Газета «Без Бар’єрів» – № 19-20 (145-146), жовтень 2014 by “Національна Асамблея інвалідів України”

ЇНА А Р К А ЄДИН НА А Р Т С Я ЕДИНА

№19-20(145-146) жовтень 2014 www.naiu.org.ua

www.bbnews.com.ua

Анонс

В Киеве родители тяжелобольных детей снова пикетировали Кабмин На пикет под Кабинет Министров в очередной раз пришли родители онкобольных детей, которых государство в этом году не обеспечило лекарствами из-за провала тендеров по закупке лекарств по государственным программам. Родители принесли сотни пар детской обуви, как напоминание о том, что уже завтра маленькие и взрослые больные Продолжение на стр. могут умереть.

bbarier@ukr.net

ХОДА ЗА МИР І ЗА ПРАВО НА ГІДНЕ ЖИТТЯ

Люди з інвалідністю в Україні сказали: «Ні – війні!»

Правовий статус переселенців: проблеми, що розв’язуються

Від початку оголошеного перемир'я експерти фіксують: кількість переселених людей із районів проведення антитерористичної операції зменшується. Мешканці визволених від бойовиків населених пунктів на сході країни поступово зважуються повертатися до рідних домівок. За даними Міжвідомчого координаційного штабу, на цей крок уже пішли Детальніше на стор. майже 40 тисяч українців.

Осіння проба сімейних цінностей Наприкінці вересня проходив «Всеукраїнський тиждень планування сім’ї та збереження репродуктивного здоров’я» у рамках реалізації Державної програми «Репродуктивне здоров’я нації», яка розроблена до 2015 року. Стартувала ця програма ще 2006 року. Вона спрямована на ліквідацію негативної демографічної тенденції, що давно намітилася в нашій країні. Варто нагадати, 27 вересня 2014 року в м. Києві на вул. Хрещатик Продовження на стор. 12 понад 2700 людей з інвалідністю з різних регіонів що у нас смертність досі перевищує народжуваність. України, члени Національної Асамблеї інвалідів України, паралімпійська та дефлімпійські збірні команди України, члени їх родин, представники 154-х всеукраїнських та місцевих громадських організацій, фахівці, студенти, сотні небайдужих громадяни України пройшли Маршем Миру, щоб звернути увагу Об’єднаних Націй на невиправдану агресію Російської Федерації по відношенню до нашої держави, на порушення права на мир громадян України. І разом з тим донести владі і суспільству, що, незважаючи на підписання нашою державою Конвенції ООН про права інвалідів, ці права та інтереси постійно порушуються, люди з інвалідністю як були найменш незахищеною категорією громадян, так і залишаються нею. Не створюються належні умови для життя, не відчувається державна підтримка. «Ми, українські люди з інвалідністю, проти війни, на якій гинуть люди, а ще більше стають покаліченими і поповнюють наші ряди, – зазначає очільник НАІУ Валерій Сушкевич. – На жаль, держава не піклується належним чином про людей з інвалідністю. А ми хочемо, щоб наше право і гідність поважали й захищали як це відбувається в усьому цивілізованому світі. Ми хочемо жити на рівних!»

Продовження на стор. 3

Розпочалася передплата на 2015 рік Передплатіть газету “Без Бар’єрів” та переконайтесь “Інвалідність – не вирок” Вартість передплати: Пільгова передплата для осіб з інвалідністю:

на 1 рік - 66.04 грн.

Індекс: 37520

на 1 рік - 44.04 грн.

Індекс: 37392

Соціальний вектор

№19-20 (145-146) жовтень 2014

Урядом затверджено Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в АТО, забезпеченні її проведення

Порядок затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413. Відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Кабінет Міністрів України постановляє: 1. Затвердити Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, що додається. 2. Міністерству соціальної політики, Державній службі у справах ветеранів війни та учасників антитеро-

ристичної операції разом із заінтересованими органами виконавчої влади створити єдиний реєстр учасників антитерористичної операції. 3. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади привести власні нормативно-правові акти у відповідність із цією постановою та рекомендувати іншим державним органам привести власні нормативноправові акти у відповідність із цією постановою», – йдеться у Постанові, підписаній прем’єр-міністром України Арсенієм Яценюком. У Порядку наведено роз’яснення (кому надається статус учасника бойових дій) та додатки–«довідки».

Із жовтня субсидії нараховують по-новому

В Україні з 1 жовтня введені нові нормативи споживання житлово-комунальних послуг згідно з урядовою постановою «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування».

крім того, запрацював й удосконалений порядок надання житлових субсидій. Про це сказав, відповідаючи на запи-

тання кореспондента Укрінформу, директор департаменту державної соціальної допомоги Мінсоцполітики Віталій Музиченко. «Урядовою постановою визначено новий обсяг обов'язкового платежу, який буде розраховуватися не як раніше за встановленим критерієм – 10 або 15%. Із 1 жовтня обов'язковий відсоток буде визначатися індивідуально для кожної сім'ї, залежно від розміру доходів», – сказав Музиченко.

За його словами, якщо для прикладу припустити, що розмір доходів на одного члена сім'ї буде становити 1000 грн, то така родина сплачуватиме за житлово-комунальні послуги близько 6-7% від сукупного доходу. Що ж до соціальних нормативів, то, як нагадав Музиченко, вони були встановлені ще з 1996 року і протягом майже 20 років не переглядалися. Київська ОДА

Всемирная организация здравоохранения предупредила об опасности эпидемий в Украине

Из-за военных действий на востоке страны появились сотни тысяч перемещенных лиц. Всемирная организация здравоохранения (ВОЗ) предупредила об угрозе эпидемий и общего кризиса системы здравоохранения в Украине.

результате вооруженного конфликта на востоке страны сотням тысяч людей пришлось покинуть родные места. Многие из них вынуждены жить в неотапливаемых помещениях в ужасающих санитарных условиях, большое число детей, беременных женщин и раненых лишено доступа к медицинским услугам, сообщила ВОЗ в докладе, обнародованном в Женеве. В документе отмечается, что непосредственно в зоне боевых действий на востоке Украины 32 медицинских учрежде-

ния полностью выведены из строя, еще 17 больниц получили повреждения. Около 70% медперсонала были вынуждены покинуть зоны конфликта. В целом в Украине зарегистрировано 260 тысяч перемещенных лиц, еще более 300 тысяч человек бежали в соседние страны, главным образом в Россию. В то же время в докладе ВОЗ подчеркивается, что реальное число беженцев, по всей видимости, значительно больше. Всемирная организация здравоохранения констатирует, что в Украине ослаблена система медобслуживания, не хватает вакцин и широко распространены хронические заболевания. В связи с тяжелым положением местного населения ВОЗ готовится к поставкам в Украину неотложной гуманитарной помощи. В зонах конфликта создаются передвижные медпункты для оказания первой помощи, в том числе людям с инвалидностью. Центр новостей ООН

Перелік документів для щомісячної компенсації непрацюючим, які надають соціальні послуги, зменшать

Перелік документів, необхідних для призначення щомісячної компенсаційної виплати непрацюючим фізичним особам, які постійно надають соціальні послуги, буде зменшено, а сам Порядок призначення і виплати зазначених компенсацій – спрощено.

таном на 1 липня 2014 року в Україні понад 78 тисяч осіб – за виключенням одержувачів з АР Крим та м. Севастополя – отримували компенсацію за надання соціальних послуг громадянам похилого віку, людям та дітям з інвалідністю, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (крім осіб, що обслуговуються соціальними службами). Відтепер, завдяки прийнятому Урядом рішенню, їм забезпечується можливість вибору – звертатися за призначеннями компенсації за місцем проживання особи, якій надаються соціальні послуги, або ж за місцем її перебування. Крім того, скасовується необхідність додаткового підтвердження потреби у догляді за інвалідами І групи, інвалідність яких установлена безстроково. Також передбачається запровадити електронний обмін інформацією між Міністерством соціальної політики України та Державною фіскальною службою України про фізичних осібплатників податків, які надають соціальні послуги, а це іс-

тотно зменшить перелік документів для призначення компенсації та забезпечить щоквартальний контроль за діяльністю таких осіб щодо надання ними лише соціальних послуг. Довідково Компенсація призначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у таких розмірах (дані на 2014 рік): 15% – фізичним особам, які надають соціальні послуги інвалідам I групи (розмір компенсації – 182,70 грн.); 10% – фізичним особам, які надають соціальні послуги громадянам похилого віку, інвалідам II групи та дітям-інвалідам (розмір компенсації – 121,80 грн.); 7% – фізичним особам, які надають соціальні послуги інвалідам III групи та хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, визнаним такими в порядку, затвердженому МОЗ (розмір компенсації – 85,26 грн.). Компенсація фізичним особам пенсійного віку, які надають соціальні послуги, призначається у зазначених розмірах виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. 15% – розмір компенсації 142,35 грн.; 10% – розмір компенсації 94,90 грн.; 7% – розмір компенсації 66,43 грн. За 6 місяців 2014 року компенсація профінансована на загальну суму понад 65,8 млн. грн. За матеріалами Мінсоцполітики

Людмила Денісова: Уряд підтримав законопроект, який визначає механізм збереження за працівниками із зони проведення АТО трудових відносин

Працівникам, які через проведення антитерористичної операції не можуть перебувати на своїх робочих місцях, надаватимуть відпустки за місцем роботи без збереження заробітної плати. Відповідне рішення на своєму засіданні прийняв Кабінет Міністрів України,

Внесення таких змін до законодавства дозволить громадянам, що мають трудові відносини на території проведення АТО, зберегти робоче місце та зарахувати період їх відсутності на роботі до трудового стажух днів після прийняття рішення про припинення АТО. Прес-служба Мінсоцполітики

Соцзащитой участников АТО займется новая Госслужба Вступило в силу постановление Кабмина от 10 сентября 2014 № 416 , которым утверждено Положение о Государственной службе Украины по делам ветеранов войны и участников антитеррористической операции. Деятельность этой госслужбы будет направляться и координироваться Кабмином через Минсоцполитики. Служба будет заниматься всеми вопросами в сфере соцзащиты ветеранов войны и участников АТО, и организовывать их социальную и профессиональную адаптацию. Именно в ее компетенцию будет входить координация работы по предоставлению статуса участника боевых действий; принятие мер к возвращению военнопленных, поиску пропавших без вести во время войн и локальных конфликтов; обеспечение выполнения задач по мобилизационной подготовке государства. Отметим, что созданию данного органа поспособствовала недавняя ликвидация Госслужбы по вопросам инвалидов и ветеранов. Пресс-служба НАИУ

Переселенцы из Крыма будут учиться в других регионах Украины за счет средств госбюджета Народные депутаты проигнорировали президентские предложения о нецелесообразности льгот для переселенцев из Крыма, а Порошенко подписал принятый в таком виде Закон. 11 сентября 2014 вступил в силу Закон № 1635-VII о внесении изменений в Закон «Об обеспечении прав и свобод граждан и правовом режиме на временно оккупированной территории Украины» относительно места пребывания и права на образование. Закон был принят Верховной Радой во втором чтении 12 августа (законопроект № 4931). Напомним, редакция, принятая в первом чтении, предусматривала, что переселенцы из Крыма будут учиться в других регионах Украины за счет средств госбюджета с предоставлением мест в общежитиях на время обучения. При этом, если студентов из Крыма больше, чем бюджетных мест, госзаказ должен быть увеличен. Отметим, что во втором чтении депутаты собирались голосовать за принятие Закона с поправками Президента, которые предусматривали, что крымские студенты должны учиться на общих основаниях, в пределах общего объема расходов, предусмотренных вузами на подготовку кадров, и объема госзаказа. Но Руслан Князевич, представляя законопроект депутатам, почему-то зачитал не предложения Президента, а текст, поданный в парламент и принятый в первом чтении. Нардепы обсудили «предложения Президента», при чем Олег Зарубинский задавал вопросы, по тексту президентских поправок, а Р. Князевич отвечал, исходя из текста, принятого в первом чтении. Так был обсужден вопрос дополнительного финансирования из бюджета обучения студентов из Крыма, которые не вошли в объем госзаказа. В итоге депутаты проголосовали за принятие Закона, как бы с учетом президентских поправок, но по факту его предложения не были внесены. 8 сентября Президент подписал Закон в редакции первого чтения. ЛІГА:ЗАКОН

№19-20 (145-146) жовтень 2014

Соціальний вектор

ХОДА ЗА МИР І ЗА ПРАВО НА ГІДНЕ ЖИТТЯ

Люди з інвалідністю в Україні сказали: «Ні – війні!» Початок на стор. 1

Говорять учасники Маршу

и, як ніхто, знаємо, що таке, коли Держава та суспільство тебе не бачить, коли ти не знаєш, чи зможеш сьогодні купити життєво необхідні ліки собі чи своїй дитині; коли вулиці, транспорт, школи, лікарні, робота тобі фізично не доступні; коли ти не чуєш, про що говорить суспільство чи Президент; коли ти ніколи не побачиш свою рідну матір, дружину, чоловіка, дитину; коли ти не можеш, як інші, спуститися в бомбосховище та за-

шими. Я прийшов, щоб підтримати заклик до миру в нашій країні та захисту прав людей з інвалідністю». Володимир: «Я, сьогодні учасник Маршу тому, що хочу зупинити страшну та цинічну війну на Сході України, яка знищує та калічить наших дітей, братів та сестер, моїх співвітчизників. Виразити безмежну шану нашим воїнам, підтримати їх своїми діями та зробити все, що в наших силах, за для збереження життя наших героїв. Дуже радий був побачити стільки знайомих людей. Друзі, ми зробили велику страву! Дякую!» Ольга та Сергій: «Ми вийшли на Марш, щоб підтримати своїх знайомих, які виховують дитину з інвалідністю і хочуть, щоб вона була щасливою, мала друзів, ходила до школи, займалась музикою. На сьо-

лишаєшся вдома, обнімаючи свою дитину, сподіваючись тільки на Господа Бога. На жаль, ми знаємо, що таке – відчувати себе «забутими» громадянами своєї країни! Микола: «Я хочу відчувати себе людиною, наразі відчуваю себе «інвалідом» кожного разу, коли хочу потрапити в театр, музей, спортивний зал, кафе. Я маю випрошувати лікування, візок. Я не хочу принижень. Я хочу працювати, відпочивати нарівні з ін-

годні у них безліч проблем, з якими вони намагаються справитись самостійно». Іван: «Я прийшов, бо хочу жити, а не існувати. Скільки людей сидять закритими в своїх домівках, через архітектурні бар’єри. Я киянин, маю інвалідність, я хочу щоб моє місто були доступним для всіх». Наталка ПІСКУН

Гостра тема

№19-20 (145-146) жовтень 2014

Валерій Сушкевич: Наше громадянство має бути підтверджено українською державою Мені хотілося б поговорити про те, що чекає молодих людей, які отримали в зоні бойових дій поранення та стали інвалідами в цьому «мирному житті». Які проблеми їх чекають? Чи пристосоване українське середовище до потреб людей з інвалідністю? І що має зробити суспільство, щоб допомогти воякам адаптуватися та пристосуватися до нових життєвих реалій?

Сама постановка питання «місце інваліда в суспільстві» є по суті не коректною і принизливою. Адже, вона немов натякає, що є людина – інвалід, а є суспільство. Окремо. І вся суть соціалізації людини з інвалідністю, її успішної адаптації в суспільстві, в такому разі, полягає в співіснуванні двох паралельних світів: загального, де плани на майбутнє корелюються відповідно уподобанням та фінансовим можливостям людини, і світу інвалідів, де поняття «можливість», «людина з обмеженими можливостями», означає не тільки можливість рухатися куди хочеться, мати спроможність профінансувати свої власні потреби і бажання, але й фундаментальне право людини зайняти таке місце в суспільстві, якого вона гідна. Основною проблемою, що турбує сьогодні українське суспільство, є доля солдат, що повертаються із зони АТО з важкими пораненнями. Ми бачимо, що багато молодих людей повертаються додому інвалідами. Це викликає певну турботу у суспільства і ставить його перед складними викликами. Яке життя їх чекає і, чи зможуть вони адаптуватися? Люди збирають кошти на протези, на ліки, держава виплачує, або декларує бажання виплачувати гідні компенсації. Але, чи цього достатньо? Країни, рівня яких ми прагнемо досягти, вже давно в контексті інвалідності дотримуються принципу, що людина з інваліднісю – частина суспільства, рівна, «одна з». Тому, першочерговим завданням, яке ставить перед собою суспільство таких країн, як Німеччина, Ізраїль та США – є побудова безбар’єрного світу, де людина з інвалідністю буде мати ті ж стартові умови, що і решта громадян. А що у нас? Які шанси має українська людина з інвалідністю на гідне життя? Чи є вона повноцінним членом суспільства? Що маємо робити ми, щоб пристосувати наш світ для українців з обмеженими можливостями? І чи готові українці змінювати наше спільне життя так, щоб створити комфортні умови для інвалідів, яких з кожним днем стає все більше?

Валерію Михайловичу, Ви – фахівець, багато років працюєте з людьми з інвалідністю, стояли у витоків українського паралімпійського спорту. Тобто, Ви маєте справу з людьми, які не зважаючи на проблеми з інвалідністю, завдяки власній волі досягають професійних та життєвих успіхів.

По-перше, я дуже вдячний, що ви піднімаєте цю тему. Через неефективність і корупційність української державної системи, роками формувалося певне «фейкове відношення» до проблем людей з інвалідністю, як до чогось другорядного. Вважалося, що цим людям треба дати грошей і на цьому зобов’язання держави перед ними закінчуються. Насправді, рівень адаптації інваліда в суспільстві – це суто правове питання. Бійці після поранення, повертаючись додому, стикаються з проблемами, яких просто не може бути в цивілізованому суспільстві. Так було завжди. До уставленого індиферентного та дискримінаційного в правовому відношенні ставлення держави ми, люди з інвалідністю, мали б вже звикнути. Потроху щось змінюється, країна рухається до цивілізаційних норм, але грошей та ресурсів постійно не вистачає. Я з розумінням ставлюсь до всіх цих аргументів і намагаюся писати закони, шукати людей, що спроможні допомогти, як всередині громадянського суспільства, так і серед можновладців. Але зараз, під час війни, терпіти бездіяльність деяких представників української влади і їх цинічне відношення до інвалідів, стає дуже важко. Коли я бачу хлопця, який інколи без зброї, без засобів захисту, пішов на фронт і захищав нашу державу від ворога, а сьогодні він без ніг, без рук, незрячий, з перебитим хребтом лежить у шпиталі зламаний та дезорієнтований, то для мене це питання відповідальності держави, яка мала б забезпечити його всім необхідним. Яка, призиваючи його до лав регулярної армії, мала б зробити все, щоб зберегти його здоров’я та життя. Мені шістдесят років. З двадцяти років я обіймаю керівні посади в різних громадських організаціях та об’єднаннях інвалідів. Більше сорока років я живу проблемами цих людей. Я і сам маю інвалідність, тому прекрасно розумію всю складність проблеми. Але зараз, те що відбувається навколо збільшення кількості інвалідів, появи в нашому суспільстві інвалідів війни, цієї війни, виглядає набагато гострішим та ставить переді мною, як народним депутатом, певні вимоги. Сьогодні настала пора усвідомлення спільної відповідальності тих людей, що працюють при владі, тих хто має опікуватися соціальними проблемами та українським суспільством щодо виконання зобов’язань держави перед людьми, що мають інвалідність. Більш того! Інвалідність, отриману при виконанні свого військового обов’язку . Наприклад, для мене було шоком, коли я дізнався, що в серпні Міністерство соціальної політики затіяло реформу протезної промисловості. У результаті, в Україні з сімнадцяти протезних заводів залишилося

тільки десять. І це під час війни! Тут треба зазначити, що держава не фінансує протезні заводи. Вона компенсує, причому по граничних цінах, виготовлення протезу безпосередньо людині. Скорочення кількості заводів під приводом оптимізації, є нічим іншим, як зменшенням зобов’язань держави перед людьми, що потребують протезування. Протезний завод – це ж не тільки цехи. Він об’єднує навколо себе лікарів, реабілітологів, інших фахових спеціалістів – тих, хто працює не тільки над фізичною, але і психологічною та моральною адаптацією скаліченої людини. Так в чому оптимізація? Відмовити людині без кінцівок в реабілітації? Позбавити її шансу на повноцінне життя? Чи у нас нема потреби в цих заводах? Ні. Є. А особливо зараз. У минулі роки, при будь-якому уряді, держава через брак коштів забезпечувала максимум до 55% від потреби в протезуванні. Зараз, коли уряд виділив додатково 280 мільйонів гривень, ми маємо можливість підняти рівень забезпечення українських людей з інвалідністю безкоштовними та якісними протезами майже на 80%. Це дуже велике досягнення. То як ми маємо розуміти скорочення самих протезних заводів? Це є ні чим іншим, як безвідповідальним кроком українських чиновників, їх нерозумінням та небажанням виконувати зобов’язання , що взяла на себе держава. Вже сьогодні, на тлі збільшення фінансування, точаться розмови про те, що протезна галузь має піти під приватизацію. Послухайте, як так можна? Знову «кому війна, а кому мати рідна»? Для мене це надзвичайна ситуація. Звідусюди дзвонять, обривають телефони приватні майстерні і кажуть, через ліквідацію «Укрпротезу» повністю зупинена фіксація виконання робіт, що в свою чергу унеможливлює фінансування вже виготовлених протезів, виплати інвалідам компенсації. Кого ми обманюємо, говорячи про необхідність перетворення державних підприємств в приватні? Фактично, відбувається певне провокування людей, що втратили на фронті здоров’я, до того, щоб вони, наче жебраки збирали гроші на те, на що мають повне громадянське право. Волонтери та спонсори постійно вивозять людей на протезування до Німеччини, чи Італії. При цьому, не розуміючи, що протез зроблений там зараз, для людини зі свіжою культею, буде викинутий через місяць-півтора. Фактично, ми використовуємо трагедію людини, щоб збагатити іноземні клініки та певне коло зацікавлених осіб всередині країни. Приниження, біль, відчуття власної неспроможності і викинутий на смітник протез. От що влада, своїми недолугими рішеннями робить з хлопцями, які віддали країні все, що мали.

Ви самі прожили життя українського інваліда. Як Ви думаєте, чи розуміє українське суспільство, що ставлення до людей з інвалідністю, як до когось, під кого треба зібрати гроші, або якось пожаліти – принижує людську гідність скаліченої людини? Адже, проблема соціальної адаптації та успішної інтеграції цих людей у суспільство криється навіть не в грошах, а в наданні йому можливостей, що ставлять його в рівні умови з іншими членами суспільства.

Відповім так. Я був в багатьох госпіталях і дивився в очі людям, які повернулися з передової з перебитим хребтом, чи з травмою шиї. Лежить такий хлопчина, я з ним розмовляю, а він не хоче дивитись мені в очі. «Жизнь закончена. Депутат! Чего ты приперся ко мне? Моя ЖИЗНЬ закончена. Ни руки, ни ноги – ничего не работает. Кому я нужен такой? Маме? Да. А кому еще? А что мама со мной будет делать? Она меня прокормит? Я не хочу жить. Чего я остался после этой войны? Я не хочу быть таким».

Гостра тема

№19-20 (145-146) жовтень 2014 Розумієте, він живий і не живий одночасно. Саме так почувається людина, що раптом втратила можливість рухатися. У цій ситуації відповідальність держави через конкретного чиновника, через мене – народного депутата, через громадянське суспільства, полягає в тому, щоб повернути життя цьому хлопцю. Справжнє повноцінне життя. Уявіть собі людину, захисника Батьківщини і українського народу, який без ніг, з перебитим хребтом, тільки що з фронту, вбитий психологічно, фізично знівечений і йому треба виїхати додому, в госпіталь, на протезний завод, або по якихось інших своїх потребах. Біля нього мати, або дружина, або сестра, яка теж не орієнтується що з ним робити, як його супроводжувати. А треба з ним піднятися у вагон, сісти в купе, витерпіти три-чотири-п’ять- вісім годин без туалету, тому що туалету для інвалідів у вагоні немає. Треба звертатися до перехожих по допомогу, треба шукати машину, яка підходить для перевезення. Уявіть собі його стан. Це відчуття власного безсилля та сприйняття себе, як тягаря для близьких, буде продовжувати вбивати його й надалі. Такого понівеченого, без ніг, без можливості бути собі господарем. Якщо дивитися на права людей з інвалідністю під таким, людським кутом, то проблема бачиться зовсім по іншому. Свідомість української влади – це похідна від свідомості народу. Всі ті роки, які я займаюся проблемами українських осіб з інваліднісю, навчили мене критично ставитися до багатьох суб’єктів української влади. Я бачив дуже багато несприйняття, небажання поглиблюватися в нюанси, або відвертого цинічного ставлення до потреб цих людей. Сьогодні, дякуючи громадянському суспільству, тій же Національній Асамблеї – найбільшій громадській організації інвалідів України та Національному паралімпійському комітету, ситуація поступово змінюється. Серед людей у владі вже з’явилося покоління, яке бачить європейський шлях устрою країни в побудові суспільства з рівними можливостями для всіх громадян. Мені , наприклад, було приємно, коли під час наради в Міністерстві інфраструктури, у відповідь на наше зауваження, що ситуація потребує негайного підвищення доступності транспорту для людей з інвалідністю, я побачив у державних чиновників розуміння та готовність працювати. І це на рівні керівництва Мінінфраструктури і на рівні Укрзалізниці, до яких всі ці роки інваліди звертаються постійно. Я побачив, що серед українських чиновників є справжнє бажання, навіть попри відсутність грошей в бюджеті, знайти таке рішення, яке дозволить людині, що втратила здоров’я і майже життя, не почувався другорядним, нікому не цікавим «продуктом

війни». Є розуміння, що відсутність доступності транспорту для інвалідів, робить з них людей що приречені лежати десь там на четвертому поверсі «хрущовки», або в селі в хаті у мами без ніг, без рук, незрячим та просто існувати. Це суттєва зміна.

До речі, це дуже важливе питання. Адже ми бачимо, що бійці – це люди пасіонарні, добровольці, патріоти з активною життєвою позицією. Поранення, інвалідність примушує їх по новому подивитися на себе і своє життя. Що вони мають робити, щоб знайти себе в українському суспільстві і не втратити той потенціал, який вивів їх свого часу на Майдан та на захист країни від ворога?

Я переконаний, що українські паралімпійці, високим рівнем своєї підготовки та досягненнями, вже переконали суспільство та владу, що людина з інвалідністю здатна робити неймовірні речі. Сьогодні Україна – лідер світового паралімпійського спорту. Тому зараз наш паралімпійський загал постійно відвідує військові шпиталі і на власному прикладі намагається переконати бійців, що їх життя не закінчено, що успіх та мрія можливі. Поранені воїни АТО бачать паралімпійців, людей, що відбулися і це відроджує в них надію на повернення, дає сили для боротьби. Я можу вам назвати багато людей, які змогли відбутися у цьому бар’єрному суспільстві, в цій країні, яка дискримінує і обмежує права людей з інвалідністю. Наприклад, керівник державного казначейства невеликого міста без однієї ноги є найкращим волейболістом світу в паралімпійському спорті. Або, паралімпійська спортсменка на візку, яка має двох дітей і як будь-яка жінка країни, порається по дому, доглядає дітей та вирішує сімейні питання, тільки на візку. Хочу згадати також начальника управління соціального захисту великого обласного міста, який без ноги – афганець, який допомагає людям вирішувати соціальні питання. Або хлопець, що має дві вищі освіти і, будучи тотальна нечуючим, керує проектним відділом в великій проектній фірмі. Всі вони переможці. Вони перемогли у спорті – перемогли і у житті. Але найкращим прикладом для бійців, на мій погляд, може слугувати історія капітана Миронова. Він звернувся до Міністра оборони, ще в той час коли лежав в госпіталі без ноги: «Я хочу повернутися в армію. Я хочу захищати Україну незважаючи ні на що. Я не бачу себе нездатною людиною. Хочу повернутися на фронт і продовжити бути воїном». Сьогодні, після того як він сконтактував зі мною, за підтримки Національної Асамблеї інвалідів та Національного паралімпійського комітету, він отримав пропозицію вступити до військової академії та повернутися служити в армію. Цей вояк не відступився від свого бажання служити Батьківщині і знайшов шлях, тому що мав волю та активну громадянську позицію. 27 вересня – шоста річниця підписання Україною Конвенції ООН «Про права інвалідів». Ми пишаємося, що Україна є чи не найпершою країною на пострадянському просторі, яка взяла на себе зобов’язання дотримуватися міжнародних стандартів по забезпеченню прав людей з обмеженими можливостями. В цю річницю,на пропозицію багатьох громадських організацій інвалідів, ми провели ходу по Хрещатику, яку назвали «Марш Миру: Право на життя». Марш Миру – тому що розуміння інвалідами цінності здоров’я та миру відрізняється від сприйняття здорових людей. Саме у нас є справжнє усвідомлення того, що таке бути скаліченим, чим жертвують наші вояки, коли втрачають здоров’я, захищаючи Батьківщину. На цьому заході люди з інвалідністю звернулись до Організації Об’єднаних Націй, до Комітету з прав інвалідів при ООН із закликом, що умиротворення агресора – це не шлях до зупинки війни. Повинна бути продемонстрована потужна солідарність націй, консолідація націй і вивчення уроків історії. Про це говорять наші громадські організації осіб з

інвалідністю України і на це ми звернули увагу світової спільноти. І друге, про що було сказано на цьому марші, це питання прав людини з інвалідністю в Україні і підвищення питомої ваги правової складової щодо соціального захисту таких людей. Держава повинна поставитися по-іншому до людей з інвалідністю, залучити їх до життя, надати їм можливості для саморозвитку, для професійної та людської самореалізації. Як одна наша громадська організація написала «Ми – невидимі». В своїх оселях, в хрущовках, на транспорті, на вулиці. Але, ми – частина народу України і проживаємо разом з країною всі етапи її шляху до гідного майбутнього. У тому числі й такі скрутні. Вчора мені подзвонив один хлопець і сказав: «Я вийду з плакатом, на якому напишу : «Ми – громадяни України». Людина на візку, без ніг, незряча пишається громадянством своєї країни, при тому, що розуміє рівень обмежень по факту реалізації своїх громадянських прав. Ця ситуація є найкращою ілюстрацією місця людини з інвалідністю в українському суспільстві. Він хоче вийти з плакатом, що стверджує його громадянство. Ми – громадяни України, як громадянами є і ті, хто захистив Україну своїм життям та здоров’ям. Ми не одноразово доводили своє громадянство працею, досягненнями в спорті та наближенням України до стандартів правої держави. А тепер наше громадянство має бути підтверджено українською державою і українським суспільством.

У будь-які часи і в будь-якому суспільстві є люди, які відрізняються від загалу. Особи з інвалідністю. Взаємодія з такими людьми, по суті, відображає рівень розвитку суспільства. Численні благодійні фонди, спеціальні заклади, лікарні, або жебракування під чиєсь каліцтво, говорить про суспільство, про людей «здорових» набагато краще, ніж всі економічні, або військові досягнення. У 1952 році з усіх куточків радянської країни «Совєтов» на острів Валаам почали звозити багатьох інвалідів війни. Табір інвалідів війни і праці представляв собою табір смерті, де люди, що віддали Батьківщині здоров’я та життя, мали доживати в ізоляції, щоб не паплюжити своїм каліцтвом вигляд радянських міст. Валаам – злочин, повне нехтування правами людини, яка через певні фізичні вади неспроможна бути гвинтиком в людожерському катку. Але, чи наша сучасна ситуація, при якій ці люди позбавлені можливості вільно пересуватися, працювати там, де хочеться, заробляти самостійно, гуляти вулицями, відвідувати кафе, брати участь в суспільному житті, чи не нагадує вона валаамську ізоляцію в більш м’якішій формі? Українському суспільству все-одно доведеться «звільнити» вулиці своїх сіл та міст від ілюдей з інваліднісю. Або, для цього буде обрано європейський шлях побудови безбар’єрного суспільного простору рівних можливостей, де інвалідів, тобто людей з обмеженнями, просто немає, або сталінсько-радянський – шлях доживання в ізоляції. Обирати, яким шляхом піде Україна, маємо ми – українці. І першим кроком на цьому шляху став прояв солідарності з українськими людьми з інвалідністю під час Маршу Миру. Коли поруч з ними на цьому марші, як рівні стали «здорові» українці, це стало демонстрацією того, що українці не бажають більше поділу країни на людей з обмеженими життєвими можливостями і тих, хто воліє не помічати обмежень, поки вони не торкнуться його особисто.

№19-20 (145-146) жовтень 2014

В Киеве родители тяжелобольных детей снова пикетировали Кабмин Начало на стр. 1 Несколько десятков родителей тяжелобольных детей пришли 24 сентября с пикетом под стены Кабмина. Однако, это уже далеко не первый такой пикет – протесты продолжаются уже с апреля этого года, когда Министерство здравоохранения так и не провело большинство тендеров по закупке лекарств по государственным программам. «Сейчас большинство программ по закупкам жизненно важных лекарств для взрослых на 2014 год не состоялись. У детей ситуация не лучше. Государство смогло провести меньше трети тендеров. Это означает, что дети с такими заболеваниями, как онкология, муковисцидоз, гемофилия, вирусный гепатит, фенилкетонурия, дыхательные расстройства у новорожденных не получат лечение в ближайший год. Для некоторых из них это – 100%й смертный приговор», – говорится в пресс-релизе БФ «Пациенты», который борется с тяжелобольными за получение лекарств. Пациенты принесли обращение к Арсению Яценюку, подписанное почти 30-ю общественными и пациентскими организациями, в котором требовали премьер-министра лично проконтролировать государственные закупки, и добиться от Кабмина Постановления о срочном осуществлении закупок лекарств.

Также пикетчики отметили, что будут приносить пару детской обуви под дом Арсения Яценюка каждое утро до тех пор, пока жизненно необходимые лекарства не будут закуплены. Если он не отреагирует на их просьбы, также они обещают принести шины под Кабмин. Поэтому им все же удалось добиться брифинга первого заместителя Министра здравоохранения Украины Руслана Салютина, которого собственно и обвиняют в некомпетенции и провале тендерных закупок. В частности, президент БФ «Пациенты» Дмитрий Шерембей сказал, что именно Салютин несет за это полную ответственность. Он сообщил о том, что «в настоящее время проведены государственные закупки крайне необходимых лекарств и изделий медицинского назначения для обеспечения лечения больных ювенильным ревматоидным артритом, хроническим миелоедным лейкозом у детей и взрослых, вирусными гепатитами у детей, дыхательными расстройствами у новорожденных, гемофилии у

детей, препаратов для послетрансплантационной терапии и т.п.». Кроме того, среди причин, которые препятствуют закупке тендеров, работники Минздрава назвали рост курса валюты и введение НДС на лекарственные средства, что привело к повышению ожидаемой цены. Еще одной преградой они назвали приостановление Антимонопольным комитетом ряда закупок важных лекарств. ВАШ ВОПРОС РАСМОТРЯТ В этом во время встречи с общественным активистами, состоявшейся в стенах Дома правительства, заверил Министр Кабинета Министров Остап Семерак. Участие в конструктивной беседе приняли председатель правления Благотворительного фонда «Пациенты Украина» Дмитрий Шерембей, исполнительный директор этого фонда Ольга Стефанишина, председатель Координационного совета Всеукраинской сети «Люди, живущие с ВИЧ» Владимир Жовтяк. Министр Кабинета Министров сообщил, что проблема задержки с проведением процедуры закупки лекарств неоднократно рассматривали на заседаниях правительства. Он также отметил, что сейчас она находится на личном контроле Премьер-министра Арсения Яценюка. На встрече была достигнута договоренность о рассмотрении проблемы обеспечения лекарствами

и проведения тендерных закупок на срочном внеочередном заседании правительства. Участники также договорились создать совместную рабочую группу с привлечением представителей общественности, Минэкономразвития и Минздрава, которая наработает проекты решений и документы, необходимые для решения проблемы закупки лекарств за государственные средства. Наталия ПИСКУН К сведению Правительство Украины приняло решение отстранить от исполнения обязанностей министра здравоохранения Олега Мусия и уволить первого заместителя министра Руслана Салютина. Правительство Украины также приняло решение обратиться в Генеральную прокуратуру Украины относительно расследования бездействия руководства Минздрава по закупке медицинских препаратов. На заседании Правительства Премьер-министр Украины Арсений Яценюк сообщил, что Национальная государственная служба провела служебное расследование относительно закупки лекарств Минздравом: «Из общего объема лекарств, которые должно было купить государство, Министерством здравоохранения приобретено только 25%, а уже почти конец года». Пресс-служба Кабмина

Хворі на гемофілію діти без профілактичного лікування сьогодні – це додаткові витрати на їх утримання у майбутньому На брифінгу в Українському кризовому медіа центрі представники МОЗ України, лікарі, активісти та матері хворих на гемофілію дітей підняли гостре питання проблем лікування гемофілії в Україні. «Станом на січень 2014 року в Україні 1800 дорослих та 652 дитини хворих на гемофілію та хворобу Віллебранда, визнані інвалідами з дитинства», – надала статистичні дані Альона Терещенко, представник Міністерства охорони здоров'я України. Зі слів начальника головного управління охорони здоров'я Київської держадміністрації, Олени Шевченко, гострою проблемою на сьогодні є повна відсутність медичного забезпечення профілактичного лікування не лише маленьких і дорослих киян, але також і маленьких пацієнтів та дорослих, які

вимушено переїхали з південно-східних регіонів України. Сьогодні всі ліки, які використовуються для лікування гемофілії є імпортними, і коштів держбюджету вистачає лише на ургентне, тобто невідкладне лікування. Ліки в медичних установах призначені в даному випадку лише для надання швидкої медичної допомоги, тобто в Україні повістю відсутнє профілактичне лікування хвороби. «Починаючи з червня місяця, діти з різними ступенями важкості гемофілії знаходяться без профілактичного лікування, без державної допомоги. І Кожного разу, коли ми знімаємо дітей з профілактичного лікування сьогодні, ми додаємо наступному міністру охорони здоров'я і наступному бюджету України додаткових витрат на утримання цих людей у майбутньому. Хоча при забезпеченні профілактичного лікування ці діти можуть стати

повноцінними членами суспільства, і не бути тягарем для держави», – переконана Олександра Ткаченко, представник комітету матерів дітей, хворих на гемофілію. За словами Альони Терещенко, для 100% забезпечення лікування необхідно виділити 310 млн гривень для дорослих та 256 млн гривень для дітей. Такі цифри були подані міністерством охорони здоров'я до проекту бюджету України на 2015 рік. У цьому році з державного бюджету на лікування хворих на гемофілію було виділено 68 млн гривень на дорослих, що складає 37%, та 53 млн гривень на дітей – 31% від 100% потреби. «Ці кошти ще й досі не освоєні через затяжні й непрозорі тендерні процедури», – пояснила представник комітету матерів дітей, хворих на гемофілію. Власний кореспондент

«Хочете, щоб про Вашу продукцію чи послуги дізнались більше – розмістіть інформацію у нашій газеті»

Гостра тема

№19-20 (145-146) жовтень 2014

Люди з інвалідністю відстоюють протезні заводи Парламентарів і громадськість обурила постанова про скорочення і злиття цих підприємств В Україні понад 2,7 мільйона людей з інвалідністю, котрі потребують забезпечення засобами реабілітації, зокрема протезами. У результаті бойових дій на сході нашої країни, на жаль, ця кількість значно збільшиться, а отже зросте й потреба у візках, милицях, протезах ніг, рук, очей тощо. І в цей час, коли ми у стані війни, Кабмін видає постанову про скорочення і об’єднання вітчизняних заводів, що виготовляють протези. Офіційна позиція Як повідомляє Мінсоцполітики, що, незважаючи на складну політичну та економічну ситуацію у державі, реорганізація протезних підприємств дозволить скоротити витрати на адміністративний апарат, модернізувати управління протезною галуззю та покращити якість продукції. Таким чином, Тернопільське казенне експериментальне протезно-ортопедичне підприємство приєднається до Львівського КЕПОП, Житомирське державне експериментальне протезно-ортопедичне підприємство та державне підприємство Київський завод «Імпульс» – до Київського КЕПОП та ін. При цьому не відбудеться скорочення виробничого персоналу і всі підприємства залишаться у державній власності. До того ж урядом передбачено ліквідацію промислового об’єднання «Укрпротез», яке не задіяне у виробничому процесі виготовлення технічних засобів реабілітації, а виступає лише посередником з повноваженнями адміністратора. Такі зменшені управлінські витрати, за розрахунками Міністерства, начебто зекономлять десять мільйонів гривень на рік. І що ці гроші спрямовуватимуться, як додатковий фінансовий ресурс, для виготовлення протезів… Однак, чи доречні такі складні зміні у протезній галузі саме зараз – у період бойових дій, коли потреба у протезуванні актуальна як ніколи. Адже за тими ж даними Мінсоцполітики вже три тисячі скалічених воїнів АТО є потенційними клієнтами про-

тезних підприємств, які планують, у тому ж Міністерстві, скоротити. Позиція депутатів Звісно, громадськість з цим змиритися не може. Гостра критика на адресу уряду прозвучала і від голови та членів Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів. Зокрема, голова Комітету Валерій Сушкевич під час брифінгу, присвяченому цьому серйозному питанню, заявив: «Згідно з урядовою постановою планується злиття низки протезних заводів в регіонах України. Серед них, окрім вище зазначених, об’єднуються луганський та донецький заводи, планується також злиття хмельницького з вінницьким заводом, миколаївського з одеським… При цьому прикро, що ті заводи, які внаслідок злиття стануть просто цехами сьогодні є потужнішими, ніж ті, до яких їх приєднують. Якщо хтось думає, що така реформація зекономить бюджетні кошти, то глибоко помиляється. Та ось до банкрутства це справді може призвести. А цього не можна допустити, особливо у цей час воєнних подій. Навпаки влада повинна підтримати ці заводи, аби вони якісно та ефективно виготовляли технічні засоби реабілітації, які вже зараз потребують поранені та скалічені війною люди». Позиція громадськості Також проти рішення уряду виступили люди з інвалідністю, батьки, що виховують дітей з інвалідністю, директори заводів, що виготовляють протезну продукцію. Вони закликають Кабінет міністрів та президента України скасувати рішення про злиття підприємств, що забезпечують інвалідів протезами. Активісти громадського руху скаржаться на те, що організація протезування в нашій країні і так останніми роками постійно погіршувалась, а тепер у зв’язку з реформуванням цієї галузі взагалі занепаде. Тепер, приміром, захисникам, котрі воювали у зоні АТО і потребують протезування, доводиться наштовхуватись на міцну стіну бюрократизму й непорозуміння. Мало того, що їм спочатку доведеться одержати статус воїна АТО, а як відомо, уряд ще не

затвердив самого механізму його надання, потім для отримання протезів їм необхідно зібрати чималу купу папірців, а ще й, уразі ліквідації місцевого заводу, долати сотні кілометрів до іншої області, щоб замовити протез. А далі чекати місяць чи більше на його виготовлення і знову їхати по нього. Не зовсім зрозуміла й ситуація з коштами, які виділяє держава на протез. Бо якщо він складний і коштує набагато більше, ніж на нього виділено грошей, то замовник не може доплатити різницю – йому потрібно платити повну вартість виробу. Тоді людина не витримує і шукає можливість купити протез за кордоном. З проблемами протезування у нас вже шістнадцять років стикається Олена Чинка, бронзовий призер Європи зі спортивних танців на візках. Після страшної аварії Олені ампутували обидві ноги і відтоді вона живе з протезами. «Мене дивує рішення уряду про скорочення протезних підприємств, воно зовсім не відповідає інтересам людей з інвалідністю, – говорить Олена. – Хто-хто, а я добре знаю, що таке замовити протез, а мені ж їх потрібно два. Найбільша проблема у вітчизняному протезуванні – це не вистачає майстрів, справжніх професіоналів своєї справи,бо вони не розвиваються, не цікавляться новинками у світі протезування у Європі чи Америці. Не так давно я була на ортопедичній виставці у Німеччині і не помітила там жодного представника від українських державних протезних підприємств. Скільки нюансів треба знати і враховувати при виготовленні протезу. Наприклад, я веду активний спосіб життя і мені потрібний відповідний протез з якісним рухливим суглобом і міцними стопами. А для людей, приміром, літнього віку потрібні протези з менш рухливими частинами. Тому нам не скорочувати треба протезну галузь, а вдосконалювати й модернізувати». Дискусія щодо вирішення цього складного питання у суспільстві триває. Редакція газети стежить за розвитком подій і сподівається, що питання вирішиться на користь людей, які потребують протезування. Наталка ЩЕРБАНЬ

Суд призупинив реорганізацію Хмельницького протезного заводу Проте Міністерство соціальної політики України й досі хоче об'єднати хмельницьких протезистів із вінницькими. Окружний адміністративний суд Хмельницької області задовольнив позов ряду громадських організацій інвалідів краю до Міністерства соціальної політики України. Від Феміди вимагали призупинити дію наказу Міністерства про реорганізацію Хмельницького державного експериментального протезно-ортопедичного підприємства. Справу у Хмельницькому окружному суді розглядали 10 жовтня без відповідача, який на засідання не з’явився. У залі суду заступник директора Хмельницького державного протезно-ортопедичного підприємства Оксана Борисова заявила, що після наказу виїзні бригади не можуть надавати допомогу людям з інвалідністю як в Хмельницькій, так і в інших областях. «Щодо дитячого протезування наше підприємство працює за новою соціальною моделлю. Вже декілька років «послуга йде до особи з інвалідністю», а не «людина за послугою, – каже Оксана Борисова . – Наші бригади виїжджають не тільки до хмельничан, а й до інших жителів по усьому західному регіону. І цей процес обслуговування не є спонтанним, графіки виїзду розписані за два місяці за домовленістю з головними неврологами, ортопедами, травматологами цих областей. Те, що ми записали дітей і не приїхали в цю область, викликає вже соціальну напругу у цих областях». На бік хмельницьких протезистів став і народний депутат Валерій Сушкевич: «Багато державних інсти-

туцій висловилися проти того, щоб під час війни ліквідовувати протезні підприємства в Україні. Міністерство оборони України також проти ліквідації», запевняє нардеп. Позивачі вважають, що без зупинення наказу Міністерства соціальної політики неможливо буде відновити роботу підприємства, адже не укладаються потрібні договори на обслуговування людей та виробництво протезів. Також не виплачується зарплата. Захисник заявників Олександр Мельник повідомив суд про півмільйонну заборгованість підприємства по заробітній платі, яка виникла після реорганізації. За його словами, ще декілька місяців тому підприємство було рентабельне. «Заборгованість по зарплаті складає більше півмільйона гривень, чого не було до цього часу, – каже адвокат. – Зараз не укладено відповідних договорів підприємством про забезпеченням протезно-ортопедичними виробами, що призводить до порушення прав осіб з інвалідністю, які мають на це законне право. Також припинилося забезпечення послугами протезування поранених воїнів АТО. Ситуація з реорганізацією має катастрофічні наслідки. Через неналежне виконання комісії з реорганізації своїх функцій не здійснюються передбачені законом виплати працівникам. Подальше реалізація цього наказу ставить під загрозу фінансово-господарську діяльність підприємства».

Джерело: invak.info

Новини з регіонів

№19-20 (145-146) жовтень 2014

Доступна медицина – запорука здоров’я жінок У рамках реалізації проекту «Доступна медицина – запорука здоров’я жінок» Житомирська обласна громадська організація людей з інвалідністю «Молодь. Жінка. Сім’я», за фінансової підтримки USAID програма «Здоров’я жінок України» провела виїзний навчально-практичний семінар для жінок з інвалідністю та членів їх родин у селищі Зарічани. Родзинкою семінару було проведення його у гарному, комфортному, цілком доступному для маломобільної групи населення місці, яке порадувало всіх не тільки ошатними живими квітами, смачними канапками, зручними столами, а і пристосованим, відповідаючим всім вимогам ДБН туалетом.

иконувач обов’язки міського голови Любов Цимбалюк ознайомила присутніх з роботою, яка проводиться у місті для покращення доступності до якісних медичних послуг для жінок з порушенням опорно-рухового апарату. Відповідаючи на питання зацікавлених жінок, вона завірила всіх, що сприятиме впровадженню потрібних змін для цієї категорії людей. Член комітету доступності у Житомирській області, помічник депутата, експерт по доступності Володимир Башинський ознайомив учасників заходу з результатами проведених аудитів доступності в одинадцяти медичних закладах міста.

Володимир показав слайди та розповів учасникам семінару про рівень архітектурної доступності поліклінік, лікарень, перинатального центру, МСЕК. Жінки «впізнавали» об’єкти за місцем проживання і разом з Володимиром «проходили» шлях до потрібних кабінетів, туалетів. Виявилося, що багато хто не знав, навіть не цікавився, наявністю доступних туалетів, оглядових кабінетів, гінекологічного крісла-трансфомера для маломобільних жінок, які завдячуючи тісній співпраці організації, комітету доступності, влади почали з’являтися у медичних закладах Житомира. Керівник проекту, представник НАІУ в Житомирській області, депутат міської ради, голова організації «Молодь. Жінка. Сім’я» Неля Ковалюк відмітила, що право на гідне життя в побуті, право створити сім’ю, народжувати дітей і просто жити повноцінним життям, право на якісне медичне обслуговування, гарантоване державними законами та ратифікованою Україною Конвенцією ООН непросто реалізувати у нашому суспільстві жінці з порушенням опорно-рухового апарату. Вона ознайомила учасниць семінару з відповідними статтями Конвенції ООН, законами України, які допоможуть жінкам з інвалідністю відстоювати свої права на реалізацію своїх репродуктивних прав, планування сім’ї, доступності до якісних медичних послуг, протидії дискримінації. У другій частині семінару учасники мали нагоду переглянути презентацію «Репродуктивне здоров’я жінок з порушенням опорно-рухового

апарату», з якої дізнались, що ж таке – «репродуктивне здоров’я», про особливості планування сім’ї, що впливає на стан репродуктивного здоров’я, ознайомилися з результатами опитування жінок про рівень їх поінформованості щодо цих питань. Презентація і практичні заняття «Мистецтво лікуватись» дуже зацікавили присутніх, адже в цьому розділі семінару волонтер організації Тамара Глазунова ознайомила з правилами прийняття різних видів таблеток, гомеопатичних засобів, вітамінів. Учасниці семінару залюбки навчалися самостійно вимірювати тиск, складати таблиці для прийняття лікарем правильних рішень щодо відповідного лікування, робити внутрішньо м’язові уколи, обробляти рану, накладати різні види пов’язок, еластичного бинту та інше. Жінки з порушенням опорно-рухового апарату поділилися досвідом виношування дитини, дотримання певних правил в цей період, пологів. Галина Башинська розповіла про особливості споживання їжі, дотримання режиму та занять профілактичною гімнастикою під час вагітності. Всі учасниці радо вивчали комплекс фізкультури, який допомагатиме в повсякденному житті підтримувати м’язи у тонусі. Під запальну музику, повторюючи слова пісні було дуже весело виконувати різноманітні вправи. Цікаво і корисно – таку оцінку, дякуючи, дали учасниці проведеному семінару. Тамара ГЛАЗУНОВА, волонтер ЖОГОЛІ «Молодь. Жінка. Сім’я»

Новини з Вінниччини На Вінниччині розпочав свою роботу проект «Разом живемо – разом відпочиваємо», який реалізує Асоціація захисту та допомоги інвалідам «Відкриті серця» в Соціальних майстернях для неповносправних в селі Дорожне, Вінницького району.

інансово підтримує проект Програма соціальних інвестицій «Україна – житниця майбутнього» компанії «Монсанто Україна». Проект має на меті об’єднати місцеві громади через проведення щорічних інклюзивних заходів спорту та відпочинку, залучити їх до активного способу життя. Інтегровані заходи за участю дітей та молоді з інвалідністю та учнів шкіл, які плануються в рамках проекту, будуть сприяти формуванню інклюзивного середовища в місцевій громаді та загальноосвітніх школах. Проект буде тривати з 1 серпня 2014 року по 30 червня 2015 року. Заходами проекту буде охоплено 892 особи, серед яких діти та молодь з інвалідністю, учні, батьки, вчителі фізичної культури

сільських шкіл Вінницького, Калинівського районів та опосередковано жителі села Дорожне, громади Калинівського та Вінницького районів – 137727 жителів. 20 серпня Асоціація презентувала проект на прес-конференції та провела робочу нараду зі співвиконавцями проекту: Вінницьким обласним центром соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями «Обрій», проектною та будівельною організаціями. У робочій нараді брали участь також соціальні партнери проекту: - Департамент соціальної політики Вінницької облдержадміністрації; - відділи освіти Вінницької та Калинівської районних державних адміністрацій; - Регіональний Центр із фізичної культури та спорту «Інваспорт»; - Вінницький обласний центр соціальних служб для сім‘ї дітей та молоді. Учасники робочої зустрічі обговорили заплановані заходи:проекту: • спорудження ігрового та спортивного майданчиків з унікальною смугою орієнтації,

• розробку інноваційних методичних рекомендацій «Особливості організації спортивно-оздоровчої роботи в ЗОШ для дітей з інвалідністю», • Інтегровані заходи та спортивні змагання для дітей навколишніх сіл • інформаційно-практичні семінари, • інформаційні зустрічі, • практичні заняття та стажування вчителів фізкультури, • підготовчі табори для створення інтегрованих спортивних команд, • Першу спартакіаду «Дружні ігри». Під час обговорення було визначено роль кожного учасника, порядок співпраці та змістове наповнення заходів проекту. Родзинкою проекту стане спорудження спортивного майданчика з унікальною смугою орієнтації для людей з інвалідністю. Особливо актуальною смуга орієнтації стане в теперішній час для реабілітації та повернення до активного життя людей з нещодавно набутою інвалідністю в тому числі в зоні АТО. Тільки допомагаючи іншим ми можемо допомогти собі. Вл.кор.

Шість українських університетів увійшли до світового рейтингу QS World University Rankings Оприлюднено рейтинг кращих університетів світу QS World University Rankings 2014/15. Цьогоріч до світового рейтингу ввійшло шість вищих навчальних закладів України. Приємно зазначити, що два з них потрапило до ТОР-500 рейтингу – Київський національний університет імені Тараса Шевченка (місце 421-430) та Харківський національний університет імені В. Н.Каразіна (місце 481-490). За результатами QS World University Rankings 2014/15 до рейтингу також увійшли Національний тех-

нічний університет України «Київський політехнічний інститут» (місце 551-600), Сумський державний університет (місце 651-700), Донецький національний університет (місце 701+) та Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» (місце 701+). Нагадаємо, що минулого року лише КНУ імені Тараса Шевченка потрапив до ТОР-500 світового рейтингу. Цьогоріч університет покращив свої результати – у 2013 році займав 441-450 місце, у 2014 році – 421-430 місце.

Також слід зазначити, що Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна вперше ввійшов до світового рейтингу, і одразу потрапив до ТОР-500 найкращих університетів світу. Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» також підвищив свій рейтинг – з 601-650 місця у 2013 році до 551-600 місця у 2014 році. Зазначимо, що у минулому році до рейтингу кращих університетів світу QS World University Rankingsувійшло чотири український уні-

верситети. У 2014 році – шість ВНЗ України. Серед новачків, окрім ХНУ імені В. Н. Каразіна, - Сумський державний університет. Перше місце у світовому рейтингу університетів займає Массачусетський технологічний інститут (США), два других – Кембриджський університет (Великобританія) та Імперський коледж Лондона (Великобританія), четверте – Гарвардський університет (США), два п’ятих – Оксфордський університет (Великобританія) та Університетський коледж Лондона (Великобританія). Прес-служба МОН

№19-20 (145-146) жовтень 2014

Безбар’єрна Україна

Універсальний Дизайн: до цивілізованих стандартів Україні ще далеко У Києві відбувся спільний круглий стіл UREClub та Програми розвитку ООН – «Універсальний Дизайн та Доступність для об’єктів жилої та комерційної нерухомості», за яким зібралися небайдужі учасники – забудовники, архітектори та журналісти.

ніверсальний Дизайн як підхід до проектування та будівництва був розроблений ще у 1997 році групою архітекторів, інженерів та дизайнерів на чолі з Ронайльдом Мейсом в США. З того часу принципи Універсального Дизайну активно впроваджуються в світі, особливо в Канаді та США. «В Україні люди вже починають голосувати грошима за більш комфортне житло, однак будинки навіть еліт-класу часто-густо не є повністю функціональними з огляду на принципи Універсального Дизайну. Однак українці все більше подорожують і мають змогу порівнювати нашу новітню забудову зі стандартами в західних країнах. Маємо надію, що суспільство буде зрештою вимагати від забудовників працювати так, щоб якомога більше людей могли скористуватися будинком чи послугою, як от банком, аптекою, кінотеатром тощо», – зауважила Крістіна Баграмян, менеджер проекту Спільної програми агенцій ООН «Сприяння інтеграційній політиці та послугам для людей з інвалідністю в Україні». Питання ж доступності до житла відповідно до стандартів Універсального Дизайну стало особливо

актуальним сьогодні, коли ведуться бойові дії й багато людей отримують інвалідність. «Ми всі, здавалось би, будуємо нову країну, нове життя, нове ставлення до людей. Революція Гідності показала нам, наскільки важливо поважати права та гідність один одного. І коли я бачу багато нових об’єктів, побудованих з порушеннями доступності, мене це обурює, бо порушується гідність багатьох людей. Приміром, у Києві, за статистикою, 50% людей не мають абсолютної мобільності через недосконале фізичне середовище. Це будь-яка людина з валізою, батько чи мати з дитячою коляскою, дитина дошкільного віку, вагітна жінка, людина на милицях, на візку, похилого віку тощо. Ми нібито маємо будівельні норми, контролюючі органи, закони, однак система не працює, бо на виході – багато недоступних та незручних будівель», – підкреслив Ярослав Грибальський, національний координатор програм з безбар'єрності НАІУ, член громадської ради при Держархбудінспекції України. А серед вже реалізованих проектів в Україні з урахуванням принципів Універсального Дизайну в Україні є аеропорт «Бориспіль» (термінал Д.) нові офіси «Platinum» банку та «Ощадбанку», котрі намагаються робити свої відділення доступними для всіх, що є прикладом для інших комерційних установ. Проте, в Україні, на жаль, лише 4% будівель можна вважати доступними. Радянська епоха залишила нам у спадок непристосовані об’єкти, які, на відміну від західного підходу, не враховують права

всіх людей, незалежно від віку, ваги та інших індивідуальних особливостей. А новітні будівлі, навіть еліт-класу, теж не завжди продумані з точки зору комфорту для мам з колясками, людей похилого віку, дітей та інших категорій громадян, що показує необхідність впровадження західного досвіду в Україні. «Нам потрібно розвивати міста таким чином, щоб вони були зручними для кінцевого споживача. Ми дійшли тієї межі, коли нинішня система стандартів не працює, бо не відповідає сучасним реаліям. Як приклад з життя – один із інвесторів мав бажання побудувати житловий комплекс за голландським взірцем, однак під час адаптації проекту під державні будівельні норми хороший, якісний проект перетворився на спальний район радянського типу, які в світі вже ніде не будуються. Отже потрібен якісно новий підхід до підготовки та адаптації державних будівельних норм», – зазначив Григорій Мельничук, журналіст, громадський активіст, блогер та учасник Ради з урбаністики м. Києва. Учасники круглого столу також отримали змогу поставити запитання представникам Держархбудінспекції та місцевої влади, експертам Національної Асамблеї Інвалідів України та дізнатись про існуючі будівельні норми та вимоги чинного законодавства стосовно доступності житлової та комерційної нерухомості для представників маломобільних груп. Аліна СТЕЦЕНКО

У відповідності до європейських стандартів У рамках технічної допомоги Євросоюзу з надання інституційної підтримки Міністерству інфраструктури України з питань підвищення ефективності роботи та конкурентоспроможності залізничного транспорту в Україні, відбувся візит іноземних експертів з питань доступності об’єктів інфраструктури та рухомого складу залізничного транспорту для людей з інвалідністю та маломобільних груп населення.

а головних вокзалах Києва, Львова та Одеси пройшли семінари на тему: «Доступ залізничного транспорту для маломобільних осіб країн ЄС». Мета семінару – ознайомитися з досвідом країн Євросоюзу та з його використанням, сформулювати рекомендації по облаштуванню об'єктів залізничної інфраструктури

України для забезпечення безбар'єрного користування цим видом транспорту особами з інвалідністю. Під час семінарів експерти Євросоюзу ознайомили українських фахівців із законодавчими нормами та технічною специфікою в державах-членах ЄС щодо експлуатаційної відповідності залізничних станцій і рухомого складу вимогам щодо доступності для маломобільних осіб (TSI PRM). «Україна, ратифікувавши Конвенцію про права інвалідів, взяла на себе відповідні зобов'язання щодо її виконання, у тому числі й по забезпеченню осіб з інвалідністю доступом, на рівні з іншими, до транспорту, об'єктів фізичного оточення та послуг. Це пріоритет у роботі Мінінфраструктури, яка проводиться спільно з громадськими організаціями осіб з інвалідністю. А в рамках технічної допомоги Євросоюзу, інструменту Twinning, у нас є можли-

вість отримати міжнародний досвід від експертів з питань доступності об'єктів залізничної інфраструктури та рухомого складу для маломобільних груп населення. Сподіваюся, що отримані інформація та рекомендації експертів для нас будуть корисними, оскільки ми прагнемо, щоб люди з інвалідністю в Україні мали змогу жити повноцінним життям», – зазначила заступник Міністра інфраструктури України з питань європейської інтеграції Оксана Рейтер. Нагадаємо, близько 20 найбільших пасажирських залізничних станцій будуть перевірені щодо доступності для маломобільних осіб протягом 2015-2016 рр., а вокзал станції «Київ-Пасажирський» до кінця поточного року повинен бути цілком пристосованим для користування ним вищезазначеною категорією людей. Прес-служба НАІУ

У Київському метрополітені з’явились карти-схеми доступні для незрячих У вестибюлях шести пересадочних станцій Київського метрополітену з'явились рельєфнографічні карти-схеми Київського метрополітену, якими можуть скористатися, на рівні з іншими, пасажири з порушеннями зору та повністю незрячі. Карти виготовлено у відповідності до міжнародних стандартів доступності для людей з інвалідністю і з урахуванням принципів універсального дизайну.

ля розміщення перших шести карт було обрано вестибюлі станцій «Театральна», «Хрещатик», «Майдан Незалежності», «Площа Льва Толстого», «Золоті Ворота» та «Палац спорту» оскільки вони розташовані у центральній частині міста і мають великий пасажиропотік. На станціях Майдан Незалежності та Хрещатик (вхід з вулиці Хрещатик) схеми розміщено на стіні праворуч перед контрольно-пропускним пунктом. На станціях «Площа Льва Толстого» та «Театральна» – на стіні ліворуч одразу за контрольно-пропускним пунктом. На станції «Палац спорту» карта знахо-

диться на стіні ліворуч перед контрольно-пропускним пунктом. На станції «Золоті ворота» (вхід з Золотоворітського проїзду) карта розміщена на стіні ліворуч від входу до касового залу. Всі карти-схеми розміщені на рівні обличчя людини середнього зросту. Контролери контрольно-пропускних пунктів проінструктовані і готові, в разі необхідності, зорієнтувати незрячого пасажира щодо розташування схеми. Вивчивши карту, незрячий пасажир має можливість попросити контролера про супровід до поїзда. Рельєфнографічні схеми Київського метрополітену розроблені фахівцями та виготовлені на замовлення Всеукраїнської молодіжної громадської організації молоді з інвалідністю по зору «Генерація успішної дії», в межах реалізації проекту «Інформаційна та інфраструктурна доступність, як головний чинник індивідуальної мобільності ін-

валідів по зору» за фінансового сприяння Фонду прав людей з інвалідністю та безкоштовно передані Київському метрополітену. Київський метрополітен

№19-20 (145-146) жовтень 2014

Що потрібно зробити переселенцю, щоб проголосувати на парламентських виборах 26 жовтня

1. Знайти орган ведення Державного реєстру виборців

Перше, що потрібно зробити – звернутися за місцем тимчасового проживання в орган ведення Державного реєстру виборців не пізніше, ніж за 5 днів до дня голосування (20 жовтня включно). Зазвичай, він знаходиться в державній адміністрації або міській раді. Інформацію про адресу Держреєстру можна знайти в Інтернеті, або звернутися в довідку 109. В установу вам необхідно прийти особисто і взяти з собою паспорт.

кументами можуть бути проїзні документи, які підтвердять ваші наміри перебувати 26 жовтня в певному населеному пункті.

3. Отримати посвідчення тимчасової зміни місця голосування

2. Написати заяву і представити документи, що підтверджують причину тимчасового місця проживання

За результатами розгляду заяви ви повинні отримати спеціальне посвідчення, яке підтверджує ваше право голосувати за місцем перебування. Обов'язково уточніть у працівників Держреєстру дату і час його отримання. У посвідченні про тимчасову зміну місця голосування буде вказана адреса та номер виборчої дільниці, де ви будете голосувати. Орган ведення Державного реєстру внесе вас до списку виборців.

У Держреєстрі потрібно написати заяву за встановленою формою, в якому пояснити причину тимчасової зміни місця голосування. До заяви необхідно додати документи, що підтверджують ваше мотивування. Це може бути довідка з ЖЕКу, в якій йдеться про те, що ви тимчасово проживаєте за певною адресою, або довідка із соціальної служби, де ви зареєструвалися. Довідка з місця роботи, навчання , отримання пенсії чи соціальної допомоги. Такими до-

У день виборів на дільниці для голосування вам видадуть один бюлетень, в якому ви зможете проголосувати за певну політичну партію. Проголосувати переселенці зможуть лише по загальнодержавному округу. Позачергові парламентські вибори проводяться за змішаною виборчою системою, згідно з якою по-

4. Прийти на дільницю в день голосування 26 жовтня

ловина складу Верховної Ради (225 депутатів) обирається за пропорційною системою, а друга половина – за мажоритарною. У першому випадку виборці голосуватимуть за партії, а в другому – за кандидатів-мажоритарників, які висуваються у виборчих округах. За партії переселенці зможуть проголосувати в будь-якому місці, а за мажоритарників тільки за місцем своєї прописки. Усім переселенцям ми радимо звертатися із заявами до органів ведення Державного реєстру виборців вже зараз! Чим раніше це буде зроблено, тим краще. По-перше, виборців, які бажають проголосувати за місцем тимчасового перебування дуже багато, тому ближче до дня виборів черги будуть тільки рости. По-друге, якщо виборці-переселенці отримають посвідчення про тимчасову зміну місця голосування набагато раніше, ніж за п'ять днів до дня виборів, то це значно полегшить роботу співробітників органів Держреєстру, які в цей період виконують великий обсяг роботи. Тому не зволікайте, звертайтеся за посвідченнями, і реалізуйте своє конституційне право на голосування. Прес-служба НАІУ

Переселенці з Криму і зони АТО отримуватимуть щомісячну адресну допомогу для покриття витрат на проживання та оплату житлово-комунальних послуг 1 жовтня 2014 року на засіданні Уряду прийнято постанову, яка передбачає надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

адання грошової допомоги таким особам пов’язано з необхідністю покриття витрат на проживання, у тому числі, у зв’язку з наближенням зимового періоду. Відповідно до постанови, адресна допомога призначається особам, які обліковані органами соціального захисту населення, та виплачується з дня

звернення строком не більше, ніж шість місяців. «Допомога виплачуватиметься у таких розмірах: для непрацездатних осіб (пенсіонери, люди з інвалідністю, діти) – 884 гривні на одну особу (члена сім’ї); для працездатних осіб – 442 гривні на одну особу (члена сім’ї). Загальна сума допомоги на сім’ю розраховуватиметься як сума розмірів допомоги на кожного члена сім’ї та не може перевищувати 2 400 гривень», – повідомила міністр Людмила Денісова. Механізм виплати щомісячної адресної допомоги передбачає, що працездатна особа не повинна стати утриманцем від держави. Тому, якщо у складі сім’ї, якій буде призначено грошову допомогу, є особи працездатного віку, які

Вітаємо

Голову Тернопільської міської громадської організації «Центр медико-соціальної реабілітації» Галину Шимко вітаємо з ювілеєм! Шановна Галино Володимирівно! Від імені Національної Асамблеї інвалідів України прийміть привітання з ювілеєм!

За роки роботи Ви заслужили загальну повагу і захоплення своєю працездатністю, енергійністю, професіоналізмом, ентузіазмом, життєрадісністю, бажанням допомогти у важку хвилину словом і ділом кожній людині, хто цього потребує. Від усієї душі бажаємо Вам здоров’я, щастя та благополуччя. Хай ваші плани й сподівання завжди супроводжує світла фортуна, а поряд з Вами завжди будуть, ті, кого цінуєте, любите, шануєте. Нехай вас ніколи не залишають натхнення, завзята вдача та оптимізм і щира дружня посмішка.

З глибокою повагою Виконавчий директор НАІУ Наталія Скрипка

протягом двох місяців з дня призначення виплати допомоги не працевлаштувалися, в тому числі за сприянням державної служби зайнятості, або перебувають у трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованій території України чи в районах проведення АТО, але фактично не працюють, розмір допомоги для них на наступні два місяці зменшується на 50%, а на наступний період – припиняється. Зазначимо, що виплата допомоги здійснюватиметься уповноваженому представнику сім’ї шляхом зарахування коштів на банківський рахунок. Для отримання допомоги необхідно подавати до органів соціального захисту населення такі документи:

- заява; - паспорт громадянина України або посвідки на постійне місце проживання; - копії свідоцтва про народження дітей та свідоцтва про одруження; - довідки всіх членів сім’ї про взяття на облік осіб, переміщених з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції; - письмова згода довільної форми про виплату грошової допомоги уповноваженому представнику сім’ї від інших членів сім’ї. Сайт Мінсоцполітики

Ветерани – мешканці геріатричного пансіонату зібрали кошти для реабілітації бійця, пораненого в зоні АТО Ветерани війни та праці, які проживають в Харківському геріатричному пансіонаті, спільно з його співробітниками зібрали 6 тис. грн. для придбання протеза, прапорщику Валерію Слуцькому, який знаходиться на лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Північного Регіону. Житель Житомирської області, колишній агроном Валерій Слуцький був призваний до армії в березні цього року. У результаті мінометного обстрілу отримав важке поранення і переніс операцію по ампутації нижньої кінцівки. Валерій був зворушений увагою ветеранів і дуже тепло подякував гостям за допомогу. 92-річна Любов Новікова не могла стримати сліз, дивлячись на поранених бійців. «Всім-всім солдатам, які воюють, наші підопічні передають привіт. Я, як побачила тут поранених, відразу згадала, як під час війни працювала в госпіталі. Мені дуже боляче бачити це зараз. Спасибі вашій мамі, що вона виховала такого сина, який пішов захищати батьківщину. Якби мої діти були зараз живі, теж були б в армії. У нас в пансіонаті добре, а ми за вами горюємо, і допомагаємо, як можемо.

Я сама дала 300 грн., щоб ви скоріше вилікувалися», – сказала Любов Іванівна, звертаючись до потерпілого бійця. «А чого сумувати. Життя триває! У мене дві доньки – їх ще треба заміж видати! Звичайно, буду ходити. Ми з вами ще станцюємо», - каже Валерій Слуцький. Харківська ОДА

№19-20 (145-146) жовтень 2014

Смертельная зима: почему государство не замечает беженцев Украинские благотворители и волонтеры оказались мощной силой, которая помогла беженцам пережить тяжелое лето. Но впереди еще более тяжелая зима: где жить, во что одеваться и как лечиться – ответов на эти вопросы нет.

правление Верховного комиссара ООН по делам беженцев отрапортовало, что, по официальной информации, сейчас насчитывается 310 тысяч человек, перемещенных с территории Крыма и Донбасса. Они нуждаются в помощи, в частности, доступе к образованию, медицинским услугам и трудоустройству. Но самое главное – в отапливаемом месте проживания. Нечеловеческие условия

Нечеловеческие условия

«Насегодняшний день основная проблема тех, кто смог выехать из зоны АТО и устроился в местах компактного проживания переселенцев, – это необходимость опять переезжать, а государству – искать новые места для расселения людей на осеннезимний период. Это касается вынужденных переселенцев, проживающих на базах отдыха, в лагерях и пансионатах, которые имеют сезонный характер, то есть – рассчитаны на теплое время года и не отапливаются», – рассказывает координатор Гуманитарного штаба при фонде Рината Ахметова Римма Филь.

Волонтеры бьют в набат – заменить функции государства в этом вопросе они не смогут. У них просто нет таких денег, чтобы обеспечить теплым кровом над головой всех нуждающихся. А времени на решение данного вопроса уже практически не осталось. Это нужно на вчера.

«Уже скоро зима. Люди живут в летних лагерях. Там нужно делать отопление. Но никто этим вопросом не занимался, денег никто на это не выделял. Соответственно, эти летние лагеря закрываются. Людям говорят: «Извините, но до 1 октября». Люди оказываются на улице и вынуждены возвращаться в зону АТО», – рассказывает волонтер Наталья Киркач. По данным руководителя межведомственного координационного штаба Василия Стоецкого, по состоянию на 22 сентября на места постоянного проживания вернулась 51 тыс. 811 жителей востока Украины. Часто беженцам приходится возвращаться в родные города под обстрелами и взрывами. Некоторые погибают, так и не доехав до родных домов. Те, кому повезло больше, обычно долго не выдерживают в оккупированных городах и опять решаются уезжать в поисках мирной жизни.

Государство бездействует

«Чтобы что-то делало государство, ей Богу, положа руку на сердце, не слышала ни одного случая», – рассказывает Леся Литвинова из БФ «Волонтерская сотня». По ее словам, все ложится на плечи волонтерских организаций. Иногда помогают местные советы: закупают для переселенцев твердотопливные котлы, обещая снабжать дровами. А масштабы надвигающей катастрофы – ужасающие. Людей буквально ждет холодная и голодная смерть этой зимой, если государство не начнет им помогать. И речь идет о тысячах и тысячах людей. «У нас очень много подопечных. В Харьковской области около 7 тыс. человек, не меньше в Донецкой и Луганской. Только в Святогорске на базах отдыха компактно проживает 8-10 тыс. человек», – рассказывает Наталья Киркач. Особенно тяжело волонтерам из Одесской области. Им приходится заботиться о компактных поселениях людей с инвалидностью из зоны АТО. Многие из них лежачие и совершенно не могут о себе самостоятельно позаботиться.

Возвращение в родные города – для них смертный приговор. В частности, на попечении волонтерской орга-

низации «Европейская ассоциация инвалидов» в этом регионе находится 1160 человек. Из них около 300 детей. Сейчас волонтеры собственными силами организовывают переселение этих людей в санатории зимнего типа. Упрашивают, выпрашивают, уговаривают. И рассчитывают

только на помощь частных лиц, благотворительных организаций и бизнес-структур. «Честно говоря, государство нам помогает только административно. Например, могут предоставить зал, чтобы собрались волонтеры и поговорили о своих проблемах. Практической помощи нет. Ни разу нам не выделяли денег», – рассказывает президент Европейской ассоциации инвалидов Олег Дрюма. При этом, по его словам, бездействует не только государство, а и международные организации, которые призваны помогать населению в сложные времена. «Мы обращаемся ко всем международным организациям: Красный Крест, ООН, ОБСЕ. В результате они проводят одни мониторинги и никакой реальной помощи – денег нет. Говорят, что у них нет механизмов. Я не понимаю, а какая их роль? Помощь какая? Не такие большие деньги нам нужны. 100 тыс. грн в месяц на лекарства – для ООН и ОБСЕ это ерунда. Но у кого их получить – непонятно», – разводит руками Олег Дрюма. Единственная надежда на благотворительные организации. Они изо всех сил стараются не бросать вывезенных из зоны АТО переселенцев и обеспечить их проживание в зимний период. Например, Гуманитарный штаб «Поможем» при фонде Рината Ахметова эвакуировал из зоны боевых действий и помог с размещением 6235 беженцам. В некоторых случаях Штаб помогал и с оплатой долгов тех баз отдыха, которые приняли самостоятельно переселенцев, но финансирование от государства на их проживание и питание так и не получили. «Штаб покрыл многомиллионные долги баз «Медик-2» с мамами и детьми, «Сэнэтатя», в котором живут люди с инвалидностью, в Одесской области, «Морская волна» в Николаевской области, а также заплатил за их пребывание до конца сезона. Но, к сожалению, эти базы и другие места компактного проживания переселенцев не предназначены для зимы, – рассказывает Римма Филь. – Еще в прошлом месяце мы начали искать места для дальнейшего переселения на осенне-зимний период. Гуманитарный штаб оплатил 600 мест в Запорожской области, мониторятся и ведутся переговоры с другими областями. 100 человек – приемные семьи и детские дома семейного типа – с базы в Геническе Херсонской области переселили в отапливаемый пансионат в Бердянске». Плохая новость в том, что нуждающихся в подобной помощи значительно больше, чем тех, кому могут помочь волонтеры и благотворители. И сейчас, когда за окном уже 10 градусов тепла, важно, чтобы государство вспомнило о переселенцах и обеспечило соответствующий механизм помощи. Но оно пока отмалчивается и бездействует, отмалчивается на официальные запросы: как планируется организовать финансирование зимовки вынужденных переселенцев из зоны АТО и сколько государство на это выделило денег.

А в Межведомственном координационном штабе по вопросам соцобеспечения граждан при Госслужбе по ЧС беженцам просто дают телефоны волонтеров и по-дружески советуют обращаться именно туда, ведь там им смогут реально помочь.

«Вот недавно государство решило выделить на армию 9,5 млрд грн. Вопрос – а сколько у нас выделили на мирное население?», – недоумевают украинские волонтеры. Однако, теплое жилье – не единственная проблема для вынужденных переселенцев с наступлением холодов. Многие из них, убегая из-под бомбежек, уезжали из своих домов на «пару недель». Волонтеры констатируют: чем холоднее становится, тем больше беженцы просят у волонтеров куртки, обувь, обогреватели, грелки, чайники, матрацы, одеяла – все то, чем можно согреться. Отдельная проблема – лекарства. С наступлением холодов традиционно обостряются хронические заболевания. Тяжелобольные на глазах теряют здоровье, причем потом восстановить его им будет очень сложно. По материалам издания “Контракты”

Подписан Закон, освобождающий от налогообложения благотворительную помощь для АТО Президент Украины Петр Порошенко подписал Закон № 1668-VII «О внесении изменений в Налоговый кодекс Украины относительно некоторых вопросов налогообложения благотворительной помощи» (президентский законопроект № 4455а).

уммы средств, полученных благотворителями – физлицами (которые внесены в Реестр волонтеров АТО) на банковские счета для оказания благотворительной помощи в пользу АТО, не будут включаться в общий месячный (годовой) налогооблагаемый доход плательщика НДФЛ. Временно (на период проведения АТО) без ограничений будут включаться в прочие расходы обычной деятельности плательщика налога на прибыль предприятий суммы средств или стоимость специальных средств индивидуальной защиты (касок, бронежилетов, изготовленных в соответствии с военными стандартами), технических средств наблюдения, лекарственных средств и медицинских изделий, средств личной гигиены, продуктов питания, предметов вещевого обеспечения, а также других товаров, выполненных работ, оказанных услуг - по перечню, который определяется Кабмином, и которые добровольно перечислены (переданы) для нужд обеспечения проведения АТО.

Триває Благодійна програма «Рятуймо разом!» Організатори Благодійної програми «Рятуймо разом» Національна Асамблея інвалідів України та Європейська Асоціація прав інвалідів висловлюють вдячність всім, хто вже відгукнувся та надіслав кошти для надання допомоги особам з інвалідністю та членам їх родин, вимушеним переселенцям із зони АТО.

Як Ви можете допомогти:

Перерахувати кошти на банківський рахунок. Для перерахування коштів використовуйте наступні дані: одержувач платежу: ВГО НАІУ; код ЄДРПОУ/ДРФО: 26114037; банк одержувача: ПАТ КБ «ПриватБанк», Печерська філія, м. Київ (Україна); номер рахунку 26007052624054, валюта UAH (Українська гривня); код банку (МФО): 320649; призначення платежу: Безповоротна фінансова допомога людям з інвалідністю. Ми щиро вдячні Вам за виявлену довіру та співчуття. Адже саме завдяки Вашій підтримці ми маємо змогу допомогти більшості вимушеним переселенцям. ВСІ ДОВІДКИ ЗА ТЕЛЕФОНОМ: (044) 279 61 82 Детальніше з програмою Ви можете ознайомитись за посиланням

www. sos.naiu.org.ua

№19-20 (145-146) жовтень 2014

дним з активних його учасників стала Міжнародна Школа Рівних Можливостей. Її виконавчий директор Ірина КОНЧЕНКОВА розповідає про цілі проведення цього Тижня та його особливості. Проведення Тижня обмежилося лише Києвом чи охопило всю Україну? Заходи відбувалися по всій Україні. Цей Тиждень оголошується для того, аби максимально сконцен-

трувати увагу людей на питаннях планування сім’ї та збереження репродуктивного здоров’я молоді. І щоб привернути до цієї роботи якомога більше громадських організацій, небайдужих людей. І розповісти людям, куди в разі необхідності вони можуть звернутися за інформацією, яку допомогу можуть отримати, дізнатися про організації, що займаються питаннями планування сім’ї. У Києві волонтери впродовж Тижня активно спілкувалися з киянами та гостями міста, роздавали їм інформаційні матеріали. У разі необхідності надавали консультаційні послуги. Наші волонтери також побували в багатьох аптеках, лікарнях, поліклініках. Всюди вони залишали інформаційну літературу, яку ми попередньо підготували і якою тепер багато хто може скористатися при вирішенні власних сімейних питань. А завершився «сімейний» Тиждень в одному з найгарніших парків міста – в Маріїнському парку. Він розташований поряд з двома державними установами – Верховною Радою та Кабінетом Міністрів. Тут відбулося свято «Юнь Києва запрошує», яке зібрало багато людей. І що характерно – людей різного віку. Хто був організатором «сімейного» Тижня, і хто ще був його учасником? Організатором була Київська міська державна адміністрація. Традиційно цей захід ми проводили з Київським міським центром сім’ї. І, як завжди, були наші партнери, зокрема, Федерація жінок «За мир в усьому світі». Вона також підтримує сімейні цінності, працює щодо збереження репродуктивного здоров’я.

Як ви думаєте, чи все робить наша держава для пропаганди сімейних цінностей? Ні, не все. Бо нема комплексного підходу. Часто держава обмежується напівзаходами. Коли ситуація з народжуваністю в нашій країні стала критичною, були запроваджені грошові виплати після народження дитини. Для багатьох молодих сімей це послужило сигналом – держава їх розуміє та підтримує. І це спрацювало. У результаті, народжуваність зросла. Інші серйозні питання, як і раніше, не вирішуються. Зокрема, молодіжне кредитування не працює або майже не працює. У багатьох із ним – суцільні проблеми. Його отримати дуже важко. А без такого кредитування молодим людям, які лишень створюють сім’ї, вирішити квартирне питання майже нереально. І рівень безробіття серед молоді дуже високий. І питання, пов’язані зі здоровим способом життя, майже не вирішуються. Бо бракує спортивних майданчиків, зелених зон. Часто на їх місці будують багатоповерхівки. Ми розуміємо, що нині в нашій країні багато інших проблем. Проблем вкрай важливих. Дуже сподіваємося, що скоро у нас настане мир і що найбільшою цінністю нашої держави стане людина, що держава служитиме їй. І тоді сімейні цінності вийдуть на перший план. Сергій ГЕРАСИМЕНКО, Національний прес-клуб «Українська перспектива»

У Львові адаптували для незрячих глядачів перший повнометражний художній фільм У Львові адаптовано для незрячих перший повнометражний художній фільм – мелодраму «Щоденник пам’яті». Перші 20 осіб з глибокими ураженнями зору вже встигли «побачити» цей фільм і високо оцінити роботу творчої групи. Тестування фільму відбувалося при цілковитій тиші і в присутності кількох десятків людей з вадами зору.

ільм «Щоденник пам’яті» незабаром можна буде переглянути на веб-сторінці www.openlife.lviv.ua у розділі «Фільми для незрячих», повідо-

мили у прес-службі Львівської міської ради. «Це перший на теренах України художній фільм, адаптований для людей, що повністю не бачать або мають незначний залишок зору. На жаль, така сфера, як доступність інформаційного контенту для незрячих, у нашій країні чомусь відсутня у переліку культурних чи освітніх заходів. І хоч тифлокоментування існує у світі вже 40 років, у нас в Україні ми тільки почали його впроваджувати, оскільки хотіли забрати ще один бар’єр, що дискредитує незрячих людей. Після того, як цей фільм переглянули незрячі люди, ми зрозуміли, що робота вдалася і фільм мав відповід-

ний ефект», – зазначає актриса Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької, Народна артистка України, учасник численних проектів для незрячих Олександра Бонковська. – «Щоденник пам’яті» – наша перша спроба, але до нас також звернувся Олесь Санін з проханням адаптувати для незрячих людей його новий фільм «Поводир». Ми сподіваємося, що з часом, під час показу у кінотеатрі фільму, незрячі, будучи присутніми у глядацькому залі, зможуть за допомогою спеціальних безпровідних навушників слухати цей фільм з тифлокоментарями. «У цій справі найважче – передати те, що відбувається на екрані, сліпона-

родженим людям. Бо якщо людина колись бачила, їй набагато легше уявити, що відбувається в кадрі. А для незрячих людей, на жаль, фільмів зараз практично немає», – ділиться враженнями Григорій, незрячий. Автори аудіодискрипції (тифлокоментаря) уважно стежили за виразом обличчя незрячих глядачів під час перегляду фільму. Творча робота викликала шквал відгуків та емоцій серед незрячих глядачів першого в Україні адаптованого для цієї категорії фільму. Відгуки незрячих підтвердили, наскільки такий вид продукції затребуваний в Україні. Прес-служба Львівської міської ради

Успех первого семинара «Диагностика аутизма в контексте TEACCH» 28 сентября состоялся первый семинар «Диагностика аутизма в контексте TEACCH. Создание индивидуальной программы: секвенции, когнитивная программа» в рамках уникального Курса для специалистов «Аутизм: проблемы комплексной помощи. Концепция ТЕССН: методы и методики». Семинар является первым среди четырех семинаров первого Модуля Курса, которые будут проходить раз в месяц. Всего Курс включает четыре Модуля.

Мы очень тщательно готовились к первому семинару Курса. Ведь как начнешь, так и пойдет дальше. Профессор Островская, как всегда была на высшем уровне – слушатели получили информацию на доступном языке, с множеством практических рекомендаций, в том числе из ее практики», – рассказывает директор Фонда Лариса Рыбченко. На семинар приехали слушатели не только из разных уголков Украины, но из России. Зоя Леонова, заместитель директора по научной работе Центра развития и реабилитации ребенка Олеси Жуковой ООО «ЛОГОПЕД-ПРОФИ» (г.Санкт-Петербург): «Семи-

нар был представлен довольно грамотно. Очень понравились мастер-классы и задания, которые лекторы давали для того, чтобы аудитория понимала и усваивала материал. Очень важен тот факт, что на семинаре было все для преодоления языкового барьера – переводчик, раздаточные материалы и т.д. Хорошо, что можно было пообщаться и с родителями детей с аутизмом, и с коллегами. Конечно, на первом семинаре лекторы давали больше вводного материала, но понятно, что на следующих занятиях нам расскажут, как специалисты должны применять методики, чтобы скорее и больше помочь детям. Систему ТЕAССН я планирую и дальше изучать и внедрять не только в свою работу, но и рассказать о ней своим коллегам для облегчения их профессиональной деятельности, для улучшения жизни детей и для

помощи родителям. ТЕAССН – это именно система, которая объединяет разные методики. Она учит не только применять эти методики, но и социализировать ребенка, вводить его в общество». Фонд «Дитина з майбутнім»

№19-20 (145-146) жовтень 2014

20 жовтня – Всеукраїнський день боротьби із захворюванням на рак молочної залозиі

...рак – это не приговор. Это не только потери, но и приобретение... Рак молочной железы – это самое распространенное онкологическое заболевание среди женщин. Каждый год в Украине выявляют около 16 тысяч случаев заболевания и около 8 тысяч женщин умирают от этой болезни. О Всеукраинской организации «Разом проти раку», о вопросах, которые она пытается решать и о многом другом рассказывает ее председатель Лариса Лопата

Расскажите немного об истории создания организации. В 2014 году исполнилось 15 лет волонтерскому женскому движению в Украине. Все началось в 1999 году, когда в нашей стране работала украинско-американская организация РАТН (программа оптимальных технологий в здравоохранении). Были созданы группы психологической поддержки женщин, которые перенесли РМЖ и зарегистрировались две организации – Черниговская «Виктория» и Киевская «Амазонки». С этого же года началось развитие Всеукраинской организации «Разом проти раку». Благодаря тесному сотрудничеству между региональными организациями, на протяжении 5 лет, в марте 2004 года была зарегистрирована ВОО «Разом проти раку», в которую вошли 22 региональные организации. Руководители и члены организаций – очень сильные и светлые женщины, пережившие немало боли и страданий, но вместе с тем нашли в себе силы помочь другим женщинам, которые нуждаются в ихней поддержке.

Цель создания организации: помочь женщинам с онкологическими заболеваниями (РМЖ) занять активную жизненную позицию в борьбе с заболеваниями, эффективно сотрудничать с врачами, оказать психосоциальную поддержку женщинам, которым только поставили диагноз и тем женщинам, которые уже перенесли операцию, найти свой путь к выздоровлению, повысить информирование о раке и приобщить общественность к борьбе за предупреждение заболевания. Чем повседневно занимается Ваша организация? Наши волонтеры посещают детские отделения онкоцентров, устраивают для детей утренники, концерты. Вместе с врачом маммологом, волонтеры организовывают встречи с женщинами в трудовых коллективах, во время которых пропагандируют здоровый способ жизни, обучают женщин приемам самообследования. Работают женские клубы. Подготовлены и отпечатаны специальные информационные выпуски в помощь женщинам перенесшим РМЖ. На базе опыта наших волонтерских организаций, был выпущен «Учебник волонтеров для женщин перенесших РМЖ». Каким опытом богата Всеукраинская организация «Разом проти раку»? За время нашей работы мы провели 9 Маршей Жизни и Надежды «Разом проти раку» и 14 Всеукраинских и Международных конференций. В акциях

принимали участия наши подруги с Польши, США, Литвы, Белоруссии, России, Таджикистана, и др. стран. Цель акции – привлечь внимание общества и власти к проблеме РМЖ. Наши «амазонки» участвовали в международных конференциях и Маршах. Есть определенный опыт сотрудничества со средствами массовой информации (публикации в газетах, журналах, выступление на радио телевидении), проведения круглых столов. Мы постоянно напоминаем о том, что каждая из нас должна своевременно обращаться к врачу с целью профилактики или ранней диагностики этого заболевания. Женщины должны понять, что от этой проблемы не нужно бежать, ее нужно решать и предупреждать. Мы стремимся объединить наши усилия и помочь тем, кому это необходимо. Иногда, оглядываясь назад, с недоумением задумываешься, как на ровном месте, практически не имея средств и опыта, мы сумели создать нашу организацию-долгожительницу, которая все эти годы жила активной жизнью. Прежде всего, это огромный труд наших женщин, которые не жалели ни сил, ни времени привлекая внимание к проблеме, чтобы спасти жизни многих женщин. Мы смогли понять, что рак это не приговор, что это не только потери, но и приобретение. За эти годы мы приобрели очень много подруг – «амазонок» во всех регионах Украины и за ее пределами. Мы дорожим своими достижениями, своей верой и смыслом жизни. Мы дорожим друг другом! А наградой за этот труд есть взаимопонимание и радость от того, что рядом есть надежные подруги, которые всегда поймут тебя и поддержат. Спасибо всем! Вл.кор.

Рак молочной железы – болезнь развитых стран Успех лечения онкобольных на сто процентов зависит от ранней диагностики и своевременного лечения. На начальных стадиях болезни практически всех онкобольных вылечивают... Как оградить себя от возможных проблем рассказывает руководитель отделения опухолей молочной железы и реконструктивной хирургии Национального института рака профессор Иван Смоланка.

Иван Иванович, насколько актуальна сейчас проблема рака груди в мире, в Украине, в частности? Рак молочной железы не только в Украине, но и во всем мире занимает первое место среди онкозаболеваемости женщин. Ежегодный прирост около 3%. Это – значительная цифра. Ежегодно в Европе обнаруживают 180 тысяч новых случаев этой болезни, 130 тысяч в США. В Украине также большое количество больных раком молочной железы. Чем объясняется такой высокий процент запущенного рака? Проблема в том, что женщины поздно обращаются к врачу. Лечатся нетрадиционными методами. Лечат горе-целители онкобольную довольно длительное время, а затем бросают ее на произвол судьбы. А теряя драгоценное время, болезнь развивается из ранней стадии в позднюю. Расходы на лечение рака запущенных форм значительно возрастают, иногда в 25 раз. Если на ранних стадиях бывает достаточно хирургического лечения, то в случае запущенных форм рака назначают комплексную терапию: химиотерапию, облучение, гормонотерапию, иммунотерапию и тому подобное. Потому очень важно, чтобы женщины своевременно обращались за помощью. Иначе теряется

самое дорогое – время, опухоль увеличивается, иногда становится настолько большой, что хирургическим путем удалить ее невозможно. Приходится сначала применять предоперационную химио- и лучевую терапию, чтобы опухоль стала меньше и можно было провести хирургическое лечение. Однако на ранних стадиях заболевания можно сохранить молочную железу благодаря лишь частичному ее удалению. Какой основной метод лечения рака молочной железы? До сих пор хирургический метод остается основным методом лечения рака молочной железы. Одним из факторов, почему женщина боится идти к врачу – страх потерять грудь, потому часто лечится не там и не у специалистов. Не следует забывать о реконструктивных операциях по восстановлению молочной железы, пластических операциях. Насколько своевременное обращение к врачу увеличивает шансы на полное выздоровление больной раком молочной железы? Я могу привести приблизительные шансы на выживание на протяжении 5 лет при разных стадиях рака. На так называемой нулевой стадии, когда обнаруживают отдельные раковые клетки, шанс выжить составляет почти 98-99%, в случае рака ІІ стадии – 85%, ІІ А – около 80%, ІІ В – 65%. В случае рака ІІІ стадии тяжело рассчитывать, что вылечиться удастся более чем 45% больных. На ІV стадии, когда есть удаленные метастазы, выживают лишь 15% женщин. То есть разница поражающая. Медицинской наукой доказано, что рак начинается не сразу, а постепенно. Этому заболеванию очень часто предшествуют так называемые предраковые болезни (хронические язвы, папилломы, фибромы, полипы, лейкоплазии, гиперплазии и тому подобное), из которых со временем вырастают настоящие злокачественные опухоли. На что должна обратить внимание женщина, чтобы не пропустить у себя передраковое состояние? В первую очередь, если женщина обнаружила у себя уплотнение в молочной железе, покраснение, выделение из соска, деформацию соска или самой молочной железы, сразу же должна обратиться ко

специалисту. В любом случае не принимать какихлибо самостоятельных действий или лечиться по советам «бабушек». Лучший вариант обратиться сразу к онкологу, но в любом случае не начинать лечение народными методами. Это – основное. Диагностируется ли в Украине рак нулевой стадии? Да, это возможно, например, в случаях, когда есть подозрение на узловую форму мастопатии. Опухоль удаляют, ее исследуют в ходе операции и сразу определяют, есть ли в ней злокачественные клетки. Кто в группе риска относительно рака молочной железы? Это женщины, старше 50 лет, женщины, которые рожают поздно, выкармливают грудью мало, имели частые аборты, нарушения сексуальной, репродуктивной и лактационной функций. Когда у женщины есть сопутствующие патологии – гинекологическая, эндокринная. Молочная железа – орган гормонозависимый, который чутко реагирует на любые изменения в яичниках, надпочечниках, щитовидке. Что нужно знать каждой женщине? Клиническое обследование молочных желез заключается в осмотре и пальпации (ощупывание органа), при котором изучаются степень формирования желез, форма, размеры, состояние кожи над молочными железами, форма соска, наличие и характер выделений из соска. Проводится поверхностная и глубокая пальпация желез и лимфоузлов, определяется наличие уплотнений и их характер. Что, по вашему мнению, можно сделать, чтобы улучшить ситуацию с заболеваемостью раком молочной железы? Основной фактор – внимательное отношение женщин к своему здоровью. Это значит, что нужно вести здоровый образ жизни, своевременно обращаться к врачам. Нужно поддерживать репродуктивное здоровье, вести регулярную половую жизнь, сбалансированно питаться, не злоупотреблять алкоголем и не курить. Кстати, у женщин, которые курят онкология протекает агрессивнее, метастазирование будет быстро поражать легкие. Следовательно лечение рака становится более дорогим, а жизнь короче. Наталия ПИСКУН

Спорт

№19-20 (145-146) жовтень 2014

25 медалей завоювала Україна на Європейських Іграх 2014 Українські спортсмени завоювали 10 золотих, 9 срібних та 6 бронзових медалей на Європейських Спеціальних Олімпійських Іграх з літніх видів спорту, які завершилися 20 вересня у бельгійському Антверпені.

езважаючи на дуже сильних суперників з 58 країн, команда з 18 спортсменів Спеціальної Олімпіади України гідно та переможно представила свою країну. Українські спортсмени з інвалідністю завоювали 5 золотих, 5 срібних та 5 бронзових медалей в гімнастиці, 2 срібні медалі в бадмінтоні, 3 золоті медалі в настільному тенісі, 2 золоті, 1 срібну та 1 бронзову

медалі в плаванні і посіли почесне ІІ місце в змаганні по футболу. Загалом команда Спеціальної Олімпіади України завоювала 25 медалей і довела в черговий раз, що, незважаючи на інтелектуальні порушення, спортсмени здатні представляти свою країну на найвищому рівні і є справжніми, але не визнаними, героями України. Для атлетів Спеціальної Олімпіади участь в таких змаганнях світового рівня вже є перемога. Але ж вони не тільки взяли участь, а й повернулися з такими важливими нагородами.

Спеціальна Олімпіада – це міжнародна спортивна організація для людей з порушенням інтелектуального розвитку. Літні і Зимові Олімпійські Ігри проводяться раз на два роки. Спеціальна Олімпіада України направляє команду до кожної події з 1995 року, незважаючи на те, що не має жодної фінансової підтримки від держави. Спеціальний Олімпійський рух виник з ініціативи Юніс Кеннеді Шрайвер, сестри президента США Джона Кеннеді. Міжнародна організація Special Olympics була організована в 1963 році, а в 1968 році в Чикаго С послом Украины в Бельгии пройшли перші Спеціальні Олімпійські Ігри. У 1988 році рух було визнано Міжнародним 2000 спортсменів з порушеннями інтелектуального Олімпійським комітетом. Сьогодні він роз- розвитку, 1000 тренерів, 4 000 волонтерів. Незважаючи на триваючі проблеми на Сході винений в 160 країнах світу з 30 видів країни, Спеціальна Олімпіада України зібрала спорту. команду з 18 медалістів спортсменів до участі в одСпеціальні Олімпійські Ігри проводяться виключно з метою адаптації людей з пору- ному з провідних спортивних заходів для спортсмешеннями інтелектуального розвитку. нів з інвалідністю в Європі в 2014 році. Олена ЛУЖАНОВСЬКА Метою змагань є не просто виявити найсильнішого та зафіксувати спортивні рекорди. Головна мета – це особисте досягнення кожного спортсмена. В Іграх також відсутні «командні заліки» між різними країнами. Рух Спеціальної Олімпіади в Україні започатковано в 1991 році й зараз це впливова організація, яка об’єднує 19 000 спортсменів з порушеннями інтелектуального розвитку в 16 областях нашої країни. В історії Бельгії Спеціальні Олімпійські Ігри пройшли вперше. Цього року в змаганнях брали участь делегації з 58 країн Європи та Євразії,

Евгений Богодайко назван лучшим спортсменом Allianz AotM Украинец набрал около 35% голосов, после невероятного результата в 7 золотых медалей на Чемпионате Европы по плаванию 2014.

вгений Богодайко из Украины стал спортсменом месяца среди мужчин в августе 2014. Он набрал более чем 35% голосов после того как стал самым титулованным спортсменом чемпионата Европы по плаванию 2014 в Эйндховене, Голландия, выиграв 7 золотых и 2 серебряные медали, а Украина стала первой в общекомандном зачете. За звание спортсмена месяца он обошел 21летнего представителя Ирландии Эогана Клиффорда, который выиграл 2 полосатые майки на чемпионате мира по шоссейным велогонкам 2014.

Третим стал канадец Зак Меделл, который был назван самым результативным игроком на чемпионате мира по регби на колясках 2014 в Оденсе, Дания, не смотря на то, что его команда проиграла Австралии в финале. Так же на звание спортсмен месяца среди мужчин номинировались британец Ли Рирсон, австралиец Дениэл Фитзгиббон и спортсмен из Финляндии Генри Манни. Богодайко начал заниматься плаванием в 2004 года по совету директора Полтавской областной детско-юношеской реабилитационно-спортивной школы инвалидов. Юноша быстро осваивал свои навыки. Впервые он показал высокий результат на международном уровне на чемпионате Европы 2009 в Рейкьявике, Исландия где завоевал золотую медаль в стометровке на спине, а уже в следующем 2010 году, Евгений завоевал невероятные 6 медалей(1золото, 3 серебра, 2 бронзы) на чемпионате Мира в Эйндховере, Голландия. В 2011 на чемпионате Европы в Берлине, Германия, он выиграл 8 золотых и 2 серебряные медали и установил один мировой и 2 европейских рекорда. В 2012 Евгения перевели в функциональный класс S7, где он завоевывает 2 золотые и 2 серебряные ме дали на Паралимпийских играх 2012 в Лондоне.

Потом он выигрывает 7 медалей на чемпионате мира 2013 в Монреале, Канада, взяв 3 золота. 2014 несомненно стал одним из самых успешных его годов в бассейне, невероятное количество медалей в Эйндховене, позволило Евгению обогнать своего товарища по команде Дмитрия Виноградца (8) и британку Стефани Слейтер (7).

Сторінку підготовлено за матеріалами сайтів: invasport.org.ua, paralympic.org.ua

№19-20 (145-146) жовтень 2014

Життя без кордонів

Как рещаются проблемы создания безбарьерного пространства людей с инвалидностью Канады Несмотря на то, что работа по созданию комфортного жизненного пространства для людей с инвалидностью проводится во многих украинских регионах, проблем в этом вопросе остается немало. Наверное, было бы глупо заново изобретать велосипед, а не воспользоваться опытом западных стран, в которых адаптацию городской инфраструктуры для людей с инвалидностью активно начали внедрять в начале 70-х годов XX столетия.

ак этот вопрос решается в Канаде рассказала международный консультант по доступной политике и инклюзивным программам Ольга Красюкова-Эннс, которая к тому же на протяжении многих лет занимала пост директора Канадского центра изучения инвалидности. Как давно в Канаде внедрен принцип универсального дизайна и как это помогает людям с инвалидностью? Исторически сложилось так, что люди с инвалидностью в своей каждодневной жизни встречаются со многими препятствиями: физическими, системными, психологическими, в личных отношениях, в конце концов. Однако за последние 20-30 лет мир совершил огромный шаг в попытке преодоления физических барьеров. О равном участии людей с инвалидностью в общественной жизни впервые заговорили после Второй мировой войны. Но еще сильнее проблема заострилась после событий во Вьетнаме, когда сотни молодых американцев получили инвалидность. Они хотели на равных с другими членами общества иметь доступ к образованию, жилью, создавать семьи, работать, а не быть зависимыми от окружающих. Поэтому можно сказать, что движение по пропаганде безбарьерного пространства началось именно по инициативе ветеранов. Сейчас в Канаде прогресс в этом вопросе огромен. А начиналось все с канадских законов и актов, защищающих равенство прав людей с инвалидностью. Например, Хартия прав и свобод (1982) запрещает дискриминацию на почве физической или ментальной инвалидности и отвечает за отношения между отдельным человеком и государством; Канадский акт прав человека (1985) препятствует дискриминации и содействует доступу к трудоустройству, услугам и физической среде во всех сферах федеральной ответственности. Другие законы определяют обязанности и ответственность государственных чиновников, работодателей, союзов в плане прекращения дискриминационной практики, обеспечения аккомодации и равного отношения к лицам с инвалидностью. В целом в разных странах подобные проблемы решают по-разному. Но все, в итоге, приходят к единому выводу: ликвидация только лишь физических барьеров не решит все вопросы. Потому что главные препятствия продолжают оставаться в отношениях, а еще в том, как сообщество видит и воспринимает людей с инвалидностью. Поэтому мы и говорим: барьеры находятся вне человека, а инвалидность – вне конкретного индивидуума. Ведь мы все платим налоги, а потому каждый из нас должен иметь одинаковые права на всякие блага. В этом и помогает универсальный дизайн. Так что же это такое – универсальный дизайн? Термин «универсальный дизайн» был введен в обиход американским архитектором Роналдом Мэйсом в 80-х годах XX века. Идею подхватили во многих странах, особенно в области дизайна товаров и архитектуры. Первоначально идея универсального дизайна подразумевала «дизайн без границ», «доступный дизайн», цель которого – сделать определенные места в пространстве и товары более до-

ступными для людей с инвалидностью. Однако в современном понимании универсальный дизайн поднял эти идеи на новую высоту, ибо преследует цель сделать продукт доступным для всех потенциальных пользователей – как с ограниченными, так и с обычными возможностями. Каждый человек проходит определенный жизненный цикл и на разных этапах имеет разный уровень мобильности. Ребенок до семи лет не откроет тяжелые двери. Беременной женщине или женщине с коляской тяжело спускаться и подниматься по лестнице подземного перехода. К тому же, статистика свидетельствует, что в возрасте 65 лет у 40 % людей есть функциональные нарушения, а после 80 – почти у каждого. Универсальный дизайн призван создать мир доступным и удобным для всех, независимо от возможностей. Если посмотреть, какие преимущества получило общество, когда стало убирать барьеры для людей с инвалидностью, то можно увидеть, что это выгодно

всем. Лифты, пандусы, открытые широкие двери – удобны для всех. В Канаде под термином «универсальный дизайн» подразумевается планирование городской инфраструктуры с учетом интересов всех граждан. Например, город Виннипег был первым городом в Канаде, который разработал и принял политику универсального дизайна как главное направление с 2001 года. В соответствии с этим строятся новые дома, а старые реконструируются таким образом, чтобы в городе удобно жилось и малышам, и старикам, и людям с инвалидностью, и ребятам активного возраста. С чего началось ваше сотрудничество с у краинскими социальными службами и организациями? Начала работать с Украиной с 1996 года. Вообще, предложение о сотрудничестве исходило не от Канады, а от Украины. Нельзя сказать, что до нашего приезда здесь ничего не делалось. Уже были общественные организации, с которыми мы и стали работать. Первый проект был направлен на реформирование соцслужбы Украины. Он финансировался канадским Агентством по международному развитию. После этого у нас было несколько продолженных инициатив. Один из последних проектов Инклюзивное образование дая детей с инвалидностью в Украине. В Украине, наверное, значение инклюзии недооценивается... Инклюзия – это реальный процесс вовлечения людей с инвалидностью в нормальный ритм общественной жизни. Это система, включающая в себя законодательство, положения, инструкции. В Конституции Украины говорится, что каждый имеет право на бесплатное среднее образование. При этом в действующих законах записано, что ребенок должен пройти медицинское обследование, по результатам которого будет решено, какое образование он может получить. Вы не видите противоречия? Вот эту проблему и надо решать в первую очередь.

30 лет назад в Канаде была разработана программа, согласно которой дети могут обучаться по месту жительства, а не в спецучреждениях. Это было утверждено законодательно. Когда родители детей с инвалидностью ознакомились с проектом закона и одобрили его, начался процесс перемещения специальных классов в обычные школы. Родители стали требовать интеграции детей в жизнь обычной школы. Интеграция – это когда спецкласс переводится в обычную школу. А инклюзия – общее отношение ко всем в детям в школе – из очень бедных семей, другой культуры. Кто-то может возразить, что в нынешних экономических реалиях Украине такие проекты не под силу, но нужно помнить: независимость существования людей с инвалидностью более выгодна государству, чем пожизненное их содержание в спецучреждениях. Если человека на 60 лет поместить в интернат, то это будет стоить государству около 18 млн фунтов. Если же человеку дать образование и рабочее место, то – 6 млн фунтов. Внедрить инклюзию действительно сложно или многое зависит от нас? Есть три фундаментальных понятия. Первое: инклюзия – это не место, это не просто школа, которая откроет двери для всех детей, это – процесс. Вот когда мы это поймем, придет осознание того, что у каждого есть своя определенная роль в этом процессе. Второе: достаточно ли знаний у педагогов, у тех, кто готовит учителей, у психологов, врачей, социальных работников? Они должны понять, что их обязанность – изменить систему, а не ребенка. Не просто сказать маме и папе, что ваш ребенок не может идти в эту школу, потому что он не подготовлен, а посмотреть, что нужно сделать школе, чтобы она могла удовлетворить нужды ребенка. Третье: у родителей детей без инвалидности есть страх, что инвалидность заразна, что она может передаваться. И это настоящая беда. Часто изменить сознание сложнее, чем какие-то бытовые условия... В настоящее время 100 % школ в Канаде обязаны брать в классы детей с инвалидностью. Поверьте, нельзя сказать, нравится ли вам, например, острая еда, если вы ее не пробовали. Так и с инклюзивным образованием: нельзя говорить хорошо это или плохо, если вы не учились в инклюзивном классе. Как вы оцениваете ситуацию с инклюзией в Украине сегодня? Сдвиги есть? Конечно, есть. Многие положительные изменения заметны на законодательном уровне, а также в разработке определенных программ, ходе их выполнения. Например, весьма положительные и значительные шаги наблюдаются в плане доступности. Еще 7-8 лет назад найти в Украине доступный отель, ресторан было большой проблемой. Сейчас диапазон намного шире. Самым важным достижением на пути построения безбарьерного пространства в Украине стала ратификация Конвенции по правам людей с инвалидностью. Этот шаг позволяет требует от Украины приведения законодательства в соответствие с мировыми стандартами. Каким должен быть следующий этап для Украины, чтобы подняться еще на одну ступень в плане расширения безбарьерного пространства? Пообщавшись в ходе обучающего семинара с украинскими госслужащими, я поняла, что одной из серьезных проблем Украины являются не сами по себе законы, хороши они или плохи, а то, что они часто остаются лишь декларацией, которая не выполняется в реальной жизни. Мой опыт показывает, что любой закон, программа, будут действовать только тогда, когда ответственные лица станут действительно ответственными. Для полноценной работы законов должна проводиться соответствующая аттестация работников. И если услуги чиновников, агентств или даже общественных организаций не приносят положительных результатов, тогда зачем они нужны? Нужно сначала определиться, а потом активно действовать. Беседовала Яна ПАНИНА

Візьміть на замітку

№19-20 (145-146) жовтень 2014

Профілактика захворювань молочної залози

Куди звертатись за консультацією та по допомогу ?

Можна зателефонувати за номером гарячої лінії – 0 800 50 50 90, або звернутись в один із обласних онкодиспансерів у Вашому регіоні: Алчевський обласний онкологічний диспансер 94200, м. Алчевськ, вул. Гагаріна, 23Б

(06442)468-27 (06442)468-25

Білоцерківський онкологічний диспансер 09100, м. Біла Церква, вул. Яр. Мудрого, 56

(04463)5-90-91

Вінницький облонкодиспансер 21021, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 84

(0432)46-11-01 (0432)51-11-60(ф.)

Волинський облонкодиспансер 43018, м. Луцьк, вул. Тимирязева, 1

(0332)60-75-9 (0332)60-76-9(ф.)

Львівський державний онкологічний регіональний променево-діагностичний центральний облонкодиспансер 79031, м. Львів, вул. Ярослава Гашека, 3-а Маріупольський міський онкологічний диспансер 87500, м. Маріуполь, пр. Леніна, 80 Миколаївський облонкодиспансер 54044, м. Миколаїв, вул. Миколаївська, 18 Національний інститут раку 03022, м. Київ, вул. Ломоносова, 33/43

(044)257-10-52 (044)257-93-15

Одеська обласна клінічна лікарня Мамологічний центр 65025, м. Одеса, вул. Академіка Заболотного, 26

(06242)430-36

Дніпропетровський обл. протипухлинний центр 49055, м. Дніпропетровськ, вул. Гавриленко, 1

(056)749-70-78 (0562) 91-06-73

Дніпропетровський міський онкологічний центр 49100, м. Дніпропетровськ, вул. Космічна, 21

(0562) 68-03-05

Полтавський облонкодиспансер 36011, м. Полтава, вул. Володарського, 7-а

Дніпропетровський міський онкологічний диспансер 49070, м. Дніпропетровськ, вул. Короленко, 22

(0562)45-33-64 (0562)44-86-98

Рівненський клінічний лікувально-діагностичний центр. Відділення променевої діагностики та рентгенхірургії 33023, м. Рівне, вул.16-го Липня, 26

Донецький обл. протипухлинний центр, 83092, м. Донецьк, вул. Полоцька, 2-а

(0622)23-68-92 (0622)22-98-61

Донецький міський онкологічний диспансер 83087, м. Донецьк, вул. Калініна, 11

(0622)55-51-03

Дрогобицький онкологічний диспансер 82100, м. Дрогобич, вул. Трускавецька, 67

(03244)217-95

Єнакіївський міський онкологічний диспансер 86420, м. Єнакієве, вул. Фурманова, 2

(06252)265-98

Житомирський обл онкодиспансер 10013, м. Житомир, вул. Фещенко-Чопивського, 24А

(0412)34-94-20 (0412)37-20-93

Запорізький облонкодиспансер 69040, м. Запоріжжя, вул. Культурна, 177-а

(0612)87-03-60 (0612) 87-03-58 (0312) 61-70-36 (0312)61-56-13(ф.)

(0629)33-42-30 (0512)21-31-12 (0512)21-30-42(ф.)

Горлівський міський онкологічний диспансер 84600, м. Горлівка, пр. Леніна, 28

Закарпатський облонкодиспансер 88014, м. Ужгород, вул. Бродлоковича, 2

(0322)95-40-85 (0322)95-37-51

Одеський облонкодиспансер 65056, м. Одеса, вул. Нежданової, 32

****** (048)720-26-72 (048)720-27-28(ф.) (0532)2-97-79

Рівненський облонкодиспансер 33009, м. Рівне, вул. Ж.Кюрі, 19

******

(0362)22-60-26

Севастопольський онкодиспансер 99028, м. Севастополь, вул. Єрошенко, 13

(0692)24-01-68 (0692)24-01-48(ф.)

Сумський облонкодиспансер 40003, м. Суми, вул. Привокзальна, 31

(0542)25-76-63

Тернопільський облонкодиспансер 46023, м. Тернопіль, вул. Кунчинського, 8

(03522)6-86-80 (0352)26-82-73(ф.)

Феодосійська міська лікарня, онкологічне відділення 98100, м. Феодосія, вул. Генерала Горбачова, 4

(065)313-80

Харківський облонкодиспансер 61070, м. Харків, вул. Померки, 70

(057)315-11-73 (057)315-11-71(ф.)

Івано-Франківський облонкодиспансер 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Медична, 17

(0342)50-22-69

Херсонський облонкодиспансер 73000, м. Херсон, Кіндійське шосе, 26Б

(0552)35-92-88 (0552)35-74-76(ф.)

Ізмаїльський онкологічний диспансер 68600, м. Ізмаїл, вул. Шевченко, 1

(04841) 232-19

Хмельницький облонкодиспансер 29009, м. Хмельницький, вул. Пілотська, 1

(0382)65-61-37 (0382)65-40-74(ф.)

Керченський онкологічний диспансер 98300, м. Керч, вул. Орджонікідзе, 66

(06561)314-16

Чернівецький облонкодиспансер 58000, м. Чернівці, вул. Червоноармійська, 242

Кіровоградський облонкодиспансер 25050, м. Кіровоград, вул. Ялтинська, 1

(0522)24-37-16 (0522)24-69-20

Черкаський облонкодиспансер 18009, м. Черкаси, вул. Менделєєва, 7

Краматорський міський онкологічний диспансер 84307, м. Краматорськ, вул. Орджонікідзе, 1

(06264)170-25

Чернігівський облонкодиспансер 14029, м. Чернігів, пр. Миру, 211

(04622)5-33-03 (04622)5-30-07

Кременчуцький міський онкологічний диспансер 39600, м. Кременчук, вул. 40 років Жовтня, 60/1

(05366)719-07

Київський облонкодиспансер 04050, м. Київ, вул. Боговутівська, 1

(044)483-11-23 (044)483-24-52

Криворізький обласний онкологічний диспансер 50048, м. Кривий Ріг, Дніпропетровське шосе, 1

(0654)72-22-16

Кримський республіканський онкодиспансер 95023, м. Сімферополь, вул. Беспалова, 49-а

(0652)63-89-60 (0652)54-48-56(ф.)

Луганський облонкодиспансер 91017, м. Луганськ, вул. Краснодонська, 8

(0642)71-51-13

Луцький обласний онкологічний диспансер 43018, м. Луцьк, вул. Тимирязева, 1

(03322)607-69 (03322)626-92

Засновник: Національна Асамблея інвалідів України Свідоцтво про державну реєстрацію №19935-9735 ПР від 17.05.2013р. РЕДКОЛЕГІЯ: Валерій СУШКЕВИЧ – голова Комітету ВР України у справах пенсіонерів, вете-

(0372)54-76-50 (0472)37-01-23 (0472)37-01-00(ф.)

Київський міський онкоцентр Український НДІ онкології та радіології

(044)450-92-65

Київський міський клінічний онкологічний центр 03115, м. Київ, вул. Верховинна, 69

(044)450-74-36 (044)409-24-73 (044)424-68-18

Київський обласний онкологічний диспансер 04052, м. Київ, вул. Буденного, 1

(044)483-11-23

ранів та інвалідів, голова ВГО «Національна Асамблея інвалідів України» Наталія СКРИПКА – виконавчий директор ВГО «Національна Асамблея інвалідів України» Ольга Журбенко – шеф-редактор Софія Шальман – головний редактор

Матеріали і фотознімки, надіслані до редакції, не рецензуються і не повертаються. Передрук матеріалів тільки з дозволу редакції. За зміст та точність викладених матеріалів відповідальність несе автор. За зміст реклами відповідає рекламодавець.

Листи надсилайте за адресою: 01030, м. Київ, вул. Рейтарська, 8/5А оф.107. Газету віддруковано: ТОВ «Укрполіграфмедіа» Індекс 37392 – пільгова передплата, 37520 – для інших передплатників Газета виходить два рази на місяць. Тираж згідно із замовленням. E-mail: bbarier@ukr.net