Мельник Т.О. by kpschool7

КАМ’ЯНЕЦЬ ПОДІЛЬСЬКА МІСЬКА РАДА УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ №7

Т. МЕЛЬНИК

ТУРИСТИЧНІ МАРШРУТИ ПОДІЛЛЯ Путівник

2015 рік

Рецензенти: Мельник Н. Д., заступник з виховної роботи Кам’янецьПодільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №7 Бойко О.О., заступник з науково-методичної роботи Кам’янець-Подільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №7

Мельник Т.О. Туристичні маршрути Поділля. – Кам’янецьПодільський: Науково-методичний центр ЗОШ №7, 2015. – 52с.

Путівник містить цікаві відомості про чудову природу Подільського краю, мальовничі краєвиди, старовинну архітектуру Кам’янця-Подільського, Меджибожа, Бакоти; інформацію про унікальні пам’ятки природи Кам’янеччини, екскурсії по інших історичних місцях Поділля і ще багато іншого для тих, хто збирається в туристичну подорож Поділлям. До книги додається диск з відеоматеріалами. Книга адресована вчителям-краєзнавцям та учням, які цікавляться рідним краєм.

Зміст Вступ ........................................................................................

Що варто подивитися ............................................................. Коротка характеристика туристичних об’єктів Поділля ....

6 7

Історичним маршрутом  Бакотський скельний монастир .................................

 Панський маєток у селі Маліївці ...............................

 Меджибізька фортеця .................................................

 Покровська церква в с. Сутківці ................................

 Кам’янець-Подільська фортеця .................................

 Миньковецька держава ...............................................

Подорожуємо пам’ятками природи  Китайгородське відслонення .....................................

 Печера Атлантида .......................................................

 Смотрицький каньйон ................................................

 Кармелюкова гора .......................................................

 Національний природний парк "Подільські Товтри"

Висновки .................................................................................. Література ................................................................................

45 46

Додатки. Карти туристичних маршрутів ……....…………..

ВСТУП ...Людей варто навчати найголовнішим чином того, щоб вони здобували знання на з книг, а спостерігали самі небо і землю, дуби і буки, тобто щоб вони досліджували і пізнавали самі предмети, а не пам'ятали тільки чужі спостереження і пояснення. Я.А.Каменський Розвивати в учнів інтерес до знань, допитливість та вміння вести дослідження і самостійно аналізувати навколишній світ, виховувати екологічну культуру та любов до рідної землі – ось одне з головних завдань сучасної географічної освіти. Саме цьому сприяє краєзнавчий принцип навчання географії, а також організація і проведення позакласної роботи з предмета. Але найбільш результативним є поєднання позакласної роботи з краєзнавством. Рідний край... Починається він від батьківського порога, стежини, тополі, з барвінку, який ніжно стелиться в садочку. Рідний край... Золота чарівна сторона. Скільки ніжних, ласкавих слів придумали люди, щоб висловити свою палку любов до краю, де народились. Наш рідний край – прекрасний, чарівний, чудовий. І треба його знати, вивчати і досліджувати. А ще треба зберегти природу нашого краю, адже він такий багатий... Є щось святе в словах "мій рідний край". Для мене – це матусі пісня ніжна І рідний сад від квіту білосніжний, І той калиновий у тихім лузі гай. Для мене – це твої стежки й мої, В селі моєму стоптані любов'ю, Усе, що серцю рідне невимовно... Є щось святе в словах мій рідний край. 4

Суть краєзнавства полягає в докладному і всебічному вивченні своєї місцевості: природи, господарства, населення, культури тощо. Але все це вивчає також географія. Різницею є те, що краєзнавство вивчає кожний об'єкт краю, виходячи з місцевих потреб, а географія ці об'єкти і явища узагальнює, подає у взаємозв'язках. Географія допомагає краєзнавству пізнати себе, а краєзнавство живить географію силою фактів і наукових даних. Краєзнавча робота, яку проводять під час екскурсій і туристських походів, є найбільш ефективною формою активізації пізнавальної діяльності учнів та виховання свідомого громадянина, патріота, людини, не байдужої до проблем сьогодення. Вона виховує любов до рідного краю, бажання пізнати нове, формує вміння та навички в практичному вивченні географії, сприяє фундаментальному вивченню природи, населення, історії, господарства свого краю, осмисленню закономірностей розвитку природи та суспільства. Основою шкільного краєзнавства є всебічне вивчення учнями з навчально-виховною метою певної території свого краю під керівництвом учителя. Краєзнавчий принцип закладений у шкільній програмі з географії та історії. Він же є й основою в організації позаурочної роботи в школі. Форми краєзнавчої роботи можуть бути різними, залежно від мети і змісту, за часом виконання тощо. Одна з форм спостереження – краєзнавчі походи. За тривалістю поділяють на одно- та багатоденні. Походи одного дня найчастіше присвячені певній темі. Їх проводять протягом навчального року. Основна мета їх – використання набутих знань. Довжина маршруту, залежно від віку дітей, від 5 до 15 км. Походи на триваліший проміжок часу організовують найчастіше під час канікул. Пропонуємо приблизні походи рідним Поділлям.

Що варто подивитися (на допомогу подоржуючим Хмельниччиною) 1. Кам'янець-Подільський державний історичний музей-заповідник 2. Державний історико культурний заповідник "Меджибіж" 3. Національний природний парк "Подільські Товтри" 4. Печера "Атлантида" 5. Кармелюкова гора 6. Палац в с.Маліївці 7. Бакотський скельний монастир 8. Миньковецька держава 9. Покровська церква в с.Сутківці

9 8 6 1 4 3

5 7

Коротка характеристика туристичних об’єктів Поділля Пам’ятки історії Назва об’єкта

Особливості об’єкта

Бакотський скельний монастир

Найданіший печерний монастир Подільської землі XII-XIII ст., вишукана узввиші “Білої гори”, що утворені твердими силурійськими вапняками в каньйоні річки Дністер.

Панський маєток у селі Маліївці та Ландшафний парк

Меджибізька фортеця

Покровська церква в с. Сутківці

Маєток поміщиків Орловських. Палац в стилі Людовіка XVI – 1788 р. Розташований в селі Маліївці за 10 км на північ від смт. Дунаївці: побудований за проектом архітектора Домешко Мерліні. Пам’ятка паркового мистецтва Ландшафтний парк площа 17, 2 га створений під керівництвом ландшафтного дизайнера кінця XVIII ст. Д. Клігер. Пам’ятка фортифікаційної архітектури XVI ст. виконана у стилі Ренесанс. Розташована селищі Меджибіж Хмельницької області у верхів’ях Південного Бугу за 30 км на схід від м. Хмельницького і за 4 км на північ від автошляху. Пам’ятка архітектури 1476 – I половина XVI ст. 7

Ярмолинецького району

Кам’янець-Подільська фортеця

Пам’ятка архітектури XII – XVIII ст. Вдале поєднання Старого замку і скель каньйону р. Смотрич та комплекс укріплень нового замку.

Пам’ятки природи Назва об’єкту

Особливості об’єкту

Китайгородське відслонення

Геологічна пам’ятка природи загальнодержавного значення на південно-східній околиці села Китайгород Кам’янецьПодільського району Хмельницької обл.

Печера Атлантида

Карстова печера розташована на схилі мальовничої долини річки Збруч поблизу с. Завалля Кам’янець-Подільського району Хмельницької області, єдина горизонтальна печера на Поділлі.

Смотрицький каньйон

Кармалюкова гора

Національний природний парк "Подільські Товтри"

Геологічна пам’ятка природи державного значення. Пам’ятка представляє розріз верхньосилурійських відкладів. Найбільш виражений в межах м. Кам’янця-Подільського, протяжність – 9 км, площею 80 га. Пам’ятка природи. Висока товтра (60 м) навколо якої розтягнулось два поселення Гуменці та Привороття Друге. Заказник загального значення, дивовижний витвір природи, входить до складу рифового пасма товтр Поділля. Національний природний парк призначений для збереження, відтворення та раціонального використання природних ландшафтів Поділля з типовими та унікальними природними та історико-культурними комплексами.

Історичним маршрутом Бакотський скельний монастир Неподалік Бакоти над Дністром височить Біла гора, де ще у ХII-ХIII ст. на місці язичницького капища виник найдавніший печерний монастир Подільської землі – це і є Бакотський скельний монастир. Узвишшя «Біла гора» утворене твердими силурійськими вапняками, в яких Дністер прорізав каньйон глибиною до 120 м. Вперше досліджувати Бакотський монастир почав у 1884 році відомий археолог професор Київського університету В.Б.Антонович. Тут було відкрито курганне жіноче поховання і печеру в глибині гори. Експедиція В.Б.Антоновича виявила на вершині Білої гори підземний хід, який заглиблювався в скелю, як гвинтові сходи. На дні ходу було виявлено дві невеликі келії. Скельний печерний монастир був зруйнований, очевидно, під час татарської навали, а пізніше повністю похований під великим обвалом, який зійшов з верхньої частини схилу гори. Частина скельного монастиря з Михайлівською церквою збереглися на південнозахідному схилі Білої гори. Бакотський печерний скельний монастир проіснував Вхід у монастир до 30-х років XV ст. коли остаточно був поруйнований. Занепад монастиря дослідники пов’язують з подіями польсько-литовської війни за Поділля 1431 – 1434 рр. 10

Сучасний майданчик монастиря має розмір 40х10 м; печери заглиблені в товщу гори ще на 7-9 м; загальна площа пам’ятки близько 760 м2. Основні споруди монастиря складаються з 3 печер (на плані № 1 – 3) та ніші (№ 4), розміщених в два яруси. На першому ярусі знаходиться печера № 1, а решта споруд знаходиться на другому ярусі, на висоті 4-4,5 м над першим ярусом. В давнину перший і другий яруси було об’єднано двоповерховою дерев’яною прибудовою. В скельній підлозі печер вирубано 19 гробниць. Старовинний напис на стіні вказує посвяту монастиря архангелу Михаїлу і називає ім’я засновника і першого ігумена – Григорій. Бакотський Михайлівський монастир функціонував протягом 300 років з середини ХІІ до середини XV ст. Це найбільший і найкраще збережений серед усіх печерних монастирів Подністров’я, яких нараховують до двадцяти. Бакотський монастир – найдавніша пам’ятка культових підземних споруд і поширення православ’я на Поділлі.

Панський маєток у селі Маліївці

Назва села походить від прізвища магнатів, які володіли цими землями в другій половині XVI ст. Ян і Петро Маліївські, сини Якуба і Малгожати, – ось майже все, що відомо про перших власників Маліївців. Рід скоро вимер, не залишивши нащадків чоловічої статі. Маліївці перейшли до Кавецьких, на початку XVIII ст. – Пепловських та Туркулів, нарешті в другій половині XVIII ст. – в руки Свірських.

У 1785 р. Юзеф Свірський продає Маліївецький ключ Яну Онуфрію Орловському, коронному ловчому, і його дружині Анні зі Старжинських, власниці Віньківців. Для Маліївців починається нова славна епоха. На той час чи не весь сучасний Ярмолинецький район уже належав Орловським. Та головною резиденцією магнати обрали саме Маліївці. Після смерті Яна Онуфрія село дісталося в спадок його єдиному сину Адаму (1780-1848), плоскирівському маршалку шляхти. Коли і його земний час добіг кінця, маєтки поділили три його сини. Маліївці дісталися старшому, Ігнацію, який помер неодруженим у 1899 р. Не оженився шляхтич зі зрозумілої причини: з 30 років він страждав на невиліковну душевну хворобу. Тому насправді цим маєтком опікувався його молодший брат Олександр (1817-1893). Так Маліївці мимохіть пов’язуються зі славним в історії Франції іменем: другою дружиною Олександра Орловського була княгиня Клементина де Талейран-Перігор (Klementyna de Talleyrand-Perigird). На початку ХХ ст. Маліївцями володів племінник Олександра Орловського Ігнацій Мечислав (14.08.1865-19.05.1929). Цікава людина. Був ад'ютантом генерала Юзефа Галлера, після Першої світової війни – почесним аташе при польській амбасаді в Парижі. Маліївці його цікавили мало, занадто високого польоту пташка. Село купує син Олександра Орловського від другого шлюбу Ксаверій Францішек (1862-1926), який володів маєтком аж до революції. Улюблена резиденція Палац у стилі Людовика XVI із могутніми атлантами, що тримають на своїх кам'яних плечах балкон другого поверху, збудовано в 1788 році. Про це нагадують великі цифри на бічних фронтонах споруди. Місце для резиденції вибрали гарне: над глибоким яром річечки Ушиці. Родинна легенда Орловських 12

приписує авторство проекту популярному архітектору Доменіко Мерліні. Хоча палац і відрізняється від інших робіт цього майстра, скажімо, резиденції в Дубні, виключати реальність цієї версії не варто. Орловський часто бував при королівському дворі у Варшаві, де працював Мерліні. Іншим імовірним автором палацу вважають Якуба Кубіцького, з котрим Орловський міг познайомитись у Вишнівці під Тернополем. Уже на початку ХІХ ст. резиденція в Маліївцях славилася розкішшю і красою. Колись тут зберiгалася багата колекцiя польського живопису, де були твори таких знаних художникiв, як Генрiк Семiрадський, Ян Матейко, Юзеф Брандт, Юзеф Хелмонський, Юлiуш Коссак, Фонтан "Левина паща" Тадеуш Айдукевич та iнших. Якщо навіть повірити, що читач ніколи не чув про Семірадського, спроб вразити його розкішшю колишніх Маліївець я не полишу. В палаці зберігалася «Свята родина» пензля самого Рафаеля (так, того, що Санті), а також портрет останнього короля Польщi Станiслава Августа, виконаний популярним портретистом Яном Лампi. На жаль, на колекцію збагатилися не українські музеї, а полум'я, яке жадібно пожирало безцінні скарби під час «націоналізації». К.Ф.Орловський пiд час громадянської вiйни, коли Подiлля було окуповане Антоном Денiкiним, вивозить зi свого маєтку найцiннiшi речi до Одеси, звідти, на французькому торговому кораблi «Дюмон де Урвiль», вирушає до Марселя, а потім й до Парижа. Так врятувалася (щоправда, теж частково) знаменита бібліотека Орловських, яка налічувала 10 000 томiв, та родинний архiв, у якому зберiгалося листування пап римських із польськими королями. Врятувати вдалося й найцінніші екземпляри з картинної галереї палацу. Решта цiнностей (меблi рiзних епох, вироби iз порцеляни, посуд) залишилася на мiсцi i була розграбована. Не пощастило й гербам Орловських «Любич» та Стажинських «Доліва», які колись прикрашали фасад палацу: збили. 13

А домову каплицю закрили навіть не більшовики – цар після польського повстання. Класицизм, «шляхетна простота i спокiйна велич» царювали в тодішній архітектурній моді – і це чудово помітно в Маліївцях. Спочатку, щоправда, дах споруди був вкритий не бляхою, а черепицею. Останній володар резиденції носився з ідеєю повернення будівлі первісного вигляду, та революція зашкодила цим планам. Зі східного боку палацу одна з його власниць, Роза з Красінських Орловська, ще в 1826 р. влаштувала великий зимовий сад із оранжереєю, який був безпосередньо пов'язаний з будинком. Зараз там господарські приміщення санаторію Що стосується iнтер'єрiв, то їх облаштували згiдно з лозунгом видатного англiйського архiтектора К. Кемпбеля «принести красу храму в приватне помешкання». До сьогодні збереглася ліпнина в стилi рококо. Її побачити непросто. Значно простіше – симпатичні сходи незвичної форми з бронзовими ажурними перилами. Для цього варто лише увійти через парадні двері палацу. Резиденція без парку? Парком займався відомий «ландшафтний дизайнер» кінця XVIII ст. Д. Клігер. Площа 17,2 га – достатньо, щоб розмістити два ставки, кілька приємних галявин і, навіть, фонтани. Хоча «Білі лебеді» не збереглися, фонтан «Левина паща» працює й сьогодні. Парк дещо заріс (остання реконструкція мала місце в 1979 р.), але все ще зберігає залишки колишньої краси. Багато місцевих дерев – аксакали віком понад 100 років. Поміж дубів, лип та ясенів із кленами ростуть ялина срібляста, сосна Веймутова та чорна, модрина європейська, смерека гребінчаста, туя західна і східна, оцтове дерево. Зараз парк є частиною природничого національного заповідника «Подільські Товтри», тож є надія, що він ще згадає колишню славу. “Найбільше на території парку вражає скеляводоспад із таємничими печерами. Народні перекази пов’язують їх з іменем месника Устима Кармалюка – як і кожну іншу печеру в радіусі 150 кілометрів. Чи переховувався тут Устим, чи ні – невідомо, Орловські називали скелю іменем святого Онуфрія. Є й доведений факт: в печерах за віки до Кармалюка був ранньослов'янський скельний монастир. У 1708 р. тут було засновано василіанську обитель. Збереглися вівтарні ніші та віконечка, прориті в м’якому пісковику. 14

Водоспад – справа рук не людини, а природи, хоча зараз потічок на вершині скелі вдягнуто в металеві лати. З давніх часів вода з водоспаду відводиться у став за допомогою дерев'яних, видовбаних зсередини колод. Якщо піднятися до вершини водоспаду, побачимо так званий феномен – пам'ятний знак на честь Воздвиженської церкви (1673), зруйнованої в 1933 р. Чарівність парку давно зробила його місцем таборів пластунів та зборів РУН-вірівців. Ще подейкують про незвичної сили мольфара з цього подільського села.

Меджибізька фортеця Меджибі́зький замок – пам'ятка фортифікаційної архітектури XVI століття, виконана у стилі Ренесанс. Розташований у селищі Меджибіж Хмельницької області, у верхів'ях Південного Бугу, при впаданні в нього річки Бужок, за 30 км на схід від міста Хмельницький і за 4 км на північ від автошляху Меджибізький замок побудований на мисі, утвореному річками Південний Буг та Бужок. Через таку топографію у плані він має форму видовженого трикутника з могутніми стінами і кутовими вежами, які значно виступають за лінію стін. Подвір'я замку має довжину 130 м, найбільшу ширину (з західного боку) – 85 м, його площа становить 0,75 га. Товщина мурів – до 4 м, висота у найвищих місцях – до 17 м. Фортечні мури, завтовшки 1,8 м, мають прямокутні стрільниці, що суттєво відрізняються від давнішних. Їх перекривають кам'яні плити. Розміром стрільниці сягають 65х77 та 50х60 см (їхні попередники були розміром 33х28 см). Із зовнішнього боку їхня підстрільнична частина скошена. Такого типу архаїчних стрільниць залишилося в Україні небагато, бо з розвитком фортифікаційного мистецтва в другій половині XV століття структура стрільниць 15

змінюється: вони мають ззовні, а часто і зсередини аркове перекриття. Ці архаїчні стрільниці містилися на мурах, які оточували кам'яниці XV століття. Одну з кам'яниць, схожу на триповерхову вежу, прибудовано із зовнішнього боку східного прясла (частини) фортечного муру, друга, яка слугувала за житло і була так само триповерхова, врізається в південне прясло. Поверхи як першої, так і другої кам'яниць були перекриті кам'яними склепіннями та складчастим дахом. Широкі вікна, двері завершувалися лучковими кам'яними арками. В кімнатах були коминки, один з них зберігся.

Замкова церква Замкова церква розташована посеред двору. У 1586 році реконструйована й освячена як католицька каплиця. В плані – це прямокутна однонефна будова з вапняку і шатровим дахом, з круглою вежкою. Будівля перенесла ряд архітектурних змін, продиктованих як релігією, яка в ній сповідувалась, так і побажаннями власників. Офіцерськая башта Збудована на межі XV–XVI століть. Розташована у північносхідному куті замку. Біля неї – в'їзд до замку. Башта складається з декількох частин, винесених за оборонні стіни. З середини XVII століття долішні перші яруси забутовані землею. Підстава вежі складається з ромбоподібної триярусної різнорівневої частини з 16

виступаючим у бік річки кутом, до якого з обох сторін примикають по дві попарно з'єднані напівкруглі вежі. У 1848 році на підставі вежі зведено надбудову у формах восьмигранного прямокутника зі стрілчастими дверними й віконними отворами і прикрашеними карнизами в стилі бароко. З внутрішнього боку до вежі примикає палац і кругла декоративна вежа з великими овальними отворами вікон третього ярусу і декорованим входом. Усі ці елементи композиції ще не відреставровані. Лицарська вежа Вежа "пунтоне" з амбразурами розташонана в північнозахідній частині замку. Винесена за лінію стін замку для оборони центральних воріт цитаделі. У периметрі являє собою неправильний п'ятикутник, складений з гладкого вапняку. Вінчає чотири оборонних яруси шатровий реставрований дах з маленькою надбудовою і флюгером на вершечку. Артилерійські стрільниці на всіх ярусах мали із внутрішнього боку передстрільничі ніші з отворами для виведення диму від гарматних випалів. Товщина стін сягала 4-х метрів. Вежа датована XVI століттям. Північна Вежа Зведена у 1540–1586 роках після перенесення в'їзду в замок із сходу на захід. Вежа була прибудована до барбакану у вигляді витягнутого восьмигранника, який у верхній частині значно поступається круглому цоколю, завдяки чому утворюється тераса з елегантним чавунним балконом. Вежа трьохповерхова, виступає 5 боками. Побудована з цегли на вапняному розчині і прикрашена портиком іонічного ордера і ромбоподібними нішами над віконними прорізами. Бастіон фланкував зовнішні стіни, а його бійниці секторного обстрілу дозволяли вести прямий та перехресний вогонь. З внутрішнього оздоблення збереглися каміни. Від вежі з двох боків ведуть комори.

Покровська церква в с. Сутківці Церква Покрову Пресвятої Богородиці – мурована сакральна споруда оборонного типу, розташована у селі Сутківцях Ярмолинецького району Хмельницької області; репрезентує одночасно фортецю і храм. Покровська церква – унікальний взірець оборонного зодчества Поділля, нині є діючим храмом і музеєм, який відвідують численні українські й зарубіжні туристи. Вона є одним з найдавніших в Україні оборонних храмів і єдиним середньовічним оборонним храмом тетраконхового типу. Первинно Покровська церква-фортеця у Сутківцях була споруджена як оборонна споруда – село стояло на звичному шляху набігів татар на Поділля. У 1476 році фортецю перебудовано під церкву з улаштуванням у першому ярусі цегляного склепіння на нервюрах і готичних щипців над другим ярусом центрального простору. У 16 столітті стіни першого ярусу було розписано фресковим живописом. У 2-й половині XVIII століття над притвором було поставлено двоярусну дерев'яну дзвіницю з бароковою главкою. У 1894 та пізніше у 1903 роках споруда піддалася реконструкції з розбиранням щипців, після чого втратила давні готичні і барокові форми і набула рис, типових для єпархіальних церков, поширених у Російській імперії. Під час радянських антирелігійних гонінь храм двічі закривали: з 1939 по 1942 рік та з 1946 по 1989 рік. В результаті самодіяльного непрофесійного ремонту 1990-х років пам'ятку було оштукатурено ззовні і зсередини цементним розчином, що призвело до перезволоження стін і втрати більшої частини фрескового живопису. У 2006 році фахівцями було зафіксовано гостроаварійний стан споруди. 18

Кардинальну реставрацію пам'ятки проведено у 2006-2009 роках за проектом відомих українських реставраторів Євгенії Пламеницької (1927–1994) та кандидата архітектурних наук Ольги Пламеницької. В результаті протиаварійних робіт проведено осушення стін храму, частково знято цементний тиньк, ліквідовано аварійний стан. Пам'ятці повернуто втрачений середньовічний дах, що спирався на центральний стовп за типом середньовічних башт-донжонів. Стовп повністю зберігся в першому ярусі, однак був розібраний в другому під час розбирання щипців (рештки нижньої частини збереглися). Відновлено частково зруйнований бойовий парапет збійницями-машикулями на другому ярусі, оборонні галереї в інтер'єрі храму. Планується завершення реставрації з повним зняттям цементного тиньку і розкриттям фресок, відновлення інтер'єру храму, проведення благоустрою прилеглої території. Роботи проведено за кошти, виділені Міністерством регіонального розвитку та будівництва у 2007–2009 роках за клопотанням Ярмолинецької районної адміністрації та церковної громади села Сутківці. Нині (2010-ті роки) у Покровській церкві в Сутківцях проводяться богослужіння. За об'ємно-планувальним вирішенням Сутковецька Покровська церква-фортеця належить до типу чотириконхових споруд: з центральним об'ємом (10 х 11 м) і чотирма напівциліндричними баштами, що примикають до нього. Західний півкруг по фасаду і на всю висоту стін розкрепований прямою ділянкою 3,8 м. Стіни завтовшки 1,5-1,8 м, з дрібного каменю, залитого вапняковим розчином. Перекриття над першим ярусом представляють собою систему цегляних хрестових і конхових склепінь з розпалубками на нервюрах. У центральному просторі вони спираються на стовп, утворюючи по 19

його кутах віялові пучки нервюр; у півкругах, відокремлених від центрального простору арками, деяку подобу зірчастого склепіння. У місцях опертя нервюр закладені консольні блоки різного малюнку, в шелизі – замкові брили з геральдичними щитами. Сходи на другий поверх – внутрішньостінні, кам'яні. Фасади спершу були вкриті затиркою вохристого кольору з домішкою товченої цегли. На другому ярусі збереглися бійниці-машикулі (для підніжного бою), центральний машикуль над входом, нижня частина стовпа, що піднімався з підвального ярусу і підтримував шатровий дах (основу стовпа можна оглянути в підвальному ярусі). Збереглися нижні частини щипців, розібраних і рівні даху. На другому ярусі становлять інтерес наріжні вежечки-бартизани по кутах центрального об'єму церкви. Фрески частково існують під цементним тиньком. Вони датуються 16 ст., поверх них – залишки олійного живопису19 ст., втраченого під час самодіяльного ремонту 1990-х років.

Під самим храмом були підвали, де було виявлено багато людських останків. Крім того, до Сутковецького замку вів підземний хід. Пам'ятка є витвором будівельного мистецтва XIV–XVIII століть, що не має аналогів за своїм архітектурно-планувальним вирішенням у країні. 20

Кам'янець-Подільська фортеця Кам'янець-Подільський - місто, що зберегло дух середньовіччя. Своєрідність та унікальність його полягають у гармонійному поєднанні ландшафту і містобудівної структури середньовічного міста, в якому військові інженери, використовуючи чудові природні властивості, створили фортифікаційну систем, що не має аналогів у Європі. До творення неповторного архітектурного вигляду Кам'янецьПодільського у різні періоди його історії доклали майстерності архітектори і скульптори з Італії, Нідерландів, Вірменії, Польщі, Франції, Туреччини. Сьогодні чимало туристів захоплюються вдалим поєднанням міцних оборонних мурів міста, Старого замку (XII-XVIII ст.) та високих стрімких скель каньйону річки Смотрич. Надзвичайно привабливий для любителів фортифікації і комплекс укріплень Нового замку, збудований у XVII ст., що є єдиним збереженим зразком такого типу споруд нідерландської школи. Неабиякий інтерес викликає й унікальний Замковий міст, що сполучає Старе місто із Замковим комплексом. До складу Кам'янецької фортеці входять одинадцять башт, кожна з яких має свою назву й історію. Так, найвища башта названа Папською тому, що була збудована на кошти, надіслані Папою Римським Юлієм II. Ще її називають Кармелюковою, бо в ній тричі був ув'язнений український народний герой Устим Кармелюк. У Чорній (кутовій) башті знаходиться криниця висотою 40 м і діаметром 5 м. У підземеллях Замкового комплексу відкрито експозиції, що відтворюють сторінки його історії. У західному бастіоні реконструйовано панораму оборони замку 1672 р. під час турецької навали. У східньому бастіоні розміщено експозицію, присвячену історії легкої метальної зброї на Поділлі, де відвідувач 21

може вистрілити з арбалета, відчувши себе середньовічним воїном. До нашого часу збереглася система ходів і казематів. Сьогодні, за попередньою домовленістю, можна стати учасником нічної театралізованої екскурсії Старою фортецею. Екскурсію у вежах (баштах) і підземеллсях фортеці проводить кам'янецький "староста" та його "свита", які цікавими розповідями, піснями , танцями не лише знайомлять екскурсантів з історією замку та озброєнням, а й створюють неповторне відчуття подорожі в часі. Відвідувачі фортеці мають змогу поїздити верхи на конях, постріляти з арбалетів та луків, власноруч викарбувати пам'ятну монету.

Миньковецька держава Маловідомий факт – протягом тридцяти років, на межі вісімнадцятого й дев'ятнадцятого століть на Поділлі існувала Миньковецька держава – зі своїми грішми, економікою і Конституцією. 15 своїх сіл поміщик Ігнатій Сцибор-Мархоцький об'єднав у самоназвану державу і звільнив кілька тисяч селян від кріпосного права ще у 1795 році. Пан влаштовував у своїх володіннях язичницькі свята та проповідував у церквах. Церква вважала це злочином і кілька разів Мархоцького саджали за грати. Але селяни попросили російського царя звільнити свого господаря і той їх послухався. 22

У 1788 році Мархоцький отримав у спадок кільканадцять сіл Ушицького повіту і володів ними аж до смерті у 1827році. Граф був досить одіозною і ексцентричною фігурою в очах інших поміщиків того часу. Він називав себе патріархом, батьком своїх кріпаків, для яких друкував (у власній друкарні !) особливі правила житейської моралі й господарських занять. Хоч і був сумлінним католиком, але водночас пропагував язичницький культ богині Церери і влаштовував на її честь пишні свята. У його містечку в Миньківцях були свої, особливі. порядки: своя пожежна команда, свій суд, граф виголошував перед селянами ним же складені проповіді, сам карав провинних, використовував навіть у маєтку своєму, як гроші, власні асигнації. Історію із власною державою можна було б вважати більш-менш ризикованим жартом, якби цей "жарт" не тривав понад тридцять років. Поділля увійшло до складу Росії у 1793 році. Саме тоді з'явилися прикордонні стовпи і знаки, що відокремлювали землі Миньковецької держави від навколишніх земель. На прикордонних стовпах був напис: "Границя панства міньковецького від панства російського". Мархоцький впровадив у життя Миньківців і сусідніх з ними поселень чимало дивних з погляду здорового глузду звичаїв, проте, разом с тим, ще більше в його "послужному списку" справ благодійних, на той час прогресивних. Граф звільнив селян від кріпосної залежності, дарував їм самоуправління, встановив у своїх володіннях суд присяжних, будував храми і монументи, мав власну друкарню, де видавав свої укази, постанови і навіть проповіді, які й сам проголошував у церквах та костьолах. 23

Ігнатій Мархоцький страждав манією будівництва. Він побудував храми: Богині миру, Телемаку, Вільгельму Телю і Жан - Жаку Руссо. Урядові установи держави розміщувалися в будинку, що імітував, не без успіху, афінський Акрополь. Він височив на вершині пагорба, який здіймався над Миньківцями й мав назву Бальмонт. Арка великіх розмірів, що зображала грецький портік, увінчаний великою кам'яною статуєю Феміди, прикрашала вхід у двір. У Бальмонті для Ігнатія Мархоцького був споруджений трон, оббитий червоним сукном. Для себе і для власної родини миньковецький володар звелів спорудити чотири резиденції – по одній для весни, літа, осені та зими. Самою розкішною була літня резиденція в маєтку Отроків, серед дивовижної красоти парку, прикрашенного гротами, колонами, статуями. І ще тут був збудований язичницький храм, названий Ермітажем, де повелитель приймав звіти управління. Ті, хто піднімався до Ермітажу, неодмінно зупинялися перед крислатим усохлим дубом, на стовбурі якого білів людський череп і виднівся помітний здалеку напис. Придуманий Мархоцьким текст мав символізувати хуткоплинність та марність людського існування: "І я колись була молода та вродлива".

Тріумфальна арка

Місцеві називають це гротом. 24

Печера була пристосована для прогулянок і відпочинку графа.

Закінчується вона водоспадом.

Бельмонд

Цей пагорб над долиною Ушиці мешканці Миньківців досі називають "бальмон". Колись тут була цитадель з французькою назвою "Бельмонд" – резиденція Ігнатія Сцибор-Мархоцького. Перше, що зробив зі спадком вчорашній майор польського війська, створив у межах своїх володінь власну державу. Аж на 30 років. 15 сіл мали свою Конституцію. Мархоцький звільнив селян від кріпацької залежності ще 1795 року, на 66 років раніше, ніж загалом у Російській імперії. Поміщик встановив у своїх володіннях самоуправління, суд присяжних, замінив тілесні покарання на примусову працю. Найбільшим лихом для миньковецьких злочинців було потрапити до Таврії, де господар викупив землі і влаштував трудову колонію. Першим почав вивчати історію Миньковецької держави вже покійний вчитель Григорій Гавінчук. Пізніше 25

сільський журналіст Володимир Сутковецький, який вважає себе нащадком Мархоцького і написав про предка дві книжки. "У Миньковецькій державі у відповідності з римським цивільним правом впроваджено точний принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову. На чолі держави стояв сам володар чи він як велів себе називати патріарх або старець, батько підвладних йому народів. Ось так!" Уламок межового знака Мархоцький завжди ходив у римській тозі з жезлом у руці. Римо-католик, він щороку влаштовував поганське свято римької богині Церери – саме на обжинки. За непокору офіційним церковникам його тричі садили до в'язниці, але – унікальний випадок – селяни написали клопотання до імператора про звільнення свого пана. Олександр Перший помилував дивного поміщика, який, між іншим, на волі своїх селян заробив великий капітал – збудував кілька заводів, друкарню, храми, фортеці. Це залишки літньої резиденції у селі Отроків. Пізніше тут була колгоспна контора, тепер - руїна. А це – уламок межового знаку володінь Мархоцького. Він стоїть біля входу в обласний краєзнавчий музей у Хмельницькому. "Уламок межового знака" назвав свою повість про Мархоцького хмельницький письменник Броніслав Грищук. У нього є й сценарій художнього фільму про земляка: "Я думаю, що цього фільму не буде ніколи, я просто написав його для себе, бо знаю, що хто ж його зніме? Там і корови, і війська, і що завгодно!"

Про Миньковецьку державу мало хто чув. Кілька років намагався знайти архівні матеріали про неї один з керівників обласної служби безпеки. Нещодавно йому відшукали цілу гору документів. У жодному підручнику з історії України немає ані згадки про Миньковецьку державу та її засновника графа Мархоцького. Посібники у нас, як відомо, пишуть швидко. Хотілося б, щоб бодай в одному з них справедливість перемогла і волелюбний Мархоцький все ж посів своє гідне місце в нашій історії. Столиця «держави» – село Миньківці Дунаєвецького району розташоване за 89 км південніше Хмельницького і за 55 км від Кам’янця-Подільського в напрямку Нової Ушиці.

Подорожуємо пам’ятками природи Китайгородське відслонення Вік відкладень - 400-600 мільйонів років, вони містять численні рештки викопних рослин і тварин... Китайгородське відслонення - геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення на певденно-західній околиці с.Китайгород Кам'янецьПодільського району Хмельницької області. Охоронний режим встановлено з 1984 року. Площа - 60 га. Охороняються розкриті (оголені) унікальні геологічні відкладення, які утворюють прямовисні стінки на лівому березі р.Тернава (притока р. Дністер). Китайгородська стінка - єдиний в межах Східно-Європейської платформи міжнародний еталон вендських відкладень протерозойської ери та один з найповніших в світі розрізів відкладень силуру та девону палеозойської ери. На кам'янистих осипах крутосхилів зростають шиверекія подільска - релікт Червоної книги МСОП, Європейського Червоного списку, Додатку I Бернської конвенції та ЧКУ; ковила волосиста та сон чорніючий, які віднесені до ЧКУ, а також рідкісні у Хмельницькій області волошка Маршалла, сеслерія Хейфлерона і цибуля подільська. Тут на відкладеннях венду (15 м) та нижнього кембрію (4,6 м) розташовані силурійські (60 м) та девонські породи. Вік відкладень 28

400-600 мільйонів років, вони містять численні рештки викопних рослин і тварин. Пам'ятка входить до заповідної зони національного природного парку "Подільські Товтри". Має важливе геологічне, палеонтологічне значення, є опорною для пізнання геологічної історії і ключовою для розробки ярусної геологічної шкали південного заходу Східно-Європейської платформи.

Печера Атлантида На стінах і стелях, нішах, виступах залів природа впродовж мільйонів років створила кришталеву мозаїку разнобарвних кристалів, фігур гіпсових сталагтидів, кам'яних квітів, а ще музику... Справжньою перлиною природнозаповідного фонду Хмельниччини є карстова печера "Атлантида", що Печера "Атлантида" розташована на схилі мальовничої долини річки Збруч поблизу с. Завалля Кам'янець - Подільского району Хмельницької області. Легенда розповідає, що в верхній частині схилу над печерею у давнину стояла невелика церква. Несподівано вона "завалилась" під землею в карстовій провал, після чого село і назвали Завалям. В 1950х роках на схилах долини був закладений кар'єр з видобутку гіпсу, який шкидко припинив свою діяльність, бо у вісімнадцятиметровій товщі гіпсу, виявилось багато пустот, які довгий час не привертали нічиєї уваги. 1968 року київські спелеологи під керівництвом В.Я. Рогожнікова дослідили пустоти, за одним з яких виявилась невелика печера, яка закінчувалася замитими глиною тупиками, деякі з них розкопали за кілька експедицій. Багатометровий розкоп привів 1969 року до великої зали, яким розпочинається велика печерна система. 29

Вже перше дослідження показало її унікальність. Чіткі скульптурні форми ходів і залів на трьох поверхах, велика кількість прекрасних гіпсових різного кольору та розмірів – ці та інші особливості ставлять це геологічне утворення в ряд Вхід в печеру "Атлантида" найцікавіших та най унікальніших гіпсових печер України. Сам керівник експедиції говорив, що у досліджених ним 600 печерах колишнього СРСР і закордону не бачив подібної краси. І назва печери, яку їй дали першовідкривачі асоціюється з таємничістю і красою. Про це свідчить і назви окремих залів - "Радості", "Золотої осені", "Ніжність", "Червоних маків", "Храм Богів", "Казка". На стінах і стелях, нішах, виступних залів природа впродовж мільйонів років створила кришталеву мозаїку сніжно-білих, прозоро червонуватих, лиминно-жовтих кристалів, фігур гіпсових сталагтидів, гірлянд, чудернацькі закручених кристалів кальциту, кам'яних квітів, а ще музику - достатньо дотику, як виникають глибокі мелодійні звуки. А після фотоспалаху стіни ще довго світьтся зеленуватим світлом. Назви залів "Підкорювачів печер", "Київських спелеологів", "Пам'яті Рогожнікової" (дружина керівника експедиції загинула під час лавини на Кавказі) свідчать про нелегку, а почасти і небезпечну працю спалеологів, - людей, завдяки чиєму натхненю, романтиці душі стало можливим відкриття і дослідження печери. Першовідкривачі називали зали і на честь кумирів поколінь - Юрія Гагаріна, Сергія Єсеніна, футбольного клубу "Динамо" тощо. Уже 1970 року печеру взято під охорону на місцевому рівні, а 1975 року їй як природнозаповідному об'єкту надано республіканського (загальнодержавного) статусу. Десятки мільйонів років тому південно-західна частина Руської геологічної платформи була вкрита мілководним морем. Згодом воно відступило, виникли окремі водойми. Формування печери 30

розпочалося в кінці неогенового періоду в умовах, коли теперішня глибока долина річки Збруч ще не існувала, а долина річки Дністер знаходилася у зачатковому стані і вигляді широкої рівнини. Внаслідок карпатського горотворення в гіпсових товщах утворилася в підземні канали, галереї,зали. З'єднавшись між собою вони утворили печерилабіринти. Пізніше рівень грунтових вод понизився. Печери звільнилася від води. Тоді почали утворюватися у порожнинах сталактики, сталагміти,колони. В підземних порожнинах виростають друзи гіпсових кристалів. Печера розташована у 25 - и метровій товщі гіпсовоангідридних порід (кайнозной,неоген,верхній тортон) на глибині 45 метрів і є єдиною горизонтальною печерою на Поділлі. Являє собою систему залів, що з'єднуються сіткою переходів. Порожнини демонструють більшість особливостей морфології лабіринтових карствоих печер у сульфатах Південно-Західної частини Руської платформи. Хоча у морфології печери виділяють три поверхи, у залі "Замок сніжної королеви" є деяка подоба четвертого поверху, але розміри ділянки дуже незначні. Загальна протяжність ходів - 2525 м, площа 4440 м2, об'єм - 11360 м3, хоча на сьогодні існує багато недосліджених і невідкритих камер (залів). В печері постійний мікроклімат: вологість - 87%, температура - 15оС. Нескінченний потік туристів, учених, любителів природи і просто любителів гострих відчуттів нахлинув у красуню "Атлантиду", вхід в яку довгий час був легко доступним. Вхід – це невеликий отвір у гіпсовій скелі на висоті близько 8 м (схил кар'єру), що переходить у передвходову галерею, яка закінчується вузьким довгим лазом у шарах глиняного пласта, через який і потравляєш у дивну підземну казку. Глиняний шар неодноразово закривав вхід у печеру. Зусиллям київських, хмельницьких, кам'янець-подільських спелеологів його 31

вдавалось відновлювати. Рух глиняного шару став особливо активізуватися у весняно-осінні періоди, коли грунтові води підживлює надлишковою вологою за рахунок танення снігу і сезонних дощів. В кінці 1990-х років відвідування печери туристами стало небезпечним, тому що глиняний шар, через який проходить єдиний вхід у печеру, активізувався і став рухливим, шо і спричинила загрозу здоров'ю і життю спелеологів. 2000 років печеру передано від охорону Хмельницькій еколого-правовій громадській організації "Подільске екологічне товариство". За участю місцевої молоді, студентів, спеціалістів спелеологів з Київщини, Хмельниччини, Тернопільщини, Буковини та інших регіонівУкраїни було закрито вхід печери спеціальними дверима, які було вбудовано прямо всередину скелі. Верхня частина проходу дверима не закрита, що сприяє вільному прольоту кажанів. Було засипано старий вхід і розроблено новий, встановлено попереджувальні охоронні знаки та інформаційні аншлаги на скелі поруч з входом до печери, висаджено зелені насадження, зібрано сміття. Печера має велике наукове геологічне. природоохоронне, пізнавально-екскурсійне значення.

Смотрицький каньйон "Смотрицький каньйон" - неповторне чудо природи, її довічні візерунки. Природа ніби спеціально карбувала мільйоноліттями це кам'яне диво для древнього міста, багато таємниць якого досі не розгадано. Та не дивлячись на те, це неповторне творіння природи і витвір людських рук завжди ваблять і будуть вабити до себе. Адже це не тільки оборонний надійний вал Кам'янця і його околиць. То сама історія Кам'янеччини краю багатого і благодатного. На всій протяжності ріки Смотрич подібного 32

геологічного витвору немає. Саме в межах Кам'янця його формування є найбільш чітко вираженим. Протяжність його сягає 9 км площею 80 га (правий берег ріки Смотрич складає 27,7 га, лівий - 52,3 га). Свій початок він бере від нового житлового масиву Жовтневий на півночі і за течією річки тягнеться до села Зубрівка на півдні. На цьому відрізку каньйону найяскравіше представлені кам'яні пласти історії регіону, за якими написано немало книг. Ще більше їх має написати сучасна та майбутня наука. Враховуючи виняткові геоморфологічні особливості, цінність для науки силурійськиї гірських вапнякових порід палеозою, багату та специфічну флору і рослинність, не розгадану повністю палеонтологічну фауну минулого та низку інших аспектів, цей відрізок каньйону став охоронною теритоією. (Постанова РМ України N139 від 21.03.1984р.) Він набув статусу пам'ятки природи загальнодержавного значення. На вказаному терені пам'ятка статусу представляє розріз верхньо-силурійських відкладів. Дослідженнями зверх 120 річної давності переконливо встановлено, геоморфологічною будовою, багатством та різноманітністю органічних решток даний відрізок каньйону належить до першої категорії геологічних розрізів колишнього Союзу. Наскільки багата палеофауною територія цієї пам'ятки природи, можна судити хоча б з того, що лише в одному місці (біля міського мосту), на скелях і відслоненнях геолог Р.Р. Вержиківський ще в 1926 році зібрав 111 видів викопної фауни, яку описав у книзі "Геологічний путівник по західному Поділлю". У праці "Пам'ятки природи Хмельничини" (1985) навіть подаються відбитки викопної фауни древніх епох. Тут зустрічається брахіоподи, ругози, скаленоданти, коноданти, мшанки, морські лілії, корали та інші представники фауни і флори. Древнє тепле Силурійське море, яке вкривало місцевість 440 млн. років тому, сприяло розвиткові органічного життя, залишивши по собі цю чудову неповторну пам'ятку природи. Каньйон має не тільки стратеграфічне та палеонтологічне значення. В окремих місцях від вивітрювання гірських порід утворилися геоморфологічні об'єкти - останці та утвори. Зокрема, карстовий міст, або так звана "Райська брама" (біля 33

масиву Жовтневий), останці "Голова римського воїна" (район турбази "Подолянка") та "Сова" (поблизу села Цибулівка). Смотрицький каньйон виключна місцина і на флори. Тут сформована степова, кальцепетрофільна рослинність, а на берегах річки - прибережна рослинність. Вся краса по справжньому повстає цієї смужки, коли оживає Природа, коли весна вирує буйноцвітом.Білокінним мереживом прикрасили цариця Флора сиве каміння. Це цвіте шиверкія подільська. Рослина - легенда, рослина, що прийшла через всю непогідь льдовикового періоду і принесла нам красу і радість минулого. Саме на крутосхилих карнізах каньйону зберігся цей третинний реліктовий подільсько-добружський вид, ендем - шиверкія подільська. Рослина - легенда, рослина, що прийшла через всю непогідь льодовикового періоду і принесла нам красу і радість минулого. Саме на крутосхильних карнізах каньйону вона зростає на двох невеличких клаптиках скель по 150 кв.м. 113 років тому відомий вчений Київського університету І.Шмальгаузен (1866) повідомив про знайдену ним у цьому місці шиверкію подільську. А поруч шиверкії, наче золота вишиванка, квітуча Смотрицький каньйон авринія скельна - рослина, що облюбувала лише скелясті схили каньйону. Пломеніє на вітрі горицвіт весняний. Плине час, сонечко все більше прогріває землю, а дощі наповнюють її благодатною вологою. З'являється райдуга над земнеми шатами, а на схилах каньйону розцвітають квіти богині райдуги - іриси або півники угорські, сріблиться на вітрі ковила найкрасивіша. Щедре на барви і літо. Скліьки їх червоних, рожевих, голубих, золотистих барвичок. Серед смарагду тріпочуть на вітрі ніжно-рожеві дзвіночки цибулі подільської. Як місячне сяйво переливаються фарфорові чашечки цибулі жовтуватої, бузковим туманом сповиті схили, коли цвіте чебрець, якого тут два види: подільський і молдавський. Невичерпна палітра Подільської природи. Та все це 34

багатство стало, як коштовне каміння рідкісним. Степова рослинність каньйону включає асоціації: осоководібровникову і сеслерієво-перстачеву. Чимало тут росте лікарських та рідкісних видів: первоцвіт весняний, анемона дібровна, материнка звичайна, вербенка лікарська, мильнянка лікрська, зіновать біла, подільська, Блоцького - чудові фітомеліоранти, айстра степова, астрагал монпелійський, вишня степова, жовтець іллірійський, цмин пісковий та ін. На кам'янистих урвищах зростають угрупування, крім вказаних цибуль, авриній, молодило руське, очиток їдкий, Серед них ростуть і червонокнижні - півники угорські, ясенець білий (купина неопалима), рутвиця смердюча, сон-трава чорніюча і велика, молочай волинський. 50 років тому на правому березі каньйону біля с.Кубачівка колишній працівник місцевого ботанічного саду К.Срібляк знайшов дуже рідкісну рослину - жовтець іллірійський, але й це єдине місце зростання виду в області нині знищено. На краю Кубачівки у бік Цибулівського лісу, над прямовисними скелями незначною смужкою над урвищем притулилась червонокнижка срібла косиця - ковила волосиста. Раніше були цілі зарості цієї рослини, а нинішня цивілізація знищила всі рештки. Прибережно-водна рослинність представлена видами: стрілолист стрілолистий, аір звичайний, очерет звичайний, осока. У воді - ряска мала, елодея. На схилах "Смотрицького каньйону" поряд з травянистою рослинністю зростають чагарники і дерева: шипшина собача, гвоздична, Юндзіна, глід п'ятистовпчиковий, калина гордовита, ліщина звичайна, анемона дібровна. жовтецева, медунка темна. Поєднання різних фітоценозів роблять цю пам'ятку природи неповторною своєю флорою і рослинністю. За попередньо проведеною нами інвентаризацією тут зростає близько 350 видів рослин. Це справжній фітобанк природної флори. Тут зростає сім видів конюшини, три вида люцерини, чотири види чини, три види суниць, п'ять видів шавлії, п'ять видів волошки, десять видів вероніки та інші.

Кармалюкова гора Природа подарувала Кам’янеччині низку напрочуд унікальних витворів. Кожний з них - візерунок, витканий природою на благодійній землі району. Окремі з них просочені легендами, народними переказами, звичаями та традиціями, від яких митці різного жанру черпали до свого творчого доробку їх сакральність. Одним із таких таїнств природи краю є її монумент, який створює гірську оазу, - смарагдова Кармалюкова гора. Це вона описана в легендах, оповіданнях, фольклорних творах... Це висока товтра, вкрита лісом, навколо якої розкинулося два поселення - Гуменці та Привороття Друге. Це їх візитна картка. Кожного року, коли відвідуєш цей храм природи та починаєш спілкуватися із жителями, особливо старожилами, відчуваєш їх душевне піднесення та гордість за цю красу та вдячність природі за її безцінний дарунок. Назва гори пов’язана з іменем народного месника Устима Кармалюка. Одна з легенд мовить, що Устим завжди при собі мав чарівне зілля - розрив-траву, завдяки якій розривав усі ланцюги, мури та грати. Заказник загальнодержавного значення «Кармалюкова гора», як дивовижний витвір природи, входить до складу рифового пасма товтр Поділля. Ліс на них (квартал 50, площа 47 га) виконує грунтозахисну функцію. Володарем цього дива природи було Вербківське, тепер Циківське, лісництво Кам’янець-Подільського Кармалюкова гора біля с.Привороття держлісгоспу (далі ДЛГ). Про давність Кармалюкової гори свідчать багато різних назв, зміст яких давно забутий, але він і досі не втратив своєї пізнавальної цінності. Найдавніша з них - Блажкове Городище, або Блажкове 36

Дворище - нагадує старослов’янську. Їх на Поділлі збереглося декілька: Летаве Дворище (Летава), Дворець (Бакота) та ін. Гору цю звали ще Гнатовою. Ще одна назва - Кармалюкове Дворище, чи гора Кармалюка. І хоч немає прямих документів, які би стверджували перебування тут народного месника, борця проти кріпацтва Устима КАРМАЛЮКА, проте свідчення саме такого найменування виніс народ. В одних йде мова про його перебування з побратимами та про захист бідних кріпаків від панської сваволі. В інших йдеться про печеру, що збереглася досі на цій горі, - Кармалюкову, в якій він ховався. І всі припущення мають право на життя. Справа в тому, що Поділля було місцем частих воєн, безкінечної боротьби проти поневолювачів. Тому цілком ймовірно, що ця зручна для боротьби місцина використовувалась як захисний та опорний пункт. Саме з цих міркувань і варто розшифровувати назву «Кармалюкове Дворище». У підніжжі Кармалюкової гори розташоване село Привороття, поруч - Вербка. Ці населені пункти завжди поєднувала одна доля. 1734 р., під час антифеодального повстання, Вербка була місцем, де діяв гайдамацький загін Ведмедя. З підпілля він виходив на допомогу запорізькому загонові, який опинився у небезпеці. Це увіковічили не тільки історики, але й усна народна творчість. Чи певні ми, що ця гора не була місцем гайдамацького табору? За народними переказами, про цю подію знав Тарас ШЕВЧЕНКО, який використовував інтерпретацію пісні про Ведмедя (Ведмеденка) у своїй поемі «Гайдамаки». У жовтні 1846 р. Великий Кобзар був на Поділлі. У Кам’янці-Подільському та на його околицях записував народні перекази, пісні, замальовував пам’ятки історії. Серед зібраних ним пісень є народна пісня «Ой, Кармалюче, по світі ходиш». Мабуть, образ Кармалюка поет виводить у поемі «Варнак», яку написав уже у вигнанні в Орській фортеці. Дорога до Кам’янця-Подільського вела через Вербку, Привороття, під горою Кармалюка. Чи міг тоді ШЕВЧЕНКО оминути гору, яка так урочисто звалася Кармалюковим Дворищем? В історичних актах згадуються подільські опришки. Місцем перебування цих народних месників були товтри Медобори - саме ті лісисті горби, до яких належить і Кармалюкова гора. Про подільських опришків згадує і сучасна історіографія. 37

Свідченням багатьох історичних подій, пов’язаних із горою, чи Дворищем Кармалюка, є рештки культури, знайдені тут у різні часи. Велика колекція предметів старовини, зібраних на Кармалюковій горі, зберігається у краківському музеї. З річки Мукші, яка омиває підніжжя гори, рибалки не раз витягували зброю, кольчуги та різне військове спорядження часів Київської Русі. До 1917 р. в Маківському маєтку поміщиків Раціборовських зберігалися знахідки із цієї річки: три кольчуги та залізний шолом, оздоблений міддю. 1898 р. історик Юхим Сіцінський у районі гори проводив розкопки. Тут він виявив поховання воїна та багато предметів часів Київської Русі. 1952 р. учні Гуменецької середньої школи знайшли під горою цікавий скарб, у якому разом з литовськими та польськими монетами ХІV-ХV ст. були срібні колти часів Київської Русі. Скарб експонується у Кам’янець-Подільському музеї-заповіднику. Учні згаданої школи знаходили тут і скіфські бойові сокири, які зберігають у шкільному музеї. На думку археолога Іона ВИНОКУРА, Кармалюкова гора значно давніша пам’ятка історії, ніж вважалося досі. Городище тут побудували ще скіфи (ІV-V ст. до н.е.). У часи Київської Русі воно було заново укріплене та служило нашим предкам бойовим опорним пунктом. Підтвердженням цього є знайдена тут велика кількість керамічних уламків та інших предметів побуту. Вершина Кармалюкової гори - місце городища - тепер є рівним незалісненим майданом площею 0,65 га. Городище за скіфського часу було обнесене глибоким ровом і валом з більш пологих північного та східного боків товтр. Укріплення, які поросли лісом, добре збереглися дотепер. Отже, городищу Кармалюкова гора понад дві тисячі років. Враховуючи його історичні та археологічні особливості та стратегічне значення для Подільського регіону, розпорядженням Хмельницького облвиконкому №358 від 22 жовтня 1969 р. «Про поліпшення та 38

охорону пам’яток природи місцевого значення» Кармалюкову товтру з прилеглими до неї лісами загальною площею 642 га оголошено пам’яткою природи. Пам’ятка цікава і своїм біорізноманіттям, яке обрало її своєю життєвою нішею. Тут зростає чимало видів рідкісних рослин Поділля. Насамперед слід наголосити на зростанні рідкісного дуба скельного, який тут гарно прижився у грабово-дубовій діброві товтри. Слід підкреслити, що цей вид дуба на товтрах має північно-східну межу свого ареалу. Тому всі місцезростання його є реліктовими. До того ж сьогодні ліси масово вирубуються, особливо на товтрах. Кар’єрні розробки практично стали небезпекою для них. На горі росте і низка інших реліктів, зокрема терлич війчастий - гірський вид, який знайшов на товтрах одне з двох відомих на Правобережжі місцезнаходжень, а також дуже рідкісна середземноморська папороть - листовик сколопендровий. На відслоненнях чудом ще збереглися рідні подільські види (ендеми) тонконіг різнобарвний та аконіт Бессера, які потрібно охороняти як зіницю ока! А на південному схилі гори росте ще два релікти - берека та клокичка периста. Обидва занесені до Червоної книги. Характеризуючи рослинність Кармалюкової гори, слід звернути увагу на її різноманітність. Крім основних деревних порід граба, дуба, клена гостролистого, ясена звичайного та черешні, - тут можна зустріти липу та березу, явір, осику, вербу, дикі яблуню та грушу, а в підліску - дерен, глід, ліщину, гордовину, клен татарський, свидину, шипшину, ялівець, бруслину бородавчасту та європейську. До складу розрідженого трав’яного покриву, крім згаданих, входять ще такі цікаві рослини, як печіночниця, ряст Галера та дуплавий, перлівка поникла, конвалія, зеленчук жовтий і чина Заказник Кармалюкова гора весняна. На відслоненнях вапняку можна зустріти перлівку трансильванську, аспленій волосистий і муровий, авринію скельну. І хоч легендарної розрив39

трави тут, звичайно, немає, але зате є згадане чудове розмаїття рідкісної рослинності, пильна охорона якої є нині священним обов’язком. Перелік усіх визначних особливостей Кармалюкової гори був би неповним, якби не нагадати, що товтри ці разом із сусідніми товтрами Збручевиця та Тю, ще не повністю зруйнованими розробкою каміння, складають винятково мальовничий на Поділлі куточок. Схожого на нього на інших уцілілих товтрах Поділля тепер уже не знайти. У цьому може переконатися кожен, хто хоч раз тут побуває. Колись цей чудовий куточок називали Подільською Швейцарією. І не випадково її відвідування включено до туристичного маршруту, що пролягає визначними місцями Кам’янець-Подільського історичного заповідника. Кармалюкова гора – це не лише охоронний об’єкт природи, але й згусток історії краю та геологічна пам’ятка. Її печерні утвори чудова життєва ніша для рукокрилих ссавців - кажанів. Їх тут аж п’ять видів, і всі вони червонокнижні. Тут знайшли пристанище і низка хижих пернатих: яструб великий, крук, канюк звичайний, сова сіра тощо.

Національний природний парк "Подільські Товтри" Товтри – це залишки узбережних рифів, витягнених паралельно давній береговій лінії. Аналогів у світі немає, але подібні за геологічними структурами скелясті гряди є у Великобританії та США... Національний природний парк „Подільські Товтри” створено Указом Президента України від 27.06.1996 року з загальною площею 261316 гектарів. Товтри – це місцева назва скелястої дугоподібної гряди, висота якої в межах парку сягає в середньому 400 метрів над рівнем моря. 40

Подільські Товтри відзначаються геологічною будовою, рідкісною і невластивою рівнинно-платформенним областям. У цьому сенсі вони являють собою сукупність викопних рифових споруд узбережжя бар'єрного характеру, що утворилися у мілководних мiоценових морях. Рифи складені мшанковими, мембраннопоровими та черепашковими вапняками. Поверхня рифової гряди, завдяки денудаційним процесам, загалом позбавлена молодших відкладень i тому нерівності поверхні рифових споруд різко виділяються у рельєфі скелястими i карстовими формами земної поверхні, які мають надзвичайно мальовничий вигляд. За своїми фізіографічними рисами об’єкт вирізняється високою ландшафтно-пейзажною оцінкою. У рельєфі Подільські Товтри виглядають як скеляста дугоподiбна гряда, висота якої досягає 443 м. Над навколишньою Подільською рiвниною ця гряда пiднiмається на 60-65 м. Її довжина досягає 250 км, ширина 15-20 км. Окремі форми піднімаються у вигляді витягнутого валу, або окремих конусоподібних горбів, іноді мають форму морських атолiв; найбiльш поширеною формою є кряжi у виглядi витягнутих валiв шириною до 0,5 км. Поверхня їх бiльшою частиною хвиляста, схили опуклi. Приднiстровська частина Подiльських Товтр вiдрiзняється деякими особливостями: вона сильно i доволi густо розчленована глибокими каньйоноподiбними долинами лiвих притокiв рiчки Днiстер. Долини мають глибину до 200 м, крутi схили та вузьке дно. Вивiтренi та розмитi вапняки, якi відслонюються на схилах долин, утворюють екзотичні скелі рiзної форми - колони, стовпи, гiгантські гриби або хаотичнi нагромадження брил та валунiв. На теренах Об`єкту встановлено і експлуатується кілька джерел мінеральних вод різних типів, які мають лікувальні властивості. Товтровий кряж багатий карстовими формами. Тут зрiдка трапляються i печери, наприклад: Кармалюкова печера у с. Привороття, проте у кряжi переважають дрiбнi карстовi 41

форми: трiщини, борозни, комiрки, лійки, карри, якi утворюють на головному кряжi Товтрового масиву iнодi справжнi карстовi поля. Мікроклімат Кам’янецького Придністров’я формується Товтровим кряжем та каньйонами Дністра з притоками, тому тут створилися особливі умови для збереження рідкісних i реліктових рослин, серед яких - більшість лікарських. Парк репрезентує один з трьох найкрупніших центрів ендемізму в Україні (два інші - півострів Крим та Карпати) – тут сконцентровано найбільше серед природоохоронних територій країни число ендеміків і реліктів. У межах парку росте майже 1700 видів рослин, з яких близько 300 - ендемічні та субендемічні подільські види, а також реліктові та рідкісні рослини, що загалом є унікальним набором генофонду. У складі фауни на території парку та суміжних районів лівобережжя Дністра є всі характерні представники цієї зони. Фауна налічує 55 видів ссавців, 214 – птахів, 10 – плазунів, 11 - земноводних та низку видів безхребетних тварин, які ще потребують детальних досліджень. Наявність на території парку старих лісових масивів, відкритих крутосхилів та карстових печер сприяє поширенню тут хижих птахів та кажанів. До Червоної книги України занесено 60 видів рослин (всі судинні) та 85 тварин (з них 14 – ссавців, 26 – птахів та 45 – комах). Велику цінність і значимість для рекреаційного господарства Національного природного парку "Подільські Товтри" складає запас мінеральних вод (що вже сьогодні дав можливість формування ефективного профілактично-лікувального комплексу на базі мінеральної води типу "Нафтуся", содові води типу "Миргородська", мінеральних вод з унікальними терапевтичними ефектами, різноманітними розсолами з підвищеною концентрацією брому, йоду та інше). Значну туристично-рекреаційну цінність складають лісові масиви. Поряд з річками та іншими водними акваторіями їм 42

відводиться основна роль в організації короткочасного відпочинку населення. Територію Парку можна використовувати з туристичнорекреаційною метою протягом всього року. Основні можливі види туристичної діяльності: пішохідний, водний, автомобільний і кінний, лижний, пізнавально-культурний (екскурсії та інше).; загальнооздоровчий відпочинок (пішохідні прогулянки, спортивні ігри, лижні прогулянки), екскурсії (по Дністровському водосховищу екскурсії проводяться на теплоходах), дельта – парапланеризм, мандрівки на повітряних кулях, любительські промисли (збір грибів і ягід, рибальство, мисливство); кліматичне і бальнеологічне лікування. Унікальні ландшафти сприяють проведенню різноманітних туристичних змагань (тільки у 2007 році проведено: у березні традиційні відкриті змагання з туризму „Кам’янецькі скелі” (прийняло участь 18 команд з України), у липні „Кубок України з техніки пішохідного туризму серед дорослих”, „Чемпіонат України серед юнаків з техніки пішохідного туризму”. Подiльськi Товтри сьогоднi не мають аналога в Європi i є унiкальними за своєю природою. У світі деякими аналогами можуть служити схожі за зовнішніми геологічними ознаками скелясті гряди у Великій Британії та США. Ідеальним аналогом може бути Великий Бар'єрний риф, який знаходиться на пiвнiчному та східному узбережжi Австралiї. Проте, ця геологічна споруда перебуває у стадії свого постійного формування і змін, більшою мірою представлена аквальними екосистемами. Товтри є меншими за своєю протяжнiстю, нiж Великий Бар'єрний риф Австралiї, але унiкальнiсть його полягає у тому, що вiн знаходиться на суходолі, хоч і сформувався в узбережній зоні епіконтинентальних морів, але був похований у первозданному вигляді під молодшими відкладами і відкопаний згодом денудаційними процесами плейстоцену та голоцену. У відкопаній товщі порід, що складають Подільські Товтри, і порід, що залягають нижче, сформувалися горизонти підземних вод, 43

що, частково, перетворилися лікувальними властивостями. процеси, що значно змінили Унікальні карстові порожнини вивчення.

на мінеральні води із цінними Одночасно, відбувалися карстові будову поверхні і надр Об'єкту. є доступними для спостереження і

Висновки Для кожного з нас рідний край – це те місце, де ми з’явились на світ, це дорога серцю земля батьків дідів наших. Почуття любові до отчого краю, до теплої рідної домівки, тихої та ласкавої материнської пісні, чистої, як краплина роси, рідної мови супроводжує нас усе життя. Плекайте в собі це трепетне святе почуття! Саме з «любові до малої батьківщини» виростає неосяжна синівська любов до України. Цей невеликий путівник відкриє вам красу і багатство Хмельниччини. Він допоможе вам помандрувати подільськими просторами через ліси і пагорби вздовж річок і струмків, полями і лугами, містами і селами. З півночі на південь. Від Горині до Дністра. Нехай же легко і радісно мандрується Вам шляхами і стежками рідного краю. Пізнавайте, любіть і вивчайте рідний край.

Література 1. Баженов Л. Поділля у XIX столітті / Л. Баженов // Радянське Поділля. – 1991. – 13 трав. 2. Довкілля Хмельниччини-2000. – Хмельницький: Мінекоресурсів України, Державне управління екології та природних ресурсів по Хмельницькій області, 2001. – 253 с. 3. Гільберг Т. Г. Рідний край Хмельниччини, навч. посібник. Хмельницький 2013 4. Кам’янець-Подільський: Фотоальбом / іл. Б. Міндель. – К.: мистецтво, 1988. – 112 с.: іл. 5. Ландшафт [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.uk.wikipedia.org/wiki/Ландшафт. 6. Лопушинська Є. Меджибізька фортеця / Є. Лопушинська // Пам’ятки України. – 1996. - № 3-4. – С. 42-47. 7. Меджибіж: 850 років: матеріали наук.-практ. конф. (17 серп. 1996 р.). – Меджибіж: МП “Офсет”, 1996. – 169 с. 8. Миська В.З. Рекреаційні ландшафтні ресурси національного природного парку “Подільські Товтри”/ Мисько В. З., Мисько Т. О. // Ландшафтне різноманіття Хмельниччини: дослідження, збереження та відтворення: зб. Статей за матеріалами всеукр. Наук.-практ. конф. – Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2004. – С. 158-163. 9. Нариси історії Поділля. – Хмельницький, 1990. – 327 с. 10. Пламеницька О. Кам’янець-Подільський / О. Пламеницька. – К.: Абрис, 2004. – 255 с. 11. Поділля; Історико-етнографічне дослідження. – К.: Доля, 1994. – 504 с. 12. Природа Хмельницькой області / под. ред. К. И. Геренчука. – Львов: Вища шк. Изд-во при Львовском ун-те, 1980. – 152 с.

Додатки Карти туристичних маршрутів Бакотський скельний монастир

Панський маєток у селі Маліївці та Ландшафний парк

Меджибізька фортеця

Покровська церква в с. Сутківці

Миньковецька держава

Китайгородське відслонення

Печера Атлантида

Кармалюкова гора

Національний природний парк "Подільські Товтри"

Для нотаток _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ 50

_________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________