Карпяк О.Ю., Мельник Н.Д., Матковська Т.В by kpschool7

В дитинстві відкриваєш материк, Мельник Н.Д. «Система роботи загальноосвітнього навчального закладу котрий назветься потім — Батьківщина. з національно - патріотичного виховання школярів» Л. Костенко З досвіду роботи класного керівника Матковської Тетяни В’ячеславівни «Система роботи класного керівника з національно-патріотичного виховання школярів» З досвіду роботи класного керівника Карпяк Ольги Юріївни «Національно- патріотичне виховання через проектну діяльність учнів». Портфоліо. Карпяк О.Ю. Роль шкільної преси в національно-патріотичному виховані школярів. ДОДАТКИ Загальношкільний проект «Ціную! Люблю! Горджусь!» Сценарій вечора-реквієму, присвяченого пам’яті ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ Сценарій вечора пам’яті «Кам’янчани – воїни миру» Сценарій мітингу відкриття пам’ятних меморіальних дощок загиблим бійцям АТО, випускникам школи Миколі Гордійчуку та Аркадію Чухнову План-конспект Першого уроку «З Батьківщиною в серці ( до 25-річчя Незалежності України)» Матеріали роботи в рамках Всеукраїнської експедиції учнівської та студентської молоді «Моя Батьківщина - Україна» Матеріали Походу вихідного дня на тему «Подвигу твоєму, солдате, вклоняється світ» Матеріали туристсько-краєзнавчого походу «Село моє, мій дивосвіт – колисочка подій» Проект «Ваш світлий подвиг незабутній» Фотоматеріали

Моніторинг

МЕЛЬНИК Наталія Дмитрівна, заступник директора з виховної роботи загальноосвітньої І-ІІІ ступенів школи №7 м. Кам’янець-Подільського

Технологія національно-патріотичного виховання особистості школяра як акметехнологія. Патріотичне виховання - це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає,робить,до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується. В. Сухомлинський Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ! В. Симоненко

Найважливішою громадянською рисою особистості є сформованість національної свідомості, патріотичних почуттів до рідної землі, свого народу, готовності до праці в ім'я України. Ціновим засобом відображання нації є формування в людини національної гідності й гордості за свою Батьківщину, відмова від почуття національної меншовартості. Виховання незалежної і гармонійної особистості, справжніх патріотів нашої Батьківщини – найголовніше завдання освітян. Потрібно бути цікавим для своїх вихованців, але й не забувати, що виховання – це не розвага, а процес утворення моральної і духовної основи людини. Сьогодні як ніколи 1

постає питання про національне-патріотичне виховання підростаючого покоління. В Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді наголошується, що серед виховних напрямів сьогодні найбільш актуальними виступають

патріотичне,

громадянське

виховання

як

стрижневі,

основоположні, що відповідають як нагальним вимогам і викликам сучасності, так і закладають підвалини для формування свідомості нинішніх і прийдешніх поколінь, які розглядатимуть державу (раtria) як запоруку власного особистісного розвитку, що спирається на ідеї гуманізму, соціального добробуту, демократії, свободи, толерантності, виваженості, відповідальності, здорового способу життя, готовності до змін. Сьогодні в українській освіті формується досвід щодо виховання патріотизму в дітей та молоді. Національно-патріотичне виховання учнів – процес вироблення в особистості чіткого уявлення про закономірності розвитку патріотичних ідей, розуміння ролі історичних знань про свою країну, свій народ, його традиції і звичаї, вироблення стійких патріотичних переконань та уміння відстоювати їх в умовах реальної дійсності. Педагогічний колектив загальноосвітньої І-ІІІ ступенів школи №7, що працює над створенням акмеологічного освітнього простору одною з акметехнологій обрав технологію національно-патріотичного виховання як ефективну, яка дає можливість на основі об’єктивних відносин між викладанням і навчанням розв’язувати основні суперечності національнопатріотичного виховання, враховуючи провідну роль тих, хто навчає, і активну, свідому, творчу участь тих, хто навчається. Виходячи з основних засад технології національно-патріотичного виховання учнів, що передбачає визначення змісту освіти при вивченні навчальних дисциплін, педагогічним колективом школи враховуються такі підходи до відбору навчального матеріалу та методів виховання: 2

1) проблемний підхід до змісту засвоєння патріотичних знань, що забезпечує розвиток національно-патріотичних рис, дослідницьких умінь учнів на основі їх пізнавально-пошукової діяльності; 2) формування практичних умінь, які дають змогу проводити пізнавально-пошукові дослідження з елементами історизму, національної культури, традицій; 3) систематичну активізацію пізнавальної діяльності учнів; 4) зміцнення взаємозв'язку інформації на патріотичні теми, що надходить від телебачення, радіо, газет, журналів інших джерел Формування

акмеологічного

рівня

громадянської

позиції

учнів

формується через: • науково-методичний супровід діяльності педагогів школи щодо утвердження

процесі

виховання

ідеї

розвитку

української

державності як консолідуючого чинника громадянського суспільства; • розвиток виховної систем навчального закладу, класу на засадах інноваційних

підходів

до

використання

виховного

потенціалу

етнопедагогіки, кращих зразків козацько-лицарського виховння; • залучення учнів та педагогічного колективу до досліджень української ментальності, народної культурної спадщини України; увіковічнення пам’яті про ветеранів героїв Другої Світової війни, пам’яті Героїв Майдану,

героїв

АТО,

відновленню

історичної

пам'яті

про

державницькі традиції України: Київську Русь,Литовсько-Руську, козацьку держави, Гетьманщину, УНР, ЗУНР; • впровадження проеку з елементами інтеракцій для реалізації положень Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді «Ціную.Люблю.Горджусь»; • забезпечення

діяльності

дитячо-юнацьких

об’єднань,

шкільного

європейського клубу «Юніон», волонтерського об’єднання «Факел», 3

Ради старшокласників «Рада Лідерів», екологічного загону «Ауринія» на принципах демократизму; • проведення семінарів для класних керівників «Сучасні методи і технології національно-патріотичного виховання школярів», «Розвиток національної свідомості українців». У процесі реалізації механізму технології формування патріотичних рис та якостей особистості педагогами школи звертається особлива увага на відбір методів навчально-виховної діяльності, які стимулюють процес засвоєння патріотичних знань, вироблення волі в їх практичній діяльності. У практиці роботи вчителів школи знайшов і виправдав себе бінарний підхід Виходячи з основних засад технології формування національнопатріотичних рис, педагогічний колектив школи реалізовує такі завдання: 1) розкрити для кожної дитини поняття патріотизму, любові до свого народу, до рідної Батьківщини; 2) формувати

патріотичні

переконання

учнів,

обґрунтовувати

необхідність їх постійного удосконалення в реальних умовах навчально-пізнавальної діяльності; 3) використання реальних соціально-педагогічних умов в процесі реалізації технології національно патріотичного виховання учнів. 4) Застосування нових наукових досягнень у практиці патріотичного виховання особистості, активізація шляхів підвищення ефективності національно-патріотичного виховання учнів в сучасній школі. Система роботи загальноосвітньої І-ІІІ ступенів школи №7 з національно-патріотичного виховання будується як складний багатогранний процес, що враховує вікові особливості школярів і має свої завдання і форми роботи у початковій, середній та старшій школі. У початковій школі проводиться робота з розширення можливостей формування в учнів патріотичних почуттів, толерантного ставлення до інших 4

народів, які проживають в Україні; патріотичної тематики, конкурси;

творчі завдання з національно-

тематичні виставки дитячої творчості;

міні-проекти за участю батьків «Світ професій», «Сімейні династії», «Захисники Вітчизни у моїй родині»; шкільні та родинні екологічні проекти «Збережемо первоцвіти», «Збережемо тепло у домі», «Свято зимуючих птахів», «Зимова красуня». Виховні заходи проводяться за такими розділами: • мій родовід; • моя сім’я в історії рідного міста/села; • моє місто/село в історії моєї країни; • національні традиції; • народні промисли; • національні герої; • моя Батьківщина – Україна (державні символи, державні свята): • Україна на карті світу. Практикується проведення виховних годин у формі: • зустрічей з волонтерами, учасниками АТО; • постановок українських народних та сучасних казок; • майстер-класів за участю дітей та батьків з виготовлення сувенірів для бійців Української армії. Впроваджуються виховні проекти в рамках гри-подорожі «Подоляночка»: • «Рідний край, де ми живемо, Україною зовемо» (літературно - музичні композиції за творами українських дитячих письменників і композиторів); 5

• «Ой, який чудовий край, де лине рідна мова» (літературно-музичні композиції за творами українських дитячих письменників і композиторів); • «Моя маленька батьківщина» (презентація виставки творчих робіт дітей та батьків за творами українських дитячих письменників). Учням 1-4 класів прищеплюється любов до української мови через спеціально організовані уроки: «Свято рідної мови», «Мужай, прекрасна наша мово», «Шевченківське слово». Проводиться

цикл

бесід,

спрямованих

на

розкриття

традицій

української культури, ознайомлення дітей з фольклором (традиції, ігри та ін.) У середній і старшій школі налагоджено системну екскурсійної діяльності дітей та учнівської молоді, відвідування визначних історичних місць та ознайомлення з пам’ятками української історії та культури (м. Львів, м. Чернівці, м. Хотин, м. Борщів, м. Київ, м. Тернопіль, с. Кривче Тернопільської області – печера «Кришталева», с. Маліївці Хмельницької обл.. та ін..). Проводяться акції на підтримку бійців АТО «Напиши листа солдату», «Зігрій солдата теплом», «Святкуємо Різдво разом», «Ліки для бійців АТО» (1-11 кл.) Особлива увага приділяється відзначенню знаменних та пам’ятних дат в історії України : День Миру, День Захисника України, День українського козацтва; День пам’яті жертв політичних репресій, День визволення України від нацистських окупантів; День Героїв Небесної Сотні, День пам’яті Героїв Крут, День Соборності і Свободи України. Виховні години для учнів середньої школи проводяться на теми: "Хто і коли жив в Україні", "Ми – творці власного життя", "Я - моя родина Україна", "Україна - полікультурна держава", "Мій рідний край", "Історія рідного краю", "Видатні люди мого краю", "Допоможемо ветеранам", 6

"Козацькі сурми", "Українці за кордоном. Що таке діаспора?", "Україна європейська держава", "Видатні вчені України". Для учнів 10-11 класів проводяться виховні заходи такого змісту: • з підвищення рівня політико-правової свідомості «Я і моє право», "Інтеграція України в сучасному світі"; • з формування навичок самоорганізації «Самі будуємо своє життя у рідній країні» та ін. Щороку учні школи беруть активну участь у Всеукраїнських масових заходах патріотичного спрямування за такими напрямами: - еколого-натуралістичний: • Всеукраїнський фестиваль «Українська паляниця» (9-11 кл.); • Всеукраїнський юнацький фестиваль «В об’єктиві натураліста» (8- 11 кл.); - дослідницько-експериментальний: • Всеукраїнський конкурс юних фотоаматорів «Моя Україна» (3-11 кл.); - художньо-естетичний: • Всеукраїнський конкурс «Таланти твої, Україно»(конкурс юних поетів і прозаїків, конкурс художнього читання, конкурс фольклорних колективів, конкурс солістів, вокальних та хорових колективі, конкурс хореографічних колетивів)(1-11 кл.); • Всеукраїнський пленер з ужиткового мистецтва «Таланти твої, Україно!» (5-11 кл.);

•

Всеукраїнська

виставка-конкурс

декоративно-ужиткового

образотворчого мистецтва «Знай і люби свій край» (5-11 кл.); - туристсько-краєзнавчий: • Всеукраїнська військово-патріотична гра «Сокіл»Джура» (9-10 кл.) • Всеукраїнська експедиція учнівської та студентської молоді «Моя Батьківщина – Україна» (7-11 кл.); • Всеукраїнський конкурс туристсько-краєзнавчих експедицій «Мій рідний край» (8-11 кл.); •

Всеукраїнський

збір

лідерів

учнівського

самоврядування

загальноосвітніх навчальних закладів України (8-11 кл.) Слід

відмітити

налагоджену

співпрацю

класних

керівників

та

керівників гурткової роботи з військовими міського Центру розмінування. Щороку для учнів 4-7 проводяться екскурсії до Центру розмінування, спільні заходи патріотичного спрямування. 2016-2107 навчальний рік розпочався Уроком мужності і милосердя під девізом «Борімося – поборемо!». До його проведення залучено учасників бойових дій на Сході країни, представників волонтерських організацій, батьків. Як свідчить історичний досвід, без національно – патріотичного виховання молоді неможливо зберегти державу, зокрема націю. Патріотичне виховання покликане формувати в молоді високі моральні якості та ідеали, почуття любові до своєї Батьківщини, потребу в служінні їй. Воно орієнтоване на формування свідомого громадянина, патріота, професіонала, людини зі шляхетними особистісними якостями й рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями та поведінкою, спрямованими на саморозвиток. 8

Запорукою ефективності виховного процесу є органічне поєднання системи принципів національно-патріотичного виховання в цілісну систему, яка забезпечує досягнення відповідних результатів - міцно і органічно засвоєних загальнолюдських і українських національних цінностей. Бібліографія: 1.

Бех І. Д., Чорна К. І. Програма українського патріотичного виховання

дітей та учнівської молоді. – Київ, 2014. – 29 с. 2.

Закон України «Про загальну середню освіту» // Урядовий кур’єр, 8

липня 1999. - № 126. – С.1. 3.

Завалевський

Ю.

І.

Громадянське

виховання

старшокласників:

проблеми, досвід, перспективи / Ю. І. Завалевський. – Київ, 2003. – 104 с. 4.

Концепція Національно-патріотичного виховання дітей та молоді.

Плекаємо патріотів України (збірка статей освітян Черкащини з досвіду

патріотичного виховання). - Черкаси: Видавництво Черкаського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти педагогічних працівників, 2011. – 116 с. 6.

Сіленко Т.В. Формування патріотичних та громадянських якостей

особистості

учня

засобами

виховання. Методичний посібник /

національно-патріотичного

Т.В. Сіленко. – Вінниця: ММК, 2015.-

67 c. Інтернет-ресурси з питань патріотичного виховання Інститут проблем ipv.org.ua/publications/zbirnuk.html

виховання

НАПН

України

Український інститут національної пам’яті memory.gov.ua/publication

Пам’ятаємо загиблих memorybook.org.ua

Навчальні матеріали онлайн. Педагогіка. Технологія національно-

патіротичного

виховання

http://pidruchniki.com/1506091356409/pedagogika/tehnologiya_natsionalnopatriotichnogo_vihovannya_osobistos 9

МАТКОВСЬКА Тетяна В’ячеславівна, класний керівник 11 класу загальноосвітньої І-ІІІ ступенів школи № 7 м. Кам’янець-Подільського

Система роботи класного керівника з національно-патріотичного виховання школярів Головне завдання – робити все, щоб під вишиванкою в дитини билося українське серце. Галина Кирпа Однією з найважливіших педагогічних особливостей є та, що в процесі формування особистості найєфективніший шлях пізнання – від рідного до чужого, від близького до далекого, від національного до міжнаціонального, світового. Система виховання постійно відтворює й поглиблює емоційноестетичний, художньо-творчий, модальний та інтелектуальний компоненти свідомості рідного народу, створює умови для розвитку природних здібностей кожного громадянина України, формування духовного потенціалу – найвищої цінності нації та держави. Мета національно-патріотичного виховання – це виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємин, формування потреби й уміння жити в громадському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральності та естетичного смаку. Національно-патріотичне виховання в школі спрямовується на залучення учнів до глибинних пластів національної культури й духовності, формування

національних світоглядних позицій, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культурної спадщини. Воно здійснюється на всіх етапах навчання в школі, де поступово, сходинка за сходинкою, забезпечується всебічний розвиток особистості, кінцевим етапом якого є виховання громадянина України, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору й діяльності, спрямованої на процвітання держави. В основу національно-патріотичного виховання мають бути покладені принципи гуманізму, демократизму, єдності сім’ї та школи, наступності та спадкоємності поколінь. Найважливішою громадянською рисою особистості є сформованість національної свідомості, патріотичних почуттів до рідної землі, свого народу, готовності працювати на благо України та захищати її свободу. Школа – це життєвий простір дитини. Тут вона не просто готується до життя, а живе. Тому завдання школи полягають не тільки в наданні освітніх послуг, а й у задоволені інтересів і запитів дітей, розвитку їх творчого потенціалу в різних сферах діяльності та спілкування. Важливу роль у цьому відіграє позакласна виховна робота, організатором якої є передусім класний керівник. Працюючи класним керівником не один рік, одним із пріоритетних напрямків роботи я обрала саме національно-патріотичне виховання. Працюю над темою: «Виховання в школярів патріотичних почуттів, самовідданості, вірності обов’язку». Намагаюся виробити систему роботи в даному напрямку: визначити рівень сформованості в учнів громадянської позиції, національної свідомості та патріотизму, долучати учнів до колективних

творчих

справ,

дослідницької

діяльності,

туристсько-

краєзнавчої, народознавчої роботи, стимулювати індивідуальну творчу діяльність. Національно-патріотичне виховання здійснюю як учитель-предметник на уроках української мови та літератури, як класний керівник – на уроках мужності, виховних годинах, позакласних та позашкільних заходах.

Починаючи від 5 класу мої учні брали участь у туристсько-краєзнавчій експедиції «Історія села Зіньківці»в рамках Всеукраїнського проекту «Історія міст і сіл України», туристичних походах віхідного дня «Рекреаційні можливості сивого Дністра в межах села Устя», «Живуть героїв імена!» (до 70 річниці визволення Кам’янця-Подільського від нацистських окупантів у Другій світовій війні), Всеукраїнській експедиції учнівської та студентської молоді «Моя Батьківщина – Україна» (дослідницька робота «Обряди зимового циклу на Поділлі»), військово-патріотичній грі «Джура», конкурсі учнівської творчості ім. Т. Шевченка (оповідання «Звірі з людськими очима», альманах «Моя Україна»), щорічному народознавчому святі «Андрієва калита», конкурсах плакатів, флешмобах, благодійних акціях «Україна – єдина країна!», «Напиши листа солдату», «Здай кров – допоможи пораненим бійцям!», «Зігрій солдата теплом!» тощо. Сучасні

технології

виховання

потребують

постійного

підвищення

педагогічної майстерності. Тому беру активну участь у роботі міських і шкільних методичних об’єднань, педагогічних рад, семінарів, круглих столів, тренінгів тощо. На засіданнях педагогічної ради виступала з доповідями «Виховна система класу й набір виховних заходів», «Національнопатріотичне виховання учнівської молоді шляхом туристсько-краєзнавчої роботи», як керівник МО класних керівників на засіданні методичного об’єднання – з доповіддю «Науково-методичний супровід реалізації Концепції національно-патріотичного виховання молоді». Про рівень роботи з національно-патріотичного виховання свідчать результати анкетування «Патріотизм у розуміння молоді», проведеного з учнями 11 класу. В опитуванні взяли участь 15 учнів. Отримані результати: 1. Чи вважаєте себе українцем? Так – 15 учнів – 100%. 2. Чи хотіли б ви жити за кордоном? Так – 7 учнів – 46, 6%. Ні – 8 учнів – 53,3%.

3. Чи пишаєтеся, що вас називають українцем(кою)? Так – 13 учнів – 86,7%. Мені байдуже – 2 учні – 13,3%. 4. Що для вас означає бути патріотом? Наслідувати традиції – 6 учнів – 40%. Працювати на добробут своєї держави – 8 учнів – 53,3%. Народитися й жити в Україні – 1 учень – 6,7%. 5. Чи любите свою державу? Так – 13 учнів – 86,7%. Важко відповісти – 2 учні – 13,3%. 6. Ви вільно володієте українською мовою? Так – 13 учнів – 86,7%. Ні – 2 учні – 13,3%. 7. Яка з мов є для вас «солов’їною»? Українська – 15 учнів – 100%. 8. Що ви робите для того, щоб бути патріотом своєї держави? Живете в Україні і боретеся за її добробут усіма можливими методами – 3 учні – 20%. Розмовляєте українською, наслідуєте традиції і беретеся за будьяку можливість повпливати на поліпшення добробуту держави – 12 учнів – 80%. 9. Чому б ви надали перевагу? Працювати за кордоном – 2 учнів – 13,3%. Працювати в Україні – 1 учень – 6,7%. Працювати в Україні з хорошою заробітною платою – 12 учнів – 80%. 10. Вкажіть ваш вік. 15 років – 1 учень – 6,7%, 16 років – 14 учнів – 93,3%. 11. Вкахіть вашу стать. Чоловіча – 8 учнів – 53,3%. Жіноча – 7 учнів – 46,7%. Отже, можна з упевненістю стверджувати, що система роботи з формування патріотичних почуттів, яка передбачає вироблення та зміцнення в свідомості кожного молодого громадянина гордості за свою Вітчизну, її історію і традиції, готовності працювати у своїй державі й за необхідності захищати її свободу, дає непогані результати.

КАРПЯК Ольга Юріївна, класний керівник 5-Б класу загальноосвітньої І-ІІІ ступенів школи №7 м. Кам’янця-Подільського

Національно- патріотичне виховання через проектну діяльність учнів Патріотичне виховання - це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується (В. О. Сухомлинський)

Проблеми соціально-економічного становища українського суспільства на сучасному етапі, зниження рівня життя більшості населення, його розшарування, знецінення традиційних моральних норм і цінностей, пропаганда жорстокості, бездуховності, насильства, невизначеність в оцінці подій історичного минулого українського народу негативно вплинули на моральні цінності підростаючого покоління. Революція Гідності, жертовний подвиг Героїв Небесної Сотні, події, які нині переживає український народ ще раз засвідчили, що проголошена у 1991р. державна незалежність потребує постійного захисту, забезпечення національно-патріотичного та військово-патріотичного виховання дітей та молоді. На наших очах виростає покоління молодих людей позбавлених почуття національної гідності, гордості, якому насаджується безкультур’я, нівелюється совість, деградується мораль, честь, справедливість . У цих умовах постає необхідність розв’язання найгостріших проблем, пов’язаних

вихованням

патріотизму

та

формування

національної

свідомості.

Перед класними керівниками сьогодні постає проблема вибору

оптимальних методів і форм виховання школярів. На наш погляд, це повинні бути

активні методи і форми. Тому проектна діяльність була обрана однією із форм реалізації завдань національно-патріотичного виховання, що сприяє активізації пошукових умінь, ініціативи, творчості, самостійності, відповідальності. Змістовим наповненням проектної діяльності стали соціально-політичні події, які відбуваються в Україні. Так, важливими чинниками патріотичного виховання учнів стали: феномени Майдану та Небесної сотні, які позиціонувалися у відповідних проектах як форма відстоювання загальнонаціональних інтересів, прав людини та поваги до людської гідності; героїчні вчинки українських військовослужбовців, волонтерів; персоналії учасників АТО та їх сімей, що сприяло вихованню позитивного ставлення до оборони країни, служби в Армії та виробленню активної суб’єктної позиції до подій на Сході України. У рамках загальношкільного проекту «Ціную.Люблю.Горджусь» класний колектив протягом 3 років реалізовує проект «Ваш світлий подвиг незабутній» метою

якого

патріотичне

виховання

шанобливого ставлення до ветеранів

молодого

покоління,

виховання

війни, пам’яті про героїчний подвиг

українського народу у період Великої Вітчизняної війни 1941- 1945 років, героїв Небесної Сотні, учасників АТО; особистісної ідентифікації зі своєю нацією, віри в духовні сили та майбутнє країни, волі до праці на користь народу; усвідомлення моральних та культурних цінностей; знання історії, звичаїв, обрядів, символіки як всієї країни так і її регіонального різноманіття. Завданнями

проекту

розвиток

високої

соціальної

активності,

громадянської відповідальності, духовності школярів; утвердження поваги до культурного та історичного минулого України; створення і забезпечення реалізації можливостей для повноцінної соціалізації школярів, більш активного залучення їх у вирішення соціально-економічних, культурних, правових, екологічних та інших проблем, як загальнодержавного так і місцевого значення. У рамках проекту проведено ряд заходів: - проведення туристсько-краєзнавчого походу “ Село моє, мій дивосвіт – колисочка подій…”(з історії села Гаврилівці);

- проведення походу вихідного дня за маршрутом м. Кам’янець-Подільський – с. Довжок на тему «Подвигу твоєму, солдате, вклоняється світ»; - збір матеріалів для

виставки біографічних даних учасників Великої

Вітчизняної війни «Мій прадідусь – учасник Великої Вітчизняної війни»; - створення презентації до вечора-реквієму «Памʼяті Небесної сотні»; - привітання ветеранів ІІ Світової війни; - проведення першого уроку «Героям-патріотам вічна слава»; - проведення зустрічі-памʼяті до Дня захисника Вітчизни; - висвітлення даних подій у шкільній газеті. Результат виховної діяльності легко простежити за допомогою проведеного моніторингу “Рівень сформованості патріотичної свідомості”. Анкетування було проведено двічі: на старті проекту та після його завершення. Результати відображено у діаграмі:

Отже, у процесі виховної роботи з національно-патріотичного виховання учні глибше усвідомлюють свою причетність до минулого, теперішнього й майбутнього

Батьківщини,

що

дозволяє

утверджувати

відповідальності за майбутнє своєї держави, власну долю.

них

почуття

Камянець-Подільська загальноосвітня школа №7 I-III ступенів

Портфоліо Карпяк Ольги Юріївни Класного керівника 9-В класу

«Треба бачити себе в дітях, щоб допомогти їм стати дорослими, треба сприймати їх як повторення свого дитинства, щоб вдосконалюватись самому, треба, нарешті, жити життям дітей, щоб бути гуманним педагогом.» Ш. О. Амонашвілі

Моє кредо: Викохай із тендітного паростка чудодійне дерево з міцним корінням та життєдайною силою!

Загальношкільна проблема

Цілісний розвиток особистості учнів, підвищення рівня освіченості і культури школярів при збереженні і зміцненні здоров'я

Завдання: ∗ Розвиток самопізнання та самовиховання учнів. ∗ Залучення учнів до визначальних духовних цінностей свого народу, виховання громадянськості. ∗ Розвиток потреби у здоровому способі життя. ∗ Формування

дружніх

відносин

загальношкільному колективах. ∗ Формування духовно моральних цінностей. ∗ Трудове виховання.

класному

СПОСОБИ ДОСЯГНЕННЯ ЗАВДАНЬ: 1. Участь дітей в управління класом (самоврядування): - Спільне прийняття правил життя класу, прав і обов'язків кожного учня; - Спільне прийняття відповідальних рішень; -

Планування дітьми колективної поза навчальної діяльності; 2. Створення умов для участі дітей в управлінні власної

навчальної діяльності: - Можливість усвідомленого і відповідального вибору дитиною того чи іншого рівня навчання з предмету в залежності від його пізнавальних цілей; 3. Створення можливостей для прояву творчості дітей у класі: - У процесі навчання (на уроках); - Після уроків; - Можливості прояву з боку дітей та здійснення ними будь-якої творчої ініціативи.

4. Включення культури гідності і навичок гідної поведінки у зміст шкільної освіти: - Включення знань про типові проблеми особистісного росту дітей і підходах до вирішення цих проблем; - Проведення класних годин, на яких діти мають можливість під керівництвом класного керівника обговорювати найбільш типові для їх віку психологічні проблеми та способи їх вирішення;

5. Створення умов, в яких учні можуть набувати новий соціальний досвід, виходячи за рамки прийнятих соціальних ролей: - Проведення ігор, що моделюють різні проблемні ситуації, що вимагають від дітей прояву ініціативи і відповідальності.

Процес виховання можна розглядати як процес формування відносин учня до дійсності : Формування власного світогляду

Відношення до навчання

Відношення до праці

Відношення до навколишнього середовища

Особистість учня

Відношення до людей

Відношення до прекрасного

Правила учня класу: 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9.

Доброзичливо, з повагою стався до людей. Визнавай недоторканність чужої власності. Цінуй своє і чуже життя, дбай про своє здоров'я. Оберігай сім'ю, дбай про родичів. Будь працьовитим, займайся будь-якою корисною діяльністю. Стався шанобливо до держави, в якій живеш, Дій в рамках законів і правил. Дбайливо стався до природі, оберігай тварин, рослини, водойми, навколишнє середовище. Дбайливо стався до будь-якого майна - власного і чужого. Вчися пізнавати закони природи, прагни до самовдосконалення.

МИ – 9-В клас

Проектна діяльність учнів класу На наших очах виростає покоління молодих людей позбавлених почуття національної гідності, гордості, якому насаджується безкультур’я, нівелюється совість, деградується мораль, честь, справедливість . Тому протягом трьох років у класі проводиться проект «Ваш світлий подвиг незабутній». В результаті проекту проведено цілий ряд заходів: ∗ - туристсько-краєзнавчий похід “ Село моє, мій дивосвіт – колисочка подій…”(з історії села Гаврилівці); ∗ - похід вихідного дня за маршрутом м. Кам’янецьПодільський – с. Довжок на тему «Подвигу твоєму, солдате, вклоняється світ»;

∗ - збір матеріалів для виставки біографічних даних учасників Великої Вітчизняної війни «Мій прадідусь – учасник Великої Вітчизняної війни»; ∗ - створення презентації до вечора-реквієму «Памʼяті Небесної сотні»; ∗ - привітання ветеранів ІІ Світової війни; ∗ - перший урок «Героям-патріотам вічна слава»; ∗ - проведення зустрічі-памʼяті до Дня захисника Вітчизни; ∗ - висвітлення даних подій у шкільній газеті.

Моніторинг “Рівень сформованості патріотичної свідомості”

НАЦІОНАЛЬНО - ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ

Похід вихідного дня за маршрутом м. Кам’янець-Подільський – с. Довжок на тему «Подвигу твоєму, солдате, вклоняється світ»

НАЦІОНАЛЬНО - ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ

Туристсько-краєзнавчий похід “ Село моє, мій дивосвіт – колисочка подій…”(з історії села Гаврилівці);

НАЦІОНАЛЬНО - ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ Збір матеріалів для виставки біографічних даних учасників Великої Вітчизняної війни «Мій прадідусь – учасник Великої Вітчизняної війни»

НАЦІОНАЛЬНО - ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ

Проведення зустрічі-памʼяті до Дня захисника Вітчизни

ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я УЧНІВ

ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я УЧНІВ Захист проекту «Мій здоровий день»

Безпека життєдіяльності

Профорієнтаційна робота

Професія пекар. Похід на пекарню

Якими я хочу бачити своїх учнів: Людиною, в житті якої переважають мотиви самовдосконалення; Людиною, що зберігає інтерес до пізнання світу протягом усього життя; Людиною вільною, яка усвідомлює свої права і визнає права інших людей з їхніми переконаннями та віросповіданнями; Людиною, що знає свій родовід, малу і велику батьківщину, поважає і шанує звичаї і традиції предків; Людиною, в основі вчинків якої переважають гуманістичні ідеї та цінності.

Карпяк О.Ю., шеф-редактор шкільної газети «Наша сім’я» «Роль шкільної преси у національно-патріотичному вихованні учнівської молоді» У сучасних суспільно-політичних умовах, коли Україна ціною життя Героїв Небесної Сотні, зусиллями українських військових, добровольців, волонтерів відстоює свободу і територіальну цілісність, пріоритетного значення набуває патріотичне виховання дітей та учнівської молоді. Яка ж роль шкільної преси у національному-патріотичному вихованні учнівської молоді? Насамперед, у висвітленні і популяризації заходів, які проводяться у школі з метою національно-патріотичного виховання. Так за останній рік у ЗОШ№7 проводився ряд загальношкільних заходів, які мали великий вплив на патріотичну свідомість учнів. 20 лютого минулого року вперше було проведено вечір-реквієм пам’яті Героїв Небесної сотні. На вечорі було згадано імена хмельничан, які віддали своє життя на Майдані, також гостем був кам’янчанин Володимир Данилюк, режисер фільму про одного з героїв Майдану - Корнєєва Анатолія Петровича. Учні змогли переглянути фільм і ознайомитися з життям героя. Другим таким заходом була зустріч-памʼять до Дня захисника Вітчизни, яка також проводилася вперше 14 жовтня у день Покрови Богородиці. На зустріч були запрошені військовослужбовці центру розмінування, а також сім’я загиблого в АТО колишнього учня нашої школи Миколи Гордійчука. Обидва заходи були дуже емоційними і не залишили байдужими нікого, хто був присутній у залі. Цей настрій ми намагалися передати в газетних статтях. Ще однією з форм роботи є висвітлення волонтерської діяльності педагогів, учнів, батьків. Це дуже гарний спосіб зробити звіт про використання зібраних коштів, продуктів, речей. Учні із задоволенням розповідають про свою волонтерську діяльність, як-то, збір продуктів для воїнів АТО у магазині «Сільпо», плетіння маскувальної сітки.

Найкращими для усвідомлення учнями героїзму і патріотизму українського народу є особисті зустрічі із героями АТО. Зустріч з Олексієм Шинальським на прізвисько «Марка», колишнім учнем нашої школи, обличчя якого прикрасило першу поштову марку із серії «За честь, за славу, за народ». Зустріч із камʼянецьким «кіборгом» Павлюком Андрієм, який викликав просто шквал запитань у школярів. Уже кілька років поспіль актуальними є військово-патріотичні змагання до Дня Збройних сил України, в яких беруть участь хлопці старших класів. Найкращим прикладом для хлопчаків у виборі професії військового є екскурсії до Центру розмінування. Участь у різних доброчинних акціях, спрямованих на допомогу дітямінвалідам, сиротам, одиноким людям похилого віку, сприяє пробудженню у дітей милосердя і співчуття. Не оминає увагою наша школа і міських заходів та флеш-мобів: участь у параді вишиванок, у концерті пам’яті Миколи Гордійчука, флеш-мобах до Дня миру, на святі Першого вересня. Оскільки газета виходить один раз у місяць, оперативність повідомлень забезпечується за допомогою висвітлення подій у електронній версії газети, яка доступна будь-якій особі шкільної громади. Отож, шкільна газета несе інформаційно-просвітницьку роль у національнопатріотичному вихованні учнівської молоді.

Висвітлення і популяризація національнопатріотичного виховання

Вечір-реквієм пам’яті Героїв Небесної сотні

Зустріч-памʼять до Дня захисника Вітчизни

Волонтерська робота педагогів, учнів, батьків. Збір речей та продуктів

Збір продуктів у магазині «Сільпо» для воїнів АТО, плетіння маскувальної сітки

Зустріч із героями АТО. З Олексієм Шинальським («Марка»)

Зустріч з «кіборгом» - Павлюком Андрієм

Військово-спортивні змагання до Дня Збройних сил України

Екскурсії до Центру розмінування

Участь у доброчинних акціях

Участь у міських заходах, флеш-мобах

Оперативне висвітлення подій в електронній версії газети

Проект

з національнопатріотичного виховання

«Ціную. Люблю. Горджусь»

Кам’янець-Подільська міська рада Управління освіти і науки Загальноосвітня І-ІІІ ступенів школа №7

М А Т Е Р І А Л И НА КОНКУРС

Проект з національно-патріотичного виховання молоді

«Ціную. Люблю. Горджусь»

Кам’янець-Подільський - 2015

З чого починається Україна? Золотого колосся і блакитного неба, вишитого рушничка і білої хати-мазанки, віршів Тараса Шевченка , храмів Києва і Львова, колискової пісні ?.. А може Україна починається з кожного із нас, з нашої любові і патріотизму, бажання примножувати і берегти землю, традиції, побут і звичаї наших батьків!

ВСТУП У сучасних умовах історичного розвитку українського народу із найважливіших завдань суспільства є виховання молодого громадянина, патріота незалежної України, здатного змолоду брати творчу участь у розбудові суверенної України, її захисті та піднесенні міжнародного авторитету. Національно-патріотичне виховання лише тоді дає позитивний ефект, коли має комплексний характер і здійснюється сукупно родиною, загальноосвітніми навчальними закладами, позашкільними установами. Основна

ідея

національно-патріотичного

виховання

полягає

мотивації громадської активності молодого покоління. Це стане запорукою небайдужості як сьогоднішнього, так і прийдешніх поколінь громадян. Найкращою мотивацією до суспільної праці є почуття гордості за свою державу, співпереживання за минуле, співпричетність до творення її сьогодення та майбуття. Саме тому патріотичне виховання молоді є найголовнішим пріоритетом молодіжної політики в Україні, спрямованого на забезпечення процесу національно-патріотичного виховання. Саме тому національно-патріотичне виховання в загальноосвітній І-ІІІ ступенів школі №7 м. Кам’янець-Подільського проходить як довготривалий і цілеспрямований проект «Ціную. Люблю. Горджусь», який охоплює 1- 11 класи, включає різноманітні форми роботи. В рамках проекту забезпечується співпраця з позашкільними установами, громадою.

ПРОЕКТ «Ціную. Люблю. Горджусь»

Патріотичне виховання - це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується (В. О. Сухомлинський).

Назва організації: Кам’янець – Подільська загальноосвітньої І-ІІІ ступенів школи №7 Адреса організації: Україна, м. Кам’янець –Подільський, вул. Жукова, 27 E- Mail: kpschool@ ukr.net Web: school7.osvita-kp.gov.ua/ Автор проекту: Мельник Наталія Дмитрівна Назва проекту: Ціную.Люблю.Горджусь – підпроект шкільного проекту «Крок за кроком до життєвої компетентності»

Опис проекту Проблема, на вирішення якої спрямований проект: Проблеми

соціально-економічного

становища

українського

суспільства на сучасному етапі, зниження рівня життя більшості населення, його розшарування, знецінення традиційних моральних норм і цінностей, пропаганда жорстокості, бездуховності, насильства, невизначеність в оцінці подій історичного минулого українського народу негативно вплинули на моральні цінності підростаючого покоління. Рівень масової культури досить низький. Зарубіжні фільми часто пропагують західну систему цінностей, виховувуючи у молоді культ споживацтва, прагнення до насолоди, вседозволеності. На наших очах виростає покоління молодих людей позбавлених почуття національної гідності, гордості, якому насаджується безкультур’я, нівелюється

совість,

деградується

мораль,

честь,

справедливість

та

меркантилізм, манкурство. У цих умовах постає необхідність розв’язання найгостріших проблем, пов’язаних з вихованням патріотизму та формування національної свідомості.

Мета проекту: формування національної свідомості учнів, педагогів та батьків через здійснення виховання шляхом раціонального поєднання різноманітних форм і методів роботи, співпраці з позашкільними установами.

Завдання проекту: – розвиток високої соціальної активності, громадянської відповідальності, духовності школярів; - утвердження поваги до культурного та історичного минулого України; - створення і забезпечення реалізації можливостей для повноцінної соціалізації школярів, більш активного залучення їх у вирішення соціальноекономічних, культурних, правових, екологічних та інших проблем, як загальнодержавного -

так

місцевого значення;

залучення учнів та педагогічного колективу до досліджень української

ментальності, народної культурної спадщини України; увіковічнення пам’яті про ветеранів героїв Другої Світової війни, пам’яті Героїв Майдану, героїв АТО, відновленню історичної пам'яті про державницькі традиції України: Київську Русь,Литовсько-Руську, козацьку держави, Гетьманщину, УНР, ЗУНР; -

виховання молодих громадян у дусі поваги до Конституції країни,

законності, норм суспільного та колективного життя, створення умова для забезпечення реалізації конституційних прав людини та його обов’язків, громадянського та

професійного

обов’язку;

- розвиток почуття гордості, глибокої поваги до символів держави – Герба, Прапора, Гімну України, іншої загальнодержавної та регіональної символіки та історичних святинь, гордості за країну, а також окремі регіони та міста; - створення умов для посилення патріотичної направленості при висвітленні подій та явищ суспільного життя, активна протидія антипатріотизму; - формування расової, національної, релігійної терпимості, розвиток дружніх відносин між представниками різних етнічних груп.

Для вирішення поставлених провести наступні заходи: 1.

завдань

планується

Інтеграція елементів національно-патріотичного виховання у зміст

сучасних

шкільних

предметів

(українська

мова

та

література,

правознавство, історія України, зарубіжна література, іноземна мова,

географія, математика, інформатика, образотворче мистецтво, музика, фізична культура) та позакласну роботу з використанням новітніх педагогічних технологій. Проектна групова діяльність педагогів, учнів: визначення теми, мети

проекту, планування, збір інформації, її аналіз, формування висновків, захист проектів. Запровадження національно-патріотичного виховання через засади

особистісно орієнтованого виховання.

Ресурси, необхідні для реалізації проекту:

Маючи в своєму складі велику кількість педагогів, заклад має

значний кадровий потенціал (серед педагогів вчителі-методисти, вчителі, що мають звання “Старший вчитель”, Відмінники освіти України, вчителі вищої категорії). Заклад бере на себе часткові витрати за друк, копіювання додаткових матеріалів. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА З ПИТАНЬ НАЦІОНАЛЬНО -ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ •

• • • • • • • •

Закони України: «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україна та заборону пропаганди їх символіки», «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті»; Указ Президента України від 13.11.2014 № 872 «Про День Гідності та Свободи»; Указ Президента України від 13.11.2014 № 871 «Про День Соборності України»; Указ Президента України від 14.10.2014 № 806 «Про День захисника України»; Указ Президента України від 24.09.2014 № 744 «Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності»; Стратегія державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, затверджена Указом Президента України від 24 березня 2012 року № 212; Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді, затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 16.06.2015 р. № 641; Концепція допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді, схвалена Указом Президента України від 25 жовтня 2002 року № 948; Постанова Кабінету Міністрів України від 28.01.2009 № 41 «Про затвердження Державної цільової соціальної програми «Молодь України» на 2009-2015 роки»;

•

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.09.2009 № 1494 «Про затвердження Плану заходів щодо підвищення рівня патріотичного виховання учнівської та студентської молоді шляхом проведення на постійній основі тематичних екскурсій з відвідуванням об’єктів культурної спадщини»; Доручення Кабінету Міністрів України від 05.05.2009 № 22966/1/1-09 та План організації виконання положень Указу Президента України від 27.04.2009 № 272 «Про проведення Всеукраїнської молодіжної акції «Пам’ятати. Відродити. Зберегти»;

•

наказ Міністерства освіти і науки України від 27.10.2014 № 1232 «Про затвердження плану заходів щодо посилення національно-патріотичного виховання дітей та учнівської молоді»;

•

наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 31.10.2011

№

1243 «Про Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України»; •

наказ Міністерства освіти і науки України від 07.09.2000 № 439 «Про затвердження Рекомендацій щодо порядку використання державної символіки в навчальних закладах України»;

•

лист Міністерства освіти і науки України від 13.08.2014 № 1/9-412 «Про проведення Уроків мужності»;

•

лист Міністерства освіти і науки України від 25.07.2014 № 1/9-376 «Методичні рекомендації з питань організації виховної роботи у навчальних закладах у 2014/2015 навчальному році»;

•

лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 09.08.2012 № 1/9-557 «Про методичні рекомендації з громадянської освіти та виховання у навчальних закладах у 2012/2013 навчальному році»

•

лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 27.07.12 № 1/9-530 «Щодо виховання сучасного громадянина в полікультурному середовищі засобами позакласної роботи».

Етапи реалізації проекту Діагностико – прогностичний етап Термін Заходи реалізації І етап – діагностико-прогностичний СерпеньПланування та організація вересень, 2015 проекту: року 1. Визначення мети і завдань проекту. 2. Створення моделі проекту. 3. Інформування педагогів 4. Закупівля необхідних матеріалів До 10.09.2015 року

До 10.09.2015 року

Відповідальний

Мельник Н.Д., координатор проекту

Н.Д., Семінар-практикум для класних Мельник керівників, вихователів ГПД, координатор проекту керівників гурткової роботи, вчителів-предметників “Виховати справжнього українця ” Розробка системи моніторингу сформованості національнопатріотичної свідомості

Рада Лідерів Мельник Н.Д., Широкородюк А.В

ІІ етап - підготовчий Вересень, 2015 року

Моніторинг і оцінка сформованості національнопатріотичної свідомості учнів (початок реалізації проекту)

Мельник Н.Д., голова МО класних керівників, волонтерський загін «Факел»,

До 30.09.2015 року

Навчання членів Ради Лідерів учнівського самоврядування школи та класних колективів “Школа патріотизму”. Розподіл обов’язків. Коодинація роботи.

Рада Лідерів Рада «Здоров’я»

Забезпечення проекту

Мельник Н.Д.,

до

30.09.2015року відповідними матеріалами, посібниками. Створення відео-, аудіо теки щодо національнопатріотичного виховання школярів, наочних посібників, каталогу літератури, електронної теки виховних заходів

бібліотекарі, вчителі інформатики, української мови і літератури, класоводи, вчителі історії

ІІІ етап - діяльнісний Місячник національнопатріотичного виховання, присвячений Дню Захисника України, Дню українського козацтва, Дню УПА (додаток 1.)

Вчителі - предметники Класні керівники Керівники гурткової роботи Викладач ОЗВ

Протягом навчального року

Проведення Першого уроку, уроків, годин спілкування, тренінгів, музичних конкурсів, усних журналів, відео лекцій, футквестів з національнопатріотичного виховання, зустрічі з бійцями АТО, відвідування музеїв. Заняття за програмою «Школа патріотизму»

Класні керівники Керівники гурткової роботи

Протягом навчального року

Відзначення знаменних та пам’ятних дат в історії України : День Миру, День Захисника України, День українського козацтва; День пам’яті жертв політичних репресій, День визволення України від нацистських окупантів; День Героїв Небесної Сотні, День пам’яті Героїв Крут, День Соборності і Свободи України.

Координаційна рада проекту Класі керівники Вихователі ГПД Вчителі історії

Протягом навчального року

Гра-подорож «Подоляночка». 2-4 класи

Класоводи Керінвики гурткової роботи

01.1030.10.2015 року, 10.1011.11.2016 року

14.10.2015 року

Вечір пам’яті «Кам’янчани – воїни миру»

Карпяк О.Ю.

20.02.2015 року, 19.02.2016 року

Вечір-реквієм, присвячений Героям Небесної Сотні

Вчителі - предметники Класні керівники Керівники гурткової роботи

Протягом навчального року

Вивчення передового педагогічного досвіду класних керівників, вихователів ГПД, керівників гурткової роботи з національно-патіортичного виховання.

Мельник Н.Д.,

16-20.11.15 року 13.12.2015 року

Мельник Н.Д.

Вчителі-філологи Тиждень рідної мови «Мужай прекрасна наша, мово!».1-11 класи Проведення загальношкільного свята «Андріївські вечорниці», 811 класи

БІлюк Л.М.

Шевченківські дні «Уклін тобі, Тарасе». 1-11 класи

Вчителі-філологи Класні керівники

Березень 2015 року, березень 2016 року

Участь у обласній виставціконкурсі «Знай і люби свій рідний край»

Вихователі ГПД Класні керівники Вчитель ОМ Вчитель обслуговуючої праці

02-07.05.2016 року

Заходи до Дня пам’яті і примирення.

Класні керівники Вчителі історії

17.05.2016 року

Похід вихідного дня «Шляхами подвигу і слави»

Матковська Т.В.

07.10.03.2016 року

ІУ етап – узагальнюючий 10-12.11 2016 року

Експертна оцінка реалізації проекту. Діагностика “Рівень сформованості національно-

Мельник Н.Д., Координатор проекту, Матковська Т.В.

патріотичної свідомості”. 15.11.2016 року

Завершення роботи проекту. Мельник Н.Д, Інформування громадянськості про координатор проекту результати роботи. Карпяк О.Ю.

Місце реалізації проекту: Камянець-Подільська загальноосвітня І-ІІІ ступенів школа №7. Школа бере на себе витрати: - Комп’ютерного забезпечення, забезпечення Internet; - проведення діагностики серед учнів і батьків, педагогів щодо національно-патріотичного виховання; - проведення семінарів-практикумів для педагогів, батьків, представників інших шкіл; учнів; - створення теки відео-, аудіо файлів, каталогу літератури та позакласних занять з національно-патріотичного виховання; - проведення моніторингу і оцінки реалізації проекту; - в разі вдалої реалізації проекту – презентує роботу школи з національно-патріотичного виховання в місті та регіоні через міське управління освіти і науки. Проблеми, що можуть виникнути при реалізації проекту: 1. Недостатня співпраця батьків у питання національно-патріотичного виховання. 2. Недостатня забезпеченість мультимедійними та аудіо засобами; наочними посібниками. 3. Відсутність належного інструментарію для проведення моніторингу і оцінки проведеної роботи. 4. Нечітко поставлені завдання та мета. Реалізація проекту дасть змогу: • • • • •

створити цілісну систему національно-патріотичного виховання молоді; збільшити кількість учнів, зайнятих волонтерською діяльністю; збільшити кількість учнів, що займається фізичною культурою та спортом; зменшити рівень злочинності серед молоді; зменшити кількість учнів, які курять, вживають алкоголь, приймають наркотики;

• • • • • • •

сформувати у молоді етнічну свідомість, почуття національної гідності, відродження історичної пам’яті; вивчити культурно-освітні потреби дітей та сприяти їх реалізації відповідно до інтересів особистості і держави; сформувати культуру соціальних і політичних стосунків, поваги до національно-культурних цінностей інших народів; надати допомогу школяраму реалізації їх творчих можливостей та ініціатив; залучати до активної участі у національно-культурному житті міста, розвитку звичаїв та традицій українського народу; глибше дослідити історію України; підвищити національну свідомість молоді, що сприятиме відродженню потенціалу українського народу.

Перспективність проекту полягає у можливості багаторазового застосування його схеми, поширення на інші ланки освітньо-виховного процесу. Термін реалізації проекту 1 жовтня 2015 року – 15 листопада 2016 року. Загальна кількість місяців – 11. ГЛОСАРІЙ Патріотизм – це любов до Батьківщини та рідного міста, відданість своєму народові, сповідування цінностей громади, прагнення своїми діями служити інтересам українців. Патріот – представник громади, особистість, який своїми діями, вчинками та думками відданий своєму народові, любить свою Батьківщину, здатний до активної громадської позиції з питань захисту національних прав та інтересів. Патріотичне виховання – процес цілеспрямованого, систематичного, організованого впливу на свідомість та поведінку дітей та молоді щодо формування почуття любові до Батьківщини та рідного краю через виховання високих громадських, моральних, психологічних, професійних і фізичних якостей, необхідних для реалізації інтелектуального та творчого потенціалу особистості в інтересах всебічного розвитку суспільства, забезпечення безумовної готовності до захисту Вітчизни.

Національна свідомість – це сукупність соціальних, економічних, політичних, моральних, етичних, філософських, релігійних поглядів, норм поведінки, звичаїв і традицій, ціннісних орієнтацій та ідеалів, в яких виявляються особливості життєдіяльності націй та етносів. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 1. Афанасьєв, А. Педагогічні основи військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України/ А.Афанасьєв —К.,2005.—266с. 2. Державний стандарт базової і середньої освіти. [Електрон. ресурс] //Міністерство

освіти

науки

України[веб-сайт]

Режим доступу:

//www.mon.gov.ua 3. Концепція національно-патріотичного виховання молоді (наказ МОНУ, Міністерства у справа сім’ї, молоді і спорту, Міністерства оборони України, Міністерства культури і туризму №3754/951/538/49 від 27.10.2009 року) 4. Основні орієнтири виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України. Програма. - Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008. – 80 с. 5. Про науково-методичне забезпечення розвитку виховних систем особистісного становлення учнів у 2106-2017 н.р.//Майбуття. Липеньсерпень, 2016 №№ 13-16, с. 63-65. 6.Ровесники незалежної України: думки, інтереси, громадянські позиції[Електрон. ресурс] //Фонд Демократичні ініціативи[веб-сайт] - Режим доступу. 7. Чи вважаєте Ви себе патріотом України? [Електрон. ресурс] //Центр Разумкова[веб-сайт] - Режим доступу: http://www.uceps.org/ukr/poll.php?poll_id=399 http://dif.org.ua/ua/poll 8. Шкільна історія очима істориків — науковців. Матеріали Робочої наради з

моніторингу шкільних підручників історії України. — Київ: Видавництво імені Олени Теліги, 2008 – 128 с. 9. Щербань П. Проблеми сучасної освіти. //Літературна Україна". – 13 липня 2006. 10. Як Ви ставитеся до національного свята – Дня Незалежності України? [Електрон. ресурс] //Центр Разумкова[веб-сайт] - Режим доступу: http://www.uceps.org/ukr/poll.php?poll_id=321 11. Який із п'ятьох зазначених чинників найбільше об`єднує або може згуртувати народ України в єдину спільноту? [Електрон. ресурс] //Центр Разумкова[веб-сайт] - Режим доступу: http://www.uceps.org/ukr/socpolls.php?cat_id=31 12. Юхновський, І. Про ідеологію і політику Українського інституту національної пам’яті/ І. Юхновський// Дзеркало тижня. – 2007. - №40. – С 16 13. Пласт – Національна скаутська організація України[Електрон. ресурс] //Пластовий портал[веб-сайт] - Режим доступу: http://www.plast.org.ua/plast/fact-list/ 14. Робоча група з питань патріотичного виховання молоді при апараті РНБО ініціює розробку загальнодержавної концепції патріотичного виховання молодих людей[Електрон. ресурс] // Рада національної безпеки і оборони України [веб-сайт] - Режим доступу: http://www.rainbow.gov.ua/news/450.html

Вечір-реквієм, присвячений пам’яті Героїв Небесної сотні "Герої не вмирають" (Звучить тиха мелодія) Учениця: З очей мільйонів – сльози потекли; Серця мільйонів – болем умивались… . Серця ж Героїв битись не могли, І очі їхні вже не відкривались. Чи хтось гадав, що власнеє життя Ціною вільного ставатиме зненацька…? А їм уже немає вороття, Як вороття й пролитій крові братській. Коли Герої в передсмертний крок, Так віддано цю волю здобували, Свідомо вбивці, тиснучи курок, У пекло свої душі віддавали. І вже сердець немає молодих, Що билися за волю разом з нами. Лиш чути материнський плач за них, Який блукає довгими ночами. Небесна Сотня – у небесний світ Полинувши, для нас сказала – жити! Тож оправдати долі їхніх літ – Обов`язок народної еліти. На небі спокій їх чекає вже; І Вічна Пам`ять на землі настала. За них ми Богу молимось лише, Та промовляєм: Слава! Слава! Слава! Ведучий. Всім, хто протягом тисячоліть проніс прапор боротьби за Україну!

Ведуча. Всім, хто не скорився ворогові і не впав духом, роками ніс тяжкий хрест боротьби, не зрадив, вистояв, вмер, залишившись безсмертним! Ведучий. Всім, хто і сьогодні жертвує власним життям за право жити вільними у своїй державі – рідній Україні присвячується вечір

Ведуча: Майдан став символом боротьби, символом утвердження прагнень до європейських цінностей у споконвічно європейській державі. І за цю боротьбу, за нашу з вами свободу й оновлення країни заплачено страшну ціну: своє життя віддали найкращі. І більшість з них молоді, сильні. Ті, що лише починали жити. І сьогодні ми зібралися для того, щоб пом’янути й вшанувати Героїв Небесної сотні - українців та їхніх побратимів інших національностей Ведучий: Вони підняли людей на боротьбу. Сотні проповідей є ніщо в порівнянні з тим, що вчинили для нас ці люди. Адже їхній вчинок – то велика жертовна любов. І якщо ми збагнемо це, - не буде поміж нами зла. Головним у світі є любов, і люди яких ми поминаємо, власне, засвідчили свою любов до своєї країни, свого народу, любов до Бога. Дівчинка з свічкою: Горить свіча і пам’яті сльоза додолу з неї краплями стікає. Земля ридає, плачуть небеса – Майдан героїв з почестю ховає. Їх взяв Господь, щоб ангелом в раю В його садах довічно проживати. Вони завжди залишаться в строю, Про них народ пісні буде співати. Небесна сотня білих журавлів, душа яких летить під небесами. Ніхто із вас вмирати не хотів, Хай вічна пам’ять лишиться за вами. Сьогодні туга душу розпина Багато з вас в коханні не признались.

Надворі скоро втішиться весна. Чому ж її ви, хлопці, не діждались? Горить свіча і пам’яті сльоза додолу з неї краплями стікає. Земля ридає, плачуть небеса – Героїв Україна пам’ятає. За кулісами : Хвилиною мовчання пом’янемо Героїв Небесної сотні. "Плине кача по Тисині + відео 21.02" Ведуча: Вони були нашими земляками, подолянами, але вирізнялись особливою любов’ю до життя, до України. Згадаємо їх. Презентація «Хмельничани - герої Небесної сотні» Презентація зупиняється на слайді про Анатолія Корнєєва. Ведуча: Йому було всього 53 роки. Він любив життя і людей, а ще був нетерпимий до несправедливості, такої, що змушує людей відчувати себе рабами. Він їздив на Майдан кілька разів, він "жив Майданом". 20 лютого 2014 року о 7 год ранку Анатолій Петрович був вбитий снайпером. Історію його боротьби за волю України улітку 2014 року розповів у фільмі кам’янчанин Володимир Данилюк. Пропонуємо вам переглянути цей фільм. Сьогодні у цьому залі присутні дружина Анатолія Петровича Людмила .. та син Віталій Анатолійович. Запрошуємо його до слова . (виступ) Дівчина: Ти нас пробач! Що нас не було поруч. Пробач за те, що не уберегли! Нам жити з цим і мучитись до віку І цей тягар усе життя тягти! Ми не забудем! Чуєш? Не забудем! Ти завжди Друже будеш серед нас! І навіть, через сотні літ про тебе будуть говорити! Згадають подвиг твій іще мільйони раз! Твій дух назавжди залишився нескоренним І хоч душа твоя на небесах

Для нас усіх ти ще живий.й такий же усміхнений Назавжди лишешся у кожного в серцях. А зараз друже, спочивай І нехай янголи десь там, твій сон оберігають. Ти знай, для нас усіх- ти наш Герой. І пам’ятай: ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ! Ведучий: До слова запрошується Володимир Данилюк. Виступ вокальної групи школи мистецтв. Хлопець: Тарасе, плачеш разом з нами… На домовини впали матері. Ну як же так? В твій час було те ж саме, Й тепер могили свіжі на землі. Кобзарю, вбили вірменина. Він, як молитву твій “Кавказ” читав. Заплакала за ним вся Україна. А кат московський руки потирав… Забрали все. Ще й насміхались з Тебе. До “Заповіту” втерли кірзяки. Продали землю, ще хотіли – небо, На Храмах наших ставили зірки. А ти хотів, щоб квітла Україна. Вона й цвіла за владним парканом. А наша поселялася родина На цвинтарях новеньких за селом. В ту ніч, Тарасе, я не спав. Молився. І дзвін Михайлівський просив: не руш! В ту ніч у ката біс вселився, Його купили за великий куш. Тебе віддали у солдати. Нам снайпер в голову стріляв… Скажи, Кобзарю, мушу знати, Хто нам недолю таку дав.

… Врага не буде супостата Скажи, коли? Скажи мені. Коли ж то будуть син і мати вже на оновленій землі. Ведуча: Запрошуємо до слова духовного отця школи, настоятеля Церкви ікони Почаївської Богоматері Отця Антона. Ведуча: Небесна сотня стоїть перед Божим Престолом і буде повіки опікуватися долею України. Кожному потрібно пам’ятати про них: хто вони були і за що боролись, у що вірили, задля чого померли.Пам’ятати і молитися... Звучить "Боже великий, єдиний" (Молитва за Україну — урочистий музичний твір, відомий також під назвою Боже великий, єдиний, нам Україну храни або як духовний гімн України. Музика Миколи Лисенка, слова Олександра Кониського. Написана в 1885 році. ) Боже великий, єдиний, Нам Україну храни, Волі і світу промінням Ти її осіни. Світлом науки і знання Нас усіх просвіти, В чистій любові до краю, Ти нас, Боже, зрости. Молимось, Боже єдиний, Нам Україну храни, Всі свої ласки-щедроти Ти на люд наш зверни. Дай йому волю, дай йому долю, Дай доброго світу, Щастя дай, Боже, народу І многая, многая літа.

СЦЕНАРІЙ вечора пам’яті до Дня Захисника Вітчизни «Кам’янчани – воїни миру» Учень 1. Народе мій, пишаюся тобою: Моя душа – частинка твого «Я». Красою правди у святім двобою Понад Майданом сонця лик сія... Є нація! Хай знають всі у світі: Ми є! Народ піднявся із колін! І переможно сонце правди світить, Співає гордо наш Державний Гімн.

(звучить Гімн України)

Учень 2. День захисника України — свято, що відзначається в Україні 14 жовтня в день святої Покрови Пречистої Богородиці одночасно з Днем Українського козацтва. Учень 3. Це свято є направду всенародним святом, бо захисниками Вітчизни є учасники національно-визвольних рухів ХХ століття ,учасники Революції гідності, добровольці і військові антитерористичної операції на Сході України, волонтери, діти і дорослі – всі ті, хто в різний спосіб наближають перемогу над російськими загарбниками. Зродились ми великої години З пожеж війни і з полум’я вогнів. Плекав нас біль по втраті України, Кормив нас гніт і гнів на ворогів. Доволі нам руїни і незгоди, Не сміє брат на брата йти у бій, Під синьо-жовтим прапором свободи З’єднаєм весь великий нарід свій. І ось ідемо в бою життєвому. Тверді, міцні, незламні, мов граніт, Бо плач не дав свободи ще нікому, А хто борець, той здобуває світ. Велику правду для усіх єдину, Наш гордий клич народові несе: Батьківщині будь вірний до загину, Нам Україна вище понад все! Не хочемо ні слави, ні заплати, Заплатою нам розкіш боротьби, Солодше нам у бою умирати, Як жити в путах, мов німі раби. Веде нас в бій борців упавших слава, Для нас закон найвищий та наказ -

Соборна Українськая Держава, Вільна, міцна, від Тиси по Кавказ! Учень1: Уже багато років поспіль 14 жовтня ми відзначаємо величне християнське свято Покрови Пресвятої Богородиці. Упродовж століть воно набуло особливо важливого змісту, оскільки пов'язане із боротьбою за свободу та порятунком від ворогів. Волелюбні козаки, які зі зброєю в руках боронили свою Вітчизну та віру, були переконані, що Свята Покрова охороняє їх, а Божу Матір вважали своєю заступницею. Тому у часи незалежності свято Покрови почало відзначатися ще і як День Українського козацтва. Учень2: Під час Другої світової війни зародилася Українська повстанська армія як збройна сила проти гітлерівської окупації батьківських земель та більшовицької наруги над нашим народом. Віддавшись під опіку Пресвятої Богородиці, вояки вважали свято Покрови днем створення легендарної визвольної армії. Переконаний, що радянські солдати також зверталися з молитвою до Господа та Святої Діви перед атакою на позиції фашистів. Учень3: Для нас це свято не тільки народне і релігійне, а й національне. Воно єднає країну, закликає усіх до згуртованості перед сучасними викликами та загрозами. Нині, коли на східних теренах України точиться боротьба за незалежність і суверенітет держави, маємо бути гідними спадкоємцями духовних цінностей та продовжувачами багатих традицій і славних справ предків. Учень 4: Пресвята Богородиця й нині залишається заступницею усіх українських військових. Сучасна Українська армія від часу її створення в 1991 році на заміну радянським символам почала активно запроваджувати козацькі. На прапорах українських частин замість червоної зірки з'явилися козацькі хрести і національний герб - тризуб, а іменами козацьких полководців стали називати військові навчальні заклади і частини. Учень1: Подібні символи ми можемо побачити на емблемах добровольчих батальйонів, які захищають наш спокій у зоні АТО. В Україні сформовано 44 батальйони територіальної оборони, 32 добровольчі батальйони патрульної служби міліції особливого призначення, 3 добровольчі батальйони особливого призначення Нацгвардії та кілька батальйонів Добровольчого українського корпусу. Учень2: Серед них: Батальйон «Донбас». Добровольчий загін сформований 18 квітня 2014 року. Командир – Семен Семенченко. Чисельність – близько шестисот осіб. Донецька область. Учень3: Батальйон «Айдар». Сформований у травні 2014 року. Командир – Сергій Мельничук. Чисельність – близько п’ятисот осіб. Луганська область. Учень4: Батальйон «Кривбас». Сформований у травні 2014 року. Командир – Микола Колесник. Чисельність – близько чотирьохсот осіб. Дніпропетровська область. Учень1: Батальйон «Азов» Сформований 5 травня 2014 року в Маріуполі. Командир – Андрій Білецький. Чисельність – близько п’ятисот осіб. Київська область. Учень 3: Батальйон «Львів».

Сформований у квітні 2014 року. Командир – Олег Зарічний. Чисельність – близько двохсот осіб. Львівська область. Учень4: Батальйон «Івано-Франківськ». Сформований у травні 2014 року. Командир – Олександр Поліщук. Чисельність – близько ста осіб. ІваноФранківська область. Учень1: Батальйон «Полтава». Сформований 28 квітня 2014 року. Командир – Олександр Федоренко. Чисельність – близько двохсот осіб. Полтавська область. Учень3: Батальйон «Харків-1». Сформований у квітні 2014 року. Командир – Сергій Янголенко. Чисельність – близько двохсот осіб. Харківська область. Учень2: Рота «Богдан». Сформована у червні 2014 року. Командир – Олександр Жименник. Чисельність – близько ста осіб. Хмельницька область. Учень2: Боротьба за незалежність України продовжується і зараз . На Донеччині і Луганщині, на превеликий жаль, гинуть наші патріоти - добровольці та воїни української армії. Ми пам’ятаємо наших земляків, кам’янчан, які загинули за незалежність України: Учень 1.Журавленко Андрій Анатолійович («Восьмий») Обставини загибелі: Ранком 29-го серпня 2014 р., під час виходу т.зв. Зеленим коридором з Іловайського котла, пожежна машина рухалась в автоколоні батальйону "Донбас" з с. Многопілля до с. Червоносільське. На околиці с. Червоносільске пожежна машина натрапила на позицію російського танку Т-72 зі складу 6-ї окремої танкової бригади збройних сил РФ і отримала пряме попадання. Андрій був у кабіні. Загинув разом з Редом, Бані, Туром, Бірюком, Ахімом та Портосом. 3-го вересня тіло Восьмого разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпропетровського моргу. Був упізнаний родичами та похований 12 вересня 2014 року у м. Кам'янецьПодільський Учень2: Коношенко Руслан Сергійович («Поет») Зник безвісти 21 січня 2015 р. під час оборони аеропорту м. Донецьк. Впізнаний за експертизою ДНК. Похований на Алеї Слави м. Кам'янець-Подільський. Учень3:Лізвінський Валерій Іванович Загинув 19 січня 2015 р. під час оборони аеропорту Донецька. Після вибуху і завалів у новому терміналі аеропорту доля Валерія була невідома. Лише через місяць тіло воїна вдалося доставити до дому. Похований 22 лютого 2015 р. на Алеї слави міського кладовища Учень 4:Луньов Олександр Володимирович Олександр навчався у військово-інженерному інституті при Подільському державному аграрнотехнічному університеті, після закінчення якого служив у місті Дубно, а у 2012 році був переведений у Кам’янець-Подільський у Центр розмінування. Він проявив себе професіоналом своєї справи, був справжнім патріотом України, вірним товаришем, користувався авторитетом у колективі. Загинув 7 жовтня 2014 р. м. Краматорськ, Донецька область Учень 2: Мелимука Сергій Миколайович Загинув 14 липня 2015 р. під час виконання завдань з перевірки надійності мінних укріплень поблизу українсько-російського кордону біля села Сизе (Станично-Луганський район Луганська область)

підірвавшись на вибуховому пристрої з розтяжкою. Разом з Сергієм загинули старший лейтенант М. Михайлишин, солдат В. Ситніков та старший солдат Ю. Бабко.Місце поховання: с. П'ятничани, Чемеровецький район Учень 3:Стрільчук Павло Володимирович ("Старшина") Загинув 26 липня 2014 р. біля м. Щастя під час вивозу поранених. Місце поховання: Алея Слави центрального кладовища м. Кам'янець-Подільський Учень 4. Флерко Микола Олексійович («Танк») Микола супроводжував двох журналістів у с. Піски (Ясинуватський район) під Донецьком. В результаті мінометного обстрілу знімальної групи російськими бойовиками від осколкових поранень загинув Микола «Танчик» та фотокореспондент газети «Сегодня» Сергій Ніколаєв, який помер від поранень на операційному столі. Місце поховання: с. Деркачі, Старокостянтинівський район Учень2: Напревеликий жаль серед загиблих кам’янчан є випускники нашої школи. Чухнов Аркадій Сергійович Загинув 3 травня 2015 р. близько 16.00 підірвавшись на закладеному фугасі біля села Катеринівка (Попаснянський район) Луганської області. Разом з Аркадієм загинув старший солдат Ю. Гіль. Похований на Алеї Слави нашого міста. Аркадій Чухнов випускник школи1990 року. Учень 1:Гордійчук Микола Миколайович («Гризун») 22 липня 2015 р. повертаючись з бойового завдання, підірвався на «розтяжці», отримав численні осколкові поранення кінцівок і тулуба поблизу блокпосту «Шахта», між містами Авдіївка та Ясинувата (Донецька область), внаслідок чого помер під час транспортування до військового шпиталю Красноармійська. Разом з Миколою загинув рядовий міліції Є. Бірюков. Місце поховання: м. Кам'янець-Подільський, Хмельницька область. Микола Гордійчук був членом «Пласту» з 1993 року, старший пластун, 2009 року був інструктором військово-патріотичного табору «Легіон-12». Випускник школи 2003 року, випускник Кам'янецьПодільського Національного університету ім. Івана Огієнка за спеціальністю психолог. Учасник команди КВК «Наш Формат». Ведучий молодіжної програми «Шоу Кадрів». Був засновником і солістом груп «Своєрідне», «The DenDi». Активний учасник Революції Гідності, був у складі 15-ї сотні Самооборони Майдану «Вільні люди». На службі в батальйоні »Гарпун» перебував з квітня 2015 року. Учень 3. Гордійчук Микола, Журавленко Андрій, Коношенко Руслан , Стрільчук Павло Указом Президента України "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджені орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Учень 2: Схилімо голови низько перед пам’яттю і подвигом славних синів України - героїв УПА, героїв Крут, героїв Небесної Сотні і героїв АТО в хвилині мовчання. (Хвилина мовчання) Учень 4. Гордійчук Микола був учнем нашої школи. Звичайним ззовні, та незвичайним у своїх думках та поглядах на життя. Учень 3. Його сила духу вражає. Вихований у родині військових, він встигав усюди. Він займався тими справами, які йому подобались. Микола мріяв про те, щоб світ став на краплину світлішим, чеснішим, добрішим. Таким був сам, таким, зі світлою щирою посмішкою ми будемо його пам’ятати.

Перегляд відеофільму Учень 3: Сьогодні у нашій залі присутній батьки Миколи Гордійчука Людмила Андріївна та Микола Васильович, і брат Миколи - Максим Гордійчук. Запрошуємо його до слова. (виступ) Учень1: Запрошуємо до слова Павла Білоуса, бійця АТО, людину, яка багато років добре знала Миколу Гордійчука. (виступ) Учень 2. Пам’ятайте про тих, що безвісті пропали, Пам’ятайте про тих, що не встали, як впали. Пам’ятайте про тих, що згоріли як зорі,Такі чисті і чесні, як повітря прозоре. Учень 3. Пам’ятайте про тих, що за правду повстали, Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах. Пам’ятайте про тих, що стрибали під танки... Учень 4. Є в місцях невідомих невідомі останки. Є в лісах, є у горах, і є під горою – Менше в світі могил, ніж безсмертних героїв. Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні – Хай відомими стануть всі герої безвісні.

Учень 1: 14 жовтня – день, який має стати святковим для сучасних воїнів та суспільства в цілому. Він має символізувати нерозривний зв'язок усіх поколінь захисників України. Учень :2 Тож складемо сьогодні щиру молитву Пресвятій Богородиці, щоб покрила своїм омофором Український народ та наше військо, повсякчас підтримувала нас, плекала мужність українських військовослужбовців й оберігала їхні життя. Учень 4: Запрошуємо до промови наставника церкви Почаївської Божої Матері, духовного наставника школи Отця Антонія (виступ, молитва) Учень1: Дякуємо всім за присутність на зустрічі. Завтра 14 жовтня в районному будинку культури «Розмай» відбудеться вечір пам’яті Миколи Гордійчука.

Сценарій мітингу, присвяченого відкриттю меморіальних дощок Аркадію Чухнову та Миколі Гордійчуку 18 березня 2016 року, 12.00 год Загальноосвітня І-ІІІ ступенів школа №7 (Звучить мелодія пісні «Плине кача») Ведучий 1. Сьогодні 18 березня 2016 року ми зібралися разом, щоб вшанувати пам’ять Аркадія Чухнова та Миколи Гордійчука – наших земляків, випускників школи, які загинули, захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України.

Ведучий 1.Урочистий мітинг з нагоди відкриття пам’ятних меморіальних дощок оголошується відкритим. Звучить Гімн України (виконується акапельно) Ведучий 1. Гордійчука.

Сьогодні на мітингу присутні родини загиблих Аркадія Чухнова та Миколи

Ведуча 2. 1

1. Кам’янець-Подільський міський голова – Михайло Сімашкевич 2. Народний депутат України – Володимир Мельниченко 3. Секретар міської ради – Дмитро Васильянов 4. Керуюча справами міського виконавчого комітету Кам’янець-Подільської міської ради – Яна Мельничук 5. Начальник управління освіти і науки – Світлана Старченко 6. Представники депутатського корпусу, військового комісаріату, центру розмінування, міської організації «Пласт», громадських організації, педагоги та учні школи, друзі загиблих, кам’янчани. Ведуча 2: Аркадій Чухнов народився 17 серпня 1975 року в нашому місті. Навчався в нашій школі до 1990 року. Під час АТО службу проходив у 15-му окремому мотопіхотному батальйоні. 3 травня 2015 р. близько 16.00 підірвавшись на закладеному фугасі біля села Катеринівка (Попаснянський район) Луганської області, Аркадій Чухнов загинув. Указом Президента України нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Рішенням сесії міської ради Аркадію Чухнову присвоєно звання «Почесний громадянин міста».

Ведучий 1: Микола Гордійчук народився 26 травня 1986 року в м. Рівне. Був членом «Пласту» з

1993 року, старший пластун, 2009 року був інструктором військово-патріотичного табору «Легіон12». Випускник школи 2003 року. Активний учасник Революції Гідності, був у складі 15-ї сотні Самооборони Майдану «Вільні люди». На службі в батальйоні спеціального призначення «Гарпун» перебував з квітня 2015 року. 22 липня 2015 року страшна й безжальна звістка за лічені хвилини облетіла весь КамянецьПодільський, все Поділля, всю Україну: повертаючись з бойового завдання, Микола Гордійчук підірвався на «розтяжці» між містами Авдіївка та Ясинувата Донецької області. Помер під час транспортуваня до військового шпиталю Красноармійська. Указом Президента України нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Рішенням сесії міської ради Миколі Гордійчуку присвоєно звання «Почесний громадянин міста».

Ведуча 2: Це не сон, не синдром маячні, Ця війна не в далекій країні, Не в Іраку чи десь там в Чечні, А в вишневій моїй Україні. Саме тут всі її вояки Схід країни від зла захищали, Бились на смерть мої земляки, Кров’ю землю святу поливали. Щоб країна ввійшла в майбуття Вільна, сильна, без чвар та війни. Віддали найцінніше – життя, України найкращі сини! Ведучий 1. До слова запрошується Кам’янець-Подільський міський голова Михайло Сімашкевич. Ведучий 1. До слова запрошується народний депутат України Володимир Мельниченко. _____________________________________________________________________________________ _____________________________________________________________________________________ Ведуча 2. Право відкрити меморіальні дошки надається міському голові Михайлу Євстафійовичу Сімашкевичу, начальнику управління освіти і науки Світлані Старченко, сенсору-пластуну Сергію Трасіуху, та члену Ради старшокласників школи Шидловській Іванні. Ведуча 2.

Запалим свічку пам’яті про тих, Кого війна забрала в домовину. Бог забирає кращих, може і святих. У когось батька, в когось - і дитину.

Ведучий1.Помолимось за тих, хто ради нас,

Йшов крізь вогонь і знищував гармати. Когось забрала куля, когось убив фугас, І не одна ридає зараз мати.

Ведучий 1. Схилімо голови перед світлою пам’яттю загиблих в зоні АТО випускників школи Аркадія Чухнова та Миколи Гордійчука, вшануємо героїв Небесної Сотні і всіх українців, які віддали своє життя за самостійність і незалежність України хвилиною мовчання. (метроном) Ведуча 2. Слово надається батькам Аркадія Чухнова та Миколи Гордійчука. Ведуча 2. Запрошуємо освятити меморіальні дошки Аркадія Чухнова та Миколи Гордійчука отця Олександра, настоятеля Петропавлівської церкви. Ведуча 1. Допоки ми живі — житиме пам’ять про наших героїв. Щодня Аркадій та Микола з меморіальної дошки зустрічатимуть і проводжатимуть поглядом учнів, нагадуватимуть кожному з нас, що вони поклали життя, аби ми жили в мирній квітучій Україні. Вшанування їх пам’яті – це не просто наш святий обов’язок, це наша шана.І гордість за справжніх героїв. Ведуча 2.Мітинг з нагоди відкриття меморіальних дощок оголошується закритим. 3

Просимо покласти квіти до меморіальних дощок та вклонитися загиблим Героям. (музичний фон)

Мітинг-реквієм, присвячений пам’яті Героїв Небесної Сотні Оформленя: Стіна пам’яті Небесної сотні (Прапор України, надписи «Герої не вмирають», список прізвищ героїв з фото), екран, на якому постійно транслюються події 20-22 лютого 2014 року, галерея портретів хмельничан – Героїв Небесної Сотні на столі на вишитому рушнику, запалені лампадки. (Звучать слова з фільму про Майдан) Ведучий1. Лінійку-реквієм, приурочену пам’яті Героїв Небесної Сотні оголошую відкритою. (Гімн України) Ведучий 2. Слово надається директору школиЛаврусевичу Олегу Анатолійовичу. (виступ директора). Ведучий2 . Ми з вами вшановуємо пам’ять героїв різних історичних подій: Голодомор 1932-33рр, Битва під Крутами, Друга світова війна, війна в Афганістані, Чорнобильська катастрофа. А сьогодні , у ХХІ ст.. , ми є свідками ще однієї масової трагедії нашої країни – від масових розстрілів мирних людей на Євромайдані до війни на Сході України. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне у 20132014 рр. Ця подія сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної душі. Ведучий1 . Кожен із цієї Небесної сотні, як і ми з вами мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну. Ведучий 2. Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам’ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Ведучий 1 Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!

Ведучий2: Героям Майдану, впавшим мертвими за світле майбутнє України, присвячується хвилина мовчання. (Під мелодію гімну Небесної сотні «Пливе кача»- хвилина мовчання) 1. У нашій пам’яті Ви назавжди лишились, Історія одна, і Ви – її частина. Ви тільки знайте, браття, ми за Вас молились, І молимось: за Вами – ненька Україна! Вже не повернеться додому той хлопчина, Що його вчора тільки мати відпустила, Поцілувала, тихо мовивши: “Іди, дитино, За щастя України, бо вона – єдина”. Казала мати берегти себе. Але даремно, Бо хлопець був готовий йти безстрашно, Аби лише країна, котру так кохав страшенно, Не стала на коліна, а боролася відважно. 2. Хлопчина вірив, що колись, одного ранку, Відкривши очі, він відчує повну волю. Але та куля, в день зимовий, на світанку, Перехопила подих та змінила долю. Хлопчина вірив, що колись, одного дня, Розкаже син йому, як любить Батьківщину. Хіба він знав, що борючись за це щодня, Все доведеться відпустити в мить єдину. Так. Той хлопчина, він не знав тоді, Що нелюд пострілом прицільним забере життя. І браття хлопця, українці, у біді, Заплачуть, відпустивши тіло в небуття. 3. Але ж душа, душа Героя вічно лине! До тебе наші сльози, молитви, зізнання! Повір, хлопчино, наша пам’ять не загине, 2

Як і омріяні тобою воля та кохання. Небесна сотня. Прапор. Чорна стрічка. І сльози, бо ти, хлопче, словом вже не з нами. Але в думках ти поруч, і не згасне свічка, І линуть буде “Слава Україні!” над ланами. Ведучий 2. Лінійку-реквієм, приурочену пам’яті Героїв Небесній Сотні оголошую закритою. (Звучить Гімн України).

МАТКОВСЬКА Тетяна В’ячеславівна, класний керівник 11 класу загальноосвітньої І-ІІІ ступенів школи № 7 м. Кам’янець-Подільського Перший урок – 2016 Тема. З Батьківщиною в серці ( до 25-річчя Незалежності України). Мета: актуалізувати ідеї соборності та суверенітету – головних чинників розвитку незалежної України; формувати та розвивати громадянську та національну свідомість старшокласників; виховання активної громадянської позиції, почуття патріотизму, самовідданості, вірності обов’язку. Тип уроку: усний журнал для учнів 11 класу. ПЕРЕБІГ УРОКУ Змінюйте світ на краще, піклуйтеся про нього, тому що ви в ньому живете! Кузьма Скрябін І. Організаційний момент. ІІ. Актуалізація знань. 1. Перегляд відеокліпу пісні «Молитва за Україну» (музика воїнів – духовний гімн України). 2. Робота з епіграфом до уроку. - Як ви розумієте слова Кузьми Скрябіна? Чи поділяєте ви його точку зору? Чому? ІІІ. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності. Слово вчителя. 24 серпня 2016 року наша країна відзначила 25 років своєї незалежності. Український інститут національної пам’яті назвав 2016 рік Роком Державності на честь низки історичних подій, які привели до проголошення, а потім відновлення Україною незалежнсті у ХХ столітті. Тому пропоную наш урок «З Батьківщиною в серці» провести у формі усного журналу та погортати сторінки нелегкого шляху нашої країни до незалежності. ІV. Сприймання й усвідомлення нового матеріалу.

1. Сторінка 1. «Тернистий шлях до незалежності». Перегляд презентації «Фотолітопис незалежності України» (під час презентації учні озвучують події, зображені на слайдах). 2. Сторінка 2. «Хроніка подій». Перегляд відеофільму «До 25-річчя України – шлях до незалежності». 3. Сторінка 3. «Твоє призначення має значення». Ця сторінка присвячена людям, які в різні часи відстоювали свої права, права свого народу, свободу та незалежність України. Перегляд презентації «Героїв імена» (під час презентації, учні розповідають про людей, зображених на слайдах: січові стрільці, герої Крут, герої УПА, герої АТО тощо). 4. Сторінка 4. «Скриня запитань». Ця сторінка передбачає проведення вікторини, пов’язаної з історією незалежності нашої держави. Питання вікторини: - Коли й де було проголошено Акт злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу? (На Софійській площі в Києві 22 січня 1919 року). - Хто був першим очільником УНР? (Михайло Грушевський). - Назвіть ім’я українського письменника, художника, що очолював уряд УНР? (Володимир Винниченко). - Кому на Аскольдовій могилі в Києві встановлено пам’ятник? (Студентам, загиблим у бою під Крутами). - Що було проголошено в окупованому Львові 1941 року? (Відновлення Української Держави). - Коли було прийнято Акт проголошення незалежності України? (24 серпня 1991 року). - Коли відбувся Всеукраїнський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України? (1 грудня 1991 року). V. Узагальнення й систематизація знань, умінь і навичок. 1. Проведення анкетування старшокласників «Патріотизм у розумінні молоді». 2. Флешмоб «Квітка побажань Україні». Перед учнями заготовки квітів побажань. Учитель пропонує на пелюстках квітки написати побажання Україні до дня її народження. Далі взяти участь у флешмобі: підняти вгору намальовані квіти з побажаннями, присвятивши їх людям, що в різні часи виборювали незалежність української держави. VІ. Підсумок уроку. 1. Інтерактивна вправа «Мікрофон». Почуте й побачене на урозі змусило мене задуматися над… 2. Слово вчителя.

Викликає повагу той народ, який уміє відстоювати свою свободу, той народ, якому властива національна самосвідомість та генетична пам’ять. Ми повинні пишатися тим, що ми українці, що народилися й зросли на цій землі. Я впевнена, що кожен із вас усвідомить свою відповідальність за долю Батьківщини й буде гідним громадянином своєї держави. 3. Перегляд відеокліпу пісні «На світі є одна країна…».

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Управління освіти і науки Хмельницької обласної державної адміністрації Управління освіти і науки Кам’янець-Подільської міської ради Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №7

Матеріали на конкурс Всеукраїнська експедиція учнівської та студентської молоді

«Моя Батьківщина - Україна» Напрямок «Із батьківської криниці» Тема роботи

«Обряди зимового циклу на Поділлі» Виконавці: пошукова група учнів 9-Б класу Керівник: Матковська Тетяна В’ячеславівна

м. Кам’янець-Подільський -

2014

Пошукова група: 1. Григор’єва Дарія Валентинівна (учениця 9-Б класу ЗОШ №7 м.Кам’янця-Подільського) 2. Євчук Вероніка Сергіївна (учениця 9-Б класу ЗОШ №7 м.Кам’янцяПодільського) 3. Коритник Василь Сергійович (учень 9-Б класу ЗОШ №7 м.Кам’янцяПодільського) 4. Слива Віктор Вікторович (учень 9-Б класу ЗОШ №7 м.Кам’янцяПодільського) 5. Цимбалюк Микола Сергійович (учень 9-Б класу ЗОШ №7 м.Кам’янцяПодільського)

Керівник групи – Матковська Тетяна Вячеславівна (учитель української мови та літератури ЗОШ №7 м.Кам’янця-Подільського)

Зміст Вступ. Розділ 1. Звичаї та обряди українського народу. Розділ 2. Календарно-побутова обрядовість: етапи формування. Розділ 3. Обряди зимового циклу. 3.1. Третя Пречиста снігом покриває. 3.2. На святу Катерину ховайся під перину. 3.3. Андрію, я тобі коноплі сію. 3.4. Прийшов Наум – пора братися за ум. 3.5. Варвари ночі урвали. 3.6. Сави дня прибавили. 3.7. Хвали зиму після Миколи. 3.8. Яка Ганка до ніченьки, така зима до весноньки. 3.9. Спиридон Сонцеворот небо плечима підпирає. 3.10. Коляд, коляд, колядниця… 3.11. Христос рождається! – Славімо його! 3.12. Наша Меланка качура пасе. 3.13. Василів вечір додає дня на курячу ніжку. 3.14. Тріщи, не тріщи, а вже минули Водохрещі. 3.15. Прийшов Предтеча і забрав свята на плечі. 3.16. З Петра Вериги чекати відлиги. Висновки. Література. Додатки. 1. Обрядові прислів’я, приказки, приповідки та прикмети зимового циклу. 2. Зимові обряди, розваги та ворожіння. Подільська коляда (сценарій фольклорного свята). 3. Фотоматеріали. 4. Мультимедійний додаток (сценарії обрядів, аудіозапис обрядових пісень).

Вступ Упродовж багатьох століть український народ безупинно творив своє, тільки йому властиве духовне середовище, наповнюючи його своєрідними обрядами, ритуалами. Фактично формувався внутрішній світ українців, осягався весь навколишній простір, закладалися світоглядні засади. Відомий знавець традиційно-культурної спадщини українського народу Олекса Воропай вирізнив народні звичаї в унікальне явище, наділивши їх неповторною народознавчою силою. Він констатував: «Звичаї народу – це ті прикмети, по яких розпізнають народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому… Звичаї – це ті найміцніші елементи, що об’єднують окремих людей в один народ, в одну націю. Звичаї, як і мова, виробилися протягом усього довгого життя і розвитку кожного народу» [1]. Феноменально багата українська обрядовість активно впливала на життєдіяльність народу. Адже кожна особистість, кожна місцевість були і є носіями національно-культурних і духовних традицій. Враховуючи потреби сучасності, молодим громадянам України необхідно пізнати і зрозуміти велич нашої народно-традиційної культури, її одвічний

гуманізм,

добробут,

всепрощення,

доброзичливість,

щиру

гостинність, щоб урівноважити свої вчинки, спрямувати їх на утвердження української державності, забезпечення душевного затишку усім, хто живе на етнічній землі України. Мета роботи - вивчення і дослідження українських календарнопобутових звичаїв та обрядів зимового циклу, етапів їх формування та функціонування на Поділлі. Предмет дослідження – роль календарно-побутових звичаїв та обрядів зимового циклу у духовному житті українського суспільства. Об’єкт дослідження – обрядовість зимового циклу як унікальне явища в житті українського народу. Завдання дослідження: - окреслити поняття «звичаї» та «обряди»;

- з’ясувати етапи формування календарно-побутових обрядів; - визначити риси, притаманні обрядам зимового циклу; - дослідити особливості календарно-побутових звичаїв та обрядів зимового циклу на Поділлі; - пропагувати народні обряди, звичаї та традиції серед сучасної молоді.

Розділ 1 Звичаї та обряди українського народу Народна творчість – дзеркало життя, прагнень, боротьби, мистецтва, мудрості, культури нації. У народній творчості України досить яскраво відбита наша праісторія. Традиції, звичаї та фольклор заховали в собі те, що вже давно втрачено, чого немає в історичних документах про нашу первісну культуру, про світогляд наших пращурів, про віру, вірування і, взагалі, про нашу духовну культуру [9,120]. Однією з найдавніших форм духовної культури народу є звичаї та обряди. Звичаї – це повсякденні усталені правила поведінки, що склалися історично, на основі людських стосунків, у результаті багаторазового здійснення одних і тих же дій та усвідомлення їх суспільної значущості. Вони, як неписані закони, народжуються разом з народом і передаються з покоління в покоління, тобто стають традиційними. Обряди – це символічні дійства, приурочені до відзначення найбільш важливих подій у житті людських гуртів, родин, окремих осіб. Наприклад, віншування хлопців на Різдво, посівання на Новий рік, колядування тощо [9,122]. Між звичаями та обрядами існує певна різниця. Звичаїв дотримуються щоденно, обряди ж виконуються напередодні чи безпосередньо у дні свят [9,123]. Система усталених обрядів є обрядовістю певного народу. Українці належать до тих націй у Європі, чия обрядовість є однією з найдавніших і найбагатших. Найкраще виражене багатство української обрядовості в обрядовому фольклорі: піснях, побажаннях, віншуваннях, примовляннях, якими супроводжується те чи інше обрядове дійство. В обрядовості українців розрізняють два види – родинну і календарнопобутову. Перший вид обрядів тісно пов'язаний з важливими подіями в житті

окремої родини чи людини. Другого виду обрядів дотримувалися під час урочистого святкування початку чи закінчення певних сезонів, природних циклів – зими, весни, літа, осені [4,18]. Розділ 2 Календарно-побутова обрядовість: етапи формування Складний і тривалий шлях розвитку пройшли українські календарнопобутові звичаї та обряди. Таку назву вони отримали через зв'язок з календарними циклами, від яких безпосередньо залежав побут наших предків. Знання природних циклів і орієнтація в часі формувалися ще на тій стадії, коли давнє населення на території України існувало виключно за рахунок мисливства і збиральництва. Залежно від пори року воно переміщувалося з місця на місце, щоб забезпечити себе достатньою кількістю їжі. Минали тисячоліття, поки давні люди приручили звірів, навчилися вирощувати хліб. Полювання на звірів змінюється на тваринництво. Збиральництво поступово переростає у хліборобство. Але первісні форми життя не зникають безслідно, а доповнюють новий господарський устрій. Ця закономірність властива й обрядовості, в якій давні обрядові дійства постійно доповнюються новими. Давні люди досить добре усвідомлювали значення природних явищ для свого існування. Ще в дописемний період вони намагалися якимось чином фіксувати свої знання про природу, здобуті в процесі пристосування до неї. Поступово формується розуміння впливу різних небесних явищ на суто земні справи людей. Це послужило відправною точкою для виникнення сучасної астрономії. З її зародженням формується система обліку великих проміжків часу, яка базується на періодичності руху небесних тіл (Місяця, Сонця чи окремих планет) [9,124].

Найдавнішим у багатьох народів був місячний календар. І це цілком природно, адже рух Місяця дуже легко спостерігати навіть неозброєним оком. Відлік часу за Сонцем послужив основою сонячних календарів. Певний час обидві ці системи співіснували. На території України вже у IV тис. до н.е. користувалися місячно-сонячним календарем, за яким вираховували періоди настання зимових, весняних і літніх свят. Для більшості населення ближчим був календар, в основу якого покладено вегетаційний період, тобто період активного життя рослинного світу. У наших умовах вегетаційний рік триває від останніх весняних до перших осінніх приморозків. З ним була пов’язана трудова діяльність переважної

більшості

людей,

оскільки

знання

початку

чи

кінця

хліборобських робіт мало практичне значення. З прийняттям християнства на Русі складається новий календар, упроваджуються нові святкові дати. Частково вони співпадали зі старими язичницькими святами, частково витісняли їх. Забувалися назви божеств, на честь яких влаштовували свята наші предки. Та залишалася народна обрядова

основа,

яка

впродовж

наступних

століть

взаємодіяла

християнською обрядовістю. Так складався сучасний народний календар з християнськими датами й обрядами, доповненими прадавніми обрядовими елементами. Поєднання різновидових обрядових компонентів увійшло у плоть і кров українців. Ось чому ми сьогодні не уявляємо собі зими без Різдва Христового, перерядження і куті, весни – без Великодня і писанок. Кожна пора року мала свою важливу дату – кульмінаційну точку, до якої були приурочені народні звичаї та обряди річного календарного кола. Основні їх фрагменти до певної міри збереглися у календарних циклах зими, весни, літа й осені [9,125].

Розділ 3 Обряди зимового циклу В народі говорять: «Зима прийшла і празничків привела». І дійсно: взимку майже щодня – свято. Зимові свята починаються 4 грудня зі свята Введення в храм Пресвятої Богородиці, «коли вводиться літо у зиму». Цей день віщує, яким буде наступний рік: урожайним чи ні, посушливим чи дощовим. З цього дня у хліборобському розумінні починає спочивати земля, яку не можна копати лопатою аж до Благовіщення (7 квітня). Обряди зимового циклу пов'язані не тільки з періодом очікування весни як часу сівби, а й з давніми міфами про народження Всесвіту. У зимовому циклі простежується двочастинна структура давньої обрядовості:

зустріч

проводи.

Зустріччю

предків

на

Свят-вечір

розпочинався період найважливіших зимових свят - Різдвяні свята, котрі закінчувалися проводами на Водохреща (19 січня). Різдвяний цикл свят був пов’язаний із відродженням нового сонця, яке відтоді починає щораз вище підноситися і тепліше пригрівати. У ньому було найбільше обрядових дійств, якими намагалися забезпечити здоров’я, щастя і достаток; багато з них також було спрямовано на вшанування покійних предків. У цей період українці колядували та щедрували – співали ритуальних пісень-побажань господарям осель та їхнім домочадцям. Умовно завершував зимовий цикл святкових дат, за сучасним церковним календарем, день Петра Вериги (29 січня). З ним народне повір’я пов’язувало прикмети, за якими визначали настання весни, передбачали, яке буде літо [9,127]. 3.1. Третя Пречиста снігом покриває Введення має цілу вервечку похідних назв: Видення, Введіння, Введення в храм Пресвятої Богородиці, День показника або Третя Пречиста.

У календарному циклі українського народу це свято, яке припадає на 4 грудня, завершує осінній сезон і починає зимовий. Головною метою святкувань цього дня було накликати багатство та добробут на майбутній рік. Як на Різдво і Великдень, хто перший вранці на Введення прийде до хати, той буде першим «полазником» - тим, хто приносить добро чи якесь лихо - на новий господарський рік. Тому сусіди стримуються заходити на Введення зрана до чужої хати, щоб потім не було нарікання, що то вони принесли нещастя. Коли першим до хати увійде молодий гарний чоловік, а ще й з грішми, то добра ознака: весь рік у хаті всі будуть здорові і вестимуться гроші. Якщо ж увійде старий та немічний, а ще бідний, то і хворі в хаті будуть, і злидні заведуться. Найгірше ж, переказують люди, як зайде першою до хати стара жінка – «то вже добра не жди». Недобре також, якщо хтось із сторонніх приходить в цей день щось позичати [7,141]. Початок нового господарського року у введенських повір'ях виступає виразно: до Введення можна копати лопатою землю, а від Введення до Благовіщення не можна, бо земля спочиває і на літо сили набирає: жінки запасаються глиною до Введення. Від Введення до Дев'ятого четверга (після Різдва Христового) не годиться бити білизну на воді праниками, бо то, мовляв, шкодить ниві та може влітку навести бурю на поля. З цих самих мотивів, а ще через зневагу від людей, треба й коноплі потерти до Введення. Вночі

проти

Введення

подекуди

дівчата

святили

воду

ще

дохристиянським звичаєм: брали воду в такому місці, де сходяться три струмки, проливали воду через полум'я так, щоб вона проходила поміж двома вогнями, і потім уживали тієї води проти хвороб, від зурочення та на любовні чари. По півночі жінки сідали голі на порозі і пряли самосівні коноплі, щоб «прядиво пішло на руку». Обсипали того дня корови сім'ям і мастили маслом вим'я, щоб давали багато молока, і обкурювали їх, щоб ніхто не міг того молока відібрати. Як із іншими великими річними святами, і це свято пов'язувалося з культом померлих: «На цей день Бог одпускає праведні душі подивитися на

своє тіло, тому воно називається Видінням (народнa етимологія, що Введіння — «видіння»), що душа бачить своє тіло». В цей час в Україні вже зазвичай випав сніг, тому кажуть: «Третя Пречиста снігом покриває» [7,142] (додаток №1). 3.2. На святу Катерину ховайся під перину 7 грудня - день великомучениці Катерини, у народі Катерини, свято дівочої долі. У цей день перед образами цієї святої дівчата ставлять свічки, а потім під вечір ворожать на свою долю. Перед сходом сонця дівчина йде в садок і зрізує гілочку вишні. В хаті дівчина ту гілочку ставить у пляшку з водою і чекає свята Меланки. Якщо до Меланки вишня зацвіте – добрий знак, засохне гілочка без цвіту – кепська ознака. Дівчата так це тлумачать: є цвіт на гілочці – буде весілля, нема – восени доведеться Покрову благати: «Свята мати, Покрівонько, покрий мою голівоньку». Увечері дівчата сходяться до однієї хати і варять спільну вечерю – борщ і кашу. Приходять хлопці, починаються розваги: сміх, співи, але без танців, бо то піст. Опівночі, перед «першими півнями», дівчата беруть горня з «вечерею», обгортають його новим рушником і йдуть «закликати долю» до воріт. Кожна з дівчат вилазить по черзі на ворота, тримаючи в руках горня з кашею та борщем, і тричі гукає: «Доле-доле, йди до мене вечеряти!» [7,144] Якщо в цей час заспіває півень, «доля обізвалася», якщо ж ні: «Доля оглухла, не чує мого голосу». Журиться дівчина і проклинає долю: «Щоб ти зозулі не чула, блуднице моя!» Та це ще не біда. Гірше, коли зірка з неба впаде. «Погасне Доля!» – злякано шепочуть дівчата. Якщо десь у цю мить загавкав пес чи озвалася якась інша худобина, це означало, що доля почула дівочі благання і з тієї сторони слід чекати нареченого. Причому якщо закукурікав півень – парубок прибуде статний і багатий; якщо озвався собака – чоловік буде вірний і не дуже страшний, трохи сварливий; якщо заіржав кінь – чоловік трапиться роботящий, спокійний, але з характером.

Хлопці цього дня постилися до служби Божої і щиро молилися, аби Бог дав їм хорошу дружину – роботящу, не ледащу, до того ж лицем пригожу і до чоловіка лагідну. В народних переказах дівоча доля – то гарний і вдатний хлопець, а чоловіча – гарна та працьовита жінка. Та вона буває і роботящою, і лінивою – це вже кому яка дістанеться. Вгадати, звичайно, нікому не дано. Вдалу і щасливу долю могла приворожити і сама дівчина. Треба було лише причепуритися: одягти сорочку самотканну, вишити на ній гарні візерунки, а по низу – меандри (символічні зазубринки). Плахту чи спідницю треба було підв’язати тканою крайкою чи вишитим золотом поясом. У коси заплести червоні та золоті стрічки, а ще взути чобітки на підборах. А до того ж усміхнене миле личко, розважна розмова – і найкраща доля приголубить таку господиньку і розумну дівчину [7,146] (додатки № 1-4). 3.3. Андрію, я тобі коноплі сію Свято Андрія є логічним продовженням молодіжних гулянь, де юнаки і дівчата шукають собі пару для майбутнього подружнього життя. За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ввечері 12 грудня. Жартували, оповідали цікаві історії та грали в різні ігри, а в ніч з 12 на 13 грудня ворожили [7,153]. Колись вечорниці були дуже поширені. На них молодь ближче знайомилася і пару собі вибирала. Було так заведено, що кожне село і навіть вулиця мала «свою» хату для вечорниць. Цікаво й те, що на ті самі вечорниці рідним братам і сестрам не дозволялось ходити - була повага до старших: молодші слухалися своїх старших братів чи сестер. Як тільки звечоріло, дівчата до господині, де мали відбутися вечорниці, приносили хто що мав: сир, масло, яйця, борошно, фрукти. Хлопці приносили наливку і цукерки. Господиня ще за дня варила компот із сушених фруктів і картоплю на вареники. Дівчата приходили заздалегідь, щоб допомогти господині приготувати святкову вечерю.

Після заходу сонця надходили парубки, розсідалися по світлиці і тоді розпочиналося дійство. Починалося все із цікавих історій, які переказували хлопці, поки деякі дівчата з господинею накривали святковий стіл. Найдивовижніші оповідки розповідали старші парубки, вставляючи поміж тим всілякі жарти, щоб наймолодші дівчата не заспали, адже треба було 12-ї години ночі дочекатися, щоб наворожити собі свою доленьку... Хлопці і з дівчатами встигали порозважатися і їм збитки зробити для годиться [7,155] (додаток № 1). 3.4. Прийшов Наум – пора братися за ум У народі 14 грудня, день святого пророка Наума, вважали сприятливим для початку навчання дитини. Це, у першу чергу, свідчило про відповідне прочитання імені пророка. «Наум – наведе на ум» - звучала давня приказка. Хоча у справжньому, далекому від звичних асоціацій перекладі, ім’я Наум означає «утішитель». За народними уявленнями, Наум - покровитель розуму, знань і доброчинства, а тому селяни були переконані: якщо на свято пророка почати навчання, то дитина успішніше засвоїть знання, набереться розуму. Особливо

це

стосувалося

дітей

слаборозвинених.

Увечері

батьки

запрошували хрещених, котрі приходили з букварями, й діти починали напам'ять заучувати літери [7,160]. Хоч згодом терміни початку навчання були переміщені, але в ремісничих цехах і при братствах продовжували давню традицію - майстри набирали собі учнів на свято Наума. На його честь влаштовували цікаві обряди, професійні посвяти тощо. З цього дня починали освоювати музичні інструменти ті, хто бажав оволодіти грою на бандурі чи скрипці. Хто не зміг осилити професійних навиків, таких у народі називали «партачами», звідси і приказка: «Партача й Наум не наведе на ум» [7,162] (додаток № 1). 3.5. Варвари ночі урвали 17 грудня - день Варвари Великомучениці, або в народі Варвари. Святкують тільки жінки. У день Великомучениці Варвари гріх прати, білити і глину місити. Можна тільки вишивати та нитки сукати. Беручись до

вишивання, колись дівчата хрестились і шептали: «Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила» [7,164]. У цей день дівчата готували вареники з маком чи сиром, серед яких обов'язково мали бути й «пірхуни» - заправлені борошном. Частуючи хлопців, стежили, кому втрапить такий виріб. Відтак невдаху довгий час дражнили «пірхуном». Дівчата в цей день заготовляли галузки з вишень і ставили у воду; якщо гілочки зацвітали на Різдво, то це віщувало про швидкий шлюб. «Варвари» - день повороту на весну. Приповідка каже, що «Варвара ночі урвала, а дня приточила». На другий день - преподобного Сави, а на третій - Миколая. В Україні в цей час зазвичай випадають великі сніги, починаються люті морози, замерзають ріки. З цього приводу в народних приповідках говориться: «Варвара снігом постелить, Сава загладить хуртовиною, а Микола морозом придавить!», «Варвара мосте, Сава гостре, а Миколай гвозде!», «Варвара заварить, а Микола поставить кола!» Всі ці три дні наші селяни колись варили кутю та узвар – «щоб хліб родив та садовина рясніла!» [7,165] (додаток № 1). 3.6. Сави дня прибавили На відміну від свята Варвари, наступний день 18 грудня, Сави, вважався здебільшого чоловічим. На Сави жінки збиралися в рукодільницькі гурти, бо прийшла пора «і савити, і варварити, і куделю кучматими». Хто ж не працював, то казали: «Савила та варварила і сорочки собі не справила; Сави і Варвари на мені сорочку обірвали». Цього дня зазвичай випадають великі сніги, настають морози [7,167] (додаток № 1) . 3.7. Хвали зиму після Миколи В народі до святого Миколая – 19 грудня – ставилися з особливою повагою, оскільки він «другий після Бога заступник на землі» [7,169].

Це найбажаніший день у році для дітлахів. Напередодні свята діти моляться до нього, просячи передусім здоров’я собі та батькам. У день перед святом згадують всі свої добрі і злі вчинки, зважують: чого більше. Чи буде подарунок, а чи, можливо, різка? Бо чемні діточки обов'язково знайдуть під подушкою подарунок, а неслухняні – прутик. Ця різочка є своєрідним попередженням дитині, що час задуматися над своєю поведінкою і виправитися. Колись господарі у цей день варили пиво, скликали гостей, гуляли, веселилися. А по обіді запрягали найкращі коні в «козирки» і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села – «бо треба ж знати, чи слизький сніг цього року випав!» [7,170] На Поділлі, хто першим прийде зранку до хати, той буде першим «полазником». «Полазами» вважаються чотири дні в році: Введення, Миколая, Анни і Різдво або Новий рік - четвертий і останній «полаз». В ці дні також першим перейти подвір'я має господар, не хто інший. Кожен господар встає в цей день раніше, ніж звичайно, і йде дати худобі їсти. Прийшовши до хліва, поздоровляє німину словами: «Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й зі своєю жоною!» [9,167] (додаток № 1). 3.8. Яка Ганка до ніченьки, така зима до весноньки 22 грудня відзначають свято Анни (Ганни). У давнину в народі свято називали «народинами сонця»: це найкоротший день року. Така назва пов’язана з тим, що на це свято припадає зимове сонцестояння, після чого воно «повертає на літо, а зима на мороз». Існує така приповідка: «У день Анни світловий день додається на горобиний крок». В давнину був такий звичай: дзвонареві, який сповіщав про народження сонця, давали 24 срібняки, а за те, що оголошував улітку «повернення сонця на зиму», змушували добу відсидіти у в’язниці. За народним віруванням літо зустрічається із зимою двічі на рік: на Стрітення та в день святої Анни [7,178].

За давнини це свято особливо шанували вагітні жінки, яким протягом дня заборонялося братися за будь-яку роботу. У день святої Ганни на Закарпатті дівчата й молодиці, в яких часто боліла голова, не пряли. Цього дня на Поділлі дівчата збиралися на свої сходки, щоб узгодити, як будуть святкуватися різдвяні свята. Дівочі громади, як і парубоцькі, мали свої традиції. На сходках теж обирали «отаманшу» — старшу дівчину, яка організовувала дівочі збори і керувала громадськими справами. На дівочих сходках не існував обряд посвяти, але діяло неписане правило: могла приходити сюди та дівчина, яка вміла вишивати, шити, прясти. Правда, екзамен їй не влаштовували, проте спостерігали, чи не лінується вона, чи володіє секретами рукодільництва. Якщо так, то можна йти на досвітки та вечорниці [9,172]. На Ганни, крім узгодження святкувань, виготовляли різдвяні прикраси — «павуків» та «їжаків» з соломи. З цього дня починали готуватися до свят і жінки: білили та прибирали оселі, краще підгодовували свиней, щоб мати свіжину до Різдва [7,180] (додаток № 1). 3.9. Спиридон Сонцеворот небо плечима підпирає 25 грудня – день святого Спиридона. На Спиридона сонце, за народними уявленнями, повертає із зими на літо. День ставав довшим, а ніч коротшою. Про це мовиться в прислів’ях: «На Спиридона хоч на гороб’ячий скік, але таки прибуде дня» або «На Спиридона дня прибуде на макове зерня», бо «Спиридон Сонцеворот небо плечима підтримує — дня добавляє». Похолодання, що звичайно наступало в цей час, виражало прислів’я: «Сонце на літо, зима на мороз» [7,181]. Після цього дня люди визначали річний цикл: кожний наступний день відповідав погоді чергового місяця. Тому протягом дванадцяти днів запам’ятовували погоду, щоб визначити, яким буде рік. За довголітніми прогнозуваннями 25 грудня найхолодніший день грудня. Пояснюють так: «Сонце переходить на другий бік», «Спиридон

перевертає ведмедя в барлозі на другий бік». За легендою, небесне світило в цей день зодягається у святковий червоний жупан і від’їздить до теплих країв, а зима, зрадівши цьому, натягує ведмежу шкуру і волочиться цілу ніч попід вікнами. У ніч на Спиридона можна було почути стукіт у стіни будинку: вважалося, що це стукає зима, піднімаючи господинь топити печі. Мабуть, тому в давнину на честь Сонцеворота цілу ніч палили вогнища, а вдосвіта виходили на околиці сіл і кричали, аби перелякалась “люта зима”. Пізніше молодь на околиці міста «проводила сонце», запалювала солому з вигуками «Сонечко, на сани сідай, у далекий теплий край від’їжджай, з весною назад повертай!» [7,182] За подільським звичаєм, на Спиридона діти просили сонечко повернутися, і якщо в цей день сонце показувалося і «грало», то на Святки очікувалася хороша погода. На Спиридона намагалися не працювати, «щоб миші не точили соломи», «бо миші все поїдять, навіть солому», обкурювали димом оселі: «Святий Спиридон всю нечистоту гоне з хати вон». А ще вірили, ніби «будуть нападати на врожай черв’яки». Ставили також гілки вишень у відро з землею: якщо розів’ються на Різдво, то вродить гарно городина. Садівники струшували яблуні і промовляли: «День, піднімися догори!» Господині сипали курям зерно правою рукою, щоб раніш починали нестись. Цього дня, за численними спостереженнями, визначали строки весняної сівби [9, 185] (додаток № 1). 3.10. Коляд, коляд, колядниця… За давньою традицією, належне різдвяне святкування починається ще ввечері напередодні Різдва з духовних і матеріальних приготувань. Вечір цей зветься Святим чи Свят-Вечором, або ж Навечір'ям Різдва Христового, що припадає на 6 січня [6,26]. Це один з найбільш шанованих днів для всіх християн - і східного, і західного обрядів - та одне з найважливіших родинних свят, магічний день, коли кожна сім'я створює в оселі атмосферу затишку, достатку та злагоди.

Однак не менш важливою була завчасна й серйозна підготовка до різдвяно-новорічних

обрядів.

Обов'язково

пори

жнив

зберігали

обжинкового Дідуха та відбирали пахуче сіно. До свят завершували всю важливу роботу по господарству - від наведення ладу в хаті та обійстві до ремонту робочого реманенту, ткання полотна й вичинки шкір [6,27]. За подільським звичаєм до свят господині ретельно прибирали в хатах, вибілювали помешкання й розмальовували квітами комин, застеляли нові або чисто випрані скатерки, рядна й рушники. Обов'язково намагалися справити новий одяг для всіх членів родини та купити новий посуд (макітри, горшки, коцюби й макогони). Із воску власної пасіки люди виготовляли святкові свічки, приказуючи спеціальні замовляння і молитву. У підготовці були задіяні усі - і малі, і старі [9,203] (додатки № 1-2). 3.11. Христос рождається! – Славімо його! Різдву, за церковним статутом, передував чотиритижневий Різдвяний піст (Пилипівка), з 27 листопада до 6 січня. У цей час виконувалися всі хатні роботи: світлицю білили, прибирали розписами, вивішували найкращі рушники, розкладали килими. Покуття оздоблювали особливо урочисто й прикрашали запаленою свічкою чи лампадою. Тут ставили перший символ усіх трьох зимових свят — дідух (сніп з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив). Зерно з дідуха зберігали до весни, примішуючи потім до посівного — для забезпечення багатого врожаю. Особливого значення надавали різдвяній погоді. По ній визначали майбутній врожай. Різдвяні свята в Україні, за язичницькою традицією, пов’язані із культом предків, з шануванням душ померлих. Відтак, узвар і особливо кутя, які обов’язково мають бути на кожному столі – насправді є поминальними стравами [6,36]. Вранці 7 січня українці йшли до церкви, щоб віддати шану новонародженому Христові. Після закінчення церковної відправи родина знову збиралася на святковий обід, який вже не був пісним, та починалася велика різдвяна гостина. Сало, печінка, ковбаса, різні смаженості та копченості, все за чим сумувала під час посту душа, повинно стояти на столі.

По обіді наступає час заслуженого відпочинку. В гості ж потрібно йти вже після обіду. Одружені діти, як правило, йдуть до своїх батьків. Дуже давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи, вільні й мимовільні, щоб на повну міру відчути радість життя [6,38] (додаток № 1). 3.12. Наша Меланка качура пасе За тиждень після коляди, напередодні Нового Року (за старим стилем), - Щедрий Вечір. Це - залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем - це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об'єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір, або свято Меланки [6,41] (додатки № 1-2). 3.13. Василів вечір додає дня на курячу ніжку 14 січня - також перший день Нового року за старим стилем. Переддень Нового року своєю обрядовістю нагадував переддень Різдва та в народі називався Щедрим Вечором, що пов'язано зі звичаєм готувати багатий святковий стіл, який обов'язково прикрашали скоромні страви. На Новий рік, як і на Різдво, носили «вечерю», але Цього разу не родичам і знайомим, а лише сільській бабі-повитусі [6,49]. Характерною прикметою новорічного свята в Україні було й щедрування - давній народний звичай церемоніальних обходів хат із побажанням щастя членам сім'ї та розквіту господарства. На відміну від колядування, обряд щедрування завжди був в Україні справді народним, позацерковним та незначною мірою відчув на собі вплив християнської церкви. Звідси і його радісне, оптимістичне звучання. До кінця XIX ст. обряд щедрування, увібравши в себе національний колорит та менталітет нашого народу, став явищем народної художньої творчості й таким зберігся і до сьогодні [6,50]. У регіонах України існували різні новорічні традиції. На західному Поділлі, наприклад, від Різдва до Нового року хату замітають на дві половини. Частину сміття, що від середини до порога, виносять зразу ж, а те,

що від середини до покуття, зберігають до Нового року. А ранком на Новий рік те сміття виносять із хати, висипають на воротях і запалюють; коли ж вогонь розгориться, стрибають через нього всі: господар, господиня, діти від найстаршого до найменшого, а після дітей - кінь, корова, вівця, коза, свиня, пес, кіт - всяке створіння, яке є в обійсті - «щоб всяка нечисть на вогні залишилась і в Новий рік увійти чистими!» [9,218] (додаток № 1). 3.14. Тріщи, не тріщи, а вже минули Водохрещі Опівночі перед Водохрещам вода в ріках, як вірили селяни, хвилюється. Були колись такі відважні любителі таємного, що ходили вночі на річку спостерігати це явище, але... ріки в цей час, звичайно, покриті льодом, і що там під кригою робиться — невідомо. Та все ж набрана з річки опівночі перед Водохрещам вода — цілюща; вона зберігалась у «знаючих» селян за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби [6,58]. Ще за тиждень перед Водохрещам колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі — «спеціалісти» прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою і обливали буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будували — теж з льоду — престол. Все це оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок — «царські врата». Вранці у церкві відбувається Богослужіння. По Богослужінні весь народ іде процесією на річку до хреста. Попереду несуть дерев'яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній...», за хором іде священик, приклавши золотий хрест до чола, а за священиком — народ. До річки на Водохреща йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду. На річці, біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом, що здалека яскраво вимальовується на тлі білого снігового покривала [6,60]. Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи...» У свою

чергу мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою літають над «Йорданню». Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води. Всі, хто приїхав на «Йордан» кіньми — чи то верхи, чи то саньми — набирають відрами з ополонки воду і напувають своїх коней — «щоб хвороби не боялися та міцніші були» [6,62] (додаток № 1). 3.15. Прийшов Предтеча і забрав свята на плечі 20 січня – Івана Хрестителя або Предтечі. Друга назва цього свята — Посвятки. Цього дня хазяїн дому встає рано-вранці й пригощає свійських тварин тим хлібом-сіллю, що лежав під образами ще від «багатої куті». За народними уявленнями, ці різдвяні дари зроблять худобу плідною[6,64]. З цього дня починається період сватань та весіль, коли можна вже було вживати скоромину і випивати, звідки й вислів «празник — Іван-бражник» і відповідно народна назва свята — Івана Бражника. Кажуть: «Іван Предтеча бере свята на плечі», оскільки завершується цикл різдвяних свят. Прибираючи кутю з покутя, примовляли: «Узвар на базар, кутя — з покуття" [6,65] (додаток № 1). 3.16. З Петра Вериги чекати відлиги Двадцять дев'ятого січня — День поклоніння чесним веригам апостола Петра, в народі — Петра Вериги. Вериговий день здавна відомий також під назвою «Петра-покорму», оскільки треба було утримувати свійську худобу на зимових кормах ще другу половину зими. У цей день відзначали ослаблення льодового покрову на річках: «На Петра Вериги розбиваються криги». Селяни Буковини вважали, що «на Петра Вериги половина зими». Вважалося, що це останній день зими, а тому казали: «На Петра Вериги половина снігу, половина криги», «На Петра Вериги зима або поставить, або поломить криги» [6,70]. Саме тому на Вериговий день селяни вирушали заготовляти дерево та розчищати лісові ділянки, де висівали зернові культури. У давнину було правило: вирубку лісів проводити не будь-коли, а лише взимку — «як дерево

спить». Вважалося, що рубати живе дерево, коли починається рухатись під корою сік, — великий гріх. Найкраще це робити з січня і до середини березня — «бо дереву в цей час не болить». Таке загатовлене дерево не точить шашіль, не вражають грибкові хвороби, дерево менше піддається псуванню й гниттю, краще тримає тепло, оскільки зрубане в «стані спокою» воно має найбільшу щільність. Вважалося, що будівля, зведена з таких плах, убезпечена від блискавок — «бо грім не влучає у чисте». В цей день - так уже здавна повелось - люди розповідають байки про зиму. З цього дня люди жили сподіваннями на весну, адже закінчувався найхолодніший зимовий місяць — січень: «З Петра Вериги чекай відлиги!» [6,71] (додаток № 1).

Висновки У зимовому циклі зосереджена найбільша кількість обрядових дійств, якими

люди

намагалися

забезпечити

здоров’я,

щастя,

достаток

майбутньому році і житті. Переважна більшість із них була спрямована на вшанування покійних предків. З-поміж усіх церковних дат, які припадали на зимову пору, найважливіше значення мав період від Свят-вечора до Водохрещ. Саме цей період насичений обрядовими дійствами, що поєднують християнські та язичницькі вірування. Календарно-обрядові пісні, присвячені обрядовим святам, в усіх народів, зокрема українців, вважаються найбільш архаїчними, тому що зазнали найменшого впливу ззовні. Обряди зимового циклу зберегли для сучасників спостереження предків за змінами у природі, за рухом небесних світил, що знайшли своє відображення у численних прикметах, прислів’ях, приказках та приповідках. Отже, пройшовши крізь віки, календарно-побутові звичаї та обряди зимового циклу донесли до наших часів характер духовного життя наших предків, їх світогляд, ідеали, вірування, образ матеріального і духовного життя, бажання. Ці звичаї допомагають нам, сучасним, і у сьогодення усвідомити свою історичну самобутність, розкривають послідовний розвиток старовинної української культури, в якій закладені прадавні цінності, збереження яких є запорукою існування нації.

Література 1. Воропай Олекса. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. – Мюнхен. 1966. Ч. І-ІІ. 2. Календарно-обрядові пісні. – К., 1987. 3. Килимник Степан. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. – К: Обереги, 1994. – Кн.1., т.1. 4. Ковальчук О.В. Українське народознавство. Книга для вчителя.

– К:

Освіта, 1994. – 176с. 5. Кравець О.М. Сімейний побут і звичаї українського народу: Історіогр. нарис. – К., 1966. 6. Скуратівський В. Святвечір. (У 2 к.). – К.: Перлина, 1994. – К. І. - 288 с. 7. Скуратівський В. Святвечір. (У 2 к.). – К.: Перлина, 1994. – К. ІІ. - 192 с. 8. Стефанюк С. Практичне народознавство. Навчальний посібник. – Харків: ББН, 2002. - 262с. 9. Українське народознавство: Навчальний посібник / За ред. С.П.Павлюка, Г.Р.Горинь. – Львів: Фенікс, 1994. – 608 с. 10. http:// www.culturalstudies.in.ua/2010_zb_1_23.php 11. http:// about-ukraine.com 12. http:// traditions.org.ua/kalendarni-sviata

Додаток 1. Обрядові прислів’я, приказки, приповідки та прикмети зимового циклу Свято Введення або Третя Пречиста Скільки на «Введення» води, стільки на Юрія трави. Як горобець нап'ється на Введення в бичачім сліду води, то напасеться худоба до Юрія трави. Як буде на Введення в сліду вода, то на Юрія трава. Як є на Введення вода, то буде в мисці в літі молоко. Як Введення мостить мости, а Микола забиває гвіздки, то люта зима буде. Введенські морози ще зими не роблять. Як ляже глибока зима, то готуй глибокі закрома. Свято Катерини Катерина по воді, то Різдво по льоді. Як на Катерини холодно, то буде голодно. На святу Катерину ховайся під перину! Свято Андрія Якщо до 13 грудня не випаде сніг, зима буде тепла й малосніжна, якщо випаде - холодна й сніжна. Якщо тиха вода - хороша зима, шумна - тріщатимуть морози, будуть бурі, заметілі. На Андрія треба кожуха-добродія! На Андрія вложи руку у засув на хліві. На Андрія робиться дівицям надія. Андрію, Андрію, я тобі коноплі сію, пеленою волочу, бо я заміж хочу. Свято Наума Наум наставляє на ум. Батюшка Наум, виведи синка на ум. Прийшов Наум - пора братися за ум.

Я не знаю ні «аз», ні «буки» - прийде Наум і змусить до науки. За народними віруваннями, у ці дні вовки ходити зграями починають. І тільки на Йордана їх розженуть постріли мисливців. Свято Варвари Яка погода на Варвари, така й на Різдво. Який день на Варвари, такий і на Сави. Якщо в грудні на Варвари болото, то буде зима красна, як золото. Якщо проти цього дня нічне небо в зорях - чекай холодів, а сліпе й тьмяне на тепло. Якщо горобці збираються купками на деревах і цвірінькають, то буде тепла зима. Дерева в інеї - урожай на фрукти. Якщо до цього дня сніг не випав - зима буде теплою, а як з'явиться - довгою і холодною. Свято Сави Савила та Варварила і сорочки собі не справила. Сави та Варвари на мені сорочку обірвали. Бідному Савці нема долі ні на печі, ні на лавці. Який Сава, така йому й слава. По Савці свита, бо на Савку шита. Варвари ночі увірвали, а Савка став доточувати. Сава мостить, а Микола гвоздить. Свято Миколая Який день на Миколу зимового, такий і на Миколу літнього. У кожному році два Миколи: до першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи. Як впаде великий іній - на гарний врожай хліба. Як на Миколу піде дощ, то врожай на озимину. Морозяний день - на уроду хліба й городини. На Студеного Миколу снігу навалить гору.

Якщо в день Миколая замітає слід, дорозі не стояти від Миколи до Різдва. Скільки дає день Миколая снігу, стільки буде трави на Миколу теплого. Свято Ганни Після Ганни сонце повертає на літо, а зима — на мороз. Казала Ганна, що надія марна. Ясне сонце — на Новий рік буде сильний мороз, якщо хмарно, на деревах іній — під Новий рік буде відлига. Яка Ганна до полудня, така зима до кінця грудня. Яка Ганна до ніченьки, така зима до весноньки. Коли іній вкриває дерева, то це передвісник хорошого врожаю. Коли йде дощ - вся весна буде дощовою. Тихий і безвітряний день - на врожай садовини. Свято Спиридона Якщо на Спиридона зранку буде сонечко, то не поспішай із ранньою сівбою. Якщо на Спиридона сонячно, то Новий рік буде морозним, ясним, а коли похмуро і на деревах буде іній - похмурим і теплим. Якщо ніч ясна, то зима буде холодна, а літо жарке; як темна - зима тепла, а літо похмуре. Новоріччя буде морозним, якщо 25 грудня сонце ясне, променисте; якщо ховається за хмарами, а на деревах висне іній - під Новий рік буде хмарно і відлига. Свят-вечір На багату кутю зоряне небо — кури добре нестимуться і вродить горох. Місячна ніч — врожай на баштани. Ожеледь на деревах — вродять горіхи й садовина. Сніг іде — врожай на яблука. Іній або сніг — на мокре літо і дорід зернових. Дивляться після вечері у вікно: якщо чисте й зоряне небо, то буде сухе й урожайне літо, і навпаки.

З кубельця витягували сінину; якщо довга, то рік буде врожайним, а коротка — на недорід. Повечерявши, зв'язували ложки житнім перевеслом, щоб «не губилися в череді корови». Свято Різдва Дми не дми – не до Різдва йде, а до Великодня. Дуй не дуй, а вже не до ковбаси йде, а до яєць. Краще Різдво тріскуче, ніж пекуче. Обійдеться на Різдво без свяченого, а на Великдень без куті. Не дивниця, що на Різдво метелиця. Який день Різдва, такий і на Петра. Якщо на Різдво буде багато бурульок, то вродить яровина. Свято Меланки Небо в зірках – урожай на гриби. Падає сніг – на врожай. Який перший день у Новому році, такий весь рік буде. Яка Меланка, такі Петро з Павлом. Свято Василя Василів вечір додає дня на курячу ніжку. На Василів вечір день прибуває на курячий крок. На Василя вечір відьми крадуть місяць. На Новий рік прибуває дня на баранячий скік. На Новий рік погода – буде в полі урода. Старий рік у ноги – Новий у пороги. Свято Водохреща Якщо все небо буде похмурим, то всякому хлібу родитися добре; якщо ж тільки на сході - добре вродить жито, на півдні - просо, на півночі - гречка. Якщо цього дня ясна й холодна погода - на посушливе літо, похмура й сніжна - на рясний урожай. На Богоявлення сніг іде - до урожаю, ясний день - до неврожаю.

Під час освячення води йде сніг - добре роїтимуться бджоли і колоситимуться хліба. Якщо вдень випав іній, то у відповідний день треба сіяти пшеницю. Йде сніг - на врожай гречки: зранку - ранньої, вдень - середньої, а ввечері пізньої. Коли на Водохрещі випав повний місяць - бути великій воді. Якщо в цей день зоряна ніч - вродять горіхи і ягоди. Йде лапатий сніг - на врожай. Якщо похмуро - хліба буде вдосталь. На Водохрещі день теплий - буде хліб темний. Коли на Водохреща риба табунами ходить - на рої добре. Свято Івана Предтечі Прийшов Предтеча і забрав свята на плечі. Після Івана Предтечі, хто не робить, того б’ють у плечі. Святами ситий не будеш. Свято Петра Вериги Якщо напередодні Петра Вериги ніч місячна і на небі видно зорі, то літо урожайним буде, а рік — щасливий. Якщо ніч похмура, то й рік похмурий: неврожай, пошесть на худобу. Як мороз у цей день, то влітку — спека. Мороз на Вериги віщує літню спеку. Якщо вночі місяць «обгородився хмарами» — на вітер. Розсілися на снігу гуси чи качки і махають крилами, буцімто пливуть, — бути відлизі. Розкаркалося гайвороння — невдовзі збереться метелиця. Пес качається по снігу — потепління кличе в гості. Якщо напередодні Петра Вериги ніч місячна і на небі видно зорі — бути врожайному літу, а отже, й щасливому року; якщо воно захмарене — на неврожай і пошесть на худобу.

Додаток 2 Зимові обряди, розваги та ворожіння Подільська коляда (Сценарій фольклорного обряду) Вступ. Коли на небі засвічується Вефліємська зірка на Україну Приходить велике християнське свято Різдва Христового або Коляда. Колядують діти і дорослі, парубки і дівчата. Село оживає. Повсюди чутно спів, дитячий сміх, говір. Пропонуємо вашій увазі подільську Коляду. Збираються дівчата (граються сніжками) Дівчина 1: Десь довго нашої Марійки з ліхтарем немає. Дівчина 2: (Заходить). Христос народився! Дівчина 3: Славімо його! Дівчина 2: Ой, дівчата, такий сніг (обтріпується), такий сніг. Ледве дійшла! Дівчина 4: Гарна зима! Дівчина 5: Гарне Різдво! Минулого року такої зими не було! Дівчина 6: Пам’ятаю, пам’ятаю! Як йшли ми колядувати до вдови Ганни, що на краю села, усі ноги обмочили. Дівчина з ліхтарем: Христос народився! Дівчата: Славімо його! Дівчина з ліхтарем: А ось і я! Ну, що заколядуємо! (Співають) Нова радість стала Нова радість стала, яка не бувала: Над Вертепом звізда ясна світлом засіяла. Де Христос родився, з Діви воплотився, Як чоловік пеленами убого повився.

Пастушки з ягнятком перед тим дитятком На колінця припадають Христа Бога прославляють. Просим тебе царю. Небесний владарю, Даруй літа щасливії цього дому господарю. Даруй господарю, даруй господині, Даруй літа щасливії нашій славній Україні. Дівчина7: Йдемо до Дядька Михайла, а так далі вулицею. ( на сцені) Господар: Ось і дівчата зібрались, пішли колядувати. Ліхтар який гарний мають. Господиня: Свидире, з ким ти підеш колядувати? Хлопчик: З Дмитром. Мати: То бери Василька з собою. Хлопчик: Його, малого, не треба. Він з нами не зійде, хай шукає собі однолітків. Батько: Та малий ще й колядувати не вміє, куди йому йти. Малий: Ні, вмію! Батько: Вмієш? А йди лишень у сіни та заколядуй. Хай я почую! Малий (співає): Бігла теличка із березничка, Та до дядька в двір. Я вам дядьку заколядую, А ви дайте пирога. Як не дасте пирога, Візьму вола за рога, Виведу на поріг, Та викручу правий ріг.

Буду рожком трубити, А воликом робити, Ружкою поганяти, Хліб – сіль заробляти. Будьте здорові з празником! Батько: Еге, та ти вже колядник у мене! Йди колядуй! Та не заходь далеко! (взуває чоботи, насуває на очі шапку, рукавиці великі) Малий: Мамо, тату! Я побіг! Батько: Здається мені, і до нас перші колядники завітали. Хлопці:

По цьому дому, по веселому,

Чи дозволите колядувати! Колядувати, дім звеселяти, Дім звеселяти, дітей збудити, Христа славити! Батько: Просимо! Колядуйте! (Заходять до хати, скидають шапки, під «дзеленькання» дзвоника співають) Нова радість стала, Яка не бувала: Звізда ясна над вертепом Увесь світ осіяла. Де Христос родився, Там світ просвітився, І пастушки з ягнятком, Перед Божим дитятком На коліна припадають,

Царя – Бога вихваляють: Ой, ти, Царю, наш Царю, Ти, небесний Владарю, Пошли, Боже, літа многі, Цього дому господарю, Щоб і хліб родився, Щоб і скот плодився, Щоб цей пан – господар, Нічим не журився. Господиня: Ось всі хлопці калач за гарну коляду! Хлопці: Дякуємо! Хлопець: За цим віншуєм вас, чесний і величний наш пане Данило, усім добром, усім гараздом, що собі у Господа Бога жадаєте, те думкою думаєте, щоб так воно і сталося! Поможи вам Боже ці свята одпровадити те других у радості й веселості щасливо діждати, а нам, колядникам, ласкаві будьте не за зле мати, що у ваш чесний та величний двір повернули. Поверни до вас, Господи Боже, ласкою своєю небесною на цілий рік і вік! Сим вас віншуєм, а самі усім чесним та гречним низько кланяємося. Здорові будьте, в гаразді оставайтеся! Мати: Як діти повиростали. З Ганушного Миколи он який парубок - і високий, і віншує гарно. Господар: Так, Мотре, від Різдва та до Різдва і роки збігають. Наші діти он які вже повиростали. І Василько в цьому році став колядником. Господиня: Ой, Петре! Дівчина 1: Ой, дівчата мене вже ноги не тримають! Дівчина 2: Авжеж, такі сніги! Дівчина 3: Зате наколядували. Повну торбу горіхів і цукерок. Дівчина 4: А за копійки накупуємо собі нових стрічок на Великдень. Дівчина 5: А ось і хата дядька Петра. Не сплять, чекають колядників!

(стають півколом, дівчина з ліхтарем – в центрі, вона вже починає колядку, а всі підхоплюють) (колядують) Добрий вечір Добрий вечір тобі, пане Господарю, Радуйся! Ой, радуйся, земле, Син Божий народився. Застеляйте столи та все килимами, Та кладіть калачі з ярої пшениці, Бо прийдуть до тебе три празники в гості, Ой, перший же празник – та Різдво Христове, А другий же празник – Василя святого, А третій же празник – Святе Водохреща, А що перший празник зішле тобі втіху, А що другий празник зішле тобі щастя, А що третій празник зішле всім нам долю, Разом: Добрий вечір!

Додаток 3.

Фотоматеріали

У Кам’янець-Подільській ЗОШ № 7 стало доброю традицією відзначати свята за народним календарем. Андріївські вечорниці, Андріївська калита, Катерини, Миколая, Маланки, колядування, щедрування, водіння Кози – далеко не повний перелік фольклорних обрядів, відтворених учнями школи. А шкільний фольклорний колектив неодноразово посідав призові місця на міських конкурсах фольклорних колективів. Досягти таких результатів допомагає вивчення фольклорної спадщини нашого народу, зокрема обрядів календарного циклу, обрядових пісень, ігор, звичаїв та традицій. Старші учні школи передають естафету молодшим, пропагують дозвілля у народному стилі серед однолітків.

Андріївські вечорниці. Загальношкільне фольклорне свято.

Андріївська калита у 2-А класі.

Колядування. Учасники фольклорного колективу школи.

Водіння кози. Учні 1-В класу.

Ворожіння. Учні 3-Б класу.

Міністерство освіти і науки України Хмельницька обласна державна адміністрація Кам’янець-Подільське управління освіти і науки Загальноосвітня І-ІІІ ступенів школа №7

Тема роботи: «Подвигу твоєму, солдате, вклоняється світ»

Звіт про похід вихідного дня за маршрутом м. Кам’янець-Подільський – с. Довжок

Похід проведено: 12 жовтня 2014 року Керівник походу: Карпяк Ольга Юріївна

2014 рік

Зміст Вступ……………………………………………………………………… 3 Тема, мета і завдання походу…………………………………………….4 Склад туристсько-краєзнавчого загону………………………………… 5 Довідкові дані про маршрут…………………………………………….. 6 Технічний опис маршруту………………………………………………. 7 Картографічний матеріал………………………………………………...23 Краєзнавча робота на маршруті: І. Подвигу твоєму, солдате, вклоняється світ: 1. Братська могила радянських воїнів на старому польському кладовищі на мікрорайоні Жовтневий……………..…………………..………………24 2. Могила гвардії полковника Михайла Семеновича Смирнова у сквері біля собору Олександра Невського………………...…...……………………26 3. Братська могила радянських воїнів у сквері Васильєва …………….29 4. Братська могила радянських воїнів у Старому місті………………...34 5. Братська могила захисників Старої фортеці………………....………36 6. Меморіал Слави у с. Довжок.…………………………………….…...38 7. Героїчний захисник с.Довжок Киргизов Степан Григорович………40 Висновки та рекомендації………………………………………………..52 Література…………………………………………………………………53

Вступ Туристсько-краєзнавчі загони Кам’янець-Подільської ЗОШ № 7 щороку здійснюють цікаві та змістовні екскурсії, походи вихідного дня, знайомляться з історією рідного краю, історичними, архітектурними та природними пам’ятками, мають можливість оцінити свої фізичні можливості, випробувати та утвердити себе. Тема даного походу була вибрана не випадково. Її визначила одна з визначних дат історії рідного краю - День звільнення населених пунктів Кам'янець-Подільського району від німецькофашистських загарбників (23 березня - 4 квітня 1944 року). Це - великий смуток і велика радість у серці кожного з нас. Ось уже 70-ий раз весна визволення приходить на землю нашої Кам'янеччини. Вона несе повну гаму почуттів, які роблять людину Людиною. Ці дні наповнені скорботою за загиблими. В районі немає сім’ї, яка б не втратила в ті грізні роки рідних та близьких, полеглих смертю хоробрих на полях битв, замучених у гестапівських катівнях. Ми вирішили пройти шляхами, окропленими кров’ю прадідів, схилити голови перед могилами тих, хто віддав своє життя за мирне небо над головою і назавжди залишився лежати в нашій Кам’янецькій землі, а головне дізнатися якнайбільше імен полеглих героїв, щоб віддати їм шану пам’яті. Ніхто не забутий. На попіл ніхто не згорів: Солдатські портрети На вишитих крилах пливуть... І доки є пам’ять в людей і живуть матері, Допоти й сини, Що спіткнулись об кулі, живуть! Б. Олійник

Тема походу «Подвигу твоєму, солдате, вклоняється світ» До 70 річниці визволення Кам’янця-Подільського Мета походу Похід присвячується 70-й річниці з дня визволення м. Кам’янцяПодільського та району від німецько-фашистських загарбників. Проводиться з метою виховання у дітей почуття патріотизму, любові до рідного краю, шанобливого ставлення до його історії, духовної спадщини, бажання пізнавати і вивчати історико-культурні надбання нашого народу, формування інформаційно-освітньої, комунікативної та здоровозберігаючої компетентностей учасників походу. Завдання туристсько-краєзнавчого загону: -

опрацювати наявні джерела (історичні документи, публікації в пресі,

фотоматеріали, музейні фонди тощо), які стосуються визволення м. Кам’янця-Подільського та району від німецько-фашистських загарбників; -

створити нитку маршруту, що пролягатиме через м. Кам’янець-

Подільський – с. Довжок; -

дослідити й описати пам’ятники воїнам-визволителям, пам’ятники

Невідомому солдатові, братські могили, оборонні споруди, наявні на маршруті; -

зібрати усні свідчення про події визволення Кам’янця-Подільського

та його околиць від німецько-фашистських загарбників; -

познайомитися з іменами воїнів-визволителів нашого краю;

вшанувати пам'ять тих, хто віддав своє життя за рідну землю;

пропагувати серед однолітків здоровий спосіб життя, а також

важливість пошукової, дослідницької і краєзнавчої роботи на туристичному маршруті.

Склад туристсько-краєзнавчого загону 1.

Карпяк Оксана, учениця 9-Б класу.

Шутяк Марина, учениця 9-Б класу.

Цимбалюк Микола, учень 9-Б класу.

Гриневич Денис, учень 9-Б класу.

Федун Вікторія, учениця 8-В класу.

Чинник Дмитро, учень 8-В класу.

Гира Марія, учениця 8-В класу.

Свиненко В’ячеслав, учень 8-В класу.

Довідкові дані про маршрут Нитка маршруту починається від ЗОШ № 7 м. Камянця-Подільського, проходить через Старе місто, Підзамча, с. Довжок. Загальна довжина маршруту 7 кілометрів. Пішохідна частина маршруту проходить від ЗОШ №7 до Старого міста в напрямку Підзамча, селом Довжок до центральної його частини складає 7 кілометрів. Загальна тривалість походу склала 3 годин. Похід проведено 12 жовтня 2014 року. Перелік оглядово-пізнавальних об’єктів на маршруті: •

Братська могила радянських воїнів на старому польському

кладовищі на мікрорайоні Жовтневий; •

Могила гвардії полковника Михайла Семеновича Смирнова у

сквері біля собору Олександра Невського; •

Братська могила радянських воїнів у сквері Васильєва;

•

Братська могила радянських воїнів у Старому місті;

•

Меморіальний комплекс в с. Довжок.

Технічний опис маршруту О 11.00 ми зібралися біля ЗОШ №7, вислухали інструктаж з техніки безпеки і вирушили в дорогу. День обіцяв бути теплим і сонячним (фото 1).

Фото 1. Члени туристичного загону біля школи. Пройшовши вулицею Жукова 240 метрів, ми повертаємо на вулицю космонавтів і прямуємо далі (фото 2).

Фото 2. Шлях вулицею Космонавтів.

Через десять хвилин звертаємо на вулицю 30 років Перемоги і прямуємо до Братської могили радянських воїнів на старому польському кладовищі. Дорогою вчитель розповідає нам, що вулицю названо на честь відзначення 30 років визволення міста від німецько-фашистських загарбників і що 24 березня 1974 року відбулося перепоховання праху Невідомого солдата з русько-фільварецького кладовища до пам'ятника танкістам. Прийшовши до пам’ятника, намагаємося прибрати біля нього та впорядкувати квіти (фото 34).

Фото 3-4. Впорядкування Братської могили.

Пробувши біля пам’ятника хвилин 10 та прослухавши розповідь про похованих у Братській могилі (детальніша інформація про пам’ятник у краєзнавчій частині), ми прямуємо до вулиці Фабріціуса. Нею спускаємося близько 400 метрів до вулиці Тімірязєва(фото 5).

Фото 5. Прямуємо вулицею Фабріціуса. Далі наш шлях пролягає вулицею Тімірязєва до вулиці Каліської і складає близько 750 метрів. Вулицею Каліською ми прямуємо у напрямку міського парку(фото 6). Фото 6. Вулицею Каліською до міського парку

Перетнувши вулицю Пушкінську, вступаємо до парку. Тінистими алеями парку проходимо близько 700 метрів до виходу з нього на вулицю Соборну(фото 7-8).

Фото 7. На алеї міського парку.

Фото 8. На виході з парку. Перетнувши перехрестя Шевченка та Соборної, прямуємо у тихий сквер на територію собору Олександра Невського до могили гвардії полковника 10

Михайла Семеновича Смирнова (фото 9). Дізнаємося, зі слів вчителя, про те, що

це

могила полковника, командира

29-ї

гвардійської

Унечської

мотострілецької бригади, який під час нальоту ворожої авіації на Новий план і передову лінію оборони міста 29 березня загинув від осколка ворожої бомби. Про ім’я героя детальніше в краєзнавчій частині.

Фото 9. Біля могили М.С.Смирнова. Тихо покинувши сквер, щоб не заважати прихожанам недільного ранку, ми прямуємо вулицею Шевченка близько 250 метрів до вулиці Уральської і повертаємо у сквер імені Васильєва. Ще 300 метрів приводять нас до ще однієї Братської могили радянських воїнів (фото 10).

Фото 10. Шлях до

братської

могили

Ми детально оглядаємо могили, пам’ятник, поправляємо квіти та вінки (фото11-12).

Фото 11-12. Детальний огляд Братської могили

Під час короткого перепочинку вчитель розповідає нам про похованих у цій Братській могилі. Детальніше про це у краєзнавчій частині (фото 13). 12

Фото 13. Розповідь вчителя про похованих героїв. О 12.10 прямуємо далі у напрямку мосту через Смотрич до Старого міста (фото 14-15).

Фото 14. Прямуємо до мосту

Фото 15.Дорога через міст. Минувши Троїцьку площу, повертаємо на вулицю Зарванську і прямуємо нею до площі Польський ринок (фото 16-17).

Фото 16. Прямуємо вулицею Зарванською.

Фото 17. Через площу Польський ринок. Продовжуємо шлях вулицею Домініканською до площі Вірменський ринок (фото 18).

Фото 18. Вулицею Домініканською. Близько 100 метрів і ми уже біля меморіалу на честь воїнів-визволителів нашого міста, що розташований з правого боку вулиці Замкової (фото 19). 15

Фото 19. На Вірменській площі. Кожний кам’янчанин, що був у Старому місті, бачив навпроти кафе «Мрія козака» пам’ятник радянським воїнам, але не всі знають, що там лежить лише 4 воїни, а під ними братська могила українців – політв’язнів. Детальніша інформація про меморіал у краєзнавчій частині. Оглянувши пам’ятник, ми почали впорядковувати його (фото 20-21).

Фото 20-21. Огляд пам’ятника та впорядкування його членами загону. 16

Далі йдемо вулицею Замковою в напрямку Старої фортеці, яка в часи Великої Вітчизняної війни була оборонним пунктом для радянських воїнів (фото 22).

Фото 22. Шлях вулицею Замковою. З розповіді вчителя Карпяк О.Ю. ми дізнаємося, що під час захисту міста тут загинули гвардії рядові Василь Ноженко та Михайло Криловський, які обстрілювали німців з башти Рожанка (фото 23). Детальніше про оборонців фортеці в краєзнавчій частині. 17

Фото 23. Розповідь вчителя про оборонців міста. О 13.00, проминувши Стару фортецю, детально оглянувши башту Рожанку, з якої вівся обстріл героями, прямуємо до валів, щоб перепочити (фото 24-26).

Фото 24. Огляд башти Рожанка.

Фото 25. Пошук місця для перепочинку.

Фото 26. Невеликий перепочинок. Після нетривалого перепочинку прямуємо Жванецьким шосе 2 кілометри на південний захід в напрямку с. Довжок, звідки і починалася операція по звільненню Кам’янця-Подільського від німецько-фашистських загарбників. У березні 1944 року тут точилися найзапекліші бої. Дізнаємося, зі слів вчителя, про те, що ми прямуємо вулицею Михайла Смирнова, на могилі якого ми сьогодні побували (фото 27). 19

Фото 27. Рух вулицею Смирнова. Йдемо вулицею Смирнова 500 метрів, повертаємо праворуч на вулицю Унявко. Виявляється, що

назва і цієї вулиці не випадкова і пов’язана з

черговим ім’ям героя, а точніше героїні. Названа на честь партизанки, підпільниці часів Великої Вітчизняної війни Тетяни Унявко. Підпільна організація з її участю друкувала і розповсюджувала листівки, в яких закликали земляків не коритися окупантам, саботувати їх розпорядження. Тетяна була зв'язковою між підпільниками та партизанським загоном. За переказами, на жаль, розстріляна фашистами в ході каральної операції. Проходимо ще метрів 400 до центру Довжка. У центрі села на вулиці Унявко розташований меморіальний комплекс, який містить могилу і пам’ятник Невідомому солдатові, братські могили воїнів-визволителів села, плити з іменами жителів Довжка, що загинули на фронтах

Великої

Вітчизняної

війни

та

пам’ятник-погруддя

Герою

Радянського Союзу командиру кулеметної роти 121-ї стрілецької дивізії С.Г.Киргизову, який загинув при визволенні села від німецько-фашистських загарбників у березні 1944 року, пам’ятного знака на честь І.П.Щитинина, старшого сержанта, нагородженого орденом Червоної Зірки, який загинув у бою, визволяючи Кам’янець-Подільський район (фото 28-29). 20

Фото 28. Біля меморіалу в с. Довжок.

Фото 29. Біля пам’ятника воїнам-визволителям с.Довжок. Покладаємо квіти до могили Невідомого солдата (фото 30).

Фото 30. Покладання квітів до могили Невідомого солдата. У 13.10 пішохідна частина маршруту завершена. Зворотній шлях долаємо автобусом. Наш похід завершується 13.50 біля ЗОШ № 7 по вулиці Жукова. Туристсько-краєзнавчий загін ЗОШ № 7 здолав 7 км 160 м пішки. Подорожуйте та пізнавайте!

Картографічний матеріал

Перелік об’єктів на маршруті: - початок і кінець маршруту; - місце стоянки; - братська могила на мікрорайоні Жовтневий; - могила М. С. Смирнова у сквері біля собору Олександра Невського; - братська могила радянських воїнів у сквері Васильєва; - меморіал і братська могила у Старому місті; - меморіал і братська могила у с. Довжок.

Краєзнавча робота на маршруті І. Подвигу твоєму, солдате, вклоняється світ 1. Братська могила радянських воїнів на старому польському кладовищі на мікрорайоні Жовтневий. Розташована на старому польському кладовищі. Поховані: 1 воїн, що загинув 4 липня 1941 року при обороні та воїни з 61, 63 танкових, 29 гвардійської

мотострілецької

Унецької

бригад,

357

гвардійського

винищувального протитанкового артилерійського полку 10 гвардійського танкового корпусу, 29 танкового полку, 16 гвардійської та 49 механізованих бригад 6 гвардійського механізованого корпусу, 51 мотоциклетного полку армійського підпорядкування 4 танкової армії; 574 стрілецького та 297 артилерійського полків 121 стрілецької дивізії 30 стрілецького корпусу 1 гвардійської армії, 896 стрілецького полку 211 стрілецької дивізії, 205, 207 гвардійських стрілецьких полків 70 гвардійської стрілецької дивізії 101 стрілецького корпусу 38 армії, які загинули 24 березня -2 квітня 1944 року при визволенні міста Кам'янець-Подільський та його передмість від німецько-фашистських загарбників та померли від ран в період з 28 лютого 1944 року по 9 квітни 1945 року в евакуаційному шпиталі № 5847, який дислокувався в місті (фото 31-32).

Фото 31-32. Могила невідомого солдата, плита з іменами загиблих.

Відомі прізвища 148 воїнів. У 1957 році на могилі встановлена залізобетонна скульптура уклінного воїна висотою 1.7 м на цегляному облицьованому плиткою постаменті висотою 1,65 м, меморіальною плитою з написом: «Слава героям, павшим в боях за свободу и независимость нашей Родины в Великой Отечественной войне 1941-1945»(фото 33).

Фото 33. Скульптура воїна на братській могилі. Встановлено, що сержант 574 СП 121 СД ЖЕЛЕЗНЯКОВ Иван

Петрович

1915

року

народження (прізвище занесено на плиту 2) загинув 17 березня 1944 року в боях за визволення села Марківці Летичівського району. 25

2. Могила гвардії полковника Михайла Семеновича Смирнова у сквері біля собору Олександра Невського Фото

34.

Герой,

захисник

Кам’янця-

Подільського Смирнов М.С. Командир 29-ї мотострілецької бригади полковник Смирнов був умілим офіцером, грамотним тактиком. Його талант проявився при форсуванні річок Орс, Нугр у липні 1943 року. В жорстоких боях за великі населені пункти Воскресенське, Злинь, станцію Шахово, села Артюхи і Турищево комбриг показав високу мужність і відвагу. У складі кінно-механізованої групи восени 1943 року бригада, завдяки добре організованій розвідці й вмілому управлінню боєм оволоділа містом Унеча. На ознаменування

одержаної

перемоги

бригад!

присвоєно

почесне

найменування "Унечська", понад двісті солдатів і офіцерів нагороджено орденами й медалями. Весною сорок четвертого бригада успішно діяла під час ПроскурівськоЧернівецької

наступальної

операції.

Оволодівши

Волочиськом,

Фридріхівкою й Гусятином, бригада вийшла на підступи до Кам'янцяПодільського. На світанку 24 березня комбриг поставив моєму батальйонові завдання - у взаємодії з 61-ю гвардійською танковою бригадою знищити противника на Турецькому мосту і тим самим забезпечити розгортання головних сил корпусу. Полковник Смирнов вимагав діяти стрімко, рішуче. На двадцяту годину танки із запаленими фарами і десантом з боєм увірвались у північно-західне передмістя Кам'янця-Подільського. Але опір ворога зростав. Через дві години в батальйон прибув комбриг, організував взаємодію між танкістами, артилеристами і мотострільцями. Після 1226

хвилинного артнальоту по зайнятому фашистами берегу Смотрича штурмом оволоділи Турецьким мостом і почали стрімке просування до центру міста. Резерви, що підоспіли, закріпили наш успіх. 29 березня в місті склалася особливо напружена обстановка. Та, незважаючи на багаторазову перевагу гітлерівців, їм так і не вдалось захопити шосейну дорогу і прорватись у жодному пункті, які утримували наші частини. Гітлерівці билися несамовито, і все ж змушені були відходити. Цього бойового дня Михайло Семенович Смирнов займався звичайними справами бригади. Та осколок авіабомби обірвав життя цієї чудової людини, товариша, полум'яного патріота нашої Батьківщини. Втрата командира одізвалась великим болем у серцях уральців-добровольців. Воїни поклялись помститись за його смерть. У тихому куточку скверу, що біля собору Олександра Невського, застиг стрімкий обеліск, де покоїться прах командира 29-ї гвардійської моторизованої стрілецької Унечської бригади гвардії полковника Михайла Семеновича Смирнова (фото 35). Він загинув 29 березня 1944 року під час контратак гітлерівців на Кам’янець-Подільський. Ратні подвиги героя не забуті: вдячні кам’янчани назвали його іменем мікрорайон міста. Фото 35.Обеліск на могилі Смирнова А

нещодавно

на

Інтернет-сайті «Подвиг народа в Великой

Отечественной

войне

1941-1945

гг.»

оприлюднені

документи

про

нагородження

Михайла Смирнова в 1943 та 1944 роках орденами Червоного Прапора

Вітчизняної

війни 27

першого ступеня. Ці документи надають деякі нові відомості про бойову діяльність полковника як командира бригади. Першим орденом Михайла Семеновича було нагороджено 2 жовтня 1943 року за бойові дії в Орловській наступальній операції. У нагородному

листку,

підписаному

командиром

30-го

Уральського

добровольчого танкового корпусу (23 жовтня 1943 р. перетворений на 10-й гвардійський

Уральський

добровольчий

танковий

корпус)

генерал-

лейтенантом Георгієм Родіним і командувачем військ 4-ї танкової армії генерал-лейтенантом Василем Бадановим, зазначається, що командир 30-ї мотострілецької бригади (23 жовтня 1943 р. перетворена на 29-ту гвардійську моторизовану стрілецьку бригаду) полковник Смирнов «…показав себе сміливим, мужнім і відважним офіцером, який уміє водити війська в бій і керувати ними в бою. Бригада т.Смирнова за час наступу корпусу з 27 липня до 8 серпня 1943 р. знищила до 3 тисяч солдатів і офіцерів противника, до 30 дзотів і кулеметних точок, взяла в полон до 100 гітлерівців». Другим орденом Михайло Смирнов був нагороджений за успішні дії бригади в березні 1944 р. на території Кам’янець-Подільської та частково Тернопільської областей. У нагородному листку вказується, що «…частини й підрозділи бригади, завдяки вмілому керівництву т.Смирнова, енергійним і рішучим наступом у боях за Волочиськ, Фрідріховку, місто Кам’янецьПодільський

зламали

дезорганізували

оборону противника, часто

спонукаючи до втечі переважаючі сили противника. Нагородний листок на Михайла Смирнова був підписаний командиром 10-го гвардійського танкового Уральського добровольчого корпусу генералмайором Євтихієм Бєловим 28 березня, а наступного дня, як вказано в документі, Смирнов загинув смертю хоробрих, захищаючи Кам’янецьПодільський від лютих контратак гітлерівців (на обеліску вказано, що він загинув не 29, а 30 березня)(фото 36). 18 травня 1944 р. наказом командувача 1-го Українського фронту маршала Радянського Союзу Георгія Жукова

гвардії

полковника

Михайла

Смирнова

було

нагороджено

орденом

Вітчизняної війни першого ступеня.

Фото 36.Обеліск на могилі Смирнова 3. Братська могила радянських воїнів у сквері Васильєва Розташована в сквері імені Васильєва. Поховані 5 воїнів інтендантної служби, які загинули 24 квітня 1944 року в ході боїв з німецькофашистськими загарбниками (фото 37).

Фото 37. Братська могила

сквері Васильєва.

У 1946 році на могилі встановлена залізобетонна скульптура воїна висотою 2,05 м.(фото 38), і вапняковий обеліск висотою 1,25 м. з написом: «Генерал-майор интендантской службы ВАСИЛЬЕВ Сергей Терентьевич 1897-1944... Уроженец Кировоградской области с.Павлыш»(фото 39), 4 вапнякові обеліски висотою 1,45 м з написами: «Старший лейтенант интендантской Уроженец

службы

Полтавской

ГУРОВИЧ области

Израиль

Матвеевич

гор.Кременчуг»,

1912-1944...

«Инженер-капитан

ОЛЕЙНИК Дмитрий Иванович 1914-1944... Уроженец Виниицкой обл. Томашпольского района с.Ярошивка» «Капитан интендантской службы ПОВАДЬІРЕВ Иван Андреевич 1912-1944... Уроженец Черниговской обл.», «Красноармеец РОЗИЕВ Ачил 1922-1944... Уроженец Чарджоусской обл. Фарабского р-на, с.Кондак»(фото 40-43).

Фото 38-39. Залізобетонна скульптура воїна на могилі і вапняковий обеліск.

Фото 40-43. Чотири вапнякові обеліски. Крім того на кожному з обелісків напис: «24 апреля 1944 г. погиб смертью храбрых в борьбе с немецко-фашистскими захватчиками за честь и независимость нашей Родины». Як відомо, місто над Смотричем було визволено 26 березня 1944 р., останні села Кам’янець-Подільської області - 4 квітня. А п’ять воїнів, похованих у сквері Васильєва, загинули аж 24 квітня. Що ж стало причиною їхньої смерті? Відповідь знаходимо у книзі спогадів Маршала Радянського Союзу Кирила Москаленка «На Південно-Західному напрямі». У квітні 1944 р. генерал-полковник Москаленко командував 38-ю армією. У другій книзі спогадів Кирила Семеновича, що охоплює події 1943-1945 рр., читаємо: 31

«Як би не помилявся ворог, його дії завжди становлять небезпеку. І варто нам при всій продуманості наших дій у цілому хоч у чомусь допустити помилку, як за це доводиться розплачуватися. Так сталося з розміщенням штабу армії в Городенці. Великий населений пункт був, звичайно, невідповідним місцем для цього. І результати не забарилися. Противник, масовано застосовуючи в ті дні авіацію, мабуть, засік засобами радіозв’язку командний пункт 38-ї армії. І під вечір 24 квітня 32 літаки «Ю-87» і «Ю-88» обрушили бомбовий удар на район розташування нашого штабу та польовий військовий шпиталь. Я в цей час перебував на другому поверсі невеликого будинку, який буквально захитався від розривів бомб. Прямих влучень у будинок не було, але двері та вікна вилетіли. У результаті нальоту, що тривав 20 хвилин, було вбито 15 і поранено 12 осіб. Серед загиблих був начальник тилу армії генерал-майор Сергій Терентійович Васильєв. Постраждало і багато поранених, що перебували у шпиталі. Командний пункт армії негайно перемістили в безпечніше місце - невеликий населений пункт Вікно, розташований у 10 км на південь від Городенки. Там він працював без перешкод». Городенка - це один із райцентрів Івано-Франківської області, а Вікно - одне із сіл Городенківського району. Про події тих днів залишив спогад і начальник політвідділу 38-ї армії генерал Давид Ортенберг (у 1941-1943 рр. він був головним редактором газети «Красная звезда»). Давид Йосипович писав: «Уранці (26 квітня) ми хоронили в братській могилі своїх бойових товаришів. Загинув начальник тилу армії генерал С.Т.Васильєв. Цілу ніч разом із його сином-офіцером ми шукали генерала і тільки вранці знайшли його труп. З’ясувалося, що поруч зі щілиною, де він перечікував бомбування, розірвалася великої потужності бомба - і так його задавило, що довелося перекопати весь двір. Командарм дуже переживав цю втрату: «Проявили безпечність… Недооцінили ворога».

На жаль, не вдалося виявити матеріалів, які би пояснили, чому п’ятьох воїнів, що загинули в Городенці, поховали в Кам’янці-Подільському. На сайті «Подвиг народу» вдалося відшукати нагородний лист Васильєва, який 8 листопада 1943 р. (на третій день після визволення Києва) підписали командувач 38-ї армії генерал-полковник Кирило Москаленко та член військової ради 38-ї армії генерал-майор Олексій Єпішев. У поданні зазначено: «Тов. Васильєв - дисциплінований і культурний командир. Службу тилу знає і любить її. Чесний і відданий партії Леніна - Сталіна і Соціалістичній батьківщині командир. За період зимової та літньої наступальної операції армії 1942-1943 рр. виконав велику роботу із забезпечення військ армії всім необхідним постачанням, забезпечив своєчасне та достатнє підвезення зброї та боєприпасів, що дало можливість успішному наступу військ армії. Тов. Васильєв проробив також велику роботу з вишукування матеріальних ресурсів для армії, зі збору трофейного майна, його використання для потреб армії та відправки вглиб країни. Під його керівництвом проведено велику роботу з ремонту та приведення в порядок доріг для нормального просування й підвезення боєприпасів і продовольства. У літню наступальну операцію армії 1943 р., а також при завоюванні плацдарму на правому березі Дніпра, забезпечив своєчасний підвіз і забезпечення армії усіма видами постачання. Тов. Васильєв гідний урядової нагороди - ордена Червоного Прапора». З

цього

нагородного

листа

також

довідуємося,

що

генерал-майор

інтендантської служби Сергій Васильєв - українець, член ВКП(б), у Червоній армії з 1919 р., у 1919-1922 рр. був учасником громадянської війни, з 22 червня 1941 р. - учасник Великої Вітчизняної війни, поранень і контузій під час цієї війни не мав, раніше не нагороджувався, нині - заступник командувача військами 38-ї армії з питань тилу. 23 вересня 1944 р. Васильєва посмертно нагороджено орденом Вітчизняної війни першого ступеня. В обґрунтуванні нагородження зазначено: «За час роботи на посаді начальника тилу армії показав себе наполегливим, дисциплінованим 33

генералом, що знає службу тилу. У період весняних наступальних операцій нашої армії, незважаючи на бездоріжжя, нестачу автотранспорту, своєю енергією та наполегливістю домігся гарного обслуговування військ армії, вміло організував підвезення продовольства та іншого майна військам армії. Добре поставив дорожню службу в армії, завдяки чому війська в армії забезпечувалися без значних перебоїв, незважаючи на віддаленість від станцій постачання. Систематично вчив тиловий апарат військ і тилів армії. При нальоті авіації противника на містечко Городенка 24 квітня 1944 р. генерал-майор Васильєв був убитий». У Кам’янці-Подільському іменем Васильєва також названо вулицю в мікрорайоні Жовтневому. Назву надано 17 травня 1979 р. у зв’язку з проектуванням другої черги мікрорайону. 22 червня 2001 року до пам'ятника даної могили здійснено перепоховання праху воїнів-рядових 2-го мотострілецького батальйону 49-ї механізованої бригади 6-го гвардійського механізованого корпусу 4-ї танкової армії КРИЛОВСЬОГО Михайла Марковича, 1925 року народження, уродженця Красноярського краю та НОЖЕНКА Василя Івановича, 1916 року народження, уродженця Воронезької області, які загинули 29 березня 1944 року при визволенні міста від німецько-фашистських загарбників і були поховані в братській могилі по вулиці Папаніна,1 на території старої фортеці (детальніше про це у 5 розділі). 4. Братська могила радянських воїнів у Старому місті. На вулиці Замковій, що веде свій початок від Вірменського ринку в Старому місті розташований невеликий сквер. В центральній частині скверу братська могила радянських воїнів, які загинули 1 квітня 1944 року під час оборони Замкового моста і підступів до міста. Це гв. єфрейтори Руднєв, Бородін, Кузнєцов, мол. сержант Вознюк (фото 44-45).

Фото 44. Братська могила радянських воїнів у Старому місті.

Фото 45. Меморіальна дошка з іменами героїв.

5. Братська могила захисників Старої фортеці. До 2001 року на території Старої фортеці існувала братська могила воїнів, які загинули 29 березня 1944 року, тримаючи оборону в башті Рожанка. Це Василь Ноженко та Михайло Криловський. В Старій фортеці оборону вів невеликий загін із 18 бійців, якими командував старший лейтенант Стецюк. Вони захищали фортецю, напевне востаннє за її 800-літню історію. Воїни контролювали підходи з заходу та півдня, відбивали атаки противника, який намагався прорватися до Замкового мосту. Кожен солдат розмістився у баштах. В Чорній башті знаходилися перев’язувальний пункт та кухня. Поруч, у воротах, зі своїм танком «Суворов» тримав оборону лейтенант Копейкін. Розповідають, що він був тихою, спокійною людиною, проте у бою йому не було рівних. Справжній танкіст. Незабаром на його грудях красувалися 7 нагород. В Кармалюковій вежі знаходився гвардії рядовий Сафонов, в Тенчинській – старший лейтенант Соколов, в башті Ковпак – кулеметник Моргунов, а в Лядській – 20-тирічний Діма Безруков. Цього енергійного блакитноокого хлопця за мужність під час оборони фортеці представили до ордена Слави (на жаль, з війни він так і не повернувся). В башті Рожанка знаходився протитанковий пост. Там несли оборону два воїни 49-ої гвардійської механізованої бригади – М.Криловський та В.Ноженко. Під час артобстрілу вони загинули. Невеликий гарнізон 6 діб стримував атаки ворога. Німці підтягнули гармати під стіни фортеці і прямою наводкою били по вежах. Проте прорватися в місто так і не змогли. Місцевий житель Топольницький пробрався у фортецю і розповів про місцезнаходження вогневих точок ворога. Стецюк провів вдалу операцію, знищивши німецьку техніку. Шестеро героїв оборони замку загинули. Троє з них – Криловський, Ноженко, Красюк були поховані там, де й загинули.22 червня 2001 року, в день 60-ї річниці початку Великої Вітчизняної війни,

останки гвардії рядових Ноженка і Криловського було перепоховано із Старої фортеці у сквер Васильєва (фото 46).

Фото 46. Братська могила у сквері Васильєва. Ліворуч і праворуч скульптури встановлені гранітні меморіальні плити розміром 0,75 х 0,75 м з написами, праворуч: «гвардії рядовий Криловський Михайло Маркович 1925-1944. 29.ІІІ», ліворуч: «гвардії рядовий Ноженко Василь Іванович 1916-1944. 29.ІІІ». За скульптурою утворено їх могилу(фото 47-48).

Фото 47. Меморіальна плита гвардії рядового Криловського

Фото 48. Меморіальна плита гвардії рядового Ноженка 6. Меморіал Слави у с. Довжок. Меморіал Слави в центрі с.Довжок вражає своїми масштабами. Він складається з пам’ятника воїнам-визволителям в центрі та братської могили, біля якої розташовані 6 плит, на яких викарбувані імена похованих тут воїнів, пам’ятника воїнам-односельчанам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни, пам’ятника командиру кулеметної роти 121-ї стрілецької дивізії Герою Радянського Союзу С.Г.Киргизову, який загинув при визволенні села від німецько-фашистських загарбників у березні 1944 року, пам’ятного знака на честь І.П.Щитинина, старшого сержанта, нагородженого орденом Червоної Зірки, який загинув у бою, визволяючи Кам’янець-Подільський район від фашистів, похований у братській могилі, на його честь названо одну з вулиць села (фото 49-52).

Фото 49. Пам’ятник односельчанам, що загинули на війні (в центрі).

Фото 50. Пам’ятник Герою Радянського Союзу С. Г. Киргизову.

Фото 51. Пам’ятник воїнам-визволителям та братська могила.

Фото 52. Пам’ятник І. П. Щитинину.

7.Героїчний захисник с.Довжок Киргизов Степан Григорович

Фото 53. Герой Радянського Союзу Степан Григорович Киргизов Степан Григорович Киргизов народився 17.05.1903 р. в селі Усть-Кара Сретенського району Читинської області в бідній селянській сім’ї. До 1919 р. жив з батьками і з дев'яти років працював на золотих копальнях. У 1919-1921 рр. воював у партизанському загоні. У 1921 р. звільнений з армії як неповнолітній. Повернувшись додому, знову працює на золотих копальнях. У 1925 р. призваний в Червону Армію. 40

Повернувшись у 1927 р. з армії, продовжує займатись гірничою справою. У 30-40 роках С. Г. Киргизов — начальник Усть-Карського відділення міліції, пізніше — голова сільської ради, потім — на керівній роботі в золотовидобувній галузі і на водному транспорті. У липні 1941 року мобілізований на фронт. Закінчив фронтові курси молодших лейтенантів. Командир кулеметної роти 383-го стрілецького полку (121 стрілецька дивізія, 60-а армія, Центральний фронт) старший лейтенант Киргизов в ніч на 26.09.1943 року з ротою в числі перших подолав Дніпро біля села Тлібовка (Вишгородський район, Київська область) і вогнем підтримав переправу підрозділів полку, знищив велику кількість живої сили і вогневих засобів противника. Звання. Героя Радянського Союзу присвоєно 17.10.1943 року. Нагороджений орденами Леніна, Червоної Зірки. Загинув 28 березня 1944 року у селі Довжок Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, де і похований. СОЛДАТСЬКИЙ ОБОВ'ЯЗОК А. Є. Власов, колишній заступник голови ради ветеранів управління внутрішніх справ Читинського облвиконкому Ім'я Героя Радянського Союзу Степана Григоровича Киргизова добре відоме забайкальцям і кам'янчанам. Він був солдатом двох війн: у громадянську воював за владу Рад. У Велику Вітчизняну — захищав її від навали фашистів. У 16 років Степан Киргизов пішов в партизани, там він зміцнів і загартувався у боротьбі з ворогами. Виділявся гарною статурою, хоробрістю, спритністю, відмінно володів клинком і прицільно стріляв. Архівні фонди Читинського обласного державного архіву містять особову партизанську справу С. Г. Киргизова, в якій є дві анкети за 1931 і 1933 рр., три довідки, які підтверджують його участь у партизанському русі Забайкалля. Читаємо одну із них: "Дана настоящая справка красному партизану 7-го кавалерийского полка имени тов. Погодаева в том, что действительно тов. Киргизов Степан 41

Григорович вступил в отряд добровольно в 1919 году в декабре месяце и пробыл в отряде до 1920 года, в чем и удостоверяем партизани одной и той же части, тоесть 4-го зскадрона Коваленко, Бродников". Значний період життя у 30-ті роки С. Г. Киргизова пов'язаний з роботою в міліції: від рядового до командира відділення дільничних інспекторів. І на цій ділянці бойової діяльності проявив себе принциповим і вимогливим командиром. "Коли батько був дома, — згадувала дочка С Г. Киргизова Діана Степанівна, — у нас завжди було повно народу. До нього йшли і молоді, і старі, і всіх він розумів". Участь у партизанському русі Забайкалля, служба у червоній армії і міліції — все це міцно загартувало Степана Григоровича духовно і фізично , визначило його майбутній шлях, що привів до героїчного подвигу і безсмертя. І коли спалахнула війна, він в числі перших пішов на фронт. Про один яскравий епізод розказував колишній капітан теплоходу "Шилка" Г. А. Ямпольський. Влітку 1941 р. він віз групу мобілізованих із Усть-Кари в Сретенськ. На борту старенької "Шилки" відбувся мітинг. Колишні партизани висунули ідею створити загін розвідників, вибрати командиром Степана Григоровича Киргизова і послати їх на найбільш відповідальну ділянку фронту. А їхав на війну Степан Григорович, прибитий важким горем. В середині травня 1941 р. померла дружина Олена Микитівна, залишивши йому восьмеро дітей. Тепер їх довелося залишити на опіку сестри Олександри Григорівни. Воював С Г. Киргизов у складі овіяної славою 121-ї Рильсько-Київської Червонопрапорної орденів Суворова і Б. Хмельницького стрілецької дивізії, яка дала країні 58 Героїв Радянського Союзу. Воював хоробро, був відзначений бойовими нагородами, не минули стороною і поранення. "13 лютого 1943 р. мене поранило, — повідомляв Степан Григорович в одному із листів рідним, — проте я свій підрозділ провів без втрат і наніс ворогу міцний удар". 42

Збереглись два листи С. Г. Киргизова, які написані на клаптиках плакатів. В одному з них він переживає за своїх "сироток": "Шура, прошу тебе, сестричко, не давай в образу моїх малюків". А в другому висловлює впевненість у нашу перемогу: "Упевнена вся держава, що перемога буде за нами..., працюйте і на мирному фронті чесно, по-стахановськи". Весною 1943 року в Усть-Кару на адресу Олександри Григорівни Киргизової приходить радісна звістка: довідка командування полку, у якій повідомлялось: "Ваш брат, командир пулеметной роты, лейтенант Киргизов Степан

Григорьевич,

за

образцовое

выполнение

боевых

заданий

командования в борьбе с немецкими захватчиками и проявленние при зтом доблесть и мужество, награжден орденом Красной Звезды". 13 жовтня 1943 року командуванням частини був підготовлений нагородний лист до представлення командира 3-ї кулеметної роти 383-го стрілецького полку старшого лейтенанта С. Г. Киргизова до звання Героя Радянського Союзу. В ньому говориться, що під час форсування річок Десни і Дніпра на північ від Києва, кулеметна рота під командуванням стійкого і мужнього командира С. Г. Киргизова з честю виконала покладене на неї завдання, а сам командир проявив виняткову винахідливість і мужність. Рота знищила понад 150 гітлерівців і 6 кулеметних точок. Командир роти знаходився у найбільш небезпечних місцях і своїм прикладом надихав бійців на бойові подвиги. Особисто С Г. Киргизов знищив із станкового кулемета 2 спостережних пункти ворога, 5 возів з боєприпасами. Недаремно Степан Григорович вивчив у період дійсної служби в армії у 20-ті роки станковий кулемет! Про те, які жорстокі бої проходили на ділянці, де діяв 383-й стрілецький полк, в тому числі й кулеметна рота під командуванням Степана Григоровича Киргизова, можна судити із уривка листа товариша по службі Андрія Васильовича Костицина від 10 серпня 1984 року. "Героя Советского Союза С. Г. Киргизов получил за боевые действия на плацдарме севернее Києва в 43

районе села Ясногородка, с зтого плацдарма бнла освобождена столица Украины г. Киев... Только через 30 лет документально было установлено, что Ясногородка переходила из рук в руки 22 раза". Якою ж була радість сім'ї Киргизова, коли вони отримали звістку про присвоєння Степану Григоровичу звання Героя Радянського Союзу! "Его боевые подвиги служат примером для всей воинскои части и воодушевляют нас на героическую борьбу по разгрому немецких оккупантов", — так написано в листі командування частини родичам Героя. Особливо жорстокі бої з ворогом розгорілися в кінці березня 1944 року на українській землі між Проскуровом і Кам'янець-Подільським, де були затиснуті в котел понад 20 піхотних і танкових дивізій противника. Ворог робив відчайдушні спроби вирватися з оточення. На околиці села Довжок, де проходив вузол доріг, наше командування виставило значні сили, до складу яких входила і кулеметна рота старшого лейтенанта С. Г. Киргизова. Саме на цю ділянку ворог кинув на прорив великі танкові сили і піхоту на бронетранспортерах. Артилеристи і піхота відбили декілька шалених атак ворога. 28 березня 1944 року тут відбувся один із жорстоких боїв. У книзі "Із когорти мужніх" так описано цей бій: "Зранку було спокійно. Однак, у полудень на село Довжок розгорнулись у лінію і пішли "тигри", "пантери", піхота на бронетранспортерах, 3 ярів і балок відкрила вогонь артилерія . Наші стрілки і артилеристи вичікували. Нарешті пролунали залпи "катюш", вдарили гармати і міномети. А коли гітлерівці наблизились, по них прицільно різонули кулеметники Киргизова. Ворожі ряди стали рідіти, а пізніше фашисти відступили в укриття. Під вечір гітлерівці зробили ще одну спробу захопити стратегічний вузол доріг. На вузькій ділянці вони пустили понад 30 танків і до 3-х батальйонів піхоти. Ворог уперто рвався вперед, не зважаючи на втрати. По ньому відкрили вогонь артилерія і міномети. А коли фашисти підійшли до наших окопів на 200 метрів, по них вдарили кулеметники. Все змішалось у 44

вогняному смерчі. Ворожа піхота залягла, однак три " тигри" прорвалися через траншеї і рухались до перехрестя доріг, біля якого знаходився спостережний пункт командира кулеметної роти. Киргизов, його ординарець і два спостерігачі приготували в'язки гармат. Командир піднявся з окопу, щоб оглянути місцевість. В цей час пролунала черга із танкового кулемета Степан Григорович був поранений у праве плече. Він переклав гранати у ліву руку, дав команду чекати. А коли до "тигрів" залишилось декілька метрів, разом з однополчанами атакував їх. Два "тигри" зупинились із перебитими гусеницями. Третій встиг навалитися на окоп, у якому знаходився командир роти... Степана Григоровича поховали в селі Довжок, де він провів свій останній бій. 27 червня 1944 р. в Усть-Кару прийшло повідомлення про загибель Героя Радянського Союзу Степана Григоровича Киргизова. У ньому говорилося: "Он был бесстрашный в бою, беспощаден к врагу, во имя победы он презирал смерть". Пройшли роки, але пам'ять про Героя не згасає. Вона живе у серцях жителів села Довжок, де він загинув. Тут встановлений пам'ятник С. Г. Киргизову(фото 54). Не в'януть живі квіти на його могилі. Приїжджають сюди вшанувати пам'ять Героя його однополчани, рідні і близькі, землякизабайкальці. Його могилу доглядають учні Довжоцької середньої школи. Іменем

Героя

названо

вулицю у селі Довжок. У місцевій школі створено музей С. Г. Киргизова (фото 55). Фото 54. Пам’ятник Киргизову у Довжку.

Фото 55. Бюст Киргизова у музеї с.Довжок. На батьківщині Героя, в Усть-Карі, є вулиця Киргизова. Свято шанують пам'ять про свого колишнього співробітника забайкальські міліціонери. В липні 1984 р. колегія Читинського обласного управління внутрішніх справ встановила перехідний приз і премію імені Героя Радянського Союзу С. Г. Киргизова для нагородження кращого дільничного інспектора області, які щорічно вручають напередодні Дня Перемоги. Ніколи не зустрінуться води Дніпра і Шилки. А люди з берегів сибірської і української рік живуть пам'яттю про подвиг забайкальського партизана, солдата правопорядку, воїна Великої Вітчизняної війни, Героя Радянського Союзу Степана Григоровича Киргизова. З ІСТОРІЇ СТВОРЕННЯ ШКІЛЬНОГО МУЗЕЮ Е. Є. Кульчицький, голова Кам'янець-Подільської районної ради, колишній директор Довжоцької середньої школи Ще в 1985 р. група слідопитів Довжоцької середньої школи зацікавилася фактом загибелі на території села Довжок Героя Радянського Союзу Степана Григоровича Киргизова. Учні школи постійно доглядали за могилою Героя, однак про нього нічого не знали. Це й стало поштовхом для створення музею. Які завдання ставили перед собою школярі, створюючи музей? На прикладі життя Героя виховувати у собі патріотизм, гордість за свою Батьківщину,

людей, які загинули за її свободу; вивчити біографію і бойовий шлях Героя Радянського Союзу Киргизова, а разом з ним і історію розвитку всієї країни. Відповідальним за створення музею був призначений вчитель історії і суспільствознавства Володимир Борисович Мадич. Він створив раду музею, до складу якої увійшли учні та вчителі школи. Головою ради музею було обрано ученицю 10-го класу Петрик Анжелу (нині вчителька англійської мови даної школи). Рада музею провела велику пошукову роботу. • Розшукали дочку та онуку Киргизова; • Написали лист в Міністерство оборони СРСР про мету, плани та завдання новоствореного шкільного музею. З відповіддю чекати не довелося. Так учні довідалися про бойовий шлях 121-ї стрілецької дивізії, в якій воював Степан Григорович; • Написали лист на батьківщину Героя – в Усть-Карську школу, де він навчався, організували регулярне листування, довідались про створений музей МВС у м. Чита, керівник якого, полковник Власов, надав велику допомогу у створенні нашого шкільного музею; • З архіву Міністерства оборони СРСР одержали копію нагородного листа про присвоєння С. Г. Киргизову звання Героя Радянського Союзу; • Посильну допомогу отримали від військового комісара Читинського обласного комісаріату В. Мізуна; • Звернулись

за

допомогою

у Кам'янень-Подільський

державний

історичний музей-заповідник. 24 березня 1988 р, у день визволення Довжка від німецько-фашистських окупантів, у школі був відкритий музей Героя Радянського Союзу С Г. Киргизова На відкриття музею приїхали однополчани Киргизова, дочка і онука Героя, вчителька школи, в якій навчався Степан Григорович, директор музею МВС м. Чити полковник Власов, кінознімальна група під керівництвом Кучерявенка. Екскурсоводи В. Королюк, М. Шишкіна, Г.

Коперник провели цікаву екскурсію в музеї. Рада музею продовжила працювати над поповненням експозиції новими матеріалами(фото 56).

Фото 56. Донька С. Г. Киргизова (перша зліва) та його внучка (третя зліва) на перепохованні Героя (24 березня 1988 р.) На честь 40-річчя Перемоги над фашистською Німеччиною, згідно рішення

виконкому

Кам'янець-Подільської

районної

ради

народних

депутатів, в селі Довжок створено меморіальний комплекс воїнамодносельчанам і воїнам, які загинули під час визволення села. До меморіалу перенесено останки Героя Радянського Союзу старшого лейтенанта С. Г. Киргизова і старшого сержанта Щетініна. Вшанувати пам'ять полеглих приїхало багато ветеранів-однополчан. У школі-колегіумі продовжується робота по патріотичному вихованню молоді, заняття в гуртку, зустрічі з ветеранами війни і праці. Під керівництвом завідуючої музеєм Л. А. Гут учні К. Бабійчук, Р. Свідерський, К. Гавриляк, Ю. Рудська та інші проводять екскурсії для учнів та гостей колегіуму. Екскурсія проводиться трьома мовами: українською, російською та англійською. Пам'ять про Киргизова живе у наших серцях, як і пам'ять про наших односельчан та рідних, які загинули на фронтах від Волги до Берліна. Люди, що приходять до могил загиблих, пам'ятають героїв, які віддали своє життя за наше майбутнє(фото 57).

Фото 57. Покладання вінків до пам'ятника Герою Радянського Союзу С. Г. Киргизову в селі Довжок (травень 2004 р.) НА БАТЬКІВЩИНІ ГЕРОЯ А. Й. Юха, вчителька Довжоцького навчально-виховного комплексу-загальноосвітня школа, колегіум На честь 70-річчя карного розшуку, управління внутрішніх справ Хмельницької області організувало поїздку у Читинську область по обміну досвідом роботи та військово-патріотичному вихованню. Групу очолював Пилип Пилипович Зубицький з обласного відділу управління міліції, у ній були дільничний міліціонер з Красилівського району — переможець змагання на честь Перемоги у Великій Вітчизняній війні, та я, вчителька англійської мови Довжоцької середньої школи. Чому ця честь випала саме мені? Бо на той час я була класним керівником 7-А класу, а піонерський загін класу став переможцем конкурсу патріотичної пісні і носив їм я Героя Радянського Союзу Степана Григоровича Киргизова. Піонери вивчали біографію С. Г. Киргизова, виготовили альбом, присвячений його життєвому та бойовому шляху, доглядали могилу Героя. Загін протягом кількох років листувався з молодшою дочкою Степана Григоровича та його внучкою Танею. Донька Киргизова — Бойко Неля Степанівна, проживала у Полтаві і була у нашому селі при перезахороненні батька у 1985 році. 49

І ось — незабутня поїздка. Літо, 1989 рік. Найперше враження — це величезна відстань до Забайкалля, яку змогли подолати літаком від Москви до Чити за 8 годин, з посадкою в Омську. Чита зустріла проливним дощем, через який літак заходив на посадку двічі. Далі була зустріч в Читинському обласному управлінні, екскурсія по місту, покладання квітів до пам'ятника воїнів, що загинули в роки Великої Вітчизняної війни. Пам'ятник знаходиться високо на пагорбі, за швидкою річкою Інгода. Наступного дня вирушили до Усть-Карська, до того місця на землі, де народилася людина, яка віддала своє життя за звільнення нашого рідного села Довжок. Шлях був хвилюючим і нелегким. Спочатку мікроавтобусом проїхали 300 км до міста Сретенська, а потім — від цього міста (де вже закінчувалися всі дороги) катером до Усть-Карська ще понад 300 км. Під час поїздки ми відкрили для себе величезний і могутній край, безмежне море лісів, швидкі річки, цікавий рослинний та тваринний світ, невеличкі своєрідні села, будинки. На ночівлю змушені були зупинитись у будинку відпочинку. І знову цікаві враження — треба було швидко розміститись, бо світло гасили через 15 хвилин за розкладом місцевої електростанції для цього будинку відпочинку. Сон пройшов дуже швидко. А вже вранці зрозуміла, чому такий п'янкий запах був у кімнаті: він надходив з коридору, де під стелею висіли в'язанки лікарських трав. І знову катер. Нарешті, десь об 11 годині, прибули в Усть-Карськ, невелике селище на лівому березі річки. Найперше — це зустріч у відділі міліції з працівниками та директором школи і розповіді про нелегку працю міліціонерів на великих територіях, де засоби пересування — вертоліт, кінь, лижі взимку.

Ми вручили подарунки для шкільного музею, серед яких був альбом, виготовлений учнями Довжоцької середньої школи, про їхнього славного земляка Степана Григоровича Киргизова, Героя Радянського Союзу. Потім поклали квіти до пам'ятника героям, що загинули у роки війни, та піднялись високо на пагорб на могилу місцевого міліціонера, що загинув під час розслідування розкрадання золота (десь далеко було місце видобутку цього дорогоцінного металу). Шкода, що не змогли зустрітися зі школярами (був канікулярний час) та розповісти про роботу нашої школи, про листування з дочкою С Г. Киргизова, про вияв поваги та пошани до живих учасників бойових дій у роки війни та тих, що не повернулись з фронтів. Додому, на Поділля, я привезла для шкільного музею шкатулку із землею, на якій народився С. Г. Киргизов...

Висновки та рекомендації 1.

Туристсько-краєзнавчий загін ЗОШ № 7 розробив і випробував новий, цікавий маршрут, що дає можливість дослідити події часів визволення

Кам’янця-Подільського

німецько-фашистських

загарбників

під

та

району від

час

Великої

Вітчизняної війни. 2.

Дослідив

описав

пам’ятники

воїнам-визволителям,

пам’ятники Невідомому солдатові, братські могили, оборонні споруди, наявні на маршруті. 3.

Зібрані під час підготовки до походу та під час походу матеріали спонукають нас до подальшої пошукової роботи в цьому напрямку.

Маршрут дає можливість в подальшому дослідити назви вулиць, меморіальні плити, дошки, музеї, пов’язані з іменами воїнів-визволителів нашого краю.

Краєзнавчі матеріали, зібрані в поході можуть стати основою науково-дослідницьких робіт членів Малої академії наук, їх доцільно використовувати на уроках історії, факультативних заняттях із краєзнавства.

Література 1. Бурнайкин И. Подвигу жить вечно//Заря. – 1999.- 7 марта. - С.3 2. Гарнага І. Визволення// Калінінець. - 1974. – 31 березня. - С.1. 3. Гарнага І. Звідки пішла назва. Довжок. Думанів // Прапор Жовтня. – 1971. – 27 листопада. – С. 4. 4. Гринчук Б. Подвиг звитяжців вічно житиме в пам’яті народній// Калінінець. - 1974. – 9 квітня. - С.1-4 5. Довжок // Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область. – К., 1971. – С. 359. 6. Доломан Є. Вирок після бою//Романи й повісті. – К.: Дніпро, 1968. 7. Жива пам’ять.65. - Кам’янець- Подільський, 2010.-С.167-170. 8. Запрудська Н. Земляк-герой // Прапор Жовтня. – 1967. – 9 травня. – С. 3. 9. Єфімов А. Штурмують уральці: Подвигу – 25 років // Прапор Жовтня. – 1969. – 14 лютого. – С. 4. 10.Кам'янець-Подільський: Туристичний путівник. – Львів, 2003. – С. 303– 304. 11.Кравчук М. З вірою у серцях: Відроджуємо духовність // Край Кам'янецький. – 2002. – 12 листопада. – С. 1. 12.Красуцький М. Дорогу долає той, хто йде. – К., 1996. – С. 9, 28. Миколаєнко М. Дзвони душі: Репортаж у номер // Край Кам'янецький. – 2004. – 23 січня. – С. 1. 13.Навіки в тихий сквер // Кам'янець у липні. – 2001. – С. 29. 14.Твої герої, Кам’янеччино . - Кам’янець- Подільський:Оіюм,2005.-208с. 15.Теслик А. Безсмертя: Ніхто не забутий, ніщо не забуто // Прапор Жовтня. – 1980. – 9 липня. – С. 4. 16.Урода Б. Бабусин парк// Край Кам’янецький. – 2010. – 7 травня.- С.4. 17.Це було 40 років тому... // Прапор Жовтня. – 1984. – 25, 28, 29 лютого, 13, 14, 16, 17, 20, 21, 23 березня. – С. 1.

Класний керівник Біологія

Історія

Географія

Мета

Література

«Рекреаційні можливості сивого Дністра»

Шляхами визволення м. Кам’янця-Подільского

Дослідницька робота «Обряди зимового циклу на Поділлі» З історії виникнення української обрядовості Календарні обряди зимового циклу Обрядові пісні, звичаї Народні прикмети, прислів'я та приказки

ТУРИСТСЬКО-КРАЄЗНАВЧИЙ ПОХІД

Виконавці:експедиційний загін ЗОШ №7 Керівник: Карпяк Ольга Юріївна, вчитель української мови та літератури ЗОШ №7 1

2014

Зміст

Вступ………………………………………………………………………. 3 Склад туристсько-краєзнавчого загону…………………………………. 6 Довідкові дані про маршрут……………………………………………... 7 Технічний опис маршруту……………………………………………….. 8 Краєзнавча робота на маршруті: 1. Загальні відомості про населений пункт…………………………… 26 2. Походження назви села…………….………………………………….26 3. Церкви у Гаврилівцях..………………………………………………...27 4. Національно-визвольна боротьба на території села………………….31 5. Освіта на теренах Гавриловець……………….…………………….....32 6. Часи кріпацтва………………………………………………………….34 7. Розвиток колгоспного руху на селі……………………………………37 8. Голодомор 1932-33рр…………………………………………………..38 9. Велика Вітчизняна війна……………………………………………….40 10. Відбудова і подальший розвиток села……………………………….42 11. Відомі люди села Гаврилівці…………………………………………46 Висновки та рекомендації………………………………………………...60 Література………………………………………………………………….61 Додатки…………………………………………………………………….62

точна копія крила

літака, в якому біля села Гаврилівці Іван Кудашкін здійснив подвиг, за що йому посмертно присвоїли звання Героя Радянського Союзу (фото 1). Ми були настільки вражені матеріалами, представленими в експозиції музею, що вирішили відвідати село Гаврилівці та дослідити його історію, адже саме село зберігає наші традиції, мову та головне - пам’ять… … Обряди, мову, звичаї Ти бережеш, село. На радість друзям Ввічнюєш, І ворогам на зло. Краплинка до краплиночки. Все в серці з давніх літ – Історія Грушевського, Тарасів «Заповіт». У пам’яті живуть твоїй, Хоча й пройшли роки, І Крути, й смерть В Батурині, Сибір і Соловки. Кат скаженів і хмурився – Пощади не моли. Петлюрівці, бандерівці 3

Для нього ми були. Та в рабстві Не зігнулось ти, Усе пережило. Якби не ти, село моє, Вкраїни б не було. (Віктор Геращенко). Отож, метою походу наш загін обирає: •

виховання у шкільної молоді почуття патріотизму,

громадянського обов’язку шляхом формування шанобливого ставлення до пам’яток природи, історії та культури рідного краю, а також героїв нашого краю; •

формування інформаційно-освітньої, комунікативної та

здоровозберігаючої компетентностей учасників походу.

Завдання походу: •

вивчення маловідомих фактів з історії села Гаврилівці та

його околиць; •

формування навичок збору краєзнавчих матеріалів при

підготовці до походу та під час його проходження; •

створення нового туристсько-краєзнавчого маршруту;

•

залучення дітей до краєзнавчої та дослідницької роботи.

Під час збору історико-краєзнавчого матеріалу виявилося, що відомостей про Гаврилівці обмаль. Джерельна база не досить багата. Про Гаврилівці знаходимо окремі стислі відомості в працях дослідника історії Поділля Ю. Сіцінського, краєзнавця І. Гарнаги. Тому

було

прийняте

рішення

створити

маршрут

мікрорайон

Жовтневий – с.Гаврилівці, зібрати матеріал з історії цього населеного пункту, відомості про відомих людей, дослідити природні особливості району та спробувати доповнити їх хоча б крихтами цікавих та корисних фактів.

Фото 1. Члени туристського загону у музеї історії визволення Кам’янця-Подільського.

Склад туристсько-краєзнавчого загону 1.

Горпинчук Вадим, учень 8-Б класу.

Мосійчук Дмитро, учень 8-Б класу.

Нагабась Оксана, учениця 8-Б класу.

Наумова Анастасія, учениця 8-Б класу.

Осіпова Анастасія, учениця 8-Б класу.

Рябий Ілля, учень 8-Б класу.

Слива Віктор, учень 8-Б класу.

Карпяк Оксана, учениця 8-Б класу.

Гарматюк Олександра, учениця 8-Б класу.

10.

Цимбалюк Микола, учень 8-Б класу.

11.

Матковська Олександра, учениця 10 класу.

12.

Федун Вікторія, учениця 7-В класу.

13.

Чинник Дмитро, учень 7-В класу.

14.

Гира Марина, учениця 7-В класу.

15.

Худик Дмитро, учень 7-В класу.

Довідкові дані про маршрут Село Гаврилівці Кам’янець-Подільського району розташувалося на південний захід

від міста. Село знаходиться в 14 км від Кам’янця-

Подільського і 2 км від с.Жванець. Населення становить 746 осіб. Орган місцевого самоврядування — Рудська сільська рада. Село розміщено на березі річечки Кармелітки, що неподалік від села впадає у річку Жванчик. Через село проходить автомобільний шлях Н03 національного значення Житомир — Чернівці. Нитка маршруту починається від ЗОШ № 7 м. Камянця-Подільського, проходить через Старе місто, Підзамча, с. Довжок, с. Колибаївку та с. Гаврилівці Кам’янець-Подільського району. Загальна довжина маршруту 18 кілометрів. Пішохідна частина маршруту проходить від початку села Гаврилівці в напрямку ДОТів, селом Гаврилівці до його південних околиць і складає близько 5 кілометрів. Загальна тривалість походу склала 6 годин. Похід проведено 20 жовтня 2013 року. Перелік оглядово-пізнавальних об’єктів на маршруті: •

Церква у с. Гаврилівці;

•

Меморіальний комплекс на території церкви с.Гаврилівці;

•

Джерело на місці старої церкви;

•

ДОТ поблизу с. Гаврилівці;

•

Обеліск на честь льотчиків у с. Гаврилівці.

Технічний опис маршруту О 11.30 ми зібралися біля ЗОШ №7, вислухали інструктаж з техніки безпеки і, зручно розмістившись в автобусі, вирушили в дорогу. День обіцяв бути теплим і сонячним (фото 2).

Фото 2. Члени туристичного загону біля школи. Відстань від Кам’янця до Гавриловець становить 15 км., оскільки наш шлях пролягає через Старе місто, Підзамча, с. Довжок та с. Колибаївку, дорогою, якою просувалися радянські війська, визволяючи наш край. О 12.00 прибуваємо на автобусі в с. Гаврилівці. На околиці села зупиняємося (фото 3). У Гаврилівцях нас цікавлять декілька об’єктів, а саме: церква у центрі села, меморіальний комплекс на честь воїнів, загиблих у роки Великої Вітчизняної війни, місце старої церкви, ДОТи часів війни, а найголовніше – обеліск льотчикам, які повторили подвиг Гастелло.

Фото 3. На околиці села Гаврилівці зі сторони Кам’янця-Подільського. Перше, що кидається в очі, - хрест, прикрашений вишиваним рушником, що розміщений по ліву руку від ґрунтової дороги, що веде в глиб села. Ми оглянули об’єкт, дійшовши висновку, що це освячений хрест, який часто встановлюють на околиці сіл, як оберіг (фото 4).

Фото 4. Біля хреста - оберегу на околиці с.Гаврилівці Хочемо зібрати більше інформації, тому повертаємо вправо, у село, щоб поспілкуватися з місцевими жителями. 9

О 12.15 йдемо праворуч від шосе спочатку ґрунтовою дорогою, що веде вздовж сільських новобудов (фото 5).

Фото 5. Рух в напрямку с. Гаврилівці. За 400 м звертаємо вліво на вулицю Леніна. Це центральна вулиця села. В будинку № 6 мешкає двоюрідна бабуся найстаршої учасниці нашого експедиційного загону, Матковської Олександри. Завітаємо до неї. Заходим Віолета Дем’янівна – корінна жителька с. Гаврилівці. У цьому селі жили її батьки, дідусі й бабусі. Віолета Дем’янівна гостинно нас зустріла, пояснила, як дістатися до об’єктів, які нас цікавлять, відповідала на наші численні питання і розказала про те, що пам’ятає про роки війни з розповідей своїх батьків, надала нам фотографії часів Великої Вітчизняної війни (фото 6-7). Детальніше про це в краєзнавчій частині.

Фото 6. На вулиці Леніна біля будинку № 6.

Фото 7. Спілкуємося із Заходим В. Д. В 13.15 вирушаємо вулицею Леніна вглиб села. Вулиця Леніна йде прямо, в південно-західному напрямку. Через 500 метрів дорога спускається у видолинок, стає вологішою і по обидва боки ми спостерігаємо ставок, у якому хлюпочуться гуси. Мабуть, це завершення одного з відгалужень струмка Кармелітки (фото 8-9).

Фото 8. Вулицею Леніна до видолинка.

Фото 9. Ставочок майже у центрі села. Піднявшись вгору метрів 500, ми дістаємося центру села (фото10). Звертаємо праворуч, проходимо 50 м через парк, який в 1955-1956рр. було посаджено молоддю села, до сільської церкви (фото 11). А ще не так давно, у 1995році, через церкву проходила сільська дорога. І за кілька років силами громади сільська церква була відбудована. Детальніше про історію церкви в краєзнавчій частині. 12

Фото 10. Рух вулицею Леніна.

Фото 11. Біля скверу на фоні церкви в центрі села. На території церкви знаходиться меморіальний комплекс, який складається з пам’ятника Невідомому солдатові, могили льотчиків – Героїв Радянського Союзу, меморіальних плит з іменами жителів села, що загинули на війні (фото 12). Ми помітили, що на плитах деякі прізвища повторюються до десятка разів. Серед них було і прізвище Карпяк (воно повторювалося 8 разів). Член нашого експедиційного загону Карпяк Оксана розказала, що її дідусь і бабуся були родом із цього села, і прізвище Карпяків, як бачимо, 13

було дуже поширене в Гаврилівцях. Коли здивовані учні запитали, чи це все її родичі, Оксана вказала на одне з них і розповіла нам, що це прізвище її прадідуся, Карпяка Іллі Григоровича, 1897 р.н., який воював рядовим стрільцем і загинув 9 вересня 1944 року у Польщі, де і похований у с.Луб’є Краківського воєводства (фото13).

Фото 12. Біля меморіалу в с. Гаврилівці.

Фото 13. Розповідь члена експедиційного загону Карпяк О. про її прадідуся .

О 14.00 ми прямуємо в глиб села стежкою через шкільний стадіон до будинку культури, де дізнаємося про розпорядок роботи сільського клубу, який побудовано 1960 року, і бібліотеки, в якій бібліотекар Корчинська С.М. люб’язно надала нам матеріали про село (фото 16-17).

Фото 16. Огляд приміщення сільського клубу та бібліотеки.

Фото 17. Вивчення матеріалів, наданих бібліотекарем с.Гаврилівці. 15

Далі повертаємо назад і прямуємо на південь, щоб знову опинитися на трасі, що веде на Жванець. Йдемо селом приблизно 400 м. Зупиняємося біля будинку № 26, щоб розпитати місцевих жителів про історію їхнього села, а точніше, про часи війни, про льотчиків-винищувачів, що поховані в селі (фото 18). Вони повідомили нам, що детальніше ми могли б дізнатися про це в сільській школі, де відкрито куточок слави. Школа знаходиться поруч, але була субота, і в школі ми нікого не застали (фото 19). Зате ми дізналися, як дістатися до ДОТів, а також, де на околиці села знаходиться джерело, що почало бити на місці знищеної церкви.

Фото 18. Спілкуємося з місцевими жителями.

Фото 19. Біля Гавриловецької школи.

Мандруючи вулицею Леніна ще метрів 200, ми підходимо до хати, яка зацікавила нашого керівника Карпяк О.Ю. (фото 20). Вона повідомила нам, що у цій хаті проживав колишній директор школи та голова колгоспу с.Гавриловець Дачковський Олександр Володимирович, який трагічно загинув у 1993 році. Проте він залишив після себе нову столову, площадки на току, тваринницьку ферму, майстерні, а також асфальтовану дорогу до сільського кладовища, за що жителі села вдячно згадують про нього (фото 21).

Фото 20. Хата Дачківського Олександра.

Фото 21. Асфальтована дорога до сільського кладовища.

Проходимо ще 300 м і виходимо до досить великого ставу. За словами старожилів у цьому ставку зачаїлась велика небезпека. У березневі дні 1944 року німецькі вояки, відступаючи під натиском Радянської Армії, викинули великі запаси снарядів, іншої зброї у цей ставок. У свій час були наміри дістати їх та знешкодити. Та сапери, які прибули на місце після осушення ставка, не наважилися діставати снаряди, аби не сталося непередбаченої трагедії із людськими жертвами. І ставок знову наповнився водою, де на дні його, в намулі, знаходяться небезпечні боєприпаси (фото 22). Навколо росте березовий гай. Відходимо вглиб гаю, до ставу, щоб зупинитися для відпочинку (фото 23).

Фото 22. Небезпечний ставок.

Фото відпочинку.

23.

Під

час

Відпочинок та обід тривають 45 хвилин. О 15.00 ми прямуємо до західної околиці села, де за свідченням місцевих жителів точилися запеклі бої. Йти доводиться доволі довго, приблизно 1 км (фото 24). Дорогою серед полів ми побачили одиноку, закинуту хату, що виявилася колишнім помешканням одного з членів експедиційного загону Нагабась Оксани, яка розповіла нам свою історію і провела нас до джерела (фото 25-25). Місцеві жителі стверджують, що колись на місці, де тепер б’є джерело стояла старовинна церква . Детальніше про це у краєзнавчій частині.

Фото 24. Дорогою до джерела.

Фото

25.

Перепочинок біля закинутої хати.

Фото 26. Дослідження території біля легендарного джерела. Втамувавши спрагу, знову повертаємо на південь, переходимо через Жванецьку трасу. Полем прямуємо до ДОТу, що розташований на відстані приблизно 500 м від траси. Йти важко, адже поля вже зорані, але по-іншому до ДОТу нам не дістатися (фото 27-28).

Фото 27. Переходимо на південь від траси. 20

Фото 28. Рух в напрямку ДОТу. О 15.45 ми досягли мети. ДОТ мав вигляд нагромадження кам’яних брил, з яких подекуди стирчали залишки заіржавілої арматури. Порослий кущами та травою, тепер він мало нагадував військове укріплення. Але в часи війни такі доти захищали переправу через річку Дністер від фашистських танків (фото 29-31). Цей ДОТ, побудований ще до війни, був частиною оборонної лінії, яка тягнулася вздовж західних кордонів Радянського Союзу. Таких дотів в районі с. Гаврилівці налічується три. Всі вони були задіяні як оборонні точки під час боїв за переправу через Дністер.

Фото

29.

загін

дістається

Наш

ДОТу.

Фото 30. Пробираємося крізь хащі.

Фото 31. Біля залишків оборонної споруди. До речі, саме ці доти приїхав будувати у 1938 році до с.Гавриловець майбутній Герой Радянського Союзу молодший лейтенант Михайло Пилипович Глушко (фото 32). Детальніше про це у краєзнавчій частині. 22

Фото 32. Залишки ДОТу. О 16.30, оглянувши ДОТ, наш загін повертається до села. Пам’ятник льотчикам-винищувачам, які в березні 1944 року під час боїв за визволення Кам’янця-Подільського та району повторили подвиг Гастелло – кінцева точка нашого маршруту. Але перед тим, як перейти до обеліску, ми спиняємося на іншому боці шосе для відпочинку і з’ясовуємо, що раніше курган «Слави» знаходився по цей бік дороги (фото 33).

Фото 33. Короткий перепочинок після важкого шляху зораним полем.

Обеліск розташований обабіч Жванецького шосе. Позаду нього розкинувся березовий гай, той самий, де ми зупинялися, щоб відпочити. Обеліск має вигляд сріблястого крила літака, на ньому фотографії і прізвища льотчиків-героїв. До пам’ятника веде алея, викладена бетонними плитами. Видно, що іще нещодавно вона була прикрашена залізними ланцюгами. Член нашого загону Матковська Олександра розповіла, що ці ланцюги викував її прадід, Заходим Дем’ян Іванович, сільський коваль. Працював вечорами після роботи, навіть у вихідні дні, щоб встигнути до відкриття пам’ятника. Більше тридцяти років проіснувала ця огорожа. Та якісь вандали повирізували ланцюги, частково розібрали огорожу. Сумно було на це дивитися… Вкотре вклоняємося перед пам’яттю героїв (фото 34-35).

Фото 34. Біля пам’ятника льотчикам у с. Гаврилівці.

Фото 35. Члени загону слухають розповідь Матковської О. У 16.45 пішохідна частина маршруту завершена. Зворотній шлях долаємо автобусом. Наш похід завершується о 17.30 біля ЗОШ № 7 по вулиці Жукова. Туристсько-краєзнавчий загін ЗОШ № 7 здолав 5 км 500 м пішки.

Краєзнавча робота на маршруті Загальні відомості про населений пункт. Село Гаврѝлівці розташоване за 14 км. від м. Кам 'янця-Подільського. Село розкинулось по схилу лівого берега невеличкої річки Кармелітки, лівої притоки річки Жванчик. Впродовж села по схилах річкової долини ростуть чагарники, залишки лісів, які росли тут в давнину. Через село проходить автомобільний шлях Н03 національного значення Житомир — Чернівці. Наше село - одне з найдавніших поселень Поділля. Археологічні знахідки стверджують, що шість тисяч років тому на місці Гавриловець уже було поселення первісних людей. Дві тисячі років тому тут жили наші предки слов'яни. А поруч з їх поселенням, на берегах річки Жванчика навіть було старовинне слов'янське місто тисячу років тому. Гаврилівці вперше згадуються

документах

XVст.

Воно

відносилося

до

Кам’янець-

Подільського округу. Найближча залізнична станція була Проскурів (106 верств).

Походження назви та відомості про історію села Село складалося з двох частин, що мали власні назви: Старого села і Нового села. Заселення села почалося ще в кінці XІV чи на початку XVст. на південно-західній частині – Старе село. Першим поселився циган Гаврило і від цього пішла назва с.Гаврилівці. Антропонімічну назву села підтверджує краєзнавець Іван Гарнага. Заселення нової частини села (воно здійснювалося за заздалегідь підготовленим планом, тому й дістало вказану назву) розпочалося у 1843 році. Першими жителями її були вихідці з Жванця, яких за розпорядженням губернатора переселили у Гаврилівці в зв’язку із запланованою перебудовою Жванецької фортеці, яка так і не була здійснена. Пізніше, крім двох частин села, утворилися інші: Пайчівка, Баліцького яр і Лиса гора. Пайчівка називається тому, що там пас худобу циган Паїч і загинув на полі – так старожили назвали північну частину села. Баліцького яр називається тому, що там жив господар Баліцький Володимир. На 26

сьогоднішній день родичі ще живуть у селі. Лиса гора – південно-західна частина села, де бідна рослинність і тому така назва. У 1430р. між Литвою і Польщею почалась війна за Поділля. Польські магнати загарбали околиці Жванця, і вже в 1431 році король польський подарував магнатові з Ленчина Жванець і його околиці. Село Гаврилівці в 1461 році польський король подарував біскупові міста Кам'янця за те, що той допомагав йому в загарбанні Поділля. І з того часу гаврилівські селяни відбували по 5-6 днів панщини на тиждень та ще й платили 32 податки натурою. Із списків 1493 р. відомо, що Гаврилівці були великим селом, в якому рахувалось 11 «димів». В 1513 році кам’янецькі міщани ведуть суперечки з власником Гавриловець

других

сіл

відносно

права

вільного

користування

навколишніми лісами. З податкових списків XVІ ст. рахувалось в Гаврилівцях в 1530 і 1542 рр. – 5 плугів, чи ланів, в 1565 р.- 11, а 3 лани були порожніми, оскільки три селянини втекли в Волощину. В цей час (1565 р.) Гаврилівці належали Струсю, хмельницькому старості. В 1583 році було тут лише 7 ланів, власник був той же. В 1605 році при розподілі маєтків Юрія Струся Гаврилівці разом з іншими поселеннями Подністров’я дісталися дочці його Єлені, а потім перейшли Калиновським і Лянцкоронським і входили в склад Жванецького ключа. В 1820 році в Гаврилівцях було 180 селян чоловіків. В 1843 р. частина Гавриловець куплена казною у Комаря

і сюди були переселені деякі з

жителів м.Жванця, внаслідок чого і утворився «Новий План».

Церкви у Гаврилівцях Церква в Гаврилівцях була уже в XVІ ст.; в списках згадується в 1530 р. «піп Федір», крім того згадуються священики в 1565 і 1583 рр.(імена їх невідомі). В минулому столітті церква була імені преподобної Параскеви.

Якою була будівля до 1740р. – невідомо. За описом 1740 року існуюча тоді церква була дерев’яною, влаштована подібно до костелу; мала 40 прихожан. Ця церква була зруйнована турками в 1769 році під час російськотурецької війни. За переказами, церква була спалена, все начиння розграбовано, недоторканною залишилася лише чаша і одне Євангеліє, що було все порубане. Проте у селі існувала інша легенда, за якою під час турецького нападу люди села зібралися у церкві, а коли турки підступили під її стіни, вона разом з людьми провалилася під землю. На місці ж церкви почало бити цілюще джерело. Вода з нього допомагає від запалення очей. На місці джерела побудували капличку, посадили квіти, зробили туди дорогу, поставили столика та лавочку (фото 36).

Фото 36. Капличка біля джерела. Коли влітку довго немає дощу, батюшка тут про водить службу, на яку сходяться люди з ближніх сіл. Розповідають, що коли прикласти вухо до землі то можна почути стогін людей, що залишилися у церкві(фото 37-38).

Фото 37. Випробування цілющої води членами загону.

Фото 38. Член загону Наумова Анастасія перевіряє легенду про стогін людей під землею.

Лише через сім років гаврилівські парафіяни приступили до зведення нової дерев’яної церкви,яка була закінчена в 1781 році і посвячена 14 жовтня 1788 року жванецьким деканом Іоанном Добровольським. Ця церква була з одним куполом. В 1791 році мала прихожан 328(висповіданих) і 91(невисповіданих), всього 97 дворів. Біля 1795 року гаврилівська церква була приєднана до православ’я. В 1848 році розпочато будівництво нової кам’яної церкви на казенні кошти, закінчена в 1851 році і освячена в тому ж році 9 травня преосвященним Євсенієм, на честь святителя Миколая Мирликійського. Ця церква велика, кам’яна, з п’ятьма куполами, крита залізом, хрестоподібна, з трьома вхідними дверима (фото 40).

Фото 40. Вигляд Гаврилівської церкви (з архіву Гаврилівської бібліотеки). Ця церква була зруйнована після Великої Вітчизняної війни і була відбудована лише в 1999 році зусиллями селян (фото 41). Церква має назву Миколаївська на честь святкування перенесення мощей святого Миколая Мирлікійського, день пам’яті якого 22 травня. Саме цього дня святкується свято села, 2012 року відзначалося 590-річчя. На даний час настоятелем церкви є протоієрей Василій Бабійчук. 30

Фото 41. Сучасний вигляд церкви у с.Гаврилівці.

Національно-визвольна боротьба на території села В 1490 р. повсталий народ під проводом Мухи громив польських і українських панів. В 1593 р. пройшло перше повстання, скероване Косинським, а в 1594 р. Северином Наливайком. В 1625-1630рр. були безперервні дрібні виступи подолян проти шляхти. За час з 1648-1651р. на гавриловецьких полях не раз побували козацькі війська: полки Кривоноса, Нечая, з'єднання Івана Богуна, а в 1653 р. восени на гавриловецьких полях були розташовані українські війська, які очолював Богдан Хмельницький. Тут російський гонець вручив гетьманові урядове повідомлення про те, що в Москві проголошено рішення про возз'єднання України з Росією. Через Гаврилівці Богдан провів війська, від'їжджаючи на Переяславську Раду. 1672року Поділля загарбали турки. 300 тисяч яничар пройшли через Жванець і Гаврилівці і з великого села не залишилося нічого. Все населення втекло до Кам'янця, де стало на оборону міста. В жорстоких багатогодинних боях турки оволоділи Кам'янцем, після чого султан Магомет IV тиждень 31

святкував

перемогу.

На

гавриловецьких

жванецьких

полях

було

організоване тоді велике полювання. Пізніше на місці села турки зробили пасовище, і великі табуни коней бродили на місці зруйнованого села . 27 років турки володіли Поділлям і містом Кам'янець, а руїни села Гаврилівці заростали бур'яном та чагарниками. І тільки 22 вересня 1699 р. вони повернули Поділля Польщі згідно Корловецької угоди, яка була викликана великими перемогами Росії в кримських походах. Тоді Гаврилівці знову відбудувались. 1700-1702 р. - повстання під керівництвом Палія і Семашко (Самуся), а з 1704-1789р. проходив ряд повстань, якими керували Шпак, Грива, Ґонта і Залізняк в роки Коліївщини, та багато інших ватажків. І в кожному з цих повстань населення Гавриловець приймало активну участь. Тільки в 1792році 2 травня Поділля було возз'єднано з Росією, і Гаврилівці перейшли під захист російського царя. Початок ХІVст. Відзначився частими селянськими повстаннями, які проходили в боротьбі за знищення кріпацтва. Керівником повстанських ватаг на Поділлі був Устим Кармелюк в роки 1810-1835. В районі Жванця, Гавриловець він часто знаходив собі притулок. Ще довго після смерті Кармелюка тут діяли повстанські ватаги. Картина землеволодіння на 1901 рік була: Державної землі - 156 десятин; Поміщика Клічановського - 123 десятини; Церковної - 49 десятин; Селянської землі на 1768 членів громади, що жили в 311 дворах було всього 1642 десятини, що в середньому на одне господарство складало біля 5 з половиною десятин.

Освіта на теренах Гавриловець

В 1871р. в селі Гаврилівці було відкрито початкову школу. Навчальний рік у ній тривав від так званої «Покрови» (14 жовтня) до кінця березня місяця. На всю школу був один учитель, який одержував по 3 карбованці в місяць. Це була церковно-приходська школа, головну роль в якій відігравав піп, а праця учителя проходила під строгим контролем попа. Навчання в ній тривало три роки. Це була школа початкової грамоти. В 1871 р. відкрите Міністерське народне училище з чотирьохрічним строком навчання. В ній працювало два учителя і піп третій. В 1897р. відкрита жіноча школа. В роки імперіалістичної війни завідуючий школи в селі став пожилий вже учитель Іванов Дмитро Дем'янович. Після встановлення радянської влади на Україні в селі була організована трудова школа першого ступеня, що мала чотири класи, яка пізніше була реорганізована в початкову школу, бо до книжки потяглись і старі, і малі. У 1931 р. у нашому селі була організована семирічна школа. Першим директором її був той же Іванов Дмитро Дем'янович. Містилась семирічка в двох невеличких будиночках на два класи кожен, і заняття проводились у дві зміни. А ввечері, вже в третю зміну, в школі працював лікнеп. Навчалось грамоти неписьменне та малописьменне доросле населення. Було тісно, але народ хотів учитися, і місце знаходилось. Під час Великої Вітчизняної війни один з цих будинків згорів, і школа опинилась у ще більш скрутному положенні. Довелось зайняти під класи квартири вчителів, невеликий будиночок, що був при початковій школі. Тісно і темно в класах було. Заняття проводились у дві зміни, бо не вистачало класних кімнат. Минали роки, і старі шкільні будинки все більш кособочились і осідали. І тільки у 1956році правління місцевого комітету ім. Горького по ініціативі голови колгоспу Іванова С.І. підняло питання про будівництво школи в селі. Загальні збори колгоспу схвалили ініціативу правління, і 33

весною того ж року розпочалось будівництво нового шкільного будинку під семирічну школу, а в січні 1958 року чотири класи школи перейшли навчатись у нову школу. Починаючи з 1959-1960 навчального року Гавриловецька семирічна школа реорганізовану у восьмирічну. Міститься вона у новому добротному будинку. Окремо у дворі школи збудована навчальна майстерня по дереву і металу. Будівництво закінчено в 1958 році(фото 42). Директором школи була Іванова Софія Матвіївна, учитель Школьник Іван Іванович - завучем школи.

Фото 42. Сучасний вигляд Гавриловецької школи.

Часи кріпацтва Найстаріша в селі жінка Зборовець, яка довершує вже своє сторічне життя, не може спокійно розповідати про часи кріпацтва. При одній згадці про них голова її важко хилиться на груди і з незрячих очей котяться градом сльози. Селяни-кріпаки знали тільки одне: це робити на пана, робити безперервно вдень, уночі, і в будень, і в свята, і гарної днини, і в негоду. Селянин на панській роботі не мав права сісти, не міг хліба з'їсти, бо не мав його, він на сонце глянути не міг, бо мусив робити, не розгинаючи спини. А ледь помітна непокірність жорстоко каралась. 34

З 1840року село Гаврилівці стало казенним. Причину цьому встановити важко. Одні говорять, що гавриловецький поміщик був покараний царизмом за участь у м'ятежах, інші толкують, що він програвся в карти, спився і був спроданий за борги. Але чи так воно, хтозна! Відомо тільки, що з панського роду

залишився

тільки

якийсь

генерал,

нього

дві

баришні

п'ятдесятирічного віку, які доживали свої дні у скарбовій хаті, а руїни панського двору і присадибну ділянку закупили двоє гавриловчан Брушнівський і Пасічник. Це було перед імперіалістичною війною. А в роки громадянської війни разом з окупаційними загонами Пілсудського в селі заявився нащадок панський - Яблонський, який розшукував у селян панські меблі і господарчий посуд, хоча і минуло 80 років з часу ліквідації пана в селі. При ліквідації панської маєтності землю розкупили сільські багатії. Окремі з них мали по 30-40 десятин орної землі, як наприклад, Куровські, Романюки. І хоча на початку XX ст.. (1901р) в Гаврилівцях на селянський двір припадало в середньому по 5 десятин землі, але багато господарств в селі були зовсім безземельні, а значна частина була таких, які мали на двір по четвертині, півдесятині, чи половинці (0,75 дес.) поля на двір. А переважаючим розміром землеволодіння на двір була півторачка, тобто півтори десятини. Біднота села змушена була батрачити у багатіїв, найматись на строк до поміщиків у сусідні села, іти сезонними робітниками у Ларгу, Мамалиґу (колишня Бессарабія), бо там були багаті багатоземельні поміщики. Значна частина бідніших селян села наймалась на літо сплавляти ліс по Дністру, в плотогони. Сплавляли ліс по Дністру, з ліска Жванця в Могилів Подільський, в Сороки, в Бендери. А назад поверталися пішки, бо на пароплав не вистачало грошей. Протягом літа встигали робити по два-три обороти. По річці Кармалітка, яка оточує село з північного заходу і з заходу, були 35

розташовані три одно- і двопоставні млинки. Один з них вважався державним. Мельникував у ньому Богуцький Михайло. Він був зовсім сліпий і робив все наощуп. Не маючи ніяких засобів до життя, сліпий Михайло дуже старанно працював у млині, а мірчук за помол давали самі селяни, бо ж мельник сліпий був, і багато селян несли молоти саме до нього. Та однієї ночі млин запалав свічкою. Ніхто не рятував, бо млин був за лісом, в долині, і тільки сліпий Михайло борсався в огні. Ніхто не прибіг на поміч і від сусіднього млина, хоча жила там багатолюдна сім'я: вони позбулись конкурента... На 1905 р. Гавриловецька волость — Бабшин, Брага, Гринчук, Жванець, Каветчина, Малинівці, Малиновецька Слобідка, Межигір, Руда, Сокіл, Устя , Цвіклівці, Шутлівці. Гаврилівці належать С.М. Рубашкіній і колишнім державним селянам. Дворів 379, жителів 2044. знаходиться 1 православна церква, міністерське однокласне сільське училище, церковно-приходська школа, волосне правління, сільський банк, фельдшерський пункт. В травні 1921 р. в селі була створена перша Рада селянських і солдатських депутатів. У1921 р. в селі був організований державний обмінний пункт. Тут обмінювали товари широкого вжитку, товари-фабрикати на хліб в зерні. А в 1922р. вже організувалось сільське споживче товариство на паях. У 1926р. Завадовський працював головою сільської ради в с.Гаврилівці, а Фугело був секретарем сільради. В 1928р. організовано сільське відділення кредитного товариства. Це товариство постачало населення сільськогосподарським знаряддям та машинами: плугами, сівалками, молотарками кінної тяги, воно також контрактувало сільськогосподарські продукти у селян та кредитувало їх грішми на пільгових умовах. І тільки з часу організації колгоспів - 1929-30рр.ці товариства перестали існувати, були ліквідовані, а їх майно і непроданий інвентар були передані в 36

колгоспи.

Розвиток колгоспного руху на селі В селі Гаврилівці ще в 1928р. було організоване «товариство по спільній обробці землі» - СОЗ. До складу його входило 18 бідняцьких сімейств, які мали 33 га орної землі. Ініціатором

організації

цього

товариства

був

Зборовець

Яків.

Товариство мало кілька пар коней, основний сільськогосподарський реманент, а також одну молотарку і одну сівалку. Товариство це проіснувало до 1930 року включно, тобто до початку колективізації. 1930рік відзначився масовим розвитком колективного руху. В колгосп вступило понад 200 господарств. Усуспільнивши тяглову силу,

реманент

та

насіння,

сільськогосподарська

артіль

села

вже

восени1930р. провела сівбу озимих колективно. А в 1931р. колективізація в селі зросла до77%, тобто основна маса бідняцького і середняцького населення села на кінець 1931 року вже була в колгоспі. Поза колгоспом залишились тільки ті, що ще вагались, розмірковували. Першим головою у нас був односельчанин, місцевий - Фугело Микола Федорович. Після нього на голову колгоспу був обраний рекомендований партійними та радянськими організаціями району Кроль, його змінив Макєєв Михайло. З початку колективізації, аж до другої половини 1932 року всі роботи в колгоспі прводились своїми засобами. Поля обробляли кінним знаряддям, посів зернових і посадка овочевих проводились, в більшості, вручну, а на жнивах переважав серп та коси. Та з кожним роком колгоспи зростали і міцніли. Держава давала їм довготермінові кредити на придбання реманенту та машин, на закладку садів, виноградників. А на сівбі озимих на 1933р. на колгоспних ланах вже почали з'являтись трактори, а ще пізніше - комбайни. Для допомоги колгоспам в організації і розширенні колгоспного виробництва були організовані за постановою уряду машинно-тракторні 37

станції - МТС - в 1935 році гавриловецький колгосп обслуговувала Жванецька МТС. Як вже згадувалось вище, село Гаврилівці стало казенним селом ще до скасування кріпацтва, і купка селян у ньому жила заможно, куркулилась. До таких міцних куркульських господарств належали господарства: Ківерчука Тимофія, Марунчака Петра, Пасічника Артема, Кіровського Мойсея, Романюка Івана, Романюка Андрія, братів Лівацьких Андрія та Мойсея і їх родича Лівацького Івана та інші. Про останнього розповідають, що він купив у громади за відро горілки старе кладовище і пустуючі землі коло нього. Хата цього Лівацького була побудована на старому кладовищі. Зараз в цій хаті міститься колгоспна пасіка. Місце хороше, велика площа землі поросла старим садом. Ці куркульські господарства мали в своєму користуванні від 10 до 40 га землі. Десять-п'ятнадцять десятин землі мали господарства Ківерчука, Марунчака, а по сорок десятин держали у своєму користуванні Романюки та їх родичі. З початком колективізації по клопотанню трудящих села куркульські господарства були репресовані, а вже з 1931-32рр основна маса середняцьких господарств приєдналась до колгоспу. Голодомор 1932-33рр. (зі спогадів Віолети Дем’янівни Заходим(Ткачук)) «Мій батько, Заходим Дем’ян, не любив згадувати трагічні сторінки минулого. Але про долю своїх батьків, моїх дідуся і бабусі, розказував. Було це в голодні 30-ті роки. У нашому селі сильного голоду не було, хоч і жили скромно, небагато. Та селом часто проходили люди з «голодного краю», як 38

казали тоді. Вони були дуже страшні, нужденні. Батько мій тоді був іще хлопчаком, але добре запам’ятав той страшний день(а точніше, ніч). У двір прийшли якісь люди. На меті вони, напевно, мали вкрасти корову. Розбуджені шумом, з хати вийшли батьки. Мабуть, вони помітили злодіїв і впізнали, бо крадії зарубали їх сокирою. Малі діти спали на печі в хаті, тому залишилися живими. Їх виростили і поставили на ноги сусіди. Поховані мої дідусь і бабуся на кладовищі в рідному селі»(фото 43-44).

Фото 43. Розповідь Заходим В.Д. про часи голодомору.

Фото 44. Заходим Дем’ян Васильович (із сімейного архіву Заходим В.Д.)

Велика Вітчизняна війна Ішов 1941 рік. Населення села займалось мирною працею, жило трудовим життям. Друга половина місяця, найвідповідальніша пора в обробітку просапних культур і підготовці до збирання врожаю. Ранком 22 червня, в неділю, колгоспники почули сильний гуркіт літаків, які пронеслись над селом не дуже високо. На крилах літаків колгоспники побачили хрести. Почались розмови про літаки: одні говорили, що це наші санітарні літаки, і тому з хрестами на крилах, а другі запевняли, що літаки чужі. Населення не знало про початок війни, яку нав'язав нашому народові Гітлер. На 22 червня директор школи Зборовець Т.С. призначив відсвяткувати випуск учнів-семикласників, що закінчили школу. З 11 год. дня біля школи грав духовий оркестр. Юнаки і дівчата співали, танцювали, радісно відзначали день закінчення місцевої школи. До молоді приєднувались старші громадяни, батьки учнів, щоб разом із ними відзначити закінчення школи. Люди, які зібрались на випуск, нічого не знали про війну. Вже годині о 12 стали розрізняти глухі вибухи від розривів снарядів чи бомб. Неспокій опанував людьми, закрадався в серця біль. Біля першої години дня зграя ворожих літаків знову проревла над селом. їх обстріляли наші зенітки в м. Кам'янці. Літаки набрали висоту і зникли за обрієм. Почалась війна. Порушилось мирне життя, мирна творча праця. Але радіо в селі не було, і люди не знали, що сталося. І тільки о другій годині дня, голова сільської ради Чорний Роман прийшов на збори, присвячені випускові семикласників і оголосив, що в ніч з 21 на 22 червня вчинений віроломний напад фашистської воячні на Радянський Союз і тут же зачитав наказ НКО про мобілізацію чоловіків активного віку в ряди армії на захист Батьківщини. 40

Збори закінчились. Дорослі і діти розійшлись по домівках готувати в дорогу батьків і братів. Країна в небезпеці. Це відчув кожний дорослий і малий. Всі військовозобов'язані пішли з села на збірний пункт. В селі залишились тільки жінки, старики та діти. Ні вдень, ні вночі не затихав гуркіт війни. До села доносились глухі розкати безперервного розриву гарматних снарядів, авіаційних бомб. В повітрі над селом та його околицями гримів повітряний бій літаків. Клекотало небо, стугоніла земля, а село принишкло, наче обезлюдніло. Війна! На п'ятий день війни під час повітряного бою над селом люди поховались по хатах. Наші зенітні частини з об'єктів почали обстрілювати ворожі літаки. Ті відстрілювалися з повітря, і один снаряд попав на хату Кравецького Леонтія і пролетів у сіни. Снаряд не розірвався, а своєю вагою вбив жінку, яка забігла в сіни разом з іншими людьми, коли почалась стрілянина. Виють надривно сирени, гримлять повітряні бої, а праця на полі не припиняється. Чоловіків замінили жінки і підлітки. Роботи багато, а сил мало. Кожному треба працювати за двох. На початку 10 липня до села дійшла звістка, що вороги наближаються вже до наших місць і знищують все на своєму шляху. Кожний замислився, що робити, як вистояти перед ворогом. Спершу вигнали худобу, щоб не попала в руки ворогам, вивезли все з кооперації, дрібну птицю з колгоспу люди розібрали. Артільне господарство опустіло. Населення залишало хати і відступало в дальші глухі села, і в селі залишилось дуже мало людей. Погода стояла дощова кілька днів. Тільки 10 липня розпогодилось, а в селі вже не залишилось жодного радянського солдата. Потроху люди почали повертатись до своїх хат. Невдовзі в село першими вступили мадяри. Вони 41

переможно пройшли по селу, почали ловити курей, брати з хат все, що їм подобалось. І люди вчинили сміливий опір. Вони закопували в землю хліб, ховали цінний одяг, взуття. Вони ховали все, що могло йти на користь ворогові. Першого ж тижня у неділю командир мадяр оголосив сільський сход на другу годину дня. На ці збори мали приходити тільки чоловіки. Але зібрались і жінки. Вони стояли осторонь. Розпочались збори. Дебелий мадяр сказав ламаною російською мовою, що потрібно обрати на старосту села найстарішого чоловіка. Старостою села став Солтинський Василь, якому було на той час понад 80 років. Та ще обрали заможників, які мали наглядати за порядком у селі. В їх обов'язок входило гнати людей на роботу, і виказувати тих, хто насмілиться виступати в бесідах проти окупаційної влади. Обрали, вишикували в один ряд для прийняття присяги. Мадяр говорив слова присяги, а люди також повторювали за ним. Староста Солтинський пробув на цьому посту один місяць і відмовився від цієї посади і старостою обрали Зборівця Пантелеймона, який більше хазяйнував у селі. На посту довго пробув староста Корчинський Демко. При ньому фашисти загнали на каторгу в Німеччину 198 чол., а назад повернулась ледь половина. Великої шкоди завдали фашистські загарбники нашому господарству за час окупації. Колгосп залишився без машин, без знаряддя і тяглової сили. Були спалені і поруйновані кращі господарчі приміщення колгоспу. 3 квітня 1944 року дивізії 67-го корпусу визволили наше село від фашистських загарбників і погнали гітлерівські полчища далеко на захід. В селі відновлювалась мирна праця, відновилась боротьба за хліб, який потрібний був фронтові і населенню міст.

Відбудова і подальший розвиток села

Минали роки напруженої праці, і вже на десятому році після визволення від гітлерівської окупації гавриловецький колгосп ім. Горького набагато зміцнів. Росли і множилися прибутки колгоспу, і він став мільйонером. Це було у 1955р., коли вже рік керував колгоспом енергійний голова Іванов С.І. Потужні трактори, самохідні і причіпні комбайни, автомашини вантажні і легкові, садово-городні трактори - всі ці механізми перейшли у власність колгоспу; електрифікація трудомістких виробничих процесів, водонапірні башні - все це сприяло покращенню продуктивності праці, полегшило людський труд і вплинуло на економічний ріст колгоспу. 1955 - 56рр. комсомольцями посаджено парк, навколо під керівництвом Баліцького В. посаджено жовту акацію, і він щовесни підрізав цей гарний живопліт. Площа мала гарний вигляд. В 1960 році побудовано новий клуб. 5 лютого 1960року колгосп ім. Горького приєднали до сіл Руда і Цвіклівці, колгосп новоутворений почав носити назву ім. Калініна. Першим головою колгоспу ім. Калініна став Нестеров О. І. 3 квітня 1974року відкрито «Курган Слави», на честь 30-річчя визволення села від німецько-фашистських окупантів. На це свято прибули родичі загиблих льотчиків, повторивши подвиг Гастеллло, однополчани 36 гвардійського ордена Суворова і ордена Кутузова полку (фото 45). Фото 45. Біля «Кургану Слави» (з архіву Гаврилівської бібліотеки).

В 1980р., в рік літньої олімпіади, біля ставка закладено парк, садили дерева учні школи разом з вчителями. Біля шосейної дороги піднялось високо в небо символічне крило літака екіпажу Кудашкіна І., а поруч зашелестіли берізки, схилилась калина. І було свято, гарне, величне. Були представники з райкому партії, райвиконкому, однополчани льотчиків, наші ветерани-односельчани (фото 46-47).

Фото 46. Відкриття пам'ятника героїчному екіпажу І. С. Кудашкіна в Гаврилівцях (6 червня 1980 р.)

Фото 47. Сучасний вигляд пам’ятника.

1985 рік - до влади прийшло нове керівництво на чолі з М.Горбачовим, висунуто нові гасла: перебудова, гласність, демократія. Однак в основному усе залишалось на папері. Полиці в місцевих магазинах стають все більш менше заповнені товарами. Утворюються черги за самим необхідним все частіше і частіше. 26 квітня 1986 року на Чорнобильській станції стався вибух. У повітря викинуто небезпечну для всього живого радіоактивні речовини. Жителям села порадили закрити зверху криниці, закривати квартирки в будинках. В 1991 р. наше село від'єдналось від колгоспу ім. Калініна. утворився новий колгосп. Односельчани вибрали головою колгоспу Дачковського О.В., який працював директором школи. Хоч він і не був працівником с/г, а за фахом - викладач математики, але він любив землю, був працьовитий сам, читав і вивчав с/г літературу. Завдяки його організаторським здібностям, вмілому керівництву зроблено дуже багато: організовано автопарк шоферів під керівництвом Кобзи О.М., побудовано столову, ремонт зроблений, площадки на току, тваринницька ферма, майстерні, прокладено частину асфальтної дороги. А скільки було планів, задумів, але трагічно обірвалось молоде життя. Таких похорон не пам'ятає село... Головою колгоспу стає Бескидевич А.С., він продовжує розпочате Дачковським О.В. 2009 року в селі замість колгоспу створений СТОВ «Обрій», директором якого є Богачик О.М., бухгалтером працює Дачковська Л.В. тут розвели страусів (25 голів). Школа в селі має назву Гавриловецька ЗОШ І-ІІІ ступенів, директором є Пакіж С.В. В школі навчаються діти з 1 по 9 класи. В селі працює пошта, завідує якою Кукурудзяк М.В. та листоноша Маляр І.М. На медпункті (ФАП) працює Дубінська М.В., яка за віддану працю була обрана на почесну Дошку пошани кращих працівників Кам’янець-Подільського району. 45

Силами Янківської М.І. відремонтовано клуб, при якому створено танцювальний колектив «Барвінок», а також працює бібліотека, якою опікується бібліотекар Корчинська С.М. В 2008 році в селі відкрився дитячий садочок «Зернятко», завідуючою якого є Продан І.Л. В селі є два магазини.

Відомі люди села Гаврилівці Герой Радянського Союзу КУДАШКІН ІВАН СТЕПАНОВИЧ Іван Степанович Кудашкін народився 14.07.1922 р. в

селі

Підлісна

Тавла

Кочкуровського

району

Республіки Мордовія (Росія) у сім'ї селянина, В Радянській Армії з 1940 року. Закінчив льотне училище. На фронті з грудня 1942 року, воював на ПівденноЗахідному,

Воронезькому,

Першому

Українському

фронтах. Фото 48. Герой Радянського Союзу Іван Степанович Кудашкін

31 березня 1944 р. командир повітряної ланки 36-го гвардійського бомбардувального полку (202-а бомбардувальна дивізія, 2-а повітряна армія) гвардії

лейтенант 1. С. Кудашкін на північ від села Жванець направив охоплений полум'ям літак на ворожу колону танків, машин, гармат. Загинув у бою. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 26.06.1991 р. посмертно. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора. Похований біля села Гаврилівці

Кам'янець-Подільського району. На

батьківщині Героя встановлено погруддя. У місті Саранськ в школі-інтернаті № 1 обладнано музей І. С. Кудашкіна, а у Жванецькій і Гавриловецькій загальноосвітніх школах — пам'ятні зали Героя. ВОГНЕННЕ ПІКЕ. С. А. Красовський, командуючий 2-ю повітряною армією, Маршал авіації, Герой Радянського Союзу

Підтримуючи наступаючі війська, не раз виявляли мужність і героїзм льотчики

202-ї

бомбардувальної

авіадивізії.

Екіпажі

пікірувальників

наносили удари по колонах, що відходили до переправ через Дністер. Особливо запам'ятався мені епізод з бойових дій трьох авіаторів — льотчика лейтенанта І. С. Кудашкіна, штурмана лейтенанта О. В. Чернова і стрільцярадиста сержанта П. О. Уханова. Екіпаж боровся під Бєлгородом, знищував фашистів на Дніпрі, брав участь у звільненні Києва, громив з повітря корсунь-шевченківське угруповання німецько-фашистських військ. Він не раз виконував складні завдання командування. У командира ланки Кудашкіна на особистому рахунку було 70 бойових вильотів, і в кожному з них ворогові наносилася відчутна втрата. Коли 25 березня повітряна розвідка донесла про скупчення ворожих військ, що відступали біля переправи в районі Хотина, командир 36-го гвардійського полку полковник Мозговий виділив для ураження цілі екіпаж Кудашкіна. Погода у цей день стояла препогана, гірше не придумаєш! Свинцеві хмари низько нависли над землею, раз у раз йшов мокрий сніг, видимість знизилася до декількох сотень метрів. У таких умовах бойове завдання міг виконати тільки дуже добре підготовлений екіпаж. І командир дивізії, повідомляючи в штаб повітряної армії про своє рішення, сказав: — Тільки Кудашкіну, Чернову й Уханову під силу задача. Упевнений, вони знайдуть і вразять ціль! І дійсно, екіпаж не підвів. Штурман Олександр Чернов точно вивів ПЕ-2 до Хотина. Під літаком чітко було видно накопичені біля переправи через Дністер Фото 49. Бойові побратими: О. В. Чернов, І. С. Кудашкін, П. О. Уханов

автомашини, вози, колони піхотинців. І ось —

відкриті

величезної

бомболюки, колони

самий

посипалися

центр бомби.

Фотоапарат зафіксував влучні попадання. На 47

переправі спалахнули автомашини. Гітлерівці в паніці. Хоч і мовиться, що "один у полі — не воїн", але цього разу екіпаж ПЕ-2 зумів досягти таких результатів, що не завжди під силу цілій ескадрильї. За кілька днів, 31 березня, 3 6-й гвардійський бомбардувальний полк одержав нове завдання. Треба було зруйнувати міст через Дністер у районі Ляшевиці і знищити переправу ворожих військ. Лейтенант Кудашкін і його бойові друзі взялися знищити переправу, а щоб забезпечити раптовість нальоту — вихід на ціль зробити на невеликій висоті. Бомбардувальник наблизився до Ляшевиці на висоті 50-100 м і тільки біля самої цілі зробив "гірку", вийшовши на мінімально припустиму висоту бомбометання. Навколо рвалися снаряди, але Кудашкін не звернув з бойового курсу. Важко завантажений ПЕ-2 йшов, як по ниточці. Тільки так можна було забезпечити Чернову точне прицілювання. Бомби уже відокремилися від літака, коли ворожий снаряд влучив у бензобак, розташований у центроплані. Смолоскипом спалахнула машина Було лише кілька хвилин, щоб врятуватися членам екіпажу. Але жоден з них не залишив рідного "пішака". Палаючий літак ввійшов у своє останнє пікірування й урізався в скупчення ворожих військ неподалік від переправи, у 7 км східніше Ляшевиці. ЯКИМ ВІН ХЛОПЦЕМ БУВ (спогади однополчан) А. П. Погребняк (Лаврентієва), колишній сержант, радистка Зустрілися ми з Іваном на фронті, полюбили одне одного. Вирішили відразу після перемоги одружитися, а поки зустрічалися. У перервах між боями ходили в кіно, на танці, що зрідка організовували у частині. Потім він проводжав мене, якщо була можливість. До будинку, до хати, до землянки — коли як прийдеться.... Фото 50. А. П. Погребняк (Лаврентієва)

Швидко

летів

час.

Знала

дуже

багато

льотчиків 36 ГБАП. Боляче було те, що полк 48

вилетів на завдання — працюєш з радистами літака, приймаєш радіограми, і раптом не стало екіпажу — збили... Як важко було втрачати дорогих людей! З екіпажем Кудашкіна останній раз бачилася в Києві — на аеродромі Жуляни, наприкінці березня 1944 року. ЗО березня з Іваном домовилися піти завтра в кіно. Я чергувала в першу зміну, так що просила зайти за мною. Про майбутній виліт на бомбування переправи нічого ще не було відомо. Усю ніч не спала Щось тривожило мене. Ранком 31 березня заступила на чергування і довідалася, що Іван полетить на якесь дуже важливе завдання. Моя змінниця Люба повідомила, що він забігав на радіостанцію і попросив нагадати мені, що ввечері зустрінемося в кіно. Мені доручили тримати зв'язок з екіпажем Кудашкіна. Запитую в стрільця-радиста Уханова: — Як ви там? — Усе в порядку, — відповів Петя. — Готуємося до вильоту. — Вані привіт і поцілуй від мене. Бажаю успіху! — Спасибі, передам, — почула в навушниках. Літак злетів. Мене не залишало тривожне почуття. Тримаю зв'язок. Чую голос Уханова, приймаю радіограми, передаю їх у штаб. Остання передача: "Усе в порядку, бачимо ціль..." Більше — жодного звуку. Час йде. Вже і пальне повинно було скінчитися, а еіапаж мовчить. Звертаюся до оперативного чергового. "Я обдзвонюю найближчі аеродроми — відповідає він. — Поки нічого...". Я слухала дві години, потім подзвонила в штаб. У цей час прилетів із завдання екіпаж Буханова, і мені сказали: слухання припинити. Так загинула моя кохана

людина,

Ванечка

Кудашкін,

добрий,

усміхнений.

Пройшли

десятиліття, а я пам'ятаю все і ніколи не забуду... О. М. Ісаєв, колишній старший технік-лейтенант, інженер-архітектор, заслужений будівельник Азербайджану Ваня був вище середнього зросту, стрункий, обличчя просте, з правильними рисами. Волосся світле, золотисте. Говорив дуже коротко, 49

точно і виразно. Любив дотепний жарт. Носив комбінезон, рудий, цегляного кольору, унти, один — рудий з білими плямами, другий — чорний... На поясі на мідному ланцюжку у візерунчастих ножнах носив саморобний ніж і пістолет "ТТ" у кобурі. Все це доповнювала велика польотна сумка-планшет на довгому ремінці, перекинута через плече. Його вирізняли живий, гострий розум, неабияка спостережливість, простота у взаєминах з людьми. У виконанні бойових завдань був наполегливим, винахідливим, сміливим. У той час гітлерівські "аси", "рицарі удачі", любили малювати на своїх машинах бубнових і пікових тузів, зміїв тощо. Кудашкін же, пам'ятаю, попросив написати на фюзеляжі великими літерами "Іван". І не тому, що самого звали Іваном, а тому, що в цьому слові було узагальнене поняття про наш народ. Літак з таким простим написом наганяв страх на ворогів. "Івана" вороги боялися... Досить сказати, що екіпаж Кудашкіна і ще два екіпажі його друзів і послідовників — "вільних мисливців" — повністю перекрили всі залізничні шляхи, що вели до Києва, і не дали німцям можливості підвозити пальне для бойової техніки. І так протягом місяця, поки Київ не був визволений нашими військами... БАЛАДА ПРО ПОДВИГ М. І. Красуцький, головний редактор міськрайонної газети "Край Кам'янецький", письменник, Заслужений журналіст України Як розповісти про подвиг льотчика Івана Кудашкіна, здійснений на нашій Подільській землі? Де віднайти слова, здатні передати ту беззавітну мужність, героїзм, ту велику, воістину невичерпну любов до людей, до своєї Батьківщини, з якими спрямовував палаючий літак на ворожу колону безсмертний Данко з далекого села Підлісна Тавла, що у Мордовії? Ще і ще раз перегортаю архівні матеріали, спогади ветеранів 36-го гвардійського бомбардувального авіаполку, документи тих уже далеких громовинних літ. І постає перед нами у всій його величі і значущості 50

російський богатир — не такий собі казковий Микула Селянинович, а реальний герой, полум'яний патріот, людина високого обов'язку і неабиякої душевної краси. Наше щастя, щастя народу нашого, що з його надр у найбільш трагічні періоди історії з'являлися такі люди і, смертю смерть поправши, утверджували торжество добра і справедливості. І немає, не може бути альтернативи їхнім діянням, подвигам їхнім. Ось рядки із політдонесення №0144 від 6.03.1944 року: "Екіпаж Кудашкіна... у складних метеорологічних умовах одержав завдання бомбардувати залізничний перегін. На маршруті зустрів ворожий аеродром, бомбував його. Одна із бомб упала в авіамістечко. У повітрі командир екіпажу Кудашкін підбив ворожий літак "Ю-52", який упав на землю...". А це — рядки з інших документів: "3.08.43 р. при виконанні бойового завдання, не дійшовши до цілі, відмовив правий мотор. Тов. Кудашкін виконав поставлене завдання, довів літак на одному моторі до аеродрому і майстерно здійснив посадку, врятувавши літак і екіпаж...". "15.01.43 р. у складі 8 літаків бомбардував аеродром противника у Старобельську, де знаходилось більше 50 літаків. У результаті удару групою знищено 10 німецьких літаків, що підтверджено фотознімками". "3.08.43 р. у складі 9-ки здійснив 3 успішних бойових вильоти на бомбування живої сили і техніки противника у Яхонтів, західну окраїну Тамарівка і Боньківка... За операцію всьому льотному складу Військовою Радою Воронезького фронту оголошена подяка". "15.01.44 р. одиночним екіпажем бомбував і штурмував залізничну станцію Христинівка, де знаходились 8 залізничних ешелонів з паровозами. Бомби лягли у центр ешелонів. Удар був настільки сміливим і несподіваним, що ППО противника не встигла чинити будь-якої протидії. В результаті удару виникла пожежа, спостерігалась велика кількість вибухів. На протязі

всього дня рвалися вагони з боєприпасами. Знищено не менше 60 відсотків залізничного складу...". "12.01.44 р. одиночним екіпажем двічі вилітав на пошук; і знищення живої сили і техніки ворога в районі Нароєвка — ст. Гайсин. Знищив до 10 автомашин з солдатами і вантажем противника...". "22.01.44 р. одиночним екіпажем провів розвідку військ противника у районах Лука, Медин, Корсунь-Шевченківський. Бомбував з бриючого польоту залізничні ешелони і автомашини на ст. Корсунь-Шевченківський. Завдання виконав відмінно...". Подібних записів, які з безпристрасною точністю і лаконізмом засвідчують високу майстерність і героїзм лейтенанта Кудашкіна і членів його екіпажу, чимало. Бо таки хоробро бився з фашистськими зайдами, захищаючи небо Вітчизни, хлопець з Мордовії. Не раз і не двічі мужньо дивився смерті у вічі. Такими ж, як комуніст Кудашкін, були і члени його екіпажу, також комуністи, штурман лейтенант О. В. Чернов, стрілець-радист сержант П. О. Уханов. Вони прекрасно доповнювали один одного, ці скромні трудівники війни. їх дружний екіпаж у полку так і називали — "нерозлийвода". Десятки бойових вильотів записали вони на свій грізний рахунок у небі Сталінграда, на Курській дузі, звільняючи міста і села України. І на Поділлі, у Придністров'ї, судилося їм здійснити свій подвиг і піти у безсмертя. Із політдонесення №0212 від 31.03.44 р. начальнику політвідділу 202-ої бомбардувальної авіадивізії полковнику Шалімову: "31.03.44 р. при виконанні бойового наказу не повернувся із завдання гвардії лейтенант Кудашкін, штурман гв. лейтенант Чернов, стрілець-радист сержант Уханов... Не тільки наш полк, а й дивізія втратили кращий екіпаж". Повернемося знову, хоч як не і важко, у той сумний, похмурий березневий ранок 44-го... Їх "петляков" піднявся з тимчасового аеродрому і взяв намічений курс. Незабаром під крилом літака з'явилася сіра стрічка. "Дністер!" - почувся у 52

навушниках голос штурмана, лейтенанта Чернова. "Бачу, — відгукнувся Кудашкін. — Підготуватися!...". Майже над самою водою літак стрімко пішов на ціль. Переправа вирувала. По темному настилу понтонів на правий берег повзли і повзли броньовані потвори — фашистські танки. На протилежному, лівому березі зірке око командира екіпажу зафіксувало величезне скопище — гармати, танки, автомашини, підводи. А ще — десятки, сотні ворожих солдатів... Біля самісінької переправи Кудашкін розвернув бойову машину, пішов у атаку. Спокійний голос лейтенанта Чернова вірно і точно вказав кут, висоту, напрямок атаки. Спасибі, штурмане!... З висоти близько 350 метрів униз полетіли бомби. Одержуйте, гади... Соколи бачили, як разом з пінистими стовпами води і клубами чорного диму у повітря полетіли тріски, метал. Ворожа техніка пішла на дно річки. Аж захлиналися, били і били зенітки. "їхні" зенітки. Вибухи од розривів снарядів — і зліва, і справа... Бойове завдання виконане, але ще не повністю використаний боєкомплект. І Кудашкін знову розвертає літак. Туди, де скупчились чужі танки, артилерія, цистерни з пальним. Раптом.. Що це? Сталося непоправне: зенітний снаряд влучив у бензобак. На лівій площині спалахнуло полум'я. Воно все ближче і ближче, вже охопило ледве не весь фюзеляж. Рука пілота звично рве на себе штурвал — треба спробувати ковзанням збити вогонь. Зробити цього не вдалося. Сліпучо-оранжеві язики полум'я уже добираються до кабіни. У ній, як у пеклі. Горять комбінезони, тріскається шкіра на руках, обличчі. Кудашкін ще встиг востаннє глянути на своїх бойових побратимів. У їхніх поглядах побачив рішучість і відвагу... Охоплений полум'ям, "петляков" пересік свинцево-сіру стрічку Дністра. Він мчав туди, де ворожі танки автомашини, бензоцистерни. Мчав у безсмертя... Велетенський вибух струсонув повітря. Спалахнули вогнем німецькі танки, автомашини, вибухнули цистерни, боєприпаси. Так виконали свій обов'язок гвардійці. "Слава героям безсмертного подвигу!" — так писала 23 53

квітня 1944 року газета 2-ї повітряної армії "Крылья Победы" у фронтовій замітці "Безсмертний подвиг екіпажу Кудашкіна". З тієї бурхливої провесни 1944-го, коли над Дністром, неподалік Жванця, славний син Мордовії Іван Степанович Кудашкін повторив подвиг легендарного капітана Гастелло, промайнули роки, десятиліття. На звільненій Подільській землі, щедро скропленій кров'ю воїніввизволителів, живе і житиме вічно пам'ять про героїв-льотчиків. Щоправда, імена їх подолянам стали відомими майже через ЗО років по війні завдяки невтомним пошукам І ось — радісна звістка... Указом Президента СРСР від 26 червня 1991 року за мужність і героїзм, проявлені у боротьбі з німецькофашистськими загарбниками у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр., Івану Степановичу Кудашкіну присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Посмертно. Правда перемогла через сорок сім років. Нехай буде так завжди!

Фото 51. Зустріч з племінником І.С.Кудашкіна І.С.Бурнайкіним в рідній школі с. Підлісна Тавла. Герой Радянського Союзу ГЛУШКО МИХАЙЛО ПИЛИПОВИЧ Михайло Пилипович Глушко народився 29.05.1920 р. в селі Максимівка, зараз Кременчуцького району Полтавської області, в сім’ї селянина. 54

Українець. Закінчив 7 класів. Був робітником у Хабаровську. В Радянській Армії з 1938 р. У 1939 р. службу проходив у військовій частині, яка була розташована

селі

Гаврилівці

Кам'янець-

Подільського району Хмельницької області. Учасник Великої Вітчизняної війни з липня 1941р.

1942

року

закінчив

курси

молодших

лейтенантів. Командир взводу 574-го стрілецького Фото 52. Герой Радянського Союзу Михайло Пилипович Глушко

полку

(121-а

стрілецька

дивізія,

60-а

армія,

Центральний фронт). Відзначився 8.09.1943 р. в районі села Сміле (Роменський район Сумської області). Його взвод, відбиваючи контратаки ворога,

знищив десятки солдат і офіцерів. Сам командир був поранений. У найважчий момент бою він підняв бійців в атаку. В цьому бою загинув. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 17.10.1943 р. посмертно. Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни І ступеня, медалями. Похований у селі Сніжки туринського району Сумської області. Ім'ям Героя названа центральна вулиця в селі Гаврилівці. ГЕРОЙ ДНІПРА. Й. О. Ляхнович, полковник у відставці Ім'я Героя Радянського Союзу молодшого лейтенанта Михайла Пилиповича Глушка добре відоме на Полтавщині, де він народився, на Хмельниччині, звідки розпочав свій бойовий шлях, на Сумщині, де здійснив свій безсмертний подвиг. А було це так. З метою виконання оперативно-тактичного плану — форсувати річку Дніпро та зайняти на правому березі плацдарм, командир полку

підполковник

Андрєєв

створив

ударно-штурмову

групу

під

командуванням молодшого лейтенанта М. Глушка Було поставлено завдання: під прикриттям вогню нашої артилерії переправитись на правий берег, вибити противника із зайнятих позицій, зайняти плацдарм і утримати його до

приходу основних сил полку. Взвод офіцера Глушка успішно виконав це завдання. Ось витяг з нагородного листа: "Молодший лейтенант Глушко в боях з німецькими загарбниками виявив себе геройськи рішучим і сміливим командиром. Коли противник у районі міста Смілий 8 вересня 1943 року чисельністю до двох рот перейшов у контратаку, товариш Глушко підняв свій взвод на відбиття її. Тов. Глушко нав'язав штиковий бій гітлерівцям Його взвод сміливими ударами відбив контратаку ворога, який відступив, залишивши на полі бою 78 чоловік убитими та пораненими. Коли ворог вдруге розпочав контратаку, товариш Глушко сів за станковий кулемет і ураганним вогнем косив німецьких загарбників. Атака знову була відбита, а ворог втратив тільки убитими 34 гітлерівці. У боях, відбиваючи шалені контратаки ворога, Глушко ворожою кулею був тяжко поранений, але, не зважаючи на це, продовжував особисто вести вогонь із кулемета. У найважчий момент бою Глушко ще раз підняв взвод в атаку, закликавши: "За Родину", "За Сталина", "Вперед, славные боевые друзья". Двома кулями Глушко був убитий. До останньої хвилини свого життя він був вірним Батьківщині, мужньо її захищав від німецьких загарбників і поліг смертю хоробрих. ЗУСТРІЧ ЧЕРЕЗ РОКИ О. І. Глушко, внучка

Героя, вчителька

загальноосвітньої школи І-ІІ ступеня с. Гаврилівці Мій дідусь по закінченні семирічки пішов навчатися інженернобудівельній справі, оскільки ще з дитинства любив майструвати. 1938 року його призвали до лав Радянської Армії. А оскільки він був обізнаний з будівельною справою, його направили на будівництво військових захисних споруд (дотів).

Їхня військова частка була на поселенні у селі Гаврилівні. Молодий, веселий хлопець разом з іншими солдатами інколи заходили на сільські посиденьки. Михайлові припала до душі висока, струнка, з довгою, товстою косою дівчина Люба Через кілька місяців Михайло і Люба одружилися. Але захисні споруди продовжували будувати, і підрозділи військової частини переїхали до нового місця будівництва. Люба з Михайлом листувалися, а інколи, на великі свята, він приїздив на короткі гостини. Фото 52. Хата, у якій жив до Довгими воєнними дорогами дійшов він війни Герой Радянського аж до Дніпра. Не раз і не два летіли у світ Союзу Глушко Михайло листи молодої дружини до свого коханого, Пилипович але наздогнати його у вирі війни не могли. Раптом крізь довгу тишу мовчання прийшла вісточка про те, що Михайло Пилипович разом зі своїми товаришами розпочинають важкий бій по форсуванню Дніпра. Це був листпрощання, як писав Михайло: "Бій буде важкий". Під час форсування Дніпра Михайло Пилипович був поранений. Коли його рани трохи зажили, він повернувся в свою частину. А потім знову був бій, знову поранення. Саме у той час наздогнала його звістка про народження сина Івана Прочитавши листа від коханої дружини, важко поранений командир сказав: "Тепер є заради чого жити". Воля до життя була великою, але поранення виявилися сильнішим за неї. Не судилося Михайлу Пилиповичу побачити свого первістка Молодший лейтенант М П. Глушко був похований у братській могилі на території села Сніжки. Від командування полісу дружина отримала звістку про те, що її чоловік пропав без вісті. Лише після війни Любов Федотівна отримала похоронку і посвідчення про присвоєння її чоловікові високого звання Героя Радянського Союзу.

Минали роки, але місце поховання чоловіка ні вдова, ні син не знали. Було лише відомо, що загинув Глушко Михайло Пилипович у Смілому. У 1981 р. я, внучка Михайла Пилиповича, навчалася у Жванецькій школі і очолювала групу "Пошук". Разом з вчителем військової справи В. Ф. Павловським взялися за пошуки місця поховання мого дідуся. Листи було розіслано у 6 міст, селищ, сіл з назвою Сміле. Внаслідок такого листування було з'ясовано, що Михайло Пилипович Глушко похований у братській могилі в селі Сніжки на Сумщині, що по сусідству з селом Сміле цієї ж області. У

1982

р.

було

здійснено

перенесення останків воїнів з братської могили до меморіального комплексу села. 9 травня того ж року на урочисту подію

відкриття

комплексу

було

меморіального

запрошено

родини

загиблих воїнів. Були на відкритті меморіального комплексу і ми. Ось так, через

роки,

дружина

зустрілась

чоловіком, син з батьком, внучка з дідусем Зустрілись Фото 53. Відкриття меморіального комплексу в с.Сніжки 9 травня 1982 р. У центрі – вдова Героя Глушко Любов Федотівна, праворуч від неї – однополчани Героя, перший зліва - син Глушко Іван Михайлович, поряд з ним - внучка Глушко Ольга Іванівна

ми

тут

також

однополчанами Михайла Пилиповича, які розповіли про бойові подвиги їхнього командира та про те, як Михайло зрадів, отримавши звістку про народження сина. Глибоко шанують і пам'ятають свого

односельця

жителі

села

Гавриловець. На честь Героя названа головна вулиця села, на якій жила вдова. У школі відкрито зал Бойової Слави. В сім'ї родини бережно 58

зберігається Грамота Президії Верховної Ради СРСР, у якій золотими літерами вписано: "Тов. Глушко Михайлу Филипповичу. За успешное форсирование реки Днепр севернее Києва, прочное закрепление плацдарма на западном берегу реки Днепр и проявленное при этом отвагу и геройство Президиум Верховного Совета СССР своим Указом от 17 октября 1943 года присвоил Вам звание Героя Советского Союза. Председатель Президиума Верховного Совета СССР Шверник. Секретарь Президиума Верховного Совета Горкин. Москва. Кремль. 26 ноября 1952 года".

Фото 54. Вулиця Глушко у с.Гаврилівці.

Висновки та рекомендації 1.Туристсько-краєзнавчий загін ЗОШ № 7 розробив і випробував новий, цікавий маршрут «З історії села Гаврилівці», відкривав цікаві, але, на жаль, забуті сторінки історії села та Поділля в цілому. 2. Дослідив і описав

такі природні і архітектурні пам’ятки села, як

Миколаївську церкву у с. Гаврилівці; меморіальний комплекс на території церкви с.Гаврилівці; джерело на місці старої церкви; ДОТ поблизу с. Гаврилівці; обеліск на честь льотчиків. 3.Зібрані під час підготовки до походу та під час походу матеріали спонукають нас до подальшої пошукової роботи в цьому напрямку. 4. Краєзнавчі матеріали, зібрані в поході можуть стати основою науководослідницьких

робіт

членів

Малої

академії

наук,

їх

доцільно

використовувати на уроках історії, факультативних заняттях із краєзнавства.

Література 1. Бурнайкин И. Подвигу жить вечно//Заря. – 1999.- 7 марта. - С.3. 2. Гарнага І. Визволення// Калінінець. - 1974. – 31 березня. - С.1. 3. Гарнага І. Звідки пішла назва. Гаврилівці // Прапор Жовтня. – 1971. – 11 вересня. – С. 4. 4. Гринчук Б. Подвиг звитяжців вічно житиме в пам’яті народній// Калінінець. - 1974. – 9 квітня. - С.1-4 5. Дзвони кличуть до храму// Край Кам’янецький. – 1999. – 17 грудня.С.4. 6. Жива пам’ять.65. - Кам’янець- Подільський, 2010.-С.167-170. 7. Історія села Гаврилівці. Рукописний збірник // Укладачі: бібліотекарі с.Гаврилівці. 8. Полуянов І. Бій на переправі// Прапор Жовтня. – 1984. – 25 березня – С. 4. 9. Сецинский Е. Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии. Каменецкий уезд // Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. — Выпуск седьмой / Под редакцией Н. И. Яворовского. — Каменец-Подольский, 1895. — С.264-268. 10.Твої герої, Кам’янеччино . - Кам’янець- Подільський:Оіюм,2005.-208с. 11.Урода Б. Бабусин парк// Край Кам’янецький. – 2010. – 7 травня.- С.4. 12.Хроніка визволення// Подолянин.- 2004.-26 березня. 13.Цибульський П. Будемо гідні неповторного подвигу// Калінінець. 1974. – 31 березня. - С.1.

Додатки

Додаток 1 Село Гаврилівці (схема маршруту)

Перелік об’єктів на маршруті: - початок і кінець маршруту; - придорожній хрест; - місце стоянки; - церква у с.Гаврилівці; - меморіал і братська могила у с. Гаврилівці; - джерело у с. Гаврилівці; - ДОТ у с. Гаврилівці; - пам’ятник героям-льотчикам у с. Гаврилівці.

Додаток 2 Военно-топографическая карта Российской Империи 1846-1863 гг. (издавалась до 1919 г.), созданная под руководством Ф.Ф. Шуберта и П.А. Тучкова.

Додаток 3 Дослідження та вивчення матеріалів членами загону у бібліотеках міста та району(фото1-) Фото 1. Збір матеріалів в шкільній бібліотеці

Фото 2. Вивчення матеріалів в бібліотеці ім.Затонського в краєзнавчому відділі.

Фото 3. Перегляд літератури в районній бібліотеці.

Фото 4. Перечитування рукописного збірника з бібліотеки с.Гаврилівці. Фото 5-6. Оригінал старовинної книги Сецинського, 1894 рік видання (з бібліотеки Атаманчука С.В.)

Фото 7-8. Вивчення оригіналів газет «Каліненець» видання с.Руда (з архіву бібліотеки с.Гаврилівці)

Проект «Ваш світлий подвиг 1

незабутній» 2013-2015 р.р.

Проект «Ваш світлий подвиг незабутній» Назва проекту: «Ваш світлий подвиг незабутній» Учасники проекту: Карпяк О.Ю., класний керівник, учні класу База реалізації проекту: Кам’янець – Подільська загальноосвітня І-ІІІ ступенів школа №7. Обґрунтування вибору проблеми: Проблеми соціально-економічного становища українського суспільства на сучасному етапі, зниження рівня життя більшості населення, його розшарування, знецінення традиційних моральних норм і цінностей, пропаганда жорстокості, бездуховності, насильства, невизначеність в оцінці подій історичного минулого українського народу негативно вплинули на моральні цінності підростаючого покоління. Революція Гідності, жертовний подвиг Героїв Небесної Сотні, події, які нині переживає український народ ще раз засвідчили, що проголошена у 1991р. державна незалежність потребує 2

постійного захисту, забезпечення національно-патріотичного та військовопатріотичного виховання дітей та молоді. На наших очах виростає покоління молодих людей позбавлених почуття національної гідності, гордості, якому насаджується безкультур’я, нівелюється совість, деградується мораль, честь, справедливість . У цих умовах постає необхідність розв’язання найгостріших проблем, пов’язаних з вихованням патріотизму та формування національної свідомості. Мета проекту: патріотичне виховання молодого покоління, виховання шанобливого ставлення до ветеранів війни, пам’яті про героїчний подвиг українського народу у період Великої Вітчизняної війни 1941- 1945 років, героїв Небесної Сотні, учасників АТО; особистісної ідентифікації зі своєю нацією, віри в духовні сили та майбутнє країни, волі до праці на користь народу; усвідомлення моральних та культурних цінностей; знання історії, звичаїв, обрядів, символіки як всієї країни так і її регіонального різноманіття.

Завдання проекту:

-– розвиток високої соціальної активності, громадянської відповідальності, духовності школярів; - утвердження поваги до культурного та історичного минулого України; - створення і забезпечення реалізації можливостей для повноцінної соціалізації школярів, більш активного залучення їх у вирішення соціальноекономічних, культурних, правових, екологічних та інших проблем, як загальнодержавного так і місцевого значення. Характеристика проекту: За кінцевим результатом: освітньо-виховний. За змістом: надпредметний. За кількістю учасників: колективний. За тривалістю: довготривалий. За ступенем самостійності: експериментально-дослідницький. 3

За характером контактів: зовнішній. Термін реалізації проекту: 15вересня 2013 р. – 30 жовтня 2015 р. Русурси, необхідні для реалізації проекту: ЗОШ№7 бере на себе часткові витрати за друк, копіювання додаткових

матеріалів; СЮТУР у розробці методичних рекомендацій; батьківський комітет забезпечує транспортом та харчуванням. Прогнозований результат: - проведення туристсько-краєзнавчого походу “ Село моє, мій дивосвіт – колисочка подій…”(з історії села Гаврилівці); - проведення походу вихідного дня за маршрутом м. Кам’янець-Подільський – с. Довжок на тему «Подвигу твоєму, солдате, вклоняється світ»;

- збір матеріалів для

виставки біографічних даних учасників Великої

Вітчизняної війни «Мій прадідусь – учасник Великої Вітчизняної війни»; - створення презентації до вечора-реквієму «Памʼяті Небесної сотні»; - привітання ветеранів ІІ Світової війни; - проведення першого уроку «Героям-патріотам вічна слава»; - проведення зустрічі-памʼяті до Дня захисника Вітчизни; - висвітлення даних подій у шкільній газеті. Науково – методичний консультант: заступник директора з виховної роботи Мельник Н.Д. Термін реалізації

15. 09. 2013р

Заходи

Відповідальний

І етап – діагностико-прогностичний Планування та організація проекту: 1. Визначення мети і завдань проекту. 2. Створення моделі проекту.

Карпяк О.Ю., координатор проекту

ІІ етап - підготовчий До 15.10. 2013р.

Моніторинг і оцінка сформованості патріотичної свідомості учнів класу

17.09.2013

Розподіл обов’язків між учасниками проекту

До Розроблення ресурсного 09.05.2013р. забезпечення проекту: - транспорт; - харчування для учасників походу; - методичні рекомендації по проведенню походу; - папір; - оргтехніка; - картографічні матеріали.

Карпяк О.Ю., координатор проекту

ІІІ етап - діяльнісний 20.10.2013р. Проведення туристсько- Карпяк О.Ю., учасники краєзнавчого походу “ Село моє, мій походу дивосвіт – колисочка подій…”(з історії села Гаврилівці) 05.11.2013р. Підведення підсумків походу

учасники походу

12.10.2014р. Проведення походу вихідного дня за Карпяк О.Ю., учасники маршрутом м. Кам’янецьпоходу Подільський – с. Довжок на тему «Подвигу твоєму, солдате, вклоняється світ» 25.10.2014р. Підведення підсумків походу

учасники походу

До Збір матеріалів для виставки 25.11.2014р. біографічних даних учасників Великої Вітчизняної війни «Мій прадідусь – учасник Великої Вітчизняної війни»

Учні класу

До Створення презентації до вечора23.02.2015р. реквієму «Памʼяті Небесної сотні». Участь у вечорі-реквієму

Карпяк О.Ю., учасники вечора

Щороку 09.05.

Учні класу

Привітання ветеранів ІІ Світової війни

01.09.2015р. Проведення першого уроку «Героям-патріотам вічна слава»

Карпяк О.Ю.

13.10.2015р. Проведення зустрічі-памʼяті до Дня Захисника Вітчизни

Мельник Н.Д., Карпяк О.Ю., учасники зустрічі

Постійно

Карпяк О.Ю., шефредактор шкільної газети, юнкори

Висвітлення даних подій у шкільній газеті ІV етап – узагальнюючий

15.10.2015р. Експертна оцінка реалізації проекту. Мельник Н.Д., Анкета по визначенню знань учнів з Карпяк О.Ю., вчителі історії. історії краю в роки Великої Вітчизняної війни.

Діагностика “Рівень сформованості патріотичної свідомості” 30.10.2015р. Завершення роботи проекту. Інформування громадянськості про результати роботи.

Карпяк О.Ю.

Очікувані результати: У результаті впровадження системи національно-патріотичного виховання очікується: – забезпечення

молодого

покоління

розвинутої

національно-

патріотичної свідомості, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про спільне благо, збереження та шанування національної пам’яті. – відновлення історичної пам'яті про державницькі традиції України та здобутки національно-визвольного руху. – зацікавленість молоді щодо служби у Збройних силах України, 6

готовність

до

захисту

України

та

виконання

громадянського

конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності, незалежності України, з метою становлення її як правової, демократичної, соціальної держави.

Матеріали роботи в рамках проекту «Ваш світлий подвиг незабутній» 7

2013-2015 р.р.

Перелік матеріалів: 1. Матеріали з туристсько-краєзнавчого походу “ Село моє, мій дивосвіт – колисочка подій…”(з історії села Гаврилівці). 2. Матеріали з походу

вихідного дня за маршрутом м. Кам’янець-

Подільський – с. Довжок на тему «Подвигу твоєму, солдате, вклоняється світ». 3. Матеріали для

виставки біографічних даних учасників Великої

Вітчизняної війни «Мій прадідусь – учасник Великої Вітчизняної війни». 4. Перший урок «Героям-патріотам вічна слава». 5. Сценарій зустрічі-памʼяті до Дня Захисника Вітчизни. 6. Статті у шкільній газеті з висвітленням даних подій. Мультимедійні додатки: - матеріали туристських походів; - фотоматеріали; 8

- презентація до вечора-реквієму «Памʼяті Небесної сотні».

Матеріали з туристсько-краєзнавчого походу “ Село моє, мій дивосвіт – колисочка подій…”(з історії села Гаврилівці).

точна копія крила

вирішили відвідати село Гаврилівці та дослідити його історію, адже саме село зберігає наші традиції, мову та головне - пам’ять… … Обряди, мову, звичаї Ти бережеш, село. На радість друзям Ввічнюєш, І ворогам на зло. Краплинка до краплиночки. Все в серці з давніх літ – Історія Грушевського, Тарасів «Заповіт». У пам’яті живуть твоїй, Хоча й пройшли роки, І Крути, й смерть В Батурині, Сибір і Соловки. Кат скаженів і хмурився –

Пощади не моли. Петлюрівці, бандерівці Для нього ми були. Та в рабстві Не зігнулось ти, Усе пережило. Якби не ти, село моє, Вкраїни б не було. (Віктор Геращенко). Отож, метою походу наш загін обирає: •

виховання у шкільної молоді почуття патріотизму,

громадянського обов’язку шляхом формування шанобливого ставлення до пам’яток природи, історії та культури рідного краю, а також героїв нашого краю; 10

•

формування інформаційно-освітньої, комунікативної та

здоровозберігаючої компетентностей учасників походу.

Завдання походу: •

вивчення маловідомих фактів з історії села Гаврилівці та

його околиць; •

формування навичок збору краєзнавчих матеріалів при

підготовці до походу та під час його проходження; •

створення нового туристсько-краєзнавчого маршруту;

•

залучення дітей до краєзнавчої та дослідницької роботи.

Практичне значення зібраних матеріалів є вагомим. Можливе їх використання для написання енциклопедії з історії населених пунктів України, під час уроків географії, історії України, факультативних занять з історії міста Кам’янця-Подільського, інших заходів краєзнавчої тематики та пропагування різних видів туризму. Під час збору історико-краєзнавчого матеріалу виявилося, що відомостей про Гаврилівці обмаль. Джерельна база не досить багата. Про Гаврилівці знаходимо окремі стислі відомості в працях дослідника історії Поділля Ю. Сіцінського, краєзнавця І. Гарнаги. Тому

було

прийняте

рішення

створити

маршрут

мікрорайон

Члени туристського загону у музеї історії визволення Кам’янцяПодільського.

Довідкові дані про маршрут Село Гаврилівці Кам’янець-Подільського району розташувалося на південний захід

від міста. Село знаходиться в 14 км від Кам’янця-

близько 5 кілометрів. Загальна тривалість походу склала 6 годин. Похід проведено 20 жовтня 2013 року. Перелік оглядово-пізнавальних об’єктів на маршруті: •

Церква у с. Гаврилівці;

•

Меморіальний комплекс на території церкви с.Гаврилівці;

•

Джерело на місці старої церкви;

•

ДОТ поблизу с. Гаврилівці;

•

Обеліск на честь льотчиків у с. Гаврилівці.

На території церкви знаходиться меморіальний комплекс, який складається з пам’ятника Невідомому солдатові, могили льотчиків – Героїв Радянського Союзу, меморіальних плит з іменами жителів села, що загинули на війні (фото 1). Ми помітили, що на плитах деякі прізвища повторюються до десятка разів. Серед них було і прізвище Карпяк (воно повторювалося 8 разів). Член нашого експедиційного загону Карпяк Оксана розказала, що її дідусь і бабуся були родом із цього села, і прізвище Карпяків, як бачимо, було дуже поширене в Гаврилівцях. Коли здивовані учні запитали, чи це все її родичі, Оксана вказала на одне з них і розповіла нам, що це прізвище її прадідуся, Карпяка Іллі Григоровича, 1897 р.н., який воював рядовим стрільцем і загинув 9 вересня 1944 року у Польщі, де і похований у с.Луб’є Краківського воєводства (фото2).

Фото 1. Біля 13

меморіалу в с. Гаврилівці.

Фото 2. Розповідь члена експедиційного загону Карпяк О. про її прадідуся .

Полем прямуємо до ДОТу, що розташований на відстані приблизно 500 м від траси. Йти важко, адже поля вже зорані, але по-іншому до ДОТу нам не дістатися (фото 3).

Фото 3. Рух в напрямку ДОТу. О 15.45 ми досягли мети. ДОТ мав вигляд нагромадження кам’яних брил, з яких подекуди стирчали залишки заіржавілої арматури. Порослий кущами та травою, тепер він мало нагадував військове укріплення. Але в 14

часи війни такі доти захищали переправу через річку Дністер від фашистських танків (фото 4-5). Цей ДОТ, побудований ще до війни, був частиною оборонної лінії, яка тягнулася вздовж західних кордонів Радянського Союзу. Таких дотів в районі с. Гаврилівці налічується три. Всі вони були задіяні як оборонні точки під час боїв за переправу через Дністер.

Фото 4. Пробираємося крізь хащі.

Фото 5. Біля залишків оборонної споруди. До речі, саме ці доти приїхав будувати у 1938 році до с.Гавриловець майбутній Герой Радянського Союзу молодший лейтенант Михайло 15

Пилипович Глушко (фото 6). Детальніше про це у краєзнавчій частині.

Фото 6. Залишки ДОТу.

О 16.30, оглянувши ДОТ, наш загін повертається до села. Пам’ятник льотчикам-винищувачам, які в березні 1944 року під час боїв за визволення Кам’янця-Подільського та району повторили подвиг Гастелло – кінцева точка нашого маршруту. Але перед тим, як перейти до обеліску, ми спиняємося на іншому боці шосе для відпочинку і з’ясовуємо, що раніше курган «Слави» знаходився по цей бік дороги . Обеліск розташований обабіч Жванецького шосе. Позаду нього розкинувся березовий гай, той самий, де ми зупинялися, щоб відпочити. Обеліск має вигляд сріблястого крила літака, на ньому фотографії і прізвища льотчиків-героїв. До пам’ятника веде алея, викладена бетонними плитами. Видно, що іще нещодавно вона була прикрашена залізними ланцюгами. Член нашого загону Матковська Олександра розповіла, що ці ланцюги викував її прадід, Заходим Дем’ян Іванович, сільський коваль. Працював вечорами після роботи, навіть у вихідні дні, щоб встигнути до відкриття пам’ятника. Більше тридцяти років проіснувала ця огорожа. Та 16

якісь вандали повирізували ланцюги, частково розібрали огорожу. Сумно було на це дивитися… Вкотре вклоняємося перед пам’яттю героїв (фото 7-8).

Фото 7. Біля пам’ятника льотчикам у с. Гаврилівці.

Фото 8. Члени загону слухають розповідь Матковської О.

Висновки та рекомендації 17

1.Туристсько-краєзнавчий загін ЗОШ № 7 розробив і випробував новий, цікавий маршрут «З історії села Гаврилівці», відкривав цікаві, але, на жаль, забуті сторінки історії села та Поділля в цілому. 2. Дослідив і описав

такі природні і архітектурні пам’ятки села, як

Матеріали з походу вихідного дня за маршрутом м. Кам’янець-Подільський – с. Довжок на тему «Подвигу твоєму, солдате, вклоняється світ».

загиблими. В районі немає сім’ї, яка б не втратила в ті грізні роки рідних та близьких, полеглих смертю хоробрих на полях битв, замучених у гестапівських катівнях. Ми вирішили пройти шляхами, окропленими кров’ю прадідів, схилити голови перед могилами тих, хто віддав своє життя за мирне небо над головою і назавжди залишився лежати в нашій Кам’янецькій землі, а головне дізнатися якнайбільше імен полеглих героїв, щоб віддати їм шану пам’яті. Ніхто не забутий. На попіл ніхто не згорів: Солдатські портрети На вишитих крилах пливуть... І доки є пам’ять в людей і живуть матері, Допоти й сини, Що спіткнулись об кулі, живуть! Б. Олійник

опрацювати наявні джерела (історичні документи, публікації в пресі,

створити нитку маршруту, що пролягатиме через м. Кам’янець-

Подільський – с. Довжок; -

дослідити й описати пам’ятники воїнам-визволителям, пам’ятники

Невідомому солдатові, братські могили, оборонні споруди, наявні на маршруті; -

зібрати усні свідчення про події визволення Кам’янця-Подільського

та його околиць від німецько-фашистських загарбників; -

познайомитися з іменами воїнів-визволителів нашого краю;

вшанувати пам'ять тих, хто віддав своє життя за рідну землю;

пропагувати серед однолітків здоровий спосіб життя, а також

важливість пошукової, дослідницької і краєзнавчої роботи на туристичному маршруті.

Братська могила радянських воїнів на старому польському

кладовищі на мікрорайоні Жовтневий; •

Могила гвардії полковника Михайла Семеновича Смирнова у

сквері біля собору Олександра Невського; •

Братська могила радянських воїнів у сквері Васильєва;

•

Братська могила радянських воїнів у Старому місті;

•

Меморіальний комплекс в с. Довжок.

Фото 3-4. Впорядкування Братської могили.

Перетнувши перехрестя Шевченка та Соборної, прямуємо у тихий сквер на територію собору Олександра Невського до могили гвардії полковника Михайла Семеновича Смирнова (фото 9). Дізнаємося, зі слів вчителя, про те, що

це

могила

полковника, командира

29-ї

гвардійської

Унечської

однієї Братської могили радянських воїнів (фото 10).

Фото 10. Шлях до

братської

могили

Ми детально оглядаємо могили, пам’ятник, поправляємо квіти та вінки (фото11-12).

Фото 11-12. Детальний огляд Братської могили

Під час короткого перепочинку вчитель розповідає нам про похованих у цій Братській могилі.

Кожний кам’янчанин, що був у Старому місті, бачив навпроти кафе «Мрія козака» пам’ятник радянським воїнам, але не всі знають, що там лежить лише 4 воїни, а під ними братська могила українців – політв’язнів. Детальніша інформація про меморіал у краєзнавчій частині. Оглянувши пам’ятник, ми почали впорядковувати його (фото 20-21).

Фото 20-21. Огляд пам’ятника та впорядкування його членами загону.

З розповіді вчителя Карпяк О.Ю. ми дізнаємося, що під час захисту міста тут загинули гвардії рядові Василь Ноженко та Михайло Криловський, які обстрілювали німців з башти Рожанка (фото 23). Детальніше про оборонців фортеці в краєзнавчій частині.

Фото 24. Огляд башти Рожанка.

Йдемо вулицею Смирнова 500 метрів, повертаємо праворуч на вулицю Унявко. Виявляється, що

назва і цієї вулиці не випадкова і пов’язана з

Великої

Вітчизняної

війни

та

пам’ятник-погруддя

Герою

Радянського Союзу командиру кулеметної роти 121-ї стрілецької дивізії С.Г.Киргизову, який загинув при визволенні села від німецько-фашистських 26

загарбників у березні 1944 року, пам’ятного знака на честь І.П.Щитинина, старшого сержанта, нагородженого орденом Червоної Зірки, який загинув у бою, визволяючи Кам’янець-Подільський район (фото 28-29).

Фото 28. Біля меморіалу в с. Довжок.

Фото 29. Біля пам’ятника воїнам-визволителям с.Довжок. Покладаємо квіти до могили Невідомого солдата (фото 30).

Фото 30. Покладання квітів до могили Невідомого солдата. У 13.10 пішохідна частина маршруту завершена.

Краєзнавча робота на маршруті І. Подвигу твоєму, солдате, вклоняється світ 1. Братська могила радянських воїнів на старому польському кладовищі на мікрорайоні Жовтневий.

Розташована на старому польському кладовищі. Поховані: 1 воїн, що загинув 4 липня 1941 року при обороні та воїни з 61, 63 танкових, 29 гвардійської

мотострілецької

Унецької

бригад,

357

гвардійського

Фото 31-32. Могила невідомого солдата, плита з іменами загиблих.

боях за свободу и независимость нашей Родины в Великой Отечественной войне 1941-1945»(фото 33).

Фото 33. Скульптура воїна на братській могилі. Встановлено, сержант

574

ЖЕЛЕЗНЯКОВ

що

СП

121

СД

Иван

Петрович

1915 року народження (прізвище занесено на плиту 2) загинув 17 березня 1944 року в боях за визволення

села

Летичівського району.

Марківці

2. Могила гвардії полковника Михайла Семеновича Смирнова у сквері біля собору Олександра Невського Фото

34.

Герой,

захисник

Кам’янця-

розвідці й вмілому управлінню боєм оволоділа містом Унеча. На ознаменування

одержаної

перемоги

бригад!

присвоєно

почесне

наступальної

операції.

Оволодівши

Волочиськом,

Семеновича Смирнова (фото 35). Він загинув 29 березня 1944 року під час контратак гітлерівців на Кам’янець-Подільський. Ратні подвиги героя не забуті: вдячні кам’янчани назвали його іменем мікрорайон міста. Фото 35.Обеліск на могилі Смирнова А

нещодавно

на

Інтернет-сайті «Подвиг народа в Великой

Отечественной

войне

1941-1945

гг.»

оприлюднені

документи

про

нагородження

Михайла Смирнова в 1943 та 1944 роках Прапора

орденами й

Червоного

Вітчизняної

війни

листку,

підписаному

командиром

30-го

Уральського

добровольчого танкового корпусу (23 жовтня 1943 р. перетворений на 10-й гвардійський

Уральський

добровольчий

танковий

корпус)

генерал-

Другим орденом Михайло Смирнов був нагороджений за успішні дії бригади в березні 1944 р. на території Кам’янець-Подільської та частково Тернопільської областей. У нагородному листку вказується, що «…частини й підрозділи бригади, завдяки вмілому керівництву т.Смирнова, енергійним і рішучим наступом у боях за Волочиськ, Фрідріховку, місто Кам’янецьПодільський

зламали

дезорганізували

оборону противника, часто

гвардії

полковника

Михайла

Смирнова

було

нагороджено

орденом

Вітчизняної війни першого ступеня.

Фото 36.Обеліск на могилі Смирнова 33

3. Братська могила радянських воїнів у сквері Васильєва Розташована в сквері імені Васильєва. Поховані 5 воїнів інтендантної служби, які загинули 24 квітня 1944 року в ході боїв з німецькофашистськими загарбниками (фото 37).

Фото 37. Братська могила сквері Васильєва.

службы

Полтавской

ГУРОВИЧ области

Израиль

Матвеевич

гор.Кременчуг»,

1912-1944...

«Инженер-капитан

Фото 38-39. Залізобетонна скульптура воїна на могилі і вапняковий обеліск.

розташований у 10 км на південь від Городенки. Там він працював без перешкод». Городенка - це один із райцентрів Івано-Франківської області, а Вікно - одне із сіл Городенківського району. Про події тих днів залишив спогад і начальник політвідділу 38-ї армії генерал Давид Ортенберг (у 1941-1943 рр. він був головним редактором газети «Красная звезда»). Давид Йосипович писав: «Уранці (26 квітня) ми хоронили в братській могилі своїх бойових товаришів. Загинув начальник тилу армії генерал С.Т.Васильєв. Цілу ніч разом із його сином-офіцером ми шукали генерала і тільки вранці знайшли його труп. З’ясувалося, що поруч зі щілиною, де він перечікував бомбування, розірвалася великої потужності бомба - і так його задавило, що довелося перекопати весь двір. Командарм дуже переживав цю втрату: «Проявили безпечність… Недооцінили ворога».

армії та відправки вглиб країни. Під його керівництвом проведено велику роботу з ремонту та приведення в порядок доріг для нормального просування й підвезення боєприпасів і продовольства. У літню наступальну операцію армії 1943 р., а також при завоюванні плацдарму на правому березі Дніпра, забезпечив своєчасний підвіз і забезпечення армії усіма видами постачання. Тов. Васильєв гідний урядової нагороди - ордена Червоного Прапора». З

цього

нагородного

листа

також

довідуємося,

що

генерал-майор

танкової армії КРИЛОВСЬОГО Михайла Марковича, 1925 року народження, уродженця Красноярського краю та НОЖЕНКА Василя Івановича, 1916 року народження, уродженця Воронезької області, які загинули 29 березня 1944 року при визволенні міста від німецько-фашистських загарбників і були поховані в братській могилі по вулиці Папаніна,1 на території старої фортеці (детальніше про це у 5 розділі). 4. Братська могила радянських воїнів у Старому місті. На вулиці Замковій, що веде свій початок від Вірменського ринку в Старому місті розташований невеликий сквер. В центральній частині скверу братська могила радянських воїнів, які загинули 1 квітня 1944 року під час оборони Замкового моста і підступів до міста. Це гв. єфрейтори Руднєв, Бородін, Кузнєцов, мол. сержант Вознюк (фото 44-45).

Фото 44. Братська могила радянських воїнів у Старому місті. 39

Фото 45. Меморіальна дошка з іменами героїв.

лейтенант Соколов, в башті Ковпак – кулеметник Моргунов, а в Лядській – 20-тирічний Діма Безруков. Цього енергійного блакитноокого хлопця за мужність під час оборони фортеці представили до ордена Слави (на жаль, з війни він так і не повернувся). В башті Рожанка знаходився протитанковий пост. Там несли оборону два воїни 49-ої гвардійської механізованої бригади – М.Криловський та В.Ноженко. Під час артобстрілу вони загинули. Невеликий гарнізон 6 діб стримував атаки ворога. Німці підтягнули гармати під стіни фортеці і прямою наводкою били по вежах. Проте прорватися в місто так і не змогли. Місцевий житель Топольницький пробрався у фортецю і розповів про місцезнаходження вогневих точок ворога. Стецюк провів вдалу операцію, знищивши німецьку техніку. Шестеро героїв оборони замку загинули. Троє з них – Криловський, Ноженко, Красюк були поховані там, де й загинули.22 червня 2001 року, в день 60-ї річниці початку Великої Вітчизняної війни,

Фото 46. Братська могила у сквері Васильєва. Ліворуч і праворуч скульптури встановлені гранітні меморіальні плити 41

розміром 0,75 х 0,75 м з написами, праворуч: «гвардії рядовий Криловський Михайло Маркович 1925-1944. 29.ІІІ», ліворуч: «гвардії рядовий Ноженко Василь Іванович 1916-1944. 29.ІІІ». За скульптурою утворено їх могилу(фото 47-48).

Фото 47. Меморіальна плита гвардії рядового Криловського

Радянського Союзу С.Г.Киргизову, який загинув при визволенні села від німецько-фашистських загарбників у березні 1944 року, пам’ятного знака на честь І.П.Щитинина, старшого сержанта, нагородженого орденом Червоної Зірки, який загинув у бою, визволяючи Кам’янець-Подільський район від фашистів, похований у братській могилі, на його честь названо одну з вулиць села (фото 49-52).

Фото 49. Пам’ятник односельчанам, що загинули на війні (в центрі).

Фото 50. Пам’ятник Герою Радянського Союзу С. Г. Киргизову.

Фото 51. Пам’ятник воїнам-визволителям та братська могила.

Фото 52. Пам’ятник І. П. Щитинину.

Висновки та рекомендації

Кам’янця-Подільського

німецько-фашистських

загарбників

під

та

району від

час

Великої

Вітчизняної війни. 2.

Дослідив

описав

пам’ятники

воїнам-визволителям,

пам’ятники Невідомому солдатові, братські могили, оборонні споруди, наявні на маршруті. 3.

Матеріали для виставки біографічних даних учасників Великої Вітчизняної війни «Мій прадідусь – учасник Великої Вітчизняної війни»

Прадідусь учня 7-А класу Прокопчука Івана

Прокіпчук Іван Дмитрович (1909-1945)

Прокіпчук Іван Дмитрович народився у

1909 році у селі

Блищанівка Дунаєвецького району Хмельницької області у селянській сім’ї. Був одружений, мав трьох дітей. З перших днів Великої Вітчизняної війни його мобілізували на фронт кулеметником. Був поранений, після госпіталю знову повернувся на фронт. В останньому листі, який сім’я отримала у лютому 1945 року прадід писав, що скоро війні кінець, до Берліну вже не далеко. Мріяв про зустріч з молодшим братом, який перебував у Німеччині на примусових роботах. Але не судилося прадіду штурмувати Берлін, не судилося

повернутися у рідне село. Він був важко поранений і відправлений у госпіталь, де й помер. Похований у братській могилі на території Польщі.

Вишневський Микола Михайлович (1917-1995)

Вишневський Микола Михайлович народився 1917 року в с. Цибулівка Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Закінчив школу і вступив до педагогічного технікуму у м. Тульчин Вінницької області. Після закінчення технікуму був направлений у Дагистан і там працював учителем. У 1938 році був призваний до лав Радянської армії. Коли дідусь був в армії, розпочалася Велика Вітчизняна війна. У 1944 році дійшов до Чехословаччини у місто Моравська - Остравія і, будучи пораненим, був демобілізований у м. Кам’янець-Подільський в госпіталь після закінчення війни вступив до Кам’янець-Подільського інституту і закінчив його. Працював директором школи у м. Боянець Львівської області, також був головою колгоспу. У 1950 році воїни УПА за його комуністичні переконання зробили засідку і вчинили на нього замах. Він чудом врятувався. У госпіталі після поранення познайомився з бабусею Любою. Це було найбільше кохання його життя. Коли бабуся померла 23 лютого 1995 року, він не прожив і року та помер від туги у грудні 1995 року. Романюк Віра, 7-В 46

Я, Гира Марія Анатоліївна, хочу розповісти про свого дідуся та його братів, які були на війні. На жаль, я можу показати лише фото дідуся та його середнього брата Петра, а старшого брата Івана фото у нас нема. Гира Володимир Михайлович, мій дідусь, народився 27 жовтня 1920 року, а його середній брат Гира Петро Михайлович народився 11липня 1916 року та старший брат Гира Іван Михайлович народився 8 березня 1912 року. Вони всі були на війні. Старшого брата Івана було поранено, осколки куль так і залишилися в руці та плечі, дякувати Богові, він залишився живий і після перемоги повернувся додому. Помер Іван 2 лютого 2002 року. Гира Петро Михайлович так і не повернувся з війни, загинув під час бойових дій. Гира Володимир Михайлович, мій дідусь, також устиг повоювати і пізнати всі жахіття війни. Він повернувся, а помер 30 серпня 1985 року. Це були родичі з батькової сторони. Дідусь моєї мами, Андрухович Василь Антонович, також воював та загинув на війні, визволяючи м.Тернопіль від німецько-фашистських загарбників. Він підірвався на міні і похований у братській могилі в м.Тернополі. Другий дідусь мами Мізик Василь Семенович також воював і залишився живим, але хвороба забрала його від сім’ї 24 грудня 1969 року. Історію про війну наша сім’я знає не з телебачення чи книг, а зі слів бабусь та прабабусь. Моя бабуся Надія (з маминої сторони) придбала собі книгу пам’яті Хмельницької області, щоб розшукати поховання її родичів, що пропали безвісти під час війни. Так ми розшукали поховання нашого дідуся Андруховича Василя Антоновича. Гира Марія, 7-В

Мій прадідусь, Сотник Михайло Ілліч, народився 22 жовтня 1918 року в с.Окопи Борщівського району Тернопільської області. Він брав участь в Великій Вітчизняній війні в 22 інженерному полку з червня 1941 по вересень 1941 року. Потім за наказом він був відкликаний на Урал. В містах Нижній Тагіл, Краснотур’їнськ були заводи з виготовлення боєприпасів і танків для війни. Прадідусь працював токарем 24 години на добу, бо на фронт потрібні були боєприпаси. Михайло Ілліч мав подяки, нагороди. По закінченні війни він залишився в Краснотур’їнську, працював на Уральському алюмінієвому заводі, там познайомився з прабабусею, яка працювала теж на заводі. 9 січня 1954 року одружився з нею. Прожили вони разом 60 років , у них народилося троє дітей, 8 онуків і 10 правнуків. Помер дідусь у серпні 2013 року. Михайлов Андрій, 7-В

Мій дідусь народився 14 жовтня 1923 Кельменецького району Чернівецької області.

року у селі

Лівинці

В 1941 році почалася Велика Вітчизняна війна. Дідусеві на той час виповнилося 18 років і його, як і інших хлопців, призвали на службу в армію на війну захищати нашу Вітчизну від загарбників. Дідусь з честю і гордістю захищав нашу Батьківщину, щоб над нами було мирне, безхмарне небо. Дідусеві дали завдання: потрібно було перевезти снаряди. Під час виконання цього завдання, снайпер поцілив його в праву ногу. Після поранення його відправили в госпіталь і комісували. Дідусь закінчив війну в 1943 році в Польщі. Після війни дідусь працював в школі вчителем трудового навчання і фізичного виховання, його всі поважали за щирість і мудрість. Він вчив мене столярству , розказував багато історій про війну, як німці знущалися над нашим народом, вбивали маленьких дітей, людей похилого віку, застосовували тортури, вивозили людей в концтабори, душили газом, щоб знищити наш народ і завоювати весь світ. За бойові заслуги перед Батьківщиною був нагороджений орденами і медалями. Я люблю свого дідуся і ним пишаюся. Помер він у червні 2006 року, а для мене він залишився прикладом. Журенко Дмитро, 7-В

Перший урок «Героям-патріотам вічна слава» Тема уроку: «ГЕРОЯМ-ПАТРІОТАМ ВІЧНА ШАНА» Мета уроку: виховувати в учнів патріотизм, любов до рідної землі, розширювати і поглиблювати знання про патріотизм, формувати шанобливе ставлення до героїв-патріотів України; виховувати патріота, який знає і поважає традиції свого народу, трудівника, люблячого свою землю, громадянина, готового захищати свою Батьківщину; прагнення примножувати своєю працею здобутки українського народу. Обладнання і матеріали: Фільм «Війна за свій рахунок», уривок з фільму «На лінії вогню», сюжет ТСН про поховання Миколи Гордійчука, сюжет пам’яті Миколи Гордійчука. Хід уроку: Вчитель розпочинає урок віршем Романа Нічіка

В українцях могутня сила, Загартована ще в віках. Що ніяка війна не зломила, Та кайдани на Соловках. В нас є дух, що спроможний жити, До своєї землі любов. Тож ніколи нас не схилити: Для нас воля – основа основ! Філософський діалог: «Патріотизм єднає народ України» Вступна частина Ресурсний центр ГУРТ – національний центр суспільної інформації та експертизи у 2014 році провів опитування: Любов до Батьківщини вустами молоді. Молоді люди були із різних куточків України і кожний із них посвоєму визначився із відповіддю. Основна частина Ознайомтеся із відповідями. Визначте три, які, на Вашу думку, є найголовнішими для Вас. Поясніть свій вибір і наведіть власні приклади. — патріотизм – це любов до Батьківщини (Катерина Габак, донеччанка); — патріотизм – це стійка підсвідома асоціація себе з рідною країною (Олег Панфілович, киянин); — патріотизм – це любов і відданість. Батьківське почуття, масштабоване з родини на всю країну (Євген Сойкін, одесит); — патріотизм у мене проявляється в допомозі іншим людям (Андрій Кужель, чернігівець); — патріотизм для мене – це об’єднуватися. Коли почуття національної чи навіть просто людської гідності не залишає місця байдужості (Юлія Дрозд, киянка);

— патріотизм – це робити свою роботу добре… Це бути ефективним і бути на своєму місці. Це знати свою мову, свою історію і мати почуття національної гідності. Мати активну позицію і позицію діяльну (Ростислав Галелюк, закарпатець). Заключна частина Не ми в Україні, а Україна в нас – це і є формула нефантомного, а справжнього патріотизму. Звідти всі наші прапори, жовто-блакитні стрічки, співання гімну, вишиванки. І звідти – підтримка, допомога, співчуття.

Круглий стіл: «Патріотизм – знак запитання чи оклику» Питання для обговорення: Чи можна виховати патріота? З якого віку можуть проявлятися патріотичні почуття? Які їх витоки? Як ви можете проявити свої патріотичні почуття, зараз і в майбутньому? Чи можна пишатися своєю країною? Коли Ви відчували це почуття? За країну? За себе? Що ТИ можеш зробити, щоб жителі нашої країни частіше відчували гордість за неї? Патріотизм (із грец. – співвітчизник, Батьківщина, Вітчизна) – це любов та відданість Батьківщині, прагнення своїми діями служити її інтересам (Великий тлумачний словник). Патріотизм – любов до батьківщини, яка включає в себе готовність постати на її захист та діяти в її інтересах. Патріотизм часто плутають з націоналізмом, але патріотизм є значно давнішим поняттям і несе набагато менше теоретичне навантаження. Націоналізм передбачає, що народи існують як реальні і чітко окреслені цілісності; патріотизм же, з іншого боку, може означати просто прив’язаність до певної місцини або способу життя і не потребує ніякої абстрактної ідеї «країни» (Енциклопедія політичної думки). Саме завдяки таким патріотам України наша країна стала державою суверенною, вільною, незалежною. Двадцять три роки незалежності пройшли мирно. Виросло нове покоління свідомих українців, яке пошановує традиції своїх пращурів і героїв України і приймає виклики сьогодення. Відповіддю на такі виклики став Майдан 2014 року. Нині ми маємо згадати про героїв Небесної сотні, серед яких було багато молоді. Спочатку вони боролись за право вибору. Потім їм довелось вимагати права жити. І хоч кулі снайперів – це вагомий аргумент, але ні кулі, ні гранати, ні нелюдська жорстокість не змогли перемогти цих людей. Вони гинули, та не здавались… Так на Майдані з’явилась ще одна сотня – Небесна. Для України це найголовніша, найвпливовіша сотня. Кожен із них заплатив за свої переконання найвищу ціну – життя. І для нас є святим обов’язком гідно

вшанувати Героїв. Щоб ми пам’ятали – хто і за що загинув. Щоб ми їх не зрадили. Перегляд фільму «Війна за свій рахунок» Розповідь вчителя про волонтерство, обговорення участі в ньому. Ніколи не згасне пам’ять і про воїнів АТО, які на передовій захищають Україну. Розповідь вчителя про загиблого учня нашої школи Миколу Гордійчука. Перегляд відеосюжетів. Слова «Слава Україні – Героям слава» перестали бути просто вітанням. Це шана найкращим синам і донькам нашої Батьківщини, які не злякалися і пожертвували собою заради рідної землі. Підбиття підсумків. Рефлексія Вчитель читає вірш Неоніли Гуменюк «Ми переможемо»: Нас суворі будні закружляли, І тепер нікому не до свят, Зненацька віроломно так напали, На Сході України йде війна.

Хоч неоголошена та підла, “Кусає” ворог, наче той шакал. І не один вже патріот загинув, Щоб “старший брат” не став на п’єдестал. Йому поперек горла наша єдність Та свободолюбний наш народ. Знищити він хоче незалежність І волю нашу – це ж її оплот. Та поламає свої зуби хижі Об нашу мужність,силу і жагу До вільного життя. Свою Вітчизну Скривдити нікому не дамо. Переможемо ми у важкому герці, Хоч тисячі життів – його ціна. І знову зацвітуть сади братерства Та квіти миру й усмішки добра Перегляд уривка з фільму «На лінії вогню» Учитель пропонує учням самостійно зробити висновок з почутого на уроці і підсумувати:«Яким має бути справжній патріот України?».

Сценарій зустрічі-памʼяті до Дня Захисника Вітчизни СЦЕНАРІЙ до Дня захисника Вітчизни

Учень 1. Народе мій, пишаюся тобою: Моя душа – частинка твого «Я». Красою правди у святім двобою Понад Майданом сонця лик сія... Є нація! Хай знають всі у світі: Ми є! Народ піднявся із колін! І переможно сонце правди світить, Співає гордо наш Державний Гімн. (звучить Гімн України) Учень 2. День захисника України — свято, що відзначається в Україні 14 жовтня в день святої Покрови Пречистої Богородиці одночасно з Днем Українського козацтва. Учень 3. Це свято є направду всенародним святом, бо захисниками Вітчизни є учасники національно-визвольних рухів ХХ століття ,учасники Революції гідності, добровольці і військові антитерористичної операції на Сході України, волонтери, діти і дорослі – всі ті, хто в різний спосіб наближають перемогу над російськими загарбниками. Зродились ми великої години (Діана Гончар) З пожеж війни і з полум’я вогнів. Плекав нас біль по втраті України, Кормив нас гніт і гнів на ворогів. Доволі нам руїни і незгоди, Не сміє брат на брата йти у бій, Під синьо-жовтим прапором свободи З’єднаєм весь великий нарід свій. І ось ідемо в бою життєвому. Тверді, міцні, незламні, мов граніт, Бо плач не дав свободи ще нікому, А хто борець, той здобуває світ. Велику правду для усіх єдину, Наш гордий клич народові несе: Батьківщині будь вірний до загину, Нам Україна вище понад все!

Не хочемо ні слави, ні заплати, Заплатою нам розкіш боротьби, Солодше нам у бою умирати, Як жити в путах, мов німі раби.

Веде нас в бій борців упавших слава, Для нас закон найвищий та наказ Соборна Українськая Держава, Вільна, міцна, від Тиси по Кавказ! Учень1: Уже багато років поспіль 14 жовтня ми відзначаємо величне християнське свято Покрови Пресвятої Богородиці. Упродовж століть воно набуло особливо важливого змісту, оскільки пов'язане із боротьбою за свободу та порятунком від ворогів. Волелюбні козаки, які зі зброєю в руках боронили свою Вітчизну та віру, були переконані, що Свята Покрова охороняє їх, а Божу Матір вважали своєю заступницею. Тому у часи незалежності свято Покрови почало відзначатися ще і як День Українського козацтва. Учень2: Під час Другої світової війни зародилася Українська повстанська армія як збройна сила проти гітлерівської окупації батьківських земель та більшовицької наруги над нашим народом. Віддавшись під опіку Пресвятої Богородиці, вояки вважали свято Покрови днем створення легендарної визвольної армії. Переконаний, що радянські солдати також зверталися з молитвою до Господа та Святої Діви перед атакою на позиції фашистів. Учень3: Для нас це свято не тільки народне і релігійне, а й національне. Воно єднає країну, закликає усіх до згуртованості перед сучасними викликами та загрозами. Нині, коли на східних теренах України точиться боротьба за незалежність і суверенітет держави, маємо бути гідними спадкоємцями духовних цінностей та продовжувачами багатих традицій і славних справ предків. Учень 4: Пресвята Богородиця й нині залишається заступницею усіх українських військових. Сучасна Українська армія від часу її створення в 1991 році на заміну радянським символам почала активно запроваджувати козацькі. На прапорах українських частин замість червоної зірки з'явилися козацькі хрести і національний герб - тризуб, а іменами козацьких полководців стали називати військові навчальні заклади і частини. Учень1: Подібні символи ми можемо побачити на емблемах добровольчих батальйонів, які захищають наш спокій у зоні АТО. В Україні сформовано 44 батальйони територіальної оборони, 32 добровольчі батальйони патрульної

служби міліції особливого призначення, 3 добровольчі батальйони особливого призначення Нацгвардії та кілька батальйонів Добровольчого українського корпусу. Учень2: Серед них: Батальйон «Донбас» Добровольчий загін сформований 18 квітня 2014 року. Командир – Семен Семенченко. Чисельність – близько шестисот осіб. Донецька область. Учень3: Батальйон «Айдар». Сформований у травні 2014 року. Командир – Сергій Мельничук. Чисельність – близько п’ятисот осіб. Луганська область. Учень4: Батальйон «Кривбас». Сформований у травні 2014 року. Командир – Микола Колесник. Чисельність – близько чотирьохсот осіб. Дніпропетровська область. Учень1: Батальйон «Азов» Сформований 5 травня 2014 року в Маріуполі. Командир – Андрій Білецький. Чисельність – близько п’ятисот осіб. Київська область. Учень 3: Батальйон «Львів». Сформований у квітні 2014 року. Командир – Олег Зарічний. Чисельність – близько двохсот осіб. Львівська область. Учень4: Батальйон «Івано-Франківськ». Сформований у травні 2014 року. Командир – Олександр Поліщук. Чисельність – близько ста осіб. Івано-Франківська область. Учень1: Батальйон «Полтава». Сформований 28 квітня 2014 року. Командир – Олександр Федоренко. Чисельність – близько двохсот осіб. Полтавська область. Учень3: Батальйон «Харків-1». Сформований у квітні 2014 року. Командир – Сергій Янголенко. Чисельність – близько двохсот осіб. Харківська область. Учень2: Рота «Богдан». Сформована у червні 2014 року. Командир – Олександр Жименник. Чисельність – близько ста осіб. Хмельницька область.

Учень1: Сьогодні ми раді вітати на нашому святі людей , які захищають Соборність і незалежність України . __________________________________________________________________ __________________________________________________________________ __________________________________________________________________ __________________________________________________________________ __________________________________________________________________ Учень 3: Дякуємо за подвиг і вірність Україні батькам наших учнів, котрі були і є учасникам АТО : (список батьків зачитати) 1.Пастушков Сергій Олексійович Жевняк Денис Сергійович Підгірняк Сергій Петрович Ковальчук Віталій Олександрович Суремко Артур Васильович 2.Басістий Ігор Васильович 57

Синишин Андрій Васильович Федоров Микола Васильович Крайнік Ігор Анатолійович Ільчишин Олег Миколайович 3. Бондар Андрій Володимирович Шевчук Володимир Миколайович Овчарук Олександр Миколайович Слободян Микола Федорович Крижанівський Юрій Юзефович 4. Антонюк Олександр Петрович Гонюк Олександр Васильович Костиненко Руслан Анатолійович Кучерик Валерій Вікторович

Бондар Андрій Володимирович Фефелов Сергій Юрійович Оріх Борис Зіновійович

Учень2: Боротьба за незалежність України продовжується і зараз . На Донеччині і Луганщині, на превеликий жаль, гинуть наші патріоти - добровольці та воїни української армії. Ми пам’ятаємо наших земляків, кам’янчан, які загинули за незалежність України: Учень 1.Журавленко Андрій Анатолійович («Восьмий») Обставини загибелі: Ранком 29-го серпня 2014 р., під час виходу т.зв. Зеленим коридором з Іловайського котла, пожежна машина рухалась в автоколоні батальйону "Донбас" з с. Многопілля до с. Червоносільське. На околиці с. Червоносільске пожежна машина натрапила на позицію російського танку Т-72 зі складу 6-ї окремої танкової бригади збройних сил РФ і отримала пряме попадання. Андрій був у кабіні. Загинув разом з Редом, Бані, Туром, Бірюком, Ахімом та Портосом. 3-го вересня тіло Восьмого разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпропетровського моргу. Був упізнаний родичами та похований 12 вересня 2014 року у м. Кам'янець-Подільський Учень2: Коношенко Руслан Сергійович («Поет») Зник безвісти 21 січня 2015 р. під час оборони аеропорту м. Донецьк. Впізнаний за експертизою ДНК. Похований на Алеї Слави м. Кам'янецьПодільський. Учень3:Лізвінський Валерій Іванович Загинув 19 січня 2015 р. під час оборони аеропорту Донецька. Після вибуху і завалів у новому терміналі аеропорту доля Валерія була невідома. Лише через місяць тіло воїна вдалося доставити до дому. Похований 22 лютого 2015 р. на Алеї слави міського кладовища Учень 4:Луньов Олександр Володимирович Олександр навчався у військово-інженерному інституті при Подільському державному аграрно-технічному університеті, після закінчення якого служив у місті Дубно, а у 2012 році був переведений у Кам’янець-Подільський у Центр розмінування. Він проявив себе професіоналом своєї справи, був справжнім патріотом України, вірним товаришем, користувався авторитетом у колективі. Загинув 7 жовтня 2014 р. м. Краматорськ, Донецька область Учень 2: Мелимука Сергій Миколайович

Загинув 14 липня 2015 р. під час виконання завдань з перевірки надійності мінних укріплень поблизу українсько-російського кордону біля села Сизе (Станично-Луганський район Луганська область) підірвавшись на вибуховому пристрої з розтяжкою. Разом з Сергієм загинули старший лейтенант М. Михайлишин, солдат В. Ситніков та старший солдат Ю. Бабко. Місце поховання: с. П'ятничани, Чемеровецький район

Учень 3:Стрільчук Павло Володимирович ("Старшина") Загинув 26 липня 2014 р. біля м. Щастя під час вивозу поранених. Місце поховання: Алея Слави центрального кладовища м. Кам'янецьПодільський Учень 4. Флерко Микола Олексійович («Танк») Микола супроводжував двох журналістів у с. Піски (Ясинуватський район) під Донецьком. В результаті мінометного обстрілу знімальної групи російськими бойовиками від осколкових поранень загинув Микола «Танчик» та фотокореспондент газети «Сегодня» Сергій Ніколаєв, який помер від поранень на операційному столі. Місце поховання: с. Деркачі, Старокостянтинівський район Учень2: Чухнов Аркадій Сергійович Загинув 3 травня 2015 р. близько 16.00 підірвавшись на закладеному фугасі біля села Катеринівка (Попаснянський район) Луганської області. Разом з Аркадієм загинув старший солдат Ю. Гіль. Похований на Алеї Слави нашого міста. Аркадій Чухнов випускник школи ….. року. Учень 1:Гордійчук Микола Миколайович («Гризун») 22 липня 2015 р. повертаючись з бойового завдання, підірвався на «розтяжці», отримав численні осколкові поранення кінцівок і тулуба поблизу блокпосту «Шахта», між містами Авдіївка та Ясинувата (Донецька область), внаслідок чого помер під час транспортування до військового шпиталю Красноармійська. Разом з Миколою загинув рядовий міліції Є. Бірюков. Місце поховання: м. Кам'янець-Подільський, Хмельницька область. Микола Гордійчук був членом «Пласту» з 1993 року, старший пластун, 2009 року був інструктором військово-патріотичного табору «Легіон-12». Випускник Кам'янець-Подільського Національного університету ім. Івана Огієнка за спеціальністю психолог. Учасник команди КВК «Наш Формат». Ведучий молодіжної програми «Шоу Кадрів». Був засновником і солістом групи «Своєрідне», а потім групи «The DenDi». Активний учасник Революції Гідності, був у складі 15-ї сотні Самооборони Майдану «Вільні люди». На службі в батальйоні »Гарпун» перебував з квітня 2015 року. 3. Гордійчук Микола, Журавленко Андрій, … …

Указом Президента України №546/2015 "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджені орденом «За мужність» (посмертно). Учень 2: Схилімо голови низько перед пам’яттю і подвигом славних синів України - героїв УПА , героїв Небесної Сотні і героїв АТО і промовмо молитву за душі загиблих. Пісня «Пливе кача» Учень 4. Гордійчук Микола був учнем нашої школи. Звичайним ззовні, та незвичайним у своїх думках та поглядах на життя. Учень 3. Його сила духу вражає. Вихований у родині військових, він встигав усюди. Він займався тими справами, які йому подобались. Микола мріяв про те, щоб світ став на краплину світлішим, чеснішим, добрішим. Таким був сам, таким, зі світлою щирою посмішкою ми будемо його пам’ятати. Учень 1. (Вірш) Перегляд відеофільму 60

Учень 3: Сьогодні у цій залі присутній батько Миколи Гордійчука Микола Миколайович Гордійчук. Запрошуємо його до слова Учень1: Запрошуємо до слова ___________________________________ Учень 2. Пам’ятайте про тих, що безвісті пропали, Пам’ятайте про тих, що не встали, як впали. Пам’ятайте про тих, що згоріли як зорі,Такі чисті і чесні, як повітря прозоре. Учень 3. Пам’ятайте про тих, що за правду повстали, Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах. Пам’ятайте про тих, що стрибали під танки... Учень 4. Є в місцях невідомих невідомі останки. Є в лісах, є у горах, і є під горою – Менше в світі могил, ніж безсмертних героїв. Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні – Хай відомими стануть всі герої безвісні. Учень 1: 14 жовтня – день, який має стати святковим для сучасних воїнів та суспільства в цілому. Він має символізувати нерозривний зв'язок усіх поколінь захисників України.

Учень 2 :Тож складемо сьогодні щиру молитву Пресвятій Богородиці, щоб покрила своїм омофором Український народ та наше військо, повсякчас підтримувала нас, плекала мужність українських військовослужбовців й оберігала їхні життя. Учень 4: Запрошуємо до слова духовного наставника школи Отця Антонія Звучить «Боже великий, єдиний». Учень 2: Запрошуємо до слова Лаврусевича.

директора школа Олега Анатолійовича

Учень1: Дякуємо всім за присутність на зустрічі. Завтра 14 жовтня в районному будинку культури «Розмай» відбудеться вечір пам’яті Миколи Гордійчука.

Статті у шкільній газеті з висвітленням даних подій ПОДОРОЖ

20 жовтня туристсько-краєзнавчий загін ЗОШ №7 , що складався з учнів 8-Б, 7-В класів, вирушив у похід, присвячений 70 річниці визволення Кам’янця-Подільського від німецькофашистських загарбників. Нитка маршруту починається від ЗОШ № 7 м. Камянця-Подільського, проходить через Старе місто, Підзамча, с. Довжок, с. Колибаївку та с. Гаврилівці Кам’янецьПодільського району. Загальна довжина маршруту 18 кілометрів. Під час походу учні відвідали такі пам'ятники минулого: меморіал воїнам-визволителям у Старому місті; меморіальний комплекс в с. Довжок; меморіальний комплекс в с. Колибаївка; ДОТ поблизу с. Гаврилівці; обеліск на честь льотчиків та меморіальний комплекс с. Гаврилівці. Юні краєзнавці пішки подолали 8 кілометрів, дорогою вшановуючи пам'ять полеглих під час війни та досліджуючи події часів визволення Кам’янця-Подільського та району від німецькофашистських загарбників під час Великої Вітчизняної війни. Зібрані під час підготовки до походу та під час походу матеріали спонукають дослідників до подальшої пошукової роботи в цьому напрямку. Мосійчук Дмитро, юнкор

62 ПОДОРОЖ

12 жовтня туристський загін учнів 8-В та 9-Б класів під керівництвом здійснив черговий похід, присвячений 70-й річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників. Тема походу: «Подвигу твоєму, солдате, вклоняється світ». Шлях загону був обраний не випадково, ми намагалися знайти і відвідати могили людей, що віддали своє життя за оборону Кам’янця та України. Першим місцем зупинки стала Братська могила радянських воїнів на старому польському кладовищі на мікрорайоні Жовтневий, яку щорічно ми відвідуємо у День Перемоги. Наступним пунктом походу стала могила гвардії полковника Михайла Семеновича Смирнова у сквері біля собору Олександра Невського. Ми дізналися і зрозуміли на чию честь названо мікрорайон міста та вулиця у с.Довжок, якою ми мандруватимемо. Далі ми попрямували до Братської могили радянських воїнів у сквері Васильєва. Саме тут ми віднайшли перепоховання Василя Ноженка та Михайла Криловського, які загинули 29 березня 1944 року, тримаючи оборону в башті Рожанка. А також відвідали могилу воїна, на чию честь названо вулицю на нашому мікрорайоні. Далі наш шлях пролягав до Старого міста та с Довжок, де ми відвідали і дослідили Братську могилу радянських воїнів у Старому місті та Меморіал Слави у с. Довжок. Подорож виявилася захопливою, але найголовніше те, скільки ми дізналися про наших захисників і змогли особисто віддати свою шану їх подвигу. Карпяк Оксана, юнкор

22-23 лютого 2014 року в Україні оголошені днями жалоби за загиблими у зв'язку з людськими жертвами внаслідок масових акцій в Україні.

Після кривавих подій 18-21 лютого українский народ підраховує своїх загиблих героїв, яких уже назвали "Небесною сотнею".

Серед загиблих є і причетні до Кам'янеччини люди. Загиблі з Хмельниччини.

Васильцов Віталій

16 листопада 1977р 19 лютого 2014р

Народився у с. Гаврилівці Хмельницької області. Мешкав у с. Жорнівка у Київській області. Закінчив аграрний університет, стажувався за кордоном. Працював ландшафтним дизайнером. Планував створити дендропарк у Жорнівці. Віталій був застрелений в ніч на 19 лютого на перехресті вулиць Великої Житомирської і Володимирської в Києві. Залишив дружину і двох донечок — семирічну та однорічну. Похований у Жорнівці. Віталію було 37 років…

Пагор Дмитро

10 квітня 1992 — 19 лютого 2014

Пагор Дмитро народився у с. Хропотова Чемеровецького району Хмельницької області. Навчався у Кам’янецьПодільському аграрнотехнічному університеті. Мешкав в м. Хмельницьку. Працював на автомийні та цікавився мототехнікою. Був учасником мирного протесту біля будівлі СБУ в Хмельницькому. Загинув унаслідок вогнепального поранення під час стрілянини з автомата Калашникова зі сторони СБУ. Коли лунали постріли, Діма закривав собою дівчину. Був поранений у голову, невдовзі помер у лікарні. Похований у рідному селі. Залишив батьків і брата. Пагору Дмитру був 21 рік…

Бондарчук Сергій Михайлович

9 вересня 1961 — 20 лютого 2014

Бондарчук Сергій був мешканцем міста Старокостянтинова Хмельницької області. Викладав фізику та астрономію у місцевій гімназії. Був Головою Старокостянтинівської міської організації Всеукраїнського Об’єднання “Свобода”. Загинув від пострілу снайпера в спину на вул. Інститутській, коли виносив з-під обстрілу пораненого юнака з Шепетівки. Залишив дружину і сина. Бондарчуку Сергію було 52 роки…

Дзявульский Микола Степанович

1958 р. - 20 лютого 2014

Вчитель географії та біології у м.Шепетівка, член ВО Свобода. 20 лютого 2014 року загинув від снайперської кулі на вулиці Інститутській у Києві. Миколі Степановичу було 56 років…

Шеремет Людмила Данилівна

22 лютого 1939 — 22 лютого 2014

Шеремета Людмила була мешканкою міста Хмельницька. Працювала лікареманестезіологом. 19 лютого, стоячи на колінах, намагалась спинити стрілянину під будівлею СБУ в місті Хмельницькому. Внаслідок пострілів з автоматичної зброї з боку СБУ, отримала поранення в голову та груди. 22 лютого померла в лікарні. Шеремета Людмила померла в День свого народження – цього дня їй виповнилось 75 років…

Подригун Олександр

23 січня 1972 – 23 лютого 2014

Мешканець села Залужжя, що на Білогірщині, подався на заробітки до Києва. На майдані був з перших днів. 23 лютого, саме на мамин день народження, знайшли на вулиці Лісовій з проломленою головою. Залишив двох дітей та 71-річну матір. Олександру було 42 роки…

Мазур Артем

6 серпня 1987 – 3 березня 2014

Мазур Артем родом із міста Хмельницького. Служив в армії. На Майдані належав до 15-ї сотні Самооборони. 18 лютого під час сутичок у Маріїнському парку отримав важкі поранення – в хлопця був проламаний череп, також лікарі діставали з його голови осколки гранати, що вибухнула. Від 18 лютого перебував у комі, лікарі боролися за його життя. На жаль, Артем, не виходячи із коми, помер 3 березня. Мазуру Артему було 26 років…

Клітинський Олександр

15 травня 1987 — 18 лютого 2014

Олександр Клітинський був родом із села Чернелівці Деражнянського району Хмельницької області. З початку грудня 2013 року перебував на Майдані. Був активним учасником Самооборони. 18 лютого під час пожежі знаходився на 7-му поверсі у київському Будинку профспілок, після чого зник. Побратими сподівалися, що він зумів врятуватися з палаючого будинку. Але, на жаль, хлопець загинув під час цієї пожежі.

Тим часом друзі продовжували шукати Олександра, вірили, що він живий. Рідні Олександра також чекали його повернення додому. Мама загиблого під час Революції Гідності сподівалася, що він з’явиться в рідному селі на свій день народження, який святкували у травні. Але наприкінці травня київські слідчі зателефонували їм і запропонували зробити аналіз ДНК, щоб встановити, чи невідоме обгоріле тіло з київського Будинку профспілок не було тілом Олександра. На жаль, 8 липня остання надія зникла. По результатах проведеного аналізу було встановлено, що досі не ідентифікований загиблий – це Олександр Клітинський. Як з’ясувалось згодом, ще 5 квітня його захоронили з почестями на Аскольдовій могилі в Києві. Кошти на поховання зібрала Нацгвардія та небайдужі люди. Тоді в останню путь Олександра проводжали як безіменного Героя Майдану. Він залишив маму, сестру та двох братів. Олександру Клітинському було 26 років…

Корнєєв Анатолій Петрович

23 січня 1961 — 20 лютого 2014

Корнєєв Анатолій народився в селі Гаврилівці Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Закінчив Кам’янецьПодільське військове училище, офіцер запасу. Був сільським головою с. Руда Хмельницької області. Регулярно їздив на Майдан, привозив їжу.

Він не міг зрозуміти, чому в українців не може бути так, як у європейців? Там, на Майдані, як розповідає пані Людмила, дружина героя, чоловік знайшов однодумців, був у захваті від людей, з якими познайомився.

«Толя не змiг всидiти вдома, казав: «Там же діти!». До Києва вирушав на вихідні нічним потягом. Приїздив потім надранок весь у сажі, задимлений. Одразу ішов у душ, а тоді одягав сорочку, краватку — і на роботу. Був переконаний, що все можна вирішити без насильства», — пригадує Людмила Михайлівна.

Убитий під час відступу силовиків на вул. Інститутській. Інформація про загибель з’явилась зранку 20 лютого. Товариш подзвонив на його телефон, але трубку підняв незнайомий чоловік і сказав, що снайпер поцілив у серце Анатолія.

«Вранці

20 лютого майдан перейшов у контрнаступ. Люди з камінням, дрючками, голими руками погнали добре екіпірованих бійців, яких вчили воювати і вбивати. Нас ніхто не вів в атаку, не було ані прапора, ані командира. З словами «Слава Україні» відбили монумент Незалежності та перейшли на вулицю Інститутську. Там ми почали підніматися вгору і по нас відкрили вогонь автоматники та снайпери з палацу Жовтневого. Люди почали дряпатися на пагорб та бігти по містку через вулицю Інститутську. Якимось дивом ми взяли палац Жовтневий. Тут наші шляхи з Анатолієм Петровичем розійшлися. Він пішов правим флангом. Люди від куль снайперів падали як підкошені, жерстяні щити не рятували. Люди лягали штабелями. Я прибіг до Жовтневого палацу, він уже був мертвий», - пригадує друг сім’ї Віктор Міщишин. Корнєєву Анатолію було 53 роки…

Вшанування пам'яті героїв Небесної сотні у Кам’янціПодільському

1 грудня 2014 року на території ПДАТУ (вузу, де навчався Дмитро Пагор) відбулося урочисте відкриття Каменя пам'яті на честь Небесної сотні.

До Каменя пам'яті веде липова алея, яку висаджував наш загиблий герой

27 березня, міська рада Кам’янця-Подільського прийняла рішення про найменування нової вулиці в селищі Смирнова.За поданням місцевого майдану, цій вулиці, яка знаходиться в східній частині селища Смирнова, присвоїти ім’я Анатолія Корнєєва Указом Президента України Петра Порошенко № 890/2014 від 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності Анатолію Петровичу Корнєєву посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка".

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!

ФОТОМАТЕРІАЛИ проведених заходів з національно-патріотичного виховання

Зустріч з захисниками Донецького аеропорту, 2015 рік.

Акція «Зігрій солдата теплом». Учні школи вручають теплі речі бійцю АТО Жевняку Д.С.

Загальношкільна хвилина мовчання пам’яті Героїв Небесної Сотні.

Учні школи на екскурсії у міському Центрі розмінування

Участь у Всеукраїнській акції збору кришечок на протези бійцям АТО.

Відкриття пам’ятних меморіальних дощок загиблим бійцям АТО, кам’янчанам, випускникам школи Миколі Гордійчуку та Аркадію Чухнову.

Зустріч з бійцем АТО Сірим Олександром Олексійовичем.

Стендова композиція, присвячена Захисникам України.

Загальношкільне свято «Андріївські вечорниці» проводиться в школі з 2006 року.

Виховна година, присвячена визволенню України від нацистських окупантів у Другій світовій війні «А пам’ять священна…», 2016 рік. 6А клас, класний керівник Матвійчук Майя Степанівна

Урок з елементами інсценізації «Ми тебе не забудем, Тарасе!», 2015 рік. 11 клас Вчитель Матковська Тетяна В’ячеславівна

Свято «З родини йде життя дитини», 2013 рік 2Б клас Класний керівник Стратійчук Любомира Миколаївна

Вечір-реквієм пам’яті Героїв Небесної Сотні, 2015 рік. Класний керівник Карпяк Ольга Юріївна. Музкерівник Гнатюк Олена Анатоліївна.

Зустріч з ветераном Другої світової війни Шехом Олександром Григоровичем. 7Б клас. Класний керівник Степаненко Оксана В’ячеславівна. 2015 рік.

Анкета «Патріотизм у розумінні молоді» 8-11 класи Це соціологічне дослідження на одну з актуальних проблем молоді України «Патріотизм у розумінні молоді». Завдання: Вчитайтесь, будь – ласка в зміст кожного питання і оберіть той варіант відповіді, який найбільше відповідає вашій точці зору. Анкета анонімна, її не потрібно підписувати. Ваші відповіді будуть враховуватись тільки в узагальненому вигляді. 1. Чи вважаєте себе українцем? a) Так b) Ні c) Мені байдуже d) Інша відповідь _____________________________ 2. a) b) c) d) 3. a) b) c) d)

Чи хотіли ви б жити за кордоном? Так Ні Мені байдуже де жити Інша відповідь__________________________________ Чи пишаєтесь, що вас називають українцем(кою)? Так Ні Мені байдуже Інша відповідь______________________________________

4. a) b) c) d) e)

Що для вас означає бути патріотом? Жити в та народитись в Україні Спілкуватись українською мовою Наслідувати традиції Працювати на добробут своєї держави Інша відповідь_____________________________

5. a) b) c) d)

Чи любите свою державу? Так Ні Мені байдуже Інша відповідь__________________________________________

6. a) b) c) d)

Ви вільно володієте Українською мовою? Та Ні Важко відповісти Інша відповідь__________________________________________

7. a) b) c) d) e)

Яка з мов є для вас «солов’їною»? Російська Молдавська Англійська Українська Інша відповідь______________________________________

8. Що ви робите для того, щоб бути патріотом своєї держави? a) Живете в Україні, і боретесь за її добробут всіма можливими методами b) Розмовляєте українською і наслідуєте традиції та берусь за будь – яку можливість по впливати на поліпшення добробуту держави c) Я живу в своє задоволення і що робиться з державою мені не важливо d) Інша відповідь____________________________________ 9. a) b) c) d) e)

Чому ви б надали перевагу? Працювати за кордоном Працювати в Україні Працювати в Україні з хорошою заробітною платою Мені байдуже де працювати, головне щоб я був забезпечений Інша відповідь__________________________________________

10. a) b) c) d) e)

Вкажіть ваш вік 13 14 15 16 17

11. a) b)

Вкажіть вашу стать Чоловіча Жіноча

Організація та методика опитування респондентів 1

а,b,с

b,c,d

b,c

a,b

20 c c b d Ішні: 1.2. тимчасово. 2.3. не зовсім. 2.6. не дуже. 4.7. солов’їна. 5.5. люблю країну, але не державу. 10.4. любити свою країну. 11.2. не визначився. 13.2. життя покаже. 15.2. хотіла б, але не надовго.

Про рівень роботи з національно-патріотичного виховання свідчать результати анкетування «Патріотизм у розуміння молоді», проведеного з учнями 11 класу. В опитуванні взяли участь 15 учнів. Отримані результати: 1. Чи вважаєте себе українцем? Так – 15 учнів – 100%. 2. Чи хотіли б ви жити за кордоном? Так – 7 учнів – 46, 6%. Ні – 8 учнів – 53,3%. 3. Чи пишаєтеся, що вас називають українцем(кою)? Так – 13 учнів – 86,7%. Мені байдуже – 2 учні – 13,3%. 4. Що для вас означає бути патріотом? Наслідувати традиції – 6 учнів – 40%. Працювати на добробут своєї держави – 8 учнів – 53,3%. Народитися й жити в Україні – 1 учень – 6,7%. 5. Чи любите свою державу? Так – 13 учнів – 86,7%. Важко відповісти – 2 учні – 13,3%. 6. Ви вільно володієте українською мовою? Так – 13 учнів – 86,7%. Ні – 2 учні – 13,3%. 7. Яка з мов є для вас «солов’їною»? Українська – 15 учнів – 100%. 8. Що ви робите для того, щоб бути патріотом своєї держави? Живете в Україні і боретеся за її добробут усіма можливими методами – 3 учні – 20%. Розмовляєте українською, наслідуєте традиції і беретеся за будьяку можливість повпливати на поліпшення добробуту держави – 12 учнів – 80%. 9. Чому б ви надали перевагу? Працювати за кордоном – 2 учнів – 13,3%. Працювати в Україні – 1 учень – 6,7%. Працювати в Україні з хорошою заробітною платою – 12 учнів – 80%. 10. Вкажіть ваш вік. 15 років – 1 учень – 6,7%, 16 років – 14 учнів – 93,3%. 11. Вкахіть вашу стать. Чоловіча – 8 учнів – 53,3%. Жіноча – 7 учнів – 46,7%. Отже, можна з упевненістю стверджувати, що система роботи з формування патріотичних почуттів, яка передбачає вироблення та зміцнення в свідомості кожного молодого громадянина гордості за свою Вітчизну, її

історію і традиції, готовності працювати у своїй державі й за необхідності захищати її свободу, дає непогані результати.