Газета «Без Бар’єрів» – № 11-12 (161-162), червень 2015 by “Національна Асамблея інвалідів України”

№11-12 (161-162) червень 2015 www.naiu.org.ua

www.bbnews.com.ua

bbarier@ukr.net

Анонс

Ф ес ти в ал і « У ні в ер с и тетс ь к е лі то » і «С яй в о н аді й » В Університеті «Україна» (місто Київ) відбулися щорічні традиційні заходи – 12-ий Фестиваль-конкурс студентської творчості «Університетське літо-2015» і 12-ий Фестиваль студентської творчості молоді з інвалідністю «Сяйво надій-2015».Фестивалі націлені на патріотичне виховання студентів, на підтримку молодих талантів, на надання їм можливості реалізувати свій творчий потенціал. Місія фестивалю «Сяйво надій» полягає у формуванні в суспільстві атмосфери толерантності, у розламуванні усіх бар’єрів на шляху творчої самореалізації молоді з інвалідністю. Для кожного студента з інвалідністю участь у Фестивалі – це ще один спосіб довести свою неповторність, здат- Детальніше на стор. ність творити прекрасне, показати власні уміння!

Оксана Радушинська та «Мистецька подільська сотня» допомагають українським військовим

Свій внесок у всезагальну волонтерську діяльність України долучає і Оксана РАДУШИНСЬКА, журналіст, поетеса, письменниця. Оксана – лауреат численних конкурсів та премій. З-під її пера вийшли десятки книг поезії та прози як для дітей, так і для дорослих. Протягом останнього року життя Оксани Радушинської, незважаючи на прикутість до інвалідного візка, міцно пов’язане з «Мистецькою подільською сотнею». Про неї, а також про мистецтво і Україну в бесіді з Ок- Продовження на стор. саною.

Центральні та місцеві органи влади Виборче право людей з інвалідністю в Україні: реалізоване чи порушують нормативи щодо приховане громадянство? працевлаштування людей Вже у жовтні 2015 року відбу- ністю до виборчих та політичних з інвалідністю. дуться чергові вибори до місце- процесів в Україні, у якому мова йде вих органів самоврядування, де про оцінку ситуації з виборчими і поЖодної відповідальності не передбачено згідно з чинним законодавством літичними правами людей з інвалід-

Всеукраїнське об’єднання «Незламність» провела громадський моніторинг за дотриманням міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади законодавства про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю, зокрема – в частині створення робочих місць. Пропонуємо ознайомитись з результатами останнього дослідження стану виконання нормативу створення робочих місць для цієї категорії населення. Кабінет Міністрів України і Міністерство соціальної політики традиційно звітують про успіхи державної політики у сфері соціального захисту та трудової адаптації осіб з інвалідністю. Очевидно, що основним пріоритетом Кабінету Міністрів України у цьому напрямку є гучна кампанія інформаційного супроводу протезування. Водночас жодних дієвих результатів роботи, спрямованої на соціальну адаптацію людей з інвалідністю, у 2014 році від Мінсоцполітики не отримано. Соціальна адаптація можлива лише за умови самореалізації, усвідомлення власної значущості та потрібності суспільству. Саме суспільно корисна діяльність дозволяє говорити про соціалізацію особистості, зокрема – людини з інвалідністю. Сьогодні в Україні 2,8 мільйони людей з інвалідністю, це понад 6,5 % загальної чисельності населення. Кількість осіб з інвалідністю працездатного віку – 1,4 мільйони, тобто – більше половини цих людей. Варто зазначити, що лише у 2014 році первинно отримали групу інвалідності 133745 осіб. Серед яких: – першу групу інвалідності встановлено 15528 особам (перша А – 5827, перша Б – 9701); – другу групу інвалідності – 46427 особам; – третю групу інвалідності – 71790 особам. На жаль, кількість громадян з інвалідністю в Україні неухильно зростає. Мізерні пенсії, зумовлені економічними негараздами у держав, не здатні забезпечити цим людям гідного Продовження на стор. 4-5 рівня життя.

громадяни нашої держави матимуть можливість віддати свої голоси за тих, кому довіряють. Та чи всі громадяни нашої країни зможуть реалізувати своє виборче право? На жаль, в Україні є люди з прихованим громадянством. І це – люди з інвалідністю, які відповідно до чинного законодавства та Конституції України нібито мають однакові права та обов’язки, у тому числі, щодо участі у виборчих та політичних процесах, проте насправді не можуть реалізувати своє виборче право. Унікальне дослідження щодо забезпечення доступу осіб з інвалід-

ністю, здійснено Національною Асамблеєю інвалідів України спільно з USAID, Міжнародним фондом виборчих систем (International Foundation for Electoral Systems, IFES) та за підтримки Посольства Канади. Саме цьому дослідженню було присвячено круглий стіл «Доступ осіб з інвалідністю до виборчих та політичних процесів в Україні» за участю Романа Ващука, Надзвичайного і Повноважного Посла Канади в Україні; Девіда Енніса, Голови представництва Міжнародного фонду виборчих систем в Україні (International Foundation for Валерія Electoral Systems, IFES); Сушкевича, Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю, голови НАІУ, Василя Шевченка, Першого заступника Міністра соціальної політики України; Андрія Магери, заступника Голови Центральної виборчої комісії та лідерів громадського руху людей з інвалідністю.

Продовження на стор.

Триває передплата на 2015 рік Передплатіть газету “Без Бар’єрів” та переконайтесь “Інвалідність – не вирок” Вартість передплати: Пільгова передплата для осіб з інвалідністю:

на 3 міс. - 16.51 грн.

Індекс: 37520

на 3 міс. - 11.01 грн.

Індекс: 37392

Соціальний вектор

№11-12(161-162) червень 2015

З ав д я к и зу си л л я м В ал е р ія Су шк е в и ч а п іл ьг о в и й п р о їзд збе р іг аєт ься д л я п е н сіо н е р ів , ч о р н о би л ьц ів т а о сіб з ін в ал ід н іст ю

Ветерани праці, діти війни, учасники війни, жертви нацистських переслідувань, члени сімей загиблих чи померлих ветеранів війни, люди з інвалідністю І-ІІІ груп, особи, постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи І та ІІ категорій, зможуть і надалі користуватися правом на безкоштовний проїзд. Про це повідомив Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю Валерій Сушкевич.

ідповідно до Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII з 1 червня 2015 року скасовується право окремих категорій громадян на безоп-

латний проїзд у міському та приміському транспорті. Саме проти норм скасування безоплатного проїзду я боровся останніх півроку. Зазначені зміни стосуються ветеранів праці, дітей війни, учасників війни, жертв нацистських переслідувань, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, інвалідів ІІІ групи. Звертаю увагу, що постановами Кабінету Міністрів України від 17.05.1993 № 354 і від 16.08.1994 № 555 передбачено право пенсіонерів за віком і людей з інвалідністю на безоплатний проїзд на міському пасажирському транспорті загального користування (крім метрополітену і таксі) та приміських маршрутах.

Укрзалізниця інформує пасажирів про зміни права пільгового проїзду

З 1 червня 2015 року набувають чинності зміни до правил перевезення осіб пільгових категорій, що стосується залізничного транспорту.

трачають право безоплатного проїзду в приміському сполученні, а також не їздитимуть безкоштовно залізничним транспортом один раз на два роки (туди і назад) або один раз на рік (туди і назад) з 50-процентною знижкою: • військовослужбовці, які в період війни проходили військову службу в Збройних Силах колишнього СРСР, трудівники тилу, а також інші особи, що зазначені в Статті 9 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту»; • Герої України, повні кавалерам ордена Трудової Слави, Герої Соціалістичної праці; • колишні неповнолітні (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, створених фашистською Німеччиною та її союзниками в період Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни, а також діти, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків; • колишні в'язні концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання в період Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни; • особи, які були насильно вивезені на примусові роботи на територію Німеччини або її союзників, що перебували у стані війни з колишнім Союзом РСР, або на території окупованих Німеччиною інших держав;

5 т и ся ч сім е й в н у т р ішн ьо п е р е м іще н и х о сіб бу д у т ь забе зп е ч е н і безрецептурними ліками

В Україні триває акція «Благодійна аптечка», яка стартувала 8 травня 2015 року. Вона проводиться під патронатом Міністерства соціальної політики завдяки благодійній діяльності ТДВ «Інтерхім», ПАТ «Фармак», ПАТ НПЦ «Борщагівський ХФЗ», якими передано Міжнародному благодійному фонду «Сприяння розвитку медицини «без рецептурні ліки».

ондом сформовано понад 5 тис. без рецептурних аптечок, які передаються волонтерськими та благодійними організаціями внутрішньо переміщених сім’ям. Наразі «благодійні аптечки» передано понад 130 сім’ям, які мешкають у Чернігівській, Донецькій (м. Слов’янськ), Луганській (м. Сєвєродонецьк) областях. Відповідно до плану-графіку планується продовжити роздачу аптечок у Донецькій (міста Маріуполь, Слов’янськ), Луганській (м. Сєвєродонецьк), Чернівецькій, Рівненській, Миколаївській, Тернопільській, Черкаській областях, містах Харків, Бердянськ, Одеса, Київ. Загалом травня 2015 року забезпечено аптечками понад 1200 сімей.

• дружини (чоловіки) померлих жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами III групи від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге; • діти партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога, яких у зв'язку з патріотичною діяльністю їх батьків було піддано репресіям, фізичним розправам, гонінням. Втрачають право на безкоштовний проїзд у поїздах приміського сполучення ветерани праці, діти війни, а також особи, які супроводжують хвору дитину до місця лікування (реабілітації), оздоровлення та назад (за направленням медичних закладів). Крім того, втратили право користуватися без обмеження приміським залізничним транспортом у період з 1 жовтня по 15 травня з 50-відсотковою знижкою й такою ж знижкою на проїзд один раз на рік (туди й назад) колишні малолітні в’язні концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнані інвалідами III групи від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин. Користуватися послугами приміського залізничного транспорту безоплатно більше не зможуть особи,нагороджені Орденом Героїв Небесної Сотні, Герої Радянського Союзу, повні кавалери Ордена Слави, нагороджені чотирма і більше медалями «За відвагу», Герої Соціалістичної праці, удостоєні звання за працю у період ВВВ 1941-45 років. Крім того, для цієї групи осіб відмінено безплатний проїзд один раз на рік (туди і назад) у двомісному купе швидких і пасажирських поїздів. Урядовий портал

При цьому Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» передбачено кошти на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на рівні минулого року, тобто до кінця цього року. Таким чином, особи, які належать до категорій учасників війни, жертв нацистських переслідувань, дітей війни, ветеранів праці, інвалідів І, ІІ, ІІІ груп та дітей-інвалідів з 1 ЧЕРВНЯ цього року зможуть реалізувати своє право на безоплатний проїзд у міському та приміському транспорті відповідно до зазначених урядових рішень як пенсіонери за віком або люди з інвалідністю. Прес-служба НАІУ

Рада зберегла суму допомоги дітям з інвалідністю після 18 років Верховна Рада України підтримала у першому читанні та в цілому законопроект № 2026 «Про внесення зміни до статті 18 закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» щодо встановлення доплати інвалідам І групи підгрупи А».

ьогодні розмір допомоги дитині з інвалідністю 1 групи підгрупи А до 18 років складає 1950 грн. Проте як тільки ця дитина досягає 18 років, розмір допомоги знижується майже на 300 грн і складає 1660 грн. Основа мета законопроекту – це не знижувати суму допомоги. Так, закон передбачає у статті 18 закону «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» положення, відповідно до якого у разі, коли щомісячний розмір державної соціальної допомоги з надбавкою на догляд людям з інвалідністю з дитинства 1 групи підгрупи А не досягає розміру державної соціальної допомоги з надбавкою на догляд, що виплачується на дітей з інвалідністю підгрупи А віком від 6 до 18 років, здійснюватиметься щомісячна доплата у сумі, якої не вистачає до зазначеного розміру. Закон ухвалено з поправкою профільного комітету, що він вступає в силу з 1 січня 2016 р.

Довідки для переселенців скасують?

Верховна Рада проголосувала за основу проект закону №2166 «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

аголошується, що метою законопроекту є вдосконалення чинного законодавства у сфері надання допомоги внутрішньо переміщеним особам і посилення гарантій дотримання прав та свобод внутрішньо переміщених осіб та спрощення процедури обліку таких осіб. Зокрема законопроект вирішує питання про надання права іноземцю або особі без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах і мають право на постійне проживання на території України, на отримання статусу внутрішньо переміщеної особи. Законопроект також пропонує врахувати низку окремих рекомендацій Парламентської асамблеї Ради Європи та удосконалити загальні процедури обліку, реєстрації і т. п., встановлені для внутрішньо переміщених осіб законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Відповідно пропонується зменшити бюрократичні перепони, що стоять на шляху до отримання особою статусу внутрішньо переміщеної особи. Зокрема пропонується уточнити поняття внутрішньо переміщеної особи; удосконалити питання гарантій внутрішньо переміщеним особам, у тому числі на створення умов для добровільного повернення таких осіб у їхні занедбані місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні; удосконалити процедуру отримання довідки внутрішньо переміщеної особи; скасувати необхідність реєстрації місця проживання внутрішньо переміщеної особи; розширити перелік прав внутрішньо переміщеної особи тощо. Крім того, законопроектом пропонується внести зміни до статті 3 закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», про виключення довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з переліку документів, у які вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи.

Правові відомості

Маючи земельну ділянку, можна буде отримати соціальну допомогу, - закон Верховна Рада України ухвалила в цілому проект Закону «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» щодо соціального захисту сімей, члени яких мають у власності чи володінні земельні ділянки» (№ 1350).

окументом виключено із статті 7 чинного закону «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям «норму, за якою не могла призначатися матеріальна допомога, якщо у власності чи володінні родини перебуває земельна ділянка площею понад 0,6 гектарів (окрім сімей, що складаються лише з дітей та осіб, які досягли 65річного віку або є інвалідами I та II групи, та сімей, в яких є діти з інвалідністю). Відтак земельна ділянка не буде на заваді для призначення державної соціальної допомоги для малозабезпеченої сім’ї. За таке рішення проголосували 255 депутатів. Правові новини

Актуально

№11-12(161-162) червень 2015

Виборче право людей з інвалідністю в Україні: реалізоване чи приховане громадянство? Початок на стор. 1 Конвенція ООН про права людей з інвалідністю, європейські міжнародно-правові документи, рішення Ради Європи визначають фундаментальне право людей з інвалідністю обирати і бути обраним до виборчих державних інституцій. Надзвичайно глибоке обговорення реалізації цього права по відношенню до людей з інвалідністю в нашій державі відбулось у рамках цього заходу, що пройшов 4 червня 2015 у м. Києві.

а словами Надзвичайного і Повноважного Посла Канади в Україні Романа Ващука, виборчі процеси, як правило, призводять до наслідків. І цими наслідками стає вибір претендентів у Парламент, місцеві органи самоврядування та вибір Президента. Якщо цей вибір відбувається без участі людей з інвалідністю, чи обрані бачитимуть і чутимуть проблеми людей з інвалідністю чи останні стануть невидимими для влади? Ці люди не просто невидимі для влади. Люди з інвалідністю, за словами Девіда Енніса, Голови представництва Міжнародного фонду виборчих систем в Україні (International Foundation for Electoral Systems, IFES) – люди з прихованим громадянством. Адже вони не мають можливості вповні реалізувати своє право обирати та бути обраним. «Люди з інвалідністю хочуть брати участь у всьому житті держави, і вибори – не виключення. Їх участь у виборчому процесі є демонстрацією, що вони активні громадянами, члени суспільства. Це демонстрація того, що вони є тут! І для того, щоб вони тут були, не потрібно вкладати державі великих коштів…», – зазначив Девід Енніс. За словами Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю, Валерія Сушкевича, бар’єри – основа правової проблемності в Україні. «У нас є суттєва дистанція між задекларованим правом обирати і бути обраним та його виконанням. Пасивність держави в подоланні цієї дистанції, відсутність політичної волі у Парламенті, виборчих інституціях - це порушення прав людей з інвалідністю, прояв дискримінації по відношенню до цих людей…Тому висновок: влада, обрана без людей з інвалідністю - гарантія подальшої дискримінації громадян з інвалідністю», – підкреслив В.Сушкевич. За результатами дослідження, проведеного НАІУ та IFES, тотальна бар’єрність – основна із характеристик виборчого процесу в Україні по відношенню до людей з інвалідністю. Починаючи з норм законодавства, які містять суперечності з Конвенцією ООН про права людей з інвалідністю, закінчуючи архітектурною, інформаційною та іншими видами перешкод у реалізації виборчих прав…

У більшості випадків виборці з інвалідністю намагаються голосувати на виборчій дільниці, наскільки це можливо. Однак саме через транспортну недоступність та інші бар’єри вони не мають можливості це зробити. Виборчі дільниці мали би відповідати усім вимогам доступності і бути універсальними, проте насправді, у більшості своїй, вони – бар’єрні. Проблеми архітектурної доступності часто виникають також і в межах прилеглої території, де розташована дільниця. При наявності доступу до приміщення бар’єри часто виникають всередині. Багато випадків, коли виборча дільниця розташована на другому поверсі, а будівля – без ліфта. Проблемою є також незручне розташування

Рекомендації щодо змін політики та процедур у забезпеченні виборчих прав осіб з інвалідністю

дільниці без урахування ширини коридорів, площі приміщень, освітлення тощо. Крім того, відсутня допомога на вході, немає супроводжуючих при голосуванні. Занепокоєння викликає і те, що виборці з проблемами зору знаходяться у нерівних умовах з іншими у доступі до інформації про кандидатів та їхні програми. І якщо під час процесу агітації частина виборців можуть самостійно робити зусилля щодо отримання інформації в аудіо форматі за допомогою комп’ютерної техніки та мережі Інтернет, то, фактично, не існує можливості ознайомитись з інформацією про кандидатів у передбаченому законом обсязі на виборчі дільниці під час голосування. Зокрема, держава жодним чином не забезпечує, наприклад, такі способи донесення інформації, як використання матеріалів шрифтом Брайля, приладами для збільшення тексту, або ті, які надавали би інформацію в аудіо-форматі. Зі схожими бар’єрами стикаються люди з порушенням слуху. Перешкоди створює відсутність перекладу на жестову мову під час інформування про кандидатів та їхні програми, включаючи передвиборчі дебати під час трансляції по телебаченню або через інтернет-ресурси у відеоформаті. На етапі голосування ті самі проблеми існують під час голосування вдома: у виборців з інвалідністю відсутня можливість знайомитись з кандидатами і їхніми програмами в обсязі, передбаченому законом, вони нарікають на недостатність інформації. Також, при голосуванні вдома, на людей з інвалідністю чекають наступні перешкоди: досить часто вони змушені очікувати впродовж цілого дня на представників виборчої комісії, що спричиняє суттєві незручності. У них виникають певні побоювання у зв’язку з приходом у їхню оселю незнайомих людей. Крім того, люди з інвалідністю відзначають при такому виді голосування порушення таємниці голосування. Таким чином, у зв’язку із цим назріває питання передбачення альтернативних методів голосування, як, наприклад, голосування через пошту або Інтернет. Чимало проблем для людей з інвалідністю є не тільки з реалізацією права віддати свій голос за обраного кандидата, але й бути обраним… Андрій Магера, заступник Голови Центральної виборчої комісії завірив присутніх, що для ЦВК важлива доступність виборів для всіх громадян, включаючи громадян з інвалідністю. За його словами, одній інституції зробити все не під силу, тому ЦВК вдячна всім, хто був долучений до процесу моніторингу ситуації з виборчими правами людей з інвалідністю. «Зі свого боку ми візьмемо до уваги матеріали цього важливого дослідження і спільно з Національною Асамблеєю інвалідів України будемо змінювати ситуацію на краще, щоб люди з інвалідністю могли повністю реалізувати свої виборчі права», – додав Андрій Магера. Національною Асамблеєю інвалідів України та Міжнародним фондом виборчих систем в Україні (International Foundation for Electoral Systems, IFES було надано і передано ЦВК результати спільно проведеного дослідження та рекомендації щодо змін політики та процедур у забезпеченні виборчих прав громадян з інвалідністю. Сподіваємось, що вже найближчим часом ці рекомендації будуть взяті до уваги ЦВК і люди з інвалідністю в Україні перестануть бути прихованими громадянами. Наталя ГАРАЧ

На законодавчому рівні: - виключити із Конституції України, законів про вибори та референдум дискримінаційні норми, які стосуються того, що громадяни, яких визнано судом недієздатними, не мають права голосу; - передбачити занесення до бази даних Реєстру відомостей про тимчасову нездатність виборця самостійно пересуватися, перебування виборця на день голосування на виборах у стаціонарному закладі охорони здоров'я, даних про виборців з вадами зору тощо; - зобов’язати ЦВК та суб’єктів виборчого процесу із числа кандидатів вживати заходів щодо створення для осіб з інвалідністю матеріалів у доступних форматах на всіх етапах виборчого процесу; - збільшити кількість альтернативних методів голосування, зокрема: застосування переносних скриньок для голосування; голосування на території, прилеглій до території виборчої дільниці; голосування через пошту або Інтернет; - дозволити використання під час голосування виборцем з інвалідністю, який не може самостійно заповнити виборчий бюлетень чи опустити його у виборчу скриньку, допоміжних пристроїв; - уніфікувати у законах про вибори та референдум термінологію, яка стосується осіб зі інвалідністю, процедури та механізми реалізації ними права на голосування; - передбачити занесення до виборчої документації відомостей про кількість виборців, які проголосували на відповідних виборах за місцем проживання, що постійно (тимчасово) не здатні самостійно пересуватися, а також про недієздатних і виборців з вадами зору тощо. Забезпечити оприлюднення відповідної інформації та доступу до неї. Кабінету Міністрів України: - затвердити стратегію створення сприятливих умов для осіб з інвалідністю як під час передвиборчого процесу, так і під час голосування; - виділяти бюджетні кошти на створення сприятливих умов для осіб з інвалідністю під час виборчого процесу, пристосування приміщень дільниць, придбання допоміжних пристроїв тощо; - затвердити графік створення доступності приміщень, в яких будуть розташовані виборчі дільниці, у тому числі із прилеглою до них територією. Центральній виборчій комісії: - провести разом із громадськими організаціями інвалідів комплексний і системний аналіз законодавства з питань виборів та референдуму на предмет створення доступності виборчого процесу для осіб з інвалідністю, а також моніторинг його виконання, забезпечивши підведення відповідних підсумків та напрацювання рекомендацій; - встановити вимоги до матеріалів, що використовуються на всіх етапах виборчого процесу; - затвердити методичні рекомендації стосовно реалізації особами з інвалідністю права голосу альтернативними методами голосування; - доповнити переліки обладнання та засобів, які необхідні бути у наявності на дільниці, а також закупити їх; - затвердити методичні рекомендації стосовно того, у чому може полягати допомога виборцю з інвалідністю, який не може самостійно заповнити виборчий бюлетень чи опустити його у виборчу скриньку; - запровадити на постійній основі практику залучення представників організацій, які представляють інтереси осіб з інвалідністю, до участі у підготовці висновків із питань, які стосуються створення сприятливих умов для осіб з інвалідністю під час виборчого процесу, а також залучати з цього приводу науковців, фахівців та експертів; - проводити просвітницьку роботу та навчання працівників (членів) ЦВК та інших виборчих комісій; - провести моніторинг доступності приміщення ЦВК; Організаціям, які представляють інтереси осіб з інвалідністю: - забезпечити реєстрацію свої представників у якості спостерігачів на виборах з метою здійснення контролю за створенням сприятливих умов для осіб з інвалідністю під час виборчого процесу або ініціювати включення до переліку контрольних питань відповідних показників іншими спостерігачами, а також оп-

рилюднювати відповідні результати спостереження. - створити навчальні матеріали для виборців, щоб мотивувати людей з інвалідністю брати участь у виборах, в якості виборців, спостерігачів, кандидатів, посадових осіб, і т.д. З повним текстом рекомендацій Ви можете ознайомитись на сайті НАІУ (www.naiu.org.ua)

Актуально

№11-12(161-162) червень 2015

Це н т р ал ьн і т а м ісц е в і о р г ан и в л ад и п о р у шу ют ь н о р м ат и в и що д о п р ац е в л ашт у в ан н я л юд е й з ін в ал ід н іст ю. Ж о д н о ї в ід п о в ід ал ьн о ст і н е н е су т ь

Початок на стор. 1 Системна економічна криза в Україні загострює проблему загального безробіття та працевлаштування. Також, в умовах війни, через бойові дії щодня отримують каліцтва учасники антитерористичної операції на Сході України, військовослужбовці, працівники правоохоронних органів та цивільні. І всі ці особи потребують належної реабілітації та працевлаштування відповідно до медичних призначень.

а статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що передбачає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджу-

ється. Виконання та реалізація зазначеної конституційної норми забезпечується законами України, підзаконними актами, нормативними документами та іншими актами відповідного змісту, які встановлюють механізм реалізації права на працю. Для осіб з інвалідністю передбачено додаткові гарантії, що забезпечують конкурентоспроможність на ринку праці. Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності людей з інвалідністю в Україні та гарантує рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, – є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі – Закон). Закон містить положення про обов’язковість створення людям з інвалідністю умов для повноцінного життя, згідно з індивідуальними здібностями та інтересами. Складовою соціальної захищеності осіб з інвалідністю, відповідно до статті 17 Закону, є право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатись підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, які не заборонено законодавством. Також у Законі прописано норматив працевлаштування осіб з інвалідністю.

Так, відповідно до частини першої статті 19 Закону, підприємствам, установам, організаціям, зокрема – міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади встановлюється обов’язковий норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, – у кількості одного робочого місця. Роботодавці самостійно розраховують кількість робочих місць і забезпечують працевлаштування людей з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону. Поняття «робоче місце інваліда», «спеціальне робоче місце інваліда» визначено статтею 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні»: робоче місце інваліда – місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового перебування особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях; спеціальне робоче місце інваліда – окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо. Обов'язки роботодавців для забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування визначено частиною третьою статті 18 Закону, а саме: - виділення та створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема – спеціальних робочих місць;

- створення для осіб з інвалідністю умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; - забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; - надання державній службі зайнятості інформації, потрібної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю; - звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 20 Закону підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19

Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації. Стягнення за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте нею, накладаються на підприємства, усіх форм власності, громадські організації та фізичних осіб, що використовують найману працю. Для підприємств, установ, організацій, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте нею, визначається у розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації. Проте ці санкції не поширюються на підприємства, установи і організації, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Тобто за порушення законодавства України орган виконавчої влади не зазнає жодних адміністративно-господарських санкцій та звільняється від штрафних виплат. А тому – можна безкарно нехтувати обов’язком створення робочих місць та не виконувати нормативів працевлаштування осіб з інвалідністю.

Чинним законодавством України передбачено й інші санкції до роботодавців, що не виконують нормативу працевлаштування людей з інвалідністю. Зокрема у статті 188-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення прописано порядок накладання штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та неподання відповідного звіту про зайнятість до Фонду соціального захисту інвалідів. І ця норма, також, безсила проти центральних органів виконавчої влади. Жодного керівника центральних органів у 2013 та 2014 роках не притягнуто

до відповідальності за порушення зазначеного законодавства. Бракує і чіткого визначення уповноваженого контролюючого органу, відповідального за дотримання законодавства у цій царині. (Відповідно до частини восьмої статті 19 Закону – зазначені повноваження покладаються на Державну інспекцію України з питань праці. Водночас у Порядку проведення перевірок підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70, – виконавцями таких перевірок є відділення Фонду соціального захисту інвалідів). Неналежне нормативне регулювання відповідної контрольної діяльності породжує системну корупцію у Державній інспекції України з питань праці та її територіальних органах. Через відсутність внормованих механізмів взаємодії Фонд соціального захисту інвалідів не отримує інформації від Держпраці про виявлені порушення, що унеможливлює застосування до порушників адміністративно-господарських санкцій та стягнень. Неодноразові звернення Всеукраїнського об’єднання «Незламність» до Кабінету Міністрів України не спонукали Міністерство соціальної політики до виправлення ситуації. Байдужість уповноважених владних структур до нормативного врегулювання проблеми працевлаштування осіб з інвалідністю дозволяє центральним та місцевим органам виконавчої влади легковажити конституційними правами громадян.

Всеукраїнське об’єднання «Незламність» пропонує ознайомитись з показниками виконання нормативу працевлаштування людей з інвалідністю міністерствами (у дужках зазначено відсоткове відношення середньооблікової кількості працюючих інвалідів до середньооблікової кількості штатних працівників, мінімальне відношення має становити 4 %):

Міністерство аграрної політики та продовольства – 10 осіб (1,14 %); Міністерство внутрішніх справ – 17 осіб (1,63 %); Міністерство екології та природних ресурсів – 4 особи (1,94 %); Міністерство економічного розвитку і торгівлі – 36 осіб (0,72 %); Міністерство інфраструктури – 9 осіб (0,41 %); Міністерство культури – 8 осіб (0 %); Міністерство оборони – 9 осіб (2,32 %); Міністерство освіти і науки – 8 (1,14 %); Міністерство охорони здоров’я – 4 (2,43 %); Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства – 7 (2 %); Міністерство соціальної політики – 7 (2,56 %); Міністерство фінансів 14 (1,93 %); Міністерство юстиції – 11 (2,16 %). Єдиним міністерством де виконано норматив працевлаштування людей з інвалідністю є Міністерство молоді та спорту України. Міністерство закордонних справ, Державна служба фінансового моніторингу та Державне агентством рибного господарства взагалі не подають звітності про працевлаштування цієї категорії населення. Під впливом Всеукраїнського об’єднання «Незламність», за результатами минулорічного дослідження, Міністерство соціальної політики у 2015 році звернулось до Кабінету Міністрів України з проханням надати доручення центральним та місцевим органам виконавчої влади забезпечити виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю. Прикро, що Міністерство соціальної політики також зневажає закон і не виконує нормативу працевлаштування людей з інвалідністю. Продовження на стор. 5

Актуально

№11-12(161-162) червень 2015 Важко зрозуміти, чому Міністерство соціальної політики України не бажає забезпечити дотримання законодавства про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю у підконтрольному йому відомстві.

Протизаконну бездіяльність щодо працевлаштування людей з інвалідністю органи виконавчої влади пояснюють конкурсною основою призначення на посади державної служби.

З метою перевірки обґрунтованості таких відмовок Всеукраїнським об’єднанням «Незламність» проаналізовано показники призначень на посади державної служби до центральних органів виконавчої влади та апаратів обласних державних адміністрацій у 2014 році за категоріями: -за конкурсом – 378 осіб; -за переведенням з інших державних органів – 1055 осіб; -до патронатних служб – 610 осіб. Як бачимо конкурсна форма добору персоналу на державну службу суттєво відстає від поза конкурсної. Отже, конкурсний добір персоналу не перешкоджає органам виконавчої влади дотримувати вимог Закону

України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Принагідно зауважуємо, що відповідно до Порядку перебування на державній службі працівників патронатної служби членів Кабінету Міністрів України та голів місцевих державних адміністрацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 № 851, члени Кабінету Міністрів України, голови місцевих державних адміністрацій мають право самостійно добирати та призначати осіб на посади патронатної служби. І тут міністерства та місцеві державні адміністрації легко обминають такий демократичний конкурсний добір на заповнення вакантних посад державної служби. Першість за кількістю призначень до патронатної служби (поза конкурсні призначення) у 2014 році тримають: -Міністерство юстиції – 61 особа. -Міністерство соціальної політики – 45 осіб; -Тернопільська ОДА – 45 осіб; -Київська міська державна адміністрація – 37 осіб; -Харківська ОДА – 31 особа;

Херсонська ОДА – 31 особа; Сумська ОДА – 30 осіб. Взагалі успішно проігнорували процедуру призначень на конкурсній основі (жодного призначення за конкурсом, натомість скористались схемою зарахування працівників до патронатних служб з подальшим переведенням у межах відомства): -Міністерство аграрної політики та продовольства (до патронатної служби зараховано 17 осіб); -Міністерство екології та природних ресурсів (до патронатної служби зараховано 26 осіб); -Міністерство економічного розвитку і торгівлі (до патронатної служби зараховано 26 осіб); -Міністерство освіти і науки (до патронатної служби зараховано 16 осіб). Підсумовуючи викладене, Всеукраїнське об’єднання «Незламність» закликає шанувати Конституцію України, дотримуватись законодавства Держави та спільними зусиллями подолати ганебне порушення прав громадян на гідне життя. Іван КОНДРУШЕНКО, Голова ГО «ВО «Незламність»

П а с т кОдразу а після п і тестування д н ачуючі з вабітурієнти о ю «таЗїх Н• ОУкраїнська » мова і література

Як відомо, на сьогоднішній день у будь-який вищий навчальний заклад України неможливо вступити без сертифіката зовнішнього незалежного оцінювання. Для того, щоб дати достовірні факти та корисні поради нашим читачам, я вирішала пройти тестування разом з нечуючими абітурієнтами. Я взимку зареєструвалася на тестування та надіслала всі необхідні документи до Регіонального центру якості освіти. (Реєстрація на сайті:http://testportal.gov.ua/.)

Як все відбувалося

І ось перший тест з української мови та літератури. Нечуючі проходили тестування спільно з усіма іншими учасниками. У кабінеті, де проходило тестування, був присутній перекладач жестової мови. До відома. Під час оформлення заявки-реєстраціїї на ЗНО нечуючим абітурієнтам потрібно мати медичну довідку, в якій має бути вказано про порушення слуху в тій чи іншій мірі та обов'язково прописана фраза «потребує допомоги перекладача жестової мови під час проходження тестування». Маючи таку довідку, Ви маєте право проходити ЗНО з перекладом на жестову мову. Наказом Наказ Міністерства освіти і науки України від 03.02.2015 № 85 «Порядок використання приміщень навчальних закладів для проведення зовнішнього незалежного оцінювання передбачено, що будівлі, споруди та приміщення, у яких проводиться зовнішнє незалежне оцінювання», повинні відповідати вимогам доступності згідно з державними будівельними нормами та стандартами. Відповідно до Наказу Міністерства освіти і науки України №156 у пунктах проведення ЗНО, якщо його учасники потребують створення особливих умов у зв'язку з вадами опорно-рухової системи, аудиторія №1 розміщується на першому поверсі. Відтак, у вас є право оскаржити, якщо ви своєчасно зазначили, що потребуєте створення особливих умов, але цього не було зроблено. В аудиторії відчувалася напруга. Місця були розміщені далеко одне від одного. Хочу зазначити, що один з перекладачів був занадто емоційним та взагалі не дуже толерантним до нечуючих, котрі з переляку потребували трошечки більше пояснень щодо правил поведінки та написання тесту при зовнішньому незалежному оцінюванні. Як відомо, з 2013 року була введена обов'язкова перевірка всіх учасників тестування металошукачем з метою недопущення махлювання. Нас усіх трохи налякав міліціонер з металошукачем. Було враження, нібито ми якісь злочинці, або знаходимося на якійсь секретній базі.

Поговоримо про сам тест

Тестування з української мови та літератури складалося з двох частин ‒ тесту та твору. Розпочну з тестових запитань. Для мене досить дивно як нечуюча людина може дати відповідь на таке запитання: «У якому слові необхідно ставити наголос на третьому складі?» У деяких питаннях використовувались досить складні слова навіть для середньостатистичної чуючої особи, а що ж вже говорити про нечуючих?

батьки оскаржили тести, у яких, уявіть собі, виявилося дві чи три правильні відповіді! Міністерство освіти мало не вибачалося і змушене було змінювати підхід до оцінювання таких запитань, а для нечуючих вони дали таку собі пораду, що є чіткі правила української мови, де зазначено, як і де саме потрібно ставити наголос. Ось так. Щодо творчої частини тесту. Багато пояснень не потребує, бо кожен з нас (незалежно від ураження слуху) може написати повноцінну та гідну відповідь на запитання типу: «Чи варто людині прислуховуватися до думки суспільства?».

Перші результати

13 травня були оголошені результати першого тесту з української мови та літератури. На жаль, переважна більшість нечуючих абітурієнтів отримала низькі бали. Отже, зі вступом до вишу буде не все так просто.

Думки нечуючих щодо ЗНО

Нечуючі абітурієнти наголосили на тому, що було досить важко проходити тестування, адже більшість поставлених запитань були зовсім не зрозумілими для них. Було висунуто пропозицію звернутися до Міністерства освіти та звільнити нечуючих від зовнішнього незалежного оцінювання. До речі, незрячі абітурієнти звільнені від ЗНО і проходять тестування у спеціалізованих школах, де навчалися, а вже потім результати передаються одразу до вишу. Перелік захворювань, що можуть бути перешкодою для проходження громадянами зовнішнього незалежного оцінювання, затверджений Наказом Міністерства освіти і науки України та Міністерства охорони здоров'я України від 25.02.2008 N 124/95 1. Соматичні хвороби у гострий період (середньої тяжкості або з тяжким перебігом. 2. Гострі інфекційні хвороби. 3. Активна форма туберкульозу. 4. Хронічні хвороби у період загострення, які потребують постільного режиму вдома чи у стаціонарі, середньої тяжкості або з тяжким перебігом. 5. Онкологічні хвороби. 6. Рецидивуючі гематологічні хвороби, в тому числі гіпохромна анемія різної етіології з рівнем гемоглобіну нижче 90 г/. 7. Аутоімунні хвороби з рецидивуючим та хронічним перебігом. 8. Інвалідизація із втратою самообслуговування. 9. Будь-які патологічні стани, що призвели до постійно стійких виражених порушень функцій життєво важливих органів та систем: серцево-судинної, легень, шлунково-кишкового тракту, печінки, нирок, сечового міхура, центральної, периферичної нервової системи, опорно-рухового апарату, імунної системи, ендокринної системи.

Актуальні поради для абітурієнтів

У 2015 році для вступу до вищого навчального закладу (ВНЗ) абітурієнти подають сертифікати ЗНО лише 2015 року. Кожен учасник ЗНО мав право скласти тести не більше як із чотирьох навчальних предметів з переліку:

• • • • • • • • • • •

Історія України Математика Біологія Географія Фізика Хімія Англійська мова Іспанська мова Німецька мова Російська мова Французька мова У ЗНО є два рівні складності сертифікаційної роботи (тесту). Абітурієнти складають тести ЗНО з української мови і літератури та математики двох рівнів складності – базового і поглибленого, обрати який слід було під час реєстрації. Рівень складності тесту, необхідний для вступу на навчання, визначається Правилами прийому до вищого навчального закладу. Важливим моментом є саме допуск до пункту проведення ЗНО. Ви повинні мати при собі такі документи: Сертифікат ЗНО, запрошення-перепустку, оригінал документа, серія та номер якого вказані в Сертифікаті ЗНО. У разі втрати цього документа допуск до пункту проведення ЗНО здійснюється за наявності довідки про втрату або довідки про його заміну. Бажано абітурієнтам з собою мати дві-три ручки з чорнилом чорного кольору, а також, за бажанням, маленьку прозору пляшку з питною водою. Якщо у вас виникли сумніви щодо правильності встановлення результату зовнішнього оцінювання з певного предмета, ви можете подати апеляційну заяву в письмовій формі на ім’я директора Українського центру оцінювання якості освіти. Прийом апеляційних заяв відбувається протягом п’яти календарних днів від дня офіційного оголошення результатів зовнішнього оцінювання з певного предмета. У разі подання апеляційної заяви за допомогою поштового зв’язку дата подання визначається за відтиском штемпеля відправлення на поштовому конверті.

Висновки

Отже, від зовнішнього незалежного оцінювання нікуди не втекти. Закінчуючи школу чи інший навчальний заклад, всі отримують свідоцтво про освіту загального зразка, незалежно від того, має людина інвалідність і яку саме. Нечуючі повинні адаптуватися до таких методик та умов, піднімати свій освітній рівень, бо, на жаль, поблажок не буде. Важливою є праця педагога ще у школі з нечуючим школярем та, звичайно, батьків. Від того, як вони працюватимуть з дитиною, залежатиме, наскільки високим буде рівень знань у них. Проте, не варто забувати, що все у ВАШИХ руках, абітурієнти! Ваше бажання, наполегливість, старанність та цілеспрямованість ̶ подолають все і всіх. Успіхів Вам у майбутньому! Христина СТОРОЖИК Редакція буде слідкувати за ходом вступної кампанії та розповімо як абітурієнти з інвалідністю здавали вступні іспити до ВНЗ та з якими проблемами зіштовхнулися.

Новини

№11-12(161-162) червень 2015

Су ч а сн е ме дич н е о б ла дн а н н я дл я жі н о к в м. Ч у гу ї в

У рамках реалізації Спільної Програми «Сприяння інтеграційній політиці та послугам для людей з інвалідністю в Україні» Центральна районна лікарня м. Чугуїв Харківської області отримала сучасне гінекологічне обладнання вартістю понад 20 тис. євро, яке було встановлено в кабінеті завідувача жіночою консультацією. Дане гінекологічне обладнання здатне створити належні умови для пацієнток під час огляду або проведення медичних процедур, оскільки відповідає принципам універсального дизайну – підходить як для пацієнток з інвалідністю, літніх, з підвищеною вагою, а також молодих жінок. Обладнання було надано в рамках реалізації Спільної Програми «Сприяння інтеграційній політиці та послугам для людей з інвалідністю в Україні», яка спрямована на впровадження стандартів доступності та універсального дизайну для забезпечення участі всіх людей, в тому числі з інвалідністю, в суспільному житті. Впровадження цієї програми передбачено укладеним Меморандумом про взаєморозуміння між Програмою розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН), Дитячим Фондом ООН (ЮНІСЕФ), Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ), Міжнародною організацією праці (МОП), Міністерством соціальної політики України

(Мінсоцполітики) та Всеукраїнським громадським об'єднанням «Національна Асамблея інвалідів України» (НАІУ). На регіональному рівні програма «Сприяння інтеграційній політиці та послугам для людей з інвалідністю в Україні» реалізується в Чугуєві та Валківському районі Харківської області. «Це сучасне гінекологічне крісло оснащене електромотором (лікар має можливість регулювати положення пацієнтки в кріслі за допомогою ножної системи управління) та відеокольпоскопом – при огляді зображення виводитися на спеціальний монітор. Нове обладнання дозволить медикам проводити додаткові дослідження і виявляти захворювання та патології на ранніх стадіях і в той же час забезпечить більш комфортні умови пацієнткам. Що ж стосується жінок з інвалідністю, то для них це єдина можливість пройти огляд гінеколога», – зазначає Крістіна Баграмян, менеджер Спільної Програми ПРООН, ЮНІСЕФ, ВООЗ, МОП, МСП і НАІУ «Сприяння інтеграційній політиці та послугам для людей з інвалідністю в Україні». «Реалізація проекту в Чугуєві стала можливою завдяки зацікавленості в цьому мерії, особисто міського голови Галини Мінаєвої та представників соціальної сфери міста. Наступний крок – навчання медичного персоналу ЦРЛ, яке проведуть фахівці кафедри гінекології Харківського медуніверситету. При цьому будуть обговорені не тільки технічні питання, пов'язані з використанням нового обладнання, але й психологічна підготовка медперсоналу, що дозволить медикам, які пройшли навчання, знаходити правильний підхід до пацієнток з інвалідністю», – розповідає національний фахівець бюро ВООЗ в Україні Наталія Король. «Про це можна було тільки мріяти, тим більше в наш неспокійний час! Хочу подякувати всім людям, які до-

Обмін досвідом із литовськими партнерами У Києві пройшов круглий с т і л «Шляхи удосконалення нормативно-правових актів по забезпеченню засобами реабілітації в Україні, обмін досвідом та розвиток співробітництва з Асоціацією медицини та ортопедії Литви».

У заході також брали участь фахівці Мінсоцполітики, керівництво Фонду соціального захисту інвалідів, директори протезно-ортопедичних підприємств різних форм власності, представники громадських організацій людей з інвалідністю, волонтери. Литовську сторону презентував директор Асоціації медицини та ортопедії Литви Алгимантас Астраускас. У вступному слові Василь Шевченко наголосив на важливості вивчення міжнародного досвіду в галузі протезування, зокрема, з огляду на тривання АТО на сході нашої держави. З-поміж важливих чинників Перший заступник Міністра виокремив прозорість, відкритість, які мають бути у сфері забезпечення засобами реабілітації людей із особливими потребами.

Також Василь Шевченко приділив увагу на необхідності залучення громадськості. Директор Асоціації медицини та ортопедії Литви Алгимантас Астраускас поділився досвідом своєї країни щодо шляхів адаптації законодавства Литви до стандартів ЄС по забезпеченню засобами реабілітації, ознайомив із чинним законодавством своєї країни. Пан Астраускас розповів про діяльність очолюваного ним підприємства, яке є другим по потужності у Литві і має 14 відділень. Він наголосив, що усі підприємства країни є приватними. Упродовж року вони надають послуги 100-110 тисячам пацієнтів (населення Литви приблизно 3 мільйони громадян). Насамкінець виступу Алгимантас Астраускас відповів на чисельні запитання вітчизняних фахівців. З української сторони обміном інформацією та практичним досвідом у сфері забезпечення засобами реабілітації людей із особливими потребами поділилися директор УКРНДІ протезування Антоніна Салєєва, директор львівського КЕПЗПіП Сергій Суязов, директор одеського КЕПОП Генріх Казарян, директор ТОВ «СПОП» А.Є.Брік» Євген Брік. Вл. кор.

магалися того, щоб в Чугуївської ЦРЛ з'явилося гінекологічне крісло, на якому можуть проходити огляд жінки з обмеженими фізичними можливостями. Раніше за станом здоров'я я була позбавлена можливості пройти огляд гінеколога, а тепер зможу без проблем спостерігатися у лікаря. Сподіваюся, що позитивні зміни на цьому не закінчаться і проблеми людей з інвалідністю будуть поступово вирішуватися», – поділилася з кореспондентом «Новини Чугуєва» мешканка Алла Чугай. Також в рамках реалізації Спільної Програми «Сприяння інтеграційній політиці та послугам для людей з інвалідністю в Україні» у квітні 2014 року був розроблений проект «Стратегія доступного середовища Чугуєва до 2020 року». Даний документ став результатом роботи місцевих фахівців різних сфер життєдіяльності міста, громадських організацій та консультантів Спільної Програми. «Це стратегічно важливий для Чугуєва документ, який на перше місце ставить принципи універсального дизайну, зручного не тільки для людей з обмеженими фізичними можливостями, а й для багатьох категорій громадян, а також дозволяє економити бюджетні кошти», – зазначила начальник управління надання соціальних послуг Департаменту соціального захисту населення Харківської облдержадміністрації Ганна Левкіна. Аліна СТЕЦЕНКО

Важливо: світові показники раку грудей зросли Відповідно до заяви вчених Міжнародного відомства щодо онкологічних досліджень, «загальна картина по захворюваності раком грудей виглядає дуже безрадісно, що підтвердили невтішні показники статистики по онкології грудей».

а даними світових агентств, у 2013 році хворими онкологією стали більше 13 мільйонів чоловік, що значно вище, ніж у 2009 році, коли пухлинні новоутворення діагностували у 12,5 мільйонів чоловік. Швейцарські вчені, ґрунтуючись на світову ракову статистику, прийшли до висновку, що загальні показники онкологічної захворюваності збільшуються з-за ве-

ликої кількості жінок, що хворіють і вмирають від раку молочних залоз. У поточному році, були зафіксовані 1,8 мільйонів нових діагнозів раку грудей, що на 25% вище, ніж у 2009 році. Фахівці пов'язують значне зростання раку молочних залоз, зі зміною укладу життя жителів економічно розвинених світових держав, де найбільше значення набувають харчові, гормональні та репродуктивні фактори ризику. Прогрес новітніх технологій, який дозволив створити найбільш досконалі методи ранньої діагностики і лікування даного захворювання у жінок, поки не досяг великої кількості представниць слабкої статі з країн з слабо розвинутою економікою, таких як Індія, Китай і Росія. Необхідно відзначити, що в країнах з економікою, що розвивається спостерігається більш високі показники смертності від раку молочних залоз, однак частіше його діагностують у громадян розвинених країн. За прогнозами експертів до початку 2033 року світові показники хворих на рак грудей помітно зростуть і становитимуть понад 30 мільйонів людей.

Важливо

№11-12(161-162) червень 2015

Між в ід о м ч а к о м ісія з п и т ан ь о хо р о н и д и т и н ст в а о бг о в о р и л а н аг ал ьн і п р о бл е м и д і т е й

Напередодні Міжнародного Дня захисту дітей, у Міністерстві соціальної політики під головуванням Міністра Павла Розенка відбулося засідання Міжвідомчої комісії з питань охорони дитинства.

Відкриваючи зібрання, Міністр підкреслив, що Комісія нині є потужним дорадчим органом з охорони дитинства та має стати платформою для обговорення шляхів вирішення найгостріших сучасних проблем в Україні, які призводять до порушення прав дітей. «Адже головна функція держави полягає не лише в захисті прав дітей загалом, а саме в забезпеченні прав кожної дитини. І насамперед – це забезпечення права дитини на проживання в сімейному середовищі», – сказав Міністр. За інформацією Міністерства, в Україні станом на початок цього року налічується 83716 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. І найбільш поширеними формами їх виховання вже стали сімейні форми виховання, – такі як опіка, піклування, де вихованням дітей займаються здебільшого родичі, а також прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу. Зокрема, саме такими формами виховання охоплено 87,5% загальної кількості дітей зазначеної категорії. Водночас, на переконання Павла Розенка, необхідно продовжити трансформацію системи закладів для дітей та розвиток послуг в громаді, особливо в умовах децентралізації. Адже попри стрімке зменшення кількості дітей-сиріт, які виховуються в інтернат них закладах, станом на 1 січня 2015 року в них ще залишається 7772 дитини ( на початок 2014 року – 12892 дитини).

Також Павло Розенко нагадав, що у 2016 році спливає термін виконання Закону України «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року», який було прийнято у 2009 році. Щороку приймається розпорядження Кабінету Міністрів про затвердження плану заходів на виконання у поточному році згаданого Закону, яким передбачаються конкретні заходи на його виконання та обсяги їх фінансування. Так, за словами урядовця, на 2014 рік було передбачено 213 млн гривень, проектом розпорядження на 2015-й передбачено 430 млн гривень. При цьому учасників зібрання було поінформовано, що оскільки цілий ряд статей Закону вже втратили свою актуальність або мають бути переосмислені у зв’язку із зміною політичних орієнтирів та суспільно-економічної ситуації в Україні, при Мінсоцполітики наразі утворено робочу групу з розроблення проекту Закону «Про Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини в Україні» на період до 2021 року та інших стратегічних загальнодержавних документів із залученням всіх заінтересованих центральних та місцевих органів виконавчої влади, науковців, представників громадських та благодійних організацій. Особливу увагу Міністр приділив захисту прав дітей-переселенців із зони АТО та дітей, які досі залишаються на тимчасово окупованій території. «На жаль, тут маємо проблеми, адже забезпечити дотримання прав дітей ми зможемо тільки після повернення цих територій під контроль української влади. Але і в такій ситуації ми не можемо стояти осторонь, а намагаємося вирішувати питання з допомогою міжнародної спільноти, громадських та благодійних організацій», – сказав Павло Розенко. Він висловив вдячність присутнім на засіданні Комісії голові Представництва ЮНІСЕФ в Україні Джованні Барберіс, Уповноваженому Президента України з прав дитини Миколі Кулебі, представнику Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, керівникам громадських та благодійних організацій за небайдужість. «Адже саме завдяки

злагодженим діям у цей надзвичайно складний час нам вдається створювати і оперативно запроваджувати механізми вирішення нагальних проблем в Україні», – наголосив Павло Розенко. Зі свого боку, Джованна Барберіс подякувала Мінсоцполітики за плідну багаторічну співпрацю і зауважила, що ЮНІСЕФ вважає роль Комісії дуже важливою. Адже мова йде не тільки про обговорення складних питань, а й про ефективний пошук шляхів їх розв’язання. «Маю сподівання, що наш діалог триватиме. Ми готові спільно подумати над тим, як посилити нашу подальшу роботу щодо захисту прав дітей», – підкреслила вона. За інформацією Мінсоцполітики

Офіційно в Україні понад 160 тисяч дітей-переселенців

В Україні через бойові дії на сході й окупацію Криму змушені були залишити свої домівки 167 тисяч дітей. Такі дані озвучив директор департаменту захисту прав дітей і усиновлення Міністерства соціальної політики України Руслан Колбаса. «За нашими даними, дітей 167 тисяч. Але це ті, які зареєстровані в управліннях праці та соціального захисту населення. І ми кажемо про те, що є багато дітей, батьки яких не звертаються, або ж немає потреби звернутися до соціальних служб – вони адаптувалися», – зазначив Руслан Колбаса. Також посадовець повідомив, що частина дітей вивезена у Росію. Але скільки точно – не відомо. «У нас є дані тих сімей, які ми можемо контролювати. Це прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, які виховують дітей-сиріт. До 15-ти дитячих будинків сімейного типу з Луганська і з Донецька виїхали на територію Російської Федерації», – сказав Руслан Колбаса. У кожному дитбудинку сімейного типу перебувало від п’яти до десяти дітей, уточнив чиновник. При цьому він зазначив, що за неофіційними даними, якими володіють громадські організації, на окупованій території залишилося більше двох тисяч дітей, які позбавлені батьківської опіки.

НУаходірзаходу а дприсутні а з директори п и т ашкілнтаьінтері н –кзаліндивідуальною ю з и вформою н о їнавчання о с увЗНЗі області, ти

У загальноосвітніх навчальних закладах Ми- колаївщини відбулась нарада з питань організації надання освітніх послуг дітям з інвалідністю.

У нараді взяли участь представники Департаменту освіти, науки та молоді облдержадміністрації, Департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації, Державного комплексу соціальної реабілітації дітей з інвалідністю, а також директори шкіл та інтернатів області. «Хочу, щоб на нашій сьогоднішній зустрічі ми провели роботу над помилками, дослідили те, як пройшов останній рік. Сьогодні ми маємо проаналізувати, які були недоліки, для того, щоб їх врахувати при підготовці до нового навчального року. Ми продовжимо ту роботу, яка була нами розпочата. Є багато успіхів, але це не вирішує загальну ситуацію. Цей набутий за рік позитивний досвід має стати прикладом для інших районів та інших навчальних закладів, щоб вони могли долучилися до програми», – зазначила на початку наради заступник голови Миколаївської облдержадміністрації Оксана Янішевська.

натів презентували свої досягнення у впровадженні інклюзивної освіти. Так, на базі Миколаївської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів №3 відкрито два класи з інклюзивним навчанням дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, які пересуваються на візках – навчається шестеро дітей. Протягом липня-серпня 2014 року за підтримки підприємств та громадських організацій було створено умови для організації навчання дітей з поруякі апарату, опорно-рухового шеннями пересуваються на візках: побудовано пандус, обладнано санітарно-гігієнічну кімнату, підготовлено дві класних кімнати та фойє спального корпусу, кабінети ЛФК та масажу, ігрову та спальну кімнати. Проте клас не був використаний на повну потужність, не було внесено зміни в положення навчального закладу про введення додаткових одиниць – помічників-консультантів для дітей з інвалідністю. Галина Тазарачева розповіла про досягнення центру соціальної реабілітації дітей з інвалідністю та поділилася своїми знаннями щодо інклюзивної форми навчання: «Ми повинні використовувати кадровий потенціал нашого центру, ми маємо приголомшливі методики в реабілітаційній практиці. У нас має бути спільний план дій. Ми маємо працювати з батьками цих діток. Кожен з нас має розуміти, що інклюзивне навчання – це обов'язковий психологічний супровід, науково-методичне забезпечення та купа інших дрібниць, які обов'язково треба брати до уваги». Директор департаменту соціального захисту населення Ольга Сивопляс розповіла, що у 2014-2015 навчальному році в області здобувають освіту 2247 дітей з інвалідністю шкільного віку, з них: 233 дитини – у дошкільних навчальних закладах, 1054 дитини навчаються за денною формою навчання, 462

16 – на інклюзивному навчанні, 476 – в інтернатних закладах. Також вона представила презентацію впровадження архітектурної доступності в школах. Лише 5 навчальних закладів обладнані для безперешкодного доступу дітей з інвалідністю, 504 об'єкти облаштовані частково – мають високі пороги, неякісні пандуси, відсутність поручнів тощо. Після перегляду презентації Оксана Янішевська прокоментувала: «Нам ніщо не заважає закладати необхідні ресурси в переобладнання для забезпечення доступності діток до школи. Перше наше завдання – переглянути кількість дітей з інвалідністю в розрізі районів, які отримують навчальні послуги в школах, щоб проаналізувати доступність їх до цих шкіл». Крім того, були обговорені проблеми психологомедико-педагогічної консультації, а саме необхідність збільшення працівників для якісного виявлення, обліку та діагностичного вивчення дітей віком до 18 років із вадами у психофізичному розвитку та надання їм корекційно-реабілітаційної допомоги. У кінці зустрічі були підведені підсумки і надано доручення щодо створення координаційної ради з питань надання якісних освітніх послуг дітям з інвалідністю. Це має бути робоча група досвідчених людей, які можуть сьогодні поділитися досвідом і вирішити проблемні питання. Це директори тих інтернатних закладів і шкіл, які вже впровадили інклюзивне навчання і можуть поділитися досвідом, це представники структурних підрозділів. За інформацією Миколаївської ОДА

До Міжнародного дня дитини

№11-12(161-162) червень 2015

Будь благословенна, українська ненько!

Учні та викладачі Запорізької спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату «Орієнтир» підготували творчий звіт-концерт «Будь благословенна, українська ненько!», присвячений найголовнішій людині в нашому житті – матері. Гостями концерту були учні та їх батьки, учасники АТО, ветерани Великої Вітчизняної Війни. На концерт також завітали мама та дідусь загиблого в АТО воїна-героя Івана Гутника-Залужного. Учні школи присвятили відеопрезентацію матері та її хороброму синові.

есь концерт був пронизаний глибокою, щирою та безмежною любов’ю до матусь. Мета заходу – подарувати святковий настрій матерям і дітям незалежно від їх віку, інтегрувати до суспільства дітей, що мають проблеми із зором, привити їм сімейні цінності, розкрити творчі здібності учнів, виховати патріотичних громадян України. «Для наших учнів творчість є невід’ємною частиною навчального процесу, – зазначила заступник директора з виховної роботи школи «Орієнтир» Олена

Дрюченко. – Ми прагнемо дати нашим особливим вихованцям не лише знання, а й віру в свої сили та здібності. Людям, що мають порушення зору, непросто адаптуватися в суспільстві. Наш педагогічний колектив робть все для того, щоб випускники «Орієнтиру» знайшли своє місце в житті, почували себе потрібними та повноцінними членами соціуму». Талановиті учні – у талановитих педагогів! Для того, щоб пробудити у вихованців іскорку таланту та перетворити її на яскраву зірку, в школі функціонує багато гуртків: вокальні, хореографічні, образотворчі та ін. Гостям свята частинку своєї душі дарували дитяча вокальна група «Ремісолька», середня вокальна група «Тоніка», хореографічний колектив «Асорті», учасники шкільного хору. Під керівництвом Алли Кириляк, Людмили Павлухіної, Наталі Рудченко, Юлії Скворцової вихованці спеціальної школи «Орієнтир» відкривають для себе нові обрії та можливості. Вчителі школи – теж творчі талановиті особистості, про що свідчить вокальний колектив педагогів «Мрія», який теж виступив на святі. Півтори години промайнули непомітно. Неможливо було відвести очей від яскравого дійства на

Фестиваль націй

У Києві на Михайлівській площі, біля Михайлівського Золотоверхого собору пройшов Всеукраїнський конкурс-фестиваль «Фестиваль націй», у рамках Всеукраїнського фестивалю мистецтв «Квітка надій», присвяченого до 1 червня – Міжнародного дня захисту дітей.

Благодійний «Фестиваль націй» присвятили дітям з інвалідністю. Він зібрав у Києві близько ста вихованців спецзакладів з усієї України. Діти з інвалід-

ністю змогли вийти на сцену, адже саме уваги та можливості реалізуватися їм бракує найбільше», – кажуть організатори. Оголошувала артистів ведуча телеканалу «1+1» Марічка Падалко. Діти з затримкою розумового розвитку, з порушеннями зору співали, грали на музичних інструментах і танцювали. Та вітали всіх дітей України зі святом, бажаючи «миру над головою, щоб був мир, небо над головою світле, щоб була посмішка і не було цих страшних сліз». «Ми показуємо всім, чого вартує цим дітям вийти на сцену, яких трудів вартує. Вони такі ж, як усі – вони так само хочуть, щоби їх любили, щоби їх визнавали», – каже організатор Лариса Андропова. Засновником та організатором заходу виступили: Благодійний фонд «Творчі діти» та Продюсерський центр «Квітка надій». Вл. кор.

сцені – вокальних номерів, хореографічних постановок, гумористичних сценок. Порадувала глядачів своїм співом зірка «Орієнтиру» Аліна Приступа, переможниця міжнародних і всеукраїнських вокальних конкурсів. Особливо вдячний «Орієнтир» своїм друзям, без яких це свято не відбулося б. Передусім, це металургійний комбінат «Запоріжсталь», що надав для концерту велика глядацька зала ПК «Металургів» і постійно допомагає у здійсненні творчих задумів і проектів. Привітати родини вихованців із святом прийшли голова Орджонікідзевської районної адміністрації міста Запоріжжя Зоя Лимарчук, головний інженер МК «Запоріжсталь» Володимир Буряк, начальник ДПІ у Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя Георгій Рассолов. На святі панувала атмосфера доброти, турботи, любові, радості. Гості свята отримали безліч позитивних вражень. А директор школи Ганна Тихомирова, педагогічний колектив і вихованці вже готуються до нових звершень, успіхів, перемог і свят у своєму житті. Вл.кор.

У Києві відбувся фестиваль дитячої творчості «Діти разом»

З нагоди Міжнародного дня захисту дітей в Українському домі відбувся фестиваль дитячої творчості «Діти разом». Організаторами заходу стали Київський міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, Служба у справах дітей та сім’ї м. Києва, Благодійний фонд «Соняшник» за сприяння Міністерства соціальної політики.

часниками фестивалю стали більш ніж 500 талановитих дітей зі всієї України. Вони змагались у двох номінаціях – вокал та хореографія, з розподілом по групах відповідно до віку (а найменшому учаснику було лише 3 роки). За них вболівали численні глядачі, яких організатори також традиційно запрошують на подібні заходи. Цьогоріч серед них були клієнти центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді м. Києва (ЦСССДМ) – діти з сімей, які опинились у складних життєвих обставинах (малозабезпечені, неповні сім’ї, прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу, сім’ї, де є

інвалідність, насильство, алко/наркозалежність та інші). Окрім цього, на захід були запрошені переселенці зі Сходу України та АР Крим, а також клієнти «Служби соціально-психологічної допомоги учасникам АТО та членам їхніх родин» КМЦСССДМ. Наприкінці фестивалю усі учасники – і глядачі, і маленькі артисти – отримали подарунки. Та найголовніше – талановиті діти своєю творчістю підтримали дітей, яким зараз непросто у житті, і тим самим зробили свій внесок у добру справу, а він є найдорожчим, бо «Діти разом». Вл. кор.

Свято Піци для особливих дітей Кіровоград. Хто не любить піцу? Ця італійська страва одне з найулюбленіших для дітвори та дорослих. А піца, що приготовлена власноруч – це набагато смачніше і приємніше.

апередодні Дня захисту дітей в затишному ресторані «Сорренто» діти з інвалідністю навчалися пікантному майстер-класу – маленькі кулінари разом з пицейолами навча-

лися готувати справжнісіньку італійську піцу! Під їх чуйним керівництвом діти своїми руками створили піцу, а потім, проявивши максимум творчості та фантазії, приготували власні шедеври і в кожного виходила своя унікальна піца. Весь процес виготовлення перетворився на захоплюючу гру. Потім пили сік і коштували піцу, зроблену своїми руками. На території чудового ресторану проводили майстер з плетінням браслетів з гумок наші чудові та найдобріші друзі з «Армії Спасіння». Цей процес сподобався багатьом дівчаткам, жінкам і навіть хлопчикам. А також до дітей приєднався мультяшний герой Фіксік, який разом з малятами грався та бешкетував. Наші дітки отримали масу веселощів, посмішок, завзятого сміху. А наостанок діти отримали солодкі подарунки від нашого благодійника і чарівника Андрія Табалова. Ми дуже вдячні за прекрасне свято Піци, сміху, радості!

Діти були щасливі – а це найбільша нагорода кожному з нас. Людмила ШУКРУТА На фото: Кіровоградська обласна громадська організація матерів дітей-інвалідів та інвалідів «Серце матері»

№11-12(161-162) червень 2015

Суспільство без бар’єрів

Ф ес ти в ал і « У н і ве рс и тет сь к е л і то» і « Сяй в о н а ді й»

В Університеті «Україна» (місто Київ) відбулися щорічні традиційні заходи – 12-ий Фестивальконкурс студентської творчості «Університетське літо-2015» і 12-ий Фестиваль студентської творчості молоді з інвалідністю «Сяйво надій-2015». естивалі націлені на патріотичне виховання студентів, на підтримку молодих талантів, на надання їм можливості реалізувати свій творчий потенціал, на адаптацію та інтеграцію в соціальне середовище засобами мистецтва студентської молоді з інвалідністю, на пошук оригінальних зразків художньої творчості, на підвищення художнього рівня аматорського мистецтва. Місія фестивалю «Сяйво надій» полягає у формуванні в суспільстві атмосфери толерантності, у розламуванні усіх бар’єрів на шляху творчої самореалізації молоді з інвалідністю. Для кожного студента з інвалідністю участь у Фестивалі – це ще один спосіб довести свою неповторність, здатність творити прекрасне, показати власні уміння! На фестивалях «Університетське літо» і «Сяйво надій» студенти звітували у декількох номінаціях: художнє мистецтво; декоративно-прикладне мистецтво, фотомистецтво; дизайнерське мистецтво; літературний жанр (авторська поезія та проза); інструментальна музика; вокальне мистецтво; хореографія; театральне мистецтво, розмовний жанр, оригінальний та спортивний жанри. Свій творчий потенціал продемонстрували студенти із Києва, Вінниці, Житомира, Миколаєва, Полтави, Хмельницького, Запоріжжя, Кіровограда, Дніпропетровська, Івано-Франківська, Рівного, Хуста, Білої Церкви, Горлівки, Луцька, Нової Каховки, Дубно, Броварів, Василькова та інших міст України, де розташовано територіально-відокремлені структурні підрозділи Університету «Україна». Організатором Фестивалю виступає Університет «Україна» за підтримки Міністерства освіти і науки України, Національної Асамблеї інвалідів України (НАІУ), Святошинської районної державної у м. Києві адміністрації, Київського міського центру соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді, Всеукраїнської громадської організації студентів-інвалідів «Гаудеамус», Благодійної фундації «Відкриті серця України», Благодійного фонду «Добробут ХХІ століття», «Національного олімпійського комітету України» Київське відділення, Національної Організації Скаутів Українських (НОСУ), скаутського об’єднання «СОУС», профспілкової організації працівників Університету «Україна», Спілки громадських організацій інвалідів Києва (СГОІК). Перед початком грандіозного гала-концерту відбулася прес-конференція, учасниками якої стали успішні студенти і випускники Університету «Україна» з інвалідністю. Модератор − Вікторія Дика, керівник відділу виховної роботи Університету «Україна». Проректор з навчально-виховної роботи Університету «Україна» Антоніна Коротєєва у вступному слові зазначила: «До участі у прес-конференції ми запрошуємо тих, ким пишаємося. Адже вони досягли у своєму житті таких вершин, які іншим і не снилися. Вони є прикладом для наших студентів. Вони є взірцем того, як треба працювати і досягати поставленої мети.

У назві нашого університету є таке слово «відкритий», тобто «Відкритий міжнародний університет». Принцип відкритості власне реалізується через інклюзивне навчання, архітектурну доступність. Наші студенти мають змогу опановувати одразу декілька спеціальностей, оскільки Університет «Україна» має тісні міжнародні зв’язки. Також інклюзія полягає в тому, що ми нині об’єднали два свята «Університетське літо» та «Сяйво надій», в останньому бере участь більше 50-ти учасників, які є призерами відбіркових турів у регіональних філіях Університету «Україна». Це говорить про те, що наші студенти талановиті, за ними майбутнє». Уляна Смирнова, чемпіонка світу, чемпіонка України з карате в категорії «ката на візках», срібна призерка Чемпіонату Європи серед людей з інвалідністю в категорії «ката на візках» (м. Ломмель, Бельгія, 2015 р.), директор Всеукраїнської благодійної організації «Волонтерське об'єднання «Крила», президент Спортивного клубу «Спіріт», перша віцеміс конкурсу краси «Краса без обмеженнь-2012», учасниця Громадської ради при Міністерстві молоді та спорту України, студентка «Університету «Україна» (магістратура), наголосила: «Спорт – це та галузь, яка не має обмежень. Спортом можуть займатися всі люди. У будь-якому віці, за будь-якого стану здоров’я. Головне – обрати для себе конкретний напрям у певному виді спорту. Я займаюся новим видом спорту – карате для людей з інвалідністю. Минулого року відбувся перший чемпіонат світу, у якому брали участь спортсмени з інвалідністю. Ми є суб’єктом передолімпійського руху. На Олімпіаді-2020 планується виступ саме каратистів. Це велика перспектива для даного виду спорту. Карате доступне для кожного». Світлана Патра, журналіст, автор та виконавець пісень, фіналіст міжнародної премії TOYP-2014, призерка конкурсу студентських творчих робіт із соціальних комунікацій у 2011 та 2012 роках, призерка арт-салону «Арка» як найактивніший журналіст, багаторазова призерка всеукраїнських фестивалів, учасник, переможець та почесний член журі фестивалю, випускниця Університету «Україна»: «Я дякую Університету «Україна» за те, що цей ВНЗ прийняв мене до своїх лав та дав змогу реалізуватися, отримати вищу освіту, розширити творчі горизонти і коло спілкування. Тут я зрозуміла, що журналістика може бути доступною для людей з інвалідністю. Саме новітні технології, такі як інтернет, скайп, соціальні мережі, мультимедійні проекти тощо дозволяють стати журналістом будь-кому». Олена Чинка, майстер спорту України, бронзова призерка Європи зі спортивних танців на візках, неодноразова чемпіонка України, переможець Національної премії «Гордість країни», володарка Всеукраїнської премії «Жінка ІІІ тисячоліття», керівник студії танцю «Геліос», учасниця, переможець та почесний член журі фестивалю, випускниця Університету «Україна»: «Завдяки Університету «Україна», я повірила в себе, зрозуміла, де можна знаходити сили, коли ти – людина з інвалідністю. Головне – повірити в себе, і з вірою в Бога йти вперед. Танці на візках – це не єдине, чим я займаюся. Зараз я ще занурилася у політичну діяльність, тому що зрозуміла, що партія – це той інструмент, який допоможе на державному рівні вирішувати ті проблеми, з якими стикаються такі люди, як я. Нині я є лідером Національної Демократичної партії». Олександр Ворона, президент ГО «Спілка громадських організацій інвалідів Києва», громадський діяч, учасник, переможець та почесний член журі фестивалю, випускник Університету «Україна»: «Оскільки я є президентом ГО «Спілка громадських організацій інвалідів Києва», головним нашим завдання є створення інклюзивного суспільства. Наші проекти змінюють суспільства на краще. Ми допомагаємо людям з інвалідністю, щоб їм було набагато зручніше жити та простіше досягати мети, навчатися та працевлаштовуватися». Геннадій ГОРОВИЙ − Член Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України, учасник, переможець та почесний

член журі фестивалю, голова Київської обласної організації ВГО «Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів», автор чотирьох поетичних збірок, випускник Університету «Україна»: «Університет «Україна» в цілому, фестивалі творчості зокрема, відіграли неабияку роль у моїй творчості. Адже тут я став не лише журналістом, а й поетом, письменником, громадським діячем. Нині я сам є співорганізатором Всеукраїнського фестивалю «Поетичний рушник», керівником літературної студії «Горлиця», тобто здійснюю наставницьку діяльність. Опікуюся, до речі, обдарованою молоддю, яка прагне письменницького і поетичного зростання. Серед початківців є люди і з інвалідністю, і без вад здоров’я. Я би хотів подарувати шановній аудиторії декілька віршованих рядків:

Пітьма і світло, я – між ними. Вони близькі, та є чужими. Мов у бджолиному рою, Шукаю істину свою. Заполонили мені серце То день, то ніч – як мед із перцем. А поміж ними я стою, Шукаю істину свою. І сум і радість завжди поруч: Ліворуч хтось, а хтось праворуч. На перехресті я стою, Шукаю істину свою».

Олександр Петров, заступник голови ВМГО «Гаудеамус», лідер команди волонтерів Краматорського центру для вимушених переселенців, учасник та переможець фестивалю, випускник Горлівського регіонального інституту Університету «Україна»: «З Університетом «Україна» я став людиною з необмеженими можливостями. У фестивалях «Сяйво надій» та «Університетське літо» я брав участь майже кожного року. Моя інклюзія розпочалася з творчості. Це були пісні, вірші, гуморески. Але найголовніше, що я хотів би відмітити, це те, що завдяки Університету «Україна» я сформувався як лідер і як небайдужа до чужої біди людина... Саме це дає мені сили працювати волонтером в зоні АТО». Учасники прес-конференції відповіли на запитання представників ЗМІ та студентів кафедри журналістики Університету «Україна» і долучилися до свята. У програмі заходу: благодійна виставка-ярмарок, виставка трофеїв із зони АТО (такі «артефакти» привіз для студентів викладач Інституту крмп’ютерних технологій Університету «Україна» Максим Петренко, боєць Національної гвардії України, який прибув до Києва у відпустку), виставка світлин із зони АТО «Війна як вона є», гала-концерт і церемонія нагородження переможців. Родзинкою нинішнього Фестивалю став його дрес-код – вишиванка. Адже 21 травня і велика, і мала Україна (Університет «Україна») відзначали День вишиванки. Таким чином, Фестивалі «Університетське літо» і «Сяйво надій» стали не тільки святом творчості, а й заходом солідарності з тими, хто тримає кордони у зоні АТО, актом патріотичного єднання студентської молоді, молоді з інвалідністю в тому числі, з різних регіонів України. Тетяна ЛІТВІНОВА, студентський Медіа-центр Університету «Україна»

№11-12(161-162) червень 2015

З у ст р іч У п о в н о в аж е н о г о з бат ьк ам и д іт е й з ін в ал ід н іст ю

Напередодні Міжнародного дня захисту дітей, Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю Валерій Сушкевич зустрівся з батьками дітей з інвалідністю, фахівцями з реабілітації, медиками з питань дитячої інвалідності, громадськістю та самими дітками з інвалідністю.

устріч відбулась в Державному закладі «Український медичний центр реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи Міністерства охорони здоров'я України» та була приурочена вирішенню проблем дітей з інвалідністю та забезпеченню їх права на життя. Цей центр – один з найкращих в Україні реабілітаційних закладів в Україні, він єдиний, що має

статус Всеукраїнського, сюди з’їжджаються з усієї країни дітки з різних областей, аби отримати повноцінний курс реабілітації. Звідси виникає і чимало питань, які потребують вирішення. Цими питаннями працівники центру, мамочки та батьки дітей, які проходять тут реабілітацію, поділились з Уповноваженим Президента з прав людей з інвалідністю. На зустрічі Сушкевичу було озвучено основні проблеми центру: проблема з новітнім обладнанням для реабілітації та потреба у розширенні самого центру, аби забезпечити повний цикл реабілітаційних послуг для діток, включаючи дітей шкільного віку, відсутність шахти ліфту (причому, сам ліфт вже 20 років зберігається у центрі). У зв'язку з тим, що центр є Всеукраїнським, виникають складнощі для тих, хто проживає в Києві, отримати реабілітацію для своїх діток: в Києві немає більш такого центру, а в обласні центри їх не приймають. Тому замість реабілітації раз у півроку, вони отримують реабілітацію лише раз у півтора року. До речі, реабілітація абсолютно безкоштовна! Така сама ситуація і в областях: жителі міст не мають змоги отримати реабілітацію в обласних реабілітаційних центрах. В.Сушкевич пообіцяв вирішити окреслені проблеми та підняв питання щодо проекту закону України, в якому було б враховано потреби самої дитини на отримання реабілітації. Сам він назвав цей проект «Гроші ходять за дитиною». У ньому буде передбачено можливість нарахування певної

суми грошей, відповідно до інвалідності, яку б батьки могли використати для оплати реабілітаційних послуг. Також він звернув увагу на Концепцію соціальної педіатрії та реабілітації і державну програму допомоги реабілітаційним центрам. Батьки дітей з інвалідністю також поділились проблемою дискримінації своїх дітей за ознакою інвалідності, що ще має місце в навчальних закладах України. Це питання не стосувалось власне реабілітації, але з боку В.Сушкевича та учасників дискусії, які мають досвід боротьби з дискримінацією в нашій країні, прозвучали поради щодо вирішення і цього питання. Вл.кор.

Львів’яни продовжують працювати над створенням Першої української DAISY-бібліотеки

Нещодавно група незрячих львів'ян повернулась з тривалої поїздки Україною, під час якої для публічних та наукових бібліотек Київщини, Чернігівщини, Житомирщини, Волині презентувалися майстер-класи зі створення літератури у форматі DAISY. Організатором поїздки виступив Ресурсний центр освітніх інформаційних технологій для осіб з інвалідністю Національного університету «Львівська політехніка».

AISY-формат є альтернативою рельєфнокрапковій книзі, брак якої в Україні очевидний. Створити книгу в форматі DAISY може кожен бажаючий, потрібні лише певні навички та програми. Під час науково-практичних семінарів та майстер-класів львів'яни ділилися і знаннями, і програмним забезпеченням, а також презентували чимало інших унікальних розробок, які поки-що є лише на Львівщині. Семінари та майстер-класи відбулися, зокрема, у Національній парламентській бібліотеці України, Національній бібліотеці ім. В. Вернадського НАН України, Житомирському державному педагогічному університеті та інших. Наприкінці

травня цього року вже виготовлено понад 900 книг у форматі DAISY. Над їх створенням працюють інваліди по зору з різних куточків України, які минулого року навчалися у Швеції (Svefi Academy). Паралельно група працює над вдосконаленням законодавчої бази, яка дозволятиме за прикладом країн Європи адаптовувати для незрячих користувачів кожну опубліковану в Україні книгу. Це надзвичайно гостре питання, якщо взяти до уваги, що жоден вищий навчальний заклад України не має підручників для незрячих студентів. Майже аналогічна ситуація спостерігається і в системі шкільної освіти, особливо якщо йдеться про підручники для дітей зі слабким зором, які навчаються поза межами спеціальних шкіл-інтернатів. Глибоко знаючи ситуацію із середини, незрячі львів'яни взялися підставити плече державі і розпочали власними силами створювати Першу українську дейзі-бібліотеку. Адже книга у форматі DAISY – це альтернатива брайлівському підручнику (яка водночас не виключає Брайль з користування): такі книги мають функцію навігації, внаслідок чого пошук будь-якого потрібного роз-

Це н т р и со ц іал ьн о - п си хо л о г іч н о ї р е абіл іт ац ії н асе л е н н я п ід п о р я д к о в ан о д е р ж сл у ж бі у сп р ав ах в е т е р ан ів т а у ч асн и к ів АТО Кабінетом Міністрів України ухвалено Постанову «Про внесення зміни до пункту 3 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для комплексного медико-санітарного забезпечення та лікування онкологічних захворювань із застосуванням високовартісних медичних технологій громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно з якою виключено підпункт 3 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2014 № 134.

хвалення зазначеної Постанови обумовлено тим, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №1007-р, до сфери управління Державної служби у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції передано центри соціальнопсихологічної реабілітації населення та його інформування з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Такі центри розташовані в м. Боярка, смт. Бородянка, смт. Іванків, м. Славутич Київської області та у м. Коростень Житомирської області. Згідно із Законом «Про Державний бюджет України на 2015 рік», фінансування Центрів виділено в окрему бюджетну програму «Здійснення заходів щодо надання соціальної та психологічної допомоги центрами соціальнопсихологічної реабілітації населення» і здійснюється Державною службою у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції. Центри надають соціальну, психологічну, освітню, реабілітаційну та інформаційно-просвітницьку допомогу ветеранам війни, учасникам антитерористичної операції і членам їх сімей; громадянам, що переселилися з тимчасово окупованої території України і районів проведення АТО; громадянам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи і тим, які проживають у зоні радіоактивного забруднення; особам, що працюють із зазначеними категоріями; пацієнтам цільових груп стаціонарних медичних і оздоровчих установ.

ділу, параграфу, сторінки тощо в аудіокнизі здійснюється миттєво. Таким чином, дейзі-книга стає незамінною для сліпих студентів, учнів, фахівців. З 1 червня команда львів'ян знову вирушає в подорож. Цього разу – на Івано-Франківщину, Чернівеччину та Хмельниччину. А вже з 14 червня на них очікують в Запорізькій, Дніпропетровській, Кіровоградській і Черкаській областях. Семінари проводитимуться не лише в наукових бібліотеках, але й в багатьох вищих навчальних закладах, а також в системі Українського товариства сліпих. Додому команда повертається лише 3 липня. Нагадаємо, що над створенням Першої української дейзі-бібліотеки працюють спільно Ресурсний центр освітніх інформаційних технологій для осіб з особливими потребам Національного університету «Львівська політехніка» та Львівський обласний осередок ВГО «Українська спілка інвалідів – УСІ» в партнерстві з академією «Svefi» (Швеція). Наприкінці цього року доступ до новоствореної бібліотеки матимуть усі бажаючі. За інформацією Національного університету «Львівська політехніка»

На Закарпатті фахівці розробляють програму для дітей з аутизмом

Нещодавно голова Закарпатської ОДА Василь Губаль доручив робочій групі опрацювати проблемні питання соціалізації та медичної реабілітації дітей з аутизмом та підготувати проект обласної програми «Про психологопедагогічний та медико-соціальний супровід дітей з аутизмом». Керівником робочої групи призначено директора департаменту освіти та науки ОДА Михайла Мотильчака. Ініціювали розробку програми спільно з керівником області громадські активісти, серед яких є батьки дітей з аутизмом. Мета програми – допомогти таким діткам почуватися повноцінними учасниками громади та отримувати всі соціальні можливості й послуги, які належать по праву. При створенні програми будуть враховані особливості дітей з аутизмом, що його зараз в Європі схильні вважати не хворобою, а особливістю розвитку. Наразі в України немає дієвих комплексних програм, які допомагали б таким дітям соціалізуватися та надавали б їм можливості для виховання та навчання у школах і садочках нарівні з іншими дітьми, а також можливості ефективної реабілітації. За повідомленням прес-служби Закарпатської ОДА

№11-12(161-162) червень 2015

Оксана Радушинська та «Мистецька подільська сотня» допомагають українським військовим Воєнні дії на Донбасі сколихнули всю країну. Від Львова до Одеси, від Києва до Вінниці українці допомагають нашим бійцям відвойовувати незалежність України. Впродовж року волонтерами стала значна частина українського народу. Свій внесок у всезагальну волонтерську діяльність України долучає і Оксана Радушинська, журналіст, поетеса, письменниця. Оксана – лауреат численних конкурсів та премій. З-під її пера вийшли десятки книг поезії та прози як для дітей, так і для дорослих. Протягом останнього року життя Оксани Радушинської, незважаючи на прикутість до інвалідного візка, міцно пов’язане з «Мистецькою подільською сотнею». Про неї, а також про мистецтво і Україну говоримо з Оксаною. «Мистецькій подільській сотні» нещодавно виповнився рік. Оксано, розкажіть, будь ласка, про початок Вашої волонтерської діяльності? Чому і як з’явилася «Мистецька подільська сотня»? − «Мистецькою подільською сотнею» наш колектив назвали колеги-журналісти, коли писали про черговий виступ артистів-волонтерів перед пораненими бійцями у шпиталі. Імення сподобалося і «приросло». День, коли провели перший концерт для вояків, пам’ятаю, наче то було вчора: похмурий, мрячний, холодний, з пронизливим вітром. Вербна неділя 2014 року. На той час український народ ще й гадки не мав, що попереду нас чекає справжня війна, та й не до пуття розумів, як потрібно воювати, у який спосіб захищатися від ворога, допомагаючи нашим оборонцям. Але саме тоді з небуття постала українська армія – розграбована, розтягнута, майже знищена технічно та матеріально, але незламна духом. Ось тоді ж чітко прийшло усвідомлення, що одним із різновидів допомоги для бійців має стати пісня. І ми пішли з піснею не до кого-небудь, а до військових авіаторів бригади тактичної авіації ім. Петра Франка. Відпрацювали концерт просто неба на летовищі, посеред капонірів і літаків. Сценою правив причіп від КАМАЗа. Усе було незвичним для артистів, звиклих до залів, сцен та лаштунків. Тоді ми навіть гадки не мали, що за рік волонтерсько-гастрольної діяльності побуваємо і в більш специфічних умовах – некомфортних і навіть небезпечних для здоров’я. Познайомте, будь ласка, читачів із Вашими колегами із «сотні». − Залюбки! Співорганізатор «Мистецької подільської сотні» Віктор Шайда. Професійний співак, соліст обласної філармонії, оркестру УМВС, лауреат міжнародного фестивалю «Слов’янський базар». Він неодноразово виступав за кордоном перед європейським глядачем. А з початком війни в Україні не пропустив жодного волонтерського виїзного виступу нашої «сотні». Інший «старожил» колективу – чудовий скрипаль Антон Вараниця. Затребуваний музикант, учасник молодіжного гурту «Гравітація Марса». Усе, що він виконує на скрипці, – класика, лірика, відомі хіти чи сover version – сприймається глядачами «на ура»! Марина Українець – солістка муніципального естрадно-духового оркестру, лауреатка фестивалю «Червона рута», дружина «атошника». Вона активно долучається до благодійних акцій, працює, як волонтер. А під час концертів з нею йдуть до танцю навіть бійці на милицях – відкидають костурі і танцюють! Незмінна учасниця «сотні» Катерина Аргунова. Працівниця 42 Гарнізонного Будинку офіцерів, солістка гурту «2+3» (керівник – полковник Євген Блискун), дружина військовослужбовця, котрий на одному з полігонів України навчає мобілізованих. Артем Ромасюков – викладач Хмельницького музичного училища ім. В.Заремби. Виконавець із чудовим голосом, активною громадянською позицією. Він не лише сам долучається до благодійних концертів та акцій, а й заохочує до волонтерсько-артистичної справи своїх студентів. Наймолодший учасник нашого колективу – Назарій Поляков. Талановитий співак, веселий і товари-

ський. А оскільки Назарій високий зростом і дужий, то його фізична сила ще й часто стає у нагоді при перенесенні важкої звукопідсилювальної апаратури. Це – кістяк «сотні». Окрім того, до участі в окремих концертах долучаються студенти музичного училища: Анастасія Гулевата, Лілія Кошубська, Олена Кузьмова, Сергій Гуменний; капітан ЗСУ офіцер-культуролог Олександр Петрук, працівник 42 ГБО Юрій Вилавський. Хмельницька художниця Наталія Степанюк, котра продає власні картини на благодійному аукціоні, а кошти спрямовує на потреби шпиталів, активно займається волонтерством. 42 Гарнізонний Будинок офіцерів є постійним партнером нашого колективу щодо безкоштовного надання звукопідсилюючої апаратури, а директор Сергій Чеплаков часто сам сідає за пульт. Ще один звукооператор «сотні» Сергій Грищук. Надзвичайно велику підтримку надає управління соцзахисту населення виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради і особисто очільниця галузі Наталія Шабельник. І, звісно, мої батьки. У зв’язку зі своїм фізичним станом я потребую супроводу, отож вдячна батькам за те, що підтримали моє громадянське рішення й усіляко допомагають його реалізовувати, їздять зі мною. Окрім того, тато (Петро Радушинський) – незмінний фотограф нашої «сотні», тож саме його очима усі бачать фотозвіти про наші акції. Розкажіть, будь ласка, про акції та їхню мету на вул. Проскурівській у м. Хмельницькому. Як сприймають ці заходи жителі міста? Скільки благодійних коштів загалом зібрала Ваша команда і як Ви їх використали? У вересні 2014 року за ініціативи Віктора Шайди на центральній пішохідній вулиці міста Хмельницького – Проскурівській – стартувала акція, спрямована на збір коштів для хмельницьких вояків. Щоп’ятниці, за будь-якої погоди, небайдужі артисти просто неба вимінюють своє мистецтво на гроші хмельничан: граємо, співаємо, спілкуємося з городянами… Більшість учасників акції – відомі у Хмельницькому люди. Акції відбуваються спільно з благодійним Фондом «Центр Добриня» і спільнотою «Хмельницький. Армія SOS». Зібрані кошти конвертуються у речі, необхідні для армійців: дрібне (і не дуже) тактичне обладнання, засоби гігієни, одяг, взуття, продути харчування, спальники і т.д. Чіткий звіт про те, скільки зібрано коштів мають у благодійному фонді. За нашими приблизними підрахунками за час активної діяльності зібрали в межах 200 000 грн. Як нас сприймають на Проскурівській? По-різному. Хтось регулярно вкидає гроші до скриньок. Знаково, що в переважній більшості це люди середніх статків, або й узагалі незаможні. Часто-густо проходять повз тебе «упаковані» хмельничани, змірявши зневажливим поглядом, і йдуть собі далі. Ви виступали в госпіталях, у військових частинах? Як сприймають артистів на таких заходах? Військові – взагалі дуже вдячні глядачі! Вони підспівують артистам, залюбки йдуть до танцю, коли запрошують наші співачки, щедро аплодують, майже увесь концерт знімають на мобільні телефони. Що ж до поранених у шпиталях, то тут ситуація дещо інша. Після пережитого на війні, після фізичних та емоційних поранень, хлопці найменше хочуть, аби до них лізли в душу. Разом з тим, їм потрібне усвідомлення того, що їхній подвиг, їхня жертва не марні, що суспільство цінує їхній вчинок. Із якою метою Ваша сотня здійснила поїздку в зону АТО? Ми вирішили їхати до Старобільська, міста побратима Хмельниького. Складнощі виникли з двох причин: 8-10 людей завезти в зону АТО складніше, ніж одного-двох. Ще одна причина… у мені. Людина, котра го-

тувала нашу поїздку, якоїсь миті засумнівалася, а чи до снаги жінці, що пересувається у візку, здолати всі труднощі в дорозі, в зоні АТО? Почалися перемовини позаочі з моїми друзями, аби ті відмовили мене від такого рішення. Зізнаюся, це було дуже принизливо. Але, пережилося… В.о. міського голови Хмельницького Костянтин Чернілевський, керівник делегації, побачив у нашій «сотні» перспективний потужний колектив, а в мені – його складову, а не людину з інвалідністю. Отож, до Старобільська ми поїхали з подвійною місією: повезли 20 тон гуманітарного вантажу, котрий розподілили спільно з тамтешнім благодійним фондом «Майбутнє Луганщини», а також із метою наочної демонстрації такого зрозумілого для нас усвідомлення, що Україна – єдина. Мали декілька концертів: перед військовими, місцевим населенням і переселенцями. Приємні враження залишилися від відвідин Старобільської філії Луганського Національного університету ім. Т.Шевченка. Чудова молодь співала разом із нами і ні в кого не виникало й натяку на оте, затерте: «Украіна нас нє слишіт». Усі усіх чують. Усі усіх розуміють! А також завітали до бійців 8-го полку спецпризначення, котрі, до певної міри, є нашими підшефними, адже значна частина коштів, зібраних під час благодійних акцій, спрямовується на їхню підтримку. Поїздка залишила багато вражень. Частина з них – із позначкою «вперше». Уперше на власні очі побачила блок-пост і проходила на ньому паспортний контроль. Уперше усвідомила реальність буденного життя у прифронтовому місті, коли вранці діти поспішають тротуаром до школи, а поруч з ними йдуть військові – зі зброєю і при повному обмундируванні. Вперше тримала в руках сучасну зброю. Вперше дивилася в очі бійцям, для яких війна – теперішній час і за півгодини вони мають вирушати на завдання. Чи повинне мистецтво бути патріотичним? Якою, на Вашу думку, є роль мистецтва у житті України зараз? Ми переживаємо такий історичний час, коли і мистецтво, і митці повинні чітко визначитися і задекларувати свою позицію: чи вони зі своєю країною і своїм народом, чи, прикриваючись цілковитим заглибленням у творчість, насправді цінують лише заробітки, і байдуже, чи в крові патріотів та рука, що перераховує гонорар, чи ні. Відмовки на кшталт «Я не тямлю в політиці», «Я за мир, тому проти війни», «Я нічого не розумію в тому, що відбувається», не пройдуть. Відсидітися не вдасться нікому. Не ті тепер часи. Мистецтво має бути патріотичним. Навіть якщо в ньому прямо не оспівується Україна, не оспівуються герої. Я зараз маю на увазі всі види мистецтва. Воно має бути проукраїнським у своїй основі. Що Ви побажаєте Україні та українцям? Перемоги. Миру. Щастя – особистого для кожного і загалом для країни. Саме у такій послідовності. Світлана ПАТРА, журналіст Імідж-центру Університету «Україна»

Соціум

№11-12(161-162) червень 2015

Наталя Курило: соціум потребує серйозної підготовки для сприйняття осіб з інвалідністю

Інтернет-сайт «Люди, які змінюють Львів» розповідає про тих львів’ян, хто своєю працею, натхненням та великою любов’ю до життя постійно змінює рідне місто.

и пишаємося, що цього разу розповідь про львів’янку Наталю Курило, яка не дивлячись на те, що вже 20 років пересувається на інвалідному візку, бере активну участь в житті Львова та в різноманітних соціальних проектах для осіб з інвалідністю. Наталю, що для Вас є зміни? – Коли думала про зміни у Львові, зміну світи, так собі розмірковувала, що найперша зміна починається із себе. Цю фразу часто можна почути, але так насправді воно є: «Зміни себе, і все почне змінюватися довкола тебе». Так само можна сказати й про наше місто. А кожна зміна, звичайно, починається з пізнання та усвідомлення. Пізнання себе, того, ким ми є, як нам живеться. Я вже 20 років пересуваюся на інвалідному візку. І мій досвід життя дав певний такий «ґрунт» до міркувань і до бачення того, що треба змінити. Змінити в собі, змінити в нашому оточенні. Отже, спочатку треба змінити те, що навчитись сприймати дійсність. На жаль, вона така, що зараз людям з інвалідністю, зокрема, тим, котрі на візках, у нашому місті є не комфортно. Тож, зміни себе, і все почне змінюватися довкола тебе. Чи змінилось наше місто за останні роки у соціальному напрямку? – Є зміни, звичайно. Зокрема, за останні 10-15 років наше місто стало архітектурно доступнішим. На переходах можна побачити знижені бордюри, деякими вулицями курсує низькопідлоговий транспорт. Тобто, це ті досягнення, про які треба говорити. Окрім цього, люди з інвалідністю мають змогу здобувати освіту. Їм не чиняться перешкоди. Але все це відбувається завдяки дуже великим зусиллям. Оскільки більшість навчальних закладів не є адаптовані. Дорога до них така складна. Та й більшість транспорту є недоступним для людей з інвалідністю. Якщо говорити про працевлаштування, то й з цим достатньо складно. Тому, щоб зарадити цьому, люди з інвалідністю мають знати свої права. Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права людей з інвалідністю. Це документ, який є в Україні законом прямої дії, який вимагає забезпечення повного і рівного користування для людей з інвалідністю всіма правами та свободами. Зокрема, забезпечення для таких осіб доступності – архітектурної, інформаційної, освітньої, трудової та інших сфер. На жаль, інколи важко зрозуміти чому, але не всі наші можновладці знають про це, чи можливо не завжди пам’ятають. І це стосується сфери освіти, охорони здоров’я, культури й закладів відпочинку, й державних установ. А ми – люди з інвалідністю, об’єднавшись в громадські організації, по-перше, декларуємо, що це є проблема, над якою треба працювати. А по-друге, завдяки міжнародним фондам реалізовуємо проекти, результатом яких і є певні зміни на краще. Розкажіть, будь ласка, хто Ви є за фахом і чим займаєтесь зараз? – За фахом я психолог, освіту здобувала вже будучи на інвалідному візочку. Навчалася заочно в Львівському національному університеті ім. Івана Франка. А як фах мене знайшов? Одразу після школи я навчалася в університеті, але на «хімічному факультеті». Здавалося б така дивна зміна, може так дуже радикально, але після того, як я опинилася у візку, зрозуміла, що хотіла б змінити свою професію і що можливо більше зможу реалізуватися, працюючи психологом. Тому, після 10-ти років як я змушена була залишити університет, я поновилася вже на інший факультет – «психологію». А пізніше досить довго працювала психологом в навчально-реабілітаційному центрі «Джерело».

З часом я зрозуміла, що не тільки молодих людей з інвалідністю треба готувати до життя в суспільстві, але й сам соціум потребує серйозної підготовки для сприйняття таких осіб. А як на мене, єдиний шлях до цього – це є безпосередній досвід. Тобто досвід щоденного спілкування, намагання зрозуміти людей, котрі відрізняються: одні пересуваються на візочках, інші недобре бачать, не чують, інші взагалі можуть сприймати світ по-іншому – це люди з аутизмом чи з розумовою відсталістю. Тому безпосередній живий досвід є найефективнішим шляхом. І зараз моя праця в Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла, вона не пов’язана безпосередньо ні з психологією, ні з неповносправними. Проте я маю можливість багато спілкуватися з різними людьми, які приходять до «Інфоцентру». Я надаю їм інформацію, яку вони потребують. Але, окрім цього, ми просто спілкуємося суто по-людськи. І через таке спілкування вони бачать і розуміють, що поряд може бути людина з інвалідністю і вона може виконувати певну працю. Таким чином, вони вчаться бути просто толерантними. Нещодавно, ми з колегами реалізовували проект темою якого було репродуктивне здоров’я жінок з інвалідністю. Які серед реалізованих Вами проектів були найцікавіші? – Я працювала в такому досить потужному проекті, який називався «Інклюзивна освіта для дітей з інвалідністю в Україні», і завдяки діяльності цього проекту відбулося багато змін і на законодавчому рівні, і на рівні адаптації неповносправних осіб в одній зі шкіл Львова. Зокрема, 95-ї школи на Сихові. А нещодавно, ми з колегами реалізовували проект, темою якого було репродуктивне здоров’я жінок з інвалідністю. Багато довелось працювали з керівниками відділів та закладів охорони здоров’я як міста, так і області. Ми проводили семінари, під час яких обговорювали наскільки важливою є доступність закладів охорони здоров’я. І не якихось окремо взятих, а що кожен заклад охорони здоров’я має бути адаптований до потреб людей з інвалідністю. І також дуже важливо усвідомлювати, що це не є насправді потреба тільки цих людей. А це є безпека і комфорт будь-якого пацієнта та працівника закладу охорони здоров’я. Окрім цього в рамках даного проекту ми подавали інформацію про державні будівельні норми, доступність закладів охорони здоров’я тим, від кого залежить рішення питання дотримання норм. Сподіваємося, що в результаті ситуація з доступністю медичних послуг в сфері репродуктивного здоров’я жінок з інвалідністю покращиться. Але це тільки одна частинка. Тобто, не означає, що коли зроблять доступність для жінок з інвалідністю – завдання виконане. Тому що є ще багато інших проблем. Є служба швидкої допомоги, де наші «швидкі» не адаптовані. Також є працівники «швидкої», які мають пройти навчання щодо правил госпіталізації людини, котра пересувається на візочку. Це насправді є проблемою, як виявилося нещодавно з мого досвіду. Ким Ви працювали в рамках проекту щодо репродуктивного здоров’я жінок з інвалідністю? – Я була керівником проекту в Львівській області. Проект був спрямований на забезпеч е н н я доступності медичних послуг для жінок з інвалідністю, котрі пересуваються на інвалідних візках. Проект реалізо-

вувався нашою громадською організацією «Фонд реабілітації інвалідів», яку очолює Ярослав Грибальський. Наскільки вдавалось достукатись до наших посадовців, лікарів? – Скажімо, ми отримували відповіді на всі звернення. Також коли проводили семінар для медиків, мали значну присутність лікарів, які були відкритими у спілкуванні. Проте є речі, які не залежать від лікарів, а від самої влади. Тобто відсутність, наприклад, адаптованого обладнання для осіб з інвалідністю не залежить від лікаря, який працює в тому чи іншому закладі. Це певний вищий рівень. Також вже після проекту проводився семінар для медиків, який був спрямований для надання інформації щодо власне інвалідності та особливостей надання послуг жінкам з інвалідністю. Інша річ, що зміни відбуваються, можливо не так швидко. Після проекту було прийняте рішення, що у Львові буде створено три таких опорних поліклініки, де адаптують обладнання в гінекологічних кабінетах. Тому поки очікуємо. Яких змін потребує місто в плані доступності для осіб з інвалідністю і чи вони можливі в найближчі роки? Я вважаю, що крок за кроком ми зможемо досягнути змін. Можливо не так швидко, як би ми хотіли, але все-таки змінимо наше місто задля того, щоб воно було більш комфортним як для мешканців, так і для гостей. Адже серед туристів також, можливо не так часто, але є люди, котрі мають інвалідність. Тому прикро, що вони не завжди можуть побачити всіх наших гарних храмів, музеїв, архітектурних споруд через те, що вони не є адаптовані. Чи піти в будь-яку кав’ярню, яку вони хочуть, і це так само є проблемою. Тому, значною мірою зміни залежать від кожного з нас. На тому місці, на якому він є. І власне, кав’ярня може подбати і подумати, що до них прийде не тільки людина на візочку, а мама з маленькою дитиною у візочку, і жінка або змушена підіймати візок або залишати на вулиці. Слід пам’ятати і про людей, які віддали своє здоров’я, воюючи на Сході України. Скільки молодих хлопців зараз отримали інвалідність. І коли ми говоримо, що ми про них дбаємо, маємо пам’ятати, що вони також хочуть жити комфортно. Які 3 речі можете порадити людині, яка хоче розпочати свою власну справу і якось змінити наше місто? – Складно виступати в ролі порадника. Але, на мене, кожен, коли робить свою справу повинен пам’ятати те, що він робить – він робить для людей. І серед його клієнтів, користувачів, відвідувачів можуть бути люди, які мають інвалідність. А можливо й намагатися, щоб коло користувачів, клієнтів, які мають інвалідність, було якомога ширшим. Врешті, якщо ми декларуємо, що ми є місто цивілізоване, то це слід не лише декларувати, а й щось робити. Кожен має намагатися щось змінити на своєму місці, а не лише говорити про те, як гарно за кордоном. За матеріалами: 032.ua

№11-12(161-162) червень 2015

Ними пишаємося

Волонтер Сашко ПЕТРОВ: Українцям варто зняти рожеві окуляри і не розслаблятися

Україна й досі потерпає від військової агресії з боку Росії. З палаючого Донбасу сотнями й тисячами виїжджають люди у пошуках бодай спокою та впевненості у тому, що завтрашній день – настане. Ще більше людей залишається в зоні бойових дій. І тим, і іншим потрібна допомога. І вони її отримують. Сотні, тисячі небайдужих людей допомагають знедоленим мешканцям Донбасу: і вимушеним переселенцям, і тим, хто живе на території проведення бойових дій. Ці сміливі та небайдужі люди – волонтери. Цю шляхетну справу вони роблять не для слави чи піару. Проте, країна повинна знати своїх героїв.

тож, знайомтеся – Олександр ПЕТРОВ, один із координаторів Краматорського центру допомоги вимушеним переміщеним особам, випускник Горлівського регіонального інституту Університету «Україна» (спеціальність «Правознавство»). Власне, волонтерство Олександр опанував ще під час навчання. Він провадив активну громадську діяльність у Горлівці Донецької області − Сашко є одним із організаторів молодіжного парламенту в цьому місті. Проте бойові дії на Донбасі змусили Олександра виїхати з Горлівки та зосередити свою увагу на долях переселенців і тих людей, що й досі живуть на окупованих територіях. Про волонтерську діяльність, Донбас і Україну говоримо з Олександром Петровим. Як склалася Ваша доля після закінчення Університету? Ще коли я вчився на 5 курсі в Горлівському регіональному інституті Університету «Україна», мені було запропоновано вести три дисципліни – «Документознавство», «Архівознавство» та «Організація роботи з документами». Тобто – я отримав першу викладацьку практику там, де навчався. Потім, закінчивши інститут, я влаштувався на роботу в Горлівський центр туризму, краєзнавства та екскурсій та вів там, скажімо так, все те, чому я навчився в Університеті і з чим досі не можу розлучитися. Одразу після закінчення університету я почав навчати дітей туризму та скаутингу, і перша група моїх учнів у травні 2014 року поїхала у збір-похід «Козацькими шляхами». Не дивлячись на те, що вже тоді почала формуватися «процвітаюча» (іронічно сміється – прим. С.П.) молода «республіка ДНР». Зараз я також збираюся в похід «Козацькими шляхами» 2015, але вже везу дітей-переселенців. У моїй групі – 15 дітей віком від 10 до 16 років. Олександре, розкажіть, будь ласка, як змінилося Ваше життя після початку бойових дій на Донбасі? Взагалі, свою проукраїнську позицію я ніколи і ні від кого не приховував, хоча, можливо, деколи і варто було б, але моя гаряча молода кров говорила: «Усе буде добре! Ми переможемо!» Ще залишаючись у Горлівці, я не приховував, що жодним своїм органом, жодною своєю клітинкою не підтримую так звану «ДНР». Коли ми збиралися з друзями, я палко заперечував: «Навіщо це потрібно?» Деякі казали, що я – зомбований «майданівець», все – за класикою жанру. Але в тому селищі, де я проживав, почалися регулярні обстріли. Наша армія намагалася його звільнити і врешті-решт звільнила – терористи втекли. Здавалося, все закінчилося, потроху з’явився зв’язок із зовнішнім світом, я почав зв’язуватися зі своїми друзями-волонтерами, які працюють для людей і армії, але терористи знову почали атаки на моє селище, і довелося виїхати, рятуватися від обстрілів. Та й добре, що я виїхав, оскільки тепер я можу волонте-

рити, допомагати людям, які все ж залишаються в зоні бойових дій. Що підштовхнуло Вас до волонтерської діяльності? По-перше, усе це почалося з моменту мого вступу до Університету. Ще зі шкільних років я був дуже активним, відвідував різні гуртки. Починаючи з 2008 року, коли в моєму житті почалися кардинальні зміни, коли я зустрівся з Оксаною Едуардівною Рудь-Медведєвою, якої вже, на жаль, немає з нами, моє життя почало змінюватися на краще. Насамперед, я на собі відчув, що таке волонтерська підтримка. Одним із принципів діяльності самоврядування Горлівського регіонального інституту було: саморозвиток та самореалізація через допомогу іншим. Спочатку допомогли мені, потім я зрозумів, що теж можу допомагати. Потім, коли я почав допомагати іншим, – я почав розвиватися. Масштаби, ефективність та обсяги моєї допомоги іншим ставали більшими. Не буду приховувати – спочатку був спортивний інтерес, подеколи адреналін: наскільки мене вистачить, де у мене є межа. Але, дякувати Богу, цієї межі у мене навіть зараз немає. Олександре, розкажіть більше про Вашу волонтерську діяльність: кому Ви допомагаєте, хто допомагає у роботі Вам? На даний час у нас створено громадську організацію «Країна вільних людей», яка працює за кількома напрямами. Перший – допомога вимушеним переміщеним особам. Для цього у нас в містах Краматорськ та Львів створено центри допомоги вимушеним переміщеним особам. Спершу було створено центр у Краматорську – відразу після звільнення цього міста українською армією. ІЗа весь час центр допоміг близько 40 тис. вимушеним переселенцям. Допомога надається у найрізноманітніших видах. Це і гуманітарна допомога – продукти харчування, речі, предмети побуту, меблі і т. д., це і юридична допомога, психологічні консультації, це робота психологів з дітьми, це сприяння у працевлаштуванні та пошуку підходящого житла, розселенні. Другий напрям – компактні поселення. У нас створено такі поселення у Краматорську та Львові. Компактне поселення на 70 місць, де на даний час проживають 58 осіб (жінки та діти – 37 дітей). Переважно у нас під опікою багатодітні жінки. Ще одним видом діяльності є евакуація людей з місць проведення активних бойових дій, але тільки з української сторони. Ми їздимо по самій «бровці», ми бачимо позиції терористів без біноклів, але тільки з української сторони. І також ми надаємо гуманітарну допомогу на територіях, де ведуться бойові дії.

Допомагають нам як українські, так і міжнародні організації та волонтерські об’єднання, такі як «ДонбасSOS», «Восток-SOS», «Крим-SOS», «Кожен може», «Волонтерська сотня», «Станція «Харків». З міжнародних організацій хочу відмітити Управління вищого комісаріату ООН, «Save the Children». Олександре, розкажіть про найцікавіший чи найбільш зворушливий (на Ваш вибір) випадок, який трапився у Вашій волонтерській діяльності. Не можу виділити одного випадку, тому що кожна наша поїздка в зону АТО по своєму дуже важлива. Коли ми (та і не тільки ми) займалися евакуацією людей з міста Дебальцеве, хтось казав – ось, це було найбільше… Ні, до Дебальцевого теж було багато чого – їздили під Донецький аеропорт і надавали гуманітарну допомогу людям, які там залишилися. Під час кожної поїздки ми потрапляємо під обстріл – є розбиті ма-

шини, авто з розбитим лобовим склом. Тут немає героїзму, просто є усвідомлення того, що ти там, де можеш чимось допомогти. І все. Таких, хто хоче показати себе у Фейсбуці героями та збирати захоплені лайки і коментарі, на щастя, мало. Бо, насправді, там багато сліз, крові. Там люди стоять просто неба і рукою показують на свої зруйновані будинки. І ти розумієш, що держава не може цим людям допомогти, тому що нічим. І ми не можемо, бо самі – переміщені особи. До центру їхати вони не хочуть і залишаються просто неба. Єдине, чим можемо допомогти – завезти їм трохи їжі, що і робимо. Хочу закликати Європу не зменшувати санкції щодо Російської федерації, ОБСЄ прошу пильніше стежити за перемир’ям. Війна триває, вона не закінчилася. Пропоную всім зняти рожеві окуляри і не розслаблятися, працювати далі, якщо бажаєте докласти зусиль до оборони чи розвитку нашої держави. Якими, на Вашу думку, є причини того, що на Донбасі зараз іде війна? Причин дуже багато. З одного боку – можна звинувачувати людей на Донбасі: ось, не бачать наперед, не усвідомлювали, що їх обдурюють та обводять навколо пальця. З іншого боку, їх тривалий час «накручували», що «Донбас годує Україну». Разом із тим, я не бачив кроків від держави, контр-пропаганди у відповідь. Коли мені нав’язують, що «Донбас годує всю країну», то я буду про це думати, тому що більше ніхто нічого не говорить. А коли стали відповідати на пропаганду – було вже занадто пізно. На даний момент кількість прихильників «ДНР» і «ЛНР» стрімко впала. Чому? Тому що люди просто вмирають з голоду, як у 30-х роках, і скоро зникнуть всі джерела існування. Тому, у будь-якому випадку, люди, навіть ті, хто голосував «за», розуміють, що це, можливо, зовсім не те, чого вони хотіли. Звичайно, що ті, хто під «препаратами» стоять зі зброєю – вони всі постануть перед справедливим судом. Олександре, як, на Вашу думку, можна успішно розв’язати наявні проблеми і повернути мир? По-перше, треба розібратися з тим, що коїться у нас в державі. Для мене це – війна. Як для людини, яка постійно «катається» територією цієї війни з нашою колись «братньою», як виявилося, в лапках, Росією. Треба усвідомити нашим керманичам, що у нас ВІЙНА, проте за всіма чинними законами – АТО.. Не буду багато розповідати, але є непоодинокі випадки незрозумілих наказів, і через те складається враження, що ніхто цю війну припиняти не збирається. А від того – наступне враження, що на війні лише наживаються і наживаються. Люди-то це бачать. Але честь і хвала тим нашим хлопцям, які продовжують, слава Богу, стояти на фронті – стояти на почуттях патріотизму та ентузіазму! Я сподіваюся, що у наших правителів вистачить мудрості для прийняття чіткого рішення – ми будемо воювати та відстоювати країну, чи й далі будемо займатися незрозуміло чим. Щодо «повернути мир». Як людина, що проживає на українському, звільненому Донбасі, я бачу тільки одне – наш уряд веде якусь незрозумілу політику. У мене немає однозначної думки, що я їм потрібен там. З одного боку – захищають, але нічого не роблять для цього. Залишають хлопців на передовій без зброї та наказів стріляти у відповідь, коли потрібно, без наказів наступати, коли потрібно, щоб звільнити більше територій. На жаль, у нас продовжує процвітати корупція. Я тут бачу лише один вихід – не давати! Як тільки люди перестануть давати хабарі, то чиновники та інші «офісні фахівці» перестануть їх брати. Коли люди кричать «Корупція!», а потім – ідуть і вирішують справи за допомогою «шоколадки» чи 100 гривень… Люди! Перестаньте давати і – перестануть брати! Щоб Ви побажали всім українцям? Наснаги, терпіння, сил для того, щоб виборювати, відстоювати нашу Україну та виборювати справжню її незалежність – незалежність від усіх, і розвиватися у тому напрямку, який обирає народ. Бажаю не розслаблятися і активно робити свою шляхетну патріотичну справу до перемоги!. Світлана ПАТРА, журналіст Імідж-центру Університету «Україна» фото – з архіву Олександра ПЕТРОВА

Спорт

№11-12(161-162) червень 2015

Все цвета побед Сборная Украины по фехтованию на кол я с к а х вернулась из города Пиза (Италия), где в конце мая принимала участие в Кубке мира.

В состав н а ш е й к о м а н д ы вошли 9 спортсменов, которые представляли Львовскую, Николаевскую, Харьковскую, Одесскую и Закарпатскую области. Всегда можно и нужно говорить о высокой конкуренции, которая значительно возрастает в преддверии паралимпиады в Бразилии по всем спортивным направлениям. Вот и на этот раз борьбу пришлось вести с представителями 25 стран, каждой из которых мечталось о чемпионских лаврах и призовых местах. Сборная Украины сумела собрать медальный урожай, в котором одна золотая медаль за командный успех в соревнованиях саблистов.

Чемпионская тройка выглядит так: Андрей Демчук, Антон Дацко и Владимир Головащенко. И если у представителя города Николаева Владимира Головащенко не все сложилось удачно в личном зачете, то львовяне сумели отличиться в сабельных боях. У Дацко «бронза» в категории В, а у Демчука «серебро» в категории А. Медальный успех земляков поддержала и Наталья Морквич став третьей в сабле, категория А. Олег Науменко из Николаева, категория А, стал обладателем бронзовой медали в шпаге. Любопытно, что наше «западное направление» добывало медали в сабле, а южане – в шпаге. Землячка Олега – Татьяна Позняк выиграла серебряную медаль, и тоже в шпаге. Вот такая статистика побед. Пятое общекомандное место, которое мы разделили с командой Польши можно считать высоким, но нельзя забывать, что есть еще четыре ступеньки вверх. Паралимпийский спорт в Украине

У Сеулі (Південна Корея) відбулися Всесвітні ігри Міжнародної асоціації незрячих спортсменів IBSA.

Вихова нці Запорізького дитячого б уд и н к у - і н т е р н а т у – п е р е м о ж ц і Національного турніру з футболу Команда вихованців Запорізького дитячого будинкуі н т е р н а т у , підпорядкованого Департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації, посіла перше місце у Національному турнірі з футболу Спеціальної Олімпіади України. Спортсмени з інвалідністю отримали почесні грамоти та заслужені медалі. Виявивши наполегливість, мужність і спортивну майстерність, вони обійшли своїх головних суперників – команди з Сумської, Черні-

гівської, Львівської та Черкаської областей. Захід проходив у рамках Європейського футбольного тижня Спеціальної Олімпіади Європи/Євразії в м. Ніжин Чернігівської області за підтримки Федерації футболу України, футбольної Прем'єр-ліги, Ніжинського державного університету ім. М. Гоголя та асоціації спортивних журналістів України. Загалом у турнірі взяли участь більше тисячі спортсменів з інвалідністю з п'ятнадцяти областей України. Як зазначили організатори турніру, європейське футбольне

Уляна Ціздин виборола дві золоті медалі на Всесвітніх Іграх серед незрячих спортсменів

співтовариство такими заходами намагається створити якомога більше можливостей для того, щоб люди з інвалідністю, попри свої фізичні вади, могли займатися футболом та отримувати від цього задоволення. За словами директора СОУ Андрія Підварка, цією акцією надається унікальна можливість для всіх учасників проявити себе в улюбленій спортивній грі, отримати визнання та повагу. Після повернення вихованців Запорізького інтернату щиро вітали друзі та співробітники установи. Запорізький дитячий будинок-інтернат за показниками в роботі є одним із провідних в області. Завдяки активному залученню персоналу, спонсорів, шефів в установі постійно зміцнюється матеріально-технічна база. На сьогодні в дитячому будинку-інтернаті на повному утриманні проживають 133 вихованці. Для них забезпечені комфортні сучасні умови, налагоджено якісне шестиразове харчування, надається кваліфікована медична допомога. Діти мають можливість займатися спортом, відвідувати різноманітні гуртки. За інформацією Запорізької ОДА

Змагання проводяться з таких видів спорту як легка атлетика, шахи, дзюдо, пауерліфтинг, плавання, футбол, шоудаун (настільна гра, яка поєднує елементи настільного тенісу і аерохокею), боулінг. У пауерліфтингу в складі збірної команди України змагалася львів’янка Уляна Ціздин (вагова категорія 67,5-75 кг.). У фіналі Уляна зустрілася з росіянкою Оленою Коротковою. До останньої спроби Уляна боролася за перемогу і у вправі "жим лежачи", і у триборстві. В результаті напруженої боротьби представниця України виборола дві золоті нагороди. Міністерство молоді та спорту України

Львів’яни з д о б ул и перемогу на Спартакіаді серед незрячих у Польщі Упродовж кількох днів у Польщі проходила Спартакіада серед незрячих. Спортсмени з порушенням зору змагалися відразу в кількох видах спорту, адаптованих в багатьох європейських країнах для незрячих і слабозорих осіб: веслування, настільний теніс, боулінг, стрільба з рушниці, шахи та ін. Незрячі львів'яни – шахіст Володимир Дурнєв та Михайло Петрів – в результаті кількаденної напруженої боротьби здобули Кубок та медаль. В Україні поки що не існує таких видів спорту для незрячих, як настільний теніс, боулінг, стрільба, веслування і т.д., хоча деякі з них внесені до переліку Олімпійських (напр., настільний теніс). Доки в українських незрячих спортсменів з'явиться можливість тренуватися за вказаними вище видами спорту, польський тренер Станіслав Сек запросив усіх охочих з України вільно приїздити до них на тренування. Зауважемо, що особливий інтерес в незрячих львів'ян викликають стрільба і настільний теніс». Марта БІЛЬСЬКА

№11-12(161-162) червень 2015

Інклюзивне середовище

Олена Чорнобривенко: Наші заходи спрямовані на побудову інклюзивного середовища, де зручно всім

Людям з інвалідністю доводиться долати немало труднощів, пов’язаних із інтеграцією в суспільство. Причому проблеми виникають різнопланові. Для комфортного життя відповідні умови не створені навіть у найбільших містах, не кажучи вже про невеликі містечка й села. До того ж людям з інвалідністю доводиться долати багато соціальних бар’єрів, які заважають брати активну участь у суспільному житті.

днією з ключових ознак розвиненого суспільства є забезпечення належного рівня життя для всіх його членів. Середовище без фізичних і соціальних бар’єрів необхідна умова включення людей з інвалідністю в соціум. І таке середовище в Україні поступово створюється завдяки наполегливій праці зацікавлених ентузіастів. У Вінниці діє міський центр соціально-психологічної реабілітації для дітей та молоді з інвалідністю «Гармонія». Про діяльність цього центру ми поговорили з Оленою Чорнобривенко, котра була серед ініціаторів заснування громадської організації «Гармонія», на базі якої виник центр. Пані Олена фіналістка конкурсу «Десять видатних молодих людей України 2014» у номінації «Персональні здобутки». Пані Олено, розкажіть, будь ласка, про себе. Звідки Ви родом, де навчалися, чим займаєтеся нині? – Я народилася, живу і працюю у Вінниці. Тут же здобула дві вищих освіти, педагогічну і психологічну. Працюю в центрі реабілітації для людей із інвалідністю «Гармонія».

Яка Ваша роль у роботі центру соціально-психологічної реабілітації? – Я соціальний педагог. Займаюся з різними соціально-психологічними групами, надаю консультації, забезпечую підтримку та супровід людей, чиє життя розділилося на «до» та «після» внаслідок «зустрічі» з інвалідністю. Також консультую жінок із інвалідністю, які планують народжувати або уже народили дітей. Пані Олено, розкажіть детальніше про центр реабілітації. Як і коли з’явилася ідея його створення? – У 2002 році ми заснували громадську організацію «Гармонія», яка діє й донині. Ми займаємося з людьми, які мають порушення опорно-рухового апарату. У нас є багато програм, спрямованих на розбудову інклюзивного середовища. Однією з них був центр реабілітації. Як створювався центр? Чи отримував він у процесі свого створення якусь підтримку від державних чи інших установ? – Наш центр ‒ це приклад співпраці громадської організації, міської влади та соціально-відповідального бізнесу, волонтерства. Які завдання ставить центр перед собою? Що визначає як основну мету своєї діяльності? – Мета нашої діяльності – це яскраве та повноцінне життя людей із інвалідністю та членів їхніх сімей. Усі заходи спрямовані на розбудову інклюзивного середовища, де буде зручно і комфортно усім людям, включаючи людей із інвалідністю. Ми прагнемо, щоб усі мали доступ абсолютно до всіх послуг. Хто працює в центрі? Розкажіть про Ваших фахівців. – У нас не так багато працівників, але кожен фахівець багатогранний. Наприклад, психолог, окрім своїх прямих обов’язків, також є нашим системним адміністратором та допомагає ремонтувати візки; адміністратор – діловод та веде гурток із в’язання; медсестра проводить тематичні зустрічі для батьків. Таких прикладів багато. Ми працюємо в своє задоволення. Наш центр унікальний у своєму роді. Більшість наших працівників

мають інвалідність. Четверо пересуваються на інвалідних візках. Двоє працівників спочатку були нашими клієнтами, потім, отримавши низку послуг, почали проявляти активність, і не просто активність, а висували конструктивні пропозиції та діяли. І ось вони працюють у центрі. Ми проводимо різні заходи, спрямовані не лише на людей із інвалідністю. Ці заходи відвідують студенти, педагоги, психологи, лікарі. Дуже важливо те, що люди з інвалідністю є не лише користувачами, але й самі надають послуги та беруть участь у житті суспільства. Хочеться зазначити, що у нас величезний досвід співпраці з різними організаціями. Всі наші програми ми реалізовуємо у партнерстві. Хто відвідує заклад? Який основний контингент відвідувачів? – Клієнтами центру можуть бути діти та молодь віком від 7 до 35 років, які мають проблеми опорно-рухового апарату, розумово збережені. Це ті, хто може отримувати послуги. А взагалі у нас двері відкриті для всіх. Які послуги надає центр? – Ми надаємо широкий спектр послуг. Це психолого-педагогічна реабілітація ‒ консультування, діагностика, патронаж, психологічна та педагогічна корекція. Звісно, це і фізична реабілітація, куди входить консультування, лікувальний масаж, лікувальна фізкультура. Важливим аспектом є соціальна та побутова реабілітація, в межах якої ми навчаємо основних соціальних навичок, проводимо працетерапію та надаємо необхідну інформацію, а також забезпечуємо соціально-побутовий патронаж. У центрі є тренажерна зала, можливість відвідувати масажі, індивідуальні заняття з ЛФК, курси англійської мови. Діє музичний гурток, гурток творчості, група психологічної взаємопідтримки; постійно організовуються тренінги, зустрічі, екскурсії та багато інших цікавих заходів. Також доступні послуги служби перевезення людей на візках та служби супроводу людей із інвалідністю. Спілкувалася Юлія ПАНЧЕНКО

Маріанна Смбатян: Художник – це творець емоцій, але не треба забувати, що емоції бувають різними

Цього разу нам вдалося поспілкуватися з унікальною художницею Маріанною Смбатян. Народилася дівчина в Єревані, в п'ять років разом із родиною переїхала до Запоріжжя. З дитинства Маріанні поставили досить рідкісний діагноз – спинальна аміотрофія Верднига-Гоффмана – захворювання, внаслідок якого м'язи спини погано тримають тіло, а людина відчуває постійну загальну слабкість.

а, не дивлячись на це, художниця не втрачає оптимізму, жаги до життя та бачить прекрасне в буденних речах, а свої враження переносить на полотна. Весела, активна, енергійна, вона не тільки пише картини, а й складає вірші, виступає на радіо, вивчає англійську мову і бере участь у різних волонтерських проектах та акціях. «Справа художника – народжувати радість», – про це свого часу говорив Костянтин Паустовський. Чи згодні Ви з таким твердженням? – Так, згодна. Я впевнена, що художник – це творець емоцій. Але ж треба не забувати, що емоції бувають різними. Це й радість, смуток, любов, ненависть. Кожен мистець вкладає в картини свої почуття та емоції. Наприклад, я більше намагаюся показувати позитивні сторони, але нерідко відображаю сумні уривки, тому що життя занадто багатогранне.

Розкажіть, будь ласка, як починалася Ваша дорога до творчості? – Я малювала, скільки себе пам’ятаю. Зображувала на папері героїв, коней, загадкових принцес. Але серйозніше почала малювати після перемоги на дитячому конкурсі у рідному Запоріжжі. Саме тоді батьки вирішили віддати мене на навчання до художньої школи. Хто Вас навчав малювати й що найбільше запам’яталося з вуст педагогів? – Я ніде не навчалася, лише брала уроки живопису в запорізької художниці Юлії Півень-Фоміної, яка є членом Національної Спілки Художників України. Вона наповнювала мене не тільки технічним знанням, але й культурою, яка є невід’ємною частиною живопису. Я пізнала багато мудрощів, але більше за все пам’ятаю передані нею слова її батька, котрий теж чудовий художник. Він казав: «У той час, коли митець почне вважати себе повністю завершеним майстром, він помре як художник». Йдеться про те, що справжній майстер повинен розвиватися усе своє життя. Як би Ви назвали свою художню техніку та стиль? – Я поєдную у своїх картинах реалізм із імпресіонізмом. А щодо стилю, то він в мене різноманітний – від тендітних образів до похмурої готики. Що Вам найбільше подобається малювати і чому? – Більше за все я люблю зображувати емоції та почуття, а вони відображаються в людях. Тому мені й подобається малювати саме людей у різних варіантах. Але як би я не зображувала людину, завжди вношу сюжет, навіть якщо це тільки портрет. Ви берете активну участь у проекті «Рівні можливості». Розкажіть про цей клуб, ідею заснування та в чому суть Вашої діяльності? – Цей клуб заснували три роки тому. Вийшло це майже випадково. У єврейський центр Мазаль Тов прийшов хлопець Гоша. Він був в інвалідному візку, займався ремонтом техніки. Потім із ним прийшло ще двоє людей у візках. Тоді волонтери, робітники й ди-

ректор центру зрозуміли, що це може бути зародженням нового клубу. І дійсно зовсім скоро членів у клубі ставало все більше й більше. Мені пощастило стати членом клубу ще на самому початку та побачити його розвиток. По-перше, цей клуб дає можливість людям інвалідністю спілкуватися. Але, крім спілкування, ми усі разом подорожуємо, займаємося волонтерством, розвиваємося на різних майстер-класах. Наприклад, зараз ми почали вивчати англійську мову з професійним вчителем. А ще ми співпрацюємо з міською владою щодо покращення пересування у нашому місті для людей інвалідністю. Дуже вразила ваша картина, на якій зображено дівчину на пуантах в інвалідному візку. Розкажіть про неї, яку ідею несе ця картина? – Цією картиною я хотіла показати, що, всупереч великим проблемам, можна та треба не тільки мріяти, а ще й прагнути до перемоги! Я взагалі люблю вносити в картини філософський підтекст. Не дивлячись на всі труднощі, у ваших роботах відчувається позитивне ставлення до життя. Що допомагає вам зберігати такий настрій? – Якщо бути щирою, то мені не завжди вдається бути такою позитивною, якою я виглядаю. Особливо останнім часом, після того, як я втратила близьку людину. Коли усе нагадує про щось дороге та втрачене, дуже важко не опустити рук. У мене через це дуже довгий час був такий період, коли зовсім нічого не хотілося робити, нічого не відчувала, нічого не радувало мене. Але наперекір цьому станові та болю, я все одно працювала. Просто змушувала себе приймати замовлення, виконувати різні волонтерськи проекти. Просто казала собі: «Треба!». Це допомогло мені не вмерти як особистості. А щодо позитиву, я просто намагаюся бути сильною. Можливо, позитив – це мій метод підсвідомо закритися від проблем та болю, тому я посміхаюся, дивлячись життю у вічі. Підготувала Дар'я НАЗАРОВА

Життя без бар’єрів

№11-12(161-162) червень 2015

Персональна виставка картин Анастасії Кобріної «Чарівний світ»

У Київській Центральній районній бібліотеці ім. М.О.Некрасова відбулося відкриття персональної виставки картин Анастасії Кобріної «Чарівний світ» (у рамках соціально-культурного проекту для людей з інвалідністю «З любов’ю до життя»). Настя вже багато років є активним членом Луганської обласної молодіжної громадської організації «Асоціація молодих інвалідів Східного Донбасу-Схід» та Луганського обласного центру соціокультурної адаптації молоді з інвалідністю і отримувала підтримку в освіті, розвитку, адаптації та творчій реалізації. Ще будучи зовсім дитиною, дівчинка демонструвала неабиякі здібності, малюючи, займаючись різними видами декоративно-прикладного мистецтва, такими як скульптура, в’язання, бісероплетіння, виготовлення ляльок та іграшок з самих різних мате-

ріалів. Творчим керівником та натхненням для талановитої дівчини завжди була і залишається мама – Ольга. Проблеми зі слухом не завадили Анастасії бути включеною в усі молодіжні програми та заходи, адже вона є людиною відкритою, щирою, комунікабельною. Зараз Настя є студенткою Миргородського художньо-промислового коледжу імені М. В. Гоголя і показує відмінні успіхи. Виставка, що відбулася стала подією не тільки для сім’ї Насті, а й для всіх, хто прийшов того дня до бібліотеки. Сни та мрії, міста України, природа, тварини – все торкалося душі і ніби оживало завдяки тонко і високохудожньо виконаним акварелям та іншим роботам. Також глядачі мали змогу ознайомитися з розписом на іграшках і тарілках, подивитися на яскравих позитивних ляльок, і взяти участь у майстер-класах.

За словами бібліотекаря ЦРБ ім.М.О. Некрасова – Ніни Локоть на проведення виставки з нетерпінням і великим бажанням очікують ще 5 районних бібліотек міста Києва. Зі свого боку ЛОМГО «АМІ-Схід» розглядає можливість організації спільних концертних номерів групи «Flying Swan» (м.Старобільськ, основоположники музичної культури BeatBox Guitar в СНД – багатогранний і унікальний проект, переможці багатьох конкурсів та фестивалів), де фоном проектуватимуться надзвичайно гарні роботи Анастасії. Дуже дякуємо бібліотекарю Київської Центральної районної бібліотеки ім. М.О.Некрасова Ніні Яківні Локоть за організацію заходу, доброту душі, небайдужість та щиру турботу про людей з інвалідністю. Прес-центр «АМІ-Схід»

У Киє в і д і ти з і н ва л і дн і ст ю п ре д ста в и ли св о ї к а рт ин и «Україна – єдина» – виставка з такою назвою об’єднала творчі роботи вихованців київських шкіл-інтернатів для дітей з інвалідністю. Насолодитися цими витворами мистецтва могли усі відвідувачі «Art Eco Café», що поблизу метро «Житомирська» у Києві. У закладі часто проводяться художні виставки, але благодійних заходів кафе досі не приймало.

«Така виставка у нас проводиться вперше. Раніше у приміщенні нашого кафе виставляли свої роботи художники, які потім їх продавали. З пропозицією вис-

тавки «Україна – єдина» до нас звернувся благодійний фонд «Любов та надія». Наші керівники одразу «загорілися» цією ідеєю та дали згоду. Добру варто завжди знаходити місце, особливо в світлі останніх подій у країні», – говорить адміністратор закладу Алевтина Степура. У виставці представили 13 робіт, які розмістили у двох залах закладу. Ці композиції діти виконували цілими класами і намагалися докласти максимум зусиль, щоб продемонструвати своє бачення України. «Діти намагалися зобразити нашу державу неподільною і соборною. – розповідає пані Алевтина. – До прикладу, є роботи, де до України ніби нитками «пришитий» Крим. Школярі намагалися показати, що ми – один народ. Загалом роботи дуже різні. Особисто мені подобається композиція, яка виконана з різноманітних круп. Це карта України, де кожен окремий регіон позначений характерною йому культурою. Десь – це насіння соняшника, в іншому місці – пшениця тощо. Композиція покрита лаком і виглядає дуже естетично. На мою думку, це робота насправді технічно складна і від дітей вона вимагала багато зусиль». Відвідувачі закладу цікавились новою експозицією та навіть дякують власникам та персоналу за підтримку такої важливої справи. Олена БЕРЕЖНЮК, «День»

ПРИЄДНУЙТЕСЬ ДО БЛАГОДІЙНОЇ ПРОГРАМИ «РЯТУЙМО РАЗОМ!» Триває Благодійна програма «Рятуймо разом!», організована Національною Асамблеєю інвалідів України

Як Ви можете допомогти

Перерахувати кошти на банківський рахунок: одержувач платежу: ВГО НАІУ; код ЄДРПОУ/ДРФО: 26114037; банк одержувача: ПАТ КБ «ПриватБанк», Печерська філія, м. Київ (Україна); номер рахунку 26007052624054, валюта UAH (Українська гривня); код банку (МФО): 320649; призначення платежу: Безповоротна фінансова допомога людям з інвалідністю.

Ми щиро вдячні Вам за виявлену довіру та співчуття. Адже саме завдяки Вашій підтримці ми маємо змогу допомогти тим, хто найбільше її потребує. ВСІ ДОВІДКИ ЗА ТЕЛЕФОНОМ: (044) 279 61 82

Детальніше з програмою Ви можете ознайомитись за посиланням

www. sos.naiu.org.ua

Засновник: Національна Асамблея інвалідів України Свідоцтво про державну реєстрацію №19935-9735 ПР від 17.05.2013р. РЕДКОЛЕГІЯ: Валерій СУШКЕВИЧ – Уповноважений Президента України з прав людей з ін-

валідністю, голова ВГО «Національна Асамблея інвалідів України» Наталія СКРИПКА – виконавчий директор ВГО «Національна Асамблея інвалідів України» Ольга Журбенко – шеф-редактор Софія Шальман – головний редактор

Матеріали і фотознімки, надіслані до редакції, не рецензуються і не повертаються. Передрук матеріалів тільки з дозволу редакції. За зміст та точність викладених матеріалів відповідальність несе автор. За зміст реклами відповідає рекламодавець.

Листи надсилайте за адресою: 01030, м. Київ, вул. Рейтарська, 8/5А оф.107. Газету віддруковано: ТОВ «Укрполіграфмедіа» Індекс 37392 – пільгова передплата, 37520 – для інших передплатників Газета виходить два рази на місяць. Тираж згідно із замовленням. E-mail: bbarier@ukr.net