Slovochesti n57 2017 final compressed

СІЧЕНЬ 2017

ЧАСОПИС НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ

У НОВИЙ РІК – В НОВИХ ОСЕЛЯХ! СТОР. 6

МІСТО, ЩО ВИСТОЯЛО СТОР. 25

ДУШУ ПОКЛАВ ЗА ДРУЗІВ СВОЇХ СТОР. 28

ОФІЦІЙНО

«Про присвоєння А. Снітку звання Герой України» За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові постановляю: Присвоїти звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» СНІТКУ Андрію Володимировичу – учаснику антитерористичної операції (посмертно). Президент України П. ПОРОШЕНКО 21 листопада 2016 року №515/2016

«Про нагородження співробітників Національної академії Національної гвардії України» За зразкове виконання службових обов’язків, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові, вагомий внесок у розвиток правоохоронної освіти постановляю: Нагородити орденом княгині Ольги III ступеня СТРІЛЕЦЬ Ларису Костянтинівну – завідувача кафедри Нагородити орденом Данила Галицького ГЛУЩЕНКА Віталія Володимировича – заступника начальника Національної академії Національної гвардії України – начальника відділу, полковника Нагородити медаллю «За військову службу Україні»

ГЛАВА ДЕРЖАВИ ПІДПИСАВ ЗАКОНИ ЩОДО УНОРМУВАННЯ ПИТАНЬ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УЧАСНИКІВ АТО ТА УДОСКОНАЛЕННЯ ПОРЯДКУ ПРОХОДЖЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ 4 січня Президент Петро Порошенко підписав Закони України, відповідно до яких професійні військовослужбовці можуть звільнятися в запас по закінченню встановленого у контракті терміну в особливий період, а всі громадяни України – учасники АТО отримали право на призначення пенсії за віком. Розповімо про ці документи докладніше. Отже, реалізація Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби», дозволить унормувати деякі питання, пов’язані з прийняттям, продовженням та звільненням громадян з військової служби. Зокрема, дасть можливість військовослужбовцям, які проходять військову службу за різними видами контрактів в особливий період, за бажанням продовжити військову службу за новим контрактом або звільнитися з військової служби.

– Це дає вам можливість завершити контракт з тими, хто вирішив повернутися додому, але разом з тим – ні на йоту не знизити боєздатність і боєготовність частин і підрозділів, в першу чергу тих, які знаходяться у зоні проведення АТО, – звернувся Глава держави до присутніх під час підписання Законів міністра оборони Степана Полторака та начальника Генерального штабу Віктора Муженка.

– Тим громадянам України, які уклали фактично безстроковий контракт під час особливого періоду, ми даємо можливість відновити справедливість і дати можливість командирам забезпечити їх звільнення, – додав Петро Порошенко. Разом з тим Президент звернув увагу на те, що заміна особового складу здійснюватиметься поетапно. Законом встановлюється, що

2

ДРІБНОХОДА Дмитра Анатолійовича – командира батальйону забезпечення навчального процесу, підполковника ЄМАНОВА Владислава Вікторовича – начальника факультету, полковника Присвоїти почесне звання «Заслужений працівник освіти України» НАУМЕНКО Марії Олексіївні – професорові кафедри Президент України П. ПОРОШЕНКО 21 грудня 2016 року №569/2016

«Про відзначення державними нагородами України» За особисту мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час бойових дій та при виконанні службових обов’язків, постановляю: Нагородити орденом «За мужність» III ступеня АНТОНОВА Юрія Васильовича – сержанта КОЛЬЦОВА Валерія Геннадійовича – полковника КОРОЛЬОВА Олександра Олександровича – солдата МАРИНЦЯ Валерія Івановича – молодшого сержанта Нагородити медаллю «За військову службу Україні» ГУНЬКА Геннадія Леонідовича – підполковника ДАНИЛЮКА Василя Миколайовича – майора СТОРОЖКА Артема Вікторовича – капітана ШКОЛЯРЕНКА Ігоря Едуардовича – майора. Президент України П. ПОРОШЕНКО 21 січня 2017 року №11/2017 право на звільнення з військової служби набувають військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, дію якого було продовжено понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації та які вислужили не менше 18 місяців з дати його продовження. Також звільнитися мають право військові, що уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом. Документом також вносяться зміни до Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», пов’язані з унормуванням деяких інших питань щодо прийняття, проходження, звільнення з військової служби. Зміни до Кодексу законів про працю України та Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» врегульовують питання збереження соціальних пільг військовослужбовців. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо пенсійного забезпечення окремих категорій осіб із числа учасників антитерористичної операції» вносяться зміни до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та надається право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 55 років, жінками – 50-55 років. На пенсію за віком відтепер можуть розраховувати військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які брали безпосередню участь в АТО в районах її проведення за наявності страхового стажу не менше 25 років для чоловіків і 20 років для жінок. Таке ж право отримують учасники бойових дій, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України у складі добровольчих формувань, що були включені до складу ЗСУ, Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, а також військовослужбовці (резервісти, військовозобов’язані), особи рядового, начальницького складу та добровольці, добровольці, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час участі в АТО. Також відповідно до зазначеного Закону право на призначення пенсії за віком надається дружинам або чоловікам (якщо вони не взяли повторний шлюб), і батькам вищезазначених категорій громадян, які загинули чи пропали безвісти, померли внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час участі в АТО або забезпечення її проведення.

СЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

Підготовлено за матеріалами офіційного інтернет-сайту Президента України

ЗМІСТ

Інформаційно-публіцистичний журнал Національної гвардії України № 1’(57)) 2017

ВІДЛУННЯ СВЯТА «Миколай і всі святі, поверніть його мені, і не треба більш нічого дарувати…» ... 4 Умиймося водою, йорданською, живою! ............................................................. 5 ОФІЦІЙНО У новий рік – в нових оселях! ................................................................................ 6 КВАРТИРНЕ ПИТАННЯ Не столицею єдиною .............................................................................................. 9

5

6

ТЕМА НОМЕРА НАЦІОНАЛЬНІЙ АКАДЕМІЇ НГУ – 85! Нові підходи у навчанні майбутніх офіцерів Національній гвардії...................... 10 Let’s speak English! ................................................................................................. 13 Досвід, набутий роками ....................................................................................... 14 Іноземна – як рідна ............................................................................................... 14 Спортивна гордість Академії ................................................................................ 15 Молодий ветеран АТО мріє стати офіцером ........................................................ 16 Брати-гвардійці з Буковини .................................................................................. 21 Бойові сестри великої курсантської родини ........................................................22

СЛУЖБА «Овідіопольського різника» допомогли затримати гвардійці ............................ 24 ОБЛИЧЧЯ АТО Місто, що вистояло ...............................................................................................25 ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ! Душу поклав за друзів своїх ................................................................................ 28

10

32

НЕ СЛУЖБОЮ ЄДИНОЮ «Вмирай за те, що так болить…» .......................................................................... 30 ВЕТЕРАНИ 90 років, життя триває! ......................................................................................... 31 ЦЕ ЦІКАВО Бородачі із сокирами і чоловіки у спідницях: що носять військовослужбовці різних країн ........................................................32

ЗАСНОВНИК: Головне управління Національної гвардії України

ТИРАЖ: 2200 примірників. Розповсюджується безкоштовно

ЧЛЕНИ РЕДКОЛЕГІЇ: генерал-майор Ярослав Сподар, полковник В’ячеслав

ЮРИДИЧНА АДРЕСА: м. Київ, вул. Народного ополчення, 9А

Ященко, полковник Сергій Блощіцин, полковник Геннадій Солдатенко

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ: 04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, 5

ВІДПОВІДАЛЬНИЙ РЕДАКТОР: підполковник Валерія Агібалова ЗАСТУПНИК ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА: майор Олександр Загородній

Тел: (044) 428-66-13 E-mail: slovochesti@ukr.net Свідоцтво про державну реєстрацію

НАД НОМЕРОМ ПРАЦЮВАЛИ:

№20269 – 10669ПР від 12.08.2014р.

дизайн та комп’ютерна верстка: Дмитро Грек

ДРУК: друкарня Іміджево-видавничого центру Національної

літературний редактор: Людмила Бутакова

гвардії України. Зам.42 СЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

3

ВІДЛУННЯ СВЯТА

«МИКОЛАЙ І ВСІ СВЯТІ, ПОВЕРНІТЬ ЙОГО МЕНІ, І НЕ ТРЕБА БІЛЬШ НІЧОГО ДАРУВАТИ…»

Напередодні дня святого Миколая на телеканалах та в українському сегменті Інтернет-простору відбулася прем’єра відеокліпу на незвичайну різдвяну пісню, що за кілька днів зібрав тисячі «лайків» та зворушливих відгуків. Серед багатьох людей, які висловили своє захоплення цим твором, був і Президент України Петро Порошенко, який на своїй сторінці у «Фейсбуці» написав: «Вражений до глибини душі «Молитвою на Різдво»! Дякую за цю сучасну колядку проекту «Пісні війни» та окремо її автору – українському воїну Зіновію Медюху. Під час Святвечора давайте віддамо шану нашим військовим. Саме завдяки їм ми маємо можливість святкувати Різдво в мирі та затишку…».

Таємниця успіху пісні «Молитва на Різдво» (вже шостого синглу соціальномистецького проекту «Пісні війни») – у актуальності сюжету: у ній йдеться про дівчинку Оленку, яка чекає з війни свого тата і просить у святого Миколая та у всіх святих одного – аби батько повернувся живим, і примовляє: «І не треба більш нічого дарувати…». Разом із професійними артистами цей твір виконав його автор – сивочолий боєць у камуфльованій формі зразка 2014 року, із нашивками Національної гвардії України – 57-річний Зіновій Олександрович Медюх. У біографії цієї непересічної, надзвичайно оптимістичної людини – чимало особистих досягнень. Зіновій Олександрович закінчив технікум, у 1979 – 1981 рр. пройшов строкову військову службу у спеціалізованому топографічному загоні Прибалтійського військового округу. Тривалий час працював у спеціальному конструкторському бюро «Геотехніка», пройшовши шлях від слюсаря до інженераконструктора. Водночас був громадським активістом, брав участь у діяльності Народного Руху України, товариства «Просвіта». Після проголошення незалежності України здобув економічну освіту у Львівському інституті менеджменту, навчався за кордоном – в Універcитеті штату Канзас (США) та на курсах кредитної спілки «Будучність» (м. Торонто, Канада), стояв біля витоків кредитно-кооперативного руху в Україні: розбудовував одну з перших кредитних спілок, обіймав посаду заступника голови

4

ревізійної комісії Національної асоціації кредитних спілок України. У зрілому віці він не полишав два захоплення своєї молодості: спорт та пісенну творчість. Досі успішно працюють побудовані ним ще 1987-го тенісні корти у рідному Стрию, що на Львівщині, а Зіновій Олександрович є президентом громадської організації «Тенісний клуб «Сокіл». Особисто він почав грати у теніс досить пізно, у 26 років, проте досі бере участь у змаганнях ветеранів, а серед вихованців клубу – переможці всеукраїнських та міжнародних тенісних турнірів. Ще пізніше, у віці «за п’ятдесят», він вперше вийшов на сцену з улюбленою гітарою – і згодом став лауреатом кількох всеукраїнських фестивалів бардівської пісні.

– Я не пропустив жодної масової події на майданах сучасної України, починаючи з перших акцій Народного Руху і «Революції на граніті», тож зрозуміло, що не міг бути осторонь Революції Гідності, – розповів Зіновій Олександрович, – Із перших днів став до лав 12-ї сотні самооборони та «Нічної Варти», щоночі, о п’ятій ранку співав зі сцени своїх пісень, керував підрозділом охорони комендатури Євромайдану. 18 лютого 2014 року під час сутичок із «Беркутом» у Маріїнському парку втратив сусіда і друга дитинства Андрія Корчака, самому таки вдалося встояти від ударів на ногах на Інститутській, проте дістав отруєння сльозогінним газом…

СЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

Коли на Євромайдані оголосили про початок формування 1-го резервного батальйону Нацгвардії, Зіновій Медюх вирішив записатися одним із перших, «умовив» кардіолога з медкомісії, ходив по наметах, співав і агітував побратимів ставати на захист держави. Разом із набагато молодшими «самооборонівцями» він пройшов курс військової підготовки на полігоні у Нових Петрівцях, відновлюючи напівзабуті солдатські навички, у квітні прийняв Військову присягу на вірність Українському народу. Але отруєння газом та труднощі польового життя далися взнаки хворобою, від якої він почав втрачати голос…

–Я мав розмову із покійним генералом Кульчицьким, який особисто керував формуванням і підготовкою батальйону (нині, як відомо, цей підрозділ носить ім’я полеглого генерала, Героя України – Ред.). Сергій Петрович порадив мені не ризикувати здоров’ям у свої 55 років, зазначивши, що я можу принести набагато більше користі на культурно-ідеологічному фронті – тримаючи в руках не зброю, а гітару. А ще сказав: «Вважайте себе у резерві батальйону…», – згадує бард. З тієї весни 2014-го розпочалася його особиста, «творча» війна за Україну – співак, відомий як «Зеник із Стрия» або «Зеник з Майдану», здійснив десятки поїздок до району АТО, де дав сотні концертів. Діставався туди і «на перекладних», і разом із знайомими волонтерами. Його пісні лунали на блокпостах і опорних пунктах, у госпіталях, на площах міст та сіл Донеччини та Луганщини – Зіновій Олександрович зізнається,

ВІДЛУННЯ СВЯТА що не підраховував точно, але слухачами близько половини його виступів були саме цивільні люди.

– Частину концертів ми дали разом із моїм однополчанином, Максимом Перев’язком, разом із яким ми після того, як поранений у АТО Максим виписався з госпіталю, відновили дует «Кулі», утворений ще 2012 року. Доводилося мені виступати і за кордоном – на запрошення представників української діаспори відвідував Канаду і Великобританію… Напередодні православного Різдва 2016 року, повертаючись з чергової поїздки до зони АТО, Зіновій Олександрович написав нову пісню – «Молитву на Різдво»: – Їхав додому і думав про той крайній блок-пост, всіх тих хлопців, які залишаються захищати нашу землю і при мінус 10-20 градусів, у той час, коли на мирній території усі родинами збираються за святковими столами. Думав про свою родину – на мене вдома чекали донька і онук. Думав про побратимів з батальйону імені генерала Кульчицького, що загинули у ДТП під Бахмутом 5 січня 2015-го – я тоді теж збирався їхати з ними на фронт, але рідні «вмовили» залишитися вдома на те Різдво… На тлі цих роздумів народилася пісня, яка частково перекликається із відомою колядкою з іншої епохи: «Сумний Святий Вечір в сорок шостім році…». Нового, професійного звучання колядка Зіновія Медюха набула, коли її було відібрано до числа півтора десятка пісень, що 2017 року увійдуть до альбо-

му «Пісні війни». Як повідомила ініціатор та координатор цього соціально-мистецького проекту Галина Гузьо, «Пісні війни» – масштабна громадська ініціатива, завданням якої є пошук та запис на професійній студії пісень, створених українськими воїнами, які воювали та досі воюють на Сході України. Надзавдання проекту – зберегти та поширити сучасну україномовну військову пісню як у контекстах музичної культури й патріотичного виховання, так і в контексті історії України. Разом із Зиновієм Медюхом «Молитву на Різдво» виконали львівські артисти – співачка Оксана Муха та вокальна формація «Піккардійська терція», художній керівник якої Володимир Якимець створив аранжування (до речі, це рідкісний випадок, коли відомий вокальний секстет заспівав не акапельно, як зазвичай, а під інструментальний супровід). Запис на студії «Jenny Records» виконав Мар’ян Криськув, а відеокліп створив журналіст львівської студії «Громадського ТВ» Олег Шмідт, об’єднавши зйомку у студії із кадрами із зони АТО,

наданими Центральною телерадіостудією Міністерства оборони України.

– Бійці, учасники проекту «Пісні війни» – це люди, які пройшли горнило пекла. І зробили це заради нас, – зазначив Володимир Якимець. – Вони боронять Україну. А в цьому проекті показують, що є не тільки воїнами, а й творчими особистостями. Пісня «Молитва на Різдво» – дуже світла, дає надію та віру у перемогу. Залишається додати, що до створення майбутнього альбому пісенних творів бійців АТО також долучилися лідер гурту «Антитіла» Тарас Тополя, Павло Табаков та Арсен Мірзоян, Сергій «Фома» Фоменко із групи «Мандри», Ірина Доля та Аничка Чеберенчик. Підполковник Сергій КОВАЛЕНКО, фото Ярослава СТАНЧАКА та з особистого архіву З.О. МЕДЮХА

УМИЙМОСЯ ВОДОЮ, ЙОРДАНСЬКОЮ, ЖИВОЮ! Церковні свята у вітчизняних військових колективах почали відзначати ще на зорі незалежності нашої держави, коли українці, і у погонах, і без, стали поволі повертатися до традицій, які сповідували наші предки. Спершу святкували лише Різдво та Великдень, але згодом долучилися і до вшановування інших важливих для кожної віруючої людини днів та дат, наприклад, Хрещення Господнього, що припадає на 19 січня. Вважається, що на Водохреща вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби. Священики у всіх містах і селах святять воду, яку віряни беруть із собою додому, кроплять нею свої оселі, дають пити тяжкохворим. Крім того, на

Водохреща прийнято купатися у річковій ополонці, так званій йордані, тричі занурившись у крижану воду з головою. Вважається, що виконання цього обряду сприяє зціленню від усіх недуг і дарує людині здоров’я на весь новий рік. Все більше і більше гвардійців долучаються до відзначення цього церковного свята – нинішнього Водохреща в крижану купіль занурилися тисячі гвардійців, серед яких були навіть військовослужбовці, які виконують бойові завдання у зоні АТО! Так, бійці харківського оперативного з’єднання НГУ відвідали купальні Карлівського водосховища, що у Ясинуватському районі Донецької області, неподалік від лінії розмежування. СЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

– Раніше, до початку збройного конфлікту на нашій землі, до водосховища, особливо, на свято Хрещення Господня, приїжджало чимало людей – і з Карлівки та інших навколишніх населених пунктів, і з Донецька, який розташований усього в 20 км звідси, – згадують місцеві жителі. – В такий день як сьогодні, особливо сильно хочеться вірити, що настане час, коли наші купальні знову наповняться веселими голосами щасливих людей! Підполковник Валерія АГІБАЛОВА, фото майора Олександра БОВКУНА та Андрія КОРОЛЬОВА

5

ОФІЦІЙНО

У НОВИЙ РІК –

В один із останніх днів минулого року у військовому містечку 1-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України відбулося одразу кілька важливих заходів, у яких взяли участь секретар Ради національної безпеки і оборони Олександр Турчинов, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, голова комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони Сергій Пашинський, командувач Національної гвардії України генерал-лейтенант Юрій Аллеров, військовослужбовці та ветерани НГУ, численні журналісти провідних вітчизняних телеканалів, друкованих та електронних ЗМІ.

Генерал-лейтенант Аллеров поділився здобутками Національної гвардії України у 2016 році. За словами командувача, якісні зміни не оминули жодного важливого аспекту життєдіяльності НГУ. Приміром, основним досягненням в системі військового управління стало створення у Головному управлінні НГУ трьох нових відділів – стратегічного планування та сумісності з військовими структурами НАТО; психологічного забезпечення; закупівель товарів, робіт та послуг за державні кошти. Проведення даних організаційно-штатних заходів наближає структуру управління НГУ до сучасних стандартів європейських військових формувань з правоохоронним статусом. У минулому році командуванням НГУ приділялася значна увага питанням підготовки кваліфікованих кадрів – як з числа офіцерів, так і військовослужбовців за контрактом. Так, у Національній академії НГУ було створено кафедру службобойового застосування військових частин. У навчальні програми курсантів, що здобувають вищу військову освіту за різними спеціальностями, внесено зміни з урахуванням досвіду проведення антитерористичної операції на Сході України. У Навчальному центрі НГУ, що у місті Золочеві, у квітні 2016 року було створено підрозділ, де навчають фахових військових інструкторів з тактичної, вогневої, військово-інженерної підготовки, тактичної медицини та військової топографії – у майбутньому саме вони стануть основними наставниками для особового складу всіх частин та підрозділів. Протягом семи місяців «школа інструкторів» здійснила чотири випуски, 141 військовослужбовець отри-

6

мав кваліфікаційну категорію «Інструктор ІІ рівня». Якісні зміни відбулися і в системі логістичного забезпечення НГУ. Військове формування успішно перейшло на електронну систему публічних закупівель ProZorro. Це надало змогу не лише ефективно попереджувати можливі прояви корупції, а й зекономити близько 110 млн. гривень бюджетних коштів. Було суттєво покращено і матеріально-технічне забезпечення НГУ. Так, 2016

року у з’єднаннях та частинах НГУ введено в експлуатацію п’ять швидкозбірних споруд для розміщення особового складу, збудовано три ангари для зберігання матеріальних цінностей, проведено капітальні ремонти 15 казарм, 3 солдатських їдалень, 2 гуртожитків, 2 котелень та 2 лазень. Для потреб НГУ придбано 178 одиниць автомобільної техніки, 14 модульних автозаправних станцій, 74 одиниці бронетанкової техніки, 4 протитанкові ракетні комплекси «Стугна», 1045 одиниць стрілецької зброї. Також для проведення розвідувальної діяльності було придбано 5 наземних станцій керування безпілотними літальними СЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

апаратами, три з яких нині застосовуються в зоні проведення АТО. Як відзначив командувач, вперше за багато років вдалося суттєво скоротити квартирну чергу, що пов’язано насамперед із відновленням бюджетного фінансування будівництва і придбання на вторинному ринку житла для військовослужбовців. На вирішення «квартирного питання» гвардійців та членів їх родин держава виділила в минулому році 121,8 млн. гривень. Кошти було витрачено на придбання житла у Києві, Харкові, Хмельницькому, Миколаєві, містах-супутниках обласних центрів, де дислоковано частини НГУ. Озвучив генерал-лейтенант Аллеров і основні завдання Національної гвардії на 2017 рік. Серед нововведень, на які слід чекати гвардійцям – створення в Головному управлінні НГУ управління внутрішнього контролю та безпеки, введення посад головних сержантів до штатів управлінь, з’єднань, військових частин та підрозділів, впровадження системи комплектування служби у військовому резерві за територіальним та екстериторіальним принципами. Також у новому році буде продовжено активну співпрацю НГУ з іноземними колегами, зокрема з Асоціацією сил поліції та жандармерії країн Європи та Середземного моря у статусі військової установи (FIEP). Нагадаємо, у жовтні минулого року НГУ отримала статус спостерігача організації і в майбутньому планує стати її повноправним членом. На шляху до цієї мети планується здійснити ряд кроків. Одним з них стане створення сучасного Міжнародного центру підготовки підрозділів правоохоронної діяльності, концепцію якого було

ОФІЦІЙНО

В НОВИХ ОСЕЛЯХ!

розроблено в Головному управлінні НГУ. Цей амбітний проект із сучасною матеріально-технічною базою, який планується реалізувати на базі навчального центру НГУ «Старе», надасть значні перспективи щодо вдосконалення навчання як вітчизняних, так і іноземних військових правоохоронців. Він дозволить не лише розширити рамки співробітництва та обмін досвідом під час спільних практичних навчань, конференцій та семінарів, а й прискорить впровадження міжнародних стандартів та закордонного досвіду в систему навчання особового складу НГУ. Варто зазначити, що вперше ідею створення даного навчального центру було озвучено ще у 2010 році, коли командування внутрішніх військ МВС України спільно із колегами з Жандармерії Франції розробили базовий проект і навіть порахували його вартість – понад 10 млн. доларів. Але за браком коштів плани тоді так і залишилися на папері. З урахуванням вимог сьогоден-

ня нинішні цифри збільшилися в чотири рази. Суму вже озвучили іноземним партнерам, які виявили зацікавленість у реалізації цього проекту, тож командування НГУ сподівається на фінансову допомогу закордонних колег. По завершенню свого виступу, командувач із гостями взяв участь у церемонії відкриття нової казарми загону спеціального призначення «Омега», де також відбулася презентація перспективних зразків форми одягу військовослужбовців НГУ. Після цього на центральному плацу бригади оперативного призначення гостей ознайомили із сучасною зброєю та технікою НГУ. Деякі із зразків викликали непідробну цікавість як журналістів, так і високопосадовців, адже виготовлені вони були на замовлення Національної гвардії в одиничних екземплярах і не мають аналогів в жодному з вітчизняних силових відомств. Приміром, комплекс машин управління вогнем артилерії на базі двох бронеавтомобілів «Козак». Вартість переоблад-

Презентація перспективних зразків форми одягу військовослужбовців НГУ СЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

нання броньованих машин сучасними високотехнічними приладами коштувала 4,5 млн. гривень, проте фахівці відділу артилерії управління бойового забезпечення Головного управління НГУ переконані, що воно того вартувало. За допомогою комплексу можна здійснювати автоматизоване управління вогнем та бойовими діями дивізіону, розраховувати задачі щодо підготовки даних для ураження цілей, вести розвідку та проводити передачу даних в захищеному режимі за допомогою супутникового, дротового та радіозв’язку. Нині він знаходиться на озброєнні бригади швидкого реагування НГУ. Ще один комплекс незабаром отримає харківське з’єднання оперативного призначення, у складі якого також є артилерійський дивізіон. Ще однією новинкою, до якої була прикута увага гостей, став спеціальний автомобіль групи оперативного планування на рухомій базі з модулем-трансформером. Техніка призначена для використання в польових умовах, зокрема в зоні проведення АТО, у якості допоміжного пункту управління Головного управління НГУ. Як повідомив генераллейтенант Аллеров, такими спецавтомобілями в перспективі будуть укомплектовані усі територіальні управління НГУ. А секретар РНБО Олександр Турчинов, ознайомившись з технічними характеристиками машини і високо оцінивши її можливості та зручність, зазначив, що буде рекомендувати командуванню Збройних Сил України взяти на озброєння подібні пересувні автомобілі-штаби. Подбали в Нацгвардії і про поліпшення умов несення служби підрозділів, які виконують завдання з охорони громадського порядку у відриві від постійного місця дислокації. Зокрема, для забезпечення харчування особового складу було придбано 5 автобусів-їдалень, один з яких продемонстрували гостям заходу. Вони обладнані куточ-

7

ОФІЦІЙНО

Так виглядає модуль-трансформер спецавтомобілю групи оперативного планування на рухомій базі зовні і зсередини.

ками для миття рук, прийому та видачі їжі. Одночасно тут можна нагодувати 54 військовослужбовця – 22 в салоні і 32 під тентом, що входить до комплекту пересувної їдальні. Завершальним і, без перебільшення, найприємнішим моментом багатого на події дня стало вручення військовослужбовцям та ветеранам Національної гвардії сертифікатів про отримання квартир. Цю відповідальну місію виконали Олександр Турчинов разом із Арсеном Аваковим. Виступаючи з привітальним словом, секретар РНБО відзначив провідну роль Національної гвардії України в укріпленні обороноздатності держави та захисті українського народу від зовнішніх і внутрішніх загроз.

– Україна переживає нелегкі часи – війна, фінансова криза. Але в цих умовах керівництво держави знайшло кошти, щоб виділити на обороноздатність рекордну суму в 134 мільярди гривень, що склало 5,2% від державного бюджету. Дуже важливо, що цей ресурс піде не тільки на бойові навчання, зброю і техніку, а й на вирішення соціальних питань наших військовослужбовців. Одним із найважливіших для багатьох із вас є власне якісне і сучасне житло, – сказав Олександр Турчинов. За його словами, у 2016 році Національна гвардія забезпечила житлом 253 родини своїх військовослужбовців. Але

Автобус-їдальня

8

плани значно більші. Квартири будуються не тільки в Києві і Київській області, а й в Харкові, Хмельницькому, Дніпрі, Львові, Одесі та в інших містах, де дислокуються підрозділи НГУ.

– Сьогодні ми разом з вами будемо святкувати новосілля 58 родин, котрі отримують такі довгоочікувані ключі від квартир. На 2017 рік бюджетом НГУ передбачено понад 200 млн. гривень виключно на придбання житла для військовослужбовців. Дуже важливо, щоб офіцер чи солдат-контрактник мав надійний тил і йому було куди повертатися після служби. Я хочу побажати вам, аби у ваших оселях було тепло і затишно, щоби Господь завжди беріг вас і ваші родини. Я впевнений, що Національна гвардія виконає свій конституційний обов’язок. Українські громадяни вірять вам і знають що ви їхній надійний захист. Слава Національній гвардії, слава Україні! – зазначив секретар РНБО. Того дня, напевно, не було найщасливіших людей на світі, аніж військовослужбовці, котрі тримали в руках заповітні сертифікати. Для того, аби новоспечені власники помешкань змогли оглянути свої оселі, командування навіть виділило автобус до столичної вулиці Бориспільської, де знаходиться будинок.

– Наша родина на цю подію чекала довгих 18 років і нарешті дочекалася.

Квартира простора, з хорошим ремонтом, гадаю дружині і дітям має сподобатися. Першим же за традицією запустимо в помешкання кота, – усміхаючись поділився планами начальник служби сумісництва з військовими структурами НАТО полковник Володимир Томашевич. Не менш щасливим був і його товариш – старший офіцер відділу планування та аналітичної роботи управління бойової та спеціальної підготовки полковник Сергій Рекун.

– Жінка, коли дізналася що у нас буде нарешті своя квартира, спочатку не повірила, а потім сказала, що держава нарешті повернулася до нас обличчям. Що й говорити, набридло вже по «чужих кутках» тинятися. А ось ветеран військової служби учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС лейтенант у відставці Олександр Улітін прийшов із дружиною Оксаною, яка, до речі, також присвятила своє життя Національній гвардії і нині очолює Центральний музей НГУ.

– Я й досі не можу повірити, що це сталося! – з чарівною посмішкою говорить жінка. – Здається, що повірю лише коли вже заселимося. Я хочу побажати усім нашим військовослужбовцям нарешті отримати своє житло! Майор Олександр ЗАГОРОДНІЙ, фото автора та капітана Андрія НЕКРАСОВА

Тренувальна система 82-мм міномета «ТС-82 мм» СЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

КВАРТИРНЕ ПИТАННЯ

НЕ СТОЛИЦЕЮ ЄДИНОЮ Довгоочікуваним житлом перед початком Нового року держава ощасливила не лише гвардійців, які проходять службу в столичному гарнізоні. Ключі від 31 помешкання отримали військовослужбовці з Дніпра, Харкова, Одеси, Маріуполя, Слов’янська, Шостки та Вінниці. Ще 9 квартир вінницькі і калинівські військовослужбовці одержали напередодні Старого Нового року.

Так, трикімнатні квартири в новому будинку в селищі міського типу Хлібодарське, що в трьох кілометрах від Одеси, одержали родини полковника Ігоря Дідковського та підполковника Володимира Білінського. Як зазначив начальник штабу Південного територіального управління полковник Олег Підлубний, котрий вручав сертифікати на житло, невдовзі полку щасливих новоселів прибуде. У 2017 році в Одесі планується придбати для військовослужбовців ще як мінімум десять квартир. Отримали подарунок «під ялинку» і сім родин військовослужбовців Центрального територіального управління НГУ та дніпровського полку з охорони важливих державних об’єктів. Будинок, в якому мешкатимуть гвардійці, знаходиться в 12 кілометрах від Дніпра, в селі Партизанське. Незважаючи на відносну віддаленість від обласного центру, жити тут буде зручно, адже поруч знаходиться дитячий садок, загальноосвітня школа і лікувальний заклад. Для освячення нових квартир було запрошено настоятеля Хрестовоздвиженського храму в сусідньому селищі Обухівці протоієрея Димитрія Сполітака.

– Забезпеченість житлом є одним з ключових питань соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей. Щиро бажаю, щоб у ваших родинах панували любов, мир і благополуччя, – привітав підлеглих з радісною подією виконувач обов’язків начальника Центрального територіального управління полковник Ігор Тимчишин. А ось у Харкові новим оселям раділи не лише родини офіцерів-гвардійців. Гуртожиток поліпшеного типу для військовослужбовців за контрактом було відкрито у військовому містечку оперативного з’єднання НГУ. Символічну стрічку на вході перерізав начальник Східного територіального управління генерал-майор Юрій Лебідь.

– Я проходжу службу у з’єднанні уже 7 місяців. Сам не місцевий, власної квартири не маю, а у Харкові знайти помешкання «по кишені» доволі проблематично. Але відсьогодні для мене житлова проблема вирішена – мешкатиму у гуртожитку. Тут просторі кімнати, санвузли із сучасною сантехнікою, приміщення з пральними машинами, кухні з новенькими меблями і плитами для приготування їжі. Думаю, нам тут буде і затишно, і зручно, – поділився один з мешканців гуртожитку солдат Денис Задорожний. У церемонії вручення сертифікатів та ключів від дев’яти двокімнатних квартир, яка відбулася 12 січня у вінницькому

полку НГУ, взяли участь командувач НГУ генерал-лейтенант Юрій Аллеров, голова обласної державної адміністрації Валерій Коровій та міський голова Сергій Моргунов. Вітаючи новоселів, генерал Аллеров зазначив, що вперше за два десятиліття військовослужбовці протягом одного лише минулого року отримали таку значну кількість квартир і запевнив що ця тенденція продовжиться і в поточному році. У свою чергу, мер Вінниці Сергій Моргунов повідомив, що міська влада прийняла рішення виділити дві земельні ділянки для будівництва двох будинків для військових на 144 квартири.

СЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

Майор Олександр ЗАГОРОДНІЙ, фото Андрія КОРОЛЬОВА

9

ТЕМА НОМЕРА

НОВІ ПІДХОДИ У НАВЧАННІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ

З початком антитерористичної операції на Донбасі спектр службово-бойових завдань Національної гвардії України значно розширився. Нині офіцерам мало вміти організувати службу свого підрозділу за призначенням. Кожен із них повинен знати, як дати відсіч ворогові в реальному бою і при цьому уберегти життя та здоров’я – своє та своїх підлеглих. Тож саме цьому аспекту підготовки офіцерських кадрів у Національній академії НГУ сьогодні приділяється значна увага.

2014 року програма навчання курсантів Академії зазнала суттєвих змін, зокрема, було збільшено кількість занять в польових умовах, аби майбутні лейтенанти уміли впевнено діяти у відриві від місця постійної дислокації підрозділу, налагодити життєдіяльність взводного опорного пункту чи блокпоста в районі проведення АТО. Двічі, а то і тричі на рік курсанти виїжджають для проведення практичних занять за своєю спеціалізацією до навчального центру Академії, що у селищі Верхня Писарівка – раніше стіль-

10

СЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

ки часу в полі проводили хіба що курсанти командно-штабного факультету. Кілька тижнів майбутні офіцери живуть за своїм звичним розпорядком дня – відвідують заняття, несуть службу у добовому наряді. Потім на них чекає триденний комплексний польовий вихід. Курсанти облаштовують блокпост, вогневі позиції та приховані спостережні пункти й організовують бойове чергування, пильнуючи за активністю диверсійнорозвідувальних груп умовного противника. «Ворожа ДРГ», яка

НАЦІОНАЛЬНІЙ АКАДЕМІЇ НГУ – 85! повинна захопити блокпост, формується, як правило, з курсантів групи спецпризначення командно-штабного факультету. Якщо спецназівцям вдається виконати своє завдання, вони запускають у повітря червону сигнальну ракету. Коли ж гарнізон блокпоста виявляє наближення «ворога», він сповіщає про це своїх наставників зеленою ракетою. Звичайно, у мирній обстановці, на знайомому полігоні такі практичні заняття виглядають захоплюючими змаганнями. Але цей досвід дозволить майбутнім офіцерам не розгубитися і прийняти правильне рішення в реальній бойовій обстановці. На початку минулого року у Національній гвардії стартував проект підготовки військових інструкторів з числа офіцерів та контрактників. З часом вони мають замінити командирів ротної ланки в процесі бойової підготовки. Слід зазначити, що хлопцям та дівчатам, які вступили на навчання до Академії влітку 2016 року, вперше в історії навчального закладу заняття курсу початкової військової підготовки проводили професійні інструктори – військовослужбовці Навчального центру НГУ. Протягом двох тижнів новоспечені курсанти набували базових навичок з тактичної, медичної підготовки та інших дисциплін. До речі, у програмі цього курсу враховано сучасний досвід армій країн НАТО. Необхідні у подальшій службі медичні знання майбутнім командирам допомагають опанувати цивільні інструктори-волонтери. Уже два роки поспіль активісти Громадського об’єднання «Захист патріотів» влаштовують курсантам випускних курсів триденні тренінги з тактичної медицини «Combat lifesaver», що включають теоретичні та практичні заняття із надання першої медичної допомоги в ході бойових дій або в інших екстремальних умовах.

Значних змін зазнала програма навчання курсантів випускних курсів Академії. З 2014 року «без п’яти хвилин лейтенанти» регулярно виїжджають на полігон 92-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України, що дислокується у Чугуївському районі Харківської області. Під пильним наглядом викладачів кафедри озброєння та стрільби курсанти відточують навички застосування бойового модуля «Парус» бронетранспортера БТР-4Е, протитанкового керованого ракетного комплексу «Фагот», зенітної установки ЗУ-23-2, гранатометів та стрілецької зброї різних видів, виконують практичні завдання з тактики, військової топографії, медичної підготовки. Крім того, такі польові виходи – чудова можливість здобути навички налагодження життєдіяльності підрозділу в польових умовах, адже о будь-якій порі року курсанти живуть на полігоні в наметовому містечку, самостійно організовуючи його охорону та створюючи собі належні побутові умови. Останній польовий вихід відбувається за місяць до вручення молодим офіцерам лейтенантських погонів. Цього разу вони протягом трьох-чотирьох днів закріплюють знання у навчальному центрі Академії кожний за своїм фахом. Зокрема, цьогорічні випускники командно-штабного факультету вчилися діяти у складі ротної тактичної групи, нести службу у заслонах, на блокпостах та взводних опорних пунктах. Курсанти інженерно-технічного факультету розгортали польові майстерні з ремонту та обслуговування військової техніки й озброєння. Курсанти факультету економіки та менеджменту відточували навички організації роботи польового продовольчого пункту, хлібопекарні, речової ремонтної майстерні та польової лазні. Випускники гума-

СЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

11

ТЕМА НОМЕРА нітарного факультету практикувалися у морально-психологічному забезпеченні виконання особовим складом бойових завдань, зокрема проводили оперативні інформування, організовували роботу автоклубу-друкарні та польової каплички. Курсанти-зв’язківці організовували комунікацію між підрозділами та встановлювали пункти управління з використанням комплекту супутникового зв’язку та ретранслятора. Взагалі, випробувати себе як професіоналів курсанти можуть уже починаючи з другого року навчання, для цього в навчальній програмі передбачені військові стажування. Наразі кількість і терміни відряджень вихованців Академії у порівнянні з минулими роками не змінилися. Проте донедавна курсанти проходили практику виключно у з’єднаннях та частинах НГУ, а нині їх радо приймають у себе й інші вітчизняні відомства та установи. Так, 2016 року майбутні командири підрозділів спецпризначення вперше стажувалися на одній із баз підготовки співробітників Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України, що на Кіровоградщині, а курсанти інженерно-технічного факультету – на Державному підприємстві «Харківський завод спеціальних машин». Суттєво впливають на якість підготовки майбутніх офіцерів НГУ і можливості навчально-матеріальної бази Академії. Слід зазначити, що за останні два з половиною роки вона значно розширилась і стала більш сучасною. Так, із прийняттям на озброєння Нацгвардії нових вітчизняних БТР-4Е, до Академії надійшли відповідні динамічні тренажери, укомплектовані навчальним стендом бойового модуля «Парус».

12

СЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

У програмному забезпеченні цих машин закладено понад 200 різноманітних вправ, які дозволяють змоделювати будь-яку ситуацію. Успішно експлуатується і комп’ютерний симулятор кабіни водія автомобіля «КрАЗ», а також тренажери, що повністю імітують бойове застосування ПТРК «Фагот» та «Стугна», переносного зенітно-ракетного комплексу «Ігла». Ще один плюс сучасної навчально-матеріальної бази Академії полягає в тому, що застосування різноманітних бойових тренажерів, мультимедійного тиру тощо дозволяє значно економити боєприпаси та пальне, яких потребують наші військові в зоні бойових дій. При цьому, вирушаючи на полігон, курсанти вже мають певні навички і відчувають, що їм набагато легше застосовувати те чи інше озброєння, керувати технікою, адже вони неодноразово виконували ці вправи на тренажерах. До речі, зазначені технічні засоби застосовуються не лише для підготовки курсантів Національної академії НГУ. Із початком антитерористичної операції на Донбасі, коли в Нацгвардії постала проблема нестачі кваліфікованих фахівців – екіпажів бронетехніки, операторів ПТРК і стрільців-зенітників, в Академії було оперативно організовано курси для прискореного навчання спеціалістів для різних частин і підрозділів НГУ, які успішно закінчили понад 500 військовослужбовців. Також слід зазначити, що перші екіпажі БТР-4Е, які були підготовлені в Академії та відправлені в зону АТО, комплектувалися викладачами навчального закладу. Нині набутий бойовий досвід вони передають майбутнім офіцерам. Лейтенант Олексій ПАВЛЮК, фото з архіву відділу міжнародних зв’язків, інформації та комунікації НА НГУ

НАЦІОНАЛЬНІЙ АКАДЕМІЇ НГУ – 85!

LET’S SPEAK ENGLISH!

Міжнародне співробітництво завжди було одним із пріоритетних напрямів розвитку внутрішніх військ, а згодом – і Національної гвардії України. Військовослужбовці НГУ регулярно беруть участь у міжнародних військових навчаннях, причому, із кожним роком кількість таких заходів зростає. На навчаннях Fearless Guardian – 2015, Rapid Trident – 2016 та Sea Breeze – 2016 комунікація між українськими гвардійцями та іноземними солдатами здійснювалася зусиллями військових перекладачів, більшість із яких є курсантами та офіцерами Національної академії НГУ. Проте очевидно, що для кращого сприйняття досвіду, яким діляться зарубіжні колеги, вітчизняним військовим – і не лише офіцерам, але й рядовому та сержантському складу – необхідно знати англійську мову. Як же зробити так, щоби кожний військовослужбовець у кожній частині чи підрозділі мав можливість підтягнути іноземну? Можна, звісно, запрошувати цивільних мовознавців у казарми. Але це, по-перше, недешево, а по-друге, в силу специфіки службово-бойової діяльності гвардійців спланувати заняття заздалегідь дуже складно. Та й необхідної нашим хлопцям військової термінології, прийнятої в арміях країн-членів НАТО звичайний викладач не навчить! Тож командуванням НГУ було прийнято рішення підготувати достатню кількість фахівців з числа офіцерів, які навчатимуть воїнів без відриву від служби. На початку 2016 року іноземну було включено до блоку занять з бойової та спеціальної підготовки. Курси для військовослужбовців, які в перспективі передаватимуть свої знання особовому складу на міс-

цях, запрацювали на базі мовного відділу Національної академії НГУ. Тривають вони два місяці. Офіцери, які успішно засвоюють навчальний матеріал і вдало складають випускні іспити, отримують відповідні сертифікати. Слід зазначити, що минулого року такі курси проводилися уже двічі.

– Уже близько сорока офіцерів НГУ пройшли курси англійської мови на базі мовного відділу Академії, поточного року очікується підготовка ще тридцятьох. Слухачі навчаються у двох комп’ютеризованих лінгафонних лабораторіях. В перспективі наш мовний відділ планується реорганізувати у мовний центр із відповідним кадровим та ресурсним забезпеченням, – розповідає начальник мовного відділу Національної академії НГУ майор Артем Радванський.

СЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

ДОВІДКОВО

Свою роботу мовний відділ Національної академії НГУ розпочав у 2011 році. Основним завданням цього підрозділу є підготовка військовослужбовців до участі в міжнародних навчаннях та місіях ООН. Нині у мовному відділі працюють п’ять досвідчених викладачів, двоє з яких – офіцери, які нещодавно повернулись з Південного Судану, де вони брали участь у роботі місії Організації Об’єднаних Націй. Лейтенант Олексій ПАВЛЮК, фото з архіву відділу міжнародних зв’язків, інформації та комунікації НА НГУ

13

ТЕМА НОМЕРА

ДОСВІД, НАБУТИЙ РОКАМИ Очевидно, що для виховання справжніх офіцерів мало відібрати кращих кандидатів у курсанти, забезпечити їх затишними аудиторіями, новенькими підручниками і ультрасучасними електронними тренажерами, за допомогою яких можна імітувати стрільбу з бойової зброї чи водіння військової техніки. Без живого досвіду людей, які брали участь у реальних бойових діях, виростити гідних командирів, здається, вельми проблематично. Утім, у Національній академії НГУ є кому навчити майбутніх лейтенантів воювати. Чимало викладачів у погонах брали участь в антитерористичній операції на Сході України або у миротворчих операціях ООН. Одним із таких офіцерів є начальник кафедри тактики командно-штабного факультету полковник Євген Геннадійович Башкатов. Народився Євген Геннадійович у 1975 році в селі Ржаві Курської області РРФСР. Але через кілька років родина Башкатових переїхала до Харкова, і саме це місто офіцер вважає рідним. Тут він навчався у школі, демонструючи схильність до точних наук, зокрема неодноразово посідав призові місця на олімпіадах з математики та хімії. Отримавши атестат про середню освіту, юнак вступив до Харківського вищого

військового училища Національної гвардії України. На першому курсі Євген опановував спеціальність фахівця військового тилу, та коли в 1993 році в училищі було введено фах перекладача іноземних мов, він у числі кращих курсантів продовжив навчання за цією спеціальністю.

1997 року лейтенант Башкатов став одним з 28 перших випускників-перекладачів. Командування навчального закладу, який тоді вже носив назву Військового інституту Національної гвардії України, поклопотало, щоб молодий лейтенант залишився проходити службу в Інституті на посаді курсового офіцера групи спеціального призначення командноштабного факультету. Через кілька місяців лейтенанта Башкатова разом із 14 підле-

глими-курсантами відрядили до однієї з військових баз Сил спеціальних операцій Армії США, дислокованої у штаті Каліфорнія. Протягом трьох тижнів місцеві «зелені берети» проводили з харків’янами заняття з парашутно-десантної, вогневої та топографічної підготовки. Серед найяскравіших спогадів Євгена Геннадійовича про цей візит – орієнтування на місцевості у темну пору доби із використанням пристрою нічного бачення і десантування з військово-транспортного вертольоту «Chinook». Що й казати, для молодого офіцера це був безцінний досвід. До того ж, виконуючи на заняттях функцію перекладача, він значно підвищив свій рівень володіння англійською мовою. Повернувшись до навчального закладу, лейтенант Башкатов вирішив спробувати пройти відбір до участі в миротворчій місії ООН і став наполегливо прямувати до своєї мети. У своє друге закордонне відрядження він відбув уже капітаном. Протягом року Євген Геннадійович обіймав посаду командира взводу спеціального миротворчого підрозділу МВС України в Косово,

ІНОЗЕМНА – ЯК РІДНА Науково-педагогічний склад Національної академії НГУ налічує майже триста цивільних та військових викладачів. Серед них є чимало видатних педагогів, кандидатів та докторів наук. Кореспонденту «СЧ» вдалося поспілкуватися із завідувачем кафедри філології, перекладу та мовної комунікації гуманітарного факультету Іриною Олексіївною Лисичкіною – людиною, яка не тільки успішно керує підлеглим педагогічним колективом, але й проводить постійну науково-дослідницьку роботу як в Україні, так і за її межами. Народилася Ірина Олексіївна у місті Горлівці Донецької області. Ще школяркою вирішила пов’язати своє життя з вивченням іноземних мов. У 2001 році з відзнакою закінчила перекладацький факультет Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов й здобула кваліфікацію перекладача англійської і французької мов, вчителя іноземних мов та зарубіжної літератури. Під час навчання в аспірантурі викладала англійську у своєму рідному інституті. У 2005 році молодий фахівець захистила свою першу дисертацію у Київському національному лінгвістичному університеті, а через рік здобула ступінь кандидата філологічних наук. У 2006 році Ірина Олексіївна залишила стіни рідного навчального закладу у вченому званні доцента. Наступним місцем її

14

роботи став Військовий інститут внутрішніх військ МВС України. Зі зміною місця роботи змінилась і специфіка педагогічної діяльності нашої героїні, адже тепер доводилось працювати як зі студентами, так і з курсантами, а останні, втомлені від щоденних службових навантажень, бажання навчатись виявляли не так часто, як того б хотілося викладачеві. Проте щире захоплення своєю справою, урівноважений і стійкий характер допомогли Ірині Олексіївні не тільки здобути авторитет вимогливого та професійного викладача, але й уже через рік очолити кафедру філології, перекладу та мовної комунікації гуманітарного факультету. Разом із тим, Ірина Олексіївна ненастанно продовжує удосконалювати власні знання і прагнути до подальшого профеСЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

сійного зростання. З 2010 року вона є викладачем-експертом й постійним членом міжнародної робочої групи з розвитку освіти Консорціуму «Партнерство заради миру», до складу якого входять близько 800 військових навчальних закладів та наукових установ із дослідження проблем безпеки по всьому світу. За цей час вона відвідала понад 10 країн, де відбувалися різноманітні освітні програми та семінари.

НАЦІОНАЛЬНІЙ АКАДЕМІЇ НГУ – 85! серед завдань якого були: забезпечення громадського порядку в різних населених пунктах Краю, попередження міжетнічних сутичок, супровід підсудних та засуджених осіб, охорона державних установ та важливих осіб. 2006 року на той час уже майор Башкатов знову вирушив до Косова. До речі, одного разу очолюваний ним підрозділ відзначився, взявши участь у спеціальній операції, під час якої миротворцям вдалося вилучити у кількох громадян 28 кг наркотиків. Після повернення до рідного навчального закладу, який уже йменувався Академією внутрішніх військ МВС України, Євген Геннадійович ще кілька років служив на посаді курсового офіцера. Пізніше вступив на навчання до військової магістратури Академії, яку закінчив у 2009 році. Тоді ж почав викладати на кафедрі тактики, а у 2014 році закінчив ад’юнктуру, захистивши дисертацію та здобувши ступінь кандидата військових наук. Цього ж року Євгена Геннадійовича було призначено на посаду начальника кафедри тактики. Нині полковник Башкатов є автором десяти наукових статей, кількох науководослідних робіт та навчальних посібників за різноманітною тематикою тактичної підготовки підрозділів НГУ.

– Наразі від колективу нашої кафедри залежить надзвичайно багато, адже тут курсантів готують до реальної служби. Зазначу, що кожний із викладачів брав участь в АТО, зокрема, і у складі підрозділів спеціального призначення НГУ, – розповідає полковник Башкатов. Слід додати, що минулого року курсантський однострій наділа дочка Євгена Геннадійовича – Владислава. За прикладом батька вона також вивчає іноземні мови на гуманітарному факультеті Академії. У 2015 році викладачі довіреного їй колективу здійснювали підготовку курсантів та офіцерів Національної гвардії України, які пізніше брали участь у спільних українсько-американських навчаннях як перекладачі. Цього ж року Ірина Лисичкіна очолила міжнародну групу експертів-викладачів англійської мови в Національному університеті оборони України ім. І. Черняховського. Минулого літа вона пройшла наукове стажування і захистила конкурсний проект в Європейському центрі вивчення питань безпеки ім. Джорджа Маршалла, що знаходиться у німецькому місті Гарміш-Партенкірхен. Наразі наукові надбання Ірини Олексіївни складають 107 навчально-методичних праць. Протягом лише двох останніх років вона виступила із доповідями на восьми всеукраїнських та міжнародних конференціях. Очолювана Іриною Олексіївною кафедра філології, перекладу та мовної комунікації є одним із провідних наукових підрозділів Академії. Викладачі цього педагогічного колективу готують військових та цивільних фахівців з перекладу, які за своїм рівнем знань можуть скласти конкуренцію випускникам передових лінгвістичних університетів України.

СПОРТИВНА ГОРДІСТЬ АКАДЕМІЇ Фізичній культурі і спорту в Національній академії НГУ традиційно приділяється значна увага. Якби можна було зібрати спортивні трофеї всіх її вихованців різних років, напевно, вони не вмістилися б і в найбільшому із чотирьох тутешніх спортзалів! Практично під час кожного загального шикування особового складу на стройовому плацу можна побачити, як начальник Академії вітає кращих спортсменів за чергові здобутки. Дуже часто при цьому лунає прізвище курсанта інженерно-технічного факультету Дмитра Назаренка – майстра спорту міжнародного класу з гирьового спорту.

Народився Дмитро у селі Мачухи, що на Полтавщині. У шкільні роки хлопець весь свій вільний час проводив у спортивному залі. Його старанність та цілеспрямованість помітив вчитель з фізичної культури. Він порекомендував Дмитра тренерам полтавської секції гирьового спорту, так розпочалася спортивна кар’єра майбутнього чемпіона. У 2005 році юнак вступив до Полтавського технікуму харчових технологій, поєднуючи навчання із тренуваннями. Вже третьокурсником Дмитро посів призове місце на чемпіонаті України, здобувши звання майстра спорту з гирьового спорту. А через рік, після того як молодий гирьовик виборов третє місце на чемпіонаті світу, який проводився у місті Казані (Республіка Татарстан, Російська Федерація), йому було присвоєно звання майстра спорту міжнародного класу.

2010 року Дмитро Назаренко став військовослужбовцем за контрактом полтавського батальйону внутрішніх військ МВС України. Того ж року він увійшов до складу національної збірної команди. Незабаром спортсмен вступив до Академії ВВ МВС України, тож ось уже п’ятий рік курсант Назаренко здобуває вищу військову освіту і регулярно виступає на змаганнях у різних куточках світу.

СЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

Так, у 2013 році юнак посів перше місце на міжнародному спортивному турнірі «Ventspils Atlants», який проходив у Латвії, а через рік – третє місце на чемпіонаті світу у Німеччині. Минулого року Дмитро здобув бронзову медаль на першості Європи у Польщі, штовхнувши 32-кілограмову гирю 60 разів за 8 хвилин. І це лише найвизначніші його перемоги!

– Щороку я беру участь у двох-трьох масштабних міжнародних стартах, до яких починаю готуватись приблизно за півтора місяці. У цей період графік тренувань дуже напружений. Тут важливо не тільки належно готуватися, але й слідкувати за харчуванням, загальним здоров’ям, уникати травм. Також необхідно правильно планувати відпочинок, аби належним чином відновитися після серйозних навантажень. Я дуже вдячний командуванню Академії та своєму безпосередньому начальству за те, що мене завжди підтримують, створюють гідні умови для тренування у спортзалі нашого навчального закладу. Я ж у свою чергу роблю все, що від мене залежить, аби прославляти його, – розповідає курсант Назаренко. Як майбутній офіцер НГУ Дмитро захищає і честь нашого військового формування на змаганнях гирьовиків різних силових структур України. У минулому році юнак брав участь у всеукраїнських змаганнях «Динаміада-2016». В особистій першості курсант Назаренко посів ІІІ місце, зробивши гідний внесок у командну перемогу гвардійців. Проте призи та медалі, яких у Дмитра уже понад 30, це не лише його власна заслуга. Як і кожному спортсмену, досягати успіхів курсанту Назаренку допомагає його тренер, викладач кафедри фізичного виховання і спорту майор Артем Турчинов. Зі слів наставника, Дмитро – дуже технічний і сконцентрований на досягненні високих результатів спортсмен. На тренуваннях він викладається на всі сто відсотків, тож недивно, що він завжди серед переможців, хоча по натурі Дмитро – скромний хлопець. Лейтенант Олексій ПАВЛЮК, фото автора та з особистого архіву полковника Євгенія БАШКАТОВА, Ірини ЛИСИЧКІНОЇ, курсанта Дмитра НАЗАРЕНКА

15

ТЕМА НОМЕРА

МОЛОДИЙ ВЕТЕРАН АТО МРІЄ СТАТИ ОФІЦЕРОМ

За останні два роки до лав курсантів Національної академії НГУ вступили чимало військовослужбовців із реальним бойовим досвідом. Нещодавно курсантський однострій одягнув і сержант Ігор Шафігулін, який виконував завдання у зоні АТО у липні-серпні 2014 року. Зі своїми побратимами військовослужбовець пережив численні обстріли противника, не раз вступав у безпосереднє зіткнення з російськими військовими і місцевими сепаратистами, двічі потрапляв у полон до бойовиків, але, на щастя, повернувся додому живим і готовим й надалі захищати свою Батьківщину...

На військовій службі 22-річний уродженець Миколаєва перебуває з 2012 року, коли його було призвано на строкову до севастопольського полку внутрішніх військ МВС України. У числі кращих новобранців Ігоря відправили для проходження курсів для майбутніх молодших командирів до Навчального центру, що у місті Золочеві. Незабаром після повернення до пункту постійної дислокації молодший сержант Шафігулін був призначений на посаду заступника командира патрульного взводу, а у жовтні 2013 року він став військовослужбовцем за контрактом. Під час подій Євромайдану Ігор у складі військово-оперативного резерву севастопольського полку ВВ забезпечував охорону громадського порядку на вулицях столиці. Коли в березні Російська Федерація розпочала анексію Кримського півострову, севастопольський полк ВВ, як і всі інші українські військові об’єкти, був оточений російськими військовими і місцевою «самообороною». На початку квітня наш герой вирушив додому – таких як він, вірних Військовій присязі воїнів-севастопольців, виявилася лише одна п’ята частина особового складу полку. Ігор Шафігулін обійняв посаду молодшого помічника начальника військового наряду миколаївського полку НГУ. А через чотири місяці у складі оперативного резерву частини вирушив на Донбас. Протягом місяця миколаївці несли бойове чергування в Амвросіївському районі Донецької області, а 23 серпня поблизу селища Лисичого просто на їхні позиції виїхала ціла колона бойовиків – докладніше про цей епізод і подальшу хронологію подій, у яких брали участь миколаївські гвардійці, йдеться в мате-

16

ріалі «70 разом і назавжди» («СЧ» №3 (47) 2014 р.). Зазначимо, що молодший сержант Шафігулін з честю виконував свій службовий обов’язок – у найскладніші хвилини юнак не впадав у відчай, діяв чітко, грамотно та холоднокровно. Так, коли під час зіткнення зі згаданою вище ворожою колоною зав’язався інтенсивний бій, Ігор зі свого «підствольника» ГП-25 поцілив по вантажівці бойовиків, знищивши її. В тому ж бою хлопець був поранений – на щастя, куля пройшла по дотичній, лише трохи задівши кисть його руки. Саме тоді юнак вперше потрапив у полон до терористів. Після бою вони виявили позицію, де перебував Ігор та ще троє його однополчан, відібрали у військовослужбовців зброю, зв’язали, стали допитувати. Але й тут молодому контрактнику пощастило – вже через годину полонених відбили побратими. Миколаївські військові правоохоронці отримали наказ спершу відступити в напрямку Амвросіївки, а менше ніж через добу – в бік Маріуполя. Проте в районі селища Войковського, де як виявилося згодом, уже стояли кілька позицій військових регулярної армії РФ та проросійських бойовиків, колона потрапила під щільний обстріл. Майже всю техніку було знищено, кілька військовослужбовців загинули, доля трьох невідома і понині – вони перебувають у списках зниклих безвісти. Уцілілі гвардійці були змушені переховуватися в посадці неподалік селища Обрізного. Вони пробули там три доби, практично без їжі, води та боєприпасів – ще одного затяжного бою вони просто б не витримали. Росіяни, добре знаючи про місцезнаходження миколаївців, поставили їм ультиматум – «Здавайтесь або загинете!», тож гвардійці були змушені здатися. Військовослужбовці завантажилися у три вантажівки та УАЗк – все що залишилося від колони – і виїхали на вказане їм бойовиками місце. Аж раптом із заростей виїхав БТР, який «відконвоював» їх до російСЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

ського прикордонного пункту. Там військовослужбовців пересадили у закриті тентами вантажівки. В цих машинах гвардійці перебували понад дві доби – коли вони зупинилися у полях Ростовської області РФ, надвір їх випускали тільки для допитів. Ігорю і всім його побратимам здавалося, що все це нереально – просто нічний кошмар, від якого вони ніяк не можуть прокинутися. На щастя, на третій день уряди України та РФ домовилися про обмін полоненими – нацгвардійців міняли на російських десантників, що «заблукали» в районі селища Дзеркального Донецької області, і яких напередодні затримали українські військові. Гвардійців привезли в місто Таганрог, там без жодних пояснень посадили у літак, який доставив їх у Білгород. У ніч з 31 серпня на 1 вересня на прикордонному пункті «Гоптівка» Харківської області відбулася процедура обміну. Після кількох днів відпочинку молодший сержант Шафігулін повернувся до службових буднів. Виконувати військовий обов’язок у зоні АТО йому більше не довелось. У березні 2015 року Ігоря викликали до столиці, де міністр внутрішніх справ вручив йому державну нагороду – медаль «За військову службу Україні». Влітку 2016 року молодший сержант Шафігулін вступив на гуманітарний факультет Національної академії НГУ. Вже з перших днів навчання юнака призначили командиром навчальної групи, через кілька місяців йому присвоїли звання сержанта. А під час урочистостей з нагоди святкування 85-річниці навчального закладу в житті контрактника сталася радісна подія – міністр оборони України генерал армії України Степан Полторак вручив йому відомчу нагороду – нагрудний знак «Знак пошани». Лейтенант Олексій ПАВЛЮК, фото автора

1. Розслаблення мімічної мускулатури і контроль емоцій Поперемінно зобразіть на обличчі наступні емоції: радість, щастя, спокій, злість, смуток, печаль, інтерес, задумливість. Тепер спробуйте швидко і безперервно протягом десяти хвилин переходити з одного стану в інший. Усього треба зробити 20-30 таких циклів. Для розслаблення мімічної мускулатури необхідно якомога сильніше напружити м’язи обличчя, зафіксувати їх в такому стані 5-10 секунд і розслабити поступово: лоб, брови, очі, щоки, губи.

2. Розслаблення м’язів шиї, рук, ніг Для цього підходять будь-які доступні вам на даний момент фізичні вправи: біг, швидка хода, присідання до 50 разів, віджимання від полу, стрибки, кружляння, похлопування свого тіла.

3. Масаж, самомасаж Всі знають, що масаж – процедура корисна. І так добре, коли поруч є особа, яка може вам його зробити. Ну а якщо немає, завжди можна зробити масаж собі самому. Якщо слідувати вимогам техніки самомасажу, то він принесе вам не менше користі, ніж масаж у професійному салоні. Причому, робити його можна в будь-яких умовах: вдома, на службі під час, скажімо, обідньої перерви чи на відпочинку. Головні переваги самомасажу – в його простоті та доступності для кожного. Запам’ятайте, що самомасаж потрібно проводити в чіткому порядку. Спочатку промасажуйте обличчя. Тильними сторонами долонь проводьте повільні рухи, наче вмиваєтесь, розгладжуючи м’язи лоба, щік, підборіддя. Потім зробіть самомасаж рук від кистей, переходячи від передпліччя на плечі. Розімніть м’язи грудини, живота, спини, стоп, гомілок і стегон. Масаж робіть коловими рухами, за годинниковою стрілкою. Можна використовувати масажери, які продаються в будь-якій аптеці. Хороший тонізуючий ефект має використання аплікатора Кузнєцова – простого, але ефективного приладдя для проведення фізіотерапії в домашніх умовах. Зауважте, що самомасаж не можна робити всім і кожному, адже існує ряд медичних протипоказань!

Так, не можна проводити масаж людям, що страждають на шкірні захворювання, такі як екзема чи дерматит, варикозне розширення вен, схильність до кровотеч, короткотривалі запальні процеси, гострі серцево-судинні захворювання. Також не можна робити самомасаж у стані алкогольного сп’яніння або під дією медичних препаратів.

4. Удосконалення дихання У спокійному стані людина робить в середньому 16 вдихів на хвилину. Порушення дихання може бути спричинене різноманітними фізіологічними факторами, зокрема, під впливом сильних емоцій. Нормалізувати його можна за допомогою наступних вправ: – зробіть глибокий вдих, при цьому повільно рахуйте про себе до п’яти. Затамуйте дихання на дві секунди, потім видихайте вдвічі повільніше, для цього можна порахувати до десяти.

– Затримайте дихання якомога довше, потім дуже повільно вдихніть. Відчуйте, як минають ваші гнів, злість та агресія. Зосередьтесь на своєму бажанні тверезо оцінювати ситуацію.

5. Прийоми уяви або візуалізації Візуалізація – це створення в свідомості людини різноманітних образів і управління ними. Уяву можна і потрібно активізовувати не лише за допомогою певних «картинок», але і з підключенням всіх інших почуттів – слуху, смаку, нюху, дотику. Чим краще ми собі щось уявимо, тим ефективніше працюватиме цей метод. Всі ми можемо пригадати ситуації, в яких відчували задоволення, спокій, умиротворення. З таких ситуацій необхідно вибрати найважливішу, здатну викликати сильні емоційні переживання. Наприклад, для заспокоєння та розслаблення психологи радять уявляти широкий, відкритий простір – морський горизонт, безмежне блакитне чисте небо, широку площу, проспект, великий зал театру, зимовий пейзаж у фіолетових сутінках тощо. Утім зрозуміло, що кожен із нас сам знає, що для нього найкраще і найприємніше. Головне, не обмежуйте власної уяви, навчіться радіти простим речам, станьте самому собі психологом – це набагато легше, аніж здається на перший погляд.

Якщо знизити вірогідність виникнення стресових ситуацій неможливо, то навчитися правильно їх переживати і нейтралізовувати шкідливі наслідки стресів по силах кожному. Для цього потрібно по-перше, навчитися кільком нескладним прийомам психологічної саморегуляції і, по-друге, не лінуватися застосовувати їх. Тоді ви зможете керувати своїми переживаннями, уявленнями та увагою за допомогою певних фізичних вправ, образного самонавіювання та повного зосередження на власних почуттях.

Стресові ситуації переслідують сучасних людей чи не щодня. Але військовослужбовці, чия професія пов’язана із значними фізичними та психологічними навантаженнями, тривалими

Психологи радять: якщо вас переслідують негативні думки, не потрібно намагатися їх придушувати. Треба просто спробувати замінити їх на такі, що заспокоюють. Ось кілька практичних вправ, які допомагають подолати негативний вплив пережитої стресової ситуації. Робити їх слід регулярно, займати такий тренінг має по 20-30 хвилин на день. В ідеалі потрібно поступово довести їх виконання до рівня умовного рефлексу. Це сприятиме покращанню не тільки вашого настрою, але й фізичного самопочуття, ви будете менше відчувати втому та розбитість, краще відпочивати та висипатися.

відрядженнями, а також, частою необхідністю швидко приймати рішення, від якого залежатиме безпека оточуючих, потерпають від стресів набагато частіше.

НАЦІОНАЛЬНІЙ АКАДЕМІЇ НГУ – 85!

БРАТИ-ГВАРДІЙЦІ

З БУКОВИНИ

Напевно, кожен солдат, виконуючи військовий обов’язок, мріяв, щоби разом з ним у підрозділі служив рідний брат, адже пліч-о-пліч із близькими переносити труднощі ратної справи значно легше. Уродженцям селища Старі Бросківці Чернівецької області Сергію, Олексію і Івану Кашмарам пощастило неабияк – три брати одночасно здобувають фах військового перекладача на гуманітарному факультеті Національної академії Національної гвардії України.

Найстарший з братів – 28-річний Сергій. Ще змалку хлопець, як, зрештою, і його молодші брати, не випускав із рук іграшкової зброї, полюбляв вбиратися у військову форму батька чи дідуся, які свого часу служили строкову у Радянській Армії. Тож коли у 2007 році 18-річний Сергій отримав повістку, то навіть зрадів. Рік прослужив у Галицькому з’єднанні внутрішніх військ МВС України, а згодом став контрактником чернівецького батальйону ВВ. Протягом чотирьох років «доріс» до сержанта, але заповітним бажанням хлопця було те, щоби на його погонах одного дня засяяли офіцерські зірки. Тож 2012 року сержант Кашмар успішно пройшов вступні випробування до головного навчального закладу НГУ – тоді ще Національної академії внутрішніх військ МВС України. Наразі Сергій п’ятикурсник, тож омріяні лейтенантські погони він одягне зовсім незабаром. Життєвий шлях Сергія взяв за приклад його молодший на шість років брат Олексій. Через деякий час після закінчення школи, у 2013 році, він уклав контракт про проходження служби у тому ж чернівецькому батальйоні ВВ. Протягом року проходив службу на посаді помічника начальника варти з конвоювання в тій же роті, де раніше служив його брат. За сумлінне ставлення до виконання посадових обов’язків Олексію Кашмару було присвоєно звання старшого солдата. У 2014 році він також вирішив випробувати власні знання та уміння, подавши документи на навчання до Академії НГУ, і теж – поступив!

Стояти в одному строю зі своїми старшими братами бажав і третій за старшинством син родини Кашмарів, Іван. У 2014 році, вже за сімейною традицією, хлопець став військовослужбовцем за контрактом того ж самого підрозділу чернівецького батальйону новоствореної Нацгвардії. 2015 року Іван успішно склав вступні екзамени до Академії та приєднався до своїх братів. В Академії вже чекали було на четвертого сина родини Кашмарів – Ігора. Проте, отримавши атестат про середню освіту, юнак прийняв рішення спробувати себе в цивільному житті. Ще змалку його цікавили точні науки, тож у 2016 році Ігор вступив до Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, на факультет математики та інформатики. Слід зазначити, що у хлопців є і молодша сестричка, 11-річна Богдана. Коли всі вони роз’їхалися на науки, дівчинка залишилася головною помічницею для мами, Валерії Григорівни, яка щодня хвилюється за синів-гвардійців.

– Коли почався конфлікт на Донбасі, я дуже боялась за своїх хлопців. Багато думок крутилось у голові, наприклад, чи варто було взагалі відпускати синів на службу до війська. Коли всі троє вступили до Академії, то на душі стало легше – все-таки, вдягнені, доглянуті, та й, чого гріха таїти, від передової далеко. Незабаром випускається найстарший син. Дуже хвилююсь за нього, адже скоріше за все йому доведеться вирушити до зони АТО. Але разом із тим розумію: він дорослий чоловік і це його робота, – каже Валерія Григорівна.

Брати Кашмари в повному складі – Ігор, Іван, Олексій та Сергій. СЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

Сергій ще змалку піклувався про своїх молодших братів.

Слід зазначити, що честь своєї родини хлопці не соромлять. Коли під час підведення підсумків навчання та служби у підрозділі лунає їхнє прізвище, це означає, що когось із братів відзначають у кращий бік. Природно, що в Академії братів усі знають як Кашмара-молодшого, Кашмара-середнього і Кашмара-старшого. А коли у строю начальник курсу називає їх прізвище, то відповідають: «Я» одразу троє.

– У Академії брати Кашмари – особистості відомі, якось навіть репортаж для телебачення про них знімали. Педагоги цих курсантів хвалять, бо дисципліновані і старанні, – говорить заступник начальника гуманітарного факультету Національної академії НГУ по роботі з особовим складом підполковник Олександр Загребельний. – До речі, за десять років особисто моєї служби в Академії прикладів, щоб аж троє рідних братів опановували ту саму військову спеціальність одночасно, не було. Сподіваюсь, всі вони стануть достойними офіцерами. Якщо ж їхня сестричка, як підросте, теж вирішить одягнути форму військового правоохоронця, то нехай вступає до нашого навчального закладу, тут їй будуть раді! Лейтенант Олексій ПАВЛЮК, фото майора Олексія ЛЕБЕДЯ та із сімейного архіву родини КАШМАРІВ

21

ТЕМА НОМЕРА

БОЙОВІ СЕСТРИ ВЕЛИКОЇ КУРСАНТСЬКОЇ РОДИНИ У 2013 році Академія внутрішніх військ МВС України вперше здійснила набір курсантів-дівчат, тож уже незабаром до військових частин Національної гвардії України відправляться перші випускниці. Нині 77 представниць прекрасної статі опановують військові спеціальності на трьох факультетах навчального закладу – економіки та менеджменту, командно-штабному та гуманітарному. Серед них чимало цікавих особистостей, про декого ми розповімо у цьому матеріалі.

ЯКЩО СПОРТ СТАВ ЧАСТИНОЮ ЖИТТЯ Як уже йшлося на сторінках нашого часопису, в Академії НГУ служать чимало чемпіонів та призерів змагань з різних видів спорту європейського та світового рівня. У 2015 році когорта кращих спортсменів навчального закладу поповнилася дівчиною, яка увійшла до складу академічної збірної з військово-спортивного багатоборства, і вже першокурсницею виборола «золото» на чемпіонаті світу з цього виду спорту, який, до речі, проводився у Харкові. Вона – другокурсниця командноштабного факультету, майбутній фахівець зв’язку, харків’янка Марія Шиленко. Батько чемпіонки теж спортсмен, майстер спорту з дзюдо та самбо, тож буквально з народження дівчинку привчали до здорового способу життя. Коли Марійці було три роки, батьки записали її в школу вищої спортивної майстерності до відділення спортивної акробатики, і у 10 років дівчинка вже була кандидатом у майстри спорту. Незабаром Марія змінила свої спортивні уподобання, пішовши по стопах тата – вона захопилася боротьбою дзюдо. Але добре навчатися в школі і водночас серйозно займатися спортом не виходило, тож у дев’ятому класі в тренуваннях довелося взяти паузу. Коли перед дівчиною постало питання, де здобувати вищу освіту, вона завітала на день відкритих дверей до Національної академії НГУ. Марію вразило, те що спортивне життя в Академії вирує, при-

22

чому, курсанти без проблем поєднують навчання з тренуваннями. Вона навіть радилася із своїм колишнім тренером з дзюдо, який схвально відгукнувся про вихованців гвардійського вузу і їхні досягнення в спорті. Так Марія визначилася із вибором майбутнього навчального закладу і жодного разу не пошкодувала про це. Військова дисципліна і порядок їй сподобалися. Викладачі кафедри фізичного виховання та спорту помітили неабиякий потенціал дівчини та запропонували їй спробувати свої сили у військовоспортивному багатоборстві. І хоча цей вид спорту був для Марії новим, вона швидко почала робити перші успіхи і незабаром стала першою дівчиною, яку було зараховано до складу збірної команди навчального закладу. Минулої зими курсант Шиленко виступила на чемпіонаті України з військово-спортивного багатоборства серед представників різних силових

СЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

відомств, на якому посіла друге місце. Навесні стала переможницею чемпіонату Національної гвардії України. Влітку виборола «срібло» всеукраїнської першості. А восени вже здобула титул чемпіонки світу! За сукупністю досягнень 2016 року Марія Шиленко увійшла в десятку найкращих спортсменів товариства «Динамо» України з неолімпійських видів спорту.

– Я намагаюсь не пропустити жодного тренування, за винятком тих днів, коли заступаю в добовий наряд. Наразі наша команда готується до чергового чемпіонату з ВСП серед військовослужбовців Національної гвардії, який заплановано на весну поточного року. Сподіваюсь, що наша команда успішно виступить на цих змаганнях. Принаймні, я особисто докладу всіх зусиль, аби зробити гідний внесок у нашу загальну перемогу, – говорить курсант Шиленко.

НАЦІОНАЛЬНІЙ АКАДЕМІЇ НГУ – 85!

ІЗ КОНТРАКТНИКІВ – У КУРСАНТИ У вихованців Академії Національної гвардії України різні службові біографії. Хтось вступив до навчального закладу одразу після школи, хтось – будучи солдатом строкової служби, а хтось на той час уже проходив службу за контрактом у військових частинах НГУ, як-от сержант Христина Бойчук, командир відділення навчальної групи другокурсників гуманітарного факультету, майбутніх військових перекладачів.

Родом Христина з Івано-Франківська. Закінчивши дев’ятий клас, дівчина вступила до Івано-Франківського коледжу Львівського національного аграрного університету, який закінчила у 2012 році. У пошуках роботи молодий фахівець звернулася до біржі праці. Серед запропонованих їй вакансій була і посада начальника клубу (на той час – старшинська) місцевої частини внутрішніх військ МВС України. Енергійна та цілеспрямована дівчина вирішила спробувати себе на військовому поприщі, подала документи до військкомату, пройшла відповідний відбір і вже у квітні 2013 року підписала контракт про проходження військової служби. Тонкощі майбутньої професії Христині довелося засвоювати у Навчальному центрі, дислокованому у місті Золочеві, а після повернення з відрядження

вона записалася на курси журналістики, адже одним з її обов’язків було висвітлення життєдіяльності частини в засобах масової інформації. Протягом двох з половиною років служби Христина змогла не тільки налагодити роботу клубу військової частини, а й потоваришувати з кількома місцевими закладами культури, тож дозвілля бійців урізноманітнилось безоплатними переглядами вистав у міських театрах. Служба дівчині сподобалася, вона всерйоз замислилася про подальшу офіцерську кар’єру і 2015 року вступила до Національної академії НГУ. Вже з перших днів навчання Христину було призначено на посаду командира відділення. В підлеглості у неї десять курсантів-дівчат, проте це не заважає сержанту Бойчук удосконалювати навички організатора дозвілля. Вона регулярно пише замітки про життєдіяльність курсантських підрозділів, захоплюється фотографією, веде концерти з нагоди вшанування кращих військовослужбовців факультету.

Звичайно, командир має показувати своїм підлеглим приклад в усьому, насамперед, у навчанні. Зі слів Христини, службове навантаження у курсантів-дівчат не таке серйозне, як у хлопців, але в наряди по їдальні вони заступають регулярно, тож надолужувати пропущений навчальний матеріал інколи доводиться. До того ж, сержант Бойчук бере активну участь у наукових конференціях, які відбуваються на кафедрах гуманітарного факультету і взагалі, намагається вчитися на совість, особливу увагу приділяючи опануванню іноземної мови. Після випуску дівчина планує пов’язати подальшу службу із уже знайомою їй справою – організацією дозвілля військовослужбовців. Звичайно, вона би бажала повернутися до свого рідного івано-франківського полку НГУ. Проте, як і будь-який сумлінний захисник Вітчизни, вона радо погодиться служити у будь-якому військовому колективі, де знадобляться її таланти та здібності.

НЕЛЕГКА СПРАВА – БУТИ КОМАНДИРОМ

Як і в усіх вищих військових навчальних закладах, в Національній академії НГУ командирів навчальної групи чи відділення зазвичай призначають з числа курсантів, які проходять службу за контрактом, або ж випускників військових ліцеїв. Але трапляються й виключення, як-от командир відділення курсант Лілія Зінченко. Народилась ця дівчина у місті Олек- бовий досвід. Начальство придивлялося сандрії Кіровоградської області. Серед- до кожної, аби визначити найкращого ню освіту здобувала у місцевому на- кандидата для комплектування посади вчально-виховному комплексі №17. У командира відділення. Під час курсу пер10-річному віці Лілія почала займатись винної військово-професійної підготовки сучасними танцями, записавшись до ко- всі дівчата пробували себе у ролі команлективу під назвою «Вуличний балет». За дира протягом двох-трьох днів. Коли сім років тренувань дівчина виступала на черга дійшла до Лілії, то вона із цим зарізноманітних конкурсах по всій Україні, вданням справилась без проблем, адже посідала призові місця на міжнародних за характером наша героїня – вимоглива і водночас терпляча людина. Через кілька танцювальних змаганнях. Коли прийшов час обирати майбут- днів командир взводу порекомендував ній навчальний заклад, Лілія прислуха- начальнику курсу призначити командилась до поради мами, яка в юності мріяла ром відділення курсанта Зінченко.

– Спочатку було морально важко, стати офіцером. Та й сама вона завжди полюбляла книжки і фільми про військо- адже, якщо інші дівчата попервах могли вих, тож залишалося тільки обрати, до поскаржитися, що відчувають складнощі якого військового вузу подавати доку- із адаптацією до військового побуту, то я менти. Вийшло так, що до Національної на це просто не мала права. Хоч ми з моїакадемії НГУ збиралася вступати близька ми підлеглими і ровесниці, але буває так, подруга нашої героїні. Ліля захопилася її що я маю їх «виховувати». Та в цілому прикладом і влітку минулого року обидві дівчата розуміють, що за їхні проступки відповідальність нестиму і я, тож намагадівчини одягнули погони. У їхньому курсантському відділенні не ються не підводити. Взагалі, опановувати було дівчат, які б уже мали певний служ- фах офіцера-зв’язківця мені подобаєтьСЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

ся. Викладачі з розумінням відносяться до курсантів, прислуховуються до кожного. Це стимулює наполегливо працювати на заняттях, – ділиться враженнями Лілія. До речі, у щільному розкладі дівчини все ж знаходиться місце відпочинку – вона з радістю відвідує заняття танцювального гуртка в Академії, щоб не забувати улюблене хобі. Лейтенант Олексій ПАВЛЮК, фото автора, майора Олексія ЛЕБЕДЯ, та з особистого архіву курсанта Марії ШИЛЕНКО і сержанта Христини БОЙЧУК

23

СЛУЖБА

«ОВІДІОПОЛЬСЬКОГО РІЗНИКА» ДОПОМОГЛИ ЗАТРИМАТИ ГВАРДІЙЦІ 29 грудня в селищі міського типу Овідіополь, що на Одещині, стався жахливий злочин, який за своєю жорстокістю вразив навіть бувалих правоохоронців. У приватному будинку на вулиці Ватутіна сталася пожежа. Коли її загасили, поліцейські, що прибули на місце пригоди, виявили в одній із кімнат тіла 42-річної господині та її дворічної дочки. Проте мати і дитина не вчаділи при пожежі – вони були жорстоко вбиті і обезголовлені ще до умисного підпалу оселі... В результаті оперативно-слідчих дій працівникам поліції швидко вдалося встановити особу підозрюваного. Ним виявився місцевий житель Дмитро П., який свого часу працював водієм у чоловіка вбитої, бізнесмена, що торгував будматеріалами. Жорстоко розправившись із мешканцями будинку, злочинець угнав з подвір’я вантажний автомобіль «МАN» і помчав у бік Одеси. Як встановило слідство, чоловік збирався на повному ходу врізатися в людський натовп на центральній вулиці передноворічного міста, повторивши минулорічні терористичні акти в Ніцці та Берліні. В області було введено оперативний план «Сирена». Автомобіль злочинця виявили дуже швидко, та й як було не помітити величезну вантажівку, яка неслася у бік обласного центру на шаленій швидкості, створюючи численні аварійні ситуації. Проте правоохоронці встигли заблокувати під’їзди до Одеси і змусити підозрюваного змінити напрямок руху. Втікаючи від погоні, злочинець звернув у поле, але машина забуксувала в багні, тож водій кинув її, побіг навпростець в напрямку селища Грибовки і зник з поля зору правоохоронців. В широкомасштабній операції з його розшуку брали участь понад 600 поліцейських, більше сотні військовослужбовців одеського полку Національної гвардії України і бійців окремого загону спеціального призначення Південного територіального управління НГУ. До пошуків також долучилися прикордонники, лісничі і небайдужі місцеві жителі. В районі проведення спецоперації, що охоплював десятки кілометрів, були перевірені всі бази відпочинку, приватні будинки, лісопосадки. На в’їздах до населених пунктів правоохоронці з активістами зупиняли і ретельно оглядали підозрілі автомобілі. Але пошуки, що тривали до пізньої ночі, були безплідними. І лише наступного дня убивцю нарешті вдалося виявити. Безпосередню участь у його затриманні брали одеські гвардійці – командир патрульної роти старший лейтенант Віталій Брайко та двоє його підлеглих: солдати строкової служби Віталій Джуряк та Олександр Болог.

– Повернувшись зі служби до частини пізно вночі (того дня я заступав черговим військових нарядів), я був попереджений, що завтра о 6.00 у складі батальйону виїжджаю на спецоперацію в Овідіопольський район. Обставини злочину настільки вразили, що обличчя імовірного вбивці, фотографію якого нам показали, всю ніч стояло перед очима, – розповідає старший лейтенант Брайко. – Мене із двома підлеглими відрядили до смт Великодолинського. Нашим завданням було супроводжувати працівників поліції на виїздах, якщо надходили повідомлення про помічених місцевими мешканцями підозрілих осіб. Налякані громадяни постійно телефонували до сільради, тож не встигали ми повернутися, як нас викликали знову, але щоразу

24

марно. У другій половині дня нам наказали ще раз перевірити околиці того поля, де підозрюваний у скоєнні злочину покинув вантажівку, і ми двома службовими машинами направилися туди. Близько 14.00, не доїжджаючи близько 15 км до вказаного місця, я першим помітив його. Він ішов по дорозі, низько опустивши голову. Поліцейський з Овідіополя, який був разом з нами, одразу ж впізнав чоловіка, селище ж невелике, усі з усіма знайомі... Ми вискочили з машини. Затримали підозрюваного у скоєнні страшного злочину без проблем – той виконував усі вимоги правоохоронців. У мене склалося враження, що поява людей у формі стала для нього несподіванкою. По дорозі до Овідіополя він поводився спокійно, весь час мовчав. Якось навіть і не вірилося, що ось цей на вигляд зовсім звичайний чоловік здатний на такий жахливий вчинок! На першому ж допиті Дмитро П. в усьому зізнався. Убита жінка приходилася сестрою співробітнику податкової інспекції Малиновського району Одеси, який жив по сусідству, теж у приватному будинку. І першу, і другу родину вбивця добре знав. Того дня 31-річний П., якого всі навколо вважали скромним і працелюбним зразковим сім’янином (нелюд одружений, має сина-школяра) ні з того, ні з сього побив сусіда, а потім вирушив на вулицю Ватутіна, прагнучи за щось помститися своїм знайомим. Будинок податківця виявився порожнім – родина відпочивала у Карпатах. П. підпалив його і рушив до оселі сестри господаря. У цей час чоловік убитої і батько маленької дівчинки побачив пожежу і кинувся рятувати майно родичів, а злочинець проникнув у їхній дім, позвірячому забив ногами беззахисну матір із дитиною, а потім відрізав вже бездиханним тілам голови. Розтрощивши побутову техніку і меблі, П. підпалив будинок, і утік на хазяйській вантажівці. На шляху йому трапилися співробітники поліції, які прибули з приводу першої пожежі. Але злочинець протаранив кілька машин і помчав у бік Одеси... За фактом злочину було відкрито кримінальне провадження одразу за кількома статтями Кримінального кодексу України. Підозрюваного було розміщено в одиночній камері слідчого ізолятора, де він скоїв самогубство через місяць після згаданих подій. Старшого лейтенанта Брайка та солдатів Джуряка і Болога заохочено командувачем Національної гвардії України, керівництвом Головного управління Національної поліції в Одеській області.

СЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

Майор Олександр ЗАГОРОДНІЙ, фото старшого лейтенанта Ольги ОДИНЦОВОЇ

ОБЛИЧЧЯ АТО

МІСТО, ЩО ВИСТОЯЛО

Ось уже третій рік на Сході України триває неоголошена війна. Триватиме й надалі, адже, здається, що у її завершення в осяжному майбутньому мало хто вірить. Проте очевидно, що так тяжко, як у перші місяці російської агресії на Донбасі нашим солдатам уже не буде. Адже протягом цього часу українці добре навчилися воювати, а головне – зрозуміли, чого чекати від колишнього «старшого брата». А хто попереджений, той, як відомо, озброєний. Час плине, але про героїзм перших захисників українського Донбасу не можна забувати. На сторінках часопису Національної гвардії продовжується розповідь про військовослужбовців, які навесні 2014 року давали відсіч проросійським бойовикам, відстоюючи наші міста і села. Одним із таких врятованих міст є Маріуполь. Він також підпав під вплив «русского мира», був тимчасово окупований, але завдяки зусиллям українських військових, зокрема бійців НГУ, повернувся під синьо-жовтий стяг...

ПОЧАТОК ПРОТЕСТІВ

На перший погляд, Маріуполь – провінційний індустріальний населений пункт, де життя завжди тихе, розмірене. Жодних потрясінь тут годі було чекати. Утім, хіба весь Схід України до 2014 року не здавався таким самісіньким? В період Революції гідності політична активність у Маріуполі значно зросла, тут часто проходили мітинги як за Євромайдан, так і в підтримку екс-президента Віктора Януковича. Після завершення столичних протистоянь місто охопили численні акції, спрямовані на демонстрацію невдоволення місцевого населення чинним станом справ. Проте чи справді протестували лише маріупольці, чи це у більшості своїй були «гості міста» з числа так званих тітушок, так достеменно і невідомо. У середині березня 2014-го проросійські активісти з вимогою децентралізації влади та проведення референдуму щодо автономії регіону «за кримським сценарієм» виступали по всьому Донбасу, і Маріуполь не був виключенням. До проголошення 6 квітня у Донецьку «народної республіки» маріупольці ставилися по-різному. Хтось прихильно, хтось – ні (принаймні, 9 квітня на центральній площі пройшов мітинг у підтримку цілісності України). А вже 13 квітня чергова акція сепаратистів переросла в штурм будівлі міської ради. Під натиском сотень агресивно налаштованих мітингувальників міліцейський кордон був змушений відступити, і незабаром на даху будівлі було встановлено прапор «ДНР». Близько 20.00 13 квітня сепаратисти спробували штурмувати військове містечко місцевої частини НГУ. Інцидент починався як мітинг під гаслами: «Армія з народом» і «Фашизм не пройде!». Командування частини і дехто із підоспілого на місце події міліцейського начальства спершу доволі ввічливо спілкувалися із підозрілими особами у напіввійськовому одягу, доводячи, що дотримуються таких самих принципів. Тоді

незвані гості стали наполягати, аби... гвардійці добровільно склали зброю і пропустили «нову владу» у частину. Звичайно, відповіддю їм було прохання залишити прилеглу до військової частини територію. Коли маніфестанти почали жбурляти у військових «коктейлі Молотова» і ламати ворота КПП, то наразилися на жорстку, але цілком законну реакцію господарів військового об’єкту. Після того як сепаратисти, проігнорувавши попереджувальні постріли вартових, продовжили штурм, гвардійці відкрили вогонь на ураження. Зазначимо, що спроб блокувати або захопити військові об’єкти по всій Україні у перші місяці 2014 року було зафіксовано чимало, проте це був перший випадок, коли військовослужбовці спромоглися захистити свою частину зі зброєю в руках. За повідомленнями ЗМІ, троїх «активістів» при цьому було вбито, 16 – зазнали поранень різних ступенів важкості, близько 60 осіб було затримано і передано співробітникам міліції. Словом, наші військовослужбовці ще раз підтвердили вірність Військовій присязі, а сепаратисти зрозуміли: хто-хто, а Нацгвардія церемонитись із ними точно не стане... До початку травня ситуація в місті була, м’яко кажучи, неоднозначною. З одного боку, про зосередження влади в руках сепаратистів не йшлося – так званого референдуму щодо статусу «Донецької республіки» проведено не було, «призначень» представників «народної влади» на ключові посади не відбулося. Утім, в місті відбувалися масові безпорядки, п’яні бойовики розгромили офіс на той час кандидата в Президенти України Петра Порошенка і будівлю банківської установи, продовжували утримувати міськраду. 6 травня будівлю було звільнено від сепаратистів, але ненадовго. Переломним днем у протистоянні українських силових структур із сепаратистами стало 9 травня. Того дня до Маріуполя для забезпечення правопорядку прибули військові оперативні резерви СЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

частин НГУ, дислокованих на Західній Україні. Червоний день календаря – День Великої Перемоги – став чорним і для міліції та Національної гвардії України, які зазнали втрат, і для українських патріотів Маріуполя. Кореспонденту «СЧ» вдалося поспілкуватися з одним із безпосередніх очевидців і учасників тих подій, військовослужбовцем луцького батальйону НГУ старшим прапорщиком Дмитром Тимощуком. Разом із бойовими побратимами Дмитро протягом тижня ніс службу в Маріуполі, і за цей, здавалося б, короткий термін хлопцям вдалося пережити стільки небезпек і поневірянь, що мало кому на ціле життя випадає. І, чесно кажучи, слава Богу...

НА ВЛАСНІ ОЧІ

34-річний старший прапорщик Тимощук народився у селищі Майків, що на Рівненщині. В юності він і не думав, що стане професійним військовим. Дмитро обрав найгуманнішу в світі професію, закінчивши з відзнакою Рівненський базовий медичний коледж і здобувши фах фельдшера. Та хіба від долі втечеш?

2001 року молодого фахівця було призвано на строкову службу до луцького окремого батальйону внутрішніх військ МВС України, якому судилося стати для Дмитра рідним. Служив Дмитро на посаді санінструктора патрульної роти спочатку воїном-строковиком, а потім – як військовослужбовець за контрактом. Пізніше проходив службу на посадах начальника військового наряду, командира відділення, а нині уже протягом кількох років обіймає посаду заступника командира патрульного взводу. Під час подій у столиці взимку 2013 – 2014 років луцький батальйон, в якому Дмитро служив вже в званні прапорщика, до Києва не відряджався. Але на початку березня особовий склад під керівництвом командира частини підполковника Степана Логуша (нині очолює львівський полк НГУ) зрештою залучи-

25

ОБЛИЧЧЯ АТО

Прапорщик Тимощук із однополчанами забезпечує охорону Луганського аеропорту. Квітень 2014 року

ли до охорони громадського порядку у столиці. У середині квітня, з початком загострення оперативної обстановки у південно-східних областях України, ВОРез було терміново передислоковано до Луганська. Протягом двох тижнів лучани разом із бійцями хмельницької частини НГУ забезпечували охорону міського управління міліції та аеропорту. За цей недовгий час Дмитро встиг досхочу надивитись на прапори сусідньої «братської» держави, георгіївські стрічки та розгніваних проросійських активістів, звикнути до вигуків: «Бандери! Фашисти!» на власну адресу. Здавалося, навіть повітря у місті було просякнуто ненавистю до всього українського...

7 травня лучани прибули в Маріуполь, де на службу з ОГП, окрім бійців місцевої частини, на той момент залучалися військовослужбовці львівського полку Нацгвардії. Більш напруженою ситуація була в центрі міста, біля звільненої напередодні будівлі міськради, куди й було направлено новоприбулих. Після кількох годин сутичок прихильникам «ДНР» таки вдалося прорвати бойові порядки гвардійців і міліціонерів та знову захопити будівлю. Прапорщика Тимощука і його колег відправили на іншу відповідальну ділянку – підсилювати охорону Маріупольського міського управління міліції. До казарми гвардійці повернулися пізно вночі, а зранку 8 травня вирушили на один із десяти блокпостів, які на той час уже функціонували на основних під’їздах до міста. Той із них, на якому чергував Дмитро, розташовувався неподалік Міжнародного аеропорту «Маріуполь».

– Блокпост було обладнано нашвидкуруч, тож можна уявити, в яких умовах ми несли службу. Спали, сидячи на землі, просто спираючись на бетонні плити. З бійцями 72-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, яких у ті дні було терміново перекинуто на Донбас з Білої Церкви, спіль-

26

ну мову знайшли одразу. Службу несли по декілька годин, змінюючи один одного. Місцеві мешканці, до речі, сприймали нас цілком адекватно, навіть ділилися цигарками, печивом. Взагалі, доба минула спокійно. Якби ж і надалі було так само...

– згадує старший прапорщик Тимощук. До військового містечка маріупольської частини НГУ, де розміщувалися і ВОРези, Дмитро Тимощук повернувся близько 9.30 9 травня. Але щойно дістався ліжка, як почув наказ підполковника Логуша: «20 людей, терміново на виїзд!». Не зволікаючи, він одягнув бронежилет, схопив автомат і помчав до автобуса. Вранці того дня, коли вся країна святкувала 69-ту річницю Перемоги над фашистськими загарбниками, близько 60 сепаратистів, озброєних автоматичною зброєю, раптовим нападом захопили перші два поверхи міського управління МВС. Бойовики увірвалися до будівлі у той момент, коли там тривала нарада щодо ситуації в місті. Учасникам цієї наради на чолі з начальником управління (серед них був і один із офіцерів маріупольської частини

Воїн-строковик львівського полку НГУ Богдан Шлемкевич. Загинув 9 травня 2014 року

прямували до будівлі міськуправління міліції з метою її остаточного захоплення, їх не зупиняли навіть звуки пострілів. Адже у цьому кількатисячному натовпі терористи розповсюдили чутки: нібито в управлінні блоковано міліціонерів, які «хочуть перейти на бік народу», а підрозділ «карателів» з НГУ йде їх розстрілювати. Зрозуміло, що цей наклеп люди сприйняли вкрай негативно й ладні були розірвати військових правоохоронців голими руками...

ЧОРНИЙ ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ

Вздовж дороги тягнулися об’єкти історичної забудови, переважно, невисокі приватні будинки. Військовослужбовці розділилися на дві групи і почали рухатись в напрямку міськуправління МВС обабіч вулиці. Прапорщик Тимощук спершу замикав одну із них, але потім перебіг наперед, до комбата. Саме цей порив Дмитра незабаром врятував офіцеру життя. Пробігти гвардійці встигли лише половину дистанції. Аж раптом чи то з дахів будинків, чи то просто з натовпу по військовослужбовцях було відкрито вогонь. Першим поранили підполковника Логуша. Куля влучила комбату в плече, він упав навзнак. Перевернувшись на живіт, офіцер хотів переповзти в укриття, але не встиг: у нього влучили ще дві ворожі кулі. Поранений не міг навіть поворухнутись. Тимощук кинувся до комбата.

– Звісно, я не був готовий до такого розвитку подій, проте людина стікала кров’ю, і кожна секунда була на вагу золота. Добре, що до цього часу я ще не забув навички медика, тож швидко надірвав індивідуальні перев’язувальні пакети – свій, комбата, ще кілька підкинули інші бійці. Затиснув рани, наклав пов’язки. Неподалік кричав від болю ще один гвардієць, строковик львівського полку НГУ Богдан Шлемкевич. Він був нашим другим «трьохсотим», три кулі пробили його ЖЗТ (10-кілограмовий титановий бронежилет, розроблений для підрозділів МВС СРСР на початку 1970-х). Я спробував зупинити кровотечу і Богдану, робив все швидко, адже в будь-який момент бойовики могли б підстрелити і мене, – згадує старший прапорщик Тимощук. Загалом сепаратисти поранили п’ятьох військовослужбовців НГУ. Дми-

НГУ) довелося тримати оборону на третьому поверсі, викликаючи підкріплення. Ось куди помчали підняті по тривозі гвардійці. Вже за кілька хвилин їхній автобус зупинився на одній із центральних вулиць міста в двох сотнях метрів від захопленої будівлі. Слід зазначити, що попри складну обстановку, у зазначеному районі було доволі людно, бо у День Перемоги сотні маріупольців вийшли віддати данину пам’яті борцям із фашизмом. Ось тільки мітинги нібито з нагоди 9 Травня мали яскраву сепаратистську направленість. В ході заходу постійно згадувалися трагічні події, що сталися 2 травня в Одесі, лунали гасла «не пробачати фашистів». Саме оперативне прибуття бронетехніки 72-ї бригади Розлючені городяни, ЗСУ вирішило результат протистояння українських військопідбурені професійними провокаторами, вих та бойовиків, які захопили будівлю міського УМВС. СЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

ОБЛИЧЧЯ АТО зон АТО, яке на його рахунку було вже зони п’ятим – цього разу він протягом двох п’я місяців забезпечував охорону взводного мі опорного пункту в районі міста Сівероп ська Донецької області. До речі, через сь кілька к тижнів після повернення зі Сходу нашого н героя викликали до Львова для участі в першому етапі відбору кандиу датів на посаду головного старшини д НГУ НГ серед військовослужбовців частин Західного оперативно-територіального управління. Успішно здолавши всі випробування, старший прапорщик Тимощук повернувся додому, а напередодні новорічних свят дізнався, що отримав найвищий бал і має усі шанси стати першим в історії нашого відомства головним сержантом НГУ, тож побажаємо Дмитрові удачі і подальшого кар’єрного зростання. Спалена будівля Маріупольського УМВС

тро розумів, що треба негайно шукати якесь укриття. За кілька метрів побачив відчинену хвіртку. Окрім прапорщика Тимощука, туди перебігли близько десятка бійців, які перетягнули у безпечне місце і двох поранених. Насамперед Дмитро ретельно оглянув їх. Стан підполковника Логуша можна було назвати задовільним, проте солдату Шлемкевичу гіршало буквально із кожною секундою. Він дуже швидко втрачав кров – як виявилось пізніше, одна з куль влучила Богдану в печінку. Дмитро намагався по мобільному телефону викликати «швидку допомогу», але сирена лунала тільки десь удалині. За кілька хвилин 21-річний юнак із Івано-Франківщини, випускник богословської академії, який свідомо пішов на строкову службу, загинув у нього на руках. Дмитро накрив обличчя хлопця бронежилетом... У тому дворі гвардійці знаходились близько години. Чули, як на вулиці хтось вигукує: «Ви – фашисти!», але не знали, чи це бойовики, чи місцеві мешканці, які раптом озвіріли від виду солдатської крові. Тож хоч як хотілося помститися за побратимів, але зупиняла думка про те, що навколо – густонаселений центр міста, тож можуть постраждати безневинні громадяни. Для прапорщика Тимощука, як і для інших його товаришів по службі, це був перший бій у житті. Ще зовсім недавно він навіть подумати не міг, що масові безладдя в Маріуполі переростуть в криваві перестрілки. Вперше в житті він подивився смерті у вічі. Тривожні думки військовослужбовця розсіяло гуркотіння потужних моторів. Цей звук прапорщик Тимощук не міг сплутати ні з чим. В голові промайнула жахлива думка: «Невже сепаратисти розжилися ще й бронетехнікою?!» Визирнувши надвір, Дмитро видихнув з полегшенням, побачивши український прапор на БМП, яка очолювала колону з семи бойових машин, що стрімко летіли вулицею. Як виявилось, це вже знайомі Дмитру воїни 72-ї бригади ЗСУ разом з бійцями загону спецпризначення НГУ «Омега» прибули їм на виручку. Саме оперативне прибуття бронетехніки (тієї самої колони, яка потім, покидаючи місто, на повному ходу розме-

ЗВІЛЬНЕННЯ МАРІУПОЛЯ

тала барикади, споруджені активістами Уночі з 9 на 10 травня місто поринуло в неподалік від будівлі УМВС) вирішило ре- хаос. Сепаратисти підпалили приміщення зультат протистояння. міської ради, стали громити магазини та Бойові машини зупинилися за кілька знищувати об’єкти інфраструктури Маріудесятків метрів від захопленої установи поля. Під контролем проросійських бойой почали обстрілювати перші два повер- виків місто перебувало до 13 червня. Цього хи, де перебували бойовики. Із вікон бу- дня близько 150 бійців підрозділів патрульдівлі потягнувся чорний дим, після чого ної служби міліції особливого призначення звідти, наче миші, стали вистрибувати вцілілі сепаратисти. Гвардійці разом із бійцями ЗСУ оточили палаючу будівлю, прикриваючи спецпризначенців «Омеги», які звільняли заручників. За різними повідомленнями, у ході проведення операції було знищено від 15 до 20 бойовиків. На жаль, були жертви і серед представниНині фасад відремонтованої будівлі маріупольків різних силових структур України: окрім старшого сол- ського міськуправління МВС України прикрашає мемодата Шлемкевича, загинули ріальна табличка з іменами його загиблих захисників ще п’ятеро військовослужбовців ЗСУ та «Азов» та «Дніпро-1» провели спеціальну співробітників органів внутрішніх справ. операцію зі звільнення міста від сепаратисНе обійшлося без жертв і серед цивіль- тів. Для оточення району проведення «заного населення. чистки» було залучено близько півтисячі За півгодини, коли пожежні гасили військовослужбовців ЗСУ та НГУ. У ході обстріляну будівлю, а гвардійський ав- операції дістали поранень чотири бійця тобус повіз поранених та тіло загиблого Національної гвардії. Втрати сепаратистів солдата до найближчої лікарні, Дмитро склали 5 осіб убитими і 17 пораненими. разом із побратимами пішки вирушили З того часу Маріуполь перетворився на до частини. Ще протягом двох годин один із найважливіших форпостів українбійці чекали в казармах, а потім надій- ських сил на Донбасі. Щодня військовосшов наказ: усьому особовому складу лужбовці патрулюють його вулиці, несуть покинути військове містечко. службу на ВОПах та блокпостах неподалік Так, вони пішли. Але не із страху, не за міста, оберігаючи маріупольців від провимогами озброєних і, у більшості своїй, вокацій бойовиків. Проте ворог не спить, нетверезих сумнівних особистостей, а за і навіть за цей, здавалося б, мирний час розпорядженням вищого командування. він неодноразово нагадував про себе, Пішли, щоб дуже скоро повернутися. Та обстрілюючи Маріуполь та його околиці. й відійшли недалеко – в район уже зна- Та городяни вірять: українські солдати йомого лучанам Маріупольського аеро- обов’язково захистять їх від «русского порту. Тут луцькі гвардійці провели ще мира». Адже маріупольці зовсім не мрітиждень, виконуючи завдання із несення ють про повернення свавілля «народної служби на блокпостах навколо міста. влади», страху за себе та своїх дітей, безНезабаром після повернення додо- перспективності життя у невизнаній «ресму Дмитру Тимощуку було присвоєно публіці» та ізольованості від решти світу. чергове військове звання. А вже через Їм вистачило і місяця такого «щастя». декілька тижнів новоспечений старший Лейтенант Олексій ПАВЛЮК прапорщик знову відправився на Донфото автора, з особистого архіву бас. На момент публікації цього матерістаршого прапорщика Дмитра ТИМОЩУКА алу старший прапорщик Тимощук якраз та з мережі Інтернет повернувся з чергового відрядження із СЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

27

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!

ДУШУ ПОКЛАВ ЗА ДРУЗІВ СВОЇХ

…Від втоми після чергового дня практичних занять з тактики хотілося лише одного – дістатися ліжка і забутися сном. Але слово за слово і група бійців батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Азов» (нині – окремий загін спеціального призначення «Азов» маріупольського полку НГУ. – Авт.), забувши про відпочинок, жваво обговорювала багатогодинні виснажливі тренування під палючим сонцем. Хлопці моделювали різні ситуації, які можуть виникнути в бою, часом вдаючись до просто неймовірного розвитку подій. Хтось запитав: «Що будемо робити, якщо нас закидають гранатами? А якщо одна впаде поряд з нами?». Зависла кількасекундна пауза. «Я накрию її собою і врятую вас», – раптом сказав 18-річний боєць Андрій Снітко з позивним «Хома». Ніхто з товаришів не придав особливого значення цим словам – чого не скажеш захопившись? І ще трохи поговоривши, бійці розійшлися відпочивати – наступний день обіцяв бути не менш важким. Мине кілька місяців і вони згадають ту розмову і промовлені в запалі, як їм тоді здалося, слова «Хоми». Під час чергового кровопролитного бою за Іловайськ він виконає свою обіцянку… Народився Андрій Снітко 25 січня 1996 року в селі Гораймівка, що на Волині. Змалечку доля не балувала його. Хлопчик ріс без батька, а коли навчався у п’ятому класі, в його дитяче життя увірвалося чорне горе – раптово померла мама Галина і він залишився круглим сиротою. Деякий час Андрій проживав у хресної Світлани, аж поки про його долю дізналася жителька райцентру Маневичі Раїса Миколаївна Халик. Попри те, що жінка одна виховувала чотирьох дітей – власних дочок Євгенію та Анастасію та діток другого чоловіка Івана та Іванку, вона забрала малого в свою родину. Чужа сім’я і нова обстановка спочатку гнітюче вплинули на Андрія. Після втрати єдиної найріднішої людини веселий і енергійний хлопчик замкнувся в собі та не пускав нікого в своє серце. Але тепла і дружня атмосфера, яка панувала в затишній оселі Халиків, розтопила лід непорозуміння. Зі слізьми на очах, Раїса Миколаївна пригадує як одного літнього дня він забіг в хату і щосили вигукнув: «Мамо!?», а потім почервонів, швидко зачинив двері і кудись побіг. А одна з доньок, яка стала свідком зворушливої сцени, з посмішкою сказала: «Вітаю тебе з новонароджденим». Після цього випадку Андрій почав змінюватися на очах, став більш відкритим, до нього повернулася життєрадісність – він нарешті знайшов своїх рідних. Як більшість підлітків, був максималістом і завжди намагався бути лідером у класі. Часто допомагав по господарству бабусі – мамі Раїси Миколаївни. Навчання у школі давалося йому доволі легко. Учителі казали, що якби захотів і був більш усидливим, Андрій міг би стати відмінником, адже мав феноменальну пам’ять – раз прочитавши чималий шматок тексту, він міг майже дослівно його

28

переказати. З дитинства активний і енергійний хлопець любив грати у футбол, а вже у старших класах захопився боксом. Сам набив тирсою мішок, і коли випадала вільна хвилинка, тренувався із цією імпровізованою грушею. Любов до спорту і стала визначальним фактором при виборі майбутнього місця навчання Андрія Снітка. Закінчивши школу, він поступив на факультет фізичної культури Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки, що у Луцьку. Коли в Києві розпочався Євромайдан, першокурсник Андрій СЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

Снітко, як і багато його патріотично налаштованих знайомих, вирішив їхати до столиці. Раїса Миколаївна, дізнавшись про рішення сина, категорично заборонила йому це. Тоді він послухався. Але коли навесні 2014 року сталася анексія Криму, а на Сході країни розпочалися бойові дії, юнак пішов до військкомату з проханням взяти його добровольцем на фронт і отримав... відмову. Проте невдача аж ніяк не змінила його намір. Андрій знайшов іншу можливість зі зброєю в руках захищати Україну. Разом зі своїм однокурсником Сергієм Денисюком вони записалися до добровольчого підрозділу «Азов», який на той час тільки починав формуватися. Так учорашні студенти стали бійцями з позивними «Хома» і «Сократ». У травні 2014 року він, нічого не сказавши сім’ї, залишив Волинь і поїхав до Києва – на одному з полігонів неподалік столиці «азовці» проходили підготовку. Про місцезнаходження сина Раїса Миколаївна дізналася по телефону, коли Андрій сказав їй, що через три дні із побратимами вирушає до зони АТО. Від не-

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!

сподіваної звістки в грудях жінки защеміло і сльози розпачу покотилися по щоках. Оговтавшись від шоку, Раїса Миколаївна стала благати сина повертатися до родини, яка вже скучила за ним, навіть погрожувала, що приїде і силоміць забере його додому. «Мамо, не приїжджай. Я повинен захищати мою країну, це мій обов’язок як громадянина України. Вибач, що відразу тобі не сказав», – з хвилюванням в голосі, але рішуче відмовив Андрій. І жінці не залишалося нічого іншого як прийняти його вибір. Саме тоді вона зрозуміла, що маленький Андрійко став дорослим чоловіком, здатним приймати серйозні рішення. Вдалося добитися від нього лише обіцянки, що у серпні він повернеться до Луцька і складе літню сесію. Бійцям «Азова» «Хома» запам’ятався хорошим, добрим і жартівливим хлопцем, який, попри те, що був сиротою, ніколи не нив і не скаржився на життя. У підрозділі Андрій потоваришував з 20-річним Олегом Аксененком з позивним «Аксьон», що був родом з Луганська. Дружба волинянина і луганчанина, котрі завжди трималися разом – і в бою, і в години затишшя, здавалася оточуючим живим прикладом об’єднання українців Сходу і Заходу перед обличчям спільного ворога. Зі своїми побратимами «Хома» пройшов усі найгарячіші точки Донбасу. Як пригадують товариші, він завжди ретельно готувався до завдань, намагався всюди бути першим, а кожний бойовий виїзд був для нього наче свято. Протягом літа 2014 «азовці» разом з підрозділами Збройних Сил та Національної гвардії України поступово переходили в наступ, звільняючи українські міста і села від російських зайд та їхніх поплічників-сепаратистів. Проте Андрій не забув про обіцянку матері і коли випала нагода, вирішив на кілька днів з’їздити

додому і владнати справи в університеті. Боєць отримав дозвіл від командування і навіть вже спакував речі. Але дізнавшись, що готується операція по звільненню Іловайська, відклав поїздку. «Я вас усіх дуже люблю! Не переживайте, я повернуся і все буде добре... Візьмемо Іловайськ, а тоді зможу спокійно собі поїхати», – це були останні слова, які по телефону Андрій сказав своїм рідним...

20 серпня 2014 бійці «Азова» висунулися на зачистку міста. «Хома», «Аксьон» і «Сократ» входили до першої «трійки» передового загону. Навкруги все було на диво спокійно і тихо, жодної ознаки присутності ворога. Проте не встигли «азовці» зайти на подвір’я одного з будинків, як в їхній бік одна за одною полетіли гранати. Як з’ясувалося згодом, засідку влаштувала одна з найпідготовленіших ворожих диверсійних груп, якою командував сумнозвісний російський терорист «Моторола». Одна з гранат впала в якомусь метрі від «трійки». До вибуху залишалися секунди, а сховатися не було ні часу, ні можливості. Для хлопців це була вірна смерть. Цієї короткої миті вистачило «Хомі», аби оцінити ситуацію і прийняти єдине правильне для нього рішення. Він без вагань накрив собою смертоносний боєприпас. Осколки полетіли в різні боки, уп’явшись в тіла Сергія Денисюка та Олега Аксененка, але головне, що вони залишилися в живих, за їхні життя побратим «Хома» заплатив власним життям. На жаль, «Аксьон» пішов у вічність за своїм другом того ж дня – серце пораненого зупинилося по дорозі до лікарні. Указом Президента молодшого сержанта міліції Аксененка було посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. …Поховали Андрія Снітка в Маневичах, у День незалежності України. В останню путь його проводжали сотні людей. Не лише рідні, друзі та бойові побратими з батальйону «Азов», але й однокласники, вчителі і просто небайдужі громадяни. Ніхто не міг повірити, що ось цей веселий хлопець, який завжди міг знайти спільну мову з будь-ким, більше ніколи не подарує оточуючим своєї щирої посмішки. СЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

Поки йшла церемонія поховання час від часу на кладовищі лунало «Герої не вмирають!», «Слава! Слава! Слава!». На знак пошани тричі пролунав салют. Пам’ять про хороброго «Хому» свято зберігають земляки. 9 жовтня 2015 року рішенням Маневицької районної ради ім’я Андрія Снітка було присвоєно місцевій загальноосвітній школі №1. Після урочистого заходу відбулася хресна хода до кладовища, де було відкрито та освячено пам’ятник полеглому Герою. Нині його ім’я носить і одна з вулиць селища. Про коротке героїчне життя Андрія розповідає експозиція Маневицького краєзнавчого музею, де зібрані особисті речі, фотокартки, студентські документи. В будівлі музею відбулася презентація книги «Він став героєм у бою», яку «Хомі» присвятив його земляк і однофамілець Анатолій Снітко. Восени минулого року подвиг «Хоми» отримав найвище визнання країни. За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та тери-

торіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові, Указом Президента України №515/2016 від 21 листопада 2016 року Андрію Снітку було присвоєно звання Героя України. …Два роки тому, у день народження Андрія Снітка, коли на фасаді школи відкривали меморіальну дошку на його честь, класний керівник «Хоми» зачитала уривок з твору, який він написав школярем: «…Я вважаю, що не можна бути пасивним, завжди треба щось оновлювати, йти вперед, бо без нового історія залишилась би на місці. Як висновок, з цього можна сказати одне: ми – українці, тут жили наші предки і будуть жити наші діти. Не повинні ми забувати, хто такі і якого ми роду, бо доля може зіграти злий жарт…». Підготував майор Олександр ЗАГОРОДНІЙ, фото з архіву Маневицького краєзнавчого музею

29

НЕ СЛУЖБОЮ ЄДИНОЮ

«ВМИРАЙ ЗА ТЕ, ЩО ТАК БОЛИТЬ...» Першу свою поетичну спробу уродженець Харківщини Олександр Лисак зробив, виконуючи домашнє завдання з української мови. Замість звичайного тексту твору хлопець написав… вірш – рука ніби сама записувала слово за словом. «Моя любов» – таку назву мала ця перша робота Олександра. Саме від того дня складання римованих рядків стало його захопленням і важливою частиною життя.

Зак Закінчивши За акі кінч кінч чив ивш ивши Слобожанську Слобожансь гімназію №2, Олександр став студентом Військового інституту внутрішніх військ (нині Національна Академія Національної гвардії України). Під час навчання він виявляв патріотичну громадянську позицію – зокрема, і у своїх віршах, які неодноразово друкувалися у районній газеті «Вісті Зміївщини», «Газеті по-харківськи», в молодіжному літературному альманасі «Левада». Закінчивши інститут у 2004 році і здобувши, окрім диплому, звання офіцера запасу, переїхав до Донецька. Про своє життя у наступні 10 років він розповідає так: – До Донецька я поїхав через кохання – до дівчини Вікторії, яка згодом стала моєю дружиною. Крім того, мав бажання змінити спокійне життя в селі на бурхливе міське, шукав своє місце у житті. Працював на багатьох роботах: комірником, офісним працівником та навіть столяром. Водночас писав вірші, брав участь у поетичних оглядах-конкурсах, 2012-го опублікував першу збірку «Творю свій день»… Із початком сумнозвісних подій «руської весни», що призвели до захоплення частини Донбасу самопроголошеними «народними республіками», Олександр, щоб убезпечити сім’ю, переїхав на Харківщину, до своїх батьків. Щойно облаштувавшись за допомогою рідних, створив у селі Слобожанському пункт допомоги тимчасово переміщеним особам, що, як і він, залишилися без домівки. Цей пункт приймав одяг та продукти від небайдужих людей та забезпечував ними тих, хто цього потребував. Під час реєстрації у сільській раді кожній родині переселенців давали номер телефону Олександра. Близько 1000 осіб звернулися за допомогою, і нікому з них він не відмовив. Згодом як волонтер почав забезпечувати теплим одягом, білизною бійців у районі АТО.

Ситуація в країні вплинула і на його творчість. У віршах, написаних у стилі громадянської лірики, побільшало роздумів про життя, війну, силу кохання й материнської любові. Через рік після переїзду Олександр став до лав харківського з’єднання оперативного призначення Національної гвардії України, підписавши контракт про проходження військової служби. Нині 33-річний старший лейтенант Лисак обіймає посаду заступника командира зенітно-ракетної батареї по роботі з особовим складом. До служби ставиться сумлінно, із щирим ентузіазмом. За його плечима – чотири відрядження в район АТО, де офіцер виконував службово-бойові завдання на блокпостах та опорних пунктах. Побачене і відчуте перетворювалося у вірші, бо, як говорить Олександр, поезія стала для нього способом мислення, і плоди своєї творчості він застосовує у роботі з підлеглими. Ще одним джерелом натхнення для поета у погонах є його улюблена родина, яку Олександр бачить не так часто, як хотілося б. Діти нашого героя хоча й маленькі, але вже розуміють, що служіння Батьківщині – священний обов’язок, і щодня телефонують татусеві.

2016 року у житті Олександра відбулися дві важливі події: побачила світ нова збірка його віршів «Синдром фантомного болю», а 21 жовтня його було прийнято до Національної спілки письменників України. Лейтенант Іван ПАЛЬОШКА, фото Тетяни ДУДНИК

Горіли правдою – брехня перемогла. Взялись за зброю – полягли найкращі… Такі діла, земляк, такі діла, хоч писано «шукаючий – обрящє». Всім видадуть землі два метри вглиб та дерев’яну затишну шинелю. Знов з конопель вискакує Пилип та цілить у Макарову оселю… Їх замирити – марнота марнот і вже горить та хата, котра скраю… Одна земля, один-таки народ, а єдності, як і грошей – немає… Чужа біда не глибоко болить, коли своя сорочка – символ віри… А Бог прощає, поки совість спить. Прощає всім…А я…чекаю миру… *** Де п’є душа архаїку степів, отари куль пасе лиха година – «зеленка» часом гатить по тобі, коли набридне тиша швидкоплинна… Де вітер териконить навпростець, блокпост живее вчорашніми чутками. Мов пісня, уривається терпець, коли подзвонить жінка або мама… Зціпити зуби. Вижити. Змогти. Не зрадити ні честі, ні сумління… Де п’є душа архаїку біди та в очі зазирає Україні. *** Коли Донбас пробачить і збагне свою провину та гріхи солдатські, коли замовкне вогнепальна цяцька – поспіє мир, затупиться багнет… Коли оплачуть вбитих небеса і вітер відпсалмує панахиду, по келихах наллється оковита – помре війна, як на щоці сльоза… Коли Господь почує молитви, всміхнеться, приголубить і зігріє, запалить в душах каганець надії – пізнаю щастя і любов. А ви?

30

СЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

ВЕТЕРАНИ

90 РОКІВ, ЖИТТЯ ТРИВАЄ!

1966 року у складі внутрішніх військ МВС СРСР було створено спеціальні моторизовані частини міліції. Враховуючи відповідальні і важливі завдання, що стояли перед СМЧМ, комплектувалися вони лише найдосвідченішими та високопрофесійними кадрами. На жаль, нині вже мало залишилося тих, хто стояв біля витоків створення колективів, що нині іменуються частинами охорони громадського порядку НГУ. Тим радіснішою є звістка, що у січні одразу два ветерани, які з перших днів служили у дніпропетровській та київській СМВЧМ, відзначили свої 90-річні ювілеї!

3 січня свої уродини відсвяткувала прапорщик у відставці Євгенія Кузьмівна Литвиненко. В дніпропетровській СМВЧМ жінка прослужила двадцять років, звільнившись на заслужений відпочинок з посади начальника фінансової служби 1986 року. Попри те, що з тих пір вже багато води утекло, нові покоління військових правоохоронців шанують свого ветерана, знаходять час, аби зателефонувати Євгенії Кузьмівні чи навідати її оселю. Ось і в день ювілею однополчани завітали до родини Литвиненків, як і годиться, з квітами і подарунками, аби привітати господиню із цією знаменною датою. На щастя, попри поважний вік, іменинниця не втратила бадьорості та почуття гумору. Розповідаючи про своє життя-буття, Євгенія Кузьмівна постійно жартувала, передаючи свій позитивний настрій гостям.

20 січня 90 років виповнилося і ветерану Другої світової війни, учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС полковнику у відставці Івану Якимовичу Олефіру. Військовій службі кавалер орденів Вітчизняної війни та Червоної Зірки присвятив понад 40 років свого життя, та, мабуть, найголо-

вніша його нагорода – це повага і шана всього особового складу столичної бригади охорони громадського порядку НГУ. Як першому заступнику командира полку з політчастини, саме Івану Якимовичу довелося відповідати за комплектування новостворених підрозділів особовим складом. Іван Якимович – людина багатогранна, відкрита до спілкування, активна й енергійна. Таким він був завжди, і завдяки особистим якостям міг знайти підхід до будь-кого із підлеглих, пам’ятав імена не тільки всіх офіцерів та прапорщиків, але й кожного солдата строкової служби, знав, хто як живе і чим захоплюється. Успіхи полку у службі з охорони громадського порядку в столиці, високі результати у навчанні, військовій дисципліні значною мірою досягалися завдяки наполегливій роботі Івана Якимовича. Свою довгу службу він завершив, обіймаючи посаду заступника начальника організаційно-мобілізаційного відділу з призову Управління внутрішніх військ МВС СРСР по Українській РСР та Молдавській РСР. Величезний досвід полковника Івана Олефіра в організації роботи з призову став у нагоді усім військам. Досить лише

СЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

зазначити, що саме він розробив директиву про організацію роботи у військкоматах з відбору призовників для служби у внутрішні війська, втілену в життя наказом міністра внутрішніх справ республіки. Крім того, він був автором цілої низки інструкцій по роботі з призову та інших керівних документів. Після виходу у відставку Іван Якимович не втратив зв’язок з рідним військовим колективом. Понад 20 років він обіймав посаду голови ради ветеранів частини, та через поважний вік і погіршення стану здоров’я не так давно склав свої повноваження. Проте полковник у відставці Іван Олефір і сьогодні є частим гостем з’єднання та бере участь не тільки у роботі ради ветеранів бригади, а й усієї Асоціації ветеранів внутрішніх військ і Національної гвардії України. Недарма на останніх звітно-виборчих зборах Центральної міжрегіональної секції Асоціації Іван Якимович був обраний до складу Ради старійшин Асоціації. Полковник у відставці Георгій ДАЦЕНКО, молодший лейтенант Наталія РОМАНИЦЯ, фото з архіву «СЧ» та молодшого лейтенанта Наталії РОМАНИЦІ

31

ЦЕ ЦІКАВО

БОРОДАЧІ ІЗ СОКИРАМИ І ЧОЛОВІКИ У СПІДНИЦЯХ:

ЩО НОСЯТЬ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІ РІЗНИХ КРАЇН 5 липня 2016 року Президент України затвердив документ під назвою «Предмети однострою та знаки розрізнення Збройних Сил України». Перша масштабна демонстрація нової форми відбулася в ході військового параду з нагоди 25-ї річниці незалежності України. Відтак стало зрозуміло: сучасний однострій українського військовослужбовця максимально відрізняється як від радянського, так і від одностроїв армій більшості колишніх республік СРСР. Щоправда, сподобалася нова форма не всім. Особливо багато критики вона дістала від тих, кому її незабаром доведеться одягнути. Так, десантники хоч і крокували Хрещатиком у своїх звичних блакитних беретах і смугастих тільниках, але занепокоїлися, що відповідно до вищезгаданого документу, тільники незабаром взагалі відійдуть у минуле, а колір головного убору планується змінити на каштановий – такий же, як у десантників армій США, Великобританії, Канади, Німеччини, Нідерландів та інших країн-членів НАТО. Не зраділи і морські піхотинці, яким належить «уступити» берети чорного кольору танкістам і надалі носити синьо-зелені головні убори. Символ наймолодшого роду військ, Сил спеціальних операції ЗСУ – вовкулака, не викликав захвату спецназівців. Дехто закидає, що перевертням, тим паче, у погонах, в армії не місце, а інші нарікають на зовнішній вигляд нової емблеми і вже встигли охрестити її «хворим собакою у кущах». Також далеко не всі захисники Вітчизни сприйняли позитивно відмову від п’ятиконечних зірочок на погонах як рудименту радянського минулого і заміну їх знаками розрізнення із дещо мудрованою назвою «чотирипроменева зірка – сяючий хрест». Щодо військовослужбовців Національної гвардії України, то майже за три роки більшість із них встигли звикнути до однострою оливкового кольору. Утім, не виключено, що невдовзі гвардійці будуть переодягнені у темно-синю форму. Принаймні, один із перспективних зразків форми одягу, які було продемонстровано керівництву держави, журналістам і громадськості наприкінці минулого року, виглядає так: темно-сині брюки, дещо світлішого відтінку кітель і такого ж кольору кашкет та берет, прикрашений кокардою, центральним елементом якої є граната, схожа на ту, яку носять французькі жандарми. Ось як прокоментував можливі зміни зовнішнього вигляду українських військових правоохоронців представник робочої групи розробників нового іміджу для української армії Віталій Гайдукевич (допис із сторінки групи «Нове військо» із соціальної мережі «Фейсбук», цитується із скороченнями): «Після появи європейського зовнішнього вигляду

32

патрульної поліції, фундаментальної реформи однострою українського війська, настав час і нацгвардійців... За роллю, суттю і спектром задач, котрі має виконувати Національна гвардія, вона є співзвучною із Жандармерією Франції чи карабінерами Італії... Це потужно озброєна воєнізована структура із правоохоронними функціями. Аналогічні формації в Європі є, і було б логічно, щоб українська гвардія була в сучасному контексті, тим більше, що НГУ має контакти із колегами і зараз зовні випадає з європейської логіки. Таким чином, ребрендінг НГУ передбачатиме зміну кольору повсякденного і парадного мундиру та зміну основної емблеми... Навіщо ці зміни? НГУ в символіці має категорично відрізнятися від ЗСУ чи СБУ. Тож хрест варто залишити саме військовим і службі безпеки, а НГУ органічні будуть із гренадою, зіркою поліції та тризубом. Це даватиме упізнаваність для громадян. Синій колір – за рекомендаціями європейської спільноти жандармів, структури подібні до Національної гвардії мають дистанціюватися від захисного кольору у бік відтінків синього для більш «дружнього» ставлення до громадян на вулиці. На думку європейських психологів, суспільство спокійніше сприймає озброєну людину на вулиці, якщо вона правоохоронних кольорів, аніж військових...». Зазначимо, що думка ця доволі спірна, адже далеко не всі аналогічні НГУ іноземні силові структури носять сині однострої. Так, якщо чилійські карабінери з моменту свого заснування у 1927 році носять однострої кольору хакі, то жодний «сучасний контекст» не змусить їх змінити цей усталений і добре упізнаваний громадянами їхньої держави колір. Подібна історія і у одностроїв особового складу Жандармерії Туреччини, які відрізняються від загальновійськових лише головним убором, і у форми Цивільної гвардії Іспанії. Що аж ніяк не заважає усім трьом «не випадати з європейської логіки»! Більш того, всі три відомства входять до складу Асоціації сил поліції та жандармерії країн Європи та Середземного моря у статусі СЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

військової установи (FIEP) – іспанські гвардійці як одні із засновників, турецькі жандарми як повноправний, а чілійські карабінери – як асоційований член Асоціації. Таким чином, форма одягу військових правоохоронців (як, зрештою, і всіх інших «силовиків») залежить передусім від традицій конкретного військового формування конкретної держави. Жодних догм – що і як носити людям у погонах – просто не існує. Навпаки, різноманітність, оригінальність та національні мотиви є частиною «дрес-коду» багатьох армій світу. Причому, подекуди із екзотикою трапляється певний перебір. Але те, що нам здається дивним, для когось – привід для гордості. Не вірите? Переконайтесь самі! Отже, якщо ви раптом опинитеся в Албанії і побачите людей у металевих шоломах із великою козячою головою на маківці, то знайте: це бійці місцевої почесної варти, які охороняють албанський парламент. Щоправда, вбираються так вони лише з серйозного приводу, на кшталт державних свят чи інших урочистостей. І служити у цьому підрозділі, і носити такий шолом – велика честь. Річ у тім, що він – точна копія шолома Скандербега, правителя, військового діяча і головного народного героя Албанії.

ЦЕ ЦІКАВО

няної матерії з лініями різної ширини і кольорів, які пересікають одна одну під певними кутами. Нахил, колір і ширина ліній у кожного шотландського клану були особливі, що свого часу дозволяло одразу ж ідентифікувати чужака. За кількістю кольорів тартану можна було з першого погляду дізнатися й іншу інформацію про людину – звідки вона родом, яке її соціальне становище тощо.

ки в Елладі його і досі носять військові. Деякі дослідники вважають, що фустанелла походить від римської тоги – більшість статуй зображує давніх римлян в плісированих спідницях довжиною до колін. Причому, в більш холодних регіонах, наприклад, на високогір’ї, більшою була і кількість складок – у такий спосіб краще утримувалося тепло. Фустанелла складається з двох частин, які закріплюються на талії евзона шкіряним поясом. Кажуть, що кожна спідниця налічує 400 складок (в пам’ять про чотири століття османського поневолення), кожну з яких військовослужбовці випрасовують власноруч – костюмерів чи кастелянш у підрозділі немає. Під спідницею, яка у нижніх чинів, до речі, коротша, ніж у старших, офіцери носять червоні шта-

Спідниця під назвою фустанелла є неодмінним елементом форми одягу однієї з найекзотичніших почесних варт світу – грецьких евзонів. Церемонія зміни почесної варти, яка відбувається на головній площі Афін щонеділі об 11.00 традиційно збирає тисячі туристів. Евзони – це елітний підрозділ піхоти грецької армії, який виник ще у роки Грецької війни за незалежність початку ХІХ ст. Нині він охороняє будівлі президентського палацу та парламенту. «Евзон» у перекладі означає «добре підперезаний». І, безсумнівно, це так! Форма евзонів має давню історію, вона повністю копіює одяг грецьких повстанців часів боротьби за незалежність від Османської Імперії. Вона складається з яскраво-червоної суконної фески під назвою фареон, вишитого золотом жилету, білої сорочки з широкими рукавами, фустанелли і царухів – шкіряних туфель із помпонами, кожна з яких важить цілих півтора кілограми і підбита рівно шістдесятьма цвяхами, аби при карбуванні кроку роздавалося характерне гучне цокання. Фустанелла – етнічний одяг не лише греків, а і деяких балканських народів, наприклад, болгар та албанців, але тіль-

ни, а солдати – дві пари білих шерстяних панчох. Зверху на панчохи одягають гетри і підв’язки, а фустанеллу прикрашають синьо-білою бахромою кольорів державного прапору Греції. Форма у евзонів настільки оригінальна і непроста в носінні, що за нормативами солдату відводиться цілих 45, а офіцеру – 25 хвилин на те, щоби повністю одягнутися. Однак у порівнянні із тим, що носять музиканти британських військових оркестрів, грецькі спідниці із панчохами і дивом не назвеш. Якщо вам коли-небудь доведеться спостерігати за виступом військового оркестру з Великобританії, зверніть увагу на зовнішній вигляд барабанщиків. У більшості випадків поверх їхніх парадних одностроїв будуть одягнені… шкури екзотичних тварин. Ви-

Жодних догм – що і як носити людям у погонах – просто не існує. Навпаки, різноманітність, оригінальність та національні мотиви є частиною «дрескоду» багатьох армій світу ”

“

Оригінальний шолом зберігся з ХV ст., але наразі перебуває у Віденському музеї історії мистецтв. Вже у ХХ ст., коли в Албанії було тимчасово відновлено монархію, для нового короля Зогу І виготовили корону у вигляді шолома Скандербега. Рогата голова прикрашає шолом, звісно, не випадково. За легендою, коли Скандербег, що боровся за незалежність Албанії з турками, був загнаний ворогом у безлюдні гори, герой приманив дику козу і харчувався її молоком, поки турки не пішли геть. Таким чином, шолом із козячою головою став одним із символів албанської державності. Його зображення можна побачити і на албанських банкнотах, і навіть на гербі найкращої футбольної команди Албанії – Скендербеу. І саме тому у ХХІ столітті в країні, яка вже вступила в НАТО і ось-ось вступить у Євросоюз військові ходять у «козячому» головному уборі і не скаржаться. А як би відреагували наші військові, якби їм довелося носити… спідниці? Гадаєте, нонсенс? А от і ні! І мова йде не лише про шотландців, які і досі використовують в якості парадного однострою свій традиційний одяг під назвою кілт (людині недосвідченій він нагадує спідницю у клітинку, що ледь прикриває коліна). Причому, до середини минулого століття кілт для шотландських військових був не церемоніальним одягом, а повсякденним. А останньою військовою частиною, яка відмовилася від носіння кілтів під час бойових дій у 1940 році, був полк під назвою «Її Величності кемеронські горці». Кілти традиційно шиють з тартану – вов-

СЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

33

ЦЕ ЦІКАВО

глядає це досить незвичайно, якщо не сказати – кумедно. Проте жартами тут і не пахне, у музикантів дійсно така форма одягу і носять вони її із воістину британською гідністю. Звідки пішла ця традиція, достеменно невідомо. Простудіювавши англомовні джерела в Інтернеті, можна виділити дві основні версії. Перша говорить, що у часи, коли Великобританія була могутньою імперією, чимало її військ квартирували в колоніях. Привілеї носити накидки зі шкур диких тварин жалувалися оркестрантам саме тих полків та батальйонів, що перебували на заморських територіях. Самі же шкури добували офіцери, які розважалися полюванням на представників місцевої фауни, або ж їх урочисто дарували оркестрантам британські дипломати, королівські намісники чи інші знатні особи. Ось чому одні музиканти носять хутро тигра, а інші – леопарда чи гепарда. Дане припущення виглядає цілком логічним, утім, воно не пояснює, чому такий вигляд мають лише ударники. На це питання відповідає друга версія походження цього диковинного одіяння. У ХVІІІ столітті в британській армії

була досить поширеною мода залучати до оркестрів барабанщиків з Африки та Вест-Індії. Уроджене відчуття ритму та нестандартна зовнішність таких музикантів завжди привертали увагу глядачів. А вперше чорношкірі барабанщики з’явилися в англійському війську ще у Середньовіччі, в часи Хрестових походів. Можливо, леопардові та тигрові шкури були їхнім автентичним одягом, а можливо, африканців спеціально одягали так на потіху публіці, однак факт залишається фактом – традиція прижилася і дійшла до наших днів. Більш того, їй слідують і оркестри армій та інших силових структур колишніх британських колоній. Так, барабанщики духового оркестру гірських стрільців з Калгарі тривалий час носили леопардові накидки, а потім замінили їх на шкури тварин, які більше асоціюються з Канадою – північноамериканських чорних

ведмедів. А троє барабанщиків оркестру поліцейської служби міста Едмонтон хизуються шкурами канадських полярних вовків, які їхні попередники свого часу викупили у мисливців-ескімосів. Щоправда, цей випадок у наш час є скоріше виключенням, аніж правилом. Оркестранти вже майже не використовують справжні шкури диких тварин – її замінили штучним хутром, яке для зручності нашивають на тканинну накидку, що нагадує звичайний кухонний фартух. Фартух, між іншим, носять і французькі військові. Він є елементом парадного мундиру саперів Іноземного легіону – елітного армійського об’єднання, що складається з 12 військових частин та підрозділів. Окрім фартуху кожний сапер обов’язково носить… сокиру і бороду. Звичайно, всі ці атрибути є даниною традиціям. Два-три століття тому сапери виконували роль нинішніх інженерних військ. Вони будували фортифікаційні споруди, наводили мости, ламали ворота фортець неприятеля, розчищали завали на шляху штурмових підрозділів, тож уявити тодішнього сапера без соки-

ри доволі складно. Через те, що робота саперів була не лише небезпечною, але й доволі брудною, вони одягали поверх одностроїв товсті шкіряні фартухи. Ну а бороди ці воїни носили тому, що саперами могли стати лише справжні богатирі – сильні та витривалі дорослі чоловіки. У кого борода не росла, того в сапери просто не брали. Старовинні правила бережно підтримувалися наступними поколіннями легіонерів, таким чином, вони дійшли і до наших часів. Щоправда, з обмовкою – фартухом і сокирою тепер нагороджують лише ветеранів, які відслужили в саперних підрозділах Іноземного легіону 25 років. До речі, саперів іще називають «піонерами», адже вони завжди йшли попереду решти підрозділів, прокладаючи їм шлях. Саме тому колоритні бородачі традиційно відкривають щорічний військовий парад з нагоди головного державного свята Франції – Дня взяття Бастилії. Підготувала підполковник Валерія АГІБАЛОВА

34

СЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

НА ДОЗВІЛЛІ

КРОСВОРД За горизонталлю: 1. Хірургічний пояс чи пов’язка для підтримання в нормальному положенні яких-небудь органів або частин тіла. 6. Трубкоподібна складка на одязі, портьєрах і т. ін. 10. ...-сходження (авто). 15. Автоблокування. 16. Нестача чогось, відсутність кого-, чого-небудь. 17. Що-небудь горіле та дрібні часточки від нього, які піднімаються в повітря. 18. Огорожа, сплетена із хмизу. 19. Франкфурт-...-Майні. 20. ... з вогнем. 21. Міра земельної площі.

22. Актор, який зиграв Уерлі у фільмі «Звіробій» (Союзтелефільм, 1990).

24. Одна зі складових назв звуків, що відповідає латинському буквеному C або c. 25. Довга глибока канава, розмита водою або викопана в землі. 26. ...-капо (у музиці — «спочатку» (знак повторення). 27. Кормова частина палуби корабля від грот-щогли або від кормової рубки до ахтерштевня. 28. Тринадцята літера грузинської абетки. 29. Почуття, стан дуже великого переляку, страху. 31. Торговельна надбавка. 33. Операційна система.

34. У давньоримській міфології — бог кохання, якого зображали крилатим хлопчиком з луком і стрілами. 36. Велике приміщення для багатолюдних зборів. 38. В релігії Стародавнього Єгипту — бог Сонця. 39. ... Кареніна.

41. Заглиблення в землі. 43. Голкіпер. 46. ...-таки. 47. Зосередження думки або зору, слуху на будь-якому об’єкті. 49. Музичний лад, основою якого є малий тризвук з малою терцією. 50. ... Гриневичева (українська письменниця). 52. Чотирнадцята літера вірменської абетки. 53. Хутряний чобіт з м’якою підошвою — взуття, поширене здебільшого у народів Півночі та Сибіру. 55. Рілля, залишена на одне літо без посіву з метою поліпшення якості землі для наступного посіву озимих. 56. Всеукраїнське товариство. 57. Російське авто. 59. В давньоєгипетській релігії — бог Сонця, творець світу.

61. Суб’єкт Російської Федерації, який входить до складу Приволзького федерального округу. 65. Кілограм. 66. Уявні прямі лінії, які проходять через середину якого-небудь тіла чи простору. 68. Сімнадцята літера грецької абетки. 69. Річка в Україні, права притока Ужа (басейн Тиси). 70. Місто та муніципалітет в Сербії, столиця адміністративного регіону Нишава. 72. Приміщення для публічного показу кінофільмів. 73. Прилад для вимірювання радіоактивності речовини. 74. Рос. авто. 75. Одна зі складових назв звуків, те саме, що D або d. 77. Назва серії літаків авіаконструктора Антонова. 78. В Україні та деяких інших країнах — ввічлива форма звертання або називання стосовно до осіб чоловічої статі. 79. Міжнародна одиниця електричного опору. 81. Докладання зусиль до чого-небудь. 85. Найбільша річка Італії у її північній частині. 86. Ска-рух-... (інша назва племені ірокезів тускарори). 88. Електронна обчислювальна машина. 89. Риболовна снасть із сітки, що має форму конусоподібного мішка, натягнутого на обруч і прикріпленого до держална. 90. Скотленд-.... 92. ...-сяк. 93. Легке покривало, яким жінки-мусульманки запинаються з голови до ніг, залишаючи відкритими лише очі. 95. Штучний головний покрив із чужого або синтетичного волосся. 97. Апарат, важчий за повітря, з двигуном і нерухомими крилами, пристосований для літання. 100. Театр юного глядача. 101. У Великій Британії, США та деяких інших країнах судовий слідчий, що провадить слідство у випадках підозрілої смерті. 103. Пасмо підводних або невисоких надводних скель на мілководді. 105. Сьома планета Сонячної системи. 107. Цупка частина шкури з крупа коня. 108. Ріка в Німеччині, протікає землею Бранденбург. 109. Велика кількість однорідних предметів, вертикально складених один на одний. 111. Єднальний сполучник. 112. Народні збори у фінікійських містах-державах. 114. «Вухогорлоніс». 116. Стиль музики, що виник із Хардкор-панку. 117. Літак, сконструйований у конструкторському бюро авіаконструктора Яковлєва. 118. Баскетбольний клуб. 119. Німецьке авто. 120. Автомат Калашникова. 122. «... бути богом» (повість Аркадія та Бориса Стругацьких). 124. Назва літер кирилиці, що служили для позначення давніх слов’янських носових голосних звуків. 125. Генетично модифікований організм. 126. «Добре» у американців. 127. Негр. 128. Правила улаштування електроустановок. 129. Предмет торгівлі (звичайно фабричного виробництва). 131. Кім ... Сен (комуністичний диктатор («великий вождь») Північної Кореї). 132. Представниця народу, що складає основне населення Лаосу. 133. Найдрібніша світна частинка тіла, що горить, жевріє.

134. Астрономічний прилад для вимірювання кутових відстаней між небесними світилами.

За вертикаллю: 1. Столиця Іраку. 2. Комуна у повіті Біхор в Румунії. 3. Децибел. 4. У Монголії — селянин, що займається кочовим тваринництвом. 5. ...-птиця. 7. ...-... (Рослинні драглі з морських водоростей). 8. Плівкотворний розчин смол або ефірів целюлози у спирті, скипидарі або оліях, яким покривають якунебудь поверхню для її збереження і блиску. 9. Судорожне тремтіння тіла від холоду, страху, хворобливого стану і т. ін. (розм.). 10. Форма спільності людей за первіснообщинного ладу, господарське і соціальне об’єднання кровних родичів. 11. Великий дворічний чи багаторічний бур’ян родини складноцвітих. 12. Позад, по той бік чого-небудь. 13. Негативно заряджений йон, який під час електролізу рухається до анода і розряджається на його поверхні. 14. Різновид синтетичного волокна, що одержується з продуктів переробки нафти. 22. Крутий, різкий поворот. 23. Особа, яка важить що-небудь або контролює зважування чогось. 27. Велике безладне, неорганізоване скупчення людей; натовп.

28. Муніципалітет у Франції, у регіоні Нор-Па-де-Кале, департамент Нор.

30. Співочий колектив, що разом виконує вокальні твори. 32. Обледеніла кірка на поверхні снігу. 35. Здатність образно створювати або відтворювати кого-, що-небудь у думках, свідомості. 37. Єдиновладний голова держави. 40. Тонка волокнина в організмі людини, хребетних та більшості безхребетних тварин, що відходить від головного або спинного мозку і є складовою частиною розгалуженої системи, яка управляє діяльністю організму. 42. Гора в Західній Африці, на території Того. 44. Овочева коренеплідна дворічна рослина родини хрестоцвітих. 45. Тулуб людини. 46. Одиниця вимірювання потужності в Міжнародній системі одиниць. 47. Місто у префектурі Ойта в Японії. 48. Представник групи ймовірно слов’янських племен, що згадуються візантійськими авторами з 4 ст. до початку 7 ст. 50. Американський філософ і історик науки, один з лідерів сучасної постпозитивістської філософії науки. 51. ... Мае (естонський лижник, олімпійський медаліст). 52. Гусенична або колісна самохідна машина для переміщення та приведення в дію сільськогосподарських та інших знарядь. 54. Великий крик, галас, тривога. 56. Неспроможність відразу вирішити щось; роздумування. 58. Предмет або кілька предметів, загорнутих в один пакет. 60. Багаторічна болотна трава родини осокових із довгими гострими листками. 62. У первісних релігіях — тварина (рідше рослина, явище природи й т. ін.), що вважалася родоначальником і охоронцем роду або племені й була культовим об’єктом. 63. Скупчення найдрібніших крапель води або кристалів льоду в нижніх шарах атмосфери, яке робить повітря непрозорим. 64. Німецький математик, який дослідив властивості дзета-функції і показав її зв’язок із розподілом простих чисел. 66. Місто в Японії, у префектурі Фукуй. 67. Муніципалітет в Іспанії, у складі автономної спільноти Кастилія-Ла-Манча, у провінції Гвадалахара. 70. Наукова організація праці. 71. Старовинний китайський губний орган, виготовлений з гарбуза та бамбукових трубочок. 76. Ні Богові свічка, ні чортові... (прислів’я). 80. Старовинна холодна зброя у вигляді двосічного прямого довгого клинка з рукояткою. 81. Ізраїльська естрадна співачка й автор пісень, разом з Мірою Авад представляла Ізраїль на Пісенному конкурсі Євробачення 2009 року в Москві з піснею «Має бути інший шлях». 82. Газонафтове родовище, яке розташоване в Мангістауській області Казахстану. 83. Народний поет-імпровізатор і співець у казахів, киргизів та деяких інших середньоазіатських народів. 84. У середньовічній Скандинавії — знатна людина. 85. Ще б ...! 87. Сільський одноповерховий житловий будинок. 88. Одиниця енергії в системі СГС. 91. Напівлегендарний київський князь, який згадується у «Повісті минулих літ». 92. Президент США з 1909 по 1913 роки. 94. Піщаний горб, що наноситься вітром.

95. Звертання до суду з вимогою захисту цивільних прав. 96. Пристрій для керування рухом судна, літака, автомашини. 98. Дія ваги на кого-, щонебудь. 99. Спортивна гра з м’ячем. 101. Рештки перетравленої їжі, що їх викидає кишечник назовні. 102. ...-де-Жанейро. 104. Конвой, охорона, що супроводжують кого-, що-небудь. 106. Пристрій на стволі вогнепальної зброї для прицілу. 110. Одержання кого-, що-небудь натомість віддаваного. 113. ... Твен. 115. Олійна та кормова трав’яниста рослина родини хрестоцвітих з яскраво-жовтими квітками. 116. Простий геодезичний прилад для побудови на місцевості кутів певної величини, головним чином 90°, 60° або 45°. 117. Податок, данина, яку платили в Московській Русі і царській Росії народи Поволжя й Сибіру. 121. Останній правитель I династії Раннього царства Давнього Єгипту (бл. 2890 до н. е.). 123. Комаха ряду твердокрилих, в якої верхні тверді крила захищають нижні прозорі крила, за допомогою яких літає. 124. Муніципалітет у Франції, у регіоні Південь-Піренеї, департамент Верхня Гаронна. 127. Майстер, висококласний спеціаліст. 130. Міська телестудія.

СЛОВО ЧЕСТІ / 1’(57) 2017

35

СВЯТКОВІ СЮРПРИЗИ ВІД ГВАРДІЙЦІВ Д Навіть для дорослих зимові свята – це завжди радість, піднесений настрій та сподівання на краще. Що вже казати про дітей, які з першим снігом починають з неприхованим нетерпінням чекати на новорічні та різдвяні дива. Та чи найбільше на них сподіваються ті, кому доля вже змалечку посилає нелегкі випробування. Саме для таких дітей військовослужбовці різних частин Національної гвардії України підготували цієї зими приємні сюрпризи. Так, дніпровські гвардійці напередодні Різдва завітали до навчально-реабілітаційного центру «Горлиця», де виховують дітей із особливими потребами. Військовослужбовці принесли малюкам іграшки та солодощі, а вихованці «Горлиці» подарували гостям свої доробки, заспівали їм колядки та щедрівки, продемонстрували танцювальні номери. На прощання дітлахи сфотографувалися із військовими та провели для них невеличку екскурсію навчальним закладом. Завдяки співпраці Дрогобицької міської ради та гвардійців діти із прифронтової Авдіївки отримали у подарунок тижневий відпочинок у Західній Україні. Школярі побували у Львові та Дрогобичі, відвідали гірськолижний комплекс «Буковиця» та село Нагуєвичі, де знаходиться музей-садиба Івана Франка. Незабутні враження залишилися у них від святкування Різдва просто на дрогобицькій площі Ринок. В останній день різдвяних канікул гості зі Сходу завітали до будівлі Дрогобицької міської ради, де мер міста Тарас Кучма вручив їм солодкі подарунки та сувеніри на згадку. Не залишились осторонь благодійної діяльності і бійці криворізького з’єднання НГУ. Гвардійці допомогли своїм землякам-волонтерам з громадської організації «Від серця до серця» та благодійного фонду «Всесвіт» доставити подарунки багатодітним сім’ям Маріуполя та селища міського типу Талаківка. А ось військовослужбовці слов’янського полку НГУ поділилися з підшефними навчальними закладами ялинками та прикрасами до них, які воїнам передали Житомирський лісгосп та діти Житомирщини. В переддень Нового року офіцери херсонської частини НГУ не забули про родини своїх загиблих товаришів. Дід Мороз, в ролі якого виступив один з бійців батальйону, відвідав їхні помешкання і вручив діткам подарунки. Також сім’ї полеглих побратимів отримали від однополчан фінансову допомогу.

– Приємно, що нас не забувають, особливо в такі свята, коли малеча чекає на диво і подарунки. Також хочу подякувати за святковий Новорічний ранок на який нас запросили. Діти отримали масу задоволення від таких приємних несподіванок. Дуже добре, що наші військовослужбовці пам’ятають своїх, навіть коли їх немає в живих, – поділилася дружина загиблого військовослужбовця Яна Стадник. Майор Олександр ЗАГОРОДНІЙ фото майора Олександра ОЛЕФІРА, Людмили КАМИШАН, Миколи КОСТЯ