A. М. Крижанівська Кам’янець-Подільська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №7 Психологічні особливості тривожності та її вплив на учбову діяльність учня Вступ У наш час збільшилося число тривожних дітей, що характеризуються підвищеним занепокоєнням, невпевненістю, емоційною нестійкістю.
Виникнення й закріплення
тривожності пов'язане з незадоволенням вікових потреб дитини. Проблема стає особливо актуальною в період вступу й адаптації дитини до школи. Молодші школярі з низькою самооцінкою характеризуються підвищеною тривогою, занепокоєнням, невпевненістю, емоційною несталістю, тобто такими емоційними станами як тривога, страхи, фобії, що потребують психологічного
впливу. Причини формування
полягають як у генетичних факторах розвитку психіки дитини, так і в соціальних. Якщо природні фактори формування тривожності важко піддаються корекції, то для корекції соціальних можна створити певні умови, які будуть сприяти подоланню розвитку високого рівня тривожності. Ефективною є корекційна робота з тривожними дітьми. Основна частина Актуальність нашого дослідження полягає в тому, що дуже часто в учнів спостерігаються стани шкільної тривожності, саме учні з низьким рівнем впевненості в собі мають малий рівень домагань та низький рівень навчальної мотивації. Все це виражається у хвилюванні – підвищеній занепокоєності в навчальних ситуаціях у класі, очікуванні поганого ставлення до себе, негативного оцінювання з боку вчителів та однолітків. З віком у дітей міняються мотиви поведінки, відношення до навколишнього світу, дорослих. І від того, чи зможуть зрозуміти ці зміни буде залежати той позитивний емоційний контакт, який є основою нервово-психічного здоров'я дитини. Тому саме корекційна робота яка включає гру зі страхом, малювання, вербалізація (розповіді, казки, страшні історії), все це дає можливість подолати тривогу, скутість, фобії. Основне завдання навчити дитину відчувати позитивні емоції, що благотворно впливає на її психіку та навчання. Основним засобом є різноманітна ігрова діяльність, яка підвищує загальний рівень переживань дитини, допомагає їй встановити довірчі стосунки з дорослими та однолітками. В наш час діти дуже вразливі, особливо коли це стосується навчання та оцінок. Педагогічна оцінка впливає на емоційний комфорт учня, зокрема на виникнення шкільної
тривожності, діти часто сприймають оцінку як оцінювання власної особистості, на основі чого формується самооцінка школяра. Як відомо, учні початкових класів ще неспроможні давати об’єктивну оцінку якості своєї роботи чи особистості в цілому і судять про це на основі оцінок дорослих, нагромадження позитивного емоційного досвіду в зв’язку з оцінюванням засвоєних знань є основою для розвитку навчально-пізнавальних мотивів, особливо мотивації досягнення, оцінка здійснює
розвиток творчих здібностей дитини.
Звичайно, і позитивні, і негативні емоції багато важать у житті дитини. Але саме позитивна емоція, пов'язана з оцінюванням знань, вона стимулюватиме досягнення більш високих навчальних результатів, негативна ж може в одних випадках здійснювати дезорганізуючий вплив на діяльність, а в інших – активізувати її, тобто спонукати до усунення перешкод. Безумовно, оцінюючи результати навчання, вчитель має дбати про домінування позитивних переживань, пов’язаних із оцінюванням знань. Основною метою є сприяння розвитку та саморозвитку особистості, створити умови для розкриття їх творчого потенціалу та набуття важливих життєвих навичок з’ясувати сутність дитячих страхів та визначення способів їх корекції. Навчити учнів самостійно позбуватися нав’язливих страхів. Головним завданням є: розвиток пізнавальних здібностей учнів; розвиток психологічної культури та компетентності; зниження рівня тривожності за допомогою психокорекційних вправ; формування навичок самовдосконалення; оволодіння навичками конструктивного спілкування; формування позитивного мислення; оволодіння навичками емоційної саморегуляції; розвиток важливих життєвих навичок. Основним для корекційного педагога є створення таких умов де кожен учень почувається: потрібним, прийнятим, упевненим, успішним. Виняткове значення для психічного розвитку дитини є гра. Саме тому я використовую: «методи корекції емоційних станів». У грі дитина, відчуваючи себе в безпеці, легко може пережити будь-яку ситуацію, позбутися негативного стресу, подолати тривожність. Усвідомлення нової інформації відбувається через виконання практичних завдань, участь у різноманітних іграх. Завдяки такій формі роботи учні мають змогу не тільки засвоїти теоретичні знання, а також на їх основі моделювати і програвати життєві ситуації, висловлювати свою думку. Проведення колективних та індивідуальних форм роботи, враховує зони найближчого розвитку учнів, не обмежує самостійність і творчу активність.
На заняттях використовуються психологічні вправи різного спрямування:
розвиток позитивного самосприйняття себе;
розвиток емпатії;
розвиток емоційної виразності;
розвиток концентрації уваги;
розвиток навичок візуалізації;
розвиток сюжетної уяви;
формування навичок емоційної саморегуляції;
розвиток самовдосконалення.
У результаті навчання учні мають знати:
умови успішної навчальної діяльності;
як саме позбуватися стресу та долати негативні емоції;
особливості пізнавальних процесів;
індивідуально-психологічні особливості особистості;
способи самопізнання особистісних якостей;
значення здібностей, волі, емоцій, почуттів у житті людини.
У результаті навчання учні повинні вміти:
аналізувати свої психологічні особливості та володіти практичними навичками
самовдосконалення;
повинні вміти долати свої страхи;
володіти навичками розвитку пізнавальних здібностей;
володіти простими прийомами емоційної саморегуляції;
володіти навичками конструктивного спілкування;
володіти навичками прогнозування власної діяльності;
використовувати набуті знання у повсякденному житті.
Корекційна робота проводиться не зі страхом, а з особистісним відношенням дитини до причин, що його породили, спрямована на вирішення труднощів, які породжують тривожність. Індивідуальний підхід до дитини на основі розуміння його психологічних особливостей дозволяє своєчасно виявляти порушення в психічному розвитку і поведінці дитини і надавати йому необхідну психолого-педагогічну допомогу, проаналізувати й систематизувати теоретичні джерела по розглянутій проблемі, досліджувати особливості прояву тривожності в дітей молодшого шкільного віку й установити причини підвищеної тривожності, визначити вплив спеціально організованих корекційно-розвиваючих занять, спрямованих на зниження тривожності в дітей.
Насамперед психолог має подбати про: 1. Зміну оточення: місце дитини в класі – поряд із педагогом, зміну режиму занять із включенням хвилинок активного відпочинку, регулювання взаємовідносин із однолітками. 2. Створення позитивної мотивації, ситуації успіху. 3. Корекцію негативних форм поведінки, в тому числі немотивованої агресії. 4. Регулювання очікувань (стосується і батьків), так як позитивні зміни в поведінці дитини проявляються не так швидко, як би хотілося оточуючим. 5. Проведення ігор на заняттях, які спрямовані на розвиток уваги, зниження рівня тривожності. 6. Вправи по релаксації і зняттю напруги. Висновки За результатами дослідження переважає високий рівень тривожності і схильність до високого рівня. Дані показники характеризують загальну тривожність учнів. Їх тривожність може стосуватися навчання і стосунків у школі, може бути як прояв рис особистості. Але високий рівень тривоги може негативно впливати на успішність навчання, міжособистісні стосунки і становлення особистості. З високим рівнем тривожності виявлено 7%, з середнім рівнем (з тенденцією до низького) – 5%, а з низьким рівнем – 0%. Це свідчить про те, що учням потрібно більше часу для відпочинку, щоб істотно знизити тривожність дитини необхідно забезпечити реальний успіх дитини в будь-якій діяльності (малювання, гра тощо). Дитину потрібно більше хвалити, причому не порівнюючи його з іншими, лише з нею самою, оцінюючи поліпшення його власних результатів (сьогодні намалював краще, ніж учора). Проблема тривожності є однією із найбільш актуальних проблем. Серед негативних переживань людини тривожність займає особливе місце, дуже часто вона призводить до зниження дієздатності, продуктивності діяльності, до труднощів у спілкуванні. У стані тривоги ми, як правило, переживаємо не одну емоцію, а деяку комбінацію різноманітних емоцій, кожна з яких надає впливу на наші соціальні взаємовідносини, на наш соматичний стан, на сприймання, мислення, поведінку. При цьому слід враховувати, що стан тривоги у різних людей може проявлятися різними емоціями. Тривожність – індивідуальна психологічна особливість, яка здатна в підвищеній схильності відчувати неспокій в різноманітних життєвих ситуаціях. Тривожність може породжуватись як реальним неблагополуччям особистості в більш значних областях діяльності і спілкуванні, так і існувати всупереч об’єктивно благополучному положенню, являючись наслідком певних особистісних конфліктів, порушень в розвитку самооцінки. Певний рівень тривожності –
природна і обов’язкова особливість. У кожної людини існує свій оптимальний чи бажаний рівень тривожності – це так звана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є для нього суттєвим компонентом самоконтролю і самовиховання. Однак підвищений рівень тривожності є суб’єктивним проявом неблагополуччя особистості. Тривожність надає суттєвого впливу і на самооцінку дитини. Підвищений рівень тривожності у дитини може свідчити про його недостатнє та емоційне пристосування до тих чи інших соціальних ситуацій. Це породжує невпевненість у собі. Таким чином, питання вивчення дитячої тривожності займає значне місце у сучасній психології. Використана література 1.
Акимова
М.
К.,
Козлова
В.
Т.
Психофизиологические
особенности
индивидуальности школьников. – М. : Академия, 2002. 2. Александровский Ю. А. Глазами психиатра. – М., 1999. 3. Астапов В. Т. Тест тревожности. – М., 1992. 4. Балл Г. О. Сучасний гуманізм і освіта. – Рівне : Ліста-М, 2003. 5. Бандура А., Уолтерс Р. Подростковая агрессия. Изучение влияния воспитания и семейных отношений. – М, 1999. 6. Безруких М. Дети, которых не понимают взрослые // Дошкольное воспитание. №5. 2002. 7. Бойко В. В. Энергия эмоций в общении: взгляд на себя и на других. – М., 1996. 8. Брязгунов И. П., Касатикова Е. В. Непоседоивый ребенок, или все о гиперактивных детях. – М : Изд-во Института Психотерапии, 2008.