1 січня 2016 року минуло 120 років від дня народження відомого українського художника-графіка, нашого краянина Василя Ілліча Касіяна ( 1896 – 1976 рр.) Його творчість і сьогодні добре знана в Україні та світі. Митець створив такі гравюри, що назавжди увійшли у скарбницю світової графіки. Професор В.Т.Полєк особисто знав художника і впродовж 1961-1974 років спілкувався із ним листовно. Василь Ілліч подарував вченому чимало своїх репродукцій і книг. Зібрані матеріали Володимир Теодорович упорядкував у своєму архіві і представив у трьох папках: Папка №245. Касіян В. І. Твори. Папка №246. Касіян В. І. Критика. Папка № 247. Касіян В. І. Листи. Перу Володимира Теодоровича належать 8 статей про творчість славетного земляка, зокрема – про епістолярну спадщину В. Касіяна, про самаркандський період творчості митця та ін. Наша віртуальна виставка покликана ознайомити з основними етапами життя і творчості В. І. Касіяна та його найкращими роботами.
Василь Ілліч Касіян народився 1 січня 1896 року у селі Микулинцях Снятинського району Івано-Франківської області у селянській родині. Майбутній художник навчався у так званій реальній школі у Снятині. Як згадував у спогадах, малював де прийдеться – на запотілих віконних шибках, на стінах хати, на будь-якому клаптику паперу. Мріяв стати художником.
У 1915 році В. Касіяна мобілізували в австрійську армію і відправили на фронт.
В. І. Касіян на італійському фронті. Фото 1916 р.
Потрапивши згодом у полон, Василь Ілліч два роки проводить в Італії. У таборі художник робить перші малюнки до поеми «Гайдамаки» Т. Шевченка, що стали початком довгорічної праці художника над ілюструванням творів великого Кобзаря. У своїх спогадах В. Касіян згадував: «Темою моїх малюнків ставали різні вияви табірного життя: холод, голод, похорон, спогади з періодичних виходів у місто та в монастир, види табірних бараків, гори в різні пори року та ін. Окремо були виконані перші акварельні ілюстрації до «Гайдамаків» Т. Шевченка, до «Тараса Бульби», «Страшної помсти» і «Вія» М. Гоголя … Значна частина акварелей і рисунків була присвячена споминам про рідне село. Тут були «Гагілки в Микулинцях» і «Маланка», «Щедрівки на Новий рік», «Селянки», «Гуцули» та ін. ( 245, С. 27)
В. І. Касіян. Гайдамаки. 1922 р. Офорт
Митець, що повною мірою пізнав гіркоту неволі, прагнув створити ідеальний образ жінки, де б ніжність, гордість, нескореність укладали б особливу гармонію, властиву українському характеру. Працюючи над гравюрою, поволі кристалізувався образ покутянки, який мав втілити у собі спомини про Батьківщину. Прообразом твору стала матір художника, якої Василь не бачив багато років. Саме в цім творі митець сягнув вершини людської величі. ( 246, С. 102)
«Селянка з Покуття», гравюра на подовженому дереві, 1925 р.
В. Касіян згадував: « У даному разі мені не потрібні були ані натура, ані підготовчі етюди, я малював тушшю на дошці те, що знав і любив змалку, згадував мою ще молоду матір, її милий і теплий погляд, її кептар з візерунками». ( 246, С. 15) Борис Білоцерківський, науковий співробітник художньої галереї, дав таку оцінку творові: «Тема материнства захоплювала увагу художників усіх часів і народів. Тим-то важче вкласти в неї щось нове. А у Вашій «Карпатській матері» багато нового. По-перше, вона зовсім не зв’язана з легендами про богоматір. «Карпатська матір» - це проста селянка, на диво красива, величава, сильна і вольова. Вираз її очей, прекрасних і вдумливих, повен журби, очікування і тривоги. Це почуття тривоги добре передано фоном гравюри – світлий образ її постаті протистоїть по контрасту темному пейзажу, похмурому, передгрозовому небу… Поза матері повна експресії – поворот голови, положення ніг і правої руки свідчать про те, що мати готова будь-якої хвилини швидко встати на весь свій могутній зріст і захистити дитину (а з нею і себе) від небезпеки…» ( 245, С. 69)
«Карпатська мати», дереворит, 1924 р.
Повертаючись з італійського полону, під час нетривалого перебування в містечку Лебрінгу в Австрії В. Касіян виконав малюнки за мотивами окремих Стефаникових новел. «Тоді, - згадує художник, - далеко від рідних місць ці новели, сильні і страшні за змістом, зворушували до сліз, збуджуючи спогади давно минулих літ. Знову переживаючи незаживаючі, незатерті дитячі враження від творів великого письменника, я по пам’яті змальовував образи моїх земляків – микулинецьких селян і селянок, - ставлячи їх у ситуації Стефаникових новел». (246, С. 88)
В. І. Касіян. Ілюстрація до новели «Кленові листки». Хвора мати. 1926. Дереворит.
Дереворити до «Кленових листків» можна віднести до найвищих здобутків у мистецтві ілюстрування книги. Вони – твори зрілого майстра графіки, який вільно володіє художніми і технічними засобами і вміє добирати найвиразніші. Касіян домігся особливого звучання чорного: техніка сучасного деревориту із застосуванням великих декоративних плям відкрила йому широкі можливості для цього, і він вправно скористався з них. Чорний колір від гравюри до гравюри
густішає, звучить щодалі гучніше і в останній – «Вмираюча мати» - досягає вражаючої, справді трагічної сили.
В. І. Касіян. Ілюстрація до новели «Кленові листки». Вмираюча мати. 1926 р. Дереворит.
У 1920-1925 роках В. Касіян навчається у Празькій Академії образотворчих мистецтв. Темою композиції на екзамені Василь Ілліч обрав Коліївщину. Він успішно склав вступний екзамен, а через два роки в майстерні свого вчителя професора Макса Швабінського виконав ряд талановитих офортів, герої яких вийшли з геніальної поеми Тараса Шевченка. Того ж самого року молодий митець виконав два портрети Шевченка – офорт і дереворит. ( 246, С. 28) Макс Швабінський завжди пишався своїм учнем. У 1958 році він писав: «Касіян був відмінним учнем, одним з найкращих і загальновизнаним у майстерності. Його тематика в більшості своїй була робітнича. Він був відмінним техніком і особливо виділявся гравюрою на дереві». (246, С. 1) Офорт до поеми «Гайдамаки». Згодом появляються його малюнки до таких гравюр, як «Робітнича родина», «Безробітні». З 1926 року Василь Ілліч працює професором Київського художнього інституту, поринає в педагогічну і громадську діяльність. У цей час він створює відомі дереворити «Арсенальці», «Перекоп». 1930-1937 роки – харківський період творчості художника. Тему труда, великого, індустріального міста він втілює у станкових творах «Дніпрельстан» (1932 р.), «Артем» (1936 р.) та ін. В. Касіян організував у Харкові поліграфічний інститут, пізніше працював у ньому керівником кафедри художньо-технічного оформлення друкованої продукції. Справою усього життя Василя Касіяна стала праця над Шевченкіаною: це п’ять великих циклів оформлень та ілюстрацій до « Кобзаря», до окремих видань «Наймички» і «Гайдамаків», десятки видатних станкових творів, ілюстрації до «Тарасових шляхів» Оксани Іваненко, плакати і листівки, наукові дослідження,
впорядкування та робота відповідального редактора чотирьох томів академічного видання та чотирьох томів у п’яти книгах мистецької спадщини геніального поета і художника. За цю працю Василь Касіян перший серед художників став лауреатом Державної премії УРСР імені Т. Шевченка. Широко відомі його автолітографії «Шевченко серед селян», «Шевченкоофорист», «Шевченко на Україні», які ввійшли до ювілейного шевченківського альбому (1939 р.). (246, С. 119) Автолітографія Касіяна «Шевченко на Україні» (1939 р.) – один із кращих творів художника, присвячений образові великого поета… Композиція твору побудована з розрахунком на емоціональне сприйняття: низька лінія обрію, самотня постать людини на фоні дещо узагальненого пейзажу, небо, що займає велику частину зображення, - викликають відчуття монументальності й значущості.
В. І. Касіян. Шевченко на Україні. 1939 р. Автолітографія.
Автолітографія «Шевченко серед селян» (1939 р.) має жанрово-розповідний характер. У ній художникові вдалося передати зосередженість селян, що згуртувалися навколо Шевченка. Композиційно постаті розставлені так, що створюють враження глибокої одностайності, монолітної сили. Художник вдало використовує світло як один із засобів розкриття змісту твору; з його допомогою постать Шевченка виділяється, стає сміливим композиційним центром. (246, С.136).
В. І. Касіян. Шевченко серед селян. 1939 р. Автолітографія.
У ліногравюрі «Т.Г.Шевченко» (1960 р.) виразний і своєрідний ефект будується на контрасті чорного і білого тонів. Шевченко зображений у профіль і вимальовується темним силуетом на світло-червоному фоні… Посадка голови, трохи нахиленої наперед, і характер світлих бліків, якими підкреслюється форма обличчя, надають зображенню напруженості, динаміки. Це враження доповнюється сильним рухом людських постатей фону… Між зображенням першого плану і фоном існує тісний зв’язок – здається, що перед мисленим поглядом поета проходять герої його творів – гайдамаки, кріпаки. (246, С.137)
В. І. Касіян. Тарас Шеченко. 1960 р. Ліногравюра.
Під час Великої Вітчизняної війни Василь Ілліч весь свій талант віддав на боротьбу з фашистською Німеччиною. Своїми численними плакатами і малюнками він закликав до розгрому ворога. Серія плакатів «Гнів Шевченка – зброя перемоги», а також «До бою, слов’яни!» «Київ – наш!» відіграли чималу
роль у піднесенні патріотичного духу… Більшість цих плакатів була надрукована у формі листівок і поширювалася на території України, тимчасово окупованої ворогом». (3, С.137)
В. І. Касіян. Свою Україну любіть! (із циклу плакатів «Гнів Шевченка – зброя перемоги»). 1942.
1944 року В. Касіян повернувся до столиці, де активно поринув у творчу і педагогічну роботу. З 1927 по 1966 роки гравюри художника експонувалися 92 рази у майже 100 містах світу, а на них виставлялося 850 його творів. Отже, В. Касіян здобув своєю творчістю міжнародне визнання, бо, справді, він став новатором у різних формах гравюри. П’ятдесят років життя віддав професор Василь Касіян педагогічній праці – викладав у Київському та Харківському художніх інститутах, Українському поліграфічному інституті, а в роки Великої Вітчизняної війни – в українському відділенні Московського художнього інституту Всеросійської академії мистецтва. Кожен український графік може назвати себе його учнем. Він творець графічної школи – Школи Касіяна.(4, С. 3) 1964 року Василь Ілліч за багаторічну мистецьку творчість на шевченківську тематику удостоєний Державної премії УРСР імені Т.Шевченка. В.Касіян брав активну участь у підготовці першого видання «Української радянської енциклопедії», «Історії українського мистецтва», «Словника художників України», «Шевченківського словника». Митець багато працює над оформленням та ілюстрацією творів як класиків української літератури, так і сучасних українських письменників. В. Касіянові належать портрети українських письменників, митців, учених. Їх понад 100. Касіян створив чимало портретів В. Стефаника. Переважна бульшість – з пейзажним тлом. Є в нього портрет письменника, дещо відмінний від інших. На
деревориті, виконаному 1953 року, Стефаник зображений без бороди. В очах – напружена думка. У правиці – перо, пальці лівої руки торкаються вуст. На другому плані видніється панська садиба у вогні, селяни, що, розірвавши пута, ринули вперед… (1, С. 91)
В. І. Касіян. Портрет Василя Стефаника. 1953 р. Дереворит.
Дуже цікавою є серія автопортретів митця. Він мав звичку щороку ( на свій день народження – 1 січня) створювати новий автопортрет. Різні за своїм настроєм, виконанням, вони відбивають образ художника здебільшого у хвилини напруженої, натхненної праці, глибоко розкривають внутрішній світ митця, його думи і переживання.
В. І. Касіян. Автопортрет. 1923 р.
В. І. Касіян. Автопортрет. 1926 р.
Різноманітними графічними техніками ( дереворит, мідьорит, лінорит, офорт, літографія, олівець, акварель) митець відобразив життя України. Василь Ілліч відомий не тільки як художник. Він автор великої кількості статей з питань образотворчого мистецтва в періодичній пресі, книжок, зокрема таких, як «Офорти Тараса Шевченка», «Про мистецтво», присвячених українській дожовтневій та радянській графіці. Багато років свого життя Касіян присвятив редакторській справі. Знав кілька іноземних мов, читав твори багатьох зарубіжних письменників в оригіналі. Він був справжнім енциклопедистом. (8, С. 19) Останній феофанівський цикл В. Касіяна появився 1973 року під час лікування митця у знаменитій Феофанії. На одній із плит бетонної огорожі Василь Ілліч простим графітним олівцем намалював голову дівчини. Згодом з’явилися інші малюнки. До осені огорожу з обох боків вкрили великі малюнки. Зображення людей сягають натурального розміру. Згодом художник не раз доробляв малюнки, деякі, на його думку, невдалі, намагався стерти. Але в основному вони зберегли свій первісний вигляд. Неповторний і кожен із них, і цикл в цілому. У малюнках багато автобіографічного. Ось - «Розмова»: молоді гуцул і гуцулка. В образі його ми одразу впізнаємо автопортретні риси. Вона ж викликає в пам’яті ранній дереворіз «Селянка з Покуття», за прообраз якої Касіянові правила його мати. В образі жінки з композиції «Щаслива старість», де зображено літніх гуцула й гуцулку з онукою впізнаємо риси обличчя його матері, відомі за малюнком кольоровими олівцями, виконаним 1940 року, коли Василь Ілліч після майже двадцятип’ятирічної розлуки з близькими відвідав рідні Микулинці.
В. І. Касіян. Щаслива старість. Малюнок на лікарняному паркані у Феофанії. 1973 р.
В. І. Касіян. Виконує малюнок на паркані лікарні у Феофанії. 1973 р.
Образи, що з дитинства закарбувалися в душі митця і все життя хвилювали його уяву, постають у малюнках «Гуцул з трембітою», «Молоді», «Кобзар». Багато композицій – про любов, про сім’ю, про радість материнства. Деякі малюнки оголеної натури, які ваблять чистотою й піднесеністю образів. Роботи феофанівського циклу Касіяна вражають невтомною жадобою творити, що не полишала художника до останніх днів життя. (2, С. 15) 26 червня 1976 року на 81-у році життя Василь Ілліч помер. Його поховано в Києві на Байковому кладовищі. 12 листопада 1976 року Косівському коледжу прикладного та декоративного мистецтва присвоєно ім’я В.І.Касіяна. 15 грудня 1982 року у місті Снятині, на батьківщині народного художника, відкрито художньо-меморіальний музей і пам’ятник визначному літописцеві своєї доби (автор – В. З. Бородай).
Пам’ятник В. І. Касіяну біля меморіального музею у Снятині. Фото 1982 р.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 1. Владич Л. Василем Стефаником освячено // Невідоме джерело. – С.88-91. 2. Владич Л. Останній цикл Василя Касіяна // Україна. – 1986. - №1. – С. 15. 3. Говдя П. У літопис великого життя // Радянська культура. – 1961. – 19 лютого. – С. 136-137. 4. Гоян Я. Заповіт життя // Галичина. – 1995. – 30 грудня. – С. 3. 5. Гоян Я. Образ із серця // Вісті з України. – 1985. - №11. – С. 28-29. 6. Диченко І. «Гуцульська мадонна» // Молодь України. – 1969. – 22 лютого. – С. 102. 7. Касіян В. З мого життя // Дніпро. – 1976. - №4. – С. 23-29. 8. Михайлова Ф. Художник, вчений, педагог // Друг читача. – 1986. – 9 січня. – С. 12. 9. Овдієнко О. Співець краси земної // Ленінська молодь. – 1965. – 31 грудня. – С.119. 10. Полєк В. Відчував красу своєї епохи // Рідна земля. – 1991. – 3 січня. – С. 1. 11. Фіголь М. З любов’ю до рідного краю // Прикарпатська правда. – 1971. – 27 січня. – С. 95.