МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ Головне управління юстиції у Кіровоградській області
Особливості ведення особистого селянського господарства в Україні
Цей інформаційний посібник підготовлено провідним спеціалістом відділу правової роботи, правової освіти, реєстрації НПА та систематизації законодавства ГУЮ у Кіровоградській області — Пільгуй-Панченко К.М.
Інформаційний посібник
Посібник розрахований на широке коло читачів. Грудень, 2014 Кіровоград —2014
НОТАТКИ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________
СТР. 18
СТР. 3
Список використаної літератури - Конституція України від 28.02.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141. – (Із змін., внесеними згідно із Законом № 2222-IV від 08.12.2004 р. // Відомості Верховної Ради України. - № 2. – Ст. 44) - Господарський кодекс України:затверджений Законом України від 16.01.2003, № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 18, № 19-20, № 21-22. - Ст. 144 - Земельний кодекс України: затверджений Законом України від 25.10.2001, № 2768-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 3-4. - Ст. 27 - Кодекс законів про працю України: затверджений Законом України від 10.12.1971, № 322-VIII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. - додаток до № 50. - Ст. 375 - Сімейний кодекс України: затверджений Законом України від 10.01.2002, № 2947-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 21-22. - Ст. 135 - Цивільний кодекс України: затверджений Законом України від 16.01.2003, № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 40-44. - Ст. 356 - Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України: Закон України від 23.03.2000, № 1602-ІІІ // Відомості Верховної Ради України . – 2000. - № 25. – Ст. 195 - Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року: Закон України від 18.10.2005, № 2982-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. - № 1. – Ст. 17 - Про особисте селянське господарство: Закон України від 15.05.2003, № 742IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 29. - Ст. 232 - Про зайнятість населення: Закон України від 05.07.2012, № 5067-VI // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/5067-17 - Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві: Закон УРСР від 17.10.1990, № 400XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. - № 45. - Ст.602 - Про туризм: Закон України від 15.09.1995, № 324/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 31. - Ст. 241 - Про затвердження Порядку обліку особистих селянських господарств сільськими, селищними та міськими радами: Наказ Державного комітету статистики України від 26.10.2009 № 409 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/go/z0044-10 - Аграрне право України: Навчальний посібник. / Гаєцька-Колотило Я.З., Ільків Н.В. – К.: Істина, 2008. – 184 с. - Гальцова І. Зелений туризм: недоліки чинного законодавства/ І. Гальцова // Юридичний журнал. – 2008. - № 7/8. – С. 107-110 - Кальніченко А. Запитували – відповідаємо / Алла Кальніченко // Землевпорядний вісник. – 2010. - № 12. – С. 35-43 - Коваленко Т.О. Правові питання зайнятості населення / Т.О. Коваленко, С.М. Черноус // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2009. - № 3. – С. 72-79
Впродовж останніх років, велика частина вітчизняної сільськогосподарської сировини вироблялося в системі господарств населення. Роль особистих селянських господарств у вирішенні продовольчої проблеми України завжди була важлива і залишається такою дотепер. Особисті селянські господарства об’єктивно стають одним з основних виробників сільськогосподарської продукції. В економці України спостерігаються не тільки значні зрушення в обсягах виробництва особистих селянських господарств, але і зростання їх значення у забезпеченні добробуту селян і багатьох жителів міст.
СТР. 4
СТР. 17
Якими нормативно-правовими актами регулюється інститут розвитку «особистого селянського господарства? - Господарський кодекс України від 16.01.2003 року; - Земельний кодекс України від 25.10.2001 року; - Закон України «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 року; - Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 року; - та багато інших не менш важливих нормативноправових актів. Які етапи розвитку законодавства особистого селянського господарства в Україні? На першому етапі законодавчого забезпечення розвитку особистих селянських господарств (з жовтня 1990 р. по грудень 1993 р.) було здійснено уніфікацію форм ведення особистих підсобних господарств шляхом вилучення із законодавства України «колгоспного двору» як форми ведення таких господарств, закріплено можливості приватизації земельних ділянок, наданих у користування громадянам для ведення особистих підсобних господарств. Одним із перших важливих кроків у цьому напрямі після проголошення Декларації про державний суверенітет України став Закон України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» від 17 жовтня 1990 року, де чи не вперше передбачалося надання агропромисловим виробникам права вільного вибору форм власності і напрямів трудової та господарської діяльності, повної власності на результати своєї праці. Певні орієнтири у реформуванні аграрної системи визначила і Постанова Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 р. «Про земельну реформу», за якою передбачалося виділення земель запасу для організації фермерських господарств, ведення особистого підсобного господарства,
2009 року було прийнято постанову № 144 «Про внесення змін до Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних», якою визначено поняття основної роботи для членів особистих селянських господарств. Незайняті громадяни, у тому числі члени особистих селянських господарств, для яких робота у таких господарствах не є основною, які звертаються до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, підлягають реєстрації. В якому випадку робота для члена особистого селянського господарства є основною? Введення особистого селянського господарства вважається основною роботою для члена такого господарства за умови, що протягом 12 місяців, які передували дню звернення до державної служби зайнятості, він провадив лише діяльність, пов’язану з веденням особистого селянського господарства, чи одночасно працював на умовах найму або займався видом діяльності, що визначений частиною третьою статті 1 Закону України «Про зайнятість населення», менше 26 календарних тижнів. Такі члени особистого селянського господарства не підлягають реєстрації. Для реєстрації у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, та безробітних, члени особистого селянського господарства, для яких ця робота є основною, крім паспорта і трудової книжки, мають подати довідку, видану сільською, селищною або міською радою за місцем розташування земельної ділянки, про припинення ведення особистого селянського господарства або про вихід з такого господарства. _______________________________________________
СТР. 16
Що відбувається з результатами припинення ведення особистого селянського господарства? У разі припинення ведення особистого селянського господарства сільська, селищна, міська рада за місцем розташування земельної ділянки, наданої для цих цілей, вилучає його з обліку особистих селянських господарств. Яким чином робота в особистих селянських господарствах впливає на ситуацію зайнятості населення? Облік особистих селянських господарств передусім пов’язаний з визначенням осіб, які самостійно забезпечують себе роботою і на яких розповсюджується дія Закону України «Про зайнятість населення в Україні», який визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю. В Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство». Враховуючи, що особистим селянським господарством можуть займатися особи, які мають іншу основну роботу, це питання було уточнено: Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення» членів особистих селянських господарств було віднесено до зайнятого населення за умови, що робота в цьому господарстві є для них основною. Для більш чіткого розуміння того, яких саме осіб, що ведуть особисте селянське господарство, слід відносити до зайнятого населення, Кабінетом Міністрів України 25 лютого
СТР. 5
садівництва, городництва з одночасною приватну і колективну власність.
передачею
їх
у
Другий етап законодавчого забезпечення розвитку особистих селянських господарств (з грудня 1993 року по червень 1996 року) характеризується тим, що був прийнятий такий важливий нормативно-правовий акт у розвитку земельної реформи, як Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 року який задекларував визнання права на земельну частку (пай) об'єктом купівлі-продажу, дарування, успадкування, міни, застави, передачі в оренду. Особливостями правового становища особистих селянських господарств на третьому етапі (з червня 1996 року по грудень 1999 року) є те, що на конституційному рівні було здійснено закріплення права приватної власності на землю, майно, непорушність цих прав, а також встановлено нові підходи в оподаткуванні земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства громадян. Четвертий етап законодавчого забезпечення розвитку особистих селянських господарств (з грудня 1999 р. по сьогоднішній час) характеризується тим, що у законодавстві України передбачалась можливість розширювати площі земельних ділянок для ведення особистих селянських господарств за рахунок виділення земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) та шляхом вільного викупу земельних ділянок, що надані громадянам у користування понад норму, яка приватизується безкоштовно. Умови розвитку земельних відносин на основі оренди встановлені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду землі» від 2 листопада 2003 р., який є важливою формою соціального захисту сільського населення.
СТР. 6
СТР. 15
З прийняттям 25 жовтня 2001 р. нового Земельного кодексу України у державі створено підґрунтя правової бази завершення земельної реформи і створення механізмів ринкового регулювання земельних відносин. У ньому закріплені всі ті зміни у земельних відносинах, що відбулися за останні роки. Саме завдяки новому Земельному кодексу України набуло конкретного втілення конституційне положення про приватну власність на землю. Ця норма була закладена і в попередньому Земельному кодексі України. Проте права власності на землю були визначені у такому порядку: державна, колективна, приватна. У новому Земельному кодексі України замість колективної власності була введена комунальна, а сам перелік форм набув такої послідовності: приватна, комунальна, державна. Та й саме поняття приватної власності значно розширено. 15 травня 2003 р. прийнятий конституційною більшістю народних депутатів України довгоочікуваний Закон України «Про особисте селянське господарство», яким визначені правові, організаційні, економічні та соціальні засади ведення особистих селянських господарств. В чому суть інституту особистого селянського господарства? Особисті селянські господарства є стабілізуючою формою господарювання. Вони відіграють неймовірно важливу роль у житті незаможних селян, забезпечуючи додатковий заробіток до мізерних пенсій та оплати праці в аграрному секторі. Слід зазначити, що категорія «особисте селянське господарство» не є новою, у радянському законодавстві вживався термін «особисте підсобне господарство», який знайшов своє відображення і в деяких законодавчих актах України. Закон України від 15 травня 2003 року № 742-IV «Про особисте селянське господарство» (далі – Закон України «Про особисте селянське господарство») визначає особисте селянське
Коли відбувається припинення особистого селянського господарства, яке не залежить від волі осіб? Припинення з об'єктивних і незалежних від волі членів господарств обставин відбувається, якщо є такий юридичний факт, як смерть особи чи осіб, що займалися веденням особистого селянського господарства. У разі смерті особи ведення особистого селянського господарства припиняється за таких умов: а) якщо не залишилося жодного члена господарства, який бажає продовжувати вести таке господарство; б) якщо спадкоємці не виявляють бажання займатися веденням особистого селянського господарства Які є підстави припинення діяльності селянського господарства, які відносяться до примусових? Примусово діяльність з ведення особистого селянського господарства припиняється у випадку: - звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; - відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; - конфіскації за рішенням суду; - не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених Земельним Кодексом. Право користування земельною ділянкою припиняється у разі: - використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; - використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; - систематичної несплати земельного податку або орендної плати.
СТР. 14
СТР. 7
Їх можна поділити на 3 групи: а) добровільне припинення господарств; б) припинення з об'єктив них і незалежних від волі членів господарств обставин; в) примусове. В чому суть добровільного припинення ведення особистого селянського господарства? Добровільне припинення ведення ОСГ має місце в разі прийняття рішення членів особистого селянського господарства про припинення його діяльності. У такому разі, фізична особа індивідуально або члени господарства не мають бажання вести його на відведеній для цієї мети земельній ділянці. При добровільному припиненні особистого селянського господарства фізична особа або члени такого трудового об'єднання приймають рішення про те, що вони не займатимуться виробництвом, переробленням та реалізацією сільськогосподарської продукції; наданням послуг у сфері сільського (зеленого) туризму з використанням майна такого господарства. У разі, якщо особисте селянське господарство веде одна фізична особа, діяльність такого господарства припиняється на підставі рішення цієї особи. Якщо особисте селянське господарство здійснює свою діяльність на основі членства фізичних осіб у такому господарстві, то рішення про припинення діяльності останнього приймають усі члени господарства. Якщо ж один з членів особистого селянського господарства не погоджується з припиненням діяльності селянського господарства і бажає самостійно продовжувати діяльність в такому господарстві, то при позитивному вирішенні питання щодо переоформлення земельної ділянки на таку особу всі інші фізичні особи припиняють членство в особистому селянському господарстві. Остаточне рішення про припинення ведення особистого селянського господарства приймає особа, яка одержала земельну ділянку для ведення такого господарства.
господарство як господарську діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи, фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.. До якого виду діяльності відносять особисте селянське господарство? Згідно з Законом України “Про особисте селянське господарство”, особисте селянське господарства є господарською діяльністю. Для трактування терміну «господарська діяльність» слід звернутись до Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року, який в частині 1, статті 3 зазначає що це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Діяльність, пов’язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності. В умовах посилення безробіття в сільській місцевості, особисті селянські господарства стали головною сферою зайнятості для селян та основним джерелом покращення їхнього благоустрою. Деякі вчені відстоюють точку зору, що особисте селянське господарство відноситься до підприємницької діяльності. Але необхідно зазначити, що основна мета функціонування особистих селянських господарств – це, у першу чергу, забезпечення себе та своєї родини продуктами харчування, а вже потім – реалізація надлишків виробленої продукції. Окрім цього, таких надлишків може й не бути. Крім того, в особистому селянському господарстві досить сильно коливається показник
СТР. 8
СТР. 13
товарності залежно від багатьох чинників. Хто на території України може займатись особистим селянським господарством? Суб’єктами такої господарської діяльності можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Слід зазначити, що у тексті Закону України «Про особисте селянське господарство» для позначення певного кола осіб вживається як словосполучення «члени особистого селянського господарства» (статті 1, 5-11), так і «фізичні особи, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства» (статті 3, 5). Яким чином відбувається організація діяльності особистого селянського господарства, пов'язана з веденням зеленого туризму? Функціонування особистого селянського господарства може бути пов’язано з наданням послуг з використання майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. В Україні існує три види такого туризму: Агротуризм – вид сільського зеленого туризму, як пізнавального, так і відпочинкового характеру, пов’язаний з використанням підсобних господарств населення або земель сільськогосподарських підприємств, які тимчасово не використовуються в аграрній сфері. Цей вид може не мати обмежень в завантаженості на територію і регламентуванні видів розважального відпочинку. Відпочинковий (відпочинок у селі). Базою його розвитку є капітальний житловий фонд на садибах господарів та наявні природні, рекреаційні, історико-архітектурні, культурнопобутові й інші надбання тієї чи іншої місцевості. Екотуризм – науково-пізнавальний вид сільського
Але такі господарства підлягають обліку за місцем знаходження земельної ділянки, який в першу чергу, спрямований на отримання статистичної інформації і не є тим юридичним фактом, з яким закон пов'язує виникнення або припинення особистого селянського господарства. Який порядок обліку особистого селянського господарства? Обліку підлягає безпосередньо особисте селянське господарство як специфічний вид господарської діяльності, а не особи, які ведуть таке господарство. Такий облік здійснюється у складі по господарського, який згідно з Інструкцією з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах, затвердженою Наказом Державного комітету статистики України № 491 від 08.12.2010 року, передбачений для накопичення і систематизації відомостей, які збираються сільськими, селищними, міськими радами по розташованих на їхній території сільських населених пунктах і які є необхідними для виконання ними своїх повноважень та інформаційного забезпечення органів місцевого самоврядування всіх рівнів і органів виконавчої влади про соціально-демографічні характеристики населення в сільській місцевості, його потенціал у сфері сільського господарства. На практиці, облікова документація з погосподарського обліку заповнюється на підставі суцільних обходів дворів та опитування населення, книг реєстрації актів цивільного стану громадян, земельно-кадастрової документації, усних повідомлень громадян. Які підстави припинення діяльності особистого селянського господарства? Стаття 11 Закону «Про особисте селянське господарство» визначає юридичні підстави припинення ведення особистих селянських господарств.
СТР. 12
законодавством порядку. У статті 6 даного Закону наведено приблизний перелік майна, яке може бути використане для ведення особистого селянського господарства: а) рухоме майно — це сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім'ї, вироблена сільськогосподарська продукція та ін.; б) нерухоме майно — це жилі будинки, господарські будівлі, споруди, багаторічні насадження. До нерухомого майна осіб, які ведуть особисте селянське господарство, як правило, входить житловий будинок — будівля капітального типу, споруджена з додержанням вимог, установлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Особливим видом майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, є сільськогосподарські та свійські тварини та птиця. Відповідно до ст. 180 ЦК України тварини є особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, передбачених законом. Правила поводження з тваринами встановлюються законом. Що є юридичною підставою виникнення особистого селянського господарства? Підставою виникнення такої господарської діяльності, як особисте селянське господарство є юридичний склад, до якого належать юридичний факт досягнення необхідної правоздатності та дієздатності фізичною особою та набуття земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Особисті селянські господарства не є суб’єктом підприємницької діяльності та не підлягають державній реєстрації.
СТР. 9
зеленого туризму, характерний для сільських місцевостей і сіл, розташованих у межах територій національних парків, заповідних зон, природних парків тощо, де передбачено відповідні обмеження щодо навантажень на територію та регламентовано види розважального відпочинку. Необхідно зазначити, що діяльність особистих селянських господарств яка пов’язана з наданням послуг в сфері сільського зеленого туризму має багато спірних аспектів. Це пов’язано, в першу чергу, з недоліками у правовому регулюванні такої діяльності, адже ні Законом України «Про туризм», ні Законом України «Про особисте селянське господарство» не передбачено статей, які б детально регламентували порядок надання послуг в сфері сільського зеленого туризму. Якою земельною ділянкою особа може володіти для ведення особистого господарства? Із 60.3 млн. гектарів земель майже 70% становлять землі сільськогосподарського призначення з найкращим чорноземом у світі. Саме така категорія земель і використовуються для ведення особистого селянського господарства. Згідно з Земельним кодексом України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. Вони поділяються на дві великі групи: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами,
СТР. 10
СТР. 11
землі тимчасової консервації тощо). Для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом. Але розмір таких земельних ділянок може бути збільшений в випадках, передбачених законом.
господарства може бути збільшено у разі одержання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами особистого селянського господарства. Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів особистого селянського господарства.
Які особливості використання прав на землю для ведення особистого селянського господарства?
Чи передбачена законодавством можливість отримання земельної ділянки в натурі, у разі виходу з особистого селянського господарства?
Слід зазначити, що у процесі набуття та реалізації прав на землю фізичними особами суб'єктом права на земельну ділянку особистого селянського господарства можуть бути лише фізичні особи, а не сім'я, двір чи група громадян. Земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства на праві власності може належати громадянинові України одноособове або декільком громадянам України (на праві спільної часткової або сумісної власності). Спільна часткова власність на земельну ділянку виникає у громадян України: при добровільному об'єднанні власниками належних їм земельних ділянок; при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами; при виділенні членам селянського господарства земельних часток (паїв) на місцевості єдиним масивом; за рішенням суду. Спільна сумісна власність на земельну ділянку виникає у подружжя за умови, що земельну ділянку було набуто у період шлюбу. В яких випадках можливо збільшити земельну ділянку для ведення ОСГ? Розмір
земельної
ділянки
особистого
селянського
Відповідно до закону членам особистого селянського господарства можуть виділятися земельні частки (паї) в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спільну часткову власність та спільну сумісну власність (подружжя). Правові та організаційні засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) визначаються Законом України від 5 червня 2003 р. «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв). Члени особистого селянського господарства при виході з господарства мають право одержати належну їм земельну ділянку в натурі (на місцевості). Яке майно можливо використовувати для ведення особистого селянського господарства? Згідно зі статтею 6 Закону України «Про особисте селянське господарство» до майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її перероблення та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому