Нагибайло Лілія Антонівна by НВК Дев'ять Кам'янець-Подільський

Навчально–виховний комплекс №9 імені А. М. Трояна

Нагибайло Лілія Антонівна

МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

Кам’янець–Подільський 2015

Нагибайло Л. А.

Укладач: Нагибайло Л.А., вихователь групи продовженого дня, Кам’янець– Подільський навчально–виховний комплекс №9 імені А. М. Трояна Рецензенти: Оксанюк А. М., методист з початкової освіти, Науково–методичний центр управління освіти і науки Кам’янець–Подільської міської ради Нетеча Г. В.,

вчитель–методист, Кам’янець–Подільський навчально– виховний комплекс №9 імені А. М. Трояна

Рекомендовано до друку рішенням методичної ради Кам’янець–Подільського навчально–виховного комплексу №9 імені А. М. Трояна (протокол №2 від 26 жовтня 2015 р.) Методичний посібник орієнтований на вихователів групи продовженого дня та вчителів початкової школи. Містить теоретичні аспекти та методичні рекомендації, які сприяють формуванню ціннісного ставлення молодших школярів до традицій рідного народу, сценарії виховних заходів. Матеріали, наведені у посібнику, можуть бути використані при організації та проведенні виховних заходів і уроків, спрямованих на прищеплення учням початкової школи любові і пошани до традицій, звичаїв та обрядів українського народу. Нагибайло Л. А. Формування ціннісного ставлення молодших школярів до традицій українського народу: [методичний посібник] / Нагибайло Лілія Антонівна. — Кам’янець–Подільський: НВК №9 ім. А.М. Трояна, 2015. — 72 с. © Нагибайло Л. А.

ПЕРЕДМОВА

Україна — молода держава, яка перебуває на шляху радикальних політичних, соціальних та економічних перетворень, обравши шлях переходу до панування у суспільстві свободи й демократії, національного відродження. Національна доктрина розвитку української освіти декларує виховання національно свідомої особистості, морально досконалої людини, яка могла б розв’язувати складні проблеми, що постають перед державою. Адже, сьогодення — це період, коли змінюються суспільні відносини, загострюються соціальні проблеми, порушуються установлені норми і правила. Найбільше страждає від цього молодь. Згідно Концепції національно–патріотичного виховання дітей та молоді метою виховання є становлення самодостатнього громадянина–патріота України, гуманіста і демократа, готового до виконання громадянських і конституційних обов’язків, успадкування духовних і культурних надбань українського народу, досягнення високої культури взаємин. Воно сприяє єднанню українського народу, зміцненню соціально– економічних, духовних, культурних основ розвитку українського суспільства і держави. Розбудова української держави неможлива без пробудження національної свідомості народу. Тому особливе занепокоєння сьогодні викликає брак у багатьох школярів усвідомлення себе як частини народу, співвіднесення своєї діяльності з інтересами нації. Згідно із концепцією нової редакції Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти, опираючись на проголошені ООН глобальні цілі розвитку тисячоліття, одним із пріоритетних освітніх завдань для загальноосвітніх навчальних закладів України, поряд із забезпеченням якісної загальної середньої освіти, є «…прилучення до національних цінностей українського народу, основи громадянської єдності і національного згуртування». 3

Нагибайло Л. А.

Національне виховання через призму народних традицій реалізує глибоке і всебічне пізнання рідного народу, його історії, культури, духовності і на цій основі — пізнання кожним учнем, вихованцем самого себе як індивідуальності і як частки своєї нації, а через неї усього людства. Національно–патріотичне виховання школярів немислиме без знання традицій рідного народу, оскільки вони своєю міццю завжди перемагали чужі ідеї, впливи сил, які протягом століть прагнули зруйнувати єдність нашого народу, його самобутній національний дух. Певна річ, що національне виховання в системі освіти здійснюється з урахуванням пізнавальних можливостей та психологічно–вікових особливостей учнів певного класу. Особливе місце в цьому процесі належить учням початкового рівня освіти. Пояснюється це особливостями психології дітей, прикметою яких є здатність охоче пізнавати довколишній світ, нові знання, сприймати норми поведінки, виробляти власне світосприймання та світобачення. Саме тому основи національного виховання значною мірою закладаються в цей період життя та навчання. Робота педагогів–вихователів повинна бути направлена на те, щоб у процесі формування особистості школяра, а отже і підростаючого покоління, найефективнішими були шляхи пізнання від рідного до чужого, від близького до далекого. Надзвичайно актуально перед нинішніми педагогами постає завдання виховати національно свідомих громадян України, як продовжувачів кращих традицій минулого. Оскільки, опираючись тільки на свідомих і грамотних громадян, можна говорити про загальний добробут нації. Виховання підростаючого покоління на споконвічних традиціях народу сприяє кращому засвоєнню ними загальнолюдських та національно–моральних цінностей.

НАЦІОНАЛЬНО–КУЛЬТУРНІ ТРАДИЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ У ВИХОВАННІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Без традиції нема культури, без культури нема нації. В. Липинський Впродовж багатьох віків український народ сформував та накопичив безліч притаманних лише йому традицій і звичаїв, джерелом яких виступає так звана народна педагогіка. Останню невипадково називають усною традиційною фольклорною материнською школою, що покликана формувати духовні цінності людини. Українська народна педагогіка традиційно охоплює такі важливі напрями виховання дітей, як трудове, моральне, інтелектуальне, фізичне й естетичне. Термін «народна педагогіка» в науковий обіг ввів великий педагог К.Д. Ушинський, який високо цінував народну мудрість про виховання. У його розумінні народна педагогіка — це результат колективного творчого внеску багатьох поколінь в духовну культуру народу, це найгуманніші ідеали виховання. Народна педагогіка — це сукупність традиційних форм і засобів виховання, навчання та підготовки дітей до життя і праці. Носіями народної педагогіки були старші люди в сім‘ї та громаді, наділені природною мудрістю, добротою, людяністю, працьовитістю. Осередком народної педагогіки була і залишається сім‘я. Кожна родина у вихованні своїх членів, починаючи від народження дитини, повинна була додержуватися певної системи правил народної педагогіки, які закріплені у неписаному моральному кодексі народної мудрості.

Нагибайло Л. А.

Народ завжди турбувався про те, щоб дитина зростала здоровою фізично, засвоювала морально–етичні закони, ставала багатою духовно, оволодівала народною культурою, зростаючи палким патріотом своєї землі. Актуальність виховання молодших школярів на засадах народної педагогіки зумовлена соціальною потребою сьогодення, тобто, відродження національної культури, збереження та збагачення неоціненних духовних скарбів нашого народу. Ідеї народної педагогіки високо цінували педагоги різних часів і епох, які всебічно їх вивчали і широко використовували для своїх виховних систем. Одним із перших, хто теоретично обґрунтував народне виховання, був Я. А. Коменський. У своїх працях він звертався до побуту, культури народу та його традицій виховання. В основі його принципів та ідеалів лежать народні педагогічні погляди. Важливого значення ідеям народної педагогіки, як важливому засобу виховання молодого покоління, надавав Г.С. Сковорода. У своїх притчах, байках, листах він говорив про природовідповідність виховання та закликав звертатися до рідного слова, народної творчості, бо «…правильне виховання полягає у природі самого народу…». Народна педагогіка займала особливе місце в науково–педагогічній спадщині К.Д. Ушинського, який писав про важливість у навчально–виховному процесі пам’яток народної культури: «Виховання, створене самим народом і побудоване на народних засадах, має ту виховну силу, якої немає у найліпших системах, що базуються на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу». Ідеями народної педагогіки переймалися і Т.Г. Шевченко, який добре знав побут та звичаї українського народу, і І.С. Нечуй–Левицький, який розглядав виховні проблеми, як єдине ціле з етнічною педагогікою, з формуванням національної самосвідомості, духовності: «Народні наші пісні, казки, приказки, колядки, козацькі думи, — все це в українського народу невичерпний, багатий скарб для навчання та виховання...». 6

НАЦІОНАЛЬНО–КУЛЬТУРНІ ТРАДИЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ У ВИХОВАННІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Основи духовності, що розвивається впродовж усього життя, закладаються з самого дитинства. Духовність — це категорія, яка розкриває людину, як істоту, яка глибоко вкорінена в культуру, є гуманною, моральною, із широкими пізнавальними інтересами. Духовність — поняття синтетичне, узагальнююче і всеохоплююче, воно включає такі поняття, як духовна культура, духовні потреби, духовні інтереси, духовне життя». Духовність не існує поза національною свідомістю, вона проявляється у багатстві внутрішнього світу особи, її ерудиції, розвинутих інтелектуальних та емоційних запитах. Філософи стверджують, що «духовність — це якісна характеристика свідомості людини, що відображає панівний тип її цінностей». Духовність не дається дитині в готовому вигляді, тобто вона не може бути лише просвітництвом або простим запам’ятовуванням ідейних та моральних норм, смислових орієнтацій. Кожен учень, поступово засвоюючи ідеї, ціннісні орієнтації, емоційно–естетичні надбання народу, сам емоційно засвоює певні компоненти духовності, виробляє своє ставлення до них, реалізовуючи у практичній діяльності. Використовуючи скарби народної педагогіки, її заповіді, вчителі та вихователі повинні знаходити різні засоби, щоб зацікавити, спонукати учнівську молодь до праці, пробудити їхню допитливість, виховуючи любов і повагу до рідної мови, як першоелементу народності, живого організму спілкування, основи національного вираження, єдиної скарбниці духовних цінностей, адже через мову народ генерує національний дух, характер, психологію, традиційну родинно–побутову культуру, спосіб життя. Вітчизняна педагогіка — це не лише наука, але й мистецтво, яке сповідує ідеї народності, гуманізму, національного виховання, гармонійного розвитку особистості, доступності освіти, всебічної уваги і поваги до дітей, підготовки молодого покоління до життя. Основну мету виховання народна педагогіка вбачає у тому, щоб навчити кожного бути людиною. Навіть знання без людяності нічого не варті. «Знання без людяності — це меч у руках безумця», — кажуть у народі. 7

Нагибайло Л. А.

Людина, яка не знала історії свого роду завжди у народі вважалася безрідною. Повага і любов до свого роду, рідної землі, національних звичаїв і традицій починалася з цінування писемних пам’яток, переказів, предметів побуту, сімейних реліквій та інших матеріалів про життя пращурів. Однією з характерних рис української народної педагогіки було шанобливе ставлення до жінки–матері, жінки–трудівниці. Мати — символ життя, тепла і всеперемагаючої любові. За народною мораллю, образити матір або батька вважалося великим злочином. Знання свого родоводу за батьківською та материнською лініями, свого генетичного коріння — ознака цивілізованої людини. За народними поглядами, працьовитість — це вагоме мірило гідності людини, її становище в суспільстві та сім’ї. Ставлення до праці широко відображене в прислів’ях і приказках, у яких закладено ідеали народу, його морально–етичні норми; оспівано в народних піснях. Народ дуже цінував честь трудової людини і засуджував зневажання етики й моралі; цінував і цінує лицарську честь, готовність віддати своє життя за Батьківщину. Любов до рідної Вітчизни, патріотизм — визначальні риси справжньої національно свідомої людини. Таким чином, кожен педагог має широкі можливості для створення власної системи роботи, методичної концепції на основі народознавчих ідей і засобів. Справжня педагогічна творчість неможлива без використання у повсякденній діяльності скарбів народної творчості, її традицій. Практичне застосування народної педагогіки, вітчизняних педагогічних здобутків, ідей ґрунтується на педагогічних традиціях українського народу, які вироблялися впродовж усієї історії розвитку народу. Відроджуємо не лише для того, щоб відновити кращі здобутки минулого, а й для того, щоб наснажити її сучасним науковим змістом, який й дотепер не втрачає свого значення.

БАГАТСТВО ТА РІЗНОВИДНІСТЬ ТРАДИЦІЙ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Поняття «традиції» походить від латинського «traditio», що в перекладі означає «передача». Кожне покоління входить у життя через освіту, виховання, соціалізацію, самопізнання і самотворення індивідууму як особистості. Передусім, шляхом передачі соціального досвіду від старших до прийдешніх поколінь традиції забезпечують засвоєння найвищих національних, культурних і матеріальних, нагромаджених віками цінностей, норм, правил, ідеалів, відображають наступність соціального досвіду. У педагогічному словнику виділяються сімейні та шкільні традиції. Традиції в сім’ї розглядаються як «сукупність звичаїв і норм поведінки, прийнятих у сім’ї, що передаються від старшого покоління молодшому». Традиції шкільні — це звичаї, порядки, правила поведінки, що склалися в школі, які зберігає колектив та які передаються від одного покоління учнів до іншого. Таким чином, традиції складаються в суспільному житті певного народу, в сім’ї, школі, побуті, праці, моралі, мистецтві тощо. Виховуючи учнів на традиціях, прагнемо сформувати у молодого покоління вірність ідеалам побудови в Україні демократичної, правової держави, горде почуття належності до українського народу, стимулювати національне пробудження, утвердити громадянське сумління і національний обов’язок. Доводимо глибинний зв’язок національного з духовністю особистості, інтелектуальною зрілістю і красою. У цьому полягає мета виховання молоді на національно–культурних традиціях українського народу. Отже, національні традиції — це святиня певного народу, те, чим він користується у своїй життєдіяльності. В.О. Сухомлинський писав: «Душа не може жити без святині. Щось для людини стає дорогим і непорушним, невикорінним і незнищенним». Видатний педагог вдумливо говорить, що людська душа для нього, неначе родюче поле, на якому потрібно виростити 9

Нагибайло Л. А.

пшеничний колос. «Не будеш орати землю й зрошувати її потом, запліднювати турботами і тривогами, — поле буде пустирем, а на пустирі виросте чортополох». В.О. Сухомлинський впевнений, що вихователь є творцем людської душі, плугатарем і сіячем, він формує уявлення про щастя. Якщо йому не вдалося посіяти справді людське насіння щастя, то в душі може утвердитися інша святиня. Він називав народні традиції «живим, вічним джерелом педагогічної мудрості», «зосередженням духовного життя народу». Світовий досвід розвитку педагогічної теорії й практики переконливо показує, що кожний народ упродовж віків створює власну національну систему виховання й освіти. В епоху державного й духовного становлення України головну роль відіграє національна система освіти та виховання. Національна система виховання — це історично обумовлена і створена самим народом система ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики, спрямованої на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, виховання їх у дусі природно–історичного розвитку матеріальної і духовної культури нації. Таким чином, національне виховання — це, передусім, виховання дітей на культурно–історичному досвіді рідного народу, в основі якого — його традиції, звичаї, обряди, ритуали, свята. Свято — це джерело буття людини, виразник важливих і цікавих сторін її життя. Цей визнаний феномен культури заслуговує на увагу в шкільній практиці передусім тому, що покликаний організовувати вільний від навчання час. Свята викликають особливий психологічний настрій, впливаючи на почуття. За своєю природою свята, ритуали і обряди виконують важливу роль чинників формування морально–естетичних почуттів, смаків, відносин у людей. Звичаї, обряди, ритуали, свята можуть сприйматися як форми традицій. Вони органічно поєднують у собі духовний зміст традицій: усну народну творчість, зокрема, інструментальну музику, народну пісню, національну хореографію, моральні норми, правила, проповіді, заповіді, заклинання 10

БАГАТСТВО ТА РІЗНОВИДНІСТЬ ТРАДИЦІЙ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

тощо. Таким чином, залучаючи дітей до краєзнавчої роботи, проведення народознавчих пошуків, участі в народних ритуалах, обрядах і святах, педагог організовує їх виховання на національно–культурних традиціях. На національних засадах народу будуються трудові, морально–побутові та художньо–естетичні традиції кожного навчально–виховного закладу. Трудові моральні цінності завжди складали підґрунтя національної культури. Серед них національні моральні норми, вічні народні категорії совісті, праці, любові, гуманності, милосердя, поваги, вдячності тощо, до них ми сьогодні прагнемо, їх сьогодні критично оцінюємо і пересвідчуємося у їх вічності. Основними осередками трудового виховання були і є сім’я, школа, позакласні та позашкільні навчальні заклади, уся громада. Виховання любові і поваги до праці означає виховання свідомого ставлення до неї, особистісного і громадянського обов’язку перед Батьківщиною. Найширший поділ народних традицій можна визнати такий: родинні, регіональні, загальнолюдські, трудові, моральні, естетичні, культуротворчі, державотворчі, політичні, побутові, релігійні, місцеві, шкільнолюдські, національні, родинні (за приналежністю); ідеологічні, трудові, моральні, фізичні, естетичні, екологічні (за своєю спрямованістю); культуротворчі, релігійні, політичні, державотворчі, побутові (за метою і призначенням); сімейні, шкільні, місцеві, сільські, міські, регіональні, загальнонаціональні (за місцем виникнення і розвитку); віковічні, новаторські, відроджувальні, розвивальні (за часом появи і примноження); прогресивні, реакційні, шкідливі, корисні, віджилі (за значенням). За певних соціально–історичних обставин одні традиції можуть активізуватися у вихованні, інші — відходити на периферію педагогічного процесу.

Нагибайло Л. А.

НАРОДОЗНАВСТВО В СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ Однією із ознак культурного та національного розвитку українського народу є поглиблений і жвавий інтерес його населення до свого минулого, соціально–історичних коренів свого роду і витоків духовної та матеріальної культури свого етносу. Такий, зовсім природний, інтерес покликаний задовольнити багато різних наукових і навчальних предметів. Цим займається народознавство, як окремий цикл україністики. Введення у практику початкової школи виховних заходів з українського народознавства, безумовно, остаточно не вирішить виховних завдань, але, принаймні, дасть підґрунтя для майбутньої роботи у плані створення національної системи освіти і виховання. Адже процес передачі досвіду одних поколінь іншим забезпечує народознавчий підхід до здійснення виховного процесу, що ґрунтується на всебічному і глибокому вивченні культурно–історичного розвитку рідного та інших народів. Застосовуючи елементи народознавства необхідно врахувати вікові особливості школярів, оскільки діти, підлітки та юнацтво відрізняються певними властивостями психіки, здатністю до тієї чи іншої діяльності. Добре розвинені чуттєво–емоційна сфера і добра пам’ять молодшого школяра дають можливість засвоїти розмаїття форм, барв, нюансів народного мистецтва у різних його жанрах. Необхідно здійснювати вивчення народознавства виходячи із того, що молодший школяр засвоює характерні ознаки та елементи національної культури як органічно притаманне, природно властиве йому і його найближчому оточенню. Весь комплекс впливу повинен бути формою існування, життям дитини в школі. Цим слід мотивувати особливості виховного процесу для дітей раннього віку. Практичний досвід показує, що тривалий час займатися одним видом діяльності дитина не в змозі, тому потрібно об’єднувати поезію з те-

НАРОДОЗНАВСТВО В СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ

атром, художньою працею тощо, тобто потрібен художньо–естетичний системний вплив на дитину. Головну роль потрібно віддавати грі, у якій, як і в мистецтві, діалектично співіснують такі протилежності: дійсне і випадкове, умовне і безумовне, творча свобода й організуючі правила. Зміст роботи з народознавства повинен реалізуватися будь–якими методами і заходами, які відповідали б конкретним умовам школи, класу. Слід надавати перевагу ознайомленню дітей із різними видами народних ремесел та промислів, заняттю тими видами, які є традиційними у певній місцевості. Учні повинні вчитися заготовляти і обробляти природний матеріал, взаємодіяти з природою, дбайливо ставитися до неї, турбуватися про відтворення її багатств. Працею сотень самовідданих подвижників, наперекір тоталітарному режиму, ми пізнавали, вивчали й осмислювали себе. Багатоманітну та багатовікову маємо ми літературу, своєрідну музику, театр, архітектуру, образотворче мистецтво. Все це — складники нашої великої, спільно твореної книги народознавства. Тому вивчення народознавства стає необхідним у наших навчальних закладах, оскільки практично неможливо пізнавати себе приховано, підпільно, зі страхом. Народознавство, подане як система, дасть можливість учням на певному етапі без труднощів орієнтуватися у складних образно–смислових символах давньоукраїнської культури та пізнавати витоки різних видів мистецтва, зрештою воно повинно стати частиною розуміння світу тощо. Народознавчі підходи у виховній роботі з учнями звільняють цю роботу від примусовості, надуманості, абстрактності, заповнюють той вакуум, що утворився після падіння старих ідеологічних догм, які донедавна тяжіли над вітчизняною школою. Для сучасного учня народознавство — це своєрідний орієнтир у складних методах самопізнання, громадянського самовизначення, у пошуках шляхів творчого самовираження. Процес вивчення народознавства — це процес пізнання і освоєння культурно–духовних здобутків свого народу. Школярі, завдяки засобам народознавства, глибше розуміють, що знання 13

Нагибайло Л. А.

про свій народ — це пізнання себе, свого народу, його історії та культури, усвідомлюють нерозривну єдність із попередніми поколіннями українського народу, з їх духовним світом. Процес перебудови національної школи, на думку багатьох педагогів, складний і тривалий, тому, на жаль, завжди іде надто повільно. Одна з головних причин цього, на глибоке переконання П.Р. Ігнатенка та Ю.Д. Руденка, полягає у тому, що педагогічна наука і шкільна практика недостатньо використовують багатющий досвід народу у справі навчання і виховання підростаючого покоління. І це, насамперед, тому, що ті ідеї народної педагогіки, які перевірялися й узагальнювалися у творчій спадщині К.Д. Ушинського, Л.М. Толстого, П.П. Блонського, С.Т. Шацького, А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського та інших відомих педагогів, у сталінські та застійні часи були ігноровані, забуті, а то й оголошені ворожими. Тепер же, за умов сучасної системи народної освіти, зрозуміло, що без використання перевіреного століттями навчально–виховного досвіду не можна обійтися. Тільки покоління, сформоване на духовних надбаннях предків, зможе утверджувати нову духовність, творити культуру, гідну нинішнього часу, продовжувати і розвивати культурно–історичні традиції, забезпечувати вічність, безсмертя народу. А відтак, кожне покоління має втілювати в собі народне світосприймання і психологію, народну культуру і характер. Саме ці фундаментальні поняття повинні складати духовне коріння будь–якої національності. Ідеться про важливу сферу гуманітарних і природознавчих відомостей про народ — його історію, мову, культуру, науку, освіту, національні традиції, звичаї та обряди, народні ремесла, промисли. Народознавство включає в себе також знання про населення країни, його етнічні особливості, економіку, географію, клімат тощо. Термін народознавство, що владно входить у наше повсякденне практичне і духовне життя, у систему навчання і виховання підростаючого покоління, — не плід фантазії прихильників старовини, адже він вживається у працях видатних учених, культурних діячів минулого (В. Вернадський, 14

НАРОДОЗНАВСТВО В СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ

А. Кримський, І. Франко та ін.), і в нинішніх документах. Під народознавством слід розуміти галузь гуманітарної науки, яка дає знання про особливості духовної і матеріальної культури народу, нації, що знайшла своє відображення у традиціях. Українське народознавство — це знання про традиційний родинний уклад українців, громаду й громадське життя, звичаї та вірування, житло, харчування, одяг, трудові заняття та знаряддя виробництва, народне мистецтво, фольклор. Це також знання про уставлені норми людського співжиття — про звичаєве право, мораль, етикет, народні знання, засоби народного виховання, народної медицини, метрології, агрономії, гідрометеорології та ін. Нині в ряді шкіл, поряд з поняттям народна педагогіка, вживається й інше — педагогіка народознавства. Обсяг останнього значно ширший за перший. Педагогіка народознавства передбачає постійне і систематичне застосування у навчально–виховному процесі народних знань про різноманітні сфери життя (народне землезнавство, зокрема хліборобство, медицину, математику, метеорологію та ін.), а також ідей, засобів сучасних наук (історії, соціології, демографії, етнографії, психології тощо) про багатогранне і розмаїте існування народу. Кожен із нас, дорослих, пам’ятає доброзичливі застереження бабусі, щоб не нищили гніздо ластівок, бо все життя ходитимемо в ластовинні, не руйнували лелечине гніздо, бо згорить хата тощо. Такі народні настанови, розраховані на вікові особливості дітей, мають велику впливову силу. Вчителі дедалі більше переконуються в тому, що одне проведене заняття, бесіда на народознавчу тему чи практична участь учнів у виконанні певної народної традиції або звичаю замінять десятки інших виховних заходів, моралізаторських настанов. А скільки цінного, відібраного віками в традиціях народної медицини, кулінарії, метеорології, астрономії. Народні знання про різні сфери життя — то невичерпна скарбниця мудрості наших предків. Велике значення для пізнання учнями традицій народу мають народні символи — домашні обереги. Верба над ставом, калина в лузі, соняшник у 15

Нагибайло Л. А.

городі, вишиті рушники в хаті — споконвіку виховували у дітей глибоке почуття приналежності до рідної домівки, отчого краю, спорідненості зі своєю родиною, народом, допомагали зберігати і розвивати живу пам’ять поколінь. Відомо, що Т.Г. Шевченко, перебуваючи на засланні далеко від Батьківщини, серед казахського степу посадив вербу, доглядав її. Як символ рідного народу, вона постійно нагадувала йому згорьовану Україну, надихала на створення полум’яних віршів, розраджувала серце і душу. Улюбленим символом українців стала й червона калина — образ дівочої вроди, молодості, рідного краю. Червона калина часто асоціюється з красою і долею самої України. Скільки віршів написано, скільки пісень складено про неї. Коли козак їхав на чужину, він брав із собою гілочку калини, яка символізувала для нього рідну домівку, нагадувала про наречену та отчий край. Калина завжди шанувалася в народі, вона прикрашала селянський побут, довколишні краєвиди, нею називали села й хутори, вживали її від різних недуг. Дивним було б, якби в якійсь Калинівці не червоніли кетяги калини, а у Вербівці — не розквітали сріблисто–волохаті котики верболозу. Про це повинні дбати, насамперед, учителі, вихователі, учні. Одним із найважливіших засобів народознавства є рідна мова. К.Д. Ушинський писав: «Мова народу — кращий, що ніколи не в’яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії. У мові одухотворяється весь народ... Мова — найживіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, сущі і майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле». І далі: «Коли зникає народна мова, — народу нема більше». Тому навчання і виховання підростаючих поколінь рідною мовою є найпершою турботою будь– якого народу. Серед головних завдань сучасної початкової школи — організація на наукових засадах патріотичного та інтернаціонального виховання учнів. «Саме несформованість національної самосвідомості, непідготовленість у 16

НАРОДОЗНАВСТВО В СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ

національно–культурних питаннях, — говорив Г.А. Ягодин, — найчастіше створюють сприятливий ґрунт для деформації у міжнаціональних відносинах. Суспільний інтернаціоналізм — не безнаціональний, він ґрунтується на національній гордості, на прогресивних історичних традиціях, на повазі до рідної мови». Виховання справжніх патріотів і інтернаціоналістів починається з материнської колискової пісні, батьківської настанови, любові до рідної мови, культурно–історичних традицій. У патріотичному вихованні учнів величезного значення набувають ідеї і засоби народознавства, зокрема краєзнавства, місцеві традиції, звичаї. В неоціненному досвіді народу обґрунтовані й практично перевірені принципи і методи впливу старшого покоління на молодше з метою підготовки останнього до створення та правильного споживання матеріальних і духовних цінностей. Цей досвід передавався віками через народні звичаї, обряди, свята, ритуали, ігри, через фольклор і утверджувався здоровою народною мораллю. Основними осередками виховання були сім’я, ровесники, громада, а здійснювалося воно, насамперед, шляхом прилучення з найменших літ до різних видів праці — домашньої, сільськогосподарської, народних ремесел і промислів. Без оволодіння учнями духовними скарбами народу, пізнання його самобутнього національного обличчя, практичного продовження його культурних, творчих традицій, опанування історичного досвіду годі й говорити про успішну перебудову всього навчально–виховного процесу. Кожен учитель та вихователь на своєму місці повинен впроваджувати ідеї та засоби народознавства в шкільне й сімейне виховання. У зв’язку з цим, педагогу треба, насамперед, самому знати ідеї народознавства, володіти методами і засобами застосування їх у вихованні школярів як національно свідомих громадян України.

Нагибайло Л. А.

ВИХОВНІ ЗАХОДИ З ЕЛЕМЕНТАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ

Колиска роду — українська хата

Не на шовкових пелюшках, Не у величному палаці — В хатині бідній народивсь Серед неволі, тьми і праці…

Мета: Виховувати повагу учнів до національних символів народу, поповнюючи їх знання про побут, культуру, мову і звичаї українського народу. Ознайомити дітей із тим, як вогник рідної хати та домашнє вогнище об’єднує всіх членів родини Обладнання: плакати із зображенням печі, скрині, рушники, скатертина, український одяг, покривала, глиняний посуд, вишиті подушки, фонограма пісні «Смерекова хата» Вихователь. Видатний український поет Т.Г. Шевченко у своїй поемі «Княжна» писав: «Цвітуть сади, біліють хати…». Українці, як ніхто в світі, шанують і пам’ятають свою рідну домівку. Я пам’ятаю білолицю Хатину батьківську мою, Дубовий зруб тої криниці, З якої досі воду п’ю. Душа нагадує про хату, До неї рветься з пут життя, В ній першим криком немовляти Живуть найкращі почуття.

ВИХОВНІ ЗАХОДИ З ЕЛЕМЕНТАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ

А я у світ подавсь шукати Криницю щастя. Не знайшов… Вона лишилась біля хати — Води небесної любов. Сьогодні ми із Вами продовжимо подорож стежинами нашої рідної України і завітаємо до українського народного житла. Адже хата — вірний друг людини від народження до останніх днів. Це — колиска нашого народу. В хаті твориться доля: у ній народжуються, живуть і помирають, щоб поступитися місцем прийдешнім поколінням. Сьогодні ми поговоримо не про ті хати, у яких живуть люди зараз, а про хату, з якої пішли у світ Тарас Шевченко, Григорій Сковорода, Леся Українка, Іван Франко… Це були хати глиняні чи дерев’яні, під солом’яною стріхою, що залежало від регіону України. Але де б не знаходилася хата, у справжніх господарів української оселі завжди панують мир, спокій та злагода. В українській мові існує багато слів, близьких до слова хата. Давайте спробуємо їх пригадати (оселя, будинок, садиба, домівка, отчий дім, господа). Учень.

Я люблю свою хату, І подвір’я, й садок, Де і сонця багато І в жару холодок. Тихо й затишно. Квіти коло хати цвітуть, І невтомно все літо Бджоли в цвіті гудуть.

Учень.

Все для мене тут рідне: Стіни — білі, як сніг, — І віконце привітне, І дубовий поріг. І ряденця строкаті, Й рушники на стіні, —

Нагибайло Л. А.

Навіть дим в нашій хаті Рідно пахне мені. Учениця. Квітують маки побіля хати, Сміється сонях в мамине вікно. О, як же чесно треба жити І землю цю святу любити, Щоб доля мала пісню і зерно... Вихователь. У гарної господині хата завжди була чисто прибрана, розмальована. Усі знали, що хата без малюнків — не хата, а пустка. Українська хата, як і українські звичаї, обряди, оспівана в піснях, описана у віршах. Учень.

Хоч сторона моя багата, Красива квітами й людьми, Найкраща в світі рідна хата Під ясеневими крильми. У ній тепло і очі мами, І доброта її руки, А над сумними образами Горять барвисті рушники.

Учениця. Тут батьків труд і труд матусі, Здобуття чесне, нерясне, А хліб домашній на обрусі, Неначе сонце весняне. Йдемо додому, як на свято, Любуємося ворітьми. Найвища в світі — рідна хата Під ясеневими крильми. Вихователь. А зараз ми поринемо в історію української оселі. Спочатку хати були однокамерними і складалися тільки із світлиці. Пізніше почали будувати двокамерні хати, які мали ще й сіни. А потім практичні українці почали зводити трикамерні хати, які, крім сіней та світлиці, мали комору. 20

ВИХОВНІ ЗАХОДИ З ЕЛЕМЕНТАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ

Сіни — це невелика вхідна кімната (коридор); комора — це приміщення для зберігання продуктів харчування та речей побутового вжитку. Світлиця — чиста, світла, парадна кімната у хаті. Найпочеснішим місцем у світлиці був покуть — східний куток хати. Там — образи у вишитих рушниках, лампада, пахуче зілля. Тут родина молилася, тут садовили почесних гостей, молодих під час весілля, юнака, якого виряджали до війська. А одним із головних елементів українського інтер’єру є піч — гордість кожної української господині. Майстрував її найкращий пічник на селі. Піч займала багато місця, але його ніхто не шкодував, бо піч — то друга мати: обігріє, нагодує, обсушить. Учениця. Прославмо піч, прадавню українську піч, Що гріла наших предків, як перина, В ній теплий попіл парував всю ніч, І не одна там пестилась дитина. Учень. Піч — нагрівальниця, годувальниця, розважальниця, духовна згуртувальниця, лікувальниця, берегиня родинного вогнища. А вогонь у печі — це символ добрих людських взаємин у сім’ї, це оберіг всієї родини. Учениця. До печі люди ставилися завжди з особливою повагою — хто заможніший, той оздоблював печі кахлями, а бідніший — розмальовував фарбами та прикрашав паперовим декором. Не даром Василь Земляк говорив про піч: «Піч для українця як олтар для віруючого». Учениця. Колись шлюб брали біля печі і батько казав нареченим: «Нехай вас вогонь єднає». А коли дівчина йшла заміж, вона брала жаринку з маминої печі, ховалася на піч, як наречений приходив. Вихователь. Коли мама пекла хліб, прибирала дітей з печі, щоб не бавились, бо хліб буде глевкий; мама не дозволяла дітям спати на черені, коли пекла хліб, щоб в тріщину на черені не пройшла сквара (чадний газ).

Нагибайло Л. А.

Учениця. Я печу, печу, печу Діткам всім по калачу. Зверху маком потрушу, В піч гарячу посаджу. Припікайтесь, калачі, У натопленій печі! Буду Васю, буду Нату Калачами частувати. Вихователь. Українцям завжди була притаманна надзвичайна гостинність. Варто лише пригадати, що бурдюг — житло козака — ніколи не зачинявся і мандрівник мав право зайти в нього, зварити їсти і відпочити. Якщо господар приходив — той дякував, а ні — викладав дерев’яний хрест (умовна подяка). Учень.

У нашій хаті, мов у раї: Дубові лави, мисник, стіл, Широка над дверми полиця, Рядном біленьким вкритий піл. На стінах Трійця, Божа Мати З малим Ісусом на руках. Тризуб, Франко, Тарас Шевченко У вишиваних рушниках. Хатина ця найкраща в світі, Хоча похила і стара. Тут батько добрий, мати мила, Дідусь, мов голуб, брат, сестра.

Вихователь. Наша усна народна творчість багата на прислів’я та приказки про господарство, двір, хату, господаря та господиню, про піч. Давайте їх пригадаємо. Чим хата багата, тим і рада. Де хата не метена, там дівка не плетена. У веселій хаті і люди веселі. Дорога та хата, де родила мати та ін.

ВИХОВНІ ЗАХОДИ З ЕЛЕМЕНТАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ

Вихователь. Кожна господиня на власний лад облаштовувала свою хату, але були речі, без яких не обходилася жодна оселя. Які це речі, ми з вами дізнаємося, виконавши роботу у групах. Для цього вам необхідно розгадати ребус і пояснити значення одержаного слова, користуючись словником народознавчих термінів.

, 2, 4, 6 Скриня

Рушник

,,,

,, н=с

Ікона

м=н Мисник

Вихователь. За давнім українським звичаєм, дівчата вулицею, а той цілим селом, у вільний від роботи час, збиралися у кожної по черзі на вечорниці, співали українських пісень, жартували та, щоб вечір даром не проходив, вишивали. Учениця.

З вечора тривожного аж до ранку Вишивала дівчина вишиванку. Вишивала дівчина, вишивала. Чорну і червону нитку клала. А що чорна ниточка — розставання, А червона ниточка — то кохання, А що чорна ниточка часто рвалась, А червона ниточка легко слалась. 23

Нагибайло Л. А.

Учень. На рушниках ми хліб несем для того, Хто йде як друг у наш гостинний дім. Ми рушниками встелимо дорогу Усім братам і посестрам своїм. Вихователь. Як ви уже знаєте, одним із основних предметів інтер’єру української хати була скриня. Вона — часточка батьківської хати. Колись давно скриню використовували як стіл, а пізніше почали складати в неї вбрання, рушники, інші речі. Скриня, як лице господині, її обов’язково прикрашали, розфарбовували, вирізьбляли. А коли дівчина йшла заміж, скриня слугувала її посагом, на весіллі співали: Ой вийди, мати, оглядати, Щось тобі бояри привезли: Да привезли скриню, перину І молоду княгиню. Учениця. Якщо дівчина наткала полотна, навишивала сорочок, рушників — вона не лінива, як у казці «Ледащиця», а працелюбна, дбайлива, охайна. Вихователь. Існує в українців добра традиція шанувати хліб святий — оберіг людини. Учениця. Він вічний і святий, цей житній хліб, Чи в паляниці на столі у хаті, Чи зв’язаний в важкий тужавий сніп, Де колоски шепочуться вусаті. Він чув у полі крик перепелів, Чув жайворонків передзвін весняний, Він виріс для пісень і добрих слів, Тому що народився під піснями. Віки проходять тисячами діб, І новим дням земля безмежно рада. Він вічний і святий, цей житній хліб, Так як життя, добро, кохання, правда. Вихователь. Як кажуть у народі, — буде хліб — буде й пісня… 24

ВИХОВНІ ЗАХОДИ З ЕЛЕМЕНТАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ

Учні виконують пісню «Смерекова хата» Учень.

Любіть свою хату, Хоч і не багату. Тут ви бігали до мами Дрібними ногами. Тут ви підростали, Божий світ пізнавали. Звідси батько вас за руку Вів до школи на науку. Гей, нема то в світі краще, Як та рідна стріха! Тут ваше щастя, Радість і потіха!

Вихователь. Спасибі, вам, любі діти, за вашу щирість, підготовку до свята. Бажаю усім присутнім завжди пам’ятати рідну домівку. Нехай вона буде для вас такою рідною та близькою, як ваша доля. Дякую всім за увагу! До нових зустрічей.

Свято української вишивки Хто зберіг любов до краю І не зрікся роду, Тільки той віддав всю душу, Все, що зміг, народу.

Мета: Домогтися осмислення учнями значення вишивки в житті рідного народу. Розширити знання про застосування та призначення вишивок, викликати в учнів повагу до українських традицій, традицій рідного краю

Нагибайло Л. А.

Обладнання: вишивки різних регіонів України, калина, сімейні обереги, приказки, вишиті рушники, картини, хліб на вишитому рушникові, вишитий український одяг Актовий зал прикрашений рушниками, виробами, вишивками. З одного боку сцени — стіл для ведучих, з іншого — дівчата в українському одязі. Вихователь. Раді вітати вас, шановні гості, у нашій школі! Нашу зустріч я хочу почати словами незабутнього Василя Симоненка: Вигаптуй на небо райдугу–доріжку, Простели до сонця вишивку–маніжку, Щоб по тій доріжці з лебедями–снами Плавати до щастя білими човнами. Народне мистецтво, яке передавалося з покоління в покоління, століттями завжди було і є ґрунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури, звідти ідуть витоки творчості. Традиційні пісня і танок, легенда і казка, малюнок і художнє ремесло стали основою сучасного народного мистецтва, пов’язаного із виготовленням речей, практично необхідних, зручних у користуванні й ошатних за формою та оздобленням. Із далекого минулого прийшло до нас і рукоділля — рук діло — шиття, плетіння, в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво. І виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та потреби не стільки бачити красу, а й творити її власними руками. Вишивання, як вид мистецтва, існує з незапам’ятних часів. Про вишивку згадується в Біблії та «Іліаді» Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник Х століття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг. Зараз — особливий час. Ми звертаємося до джерел народної творчості, до народних традицій. І як радісно усвідомлювати, що вони сьогодні оновлюються, оживають, і, мабуть, чим більше ми будемо їх знати, тим життя наше буде радіснішим, духовно багатшим.

ВИХОВНІ ЗАХОДИ З ЕЛЕМЕНТАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ

Сьогоднішнє наше свято називається «Свято української вишивки». Тож нехай час, проведений у спілкуванні з найдавнішим видом українського мистецтва, буде приємним для всіх. Учень.

Від щирого серця до себе у гості Запрошуєм вас! З нами порадіти, дещо пригадати В нелегкий цей час: На рушничок станем, В хату завітаєм з вами ми разом, В ту хату–світлицю, що нас зустрічає Маминим теплом.

Учень. Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки пов’язували з ім’ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу Відродження малюнки для неї робили Ботічеллі, Дюкер, Рафаель. Жаданою і дорогою гостею була вишивка і в селянській хаті. Психологи радять жінкам займатися вишиванням, вважаючи, що це сприятливо впливає на їх характер, виховуючи такі риси, як терпіння, вправність, майстерність, художній смак. Але ще в більшій мірі цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям. Учениця. Вічна після барв і кольорів, Неповторна музика натхнення! Шепіт трав і шелест яворів, І дзвінкі турботи сьогодення. Хрестиком покладено в рядки, Поспліталось, блиснуло веселкою Ніжність материнської руки, Пісні ще весільної, веселої. Дух народу в колір заплете, Проросте і піснею, і цвітом.

Нагибайло Л. А.

А над світом, гляньте, а над світом Українська вишивка цвіте! Звучить пісня Учениця. Скажіть, де ви придбали таку чудову вишивку? Учениця. Це бабусина пам’ять, я її бережу як родинну святість. Вихователь. Мамина пісня, отчий дім, дідусева казка, бабусина вишиванка, незамулена криниця, з якої пили воду чумаки — це наша родовідна пам’ять, наші символи, наша iсторiя. Учениця. А знаєте, мені моя мама свій весільний рушник показувала. Він їй дістався ще від прабабусі. Коли була війна, то прабабуся усі свої найкоштовніші речі в землю закопала, серед них і свої найкращі рушники. Ось цей візерунок я з того рушника перевишила. Учениця. У моєї прабабусі були рушники, повишивані рожами і хмелем. Учениця. А моя прабабуся розповідала, що, коли їй виповнилося 10 років, то її мама почала для неї посох готувати — хустки купувала, намисто гарне, тканини барвисті, а на сорочки та рушники сама полотно ткала. А ще вона казала, що потрібно було надбати 40 рушників. Учениця. Сорок? А навіщо? І що, всі вишиті? Учениця. Ні, не всі. Були рушники вишиті і ні, білені і небілені. Небілені робили з цупких ниток для рук, обличчя, тіла. У народі їх називали «утирачі». Гостям, щоб висловити свою шану, зливали на руки воду і давали чистого утирача. Учениця. Крім утирачів, були ж ще й стирачі — рушники для витирання столу, лавок, посуду. Учениця. А як відбілювали рушники?

ВИХОВНІ ЗАХОДИ З ЕЛЕМЕНТАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ

Учениця. Я знаю. Кожна господиня мала праник, яким била по вимоченому у ставку полотні, яке потім розстеляла у сонячні дні на траві. Робила це кілька разів, аж поки полотно не ставало білим. Потім прасувала рубликом і качалкою. Учениця. Це було цікаво, але ж і важко. Вихователь. Вишивка — це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, духовних устремлінь, інтелекту мого народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, квітів стверджують, що наші предки обожнювали, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й у декоративному мистецтві. Сучасники ж черпають із душі народної криниці образи для своїх творів. А. Малишко, В. Сосюра, М. Сигаївський у своїх поезіях, що стали народними піснями, оспівують і сюжетне вирішення українського рушника («І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю…»), і значення колориту («Червоне — то любов, а чорне — то журба…»), і відношення нащадків до рукотворних скарбів («Рушники — то моєї матусі роки»). Учениця. Візьму голку, клубок шовку, Полотно біленьке, Та й подамся у садочок, Де сонце ясненьке. У садочку подумаю, Котру квітку рвати, Щоб із неї добрий узор Для вишивки взяти. Красну рожу і гвоздиків У букет нарвала, І роботу любимую Свою розпочала. Учениця.

Ой, вишивки мої любі, Я вас вишиваю, Та про красу і про фарби Думки не лишаю. 29

Нагибайло Л. А.

Учениця. Де покласти слід рожеву, А де ніжно–синю, Щоб славила моя праця Рідну Батьківщину, Учениця.

Щоб сміялася сорочка Файними квітками, Щоб пишалась Україна Своїми майстрами.

Учениця. О, земле рiдна, краю мiй вишневий, Гартований в тугих вiтрах столiть, На ці крилаті рушники до неба Не раз дивились прадід мiй і дід. Бо їм, як і менi, було б їх треба У гожий час і в пору лихоліть. Не можна жити без землi i неба, Без вiри i мети не можна жить. Учениця. Скiльки зустрiнеш рушникiв, i якi вони всi гарнi! Істинно, зайдеш до оселi, а в нiй, як у вiнку, всi стiни цвiтуть. Хата — це обличчя жiнки, господинi, матерi. У хатi свiтлiй, теплiй, завжи вiдкритiй для добрих людей, зберiгалися i передавалися найкращi сiмейнi традицiї. У хатi виховувалися щирi, працьовитi, чеснi люди. Тепер ми живемо краще, заможнiше. Учениця. Але чому ми так збiднiли духовно? Чому соромимося прикрашати свої вiконницi, вишити i повiсити на покутi прадавнiй рушник? Учениця. Чи ви знаєте, що рушник i здавна слугував не лише окрасою свiтлицi. На вишитi рушники приймала повитуха немовля. На щастя, на долю давала мати його, коли виряджала в дорогу сина. Всiм, хто вирушав у далеку дорогу, вони нагадували: там земля мила, де мати народила.

ВИХОВНІ ЗАХОДИ З ЕЛЕМЕНТАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ

Учениця. У чарiвну силу рушника вiрили як у доброго чудодiя, що оберiгає вiд усякого лиха. Спитаєте, звiдки ж то узятися такiй силi? А сила рушника у його вiзерунках. Рушники можна читати так, як читають книги. Треба лише розумiтися на орнаментах. Як цiкаво читати рушники. Існує коріння, що сягає глибини століть, у них закладена мудрiсть столiть. Учень. На кожному рушниковi є такi собi крайчики–кривульки. То є знаки води. А де вода — там життя. А чотирикутники — то символи Сонця. Листя — то діти, гілки — батько з матір’ю, стовбур — діди, корені — прадіди, що жили 100 чи 200 років тому. Учень. Зірки, розкидані на білому полі — уявлення про структуру Всесвіту, що є гармонійним і засіяним, щоб нести нові й нові паростки життя у далекі світи. Учениця. Зображення рослин — це культ поклоніння природі, прагнення перенести на рушник красу. Квіти, які ми зараз розуміємо не більше як вияв поваги і приязні, у часи давні мали ритуальне значення. На рушниках часто побачиш виноград, хміль, дубове листя, барвінок. Учениця. Із давніх–давен в Україні святили мак і ним обсівали людей та худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви вкривається навесні маками. Ніжна, трепетна квітка несе в собі незнищенну, вічну пам’ять роду. Учень. Таємницю життя приховує в собі і квітка лілії. У легендах квітка лілії допоможе розгадати чари. Якщо пильно придивитись до узору, то ніби вимальовується силует двох птахів — знак любові. В орнаменті з лілією неодмінно є знак, що ніби нагадує хрест. Він магічний, тому й благословляє пару. Лілія є жіночим символом. Це підтверджує й давня назва квітки — крин, — що є однокореневим словом криниця. Учениця. Також на наших рушниках рясно розквітли пишні ружі. Ружа — улюблена квітка українців, її дбайливо плекали під вікнами хати, бо

Нагибайло Л. А.

нагадує вона сонце. Промовте слово ружа, знайдете в ньому староукраїнську назву крові — руда. Учень. Узори, що нагадують листя хмелю, полюбляла вишивати молодь. «Хміль» дуже близький до символіки винограду, бо означає розвиток, молоде буяння, любов. Учениця. Берегиня — дорогий нам символ. Це життєтворча Мати–природа, і Жінка–мати. Народ створив її загадковою, багатоликою та могутньою, незнаною квіткою, яка несе в світ і творіння, і захист, вічне оновлення і гармонію життя. І при всій своїй величності та могутності скромно зображується аби ще раз нагадати, що кожне живе створіння — часточка неподільна й нерозривна життя. Верхня частина квітки — це світ богів, середня — людей, всього сущого на землі, нижня — це коріння, основа світу. Учень. Особливо полюбляють вишивальниці символіку птахів. Різні птахи виспівують на рушниках. Соловей і зозуля полюбляють дівочі рушники, вони сумують якщо без пари. «Соловей щебече, собі пару кличе», «До Петра зозулі кувать, кувать, а дівці гулять, гулять». Цих птахів найчастіше вишивають на гілці калини. Вважається, що птахи — то символи людської душі. Учениця. Наші лохвицькі рушники вирізняються гамою кольорів, на них панує червона барва у вигляді вишитих червоними нитками смужок та дерева життя в горщику, що символізує поняття про вічність, гармонійність, життя. Вихователь. Думки i бажання нашi, коли вишиваємо, повинні бути чистими, добрими, радiсними. На рушнику i квiти калини, i дубове листя — то поєднання краси i сили. І пташиний свiт: пiвень, зозуля, голуб, сорока, соловей. Бачите, як цiкаво читати рушники. Отож пам’ятаймо, як добре мати їх в своїй оселi. І вишивати треба з чистою думкою, свiтлою душею, з пiснею. Учениця. З прадавнiх вижухлих вiкiв Бере початок рiд наш славний. 32

ВИХОВНІ ЗАХОДИ З ЕЛЕМЕНТАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ

Мій пращур був із козакiв, Яких боялись шляхта й пани. Ще від прадіда й отця Із роду в рід жива й священна Козацька волелюбнiсть ця — Передавати дiтям в генах. Учениця.

З роду в рід кладе життя мости, Без корiння саду не звести, Без стремнини човен не пливе, Без корiння сохне все живе.

Учень. Новенька школа, любі дітлахи І рушники крилаті навкруги — Очей утіха і життя окраса! Як лебеді, пливуть через роки В майбутнє — невмирущі рушники. Учениця.

Зі скринь вас діставали наші мами, Немов послання давньої пори. Погляньте, заузорені які У цій оселі славній рушники.

Учень. Рушник — це дому давній оберіг, Він вишитий усякими нитками. Споконвіків родину він беріг, Бо вишитий матусеньки руками. Учениця.

Учень.

Рушник несли, як народився син чи доня, У візерунках і у квітах запашних, Щоби завжди щаслива була доля Й усе найкраще було лиш для них. Гостей гостинно кликали до хати, На рушнику несучи хліб і сіль.

Нагибайло Л. А.

Учениця.

Рушник до армії давала сину мати, Сватів дівчата всі в’язали для весіль.

Учениця. Дивлюсь я мовчки на рушник, Що мама вишивала. І чую — гуси зняли крик, Зозуля закувала. Знов чорнобривці зацвіли, Запахла рута–м’ята. Десь тихо бджоли загули, Всміхнулась люба мати. І біль із серця раптом зник, Так тепло — тепло стало… Цілую мовчки той рушник, Що мати вишивала… Учень. Поспитайте матусю мою, Скільки радості й смутку вмістила, Скільки снів голубих переснила І ночей недоспала в маю. Поспитайте матусю мою, Яку ношу поклала на плечі, Щоб рости і сміятись малечі, Наче пташці весною в гаю. Учениця. Рушники, рушники… Тут червоне із чорним Так магічно сплелось, Що нагадує вічне життя. І здається, він крилами зараз пригорне І згадаються теплі хвилини життя. Учень. Рушники… Берегинене благословення І та нитка життя, що проходить крізь серце моє Це червоне і чорне для мене — немов одкровення. Це душі української вічне й німе торжество. 34

ВИХОВНІ ЗАХОДИ З ЕЛЕМЕНТАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ

Учениця. З дитинства пам’ятаю рушники, Що так любовно їх творила мама. По–українськи хата на святки Сіяла вишитими рушниками. Учень. На полотні співали солов’ї, І красувались кетяги калини. Зелений хміль в’юнився по гіллі. Зоріли в колосках волошки сині. Учениця. Україно моя мила, Україно, Моя рідна земле, матінка єдина. Твої роси моє личко умивають, Твої вітри мої коси розплітають, Твої діти рідну землю рушниками прославляють. Учень. Пломеніє, немов зоря, Віще слово Кобзаря, Пісня солов’їна, Вишиванка, рушничок, Український народний танок — Все то — Україна. Учениця. Як твоє імення, мій нащадку, Володимир, Ігор чи Богдан? Я своїй уяві волю дам, Вірша адресуючи на згадку. Учень. Майбутні вчені й ковалі, Сталевари, космонавти, зодчі… Поклонімось матері–землі, Де сліди ще не забулись отчі. Нам належить пронести в віках Пісню і надію материнську, Вишиту на білих рушниках Долю нашу славну українську. 35

Нагибайло Л. А.

Вихователь. Рушник — від слова «руш», «вирушай» — стверджуються наші прабабусі. Як малина колисочка засівала у дитячу душу лагідність та теплоту, так і той шматочок полотна, що супроводжував у далеку мандрівку, мав оберігати чадо від усякого нещастя. Птахи — то символи людських душ. Розташовували їх при корені, в середині стовбура і віття, з обох боків дерева — Дерева життя. Вишиймо рушник на радість, на здоров’я! Хай щастить вам, люди добрі! Хай пісня летить за обрій, Щира дружба стане на рушник!

Де коза ходить, там жито родить… Сяє зірка новорічна Над подільським краєм, З новим роком, з новим щастям Весь народ вітаєм.

Мета: Поглибити знання учнів про традиційні народні свята січня — сподівання кожної родини на щастя і добробут. Виховувати на звичаях, традиціях України покоління патріотів, схиляючи голови перед народними скарбами Обладнання: вишиті рушники, народні костюми, горщики, кутя та інші страви, зірки з паперу, записи щедрівок, фонограма пісні «Хай в вас і в нас все буде гаразд» Вихователь. Добрий вечір, любі діти та дорослі! Сьогодні ми святкуємо Новий рік за старим стилем. Здавна вважалося, що Новий рік приносить людям щастя, багатство, здоров’я. У цей день зранку обсипали зерном підлогу в хаті — на майбутній гарний врожай, на достаток. Хто в цей день щасливий і веселий — цілий рік буде таким.

ВИХОВНІ ЗАХОДИ З ЕЛЕМЕНТАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ

Входять учні, виконуючи пісню «Прийшли щедрувати» Учень.

Учениця.

Учень.

Щедрий вечір, добрий вечір, Уставайте діду з печі, Що там баба напекла, Подавайте до стола. На морозі мерзнуть ніженьки і щічки, Ясний вечір новорічний у селі, У кишенях повні пригорщі пшениці, З хати в хату забігаємо, малі. Щиро вас вітаєм і добра бажаєм, Подвигів і слави, звершень величавих! Все, що в серці маємо, щиро вам бажаємо: Хай серце радіє, душа хай співає, А настрій святковий весь рік не зникає!

Учениця.

Цікаво, а хто в цій хаті живе? А ми зараз запитаємо, Господарю, господині гарно заспіваємо.

Господиня.

Живе в цій хаті господиня одна. Дозволить вам защедрувати вона.

Усі учні.

Щедрик, щедрик, щедрівочка, Прилетіла ластівочка, Стала собі щебетати, Господаря викликати: Вийди, вийди, господарю, Подивися на кошару, Там овечки покотились, А ягнички народились. В тебе товар весь хороший, Будеш мати мірку грошей, Хоч не гроші, то полова, В тебе жінка чорноброва. 37

Нагибайло Л. А.

Щедрик, щедрик, щедрівочка, Прилетіла ластівочка. Учениця. Ґречний господарю, Вітаю Вас із Святим вечором. Як син Божий родився, Весь світ звеселився. І ми веселімося, Вам низько поклонімося. Щедрий вечір (усі кланяються). Учень. На щастя, на здоров’я, на Новий рік, Що було краще, ніж торік, В городі зілля, в хаті — весілля. Вам ся веселити, нам ся подивити. Щедрий вечір! Святий вечір! Господиня.

А чи знаєте ви, діти, народні прикмети, пов’язані із цими святами?

Учениця. Якщо на Водохрещі на деревах іній — то навесні у відповідний день треба сіяти яру пшеницю — вродить, як гай. Учень. Попіл після різдвяних свят не можна зберігати ні в хаті, ні в дворі, бо станеться пожежа. Його треба на Водохреща винести на лід, на воду. Учень. Дай нам, доле, добрий час, Як у людей, так і в нас. В щасливую годину Розвеселим родину. Учениця. Нумо, станьмо всі у коло, Заспіваймо весело. В щасливую годину Розвеселим всю родину.

ВИХОВНІ ЗАХОДИ З ЕЛЕМЕНТАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ

Усі учні (співають).

Господиня.

– А що перший празник Зішле тобі втіху. Радуйся, Ой радуйся, земле, Син Божий народився! А що другий празник Зішле тобі щастя, Радуйся…

Дуже гарно щедрували, Нашу хату звеселяли. А за це вам у торбинці Я смачні даю гостинці, Пиріжки і паляницю, Мед солодкий, як годиться. Учні віншують господиню

Учень.

Житом, житом із долоні, Засіваємо у домі! Будьте дужі і здорові, Щоб збулося все нівроку, З новим щастям, З Новим роком!

Учениця. На щастя, на здоров’я, на новий рік, На нове літо роди, Боже, жито, Пшеницю, всяку пашницю! Зі святом, з Новим роком! Учень.

Слава нашим господарям, Що так добре нас приймали. Щедрий вечір, добрий вечір Добрим людям на здоров’я! Всі ми раді в цьому домі Веселенько погуляли,

Нагибайло Л. А.

Та на цей раз вибачайте, Нам час вже і вирушати. Учениця. Бувайте здорові, бувайте здорові, Спасибі за ласку, за теплеє слово. Хай повниться щастям, добром ваша хата, Щоб були щасливі, щоб були багаті! Усі учні ідуть, виконуючи пісню «Хай у вас і в нас все буде гаразд …»

Стрітення Зими та Весни Благослови, мати, Весну закликати! Весну закликати, Зиму проводжати!

Мета: Поглибити знання учнів про звичаї та традиції українського народу святкування Стрітення; виховувати повагу до звичаїв свого народу Обладнання: ілюстрації до зимових та весняних місяців, малюнки жайворонка, зими та весни, коржики–жайворонки, вишитий рушник, свічка, свячена вода, телевізор, комп’ютер Вихователь. Доброго дня наші шановні гості, любі дітки. Як нестримно летить час, ще зовсім недавно ми тішилися новорічними святами. А вже почався відлік останнього місяця зими — лютий. Хоча він за своїм характером найпримхливіший, та все ж сонечко вже повертає на весну — поступово день збільшується. Мудро відмічено у народному прислів’ї: «Лютневий сніг весною пахне». Учень. Третій місяць зветься лютий, А лютує він тому, 40

ВИХОВНІ ЗАХОДИ З ЕЛЕМЕНТАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ

Що на світі довго бути Не доводиться йому. Хоче лютий, щоб на світі Панувала вік зима. Та поволі сонце гріти Починає крадькома. Учениця. Лютий — місяць дуже лютий: Запитає, в чому взутий? Виє хуга–завірюха, Не пускає без кожуха, Але сонечко сміється, Стиха до землі проб’ється, Хоч частинку, хоч хвилинку, А погріє її спинку. Учень. Лютий місяць — сніговій, Сонце світить, та не гріє, Вітер віє, скаженіє, Всі доріженьки завіяв. Промінь сонечка скісний, Дуже рідко в небі грає, Звуть цей місяць — бокогрій, Все зігріти — не встигає. Учень. Лютий — підліток, йому Трохи днів не вистачає. Він образився, й тому В піжмурки з вітрами грає. Не натішилась зима, Час наблизився прощатись, Хай всі знають: вже недовго Їй заметами пишатись. Вихователь. Діти, як ви гадаєте, чому цей місяць носить таку назву? (Відповіді дітей). А хотіли б ви більше дізнатися про походження та значення лютого? Тож давайте послухаємо звіт учня–етимолога. 41

Нагибайло Л. А.

Учень. У багатьох народів останній місяць зими завершував річний цикл. Це стосувалося і давніх римлян, у яких назва останнього місяця року означала «очищення» (латинською — «фебруаріс»). Нею і сьогодні користується більшість європейців. В Україні, як і в Білорусі, офіційно закріпилось слово «лютий». Як стверджує відоме прислів’я, це пора надмірних контрастів — вітрів, морозів, снігів, відлиг. Поруч з офіційною, в багатьох регіонах України користуються також діалектними назвами: сніжень — щедрий на сніги, морози; крутень — віхоли, заметілі; криводоріг; межень — календарна межа між зимою і весною. Вихователь. Дякую. Молодець! З останнім місяцем зими у хліборобів завершувався і традиційний зимовий відпочинок. Селяни починали готуватися до нового хліборобського сезону: вивозили гній на поля, перевіряли зерно, лагодили сільськогосподарський реманент. Саме тому з лютим міцно пов’язані і природні передбачення погоди — якими будуть весна і літо, чи щедрим буде врожай. Звернення до народних прикмет у лютому — явище закономірне, адже не за горами весна–красна. І хоча зараз внаслідок різних причин не всі прикмети виявляються правильними, і передбачати погоду ми можемо за допомогою сучасних знань і приладів, та все ж ніколи не зашкодить прислухатися до тисячолітньої народної мудрості. Нашому народному синоптикові вдалося відшукати такі народні прикмети лютого. Народний синоптик. Якщо погода на Макара (1 лютого) ясна, то й весна красна; якщо на Юхима (10 лютого) вітряно, то літо буде мокрим; прийшов Хома (21 лютого) — вважай, що й зими нема; прийшов Влас (24 лютого), з печі злазь; якщо на Трохима (14 лютого) вночі зоряно — на пізню весну; Микола Студений (17 лютого) рідко обходився без снігу та морозу. Вихователь. Дякую. У кожного місяця є свої найбільші свята. Чи можете ви назвати свята січня? (Новий рік, Різдво, Водохреща). Місяць лютий може похвалитися лише одним річним святом — Стрітенням. Його найдавніша назва — Зимобор, або Громовиця, а згодом цей 42

ВИХОВНІ ЗАХОДИ З ЕЛЕМЕНТАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ

день отримав остаточну назву — Стрітення. 15 лютого наш народ відзначає урочистим богослужінням празник — Стрітення Господнє. Біблія розповідає, що коли маленькому Ісусові було 40 днів, батьки принесли Його згідно із законом до храму. В той час в Єрусалимі жила праведна та благочестива людина на ймення Симеон. Бог обіцяв йому, що він лише тоді помре, коли побачить Месію. Взявши Ісуса на руки, Симеон сказав: «Нині відпускаєш раба Твого, владико…» Так зустрівся старий Симеон з Владикою неба і землі. А тепер послухаємо учнів–етнографів, які досліджували, як відзначали українці це свято. (Двоє учнів розповідають). Учениця. На Стрітення люди в церквах святять воду і свічки, які називали «грімничними», бо запалювали їх і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. По приході з церкви запалювали таку свічку, щоб весняна повінь не пошкодила посіви і, щоб мороз дерева не побив. Саме від грімничної свічки і свято мало другу назву — Грімниця. Учениця. На Стрітення святили воду в церкві. Цією ж водою кропили худобу, давали пити її. А пасічники берегли цю свячену водицю весь рік. Нею кропили вулики. Коли син ішов у військо чи на війну, батько благословляв, кроплячи стрітенською водою. Віра в силу цієї води в багатьох людей зберігається і досі. Учень. Ой, грімнице–свічечко! Святая водичечко! Від біди оберігай наш майбутній урожай! Дай здоров’я нам усім та достатку в кожен дім! Свічко–свічечко, гори, на діточок укажи! В щасті–долі щоб жили і здоров’я берегли! Вихователь. Дякую за цікаві розповіді. На Стрітення люди уважно стежать за погодою, намагаючись виявити найменші її зміни. З цим пов’язано багато народних прикмет. Деякі із них ви нам назвете після того, як попрацюєте у групах. За запропонованим лабіринтом вам необхідно відшукати прикмету, записати її, а потім прочитати її нам.

Нагибайло Л. А.

1. 2. 3. 4. 5.

Якщо на Стрітення сніг, буде врожай зернових. Як на Стрітення тепло і сонячно, то й весна буде теплою. Як цього дня мороз і похмура погода, буде рання весна. Громовиця — скидайте рукавиці, близько весна. Як на Стрітення відлига, то ще довго буде зима.

________________________________________________________________ ________________________________________________________________ ________________________________________________________________ 44

ВИХОВНІ ЗАХОДИ З ЕЛЕМЕНТАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ

Вихователь. За народним повір’ям, саме 15 лютого зима начебто зустрічається з весною. Тобто зима, кажуть люди, йде туди де весна, а весна — де була зима. А хочете знати, як це відбувається? А ось як. Учень. Вранці на околицю села в’їхала красуня Весна. Аж ось їй назустріч виходить непривітна зла Зима і починає сперечатися з дівчиною. Довго тривала суперечка. Ніяк не могли вони визначитися, кому йти, а кому вертатися. І вирішили вони помірятися силою. Вважалося, що переможець буде володарювати далі. Якщо до вечора стане тепліше — перемогла Весна, а якщо холодніше — Зима. А сталося все це 15 лютого. Учень. Вже сонце над землею Що новий день, то вище. Північний вітер лютий Не так зловтішно свище. Зима хоч ще і бореться, Але безсила нині, Бо вже весна проснулась, Розкривши очі сині. Вихователь. Дійсно, не за горами уже чарівна весна. Але ми знаємо, що і зима у нас радісна, неповторна. І ми любимо її за те, що саме взимку ми маємо можливість пограти в сніжки, зліпити сніговита, покататися на санчатах та лижах. А для того, щоб ми згадали, якою була зима, пропоную попрацювати у парах. Кожна пара отримає текст, у якому не вистачає всіх літер. Вам необхідно вставити букви, які позначають голосні звуки. Потім по черзі ви будете все зачитувати і ми отримаємо гарний вірш про зиму. Зма! Зим! Усякй знє, Вна холдню бувє. Лтять, кржляють, як пушнк, Лгкі білсеньк снжнки.

Мста чистнькі, грні сла. Зма і радсна, й весла. Кржляють вальс снжнки нжні, Зим пухк і білснжна.

Нагибайло Л. А.

Мроз у лід озра кута, Зма, тді всі кажть, лют. А як нсуне хмра сва, Зим по–свєму крсива.

І так крсиво, гарн, ніжн… Навкло прсто диввижн! Зма красва, що й казти — Не хчеться іт до хат.

А врнці інй — от обнва! Яка зма у нас кзков. Зим, кжу вам, дже гарн, То сонячн, то дуж хмрна.

Яка ж зма? Яка вна? Вон весла і сумн. Вна бувє і срйозна: Сух і втряна: й морзна.

І не завдило б кжуха, Тка бувє звірюха. І горнться всі до тпла, Тка зма бувє зла.

І осблива, і чарвна Як корлева чи царвна. Гілк від іню не видн, Тді вна, звчайно, србна.

І блсне сончк згри, Ото крса для дтври. На гірк всі біжть вни, Несть санчта, квзан.

І птшка змерзл, і голдна, Бо видалсь зма хлодн. А на ствочках скресл криг, Тді, ми знємо — відлга.

Вихователь. Молодці. Ось який чудовий ми отримали вірш про зиму. Але зимі час у же відступати і поступитися своїм місцем весні. Учениця. Не мети, не мети, Зимонько, снігами. А приходь ти до нас З танцями й піснями.

Зимонько, Зимонько, Снігом не труси І морозу морозити Уже не вели.

Учениця. Скоріш, люба Весно, до нас прибувай, Щоб знову озвавсь соловейками гай. Щоб знов зеленіли широкі лани. Від сонечка сил набирались вони. Щоб жовті кульбабки цвіли у садках, А ми всі, дівчатка, були у вінках.

ВИХОВНІ ЗАХОДИ З ЕЛЕМЕНТАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ

Вихователь.

Всі ми Зиму проводжали Ну а Весну, зустрічали І у цей чудовий час Дівчатка–господині завітали до нас. Заходять три дівчинки в українських костюмах

Учениця. (зі свічкою). Спасибі тобі, Боже, Що з зимою попрощались, Що весни діждались. Поможи нам, Боже, В добрий час почати Весну закликати. Учениця. (з горнятком води).

Прийди, прийди, весно, Принеси нам жита. Принеси нам цвіту, Ще й рясних квіточок, Щоб сплести віночок!

Учениця. (із коржиком–жайворонком). Пташок викликаю З теплого краю. Летіть, соловейки, На нашу земельку! Спішіть, ластівоньки, Пасти корівоньки, Летіть, сизокрилі, Ви всі нам милі. Вихователь. А ще напередодні Стрітення жінки випікали ось таке обрядове печиво, що називали «жайворонками». Це такі чудові коржики у вигляді весняних птахів. Старі люди розповідали, ніби ця пташка народилася із сонячного жару. Їх давали дітям, щоб віднесли в садок і закликали весну в гості. Зараз ми вивчимо закличку «Благослови мати» напам’ять. Повторюйте за мною. (По два рядочки).

Нагибайло Л. А.

Благослови, мати, Весну закликати!

Весну закликати, Зиму проводжати! Зима у возику Весна у човнику.

Учень. Піде весна лугами, лісами Встелятиме землю килимами Заквітчає усе зелом, Щоб усім було весело. Всіх людей теплом зігріє І здоров’я всім навіє. Вихователь.

А я хочу, щоб наші діти З рідним словом зростали. Україну нашу рідну завжди шанували. Щоб звичаї свого народу пам’ятали І традиції святкувань не забували! Виконується пісня «Стрітення»

Великодні дзвони Мир хай буде всім сьогодні, Сонце сяє хай з небес, Бо світле свято Великоднє Нам шле привіт: «Христос Воскрес!»

Мета: Показати красу і значущість одного із найвеличніших християнських свят. Виховувати повагу до традицій свого народу, любов до рідного краю. Ознайомити з історією виникнення писанки, із символікою знаків на писанках

ВИХОВНІ ЗАХОДИ З ЕЛЕМЕНТАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ

Обладнання: вишиті рушники, пасочка, крашанки та писанки, великодний кошик, комп’ютер, проектор, екран Вихователь. Доброго дня, дорогі наші гості! Ми раді вітати вас у нашому класі на виховній годині «Світлий день Великодня». З року в рік ми з великим нетерпінням чекаємо приходу весни. Ми чекаємо, коли весна прожене холод, устелить землю зеленою травичкою, а пташки наповнять гаї та діброви своїм голосним веселим щебетанням. Разом із весною до нас приходять і радісні, веселі свята. Шановні діти, а які весняні свята ви знаєте? Діти відповідають Вихователь. Одним із найбільших весняних свят нашого народу здавна вважається Великдень (Пасха, Світле Христове Воскресіння). А називається Великдень тому, що в час життя Ісуса Христа дні були дуже довгі. Один день був такий, як теперішніх сім. Після розп’яття Христа дні поменшали і стали такими, як зараз. І тепер тільки на Великдень царські ворота в церкві сім днів стоять відчиненими навстіж. Учень.

Радісний надходить день, Дзвонять дзвони: дзень–дзелень. Понад міста, понад села Лине вісточка весела. Ясне сонце над селом, Наче писанка зійшло — Вибігайте з хати, діти, Як сьогодні не радіти? Що весна вже воскресла, Нам Великдень принесла.

Учениця. Що за день чудовий Воскресіння, Сповнений любові і надій? За чиїмось мудрим повелінням Світ довкола враз помолодів. Прямо в хату ллється сонця промінь, 49

Нагибайло Л. А.

Вже давно такого не було. А душа стає моя раптово, Наче біле лебедя крило. Хоче в небо визволення ради Із пітьми, що застує мені… Воскресіння — то велика радість, Благодать Господня навесні. Вихователь. Готуються до Великоднього свята заздалегідь. Неділя за тиждень до Великодня називається Вербною. Саме в цей день Ісус востаннє увійшов до Храму Божого. Його вітали як справжнього царя, а дорогу йому встеляли пальмовими вітами. В Україні пальми не ростуть, тому ми освячуємо у церкві вербове гілля. Верба здавна вважається священним деревом, що надає людині сили та здоров’я, тому що проростає навіть з маленького пагінця. Учениця. Верба красна розцвітає, Про Великдень сповіщає І Спасителю під ноги Стеле гілочки розлогі. Світла Вербниця настала, Радість нам подарувала, Край доріг і біля річки Вкрились котиком вербички. Галузочки посвятили, Діток розуму навчили, Щоб здоровими зростали, Україну шанували! Вихователь. Принісши з церкви освячену лозу, неодмінно «били» нею діток, приказуючи: «Не я б’ю, верба б’є, За тиждень — Великдень» або «Рости, як верба, Будь здоровий, як вода, А багатий, як земля». Освячену вербу зберігають як оберіг від усяких недуг та грому. 50

ВИХОВНІ ЗАХОДИ З ЕЛЕМЕНТАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ

Вихователь. Останній передвеликодній четвер називається Чистим. У цей день православна людина намагається очиститися духовно, причаститися, прийняти таїнство, встановлене Христом. Під час богослужіння у цей день згадують дуже важливу євангельську подію — Тайну вечерю, на якій Ісус Христос омивав ноги своїм учням, показавши, тим самим, приклад дружньої любові та примирення. З цього дня і до неділі у всіх храмах церковні служби присвячені спогадам про земні муки Спасителя. До сходу сонця селяни прибирали у стайнях, коморах, на подвір’ях, у хаті. На городах і у садах згрібали все сміття та спалювали. У Чистий четвер стригли дітей, прали білизну, а ввечері ішли до церкви і несли звідти запалену свічку, яку зберігали у господі та запалювали у випадках тяжкої хвороби людей чи домашніх тварин. Наступний день тижня — Страсна п’ятниця. Ні шити, ні прясти у Страсну п’ятницю не можна, також не можна рубати дрова або що–небудь тесати сокирою. У Страсну п’ятницю печуть паски — великий гарно випечений білий хліб, який символізує вічність людського життя. Як тільки господині посадять паски у піч, вони йдуть на город і садять розсаду — «щоб капуста була здорова, як паска». Поки паска не посвячена, її їсти не можна! Учень. Рум’яна паска — голова на святі. Свій рід веде красуня з давнини. Тоді і день великий наступає, Як господиня паска на столі. В ній сонця промінь і тепло духовне, Молитва чиста та оновлення душі, І славлять нею Воскресіння світле В країні нашій люди щовесни. Вихователь. Наступний день тижня — Великодня субота. У суботу, напередодні Великодня, жінки готували писанки та крашанки. Крашанки — фарбуються природними барвниками в один колір — переважно червоний — колір вогню, життя. Для фарбування з давніх– давен використовували природні барвники — лушпиння цибулі, кору дуба, проліски, бузину.

Нагибайло Л. А.

Писанки переважно виготовляли дівчата. Освячену писанку клали до першої купелі немовляті, щоб зростало сильним. Писанку приорювали у полі, щоб краще родило жито–пшениця. Клали під поріг стайні, щоб добре велася худоба. Зводячи нову хату, у кожнім кутку клали по писанці. Наші прадідусі й прабабусі вірили, що писанка охороняє оселю від пожежі, блискавки та різних напастей. Мотиви малюнків на писанках бувають різними: космічні, елементи природи, тваринний світ, продукти харчування. Розписуючи яйця, українці вкладали у них усі свої мрії, бажання, сподівання про краще майбутнє. Мабуть, тому ця традиція жива й досі. Прекрасна українська писанка. І недаремно їй є музей у Коломиї, пам’ятник у Канаді. Учениця. Гарна писанка у мене, Мабуть, кращої нема. Мама тільки помагала, Малювала я сам. Змалювала дрібно квіти, Вісім хрестиків малих, І дрібнюсіньку ялинку, Й поясочок поміж них. Хоч не зразу змалювала, Зіпсувала п’ять яєць. Та як шосте закінчила, Тато мовив: «Молодець!» Я ту писанку для себе Для зразочка залишу, А для тата і для мами Дві ще кращих напишу. Учень. Я з–за столу не вставала — На яєчку малювала. Роду нашого святиню — Українську берегиню. Гарна писанка у мене, Бо вона для тебе, нене!

ВИХОВНІ ЗАХОДИ З ЕЛЕМЕНТАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ

Вихователь. Увечері перед Пасхою всі ішли до храму, де всю ніч проходила велика служба. В цю ніч разом із батьками не спали і діти, їх теж брали до храму, навіть самих маленьких. Так люди підтверджували свою вірність Христу: тисячі маленьких вогників запалювалися по всій Україні у весняну пасхальну ніч. А після служби втомлені, але радісні, люди розходились по домівках. «Христос Воскрес! Христос Воскрес!», — радісно говорять вони один одному та христосуються, обмінюючись поцілунками та крашанками. Учень. Христос воскрес! Усе радіє, Сміється сонечко з небес, Прозора річечка леліє — Христос воскрес! Христос воскрес! В траві фіалочки зітхають, І пролісок тремтить увесь, Розквітла яблунька, аж сяє, Христос воскрес! Христос воскрес! Дзвенять пташки у полі, в лісі, І дзвін співає до небес. Де білі хмарки розпливлися, — Христос воскрес! Христос воскрес! Учениця. Чому сьогодні стільки сонця, Чому всміхається кругом, І облилась під віконцем Калина білим молоком? Чому так пахнуть квіти, трави, Навкруг природа вся цвіте? Не буду я питати в мами — Сама вже знаю все про те. Хай линуть співи і хваління, Хай пісня рветься до небес — Сьогодні свято Воскресіння, Христос воскрес! Христос воскрес!

Нагибайло Л. А.

Вихователь. Перед тим, як лягти спати після церковної служби, люди сідали за стіл і усією дружньою родиною снідали. Спочатку куштували страви, які були освячені в церкві. А зараз пропонуємо вам подивитися, що відбувається у кошику на столі перед святковим сніданком. Сценка Яйце.

Хтось тисне щохвилини, Не чую рук уже і ніг. Затерпла всенька спинка Й болить вже правий бік. Гей, хто тут? Озовися! Наліг, що все тріщить. Ти чуєш? Піднімися, Не можу більш терпіть.

Хрін. Хто ниє біля мене У цей святковий день? Яйце.

Це я, яйце свячене... Хтось душить, наче пень.

Хрін. То шинка, друже милий, Обабіч розляглась... Спить, бач, як знахабніла (відсовує Шинку). Шинка (прокинувшись). А вам до того зась... Яйце (радісно). Тепер уже вільніше Та й біль вже не такий. Хрін. І вигляд веселіший. Яйце.

Ти — добрий..., Хоч гіркий.

ВИХОВНІ ЗАХОДИ З ЕЛЕМЕНТАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ

Хрін. Що за такого мають, Мені не дивина... Проте всі поважають, Як прийде лиш весна. Сьогодні свято — Пасха... Я незамінний тут, Який смачний я з м’ясом... Ковбаса (ображено). Хвалько ти, шалапут! Смачніша всіх на світі і найситніша — я. Мене їдять і діти, і вся людська сім’я. Беруся радо в боки — гей, гоп, са–са, са–са, Червоні в мене щоки — танцює ковбаса. Ковбаса танцює Масло. Я теж потрібне людям, Їм ситності даю... Мене і в страві люблять, І хворі з медом п’ють. Без мене свято Пасхи Не може обійтись. Сир. Скажи мені, будь ласка, Чим гірший я, ніж ти? До мене дай сметани — Хоч пальці оближи… Вареники із мене Чи ж не смачні, скажи? Паска (гордо).

Та що там говорити! Важливіша я тут! Без мене вас святити До церкви не підуть! Я — голова над вами, Мій рід йде з давнини. Шанують нас віками 55

Нагибайло Л. А.

І славлять щовесни. Та й Пасхою Великдень Звуть люди на землі... Тоді і день великий, Як паска на столі. 3 родзинками, медком... Їдять мене на свято Із м’ясом й молоком... Писанка. Я — писанка–красуня, Вся в рисках і квітках. Красу митців несу я, Їх славлячи в віках. Мене кладуть у свято На пишному столі, Щоби моїм убранством Втішалися малі. Шинка. «Краса», «любов» — всі трублять... Давно я знаю вас! Однак мене всі люблять Без будь–яких прикрас. Писанка. Без мене наше свято Не буде тим, чим є. Бо писанка багата Всім радості дає. Хрін. В цій писанці вкраїнська Душевна глибина, Жива блакить барвінка Й хода весни красна. Усі разом. Великдень — день єднання, Це свято всіх родин. Христос воскрес! Воскресла Україна! Любовно обнімаються брати. 56

ВИХОВНІ ЗАХОДИ З ЕЛЕМЕНТАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ

Вихователь. Ось і закінчується наше сьогоднішнє свято, але ж попереду у вас справжній Великдень. Тож, дорогі дітки, ми уже знаємо яке це Велике і Світле свято української родини. Тож зустріньмо його гідно! Вам щиро дякуєм усі, Що ви прийшли до нас на свято, І хочем побажати від душі Здоров’я й радості багато. Нехай же свято Великодня Усіх вас звеселяє, А Бог святий із неба Довгі роки посилає. Христос воскрес!!! Усі. Воістину воскрес!!!

Золотого урожаю знов до нас прийшла пора З жита і пшениці Гарні паляниці…

Мета: розкрити суть і красу жниварського поетичного циклу, хліборобських обрядів в Україні. Виховувати повагу учнів до традицій українського народу з відзначення важливих хліборобських подій Обладнання: сніп пшениці, скатертини, рушники, вишитий килим, печиво, коровай, ілюстрації, народний розпис, фонограми пісень «Ой, до схід сонця», «Маленькі дударі», «Вийшли в поле косарі», «Зеленеє жито» Вихователь. Рум’яна і кругла паляниця чимось подібна до сонячного світила. Поряд із хлібом народ завжди ставив сіль. Народне прислів’я говорить: «Без солі не смачно, без хліба не ситно». Тому сіль і хліб, 57

Нагибайло Л. А.

що діставалися людям важкою працею, вважалися дорогим набутком і завжди шанувалися в народі. Без хліба немає життя. Недаремно у слів «жито» і «життя» один корінь. Учень. А чому так радість сяє У очах малих? Бо сьогодні — День врожаю, Коровай гостює в них. Учениця. Коровай під сонцем ріс. Пахне сонечком він красним, Пахне полем, колосками Цей хороший коровай. Учень. Не кидайся хлібом! Він святий! — В суворості ласкавій Бувало, каже дід старий Малечі кучерявій. Не грайся хлібом! То ж бо гріх! — Іще до немовляти, Щасливий стримуючи сміх, Бувало, каже мати. Бо красен труд, хоч рясен піт, Бо жита дух медовий Життя несе у людський світ І людські родить мови. Вихователь. Дорогі гості, батьки, діти! Запрошую вас до нашої господи на хліб та сіль, на слово щире та бесіду мудру — на свято першого снопа та стародавній народний звичай святкування закінчення жнив — обжинки. Учень. Сонце гріє, вітер віє, а вода тече. Наша мати–пшениченька золоту сорочку тче. А в тій золотій сорочечці, як маля, Буде красуватися, буде усміхатися вся земля.

ВИХОВНІ ЗАХОДИ З ЕЛЕМЕНТАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ

Подивлюся я навкруг — поле колоситься, Урожай наш, урожай, — золота пшениця. Учениця. І люблять люди з давнини, Як сонце не загасне, І свій духмяний хліб ясний, І рідне слово красне. Бо як запахне людям хліб, Їм тихо дзвонить колос, І золотом сіяє сніп Під жайворонка голос. Господиня. Коли жито, ячмінь і пшениця дозрівають, то господиня бере хліб–сіль, свічку та йде в поле зажинати ниву. На узбіччі вона зупиняється і тричі кланяється ниві, промовляючи: «Дай, Боже, легко почати, а ще легше дожати». Жнива починали в «легкі» дні — вівторок, п’ятницю. Бажано також, щоб це збігалося з новим місяцем. Господиня трьома захватами лівої руки стинала одну жменю, потім другу і клала їх навхрест на узбіччі. Ці жменьки мали тут пролежати до кінця жнив. Третій жмуток несла додому, ставила на покутті, під образами. Перший сніп обмолочували окремо: зерна з нього святили у церкві, а перед сівбою їх змішували з насінням. Соломою з першого снопа годували корів, щоб не хворіли. Часом зажинки робили в присутності священика. Крім зажинок, робили ще й закрутку, щоб рука лиходія і знахаря не могла зіпсувати хліба. Закрутка робилася так: коли дозрівав хліб, жінки йшли з піснями в поле, і одна з них, взявши в жменю колоски, завивала їх вузлом — це й була закрутка. Інші в цей час співали хороводні пісні, а потім усі разом поверталися додому. Учні виконують пісню «Ой, до схід сонця» Учениця. Пшениці шумлять довкола — Колос колосу співає, На просторім нашім полі Почалися вже жнива.

Нагибайло Л. А.

Учень. Ой, сонечко вже височенько, А жнивний час близенько, Треба женчиків будити Та в поле їх проводити. Учениця. Ой, женчики молоді, вставайте, Та серпики свої нагостряйте! Час у поле, час, Вже ж нивонька кличе вас! Учень. Будуть всі вони при ділі, Не змарнують жодну мить. Пшениці рясні доспіли, Треба встигнути скосить. Господар. Колись, не так і давно, єдиними знаряддями для збирання хліба були серп і коса. Комбайни в Україні з’явилися лише в 30–х роках минулого століття. Отож, за тиждень після Петра починалися жнива, на полі з’являлися люди у полотняних сорочках, з мантачками за поясом і з косами в руках — косарі; вони вдаряли своїм гострим знаряддям по сухих стеблах дозрілого хліба й довгий рівний покіс, як простелений рушник, лягав стрічкою за кожною косою. Збирання зернових починалося на Прокопа — 21 липня. У цей день кожен господар намагався нажати бодай один сніп. Про це свідчать численні приказки та прислів’я: «На Прокопа приготуй плечі для снопа», «На Прокопа має бути в полі копа». Учні виконують пісню «Маленькі дударі» Учень.

Жали женчики, жали, Серпики поламали, Серпики золотії, Женчики молодії.

Учень. Добрі були женці — Дівчата і молодиці,

ВИХОВНІ ЗАХОДИ З ЕЛЕМЕНТАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ

Дівчата косаті, хлопці вусаті. Молодиці білолиці. Учениця. Говорила нивка, Щоб не боліла спинка, Ні спинка, ні голова, Щоб була ціле літо здорова! Учень. Ой, жнися, загоне, жнися, На мене не дивися, Бо я женчик маленький, А в мене серпик тупенький. Учениця. Ой, жни, дівча, пшениченьку, Та й не думай собі, Буде тая пшениченька На коровай тобі. Учень. А як будеш, дівчинонько, Думати, гадати, Буде твоя пшениченька В полі зимувати. Учениця. Дивувалися ліси, Де поділися вівси, Женчики позжинали Залізними серпами, Залізними косами, Біленькими руками. Учень. Обжинали ми ту ниву, Як яру, так озиму, Обжинали пов’язали, На копички поскладали. Учні виконують пісню «Вийшли в поле косарі»

Нагибайло Л. А.

Господар. А хто з вас їв хліб від зайця? В давні часи хлібороб залишав від сніданку, що брав із собою в поле, шматок житнього хліба на гостинець дітям. І говорив дітворі: «Це хліб від зайця». А тепер і ви скуштуйте чорного хліба з сіллю від зайця та запийте водою. Адже недарма в народі кажуть: «Хліб, сіль та вода — богатирська їда». (Дає всім хліб, сіль і воду. Підходить до господині). А чому ти зажурилась? Господиня. Згадую про жінок, що виходили на ниву з серпами, жнучи, вони спритно клали сніп за снопом і, працюючи, співали: Вгору, сонечко, вгору, Хай я нивоньку дожну. Ой, лане–ланочку, Скажи ж мені правдочку, Чи будемо ми в кінці, Чи будемо ми в вінці? Ой, будем, доню, будем, Лише нивоньку дожнем! Увечері, коли вже зайде сонце, натомлені тяжкою працею женці йдуть додому і співають: Ой, заспіваймо, хай дома почують, Хай нам вечерять готують. Утомила нас та широкая нива, Що тепер нам і вечеря не мила. Ой, не так нива, як високії гори, Ой, не так гори, як велике жито, А вже ж нам спину, як кілком перебито. Коли вже кінчалися жнива, женці залишали трохи недожатих стебел з колосками: «Спасові на бороду», їх обв’язували червоною ниткою і прикрашали живими квітами. «Борода» стояла до кінця жнив. Учениця. А чия ж це борода червоним шовком обвита? Учень. А це ж наша борода червоним шовком обвита! Сидить півень на коні, дивується бороді.

ВИХОВНІ ЗАХОДИ З ЕЛЕМЕНТАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ

Входить Півень, іде до бороди, роздивляється Півень.

Ой, диво мені, ой, тій бороді, Не велика, не мала, Не сива, не гніда, Як у того діда. А сріблом, золотом улита. Ось тобі, борода, Хліб, сіль та вода! Щоб на той рік ще більш уродила! Входить Перепілка

Учень. Перепілочко мила, Де будеш ховатись? Нема жита, ні пшениці На нашій нивці. Учениця. Перепілонько мила, Де будеш ховатись? Ми жито, пшеницю пожали, І в снопи поскладали. Перепілка. Діти мене сховають, які в «Перепілоньку» грають. Учні грають гру «Перепілка» Учениця. Кінець нивоньці, кінець, Сплели із жита вінець, Взяли сніп на пожиток, Нарядили із нього обжиток. На потіху дітворі Поставили у дворі. Вихователь. Коли зав’язують «бороду», то під нею пролазять хлопці, щоб бути багатими і щасливими. А дівчата качалися біля «бороди», щоб не боліла спина і легко було жати наступного року, і приказували: 63

Нагибайло Л. А.

Ой, нивко, нивко, Верни нашу силу, Ми на тобі жали, Силоньку положили! Живо, женчику, живо, Дожинай ниву, Будемо плести віночки З золотої пшенички. Нарешті дожато останню нивку, снопи пов’язано і складено в полукіпки. Час зрізувати «бороду» і плести обжинковий вінок — символ щедрого врожаю і успішного завершення жнив. Кінець нивоньці, кінець, Будемо плести вінець. То з жита, то з барвінку, На хорошую дівку. Наші женчики з поля йдуть, На двір голосок подають. То не голосок, то женці, Привели дівчинку у вінці. Добра була нива, Сто кіп жита зродила, Сто кіп і сніпочок, Мені на віночок. Учень. Кладемо хліб на хліб, старий на новий, щоб не було безхлібниці. Господар. Дякую за роботу вашу, за те, що співали, що хліб святий вшанували. А обжинковий вінок повісимо в хаті на стіні й збережемо до осені, щоб цим зерном сіяти озимину. Учень. Довіку, земле, молодій На радість нам і нашим дітям. Пахучий хліб — то щедрий дар землі За труд і розум доблесній людині. Він — наша гордість, наше майбуття, Він — наша творчість і мета велика.

ВИХОВНІ ЗАХОДИ З ЕЛЕМЕНТАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ

Господиня. Запрошуємо всіх за столи. Вас чекає коровай та пиріжки, печиво й тістечка, випечені з борошна нового врожаю. Учениця. Коровай під сонцем ріс: Пахне сонечком він красним, І промінням теплим, ясним, Пахне полем, колосками, Цей хороший коровай, В ньому труд і тата й мами, Що збирали урожай. Працьовитими руками Пахне красень–коровай. Хто добро в душі плекає, Хлібом–сіллю привітає У Кам’янці кожен Вас! Хлібом–сіллю привітає На Поділлі кожен з нас! Усі присутні виконують пісню «Зеленеє жито»

***

Нагибайло Л. А.

ВИСНОВКИ Глибоке знання і практичне продовження традицій, звичаїв та обрядів нашого народу створює той національний колорит, національну самобутність, яка є могутнім стимулятором творчості народу, невичерпним джерелом його мистецької, культурної діяльності, фундаментальною основою виховання підростаючих поколінь, створення національної системи виховання. Розвиваючись національними шляхами, українські педагоги виховують дітей, використовуючи духовну спадщину нашого народу. Звичайно, без знання та розуміння традицій народної культури, творчості, неможливо виховувати у дітях те необхідне, що називається національною свідомістю. Виховання дітей на матеріалах народної творчості розвиває у них почуття відповідальності за збереження українського національного культурного надбання. Завдяки традиціям, звичаям і обрядам, закладеним у них народній ідейності, моральності, естетики кожен учень, відчувши на собі благодатний вплив народних духовних скарбів, прагне з честю продовжувати заповіти батьків, дідів і прадідів. Доки діти не відцураються батьківського вогнища, допоки вони шануватимуть звичаї, освячені віками, доти не вщухне рідне слово й материнська пісня, не перестане битися серце, злеліяне любов’ю до свого краю, — це незгасна пам’ять роду й народу. І всі напрямки, засоби і форми народної педагогіки підпорядковані єдиній меті — формуванню вихованої, розумної людини, патріота свого народу. Завдання батьків, педколективів шкіл, учителів і вихователів — глибоко та всебічно вивчати могутній ідейний, моральний, емоційний і естетичний потенціал народних традицій, звичаїв і обрядів. У цьому — запорука успішного будівництва національної системи виховання. 66

ВИКОРИСТАНІ ТА РЕКОМЕНДОВАНІ ДЖЕРЕЛА

1. Артюх Л. Ф. Звичаї українців у народному календарі / Л. Ф. Артюх. ― Киїів: Балтія-Друк, 2012. ― 224 с. ― ISBN: 978-966-8137-93-8. 2. Блюсюк Т. А. Творчі завдання народознавчого характеру у національному вихованні молодших школярів: [методичний посібник] / Т. А. Блюсюк. — Кам’янець–Подільський, 2011. — 88 с. 3. Войтович В. М. Українська міфологія / Валерій Войтович. ― Вид. 3-тє. ― Київ: Либідь, 2012. ― 664 с. 4. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис / О. Воропай. — К.: Велес, 2005. — 528 с. 5. Вудвуд Л. Ф. З батьківської криниці. Українське народознавство / Л. Ф. Вудвуд, І. М. Вудвуд; [за заг. ред. А. П. Загнітка]. — Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 2000. — 256 с. 6. Гноінська О. В. Виховні заходи: сценарії / О. В. Гноінська. — Х.: Ранок–НТ, 2007. — 320 с. 7. Горинь Г. Й. Українське народознавство. 1–11 класи: [текст] / Г. Й. Горинь, Є. І. Сявавко, С. С. Жовнір–Коструба [та ін.]; за ред. С. П. Павлюка. — Київ, 1998. — 246 с. 8. Гуркіна Г. О. Традиції та звичаї українців / Г. О. Гуркіна, О. В. Сердюк. — Харків: Торсінг плюс, 2008. — 95 с. 9. Дмитренко М. Українська фольклористика: історія, теорія, практика / М. Дмитренко. — К.: Народознавство, 2001. — 576 c. 10. Касян Л. Г. Практикум з українознавства / Л. Г. Касян, О. В. Семенюченко. — К.: НДІУ. — 2008. — 80 с. 11. Ковалевський О. В. Українські традиції / О. В. Ковалевський. ― Харків: Фоліо, 2011. ― 138 с. ― ISBN: 966-03-3467-2. 67

Нагибайло Л. А.

12. Концепція національно–патріотичного виховання дітей і молоді. Затверджена 16.06.2015 р., №641: [електрон. ресурс]. — Режим доступу: http://osvita.ua/legislation/Ser_osv/47154. 13. Кусайкіна Н. Твоя країна Україна. Енциклопедія українського народознавства / Н. Кусайкіна. ― Харків: Школа, 2009. ― 496 с. 14. Розлуцька Г. Формування національної свідомості українців у процесі державотворення / Г. Розлуцька // Науковий вісник Ужгородського НУ. Серія: педагогіка соціальна робота. — Ужгород. — 2013. — Вип. 16–17. — 208 с. 15. Світ навколо тебе. ― Київ: Белкар-книга, 2013. ― 96 с. ― ISBN: 978-966-1694-53-7. 16. Семеног О. Український фольклор: [навч. посібн.] / Олена Семиног. — Глухів: РВВ ГДПУ, 2004. — 254 c. 17. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / В. О. Сухомлинський. — К.: Радянська школа, 1988. — 272 с. 18. Ушинський К. Д. Про народність у громадському вихованні. Виховання і характер // Історія дошкільної педагогіки. Хрестоматія; [уп. З. Н. Борісова, В. З. Смаль]. — К., 1990. — 652 с. 19. Шейкіна К. О. Енциклопедія. Моя країна / К. О. Шейкіна. ― Харків: Ранок, 2014. ― 432 с. ― ISBN: 978-966-08-5040-8. 20. Шкода М. Н. Люба моя Україна. Свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір’я українського народу / М. Н. Шкода. — Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2009. — 544 с.

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА ...............................................................................3 НАЦІОНАЛЬНО–КУЛЬТУРНІ ТРАДИЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ У ВИХОВАННІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ .....................5 БАГАТСТВО ТА РІЗНОВИДНІСТЬ ТРАДИЦІЙ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ............................................................9 НАРОДОЗНАВСТВО В СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ ..........................................................12 ВИХОВНІ ЗАХОДИ З ЕЛЕМЕНТАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ .....................................................18 Колиска роду — українська хата ...........................................18 Свято української вишивки ...................................................25 Де коза ходить, там жито родить… .......................................36 Стрітення Зими та Весни .......................................................40 Великодні дзвони ...................................................................48 Золотого урожаю знов до нас прийшла пора ........................57 ВИСНОВКИ ...............................................................................66 ВИКОРИСТАНІ ТА РЕКОМЕНДОВАНІ ДЖЕРЕЛА ....................67

Нагибайло Л. А.

НОТАТКИ

____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ 70

НОТАТКИ

Нагибайло Л. А.

Методичне видання

Нагибайло Лілія Антонівна

Формування ціннісного ставлення молодших школярів до традицій українського народу МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

Формат 60х84/16 Папір офсетний. Гарнітура Times New Roman. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 4,50.

Обл. вид. арк. 2,69.