Буття by kovyka alli

Ірина Мазуренко

У шклі буття Поезії

Дніпропетровськ «Січ» 2014

УДК 821. 161. 2-1 ББК 84. 4 УКР 6 M 12

До збірки увійшли медитативні спалахи миттєвостей буття, втілені у поетичних текстах авторки з непогамовним і невтолимим духом.

Редактор Г. М. Гарч е нко Дизайн, малюнки, верстка С . А л і є в - Ко в и ка

ISBN 978-966-511-416-6

Присвячується моїй матері Галині Гайдук

Сповідь Сонця, або спроба передмови до поетичної збірки Ірини Мазуренко «У шклі буття»

…Мало прожити життя, – Треба життя зрозуміти… Євген Плужник

олись в молодості довелось мені чи то служити, чи то працювати матросом на рибальській шхуні «Керрі», що рибалила в Атлантиці під проводом капітана Дональда О’Фінеґала. Так от, був там на шхуні моряк на ймення Рой МакЛірі – він часто розмовляв з туманом (навіть тоді, коли в цьому не було потреби). Він погано закінчив – коли зійшов на берег (списали чи то по старості, чи то по причині його занадто сильної задуманості), то він застрелився з мисливської рушниці у старому будинку в графстві Кілдер. Але я не про це. Рой колись сказав мені одного холодно-

го дня, коли тріска ловилася особливо погано: «Все в світі марнота. Тільки вірші та пісні чогось вартують. Заради них варто жити». Я часто чув як він вечорами (відпочиваючи після роботи чи вахти) грав на банджо і співав сумні ірландські пісні… І я думав – Рой правий. Все тлін. Все минає. Тільки поезія вічна. Вона існує ніби сама по собі. Її придумують не поети. Вона сама знаходить поета, щоб втілитись у світі людей. А потім знову іде у свій світ початкового і сущого. Або лишається назавжди серед людей… Саме про це я думав, читаючи збірку Ірини Мазуренко «У шклі буття». Що найбільше дивує і вражає в її віршах – так це прозорість. Вони прозорі, як Венеція в березні. Зависають в повітрі як провесінь, як легка відлига норвезької зими. У давніх ірландських легендах поет – це особа потойбічна. Особа більш наближена до богів, ніж друїд. У свій час Варлам Шаламов бачив поезію як спосіб віри. Саме сакральність – прихована чи явна – відрізняє істинну поезію від простої гри в слова. Це відчувається в цій збірці: …Кресляр Бджолу Закреслить…

Справді! Кому ж закреслювати бджіл, як не кресляру? Отому вічному кресляру, який все закреслює, стирає своїм моторошним ластиком, але малює знову і знову. Колись люди жили в картині, яку намалював на глечику художник майстер Бо. Нині світ постіндустріальний. Люди живуть в кресленні, мальованому на шматку паперу креслярем. Все чорно-біле. Суцільне графіті, мальоване графітом. Чорні лінії, які перетинаються чи не перетинаються (в залежності від геометрії, якою мислимо). І в оцьому лінійному світі сподівань найважливіше – це фарби. Фарби, які нам дарує поезія. Вона втілюється через поетів – приходить сюди, в світ сірості, зі світу справжнього, зі світу кольорів. Ця збірка не просто кольорова, вона тиха. Як медитація. Як споглядання: …І тиші височінь У патині рожево-бірюзовій Неоліту І трунок чебрецю… Ми всі шукаємо корені. Шукаємо предковічне. Цивілізація починалася там і тоді – в добу неоліту. Ми забули про це. Згадуємо тільки зараз. Точніше починаємо згадувати. Більшість людей

має діряву пам’ять. Решта ж скаржиться, що пам’ять у них занадто довга і глибока – і сприймають це як хворобу. І в той же час всі забули про неоліт – епоху істинного. Коли люди відчували камінь і зерно, смак меду і глибину неба, м’якість землі і твердість вістря списа, швидкість оленя і повільність моху… Ми загубили це відчуття предковічного. Мислимо швидкостями металічних монстрів, які самі ж створили. А хочеться дихати і пити холодну воду. Хочеться спілкуватися з птахами і лісовими звірятами. …Деревинка-флюгер Справжня примара… І справді – нині це тільки привиди… А колись вони були живими – справжніми. З ними можна було розмовляти… Нині з ними можуть розмовляти тільки поети… Поети нині сповідаються читачам – кожний вірш справжнього поета як сповідь. Але сповідаються нині не тільки поети – Сонце теж… Шон Маклех, ірландський поет, перекладач, літературознавець

Те, що створює відчуття...

Фіолетовим оком Всесвіт вхопивши Розкутою жебрачкою Балансую в безмежжі Душу свою на покуті В тебе прибивши З льодяників-зір споглядаю Сірий твій ляк Чим годувати 2000

Т. С.

Безмірність самоти Перетворив у чотири мури На рівновагу в’язня ночі Бентежна тінь твоя В усіх усюдах Споглядає вирій Реанімованих речей Зелених Білих Чорних Прозоро-сіра еліпсність акваріуму Розчиняє застиглі порухи Геометричних риб Вразливим хлопчиком Відшукуючи сенс Колись червоним зойком Випірнеш у повітря І попливеш на схід 2000

Осінній плач над ними Ще напівживими В цитриновій прозорості Долонь листя Горіховому дрожу за вікном У скімленні стурбованих синиць Крижинках невагомих павутинок І тіні світло-сірі В проваллях карооких І скло між Всесвітом Та одинаками І пошерх смерті в мент Привабливіший ніж життя 28 – 29. 10. 2000

Вперше нудило від смаженої риби Ніч-пустунка Захитана помаранчевим млином Млосно нявчала поза вікном у пристрасті Головний біль Зваблений електродреллю Перестиглим гранатом зістрибнув із вітки Та розсипався тисячами неслухняних думок Розчавлених ніби знехотя Чиїмось обережним підбором Млява тиша здригнулася від хряскотіння кісточок Загрузаючи в липучому краплаковому соку Отруйний дух крові заповнює по вінця Підіймає розгойдану підлогу до очей Доки не отямлюєшся серед зір Нумо ж комарі п’явки Кажани-вампіри Хижаки і хижачки Скуштуйте Нехай слина стікатиме вусами від спокуси Починаймо полювання на повнокровних Зграя знекровлених Колом спиваючи «червоне – то любов» Наставляє пазурі рушниць до скронь З яких поволі юшать марення сни бажання

Як солодко Біль вгамовано Але колір Улюблений червоний у Блока Хоча колодязь існування сріблястий У червоному війни арени м’ясні ряди Кастрування обрізання дефлорація Народження смерть Всесвіт крові Вавилонська вежа Побудована рабами з гематогенових цеглинок Які дають дітям від знекровлення Прищеплюючи смак мисливця Червоний океан перероджується на Чорний Підступний ранок здивовано озирається на ніч Але вона дає обітницю мовчання Споглядаючи як обережний підбір Обережно затуляючи вуха та очі паранджею Принишкує павутинням в очікуванні необережної Мухи Липень 2000

Сновидою Парасолем дощовим Істотою що навмання Ковзає повз життя Ступаю я В калюж склепіння Хмарини пригорнувши до грудей Лечу понад дахами В роззявлені ротяки зазираю Байдужих вікон Гойдаюся На гіллі різьблення Розчахнутих дерев І в присмерку бузкових абрикосів Назустріч прокидаюся Очманілому від пахощів Клейких тополевих бубонів Пану 6 – 7. 04. 01

Пах губ змішався З шепотінням миші Гук яблук Перестиглих зір Зірвався з гілки ночі Понісся до землі Та влучив У плетіння павучка З макітри місяця Відлунювало літо На склі відбивши замальовок тиші 8 – 9. 09. 01

Я чула вітер У провалині чорнила Де крізь повіки Розкуйовджених хребтин Точився вповні Зимноликий Я чула вітер В шурхотливій прикрості Листка Скрипінні Гойдалки-хатини Забутих кетягах вина Я чула вітер 27. 11.02

Ніч горілиць Підлога-човен Смарагдовий самітник Крижиною блискавиці В нічниці зазирає двох Із ополонки океану неба Подих 5 – 6. 12. 01

С. К.

Зів’ялий день Скотився в воду В рожево-синьому нудьга Сповила ніч купальську Пелюстка соняха Зідралася на небо У капищі вогонь Роздмухуючи пристрасть Галаснув Танок або-або Лукавий ранок Лоскотнув повіки Сон То 7–8. 08. 01

Висмоктуючи глузду рідину По краплі спопелити Скоритись Хаосу вітрища І чорній безлічі Трикутників ворон Віддатися Тривожному жовтавому дощу Надвечір І щезнути В тенетах листопаду Лишаючи слідочки на піску 25. 11. 01

О. Н. Тепер Голова червона Окремо від тіла Тамплієре Боляче Дивно Акацій Іржаві Крицеві цвяхи Голки Під нігті Чорній землі 5–6. 03. 02

Уквітчана розлука Чорнорота пошесть Хоча у світляках кульбаб І Великодня Один два п’ять Чомусь слони та гуси Сімнадцятий вагон Сухар перон І сурдовідстань поцілунок Один два три Ті самі білі гуси Бліді мотузки рук Куточки смикаються губ І дощ знімає кадр розпуки 5–6. 05. 02

Сон 1

Вельмиповільний цок Цвяшків – секунд Все більше Ллється білого Поміж штрихами На спорожнілому папері Мрець-дзиґар Обличчя маревом Зі стелі Засліпнувши біжу З високої гори Сніг ссе Немов в багнюку Ноги Сітка поту Страхіття блякле Крок невірний Урвище Внизу весна Серед людей і згуків Опудало твоє

З синявого зимового пальта Пологи нетерпця Задушливо-хижачим Сургучем Мук виверження Почепили Чекай 30. 03. 02

Зреклася Глибіні Колодязя Що сховом був від себе Та від марнолюбства Просякнута Твоїм дощем Краплинно-золотавим Струмінням місяця В хисткому суголоссі тиші Під білокрилою косинкою Пішла собі 26–27. 06. 02

Отерпла від задухи ніч Жаріла скиба гарбузова Над гетто трупоїдів-хмарочосів Що душі розпорошували денно Заскніло серце Темрява забилася у груди На тоскне сяйво ліхтаря Кажан впурхнув 2–3. 08. 02

Сонця краплею в павутинні Плюскотом журби одвічно урочистого заходу Місячним скляним разком Фіалковою марою волохатих хмаринок Шепотом Божим Легким диханням Спом’яни мене 8. 10. 02

Щільно В місті холодному Проспект юрбить Слухняно Тітонько Дайте копієчку Прагне душа До раю Кострубатих акацій Грудень Без світла Твого І тіні Мишастий Сум вирушає З вітрини осяйної Діри 7–8. 12. 02

Хилить до столу Горілчаний день Без ночі Порожниста До дзижчання голова Ув віконці склянки Мовчазна луна 29. 06. 02

Просто неба Пронизливо білого Уві сні Порошина вагається Повернутися Чи Бомж У головах торба Не « ... пісень» Сковороди 2. 02. 03

В ожиновому Присмерку смерек Напоєні ще ультрафіолетом Примружившись Із синяви горбів У вічність З кишень зотлілих Повільно витікають Долонями зігріті Крем’яшки Шипшин кривавих У шклі буття Куточок однієї Змарнілої від променя Світлини Так похапки Засвічений тобою Ввібрав у себе Сонця плин 23. 10. 03

За світлорамою В ментол труни нічної Тверезий понад краєвид Гаптований прозоро-чорним На білість учорашню плащаниці Кинув тінь Сльотою вередує дощ Дах гаража Та лаву-самотину Бляшану завіконну В німоті проникливій Цькує У щільнику людському Десь Ще досвіту Кресляр Бджолу Закреслить 14. 01. 04

Т. Л.

Понад ледь розклепившим очі містом Поза шибою В шпаринах блідавих Про-о-остір Поза шибою те Що створює Ти-и-ишу В біло-чернечій пустці Поза шибою те Що створює відчуття снігу Порох небес На вітисту щоку Голяр нагортає Понад ледь розклепившим очі містом 1. 02. 04

Муляка слів І згуків спалах Чужих З підвалин архетипів Поспільство тіней За муром кам’яниць Прозоро-зеленавий смуток Ранковий відбиток дощу На пір’ї вишні 27. 04. 04

Сон 2

У тому трамваї Нікого Потворно-зеленому Наближаюсь цяткою До нього У доісторичній немовби фільмі Німо він Розкинувши вікна-крила Все зменшує Кут падіння Залізним тремтячим боком В забруднену Громадянином бруківку Вихлюпує Колами крові В цьому трамваї Ні-ко-го 21–22. 05. 04

Злітаю з рейок Шизію Хочу В скляну посудину Черепахою коником цвіркуном Ще й комахою Світляком у темній кімнаті Зречена шкіри лежу Лихоманить «Дев’ята» 7–8. 09. 04

Янголе мій Не одлітай Я Вічність твоя Море та рай Янголе мій Не зазирай У віч Темряви сизої край Янголе мій Зачекай 25. 10. 04

Гримасувань імперських Без’язике місто Обліплене брехнею Гадючої мімікрії Недоїдками жебраєш Тебе випереджає Тваринний жах раба Ти Антитеза раю Ти Антипод життя Ти Мрець Ти Каїн 9. 11. 04

Хрести Хрестом Хрести Порфіра крапель Горобини Супокій Коливання світла З вітрил солом’яної верби Лискучої ворони Антисвіт І каяття 14 – 16. 11. 04

В. Підмогильному Хіба заборонено Вночі Чи сніг ішов тоді Слухати В центрі Провінційного міста Нудотно-солодке караоке Про якусь-то Жанну На запльованому насінням Жуйкою Суржиком Немовби більма Малясовому майдані З атавістично-рудиментними Рундуками Що підперезані Хвостами пацюків І запиваючи лютневу тугу Сповідальною горілкою Чи сніг ішов тоді Промовляти «Очевидно є люди, що можуть згадувати своє життя як суцільну смугу радості… » 02. 02. 05

Акації йому лишилися на склі

А. С.

Скреготіння Ампутація Ампутовано Мільярд звивин У мізках двоногих Голови Кінцівки котяться Катам Під закаблуки Скорботно Скорбота З плакату грайливо Тут за безцінь обрізаються душі На мотузку з савану Спустився Бог Пустеля Помин На асфальті Птах Із виплаканими очима Несила йому 7. 03. 05

Брунатне лоно Почвари Неблимаючим оком заганяє в кут Всмоктує в одиночку І стугонить кістками Холерою Котиться в пекло Гадам на шматування Виригує сморід і сором Літер Мови брутальної Ні - і - і - і - і - і - і А десь золотавая риба В зеленому запиналі Снить собі Снить Під зорепадом 30. 06. 05

Чайчини скиглення І тиші височінь У патині рожево-бірюзовій Неоліту І трунок чебрецю З цитриною полину Маньчжурії Пекельно-жовтий вітер Жбурляв химерами Каміння 18. 10. 05, с. Первомайка

Пам’яти А. Б.

Білим болить Поле Червоне Тиша з тишею Розлучалися Свічка танула Слово згасало Вивільнялося Задубілі долоні Глини жовтої Грудки Три Кинули Гави дзьобали Хліб поминальний 11–17. 02. 06

С.

Я вмираю Вмирає за вікнами сніг Брудними бинтами Плямуючи землю Вмирає Щойно народжена мить Драбиною В’ється у небо В страхітливому сні З 23-ї до 3-ї Я вмираю Бо гинеш ти Рудим колесом Змії висять На твоєму хребті 14. 03. 06

Світанкова печаль Німує відчуженням Потаємна хиткість тіні Полохливо збігла Драною ринвою Вичавлюючи ніч 2007

Вишнями в небо

Ночі одної Вишнями впали Безпристрасно зрадивши землю Червонасті крижинки Вишнями Впали у небо Аби Ранком збліднілим Очей синизною Затріпотіти В небо Німотінню моста Дякуючи Старому 27-28. 02. 06

Сапфірова саламандро Чом Весняним петрогліфом Подих затамувавши На шкірі Морхливого каменю Лапок сузір’ями Всотуєш сонце В синяві плавають круки Здіймають білини Причастя 14-18. 06. 06

Деревинка-флюгер Справжня примара В карнизі старої кам’яниці Гіпсокартоновий карлик Витіяв гру-стрілянину Вічко червоне Вбитий павук В павутинні Гіпсокартонова осінь Впала на місто 11. 10. 06

Котимося Сходами зрад Наше місце Там Не в небесах Б’є Бляшаний барабан Час вертає назад 21. 10. 06

Трунок забуття Струмує по венах Вас вже немає Білі ворони Всіяли крони Чорні дерева Сонячний бедрик Пасеться на склі Звістка про літо Синь занебесна Хмар баранці Будемо жити 31. 12. 06

Сафо

Струс сірої речовини хапання кисню лихоманка Пекло Автодафе з оргійних змій Свідомости хітон розшарпано Фіалок пелюстки поклав Алкей У меандр медово-місячної амфори 25. 02. 07

Поколеш білі ніжки та й на шипшиночку (Пісня)

Дотик синьої осени Судомить весна Небеса росою Всіяли айстри Твоє тіло На Шибеницю Кров моя На Тонкій шиї Ши - пшина Живить Хрест Облиш Мрії 10 – 11. 10. 07

В. Бублику

Все котиться яйцем до глека Глина є Початком Отже істиною Але без нас Все котиться до глека До його пустоти До дотику Де ти ………………………………………………………………… 10 листопада 2007

Зеленасто-ніжно-смутна Крап-дзелень Крап Із патефону неба Ледь-ледь Крап-дзелень Крап Курчатком лист дзьобає повітря, Крап-дзелень Крап-дзелень Платівка вічності Вщерть Крап-дзелень Крап………………………………………. 3. 04. 08.

Обличчям сполотнілим В ніч Душа волаюча До Бога В космічному оркестрі (не Тичини) Болю Сто тисяч божевіль Луна Кресає спалахом У скроню Жалоби сиволистий сніг І на сто тисяч літ Нікого 29. 12. 08

Євгену Плужнику

Лоєм арен Легені зорано Вільний від часу Збуває матерію Тільки краєчок Божого неба Вічності хвиля Підносить «Дев’ятої» 11. 06. 09

Напоєні синню Порухи тіней Дві краплі буття Два білих крила Під стріхою ночі Вітер думку точить Дві краплі буття Два білих крила Осінньою синню Розсіялись тіні В краплині буття Два білих крила 22. 10. 09

Володимиру Бублику. Художнику

Без запобіжників Єдиною струною Доводив світу Що живий Що є Що смерть Мара Або напроти Зародок Пороги Ритмо-Степ Яйце-Райце Вразливим колесом Душа Одвічний смуток Мамая Перед воздвиженням У Небо 27. 11. 09

Випусти зі свого Храму Білого метелика ночі Очі Дзеркальних Риб Щойно викинутих на берег Відчини браму болю Поховай білого метелика Забери його Агні 24. 04. 10

Щабель печалі Осінь Просинь небесну Підносить Світе Будь Тихо Тишком Лист клена Зіщулився Трішки 19. 06. 10

Боліти мені не буде Раптом писати Ювенале Хочу Отже Кільчень – впадає в Самару Самара – впадає в Дніпро Я – виринаю з тебе 16. 09. 10

Під стріхою парасолі На відчуженому пероні Їй котився очима сум Де волала Janis Joplin Mama mama Йго станція Так далеко Розтули жменьку коралів літа Срібних хрестиків зим не жалій Зимно було їй Фіолетовим літом Він не дістався перону На якому його чекала Janis Joplin 22. 06. 11

Що пересохле море В піску злотистої луски Німує голосінням тиші Бичок маля Колись полишений припливом Поживою місцевому коту Так зліпок твій Подібний до червленої посухи Поточений мишами 19. 10. 11

Час сонця стікає гранатом Фіолетовим блюзом Сльозою Ніж самотності Голос Ніч груднева розтята Висить тінь Гільйотина Ти Безсмертний Ти Вільний Розфарбуй у зелене Місяць уповні Дитино Грудневої ночі 2011

Ніколи Це коли в сновидінні За зачиненими дверима Без жодної шпарини Безкінечний разюче-білий простір Шерех дотиків Сухих пелюсток Міріад скляних метеликів Так лячно-дзвінко Стерильно-неонова пустка А-о А-о А-о Ма-мо Ма-мо Ма-мо Зимно Порожньо Ніколи 20–22. 07. 13

У сутінках волі Мільйони Щойнонароджених Постгеноцидна нація Мутація Окупація Спецоперація Кров на долонях та скронях Немовлят Що раптом стають героями Без героїну Горе тим Не зрозуміли Що це море Що це світло 26. 12. 13

Т. Чорновол

На розі тіла і душі На зимних автострадах ночі Бог перетворював кривавий слід На сніг Тужили зорі Дякували очі 26. 12. 13

Л. Гацелюк Життя мов танок суфія медитативна дзиґа і літочислення мов кола оберт

Божественна мелодія Із вимірів світів творила безтілесність Час руху Вітру час Душі її небесний килим Corona Astralis увінчує А зорепад сріблястих нот Підсвічує Солоно-білий запах океану Коралово-блакитним псалмом Риб незнаних Відлунює той пірует Злотистих слів пісок Перетинав пустелі розуму людського Насаджуючи Дух Народжувався Гімн гармонії

Навколо тебе без ліку облич Перебуваючи без віку і навік Так вишукано втратила тенета В -------------------------------- літ 16. 01. 14

Напівтони

Доходячи до крапки Перекреслити обличчя Затушувати рота Блакитні очі одягнути в чорне Тінь знищити Залишити Лише напівтони Столітньої мовчанки Та відчуття Була колись 30. 09. 99

Підійнялася з тебе Мов Афродіта з піни Краплинки на тілі моєму Відбивали барви твоєї душі 16. 05. 99

В синьо-зеленому туга прибоєм Б’є в піднебіння Нас розірвало на вшмат Позабувши про душу Очі промоклі Присипані сіллю Колір їх відчай Струмом самотності Зімкнуті губи Таїна між нами

Раптово я очеретинка Сповита вітром Зваблена дощем Засмучена серпанком кавуновим Байдужим до усього світу Крізь мене час точиться Мов подих білої чаплі Потрапивши у невід Оріль зітхає ковтнувши Останню зірку липня Липень 99

Проникнувши В дозимову еру Мого оголеного виміру Ти посіяв у моєму тілі Ялівцевий кущ Нестерпної жаги Перетворився на привида І розтанув у повітрі Антіной Із тисячолітньою посмішкою Античний відбиток На зворушливих простирадлах Осені

У запаморочливих Листопадових флюїдах Великого міста Вохристого Малюю свій погляд На твоєму обличчі В блакиті сріблястій Скороминущого враження Нервовою чайкою Оселяюся на твоїх вустах Чутливо торкаюся тіні Що тільки миттєво Здавалася нашою Сей час на асфальті Під мільйонопідошвяним sapiensом Завмер ще один зародок світла

За ґратами вікна Роздягнутих дерев Капрічос Гойї Німотний зойк Самотньої душі В павучій пастці Відчаю безбарвного Хребтів готичних Понад гостроверхими списами Реготала ти Нескінченна Ніч-гвалтівниця 31. 12. 99

Моє воління Летаргійний сон У сумі грудня Квадраті Чорного вікна Жевріє Безсоння Прямокутником розпачу Розкручує плівку Сьогодення В осінній ноктюрн Минулого Пошерхом листя Поцілунками Стікає печаллю наших вуст Жалем б’ється Об щось непорушне Золотистим мінором Обгортає спустошені тіла Пензлем змахує Таїни самоти наших облич І раптом Останній подих бемоля В сльозі німотної довершеності Прозорий ранок Грудень 1999 82

На чуттєвому полотні Першоденно-весняного міста Місячні контражури Тополь і акацій Застиглих у містичних поставах Реінкарнаційних У передчутті звільнення Від прадавньої луски 01. 03. 99

Напередодні Затемнення місяця Ніч Ніби сомнамбула З широко розплющеними очима З-під вій їй Котяться Байдужі краплини Небесного склепіння Туп-туп Неймовірним зусиллям Відсовуєш Могильну брилу сновидіння Обривається все всередині Тіло не годне далі Втримувати душу Бо поміж ними Твоє Я Злягається з розпачем Несвідоме Какофонією рухливих думок Образів Отрутою спогадів Облич Слів

Кублом гусені Виповзає з мозку М’якими Шелестливими Камінцями божевілля Затаюється По закутках Твого існування Тріпотливою рибою Вислизає Сенс життя Ще мить І розчинишся в безкраї Хранителю Янголе Зупини

Заплющ очі й нічого не говори Німе Неореалістичне кіно Дві самотності У вигаданому житті Серед раціонального хаосу До нудоти Бажають зникнути В лабіринті дощу Зіткнутися одне з одним Тінями сплестись На голій стіні Й на початку пощерблення Повного місяця Народжується сенс Беззахисного кохання Що фантасмагорійною райдугою На тлі Крижаних хмар листопаду Промайне Останнім ковтком жаги І зникне Упокорюючись Та дивуючись вічності 27. 11. 99

Виблукавши З потаємних коридорів Анабіозу На поверхню Фізичного існування В місячному неоні Здивовано помічаєш Незнайомі обриси Еклектичних будинків Знервовані пальці дерев Що очікують Казкового переодягнення Гусені В ефемерні крильця метелика Зіницями Що ринуть у провалля Звідки не повертається навіть луна Споглядаєш Безглузду метушню Манекенів Із комплексом полювання на відьом Задихаєшся Від сакраментально-цвяхового Треба І з думкою навіщо

Намагаєшся висмикнути З оргійного натовпу Живе обличчя З першим проблиском світла Хапливо відшукуєш Щілину в підвалині свого ego 7–8. 03. 99

Бажати до тремту До холоднечі й порожняви Як перед стрибком Через прірву В сновидінні Боязкі діткання спогадів Бентежно вічний Вівальді За пізньоосіннім вікном Запітнілим Скорпіонів бенкет Туга асоціацій Зустрітися В одній точці всесвіту І разом Розчинитися в ночі І чути тільки твій голос І не розуміти нічого З промовленого І голосно сміятися над чимось (Здається смішним) І намагатися говорити про щось (Здається не зовсім пусте) І вже нічим дихати Від пахощів тіл І духмяна сірка

Та білі електричні струмені В темряві Сповіщають про наближення Його В повітрі І Воно підноситься над нами Заповнює всі порожнини (Чорні та білі діри) Перетворюється На величезне шатро парашута Що ним так марить парашутист Неймовірно швидко У вільному падінні Наближаючись до землі Немов за мить до смерті Або до народження Судомно зітхнувши Зринає знов до зірок І в поєднанні з Богом Повертаєшся до себе І божевілля тиші та спокою Вже По інший бік 19. 11. 99

На дроті «палестина», або Орілея

На річковому дні лежала Немов Офелія Піщина Притиснута безглуздям І коханням Рептилії сосен Цурпаллям водоростей Квилили Звиваючи орільський саван Крізь синювату прорізь Споглядала нескінченність 20 – 21. 09. 2000

Синій окраєць серпня Золото-рудавої Орелі Мед всотує Статуї Білої та сірої чапель Очеретами шельпочуть 2. 09. 02

Шляху Щем занімілий Відторгнення Від пуповини Здриг ножиць У тиші... ші Полиском Мерця-сонця Осіли Лишили Хвіст ящірки У руці 19. 07. 03

Смуга Посивілої блакиті Крізь Поточену шашелем споминів Шибку Крилами віконниць Подмух Зеленавого суму вітру Деревій Рожево-тьмяних кохань У молоці народжень Тіні снів Хутко ховається За обрій хати Смерть 30. 07. 03

Запліднені хмари Звиваючи кубла З наелектризованого крайнеба З гарячим шкварчанням Вилущували квасолини Платинових блискавиць Із фіолетово-кобальтової Муляви тисячоліть Підіймався Тваринний вигук переляку Стерильний крохмаль туману Пестив Дотиками вічності Мінливі луки Рухи Гуркіт громовиць Сягав Лакримози Перуна І злива зцілення Через поріг Червоне жабеня 31. 07. 03

Велетенський сувій осоння Перлинним грибом спокою Тисне до вологих трав Безліч Гематитових скелець ластівок Розхитує дзвінкі дротини Росяною тишею цвіркунів Брунатним комариним смичком Джмелем Самотньої пелехатої зірки Ковзає понад степом Ніч 01. 08. 03

Учаділа Від полинових пензликів Малюючи тобі листа Зухвалий півень Почепив на крильця ранок Вітрильник півдня В таїну очеретів гайнув Побився в мережане гілля Груші мертвої Заслухався її токати Хлюпоче річка В засутенілому бузковому раю І хитромудре око щуки Підсліпувато зиркнуло Відьмачки На новомісяччя 04. 08. 03

Повсюди Мерехтить дощем Розкинувши Розкішні чорні запинала Ніч Проріхи верб Збирають крашаниці зір 4–5. 08. 03

100

Зважнілі химери тополь Золотавим вугіллям пожежі Аритмічно сіють Бризками міді Жалібно Зойкає птах 16. 08. 04

101

Сонячний човен Оповитий Прохолодною мушлею мого тіла Висне в отруті Медового сновидіння Видноколом Спекотного степу Танучого В невагомій блакиті Крилець метелика Дзенівської флейти 10. 09. 04

102

Пустка сліпа Причаїлася Край села Пошепки голоси З-під хрестів Просторіні минулого Дивиться вслід Ненародженим 13. 08. 04

103

...Не та вічність, що є вічністю смерті, а та, що є вічністю життя. Анрі Бергсон

Небесне латаття Піниться туманами Обіруч сповиваючи Лискучо-жовті пасма Сиво-синього степу Прохолодними долонями ефіру Тлумачить ієрогліфи На спинці ящірки Дивним зіллям-молоком Напуває тишу Сполотнілими примарками Полохливо випурхують Кришталеві хрестики бабок Ті що живуть у вербах Брейгелівською вервечкою Сунуть навпрошки

104

Сріблястий обрис лелеки Маячить у повітрі Відлуння подиху янгола На ще теплій Кульці роси 31. 07. 05

105

Уві млі сонячної пропасниці Чудернацька мара Інфрачервоне проміння Мертвої груші Язики пожежі лизькають мізки Тлуми комах викочуються З величезного мурашника Горобець б’ється в шибку З-під стріхи цибенить хвороба Порепані вуста дмухають На кошлате з’юрмисько відьом Пестощі м’яти Піт тьмяними краплями дощу Підточує глину Немов шашіль Уїдливе шкряботіння по закутках Чорні вусаті сновигають в темряві – А лелек поваляти можна? – Ні, вони хочуть жити... В передчутті вирію Вони кружляють і кружляють понад селом – А ластівок поваляти? – За ластівок покарає Бог... Здригається кружальце світла Несамовито муркотить велетень-кіт

106

Треба хреститися (казала бабуся) – Ти приїдеш дивитись ялинку, коли буде сніг? – Еге ж... ……………………………… – Чому мене не візьме дядько в небо? ………………………………………. – На дроті “палестина”… – Ви поза межами досяжності… 6–9. 08. 05

107

Переполох самотнього лелеки Перегук сичів Шурхіт кажанів Несміливий стукіт вночі В зачинені віконниці Душі померлих Сіли за стіл 14. 08. 06

108

Сонячна NірваNа

Піщаний годинник сонячної річки В склі її безмірного лона Я Золотистоголова Краснопери Щучки Плітки Окуньки Крізь мене Повз мене Увінчана м’ятою Непритомна Запещена вужиком Поза часом течу Перламутрові равлики Дотик долоні До тиші Ши-и ша- а Ши-и ша-а Шурхочуть очерети

109

Вітер несе листок осокору Один течією Один за водою Тисячу років Тисячу літ Королівство Орілея Кипляча рілля Сонцестояння Ши-и ша-а Ши-и ша-а Зойкнула тиша Жовтим змієм Поглинута Зачіпляючи береги Жовта NірваNа Ши-и-и-и-и-и-и 19. 08. 06

110

Згарища комедодрама Випекла потойбік Спечені кротенята Міллю побитий кіт Мертвої груші Гілляки Мандріанові сни Синім сумним голосінням З червоної зійшли Колії 5. 05. 07

111

Я крапля Місячної амальгами Коли у раму Хати-вулика Дмухне зелений Космос І злива поглинає Вчора Мить ся Вже є відлунням І буревій Приборкуючи стріху Б’є в черевця гладенькі Вишень Збирає породілля кров Чаклує над живим вином Що повертає нас У землю 27 – 28. 06. 07

112

Хата Сміялась і плакала Всіма своїми Глиняними закутками Та пролежнями Зітхала Пригортаючи приречених Зашкарублими Немов потріскані черевики Віконницями Квочкою захищала Від світу Й вітру А вони Разом з духами ночі Що повилазили з мишачих нір Чужих сновидінь Відчайдушно На вістрі вогнику Правили таїнство Мальви Дякуючи Йому 8. 07. 07

113

Я піду з тобою в один день Не захолонути б від німоти Ти сонячний такий Я піду з тобою в одну ніч Щоб не лишати свої сни На самоті Осяяний бризками світляків Без тебе я засліпну Місяць уповні З Орелі напувались небом Руді з крижинами Корови 10. 11. 07

114

Плинний погляд немовляти Волооко-вологий місяць Голий Босоніж задрімав соловей Сновидінням куриться «Туман долиною» Білим морем лункої тиші Чисто як у хаті Вибілені душі Вертати на небо Мов зораний степ Чи впасти у степ Немов зоряне небо 2. 06. 08

115

З потойбіку люстер В шкляному саркофазі річка І кришталевий перстень січня Сновидно-сизим верболозом Вінчує Зірку А поза шибкою у білому сльоза З-під стріхи новиною радіє Стрічає Бога-Сонце Свічка тліє 8–9. 01. 10

116

Китайські сни І вічності ручай До мушки джуральця Відлунь печалі Прокинулась Рieta Зима у павутинці скла На щезлому пейзажі Літа 10. 01. 10

117

Вмирає день Згасає просинь І ми колись підем Сповідуючи молитовно осінь З відбитків спалахів Колишнього буття Крізь кригу хмар Вогняний поцілунок сонця Бруньок яєчки Провесни життя 30. 11. 10

118

Він грає на органі степу Рве на свинцево-сині клапті небо Куйовдить гриви жовто-сивих очеретів На березі оголену Малює зимний вітер 30. 11. 10

119

В. Буряку

Ой, за лугом зелененьким (сум сумний) Брала вдова льон дрібненький (Ой, да брала льон дрібненький) Буряківська хата Щохвилини сходами До домовини Додому Вона брала, вибирала (сум сумний) Срібний голос подавала (Ой, да голос подавала) Бур’яни брижами заколисують Не слухають старечі ноги Домовики повилазили з печер вікон Почепилися на вербу Маятники долі Коли коли Немов зозулі

120

Дозволь, мамо, вдову брати (сум сумний) Вдова вміє чарувати (Ой, да вміє чарувати) Чаром червоним палахнула хата Стріха у вирій Лишаючи по собі Очеретини пам’яти Ой, за лугом зелененьким Брала вдова льон дрібненький… 7 квітня (на Благовіщення) 2011

121

Крізь античний дах черепахи Чую шкірою Бачу оком весталки Чорний чоловік Йдучи білим степом Плакав 11. 01. 11

122

Куди поділися лелеки?

Листи з берега

1-й. Поїхав… Ранок. Тиша. Далекі верби. І спогади. Відчуття твоїх дотиків. Лягаю і просинаюся – з тобою. Оріль. Коливання водоростей. Рибалочка річковий – блакитний. Ми - на березі, слухаємо тишу. Птахи. Чапля сіра злітає над очеретами – птеродактиль. Дивимося на воду. Вона тече як час, життя. Запах твій. Трави пестять, крутиться в голові. Під великими осокорами. Понад усім – сонце, сонце. Єднання клітинок. Божевілля... Ти дивився на мене з Космосу. Я білою радісною плямою світилася із Землі до тебе. Пахла Оріллю. Ти чуєш мене? Доброго ранку!

2-й. Вчора весь час відчувала твою присутність. Написала дві картинки. Що б ти сказав? Довго не спалося. Ніби малюю, малюю... Навіть водила рукою в повітрі. Знову сни нескінченні. Прокинулася рано. Шукаю тебе очима – немає... Хочеться бути нині самій. Я відімкнута від реального світу. Мені добре. Тільки думки поволі переплітаються із сонцем, водою, вітерцем, і я кидаю їх по одній, не знаходячи ані початку, ані кінця. Вони, як зграя рибок, медитативно кружляють у тільки їм відомому напрямку. Купалася вранці. Скільки в тиші звуків?! Жаб’яча симфонія. Неймовірно! Починають ніби за паличкою диригента: соло – увертюра, потім поступово – весь оркестр; і раптово – останнє „кум”. Розкіш!

126

3-й. Вохристий, фіолетовий, помаранчевий, смарагдовий степ. Хекання Байкала (пса) позаду. Все цвірінчить, гуде. жалить... Хмарина немовби з картинки Куїнджі. Заходила гроза. Йдучи вздовж Орелі, зупинилися на новому місці: аж за озерами (напроти села). Здавалося, що крім нас, тут нікого не буває. Зранку – на березі. Розмовляла з жабками. Їх безліч грілося на сонечку. Одна – така велика, красуня в крапочку, сиділа весь час, поки я дивилася на неї. А потім прийшов Петро-рибалка, який нам привозив рибу. Запитав, що я роблю. „Споглядаю жабок”, - відповіла я. „Ропухи”, - помовчавши, сказав він, а далі оповів сумну історію про смерть у квітні місяці його сина... А вчора на заході намалювала ту мертву грушу. Пам’ятаєш, я запитала в тебе, що то за дерево? Відчувала себе щасливою. А вночі знову – зорі, зорі, думки, думки... І – роман В. Домонтовича.

127

4-й. Нудьгую без тебе. Спека. Зранку – на Орелі. Нікого. Розчиняюся у воді, бурштиновій. Наді мною, майже торкаються волосся (відчуваю їх пошерхи), - ластівки. Тиша. Вчора малювала в степу біля цвинтаря – садовила сонечко. Закінчувала у сутінках. Поверталися додому незнайомою дорогою. Молодик над вербами в рожевому серпанку. Сусід Віктор гадав, чому в такому райському місці люди так рано мруть. Йому хтось у селі говорив, що через... чаклунство. Розповів про сусідку бабцю Одарку, що хата пуста напроти. Вона була така лагідна, манюня, з блакитними очима. Приходила до нього у такому саме блакитному пальтечку. А одного разу попрохала, щоби він із нею пішов уночі на цвинтар, бо їй для чогось була потрібна земля з могили втопленика. Ось так... Вдень страшенно перелякалися. Думали, що пожежа – горіло на горі, де починається село. А то палили стерню... Знову на березі, під дубами. Течія несеться назустріч сполоханій сірій чаплі. Вночі довго дивилася на зорі. Ще пригадала. Вчора вечором божевільний Сашко запитав: „Куди поділися лелеки?..”

128

5-й. Вітер. Присмак осені. Хмари вагітні величезними метеликами, комахами, Левом Толстим, Данте... Нескінченність. Бурхливі очерети, перламутрові верби, чорні обриси дубів. Ухають осокори, туляться до землі трави. Ледь чутно цвірінчання якогось птаха. Все підкорилося йому. Оріль, проковтнувши величезну хмарину, пішла кришталевими зморшками. Голоси відлітають, заплутавшись у крильцях гомінкого листя. Галявина під осокорами. Сум – Радість. Малювала Оріль. Світла не було два дні. Зорі поглинули все і всіх. Сьогодні на огорожі біля хати висіла моя мальовнича хустка...

129

6-й. Вчора довго не могла заснути. Виходила на подвір’я, розмовляла з Байкалом, вдивлялася в зорі, гадала, чи ти спиш... Прислухалася до ночі. Очікування виснажує. А проте – сідає сонце. Сама на березі біля вогню. Малинова тиша. Пташини, бабки, хлюпає щось в Орелі. Далекі постріли. Змії тіней на воді. Жовтогарячий фіолет обрію. Останні спалахи. Стихли птахи. Оріль засинає. Комарі смакують кров. Перегукуються жаби. Качечка. Вогнище...

130

7-й. В хаті тиша. Ранок. Високі верби. Роса. На бузковому лузі збираю букет для Тані. Сонечко ще низько. Вона прокинулася – долі глечик із квітами. Намалювала «Таньчин букет». Під дубами. Вечоріє. Після купання – зимно. Згадала: зранку над Оріллю пролетіли дві білі чаплі. Серпень 2000, с. Усть-Лип’янка Полтавської обл.

131

З листків тополі

Дощ сипав вологою ряскою І заперечувало звичайне т а к Складному н і Вересень 2000

Співаю по-пташиному Не розуміють люди Говорю по-людськи Лякаються птахи 29. 01. 01

134

Як гола туга падолисту Сльоза Хмариною пурпуровою лягає На постіль заходу розпечену Сама 11. 11. 01

135

Дивлюся в люстро З нього виповзає Мій страх незустрічі з Тобою По сей бік 29. 01. 01

136

Дві босі душі Зачепившись за гілку січня Сплячу Горіхами горобців Промигтіли повз 29–30. 01. 02

137

Ясніє На березі моєму Щезла риса Присутності Стороннього 2002

138

Мовчалезносмутне золотіння Філіжанки Чорної У куряві уламків сновидінь Гіркуватих чаїн Вуст твоїх їй бракує 1. 06. 03

139

На сороковини

Розірваний обруч Душа прямує У вічність 19. 04. 04

140

Сон 3

Бурштин осінній З-під стелі гронами висне Його зрізаю Зрізаю Сліз намисто 22. 05. 04

141

На Трійцю

Час плине Назустріч жабі Зозуля кує 28. 05. 04

142

Неба Сіро-бузковий ковток Крізь невмите ще скло Латкою волі Заплетений У гілля 17. 03. 05

143

Равлика ріжки Кладка до Сонця Що нею збігає промінчик 30. 07. 05

144

Величезне сито столітньої верби Сіє платиною місячного борошна Колесо Лао-Цзи підхоплює жарини Зір 13. 08. 06

145

Синові

Запали багаття В моєму човні Кров місячних предків Змішалась з Рікою 21. 04. 07

146

Майже японське

Садили айстри ніби тільки вчора Час промайнув Зірками шелестить На клумбах перед хатою Осінній вітер 13. 01. 09

147

І тисячу Й багато тисяч літ Ти альбатросе Нагадуєш мені про крила 04. 09. 09

148

Видзьобуючи сонячне насіння березня Крізь крижані лаштунки тиші Вони піснею радости Зустрічають вічний політ Чайки на ймення Джонатан 29. 03. 10

149

Сніжечком сіль Притрушені зелені латки Так затишно Йти посивілим степом 03. 01. 14

150

Старезних верб іхтіозаври Задумою здійнялися у небо Віщує чорний крук Мов привид давньої країни 03. 01. 14

151

Початок січня Снить усе Оріль мов небо Олово Крізь білий лабіринт тече 03.01.14

152

Зміст

Маклех Шон. Сповідь Сонця, або спроба передмови до поетичної збірки Ірини Мазуренко «У шклі буття» Те, що створює відчуття… «Фіолетовим оком...» 13 «Безмірність самоти...» 14 «Осінній плач над ними...» 15 «Вперше нудило від смаженої риби...» «Сновидою...» 18 «Пах губ змішався...» 19 «Я чула вітер...» 20 «Ніч горілиць...» 21 «Зів’ялий день...» 22 «Висмоктуючи глузду рідину...» «Тепер...» 24 «Уквітчана розлука...» 25 Сон 1 26 «Зреклася...» 28 «Отерпла від задухи ніч...» 29 «Сонця краплею в павутинні...» «Щільно...» 31 «Хилить до столу...» 32 «Просто неба...» 33

155

«В ожиновому...» 34 «За світлорамою...» 35 «Понад ледь розклепившим очі містом...» 36 «Муляка слів...» 37 Сон 2 38 «Злітаю з рейок...» 39 «Янголе мій...» 40 «Гримасувань імперських...» 41 «Хрести...» 42 «Хіба заборонено...» 43 Акації йому лишилися на склі 44 «Брунатне лоно...» 45 «Чайчини скиглення...» 46 «Білим болить...» 47 «Я вмираю...» 48 «Світанкова печаль...» 49 Вишнями в небо 50 «Сапфірова саламандро...» 51 «Деревинка-флюгер...» 52 «Котимося...» 53 «Трунок забуття...» 54 Сафо 55 Поколеш білі ніжки та й на шипшиночку (Пісня) «Все котиться яйцем до глека...» 57 «Зеленасто-ніжно-смутна...» 58 «Обличчям сполотнілим...» 59 «Лоєм арен...» 60 «Напоєні синню...» 61 «Без запобіжників...» 62 «Випусти зі свого Храму...» 63

156

«Щабель печалі...» 64 «Боліти мені не буде...» «Під стріхою парасолі...» 66 «Що пересохле море...» «Час сонця стікає гранатом...» «Ніколи...» 69 «У сутінках волі...» 70 «На розі тіла і душі...» 71 «Божественна мелодія...»

65 67 68

Напівтони «Доходячи до крапки...» 75 «Підійнялася з тебе...» 76 «В синьо-зеленому туга прибоєм...» «Раптово я очеретинка...» 78 «Проникнувши...» 79 «У запаморочливих...» 80 «За ґратами вікна...» 81 «Моє воління...» 82 «На чуттєвому полотні...» 83 «Напередодні...» 84 «Заплющ очі й нічого не говори...» «Виблукавши...» 87 «Бажати до тремту...» 89 На дроті «палестина», або ОРІЛЕЯ «На річковому дні лежала...» «Синій окраєць серпня...»

157

93 94

«Шляху...» 95 «Смуга...» 96 «Запліднені хмари...» 97 «Велетенський сувій осоння...» «Учаділа...» 99 «Повсюди...» 100 «Зважнілі химери тополь...» 101 «Сонячний човен...» 102 «Пустка сліпа...» 103 «Небесне латаття...» 104 «Уві млі сонячної пропасниці...» «Переполох самотньго лелеки...» Сонячна NірваNа 109 «Згарища комедодрама...» 111 «Я крапля...» 112 «Хата...» 113 «Я піду з тобою в один день...» «Плинний погляд немовляти...» «З потойбіку люстер...» 116 «Китайські сни...» 117 «Вмирає день...» 118 «Він грає на органі степу...» 119 «Ой за лугом зелененьким (сум сумний)...» «Крізь античний дах черепахи...»

106 108

114 115

120 122

Куди поділися лелеки? Листи з берега

125

158

З листків тополі «Дощ сипав вологою ряскою...» «Співаю по-пташиному...» 134 «Як гола туга падолисту...» 135 «Дивлюся в люстро...» 136 «Дві босі душі...» 137 «Ясніє...» 138 «Мовчалезносмутне золотіння...» На сороковини 140 Сон 3 141 На Трійцю 142 «Неба...» 143 «Равлика ріжки...» 144 «Величезне сито столітньої верби...» «Запали багаття...» 146 «Садили айстри ніби тільки вчора...» «І тисячу…» 148 «Видзьбуючи сонячне насіння березня...» «Сніжочком сіль...» 150 «Старезних верб іхтіозаври...» 151 «Початок січня...» 152

133

139

145 147 149