Формування та розвиток екологічної культури молодших школярів як складова освітнього процесу

КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКА МІСЬКА РАДА УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ №7

Формування та розвиток екологічної культури молодших школярів як невід’ємна складова освітнього процесу

Кам’янець-Подільський – 2022 р.

1

Рецензенти: Ганущак Н. Д. заступник директора з навчальної роботи Кам’янецьПодільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 7. Легенька Т.С. заступник директора з навчальної Подільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 7.

роботи Кам’янець-

Маланчук А.І.

Формування та розвиток екологічної культури молодших школярів як невід’ємна складова освітнього процесу – Кам’янець-Подільський: Науковометодичний центр ЗОШ №7, 2021. 64 с.

Посібник знайомить із новітніми підходами до організації екологічного навчання. Вказує на міжпредметні зв’язки, як засіб удосконалення екологічного виховання учнів. У посібнику висвітлено суть формування екологічної культури молодших школярів на уроках української мови та "Я досліджую світ". Висвітлені проблеми екологічного виховання особистості в історії шкільної освіти і педагогічної думки. Подано конкретні пропозиції щодо організації роботи. Для вчителів початкових класів, студентів педагогічних навчальних закладів.

2

Зміст Вступ .................................................................................................................... 4-6 Розділ 1. Екологізація та дослідження проблеми ............................................ 7-19 1.1 Екологічне виховання: зміст, завдання, особливості, методи, принципи

формування

екологічної

культури

молодших

школярів................................................................................................................ 7-17 1.2 Педагогічний досвід формування екологічної культури молодших школярів ........................................................................................... 18-19 Розділ 2. Формування екологічної культури учнів початкової школи як психолого-педагогічна проблема .................................................... 20-32 2.1 Проблеми екологічного виховання особистості в історії шкільної освіти і педагогічної думки. ............................................................. 33-36 2.2 Між предметні зв’язки як засіб удосконалення екологічного виховання учнів. ................................................................................................ 37-40 2.3 Формування

екологічної

культури

учнів

на

уроках

української мови ................................................................................................ 41-44 2.4 Шляхи удосконалення процесу екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку під час вивчення курсу «Я досліджую світ» ................................................................................................. 45-55 Висновки ............................................................................................................. 56-57 Список використаної літератури .................................................................... 58 Додаток .............................................................................................................. 59-64

3

Вступ Актуальність проблеми дослідження. Нагальною потребою сьогодення є подолання

екологічної

безграмотності

людства,

що спричинила

кризову

екологічну ситуацію в цілому світі і в нашій країні, зокрема. Для того щоб покращити становище, необхідно проводити екологічне й природоохоронне навчання і виховання, починаючи з перших днів перебування дитини в школі. Таке свідоме й цілеспрямоване виховання має бути неперервним не лише впродовж шкільного навчання, а й усього життя кожної людини. У зв’язку з цим чимраз більше дослідників (А. Волкова, Г. Карола, О. Листопад, Г. Пустовіт, В. Скутіна) доходять висновку, що екологічна криза є проявом світоглядної руйнівної духовності людини. Зрозуміло, що екологічне виховання сьогодні не повинно обмежуватися виключно розширенням поінформованості школярів. Реальним постає той факт, що навчальні дисципліни повинні будуватися на реалізації психоемоційних властивостей людини, а саме: співпереживання, співчуття, радості, любові, відчутті гармонії. За умови врахування специфіки виховного процесу екологічна освіта буде здійснюватися через екологічне виховання, зорієнтоване на формування екологічної культури учнів. Свідоме й бережливе ставлення до природи, має формуватися з дитинства, у сім’ї, в школі, і можливе воно лише за умови підвищення екологічної культури та знань особистості у даній галузі. У цій роботі необхідно проводити лінію на викорінення психології невичерпності природних ресурсів і споживацького ставлення до природи. Формування екологічної культури підростаючого покоління – одне з найважливіших завдань сьогодення, у зв’язку з тим, що погіршилась екологічна ситуація у світі, мало приділяється уваги охороні й збереженню довкілля. Виховувати у дітей відповідальне ставлення до природи – це складний і довготривалий процес. Його результатом повинно бути не лише оволодіння відповідними знаннями і уміннями, а й розвиток уміння та бажання активно захищати, покращувати природне середовище.

4

У методичній літературі вказано на ще існуючі недоліки в справі формування екологічної культури учнів, а також визначено окремі заходи і шляхи підвищення ефективності даного процесу. Зокрема, робиться акцент на необхідність розкриття системи екологічних знань під час вивчення всіх навчальних предметів; вказується, що всі види суспільно корисної і продуктивної праці повинні мати екологічну спрямованість, а природоохоронна робота має відповідати завданням гуманістичного виховання, сприяти засвоєнню молодшими школярами екологічних правил та норм поведінки у природному середовищі. Створення нового ставлення людини до природи – завдання не тільки соціально-економічне, але й споживацьке. Воно випливає із необхідності формувати екологічну культуру, в основі якої лежить нерозривний зв’язок людини з природою. Одним із засобів вирішення даного завдання стає екологічне виховання, де під вихованням в широкому значенні цього слова розуміється освіта, розвиток і виховання у вузькому значенні слова. Мета

екологічного

виховання

молодших

школярів

–

формування

відповідного ставлення до навколишнього середовища, яке будується на базі екологічної свідомості. Це допускає дотримання споглядацьких і правових принципів природокористування та пропаганду ідей його організації, активну діяльність по вивченню й охороні природи своєї місцевості. Сама природа розуміється не тільки як зовнішнє відносно людини середовище – вона включає людину. Ставлення до людини, до природи не лише тісно пов’язане з сімейними, суспільними, виробничими

міжособистісними, відносинами,

але

й

охоплює всі сфери свідомості людини: наукову, політичну, ідеологічну, художню, етичну, естетичну, правову. Відповідальне ставлення до природи означає розуміння законів природи, проявляється в дотриманні етичних і правових принципів природокористування, в 5

активній діяльності із вивчення та охорони навколишнього середовища, у правильному природокористуванні, у боротьбі зі всім, що згубно впливає на довкілля.

Умовою

такого

навчання

і

виховання

виступає

організація

взаємозв’язаної наукової, етичної, правової, естетичної і практичної діяльності вчителя, спрямованої на вивчення та покращення відносин між природою і людиною.

Критерієм

сформованості

відповідального

відношення

до

навколишнього середовища є етична турбота про майбутні покоління. Процес формування екологічної культури повинен бути безперервним і здійснюватися в дошкільний, шкільний та післяшкільний періоди. Об’єктом нашого дослідження є процес формування екологічної культури учнів початкової школи. Предмет шляхи

дослідження –

удосконалення

процесу

формування екологічної культури молодших

школярів

під

час

вивчення навчальних предметів. Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні шляхів удосконалення процесу формування екологічної культури учнів початкової школи та експериментальній перевірці їх ефективності. Гіпотеза

дослідження. Процес

формування

екологічної

культури

молодших школярів під час вивчення навчальних дисциплін: 

використання

додаткового

матеріалу

екологічного

спрямування; 

проведення екологічних спостережень та екскурсій у природу;



організації безпосередньої діяльності учнів із питань охорони

природи своєї місцевості під час навчально-пізнавальної та суспільно корисної праці; 

проведення позакласних заходів на екологічну тематику;



залучення

батьків

до

процесу

формування

екологічної

культури дітей.

6

Розділ 1. Екологізація та дослідження проблеми.

1.1 Екологічне виховання: зміст, завдання, особливості, методи, принципи формування екологічної культури молодших школярів. Глобальні

проблеми

сучасності,

що

несуть

загрозу життя людської

цивілізації, викликали необхідність екологічної освіти, покликаної реалізувати ідеї екологічно

– інформаційного

суспільства.

Пошук

шляхів

гармонійної

взаємодії суспільства і природи призводить до інтенсивного процесу екологізації загальної культури людства, і як наслідок до формування теорії і практики екологічної освіти. У системі підготовки екологічно грамотної особистості важлива роль належить початковій школі, яку можна розглядати як початкову ланку збагачення людини знаннями про природне і соціальне середовище, ознайомлення її з цілісною картиною світу і формування науково обґрунтованого, гуманного ставлення до суспільства. Екологічне виховання покликане забезпечити підростаюче покоління науковими знаннями про взаємозв’язок природи і суспільства, допомогти зрозуміти багатогранне значення природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема, сформувати розуміння, що природа – це першооснова існування людини, а людина – частина природи, виховати свідоме добре ставлення до неї, почуття

відповідальності

за

навколишнє

середовище

як

національну

і

загальнолюдську цінність, розвивати творчу активність щодо охорони та перетворення оточуючого середовища, виховувати любов до рідної природи.

Екологічне виховання – це систематична педагогічна діяльність спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

7

Молодший шкільний вік сприятливий для розвитку в учнів основ екологічної культури. Самою природою обумовлено соціальне призначення дитинства – адаптація дитини до природи і суспільства, здатність брати відповідальність за свої вчинки перед людьми, рослинним і тваринним світом. Початкова

школа

дає

можливість

сформувати

пізнавальний

потенціал

екологічних знань для подальшої бази вивчення природничо-математичного циклу, виховувати особистість, яка усвідомлює місце людини у довкіллі, через ознайомлення з рослинним і тваринним світом, розкриття взаємозв’язків і взаємозалежностей у природі, вивчення та дослідження куточків рідного краю. Зміст

екологічного

виховання

передбачає розкриття таких положень: а) світ природи – середовище перебування людини, яка має бути зацікавлена в збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі; б) розуміння наслідків тих чи інших дій людини в природі; в)

естетична

сприяє

краса

формуванню

природи моральних

почуттів обов’язку і відповідальності за збереження,

спонукає

до

природоохоронної діяльності; г) осмислення екологічних явищ, вміння робити висновки відносно стану природи, давати рекомендації розумної взаємодії з нею. Екологічна освіта – порівняно нова галузь педагогічної теорії і практики. Вона

має

забезпечувати

реалізацію

принципових

загально-дидактичних

положень, таких як системність і систематичність, наступність і неперервність, гуманізація і науковість тощо. Необхідність реалізації цих принципів посилює інтегрувальну функцію навчальних предметів початкової школи. На цьому етапі навчальної діяльності необхідно дати початкові уявлення та знання про природу і людину як основу екологічної культури та створити умови для аналізу природного довкілля.

8

Поступово визначаються освітні та виховні завдання: 

поглибити і розширити екологічні знання;



прищепити початкові екологічні навички та вміння - поведінкові,

пізнавальні, перетворюючі; 

розвинути пізнавальну, творчу, громадську активність школярів у

ході екологічної діяльності; 

сформувати (виховати) почуття дбайливого ставлення до природи;

Розв’язання цих завдань можливе безпосередньо на уроках "Я досліджую світ", природознавства, української мови та в позаурочний час. Тому вчитель має чітко визначати місце, призначення та перспективу кожного уроку, його зв’язок з іншими уроками. Організовуючи процес вивчення навколишнього середовища – світу природи

і

людини,

педагог

має

дібрати

методи

і

форми,

які

стимулюватимуть навчальну діяльність, робитимуть її творчою, бажаною і цікавою для кожної дитини.

Інструментом для залучення учнів до пізнавальної діяльності є завданнязапитання, екологічного

вправи, змісту.

проекти, Значну

ігри, роль

вікторини, в

творчі

екологічній

завдання, освіті

загадки

молодших

школярів відіграють і позакласні заняття: екскурсії, турпоходи, КВК, свята на екологічну тематику. Процес пізнання природи і її законів нелегкий. Він здійснюється поступово, шляхом спостережень відкриттів. Головна роль у цьому процесі належить 9

учителеві. На уроках і в позаурочний час він формує в учнях уміння приймати екологічно

правильні

рішення,

виховувати почуття любові й бережного ставлення

до

вчить застосовувати

природи, набуті

знання

в

повсякденному житті. Екологічна освіта й виховання молодших школярів здійснюється, як відомо, на міжпредметній основі. Провідна роль тут належить таким навчальним предметам, як «Я досліджую світ», «Читання»,

«Українська мова» та

«Математика». Зміст чинних програм дає змогу сформувати у дітей елементарні природничі

та

природоохоронні

уявлення

й

поняття,

виробити

окремі

природоохоронні уміння і навички, розкрити взаємозв’язки між неживою та живою природою, природою і людиною. Так на уроках математики часто використовую завдання та задачі природничого характеру, для кращої взаємодії. Ретроспективний аналіз екологічного виховання поєднувався з вивченням сучасної педагогічної практики, з досвідченою апробацією різноманітних форм екологічного виховання, даними опитування експертів, що дозволило не тільки оцінити стан, але і виявити об'єктивні тенденції розвитку екологічного виховання школярів: 

цілеспрямовано

координується

діяльність

шкіл,

організацій

з

охорони, раціонального використання і вивчення навколишнього середовища; 

класно-урочні – поєднуються з позаурочною діяльністю учнів у

природному середовищі; 

поряд з розвитком традиційних використовуються нові форми

екологічної освіти та виховання: кінолекторії з охорони природи, рольові та ситуаційні ігри, загальношкільні наради з охорони природи, екологічні практикуми; 

в екологічному вихованні та освіті учнів виникає значущість засобів

масової інформації (пресу, радіо, телебачення, всесвітні мережі.) цей процес стає педагогічно врівноваженим.

10

Тенденцію розвитку

екологічної

освіти

доповнюють:

максимальне

врахування вікових можливостей учнів, створення обов'язкового мінімального ядра змісту і опори. На основі провідних дидактичних принципів і аналізу інтересів і схильностей школярів були розроблені різні форми екологічного виховання. Їх можна класифікувати на а) масові, б) групові, в) індивідуальні. Слід зазначити, що принципи організації екологічного виховання були колективно визначені представниками країн-учасників Ради Взаємодопомоги. Ось вони: – в процесі екологічного виховання слід враховувати взаємозв’язок глобального, національного та краєзнавчого підходів до розкриття екологічних проблем сучасності; – екологічна освіта та виховання розглядаються як складова частина цілісного процесу виховання; – забезпечення

єдності

інтелектуального

й

емоційного

сприймання

навколишньої дійсності та практичної діяльності по її поліпшенню та захисту від різних впливів на неї; – збереження

принципів

систематичності,

безперервності,

міждисциплінарності у змісті й організації екологічної освіти і виховання. Ці принципи лежали в основі всієї організації природоохоронної освіти та екологічного виховання в недалекому минулому. Можна стверджувати, що вони належать до значних методичних надбань педагогічної науки і практики, і мали значний вплив на процес організації навчально-виховної роботи в школі. Сьогодні мало говорити про проблеми навколишнього середовища. І кому як не вчителям потрібно керуватись простими положеннями екологічної моралі, здійснювати природоохоронну освіту і виховання учнів не лише на уроках, а і в позаурочний, позашкільний час на матеріалах природи. Гострота сучасних екологічних проблем поставила перед педагогічною теорією і шкільною практикою завдання великої екологічної і соціальної значимості:

виховання

підростаючого

покоління

в

дусі

бережливого,

відповідального ставлення до природи. Починаючи з курсу «Я досліджую світ» початкової школи і закінчуючи курсом екології в старших класах, учитель весь час наголошує на зв’язках між 11

неживою і живою природою, між різними компонентами живої природи, між природою і людиною. Вивчення екологічних зв’язків відіграє важливу роль у розвитку в учнів логічного мислення, уяви, мови. Постійна увага вчителя на розкриття екологічних зв’язків значно підвищує інтерес учнів до предмета. Під час фактичного опису матеріалу зацікавленість в учнів знижується. Якщо ж при вивченні природознавства розвиваються різноманітні і достатньо складні зв’язки, які існують у природі, теоретичний рівень матеріалу підвищується, пізнавальні завдання, поставлені перед учнями, відповідно ускладнюються, і це сприяє розвитку інтересу. Саме підручник повинен бути тим складовим, яке сполучає шляхи задоволення пізнавальних потреб учня і педагогічних намагань вчителя. Хоча, як відомо, один підручник не може задовольнити пізнавальні інтереси учнів, які відрізняються за рівнем природних здібностей. Постає питання, хто ж повинен стимулювати учня до пошуку додаткових знань? Звичайно, живе слово вчителя, яке зможе викликати інтерес до змісту предмета, підтримуючи постійну пізнавальну активність, розширити можливості для самостійної роботи учнів на уроках і в позаурочний час а також застосування інноваційних методів роботи та ТЗН. У нашій країні за останні роки зросла увага до екологічного навчання і виховання. Оскільки для молодших школярів найдоступнішою є форма емоційноестетичного сприйняття природного середовища, то педагогу необхідно знайти способи злиття емоційних почуттів у ставленні до природи з пізнавальними завданнями щодо її вивчення і практичними діями з охорони. Досить активною формою організації природної діяльності учнів І-ІІІ класів є екскурсії, під час яких у них формуються позитивні установки, навики спостережливості, орієнтації у позитивних і негативних явищах у природному середовищі. Тільки в природі учні можуть конкретно спостерігати зв’язок між предметами та явищами. Екскурсії, навіть у IV класі, створюють словесні образи та ілюструють повніше уявлення про предмети і явища довкілля. Відомо: на різних етапах свого життя учні по-різному усвідомлюють і сприймають навколишній світ. Тому для досягнення певної мети в екологічній освіті й вихованні важливо брати до уваги як вікові, так і індивідуальні риси 12

характеру, ставлення до навчання, його мотивацію, комплексно підходити до вивчення довкілля з використанням міжпредметних зв’язків. Досвідчені вчителі спонукають учнів до активного екологічного мислення за допомогою завдань і запитань типу «Чому ти так думаєш?», «Доведи, що…», в яких певною мірою виявляються пізнавальні потреби, духовні запити, нахили і здібності. Під час розв’язання таких запитань в учнів виникають власні міркування, аналітичні підходи. З метою активізації пізнавальної діяльності учнів учитель використовує репродуктивні, пошукові і творчі завдання. На першому етапі роботи ставляться репродуктивні запитання, спрямовані на відтворення знань. На

другому

етапі

екологічного

навчання

переважають

запитання

пошукового

характеру.

Вони

здебільшого починаються словами: чому, для чого, навіщо. Мета таких завдань – взаємозв’язків

встановлення між

явищами,

фактами та процесами. У педагогічній практиці відомі основні форми, методи та засоби екологічного виховання. Метод навчання та виховання – це впорядкована діяльність педагога та учнів, спрямована на досягнення поставленої мети навчання та виховання. Серед засобів екологічного виховання учнів слід назвати структурні вправи тренінгу як самостійні одиниці, що можуть бути використані в структурі інших форм екологічного виховання. Прикладом тренінгових вправ є екологічні казки. Учням пропонують згадати в своєму житті якісь факти або події, пов’язані з природою (асоціації можуть бути як позитивні, так і негативні), які вразили їх настільки, що залишились у пам’яті. Приблизно через 10 хв. роздумів можна починати слухати «екологічні казки». Для допомоги учням можна запропонувати папір, олівці або фломастери.

13

Серед інших дієвих засобів екологічного виховання можна виділити такі: Творча

«терапія» –

відображення

людиною

довкілля

почуттів,

та

викликаних ним, засобами мистецтва. Досить широко можуть бути використані засоби

образотворчого

мистецтва, ліплення (глина, пластилін),

моделювання

природними матеріалами, музика. Імітаційне моделювання – прогнозування та демонстрація природних процесів і фрагментів екологічної реальності шляхом відбиття створеної моделі через особистісну включеність у неї. Існує класифікація методів екологічного виховання молодших школярів на уроках «Я досліджую світ» і «Українська мова»: 

Пояснювально – ілюстративні: Бесіда. Пояснення. Відповідь.



Репродуктивні: Завдання екологічного змісту.



Спостереження за сезонними змінами у природі.



Опорні схеми. Варіативні завдання.



Проблемного викладу: Пояснення. Спостереження. Бесіда.



Частково-пошукові: Загадки. Ребуси. Кросворди. Вікторини. Цікаві

вправи. Фенологічні оповідання. Опірні схеми. 

Дослідницькі: Спостереження за сезонними змінами у природі.

Перевірка народних прикмет про взаємозв’язки в природі шляхом спостережень. Проблемні завдання. Так, у рамках пояснювально-ілюстративного методу можна повідомляти учням інформацію про навколишнє середовище і народні традиції ставлення до природи за допомогою усного слова (розповідь, пояснення), друкованого слова (підручник, додаткова література), наочних посібників (картин, схем, натуральних природних об’єктів), практичного показу способів діяльності у природі (догляд за рослинами на пришкільній ділянці, догляд за тваринами у живому куточку тощо).

14

При цьому діти слухають, дивляться, читають, спостерігають, співвідносять нову інформацію про природні об’єкти з раніше засвоєної і запам’ятовують. Користуючись цим методом, доводимо до свідомості учнів зміст, суть і значення народних традицій ставлення до природи. У рамках методу проблемного викладу, вчитель може ставити перед учнем проблему, сам її вирішувати, але при цьому показувати шлях вирішення в його суперечностях, розкривати хід думки. Цей метод дає можливість учителю показати учням зразки наукового знання природи, наукового вирішення проблем взаємозв’язку між неживою і живою природою, а учням – стежити за ходом думки, логікою доказу і засвоювати знання про цілісність природи. Безпосереднім результатом проблемного викладу буде засвоєння способу і логіки вирішення даної проблеми або даного типу проблем, але ще без уміння застосувати їх самостійно. У рамках частково – пошукового методу вчитель може спрямувати діяльність школярів на самостійне виконання окремих кроків до пошуку знань про природні об’єкти. Наприклад, за допомогою цього методу у третьому класі на уроці: «Підсумки спостережень за неживою і живою природою та працею людей (весняний сезон) «вчитель може розібрати з учнями прислів’я: «Квітень – водою, травень – з травою». Перед усім учителю слід звертатися до спостережень самих учнів, до вже набутих знань, життєвого досвіду. Діти мають висловлювати свої судження: чому ж, коли у квітні багато вологи, то у травні розкішні трави. Усі відповіді учнів учитель має узагальнити і зробити висновок про взаємозв’язки у природі, про залежність росту і розвитку рослин від атмосферних опадів. Застосовуючи дослідницький метод, необхідно враховувати його основну мету – навчити учнів самостійно пізнавати природу. Доцільно пропонувати такі завдання, які забезпечували б творче застосування учнями основних знань про природу при вивченні курсу «Я досліджую світ», «Читання», «Українська мова», оволодіння

рисами

творчої

діяльності,

поступове

зростання

складності

природознавчих проблем. Крім того, вчитель має контролювати хід роботи учнів, перевіряти підсумки роботи і організовувати їх обговорення. Приміром, використовуючи цей метод, шляхом спостережень можна звіритись з народними прикметами.

15

Цілком природно, що в навчальному процесі дослідницькі завдання потребують

тривалого

часу.

Тому

цей

метод

рекомендується

вчителю

використовувати переважно в позакласній роботі. В екологічному вихованні та освіті діють, зокрема, загальноприйняті методи виховання і методи екологічного виховання. Розглянемо загальноприйняті методи виховання: Метод бесіди: 

обґрунтування вчителем теми як життєво важливої, а не надуманої;



формулювання запитань, які б спонукали до розмови;



спрямування розмови у правильному напрямку;



залучення учнів до оцінки подій, вчинків, явищ суспільного життя і

на цій основі формування у них ставлення до навколишньої дійсності, до своїх громадських і моральних обов’язків; 

проблеми,

підсумки бесіди, формування на їх основі раціонального вирішення яка

обговорюється,

прийняття

конкретної

програми

дій

для

закріплення прийнятої в результаті бесіди норми. Метод прикладу: врахування специфіки наслідування прикладу різними віковими

групами;

етапність

наслідування;

джерела

для

наслідування;

використання негативного прикладу у вихованні. Метод інтерв’ю передбачає постановку уточнюючих запитань, які мають місце під час звичайної бесіди. Слід враховувати, що є такі типи респондентів: несміливий, боязкий, базіка, жартівник, сперечальник, самовпевнений. Метод анкетування. Використовується для одержання інформації про типовість тих чи інших явищ навчально-виховного процесу. Анкети можуть бути: відкриті, закриті, напіввідкриті, полярні. Метод педагогічного спостереження – спеціально організоване сприймання педагогічного процесу в природних умовах. Спостереження є пряме і опосередковане, відкрите

і закрите, самоспостереження.

При

організації

спостереження важливо мати його план, визначити його термін, фіксувати результати. Метод гри. Екологічні ігри та завдання дають дитині змогу відчути себе частиною природи, реагувати на проблеми, викликають бажання допомогти природі, захистити її від небезпеки. Сюжетні ігри з екологічним змістом 16

допомагають дітям ознайомитися з діяльністю людей, які досліджують стан природи та охороняють її. Таким чином, для виховання справжньої людини, яка, крім всіх інших якостей, мала б сформований екологічний світогляд, необхідно шукати творчі шляхи, залучаючи мистецтво, туризм, відроджуючи традиції, створюючи дискусійні клуби тощо. Підсумовуючи

вищезазначене

скажемо,

щоб

успішно

здійснювати екологічне виховання школярів, сам учитель, без сумніву, повинен відмовитися від ряду традиційних установок. Мається на увазі впровадження в нашу свідомість уміння і прагнення ділити природу на шкідливу і корисну, і глибоко помилкового, але вельми живучого гасла «підкорення природи», «панування над природою» і погляд на комаху як на щось несерйозне, не особливо потрібне, нарешті, широко розповсюджений погляд на природу як на другорядний предмет. Дуже важливо, щоб ми, вчителі, постійно шукали нові, ефективні прийоми навчання і виховання, цілеспрямовано поповнюючи свої знання про природу. Школа

як

центральна

система екологічного виховання школярів повинна бути активним організатором установами сфери

зв'язку для

з

розширення

природоохоронної

діяльності учнів різного віку і формуванні відповідального

у ставлення

них до

природи.

17

1.2 Педагогічний досвід формування екологічної культури молодших школярів. Успіх екологічного виховання великою мірою залежить від врахування ряду педагогічних вимог. У вчених – педагогів поки що не склалося єдиної думки в питанні, які саме умови сприяють ефективному засвоєнню учнями екологічних знань та вихованню їх на основі екологічної культури. На думку педагогів, головною умовою успішного формування в учнів екологічної культури є вміння поєднання навчального матеріалу екологічного змісту із практичною діяльністю школярів у природному середовищі. У

психологічній

та

педагогічній

літературі

обґрунтовані

загальні

положення щодо процесів сприймання і засвоєння учнями знань, виховання дітей певного віку. Психологи відзначають, на різних етапах свого життя школярі по різному усвідомлюють і сприймають навколишнє. До того ж кожен учень володіє йому одному притаманними особливостями пізнавальної діяльності, емоційного життя, волі характеру, поведінки. Кожен школяр потребує індивідуального підходу

на

основі

вивчення

і

врахування

психологічних

особливостей

формування його особистості. Тому для досягнення позитивних результатів в екологічній освіті і вихованні учнів важливо брати до уваги як і вікові, так і індивідуальні особливості, риси характеру, ставлення до навчання, потреби і здібності кожного школяра. Лише за цієї умови вчитель зможе забезпечити свідоме і повноцінне сприйняття дитиною навчального матеріалу, вибрати у неї правильне відношення до навколишнього середовища, сформувати екологічну культуру. Початкова школа відкриває неабиякі можливості для цього, бо саме тут закладаються підвалини інтелекту, структура мислення, а природна допитливість дітей та щирий інтерес до оточення створюють надзвичайно сприятливі умови для екологічного виховання. Вивчення педагогічних умов екологічного виховання здійснюється на основі ознайомлення з теоретичними даними з наукових джерел, узагальнення передового педагогічного досвіду та власного досвіду роботи це зокрема, такі вимоги: 18

–

комплексний

підхід

до

вивчення

природи,

з

використанням

міжпредметних зв’язків; –

врахування

вікових,

індивідуально-психологічних

особливостей

школярів; – організація безпосередньої діяльності учнів по охороні та поліпшенню природного середовища своєї місцевості під час навчальної та суспільно корисної праці; – вибір оптимальних норм, методів і прийомів екологічного виховання; – вплив вчителів на вихованців власним прикладом бережливого, дбайливого ставлення до навколишнього середовища; – єдність дій усього педагогічного колективу школи в екологічному вихованню учнів; – у процесі добору екологічно спрямованого матеріалу необхідно дотримуватись

критеріїв:

науковості,

доступності,

поліфункціональності,

емоційної насиченості та особистісної значущості для учнів початкових класів; –

використання

природоохоронних

відомостей

має

здійснюватися

систематично та цілеспрямовано; – під час розробки методики використання екологічно спрямованого матеріалу у навчальній діяльності необхідно враховувати пізнавальні особливості молодших школярів, специфіку навчальних предметів й опиратися на пізнавальну активність учнів. Таким чином, екологічне виховання учнів молодших класів має ряд специфічних особливостей, а його розвиток повинен відповідати комплексу педагогічних вимог.

19

Розділ

2.

Формування

екологічної

культури

учнів

початкової школи як психолого-педагогічна проблема Природа – джерело життєдіяльності людини. Однак упродовж тривалого часу відбувається руйнація життєтворчих основ, що загрожує знищенням не лише людини, а і всього живого на Землі. Забруднення навколишнього середовища є одним із найсуттєвіших факторів, що негативно впливає на тривалість життя й здоров’я людей і збільшує небезпеку генетичних порушень. Екологічні умови, що склалися в Україні, не можуть не відобразитися на стані рослинного і тваринного світу. Забруднюються водні джерела, збіднюються степи, у багатьох місцях природне середовище стає непридатним для життя. Значна територія України постраждала від аварії на Чорнобильській АЕС. Ця трагедія призвела до тяжких екологічних наслідків, згубно позначилася на здоров’ї людей. Постала

нагальна

світосприйняття.

Адже

потреба саме

змінити

від’ємний

світоглядні

приріст

парадигми

населення,

та

«екологічні»

захворювання – найгостріші й найболючіші проблеми для України. Розв’язання їх можливе за умови формування принципово нового мислення – екологічного та виховання

екологічної

культури

особистості.

Турботою

про

екологічне

благополуччя природного середовища для сучасних і майбутніх поколінь, досягненням високого рівня екологічної культури повинні бути максимально пронизані шкільні програми, навчальні посібники. Тривалий час основною причиною виникнення екологічних проблем вважалось застосування недосконалих промислових і сільськогосподарських технологій. Більш глибокий аналіз сучасного стану показав, що розв’язання даних проблем неможливе без розширення поняття екологічної культури суспільства, найбільш продуктивне формування якої припадає на старший дошкільний і молодший шкільний вік. Важливою ланкою в системі екологічного виховання є початкова школа. Одним із найважливіших завдань сучасної початкової школи є підвищення

екологічної

економного,

бережливого

грамотності

учнів,

використання

формування

природних

у них навичок

ресурсів,

формування

активної гуманної позиції по відношенню до природи, тобто виховання у школярів екологічної культури, зазначає Т. Тарасова.

20

Формування екологічної культури підростаючого покоління – одне з найважливіших завдань сьогодення. Виховання у дітей відповідального ставлення до природи – складний і довготривалий процес. Його результатом повинно бути не лише оволодіння відповідними знаннями та уміннями, а й розвиток уміння і бажання активно захищати, покращувати навколишнє природне середовище. Засадою формування феномена культури є унікальність феномена особистості як універсальної єдності можливостей мислити, вміти і могти. Екологічна культура визначає способи і форми взаємовідносин людини із навколишнім середовищем. Із позиції культурології екологічна культура (з лат. cultura – виховання, розвиток, шанування) – це «осмислене ставлення до природи у людини, яке забезпечує збереження, збагачення навколишнього середовища і створює сприятливі умови для життя та існування людини»; «міра і спосіб реалізації та розвитку сутнісних сил людини, екологічної свідомості і мислення в процесі духовного й матеріального освоєння природи і підтримання її цілісності». Е. Маркарян підкреслює, що екологічна культура є компонентом культури суспільства в цілому і включає осмислення засобів, завдяки яким здійснюється безпосередній вплив людини на природу та її духовно-практичне освоєння (знання, культурні традиції, ціннісні установки і т. ін.). При такому підході екологічна культура притаманна будь-якому суспільству як спосіб його адаптації до біофізичного оточення. Дійсно, знання про природу, її взаємозв’язки із суспільством, способи збереження, інтерес до її компонентів, морально-естетичні почуття по відношенню до неї, позитивна різноманітна діяльність з її охорони (в тому числі достойна поведінка, її пізнавальні, санітарно-гігієнічні, естетичні мотиви) – все це різною мірою притаманне усім людським поколінням. На думку В. Сергеєвої та О. Семенюк, за своєю сутністю екологічна культура є своєрідним кодексом поведінки, що лежить в основі екологічної діяльності. Екологічну культуру складають екологічні знання, пізнавальні та морально-естетичні почуття та переживання, зумовлені взаємодією з природою, екологічно доцільна поведінка у довкіллі. Деякі вчені екологічну культуру розглядають як культуру єднання людини з природою, гармонічне злиття соціальних потреб людей із нормальним існуванням

та

розвитком

середовища.

Зокрема,

І. Звєрєв,

А. Захлєбний, 21

І. Суравегіна, Л. Симонова-Салєєва характеризують людину, що оволоділа такого роду культурою, як таку, що підкорює всі сили своєї діяльності вимогам раціонального природокористування, піклується про покращення навколишнього середовища, не допускає його руйнування і забруднення. Тому необхідно оволодіти науковими знаннями, засвоїти моральні ціннісні орієнтації по відношенню до природи, а також виробити практичні уміння і навички по збереженню сприятливих умов навколишнього середовища. Проте, будучи невід’ємним компонентом світогляду людини, екологічна культура за своєю структурою є складним синтетичним утворенням, всі складові якого знаходять відображення в сучасному навчальному процесі початкової школи. При цьому слід також зазначити, що до цього часу не існує єдиної точки зору на різноманітність структурних компонентів екологічної культури. Зокрема, Б. Ліхачов, розглядаючи сутність екологічної культури як «органічну єдність екологічно розвинутих свідомості, емоційно-практичних станів і науково обґрунтованої вольової утилітарно-практичної діяльності», використовує для її характеристики такі поняття, як «екологічне виховання», «екологічна уява», «екологічні відчуття» і «дієво-практичне вольове, екологічно обґрунтоване, практичне ставлення до природи, поведінка в ній відповідно з об’єктивними законами взаємодії, нормами права, моралі, естетики, доцільності». Контакт

із

природним

довкіллям

людина починає з раннього віку. Саме тоді закладаються початки екологічної культури особистості. Цей процес має ґрунтуватися на психологічній школярів. підвищена

особливості

Серед

останніх

емоційна

молодших важливим

є

чутливість,

несформованість пізнавальної та вольової сфер. У ставленні до природи дитина не диференціює своє «Я» від навколишнього світу (егоцентризм), не розрізняє межу між «людським» і «нелюдським» (антропоморфізм), у неї переважає пізнавальний тип ставлення (який об’єкт на дотик, смак, а не милування ним) порівняно з емоційнопочуттєвим та практично дієвим. Психологічні особливості ставлення дітей 22

молодшого шкільного віку до природи визначають педагогічну стратегію формування основ їх екологічної культури. Уявлення про природу як про духовну цінність дає змогу особистості відчути єдність людини і природи на психологічному, особистісному рівні. Водночас духовна взаємодія з природою має великий вплив на розвиток особистості, а також її мотиваційної сфери у ставленні до природного довкілля, що має стати основою в екологічному вихованні учнів. Вагоме

місце

повинно

відводитись

і

формуванню

когнітивного

(інтелектуального) каналу формування екологічної свідомості, завдяки якому відбувається інтелектуалізація емоційної сфери. Вроджену потребу дітей у пізнанні можна вчасно задовольнити за допомогою дорослого, який має відповідну кваліфікацію. Тож сьогодні завдання педагогів – виховувати екологічно свідому людину, яка б не вміло виправляла свої помилки, а й навчилась їх передбачати, знаходити альтернативу у стосунках між людством і природою. Екологічне виховання повинно займати провідне місце у навчальних закладах, адже набуті в цей час знання перетворюються у тривалі переконання. Школярі, в яких сформується екологічна культура, будуть дбайливо ставитись до оточуючої природи, зазначає В. Дерев’янко.

Саме

тому

виникає

необхідність

розпочинати

виховання

екологічно свідомого і культурного громадянина вже з дитячого віку. Як зазначає О. Біда, в методиці викладання природознавства поняття «екологічна культура» вживається у різних аспектах, а саме: 1) по-перше, це поняття розглядається як органічна складова всієї культури суспільства і характеризує сферу взаємодії людства з природою. У такому розумінні поняття «екологічна культура» має історичний характер і визначається дослідниками як сукупність досягнень суспільства і його матеріального та духовного розвитку, закріплених у звичаях, етичних нормах, в усталених стереотипах ставлення людей до природи, поведінці у природному середовищі; 2) по-друге, у педагогічному аспекті поняття «екологічна культура» вживається для визначення рис особистості, що передбачає наявність у людини відповідних знань і переконань, підпорядкування практичної діяльності вимогам раціонального природокористування. У такому розумінні екологічна культура є показником свідомого, відповідального ставлення особистості до природи .

23

Екологічна культура суспільства і екологічна культура особистості пов’язані між собою. Екологічна культура населення – це екологічна освіченість, свідоме ставлення до природи і практична участь у раціональному її використанні. Таким чином, екологічна культура – це особливе світорозуміння, що відображає такий стан соціально-природних залежностей, який характеризує гармонійну єдність людини, суспільства і природи. У нашому дослідженні поняття «екологічна культура» ми вживаємо у другому значенні, а саме як екологічну освіченість людини, тобто сформованість у неї системи природничих знань, умінь, навичок, поглядів, переконань та моральних почуттів, що ґрунтуються на свідомому ставленні до природи як до універсальної, унікальної цінності, а також практичну участь у раціональному використанні природних багатств. Педагогічним процесом, спрямованим на формування екологічної культури особистості, є екологічна освіта і виховання. Л. Нарочна, Г. Ковальчук, К. Гончарова вважають, що екологічне навчання і виховання – це психолого-педагогічний процес, спрямований на формування у людини знань наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони природи, раціонального використання і відтворення природних ресурсів. О. Біда підкреслює, що поняттям «екологічне виховання та освіта» визначається єдина система заходів, спрямована на формування тих якостей людини, які необхідні для гармонійних відносин суспільства та природи. У «Концепції неперервної екологічної освіти та виховання в Україні» зазначається, що актуальність екологічного виховання і освіти учнів як необхідної умови для утвердження нового екологічного мислення суспільства полягає в тому, що воно формує систему поглядів, переконань, які базуються на загальнолюдських

нормах і законах розвитку природи,

сприяє тісному

взаємозв’язку майбутніх громадян із вирішенням конкретних екологічних проблем, передбачає цілеспрямоване систематичне засвоєння учнями знань про взаємодію людини та природи. А відтак, екологічне виховання повинно становити цілісну систему, що охоплює все життя людини. Воно мусить мати на меті формування в людини світогляду, заснованого на уявленні про єдність із природою та спрямованість культури і всієї практичної діяльності не на 24

експлуатацію природи і навіть не на збереження її в первинному вигляді, а на її розвиток. Адже подальший розвиток людства може відбуватися тільки разом із подальшим розвитком природи, її розмаїттям та багатством. Екологічне виховання – це створення умов для засвоєння людиною екологічної культури, виробленої суспільством, з її зміною в наступності поколінь, підкреслює А. Ільїна. Екологічна культура набуває особистісного, індивідуального трактування – як прийнятий людиною спосіб гармонійної динамічної взаємодії з оточуючим її природним світом (система ціннісних орієнтацій), так і глобальне звучання – узагальнений культурно-екологічний досвід усього людства (екологічна етика). При цьому перша індивідуальна інтерпретація дає можливість говорити про різний рівень сформованості екологічної культури особистості, що має значення як параметр оцінки її динаміки в плані екологічного виховання. Таким чином, в сучасній педагогічній науці під екологічним вихованням розуміють неперервний процес навчання, виховання, розвитку особистості, спрямований на формування системи наукових і практичних знань і умінь, ціннісних орієнтацій, поведінки і діяльності, що забезпечують відповідальне ставлення до навколишнього соціально-природного середовища та здоров’я (див. рис. 1). У цьому світлі наявність у молодших школярів екологічної культури обумовлено діяльності

сформованістю на

благо

певних

природи

на

ціннісних основі

орієнтацій,

екологічних

готовністю

знань

та

до

умінь,

природовідповідних дій під час самостійного спілкування з нею. Проте, проаналізувавши стан навчально-виховного процесу в сучасній початковій школі, З. Запорожан,

А. Захлєбний,

І. Звєрєв,

Г. Пустовіт

та

інші

справедливо

зазначають, що він спрямований в основному на розвиток інтелектуальної сфери молодших школярів і менше всього орієнтований на становлення емоційноморальних ставлень до природи, тоді як відомо, що екологічне виховання здійснюється на основі розвитку інтелектуально-емоційної сфери, тобто на основі взаємозв’язку знань і почуттів. Разом із тим, В. Зотов стверджує, що в останні роки з’явилась тенденція розглядати екологічне виховання як один із важливих аспектів соціалізації особистості, що означає: 25

1) уміння здійснювати соціальні ролі і позиції, без яких неможлива взаємодія суспільства і природи, безболісне і безпечне для обох сторін; 2) наявність певних орієнтацій у вигляді оцінних суджень, провідних ідей, норм і соціально значущих мотивів поведінки; 3) сформованість «критичного» мислення, уміння передбачити наслідки своєї поведінки, «екологічна рефлексія»; 4)

здатність

емоційного,

морально-естетичного

переживання

актів

спілкування з природою. Зокрема, саме характеристика людини з позиції екологічної вихованості стала відправною точкою у створенні моделі екологічно культурної особистості, всебічно розвинутої, готової до створення і захисту екологічних цінностей суспільства. О. Козіна і О. Степанян зазначають, що до її складу входять: а) вимоги до особистості, сформованої в екологічному відношенні різнобічно, гармонійно, цілісно; організована її мотиваційно-змістова сфера; б) володіння цілісною картиною сучасного світу в тріаді «суспільство – природа – людина» і осмислення місця, функцій людини в цій системі; в) володіння системою умінь, що дозволяють виконати основні соціальні функції людини відповідно до своєї екологічної позиції в суспільстві, з розумінням цілісності екологічної картини світу і власного місця в ній. Останнє

обумовлює

правомірність

виділення

наступних

завдань

екологічного виховання учнів початкової школи на сучасному етапі: 1.

засвоєння провідних ідей, основних понять, на основі яких

визначається оптимальний вплив людини на природу і навпаки; 2.

розуміння різносторонньої цінності природи як джерела

матеріального і духовного розвитку суспільства; 3.

оволодіння прикладними знаннями, практичними уміннями і

навичками

раціонального

природокористування,

розвиток

здатності

оцінювати стан природного середовища, приймати правильні рішення з її покращення; 4.

вироблення умінь передбачати можливі наслідки діяльності

людини в природі; 5.

формування розуміння взаємозв’язків у природі; 26

6.

розвиток духовної потреби в спілкуванні з природою,

осмислення її позитивного впливу на людину, прагнення до пізнання навколишньої дійсності в єдності з переживаннями морального характеру; 7. збереження

формування прагнення до активної діяльності з покращення і середовища,

пропаганди

природоохоронних

знань,

нетерпимого ставлення до дій, що наносять шкоду природі. Екологічне виховання утворює сферу екологічної освіти, яка з урахуванням вікових особливостей дітей молодшого шкільного віку потребує практичного застосування, тобто залучення дитини до екологічної діяльності. Під екологічною освітою розуміють складний процес навчання, виховання і розвитку особистості, спрямований на формування системи наукових та практичних знань і умінь, ціннісних орієнтацій, поведінки і діяльності, що забезпечують відповідальне ставлення до навколишнього і соціоприродного середовища та здоров’я. При цьому її метою є процес становлення екологічної культури як сукупності морального досвіду взаємодії людини з природою і розвиток відповідальності людини в розв’язанні екологічних проблем в умовах стійкого розвитку біосфери і суспільства. Синтетичний характер екологічної культури дозволяє також розглянути її компоненти з позиції складових екологічної освіти як такої (див. рис. 2). Варіативні компоненти: екологічне світорозуміння (відповідність поглядів сучасній картині світу), ідеал взаємовідносин людини і природи, уявлення про стратегічні шляхи наближення до нього, екологічна самосвідомість. Курсивом позначені компоненти екологічної культури, що виділяються традиційно. Екологічні знання і уміння формують екологічну свідомість. Екологічні

переконання

і

світогляд

нерідко

розглядаються

як

фундаментальна основа екологічної культури. Система екологічних цінностей: людина – органічна частина природи; унікальність життя; універсальна цінність природи; узгодженість потреб людини з екологічними вимогами. Ціннісні орієнтації глобальної екологічної небезпеки формують екологічні заборони: війни, виключення силових прийомів вирішення протиріч; руйнування обміну між океаном – атмосферою і умов життя в будь-якій ділянці біосфери.

27

Екологічна ж діяльність потребує не лише правового підґрунтя, що вимагає від дитини знання законодавчих основ охорони природи (екологічна просвіта), але й сформованості глибинної внутрішньої світоглядної бази. Проте слід враховувати, що в сучасній методиці викладання природознавства екологічна освіта як неперервний процес навчання, виховання і розвитку, спрямована на формування загальної екологічної культури, екологічної відповідальності за долю близьких людей і своєї країни, планети і Всесвіту, набуває не тільки суто теоретичного трактування. Таким чином, метою сучасної екологічного освіти і виховання в початковій школі є становлення науково-пізнавального, емоційно-морального і практичнодієвого ставлення до навколишнього середовища та свого здоров’я на основі чуттєвого і раціонального пізнання природного й соціального оточення людини. Вони, на думку більшості вчених (Л. Бобильової, А. Захлєбного, Н. Виноградової, Т. Іванової та інших), покликані розв’язувати такі завдання: 1) засвоєння провідних ідей, основних понять і наукових фактів про природу, на базі яких визначається оптимальний вплив на неї, відповідно до її законів; 2) розуміння багатосторонньої цінності природи як джерела матеріальних, духовних сил суспільства і кожної людини; 3) оволодіння знаннями, практичними уміннями і навичками раціонального природокористування, розвиток здатності оцінювати стан довкілля, приймати правильне рішення з його покращення, передбачати можливі наслідки своїх дій і не допускати негативних впливів на природу у всіх видах суспільно-корисної діяльності; 4) осмислене дотримання норм поведінки в природі, що виключає нанесення їй шкоди, забруднення чи руйнування природного середовища; 5) розвиток потреби спілкування з природою, сприймання її позитивного впливу; прагнення до пізнання реального світу в єдності з морально-етичними переживаннями; 6) активізація діяльності з покращення природного середовища, нетерпиме ставлення до людей, які причиняють їй зло, бажання зупинити його, участь у пропаганді ідей охорони природи.

28

Все це обумовлює важливість формування у молодших школярів потреби спілкування з природою, інтересу до пізнання її законів; установок і мотивів діяльності, спрямованих на осмислення

універсальної

цінності природи,

раціонального характеру природокористування; переконань у необхідності збереження природи, піклування про збереження здоров’я свого та інших людей як суспільної цінності, потреба приймати участь в роботі із вивчення та охорони природи, пропаганди екологічних ідей; системних наукових знань про єдність людини, суспільства і природи, способи оптимізації норм природокористування як матеріальної основи; системи морально-естетичних ціннісних екологічних орієнтацій; уміння використовувати моральні й правові принципи, норми і правила екологічно грамотного ставлення до навколишньої природи в реальній поведінці; умінь використовувати знання про дію природних законів, способи охорони природи, бережливого ставлення до неї в трудовій, суспільно корисній та практичній діяльності. У процесі екологічного виховання і навчання відбувається розвиток інтелектуальної (здатності до цілісного аналізу екологічних ситуацій), емоційної (естетичного сприйняття і оцінки середовища) і вольової (переконань у можливості

розв’язання

екологічних

проблем,

прагнень

до

поширення

екологічних знань і особистої участі в практичних справах із захисту навколишнього середовища) сфер людини. Принципи його здійснення: 

міждисциплінарний

підхід

до

формування

екологічної

культури: визначення функціонального предмету в загальній системі екологічного виховання, забезпечення міжпредметних зв’язків, підходів; 

системність і неперервність вивчення екологічного матеріалу;



єдність

інтелектуальної

та

емоційно-вольової

основ

у

діяльності учнів з вивчення і охорони навколишнього середовища; 

взаємозв’язок глобального, національного і краєзнавчого

підходів у розв’язанні проблем охорони природи. Світоглядний аспект екологічної культури як компонента цілісної характеристики особистості – це найбільш загальні ідеї взаємодії людини з природним оточенням. Екологічна культура виступає в якості органічної частини світогляду яка об’єднує духовні основи ставлення людини до світу (мета її прагнень, уявлення про сутність свого існування, принципи діяльності), що 29

передбачають наявність і динаміку іншої, (внутрішньої світоглядної функції – свідомої побудови свого внутрішнього світу, утворення особливого механізму, з допомогою якого в регуляцію соціальної поведінки включаються світоглядні цінності (екологічний імператив або екологічна свідомість). В працях Г. Шейніс, І. Кряж, А. Ільїної та інших досліджується екологічна свідомість як сутнісне ставлення до природи, взаємовідносини людини з природою. При цьому, зазначає М Вересов, акцент робиться на вивченні психологічних особливостей сприймання як природи в цілому, так і окремих природних об’єктів, розкриваються окремі аспекти формування ставлення до природи, тобто логічна свідомість – єдність знань про природу і ставлення до неї як до цінності. Такий підхід дозволяє виділити реальність не тільки знання, але й змісту – ціннісно-змістовий рівень: для того щоб система понять, що формується у дитини, стала фактором становлення її особистісного ставлення, вона має включати ціннісний зміст предмета. В цілому ж екологічні знання дітей формують осмислений характер ставлення до живих істот і дають початок екологічній свідомості. У свідомості, що відображає взаємовідношення людини з природою, можна виділити такі компоненти: знання про природні явища і закономірності, розуміння цілей, змісту і способів діяльності, оцінку зовнішнього і внутрішнього людського світу, самооцінку особистісної позиції у відносинах із дійсністю і людьми. Але це не повинно ототожнювати свідомість і світогляд як специфічну його форму, що включає фундаментальні ідеї, які визначають світосприймання людини і є результатами узагальнення знань, досвіду емоційних оцінок; для екологічної свідомості цю роль виконує екологічна культура в якості необхідної частини світогляду. Таким чином, процес формування екологічної культури як кінцева мета екологічної освіти характеризується такими аспектами: 1) загальні особливості: а) ступінчатий характер (формування екологічних уявлень; розвиток екологічної свідомості і почуттів; формування переконань в необхідності екологічної діяльності; вироблення навичок і звичок поведінки в природі; подолання в характері учнів споживацького ставлення до природи); б) тривалість; в) складність; г) активність; 2) психологічний аспект: а) розвиток екологічної свідомості; б) формування певних

природовідповідних

потреб,

мотивів,

установок

особистості; 30

в) вироблення моральних, естетичних почуттів, навичок, звичок; г) виховання сили волі; д) формування значущих цілей екологічної діяльності. Останнє обумовлює висунення в процесі формування екологічної культури таких завдань: 1) формування у людей такої свідомості, ставлення до природи, людини, в основі якого лежить розуміння їх непротистояння один одному: людина – суб’єкт («процесуальна одиниця») загальних закономірностей самоздійснення природних форм побуту; 2) формування у підростаючого покоління екологічної свідомості, в тому числі глобальної, пов’язаної із осмисленням себе як суб’єкта, що мислить в масштабах усієї планети; 3) дотримання екологічного підходу до учнів в системі освіти, що полягає в тому, щоб логіка організації навчальних середовищ і побудова технологій навчання

відповідала

загальноприродним

закономірностям

їх

фізичного,

психічного, соціального і духовного розвитку; 4) створення в умовах масової школи такого освітнього середовища, яке сприяло б формуванню у дітей екологічної свідомості – екологічного ставлення до природи і людини. Отже, екологічну культуру можна розглядати як показник рівня екологічної свідомості людини, новий спосіб з’єднання його з природою, примирення з нею на основі глибшого її пізнання. Відбувається осмислення людиною своєї належності до світу, себе як особистості, невід’ємної частини природи своїх вчинків, бажань, інтересів, напрямів самовдосконалення, що складає суть екологічної самосвідомості, аспекту свідомості, що входить в екологічну культуру особистості. Формування екологічної культури особистості, формування навичок, екологічних знань, екологічного мислення і свідомості, що ґрунтуються на ставленні до природи як універсальної, унікальної цінності є основною метою шкільної екологічної освіти. У Концепції екологічної освіти України зазначено, що формування екологічної культури передбачає:

31

– виховання розуміння сучасних екологічних проблем держави й світу, усвідомлення їх важливості, актуальності й універсальності (зв’язку локальних із регіональними та глобальними); – відродження кращих традицій українського народу у взаємовідносинах з довкіллям, виховання любові до рідної природи; – формування

усвідомлення

безперспективності

технократичної

ідеї

розвитку й необхідності заміни її на екологічну, яка базується на розумінні єдності живого й неживого в складно-організованій глобальній системі гармонійного співіснування й розвитку; 

формування розуміння необхідності узгодження стратегії

природи й стратегії людини на основі ідеї універсальності природних зв’язків та самообмеженості, подолання споживацького ставлення до природи; 

розвиток особистої відповідальності за стан довкілля на

місцевому, регіональному і глобальному рівнях, вміння прогнозувати особисту діяльність і діяльність інших людей та колективів; – розвиток навколишнього

умінь

приймати

середовища,

відповідальні

оволодіння

рішення

нормами

щодо

екологічно

проблем грамотної

поведінки; виховання глибокої поваги до власного здоров’я та вироблення навичок його збереження. Таким чином, в основі екологічної культури лежить відповідальне ставлення

особистості

до

навколишнього

середовища,

усвідомлення

закономірностей розвитку природи та суспільства, розуміння того, що людина – частина природи. Головною рисою екологічної культури є вміння передбачати наслідки впливу людини на природу та вміння підпорядковувати всі види своєї діяльності вимогам раціонального природокористування, турбота про збагачення природних ресурсів.

32

2.1 Проблеми екологічного виховання особистості в історії шкільної освіти і педагогічної думки.

Педагогічне осмислення виховання як гармонії з природою, уміння правильно поводитися у довкіллі й читати природу має глибокі історичні корені. У першій половині ХІ століття в період князювання Ярослава Мудрого, а потім Володимира Мономаха Київська Русь була однією з найосвіченіших держав світу. Заохочувався потяг до науки, відкривалися ―школи‖, навчання в яких починало відлік від знань, одержаних раніше від батьків, і продовжувалось у природному середовищі. ―Поученіє дітям‖, написане Володимиром Мономахом 1117 року, можна вважати першим програмно-методичним збірником, в якому зроблено спробу обґрунтувати значення виховання і освіти, роль праці та природної культури людини. Мономах дає багато корисних порад, повчань своїм нащадкам: ―Куди б ви не тримали дороги по своїм землям, не давайте отрокам причиняти шкоду ні своїм, ні чужим, ні селам, ні посівам, щоб стали проклинати вас... Що вмієте хороше, того не забувайте, а чого не вмієте, тому вчіться... з радістю починайте новий день, настроюйте себе на добрі справи...‖. ―Повчання дітям‖ – це перший методичний лист нащадкам про цінність природи, вміння користуватися її багатствами, піклуватися про неї. Це початок вітчизняної натуралістичної педагогіки. Її наступний етап – Києво-Могилянська академія. Засновник закладу Петро Могила в своїй методичній праці ―Анфологія‖ започаткував методичні рекомендації, програмно-методичне обґрунтування теорії виховання і освіти, зокрема положення про індивідуальний підхід до школяра з

33

тим, щоб він зміг успішно застосувати набуті знання, уміння і навички в діяльності пов’язаній з використанням природи. Ректор

Києво-Могилянської

академії,

а

потім

архімандрит

Києво-

Печерської лаври, філософ, психолог, природознавець і письменник Інокентій Гизель (Кисіль) (1600–1683 рр) у своїх працях виловлював побожне ставлення до природи і звертав увагу на необхідність освіти і виховання в лоні природи, зберігаючи її. У праці ―Про філософію природи‖ він дав розуміння відмінностей природи і мистецтва: ―По-перше, мистецтво створює послідовно одну частину за одною, природа одночасно – цілісність. Тоді як мистецтво створює стіни після фундаменту, природа створює одночасно всі частини людини, а потім за допомогою сили удосконалює їх і розвиває. Великий

внесок

в

розвиток

―матеріалістичного‖

виховання,

тобто

виховання на лоні природи, зробив видатний педагог Ян Ямос Коменський (1592– 1670 рр). Через всі його педагогічні твори, в особливості через його головну працю ―Велика дидактика‖ (1623 р.), проходить думка про те, що ―правильне виховання у всьому повинне узгоджуватись з природою‖. Принцип природо відповідності у вихованні, починаючи від Коменського, неодноразово зустрічається в педагогічних системах ХVI-XIX ст., причому кожен з великих теоретиків (Руссо, Песталоцці, Дістерверг та ін.) розуміють цей принцип по різному. Каменський рахував, що людина, як частина природи підкоряється її найголовнішим законам, який діють як у світі рослин і тварин, так і у відносинах з людиною. Він вказує, що ―... чіткий порядок школи треба запозичити у природи‖. У цей час в Україні стає відомою і важливою діяльність Феофана Прокоповича (1681–1736 рр), ректора Київської академії, який вів курси фізики, арифметики, природознавства. Його буквар ―Первое учение строкам‖ витримав 12 перевидань і був пронизаний філософією природознавства. У викладанні курсів Феофан Прокопович застосовував перші елементи позашкільної, позакласної роботи (екскурсії в природу, дослідництво, масові релігійні свята, збереження довкілля, благоустрій стародавнього Подолу). ―Науки природи, – писав він,– юнаків живлять, старих задовольняють, у щасті прикрашають, у нещасті дають притулок і втішають, вдома дають пораду, не шкодять поза домом, ночують з нами, мандрують, господарюють‖.

34

Григорій Скоровода (1722–1974 рр.) геніальна особистість: філософ, поет, просвітитель,

педагог,

представник

етико-гуманістичного

просвітительства

простого народу. У центрі його уваги питання: природа людини, її щастя. На думку Сковороди, людина може прийти до щастя тільки через само пізнання. Він стверджував: щастя в праці, кожний повинен пізнати самого себе. Філософ і гуманіст обстоював ідею, що виховання необхідно здійснювати згідно з природними особливостями дітей, людей наставляти до тієї чи іншої діяльності, залежно від їхніх здібностей і інтересу, а не соціальної належності і положення у суспільстві. Одним із перших документів та науковим орієнтиром у позакласній натуралістичній роботі є написане Песталоцці у 1776 році ―Прохання до людства про підтримку закладу, який має завдання дати дітям виховання в сільській місцевості‖. Цей натуралістичний заклад в Нейгофе був притулком для молоді. Песталоцці писав: ―Я обіцяє дати всім хлопчикам знання і вміння, необхідні у сільському господарстві. Я берусь дати навички по посадці і обробітку за плодовими деревами...". Ідея пришкільного саду в кінці ХVIII століття захопила англійського педагога Клода Корбана. Він писав, що при кожній школі треба створити бібліотеку, дослідний сад та навчальну ділянку для вивчення рослин, ―живий куточок‖ для вивчення дрібних тварин та лабораторій по виготовленню ліків. На Україні в цей час Яків Козельській (1728–1794 рр.) – просвітитель, філософ-матеріаліст, енциклопедист розробив класифікацію напрямків наукового пізнання, поклавши в її основу два об’єкти пізнання: природу і суспільство. Правомірно припустити, що це перші ознаки створення екологічної системи в науці. Я. Козельський виділив окремі галузі науки – онтологію, гносеологію, логіку, психологію, педагогіку, етику, біологію та інші, дав визначення поняття ―наука‖. Не

стояв

осторонь

питання

необхідності

природничої

освіченості

Констянтин Дмитрович Уминський (1824–1870). Він закликав розширити спілку спілкування дитини з природою і дивувався тому, що ―... виховний вплив природи... так мало оцінений в педагогіці‖. Видатний педагог рахував, що природний ландшафт має таке велике виховне значення і вплив на розвиток молодої душі, з яким важко сперечатися навіть таланту хорошого вчителя.

35

Школу, яка була чудовою лабораторією, де велась велика практична робота організував у Павлині в 1948 році Василь Олександрович Сухомлинський. Велику увагу приділив педагог в своїй школі системі виховання дітей на лоні природи (школа під голубим небом). Він вважав, що ―... дуже важливо не допустити, щоб шкільні двері закрили від свідомості дитини оточуючий світ‖. Два рази на тиждень ―... ми йшли в природу – вчилися думати‖ – пише у своїй роботі ―Серце віддано дітям‖ В. О. Сухомлинський. Підсумовуючи вище поданий матеріал потрібно сказати, що проблема екологічного виховання турбує людство протягом багатьох віків. Її коріння можна простежити на будь-якому відтинку людської цивілізації, починаючи з часів зародження продуктивних сил суспільства і виникнення наук, і аж до наших днів. Сама екологічна культура є явищем історичним, плинним і змінним у вирі життя. Але наявність її є обов’язковою, оскільки втрата її може зруйнувати цивілізаційний рух людства.

36

2.2

Міжпредметні

зв’язки

як

засіб

удосконалення

екологічного виховання учнів.

Важливою умовою досягнення оптимальних результатів екологічного виховання в школі є комплексне використання в навчанні міжпредметних зв’язків. Щоб зрозуміти це, варто визначити сутність міжпредметних зв’язків, їх функції, види. Міжпредметні зв’язки – це ―дуже важливий в сучасних умовах наукової інтеграції фактор формування змісту і структури навчального предмета‖. Міжпредметні зв’язки при їх систематичному і цілеспрямованому здійсненні перебудовують

весь

процес

навчання.

Тобто

виступають

як

сучасний

дидактичний принцип. Навчання в сучасній школі реалізуються як цілісний навчально-виховний процес, що має загальну структуру і функції, які відображають взаємодію викладання і навчання. Функції навчання – це якісна характеристика навчальновиховного процесу, в якому виражена його направленість і результативність в формуванні особистості учня. Міжпредметні зв’язки забезпечують реалізацію всіх функцій навчання: освітньої, розвиваючої і виховної. Ці функції визначаються у взаємозв’язку і взаємодоповнюють одна одну. Єдність їх є результатом цілеспрямованої побудови процесу навчання, як навчально-виховної системи. Освітні функції міжпредметних зв’язків природничих і гуманітарних предметів спрямовані на формування цілісної системи знань учня про природу і суспільство, єдиної наукової картини світу.

37

Основна виховна ціль міжпредметних зв’язків – формування світогляду учня, що будується на здійсненні особливо важливих зв’язків між циклами предметів. Психологічною основою досліджень, що розкривають взаємодію освітніх і виховних функцій міжпредметних зв’язків, виступає ―закономірна єдність свідомості, почуттів і дій в психологічній діяльності людини. Забезпечення цієї єдності в навчанні є однією з умов комплексного підходу, направленого на формування світогляду як інтегрального особистого утворення‖. Міжпредметні

зв’язки

активізують

розумову

діяльність

школяра.

Дослідники проблем розумового розвитку учнів бачать в міжпредметних зв’язках не тільки засіб формування гнучкої і продуктивної системи, але її узагальнені способи дій. Міжпредметні зв’язки розглядають як один із шляхів розвивального навчання, який веде до формування нових утворень в навчальній діяльності школярів – міжпредметних понять і умінь. Різноманітність функцій міжпредметних зв’язків в процесі навчання показує, що сутність поняття не може бути визначене однозначно. Явище міжпредметних зв’язків багатовимірне. Вони не обмежуються рамками змісту, методів, форм організації навчання. Вони звернені до особистості учня, формують мислення, науковий світогляд, переконання, сприяють всебічному розвитку здібностей і потреб школярів. Міжпредметний характер комплексних навчальних проблем яскраво виражений в проблемі охорони природи, яка відображає тенденцію екологізації всіх національних предметів. Вона включає ряд аспектів, здатних об’єднати майже всі навчальні проблеми: 

ідеологічний – розкриття відносин ―природа – суспільство–людина‖

в залежності від суспільно-політичного устрою, неминучості хижацького використання природних ресурсів; 

юридичний – закони про охорону природи, правові напрями;



соціально-економічний – розкрити питання переваг народного

господарства і вирішення питань раціонального використання природних ресурсів, екологічність виробництва – завдання уроків природознавства, трудового навчання, математики; 38



природничо-науковий – наукове обґрунтування необхідності охорони

природи, її цілісність, взаємозв’язок різних компонентів у природі; 

оздоровчо-гігієнічний – захист навколишнього середовища від

забруднення і розрухи в цілях збереження природних багатств і здоров’я людини; 

морально-естетичний – етика відношення людини і природи, її

гуманізм, відповідальність за все живе на землі; естетична насолода природою, її гармонією. В програмах загальноосвітньої школи звернуто велику увагу розвитку понять, необхідної для розуміння даної проблеми. Але досить слабо представлені ідеологічний,

морально-естетичний

аспекти,

недостатньо

показана

етика

відношення ―людина-природа‖. Керування діяльністю молодших школярів при формуванні у ній екологічної культури під час вивчення предметів вчителі можуть пристосувати з допомогою навчальних завдань, задач, інструкцій, питань, вправ, естетичних бесід. Вони дають можливості для широкого використання міжпредметних зв’язків. Учням пропонують скласти і розв’язати задачі екологічного характеру, згадати природні описи із підручників з питання, написати твір, казку, зробити малюнок, саморобку із природного матеріалу, надати посильну допомогу рослинам і тваринам. Важливим засобом активізації діяльності учнів є використання у роботі вчителем з учнями міжпредметних пізнавальних задач. ―Міжпредметна пізнавальна задача – це задача, яка включає учня в діяльність, в якій потрібно встановити і засвоїти зв’язки міжструктурними елементами навчального матеріалу і вміннями з різних навчальних предметів‖. Можливі тут типи міжпредметних пізнавальних задач у відповідності з логічною направленістю їх розв’язання: 

індуктивні, коли узагальненню підлягають факти з різних навчальних

предметів; 

частково індуктивні, коли проходить міжпредметна узагальнення уже

узагальнених предметних знань; 

дедуктивні, які потребують доказів загально предметних положень за

допомогою знань з різних предметів.

39

Використання таких завдань з екологічною спрямованістю активізує роботу як вчителя, так і учнів, викликає у них складний відгук, сприяє формуванню активної життєвої позиції, що проявляється в ділах і вчинках. В той же час диференційне вивчення природної і соціальної дійсності не дозволяє спонтанно формувати цілісне уявлення про природу, місце і роль в ній людини, ціннісні властивості природних і соціальних об’єктів. Цю роль в досвіді творчо

працюючих

вчителів

виконують

різноманітні

форми

і

методи

міжпредметного характеру. З вище написаного бачимо, що особлива увага на деякий час акцентується на необхідності розкриття системи екологічних знань у вивченні всіх навчальних предметів,

розкриття

міжпредметного

характеру

цієї

системи.

Отже,

використовувати екологічний потенціал кожного навчального предмета – обов’язок класовода. Тільки озброївши учнів науковими знаннями про об’єкти і явища природи, ми закладаємо основу для їх екологічного виховання. Адже захищати і любити можна те, що добре знаєш. Таким чином, міжпредметні зв’язки всебічно впливають на процес навчання – від постановки задач до його організації і результатів. Їм властиві методичні,

формуючі

(освітні,

розвиваючі,

виховні)

і

конструктивні

(системоутворюючі) функції в предметній системі навчання. Найбільш повна реалізація можливостей міжпредметних зв’язків, виявлення всіх їх функцій в єдності досягається, коли міжпредметні зв’язки функціонують в процесі навчання як самостійний принцип побудови дидактичних систем.

40

2.3 Формування екологічної культури учнів початкових класів на уроках української мови. Предмети естетичного значними екологізації

гуманітарно-

циклу,

володіючи

можливостями змісту

для

навчання

розглядаються як могутній засіб виховання у школярів любові до природи, розуміння необхідності її охорони. Відчуття краси природи допомагає по новому сприймати мистецтво. Не випадкову в програмах з музики пропонується використання музичних творів з природничої тематики. А програма з образотворчого мистецтва для 1–4 класів орієнтується на формування естетичного ставлення до довкілля, насамперед, до живої і неживої природи. Керування діяльністю молодших школярів, при формуванні у них екологічної вихованості, під час проведення уроків української мови вчителі можуть здійснювати за допомогою різних педагогічних засобів. Насамперед, за допомогою різних навчальних завдань, інструкцій, питань, вправ, естетичних бесід. Учням пропонують виконати вправи, зміст яких має природничий характер. Так, при вивченні теми ―синоніми‖ вчитель може запропонувати такі вправи: Знайди і підкресли синоніми в тексті: Сплять метелики в травичці, Ще куняє рибка в річці, Ще дрімає навіть бджілка Біля теплого припічка. (Б. Чалий) Знайти в тексті недоречно вжиті слова і замінити їх синонімами. Записати удосконалений текст. Сірі журавлі прилетять до нас рано. Ще сніг не зійшов, а вони вже щебечуть у висоті. Відшукавши рідні місця, збираються невеликими табунами і

41

починають танці. Піднявши таким чином ―настрій‖, птахи беруться за ремонт старих хатинок або споруджують нові. (щебечуть – курличуть, табунами – зграями, хатинок – гнізд). Під час роботи на уроці з реченнями вчитель може давати учням приклади речень екологічного спрямування. Наприклад: Хоч би яке дерево ви посадили, вам буде вдячна матінка земля. Не ламай калину, бо вона в житті єдина. Краще принеси ти їй води. Не рубай тополю, зустрінешся з бідою. Краще їй сестричку посади. Вчитель може запропонувати завдання і до цих речень: 

Які слова заперечують дії? Чому? Як написані вони? (не з дієсловами

окремо). Випишіть головні слова. Які це речення за метою висловлювання? 

Складіть і запишіть власні правила поводження у природі. (Не рви

квітів, бо знищиш красу. Не полохай птахів. Не руйнуй гнізд. Не вбивай навіть найменшої комашки). Екологізувати зміст предмету української мови можна введенням до збірника диктантів текстів з певною природничою інформацією. Зима (1 клас) Всю ніч за вікном завівав вітер. Білою м’якою ковдрою укрив землю сніг. Небо стало низьким і сірим. На деревах стрибають голодні горобці. Школярі з 2-го класу зробили годівниці. Вони розвісили їх на шкільному подвір’ї. У годівницях завжди є зерно, насіння і горобина. Пташки прилітають і дзьобають їжу. На уроках зв’язного мовлення вчителі включають завдання творчого характеру. На таких уроках учні вчаться складати перші невеличкі твори, казочки, легенди, пишуть перекази, описи. Особливо діти полюбляють складати тексти про тварин і рослин. А тому вчитель повинен пропонувати учням теми, які близькі їм і є цікавими. Наприклад: 

―З ким розмовляє на весні вербичка на березі ріки?‖;



―Легенда про кульбабу‖;



―Що мені розповіла краплина роси?‖;



―Яку казкову історію розповіла білочка?‖.

42

Спочатку вчитель допомагає дітям. Пропонує їм зачин головну частину, кінцівку тексту. Але пізніше, коли діти зрозуміють саму суть складання текстів, вони пробують їх складати самі. Пропонуємо два варіанти складання текстів: 

Варіант 1. ―Обранець рідної землі” (Легенда про дерево дуб)

Зачин. Був собі славний легінь..., неабиякої сили, всі його любили, допомагав. Головна частина. Та ось напали, стали топтати, стислося серце, скочив на..., б’ється не день, не два, падають..., направо, наліво, повернувся додому з першою... та підступний ворог... у самісіньке серце...; захитався. Але не впав; перетворився на... Кінцівка. Своїм життям землю врятував. А смертю своєю прикрасив її. Хто йде всяк поклониться. 

Варіант 2. Текст-розповідь “Яким я бачу дубок у майбутньому?”

Зачин. Ось і закінчився....; настав час...; стали думати, щоб залишити на згадку.... Головна частина. Допомогла у цьому, виростила; тепер ми посадимо; і виросте...; мені уявляється... Кінцівка. Бо життя вічне. Можна учням запропонувати самим обрати тему і написати якусь казку чи легенду про рослину чи тварину. Такі завдання дуже подобаються дітям. Щоб активізувати діяльність учнів на уроках рідної мови можна до структури уроку включити невеликі конкурси, вікторини на краще знання загадок, прислів’ї, приказок про рослини, тварини, взагалі про охорону природи. Урізноманітнять уроки мови завдання у вигляді гри, яка може сприяти і вихованню екологічної культури у дітей молодшого шкільного віку. Гра “Допоможемо Незнайці”. Дітям пропонується записаний на дошці віршик: В ліс Незнайко увійшов – Під кущем йоршів знайшов. Біля річки посидів – Наловив собі грибів. До городу завітав – 43

Стиглих яблук накопав. А по саду походив – Моркву з яблуні струсив. Вчитель: Допоможіть Незнайкові виправити вірша. Поміняйте слова місцями. Дидактична гра “Що було б, якби...”: 

раптом перестали квітнути рослини?



зникли лісові звірі і птахи?



не стало води на землі?

Гра “Вісник весни”. (Читаємо початок речення, діти вибирають закінчення на дошці) Граки прилетіли –... (перші проталини на полях принесли). Жайворонки над полями заспівали –... (трава зазеленіла). Над квітами перші метелики закружляли –... (ластівки прилетіли). Отже, на основі вищесказаного ми прийшли до висновку, що такі уроки емоційно

збагачують

навчально-виховний

процес,

допомагають

учителю

різнобічно і системно сформувати необхідні уявлення та життя, вони є цікавими, запобігають втомлюваності дітей, посилюють інтерес до навчання. Дослідження переконало нас у тому, що можливості екологічного виховання невичерпні і його можна здійснювати на будь-якому уроці, завдяки включенню народознавчого матеріалу, різних завдань природного змісту у канаву уроків рідної мови. У даній роботі подані різні дидактичні завдання та ігри, які мають екологічне спрямування і сприяють активізації пізнавальної діяльності учнів в початкових класах. У тому ефективність роботи вчителя в цьому напрямку певною мірою залежить від його педагогічної творчості, майстерності, професійності. Саме такі педагоги зможуть підняти рівень екологічної культури як особистості, так і всього суспільства.

44

2.4 Шляхи удосконалення процесу екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку під час вивчення курсу «Я досліджую світ» Початковій

школі

належить

провідна роль у формуванні екологічної культури

та

громадянина.

свідомості Основні

майбутнього

риси

характеру

людини закладаються саме в дитячому віці,

і

природою

безпосереднє посідає

спілкування тут

з

першорядне

значення. Для успішного екологічного виховання

учнів

необхідно

вичленити

екологічний потенціал кожної навчальної дисципліни. Провідну роль при цьому слід надати курсу «Я досліджую світ», під час вивчення якого має бути закладено наукову основу природоохоронної діяльності дітей. У процесі вивчення даного курсу молодші школярі повинні засвоїти відомості про взаємозв’язок і взаємовплив живої та неживої природи, природи і праці людей. Ознайомлюючи дітей із будь-яким об’єктом чи явищем природи, педагог повинен розкрити у єдності цінність і доцільність його зовнішнього вигляду та властивостей. На основі цього у молодших школярів виникає уявлення про те, що в природі немає нічого зайвого, непотрібного, потворного, що можна було б бездумно знищити. Також слід підвести дітей до думки, що кожна людина є невід’ємною складовою частиною природи, маленькою частинкою Всесвіту, що вона, вдосконалюючись та задовольняючи свої запити, також впливає на довкілля. Причому, такий вплив може бути як позитивним, так і негативним. Доцільно на уроках навести приклади, що в результаті безвідповідального ставлення до природи знищено ліси на значних територіях, осушено великі площі боліт і, як наслідок, суттєво скоротилася чисельність багатьох тварин, птахів і рослин, деякі навіть повністю зникли, а деякі, що занесені до Червоної книги, – на межі зникнення. Необхідно розвивати в учнів уміння оцінювати стан навколишнього

45

середовища, передбачати можливі наслідки своїх дій та дій інших людей і не допускати негативних впливів на природу планети. На основі аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури ми визначили

шляхи

вдосконалення

та

підвищення

ефективності

процесу

формування екологічної культури учнів молодшого шкільного віку. До них належать: 

використання

додаткового

матеріалу

екологічного

спрямування на уроках «Я досліджую світ»; 

проведення екологічних спостережень та екскурсій у

природу; 

організація безпосередньої діяльності учнів із питань

охорони природи своєї місцевості під час навчально-пізнавальної та суспільно корисної праці; 

проведення позакласних заходів на екологічну тематику;



залучення батьків до процесу формування екологічної

культури дітей. Із

метою

доведення

ефективності

визначеної

сукупності

шляхів

удосконалення процесу формування екологічної культури учнів у початковій школі

та

виявлення

їх

ефективності

вдавалась

до

експериментального

дослідження. Базою для такого відбору були результати аналізу рівня сформованості навчальних досягнень в учнів різних класів, проведеного на початку дослідження. Як засвідчили результати аналізу чинних навчальних програм і підручників із курсу «Я досліджую світ» для початкової школи їх зміст спрямований, в основному, на екологічні негаразди навколишнього середовища та на захист довкілля від забруднення. Тому я вважаю за доцільне дібрати для використання на уроках «Я досліджую світ» в експериментальному класі додатковий матеріал за такою тематикою: o

Червона книга України;

o

рослини Поділля, занесені до Червоної книги України;

o

тварини Поділля, занесені до Червоної книги України;

o

заходи із охорони ґрунтів, корисних копалин, повітря,

водойми Поділля; 46

o

рослини і тварини, що повністю зникли з лиця Землі;

o

рослини і тварини світу, що знаходяться на межі

зникнення. Популяризація знань про Червону книгу України та світу в доступній, цікавій та віковідповідній формі має велике значення під час формування екологічної культури учнів. Для цього було застосовано розповідь з елементами бесіди такого змісту: – Хто з вас уже чув про Червону книгу? Поміркуйте, чому її називають «червоною».

–

Червоний

колір

означає небезпеку.

«Стій, будь обережним!» –

попереджає червоне світло світлофора. І всі це одразу розуміють. «Зупиніться, припиніть нищити природу, бо буде лихо!» – застерігає Червона книга. А це розуміють, на жаль, не всі. Для того, щоб врятувати природу – рослини і тварин, вчені створили Червону книгу. «Червона книга України» складається із двох томів. У першому томі зібрали відомості про всі рослини, а в другому – про тварин, яким загрожує небезпека. Таких в Україні налічується чимало: 541 вид рослин та 382 види тварин. Однак рівень загрози для кожного з них виявився неоднаковим. Тому всіх їх «зарахували» до різних «класів», надали їм різного статусу, ще й різними кольорами домовилися позначати. Зокрема: o

«зникаючі» – червоним – їм загрожує найбільша

небезпека; o

«вразливі» – оранжевим;

o

«рідкісні» – жовтим;

o

«зниклі види» – чорним;

o

«відновлені» – зеленим – їм уже не загрожує небезпека

зникнення.

– Запам’ятайте, усі види рослин і тварин, що занесені до Червоної книги, потребують особливої охорони! Рідкісних рослин і тварин розводять у неволі і висаджують та випускають на волю в ті місця, де вони колись жили. Надмірне і хижацьке полювання стало причиною зменшення кількості в Україні таких диких тварин, як зубр, кіт лісовий, косуля звичайна, тхір степовий, хохуля. Причиною зникнення тварин є також перетворювальна господарська 47

діяльність людини. Зокрема, переорювання степів, вирубування лісів, осушення боліт і невеликих водойм призвело до значного зменшення таких тварин як: вусач альпійський, бражник мертва голова, тритон карпатський, ропуха очеретяна, гадюка степова, полоз лісовий, беркут, дрохва, лелека чорний, журавель сірий, вечірниця велетенська. А дикий як – тур та дикий кінь – тарпан – зовсім зникли на Землі, а ще 200–400 років тому вони водилися в Україні. Наприклад, бесіда із використанням ілюстративного матеріалу про рослини Поділля, що занесені до Червоної книги України, проводилась на відповідну тему «Довкілля рослин. Пристосування рослин до різних умов існування. Охорона рослин»: – Чи знаєте ви рослини Поділля, які потребують охорони? Де вони зустрічаються? Як вони виглядають? На території Поділля зустрічається 110 видів рослин, занесених до Червоної книги України, серед них: 

дерева: береза Клокова, береза темна;



кущі: бруслина карликова, вовчі ягоди пахучі, клокичка

пірчаста, таволга польська та інші; 

трав’янисті рослини: сон-трава велика, астранція велика,

білоцвіт весняний, беладона звичайна, відкасник татарниколистий, зозулині черевички, ковила волосиста, ковила пірчаста, лілія лісова, лунарія оживаюча, любка дволиста, молочай волинський, росичка англійська, сонцецвіт сивий, цибуля ведмежа, шафран Гейфелів, шиверкія подільська, ясенець білий та інші.

– Що ви будете робити, якщо вам під час прогулянки до лісу, на луки або біля водойми зустрінуться рідкісні рослини? Чи будете рвати для букету рослини, що красиво квітнуть?

– Які причини викликають зменшення чисельності рослин у природі? (Учні перераховують основні причини зникнення рослин). Отже, найчастіше причиною зменшення чисельності та зникнення рослин у природі є: зривання рослин для букетів, вирубування лісів, викошування рослин, збирання

лікарської

сировини,

випасання

худоби,

розорювання

земель,

забруднення повітря.

48

Подібну за змістом бесіду із використанням ілюстративного матеріалу про тварин Поділля, занесених до Червоної книги України, ми проводили на уроці за темою «Довкілля тварин. Пристосування тварин до різних умов існування. Охорона тварин»: – Чи знаєте ви тварин Хмельницької області, які потребують охорони? Де вони зустрічаються? Як вони виглядають? Серед тварин, що живуть на території Хмельницької області, 50 видів занесені до Червоної книги України, серед них: 

комахи: шовкопряд березовий, бражник дубовий, бражник

мертва голова, бражник Прозерпіна, аполон та інші; 

риби: стерлядь, марена звичайна, вирезуб, рибець звичайний,

бабець; 

плазуни: полоз лісовий;



птахи: лелека чорний, беркут, змієїд, шуліка рудий, орел-

карлик, орлан-білохвіст, балобан, скопа, пугач; 

звірі: кутора мала, підковоніс малий, нічниця триколірна,

широковух звичайний, сліпак подільський, перегузня, тхір степовий, кіт лісовий. Екологічні уявлення у молодших школярів формуються тільки під час безпосереднього спостереження тіл і явищ природи, а тому для цього потрібно використовувати кожну прогулянку, екскурсію, роботу в куточку живої природи, по догляду за кімнатними рослинами і т. ін. Об’єктів для спостереження безліч, можливості тут безмежні. Наведу лише декілька прикладів для ілюстрації, які були використані під час експериментального навчання. Під час уроку на тему «Будова рослин. Рослини – живі організми» з метою формування уявлення про складність, унікальність і тендітність організму рослини,

перед

виконанням

учнями

практичної

роботи

з

елементами

спостереження, спрямовану на навчання дітей догляду за кімнатними рослинами, було проведено вступну бесіду: – Погляньте, діти, кімнатні рослини ростуть в однаковому ґрунті, поливаємо їх однаковою водою, а вони різні. У них різні стебла, листя, колір, і їх легко відрізнити одну від одної. Чи можна їх зробити на фабриці?

49

– Що, на вашу думку, складніше створено: космічний корабель чи жива рослина в нас на вікні? Звичайно рослина! Люди навчились будувати великі заводи, літаки, космічні кораблі, роботи, але створити руками навіть найменший живий організм не можуть, тому що він дуже складний.

– А чи легко знищити живий організм? Дуже легко: забудемо декілька днів поливати рослини і вони загинуть. Те ж трапиться, якщо, навпаки, будемо поливати дуже часто і багато, якщо необережно поставимо їх взимку біля відкритого вікна, якщо їм не вистачатиме світла і т.д. Причин може бути багато.

– Якщо ж рослина загинула, чи зможемо ми виростити нову? Так, зможемо, при умові, що у когось залишилась рослина того ж виду і він дасть вам щепку чи насіння. Якщо ж уявити, що ніде більше така рослина не залишилась і наша була останньою, то ніхто ніколи на Землі більше її не побачить: вона зникла, і відтворити її неможливо. Так буває в природі. Зараз багато рослин виявляється на Землі все менше і менше. Щорічно деякі з них назавжди зникають із лиця Землі. Згадайте про це, якщо захочете зірвати квітку, зламати гілку куща чи дерева, витоптати траву. Пам’ятайте, знищені рослини можуть бути останніми! Під час вивчення теми «Довкілля рослин. Як рослини пристосувалися до різних умов навколишнього середовища» з метою формування уявлення про взаємозалежність, корисність всіх природних об’єктів було проведено урокекскурсію в найближчий ліс. Наведемо фрагмент цього уроку(Додаток 1): – Зверніть увагу на те, як приємно пахне в лісі навесні, повітря прозоре, яскраво світить сонце.

– Озирніться довкола. Назвіть дерева і кущі, які ростуть у лісі.

– Які трав’янисті рослини цвітуть?

– Розгляньте листя дерев, кущів і трав’янистих рослин. На листках видно сітку жилок, що нагадує мереживо, по краях – маленькі зубчики.

– Чи однаковий рисунок зображують жилки на різних листках? Чи однакового вони кольору?

– Доторкніться, погладьте стовбури різних дерев. Що ви помітили?

50

У одних дерев стовбур гладкий, блискучий (у молодих беріз, вільхи), а у інших – шорсткий, матовий (тополя, осика, верба тощо).

– Придивіться: на стовбурі і листочках у берези, горобини видно світлі плями. Це маленькі дірочки, через них дерево дихає. Воно живе. Якщо пошкодити стовбур, наприклад, забити цвях, порізати ножем чи зламати гілку, дерево буде хворіти і може навіть загинути: засохне.

– Розгляньте ще раз листочки. На деяких видно пошкодження, а від інших залишилась тільки частина. Як ви думаєте, що трапилось із листками? Це їх їли гусінь метеликів, жуки листоїди, жуки короїди та інші комахи.

– Чи шкідливі ці комахи?

– То виходить краще, щоб їх не було в природі? Тут ви і помилились! Влітку у всіх птахів вилуплюються пташенята, а майже всі птахи годують своїх пташенят комахами. Кожному пташеняті, щоб воно за літо встигло вирости і навчитись літати, потрібно з’їсти багато-багато комах та їх личинок. Птахи-батьки цілий день без втоми ловлять комах і годують пташенят.

– То чи потрібні в природі комахи?

– Можна сказати, що вони шкідливі? Ось як цікаво виходить: дерево своїми листками годує комах, які потрібні птахам. Восени комах знайти важко: вони ховаються у щілини в корі, під опале листя, в ґрунт і засинають на зиму. Тоді комахоїдним птахам немає чим живитися, і вони відлітають у теплі краї.

– А що б сталося в природі, на вашу думку, якби комах насправді не стало? Таким чином, на екскурсії діти фіксували увагу на своїх враженнях: приємний запах, неповторний колір і форми, шелест трави і шелестіння листя. Звертала увагу дітей на деталі, які часто залишаються непоміченими. Впродовж екскурсії було встановлено зв’язок «рослини – комахи – птахи» і підведено учнів до розуміння того, що не можна говорити про шкідливість певних природних об’єктів. Під умілим керівництвом вчителя екскурсії у природу перетворюються на уроки мислення. У парку, лісі, біля річки учні навчаються спостерігати, аналізувати, порівнювати. У них формується уміння розуміти навколишнє середовище, бачити його з усіма притаманними йому властивостями. Та головне – 51

вони

усвідомлюють,

що

нехтування

законами

взаємозв’язку

та

взаємообумовленості явищ у природі може призвести до загибелі життя на Землі, тому обов’язок кожної людини – берегти природу не тільки в ім’я власного благополуччя, а й усіх людей планети. Однією із важливих і дієвих форм організації процесу формування екологічної

культури

молодших

школярів

є

проведення

безпосередньої

практичної діяльності учнів із питань охорони природи своєї місцевості. З метою реалізації даного положення в умовах експериментального навчання запропонувала учням такі види практичних робіт у природі, що проводились у позаурочний час: – очищення галявини лісу від сміття; – висаджування декоративних рослин на клумбі біля школи; – огородження мурашника; – виготовлення годівниць і підгодовування птахів узимку; – виготовлення і розвішування шпаківень. Найбільше задоволення приносить школярам творча праця, тому у їхню трудову діяльність включала елементи дослідництва. Для зручності фіксування результатів досліджень пропонувала дітям оформляти екологічні проекти. Розглянемо один із них для прикладу. Щоб покращити екологічні знання, ми також використовували масові позакласні заходи на екологічну тематику. Це допомагає кращому засвоєнню учнями екологічного матеріалу, розширює їхній кругозір. Діти дізнаються безліч цікавої і корисної інформації про рослини і тварини, явища природи. Дізнаються, як допомогти маленькій пташці, яка залишилась серед лісу без своєї домівки, що потрібно зробити для маленької тваринки, у якої мисливці вбили батьків, чи потрібно витоптувати рослини і зривати квіти і т. ін. Дізнаються про зимуючих птахів і перелітних (їх назви, умови життя, будову). Створюють безліч різноманітних

ситуацій

як

допомогти

природі,

озвучують

ролі

найрізноманітніших рослин і тварин. Під час експерименту, проводячи спостереження дійшла висновку, що основи екологічної культури дітей закладаються саме в сім’ї. Ефективність формування екологічної культури залежить від спільних дій школи та сім’ї. У багатьох своїх творах В. Сухомлинський показав, як розвиток особистості 52

залежить від культури батька і матері, як пізнаються людські стосунки і суспільне оточення на прикладі батьків. З огляду на це вважаю за доцільне ознайомлювати батьків із конкретними завданнями, на які має орієнтуватися сім’я в процесі формування екологічної культури молодшого школяра: 

розвивати уявлення школярів про навколишній світ;



виховувати почуття любові, чуйності, доброзичливості, поваги

до об’єктів природи, потребу у спілкуванні з природою; 

вдосконалювати вміння спостерігати й відчувати її красу і

гармонію; 

розвивати інтерес та прагнення до пізнання природи;



виховувати культуру поведінки в природі, відповідальність за

свої вчинки; 

формувати вміння піклуватися про об’єкти природи.

Сім’я має великі можливості, щоб забезпечити безпосереднє спілкування дитини з природою в різні пори року. Важливо, щоб батьки побували з дітьми у лісі, в полі, біля підніжжя гори, поблизу водойми, на присадибній ділянці. Діти отримують величезне задоволення спостерігаючи за білочкою, дятлом, синичками та іншими тваринами. Радість зустрічі з живими істотами надовго залишиться в пам’яті школярів, пробудить допитливість, потребу захищати та охороняти природу, дотримуватись правил поведінки в природі. Батьки допомагали учням вести спостереження за сезонними змінами в природі, заповнювати календар спостережень, пізнавати гармонію взаємозв’язків у довкіллі, виділяти істотні та неістотні ознаки предметів та явищ природи. Діти ніколи не забудуть, як спостерігали з татом чи з мамою за ранковою зорею, вечірнім заходом сонця, місяцем та зорями. Батьки разом із вчителем навчали молодших школярів турбуватися про природу, робили з ними годівнички для птахів, шпаківні, допомагали заготовляти корм для птахів, підгодовували їх узимку, доглядали за рослинами, які були висаджені на клумбі біля школи. У такій спільній діяльності батьки виступали яскравим прикладом для своїх дітей. Якщо тато і мама дотримуються правил поведінки у природі, то їх будуть дотримуватися і їхні діти.

53

Формуванню свідомого відповідального ставлення до природи сприяє також ігрова діяльність учнів, особливо ситуативні екологічні ігри. Саме в них дитина потрапляє у становище, яке може скластися в реальному житті. Наприклад, під час прогулянок, екскурсій можна провести гру «Покажи, який ти є». Її мета – перевірити, як поводяться діти на лоні природи і як реагують на втручання людини в природне середовище. Маршрут визначається завчасно: передбачаються зустрічі з різними природними об’єктами, спостереження за поведінкою, вчинками дітей, аналіз яких здійснюється в кінці гри. Штрафні очки записуються, якщо учні галасують, топчуть траву, не помічають і не прибирають побутове сміття (папір, консервні банки і т. ін.). Ситуації, в які потрапляють діти на маршруті, можуть бути різними. Все залежить від місцевих умов та винахідливості вчителя. В

екологічному

вихованні дітей молодшого шкільного

віку

чимало

важить формування культури почуттів

та

постійне

закріплення їх у конкретних життєвих

ситуаціях.

Саме

завдяки емоційному відчуттю довкілля,

дитина

може

природно сприймати явища та об’єкти, виявляти свої почуття. Екологічна освіта має збуджувати емоційний відгук на найрізноманітніші об’єкти та явища природи, викликати бажання милуватися, насолоджуватись природою, берегти її. Дитина повинна прагнути передавати свої почуття від спілкування із природним оточенням засобами мистецтва, художнього слова. Становлення і формування екологічної культури учнів стає основою знань про морально-етичні норми та правила і робить їх основним регулятором поведінки. Лише система внутрішніх відносин стає основою особистої поведінки і виникає лише у світі культури.

54

55

Висновки Вивчення й аналіз педагогічної та методичної літератури показало, що поняття «екологічна культура» вживається в різних аспектах. По-перше, це поняття розглядається як органічна складова всієї культури суспільства і характеризує сферу взаємодії людства з природою. У такому розумінні поняття екологічної культури має історичний характер і визначається дослідниками як сукупність досягнень суспільства в його матеріальному й духовному розвиткові, закріплених у звичаях, етичних нормах, в усталених стереотипах ставлення людей до природи, поведінці у природному середовищі. По-друге, у педагогічному аспекті поняття «екологічна культура» вживається для визначення рис особистості, що передбачає наявність у людини відповідних знань та переконань, підпорядкування практичної діяльності вимогам раціонального

природокористування.

Екологічна

культура

особистості

передбачає наявність у людини певних знань, переконань, моральних установок, готовності до діяльності, які узгоджуються з вимогами бережливого ставлення до природи. У такому розумінні екологічна культура є показником свідомого, відповідального ставлення особистості до навколишньої природи. Формування екологічної культури потрібно здійснювати безперервно в сім’ї, протягом усіх років перебування дітей у дошкільних закладах, школі і продовжувати її в післяшкільний період. Значна роль належить початковій школі, яка є однією з перших ланок становлення людини-громадянина. Адже основні риси характеру особистості формуються у ранньому дитинстві, і спілкування з природою має у вихованні дитини першорядне значення. Враження дитинства часто закарбовується в пам’яті назавжди. Процес формування екологічної культури розглядається як важливий напрям у роботі навчальних закладів, який здійснюється шляхом використання різних форм та методів роботи, що стимулюють самостійну діяльність дітей. Зокрема, до основних форм організації роботи, спрямованої на формування екологічної культури молодших школярів, належать: екологічні екскурсії та спостереження; уроки доброти і мислення серед природи, екологічні бесіди з проведенням проміжних зрізів, дозована розповідь на екологічну тематику; екологічні гуртки; обговорення і програвання ситуацій морального вибору; 56

кількісний експеримент; екологізація життєвого середовища; екологічні акції, дні (тижні) екологічної творчості, екологічні свята та конкурси; трудовий десант і ведення «Панорами добрих справ»; зелений і голубий патруль; клуб дослідників природи, лабораторія юного еколога; складання екологічних карт і стежин; ведення фенологічних календарів природи; відвідування і створення екологічних музеїв, виставок і композицій. Цілеспрямована робота із формування екологічних уявлень у молодших школярів починаючи з 1 класу є основною умовою формування екологічної культури дітей та почуття особистої відповідальності підростаючого покоління за стан навколишньої природи. Ця робота може здійснюватися за допомогою різних методів – способів впливу на свідомість, волю, почуття, поведінку вихованців, метою яких є досягнення певних змін у розвитку якостей школяра, формування його переконань, почуттів, навичок, поведінки тощо. Враховуючи індивідуальні та вікові особливості

учнів

молодшого

шкільного віку, зміст екологічних знань та можливості щодо їх формування у змісті предмету «Я досліджую світ», виявлено та експериментально перевірено шляхи, що сприяють удосконаленню процесу формування екологічної культури учнів початкової школи, а саме: 

використання

додаткового

матеріалу

екологічного

спрямування на уроках «Я досліджую світ»; 

проведення екологічних спостережень та екскурсій у природу;



організація безпосередньої діяльності учнів із питань охорони

природи своєї місцевості під час навчально-пізнавальної та суспільно корисної праці; 

проведення позакласних заходів на екологічну тематику;



залучення

батьків

до

процесу

формування

екологічної

культури дітей. У процесі експериментального дослідження було доведено ефективність запропонованих шляхів формування екологічної культури молодших школярів.

57

Список літератури 1. Бенека А. Екологічна освіта: стан і завдання // Рідна школа —1995.- №6.с.33-35.

2. Вербицький В.В. Нам —-70. А насправді…// Рідна школа — 1995.-№10-11.с.6.

3. Вороніна Л. П. Структура діяльності вчителя щодо здійснення між предметних зв’язків // Педагогіка.— К.,1984.-Вип. 23.- с.76-80.

4. Голубець М. Екологія і культура до питання про структурно-функціональні зв’язки // Ойкумена.—1991.-№1.-с.29-40.

5. Гончаренко Семен. Український педагогічний словник.— К., Либідь, 1997.376с.

6. Дробноход М. Філософія екологічної освіти // Освіта.-1996.-29 травня.-с.4.

7. Екологічне виховання учнів як основа для забезпечення екологічного майбутнього людини // Основи екологічних знань. — Тернопіль, 1994.- с.143148.

8. Екологічне виховання школярів / Під ред.Звєрєва І. Д., П.П.Пєчко.- М.: Педагогіка, 1984.-с.6-30.

9. Ковальчук Г.В. Екологічне виховання молодших школярів // Почат. шк.— 1987.-№4.-с.15-20.

10. Коменський Я. А. Велика дидактика // Коменський Я.А. Избранные педагогические сочинения: В 2-х т. Т.1.-М.:Педагогика, 1982,-656с.

11. Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика: Навчальний посібник – К.: Заповіт, 1996. – 352 с.

12. Максимова В. Н. Межпредметные связи в процессе обучения.—М.: Просвещение, 1988.-192с.

13. Максимова В. Н. Межпредметные связи в учебно-воспитательном процессе современной школы.—М.: Просвещение, 1987.-160с.

14. Мономах В. Повчання дітям // Федорова М. Хрестоматія по давньоруській літературі, —- М.: Вища шк., 1985.-с,40-56.

15. Нісімчук А.С., Падалко О.С., Шпак О.Р.Сучасні педагогічні технології: Навчальний посібник—К.: Видавничий центр ―Просвіта‖; Пошуково-видавниче агенство ―Книга Пам’яті України‖, 2000.-368 с.

16. Писарчук Е.А., Кухта А.Т. Екологічне виховання учнів.—К.: Рад. шк., 1990.-с.20-40.

17. Сухомлинський В.О. Вибрані педагогічні твори: В 3-х т. Т.1,-- М., 1979.-640с.

18. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5-и т. Т.1,--К.: Рад. шк.,1976.—657с.

19. Тарасенко Г.С. Художнє пізнання природи як засіб екологічного виховання // Почат. шк., — 1996.-№5.-с.16.

20. Ткачук Г.П. Виховання екологічної культури засобами слова // Почат. шк.,-1992.-№7-8.-с.32-36.

21. Ушинський К.Д. Педагогические сочинения: В 6-ти т. Т.5/ Сост. С.Ф. Егоров. М.: Педагогика, 1989.-512с.

22. Хижняк З.І. Києво-Могилянська академія.—К. Вища шк.-1998.-с.9294.

23. Шульшенко Н. Юні друзі природи // Почат. шк.-1997.-№3.-с.37.

58

Додаток 1 Тема: Які бувають рослини. Дерева, кущу, трав’янисті рослини рідного краю, їх будова. Практична робота: упізнавання дерев, кущів, трав за наочністю. Мета: ознайомлення учнів з різноманітним світом рослин; вчити порівнювати дерева. Кущі, трав’янисті рослини та розпізнавати їх. Формувати спостережливість, увагу, мовлення, мислення. Виховувати допитливість, інтерес до вивчення рідної природи та любов до неї. Обладнання: мультимедійна презентація, фізкульт-хвилинка (відео), мікрофон, малюнки рослин (каштан, ромашка, калина, ялинка, кульбаба, липа, малина, дуб, підсніжник), таблиця до теми уроку, роздатковий матеріал (кружечки червоного, синього та зеленого кольору), картинки рослин для колажу. Тип уроку: урок засвоєння нових знань Хід уроку І. Організація класу. (Слайд 1) Психоформула Розпочинаємо урок, часу не гаючи І радість ми пізнаємо, лиш труднощі долаючи.

- А запорукою успіху є усмішка. Тож передайте свою усмішку один одному, мені. Адже усмішка ще: - прикрашає обличчя; - підвищує настрій; - сприяє добрим стосункам з оточуючими; - допомагає знайти нових друзів; - і навіть деколи, допомагає здійснювати бажання.

II. Підсумки спостережень за погодою.

1. Загальні підсумки.

- Яка зараз пора року?

- Яке сьогодні число? Місяць? Так, розпочався перший місяць зими — грудень.

- Як змінилися рослини? Чому?

- Тепло чи холодно надворі?

- Який стан неба?

- Чи були сьогодні опади?

IІI. Повідомлення теми уроку. В чарівну країну вирушимо разом. Перешкоди всі пройдем. Хто не хоче працювати, 59

Із собою не візьмем. Ви прослухали гарний вірш. Чи здогадалися про яку країну ведеться мова? Ні? Постарайтеся відгадати назву цієї країни.

1. Гра «Дешифрувальник» Зараз ми пограємо в гру «Дешифрувальник». І допоможе нам в цьому «Мобільний телефон». Як і в кожному мобільному телефоні певній цифрі відповідає кілька літер. Але нам потрібна тільки та буква, яка допоможе відгадати зашифроване слово, яке пов’язане з природою. Отже, будьте уважними, номер 7675363.

1 2 3 АБВ ГҐДЕ ЄЖЗИ 4 5 6 ІЇЙ КЛМ НОП 7 8 9 РСТ УФХ ЦЧШЩ 0 ЬЮЯ 7675363 Відповідь: РОСЛИНИ. (Слайд 2) Яке слово зашифроване? Рослини. Молодці. Відгадали. Це країна «Рослини». (Слайд 3) До якої природи належать рослини? Що ви вже знаєте про рослини? (Слайд 4) Доведіть, що це є жива природа. ( Рослини бувають різні, але мають однакові органи.) Назвіть які органи мають рослини? (Корінь, стебло, листки, квітки, насіння). А тепер закріпимо цей матеріал переглянувши відео запис. Гра «Мікрофон» Що б ви хотіли дізнатися про рослини? Свої запитання починайте: «Я хочу знати…» Діти один одному передають мікрофон і ставлять свої запитання, які вчитель записує на дошці під словом «Рослини».

1. Які є рослини?

2. Де вони ростуть?

3. Чи всі вони однакові?

4. Чим різняться рослини?

5. Чому їх так багато?

6. Яку користь приносять людям?

60

Ми поки що відповіді на ці запитання не знаємо. Але поступово будемо долати перешкоди, які перед нами стоять. Отже, будьте уважні, активні, старанні. Нам сьогодні на уроці буде допомагати «Лісовичок». Адже він знає всі рослини, бо живе у лісі. «Фізкультхвилинка» (Відео) IV. Сприймання і усвідомлення нового матеріалу.

1. А зараз ми пограємось у гру «Що зайве». На дошці викладені малюнки, серед яких є рослини та предмети. Серед них, діти знаходять зайві предмети. Вчитель їх вилучає. Як можна назвати те, що зображено на ці малюнках одним словом. Розгляньте ці рослини і скажіть, чи всі вони однакові. Звичайно, ні!

2. Групування рослин. Рослини можна об’єднати в певні групи. А в які саме, ми спробуємо це вияснити. Послухайте загадку. (Загадує Лісовичок).

1. В них багато є роботи, Хоч стоять вони весь час. Від дощу чи від спекоти Захистять, врятують нас Не лягають спать ніколи, На ногах вони одвік. Не бояться плину рік, Ні завій, ні вітру реву, Хто ж вони такі?... (Дерева) Учитель вивішує таблицю на дошку з надписом «Дерева». Діти вибирають з групи рослин дерева і прикріплюють під цим словом.

2. Як пригріло сонце – стрілки Зеленясті підняла Від ласкавого тепла. Он її навколо скільки! Двір і лан, і луг вкрива Росяна густа … (Трава) Учитель вивішує таблицю «Трав’янисті рослини». Діти вибирають з групи рослин трав’янисті рослини і прикріплюють під цим словом. Але на дошці, ще залишились малюнки. Чи можемо їх прикріпити під деревами чи трав’янистими рослинами. Чому? (тому, що калина, аґрус, смородина – це кущі). Учитель вивішує таблицю «Кущі». Діти прикріплюють решту малюнків під таблицею «Кущі». Учні роблять висновок, що всі рослини поділяються на дерева, кущі, трав’янисті рослини. Чим відрізняються ці рослини між собою? (перегляд відео 1.46) 61

Отже, дерева мають одне міцне, тверде стебло, яке називається – стовбуром. У кущів від кореня росте декілька тонших, міцних стебел. У трав’янистих рослин тоненькі, м’які, соковиті стебла.

– Ось які ви молодці, і цю перешкоду ви подолали. А тепер подивимось, яка таблиця у нас вийшла.

Рослини

Дерева

Кущі

Трав’янисті рослини

«Фізкультхвилинка» 3. Робота з підручником. Давайте ознайомимось із матеріалом підручника, де є дуже цікаві завдання.

- Ознайомлення з текстом (вчителем). Діти визначають групи рослин за малюнками та накривають кольоровими кружечками деревами – зеленими, кущі – червоними, трав’янисті рослини – синіми. Бесіда «Де ростуть рослини?»

- Тепер спробуємо відповісти на запитання «Де ростуть рослини?»

- А зараз послухайте загадку. Тут всі ростуть, як кажуть, душа в душу: Малина, абрикоси, виноград. Горіхи, сливи, яблука та груші … А все це разом зветься сад … (сад) А ще де ростуть рослини? (У лісі) Які рослини ростуть у лісі? Діти на плакаті наклеюють рослини лісу. Створюють картину лісу. Лісовичок: «Я дуже радий, що гарно відтворили картину моєї домівки.»

4. Гра «До якої групи належить рослина». (Відео 3хв) Діти переглядають слайди з рослинами і визначають до якої групи вони відносяться.

5. Робота в зошитах з друкованою основою. Розгляньте уважно малюнки. а) Обвести червоним олівцем кущі, синім – дерева, зеленим – трав’янисті рослини. б) Намалювати дерево, кущ, трав’янисті рослини.

62

6. Міркування учнів на тему: «Рослини – жива природа».

- Поміркуйте і обґрунтуйте свої міркування, чому рослини належать до живої природи. Свою відповідь починайте так: «Рослини належать до живої природи, тому що вони … (п’ють воду, розмножуються, дихають, гинуть)».

- Чи всі рослини гинуть самі? (їх також винищують люди: вирубують ліси, зривають квіти). Ви всі знаєте, що є такі рослини, яких щороку стає все менше і менше.

- А що потрібно робити, щоб вони зовсім не зникли? Послухайте вірш П. Ситниченка (декламують учні) Вмійте природу любити Вам у походи ходити І мандрувать, любі діти, Вмійте ж природу любити, Кожній стеблинці радіти. В полі, у лісі над яром – Квіти, дерева і трави. Цвіту не вирви задаром, Гілки не втни для забави. Оберігайте ж повсюди Шлях і стежиночку в гаї. Все те красою буде Нашого рідного краю. То що потрібно робити, щоб рослини не зникли? (Не рвати, не ламати гілки) V. Узагальнення та систематизація набутих знань.

1. Хто більше назве рослин, які ростуть… (на городі, в лісі, на полі, в саду).

2. Робота в парах. Технологія «Метод Прес» Попрацюємо парами. (Кожна пара отримує малюнок, на якому зображено рослину). Вам потрібно визначити, до якої групи належить ця рослина. Відповідати будемо за взірцем. На дошці кліше. Я вважаю, що … … наприклад … Таким чином … Наприклад: Я вважаю, що сосна – дерево, тому що у дерев один стовбур, у сосни – один стовбур. Таким чином , сосна – дерево. (Учні виконують це завдання) Молодці! Ще одну перешкоду подолано.

63

VІ. Підсумок уроку. На дошці ми записали запитання, які виникли у нас на початку уроку.

- Чи на всі ви отримали відповідь?

- Чи був цікавим урок?

- Що вам найбільше сподобалось?

- То на які групи поділяються рослини?

64