Ambitna Pani. Vol3

РЕДАКЦІЯ Головний редактор Марина Прісняк / m.prisnyak@gmail.com Художній редактор Таня Петрова / vk.com/newlookpetrova Муза Яна Прісняк Координатор з розвитку Таня Фіник / https://vk.com/id12612946 Редактор з краси Максим Білоконський / vk.com/belokonskiy.production Редактор з дива Український Дід Мороз / 21003 м. Вінниця, Діду Морозу до запитання ОБКЛАДИНКА Марина Прісняк і Ред Баттлер ФОТОГРАФІЇ Таня Петрова, Анастасія Жилінська, Максим Білоконський ТЕКСТИ Марина Прісняк, Яна Прісняк, Діана Подолянчук, Марина Ваталінська, Ірина Пущик, Валентина Ткачук, Олена Павлова, Милослава Черній, Тетяна Фіник, Анастасія Жилінська, Марія Рачинська, Катерина Артюх, Олена Дьоміна, Марія Гораш, Оксана Мельник, Мар»яна Трачук, Ольга Швець, Людмила Табуровська, Ірина Мелентьєва, Олена Сівіцька, Наталя Кулилова, Максим Білоконський, Ольга Вербич, Олена Носулько, Наталія Ольшевська, Людмила Горячева, Анна Джуринська, Інна Дорохіна, Світлана Мелобенська, Таня Петрова, Дар»я Паламарчук, Аліна Наливайко ТЕМА НОМЕРУ АМБІТНА ПАНІ має вінницьке серце

АМБІТНА | 4

Зміст

Зимове печиво 11 Катерина Артюх: нова рідна вінниччанка 21 Максим Білоконський:творити та бачити жінку 28 Марина Ваталінська: я – мрійниця!

36 Ольга Вербич: бути закоханою у роботу 48 Марія Гораш: в ній так багато сторін 52 Людмила Горячева: солодка магія 58 Джуринська Анна: я пишу своє життя та свою любов 64 Інна Дорохіна: мама, жінка, керівник і благодійник 73 Олена Дьоміна: творча, книжна і подорожуюча 80 Анастасія Жилінська: творчий та інший світ 88 Наталія Курилова: чоловік – це моя кам’яна стіна, а син – мій основний вчитель 94 Ірина Мелентьєва: емпатійна та амбітна 100 Світлана Мелобенська: з лялькою по життю 106 Оксана Мельник: різнокольорова, хоч і жовто-гаряча 113 Аліна Наливайко: менемотивують чоловік і сини 121 Олена Носулько: про чітке розуміння, для чого все потрібно вам 129

Наташа Ольшевська: бути з дітьми 134 Олена Павлова: лист матерям 138 Дар’я Паламарчук: про сміливість бути собою і постійну працю 147 Таня Петрова: крізь об»єктив 154 Діана Подолянчук: про вміння відчувати 158 Марина та Яна Прісняк:різні та схожі 166 Ірина Пущик: ставте собі цілі 175 Марія Рачинська: невловима та відверта 181 Олена Сівіцька: новий день і «я – нова» 189 Людмила Табуровська: сонячна пані 196 Валентина Ткачук: частіше кажіть своїм найближчим людям слова подяки та любові 202 Мар’яна Трачук: просто слова, простоз ЖИТТЯ, просто… про себе 210 Таня Фіник: світла плямка любові і тепло батькам 216 Милослава Черній: про щось особисте, тінисте, океанне, антикварне, хвилююче, паризьке 224 Ольга Швець: для найдорожчої в світі 234 Легкий салат 244 Січеники 246 Гречка 258 Пляцок «Шоколад на кип»ятку» 262 Made in Vinnica

Вперше за існування журналу редакція «Амбітної пані» отримала подарунок! То невимовно смачно і до-мурашок приємно! Люда Горячева, дякуємо тобі безмежно, безмірно, від щирого серця! Обіймаємо!

Рекомендуємо! tortik.vn.ua

Вітання Номер, який мав бути дуже осіннім, став справді зимовим і дивовижним. Обожнюю слово «теплий», тому саме таким ви читатимете третій випуск «Амбітної пані». Вперше майже інтимно розповідаємо про себе, власні почуття, емоції і те, що кожною з нас рухає. Тут немає перебільшень, дивних фантазій та беспідставних фактів. Кожна авторка розповіла коротеньку історію свого життя, аби ви, читаючи її тексти, розуміли, про що вона думає, чому так міркує, як бачить світ і з чого, власне, він складається. В цьому номері ми вперше публікуємо рецепти автентичних страв подільської кухні: перевірені, актуальні та свої. Смачні, а значить, колись ввечері, готуючи для своєї родини, ви знову згадаєте про третій випуск «Амбітної пані», наш зимовий осінній номер. І тепло розіллється по тілу, і можливість насолодитись розкішшю нікуди не поспішати стане реальною. А від того - щасливі очі чоловіка та дітей ліпше слів створять тихий бренькіт домашнього затишку, про який кожна з нас пише в кожному номері. Щасливий, амбітний, дуже душевний та абсолютно вінницький номер. Гортайте, читайте, пишіть нам і з нами.

АМБІТНА | 9

Зимове печиво Зима часто нас всаджує вдома пити чай зі смачним печивом, дивитись чудернацькі фільми і колажувати мрії у блокноти з шершавими листками. І коли весь стіл і підлога закидані цими журналами, клаптиками кольорового паперу, вирізками з глянцевих сторінок, руки липкі від клею, який так рефлексивно здирається з рук ( а ви ж знаєте ще з дитинства, як то), і все це бережно вклеюєте і впевнені, що збудеться! А потім п»єте свій чай з печивом, яке, може, трошки підгоріло, і яке завтра будете розмалюовувати солодким мереживом. То щастя!

P.S. і, благо,наш журнал не можна різати) А от мріяти з ним - в самий раз!

АМБІТНА | 11

Має вінницьке серце

Катерина Артюх: нова рідна вінниччанка В небольшой, уютный, «комфортный для жизни» город в Украине - переехала ровно год назад. Винница - она, обнимала нас, дарила новые знакомства. Дала возможность изучить её не спеша, открывая постепенно свои достопримечательности. Первый город, где есть “Территория мам” - и в этом его особая изюминка. Раньше, город из которого я родом называли “город миллионник”, “город роз” - это было раньше. Донецк - он, тот галантный, и строгий, добрый и мужчина со своим характером. Первые счастливые моменты, привезла с собой в небольшой коробочке, большинство моментов сохранила в сердце, чутко и бережно храню свою коробочку воспоминаний. С надеждой и верой - о целостности и Мире. Творчество - занималась и продолжаю заниматься. Первые порывы проявляла в красивых, иногда высоких, строгих или романтичных причёсках. Дерзких, креативных, неповторимых стрижках - жила и дышала воплощая свои задумки, то в длинных, то в коротких волосах. Наполняя счастьем глаза, и показывая непревзойденные перерождения волос в моих руках. Ребенок, декрет - волшебное время в нём моё творчество преобразовалось в рисование акрилом, муза приходила в уже спящую квартиру, наполненную сказками и стихами. Так легкой кистью рисовались утонченные, гибкие, любящие “Лебеди”. Как символ верности и любви, обра-

АМБІТНА | 21

зующие своими объятьями сердце. Картины - это дар, тем кто стремится гармонизировать, возродить любовь, или найти взаимную любовь. Увлечена чтением книг, в них знания. В каждой есть сердце и душа автора. Это энергия, согласитесь, мы все покупаем книги, что бы подпитаться энергией: энергией любви, энергией романтики, энергией преодоления, силы, родительства. Рей Бредбери - писатель фантаст - вдохновил и натолкнул на мысль - писать легко, писать душой, намного легче. Так он создавал свои повести, рассказы, романы, пьесы ежемесячно. Фантазия его безгранична. Е.Тарарину, О.Валяеву - книги с энергией женственности, нотками понимания женской “харизматичной” души, и секретами лучезарности. Быть любимой, мамой, успевать всё и наслаждаться каждым мигом - так же легко, как легко прочесть книгу. Н. Гербиш - сладостью ее слов можно укрыться как одеялом, в холодную осеннюю пору, согреть руки, как держа чашку горячего кофе. В выходные я люблю обнимать утром взглядом своих любимых, ещё спящих. Готовить вкусный обед, выезжать за город, или лежа на полу, смотреть фильм. Это дни контраста, очень разные, и очень сочные на события. Дни вкусняшек, обнимашек, бездельняшек. Добавляя нотки аромата к настроению, мне по нраву утончённый и воздушный аромат свежести. Он как безупречный кристалл играет своими многочисленными гранями, переливаясь, отдает свое звучание разнообразными оттенками - от интенсивно свежего к неуловимо теплому и опьяняющему. Благодаря этому глубокому аромату, испы-

АМБІТНА | 22

АМБІТНА | 23

тываешь радостное вдохновение и заряжаешься жизнеутверждающим оптимизмом. В моей жизни есть маленькое “счастливое солнышко”, каждое утро заряжающее бодростью и желанием воплощать в жизнь самые смелые мечты. Познавать и вспоминать свои моменты детства. Вместе с ней я учусь, росту - так же как и она - моя двух летняя дочка Александра. По духу сильная, уверенная, смелая. С ней можно периодически погружаться в детство, играть куклами, помогать раскрашивать альбом, читать сказки, заучивать любимые стихи. Петь вместе и танцевать. “Мечтам сбываться” - так мы говорим, и когда в это веришь, делаешь небольшие шаги, говоришь о своих желаниях Миру. Всё несомненно сбывается - помни о мечте. В детстве, очень мечтала о книге, возможности купить у родителей не было. В этом году она случайно, попала ко мне в руки. Момент радости, книга - детской мечты. Раскрыв ее прочесть, поняла, что время ушло, она мне уже не интересна. Вот так и с мечтами, мы зачастую говорим - хочу, и когда “хочу “ сбывается, та эйфория уже проходит, или просто забывается. Мечтаю - сделать свою жизнь богатой на путешествия, богатой на положительные эмоции: счастья, радости, гармонии. Мечтаю - чтобы моя жизнь стала цветущей благодаря работе. Вдохновлять и вдохновляться. Мечтаю - о доме с мансардой, с беседкой, окруженной садом, где вся семья собирается пить горячий черный чай с ароматом бергамота. Зеленый с ароматом жасмина. Там будут семейные вечера, которые станут традицией выходных дней. Мечтаю - о целостности, о Мире.

АМБІТНА | 24

Максим Белоконський: творити та бачити жінку Стриманий та вишуканий, з гарним смаком та манерами фотограф та візажист, він вміє в жінці розгледіти її інакшість, підкреслити вроду і стиль. Фото: Максим Белоконський

АМБІТНА | 28

Марина Ваталінська: я – мрійниця! «Я - мрійниця» … перше, що мені прийшло у голову, коли Марина (редактор даного журналу) запропонувала написати про себе, тобто про мене. Що я вам скажу, як виявилось дуже важко. Моя історія починається з того, що за фахом я юрист, за що завдячую своїм батькам та пишаюсь тим, що перевершила їх очікування і досягла всього самостійно своїм розумом та, як результат, маю престижну роботу. Вдячна їм також за підтримку, що окрім здобуття освіти вони вклали в мене найголовніше – розуміння людяності, бути та залишатись людиною, і саме найголовніше бути особистістю. Про моє життя, напевно краще поділяться зі сторони мої друзі, знайомі та близькі. Саме ці люди, роблять моє життя не типовим, більше того, саме вони, кого я зустріла, зустрічаю або навіть зустріну у майбутньому, деякою мірою формують та впливають на те, ким я є тепер. Не зрозумійте мене не вірно, вони не формують мене, як особистість, а навпаки – надихають та спонукають до розвитку моїх мрій. Для мене найціннішим є почуття, яке рідко кому зрозуміле, почуття справжньої дружби, саме цінність дружніх стосунків. З часом, як і всі ви зрештою зрозуміла, що частина людей, які трапились у моєму житті ніколи не зрадять мене, але для цього довелось пройти через масу зрад. Життя це випробування, але поруч завжди залишаються ті люди, котрим я дійсно потрібно. Я ж в свою чергу, зроблю все щоб вони були поруч і разом назавжди, адже з друзями мені пощастило. Зрозуміла і те, що зовнішній блиск – ніщо в порівнянні з їх внутрішньою красою. Тому що, все що зовні – це до першого дощу. Те, що в середині – палає завжди. АМБІТНА | 36

Навіть якщо воно згасло до ледве видних вуглинок. Але, достатньо скласти губи трубочкою та ласкаво подумати або помріяти – вогонь поступово розпалюється і зігріває з середини. Я звичайна людина, не вважаю себе особливою, але інколи потайки закрадається така думка, що я не типова як всі… Не типова, «що за асоціація?», запитаєте ви. Як на мене, не типовість - це притаманне кожному, але і це є тим, що нас відрізняє один від одного. Це наші особливості – внутрішній світ, думки, мрії, фантазії, погляди і зрештою наше життя. Саме не типовості у мене занадто… велика маса думок, ідей та фантазій, які просто інколи не вміщуються у моїй голові і тоді починається неймовірне - я дію. Доречі, обожнюю книгу Льюїса Керрола «Аліса в країні чудес». Тому часто порівнюю себе з героїнею такого літературного шедевру, а інколи і друзі мене так і називають «- ти причуда, як Аліса з країни чудес». Тому ці цитати саме про мене: «- Якби у мене був свій власний світ, в ньому все було б нісенітницею. Нічого не було б тим, що є насправді, тому що все було б тим, чим воно не є, і навпаки, воно не було б тим, чим є, а чим би воно не було, воно було».

«- А де я можу знайти когось нормального? – Ніде, відповів Кіт, - нормальних не буває. Адже всі такі різні і не схожі. І це, по-моєму, нормально».Ось так, мене можна і характеризувати. Коли я щось чудю, сходу згадаю улюблений персонаж. Наприклад, люблю підбивати друзів на якісь шалості та дивності, але вони не дуже і впираються, що мені в них і подобається. Вважаю за потрібне, трошки розповісти про них – вони надзвичайні. Це маленькі вогники, які коли збираємось всі разом – палають як величезне вогнище. Наші спільні ідеї, інколи шокують, але в межах розумного. Особливо це проявляється в спільних масових подорожах. Ми вміємо цікаво та шалено відпочивати, інколи і екстримально, головне, що з нами не нудно. Крім того, мені пощастило бути поруч із АМБІТНА | 39

такими людьми, які захоплюють своєю мужністю та силою волі до життя. Хоч життя трохи несправедливо з деякими з них вчинило, обмеживши їх фізичного пересування та прикувало до візків та милиць, це не знищило їхнього духу та подарувало щирі, відкритті та добрі серця. Поруч із кожним з них, я себе відчуваю щасливою та радісною, тим паче вони завжди мене підтримають з будь-якою неадекватною ідеєю та навіть будуть спонукати до її втілення та реалізації. Починаєш розуміти, що доброта, ніжність, ласка та турбота – це прояв внутрішньої сили, а не людської слабкості. Якраз чому і зазначала, що я «мрійниця», тому що окрім отриманої професії я не зупиняюсь на досягнутому. Для мене завжди було мало моїх отриманих професійних навичок. Я обожнюю писати і знайшла ту професію де це можна вільно робити, але це обмежує лише законодавчими рамками, нажаль. Тому у мене особливо проявляється творчий нахил до якого якраз і надихають друзі. Спочатку я мріяла знайти ту професію, яка мені буде подобатись – знайшла. Пізніше з`явилось відчуття та бажання малювати, окрім інших «кучи» вмінь. Проте нажаль, ніяк не могла визначитися із художнім стилем, який мені подобається. Однак художник, зізнаюсь вам, з мене не найкращий, і крім того, як і будь-хто, переймалась осудом моїх замальовок. І ось одного разу (більше детально розповім, оскільки саме ця подія змінила багато чого), мій добрий друг вирішив познайомити мене зі своєю нареченою. Сидимо спілкуємось, і тут я починаю на серветці вимальовувати якісь каракулі, а подруга мого товариша побачивши це і розповідає, що у нашому місті є групка людей, які називають себе скетчерами і проводять зустрічі по малюванню у будь-яких довільних місцях нашого міста. Такі зустрічі вони проводять для всіх, хто має бажання до творчості та гарного настрою. Не пройшло і хвилини, колежанка пропонує відвідати таку зустріч, яка якраз мала відбутись наступного дня. Я як завжди не повіривши в свої АМБІТНА | 42

можливості не наважилась, але мій любий друг зі своєю нареченою, знаючи мене, цілий вечір активно спамили мої соц-сторінки. Фактично примусово, за їх ініціативи, я наважилась піти на зустріч. І повірте, це стало для мене ще одним кроком для здійснення своєї мрії. Я зустріла та познайомилась з неймовірними мрійниками, креативними та веселими друзями, які навчають та просто діляться своїми знаннями зі мною. При цьому ніяким чином не даючи негативних оцінок тому, що я малюю, а навпаки радіють кожному малюнку, як великому витвору мистецтва. Ви знаєте те почуття, коли кожна частинка твого тіла співає від задоволення, таке відчуття і у мене коли я малюю. Завдяки їм, я знайшла те, про що мріяла, переносити звичайну фантазію на папір, чим із задоволенням займаюсь у свій вільний час. Мої замальовки лише для мене і хизуватись ними не маю бажання, оскільки це мої емоції, моє бачення і враження навколишнього, але як приємно ділитися ними зі своїми друзями. Тепер мій sketch-book, завжди зі мною, щоб створювати та творити щодня. Ще однією подією, якою хочу поділитись з вами, яка втілила одну із моїх мрій в життя, стало знайомство з казковим фотографом і яка в свою чергу відкрила для мене журнал «Амбітна Пані». Написавши листа, головному редактору журналу – Марині, про те що хочу розповісти цікаві історії про своїх надзвичайних друзів. Отримала відповідь із пропозицією бути і автором цих історій. Навіть не роздумуючи я погодилась, адже це ще один крок до реалізації свого бажання та мрії писати. Я ризикнула, і в мене вийшло. Тепер розумієте, що мої друзі досить активно змінюють події мого життя і завдяки їм я щаслива, тому що життя кольорове та цікаве. І це моя родина, і ось така я. Не зупиняйтесь на досягнутому, йдіть на зустріч новому і новим можливостям. Все ще по переду, головне не зупинятись. АМБІТНА | 44

Ольга Вербич: бути закоханою у роботу Ольга Вербич – русоволоса панянка, яка любить ранки, і від того, як загляне сонечко в її чашку кави, залежить, яким буде день, скільки цукру класти до напою і що вдягати сьогодні. Закінчивши ВУЗ, вона одразу пішла працювати в школу англійської мови FLASH. Тому, уже п’ять років поспіль, лише змінюючи свої звичні маршрути, тому що компанія декілька разів змінювала свій центральний офіс, Ольга прямує туди, де життя вирує особливим темпом, де події вишиковуються в ряд приємних стратегічних завдань, де спілкуються англійською мовою. Вранці Ольга займається йогою, а ввечері поспішає на фітнес, книги читає майже без винятку англійською мовою і не любить засиджуватись довго вдома, тому що справжнє життя не вміщається на диван чи замкнутий простір квартири. Ольга постійно кудись поспішає: жити, працювати, запускати нові комунікаційні кампанії, навіть п’є каву швидко. Інколи мені здається, що біля Ольги швидше падає сніг і швидше проходить дощ, скоріше наступає весна і літо швидше обіймає гарячими руками. І то зрозуміло, чому: погано надовго зупинятись, слід все встигнути. Стабільність захищеність та впесненість в

АМБІТНА | 48

завтрішньому дні, в той час правильний план тоді, коли продумані всі моменти, і коли ти отримуватимеш задоволення з виконання кожної задачі. ТОП 10 справ, які мене заряджають: 1) організувала поїздку дітей в англомовний табір в Буковель 2) вперше спускалась по річці на байдарці 3) лазила по горах зі спеціальним кріпленням 4) вперше літала літаком 5) знайшла час для вдосконалення себе - розпочала відвідувати курси ораторського мистецтва 6) тепер у мене є племінник - тому ще більше почала любити дітей і зрозуміла, що вже час мати своїх 7) знайшла у своєму напруженому графіку місце для особистого життя і зрозуміла його цінність 8) зустрілась з давнім другом і зрозуміла, що старий другкраще нових двух 9) зрозуміла цінність часу, проведеного з батьками 10) робота, яка приносить задоволення не забирає надто багато сил.

АМБІТНА | 50

Марія Гораш: в ній так багато сторін Якби декілька років тому мені сказали, що я буду писати в журнал, і, що буду спокійно і вільно почувати себе в будь – якому оточенні, я, певно, просто посміхнулася, але не повірила б цьому. Я була спокійною, непримітною, деколи сором›язливою дівчиною, завжди говорила «спасибі» і «будь – ласка», тому що цьому з самого дитинства вчили батьки, не могла нікому відмовити в допомозі і дехто цим користувався, одним словом, я подорослішала, я виросла, як особистість. Звісно, хороші манери так і залишилися при мені, адже це вже як звичка; я стала трошки по – іншому дивитися на життя, на людей, які оточують мене і з якими спілкуюся. Я працюю вихователем в дитячому садочку, кожного дня зустрічаюся з різними людьми, вони не схожі один на одного, тому до кожного потрібно знаходити підхід, особливий підхід: для когось я – радник, для когось – трішки психолог, комусь – людина, з якою можна поговорити і не почути критики навзаєм, а для когось я – це просто людина, яка доглядає за їхньою дитиною, під

АМБІТНА | 52

час робочого дня. Але справжні мої друзі – це вони, мої маленькі янголята, вони всі різні і зовнішньо, і душею, але такі однакові мрійники, які вірять в казку, в чудо і справедливість. З ними можна просто сміятися, говорити про елементарні речі (але такі цікаві для них), по доброму їх обманювати і разом з ними мріяти, і ще раз мріяти… Хтось каже, що справжньої дружби не буває, ні, це не так, вона є, ви просто можете її не побачити, не відчути, пройти повз і не зупинитися, але вона є, чекає свого моменту і часу. У когось є друзі з дитинства, а хтось знаходить їх вже в зрілому віці – це не важливо, головне, що ви знайшли його, того самого вірного і рідного. Мої подруги особливі для мене, я їх люблю, поважаю, ціную їхню думку і радію тому, що вони з›явилися в моєму житті. Я дякую долі за те, що все це відбувається разом зі мною, за те, що в моєму житті є сім›я, я дякую за свого чоловіка і поки що маленьку донечку. Мій чоловік особливий для мене, він мій справжній товариш по життю, мій критик і редактор, мій стиліст і слухач, моя муза і підтримка, моє натхнення і мої нові вершини, я можу довго говорити про цього чоловіка і розуміти, що сказане ще не все, я хочу пізнавати його і надихати, я хочу бути з ним нашою історією, красивою, щасливою і неповторною.

АМБІТНА | 55

Людмила Горячева: солодка магія Прохолодний загадковий осінній ранок оповив моє місто. Я була в очікуванні дива, народження другої донечки. Вже розпочалася моя декретна відпустка. Найближчими днями мав бути день народження у нашій родині, і я вирішила приготувати святковий торт. Коли вже поєднання духм›яного і пухкого крему гордо красувалося в холодильнику, виникло бажання зробити торт естетичним зовні. В інтернеті натрапила на прикрашання тортів цукровою мастикою - в мене загорілися очі і засвербіли долоні! Ось таким чином я вперше прикрасила торт простенькими трояндами....сам іменинник і родина були здивовані. Моє солодке творіння «змели» за один вечір. З тих пір минуло вже багато часу, мої дві донечки вже школярки, а магія кондитерської справи захоплює мене все більше і більше. Полиці кухонних шаф зайняті кондитерськими інструментами, різноманітним приладдям. Встигла за цей час повчитися у талановитих українських майстринь створенню цукрових квітів, ліпленню фігурок з цукрової мастики, прикрашанню пряників та тортів королівською глазурю (айсингом). Встигла навіть отримати освіту. І тепер я - інженеренергетик за першою освітою та кухар-кондитер за другою. Окрім улюбленої кондитерської справи маю інші інтереси: вивчаю психологію, створюю прикраси з бісеру, займаюся танцями на пілоні, люблю цікаві книги та душевне кіно. І все ж таки найважливіше у моєму житті - це моя сім›я, коханий чоловік та дві донечки-красуні Світланка та Катруся. Вони мої головні дегустатори, моє натхнення та підтримка.

АМБІТНА | 58

Джуринська Анна: я пишу своє життя та свою любов

Я дуже люблю життя. Саме таке, яке є у мене... Я бачу його різнобарвним, повним, насиченим. Я люблю свою сім’ю. Коханий та синочок - ось моя любов, радість та опора. Батьки, родина та близькі друзі - ось хто теж живе в моєму серці... Я люблю свою роботу. Таке буває, коли хобі і талант, даний Богом, збігаються во єдине та переростають у професійну діяльність. Я художниця. Я пишу своє життя та свою любов... А ще - я мрійниця. Калейдоскоп картинок крутиться в голові. Багато планів, бажань, мрій. Щодня бачу щось нове, ставлю це за мету та досягаю. Так і виходить, що я мрію я, відразу плануючи та досягаючи... Сьогодні мрію про затишний дім, про виставку своїх робіт та картин мого сина, про цікаві творчі проекти для дітей та дорослих, а завтра - я плануватиму здійснення мрій... Я мрію разом з сім’єю. Разом ми і любимо життя. Наше життя. Маємо традицію - насичувати наш побут новими емоціями, подіями. На місці не сидимо. Мріючи, подорожуємо разом. Завжди всюди беремо з собою сина - у музей, в магазин, на свято, на море, на екскурсію, на роботу... Завжди і всюди намагаємося показати цей світ нашими очима, розказати все, що про нього знаємо. Наша сімейна традиція - бути разом по-максимуму! Є у мене і звички, що можу кликати особливими для себе. Є

АМБІТНА | 64

звичка заховатися від світу та дзвінків дома у халаті та просто подумати, помріяти, прийняти нові рішення до дії. Маю звичку робити усе на хвилі натхнення - смачно куховарити, прибирати, влаштовувати сімейне свято - усе має бути з душею! Натхнення шукаю в сім’ї та з сім’єю. Надихаюсь солодким запахом дитини, що солодко спить під боком. А ще - силою та впевненістю чоловіка. Мене надихає кожен наш день, що прожитий не дарма, особливо, якщо він прожитий разом. Саме життя мотивує мене. Бо хочу і надалі його бачити таким - динамічним, рідним. Дуже багато є тих «хочу», тому і мрію все сильніше! Так, я дуже люблю жити. Я дуже люблю вчитися та насолоджуватися. І коли пишу «Я», знаю, що це - «Ми». Ми разом, ми сім’я, ми здолаємо, ми досягнем. Ми творимо. Знаю, всі мої фрази можуть здатися загальними. Але я так думаю. Такі думки живуть в моїй голові. Абсолютно точними та визначними вони бути не можуть. Бо міняються щодня і їх так багато, що легше їх просто намалювати.... Тому напишу іще дещо загальне і про мене. Я люблю малювати своє буття різним і щодня!

АМБІТНА | 67

Інна Дорохіна: мама, жінка, керівник і благодійник В мені існує декілька дуже важливих частин, що сформувались та нерозривно зв’язались між собою протягом 35-ти років мого життя. І, наразі, ці частинки притираються і гармонізуються, обшиваються мереживами та намистом особливостей, перевагами та недоліками моєї особистості – така є я… . Я – мама. Мамою я стала перший раз вже 14 років тому. За ці роки я зрозуміла, що мамою бути складно тому, що це поняття складається з багатьох граней: Задоволення… від того, що ти комусь вкрай потрібна зранку і до ночі; Відповідальності… за рішення, які приймаєш за дитину. Адже це не тільки твоє рішення, а й рішення, що має бути узгоджене із маленькою особистістю на кожному кроці її життя; Сміливості… визнати, що ти не завжди буваєш права по відношенню до будь-якої ситуації і показати дитині, що помилятися абсолютно нормально; Впевненості… за себе і своїх дітей, у всьому і завжди!; Терплячості… по відношенню до проявів особистості моїх дітей та вмінні не оцінювати, а просто любити їх такими, як вони є. Адже вони особливі і прекрасні! Тепер, зрозумівши, що ці якості з’являються в мені із кожною наступною дитиною, я намагаюсь їх розвивати і вдосконалювати. А мої 3 невтомних тренера щоденно і щоночі допомагають мені в цьому. Я – жінка. Чому пишу про цю мою частинку не першою, а другою – тому, що відкрила в собі справжню жінку, коли створила сім’ю із своїм чудовим чоловіком і народила дітей. У розвитку мене, як жінки, приймав важливу участь мій

АМБІТНА | 73

чоловік. В нього я, іноді, закохана «по-вуха», а, іноді, ненавиджу, як «гірку редьку». Але зараз розумію, що ті уроки і завдання, що задає мені життя із моїм чоловіком – просто необхідне для складання мого розуміння поняття «щастя в родині». Я не кажу про «безглузде терпіння», коли над тобою знущаються, навпаки – про відкриту боротьбу протилежностей, які притягуються. І вже разом 15 років! Наш шлюб, як гарний, витриманий коньяк, що приємно хмелить, але при передозуванні у почуттях та емоціях лишає після себе легке похмілля. Живучі разом із своїм чоловіком, що є цілеспрямованою, харизматичною та розумною людиною, зрозуміла, що для жінки в родині важливо не втрачати своєї особистості і розчинятися у чоловікові, дітях, щоденних домашніх турботах або, як робот, з ранку до ночі пропадати на роботі і вдавати, що страшенно зайнята, щоб приділити собі час. Так легко потрапити у цю пастку. Вона така солодка і приємна на початку, але жорстока і нещадна з роками. Коли ти розумієш, що зробила багато для мрій близьких і рідних, а для себе нічого. Тому, щоб не жалкувати потім, зараз намагаюсь невпинно розвивати свою особистість і знаходити час на те, щоб побути наодинці із собою. Це допомагає мені краще зрозуміти власні бажання і сформувати цілі в житті. Я – керівник. Моє «керівництво» розпочалось із самого початку професійної кар’єри. Коли я закінчила навчання у медичному університеті за спеціальністю терапевтич-

АМБІТНА | 74

на стоматологія, через 3 роки роботи лікарем-стоматологом у державній стоматологічній клініці, розпочала разом із своїм чоловіком власний бізнес. Вже майже 10 років тому ми відкрили стоматологічну клініку. Метою її створення було бажання надавати всі види стоматологічних послуг пацієнтам у комфортних для них умовах та ще одним важливим моментом було те, що лікарям, що працюють із цими пацієнтами також має бути комфортно. Адже щасливі люди ( в даному випадку щасливі стоматологи) роблять інших людей (пацієнтів) щасливими набагато легше. На мою думку щастя справжніх стоматологів-майстрів своєї справи полягає не лише у гарному матеріальному становищі, а й у гарних умовах для їхньої творчої роботи та у спілкуванні із однодумцями. Так народилась «ЛЕВІКА». Вона просякнута любов’ю і працею всіх членів моєї родини, перші літери імен яких прикрашають назву клініки. Стоматологічний бізнес дав початок розвитку моїй новій частині – благодійній. Я – благодійник. Коли бізнес почав приносити свої плоди, захотілось бути ще кориснішою для пацієнтів і суспільства в цілому. Я спостерігала декілька років, як страждають маленькі пацієнти дитячого стоматолога, батьки, яких не здогадувались ( бо вони не стоматологи) про те, що про зубки піклуватись слід до того, як вони почнуть руйнуватись.

АМБІТНА | 75

Малеча, змучена зубним болем, мала винести знайомство із чудернацькими інструментами та приладдям, що на той момент більше нагадували знаряддя для знущання, аніж допомогу від зубного болю. Крім того підвищена увага чужої тьоті або дяді у білому костюмі до твоїх зубів і саме в той момент, коли вони болять. Погодьтесь, це дуже тривожить! І мене це також бентежило не менше, ніж їх. Я думала: « Ми такі сильні і сміливі лікарі! Ми робимо все, щоб допомогти зберегти здоров’я зубів! Та виходить не все!» І тоді з’явилась ідея внесення у суспільство розуміння, що профілактика зубного болю і страхів до стоматолога – от що повинно бути на першому місці! Почали співпрацювати із психологом, яка допомагала діткам подолати страхи перед прийомом у стоматолога. А згодом почали проводити безкоштовні «уроки здоров’я» у школах та дитячих садочках міста, щоб діти знайомились із правильною технікою чищення зубів і стоматологами. От так почав зароджуватись Благодійний фонд «Майбутнє без болю». Тепер вже 2 роки поспіль фонд працює над 2-ма напрямками: громадським - просвітницько-профілактична робота із дітками та батьками( «уроки здоров’я»,робота психолога у стоматологічній клініці, семінари для турботливих батьків та «Академія здорового способу життя») і благодійним – організація безкоштовної стоматологічної допомоги дітям соціально-незахищених категорій, що мешкають в Україні. Зараз фонд підтримують лише декілька стоматологічних клінік та медичних центрів міста Вінниця. Згодом планується долучення до співпраці стоматологів і медиків інших міст і областей України. Хотілося б, щоб усі діти в Україні мали майбутнє без зубного болю та страху до стоматологів!

АМБІТНА | 76

Олена Дьоміна: творча, книжна і подорожуюча Эта зима особенная. Без привычного и так давно полюбившегося кофе. Эта осень чайная… с имбирем и мятой, медом и лимоном… где-то высоко в горах, где облака цепляются за макушки деревьев и так и спят там, укутавшись в иголки елей… Облака меня покорили еще прошлой зимой, когда мы спускались на наших бордах с мужем в этот терпковатосладкий туман и хотелось лакомиться просто с ладошек, и кормить друг друга, и еще пару горсточек взять сынишке и родителям. Это и есть облака в горах. И это есть любовь. Я иногда даже и не знаю где есть «я», чаще есть «мы»… мы любим горы, мы любим активных отдых, мы любим

АМБІТНА | 80

путешествовать, мы любим музыку и творчество, мы увлекаемся фотографией, мы любим готовить что-то интересное и необычно-вкусное… мы любим друг друга…это наш стиль жизни и его мы показываем нашему ребенку, именно поэтому Марчик уже был трижды с нами в Карпатах и в первый год жизни накатал с нами более 10 тысяч километров. Эта осень наполнена любовью и есть сама по себе чудо. Она чудесна. Чудесна в своей безмятежности и спокойствии, чудесна в прикосновении ветра и опадающей листвы. И чувства совсем другие – ты просто любишь, ты веришь и доверяешь человеку, который самый важный и нужный, самый любимый и дорогой, самый-самый… который подарил тебе частичку сердца…когда одного малыша называешь «щекастый светлячок», а второй, как чудо, у тебя под сердцем…

АМБІТНА | 83

Анастасія Жилинська: творчий та інший світ Я - фотограф. А тому сьогодні я провиду вас у свій світ, так що сядьте зручшіше, візьміть ароматної кави і насолоджуйтесь читанням. Мені було десь 15-16 років, коли я відкрила для себе чарівний світ *Щастя*.Засинаючи, я вирушала у подорож по світу. Кожного дня - нова історія. Та я мала надзвичайну можливість прожививати життя персонажу таким, яким я тільки забажаю. Але з часом мені захотілось щось іншого, постійного ,і я створила свій острів. Першого дня в моїх думках зявився острів, але він був в самому центрі прозорого океану. Острів був невиличкий, і куди не глянеш - там росли квіти. Вони були незвичайні, і колір мали такий дивний, помарачево -зелений з червоними плямами. Повсюди зелень, річечки протікають, багато різних тварин. Другого дня я збудувала собі дім в самому центрі острова. Він був дуже простий та збудований

АМБІТНА | 88

з дерева. Потім познайомилася зі своїми друзями. Третьго дня я вже розуміла, що на цьому острові я не одна. Я вийшла у місто з пирогами, щоб познайомитися з жителями цього містечка і пригостити їх. Жителі були привітні, підходили, аби обійняти мене, так вони вітають нових людей у своєму світі. А ще вони задавали мені дивні запитання,наприклад: який в мене розмір ноги і чи люблю я бавитися з сонячними зайцями. Кожного ранку,мене будить промінь сонця, який зазирає мені у віконце. Виходячи на терасу, я обовязково беру з собою каву і насолоджуюсь красою та тишою ранкового дня. Кожний день в моєму світі різний, тут немає вікового бар’єру, тут всі рівні. Ми можемо годинами спостерігати, як промені сонця бавляться з краплями води, зливаючись в одне ціле, як пташки співають. Інколи я раніше хочу лягти спати, щоб більше насолодитись світом, у я кому всі щасливі. Тому що байдуже скільки вам років для *щастя*.

АМБІТНА | 91

Наталія Курилова: чоловік – це моя кам’яна стіна, а син – мій основний вчитель Я маю дуже широке коло інтересів і не люблю сидіти склавши руки. Люблю відчувати себе потрібною. Основна моя робота – викладач в технічному університеті, основні хобі – йога та трайбл, але на даний момент на мене чекає другий декрет. З досвіду першого, декрет – це дуже потужній поштовх, з появою дитини змінюється все, втому числі і матір, змінюються вподобання, з’являється стільки напрямків і життєвих планів, які хочеться реалізувати. Під час першого декрету зайнялась миловарінням та приготуванням дієтичного шоколаду, а також приклала багато зусиль для створення дитячого садочка сімейного типу з Вальдорфською системою виховання, якому 15 вересня виповнився рік і який із задоволенням відвідує мій син Мирон. Мрію мати багато дітей, дружну і здорову родину. До сімейних традицій віднесла б здоровий спосіб життя, правильне харчування, регулярне відвідування з сином бані, домашні пологи  Особливі звички. Завжди прохожу трохи раніше назначеного часу. Не уявляю життя без йоги і танців. Суботу проводжу з сім’єю, раніше вела майстер класи з миловаріння і шоколадоваріння, але зараз вже важкувато. А в неділю веду два тренування по 1,5 години і решту часу також стараюсь присвятити родині. Гуляємо, відвідуємо родичів, ходимо до парку, зоопарку в гості. Мотивує затребуваність (рос. востребованность) та думка: «Якщо я це не зроблю і буду чекати, поки зробить

АМБІТНА | 94

хтось інший, то пізніше це вже може бути не актуально». Надихаюсь різними дрібницями, які раніше і не помічала: кольором листя на деревах, формою хмаринок в небі… Парфумами не користуюсь, відкрила для себе якісні ефірні олії (з них можна власноруч робити парфуми, але мені то не цікаво, хіба що на майстер класі показати відвідувачам): наношу на зап’ястка декілька крапель улюбленого аромату і отримую від цього величезне задоволення. Чоловіка люблю за надійність – це моя кам’яна стіна! Він підтримує майже всі мої починання, правда своєрідним чином – критикуючи їх в пух і прах. Але це як раз інформація, яку я приймаю до уваги при реалізації своїх нових ідей та проектів. Люблю за золоті руки – може полагодити що завгодно. Складно перераховувати всі чесноти, люблю його цілком і повністю разом з недоліками, сприймаю таким, яким він є і стараюсь підтримувати в складні хвилини. Синочку Мирону 3,5 роки, його люблю за безпосередність, за шалений потяг до книжок, за творче мислення, за говірливість (іноді називаю «радіо Мирон», бо віщає нам цілодобово майже без зупинок). Він мій основний (поки не народила другу дитину) вчитель. Я ніколи не здогадувалась, скільки невичерпних ресурсів набуває жінка народивши дитину. Рідне місто люблю всією душею, дуже люблю прогулюватись містом з сім’єю або друзями. Особисто я нічого б не змінювала у Вінниці, зараз місто і так настільки швидко змінюється, залишаючись при цьому улюбленим, затишним і гостинним, що дуже важливо.

АМБІТНА | 97

Ірина Мелентьєва: емпатійна та амбітна Я народилась і виросла у чарівному місті над Бугом, у самому серці Поділля – мальовничій і квітучій Вінниці. Дуже люблю своє рідне місто і пишаюся тим, що я – вінничанка. Хочу завжди бачити Вінницю чистою, привабливою і комфортною як для мешканців так і для гостей міста. Мені подобаються загальноміські свята, коли головна вулиця міста стає пішохідною і по ній прогулюються задоволені усміхнені батьки з дітьми, бабусі і дідусі з онуками, весела активна молодь, щасливі закохані, зацікавлені і захоплені приїжджі; лунає музика, проходять святкові заходи, панує атмосфера гарного настрою і радості. Я люблю згадувати своє дитинство. Воно у мене було безхмарне і щасливе. Я дуже любила малювати, виступати, фантазувати і мріяти. У дитинстві я мріяла стати космонавтом, актрисою або президентом, потім – лікарем або вчителькою, пізніше – журналістом… Але ніколи навіть не уявляла себе держслужбовцем і багатодітною мамою. Зараз я працюю в органах місцевого самоврядування і виховую трьох дітей. Мої діти – це мої крила. Вони мене надихають, спонукають, мотивують та стимулюють. До активних дій, руху вперед, нових проектів. Я намагаюсь виховувати їх чесними, порядними, співчутливими, творчими та активними. Залучаю

АМБІТНА | 100

їх до різних благодійних та соціальних заходів. Ми багато часу проводимо разом. Мої діти – це мої маленькі вчителі. Не лише я виховую їх, а й вони мене. Діти – це наші дзеркала, в них ми можемо побачити не тільки зовнішню схожість, а й пряме відображення своїх дій, вчинків, поведінки. Це, насправді, дуже повчально! Тому у вихованні дітей керуюсь таким девізом: «Виховувати потрібно на власному прикладі» Постійного хобі у мене немає. Люблю пробувати все нове, цікаве, відкривати невідомі грані, експериментувати, бувати у незнайомих місцях, знайомитись із неординарними людьми. Постійно займаюсь саморозвитком і самонавчанням. Я – людина-феєрверк. Миттєво загораюсь новою ідеєю, збираю навколо себе однодумців, Обожнюю шоколад. Чоловік шуткує, що в мене у венах тече вже не кров, а чистий шоколад. Дуже люблю м’які іграшки (особливо ведмедиків і довговухих зайців), млію від величезної кількості повітряних куль. Дуже люблю переглядати фотографії. Ціную спогади, шаную історію. Мрію здійснити навколосвітню подорож (не обов’язково за один раз) Веду Щоденник сновидінь, у якому щоранку (по можливості) роблю нотатки того, що мені наснилось, або ж загальне враження, свій стан, відчуття. По темпераменту я – яскраво виражений сангвінік із легким відтінком холерика. Легка на підйом, достатньо активна й динамічна, в міру емоційна, співчутлива та емпатійна. А ще я – амбітна)

АМБІТНА | 103

Світлана Мелобенська: з лялькою по життю Напевно кожна дівчинка любить ляльки... Колись дуже давно, в далекому дитинстві, я бавилась гарними ляльками в дусі радянського союзу....та одного дня мені до рук приплив скарб.....у вигляді міні лялечки 1980 року....Зріст 5 см, гарнюнє каштанове каре і......відірвана,права ручка.... але мені було байдуже,бо це була найкраща лялечка в світі. Я виміняла її у сусідки на найкращу ляльку зі своєї колекції, мама довго не розуміла, як можна загубити велику ляльку і не пам›ятати. де і коли? З цього дня розпочалась моя любов, любов до ляльки.... Квітень 2015....я везу свою першу авторську ляльку в Київ: каштанове волосся, блакитні очі, до нестями гарний жакетик, розшитий власними руками, підкладка шовкова, з тоненької чорної шкіри черевички, вишита батистова сорочечка...Ця лялька чимось нагадує мені мого синочка, а чимось ту далеку лялечку з мого дитинства. Жовтень 2015...Київ....Міжнародний фестиваль авторськох ляльки « Модна лялька». Представлення цілої історії про добрих гномів, чудних тролів, кумедного Їжачка, біля якого трудився найменший синочок, якиго цілував та обіймав перед моїм від›їздом у блискучий чорний носик. Я давно вже виросла, але дуже вдячна, що колись у моїх руках опинилась та маленька німецька лялечка, що дала мені можливість залишатися дитиною по сьогоднішній день. Я лялькар - і це найкраща професія в світі, тому що ти завжди дитина, перед якою відкривається світ казки.

АМБІТНА | 106

Оксана Мельник: різнокольорова, хоч і жовто-гаряча Панянка з жовто-гарячим волоссям, великим добрим серцем, амбітними планами на життя, незалежною думкою, головою повної ідей, подруга – кому потрібна, комусь «щасливий пендель», головна моя праця - мати двох бусинок, з якими разом росту та живу новим цікавим життям! Я люблю ранкову каву з корицею та молоком, яку готую в глиняній турочці, заливаю в філіжанку від львівської майстрині і розглядаю малюнки. Старша донька теж вже вміє готувати для мами каву, боїться вогню, але стоїть на стільчику і чекає, коли кава добіжить до верху, кричить, що тікає кава і ми всі разом її ловимо, де наздогнали. Це найсмачніша кава, яку зварили твої рідні. Я люблю затишок та атмосферу! Стараюсь створити її, де можу і як відчуваю. Останім часом моє життя та погляди на нього змінилися, і я змінилася. Я пройшла випробування, послані Богом, і вдячна йому за цей досвід. Почала відчувати, любити себе, дозволила своїм бажанням та талантам розвиватись. Я почала читати, малювати, писати, і отримую від того всього задоволення, відпочинок, досвід, натхнення. На моєму прикладі старша донечка теж пише свою маленьку книжечку життя. Менша донечка в 1рік та 8 місяців правильно тримає ручку і в своєму блокноті малює кола, сонечко і

АМБІТНА | 113

зірочку. Мої діти навчають мене усьому, я справна учениця. Книжки, які я вже прочитала цього літа-осені – «Мелодія кави в тональності кардамону», «Шпинат для мізків», «5мов кохання», «Соло для Соломії», «Фрагменти з життя», «Календар любові», «Ттеплі історії про кохання». Ще купую нові книжки та читаю там, де хочу: в транспорті, кафе, в черзі, просто читаю. Чудернацька історія сталась зі мною, коли я спеціально пішла до Львівської цукерні, щоб в атмосфері кав’ярні почитати роман про заборонене кохання. Я читаю десь вже на 252сторінці, описується пан Адам, його зовнішність, одяг, манери розмови, голос, і я, уявляючи його собі в голові, помічаю, що за сусіднім столиком сидить такий самий пан, як з книжки, такого самого віку, голос дуже заворожує, він щось пояснює 6-річній дівчинці, з якою прийшов. Він дуже тихо та розумно пояснює все, що малеча запитує. Я підіймаю очі і заворожено дивлюсь на них і не розумію, як так може бути? Але ж було, зі мною, насправді. Я вражена пішла додому дочитувати книгу. У мене вже 6й рік працює правило: «Мама тоже человек». У неділю я йшла блукати містом, розглядати вітрини, провітрювати мізки, просто відпочити, зустрітись з подругою чи навідати батьків. Це дуже допомагає відволіктись від домашніх турбот і згадати про себе. На даний час мої вихідні зайняті дітьми, але час для себе я виділяю так само, звичка залишилась корисна. Люблю цікавих людей, людей, які роблять, а не обіцяють, які тримають слово навіть якщо забули чи були певні обставини. Люблю всіх діток на світі, хочу, щоб вони були щасливі! Люблю зустрічі з амбітною панянкою. яка

АМБІТНА | 114

мене надихає, вчить, дає цінні поради, мотивує та завжди підтримує. Вдячна їй за це, вона завжди поруч. А ще я люблю проводити час з дітьми, готувати корисне та смачне, менша завжди допомагає - у неї є свій вінчик для перемішування продуктів, я така щаслива, коли ми разом. Мої діти відвідують театр дорослий, усі заклади харчування, вміють їсти виделкою та ножем. Піти з дітьми в Цукерню та навчити їх манерам амбітних панянок, як куштувати тортик чи як сидіти, повірте - це не дорого, якщо взяти по 50-70грамів тортика та чай, ви отримаєте море задоволення, навчите дітей, проведете час разом, скуштуєте щось нове та смачне. Повернетесь додому і приготуєте разом ще смачніше, але разом. Я полюбляю гуляти з дітьми, маршрути вони самі складають, поки ще маленька Янінка її так приємно носити на собі в ерго-рюкзаку, вона тепла та пахне молоком, обіймає мене завжди за спину і горнеться спати. Я щаслива! А ви? Ще можна вийти за межі звичайного, пообідати на скелі в Сабарові чи прогулятись лісом в обідню перерву. Поділитись обідом з тим хто голодний, в обідню перерву поїхати в дитячий будинок і обійняти дітей не чекаючи нагоди, а віддавати і не чекати нічого взамін. Жити звичайним людським життям, не порушуючи законів Божих.

АМБІТНА | 118

Аліна Наливайко: мене мотивують чоловік і сини

Я дуже люблю життя, щирих людей, обожнюю свого чоловіка та синів. З великою любов’ю та вдячністю відношусь до своїх батьків. Мабуть, як і всі інші люди. З великою радістю та відкритим серцем несу красу в жіночий світ. А ще виховую своїх хлопців, дуже хочу бачити справжніх чоловіків через декілька років ))) В даний час я працюю викладачем мистецтва макіяжу в «Школі краси», де кожен бажаючий може обрати для себе новий професійний навик. Також я є співавтором проекту «Я - нова», який був створений жінками для жінок. Викладаю макіяж дівчатам в проекті «Fashion Family». Я дуже мрію про мир, добробут, про те, щоб усі люди жили гармонії за собою та оточуючим світом, щоб у всіх все було добре. Дуже хочу гарного настрою та позитивних емоцій кожен день. Майже кожні вихідні ми проводимо разом з батьками, це є нашою традицією. А ще ми дуже любимо вечеряти у сімейному колі влітку. Коли навколо духмяний та запашний аромат полуниць та суниць. З ним єднається запах багаття та шашлику. Вихідні дні я проводжу по-різному: або наповнююсь позитивними враженнями, працюючи з найдорожчими для мене дівчатами – моїми клієнтками, або в колі самих близьких для мене людей.

АМБІТНА | 121

Тоді, коли наші вихідні співпадають, чоловік для нас готує сніданок. То запашний омлет за його авторською рецептурою, повторити який у мене не виходить. А ще він готує найсмачніший борщ у світі! Для подальших досягнень мене мотивують мої хлопці. А ще, ті результати, які я бачу, роблячи малесенькі кроки для досягнення поставлених цілей. Також мене мотивуюсь радісні емоції жінок, які виходять після нашої зустрічі, трішечки змінені і усміхнені. Надихаюсь на працю гарною природою, живописом, музикою, тишею. Обожнюю парфум Armand Basi in Red. Дуже люблю свого чоловіка та діток. Якби мене питали за що, відповіла би - просто так, бо я не знаю, як це - любити за щось. Дякую Богові за те, вони в мене, за те, що я кохана жінка та улюблена матуся. А ще я буде люблю місто Вінницю. Мені тут затишно та комфортно.

АМБІТНА | 123

Олена Носулько: про чітке розуміння, для чого все потрібно вам Знайомство з Оленою Носулько у мене відбулось років два-три тому, коли я прийшла в школу англійської мови FLASH влаштовуватись на роботу PR-менеджером. Як зараз згадую її посмішку, абсолютну відкритість до діалогу і впевненість у своїй діяльності, неабияку любов до справи, яка приносить користь іншим людям. А потім у нас був рік насиченої співпраці, багато цікавезних проектів і реалізованих мрій. А зараз школа FLASH – наш партнер зі сталого розвитку. Саме завдяки Олені Михайлівна та її колективу в журналі ми маємо корисний розділ «Спілкуйся англійською», а в Вінниці – школу, яка вчить вільно розмовляти найвідомішою мовою світу. Це нині Олена Носулько - виконавчий директор, та свою діяльність в компанії розпочинала з посади менеджера з продажу, PR-менеджера і бухгалтера. Спершу то були невеличкі курси з вивчення мови в Тульчині, потім – вихід на Вінницький ринок і завоювання України. Як то було в Вінниці? А дуже просто. Разом з ідейницею та власницею школи Тетяною Тасиц, Олена Носулько будувала наполеонівські плани. Взявши в руки карту міста, відмітивши на ній усі 36 шкіл, особистими візитами та комунікацією з директорами навчальних закладів FLASH розпочали навчання англійської в класах загальноосвітніх шкіл, а уже за рік – відкрила власні класи. І все тому – що вірила в ідею, працювала над її втіленням, не боялась ступити

АМБІТНА | 129

невірний крок і чітко розуміла, для чого то потрібно. Особисто я на прикладі Олени Михайлівни в свою діяльність перенесла багато практик: схеми побудови організації, розуміння продукту, яким займаюсь і чітко того, що маю отримати в результаті тієї чи іншої діяльності, статистику, для виміру того ж продукту. В команді Олени Носулько немає хаосу, так як кожен знає, чим займається, для чого то робить і як то покращувати, аби зростала продуктивність , яка наглядно вимірюється статистикою і зображується в графіках. Олена Носулько – мама двох діток, дружина свого чоловіка. А тому вихідні і вечори намагаються проводити як частіше разом, влаштовуючи кулінарні батли і посиденьки за гарним фільмом. А мудро поєднувати роботу, власний часовий простір і сім’ю допомагає планування: стратегічне і більш тактичне, що ведеться у щоденному блокноті-планувальнику, зручному і улюбленому.

АМБІТНА | 130

Наташа Ольшевська: бути з дітьми Народилася я в чудовому місті Немирові і була дуже чудовою донечкою своєї матусі. В 5 років записали мене на заняття з фортепіанно, в 9 я знала, ким я хочу працювати коли виросту. В 11 почала ще без освіти, але розвивати діток дошкільнят з своєї вулиці. Батьки мені довіряли і довіряють. Діти сцілюють всіх і НЕ МАЄ БУТИ ВАЖЛИВО, ЧИ В ДИТИНИ Є МАМА, ЧИ ТАТО... В ДИТИНИ Є МИ!

АМБІТНА | 134

Олена Павлова: лист матерям Добрий день, матусі, мамулі, мами, неньки, найрідніші для своїх дітей люди на землі. Мені важко спокійно говорити про усі свої проекти, адже вони – плоди мого серця та моєї фантазії, моїх мрій та натхнення. Але про проект «Місто матерів» мені говорити найважче. Можливо тому, що це мій перший дорослий проект. Він про дорослі мрії. Ми мріємо вирости, стати дорослими, мріємо про те, скільки в нас буде дітей. Мріємо про це маленькими дівчатами, граючись ляльками, пупсами, ведмедиками та зайчиками. Та коли ми виростаємо, коли у нас з’являються такі кохані та такі довгоочікувані діти - ми мріємо, щоб у них все було добре, щоб вони не хворіли, їх не ображали, ми мріємо про безпечний світ для них. І ми дуже рідко здогадуємось про те, що їхній безпечний світ – це передусім ми. І що лише щасливі та захищені мами можуть створити такий світ для своїх дітей. Я розкажу вам одну притчу, про щасливу маму. Жила-була бідна єврейська сім’я. Дітей було багато, а грошей мало. Бідна мати важко працювала – готувала, прала, прибирала і … зривалась на дітей, голосно нарікала на таке життя. Втомившись від усього, пішла за порадою до рабина: як стати хорошою матір’ю? Вийшла від нього задумлива. З тих пір її наче підмінили. Ні, грошей у сім’ї не додалося. І діти слухнянішими не стали. Але тепер мама не сварила їх, а з обличчя її не сходила привітна посмішка. Раз на тиждень вона йшла на базар, а повернувшись, на весь вечір закривалася в кімнаті. Одного

АМБІТНА | 138

разу діти порушили заборону і зазирнули в мамину кімнату. Вона сиділа за столом і … пила чай з солодким цимесом! «Мама, що ти робиш? А як же ми? »- обурились діти. «Ша, діти! – відповіла жінка – Я роблю вам щасливу маму! » Так от, чому ми почали з Вас проект по захисту мам? Зараз буде найважче для мене – мій особистий досвід, і хай він стане вам у нагоді. Я росла без мами з 8 років. Виховувала нас бабуся. Пенсія по втраті годувальника становила по 45 карбованців на мене і на брата. В порівнянні з бабусиною мінімальною у 32 карбованці - це було дещо, що дозволяло нам виживати, але не більше. Радянські часи , коли зарплата складала 120 карбованців середньому по місту Вінниці. Скажімо, чорний хліб по 18 копійок буханець, 3 копійки булочка, 3,6 карбованці - пачка вершкового масла, ну, тобто можна було прожити.

12 років тому я втратила чоловіка. І на моїх трьох дітей вже не було окремі пенсії, а була одна, мінімальна. Зараз вона становить 1550 грн. На трьох. Звичайно, ми вижили. І зараз мої діти вже дорослі і самостійні. Але я подумала кілька років тому – я єдиний захист, який у них є. І моя мрійлива і творча натура не може бути виправданням тому, що вони можуть залишитись без захисту, якщо мене з ними не буде. Ми не любимо говорити про втрати, про хвороби, про смерть. Ми, як те курча з мультика «робимо лисиці темно», закриваючи очі собі. Я розпочала цей проект під егідою МБФ «Без кордонів» та в співпраці з найкращими страховими кампаніями світу тому, що я хочу допомогти кожній мамі, яка виховує дітей зрозуміти як вберегти саму себе від хвороб та бідної старості, як дати дітям старт у життя, чому захистити себе так само важливо, як і захистити своїх дітей. Давайте зробимо нашим дітям здорових, захищених, щасливих мам. Захистіть найдорожче,

АМБІТНА | 140

що

є

у

ваших

дітей

–

своє

життя

та

здоров’я.

Дар’я Паламарчук: про сміливість бути собою і постійну працю Тому, хто дає сили жити... У вас були такі моменти в житті, коли хочеться водночас співати і кричати, і невідомо, чого буде у вашому голосі більше – радості чи трагізму? От у мене зараз такий період. Життя останні місяці болісно нагадує романтичну трагікомедію, а місцями і відвертий фарс. Але то все емоції. А якщо їх відкинути, залишається Робота. Робота над собою, робота з людьми, робота Матері, робота заради кар’єри... Ще з дитинства я чітко знаю: щоб добре жити, потрібно працювати. Так мене вчили батьки, педагоги, наставники. Потрібно працювати над вимовою, у спорті, на танцях, у шаховому гуртку. Працювати з орфографією, стилем, римою, ритмом... З усього цього згодилася хіба робота над помилками... Їх виправлення, як і зазубрювання різного роду Правил, дозволяє рідше почуватися недоречно... Професією свого життя я обрала кризову психологію. Що мною тоді керувало, зараз вже важко сказати... Та, попрацювавши кілька років за спеціальністю, я зрозуміла, що мені „не туди”. Я викладала танці, балет, йогу, працювала моделлю, менеджером і лаборантом... Врешті, після народження

АМБІТНА | 147

донечки, прийшла до усвідомлення того, що світ безмежний і повен ресурсів, і лише від мене залежить, використовувати їх чи ні. І я стала приватним підприємцем. Я перечитала море літератури, неймовірну кількість сайтів та блогів, і відкрила власну миловарню вдома. За пів року асортимент моєї продукції розширився до 100 найменувань. Я беру участь у виставках, ярмарках, фестивалях, реалізовую товар у магазинах Львова та Вінниці, проводжу майстер-класи, веду блог та сторінки у соцмережах, даю інтерв”ю на телебаченні та в газетах, друкуюсь у рукодільних журналах... Окрім екологічної органічної косметики я виготовляю натуральний медовий шоколад без цукру, в тому числі дієтичний на основі керобу – його можна й діткам, і алергікам, і годуючим матусям. У запах справжнього шоколаду я просто закохалася! Теплий, огортаючий, п”янкий, розслаблюючий – він відновлює сили і зачаровує. А ще однією з моїх любовей є прикраси. Незвичайні етнічні, вишукані вечірні, строгі ділові, яскраві життєствердні... Скло, метал, каміння – феєрверк кольорів і текстур! Яка насолода перебирати намистинки, гріти їх у долонях, уявляти, що з них вийде, підбирати найвигіднішу „оправу” – фурнітуру... Називати це роботою складно. Кажуть, що найкраща робота – це хобі, яке гарно оплачується. Мабуть, це саме той варіант. Рукоділля – справа мого життя, справа, якою я можу займатися 48 годин на добу. Це цікаво, краси-

АМБІТНА | 148

во, корисно і дохідно. І мені це подобається. Я впевнена в тому, що донечці це теж іде на користь – з пелюшок вона має гарний приклад невтомної діяльнісної матусі, закоханої у свою справу. Вона вчиться і вже мені допомагає. Я їй все розповідаю, показую і залучаю до творчості. Не завжди все просто і гладко. Не завжди все виходить так, як слід. Не завжди я отримую те, чого хочу. Не завжди все встигаю. Іноді я почуваюся настільки стомленою, що навіть дихати – непосильна задача. Іноді я відверто сміюся над собою. І коли життєва трагікомедія переходить у відьомський шабаш, я пишу вірші. І в рядках проступають сльози. І тоді стає тихо і спокійно. І дихати – легко і вільно. І серце оживає, і мірно гудуть у скронях вени. Теплими, ще дрижачими, пальцями перегортаю сторінку – і живу...

залитий шлях жовтавим молоком небесного світила повноводого і я іду із трепетним теплом у серці... навколо вже нікого... гука луна мене невтішно невесело а я шепочу у цім стоголоссі у своїм серці що немов колосся шумить і хилиться додолу... „цілуй моє волосся...”

АМБІТНА | 150

Таня Петрова: крізь об»єктив Вона здебільшого працює мовчки, навіть трохи медитивно. Завжди вміє підловити особливий момент, подих, і в деталях показати побачене, пережите нею і тією/тим, кого фотографує. Коли я була зовсім маленькою, часто мама казала, аби я уважно дивилась в об»єктив, бо вилетить пташка. У Тані все навпаки: птахи залітають в Танін фотоапарат, в її фото-знимки, кольори, ракурси. Вона дуже файна. І любить капучіно з високою пінкою. А ще - динозаврів і автентичність. Тому роздає усмішку лише приємним людям. І постійно працює над собою. І, як фотограф, говорить мовою фото. Фото: Максим Белоконський

АМБІТНА | 154

Діана Подолянчук: про вміння відчувати Сидячи на вокзалі в кафешці...Чекаючи на потяг в улюблену Вінницю, за якою я починаю сумувати, як залишу на незначний час. У кожної людини свій світ. Хтось виділяє собі маленький шматочок, і думає, що все, далі нема куди рухатись - сам задає собі обмежуючі рамки. Інші навпаки, беруть багато території, але не вміють за нею доглядати, і вона заростає. Заростає, породжуючи зневіру, гнів , агресивність, Наш персональний світ, персональний рай та ад в нашій голові. Всі наші ідеї, покликання, доля, надії , мрії - знаходяться там. У моєму світі є багато чого цікавого, бо я на це свідомо виділила багато місця. Мій світ багатогранний... Я постійно знаходжусь в пошуці - чим ще можна його доповнити ? Що ще можна там посадити, щоб гарно цвіло ? Коли я була маленькою, звісно , я не знала ким я хочу бути у майбутньому. Але я завжди знала «Хто я». Усвідомлення себе самої, своєї суттв у мене було завжди. З самого раннього дитинства мені скучно було сидіти просто в ліжечку, гратися ляльками, тихо гуляти з матусею за ручку. Я зажди бігала, шуміла, щось видумувала, швидко навчилась говорити, читати та писати. І цей вогонь

АМБІТНА | 158

душі, вогонь, який зігріває мене та навколишній світ - я пронесу через усе моє життя. Що є світ ? Відображення навколишньої дійсності! Я хочу змінити це відображення. Десь , глибоко-глибоко в серці я несу багато-багато зерняток. Деякі починають проростати , а деякі чекають сприятливих умов. Що це за зернятка ? Це ваші теплі слова! Це щирі посмішки, обійми, очі, які виражають всю гаму позитивних емоцій , починаючи від захоплення - закінчуючи коханням. Ось ці маленькі зернятка, зігріті теплом та любов’ю - проростають , і з часом перетворюються на шедеври. Можливо для когось це нова пісня чи танець, новий проект чи просто виростає віра в себе та свої сили. Давайте дарувати один одному зернятки тепла, надії , віри! Не бійтеся , що вони пропадуть! Адже це найвагоміше, що ми можемо дати один одному ! Танці - один із улюблених шматочків мого світу. Музика і танець - те, що було зі мною завжди. Як народжується мій танець? Я заплющую очі...всередині себе сама ж собі програю музику , водночас придумуючи танцювальні рухи. «І раз , два, три - стрибок , проворот, пауза.. Акцент, акцент...» І потік несе мене в думках все далі і далі. І ще одна мить - осяяння! Танець готовий. У мене багато таких свідомих танців. Амазонка , Ангел , Мальви, Клеопатра... Що ще є у моєму світі цікавого? За освітою я психолог та вчи-

АМБІТНА | 160

тель географії. Дуже люблю спостерігати за людьми, намагаюсь виробляти в собі емпатійні здібності. Так я я вчитель - дуже люблю займатись творчим вихованням маленьких діток. У мене своя школа танців. Персональна армія дітей , які змінять світ ) тренування в студії у нас майже кожного дня. Іноді працюю без вихідних. Але та енергія , яку вони віддають мені - спонукає до дій. Коли я бачу їх очі, що горять внутрішнім сяйвом, я забуваю про все. Дякую Богу за такий дар! Навчати інших! Ще я займаюсь громадською діяльністю , беру участь в різноманітних проектах, знімаюсь в телепередачах, пишу статті, працюю над написанням книжки, читаю ,малюю , готую діток на конкурси, фестивалі , знайомлюся з іншими , цікавими людьми. «Якщо я світити не буду, Якщо ти світити не будеш , Якщо ми світити не будем, То хто ж тут розсіє зло?» Ми не просто так приходимо на Землю. В кожного з нас є певна програма, яка вказує на наші основні задачі на цій планеті. Їх немає фізично написано на папері, але я їх інтуїтивно відчуваю. І я знаю точно одне! Що якщо нам даються знання , ресурси , таланти , енергія - ми не маємо права їх не використовувати. Талант - Божий Дар. Навіть якщо тобі здається , що у тебе нічого не вийде , що люди не зрозуміють , затопчуть. Будь ласка, не бійся ! З тобою завжди Бог! Він вірить в тебе. Лише потрібно знайти частину цієї віри в себе , і почати діяти! Потік понесе тебе куди потрібно. Вдалої подорожі !)

АМБІТНА | 162

Марина та Яна Прісняк: різні та схожі Я люблю писати вночі. Коли зима одружується з небом, місяць солодить мені каву, або коли вагітна повня тихо з шафки краде шоколад і дає ним поласувати, доки сплять чоловік з донею. В ці моменти щастя переповнює груди, а слова набувають якихось особливих значень. Зараз доволі зимно. Я, нарешті, поховала всі свої граблі, на які дотепер ступала. А тому, доки не впав на землю сніг, можна піти позбирати сухе осіннє листя... Я - вредна мрійниця, та вперто знаю, що усі мрії збуваються, головне чітко знати, чого бажаєш. Я уже писала в першому номері, що, власне, писати мене навчила вчителька з української мови та літератури Таміла Василівна Очеретна. І часто нині я зустрічаю її на ринку, або біля школи, та якось не наважуюсь підійти... Вона не пам»ятає ( та й не мусить), а я ще й досі вчусь писати свої найкращі ессеї. І от тепер я вже доросла пані, маю донечку, яка так само шалено ставиться до атмосферних вражень, як я. Разом ми оживлюємо предмети, малюємо картини навпіл, відшиваємо текстильні ляльки і щовечора обидві чекаємо на поцілунок чоловіка/папи по закінченню вечері. І то вихо-

АМБІТНА | 166

дить дуже смішливо: В. закінчує вечеряти першим, прибирає за собою посуд, і йде цілувати мене у знак вдячності. На що Яночка, з повним ротом вечері, щовечора образливо-ревниво реагує « А мене, а мене». А далі, вишенькою до торта, заходить доберманистий Ред, аби його теж поцілували і подякували за те, що не заважав трапезничати. Життя не обмежується роботою, чужими мріями та проектами. Тому дуже важливо вміти насолоджуватись своїм особливим життям, наповнювати його пряностями, вдячністю і турботою. Нам хочеться вірити, що ми - неповторні. Особливий рецепт червоного борщу, авторський стиль письма, хода, погляд, посмішка чи зморшка біля кутика ока. Тисячі особливостей роблять нас такими різними і такими схожими один на одного. Та особливо подібними - з дітьми і чоловіками. Тому що звички стають спільними, борщі варяться разом, а зморщечки з»являються в результаті реакції на одні й ті ж враження. І коли спиняється і дивишся на своїх батьків починаєш розуміти, що вони роблять так само. І це радує. На календарі закінчується грудень, і бути вдома - саме щастя. А тому час, який найбільше обожнюю в своєму житті- це зимний вечір, ба, навіть, ніч, коли змиваю з себе всю втому і урочисто знімаю усі «фіранки», коли місяць солодить мені каву, і коли я пишу...

АМБІТНА | 168

Ірина Пущик: ставте собі цілі Не дивлячись на осінній дощ, сьогодні у мене незвичномрійливий день. Я в передчутті справжнього дива. З кожним новим днем починаю розуміти, що мрії збуваються. Не випадково говорять, що вчитель приходить, тоді коли учень готовий до зустрічі з ним. Так, саме сьогодні у мене з’явився вчитель, і не один. Це дивовижно. Насправді відбуваються дивовижні речі. Як тільки я починаю про щось мріяти чи когось згадувати – вони оживають у моїй реальності. Просто так… сьогодні захотіла зустрічі, а завтра я її вже маю. Захотіла мати якусь подію у своєму райдужному житті – на тобі. Я не випадково написала райдужне життя. Моя істинна віра в існування такого життя, мене і привела до нього. Скільки приходилось чути від інших: прокинься, не мрій, забудь, це не твоє, ти в ілюзії, так не буває, але я не зламалася, не зупинилася, далі продовжувала йти. Може не так швидко як би хотілось, але з розумінням того, що я у своєму човні і вітрила розправляю сама. Спілкуючись з великою кількістю людей, розумію, що в кож-

АМБІТНА | 175

ному з них є родзинка, яку потрібно додавати до тих страв, які вони готують. Роблячи роботу зі своєю родзинкою – ми стаємо особистістю. Тільки справжня особистість отримує справжні результати, має повагу до себе та навколо оточуючих людей. На мою думку, повага проявляється і у вмінні користуватись своїм часом. Прийшовши на призначену зустріч або виконавши справу в строк – є однією із складових успішної людини. Адже більшість з нас прагне бути успішною та реалізованою особою. Саме такою себе і вважаю. Дивлячись на світ без рожевих окулярів, розумію, все, що маю на сьогоднішній день – надбавалося не просто, але є розуміння того, що рухаюсь у вірному напрямку. Тому, мрійте, ставте цілі, визначайте свої цінності і обов’язково себе знайдете.

АМБІТНА | 176

Марія Рачинська: невловима та відверта Нехай він вірить у себе, і йому повірить весь світ (с) Иоганн Кристоф Фридрих фон Шиллер. Я відчуваю легкість. У моєму розумінні – це почуття спокою, внутрішньої гармонії та щастя. Впевненість у завтрашньому дні не дає змогу випускати на волю переживанням, стабільність допомагає рухатись далі та розвиватись, а любов до своєї сімї – радість життя. Мій життєвий шлях починається із щасливого дитинства. У батьків була змога дати мені усе найкраще, виховати людину , отримати все те, що маю зараз. Величезну роль у моєму вихованні зіграла покійна бабуся. Ніколи моя любов до неї не згасне, як і пам›ять сумісних життєвих моментів.. Ми завжди співали веселі пісні, ходили до лісу збирати квітки, слухати пташок. Теперішнє хобі рукоділля, привила вона. Я почула море цінних порад, які знадобились і знадобляться мені у майбутньому. Жалкую, що її останній дзвінок до мене був дуже коротким. Я поспішала захищати дипломну роботу по трудовому праву, це моє виправдання . Я сумую за тобою бабусю…. Для тебе мої откровення, розповідь, справжні емоції, як і мої сльози. У 6 років, маючи бажання, доторкнутися до прекрасного, я пішла вчитись до музичної школи по класу фортепіано. До сих пір іноді сниться, як я тремчу від прийдешнього академічного концерту. А вчителі зітхнули з полегшенням у мій випускний вечір. В школі була відмінницею і активісткою, але друзів у початкових класах у мене не було. Усі боялись високу та далеко не худеньку характерну

АМБІТНА | 181

дівчинку. Мій ніс завжди ліз куди не потрібно, а впевненість у своїй фізичній так моральній силі закріпили егоїстичний характер . Впертість, знання , матеріальна допомога батьків та самовпевненість допомогли досягти першої серйозної перемоги – поступити у найкращий Вуз України. Студентські роки проходили не завжди гладко. Вдихнувши самостійності у 17 років і віра у свою крутість , зіграла негативну роль у моїх відносинах з оточуючими . Я дорослішала , змінювалась моя поведінка та світобачення. На третьому курсі я зустріла своє кохання – чоловіка, який покорив моє серце . Сонячні дні в нашій родини змінювались неділями , місяцями. Моя мама народила мені братика, з яким у нас 21 рік різниця. Рівно через рік народила і я, свого сина- моя опора , радість та гордість. У нас з чоловіком було майже все, про що може мріяти молода сімя. Чотири роки у рожевих окулярах. Я жила і ніколи моя везучість не залишала мене. Як грім серед ясного неба, збій системи ідеального існування – за пару місяців усе, до чого прагнула і будувала пішло від мене. Довгих два роки після розлучення я шукала себе, зробивши багато помилок. Допомога друзів, батьків – це цінний подарунок долі, я намагалась його відкрити раніше , але мені не вдавалось . Егоїзм помирає разом із старим життям . У своїх думках вибудовується план, кнопка «діяти» живить мене енергією. Перед сном мене завжди заспокоює гармонійна картина Карпатських гір, поле квіток біля підніжжя Маковиці, я, мої діти, здорові батьки, літня хатка і посмішки – це найулюбленіше місце мого відпочинку, про яке хочеться писати, ви-

АМБІТНА | 182

хваляти, захоплюватись . Я активна людина яка знаходить своє натхнення у спокої. Медитація мислення – природа, її краса, запах та звуки лісу, шум порогів . Смачна грибна юшка та бануш доповнює чарівництво цього місця. На сьогоднішній день мої мрії повертаються до мене. Я багато працюю. «Неуловимая Маша» , таке я чую майже щодня. Поспішати жити, можливо, не найкращий варіант для кожного, але щось мені підсказує, що я усе роблю правильно. Я хочу писати, я хочу любити, я хочу миру, я хочу працювати, я хочу дітей, я хочу життя. Ми будуємо свою долі самі, ми зможем змінити усе, прагнення і бажання до найкращого дає результат лиш у випадку, наших дій. Отож, відпускаємо минуле, непотрібні люди залишають нас, негатив зникає. Вчимося, виховуємо дітей, радіємо і бережемо наших близьких. Тут має бути вислів відомої людини. Якось прочитавши саме ці слова, відомого публіциста, оратора та проповідника Мартина Лютера Кінга, зробила висновок про важливість свого існування, свою індивідуальність та незалежність. Ми не можемо заборонити птахам пролітати над нашою головою, але ми не дозволяємо їм сідати нам на голову і вити на ній свої гнізда. Подібно до цього ми не можемо заборонити поганим думкам інколи приходити до нас в голову, але ми повинні не дозволяти їм гніздитися в нашому мозку.

АМБІТНА | 184

Олена Сівіцька: новий день і «я – нова» Піймавши обиччям промінчикик сонця, вранці я відчиняю двері для того, аби отримати ковток повітря з ароматом дитинства, того безтурботного, але такого хвилюючого, коли ранки були прохолодними і сповнені цілковитою тишею та спокоєм, і я відчувала себе крихітною у цілому величезному просторі, і саме це розправляє мені крила щодня зараз. Ще у сім років я прокидалась о 5 годині, щоб підшити комірчик та манжети до шкільної форми, щоб приготувати картопляне пюре мамі та сестричці, і щоб вони прокинулись від того , що я вже відчинила двері і побігла в школу))) Ось така дивакувата була я школярка, приходила до школи, ще коли було темно і двері були зачинені….У старших класах у мене була власноруч пошита шкільна форма, а до випускного класу гімназії №17 я ходила у зв’яній мною кораловій кофтині зі кладним узором і дещо великим на мене розміром, але то була частинка дому та любові мами зі мною у важливі моменти. Тобто ще з дитинства я щось шила, в’язала, майструвала, канікули прогодили творчо в повному обсязі, бо то було пошиття суконь, брюк, блуз та в’язання літній речей і навіть сумочки))) Я й досі люблю отримувати подарунки, у тому стані «сюрпризу», «уваги» я живу ще тиждень, і ще тиждень готую від себе подарунки друзям, бо так надихає та зцілює оптимізмом, дарує частинку твоєї душі та любові маленький неочікуваний подаруночок. Моє життя, сповнене подій та купою справ, особливо

АМБІТНА | 189

приємним є, коли вранці щойно розплющивши очі у вихідний день, сонною йдучи кухнею я чую від чоловіка «Соня, чаю хочеш?» і я вже посміхаючись киваю своє «так», а у відповідь отримую: « чай заварений на столі…». У такі моменти посмішка гарантована на весь день. Коли я вперше стала мамою і народила сина В’ячеслава, я посилила в собі навики менеджера, керівника, навики в юридичній сфері, що дуже допомогло мені в певному періоді жиитя. А творчість моя розквітла після народження донечки Маринки! Саме її всеохоплююча любов до мене дала мені поштовх та підтримку у відкритті своєї нової справи. І тепер усі наші Різдвяні, Пасхальні свята, Дні народження ми декоруємо власноруч, і це утворює нам відповідну лише притаманну нам атмосферу свята. Наші недільні вечори проходять з запаленими свічками, зі смачною корисною вечерею з теплими спогадами нашого з чоловіком дитинства та цікавими розповідями для прикладу діточкам. У сина з чоловіком є певні сімейні традиції, вони після робочого дня займаються велокатанням, влітку це мало не щодня плавання, прогулянки біля води, а зі мною - то готування випічки разом з дітками, недільні служби, чарівні заспокійливі вечори з свічками, травами, аромомаслами та чарівними казочками наніч. Інколи діти вважають мене та себе такими собі чарівниками, бо ми варимо чарівний суп, п’ємо чарівний чай, а вночі сама Фея сну розносить усім казкові сни. Саме це і швидкоплинність часу мотивує мене найсильніше для подолання нових поставлених вершин, а той образ достойної мами, якою я маю бути та приклади успішних людей, надають силу таки вірити попри усе, творити у моїй творчій майстерні «Любов в

АМБІТНА | 190

любові», фотографувати у клубі «Fashion Family» та відчувати себе жінкою. І ось коли я наповнилась настільки , що відчула потребу допомогти іншим відкрити в собі чи розбудити жіночність у певний момент життя, утворився відповідний проект «Я-нова». І тут я реалізувалась і як організатор, і як менеджер, і як майстриня, і як тренер, і головне, як фотограф. Так ще одна сторона мого діаманту захоплень це фотосправа. Адже коли я фотографую, я хочу зберегти як згадку почуття людей, відчуття любові, натхнення жіночністю і подарувати людині впевненість у собі. А ось щодо парфумів, то подобаються різні в різний час, але то мають бути обов’язково освіжаючі вдень. Інколи надаю перевагу з післясмаком, інколи лише дуже інтимніі, щоб аромат чув лише коханий, інколи терпкі, інколи то впевнені східні нотки, інколи то стимулюючі цитрусові, буває перевагу надаю саме «Оpportune». Аромати різні, бо дні тижня у мене різні і відповідно різняться мої відчуття та бажання, а аромати допомагають це підсилити. У своєму місті Вінниця я люблю сімейні прогулянки затишними алеями, пізнавання природи у паркових зонах, та тонізуючі очищаючі бесіди біля водоймів. Аромат нашого міста особливо відчутний після повернення з подорожі, особливо вранці, саме його інколи бракує, коли далеко від домівки, бо то специфічна суміш не лише запахів, але й і звуків, наприклад, відлуння трамваю і спів птахів. У себе на присадибній ділянці я з дітками вирощую різні рослини з різним ароматами, наприклад, жимолость, бузок, різні види жасмину, вейгели, а цього року ми

АМБІТНА | 193

посидили гліцинію, і так ми створюємо власні аромати нашого двору. І влітку до нашого з дітками ранку входить полив квіточок в горщиках, і ввечері - полив квітів та рослин, що ростуть у відкритому грунті. У теплу пору року ми на свіжому повітрі у себе в дворі влаштовуємо чайні посиденьки з трав’яним чаєм під аромат домашньої випічки. Мої мрії - то здорові дітки, то власний будинок побудований за власним дизайном, то сімейний відпочинок на березі моря, нова сукня синього кольору, то гармонія у всьому світі, і хоча то далекоглядно і маштабно, але то така моя мрія). А зараз я надихаюсь розповідями діткам про зиму, яку вони чекають з нетерпінням , рахуючи дні і уявляючи морозні ранки, білосніжні снігопади та сяйво інію. Ми потехеньку готуємо зимовий одяг та взуття, плануємо Новорічні свята, придумуємо нові декорації та обдумуємо подарунки, які маємо дарувати близьким, рідним, друзям. І слідкуючи за періодичністю свого життя , а саме дивлячись на певні не схожі один на одного періоди мого життя, такі різні і такі чуттєві, я розумію, що саме це і є моєю особливістю і саме моїм життям. Відкриваючи в собі жінку, я щоразу переконуюсь, що то інша жінка, з іншими амбіціями, з іншими відчуттями, але з одними і тими ж мріями, з однією моєю люблячею сім’єю. Тож щоразу, поцілувавши діточок, поніжившись у обіймах чоловіка, з ковтком нового життя, підкресливши свій настрій відповідними парфумами, я розпочинаю новий ДЕНЬ довжиною в ціле життя.

АМБІТНА | 194

Людмила Табуровська: сонячна пані Жила-була маленька дівчинка, як сама вона про себе говорила – «дитина Сонця». Сонце вона дійсно дуже любила, піднімала до нього витягнуті руки і відчувала, як крізь пальці воно насичує енергією тіло і думки. Після такої «зарядки» можна було братись за будь-яку цікаву справу, а оскільки дівчинка була допитливою, то цікавило практично все: і математика, і читання, і малювання, і гра на фортепіано, і танці, і написання, яке почалось з казок, потім вірші, розповіді. Гріли душу твори В.Сухомлинського, бо знаходила в них відлуння своїх думок, так само сильно любила свій край, природу, тварин. А ще їй сильно пощастило з матусею, тому що та була доброю, люблячою, чуйною, мудрою жінкою. І саме вона привила дівчинці всю ту любов, огорнувши материнською любов’ю і турботою. Йшли роки, дівчинка виросла. Вона змінилась ззовні, але всередині залишилась все тією ж допитливою, енергійною, люблячою людиною. І вже тепер, дорослою, пишу для вас, намагаючись поділитись з вами частинкою свого позитивного світу. Щоб кожен з вас відчув ці сонячні промінчики і вніс в своє життя щось нове і надихаюче.

АМБІТНА | 196

Для мене життя зараз – це в першу чергу, бути Мамою. Не просто жінкою, яка готує їсти, пере речі, прибирає і доглядає за дітьми. Хочу бути особистістю, самовдосконалюватись, щоб мої діти теж до цього прагнули. Тому що найкраще виховання – власний приклад. І можу сказати, що я дуже задоволена своїми дітьми, їх сміливістю, прагненням пізнати щось нове і незвідане, і знову ж таки, допитливістю. Я їх просто обожнюю, і для мене діти – та рушійна сила, яка не дає зупинитись. У нас маса занять. В першу чергу, це – навчання. Діма пішов в перший клас з великою жагою до знань, а Оля в третьому класі не втратила, а збільшила своє бажання отримувати нову інформацію. Займаємось танцями, спортом, розвиваємся творчо. Пишу «ми», бо робимо все це разом. Навіть підключаємо по можливості нашого татуся, який забезпечує матеріальну базу нашого життя, тому зайнятий більше справами. Коли він бачить успіхи дітей, його переповнює гордість. Взагалі своє життя я можу поділити на період «до дітей» і «з дітьми». В першій половині було навчання в школі, дві вищі освіти, потім весь час в роботі. Моє життя було роботою, ось що я можу сказати. З появою дітей, я зайнялась переважно дітьми. Це для мене є основним. Коли вони підростуть і стануть достатньо самостійними і відповідальними, планую зайнятись ще й роботою, не пов’язаною з дітьми. Але те ще в планах. Хочеться більше подорожувати, побачити найкращі куточки Землі. Моя допитливість не дає мені спокою. Люблю море, ліс, пташині пісні, собак, кішок, і взагалі тварин. Люблю орхідеї, аромат лілій і півоній. Мрію побувати в горах, і щоб літо займало хоча б півроку. Тому що літо – це тепло, а я обожнюю тепло, особливо душевне. І літо – це максимум сонця, а я – «дитина Сонця».

АМБІТНА | 199

Валентина Ткачук: частіше кажіть своїм найближчим людям слова подяки та любові Люблю весну… Це та пора, яка змінює розчервонілі від холоду носики і щічки на яскравий блиск в очах! Це тоді, коли прокидаються від довгого сну перші квіти і впевнено піднімають свої голівки, ніби промовляючи: - Який чудовий світ! Скидаючи тепле покривало із пухкого снігу, прокидається земля, ще трошки сонна, але готова до активної фази свого життя. Весна пробуджує життя! А ще люблю осінь. Прогулюючись по жовто-гарячому лісі й відчуваючи під ногами м’який килим із осіннього листя, яке приємно нашіптує: «Все буде добре», розумієш, що є час саджати, а є час збирати, аналізувати, планувати та просто пити гарячий трав’яний чай. Довіряти життю – чи не найскладніше завдання. Особливо в моменти, коли все не так, як хочеться, коли люди відкривають тобі іншу свою сторону (не дуже приємну), коли руки опускаються… Тому так важливо вміти довіряти! Тому безперервно цього вчусь! А ще я люблю мріяти! Мрію про власне житло, про закор-

АМБІТНА | 202

донні поїздки, про знайомство з цікавезними людьми, після спілкування з якими надихаєшся та наповнюєшся. А ще мрію, щоб усі-усі-усі були здорові. Саме ось зараз зіткнулась з проблемами, тому як ніхто знаю, наскільки це важливо. Тільки підтримка рідних та близьких і справжніх друзів не дає можливості впасти духом! Тому… частіше кажіть своїм найближчим людям слова подяки та любові. Наразі повністю присвятила себе доньці, так як вона пішла до першого класу. А ще я очолюю громадську організацію «Територія мам» та займаюсь проектним менеджментом. Якщо говорити про те, з чим пов’язало мене життя, то це була і викладацька діяльність, і бібліотека, і Асоціація органів місцевого самоврядування. Для мене проекти – це творчість! Це можливість написати якісний продукт, а потім втілити його в життя. А так приємно отримувати ще й позитивні відгуки від учасників або тих, хто допомогає в реалізації. Дуже яскравий проект був «Бізнес-мама – це реальність».

23 жінки зі своїми мріями, амбіціями та планами прийшли навчатись. Радує те, що майже всім вдалось започаткувати якщо не власний бізнес, то успішний соціальний проект. Нещодавно я усвідомила, як важливо бути здоровим. Коли ти молода і в тебе багато енергії, ти часом не задумуєшся

АМБІТНА | 205

про майбутнє. Здається, що все так буде завжди. Але приходить той час, коли виснажений організм, як вижатий лимон, говорить: «А чи не час трошки перепочити?» І дуже добре, коли він говорить це спокійним і турботливим голосом, як колись матуся в дитинстві. Тоді оглядаєшся назад, аналізуєш і розумієш, що віддавала досить багато, а приймати так і не навчилась. Цьому й вчусь . Мрію… мрію, щоб усі були здорові. На мої сторінки соціальних мереж приходить прохання про допомогу: чи то діткам, чи то їх матусям. Так хочеться всім допомогти…. Але не виходить… А так хочеться! Ми щотижня їдемо до батьків. Як в студентські роки. На жаль, вже немає серед живих моєї матусі та батька чоловіка, але ми все-одно не порушуємо цієї традиції. Приємне спілкування, допомога по потребі, обговорення того, що відбулось у кожного, і посиденьки за кухонним столом далеко за північ… все це повертає в дитинство! арРад Донька! Донечка – це мій найбільший мотиватор! Дивлячись в її великі очі, розумію, що багато чого вона бере від мене . Тому важливо ставити нові цілі, підкоряти нові висоти та прагнути до того, щоб принести користь не лише собі, своїй сім’ї, а й суспільству.

АМБІТНА | 206

Мар’яна Трачук: просто слова, просто з ЖИТТЯ, просто… про себе Так незвично, ніколи раніше не писала про себе, тільки офіційна автобіографія, в якій на папері в стандартній формі викладені сухі факти. Про що вони можуть розкати? Як описати життя людини? ЇЇ характер, вподобання, особливості, недоліки. Але варто спробувати, хоча б для того, щоб побачити себе зі сторони, почути про себе своїми ж словами. Мабуть, в моїй автобіографії буде більше критики, точніше самокритики, не знаю чи це добре, але так мені вже звично. Я звикла до свого буденного життя, яке комусь на перший погляд здається зовсім небуденним. Чи не щодня якісь заходи, нові люди, знайомства, навчання, це громадське життя, і ким я вже тільки не встигла себе спробувати: піар, журналістика, менеджмент, соціології, фінанси. Ніколи не хотіла, але, мабуть, стала б непоганим вчителем, проте не склалося. За сім років трудової діяльності чи не щорічно змінювала вид роботи, функції, обов’язки, завдання, незмінним залишалося одне – люди, які оточують і сьогодні. Колектив, колеги? Ні, команда, друзі, вже в чомусь родина, в якій зароджувалася не одна нова сім’я, народжувалось не одне нове життя…. безліч пережитих щасливих моментів , де, навіть, невдачі сприймаються по-іншому. Дуже не люблю, але часто змушую себе аналізувати власне життя. Часто ставлю собі негативну оцінку за прожитий відрізок часу, і мовчи промовляю: «Могла більше, недопрацьовуєш, недобиваєшся, втрачаєш час…і ще багато «недо»… Хтось називає це депресією, для когось це

АМБІТНА | 210

«хандра» або осіння пора невезіння. Я не знаю, що це для мене, але радію, що довго не перебуваю в такому стані. Я якось навчилася спілкуватися з собою наодинці, без слів…. Бо приходить момент, коли розумієш, що в цьому все твоє життя, момент, коли в маленьких деталях ховається щастя, момент, коли згадуєш, що приносить задоволення, момент, коли повертаєшся до улюблених танців та пісень, які рятували душу в найтяжчі хвилини, спорту, який тримає в тонусі, навіть, тоді, коли ноги від підборів вже не відчуваються, момент, коли від власних парфумів паморочиться в голові. В такі моменти, здається, що ти можеш все, хочеться ще більше спробувати, ще більше дізнатися, навчитися, познайомитися, змінити, вдосконалити. В такі моменти з’являється якась незрозуміла сила, віра і себе. І виявляється, що цього набагато більше, ніж того «недо…» І життя не таке вже й буденне. В такі моменти розумієш, на скільки ти любиш і цінуєш це життя за все, що в ньому є. Я не маю всього, що люблю, але, однозначно люблю все, що маю – свою найдорожчу родину, найкращих друзів, найзаповітніші мрії, найцікавішу роботу в найкращому місті. Чомусь останнє поєдналося само собою і, певно, недаремно. Вінниця дійсно стала для мене найкращим місто, яке вже стало рідним. Місто, яке іноді надихає і спонукає до змін, адже саме змінюється так помітно і тільки в позитивну сторону, місто, де справді живуть найприємніші люди, місто, яке ховає в собі таємниці і розкриває секрет «Як бути щасливим». Як? А просто - любити все, що поряд , по-справжньому. Тільки любов до життя, робить його безцінним. Та й навіщо його оцінювати, нехай це робить хтось інший, той хто по-справжньому любить, тоді й оцінка буде кращою. Автобіографія не вийшла, … просто слова, просто з ЖИТТЯ, просто… про себе...

АМБІТНА | 212

Таня Фіник: світла плямка любові і тепло батькам Люблю найбільше - свою сім’ю та родину. І взагалі своє життя - все те, що я маю, люблю та ціную. Інколи буває настрій, коли хочеться зробити усе-усе-усе і що, саме дивне, вистачає сили і відчуваєш себе енерджайзером, що за такий короткий час, виконано те, що не можеш зробити днями, тижнями а то й місяцями. Коли відповідний настрій і хочеться поділитись із ним з кимось іще, тими емоціями та відчуттями, тоді я переношу все на папір – пишу, інколи малюю, особливо, коли в кругозір попадає те, що хочеться намалювати. Раніше писала вірші, займалась театром… В даний момент закінчила навчання і шукаю своє місце у цьому цікавому світі. Мрію, напевно, як більшість про щасливе майбутнє. Щоб знайти себе. І щоб одного недільного ранку проснутись від яскравого сонячного проміння у своєму просторому будинку, розбудити чоловіка та доньку із сином, і відправитись провідувати батьків. Батьки – одне слово, але різні емоції, відчуття та образи. В мене це відчуття любові, добра, ласки, турботи, захисту, затишку і звісно ж відчуття поваги та вдячності. Батькам хочеться висловлювати подяку завжди і за усе: за життя, за те, ким ми є та за те, які ми є. Батьки для нас були, є і будуть прикладом. Дякуйте своїм найріднішим за усе, за ті недоспані ночі, за те, як вели нас за руку в перший клас, як допомагали робити те, чого ми не вміли або не розуміли, як терпіли нас та виховували, адже не завжди ми були слухняними… Дякуйте

АМБІТНА | 216

за турботу, за те що завжди підтримували та підтримуєте нас. Будь-то чи школа, чи університет, чи робота. Вони завжди з нами, десь там глибоко в душі, у самому серці. Дякуйте за усе! І просто дякуйте, що Вони у нас є, що Вони ваші Батьки! Та з гордістю скажіть, що Вони у Вас найкращі!!! У житті кожного немов присутній злодій, який викрадає наш час, час якого здається так багато. І ми присвячуємо себе роботі, навчанню та іншим на нашу думку важливим справам, забуваючи, що найважливіше в житті - це сім’я. А життя коротке, і потрібно цінувати тих дорогих людей, які поруч з нами. Тих, хто про нас думає завжди, чекає на нас, навіть простого короткого нашого телефонного дзвінка. Тих, чиї двері будинку завжди для нас будуть відкритими, де за порогом із кухні буде доноситись шлейф спогадів, аромат дитинства - мамина найсмачніша їжа. Вони ті, хто завжди з нами, хто підтримає та допоможе чим зможе, навіть останнім, що у них є, вони готові жертвувати собою заради нас. А у відповідь, що вони мають: «Алло, мама/ папа, занята, не має часу, не можу говорити!» або « Мама/ папа багато справ, не зможу приїхати» . А має бути навпаки. У біготні, квапливості, турботі, негайних справах і роботі, ми забуваємо про головних, про тих, хто подарував нам життя! Про Батьків! Цінуйте та поважайте своїх батьків, тому що їх не замінити ні ким та ніколи… І пам’ятайте, що життя коротке, а часу – мало! Сімейні традиції, які пам›ятаю ще із дитинства – це святий вечір, на який бабуся по традиції має заліпити копійку у вареник з вишнями і той, кому він попадеться, буде щасливий і тому буде везти цілий рік. Особлива звичка – фантазувати…

АМБІТНА | 219

Вихідні проводжу із чоловіком, провідуємо батьків, відпочиваємо… Мотивує завжди – це результат, те що буде вкінці, заради чого потрібно трудитись. Надихає те, що бачу: це може бути побачена краса або досягнення інших, що немов заряджає якоюсь енергією, щоб також щось здійснити. Останні мої парфуми – це Версачі, але, якщо чесно, найбільше мені подобаються парфуми мого чоловіка. В рідному місті подобається усе, тому що це рідне і це своє. Вінниця - то моє маленьке Європейське містечко.

Слухати музику: Таісія Повалій або Еріка – Мамо... Скрябін – Мам Українська пісня – Мої батьки Сосо Павлиашвили – Помолимся за родителей

АМБІТНА | 220

Милослава Черній: мріє про щось особисте, тінисте, океанне, антикварне, хвилююче, паризьке Якби я була фізиком, я би однозначно не змогла би розщепити себе, наче атом. Мені іноді здається, що в мене стільки всього намішано, ніби я прожила вже не одне життя) Тому важко сказати по пунктам, що саме люблю, але спробувати можна:) Люблю, коли під ковдрою місця вистачає саме на двох, люблю ківі та тепле молоко, люблю губитися в лісі і не губитися по життю, читати книги, після яких хочеться мовчати. Люблю приємну втому в ногах після годин ходіння по львівській бруківці, купувати квіти у бабусь з обличчями, наче печені яблука, передивлятися «Один вдома» гризучи попкорн. Особливо люблю заходи сонця і вино в маленьких винарнях на вузьких вуличках, люблю коли дзвони дзвонять і коли пахне дощем, і розмовляти з людьми у потягах і слухати історії про Індію та подорожі. Люблю, коли з балкону видно все місто, і коли ти стоїш там, ні про що не думаючи, а тебе ззаду обіймає хтось рідний. Люблю, коли одна картопля-фрі на двох, коли ностальгічно хочеться гортати старі фотографії, трепетно люблю свої дитячі спогади та речі, деякі з них досі бережу, наче двері у Нарнію, через які можна потрапити у маленький дворик на вулиці Стуса. А ще люблю тих людей, які такі близькі, що ти подумки вихоплюєш їх кожне наступне слово, знаєш останню пісню, що засіла в їх мізках та коли вони кажуть тости, такі

АМБІТНА | 224

теплі і хвилюючі, у тебе аж мурахи і клубок в горлі, клубок з відчуттям абсолютного щастя та невеликої гіркоти за те, що саме цей момент зовсім скоро перетвориться в спогад. Мені пощастило займатися тим, що я насправді люблю. В дитинстві майже постійно читала, залишаючи деінде на сторінках плями від ягід, які любила майже так, як читання. Мріяла стати перекладачем, зачитувалася Сєвєряніним та задивлялася на кольорові листівки з інших країн, що їх привозили заробітчани - батьки моїх друзів. Зараз все таке саме читаю, хіба більш вибірково і більш якісно, п’ю львівські ягідні наливки, перекладаю мову бізнесу на більш просту щоденну говірку, іноді передаю привіт томику Сєвєряніна на батьківській полиці та колекціоную спогади з різних міст та країн. Я працюю в компанії RIA.com і вже шостий рік відповідаю за персонал - чемний, освічений, молодий, гарячий, готовий лізти на незримі вершини і підкорювати світ) Дуже люблю тих людей, які драйвять ліпше адреналину та клубної музики. Таким людям хочеться бути відданою. Просто мріяти - мало. Потрібно постійно проводити інвентаризацію мрій) Можна все життя мріяти про туфлі від Ральфа Лорена і чомусь жодного разу не ощасливити себе цим. У мене мрії дещо про інше. Про щось особисте, тінисте, океанне, антикварне, хвилююче, паризьке. У мене колись був wish-list, але не речей, а емоцій, того, що неодмінно хотілося б спробувати та що, за деяких причин, чи віддаленості місця/міста, здається неможливим. На шокоподібний подив, коли я знайшла список за рік, я поставила 5 галочок. 5 вражень вдалося підкорити. 5 зі 100. Все реально, насправді. Головне забути про списки і йти, наче лис, по слідам потенційних захоплень. Хто останній встає, той застеляє ліжко) Це на противагу війни за капці та пульт) Ми, як і всі, схиблені на сим-

АМБІТНА | 227

волізмі, люди, кидаємо монетки в фонтани/ущелини/ западини між бруківкою, збираємо дзвоники з різних міст, граємо в «Таємного Санту», читаємо пророкування від «Сільпо» і гадаємо, яким би був наш сімейний герб. Люблю мружити очі. Звикла спати з заплетеною косичкою. Іноді розмовляю уві сні і чарівною бузиновою паличкою намагаюся вимкнути будильник) Не їм кавунів і принципово не дивлюся /не читаю те, що на гребені популярності. Люблю заглядати у вікна людей, придумуючи свої історї про них. Вірю в те, що ідеї з голови хтось краде, як Дамблдор, спеціальним інструментом. Пишу вірші лише на чистому аркуші або залізничних квитках. Частіше за все у потягах, полюючи на своєрідні вітаміни - подорожі, емоції, нових людей. Це мене живить. Але бувають вікенди, коли хочеш побути відлюдником і заховатися навіть від себе, дивлячись фільми та серіали, щоб репліки героїв витісняли твої думки, не давали нічого планувати, ні про що не турбуватися, нічого не очікувати, ні про що не згадувати. Найбільше «давай-давай» від найближчих за духом людей, подорожі і «мої» люди та передчуття чогось вкрай прекрасного. Розмовами з людьми, з яких можна писати серіали, поезією геніальних, моментами, що бувають тільки раз - тут і зараз, вином і кавою, вечірнім Львовом, запахом театральних завіс і прокрастинацією перед во-

АМБІТНА | 230

дою. Будь-якою водою - Тернопільським ставом, затокою в Бакоті, швидким Прутом, злиттям грузинських Арагви і Кури, мусонними потоками індійського океану. Чесно, я не надто персонаж Зюскінда, що обирає парфуми та достеменно знає, чому саме той чи інший запах. Знаю одне - люблю, коли пахне волосся. Парфумом / морською сіллю/ димом від наметових ночей чи осінніх вітрів, які надувають у нього багато дворових запахів та димних історій. Чоловіка - за те, що він гарний садівник, який дозволяє рости мені у моєму грунті, пускати коріння в речі і місця, без яких я чахну, не підрізає мені листя, не забирає повітря, не ставить наді мною скляний ковпак, намагаючись залишити мене лише для себе. Так, він неперевершений садівник. Люблю Вінницю. Найбільше - спокій. І те, що найзатишніші місця супроводжуються історіями «А пам’ятаєш, як тут..,» Що бт змінила в Вінниці? Хіба відновила би більше історії. Щоб кожен знав, що таке «мури». В якому будинку жили Грохольські. Якою дорогою тут їздила Катерина ІІ і що колись на острів Кемпа ходив трамвай) А більше нічого б не змінювала. Вінниця - це особливе місто. В нього хочеться повертатися. Після львівських кнайп і винарень, після київських концертів та карпатських перевалів, після польських кнайп, ланкійських лісових патіо та мальтійських храмів. Тоді нічна Соборна приймає тебе у зручний і м’який домашній одяг, який дозволяє лише цьому місту приносити найміцніші сни.

АМБІТНА | 231

Ольга Швець: для найдорожчої в світі Ольга Швець виховує трьох синів. Та гендерна традиція ще з дитинства бавитись ляльками та на них відшивати сукні взяла своє. Тому колись була задумана ідея, підібрана назва «Він & Я», тобто «Вінея», а цього жовтня весільному салону, який чемно розташувався поблизу театру в самому центрі міста, уже відсвятковано 15 років! За цей час до щасливого шлюбу пішло багато наречених, уже підростають їх дітки, і навіть створено колекцію дитячих урочистих суконь і виграно грант від ЄБРР на розвиток бренду VINEYA KIDS. Завжди з зачаруванням дивлюсь на пару Ольги та її чоловіка: разом відвідують семінари, постійно радяться один з одним, і, певно, якщо й критикують – то лиш м’яко і по-доброму. Сім›я - це тісний звязок дорогих один одному людей. В такій сім›ї можна народитись, можна збудувати свою, а можна стати частинкою такої сім›ї, тому що ви разом працюєте, разом мрієте і робите все для того, аби ці мрії здійснилися. 15-річчя весільного салону «ВІНЕЯ» ми святкували разом. Побути зсередини компанії, яка є дуже шанованою в місті, яка одягає в щастя наречених, яка для їх донечок відшиває найпрекрасніші сукенки - то велика честь. Почути, з чого все починалось, побачити всю команду, яка сидить за традиційним українським одним святковим столом, разом з чоловіками та дітьми, відчути, як мурашки біжать по тілу від щирості, відданості справі, добру і поваги. То було прекрасне святкування, на згадку про яке залишились світлини, особливе тепло в серці, глибша довіра до компанії і ніжні біло-рожеві кружечки для приємних чаювань у власній сім’ї.

АМБІТНА | 234

АМБІТНА | 241

Легкий салат Твердий сир Кисле яблуко Стебла селери Кріп Сметана, або домашній майонез

Почистити селеру та яблука, порізати однаковими квадратиками. Так само подрібнити сир. Все заправити сметаною, посолити та щедро посипати кропом.

АМБІТНА | 244

Січеники 500-600 г м»яса (свинина, телятина) 1 цибулина 4 яйця мука для панірування сіль перець 50 г сала рослинне масло гриби сметана спеції за смаком

АМБІТНА | 246

Найбільш трудомістке в рецепті - це посікти дрібно м’ясо. Після того, як воно буде посічене, посолити і поперчити його за смаком. Розігріти пательню і відправити в неї витоплюється попередньо дрібно нарізане сало. Також порізати дрібно цибулю і додати її до жиру. Обсмажити до прозоро-золотистого кольору. Потім збити 3 яйця і вилити до цибулі, посолити і поперчити. Приготувати м’яку яєчню. Омлет трохи остудити і викласти його на дошку. Також дрібно його посікти. Потім все змішати і наситити киснем, гарно вимішуючи. Формуємо котлетки, кожну добре відбиваємо. Приготовані січеники запанірувати в яйці з мукою і обсмажити. Січеники перекласти у форму для тушкування і залити попередньо приготованим грибним соусом. Грибний соус: просмажити гриби, приправити спеціями, залити сметаною та трішки протомити на слабкому вогні. Ми смакували січеники з гречаною кашею та легким салатом.

АМБІТНА | 254

Гречка Пропорція: один стакан крупи, щіпка солі (за смаком) і дві склянки води. Першим ділом слід скип’ятити воду, додати сіль і обережно всипати у каструлю гречку. Крупу перед цим необхідно перебрати від чорних плівок і сміття, гарненько промити. Вариться каша після закипання під кришкою. Помішувати її не потрібно. Після двадцяти хвилин томління на слабкому вогні газ можна вимкнути, кришку - трохи відкрити для випарювання зайвої вологи.

Секрет від Галини Левицької, : в закипілу воду разом з гречаною крупою додайте мілко порізано цибулю. Це надасть страві особливого аромату та соковитості.

АМБІТНА | 258

Пляцок «Шоколад на кип»ятку» Тісто: 2 склянки борошна 2 склянки цукру 1 склянку молока 6 ст. л. какао (з гіркою) 1,5 ч. л. соди (не гашеної) 1,5 ч. л. розпушувача 0,5 склянки рослинної олії 2 яйця Для тіста змішати борошно, цукор, соду, розпушувач і какао. Окремо збити яйця, додати до них молоко і олію. Далі слід рідку суміш ввести у суху та перемішати. В останній момент влити стакан крутого кип’ятка, все обережно та швидко перемішати, вилити тісто (воно мусить бути дуже рідким) в раніше підготовану форму (дно викласти пергаментом і змастити маслом). Зразу ж поставити в розігріту до 180 градусів духовку. Випекти до готовності. Начинку та крем готуйте за власними гастрономічними смаками.

АМБІТНА | 262

Made in Vinnica