Дизайн та верстка Микола Гончаров Світлини Ольга Троян Катерина Качур Богдан Пошивайло Марина Костючок Хотів 2015
ХОТІВС Ь К ИЙ ФЕС ТИ В А ЛЬ ІС ТОРІЯ У СВ ІТЛИНА Х
Нашому хотівському фестивалю цьогоріч виповнюється вже сім років. За коротку історію буття фестиваль створив свої традиції, зустрів багато цікавий людей, митців, творчих особистостей, що стали друзями Хотова та хотівчан. Світлі емоції, щастя від спілкування, радість спільної творчості, сонце і дощ вересневих днів ми переживали разом, і це вже наша спільна історія. Світлини, як зафіксовані миті вічності, дають можливість зберегти важливі для нас історичні моменти. Ясні спогади про знакові моменти в житті назавжди лишаються відбитком у серці, а образи на папері стають сторінками родинного архіву. Хотівська родина за час існування фестивалю “Древо роду” створила власний архів, де живі сюжети творчого життя залягають у глибинах нашої пам’яті і зберігаються у пластах культурного ґрунту, а з часом стають дорогоцінними скарбами для нащадків. Назва “Древо Роду” з’явилась одночасно з народженням фестивалю. “Древо роду” як символ здавна присутнє в українській культурі й відображає зв’язок поколінь у часі. Воно уособлює світ предків, теперішнє роду, його процвітання і міць, а квітка вгорі символізує майбутнє родини. Хотівський фестиваль, відкриваючи культуру і традиції предків, дає нам можливість доторкнутися до свого коріння, пізнати історію народу, до якого ми належимо. Це наш міцний духовний ґрунт, що на ньому формуються нові пагони молодої крони вічного дерева життя. Перегортаючи сторінку шестирічної історії хотівського фестивалю “Древо роду”, спільно молимося про любов у серцях і мир у світі, а фестивалю бажаємо довгої і красивої історії.
4
Марія Бурмака, українська співачка, телеведуча, учасниця фестивалю «Древо роду» (2014 р.)
Сергій Фоменко, лідер українського фолк-поп-гурту «Мандри», учасник фестивалю «Древо роду» (2010, 2011 рр.)
Левко Лук’яненко, український дисидент, політик, громадський діяч, Герой України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка в галузі публіцистики та журналістики, житель села Хотів
«Фестиваль «Древо роду» в Хотові мені запам’ятався як дуже теплий і домашній. Чоловіки і їхні дружини, мудрі бабусі в хусточках, дітлахи.. І хлопці з дівчатами. Мені здається, такі заходи дуже потрібні для села. Щоб людям було куди піти разом, провести час із дітьми, поспілкуватись і послухати гарну музику. Взагалі хочеться, щоб свята й фестивалі в селах формували смак до гарного мистецтва, щоб молодим людям було цікаво, щоб вони не намагалася виїхати. А якщо молодь виїжджає на навчання, то має не боятись повернутися додому, розуміючи, що село – це не край цивілізації, а її духовний центр».
«Такий щорічний Фестиваль важливий з погляду прищеплення традиції і внутрішньої освіти. Для того, щоб люди хотіли жити в селах і могли пов’язувати своє майбутнє з малою батьківщиною, важливі кілька чинників, але культура як духовне середовище має бути найміцнішим аргументом, бо вона формує світогляд людини. Добре, що фестиваль формує свої традиції і підтримує традиції країни, бо перше створює власну ідентифікацію для села, робить його особливим, а друге визначає приналежність до країни, яка має загальнонаціональні традиції і спільну історію».
«На Хотівському фестивалі відбувається занурення в історію через культуру. Пісні з давнього часу, одяг, ремесла дають теперішньому поколінню зв’язок із минулим, бо люди не впали з неба, а мають глибоке коріння на цій землі. Зв’язок поколінь створює безперервність історичного руху. Українського руху часу. Повернення до своєї мови, традицій, пісень, звичаю – це повернення нашого національного духу. Крім того, нація має знати правдиву історію своєї землі, а для цього треба мати мужність поглянути правді в очі. І головне, молоді треба дати можливість правдивого розуміння історії. Той, хто не знає історії, той не може осягнути сучасне. А сьогодні ми вже творимо завтрашній день. Історія консолідує й озброює націю, дає їй силу об’єднатися на захист своїх національних інтересів. Народ не метелик, який перелітає з квітки на квітку, а потім його несе за вітром невідомо куди. Людина має душу й відрізняється від тварини тим, що пам’ятає батька і матір». 5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
41
42
43
44
45
46
47
48
49
50
51
52
53
54
55
56
57
58
59
60
61
62
63
64
65
66
67
68
69
70
71
72
73
74
75
76
77
78
79
80
81
82
83
84
85
86
87
88
89
90
91
92
93
94
95
96
97
98
99
100
101
102
103
104
105
106
107
108
109
110
111
112
113
114
115
116
117
118
119
120
121
122
123
124
125
126
127
128
129
130
131
132
133
134
135
136
137
138
139
140
141
142
143
144
145
146
147
148
149
150
151
152
153
154
155
156
157
158
159
160
161
162
163
164
165
166
167
168
169
170
171
172
173
174
175
176
177
178
179
180
181
182
Фотопроект
ХОТІВЧАНИ У XX СТОЛІТТІ в рамках фестивалю “Древо роду” 2012 рік
183
184
185
186
187
188
189
190
191
192
193
194
фотопроект Ольги Троян
ХОТІВ І ХОТІВЧАНИ в рамках “Древо роду” 2011 рік
195
196
197
198
199
200
201
202
203
204
205
206
207
208
209
210
211
212
213
214
215
216
217
218
219
220
221
222
223
224