Кам’янець-Подільська міська ЦБС Методико-бібліографічний відділ
Збережемо пам’ятки культурного спадку нації День Спеціаліста до Міжнародного дня пам’ятників та історичних місць
м.Кам’янець-Подільський 2014
Матеріал підібрала і надрукувала бібліограф міської центральної бібліотеки О.В.Дачковська
Мета проведення: берегти і примножувати багатство і красу рідної країни Присутні: студенти коледжу архітектури і дизайну Запрошені: екскурсовод Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника О.В.Качур План проведення 1. Привітання з Днем пам’ятників історії і культури України 2. Міжнародний день пам'яток та історичних місць 3. Список Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО від України: a)Геодезична дуга Струве (2005) b)Букові праліси Карпат та стародавні букові праліси Німеччини (2007, 2011) c)Резиденція Буковинських митрополитів (2011) d)Дерев'яні церкви Карпатського регіону в Польщі та Україні (2013) e)Стародавнє місто Херсонес Таврійський і його хора (2013) f)Київ: Собор святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами, Києво-Печерська Лавра (1990) g) Ансамбль історичного центра Львова (1998) 4. Література 5. Сайти
Привітання з Днем пам'ятників історії і культури України 18 квітня - День пам'ятників історії і культури України Цей день - справжнє свято для усіх, хто присвятив своє життя охороні багатогранної історико-культурної спадщини нашої Батьківщини, кому небайдужа її доля. Пам'ятники історії і культури - своєрідний міст між поколіннями, невичерпне джерело духовних основ і мудрості націй. З їх допомогою з глибини віків до наших днів дійшла неповторна самобутність народів. . Дорогі друзі! Ми повинні пам'ятати: без історії, без минулого ніколи не буде майбутнього нашого народу. Обов’язок кожного з нас - берегти і примножувати багатство і красу рідної країни. В першу чергу, це свято тих професіоналів, хто серцем і ділом причетний до святої справи збереження нашого культурного надбання. Створені талантом і працею народу культурні цінності грають особливу роль у відновленні історичної пам'яті, відродженні й розвитку національної культури. Зберегти надбання минулого, відновити втрачене та передати неоціненні здобутки національного творчого генія майбутнім поколінням – висока і благородна місія всіх пам’яткоохоронців: членів Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, інших громадських об’єднань, фахівців органів охорони культурної спадщини та закладів культури і освіти, архітекторів, скульпторів, художників, мистецтвознавців, археологів, етнографів, істориків. Бажаємо всім вам здійснення мрій, професійного зростання, натхненної, наполегливої та результативної праці задля збереження нашого національного надбання!
18 квітня - День пам'ятників історії і культури України 18 квітня - у Міжнародний день пам'яток та історичних місць - в Україні щорічно відзначається День пам'яток історії та культури, який встановлено Указом Президента України від 23.08.1999 № 1062/99 на підтримку ініціативи вчених, архітекторів, реставраторів, працівників державних органів охорони пам'яток історії та культури. Власне Міжнародний день пам’яток і визначних місць засновано ще у 1983 році Асамблеєю Міжнародної Ради з питань охорони пам’яток та визначних місць(ІКОМОС), створеною при ЮНЕСКО. Становлення України як незалежної держави покладає на неї особливу відповідальність за долю історичних та культурних реліквій, що знаходяться на її території і є невід’ємною частиною світової історико-культурної спадщини. Питання збереження регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону культурної спадщини", іншими нормативно-правовими актами. Постановою Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2002 р. № 1330 затверджено Комплексну програму паспортизації об’ єктів культурної спадщини на 2003-2010 роки, що сприятиме вдосконаленню ведення обліку об’єктів культурної спадщини, забезпеченню їх державної реєстрації. Українська історико-культурна спадщина величезна, і формувалася вона протягом багатьох століть завдяки різним народам. На території України збереглися сліди кількох культурно-історичних епох. Від часів первіснообщинного ладу до нас дійшли унікальні залишки житла з кісток, петрогліфи Кам'яний Могили, найдавніші кам'яні скульптури; від культури скіфів і сарматів - численні кургани і городища. На півострові Крим залишилися руїни грецьких поселень(міст-колоній). Давньоруська культура знайшла відображення у видатних архітектурних пам'ятниках Києва і Чернігова та цілого ряду
інших міст і селищ. Культура власне українського етносу сформувалася у XIV-XV століттях. Культурне середовище — явище історичне. Воно формувалося з розвитком людської цивілізації. Створені талантом і працею народів культурні цінності нерідко є унікальними, у разі втрати — практично не відтворюваними, чим обумовлене їхнє соціальне значення. Цим цінностям належить особлива роль у відновленні історичної пам’яті народу, відродженні й розвитку національної культури. Саме тому збереження і відновлення національного культурного надбання — обов’язок і справа честі кожного громадянина нашого суспільства. Світ несказанно багатий на культурні пам’ятники та різні історичні визначні пам’ятки, але чи буде у наших нащадків можливість помилуватися ними, доторкнутися до минулого, цілком залежить від нас.
Міжнародний день пам’яток та історичних місць Міжнародний день пам'яток та історичних місць встановлений у 1983 році Асамблеєю Міжнародної ради з питань охорони пам`ятників і визначних місць (ICOMOS), створеній при ЮНЕСКО та з 18 квітня 1984 року відзначається в світі. Український національний комітет (ICOM Ukraine) Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць (ICOMOS) є дорадчим органом ЮНЕСКО та разом із Міністерством культури України й Національною комісією ЮНЕСКО вирішує, зокрема, які об’єкти номінувати до Списку Всесвітньої Спадщини. На сьогодні у Списку Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО від України перебувають 7 об'єктів, три з яких є транскордонними, а саме: Київ: Собор святої Софії монастирськими спорудами, Лавра (1990)
з прилеглими Києво-Печерська
Ансамбль історичного центра Львова (1998) Геодезична дуга Струве (2005) Букові праліси Карпат та стародавні букові праліси Німеччини (2007, 2011) Резиденція Буковинських митрополитів (2011) Дерев'яні церкви Карпатського регіону в Польщі та Україні (2013) Стародавнє місто Херсонес Таврійський і його хора (2013)
Також підготовлено 15 номінаційних досьє на включення до Списку Всесвітньої Спадщини, серед яких: Кам'янець-Подільська фортеця, Історичний центр Чернігова, Андріївська та Кирилівська церкви у Києві, Біосферний заповідник Асканія-Нова, Національний дендрологічний парк «Софіївка» та інші. Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, скорочено ЮНЕСКО (англ. United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization, UNESCO) — міжнародна організація, спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй, яка при співпраці своїх членів-держав у галузі освіти, науки, культури сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвиткові національної культури, охороні пам'яток культури тощо. Список Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО включає 981 об'єктів в усьому світі, що є частиною культурної і природної спадщини та мають виняткову універсальну цінність. До них відносяться 759 культурних, 193 природних і 29 змішаних об'єктів у 160 державах-учасницях.
Список Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО від України
Геодезична дуга Струве (2005) Струве" ("Російсько-Скандинавська дуга") - це ланцюг старих тріангуляційних пунктів, що простягнувся на 2820 км по території десяти європейських країн, і представляє собою унікальний пам'ятник науки і техніки. "Дуга", орієнтована з півночі на південь, і простягається приблизно вздовж 25-градусного меридіану східної довготи, бере початок від "Пункту Фугленес", що лежить на узбережжі Баренцевого моря, недалеко від норвезького міста Хаммерфест (70° північної широти), далі йде на південь - ще через вісім країн Північної та Східної Європи (проходить трохи на схід Гельсінкі, Таллінна, Риги та Вільнюса, і істотно на захід - Мінська і Києва, далі поблизу Кишинева), і закінчується недалеко від узбережжя Чорного моря, на крайньому південному заході України, в районі Ізмаїла - "Пункт Старо-Некрасівка" (45° північної широти). Ці геодезичні точки спостережень були закладені в період 1816-1855 рр.. Роботи здійснювалися під керівництвом відомого російського астронома і геодезиста тих часів Фрідріха Георга Вільгельма (Василя Яковича) Струве, 17931864 рр.., академіка Петербурзької Академії Наук, засновника і першого директора Пулковської обсерваторії.
Безпосередньо польовими дослідженнями займався Карл Теннер, 1783-1859 рр.., - військовий геодезист, полковник, а згодом - генерал-лейтенант. Теннера супроводжувала група, що складалася з помічників, провідників і солдатів. Таким чином, Струве провів перше достовірне вимірювання великого сегменту дуги земного меридіана. Це дозволило йому точно встановити розмір і форму нашої планети, що стало важливим кроком у розвитку наук про Землю і сильно просунуло вперед всю галузь топографічного картування. За підсумками своїх досліджень і по завершенні всіх розрахунків Струве написав велику працю - "Дуга меридіана в 25° 20' між Дунаєм і Льодовим морем, виміряна з 1816 по 1855 рр.." Точність тих розрахунків виявилася просто вражаючою сучасна супутникова "перевірка" технології, застосованої Струве понад 150 років тому, дала нікчемну розбіжність. Однак на той час це був не тільки найбільш точний, але і найбільш грандіозний градусний вимір Землі: адже за широтою покривався величезний відрізок - приблизно в 25 градусів (або 1/14 земного кола). Результати тих замірів ще протягом цілого століття (до появи супутникових методів у геодезії, вже в середині XX ст.) використовувалася при розрахунках параметрів еліпсоїда Землі. Спочатку "дуга" складалася з 258 геодезичних "трикутників" (полігонів), що примикали один до одного, і вибудуваних з півночі на південь у вигляді своєрідного "ланцюжка", з 265 основними тріангуляційними пунктами, що розташовувалися по кутах цих "трикутників". Однак далеко не всі з початкових пунктів були виявлені в ході спеціальних пошуково-геодезичних робіт, зроблених в останні роки при активній співпраці вчених зацікавлених країн, і, крім того, багато з них виявилися сильно зруйнованими. Тому до складу об'єкта Всесвітньої спадщини були включені тільки найбільш вцілілі пункти - усього 34 (в т.ч. в Білорусії - 5 пунктів, на Україні - 4, в Росії - 2, в Молдавії - 1).
Обидва російських тріангуляційнних пункти розташовуються на невеликому острові Гогланд у Фінській затоці - це "Пункт Мякіпяллюс" і "Точка Z". Опорні точки цієї тріангуляційнної мережі були марковані на місцевості найрізноманітнішим чином, а саме: видовбані в скелях поглиблення, залізні хрести, піраміди з каменів, або спеціально встановлені обеліски. Часто такий пункт був відзначений цеглою з піщанику, закладеним на дно ями, або ж це був гранітний куб з порожниною, залитою свинцем, покладений в яму з каменюками. В наші дні це старовинна маркування оновлюється, на старих тріангуляційнних пунктах встановлюються особливі знаки. "Дуга Струве" - це справді унікальний елемент Списку Всесвітньої спадщини: по-перше, тому, що він єдиний - у всьому цьому Списку "зачіпає інтереси" багатьох держав (всього 10),
по-друге - тому, що до 2005 р. об'єктів у Списку, настільки тісно пов'язаних з проблематикою геодезії і картографії, не було.
Букові праліси Карпат та стародавні букові праліси Німеччини (2007, 2011) Букові праліси Карпат — транснаціональний серійний природний об'єкт, що складається з десяти окремих масивів, які розташовані вздовж осі завдовжки 185 км. Простягається від Рахівських гір та Чорногірського хребта в Україні на захід Полонинським хребтом до гір Буковські Врхи (Bukovské vrchy) таВигорлат (Vihorlatské vrchy) у Словаччині. Українсько-словацький об'єкт «Букові праліси Карпат» займає площу 77971,6 га, з яких 29278,9 га складають заповідне ядро, а 48692,7 га — буферну зону. Понад 70 відсотків території об'єкта розташовані в Україні.
Розміщення і площа букових пралісів українськословацького об'єкта Ядрова Буфер №
Назва масиву
Країна, регіон
Природоохор (заповід
на
онна установа на) зона,
зона,
га 1
Чорногор а
Карпатський Україна, Закарпаття біосферний заповідник
Уголька 2
— Широкий
3
4
ь Марамор ош
12925, 0
Карпатський Україна, Закарпаття біосферний
11860,0
3301,0
3030,5
5639,5
2243,6
6230,4
1369,6
3163,4
2532,0
3615,0
заповідник
Луг Свидівец
2476,8
га
Карпатський Україна, Закарпаття біосферний заповідник Карпатський Україна, Закарпаття біосферний заповідник
Кузій —
Карпатський
5 Трибуша Україна, Закарпаття біосферний ни
заповідник Ужанський
6
Стужиця — Ужок
Україна, Закарпаття
національний природний парк
Стужиця 7 — Буковські
Словаччина, Пряші вщина
Національний парк «Полонини»
2950,0
11300, 0
Врхи 8 Рожок
9 Вигорлат
Словаччина, Пряші вщина Словаччина, Пряші вщина
1 Гавешов Словаччина, Пряші 0 а
вщина
Природоохоро нна область
67,1
41,4
2578,0
2413,0
171,3
63,99
Пряшівщини Природоохоро нна область Пряшівщини Природоохоро нна область Пряшівщини
Карта розташування
Цей об'єкт на світовому рівні становить надзвичайну цінність як взірець недоторканих природних комплексів помірних лісів. Він репрезентує найзавершеніші й найповніші екологічні моделі, де відображено процеси, що відбуваються в чистих та мішаних лісостанах за різноманітних природно-кліматичних умов. Лише тут найкраще зберігся неоціненний генофонд бука лісового (Fagus sylvatica) та ряду інших видів з його ареалу. «Букові праліси Карпат» є надзвичайно важливим об'єктом для розуміння повної картини історії та еволюції
роду бука (Fagus), який завдяки своїй поширеності у північній півкулі є глобально важливим. Бук є однією із найважливіших складових помірних широколистяних лісів, які колись займали 40 відсотків території Європи. Важливо також, що ці праліси зростають на всіх ґрунтоутворюючих породах, що трапляються в Карпатах (кристалічні породи, вапняки, фліш, андезит), представляють 123 рослинні асоціації та володіють значним біологічним різноманіттям. У порівнянні з іншими лісовими об'єктами Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, букові праліси Карпат вирізняються специфічною флорою та фауною (особливо троглобіонтних видів), які додають екологічної комплексності та завершеності цим екосистемам.
Резиденція Буковинських митрополитів (2011) У 2011 р. садибу Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, колишній палац православних митрополитів Буковини і Далмації, було додано до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. На даний час вона є останньою з українських пам’яток у цьому Списку. Колишню резиденцію православних митрополитів Буковини і Далмації у Чернівцях було
зведено у 1864-1882 рр., згідно з проектом чеського архітектора Юзефа Главки. Складається вона з трьох, увінчаних куполами, будинків, розташованих навколо внутрішнього дворика. До комплексу будівель колишньої резиденції належать покої митрополита, митрополичі канцелярії, духовна семінарія та семінарійна церква Святих Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Золотоустого. Перед резиденцією розбито парк, на території якого знаходилися дендрологічний парк, господарські будівлі, свічкова майстерня. Палац православних митрополитів Буковини і Далмації є показовим прикладом архітектури зрілого історизму з очевидним наслідуванням візантійської традиції. Наприкінці ХІХ ст. такий стиль вважався найбільш відповідним для підкреслення значення православного митрополита автономної багатонаціональної Буковини, а також сили його покровителя – Австро-Угорської імперії. Спеціалісти відслідковують у архітектурі цієї резиденції впливи готики (насамперед – у декорі) та флорентійського і венеційського стилів будівництва епохи Раннього Відродження. Особливу увагу привертають цегляні фасади будинків сьогоднішнього університету, увінчані різнобарвними дахами з візерунками, викладеними з кольорової черепиці. Інтер’єри колишнього палацу православних митрополитів Буковини і Далмації, на жаль, збереглися досить погано. Частково відновлено найбільш помпезні зали – Мармурову (Синодальну) та Червону, а також інтер’єр домашньої церкви митрополита. Зберігся й оригінальний інтер’єр семінарійної церкви, у декорі якої простежуються молдовські народні мотиви. У цій же церкві міститься чудовий іконостас, отриманий у подарунок з Відня. Зараз у колишньому палаці православних митрополитів Буковини і Далмації знаходиться ректорат та частина факультетів Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. Чернівецький університет належить до найстарших безперервно діючих університетів України.
Його було засновано у 1875 р., згідно з декретом цісаря Австро-Угорської імперії Франца Йозефа І. Чернівці тоді були столицею автономної провінції Буковина. Спочатку університет складався з трьох факультетів: грекокатолицького теологічного, юридичного та філософського. Ініціатором створення університету та його першим ректором був депутат австро-угорського парламенту, професор права Костянтин Томащук. Головним аргументом на користь відкриття університету для віденської влади стало те, що Львівський університет все більше й більше полонізувався, а у Чернівецькому університеті мовою викладання стала німецька. При цьому, заняття у новому університеті проводилися також румунською та українською. Університет у Чернівцях відіграв значну роль у відродженні української культури та національної свідомості. Після І світової війни більшість колишніх професорів покинула Чернівці, а сам університет у 19181940 рр. функціонував як вища школа Королівства Румунія. З 1940 р., після приєднання Буковини до України, Чернівецький університет став серйозним вищим навчальним закладом з українською мовою викладання. Дерев'яні церкви Карпатського регіону в Польщі та Україні (2013) Унікальні дерев'яні церкви Карпат було внесено до списку Cвітової спадщини ЮНЕСКО. Експерти ООН залишили за святинями оригінальну назву – tserkva. Відповідне рішення ухвалено на сесії ЮНЕСКО, що триває в Камбоджі. Повна назва об'єкту – "Дерев'яні церкви Карпатського регіону в Польщі та Україні" ("Wooden Tserkvas of the Carpathian Region in Poland and Ukraine"). До переліку потрапило 16 церков: по 8 від України та Польщі. Найвищий пам'яткоохоронний статус отримали: церква святого Юрія у Дрогобичі(Львівська обл.; II пол. XVII
ст.), церква Пресвятої Трійці у Жовкві (Львівська обл.; 1720 р.), церква Собору Пресвятої Богородиці у Маткові (Львівська обл.; 1838 р.), церква Різдва Пресвятої Богородиці у Нижньому Вербіжі (Івано-Франківська обл.; 1808 р.), церква Зішестя Святого Духа у Потеличі (Львівська обл.; 1502 р.), церква Зішестя Святого Духа у Рогатині (Івано-Франківська обл.; поч. XVI ст.), церква Собору святого Архангела Михаїла в Ужку (Закарпатська обл.; 1745 р.), церква Вознесіння Господнього в Ясіні (Закарпатська обл.; 1824 р.).
Церква Святого Юра у Дрогобичі. Фото: Віктор Колдун
Дерев'яні церкви, розташовані на теренах Польщі теж, по суті, є українськими. Вони відповідають унікальній українській традиції та свого часу використовувалися (або й використовуються) нашими земляками: церква святого Архангела Михаїла у Брунарах (Малопольське воєводство; 1830 р.), церква святої Параскеви у Квятоні (Малопольське воєводство; 1810 р.), церква Покрови Богородиці в Овчарах (Малопольське воєводство; 1653 р.), церква святого Якова в Поворознику (Малопольське воєводство, XVII ст.), церква святої Параскеви в Радружі (Підкарпатське воєводство; 1583 р.), церква святого Архангела Михаїла в Смільнику (Підкарпатське воєводство; 1791 р.), церква святого Архангела Михаїла в Туринську (Підкарпатське воєводство; 1803 р.), церква Різдва Пресвятої Богородиці в Хотинці (Підкарпатське воєводство; 1731 р.).
Лемківська церква у Брунарах (нині Польща). Після виселення українців з цієї території храм передано польській католицькій церкві. Фото: plfoto.com
"Розташовані біля східного кордону Східної Європи, транснаціональні об'єкти налічують 16 tserkvas, побудованих із горизонтальних дерев'яних колод між XVI і XIX століттями громадами православної та грекокатолицької конфесій. Вони репрезентують культурну виразність чотирьох етнографічних груп, а також декоративні й технічні характеристики, яких вони досягли свого часу. Tserkvas – це спадок окремішньої будівельної традиції, що корениться в православній церковній архітектурі, в якій переплітаються елементи місцевої традиції і символічні посилання на космогонії власної громади", – йдеться в офіційному повідомленні на сайті ЮНЕСКО.
Розпис церкви у Дрогобичі
Стародавнє місто Херсонес Таврійський і його хора (2013) ХЕРСОНЕС ТАВРІЙСЬКИЙ був заснований 422–421 рр. до н. е. грецькими вихідцями з Гераклеї Понтійської як грецька колонія на північному узбережжі Чорного моря і за античної доби став важливим торговельним, ремісничим і політичним центром південно-західного узбережжя Криму. Херсонес розташований в південно-західній частині Криму, біля Карантинної бухти в межах сучасного міста Севастополя. Найдавніші археологічні знахідки в Херсонесі — уламки чорнофігурної кераміки — датуються VI століттям до н. е. За свідченням Страбона, поряд з Херсонесом Таврійським знаходилося інше місто, яке Страбон називає Давній Херсонес, що, можливо, дало назву для Херсонеса Таврійського. Околиці міста були заселені різноманітними племенами, мирними та ворожими, а в середні віки, коли Херсонес набуває статусу християнської столиці півострова, навколо нього з'являється безліч монастирів та скитів, а також знамениті печерні міста. В кінці XIV століття навала кочівників поклала кінець існуванню міста, а його руїни поховала земля. Лише в 1827 р. на цьому місці розпочалися розкопки, які майже відразу принесли Херсонесу ще одну назву – "Руська Троя". Масштаб досліджень та велика кількість археологічних пам'яток, що потребують збереження, спричинили до
створення Національного заповідника "Херсонес Таврійський". Територія заповідника охоплює розташування стародавнього грецького міста – Херсонеса Таврійського, що виникло тут, на узбережжі Чорного моря, у 5 ст. до н. е. Місто було огороджене могутніми оборонними стінами і розплановане за схемою, поширеною тоді в грецькому та римському світі. До наших днів збереглося багато давніх споруд. Серед них елліністичний театр, римська цитадель, середньовічні християнські храми, житлові квартали, вулиці, гончарні майстерні та ін. Херсонес та його сільськогосподарська округа (хора) насичені пам'ятками, які в унікальному автентичному стані збереглися до сьогодення тільки на цій території та є надбанням світової цивілізації. Комплекс пам'яток, що входить до складу заповідника "Херсонес Таврійський", має не тільки національне значення, а і міжнародне. До його складу входять 5 археологічних комплексів: городище Херсонеса Таврійського, некрополь Херсонеса в Карантинній бухті, фортеця Чембало, фортеця Каламіта, античні земельні наділи та садиби, 11 пам'яток архітектури на території городища та фортеці Каламіта.
Київ: Собор святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами, Києво-Печерська Лавра (1990)
СОБОР СВЯТОЇ СОФІЇ — ПРЕМУДРОСТІ БОЖОЇ, СОФІЯ КИЇВСЬКА АБО СОФІЇВСЬКИЙ СОБОР - християнський собор в центрі
Києва, пам'ятка української архітектури та монументального живопису 11—18 століть, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії. Міститься на території Софійського монастиря, є складовою Національного заповідника «Софія Київська». Собор як головний храм держави відігравав роль духовного, політичного та культурного центру. Під склепінням Св. Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод. При соборі велося літописання, були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа.
Літописні свідчення про час будівництва Софії Київської суперечливі. «Повість минулих літ» пише про її закладини у статті 1037 р., де йдеться про заснування князем Ярославом Мудрим нової укріпленої частини Києва: «У рік 6545 [1037]. Заложив Ярослав город – великий Київ, а у города сього ворота є Золоті. Заложив він також церкву святої Софії, Премудрості Божої, митрополію, а потім церкву на Золотих воротах, кам’яну, Благовіщення святої Богородиці. Після цього монастир святого Георгія і святої Ірини». Інші відомості пропонує Новгородський I літопис молодшого ізводу: «У рік 6525 [1017]. Ярослав пішов до Берестія і закладена була Софія у Києві», а під 1037 р. той же літопис сповіщає: «заложив Ярослав город Київ і церкву святої Софії звершив». З цього випливає, що закладини Софійського собору відбулися 1017 р., а у 1037 р. будівництво храму було закінчене.
КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА - одна з найбільших православних святинь України, визначна пам'ятка історії та архітектури, а також діючий монастир Української православної церкви Московського патріархату зі статусом лаври. Від часу свого заснування як печерного монастиря у 1051 р. Києво-Печерська обитель була постійним центром православ'я на Русі. Разом із Софійським собором внесена до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО. На території Верхньої лаври діє Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, якому
було надано статус національного у 1996 р. Монастирське життя зосереджене в Нижній лаврі. Обидві частини лаври відкриті для відвідувачів.
Виникнення Києво-Печерського монастиря обумовлене політичними, економічними, соціальними та культурними наслідками хрещення Київської Русі у 988-989 рр. Згідно з "Повістю минулих літ", автором якої є інок Печерської обителі Нестор, у 1051 р. подвижник Антоній заснував у печері монастир. Повернувшись до Києва із Святого Афону, Антоній довго ходив по монастирях рідної землі, та не знайшов для душі своєї гідного місця, тому вирішив усамітнитися у давній печері неподалік від княжого села Берестове. Нестор Літописець пише: "Прийшов він на пагорб і возлюбив місце це і став жити тут, молитися богу". Аскетичний спосіб життя прп. Антонія уславив його по всій Руській землі. Навколо нього почали збиратися однодумці, яких Антоній і постригав в іноки. Він став їх наставником, духовним отцем, але ігуменства не посідав. Коли кількість братії досягла 12 осіб, прп. Антоній поставив ігуменом Варлаама, а сам у 1062 р. переселився на сусідній пагорб і викопав там нову печеру. Так виникли печери, пізніше названі Ближніми і Дальніми. Навколо перших подвижників швидко утвердилась міцна релігійна громада. Коли число братії зросло до 100, князь Ізяслав, на прохання прп. Антонія, подарував ченцям гору над печерами, де було побудовано першу дерев'яну церкву. Навколо неї будуються нові келії, в які переселяється майже вся братія. Фактично тут створюється новий монастир, а печери перетворюються на місце поховання. У печерах залишається невелика кількість ченців для виконання обряду поховання та проведення щоденних літургій.
Оскільки раніше ченці жили у печерах, то і монастир став називатися Печерським.
ЦЕРКВА СПАСА НА БЕРЕСТОВІ -
стародавня церква в Києві поблизу Києво-Печерської лаври, на колишній околиці Берестове, пам'ятка архітектури XI– XII ст. Розташована за межею фортечних мурів КиєвоПечерської лаври, проте вважається частиною історикоархітектурного ансамблю лаври, і разом з нею у 1990 році була включена до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Точна дата побудови достеменно не відома. За традиційною версією, церква була зведена в період правління київського князя Володимира Мономаха між 1113 і 1125 роками як головний собор Спасо-Перображенського монастиря. Після зруйнування Києва в 1240 році протягом декількох століть перебувала в занепаді. У 1640–1644 роках зусиллями Київського митрополита Петра Могили будівля церкви, від якої до того часу залишилась тільки західна частина, була відновлена в стилі українського бароко і заново розписана. На початку XIX ст. прибудована триярусна дзвіниця в стилі класицизму. Входить до складу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Більша частина давніх фундаментів, які не були використані при відбудові, законсервована і музеєфікована. В інтер'єрі храму збереглись розписи XVII ст., а також віднайдено фрагменти фресок XII ст.
Побудована в кінці 11 або на початку 12 ст., коштом Володимира II Мономаха. Вперше згадується в літописі 1072 р. Була усипальницею князів із роду Мономаховичів. В 1157 р. тут було поховано сина Володимира Мономаха — Юрія Долгорукого — засновника Москви (тричі — у 1149-50 рр., 1150 р. та 1155-57 рр. — був великим князем київським). Зруйнована 1482 року кримським ханом Менґлі-Ґіреєм. Від первісної споруди церкви зберігся один перший ярус прямокутного притвору. У 1640-43 рр. на замовлення Петра Могили храм було реставровано у стилі українського бароко і розписано грецькими майстрами. У 1752 р. під час капітального ремонту церква одержала п'ятиголове завершення. При перебудові використано з первісної будови збережену західну частину з нартексом і хорами, добудовано дві каплиці й поставлено 5 бань. У 1813-14 роках за проектом архітектора А. І. Меленського до неї прибудовано дзвіницю у формах класицизму. В такому виді церква збереглася до наших часів. Значний інтерес становили різьблені і чеканні прикраси престолу, виконані золотих і срібних справ майстром Ф. М. Коробкою.В 1920-х роках церкву Спаса на Берестові включили до складу Всеукраїнського державного культурно-історичного заповідника «Всеукраїнське музейне містечко», який пізніше був реорганізований у КиєвоПечерський історико-культурний заповідник.
Ансамбль історичного центра Львова (1998) Львів - одне з найпрекрасніших міст України, у якому відчувається європейський шарм, любов до гармонії та краси. Життя у місті тече з якимсь величним спокоєм. На вулицях міста панує особливий романтичний, дещо сентиментальний настрій. Особливого образу йому надають вишукані будинки, квіти на фасадах, яскраві й оригінальні вітрини, маленькі затишні кав’ярні. Середньовічне планування центральної частини міста з його вузенькими вуличками, вкритими бруківкою, створює романтичну й таємничу атмосферу. У давні часи середньовічний Львів відігравав важливе значення в міжнародній торгівлі. Вірмени, поляки, німці, італійці, поляки, австрійці приїжджали до Львова. Багатонаціональний характер міста яскраво відображується в архітектурі міста, а різні культури націй вплинули на міський архітектурний ландшафт. Значна кількість архітектурних шедеврів створюють ансамбль історичного центру Львова, що внесений до світової спадщини ЮНЕСКО. Площа Ринок протягом століть була центром культурного й економічного життя. Тут знаходився базар, який відвідували перси, турки, голландці, французи й росіяни. На площі влаштовувались різноманітні вистави,
свята, процесії. Сьогодні площа Ринок приваблює своїми маленькими різного кольору будинками в стилі ренесансу. Серед них – «Чорна кам’яниця», Палац Бандінеллі, Палац Любомирських, дім Корнякта. У центрі площі - міська Ратуша з високою вежею. Це однин із яскравих символів міста. Обов’язково підніміться на Ратушу, і вам відкриється розкішний вид на усе місто! Дивовижний світ архітектурного стилю розкривається кожному, хто потрапляє до історичного центру міста. Тут органічно поєднуються конструктивізм, бароко, класицизм, модерн, ренесанс…Ви переконаєтесь, що Львів - це місто величних храмів. Прекрасним зразком епохи пізнього бароко є Домініканський собор з багатим скульптурним оздобленням. Вас вразить також диво архітектури Латинський катедральний собор. При соборі є каплиці, одна з яких – каплиця Боїмів. Це видатна пам’ятка львівської архітектури, яка збереглась у своєму первинному вигляді. Фасад каплиці дивує багатством скульптурного оздоблення, рельєфами й орнаментами. Не менш вражаючий вигляд має інтер’єр каплиці. Завітайте усередину та подивіться, наскільки майстерно вирізьблена з каменю кожна фігурка, крилата ангельська голівка, погруддя святого. Архітектурною перлиною Львова є один з найгарніших театрів Європи Львівський оперний театр. Інтер’єр оздоблений позолотою, різнокольоровим мармуром, декоративними розписами і скульптурою. Єзуїтський храм, Вірменська церква, ансамбль церкви Успіня - все дихає історією та минулим. Особливо численні затишні провулки, дворики, блукаючи якими можна відчути спокій і тишу. Таємничість таких місць вабить завжди. Ніби шукач пригод, йдеш вперед і не знаєш, що на тебе чекає. Та ось виходиш до Вірменського дворика. Існує легенда, що раніше на місці собору був прекрасний сад, у якому росла завезена вірменами айва. Один з мешканців побачив, що серцевина цих плодів схожа на хрест. Розцінивши це як Господній знак, він побудував тут
прекрасний Вірменський собор. Та, мабуть, одним з найромантичніших місць є Італійське подвір’я. З ним пов’язана історія кохання польського короля Яна Собеського та французької діви Марії Каземіри. Білого кольору колони та балкончики надають цьому місцю святкового душевного настрою. На Святоюрській горі розташований шедевр барокової архітектури – Собор Святого Юра. Це головна святиня греко-католицької церкви в Україні. Інтер’єр храму дивує своєю розкішшю: легкий, ніби прозорий іконостас, прекрасні українські вишивки, чудотворні ікони. Майже кожний будинок у центрі Львова - це архітектурна пам’ятка, що має свою історію, легенду чи таємницю. Блукаючи затишними вуличками Львова, на яких красуються величні собори та храми, ви відчуєте неймовірну його чарівність та загадкову атмосферу середньовіччя.
Собор Святого Юра
Краю мій, моя ти Батьківщино Пам’ятки історії та культури Хмельниччини В цей день згадують про те, що кожна країна – це своя історія та культура. Кожна епоха залишає нам у спадщину пам’ятку архітектури чи історії, що зберігає в собі згадку про певну визначну подію, що, можливо, докорінно змінила життя держави, про певну визначну постать, що так чи інакше вплинула на становлення й розвиток країни. Світ несказанно багатий на культурні пам’ятники та різні історичні визначні пам’ятки. Адже за ними можна простежити історію міста, довідатися, як воно будувалося й розросталося, як змінювався, з часом, його вигляд. Хмельниччина – один із найбільш перспективних регіонів і в плані рекреаційних можливостей, і в плані історичного туризму. На території області 437 пам’ятників мистецтва, 2442 – історії, 105 – археології. На державний облік взято 387 пам’яток архітектури і містобудування, з яких 230 – загальнодержавного значення. Кам’янець-Подільський посідає третє місце в Україні (після Києва і Львова) за кількістю історико-культурних пам’яток. Завдяки унікальному поєднанню містобудівної архітектури, історичної спадщини Старого міста, з ландшафтом каньйону р. Смотрич «Культурний ландшафт каньйону у м. Кам’янці-Подільському», його визначено Кандидатом до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО. Далеко за межами України відомі літописний Меджибіж, давній Сатанів, а палацопаркові комплекси Хмельниччини – перлини високого європейського мистецтва – яскравою сторінкою вписалися в «золотий вік» української культури. Український народ дбайливо зберігає витоки своєї культури, залучаючись до неї, щоб осягнути її глибину й отримати незабутні враження. Пізнати свій рідний край, його історію та культуру нам допоможуть книги та статті з періодичних вида
Література 1. Байдак І. Стежками рідного краю: іст.-архіт. пам’ятки Хмельниччини / І. Байдак.– Хмельницький: Вид-во Цюпак А., 2008.– 188с. 2. Василенко А. Пам’ять народу: музеї України /А.Василенко, А.Шифман. –М.:Мистецтво,1983. -134с. 3. Дивовижна Україна / авт.-укл. Т. С. Жабська, Г. С. Тепильман, К. В. Шаповалова. – Х.: Фактор, 2008. – 192с.: іл. – (Україна. Учора, сьогодні, завтра) 4. Задорожнюк А. Казанський собор у Кам’янціПодільському: (іст. довідка) / А. Задорожнюк, С. Копилов, М. Петров. – 2-е вид., допов. – Кам’янецьПоділ., 2008. – 51с. 5. Замки та фортеці: альбом = Castle and Fortresses / упоряд. Л. Прибєга. – К.: Мистецтво, 2007. – 352с.: іл. – (Архітектурні перлини України). 6. Замки-фортеці Поділля // Археологія доби українського козацтва ХVІ-ХVІІІ ст.: навч. посіб. – К., 1997. – С.159-163. 7. Замки-фортеці Поділля: Кам’янець-Поділ. замок-фортеця // Археологія доби українського козацтва ХVІ-ХVІІІ ст.: навч. посіб. – К., 1997. – С.159160. 8. Казімірова Л. Парки – пам’ятки садовопаркового мистецтва Хмельницької області / Л. П. Казімірова. – Кам’янець-Подільський, 2006. – 228с.: іл. 9. Кам’янець-Подільський замок (ХІV-ХVІІІ ст., Хмельниччина) // 100 найвідоміших шедеврів України. – К., 2004. – С.273-279. 10. Місто-фортеця // Країна замків і фортець: іст. нариси/ авт. проекту С. Трубчанінов. – Кам’янецьПоділ., 2007. – С.40-41. 11. Мунін Г. Б. Визначні пам’ятки Західної України = The famous Sights of western Ukraine / Г. Б. Мунін, Х. Й Роглєв, О.О. Гауа. – К.: Книга, 2008. – 176 с.:іл.
12. Народне зодчество: альбом = Folk architecture / упоряд. Л.Прибєга. – К.: Мистецтво, 2009. – 320с.: іл. – (Архітектурні перлини України). 13. Національний заповідник «Кам’янець»: сьогодення і перспективи / за ред. В. В. Фенцура. – Кам’янець-Поділ., 2004. – 60с. 14. Національний історико-архітектурний заповідник «Кам’янець»: iсторія, сьогодення, перспективи / ред. В. В. Фенцур. – Кам’янець-Поділ.: ПП Зволейко, 2007. – 76с.: іл. 15. Національний історико-архітектурний заповідник Кам’янець: фотоальбом / авт. фото: М. Андрєєв, Ю. Бусленко; авт. тексту О. Климчук. – К.: ТОВ Новий друк, 2006. – 208с. 16. Нездоланні твердині Поділля: ілюстр. нариси / упоряд.: С .Трубчанінов, О. Расщупкін; фото: С. Боднар, В. Жигайло, П. Луданний. – Кам’янецьПоділ.: Оіюм, 2003. – 12с. – пол. мовою. 17. Пажимський Б. Маєтки (палацо-паркові ансамблі) Хмельниччини XVIII – XIX ст. / Б. Пажимський, О. Пажимський. – Хмельницький Київ, 2006. – 158с. 18. Паламарчук К. Ю. Пам’ятки історії та культури м. Полонного / К. Ю. Паламарчук // Полонному 1000 років: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. 1517 черв. 1995р. – Кам’янець-Поділ., 1995. – С.137-138. 19. Пламеницька О. Кам’янець-Подільський: архіт.містобудівна спадщина / О. Пламеницька. – К.: Абрис, 2004. – 255с. іл. – (Малі іст. міста України). 20. Пламеницька О. Сакральна архітектура Кам’янця на Поділлі / О. Пламеницька; Держ. наук.-дослід. ін-т теорії та історії архіт. і містобудування, Нац. іст.-архіт. заповідник «Кам’янець». – Кам’янець-Поділ.: Абетка, 2005. – 388с.: іл. 21. Поворознюк К. В. Пам’ятки історії та природи на Кам’янеччині – об’єкти вітчизняного туризму
/ К. В. Поворознюк // Кам’янеччина в контексті історії Поділля: наук. зб. – Кам’янець-Поділ., 1997. – Т. 1. – С.101-102. 22. Про Державний історико-культурний заповідник «Межибіж»: Постанова Каб. Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1759 // Офіц. вісн. України. – 2001. – № 52. – С.127. 23. Про комплексну програму розвитку національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець»: Постанова Каб. Міністрів України від 15 берез. 1999 р. // Уряд. кур’єр. – 1999. – 1 квіт. 24. Про охорону культурної спадщини: Закон України від 8 черв. 2000 р. № 1805–ІІІ // Відом. Верх. Ради України. – 2000. – № 39. – С.754-772. 25. Пустиннікова І. С. Україна. 101 старовинний замок / І.С. Пустиннікова. – Х.: Веста, 2009. – 64с. 26. Расщупкін О. І. Кам’янець на Поділлі / О. І. Расщупкін, С. В. Трубчанінов; худож.: А. Затварницька, О. Комарова, Г. Якубовський. – Кам’янець-Поділ.: Оіюм, 2008. – 112с.: іл. 27. Роглєв Х. Й. Легендарні села України / Х. Й. Роглєв, Ю. Л. Бошицький, І. А. Голубаха. – К.: Книга, 2009. – 256с.: іл. 28. Савчук О.В. Збереження національної історикокультурної спадщини в контексті краєзнавчого руху кінця 50-х початку 90-х рр./О.В.Савчук. –К.:Рідний край,1997. -71с. 29. Сіцінський Є. Оборонні замки Західного Поділля ХІV-ХVІІ ст.: (іст.-археол. нариси) / упоряд. С. В. Трубчанінов; передм.: І.С. Винокур, С. В. Трубчанінов. – Кам’янець-Поділ.: Центр Поділлєзнавства, 1994. – 96с. – Репринт. вид. 30. Трубчанінов С. В. Місто-фортеця: iлюстр. нарис / С. В. Трубчанінов. – Кам’янець-Поділ.; Оіюм, 2004. – 12с. – пол., рос. мовами
31. Україна. 101 славетне місто: ілюстр. енцик. / авт.укл. К. В. Шаповалова. – Х.: Веста, 2009. – 64с.: іл. 32. Україна. Кращі з 500 куточків, які треба відвідати: Велика ілюстр. енцик. / Т. С. Жабська, С. О. Криниця, І. С. Пустиннікова та ін. – Х.: Веста, 2009. – 248с.: іл. 33. Шевчук О.А. Національно-культурні ініціативи української діаспори (кінець 50-х початок 90-х рр. ХХ ст.)/О.Шевчук. –К.:Рідний край,1997. -60с
/публікації з періодичних видань, які отримує бібліотека/ 1. Країна відзначила День пам’яток історії та культури//Культура і життя. -2012. -20 квіт. –С.2-3. 2. Блажко І. Українці визначили 7 архітектурних чудес країни/І.Блажко//Край Кам’янецький. - 2011. -9 груд. –С.13. 3. Антоненко П. Ще однієї зими Десятинна не витримає: [Десятинна церква в Києві]/П.Антоненко//Слово Просвіти. -2011. - 8-14 груд. –С.2. 4. Є в нас чудеса!: підбито підсумки Всеукраїнської акції «7 чудес України: замки, фортеці, палаци»//Голос України. - 2011. - 3 груд. –С.9. 5. Мельник С. Влада і політика – скороминущі, а культура – вічна: [підсумки Всеукраїнської акції «Сім чудес України: замки, фортеці, палаци»] /С.Мельник//Голос України. - 2011. -2 груд. –С.2. 6. Велична меланхолія Судацької фортеці: [Судацька фортеця]//Голос України. - 2011. - 19 жовт. –С.6. 7. Президент захистить історичні пам’ятки. Після ревізії//Голос України. - 2011. - 15 жовт. –С.2
8. Патока В. Восьме диво світу: [до 1000-річчя заснування Софії Київської] /В.Патока //Демокр. Україна. - 2011. -30 верес. –С.15. 9. Романенко Е. Ребус дивной красоты: Софиевка/Е.Романенко//Лиза. -2011. -№44. –С.5859. 10. На телебаченні рекламуватимуть наші чудеса: [акція «7 чудес України: замки, фортеці, палаци»]//Голос України. - 2011. - 28 верес. –С.2. 11. Дехтяров М. Національна школа реставрації на межі руйнування/М.Дехтяров//Слово Просвіти. 2011. - 22-28 верес. –С.10-11. 12. Антоненко П. Під дзвони Софії…: [1000-ліття Софійського собору Києва]/П.Антоненко//Слово Просвіти. - 2011. -22-28 верес. –С.7. 13. Тут стіни пронизані мудрістю предків: [Собор Святої Софії]//Уряд.кур’єр. - 2011. -27 верес. –С.2. 14. Шлапак Ю. Постріли не зупинили…: [100 років тому в Києві було відкрито пам’ятник княгині Ользі]/Ю.Шлапак//Демокр. Україна. -2011. -2 верес. –С.20. 15. Лопарчук О. Архітектурна довершеність буковинської перлини: резиденцію митрополитів Буковини і Далмації – нині центральний корпус Чернівецького національного університету включено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО /О.Лобарчук//Уряд.кур’єр. -2011. -31 серп. –С.8. 16. Ярошенко В. Символ віри й мудрості: [Софіївський собор]/В.Ярошенко//Вісн.Чорнобиля. 2011. -27 серп. 17. Патлай М. Монастыри и храмы Киева /М.Патлай//Открытия и гипотезы. -2011. -№6. – С.40-45. 18. Крим презентував номінантів в акції «7 чудес України»//Голос України. -2011. -17 черв. –С.16.
19. Гойденко О. Лавра: [найбільші чоловічі монастирі ]/О.Гойденко//Порадниця. -2011. -2 черв. –С.4. 20. Пам’ятні знаки Чорнобиля: [пам’ятники й обеліски героям Чорнобиля]//Надзв.ситуація. - 2011. -№5. –С.22-23. 21. Жовквіський замок//Позакл.час. - 2011. -№5. – С.69-70. 22. Пам’ятники радянським воїнам у Європі //Позакл.час. - 2011. -№4. –С.5-9. 23. Гирич І. Андріївська церква: Київ/І.Гирич //Порадниця. -2011. -31 берез. –С.2. 24. Роман З. Перлини Батьківщини: [загальнонаціональна акція «7 чудес України»] /З.Роман //Уряд.кур’єр.- 2011. -24 берез. –С.16. 25. Замки Закарпаття//Позакл.час. - 2011. -№2. –С.56. 26. Ужгородський замок//Позакл.час. - 2011. -№2. – С.57. 27. Гирич І. Михайлівський Золотоверхий монастир/І.Гирич//Порадниця. - 2010. - 23 груд –С.2. 28. Вітер О. 20 років – у списку культурної спадщини Юнеско: [15 нових об’єктів від України на одержання статусу «під захистом ЮНЕСКО]/О.Вітер//Голос України. - 2010. -11 груд. – С.10. 29. Кульова В. Почаївська Лавра: [святиня і об’єкт підвищеної уваги вогнеборців]/В.Кульова //Пожеж.безпека. - 2010. -№9. –С.40-41. 30. Бородюк Н. «Якщо давня пам’ятника архітектури не використовується, вона гине»: [оборонні архітектурні шедеври України]/Н.Бородюк //Уряд.кур’єр. - 2010. -18 верес. –С.8. 31. Гирич І. Собор Святої Софії/І.Гирич//Порадниця. -2010. -№39 . –С.2. 32. Левицька Л. Як оживити середньовічні замки?: [Збаразький замок ХVII століття]/Л.Левицька//Голос України. – 2010. -16 жовт. –С.20.
33. Настенко-Капалєт Л. Нестор мав рацію: Софія – дітище Ярослава Мудрого: [Софія Київська] /Л.Настенко-Капалет//Укр.культура. -2010. -№5-8. – С.16-21. 34. Мельник С. Збережемо історичні пам’ятки: 2010й рік має стати роком популяризації українських замків, фортець і палаців/С.Мельник//Голос України. -2010. -25 берез. –С.3. 35. Чабан М. Над Кодаком: [цього річ виповнюється 375 років від часу побудови унікальної фортеці]/М.Чабан//День. - 2010. -19-20 берез. –С.6. 36. Чернов А. Пам’ятник Кобзареві в Полтаві: [перший пам’ятник Т.Шевченкові]/А.Чернов//Слово Просвіти. -2010. -4-10 берез. –С.11. 37. Пам’ятники Кобзареві: [до Дня народження Т.Шевченка]//Позакл.час. - 2010. -№2. –С.7-10. 38. Вечерський В. Козацькі церкви/В.Вечерський //Народ. мистецтво. - 2010. -№1-2. –С.12-20.
Сайти, на яких ви зможете знайти інформацію по даній темі www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=77 www.work.ua/ua/holidays/65/ www.vn.ukrstat.gov.ua/index.php/2010-11.../1458-18-.html www.tneu.edu.ua/university/.../188-den-pamyatok-storyikulturi.htm www.youtube.com/watch?v=r_CLi8fVCYU www.kplavra.kiev.ua/4637.html vsim.ua/.../18-kvitnya-mizhnarodnij-den-pam-yatok-taistorichnih-misc-... www.ukrinform.ua/.../18_kvitnya___mignarodniy_den_pamy atnikiv_ta. www.trksiver.com.ua/.../809-18-kvtnja-mzhnarodnij-denpamjatok-ta-st..
Наша адреса: Україна 32300, Хмельницька обл., м. Кам’янець-Подільський, вул. Кн. Коріатовичів, 3 Тел. : (03849) 2 – 44 – 52 Е-mail : XDR123@rambler.ru