukačevo, Novotný a Bartošek.-1930-ch rokoch. б) ДАЗО. – Фонд 1554. «Магистрат г. Мукачево». – Опись 1. – Дело 538. «Переписка с Гражданским управлением Подкарпатской Руси, решения городской Думы о регуляции реки Латорицы и благоустройстве города». – Лист 7. Календарь «Гандьа» – Будапешт: Выданя централы «Гандьа», 1940. – С. 78-82. а) Збірник матеріалів: Про Закарпатську Україну. – Київ: Українське державне видавництво, 1945. – С. 12, 18; б) Календар-довідник на 1946 рік // Мукачів. – Київ: Українське видавництво Політичної літератури, 1946. – Стор. 242. Рада Міністрів УРСР – «Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ» – Київ, 1947 // Василь Добош. Проблеми правописної нормалізації назв населених пунктів Закарпаття. // Матеріали науково-практичної конференції УжДУ «Українська мова на Закарпатті». Ужгород, 5-6 травня 1992 року. – С. 156-163. АН УРСР, інститут мовознавства ім. О. Потебні. Український правопис. – Київ: Наукова думка, 1990. – §108 «Українські географічні назви». – С. 120. Там же. – § 9 «Чергування голосних». – С. 16. Геровский Георгий Язык Подкарпатской Руси. – Москва, 1995. – С. 10-11. Закон України «Про географічні назви» № 2604-IV від 31.05.2005 року. Карпова З., Ньорба В. Мукачівський замок. – Ужгород: Краєвиди Карпат, 2005. – С. 16.

Перші привілеї Мукачева в Угорському королівстві Перша писемна згадка про Мукачево міститься в угорській історичній хроніці кінця ХІІ – початку ХІІІ століть «Gesta Hungarorum» («Діяння угорців»). Вона стосується приходу угорських племен через Карпатські гори на землі Паннонії, колишньої провінції Римської імперії, наприкінці ІХ століття. Але реальні документи з історії Мукачева, які збереглися до наших часів, датуються лише XIV століттям. Першим із них є королівський привілей, дарований Мукачеву в 1376 році.

«Ми, Єлизавета, Божою милістю королева Угорщини і Польщі...» Цими словами починається текст першого з найважливіших документів в історії Мукачева, який надав поселенню на березі Латориці привілей на самостійний продаж виноградників та на користування власною печаткою із зображенням Святого Мартіна, покровителя місцевої церкви, а отже й право мати місцеву владу. Але про автора цієї грамоти раніше повідомлялося дуже мало. Чому саме ця жінка, а не чоловік-король, здійснила у 1376 році перший місцевий привілей для Мукачева? Хто вона – королева Угорщини і Польщі?

Дружина короля мала неабиякі амбіції Єлизавета народилася у 1305 році і була четвертою дитиною і другою донькою у родині Владислава Локетка з куявської лінії династії польських Пястів, який доводився онуком володарю Польщі у 1229, 1241-1242 роках Конраду Мазовецькому і його дружині Ядвізі, доньці великопольського князя Болеслава Побожного та угорської княжни Йоланти. 9

Королева Єлизавета

Батько Єлизавети, Владислав, був прозваний німцями Локетком за свій невеличкий зріст. Повернувшись у 1304 році з чотирирічного вигнання, яке провів в Угорщині, він після смерті попереднього короля Вацлава ІІ з чеської династії Пжемислідів зумів у 1306 році оволодіти польським троном, перемігши свого головного конкурента Генріка ІІІ Глоговського, який був німецьким фаворитом (1). Єлизавета отримала виховання в сандецькому монастирі кларісок францисканського ордену, яким опікувалась її мати. Заміж за угорського короля-вдівця Карла Роберта з італійських Анжу вона вийшла 6 липня 1320 року у 15-річному віці. Її батько за шість місяців перед цим шлюбом нарешті був коронований у Кракові. Угорщина для Польщі на той час була єдиним політичним союзником із усіх сусідів. 32-річний угорський монарх вже був двічі одружений, але на той час не мав нащадків. За наступні 12 років спільного життя з Карлом Робертом Єлизавета народила йому 5 синів, з яких троє стали дорослими (2). Коронована в Угорщині короною Святого Іштвана, донька польського монарха мала неабиякі політичні амбіції. Цьому сприяла й угорська владна система, яка дозволяла дружині короля мати на той час значну самостійність у справах. Її вишеградський двір став впливовим політичним центром. Після смерті батька Владислава Локетка у 1333 році польську корону, до якої входили лише землі Малопольщі та Великопольщі, отримав рідний брат Єлизавети Казимир. Від династичного шлюбу у 1325 році з донькою великого князя литовського Гедиміна Альдоною (після хрещення – Анною) він не мав спадкоємців трону чоловічої статі, а були тільки дві доньки. Тому в 1338 році у Вишеграді було вирішено, що у випадку смерті Казимира польську корону отримають його угорські нащадки. Але із захопленням Галицької Русі у 1340 році (остаточно у 1349-му) після смерті її правителя – мазовецького князя Болеслава Тройденовича (у православ’ї – Юрія) – Казимир поступово змінив свої плани. Трон держави, яка збільшилась на одну третину, він вирішив у 1368 році передати своєму онукові Казимиру Слупському. Такому рішенню сприяло ще й те, що у 1364 році в Кракові відбувся з’їзд монархів, де балканський конфлікт між Венецією і королем Угорщини Людовиком Анжуйським було залагоджено у присутності імператора Священної Римської імперії Карла IV Люксембургського, можновладців Чехії, Данії, Мазовії, Кіпру та інших. Урочистий прийом світським особам організував управитель королівського двору і радний Кракова Ніко10

лаус Вірсінг-молодший, рід якого походив з Верхнього Рейну. Ця згода королів обмежила вплив Угорщини на півдні Європи тільки Далмацією, натомість підвищила престиж польського монарха (3).

Вплив королеви-матері посилювався На той час син Єлизавети Людовик, який після смерті свого батька Карла Роберта у 1342 році став королем Угорщини, також не мав синів, а тільки дівчат від двох шлюбів із доньками німецького короля і боснійського бана. У цій ситуації вплив матері-королеви значно посилився. Вона вирішила повернути ситуацію в Польщі на власну користь. Її брат, польський король Казимир ІІІ Великий, помер 5 листопада 1370 року, а вже через два тижні, 17 листопада, у Кракові відбулася урочиста коронація її сина Людовика. Після цього Єлизавета взяла на себе титул старшої королеви Польщі із додатком «Божою милістю» – «Elisabeth Dei Gratia Regina Senioris Poloniae». Вона мала свій двір і канцелярію, завдяки чому у внутрішній політиці країни могла приймати самостійні рішення (4). Напередодні своєї коронації Людовик мав невеликий конфлікт із архієпископом Гнезненським Ярославом і великопольськими шляхтичами, які вимагали від нового можновладця проведення цієї урочистості у гнезненській кафедрі. Але він через побоювання за власну безпеку і за порадою деяких впливових жителів Кракова переконав їх, що пізніше приїде у Гнезно. У першу неділю після дня Св. Мартіна король Людовик з особливою урочистістю був коронований архієпископом Ярославом, єпископом краківським Флоріаном і Петром Любуським у присутності невеличкої кількості шляхти і лише двох князів – Владислава Опольського та Казимира Щецинського і Добжинського. Потім на два дні він приїхав у столицю Великопольщі, але вдруге на королівський трон Людовик не захотів сісти і повернувся до Угорщини (5). Ситуація в Польщі на той час характеризувалася значною колонізацією німецьких осадників. Ще у ХІІ – ХІІІ століттях на землі Східної Європи виїхало з Німеччини понад 400 тисяч осіб. У Польщі їх було майже 100 тисяч. Вони везли з собою не лише домашній скарб і знаряддя праці, а й власні традиції та звичаї. Це знайшло своє наступне відображення у слов’янських мовах. З німецької походять слова: бургомістр, шляхта, відвага, шолтес, війт, ратуша, ринок, площа, шинок, шана, рахівниця, цегла, бланк, ярмарок, кушнір, бондар та багато інших (6). 11

Казимир ІІІ Великий за час свого правління (1333-1370) надав локалізацію на німецькому праві понад 100 містам і 1000 селам Польщі, серед них Перемишлю – у 1350-му, Жешуву – у 1354-му, Львову – у 1356-му, Ярославу – у 1361-му (7). Німецьких осадників було багато у Галіції: у центрі – на любельській землі, на сході – біля річки Сан, на півдні – поряд із угорським кордоном. Міщани, яких він підтримував, говорили, що «король отримав Польщу дерев’яну, а залишив муровану». 27 польських міст збудували кам’яні муровані стіни. На північному і південному кордонах країни постали 50 замків. У 1356 році король організував у краківському замку на Вавелі вищий суд на німецькому праві – «iudicium supremum Teutonicum in castro Cracoviensi» (8). На південному боці Татр і Бескидів, у Верхній Угорщині (нині – Словаччина) у цей же час поселення також отримували від угорського короля міські привілеї: Кремніца – у 1333-му, Мартін – у 1340-му, Кошице – у 1369-му (9). Ставши регентшею Польщі, королева Єлизавета продовжила локалізацію польських міст на німецькому праві. Її отримали Сандомир, Новий Сонч, Каліш та інші. Активне осадництво відбувалось у Галицькій Русі, де переселення рицарів і міщан із німецької Силезії підтримував князь Владислав Опольчик. У Середньовічному Львові, який тоді називався по-латині «civitas Lemburgiensis – міська громада Лембурга – міста Лева» (австрійський варіант назви Нового часу «Лемберг – гора Лева» з’явився значно пізніше), німці селилися довкола торгової площі, займаючись торгівлею і ремісництвом. А незабаром тут були утворені Папою Римським Григорієм ХІ єпископства Перемишльське, Холмське, Володимирське і архієпископат Галицький (10). Але ситуація у Польському королівстві для монархів із династії Анжу поступово погіршувалась. Спочатку Єлизаветі вдалося у 1372 році залагодити ситуацію у Великопольщі, де після смерті Казимира ІІІ Великого виступив князь Гневковський Владислав Білий. Потім Людовик, який появлявся на батьківщині своєї матері тільки у крайніх випадках, ввів для шляхти і духівництва податок під назвою «порадний». Ті відмовились його сплачувати, наголошуючи, що присягали на вірність тільки самому королю і його синам, а тому звільнені від інших данин і обов’язків. Позбавлений спадкоємців чоловічої статі, Людовик, щоб зберегти за собою владу у Польщі, хотів, аби таку ж присягу поляки склали його донькам. Тому він, за активної участі 12

своєї матері, видав 17 вересня 1374 року у Кошицах новий привілей для польської шляхти, яким звільняв їх від «порадного» податку, за виключенням 2 грошів з кожного лану, від обов’язків будівництва і ремонту замків, від утримування королівського двору під час його подорожі по країні, управління старостою ввів тільки для поляків, а за військову службу за кордоном зобов’язався виплачувати шляхті додаткові кошти (11).

Привілей, подарований на Вознесіння Старша королева Польщі, маючи вже 70 років, вирішила влітку 1375 року переїхати назавжди до Далмації, але це тривало недовго. Непевна ситуація в Польщі змушувала її не один раз повертатись до Кракова (12). Так, вже навесні 1376 року Єлизавета виїхала до Кракова, отримавши від сандомирян звістку про підготовку литовських князів до нападу на Галіцію. Тоді й видала вона, знаходячись у Берегові, свою грамоту Мукачеву, яку міські чиновники зберігали потім упродовж багатьох наступних століть як найцінніший документ. «Ми, Елісабет, Божою милістю королева Гунгарії і Полонії, усвідомлюємо, що для підвищення королівського благовоління до чисельного населення, керуючись благими намірами, даємо нашому дачному містечку під назвою Мункац, що знаходиться під фортецею Мункац в комітаті Берег, яке зростає за рахунок переселенців, керуючись благоприхильністю і здійснюючи королівську милість, даємо право на тривале користування печаткою із зображенням блаженного Мартіна, покровителя нашої парафіяльної церкви в цьому містечку, в опуклому і простому вигляді, вирізьбленою для підкріплення юридичних угод купівлі-продажу і перепродажу виноградників та іншої власності, подібно іншим нашим вільним містечкам по нашій величній волі.

Дано в громаді Сас у день Вознесіння Господнього року Господнього одна тисяча триста сімдесят шостого». 13

Життя з Aqua Reginae Hungariae Та литовські князі Кейстут із Трока, Любарт із Луцька і Юрій із Белза потайки перейшли річку Сан під Завихвістом у листопаді 1376 року і пограбували чимало сіл над Віслою аж до міста Тарнова. Старша королева Польщі сподівалась на силу військ її сина, які мали вигнати нападників, і запевняла підлеглих, що все налагодиться. 7 грудня, після дня Св. Миколая, вона влаштувала у краківському Вавелі для свого двору бал з танцями та іншими панськими розвагами. У цей час у місті стався інцидент. Угорські вояки силою забрали віз із сіном, призначений для польського шляхтича Предбора, який жив у бохненських воріт, привезений із його села Бжезя. Люди пана Предбора виявили спротив. На допомогу цим полякам прибігли ще поляки, угорцям – угорці. Після того, як про цю сварку доповіли королеві, вона наказала старості замку Яну Кміту і присутній поруч шляхті негайно втихомирити ворогуючих. Коли шляхетні краків’яни прибули на місце конфлікту, один із угорців вистрілив із лука і потрапив стрілою прямо в шию старості. Той впав з коня і помер. Поляки кинулися з помстою на угорців і почали вбивати кожного, кого могли захопити, не зважали ні на вік, ні на стать. Понад 160 угорців було вбито того дня у Кракові. Щоб винагородити родину померлого замкового старости, Єлизавета призначила його молодого сина Петра старостою землі ленчицької. У січні 1377 року королева передала правління Польщею своєму синові і виїхала до Угорщини (14). Останній раз Єлизавета була у Кракові восени 1379 року, коли польська шляхта складала присягу на вірність старшій дочці Людовика Марії. Померла королева Угорщини і Польщі 29 грудня 1380 року в Буді, де, згідно з її останньою волею, й була похована. Дожити до такого поважного віку вважалося у середньовіччі майже дивом. Приписувалось це магічному напою aqua reginae Hungariae, рецептуру якого дав королеві 17-річний італійський медик Ян Превотіус (15).

Християнська легенда про Святого Мартіна, єпископа Турського На землі Паннонії, яка була провінцією Римської імперії, багато століть тому, в 316 році, у містечку Сабарія (нині – м. Сомбатгей, Угорщина) у батьків-язичників народився син Мартін, названий на честь бога війни Марса. Його батько був хоробрим воїном, пройшов шлях від рядового до начальника тисячі, служив в охороні імператорів Костянтина і Юлія Цезаря. Пізніше сім’я переїхала в Тіцінум (Італія), тут пройшли дитячі й юнацькі роки Мартіна. У десятирічному віці у хлопчика проявилося бажання служити Богові. Одначе батько хотів, аби Мартін став солдатом, навіть зареєстрував його в імператорську армію як сина ветерана. Коли Мартіну виповнилося 15 років, він був змушений прийняти військову присягу. Три роки юнак тримав меча, проте разюче відрізнявся від тих, хто служив у римській імператорській армії. Мартін був добрий з іншими солдатами, допомагав їм навіть грошима із власної платні, проявляв терпіння і смирення. Через це й заслужив в армії шану і любов. Чудово характеризує його такий випадок. Був холодний зимовий день. Мартін з іншими воїнами їхав у напрямку Аміона (північніше Парижа). На узбіччі шляху біля міських воріт сидів старий жебрак. Тремтячи від холоду, старий простягав руку і просив милостиню. Мартін не знайшов у себе жодної монети, щоб подати жебракові. І тоді він узяв меч, розрізав свій плащ, одну частину віддав жебракові, а другу залишив собі. Воїни з подивом дивилися на цей вчинок Мартіна. Тієї ж ночі уві сні явився Мартіну Христос, запнутий половиною плаща, і звернувся до супроводжуючих його ангелів: «Дивіться, ось Мартін, він покрив мене цим плащем». Незабаром Мартін прийняв хрещення і два роки приховував цю подію, шукаючи нагоди звільнитися з військової служби. У той час римська армія вела війну з варварами у Галлії, в місті Вагіонес імператор почав роздавати нагороди своїм воїнам. Коли черга дійшла до Мартіна, він відмовився від подарунка, заявивши Юлію Цезарю, що раніше був слугою імператора, а тепер хоче стати солдатом Бога і перестати воювати. Юлій Цезар назвав Мартіна боягузом, на що той відповів: «Якщо мою поведінку приписують 15

боягузливості, а не вірі, я вийду завтра неозброєним перед лінією фронту і захищений хресним знаменням безперешкодно проникну через ряди супротивника». Залишивши після укладення миру армію, Мартін подався в місто Піктава й відшукав там єпископа Гіларія. Цей святий отець залишив його у себе на навчання в діаконаті. Гіларій хотів висвятити Мартіна на священика, але скромний учень прийняв тільки найнижчий сан. Отримавши через деякий час звістку від братів, Мартін вирішив відвідати рідну землю і спробувати відвернути батьків від язичництва. Для християнської церкви настали важкі часи, коли на Сході людина на ймення Аріус відмовилася від вчення Христа й створила нову віру. Вона пронеслася по всьому світу, особливо в Іллірії, й посіяла в душах людей сумніви. Мартін повстав проти цієї віри, чим розлютив аріанців. Вони впіймали його, побили пруттям і вигнали з країни. Мартін сховався в Італії, у гірській місцевості неподалік Генуї. Був змушений неодноразово змінювати свій притулок. Жив разом зі своїм пресвітером у страшній бідноті на острові Галлінарія, де харчувався корінням. Минув час, новий імператор дозволив повернутися Святому Гіларію в Рим і Мартін вирішив з ним там зустрітись. Після того він заснував монастир біля містечка Пойтерс. Серед його учнів був один новачок, якого батьки віддали на виховання Мартіну. Під час відсутності настоятеля цей учень отруївся і помер. Мартін вчасно повернувся і старанно молився над ним. І юнак воскрес. Потім він розповідав рідним, що коли його душа стояла перед судом, один із ангелів вигукнув: «Господи! Це той, за котрого Святий Мартін молиться». І Бог повернув його на землю. У цей час помер єпископ в Турі. Вірники бажали на це місце обрати Мартіна. Знаючи його скромність і зайнятість у монастирі, жителі міста вирішили схитрувати. Під приводом необхідності благословення важкохворої дружини одного з громадян Тура Руріціуса, Мартіна закликали в місто. При виході з дому вмираючої зібралося багато мешканців, які вітали Мартіна як єпископа. Новий сан не змінив чернечого образу життя Мартіна. Він залишався звичайним слугою Господа Бога і своїх бідних друзів. Крім виконання обов’язків єпископа, Мартін відкрив школу, де навчалося вісімдесят юнаків. Один із тих учнів на ймення Бріціус завдав Мартінові 16

багато прикростей. Йому радили позбутися такого учня. Але він відповів: «Христос терпів біля себе одного Іуду, а я не потерплю одного Бріціуса?» Пізніше цей Бріціус став єпископом у Турі. До Мартіна часто зверталися люди за допомогою у лікуванні різних хвороб. Він міг поцілувати прокаженого, дати мікстуру паралізованому, помолитися за хворих на гарячку. Люди виліковувались, але Мартін вважав, що краще за все злий дух і хворобу може вигнати тільки справжня віра в Христа. Одного разу після чергової перемоги імператор Максімус скликав до себе на свято багатьох єпископів із різних областей. Один Мартін довго супротивився цьому запрошенню, стверджуючи, що є далеким від світських розваг. Але імператор зумів переконати ченця, заявивши, що перемога на полі битви дісталась йому тільки завдяки Божому заступництву. Місце за трапезним столом для Мартіна знаходилось між префектом і консулом, двома найвпливовішими особами імперії, але він сів ближче до Максімуса. Серед бенкету, за традицією, один зі слуг мав подати імператору кубок з вином. Той захотів, щоб це зробив Мартін. Але гість із Тура сам випив вино і віддав кубок своєму пресвітеру, показуючи цим, що немає нікого достойнішого поруч. Максімус і всі гості були у захваті від поведінки Турського єпископа. Святий Мартін помер як апостол миру. Одного разу до нього дійшли чутки, що між кандейськими служителями віри Христової немає злагоди. У мороз він пішки пішов утихомирювати їх. Мартін помирив їх, але повернутися вже не зміг. У нього почалася сильна гарячка, він відчув над собою руку смерті. Його учні з плачем благали, щоб він не залишав їх. Святий відкрив очі й звернувся з молитвою до Бога: «Господи, якщо твій народ потребує мене, я не боюся ніякої роботи. Хай збудеться твоя свята воля!» Коли учні просили у Мартіна дозволу зробити зручнішим його ложе, він попросив їх посипати землю попелом і ліг у нього. І сказав: «Діти мої! Добрий християнин так повинен помирати. Я хочу бачити небо, щоб душа моя легше знайшла туди дорогу». Дуже багато людей проводжало Святого Мартіна в останню путь. Над його могилою поставили церкву, в якій сталося багато чудес. Частину його мощів спалили й розвіяли за вітром, але пам’ять і повага до Святого Мартіна й понині живуть серед християн усього світу (16). 17

Францисканський орден Як вже було згадано, королева Угорщини і Польщі Єлизавета отримала виховання в сандецькому монастирі кларісок францисканського ордену. Що спільного має цей факт зі Святим Мартіном і містом Мукачево? Як відомо, дівчина благородного походження на ймення Клара вирішила посвятити своє життя Богові за прикладом Франциска Ассізського. У 1224 році вона стала монахинею і заснувала жіночий монастир. Чоловічий орден францисканців – «братів менших» («ordo fratrum minorum» – «мінорити») існував з 1208 року, статут якого в 1223 році затвердив Папа Римський Гонорій ІІІ. Одягнуті в сірі (зараз – темно-коричневі) вовняні ряси, підперезані білими мотузками з чотками, і в сандаліях на босоніж, францисканці поставили перед собою за мету проповідувати в народі ідеї апостольської бідності, аскетизму, любові до ближнього. З Середньої Італії діяльність ордену швидко поширилась по всій Європі. У 1219 році вони з’явились у Німеччині й Франції, в 1220-му – в Англії, в 1228-му – в Угорщині, потім у Бельгії, Польщі, Данії, інших країнах. Францисканці мали тісні зв’язки з римською курією, яка надавала їм свій патронат і сприяла щедрим пожертвам з боку мирян. У релігійній сфері «брати менші» разом із домініканцями отримали право інквізиції. Вони проводили її у південно-східній Франції, центральній Італії, Далмації, Богемії. У політичній боротьбі монахи активно переслідували німецького імператора Фрідріха ІІ, відкритого супротивника папства. У 1256 році члени ордену отримали право викладати в університетах. Як духовні наставники багатьох монархів францисканці користувались великим впливом у світських справах XIII – XVI століть, допоки не були витіснені єзуїтами (17). Якщо перший францисканець з’явився на Русі в 1245 році й ним був Джованні Плано Карпіні, то в Мукачеві католицька церква існувала вже у 1333 році й мала священика Стефана. Саме про неї і йдеться в грамоті королеви Єлизавети – «наша парафіяльна церква в цьому містечку» (18). 18

Святий Мартін у Європі Історія християнського культу Святого Мартіна починається ще в язичницькі часи – з гулянь на честь збору врожаю із багаттями та хмільними напоями. Згодом католицька церква християнізувала це свято (як і більшість інших колись язичницьких урочистостей), адаптувавши до нього історію Святого Мартіна, єпископа Турського. Його щирий вчинок, коли при в’їзді в місто Ам´єн (Франція) Мартін, начальник роти кінноти, розрізав свій похідний плащ та поділився ним із змерзлим жебраком, став основою легенди про святого. Тому Святий Мартін зображається саме в червоній накидці,. Від її назви латиною («капа») пішли такі християнські терміни, як капела та капелан. Власне, Мартін і став першим християнськім капеланом (священиком у війську). Згодом Святий Мартін був оголошений духовним охоронцем Франції, став одним з найпопулярніших святих у Речі Посполитій. Близько 200 церков його імені існує й понині на території Польщі, Литви, Білорусі та України. Православна церква також надає шану Мартіну Милостивому Турському, відзначаючи його пам’ять 13 лютого. Так, у 496 році засновник франкської держави Хлодвіг прийняв християнство і змінив біле полотнище свого прапора на синє – символ Святого Мартіна, який вважався тоді покровителем Франції. Довгий час франки мали прапор у вигляді синьої хоругви, прикріпленої червоною мотузкою до хреста. У 800 році король франків Карл Великий, після проголошення його Папою Римським імператором, змінив колір свого стяга на червоний. Після розпаду Франкської імперії в 843 році Французьке королівство повернулось до попереднього синього прапора (19). Печатки із зображенням Святого Мартіна мали окремі громади в деяких середньовічних європейських містах: у Франції – Тур, Ліон, в Італії – Беллуно, Лукка, Сан-Маріно, в Бельгії – Куртаі, Льовен, у Голландії – Утрехт, у Німеччині – Брауншвейг, Емс, Карст, 19

Краненбург, Майнц, Мюнстермайфельд, Ольпе, Сіндельфінген, Штольцгайм, у Богемії – Дамнау, Поступіц та інші (20). Багато сучасних європейських міст зберегли в своїх гербах символічне зображення Святого Мартіна. У Польщі таким є м. Явор, яке отримало міську печатку в 1300 році. У Словаччині – м. Мартін, печатка якого датується 20 березня 1375 року, а також м. Сеніца (з XV ст.). У Чехії – м. Грохув Тинец, в якого печатка відома з 1544 року (21). Із життям Святого дивним чином пов’язують чимало кумедних пригод... із гусьми. За однією з них, якось Мартін, який не зовсім добровільно став єпископом у французькому місті Тур, бо волів лишитись ченцем, проте місцевий народ зробив його сановником ледь не силоміць, вирішив сховатися від своєї пастви. Однак його видала гуска, яка своїм ґельґотінням навела переслідувачів на місце схованки єпископа. За іншою легендою, одного разу гуси своїми «вигуками з місць» перервали урочисту промову Мартіна-священика. День Святого Мартіна відзначають 11 листопада. У цей день у 387 році його урочисто поховали, а помер він трьома днями раніше. Тому стало традицією відзначати день Святого, окрім іншого, смаженою гускою. Зібраний врожай і молоде вино сприяли тому, що це свято стало дуже популярним в Європі. Слідом за ним у деяких країнах, зокрема в Польщі, починався великий передріздвяний піст. Його атрибутом стали багаття з кошиків, в які до того збирали врожай – через них стрибали та від вогню підпалювали смолоскипи для костюмованої ходи.

Вільне місто Мукачево «Ми, Йоганнес із Гуняда, воєвода Трансільванії, комес Сікулії і Темеша і т. д. нагадуємо, що ми усвідомлюємо, що у нашому місті, яке називається Мункац, багаточисельне населення добре розвивається і збільшується. Це наше місто Мункац бажаємо зробити вільною громадою за прикладом інших вільних міських громад. Запевняємо, що жодний наш чиновник у згаданому місті залишатись не буде. Крім того, торгівельна палата, яка самостійно збирала тут податки, давні звичаї сама виконуватиме. В іншому підтверджуємо, що поставку в наше місто Зааз за давнім звичаєм 12 винних діжок каштеляни замку разом із цим виконують як і раніше. Ті, хто фізично нездатний, не виконують цього, якщо це не суперечить їхнім звичаям. В інших випадках усі вільні самостійно дотримуватись давніх звичаїв, записувати їх і охороняти. У чому прикладаємо наш підпис і особисте підтвердження. Дано в Бесермені в святковий найближчий четвертий день після Милосердя Господнього року його тисяча чотириста сорок п’ятого». Чому цей важливий для розвитку середньовічного Мукачева документ підписав тільки воєвода певної, хоч і великої, частини Угорської держави, а не сам король всієї країни, як того вимагали правила написання середньовічних грамот? Щоб знайти відповідь на це запитання, треба уважно вивчити біографію цього угорського можновладця.

Янош Гуняді Батько Яноша Гуняді (1407-1456 рр.) Вайк (Ласло) Буті, порвавши з протурецькою політикою володарів Валахії, став католиком й отримав у 1409 році від короля Угорщини Сигізмунда Люксембурзького в знак подяки за його військові заслуги замок Гуняд і однойменний комітат на півдні Угорського королівства (нині – повіт Хунедоара, Румунія). Після цього родина почала називати 21

себе Гуняді. Чимало європейських істориків вважають, що Янош Гуняді був позашлюбним сином угорського короля із династії Люксембургів. Спочатку молодий дворянин супроводжував Сигізмунда у його поході в Італію, потім – за імператорською короною у Франкфурт, а далі – в Богемію. В Італії він вивчав бойове мистецтво, в Богемії (Чехії) вдало застосовував на практиці отримані знання проти гуситського руху таборитів. За цю службу Гуняді отримав значні маєтки і місце у королівській раді. У 1438 році новий угорський король Альбрехт ІІ Габсбург призначив його баном комітату Серийнь. Володіння Яноша Гуняді поступово збільшувались. Він також був ішпаном комітатів Темеш, Чонад, Чонград, Арад, Бігар, Сотмар, Красна, Берег, Соболч, Кезийп-Сольнок, Мараморош і Угоча (23).

Війна Владислава ІІІ з турками Після смерті у 1437 році короля Сигізмунда І угорський трон перейшов до його зятя Альбрехта ІІ Габсбурга (16.8.1397 – 27.10.1439 рр.), який був одружений на єдиній дочці короля, Єлизаветі. Швидка смерть цього Габсбурга, лише через два роки після початку його панування в Буді, знову актуалізувала питання поновлення польсько-угорської унії, яка існувала у XIV столітті. Значні дипломатичні зусилля тут доклав польський кардинал Збігнев Олесьніцький. Тільки тепер угорці потребували союзника проти турецької загрози з півдня, а поляки після розірвання півстолітньої унії з Литвою, яка сталася після смерті Жигмонда Кейстутовича у 1440 році, брата Великого князя Литовського Вітовта, що правив до нього Литвою, шукали нового помічника для здійснення своїх амбітних планів. Аргументи польських послів в Буді виявилися сильнішими за пропозиції сербського і австрійського кандидатів, і угорським магнатам був запропонований для обрання на трон молодий 16-річний король Польщі Владислав ІІІ (31.10.1424 – 10.11.1444 рр.). Він був сином короля Владислава ІІ Ягайла і Софії Гольшанської. Народився через 17 місяців після весілля свого 70-річного батька та 17-річної красуні із Гольшан. Польський трон успадкував у 10-річному віці по смерті батька (24). Суперечка молодого короля за повноправне володіння угорською короною з королевою-вдовою Єлизаветою, у якої 22 лютого 1440 року народився син, принц Владислав V, тривала майже до самої 22

смерті 32-річної вдови у 1441 році. Цей конфлікт привернув увагу також і римської курії. На береги Дунаю був посланий папський легат Джуліано Цезаріні з дорученням сформувати антитурецьку лігу. Він зумів знайти компроміс у стосунках між Єлизаветою і Владиславом, який виявися корисним для папи Євгена IV (1431-1447) і невигідним для угорців. Король розпочав війну з Туреччиною. Янош Гуняді у цей час отримав посаду воєводи Трансільванії, а в 1442 він став капітаном фортеці Нандорфегірвар (нині – Белград, Сербія). Перші виграні битви не віщували нічого поганого. Спочатку, у 1442 році, Янош Гуняді, очоливши угорське військо, переміг турків бея Ісхака під Дюлофегірваром (Альба-Юлія, Румунія), чим поновив угорський сюзеренітет над Валахією і Молдовою. Наступного року його 35-тисячне військо, яке складалося з угорців, поляків, боснійців і сербів, взяло Ніш і Софію. Потім він виграв битви під Крушевацем і Златніцею. Цей етап війни для християнського війська завершився у Сегедині надзвичайно вигідним миром із султаном Мурадом ІІ на 10 років. Одначе, поступаючись на прохання Папи Римського, висловлене дипломатичними устами легата Цезаріні, про те, що війна з турками на суші й на морі, де воювали венеціанський і бургундський флоти, звільнить Європу від мусульманської загрози, угорський король поновив військові дії. Але війна несподівано припинилася поразкою християнської армії під Варною 10 листопада 1444 року, де на полі битви загинув останній «хрестоносець Європи». Так метафорично потім назвали загиблого короля Польщі і Угорщини Владислава ІІІ. Тільки вдалий маневр Яноша Гуняді зберіг хрестове військо від повного його знищення турками. «Святий Отче! Оскільки я не мав можливості повідомити Вас особисто, тепер роблю це листом. І я посилаю Вам новини стосовно останнього конфлікту, в якому не було такої великої нашої сили, але наша невдача, яку зрадили. Маючи великий військовий досвід, починаючи з моїх юних років, я щиро визнаю, що фортуна військової 23

вдачі котилася до приємних або пагубних завершень. Бог буде суддею тих, хто став причиною такої біди для християнського люду. Багато сусідніх правителів Валахії, Болгарії, Албанії, а також Константинополя, обіцяли достатню військову допомогу і запевняли, що летітимуть до нас на ногах із крилами. Ми з упевненістю поклалися на їхнє запевнення про необхідну підтримку, оскільки наше військо просувалося територією турків. Деякі ворожі загони здавалися у полон без опору, деякі ми перемогли. Але через певний час стало зрозумілим, що нам не можна покладатися на попередні обіцянки про допомогу. Ми зіткнулися з ситуацією, яку не очікували, оскільки дружба вищезгаданих правителів у своїх найкращих проявах була гіршою за недостатню, а обіцяний союз, як фактично виявилось, був запланованим обманом. Таким чином, нехтуючи захистом нашої власної країни, ми опинилися погано озброєними у ворожому стані. Одначе, перш ніж наша ризикована ситуація стала очевидною, ми вирізали чимало турків і нанесли їм значних збитків. Ми могли уникнути відкритого бою, але посоромилися залишити кампанію, яку розпочали для Христової користі. Тому набожна сміливість подолала нас і ми вирішили обрати ризикований крок. Нерівна битва мала місце, в якій ми завзято билися, і тільки захід сонця зупинив різню. Але битва принесла й чимало жертв для нас від безкінечно нападаючої більшості, перед якою ми повинні були відступити не стільки переможеними, скільки знесиленими. Ми бачили на власні очі, що нанесли ворогу не менше ран, ніж отримали від них. Ми залишили їх з кривавим присмаком перемоги. Ми оплакували жертви, які понесли. Там, у Варні, загинув король, наш найславніший володар і лідер, заповіданий Богом, характер якого був добродушним і твердим. Наша поразка не була викликана нашою слабкістю або хоробрістю турків, це було Боже правосуддя, яке схилилося до нас, оскільки ми було погано озброєні й одягнуті. Варвари виграли у цей день через наші гріхи. Тому, визнаючи вагомість нашої провини, маємо тверду надію, що Той, хто скерував поразку як помсту за наші гріхи, дасть засіб тим, хто сподівається і вплине на думку Вашої Святості, щоб зміцнити незламану, але пригноблену владу християнського люду» (25). Такого листа написав Янош Гуняді Папі Римському Євгену IV.

Губернатор Угорщини Повернувшись додому, Янош Гуняді у лютому 1445 року створив тимчасовий уряд Трансільванії і Притисянського району у складі п’ятьох капітан-генералів. Саме тоді, у квітні, він і дарував Мукачеву статус вільного міста. А 5 липня 1446 року прибічникам Гуняді вдалося поставити його губернатором Угорщини і регентом при малолітньому королі Владиславі V Посмертному (1444 – 1457). Ще до цього свого високого обрання він, знаходячись неподалік у місті Варі, дав Мукачеву два документи, якими врегулював фінансові питання. Одним він дарував місту привілей при сплаті податків, іншим – заборонив чиновникам забирати собі гроші від штрафів. Після того, як Гуняді став практично першою особою Угорського королівства, він влітку 1449 року дав мукачівцям право користуватися королівською землею «Будетіна». (26). У 1448 році Янош Гуняді отримав від Папи Римського Миколи V (1447-1455) князівський титул і регалію цього високого звання – золотий ланцюг. Війну з турками було знову поновлено. Його тогорічна поразка, яка через зраду володаря Валахії Дана і деспота Сербії Георгія Бранковича вдруге сталася на Косовому полі після битви тут сербівхристиян з турками-мусульманами 15 червня 1389 року, відкрила турецькому султану шлях до завоювання Константинополя. Посаду регента Янош Гуняді обіймав до 1453 року, коли влада в Угорщині повністю перейшла до молодого короля Владислава V. Останній призначив Гуняді ішпаном в Бестерче і королівським капітангенералом. Того ж року турки остаточно захопили Константинополь і знову стали загрозою для Європи й, перш за все, для Угорщини. Султан Мехмед ІІ намагався завоювати усі Балкани, а для цього йому необхідно було захопити Нандорфегірвар (Белград). 14 липня 1456 року турецька армія оточила фортецю, яка відігравала важливу функцію «південних воріт» країни. Турки мали 150 тисяч воїнів, гарнізон Белграда нараховував тільки 5 000. Папа Римський, почувши про загрозу, оголосив хрестовий похід, а монахи-францисканці допомагали вербувати бажаючих. Янош Гуняді зумів зібрати 10 тисяч чоловік найманців і декілька загонів дворян-вершників допомоги, з якими прибув до Белграда. 21 липня турки розпочали масований штурм. Битва тривала навіть уночі. Захисники Белграда вже готувалися відступити, але султан, побачивши величезний героїзм белградців, коли 25

навіть селяни відбивалися косами і вилами, раптово наказав своїм воїнам зняти облогу і повернутися до Константинополя. 70 років турки не турбували потім Угорщину, але свобода для цього центральноєвропейського королівства коштувала дуже дорого. Через три тижні, 11 серпня 1456 року, Янош Гуняді помер від епідемії чуми у своєму військовому таборі (27).

Розвиток самоврядування міста Мукачево у XV – XVI століттях Початок розвитку місцевого самоврядування в Мукачеві відбувався нелегко і не без перешкод. Уже в 1465 році вдова Яноша Гуняді Єлизавета Сіладі видала указ каштеляну Мукачівського замку Власію Кезі, в якому забороняла йому порушувати традиції жителів Мукачева. Наступні володарі міста над Латорицею з угорської королівської родини литовсько-польського походження Ягеллонів, трансільванські князі Ракоці, імператори Священної Римської імперії Габсбурги та їхні каштеляни і капітани Мукачівського замку не були зацікавлені в розширенні міських привілеїв мукачівців. На заваді цьому стояли також постійні релігійні війни між протестантамитрансільванцями і католиками-австрійцями, які періодично спалахували у Північній Угорщині після поразки війська угорського короля під Могачем у 1526 році.

Привілеї Мукачева у XVII – ХVІII століттях Довгий час, аж до 30-х років ХІХ століття, старости міста Мукачево користувалися металевою печаткою з нечітким зображенням звичайної постаті священика, який лівою рукою тримав єпископських посох, а правицю підняв для благословення. Один її екземпляр зберігся до наших днів. За часів правління князя Трансільванії Дьордя ІІ Ракоці нею користувався міський староста Янош Батюї. На боковій поверхні печатка має напис «Bátui János» і дату «1652». 26

Навіть у міському документі 1816 року, яким регламентувалися земельні відносини, на сургучній червоній печатці було зображення звичайного священика з піднятою правицею, який лівицею тримав єпископський посох. І тільки латиномовний напис «Opidi Munkacs» вказував, що документ належить місту Мукачево (28).

Відродження геральдики у ХІХ столітті Лише з 30-их років ХІХ століття можна говорити про відродження геральдичних норм і правил в Угорщині. Воно почалося разом із відновленням прав угорського населення. Австрійський імператор і король Угорщини Фердинанд V Габсбург затвердив 18 жовтня 1836 року кольорову печатку і герб комітату Берег. У легенді нової затвердженої символіки був напис не латинню, офіційною мовою імперії, а угорською (29). А вже у 1843 році Угорський парламент у Будапешті затвердив угорську мо -ву державною, а також прийняв рішення про заміну символіки у містах і селах країни. Після цього на червоній сургучній печатці Мукачева з’явилося канонічне за правилами геральдики зображення Святого Мартіна, єпископа Турського, на коні, який відтинає частину від свого плаща і передає її жебраку, що сидів поруч на землі. Із відновленням у 1867 році Угорського королівства у складі Австрійської імперії активну діяльність почала проводити Угорська академія наук, зокрема її історики. У журналі «Turul» почали з’являтися статті, що розповідали про історію виникнення окремих печаток угорських міст і містечок, про генеалогію і символіку дворянських родин. Місцеві чиновники записували у своїх документах тексти описів печаток. В архіві ДАЗО збереглися два таких описи мукачівської символіки: бургомістра Берегсаса у 1890 році та виписка 1906 року з розпорядження Міністерства внутрішніх справ Угорщини про опис герба міста Мункач: 27

«В синьому полі щита із зеленою основою Святий Мартін, єпископ, у римському рицарському вбранні, на голові шолом. Він сидить на білому коні, вкритому червоним покривалом, і відтинає мечем половину свого червоного плаща. Відтятий шмат він віддає напіводягненому мукачівському жебраку. Верхівка щита прикрашена золотою короною». Тоді ж на чорнильній печатці міста з’явився герб у німецькому щиті з короною над ним, яка свідчила про самоврядність міста.

Печатка Мукачева в чехословацьку добу Перша світова війна 1914 – 1918 років змінила не лише попередні кордони багатьох європейських країн, але й державний устрій в багатьох із них. Замість середньовічних монархій з’явилися демократичні республіки, в яких державна влада належала не одній династії, а всім громадянам держави. Виникла потреба й у зміні символіки. Наприкінці травня – на початку червня 1921 року Цивільна управа Підкарпатської Русі в Ужгороді звернула увагу жупанських урядів в Берегсасі, Ужгороді, Мукачеві, Акна Слатині на протиправне вживання у діловодстві окремих нотарських і сільських установ печаток з написами легенд угорською мовою. На той час цим урядам, які входили до складу державної виконавської влади Чехословаччини, дозволялися написи на печатках лише урядовою мовою (31). У вересні того ж року Міністерство внутрішніх справ ЧСР, до функціональних обов’язків входило також питання регулювання печаток органів влади, звернулося до шефа Цивільної управи Підкарпатської Русі в Ужгороді з нагадуванням про те, що на засіданні 23 березня 1921 р. у Празі Міністерська рада встановила засади створення металевих і каучукових урядових печаток для всіх державних структур. Цим правилам мали відповідати й печатки низових нотаріатів і сільських урядів (32). 20 березня 1923 року в Мукачівському жупанському уряді на прохання Президії Політичної управи Підкарпатської Русі в Ужгороді з’явився проект ліквідації магістратів на території краю. 28

Пропонувалося міста з самоврядними магістратами Мукачево і Берегово адміністративно перетворити у великі села та приєднати їх до Мукачівського і Тисогатського районів (33). 3 квітня 1924 року міський староста Петр Петрігалла підписав Організаційний статут міста Мукачево, який прийняли того ж дня Представницькі збори міста. У березні 1925 року Міністерство внутрішніх справ ЧСР знову нагадало тепер уже Політичній управі Підкарпатської Русі про те, що на території краю місцевими органами влади використовуються неправильні печатки. У відповідь жупанські уряди зібрали і надіслали в Петр Петрігалла Ужгород зразки печаток всіх окружних управлінь, сільських рад і урядів. (35). Такий спосіб порівняння на відповідність правилам геральдики тих сфрагістичних предметів, з якими працювали органи місцевої влади, виявила у грудні 1925 року, зокрема, те, що Мукачівський магістрат неправильно використовував написи і символіку на своїх печатках. Активне листування між начальником Мукачівського жупанського уряду Тоупаликом і старостою міського магістрату Петрем Петрігаллою призвело до прийняття рішення щодо ліквідації на гербі Мукачева монархічного символу – князівської корони, розташованої над щитом герба. Раніше вона відповідала статусу Мукачева як самоврядного міста в Угорському королівстві. До 12 години 6 березня 1926 року ліквідацію цієї корони на всіх печатках магістрату здійснив спеціально запрошений гравер.

Символіка Мукачева після Першого Віденського арбітражу 2 листопада 1938 року після рішень Першого Віденського арбітражу про передачу зі складу Чехословацької республіки міст Берегсас, Унгвар і Мункач Угорському королівству оперативно з’явилася нова міська печатка Мукачева 29

із зображенням Святого Мартіна на коні та наступним текстом угорською: «Звільнене самоврядне місто Мункач» (37). А вже у 1943 році на міській печатці змінився текст легенди: «Megyei város Munkács – Обласне місто Мункач» (38). Та ця печатка проіснувала недовго. 26 жовтня 1944 року війська 4-го Українського фронту Червоної Армії під командуванням генералполковника Івана Єфимовича Петрова під час успішної Східно-Карпатської операції звільнили місто від угорської влади, а командувач знову отримав військове звання «генерала армії», якого Іван Петров був позбавлений у березні 1944 року. Героєм Радянського Союзу він став у травні 1945 року за уміле керування військами у Берлінській та Празькій операціях. У бурхливому на політичні події ХХ столітті місто Мукачево поперемінно входило до складу п’яти держав: Угорського королівства у складі Австрійської монархії (1900 – 1918), Чехословацької республіки (1919 – 1938), Угорського королівства (1938 – 1944), Української Радянської Соціалістичної Республіки у складі СРСР (1944 – 1991), незалежної України (1991 – 2000). Необхідність приведення у ХХІ столітті герба міста Мукачево до норм європейської геральдики залишається актуальною.

Семіотика герба «Святий Мартін» У християнській легенді про Святого Мартіна, єпископа Турського, зображення римського вершника на білому коні, який відтинає частину своєї червоної військової накидки, з’явилося не випадково. Цей благородний вчинок багатого військового щодо бідного жебрака показує справжній духовний зміст давньої легенди і нагадує про правильний крок майбутнього вірного християнина: «Возлюби ближнього, як самого себе». Адже тільки після нього тієї ж ночі уві сні явився Мартіну Христос, запнутий половиною плаща. Він звернувся до супроводжуючих його ангелів: «Дивіться, ось Мартін, він покрив мене цим плащем». Незабаром Мартін прийняв хрещення і два роки приховував цю подію, шукаючи нагоди звільнитися з військової служби. Тривалий час мукачівські старости у своїй діяльності користувалися міською печаткою із зображенням звичайної постаті священика. Виготовлення печаток ремісниками-золотарями упродовж тривалого часу для невеликих міст потребувало чималих коштів. Вирізання на латуні складних зображень вимагало від майстрів чималого мистецтва і зусиль. Тільки у ХІХ столітті в Угорському королівстві удосконалився розвиток технологій виготовлення, а ремісники запровадили для печаток замість металу гуму. Тоді зображення Святого Мартіна на мукачівській печатці повернулося до канонічного. Цього вимагають і правила європейської геральдики. Зображати будь-яких святих на гербах можна тільки у формі їхньої символіки – гербових фігур. Святий Георгій (Юрій) тримає християнського списа, Святий Миколай – книгу (Біблію), Святий Владислав – алебарду, Свята Катерина – колесо. Такою для Святого Мартіна, єпископа Турського, є постать римського вершника на білому коні, який відтинає половину свого червоного плаща і дає його напівроздягнутому жебраку.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА І ЛІТЕРАТУРА 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7.

8. 9. 10. 11. 12. 13.

14. 15. 16.

Mariusz Trąba, Lech Bielski. Poczet królów i książąt polskich. – Bielsko-Biała: «PARK», 2005. – S. 245. Marek Urbański. Poczet królowych i żon władców polskich. – Warszawa: «Bauer-Weltbild Media», 2006. – S. 161-162. Mariusz Trąba, Lech Bielski. Poczet królów i książąt polskich. – Bielsko-Biała: «PARK», 2005. – S. 265. Marek Urbański. Poczet królowych i żon władców polskich. – Warszawa: «Bauer-Weltbild Media», 2006. – S. 166. Kronika Jana z Czarnkowa. – Kraków: «Universitas», 2006. – S. 34-35. Marek Zybura. Niemcy w Polsce. – Wrocław: wyd. Dolnośląskie, 2004. – S. 38-39. Elżbieta Dybek. Lokacje na prawie niemieckim w ziemi Przemyskiej w latach 1345-1434. – Lublin: «Towarzystwo Naukowe KUL», 2004. – S. 165-202. Marek Zybura. Niemcy w Polsce. – Wrocław: wyd. Dolnośląskie, 2004. – S. 40-41. P. Kartous, J. Novák, L. Vrtel‘. Erby a vlajky miest v Slovenskej republike. – Bratislava: «Obzor», Ministerstvo vnútra SR, 1991. – S. 36. Marek Zybura. Niemcy w Polsce. – Wrocław: wyd. Dolnośląskie, 2004. – S. 46-47. Kronika Jana z Czarnkowa. – Kraków: «Universitas», 2006. – S. 52-53. Marek Urbański. Poczet królowych i żon władców polskich. – Warszawa: «Bauer-Weltbild Media», 2006. – S. 168. ДАЗО – Фонд 1589. «Главный староста гор. Мукачево». - Опись 1. – Дело 1. «Грамота королевы Венгрии и Польши Елизаветы о разрешении жителям г. Мукачево пользования печатью с изображением св. Мартина». – Лист 1. Kronika Jana z Czarnkowa. – Kraków: «Universitas», 2006. – S. 64-67. Marek Urbański. Poczet królowych i żon władców polskich. – Warszawa: «Bauer-Weltbild Media», 2006. – S. 169. а) Sulpitius Severus. Life of St. Martin. – A Select Library of Nicene and Post-Nicene Fathers of the Christian Church, Second Series, Volume 11, New York, 1894. б) Meszlényi Gyula (szatmári püspök). Szent Márton püspök // Szentek Élete. – Szatmár-Németi: nyomatoot a «Pázmány – sajtó» püspöki nyomdában, 1905. 32

17. а) Брокгауз Ф. А., Эфрон И. А. Энциклопедический словарь. б) Wikipedia.org 18. Lehoczky Tivadar. Beregvármegye monographiája. – Ungváro : 1881, III kötet, 2 rész, old. 430. 19. Юрий Курасов. Геральдический альбом, лист 5 (Франция). – Москва: «Вокруг света», 1990. – № 5. 20. martin-von-tours.de 21. a) www.jawor.pl b) P. Kartous, J. Novák, L. Vrtel. Erby a vlajky miest v Slovenskej republike. – Bratislava: «Obzor» Min. vnutra SR, 1991. – S. 136-137, 206-207. c) Jiří Čarek. Městské znaky. – Praha: «Academia», 1985. – S. 159. 22. ДАЗО – фонд 1589. «Главный староста гор. Мукачево» - Опись 1. – Дело 5. «Грамота воеводы Трансильвании Гуняди Иоанна о дарении гор. Мукачеву прав вольного города, о запрещении проживания в городе официалов доминии и об освобождении горожан от обязанности привоза вин из гор. Берегсаса». – Лист 1. 23. Karl-Heinz Schreiber - h p://www.genealogie-mi elalter.de, 2002. 24. Rafal Karpiński. Władysław III Warneński; Juliusz Bardach. Kazimierz Jagiellończyk // Poczet królów i książąt polskich. – Warszawa: «Czytelnik», 1998. – S. 287-308. 25. Densusianu, Nic, ed. Documente Privitóre La Istoria Romanilor. Bucharest: Socecu and Teclu, 1890. Volume I, Part 2, 715-717. Cited in Alfred J. Bannan and Achilles Edelenyi. Documentary History of Europe Eastern. New York: Twayne Publishers, 1970. 71-74. 26. ДАЗО – Фонд 1589. «Главный староста г. Мукачево». – Опись 1. – Дела 6, 7, 8. 27. J – Teleki. The Age of the Hunyadis in Hungary (Hung.), (Pesth, I852f857; supplementary volum~s by D. Cs~inki 1895); G. Fejer, Genus, incunabula et virtus Joannis Corvini de Hunyad (Buda, 1844); J. de Chassin, Jean de 1-Junyad (Paris, f 859); A. Pcr, Life of Hunyadi (I-lung.) (Budapest, 1873); V. Frakni, Cardinal Carjaval and his Missions to Hungary (Hung) (Budapest, 1889); P. Frankl, Der Friede von Szegedin und die Geschichle seines Bruches (Leipzig, 1904); R. N. Bain, The Siege of Belgrade, 1456, (f~ng. Hist. Rev., 1892); A. Bonfini, Rerum ungaricarum libri xlv, editio septima (Leipzig, 1771). (R. N. B.) 28. ДАЗО – Фонд 1589 «Главный староста г. Мукачево». – Опись 2. – Дело 551. – Листы 4, 15. 33

29. Там же. – Фонд 10. «Наджупан Бережской жупы, г. Берегово». – Опись 3. – Дело 196. «Королевская грамота об установлении образца печати жупы. (Оригинал, пергамент)». – Листы 1 – 5. 30. Там же.– Фонд 1552. «Управление бургомистра гор. Мукачева». – Опись 1. – Дело 2741. «Выписка из распоряжения Министерства внутренних дел Венгрии об описании герба гор. Мукачево». - Лист 1. 31. Там же. – Фонд 29. «Президія Цивільного управління Підкарпатської Русі, м. Ужгород». – Опис 1. – Справа 174. «Листування з жупанськими урядами про вживання старих угорських штампів та печаток». – Аркуші 1-5. 32. Там же. – Справа 175. «Розпорядження Міністерства внутрішніх справ і циркуляри Цивільного управління про встановлення єдиного зразка печаток». – Аркуш 1. 33. Там же. – Фонд 13. «Мукачівський жупанський уряд. Президія». – Опис 1. – Справа 731. «Проект Мукачівського жупанського уряду на ліквідацію Мукачівського та Берегівського магістратів». Аркуші 1-3. 34. Там же. – Фонд 63/30с. «Цивільна управа Підкарпатської Русі в Ужгороді». – Опис 1. – Справа 182. «Переписка з головною фінансовою дирекцією в Ужгороді і жупанськими урядами про діяльність державних установ (організаційний статут міської управи м Мукачева)». - Аркуші 53-75. 35. Там же. – Фонд 29. «Президія Цивільної управи Підкарпатської Русі, м. Ужгород». – Опис 1. – Справа 718. «Листування з жупанськими і окружними управліннями про вживання печаток, зразки печаток». – Аркуші 1-487. 36. Там же. – Фонд 1554. «Магистрат г. Мукачево». – Опись 1. – Дело 511. «Распоряжение Гражданского управления Подкарпатской Руси, переписка с президиумом жупанского управления в Мукачеве, городским нотарским управлением и решения городского совета о замене печатей в городских учреждениях». – Листы 1, 3, 4, 6, 7, 9. 1925-1926 рр. 37. ДАЗО – Фонд. 1553. «Управление бургомистра г. Мукачево». – Опись 1. – Дело 44. «Списки и копии удостоверений членов венгерской национальной гвардии в г. Мукачево, протоколы допроса лиц о столкновении венгерских и чешских пограничников 6 января 1939 г.». – Лист 30. 38. Там же. – Дело 854. «Дело о строительстве памятника и приведении в порядок могил военных первой и второй мировой войны». – Лист 27. 34

БІБЛІОГРАФІЯ 1.

Balajthy József. Munkács. Munkács városának és várának topographiai, geographiai, históriai és statistikai leirása. – Debreczen: Tóth Lajos által, 1836. – old. 168-169, 171-172. 2. Tabódy József. Munkács multja és jelene Magyarország történetében. – Munkács: «Oppidi Monkacsi», 1860. – old. 139-140. 3. Lehoczky Tivadar. Munkács város pecsétje // Századok. – Budapest, 1873. – old. 136-137. 4. Lehoczky Tivadar. Munkács város pecsétje // Beregvármegye monographiája. – Ungváro : Pollacsek Miksa könyvnyomdájában,1881. – köt. III, rész 2, old. 450-452. 5. Sulpitius Severus. Life of St. Martin. – A Select Library of Nicene and Post-Nicene Fathers of the Christian Church, Second Series, Volume 11, New York, 1894. 6. Meszlényi Gyula (szatmári püspök). Szent Márton püspök // Szentek Élete. – Szatmár-Németi: Nyomatoot a «Pázmány – sajtó» püspöki nyomdában, 1905. 7. Андор Шош. Архив привилегированного города Мукачева 1376-1850 гг. – Мукачево, 1927. – C. 139-141. 8. Széll Sándor dr. Városaink neve, cimere és lobogója. – 1941. – old. 82. 9. Darvasy Mihály. Középkori városaink cimereinek eredete és fejlődése. – Budapest, 1942.- old.12. 10. Василь Росул. Звідки прапор? // Прапор перемоги. – 1990. – № 124 (8273) від 7 серпня. 11. Яків Штернберг, професор УжДУ. Герб Мукачева // Новини Закарпаття. – 1991. – № 27-28 від 9 лютого. 12. Юрій Ревицький. Символіка Мукачева – історична ретроспектива // Старий Замок. – 1998. – № 50-51 (54-55) від 13 серпня.

Попередні публікації автора на дану тему 1. 2. 3. 4.

5. 6. 7.

8. 9.

Філіппов Олексій. 22 травня – День Мукачева. – Мукачево: «Новини Мукачева», 1992. – № 24 від 20 травня. Філіппов Олексій. Про герб Мукачева. – Мукачево: «Панорама», 1992. – № 59 (8579) від 21 травня. Філіппов Олексій. Святий Мартін на білому коні. – Мукачево: «Новини Мукачева», 1993. – № 19 від 13 травня. Філіппов Олексій. Святий Мартін на білому коні // ІІІ наукова геральдична конференція. Збірник тез повідомлень та доповідей. – Львів, 4-5.11.1993 року. – С. 95-97. Філіппов Олексій. Під плащем Святого Мартіна. – Мукачево: «Новини Мукачева», 1994. – № 19-20 від 12 – 19 травня. Філіппов Олексій. Святий Мартін у Мукачеві. Чому? – Мукачево: «Новини Мукачева», 1995. – № 22 від 8 червня. Філіппов Олексій, Федак Михайло. До питання про геральдику міста. – Мукачево: «Старий Замок», 1998. – № 50-51 (54-55) від 13 серпня. Філіппов Олексій. Вільне місто Мукачево. – Мукачево: «Старий Замок Паланок», 2005. – № 31 (56) від 11 серпня. Філіппов Олексій. Ми, Єлизавета, Божою милістю королева Угорщини і Польщі. – Мукачево: «Старий Замок «Паланок», 2006. – № 51 (807) від 30 листопада.

ІЛЮСТРАЦІЇ (грамоти, відбитки печаток і герби міста Мукачево) 1. Грамота королеви Угорщини і Польщі Єлизавети про дозвіл жителям Мукачева користуватися печаткою із зображенням Св. Мартіна від 1376 року. // ДАЗО – фонд 1589 «Главный староста гор. Мукачево», опис 1, справа 1 «Грамота королевы Венгрии и Польши Елизаветы о разрешении жителям г. Мукачево пользования печатью с изображением св. Мартина», арк. 1; Андрей Шашъ (Sas Ándor) – «Архивъ привилегированнаго города Мукачева 1376-1850 гг.» – изданіе города Мукачево, Мукачево, 1927, стр. 16-17. 2. Грамота воєводи Трансільванії Іоанна Гуняді о даруванні м. Мукачеву прав вільного міста, про заборону проживання в місті офіціалів домінії і про звільнення городян від обов’язку привозу вин із м. Берегсаса від 1445 року. // ДАЗО – фонд 1589 «Главный староста гор. Мукачево», опис 1, справа 5 «Грамота воеводы Трансильвании Гуняди Иоанна о дарении гор. Мукачеву прав вольного города, о запрещении проживания в городе официалов доминии и об освобождении горожан от обязанности привоза вин из гор. Берегсаса», арк.1, 1445 р. 3. Печатка 1652 року виготовлення (збоку напис власника – Bátui János): латунна, овальна, 20х36 мм, довжина рукоятки 50 мм. У полі печатки – зображення звичайної постаті священика, який лівою рукою тримає єпископський посох, а правицю підняв для благословення. Легенда по краю печатки завширшки 5 мм латинською «oppidi Munkacs». // Приватна збірка мукачівського колекціонера. 37

4. Відбиток печатки без вказування року виготовлення на документі 1791 року: воскова, під шматком паперу, овальна вертикальна, розміри 20 х 36 мм. У полі печатки – фігура священика з піднятою рукою, зображення нечітке, змазане. Легенда по краю печатки, текст не читальний. // ДАЗО – ф. 10, оп. 1, спр. 1698, арк. 16. 5. Відбиток печатки без вказування року виготовлення на документі 1816 року: з червоного сургучу, овальна, 20 х 25 мм. У полі печатки – зображенням звичайної постаті священика, який лівою рукою тримає єпископський посох, а правицю підняв для благословення. Легенда латинською «oppidi Munkács». // ДАЗО – ф. 1589, оп. 2, спр. 551, арк. 4, 15. 6. Відбиток печатки 1844 року виготовлення: з червоного сургучу, кругла. У полі печатки – зображення Св. Мартіна у військовому вбранні, який сидить на коні та відтинає шмат від свого плаща. Легенда по краю печатки угорською «Szabad Munkács város pecsétje 1844». // 1.) Lehoczky Tivadar. Beregvármegye monographiája. – Ungváro : Nyomato Pollácsek Miksa könyvnyomdájában, 1881. – III kötet, különös rész, 2 rész, 450-452 old. 2.) Андор Шашъ. Архивъ привилегированнаго города Мукачева 1376-1850. – Мукачево: изданiе города Мукачева, 1927. – С. 17. рис. 6. 7. Відбиток печатки 1872 року виготовлення на документі 1884 року: чорнильна, кругла, діаметром 29 мм. У полі печатки легенда угорською «Munkács város rendeze tanácsa 1872». // ДАЗО – ф. 1554, оп. 1, спр. 94, арк. 76.

8. Відбиток печатки 1873 року виготовлення на документі 1885 року: чорнильна, кругла, діаметром 37 мм. У полі печатки – зображення Св. Мартіна на коні, який дає частину свого плаща бідняку. Легенда по краю печатки завширшки 5 мм угорською «Munkács város rendeze tanácsa1873». // ДАЗО – ф. 1552, оп. 1, спр. 683, арк. 42. 9. Відбиток печатки 1902 року виготовлення на документі 1914 року: чорнильна, кругла, діаметром 36 мм. У полі печатки – зображення в тинктурі міського герба «Святий Мартін» у щиті німецької форми, з короною, верхівка герба трохи змазана. Легенда по краю печатки угорською «Bereg vármegye Munkács r. t. város 1376 1902». // ДАЗО – ф. 1554, оп. 1, спр. 91, арк. 38. 10. Відбиток печатки 1902 року виготовлення на документі 1914 року: чорна на червоному папері, тиснена, кругла, діаметром 36 мм. У полі печатки – зображення в тинктурі міського герба «Св. Мартін», у щиті німецької форми, з короною. Легенда по краю печатки угорською «Beregvármegye Munkács r. t. város 1376-1902». // ДАЗО – ф. 1554, оп. 1, спр. 91, арк. 41. 11. Відбиток печатки 1902 року виготовлення на документі 1905 року: чорнильна, кругла, діаметром 34 мм. У полі печатки легенда угорською «Bereg vármegye Munkács rendeze tanácsú város 1902». // ДАЗО – ф. 6, оп. 5, спр. 1508, арк. 6. 12. Відбиток печатки 1902 року виготовлення на документі 1905 року: чорнильна, кругла, діаметром 34 мм. У полі печатки – зображення в частковій тинктурі міського герба «Святий Мартін», у щиті німецької форми, з короною. Легенда по краю печатки угорською «Bereg vármegye Munkács r. t. város 1902». // ДАЗО – ф. 6, оп. 5, спр. 1508, арк. 6. 39

13. Відбиток печатки 1902 року виготовлення на документі 1920 року: чорнильна, кругла, діаметром 34 мм. У полі печатки легенда угорською «Beregvármegye Munkács rendeze tanácsu város rendőrkapitányi hivatala 1902». // ДАЗО – ф. 1554, оп. 1, спр. 94, арк. 89. 14. Відбиток печатки 1902 року виго тов лення на документі 1919 року: з червоного сургучу, кругла, діаметром 36 мм. Легенда у полі печатки угорською «Bereg vármedye Munkács r. t. város 1902». // ДАЗО – ф. 1554, оп. 1, спр. 2, арк. 10. 15. Тиснений герб «Св. Мартін» у щиті німецької форми у верхньому лівому куті на бланку 1916 року. Підпис угорською «Munkács ren. tanácsu város». // ДАЗО – ф. 1554, оп. 1, спр. 702, арк. 50. 16. Відбиток печатки 1914-1916 років виготовлення на документі 1916 року: чорнильна, кругла, діаметром 35 мм. У полі печатки – зображення в тинктурі герба «Св. Мартін» у щиті німецької форми. Легенда по краю печатки угорською «Beregvármegye Munkács r. t. város 1914-1916 Polgármestere». // ДАЗО – ф. 1554, оп. 1, спр. 91, арк. 51. 17. Відбиток печатки без вказування року виготовлення на документі від травня 1919 року: чорнильна, кругла, діаметром 31 мм. У полі печатки – напис російською мовою «Мункачово». Легенда завширшки 5 мм російською «Губернаторъ Руськоъ Краины». // ДАЗО – ф. 1554, оп. 1, спр. 2, арк. 1.

18. Відбиток печатки 1920 року виготовлення на документі 1922 року: чорнильна, кругла, діаметром 36 мм. У полі печатки – зображення в тинктурі герба міста Ужгород у щиті барокової форми. Легенда по краю печатки чеською «Magistrát města Mukač Beregska župa 1920». // ДАЗО – ф. 1554, оп. 1, спр. 91, арк. 85. 19. Відбиток печатки без вказування року виготовлення на документі 1923 року: чорнильна, кругла, діаметром 47 мм. У полі печатки – зображення в тинктурі герба «Св. Мартін» у щиті німецької форми, з короною. Легенда по краю печатки завширшки 10 мм російською і угорською «Бережска жупа города п. с. Мукачево Beregvármegye Munkács r. t. város». // ДАЗО – ф. 63, оп. 2, спр. 348, арк. 60. 20. Відбиток печатки без вказування року виготовлення на документі 1923 року: чорнильна, кругла, діаметром 40 мм. У полі печатки – зображення без тинктури малого державного герба Чехословацької республіки «чеський лев» у щиті французької форми, без корони. Легенда по краю печатки чеською і російською «Županský úřad v Mukačevě. Жупанскй урядъ въ Мукачевъ». // ДАЗО – ф. 63, оп. 2, спр. 348, арк. 62. 21. Відбиток печатки без вказування року виготовлення на документі 1925 року: чорнильна, кругла, діаметром 36 мм. У полі печатки – зображення без тинктури міського герба «Св. Мартін» у щиті німецької форми, з короною. Легенда по краю печатки завширшки 10 мм російською, чеською та угорською «Городъ Мукачево съ установленнымъ магистратомъ. Město Mukačevo se zříseným magistrátem. Munkács r. t. város». // ДАЗО – ф. 1554, оп. 1, спр. 538, арк. 7.

22. Відбиток печатки без вказування року виготовлення на документі 1928 року: чорнильна, кругла, діаметром 36 мм. У полі печатки – зображення без тинктури міського герба «Св. Мартін» у щиті німецької форми, без корони. Легенда по краю печатки завширшки 10 мм російською, чеською та угорською «Городъ Мукачево съ установленнымъ магистратомъ. Město Mukačevo se zříseným magistrátem. Munkács r. t. város». // ДАЗО – ф. 1554. 23. Відбиток печатки без вказування року виготовлення на документі 1929 року: чорнильна, кругла, діаметром 40 мм. У полі печатки – зображення в тинктурі міського герба «Св. Мартін» у щиті німецької форми, без корони. Легенда по краю печатки російською, чеською та угорською «МАГИСТРАТЪ ГОРОДА МУКАЧЕВА. Magistrát města Mukačeva. Munkács r. t. város». // ДАЗО – ф. 1554, оп. 1, спр. 656, арк. 215. 24. Відбиток печатки без вказування року виготовлення на документі 1933 року: чорнильна, кругла, діаметром 38 мм. У полі печатки – зображення герба «Св. Мартін» без корони і тинктури. Легенда по краю печатки завширшки 6 мм чеською і російською «Magistrát města Mukačeva – Магистратъ города Мукачева». // ДАЗО – ф. 1554, оп. 1, спр. 1104, арк. 10. 25. Відбиток печатки 1938 року виготовлення на документі 1939 року: чорнильна, кругла, діаметром 36 мм. У полі печатки – зображення в тинктурі міського герба «Св. Мартін» у щиті німецької форми, без корони. Легенда по краю печатки угорською «A felszabadult Munkács r. t. város pecsétje 1938. nov.2». // ДАЗО – ф. 1553, оп. 1, спр. 44, арк. 30. 42

26. Відбиток печатки без вказування року виготовлення на документі 1943 року: чорнильна, кругла, діаметром 36 мм. У полі печатки – зображення в тинктурі міського герба «Св. Мартін» у щиті німецької форми, без корони. Легенда по краю печатки угорською «Munkács megyei város». // ДАЗО – ф. 1553, оп. 1, спр. 854, арк. 27.

ДОДАТКИ (тексти документів)

Додаток 1. Грамота королеви Угорщини і Польщі Єлизавети про дозвіл жителям Мукачева користуватися печаткою із зображенням Св. Мартіна Nos Elisabeth Dei gratia Regina Hungariae et Poloniae memoriae commendamus quod quia regalis celsitudo in populorum multitudine solet gratulari, ideo consideratione humanae ductae volumus villam nostram Munkach vocatam sub castro Munkach, comitatu Beregh sitam numerositate populorum condesorare hospitibus de eadem humana gratia praerogativa duximus et pictate Reginali facienda, ut ipsi sigillum, imaginem Beati Martini confessoris patroniquae nostrae parochialis ecclesiae in eadem villa exstat constructae continens, sculpi et ordinari faciant, quo in dandis li eris juridicus, et in emptionibus praecemptionibus ac venditionibus vinearum et aliarum haereditatum unantur, more aliarum nostrarum villarum liberarum ex annuentia nostrae Majestatis. Datum in civitate Zaz, in die festi ascensionis domini Anno Millesimo tercentesimo septuagesimo sexto. Elisabeth, mp. (Ми, Елісабет, Божою милістю королева Гунгарії і Полонії, усвідомлюємо, що для підвищення королівського благовоління до чисельного населення, керуючись благими намірами, даємо нашому дачному містечку під назвою Мункац, що знаходиться під фортецею Мункац в комітаті Берег, яке зростає за рахунок переселенців, керуючись благоприхильністю і здійснюючи королівську милість, право на тривале користування печаткою із зображенням блаженного Мартіна, покровителя нашої парафіяльної церкви в цьому містечку, в опуклому і простому вигляді, вирізьбленою для підкріплення юридичних угод купівлі-продажу і перепродажу виноградників та іншої власності, подібно іншим нашим вільним містечкам по нашій величній волі. 44

Дано в громаді Сас в день Вознесіння Господнього року Господнього одна тисяча триста сімдесят шостого.) (ДАЗО – фонд 1589 «Главный староста гор. Мукачево», опис 1, справа 1 «Грамота королевы Венгрии и Польши Елизаветы о разрешении жителям г. Мукачево пользования печатью с изображением св. Мартина», арк. 1, 1376 р.)

Додаток 2. Палеографическія особенности привилегіи печати Что касается внъшней формы и вида разсматриваемой грамоты, то она написана на узкой пергаментной бумагъ и содержитъ семь строчекъ, вполнъ удобочитаемыхъ. Чернила темнокоричневаго цвъта. Почеркъ, хотя и не декоративно-каллиграфическій, но разборчивый канцелярскій: это мелкій шрифтъ дъловыхъ бумагъ, приближающійся къ курсивному, что замътно особенно при вензелеобразныхъ крючкахъ отдъльныхъ буквъ, при чемъ однако буквы еще не вездъ сливаются другъ съ другомъ. Ясно выражено сходство этого почерка съ современнымъ италіанскимъ шрифтомъ. Знаток по части палеографіи Арпадъ Горватъ (1883 г.) опредъляетъ этотъ переходъ шрифта венгерскихъ грамотъ къ настоящему курсиву, как «minuta erecta», или какъ полукурсивъ. Готическіе элементы отдъльныхъ буквъ слъдующіе. У буквъ, выходящихъ за строчку, характерно появленіе крючковъ и завитковъ. Буква «m» въ концъ слова замъняется своеобразнымъ знакомъ сокращенія, который Густавъ Фридрихъ (1898 г.), выдающійся чешскій палеографъ и дипломатъ, считаетъ особенно свойственнымъ строчному готическому шрифту. Буквы «c» и «t» весьма похожи другъ на друга, такъ что трудно ихъ различить; «s» въ концъ слова имъетъ особое начертаніе. Буква «a» не имъетъ настоящаго готическаго начертанія, именно, въ верхней части нътъ крючка, что придаетъ почерку характеръ, свойственный XII столътію. Такъ какъ шрифтъ очень мнлокъ, то при скорописи не соблюдается ломанный характеръ среднихъ палочекъ у буквъ «m» и «n». Закругленіе буквы «h» опускается значительно ниже строки. Свойственно готическому курсиву и то, что «r» потеряло свой «язычокъ» и только маленькой волнообразной черточкой соединяется со слъдующей буквой. Въ текстъ встръчаются также нъкоторыя прописныя буквы: B, E, H, M, N, S, которыя однако по своимъ размърамъ не многимъ превышаютъ 45

строчныя буквы. Какъ знакъ препинанія, мы видимъ черточку, съ лъвой стороны приподнятую до высоты буквы. Другихъ знаковъ препинанія нътъ, кромъ заключительнаго значка, состоящаго изъ двухъ рядомъ поставленныхъ точекъ съ волнообразной черточкой подъ ними. Эта древнъйшая грамота была сравниваема съ разными дипломами той же эпохи и съ современными актами королевской канцеляріи. Сходство между ними бросается въ глаза уже на первый взглядъ и подтверждается еще болъе при подробномъ разборъ. Если мы сравнимъ съ этой грамотой какой-нибудь актъ Людовика I 1369 года, то найдемъ въ немъ тъ же надстрочные и подстрочные завитки, то же строчное «h», затъмъ то же весьма характерное «m», тъ же прописныя H, M, S и, наконецъ, тотъ же способъ изображенія тысячъ и сотенъ (цифръ) въ опредъленіи годовъ. Относительно стиля документа мы находимъ въ общемъ тъ стилистическіе обороты и фразеологію, которые были шаблонными въ практикъ королевской канцеляріи. «Stilionarium» Ковачича (1799 г.) приводитъ относящіеся къ концу средневъковья образцы привилегій печатей: они изложены немного подробнъе, но по содержанію и стилю вполнъ сходны и озаглавлены «Annuentia sigilli». Аренга этого Stilionarium говоритъ постоянно о сердечной добротъ дарующаго, обнаружившейся въ фактъ дарованія печати; затъмъ слъдуетъ описаніе фигуры, изображаемой на печати, указаніе, есть ли то «sigillum duplex» или только одностороннее, наконецъ, указаніе относительно пользованія печатью при юридическихъ актахъ. Итакъ, принимая во вниманіе вышесказанное, мы можемъ установить, что нътъ ничего въ нашемъ документъ, ни со стороны палеографической ни стилистической, что бы могло говорить противъ подлинности этой грамоты. На обратной сторонъ грамоты сдълана обычная канцелярская помътка, именно, что документъ составленъ на основаніи порученія королевы магистру Павлу, сыну Лацка (Lachk). Этотъ магистр Павел, сынъ Лацка, былъ жупаномъ бережскаго комитата около 1370-1380 гг. Не хватаетъ, конечно, одного важнаго доказательства подлинности акта, именно нътъ здъсь небольшой висячей печати, проходившей черезъ отверстіе въ нижнемъ правомъ углу пергамента. (Андрей Шашъ (Sas Ándor) – «Архивъ привилегированнаго города Мукачева 1376-1850 гг.» – изданіе города Мукачево, Мукачево, 1927, стр. 19-21) 46

Додаток 3. Грамота воєводи Трансільванії Іоанна Гуняді о даруванні м. Мукачеву прав вільного міста, про заборону проживання в місті офіціалів домінії і про звільнення городян від обов’язку привозу вин із м. Берегсаса Nos Johannes de Hunyad vayvoda Transylvanus, Siculorum et Themesiensis comes etc. Memoriae commendamus per praesentes. Quod nos oppidum nostrum Munkach vocatum populorum multitudine decorare volentes et augmentare. Idem oppidum nostrum Munkach vocatum liberam civitatem effecimus more aliarum civitatum liberarum, volumus etiam, ut nullus officialis noster in eorum medio manere valeat. Praeterea Lucrum Camerae e medio ipsorum provenire debent, more ipsorum antiquitus consveto solvere teneantur. Caeterum annuimus eisdem, quod de oppido nostro Zaáz nuncupato illo duodecium vasa vini, quae castellani cum eis adduci faciebant, inviti ducere non teneantur, si eorum non fuit consvetudo. In aliis autem universis libertatibus ipsorum antiquis eos indemniter tenere volumus et conservare spondemus. Harum nostrarum vigore et testimonio mediante. Datum in Bezermen feria quarta proxima post Dominicam Misericordia domini Anno eiusdem Millesimo quadringentesimo quadragesimo quinto. Commissio propria domini wayodi. (Ми, Йоганнес із Гуняда, воєвода Трансільванії, комес Сікулії і Темеша і т. д. нагадуємо, що ми усвідомлюємо, що у нашому місті, яке називається Мункац, багаточисельне населення добре розвивається і збільшується. Це наше місто Мункац бажаємо зробити вільною громадою за прикладом інших вільних міських громад. Запевняємо, що жодний наш чиновник у згаданому місті залишатись не буде. Крім того, торгівельна палата, яка самостійно збирала тут податки, давні звичаї сама виконуватиме. В іншому підтверджуємо, що поставку в наше місто Зааз за давнім звичаєм 12 винних діжок каштеляни замку разом із цим виконують як і раніше. Ті, хто фізично нездатний, не виконують цього, якщо це не суперечить їхнім звичаям. В інших випадках усі вільні самостійно дотримуватись давніх звичаїв, записувати їх і охороняти. У чому прикладаємо наш підпис і особисте підтвердження. 47

Дано в Бесермені в святковий найближчий четвертий день після Милосердя Господнього року його тисяча чотириста сорок п’ятого.) (ДАЗО – фонд 1589 «Главный староста гор. Мукачево», опис 1, справа 5 «Грамота воеводы Трансильвании Гуняди Иоанна о дарении гор. Мукачеву прав вольного города, о запрещении проживания в городе официалов доминии и об освобождении горожан от обязанности привоза вин из гор. Берегсаса», арк.1, 1445 р.)

Додаток 4. Виписка з протоколу засідання загальних зборів жителів м. Мукачево про створення комісії для складання правил про обов’язки Головного старости, міського юриста та інших службовців міста Munkács városa fő birajanak utasitása 4. Minden bejött hivatalos irományra tartozik a be adási napot, sött a sürgöny jött levelekre az órát, is fel jegyezni, valamint minden olyan bejött irátokra azt ellynek, amikor söttént által vétele iránt kérdés tamádhatna. A város közönségéhez vagy a fő biróhoz szólló iratokat csak a fő biró, és csak akadájoztatása esetében a hellyettet elnök bonthatja fel, vagy veheti által. Ellemben a fő birónak szabadságában ált, az akármelly tisztviselöhöz szólló levelet fől bontani vagy meg tekintenis, ha az olyan irat tsupán hivatalos. A város hiteles petsétje mindig a fő birónál legyen ahoz tudta és akárata nélkül senkisem térhessen, azon eseteket kivevé mikor hivatalát más által hellyesiteni kelletik, ezen petséteket nem szabad más iratokra alkalmaztatni mint a mellyek a tanáts vagy a köz gyülés határozatából fognak kiszitetni, és ki adatni. A maga által végzett dolgokban és elnöki iratokban fő birói petsétet használván. (ДАЗО – фонд 1589 «Главный староста гор. Мукачево», опис 2, справа 1200 «Выписка из протокола заседания общего собрания жителей г. Мукачево о создании комиссии для составления правил об обязанностях Главного старосты, городского юриста и других служащих города», арк. 5-17, 1843 р.)

Додаток 5. Опис герба м. Мукачева ішаном комітату Берег Munkács város czimere Lehoczky szerint (Beregvármegye monográphiája III – 450 és Századok 1873: 136) Erzsébet királynénak 1376 évi, a város levéltárban örzött kiváltságlevelén alapszik, melyel a királyné, mint a város földesura megengedte, hogy a város czimere ül az ottani templom védszentjélnek Márton hitvallónak képét vésette pecsétjére, minthogy a most bemutatott 1844 és 1875 évi vésetü pecséteken is szent Márton tonsi püspök van ábrázolva, abban a közismert jelenetben midön még mint római katonát Annéns városának kapuja ellőtt megpillontva egy hidegtől didergő félmeztelen koldust, kardjával palástját kettévágja s annak egyik felét a koldusnak nyújtja. – A két pecsét közül az 1873 évi, a mennyire ki lehet venni, ábrázolja helyesabben szent Márton, ugylátszik valamelyik hiresebb festő képe után. – A czimer azonban nincsen pajzsba foglalva, szinei pedig sehol sincsenek jelezve. A pajzsba foglalás semmi nehézséggel sem jár, annál nehezebb azonban ilyen kisméretü pecséten a szinjelzést alkalmazni, mégis a pajzs mező szinét kéknek, a talajszint pedig, zöldnek kell jelezni, mig a természetes szinű oszlop, a fehér ló és római vitéz panzselzata, valamint a többi résletek apróságuk miatt nem jelezhetók... (ДАЗО – фонд 721 «Береговский бургомистр», опис 1, справа 706 «Опись герба г. Мукачево ишпаном комитат Берег», арк. 7, 1890 р.)

Додаток 6. Виписка з розпорядження Міністерства внутрішніх справ Угорщини про опис герба м. Мукачево Munkács r. t. város czimerinek leirás: Kék mezőben zöldtalajon St. Márton püspök római vitézi fegyverzetben, fején sisakkal vörös takaróján fehér lóvan ül és vörös palástjának felét kardjával lemetszi, azt a lova elő ülő majdnem teljesen meztelen munkás koldusnak nyújtja oda. A pajzsot arany czimerkorona födi. 49

(Опис герба самоврядного міста Мункач: В синьому полі щита із зеленою основою Святий Мартін, єпископ, у римському рицарському вбранні, на голові шолом. Він сидить на білому коні, вкритому червоним покривалом, і відтинає мечем половину свого червоного плаща. Відтятий шмат він віддає напіводягненому мукачівському жебраку. Верхівка щита прикрашена золотою короною.) (ДАЗО – фонд 1552 «Управление бургомистра гор. Мукачева», опис 1, справа, 2741 «Выписка из распоряжения Министерства внутренних дел Венгрии об описании герба гор. Мукачево», арк. 1, 1906 р.)

Додаток 7. Ujvárosház Az 1810-ben épült és 1878-ban némileg megbővite városház immár a kor igényeinek meg nem felelvén, a képviselőtestület 1898. évben elhatározta, hogy annak helyén ujat emeltet, ahoz csatolván a melle e nyugatról álló földszinti jegyzőilaknaktelkét is. Igy a pályázat kihirde etvén, a beérkeze tizenkét pályamü közül az épitkezési bizo ság s a felülvizsgáló államépitészeti hivatal birálati véleménye folytán a város közönsége i abb Bobula János budapesti műépitésznek középkori stilusban tarto tervét fogadta el az épitkezés alapjául. A terv és mellékmunkálatai, valamint az épitkezés ellenőrzésére Bobulának összesen 2800 korona tiszteletdĳat szavazo meg a képviselőtestület s az épités felügyeletét Bernovics Gusztáv városi mérnök s épitészeti tanácsosra bizato . Épitési költsége pedig ötven év ala törlesztendő 200,000 korona kölcsön felvételével és felhasználásával irányoztato elő s a végleges leszámolásnál csak néhány ezerrel haladta azt felől. Az épitkezés 1903. julius hó 16-kán kezdődö , befejezése pedig 1904. május hóra állapi ato meg. Az uj székháznak alapkőletétele 1903. évi julius 23-kára kitüzetven, az délután négy órakor nagy közönség s gróf Schönborn Frigyes Károly jelenlétében ünnepélyesen megtartato akép, hogy Cseh Lajos polgármester vázolva a pillanat fontosságát, s reményének ado kifejezést, hogy ez uj épület szellemi tekintetben is méltó lesz hivatásához s inditó helye a város jövendő boldogulásának és emelkedésének. Azután Hubert Lajos I. tanácsos felolvasta az alábbi hártyapapirosra iro okmányt, mely a kapu elő i toronyszerű tornác ala e célra készite nagy alapkőbe volt elhelyezendő. Ez okirat tartalma következő: 50

«6081. sz. 1903. k. i. Munkács rendeze tanácsu város közönségét képviselő, 117 tagból álló virilis és választo , továbbá tisztviselőkarával kiegészite és törvényszerüen alakult képviselőtestülete. I. Ferenc József, Magyarország apostoli királyának uralkodása Bánﬀy Dezső báró kormányelnök és belügyminiszter, falkói Cseh Lajos polgármesterségének ideje ala 1898. év tavaszán elhatározta, hogy a mult században épült, de a viszonyok változása folytán többé meg nem felelő városházát, a multnak ezen emlékét lebontván, annak romjai fele a modern viszonyoknak megfelelő uj városházát épit, mely hirdetője legyen ez ősi város fejlődésének és zászlója legyen a magyar kulturának. Ezen határozat szerint a beérkeze 12 pályamüvet a város épitkezési bizo sága, a magyar mérnök- és épitészegyesület, a m. kir. állami épitészeti hivatal felülvizsgálván, a birálat eredménye folytán a város közönsége i . Bobula János budapesti müépitésznek középkori stilusban tarto tervét fogadta el az épitkezés alapjául, hogy ezzel is hirdetője legyen a város történelmi multjának. A tervrajz és mellék munkálatai, valamint az épitkezés ellenőrzésére i . Bobula Jánosnak összesen 2800 korona tiszteledĳat szavazo meg a város közönsége. Az épités pedig i . Bobula Jánossal együ Bernovics Gusztáv városi méenök épitészeti tanácsosra bizato . Ezen székház épitési költsége 50 év ala amortizálandó 200,000 korona kölcsön felvételével és felhasználásával irányoztato elő. Az épitkezés 1903. julius hó 16-án kezdődö , befejezése pedig 1904. május hóra állapi ato meg. Ezen okmány a mai napon tarto rendkivüli képv. testületi közgyülés határozata folytán ugyanazon nap délután 4 ½ órakor tétete le a városi székház keleti oldalán levő torony ala . Falkói Cseh Lajos polgármester vezetése ala megjelent tanácstagok a következők, u. m. Fazekas Béla rendőrkapitány, Hubert Lajos I., Szilágyi Sándor II., Forgách Antal III. Tanácsos, Bernovics Gusztáv mérnök, épitészeti tanácsos, Lehotay Zsigmond főjegyző, Várady Gyula tiszti ügyész, Széll Kálmán dr. tisztiorvos, továbbá a város képviselők (névszerint elsorolva), kiknek jelenlétében a felolvaso és megjelentek által aláirt ezen okmány – a polgármesternek városunk fejlődése és boldogulására elmondo lelkes beszéde ala – az alapkőben elhelyeztete és a szokásos kalapácsütések után befalaztato . Adja a Teremtő, hogy az épülő városi székház a törvények és közigazgatásnak éber őre, az általános haladás és kulturánk 51

fejlesztésének kiinduló pontja, a legtisztább hazaszeretetnek mindég hirdetője és a nemzeti müvelődés terjesztője legyen! S ha majd egykoron napfényre kerül ezen papirtekercs, a késő nemzedék tudja meg, hogy városunk lakosságának száma, 1553 lakóházzal, összesen 14,416 lélek volt, melyből 2751 r. kath., 3493 g. k., 1590 ev. ref. És ágostai hitfelekezetü, 6567 izr., 38 baptista (unitárius) és 1 felekezet nélküli volt. A kik valamennyien magyar nemzetiségüeknek vallják magukat. Városunkban egy r. kath., egy g. kath., egy ev. ref. és két izr. Templom van, ugyanannyi lelkészséggel. Ezenkivül egy állandó városi szinház, egy áll. főgimnázium, internátussal egybekötve, egy állami polgári leányiskola, egy áll. elemi fiuiskola, egy áll. elemi leányiskola és 3 állami óvoda. Egy városi közkórház, a cs. és kir. 65. gyalogezred laktanyája és kórháza, a m. kir. 11. honvéd gyalogezred laktanyája és kórháza van. Továbbá kir. járásbiróság és telekkönyvi hatóság, m. kir. adóhivatal, pénzügyőri biztosi hivatal és pénzügyőrség, erdészeti gondnokság. Ezenkivül dohánygyára, szeszgyára és több téglagyára van. Ezekből tudja meg a késői nemzedék, hogy e közönség szerény körében is igyekeze városunkat a lehetőséghez képest fejleszteni és a virágzás eiső lépéséhez segiteni. De tudja meg azt is, hogy e székház épitésével a hagyományos ősi honszerete ől eltetve a honszeretet erősbitő kapcsaként emelte a közigazgatásnak ezen templomot a magyar nemzeti müvelődés, a magyar nyelv, a magyar kultura előmozditására. Szolgáljon ez intőpéldaként a késő utódoknak, hogy ők is kövessék őseink nyomdokait és igyekezzenek városunkat a haladás és boldogulás felé vezetni. Isten áldd meg városunkat és a hazát! Munkács, 1903. évi julius hó 19-én.» Az okirat fölolvasása és aláirása után, az épitlst vezető Bernovics Gusztáv városi mérnök, elhelyezvén az okmányt az alapkőben, fölkérte a polgármestert a szokásos kalapácsütések megtételére; a ki ismételten igérvén, hogy «innen fog kiindulni minden jó s első sorban a jó közigazgatás», - megadta az engedelmet az épités folytatására s isten segitségét kérve, a város közönsége nevében te e meg az első kalapácsütést. A második ütést Schönborn Károly gróf te e «Legyen e kő azon igaz hazaszeretetünk jelképezője, melyre városunk jövendő nagyságát épitjük!» jelmondat kiséretében, a harmadikat Nedeczey János orsz. képviselő «Álljon e kövön a magyar nemzet megerősbitésének egyik megvivhatlan sziklavára s védje azt a testvéries honszerelem mindent 52

legyőző hatalma!» jelmonda al; a 4-iket Hubert Lajos tanácsos Munkács város tanácsa, az 5-iket Forgách János prépost főesperes a róm. kath., a 6-ikat Deskó János főesperes a gör. kath., a 7-iket Sütő Kálmán esperes az ev. ref., a 8-ikat Kiss Mihály hitközségi jegyző az izr. hitközség nevében, a 9-iket Melega Miklós ipartestületi elnök az ipartestület részéről, s az utolsőt a mérnök, jelentvén, hogy az alapkő le van téve; mire a polgármester áldást kivánva Munkács város közönségére, az épülő uj épületre, az épitő munkásokra, a vállalkozőra, s az épitést vezető mérnökre, - az önnepség a «Himnusz» eléneklésével végződö , melyet az egész közönség énekelt. A valóban feltünő épület most nem kevéssé disziti a várost s kényelmes helyiségeül szolgál a tisztikarnak; a nagy középkori alaku és szinezetü teremben pedig a képviselőtestület tartja gyüléseit és tanácskozásait. Adja Isten, hogy mindig a közönség javára váljanak!

Новий будинок міста (У 1810 році в Мукачеві була побудована міська ратуша. У 1878му її якісно розширили, але вже через 20 років вона не відповідала вимогам нового часу. Тоді міське представництво у 1898 році вирішило на старому місці побудувати нову будівлю ратуші, приєднавши до неї одноповерховий будинок нотаріуса разом із землею, що знаходився західніше від міської території. Будівництво нової резиденції міста почалось у 1903 році й за планом мало завершитись у травні 1904-го. Закладка символічного каменя під нову будівлю була призначена на 16-ту годину 23 липня 1903 року. Участь в урочистості, на яку зібралось багато мукачівців, взяв граф Фрідріх Карл Шьонборн. Підкреслюючи важливість події, яка відбувалась, бургомістр Лойош Чех висловив надію, що нова будівля буде цілком достойна її духовному призначенню і дасть поштовх для майбутнього розвитку і процвітання міста. Потім перший міський радник Лойош Губерт зачитав написаний на пергаментному папері текст документу, для якого спеціально був зроблений отвір перед воротами у баштоподібній споруді. Ось зміст цього документу: «Номер 6081. 1903 року християнської ери депутати загальних зборів самоврядного міста Мункач, з яких 117 чоловік – вірілісти, інші – обрані, а також уповноважені чиновники згідно закону створили представництво. Під час правління Франца Йосифа І, апостольського короля Угорщини, голова уряду і міністр внутрішніх справ барон Дежьо 53

Банффі та бургомістр Лойош Чех навесні 1898 року вирішили, що побудований на початку століття будинок ратуші вже не відповідає сучасним потребам. Вони прийняли рішення зруйнувати цю пам’ятку минулого, а її руїнах побудувати нову ратушу, яка б відповідала сучасним вимогам. Вона повинна символізувати розвиток давнього міста і бути прапором угорської культури. Із 12 проектів, які надійшли на конкурс, міська будівельна рада, головний інженер Угорщини і об’єднання будівельників після перевірки в Угорському королівському управлінні з будівництва та обговорення з громадськістю міста прийняли творчу розробку, запропоновану у середньовічному стилі архітектором із Будапешта Яношем Бобулой-молодшим, за основу будівництва, яке б указувало на історичну минувшину міста. Креслення, додаткові роботи, а також контроль за будівництвом загальні збори міста оцінили гонораром Яношу Бобуле-молодшому в 2800 корун. Саме зведення ратуші доручено Яношу Бобулемолодшому разом із міським інженером Густавом Берновичем, який одночасно є будівельним радником. На зведення цієї резиденції, витрати за 50 років амортизації якої складатимуть 200 000 корун, кредит отриманий і фінансування відкрито. Будівництво почалось 16 липня 1903 року і його завершення заплановано на травень 1904-го. Цей нинішній документ надзвичайні збори депутатів затвердили і сьогодні ж після обіду в 4 ½ години він покладений під башту в східній частині ратуші. Під керівництвом бургомістра Лойоша Чеха були присутні наступні особи: капітан поліції Бейла Фозекош, три радники Лойош Губерт, Шандор Сіладьі та Онтол Форгач, інженер і будівельний радник Густав Бернович, нотаріус Жігмонд Леготоі, військовий прокурор Дюло Вароді, військовий лікар д-р Калман Селл, та інші члени міського представництва з числа вірілістів і обраних депутатів (записані поіменно). Перед ними бургомістр зачитав і підписав цей документ, який свідчитиме про розвиток нашого міста та його розквіт, й заклав у камінь фундаменту і після традиційних ударів молотком замурував у стіну. Дай Боже, щоб міська ратуша, яка будується, стала зірким охоронцем і була відправною точкою для законів і діловодства, загального розвитку і культури, провісником чистої любові до Батьківщини і поширювачем народної просвіти. 54

І якщо цей документ коли-небудь потрапить на денне світло, нехай наступне покоління дізнається, що всього населення нашого міста в 1553 будинках складало 14 416 осіб, з яких – 2751 римо-католик, 3493 греко-католики, 1590 євангелістів-реформатів та агостських віросповідань, 6567 іудеїв, 38 баптистів (унітаріїв) і 1 внеконфесійний. Усі визнають для себе угорську національну приналежність. У нашому місті є одна римо-католицька, одна греко-католицька, реформатська церкви і два іудейські молитовні будинки і стільки ж священиків. Крім того, є один постійний міський театр, одна державна гімназія, яка має інтернат, одна державна горожанська дівоча школа, один державний початковий дитсадок. Є ще міська загальна лікарня, казарми і лікарні імператорського королівського 65-го піхотного та угорського королівського 11-го піхотного полків. Далі – королівський окружний суд та інвентарне бюро, угорська королівська податкова інспекція, фінансове управління, лісне господарство. Крім того, тютюнова фабрика, спиртовий завод і декілька цегляних заводів. Із цього може наступне покоління узнати, що наша громада у своєму скромному оточенні намагалось за можливістю розвивати наше місто і досягнути першого кроку до його розквіту. Але знайте й те, що велика любов до Батьківщини під час будівництва цієї ратуші стала міцним ланцюгом для зведення цього храму громадського управління, розвитку угорської народної просвіти, мови і культури. Нехай це буде наочним прикладом майбутнім поколінням і нехай вони намагаються провадити наше місто до процвітання і прогресу. Боже, благослови місто і Батьківщину! Мункач, 16 липня 1903 року». Після прочитання і підписання меморіального документу міський інженер-радник з будівництва Густав Бернович поклав його в основу новобудови і попросив бургомістра зробити традиційні удари молотком. Останній ще раз пообіцяв, що «звідси братиме початок всяких добрих справ і в першу чергу добре управління», і дав дозвіл на продовження будівництва, попросивши при цьому у Бога допомоги від імені громади міста, а потім символічно ударив молотком по цеглі. Другим удар зробив граф Фрідріх Карл Шьонборн, промовивши: «Нехай ця цегла буде символом тієї справжньої любові до Батьківщини, на якій ми побудуємо майбутню велич нашого мі55

ста». Третім був депутат парламенту Янош Недецеі, який сказав: «Нехай стоїть на цьому камені міцний бастіон, який зміцнюватиме угорську націю і захищатиме ту братерську любов до Батьківщини всеперемагаючою силою». Четвертим взяв у руки молоток радник Мукачівської ради Лойош Губерт, 5-м – священик римо-католицької церкви Янош Форгач, 6-м – греко-католицький священик Янош Дешко, 7-м – священик євангелістів-реформатів Калман Шюто, 8-м – секретар об’єднаної релігійної єврейської громади Мігай Кіш, 9-м – голова промислового товариства Міклош Мелега і останнім був міський інженер, який підтвердив, що камінь встановлений. Потім бургомістр Мукачева побажав успіхів населенню міста, будівельникам, підрядчику, керівництву та інженеру будівництва. Урочистість завершилась співом державного гімну, який підхопили усі присутні. Чудова будівля й тепер прикрашає місто і слугує зручним приміщенням для роботи управлінського складу. А у великому залі, побудованому у середньовічному стилі, проходять засідання ради депутатів. Дай Боже, щоб ратуша завжди слугувала на користь суспільства! P. S. Будівництво нової ратуші було закінчено в намічений строк – 8 травня 1904 року. У 1941 році до варишської хижі було зроблено добудову – продовжено праву сторону на 8 вікон і виведене тиловий ріг ратуші на три поверхи.) (Lehoczky Tivadar – «Munkács Város uj Monografiája» – 1907; KMKSZ, Ungvár, 1998, I , old. 152-155, переклад українською Йосипа Бартоша, 2006 р.)

Додаток 8. Листування Цивільної управи Підкарпатської Русі з жупанськими урядами про вживання старих угорських штампів та печаток (арк. 1) Civilní správa Podkarpatské Rusi v Užhorodě Č. j. 7143/4 ai 21 Používání mad’arských razítek. 1. Panu správci županského úřadu v Beregsasu. Byly mi předloženy úřední spisy notářského úřadu Tekeháza a 56

Péterfalva z března 1921, nesoucí mad’arské razítko. Upozorn’ují pana správce úřadu na tuto nepřístojnost, která vzbuzuje podiv, když vzdor revisím notářských úřadů, které příslušný správce hlavnoslužnovského úřadu zajisté koná, je takový případ možný. O téchto případech bude sem podati do 8 dni zprávu. 2. Županskému úřadu v Užhorodě, Mukačevě, Akna Slatině. Žádám za podání zprávy, zda tamní úřad věnuje svoji pozornost též tomu, aby notářské úřady nepoužívaly mad’arských razítek jak se v jedné župě ještě v březnu t. r. stalo. Zpráva jest sem podati do 14 dni. 3. Školskému referátu zde. Vracím spisy postoupené sem pod č. 4847 a 4212 po nahlédnuti zpět‘. Opatření, aby notářské úřady nepoužívaly mad’arských razítek činím současné. Dne 22 května 1921. (арк. 3) Županský úřad v Užhorodě Č. 3710 pres. ai 21 Užhorod, dne 8 června 1921. Používání mad’arských razítek. Presidiu civilní správy Podkarpatské Rusi v Užhorodě. K tamnímu výnosu ze dne 23.5.1921, č. 7143/4 ai 21 pres podávám zprávu, že pro veškeré podřízené úřady byla zdejším úřadem již začátkem roku 1920 objednána a dodána úřední razítka v jazyce úředním, takže stará mad’arská razítka již od té doby nikdy pokud zde znano používana nebyla. Správce žup. úřadu: (арк. 4) Županský úřad v Mukačevě Č. j. 539 pres. pol. ai 21 v Mukačevě, dne 6 června 21. Používaní mad’arských razítek. Presidiu civilní správy Podkarpatské Rusi v Užhorodě. K tamnímu nařízení ze dne 23 května 1921, č. 7143/4 ai 21 pres. sdělují, že již více jak před rokem byly poděleny veškeré hlavnoslužnovské, notářské a obecní úřady zdejší župy razítkami v textu rusko-českém. Mad’arská razítka se ve zdejším obvodu více nepoužívají. 57

Správce županského úřadu: (ДАЗО – фонд 29 «Президія Цивільного управління Підкарпатської Русі, м. Ужгород», опис 1, справа 174 «Листування з жупанськими урядами про вживання старих угорських штампів та печаток», арк. 1-5, 1920-1921 рр.).

Додаток 9. Розпорядження Міністерства внутрішніх справ і циркуляри Цивільного управління Підкарпатської Русі про встановлення єдиного зразка печаток Ministerstvo vnitra Č. 64.894/1921 v Praze, dne 12 září 1921. Úřední pečeti. Panu chefu civilní správy Podkarpatské Rusi v Užhorodě. Ministerská rada schválila ve své schůzi dne 23 března 1921 zásady pro stanovení úřední pečeti obsažené v návrhu ministerstva vnitra ze dne 14 února 1921, č. 12337, takže zavádí se pro úřední potřebu všech úřadů I, II a III. stolice jednotná úřední pečet‘ (pro pečetění voskem – pečetidlo). Pečetí jest o průměru 36 mm a má ve svém středu malý státní znak, kolem něhož jest v kruhu umístěna příslušná legenda v jednom po případě ve dvou rádcích. Legenda má núti u centrálních úřadů: Ministerstvovnitra, Nejvyšší soud, kdežto u úřadu I. a II. stolice budiž k tomu ještě přídáno sídlo dotýčného úřadu. V pečetích zahraničních naších úřadů bud’tež vždy uvedena slova «Československá republika». Jakého znaku mají užívati pečeti ministerstvo zahraničních věcí a úřady jemu podřízené, určí podle 2 odst. § 7 vládního nařízení ze dne 20 srpna 1920, č. 512 Sb. z. a n. toto ministerstvo samo. Jak tyto úřední pečeti budou upraveny, jest patrno z přípojeného vyobrazení, jež se současně v pěti výtiscích přikládá. Kovové pečeti pro pečetění voskem zhotovila na základě úředního příkazu státní mincovna v Kremnici a to tak, že ponechala na nich volné místo pro příslušné nápisy. Nápisy tyto na jednotlivé pečeti budou musiti dáti úřady státní vyraziti od místních rytců, poněvadž státní mincovna z technických příčín práce této provésti nemůže. Státní mincovna bude pečetidla účtovati úřadům po 6 Kč, nečítaje ovšem v to poštovní doprávy. Ministerstvo vnitra žádá, aby na základě svrchu uvedeného usnesení ministerské rady byly kovové pečeti (pečetidla) pro vlastní potřebu a pro 58

státní úřady tamnímu úřadu podléhající objednány u státní mincovny, resp., aby podřízené úřady k jich objednávce byly vyznány. Doporučují se pokud možno objednávky hromadně k vůli snažsímu vyúčtování a úspoře poštovného. Konečně se podotýká, že objednání kovových pečeti od státní mincovny v Kremnici nutno podle usnesení ministerské rady pokládatí pro státní úřady za všeobecně závazné. Kovových a kaučukových razítek na barvu nemůže státní mincovna zhotoviti, jest tudíž tžeba, aby ve příčině té obrátily se státní úřady na soukromé dodavatele, při čemž se upozornuje na to, že dosud platí předpisy ministerského nařízení ze dne 22 června 1916, č. 204 ř. z., o úředních razítkach. Ve smyslu shora uvedeného usnesení ministerské rady platí však i pro tato razítka (pečeti v širším slova smyslu) co se týče velikosti, formy a provedení stejné zásady, jako pro pečetidla pro pečetění voskem. Ministerstvo vnitra žádá, aby na to byli příslušní dodavatelé výslovné upozornění, a příkládá k tomu konci též pět výtisků vyobrazení úřední pečeti. Další výtisky budou na požádání dodatečně zaslány, podotýká se však, že v čísle 7 Věstníku ministerstva vnitra bude vyobrazení úřední peřeti s příslušným stručným výkladem uveřejněno. Ministr. (ДАЗО – фонд 29 «Президія Цивільного управління Підкарпатської Русі, м. Ужгород», опис 1, справа 175 «Розпорядження Міністерства внутрішніх справ і циркуляри Цивільного управління про встановлення єдиного зразка печаток», арк. 1, 1921-1922 рр.).

Додаток 10. Листування Міністерства внутрішніх справ із жупанськими і окружними управліннями про вживання печаток (арк. 1) Ministerstvo vnitra republiky československé Čís. 16.770/1925 v Praze, dne 13 března 1925. Podkarpatská Rus – nestejnoměrne užívání úředních razítek státními úřady. Zasilá se politické správě Podkarpatské Rusi v Užhorodě. Na vědomí, k vyšetření a podání podrobné zprávy a vrácení přílohy. Za ministra: 59

(арк. 3) Ministerstvo vnitra R. ČS. Čís. 35571/1925 v Praze, dne 19 května 1925. Podkarpatská Rus – nestejnoměrné užívání úředních razítek státními úřady. Politické správě Podkarpatské Rusi v Užhorodě. Zdejší přípis ze dne 13 března 1925, čís. 16770/25/9, shora zmíněné věcí se týkající, uvádí se k podnětu presidia ministerské rady politické správě Podkarpatské Rusi na pamět, za účelem neprodleného vyřízení resp. sdělení, v jakém stadiu záležitost tato se nachází. Za ministra: (арк. 11) Ministerstvo vnitra republiky československé Čís. 67106/1925 v Praze, dne 7 listopadu 1925. Podkarpatská Rus – nestejnoměrné užívání razítek, pečetí státními úřady. K čís. 9045 pres. ai 25 ze dne 23.VII.1925. Presidium politické správy Podkarpatské Rusi v Užhorodě. Přílohy shora zmíněného přípisu se vracejí s podotknutím, že ministerstvo vnitra v zásadě souhlasí s tamním návrhem, aby úřední pečeti (:kulatá razítka:) státních úřadů na Podkarpatské Rusi jednotné co do rozměru, formy a jazykové úpravy textu legendy byly pořízeny teprve tehdy, až budou stanoveny úřední názvy obcí na Podkarpatské Rusi, což lze očekávati během roku 1926. Ve smyslu dalšího tamního návrhu bud’tež sem vzory úředních pečetí státních úřadů a obcí na Podkarpatské Rusi, zejména co se týče jazykové úpravy textu legendy, zaslány za účelem prozkoumání resp. zaujetí zdejšího stanoviska. Při té příležitosti upozorn’uje se presidium politické správy Podkarpatské Rusi na zdejší oběžník ze dne 12 září 1921 čís. 64894/21/1, týkající se úředních pečeti a zaslaný panu chefu civilní správy Podkarpatské Rusi v Užhorodě, jakož i na zdejší oběžník ze dne 20 května 1925, čís. 35351/25/9, týkající se směrnic pro používání vlajek, praporů a státních znaků v oboru civilní správy, tamním presidiu sdělený. Presidium ministerské rady ve věcí současně vyrozumívá. Za ministra: 60

(арк. 254) Hlavnoslužnovský úřad Mukačevo Урядъ окружного начальника Мукачево Čís. 241/1 pres. ai 25 v Mukačevě, dne 18 dubna 1925. Předmět: Podk. Rus, nejstejnoměrné užívání úředních razítek státními úřady. Odpověd‘ k číslu 2783 pres ze dne 3.4.25. Presidiu županského úřadu v Mukačevě. V příloze předkládám otisky kulatých úředních razítek jak zdej. Tak i notářských a matričních úřadů. K tomu oznamují, že not. úřady Barkasovo, Batievo jakož i bývalého okresu Rosvigovo, kovových razítek nemají. 18 příloh. Hlavní služny: (арк. 307) Županský úřad v Mukačevě Čís. 3562 pres. ai 25 v Mukačevě, dne 28 dubna 1925. Předmět: Podkarpatská Rus, nestejnoměrné užívání úředních razítek státními úřady. Odpověd‘ k číslu 1294 pres. ai 25 ze dne 27 března 1925. Presidiu politické správy Podkarpatské Rusi v Užhorodě. V příloze dovoluji si předložiti otisky úředních razítek užívaných jak zdejším, tak i podřízenými úřady. Z otisků jest vidno, že razítka nejsou jednotná a že některá mají dosti neuhledný vzhled. Županský úřad z důvodů shorauvedených dovoluje si navrhnouti, aby zhotovování razítek bylo řešeno na Podkarpatské Rusi jednotne. Bylo by přesné naznačiti velikost razítka a malého státního znaku, ktery jest doposud užíván nestejnoměrně v různých tvarech. Županský úřad očekava, že presidium politické správy Podkarpatské Rusi v dohodě s jednotlivými referáty učiní opatření, aby státní úřady na Podkarpatské Rusi užívali razítka stejnoměrná a vyčkává proto dalších tamních pokynů. Župan: (ДАЗО – фонд 29 «Президія Цивільної управи Підкарпатської Русі, м. Ужгород», опис 1, справа 718 «Листування з жупанськими і окружними управліннями про вживання печаток, зразки печаток», арк. 1-487, 1925-1926 рр.). 61

Додаток 11. Розпорядження Цивільної управи Підкарпатської Русі про заміну печаток у міських установах (арк. 1) Opis. Presidium županského úřadu v Mukačevě Číslo 9731 pres. ai 25 v Mukačevě, dne 2 prosince 1925. Nedovolení užívání statního znaku v pečetích obecních úřadů. K čís. 459 pres. ai 25 ze dne 6 srpna 1925. Městskému notářskému úřadu v Mukačevě. Civilní správa Podk. Rusi v Užhorodě výnosem č. 16419 ai 25 ze dne 27.XI.1925 vrátila tamní přílohu ku které učinila výtku, že ruský nápis razítka otištěného po pravě straně na posledním místě (8) je po stránce věcné t.j.: svým smyslem i po strance jazykové zcela chybný. Kromě toho název «Berežská župa» nehodí se již pro označení dotyčné části zdejšího území, protože neodpovídá dnešnímu správnímu rozdělení Podk. Rusi. Nařízuje proto civilní správa, aby řečená pečet’ byla v naznačených směrech náležitě upravena. Posléze doporučuje civilní správa, aby upuštěné bylo od používání znaku, který jest vyobrazen v pečetích I. 7 a 8, protože prvky, z nichž je sestaven, přípomínají příliš poměry předpřevratové, duchu a cílům dnešního režimu cizí a nepřátelské. O tom co bylo zařízeno budiž podána zpráva do 15 prosince 1925. Župan: Toupalík v. r. (арк. 3) Presidium županského úřadu v Mukačevě Президіумъ жупанскаго правленія въ Мукачевъ. Čís. 24 pres. ai 26 v Mukačevě, dne 4 ledna 1926. Předmět: Nedovolené užívaní statního znaku. Panu starostovi v Mukačevě. Dne 4 prosince 1925 pod č. 779 pres. ai 25 postoupil Vám městský notářský úřad v Mukačevě zdejší výnos ze dne 2 prosince 1825 č. 9731 pres. ai 25. Žádám tímto za urychlené jeho vyřízení. Župan. 62

(арк. 4) Магистратъ города Мукачева № 16/26 през. Предметъ: Выбракованiе печатки великой неправильной надписью. Ръшенiе: Настоящимъ распоряжаюсь убрать отъ употребленiя великую печатку съ надписью «Бережская жупа города п. с. Мукачево» и уложить въ гор. архивъ. Поэтому приказывается гор. архиварiусу явиться въ хозяйственное отдъленiе и принять въ охраненiе уведенную печатку. Городскому счетоводству приказывается сдълать поправку въ инвентаръ въ указанномъ смыслъ. О томъ увъдомляются: заинтересованные. Мукачево, 15/I-1926 года. Городской голова: подпись, печать. (арк. 6) Městský notářský úřad v Mukačevě Čís. 76 pres. ai 26 Nedovolené užívaní statního znaku v pečetích obecních úřadu. Městskému úřadu v Mukačevě, K tamní zprávě ze dne 5.I.1926 č. 16 pres. ai 26 sděluje na vysvětlenou, že výnos županského úřadu v Mukačevě ze dne 2 prosince 1925 čís. 9731 pres. ai 25 netýkál se vlastního obsahu znaku města Mukačeva t. j. Výjevu v něm zobrazeného, nýbrž měl na mysli kníýecí korunku, kterou je štít znaku kryt. Na základě výnosu Civilní správy Podk. Rusi ze dne 23 ledna 1926 čís. 910 adm. ai 26 budiž učiněno opatření, aby symbolu stavu, který byl zákonem č. 61/1918 Sb. z. a n. zrušen, nebylo pro příště v pečeti města Mukačeva používáno. O výkonu jest sem podati zprávu. Mukačevo, 1.II.1926. Hl. městský notář:

(арк. 7) Магистратъ города Мукачева № 171/1926 през. Предметъ: Печати – отстраненiе монархическихъ знаковъ. Ръшенiе: Въ виду необходимости отстраненiя монархическихъ а именно: княжескую корону со щитовъ печатей, приказывается хозяйственному отдъленiю дать выръзать эти коронки изъ городскихъ печатей. Принимая во вниманiе, что хозяйственное отдъленiе уже пригласило ремесленника для проведенiя выръзки къ 12-ти часамъ 6/III-1926г. приказывается всъмъ хранящимъ городскiе печати и штемплей, чтобы въ 11 час. Дня 6-го марта 1926 года отдали завъдывающему хозяйственнымъ отдъленiемъ имеющiеся у нихъ печати и штемпли, что возвращаться будетъ имъ дня 8/III-1926г. О томъ увъдомляются: 1) хозяйственное отдъленiе. 2) нотарское управленiе къ № 121/26 през. 3) циркуляромъ всъ референты и завъдывающiе отдъленiями магистрата. Мукачево, дня 1-го марта 1926 г. Городской голова: подпись. (арк. 9) Městský notářský úřad v Mukačevě Čís. 188 pres. ai 26. Nedovolené užívání statního znaku v pečetích obecních úřadu. Městskemu úřadu v Mukačevě. Vzhledem k tamnímu výměru z 8.III.1926 čís. 171 pres. ai 26 bud’tež sem do 3 dnů předloženy otisky všech razítek uživaných tamním úřadem (ve 2 exemplářích), ježto na vyřízení záležitosti naléhá županský úřad resp. politická správa P. Rusi. Mukačevo, 20.III.1926. Hlavní městský notář: Печатки города Мукачева 231/26 Къ № 188/26 прес. I Гор. нотарск. управленiю Мукачево.

Въ приложенiи препровождается копiя отпечатковъ (2 экз.) употребляемыхъ у магистрата печатокъ. 2. прилож. Мукачево, 25.III.1926 (ДАЗО – фонд 1554 «Магистрат г. Мукачево», опис 1, справа 511 «Распоряжение Гражданского управления Подкарпатской Руси, переписка с президиумом жупанского управления в Мукачеве, городским нотарским управлением и решения городского совета о замене печатей в городских учреждениях», арк. 1, 3, 4, 6, 7, 9, 1925-1926 рр.).

ЗМІСТ Про походження назви міста Мукачево . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11 Джерела і література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11 Перші привілеї Мукачева в Угорському королівстві . . . . . . . . . . .11 «Ми, Єлизавета, Божою милістю королева Угорщини і Польщі...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11 Християнська легенда про Святого Мартіна, єпископа Турського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11 Францисканський орден. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11 Святий Мартін у Європі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11 Вільне місто Мукачево . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11 Розвиток самоврядування міста Мукачево у XV – XVI століттях . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11 Привілеї Мукачева у XVII – ХVІII століттях . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11 Відродження геральдики у ХІХ столітті . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11 Печатка Мукачева в чехословацьку добу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11 Символіка Мукачева після Першого Віденського арбітражу . . . .11 Семіотика герба «Святий Мартін» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11 Використані джерела і література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11 Бібліографія. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11 Попередні публікації автора на дану тему . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11 Ілюстрації (грамоти, печатки і герби міста Мукачево). . . . . . . . . .11 Додатки: тексти документів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11

Науково-популярне видання

Олексій Філіппов ГО «Калган-А»

Під плащем Святого Мартіна (Історія герба міста Мукачево 1376 – 1943 рр.)

Дизайн обкладинки • Малько Катерина Верстка • Токар Мирослава Коректура авторська

Оригінал-макет виготовлено у «Поліграфцентрі «Ліра» Свідоцтво про внесення до державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції Серія ЗТ №24 від 7 листопада 2005 року.

Підписано до друку .............. Формат 64х90/16. Папір офсет. Гарнітура Palatino Linotype. Ум. друк. арк. 4,5. Тираж ........... прим. Замовл. № ...................... Віддруковано у «Поліграфцентрі «Ліра»: 88000, м. Ужгород, вул. Митрака, 25. www.lira-print.com

Філіппов Олексій Під плащем Святого Мартіна (Історія герба міста Мукачево 1376 – 1943 рр.). – Ужгород: Поліграфцентр „Ліра”, 2012. – 68 с.: іл.

Дане дослідження є четвертим із числа тих, що пояснюють територіальні герби Закарпаття. Воно здійснено на основі документальних матеріалів Державного архіву Закарпатської області (ДАЗО – Україна) і Угорщини, а також досліджень польських і угорських істориків.