40 | «КОЛИЗЕЙ» ИЮНЬ-АВГУСТ |Рассказ
Автор: Александра Малинкова
А
ліса прокинулася вже далеко по обіді. Розплющила очі і потягнулася, потім встала з ліжка, накинула шовковий халат і почимчикувала на кухню, заварювати запашну каву. Зробила ковток і поглянула на свій мобільний. Десять пропущених від подруги, купа сповіщень у месенджері. Дівчина покрутила мобільний в руці і відклала його в бік. Аліса ще ображалася на Ірину за вчорашній вечір. Вона пригадала, як посварилася з своїм хлопцем, як поїхала до подруги, і заблокувала телефон, щоб Микола не шукав її. Менше за все їй хотілося знову з’ясовувати стосунки, чи взагалі його бачити. А подружка вмовила її піти з нею на вечірку, позичила свою досить відверту на погляд Аліси, сукню. Так плаття пасувало дівчині за кольором і дуже гарно підкреслювало точену фігурку, але довжина, тканина ледве прикривала сідниці, як дівчина не намагалася натягнути по нижче. Коли їх привіз приятель Ірини в гарний заміський будинок вже було досить пізно. Більшість гостей були на підпитку. Ірина відійшла, як сказала на хвильку і не повернулася. Аліса набрала подругу, але та слухавку не взяла. От тоді, в неї почалася паніка. Нічого кращого, як знайти якийсь спокійний закуток і дочекатися поки подруга візьме телефон, чи сама її набере, як помітить пропущений, не прийшло у голівку дівчини. Будинок був великим та ошатним, вона піднялася на другий поверх і тихенько прислухалася до шуму за дверима. Було б дуже необачно ввійти у самий непідходящий момент. І от рятівна тиша… Але в цей
момент, вона відчула кроки позаду себе. У темряві було важко зрозуміти хто це. Але за зростом, і кремезністю, Аліса зрозуміла, що це чоловік. — Привіт, ти не мене шукала, Крихітко? – запитав чолов’яга. — Ні, – вигукнула дівчина. Швидким рухом хлопець повернув ручку і потягнув дівчину до кімнати. — Ммм, а ти гарненька, – він облизався. Слабкого освітлення було достатньо, щоб він зміг розгледіти дівчину, його маленькі оченята одразу сковзнули на принадні груди Аліси. Він досі тримав її безцеремонно за руку. — Негайно відпустіть мене, – Аліса намагалася вирватися. — Та перестань, хочеш пригощу тебе випивкою, а потім допоможу розслабитися,– з похітливою посмішкою продовжив той. — Я буду кричати,– попередила дівчина. — Кумедна, кричи не кричи, ніхто не прийде, повір. Краще почни розважатися разом зі мною. — Здається дівчина просить відчепитися… Аліса у кутку помітила постать за столом, його ледь-ледь освітлював монітор ноутбуку. Незнайомець підхопився і підійшов до них. — Забери руки і вали звідси, – наказав він. Чолов’яга відскочив, як ошпарений і вибіг із кімнати. Тоді дівчина змогла розгледіти свого рятівника. Обличчя з глибоко посадженими очима, густі брови, широкий лоб, прямий акуратний ніс, трішки виступаючі вилиці і підборіддя, русяве волосся середньої дов-
жини. Сильні руки, які він сховав у кармани. Хлопець був вдягнений у футболку і джинси. На вигляд він був приблизно двадцяти п’яти років. Вираз обличчя стурбований, але не злий, очі привітні. — Дякую, і вибачте, я зараз піду, – Аліса помітила, що він теж розглядає її. — Навіщо? Чи знову потрібні пригоди? Можеш лишитися, якщо посидиш тихенько доки я працюю. — Працюєте? – здивувалася дівчина. — Це дивно? – він посміхнувся. — Так, з огляду того, що всі інші випивають і розважаються. — То тобі теж налити випити? Нажаль розважити не обіцяю. — Ні-ні, не треба,– запротестувала вона. — Тоді я теж здивований, – він окинув поглядом сукню дівчини. — Я знаю, що ви думаєте, вона не моя і я жалкую, що дозволила вмовити себе і приїхати сюди. — Навіть так, – хлопець повів бровою і знову посміхнувся, – а звати тебе як? — Аліса, – тихо промовила вона. — Приємно, я Макс. — Навзаєм. Я почекаю, тихо поки подруга не вийде на зв’язок, ми приїхали разом. — Добре, Алісо, – хлопець ствердно кивнув. Макс повернувся за стіл, а вона зручно вмостилася на диванчик у іншому кутку кімнати. Його обличчя освітлене неоном від монітору було дуже привабливим. Особливо губи, вона помітила, що нижня була трішки повніша. Їй стало цікаво, чи гарно він цілується, коли посміхався, вираз його обличчя був досить ласкавим. Максим помітив на собі погляд, ледь-
