Кава для шефа

Автор: Александра Малинкова

Аліса прокинулася вже далеко по обіді. Розплющила очі і потягнулася, потім встала з ліжка, накинула шовковий халат і почимчикувала на кухню, заварювати запашну каву.

Зробила ковток і поглянула на свій мобільний. Десять пропущених від подруги, купа сповіщень у месенджері. Дівчина покрутила мобільний в руці і відклала його в бік. Аліса ще ображалася на Ірину за вчорашній вечір.

Вона пригадала, як посварилася з своїм хлопцем, як поїхала до подруги, і заблокувала телефон, щоб Микола не шукав її. Менше за все їй хотілося знову з’ясовувати стосунки, чи взагалі його бачити.

А подружка вмовила її піти з нею на вечірку, позичила свою досить відверту на погляд Аліси, сукню. Так плаття пасувало дівчині за кольором і дуже гарно підкреслювало точену фігурку, але довжина, тканина ледве прикривала сідниці, як дівчина не намагалася натягнути по нижче.

Коли їх привіз приятель Ірини в гарний заміський будинок вже було досить пізно. Більшість гостей були на підпитку. Ірина відійшла, як сказала на хвильку і не повернулася.

Аліса набрала подругу, але та слухавку не взяла. От тоді, в неї почалася паніка. Нічого кращого, як знайти якийсь спокійний закуток і дочекатися поки подруга візьме телефон, чи сама її набере, як помітить пропущений, не прийшло у голівку дівчини.

Будинок був великим та ошатним, вона піднялася на другий поверх і тихенько прислухалася до шуму за дверима. Було б дуже необачно ввійти у самий непідходящий момент. І от рятівна тиша… Але в цей момент, вона відчула кроки позаду себе. У темряві було важко зрозуміти хто це. Але за зростом, і кремезністю, Аліса зрозуміла, що це чоловік. — Привіт, ти не мене шукала, Крихітко? –запитав чолов’яга. — Ні, –вигукнула дівчина.

Швидким рухом хлопець повернув ручку і потягнув дівчину до кімнати. — Ммм, а ти гарненька, –він облизався.

Слабкого освітлення було достатньо, щоб він зміг розгледіти дівчину, його маленькі оченята одразу сковзнули на принадні груди Аліси. Він досі тримав її безцеремонно за руку. — Негайно відпустіть мене,–Аліса намагалася вирватися. — Та перестань, хочеш пригощу тебе випивкою, а потім допоможу розслабитися,–з похітливою посмішкою продовжив той. — Я буду кричати,–попередила дівчина. — Кумедна, кричи не кричи, ніхто не прийде, повір. Краще почни розважатися разом зі мною. — Здається дівчина просить відчепитися…

Аліса у кутку помітила постать за столом, його ледь-ледь освітлював монітор ноутбуку. Незнайомець підхопився і підійшов до них. — Забери руки і вали звідси,–наказав він.

Чолов’яга відскочив, як ошпарений і вибіг із кімнати.

Тоді дівчина змогла розгледіти свого рятівника. Обличчя з глибоко посадженими очима, густі брови, широкий лоб, прямий акуратний ніс, трішки виступаючі вилиці і підборіддя, русяве волосся середньої дов

жини. Сильні руки, які він сховав у кармани. Хлопець був вдягнений у футболку і джинси. На вигляд він був приблизно двадцяти п’яти років. Вираз обличчя стурбований, але не злий, очі привітні. — Дякую, і вибачте, я зараз піду, –Аліса помітила, що він теж розглядає її. — Навіщо? Чи знову потрібні пригоди? Можеш лишитися, якщо посидиш тихенько доки я працюю. — Працюєте? –здивувалася дівчина. — Це дивно? –він посміхнувся. — Так, з огляду того, що всі інші випивають і розважаються. — То тобі теж налити випити? Нажаль розважити не обіцяю. — Ні-ні, не треба,–запротестувала вона. — Тоді я теж здивований,–він окинув поглядом сукню дівчини. — Я знаю, що ви думаєте, вона не моя і я жалкую, що дозволила вмовити себе і приїхати сюди. — Навіть так,–хлопець повів бровою і знову посміхнувся,–а звати тебе як? — Аліса, –тихо промовила вона. — Приємно, я Макс. — Навзаєм. Я почекаю, тихо поки подруга не вийде на зв’язок, ми приїхали разом. — Добре, Алісо,–хлопець ствердно кивнув.

Макс повернувся за стіл, а вона зручно вмостилася на диванчик у іншому кутку кімнати. Його обличчя освітлене неоном від монітору було дуже привабливим. Особливо губи, вона помітила, що нижня була трішки повніша. Їй стало цікаво, чи гарно він цілується, коли посміхався, вираз його обличчя був досить ласкавим.

Максим помітив на собі погляд, ледь

ледь посміхнувся. — Не дзвонять? –він не втримався і запитав. — Ні,–пригнічено відповіла вона,–мабуть викличу собі таксі. — Хай твій хлопець заїде за тобою, -запропонував Макс. — Він не приїде, ми розлучилися,–з сумом промовила Аліса.

Вона попрощалася і пішла.

Нишком вибралася з будинку. Озирнулася навкруги, однакові будиночки рядами, сотні будинків і жодного номеру. Як пояснити куди за нею їхати? Дівчина вирішила дійти до найближчої зупинки транспорту і звідти вже викликати таксі. — Чекай, за коротку мить її обігнав чорний мотоцикл із водієм у шоломі і байкерській куртці. Він пригальмував біля дівчини. Водій зняв шолом і Аліса впізнала в ньому сьогоднішнього незнайомця. — Сідай, підкину,–він зняв з себе куртку і надягнув на неї.

Вона замешкалась, не вирішивши до кінця, чи довіряти випадковому знайомому. — Я якщо чесно не зрозумів, ти ж сказала, що визвеш таксі? — Я пам’ятаю, подруга називала лише Зелений гай, а номер будинку я не знаю. Вони тут всі однакові і всі без номерів. Я йшла на зупинку, щоб викликати звідти. — Тільки зупинка в іншому боці,–він розсміявся,–добре що ти на підборах і не втекла далеко. Сідай, бо блукатимеш до ранку. Куди їдемо?

Макс надягнув на неї свій шолом, та відвіз додому. Припаркувався біля під’їзду. Дівчина повернула його речі. — Дякую і на добраніч,–вона зробила декілька кроків у напрямку дома, а потім швидко розвернулася і поцілувала Максима. Ледь доторкнувшись до його губ. Цього вечора вона могла собі дозволити все, ну майже…

Макс зловив її голівку, поклавши руку на її потилицю, і не дав відірватися від його губ. Він поцілував її ніжно, але так хвилююче, як ніколи не цілувався колишній. — І тобі на добраніч, Алісо,–крикнув він у слід своїй сьогоднішній випадковій знайомій. — Гарно цілуєшся, лисичко Алісо,–прошепотів він, пригадуючи її спокусливі вуста, красиві як у лисички зелені очі, маленький носик і каштанове волосся до плечей.

Через декілька днів по тому він повернеться до цього будинку з квітами, аби побачити Алісу знову, але розчарується, помітивши її за руку з хлопцем. Так Макс знищить в своєму серці останню спробу розділити своє життя ще з кимось окрім роботи. Поїде з міста на тривалий час.

Але Аліса про це не взнає… ***

Це був найгірший шеф, якщо порівнювати з тими, яких Аліса знала за своє життя. Вона не могла збагнути як людина з таким дурнуватим характером взагалі змогла очолити такого роду фірму. І як досі фірма взагалі не збанкрутіла. Дівчина мала вставати кожен раз по стійці смирно коли керівник заходив до приймальні. Він дозволяв брутально розмовляти з колегами, поняття про нормований робочий час взагалі не існувало.

Вже більше двох місяців, як вона працює тут, а відчувала себе виснаженою, наче пройшли роки.

Ще й ці костюми, які мають бути застебнуті на всі ґудзики, до самого верху, у теплому приміщенні, вона починала задихатися.

Зараз, як ніколи дівчина розуміла, що з неї досить.

Сьогодні Олег Володимирович замовив зробити йому каву і навіть не доторкнувся до чашки, наказав робити каву знову. Наче, щоб вона знала своє місце, що вона не помічник керівника, а звичайна обслуга, хоч і дипломована і з гарним знанням англійської мови. Заява чекала на його письмовому столі зранку, але він не поспішав її підписувати.

Аліса закусила нижню губку і тремтячими руками почала знову робити каву. Вона стояла з чашкою, вдихаючи в груди побільше повітря, щоб стримати себе і не плеснути кип’ятком йому в обличчя.

Двері відкрилися і до приймальні увійшов… — Макс,–видихнула Аліса, і замешкалася, не знаючи, що їй робити з тою кавою.

Максим зняв коротке чорне пальто і повісив на вішак, а потім забрав з долонь дівчини чашку. — Дякую,–він відпив,–ммм. Тільки я люблю без цукру, але все одно дуже смачна.

Хлопець сам не знав, як реагувати на Алісу. За цей час він почав забувати її очі і те як палко вона цілується. — Ви до Олега Володимировича? –оговтавшись трішки запитала вона. — До кого? –з посмішкою перепитав Макс. — Я зараз повідомлю, що в нього відвідувач. — Не треба, я сам,–швидким кроком він за секунду дійшов до дверей і широко їх розкрив, за таке когось іншого вже лишили б всіх надбавок і премій, але… — Ну привіт, Олежко, як правилося без мене, ми ще й досі на плаву? –міцно

Його обличчя освітлене неоном від монітору було дуже привабливим. Їй стало цікаво, чи гарно він цілується...

схопив його за руку для привітання Максим. — Ти повернувся? –запитав шокований Олег. — Ну як бачиш, –всміхнувся Макс. — На довго? –не міг вгамуватися Олег. — Тепер вже так. Я так розумію, що в приймальні то мій помічник? –поцікавився Максим. — Ну як помічник, особа, яка вміє готувати каву.

Макс ледь помітно скривився на останню репліку свого замісника.

Привітавшись з усіма, Максим повернувся у вже пустий кабінет і почав знімати жалюзі. Світло заповнило його кабінет. Молодий чоловік підключив свій ноутбук, і задоволено потягнувся в кріслі. Він знову вдома… Потім перевів погляд на свою нову помічницю. Його скули напружилися.

Чи готовий він її бачити з ранку і до вечора?

Продовження історії на сторінці автора в Instagram: @istoria_na_nich