НЕОСТАННЄ СЛОВО злодіяння. Так само не маю бажання згадувати про той факт, що не за це найкращі люди сиділи по тюрмах та гинули від куль «Беркуту». Кожна людина, яка має очі і вуха, сама чудово розуміє недолугість ситуації. Все це сказано мільйони разів і не має ніякого сенсу.
Не хочеться вчергове повторювати і сипати банальними фразами про те, що революція - насправді не революція, що нічого не змінилось, а в певних моментах стало ще гірше. Не хочеться згадувати про усіляких недолюстрованих мерзотників та про їхні
КОЛОНКА РЕДАКТОРА Будь-який мент, прокурор чи суддя починають панікувати, коли на підтримку політв’язня збирається група підтримки. Особливо, якщо ця публіка буйна. Навіть, якщо нечисельна. Вся «правоохоронна» система - це не міфічний апарат. Це конкретні хлопчики та дівчатка, що дуже бояться за своє життя та здоров’я.
Мені хотілось би звернутись безпосередньо до системи. До цієї величезної всепожираючої машини в цілому і до кожного її дрібного гвинтика окремо. До всіх суддів, ментів, прокурорів, чиновників, олігархів при владі, до кожного найдрібнішого брехуна, корупціонера і злочинця: ви програєте, у вас немає жодного шансу на перемогу, всі ваші мільярди, ваша зброя та ваша влада - ілюзія, яка з кожним роком втрачає силу. Ми - ідейні і принципові люди. Наша мета - побудова сильної держави, якою пишатимуться всі її мешканці, яку буповажатимуть на міжнародній арені, державу, яка твердо відстоюватиме інтереси свого народу. За цю мету ми готові боротись і навіть померти. Нас не цікавлять жодні індивідуальні блага. Нас неможливо купити або залякати. Вивчіть як аксіому - політв’язня можна лише відбити. А ниття на тему «а що змінить, якщо я прийду» - є нічим іншим, як виправдання власної нікчемності Щойнозвільнений редактор Провокатора Богдан Тицький
Ми - українські націоналісти, ми продовжуємо боротись. Наших ворогів легко перемогти, бо вони не мають ні принципів, ні ідеї. Головна і єдина їхня мета - самозбагачення. Жодний ланцюговий пес, будь то мент, суддя або чиновник, не здатний на самопожертву. При перших проявах небезпеки вони тікатимуть, рятуючи власну шкуру. Де ви бачили «беркута», який готовий віддати життя за своє начальство? Навіть сидячи у тюрмі, я не сумніваюсь у перемозі, маю чудовий настрій та чекаю моменту, коли мене з Поліщуком випустять, а замість нас посадять нашу слідчу групу. До оптимізму і наполегливості закликаю і всіх побратимів на волі. Головне - не розслабляйтеся!
Борітеся - поборете! Андрій Медведько
Річниця революції чи її роковини? 22 листопада - сумний день. 2-га річниця з початку Майдану. Погода волога і похмура. Наче природа плаче за загиблими тоді та й тими, хто гине зараз... Рівно два роки тому розпочалася Революція Гідності. Революція віри, надії, сподівань на краще майбутнє. І от за два роки потому ми спостерігаємо руїну... Кожен усвідомлює, що змінилося і в яку сторону. Стає дуже сумно, бо розумієш, що вбивці Небесної Сотні не покарані, і дехто з них навіть пішли на підвищення. А ще боляче за тих, хто був за крок до загибелі на Майдані, за тих, хто першими, добровольцями пішли захищати Україну від окупантів, хто не боявся і ризикував життям заради нас з вами, а зараз по
сфабрикованих справах запроторений за ґрати. Серед них Андрій Медведько та Денис Поліщук - гордість країни, гордість нації! При затриманні їх катували... В кінці листопада - на початку грудня у хлопців знову суди по розгляду міри запобіжного заходу - черговий театр абсурду... Андрій та Денис вже півроки несправедливо та незаконно сидять в страшних умовах і їхніми долями намагаються розпоряджатися маріонетки в мантіях. Хто був на судах розуміє, що хлопців вже давно мали б відпустити, і більш того, не мали права взагалі затримувати! Але ж ні... А ще мені сумно і соромно за наш менталітет. Ми звикли оплакувати, співати сумні пісні і страждати.
Часто згадуються слова Великого Тараса Шевченка, який в декількох рядках намалював образ українців: «Німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть.» Але я так не хочу! Я знаю, що є люди, яких чимало, що змінять уявлення про сучасного українця та українку - сміливих, розумних, розважливих та гордих! Я хочу нових віршів, нових пісень про героїчних та сміливих українців, які не полишають в біді своїх дітей. Цікавтеся перебігом подій на судах Андрія Медведька та Дениса Поліщука. Прийдіть будь-ласка та підтримайте хлопців! Вони захищали нас - тепер прийшла наша черга захистити їх! Анастасія Ярова
Корчинський: помсту треба викладати в школах Проблема в тому, що згадуючи голодомор, ми збираємося в жалобні мітинги, а не в банди. Ми довго виправдовувалися перед москвою, не помічали її погроз, ковтали її зневагу. Якщо ми не здатні вчитися на власному досвіді, чому б не повчитися на досвіді народу, який дав нам Вчення? Попервах німці розповідали євреям десь те саме, що московити нам. Ніякого Холокосту не було, казали бувші члени гітлерюгенду. І справді, в Другій світовій війні гинули не тільки євреї. Окрім того євреїв загинуло не найбільше. Злочини нацизму були спрямовані не тільки проти євреїв, але й проти німців. Євреїв знищували не тільки німці, Рейх очолював австрієць (подібно до того, як СРСР очолював грузин). Якась кількість євреїв служила у Вермахті, поліціянтами в гетто, наглядачами в концтаборах. Треба зауважити, що західні країни зовсім не поспішали визнавати холокост геноцидом. Жодного сентименту до євреїв вони не мали. Америка
завертала назад до Гамбургу пароплави з єврейськими біженцями. Британія блокувала Палестину, не даючи змоги євреям тікати туди з окупованої нацистами Європи, тощо. Євреї після війни проявили ту наполегливість, яку нині варто проявити нам. Вони теж викликали роздратування своїм вічним плачем, і коли протизаконно викрадали нацистських злочинців з територій інших держав, їм теж загрожували. І знаєте, я таки вважаю, що євреї вчиняли розумніше, ніж
нинішня більшість українського суспільства, яка боїться вимагати повної справедливості щодо власних дідів, аби ще більше не посваритися з московитами. Втративши мільйони в холокості, євреї не боялися сваритися з усім світом, особливо з тими хто їх вбивав. Необхідність помсти за голодомор має викладатися українським школярам починаючи з першого класу Середньої школи. Дмитро Корчинський
Як отримати дозвіл на володіння зброєю Самогубна атака молодих сміливців з дерев’яними щитами і палицями проти снайперів та автоматників вічно служитиме для українців прикладом доблесті й самопожертви, але водночас - уроком і зайвим нагадуванням про те, як небезпечно в часи тиранії перековувати мечі на рала.
На жаль, набуття громадянином права власності на вогнепальну зброю усіляким чином обмежується масою документів, бюрократичною тяганиною, надвисокими цінами, встановленими продавЯкщо теоретично уявити хоча б цями у змові з псевдодесяток майданівців з авто- елітою. матами на полі бою, то, без Перш ніж говорити, всякого сумніву, жертв серед власне, про процес отмолодих патріотів було б наба- римання дозволу на вогато менше. гнепальну зброю, треба В українській історії більше визначитися з дефініне має бути небесних сотень. ціями. Відтепер хоча б кадри її за- Громадянину України гибелі мають спонукати кожного заборонено набувати українця озброюватись. власність на короткоствольну вогМарк Гресь, про український суд непальну зброю (револьвенаписано 8 жовтня під враженням ри і пістолевід судилища над політв’язнями ти). Виняток Госпожа украинская Фемида, поздравляю робиться для тебя с днем рождения. Понимаю, что для в л а д о м о ж ц і в , тебя это праздник со слезами на гла- міліції, журзах. налістів, охоПонимаю, что застольная песня на твоем ронюваних задне рожденья, - «Ах за чем я на свет коном свідків. появилась? Ах зачем меня мать роди- Натомість грола?». мадянин УкраїДа, родилась ты косенькой и кривень- ни, який докой. Каждый год приносил тебе новые сяг 21 року, болезни и увечья. Но, как говорится, має право нана всяк товар есть купец. бувати у власИ Кучма тебя трахал, как хотел, и Ющен- ність гладкоко, среди гудящих ульев стряхивал с ствольну зброю твоих редких кудрей вековую перхоть. А (гладкоствольстатный донецкий атлет Янукович разве ні рушниці), предпочел тебе какую-нибудь златоку- а при досягдрую нимфу? Нет, позвал в сарай имен- ненні 25 років но тебя. А теперь вкушает твоих сом- – нарізну вогнительных прелестей и сам «мин херц» непальну зброю Петр первый свет Алексеевич... (мисливські Регулярно вкушает, и в хвост вкушает, нарізні караи в гриву. біни). И в день рождения твое, Фемидушко, не Мушу застеутерпел и четырежды вдул на суде Мо- регти читачів сейчука, Фурманюка, Полищука, Тицкого. від нелегальСлава лону твоему, и устам безотказ- ної купівлі ным, и иным приветливым отверстиям. будь-якої Не в красоте счастье, всегда можно за- зброї. вязать морду тряпкой, главное - даешь Відомо, що всі по первому требованию, в любую щель, в прибуткові та любой позиции.
нелегальні сфери бізнесу, як-от проституція, азартні ігри, наркотики, зброя, перебувають під надійним «дахом» відповідних міліцейських структур, які годуються на цій темі. Кожен барига, який приторговує зброєю, має свого міліцейського куратора, і він не посміє продати ствол, не попередивши про це свого куратора. Тому, треба мати дуже впливові зв’язки, щоб без страху купувати вогнепальну зброю “нелегалом”. Як правило, громадський активіст таких «зв’язків» не має. Звичайно, нелегальна вогнепальна зброя має і свої плюси, наприклад, її відсутність у базі даних МВС та часто набагато кращий вогневий потенціал, адже автоматична зброя заборонена у цивільному обігу. Статистику розкриття справ у міліції ніхто не скасовував, і ви, через власну необережність, можете поповнити місця позбавлення волі за незаконне придбання незареєстрованої зброї». Тому у цій статі ми розглянемо легальні можливості придбання вогнепальної зброї. Питанням видачі дозволів на купівлю і зберігання вогнепальної зброї вирішує Відділення дозвільної системи ГУ МВС України. Для набуття дозволу на купівлю і зберігання гладкоствольної зброї, громадянин має звернутись до відділення дозвільної системи МВС у районі свого міста за місцем проживання. У випадку набуття дозволу на купівлю та зберігання нарізної зброї, доведеться відправлятися у Центральну дозвільну систему області або міста. У Відділення Дозвільної системи подаються наступні документи: 1.Довідка про проходження курсів по техніці безпеки зі зброєю. Існує ряд установ при МВС, а також приватних структур при зброярських магазинах, які проводять такі курси і дають такі довідки. Вартість довідки – близько 200 грн. Термін оформлення – близько тижня. 2.Медична довідка 127/о про відсутність медичних протипоказань по зброї, разом з ними довідки про відсутність протипоказань від психіатра та нарколога. Береться у лікарні, де водії проходять медкомісію.
Вартість – близько 300 грн. Але врахуйте, якщо не матимете військового квитка – вам відмовлять. У таких випадках можна скористатись послугами приватних клінік. Візьмуть вони дорожче, але все оформлять без питань. Разом з ними вам долучать ще дві довідки про проходження огляду у психіатра та нарколога. 3.Довідка про відсутність судимості. 4.Договір страхування цивільно-правової відповідальності власника зброї. Робите у будь-якій страховій компанії, яка цим займається.
5.4 фото формату 3Х4; 6.З усім цим хазяйством ви відправляєтесь у відділення Дозвільної системи і пишете заяву відповідного змісту з дорученням всіх зібраних документів. Там оплачуєте на місці три квитанції державного мита (гривень 200 рік тому) і починаєте тижні три чекати. В урочий час вам дають так звану “Зелену карту” – дозвіл на купівлю зброї. Вона складається з двох купонів. Один ви лишаєте у магазині, коли купуєте зброю, а другий
Сашко Кравчук \ Побиття Добкіна Пішов на суд у справі давнього друга Тицького Богдана. На тому ж поверсі в цей же час скінчилося судове засідання по справі Лукаш і вона саме робила заяви для преси. Вона не розуміє і вже не зрозуміє, що окрім продажних суддів, домовленостей - є відповідальність перед Богом. Намагався їй цивілізовано це пояснити. Позаду почув Добкіна. Безпосередньо причетний до злочинів проти людей на Майдані й на Сході. Він важає, що все для нього минулося: домовився, відмазався, відкупився... Емоційно завівся. Бачили на відео. Не жалкую, не намагався вдарити дуже жорстко, бо не вправі дітей позбавляти батька. Зараз мене звинувачують у тому, що суд не місце для подібних сцен. Проте те, що я хотів сказати - я сказав Добкіну. Продан пише, що маємо всі дотримуватися права й законності. Згоден на 100%. Тільки законність і право мають бути правом та законністю, для всіх. В нашому випадку - немає ні права , ні законності. Є імітація . У нас кастове суспільство. Справедливість. Природнє право - на життя, на свободу, на рівність вище права позитивного. Вже не говорю про втілення цього права нашими судами... Наші Герої - Небесна Сотня та герої війни.
Побиття СБУшника
– з відміткою магазину про купівлю зброї знову несете у Дозвільну. Опісля чекатимете від тижня до місяця саме на дозвіл на зберігання зброї. До моменту отримання дозволу на вулицю його краще не виносити. І пам’ятайте – у вас дуже мало часу. Скоро настануть такі часи, що саме наявність зброї буде вирішувати, зможете ви себе захистити чи ні. Підготувала Анна Андрашко
/ Володимир Парасюк
Бійка сталася під час засідання комітету з протидії корупції.
ВР
Я не дозволю ображати мене, мою честь і гідність. І не дозволю ображати честь і гідність того явища, яке називалось Майдан. Я готовий нести всю відповідальність за вчинок, який я зробив. Але я за ним не жалітиму. Я не жалкую про те, що я зробив. Тому що ця людина «кришує» контрабанду у Львівській області. Він сидів у СІЗО за кришування спиртових заводів. Це всі прекрасно знають. К о ж е н львів’янин знає, хто такий Василь Пісний. І він зараз буде казати, що він для Майдану більше зробив? Він навіть там не був.
чи дасть ХХі-ст бій середньовіччю? Олекса манн Після терактів в Парижі у суспільстві, незважаючи на масу часто диаметрально протилежних різноманітних жестів, склався своєрідний вакуум, який можна порівняти з моторошною мертвою зоною в епіцентрі тайфуна. Удар був нанесений по цінностям вільного світу. Демонстративно і свідомо. Фундаменталізм виступив проти свободи. Добре, але чому тоді інші фундаменталісти так воспрянули духом і вирішили, що симетрія полягає в мобілізації свого розуміння середньовіччя? Що раптом все обернеться таким чином, що європейська парадигма зміниться, базові цінності прав людини і філософія мультикультуралізма, як вектор розвитку західної цивілізації, кудись дінуться і на перший план вийде христіанський або «білий» фундаменталізм? Раптом умовний Захід зробить такі своєрідні висновки, проведе роботу над, як вони вбачають, помилками і відбудеться тотальне відродження «європейської» ксенофобії, а тут і нові хрестові походи не за горами, а уж вони то і поставлять крапку в цієї боротьбі з ісламським тероризмом. Тобто христіанський консервативний тероризм буде протипоставлений ісламському, теж консервативному, тероризму. Консерватори накинуться на консерваторів і одни правильні консерватори замочать неправильних? В цьому вони вбачають симетрію. А світ як раз і цікавий тим, що він асиметричний. І одни ідуть вперед, а інші їх тягнуть назад. Західна цивілізація, як раз і потужна
тому, що вона інноваційна. І боротьба буде саме в цьому і полягати, що в цих площинах вона і буде відбуватись. Як раз цінності свободи і прав людини і будуть протистояти консерватизму і фундаменталізму. Серед обивателів, звичайно,
Комітет визволення політв’язнів Координацію допомоги політв’язням режиму Порошенка здійснює
Комітет визволення політв’язнів тел.+38-097-983-47-11 www.kvp.in.ua ЯК ПРАВИЛЬНО ПИЗДИТЬ КАЦАПА Спочатку переконайтеся, Що перед вами кацап. Спитайте про паляницю. Або не питайте нічого. Шо язиком теліпати, Час витрачати марно? Довіртеся інтуїції – Інтуїція не підведе. Ніколи не починайте Пиздити без причини, Бо без причини пиздять Одні рагулі і поци. Спитайте в кацапа, наприклад, Чому він не в вишиванці. А в принципі, шо там питати? Наче і так не ясно!
(с)Андрій Єрмоленко
буде бурління реакційних настроїв, але епіцентр їх буде знаходитись далеко від того хто приймає рішення і визначає куди рухатись, десь на маргінесі. Ці настрої цепонуть Східну Європу, нас, і на схід від нас, в першу чергу велику терористичну краіну ТАГІЛ, що чомусь дуже співзвучно ІГІЛ. В цьому і зміст цього терору. Змусити думати людей, що свобода, гуманізм і демократія- це зло, розпустили оце все, тільки тоталітаризм врятує світ і давайте команду «повний назад». Змінити вектор цівілізації. Тоталітарісти про це мріють. Ну і доволі зрозуміло кому ці настрої вигідно підігрівати, щоб зруйнувати базові принципи модерної цивілізації, несуча конструкція якої побудована на протистоянні поверненню в минуле. Для цього це все, врешті- решт, і затівалось.
Бажано б походити, Наприклад, на секцію боксу, Бо кацап може бути боксером, А ви ніфіга не боксер. Трапляється дуже часто, Шо ви уже доїбались, І раптом собі згадали «Бля, я ж ніфіга не боксер!..» Якщо ж вже занадто пізно, І все не на вашу користь, Спробуйте ситуацію Звести на фарс і жарт: Скажіть, шо ви пошутили, Розкажіть анекдот про євреїв, Покажіть смішну пантоміму, А потім зненацька в’їбіть. Кацап може бути хитрим – Увертатися від ударів, Кричати на всю «Памагітє!» Або «Ми же брацкій народ!» Не ведіться на ці провокації, Й робіть свою справу сумлінно. Хай вам Кобзар помагає. І на віки вічні – амінь!
Артем Полежака
СТАРІ МЕТОДИ НОВОЇ СИСТЕМИ «Провокатор» записав свідчення координатора «Чорного Комітету» Богдана Тицького щодо порушень його прав під час затримання та арешту. Ці свідчення неодноразово давалися прокуратурі, МВС та омбудсмену. Проте, чого й слід було чекати, жодних результатів це не дало. Кожна державна структура на свій лад припудрювала цю історію, аби в жодному разі ні нові поліцейські, ні старі мусора, ні лікарі-садисти не відповіли за тортури, які здійснювалися над Тицьким.
Варто зазначити, що затримували мене в житті не раз. Так уже історично склалося в цій країні: спершу народ обирає собі диктатора, потім диктатор починає знущатися над цим народом, а викручуватися зазвичай доводиться активістам. І далі починається: владі не подобається акція - арешти, владі не подобається активіст - знову арешти, не подобаються новини на сайті арешт усієї редакції, арешти обшуки, побиття і знову арешти. У принципі, пережити довелося різне. Але ще жодного разу влада не діяла так нахабно...
ЗАТРИМАННЯ Хто б не віддав наказ арештовувати мене, беркутівцям, які це робили, явно дали знати, що можна не відмовляти собі в жодних засобах. Прямо на очах у журналістів та помічників депутатів мене повалили на підлогу та почали лупцювати. Свідки, схоже, їх не дуже хвилювали, адже потім і журналістів, і помічників депутатів я вже не бачив, тільки чув. Чув, як їх теж кинули на підлогу і почали бити. Одну дівчину вхопили за волосся і били головою об підлогу, щоб не опиралася. Потім дізнався, що її повалили на підлогу з такою силою, що тріснув екран планшета, який був у неї в сумці (якби вона не прикрила планшет - його б відібрали. Так було вчинено з усією технікою всіх затриманих того дня (навіть тих, кого згодом відпустили)). *** Метушня із затриманням тривала недовго. Фотокамера - не надто сильний аргумент проти пістолетів і автоматів, які мусора марили застосувати. Чи не кожен, кого затримували у Будинку офіцерів, вигріб щонайменше по удару прикладом.
Потім почали арештовувати. Надворі вже була заготовлена масовка, яка відтісняла активістів і журналістів від нас. Вони тулилися поближче до відеокамер і якнайгучніше кричали: «Не заважайте міліції, вони затримують терористів». Це все робилося для того, щоб створити відповідну картинку. Також надворі було кілька машин: не тільки міліцейські, а й цивільні (в основному мікроавтобуси). Нас почали розкидати по різних машинах. Мене вкинули в патрульну тачку, яка стояла прямо біля входу в будівлю. У мене була надія, що бодай на цьому тортури закінчаться. Насправді ж справжні тортури тільки починалися. Те, що було до цього, - лиш квіточки. ПОЛІЦІЯ Мені натягли на голову якусь футболку, щоб я не бачив, що відбувається і хто знаходиться навколо. Зігнули так, щоб голова впиралася в коліна. Руки тримали в наручниках. Сказали, що везтимуть у Го-
лосіївський. До машини підбігла якась дівчина, я не міг розгледіти, хто це був. Вона спитала, куди мене везтимуть. Я гукнув, що в Голосіївський. Далі почув, як зачинилися двері патрульної машини, і ми швидко виїхали з місця. Отут мусора вже розгулялися, як могли. Тільки-но рушили - мене почали бити. Зі мною на задньому сидінні сиділи двоє мусорів, які мене затримували. Вони були у чорній формі без розпізнавальних знаків. На передньому сидінні сиділи т.зв. нові поліцейські (хлопець і дівчина). Коли мене били - я просив у поліцейських про допомогу, проте вони робили вигляд, що не чують мене. Водночас, на кожне моє слово у відповідь я отримував удар. На кожну спробу піднятись і побачити, куди мене везуть, - наручники затискалися ще дужче, а мене ще сильніше вдавлювали головою в коліна і душили. Від чергового удару, схоже, не витримала кістка руки. Я навіть не одразу відчув біль.
Спершу був просто звук. Хруснула кістка. Менти теж це почули. Проте побоїв від того не поменшало. Далі почався дикий біль, хотілося втратити свідомість, щоб цього не відчувати, але не вдалося. «Поліцейські» перепитали, чи везти мене в Голосіївський райвідділ. Менти, котрі сиділи поруч зі мною, хвильку повагалися і сказали, що ні, хай везуть у Печерський. Вже майже біля Голосіївського райвідділу машина розвернулася і поїхала в протилежному напрямку. Побої продовжувалися. РАЙВІДДІЛ Відтоді мене неодноразово питали, чи просив я про надання медичної допомоги. Ви навіть не уявляєте, як дратує це тупе питання. Але так, про допомогу я просив. Проте менти робили вигляд, що взагалі не чують, що я їм кажу. Натомість для мене одразу знайшли слідчого і почали готувати якісь папірці для допиту. Я відмовився брати в ньому участь. *** Між тим, рука почала опухати. Крім болю, я вже нічого не відчував, не чув і не розумів. Рука теліпалася і не здатна була ворухнутись, але це нікого не хвилювало. Єдине, що мені неодноразово пропонували - дати свідчення без адвоката. *** Скільки це тривало - невідомо, проте раптово всі стали дуже ввічливі. Мене перепитали чи я не голодний, чи хочу покурити, як я себе почуваю. Менти чомусь почали перейматися моїм самопочуттям... Знаєте чому? Тому що відділок внизу вже почали штурмувати. Потім я дізнався, що внизу було всього лише кілька активістів і ті - переважно дівчата. Але мусори злякалися і такої кількості. Минуло ще трохи часу, і до мене прорвався спершу нардеп Лозовий з помічником Мосійчука Тетяною Близнюк, потім - адвокат Смалій. Одразу ж під таку подію на-
малювалися лікарі. Швидка, яка відмовилася підніматися до мене на виклик активістів, радо приїхала на виклик слідчих. Спершу лікар швидкої весь час шепотівся зі слідчими та не поспішав мене оглядати, проте коли зрозумів, що це не залишиться непоміченим, і ситуацією зацікавилася громадськість, знехотя погодився повезти мене до лікарні швидкої допомоги. ЛІКАРНЯ Коли мене привезли в лікарню швидкої - одразу відправили на огляд до травматолога Петра Сапона. Одразу стало зрозуміло, що у «лікаря» дуже дружні стосунки з ментам, він увесь час з ними про щось шепотівся і загалом приділяв їм більше уваги, ніж мені як пацієнту. Мені зробили рентген. Рентгенолог, яка під час процедури сиділа в сусідній кімнаті з ментами і весело про щось з ними шепотілася, врешті умисно голосно заявила: «Нічого страшного, у нас такі травми тут щодня бувають». Ні листка зі знімком, ні знімку на екрані я не бачив. Мені навіть не пояснили, про яку травму йдеться. Того дня в приймальному відділенні травматології було два лікарі. Один казав, що госпіталізація необхідна. Але вирішував усе другий, той що Петро Сапон. Останній наполіг на тому, що мене треба виписувати, і повів мене накладати гіпс. Накладання гіпсу було теж ще тією пригодою. Сапон умисне викручував і гнув мені руку в місці зламу, не жаліючи сил, та так, що я ледь не знепритомнів. Марно казати, що жодного знеболювального мені досі не дали. Насамкінець Сапон додав, що «майданутих» у нього в лікарні не буде, і повів мене виписувати. З лікарні мене повезли в ІТТ. ІТТ Дорогою до ІТТ мене завезли у Печерський РОВД. Намагалися змусити підписати зізнання. Проте підписувати будь-що я
відмовився, тому мене тієї ж ночі відправили на автозаку в ІТТ. Сам ізолятор, схоже, відмовлявся мене приймати, тому до ранку довелося просидіти в автозаку у подвір’ї ІТТ у «стакані» розміром десь 50х50 см. Всю ніч я не спав. Кілька разів вирубався від болю і від того ж болю прокидався. Уранці таки пустили в ІТТ, провели огляд і закинули в камеру. До вечора не було нікого. Жодної меддопомоги я не отримав, хоча лікар Сапон казав адвокатам, коли виписував мене, що в ІТТ є медчастина (прим.ред.: потім це спростував сам начальник ІТТ). А от уночі до мене почали ходити мусора. Адміністрація ізолятора тимчасового тримання в тому не чинила їм жодних перешкод. Вимагали підписати якісь папери. Відмовився пішли геть. Фактично, це була друга ніч без сну. Лежати я не міг дико боліла рука. Трішки подрімати вдавалося тільки сидячи, проте все одно весь час прокидався від болю. Попросив знеболювальне - принесли анальгін... Їсти не давали. СУД Зранку вивезли на суд. Засідання тривало цілий день. Катали туди-назад по обох Печерських судах. Надвечір стало геть погано. Друзі викликали швидку. Лікарі зняли гіпс і жахнулися. Рука набрякла, і була висока ймовірність зараження крові, через те, що гіпс було накладено абияк. Крім того, він перетискав судини в кисті і фактично створював зайвий тягар для руки, яка через перелам висіла суто на м’язах і шкірі. Швидка констатувала, що мені необхідна госпіталізація, і в цей час до конвойки зайшла інша швидка, яку викликали мусора. Вони намагалися натиснути бодай на одну групу лікарів, щоб ті сказали, що перелом руки я... симулюю... Коли друга група лікарів побачила, що є ще одна швидка -
обурились і пішли геть. Після цього мене одразу вивезли до лікарні. ГОСПІТАЛІЗАЦІЯ Тож уночі мене вивезли до швидкої. До лікарні мене везли з одним конвойним, але вже біля ЛШД «намалювалося» 10 бугаїв з автоматами. Як не дивно - знову ж таки колишні «беркутівці» (взагалі складається враження, що зараз їм знайти собі брудну роботу легше, ніж до Революції Гідності). Цього разу мене прийняв у лікарні інший травматолог, який наголосив, що мене негайно треба госпіталізувати і готувати до операції. «Готували до операції» годин сім... наступного ж ранку, ще до медогляду, мене навіть без виписки вивезли до суду. Документально я перебував у «конвойці» лікарні швидкої допомоги, а фактично - із самого ранку в Печерському суді на Хрещатику. АРЕШТ Що того дня відбувалося в суді, краще відомо присутнім там, ніж мені, бо організм урешті не витримав, і під час засідання я знепритомнів. Коли прийшов до тями, мені сказали, що в суді оголошено перерву. Не тому, що я лежав без свідомості, а тому що суддя Карабань, який мене судив, пішов до нарадчої кімнати. Весь час, що я лежав без тями - тривало засідання. Потім було коротеньке читання постанови. Звісно ж - арешт. Виявилося, що весь цей час народні депутати добивалися, щоб до мене пустили лікарів, і що якимсь дивом їм це таки вдалося. Після оголошення мого двомісячного арешту мене знову вивезли до лікарні. ОПЕРАЦІЯ Призначили операцію, але через старання лікаря Сапона
рука була ушкоджена ще більше, ніж безпосередньо після перелому, крім того утворився набряк, який довелося знімати тиждень препаратами. За тиждень відбулася операція. Все медзабезпечення повністю лягло на плечі моїх друзів. Ні держава, ні винні в цьому каліцтві мусора не
відшкодували по цей день ні копійки. Як саме і скільки саме тривала операція, я уявлення не маю. Коли прийшов до тями після наркозу - відчув, що задихаюся. Намагався дотягнутись рукою до горла, але не зміг - права рука паралізована, а ліва - прив’язана до кушетки. Кілька разів сіпнувся, відчув, що з горла витягають якісь трубки, і я знову можу дихати. Зробив вдих і знову відключився. Весь цей час у дверях операційної перебував конвойний мусор. РЕАНІМАЦІЯ Прокинувся в реанімації. Дуже боліла права рука. Медсестри мене пожаліли і відв’язали ліву руку. Коли притримував хвору руку лівою - було не так боляче.
Але таке полегшення тривало недовго - це помітив мент і наказав негайно прив’язати мене назад до кушетки і в жодному разі не відв’язувати. Мене знову прив’язали якоюсь ганчіркою до кушетки, притримувати праву руку я вже не міг і далі просто мучився від болю. Від наркозу я відходив жахливо, мучила спрага. Я попросив медсестер дати мені води, вони принесли. Але тут прийшов якийсь лікар, побачив, що медсестри мені допомагають, і сказав: «У найближчу годину води йому не давати». Я спитав чому, на що він відповів: «Ты не на своей зоне, чтобы мне тут прирекаться, людям и так есть тут чем заняться, вместо того чтобы урок няньчить». Уночі я спати не міг через біль. Просив знеболювальне, проте мені його не кололи. Зранку був огляд лікарями всіх пацієнтів реанімації. Крім мене, в палаті був ще якийсь чоловік, котрий весь час задихався, і якась дівчина. На чувака, що весь час задихався, лікарі і уваги не звертали. Коли підійшли до тієї дівчини - влаштували навколо неї консиліум, няньчились, сюсюкали і жартували. Коли підійшли до мене - зупинилися, спитали, як самопочуття. Та щойно я почав говорити - вони просто розвернулися і пішли геть. Я залишився прив’язаний на тій клятій кушетці в реанімації, мучився далі. Коли мене виписали з реанімаційної палати - відчув вевне полегшення. Принаймні, в камері ніхто не знущався. Щоправда, лікуванням це теж назвати було важко. ДАЛІ БУДЕ...
Записала і підготувала Ганна Сінькова
Володимир «Кандалакша» Гроцков: «В особі активістів влада бачить для себе загрозу» Володимир «Кандалакша» Гроцков
Політбіженець з РФ. Переслідування Володимира в Росії почалося після того, як він виступив на підтримку України та засудив анексію Криму. Приїхавши до України, вступив до лав Чорного Комітету, в складі якого спільно з добровольчим батальйоном ОУН воював у Пісках. Арештований у резонансній справі «Захисників Конституції» 31 серпня 2015 року. Відтоді перебуває під арештом. Проти Володимира немає жодних доказів. Навіть свідки обвинувачення стверджують, що він нічого протизаконного біля стін парламенту не вчиняв. Проте це не є аргументом для суду. Наразі Володимир перебуває у столичному СІЗО. Під час останнього судового засідання він дав коротке інтерв’ю «Провокатору». - Чи очікував ти, тікаючи від путінських репресій в Україну, що станеш тут жертвою репресій режиму Порошенка? - Во-первых, нельзя так сказать, что я убегал от путинских репрессий. По сравнению с тем, что происходило с другими гражданскими активистами в РФ, можно сказать, что режим доставлял мне просто мелкие неприятности. Во-вторых, я понимал, что фронт борьбы с кремлёвским режимом находится в Украине, потому и приехал сюда. Насчёт же репрессий режима Порошенко… Конечно, я такого не просто не ожидал, но даже и предположить не мог, что подобная ситуация возможна после Революции. Я чётко понимал, что Майдан боролся не за власть плутократов, а за реальную власть народа. И естественно, при такой системе ни относительно меня, ни относительно кого-либо другого никаких репрессий быть не могло. Но выходит, что я ошибался… - Ти міг приїхати в Україну як тисячі інших (сидіти тихо і нічого не робити, і тобі б нічого не загрожувало). Чому ти вирішив займатися тут активізмом? - Для меня главное – победа демократии, в том числе и в России. И я убеждён, что ключ к этой победе лежит в Украине.
Но видя, что режим Шоколадного д`Артаньяна пытается своими действиями копировать режим Хуйла, я не мог оставаться в стороне. Пытаясь разобраться в происходящем, я стал посещать политические процессы, например, по делу так называемых «убийц Бузины». Побывав на этих и других заседаниях, я увидел, что нынешняя украинская власть в лице ГПУ и судейских превращает Украину в путинскую Рашку (что в дальнейшем я и почувствовал на своей шкуре)… Поэтому я и присоединился к КВП (ред.: Комітет визволення політв’язнів) и стал активно участвовать в их акциях. - Як ти думаєш, чому тебе тримають під арештом? Доказів немає, свідки кажуть, що не бачили, щоб ти вчиняв якісь протиправні дії. У чому причина такої жорсткості по відношенню до тебе і інших Захисників Конституції? - Честно говоря, теряюсь в догадках… Могу только предположить, что в моём лице и лице других преследуемых активистов, защищающих демократические ценности, власть видит для себя угрозу и опасность. Власть имущие руководствуются, по моему мнению, не интересами народа, а собственными выгодами. А властям выгодны не активные и мыслящие граждане,
а забитые и покорные холопы. Следовательно, наиболее активных нужно нейтрализовать и примерно наказать, чтобы другим неповадно было, к примеру, ходить на митинги, защищать свои права и т. д. - Три місяці ти провів в ув’язненні фактично ні за що. Твоєю провиною є те, що ти взяв участь у мітингу на захист України. Якби ти наперед знав про такі наслідки чи пішов би ти на мітинг 31 серпня? - Я много об этом думал, благо последние три месяца у меня было предостаточно времени (*сміється). И я твёрдо знаю, что пошёл бы. Хотя я и предположить не мог, что в правовом государстве (коим декларирует себя Украина) на обычной мирной акции мирного человека могут задержать и продержать три месяца за решёткой. - Чи маєш намір після звільнення продовжувати займатись громадським активізмом? - Обязательно буду продолжать! Ведь главная цель Майдана не достигнута – в Украине демократическое государство пока ещё не построено. Кроме того, Украина стала для меня родной, и я намерен связать свою дальнейшую жизнь именно с этой страной. Підготувала Ярослава Парака 19.11.2015 р.
ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ В СУДІ
1. Кожен активіст має пам’ятати, що жоден інший вільний слухач не є для нього авторитетом: не піддаватися на провокації родичів, які вважають, що суд виносить рішення, спираючись на поведінку групи підтримки, а тому під час процесу суд треба поважати і навіть трішки любити. 2. Єдиним авторитетом для вільного слухача є сам підсудний та, інколи, адвокати (не стосується мусорських та примусорьонних захисників). 3. Коли говорить підсудний - всі мовчать. Гавкіт жіночок-жалібниць, які люблять порозповідати мусорам «та ви наші діти, та що ви робите» - псує арештантам інтерв’ю, а адекватним активістам - настрій. 4. Суддю дратувати можна, ба навіть необхідно. Коли
хтось у залі каже «не дратуйте суддю» - будьте обережні це може бути співробітник мусарні на громадських засадах (такі під час революцій здають ментам активістів з коктейлями Молотова). Якщо це чоловік - можете набити йому пику. Якщо це жінка - ліпше відійдіть на безпечну відстань. Бити жінкам пики перед камерами неспортивно. 5. Не ведіться на погрози «якщо будете так поводитись - засідання зроблять закритими». Щоб зробити закритий суд - мають бути на те вагомі підстави типу допиту пересравших свідків, розгляд матеріалів справи, які містять якусь державну таємницю тощо. Рішення суду, який проводився в закритому режимі дуже легко оскаржувати, а тому
суддя радше самовідведеться, ніж вляпається в дисциплінарну тяганину через безпідставно закрите засідання. 6. Повага до суду прописана законодавчо. Що робить прояви неповаги до суду значно приємнішим процесом, який може загрожувати максимум адмінкою. 7. Якщо в’язень реагує на вашу самопожертву словами «нащо це робити» чи «що це дасть» - він хоче бачити вас на своєму суді у ролі пасивних співстраждальців. Такі в’язні заслуговують на співчуття, проте пам’ятайте жаль принижує людину. А люди, які згодні на самоприниження, не варті витраченого на них часу. 8. Загравання з прокурорами під час перерви, ставлення до них як до людей, ставання на з а х и с т прокурора,
мовляв, він просто виконує наказ - має каратися на місці піздюлями. Це правило стосується усіх співучасників репресування активістів, незалежно від віку, статі чи віросповідання. 9. У судах (зрідка, але все ж) присутні журналісти, не всі вони будуть висвітлювати ваш протест лояльно, а тому ваш протест може бути жорстоким, він може бути мирним чи силовим, але він у жодному разі не має бути смішним. Висміяні мають бути судді, менти і прокурори, але аж ніяк не ви. 10. У протестному мазохізмі будьте креативні. Не обов’язково нариватися на видалення з зали суду, застосовуючи в характеризуванні прокурора чи суддів епітети. Можна робити це жестами... А б о вдатися до пантоміми.
Лицеміри які моляться за Париж, потраплять до Пекла
Вибухи у Парижі підірвали мережу. Тисячі лицемірів, ботів, холуїв і тваринок інших неавторитетних порід кинулися ставити собі аватарки з іноземним стягом та картинки про те, як вони моляться за Париж. Мінстець також не відставав від мейнстріму та відправив під посольство Франції у Києві серед ночі купу народу з квіточками. Там вони колективно виконувати гімн... України, що надало сюжету ще більшої сюрреалістичності. З часів 11 вересня світ з таким захватом не сприймав формальний привід вгатити мегатоннами по чиїйсь домівці. Але претензій до світу я не маю. На претензії заслуговує народ, який ладен був лізти на стіну з молитвами за Париж, щоб виглядати переконливіше.
Народ, який того ж дня примудрився провтикати загибелі власних співвітчизників на фронті. На війні, яку той же Париж і війною не визнавав ніколи... За загиблими вояками ЗСУ та добровольчих батальйонів уже давненько не було ні хвилин мовчання, ні аватарок, ні молитов. Світ сприйняв котли АТО та теракти по всій території країни як... та ніяк він їх не сприйняв - він їх просто не помічав ніколи. Кого цікавлять локальні трагедії бананових республік... Та попри це все, країна Україна ладна була лизати дупу будь-кому, аби долучитися до «західної цивілізації». Заходу, який чхати хотів на країну Україна, її народ і її трагедії.
Як зрозуміти, що за вами стежать Мусора
Викупати за собою зовнішнє спостереження (в народі «наружка») - справжнє мистецтво. Неможливо виробити чуйку на мусорів, якщо її нема, і неможливо навчити телепня помічати справді професійне спостереження (коли стежать кількома пішими групами і на авто). Проте такої гламурної «наружки» удостоюються не всі. Зазвичай за активістами бродять звичайні мусора зі звичайних райвідділків, тож у цій статті ми навчимо помічати типових бидломусорів, які свою мусорську академію закінчили на «двійки» (або й не закінчили взагалі - таких зараз у нацполіції буде море). Навіть якщо міліціонер не вдягнений у службовий прикид, він має специфічну зовнішність та підозріло поводитиметься (під таким елементарним прикриттям все рівно є ризик бути розкритим і відпижженим, а тому персонаж буде дещо нервуватись). Поведінка:
Намагатиметься відвести погляд у бік, усіляко уникатиме зустрічного погляду, ховає очі. При цьому весь час крутитиметься десь поблизу. Бувають нахаби, які можуть і поруч на лавочці з тобою сісти, але то рідкість. Бабла на ведення наружки у них зазвичай мало, тому таких персонажів дуже легко викупити
в кав’ярні: вони сидітимуть за сусіднім столиком і питимуть години три одну каву. Чи навіть одну каву на двох-трьох. Зовнішність: Зачіски у них у
всіх взагалі однакові. Якщо мент не лисий - це обов’язково буде коротка стрижка, шия вистрижена під квадрат (може це елемент форми такий - хз)... Гаджети: Нерідко в руках у
таких осіб може бути фото чи відеокамера. Зеркалки там попадаються рідко, оскільки неможливо валянка навчити користуватися нормальною камерою. Тому техніка буде середньої убогості типу «мильниця».
Взуття:
У міліціонерів завжди незмінне. Це або службові берці, або гостроносі туфлі. Часом лаковані. Складно зрозуміти звідкіля у них ця мода, однак, усі випускники шкіл міліції або академії МВС ще на казармі привчаються носити гостроносе взуття. Ця вдовблена у їхні голови звичка в’їдається їм у свідомість так глибоко, що навіть ті, хто залишив лави МВС, продовжує носити цей жах, який видає їх краще за ментівський кашкет. Капелюхи:
Не носять вони ніяких капелюхів. У них є звичка носити шапки-підар-
Аксесуари: Барсетка!
Вони просто тащаться від барсеток. Не носять барсеток тільки високі ментівські чини. За них їхні барсетки носять їхні підлеглі. Іншою часто поширеною звичкою працівників МВС є носіння ланцюжків. Такі були в моді в далекі 90-ті у гопніків. Гачок ланцюжка чіплявся за кільце для ременя на джинсах, а на кріпленні ланцюжка вішався гаманець чи ножичок. Відтоді минуло багато часу, гопніки і їхня культура вимерли, а ті шо не вимерли пішли працювать мусорами - звідти і традиція така.
ки, як їх уже вищезгадана гопота (земля їй пухом) не носить. Не має значення чи вдягнений мусор у службову форму, чи прикидається людиною (в цивільному себто). На голові кепки або шапки тримають саме так, як у люмпенізованого вуличного криміналітету. Тож, якщо ви помітили, що за вами постійно ходять подібні люди, остерігайтеся - скоріш за все, за вами встановили зовнішнє спостереження. Проте не поспішайте показувати «наружці», що знаєте про її наявність. Інакше мусора замінять професійнішим. Краще точно знати, що за вами стежать, ніж отримати шпигуна, про наявність якого ви й підозрювати не будете.
А.С.А.В.
ВІРШ
І З-З
А ҐР
АТ
Дві горстки вати у матрацах, На коцах бруд чужий і піт, Стіни в печалі сірих рясах Палата з вікнами на дріт.
Грабіжниця і проститутка, А поруч весь злодійський рід. І крутиться життя закрутка В палаті з вікнами на дріт. Ірина Сеник. Політв’язень 1945-1955 рр. та 1972-1978 рр. Анатолій ЛУПИНІС МОЯ ПОВСТАНЕ УКРАЇНА Під скрес Московської руїни, Під лицемірство каяття Моя повстане Україна До віковічного буття. Кайдани, що в кремлях кувались, На шпальтах набували дзвін, Під фарисейський лібер-галас Вкраїна, звівшися з колін, Жбурне на торжище лукавих: Діліть сувери-сувенір, Замість точить кату топір! Народам – Воля! Волі – Слава!
Над жалким скопищем людей, Николай Домовитов Желавших отдыха и хлеба, Тюрьма Лефортовская В циничной наглости своей ночью Бравурный марш вздымался к небу... И не видна, и не слышна... В ее предсмертных одиночках Ни в ком ответа не родив, Предгробовая тишина. Он симулировал свободу, Намордником свет окон схвачен, Отвергнут мёртвою природой Насильно отражённый ввысь, И полумёртвыми людьми. До облаков нести назначен Мою мучительную мысль... А в помещениях служебных Кипит «работа» в час ночной, Чтоб «тайны замыслов враждебных» Разоблачить любой ценой. Жертв неповинных вопли, стоны Лишь разъяряют палачей. Я памятью моей бессонной С замученными тех ночей...
Київ Лук’янівська в’язниця 20 липня 1991 року (В 1934 году арестован, осужден на 8 лет. В 1941 году бежал с этапа. Вновь арестован в 1945 году. Приговорен к 10 годам лагерей).
ирова Владим а н ой е л Е лагерн тие в с ации а з ч и у н За орга й о к с к алин орена антист пригов а у л м ы о б н н она ене у, зам л е р . т и с г рас тор ами ка В снега уставив свой костыль, 15 год Окоченев в бушлате рваном, Безногий парень колотил В тугую кожу барабана; Наш начальник, умный вроде, Худой и жёлтый, как скелет, Говорил нам Вот-вот готовый развалиться, на разводе: Дул кларнетист, подняв кларнет, Убегать вам Как чёрный клюв огромной птицы; нет резона — Ведь вокруг У посиневших мертвых губ сплошная зона. Двух трубачей, стоявших тут же, Блестела медь огромных труб, Ни за что не убегёте, Жестоко раскаленных стужей. Ни к какой едреной тёте. Казалось, призраки сошлись Все равно В холодном сумраке рассвета, мы вас поймаем... Чтоб до конца наполнить жизнь Поздравляю Своим неповторимым бредом... с Первым маем.
Андрей Обросов
*** Почти немыслимая здесь, Фальшиво, дико, сухо, резко, Как жесть, гремящая о жесть, Звучала музыка оркестра...
Сестра та лікар збайдужіли До болю людського і мук. Шибки від мату посиніли, Важке безсилля рук.
ДОПОМОГА ПОЛІТВ’ЯЗНЯМ ЧОРНОГО КОМІТЕТУ (Захисники Конституції): 5457-0822-3232-5691 ДОПОМОГА МЕДВЕДЬКУ ТА ПОЛІЩУКУ (справа вбивства Бузини): 4149-4978-0600-1725 Надруковано на власному обладнанні. // Відповідальний за тираж Провокатович П.П. // Тираж 100500 // Подано в друк 21.11.2015 р.