Кам’янець-Подільська міська ЦБ Методико-бібліографічний відділ
Всесвітній день водних ресурсів День інформації
м.Кам’янець-Подільський 2012
Матеріал підібрала і надрукувала бібліотекар центральної міської бібліотеки Шайбахович О.О.
Мета проведення: домогтися осмислення й усвідомлення учнями крідної землі, розбудити в учнів почуття відповідальності перед наступними поколіннями; виховати глибоку повагу до людства, до всього живого, розвивати почуття гордості за свій народ, прищеплювати любов до рідного краю.
Присутні: стдунти коледжу культури.
Запрошені: Дем’янова О.В., науковий співробітник НПП «ПОДІЛЬСЬКІ ТОВТРИ»
План проведення 1. Вступ 2. Водні ресурси України. 3. Річки Хмельниччини. 4. Озера Хмельниччини 5. Сріблясті потоки водопадів Хмельниччини 6. Цілющі води Хмельниччини 7. Вода – основа життя на Землі /книги / 8. Найцінніший дар природи /статті з періодичних видань/ 9.Водні багатства Хмельниччини /статті з краєзнавчої картотеки статей/ 10.Щоб воскресали струмки і річки /законодавчі матеріали/ 11. Збережемо рідну землю голубою і зеленою /сценарій/ 12. Сайти
Вступ Українці обрали свої сім природних чудес. "Відтепер, коли будуть говорити про Україну як в її межах, так і в усьому світі, згадають, що це країна з унікальними природними ландшафтами, багатобарвною і неповторною природою, і в цій країні було визначено 7 найкращих природних чудес", сказав ініціатор акції Микола Томенко. Конкурс, який тривав у декілька етапів, мав проміжні варіанти переможців: ті, хто переміг в інтернет-голосуванні; ті, хто набрав найбільшу кількість балів за підсумками всеукраїнського опитування експертів. Але остаточний перелік переможців виглядає ось так: Асканія-Нова (біосферний заповідник, Херсонщина) Дністровський каньйон (Вінницька, Івано-Франківська, Тернопільська, Хмельницька обл., Чернівецька обл.) Гранітно-степове Побужжя (регіонально-ландшафтний парк, Миколаївщина) Мармурова печера (АР Крим) Подільські Товтри (національний природний парк, Хмельниччина) Світязь (озеро, Волинь) Синевир (озеро, Закарпаття) Спеціальними відзнаками нагородили також Балаклавську бухту в Криму, пустелю Олешківські піски та печеру Оптимістичну на Тернопільщині. Переможцям пообіцяли фінансову та організаторську підтримку. Ще надрукують буклети про кожне з семи чудес і знімуть фільм.
Асканія-Нова (біосферний заповідник, Херсонщина)
Цілинний степ „Асканія-Нова” – єдина в Європі ділянка типчаково-ковилового степу, якого ніколи не торкався плуг, - має велику наукову, культурнопізнавальну та практичну цінність... Фрідріх Фальц-Фейн у 1898 році в своєму родовому маєтку за власною ініциативою першим у світі вилучив з господарського використання ділянку своїх угідь, яка стала праядром теперішнього найбільшого в Європі (11054 га) заповідного типчаково-ковилового степу. Заповідний степ складається з трьох масивів: Північний, Південний, Великий Чапельський під, а також перелогів, де з 1966 року вивчаються процеси відновлення природної рослинності. Суха мова статистики відмічає зростання тут 478 видів вищих рослин. Але вона не може передати різноманіття всіх проявів, букету запахів, притаманних лише дикому степу. Наукове означення його досить просте і коротке: посушливий, кострицево-ковиловий. Та степ
постійно змінює своє забарвлення. Загляньте сюди наприкінці квітня і побачите, як на сірому фоні минулорічної трави яскравими різнобарвними вогниками горять квіти тюльпанів, ніжною блакиттю манять півники. Розстелить ковила українська свої перисті остюки – і степ вже хвилюється наче море. Зацвіте льон австрійський – і земля ніби вкриється легким серпанком. Пройде ще трохи часу – і степ вже нагадує килим. Переважають багаторічні трави (51 %). До “Червоної книги України” занесено 13 видів вищих рослин: карагана скіфська, зіркоплідник частуховидний, ковили українська, Лессінга та волосиста, тюльпани Шренка і скіфський, волошка Талієва, цибулі Регеля та скіфська, рябчик шаховий, зозулинець рідкоквітковий, дворядник крейдяний; 3 види грибів, 4 - лишайників. Шість видів квіткових асканійської автохтонної флори занесені до міжнародних червоних списків. Тваринний світ заповідного степу, в основному, зберіг свою аборигенну фауну, за винятком крупних видів ссавців та птахів. Тут зустрічаються типові мешканці степового ландшафту: малий ховрашок, степовий байбак, тушканчик великий, заєць-русак, мишовидні гризуни, а також середні та дрібні хижаки: звичайна лисиця, степовий тхір, ласка. У густому травостої мешкають не менше 1155 видів членистоногих, 7 видів земноводних і плазунів, 18 видів ссавців, в різні пори року зустрічається більше 270 видів птахів, з яких 107 видів залишаються на гніздування. Великий Чапельський під (4х6 км) - унікальна депресія, для якої характерно періодичне заповнення талою водою. В найглибшій частині зростають гідрофіти, у тому числі найрідкісніший вид в Україні - зіркоплідник частуховидний. На цій ділянці найвищий показник видової насиченості квіткових - 368 видів. Флора поду налічує також значну кількість ендеміків - 53 види, з них 7 зустрічаються лише тут, а 8 видів занесені до “Червоної книги України”. На території Великого Чапельського поду в умовах, наближених до природних, утримуються табуни диких копитних з різних континентів. Тут протягом усього року напіввільно мешкають бізони, сайгаки, лань європейська, коні Пржевальського, туркменські кулани, благородні олені, кафрські буйволи. Влітку сюди випускають худобу ватусі, стадо антилоп канна, гну та нільгау, зебр та вихідців з далекої Індії – гаялів. Ближче до осені в центрі поду збирається велика кількість перелітних птахів: різні види качок, багатотисячні зграї журавлів, сірих гусей, куликів. Великою популярністю користується екскурсія на мікроавтобусі чи в кінному екіпажі маршрутом, прокладеним територією Великого Чапельського поду. Екологічна стежка заповідного степу проходить територією ділянки “Стара” (площа 520 га), де представлені майже всі характерні типи рослинності та грунтів, чітко простежується екологічний ряд. Завдяки цілині зберігається реліктовий фауністичний комплекс. Тут надійне місце помешкання видів, котрі стали рідкісними або опинилися на грані зникнення та потрапили на сторінки "Червоної книги України" (6 видів комах, 3-плазунів, 6-птахів, 5-ссавців).
Дністровський каньйон Дністровський каньйон — каньйон, утворений річкою Дністер. Каньйон розташований у західній частині України, причому лівий і правий бік каньйону належить різним областям: лівий — Тернопільській і Хмельницькій, а правий — Івано-Франківській і Чернівецькій. Загальна довжина його становить близько 250 км, що забезпечує Дністровському каньйону місце серед найбільших каньйонів не лише України, а й Європи. Дністровський каньйон, згідно з рішенням всеукраїнського Інтернет-опитування, оголошеним 26 серпня 2008 року, визнаний одним із 7 природних чудес України. Утворився внаслідок специфічної геологічної будови місцевості, а також тектонічних рухів та процесів водної і вітрової ерозії. Дністровська долина з її ландшафтами милує своєю неповторною красою та неповторним шармом ... Найбільш цікавим і самим мальовничим ділянкою Дністра є його відрізок у 250 км від гирла Золотої Липи до гирла Збруча - Дністровський каньйон. Дністер тече по каньйоноподібній долині, утворюючи багато фантастичних завиваючи - меандрів. Природа Дністровського каньйону своєрідна і неповторна. На його території знаходиться близько 100 пам'яток живої та неживої природи світового значення. Тут збереглися і унікальні еталони відслонень гірських порід. Дністер бере свій початок в Бескидах біля підніжжя гори Розлуч на висоті 750 м. Загальна довжина річки складає 1362 км, площа водозабору - 72,1 тис. кв. км. У межах ІваноФранківської області довжина р. Дністер - 200 км. Сучасна назва Дністра походить ще з Київської Русі. Воно означає "бистра вода". Стародавні греки називали річку Тіріс, а ще пізніше Тірас. У римлян вона відома під назвою Данастріс, Данаструс. У турків - Турла. Дністер має 386 приток. Головні з них: праві - Стрий, Свіча, Лімниця, Бистриця, Реут; ліві - Золота Липа, Cтріпa, Серет, Збруч, Смотрич. У гірській місцевості швидкість течії Дністра - 4 м/сек., на рівнині - близько 2 м/сек., а в гирлі швидкість падає до 0,7 м/сек. Русло річки звивисте. У верхній частині (до міста Самбір) це типова гірська річка, яка тече по вузькій долині з обривистими скелястими берегами. Ширина русла в гірській місцевості становить не більше 40 метрів, а в рівнинній - від 100 до 240 метрів. Спустившись з гір, Дністер тече широкою, місцями заболоченою, рівниною, і течія його сповільнюється. Ріка тут тече по плоскогір'ю в невисоких, порослих вербами глинистих берегах, деколи утворюючи острови. Вода мутна і часто дрібна. У районі села Журавно підвищується спочатку лівий, а потім і правий берег ріки, русло стає кам'янистим, течія посилюється. Нижче древнього Галича долина Дністра звужується до ~ 200 метрів. Високі скелясті береги Дністра тут поросли листяними лісами і кущами, з-під скал витікають численні джерела. У середній течії Дністра на поверхню виходять кристалічні породи - граніти, гнейси, сієніти, утворюючи подекуди невеликі пороги і перевали. На ріці Дністер гори підходять так близько до ріки, що утворюють каньйон, в руслі якого і тече річка. Потоки в деяких місцях зриваються з кручі просто в річку, перетворюючись в живописні водоспади. Долина річки була заселена людьми ще з давніх часів. На лівому березі Дністра, біля села Лука Врублевецька, збереглися залишки однієї з найдавніших в Україні стоянок раннього палеоліту (300 тисяч років тому).
Городенківський район, який розташований на території Дністровського каньйону, являє собою один з найкрасивіших його ділянок, де долина річки має найбільш виражені риси каньйону. Тут знаходиться 26 населених пунктів, де була досліджена трипільська культура. На берегах ріки, в навколишніх селах зустрічаються пам'ятники культури різних народів, які в давнину населяли долину Дністра (церкви, костели, монастирі, палаци, руїни замків і фортець), зокрема, печери, деякі з них служили монахам скельних монастирів для життя і служби . У Тернопільській області Дністровський каньон охоплює райони: Монастириський, Бучацький, Заліщицький та Борщівський. На території Хмельницької — Кам'янець-Подільський та Новоушицький. В ІваноФранківській області каньйон розташований у Галицькому, Тисменицькому, Тлумацькому та Городенківському районах. У Чернівецькій — це Заставнівський та Хотинський райони, а у Кельменецькому та Сокирянському Дністровський каньйон менш помітний, аніж у решті районів. У долинах Дністра та його приток відслонюється потужний комплекс осадових товщ від наймолодших — антропогенних — і до найдавніших — силурійських — відкладів палеозойської ери. Каньйон починається в районі містечка Нижнів Івано-Франківської області унікальним відслоненням юрського періоду, а закінчується поблизу села Трубчин Борщівського району Тернопільської області найбільшим у світі відслоненням силурійських порід. На правому березі Дністра неподалік села Буківна, а також на лівому, на Танутинській горі біля села Діброва Івано-Франківської області, відслонюються різні породи мезозойської ери — відклади верхньої юри, що є єдиним подібним відслоненням на значній площі Східно-Європейської платформи. Ці відклади, представлені переважно жовтувато-білими, доломітизованими, органогенно-уламковими та оолітовими вапняками, містять відбитки кількох видів викопних морських водоростей і різноманітний комплекс викопної фауни. На території Дністровського каньйону утворилося три типи рельєфу: скульптурноерозійний, горбисто-горбогірний і акумулятивно-рівнинний (переважно на правобережжі). За свідченнями українського вченого В. І. Гаврилишина, на території Дністровського каньйону присутній своєрідний, властивий тільки цьому районові ендемічний, пізньоюрський комплекс морських організмів. Він вказує, що серед 179 видів, вивчених А.Альтом ще 1881 року, 125 виявилися новими, вперше описаними в літературі. Найбагатшими на залишки викопних організмів є відслонення юрських вапняків біля села Буківна (159 видів) та Татунської гори. Унікальними є дністровські травертинові скелі з природними чи рукотворними печерами. Здавна деякі з них були пристосовані під печерні храми і монастирі. Одним із таких печерних монастирів був кам'яний грот "Скеля монахів ", що біля села Литячі на лівому березі Дністра. Найдавніші пам’ятки природи Дністровського каньйону - скелі девонського геологічного періоду (вік - 350-400 млн років), численні водоспади, листяні, мішані та соснові ліси, цілющі джерела.
Приваблюють красою місцеві заповідники: урочище Криве, Червона гора, Хмелівська стінка. На лівому березі Дністра з Хмелеви Подільської глибоким яром тече потічок, утворюючи каскад мальовничих водоспадів (висота деяких сягає 6-8 м). Поряд із селом Нирків Заліщицького району шумно скидає свої води 16-метровий Джуринський водоспад. Біля заповідної Червоної гори між селами Берем’яни і Cокілець височіють, вкриті лісом, два пагорби — Велика і Мала Говда. Біля них у 1930-х рр. діяв туристичний притулок для водних туристів, які сплавлялися річкою на човнах і байдарках. У Дністровському каньйоні існує своєрідний мікроклімат. Зима у ньому є м’якою та малосніжною. На кручах і берегах сніг довго не затримується, адже у долинах температура на кілька градусів вища за рівнинну. Весна у каньйоні приходить на 1-2 тижні раніше, ніж на території решти Покуття та Поділля. Літо - помірно спекотне, а грозові дощі тривають недовго. Притоки Дністра на відрізку каньйону. Праві притоки. На відрізку каньйону праві притоки короткі, мають довжину всього від 6 до 16 кілометрів, за винятком тільки річки Тлумач. Вони маловодні і течуть здебільшого у вузьких долинах-ярах. Ліві притоки. Лівобережні притоки відзначаються своєю величиною і водністю. Початок свій беруть із джерел та невеликих заболочених озерець, протікають по Подільській височині, з півночі на південь, глибоко врізуються у плато, утворюючти в південній частині Тернопільської області високі каньйоноподібні долини. Завдяки річкам Золота Липа, Стрипа, Коропець, Нічлава і Збруч водність Дністра на відрізку каньйону помітно збільшується. Флора. Високі ліві береги річки вкриті рідкісною рослинністю, що за своєю різноманітністю перевершує Кременецькі гори і Подільські Товтри. Багатими на рослинність є схили каньйону, прибережні луки та поля (горицвіт, сон великий, ковила, первоцвіт, ясенець білий, мигдаль степовий, ромашка, молодило руське тощо). Значна кількість реліктових, ендемічних та рідкісних рослин каньйону занесена до Червоної книги України. Фауна. Різноманітним є тваринний світ каньйону. У лісах водяться козулі, зайці, борсуки, лисиці, вепри, білки та інші тварини. На кам’яних схилах і в чагарниках живуть ящірки, мідянки, гадюки, вужі. Десятки видів птахів освоїлись у лісах, луках, річкових заплавах і на схилах стрімких пагорбів (зозулі, соловейки, дятли, ластівки, дикі качки і гуси, мартини, сірі та білі чаплі, чорні лелеки, круки, яструби, шуліки тощо). У річці Дністер є 40 видів риб: короп, підуст, окунь, сом, марена, лящ, судак, щука, верховодка та багато інших. Велика кількість жаб і раків свідчать про допустиму екологічну чистоту дністровської води. Порівняно з іншими великими річками, Дністер вважається однією з найчистіших річок Європи.
Гранітно-степове Побужжя (регіонально-ландшафтний парк, Миколаївщина) Справжньою перлиною для туристів є Регіонально-ландшафтний парк «Гранітностепове Побужжя», який розташований у межах Первомайського, Доманівського, Арбузинського, Вознесенського, Братського, Врадіївського районів Миколаївської області, а також в районі міста Южноукраїнськ... Долину річки Південний Буг недарма вважають однією з найкращих природних «перлин» України. Особливо мальовничою є територія від північної околиці с.Кінецьпіль до м.Вознесенська. Мало хто ще знає про дивовижні річки Мертвовод та Арбузинку, які є притоками р.П.Буг. Так, течія цих річок, не така стрімка, як Бугу, але за мільйони років ці маленькі річки створили неповторний каньйон, який захоплює подих. Годинами можна дивитися на цей витвір мистецтва, створений природою. Долини річок Південний Буг, Мертвовод та Арбузинка, які знаходяться на Миколаївщині, необхідно розглядати як один суцільний, комплексний об’єкт . Для створення унікального ландшафту у долинам цих річок природа працювала понад 3000 мільйонів років. На цій території на денну поверхню виходять одні з найстаріших порід Українського Кристалічного Щита – супракрустальні товщі, серії і ультраметаморфічні, інтрузивно-магматичні комплекси. Супракрустальні товщі та серії представлені: - відслоненнями дністрово-бузької серії – кристалосланці та гнейси гранулітової фації (абсолютний вік близько 3650 мільйонів років); - відслоненнями бузької серії – гнейси високоглиноземесті, піроксен-біотитові, графітові, кальцифіри, кварцити залізисті, кварцити безрудні, кристалосланці основного складу (неоархей, абсолютний вік 2800-2560 мільйонів років). Ультраметаморфічні, інтрузивно-магматичні комплекси представлені: - відслоненнями гайворонського комплексу – ендербіти (абсолютний вік 3650-3400 мільйонів років); - відслоненнями бердичівського комплексу – гранат-біотитові, сіліманіт-гранат-біотитові, піроксен-гранат-біотитові (вінницити) граніти та мигматити інколи з кордієритом (20801980 мільйонів років). Ще унікальність даної території полягає в тому, що вона знаходиться на межі двох структурних мегаблоків Українського Щита – Інгульського та Дністрово-Бузького, і в відслоненнях на денній поверхні можна спостерігати контакти між ними. Відслонення кристалічних порід на денній поверхні дають змогу фахівцям розуміти та уявляти процеси створення планети, суходолу, континентів, структурних блоків та взаємодію між ними. Частину запропонованої площі займає територія регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя». Площа, що знаходиться під охороною, складає 6267 га. земель. На цій ділянці знаходиться велика кількість унікальних об’єктів живої природи та прибузьких і причорноморських ендеміків: - 900 видів судинних рослин, 26 з яких занесено до Червоної книги України; - не менше 9000 видів комах, 56 з яких занесено до Червоної книги України;
- 300 видів хребетних тварин, 46 з яких перебувають під охороною держави. В долині річки Південний Буг, між селами Мигія та Олександрівка знайдено 98 археологічних пам’яток. Вони мають велику наукову цінність і представляють неперервний хронологічний ряд від палеоліту (які датуються 30 тисяч років до н.е.), та часів формування слов’янського етносу. Особливо цікавими є залишки поховань – кіммерійців, скіфів, трипільців, сарматів, древніх слов’ян, римлян та інші. Середня течія Південного Бугу була останнім притулком запорізьких козаків після ліквідації козацтва на дніпровських порогах. Тут була створена одна з найпотужніших територіальних одиниць Запорозької Січі – Буго-Гардська паланка з адміністративним центром біля злиття балки Ташлик та Південний Буг (знаменитий острів Гард). У кінці ХVІІІ століття бузький острів Мигія був центром Гайдамацького руху. На острові був розташований табір – Гайдамацька Січ, що надавав притулок та захист гайдамакам. В місті злиття р.П.Буг та р.Синюхи, сьогодні розташоване м.Первомайськ на Бузі, у минулому на цій території були збудовані запорозька фортеця Орлик, турецька — Голта та польська — Богополь. Про величне козацьке минуле свідчать назви місцевості по долині р.Південний Буг – острів козака Мамая, острів Гард, урочище Протіч з Протічанською скелею, скеля Турецький стіл, Брама, Сова, Пугач, Гайдамацька балка та інші. Так на площі збереглися чудові історико-архітектурні об’єкти – гідроелектростанція с.Мигія, яка була побудована понад 100 років тому представниками шляхетського роду Скаржинських, та млиновий комплекс, збудований паном Сабанським в 1902р. на північній околиці с.Кінецпіль. Від с.Кінецьпіль до м. Южноукраїнська проходить чергування ділянок порогів та спокійної течії. Найкращі пороги, які є Меккою водного туризму і місцем паломництва тисяч спортсменів та туристів, розташовані біля с.Мигія , с.Куріпчино, с.Семенівка, с.Львове, с.Іванівка, с.Констянтинівка і останні біля м.Южноукраїнська. Стрімкі скелі, які утворюють каньйони по берегам річок сягають висоти до 50 метрів і є чудовим місцем для тренувань альпіністів. Каньйони знаходяться біля с.Куріпчино, м.Южноукраїнська, гирла річки Велика Корабельна (Іванівський міст) по руслу Південного Бугу та с.Актово і с.Петропавлівка по руслу Мертвовода. Територія має надзвичайно високий рекреаційний потенціал – дивовижні краєвиди, історико-культурну цінність, велику кількість радонових джерел, хорошу автотранспортну розв’язку і є однією з найкращих в Європі природних трас для водного слалому. Сучасна площа регіонального ландшафтного парку становить 7394,3 га. Вже у 2008 році планується оформлення переходу Регіонального ландшафтного парку у Національний природний парк, який стане першим національним парком на Миколаївщині. Передбачається, що в разі створення цього парку до його складу увійде і знаменитий острів Гард.
Мармурова печера (АР Крим) Мармурова печера – унікальна за красою печера зі складною системою залів і галерей… Мармурова печера (рос. Мраморная пещера, крим. Mermer qobası) — печера на нижньому плато гірського масиву Чатир-Даг Кримській гір (АР Крим, Україна), популярний туристичний об'єкт. Печера „Мармурова” знаходиться на плато гірського масиву Чатир-Даг. Видимий із різних відстаней, мальовничий силует ЧатирДагу є символом Криму. Плато Чатир-Дагу поцятковане численними карстовими порожнинами, що надає його рельєфу вигляд «місячного». Тут заповідано більш ніж 160 карстових печер, шахт, колодязів. Серед них дуже цікавою є відкрита в 1987 році печера Мармурова. Вхід до неї знаходиться на висоті 920 м над рівнем моря. Закладена вона в блоці верхньоюрських вапняків і складається з трьох частин: Головної галереї, Нижньої і бічного «Тигрового ходу». Величезних розмірів галереї натіканнями поділяються на окремі зали. Протяжність розвіданих ходів - 2050 м, глибина - 60 м. Довжина обладнаних екскурсійних маршрутів більше 1 км. Заслуга у відкритті, збереженні і обладнанні Мармурової печери належить сімферопольським спелеологам. Унікальність Мармурової печери принесла їй світову популярність. За оцінкою відомих спелеологів, вона належить до п'ятірки найкрасивіших обладнаних печер планети. Одну з самих відвідуваних печер Європи, Мармурову, в 1992 році було прийнято до Міжнародної асоціації обладнаних печер (м. Генга, Італія). Для входу відвідувачів у печеру споруджено штучний 10-метровий тунель. Печера Мармурова зустрічає гостей Галереєю казок, ширина якої - 20 м. Галерея пишно прикрашена сталактитами, сталагмітами, натічними драпіровками. Чудово освітлений маршрут веде вглиб печери. Екскурсійна доріжка огинає химерні творіння сталагмітів, що своїми контурами дивно нагадують казкових героїв. Світло вириває з пітьми Слоненя та Мамонта, голову Господаря печери, Діда Мороза, Царівну-жабу... Важко повірити, що ці фігури створені протягом мільйонів років краплинами води, а не руками талановитого скульптора. У галереї Тигровий хід склепіння печери опускається, і тут добре видно дзвіноподібні поглиблення, що були промиті напірними водами та згодом прикрашені сталактитами. Сюди веде зручний тунель у монолітній породі, що прокладено на місці виявленого вузького сифонового каналу. Живописні натічні колони розділяють галерею на окремі зали. На дні видно невеликі ванни з водою. Чудові натічні завіски, кам'яні водоспади, каскади гурових озер, «печерні перли», унікальна ніша «геліктитових квітів». З екскурсійної доріжки можна побачити дно колодязя, де на глибині 6 м було знайдено кістки печерного ведмедя.
Таємничою темрявою покрито залу Перебудови. Але темрява відступає в промінні прожекторів, і тоді приголомшують її розміри. Це одна із найбільших обладнаних зал світу: площа її 4 тис. кв. метрів, висота більше 20 м. Величезні кам'яні брили покривають дно. Східну стіну зали на висоту 6-8 метрів вкрито білосніжним коралітовим килимом кам'яних квітів, протяжність якого близько 40 м. Унікальним є 7-метровий сталагміт, що лежить на боку і має назву «Башта, що впала». А поряд із гігантом - витончені крихкі мережива - гурові озерця, на дні яких знаходять так звані «печерні перли». Чудовий вид відкривається з гребеня однієї з найбільших в Європі кальцитових гребель (ширина основи 56 м). У центрі Палацової зали, частину якої видно з греблі, знаходяться грандіозні натічні колони «Король» і «Королева» з «свитою» - сталагмітами різних форм. Гурові озера прямують до Глиняного залу. Натікань в ньому небагато, але кожне - неповторюване. Тут і закінчується Головна галерея. Нижня галерея є геологомінералогічним заповідником. Вузький хід переходить у 12-метровий колодязь, що веде до зали Троянд - хаосу кам'яних брил, що покриті виблискуючими коралітами та сталагмітами. За нею - абсолютна гармонія зали Надій, потім Балконна, Люстрова, Обвальна та Руслова зали, зали Шоколадка та Геліктитова. Тут ходи розбігаються в різні боки. Далі дороги поки немає…
Подільські Товтри (національний природний парк, Хмельниччина). Товтри - це залишки узбережних рифів, витягнених паралельно давній береговій лінії. Аналогів у світі немає, але подібні за геологічними структурами скелясті гряди є у Великобританії та США... Національний природний парк „Подільські Товтри” створено Указом Президента України від 27.06.1996 року з загальною площею 261316 гектарів. Товтри – це місцева назва скелястої дугоподібної гряди, висота якої в межах парку сягає в середньому 400 метрів над рівнем моря. Подільські Товтри відзначаються геологічною будовою, рідкісною і невластивою рівнинно-платформенним областям. У цьому сенсі вони являють собою сукупність викопних рифових споруд узбережжя бар'єрного характеру, що утворилися у мілководних мiоценових морях. Рифи складені мшанковими, мембраннопоровими та черепашковими вапняками. Поверхня рифової гряди, завдяки денудаційним процесам, загалом позбавлена молодших відкладень i тому нерівності поверхні рифових споруд різко виділяються
у рельєфі скелястими i карстовими формами земної поверхні, які мають надзвичайно мальовничий вигляд. За своїми фізіографічними рисами об’єкт вирізняється високою ландшафтнопейзажною оцінкою. У рельєфі Подільські Товтри виглядають як скеляста дугоподiбна гряда, висота якої досягає 443 м. Над навколишньою Подільською рiвниною ця гряда пiднiмається на 60-65 м. Її довжина досягає 250 км, ширина 15-20 км. Окремі форми піднімаються у вигляді витягнутого валу, або окремих конусоподібних горбів, іноді мають форму морських атолiв; найбiльш поширеною формою є кряжi у виглядi витягнутих валiв шириною до 0,5 км. Поверхня їх бiльшою частиною хвиляста, схили опуклi. Приднiстровська частина Подiльських Товтр вiдрiзняється деякими особливостями: вона сильно i доволi густо розчленована глибокими каньйоноподiбними долинами лiвих притокiв рiчки Днiстер. Долини мають глибину до 200 м, крутi схили та вузьке дно. Вивiтренi та розмитi вапняки, якi відслонюються на схилах долин, утворюють екзотичні скелі рiзної форми - колони, стовпи, гiгантські гриби або хаотичнi нагромадження брил та валунiв. На теренах Об`єкту встановлено і експлуатується кілька джерел мінеральних вод різних типів, які мають лікувальні властивості. Товтровий кряж багатий карстовими формами. Тут зрiдка трапляються i печери, наприклад: Кармалюкова печера у с. Привороття, проте у кряжi переважають дрiбнi карстовi форми: трiщини, борозни, комiрки, лійки, карри, якi утворюють на головному кряжi Товтрового масиву iнодi справжнi карстовi поля. Мікроклімат Кам’янецького Придністров’я формується Товтровим кряжем та каньйонами Дністра з притоками, тому тут створилися особливі умови для збереження рідкісних i реліктових рослин, серед яких - більшість лікарських. Парк репрезентує один з трьох найкрупніших центрів ендемізму в Україні (два інші - півострів Крим та Карпати) – тут сконцентровано найбільше серед природоохоронних територій країни число ендеміків і реліктів. У межах парку росте майже 1700 видів рослин, з яких близько 300 - ендемічні та субендемічні подільські види, а також реліктові та рідкісні рослини, що загалом є унікальним набором генофонду. У складі фауни на території парку та суміжних районів лівобережжя Дністра є всі характерні представники цієї зони. Фауна налічує 55 видів ссавців, 214 — птахів, 10 — плазунів, 11 - земноводних та низку видів безхребетних тварин, які ще потребують детальних досліджень. Наявність на території парку старих лісових масивів, відкритих крутосхилів та карстових печер сприяє поширенню тут хижих птахів та кажанів. До Червоної книги України занесено 60 видів рослин (всі судинні) та 85 тварин (з них 14 – ссавців, 26 – птахів та 45 – комах). Велику цінність і значимість для рекреаційного господарства Національного природного парку "Подільські Товтри" складає запас мінеральних вод (що вже сьогодні дав можливість формування ефективного профілактично-лікувального комплексу на базі мінеральної води типу "Нафтуся", содові води типу "Миргородська", мінеральних вод з унікальними терапевтичними ефектами, різноманітними розсолами з підвищеною концентрацією брому, йоду та інше). Значну туристично-рекреаційну цінність складають лісові масиви. Поряд з річками та іншими водними акваторіями їм відводиться основна роль в організації короткочасного відпочинку
населення. Територію Парку можна використовувати з туристично-рекреаційною метою протягом всього року. Основні можливі види туристичної діяльності: пішохідний, водний, автомобільний і кінний, лижний, пізнавально-культурний (екскурсії та інше).; загальнооздоровчий відпочинок (пішохідні прогулянки, спортивні ігри, лижні прогулянки), екскурсії (по Дністровському водосховищу екскурсії проводяться на теплоходах), дельта – парапланеризм, мандрівки на повітряних кулях, любительські промисли (збір грибів і ягід, рибальство, мисливство); кліматичне і бальнеологічне лікування. Унікальні ландшафти сприяють проведенню різноманітних туристичних змагань (тільки у 2007 році проведено: у березні традиційні відкриті змагання з туризму „Кам’янецькі скелі” (прийняло участь 18 команд з України), у липні „Кубок України з техніки пішохідного туризму серед дорослих”, „Чемпіонат України серед юнаків з техніки пішохідного туризму”. Подiльськi Товтри сьогоднi не мають аналога в Європi i є унiкальними за своєю природою. У світі деякими аналогами можуть служити схожі за зовнішніми геологічними ознаками скелясті гряди у Великій Британії та США. Ідеальним аналогом може бути Великий Бар'єрний риф, який знаходиться на пiвнiчному та східному узбережжi Австралiї. Проте, ця геологічна споруда перебуває у стадії свого постійного формування і змін, більшою мірою представлена аквальними екосистемами. Товтри є меншими за своєю протяжнiстю, нiж Великий Бар'єрний риф Австралiї, але унiкальнiсть його полягає у тому, що вiн знаходиться на суходолі, хоч і сформувався в узбережній зоні епіконтинентальних морів, але був похований у первозданному вигляді під молодшими відкладами і відкопаний згодом денудаційними процесами плейстоцену та голоцену. У відкопаній товщі порід, що складають Подільські Товтри, і порід, що залягають нижче, сформувалися горизонти підземних вод, що, частково, перетворилися на мінеральні води із цінними лікувальними властивостями. Одночасно, відбувалися карстові процеси, що значно змінили будову поверхні і надр Об'єкту. Унікальні карстові порожнини є доступними для спостереження і вивчення. У пiвденно-захiднiй частинi Подiлля поблизу р.Днiстер на Кам'янеччинi природа розпорядилась створити свою казку -державний ландшафтно-ботанiчний заказник -Совий яр.Цей унiкальний витвiр природи складає площу 827 га (квартали NN20-32).Його господарем виступає Подiльське лiсництво Кам'янець-Подiльського держлiсгоспу. Розташований заказник на шляху Кам'янець-Подiльський-Стара Ушиця за 30 км вiд древнього мiста на каменi. За свою унiкальнiсть та живописнiсть Постановою Ради Мiнiстрiв Української РСР за N383 вiд 03.08.1978 року Совий яр отримав статус державного ландшафтно-ботанiчного заказника.У багатьох його крутосхильних куточках володарює первозданнiсть природи.I саме це найбiльше вабить тих, хто закоханий у природу,є її часткою. В час лiтнього ранку та осiннього колориту кожний вiдвiдувач може побачити всю щедроту краси природи та вiдчути її могутню та всевладну дiю. У сонячному сяйвi вiдкривається захоплююча панорама ландшафту цього витвору природи. Насамперед подив викликає вузька, звивиста долина гiрськоподiбної рiчки Студеницi, яка нiби-то стуснута в долонях високих та крутих схилiв. Ця дивна рiчка є лiвою притокою побратима Днiстра. У поспiхах зустрiчi з ним вона обмиває товщу коралорифового бар'єру Сового яру, що постав з дна теплого i мiлководного стародавнього
Сарматського моря. Вiд цього захоплюючого видовища створюється враження, що ми нiби-то в гiрському краї. Злiва i справа вiд рiчки нависли кам'янi громаддя схилiв, покритих густими лiсовими нетрями. Лише по найвищих мiсцях бiлiють щербатi вистяганi вiтрами, обточенi дощами вапняковi останцi. Жорсткi умови життя не дозволили гордим дубам, ясеням й iншим лiсовим породам зайняти їх. Тут знайшли притулок лише витривалi чагарники та чiпкi кальцеофiльнi травянистi рослини. Вся територiя заказника пронизана горбами-щовбами. Заповiдна територiя урочища Совий яр тягнеться вузькою смугою з пiвночi на пiвдень по каньйоноподiбних схилах долини рiчки Студеницi. Заказник є одним iз найкрасивiших та найбагатших на рослинне i тваринне розмаїття витвором Хмельниччини. Ландшафт урочища має велику рекреацiйну принаду, не дарма жителi прилеглих сiл називають його за крутi горбистi схили "Маленькою Швейцарiєю". Все це багатство приманювало до нього не тiльки любителей природи, але й професiоналiв - науковцiв рiзного фаху. У дореволюцiйний час Совий яр рiзнобiчно дослiджували вченi - ентузiасти Кам'янець - Подiльського товариства природодослiдникiв та любителiв природи пiд керiвництвом професора П.Бучинського. Ще тодi їх приваблювало вивчення тваринного i рослинного свiту, геологiї та грунтiв цього куточка. Згодом бiльш глубока характеристика була дана геологогеоморфологiчнi будовi Середнього Приднiстров'я, в тому числi i територiї Сового яру в працях видатного вченого геоморфолога В.Д.Ласкарева. В наш час природу Середнього Приднiстров'я почали вивчати комплексно, всестороннє з одною лише метою - бiльш рацiонально використати, зберегти i примножити її багатства. Найбiльший внесок у вивчення та збереження Сового яру зробив подiльський дослiдник - ботанiк М.М.Круцькевич, який був беззавiтно вiдданий природi рiдного краю. Це ж фактично на основi його матерiалу та клопотiв Совиноярської лiсової дачi в 1978 роцi офiцiйно було надано статус державного ботанiчного заказника республiканського значення. Совий яр - це не лише заказник. Вiн є досить складною системою, що складається iз конкретних елементiв тiсно взаємозв'язаних i взаємодiючих: рельєф, геологiчнi формування, грунти, живий свiт тварин i рослин. Все це разом складає окремi роздiли великої Книги природи, цiкавої, захоплюючої i далеко ще до кiнця не вивченої i невпiзнаної. Досить цiкавим i своєрiдним є геологiчний роздiл цiєї книги. Так, на крутосхилах урочища, його численних ярiв, пiд тонким шаром грунту, немов пiд палiтуркою складенi в строгiй послiдовностi "Кам'янистi листи" лiтологiчних порiд - "Архiву" геологiчної iсторiї нашої планети. При цьому дослiдженням встановлено чiтку закономiрнiсть: чим вище розмiщена порода по вiдношенню до ядра земної кулi, тим вона молодша. Урочищi найбiльш свiжеописаним "листом" є породи четвертинного перiоду, тобто сучаснi. Складенi вони в основному кварцевими пiсками, пiсковиками, багряновими та лiтотанiєвими вапняками. Останнi беруть участь у будовi мiоценового коралового рифу, широко вiдомого в народi пiд назвою Товтрового кряжу, який перетинає Совий яр з пiвнiчного заходу на пiвденний схiд. Далi, в низ по схилу, залягають породи крейдового перiоду мезозойської ери складених кварцево-глауконiтовими пiсками, що мiстять
ядроподiбнi жовна пiсчаних фосфоритiв, бурих залiзнякiв. I, на кiнець, найдревнiшою "сторiнкою" геологiї Сового яру є вiдслонення силурiйських лагуних (доламiтовi мергелi) та морських теригенно-карбонатних утворень. Вони розташованi у нижнiх частинах обривистих ярiв "пiдошви" схилi. Саме по них протiкає швидкоплинна рiчка Студениця. Утворилися вони у морських пучинах силурiйського перiоду - 420-440 млн. рокiв тому. На територiї заказника, по його схилах трапляються камнi породи кремнiю. Саме з кремнiєм пов'язане значне поширення палеолiтичних стоянок людини, вiдкритих археологами на Приднiстров'ї. В тiсному взаємозв'язку з гiрськими породами знаходяться грунти, якi тiсно успадкували вiд них хiмiчнi та фiзичнi властиваостi. Пiд дiєю складних комплексних процесiв мертвi породи перетворюються в якiсно новий елемент бiосфери грунти субстрат життя живих органiзмiв рiзних рiвнiв органiзацiї. Рослиннiсть довершує роботу, визначає, змiнює характеристику грунту в залежностi вiд наявних екологiчних умов. Основна частина грунтiв сформувалася пiд зiмкнутими лiсовими насадженнями, а тому бiдна на поживнi речовини внаслiдок переважаючого пiдзолистого процесу грунтоутворення. Це в основному ясно - сiрi i сiрi опiдзоленi грунти, якi приуроченi до найбiльш пiдвищених та розчленованих дiлянок урочища. Найменш поширеними в урочищi є дерново-карбонатнi грунти. Лише в мiсцях вiдкритих сонцю i вiтровi лiсовi галявини на спадистих схилах по вершинах високих щовбiв та бровках коритоподiбної долини рiчки Студеницi зустрiчається зелений ворс степового рiзнотрав'я, а пiд ним вiдчуваєте твердiсть вапнякових уламкiв. Саме тут i поширенi дерново-карбонатнi грунти. Вони сформованi у досить складних, жорстких умовах: щебенистiсь грунтового профiлю (20-40 см), близьке залягання щiльної вапнякової породи, постiйна нестача вологи через крутосхилiсть мiсцевостi i поганий механiчний склад, бiднiсть на поживнi речовини. На таких дiлянках не рекомендується випасати худобу та проводити розорювання. Завдячуючи задернiлостi трав'яним килимом дуже рухомого i пiддатливого ерозiйним водним процесам вапнякiв рiзко зменшується змив i розмив схилiв, полiпшується водний режим дерев, кущiв, трав нижче по схилу, iстотно впливає на гiдрологiчний режим рiчки Студеницi. Слiдуючим захоплюючим роздiлом Книги природи Сового яру є його флора i рослиннiсть. Основною таксомонiчною одиницею флори є конкретний вид, а рослиннiсть асоцiацiя або рослинне угрупування iз своїм складним механiзмом взаємовiдносин, зв'язкiв мiж самими рослинами та рослимами i оточуючим середовищем у серединi даної асоцiацiї. Флора Сового яру багата i рiзноманiтна за видовим складом, iсторiєю формування. У нiй переплилися види рослин рiзних геологiчних епох, рiзного географiчного походження як застигла, зафiксована "фотографiя" тих складних клiматичних перипетiй, якi вiдбувалися в урочищi, Приднiстров'ї i всього Подiльського регiону. За попереднiми пiдрахунками Совий яр зрiднився з 550-600 видами вищих судинних рослин,якi зростають у рiзних екологiчних умовах i належать до рiзних ботанiчних родин та родiв.Однi зростають масово i всюди,iншi трапляються дуже рiдко. Тiльки ретельнi пошуки на крутих кам'янистих схилах у колючiй терногущавинi або в сутiнкових, ирих прiрвах ярiв дають змогу зареєструвати:так,цей вид ще не зник з лиця землi нашого краю,або констатувати сумний факт про його втрату. У заказнику зростає до 40 видiв рiдкiсних та зникаючих видiв рослин,хоча ця цифра вимагає подальшого уточнення та вивчення. З них 16 видiв вписанi на сторiнки Червоної
книги України. Водночас треба пам'ятати, що кожний вид - це найнадiйнiший генофонд природи. Ось чому нинi особливо актуальний є питання охорони рослин як складової i виключно життєважливої ланки бiосфери, генератора кисню, органiчних речовин, надiйного i безцiнного резерва в селекцiї та генетицi. Коли оглянути Совий яр з найвищої його точки - найживописнiшої гори Сливової, то злiва i справа по крутосхилах меандруючої долини рiчки Студеницi темнiють рiзьбленою зеленню дубовограбовi лiси. Його величнiсть лiс оволодiв не тiльки лобастими схилами, але й пiдкорив вузьку долину рiчки. Опистив над нею нiжносалатове мереживо гнучких верб, крислатих в'язiв, оточив буйними кучерявими заростями дубчастої бузини вперемiшку з пахучою малиною та заростями високих трав: див'ясилу високого, розрив трави, лаватери торiнгської, сiдачу коноплевого. Серед деревних порiд в урочищi зростають добре вiдомi нам граб, дуб черешчатий, липа серцелиста, ясень звичайний та гостролистий, клен-явiр та клен гостролистий, береза бiлокора, черешня, груша i яблуня лiсова. Та окрiм цих звичних, типових, добре знайомих лiсових порiд тут зростає ряд видiв, яких на пiвночi Хмельниччини нiколи не зустрiнемо. Так, однi зеленi мандрiвники завiтали до нашого краю з теплого Середземномор'я, iншi прийшли вслiд за вологим та теплим клiматом з дощових гiрських районiв Карпат, третi з'явилися пiсля холодних подихiв зими материкових злиденiв. На кручах спекотливого пiвденного схилу на уламках вапняку в щебенистий грунт мiцно вцепилися могутнiми корiннями кущi дерену справжнього (Cornus mas L.). Їм не страшнi нi спека, нi засуха. Це ксерофiти, якi пристосованi до таких умов зростання. Тут же можна зустрiти ще одного "земляка" дерену - пришельця з гiрських районiв теплого Середземномор'я-дуба скельного (Quercus petraea(Mattuschka/Liebl) з гарними тонкорiзбленими глянцевими листочками i сидячими на кiнчиках гiлочок в плюсках-мисочках жолудями. Сьогоднi цей вид зустрiчається дуже рiдко. Нам потановило в 1980-1981 роках вiдшукати дуже цiнну лiсову породу - береку звичайну або горобину-глоговину (Sorbus torminalis(L) Crantz.). Чудовими властивостями володiє i лiкарська, i деревина її високо цiниться у меблчрiв та рiзьбярiв по дереву, i харчовi якостi плодiв подобаються не тiльки птахам i звiрам, а й людина iз задоволенням їх смакує. Та одна бiда - все менше i менше стає її в лiсах Подiлля. Гине при рубках лiсу, заглушується пiд крислатими деревами, обламується "любителями" плодiв. Потребує захисту. В урочищi можна помилуватися ще одним представником середземноморської флори - кущиком або навiть деревцем - клокичкою перистою (Staphylea pinnata L.). Найбiльше вражає цей вид в осiнню пору своїми плодами. Наче гiрлянди звисають китицями жовтувато-сiрi кульки пухирчастих плодiв. Справжня краса i незвичайнiсть. Рiдкiсна рослина i вимагає особливого ставлення до неї та охорони. В урочищi i трави "середземноморцi". Пiд зрiдженням деревостану на тих же теплих пiвденних схилах зростає осока парвська чи короткошия (Carex brevicollis DC.). А серед вапнякового безладдя височать масивнi стебла з широкими майже в двi людськi долонi щитки-зонтики лазурника трилопателого (Laser trilobum (L.) Borkh. Тут же на сонячному сяйвi розгойдується тендiтний, схожий на мiнiатюрну ялинку, холодок тонколистий (Asparagus tenuifolius Lam.), а на вiдкритих мiсцях його старший брат тiльки грубiший холодок заячий.
Але серед рослинного розмаїття в урочищi зростає група видiв рослин - старiйшин. Це найдревнiшi серед оточуючих їх видiв. Називають їх релiктами. Релiкти нашої флори представляють собою нiби кiнцеву стадiю еволюцiї, яка триває мiльони рокiв. Не всякий пам'ятник може зрiвнятися з такими релiктами Подiлля як яловець звичайний (Juniperus communis L.), шиверекiя подiльська (Schivereckia podolica Andrs. ex DC.), бруслина карликова (Euonymus nana Bieb.) . Цi види пережили всi негоди, що пiдготувала їм наша планета, стiйко витримали крижанi обiйми епох зледенiнь. До таких рослин, що зростають у Совиному яру, належать лунарiя оживаюча (Lunaria rediviva L.), листовик сколопендровий (Phyllitis scolopendrium (L.), Newm.), скаполiя карнiолiйська (Scopolia carniolica Jacg.), сеслерiя Хейфлерева (Sesleria heufleriana Schur), плющ звичайний (Hedera helix L.). Для всiх них характерною є одна риса в поширеннi: ростуть вони лише втаких мiсцях урочища, яким притаманна особливiсть мiкроклiмату. Так, лунарiю оживаючу, скополiю корнiолiйську та листовика сколопендрового зустрiчаємо тут на днi i бокових стiнках глибоких сутiнкових ярiв, як правило, з потiчками струмкiв, де вони себе привiльно почувають. В урочищi i серед кам'янисто-степового рiзнотрав'я є релiктовi рослини. Так, на монолiтному щербатому каменi вапняку, що наполовину вилiз iз землi в шпаринах зачепились i висять золотисто-жовтi подушечки квiту рослини-скалолазу - авринiї скельної (Aurinia saxatilis (L.) Desv.). А поруч, на виступах скали з тонким шаром дрiбнозему стiйко витримують спеку густi свiтло-бузковi "вусатi" суцвiття цибулi подiльської (Allium podolicum (Aschers.et Graebn.) Blocki ex Racib.) -ендемiчної рослини Волино-Подiльської височини. А внизу пiд скалою, серед жорстви вапняку росте рiдкiсна легендарна рослина неопалима купина-ясенець бiлий ( Dictamnus albus L.), а поряд весела куртинка дволисткових рослинок конвалiї травневої (Convallaria majalis L.) Цiкавою на рослинне багатство є найвища гора урочища - "Сливова".Тут рiдкостоячi низькi i корявi дерева дуба звичайного та в'яза пробкового оточенi густими заростями посухостiйкого терену колючого (Prunus spinosa L.) та шовковистим руном рiзнотрав'я. У зрiджених мiсцях чiтко видiляються компактнi приземистi кущики - зiноватi,яких тут кiлька видiв.Кущик з голiвчатими жовтими суцвiттями зiноватi Блоцького (Cytisus blockianus (Pawl.) Кlaskova) - ендем Пiвденного заходу Европейського регiону,а бiлоквiта це зiновать бiла (C.albus (Hacq.)Rothm), що занесена в Червону книгу України.Значно рiдше трапляється зiновать подiльська (C.podolicus (Blocki) Klaskova) - едем ВолиноПодiлля. Вздовж кам'янистого обриву вузькою стьожкою тягнуться кучерi густих заростей спiреї середньої (Spirea media Franz Schmidt) - рiдкiсного на Приднiстров'ї рослинного угрупування. Серед рiдкiсних фiтоценозiв Сового яру треба назвати фрагменти угрупування дуба скельного з пiдлiском дерену звичайного та сеслерiю Хейфлерова в трав'яному покривi,чистi дереновi угрупування на пiвденних схилах долин.Для них усiх властивi певна своєрiднiсть у наборi видiв рослин,зумовлена специфiчнiстю життєвих умов. Але серед усього розмаїття зеленої скарбницi Сового яру є унiкальнi види за своєю рiдкiстю, бiоекологiчними особливостями i просто - красою. Заради них, в першу чергу створено заповiднiсть режиму.Це види найбiльшої в свiтi ботанiчної родини - орхiдних
(зозулинцевих) - Orchidaceae.Переважна бiльшiсть представникiв цiєї родини є мешканцями екзотичних тропiкiв та субтропiкiв. В наших, помiрноконтинентальних умовах, прижилися лише найбiльш стiйкi до рiзних негод орхiдеї. У ходi iнвентарiзацiї (1978-1983рр.) видiв флори Хмельницької областi, що охороняється, нами в Совому яру виявлено один з двох локалiтетiв королеви квiтучої флори-венеринi черевички (Cypripedium Calceolus L). Рослина незвичайна. Її оригiнальнi свiтло-жовтi квiти справдi нагадують туфельку. За свою неземну красу нинi цей вид знаходиться на гранi винищення. Не випадково вiн вiднесений не тiльки до Червогої книги України, але невiть Червогої книги Мiжнародного Союзу по охоронi природи (МСОП). Тут рослина росте лише в одному мiсцi - на лiвому придолинному схилi р. Студеницi. На крутосхилах, серед зрiдженого лiсового намету трапляються родичi венериних черевичок - коротколистi рослини булатка великоквiткова (Cephalantera damasonium (Mill.)Druce), яка теж знаходиться на гранi вимирання та булатка довголиста (C.longifolia (L)Fritsch). Поруч з названими в урочищi ростуть ще такi орхiдеї як гнiздiвка звичайна (Neottia nidus-avis(L.) Rich.), коручка морозниковидна (Epipactis helleborinas(L.)Crantz),та коручка темно-червона (E.atrorubens(Hoffm.ex Bernh) Schult), любка дволиста (Platanthera bifolia (L.)Rich.), зозулинi сльози яйцевиднi (Listera ovata (L.) R.Br.). Таким чином, з 14 видiв родини орхiдних, якi ще чудом збереглись в межах областi, вiсiм з них знайшли своє мiсце зростання у заказнику Совий яр. З iнших ботанiчних родин у Червону книгу України занесенi лiлiя лiсова (Lilium martagon L.), сон великий (Pulsatilla grandis Wend.), горицвiт весняний (Adonis vernalis). Досить рiдкiсними рослинами Подiлля, що ростуть на територiї урочища є аконiт Бессера (Aconitum Besseranum Andrz.), аконiт строкатий (A. variegatum L),аконiт шерстистовустий (A.lasiostomum Reichend), омела бiла (Viscum album L.), чебрець блошиний (Thumys pulegioides L.), вовчi ягоди звичайнi (Daphne mezereum L.), бiдснiжник бiлоснiжний (Galenthus nivalis L.). У весняну пору, коли лiс ще не поспiв одягнутися в пишне смарагдове вбрання, особливо в її погожу днину, вiдкривається неповторна картина массового строкатобарвистого шумовиння бiлого, нiжно-голубого, свiтло- i темно- бузкового, соковитозеленого, кремово-жовтого кольорiв. Таким є синузiя ранньо-весняної квiтучої флори, серед якої, у певнi промiжки часу переважає пiдснiжник бiлоснiжний (G. nivalis L), ряст ущiльнений (Corydalis solida (L.) Clairv), ряст порожнистий (C. cava (L) Schuveigg et Coerts), зiрочки жовтi (Gagea lutea (L.) Ker-Ganl), анемона жовтецева (Anemone ranunculoides L.) пшiнка весняна (Ficaria verna Huds.), зубниця залозиста (Dentaria glandulosa Waldst et. Kit), печiночниця звичайна (Hepatica nobilis Mil.). Ось той далеко не повний перелiк видового розмаїття рослин - мешканцiв заказника Совий яр. А над усiм цим - цiлющий дух молодої зеленi, прiлого листя, ванiльний запах квiтучого килиму лiсових рослин. Запах життя такий близький i рiдний для кожного з нас. Дорослого повертає в дитинство, молодiй людинi вкладається на все життя. Совий яр є природною домiвкою для багатьох представникiв тваринного свiту. Хто з нас до сходу сонця не милувався тут солов'їними трелями, чи спiвом невгамовного голосистого жайворонка, а неподалiк роздається стук санiтара лiсу - дятла, а тут про себе дає знати екскурсовод сойка, яка порхає з гiлки на гiлку нiби вказує маршрут. Неначе вартовi спостерiгають за нашими кроками сороки. Чимало тут мешкає вiвсянок, зябликiв,
щиглiв, лазiрiвок, поповзнiв, синиць (велика, сiра, голуба), а з рiдкiсних сич волохатий, пугач i iншi види сов. В лiсових хащах натрапляємо на стежки, проторенi дикими свинями, а на сонячних галявинах приходилось милуватись грацiозними козулями, а чимало тут хижин хитрої лисицi. У трав'яному килимi можна бачити прудких ящiрок, вужiв, багато iншої живностi тваринного свiту. В котрий раз ми бували у цьому чаруючому храмi Природи i при кожному його вiдвiдуваннi враження таке, що бачимо це диво вперше. I справдi, кожний раз черпаємо новi вiдомостi, все бiльше дiзнаємося про притаманнi його чари. А що нам вiдомо про "Молочний камiнь" та "Темник", з якими пов'язане цiкаве iсторичне минуле цього куточка землi Подiльського краю. "Молочний камiнь" - то печера, яка знаходиться на правому березi рiчки в найкрутiшому урвищi. Добратись до неї важко, бо має глибокi провалля. На шнурку треба туди опускатися. У тiй печерi є камiнь, з-пiд якого бiжить бiла юшка, на молоко схожа. Таємниця, яка чекає свого дослiдника. З лiвого боку берега iнша печера "Темник" повiдають старожили цього терему, що в нiй часто бував Устим Кармелюк i тiєю дорогою пробирався на бессарабськусторону до своїх побратимiв. Що ж цiлком ймовiрно, що i через Совий яр стелилися стежки народного месника. Проте i тут конче потрiбне вивчення спадщини наших пращурiв, бо то iсторiя краю, яку достеменно мусять знати їх нащадки. Адже задля них їхнiми попередниками зроблено неймовiрно багато. Наукова цiннiсть збережених рослин з хвилею iнтенсивного використання природних ресурсiв набуває виключного значення. З цих мiркувань найперше охоронi пiдлягають рiдкiснi, ендемiчнi та релiктовi рослини, рослини на межi свого поширення, рослини, якi мають важливе народно-господарське значення. А їх чимало в заказнику. Їх охорона є вкрай необхiдною ще i для пiзнання формування флори територiї, втановлення її вiку, генетичних зв'язкiв, шляхiв мiграцiї, клiмату минулого та господарської цiнностi на майбуття. Нинi ця проблема вимагає невiдкладних пошукiв i нагальних дослiджень. А сам державний заказник Совий яр у складi нацiонального природного парку "Подiльськi Товтри" має стати народною академiєю з виховання вiдданих охоронцiв природи - надiйних помiчникiв тих, хто присвятивцiй справi все життя.
Світязь (Озеро, Волинь)
Озеро Світязь - найбільше і найглибше озеро природного походження в Україні. Світязь чимось схожий на море, у вітряну погоду хвилі тут досягають півтораметрової висоти... Розташований Світязь неподалеку смт Шацьк, центру відновленого в 1993 році району. Входить до групи Шацьких озер. Озеро Світязь живлять артезіанські джерела. Вода тут надзвичайно прозора і м'яка. У сонячну погоду дно видно на кількаметровій глибині. Площа Світязя становить 2622 га, довжина 9225 м, ширина 4000 м, максимальна глибина - 58,4 м, середня глибина - 6,9 м. Є у Світязя дивовижна приваблива сила. Слід увійти до його кришталевої води, як душа наповнюється світлою радістю. Майже уздовж всієї берегової смуги озера ростуть ліси. У літній час тут можна удосталь надихатися напоєним ароматом хвої повітрям, назбирати чорниці, ожини, грибів. Такого задоволення не має жоден, хто звик відпочивати на морському узбережжі. Донині серед учених немає єдиної думки щодо походження Світязя та інших Шацьких озер. Дехто вважає, що після відступу дніпровського льодовика на Поліссі утворилося величезне водоймище. Льодовик з півночі підпирав його, не давши воді стікати вниз. Озера розглядаються ними як релікти, тобто залишки цього гігантського водоймища, западини якої з часом поглибилися вимиванням вапняків підземними потоками. Інші учені твердять, що озера мають виключно карстове походження. Останні дослідження підтвердили льодовикове походження Світязя і його найближчих побратимів. А поява глибоких западин, на думку вчених, пов'язана з підняттям і опусканням окремих тектонічних блоків. Світязь люблять порівнювати із Байкалом. Звичайно, масштаби не ті, але і тут глибини досить істотні. Коли човен перетинає шлях від затоки Бужні до пулемецького берега, тримаючись ліворуч острова, то щемить душа тривогою, відчуваючи під собою темні бездонні води Голоднецької тони — 32 метри — 37-38-58,4 метрів. Трапляються підводні ями і з боку мілководої Гряди: Вовча — 20 метрів, Огрядна — 15, Камінь — 14, Вертенева — 17 метрів. Біля берегів, особливо в районі Гряди, Світязь переважно мілкий. Можна пройти півтори сотні метрів, аж поки вода досягне грудей. У безвітряну пору вода прогрівається швидко і тому тут з радістю відпочивають батьки з дітьми. На мілководді у декого може скластися помилкова думка про все озеро. Щоб цього не відбулося, приведемо дані про розподіл Світязя по глибинам. Так от: глибини до 2 метрів займають на озері площа 118 гектарів, до 3 метрів — 720, до 5 метрів — 1061, до 10 метрів — 418, понад 10 метрів — 533 гектари. Тобто, озеро в переважній своїй більшості дуже глибоке. Озеро «Синевир»
Озеро «Синевир» - є найбільшим озером українських Карпат. Воно розташоване на висоті 989 метрів над рівнем моря. Входить до складу Національного природного парку «Синевир». Розташоване це надзвичайно красиве озеро поблизу села Синевирська Поляна, Міжгірського району, Закарпатської області. Синевирське озеро вважається напевне найцікавішим та безумовно одним з найкрасивіших об'єктів Національного природного парку «Синевир» і є одним з найпопулярніших місць в Україні для відвідання туристів та подорожуючих різних країн Європи та світу. Площа озера дорівнює близько 5 гектарам, середня глибина Синевирського озера становить 810м, а максимальна аж 22 м. Через те, що Синевир знаходиться високо над рівнем моря і його глибина досить велика, то навіть у найтепліші дні лише поверхня озера прогрівається до помірно теплої температури, решта ж не те що холодна, а крижана. Так як озеро входить до Національного природного парку, то купання та вилов риби в ньому категорично заборонений! Існує легенда, згідно якої мальовниче озеро утворилося від потоку сліз графської доньки Синь, на місці, де її коханого, простого верховинського пастуха Вира, було вбито за його простацьке походження камінною брилою за наказом графа. Насправді ж озеро утворилося в результаті потужного зсуву, викликаного землетрусом, близько 10 тисяч років тому. Улоговина, що при цьому виникла, заповнилася водою трьох гірських струмків. У прозорій воді озера добре почуваються форель озерна, райдужна та струмкова. ПКраєвиди відзначаються надзвичайною мальовничістю й величністю. Стрімкі схили, вкриті стрункими ялинами, вік яких становить 140-160 років, спадають прямо до водної поверхні. Посередині ж озера розмістився, немов зіниця блакитного ока, невеликий острівець площею всього кілька метрів. Звідси і народна назва — Морське око. Люди своєю творчою фантазією намагаються доповнити красу природи. Архітектор Юрій Соломін вдало вписав оглядові майданчики в навколишній ландшафт. А на півострівці височить вирізана із червоного дерева скульптурна композиція «Синь і Вір» (скульптори Іван Бродин і Михайло Санич), яка знизу опирається на металеву основу. Висота монументу 13 метрів.
Природні чудеса землі української /статті з періодичних видань/ Миколаївщина – чарівна окраса Степового прибужжя: [природні чудеса Миколаївщини] // Позакл. час.- 2011.- № 12.- С. 59-61. На тачанці – в заповідний степ : [заповідник «Асканія-Нова»] // Уряд. кур’єр.- 2011.- 12 серп.С.8-9. Озеро любви : [озеро Синевир] // Добрые советы.- 2011.- № 7.- С. 68. Мельник В. В гостях у трави, якої боїться диявол: [Шацький національний парк] / В. Мельник // Уряд. кур’єр.- 2011.- 21 трав. Романенко Е. Аскания – степное чудо [заповедник «Аскания-Нова»] / Е. Романенко // Добрые советы.- 2011.- № 5.- С. 90-91. Природня чудеса землі Херсонської // Позакл. час.- 2011.- № 4.- С. 82-85. Романенко Е. Весенние этюды [«Аскания-Нова»] / Е. Романенко // Лиза.- 2011.- № 11.- С. 58-59. Природні чудеса землі Закарпатської: [озеро Синевір] // Позакл. час.- 2011.- № 2.- С.59. Природні чудеса землі Одеської : [заповідники Одещини] // Позакл. час.- 2011.- № 1.- С. 54-56. Волкова С. Заповідана первозданність Асканійських степів : [«Асканія-Нова» - заповідник] / С.Волкова // Поділ. вісті.- 2010.- 18 листоп.- С. 7. Сорочан Ю. Український Байкал: [озеро Світязь на Волині] / Ю. Сорочан // Поділ. вісті.2010.- 16 лют.- С. 4. Нестеренко А. «Асканія-Нова» серед найкращих природних чудес світу / А. Нестеренко // Голос Укр.- 2009.-15 лип. Сергійчук М. Унікальний куточок землі: [заповідник «Асканія-Нова»] / М. Сергійчук // Культура і життя.- 2009.- 6 трав.- С. 4. Гетьман В. «Асканія-Нова» - простір напоєний пам’яттю віків… : [одне з природних чудес України – біосферний заповідник] / В.Гетьман // Наука і суспільство.- 2009.- № 1-2.- С. 2-8. Потоцкая А. По легенде, карпатское горное озеро Синевир образовалось из слез девушки, потерявшей своего возлюбленного: [природные чудеса Украины] / А.Потоцкая // Факты.- 2008.9груд.- С. 7. Чечель Л. Блакитні очі Волині : [озеро] // Культура і життя.- 2008.- 7 жовт.- С. 8. Чечель Л. Блакитні очі Волині: [озеро Світязь] / Л. Чечель // Культура і життя.- 2008.- 7 жовт.С. 8. Безпалько М. Поліська перлина : [озеро Світязь – одне із «Семи природних чудес України»] / М.Безпалько // Порадниця.- 2008.- 2 жовт.
Безпалько М. Поліська перлина: [озеро Світязь – одне із „Семи природних чудес України”] / М.Безпалько // Порадниця.- 2008.- 2 жовт. Чечель Л. Перлина Карпат – Синевир : [Сім природних чудес України] / Л.Чечель // Культура і життя .- 2008.- 1 жовт.- С. 4. Чечель Л. Перлина Карпат - Синевир: [Сім природних чудес України] / Л. Чечель // Культура і життя.- 2008.- 1 жовт.- С. 4. Кравчук В. Кому підморгує Гірське око : [Озеро Синевир – заповідне місце Карпат] / В. Кравчук // Дем. Укр.- 2008.- 26 верес.- С. 29. Кравчук В. Кому підморгує Гірське око: [озеро – заповідне місце Карпат] / В. Кравчук // Дем. Укр.- 2008.- 26 верес.- С. 29. Сім природних чудес України: [підсумки акції] // Дем. Укр.- 2008.- 26 верес.- С. 29. Леонов І. Від озер і до печери: [визначено 7 природних чудес України] / І.Леонов // Укр. молода.- 2008 .- 28 серп.- С. 8. Мельник С. У країни є свої природні дива : [акція «Сім природних чудес України»] / С.Мельник.- 2008.- 28 серп. Леонов І. Справжні дива там, де повінь: [до завершення акції «Сім природних чудес України» залишається трохи більше 2-х тижнів] /І.Леонов // Укр. молода.- 2008.- 9 серп.- С. 15. Науменко О. «Асканія-Нова» або сафарі по-українськи [заповідник «Асканія-Нова»] / О.Науменко // Музеї Укр.- 2008.- № 3-4.- С. 32. Романенко Е. Степная жемчужна – Аскания-Нова / Е. Романенко // Лиза.- 2008.- № 40.- С. 58-59. Пекний О. Екологи виступають за порятунок природних чудес : [у кінці серпня визначатимуть «Сім природних чудес України»] / О. Пекний // Голос Укр.- 2008.- 23 лип.- С. 4. Кам’янець одне з чудес України, тепер черга за «Подільськими Товтрами»!: [розпочався фінальний етап акції «Сім природних чудес України] // Ділове місто.- 2008 .- № 27.- С. 19. Обираймо сім природних чудес України: [акція «Сім природних чудес України] // Укр. молода.2008.- 9 лип.- С. 8-9. Леонов І. У повітрі,під землею, на воді : [Крим презентував свої природні чудеса] / І.Леонов // Укр. молода.- 2008.- 4 лип.- С. 19. Нестеренко А. емні й підземні чудеса Криму: [акція «Сім природних чудес України] / А.Нестеренко // Голос Укр.- 2008.- 2 лип.- С 6. Леонов І.Десна-красна: природні чудеса Чернігівщини /І. Ленов // Укр. молода.- 2008.- 31 трав.С. 9.
Леонов І. Морське око та пресвятої Діви сльози: презентація сотні учасників акції «Сім природних чудес України» стартувала на Закарпатті / І. Леонов // Укр. молода.- 2008 .- 15 трав.С.18. Моісеєва Т. Хто сказав, що чудес не буває? : [«Сім природних чудес України] /Т.Моісеєва // Уряд. кур’єр.- 2007.- 3 листоп.- С. 3. Кучерява О. Сім природних чудес України /О. Кучерява // Голос Укр.- 2007.- 1 листоп. Снігур О. Не чекати чудес від природи, а визначити їх самим має на меті новий марафон «7 природних чудес України», який стартував учора / О. Снігур // Укр. молода.- 2007.- 1 листоп. Романенко Е. Осенние Карпаты : [озеро Синевир] / Е. Романенко // Лиза.- 2007.- № 43.- С. 64-65. Романенко Е. Степное чудо : [заповедник «Аскания-Нова»] / Е.Романенко // Добрые советы.2005.- № 9.- С. 62-64. Таран Л. Над Смотричем та Дністром: [Хотин, Бакота, Кам'янець-Подільський] /Л.Таран // Укр. к-ра.- 2007.- № 7.- С. 44-45. Переверзева О. Украина, которую мы не знаем: [Шацкие озера; соленная шахта в Солотвино; кристалическая пещера в Кривче; пещера Кизил-Коба (Красная) в Крыму] /О. Переверзева // Женск. журн.- 2005.- № 6.- С. 162-166. Некрасова М. Высоко в горах, на дне мирового океана: [пещеры Крыма] / М. Некрасова // Натали.- 2003 .- № 6 .- С. 20-24.
Сайти http: // zapysy.com.ua http: //ecoport.org.ua http: // bat.mk.ua http: // jeynews.com.ua http: // zolochiv.net http: // 7chudes.ck.ua http: // journal.te.ua http: // dyvokraj.com http: // vsviti.com.ua http: // forum.te.ua
НАША АДРЕСА :
Україна 32300, Хмельницька обл.., м. Кам’янець-Подільський, вул. Кн. Коріатовичів, 3 Тел. : (03849) 2 – 44 – 52 Е-mail : XDR123@rambler.ru