Управління освіти і науки Кам’янець-Подільської міської ради Центр дитячої та юнацької творчості
Тетяна Горгулько
ВІРШІ. ПРОЗА Збірка творів переможців літературного конкурсу «Я паросток малий землі своєї – 2018»
Кам’янець-Подільський 2018
2
Упорядник: Горгулько Тетяна Володимирівна, керівник гуртка юних поетів та прозаїків “Паросток” Центру дитячої та юнацької творчості
Рецензент Пантюк С.Д., письменник, видавець, літературний тренер
Горгулько Т. В. ВІРШІ. ПРОЗА. Збірка творів переможців літературного конкурсу “Я паросток малий землі своєї - 2018” / Упорядник Т.В. Горгулько. – Кам’янець-Подільський Центр дитячої та юнацької творчості, 2018. – 21 с. У цій збірці зібрані найкращі твори переможців міського заочного літературного конкурсу у молодшій та середній віковій групі.
3
ЗМІСТ ПЕРЕДМОВА …………….…………………...……5 ВИСОКОГО ПОЛЬОТУ! …...………………..……7 Кущ Евеліна ………………….……………………..8 Герасименко Вікторія …………..………………….9 Іванус Дарія …………………………..………...…10 Воронюк Антоніна …………………….………….11 Василевська Анна ………………………...….…...12 Вержбіцький Дмитро …………………..…………13 Думанська Дарія ………………………..…………14 Гулюватий Арсен ………………………..……..…16 Аліварська Аріна ………………………..………...18 Додаток 1. Фотогалерея …………………………..19
4
ПЕРЕДМОВА Яку роль в твоєму житті відіграє література? Відповідь приходить відразу: книга - це найкращий друг, що робить життя цікавішим, яскравішим, веселішим. І дійсно, це так, адже як здорово зануритися в світ героїв, переживати разом з ними всі пригоди, радіти, навіть засмучуватися через нездійсненні мрії. А ще краще бути маленькою її частинкою, і самому щось пробувати писати. Хіба це не прекрасно!? Звичайно, література в житті кожної людини відіграє свою роль. У дитинстві - поринаємо у світ казок, а згодом - світ творів. Ось тільки як переконати дитину, що вивчений віршик в майбутньому допоможе йому в житті? Відповідь проста: треба навчитися любити вірші і спробувати їх складати! У своїй творчості дитина відкриває щось нове для себе, а для оточуючих – нове про себе. Немає такого письменника, якого б хоч раз не запитали про той день і час, коли він відчув, що хоче присвятити своє життя літературі. Звісно, у кожного автора був свій шлях до творчості, але у більшості він починався ще у дитячі роки. І для того, щоб ці перші паростки письменницького таланту згодом переросли у покликання, потрібні були чиєсь схвалення, підтримка, дружня порада. На початку навчального року учні, які приходять на літературний гурток, ще такі налякані, боязкі, почасти бояться прочитати свої перші твори, а згодом і вірші, соромляться, бояться критики. Але з часом помічаємо, як кожен гуртківець росте у своєму літературному жанрі. Учні стають розкуті, висловлюють свою думку. Гуртківці вже мають змогу друкуватися у газеті навчального закладу та з часом, у місцевій газеті, беруть участь у різноманітних літературних конкурсах, стають переможцями: вони бачать результат своєї праці. А в майбутньому знання, які вони отримують в гуртку, стануть у нагоді: скласти веселі побажання до дня народження близької людини, створити пісню до шкільного свята, придумати анаграми для студентського КВНу, написати замітку і шкільну чи вузівську газету – де тільки не знадобиться вміння писати вірші. А головне, кожна дитина отримає можливість висловити у творчості свою нестандартність, свій дивовижний внутрішній світ. Хочу завершити словами, які сказав одного разу М.Є.СалтиковЩедрін: «Тільки одна література не підвладна законам тління, вона одна не визнає смерті». І це дійсно так. Скільки б мільйонів років не пройшло, а саме література була, є і буде, адже вона безсмертна! Тетяна Горгулько, керівник гуртка юних поетів та прозаїків «Паросток» 5
ВИСОКОГО ПОЛЬОТУ! Я вірю в те, що кожна дитина народжується талановитою. Але розвиток цього таланту переважно залежить від нас - дорослих: адже ми або створимо відповідні умови, або ні. У нашому випадку - все гаразд. І навіть трішки більше, ніж гаразд. В мене великий досвід роботи в різних журі та експертних радах, але стільки літературно обдарованих дітей, стільки їх виявилось у Кам'янці-Подільському, бачу вперше. І я отримав неабияку естетичну насолоду, працюючи в журі конкурсу “Я паросток малий землі своєї”, і ще раз утвердився у висновку, що наша чудова література має велике майбутнє. Кожному юному авторові цієї збірки хочу сказати таке: не припиняйте писати. Не приховуйте своїх думок і почуттів, адже завжди знайдуться люди, яким то буде цікаво. Не обмежуйте себе внутрішньо, бо будь-які обмеження призводять до творчого ступору. Описуйте своє повсякденне життя, фантазуйте про інші виміри, вигадуйте, переплітайте. Не бійтеся показувати написане своїм близьким батькам, вчителям, друзям, надсилайте на різні конкурси. Не сумуйте і не сердьтеся, коли вас критикують - без критики зростання неможливе. Кожен з вас - особистість та індивідуальність, у кожного свій шлях розвитку. Успішного творчого польоту вам, юні колеги, і нехай крила вашого таланту лише міцніють на вітрах нашого непростого повсякдення! Сергій Пантюк, письменник, видавець, літературний тренер
6
Евеліна Кущ, учениця 5 класу Кам’янецьПодільської загальноосвітньої школи № Любить читати, малювати та мріяти. перша спроба висловити свої думки в поетичній формі.
7. Це
Літо Цвіте земля, Сміються квіти, Сріблиться море – Настало літо! Хмаринка в небі, В траві роса, На хвилі чайка – Яка краса! Іду до школи Іду до школи І бачу квітку – Не рву… Бо сонце навіки зникне. Не буде веселка вгорі ясніти. Не будуть гратись щасливі діти. Не будуть люди пісні співати. Не буде мати дитя гойдати. Це вже не буде моя Вкраїна. Це буде пустка, що з горя гине. Це так важливо, щоб квітли квіти, Був мир, і в мирі жили всі діти!
7
Вікторія Герасименко, учениця 5-А класу Кам’янецьПодільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 10. Вікторія багато читає, захоплюється музикою. Дівчина любить мріяти, а потім мрії відтворює у своїх поезіях. Акровірші *** Сріблястий наступає день. Небесні сніжинки блищать. Інеєм вкриті берези і лози, Голосно птахи кричать. *** Білочка в дуплі живе, І горішки все гризе. Літечком висушує гриби. Книги у дуплі читає, А казок десятки знає. Кошеня і Віра Прийшло кошеня до хати Завалилось на піч спати. А в нашої Віроньки. В очах блищить дві зіроньки . Дивиться воно у них. Віроньки лунає сміх.
8
Дарія Іванус, вихованка Центру дитячої та юнацької творчості, дуже активна, весела, допитлива. Четвертокласниця Даринка любить читати фантастичні казки, тому вже пробує їх сама складати, а ще вона створює свої розповіді у жанрі фанфіка про маленького принца. Осінь та зима (Казка) Було це вкінці листопада. Осінь гуляла в лісі. Вона усе пофарбувала теплими кольорами. Осінь раділа, що створила така красу. Пройшло два дні. Ввійшла лісова королева до лісового царства і їй стало холодно, і через кілька хвилин на землю почали падати срібні сніжинки. Осінь не розуміла, що відбувається. І тут вона побачила перед собою зимову королеву, яка їй сказала: - Що ти тут робиш? - Я ще фарбую ліс? – відповіла осінь. - Ти забула, що твій останній місяць має не 31 день, а тільки 30. - Ой, я забула. - Мені приємно було з тобою познайомитися, - сказала зима, - але тобі час вирушати на інший континент. - Так, зачекай, я тільки змахну рукавом, щоб мої листочки опали на землю, вкрили її, щоб вона не змерзла. Так осінь і зробила. Усю землю встелила листям і помандрувала з лісу, а зима почала фарбувати усе в свій білий колір. Відтоді вони більше не зустрічалися. 9
Антоніна Воронюк, 13 років, вихованка Центру дитячої та юнацької творчості. “Своє натхнення я знаходжу в природі. Коли людину переповнюють позитивні емоції, натхнення приходить само собою, і допомагає людині творити. Пишу різні за тематикою вірші, а тепер ще й пробую свої сили у гумористичному жанрі”. Ой, біда! (смішинка) Ой, біда, біда, біда, Ой, розетка не така. Телевізор не працює, Холодильник не частує, Плита кашу не готує, Праска одяг не прасує. Одяг з шафи випадає, В гаманці грошей немає. Ой, біда, біда, біда, Ой, розетка не така. В “неті” вірус вже гуляє, І комп’ютер зависає, Чайник воду вже не гріє, Посудомийка теж не миє, І господарів нема. Ой, біда, біда, біда. Лишилась вдома я одна, Годину світла вже нема! 10
Аня Василевська, весела, товариська й серйозна п’ятикласниця, учениця Кам’янецьПодільської ЗОШ № 12. Любить читати, навчатися. Вперше спробувала написати вірш, і, здається, вдало. Білочка Із дупла старого дуба Хитра мордочка з’явилась, Довго там не забарилась, Пострибала, поскакала, Під пеньком грибка зірвала, Озирнулась й шмиг в домівку. Упізнав руденьку Білку? Зайчик Зайчик задніх теж не пас, Трішки й він харчів припас, Кучеряву капустинку, Соковитую морквинку. Вухань знає, що зима Промахів не пробачає, Кращих й гірших тут немає, Голод бо не вибирає. Вовк Десь завив сірий вовчисько: У-у-у! Зима вже близько – близько. Сірий знає, що з ним буде, Як про неї він забуде! Полювати не почне І жирку не нажене! 11
Дмитро Вержбіцький, учень 4-Б класу Кам’янецьПодільського НВК №14. “Цукерки, шоколад, яблучний пиріг, чай з імбирчиком, теплий шарфик… - це і є щасливе дитинство. А якщо поряд іще відважні друзі, класний вчитель, мудрі батьки, то і не лячно мудрувати”. Чотири бажання Дмитрик накатався на санках з гірки, а вдома вдоволено сказав: - Як весело взимку! Я б хотів, щоб зима завжди була! - Запиши своє бажання у мою кишенькову книжку, сказав тато. Прийшла весна. Дмитрик уволю набігався за метеликами. - Яка гарна весна! Я б хотів, щоб весна завжди була!, вигукнув він. Тато вийняв книжку і Дмитрик записав своє бажання. Настало літо. Були канікули. Дмитрик ловив рибу, збирав малину, перекидався у духмяному сіні, а потім сказав татові: «Я б хотів, щоб літо ніколи не закінчувалось». І це бажання Дмитрика записав тато. Розпочалась осінь. У саду збирали плоди – рум’яні яблука і жовті груші. Дідусь пригощав смачнючим медом. Дмитрик був у захваті і говорив татові: «Осінь – найкраща пора року!» Тато дістав свою записну книжку і показав хлопчикові. Відтоді Дмитрик знає: життя прекрасне кожної пори року! 12
Дарія Думанська, учениця 4-Б класу Кам’янецьПодільського НВК №14, народилася 4 листопада 2008 року у сім’ї педагогів. Дарія відмінно навчається, є активісткою класу, має чудові акторські здібності, гарно танцює (численні призові місця танцювального колективу “ABRA”). Дуже любить читати та пізнавати усе нове. І смішно, і грішно (Річкова бувальщина) Одного прекрасного серпневого дня я з своїми батьками подалися до річки на ймення Дністер, що у знаменитих Рудківцях. Та це був не простий відпочинок. Ви запитаєте, що ж ми збирались святкувати? О, ну як же, та це ж такий ювілей, перевірений роками на витримку, терпіння, взаєморозуміння, взаємоповагу, ну і багато чого розуму моєму дитячому неосяжного. Що, здогадалися? Так, річниця весілля – 10 років спільного подружнього життя. День обіцяв бути незабутнім! Наперед скажу, що так воно й сталося. Ми розташували свої покої, що звуться палаткою, на горбистому клаптику ще ніким незайманої землі. Понашому: хто не встиг, той запізнився. Ну що ж, потрібен перекус. Тато розклав багаття, приготував, як то кажуть, куточок для маминої релаксації. Якби ви бачили, як вона зраділа своїй новій, неповторній у жодному сучасному інтер’єрі, вогняній печі, що зветься диском. Справжній еко-дизайн! Мамині кулінарні фантазії на цей раз не співпадали з можливостями чудо-печі. Тому, хочешне-хочеш, а мусиш їсти смажену картоплю з яєчнею. 13
Друзі, я собі уявляла, ніби я у Макдональдсі і їм картоплюфрі. Наситившись, вирішили нарешті піти скупатися. Приготуйтесь!... Зараз дізнаєтесь про ізюминку нашого відпочинку. Ой, що то було?! Словами не передати. То потрібно було бачити. Але я все ж спробую словами донести до вашої уяви те, що відбувалося. Ну, слухайте та уявляйте... Вбравшись у красиві купальники, (крім тата, звісно ж) йдемо усі троє берегом. А той берег, хай йому грець, встелений таким кам’яним простирадлом, наче хто навмисне постарався. Мамі ж, як завжди, потрібно все якнайкраще, найчистіше. Як доводять власні спостереження, так як і більшості матусь. Уявіть собі картину: йде вона по тому камінню, не дивлячись під ноги, а видивляючись, де вода без водоростей. Та як спіткнеться, та як впаде на те каміння! Один рушник опинився чомусь у неї на голові. Тато з того переляку не знав за що взятися, чи плакати, чи сміятися. Я спочатку навіть і не помітила маминих сліз, пораненої ноги. Мені, що, головне річка, вода. Мама плаче від болю і відчуття провини перед нами про зіпсований довгоочікуваний вікенд, а я все ще у радісному передчутті „щебечу” їй про теплу воду, легкі хвилі... Тато, нашвидкуруч зібравши речі, приїхав на самісінький пляж машиною, адже мама так плакала наче мала дитина. Я й не думала, що дорослі так можуть. Ви навіть не можете уявити, як воно, приїхати на річку і не скупатись в ній…
14
Арсен Гулюватий Зараз Арсен навчається у 4-Б класі Кам’янець-Подільського НВК №14. Відвідує гуртки, бере участь у різних змаганнях та конкурсах, отримує грамоти та дипломи. Захоплюється українською поезією. Це захоплення передалось Арсенові від його дідуся, який доповнює та корегує дитячі, ще не зовсім досконалі, вірші. Однак головне у цій справі натхнення та бажання! Подорож до Чорного моря Знову літо! Час канікул й відпочинку Вирушаємо на море, щоб здоровим бути взимку. Щоб набратися там сили І себе загартувати. Через рідне нам Поділля Треба буде мандрувати. Рідні Товтри проминули І Летичів зі ставками Милий, тихий наш Немирів Що не сходить із реклами. Старовинне місто Умань Із Гетьманським старим замком Залишаєм ми позаду Теплим й ніжним літнім ранком. 15
Ще якась година друга Й сліпить очі синє плесо Здраствуй, тихе Чорне море Що було від нас далеко. Наше море Чорним зветься По легенді "не привітне", Але це всього лиш міфи Залишили древні скіфи. Сонце гріє, так привітно Промінь лагідний кидає. Море щось собі хлюпоче Наче щось сказати хоче. Ніжні бризги й гомін хвилі Будем довго ще ми чути. Теплі сонячні обійми Ми не зможемо забути!
16
Аріна Аліварська, учениця Кам’янець-Подільського НВК №14. Обожнюю мріяти! Це так прекрасно! “Наші мрії безмежні, вони роблять наше життя яскравим. Обов’язково мрійте, тому що всі мрії збуваються!” Вогники тепла Така ніжна і красива… Зима… Нарешті вона прийшла! Для мене зима – це сяйво безлічі діамантів на сонці, морозне повітря, малесенькі сніжинки, мов прозорі кришталини на пухнастій рукавичці. Це час, коли мерехтять гірлянди, коли пахне соковитими мандаринами, прикрашена ялинка, лункий сміх моїх рідних. Зима – це чарівний час, такий спокійний та душевний, коли кожен мріє про дивоказку, де всі здорові та щасливі. І хоча зима приходить разом з терпким морозом, я знаю як запалити вогники тепла у наших серцях. Це дуже просто! Потрібно дарувати обійми, одягати в них своїх рідних та близьких. Вони гріють тепліше, ніж шуби. Це не просто рук обійми, бо не в них тут річ, а тільки в серці. Обійму матусю, скажу, що люблю. І ми будемо удвох сидіти біля вікна, пити теплий чай та милуватися гарними візерунками, які намалював мороз. Будемо спостерігати за прекрасним таночком сніжинок. Обійму татуся і скажу, що він у мене сильний та найкращий. І ми щодуху скотимось на санчатах з великої снігової гірки. Мені на диво зовсім не страшно. Обійму бабусю, ніжно притулюсь до її м’якої щоки і прошепочу , що у неї найсмачніші новорічні пряники. Даруйте чарівні обійми, від них тепло та затишно! 17
Додаток 1. Фотогалерея
18
19
20