Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна Геолого-географічний факультет Кафедра фізичної географії та картографії
Фотозвіт з професійно-орієнтованої практики студентів-географів 2 курсу Виконали:
Перевірили:
К. Ю. Аксьонов І. Ю. Барило О. С. Бездітко К. А. Біла А. К. Брежнєва М. М. Верютіна О. В. Гончаренко О. В. Данильченко Є. В. Затиніна Д. Ю. Коган О. Ю. Козакова О. М. Корх З. Д. Косотухіна Ю. І. Котенко В. Ю. Мироненко А. Ю. Овчаренко І. А. Олійников Ю. О. Омелаєнко М. О. Остання
А. Ю. Пилипенко Т. О. Попова О. В. Пражевський А. В. Радецька М. В. Романов Д. С. Руднєв А. Р. Садовська Д. А. Самойлова І. М. Семка Т. В. Стадник А. В. Стась М. С. Теличко Ю. В. Угрюмова Ю. В. Фролова Н. В. Хазова Т. С. Хорошун В. В. Чалий К. В. Чернова Д. І. Шерстюк
О. О. Жемеров К. Б. Борисенко В. В. Машкіна
В. С. Попов О. С. Третьяков О. В. Бодня
Харків - 2014
Зміст Вступ................................................................................................................................................ 5 Карта навчальної професійно-орієнтованої практики студентів-географів 2 курсу........... 6 Карпатська частина практики...................................................................................................... 8 Селище Ясіня................................................................................................................. 8 Річка Чорна Тиса..........................................................................................................10 Струківська церква...................................................................................................... 12 Масив Свидовець........................................................................................................14 Водоспад Труфанець................................................................................................... 15 Село Кваси....................................................................................................................16 Село Татарів.................................................................................................................18 База Заросляк..............................................................................................................18 Селище Ворохта..........................................................................................................19 Гори Мала та Велика Маришевська......................................................................... 20 Полонина Маришевська............................................................................................. 21 Карпатський НПП.........................................................................................................22 Ворохтинська улоговина............................................................................................23 Гора Говерла............................................................................................................... 24 Масив Чорногора....................................................................................................... 26 Прутський водоспад....................................................................................................27 Річка Прут.................................................................................................................... 28 Гора Брескул............................................................................................................... 29 Гора Пожежевська..................................................................................................... 30 Гора Туркул..................................................................................................................32 Озеро Несамовите..................................................................................................... 34 Місто Рахів.................................................................................................................. 36 Буковель.......................................................................................................................37 Село Ділове................................................................................................................. 38 Музей екології гір....................................................................................................... 40 Колиба-музей...............................................................................................................41 Міста України............................................................................................................................... 42 Місто Чернівці............................................................................................................. 42 Місто Львів.................................................................................................................. 44 Місто Одеса................................................................................................................. 46 Селище Опішня........................................................................................................... 48 Село Диканька............................................................................................................. 50 Місто Суми...................................................................................................................52 Місто Дніпропетровськ.............................................................................................. 54 НПП "Слобожанський"............................................................................................... 56 Висновки....................................................................................................................................... 58 Список використаних джерел................................................................................................... 59
4
Вступ
Навчальна професійно-орієнтована географічна практика проводилася у літній час і складалася з трьох етапів: підготовчого, польового та камерального (заключного). Підготовчий етап проходив у навчальних лабораторіях і кабінетах кафедри фізичної географії та картографії геолого-географічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, у ЦНБ ХНУ. У цей час проводилися організаційні, навчально-методичні та господарчі заходи, які забезпечують хід практики. Вивчалися методичні посібники з техніки безпеки, інструкції з охорони життя. Польовий етап практики включав проведення спостережень і запланованих досліджень, збір фактичного матеріалу, набуття студентами навичок із навчання у польових умовах. Цей етап практики проходив за певними маршрутами. Він виконувався пішки, автобусом, поїздом, різними видами міського транспорту відповідно до розроблених і затверджених графіків і маршрутів. Спочатку частина нашої групи приїхала у Карпати, де здійснила низку походів у районах Чорногори, Рахівського масиву, Ясінської та Ворохтинської улоговин тощо. Потім ми вирушили до Чернівців, де пробули два дні. Наступною зупинкою стало місто Львів, а далі ми відвідали місто-герой Одесу. У цей час інша частина студентів проходили практику за маршрутами: Харків – Опішня - Диканька, Харків – Суми, Харків – Дніпропетровськ. Це була перша частина нашої практики. Друга частина практики проходила на території національного природного парку «Слобожанський». Наша група тут була розподілена на підгрупи. Перша підгрупа студентів проводила дослідження на території парку; у другої підгрупи студентів проходив камеральний етап практики. І навпаки. Камеральний (заключний) етап практики проходив у навчальних лабораторіях і кабінетах кафедри фізичної географії та картографії ХНУ. У цей час проводилася обробка матеріалів спостережень, зафіксованих у польових щоденниках, складалися карти, схеми, профілі, графіки, таблиці та ін., виготовлялися колективний фотозвіт, фотогазета, презентація практики тощо. Метою навчальної професійно-орієнтованої практики було закріплення теоретичних знань про закономірності будови і розвитку географічної оболонки, про природні умови і природні ресурси України, роль різних природних зон і висотних поясів у господарській діяльності людей, набуття елементарних навичок проведення польових фізико- та економіко- географічних спостережень. Загальними завданнями практики були: 1) формування у студентів навичок емпіричних досліджень об'єктів природи і господарства на місцевості; 2) формування у практикантів навичок проведення науково обґрунтованої камеральної обробки емпіричних результатів; 3) формування умінь знаходити взаємозв’язки між об'єктами природи і господарства; 4) формування уміння складати комплексну географічну характеристику окремих об'єктів і територій; 5) формування умінь оформлювати звіт з польової практики, захищати його. Під час проходження практики по Україні студенти ознайомилися з різноманітними ландшафтами у межах фізико–географічних провінцій і областей лісової, лісостепової, степової зон, а також із ландшафтами (висотними поясами) гірських споруд Українських Карпат; вивчили рідкісні природні об'єкти (фліш, карст, льодовикові цирки - кари, морени та ін.), найбільш типові форми рельєфу рівнин і гір, різні гідрографічні об'єкти (ріки, озера, водосховища, водоспади, мінеральні джерела тощо). Студенти ознайомилися з промисловими, сільськогосподарськими, природоохоронними, рекреаційними та іншими антропогенними ландшафтами, із зональною спеціалізацією сільського господарства; здійснили екскурсії по містах, національних природних парках, відвідали музеї, історичні місця, різні туристичні об'єкти, а також деякі вищі навчальні заклади. Фотографії та опис об’єктів, які ми відвідували, вивчали, досліджували, представлені у даному фотозвіті. 5
6
7
Селище Ясіня Ясіня (гуцул. діалект Ясінє, угор. Kőrösmező) – селище міського типу Рахівського району Закарпатської області. Розташоване біля підніжжя гірських масивів Чорногори і Свидівця, над річкою Чорною Тисою, у межах Ясінської улоговини.
Герб Ясіні
Закарпаття. Ясіня. Студенти перед турбазою Розташоване за 32 км від районного центру, 274 км – від Ужгорода. Населення – 9 100 меш. (2005). Перша згадка про Ясіню у письмових джерелах – 1555 р. (засновники – гуцули з галицького боку Карпат). У цій згадці йдеться про те, що воно належить угорському феодалу Драгфі, а в 1583 р. перей8
шло у власність феодала Каролі. Походження назви Ясіні за легендою виникло від того, що галичанин Іван Струк пас на цьому боці овець, але раптовий глибокий сніг завадив йому перегнати отару додому. Тож він зробив з ясена кошару для овець, а сам подався до своїх. Коли повернувся, застав отару цілою і неу-
Пам'ятки архітектури в Ясіні: • Дерев'яна церква Вознесіння Господнього, або Струківська церква (1824) і дзвіниця (1813). Церква в Ясіні – досконалий зразок гуцульської школи дерев'яного будівництва, один з найгарніших і найвідоміших дерев'яних храмів України. У 2013 р. Струківська церква разом з іншими дерев'яними церквами карпатського регіону була включена у список світової спадщини ЮНЕСКО. • Церква Різдва Богородиці (поч. 20 ст.); • Костел святих Петра і Павла (1814); • Покровська церква (1903); • Єврейське кладовище (19 ст.). Пам'ятники: • пам'ятник Олексі Борканюку; • пам'ятник Степанові Клочураку та Українській народній раді в Ясінях; • пам'ятник братам Климпушам; • пам'ятник невідомому солдатові; • пам'ятний хрест воякові УПА Богданові Кувіку; • пам'ятна стела Герою Радянського Союзу Расулу Ісетову.
шкодженою, та ще й із приплодом. На знак вдячності Богові він спорудив дерев'яну церквицю, яку прозвали Струківською. А ясен відтоді став символом селища і його назвою. І нині на гербі Ясіні – вівчар Струк, зелене дерево та отара. Неподалік від селища є пам’ятка природи – водоспад Труфанець.
Закарпаття. Ясіня. Церква Різдва Богородиці 9
Ріка Чорна Тиса Закарпаття. Ясіня. Чорна Тиса в середній течії
Чорна Тиса – один з головних витоків річки Тиса. Після злиття з Білою Тисою біля міста Рахів починається велика річка Тиса, яка протікає через землі декількох держав: України, Румунії, Угорщини, Сербії і Чорногорії. У Сербії, в автономному краї Воєводина, Тиса впадає в Дунай. Довжина Площа водозбору Швидкість течії Похил річки Головні притоки
10
49 км 567 км2 1-3 м/с 3-15 м/км Лазещина, Апшинець, Станіслав і Довжана
Чорна Тиса, як і Біла, протікають на території Рахівського району Закарпатської області. Примітні ділянки на річці вирізнити важко, хоча вершинна частина трохи відмінна від решти. Тут від витоків до правої притоки Станіслава річка лише формується, приймаючи невеликі потоки. Русло маловодне, незначні перекати чергуються з гладкою і швидкою течією, низькі береги у вузькій і глибокій долині стиснуті стрімкими схилами. Вздовж берега з самого верхів’я йде дорога до Ясіні, а нижче – шосе Яремче-Рахів. З перевалу недалеко вже і до самого витоку. На північ широкою просікою веде дорога. Через хвилин 20 - 25 вона виводить на велику полонину. З правого боку дороги, на межі полонини і лісу, лежить величезна брила каменю, на якій угорською мовою написано, що тут виток Тиси і дата – 1882 рік. Але більш як за сто років джерело спустилося нижче, в ліс. І тут за радянських часів був побудований монумент у вигляді великої бетонної стіни, яка підперла схил. З цієї стіни б’є джерело у велику чашу. Це і є виток Чорної Тиси. Водність Чорної Тиси, як і всіх карпатських річок, зазнає значних змін протягом року. Характерною особливістю внутрішньорічного розподілу стоку є наявність паводків упродовж більшої частини року, нестійкі літньо-осінні та зимові межені та нечітко виражене весняне водопілля, сформоване талими та дощовими водами. В руслі – мілини, завали, невеликі пороги, низькі містки, навали на крутих поворотах, штучні пороги для аерації води. Але все це стосується вершинної ділянки, до впадіння Лазещини. Нижче Чорна Тиса має елементи гірської річки: потужні шивери, пороги, стоячі хвилі, вири, високі скельні береги, у багатьох місцях закріплені бетонними стінами.
Закарпаття. Чорна Тиса біля с. Кваси
Закарпаття. Чорна Тиса біля смт Ясіня
Закарпаття. Чорна Тиса у верхній течії 11
Струківська церква
Закарпаття. Ясіня. Підйом схилом до Струківської церкви Струківська, або Вознесенська, церква знаходиться в селі Ясіня. Ця церква є головною визначною пам’яткою колишнього центру Гуцульщини. Церква була зведена в 1824 році на схилі гори під назвою Костерівка. Існує легенда, що Струківська церква побудована пастухом на ім’я Іван Струк – відповідно звідси вона і отримала назву. А приводом для її зведення слугував дивний порятунок його отари овець. Взимку, коли негода розігралася не на жарт, пастух не зміг рухатися далі з отарою овець, яку вів на ярмарок, і залишив її на цьому місці. Навесні Струк повернувся, щоб хоча б 12
зібрати вовну. І тоді він побачив диво – його вівці не просто вижили, а ще й приплід принесли. Ось тоді пастух і прийняв рішення заснувати тут церкву з селищем навколо неї. Храм споруджено у формі хреста, утвореного п’ятьма зрубами, і увінчаний шатровим куполом у формі восьмигранника – все згідно з канонами гуцульської архітектури культових будівель. Церква здається присадкуватою через три яруси, які ніби придавлюють до землі один одного. Одна з перекладин має гравіювання у вигляді трьох хрестів і написи з датою споруди. Також на стінах є написи про жителів, які робили пожертви на утримання храму.
Закарпаття. Ясіня. Студенти біля Струківської церкви
Закарпаття. Ясіня. Церква з різних ракурсів 13
Масив Свидовець
Свидовець — гірський масив в Українських Карпатах, на Закарпатті. Розташований між річками Тересвою (на заході) та Чорною Тисою (на сході).
Українські Карпати. Масив Свидовець Головний хребет масиву простягається величезною дугою з південного сходу на північний захід. Від головного хребта на висоті 1400–1883 м відгалужуються бічні хребти – короткі у північному і довгі (так звані плайки) у південному напрямках. Широкі лагідні хребти, рештки колишніх пенепленів, являють собою різкий контраст з вузькими, глибоко (до 1 200 м) врізаними долинами. На північних узбіччях головного хребта поширені льодовикові кари, інколи заповнені озерами. Південний схил Свидовця вкритий буковими (до 1300 м), північний – смерековими (до 1450–1550 м) лісами та жерепом. Вище простягаються просторі полонини, на яких розвинене пастуше життя, зокрема в районі Драгобрату. Масив пов'язаний з Дуклянським, частково Чорногірським, Поркулецьким, Рахівським покривами, в геологічній будові переважають пісковики та фліш крейдового і палеогенового віку. Східна частина Свидовця входить до 14
складу заповідної території – Свидовецького заповідного масиву (близько 1500 га), на північних схилах розташований Апшинецький заказник. Деякі озера (льодовикового походження), що розташовані на хребті Свидовець: Апшинець (1487 м н. р. м.), Ворожеське (1460 м н. р. м.), Герашаська (1577 м над р. м.). Є водоспади, наприклад Драгобратський і Труфанець.
Карпати. Озеро Герашаська
Водоспад Труфанець Закарпаття. Траса Ясіня-Рахів. Студенти у водоспада Труфанець
Труфанець – найвищий природний водоспад Закарпаття. Розташований біля траси Ясиня-Рахів, у 2 км від повороту на Драгобрат. Знаходиться на потоці Труфанець – правій притоці р. Чорна Тиса, на південно-східних схилах Свидовецького хребта. Утворений на місці виходу на поверхню стійких до руйнування піщаників. Потік бере початок у субальпійському поясі на висоті 1720 м у підніжжя гори Близниця. Довжина потоку – 2830 м. У лісовому поясі він частково (230 м) протікає під землею. Висота водоспаду 36 м. Утворює кілька каскадів. Один із наймальовничіших водоспадів каскадного типу в Українських Карпатах, що має естетичне і рекреаційно-туристичне значення. 15
Село Кваси
Закарпаття. Вид на село Кваси
Село Кваси розташоване в 17 км від Ясіні, в Закарпатській області. Від Рахова до Ясіні дорога дуже звивиста і вузька, з усіх боків гори, поряд протікає річка Тиса. Село відноситься до низькогірського курорту, розташоване на висоті 560 м над рівнем моря. Наукові джерела відносять дату виникнення села Кваси до 1684 року, коли воно вперше згадується в історичних документах. У XVIII столітті село належало до Королівської комори, було руським поселенням, мешканці якого здебільшого займалися лісорозробками. Люди назвали своє поселення Квасами на честь дарованих їм природою цілющих джерел «квасної», тобто кислої, води. Так на Гуцульщині називають
16
мінеральну воду. Перша водолікарня «Буркут» (ще одна назва мінеральної води серед гуцулів) була побудована в середині ХІХ ст. В Квасах знаходиться санаторій "Гірська Тиса", відомий своєю лікувальною базою. Село Кваси споконвіку славиться унікальними цілющими джерелами, вода з яких відноситься до типу "Арзні" і "Єсентуки". Зараз аналоги цим «квасним» водам в світі є тільки в Німеччині (курорт Баден-Ля-Бурбуль), Кавказі та на острові Сахалін. Перша в Квасах водолікарня з купальнями, яка називалася «Буркут» (тому що від природи газована вода «буркоче»), була побудована в середині ХІХ століття, за часів панування Австро- Угорської монархії.
Закарпаття. Кваси. Гірськотисянське джерело
Закарпаття. Студенти на залізничній станції Кваси
Закарпаття. Мінеральне джерело біля селища Кваси
17
Село Татарів Татарів – село на Гуцульщині, в Яремчанській міськраді Івано-Франківської області, кліматичний курорт, розташований у долині річки Прут на висоті 750 м. Перші згадки про село датуються 1671 роком. Одна з особливостей Татарова – його довжина – 25 км вздовж річки Прут.
Закарпаття. Татарів
База Заросляк Місцевість Заросляк розташована біля самого підніжжя гори Говерли, біля витоків річки Прут і з усіх боків оточена незайманим лісом і вершинами Карпатських гір. В цьому куточку природи розташована навчально-спортивна база Заросляк.
Закарпаття. Чорногора. Інфраструктура біля Заросляка
Закарпаття. Чорногора. Навчально-спортивна база Заросляк 18
Герб Ворохти
Селище Ворохта
Ворохта – селище міського типу Івано-Франківської області України. Розташоване у верхів'ях річки Прут на північних схилах Карпат, поблизу Яблуницького перевалу (850 м). На курорті Ворохти розташовується центр підготовки українських спортсменів зі стрибків з трампліна, біатлону та лижних гонок. Одна з особливостей Ворохти – старий австрійський залізничний міст, який було збудовано у 1895 р.
Закарпаття. Ворохта. Трампліни для зимових видів спорту
Закарпаття. Ворохта. Старий австрійський залізничний міст 19
Гори Мала та Велика Маришевська
Закарпаття. Чорногора. Студенти під час сходження на Велику Маришевську гору Гора Мала Маришевська має висоту 1452 м, Велика Маришевська – 1567 м. Ландшафтна місцевість – м’яко випуклого пенепленізованого лісистого середньогір'я. На цих горах виділяється лише гірсько-лісовий пояс, субальпійський та альпійський не виділяються.
Осередки мертвого лісу на Малій Маришевській, що утворився внаслідок зміни вологості 20
Закарпаття. Чорногора. Підйом на гору Мала Маришевська
Полонина Маришевська Полонина Маришевська – безліса ділянка, утворена під дією антропогенного впливу внаслідок випасу худоби.
Закарпаття. Полонина Маришевська
Закарпаття. Полонина Маришевська. Студенти на фоні масиву Чорногора 21
Карпатський НПП
Карпати. Стуженти на території Карпатського НПП Карпатський національний природний парк - національний парк в Україні, на території Івано-Франківської області. Створений для збереження унікальних лісових екосистем Центральної Європи. Площа парку становить 50495,0 га. Переважна частина території парку знаходиться в межах абсолютних висот – 5002000 м над рівнем моря. Найвища точка України – вершина гори Говерла (2061 м над рівнем моря) знаходиться у межах парку. Парк розташований у найбільш високому і цікавому в географічному відношенні секторі Чорногірського і Ґорґанського масивів. Основна частина його території охоплює верхів'ї річки Пруту і її приток, решта – в басейні Чорного Черемошу. В геоструктурному плані його територія входить до складу Чорногірської та Скибової зон Карпатської складчастої області, де на поверхню виходять товстошарові пісковики, чорні аргіліти, глинисто-пісковий фліш та інші геологічні відклади. 22
Карпати. Вивіска на в’їзді до Карпатського НПП
Карпати. Гора Мала Маришевська. Рослинність гірсько-лісового ярусу у межах Карпатського НПП
Ворохтинська улоговина Ворохтинська улоговина - улоговина в східній частині Ворохта-Путильського низькогір'я Українських Карпат, у межах Івано-Франківської області. Простягається уздовж верхньої течії річки Прут. Абсолютні висоти – 600- 700 м. Переважають луки, сільськогосподарські угіддя, подекуди – ліси. Курортний район. Наявні спортивні бази, готелі.
Карпати. Типові улоговини, що розділяють гірські хребти
Карпати. Ворохта-Путильське низькогір'я 23
Гора Говерла
Карпати. Чорногора. Підйом на Говерлу Говерла – найвища гора Українських Карпат і всієї України. Її висота становить 2061 метр над рівнем моря. Назва в перекладі з угорської означає "сніжна гора" (Hovar). Сьогоднішнє звучання, "Говерла" , гора отримала після помилки на австрійській військовій карті. Раніше вершина мала назву «Говирла», зараз повністю забуте. Розташована на Чорногірському хребті, найвищому хребті Українських Карпат, де декілька вершин знаходяться на висоті понад 2000 метрів. Тут були засновані кілька біологічних стаціонарів, географічний стаціонар, сніго-лавинна станція і обсерваторія. Вершина Говерли – невеликий плоский майданчик, який дає унікальну можливість милуватися навколишні ландшафтом з оглядом 360°. 24
З вершини Говерли видно увесь Чорногірський хребет, що простягається звідси на південний схід. При гарній видимості на півночі можна побачити міста Івано-Франківськ, Коломию і Снятин, а в південному напрямку – румунське місто СігетуМармацієй. З вершини виразно видно недалекий від Говерли Петрос (2020 м). На південний схід тягнеться низка вершин Чорногірського хребта, а на південному заході підноситься Мармароський масив, по якому проходить кордон Румунії та України. Дуже цікаво спостерігати, як змінюється природа з підйомом на Говерлу. Рослинність зустрічається більш низькоросла, дерева змінюються на чагарники, а ближче до вершини росте тільки трава (тут можна побачити едельвейси). На галяви-
нах дуже багато ягід: брусниця, суниця, чорниця і малина. На схилах гори — форми плейстоценового зледеніння, каменепади. Бувають снігові лавини. Складається з пісковиків і конгломератів. Вкрита альпійськими луками, чагарниковими заростями подекуди – кам'яними осипами. Біля підніжжя водоспад, один з витоків Пруту. Знаходиться у межах охоронної зони Карпатського НПП. Комбінація зелених і синіх відтінків віддалених карпатських хребтів залишає в пам'яті людей, що побували на Говерлі, незабутнє враження. Звідси добре видно безліч гірських селищ, струмочків, озер, а також стежок, віялом сповзаючих з гір, що губляться в лісистих схилах. Основні маршрути на Говерлу включають сходження зі сторони Заросляка (через так звану Говерляну), зі сторони урочища Козмещик та по гребеню Чорногірського хребта як зі сторони гори Петрос, так і зі сторони гори Пожежевська. Є декілька маршрутів підйому на Говерлу з території Закарпатської та Івано-Франківської областей. Найпопулярніший маршрут починається від турбази Заросляк (Івано-Франківська обл.), а найкрасивіший – проходить лісовими масивами і гірськими схилами Рахівського району Закарпаття.
Карпати. Чорногора. На вершині Говерли
Карпати. Чорногора. Сходження з Говерли 25
Масив Чорногора
Карпати. Чорногора Чорногора складається з твердого пісковика, флішу з вкладками сланців. Подекуди є виходи вулканічних порід. Поширені кам'яні осипи. Значна частина Чорногори становить вододіл між Прутом і Тисою (багато віків це був одночасно кордон держав, до яких належали Галичина і Закарпаття). Західна частина з вершиною Петрос (2020 м) лежить на Закарпатті – в басейні Тиси, східна частина тягнеться на південний схід і південь. Обидві частини Чорногори відокремлені глибокою міжгірною сідловиною — Полониною Скопеською (висота до 1550 м). Західна частина порізьблена (відносні висоти — 300 м); східна — монотонний і масивний хребет, вершини високі — понад 1900 м, а то й 2000 м (Говерла — 2061 м), Бребенескул — 2032 м, Гутин Томнатик — 2016 м, 26
Піп Іван Чорногірський — 2022 м), сідловини не сходять нижче 1750 м. Від головного хребта відходять порівняно короткі бічні відроги. Контраст з майже рівними хребтами (рештки колишніх пенепленів) являють собою схили Чорногори, розчленовані вузькими долинами з перепадами висот до 1000 м або й більше. На краєвид Чорногори більше, ніж в інших частинах Карпат, вплинуло зледеніння. У далекому минулому межа вічного снігу лежала на висоті 1300—1400 м, і в приджерельних частинах потоків утворилися короткі льодовики (в долині Пруту льодовик сягав до висоти 1000 м і був завдовжки 6,5 км). Слідами колишнього зледеніння є давньольодовикові котли — (кари) зі стрімкими, часто скелястими краями і широкими днищами, іноді виповненими озерами (найбільше
під Гутин Томнатиком — озеро Бребенескул) або торфовищами; нерівномірний спад долин (іноді водоспади, наприклад, Прутський), бічні й кінцеві морени тощо. Схили Чорногори вкриті лісами. На північних схилах у придолинній смузі виступає часто бук (до 1300 м), вище — смерека (винятково до 1600 м); на південних схилах дуже поширений бук, який переважно творить верхню межу лісу. Вище — до 1800 м — простягається субальпійська смуга криволісся, зокрема зарості сосни гірської (жерепу), ялівцю і вільхи зеленої (леличу), вище 1800 м — трав'янисто-чагарничкові полонини, які сягають найвищих висот, інколи з полями каміння. Серед рослин чимало ендемічних.
Прутський водоспад
Карпати. Говерла. Прутський водоспад вдалині Прутський водоспад — каскадний водоспад в Українських Карпатах (масив Чорногора), на річці Прут. Розташований на півдні Надвірнянського району Івано-Франківської області, на схід від вершини Говерли. Водоспад має шість каскадів, висо-
та найбільшого — 12 м. Загальна висота падіння води — 80 м. Розташований між північно-східними відрогами гір Говерли та Брескул, на краю льодовикового кару, в якому бере початок Прут. Водоспад — популярний туристичний об'єкт, пам'ятка природи.
Карпати. Говерла. Прутський водоспад
27
Ріка Прут
Карпати. Ріка Прут у верхній течії
Прут — річка, що протікає територією України, Молдови та Румунії, ліва притока Дунаю довжиною 953 км. Виток Пруту знаходиться в Івано-Франківській області. З Карпат, недалеко від Говерли, Прут тече на схід в сторону Яремчі і Чернівців. 100 км нижче за течією річка повертає на південь і утворює природній кордон між Молдовою та Румунією. Починаючи з міста Леово, Прут стає судноплавним і впадає біля Галаца в Дунай, недалеко від місця впадіння самого Дунаю у Чорне море. Від витоків і майже до міста Чернівці ріка Прут має яскраво виражений гірський
28
характер, русло дуже розгалужене, правий берег стрімкий, подекуди поперечний профіль русла має вигляд урвища. Ширина Прута тут коливається від 50-70 до 150 м, на розгалужених ділянках – 500-800 м. Глибина в межень становить не більше 0,5-1,5 м, а при найбільших рівнях води – до 6 м. Швидкість течії у верхів’ї дуже велика – до 1-1, 2 м/с, під час паводків сягає 4 м/с. Дно кам'янисте. Береги дуже порізані, лісисті. Нижче міста Чернівці ріка виходить на рівнину. Тут її русло часто міняє свій напрямок, а швидкість течії сповільнюється.
Гора Брескул
Карпати. Вказівник на вершині гори Брескул
Брескул (Брецкул) — одна з гірських вершин масиву Чорногора. Висота — 1911 м. Розташована на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей, між Говерлою та горою Пожежевська. Брескул — найближча сусідка Говерли. Вершина гори куполоподібна, на північному схилі (відрога Брескулець) — обривисті кам'яні осипи. У кількох місцях схили порізані карами давнього зледеніння. Вкрита альпійською і субальпійською рослинністю. Розвиваються процеси ерозії. На південно-західному боці гори розташована улоговина з невеликими та непостійними озерцями, серед яких найбільше — озеро Брескул. Назва гори, можливо, пов'язана з її формою і походить від гуцульського слова, яке означає спухлий, набряклий.
Карпати. Чорногора. Гора Брескул
29
Гора Пожежевська
Чорногора. Зліва направо гори: Говерла, Берскул Пожежевська, Данцир Пожежевська — одна з вершин Українських Карпат. Розташована на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей, у північно-західній частині хребта Чорногора, між вершинами Брескул (на північному заході) і Данцір (на південному сході). Висота 1822 м. Рельєф і рослинність вершини — типові для гір Чорногори. Західні схили Пожежев30
ської спадають крутими скелястими урвищами. В улоговині, що на південь від вершини, розташовані два високогірні озера, серед яких Верхнє озеро. Між вершинами Пожежевської і Данціра розташована найнижча (біля 1725 м) сідловина Чорногірського хребта. Південно-західні схили спускаються в долину струмка Озерного. На пологішому схилі
за назвою Пожежевська полонина, у північно-східному напрямку, на висоті 1550 м розташовані сніголавинна і метеостанція, а також Біологічний стаціонар Інституту екології Карпат НАН України, (раніше — Львівського відділення інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного). Дослідження почалися тут у 1899 р., будівля була закладена в 1901 р. як до-
Чорногора. Метеостанція Пожежевська
Чорногора. Біологічний стаціонар Інституту екології Карпат НАН України слідницьке господарство Крайової станції ботанічно-рільнічої у Львові. Ініціатором будівництва і його реалізатором був доктор Ігнацій Шишилович, ботанік-агроном. У роки Першої світової війни будівля та дослідні ділянки були знищені, але відновлені 1921 р. Наявні тепер будинки були побудовані в 70-х і 80-х роках XX ст. На початку функціонування станції
проводилися дослідження на предмет адаптації альпійських рослин в комерційних цілях, удосконалення методів випасу овець і експериментів з використання штучних добрив. У 70-80-их роках проводилися дослідження біологічної продуктивності гірських екосистем, їхньої структури і динаміки, в тому числі в рамках міжнародної програми «Людина і біосфе-
ра». Неподалік вершини Пожежевської до Другої світової війни проходив кордон Польщі і Чехословаччини.
31
Гора Туркул
Чорногора. Туркул. Студенти у льодовиковиму карі біля вершини Туркула
32
Туркул — вершина гірського масиву Чорногора (Українські Карпати), на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей. Висота гори 1933 м. Розташована між вершинами Данцір (1850 м) на півночі та Ребра (2001 м) на південному сході. Вершина трикутна, ускладнена зі сходу східцеподібними виступами. У верхній частині схилів з півдня і південного сходу — брилові розсипища, зі сходу — слабовиражені
форми вивітрювання гірських порід. Рослинність трав'яна, нижче — криволісся з ялівцю сибірського і гірської сосни. Зі сходу і півночі — льодовикові кари, зокрема урочище Кізли та озеро Несамовите. На південних схилах гори лежить урочище Туркульська Полонина. Туркул — популярний об'єкт гірського туризму. Найближчі населені пункти: с. Говерла (Закарпатська область) і с. Бистрець (Івано-Франківська область).
33
Озеро Несамовите
Чорногора. Туркул. Студенти біля озера Несамовитого
34
«Невелике морське око» знаходиться у великому карі на північно-східних схилах гори Туркул. Лежить воно на висоті 1750 метрів під крутим скелястим схилом гребеня головного хребта. З півночі улоговину озера замикає низький моренний вал, м'яко перехідний в днищі кара. Злегка вигнута ванна озера повторює обриси крутого південно-східного схилу. Довжина озера 88 метрів, ширина 45 метрів, площа – 3000 квадратних метрів. Південний берег кам'янистий: на нього осипаються продукти руйнування скелястого схилу. Морена вздовж протилежного берега вкрита субальпійськими травами, гірською сосною жерепом і ялівцем. Від цього берега озеро інтенсивно заростає осокою. Осоково-сфагновий зибун проник по поверхні води більш ніж на 15 метрів. Дно озера, вкрите біля південного берега великими плоскими валунами, на північ перекривається сірим піщано-мулистим матеріалом. Глибини коливаються в межах 1-1,5 метра по всій площі озерної ванни. Максимальна глибина (1,5 метра) знаходиться в середині західної частини озера. Поверхневого стоку озеро немає, поповнюється воно за рахунок атмосферних опадів. Особливий подив влітку викликає
сніжник, що лежить на каровій стінці. Така загальна характеристика озера за географічною енциклопедією України і науковими джерелами. Та Несамовите – найзагадковіше озеро Карпат, про яке існує безліч легенд. Отже, байка перша: це місце, де народжується град. Гуцули вважають, що в озері збираються душі грішників, які позбавили життя себе чи когось іншого. І якщо кинути в них каменем, тобто збурити плесо, вискакує вершник на баскому коні та гарцює навколишніми скелями, викрешуючи каміння, що перетворюється на лід. Тоді виринають з озера грішники, які збирають той лід та чорними хмарами розлітаються Чорногорою: де розв'язують торби – там падає град. Байка друга: колись давно в озері втопилася молода дівчина, і вона дуже гнівається, якщо хтось у ньому купається. Той, хто насмілиться, обов'язково отримає в "подарунок" негоду. Байка третя стверджує, що вночі довкола озера танцюють душі самогубців, які можуть затягнути на дно необачних, хто потрапить їм до рук. Єдине, що врятує від злих духів, – звук трембіти. А ще кажуть, якщо неодружена людина вмиється озерною водою, протягом року знайде собі пару. 35
Місто Рахів Рахів — місто, адміністративний центр Рахівського району Закарпатської області, на Гуцульщині. Розташоване у північно-східній частині Закарпатської області в гірській улоговині на висоті 430 м над рівнем моря — найвисокогірніший районний центр в Україні. Місто знаходиться в долині гірської річки Тиса. У Рахівському районі побудований незвичайний перевернутий догори будинок. На ньому виробляють альтернативну енергію сонячні батареї.
Герб Рахова
Закарпаття. Вид на Рахів
36
В'їзд у Рахів
Рахів. Студенти на мосту
Рахів. Метеостанція
Рахів. "Незвичайний" будинок
Буковель
Івано-Франківська область. Буковель. Студенти на одному з гірськолижних схилів Буковель — найбільший гірськолижний курорт України. Розташований неподалік від села Поляниця Яремчанської міської ради, біля підніжжя гори Буковель на висоті 920 метрів над рівнем моря. Найвища точка курорту — г. Довга (1372 м). Історія курорту починається з 2000 року, коли між ТзОВ «Скорзонера» та фірмою «Горизонт АЛ» було укладено угоду про створення туристично-рекреаційного комплексу цілорічного функціонування. У вересні-жовтні 2002 р. цей проект було реалізовано у вигляді канатної дороги довжиною 1000 м. 2003 рік відзначився відкриттям другого схилу — траси 2А і двохкрісельного витягу. У 2004 році було відкрито трасу 7А, на котрій було розміщено бугельний підйомник і розпочато активну підготовку до створення масштабної гірськолижної арени. У 2003 році на території ГК «Буковель» відпочивало 48 тис. чоловік, в 2005/2006 — 206 тис. У 2006/2007 роках гостями стали орієнтовно 400 тис. чол. За сезон 2007–2008 курорт відвідало близько 850 тис. унікальних туристів. У 2010/2011 роки на курорті було зареєстровано 1,2 мільйона денних відвідувань. 8-10% від загальної кількості відпочивальників складають іноземні туристи. У 2012 році гірськолижний курорт Буковель було визнано найбільш швидкозростаючим гірським курортом світу.
Буковель. Студенти на фоні інфраструктури курорту
Буковель. Вид на комплекс 37
Музей екології гір
Музей екології гір. Модель Чорногори
Закарпаття. Рахів. Студенти біля входу в Музей екології гір Музей екології гір започатковано у 90-і роки минулого століття, проте формування його експозиції триває до цього часу. Автором ідеї та безпосереднім натхненником створення Музею є директор Карпатського біосферного заповідника професор Ф.Д. Гамор, який доклав чимало зусиль для його становлення як еколого-освітнього та історико-культурного осередку. Концептуальне вирішення та методологічно-інформаційне наповнення Музею належить старшому науковому співробітнику заповідника В.Ф. Покиньчереді. Він також опрацював тематико-експозиційний план. Основна частина художньо-оформлювальних робіт 38
Музей екології гір. Студенти оглядають експозицію
та дизайнерських рішень здійснена групою київських художників, членами Національної Спілки художників України В.В. Кікіньовим, Л.О. Гурською та К.В. Косьяненко. Музейна експозиція складається з двох органічно поєднаних розділів – “Природа Карпат” та “Природокористування в Українських Карпатах”. У межах першого розділу в екологічному розрізі подається інформація про історію Карпатських гір, їх геологію, геоморфологію, основні типи ландшафтів, рослинний і тваринний світ, а також про гори загалом – як своєрідні феномени природи. Цей експозиційний розділ доповнюється акватераріум-
ним комплексом, який містить діючу модель гірського водотоку з характерними водними і біляводними мешканцями та живу колекцію карпатської фауни. У другій частині експозиції розкривається тема природокористування в Українських Карпатах – від початків колонізації, що розпочалася в пізньому палеоліті близько 20 тисяч років тому, і до наших днів. Показано унікальність і самобутність традиційних для цього регіону гірського землеробства, лісокористування, полонинського господарства, що є невід’ємною частиною культурного надбання українських горян.
Музей екології гір. Гуцули сплавляються річкою на дарабі
Колиба-музей Селище Ділове. Колиба-музей
39
Село Ділове
Закарпаття. Село Ділове. Студенти біля пам'ятної таблички Село Ділове – село в Рахівському районі Закарпатській області, розташоване за 50 м від українсько-румунського кордону. Назва Ділове згадується в документах з 1901 р., а офіційною стала в 1946 р. До того село носило назву Трибушани (згадка від 1615 р.), бо за місцевою легендою тут жили три брати Бушани. А Діловим почали назвали, бо в селі мешкали “ділові люди”. Поблизу села Ділове, на правому березі річки Тиса в урочищі Круглий, обабіч дороги розташований геодезичний знак та стела географічного центру континентальної Європи. Координати географічного центру: 47° 56' 3" північної широти и 24° 11' 30" східної довготи. У 1887 році був встановлений двометровий геоде40
зичний знак, виготовлений з високоякісного бетону. Знак має форму зрізаної чотиригранної піраміди. Цей знак пережив дві світові війни і дійшов до нашого часу у своєму первинному вигляді, але оскільки він виглядає дуже скромно, його було вирішено доповнити ще одним знаком. Розробку проекту доручили архітектору-художнику С. С. Козураку. 27 травня 1977 біля старого знака була побудована стела висотою 7,2 м. Паралельні лінії стели символізують чотири сторони світу. Порожнеча між розбіжностями ліній створює враження цілісної єдності і центральності. Вісь, яка проходить посередині підсилює центр композиції. На висоті 6 м 60 см встановлена куля, яка символізує планету Земля і несе технічне навантажен-
ня – з'єднує пластини, роблячи стелу стійкішою. Обидва пам'ятних знаки огороджені кам'яним парканом зігнутої форми – в цілому монумент являє собою оригінальний архітектурний комплекс в оточенні 40-метрових ялиць. Поблизу пам`ятного знака розміщена композиція із стендів, на яких є інформація про кожну країну Європи, про Закарпаття, цікаві факти про місце географічного центру Європи. Географічний центр Європи в Рахові – це місце, в якому варто побувати. Воно відкриває погляду пам'ятки України - вершини легендарних гір Говерли, Петроса, Близниці, переносить в автентичний гуцульський світ, дарує незабутні враження.
Закарпаття. Село Ділове. Студенти біля пам'ятного знаку
Село Ділове. Студенти біля стендів з описами країн Європи 41
Місто Чернівці Чернівці — адміністративний, політичний і релігійний центр Чернівецької області, важливий культурний та науково-освітній осередок України. Місто розташоване на південному заході України за 40 км від румунського кордону, на берегах річки Прут. Чернівці є історичною столицею Буковинського краю. За археологічними даними Чернівці виникли в другій половині XII століття, а перша згадка про місто – в 1407 році. В середині ХХІV ст. місто увійшло до Молдавського князівства. В 1744 році було захоплене Австрією, з 1918 року – Румунією. В 1940 році Чернівці в складі Північної Буковини були приєднані до УРСР. Прут поділяє місто на підвищену правобережну і низовинну лівобережну частини. Площа зелених насаджень міста становить 45, 6 тис. га. У місті знаходиться ботанічний сад та дендрологічний парк Чернівецького університету (республіканського значення), 14 пам'яток садово-паркового мистецтва та 706 пам’яток архітектури, 20 із яких – загальнонаціонального значення. Серед пам’яток архітектури виділяються Миколаївський собор (1607 р.), Успенський собор (1783 р.), Кафедральний собор Святого Духа (1864 р.), Ратуша (1843– 1847 рр.), а також Український музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської (1905 р.), комплекс будівель колишньої резиденції митрополитів Буковини та Далмації (1864–1882 рр.). Зараз це корпуси Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Споруда музично-драматичного театру є однією з найвідоміших пам’яток архітектури, яка прикрашає місто уже 42
Герб міста Чернівці
Чернівці. Театральна площа
Чернівці. Біля пам'ятника Т. Г. Шевченку
понад сто років. Чернівецький театр – творіння знаменитої віденської фірми Фельнера і Гельмера, відомої в Європі спорудженням 43 театрів, серед яких Одеська опера. Він постав за якихось два роки та у своїй красі не поступався перед кращими театрами Європи. Чернівці є батьківщиною таких видатних людей, як Юрій Федькович, Іван Франко, Ольга Кобилянська, Володимир Івасюк, Назарій Яремчук, Софія Ротару та ін. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича — один із найстаріших класичних університетів в Україні. Був заснований 4 листопада 1875 року указом імператора Австро-Угорщини Франца Йосифа. Архітектурний шедевр будівель створено за проектом чеського архітектора Йозефа Главки, будівництво якого тривало впродовж 1864-1882 рр. Резиденція митрополитів Буковини і Далмації є третім власне українським об’єктом, що входить до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. В університеті серед приміщень головного корпусу своєю красою і величчю вражає Синодальна зала, одна Біля головного корпусу Чернівецького з найгарніших в Європі. Вона була оздоблена мармуром (звідси її теперіш- національного університету імені Юрія Федьковича ня назва – Мармурова) і обставлена бічними галереями колон, на які спиралася декорована орнаментикою дерев’яна стеля. Позаду головного корпусу резиденції був закладений дендропарк площею близько 5 гектарів. Більша його частина виконана у ландшафтному стилі. Сьогодні в Університеті функціонує 16 факультетів, серед яких і географічний, він знаходиться в IV корпусі університету. Підготовка майже 20 тисяч студентів здійснюється за 54 напрямами, 69 спеціальностями. Архітектурний ансамбль Чернівецького Функціонує 87 кафедр.
університету з даху головного корпусу. Геофак — ліворуч
43
Місто Львів
Герб Львова Львів – одне з найбагатших міст України за кількістю і значущистю історичних, архітектурних та культурних пам’яток - їх понад 2000. Другого грудня 1998 року на засіданні 22 сесії ЮНЕСКО в місті Кіото ансамбль історичного центру Львова було внесено до списку Світової культурної спадщини. Львів розташований у центральній частині Львівської області між Яворівським, Жовківським та Пустомитівським районами, в східноєвропейському годинному поясі на 24 меридіані. Площа міста становить близько 180 км². Високий Замок, споруджений на Княжій горі, був справжнім сторожем міста. Замок уперше взяли штурмом запорізькі козаки під проводом полковника Максима Кривоноса в час Визвольної війни українського народу 1648 року. На початку XVIII століття його здобули війська шведського короля Карла XII. У другій половині XVIII століття фортецю почали розбирати, залишився лише фрагмент стіни. Ансамбль площі Ринок займає особливе місце в архітектурі Львова. Площа майже квадратної форми, з чотирьох сторін її оточують 44 різнорідні за часом і стилем (ренесанс, бароко, ампір) будинки. Центр площі увінчує ратуша, яка впродовж віків неодноразово перебудовувалася. Першу ра44
Львів. Вид на Старе місто з Високого Замку
Львів. Студенти на площі Ринок
Львів. На вході в Собор Святого Юра
тушу заклав у XIV столітті князь Володислав Опольський. Кілька разів вона горіла. Над будинком ратуші височіла на 58 метрів стара вежа. Вже від 1404 року на ратушевій вежі був годинник. Той, що відбиває час нині, виготовлений 1851 року у Відні. Сучасного вигляду ратуша набула в середині XIX століття. Під час революції 1848 року ратуша запалала, баня зі старим годинником упала. Відбудували її за три роки, але залишили без бані. Звідси львів’яни та гості міста мають змогу помилуватися панорамою старовинного міста. Видатними пам’ятками архітектури пізнього бароко, що з’явилися у XVIII столітті, є собор Св. Юра та Домініканський собор, які виділяються своєю величчю і красою. У цих двох шедеврах львівська архітектура досягла свого апогею. Чудовими пам’ятками стилю Ренесанс є будівлі Львівського національного державного університету імені Івана Франка. Особливо велично виглядає фасад центрального корпусу, який прикрашений алегоричними постатями: «Галичина», «Дністер», «Вісла», «Освіта» та «Праця». Оперний театр збудований поряд з руслом ріки Полтви. Цього місця вимагав архітектурний ансамбль. Це споруда, в якій змішуються різні стилі архітектури європейських країн. Будинок театру є пишним у ренесансно-бароковій образності, він насичений скульптурами та живописом. Фасад прикрашений алегоричними фігурами «Комедія», «Трагедія». Фронтон увінчують три крилаті мідні скульптури: в центрі – «Слава» з пальмовою гілкою, ліворуч – «Геній драми і комедії», праворуч – «Геній музики». Інтер’єр оздоблений різнокольоровим мармуром, позолотою, декоративними розписами і скульптурою. Окрасою сцени є живописна завіса Г. Семирадського, яка має назву «Парнас».
На фоні Львівського національного університету імені Івана Франка
На фоні Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької
Географічний факультет ЛНУ. Біля пам'ятника наплічнику
45
Місто Одеса
Герб Одеси
46
Одеса. Приморський бульвар. Пам'ятник Пушкіну
Одеса. Пам’ятник Катерині II
Одеса. Пам’ятник Дюку Рішел'є
Одеса. Пам’ятник Апельсину
Одеса. Морський вокзал
Одеса – місто на півдні України. Адміністративний центр Одеської області і тимчасова головна військово-морська база Військово - Морських Сил України. Населення – 1,017 млн осіб, третє за величиною місто країни. Розташоване на березі Одеської затоки Чорного моря. Історичний центр міста внесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (Ансамбль Приморського бульвару, площі Дюка де Рішельє і Потьомкінських сходів). Також є досить багато не таких відомих, але не менш цікавих пам’ятників. Одеса розташована на північно-західному узбережжі Чорного моря, на перетині шляхів з Північної та Центральної Європи на Близький Схід та в Азію, у центрі Одеської області, між Біляївським, Овідіопольським та Комінтернівським районами. Більша частина міста знаходиться на висоті 50 м над рівнем моря. Пам'ятник «Золоте дитя» скульптора Ернста Неізвєстного – його подарунок
Одесі. Пам'ятник символізує дерево, з плоду якого з'являється дитина. Встановлений до 200-річчя Одеси (1995) як символ юного та швидко зростаючого міста. Одеські купці, дізнавшись про те, що Павло I має намір відкликати виділені кошти на будівництво порту і розвиток міста, відправили цареві кілька возів з апельсинами. На наступний день після отримання щедрого подарунка, оцінивши винахідливість одеситів, Павло I виділив гроші. З тих пір порт почав активно будуватися, а Одеса – розквітати. Парк імені Т. Г. Шевченка – парк в Одесі. У парку споруджено пам'ятник Тарасу Шевченку (з боку вулиці Маразліївської, на її перетині із Сабанським провулком), розташована «Алея Слави» з могилами учасників оборони міста, підпільників і визволителів міста під час Другої світової війни і пам'ятником Невідомому матросу з вічним вогнем, а також обеліск воїнам-афганцям.
Одеса. Потьомкінські сходи 47
Селище Опішня Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішні Опішня – один із наймогутніших і найславетніших центрів культурної самобутності українців, всесвітньо відома столиця українського гончарства. 11 березня 1986 року в Опішні засновано Музей гончарства -етномистецький науково-дослідний і культурно-освітній заклад національної гончарської скарбниці України. Нині музей-заповідник постає Всеукраїнським центром дослідження, збереження й популяризації гончарської спадщини України. Діяльність музею-заповідника спрямована на збирання польових матеріалів, формування колекцій, наукове вивчення та популяризацію українського гончарства. У його складі функціонують: Центр досліджень українського гончарства, Центр спеціальних методів дослідження кераміки, Центр інформації та джерелознавства українського гончарства (Гончарська книгозбірня України, Національний архів українського гончарства, Аудіовізуальний фонд українського гончарства, Аудіовізуальна студія українського гончарства, видавництво «Українське Народознавство»), Центр збереження мистецьких традицій, Центр розвитку духовної культури. Планується формування Гончарського етнопарку. Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів На околиці старовинного козацького містечка Опішні, по вулиці Заливчого, 63, в яблуневому саду притулилася затишна садиба, де проживали Гаврило Ничипорович (1909-1991) та Явдоха Данилівна Пошивайли (1910-1994) – старійшини найдавнішого і одного з найбільш відомих гончарських родів України, знаний на весь світ гончарський дует: Він - Маестро гончарного круга, Вона - Малювальниця від Бога. Натхненником створення Музею 48
гончарства в Опішні була саме Явдоха Данилівна Пошивайло. У музеї-садибі зібрано велику колекцію опішненських теракотових кахелів ХІХ - поч. ХХ ст. і таврованої цегли кінця ХІХ - І пол. ХХ ст. Поруч із керамікою, на стінах, багато «кілкових» рушників, народних картин, родинних фотографій. В одній з маленьких кімнат стоїть ліжко, а навпроти нього – гончарний круг. Ось тут, у цьому напівмороці серцем і вузлуватими невтомними руками творилися із сірої глини дивовижні вази, тарелі, горщики. Меморіальний музей-садиба гончарки Олександри Селюченко Меморіальний музей-садиба славетної гончарки Олександри Селюченко почав функціонувати в 1988 році на правах відділу Музею гончарства в Опішні. Основою музею став будинок, в якому проживала майстриня глиняної іграшки, член Національної спілки художників України Олександра Федорівна Селюченко. Вона не лише зберегла, а й розвинула традицію опішненської іграшки, створила велику кількість як нових, так і традиційних образів. Створення музею-садиби було унікальною подією для тогочасного музеєзнавства, адже після смерті народного майстра в недоторканому вигляді було збережено дворище, надвірні будівлі, у тому числі горно мисткині, інтер’єр житла, предмети побуту та творчі роботи (велика колекція кераміки, декоративна мальовка, епістолярна спадщина). У фондах Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні зберігаються 1095 глиняних творів Олександри Селюченко. У фонди Національного архіву українського гончарства передано особистий архів майстрині: листи, щоденники, спогади та фотографії. У приміщенні музею-садиби експонуються предмети повсякденного побуту, якими користувалася Олександра Федорівна. Все це розповідає про життя і творчість славетної майстрині.
Опішня. Національний музей гончарства. Глиняні експонати
Герб Опішні
Опішня. Садиба сім'ї Пошивайлів
Опішня. Олександра Селюченко
Опішня. Вироби Олександри Селюченко 49
Селище Диканька Тріумфальна арка Тріумфальна арка – історичний символ Диканьки – побудована в 1820 році за проектом Луїджі Руска як парадний в'їзд до садиби Кочубеїв у пам'ять про приїзд до Диканьки імператора Олександра I. Арка є частиною садиби Кочубеїв, що збереглася донині. Раніше її композиційним центром був красивий парадний палац, побудований в кінці XVIII століття за проектом італійського архітектора Джакомо Кваренгі. Палац Кочубеїв у роки громадянської війни був зруйнований і розібраний. Тріумфальна арка - єдиний в Україні пам'ятник культури, що увінчує тріумф перемоги у Вітчизняній війні 1812 року з французами. Миколаївська церква Перша дерев'яна церква в ім'я Святого Миколая згадується в описі XVII століття. Разом із дерев'яною ж дзвіницею вона була споруджена з благословення Чернігівського архієпископа Лазаря Барановича, отже ця подія сталася після 1657, але до 1684 року. На 1722 рік церква мала два дзвони вагою 8 пудів та 2,5 пуда. Нова церква була зведена П. В. Кочубеєм замість закритої 1751 (або ж 1754) року за рекомендацією київського митрополита Тимофія (Щербацького). Вона теж була дерев'яною й існувала до 1794 (можливо, до 1797) року. Мурована церква в ім'я Св. Миколая зведена у 1794–1797 роках В. П. Кочубеєм і існує донині. Зараз на території церкви є кладовище й дзвіниця. Церква була відновлена, її куполу виконані у візантійському стилі, стриманий дизайн зовнішнього вигляду нагадує про давність цієї архітектурної пам’ятки. На даний час у підвалі церкви наявна усипальниця де покояться князі роду Кочубеїв. 50
Троїцька церква Троїцька церква зведена 1780 року в історичному центрі Диканьки на місці старої дерев'яної Хрестовоздвиженської церкви. Церква мала два таємних входи у підземелля. Один з'єднувався і з системою підземних ходів, виритих під поселенням для захисту від спустошливих татарських набігів. Інший вів до збудованого під церквою біля правого криласа склепу, в якому у 1786 році був похований П. В. Кочубей разом з дружиною Уляною Безбородько. Троїцька церква споруджена в стилі пізнього бароко. В плані має форму хреста з округлими формами. Церква виділялася витонченим декором. Оригінальною особливістю на той час була вимощена чавунними плитами підлога. До війни напівзруйновану церкву використовували як зерносховище. А по війні в ній довго господарювали торговельники – тут розміщалися склади райспоживспілки. І коли почав валитися купол, руїни храму були віддані на поталу бур'янам та воронам, що звили тут свої гнізда. Після призначення в Троїцьку церкву настоятелем отця Павла 22 вересня 1998 року будівельні та оздоблювальні роботи значно пожвавились. Збудовано церковну різницю, в стадії завершення будівництво хорів у храмі. Сам священик з сином Юрієм, теж священиком, працювали над виготовленням іконостасу. І тепер іконостас прикрашений чудовим різьбленням по дереву. Ікони для іконостасу та розпис стін церкви здійснили місцеві художники, якими намальовано більше 52 ікон. Над розписом церкви працювали також художники з Полтави та Києва. Хутір Проні Є місця «близ Диканьки», де можна зануритися в атмосферу гоголівських творів. Одне з них – хутір Проні. Якщо їхати з Полтави, то, не доїжджаючи километрів зо два до Диканьки, є поворот з траси, минути який неможливо.
Герб Диканьки Диканька. Тріумфальна арка
Диканька. Миколаївська церква
Диканька. Усипальниця князів роду Кочубеїв
Диканька. Троїцька церква
Диканька. Двір хутора Проні
51
Місто Суми
Герб Суми Історія міста Суми Історія Сум почалася внаслідок битви під Берестечком, коли 1651 року українські козаки під проводом Богдана Хмельницького зазнали поразки. Після того Богдан Хмельницький дав наказ людям переселятися з правобережжя на Полтавщину і на прикордонні землі з Росією (тепер Слобожанщина), які були перед тим практично не заселені. Перед початком битви під Берестечком було створено новий полк — 27 червня 1651 року, козаки якого, після переселення на Лівобережну Україну, і заснували Суми 1652 року. 1 липня 1656 року було ухвалено рішення про перетворення Суминої слободи в місто Сумин (надалі місто Суми) і почато будівництвофортеці. Будівництво велося у 1656–1658 роках. Метою будівництва фортеці був захист Слобідської України від набігів татар. Завдяки вигідному торговельному шляху, що йшов через Путивль на Москву, Суми швидко зростали. Здобуття Україною незалежності позначилося на всіх сферах життя Сум. На межі тисячоліть сумчани згадали про велику історичну спадщину міста. У 1997 р. відновлено зруйнований у 1918 р. пам’ятник І. Харитоненку роботи видатного російського скульптора О. Опекушина. Будинок-музей А. П. Чехова у місті Суми Музей російського письменника Антона Чехова у Сумах - колишня садиба 52
родини Линтварьових, де в період 1888-1889 рр. проживав письменник. Автором проекту садиби вважають харківського губернського архітектора П. Ярославського. Саме тут, на Луці, де нині розташований музей, Чехов приймав хворих та написав розповідь «Неприємність». Дім-Музей відкритий до 100-ї річниці від дня народження великого російського письменника 29 січня 1960 року. Ще в 1950-х рр. була установлена мармурова дошка, на якій містився напис: «У цьому будинку в 1888-1889 рр. жив і працював великий російський письменник Антон Павлович Чехов». Воскресенський собор Воскресенський собор розташований в самому центрі Сум і є найстарішою кам'яною спорудою міста. Церква побудована в 1702 році не тільки як духовний центр, але і як фортеця. Знаменна будова також відвідувалася Російським імператором Петром Першим - в 1709 році він брав участь у новорічній службі. Церква також слугувала усипальницею роду Кондратьєвих - місцевого дворянського роду, відомих офіцерів, які після ліквідації полкового устрою стали великими земле власниками. Воскресенська церква - видатна пам'ятка українського будівництва, виконанa у стилі бароко. Хоч початковий вигляд церкви не зберігся через численні пожежі, її нинішній вигляд максимально наближений до оригінального. Спасо-Преображенский собор Кафедральний Спасо-Преображенський собор - старовинний православний храм у Сумах, справжній шедевр майстрів XVIII століття. Він гармонійно поєднав у собі різні стилі - ренесанс, бароко та класицизм. У сучасному вигляді Спасо-Преображенський собор існує з 1882-1892 рр.
Була побудована нова дзвіниця, на вершині якої встановили баштовий годинник. У Преображенському соборі є кілька ікон. Корсунська ікона Божої Матері – найшановніша з них. Троїцький собор Троїцький собор Сум є пам'яткою архітектури початку XX століття. Собор був закладений в 1901 році. Будівництво велося з перервами цілих 14 років. Освячення собору планувалося провести 26 вересня 1914. Проте освячення культової споруди було відкладено на 80 років. Причинами стали Перша світова війна, Громадянська війна, нетерпимість радянської влади до релігії. За часів СРСР в будівлі розміщувалися спочатку музей, а потім Будинок органної музики. Собор був переданий православним віруючимлише в 1996 році.
Суми. Свято-Воскресеньський собор
Сумська альтанка Сумська альтанка збудована без єдиного цвяха в період 1900—1905 рр. за оригінальним проектом місцевого кресляра Матвiя Щавельова на місці свердловини з пошуку нафти. В теперішній час альтанка є символом міста, одним з найпопулярніших місць зустрічі сумчан і гостей міста.
Суми. Спасо-Преображенський собор
Суми. Будинок-музей А. П. Чехова
Суми. Троїцький собор 53
Місто Дніпропетровськ Дніпропетровськ Під час революційних подій 1917–1919 рр. місто неодноразово переходило з рук в руки і прийшло у занепад. Але протягом перших п'ятирічок було, в основному, відновлено, а в подальшому стало одним з центрів сталінської індустріалізації. 19 липня 1926 р. Катеринослав було перейменовано на Дніпропетровськ.
Герб Дніпропетровська Історія заснування міста Дніпропетровськ Катеринослав Офіційна історія Катеринослава розпочалась у 1776 році, коли було затверджено план будівництва міста на річці Кільчень при її впадінні у ріку Самара. Наказом Катерини II від 22 січня 1784 р. Катеринослав перенесли на правий берег Дніпра на підвищену місцевість. Все XIX ст. Катеринослав розвивався дуже повільно. Так, якщо 1804 р. населення міста становило 6,4 тис. осіб, то 1850 — лише 13 тисяч. Розвиток міста розпочався після організації промислового видобування донецького вугілля та криворізької залізної руди, а також відкриття залізниці (1884) між цими промисловими районами. На лівому березі станція Катеринослав з'явилась ще 1873 р. (гілка з Синельникова). А відкриття вокзалу відбулося після пуску величезного мосту через Дніпро 1884 року. Катеринослав швидко перетворився на один з найбільших промислових центрів Російської імперії. Після здобуття Україною незалежності на початку 1918 року і проголошення Української Народної Республіки була запропонована назва Січеслав, що нагадувало про козацький характер цього краю, але офіційно місто залишалося з попередньою назвою — Катеринослав. 54
Мости Дніпропетровська Мерефо-Херсонський міст. Ще перед революцією 1917 р. було ухвалене рішення побудувати в межах Катеринослава ще один залізничний міст. Будували міст для Мерефо-Херсонської залізниці (звідси і назва). Проект його розробили й розпочали будівництво у 1912 — 1914 рр. Встигли встановити 22 опори металевого моста, який спроектував академік Г. П. Передерій. На заваді подальшому будівництву мосту стала Перша світова війна. Вдруге рішення про будівництво мосту, використовуючи здобутки попередників, ухвалили тільки у 1929 р. Тоді знадобилося з'єднати з лівобережжям нещодавно відкриту для руху залізничну ділянку Лоцманська — Апостолове. Був проведений всесоюзний конкурс на будівництво мосту. Вдруге до будівництва раніше законсервованого мосту приступили в 1930 р. та за іншим проектом. Автором нового проекту моста став М. М. Колоколов. Він запропонував вперше в історії мостобудування застосувати монолітний залізобетон. Амурський (Старий) міст побудований через Дніпро у Дніпропетровську і складається з двох мостів. Міст № 1 – двоярусний, побудований в 1884 р. в Катеринославі (Дніпропетровську) для пропуску потягів по нижній частині та пішоходів і возів по верхній частині мосту. Автор проекту – професор Н.П. Белелюбський. Під час Другої світової війни міст був зруйнований і відновлений повністю у 1955 р. Довжина мосту – 1395 м, з підходами – 2397 м, ширина – 15,5 м, по мосту прокладено трамвайну
та тролейбусну лінії. У 1977 р. для збільшення пропускаючої здатності залізниці поруч зі старим мостом побудований і введений в експлуатацію другий міст – одноярусний міст № 5. Обидва мости обладнані підйомними прогонами для пропуску судів. Центральний (Новий) міст, що сполучає центральну частину міста та лівобережну. Відкриття цього моста відбулося 5 листопада 1966р. Офіційна назва - «Міст імені 50-річчя Великого Жовтня». В наші часи його називають Новим, Білим або Центральним мостом. Цей міст вважається одним із найдовших в Україні. Його довжина від берега до берега становить 1478м, ширина 21м. Аерокосмічний центр ім. О. М. Макарова Дніпропетровський національний центр аерокосмічної освіти молоді імені О. М. Макарова був створений Указом Президента України Л. Д. Кучми 11 червня 1996. На базі НЦАОМ відкрито єдиний в нашій країні музей ракетно-космічної техніки, де представлена багата експозиція розвитку космонавтики в нашій країні. У музеї демонструються: справжні космічні станції, супутники, натурні експонати агрегатів, що входять до складу різних ракетних комплексів, наочна інформація про Землю в оптичному інфрачервоному і мікрохвильовому діапазонах спектра, отримана із супутників Січ - 1 і Океан - О, бойові ракети.
Дніпропетровськ. Центральний (Новий) міст
Дніпропетровськ. Національний центр аерокосмічної освіти молоді
Спасо-Преображенський собор Спасо-Преображенський кафедральний собор Дніпропетровська – один з кафедральних храмів Дніпропетровської єпархії. Будівництво Преображенського собору розпочалося в 1787 році під час подорожі імператриці Катерини II разом із зарубіжними послами по південних володінь, яка сама заклала перший камінь у фундамент 9 травня. Саме цей день увійшов в історію як момент заснування міста Дніпропетровська.
Дніпропетровськ. Спасо-Преображенський собор 55
НПП "Слобожанський" Національний природний парк «Слобожанський» – природоохоронна територія в Україні. Парк розташований на території Краснокутського району Харківської області. Площа парку становить 5244 гектар. «Слобожанський» парк підпорядковується Міністерству екології та природних ресурсів України. Історія території «Слобожанського» парку сягає віків, тут є скіфські та слов’янські городища, залишки укріплень часів російсько-шведської війни, саме поруч з якими Шведський король Карл ХІІ зазнав поразку 20 лютого 1709 р. на передодні Полтавської битви. Місце для створення парку визначали С. Попович та М. Стеценко в 1999 р. Після цього територія парку була зарезервована для подальшого заповідання і відображена у Законі України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” в додатку № 7. Національний природний парк «Слобожанський» був офіційно заснований Наказом Президента України № 1047/2009 від 11 грудня 2009. Основною метою створення Парку є збереження цінних природних територій та історико-культурних комплексів і об’єктів Лісостепової зони, проведення наукових досліджень в галузі охорони довкілля, створення умов для відпочинку, рекреації, оздоровлення населення, екологічної пропаганди та екологічного виховання. Національний природний парк «Слобожанський» розташований на лівому та правому берегах річки Мерло та в місці злиття річок Мерло і Мерчик, що перетинають Краснокутський район Харківської області Долина річки Мерло є одним з найважливіших ландшафтних комплексів Лівобережного лісостепу України. Тут гармонійно поєднуються широкі плакорні плато на південно-західних відрогах Середньоруської височини, а між ними – низинні елементи річкових долин: запла56
ви, тераси, діючі річища, стариці, болота, суходільні луки, крутосхили долин. За фізико-географічним районуванням територія НПП «Слобожанський» належить до Східнополтавської височинної області Лівобережно-Дніпровського лісостепового краю Лісостепової недостатньо зволоженої теплої зони. За геоботанічним районуванням — до Європейсько-Сибірської лісостепової області Східноєвропейської провінції Середньоруської лісостепової підпровінції Харківського округу. Візитною карткою Слобожанського парку є наявність на його території реліктових озер, невеликих боліт і торфовищ, представлених унікальними для Харківської області біоакваценозами. Це своєрідні мікрозаповідники – рефугіуми бореальної рослинності, яка збереглася тут з часів останнього льодовикового періоду. Крім природних об’єктів, туристів приваблює багата історична спадщина регіону. Це 17 історико-архітектурних пам’яток мистецтва, що знаходяться на території Парку або у безпосередній близькості до нього. Тут можна подивитись на: палацово-парковий ансамбль «Наталіївський» кінця 18 – початку 19 ст., Краснокутський дендропарк, закладений І.Н. Каразіним, братом засновника Харківського університету В.Н. Каразіна, парк-пам’ятку садово-паркового мистецтва «Шарівка» із старовинною садибою і величезним садом, єдині у своєму роді Співочі тераси та інше. На даний час серед основних завдань Слобожанського парку можна вказати такі: збереження цінних природних, ландшафтних та історико-культурних комплексів і об'єктів; створення та розширення мережі оздоровчих і туристичних закладів та створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах; проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання; проведення екологічної освітньо-виховної роботи
тощо; створення та розширення існуючої мережі рекреаційних закладів. Науковими співробітниками розробляється проект функціонального зонування національного парку та плану розширення території парку. У заповідне ядро входитимуть унікальні для Північно-східної України осоко-сфагнові та гіпно-сфагнові болота, природні ділянки соснового лісу та нагірні діброви насіннєвого походження. У парку «Слобожанський» працює відділ Екологічної освіти та рекреаційного благоустрою. Цей відділ в основному займається проведенням екоосвітньої діяльності, що включає в себе видавництво буклетів, інформаційних стендів і плакатів, проведення екоосвітницьких лекцій у навчальних закладах та для співробітників парку, екскурсії та показ тематичних екологічних фільмів, навчальна, науково-дослідна практична та методична робота з учнівською та студентською молоддю. Також співробітники підтримують зв`язок з громадськими еколого-освітніми організаціями, засобами масової інформації.
НПП "Слобожанський". Болотна рослинність
НПП "Слобожанський". Реліктове болото
Розташування НПП "Слобожанський"
НПП "Слобожанський". Студенти описують грунтовий профіль 57
Висновки
У ході професійно-орієнтованої географічної практики наша група закріпила теоретичні знання із фізичної і соціально-економічної географії України та отримала уявлення про природу і господарство територій, якими пролягали маршрути практики. Під час даної практики ми, студенти групи ГГ-21, подорожуючи Україною, побачили три природні зони у межах Східноєвропейської рівнини, ландшафти гірської системи Карпат та безліч неповторних, багатих на історичні й культурні пам’ятки населених пунктів. Мету, поставлену на початку нашої практики, вважаємо цілком досягнутою, адже ми отримали уявлення про різноманітні ландшафти України, склали опис найвизначніших об’єктів, що ми їх бачили на своєму шляху. Ці об’єкти, власне, і представлені у даному звіті. Особливо багато нових відомостей ми отримали про природу, населення і господарство Українських Карпат, адже саме на вивчення цього об’єкта була відведена значна частина пішохідних маршрутів нашої практики. За час цієї практики ми відчутно поглибили свої знання із таких дисциплін, як ландшафтознавство, геоморфологія, гідрологія, біогеографія, фізична географія України, кліматологія та метеорологія. Найбільшу цінність, на наш погляд, становить те, що багато об’єктів, які ми вивчали лише теоретично, в аудиторних умовах, були продемонстровані нам на місцевості, що є безцінним для географа. Окрім суто географічних знань, ми отримали також знання з геології, біології, етнографії та історії, тобто розширили свій кругозір. Студентами нашої групи були набуті практичні навички з орієнтування на місцевості, життя у польових умовах, ведення польових спостережень і щоденників. Результатом нашої практики, який узагальнює усі набуті нами знання і враження, є звіт, фотогазета та індивідуальні щоденники. Дана практика, без сумніву, допоможе нам у майбутній професії, а для тих студентів, які збираються викладати географію у середніх та вищих навчальних закладах, вона є незамінною. Таким чином, практика пройшла успішно, з великою користю для нас як майбутніх фахівців у галузі географії.
58
Список використаних джерел 1. Бейдик О. О. Географія України / О. О. Бейдик. – К. : Либідь, 1996. – 80 с. 2. Воропай А. І. Українські Карпати / А. І. Воропай, І. О. Куниця. – К. : Радянська школа, 1966. – 213 с. 3. Габорак М. Назви гір і полонин Івано-Франківщини : словник-довідник / М. Габорак – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2008. – 500 с. 4. Денисик Г. І. Лісополе України / Г. І. Денисик. – Вінниця : Тезис, 2001. – 284 с. 5. Економічна і соціальна географія світу / за ред. Б. П. Яценка. – К. : АртЕК, 1997. – 288 с. 6. Заставний Ф. Д. Географія України / Ф. Д. Заставний. – Львів : Світ, 1994.- 472 с. 7. Заставний Ф. Д. Економічна і соціальна географія України / Ф. Д. Заставний. – К. : Форум, 2001. – 239 с. 8. Ковтун В. В. Города Украины : экономико-статистический справочник / В. В. Ковтун, А. В. Степаненко — К. : Вища школа, 1990. – 261 с. 9. Маринич О. М. Фізична географія України / О. М. Маринич, П. Г. Шищенко. – К. : Знання, КОО, 2006. – 511 с. 10. Мельник А. В. Українські Карпати : еколого-ландшафтознавче дослідження / А. В. Мельник. – Львів, 1999. – 286 с. 11. Мельник Б. В. Вулицями старовинного Львова / Б. В. Мельник – Львів: Світ, 2002. – 273 с. 12. Моісеєнко В. Суми : теоретично-архітектурний нарис / В. Моісеєнко, Н. Новаківська. – К. : Радянська школа, 1966. – 132 с. 13. Нестерук Ю. Рослинний світ Українських Карпат: Чорногора. Екологічні мандрівки / Ю. Нестерчук. – Львів : Бак, 2003. – 520 с. 14. Сиротенко А. Й. Економічна і соціальна географія України / А. Й. Сиротенко. – К. : Освіта, 2001. – 222 с. 15. Соціально-економічна географія України / за ред. О. І. Шаблія. – Львів : Світ, 1994. – 608 с. 16. Чернов Б. О. Фізична географія України / Б. О. Чернов. – К. : Освіта, 2002. – 254 с. 17. Шевченко Г. Чернівці. Легенди і перекази старого міста / Г. Шевченко. – Чернівці : Місто, 2012. – 48 с. 18. Яворницкий Д. И. История города Екатеринослава / И. Д. Яворницкий – Днепропетровск : Сич, 1996. 19. Атлас природных условий и естественных ресурсов Украинской ССР. – М. : ГУГК, 1978. – 184 с. 20. Украинские Карпаты: атлас туриста – М. : ГУГК, 1987. – 150 с. 21. Офіційний сайт природно-заповідного фонду України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://pzf.menr.gov.ua/
59
Copyright © ХНУ імені В. Н. Каразіна, Геолого-географічний факультет, 2014