Кам’янець-Подільська міська МЦБС Методико-бібліографічний відділ
Імперія інформації День Бібліографії
2016
Матеріал підібрала і надрукувала бібліограф центральної міської бібліотеки О.В. Дачковська
ПЛАН ПРОВЕДЕННЯ
№ п/п
Час проведення
1
1100–1110
2
1110–1130
3
1130–1200
4
1200–1315
5
1315–1400
6
1400–1530
7
1530–1700
Назва заходу «Країна Бібліографія» – вступне слово «Книга – скарбниця надбань людства» – огляд книжковоілюстративної виставки «Зустріч з прекрасним» – бібліографічна екскурсія «Еволюція книги» – бесіда «Бібліографічні покажчики ЦМБ» – бесіда-огляд «Три чарівні букви ДБА» – бібліотечнобібліографічний урок «Захопливий світ бібліографії» – бібліографічна вікторина
Категорія користувачів 9–11 кл. 9–11 кл.
10 кл. 9–11 кл. 9–11кл. 9 кл.
10–11 кл.
Країна Бібліографія «Головне в бібліографії - пошуки невідомого, прагнення відшукати потрібний для наукової або якої-небудь іншої роботи матеріал. З цієї потреби і народилася бібліографія. Це джерело і живить її безперервне зростання.» Д.Д. Іванов
Слово «бібліографія» вперше стало вживатися в Стародавній Греції. Воно походить від двох грецьких слів: бібліо – книга, графо – пишу, тобто книгоописання. До винаходу друкарства цим словом позначалася робота по листуванню книг. У ті часи єдиним способом тиражування книг був ручний, і людей, які займалися листуванням, називали бібліографами. Ця робота вважалася престижною, висококваліфікованої, хоча ніяких спеціальних знань від бібліографів не було потрібно: треба було тільки вміти читати і писати. До винаходу паперу для поширення рукописної форми інформації використовувалися такі матеріальні носії, як папірус (у країнах Середземномор'я), глиняні таблички (в Месопотамії та інших країнах), шовк (у Китаї), пальмове листя (в Індії) та ін. При переході до загальної комп'ютеризації та використанню новітніх інформаційних технологій відбувається злиття всіх видів бібліографічної інформації в бази і банки даних, розвиток інформаційних мереж, змінюються роль і місце бібліотек у цьому процесі, підвищується їх відповідальність за виконання функцій щодо надання повної, точної, якісної інформації не тільки в традиційній, але і в електронній формі.
Настав наступний етап розвитку бібліографії, і знадобилося інше визначення, так само як визначення бібліографічної науки «відповідно до сучасної інформаційної ситуації». Бібліографія повідомляє найважливіші «прикмети» книги, статті, знаючи які кожен легко відшукає потрібні видання. Її називають «наукою знати книги», «наставницею у виборі книг». Ця наука є передвісницею будь-якої іншої науки. З неї починається будь-яке дослідження, будь-яка робота над темою курсового або дипломного проекту, над темою навчальнодослідницької роботи, над рефератом з суспільних наук, пошук по будь-якому питанню - ви першим ділом шукаєте бібліографію (список літератури) з цього питання, самі складаєте список або картотеку знайдених джерел інформації. Закінчується будь-яка дослідницька робота бібліографією - прикладеним «Списком використаної літератури» або «Списком використаних джерел». Складаються, оформляються ці списки за певними правилами. Бібліографією називають як окремі бібліографічні роботи у вигляді цілих книг і журналів, частин книг, розділів журналів і газет, у вигляді картотек і списків, довідок, так і всю сукупність цих бібліографічних матеріалів. Поняття «бібліографія» можна визначити як область знання, що охоплює твори друку, що розкриває їх зміст і дає оцінку їх політичного, наукового і практичного значення. Бібліографія є найважливішим і необхідним посередником між джерелами інформації та її споживачами. Основні відомості по кожному творі друку повідомляються в бібліографічний запис, що містить бібліографічну характеристику твору.
Бесіда «Еволюція книги»
Книга – одне з найбільших чудес, створеною людиною. З тих пір, як люди навчилися писати, свою всю мудрість вони довірили книгам. Книги відкривають нам світ, допомагають уявити минуле, заглянути в майбутнє. Грецьке «бібліо», латинське «лібер», семітське «сефер», арабське «китаб», подібно словяно-балтійському «книга», трактується однаково: предмет; твір або частина твору. Шлях розвитку книги був довгим і складним. Який тільки матеріал не використовували люди для виготовлення книжок: каміння, глину, листя та кору дерева, шкіру тварин, бамбук, папірус, шовк, метал. Довіряючи всі свої знання і досвід книгам, люди навчилися зберігати їх. Скарбницями книг називають бібліотеки. У перекладі з давньогрецької мови слово «бібліотека» означає приміщення, де зберігаються книги («бібліо» – книга, «тека» – сховище). Бібліотеки з'явилися з незапам’ятних часів. Давні єгиптяни називали їх «аптеками для душі», тому, що книги робили людську душу благородною, а розум сильним.
Перші бібліотеки були складами в буквальному значенні цього слова. Найдревнішу, вік якої 5000 років, археологи знайшли на території колишньої Месопотамії (сучасний Ірак). Вона являла собою склад з 30000 глиняних табличок, що містили в основному укази і закони.
Шумерійці вже за 4000 років до нашої ери вміли писати. Вони користувалися піктографією - малюнковим письмом. Поступово малюнки спрощувалися й ставали значками, слова позначувались, – ідеограмами.
В країні де жили шумерійці було мало дерев, тому вони винайшли глиняні книги. На глині видавлювались значки гострими трьохгранними паличками. Рисочка на початку натиску виходила товстішою, а в кінці – тонкішою і, таким чином, була схожа на клин. Тому писемність шумерійців одержала назву клинопису. . Таблички витримали випробування часом і зарекомендували себе як найміцніший матеріал. 80 тому археологи почали розкопували шумерійські міста І в кожному знаходили гори табличок з клинописом. Інколи таблички були акуратно розкладені по плетених корзинах. До корзин були прикріплені глиняні ярлики, наприклад: «Документи, що стосуються саду», «Документи, що стосуються майстерні ткачів». Єгипетський папірус ріс в дельті Нілу. Його стебла легко розчіплювались на волокнисті стрічки. Вони вкладались поряд, так, щоб утворювалась широка смуга. Другу смугу викладали перпендикулярно до першої. Згори їх притискали важким
камінням. Рослинний сік, витиснутий цією вагою склеював смуги в суцільний шматок. Кілька таких шматків з`єднували в довгу смугу, вигладжували, згортали у звиток. Перемотували звиток, користуючись палицями. Звиток ділився на стовпчики своєрідні сторінки. Конструкцію книги-звитка підказав матеріал – папірус, який легко згортається. В бібліотеці Британського музею зберігається рідкість – Папірус Гарріса. У ньому понад сорок метрів. Книги-звитки з папірусу виявилися прекрасним винаходом. Цей спосіб написання книг проіснував багато тисяч років.
Давньоєгипетські книги написані ієрогліфами. Прочитали ієрогліфи тільки в позаминулому сторіччі. Над їх розшифруванням працювало багато вчених. Особливо велику роль відіграв французький дослідник Жан Франсуа Шампольйон (1790-1832). Бібліотеки Давнього Єгипту мали каталоги. До нашого часу дійшли лише невелика частина з них. В одній з єгипетських бібліотек перелік книг був написаний на стіні храму.
З сивої давнини, коли виникли перші бібліотеки їх зберігачі турбувались за те, щоб книги не пропадали. Цій меті
слугував книжковий знак. В наш час він називається ex libris екслібріс, що в перекладі з латинської означає: «з книг». Тому, хто викрав книгу-звиток з бібліотеки, загрожувала сувора кара. При деяких фараонах - страта. Доля єгипетських бібліотек була сумна. Завойовники - варвари не щадили бібліотек. Звитки написані на папірусі були не міцними. До нашого часу дійшла дуже мала частина їх. Крім того, в різних країнах світу книги виготовляли на бересті, пергаменті та шовку.
Перші книгосховища, про які маємо достовірні свідчення – це бібліотеки глиняних плиток з клинописом Ассирії, Вавилонії, Урарту. В бібліотеці Ашшурбанапалабулу не менше 20 тис. глиняних плиток. В бібліотеці працювали астрономи і астрологи, граматики і математики, будівельники і лікарі, юристи, письменники і жерці. Бібліотеки древніх єгиптян були призначені тільки для царів і жреців. Афінська бібліотека VІ ст. до н. е. складались з книг, що були написані на дощечках, шкірі і папірусі, в ІІІ ст. д. н. е. виникла Пергамська бібліотекака та її суперниця Олександрійська бібліотека єгипетських царів-бібліофілів – Птолемеіо. В ній нараховувалось не менше 200 тис. сувоїв. В стародавній Греції і Римі були і особисті зібрання книг: Еврипіда і Демосфена, Платона і Аристотеля. Цицерон мав бібліотеку в Римі і на приміській віллі. Першу публічну бібліотеку заснував в Римі в 39 р. д.н.е. друг Вергілія і Горація Гай Азіній Поліон.
Римляни придумали публічну бібліотеку, хоча й у трохи дивній формі. Будь-хто міг почитати книгу в... лазні – там була спеціальна кімната, де книги не піддавалися впливу води і пари. Лазні в Древньому Римі будувалися всюди, виходить, і з бібліотеками не було проблем.
Перші книги, схожі на сучасні, з`явились приблизно у I сторіччі н. е. Називались вони кодексами (в буквальному перекладі – книга з дерева). Уявіть собі дощечку з поглибленнями. В них заливався розплавлений віск. Писали по воску гострою металевою паличкою - стилем. Декілька таких дощечок з’єднували шнурком у книги. Поступово стали робити сторінки з більш легкого матеріалу: спочатку папірусу, а потім пергаменту.
В середні віки виникли майстерні письма – їх називали скрипторії. Щоб суцільний текст легше читався його ділили на шматки червоними лініями. Робив це майстер, який називався рубрикатором. Поля книг часто покривались орнаментами. Це була робота іллюмінатора. Заможні люди замовляли для книг дорогі оправи, прикрашені сріблом, золотом та дорогоцінним камінням. Але й ті книги, що не мали таких оправ були дуже дорогими.
Найбільше книг зберігалось у монастирях, де до них відносились дуже бережно. Якщо книжки видавались другому монастирю, церкві або приватній особі, за них брали великий заклад. Власний спосіб переписування книг завели університетські майстерні. З книги. що зберігалась в бібліотеці, робилась одна головна копія. Вона називалась «екземпляр» (від латинського слова exemplar − приклад, зразок). Екземпляр зберігався в університетській майстерні письма в вигляді окремих зошитів. Студент брав такий зошит за плату, переписував її, повертав і отримував наступну. З тих часів збереглось приблизно тисяча таких університетських книг.
Папір винахід китайський. З’явився він тут, приблизно в ІІ сторіччі. Виготовляли папір з обривків шовку, ганчірок, зношених рибальських сіток та кори дерев. Все це подрібнювали та перемішували з водою. Суміш наливали тонким шаром на тонку сітку з бамбуку, вода витікала, на ситі утворювався тонкий шар паперової маси – майбутній паперовий лист. Його сушили та проклеювали. Ця основа виробництва паперу збереглась дотепер, окрім сировини. Сьогодні сировиною
для виготовлення паперу виступає деревина, а з ганчірок виготовляються лише найкращі сорти. З Китаю папір почав рухатись Корею та Японію, потім в арабські країни і, нарешті, в Європу. Вчені підрахували швидкість цього мирного «завойовницького» походу приблизно тисяча кілометрів за сто років!
Історія зберегла ім`я китайського коваля Бі Шена. В середині ХІ ст. він навчився складати з окремих літер з зображенням одного знаку цілу друкарську форму. Він вирізував письмові знаки на глині та придумав спосіб багаторазового використання набору. На початку ХІІ ст. в Німеччині був створений напис на глині, видавлена за допомогою окремих літер. З такими літерами працювали ювеліри, котрим потрібно було отримувати написи на металі, та палітурники, які літерами видавлювали написи на палітурках.
Спосіб друку відтисками – типографію, що зберегла багато найголовніших властивостей до нашого часу, і винайшов в ХV столітті Йоганн Гутенберг.
Відкриття Гутенберга складається з декількох винаходів: він придумав, як виготовляти металічні літери, щоб їх було багато і щоб вони були однакові. Тут йому допомогли навички в граверній та ювелірній справі. Спосіб відливу літер в словолитному інструменті, вчені вважають головним відкриттям Гутенберга; Гутенберг придумав, як складати та скріплювати рядок набору з окремих літер, - верстку. Цей інструмент зовні схожий на довгу коробку, відкритий зверху пенал; він також віднайшов спосіб як скріплювати окремі верстки в сторінку, щоб вона не розсипалась; відкриття нового складу типографської фарби, щоб вона гарно лягала на друкарську форму, давала чіткий відтиск, не змазувалась, швидко висихала, - належить також Гутенбергу. Шрифт книг, надрукованих фарбою, виготовленою по рецепту Гутенберга, дотепер дивує соковитістю й силою. Знаменита Біблія Гутенберга дійшла до нас в декількох примірниках. Вона дуже гарна. В книги є одна особливість. Друкована, вона схожа на рукописну. Друкованим способом в ній виготовлено лише текст. Заголовки та узори малювались від руки червоною та золотою фарбами. Біблія Гутенберга, надрукована на пергаменті була надто дорогою... Тому після декількох унікальних пергаментних примірників він почав друкувати книгу на папері. Висока ціна пергаменту затримала б розвиток друкарської справи, але на той час був вже відомий папір.
У період середньовіччя книги писали тільки в монастирях. Там же збиралися бібліотеки. У 1250 р. засновано Паризький університет (перший світський університет у Європі) і при ньому бібліотеку. В епоху відродження для бібліотек почали будувати розкішні будинки. Бібліотека у Флоренції збудована за ескізами Мікеланджело.
У 1753 р. була заснована у Лондоні Бібліотека Британського музею. За даними 1972 р. фонд нараховував 8,5 млн. книг, більш 20 тис. екземплярів рукописів на європейських мовах, багато літератури на східних мовах. У фонді унікальні збірники рукописних книг (єгипетських, грецьких, римських папірусів), інкунабул, видань часів Англійської буржуазної революції 17 сторіччя та Великої французької революції. Бібліотека Конгресу у Вашингтоні, одна з найкрупніших бібліотек світу, Національна бібліотека США , центр національної бібліографії заснована у 1800 р.
У Київській Русі першу бібліотеку зібрав Ярослав Мудрий. Вона була заснована в 1037 році при Софійському соборі. У ній зберігались церковні твори і література з світової історії, географії, астрономії, філософії. Крім державних актів, у ній були історичні твори візантійських авторів, давньогрецьких філософів і істориків: Арістотеля, Геродота, Плутарха.
У кінці ХІ століття головним культурним центром Київської держави став Печерський монастир. Тут близько 1113 року літописець Нестор написав «Повість временних літ». При монастирі була велика бібліотека. Про неї очевидець ХVІІ ст., Павло Алепський, писав: «Тут прекрасне книгосховище, де є надзвичайно дорогі книги..., ми бачили старі грамоти за 500 років на пергаменті...». На жаль, книгозбірня майже повністю згоріла під час пожежі в монастирі 1718 року.
На нашій землі, до появи першодруків панувала рукописна книга, котра була справжнім витвором малярства. Характерною пам'яткою середньовіччя є рукописне Пересопницьке Євангеліє, складене в 1556-1561 рр., у селі Заславі при монастирі св. Трійці, що довгий час належав Пересопницькому монастирю на Волині. У Пересопницькому Євангелії широко використовується тогочасна термінологія, особливо волинський діалект. Пересопницьке Євангеліє здобуло славу не тільки взірця тогочасної української мови, а й пам’ятки українського мистецтва. Головний зміст орнаментики Пересопницького Євангелія – зображення місцевої флори.
Що означає в історії книгодруку 1564 рік ? 1 березня цього року в Москві Іван Федоров, який ввійшов нашу історію під достойним ім`ям Першодрукаря, разом зі своїм учнем Петром Мстиславцем випустив першу книгу «Апостол». Видаючи в Львові знову «Апостола», Федоров в передмові до неї згадує, що його переслідували. Така доля багатьох першодрукарів. В Львові Іван Федоров випустив і "Часівник" (1565р.) – книгу, яка включала молитви впродовж дня. По таких книгах не лише молились, але й вчились грамоті. «Часівник» був невеликого формату, його було зручно носити з собою., але саме тому ці книги погано збереглись. «Часівник» Івана Федорова належить до великих книжних рідкостей.
В 1574 році Іван Федоров видав першу друковану «Азбуку», яка збереглась лише в одному примірнику. Книга знаходиться в США, в бібліотеці Гарвардського університету.
У Івана Федорова були на слов`янських землях попередники. В кінці ХV століття в Кракові почав друкувати слов’янські книги, використовуючи кирилицю, Фіоль Швайпольт, а після нього білоруський вчений та просвітитель Франциск Георгій Скорина, що жив та працював в Празі, а потім через переслідування, перебрався в Вільно, де й продовжив друкувати книги.
Важливою особливістю книг, які видавав Георгій Скорина, була їх мова, що поєднувала в собі церковнослов`янську та білоруську. В його книг дуже гарний шрифт, вишукані заставки та буквиці. Незвичайний для тих древніх часів титульний лист: «Библия русска, выложена доктором Франциском Скориною из славного града Полоцка». Існують відомості, що в Москві, ще до Івана Федорова було надруковано декілька книг. Але на них не вказано ім’я друкаря та відсутня дата виходу в світ. Друк у них досить недосконалий, тому й припускають, що вони з`явились раніше, чим книги Івана Федорова.
Одним з осередків книгодрукування в Україні була Печерська Лавра. Перший, хто розпочав друкарство в Печерській Лаврі, був архимандрит, Єлисей Плетенецький (1599-1624). Десь біля 1615 року він купив в Стрятині у спадкоємців Федора Балабана гарну друкарню і перевіз її до Лаври.
Плетенецький гаряче взявся до друкарської роботи; в Радомишлі він збудував велику папірню, що постачала папір у його друкарню. Лаврська друкарня випускала більше ніж інші друкарні. За 8 років від свого започаткування (з 1617-1624 р., до смерті Є. Плетенецького) Лавра надрукувала 11 великих книжок. Це були: «Часословець», «Анфологюнъ»1619 р. (1048 сторінок), «Книга о въръ единой» 1619 р., «Божественная літургія» 1620 р., «Номоканонъ» 1620 і 1624 р., «Беседы І. Златоустаго» 1623-1624 р., «Псалтыръ» 1624 р. та інші. Майстри книжкової справи Лаври дбали про вишукану зовнішність своїх книжок, і в цьому відношенні печерські видання не мали собі рівних. Лаврська гравюра придбала собі заслужену славу серед усього слов'янського світу. Спеціальні «ізобразителі» звичайно готували потрібні малюнки, а гравери вирізували їх на дереві (а з кінця 1680 років і на міді); свої рисувальні та граверні має Лавра вже в XVII столітті. Лавра випустила в світ довгу низку розкішних видань, наприклад, «Бесіди на ап. Павла» 1623 р., «Бесіди на Діяння» 1624 р., «Тріодь Пісна» 1627 р., «Тріодь Цвітна» 1631 р., Требник 1646 р., «Патерик Печорський» всіх трьох видань – 1661 р., 1678 р., а особливо 1702 р., «Апостол» 1695 р.,
«Напрестольне Євангеліє» 1697 та 1707 р. і т. п. – все це пишні видання, з великою кількістю гравюр, часом більше сотні, видання одне одного розкішніше, одне одного дорожче, з яких кожне є гордістю того чи іншого архимандрита-видавця. За сто років своєї найкращої праці Лавра мала декілька десятків дуже гарних граверів, серед яких були й такі талановиті, як монах Ілля (1636-1663), Леонтій Тарасевич та Інокентій Щирський.
У третій чверті XVI ст. друкарство твердо осіло на заході української землі. Крім Львова, де діяла друкарня Ставропігійського братства, відомі також друкарні Михайла Сльозки, єпископа Арсенія Желібарського, єпископа Иосифа Мумлинського. Українську книгу друкували у Стрятині, Крилосі, Угорцях, Перемишлі, Острозі, Дермані, Костянтинові, Почаєві, Рахманові, Луцьку, Кременці, Житомирі. На Київщині лише в самому Києві діяло три друкарні, а також були друкарні у Фастові та Бердичеві. На Чернігівській землі найбільшою була друкарня в Чернігові. На Поділлі було сім друкарень.
Вже сама кількість друкарень свідчить про значний розвиток книгодрукування в Україні. Наприклад, Львівська друкарня в 1591–1622рр. видрукувала 13 книжок, Острозька 1574 –1595рр. – 18. Київська лаврська друкарня за перші 15 років свого існування видала 40 книг, серед яких переважно монументальні видання по 500 – 1550 сторінок. Наприклад, відомий «Требник» митрополита Петра Могили мав 1670 сторінок. На кінець XVIII ст. тут було видрукувано понад 250 книг. Почаївська друкарня з 1730 р. до кінця XVIII ст.
випустила 187 книг, Чернігівська за значно коротший строк – більше 50.
Серед імен першопечатників історія зберегла наступні: Мстисливец Петро Тимофєєв; Готан Варфоломей любский печатник (м. Любек); Мессінгер Ганс (Бокбиндер) датчанин; Тирасьєв Никифор; Андронік Тимофєєв Невєжа, Іван Невєжа (син Андроніка); Мамоничи Кузьма, Лев, Лука власники друкарні в домі Мамоничів; Гарабурда Васль Михайлович; Аніка Феодір Феофан Псковитянин; Онисим Михайлов Радишевский (прибувший з Острогу); Федір Болобан (Вільно, 1604 г.); Микита Федеров Фофанов; Беринда Памве (молдавский уроженець, Київ); Тарасій Земка (Київ); Тимофій Олександров, власник приватної типографії з 1626 р. (Київ); Ієромонах Павло Домжив-Люткевич (помістя кн. Григорія Четвертинського), ієродиякон Сильвестр; Сперидон Соболь (Кутсинський монастир, 1631 р.); Михайло Сльозка (Львів, 1646 г.)
Найпершим фаховим продавцем книжкової продукції вважається друкар М. Сльозка. За старих часів, тобто в XVII-XVIII ст., книги продавалися насамперед у друкарнях. М. Сльозка винайшов нову форму розповсюдження друкованого слова: продавав видання Львівського братства, роз’їжджаючи по ярмарках.
В ХІХ сторіччі ручний набір став вважатися надто повільним, особливо для газет. В 1884 році з`явилась машина, котра повністю механізувала набір. Називалась вона лінотип. Її винахідник, майстер годинникар, американець німецького походження Отмар Мергенталер, заслуговує того, щоб його запам`ятали нащадки. Клавіші лінотипу схожі на клавіші звичайної друкарської машинки. Способи швидкісного набору та друку спочатку буди придумані для газет та журналів. Потім їх перенесли на книги. Сучасний лінотип не схожий на пристрій ручного набору часів Гутенберга, сучасна ротація не схожа на його друкарський станок. Але разом з тим вони найближчі родичі. Найближчий спадкоємець літографії – офсетний друк, сучасний спосіб плоского друку. Дуже широко в сучасних друкарнях використовується фотонабір, спочатку він був ручним, а з часом став механізованим. Його швидкість набагато вища за всі інші способи набору.
Сьогодні в Україні найбільшою є Київська центральна наукова бібліотека академії наук, відкрита 1919 року. У 1977 році її фонд становив 8 млн. одиниць літератури. Львівська бібліотека ім. В. Стефаника має 6 млн. примірників, Харківська - ім. В.Г. Короленка – 5 млн. примірників Зараз в великих бібліотеках широко використовуються й така форма зберігання книг як мікрофільм. З розповсюдження ПК започатковано нову еру розвитку друкарської справи, способів зберігання та тиражування видань.
Найстарішою бібліотекою Східної і Центральної Європи є бібліотека Вільнюського університету. Вона заснована при Вільнюській ієзуїтській колегії в 1570 році Великим князем Литви Жігимантасом Аугустасом і Вільнюським єпископом Альбініюсом.
В Росії перші публічні бібліотеки виникли у 18 сторіччі. У 1714 році за розпорядженням Петра І створена збірка книг у Петербурзі, яка у 1756 р. була передана Академії Наук. У 1756 р. була створена Наукова бібліотека Московського Університету, найбільша у дореволюційній Росії.
Найстаріша книгозбірня України – Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка, яка в 2008 відзначила своє 400-річчя.
Американський магнат сталеливарної промисловості Ендрю Карнегі ввійшов в історію аж ніяк не завдяки своєму величезному багатству, що він заробив законними і незаконними методами і яке на той час поступалося тільки рокфеллерівському. Ні, Ендрю Карнегі залишився в історії як дійсний фанат бібліотечної справи. Він вірив у велике
майбутнє англомовних народів і думав, що воно прямо залежить від вільного поширення знань. Засобом для цього він бачив публічні бібліотеки. Під кінець життя містер Карнегі витратив біля двох третин свого багатства на їхній розвиток: побудував і оснастив 3000 бібліотек в англомовних країнах, з яких 1800 – у США.
Перша у світі публічна бібліотека, що утримується за рахунок податків, – була відкрита в американському Бостоні в 1854 році. У заяві мерії міста було сказано: «Майбутнє демократії залежить від освіченості громадян. Освіченість громадян залежить від розвитку публічних бібліотек. Кожен громадянин має право на приналежні суспільству джерела інформації». Це була так звана американська мрія в її оригінальній версії: кожний може домогтися успіху, якщо буде мати необхідні знання.
Американський бібліотекар і бібліограф Мелвіл Дьюї був помішаний на ефективності бібліотечної справи і наприкінці ХІХ – початку XX століть одноосібно придумав усе те, без чого неможлива сучасна бібліотека: каталоги, відповідне розташування книг у книгосховищі, нумерацію, що полегшує пошук. Дьюї першим висловив очевидну нині думку: бібліотеки повинні бути відкриті допізна, щоб люди могли приходити в них після закінчення робочого дня. Він же розробив систему видачі книг додому і штрафів за їхнє несвоєчасне повернення.
У 1876 році Дьюї запропонував десяткову класифікацію DDC (ДДК). Класифікація призначалася для систематизації розстановки книг в загальнодоступних американських бібліотеках, включаючи бібліотеку конгресу США. Всі об’єкти в цій класифікації діляться на 10 основних класів знань. Згодом класифікація Дьюї послужила основою для розробки універсальної десяткової класифікації (УДК ).
Зі смутком приходиться визнати, що бібліотека належить до тих об’єктів, які людина знищує з особливою завзятістю. Що там темне середньовіччя – достатньо згадати недавню історію. Німецькі нацисти влаштовували величезні багаття з книг. Китайські комуністи спочатку спалили книжкові збори монастирів Тибету, а потім ввійшли в смак і спалили свої бібліотеки – у них це називалося культурною революцією. У 1992 році, під час громадянської війни в Югославії, сербські солдати підпалили боснійську бібліотеку в Сараєво, а потім убили пожежних, що спробували погасити полум'я. Афганські таліби спалили 50 000 найменувань книг. У США, є маса громадських організацій, що виступають за вилучення з бібліотек тієї чи іншої книги – наприклад, «Гаррі Поттера». Як не дивно, великої шкоди бібліотекам міг заподіяти і письменник, а саме Максим Горький. Він задумав зібрати колектив авторів і переписати усю світову літературу – від Гомера до Олександра Дюма – у комуністичному дусі, а оригінальні добутки викинути з бібліотек. Однак Горький помер, і для радянських читачів Д’Артаньян залишився веселим авантюристом, а не, скажімо, борцем за права французьких трудящих.
З 90-х років ХХ століття розпочався процес формування електронних бібліотек в різних країнах світу. Так «бібліотека ХХІ сторіччя» створюється в Японії. З 1994 року в США була розвернена дослідницька програма Digital Libraries Initiative (DLI) по електронних бібліотеках. З 1995 року діє проект створення електронних бібліотек для країн «Великої
сімки» – Bibliotheka Universalis. З цього ж часу здійснюється національна програма Великобританії «eLIB». В 1998 р. при підтримці Російського фонду фундаментальних досліджень та Російського фонду технологічного розвитку розпочалася реалізація російського проекту «Російські електронні бібліотеки». Сьогодні активно формується нова форма бібліотеки – медіатека. Частина медіатек формує фонди змішаного типу, а окремі – комплектуються лише електронними документами. Для медіатек будують сучасні будівлі. На фото медіатека міста Сендай, Японія.
В Україні діє власна програма формування електронних бібліотек. Метою створення електронних бібліотек, в Україні, проголошується сприяння збереженню та ефективному використанню національної культурно-історичної та наукової спадщини. Електронні бібліотеки, це розподілені (за темами) інформаційні системи, які дозволяють надійно зберігати та ефективно використовувати різнорідні колекції електронних документів (текст, графіка, аудіо, відео та ін.), доступні в зручному для читача вигляді. Електронні бібліотеки передбачають колективний доступ до інформаційних ресурсів
шляхом створення локальної мережі окремих бібліотек з перспективою об`єднання їх єдину, глобальну мережу інформаційних ресурсів. Електронні бібліотеки створюються на базі бібліотечних програмних комплексів. В нашій країні найбільше використовуються: «УФД/ Бібліотека»; АБІС (автоматизовані бібліотечні системи) «МАРК» та «РУСЛАН»; ІРБІС (інтегрована розподілена бібліотечно-інформаційна система); «Liber»; UNULIB; ALEF; koha; dspace та ін. Обмін даними між різними бібліотечними системами здійснюється за допомогою спеціальних форматів обміну даними (UNIMARS|USMARS|RUSMARS), використовується і ISO формат. В мережі ІНТЕРНЕТ на сьогодні представлені провідні бібліотеки світу. Україна приймає активну участь в цьому процесі. Створюються регіональні та корпоративні електронні бібліотеки, як універсальні так і тематичні. Формуються фонди медіатек.
Бесіда «Три чарівні букви ДБА» Довідково-бібліографічний апарат бібліотеки Згідно з ГОСТом 7.1-84 довідково-бібліографічний апарат (ДБА) – це сукупність довідкових і бібліографічних знань, бібліотечних каталогів та картотек, призначених для інформування і популяризації творів друку та інших документів залежно від інформаційних потреб користувачів. Складовою частиною ДБА є система каталогів і картотек – сукупність планомірно організованих, взаємопов’язаних бібліотечних каталогів та бібліографічних картотек, які доповнюють одне одного, розкривають склад і зміст фондів бібліотеки в різних аспектах. За структурою, тобто за способами групування бібліографічних записів, існує кілька видів каталогів, а найбільше поширені два: абетковий, систематичний.
Абетковий (алфавітний) каталог (АК) – це бібліотечний каталог, в якому відображається весь фонд друкованих документів певної бібліотеки. Бібліографічні записи розташовані за абеткою імен або прізвищ індивідуальних авторів, найменувань колективних авторів або назв творів друку та інших документів. Абетковий (алфавітний) каталог широко використовується користувачами бібліотеки, оскільки навіть мало підготовлені з них легко орієнтуються в його структурі. Абетковий (алфавітний) каталог, має змогу інформувати про авторський склад фонду. За допомогою цього каталогу можна навести різноманітні бібліографічні довідки,
наприклад, коли і де були видані конкретні книги, скільки примірників є у бібліотеці, відмітка про наявність її на абонементі чи в читальному залі, чи є бібліотеці певний документ та які твори певного автора є в її фонді. Якщо книга має одного, двох чи трьох авторів, то бібліографічний запис складений на прізвище першого автора. Бібліографічні записи творів під авторами розставленні в абетковому порядку авторських прізвищ. Записи творів авторів з однаковими прізвищами – за алфавітом авторських ініціалів. Подвійні прізвища розглядають як два слова. Картки на твори авторів з такими прізвищами знаходяться в каталозі після карток на твори авторів, прізвища яких збігаються з першою частиною подвійного прізвища. Бібліографічні записи на твори одного автора розташовані у порядку зменшення повноти видань: повне зібрання творів, зібрання творів, твори, вибрані твори, окремі твори і тематичні та жанрові збірники в єдиному алфавіті назв. Записи творів одного автора, видрукуваних українською та російською мовами, розставлені окремими рядами: спочатку українською, а потім російською. При цьому спочатку стоятимуть картки на оригінальні видання. Бібліографічні записи, складені під колективним автором, розставлені за алфавітом перших, а при їх збігу - наступних слів заголовка. Наприклад: Україна. Верховна Рада. Президія Україна. Верховна Рада. Скликання (11) Україна. Кабінет Міністрів Видання, які мають великий колектив авторів, чи складені під редакцією – в каталозі стоятимуть в алфавітному порядку основних назв. Картки, початкові слова яких, є тотожними, розміщені в такому порядку: спочатку індивідуальний автор (Харківський М.О.), потім колективний автор (Харківський інститут культури), а потім – назва книги (Харківський історичний музей). Бібліографічні записи, які починаються з назви, розшукують за алфавітом перших слів назви, а якщо перші слова
збігаються, то другого і т. д. Прийменники і сполучники розглядають як окремі слова. Якщо назва починається з цифри, то, здійснюючи пошук, до уваги беруть словесний вираз. Наприклад, книга, що має назву «12 місяців в Австралії» стоятиме в буквеній групі «Д». Основна назва твору може являти собою ім'я, по-батькові та прізвище персони, якій присвячене видання. В такому випадку пошук здійснюється за прізвищем. Наприклад: «Тарас Григорович Шевченко. Біографія». При повному збігу назв різних творів варто враховувати відомості, що відносяться до назви. Бібліографічні записи в алфавітному каталозі розставлені за зведеним російсько-українським алфавітом: А, Б, В, Г, Д, Є, Ж, З, И, І, Ї, Й, К, Л, М, Н, О, П, Р, С, Т, У, Ф, Х, Ц, Ч, Ш, Щ, Ъ, Ы, Ь, Э, Ю, Я. Це пояснюється близькістю російської та української мов, наявність єдиної графіки, близькими абетками.
Систематичний каталог (СК) – це бібліотечний каталог, в якому бібліографічні записи розташовують за галузями знань відповідно до бібліотечно-бібліографічної класифікації (ББК). Він розкриває зміст бібліотечного фонду й інформує про те, які видання з тієї чи іншої галузі знань, з того чи іншого питання є в бібліотеці. СК – належить важлива роль серед інших каталогів і картотек у бібліотеці, він є обов’язковим для кожної бібліотеки. Схема побудови СК повинна передбачати утворення ділень
(рубрик) для всіх галузей знань і бути побудованою так, щоб у каталозі весь матеріал розташовувався від загальних питань, наприклад, сільського господарства до його окремих галузей (агротехніки, рослинництва, тваринництва і т.д.). У межах відділів та підвідділів весь матеріал розташований по алфавіту. Рекомендований термін зберігання карток в картотеках – 5 років (виключенням є краєзнавча картотека). Записи більш ранніх публікацій зберігаються вибірково з урахуванням актуальності тематики відображених документів. Cистематична картотека статей (СКС) – її структура подібна до структури систематичного каталогу. Відмінність СКС від систематичного каталогу полягає в оперативному відображенні нових матеріалів із журналів, газет, періодичних збірників; у постійному введені нових рубрик. Матеріали в СКС зберігають доти, доки вони актуальні й на них є попит, а в СК – до тих пір, поки документ знаходиться у фонді. СКС організують аналогічно систематичному каталогу згідно з розділами таблиць класифікації, але використовують більш детальні рубрики, ніж у СК, у тому числі тематичні. Всередині розділів картотеки картки розміщують за зворотно хронологічним порядком, що дозволяє користувачам знайомитися з найновішими публікаціями, а бібліотекареві – оперативно вливати нові картки і вилучати старі.
Краєзнавча картотека (каталог) – це спеціальна картотека, яка відображає документи краєзнавчого змісту, стосовно різних аспектів історії та сучасного життя регіону. По групуванню матеріалу ця картотека є систематичною, тобто розстановка карток така ж, як в систематичному каталозі. У краєзнавчій картотеці відображається матеріал незалежно від року видання. Основними критеріями відбору краєзнавчої літератури є наукова і художня цінність матеріалу, що відображає особливості розвитку економіки, культури, історії краю. Картотека включає книги, брошури, статті з журналів, газет, збірників та видань, що продовжуються, рецензії, атласи, альбоми та інші документи. При цьому у краєзнавчій картотеці дублюється інформація про видання краєзнавчого змісту, включена на підставі загальних правил в алфавітний і систематичний каталоги. Особливість угруповання матеріалу в картотеці полягає в тому, що за кожним поділом картотеки весь матеріал розташовується в зворотньохронологічному порядку, що дозволяє простежити за новими надходженнями з тієї чи іншої теми. Для систематизації використовуються «Таблиці для краєзнавчих каталогів бібліотек». Картотека назв художніх творів – спеціальна картотека, за допомогою якої можна швидко установити прізвище автора того чи іншого твору. На кожній картці картотеки указується назва твору, його жанр, прізвище та ініціали автора, шифр. Картки розставляються в алфавіті назв творів. Тематичні картотеки – відображають документи по певній темі. Особливості тематичних картотек заключається в їх актуальності, в можливості оперативно пропагувати різні види творів друку. Останнім часом важливим елементом ДБА стають тематичні добірки статей (теки). Вони складаються при стійкому читацькому інтересі до конкретної теми і відсутність книжних публікацій по ній. До ДБА бібліотеки відносяться і довідкові видання – це твори друку, що містять короткі відомості наукового, науково-популярного або прикладного характеру, викладені, оформлені та розміщені так, щоб їх можна було швидко знайти. До основних видів довідкових видань належать: енциклопедії, словники, довідники. Енциклопедія –
наукове або науково-популярне довідкове видання, яке містить найістотнішу інформацію з усіх або окремих галузей знань та практичної діяльності. Енциклопедії відображають рівень науки і культури своєї епохи. Енциклопедії поділяються на універсальні та галузеві: ВРЕ, УРЕ, УСЕ. Словник – довідкове видання, що містить впорядкований перелік мовних одиниць (слів, словосполучень тощо) з короткими їх характеристиками або характеристиками позначених ними понять або з перекладом іншою мовою. Словники бувають філологічні і термінологічні. Довідники – видання, що містить короткі відомості наукового, виробничого і прикладного характеру з певного питання. Довідкова література допоможе орієнтуватися у потоці наукової і політичної інформації. Для оптимізації довідково-бібліографічної роботи в бібліотеці ведеться фонд виконаних довідок. Фонд виконаних довідок – це та частина ДБА (довідково-бібліографічного апарату) бібліотеки, яка являє собою зібрання копій раніше виконаних письмових бібліографічних довідок. У такому фонді зберігаються копії відповідей на складні запити читачів, що вимагали широкого бібліографічного пошуку, довідки з актуальних тем, а також довідки на запити, що постійно повторюються. Ці довідки можуть бути цікавими широкому загалу читачів. Організувати фонд виконаних довідок можна порізному. Як правило, списки зберігають у спеціальних папках, альбомах або конвертах, які нумерують у міру їх надходження і розташовують за прямою або зворотною хронологією. На папці слід написати тему замовлення, дату виконання та прізвище укладача.
Захопливий світ бібліографії Бібліографічна вікторина
1. Як розміщений матеріал в алфавітному каталозі? (За алфавітом) 2. Як називається картотека, яка відображає історію краю? (Краєзнавча) 3. Як розміщується матеріал в систематичному каталозі? (За галузями знань) 4. Науково-практична діяльність по підготовці та передачі інформації про твори друку? (Бібліографія) 5. Як називається установа, яка організовує збір, зберігання творів друку для спільного користування? (Бібліотека) 6. Як розташований матеріал в Дитячій енциклопедії? (За темами) 7. Що входить до довідково-бібліографічного апарату бібліотеки? (Каталоги, картотеки, бібліографічні покажчики, енциклопедії, словники, довідники)
Література Волян Н. Бібліотечний проект «Живе краєзнавство»: [бібліотечно-інформаційні ресурси бібліотек] / Н. Волян // Бібл. форум. – 2015. – № 2. – С. 20–21. Єфімова Г. О мово рідна! Слово рідне!..: [книжковоілюстративна виставка] / Г. Єфімова // Бібл. форум. – 2015. – № 2. – С. 22–28. Сендульська Т. Сучасні технології бібліотечної роботи: партнерству – зелене світло: [бібліотечно-бібліографічне обслуговування] / Т. Сендульська // Бібл. форум. – 2015. – № 2. – С. 29–30. Шевченко О. Читацький марафон «Пам’ять – нескінченна книга»: [бібліотечно-бібліографічне обслуговування] / О. Шевченко // Бібл. форум. – 2015. – № 2. – С. 31–33. Любода Г. Молодіжна толока: «Бібліотека єднає молодь». Пізнавально, захопливо, корисно: [бібліотечно-бібліографічне обслуговування] / Г. Любода // Бібл. форум. – 2015. – № 1. – С. 32–33. Попик В.І. BIOGRAPHY – біографіка – біографістикабібліографія: [понятійний арсенал історико-бібліографічних досліджень] / В.І. Попик // Укр. іст. журн. – 2015. – № 3. – С. 122–136. Прохорова Г. Формування нового іміджу бібліотеки в сучасних умовах: [бібліотечно-бібліографічне обслуговування] / Г. Прохорова // Бібл. форум України. – 2014. – № 4. – С. 33–34. Зюлева Ю. Гарний настрій дарує бібліотека: [бібліотечнобібліографічне обслуговування] / Ю. Зюлева // Бібл. форум України. – 2014. – № 4. – С. 29–30. Срібна І. «ПрофіСтарт» – крок у твоє професійне майбутнє!: [бібліотечно-бібліографічне обслуговування] / І. Срібна // Бібл. форум України. – 2014. – № 4. – С. 35–36.
Наша адреса: Україна 32300, Хмельницька обл., м. Кам’янець-Подільський, вул. Кн. Коріатовичів, 3 Тел.: (03849) 2-44-52 Е-mail : k-pmcbs@ukr.net