КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКА ЦБС ВІДДІЛ КРАЄЗНАВСТВА
Календар знаменних і пам’ятних дат Кам’янеччини
2015
лендар знамен і пам’ятних дат на 2015 «Календар знаменних і пам’ятних дат Кам’янеччини» подає інформацію про найбільш значимі події та ювілеї видатних особистостей краю, які відзначатимуться у 2015 році. Матеріали Календаря нададуть допомогу в плануванні роботи на рік, календарному плануванні, підготовці культурно-просвітницьких заходів тощо.
Укладач: Дутченко Т.О. Відповідальна за випуск: Вонсович Т.М.
1
ДЕСЯТИЛІТТЯ 2005-2015 роки — Міжнародне десятиліття дій «Вода для життя» (проводиться згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї 00Н) 2006-2016 роки — Десятиліття реабілітації та сталого розвитку постраждалих регіонів (третє десятиліття після Чорнобиля, проводиться згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН) 2008-2017 роки — Друге десятиліття боротьби за ліквідацію злиднів (проводиться згідно з рішенням Генеральної Асамблеї ООН) 2010-2020 роки — Десятиліття Організації Об'єднаних Націй, присвячене пустелям і боротьбі з опустеленням (проводиться згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН) 2011-2020 роки — Десятиліття дій із забезпечення безпечного дорожнього руху (проводиться згідно з рішенням Генеральної Асамблеї ООН) 2013-2022 роки — Міжнародне десятиліття зближення культур (проводиться згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН)
2
РОКИ
2013-2015 роки — Роки з підготовки відзначення 70-ї річниці визволення України від фашистських загарбників і 70-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні1941-1945 років 2015 рік — Міжнародний рік ґрунтів (проводиться згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН) 2015 рік — Міжнародний рік світла та світлових технологій (проводиться згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН) 2015 рік — Рік ветеранів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років (проводиться згідно з Указом Президента України від 19 жовтня 2012 року № 604/2012)
3
ОБЛАСНІ ПРОГРАМИ ◊ Регіональна програма розвитку малого та середнього підприємництва Хмельницької області на 2013-2015 роки; ◊ Комплексна програма охорони навколишнього природного середовища Хмельницької області на 2011-2015 роки; ◊ Обласна цільова програма «Молодь Хмельниччини» на 20112015 роки.
МІСЦЕВІ ПРОГРАМИ
◊ Комплексна програма розвитку туристичної галузі міста Кам’янця-Подільського на 2005-2015 роки; ◊ Програма «Діти міста» на 2011-2015 роки; ◊ Комплексна програма розвитку галузі культури м.Кам’янецьПодільського на 2011-2015 роки; ◊ Програма підготовки і проведення міжнародних, всеукраїнських, регіональних, обласних та загальноміських заходів на 2011-2015 роки та популяризації літератури про рідний край «Земля, де маємо щастя жити».
4
Січень
•• 85 років - з часу заснування Кам’янець-Подільського коледжу культури і мистецтв.
Віхами історії – у сьогодення хроніка подій Роки виникнення та розбудови навчального закладу – далеко не прості роки, це роки сповнені плідної праці, позначені іменами конкретних людей, хто, власне, створив і зміцнює сьогодні імідж нашого навчального закладу. Так починалася історія. Витоками навчального закладу стала Кам’янець-Подільська музпрофшкола, яку в 1930 році було реорганізовано на школу підготовки спеціалістів для політосвітніх закладів та загальноосвітніх шкіл. У новоствореному закладі функціонувало три відділи – фортепіанний, інструментальний та педагогічний, на яких навчалося 88 студентів. Очолював заклад талановитий музикант – Комінек Зденек Рудольфович Друге народження. Технікум політосвіти відновив свою роботу відповідно до урядової постанови від 01.08.1944 року. Навчання здійснювалось на відділеннях бібліотечної і клубної роботи, контингент студентів у 1944-1945 рр. становив 240 чоловік. Переборюючи труднощі післявоєнної розрухи, технікум діє і зміцнюється. Директор начального закладу - Фещук Михайло Григорович (1944-1948 рр.) 1947 р. заклад було перейменовано в технікум підготовки культосвітніх працівників. Тоді ж відкрито заочний відділ. У 5
післявоєнні роки в технікумі було організовано театральний гурток, створено агітбригаду та концертні групи, які виступають в селах та містах нашої області, започатковується видання щорічної газети “Радянський студент”, розпочинає просвітницьку роботу бібліотечний гурток. Директор начального закладу - Ткачук Антон Григорович (1948-1950 рр. В 50-х роках випускники технікуму, крім Хмельницької області, направляються на роботу в культурно-освітні заклади Тернопільщини, Вінниччини, Житомирщини, Полтавщини та Харківщини, а група випускників-добровольців у 1956 році взяла участь в освоєнні цілинних земель в Північноказахстанській області. Директор начального закладу– Лехкобит Петро Олександрович (1950-1958 рр.) Директор начального закладу – Юрчишиш Іван Степанович (1958-1979 рр.) 1961 р. постановою колегії Міністерства культури України від 14 березня технікум підготовки культурноосвітніх працівників перейменовано в культурно-освітнє училище. В цей період на клубному відділі відкриваються спеціалізації хорового співу, режисури, хореографії, народних та духових інструментів. Перша половина 60-х років відзначена створенням предметно-циклових комісій та переходом на нові навчальні плани з 4-х річним терміном навчання. 1977 р. – побудовано новий п’ятиповерховий гуртожиток. Директор начального закладу – Обельчак Анатолій Романович (1979-1994 рр.) 1990 р. за наказом Міністерства культури УРСР від 2 листопада 1980 р. навчальний заклад змінює назву на училище культури. 1991 р. – створено студентську раду, яка діє у формі студентської дирекції і успішно функціонує всі ці роки. 1992 – відкрито спеціальність «Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво»
6
1993 р. - розпочалася підготовка фахівців спеціалізації «Кіно-фото-відеосправа» та відкрито спеціальність «Діловодство» Директор начального закладу – Станішевська Євгенія Казимирівна (1994-2004 рр.) 1996 р. – проведено акредитацію спеціальностей «Народна художня творчість», «Бібліотечна справа», «Діловодство», «Хореографія», «Образотворче мистецтво». 1997 р. – рішенням Державної акредитаційної комісії навчальний заклад акредитовано в повному обсязі за І рівнем вищого навчального закладу з підготовки молодших спеціалістів напрямку «Культура» і «Мистецтво». Гуртожиток училища визнаний переможцем оглядуконкурсу серед гуртожитків навчальних закладів І-ІІ р.а. міста (1999 р.) та області (2002 р.). 2000 р. – з метою реалізації обласної цільової програми «Кадри» організована підготовка фахівців у навчальноконсультаційних пунктах, зокрема Хмельницькому (2000-2002 рр.), Старокостянтинівському, Деражнянському, Шепетівському (2001-2003 рр.), Чемеровецькому (2002-2004 рр.), Славутському (2003-2005 рр.), Волочиському (2004-2010 рр.). 2000, 2003 рр. – навчальний заклад отримує ліцензію на право провадження освітньої діяльності «Повна загальна середня освіта». 2001 р. – на базі навчального закладу створено клуб творчої інтеграції міста та розпочалось видавництво студентських комп’ютерних газет «Лідер», «Імідж», «Палітра». 2002 р. – навчальний заклад успішно пройшов наступну акредитацію всіх спеціальностей. 2002 р. – з метою реалізації ступеневої освіти навчального закладу, укладено угоду з Кам’янець-Подільським державним університетом про можливість продовження навчання за скороченим терміном випускників музичних спеціальностей. 2003 р. – на базі навчального закладу створено навчальноконсультаційний пункт Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв з підготовки фахівців за спеціальностями 7
«Хореографія», «Театральне мистецтво» та «Документознавство та інформаційна діяльність». 2003 р. – управлінням культури Хмельницької облдержадміністрації та обласним науково-методичним центром культури і мистецтв започатковано проведення обласного конкурсу виконавців на народних інструментах «Подільський диво цвіт», який проводиться один раз на два роки (2003, 2005, 2007, 2009, 2011, 2013 рр.) Директор начального закладу – Нелюбов Руслан Миколайович (з 2004 р.) 2005 р. – відзначення 75-річчя з часу заснування та урочисто відкрито музей історії навчального закладу. 2006 р. – перший випуск спеціалістів НКП ДАКККіМ за спеціальностями «Хореографія», «Театральне мистецтво», «Документознавство та інформаційна діяльність». 2006 р. (16-27 жовтня) – управлінням освіти і науки Хмельницької облдержадміністрації проведено державну атестаційну експертизу загальноосвітньої підготовки та атестовано навчальний заклад з відзнакою. 2006 р. – відкрито та ліцензовано спеціальність 5.020205 «Музичне мистецтво». 2007 р. - повторна акредитація всіх спеціальностей навчального закладу. 2009 р. – згідно рішення другої сесії Хмельницької обласної ради п’ятого скликання від 03 червня 2009 р. навчальний заклад перейменовано у коледж культури і мистецтв. 2011 р. – відзначення 80-річного ювілею навчального закладу. Глибокий слід в історії коледжа залишили викладачі: Рудько Марфа Павлівна, Сокальський Олексій Степанович, Трубіцька Катерина Степанівна, Голубовський Костянтин Костянтинович, Козак Михайло Данилович, Краєв’янов Ігор Григорович, Носік Сергій Іванович, Жарін Владлен Георгійович, Слюсар Борис Іванович, Фесенко Анатолій Іванович, Зуськов Арсен Іванович, Лис Анатолій Федорович, Палій Віктор Васильович, Гаврилюк Петро Дмитрович. 8
За роки існування коледж підготував понад 8 тисяч спеціалістів в галузі культури, серед яких випускники, що займають високі державні посади, керують розвитком культури в області та за її межами, відзначені високими званнями та нагородами, мають значні досягнення у виконавській майстерності, очолюють знані мистецькі колективи. Література ••Інноваційні технології у підготовці фахівців культури:здобутки, проблеми, перспективи // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (12-14 грудня 2002р.). -Кам’янець-Подільський, 2003.-225 с. •• Кам’янець-Подільське училище культури //Хто є хто на Хмельниччині: Довідково-біографічне видання.-Вип.1.-К.,2003.С.64 •• Євгенія Казимирівна Станішевська. Директор Кам’янецьПодільського училища культури 1994-2004 рр./Завальнюк О.М. Минуле і сучасне Кам’янця-Подільського: політики, військові, підприємці, діячі освіти, науки, культури й медицини : історичні нариси.-Вип.2.-Кам’янець-Подільський: Аксіома, 2007.- С.287290 • Нелюбов Р. Половина викладачів училища – його випускники: 75 років Кам’янець-Подільському училищу культури / Р.Нелюбов // Освіта України.-2005.-15 квіт.-С.10 • Нелюбов Р. Кам’янецька колиска мистецтва: 20 травня училищу культури виповнюється 75 років / Р.Нелюбов // Кам’янець-Поділ. вісн.-2005.- 13 трав. • Марковська Н. Був «Кульпросвет» - став культурний всесвіт: [80 років Кам’янець-Подільському коледжу культури і мистецтв] / Н.Марковська // Подолянин.-2010.-14 трав.
9
14.01 - 65 р. – з дня народження Миколи Івановича Бахмата.______________________________________________
Микола Іванович Бахмат ( 14 січня 1950, село Завадівка (Вишнівчик) Чемеровецького району Хмельницької області) — фахівець у галузі кормовиробництва та рослинництва. Ректор Подільського державного аграрно-технічного університету (від 4 червня 2002 року). Доктор сільськогосподарських наук (1994). Професор (1995). Біографія Закінчив Вишнівчицьку середню школу, Кам'янецьПодільське ПТУ № 15. Працював на всесоюзній ударній комсомольській будові «Тюмень — Сургут», звідки восени 1968 року призвано до лав армії. Служив у Далекосхідному військовому окрузі (Хабаровськ) спеціалістом ЗАЗ (засекреченої апаратури зв'язку) і старшиною строкової служби, був учасником подій на острові Даманський. 1975 року закінчив із відзнакою Кам'янець-Подільський сільськогосподарський інститут (нині Подільський державний аграрно-технічний університет). Два роки працював головним агрономом колгоспу в Чемеровецькому районі. Від квітня 1977 року працює в Кам'янець-Подільському сільськогосподарському інституті (аспірант, асистент на кафедрі загального землеробства, доцент кафедри кормового виробництва). Навчався в аспірантурі.
10
1980 року захистив кандидатську дисертацію. Завідувач кафедри кормового виробництва (від 1988 року), проректор з наукової роботи (від 15 березня 1994 року) Кам'янецьПодільського сільськогосподарського інституту (ПДАТА). У листопаді 1990 року занесено на районну дошку пошани. Член-кореспондент Міжнародної академії аграрної освіти. Дійсний член Міжнародної академії наук екології та безпеки життєдіяльності.
Література •• Алексєєва О. С. Бахмат Микола Іванович / О.Алексєєа // Енциклопедія сучасної України / Нац. акад. наук України, Наук. т-во ім. Шевченка, Координац. бюро енциклопедії сучасної України НАН України. -Ред. І. М. Дзюба . -К.: , 2003. -Т. 2: ББіо. - 872 с.• •Хто є хто на Хмельниччині: Довідково-біографічне видання. Випуск другий. - К., 2004.- С. 37. • Сокальський С., Яцемірська Н. Селянський син: Ювілеї /С.Сокальський,Н.Яцемірська // Подолянин. -2010. - 7 січ. - С. 4 • Завальнюк О. Людина, вчений, керівник:[про Миколу Бахматаректора ПДАТУ]/О.Завальнюк//Поділ. вісті.-2010.-14 січ. • Гайдамашко В. Вшанування Миколи Бахмата:[до ювілею М.І.Бахмата, ректора ПДАТУ]/В.Гайдамашко//Кам’янецьПоділ. вісн.-2010.-22 січ. • Бахмату дали ще п’ять: [Микола Бахмат вдруге обраний ректором ПДАТУ]// Подолянин.-2010.-5 берез.
11
Лютий
21.02 – 90 р. - Бориса Романовича Лімпана – композитора, педагога, керівника народного хору. _______________________________________________________
Борис Романович Лімпан- педагог, диригент, композитор, викладач класу хорового диригування Кам’янецьПодільського національного університету імені Івана Огієнка, відмінник освіти України, член Національної всеукраїнської музичної спілки, володар найвищої відзнаки міста Кам’янцяПодільського «Честь і шана» - один з найстаріших діячів культури Поділля. Народився Б.Р.Ліпман 21 лютого 1925р. у Кам’янціПодільському в сім’ї військовослужбовця, помер у лютому 2012 року. Навчасвя у ЗОШ №1,9,а з 1933р. – у міській музичній школі (тепер імені Т.Ганіцького). Талант музиканта шліфувався у творчій атмосфері, закладеній фундатором музичної освіти Поділля професором Тадеушем Ганицьким. У 1942 році 17-річним юнаком пішов на фронт, брав участь у бойових діях у складі 97-го окремого армійського мотоштурмового інженерного Керченського ордена Червоної Зірки батальйону. За бойові заслуги нагороджений орденами Червоної зірки, Вітчизняної війни, «За мужність» , дванадцятьма медалями. Після демобілізації навчався на філологічному факультеті Кам’янець-Подільського педінституту, у Київському музичному училищі ім. Р.Глієра, в Кишинівській консерваторії 12
ім.Музіческу. Працював в університеті з 1950 р. Упродовж 50ти років керував Народною хоровою капелою університету (1950-2000 рр.). У 1967 р. на Першому фестивалі творчості студентів педагогічних вузів капела під його керівництвом виступила з конкурсною програмою у концертному залі Київської консерваторії і стала лауреатом,а у 1973 р. виступила на сцені Палацу культури «Україна» (творчий звіт Хмельницької області). Капела неодноразово нагороджувалася почесними грамотами Міністерства культури, дипломами та цінними подарунками. Борис Ліпман був один із перших, хто за дорученням ректорату формував колектив педагогічного факультету Кам’янець-Подільського педагогічного інституту, створював предметну комісію з музикиі співів на цьому факультету (1960р.) , організував роботу музично-педагогічного факультету (1968 р.) , працював завідувачем кафедри музики (1968-1973 рр.). Музиці Бориса Ліпмана притаманні інтонації композиторів періоду становлення його як музиканта. Разом з тим творчість педагога-композитора збагачена досвідом сучасної вітчизняної музичної культури, музичної культури Поділля.
13
Література •• Печенюк М. Майстер хорового мистецтва: Б.Ліпман-70 / М.Печенюк // Матеріали IX-ої Подільської історико-краєзнавчої конференції .-Кам’янець-Подільський, 1995.- С.403 •• Ярова М.. Борис Ліпман/Музична освіта і митці Поділля: минулеі сучасне / М.Ярова.-Кам’янець-Подільський, 2012.-С.208210 • Гаврищук А. Його долею стала пісня:[до 75-річчя від дня народження Бориса Ліпмана]/А.Гаврищук//Подолянин.-2000.-18 лют. • Цікава збірка пісень подільського маестро:[Борис Ліпман] //Подолянин.-1997.-11 квіт. • Богдан Є. Маестро-Кам’янця: Борис Ліпман / Є.Богдан // Поділ.вісті.-1996.-20 лют. • Вшанували Бориса Ліпмана:[про художнього керівника хорової капели Кам’янець-Подільського педінституту ] //Подолянин.1995.-25 лют.
14
26.02- 105р. від дня народження Горшкова Сергія Георгійовича військового діяча, адмірала флоту, двічі Героя Рад Союзу.
Біографія
Сергій Горшков народився 26 лютого 1910 року в місті Кам'янець-Подільський в родині викладачів місцевої гімназії. Його батько викладав фізику й математику, мати — російську мову та літературу. У 1912 році родина переїхала у підмосковне місто Коломна. 1926 року закінчив 10 класів середньої школи № 1 в місті Коломна та вступив на перший курс фізико-математичного факультету Ленінградського університету. 1927 року покинув університет і вступив до Ленінградського військово-морського училища імені Михайла Фрунзе (нині Морський корпус імені Петра Великого). 1931 року закінчив училище. У 1937 році він закінчив спецкурси командного складу Військово-морського флоту, у 1941 році — курси вдосконалення вищого начскладу при Військово-морської академії. З 1931 року Сергій Горшков служив штурманом есмінця «Фрунзе» на Чорноморському флоті. У 1932 році він був переведений на Тихоокеанський флот штурманом мінного загороджувача «Томськ». У 1934–1936 роках Горшков був командиром сторожового корабля, в 1936– 1937 роках він командував ескадрених міноносців. 15
З 1937 року очолював штаб бригади ескадрених міноносців. У 1938 році під час боїв біля озера Хасан капітана 3-го рангу Горшкова призначили командиром 7-й морської бригади, яка конвоювали транспорти з військами і несла дозорну службу. У червні 1939 року капітана 2-го рангу Сергія Горшкова призначили командиром бригади ескадрених міноносців Чорноморського флоту. У 1940 році він був призначений комбригом крейсерів. На цій посаді Горшков зустрів німецько-радянську війну. Під час оборони Одеси у серпні 1941 року Сергій Горшков керував висадкою першого на Чорному морі морського десанту в районі села Григорівка (нині Комінтернівський район Одеської області), який сприяв успішному контрудару військ Одеського оборонного району. У вересні 1941 року Горшкову було присвоєно звання контр-адмірала, а в жовтні він був призначений командувачем Азовської флотилії. Під час Керченсько-Феодосійської десантної операції, що проводилася в період з 25 грудня 1941 по 2 січня 1942 року, він керував висадкою десантних частин на північне узбережжя Керченського півострова. З серпня 1942 року він був заступником командира Новоросійського оборонного району, з листопада того ж року — командувач 47-ю армією. Брав участь в обороні Кавказу. З лютого 1943 року знову став командувачем Азовської флотилії. Навесні 1944 Азовська флотилія була переформована у Дунайську військову флотилію і перебазувалася до Одеси. У квітні 1944 року Горшков був призначений командувачем Дунайської військової флотилії. 25 вересня 1944 контр-адміралу Сергію Горшкову було присвоєно військове звання віцеадмірала. Брав участь в Яссько-Кишинівській, Бєлградській, Будапештській операціях. У січні 1945 року він був призначений командувачем ескадри Чорноморського флоту. На цій посаді Горшков зустрів перемогу над гітлерівською Німеччиною. У листопаді 1948 року віце-адмірал Сергій Горшков був призначений начальником штабу, а в серпні 1951 року — 16
командувачем Чорноморського флоту. 3 серпня 1953 йому було присвоєно звання адмірал. З липня 1955 по січень 1956 Горшков був першим заступником Головнокомандувача Військово-морського флоту (ВМФ) СРСР. З січня 1956 по 1985 рік — головнокомандувач ВМФ — заступник міністра оборони СРСР. З ім'ям Сергія Георгійовича Горшкова пов'язане становлення і розвиток радянського ракетно-ядерного Військово-Морського Флоту. У 1962 році Горшкову було присвоєно звання адмірал флоту, а в 1967 році — найвище військове звання адмірал флоту Радянського Союзу. З 1985 по 1988 рік він був у Групі генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР. Депутат Верховної Ради СРСР 4-11-го скликань. Лауреат Державної премії СРСР (1980) і Ленінської премії (1985). Заслуги Сергія Георгійовича Горшкова були високо оцінені. Йому було вручено дві Золоті Зірки Героя Радянського Союзу (1965, 1982), сім орденів Леніна (1953, 1960, 1963, 1965, 1970, 1978, 1982), орден Жовтневої Революції (1968), чотири ордена Червоного Прапора (1942, 1943, 1947, 1959), орденом Ушакова 1-й і 2-го ступеня (1945, 1944), Кутузова 1-го ступеня (1943), Вітчизняної війни 1-го ступеня (1985), Червоної Зірки (1944), "За службу Батьківщині у ЗС СРСР "3-го ступеня (1975), медалі, Почесну зброю, а також 52 іноземних орденів і медалі. Горшков — автор понад 230 військово-теоретичних та історичних праць, мемуарів, був відповідальним редактором «Морського атласу» та «Атласу океанів». Його військовотеоретична робота «Морська міць держави» витримала декілька видань в СРСР, перекладена на багато мов і була опублікована більш ніж у тридцяти країнах. В останні роки життя Сергій Горшков працював над книгою спогадів. Ці матеріали під назвою «У флотському строю» в 1996 році були опубліковані видавництвом «Логос» (Санкт-Петербург).
17
Література •• Українська Радянська Енциклопедія. - 2-е видання. Т. 3. - Київ, 1979. - С. 123. •• Український радянський енциклопедичний словник. У 3х т. Т. 1.- 2-ге вид. - К., 1986. - С. 436. •• Сергій Георгійович Горшков:Адмірал//Завальнюк О.М., Комарніцький О.Б. Минуле і сучасне Кам’янцяПодільського: історичні нариси.-Вип.1.-Кам’янецьПодільський:Абетка-НОВА,2003.-С.174 • Будзей О. Адмірал без ъ / О.Будзей // Подолянин. - 2010. 26 лют. - С. 5. • Сандул В. Реформатор флоту:[С.Г.Горшков – адмірал флоту СРСР, двічі Герой Радянського Союзу, лауреат Ленінськоїй Державної премії]/В.Сандул//Демокр. Україна.-2010.-30 квіт. • Бельзецький Д. Моряки своїх не забувають:[21 лютого, на розі вулиць Червоноармійська і Шевченка відбулось урочисте закладання символічного каменю майбутнього пам’ятника , двічі Герою Радянського Союзу С.Г.Горшкову ] / Д.Бельзецький // Фортеця.-2009.-26 лют.
18
26.02- 85р.- з часу виходу першого номера газети «Край Кам’янецький» Щоп’ятниці в оселі багатьох кам’янчан приходить черговий номер газети «Край Кам’янецький», читаючи який, вони відчувають пульс життя нашого краю. Так є, так було впродовж восьмидесятиріччя, відколи 26 лютого 1930 року вийшов у світ перший номер газети «Колективіст Прикордоння», орган Довжоцької районної ради. Саме цей часопис започаткував родовід «Краю Кам’янецького». Із проведенням адміністративних реформ з часом утворилися нові територіальні одиниці, серед яких і сучасний Кам’янець-Подільський район. Увесь цей період газета залишалася надійним інформатором громади. Характерно, що вже другого дня після визволення нашого краю від німецькофашистських загарбників вийшов новий номер районки. Газета повідомляла про події на фронтах Великої Вітчизняної війни, здобутки трудівників тилу, які працювали під гаслом: «Усе – для фронту!». За час свого існування газета виходила під назвами «Сталінський клич», «Радянська Кам’янеччина», «За комунізм». У 1963 році районний та міський часописи об’єдналися й стали носити назву міськрайонна газета «Прапор Жовтня». Росла популярність часопису, збільшувався його наклад. Якщо на витоках родоводу тираж вимірювався сотнями екземплярів, то в міру ліквідації неписьменності дорослого населення зростало й число передплатників районки. На початку 90-х років минулого століття тираж міськрайонної газети «Прапор Жовтня» сягнув майже 40 тисяч примірників. Практично часопис приходив майже в кожну третю оселю кам’янчан чотири рази на тиждень. У серпні 1991 року газета реформувалася в регіональну й стала виходити під назвою «Край Кам’янецький». З розвитком ринкової економіки почали створюватися нові видання. Але «Край Кам’янецький» залишився улюбленою газетою жителів регіону. 19
Редакторами газети в різні часи працювали досить авторитетні яскраві особистості. Це, зокрема, М.Ротштейн, С.Кислий, Іван Романюк, Герасим Понік, Іван Венгер, Дмитро Мороз, Пилип Бадєєв, Сергій Севастьянов, Віктор Спігер, Мар’ян Красуцький. Принагідно нагадати, що саме в період керування газетою Мар’яном Івановичем сформувався чи не найпрофесійніший склад журналістів. Редактор досконало знав журналістську справу, вмів організувати, повести за собою колектив, і це дозволяло йому творити нове обличчя газети, впроваджувати новаторський дух у висвітленні багатьох сторін діяльності суспільства, бути душею колективу. Головна ж цінність часопису в будь-який час – це люди. На сьогодні високим професійним вмінням відзначаються старійшини часопису Борис Урода та Анатолій Туровський, які діляться своїм досвідом, підказують молоді як правильно та влучно підібрати вислів, подати інформацію аби вона була доступна та зацікавила читача. Багато старань та зусиль докладають редактори відділів Наталя Камінська, Олександр Шкоропата, Володимир Скоб’як, коректор Тетяна Просяна, майстер комп’ютерної верстки Таїса Шкоропата, водій Володимир Добровольський. Можемо пишатися і молодим поповненням — це Юля Лічкевич, Ольга Гарук-Ткачук, Ольга Олійник та Діна Кушнір. І хоч змінювались назви, головні редактори, журналісти, залишалась незмінною суть – інформувати читачів про події в місті, районі, краї, гордитися видатними земляками та пересічними громадянами, які чесно працюють на розвиток країни. Славні традиції «акул» пера продовжує «Край Кам’янецький». Гортаючи сторінки часопису, читач знаходить різноманітну інформацію про політичне, соціально-економічне життя Кам’янець-Подільського району та міста. Щось цікаве для себе вишукують люди різних професій, різного віку — від молодого до поважного. В центрі цих публікацій – насамперед людина з притаманними їй переконаннями та сумнівами, відданістю обраному фаху та хобі. 20
Література •• Баюк М.І. Періодична преса, видавнича та бібліотечна справа на Поділлі у 1917-1920 рр./М.І. Баюк//Освіта, наука і культура на Поділлі: Зб. наук. праць: Т.16: Матеріали круглого столу «Освіта, культура і просвітницький рух на Поділлі».-Кам’янецьПодільський,2010.- С.116-131 •• Регіональна газета «Край Кам’янецький»//Хто є хто на Кам’янеччині:Довідково-біографічне видання.-Вип.1.-К.,2003.С.94 •• Геровська О. Порівняльна характеристика газет «Прапор Жовтня» та «Край Кам’янецький»/О.Геровська//Матеріали IXої Подільської історико-краєзнавчої конференції.-Кам’янецьПодільський,1995.-с.381 • Шандебура С. Моє найбільше багатство:[газета «Край Кам’янецький»]/С.Шандебура//Поділ. вісті.-2013.-6 червн. • БудзейО. Кам’янецькі часописи: від зародження до буму:[про газети XIX та XX ст.., які видавались в місті] / О.Будзей // Подолянин.-2011.-22 лип. • «Край» уже з головним редактором :[сесія райради призначила головним редактором газети «Край Кам’янецький»Н.Єрменчука] // Подолянин.-2010.-23 лип. • Клімова О. Читачу, твоїй газету-80! / О.Клімова // Край Кам’янецький.-2010.-5 берез. • Будзей О. Від «колективіста»до «краю»:[Краєві Кам’янецькому – 80 років]/О.Будзей//Подолянин.-2010.-26 лют.
21
Березень
•• 125 р. з часу заснування Кам'янець-Подільського державного музею-заповідника.
Історія заснування Кам'янець-Подільського історичного музею-заповідника . 30 січня 1890 року на засіданні єпархіального історикостатистичного комітету затвердили правила церковного давньосховища - музею старожитностей. На цьому ж засіданні секретарем давньосховища було обрано Ю.Й.Сіцинського, а завідуючим В.С.Якубовича. Спочатку цей музей складався із трьох відділів: 1. Бібліотека, яка формувалась із книг історії Поділля, твори польських, російських та місцевих авторів. 2. Архів, основа якого складалась із докуменів минулого і візитів церков. 3. Фондосховище, де зберігалися стародруки XVI-XVIII століть, гравюри, фото, пам'ятки мови і письма, скульптура, посуд, живопис й інші цікаві предмети. Завдяки активному процесу збирання етнографічних, іторичних, фольклорних пам'яток, стародруків різних епох, працівникам давньосховища вдалось створити перші каталоги колекцій: «Опись предметов старины» том І - 1904 року і том ІІ - 1909 року. Найбільшу роботу по створенню Кам'янець-Подільського музею зробив Сіцинський Ю.Й., його роботи й сьогодні бібліографічна рідкість. Робота Ю.Й.Сіцинського по збору експонатів й публікації матеріалів стала основою для створення історичного музеюзаповідника.
22
1912 року в Петербурзькому інституті цивільних інженерів розроблено проект нового будинку для музею. Був складений кошторис на суму 25 тис. крб., виділена земельна ділянка біля собору Олександра-Невського. Здійснення цих планів перешкодила перша світова війна: перша і друга евакуації музею з Кам’янця у м. Вінницю, пізніше в Немирів 1914 рік, в червні 1917 року - третя евакуація музею в м. Вінницю. 1924 року музей переїхав з будинку колишнього духовного училища в будинок чоловічої гімназії (тепер історичний факультет Національного університету). Три музеї були об’єднанні в один центральний. 23 березня 1928р. постановою РНК УРСР оголошено замок-фортецю в м.Кам’янці-Подільському Державним історико-культурним заповідником. У вересні 1929 року історико-археологічний музей реорганізується в краєвий і переходить в нові приміщення – будинок робітників освіти (тепер будівельний технікум) і в будинок по вул. Соборній (колишня 7-ма школа). Музею передано Петропавлівський кафедральний костьол в травні 1936 року. Були створені наступні відділи: 1) зоології; 2) геології; 3) палеонтології; 4)антирелігійний. А вже в 1937 році історичний музей переміщений на територію фортецізаповідника. 1949 року рішенням Ради Міністрів УРСР музею надали статус республіканського, директором музею призначено Г.М.Хотюна. 1967 року музею передано будинок Ратуші, пам’ятка архітектури 16-18 ст. 3 лютого 1982 року в будинку колишньої духовної семінарії відкрито художній відділ музею. 1984 року музею передано верхній поверх Вірменського торгово будинку 16-18 ст., де розміщено канцелярію і бібліотеку музею. Директором музею призначено С.Е.Баженову. 1997 року фонди музею-заповідника перевезено у нові відреставровані приміщення. Директором музею стала Л.П.Станіславська. 23
Після капітального ремонту 1999 року в пам’ятці архітектури 1819 ст. створено нову експозицію художнього відділу музею. Розпочато великий обсяг реставраційних робіт у баштах і підземеллях фортеці. У фортечних баштах та підземеллях в 2000 році завершено створення комплексу експозицій, які розповідають про історію замку: «В’язні фортеці 19 ст.»; «Штурм фортеці турками у 1672 р.»; «Староство на Поділлі». 2001 року у залах колишнього Вірменського торгового будинку, пам’ятці архітектури 16-17 ст. побудована експозиція відділу археології. Музей-заповідник взяв участь у Всеукраїнській виставці «Обереги духовності Поділля» в Українському домі, м. Київ. Після проведення ремонту на 2-му поверсі Ратуші, музеєм відтворено інтер’єр середньовічних залів засідань. У залах Ратуші музеєм побудовані експозиції відділів: «Історія грошового обігу на Поділлі», «Історія Магдебурзького права та самоврядування на Поділлі». В 2006 році музейні працівники розпочали проведення нічних екскурсій у фортеці. У 2008 році рішенням міськвиконкому, музею передано приміщення Вірменської криниці – пам’ятки архітектури ХVІІ ст. 2009 року на території Старої фортеці відкрито нову історичну експозицію «Поділля у ХХ-ХІХ ст. ст.». 120 років з часу заснування Камянець-Подільського державного історичного музею-заповідника відзначили у 2010 році. 2011 року директором музею призначено Травінського Віктора Степановича. В травні 2011 року у Вірменській криниці відкрито стаціонарну виставку "Поділля в форматі 3-D". В травні 2012 року міська рада передала на баланс історичного музею-заповідника приміщення Туристично-Інформаційного Центру та виставкової зали.
24
В січні 2012 року історичний музей-заповідник започаткував акцію "Звичка ходити в музей". В лютому 2013 року в музеї-заповіднику створено відділ "Туристично-Інформаційний Центр». Література •• Кам’янець: Національний історико-архітектурний заповідник: фотоальбом/Авт.фото М.Андрєєв, Ю.Бусленко і авт. тексту О.Климчук.-Хмельницький, Галерея, 2004.-208.:іл. •• Всеукраїнської наукво-практичної конференції, присвяченої 120-й річниці заснування Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника: зб. мат. 1890-2010.-Кам’янецьПодільський:Медобори-2006,2010.-296 с. • Рибчак Н. Де наш музей є, був і міг бути:[з історії Кам’янецьПодільського державного історичного музеюзаповідника]/Н.Рибчак//Подолянин.-2014.-27 черв. • Власюк В. Нова теорія заснування Кам’янця:[у державному історичному-музеї заповіднику засідання III Всеукраїнської науково-практичної конференції «Археологія і фортифікація Середнього Подністров’я»] / В.Власюк // Поділ. вісті.-2013.-22 жовт. • Петрук Л. Робота кипить, пам’ятки оновлюються :Національний історико - архітектурний заповідник «Кам’янець»/Л.Петрук//Кам’янець-Поділ.вісн.-2013.-9 серп. • Медвідь К. 365-днів – на музейнах об’єктах: В.Травінський про проблеми та перспективи К-ПДІЗ /К.Медвідь//Кам’янець-Поділ. вісн.-2013.-17 трав. • Кравчук Л. Колекція грамот польських королів у фондах Кам’янець-Подільського державного історичного музеюзаповідника / Л.Кравчук // Ділове місто.-2013.- 25 квіт. • Станіславська Л. Погляд в минуле..і в майбутнє: історія історичного музею-заповідника / Л.Станіславська // Музейний вісник.-1996.-№5
25
Травень
8.05- 125 р. від дня народження Мойше Альтман (Мойсей льович (Ілліч (1890-1981), єврейського письменника. Навчався в Кам’янець-Подільській чоловічій гімназії. Тут почав писати свої перші твори. Біографія Народився в сім'ї бідного ремісника. Закінчив початкову єврейську школу (хедер) та три класи ремісничого училища. Зважаючи на літературні здібності сина, батько відправив його навчатися до Кам'янець-Подільської гімназії, яку Альтман закінчив 1908 року. Перші вірші надрукував в Одесі в єврейській газеті «Унзер лебен». До приєднання Буковини до СРСР багато мандрував, жив у Румунії, Франції, Бразилії, Аргентині, де друкував твори, виступав на літературних вечорах. Писав мовою їдиш. У 1919 видав першу прозову книжку. Затим побачили світ збірки оповідань «Міраж» (1926), «Віденська карета» (1935), «Коріння» (1948), романи «Мідраш Пінхас» (1936), «Метелики» (1938), п'єси «На покутному ланцюгу» (1946), «Дочка Ефти» (1947), «Десята заповідь» (1948), «Маніш» (1965), добірка новел «Нотатки старого» (1974). Альтман був тісно пов'язаний з театром Сіді Таль, київським і московським театром «ГОСЄТ», тривалий час був завлітом Українського єврейського державного театру. Переклав єврейською мовою (їдиш) п'єси О. Островського, Г. Мольєра, Д. Прістлі та ін. Наприкінці 1949 року заарештовано і звинувачено в активній націоналістичній діяльності, антирадянській пропаганді, шпигунстві. Із 10 призначених років ув'язнення в таборах відбув 6, після чого Альтмана звільнили й повністю реабілітували. 26
Література
Альтман Мойше Иллич // Большая Советская Энциклопедия. -3-е издание. Буркатов Б. Альтман Мойсей Єлійович / Б.Буркатов // Українська літературна енциклопедія. - К., 1988. -Т. 1. С. 51. Стаття «Моше Альтман» в Електронній Єврейській Енциклопедії (рос.) Полянкер Г. Мойсей Альтман // …З порога смерті…: Письменники України - жертви сталінських репресій /Г.Полянкер. - К., 1991. - С. 39-40; портрет. Мацько В. Літературне Поділля / В.Мацько . Хмельницький, 1991. - С. 5-6. Письменники Хмельниччини: Бібліографічний покажчик. Хмельницький, 1989- С. 55. Даниленко В. М. Альтман Мойсей Ельович / В.Данниленко // Енциклопедія історії України. - К., 2005. - С. 72; портрет.
27
18.05- 115 р. від дня народження Юрія Липи, українського письменника, історика, лікаря . Навчався в Кам'янецьПодільському державному університеті (1919-1920), редагував студентський журнал «Наше життя». Автор спогадів «Кам’янець столичний».
Біографія Батьком Юрія був видатний український письменник, лікар і борець за самостійність України Іван Липа — комісар Одеси від Центральної Ради (1917), міністр культів і віросповідань Директорії УНР та автор проекту її першої Конституції (1918), міністр здоров'я уряду УНР в екзилі (1921). Початкову освіту майбутній письменник здобув у гімназії № 4 м. Одеси. Тут же вступив до Новоросійського університету. У 1917 р. молодий юнак робить свої перші кроки на літературній ниві — він є редактором часопису «Вісник Одеси», пише свої перші брошури: «Союз визволення України» (історія і діяльність), «Королівство Київське за проектом Бісмарка», «Носіть свої відзнаки», «Гетьман Іван Мазепа», які побачили світ у заснованому батьком видавництві «Народний стяг». Тоді ж, з огляду на загрозу більшовицького перевороту в м. Одесі, вступає до лав організованої полковником І. Луценком та підполковником В. Змієнком Гайдамацької дивізії, у перший курінь. Пізніше вступив до куреня Морської піхоти Збройних сил УНР, бере участь у січневих боях з більшовиками на вулицях Одеси. Після вступу у місто союзних німецькоавстрійських та українських частин Юрій Липа стає заступником 28
командира одеської «Січі» Т. Яніва. В той час він редагує українську щоденну газету, видає останню, написану в Одесі, книжку «Табори полонених українців». Вступивши 1922 р. до Познанського університету на медичний факультет, він не полишає громадсько-політичної діяльності. Велика віра у вищу ідею України, її традиції, духовні сили, орієнтація на Європу, праця над власним стилем, боротьба з провінційністю, малоросійським шароварництвом і сльозливою ліричністю — ось основні гасла і принципи, за якими творили молоді письменники. Пройнята цими ідеями, переповнена духом боротьби за українську ідею, з'являється 1931 р. друга збірка поезій Юрія Івановича з такою характерною назвою — «Суворість». На шпальтах «Вісника» друкуються його літературознавчі статті: «Розмова з порожнечею», «Розмова з минулим», «Совіцькі фільми», «Розмова з наукою», «Організація почуття», «Боротьба з янголом», «Розмова з Заходом», «Селянський король», «Сатриз Мапіпз», «Провідництво письменства», «Батько дефетистів», «Сіре, жовте і червоне», в яких він дає оцінку українській літературі та визначає головні напрямки її розвитку в майбутньому. У Варшаві в 1934 р. вийшов друком роман письменника: «Козаки в Московії». Наступного року він познайомив читача зі збіркою літературознавчих есе під назвою «Бій за українську літературу». Юрію вдалося досягти дивовижної цілісності у виявленні цінностей української культури та накреслити у глобальному плані проблеми і завдання, які стоять перед нею у майбутньому як перед культурою незалежної України — перлини світової цивілізації. 1936 року Юрій Липа видав три томи новел «Нотатник» на тему національно-визвольних змагань 1917–1921 років. Героїчний характер інтелігента масштабно й глибоко виписано, зокрема, в новелах «Кам'янець столичний» та «Гринів». Письменнику вдалося створити образ героя нового типу — інтелігента, безмежно відданого ідеї, цілеспрямованого й 29
діяльного. Персонажі письменника — люди витонченої душевної організації, високого інтелекту, природні провідники, герої європейські, а водночас — типові представники свого народу. До того ж, у тому ж році письменник видав дві політичні праці — «Українська доба» й «Українська раса», в яких проаналізував політичні доктрини Європи XX століття. Протягом 1940–1942 років ними було видано 40 актуальних праць. Мрією вчених було після відновлення Української держави перенести Український Чорноморський інститут до Одеси, щоб він став потужним центром наукових досліджень у багатьох галузях. 3 цією метою Юрій Липа 1942 року приїздив до Одеси, навіть зумів організувати видання декількох наукових збірок. Проте війна не дала змоги довершити задумане. Після переїзду влітку 1943 до Яворова (тепер Львівська область) став одним з активних учасників українського руху Опору. Працюючи як лікар, Липа організував підпільні курси по підготовці медичних кадрів для Української Повстанської Армії, готував тексти листівок та відозв до населення і німецьких солдат. Постать Юрія Липи була настільки значущою, що 1943 р. його діяльність помітили у вищому державному проводі фашистської Німеччини. За наказом Гітлера Ю.Липу було перепроваджено до Берліна, тому що, на думку правителів Німеччини, він був найбільшим українським ідеологомдержавником. Йому було запропоновано очолити маріонетковий уряд України. Однак Юрій з гідністю відкинув цю ганебну пропозицію. І, на диво, залишився живим…
30
Література
Біографія Юрія Липи // Збірник статей і матеріалів, приурочених 100-літньому ювілею з дня народження Юрія Липи, Івано-Франківськ 2000.- С.151-172. Доленга С. Рецензія на працю: Юрій Липа. Українська доба / С.Доленга // Ми.- 1936.- С.191-201. Доленга С. Рецензія на кн.: Бій за українську літературу/ С.Доленга // Ми.-1935.- С.172-175. Збірник статей і матеріалів, приурочених 100-літньому ювілею з дня народження Юрія Липи, Івано-Франківськ 2000, 248с. Мороз В. Горіти надзвичайним світлом / В.Мороз // Збірник статей і матеріалів, приурочених 100-літньому ювілею з дня народження Юрія Липи, Івано-Франківськ, 2000. - С. 56-65. Юрій Липа: голос доби і приклад чину: Зб. наукових праць. — Львів,2001. Апостол новітнього українства: Спогади про Юрія Липу / Упоряд. П. і Ю. Кіндратовичі. -Львів: Каменяр, 2000. 239 с. Биковський Л. Апостол новітнього українства (Юрій Липа) /Л.Биковський. -Женева: Укр. Морський Інститут, 1946. - 8 с. Васьків М. Еміграційний історичний роман: загальне й індивідуальне // Український еміграційний роман 1930-50х років/М.Васьків. - Кам'янець-Подільський: ПП «Медобори-2006», 2011. - С. 34-111. Киричук С. Основні мотиви поетичного доробку Юрія Липи та Леоніда Мосендза // XX століття: від модерності до традицій: зб. наук. праць. — Вип. 1. Естетика і поетика творчості Леоніда Мосендза / Ред.. колегія: І. Руснак та ін. — Вінниця: ТОВ фірма «Планер», 2010. — С. 168–173. 31
Липа-Гуменецька М. Про мого батька й діда/М.ЛипаГуменецька // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX століття. - К.: Аконіт, 2001. - Кн. Друга. - С. 673–675. Лівицька-Холодна Н. Юрій Липа, якого я знала / Н.Лівицька-Холодна // Сучасність. - 1987. - Ч. 1 (309). С.45-55. Марочкін В. П. Липа Юрій Іванович / В.П.Марочків // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. - К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1995. - Т. 3. С. 174. Марочкін В. Селянський король/В.Марочків // Слово і Час. – 1990- № 5. - С. 49-51. Мейзерська Т. «Призначення України» Ю. Липи: проблема державності і міфологізація історії / Т.Мейзерська // Творчість Юрія Липи в культурноісторичному контексті XX століття. - Одеса: Астропринт, 2000. -С.16-21. Миронець Н. Листи Юрія Липи до Марії Донцової / Н.Миронець // Творчість Юрія Липи в культурноісторичному контексті XX століття. - Одеса: Астропринт, 2000. - 152 с. Рахманний Р. Поезія міжвоєнного покоління // Україна атомного віку. Есеї і статті. 1945–1986 / Р.Рахманний. Торонто: Гомін України, 1988. -С. 446–464. Слабошпицький М. Яснозбройний. Юрій Липа // 25 поетів української діаспори/М.Слабошпицький. - К.: Ярославів Вал, 2006. - С. 168–197. Юрій Липа: голос доби і приклад чину: Збірник наукових праць. - Львів, 2001. - 408 с. Янчук О. Юрій Липа в листах і спогадах сучасників /О.Янчук . - Одеса, 1998. - 42 с
32
Липень
4.07- 85р. з дня народження Іона Срульовича Винокура (19302006) професора, доктора історичних наук, академіка УАІН, краєзнавеця Поділля.
Біографія Закінчив 1953 року історичний факультет Чернівецького університету. Працював у Чернівецькому університеті, Житомирському обласному краєзнавчому музеї. Від 1963 року в Кам'янець-Подільському педагогічному інституті (нині Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка): старший викладач, доцент, професор (від 1980), завідувач кафедри історії СРСР і УРСР (від 1969), історії Східної Європи і археології (від 1991). Кандидатська дисертація «Старожитності Східної Волині» (1962). Докторська дисертація «Історія та культура черняхівських племен Дністро-Дніпровського межиріччя» (1978). Лауреат Кам'янець-Подільської міської премії в галузі історико-краєзнавчих досліджень (1995).
33
Література
Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX—XX ст.: Історіографія. Біобібліографія. Матеріали/Л.В.Баженов. - Кам'янець-Подільський, 1993. - С. 147-149. Баженов Л. В. Іон Ізраїлевич (Срулевич) Винокур // Кам'янець-Подільський державний університет в особах /Л.В.Баженов. - Т. 1. - Кам'янець-Подільський, 2003. С. 67-80. Хто є хто на Хмельниччині: Довідково-біографічне видання. - Випуск другий. - К., 2004. - С. 56. Краєзнавці України (Сучасні дослідники рідного краю): Довідник. - Т. 1. - Київ - Кам'янець-Подільський, 2003. С. 35. Баженов Л. В., Костриця М. Ю., Прокопчук В. С. Подвижник науки, освіти, культури (до 75-річчя від дня народження академіка І. С. Винокура) / Л.В.Баженов, М.Ю.Костриця, В.С.Прокопчук // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету. Історичні науки. -Т. 14. На пошану академіка І. С. Винокура. - С. 7-23. Грінкевич А. Помер археолог Іон Винокур/А.Грінкевич // Gazeta.ua. - 2006. - 26 верес. Природжений археолог: Слід на землі // Подолянин. 2010. - 2 лип. - С. 7.
34
27.07- 130 р. з дня народження Бориса Іллічя Збарського , вчений-біохімік, академік.
Біографія
Борис Ілліч (Берл Елійович) Збарський народився 15 липня (за старим стилем) 1885 року в єврейській сім'ї середнього достатку. Його батько Елій Давидович служив у київського цукрозаводчика Бродського. Хлопчика непогано підготували вдома, а коли йому виповнилося вісім років, віддали на навчання до міського училища. Провчившись там два роки, Борис восени 1895 року перевівся до Кам'янець-Подільської класичної гімназії. 1901 року мати повезла сина за кордон: у Відні професор Ейзельберг, а в Берні професор Теодор Кохер, який невдовзі, 1909 року, став лауреатом Нобелівської премії з медицини, оглянули хлопця з приводу «водянки» у паху, яку вважали ознаками туберкульозу. Після операції, зробленої Кохером, Борис із матір'ю повернувся до рідного міста. 1906 року Збарський склав іспит на атестат зрілості в Кам'янець-Подільській гімназії . Але здобути вищу освіту на теренах Російської імперії євреям було непросто: їх до університетів приймали, але не більше від установленого відсотка. Тому Борис поїхав доЖеневи, де вступив на природничий факультет університету. 1908 року він одружився зі студенткою Фанні Зільбергман — уродженкою Кам'янця35
Подільського. ьПропуск, виданий професору Борису Збарському на право цілодобово відвідувати мавзолей Леніна Збарський брав участь у бальзамуванні тіл Володимира Ілліча Леніна (1924), Георгія Димитрова (1949). Був беззмінним директором лабораторії при мавзолеї Леніна. 1950 року Збарського заарештували. Його звинуватили в тому, що написана ним брошура «Мавзолей Леніна», яку три роки поспіль (у 1944—1946 роках) видавав Політвидав, є політично шкідливою. Збарський хоч і прославляв у ній, як це тоді належало робити, Сталіна та «мудру політику партії», але, згідно з висновком експертів, не відобразив ролі Сталіна в дні Жовтневої революції. Збарського звинуватили ще в тому, що велич завдання бальзамування тіла Леніна він применшив описанням способів бальзамування в стародавньому Єгипті та повідомленням про розтин тіла Леніна. А згадування про те, що мозок Леніна був перевантажений роботою та перевтомлений, визнали наклепом на партію та на Сталіна, які начебто недостатньо піклувалися про вождя. Його випустили 30 грудня 1953 року. Невдовзі Збарського реабілітували та відновили в партії. Він не повернувся на роботу в мавзолей, а працював професором на кафедрі біохімії 1-го Московського медичного інституту. Сили Збарського було підірвано. Йому потрібні були лікування та тривалий відпочинок. 7 жовтня 1954 року прямо на лекції Борис Ілліч Збарський помер від серцевого нападу.
36
Література
Українська Радянська Енциклопедія. - 2-е видання. - Т. 4. Київ, 1979. - С. 232. Заслужений діяч науки Б. І. Збарський в Кам'янецьПодільську // Червоний кордон. - 1940. - 3 груд. - С. 4. Розумовська Н., Зущина Є. Знатний земляк / Н.Разумовська, Є.Зущина // Червоний кордон. - 1940. - 5 груд. - С. 4. Збарський Б. Право на освіту /Б.Збарський // Червоний кордон. - 1940. - 5 груд. - С. 3. Збарський Б. Тіло В. І. Леніна збережено на довгі роки: Листи наших земляків/ Б.Збарський // Сталінська молодь. – 1941- 2 берез. - С. 3. Будзей О. Борис Збарський: Ім'я на мапі міста/О.Будзей // Подолянин. - 2002. - 15 лют. -С. 4. Завалюнюк О. М., Комарніцький О. Б. Минуле і сучасне Кам'янця-Подільського / О.М.Завальнюк, О.Б.Комарніцький. - Вип.1. - Кам'янець-Подільський, 2003. - С. 123-128. Сикора Э. Лица Каменца-Подольского/ Э.Сикора. Харьков, 2010. - С. 392.
37
Вересень
2.09 - 140 р. від дня народженя Розвадовського В'ячеслава Костянтиновича , українського художника і педагога. Біографія Ім’я В’ячеслава Розвадовського (1878-1543), відомого українського художника, також тісно пов’язане з історією нашого міста. Народився в 1878 році в Одесі. Його картини пронизані цікавістю до етнокультури українців. Коли закінчив 1894 року навчання у Петербурзькій Академії мистецтв, вирішив поcелитися у Кам’янці-Подільському.Його особливо цікавили народне мистецтво, архітектура, пам’ятки старовини нашого подільського краю. Він уважно вивчав їх та зображував у своїх творах. Художник Розвадовський багато займався і громадською роботою. Окрім, створення власних полотен, він влаштовує різноманітні пересувні виставки, щоб ознайомити подолян з кращими зразками картин інших художників. У 1901-1902 роках він подорожував по місцях, де мали відбуватися ці заходи з метою попереднього знайомства з їхніми майбутніми відвідувачами, і тільки після цього митець почав добиватися дозволу в урядових установ. Розвадовський зібрав колекцію кращих творів мистецтва в оригіналах і репродукціях. І.Ю. Рєпін передав йому для виставки свої “Вечорниці”, А.І. Куїнджі, його вчитель і наставник – ”Українська ніч”, М.П. БогдановБельський – “Куточок”. Тут же були й твори самого організатора 38
виставки “Ой не світи, місяченьку”, “Жнива”, “Катерина”, “Тарасова могила” “Гуцулка”, “Кобзар”, “Над Дніпром”, які користувалися великим успіхом. Судячи з цього, можна зробити висновок, що він був людиною наполегливою і цілеспрямованою, адже можна здогадатися, що для проведення таких заходів були затрачені грандіозні зусилля. З червня 1904 року відбулося відкриття виставки у Києві, де її відвідали понад 3000 шанувальників мистецтва, а згодом вона вирушила на Поділля. Восени 29-річний В’ячеслав з картинами Іллі Рєпіна, Ісаака Левітана, Бориса Кустодієва, Архипа Куїнджі прибув до нашого губернського Кам’янця. 7 січня 1904 нарешті його припинили переслідувати з приводу проведення виставок. Більше того до художника прийшов задум відкрити у Кам’янці справжню художню школу для селянських дітей на зразок тієї, яку він закінчив у свій час в Одесі. Місцеві меценати, підтримавши ідею Розвадовського зібрали кошти, міська дума прийняла відповідне рішення щодо відкриття закладу і видалила одноразові півтори тисячі на облаштування, а далі щороку надавала по тисячі карбованців на утримання школи. Школа розмістилася у кляшторі теперішнього Домінканського монастиря. Перший набір учнів відбувся 1905 року. У 1907 р. при закладі почало діяти керамічне відділення, де учні навчалися виготовляти різноманітні дзбанки, вази подільських форм із орнаментом, характерним якраз для нашого краю. Пізніше ця школа видавала художні листівки, які відображали історію, архітектуру та етнографію Поділля. Прибуток від листівок був використаний на організацію пересувних виставок на Україні 1904-1905 років. Отож, маршрут другої пересувної виставки проліг через Дунаївці, Нову Ушицю, Могилів-Подільський Бандишівку, Шпиків, Жмеренку, Сутиски, Вінницю, Немирів, Літин, Летичів, Проскурів. Зупинившись у Кам’янціПодільському, вона стала постійною і її відвідало близько 30 тисяч подолян. Варто зазначити також про існування обласної премії ім. Розвадовського для художників, мистецтвознавців. Одна з нових 39
вулиць Кам’янця-Подільського також названа на честь цієї відомої особистості. У картинній галереї міста Кам’янцяПодільського постійною є виставка відомого художника та педагога В.К. Розвадовського. Література •• Будзей О. Вулицями Кам’янця-Подільського / Серія “Історичні місця України”/О.Будзей. – Львів: Світ, 2005. – 272 с.: іл. •• Винокур І.С., Хотюн Г.М. Кам’янець-Подільський державний історико-архітектурний заповідник: Путівник / Худож. В.В. Ковальчук; Фотозйомка П.М. Березіна. - 2-ге вид., доп /І.С.Винокур, Г.М.Хотюн. – Львів: Каменяр, 1986. -158 с. •• Кам’янець-Подільський історичний музей-заповідник: Путівник / Авт. Тексту: С.М. Дзюба, Л.І. Кучугура, Н.К. Козлова та ін..; Упоряд. Г.М. Хотюн; Худ. В.А. Забродін. –Львів: Каменяр, 1982. - 103 с., іл. •• Расщупкін О.І. Кам’янець на Поділлі [Текст]/О.І. Расщупкін, С.В. Трубчанінов; [літ. ред. О.Будзей; худож. А. Затварницька, О. Комарова, Г.Якубовський; перекл. на польську А.Оліх; фот.: О. Макарова, А Затварницька, С.Трубчанінов, В. Невинний ]. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2008. – 112 с. ••Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України: Путівник / Державний комітет архівів України. Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. – Київ, 2003. – Вип. 1. – 486 с. • Низова Л. Ювілей картинної галереї / Л.Низова // Прапор Жовтня, 1987. – 25 лют. • Рябий М. Дещо про Вячеслава Розвадовського/М.Рябий //Народна творчість та етнографія, 1972. – №4.
40
25.09 - 185 р. з дня народження Ролле Антонія-Йосифа польського письменника, лікаря-історика, краєзнавця Поділля.
Біографія
Ролле Антоній-Йосиф (псевд. Dr. Antoni J.; 1830 хутір Генріхівна, тепер село Роля Шаргородського району —1894 Кам'янець-Подільський), польсько-український історикписьменник, за фахом лікар-психіатр, із спольщеного французького роду на Поділлі, вихованець Київського університету, член-кореспондент Краківської академії наук, почесний член Подільської АН (з 1863 року), член Подільського єпархіального історико-статистичного комітету (з 1866 року) Автор численних монографій, статей і нарисів з історії Правобережної України 16—19 століть, здебільшого опертих на архівних матеріалах (зокрема з приватно-панських архівів), опублікованих у багатьох польських виданнях (дещо в російському перекладі, також у «Київській старовині») й згодом здебільша виданих у 9 серіях. Вибір з цих поезій виданий був у Кракові 1966, у 3 тт.: І і II — «Gawędy historyczne», т. III — «Sylwetki literacikie» Головна праця Ролле — монографія «Zameczki Podolskie na kresach multańskich» (3 тт., видані 1869). «Подільські замки по молдавському кордоні» дають повну історію Кам'янцяПодільського, Бара та повітових міст Подільської губернії.
41
Література
Енциклопедія українознавства. У 10-х томах / Головний редактор Володимир Кубійович. -Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954-1989, 1993-2000. Словникова частина. Українська Радянська Енциклопедія. - 2-е видання. Т. 9. –К., 1983. - С. 448. Радянська енциклопедія історії України. - Т. 4. - С. 7. Митці України: Енциклопедичний довідник / Упорядники: М. Г. Лабінський, В. С. Мурза. За редакцією А. В. Кудрицького. - К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. - 848 с. - С. 499. Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX—XX ст.: Історіографія. Біобібліографія. Матеріали/Л.В.Баженов. - Кам'янець-Подільський, 1993. - С. 331-333. Прокопчук В. С. Краєзнавець Йосип Ролле / В.С.Прокопчук // Духовні витоки Поділля: Творці історії краю: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9—11 вересня 1994 р., м. Кам'янецьПодільський). - Хмельницький: Поділля, 1994. - С. 20-23. Завальнюк О. М., Комарніцький О. Б. Минуле і сучасне Кам'янця-Подільського / О.М.Завальнюк, О.Б.Комарніцький. - Вип 1. - Кам'янець-Подільський, 2003. - С. 57-62. Рябий М. Визначний історик Поділля: Наші славетні/ М.Рябий // Прапор Жовтня. - 1973. - 6 листоп. - С. 4. Батько і син Ролле // Подолянин. - 1994. - 22 січ. - С. 4. Дитинство та юність Юзефа Ролле // Подолянин. 2010. - 24 верес. - С. 11. Щепанський С. Пам'яті Йосипа Йосиповича Ролле /С.Щепанський // Кам'янець-Поділ. вісн. -1994. - 22 січ. – С. 4.
42
27.09 - 85р. в Дмитра Євгеновича Бабляка, лікаря-хірурга, доктора медичних наук.
Біографія Бабляк Дмитро Євгенович (27.09.1930, м. Кам'янецьПодільський Хмельницької обл. — 03.03.2008, Львів) — професор, завідувач кафедри шпитальної хірургії (19972000).Закінчив медичний факультет Вінницького медичного інституту (1955). Працював: хірург Тургайської районної лікарні Кустанайської обл. Казахської РСР (1955-56); хірург Кустанайської обласної лікарні (1956-59); завідувач онкохірургічного відділу Дунаєвецької районної лікарні Хмельницької обл. (1959-61); аспірант кафедри торакальної хірургії і анестезіології Київського інституту удосконалення лікарів (1961-64); асистент (1965-67), доцент (1967-78), професор (1978-97, 2000-05), завідувач (1997-2000) кафедри торакальної / шпитальної хірургії Львівського медичного університету. Організатор і керівник Львівського міжобласного центру серцево-судинної хірургії (1987-93).Кандидат медичних наук (1966), доцент (1968), доктор медичних наук (1976), професор (1978). Лауреат Державної премії України (2000). Напрями наукових досліджень: опрацювання нових методів хірургічного лікування патології серця, магістральних судин, легень, стравоходу, середостіння; грудна хірургія вродженої і невідкладної патології новонароджених і дітей; 43
опрацював оригінальну методику автовенозної пластики при синдромі верхньої порожнистої вени. Автор близько 200 наукових праць, серед них 2 монографії, 1 авторське свідоцтво на винахід. Підготував 4 кандидатів наук. Основні праці: Чрезжелудочковая митральная комиссуротомия (канд. дис.). Львів, 1966; Хирургическое лечение митрального стеноза (монографія). Київ, Здоров'я, 1970 (співавт.); Хирургическое лечение врожденной атрезии пищевода (докт. дис.). Львів, 1974; Легенева емболектомія: 20 років досвіду в одному центрі. Клін Хірург 1999. № 9 (співавт.); Тромбоемболія гілок легеневих артерій та посттромбоемболічна легенева гіпертензія: діагностика, лікування та профілактика (монографія). Київ, 1999 (співавт.); Зовнішні міокардіальні розриви серця при закритій травмі грудей. Шпит Хірур 2001, № 3.
Література
Федорів Я. М. Бабляк Дмитро Євгенович/Я.Федорів // Енциклопедія сучасної України / Нац. акад. наук України, Наук. т-во ім. Шевченка, Координац. бюро енциклопедії сучасної України НАН України. - Ред. І. М. Дзюба (співгол.). - К.: [б. в., 2003. — Т. 2: Б - Біо. - 872 с. - С. 3637.
44
Жовтень
1.10- 85 р.рішенням Народної комісії освіти України було засновано Кам'янець- Подільський державний ботанічний сад. Ботанічний сад Подільського державного аграрнотехнічного університету — пам'ятка природи, ботанічний сад загальнодержавного значення. Площа 17,5 га. Зростає 2,8 тисячі видів і форм. Від 1 липня 1996 року парк є стуктурною одиницею Подільського державного аграрно-технічного університету (ПДАТУ). Парк розташований між вулицями Шевченка (із заходу) та Лесі Українки (зі сходу). Південна частина прилягає до вулиці Годованця (колишня Садова). Виділено в окрему науково-дослідну установу 1 жовтня 1930 року. Пам'ятка природи республіканського значення (від 1963 року), парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва (від 1972 року), ботанічний сад загальнодержавного значення (від 1983 року). За станом на 1989 рік був одним із 13 державних ботанічних садів України. Серед директорів — Нестор Гаморак, Ф. Панасюк, Іван Пилипович Чепіжко, Станіслав Михайлович Бехацький, Василь Гурович Ковтун, Антон Архипович Клеванський (1914 — помер 26 червня 1976), Володимир Станіславович Кримський, нині — Михайло Миколайович Хомовий.
45
Література
Кам'янець-Подільський державний ботанічний сад // Ковальчук С. І., Задорожний М. А. Пам'ятки природи Хмельниччини: Ілюстрований нарис. — Львів: Каменяр, 1985. - С. 21-23. Ботанічний сад // Географічна енциклопедія України. Том 1. / Редколегія: О. М. Маринич (відпов. ред.) та ін. К.: «Українська Радянська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1989. - С. 123-124. Путеводитель по Каменец-Подольскому ботаническому саду. - Кам'янець-Подільський, 1983. - 18 с. Юхименко А. Дійна флора (Уривки з білянаукового трактату): Фейлетон/А.Юхименко // Прапор Жовтня. 1962. - 14 лип. Бехацький С. Творчий взаємозв'язок С.Бехацький // Прапор Жовтня. - 1962. - 5 лист. Чорний Л. У ботанічному саду/ Л.Чорний // Прапор Жовтня. - 1965. - 14 трав. - С. 3. Шевчук Е. Кам'янець-Подільський індекс/Е.Шевчук // Прапор Жовтня. - 1967. - 7 берез. Закревська Л. Зелена скарбниця: Кам'янець-Подільському ботанічному саду - 50 років /Л.Закревська // Прапор Жовтня. - 1980. - 30 січ. Покотило М. Квіти для міста: Репортаж у номер/ М.Покотило // Прапор Жовтня. - 1980. - 12 квіт. Силка І. Інтродукція рослин на Поділлі: Кам'янецьПодільському ботанічному саду - 50 років /І.Силка // Прапор Жовтня. – 1980- 10 жовт. Збрученко М. Оновлення зеленої скарбниці: Суботнє інтерв'ю [із Володимиром Кримським]/М.Збрученко // Прапор Жовтня. - 1985. - 19 жовт. Сьогодні і завтра ботанічного саду // Прапор Жовтня. 1990. - 16 черв.
46
Єрменчук В. «Как хороши, как свежи были розы», — згадає хтось, коли прийдуть морози…/В.Єрменчук // Подолянин. - 1993. - 4 серп. Мельник В. Кам'янецька інтродукція/В.Мельник // Край Кам'янецький. - 1994. - 23 серп. Яцемірська Наталія. Квітка Подільського краю / Н.Яцемірська // Подолянин. - 2004. - 23 квіт.
9.10 - 130 р. від дня народження Володимира Свідзинського
поета, перекладача. Навчався в Кам'янець-Подільській духовній семінарії.
Володимир Євтимович (Юхимович) Свідзінський народився 26 вересня (8 жовтня за новим стилем) 1885 року, в селі Маянів Вінницького повіту Подільської губернії, нині Тиврівського району Вінницької області. Батько Євтим Оксентійович — псаломщик, мати Наталка Прохорівна — попівна. Закінчив 1899 року Тиврівське духовне училище. Навчався в Подільській духовній семінарії в Кам'янціПодільському. 1906 року вступив вільним слухачем на економічний відділ Київських вищих комерційних курсів, реорганізованих 1908 року в комерційний інститут. 1912 року в журналі «Українська хата» (№ 1) надруковано 47
перший вірш Свідзінського — «Давно, давно тебе я жду…». 26 січня 1913 року закінчив навчання в інституті, але державних іспитів не складав і тому диплома про вищу освіту не здобув. Повернувся до батька в с. Бабчинці (нині МогилівПодільського району Вінницької області). На запрошення Подільської земської управи обстежив ткацький промисел: від 1 червня до 15 вересня 1913 року об'їхав 16 населених пунктів Могилівського, Гайсинського, Балтського, Проскурівського, Ямпільського, Ольгопільського, Летичівського та Літинського повітів, зібравши відомості про 1607 господарств, що займалися ткацтвом. Нарис Свідзінського «Ткацький промисел» увійшов до книги «Кустарні промисли Подільської губернії». У березні 1915 переїжджає до Житомира, працює у Волинській контрольній палаті: спочатку за наймом, від 3 червня 1915 канцелярським служителем, а з жовтня тимчасовим виконувачем обов'язків облікового урядовця. Свідзінського мобілізують до армії, наказом від 23 березня 1916 року призначають помічником контролера сьомого класу в управління польового контролю при штабі 7-ї армії, яка 1916 року воювала на терені Галичини (Теребовля, Чортків, Бучач, Галич, Станіслав), 1917 — переважно на території Подільської губернії. Свідзінський переїжджає в Кам'янець-Подільський, з жовтня 1918 працює на посаді «редактора української мови» у видавничому відділі Подільської народної управи. Був вільним слухачем (упродовж п'яти семестрів) історикофілологічного факультету Кам'янець-Подільського державного українського університету. З встановленням у листопаді 1920 у Кам'янці-Подільському Радянської влади працює редактором у видавничому відділі народної освіти повітвиконкому. У Кам'янці-Подільському Свідзінський друкує в часописі «Освіта» (Кам'янець-Подільський, 1919, № 3) статтю «Народні українські пісні про останню світову війну», у літературно-науковому додатку до газети «Наш шлях» (1920, число 7) — поему «Сонозеро», у літературно-науковому журналі «Нова думка» (орган студентства Кам'янець-Подільського університету; 1920, № 3; редактор журналу Валер'ян Поліщук) вірші «Знову в душі 48
моїй…» і «Пісенька» («Ой, ліщино густолиста…»). У Кам'янці-Подільському Свідзінський одружився з народною вчителькою Зінаїдою Йосипівною Сулковською (померла 12 липня 1933). 1921 у них народилася донька Мирослава. Від січня 1921 Свідзінський працює архіваріусом у Кам'янець-Подільському університеті (невдовзі — інститут народної освіти). У листопаді 1921 стає завідувачем архівів повітового комітету охорони пам'яток старовини, мистецтва та природи. 1922 року в Кам'янець-Подільській філії (утворено в травні 1921) Державного видавництва України виходить перша збірка Свідзінського «Ліричні поезії». Рецензії на збірку надрукували Іван Дніпровський у газеті «Червона правда» (Кам'янецьПодільський, 1922. — № 74; від травня 1921 газету редагував Іван Кулик), Валер'ян Поліщук у журналі «Червоний шлях» (Харків, 1923. — № 2). 25 грудня 1922 рік - Свідзінського призначають архіваріусом, 10 січня 1923 р. — секретарем новоствореного архівного управління, а від липня 1923 р. він виконує обов'язки завідувача. 1922 р. науково-дослідна кафедра історії та економіки Поділля при ІНО залучає Свідзінського до виявлення в архівах і музеях Кам'янця-Подільського графічного матеріалу подільських уніатських метрик, рукописних книг і стародруків. Свідзінський зареєстрував 337 метрик, із них 150 мали високохудожні заставки, літери, орнаменти, малюнки. Кілька випусків видання «Метрики XVIII в.» літографовано в майстерні Кам'янець-Подільського художньо-промислового технікуму імені Сковороди під керівництвом Володимира Гагенмейстера. 1925 рік - Свідзінський виступає з доповіддю «Події на селах подільських у 1917—1918 роках» на науковому зібранні Кам'янець-Подільського наукового при Українській академії наук товариства (був його членом — сьомим за порядком вступу). У зв'язку з реорганізацією Кам'янець-Подільського окружного архівного управління 29 серпня 1925 Свідзінський здає справи новопризначеному завідувачеві Дмитру Прядію, 49
деякий час (формально — до листопада 1925) працює там інспектором. 27 вересня 1941 Свідзінського заарештовано. Спалено разом з іншими в'язнями в покинутій господарській будівлі у селі Непокритому під Салтовом. Література
Українські письменники: Біобібліографічний словник. - К., 1965. - Т. 5. - С. 415-416. Український радянський енциклопедичний словник. - Т. 3. К., 1968. - С. 228. Письменники Радянської України: Біобібліографічний довідник / Упоряд. Олег Килимник, Олександр Петровський. - К.: Радянський письменник, 1970. - С. 379; портрет. Гетьманець М. Ф. Свідзінський Володимир Юхимович/М.Ф.Гетьманець // Українська Радянська Енциклопедія. - 2-е видання. -Т. 10. - Київ, 1983. -С. 59. Український радянський енциклопедичний словник. У 3-х т. Т. 3. - 2-ге вид. – К., 1987. - С. 177. Письменники Хмельниччини: Бібліографічний покажчик. Хмельницький, 1989. - С. 86. Мацько В. Літературне Поділля / В.Мацько . — Хмельницький, 1991. - С. 62-63. Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX—XX ст.: Історіографія. Біобібліографія. Матеріали/Л.В.Баженов. - Кам'янець-Подільський, 1993. - С. 343. Будзей О. Найпрекрасніша з квіток українського саду /О.Будзей // Подолянин. - 2010. - 8 жовт. - С. 15. Боровий В. «…І в полум'я знову вернусь!»: [про В.Свідзінського] /В.Боровий // Визвольний шлях. — 1993.№ 2. - С. 194-195. Соловей Е. Неканонічна традиційність: Володимир Свідзинський / Е.Соловей // Сучасність.-1996.-№2.-С.98 50
Боровий В. «Ми шукали до сонця броду»/В.Боровий// Українське слово. - 1997. - 23 жовт. Іванчук В. Подільськими шляхами Володимира Свідзинського/ В.Іванчук// Кам’янец-Поділ. вісн.-2003.-18 лип. Горбатюк В. «… І в полум’я знову вернуся»: [до120-річчя Володимира Свідзинського - видатного українського поета, сина Поділля] / В.Горбатюк // Поділ. вісті.-2005.11 жовт. Будзей О. Кам’янецькі адреси Володимира Свідзинського / О.Будзей // Подолянин.-2006.- 16 черв. Мошкіна Л. Пам’яті Свідзинського..: [пам’ятник В.Свідзинського освятили у сквері К-ПНУ ім.. І.Огієнка] / Л.Млшкіна // Фортеця.-2010.-30 верес. Петрук-Мошкіна Л. Під покровом Пресвятої Богородиці: [вшанування пам’яті В.Свідзинського] / Л.ПетрукМошкіна // Фортеця.-2011.-20 жовт.
51
29.12 - 45 р. тому введено в експлуатацію першу технологічну лінію Кам’янець-Подільського цементного заводу. Найбільшим промисловим підприємством Хмельниччини і цементної галузі України є публічне акціонерне товариство «Подільський цемент». Кожну шосту тонну українського цементу виробляють подоляни, а проектна потужність цього гіганту дає право називати його в числі найбільших в Європі. Всі види цементу, що виробляє підприємство, сертифіковані на відповідність національним і європейським стандартам. Цемент підприємства з успіхом використовувався при спорудженні Запорізької і Хмельницької АЕС, Дністровського каскаду ГЕС, об'єкту «Саркофаг» Чорнобильської АЕС та інших відповідальних об'єктів державного значення. Використовується при виробництві бетонних сумішей, збірних залізобетонних, конструкцій та будівельних розчинів, спеціальних цементів для будівництва транспортних, морських, річкових та гідромеліоративних споруд, для тампонажних розчинів, які застосовуються на нафто-газових свердловинах на Україні, Крайній Півночі та в Сибіру в Росії. Будівництво Кам'янець-Подільського цементного заводу (зараз ВАТ "Подільський Цемент", ПФТС: PCEM) розпочалось у 1966 році. Після завершення будівництва 1973 року потужність заводу становила 2,4 млн тон цементу на рік, працювало шість мокрих цементних печей. Станом на 2010 рік на підприємстві працює чотири мокрі цементні печі, а також готується введення в експлуатацію нової цементної печі сухого методу потужністю 2,6 млн тон цементу на рік.ВАТ "Подільський Цемент" знаходиться на відстані близько 8 км на північ від міста Кам'янець-Подільський, неподалік від села Гуменці. Власником більш як 90% акцій ВАТ "Подільський Цемент" є ірландська група CRH Продукцію кам'янець-подільських цементників добре знають в Іспанії, Чехії, Німеччині, Угорщині, Польщі, Турції, Азербайджані, Румунії, Молдові та інших країнах світу.
52
Література • Хоптяр Т. Новий керівник цементує зв’язки з колективом:[новим деректором ПАТ «Подільський цемент» став Святослав Козленко]/Т.Хоптяр//Подолянин.-2014.-1 серп. • Добровольський В. Друге дихання цементного:[ПАТ «Подільський цемент»]/В.Добровольський//Поділ. вісті.-2012.-4 верес. • «Подільськкий цемент»- сумлінний працівник податків Хмельниччини//Фортеця.-2012.-28 черв. •Цементний велетень: традиції незмінні//Фортеця.-2011.-22 груд. • Підгірна Л. ВАТ «Подільський цемент»: інновації європейського рівня або що ж таке «сухий спосіб» і чому він краще «мокрого» /Л.Підгірна // Фортеця.-2011.-11 серп. • Підгірна Л. Велетень цементної промисловості:[ВАТ «Подільський цемент»] / Л.Підгірна // Фортеця.-2001.-19 трав. • «Подільський цемент» укотре поділився досвідом: [на ВАТ «Подільський цемент» відбулось засідання об’єднання організацій роботодавців області та Союзу промисловців і підприємців області] // Подолянин.-2010- 28 трав. • Туровський А. Перший ювілей: [Цементному заводу – 10 років] / А.Туровський // Прапор Жовтня.-1981.-7 січ. • Голодригер М. 219 ударних днів. Спорудження другої технологічної лінії цементного завершено / М.Голодригер // Рад. Поділля.-1971.-8 серп. • Народження гіганту. Перша черга Кам’янець-Подільського цементного стала до ладу // Рад Поділля.-1970.- 29 груд.
53
ЗМІСТ Десятиліття…………………………………………..2 Роки……………………………………………………3 Обласні і міські програми…………………………..4 Січень………………………………………………….5-11 Лютий………………………………………………….12-21 Березень………………………………………………..22-25 Травень………………………………………………...26-32 Липень………………………………………………….33-37 Вересень………………………………………………..38-44 Жовтень………………………………………………...45-53
54
Для нотаток _______________________________________________________ _______________________________________________________ _______________________________________________________ _______________________________________________________ _______________________________________________________ _______________________________________________________ _______________________________________________________ _______________________________________________________ _______________________________________________________ _______________________________________________________ _______________________________________________________ _______________________________________________________ _______________________________________________________ _______________________________________________________ _______________________________________________________ _______________________________________________________ _______________________________________________________ _______________________________________________________ _______________________________________________________ _______________________________________________________ _______________________________________________________ _______________________________________________________ _______________________________________________________ _______________________________________________________ _______________________________________________________ _______________________________________________________ _______________________________________________________ _______________________________________________________ _____________________________________________________
55