Інформаційна робота шкільної бібліотеки by kpschool7

КАМ’ЯНЕЦЬ ПОДІЛЬСЬКА МІСЬКА РАДА УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ №7

С. СКИДАН

ІНФОРМАЦІЙНА РОБОТА ШКІЛЬНОЇ БІБЛІОТЕКИ: ВИПУСК ДРУКОВАНОЇ ПРОДУКЦІЇ

2015 рік 2

Рецензенти: Мельник Н. Д., заступник з виховної роботи Кам’янецьПодільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №7 Бойко О.О., заступник з науково-методичної роботи Кам’янець-Подільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №7

Скидан С.А. Інформаційна робота шкільної бібліотеки: випуск друкованої продукції. – Кам’янець-Подільський: Науковометодичний центр ЗОШ №7, 2015. – 120с.

Збірник містить коротку характеристику форм масового бібліографічного інформування читачів бібліотеки та ряд розробок, які захочують учнів до читання, сприяють самоосвіті. Адресовано бібліотекарям загальноосвітніх навчальних закладів.

Зміст Вступ ................................................................................... Інформаційно-бібліографічна діяльність шкільної бібліотеки ........................................................................... Коротка характеристика базових елементів інформаційної роботи ...................................................... Зразки друкованої продукції  Бібліографічний покажчик. "Український голокост: погляд із сьогодення" ...............  Інформаційний бюлетень "Чарівний світ фентезі" .....................................................  Біобібліографічна довідка "Марійка Підгірянка" .........................................................  Рекомендаційний список літератури "120 років від дня народження олександра Довженка».  Набір пам’яток «Сім чудес Хмельниччини»  Національний історико-архітектурний заповідник “Кам’янець”.......................................  Державний історико-культурний заповідник “Меджибіж” ..........................................................  Палацовий ансамбль князя Сангушка у древньому Ізяславі ...............................................  Замок Острозьких у Старокостянтинові ............  Палацо-парковий ансамбль “Самчики” .............  Прадавній Сатанів – місто-легенда ....................  Покровська церква-фортеця у Сутківцях...........  Рекомендаційний список літератури "Закоханий в життя, у сонце, у людину": 150 років від дня народження Михайла Коцюбинського......................  Рекомендаційний список літератури "По стежинах пригод"........................................................

4 5 11

13 23 29 41 48 50 62 69 76 85 92 101

105 113

Висновки ............................................................................ 118 Література ......................................................................... 119 4

Вступ Без пристрасті до книжки людині недоступні культура сучасного світу, інтелектуальне і емоційне вдосконалення. В.О.Сухомлинський Завдання, що стоять перед сучасною національною школою, зміна характеру, пріоритетів і підходів до освіти та виховання, процеси глобалізації та інформатизації суспільства зумовлюють зміну функцій та статусу бібліотек загальноосвітніх навчальних закладів, реформування їх в інформаційні центри, які мають здійснювати, в першу чергу, інформаційне забезпечення освітньо-виховного процесу. Робота шкільної бібліотеки – надзвичайно багатогранна. Це й методично-інформаційний центр, де учні розвивають читацький смак, формують любов до книги, це й світ відкриттів, світ творчості, де формується читач-творець. Нові інформаційні технології впевнено і міцно закріплюються в нашому повсякденному житті. Сучасна людина – від учня до науковця – не мислить себе без використання в своїй роботі та житті різноманітних джерел інформації. Чи то традиційні, чи новітні – вони збагачують людину, дають їй можливість стати більш освіченою і досвідченою, приймати участь в суспільному, політичному житті, навчають самостійно приймати рішення і сприяти культурному розвитку. Одним із провідників інформації з давніх-давен була і залишається бібліотека. Це місце де збираються , пропагуються і розповсюджуються інформаційні потоки. Бібліотеки – це ”вікно в світ знань“. 5

Інформаційно-бібліографічна діяльність шкільної бібліотеки У процесі реалізації загальноосвітніх і виховних функцій шкільна бібліотека здійснює інформаційну підтримку навчальної та освітньої діяльності, прищеплює користувачам навички інформаційної культури. Основними напрямами бібліографічної діяльності шкільної бібліотеки є: а) створення ДБА (довідково-бібліографічного апарату); б) організація бібліографічного обслуговування, яке включає такі процеси: • довідково-бібліографічне обслуговування (виконання разових читацьких запитів та видача різноманітних довідок); • бібліографічне інформування (систематична робота, спрямована на задоволення поточних і постійних запитів читачів); • рекомендаційно-бібліографічне обслуговування (активне використання бібліотекою рекомендаційних посібників); • пропаганда бібліотечно-бібліографічних знань. Усі ці процеси тісно взаємопов'язані й взаємозалежні. Характер бібліографічного обслуговування педагогів та учнів, його зміст, масштаби зумовлюються завданнями, що їх має вирішувати бібліотека протягом поточного року. Довідково-бібліографічне обслуговування Довідково-бібліографічне обслуговування полягає у виконанні різноманітних бібліографічних довідок за разовими запитами читачів.

Запит приймається в усній або письмовій формі. Бібліографічна довідка містить дані про різні види друкованих документів. Важливою базою для інформаційної та довідковобібліографічної роботи є довідково-бібліографічний фонд. Він складається з довідкової літератури, різної за тематикою і типами видань, у тому числі: загальні та спеціальні енциклопедії, найважливіші енциклопедичні,тлумачні, термінологічні, мовні словники, загальні та галузеві довідники, статистичні збірники, бібліографічні посібники. Бібліографічне інформування (Інформаційна робота) Провідним напрямом бібліографічної роботи шкільної бібліотеки, спрямованої на систематичне забезпечення бібліографічною інформацією відповідно до постійних запитів (або без запитів) є бібліографічне інформування. Така послуга призначена для постійного ознайомлення читачів з виходом із друку нових видань, з новинками, які надійшли до бібліотеки, а також з літературою, що охоплює широке коло питань для учнів і вчителів. Для бібліографічного інформування використовуються індивідуальні, групові та масові форми роботи. Диференційоване індивідуальне бібліографічне інформування – це систематичне ознайомлення читачів з новими виданнями згідно з їхніми запитами та потребами. Серед учнів особливої уваги потребують діти-члени секцій МАНу, а також діти «групи ризику». З метою аналізу ефективності індивідуального інформування і коригування цієї форми роботи організується зворотний зв'язок. Групове бібліографічне інформування – це обслуговування певної групи користувачів інформації, котрі мають близькі за змістом 7

інформаційні потреби; учителі однієї спеціальності (предметні кафедри), творчі групи вчителів, класні керівники; серед учнів – це члени секції МАНу, гуртків, творчих об'єднань, факультативів, органів самоврядування, представники окремих вікових груп. Групове інформування відбувається шляхом складання тематичних і галузевих списків нових надходжень, тематичних виставок-переглядів, тематичних оглядів літератури, Днів фахівців (учителя-предметника). Масова форма інформування – це інформування всіх читачів бібліотеки. Головна його мета – інформування про нові надходження до бібліотеки, їх пропаганда, сприяння самоосвіті. У шкільній бібліотеці здебільшого застосовують такі форми масового бібліографічного інформування: організація виставок нових надходжень і бібліографічних оглядів; картотеки новинок, проведення Днів інформації. Тематичні виставки нових надходжень диференціюють за видами видань: нові книги, нові журнали. Експозицію змінюють у зазначені дні, але не рідше одного разу на місяць. Тематичні виставки присвячують найважливішим політичним подіям, ювілейним датам, головним напрямам навчально-виховної діяльності школи. Виставки на допомогу навчальному процесу можуть бути адресовані як учителям, так і учням. Іноді такі виставки мають допоміжний характер, полегшуючи пошук літератури з окремого навчального предмета, теми заняття, теми для самостійної роботи. Як правило, експонується навчальна, навчально-пізнавальна і довідкова література. Під час оформлення виставок слід пам'ятати, що велика кількість представлених книжок стомлює читачів, розсіює їхню увагу. 8

Для скорочення кількості видань можуть бути складені бібліографічний список або спеціальна картотека з даної теми. Бібліографічний огляд передбачає характеристику творів, об'єднаних за певним принципом. Його рекомендується проводити систематично, один раз на місяць, у певний визначений день. Щоб огляд був ефективним, до нього варто долучити наочні форми інформації про літературу: виставку книг з відкритим переглядом, магнітофонні записи, слайди, ілюстрації. Складовою частиною огляду може бути фрагмент літературного ранку або вечора. День інформації – комплексна форма бібліографічного інформування, мета якої надати читачам інформацію про книги, інші джерела інформації на певну тему або ж про літературу, яка надійшла до бібліотеки протягом певного часу. Бажано День інформації проводити систематично, зокрема до кожного предметного тижня, декади чи місячника. Тривалість Дня інформації – два-три дні. До програми включають організацію виставок літератури, причому не тільки книг, а й періодичних видань, аудіовізуальних матеріалів; виставок довідкових та інформаційних видань; проведення бесід, бібліографічних оглядів та ін. День інформації для школярів може включати і читання окремих оповідань або віршів, представлених на виставці. По проведенні Дня інформації детально аналізують його наслідки, визначають ефективність. Інформаційна робота бібліотеки передбачає створення рекомендаційних та інформаційних списків літератури. В умовах шкільної бібліотеки доцільно готувати інформаційні бюлетені загального характеру: «Нові надходження до бібліотеки», де література групується за галузями знань. 9

Замість списків можна вести картотеку нових надходжень. Щоб привернути увагу читача, її розташовують на кафедрі видачі або біля каталогів. Укладаючи рекомендаційний список літератури, бібліотекар повинен чітко уявляти його цільове та читацьке призначення. Спершу необхідно вивчити тему або предмет, з якого готуватиметься список. Дня цього переглядаються найактуальніші статті, опубліковані в періодичних виданнях, довідниках, енциклопедіях. Наступний етап передбачає відбір літератури згідно з цільовим і читацьким призначенням списку. Значною мірою відрізнятимуться рекомендаційні посібники для читачів молодшого шкільного віку, старшокласників, учителів, батьків. Так, для читачів середнього і старшого віку можна підготувати списки літератури з окремих предметів або розділів шкільної програми, а також про окремі професії тощо. Для вчителів бібліотека складає списки з актуальних педагогічних проблем, з питань виховання, інноваційних технологій у роботі з учнями, з методики викладання окремих предметів. Батьки потребують інформації з питань сімейного виховання, спілкування в сім'ї, керування домашнім читанням своїх дітей. Групування літератури в рекомендаційному списку може бути тематичним, , за алфавітом прізвищ авторів і назв книг, за жанрами літератури (хронологічне, формальне за типами і видами літератури). Загальні вимоги до групування і розміщення матеріалу – чіткість, обов'язкове пояснення читачам доцільності такого групування, взаємозв'язок групування з анотаціями. Для дітей молодшого шкільного віку бажано складати спискизакладки (тематичні, нової літератури, «З чого починати?», «Що читати далі?»), і вони повинні містити короткі анотації, мати вступну 10

частину, що звертає увагу читача на цінність рекомендованої літератури. Оптимальна кількість книг у закладці – 5-6 назв. Важливим напрямом бібліографічної діяльності є пропаганда бібліотечно-бібліографічних знань. її ведуть диференційовано, із врахуванням вікових, професійних особливостей читачів і спрямовують на те, щоб навчити їх методики ефективного використання бібліотечних фондів, довідково-бібліографічного апарату, орієнтації в системі бібліографічних посібників. Пропаганду бібліотечно-бібліографічних знань здійснюють бібліотекарі і вчителі за програмою на уроках позакласного читання, класних годинах, факультативних заняттях, під час роботи гуртків. На початку нового навчального року школа складає графіки проведення бібліотечно-бібліографічних занять. Учителіпредметники, класні керівники включають теми цих занять до своїх планів роботи. У пропаганді основ бібліотечно-бібліографічних знань доцільно використовувати: бесіди, лекції, практичні заняття, своєрідні концерти, доповіді та повідомлення учнів, різні види змагань. Наприкінці кожного навчального року слід проводити підсумкові заняття – масові заходи, де учні матимуть можливість застосовувати і демонструвати набуті ними бібліографічні знання. Існують різноманітні форми підсумкових занять: відповіді на запитання або вікторини, подорожі, конкурси, читацькі конференції, написання рефератів тощо. У бібліотеці доцільно організувати картотеку на допомогу проведенню бібліотечних уроків, де б накопичувався використаний матеріал певної тематики. З метою вивчення ефективності пропаганди основ бібліографії бібліотечні працівники ведуть облік, заповнюють анкети, що сприяють виявленню глибини знань учнів. 11

Коротка характеристика базових елементів інформаційної роботи Інформаційна робота бібліотеки передбачає створення бібліографічних покажчиків, рекомендаційних та інформаційних списків літератури, пам’яток, листівок, бібліографічних довідок, проведення Днів інформації. Рекомендаційний список літератури. Вивчається тема або предмет, з якого готуватиметься список. Для учнів – списки літератури з окремих предметів або розділів шкільної програми. Для вчителів – списки з педагогічних проблем, з питань виховання учнів. Для дітей молодшого шкільного віку – списки-закладки. Список може бути анотований, з ілюстраціями. Пам’ятки допомагають самоосвіті учнів, розширенню знань:  ДБА бібліотеки  Як написати реферат  Як працювати з підручником Літературна пам’ятка про творчість письменника, у зв’язку з ювілеєм письменника. Структура пам’ятки:  біографія письменника  розповіді про книги  список літератури Бібліографічна довідка включає: 1. біографія письменника 2. література про письменника 12

3. анотований список літератури з ілюстраціями Форми масового інформування читачів  випуск інформаційних бюлетенів  виставки нових надходжень  Дні інформації День інформації – комплексна форма бібліографічного інформування про книги, інші джерела інформації на певну тему, або ж літературу, яка надійшла до бібліотеки. Тривалість: 2-3 дні. Добираються матеріали, готується виставка, складається рекомендаційний список літератури. День інформації для школярів включає читання окремих оповідань або віршів. Бібліографічний покажчик – список опублікованих документів (книг, газетних і журнальних статей), об’єднаних однією темою. Списки документів групуються за темами або за хронологічним принципом. Інформаційний бюлетень – друковане видання, випускається з метою інформування читачів по питанням, що їх цікавлять.

Зразки друкованої продукції

Український голокост: погляд із сьогодення

Бібліографічний покажчик

Бібліографічний покажчик “Український голокост: погляд із сьогодення” інформує про книги, брошури, статті з періодичних видань, які висвітлюють найжорстокішу трагедію українства – Голодомор 1932 – 1933 р.р. Представлені інформаційні джерела згруповано в 3-х розділах: “Велика народна трагедія в художніх творах”, “Дзвони пам’яті”: Сторінками періодичних видань” та “ Інтернет про геноцид українського народу” і додатка “ Інформація про основні заходи, здійснені в світі у 2003 р. на відзначення 70-ї річниці Голодомору в Україні”. Інформацію частково анотовано, а всередині розділів розміщено в алфавітному порядку. Покажчик розраховано на широке коло читачів. Передмова Голодомор в Україні – найтяжчий злочин проти людства, спланований і реалізований керівництвом колишнього Радянського Союзу проти українського народу. Голодомор 1932 – 1933 р.р – одна з найтрагічніших сторінок нашої історії, про яку десятиліттями замовчували. Архівні джерела (опубліковані і ті, що зберігаються в архівах України, Росії і деяких європейських країн) – мають незаперечні докази штучного походження голоду в Україні. Основними причинами голоду були: суцільна колективізація селянських господарств, антилюдяна і фіскальна політика пограбування чи розкуркулювання українських селян, тотальні хлібозаготівлі за принципом продрозкладки із використанням репресивних засобів, свідоме та тривале позбавлення селян продовольчих засобів до існування, масові репресії проти дорослого чоловічого населення українського села. Мораль, традиції, талант народу, його віра і надії – все це було відкинуто новою реальністю як непотріб, пережиток. Страшне попелище лежало там, де ще недавно цвів сад духовного життя українського народу. Від голодомору минуло більше 70 років. Багато стерлося з пам’яті про ті страшні часи; більшість документів про голодомор не потрапили в архіви, а ті що потрапили, не всі збереглися. Тому нам слід шукати і знаходити нові документи, матеріали, робити все для 15

того, щоб про голодомор знали всі, щоб це більше ніколи не повторилося. Бібліографічний покажчик “Український голокост: погляд із сьогодення” має сумний зміст і засвідчує про нечуваний досі в світі геноцид проти української нації. Його мета – спонукати сучасне суспільство розповідати, писати, переказувати молодшим про нелегку долю всього українства. Розділ 1. Велика народна трагедія в художніх творах “Від голоду вмираєш не один місяць… Смерть від голоду – немилосердна смерть” А. Ріплей Барка В. К. Жовтий князь: Роман / Передм. М. Жулинського.– К.: Київська правда, 2003. – 320 с. Василашко В.Ф. Чи України ти син ?: Вірші / Худож. С. Іванов.– К.: Веселка, 1994.– 174 с. Вакулишин С.М. Голодова катастрофа в Києві.– К.: Меморіал, 2005.– 80 с. Великий голод в Україні, 1932-1933: Зб. свідчень, спогадів, доповідей та статей виголошених та друкованих у пресі в 1983 році на відзначення 50-ліття голоду в Україні 1932-33 роках.– Торонто: Укр.православне братство св. Володимира, 1988.– 312 с. Вихристенко В. Спецслужби в геноциді України. – О.: Маяк, 2002. – 176 с. Воронов І. Голод 1946-1947 р.р. / І. Ворононов, Ю. Пиявець.– К.: Знання УРСР, 1991.– 48 с. Голод 1921-1923 років в Україні: Зб. документів і матеріалів / Ан України, Ін-т історії України; Упоряд.: О.М. Мовчан, А.П. Огінська, Л.В. Яковлєва; Відп. ред. С.В. Кульчицький.- К.: Наук. думка, 1993.- 240 с. Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів / Ін-т історії і партії при Компартії України; Упоряд. Р.Я. Пиріг. – К.: Політвидав України, 1990.– 606 с.

Гришко В. Москва сльозам не вірить: Народовбивство покремлівські / Упоряд.О.Коновал; Ред. О. Шугай.– К.: Юніверс, 2003.– 246 с. Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття: Нариси політичної історії.– К.: Либідь, 1993.– 288 с. Гуцало Є. Сльози божої матері: Повісті / Худож.: М. Агафонова, С. Железняк.– К.: Молодь, 1990.– 261 с. Дзюба І. М. Пастка. Тридцять років зі Сталіним. П'ятдесят років без Сталіна. – К.: Криниця, 2003.– 144 с. – (Моя книгозбірня). Захарченко В. І. Довгі присмерки: Роман.– К.: Акцент, 2002.– 542 с. Злочин / Упоряд. П. Кардаш.– К., Мельбурн: Фортуна: National Library of Australia, 2003.– 555 с. Кирій І. Голодна весна: Автобіогр. повість / Худож. С.Л. Коштелянчук.– К.: Молодь, 1993.– 255 с. Кому був вигідний голодомор?: Статті.– К.: МАУП, 2003.– 56с.–(Б-ка журналу “Персонал”). Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор.– К.: Либідь, 1993.– 384с. Лактіонов-Стезенко М. П. Смак трави, або Приклад швидкої побудови соціалізму в окремо взятій країні.– К.: Фенікс, 2004.– 416 с. Лук'яненко Л. Г. Нюрнберг-2. – К.: Нора-прінт, 2001.–114 с. Міщенко О.В. Безкровна війна: Кн. свідчень.– К.: Молодь, 1991.– 176с. Моя Україна. Подорож в історію / В.В. Біленко та ін.; Худож.: І. Бічев, М. Гутман.– К.: Оберіг, 1994.– 123 с. Сергійчук В. Як нас морили голодом / Ін-т українознавства Нац. ун-ту ім.Т.Шевченка.– К.: Б-ка українця, 1977.– 132с. Самчук У. Марія: Хроніка одного життя: Роман. – Київ: Укр. письменник, 2000. - 189 с. Старів С. Страта голодом / Пер. з англ. за ред. Р.Доценка.– К.: Просвіта, 2002. - 272 с. 33-й: голод: Народна Книга-Меморіал / Упоряд.: Л.Коваленко, В.Маняк. – К.: Рад. письменник, 1991.– 584 с. Український голокост 1932-33: Свідчення тих, хто вижив: у 3т. Т.1 / Упоряд. Ю.Мицик. – К.: Києво-Могілянська академія, 2005.– 296 с. 17

Хандрос Б.Н. Смертні листи: Док. повість. – К.: Дніпро, 1993.– 125с. Шаповал Ю.І. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії.- К.: Наук.думка, 1993.-351с. Ющук І. П. Мова наша українська: Статті, виступи, роздуми.– 2-ге вид., доп. – К.: Просвіта, 2003. – 168 с.

Розділ 2. Дзвони пам’яті: Сторінками періодичних видань Білан А. Крізь мури замовчувань // Укр. культура.– 2004.– № 4.–С.12. Біттнер О. Історія свідчить: це був геноцид проти українського народу // Уряд. кур’єр.– 2003.–14 лют. (№ 29).– С.1,5. Борисенко В. Усні свідчення про геноцид // Пам’ять століть.– 2003.– № 3.– С.62 –73. Веселова О. Увічнення пам’яті жертв голоду-геноциду 193233 р.р. в Україні // Укр. іст. журн.– 2004.– № 2.– С.50-67. Вечерський В. Колективізація голодом: [Сторінки історії] // Уряд. кур’єр.– 2003.– 8лют. (№ 25).– С.10. Воля О. Мор: Книга буття України // Київ.– 2002.– № 9.– С.125 –140. Гайдош І. І сьогодні доводиться слухати і читати інші оцінки голодомору з вуст вічно вчорашних // Віче.– 2003.– № 3.– С.36. Глузман С. Страх на рівні реальної пам’яті // Україна.– 2004.– № 34.– «Політика».– С.9. Головко О. Це був геноцид проти українського народу // Уряд. кур’єр.– 2003.– 1лют.(№ 20).– С.1,3. Голота Л. Атлантида смерті // Уряд. кур'єр.– 2003.– 22 лист.(№ 221).– С.7. Голух А. «Умирали повально. Зимой трупы складывали прямо на снегу штабелями, и собаки растаскивали их…, а потом обезумевшие от голода люди и собак стали есть»: [ Про голодомор в Украине] // Факты и комментарии.– 2002.– 23 ноября.– С.4. Граціозі А. Голод у СРСР 1931-1933 р. р. та український голодомор: чи можлива нова інтерпретація // Укр. іст. журн. – 2005.– № 3.–С.120 – 131. 18

Гусак О. Ціна безпам’ятства і самозреченності: Голодомор1932 –1933 р. р. // Культура і життя.– 2003.– 6 жовтня.– С.7. Дуда А. Пам’ять реального страху // Україна.– 2004.– № 3 – 4.– “Політика”. – С.7,10. Заєць І. Треба законом класифікувати голод як геноцид // Віче.–2003.– № 3.– С.37. Заставний Ф. Український голодомор 1932-1933 років та його географія: через призму сучасної демографічної статистики // Географія та основи економіки в школі.– 2003.– № 1.– С.33 –37. Зберегти святу пам’ять про жертви Голодомору // Уряд. кур’єр.–2005.– 29 лист.(№ 227).– С.1,2. Звернення Голови Верховної Ради України з нагоди Дня пам’яті жертв голодомору та політичних репресій // Голос України.– 2005.– 26 лист. Зімон Г. Чи був голодомор 1932 – 1933 р.р. інструментом “ліквідації” українського націоналізму ? // Укр. іст. журн.– 2005.– № 2.– С.118-131. “Зробити все, аби світ визнав Голодомор геноцидом...”:[Радіозвернення Презида В.А. Ющенка до українського народу у День національної скорботи] // Хрещатик.-2005.– 29 листопада.– С.5. Ігнатуш (Бойко) К.М. Згадка про 1933 рік: // Голос України.– 2003.– 28 берез. (№ 60).– С.25. Капустян Г. За матеріалами московських архівів про голодомор 1932 – 1933 р.р. в Україні // Пам’ять століть.– 2004.– № 1.– С.89 – 105. Коваленко Л. Американець Вільям Морган досліджує голодомор 33-го // Укр. культура.– 2003.– № 11.– С.16 –17. Кривоніс В. Соціальні функції органів “правопорядку” в період голодомору 1932-33 р.р. в Україні // Укр. іст. журн.– 2004.– № 1.–С.101-110. Кульчицький С. Сколько нас погибло от голодомора 1933 ? // Зеркало недели.– 2002.– 23 ноября.– С.15. Кульчицький С. 1933 рік: сталінський терор голодом // Уряд. кур’єр.– 2002.– 8 лист. (№ 208).– С.1,6. 19

Литовченко С. «Украинский голодомор – часть истории о которой мало знают» // Сегодня.– 2003.– 1дек. (№ 273).– С.11. Липська К. Тиха долинівка: Оповідання: [Голодомор 33-го. Спомини] // Дніпро.– 2005.– № 1-2.– С.140-142. Лопушинський І. Жнива скорботи: [Вечір-реквієм до 70-р. штучного голоду-геноциду в Україні] // Дивослово.– 2003.-№ 6.– С.42 – 45. Лук’яненко Л. Необхідно, щоб і ООН визнала факт геноциду // Віче.– 2003.– № 3.– С.27. Лук’яненко Л. Пам’ятаймо про це: [Голодомор1932-1933 р.р. в Україні] // Укр. культура.– 2002.– № 9 –10.– С.18 – 26. Магрицька І. “Позабирали все, а сім’ї повимирали”: [Голодомор в Україні] // Київ.– 2003.– № 6.– С.148 –154. Малюта І. Під страхом голодної смерті // Уряд. кур’єр.– 2003.– 14 лист. (№ 215). – С.8. Малюта І. Хоч як навчали нас мовчати...[Про голодоморгеноцид проти українського народу] // Укр. культура.– 2004.– № 2-3.– С.8. Махінчук М. Комуною – на цвинтар // Уряд. кур’єр.– 2003.– 4 лют.(№ 21).– С.8 – 9. Медвідь П. 1933 рік очима матері: [Сторінки історії] // Уряд. кур’єр.– 2003.– 6 лют. (№ 23).– С.5. Мейс Д. Геноцид в Україні – “доведено…” // День.– 2003.–22 лист. (№ 212).– С.4 – 5. Мейс Д. Геноцид – найтяжчий злочин проти людства і людяності // Укр. мова та література. – 2006.– № 3 – 4.– С.3 – 6. Мейс Д. У злочині геноциду винними були Сталін і його оточення // Віче.– 2003.– № 3.– С.28. Олійник Б. Нас щоразу відводять від справжніх причин і винуватці // Віче.– 2003.– № 3.– С.35 – 36. Плющ І. Для народу, який втрачає національну пам’ять, відродження неможливо // Віче.– 2003.– № 3.– С.33 –34. Полищук Н. Жертвы голода – материал для анатомов: Об этом свидетельствуют материалы, связанные с Октябрьской больницей Киева // Газета по-киевски.– 2005.– 26 ноября.– С.4 –5.

Реквієм по невинних душах…Уперше на державному рівні в Україні поминали загиблих від голодомору 1922-23 рр.,1932-33, 194647рр. // Хрещатик.– 2005.– 29лист.– С.4. Розгойдані дзвони пам’яті: [Про відкриття Президентом України В.Ющенком художньо-публіцистичної виставки, присвяченої жертвам голодоморів і політичних репресій] // Уряд. кур’єр.-2005.-26 лист. (№ 226).– С.1,2. Рябчук М. Потьомкінський ювілей, або ще раз про амністію, амнезію та “спадковість” посткомуністичної влади в Україні:[Про історичне замовчування геноциду-голодомору в Україні] // Сучасність.– 2004.– № 3.– С.74 – 81. Свідки і жертви Голодомору звинувачують… // Уряд. кур’єр.-2003.– 11лют. (№ 26).– С.10. Симоненко П. Голод 32-33-х р. р. був наслідком трагічного збігу об’єктивних і необ’єктивних обставин // Віче.– 2003.– № 3.– С.32 –33. Скоморовська Н. Історія в літературі: Система уроків для старшої школи:11клас: [В.Барка “Жовтий князь”, У.Самчук “Марія”] // Укр. мова та література.– 2006.– № 6.– С.37- 40, № 8.– С.48-52 Табачник Д.В. Голодомор: навчати, пам’ятати, досліджувати // Уряд. кур’єр.– 2003.– 15 трав. (№ 87).– С. 4. Табачник Д. Голод 33-го – цинічна форма політичного терору // Віче.– 2003.– № 3.– С.24 – 26. Терором убієні: [Про роботу ІV Міжнародної конференції: ”Єврейсько-більшовицький переворот 1917р., як передумова першого терору та українських голодоморів”] // Укр. культура.– 2005.– № 1112.– С.27. Тимощук Н. “Зойк мого розпачу”: [Тема голодомору у творчості українських письм. ХІХст.: У.Самчука, О.Мак, О.Кобця, В.Чапленка та ін.] // Укр. мова та література.– 2006.– №3 - 4.– С.29. Фірсель Н. На руїнах ідеології, або Поділ у рік голодомору: [Спогади очевидця] // Вітчизна.– 2002.– № 5 – 6.– С.131 – 138. Шаповал Ю. “Повелительная необходимость” рік 1933-й // День.–2003.– 1 лют. (№ 19).– С.1,5. Щербина Д. Свічки горять, пам’ятники катам стоять…// Вечірній Київ.– 2005.– 29 лист.– С.5 21

Ющенко В. Голодомор спрямовувався на викорінення національної автентичності українців // Віче.– 2003.– № 3.– С.29 –30. Якубовський М. Покликаний Богом: [Про книгу О.Волі “Мор”] // Вітчизна.– 2004.– № 11-12.– С.131-135. Янко Д. Меморіал народної скорботи і пам’яті: Публіцистика // Дніпро.– 2004.– № 3 – 4.– С.88 – 99. Яценко А. Голодомор 1932-1933рр. в усній народній творчості // Пам’ять століть.– 2004.– № 3 – 4.– С.309-314.

Розділ 3. Інтернет про геноцид українського народу http://www.ukrajinci.hu/holod/ “Голодомор” На сайті представлено матеріали міжнародних конференцій, присвячених голодомору1932 – 1933 р.р. в Україні. Вміщено інформацію про масштаби та наслідки трагедії, а також фотогалерею “Світлини”. Мова сайту: українська. http://www.fraza.com.ua/zametki/ “Фраза”. Сайт містить публікації з періодичних видань про Голодомор в Україні . Мова сайту: російська. http://www.ukraineinfo.us/ “Ukraine info” Сайт містить відомості щодо Голодомору 1932–1933 р.р. в Україні: історичні факти, постанови Верховної Ради України, рекомендації Парламентських слухань України, звернення Президента України, а також архів документів, пов’язаних з Голомором в Україні. Мова сайту: українська. http://www.archives.gov.ua/ “Голодомор в Україні 1932-1933”. 22

Викладено контекст трагедії згідно офіційних документів з фондів кінофотоархіву України (ЦДКФФА) ім. Г. Пшеничного. Представлено публікації з періодичних видань та огляди інших інформаційних джерел. Мова сайту: українська, англійська. http://ua.mrezha.ru/ “Единая Русь: Подлинная история Украины”. Представлено статтю Ю. Федоровського “Деякі питання історіографії “Голодомору” в електронному варіанті. Мова сайту: українська, російська. http://korolenko.kharkov.com/ “Листопад” На сайті представлено електронну версію бібліографічного покажчика “Голодомор в Україні 1932 – 1933 р.р., який всебічно висвітлює одну з найтрагічніших сторінок історії України. Мова сайту: українська. http://memorial.kiev.ua/ “Меморіал ім.. В. Стуса” Матеріали сайту розповідають про геноцид українців: голодомори, репресії, депортації. Представлено документальні свідчення постраждалих. http://www.golodomor.org.ua/ “Уроки історії: Голодомор в Україні 1932 – 1933 р.р.” Сайт присвячено пам’яті жертв голодомору в Україні 1932 – 1933 р.р. http://www.ukrainianworldcongress.org/Holodomor/ “Світовий конгрес українців” Сайт містить відомості щодо вшанування пам’яті жертв Голодоморів в Україні у різних країнах світу. http://www.ukrembassy.cz/ua/ Представлено інформацію про основні заходи, здійснені в світі у 2003 р. На відзначення 70-ї річниці Голодомору в Україні. 23

Інформаційний бюлетень для дітей середнього та старшого шкільного віку

Чарівний світ фентезі: інформ. бюлетень / Харківська обласна бібліотека для дітей; уклад. С. А. Цапко; ред. С. М. Загревська. – Х., 2010. – 9 с. – (Радимо прочитати). Даний випуск інформаційного бюлетеню «Радимо прочитати» познайомить читачів з такими могутніми чарівниками, як Даіна Вінн Джонс, Філіпп Керр та Галина Гордієнко. Разом з ними юні читачі зможуть вирушити у подорож казковими країнами, де на них чекають неймовірні пригоди, нові друзі та незабутні враження. Мета видання – познайомити читачів з творчістю сучасних письменників фентезі. Бюлетень призначено для дітей середнього та старшого шкільного віку. Любий друже! У цьому випуску інформаційного бюлетеню «Радимо прочитати» я хочу познайомити тебе з дуже незвичайними людьми – вони знають, як потрапити у дивовижні країни, яких не знайти на жодній мапі, вміють будувати повітряні замки, створювати чарівні речі. Особисто знайомі з відомими чародіями, магами-початківцями, джинами, героями дивовижних пригод, зачаклованими принцесами та з безліччю інших магічних створінь. Ти, мабуть, скажеш, що ці люди і самі чарівники, ще й не якінебудь, а дуже могутні. Хто ж іще може начаклувати справжнісінький замок і мандрувати невідомими країнами? Ну що ж, ти вгадав, але частіше їх називають Письменниками. І вони запрошують тебе вирушити назустріч захоплюючим подіям. Першого чарівника звуть Діана Вінн Джонс. Вона – британська письменниця фентезі для дітей та дорослих, яка за своє життя написала понад сорок книг! Особливою популярністю у читачів кори-стується цикл її романів «Світи Крестомансі» і роман «Мандрівний замок». Уже знайомого тобі «Гаррі Поттера» порівнюють з відомим серіалом «Світи 25

Крестомансі», який з’явився на два десятка років раніше за книги Джоан К. Роулінг. Крестомансі – не ім'я і не прізвище. Це високий титул, яким володіє той, хто підтримує порядок і рівновагу у Всесвіті. У першому романі серії, який називається «Зачароване життя», розповідається про неймовірні пригоди брата та сестри Мур і Гвендоліни. Так сталося, що вони залишилися сиротами, і їх забрав до себе на виховання далекий родич. Хіба ж думали вони, що цей загадковий чоловік і є великий чарівник Крестомансі. Він перебуває на службі у британського уряду, і у нього є цілий штат магів-помічників. Та і з помічниками важко встежити за всім, що діється на землі, бо хтонебудь обов'язково прагне використати чари в корисливих, а то і в злих цілях. А це завжди дає поштовх до захоплюючих, небезпечних і кумедних пригод. Поринь разом з героями твору в самий центр подій – жахливих і неймовірних, сумних та смішних. Інша чудова книга знайомої нам чарівниці – «Мандрівний замок Хаула», перенесе тебе у казкову країну Інгарію. Такі речі, як семимильні чоботи і шапкиневидимки, русалки, відьми та розмовляючі собаки існують тут насправді. В Інгарії живе Софі Хаттер, на яку підступна Відьма Пустирищ наклала страшне закляття. Тепер дівчинка змушена жити з таємничим чаклуном Хаулом у мандрівному замку. Замок цей високий і чорнезний, із чотирьох високих шпилястих веж якого вилітають хмари чорнющого диму. А найстрашніше те, що замок не стоїть на місці…

Щоб звільнитися від чар і повернутися додому, Софі мусить розгадати чимало загадок. Тож твоя допомога для дівчинки буде дуже доречна. Вам разом треба навчитися ловити падучі зірки, побрататися з вогняним демоном, знайти мандрагору, підслухати спів русалок і багато-багато іншого. Як тільки ти та Софі впораєтеся з усіма завданнями, Діана Джонс запросить тебе здійснити подорож в іншу чарівну країну. У ній сподобається тим, хто завжди захоплювався пригодами Аладіна, Синдбада мореплавця, Ходжі Насреддіна, хто мріяв врятувати ну хоча б одну принцесу від якоїсь страшенної небезпеки чи здійснити навколосвітню подорож. Це про тебе? Тоді швидше відкривай книгу «Повітряний замок». Тут на тебе чекає Абдулла. Парубок торгував на базарі килимами і лише мріяв про усілякі дива, про одруження на принцесі та про власний замок. Але не встиг Абдулла і насправді отримати чарівний килим-літак і познайомитися з самою що не є справжньою принцесою, як спокійне життя скінчилося: чарівну Квітку-в-Ночі відразу ж викрав жахливий джин. У пошуках Квітки-в-Ночі тобі з Абдулою доведеться подолати спекотливі пустелі та лісові хащі, відвідати захмарні краї та Повітряний замок, зустрітися з розбійниками, чарівниками і навіть із знайомими тобі героями «Мандрівного замку». З магією давнього Сходу тобі, читачу, пропонуєпознаомитися інший відомий чарівник Філіпп Керр. Насправді він писав книжки лише для дорослих, але познайомившись з двома дванадцятирічними джинами, не зміг не розповісти про їхні пригоди. Так з’явилася ціла епопея… «Діти лампи». Вона розповідає про пригоди нью-йоркських близнюків Джона та Філіппи Ґонтів, у яких несподівано з’явилися магічні здібності. І тепер вони – казкові добрі 27

джини. Навколо близнюків постійно трапляються якісь дива та розгортаються неймовірні події. У першій книзі «Джин у полоні Ехнатону» розповідається про довгу та небезпечну мандрівку Джона та Філіппи екзотичними країнами, як вони зуміли розшукати давньоєгипетського фараона Ехна-тона і потім рятувалися від нього. А одного разу Філіппа потрапила у полон до Синьої Джинн Вавилона. Тоді Джону довелося здійснити мандрівку через увесь світ у пошуках містичного підземного царства, аби визволити сестру. Про те,скільки всього з ними трапилось, скільки перешкод та небезпек довелося подолати брату з сестрою, розповідається у книзі «Синя Джинн Вавилона». Несподіванки очікують Джона та Філіппу на кожному кроці, цього разу у біду потрапляють дядько близнюків Нимрод та його друг Ракшас. Аби врятувати життя рідним, юні джини повинні знайти старовинний амулет у формі священної королівської кобри, за яким полює лиховісний джин Ібіс та страшний культ Дев’яти кобр. Наші герої розкриють пов’язані з амулетом жахливі таємниці, і добро знову переможе зло. А прочитати цю історію можна у книзі «Королівська кобра Катманду». Після історій про захоплюючі мандри джинів-близнюків треба й самому вирушатина пошуки пригод. Ну, що ж, з однією знайомою Галини Гордієнко вони тобі точно забезпечені! Її подруга, Дашка, живее одразу у двох світах: вдень на нашій планеті, а вночі на таємничій планеті Таїр. А все тому, що коли їй виповнилося одинадцять років, виявилося, що до неї від прабабки перейшов чаклунський дар. Тепер вона вміє робити різні дива і постійно потрапляє у якісь неймовірні історії. Дашка має цілу купу незвичайних друзів. Та хіба ж можна залишитися звичайним, коли поряд із тобою відьма! Звісно ні! Ванька Іванов та 28

кішка Матильда підтвердять. А для того, щоб познайомитися з Дашкою, треба лише відкрити книгу «Поміж двома світами». Впевнені, що кожна згадана нами книга залишить по собі купу захоплюючих емоцій і незабутніх вражень. Адже у яку б фантастичну історію не запросили тебе талановиті чаклуни Діана Він Джонс, Філіпп Керр та Галина Гордієнко – нудьгувати точно не доведеться. Тож вперед – назустріч пригодам! Гордиенко Г. Между двумя мирами : повесть / Г. Гордиенко. – М. : РОСМЭН, 2004. – 279 с. – (Волшебство продолжается). Джонс Д. У. Воздушный замок : роман / Д. У. Джонс ; пер. с англ. А. Бродоцкой. – СПб. : Азбука-классика, 2007. – 416 с. Джонс Д. В. Мандрівний замок Хаула / Д. В. Джонс ; перекл. з англ.. А. Поритко. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2008. – 352 с. – (Дивовижні світи). Керр Ф. Б. Діти лампи : трилогія : Синя Джинн Вавилона / Ф. Б. Керр. – Х. : Книжковий Клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2007. – 352 с. Керр Ф. Б. Дети лампы : кн. 2. Джинн в вавилонском подземелье : повесть / Ф. Б. Керр ; пер. с англ. О. Варшавер. – М. : Иностранка, 2007. – 448 с. – (Детям до шестнадцати). Керр Ф. Б. Діти лампи : трилогія : Королівська Кобра Катманду / Ф. Б. Керр ; пер. з англ. В. Немченко. – Х. : Книжковий Клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2007. – 352с. Керр Ф. Б. Дети лампы : кн. 3. Джинн и королева-кобра : повесть / Ф. Б. Керр ; пер. с англ. О. Варшавер. – М. : Иностранка, 2007. – 448 с. – (Детям до шестнадцати).

Біобібліографічна довідка для учнів 3-5 класів

ДОРОГІ ДРУЗІ! А чи знайомі ви з творчістю видатної української письменниці Марійки Підгірянки? Читали її чудові, мелодійні вірші? Ні? Тоді знайомтесь. Снилось мені ясне сонце, Що в хаті світило, – А то лиш так моя мама Дивилася мило. Приснивсь мені легкий вітрик Що пестив колосся, – А то мені моя мама Гладила волосся. Снилась мені ягідочка, Як мед – солоденька, – А то мене цілувала Мама дорогенька. (Вірш “Моя мама” із збірки “Безкінечні казочки”). Справжнє ім’я цієї поетеси і вчительки – Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська. Мальовниче село Білі Ослави, що на Гуцульщині, – колиска поетеси Марійки Підгірянки. Тут 29 березня 1881 року в сім’ї лісничого вона народилася, виросла, навчилася розуміти природу рідного Прикарпаття, полюбила щирих, працьовитих людей – творців легенд, казок і пісень. Марійка була талановитою і розумною дівчинкою. Дуже любила свого дідуся Миколу Волошина, священика села Заріччя. Він мав велику бібліотеку, навчив Марійку читати і писати не тільки українською, але й іноземними мовами. 32

Восени 1887 року батька Марійки Омеляна Ленерта перевели, як лісничого, із села Білі Ослави в Уторопи на Косівщині. Тут допитлива Марійка стала ученицею двокласної місцевої школи. Вчилася легко і охоче, мала добру пам’ять, гарно все запам’ятовувала. Здобувати знання допомагав їй батько, який досконало знав німецьку мову, математику, біологію. Через матеріальні труднощі батькам не під силу було дати вищу освіту усім п’ятьом дітям – її здобув лише син. Дівчатка ж повинні були змиритися зі своєю долею. Їх чекала хатня робота, господарство. Але Марійка на цьому не зупинялася, хотіла вчитися. Маючи тринадцять років, вона починає віршувати, багато читає, записує свої перші вірші, навіяні чудовою природою. Пізніше вона згадувала: “Я – самоук, несміле дитя Підгір’я. Списувала, що мені старі ліси розказували. Та не знаю, чи розуміла добре смерекову мову… Почала я писати дуже рано, десь вже в 13 або 14 році життя, а писала, бо чула душевну потребу вилити на папір ті враження, якими напувала мене краса природи…”. Дзвонить, грає срібна річка, А в криштальну воду Задивилася смерічка Та й на свою вроду. Гей, виросла ж та й висока, Та нема їй пари: Пила воду із потоку І сивої хмари. Брала пахощі з повітря 33

У весняну пору; Вибуяла так на вітрі, Виросла угору! (Вірш “Смерічка” із збірки “Ростіть великі”). Спочатку Марійка писала польською мовою, але читання Шевченкового “Кобзаря” привернуло її до української мови. Сестри часто знаходили Марійчині поезії, складали і зберігали їх. З малих літ дівчинка мріяла стати вчителькою і будьщо досягти своєї мети. Тому у 1896 році наполеглива гуцулка в Коломиї склала екстерном іспит за восьмикласну жіночу (так звану виділкову) школу, а у 1990 році у Львові, також екстерном, за жіночу вчительську семінарію – і здобула омріяний фах. З того часу понад 40 років вчителювала в різних школах Галичини і Закарпаття, майже все своє життя провела серед дітей та молоді. У 1902 році у періодичних виданнях з’явилися її перші вірші за підписом Марійки Підгірянки. У 1904 році на вчительському віче у Львові Марійка познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – учителем Августином Домбровським – людиною прогресивних поглядів. Невдовзі вони повінчалися. У листопаді 1905 року подружжя перейшло працювати у село Рибне на Косівщині – Августин Антонович завідувачем школи, а Марія Омелянівна вчителькою. Тут, у Рибному, народилися їхні сини Остап і Роман, а пізніше – у селі Вороні Коломийського повіту – син Мар’ян і донька Дарія. У цей час Марія Омелянівна багато писала для дітей, читала твори популярних на той час письменників. У 1908 році вийшла в світ збірка її поезій “Відгуки душі”. 34

Підготовлений до друку рукопис другої збірки “Краплини крові” загинув у вирі першої світової війни. Гей, нема то так нікому, Як школярику малому: Він не журиться ніколи, Взяв книжечки – і до школи! А в тій книжці – малюночки, А в тій книжці – співаночки, І наука, і забава, Бо та книжечка цікава, Бо та книжечка рідненька… Тулить її до серденька, Сторінки все оглядає, Вірші радісно читає… (Вірш “Малий школярик” із збірки “Ранкові зустрічі”). Коли Августина Антоновича забрали на фронт, молода мати Марійка Підгірянка з трьома синами і донькою потрапила в спеціальні табори в Австрії. Чим могла, вона допомагала своїм краянам, організовувала школу для малолітніх українців. І, звичайно, творила вірші, оповідання, п’єси, нариси, в яких виливала тугу за Батьківщиною, жаль за понівеченими людськими долями. Моя земленько ти ріднесенька, Як твій чар описати? Не затихла ще моя пісенька, Щоб про тебе співати. Ніч невидная, ніч тихесенька, Але сон не приходить. 35

Знов в душі бринить нова пісенька, Попід вікнами бродить. Моя земленько ти ріднесенька, Святе моє кохання, Для тебе була перша пісенька, Тобі буде й остання. (Вірш “Моя земленько” із збірки “Ранкові зустрічі”). Про жахливе життя в австрійському таборі в містечку Гмюнд вона розповіла в поемі “Мати-страдниця”. Поему вперше надрукували в 1922 році у Філадельфії, а в 1929 році вона вийшла у Львові в серії “Золота бібліотека”. У 1919 році поетеса повернулася на Західну Україну. Тут вона вчила сільських дітей української грамоти. Разом із чоловіком Марія Омелянівна проводила в краї велику патріотичну роботу, за що чеські власті звільнили її з посади вчителя. Довелося заробляти на прожиття, даючи приватні уроки онукам Івана Франка Тарасові і Миронові. У 1910-1930 роках вийшли друком у Львові, Ужгороді, Відні, Філадельфії її книжечки “Мати-страдниця”, “Святий Миколай на Підкарпатській Русі”, “Вертеп”, “Малий Василько”, “Кравчиня Маруся”, “Юркова мандрівка”, “Зайчик і лисичка”, багато поезій, оповідань, казок, загадок. До речі, її загадки дуже цікаві. Вони про предмети домашнього вжитку, школу, тварин, народні прикмети тощо. В білій одежині цілий рік ходила, Навесні зелений волос розпустила, Кучері вмивала чистою росою, Гай розвеселяла білою красою. 36

(Берізка). Ці загадки вчать дітей бути спостережливими, кмітливими, образно мислити. У 1920 році вийшов її “Збірничок віршів для дітей”, а в 1925-1927 роках – три випуски літературних матеріалів для початкової школи під назвою “Ластівка”. У них письменниця пише про зрозумілі і доступні для дітей речі. У віршах зворушливо розповідає про весну і зиму, про птахів і звірят, про духовну красу українського народу. Сипле, сипле, сипле сніг… Мов метелики сріблисті, Ті сніжинки білі, чисті, Тихо сипляться до ніг… Сипле, сипле, сипле сніг… Сипле, сипле, сипле сніг… Тихо, легко і спроквола Покриває все довкола – Ні стежок, ані доріг… Сипле, сипле, сипле сніг… Сипле, сипле, сипле сніг… Вже присипав доли, гори, Вже весь світ мов біле море, Біле море без доріг… Сипле, сипле, сипле сніг… (Вірш “Сипле сніг” із збірки “Казка про Діда Мороза і Бабу Завірюху”).

На Прикарпаття Марійка Підгірянка повернулася у 1928 році. Працювала в Антонівці, Братишеві, Вікнянах Тлумацького повіту. Життя у рідних краях потроху налагоджувалося. Ціла низка віршів Марійки Підгірянки була покладена на музику. Деякі вірші були написані під відомі народні мелодії, щоб їх могли наспівувати діти. Поетеса знала багато мов – німецьку, чеську, польську та інші, тому займалася перекладацькою діяльністю. Але рукописи цих оригінальних творів загинули під час пожежі у червні 1941 року, у перші дні нападу фашистів на країну. Її перу належать і декілька п’єс, головною темою яких є навчання дітей чесності, справедливості, любові до рідного краю. Навесні 1940 року сталася біда: у містечку Нижнів на базарі на поетесу налетів сполоханий кінь. На роки М.Підгірянка була прикута до ліжка. До того ж гнітючий настрій викликала у поетеси розв’язана фашистами війна. Тільки через десять років здоров’я її дещо поліпшилося і вона знову повернулася до творчості. Нові збірки її поезій були опубліковані у журналах “Жовтень”, “Вітчизна”, її прийнято до Спілки письменників України. У 1957 році разом із чоловіком письменниця переїхала жити до дочки Дарії у село Рудне поблизу Львова. Марія Омелянівна планувала упорядкувати нову книжечку для дітей, але 18 травня 1963 року перестало битися її серце. Звідси провели її в останню путь на Личаківський цвинтар, що у Львові, на вічний спочинок. Сьогодні ви, діти, маєте можливість познайомитися із цікавими, самобутніми творами цієї талановитої поетеси, народного педагога, культурно-освітнього діяча, творча спадщина якої назавжди ввійшла до золотого фонду української літератури. 38

Хто тебе так щиро любить, І вбирає, і голубить, І кладе у постіль спати? Мати. Хто стеріг тебе від злого, Відмовляв собі усього, Щоб тобі віддати? Мати. Хто тебе узяв за руку І до школи на науку Вів, щоб розуму навчати? Мати. (Вірш “Мати” із збірки “Ранкові зустрічі”). Видавництво “Веселка” випустило ряд книжок Марійки Підгірянки: “Безкінечні казочки” (1970), “Грай, бджілко!” (1978), “Ранкові зустрічі” (1981), “Гарний Мурко мій маленький” (1990), “Учись, маленький” (1994). Її поезії мають велике пізнавальне і виховне значення, несуть дітям добро та радість, допомагають пізнати світ через красу рідного слова. Люблю матусю, батька люблю, Люблю хатину рідну свою, І рідну школу, і вчителів, Село, де вперше сонце зустрів. Люблю в криничці блакитну глиб, І лан, що родить для мене хліб, Садок, з якого грушки несу, Горбок, де білі вівці пасу. 39

Бо ж горбочки, лани, ліси – Для мене повні добра й краси, Бо все, що бачу навколо я, – То люба, рідна моя земля! (Вірш “Що я люблю” із збірки “Ростіть великі”). Твори Марійки Підгірянки ввійшли у навчальні програми початкових класів, друкуються у колективних збірниках, антологіях, дитячих журналах. Вони дістали високу оцінку письменників, літературознавців. Видатний український поет Максим Рильський писав: “Марійка Підгірянка – справді народна, щира, ніжна, талановита поетеса”. Сподіваємося, що і вам, дорогі друзі, сподобаються вірші Марійки Підгірянки, бо написані вони хоч і давно, зате щиро, від душі і з великою любов’ю до вас і рідної України. Твори Марійки Підгірянки: ♦ Підгірянка М. Безкінечні казочки / М.Підгірянка ; худож. Л.Андрощук. – К. : Гроно, 1998. – 6 с. ♦ Підгірянка М. Безкінечні казочки / М.Підгірянка ; мал. І.Остафійчук. – К. : Веселка, 1970. – 52 с. : ілюстр. ♦ Підгірянка М. Гарний Мурко мій маленький : вірші / М.Підгірянка. – К. : Веселка, 1990. – 16 с. : ілюстр. ♦ Підгірянка М. Казка про Діда Мороза і Бабу Завірюху / М.Підгірянка ; худож. О.Богомаз. – К. : Школа, 2000. – 11с. ♦ Підгірянка М. Прогулянка / М.Підгірянка ; худож. Л.Христевич. – К. : Томіріс, 1997. – 14 с. 40

♦ Підгірянка М. Ранкові зустрічі / М.Підгірянка ; передм. М.Слободянюк ; іл. Л.Горошко. – К. : Школа, 2008. – 160 с. : ілюстр. – (Хрестоматія школяра). ♦ Підгірянка М. Ростіть великі : вірші / МПідгірянка ; упоряд. та післямова В.Лучука ; худ. Б.Пікулицький. – Львів : Каменяр, 1979. – 95 с. ♦ Підгірянка М. Три віночки : (твори Марійки Підгірянки з релігійної тематики) / М.Підгірянка. – Коломия : ВІК, 1995. – 95 с. Матеріали про життя і творчість Марійки Підгірянки: ♦ Гаєвська Н.М. Марійка Підгірянка (1881-1963) / Н.М.Гаєвська // Дніпрова хвиля : хрестоматія нововведених творів до шкільних програм. – К., 1991. – С. 858-859. ♦ Левицький В. Карпатська горлиця : 125 років з дня народження Марійки Підгірянки / В.Левицький // Веселочка. – 2005. – № 5-6. – С. 34-37. ♦ Лучук В. Марійка Підгірянка (1881-1963) / В.Лучук // Рідне слово : хрестоматія. Кн. 2. – К., 1999. – С. 178-179. ♦ Лучук В. Поетичний світ Марійки Підгірянки / В.Лучук // Підгірянка М. Ростіть великі / М.Підгірянка. – Львів, 1979. – С. 91-94.

Митець світової слави

120 років від дня народження Олександра Довженка

Рекомендаційний список літератури

Біографія письменника Народився Олександр Довженко 10 вересня 1894 року в селянській родині на Чернігівщині, у мальовничому містечку Сосниця. Дитинство його проходило серед казкової природи Придесення, колоритних постатей, житейських трагедій і свят своїх земляків. Пізніше цей побачений, почутий, пережитий у дитинстві світ знайде своє втілення у довженківських фільмах, що золотими літерами впишуться у скарбницю світового кіно. У Сосниці Сашко, як звали його рідні, здобуває початкову освіту. 3 17 років він – студент Глухівського учительського інституту, закінчивши який у 1914 році отримує направлення до Житомира. Вчителювання його тривало до літа 1917 року й включало в себе викладання природознавства й гімнастики, географії й фізики, історії й малювання. Згодом він переїздить на роботу до Києва. Тут він вчителює і вчиться в Київському комерційному інституті на економічному факультеті. Коли ж у Києві відкрилася Академія мистецтв, Довженко стає її слухачем. У буремне лихоліття 1918– 1920 років Довженко на службі у Червоній Армії. Після визволення Києва від польських інтервентів працює в губернському управлінні народної освіти завідуючим відділом мистецтва. Так тривало до липня 1921 року, коли його, за наказом Наркомату закордонних справ УРСР, було зараховано співробітником цього поважного відомства і направлено на роботу за кордон – спочатку до консульства у Варшаву, а згодом у Берлін. Там він продовжує малювати й студіювати малярство. У 1923 році О. Довженко повертається в Україну. Доля заносить його до Харкова, на той час столиці України, де він влаштовується на роботу в газету «Вісті», працюючи там карикатуристом та художником-ілюстратором. На тридцять третьому році життя О.Довженка круто змінюється. Він приїжджає до Одеси, де починає працювати режисером на кіностудії. Першою пробою став фільм «Ягідка кохання», що мав комедійний характер, але Олександр Петрович ніколи не зараховував його до свого творчого доробку. Точкою відліку свого кінематографічного життя він справедливо розпочинав зі стрічки «Сумка дипкур'єра», в якій, окрім всього, ще 43

знявся і в ролі кочегара. Мрією О. Довженка було національне кіно, наближення його естетики до народного мистецтва. У 1928 році він за сто днів знімає фільм «Звенигора» – історію українського народу від сивої давнини до сучасності. «Картину я не зробив, а проспівав, як птах», – казав митець. Наступною роботою О.Довженка стає стрічка «Арсенал», а ще через рік, у 1930 р., на екрани виходить неперевершений шедевр світової кінокласики – «Земля». Цей фільм – гімн життю – було названо серед двадцяти кращих кінострічок усіх часів і народів. Фільм, у якому О. Довженко звернувся до трьох одвічних загальнолюдських тем: життя і смерть, людина і земля, старе і нове – уже знімався на Київській кінофабриці, яку тільки розпочали будувати. У цей час на її території Довженко і закладає свій знаменитий сад. На початку 1933 року Довженко залишає Київську кінофабрику і переїздить до Москви. Згодом разом із дружиною Ю. Солнцевою та письменником О. Фадєєвим вирушає на Далекий Схід. Мета поїздки – створення сценарію про східні рубежі країни. Результатом творчого відрядження став фільм «Аероград». Напередодні війни працює над фільмом «Щорс», з основною темою – народ у війні. За цю роботу митець був удостоєний Державної премії СРСР. З початком війни змінюється і життя О. Довженка. Він добровольцем іде на фронт захищати рідну землю. Працює в газетах «Красная Армия», «Красная звезда», «Известия». Пише серію оповідань. У 1943 році на екрани виходить документальний фільм «За нашу Радянську Україну». У травні 1945 року з'являється ще одна стрічка – «Перемога на Правобережній Україні». Після війни О. Довженко знімає документальний фільм про Вірменію «Рідна країна», у 1949 році – стрічку «Мічурін». На початку п'ятдесятих років великий режисер переважно займається педагогічною та викладацькою роботою в Інституті кінематографії. Пише сценарії та кіноповісті: «Відкриття Антарктиди», «Поема про море», «Повість полум'яних літ», «Зачарована Десна». Сповнений творчих планів, О. Довженко раптово помирає 25 листопада 1956 року. Йому йшов шістдесят третій рік... Уже після його смерті виходить вибране О. П. Довженка, його дружина Ю. Солнцева дозняла фільми «Поема про море», «Повість полум'яних літ», «Зачарована Десна». У 1959 році за сценарій фільму «Поема про 44

море» О. П. Довженкові посмертно було присуджено Ленінську премію

Література Твори письменника Довженко О.П. Твори в 5-ти т.: Т.1. Кіноповісті. Сценарії. Дикторські тексти/О.П.Довженко. – К.: Дніпро,1983. -439 с. Довженко О.П. Твори в 5-ти т.: Т.2. Кіноповісті. Кіносценарії/О.П.Довженко. –К.: Дніпро, 1984. -503с. Довженко О.П. Твори в 5-ти т.: Т.3. Кіноповісті. Драматичні твори. Оповідання/О.П.Довженко. –К.: Дніпро, 1984. -362с. Довженко О.П. Твори в 5-ти т.: Т.4. Статті, виступи, лекції/О.П.Довженко. –К.: Дніпро, 1983. -351с. Довженко О.П. Твори в 5-ти т.: Т.5. Записні книжки. Щоденник. Листи/О.П.Довженко. –К.: Дніпро, 1995. -359с. Довженко О.П. Вибрані твори/О.П.Довженко. –Львів:Каменяр, 1980. -302с. Довженко О.П. Вибрані твори/О.П.Довженко. – Одеса: Маяк, 1976. -148с. Довженко О.П. Арсенал. Щорс: кіноповісті /О.П.Довженко. – К.: Дніпро, 1986. -186с. 45

Довженко О.П. Господи, пошли мені сили: Щоденник. Кіноповісті. Оповідання. Фольклорні записи. Листи. Документи/О.П.Довженко. – Харків: Фоліо, 1994. -653с. Довженко О. Зачарована Десна. Оповідання. Щоденник (19411956)/О.Довженко. –К.: Дніпро, 2008. -504с. Довженко О.П. Зачарована Десна: оповідання, щоденник (1941-1956)/О.П.Довженко. –К.: Дніпро, 2001. -505с. Довженко О.П. Зачарована Десна: кіноповість /О.П.Довженко. –К.: Молодь, 1976. -64с. Довженко О.П. Кіноповісті. Оповідання/О.П.Довженко. –К.: Наукова думка, 1986. -710с. Довженко О.П. Незабутнє (1941-1943)/О.П.Довженко. –К.: Дніпро, 1980. -191с. Довженко О.П. Повість полум’яних літ. Оповідання. Публіцистика/О.П.Довженко. –К.: Молодь,1984. -367с. Довженко О.П. Потомки запорожців/О.П.Довженко. – К.:Дніпро, 1967. -134с. Довженко О.П. Сторінки щоденника (19411956)/О.П.Довженко. –К.: Видавництво гуманітарної літератури, 2004. -384с. Довженко О.П. Україна в огні: кіноповість, щоденник/О.П.Довженко. –К.:Рад.письменник,1980. -416 с. Книги про життя і творчість О.П.Довженка Довженко в воспоминаниях современников. – М.:Искусство,1982. -278с. Довженко і світ: творчість О.П.Довженка в контексті світової культури. –К.:Рад. письменник, 1984. -222с. Коба С.Л. Олександр Довженко: життя і творчість /С.Л.Коба. – К.: Дніпро,1979. -195с. Коваленко М.М. Син зачарованої Десни: спогади і статті /М.М.Коваленко, О.О.Мічурін. – К.: Рад. письменник,1984. -271с. Кочерган Ю.Ф. Олександр Довженко: проблеми майстерності/Ю.Ф.Кочерган. – Львів: Вища школа, 1983. -120с. Куценко М.В. Сторінки життя і творчості О.П.Довженка/М.В.Куценко. –К.:Дніпро, 1975. -341с. 46

Панасенко Т.М. Олександр Довженко/Т.М.Панасенко. –К.: Укрвидавполіграфія, 2012. -120с. Семенчук І.Р. Життєпис Олександра Довженка /І.Р.Семенчук. – К.: Молодь, 1991. -223с. Статті з періодичних видань Кроп Т. Архіви знімають табу: «Щоденникові записи 19391956рр.» О.П.Довженка/Т.Кроп//Уряд.кур’єр. -2013. -20 квіт. –С.18. Костишин Н. До вивчення творчості Олександра Довженка/Н.Костишин//Укр. мова та літ. -2007. -№37-39. –С.45-49. Косничук Э. Мастер и его Маргариты: [Александр Довженко и его женщины]/Э.Косничук//Караван историй. -2007. -№6. –С.112-129. Україна у вічному вогні: із «Щоденника» Олександра Довженка//Культура і життя. -2007. -№19. Яремчук А. Ім'я як самоідентифікація: [50 років тому відійшов у вічність геній світового кіно Олександр Довженко]/А.Яремчук//Українська культура. -2006. -№10. –С.3. Рудкевич І. Образ автора в кіноповісті О.Довженка «Зачарована Десна»/І.Рудкевич//Слово і час. -2006. -№11. –С.25-30. Плачинда С. Його звенигора: [до 50-річчя від дня смерті Олександра Довженка]/С.Плачинда//Літ-на Україна. -2006. -23 листоп. Пригоровський В. М. Маловідома сторінка з біографії О.П.Довженка/В.М.Пригоровський//Українська культура. -2006. -№9. –С.16-17. Фурсова Л. Створення проблемних ситуацій під час вивчення творчості Олександра Довженка/Л.Фурсова //Дивослово. -2006. -№4. – С.11-14. Донець І. «Я сам – учасник цього фільму»: [до 111-річчя з дня народження О.Довженка][/І.Донець//Наука і суспільство. -2005. -№910. –С.6-8. Маркітан Л.П. Друга Світова війна в документальних фільмах Олександра Довженка/Л.П.Маркітан//Укр. істор. журн. – 2005. -№3. – С.192. Сергієнко Р. Сонячні миті з учителем: [до 110-річчя від дня народження Олександра Довженка]/Р.Сергієнко //Вітчизна. -2004. №11-12. –С.159. 47

Святовець В. Форми деталізації у творчості Олександра Довженка: до 110-ої річниці від днянародження митця]/В.Святовець//Дивослово. -2004. -№9. –С.60-63. Назаренко С. Видатний митець і Поділля: [110 років з дня народження Олександра Довженка] /С.Назаренко //Поділ.вісті. -2004. -10 верес. Олександр Довженко 1894-1956//Розстріляне відродження: Антологія 1917-1933: поезія-проза-драма-есей. –К.:Смолоскип,2002. – С.863-885. Сценарії про життя і творчість Олександра Довженка Заболотний В. Він народився і жив для добра і любові: [нетрадиційний урок узагальнення знань за творчістю О.Довженка]/В.Заболотний//Укр. літ. в загальноосв. шк. – 2001. -№3. –С.13. Голуб Н. Життя і творчість О.Довженка: [урокгра]/Н.Голуб//Укр. мова і літ-ра в шк. -1999. -№1. –С.34. Десною Зачарований: [довженківський літературно-музичний вечір]//Дивослово. -1994. -№8. –С.13-17. Сайти http://uk.wikipedia.org/wiki http://www.parta.com.ua/ukr/stories/writers/13/ http://www.ukrlit.vn.ua/author/dovzhenko.html http://www.kino-teatr.ru/kino/director/sov/16235/bio/ http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=61 http://www.ebk.net.ua/Book/biographies/vidomi_ukraintsi/part4/ dovzhenko.htm http://tvory.com.ua/dov.html http://www.docme.ru/doc/46930/oleksandr-dovzhenko

«СІМ ЧУДЕС ХМЕЛЬНИЧЧИНИ» Набір пам’яток для учнів 5-9 класів Дорогий друже! Цікава, неповторна, багата на історичну спадщину рідна Хмельниччина. Замки, фортеці, палаци, парки у мальовничих куточках подільського краю нагадують нам про самобутню історію, героїчне минуле. На території нашої області є 473 пам’ятки мистецтва, 2442 пам’ятки історії та 105 – археології, 205 пам’яток архітектури загальнодержавного значення. А чи знаєш ти, що Національний історико-архітектурний заповідник “Кам’янець” став переможцем у проекті “Сім чудес України у 2007 році”, а Національний природний парк “Подільські Товтри” та Дністровський каньйон – переможці акції “Сім природних чудес України” 2008 року. Третій етап акції – “7 чудес України: замки, фортеці, палаци” стартував у березні 2010 року. Із 134-х домінантів цієї акції – дванадцять розташовані у Хмельницькій області. Це знана на весь світ фортеця у Меджибожі, палацо-парковий ансамбль у Самчиках, давньоруський скельний монастир у Бакоті, інші старовинні замки та фортеці краю. Пропонуємо тобі, друже, познайомитися із цими унікальними перлинами рідного Поділля. Прочитай матеріали, вміщені до даних пам’яток, переглянь літературу, що входить до інформаційних списків – цим ти поглибиш свої знання про рідний край, збагатишся духовно, серцем прилучишся до невмирущих історичних джерел.

До комплекту входять пам’ятки та бібліографічні матеріали про: 1. Національний історико-архітектурний заповідник “Кам’янець”. 2. Державний історико-культурний заповідник “Меджибіж”. 3. Палацовий ансамбль князя Сангушка у древньому Ізяславі. 4. Замок Острозьких у Старокостянтинові. 5. Палацо-парковий ансамбль “Самчики”. 6. Місто-легенду – прадавній Сатанів. 7. Покровську церкву-фортецю у Сутківцях.

Національний історико архітектурний заповідник “Кам’янець”

Пам’ятка для користувачів-учнів 5-9 класів

Кам’янець-Подільський… “Квітка на камені” – так красиво і поетично називають це старовинне подільське місто. Дивовижна природа та руки зодчих створили тут казковий ансамбль із незвичною архітектурою, в якій поєднано стилі сходу і заходу, присутні українські, російські, польські, вірменські, турецькі пам’ятки, православні і католицькі храми, де дзвіниці і мінарет стоять поруч. Віками мальовнича річка Смотрич огортає своїми скелястими берегами сивочоле старе місто, в якому височить неприступна фортеця – легендарна пам’ятка оборонного зодчества ХІІ-ХVІІІ століть. Багата і цікава історія Кам’янця. Вона описана в літописах, наукових працях, літературних творах. І досі остаточно не встановлено точної дати зародження міста, проте, без перебільшення, Кам’янець є одним із найдавніших міст Східної Європи.

Древній Кам’янець. Археологічні та історико-архітектурні пам’ятки свідчать, що на цьому природному півострові, який утворив подільський каньйон, люди жили ще в прадавні часи. На території сучасного старого міста вчені натрапили на пам’ятки часів трипільської культури (ІV-ІІІ тис. до н.е.), а у перші століття нашої ери околиці Кам’янця заселяли племена черняхівської культури. Деякі історики вважали, що місто було побудоване на початку нашої ери – у ІІ-ІІІ столітті даками в період римсько-дакійських воєн. Завдяки праці дослідників безперечно доведено існування міста за 52

давньоруських часів. На території замку знайдено рештки оборонних будівель ХІІ-ХІІІ століть, а в центральній частині під час реставраційних робіт виявлено залишки дерев’яних жител тих часів, знищених пожежею. Отож, у ХІІ-ХІІІ століттях це було цілком сформоване місто, яке складалося з дитинця, посаду і навкологоріддя. Дитинець розташовувався на високому мисі у південно-західній частині старого міста. Він був значно меншим пізнішого кам’яного замку – біля 1 га. З наземної сторони дитинець захищали рів і вал з дерев’яною стіною, що йшла зверху. На межі ХІІ-ХІІІ століть дерев’яні укріплення були змінені на кам’яні. В’їзд на територію дитинця був з південного заходу. У перших давньоруських літописах Кам’янець згадується під 1196 роком як одне із міст Галицько-Волинського князівства. У 1240 році місто пережило навалу орд Батия. Згадка про Кам’янець знову з’являється в письмових джерелах після 1363 року, коли великий князь Литовський Ольгерд, який розбив при Синіх Водах татар, віддав Поділля своїм племінникам, князям Коріатовичам – Юрію, Олександру, Костянтину і Федору. Вони, за словами літописця, ”почали боронити Подільську землю”. Саме при князях Коріатовичах був знову відбудований Кам’янецький замок (до кам’яних стін добудували круглі башти, нові стіни, що утворили замкнутий двір) і відбувалося становлення й утвердження міста, як політичного та адміністративного центру краю. Дбаючи про захист цієї благодатної землі від набігів татар, Коріатовичі звели неприступну твердиню – могутню фортецю, яка принесла Кам’янцю світову славу. По черзі правлячи Поділлям аж до 1393 року, брати Коріатовичі зробили все для розбудови Кам’янця і зростання його населення. 1374 року місто отримало від них грамоту на 20-річне звільнення від податку, володіння землею, лісом, а у 1432 році Кам’янець отримав Магдебурзьке право. Все це сприяло активному розвитку міста, тим більше, що його вигідне географічне положення, перехрестя транзитних шляхів, сухопутних, водних артерій між Заходом і Сходом, Балтійським та Чорним морями забезпечувало постійний рух людей та товарів, а могутня фортеця гарантувала безпеку та укриття. Тож за місто та подільську землю постійно точилася боротьба між польською та литовською знаттю. В результаті 53

цієї боротьби у 1434 році окремим воєводством Поділля було приєднано до Королівства Польського. Відтепер ще дужче посилилося релігійне та національне гноблення, католизація та ополячення населення стали офіційною політикою в краї. Проте, і в подальші десятиліття Кам’янець відігравав провідну роль у справі боротьби народів Східної Європи з турецькою агресією. Раз по раз на Кам’янець накочувалися хвилі татарсько-турецьких набігів, та безуспішними виявилися їх спроби оволодіти містом. Під час селянсько-козацького повстання під проводом Северина Наливайка в 1594-1596 роках і національно-визвольної війни на чолі з Богданом Хмельницьким у 1648-1657 роках козацькі загони не раз намагалися оволодіти фортецею, та марно.

Кам’янець-Подільський. Фортеця. Що ж являла собою ця неприступна, оборонна споруда, побудована на скелястому березі річки Смотрич у період середньовіччя? В кінці ХV-початку ХVІ століття у фортеці було побудовано сім нових башт, стіни збільшені у висоту і довжину, старі зубці замуровані і зроблені нові, а бійниці пристосовані для нового виду вогнепальної зброї. Ці будівельні роботи велися під керівництвом військового інженера Йова Претвича. Сьогодні стара фортеця (перша система оборони Кам’янця) має 11 башт: Папська, Ковпак, Тенчинська, Ласька, Денна, Нова, Мала, Рожанка, Комендантська, Лянцкоронська та Чорна. Всі башти виконували 54

важливі оборонні функції в період облог. Сполучалися вони між собою ходами, що йшли по оборонних мурах. Згодом, у ХVІІІ столітті всередині Чорної башти побудували колодязь глибиною до 40 метрів і систему пристроїв для піднімання відер. Територія фортеці вздовж стін і башт була забудована спорудами різного призначення (житло кам’янецького старости, стайні, майстерні, хліви), які до нашого часу не збереглися. У фортеці були споруджені і культові споруди. Коли почали використовуватися артилерійські гармати з розривними снарядами, кам’яні стіни і башти старої фортеці потрібно було захистити земляними валами, що дозволяло б відбивати атаки ворога. У першій чверті ХVІІ ст. з південно-західної сторони Старого замку під керівництвом військового інженера Теофіла Шомберга почалося будівництво Нового замку – високих земляних валів з влаштованих в їх товщі казематами. Вали оточують широкі і глибокі рови, викладені каменем. Із старою фортецею нові укріплення з’єднувалися підйомним мостом. Фортецю з містом сполучає високий вузький кам’яний міст. Під час турецького панування міст був обмурований каменем, через що його назвали Турецьким. Старе місто теж являло собою своєрідну фортецю. Міські укріплення, зведені у ХІV-ХVІІІ століттях тягнулися вздовж обривистих скель овального півострова, що утворюється річкою Смотрич. Місто мало троє воріт: одні з боку замку, інші – з південної і північної сторони. Ворота були добре укріплені і перетворені на могутні вузли оборони. З боку замку в’їзд в місто захищав могутній бастіон, споруджений на кошти вірменської общини (в той час вірмени складали велику частину населення міста). В південній частині міста розташовувалися Руські, а в північній – Польські ворота, кожні з яких є унікальною системою фортифікації. Ці оборонні споруди мали шлюзи, за допомогою яких піднімався рівень річки Смотрич, утворюючи водну перешкоду для ворога. Коли вузький річковий каньйон затоплювався водою, місто ставало неприступним. Польські, вони ж Вітряні, ворота з’єднуються суцільною кам’яною стіною із Турецьким бастіоном, що розташовується у північно-західній частині міських укріплень.

Отож, Кам’янець на Поділлі вважався в ХVІ-ХVІІ століттях одним із найкраще укріплених міст Європи. Фатальна година для Кам’янця настала в 1672 році. Величезна сила – біля 100 тисяч осіб турків на чолі з самим султаном оволоділи фортецею, підірвали одну з башт замку. Досконала фортифікація не могла встояти перед військом, яке перевищувало число захисників міста більш як в сто разів. Серед героїчних захисників міста виділявся Юрій Володийовський, який загинув під час вибуху порохових складів в башті Чорній. Двадцять сім років Кам’янець залишався в турецьких руках. За цей період були закриті і переобладнані в мечеті багато християнських храмів міста – католицькі, православні, вірменські. Зокрема, Петропавлівський кафедральний собор турки перетворили на мечеть, прибудувавши збоку 40-метровий мінарет, увінчаний золотою кулею з півмісяцем і змією. Фортецю турки взялися відбудовувати, вдосконалювати і зміцнювати. Місто ж в цей час спустошувалося і занепадало. Тим часом Річ Посполита не залишала надій повернути собі Кам’янець. Лише 1699 року за Карловицьким мирним договором місто Кам’янець було повернуто Польщі. Слід сказати, що на початку ХVІІІ століття були відремонтовані і укріплені Старий і Новий замки, Руська і Польська брами, Замковий міст, насипані нові артилерійські батареї. У другій половині ХVІІІ століття з’явилися Південний і Північний бастіони. Територія фортеці досягла 5 га. У 1793 році Правобережна Україна була приєднана до Російської імперії, а з 1795 року Кам’янець став центром новоствореної Подільської губернії. З 1812 року (по закінченні російсько-турецької війни) Кам’янецька фортеця втратила своє військове значення, так як кордони Росії відсунулися далеко на південь. Згодом фортеця стала в’язницею, ще пізніше в ній розміщувалося “арештантське виправне відділення”. Тут у Папській вежі сидів легендарний подільський 56

ватажок Устим Кармалюк, звідси й утікав, тут його карали, таврували й засилали етапом на вічну каторгу до Сибіру. Вже до початку Першої світової війни фортеця була просто покинута. А місто будувалося, зростало, розвивалися в ньому освіта, культура, наука. З побудовою у 1874 році Новопланівського мосту розпочався активний розвиток Нового міста, де були розташовані адміністративні установи, навчальні заклади. З приходом у 1917 році радянської влади Кам’янець пережив ще багато інших бурхливих подій. У жовтні 1918 року, за гатьманату Павла Скоропадського, тут відкрився Український державний університет, ректором якого став Іван Огієнко. Його ім’я носить Кам’янець-Подільський державний університет сьогодні. Майже вісім місяців у 1919-1920 роках Кам’янець був тимчасовою столицею Української Народної Республіки, Директорії Симона Петлюри. У 1928 році Ухвалою Ради Народних Комісарів замок-фортецю було оголошено Державним історико-культурним заповідником. У 1936-1937 роках у приміщеннях фортеці була створена перша музейна експозиція “Старий Кам’янець”. Страшним лихоліттям для міста стали роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.). Смерть, згарища та руїни залишила по собі ворожа лавина, яка прокотилася через Кам’янець із заходу на схід, а потім у зворотному напрямку. Особливо жорстокі бої точилися за звільнення міста від фашистських загарбників. Частинагітлерівців прагнула прорватись у місто із західної сторони, але на їх шляху стала стара фортеця, у якій знаходилось 18 бійців. 6 днів цей малочисельний гарнізон стояв на своїх позиціях, не пропускаючи фашистів у місто. Значних руйнувань зазнали будинки і башти фортеці, та поступово рік за роком легендарний Кам’янець відбудовувався і оживав. Кам’янець сьогодні – це музей під відкритим небом. В самому центрі старого Кам’янця стоїть Ратуша – одна із стародавніх пам’яток архітектури ХІV-ХVІІІ століття, колишній польський магістрат. Її будівництво пов’язують із появою в Кам’янці Польського ринку. Ратуша чимало пережила на своєму віку. 57

І сьогодні вона відіграє важливу роль у житті міста. Саме тут розташований єдиний в Україні зал Магдебурзького права. Крім того, тут розміщена експозиція, яка висвітлює історію грошового обігу на Поділлі, а у двоповерховому підземеллі розміщено унікальний музей “Суд у середньовічному Кам’янці”. Багатий Кам’янець і на інші оригінальні пам’ятки старовини. Наприклад, своєрідною архітектурною енциклопедією різних стилів і епох можна назвати культові споруди міста. Особливе місце в їхньому списку посідає кафедральний Петропавлівський костел (ХVХІХ ст.). Де ще можна таке побачити: поблизу ренесансного храму виростає з каплиці 36-метровий мусульманський мінарет, на вершечку якого стоїть позолочена статуя Мадонни. Мінарет – це згадка про 27-річне панування в місті турків, які перетворили собор на мечеть, а коли Кам’янець відійшов знову до Польщі, на мінареті встановили статую Богородиці, як знак перемоги християнської віри.

Тринітарський костел Неподалік площі Польський ринок височіє бароковий купол найстарішого римо-католицького храму міста – Миколаївського костелу(ХІV-ХVІІІ ст.) монастиря домініканців, однієї з найвідоміших обителей на Поділлі. Привертає увагу у Старому місті і барочний тринітарський костел (1750-1765), освячений на честь Пресвятої Тройці. Брама перед храмом прикрашена скульптурами Діви Марії та засновників ордену тринітаріїв. Величні, славнозвісні і православні храми міста: Свято-Георгіївська, Покрови Божої Матері, Свято-Миколаївська. Серед збережених культових споруд найстарішою є вірменська Благовіщенська церква, яку історики 58

відносять до ХІІІ ст. А в передмісті Карвасари дотепер збережено дерев’яну Хрестовоздвиженську церкву, збудовану у ХVІІІ ст. без єдиного гвіздка. Сьогодні звідусіль видно збудований заново храм Святого Олександра Невського на Новому плані. А чого вартують Кам’янецькі мости, які мають багатовікову історію – Замковий, або Турецький та Ново- плановий, який з’єднує сучасне і минуле міста. А ще сучасний унікальний найвищий в Україні міст, який має надзвичайно романтичну назву – “Лань, що біжить”. Та хіба перерахуєш всі славетні пам’ятки древнього Кам’янця? Отож, цікава, складна і героїчна історія цього древнього і вічно молодого міста над Смотричем. Не менш цікаве і його сьогодення. Це, майже стотисячне місто сьогодні, – відомий далеко за межами регіону промисловий і культурно-мистецький центр. На його території працює біля 40 промислових підприємств, успішно розвивається середній і малий бізнес. Місто віками славилося своїми освітніми закладами. Сьогодні в Кам’янці функціонують: один із найстаріших вузів в Україні – Національний університет ім. І.Огієнка, заснований у 1918 році, Подільська Державна аграрно-технічна академія. Військово-інженерний інститут, 7 середніх спеціальних закладів, 6 філій вищих навчальних закладів. З Кам’янцем пов’язане життя і творчість багатьох видатних діячів української історії і культури: І.Кам’янчанина, М.Смотрицького, Т.Шевченка, С.Руданського, В.Розва-довського, І.Огієнка, М.Бажана, М.Годованця. Найбільшою гордістю Кам’янця є його 170 пам’яток історії і культури, що ставить місто в один ряд з найвідомішими культурними центрами Європи. Національному історико-архітектурному заповіднику “Кам’янець”, внесеному до міжнародної спадщини ЮНЕСКО у 2010 році виповнилося 120 років. У місті, де кожен камінь дихає старовиною і кожна споруда ілюструє історію, вже стали традиційними “Козацькі забави”, “Фестиваль семи культур”, дитячий фестиваль мистецтв “Стара фортеця”, військово-історичний фестиваль “Терра-героїка”, Всеукраїнський фестиваль відеофільмів “Мандруємо Україною” та інші.

Місто-фортеця, місто-легенда. З кожним днем воно все більше хорошіє, розбудовується. А стара фортеця над Смотрич-рікою віками стояла і стоятиме як символ, як вічний пам’ятник нашої минувшини.

Познайомся, прочитай: ● Винокур І.С. Кам’янець-Подільський державний історикоархітектурний заповідник / І.С.Винокур, Г.М.Хотюн ; фото Т.М.Березіна. – Львів : Каменяр, 1981. – 95 с. : ілюстр. ● Кам’янець-Подільський державний історико-архітектурний заповідник : короткий фотопутівник. – К. : Мистецтво, 1990. – 5 листопада. ● Кам’янець-Подільський : путівник. – Львів : Каменяр, 1970. – 57 с. : ілюстр. ● Кам’янець-Подільський : фотоальбом. – Кам’янецьПодільський, 2008. – 24 с. : ілюстр. ● Пламеницька О. Кам’янець-Подільський / О.Пламеницька. – К. : Абрис, 2004. – 256 с. : ілюстр. – (Малі історичні міста України). ● Район Кам’янець-Подільський : фотоальбом. – Кам’янецьПодільський, 2007. – 21 с. : ілюстр. ● Район Кам’янець-Подільський : фотоальбом. – Кам’янецьПодільський, 2007. – 32 с. : ілюстр. ● Станіславська Л. Стара фортеця : путівник / Л.Станіславська. – вид. 2-е, доп. – Кам’янець-Подільський, 2008. – 64 с. : ілюстр. * * * ● Замки Кам’янеччини // Байдак І. Стежками рідного краю / І.Байдак. – Хмельницький, 2008. – С. 73-78. ● Кабачинська С. Старійшина / С.Кабачинська // Хмельниччина справжня : фотокнига. – Хмельницький, 2007. – С. 11-13. ● Кам’янець-Подільський // Сердюк О.В. Найцікавіші місця України / О.В.Сердюк. – Х., 2008. – С. 36. ● Кам’янець-Подільський – місто-фортеця, місто-легенда… // Байдак І. Стежками рідного краю / І.Байдак. – Хмельницький, 2008. – С. 63-70. ● Кам’янець-Подільський район // Мунін Г.Б. Визначні пам’ятки Західної України / Г.Б.Мунін. – К., 2008. – С. 156-160. 60

● Кам’янець-Подільська фортеця // Гуркіна Г.О. Замки та фортеці України / Г.О.Гуркіна, О.В.Сердюк. – Х., 2008. – С. 48-49. ● Фортеця у Кам’янці-Подільському // Нізовський А.Ю. Сто великих чудес України / А.Ю.Нізовський. – К., 2007. – С. 153-160. ● Шпильова В. Богоматір зійшла на мури собору / В.Шпильова // Хмельниччина справжня : фотокнига. – Хмельницький, 2007. – С. 16-17. ● Шпильова В. Вічно юна Лаура / В.Шпильова // Хмельниччина справжня : фотокнига. – Хмельницький, 2007. – С. 19. ● Шпильова В. Домініканський костьол / В.Шпильова // Хмельниччина справжня : фотокнига. – Хмельницький, 2007. – С. 1113. ● Шпильова В. Петлюрівський університет – дітище Івана Огієнка / В.Шпильова // Хмельниччина справжня : фотокнига. – Хмельницький, 2007. – С. 20. ● Шпильова В. Польська брама (вітряна) / В.Шпильова // Хмельниччина справжня : фотокнига. – Хмельницький, 2007. – С. 21. * * * ● Асаулова О. Місто з унікальною історією / О.Асаулова // Порадниця. – 2010. – 24 червня. ● Василевський М. Нові пристрасті за “Лаурою” / М.Василевський // Подільські вісті. – 2007. – 30 серпня. ● Винокур І. Про час виникнення Кам’янця-Подільського : погляд / І.Винокур // Подільські вісті. – 1997. – 13 листопада. ● Кам’янець-Подільський замок // Сто талантів. – 2009. – № 3. – С. 24-25. ● Лісовик В. Безсмертна “Лаура” / В.Лісовик // Проскурів. – 2007. – 25 січня. ● Подольська Р. Непокірна фортеця на перехресті шляхів : за неприступністю своєї фортифікаційної системи Кам’янецьПодільська твердиня не має аналогів у Європі / Р.Подольська // Урядовий кур’єр. – 2010. – 28 серпня. ● Романенко Е. Загадки старого Каменца / Е.Романенко // Лиза. – 2009. – № 3. – С. 60-61.

● Цимбалюк М. Хто допоможе археологам встановити дату заснування Кам’янця? / М.Цимбалюк // Подільський кур’єр. – 2010. – 15 липня. ● Шпильова В. Кам’янець-Подільський – на першому місці в рейтингу найпопулярніших місць для відпочинку / В.Шпильова // Є Поділля. – 2010. – 15 липня. ● Шпильова В. У Кам’янці освятили і храм, і фонтан : церкву Святої Трійці при в’їзді у старе місто будували 12 років / В.Шпильова // Є Поділля. – 2010. – 15 липня.

Державний історико культурний заповідник “Меджибіж”

Пам’ятка для користувачів-учнів 5-9 класів

Серед мальовничих пагорбів Поділля, там, де зливають свої води річки Буг та Бужок височіють потужні мури великого замку. Через своє розташування фортеця дістала назву “Меджибіж” – між двома Бугами. Вперше про Меджибіж згадується в Іпатіївському літописі під 1146 роком, коли київський князь Ізяслав Мстиславович передав князю Святославу Всеволодовичу у володіння п’ять міст, серед яких і “Межибож’є”.

Південні мури замку. Залишки городища ХІ-ХІІІ століть свідчать, що на той час це було добре укріплене місто Київської Русі, яке охороняло її кордони з кінця ХІІ століття. Меджибіж входив до складу ГалицькоВолинського князівства, але в середині ХІІІ століття Золотій Орді вдалося захопити частину подільських земель. Данилу Галицькому, який визнав залежність від Орди, довелося знищити укріплення кількох міст, в тому числі і Меджибожа. У 1362 році Великий Литовський князь Ольгерд розбив татар на річці Синюха і включив всі подільські землі в склад Литовського князівства. Володарями краю стали князі Кориатовичі. Припускають, що саме вони розпочали будівництво меджибізьких кам’яних укріплень замість дерев’яних. Мури фортеці були змуровані з великих кам’яних плит, їх товщина сягала 1,8 м. Була збудована велика 64

трикутна фортеця з круглими вежами на кутах, з яких збереглася лише кругла Східна вежа з брамою і барбаканом. Перед західною стіною було побудовано церкву в романському стилі, яку пізніше переробили на костел готичного стилю. На рубежі ХV-ХVІ століть будують дві міцні вежі – п’ятигранну Лицарську та північно-східну круглу – Офіцерську. Їх мури сягають чотириметрової товщини. Чим потужнішими ставали Меджибізькі укріплення, тим частіше під їх стінами зазнавали нищівних ударів татарські загони. Лише у 1516 році кочівникам двічі довелося тікати з поля бою. З 1540 року Меджибізькою волостю стали володіти польські магнати Сенявські, які далі реконструюють замок та зводять нові вежі. Замок розширили на захід, об’єднавши мурами Офіцерську вежу з Лицарською і дитинцем та продовживши південне прясло мурів майже у 20 метрів заввишки. В’їзд перенесли зі сходу на захід, з боку міста. Тут був викопаний рів, через який перекидали міст. А на сході до барбакану було прибудовано п’ятипелюсткову вежу, названу в народі “Турецьким бастіоном”, бійниці якої дозволяли вести прямий та перехресний вогонь. У 1566 році Меджибіж витримав облогу татарської орди. П’ятдесят років потому до міста підійшло стотисячне кримське військо, проте на штурм фортеці не наважилося. А під час бурхливих козацько-польських битв фортеця переходила з рук в руки: то до козаків, то до поляків, то до турків. На початку повстання 1648 року фортеця була захоплена козаками Максима Кривоноса, а наступного 1649 року під мурами відбувся запеклий бій між польським військом та козацькими полками Данила Нечая. У 1650 році Б.Хмельницький по дорозі до Кам’янця стояв із своїм обозом під Меджибожем. Поляки змушені були залишити фортецю і її зайняв гетьман, але ненадовго. Не витримала Меджибізька фортеця лише турецької агресії 1672 року, коли армія Мухаммеда ІV зуміла підкорити ще й могутній Кам’янецький замок. Меджибіж став адміністративним центром Санджаку, що тривало 27 років. Перебуваючи у фортеці, турки значно зміцнили її і прикрасили на східний зразок, а костел перетворили на мечеть. У 1686 році, після дворічної облоги, турки залишили фортецю. Згідно Карловицької угоди 1698-1699 років, 65

Поділля знову опинилося у складі Польщі і в Меджибіж повернулися польські феодали.

Палац Сенявських у замку ХVІ ст. Наприкінці ХVІІ століття фортеця поступово стала втрачати своє оборонне значення, перетворюючись на замок-палаццо. Було забутовано землею всі нижні яруси фортечних споруд. Над двоповерховими кам’яницями, пристосованими для оборони, надбудовується житловий поверх у стилі барокко. Над барбаканом зводиться банкетний зал та четвертий і п’ятий яруси східної вежі. Після другого поділу Польщі, Меджибіж відійшов до Російської імперії. З 1730 по 1831 роки власником містечка і замку став Адам Чарторийський та його сини, які присягнули імператриці Катерині ІІ, так як на той час Меджибіж вже був у складі Подільської губернії Російської імперії. В добу володіння замком Чарторийськими було реконструйовано костел, розбито сад і квітники. У 1792 році Меджибіж слугував осідком штабу польського патріота Тадеуша Костюшко. За участь у польському повстанні 1830-1831 років держава конфіскує замок у Чарторийських і його передано військовому відомству. Корпуси замку переплановуються для прийому високих гостей, фортечні мури увінчують декоративними зубчастими парапетами, північно-східну круглу вежу надбудовують у формах восьмигранного обсягу зі стрімчастими дверними і віконними отворами, стіни всіх будівель покривають вапняним тиньком білого 66

кольору. Увесь комплекс позбувся вигляду оборонної споруди і перетворився на білосніжний палац, який з тих пір часто називали “Білий лебідь”. Варто знати, що восени 1846 року, перебуваючи у складі археологічної комісії на Поділлі, фортецю відвідав Т.Г.Шевченко – великий український поет і художник. З 1896 по 1914 роки в замку розміщувався елітний 12-й Охтирський полк, яким опікувалася княгиня Ольга Олександрівна Романова. Вона, як стверджують історики, неодноразово бувала у Меджибожі. У 1917 році у фортеці була ставка Павла Скоропадського. Із встановленням радянської влади, замок було занедбано: в різний час тут розміщувались маслозавод, складські приміщення, замкові мури місцеве населення розбирало на будівельний матеріал. Але попри все до нашого часу замок у Меджибожі добре зберігся і сьогодні ми маємо нагоду бачити ці могутні стіни і вежі, порівнюючи все побачене із розповідями історичними. Дійшов він до наших днів з розкопками мурів фундаментів ХІІ ст., з пам’ятками пізньої готики, ренесансу, барокко, класицизму та псевдоготики. Ще в середині 1960 року почалася реставрація замкових будівель, а в 1971 році тут було відкрито музей – відділ Хмельницького краєзнавчого музею. У подальші роки Меджибізький музей-фортеця перетворився у значний центр туризму на Хмельниччині. З 2004 року Меджибізький замок – це державний історикокультурний заповідник “Межибіж”. В реставрованих пристінних корпусах замку (бувші казарми) розгорнуто експозиції краєзнавчого та етнографічного музеїв, в яких зібрано багато експонатів, що розповідають про багатовікову історію міста і фортеці, унікальну колекцію ікон, старожитностей та предметів побуту. Заслуговує на увагу і картинна сучасного українського мистецтва. В колишньому Каретному залі розміщено музей пам’яті жертв Голодомору 19321933 років. Це невеличке подільське містечко приваблює й іншими цікавими пам’ятками історії і культури. Наприклад, тут можна 67

побачити колону-каплицю, що відноситься до часів перебування на Поділлі турків. Збереглися руїни Тринітарського костела, каплицяротонда, що виконувала оборонні функції, замчище в урочищі Раківці, що за 2 км. На схід від фортеці, а ще тут зберігся єврейський некрополь, що виник у І половині ХVІ століття, на якому похований засновник хасидизму І.Баал-Шем-Тов (Бешт). Сьогодні все більше звучить думка, що слід розширити реальні межі історико-культурного заповідника, включивши до нього й інші Меджибізькі пам’ятки. Отож, поступово відроджується, оживає древній Меджибіж, а з ним і наша пам’ять про неповторне і героїчне минуле рідного краю. Познайомся, прочитай: ● Друге дихання древнього Меджибожа // Байдак І. Стежками рідного краю / І.Байдак. – Хмельницький, 2008. – С. 109-116. ● Єсюнін С. Місто між Богами / С.Єсюнін // Хмельниччина справжня : фотокнига. – Хмельницький, 2007. – С. 98-99. ● Меджибіж // Двадцять дев’ять зупинок від Хмільника до Хмельницького : путівник. – К., 2009. – С. 37-53. ● Меджибіж // Сердюк О.В. Найцікавіші місця України / О.В.Сердюк. – Х., 2008. – С. 37. ● Меджибіж: 850 років : матеріали науково-практичної конференції 17 серпня 1996 р. – Меджибіж : Офсет, 1996. – 169 с. ● Меджибіж 860 років : фотоальбом . – К. : Поліграф-Експрес, 2007. – 27 с. ● Меджибіж: історія та сучасність : бібліографічний покажчик. – Хмельницький : Заколодний М.І., 2009. – 28 с. ● Меджибозький замок // Мунін Г.Б. Визначні пам’ятки західної України / Г.Б.Мунін, Х.Й.Роглев, О.О.Гаца. – К., 2008. – С. 164-168. ● Меджибізький замок // Гуркіна Г.О. Замки та фортеці України / Г.О.Гуркіна, О.В.Сердюк. – Х., 2008. – С. 52-53. * * * ● Гординський В. Заповідники “Кам’янець”, “Меджибіж” та “Самчики” увійшли до “Ста чудес України” /В.Гординський // Є Поділля. – 2007. – 28 червня. 68

● Дудар Л. Подорожуємо рідним краєм / Л.Дудар // Проскурів. – 2008. – 29 травня. ● Єсюнін С. Меджибіж – це не лише фортеця / С.Єсюнін // Є Поділля. – 2009. – 27 серпня. ● Жила М. Меджибізька фортеця виявилася старшою на два століття / М.Жила // Є Поділля. – 2008. – 30 жовтня. ● Жила М. У Меджибожі відбувся музично-історичний фестиваль / М.Жила // Є Поділля. – 2009. – 27 серпня. ● Заржицький В. Коли ж держава зглянеться на древній Меджибіж? / В.Заржицький // Подільський кур’єр. – 2006. – 20-26 липня. ● Золотарьов М. На території Меджибізької фортеці знайдено рештки тіл Ромео та Джульєтти / М.Золотарьов // Проскурів. – 2000. – 11 серпня. ● Іванович П. Кам’яний автограф між Бугами / П.Іванович // Проскурів. – 2000. – 11 серпня. ● Медведчук Г. Меджибіж – це літопис у камені / Г.Медведчук // Подільські вісті. – 2007. – 19 січня. ● Подольська Р. Якби каміння могло говорити… / Р.Подольська // Урядовий кур’єр. – 2010. – 5 червня. ● Пономар В. Меджибіж як правнук Болохівський : до 855річчя першої згадки про Болохівську землю / В.Пономар // Подільські вісті. – 2005. – 5 травня. ● Слободянюк Т. Меджибізький замок: вперед, у минуле / Т.Слободянюк // Подільські вісті. – 2008. – 16 травня. ● Слободянюк Т. “Стародавній Меджибіж в історикокультурній спадщині України” / Т.Слободянюк // Подільські вісті. – 2009. – 3 липня. ● Слободянюк Т. Це – фантастика, що потрясає, це – молитва за Україну / Т.Слободянюк // Подільські вісті. – 2008. – 9 жовтня. ● Федоров І. “Межибіж” – Державний історико-культурний заповідник / І.Федоров // Хмельниччина. – 2004. – 16 квітня. ● Шандебура С. Старий свідок діянь людських / С.Шандебура // Подільські вісті. – 2005. – 12 серпня. ● Шпулак Н. Нерозгадані таємниці Меджибожа / Н.Шпулак // Є Поділля. – 2008. – 10 липня. 69

Палацовий ансамбль князя Сангушка у древньому Ізяславі

Пам’ятка для користувачівучнів 5-9 класів

Ізяслав – одне із найдавніших українських міст сучасної Хмельниччини. Розташоване воно на річці Горинь – притоці Прип’яті. Людські поселення у цій місцевості існували ще у сиву давнину. До наших днів збереглися тут пам’ятки археології, історії, архітектури. На березі Горині знаходили чимало знарядь праці періоду неоліту: кам’яні молотки, сокири, рубила, скребки, а недалеко від міста було виявлено пам’ятки трипільської культури. Щодо часу виникнення самого міста Ізяслав серед істориків немає єдиної думки. Найімовірніше воно було засноване у 1146 році князем Ізяславом Мстиславовичем – онуком Володимира Мономаха. У різні часи місто дещо міняло назву: Ізяславль (ХІІІ ст.), Заслав (ХVІ ст.), Жослав (ХVІ ст.), пізніше Заславль і остаточно – Ізяслав.

Замок князів Заславських. Відомо, що у 1240 році місто знищили Батиєві орди. В ті роки місто входило до складу Галицько-Волинського князівства. У 1321 році литовський князь Гедимін захопив Волинь і місто Ізяслав потрапляє в руки його сина Любарта. Після з’єднання Литви з Польщею у ХІV столітті місто стало власністю князів Острозьких. У ХV столітті після смерті Василя Острозького Ізяслав у спадок отримав його молодший син Юрій, який поклав початок роду князів Заславських. Він будує на лівому березі Горині замок, який мав дві вежі, палацовий дім, церкву. Тепер від замку князів Заславських залишились лише руїни – рештки башти, побудованої у 1539 році. Коли помер останній із князів Заславських Олександр, його племінниця Марія виходить заміж за Великого Маршалка Литовського Павла-Карла Сангушка. Отож, отримавши у своє володіння місто Ізяслав, Павло Сангушко будує на пагорбі правого 71

берега Горині велику садибу, до якої входить палац з аркою-галереєю, та флігелем, міст через великий рів, а також костел святого Йосипа з монастирем для католиків-місіонерів.

Палац князів Сангушків. Справжньою окрасою Ізяслава протягом чотирьох століть був палацовий ансамбль князів Сангушків. Він збудований у стилі бароко в 1746-1750 роках видатним італійським архітектором Пауло Антонієм Фонтана. Розкішні інтер’єри палацу були увішані портретами знатних князів роду Заславських і картинами видатних художників, містили зібрання предметів старовини, книги. Тут були колекції китайського фарфору, цінний архів. Цей палац став головною резиденцією княжого роду Сангушків. Багато його представників увійшли в історію як видатні діячі своєї епохи, проте однією із найвидатніших була дружина князя Януша Сангушка – Анелія. Дякуючи її авторитету та енергії, у палаці побували відомі політики, царедворці, воєначальники ХVІІІ століття. Князь Януш Сангушко вів тихе і усамітнене життя, не цікавився політикою, а його дружина Анелія, навпаки, вела діяльне політичне життя, займалась посередницькими справами між найвищими особами Європи. Двічі, у 1780 та 1787 роках, тут побував австрійський імператор Йосиф ІІ. У 1781 році польський король Станіслав Август ІV, повертаючись із Кам’янця, теж зупинявся у Заславлі. Заїжджав король до Сангушків і в 1787 році перед зустріччю з російською імператрицею Катериною ІІ. Отож, ймовірно, в Заславському палаці вирішувалися важливі політичні моменти, які торкалися майбутнього поділу Польщі між Австрією і Росією. Варто згадати, що в свій час тут побували: російський імператор Петро І, полководці Олександр Суворов та Михайло Кутузов. У 1846 році в складі археологічної комісії, що 72

збирала історичні документи і фіксувала пам’ятки старовини, побував в Ізяславі і Тарас Шевченко. Місто йому сподобалось, а про Горинь сказав: “Горинь – річка козацька”. У другій половині ХІХ століття син Сангушка продав маєток російському уряду за 90 тисяч карбованців і тут розмістилися військові частини. У 1917 році солдати четвертого батальйону 264 піхотного полку з селянами Ізяславського повіту захопили замок Сангушка. На вимогу селян Сангушко був страчений, а палац спалений. В радянські часи в палаці також розміщувалася військова частина, а згодом цей красивий палац перетворився в руїну. Лише з 1963 року цю унікальну пам’ятку історії та архітектури взято під охорону держави. Відтоді палац є пам’яткою архітектури національного значення. До наших днів добре збереглася в Ізяславі ще одна визначна пам’ятка – комплекс монастиря Бернардинців ХVІІ століття. Але вхід до монастиря віруючим, дослідникам історії, просто туристам недоступний, бо сьогодні там знаходиться виправна колонія. Давні джерела стверджують, що на початку ХVІІ століття князь Януш Сангушко заснував в Ізяславі римо-католицький монастир для ченців бернардинського ордену і при ньому костел в ім’я Св. Архангела Михайла. Він був побудований в готичному стилі, на горі над річкою Горинь і навкруги обведений кам’яною стіною. Служив цей монастир і фортецею для захисту від ворогів.

Монастир ордену Святого Бернарда. 73

У 1648 році під час визвольної війни Б.Хмельницького монастир був зруйнований. У 1727 році його відбудував у стилі бароко новий власник Заславля князь Павло Сангушко за проектом архітектора П.А.Фонтана. Сангушко записав на утримання монастиря великі кошти, завдяки яким цей католицький кляштор був одним з найбагатших на Волині. В монастирі була багата бібліотека давніх рукописів і книг, велика портретна галерея. Цікаво, що не одну сотню років ходили в краю чутки про казкові скарби бернардинців. Підтвердились ці чутки вже в радянські часи. Під час земляних робіт, в’язні знайшли скриню із коштовностями. За спогадами очевидців, скарб складався із дорогоцінних церковних речей: золоті чаші, срібні хрести, ланцюжки, тарелі і т. інше – все це було відправлено до Москви. Нині порушується питання про переведення виправної колонії в інше місце. Найстаріша культова споруда Ізяслава – католицький костел Іоанна Хрестителя, так звана Фара. Побудована вона Юрієм Острозьким у 1539 році. За обрисами вона нагадує велетенський хрест, збудований із тесаного каменю. У сімейних клепах тут зберігалися домовини предків князів Заславських та Сангушків. У період визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького костел був зруйнований, лише через сто років він був відбудований дружиною Сангушка. В радянські часи тут розміщувався музей, а сьогодні ця архітектурна пам’ятка в руїнах.

Костел Іоанна Хрестителя. Високо в небо піднявся купол дзвіниці найвеличнішої культової споруди православної громади міста – храму Різдва Христового. Споруджений у 1836 році, він проіснував століття, потім 74

був зруйнований і лише в роки незалежності зусиллями жителів міста знову відроджений.

Костел Святого Йосипа. Ще один пам’ятник архітектури ХVІІ століття – костел Святого Йосипа – відновлено теж в останні роки. Існує легенда, що саме в цьому костелі можна відшукати ту ниточку, яка відкриє сучасникам підземне життя міста. Кажуть, що Старе місто Ізяслав стоїть на підземних ходах, якими можна було пройти від костелу Святого Йосипа до палацу Сангушків, а далі до замку Заславських. Про існування підземних ходів, які не вивчені до цього часу, свідчать часті провали грунту. І хоч досі стоять в руїнах ці мовчазні свідки історії, вони ще і ще нагадують нам про славне і драматичне минуле краю, в якому живемо. У твій записничок Пересопницьке Євангеліє, на якому присягають на вірність народу Президенти України, розпочали писати в серпні 1556 року монахи Свято-Троїцького монастиря, який був у ХVІ столітті в селі Двірець, що недалеко від Ізяслава. Справедливіше було б назвати цю українську першокнигу Двірецько-Пересопницьким Євангелієм. Творці Євангелія залишили у книзі інформацію, яка вказує на час та обставини написання книги (15 серпня 1556 – 29 серпня 1561 року) та місця, де вона створювалась – Двірецький та Пересопницький монастирі. Отож, у 2011 році Пересопницькому Євангелію виповнюється 450 років. Познайомся, прочитай: ● Єсюнін С. Палац Сангушків / С.Єсюнін // Хмельниччина справжня : фотокнига. – Хмельницький, 2007. – С. 129. 75

● Єсюнін С. Бернардинський монастир: ченці, скарби та в’язні / С.Єсюнін // Хмельниччина справжня : фотокнига. – Хмель-ницький, 2007. – С. 130. ● Стародавній Ізяслав має “голову”, “серце” і “живіт” / Байдак І. Стежками рідного краю : історико-архітектурні пам’ят-ки Хмельниччини / І.Байдак. – Хмельницький, 2008. – С. 57-60. ● Тимощук О. Пересопницьке Євангеліє писали на Ізяславщині / О.Тимощук // Хмельниччина справжня : фотокнига. – Хмельницький, 2007. – С. 132-133. * * * ● Боровець Л. Дух старовини, таємничі волхви та містичне озеро : усе це ви знайдете на Заставщині, або в Ізяславі / Л.Боровець // Є Поділля. – 2010. – 1 липня. ● Вишинська Н. Палац Сангушків засяє у всій своїй красі / Н.Вишинська // Є Поділля. – 2007. – 18 січня. ● Гостинна Д. До священних джерел древнього Ізяслава / Д.Гостинна // Подільські вісті. – 2006. – 4 липня, 7 липня. ● Лісовик В. Ізяслав – місто старовинне, а Горинь – річка козацька / В.Лісовик // Проскурів. – 2008. – 27 березня. ● Ненцінський А. Засяй, перлино, над Горинню / А.Ненцінський // Подільські вісті. – 2005. – 15 липня. ● Філінюк А. Ізяслав – перлина Волині / А.Філінюк, О.Журко // Подільські вісті. – 1993. – 9 грудня. ● Цимбалюк М. Спадщина старої Волині / М.Цимбалюк // Подільський кур’єр. – 2010. – 24 червня.

Замок Острозьких у Старокостянтинові

Пам’ятка для користувачів-учнів 5-9 класів

Замок Острозьких у Старокостянтинові А чи знаєш ти, друже, що одним із найвідоміших історичних міст Поділля, які входять до “Золотого кільця України” є місто Старокостянтинів. Археологічні знахідки свідчать, що територія сучасного Старокостянтинова була заселена ще в добу неоліту. Під час розкопок біля міста виявлено могильники Черняхівської культури. У Х-ХІ століттях ці землі входили до складу Київської Русі, а потім – до Болохівської землі, а з ХІІІ століття – до складу ГалицькоВолинського князівства. Давньоруський літопис, висвітлюючи міжусобну боротьбу між Галицьким, Київським і Чернігівським князівствами під 1150 роком згадує “Болохівську землю”, розташовану у Послуччі і Південному Побужжі. Сторінки цього ж літопису розказують про те, що року 1241 князь Данило Галицький провів каральну акцію проти болохівських правителів, які не хотіли підкорятися його владі. Серед міст, покараних князем, значаться Деревич, Губин, Кобудь, Городець та інші. Історичні факти, підтверджені археологічними дослідженнями, свідчать, що літописний Кобудь, який існував уже в ХІІ столітті, є не що інше, як пращур Старокостянтинова. А своєму відродженню місто зобов’язане князю Костянтину Василю Острозькому – одному із найяскравіших представників славетного роду князів Острозьких. Князі Острозькі звели великі родові замки в Острозі, Старому Селі, монастирі-замки в Межиріччі та Дермані. Прагнучи зміцнити кордони своїх володінь зі сходу, Костянтин Острозький, який на той час втратив право на родове гніздо – Остріг, почав шукати нову резиденцію. Вибір впав на село Коліщенці. Цікаво, що за третину цього села князь заплатив ціну понад сотню разів більшу, ніж могло коштувати звичайне село. Очевидно князь купував не просто село, а місто, нехай зруйноване, знищене і занедбане, але обов’язково місто зі славною і давньою історією, місто, що затаїло в собі героїзм Кобуда. У 1561 році К.Острозький отримує дві королівські грамоти: одну на право заснування міста, а іншу – на Магдебурзьке право, за яким поселення отримувало статус міста з ярмарками і торгами. Отримавши ці документи, князь будує замок, а при ньому – місто, назване ім’ям власника та будівника замку, – Костянтинів. Старим 78

Костянтинів став називатися після 1600 року, коли князь Острозький отримав привілей на заснування ще одного Костянтинова на Південному Бузі – Нового Костянтинова. Отож, у 1561 році на місці між річками Случ та Ікопоть закипіло будівництво. Вже за десятиліття, 1571 року тут височіла могутня споруда, що вражала оборонною міццю і красою. Головним її завданням був захист країни від нападу татар. Бо саме через Старокостянтинів проходив Чорний шлях – одна із трьох головних доріг, якими рухались татари, здійснюючи грабіжницькі напади.

Загальний вигляд замку Острозьких. Територія замку мала вигляд видовженого трикутника, дві сторони якого омивалися водою, в третя, коротша, межувала з територією міста. Саме з цієї сторони замок мав посилений оборонний кордон. Від міста фортеця була відокремлена глибоким ровом довжиною 220 метрів і шириною до 210 метрів, заповненим водою. З боку замку канал був обкладений валом зі зручними бастіонами для гарматної стрільби. Вхід до замку охороняла в’їзна брама, оснащена дерев’яним мостом на кам’яних опорах. З обох боків до них прилягали потужні кам’яні фортечні мури товщиною 1,5-2 м. і висотою 5,8 м. У північному мурі знаходився арковий отвір, захищений гратами – це була комунікація для човнів. Фортечний мур сполучав п’ять веж, що охороняли фортецю. Збереглася лише Наріжна вежа. Зовні вона кругла в своїй основі, а східним боком “вписується” у південно-східний торець замку. Башта споруджена разом із замком і має форму неправильного півкола. Вона оздоблена ренесансними елементами – атиком, що вінчає її зверху. Двоповерхова вежа має підвал, а поверхові приміщення перекрито 79

хрещатим склепінням. Бійниці другого поверху башти подібні до вікон. Вони розташовані у шаховому порядку, що дозволяло розширити зону обстрілу під час оборони. Мурований замок також двоповерховий, має великий підвал. В замку помітне характерне для середньовіччя поєднання у житлових приміщеннях побутових і оборонних функцій. Вікна були оправлені в свинець, а під палацом, в склепінчастому підземеллі, містився цейхгауз. Там зберігалися різні види тогочасної зброї: шмигівниці, гаківниці, рушниці, бочки з кулями та дробом, свинець. Пороховий льох розташовувався в окремому приміщенні цейхгаузу, яке пильно охоронялося. На другому поверсі розміщувалися житлові кімнати, що мали по-італійськи зведені склепіння: сіни, ізби, кімната, комірка. В середині будинку була криниця. Внутріфортечна стіна кам’яниці – рівнопланова, а зовнішня виглядає асиметричною лінією, що надає замку особливого шарму, вишуканості, створює враження нагромадження різних за архітектурними конфігураціями будов. Вздовж південної стіни за палацом розташована Троїцька церква, з виразними особливостями готичного стилю: крутий двосхилий дах, покритий полив’яною черепицею, високі стрілчаті вікна, на гребені – вежка з главкою. Її оборонний характер підтверджує зорієнтованість вівтарної стіни не на схід, а на північний схід, як того вимагав оборонний комплекс. Одночасно з церквою, з боку Случа, паралельно до храму було споруджено оборонну башту прямокутної форми. Первісно вона була двоярусною з циліндричними склепіннями. У кожній з трьох стін башти, що сягають 1,5 м. товщини, влаштовані бійниці. Башню вінчав готичний атик. До наших днів зберігся лише нижній ярус, що використовується як ризниця. На стінах та склепіннях ретельно реставрованого храму є старовинні фрески та тексти, писані кирилицею. Унікальною є фреска похоронної сцени Олександра Острозького й зображення герба князя на західній стіні церкви. Низом стіни церкви були оздоблені дубовими панелями. Хори, драбинки, всі дерев’яні оздоби були виконані із дуба. Існує думка, що Троїцька церква, знаходячись у закритій зоні міста в замку, була скоріш за все сімейною, аніж масовою. Водночас, вона виконувала роль не лише храму, а й культурного осередку, де переписували книги 80

і навчали учнів. Документи називають імена церковних настоятелів, які сприяли переписуванню книги “Кормча” та її розповсюдженню, а також тих, хто в місті започаткував Костянтинівську Академію. Пережила церква Святої Трійці багато віків, багато чого набачилася. Проте, міцні кам’яні стіни та фортифікаційний тип споруди допомогли їй вціліти під час історичних катаклізмів. Сьогодні цей діючий храм належить Українській православній церкві Київського патріархату. Невеликий, вміло поставлений Старокостянтинівський замок витримав напади татар 1575, 1593, 1595, 1616, 1617, 1618, 1624 років, про що згадує Острозький літописець. Замок брав в облогу 1648 року Максим Кривоніс, завойовував 1651 року Богдан Хмельницький, у 1659 році брав в облогу Іван Виговський, у 1669 році тут стояв гетьман Петро Дорошенко. Неодноразово замок був центром визначних історичних подій. Зокрема, у 1593 році воєвода Київський і маршалок землі Волинської К.Острозький збирав тут шляхетське ополчення. Після перемоги під Пилявцями 26 вересня 1648 року у Старокостянтинівському замку скликав велику старшинську раду гетьман Богдан Хмельницький. Одночасно із будівництвом фортеці князь К.Острозький “почав садити місто”. В цей час розвиваються ремесла, торгівля, встановлюються економічні зв’язки з іншими містами. Тут відкривається школа – “Кадемія Костянтинівська”, як тоді її називали, діє майстерня по переписуванню книг, до міста приїздять чимало діячів Острозької академії, Мелетій та Герасим Смотрицькі, протягом двох років у місті мешкає першодрукар Іван Федоров. Отож, Старокостянтинівська фортеця – це пам’ятка не лише історичного минулого України, а й становлення її національної культури, формування її інтелектуальної еліти. Непростим і тернистим був шлях міста. У 1604 році Костянтинів перейшов у власність Януша Острозького і став повітовим містом. По смерті Януша його володарями стають інші магнатські роди – Заславських, Любомирських, Сангушків, Радзивілів, Чарторийських. На жаль, через часту зміну власників наприкінці ХVІІІ століття Старокостянтинівський замок вже був у занепаді. У часи дворянськоросійського господарювання ця оборонна споруда використовувалася 81

під адміністративні установи. Цікаво, що у 1825 році в місті було розкрито гурток декабристів. Під час громадянської війни Старокостянтинів не раз опинявся у центрі бурхливих військових подій. За радянської влади, у 1929 році, замок, як видатну пам’ятку культури доби феодалізму на Волині, було визнано історикокультурним заповідником республіканського значення. Перед другою світовою війною споруди було відремонтовано і відчинено музей. Під час гітлерівської окупації в приміщенні замку розмістили казарми для німецьких солдат. Після війни роботу музею було відновлено, проте, у 1954 році діяльність історичного заповідника та краєзнавчого музею зупинено. Фонди музею, рідкісні книги передали до інших музеїв України. Понад чотири тисячі експонатів перевезли до МогилівПодільського, Острога, Чернівців та інших міст, а в приміщеннях замку розмістилися господарські установи. Поступово ця архітектурна пам’ятка ХVІ століття піддавалася руйнації. На жаль, сьогодні із 15 будівель, з яких складався Старокостянтинівський замок, збереглися лише дві: кам’яний палац із церквою та баштою, в’їздна брама з баштою та частина кам’яної стіни від міста. В останні роки розпочато реставрацію цієї легендарної оборонної споруди і є сподівання, що відроджений і гордий Старокостянтинівський замок і далі височітиме над водами Случа та Ікопоті як невмируща пам’ять про наше далеке минуле. Ще однією унікальною пам’яткою оборонного зодчества України і неповторною історичною окрасою Старокостянтинова є Сторожова вежа та долучена до неї Хрестовоздвиженська церква. Ансамбль збудовано в останній чверті ХVІ століття у південній частині міста на березі Случа.

Вежа-донжон. 82

Семиярусна вежа-донжон квадратна в основі, товщина її стін сягає двох метрів. Стіни зведені із каменю-черепашника. Цегляними були склепіння між ярусами та верхній ярус. Будівничі прикрасили споруду поребриками, розподільчими карнизами, мережками прямокутних западинок. Вікна башти високострілчасті, а поряд з ними – анфілади бійниць. Найбільше бійниць у верхньому ярусі. Багатоярусний донжон, спроможний вмістити велику кількість зброї, припасів, людей, являв собою потужну оборонну споруду. У кінці ХVІ століття до Сторожової вежі було добудовано Хрестовоздвиженську церкву. За розмірами храм невеликий, за формою – прямокутній. Стіни мали двоярусні бійниці: нижні – для важкої зброї і верхні – для ручної вогнепальної. На західній стіні його розміщувалися хори та дерев’яна галерея. Храм був православним аж до часу кончини Василя-Костянтина Острозького. А коли його спадщина перейшла до його сина Януша, той одразу ж переобладнав Хрестовоздвиженську церкву під костел і передав монахам Домініканського ордену. Католики внесли свої корективи в архітектуру храму. Саме тоді неподалік було збудовано кляштор, переоблаштовано подвір’я, на якому стояли возовня, конюшня, льохи, кухні, будинки для челяді. Весь комплекс знаходився за високою огорожею, що складалася із валів, ровів, підйомних мостів. Цей комплекс носив оборонний і сакральний характер і, одночасно, відігравав поважну роль княжої резиденції. Наприкінці ХVІІІ століття православні знову повертають собі цю рукотворну святиню, також вносячи свої корективи у стилі російських православних церков. Під час громадянської війни у 1919 році вогнем артилерії були збиті куполи Сторожової вежі, понівечено храм, проте собор функціонував до 30-х років. Чого тільки не було в житті Хрестовоздвиженської церкви – хорошого і поганого: чудотворна ікона, зцілення немічних, бібліотека у сховищах церкви, переписування книг, а під час другої світової війни у підвалах храму знаходилася гестапівська катівня. Сьогодні тут німують лише руїни і несхитно стоїть Сторожова вежа. Багатий Старокостянтинів і на інші цікаві культові споруди. Наприклад, є тут знаменитий костел Іоанна Хрестителя, споруджений 83

у ХVІІІ столітті – тоді, коли Старокостянтинівські маєтності перейшли до князів Сангушків. Саме литовський маршал Януш Сангушко виділив тут землю для будівництва костелу та монастиря ордену Капуцинів. Брати-капуцини, які оселилися при костелі в монастирі, займалися просвітницькою діяльністю. При костелі діяла богодільня, яка надавала допомогу знедоленим жінкам та лікарня для бідних. Будівля костелу збереглася і нині використовується за призначенням. Сьогодні у Старокостянтинові можна помилуватися і старовинною Андріївською церквою, побудованою у ХІХ столітті, і ще одним старовинним храмом – церквою в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці, історія якої бере свій початок ще в ХVІІ столітті. Навпроти цієї церкви жителі Старокостянтинова встановили погруддя фундатору і розбудовнику міста князю Костянтину Острозькому. У твій записничок: Костянтин Острозький – український магнат, воєвода Київський, маршалок Волинський, політичний і культурний діяч, один із найзаможніших і найвпливовіших магнатів Речі Посполитої. Серед його предків генеалогічна традиція кінця ХVІ-початку ХVІІ століття називає Руса і давньоруських князів – Рюрика, Володимира Святославича, Ярослава Мудрого та Данила Галицького. Його володіння нараховували двадцять п’ять міст, десять містечок та шістсот сімдесят сіл на Волині, Поділлі та в Галичині, а його прибуток сягав 1 200 000 злотих на рік. В історії України Костянтин Острозький відомий як палкий поборник православ’я, просвітник, меценат. У родовому місті Острозі він організував гурток літераторів, в багатьох містах відкрив школи. При Острозькій академії 1578 року відкрилась одна із найдавніших в Україні друкарень, де запрошений князем Острозьким зі Львова друкар Іван Федоров надрукував у 1581 році знамениту Острозьку Біблію – видатну пам’ятку українського книгодрукування. Познайомся, прочитай: ● Кобудь. Старий Костянтинів : історичний нарис про Старокостянтинівський край. – Тернопіль : Чарівниця, 2008. – 71 с. 84

● Старокостянтинів // Двадцять дев’ять зупинок від Хмільника до Хмельницького : путівник. – К., 2009. – С. 54-64. ● Кобудь-Старокостянтинів – діамант у “золотому кільці” України // Байдак І. Стежками рідного краю / І.Байдак. – К., 2008. – С. 165-175. ● Козельський Я. Підняті вітрила старожитньої минувшини на березі Случа / Я.Козельський // Хмельниччина справжня. – Хмельницький, 2007. – С. 122-123. ● Старокостянтинівський замок // Мунін Г.Б. Визначні пам’ятки західної України / Г.Б.Мунін, Х.Й.Роглєв, О.О.Гуца. – К., 2008. – С. 172. * * * ● Гординський В. Старокостянтинів – 800 років по тому / В.Гординський, М.Заверуха // Є Поділля. – 2009. – 24 вересня. ● Доманська А. Замок у Старокостянтинові / А.Доманська // Є Поділля. – 2009. – 26 листопада. ● Заверуха М. Микола Мельничук: “На день міста у Старокостянтинові будуть кінний театр і водяні салюти” / М.Заверуха // Є Поділля. – 2009. – 30 липня. ● Заверуха М. Старокостянтинів постарішав. Йому 900 / М.Заверуха // Є Поділля. – 2007. – 29 листопада. ● Назаренко Є. Фортеця і місто в Старокостянтинові / Є.Назаренко // Моя газета. – 2005. – 10 лютого. ● Ненцінський А. Відродити тую славу… / А.Ненцінський, М.Величко // Подільські вісті. – 2005. – 14 червня. ● Подольська Р. Спадщина Костянтина Острозького. Унікальна фортеця ХVІ століття виявилася беззахисною перед хитросплетінням сучасного законодавства / Р.Подольська // Урядовий кур’єр. – 2010. – 3 липня. ● Ростоцька Ю. Старокостянтинів постарішав майже на 400 років / Ю.Ростоцька // Подільський кур’єр. – 2009. – 17-23 вересня. ● Тиха Т. Старокостянтинів: місто-прамісто / Т.Тиха // Подільський кур’єр. – 2010. – 18 лютого. ● Цимбалюк М. Спадщина старої Волині / М.Цимбалюк // Подільський кур’єр. – 2010. – 24 червня.

Державний історико культурний заповідник “Самчики”

Пам’ятка для користувачів-учнів 5-9 класів

Палацо-парковий ансамбль “Самчики” – один з найблискучіших в Україні творів архітектури та садово-паркового мистецтва. Ця унікальна перлина Подільського краю характерна архітектурним багатством і витвором рук людських. Важливо те, що забудова тут збереглася такою, якою вона була на кінець ХVІІІпочаток ХІХ століть. Цікава історія села Самчики, що розкинулось у мальовничому куточку подільської землі. Самчики (до 1545 року – Замчики) та найближчі землі належали Острозьким, недовгий час поміщикам Ліпським, а з початку ХVІІІ століття – Хаєцьким гербу Любіч. У кінці 1790-х років Самчики купує внук Казимира-Франциска Хаєцького Петро Чечель гербу Еліта (1754-1843) – полковник, староста Гайсинський, добрий господар та адміністратор. Він влаштовує тут свою резиденцію. Наступним власником стає його син Ян, а далі – внук Якуб.

Самчики. Графська брама. На запрошення Чечелів сюди приїздять найкращі скульптори, художники, паркетники, столяри, майстри паркової і ландшафтної справи. На березі Случа вони зводять будівлі палацу, каплиці, оранжереї, китайський павільйон, закладають парк із садом. Згодом маєток огороджується кам’яним муром, головний в’їзд прикрашається ворітьми, названими місцевими жителями Графськими. Чиїх же рук ці прекрасні творіння? Відомий польський академік Роман Афтаназі у своїх працях стверджує, що творцем Самчиківського ансамблю міг бути знаний польський архітектор Якуб 87

Кубіцький, а оздоблювальні роботи робив італієць Жан Батісто Цагляно. Центр ансамблю – палац із білокам’яними колонами портиків, вишуканими парадними інтер’єрами. Розташований він у південній частині садиби. Побудований у суворому і урочистому стилі ампір і характеризується чіткою симетрично-осьовою композицією, геометрично виразним і зручним плануванням приміщень. Палац одноповерховий з напівпідвалами. Парковий фасад з шестиколонним портиком іонічного ордера оформлений підкреслено урочисто. На фронтоні – овальна рама з лаврового вінка, увінчана графською короною (за часів Чечелів тут був родинний герб). Обабіч – горорізьба сидячих богинь: землеробства і достатку Деметри-Церери з рогом достатку і грушею в руці та кохання і краси Венери-Афродіти з вінком в руці над головою. Поля стелі портика вкриває ліпнина у вигляді рослинних гілок з квітами і вазами в центрі. Південний фасад, звернений до річки, прикрашає чотирьохколонний портик, увінчаний трикутним фронтоном, на якому горорізьба з мотивами атрибутів військової доблесті і слави: кісара, щит, шабля, фасції. На стелі портику – велика рельєфна розетка. Парковий фасад значно вищий від парадного, тому має десять кам’яних сходин. Від палацу до ставка ведуть сходи, облямовані парапетами. На них встановлені скульптури левів – веселого і сумного, що раніше стояли біля в’їзних воріт. Кімнати парадного фасаду палацу призначалися для помешкання, а південного паркового, надзвичайно красиві, багато оздоблені, – набули парадного значення. Найкрасивішою є Кругла велика вітальня із куполоподібною стелею блакитного кольору, яку відкриває плетінка та розетки білого кольору, а у горішньому плафоні – небо із хмарками. Елементами оздоблення є карнизи у вигляді ліпного фризу із рослинного орнаменту. Стеля спирається на вісім пар колон пишного коринфського ордеру, полірованих під слонову кістку. В оздобленні стін – гірлянди квітів і фруктів, ліпні зображення орлів. Колір стін витриманий у блакитно-зелених тонах. З правого боку Круглої вітальні – Велика, або Червона зала, яка слугувала їдальнею і для прийому гостей. Стіни декоровані ліпниною на міфологічні теми, на вишнево-червоному тлі високого 88

дзеркального склепіння в нішах кутів зали – напівкруглі арки з жіночими голівками.

Самчики. Червона зала палацу графів Чечелів. З лівого боку – Зелена вітальня з великою розеткою на стелі та чудово виконаними гротескними орнаментами із вазою в центрі над дверима. За Зеленою вітальнею – зала, яку називають Римською, з парою гладеньких колон штучного мармуру. Ці колони тримають балку й стелю, оздоблену широким фризом із метоп. В метопах – ліпні декоративні елементи, які зображають різні деталі озброєння римських часів – шоломи, кольчуги, щити. В оздобленні зали багато сюжетів на міфологічну тему. На середині стелі – красива розетка з листя аканту, оточена широким вінком. За Римською залою – невеличка кутова кімната, яку називають Японською. Це своєрідна “родзинка” палацу. Стіни тут розкреслені в прямокутні картини, розписані в японському стилі. Алегоричні сюжети, доповнені орнаментами, ієрогліфами, символічними знаками ніби переносять глядача в “країну сходу сонця”. Фігури самураїв чергуються з гілками сакури, птахами,хмарами. Стеля виконана у вигляді увігнутого склепіння, розписана золотом з кольором стиглої вишні, а по ній декоративний малюнок драконів серед гілля і квітів. В центрі – круглий плафон, на небесно-блакитному тлі якого гілка сакури з птахами. Це єдиний інтер’єр такого стилю, що повністю зберігся в архітектурі України. В Круглій та Опочивальній залах зберігся викладений візерунком паркет із різних порід дерев. Зали розміщені таким чином, 89

щоб гості мали можливість переходити із однієї в іншу, а потім вийти у парк до річки, де був збудований дерев’яний міст із перилами. Фахівці вважають, що автором унікального фрескового розпису палацу був видатний художник Михайло Врубель, який в цей час жив у Києві. Світла та врочиста архітектура Самчиківського палацу, сповнені глибокого змісту та пізнавальності сюжети декоративного вбрання будівлі, випромінюються цією архітектурою і сьогодні, що справляє на відвідувачів незабутнє враження. Нерозривну єдність із палацом має розкішний парк, розпланований на лівому березі Случі. Основою парку була вікова діброва, майстерно доповнена видатним українським пейзажним архітектором Діонісієм Макклером. Сьогодні у Самчиківському парку можна побачити 165 порід різноманітних дерев і кущів. Серед них є просто унікальні насадження, наприклад, модрина польська та сосна кедрова європейська, які занесені до Червоної книги. Ще донедавна парк прикрашала ялина Енгельмана (подібних дерев в Україні лише два), проте кілька років тому вона загинула під час бурелому. Сьогодні серед насаджень парку особливу увагу привертають деревавелетні: двостовбурний ясен (діаметр стовбура біля 1,5 м.), липа широколиста (діаметр більше 1 м.), двохсотлітній дуб та інші. Збереглися надзвичайно красива липова алея та так званий “сад в мурах”, що призначався для вирощування теплолюбивих та екзотичних рослин. Проте, вернемося до історії маєтку Самчики. У 1863 році після польського повстання, тогочасний власник маєтку Якуб Чечель втрачає його. Садиба була конфіскована царським урядом і продана з молотка. У 1870 році господарем Самчиків став московський дворянин, історик за фахом Іван Угрюмов. За 33 роки, які прожив Угрюмов у Самчиках, маєток відвідали відомі вчені, політики, адвокати, діячі культури і мистецтва Росії і України. Угрюмови багато зробили для культури та просвітництва краю: відкрили і утримували за свій кошт сільську бібліотеку, реальне училище. З 1903 року маєток належить Михайлу Шестакову – редакторові і видавцеві журналу “Хозяйство” і директоровірозпоряднику цукроварень відомого промисловця Терещенка. Шестаков розширює терени маєтку, закладає ділянки французького 90

парку, будує нову кам’яну огорожу. Розширюється і збагачується рослинний склад парку і саду. У радянські часи в націоналізованому маєтку містилися трест радгоспів, клуб, бібліотека, а з 1956 року – сільськогосподарська дослідна станція. Лише у 1979 році держава бере під охорону весь палацо-парковий комплекс, а з 1997 року “маєток Самчики” оголошено Державним історико-культурним заповідником “Самчики”. Отож, відвідай, друже, Самчики! Нехай у твоєму серці залишиться пам’ять про історичне минуле краю і наповниться новим патріотичним пізнавальним змістом. Познайомся, прочитай: ● На берегах Случі // Двадцять дев’ять зупинок від Хмільника до Хмельницького : путівник. – К., 2009. – С. 64-79. ● Самчиківський парк // Казімірова Л. Парки-пам’ятки садовопаркового мистецтва Хмельницької області / Л.Казімірова. – Кам’янець-Подільський, 2006. – С. 96-112. ● Самчики // Байдак І. Стежками рідного краю / І.Байдак. – К., 2008. – С. 135-141. ● Козельський Я. Самчики: диво-перлина / Я.Козельський // Хмельниччина справжня : фотокнига. – Хмельницький, 2007. – С. 125. ● Самчики // Низовський А.Ю. Сто великих чудес України / А.Ю.Низовський. – К., 2007. – С. 164-166. ● Акція “Сім чудес України: замки, фортеці, палаци” : Хмельниччина представила своїх домінантів // Проскурів. – 2010. – 10 червня. ● Антонюк Н. Родом з давньої епохи / Н.Антонюк // Подільські вісті. – 2008. – 18 липня. ● Іванець Г. Перлина рідного краю / Г.Іванець // Майбуття. – 2009. – Жовтень. ● Ненцінський А. Зберегти? Врятувати! Є в Старокостянтинівському районі унікальна пам’ятка старовини… / А.Ненцінський // Подільські вісті. – 2005. – 27 травня. ● Пажимський О. “Садиба Самчики” / О.Пажимський // Радянське Поділля. – 1987. – 27 вересня. 91

● Федоров І. “Самчики”: райський куточок із земними проблемами / І.Федоров // Хмельниччина. – 2004. – 28 травня. ● Флентін В. Варто хоча б раз побувати у Самчиках… / В.Флентін // Проскурів. – 2008. – 12 червня. ● Цимбалюк М. Хмельниччина сподівається мати третє диво України / М.Цимбалюк // Подільський кур’єр. – 2010. – 10 червня.

Прадавній Сатанів – місто-легенда

Пам’ятка для користувачів-учнів 5-9 класів

На мальовничому березі річки Збруч розташоване прадавнє містечко Сатанів. Оповита легендами його минувшина. Щедра тутешня природа, вапнякові гори, ліси, цілющі джерела, чисте повітря, зрештою, руїни древньої фортеці, монастиря, синагога, давнє кладовище, міська брама, печери – все це вабило і вабить сюди не лише істориків, науковців, а просто пересічних людей.

Збруч. Археологічні знахідки – уламки посуду, древні знаряддя праці кам’яної, бронзової та мідної діб свідчать, що край цей був залюднений ще в сиву давнину. У пізніші часи тут жили слов’янські племена тиверців та уличів. До сьогодні виникають чимало суперечок щодо назви містечка. Одні кажуть, що назва “Сатанів” має римське походження. Коли римське військо імператора Трояна після здобуття Дакії рухалося на Північ, то один із воєвод, дійшовши до місця, де зараз розташований Сатанів, запитав у легіонерів “Sat an non?” (“Досить, чи іти далі?”). У відповідь почув: “Sat”, що й дало назву селищу. За іншою версією, в часи хрещення Русі сюди, на береги Збруча, прийшли гнані новою вірою язичницькі священики. Язичницькі обряди вершились в цій місцевості аж до ХVІІ століття. Як відомо, все, що було пов’язано із язичництвом, церква оголосила сатанинським. Найбільш вірогідно, що назва містечка походить від молдавського “Сат” – велике село. Згодом його стали називати Сатанів. У давні часи тут проживало чимало молдаван. Молдавське словосполучення “Сату Ноу” – “Нове село” і дало, очевидно, назву містечку. 94

І досі невідомий точний час виникнення Сатанова. Перша письмова згадка про місто датується 1404 роком. Тоді польський король Владислав ІІ Ягайло подарував Сатанів Петру Шафранцю за військові заслуги. Через деякий час, у 1431 році, ці землі перейшли Петрові Одровонджу. У 1443 році Сатанів отримав статус містечка, а в 1641 році йому було надано Магдебурзьке право.

Кругла вежа замку. Сатанів був єдиним із прикордонних селищ, які складали оборонну лінію польсько-литовської держави на її південному кордоні. Для забезпечення захисту населення міста від турків і татар Одровонджі побудували на високій кручі над Збручем замок. Новий, регулярного типу замок побудували подільські магнати Сенявські наприкінці ХVІ століття. Регулярний замок Сенявських мав форму неправильного п’ятикутника площею біля півтора гектара. Від колись могутньої твердині в Сатанові залишилась лише велична бойова вежа, мурована з каменю-вапняку в ХV столітті й декорована в стилі бароко. Ця міська брама була одним із потужних вузлів оборони міста. У 1724 році її реставрував Адам Сенявський. Про ті давні часи нагадує напис латиною на в’їздній брамі, який засвідчує прагнення Сенявських “захистити також муром Батьківщину, котру стільки років своїми грудьми захищав”. Замок був обнесений мурами, на всіх кутах якого стояли вежі. У вершині цього пентагона стояла давніша кругла вежа замку Одровонджів. Ті дві, що нині збереглися над Збручем, стояли в основі п’ятикутника. В’їзд до замку був через територію населеного пункту і 95

південну башту. Через яр було перекинуто кам’яний міст. Мури, що з’єднували башти, мали подвійні стіни: зовнішні та внутрішні. А ось з боку Збруча, враховуючи неприступність скелі, мури були ординарні. Башти по кутах замку були чотирикутні і виступали за лінію мурів. Всі вежі мали три поверхи. В нижніх поверхах зроблені амбразури. У фортеці було багато підземних приміщень і ходів, споруджених з каменю і перекритих склепіннями. Порохова (кругла) вежа, що в південно-східному кутку, в діаметрі має 6 м., а товщина стін – 1,2 м. Тут захисники фортеці зберігали заряджені порохом ядра. І сьогодні ця споруда вражає своєю величчю. Замок неодноразово витримував набіги татар і турків. Під час визвольної війни 1648-1654 років фортецю захопили козаки. У 1672 році турецькі війська здобули Сатанівську фортецю, а через рік поляки вигнали яничар із міста. У 1676 році, не витримавши важкої облоги, Сатанів знову потрапив під турецьку владу. Тоді загинуло близько чотирьох тисяч мешканців. Під владою турків містечко перебувало до 1699 року. Цікаво, що у 1711 році два дні у Сатанівському замку перебував російський цар Петро І. У 1720-х роках замок і міські укріплення відбудували. Варто згадати, що з 1744 року у Сатанові відбуваються щорічні міжнародні ярмарки. Тут зосереджуються купецькі склади товарів з країн Європи і Сходу. Місто стало одним із великих торгових і промислових центрів Поділля. У місті проживали вірменські, грецькі, молдавські, німецькі, єврейські купці і ремісники. Чимало товарів із Сатанівського ринку – мед, віск, тваринний жир, худобу – вивозили у західно-європейські держави. Через Сатанів проходив торговий Коломийський шлях, який з’єднував Галичину з Литвою і Києвом. Цим шляхом Сатанів вів торгівлю з Москвою. Змінювались і власники Сатанова. В свій час ними були Чарторийські, Потоцькі, згодом Сангушки. Князь Роман Сангушко тут утримував великі табуни арабських скакунів. Коли у 1796 році сталися зміни в адміністративному устрої, Сатанів увійшов до Проскурівського повіту Подільської губернії. Переживши численні напади іноземних загарбників, пожежі та руйнування, фортеця втратила своє оборонне значення. 96

З 1895 до 2005 року на території Сатанівської фортеці діяв цукровий завод, який входив у десятку кращих цукроварень України. І сьогодні Сатанівський середньовічний замок привертає увагу кожного, хто завітає на цю благодатну землю. На верхівці гори, що височіє над Збручем, на околиці Сатанова, у Слобідці Сатанівській знаходиться ще одна визначна пам’ятка історії та архітектури. Це – Свято-Троїцький монастир, який мало чим відрізняється від оборонних споруд. Ця свята обитель має назву на честь Святої Трійці – Бога Отця, Сина та Духа Святого.

Дзвіниця свято-троїцького Свято-троїцький монастир Монастиря Точна дата заснування монастиря нікому невідома. За переказами, Свято-Троїцький монастир було засновано ще на початку зародження християнства в Київській Русі. Кажуть, що першим у 839 році тут поселився монах-відлюдник із Афін. У природній кам’яній печері він усамітнився для молитви. Згодом до нього приєдналися інші монахи. Так організувався монастир з Троїцькою церквою у тій же печері. І сьогодні тут можна побачити дві келії, коридор та підземну церкву. Збереглися тут кам’яні лежанки, так званий камінь випробувань. Щоб стати монахом, потрібно було стояти навколішки на цьому камені, схожому на тертку, цілу ніч. До печер можна потрапити із монастирського подвір’я через спеціальний прохідколодязь, або через ліс, спустившись сходами вниз. За легендою у 981 97

році, під час військових походів, обитель відвідав князь Володимир Великий. У 1413 році із печери церква була перенесена в новозбудовану дерев’яну. А в 1460 році була зведена кам’яна церква в ім’я Святої Трійці, яка збереглася до нашого часу. У 1871 році у дзвіниці було встановлено дзвін вагою біля 600 кілограмів. У 1653 році обитель відвідав гетьман Богдан Хмельницький. Тут побував російський цар Петро І, який повертався із Прутського походу. Кажуть, що полководець Олександр Суворов, вирушаючи в Альпійський похід, перед тим, як перейти прикордонний Збруч, всю ніч провів у молитві в монастирській церкві. Переживши всі лихоліття, розруху і процвітання, навали чужинців, побувавши чоловічим, потім жіночим, монастир дожив до наших днів. У 1989 році його було повернено православній церкві. З трьох храмів монастиря уцілів лише один – Святої Трійці. На західній стіні церкви зберігся унікальний сонячний годинник, на якому зображено подільський герб – усміхнене сонечко, а під ним півколом цифри. У Божій обителі зберігаються цікаві реліквії: старовинна ікона спасителя і барельєф Ченстоківської Божої Матері, який був встановлений над входом в монастир ще на початку ХVІІІ століття.

Сатанів. Синагога. Неподалік міської брами розташована старовинна єврейська синагога, яку збудовано у 1532 році. Вона схожа на невеликий замок. Ця синагога – одна з найдавніших у Східній Європі і є взірцем синагог оборонного типу. Прямокутній об’єм будівлі прорізаний 98

десятком високих стрілчатих вікон і двома круглими вікнами зі сходу і заходу. Стіни синагоги вимуровані із місцевого вапняку і товщина їх сягає півтора метра. З трьох сторін є прибудови, де знаходилися бібліотека (у 1776 році вона була найбільшою на Поділлі і налічувала 754 книги), школа для хлопчиків, молитовна зала для жінок. Головне приміщення – висока зала, перекрита напівциркульним склепінням з розпалубками до вікон. Над основним об’ємом підіймається високий аттик з характерною для епохи ренесансу глухою аркатурою і різним карнизом. В інтер’єрі синагоги дивом збереглися рештки арон-кодеш, вирізьбленого з каменю і пофарбованого у жовтий, блакитний та червоний кольори. Це своєрідний вівтар при східній стіні молитовного залу у вигляді шафи для зберігання Тори. Разом з бімою (катедрою для читання Тори і проповідей) вони є головними складовими синагоги. Сатанівська синагога – пам’ятник, що зберіг у собі сліди різних епох історії єврейської общини. До речі, на високому пагорбі перед міською брамою знаходиться старовинне юдейське кладовище – кіркут. Тут стоять сотні кам’яних плитнадгробків, більшість з яких є справжніми витворами мистецтва різьбярів. Найстаріший датується 1576 роком. У декорі надгробків – різноманітні рослини, риби, птахи, чудернацькі леви. З написів на стелах можна дізнатися про події того часу. Є у Сатанові ще одна цікава пам’ятка історії, яка сьогодні знаходиться на задвірках селищної лікарні – чотириметровий постамент, увінчаний скульптурою скорботного Ісуса, що сидить, підперши голову рукою. Це найдавніший в Україні пам’ятник, присвячений подіям Визвольної війни під проводом Б.Хмельницького. Вшановує він тих, кого ми історично вважаємо супротивниками. У вересні 1653 року козацьке військо підійшло до стін Сатанова і городяни самі відкрили йому ворота. Не здався лише гарнізон Сатанівського замку і всю його залогу разом з мирними жителями було знищено. Згодом розстановка сил помінялася і у Сатанів увійшли жовніри коронного гетьмана Калиновського. За підтримку повстанців усе православне населення міста засудили до страти, але потім вирок пом’якшили і стратили кожного десятого. А в пам’ять про жертви козацької різанини і на честь врятування міста від “бунтівників” Калиновський наказав поставити пам’ятний знак. 99

Місцеві жителі вже не одне століття кепкують, що фігура на стовпі – пам’ятник самому Калиновському. А зажурений він тому, що програв Сатанів у карти пану Сенявському. Як стверджують історики, Сатанів є батьківщиною багатьох знаменитих людей. Наприклад, ватажка селянських повстань Северина Наливайка. Жив і працював у Сатанові видатний лікар і дослідник Станіслав Пац. Бував неодноразово у Сатанові і наш славний подолянин Устим Кармалюк.

Сатанів. Міська брама. Нині прадавнє подільське містечко Сатанів знамените не тільки своїми історичними пам’ятками, середньовічними оборонними спорудами. Це містечко, розташоване у мальовничих Медоборах, вабить до себе тисячі людей з усіх куточків України та інших країн. Люди їдуть сюди, щоб побачити історичні та архітектурні пам’ятки, помилуватися неповторною красою подільської природи та ще й поправити своє здоров’я. Адже особливим скарбом сатанівських земель є цілюща мінеральна вода типу “Нафтуся” – “Збручанська”. Сьогодні тут функціонують сім оздоровниць: профілакторій “Берізка”, санаторій “Збруч”, санаторій “Товтри’, оздоровчий комплекс “Поділля”, санаторно-лікувальний комплекс “Перлина Поділля”, оздоровчий комплекс “Аква Віта – Жива вода”, реабілітаційний центр УМВС України “Оксамит Поділля”. В цих оздоровницях є всі умови, щоб добре полікуватися та гарно відпочити. Нині у Сатанові успішно діють ряд підприємств: ПМК-4, меблевий цех, столярний цех по виготовленню паркету, приватне 100

підприємство по розливу мінеральної води та інші. Тут є лікарня, культурні, освітянські заклади, молодіжний дискотечний клуб, заклади торгівлі. Отож, Сатанів сьогодні розвиває свою інфраструктуру, покращує свій благоустрій, забудовується, хорошіє. Це невелике містечко має цікаве і героїчне минуле і, безперечно, його чекає гарне майбутнє. Познайомся, прочитай: ● Від Підволочиська до Сатанова // Два береги Збруча : путівник. – К., 2008. – С. 19-33. ● Забуті фортеці Поділля // Липа К.А. Невідома Україна / К.А.Липа. – К., 2009. – С. 146-159. ● Перова О. Сатанів – місто-легенда, місто-курорт : інформаційний довідник / О.Перова, І.Байдак. – Хмельницький, 2008. – 40 с. ● Сатанів – від Троянового валу до Європейського курорту // Байдак І. Стежками рідного краю / І.Байдак. – Хмельницький, 2008. – С. 145-153. * * * ● Бубен І. Святиня Подільського краю / І.Бубен // Подільські вісті. – 2005. – 13 січня. ● Вихованець Т. Сатанів: доторкнутися до минулого… / Т.Вихованець // Подільський кур’єр. – 2010. – 27 травня. ● Кулаківський І. Чи загадкова назва Сатанова? : вікно в історію / І.Кулаківський // Подільські вісті. – 1998. – 5 травня. ● Кушнір Л. Сатанівський монастирський літопис / Л.Кушнір // Подільські вісті. – 2003. – 24 квітня. ● Кушнір Л. Сатанівський монастирський літопис / Л.Кушнір // Подільські вісті. – 2001. – 18 січня. ● Назаренко Є. Засмучений творець дивиться крізь віки на Сатанів / Є.Назаренко // Є Поділля. – 2007. – 29 березня. ● Пустиннікова І. Сатанівська Слобідка / І.Пустиннікова // Моя газета. – 2007. – № 18. ● Щегельська О. В гостях у міста сатани / О.Щегельська // Є! – 2004. – 16 вересня. ● Щегельська О. Сатанівська перлина втрачає свої “перли” / О.Щегельська // Є Поділля. – 2007. – 28 серпня. 101

Покровська церква-фортеця у Сутківцях

Пам’ятка для користувачів-учнів 5-9 класів

102

Високохудожньою та унікальною пам’яткою середньовічної культово-військової архітектури ХV-ХVІ століття не лише на Поділлі, а й в Україні, є Покровська церква-фортеця в селі Сутківці, що на Ярмолинеччині. За своєю архітектурою і планувальною схемою Покровська церква не має аналогів в Україні. Історія цієї будівлі пов’язана з історією місцевого дворянського роду Сутковських, пращур яких Хотько Кроат, виходець із Угорщини, за вірну службу в 1407 році одержав ці землі від великого князя литовського Вітовта. Онук Хотька Кроата Федір став родоначальником сім’ї Сутковських. У першій половині ХV ст., а точніше у 1427 році, на пагорбі над річкою Ушиця, біля села Сутківці для захисту від частих набігів татар Сутковецькі побудували невеликий замок. Згодом, у 1476 році, біля нього звели Покровську церкву-фортецю. Відомий краєзнавець, дослідник історії Поділля протоієрей Юхим Сіцінський (1859-1937) так описує Сутковецьку церквуфортецю: “План цієї церкви – рівнораменний хрест із заокругленнями на чотирьох кінцях. На трьох кінцях хрестового плану стоять три муровані абсиди, що мають зовнішній вигляд замкових башт з амбразурами й стрільницями. На четвертому кінці хрестового плану стоїть дзвіниця – знизу мурована, а нагорі – дерев’яна, з двома поверхами українського типу. Весь будинок має два поверхи: у долішньому поверсі міститься власне церква, а горішній поверх правив для оборони”. Існує припущення, що замок і церква являли собою єдиний оборонний комплекс, адже, як вказують дослідники, спосіб викладки мурів замку і церкви – однаковий. І фортецю, що займала понад чверть гектара, і Покровську церкву вимуровано з вапняку. До речі, стіни церкви місцями сягають двометрової товщини. Є припущення, що обидві споруди з’єднував підземний хід, яким можна було дістатись аж до Кам’янця. Будівля церкви-фортеці, конструкція її перекриттів і склепінь, окремі архітектурні деталі виразно свідчать про готичний характер цієї архітектурної пам’ятки. Центральна будівля церкви, як уже сказано, має два поверхи і перекрита двосхилою покрівлею з характерними для готичної архітектури високими ступінчатими фронтонами. 103

Приміщення першого поверху церкви з круглими кріпосними вікнами і амбразурами перекрите складною системою склепінь з готичними нервюрами. Інтер’єр церкви скромний і затишний. Тут збереглися фрескові розписи ХVІ ст. Під час ремонту храму в ХVІ ст.. портали дверних отворів були прикрашені білокам’яним різьбленням в стилі ренесанс. Верхній поверх, призначений для розміщення стрільців, має цілу систему стрільниць-амбразур. На обох поверхах влаштовано біля 20 бійниць. Завершуються стіни поясом машикулів з чотирма мініатюрними башточками на одного стрільця, розташованими по кутках. Первозданний вигляд храму порушили ще у 1903 році. Саме тоді гонтові стрімкі дахи були замінені на бляшані, на середині будівлі знищено барочну баню, замість якої поставили дерев’яну гранчасту баню. До 1958 року церква залишалася діючою, потім її закрили. Після проведення на початку 90-х років реставраційних робіт Сутковецька Свято-Покровська церква повернулася до життя. Зараз тут проводяться реставраційні роботи, які нададуть храму первозданного вигляду.

Єдина вціліла вежа сутковецького замку. Що ж до самого замку-фортеці, то доля його значно сумніша. У 1567 році татари знищили фортецю, але згодом її відбудували. Потім її ще декілька разів перебудовували, а коли в ХVІІ ст. поселення втратило оборонне значення, вона занепала. Остаточно оборонне значення фортеця втратила у 1792 році, після останнього походу, організованого Катериною ІІ на Крим. Поступово, камінець за камінцем місцеве населення розбирало фортецю для власних 104

потреб. Зараз око подорожнього милує лише одна башта, яка набула досить сумного вигляду. Проте, і ці залишки Сутковецького замку і старовинна СвятоПокровська церква є неповторною окрасою Подільської землі. Познайомся, прочитай: ● Сутковецька церква-фортеця // Українська радянська енциклопедія. Т. 11. Кн. 1. – К., 1984. – С. 81. ● Сутківці – час збирати каміння // Байдак І. Стежками рідного краю / І.Байдак. – Хмельницький, 2008. – С. 175-180. ● Єсюнін С. Церква-фортеця у Сутківцях / С.Єсюнін // Хмельниччина справжня : фотокнига. – Хмельницький, 2007. – С. 112. ● Церква-фортеця в Сутківцях // Низовський А.Ю. 100 великих чудес України / А.Ю.Низовський. – К., 2007. – С. 161-163. ● Сутківці // Сердюк О.В. Найцікавіші місця України / О.В.Сердюк. – Х., 2008. – С. 35. ● Пам’ятники минувшини // Слободянюк П.Я. Культура Хмельниччини / П.Я.Слободянюк. – Хмельницький, 1995. – С. 94. * * * ● Бендюг В. Покровська церква в Сутківцях / В.Бендюг // Проскурів. – 2008. – 27 березня. ● Козак І. Мільйон для святої Покрови : уперше за п’ять століть на реконструкцію Сутковецької церкви-фортеці виділено такі кошти / І.Козак // Подільський кур’єр. – 2007. – 11-17 січня. ● Олійник І. Сутковецький унікальний храм-фортецю відрестав-рують, щоб показати його у всій красі, з держбюджету виділили мільйон гривень / І.Олійник // Є Поділля. – 2006. – 7 грудня. ● Подільський Г. Сімдесят розповідей про унікальну Хмельниччину / Г.Подільський // Є Поділля. – 2007. – 9 серпня. ● Сутковецька фортеця: храм віри і оборони // Подільський кур’єр. – 2010. – 20 травня.

105

Закоханий в життя, у сонце, у людину

150 років від дня народження Михайла Коцюбинського Рекомендаційний список літератури

106

Його проза – це синтез народності і гуманізму, воістину загальнолюдського масштабу інтереси, глибинність естетичного змісту, рівне мислення, вивершеність образів, найяскравіші грані майстерності, завдяки чому твори Коцюбинського – це і духовний образ, і суть буття народу, його жива історія, великі гуманістичні уроки, мрія про будучину» (П. Кононенко)

Біографія: Михайло Коцюбинський (1864 – 1915) Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864р. в м. Вінниці в сім'ї дрібного урядовця. Дитинство та юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля, куди переводили батька по службі. Освіту здобував у Барській початковій школі (1875 – 1876) та Шаргородському духовному училищі (1876 – 1880). Коцюбинський почав пробувати свої сили в літературі рано, брався за поезію, переклади, нариси, та швидко головним полем його письменницької діяльності, справжнім покликанням стає художня проза. З перших спроб Коцюбинського-прозаїка до нас дійшли оповідання “Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма” (1884), “21-го грудня, на введеніє” (1885), “Дядько та тітка” (1885). 107

Друкуватися Коцюбинський почав у 1890р. – львівський дитячий журнал “Дзвінок” опублікував його вірш “Наша хатка”. В цьому ж році він побував у Львові, встановивши творчі контакти з місцевими літераторами та видавцями, зокрема Франком. Поїздка поклала початок постійному співробітництву Коцюбинського в західноукраїнських виданнях. На початку 1891р. він їде в с. Лопатинці на Вінниччині, де поєднує роботу домашнього вчителя в родині місцевого службовця з поглибленим вивченням життя села, народної мови, культури і розпочинає серйозну літературну працю. За один 1891 рік з-під його пера виходять оповідання “Харитя”, “Ялинка”, “П'ятизлотник”, повість “На віру”, віршована казка “Завидющий брат”. Твори привернули увагу літературної громадськості, засвідчили, що в українську прозу прийшов талановитий художник. На початку 90-х рр. частина молодої української інтелігенції, перейнятої ліберально-просвітительськими ідеями, утворює організацію “Братство тарасівців”, з учасниками якої Коцюбинський деякий час підтримував зв'язок. Цей зв'язок відбився на його творчості. У казці “Хо” (1894) Коцюбинський підносить значення ліберально-просвітительської діяльності. Роки перебування Коцюбинського на урядовій службі в Молдавії і Криму дали життєвий матеріал для його творів “Для загального добра” (1895), “Пе-коптьор” (1896), “Посол від чорного царя” (1897), “Відьма” (1898), “В путах шайтана” (1899), “Дорогою ціною” (1901), “На камені” (1902), “У грішний світ”, “Під мінаретами” (1904). Одним із свідчень того, що Коцюбинський своїми творами молдавсько-кримського циклу виходив за межі локальних проблем, є те, що його повість “Для загального добра” була надрукована в перекладі російською мовою у журналі “Жизнь”. Багата творчими здобутками п'ятирічна служба у філоксерній комісії стала періодом інтенсивного зростання письменника Залишивши роботу в комісії, він після безуспішної спроби влаштуватися на роботу в Чернігові, де жила сім'я, їде до Житомира і займає різні посади в редакції місцевої газети “Волынь”. На початку 1898р. Коцюбинський нарешті дістає роботу в чернігівському земстві. Важливим моментом світоглядно-художньої еволюції Коцюбинського було оповідання “Лялечка” (1901). У “Лялечці” 108

Коцюбинський постає визначним майстром психологічного аналізу. Зосередження уваги на психологічних колізіях стає визначальною рисою творчості Коцюбинського. Дещо окремо в доробку Коцюбинського стоять твори на теми з минулого українського народу – “На крилах пісні” (1895) і “Дорогою ціною” (1901). Їх єднає романтично-піднесена, героїчна тональність. Новела “Цвіт яблуні” була в українській літературі новаторською за темою: порушувалась проблема ставлення письменника до дійсності, говорилося, що митець за будь-яких обставин не може забувати про свій громадянсько-професійний обов'язок, повинен боліти чужим горем, як власним. До теми “Цвіту яблуні” Коцюбинський повертається ще не раз (цикл мініатюр “З глибини”, поезія в прозі “Пам'ять душі”, незавершений твір “Павутиння”, новели “Intermezzo” і “Сон”). Виражене у цих творах ідейно-мистецьке кредо декларується й у листі-відозві М. Коцюбинського і М. Чернявського 1903р. до українських письменників. Наступний розвиток української літератури Коцюбинський бачив у розширенні її тематичних та ідейних обріїв, пошукові нових художніх форм. У п'ятиліття перед революцією 1905 – 1907 рр. Коцюбинський написав і опублікував оповідання “Fata morgana” (Киевская старина, 1904), в якому вловив ті головні зрушення у свідомості селянства і нові тенденції в еволюції соціальної психології села, які на повну силу виявилися під час революції. Революція остаточно відкрила світові нове село, а Коцюбинський без будь-якого втручання в текст оповідання продовжив його як другу частину повісті. Друга частина повісті “Fata morgana” (опублікована в квітневому номері “Літературно-наукового вісника” за 1910р.) належить до найвизначніших творчих досягнень Коцюбинського, пов'язаних з подіями першої російської революції. Провідним жанром малої прози Коцюбинського після 1901р. стає соціально-психологічна новела. У 1906 – 1912 рр. крім другої частини “Fata morgana” М. Коцюбинський створює новели “Сміх”, “Він іде” (1906), “Невідомий”, “Intermezzo”, “В дорозі” (1907), “Persona grata”, “Як ми їздили до Криниці” (1908), “Дебют” (1909), “Сон”, “Лист” (1911), “Подарунок на іменини”, “Коні не винні”, образки-етюди “Хвала 109

життю!”, “На острові” (1912), а також повість “Тіні забутих предків” (1911). Під час поїздок на острів Капрі письменник часто зустрічався з Горьким, взимку 1911 – 1912 рр. навіть жив у нього і написав там “Коні не винні” та “Подарунок на іменини”. Художні нариси “Хвала життю!” й “На острові”, написані влітку 1912р., – останні твори М. Коцюбинського. Пафосом торжества життя над смертю пройнятий нарис “Хвала життю!”. Лейтмотивом нарису “На острові” також є ідея безперервності, вічності людського буття. Коцюбинський побував у багатьох екзотичних місцях – у Криму, Бессарабії, на Гуцульщині та в Італії, його листи переповнені враженнями від природи цих країв. Коцюбинський вражав своїх сучасників знанням природничих наук. Він проникав у таємниці природи через наукову літературу і власні спостереження. Це допомагало йому глибше, по-філософськи сприймати навколишній світ, краще збагнути і точніше відтворити життя людини в органічному зв'язку з усім світом. Природа і людина зливаються у нього в одне ціле, стоять в одному поетично-філософському ряду. Мовна практика Коцюбинського – один з яскравих прикладів широкого підходу до розвитку літературної мови. Не заперечуючи ваги різних стилів української літературної мови, слів-новотворів, оригінальних виразів, конструкцій, він головним джерелом збагачення мови літератури вважав загальнонародну розмову. Творчість Коцюбинського служить художнім прикладом уже не одному поколінню українських письменників. Література "Великий сонцепоклонник" Коцюбинський М. Твори в двох томах: Т.1.Повісті та оповідання (1884-1906)/М.М.Коцюбинський. –К.:Наукова думка,1988. -584с. Коцюбинський М.М. Твори в двох томах: Т.2. Повісті та оповідання (1907-1912)/М.М.Коцюбинський. –К..:Наукова думка, 1988. -496с. 110

Коцюбинський М. Вибрані твори: Оповідання. Повість /М.М.Коцюбинський. –К.:Дніпро,1987. -285с. Коцюбинський М.М. Вибрані твори/М.М.Коцюбинський. – К.:Дніпро,1977. -498с. Коцюбинський М.М. Дорогою ціною: вибрані твори/М.М.Коцюбинський. –К.:Веселка,1979. -173с. Коцюбинський М.М. З глибини: повість, новели/М.М.Коцюбинський. –К.:Вид-во «Факт»,2005. -204с. Коцюбинський М.М. Збірка творів/М.М.Коцюбинський. – Харків: Прапор,2008. -336с. Коцюбинський М.М. Подарунок на іменини: оповідання, новели, повісті/М.М.Коцюбинський. –К.:Веселка,1989. -333с. Коцюбинський М.М. Тіні забутих предків: повісті, оповідання/М.М.Коцюбинський. –Х.:Фоліо,2006. -350с. Коцюбинський М.М. Фата Моргана: повість/М.М.Коцюбинський. –К.:Дніпро,1977. -133с. Коцюбинський М.М. Цвіт яблуні: повісті, оповідання, новели/М.М.Коцюбинський. –К.:Рад.школа,1989. -555с. Коцюбинський М.М. Що записано в книгу життя: повісті та оповідання/М.М.Коцюбинський. –Харків: Фоліо,1994. -541с. Книги про життєвий і творчий шлях Михайла Коцюбинського Калениченко Н.Л. Михайло Коцюбинський: нарис життя ітворчості/Н.Л.Калениченко. –К.:Дніпро,1984. -189с. Кузнецов Ю.Б. Слідами феї Моргани: вивчення творчості М.М.Коцюбинського в школі: посібник для вчителів/Ю.Б.Кузнецов, П.І.Орлик. –К.:Рад.школа, 1990. -204с. Спогади про Михайла Коцюбинського/упоряд. М.М.Потупейка. –К.:Дніпро,1989. -278с. Публікації про життя і творчість Михайла Коцюбинського Короненко С. Марячи в лихоманці, він раптом заговорив українською: [Михайло Коцюбинський]/С.Короненко//Уряд.кур’єр. 2013. -11 верес. –С.18. 111

Торська Н. Шістдесят років самотності (або «Історія одного потаємного кохання»): [М.Коцюбинський та Олександра Аплаксіна]/Н.Торська//Фортеця. -2012. -10 трав. –С.3. Коляда І.А. Цензурна політика російського самодержавства в «українському питанні»: [до історії відносин М.Коцюбинського з органами цензури]/І.А.Коляда//Укр. іст. журн. -2012. -№2. –С.58-72. Тютюнник Є. «Intermezzo» Михайла Коцюбинського мало вплив на «Сонячні кларнети» Павла Тичини/Є.Тютюнник//Уряд.кур’єр. -2012. -21 січ. –С.18. Ткаченко І. «Мої дні течуть тепер серед степу…»: [«Степ» як психологема в новелі Михайла Коцюбинського «Intermezzo»]/І.Ткаченко//Дивослово. -2010. -№7. –С.42-46. Матюшкіна Т. У ритмі життя природи: «імпресіоністичні ефекти» в зображенні світу природи Михайлом Коцюбинським та Кнутом Гамсунгом/Т.Матюшкіна//Укр.мова й літ. в ліцеях. -2010. №5. –С.45-51. Логвиненко О. «Носив у душі сонце»: [145-річчя Михайла Коцюбинського] /О.Логвиненко//Літ.Україна. -2009. -24 верес. Унгурян О. Михайлина Коцюбинская: [исполнилось 145 лет со дня рождения украинского писателя-автора «Теней забытых предков», «Intermezzo», «Фаты Морганы»]/О.Унгурян//Факты. -2009. -19 сент. –С.5. Мацевко-Бекерська Л. Наративна конфігурація малої прози Михайла Коцюбинського кінця XIX-початку ХХст./Л.МацевкоБекерська //Дивослово. -2008. -№12. –С.37-42. Сюндюков І. Ціна прозріння: [новела Михайла Коцюбинського «Сміх» як художнє пророцтво]/І.Сюндюков//День. -2008. -11 січ. – С.8. Бондаренко Ю. Про першопочатки історії людства у повісті «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського /Ю.Бондаренко //Дивослово. -2006. -№12. –С.4-10. Леонтович О. «Дорогий, гаряче любий друже…»: [взаємини М.Коцюбинського і В.Леонтовича/О.Леонтович//Слово і Час. -2005. №8. –С.66-67. Михида С. Михайло Коцюбинський у рецепції рідних та близьких: [штрихи до психологічного портрета]/С.Михида//Укр. мова й літ. в ліцеях. -2005. -№4. –С.97-103. 112

Гаврилюк О. Що запишемо у книгу життя?: [урок за оповіданням М.Коцюбинського «Що записано в книгу життя…»]/О.Гаврилюк//Укр. мова й літ. В ліцеях. -2005. -№3. –С.2328. Поліщук Я. «Пейзаж людини» від Михайла Коцюбинського: [до 140-річчя від дня народження ]/Я.Поліщук//Дивослово. -2004. №10.-С.44. Калениченко Н. Проза М.Коцюбинського і суміжні види мистецтва/Н.Калениченко//Слово і Час. -2004. -№6. –С.3. Сайти abc-people.com›data/kocyubinskiy-m/ gorod.cn.ua›news/foto-i-video…mihailo…ta…foto.html uk.wikipedia.org ukrlib.com.ua newvv.net/literature/233031.html schoollit.com.ua/biografiya-mixajla-kocyubinskogo/ ukrclassic.com.ua/katalog/k/kotsyubinskij-mikhajlo

113

По стежинах пригод

Рекомендаційний список літератури для дітей молодшого та середнього шкільного віку

114

Казковий лабіринт

115

Баррі Д.М. «Пітер Пен» «Питер Пэн» – романтическая сказочная повесть. Ее читают во всем мире и дети, и взрослые. Мальчик Питер не хочет взрослеть, он дружит с феями и умеет летать! Повесть в настоящем издании представлена как на языке оригинала, так на русском языке. Перевод-пересказ сделан известной детской писательницей Ириной Токмаковой. Где можно пережить увлекательные и опасные приключения с индейцами и пиратами, волшебными существами и дикими животными, причём сразу со всеми вместе и в одно и то же время? Не морщите лоб, вспоминая, мы не делаем из этого тайны. Конечно, на Нигдешнем острове. Как же могли Майкл и Джордж не поддаться искушению, и не отправиться на этот остров, где правит бал вечно юный Питер Пэн. И как могла Венди не отправиться с ними, ведь у Питера Пэна и его пропавших мальчиков не было мамы. Волков О. «Чарівник Смарагдового міста» Повісті-казки відомого російського письменника про незвичайні пригоди дівчинки Еллі та її друзів - Страшила Мудрого, Залізного Дроворуба з добрим серцем у грудях, Сміливого Лева та Великого Чарівника Гудвіна, про добро, яке перемагає зло, про дивовижні пригоди цих казкових героїв у Смарагдовому місті.

116

Сельма Лагерлеф «Дивовижні пригоди Нільса з дикими гусьми» Повість-казка знаменитої шведської письменниці, лауреата Нобелівської премії в галузі літератури Сельми Лагерлеф про дивовижну подорож сільського хлопчика Нільса Хольгерсона з дикими гусьми – одна з найулюблених книжок дітвори в усьому світі. Неймовірні пригоди, чудесні перетворення, цікаві бувальщини тримають юного читача у приємній напрузі з перших і до останніх сторінок книжки, яка по праву належить до золотого фонду кращих творів світової літератури для дітей. Нестайко В. «Дивовижні пригоди у лісовій школі.» Легка, життєрадісна, сповнена доброго гумору книга розповідає про веселі, дотепні пригоди зайчика, їжачка та їхніх однокласників учнів спеціалізованої музичної лісової школи з ведмежою мовою викладання.

Полонський Радій «Таємниця країни суниць» У казці «Таємниця країни Суниць» троє дітей, бажаючи назбирати для своїх друзів суниць, потрапляють у дивовижну країну, де живуть хвальки, підлабузники, ябеди та заздри. Правителі цієї країни хочуть зашкодити дітям повернутися додому. До цієї книги входить ще «Казка про викрадену зозулю», в якій пацюк разом з хлопчиком-хуліганом поцупили Час. Тільки ті, хто 117

бачив підступних утікачів, здатні рухатися. Вони мусять повернути Час. Джон Роналд Руел Толкін «Володар Перснів» Дія трилогії відбувається у чарівному світі – Середзем'ї, населеному ельфами, орками, гобітами та іншими казковими істотами. На початку «Володаря Перстенів» читач довідується, що Перстень, знайдений (чи вкрадений) Більбо в попередній історії, не лише дозволяє власнику ставати невидимим, а має ще багато інших чарівних властивостей. Насправді це Перстень Влади – наймогутніший із древніх магічних предметів, який може дати його власнику владу над світом. Проте Перстень також отримує владу над душею того, хто його носить, причому ця влада темна й зла. Саурон, володар Мордору, темний демон Середзем'я понад усе прагне отримати Перстень у свої руки, а це загрожує пануванням Зла в усьому Середзем'ї. Перстень кличе темного демона до себе, і той уже розпочав пошуки... Ено Рауд «Пригоди Півчеревичка та Мохобородька».

Муфтика,

Ця книжка про цікаві пригоди трьох маленьких чоловічків: Муфтика, Півчеревичка та Мохобородька. Проте маленькими вони були тільки на зріст. Якщо судити за їхніми справами, ніхто не зважився б сказати, що вони маленькі. Трохи дивакуваті – можливо. Бо й справді, наші персонажі мали дещо незвичний вигляд. Муфтик завжди одягнений у велику муфту, Мохобородько має чудову бороду зі справжнього лісового моху, а Півчеревичок носить взуття з обрізаними носками, щоб зручніше було ворушити пальцями ніг. Це нове видання української версії пригод всесвітньо відомих персонажів естонського письменника Ено Рауда – Муфтика, Півчеревичка та Мохобородька. 118

Висновки Провідним напрямом бібліографічної роботи шкільної бібліотеки, спрямованої на систематичне забезпечення бібліографічною інформацією відповідно до постійних запитів є бібліографічне інформування. Така послуга призначена для постійного ознайомлення читачів з друкованими виданнями, з новинками, які надійшли до бібліотеки, а також з літературою, що охоплює широке коло питань для учнів і вчителів. Успіх роботи з питань прищеплення учням бібліотечнобібліографічної грамотності залежить від тісного контакту школи і бібліотеки, батьків, від єдиного планування всієї роботи з книжкою, виховання загальної культури.

119

Література 1.

Абетка шкільного бібліотекаря / упоряд. М.Голубенко. – К.: Видавничий дім "Шкільний світ". 2006. –120с. – (Б-ка "Шкільного світу")

Ажнюк Т. Формування інформаційної культури учнів // Шкільна бібліотека. – 2008. - №2 – с.35-39.

Баранова О. Формування інформаційної культури учня // Шлях освіти. – 2000. - №3 – с.31-34.

Застава І. Бібліографічна та інформаційна робота // Шкільна бібліотека. – 2007. - №8 – с.52-54.

Матвійчук О.Є. Діяльність шкільних бібліотек із забезпечення інформаційних потреб старшокласників: Автореф. дис. канд. пед. наук. – К., 2004. – 20 с.

Матвійчук О.Є. Формування інформаційної культури викладача // Комп’ютер у сім’ї та школі. – 2006. - №6. – С. 16– 18.

Методичні рекомендації щодо підготовки та редагування бібліотечних посібників у виданнях. – К.: Кн. палата України, 2008, - 40с.

Формування інформаційної структури учнів загальноосвітніх навчальних закладів: Науково-методичні рекомендації / упоряд. А.Рубан //Шкільна бібліотека.- 2006. -№11-12. – с.1-62.

Хімчук О.Є. Бібліотека середнього загальноосвітнього закладу в контексті законодавства // Шкільна бібліотека. – 2001. – № 2. – С. 19– 20.

10. Хімчук О.Є. Індивідуальна робота з читачами в шкільній бібліотеці//Шкільна бібліотека. – 2003. – № 2. – С. 33–40. 11. Швецова-Водка Т. Види друкованих видань // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. – Рівне, 1988. Вип.3. - с.375-395. 120

Для нотаток _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ _________________________________________________________ 121