Slovochesti n60 2017 final compressed

ЧАСОПИС Н ЧАСОПИС НАЦІОНАЛЬНОЇ АЦ ЦІОНАЛЬНОЇ І ГВАРДІЇ УКРАЇНИ

СЕРПЕНЬ 2017 www.facebook.com/slovochesti

STOP. КОНТРОЛЬ!

В СПОМИН ПРО ПОЛЕГЛИХ ПОБРАТИМІВ ЧЕМПІОНИ, ЯКІ НОСЯТЬ ПОГОНИ

ЩО ДЛЯ ВАС ОСОБИСТО ОЗНАЧАЄ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ

«ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ»?

ОФІЦІЙНО

«Про призначення В. Бондаря заступником командувача Національної гвардії України» Призначити БОНДАРЯ Валерія Івановича заступником командувача Національної гвардії України. Президент України П. ПОРОШЕНКО 7 червня 2017 року №155/2017

«Про відзначення державними нагородами України» (витяг) За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку постановляю: Нагородити орденом «За мужність» ІІІ ступеня НІЧЕГУ Миколу Леонідовича (посмертно) – старшого солдата Нагородити орденом Данила Галицького ПУЗАНОВА Віктора Володимировича – підполковника медичної служби Нагородити медаллю «За військову службу Україні» РЯБОКОНЯ Миколу Миколайовича – майора медичної служби Президент України П. ПОРОШЕНКО 13 червня 2017 року №161/2017

«Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України» (витяг) За значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм постановляю: Присвоїти почесне звання «Заслужений артист України» ДРІНЕВСЬКІЙ Ванді Сергіївні – артистці-вокалістці Академічного ансамблю пісні й танцю Національної гвардії України СНОПКО Ользі Леонідівні – артистці-вокалістці Академічного ансамблю пісні й танцю Національної гвардії України Президент України П. ПОРОШЕНКО 28 червня 2017 року №168/2017

«Про відзначення державними нагородами України» За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку постановляю: Нагородити орденом Богдана Хмельницького III ступеня ЛЕВКУНА Миколу Володимировича – капітана Нагородити орденом «За мужність» III ступеня ДОЛОМАНОВА Дениса Олеговича – молодшого сержанта ПАВЛЮКА Радіона Георгійовича – сержанта Нагородити медаллю «За військову службу Україні» ВОЛОВИКА Івана В’ячеславовича – старшого лейтенанта КНИГІНА Владислава Сергійовича – старшого лейтенанта КУДІНА Олексія Михайловича – старшину КУПРІЄНКА Олексія Анатолійовича – капітана ПАНЧЕНКА Олександра Васильовича – солдата ПІТЮРЕНКА Олександра Миколайовича – молодшого сержанта ФЕДОРЕНКА Дениса Сергійовича – старшого солдата ФЕСЕНКА Дмитра Вікторовича – солдата ХУЛУ Віктора Олеговича – сержанта. Президент України П. ПОРОШЕНКО 9 серпня 2017 року №216/2017

2

«Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності України» (витяг) Нагородити орденом «За мужність» ІІІ ступеня БОГАЧУКА Едуарда Володимировича – сержанта ВІТЯЗЯ Дмитра Михайловича – капітана КОПЄЙКА Олексія Леонідовича – старшого сержанта КРАСНОПОЛЬСЬКОГО В’ячеслава Володимировича – полковника МИРОПОЛЬСЬКОГО Івана Леонідовича – полковника САХНЮКА Кирила Івановича – полковника СЬОМАКА Дмитра Анатолійовича – підполковника ФІНОГІНА Максима Анатолійовича – солдата Нагородити орденом Данила Галицького ДРЕМКА Анатолія Івановича – полковника ТУПІЧАКА Олега Григоровича – полковника Нагородити медаллю «За військову службу Україні» ГНАТЮКА Дениса Анатолійовича – сержанта МАРЧЕНКА Миколу Сергійовича – прапорщика НІМЧЕНКА Сергія Миколайовича – підполковника ОНИЩЕНКА Олександра Юхимовича – полковника СТЕПАНЦЯ Миколу Миколайовича – старшого солдата ЦИКАЛА Василя Олександровича – сержанта Нагородити медаллю «Захиснику Вітчизни» КУКЧІШВІЛІ Давіта – старшого інструктора окремого загону спеціального призначення ПІТЮРЕНКА Володимира Сергійовича – капітана Президент України П. ПОРОШЕНКО 21 серпня 2017 року №224/2017

«Про присвоєння почесного найменування 1 бригаді оперативного призначення Національної гвардії України» З метою увічнення пам’яті видатного українського державного, політичного та військового діяча гетьмана Петра Дорошенка, ураховуючи бойові заслуги, мужність, зразкове виконання покладених завдань, високий професіоналізм особового складу 1 бригади оперативного призначення Національної гвардії України, постановляю: 1. Присвоїти 1 бригаді оперативного призначення Національної гвардії України почесне найменування «Президентська імені гетьмана Петра Дорошенка» та надалі іменувати її – 1 Президентська бригада оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка Національної гвардії України. Президент України П. ПОРОШЕНКО 23 серпня 2017 року №232/2017

«Про присвоєння військового звання» Присвоїти військове звання генерал-полковника генерал-лейтенанту АЛЛЕРОВУ Юрію Володимировичу – командувачу Національної гвардії України. Президент України П. ПОРОШЕНКО 23 серпня 2017 року №247/2017

«Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності України» (витяг) Присвоїти почесне звання «Заслужений артист України» ВЛАСОВІЙ Світлані Анатоліївні – артистці-вокалістці академічного ансамблю пісні й танцю Національної гвардії України Президент України П. ПОРОШЕНКО 23 серпня 2017 року №251/2017

«Про нагородження С. Добровольського медаллю «За врятоване життя» За самовідданість та високий професіоналізм, виявлені під час рятування життя людей, постановляю: Нагородити медаллю «За врятоване життя» ДОБРОВОЛЬСЬКОГО Сергія Валерійовича – капітана. Президент України П. ПОРОШЕНКО 24 серпня 2017 року №253/2017

СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

ЗМІСТ

«Про внесення зміни до Указу Президента України від 12 травня 2014 року № 464» 1. На часткову зміну статті 2 Указу Президента України від 12 травня 2014 року № 464 «Про символіку Національної гвардії України» затвердити нові опис і малюнок базового зразка Бойового Прапора оперативно-територіального об’єднання, з’єднання, військової частини, вищого навчального закладу Національної гвардії України (додаються).

2. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування. Президент України П. ПОРОШЕНКО 23 серпня 2017 року №243/2017 ЗАТВЕРДЖЕНО Указом Президента України від 23 серпня 2017 року №243/2017 ОПИС базового зразка Бойового Прапора оперативно-територіального об’єднання, з’єднання, військової частини, вищого навчального закладу Національної гвардії України Бойовий Прапор оперативно-територіального об’єднання, з’єднання, військової частини, вищого навчального закладу Національної гвардії України (далі – Бойовий Прапор) – полотнище синього кольору зі співвідношенням сторін 2:3. На лицьовій стороні Бойового Прапора в центрі розміщено зображення емблеми Національної гвардії України. Висота емблеми дорівнює 2/3 висоти полотнища. На зворотній стороні Бойового Прапора у центрі міститься назва оперативно-територіального об’єднання, з’єднання, військової частини, вищого навчального закладу Національної гвардії України, виконана літерами золотистого кольору. Краї полотнища, крім лівого, прикрашені бахромою золотистого кольору. Древко Бойового Прапора дерев’яне, темного кольору. Верхівка древка стріловидна з жовтого металу, у центрі якої вміщено малий Державний Герб України. У разі наявності у назві оперативно-територіального об’єднання, з’єднання, військової частини, вищого навчального закладу Національної гвардії України почесного найменування до трубки верхівки древка прикріплюється двостороння стрічка синього кольору, обшита по периметру золотистим кантом. Розмір стрічки 250х12 см. Стрічка з обох сторін містить напис золотистими літерами – почесне найменування оперативно-територіального об’єднання, з’єднання, військової частини, вищого навчального закладу Національної гвардії України, а також прикрашена золотистим рослинним орнаментом. На одному кінці стрічки вміщено зображення Знака Княжої Держави Володимира Великого (тризуб), на другому – зображення медальйона-підвіски Знака Президента України. Кінці стрічки прикрашені бахромою золотистого кольору. Стрічка зав’язується бантом розміром 30 см з двома горизонтальними променями та скріплюється розеткою діаметром 10 см. Стрічка є невід’ємною частиною Бойового Прапора. Глава Адміністрації Президента України І. РАЙНІН ЗАТВЕРДЖЕНО Указом Президента України від 23 серпня 2017 року №243/2017 МАЛЮНОК базового зразка Бойового Прапора оперативно-територіального об’єднання, з’єднання, військової частини, вищого навчального закладу Національної гвардії України

Глава Адміністрації Президента України І. РАЙНІН

Інформаційно-публіцистичний журнал Національної гвардії України № 4’(60) 2017

ЕПІЦЕНТР Військовий парад з нагоди Дня незалежності України ........... 4 Святковий день міг обернутись трагедією .............................. 5 ДУМКА Що для вас особисто означає словосполучення «День незалежності України»? ................... 6 АКТУАЛЬНО Секретар Ради національної безпеки і оборони України Олександр Турчинов: «Гідне грошове забезпечення військовослужбовців стає питанням національної безпеки країни» ....................................................................... 9 МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В Національній академії НГУ силовиків готуватимуть за стандартами НАТО .......................................10 Командувач НГУ відвідав Республіку Польща .......................10 Українські гвардійці – кращі за підсумками міжнародних навчань EUPST-2017 .......................................... 11 РЕПОРТАЖ На варті безпеки Рівненської АЕС...........................................12 ЮВІЛЕЙ Спокій «бурштинової столиці» – їхня турбота .......................14 РЕПОРТАЖ Stop. Контроль! ......................................................................15 ОБЛИЧЧЯ АТО За водою пішов – долю знайшов............................................18 З дитинства мріяв боротися зі злочинністю ............................19 ЗГАДАЄМО ГЕРОЇВ ІМЕНА! В спомин про полеглих побратимів ...................................... 20 СТОРІНКА ПСИХОЛОГА Психологічна реабілітація у Нових Санжарах: відпочинок із користю............................................................ 22 Як подолати страх .................................................................. 23 ДУХОВНІСТЬ Європа очима військового паломника .................................. 24 Священик зі столиці сприяв розбудові капеланської служби у Нацгвардії............................................................... 27 НЕ СЛУЖБОЮ ЄДИНОЮ Гвардійські артисти виступили в Латвії ................................. 28 9-річний барабанщик виступає разом із гвардійцями.......... 29 Відомий музикант підтримав бойовий дух захисників Маріуполя ............................................................ 29 ВІЙСЬКОВО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ Наставники «Херсонської Спарти»........................................ 30 На відпочинок до мальовничої Латвії! ...................................31 РЕТРОСПЕКТИВА Вони боролися за волю України ............................................ 32 СПОРТ Чемпіони, які носять погони .................................................. 35 ГУМОР ................................................................................... 39 ЗАСНОВНИК: Головне управління Національної гвардії України ЧЛЕНИ РЕДКОЛЕГІЇ: генерал-майор Ярослав Сподар, полковник В’ячеслав Ященко, полковник Сергій Блощіцин, полковник Геннадій Солдатенко ВІДПОВІДАЛЬНИЙ РЕДАКТОР: підполковник Валерія Агібалова ЗАСТУПНИК ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА: майор Олександр Загородній НАД НОМЕРОМ ПРАЦЮВАЛИ: дизайн та комп’ютерна верстка: Дмитро Грек літературний редактор: Людмила Бутакова ТИРАЖ: 2200 примірників. Розповсюджується безкоштовно ЮРИДИЧНА АДРЕСА: м. Київ, вул. Народного ополчення, 9А АДРЕСА РЕДАКЦІЇ: 04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, 5 Тел: (044) 428-66-13 E-mail: slovochesti@ukr.net Свідоцтво про державну реєстрацію №20269 – 10669ПР від 12.08.2014 р. ДРУК: друкарня Іміджево-видавничого центру Національної гвардії України Зам. 415 від 29.08.2017 р. На першій сторінці обкладинки – фото капітана Андрія НЕКРАСОВА

СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

3

ЕПІЦЕНТР

ВІЙСЬКОВИЙ ПАРАД З НАГОДИ ДНЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

День незалежності наша країна відзначила вже традиційним дійством – урочистим військовим парадом на Хрещатику, який приймав Президент, Верховний головнокомандувач Збройних Сил України Петро Порошенко.

Ц

ентральною вулицею столиці марширували близько 4,5 тисяч військовослужбовців – бійців різних видів та родів військ ЗСУ, Державної прикордонної служби, Національної поліції, ветерани АТО. Національну гвардію, як і у минулі роки, представляли парадні розрахунки курсантів Національної академії НГУ та воїнів спеціального батальйону Почесної варти столичної бригади охорони громадського порядку. Брали участь в урочистостях і музиканти зведеного оркестру НГУ. Безпеку перших осіб держави та численних глядачів охороняли близько 4 тисяч правоохоронців, у тому числі, і кілька сотень гвардійців. Бойових машин цьогоріч на параді не було, проте всі охочі могли ознайомитися із зразками техніки та озброєння наших захисників на виставці, що працювала неподалік, між Майданом незалежності і Європейською площею. Утім, вперше в історії вітчизняних військових парадів у заході взяли участь іноземці. Хрещатиком пройшли представники армій Великобританії, Грузії, Естонії, Канади, Латвії, Литви, Молдови, Польщі, Румунії, США, загалом – 231 військовослужбовець. Також слід згадати, що в ході святкових урочистостей Глава держави вручив орден «Золота Зірка» з присвоєнням

4

звання «Герой України» лейтенанту Василю Тарасюку та рідним загиблого капітана Євгена Лоскота. Також відбулася церемонія вручення Бойових Прапорів командирам військових частин Збройних Сил України, Національної гвардії України та Державної прикордонної служби України. А у столичної оперативної бригади НГУ окрім нового Прапору відтепер є й почесне найменування – 1-ша Президентська бригада оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка Національної гвардії України. Керівництво держави високо оцінило стройовий вишкіл учасників військового параду з нагоди Дня незалежності України. Командувач Національної гвардії України генералполковник Юрій Аллеров подякував курсантам Національної Академії НГУ та воїнам столичного батальйону Почесної варти НГУ за відмінну підготовку до параду. Численній групі військовослужбовців було вручено відомчі нагороди. Троє офіцерів, яким напередодні було присвоєно чергові військові звання, отримали з рук командувача новенькі погони.

СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

Підготувала підполковник Валерія АГІБАЛОВА, фото капітана Андрія НЕКРАСОВА та старшого лейтенанта Руслана АНДРУСІВА

ЕПІЦЕНТР

СВЯТКОВИЙ ДЕНЬ МІГ ОБЕРНУТИСЬ ТРАГЕДІЄЮ У День Незалежності України столиця поринула в атмосферу свята. Та близько 14.00 на вулиці Грушевського сталася надзвичайна подія, жахливих наслідків якої вдалося уникнути завдяки грамотним та професійним діям військовослужбовців НГУ, що дивом опинилися поруч.

В

ибуховий пристрій (за попередніми даними, гранату РГД-5), невідомі особи з боку Маріїнського парку кинули у вантажівку з військовослужбовцями ЗСУ. Він відскочив від авто і розірвався в повітрі, буквально в двох метрах від випадкових перехожих. Жертвами вибуху стали дружина, теща і друг Героя України капітана Валерія Чибінєєва. Фатальних наслідків вдалось уникнути завдяки тому, що військовослужбовці столичної бригади охорони громадського порядку НГУ миттєво прийшли на допомогу постраждалим… Автобус із групою гвардійців на чолі із заступником командира роти спеціального батальйону Почесної варти капітаном Сергієм Добровольським повертався із центра столиці до частини, аж раптом почувся вибух. Бійці побачили, що за кілька десятків метрів від автобуса утворився стовп диму. Крізь темну хмару вони угледіли двох жінок і чоловіка, які лежали на землі. Віддавши наказ зупинити автобус, капітан Добровольський підбіг до потерпілих, викликаючи на ходу поліцію та «швидку допомогу», й організував оточення місця події. Першу медичну допомогу потерпілим надавали лейтенант Владислав Ніконов та старший солдат за контрактом Кирило Думінік.

– Найбільш серйозне осколкове поранення в голову зазнала літня жінка, в неї була сильна кровотеча. Попросивши Кирила потримати їй голову, я дістав зі своєї аптечки бандаж, наклав пов’язку. Дружина Героя України значних ушкоджень не зазнала, а чоловік, до речі, теж військовослужбовець запасу, від медичної допомоги відмовився, – розповідає лейтенант Ніконов. Через деякий час, коли на місце події прибули медики та наряд патрульної поліції, гвардійці допомогли перевести потерпілих громадян до карети «швидкої». Наступного дня Президент України Петро Порошенко нагородив капітана Сергія Добровольського медаллю «За врятоване життя». Лейтенанта Ніконова та старшого солдата Думініка подано до заохочення міністром внутрішніх справ України. Старший лейтенант Олексій ПАВЛЮК, фото з офіційного сайту Президента України СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

5

ДУМКА Напередодні чергової річниці проголошення незалежності нашої держави редакція журналу «Слово честі» вирішила провести бліц-опитування на тему: «Що для вас особисто означає словосполучення «День незалежності України?». Ми намагалися охопити якнайширше коло респондентів – не лише воїнів Національної гвардії України, але й побратимів зі Збройних Сил України, військовослужбовців Армії США, рідних загиблих захисників України, наших співвітчизників – вимушених переселенців з Криму та Донбасу, артистів та волонтерів – словом, тих людей, чиє життя внаслідок трагічних подій останніх трьох років змінилося назавжди. Утім, напевно, усі ми нині стали іншими. Попрощалися з багатьма ілюзіями, подорослішали як нація і так чи інакше змінили своє ставлення до дати 24 серпня…

ЩО ДЛЯ ВАС ОСОБИСТО ОЗНАЧАЄ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ

«ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ»? М Микола БАЛАН, ззаступник командувача Національної гвардії України, ггенерал-лейтенант:

– Особисто для мене як для гвардійця і як для громадянина України ці с слова значать дуже багато. День незалежності України – це свято гордості за м можливість бути господарями своєї землі, свято перемоги у боротьбі за рідну с сім’ю та дім. Особливим є те, що наше нинішнє свято збігається із 100-річним ю ювілеєм з дня створення Армії Української Народної Республіки. Пишаюсь тим, щ парадні розрахунки Національної гвардії України, як і завжди крокують у цей що д день головною вулицею столиці.

Сергій ЛУЧНІКОВ, радник групи з питань доктрини та освіти офісу оборонного співробітництва Посольства США в Україні, військовослужбовець Сухопутних військ США, капітан:

– Я часто порівнюю цей день із Днем незалежності Сполучених Штатів Америки, і, знаєте, ці свята багато в чому схожі. Відзначаючи головний день своєї країни, українці як і американці вшановують людей, які віддали життя за те, щоби їхні нащадки могли вільно ходити по рідній землі. Слід додати, що народився я саме в Україні, у місті Лисичанську Донецької області, яке кілька років тому було захоплене проросійськими бойовиками й звільнене завдяки зусиллям українських воїнів. Тож я дуже радий, що зараз маю можливість допомогти вашим військовим у боротьбі з таким сильним ворогом.

6

СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

ДУМКА Віктор ГРОМ, начальник відділу соціальних проектів Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України, керівник проекту «Будемо жити», підполковник:

– Як військовий, який 2014 року вийшов з Криму, розумію, що День незалежності України до початку АТО був радше формальним святом. Нині і я особисто, і всі навколо ставимось до нього інакше. Вважаю, що справжню незалежність ми виборюємо саме зараз і ми обов’язково переможемо.

Тимофій КУЛІШЕНКО, військовослужбовець батальйону оперативного призначення НГУ імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького, старший солдат:

– День Незалежності України... Я пам’ятаю його. Хоч був молодий, ще зовсім зелений, але пам’ятаю! Радісні обличчя, щирі посмішки і погляди, сповнені надії на майбутнє, та, на жаль, ніхто не цінить того, що далося даром... День Незалежності... Як дата в календарі – нічого особливого. Але це дуже багато значить як символ нашої віри в себе, у свій народ, у можливість побудувати щось своє, автентичне, нехай навіть на це й підуть десятиліття.

Оксана УЛІТІНА, начальник Центрального музею Національної гвардії України, службовець:

– Що для мене особисто День незалежності? Це День народження країни, звичайно ж. Нової, ще такої молодої та завзятої. А ще, якщо чесно, день в якому радість перемішалася з болем навпіл, мов кольори вишиванки – і чорні й червоні... Чорні, то біль за бійців наших, полеглих в бою за рідну землю, за їхні несправджені сподівання та ще ненароджених дітей, за їхнє віддане життя за Україну та пролиту кров. А червоні – все ж радість та сподівання в краще світле майбутнє як для держави, так і її народу. Віру в Мир, спокій та земну благодать. З Днем народження, країно. Нехай в Тебе все буде добре!

Тарас ТОПОЛЯ, фронтмен гурту «Антитіла», волонтер:

– Як на мене, День незалежності для українця це не лише дата в календарі. А ще певний особистий рубікон, момент усвідомлення себе вільним, самостійним, відповідальним за вчинки і своє майбутнє. Також це день знищення «комплексу меншовартості», що засів у свідомості багатьох українців.

Вріндаван ІСЛАМОВ, курсовий офіцер Національної академії НГУ, старший лейтенант:

– Я народився в Донецьку, і для мене дуже важливо, щоб мій рідний край був вільним від загарбників. Коли я здобув омріяні погони офіцера НГУ, моїм головним прагненням стало взяти участь в антитерористичній операції, аби зробити власний внесок у боротьбу із сепаратистами. Нині передаю свій досвід новоспеченим курсантам своєї альма-матер. Незважаючи на юний вік, вони самостійно зробили свій вибір і від душі прагнуть стати професійними військовими, які у разі потреби зможуть дати збройну відсіч ворогу. Я завжди знав, і можу ще раз підтвердити: Україна – незалежна, і ніхто не зможе цьому завадити.

Ілона ГОЛЕЦЬ, військовослужбовець столичної бригади охорони громадського порядку НГУ, старший солдат:

– Для мене словосполучення «День незалежності України» – це щось дуже особливе. Свого часу мій дідусь боровся за незалежність нашої Батьківщини із фашистськими загарбниками. А нині ми із чоловіком проходимо військову службу в Національній гвардії. На жаль, останнім часом ми рідко бачимось. Він – офіцер спецназу НГУ, багато часу проводить у відрядженнях в зоні проведення АТО, а мене регулярно залучають до несення служби з охорони громадського порядку в Києві. Але День незалежності ми щороку намагаємось проводити у сімейному колі. Традиційно зранку привозимо сина на Хрещатик, адже він обожнює дивитися військовий парад. Хочеться вірити, що наша військова родина робить свій посильний внесок у те, щоб вже скоро українці могли святкувати День незалежності, знаючи, що війна – позаду… СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

7

ДУМКА Дідусь та мама загиблого в зоні проведення АТО офіцера запорізького з’єднання НГУ лейтенанта Івана ГУТНІКА-ЗАЛУЖНОГО Іван Оникійович ЗАЛУЖНИЙ, полковник у відставці:

– Незалежність – це можливість проявити волю, силу духу, втілення ідей щодо досягнення поставлених цілей. Лише сильна держава може взяти на себе відповідальність бути незалежною. Ми, українці, сильний, сміливий і волелюбний народ. І ми відстояли нашу незалежність, зберегли нашу територіальну цілісність і відсвяткуємо перемогу. Я в це вірю!

Галина Іванівна ЗАЛУЖНА, інженер-проектувальник:

– Мій син був ровесником Української незалежної держави. Колись директор школи мені сказав: «Він у тебе не повільний, він розважливий». І ось такі хлопці, як мій Іван, які мали ціль у житті, стали на захист нашої незалежності і цілісності. Незалежність для мене – ключове слово у житті. День незалежності України – нині для мене одне із головних свят.

Олег ШАБАЛІН, заступник начальника Національної академії Національної гвардії України з озброєння та техніки – начальник відділу технічного забезпечення, полковник:

– Як для кожного українця, для мене ці слова дуже важливі. День незалежності України – це не тільки головне свято нашої держави, це свято кожного з нас. Це день, коли українці переконуються у тому, що тільки ми і ніхто інший маємо право впливати на своє життя і обирати своє майбутнє. Це свято також асоціюється в мене із військовим парадом, який традиційно проходить на столичному Хрещатику. До речі, цього року я вже вп’яте беру участь у ньому, маю честь очолювати парадний розрахунок Національної академії НГУ.

Анатолій ГНАТЮК, народний артист України:

– Україна – моя Батьківщина. Ненька. Я люблю її! Тому свобода й незалежність України – це абсолютна святиня для мене. Те, що має бути беззаперечним і назавжди! Стільки поколінь українців боролися за незалежність нашої держави, що саме словосполучення: «Незалежність України» стало нашим генетичним кодом. Тому Ліна Костенко й написала: «Ми воїни. Не ледарі. Не лежні. І наше діло праведне й святе. Бо хто за що, а ми за незалежність. Отож нам так і важко через те».

Ольга ОЛІЙНИК, першокурсниця гуманітарного факультету Національної академії НГУ, курсант:

– Я з маленького, але дуже гарного міста Слов’янська, що на Донеччині. Життя у нас хоч і не так насичене подіями як у Києві чи Харкові, але теж цікаве. Я брала участь у роботі місцевого осередку «Молодіжної ліги майбутніх поліцейських». Щомісяця ми влаштовували різні заходи для дітей та дорослих, а найулюбленішим святом нашого дружнього колективу був День незалежності, до якого починали готуватися ще з червня. Особисто я дуже радію, що в нашій Україні є таке свято, адже воно нагадує про неподільність нашого народу, про історію країни та могутність нації! Хочеться сказати співвітчизникам: шануйте своє, рідне! Будьте добрими до ближнього свого, не втрачайте надію в краще і пам’ятайте: наше майбутнє залежить від нас самих.

Батьки загиблого в зоні проведення АТО офіцера Північного оперативнотериторіального управління НГУ майора Андрія ШАНСЬКОГО Микола Миколайович ШАНСЬКИЙ, полковник у відставці та Раїса Олександрівна ШАНСЬКА:

– Незалежність – це, перш за все, освіченість і виховання. Високий рівень патріотичності духу, чітке усвідомлення відповідальності за результат своїх дій чи справ, які ти робиш як людина, як член суспільства. Розвиток виробництва, бо це матеріальна незалежність від інших держав. Знати історію своєї Батьківщини і пам’ятати, наскільки висока ціна сплачена Українським народом, який продовжує виборювати територіальну цілісність, суверенітет та незалежність своєї держави. Адже не годиться нашому волелюбному, мудрому, славному народові жити під будь-чиїм гнітом та терпіти чиїсь приниження. Працювати, вчитися, виховувати, пам’ятати історію – це і буде свобода і незалежність.

8

СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

АКТУАЛЬНО

СЕКРЕТАР РАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ ОЛЕКСАНДР ТУРЧИНОВ:

ГІДНЕ ГРОШОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ «ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ СТАЄ ПИТАННЯМ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ КРАЇНИ» Ч етвертий рік триває військова агресія проти нашої країни. Саме солдати та офіцери Збройних Сил України та інших військових формувань завдяки своїй мужності та героїзму, ціною великих жертв змогли зупинити ворога та звільнити частину наших територій. На жаль, ми стали звикати до щоденних втрат, яких продовжують зазнавати наші війська. Але за цими сухими цифрами втрат стоять величезні особисті трагедії – батьків, дружин, дітей... За цими цифрами – життя мужніх патріотів України. В умовах щоденних бойових дій, постійних обстрілів та провокацій наші солдати та офіцери несуть службу, яка вимагає неймовірного нервового та фізичного навантаження, щохвилини ризикуючи своїм життям. Наш обов’язок – не тільки проголошувати патетичні промови про захисників країни, про повагу до них та їх авторитет у суспільстві, наш обов’язок – не тільки забезпечити армію сучасною зброєю та військовою технікою, зручним та якісним одягом і взуттям... Але, що принципово, ми повинні зробити все, щоб грошове забезпечення наших військовослужбовців відповідало їх важливому місцю в суспільстві. Доходи наших військових повинні на гідному рівні забезпечити потреби їх родин.

У 2015 році було ухвалене важливе рішення щодо підвищення фінансування ЗСУ, зокрема, визначено мінімальне грошове забезпечення для солдат-контрактників у 7000 гривень на місяць. Це фактично дало змогу створити контрактну професійну армію. Але проблема в тому, що зараз вже друге півріччя 2017 року, а ситуація з фінансовим забезпеченням військових практично не змінилась. Водночас для державних службовців протягом останніх двох років відбулося значне підвищення заробітної плати. Так, наприклад, багато керівників департаментів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, починаючи з 2016 року, отримували зарплату, яка перевищила 30 тисяч гривень на місяць. Для порівняння, сьогодні сукупний місячний дохід з преміями, надбавками та бойовими виплатами командира бригади – полковника, який воює на передньому рубежі, в середньому складає 19500 гривень. Посадовий оклад керівника департаменту центрального органу виконавчої влади – 9115 гривень, доплата за ранг – 800 гривень. А у комбрига посадовий оклад – 1200 гривень, а за оплачене кров’ю звання полковника він отримує додатково ще «аж» 135 гривень. До речі,

СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

навіть оклад державного службовця нижнього рангу (спеціаліста), який працює в центральних органах виконавчої влади, значно перевищує оклад бойового комбрига, та складає 4200 гривень. Я не пропоную зменшити зарплату чиновникам. У всьому світі держслужба – це відповідальна та пристойно оплачувана праця. Я вимагаю при бюджетному плануванні, яке відбувається зараз, значно підвищити грошове утримання наших військовослужбовців! Оклади військових не можуть бути меншими, ніж відповідні оклади держслужбовців, які працюють у затишних кабінетах центральних органів виконавчої влади. Доплата за військові звання не може бути меншою, ніж доплата за ранг держслужбовця! Грошове забезпечення військовослужбовців має бути орієнтиром для зарплати на державній службі. Причому з урахуванням всіх неконтрольованих сьогодні в держорганах преміальних винагород. А отже, якщо виникає бажання збільшувати зарплату чиновникам, це повинно відбуватись тільки після її пріоритетного збільшення для військовослужбовців. Оклади за військові звання наших солдат і офіцерів (ганебні 5 гривень за кожне чергове звання!) не змінювались з 1999 року! Вони разом з посадовими окладами повинні бути негайно переглянуті і стати основою грошового забезпечення військовослужбовців. Структура грошового забезпечення українського військовослужбовця має відповідати стандартам НАТО, де не менше 70-80% – посадовий оклад і доплата за військове звання. У нас зараз цей показник становить 10-15%. Сьогодні гідне грошове забезпечення солдат і офіцерів – питання професійності та боєздатності наших ЗСУ та інших військових формувань. Це питання надійності нашої оборони, врешті-решт, це питання національної безпеки! Відповідні пропозиції щодо формування оборонного бюджету нашої країни я надіслав до Кабінету Міністрів України. Коли хтось з чиновників не погоджується з цим, у них є можливість довести свою позицію у фронтовому окопі.

9

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО Наприкінці травня Національну академію НГУ відвідала делегація Представництва НАТО в Україні на чолі з головою Представництва, директором Офісу зв’язку НАТО в Україні паном Александером Вінніковим. Гості ознайомилися із матеріально-технічною базою навчального закладу та провели дводенний ознайомчий курс, в ході якого українські силовики мали можливість дізнатися про організаційну структуру і діяльність НАТО, а також, історію та перспективи партнерства Альянсу із нашою державою.

В НАЦІОНАЛЬНІЙ АКАДЕМІЇ НГУ СИЛОВИКІВ ГОТУВАТИМУТЬ ЗА СТАНДАРТАМИ НАТО

–Н

аціональна гвардія України вже почала активно проводити реформування підрозділів відповідно до стандартів НАТО, яке планується завершити до 2020 року. Такі заходи, як сьогодні, наближають нас до цієї мети. Спільним бажанням та спільними навчаннями ми виконаємо дану стратегію і досягнемо поставленої перед нами цілі для покращення національної безпеки України, – зазначив заступник командувача Національної гвардії України генерал-лейтенант Микола Балан, відкриваючи зустріч. Як зазначали організатори курсу, він став першим у цілому комплексі запланованих заходів з підготовки українських військовослужбовців та правоохоронців за міжнародними стандартами. Так, окрім гвардійців, слухачами ознайомчого курсу стали курсанти та викладачі Харківського національного університету внутрішніх справ, Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого та Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Проводити навчання саме на базі Національної Академії НГУ представники Альянсу вирішили, високо оцінивши її матеріально-технічну базу. Найбільше гостей вразили вогневий комплекс та інтерактивний тир. Окрім мовної практики, учасники підготовчих курсів ознайомляться із тим, як працюють силові структури у країнах НАТО, навчаться організації служби підрозділів відповідно до керівних документів Альянсу.

– Ми повинні розуміти одне одного і на навчаннях, і при виконанні бойових завдань. Тому ми не можемо відставати, і також повинні готуватися за цими стандартам, – наголосив генерал-лейтенант Балан. Хороші перспективи розпочатої справи вбачає і керівництво Представництва НАТО в Україні. Зазначимо, що цьогоріч представники Альянсу втілюють понад 40 різноманітних проектів у 13 областях України.

КОМАНДУВАЧ НГУ ВІДВІДАВ РЕСПУБЛІКУ ПОЛЬЩА Наприкінці липня офіційна делегація Національної гвардії України на чолі із командувачем НГУ генерал-полковником Юрієм Аллеровим здійснила 4-денний робочий візит до Республіки Польща на запрошення головнокомандувача Збройних Сил Польщі.

Г

енерал-полковник Юрій Аллеров відвідав Головне управління Збройних Сил Польщі та провів зустріч із виконуючим обов’язки головнокомандувача ЗС Польщі дивізійним генералом Яном Шлівкою та начальником управління бронетанкових та механізованих військ бригадним генералом Кшиштофом Радомським. Генерал Шлівка запевнив українських колег у відкритості польського оборонного відомства до співпраці. Крім того, були обговорені потенційні напрямки майбутнього співробітництва. Також представники Національної гвардії України ознайомились із структурою, логістикою, особливостями організації служби і підготовки особового складу Збройних Сил Польщі, зокрема, Військової жандармерії (ви-

10

конує функції військової поліції) та Військ територіальної оборони (комплектуються резервістами). Відвідали представники командування НГУ і Посольство України в Польщі, де були прийняті Надзвичайним і Повноважним Послом України Андрієм Дещицею. Під час зустрічі йшлося, зокрема, про обмін досвідом та розвиток співробітництва між Національною гвардією України та військовими відомствами Польщі. Також українська делегація побувала у Навчальному центрі артилерії та озброєння ЗС Польщі, Центрі підготовки Об’єднаних Збройних Сил НАТО та Центрі вдосконалення кваліфікації військової поліції НАТО, дислокованих в місті Бидгощі.

СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО Військовослужбовці Національної гвардії України взяли участь у Міжнародних навчаннях Європейських сил поліції (EUPST), що проходили з 19 по 29 червня у Національному центрі підготовки сил Жандармерії Франції у місті Сент-Астьє.

УКРАЇНСЬКІ ГВАРДІЙЦІ – КРАЩІ ЗА ПІДСУМКАМИ МІЖНАРОДНИХ НАВЧАНЬ EUPST-2017

З

азначимо, що подібні навчання проводяться щороку на базі навчальних центрів жандармських та поліцейських формувань держав-членів ЄС. Програма EUPST (European Union police services training) започаткована 2011 року і фінансується переважною мірою Європейською комісією – вищим органом виконавчої влади Європейського Союзу, який приблизно відповідає ролі і функціям уряду у системах національних держав. Утім, до навчань залучаються не лише правоохоронці держав-членів ЄС, але й інших країн Європи та Африки, що беруть участь в операціях з підтримання миру та безпеки, які ЄС проводить в рамках Спільної політики безпеки та оборони. Цього року до Сент-Астьє прибули 234 поліцейських та військовослужбовці з 18 країн світу, у тому числі, 17 офіцерів та військовослужбовців за контрактом Національної гвардії України. Усі гвардійці пройшли попередній відбір, при якому враховували їх службово-бойовий досвід і знання іноземної мови. Крім того, зведений гвардійський підрозділ комплектувався фахівцями різних військових спеціальностей, зокрема, сертифікованими інструкторами з вогневої і тактичної підготовки. Очолив його заступник командира одного з батальйонів столичної оперативної бригади НГУ капітан Олексій Зінченко. Як зауважує офіцер, в ході навчань його підлеглим довелося виконувати завдання пліч-о-пліч із французькими і румунськими жандармами,

причому, наші хлопці швидко налагодили хороші робочі стосунки з іноземцями. Інтернаціональний підрозділ діяв злагоджено, успішно виконуючи всі поставлені завдання. Недивно, що за підсумками навчань його визнали одним із найкращих. Зазначимо, що за ходом навчань спостерігав і командувач Національної гвардії України генерал-полковник Юрій Аллеров, який побував у Національному центрі підготовки сил Жандармерії Франції з робочим візитом. Програма заходу виявилася досить насиченою, вона включала в себе теоретичні і практичні заняття. Його важливим акцентом було досягнення максимальної злагодженості між підрозділами, кожен із яких складався з представників кількох країн. За сценарієм навчань, учасники мали відновити та підтримати порядок у певній країні, де точиться збройних конфлікт, причому, функції державного управління забезпечує військова адміністрація. Подібна «легенда» була і у навчань Європейських сил поліції, які проходили в тому ж таки Сент-Астьє 2007 року. У них брали участь 383 військових та цивільних правоохоронців з 7 країн, як спостерігачі були присутні представники силових структур 25 країн. Примітними ці навчання були тим, що в них вперше взяли участь українці – 28 військовослужбовців вінницького полку спецпризначення внутрішніх військ МВС. А в останнє бійці ВВ взяли участь у навчаннях у Сент-Астьє ще 2013 року.

СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

Зважаючи на те, що торік Національній гвардії України було надано статус спостерігача з перспективою постійного членства у FIEP (Асоціації сил жандармерії та поліції країн Європи та Середземного моря у статусі військової установи), можна висловити впевненість, що кількість міжнародних навчань та інших заходів, у яких братимуть участь вітчизняні солдати правопорядку, суттєво збільшиться. Матеріали добірки підготувала підполковник Валерія АГІБАЛОВА

11

РЕПОРТАЖ

О

НА ВАРТІ БЕЗПЕКИ РІВНЕНСЬКОЇ АЕС

хорона важливих державних об’єктів, серед яких – п’ять атомних електростанцій, є однією з найважливіших функцій Національної гвардії України. Нещодавно кореспондент «СЧ» навідався до дислокованого у місті Вараші окремого батальйону НГУ, особовий склад якого несе службу на Рівненській АЕС. Зазначимо, що у травні поточного року частина відзначила 35-ту річницю з дня створення, тож це гарний привід розповісти нашим читачам про історичний шлях та сучасні службові будні колективу, яким нині командує полковник Аркадій Агальцов.

35 РОКІВ ОХОРОНЯЮТЬ МИРНИЙ АТОМ

Функціонувати батальйон почав 26 травня 1982 року, коли у місті Кузнецовську (так іще зовсім недавно іменувався Вараш) було сформовано 2-гу спеціальну комендатуру 658-го окремого батальйону внутрішніх військ МВС СРСР.

– Після запуску в експлуатацію перших двох енергоблоків РАЕС виникла необхідність у здійсненні перепускного режиму та надійній охороні станції. Комплектували підрозділ виключно професійними військовослужбовцями. До комендатури було переведено близько сотні офіцерів, прапорщиків та сержантів-надстроковиків, що раніше проходили службу в частинах ВВ, дислокованих в Українській та Молдавській РСР, серед яких був і я. Після трьох місяців підготовки ми приступили до виконання бойових завдань, – ділиться спогадами 56-річний фельдшер батальйону старший прапорщик у відставці Олександр Васильович Головаш, який одним із перших став до лав підрозділу. У вересні 1990 року у зв’язку із запуском ще двох енергоблоків кількість особового складу було збільшено, а спецкомендатуру переформовано у 167-й окремий батальйон внутрішніх військ МВС СРСР. У складі внутрішніх військ МВС України батальйон перебував до 2014 року, коли став підпорядковуватись Головному управлінню Національної гвардії України.

12

Слід зазначити, що службовий досвід багатьох військовослужбовців частини не обмежується виконанням їхніх безпосередніх обов’язків з охорони об’єкту. 1986 року, коли сталася трагедія на Чорнобильській АЕС, одними з перших на місце техногенної катастрофи висунулись воїни інших «атомних» спецкомендатур, у тому числі і рівненської. Вже за часів незалежності України бійці батальйону залучалися до участі у міжнародних миротворчих операціях ООН. Коли ж на Сході нашої держави почалася неоголошена війна, гвардійці провели не один місяць у бойових відрядженнях.

– Перше відрядження наших бійців до зони АТО відбулося у червні 2014 року. Ми брали участь у звільненні населених пунктів неподалік від захопленого бойовиками Слов’янська. Під час однієї з таких операцій ворожою кулею, яка зрикошетила від броні гвардійського БТРа, було поранено снайпера прапорщика Андрія Москалика. Пізніше він був нагороджений медаллю «За військову службу України», – ділиться спогадами лейтенант Сергій Матвійчук, який на момент відрядження до зони АТО обіймав посаду командира відділення вогневої підтримки взводу спеціального призначення. Також влітку 2014 року гвардійці виконували бойові завдання в районі міста Попасної, що на Луганщині. Разом із воїнами Галицької бригади НГУ вони двічі намагалися відбити у сепаратистів місто ПервоСЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

майськ. Згодом протягом двох тижнів несли службу на сумнозвісному 32-му блокпосту між Щастям та Смілим, який солдати прозвали «Долиною смерті». Дякувати Богові, додому всі повернулися живими.

СТОРОННІМ ТУТ НЕ МІСЦЕ

Відокремлений підрозділ «Рівненська АЕС», який входить до складу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» – це, без перебільшення, підприємство-гігант. Шість величезних охолоджувальних труб видніються на горизонті вже за кілька кілометрів на під’їзді до станції. Чотири енергоблоки сумарною потужністю 2835 мегават щорічно виробляють близько 12 мільярдів кіловат/годин електроенергії, що становить 16% від загального виробництва електроенергії в Україні. На РАЕС вісім контрольно-перепускних пунктів для персоналу та техніки. Щодня фіксується щонайменше 20 тисяч перетинів КПП. Ця цифра яскраво відображає обсяг роботи гвардійців, які цілодобово виконують завдання з пропуску працівників станції, автомобільного та залізничного транспорту, патрулювання периметру забороненої зони та охорони режимних приміщень. Система контр-

РЕПОРТАЖ НЕ СЛУЖБОЮ ЄДИНОЮ

олю, що включає в себе металодетектори, турнікети, огорожу, оснащену сучасними інженерно-технічними засобами охорони та десятки постів з озброєними чатовими, практично унеможливлює проникнення на станцію сторонніх осіб, пронесення на об’єкт зброї, вибухівки та інших заборонених предметів чи крадіжку майна підприємства. Кожна особа, якій дозволено проходити на об’єкт, має перепустку з електронним чипом. Їх оформленням та видачею займаються військовослужбовці бюро перепусток. Зі слів прапорщика Юрія Ткача, який обіймає посаду начальника цього підрозділу, перепустки бувають постійними, для працівників станції та військовослужбовців батальйону, та тимчасовими. Останні оформлюють, наприклад, спеціалістам, які здійснюють ремонтні роботи, представникам різних делегацій та робочих груп або відвідувачам, які прибувають на АЕС на екскурсію (цікаво, що ознайомитись із тим як працює електростанція можуть навіть школярі). Шлях працівника станції до свого робочого місця включає кілька рубежів контролю. В першу чергу – це металошукач, який знаходиться одразу біля входу на КПП. Через кілька метрів – турнікети, при перетині яких необхідно прикласти перепустку до магнітного зчитувача й ввести персональний код.

– Разом із перепусткою працівник повинен пред’явити чатовому документ, що посвідчує його особу. Переглядаючи його, гвардієць зобов’язаний запитати прізвище та ім’я людини, уважно слідкуючи за її мовою та жестами. Тільки почувши відповідь й переконавшись, що працівник абсолютно тверезий і поводиться адекватно, чатовий пропускає його на територію АЕС. Крім того, гвардійці несуть службу у внутрішніх приміщеннях станції, перевіряючи осіб, які перетинають контрольні пункти, – розповідає заступник коменданта комендатури об’єкту з інженерно-технічного забезпечення капітан Олександр Колесник. Значний потік персоналу не впливає на пильність гвардійців батальйону. Контролер 2-ї спеціальної комендатури старшина Тетяна Матвійчук, яка на момент зустрічі з кореспондентом «СЧ» чатувала на одному з постів у вартовому приміщенні, розповіла, що зміна кожного бійця триває 12 годин, утім гвардійці несуть службу не на одному, а на трьох різних постах по черзі, аби внести у завдання певне різноманіття.

Наприкінці минулого року в житті частини сталася радісна подія – було урочисто відкрито нове військове містечко. Його будівництво тривало два роки і, як зазначають місцеві журналісти, обійшлося «Енергоатому» в понад 16 млн. гривень. У користування гвардійців передали штабні приміщення, аудиторії для проведення занять, спортивний зал та медпункт, утеплені гаражі для військової техніки та розплідник для службових собак. В найближчих планах командування частини – побудувати на території містечка стрілецький тир. Весь вільний від несення служби час військовослужбовці присвячують заняттям

з професійної підготовки. Регулярно проводяться й спільні з представниками інших відомств тренування. Приміром, у травні поточного року гвардійці взводу спеціального призначення взяли участь у щорічних міжрегіональних антитерористичних тактикоспеціальних навчаннях, які проходили на базі навчального полігону батальйону. Протягом шести днів спільно з представниками Служби безпеки України, Державної прикордонної служби, Збройних Сил України, Державної служби з надзвичайних ситуацій та Національної поліції гвардійці відпрацьовували дії щодо нейтралізації умовних диверсійно-розвідувальних груп, яким вдалося захопити приміщення та персонал станції. За підсумками навчань генеральний директор ВП «Рівненська АЕС» Павло Павлишин традиційно високо оцінив злагоджену та професійну роботу українських силовиків, зокрема, бійців «атомного» батальйону НГУ. Хоч кількість укомплектованих офіцерами та контрактниками посад у колективі складає 95%, військовослужбовці щомісяця розгортають у Вараші та у прилеглих містах і селах агітаційні пункти, розповідають громадянам про умови проходження військової служби за контрактом в НГУ та СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

навчання у відомчих вищих військових учбових закладах. А тим, хто наважується спробувати свої сили під час вступної кампанії, навіть допомагають підготувати пакет необхідних документів. Школярі й самі регулярно навідуються в гості до бійців, причому, найбільше вони полюбляють бувати на батальйонному стрільбищі. Також гвардійці опікуються вихованцями школи-інтернату селища Нової Рафалівки Володимирецького району Рівненщини. Військовослужбовці батальйону шанують своїх кращих спортсменів. Вже другий рік поспіль збірна команда частини з футболу, яку очолює офіцер з бойової підготовки старший лейтенант Роман Шишка, виступає у складі дивізіону «Захід» Ліги учасників АТО. Гвардійці також регулярно змагаються у силовому багатоборстві. Незважаючи на те, що вараський батальйон є частиною, підпорядкованою Головному управлінню НГУ, його особовий склад нерідко захищає честь збірних команд Західного оперативно-територіального об’єднання НГУ. Наприклад, старший інструктор – помічник гранатометника взводу спеціального призначення сержант Віталій Лазарець разом із кількома однополчанами брали участь у всеукраїнських змаганнях з силового багатоборства та армійського кросфіту серед військовослужбовців НГУ, які проходили в столиці в травні поточного року, зробивши значний внесок у загальнокомандну перемогу. На завершення додамо, що у 44-тисячному Вараші гвардійців знають не лише

як надійних захисників градотворчого підприємства. Військові постійно беруть участь у всіх загальноміських заходах та святкуваннях, охоче демонструють городянам штатну техніку та екіпіровку, а інколи й частують всіх охочих солдатською кашею, приготованою на польовій кухні. Таким чином вараський батальйон Нацгвардії став неодмінною складовою міської громади. Старший лейтенант Олексій ПАВЛЮК, фото автора, старшого прапорщика у відставці Олександра ГОЛОВАША та з архіву військової частини

13

ЮВІЛЕЙ

СПОКІЙ «БУРШТИНОВОЇ СТОЛИЦІ» – ЇХНЯ ТУРБОТА Як і в кожному обласному центрі України, забезпечувати правопорядок у місті Рівному співробітникам Національної поліції допомагають військовослужбовці місцевого батальйону Національної гвардії України, яким командує підполковник Сергій Гайдук. Нині цей підрозділ входить до складу 2-ї окремої Галицької бригади НГУ, утім, за 65 років існування частини багато води утекло – змінювались навіть відомства, яким вона підпорядковувалася. Непорушними лишилися професіоналізм військовослужбовців і їхня відданість обраній справі.

Ч

и не щодня бійці патрульної роти самостійно або спільно із поліцейськими несуть службу на п’яти піших та автомобільних маршрутах, які пролягають головними вулицями міста. Зазвичай гвардійцям доводиться уберігати громадян від свавілля вуличних злочинців – хуліганів, грабіжників, злодіїв, дрібних наркоторговців. Проте бувають і більш резонансні затримання. Один із таких випадків трапився на початку квітня поточного року. Під час несення служби з охорони громадського порядку гвардійський наряд отримав повідомлення про сімейну сварку в квартирі багатоповерхівки. Прибувши за вказаною адресою, воїни НГУ разом із поліцейськими вилучили у 30-річного громадянина, щодо якого, власне, і надійшла скарга, предмети, схожі на стартовий пістолет, набої до автомата Калашникова та магазин від пістолету «Форт-12». Бійці стрілецької роти батальйону виконують завдання з конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних, постійно працюючи над удосконаленням своєї фахової майстерності. Зазвичай заняття з професійної підготовки проходять на території військового містечка, а ось спільні із працівниками Національної поліції навчання можуть проводитись і у Головному управлінні

14

НП у Рівненській області, і у приміщенні Рівненського міського суду. Наприклад, у жовтні минулого року гвардійці разом із працівниками поліції відпрацьовували практичні дії у разі спроби втечі підсудних та порушень порядку під час судового засідання. Забезпечують гвардійці й охорону будівлі Рівненської обласної державної адміністрації. Також протягом кількох останніх років вони за угодою охороняють Кременецький нафтопереробний завод, який знаходиться у селі Білокриниці Тернопільської області. З початку проведення антитерористичної операції на Сході України особовий склад батальйону регулярно відряджається до Донецької та Луганської областей. Виконувати бойові завдання їм зазвичай доводиться в районі міст Рубіжного, Старобільська та Сєвєродонецька. На щастя, загиблих та поранених у зоні АТО серед воїнів батальйону наразі немає. Сумлінна служба гвардійців неодноразово заохочувалася командуванням з’єднання, територіального управління та Національної гвардії України, а однострій старшого прапорщика Федора Шпигуна, який нині обіймає посаду старшого інструктора відділення вогневої підтримки взводу спеціального призначення патрульної роти, прикрашає СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

державна нагорода – медаль «За військову службу України». Щодо завдань, пов’язаних із специфікою місця дислокації підрозділу, то слід зауважити, що вже понад два роки військовослужбовців батальйону залучають до несення служби із припинення незаконного видобутку бурштину у північних районах Волині, Рівненщини та Житомирщини. Гвардійці чергують на блокпостах, перевіряють транспорт, організовують оточення місць покладів «сонячного каменю», а також спільно з працівниками поліції проводять спеціальні операції з вилучення мотопомп та інших засобів злочинного промислу. За словами начальника штабу батальйону майора Володимира Немеришина, позитивні приклади несення служби рівненськими гвардійцями мають місце практично щотижня. Не буде перебільшенням сказати, що кожний мешканець Рівного чудово знає, хто такі і де служать ці хлопці та дівчата в оливкових одностроях. Адже окрім суто службової діяльності бійці підрозділу регулярно проводять зустрічі з мешканцями Рівного та інших населених пунктів, зокрема, навідуються до навчальних закладів, розповідаючи молоді про умови проходження служби у лавах Національної гвардії. Запрошують гостей і до військового міс-

РЕПОРТАЖ течка. Побувати на дні відкритих дверей в батальйоні, побачити, як живуть і служать гвардійці, потримати у руках зброю та приміряти спорядження раді всі школярі та студенти Рівненщини. Слід також додати, що воїни НГУ опікуються вихованцями Рівненського обласного спеціалізованого будинку дитини. Вже кілька років поспіль у День захисту дітей та свято Святого Миколая військовослужбовці підрозділу відвідують вихованців та радують їх подарунками та солодощами. Командування батальйону тісно співпрацює і з органами місцевої влади. Наприклад, гвардійці завжди беруть участь у загальноміських урочистих та святкових заходах. Також за сприяння міської влади у рівненському громадському транспорті було розміщено листівки, а в різних куточках міста встановлено понад 30 рекламних щитів, що закликають городян служити за контрактом в НГУ. Та звісно, не службою єдиною живе підрозділ. Серед бійців батальйону чимало талановитих людей. Один з них – помічник начальника варти молодший сержант Вадим Костенчук. Молодий контрактник пише вірші й ділиться своїми творчими здобутками з товаришами по службі під час концертів та тематичних вечорів. Зазначимо, що його вірш, присвячений 30-річчю Чорнобильської катастрофи під назвою «Вшануймо!», було опубліковано у газеті «Ратник» (№7 від 25 квітня 2016 року). Військовослужбовці підрозділу постійно відзначаються й під час різних спортивних змагань. У грудні минулого року збірна команда рівненського батальйону з футболу посіла друге місце на першість з’єднання. Окрім цього, п’ятеро військовослужбовців грають у складі футбольного клубу «Рівне АТО», який минулого року посів друге місце у дивізіоні «Захід» Ліги учасників АТО і дійшов до чвертьфіналу Кубку героїв АТО. Варто згадати і про старшого інструктора штурмового відділення взводу спеціального призначення прапорщика Миколу Залевського, який успішно займається гирьовим спортом. Вже кілька років поспіль цей військовослужбовець посідає призові місця на змаганнях на першість Фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України серед правоохоронців Львівщини. Водночас протягом 20152016 років спортсмен виборював золоті медалі на змаганнях з гирьового спорту серед підрозділів Західного оперативно-територіального об’єднання НГУ.

Застати у повному зборі колектив Академічного ансамблю пісні й танцю Національної гвардії України в столиці майже нереально, адже артисти постійно гастролюють. Так, у травні поточного року концертна бригада відправилась у двотижневий тур Донбасом. Інформаційний супровід цієї акції забезпечував кореспондент нашого часопису. Утім, як можна перебувати у зоні проведення АТО і не поцікавитись буднями бійців НГУ, що виконують там бойові завдання! Тож в один із днів військовий журналіст склав компанію офіцеру харківської оперативної бригади, що перевіряв службу на блокпостах поблизу міста Покровська.

STOP. КОНТРОЛЬ!

Я

к повідомляє всезнаюча «Викіпедія», «населений пункт Покровськ розташований у західній частині Донецької області, тому його називають «західними воротами Донбасу». Про те, що це шахтарське місто знаходиться у зоні АТО, наразі нагадує хіба що черга автомобілів на блокпосту на виїзді з нього. Перевіряючий старший лейтенант Станіслав Мосейко, який люб’язно погодився взяти мене «на буксир», зауважує, що на цьому блокпосту зупинятися не будемо, адже тут несуть службу представники Нацполіції. Побачивши службовий номерний знак та спецперепустку, наклеєну на лобове скло, колеги пропускають нашу машину поза чергою. Суттєва економія часу, особливо, якщо врахувати, що поспішати нам є куди: потрібно об’їхати чотири блокпости, що знаходяться на великій відстані один від одного. Тим часом страшні пам’ятки неоголошеної війни з’являються все частіше. Подекуди видніється надпис: «Тут живуть люди!» – так місцеві жителі пишуть на парканах, аби убезпечити свої оселі від

бомбардувань. Проте терористів у такий спосіб не розжалобиш. Все більше будівель та огорож на нашому шляху спотворені слідами артобстрілів – переважно тих, що мали місце у перші, найстрашніші місяці антитерористичної операції. А ось і перший гвардійський блокпост, дислокований неподалік міста Красногорівки. Машина гальмує перед великими залізобетонними блоками, на одному з яких закріплено дорожній знак «Контроль». Бійці із цікавістю споглядають мій фотоапарат, пропонують чай чи каву, приготовлені на змайстрованій з цегли та металевої пластини дров’яній плиті. Йдемо на кухню-їдальню, яка являє собою невеличке приміщення збите з дощок, ззовні вкрите поліетиленовою плівкою. Біля згаданої вже плитки у картонному ящику вовтузяться кошенята, їх там троє. Кличок тваринкам іще не дали, занадто малі, – говорять гвардійці. Кішка Соня цілком довіряє бійцям, адже безтурботно залишає під їхню відповідальність своїх чад – мабуть, знову пильнує мишей у місці зберігання продовольства.

Старший лейтенант Олексій ПАВЛЮК СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

15

РЕПОРТАЖ

Добру третину кухоньки займає великий стіл, за який мене й садять щирі хазяї. Відразу помітно, що хлопці хочуть із кимось поділитися своїми історіями зі служби в зоні АТО, яких за відрядження назбиралося чимало. Строковиків тут із зрозумілих причин немає, лише контрактники. Вік різний – комусь не так давно виповнилось двадцять, а комусь уже за тридцять, але відчувається: колектив згуртований і всі тут на рівних. Найбільш говірким виявляється старший солдат Володимир Юрчук. Якщо скласти терміни всіх його відряджень до зони АТО, вийде більше року. Після кави він зробив мені міні-екскурсію постом. Показав житлові приміщення, розташовані у двох великих бліндажах і одному поменше. В них є електрика і навіть певний затишок. Неподалік Сониної «вотчини», саморобного продскладу, розташований літній душ з бочкою наверху. У харків’ян дійшли руки навіть побудувати вольєр для вівчарки, яка вже жила на блокпосту, коли вони туди приїхали.

– Патрон у нас молодець, дуже допомагає, особливо вночі. Лишень почує якийсь шерхіт в «зеленці», відразу починає гавкати. Добре, що кожного разу це була хибна тривога, але

16

до «нуля» тут менше кілометра, тому розслаблятися не можна ні на секунду, – каже контрактник Володимир. Щодня гвардійці перевіряють десятки автомобілів, але місцеві жителі у більшості своїй громадяни законослухняні і рідко додають гвардійцям клопоту. Хоча трапляються й неприємні випадки. Так, одного разу військові зупинили явно нетверезого громадянина, що їхав за кермом автомобіля. Під час перевірки документів він переплутав посвідчення водія з військовим квитком, а там, на хвилиночку, красувалась печатка незаконного терористичного формування «ДНР». Чоловіка затримали та передали співробітникам Служби безпеки України… Наш водій старший солдат Анатолій Толмачов вже сигналить, підганяючи мене – щось я й справді заговорився. Прощаюсь із Володею та його побратимами й чимдуж біжу займати своє місце, роблячи на ходу кілька останніх знімків. До наступного блокпосту є прямий шлях, але він контролюється сепаратистами і гвардійській машині там з’являтись украй небажано. Доводиться зробити кількакілометровий гак, щоб безпечно доїхати до наступного місця призначення. Дорога, де стоїть блокпост, веде прямісінько до селища Невельського Ясинуватського району. До 2014 року тут проживали майже три сотні людей. Нині, зі слів командира цього зведеного підрозділу старшого лейтенанта Івана Ніязова, не більше п’ятдесяти. За час служби гвардійці встигли перезнайомитись з усіма жителями, взаємини намагаються підтримувати дружні, один одному ніколи не відмовляють у допомозі. От наприклад, одного разу чоловіки привезли своїм захисникам причеп дров. А бійці взяли шефство над одинокою бабцею, регулярно допомагаючи старенькій продуктами. Звичайно, кожний командир по-своєму бачить ідеальне облаштування ввіреного йому об’єкту. Іван прибув на місце несення служби всього два тижні тому, але за його наказом бійці вже дещо тут переробили. Зокрема, особливу увагу приділили світломаскуванню. Адже блокпост знаходиться на пагорбі і вночі навіть підсвітку екрана мобільного телефона чи запалену цигарку видно здалеку. Житловий бліндаж хоч і один на всіх оборонців блокпосту, проте зручний, просторий та безпечний. Територія невелика, але гвардійці зуміли на ній розмістити все необхідне. Подбали і про дозвілля, яке військові звикли проводити активно. Старший лейтенант Ніязов привіз із собою гантелі, є м’яч, який хлопці ганяють розчищеним під футбольне поле пустирем. На годиннику близько 11.00, а сонце вже добряче припікає. Сховатися від спеки мені пропонують у будівлі, зробленій із залізобетонних блоків, де розміщується імпровізований штаб блокпосту. Всередині нічого зайвого – стіл, документація, добірка періодичних видань НГУ.

– Книжка, журнал чи газета – чудовий спосіб відволіктись від службової рутини і відпочити душею. Я читаю, коли є вільний час, те саме раджу й підлеглим. Також навіюють спокій і мимоволі змушують згадати рідний дім малюнки дітей, – говорить старший лейтенант Ніязов.

СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

РЕПОРТАЖ

Пробули ми в Невельському трохи довше, аніж планували. За розмовами та смачним солдатським чаєм час сплив непомітно. Треба поспішати – попереду у нас блокпост поблизу багатостраждальної Авдіївки, де бойовики продовжують обстрілювати житлові райони навіть після підписання Мінських угод. В угрупуванні він вважається найрезультативнішим, адже транспортних засобів через нього проходить найбільше – щодня понад три сотні. Нам навіть заїхати на блокпост вдається не одразу – доводиться чекати своєї черги у потоці машин. Утім, досвідчені бійці швидко перевіряють документи у водіїв попереду, тож довго не стоїмо.

– За ці кілька років, відколи точаться бойові дії, люди вже звикли до перепускного режиму. Вони знають, як поводитись під час перевірки, які документи показувати. Та порушників теж вистачає – хтось їде напідпитку, хтось намагається провезти контрабанду. Словом, пильнуємо постійно, – говорить старший блокпосту капітан Владислав Сисоєв. Вирішую поспостерігати за діями гвардійців на блокпосту. Вже за якихось 30 секунд під’їжджає автомобіль чорного кольору. Один із бійців просить водія показати документи, але той не поспішає, каже, що його збентежила моя камера. Це можна зрозуміти, адже після буремних подій, які його земляки пережили, люди вимушені до всього ставитися підозріло. Щоб хоч якось пом’якшити напруження, відходжу подалі та вже збоку спостерігаю за діями гвардійця, який перевіряє громадянина по завантаженій в ноутбук базі осіб, що перебувають у розшуку. Все гаразд, за чоловіком немає ніяких гріхів, і його пропускають далі. Мені пояснюють: якщо особа не викликає підозри і не порушує пропускний режим, досвідченому бійцю для її перевірки вистачає кількох хвилин. Порушників одразу ж затримують і передають відповідним органам. На годиннику уже близько 14.00, гвардійці збираються обідати, запрошують за стіл і гостей. Військові – народ умілий. Навіть в невеличкому колективі завжди знаходиться якщо не професійний кухар, то принаймні талановитий аматор. Свіжі та якісні продукти постачаються зі штабу угрупування регулярно, тож смакують солдатські страви майже по-домашньому. Швиденько поїли – і знову до машини, адже потрібно відвідати ще один блокпост, дислокований на перехресті трьох доріг за сім кілометрів звідси. Коли дістаємось до нього, здається, що тут, окрім шлагбаума, бетонних блоків та дорожнього знаку нічого немає. А де ж тоді живуть хлопці? Де їдять, миються, зберігають майно? Та командир блокпосту старший лейтенант Петро Олендаренко з посмішкою показує рукою на дерев’яні східці, які ведуть донизу. Виявляється, вся «інфраструктура» захована в широкому і доволі глибокому рукотворному яру. Хто і коли його вирив, бійці не знають – напевно, щось

пов’язане з вугледобуванням, шахтарський край все таки, – але нині він чудово згодився військовим. На цьому блокпосту Петро та його підлеглі несуть службу вже близько місяця. Рух транспортних засобів тут, звичайно, не такий інтенсивний, як в Авдіївці, але це не означає, що хлопці виконують свою роботу спустивши рукави. Пильнують, авжеж! А ще їм не дають розслабитися терористи – до їхніх позицій звідси менше трьох кілометрів.

– Сьогодні на диво спокійно, ви що, тишу з собою привезли? – жартує офіцер і додає з посмішкою. – Зазвичай ворожа артилерія починає працювати близько сьомої ранку, так що о цій порі весь блокпост уже на ногах. Вчора дуже гриміло – хоча ми й звикли до такого «будильника», але того разу він виявився занадто гучним. Спершу навіть здалося, що кілька снарядів десь поруч приземлилося. На щастя, лише здалося… Час збиратися. Бажаю хлопцям спокійної служби і зажурений сідаю в автомобіль. Після побаченого не лишається жодних сумнівів, що наші хлопці давно загартувалися суворими буднями Донбасу. Серед тих, хто нині здійснює контрольно-пропускний режим, є й такі, хто проходив бойове хрещення у реальних сутичках із сепаратистам. Всі вони готові захистити Батьківщину знову, якщо буде потрібно. Виснажені та втомлені щоденною службою та життям у бліндажах, вони намагаються виконувати свою справу сумлінно. Дуже хочеться, щоби українці з інших регіонів, які щодня ходять по тихих вулицях своїх міст і сіл, водять дітей у дитсадочок, відпочивають у кав’ярнях, частіше згадували, кому вони зобов’язані цим простим щастям – жити таким звичайним «нудним» мирним життям. Старший лейтенант Іван ПАЛЬОШКА, фото автора

СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

17

ОБЛИЧЧЯ АТО

ЗА ВОДОЮ ПІШОВ – ДОЛЮ ЗНАЙШОВ Історія кохання 22-річного Богдана Ліпського та його дружини Олени приголомшує. Адже Богдан – контрактник харківської бригади оперативного призначення НГУ, якого сама доля привела на блокпост неподалік Красногорівки, що у Мар’їнському районі Донецької області, де він випадково познайомився з місцевою жителькою Оленою. А вже через чотири місяці солдат попросив руки дівчини. І вона відповіла: «Так»…

З

ахисником Вітчизни Богдан, який народився у селі Великі Низгірці, що на Житомирщині, став за тиждень до свого 20-річчя. Він чудово пам’ятає той день народження, адже тільки-но звикав до труднощів солдатського життя, почувався дещо розгубленим і дуже сумував за рідною домівкою. Утім, через півроку ситуація виправилася настільки, що у хлопця виникло бажання підписати контракт про проходження військової служби. Підрозділ, куди перевели молодого контрактника, незабаром мав відправлятися до зони проведення АТО. Було це восени 2015 року, ситуація на Донбасі залишалася напруженою. Богдан пригадує, як побоювався підвести товаришів через брак досвіду, та все обійшлося – з покладеними на нього обов’язками хлопець справлявся добре. Перші дні ніс службу на блокпосту як стажер, але досить швидко став виконувати всі завдання нарівні із бувалими бійцями. Слід зазначити, що перед відрядженням Богдан не зізнався батькам, куди їде – не хотів, аби ті хвилювалися. Та довго тримати це в таємниці не вийшло. Коли одного разу гвардійці прибули до блокпоста у селі Михайлівці Станично-Луганського району, який їм мали передати воїни 28-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, то зустрів свого рідного дядька Броніслава. Родич служив саме в цьому з’єднанні, і треба було такому трапитись, щоб племінник заступав на службу на його об’єкт! Звичайно, зустрічі вони були раді, та довго приховувати від близьких своє перебування на Донбасі у гвардійця не вийшло. Але повернімось до найцікавішого у цій історії – а саме, до знайомства майбутнього подружжя. На початку липня 2016 року Богдан прибув у зону АТО втретє. Цього разу йому судилося виконувати завдання на блокпосту неподалік міста Красногорівки, що зовсім поруч із Донецьком. Здавалося б, з початку неоголошеної війни на Сході України місцеві мешканці

неабияк втомилися від життя у постійному напруженні, боялися чергових артобстрілів бойовиків, тож мали б почерствішати душею. Однак колеги зі Збройних Сил завірили гвардійців, що у Красногорівці живуть щирі люди, які доброзичливо ставляться до своїх захисників. Солдат Ліпський та його однополчани пересвідчилися у цьому вже під час першої поїздки у місто, де вони мали поповнити запаси води – перехожі залюбки підказували хлопцям у формі, як проїхати до колодязя. Коли дісталися до нього, почали наповнювати привезену із собою 200-літрову бочку. Якраз у той момент повз колодязь проходила дівчина, Богдан набрався сміливості і заговорив із нею. Чарівна незнайомка назвалася Оленою. Добре, що бочка була великою і поки набиралася вода, вони встигли і розговоритися, й телефонами обмінятися. Товариші навіть заздрили Богданові, мовляв, бач, який молодець, не проґавив можливість завести подругу! А він цілу дорогу назад непокоївся, чи правильно записав номер? Чи не переплутав ненароком якусь цифру? Коли вже можна їй написати і чи зручно це взагалі буде? Та коли солдат прокинувся наступного ранку, то посміхнувся, побачивши нове повідомлення: «Привіт! Як у тебе справи?» Так і розпочалася їхня дружба, яка дуже швидко переросла у кохання. Спілкувались, переважно, переписуючись по телефону. Олена намагалася не бути надокучливою, адже розуміла: якщо Богдан на посту, то відволікатися не має права, а після напруженої зміни йому, як і будь-якому воїну, хочеться відпочити. Інколи Богдану вдавалося вирватись на побачення, тож хвилини зустрічей в Красногорівці здавалися закоханим вічністю, вони встигали розповісти все, що трапилось із кожним під час розлуки, ще й обмінятися поцілунками. Інколи Олена сама приходила до нареченого із гостинцями, адже від населеного пункту до блокпосту було всього кілька кілометрів. Так промайнули чотири місяці. Після відрядження, у грудні, Богдану дали 10-денну відпуску, яку він провів із Оленою. Саме тоді вони вирішили побратися і через два місяці розписалися у місті Гірник Донецької області. Весілля зіграли у Красногорівці, куди з’їхалася вся рідня молодих. Зі сльозами радості батьки благословили подружжя. Святкували вдома у батьків Олени, але й на блокпост до побратимів завітали. Важко було повірити, що наречений зазвичай носить однострій, бронежилет та автомат, а не піджак і білу сорочку – настільки личив Богданові новенький костюм! Ось тільки із весільною подорожжю не склалося – солдату Ліпському потрібно було мерщій повертатися на службу. Звичайно, подружжя намагалося не розлучатися надовго – Олена провідувала Богдана так часто як це було можливо, але як і кожна молода дружина, чекала на його повернення додому. У червні термін чергового відрядження Богдана добіг кінця, він повернувся до місця постійної дислокації бригади і привіз до Харкова свою кохану. Утім, подружжя планує переїхати до Маріуполя, де Олена продовжить навчання у Донецькому державному університеті управління, і сподівається, що командування піде назустріч молодій родині, дозволивши солдату Ліпському перевестись на нове місце служби. Старший лейтенант Іван ПАЛЬОШКА, фото з архіву подружжя ЛІПСЬКИХ

18

СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

ОБЛИЧЧЯ АТО Старшина харківської бригади оперативного призначення НГУ Руслан Тонкий на момент нашого з ним знайомства поблизу Авдіївки вже увосьме виконував бойові завдання у зоні проведення АТО. На прохання порекомендувати потенційного героя наступного журнального матеріалу командир блокпосту впевнено вказав на 26-річного контрактника, зазначивши, що той має на особистому рахунку близько 30 характерних затримань, і Руслан охоче погодився розповісти про себе.

З ДИТИНСТВА МРІЯВ БОРОТИСЯ ЗІ ЗЛОЧИННІСТЮ

П

ісля закінчення школи та профтехучилища 2008 року харків’янина Руслана Тонкого призвали до однієї зі столичних частин ЗСУ. Відслуживши, він повернувся додому на Харківщину та розпочав пошуки роботи, проте нічого ліпшого, ніж вакансія охоронця у супермаркеті, не знайшлося. Так як у цій професії Руслан себе не бачив, він вирішив укласти контракт про проходження служби у внутрішніх військах МВС України. Служив у патрульному підрозділі Слобожанської бригади ВВ, роблячи свій посильний внесок у боротьбу із вуличною злочинністю в рідному місті, адже саме про це він мріяв з дитинства. Коли 2014 року у Харкові було створено бригаду оперативного призначення НГУ, постало питання комплектування офіцерських та сержантських посад досвідченими професіоналами. Недивно, що Руслану запропонували посаду заступника командира взводу, яку він незабаром обійняв. З того часу і розпочалися відрядження гвардійця до зони АТО. Досвід, говорить боєць, отримав неоціненний.

– На цьому блокпосту я вже вдруге. Пам’ятаю як прибув сюди у листопаді 2016 року, якраз у розпал боїв за місто та Авдіївську промзону. Терористи щоденно намагалися перетнути лінію розмежування, з артилерії обстрілювали житлові квартали. Ситуація була напружена, люди налякані, якщо пам’ятаєте, йшлося навіть про евакуацію цілого міста. Все це негативно позначалося і на нашій службі – змушені зупинятися на блокпосту громадяни виявляли невдоволення, а часом і просто зривали емоції на гвардійцях, та ми намагалися робити все, щоб погасити непорозуміння. Іноді доводилось довго і терпляче пояснювати, хто ми такі і що тут робимо, а це в свою чергу спричиняло великі затори на контрольно-пропускному пункті, – говорить старшина Тонкий. Руслан пригадує, що не лише морально-психологічними складнощами запам’яталося йому це відрядження. Вже у перший день гвардійці зафіксували одне із найкумедні-

ших правопорушень у своїй практиці. Хоча все було б смішно, якби не загроза життю та здоров’ю людей… Отже, старшина зі своєю зміною зупинив автомобіль з місцевим номерним знаком, який виїжджав з міста. За кермом сидів чоловік років тридцяти, який казав, що їде на побачення. Гвардійці перевірили його документи, вже думали відпускати, але громадянин помітно нервував, навіть почав підвищувати голос та підганяти їх. Така поведінка викликала недовіру військовослужбовців, тому вони вирішили оглянути і його автомобіль. Там дійсно виявився «джентльменський набір» – пляшка шампанського і квіти. І щойно Тонкий промовив: «Все нормально, щасливої дороги», як, опустивши очі, помітив, що з кишені громадянина стирчить… запал від гранати! Як виявилось пізніше, це була готова до використання РГД-5. Здивування бійців не можна було передати словами, утім, діяли вони швидко та професійною. Гвардійці затримали чоловіка, щоправда він намагався пручатися, тож аби його знешкодити і вилучити гранату, довелося застосовувати прийоми рукопашного бою. Через кілька днів хлопці зупинили автобус, що возив робітників на місцевий завод. Провівши перевірку документів пасажирів, Руслан виявив трьох осіб, які перебували у розшуку. Затриманих передали співробітникам Національної поліції, а вказаний автобус того дня гвардійці бачили востаннє. Наостанок Руслан розповів про зовсім свіжий інцидент, який наштовхує на думку, що якими б хитромудрими були правопорушники, гвардійців перехитрити вони все ж таки не в змозі. Так, зупинивши авто із шістьма молодиками, і спитавши мету їхньої поїздки до міста, вони почули відповідь: «Їздили до відділення

СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

«Нової пошти», забирали книгу!». Військовослужбовці вирішили подивитися, що ж то за диво-книга така. Аж відкривши її, помітили прорізані сторінки, а в імпровізованому тайнику – пакунок із білою речовиною. Згодом дізналися, що вилучили 40 г амфетаміну. Раніше таке бійці лише у фільмах бачили! До речі, подібні порушення хлопці намагаються фіксувати на відео, щоб злочинці потім не казали, ніби їм підкинули щось заборонене. Під час нашої зустрічі до відпустки Руслану залишалися лічені дні. Він вже з нетерпінням чекав на цей момент, адже вдома за ним сумують трирічний син Ростислав та дружина Олена. Та поки контрактник робить все можливе, щоб забезпечити порядок на прифронтових територіях. Старший лейтенант Іван ПАЛЬОШКА, фото з архіву Руслана ТОНКОГО

19

ЗГАДАЄМО ГЕРОЇВ ІМЕНА! Подвиг тих, хто поклав своє життя за Батьківщину живе доти, допоки ми, живі, пам’ятаємо про них. І для того, аби ми не забували кому завдячуємо своїм мирним життям, їхніми іменами називають вулиці, сквери та парки, їм посмертно присвоюють військові звання, їх нагороджують орденами і почесними званнями. А ще на честь полеглих проводять спортивні та фахові змагання. Невідомо, хто і коли вперше провів подібний турнір, але традиція ця не нова і широко розповсюджена в світі. Підтримують її і в Національній гвардії України, організовуючи різноманітні заходи, яким присвоюють імена загиблих побратимів.

В СПОМИН ПРО ПОЛЕГЛИХ Т

ПОБРАТИМІВ

урніром зі спортивної стрільби в середині травня миколаївські гвардійці вшанували пам’ять свого однополчанина полковника В’ячеслава Саражана, який поліг у бою неподалік Амвросіївки 24 серпня 2014 року. Участь у змаганнях, що проходили на полковому стрільбищі, брали не лише військовослужбовці частини, а й волонтери та громадські активісти, з якими миколаївці підтримують дружні стосунки. В рамках заходу військовослужбовці також провели агітаційну роботу серед гостей, запрошуючи їх на військову службу за контрактом. Вже традиційно влітку проводяться змагання на кращий гранатометний розрахунок, які носять ім’я 52-річного солдата Євгенія Тельнова, Героя України. Людина відчайдушної сміливості, у серпні 2014 року в бою під Іловайськом він знищив зі свого гранатомета 4 одиниці бронетехніки збройних сил РФ. Загинув Євгеній Львович 15 лютого 2015 року під Широкиним. Цьогорічний турнір на честь легендарного гранато-

20

метника проходив на початку серпня на базі Міжнародного міжвідомчого багатопрофільного центру підготовки підрозділів. Почесним гостем заходу стала мати Героя 80-річна Таїсія Іванівна Тельнова, яка зворушливо подякувала за те, що побратими не забувають і шанують її сина. У змаганнях брали участь 19 команд, що представляли оперативно-територіальні об’єднання, частини прямого підпорядкування та окремі загони спеціального призначення. Переможцем у своїй групі було визнано розрахунок Центрального ОТО, а їхні земляки з ОЗСП виявилися найсильнішими зі спецназівців. Серед частин прямого підпорядкування перше місце завоював розрахунок об’єднаного вузла зв’язку НГУ у складі старших солдатів Максима Лебедєва та Євгена Коваленка, котрі за кількістю набраних балів ще й стали абсолютними чемпіонами. А ось дніпровські гвардійці вшанували пам’ять генерал-майора Олександра Радієвського, який тривалий час командував однією з тутешніх військових часСЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

тин, дитячим турніром з міні-футболу. Нагадаємо, офіцер загинув 23 липня 2014 року під час звільнення від терористів міста Лисичанська. Разом із полковником Радієвським (звання генерал-майора командиру криворізької бригади НГУ було присвоєно посмертно) життя за Батьківщину віддали двоє його підлеглих – комбат підполковник Павло Сніцар та стрілець солдат Ігор Коцяр. Вдячні мешканці Сєвєродонецька, над яким синьожовтий прапор замайорів, не в останню чергу, завдяки Олександру Радієвському та його солдатам, 2015 року встановили пам’ятник відважному комбригу. Футбольні змагання, приурочені до дня народження Олександра Віталійовича, проводилися на спортивному майданчику частини. У них брали участь сім шкільних команд Чечелівського району міста. Почесним гостем заходу став син генерала, теж військовослужбовець НГУ, капітан Андрій Радієвський. Він щиро подякував колегам, юним спортсменам, їхнім наставникам та батькам за вшанування пам’яті генерала Радієв-

ЗГАДАЄМО ГЕРОЇВ ІМЕНА!

ського. Після завершення турніру переможців та призерів нагородили кубками. Однак незадоволених серед маленьких футболістів не було – всім командамучасницям подарували футбольні м’ячі, а заохочувальні призи у вигляді солодощів отримав кожен учасник. Наостанок гостям провели екскурсію частиною (зокрема, запросили переглянути документальний фільм, присвячений Олександру Радієвському) та розповіли про особливості служби в НГУ. Та чи не найбільше пам’ятних турнірів проводять одеські гвардійці. Так, у жовтні минулого року в тутешньому спорткомплексі СКА пройшов Кубок України з військово-спортивних багатоборств у групі «Бойове двоборство», присвячений пам’яті Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького. Співорганізаторами турніру виступили Міністерство молоді та спорту України, Всеукраїнська федерація військово-спортивного багатоборства та командування Національної гвардії України. Змагання, що проводилися у двох дисциплінах – стрільбі та всестильовому бою, зібрали 17 регіональних команд федерації військовоспортивного багатоборства. До їхнього складу входили представники різних силових структур та вищих військових навчальних закладів з усіх куточків країни. Деякі учасники приїхали на турнір навіть із зони проведення АТО. Під час церемонії відкриття змагань спортсмени, серед яких, до речі, були і дівчата, вшанували хвилиною мовчання загиблих захисників України. Чесну та неупереджену

оцінку кожного двобою гарантувало кваліфіковане суддівство – організаторам змагань вдалося залучити до турніру чотирьох суддів міжнародної кваліфікації. За результатами командного заліку, переможцями Кубку стали представники Кіровоградщини. Срібними та бронзовими призерами – команди з Харківської та Київської областей.

– Нам дуже приємно, що командування Національної гвардії з розумінням поставилося до проведення змагань і гаряче підтримало нашу ініціативу. І хоч генерал Кульчицький не служив у Одесі, тут завжди шанували справжніх героїв. Саме наше місто стало батьківщиною цього турніру, сподіваюся, він стане регулярним, – зазначив президент Одеської обласної федерації військово-спортивних багатоборства Сергій Судець. Також в Південній Пальмірі проводиться відкритий Кубок Одеської області з військово-спортивних багатоборств у групі «Бойове двоборство» пам’яті підполковника Геннадія Хитрика. Офіцер загинув разом із солдатом Миколою Руснаком 2 листопада 2014 року. Гвардійці стали жертвами терористичного акту на одному з блокпостів поблизу Маріуполя. Трагедія сталася під час перевірки автотранспорту – вибухнув автомобіль, який бойовики підірвали за допомогою радіокерованого пристрою. Змагання з багатоборства, які проводять вже третій рік поспіль, цього разу зібрали понад 100 спортсменів з усієї України віком від 6 років. Серед почесних гостей були рідні полеглого офіцера, представСЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

ники командування Південного НГУ, Національної поліції в Одеській області, громадські діячі. На базі одеського полку охорони громадського порядку пройшли змагання на кращий екіпаж БТР, котрі було присвячено подвигу військовослужбовця вінницького полку оперативного призначення НГУ старшого інструкторакулеметника старшини Максима Мушти, який 17 серпня 2014 року загинув, звільняючи від терористів місто Ясинувата Донецької області. Протягом п’яти днів 10 екіпажів змагалися на навчальному полігоні частини в селі Паліївка. Військовослужбовці складали письмові тести зі знання ТТХ озброєння та бойової техніки, виконували нормативи з водіння і з вогневої підготовки, виконували вправи стрільб зі стрілецької зброї. Проте найбільш захоплюючим етапом змагань стали стрільби з озброєння БТР та водіння бойової машини по пересіченій місцевості – водії долали протитанковий рів, проходи в умовних мінних полях, демонстрували навички керування в обмежених габаритах, на підйомах та спусках. Кращим став екіпаж у складі командира машини молодшого сержанта Юрія Крамара, старшого кулеметника солдата Богдана Міщука та водія солдата Василя Семка, які набрали найбільшу кількість балів у загальному заліку. Майор Олександр ЗАГОРОДНІЙ, фото капітана Віктора БЕЗВЕРХНЬОГО, старшого лейтенанта Руслана АНДРУСІВА та Андрія КОРОЛЬОВА

21

СТОРІНКА ПСИХОЛОГА

ПСИХОЛОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ У НОВИХ САНЖАРАХ: ВІДПОЧИНОК ІЗ КОРИСТЮ

Як уже повідомляв наш часопис, поточного року у Національній гвардії України стартував проект щодо проведення двотижневих курсів психологічної реабілітації військовослужбовців – учасників АТО на базі медичного центру НГУ «Нові Санжари».

П

ерший експериментальний заїзд відбувся узимку. Підсумки та результати заходу було проаналізовано та узагальнено офіцерами відділу психологічного забезпечення Головного управління НГУ, науковцями Національної академії НГУ та співробітниками Науково-дослідного центру гуманітарних проблем Збройних Сил України. З урахуванням кінцевих пропозицій спеціалістів було розроблено програму наступного курсу психологічної реабілітації військовослужбовців, який стартував у травні. Як і раніше, курс реабілітації був абсолютно безкоштовним для його учасників, переважно бійців підрозділів спецпризначення, котрі багато чого пережили протягом трьох років неоголошеної війни на Донбасі. Більшість військовослужбовців відверто вразила насиченість програми курсу. Адже у них у прямому сенсі цього

22

слова, не було навіть вільної хвилинки. Щодня після фізіотерапевтичних процедур починалися комунікативні тренінги, тренінги саморегуляції, сеанси кіно-, арт-, данс-терапії, плейбек-театру. Крім того, гвардійці відвідали приватну стайню, де вже багато років проводяться сеанси іпотерапії, зокрема, реабілітаційна робота із дітьми з особливими потребами. Позитивні враження від спілкування з красивими та сильними тваринами, як, зрештою, і від усього курсу, залишились у кожного із бійців.

– Раніше я досить насторожено ставився до роботи психологів. Але тепер бачу, що людям можна довіряти. Іноді корисно ділитися своїми проблемами і вірити в те, що спеціалісти допоможуть їх вирішити, – зауважив один із учасників заходу.

СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

Майор Максим ЗУБОВ, фото автора

СТОРІНКА ПСИХОЛОГА В діапазоні негативних переживань особи, яка перебуває у стресовому стані, особливе місце посідає страх. Усі ми чудово знаємо, що таке страх і коли він виникає. Якщо говорити науковою мовою, це емоція, яка з’являється у разі загрози біологічному або соціальному існуванню людини. Страх закладений в нашу психіку самою природою, це складова інстинкту самозбереження. Проте із нашого союзника він легко може перетворитися у противника, адже під впливом сильного страху людина втрачає здібність діяти адекватно в екстремальній ситуації. Кожний військовослужбовець повинен уміти розпізнавати не лише власні страхи, але й негативні емоції своїх підлеглих чи товаришів по службі і знати, як позбутися неконструктивних думок та відчуттів.

ЯК ПОДОЛАТИ СТРАХ

Д

ля початку наголосимо, що страх – це нормальна реакція людської психіки на ненормальні умови перебування. Тож абсолютно природно, що перед боєм чи в бою у військовослужбовця може виникнути страх смерті, поранення, каліцтва, потрапляння у полон, страх не виконати своє бойове завдання чи виявитися боягузом в очах однополчан. Дуже сильний страх називається панікою, цей стан небезпечний тим, що людина перестає контролювати себе. Вона кричить, метушиться чи намагається втекти, а головне, розповсюджує свій стан на оточуючих – так уже влаштована наша психіка, що не піддатися паніці, тим більше, в екстремальній обстановці, доволі важко. Обов’язок кожного командира – власним прикладом формувати бойовий дух свого підрозділу, підтримувати його на високому рівні, запобігаючи в такий спосіб панічним і пораженським настроям. Страх може мати багато ознак, причому, деякі з них можуть бути помітні зовні, а деякі – ні. Наприклад, якщо людина відчуває внутрішнє завмирання, «мурашки» по тілу, «ворушіння» волосся, прискорене серцебиття, брак повітря, фізичну слабкість, жар або холод, дискомфорт або біль у грудях, підвищену пітливість, про це навряд чи дізнається хтось, окрім неї самої. Зовнішніми ознаками страху можуть бути: підвищена активність, зайва балакучість, глибока заклопотаність, часте паління, прагнення якнайшвидше йти в бій, підвищена чутливість до усіляких звісток. Іноді страх може супроводжуватись специфічними фізіологічними реакціями – тремтінням усього тіла чи якихось його частин, запамороченням, нудотою, блювотою, мимовільними актами сечовипускання та дефекації.

ЯК ПОДОЛАТИ СТРАХ. ПРАКТИЧНІ ВПРАВИ

Якщо ви відчуваєте, що ваші переживання мають доволі інтенсивний характер, вам складно контролювати себе і свою поведінку, що, в свою

чергу, заважає виконанню бойових завдань, скористайтеся наступними рекомендаціями. Ці нескладні поради допоможуть у разі потреби повернути під контроль власні емоції, а також, допомогти відновити психологічну рівновагу товаришам: – в період підготовки і очікування бойових дій важливо постійно бути чимось зайнятим (облаштовувати позиції, чистити зброю, обслуговувати техніку, перевіряти спорядження тощо); – слід пам’ятати, що зазвичай ми боїмося тоді, коли не впевнені у власних діях або не знаємо, що належить робити у тій чи іншій ситуації. Таким чином, командири всіх ланок мають готувати своїх підлеглих так, щоби кожний із них до найменшої дрібниці усвідомлював, як діяти в бою, знав місця розташування укриттів та інших об’єктів та маршрути руху до них, володів іншою потрібною інформацією; – подолати страхи можна за допомогою їх вербалізації. Тобто, потрібно спочатку сформулювати подумки, а потім промовити вголос, що саме викликає у вас тривожні емоції. Причому, цей спосіб допомагає навіть коли людина говорить сама із собою, проте якщо її хтось вислухає, його дієвість зростає.

– якщо ви відчуваєте наближення нападу страху, його можна попередити за допомогою простих, але дієвих дихальних вправ. Головний принцип правильного дихання у стресовій ситуації полягає в тому, що дихати слід неглибоко і повільно. Багатьом людям допомагають заспокоїтися наступні вправи: • зробити глибокий вдих, затримати дихання на 1–2 секунди, потім видихнути. Вправу повторити двічі. Потім зробити 2 звичайні (неглибокі) повільні вдихи-видихи. Чергувати глибоке і звичайне дихання до тих пір, поки не станете почуватися краще.

• закрити очі, зробити 8–10 коротких та енер-

СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

гійних вдихів і повільних та тривалих видихів. Після цього треба кілька разів напружити і розслабити всі м’язи тіла. Спробуйте аутотренінг, який має умовну назву «Формула безстрашності». Повторіть про себе кілька разів: Я спокійний і впевнений у собі; Я впевнений у своїх товаришах, вони ніколи не підведуть; Я рішучий і сміливий; Я до всього готовий і все зможу; Я, як сталева пружина – потужна, пружна, незламна; Моє тіло повністю підвладне мені; Я спокійний і впевнений у собі, я виконував більш складні завдання, виконаю і це; Я до всього готовий і все зможу. При цьому важливо не механічно затверджувати ці слова, а зосередитись на сказаному, усією душею повірити у правдивість сказаного. Пам’ятайте, що страх можна подолати, а боягузтво не забудеться ніколи!

ЯК ДОПОМОГТИ ПОДОЛАТИ СТРАХ ТОВАРИШУ

Якщо ви помітили, що хтось із оточуючих у бойовій ситуації втрачає контроль над своєю поведінкою, безцільно метушиться або, навпаки, застиг в заціпенінні, неадекватно реагує на ваші слова і дії, то за можливості, відведіть його у безпечне місце, повідомте про це командира або санінструктора і повертайтесь до виконання своїх обов’язків. Заспокоїти людину, яка відчуває сильний страх, можна наступним чином: 1. Покладіть її руку собі на зап’ястя, щоб вона відчувала ваш спокійний пульс. Це буде для неї підсвідомим сигналом: «Ти не один! Я поряд!».

2. Дихайте глибоко і рівно. Спонукайте вашого товариша дихати в одному з вами ритмі.

3. Якщо людина говорить, слухайте її, виявляйте зацікавленість, розуміння, співчуття.

4. Зробіть їй легкий масаж найбільш напружених м’язів тіла. Підготувала капітан Людмила КРЯЧКО

23

ДУХОВНІСТЬ Коли мрієш про далекі подорожі, в уяві вимальовуються різноманітні міста і пам’ятки, бачені колись у кінофільмах, на листівках чи фото. Моя спрагла до усього нового військова душа поривалася до подорожі вже не один рік, і ось нарешті мені пощастило стати єдиною представницею Національної гвардії України у 59-му міжнародному військовому паломництві до Лурду.

ЄВРОПА ОЧИМА ВІЙСЬКОВОГО ПАЛОМНИКА Щ

орічно до невеликого французького містечка у передгір’ї Піренеїв, де знаходиться храмовий комплекс Нотр Дам де Лурд, з’їжджаються близько шести мільйонів прочан. На травень припадає міжнародне військове паломництво, яке цьогоріч об’єднало близько 12500 військовослужбовців з 41 країни світу. До складу української делегації увійшли 120 осіб – військовослужбовці Збройних Сил та Державної прикордонної служби України (зокрема, курсанти Національної академії Сухопутних військ ім. П. Сагайдачного та Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького), члени їх сімей, військові пенсіонери, члени організаційного комітету Патріаршого паломницького центру та Департаменту Патріаршої Курії Української греко-католицької церкви у справах душпастирства силових структур. Завдяки фінансовій підтримці спільноти Лицарів Колумба (найбільше католицьке братство у світі – Авт.) та Службі військового капеланства Німеччини у паломництві змогли взяти участь і поранені бійці АТО: Володимир Воропай, Олександр Швецов, Руслан Філіпсонов, а також Герой України майор Ігор Герасименко. Слід зауважити, що паломництво відрізняється від звичайного автобусного туру. Подорож триває майже два тижні, і я не буду

Головна памятка Лурду - Нотр Дам де Лурд і підземний грот

24

приховувати: часто здавалося, що вже не лишилось сил витерпіти багатогодинні переїзди. Утім, будь-яка проща – це насамперед іспит витривалості. Коли людина за допомогою молитви долає свої немочі, вона стає духовно міцнішою. Основна ж мета паломництва – відвідування найвідоміших християнських святинь, їх величність надихає прочан на нові звершення. Мандрівка розпочалася з богослужіння у львівському Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла, а вже увечері українські військові гуляли Краковом. Після ночівлі у краківському готелі ми вирушили до Праги. Складно уявити собі повноцінну прогулянку Празьким градом та Карловим мостом без кухля справжнього чеського пива. Найсмачніше – без сумніву, темне. Привітний екскурсовод, українець за національністю, провів для нашої групи пізнавальну екскурсію, адже без професійного супроводу навряд чи можна було сповна відчути місто із такою багатою історією. Я навмисно пропускатиму розповіді про переїзди в автобусі, адже хочу внести якомога більше позитиву в цей репортаж. Скажу лише, що подорожуючи Європою, ти почуваєшся комфортно. Все, починаючи від шляхів (більшість з яких – платні автобани), і за-

Лурд. Українська делегація біля храму Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

ДУХОВНІСТЬ

Настоятель Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла отець Степан Сус передає Понтифіку сувеніри на згадку

кінчуючи автозаправними комплексами чи придорожніми кафе, зроблено для людей і з любов’ю. Між країнами Євросоюзу немає жодних кордонів у сенсі пропускного режиму чи перевірки документів, саме тому шлях від одного пункту нашого призначення до іншого пролітав якось непомітно. До Нюрнберга, відомого на весь світ німецького міста, яке подарувало світу геніального художника епохи Ренесансу Альбрехта Дюрера, ми прибули ще до обіду. Екскурсовод розповіла нам про історію міста, показала дивовижний замок, а також «видала» адреси закладів із найсмачнішими нюрнберзькими ковбасками і фірмовим картопляним салатом. Утім, найбільше мене цікавила історична пам’ятка – Палац правосуддя, в якому у 1945-1946 роках відбувався Нюрнберзький процес, міжнародний військовий трибунал над колишніми очільниками нацистської Німеччини. На жаль, того дня музей було зачинено, проте навіть побачити саму будівлю, в якій свого часу засудили поплічників Гітлера, – для

Аташе з питань оборони при Посольстві України у Франції із вдячністю прийняв сувеніри Іміджево-видавничого центру НГУ

Українська делегація на відкритті 59 Міжнародного військового паломництва

Лурд. Інтернаціональна хода зі свічками

мене було достатньо. Надвечір група волонтерів-українців, які проживають у Нюрнберзі, на чолі з Вікторією Левинською почастувала наших бійців німецьким пивом і смаколиками. Після насиченого дня в Баварії настала не менш насичена ніч, адже на нас чекав нічний переїзд до Парижа. Але жодної втоми, скажу я вам, не відчуваєш, коли гуляєш вулицями, якими свого часу ходили Модильяні та Аполлінер, надихалися французькою богемою Пікассо та Фіцджеральд. Париж – це найбільш привабливе місто для туристів, тому не дивно, що центр аж занадто людний. Такі жадані спокій та відпочинок ми отримали у приміщенні церкви святого Володимира Великого УГКЦ. До речі, катедра побудована на місці колишньої лікарні Шаріте, де 1926 року від кульових поранень помер Голова Директорії УНР Симон Петлюра. Один із парафіян церкви провів нам змістовну екскурсію Парижем, показав найвеличніші пам’ятки, а також розповів, звідки відкривається найкращий вид на Ейфелеву вежу.

Цьогорічний символ лурдської прощі

З українцями радо фотографувалися всі охочі. Цього разу - представник швейцарської гвардії

СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

25

ДУХОВНІСТЬ

Зустріч делегацій організаторами лурдської прощі

Співдружність силових структур. Герой України майор Ігор Герасименко другий ліворуч

Заночувавши у готелі, вранці ми вирушили до Версальського замку, Шартру, де знаходиться також відомий на весь світ Нотр Дам де Шартр, і врешті-решт – до Лурду. У цьому піренейському містечку ми провели три прекрасні дні. Основні події розгорталися довколо храмового комплексу: спочатку відкриття міжнародного військового паломництва під гаслом «Даруй нам мир» у підземному храмі, масова вечірня хода зі свічками, Хресна Дорога, а також всезагальна меса на честь закриття заходу. Під час останнього дійства мені навіть випала честь прочитати молитву «Богородиця діво» з головної сцени від імені української делегації. Коли триває військовий з’їзд, в Лурді панує особлива атмосфера. Уявіть собі військовослужбовців з більш ніж 40 країн світу, які спілкуються між собою, фотографуються на згадку, ба більше – під час славнозвісного «чейнджу» обмінюються сувенірами та навіть предметами обмундирування. Дух братерства та позитивні емоції – ось як я можу характеризувати ці дні. Неподалік храмового комплексу Нотр Дам де Лурд є українська греко-католицька церква Успіння Пресвятої Богородиці. Це місце для мене особливе – 2011 року, також під час військового паломництва, я прийняла в ній Таїнство Хрещення. За найскромнішими підрахунками, в середньому на день ми пішки долали близько 15 кілометрів. І найбільшим одкровенням цього паломництва для мене, безперечно, стали наші поранені бійці. Адже такі самі відстані вони долали разом із нами на протезах, щасливі та усміхнені. Ми дивилися на них, і радість та гордість за наших Героїв буквально перекривали усю втому. Українська делегація приїхала до Лурду на запрошення аташе з питань оборони України при посольстві України у Франції полковника Олега Семеніхіна, тож у знак вдячності від імені Національної гвардії України я презентувала йому сувенірну продукцію Іміджево-видавничого центру НГУ. Підживлені неймовірними емоціями, ми попрямували до Італії. Наш автобус прямував Лазурним узбережжям, позаду лишалися Ніцца, Канни, Санремо, а ми тримали курс на кемпінг неподалік містечка Сан-Вінченцо, де на нас чекав довгоочікуваний відпочинок на березі Лігурійського моря. Море це завжди прекрасно, але вже зовсім скоро ми ступили на землю Вічного міста. Рим зустрів неабиякою спекою, втім, на щастя, італійське морозиво «джелато» можна купити на кожному розі.

26

Після Хресної Дороги

Герої - вони і в Ватикані Герої!

Найголовніша подія в Італії – це, безперечно, зустріч із Папою Римським Франциском. До Ватикану ми прибули вранці, тут до нас приєдналися журналісти Телевізійної служби новин каналу «1+1». Знаково, що вперше за історію військового паломництва Папа Франциск зробив офіційне фото з українськими військовослужбовцями, не відмовив у спілкуванні та навіть у «селфі»! За словами керівника Департаменту Патріаршої Курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур єпископа Михаїла Колтуна, того дня всі шляхи відкривалися для нас чудодійним чином. Спочатку українській делегації виготовили перепустки не у той сектор, потім для нас взагалі не знаходилось місця. Аж раптом сек’юріті провели українців під саму сцену, у vip-сектор! Таким чином, наші військові спромоглися привезти додому найдорожчі «сувеніри» – спогади про спілкування та фото із Папою. Звертаючись до нас, Папа зазначив, що не перестає благати Бога про мир для дорогої української землі. Куратор проекту «Переможці» на телеканалі 1+1, в якому брали участь Володимир Воропай та Олександр Швецов, Соломія Вітвіцька привезла до Ватикану фотовиставку із зображенням протезованих українських бійців, а знімальна група підготувала низку сюжетів про зустріч військової делегації з Понтифіком. Напрочуд теплий прийом влаштувала пілігримам у погонах українська діаспора в Римі. Після вечірньої Літургії на території українського греко-католицького Собору святої Софії українці, які проживають у столиці Італії, частували нас італійською пастою та вином. Оскільки паломництво добігало свого завершення, емоцій у мене був цілий вир. А попереду на нас ще чекав Відень. У столиці Австрії неперевершена архітектура, помпезна і велична. Після Божественної Літургії в храмі Святої Великомучениці Варвари УГКЦ ми вирушили на ночівлю до Братислави. Тож можна сказати, що побачили частинку Словаччини, хоч і вночі. Наступного дня прогулялися по Вадовіце – польському містечку, де народився і проживав Іван Павло ІІ (Папа Римський з 1978 по 2005 рр.), а надвечір уже були у Львові. Так, трохи втомилися, дуже хотілося повернутися додому та побачити близьких, але той досвід і спогади, які подарувало нам цьогорічне паломництво – складно переоцінити. Це частина життя тривалістю у два тижні, тижні незабутні та мотивуючі. Капітан Ольга ДОЛЖЕНКО, фото Марії ШЕПТИЦЬКОЇ

СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

ДУХОВНІСТЬ

СВЯЩЕНИК ЗІ СТОЛИЦІ СПРИЯВ РОЗБУДОВІ КАПЕЛАНСЬКОЇ СЛУЖБИ У НАЦГВАРДІЇ 47-річного протоієрея Української православної церкви Київського патріархату отця Івана Михайлишина знає уся столиця. Він – частий гість у багатьох київських школах, лікувальних закладах, військових частинах.

Р

егулярно навідує він і воїнів, що несуть службу у зоні проведення АТО. До того ж, з 2015 року отець Іван, який наразі є священиком Синодального управління військового духовенства Української православної церкви Київського патріархату, відповідає за співпрацю із Головним управлінням Національної гвардії України і протягом цього часу зробив вагомий внесок в розбудову капеланської служби в НГУ. Народився отець Іван у селі Труханів, що на Львівщині. Попри те, що у Радянському Союзі не надто заохочувалось відвідування церкви, особливо молоддю, батьки хлопця були побожними і шанували християнські звичаї. Родина щонеділі ходила до храму. Школярем Іван навіть допомагав священику проводити служби, зокрема, читав уривки із богослужебних книг. Однак про те, щоби присвятити життя Церкві поки що не замислювався. У 1984 році, після закінчення сільської восьмирічки, юнак вступив до Львівського технікуму радіоелектроніки, де протягом трьох років опановував фах електромонтера. Здобувши атестат про середню спеціальну освіту, працював на підприємстві Львівського виробничого об’єднання «Львіватоменергоремонт», а весь вільний час приділяв читанню духовної літератури. Саме тоді він ствердився у своєму бажанні стати священиком. Юнак щотижня навідувався до храму у рідному селі, де під керівництвом свого наставника священика отця Юрія готувався до вступних іспитів до семінарії, зокрема, практикувався у речитативному читанні Псалтиря, вивчав основи теології.

1991 року Івана Дмитровича зарахували до Київської духовної семінарії і досить швидко він зарекомендував себе здібним і старанним студентом. Наприкінці першого курсу ректорат дозволив йому окрім поточної сесії екстерном здати екзамени й за другий курс, із чим Михайлишин успішно справився. Після закінчення семінарії у 1994-му він вступив до Київської духовної академії. Під час навчання його висвятили в диякони, а згодом і в священики, й благословили викладати церковний устав та літургіку у семінаристів. На третьому курсі отцю Івану доручили очолювати академічний хор, яким він керував п’ять років. Закінчивши академію, він протягом деякого часу служив у трапезній церкві святого апостола Івана Богослова столичного Михайлівського золотоверхого монастиря, викладав студентам історію церковної музики і співу. З 2001 року отець Іван служить у каплиці святого пророка Івана Предтечі, що у Деснянському районі столиці. Утім, діяльність священика значно ширша. Свого часу він щотижня проводив богослужіння у різних куточках Києва, зокрема, благословляв новонароджених дітей та їхніх матусь у пологових будинках, викладав основи християнської етики школярам, звертався із напутнім словом до бійців молодого поповнення столичних частин Збройних Сил України та внутрішніх військ МВС України, які складали Військову присягу. У 2002 році отець Іван взяв участь у міжнародній конференції з питань роботи військових священиків, яку проводила Міжнародна громадська благодійна організація «Оливкова Гілка – Україна». Досвід, яким поділились іноземні колеги став у пригоді священику, адже він уже тоді займався духовним окормленням людей у погонах, а згодом отримав призначення до Синодального управління військового духовенства Української православної церкви Київського патріархату. Із початком бойових дій на Сході України отець Іван разом із волонтерами та прихожанами своєї парафії збирав та передавав бійцям проСЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

дукти харчування, обмундирування та інші необхідні у побуті речі. Часто й сам бував в зоні АТО. За словами священика, інколи йому доводилось об’їжджати з десяток позицій на день! У 2015 році у Національній гвардії України почалося формування інституту штатних військових капеланів і отець Іван отримав благословення бути уповноваженим за взаємодію з Головним управлінням Національної гвардії України. Протягом двох років на цьому поприщі Іван Михайлишин зробив чимало. У жовтні 2015 року він брав активну участь у проведенні міжнародної конференції «Організація духовної опіки, служба військового священика в умовах збройного конфлікту». Під час цього заходу офіцери НГУ та військові капелани з України, Латвії, Литви, Естонії, Польщі, Словаччини та Канади обговорювали перспективи розвитку капеланства у різних силових структурах світу. До речі, у ході зустрічі отець Іван продемонстрував польову капличку, ескіз якої зробив сам. Окрім цього, протягом 2016 – 2017 рр. в складі координаційної групи від НГУ священик тричі організовував передачу багатотонних вантажів гуманітарної допомоги з різних країн Європи постраждалому населенню Донбасу. Нині отець Іван проводить роботу щодо відбору капеланів для гвардійських частин та з’єднань. На момент написання цього матеріалу вже майже 40 священиків було призначено на посади за його рекомендаціями. Окрім цього, протоієрей Іван Михайлишин працює над створенням посібника з методичними рекомендаціями для гвардійських капеланів, завдяки якому священики матимуть чіткий алгоритм своєї роботи.

– Капелан, як лікар швидкої допомоги, повинен бути доступним для військовослужбовців 24 години на добу, в будь-який час подати руку солдату й потурбуватись про його духовні потреби. Саме у такому напрямку я намагаюсь спрямовувати роботу капеланів, які приходять на службу до підрозділів Нацгвардії, – розповідає отець Іван. Разом із своєю дружиною священик виховує двох дочок та сина. Те, що з початком АТО Іван Дмитрович почав часто відвідувати Донбас, його рідних не лякає. Звичайно, сім’я хвилюється про свого батька, проте усі знають, що він займається благородною та відповідальною справою. А значить його береже Бог! Старший лейтенант Олексій ПАВЛЮК, фото автора та з особистого архіву отця Івана МИХАЙЛИШИНА

27

НЕ СЛУЖБОЮ ЄДИНОЮ

ГВАРДІЙСЬКІ АРТИСТИ ВИСТУПИЛИ В ЛАТВІЇ

Нинішнього літа місто Даугавпілс відзначило свою 742-ту річницю. Традиційно святкування розтягується на цілий тиждень – у різних районах другого після столиці за величиною та значенням міста Латвії відбуваються різноманітні культурні, спортивні та розважальні заходи.

Ц

ьогорічне святкування включало в себе виставки, концерти, авіашоу, змагання з різних видів спорту, фестиваль військових оркестрів та іще безліч сюрпризів від організаторів. Слід зазначити, що на запрошення міської влади Даугавпілс відвідали чимало гостей з інших країн, які також брали участь у святковій програмі. Відвідали Латвію і представники Національної гвардії України, а саме, артисти Академічного ансамблю пісні і танцю. Аби пересвідчитись, що наші таланти були оцінені по достоїнству, наведемо цитату із замітки,

28

опублікованої на місцевому інтернетсайті новин www.grani.lv: «Продовженням святкового концерту на площі Вієнібас став яскравий і видовищний виступ Академічного ансамблю пісні і танцю Української Національної гвардії. Музиканти і солісти продемонстрували вражаючий рівень майстерності, виконуючи все наживо і зуміли «завести» публіку. Найвідомішу народну латиську пісню «Вій, вітерець» гості виконали українською, чим викликали захват і бурхливі оплески численних глядачів. Українську народну пісню про чорняву Марусю співала вся

СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

площа Вієнібас. Виконання знаменитої «Мій шлях» Френка Синатри сподобалося б і самому великому американському співакові. Нікого не залишили байдужим і запальні українські танці. Браві хлопці весело танцювали гопак та виробляли всілякі колінця, а й дівчата в барвистих нарядах не відставали від них…». Будемо сподіватися, що початок доброї традиції покладено і наші артисти даруватимуть своє мистецтво не лише співвітчизникам, але й усій Європі. Підполковник Валерія АГІБАЛОВА, фото з інтернет-сайту www.grani.lv

НЕ СЛУЖБОЮ ЄДИНОЮ

9-РІЧНИЙ БАРАБАНЩИК ВИСТУПАЄ РАЗОМ ІЗ ГВАРДІЙЦЯМИ

Минулої осені у полку оперативного призначення Національної гвардії України, що дислокується у місті Запоріжжі, було засновано музичний гурт під назвою «3029». Здавалося б, чи не в кожній частині можна знайти приклади подібної творчої самодіяльності військовослужбовців. Утім «візитною карткою» цього музичного колективу є 9-річний барабанщик Ігор Чесноков, син одного з офіцерів полку. І хоч Ігор – ще зовсім дитина, за цей час він зарекомендував себе і як здібний музикант, і як надійний товариш для доросліших членів гурту.

М

узикою Ігор займається уже не перший рік. Тато, майор Олександр Чесноков, який, до речі, свого часу закінчив музучилище, записав хлопця у Дитячу музичну школу №2 міста Запоріжжя, де він опановує гру на фортепіано. Минулого року, коли Олександр Петрович якраз обійняв посаду офіцера з організації дозвілля частини, хлопець став учитися ще й грі на барабанах. Після уроків Ігор разом із старшою

сестрою Діаною частенько навідувався до солдатського клубу – якщо місце за тамтешньою ударною установкою бувало незайнятим, він із задоволенням практикувався під наглядом батька. В жовтні за ініціативою майора Чеснокова у полку було сформовано музичний гурт, до складу якого увійшли троє воїнів-строковиків, які до призову захоплювались музикою – солдати Руслан Одарюк, Ігор Лебедин та Олександр Сліпко. Знайшлося місце й для юного барабанщика. Спочатку грали пісні здебільшого з репертуару відомих рок-груп. Утім, через деякий час почали писати і власні композиції, яких наразі у молодих музикантів уже п’ять. До речі, за півроку гурт «3029» провів стільки концертів, що й не порахуєш. Хлопці грали як у рідному клубі, так і на інших сценах Запоріжжя. А у весняні місяці, на які припало чимало святкових дат, взагалі виступали практично щотижня. Приміром, наприкінці квітня гурт узяв участь на ХVІ обласному конкурсі творчості патріотичного спрямування «Спадщина-2017», який проходив у Запорізькому академічному обласному українському музично-драматичному театрі ім. В.Г. Магара. Хлопці змагалися із майже двома сотнями сольних артистів та творчих колективів і згодом стали дипломантами конкурсу із однією зі

своїх авторських пісень під назвою «До останнього подиху». Присвячена вона неоголошеній війні на Сході України та героїчним захисникам нашої Вітчизни. Виступив гурт і перед учнями та вчителями в гімназії, де навчається Ігор. За словами майора Чеснокова, його сину подобається грати у гурті пліч-опліч із дорослими захисниками Вітчизни. Ще більше йому до душі виступати у батьковій гвардійській формі, яку Олександр Петрович спеціально перешив для свого маленького музиканта.

– Те, що Ігор постійно спілкується із бійцями, позитивно впливає на формування його світогляду. Можливо, колись він пов’яже своє життя із військовою службою. До армійської атмосфери він вже давно звик, а однострій після виступів знімати не хоче, – розповідає Олександр Петрович. До слова, нещодавно до музичного колективу приєднався Олексій Завада, 14-річний син полеглого у ході проведення антитерористичної операції на Сході України військовослужбовця частини, Героя України лейтенанта Богдана Завади. У гурті хлопець успішно виконує обов’язки звукооператора. Старший лейтенант Олексій ПАВЛЮК, фото з особистого архіву родини ЧЕСНОКОВИХ

ВІДОМИЙ МУЗИКАНТ ПІДТРИМАВ БОЙОВИЙ ДУХ ЗАХИСНИКІВ МАРІУПОЛЯ

На початку червня до українських військових, що несуть службу в оперативно-тактичному угрупуванні «Маріуполь» зони проведення АТО завітав лідер гурту «Тартак» Сашко Положинський.

С

лід зазначити, що це вже далеко не перший візит відомого артиста на Донбас. Взяти участь у першому імпровізованому концерті в зоні АТО в 2015 році його запросили знайомі волонтери. Пізніше він назвав цей виступ знаковою подією свого життя і згодом уже із власної ініціативи став регулярно виступати як перед солдатами, так і перед мирним населенням прифронтових міст. Наприклад, передостанній концерт Положинського на Донбасі відбувся в рамках церемонії нагородження волонтерською відзнакою «Народний герой України», що пройшла 2 квітня у Маріуполі. У базовому таборі оперативно-тактичного угрупування «Маріуполь», що

дислокується на території тамтешнього аеропорту розміщуються сотні наших захисників. Звісно, різноманітним їхнє дозвілля назвати складно. Тож коли в гості до військовослужбовців Збройних Сил та Національної гвардії України завітав відомий музикант, це стало для них маленьким святом. Бійці із задоволенням слухали пісні, що супроводжувались кмітливими коментарями та цікавими розповідями виконавця. Після завершення концерту музикант не поспішав прощатися, він охоче спілкувався із військовими, залишав свої автографи і фотографувався на згадку з усіма бажаючими. Молодший лейтенант Ірина СИНІГОВЕЦЬ, фото автора СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

29

ВІЙСЬКОВО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ

НАСТАВНИКИ

«ХЕРСОНСЬКОЇ СПАРТИ»

Чим зайнятися під час літньої відпустки? Звісно ж відпочивати – скаже більшість з нас. Проте є люди, котрі традиційному відпочинку надають перевагу суспільно-корисним справам, як-от військовослужбовець бригади швидкого реагування НГУ старший солдат Сергій Семенченко. На час своєї відпустки гвардієць став наставником у військовопатріотичному дитячому таборі «Херсонська спарта».

У

цій ролі 31-річний гвардієць почувався впевнено, адже має диплом учителя історії та кількарічний стаж роботи в школі. Одинадцять років тому, закінчивши Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького і пропрацювавши рік у школі, молодий спеціаліст вирішив кардинально змінити життя. Він звернувся до військкомата з проханням призвати його… на строкову службу, адже іще з дитинства мріяв послужити в якомусь з елітних військових підрозділів. Уже незабаром Сергій став бійцем 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Традиції «крилатої піхоти», дружній колектив, ну і, звісно ж, стрибки з парашутом, без чого жоден десантник не може вважатися справжнім, – все це залишило тільки найкращі спогади. Після звільнення в запас молодий чоловік пробував свої сили у різних сферах – намагався займатися бізнесом, працював охоронцем і нарешті знову повернувся до школи. Саме за учительським столом застав його переломний 2014 рік.

– Для мене патріотизм – це не «зізнання в любові» до України на словах, а насамперед вчинки. Я не міг спокійно спостерігати за тим, що коїться на Донбасі, прагнув захищати свою землю зі зброєю в руках, – згадує Сергій. Проте батьки, переживаючи за сина, були категорично проти його рішення піти на фронт добровольцем. Аби не засмучувати рідних, Сергію довелося дати обіцянку, що на Схід він відправиться тільки тоді, коли прийде повістка. Проте час ішов, а виклику так і не було, адже вчителі мобілізації не підлягали. До того ж, у школі його рідного села Петрики,

Артем Яковлєв

30

що на Черкащині, педагога не було ким замінити, тож довелося допрацьовувати до кінця навчального року. У цей час чоловік організував збір коштів та закупівлю бронежилетів, форменого одягу, взуття, спальних мішків для колишніх товаришів по службі, однокурсників та односельців, які боронили Україну.

– Назвати це волонтерством було б дуже голосно, – скромно зазначає старший солдат Семенченко. – Просто хотілося хоч якось допомогти хлопцям на передовій, адже всі ми пам’ятаємо, якою у перші місяці війни була ситуація з матеріальним забезпеченням нашої армії… Так і не дочекавшись повістки, у травні 2015 року він звільнився з роботи. Збирався на службу за контрактом у вже знайомому десантному з’єднанні, але плани змінив дзвінок колишнього командира роти, з яким Сергій продовжував підтримувати дружні стосунки ще з часів строкової. Офіцер розповів, що нині служить у бригаді швидкого реагування Національній гвардії України і запропонував спробувати пройти п’ятиденний відбір до «бригади майбутнього», як неофіційно називають з’єднання гвардійці. Вже через кілька днів він відправився до навчального центру НГУ, що неподалік села Старого. Більшу частину кандидатів «відсіяли» вже на другий день, але старший солдат запасу Семенченко, хоч як було важко, йшов до своєї цілі. Залишався фінальний марш-кидок зі смугою перешкод і тут спіткала прикрість – на одному з етапів відбору він пошкодив коліно. Сяк-так бігти ще можна було, а от високу цегляну стіну смуги перешкод травма робила нездоланною. Виручили товариші:

Старший солдат Сергій Семенченко СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

– Вони буквально перекинули мене через ту кляту стінку, а вже до фінішу довела сила волі. Принципи взаємовиручки у нашому колективі – понад усе. Я знаю, що коли мені потрібна буде допомога, не важливо чи в бою, чи в житті, хлопці з мого підрозділу завжди прийдуть мені на виручку. Те ж саме зроблю для них і я, – каже Сергій. Тож коли Артем Яковлєв, інструктор з рукопашного бою і, за сумісництвом, волонтер різноманітних спортивних та гуманітарних проектів, запросив Сергія попрацювати у військово-патріотичному дитячому таборі «Херсонська Спарта», боєць без особливих роздумів погодився. Дочекався відпустки, зібрав речі і подався на Південь. Цей табір Артем, який очолює херсонську федерацію карате годзю рю, створив разом із земляками-спортсменами та учасниками АТО два роки тому. Зміна у «Спарті» триває два тижні, причому, діти з різних куточків України встигають пожити і у лісі, і біля моря, на заповідній Кінбурнській косі. Нинішнього літа тут відпочили і набралися сил 110 хлопців та дівчат віком від 7 до 16 років. Окрім участі в різноманітних командних іграх та цікавих квестах, дітлахи опановують прийоми рукопашного бою, вчаться надавати першу медичну допомогу, орієнтуватися на місцевості, ставити намети та облаштовувати табір, вправляються у стрільбі з пневматичної зброї, вивчають історію України та рідного краю. Всі тренери, інструктори, вчителі та краєзнавці працюють у таборі безкоштовно, на добровільних засадах. А дехто, як старший солдат Семенченко,

ВІЙСЬКОВО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ навчає дітей одразу кільком предметам – зранку і ввечері він допомагав «спартанцям» опановувати різні військові премудрості, а вдень, коли підступала спека, проводив уроки історії. Хоча назвати уроками жваве обговорення тієї чи іншої події чи особистості важко, радше це були дискусії на історичну тематику. Теми Сергій обирав різні: Княжа доба, часи козаччини, нинішній збройний конфлікт на Сході України. Головне – докладно подати матеріал і зацікавити аудиторію, – переконаний гвардієць.

– Одна справа, коли про історичні події, приміром, про Другу світову війну, розповідає учитель у школі, а інша – коли це робить людина у військовому однострої: інформація зовсім по-іншому сприймається. До того ж, старшокласники, дізнавшись про моє місце служби, розпитували про бригаду та умови проходження служби в ній. Виходила така собі реклама служби за контрактом, – ділиться враженнями боєць.

На відміну від більшості дитячих таборів, у «Спарті» дисципліна нормально співіснує з демократією. Якщо хтось із вихованців втомлювався в ході занять (а вони дійсно часом були виснажливі!), він міг піти відпочивати, ніхто й слова не казав. Час у наметовому містечку проходив насичено і цікаво, тож щовечора «спартанці» ледь з не ніг падали від утоми, проте із нетерпінням чекали на пригоди наступного дня. Сергій пригадує хлопчину років десяти, який перші два дні плакав і телефонував батькам щоб забрали додому. А наприкінці зміни, так само зі слізьми, не хотів покидати табір.

– Ми не можемо втратити це покоління, – переконаний старший солдат Сергій Семенченко. – Якщо навчимо і виховаємо наших дітей українцями, ми збережемо

державу. Проекти на кшталт «Херсонської Спарти» сприяють цьому. Рекомендую всім своїм знайомим відправляти дітей на відпочинок саме туди. Якщо наступного року мене знову запросять попрацювати у таборі, обов’язково погоджуся! Майор Олександр ЗАГОРОДНІЙ, фото автора та з архіву старшого солдата Сергія СЕМЕНЧЕНКА

НА ВІДПОЧИНОК ДО МАЛЬОВНИЧОЇ ЛАТВІЇ!

Уже не перший рік триває співробітництво Національної гвардії України із силовими структурами країн-членів НАТО. За цей час було втілено в життя чимало важливих проектів, серед яких і спільні військові навчання, й передача гуманітарної допомоги жителям Донецької та Луганської областей. Все частіше іноземні колеги запрошують до себе дітей українських воїнів, які загинули в зоні проведення АТО. Приміром, у 2015-2016 роках дітлахи гостювали в Австрії та Хорватії, а цього літа 20 підлітків побували на незабутній екскурсії до Латвійської Республіки.

О

рганізована в рамках Програми розвитку та відпочинку дітей загиблих у зоні бойових дій військовослужбовців Національної гвардії та Збройних Сил України подорож тривала з 30 липня по 6 серпня 2017 року. Ініціатором проведення даного заходу був головний капелан Національних збройних сил Латвії Елмарс Плавіньш, під керівництвом якого, до речі, протягом останніх трьох років було доставлено майже 70 тон гуманітарної допомоги постраждалому внаслідок бойових дій населенню Донбаса. Першою зупинкою на шляху до Латвії було польське місто Люблін. Гості відвідали краєзнавчий музей, прогулялися кварталами старого міста, а також навідались до військової бази Литовсько-польсько-української бригади.

Після зустрічі із заступником командира з’єднання полковником Володимиром Юдановим діти повечеряли в солдатській їдальні та заночували в одному із гуртожитків бригади. Наступного дня українські гості прибули до Школи інструкторів Національних збройних сил Латвії, яка знаходиться у місті Цесісі. Зазначимо, що окрім підготовки військових спеціалістів, тут функціонує осередок Яунсардзе – мілітаризованої молодіжної організації на кшталт вітчизняного «Пласту». Упродовж п’яти днів дітлахи розважалися спортивними іграми, лісовими походами, піснями біля багаття, ходінням на човнах по річці Гауї. Гості також відвідали мальовничий Венденський замок, що неподалік Цесіса, столицю Латвії Ригу та прибережне місто Юрмалу. Додамо, що під час візиту до Школи інструкторів НЗС Латвії з юними мандрівниками зустрівся міністр оборони Латвійської Республіки Раймондс Берґманіс. Очільник оборонного відомства вручив гостям пам’ятні сувеніри, а також зіграв з дітьми у волейбол.

– Ці діти дуже різні. Життя їх випробувало на міцСЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

ність, і у своєму ще зовсім юному віці вони взнали, що таке біль від втрати близької людини. Я дуже радий, що мав можливість супроводжувати їх на відпочинок. І дуже вдячний нашим латвійським колегам за такий приємний подарунок! – розповідає один з учасників делегації, начальник відділу інформаційної підтримки Іміджево-видавничого центру НГУ полковник Віктор Голумбівський. Старший лейтенант Олексій ПАВЛЮК, Фото Армінса ЯНІКСА

31

РЕТРОСПЕКТИВА Національна гвардія – одне з наймолодших військових формувань України, отже її традиції народжуються просто на наших очах. Якою бути силовій структурі, що, відповідно до чинного законодавства, «призначена для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки»? Передусім, патріотичною. Кожен гвардієць має поважати свій народ, знати його історію, шанувати пам’ять Героїв, які загинули за волю та незалежність України – як століття тому, так і у наші дні. Тож є неабиякий символізм є у тому, що напередодні цьогорічного Дня незалежності України столичній бригаді оперативного призначення НГУ було присвоєно почесне найменування. Тепер вона іменується Президентською, імені гетьмана Петра Дорошенка. Розглядається питання про присвоєння ще чотирьом військовим частинам НГУ почесних найменувань на честь визначних воїнів, які докладали значних зусиль заради вільного майбуття своїх нащадків. Це Дмитро Вишневецький, Іван Богун, Петро Калнишевський та Олександр Красіцький. Розповімо про ці історичні постаті докладніше.

ВОНИ БОРОЛИСЯ ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ

ДМИТРО ВИШНЕВЕЦЬКИЙ (1517–1564)

Д

митро Іванович Вишневецький – перший історичний гетьман запорозьких козаків – належав до князівського роду Корибутовичів-Вишневецьких, родоначальником якого був великий князь Литовський Гедимін. Нащадки Гедиміна стали засновниками багатьох відомих родин, серед яких були польська королівська династія Ягеллонів, численні польські, литовські, московські та українські князівські роди. Ім’я Дмитра Вишневецького

32

вперше згадується в документах 1550 р., коли король Сигізмунд II Август передав у його відання Канівське та Черкаське староства, що мали велике стратегічне значення, адже їхні фортеці охороняли Поділля, Волинь та Київщину від татар. У війську Бернарда Претвича у 1548– 1549 рр. Вишневецький проводив ряд походів і здобув великий авторитет як талановитий воєначальник. У 1553 р. Дмитро Вишневецький із власної ініціативи побудував на острові Мала Хортиця залогу, яка вважається прототипом Запорізької Січі. Однак вже влітку того ж року Вишневецький вирушив на службу до турецького султана Сулеймана І. Цей крок варто розцінювати як спробу демонстрації незалежності ккоролю та намагання домовиттися про стримування татар від н нападів на територію Південної У України. У 1556 р. Вишневецьккий домовився про допомогу в вже з московським царем Іван ном Грозним. Тоді ж відбувся їїх спільний кримський похід. У 11559–1560 pp. Вишневецький ттричі очолював війська, які вируш шали походами на Азов. У 1561 р. Вишневецький пов вернувся до Черкас і продовжив б боротьбу проти кримських таттар. Однієї звістки про це було д достатньо, щоб у восьми турецькких бейликах (адміністративноттериторіальна одиниця, округ н на чолі із беєм або князем) було п проведено масову мобілізацію. В Вишневецького було проголош шено «найбільшим ворогом Б Блискучої Порти». Під час походу 1563 року у м молдавські землі Вишневецький СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

зазнав поразки і потрапив у полон до турків. Того ж року його було страчено у Стамбулі. Пам’ять про Дмитра Вишневецького зберігає усна народна творчість – пісні та думи. Запорожці прозвали його Байдою, тобто, людиною веселої вдачі, гультяя, загального улюбленця – саме від цього іменника походить дієслово «байдикувати». Знаменита Пісня про Байду («В Цареграді на риночку») дожила до наших днів з ХVI століття, утім, не всі українці пов’язують її слова саме з постаттю Вишневецького. Адже протягом століть ім’я Байди набуло узагальнений образ патріота рідної землі, борця проти турецько-татарського гніту.

ПЕТРО ДОРОШЕНКО (1627–1698)

П

етро Дорофійович Дорошенко народився в місті Чигирині в родині, що належала до шанованого козацького роду. Його дід Михайло з 1622 по 1668 рр. (з перервами) обирався реєстровим козацьким гетьманом, був соратником гетьмана Петра Сагайдачного. Батько теж зробив достойну військову кар’єру – дослужився до полковничого чину, призначався наказним гетьманом, тобто, виконував обов’язки гетьмана, коли той був у від’їзді, або навпаки, очолював похід, якщо гетьман залишався у своїй резиденції. Словом, юному Петру на роду було написано стати славетним воєначальником. Утім, спершу майбутній гетьман отримав ґрунтовну освіту, потім служив писарем у Генеральній військовій артилерії – центральному органі управління артилерією у Війську Запорозькому, що займався виготовленням, зберіганням, ре-

РЕТРОСПЕКТИВА п правнучкою, по лінії останнього ш шлюбу з Агафією Єропкиною, була д дружина Олександра Пушкіна – Н Наталія Гончарова. Помер Петро Д Дорошенко 19 листопада 1698 року н 71-му році життя. на

ІВАН БОГУН (1618–1664)

П

оходження і рання біографія Івана Богуна достеменно невідомі, тож рік його н народження ми вказуємо лише п приблизно. Деякі історики вважаю ють, що «Богун» – це не реальне п прізвище героя, а козацьке проззвисько – богуном наші предки наззивали довгу жердину для сушіння р риболовних сіток. Його біографія д до 1649 року рясніє припущеннями тта здогадками. Так, у документах 2 20-х рр. XVII ст. згадується шляхтич монтом та розподілом гармат, а також організовував постачання артилерії. Дорошенку не було ще й тридцяти років, коли він був призначений наказним полковником і з 1655 по 1665 рр. командував по черзі Прилуцьким, Чигиринським, Канівським та Черкаським полками. Виконував дипломатичні доручення Богдана Хмельницького, зокрема вів переговори із шведським урядом щодо союзу проти Речі Посполитої, у 1659 – 1660 рр. очолював делегацію до Москви, хоча й був активним противником союзу із Московською державою. У 1663–1664 рр. Петро Дорошенко був генеральним осавулом при гетьмані Павлі Тетері, а 1666 р. став гетьманом Правобережної України. В той час він провів ряд важливих реформ – встановив митну лінію, карбував власну монету, провадив колонізацію незаселених земель, утворив на степовому пограниччі нову адміністративно-територіальну і військову одиницю Торговицький полк, здійснював заходи з реорганізації внутрішнього життя українських земель. У 1667 р. він уклав військовий договір з Кримським ханством та розпочав воєнні дії в Галичині, змусивши польський уряд визнати автономію Правобережної України, та встановив українсько-польський кордон на річці Горинь. 8 червня 1668 р. Петра Дорошенка було проголошено гетьманом всієї України. Але наступного року гетьман Лівобережної України Дем’ян Многогрішний уклав із Москвою Глухівський договір, що змусило Дорошенка підписати союзний договір з Османською імперією. Через це авторитет Дорошенка серед населення почав стрімко падати, тож зрештою він вирішив зректися булави на користь Івана Сірка. Петро Дорошенко був тричі одружений, мав двох дочок і трьох синів. Його

це одвічного опозиціонера. Він досить боляче реагував на кроки українських гетьманів, що могли ущемляти права простого народу або козацькі вольності. Богун досить рішуче виступив проти укладення Хмельницьким Білоцерківського договору 28 жовтня 1651 р., засуджуючи при цьому політику поступок Польщі і зменшення козацького реєстру. Після смерті Богдана Хмельницького Богун відмовився підписувати укладений І. Виговським 6 вересня 1658 р. Гадяцький договір, за яким Гетьманщина мала територіально увійти до складу Речі Посполитої. Разом з Іваном Сірком він очолив народне повстання, метою якого було усунення нового гетьмана від влади. Зазнавши поразки, Виговський попросив допомоги в Туреччини та залежного від неї Кримського ханства. Але Богуну та Сіркові вдалося завдати поразки кримським татарам і прогнати Виговського з країни. Також Богун виступив проти укладених Юрієм Хмельн ницьким Переяславських статей, що їїх нав’язувала Росія та Слободищенсського трактату, продиктованого Річч чю Посполитою. У 1662 р. Богун був уув’язнений поляками, але звільнений в обмін на участь у поході на Лівобер режну Україну. Проте незважаючи на ц це, згодом Іван Богун був звинувачен ний у таємних зв’язках з російською сстороною та урядом Івана Брюховецьккого і був по-зрадницькому вбитий п поблизу Новгорода-Сіверського.

ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ (1690–1803)

П

етро Іванович Калнишевський за однією версією походив із селянського («мужичого») роду, зза іншими відомостями – з україн-

Федір Богун, який теоретично міг бути батьком Івана, тож у деяких джерелах Богуна іменують Іваном Теодоровичем, але ця інформація нічим не підтверджена. Протягом 40-х років XVII століття Богун вів звичайне життя реєстрового козака – брав участь у військових походах проти кримських татар, переймав їхні торгові обози до Московії, вірогідно перебував на королівській службі в Кодаку. З початком у 1648 р. Визвольної війни українського народу став одним із сподвижників гетьмана Богдана Хмельницького. Через два роки за добрі організаторські здібності та військовий талант Богуна призначили кальницьким полковником. Слід зазначити, що полковник Богун в політичному просторі займав місСЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

33

РЕТРОСПЕКТИВА ського шляхетського роду Роменської сотні Лубенського полку. На Січі, куди, за переказами, Калнишевський потрапив ще у 8 років, він пройшов шлях від джури, себто, хлопчика-зброєносця, до найвищих посад у Війську Запорозькому. Відзначався своїм розумом та фізичною силою. Був військовим осавулом і відповідав за стан та організацію війська, потім суддею Війська Запорозького низового. Вже у досить статечному віці, у 1762 р. був обраний кошовим отаманом, але того ж року після зустрічі в Москві з царицею Катериною II усунутий із посади. Утім, у 1765 р. всупереч царській волі старшина знову обрала його кошовим і переобирала на цю посаду протягом наступних 10 років. За відвагу, виявлену під час російсько-турецької війни 1768 – 1774 рр. Військо Запорозьке удостоїлося подяки від цариці. Кошовий отаман у віці 80 років став кавалером найвищого ордену Російської імперії – Андрія Первозванного, генерал-поручиком Російської армії. Та милості швидко скінчились, і доля останнього гетьмана Запорізької Січі виявилась надзвичайно трагічною.

4 червня 1775 р. 100-тисячне військо під командуванням генерал-поручика Петра Текелі обступило Січ, скориставшись тим, що основні сили запорожців і досі перебували на турецькому фронті. Не маючи сил боронитися, Калнишевський змушений був здати фортецю без бою. Його було заарештовано і відправлено на довічне заслання у Соловецький монастир, де його утримували під вартою «без відпусток із монастиря», причому, Калнишевському було заборонено не лише листування, але й спілкування з іншими персонами. Умови ув’язнення були жахливими. Попри те, що «порційних грошей» Калнишевському виділяли 1 карбованець на добу, що в 40 разів більше, ніж іншим засудженим, їв він погано, у підземеллі панувала жахлива антисанітарія. В’язень, якому вже йшов дев’ятий десяток, був не в змозі себе обслуговувати – він втратив зір, не голився, не стриг нігтів, його одяг зітлів і перетворився на суцільне лахміття. Єдиною розрадою у казематі для немічного старця стала молитва. Калнишевський замолоду був людиною побожною, він збудував десятки храмів, фінансував школи та лікарні, проте в ув’язненні став вести життя святого подвижника. Недарма через два століття після смерті він був канонізований Православною Церквою як праведник і великомученик. У в’язниці нещасний гетьман перебував понад чверть століття. Нарешті указом нового імператора Олександра І у 1801 р. він був помилуваний. Калнишевський отримав право на вільний вибір місця проживання у 111 років, але побажав залишитися ченцем у монастирі, де й помер на 113 році життя 12 листопада 1803 р.

34

ОЛЕКСАНДР КРАСІЦЬКИЙ (1870–1946)

О

лександр Красіцький – український військовий діяч, командир Польової жандармерії Української Галицької армії. На жаль, даних про цю людину обмаль, при підготовці матеріалу не вдалося відшукати навіть його фотографії. Відомо, що він зробив кар’єру професійного військового іще до буремних подій 1917 року – був офіцером австрійської жандармерії, брав участь у І Світовій війні. Очевидно, вболівав за майбутнє українського народу і прагнув розбудови незалежної України, беручи безпосередню участь у національно-визвольних змаганнях. Слід зазначити, що у складі УГА працювала розгалужена система спеціальних служб, які відповідали за документально-інформаційне забезпечення. Належне місце відводилося розвідці і контррозвідці, а також, підрозділам, які входили до складу так званих помічних формацій, однією з яких стала Польова жандармерія УГА при Начальній команді (так іменувався вищий орган управління, – Авт.) Галицької Армії. Військове формування було засновано у грудні 1918 р., а очолити його було доручено саме підполковнику Олександру Красіцькому. Правовою базою діяльності жандармів стали наступні документи – «Організаційні постанови для Польової жандармерії Галицької армії» та «Службова інструкція для Польової жандармерії». Польова жандармерія являла собою орган безпеки воєнного часу, який виконував функції військової поліції у місцях постійної та тимчасової дислокації армійських підрозділів. Головними її завданнями були: збереження ладу і спокою в місцях перебування і пересування військ; охорона військового майна, зокрема зброї та боєприпасів; попередження диверсійних акцій на залізничних шляхах, мостах та лініях зв’язку; протидія дезертирству; супровід конвоїв і кур’єрів тощо. За необхідності польові жандарми виконували також обов’язки Державної жандармерії (боротьба зі шпигунством, саботажем і ворожою пропагандою, захистом інформації та комунікаційних мереж). Як уже йшлося вище, підрозділи Польової жандармерії підпорядковувались Начальній команді УГА, а питання виконання військово-поліцейських функцій на місцях координувалися з начальникам штабів військових частин, при яких вони діяли. Структуру Польової жандармерії становили: відділ польової жандармерії при Начальній команді УГА, сотні – при командах корпусів та чоти – при командах бригад. Сотнями керували сотенні старшини, на яких покладався і вишкіл СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

підлеглих вояків, а чотами – досвідчені підстаршини, перевага при відборі на командні посади надавалась професіоналам, які мали досвід служби в австрійській жандармерії. Невдовзі командиром Польової жандармерії був призначений сотник Матвій Яворський, а Красіцького призначили очільником Державної жандармерії ЗУНР. Державну жандармерію ЗУНР було створено у листопаді 1918 р. В основі нормативної бази було закладено перероблений закон Австро-Угорської імперії про жандармерію від 25 грудня 1894 р. Державна жандармерія підпорядковувалась Державному секретаріату військових справ. Фактично вона була сформована з уже існуючих з часів австрійської влади жандармських підрозділів, які продовжували свою діяльність у новій державі. Зазначимо, що в липні 1919 р. Державну жандармерію було перейменовано на Народну сторожу, щоб у населення назва формування не асоціювалася із жандармерією царського уряду. Важливою і дуже вразливою з боку як зовнішніх, так і внутрішніх загроз була одна з головних артерій життєзабезпечення ЗУНР – залізничний транспорт. Існувала нагальна потреба у роботі спеціальної служби, яка б ефективно протидіяла злочинним намаганням зірвати нормальну роботу залізниці. Рішенням Державного секретаріату військових справ від 24 березня 1919 р. при Залізнодорожній військовій управі була створена Залізнодорожна жандармерія. Військовослужбовці цього формування користувалися усіма правами Державної жандармерії ЗУНР. На них покладалися такі завдання як перевірка документів у військових та цивільних пасажирів; виявлення й затримання підозрілих осіб з фальшивими документами, шпигунів, провокаторів і злодіїв; збереження ладу та порядку в поїздах; охорона «особових» (тобто, урядових) транспортів та державного майна, що перевозилось залізницею. Наприкінці нашої розповіді зауважимо, що у жандармських організацій, ЗУНР була яскрава, але дуже коротка історія. Вони перестали функціонувати водночас із припиненням існування УГА весною 1920 року. Переважна більшість бійців потрапили у польський полон. За ствердженням історичних джерел, поляки розпустили по домівках підстаршин і вояків, а старшин, тобто, офіцерів, інтернували в табір полонених у Тухолі. На жаль, ми не знаємо, як склалася доля підполковника Красіцького. В історичних джерелах вказується, що помер він уже після завершення Другої світової війни у віці 76 років. Вірогідно, зрілі роки він, як і багато діячів Української революції, провів в еміграції і помер на чужині, так і не дочекавшись того світлого дня, коли його Батьківщина нарешті стала вільною та незалежною. Підготувала підполковник Валерія АГІБАЛОВА

СПОРТ

ЧЕМПІОНИ, ЯКІ НОСЯТЬ ПОГОНИ

Про видатних спортсменів, які служать у лавах Національної гвардії України, наш часопис розповідає регулярно. Варто згадати лише найвідоміших із них – лідера української жіночої збірної з біатлону майора Олену Підгрушну, найтитулованішого вітчизняного п’ятиборця майора Павла Тимощенка, бронзового призера Олімпіади-2016 з веслування на байдарках і каное молодшого лейтенанта Дмитра Янчука і зазначити, що окрім них спортивну гордість НГУ складають багато-багато інших чемпіонів та призерів Олімпійських ігор, світових та континентальних першостей у різних видах спорту. Спілкуючись із спортсменами у погонах, ми нерідко чули про те, що десятки їхніх суперників із різних країн світу також є діючими військовослужбовцями. Провівши ґрунтовне дослідження різноманітних спортивних інтернет-сайтів та форумів, редакція «СЧ» виявила, що погони носять багато «зірок» світового спорту, тож спішимо поділитися із вами цією інформацією.

П

очнемо з того, що певні види спорту, наприклад, кульова стрільба, біатлон або сучасне триборство, мають або колись мали військово-прикладний характер. Недивно, що вони продовжують культивуватися у силових структурах світу, причому, настільки інтенсивно, що в деяких національних збірних більшість складають спортсмени, що служать в армії, поліції, або у військових структурах із правоохоронною функцією, споріднених із Національною гвардією України. Чи не найяскравішим прикладом можуть послужити Війська карабінерів Італії. До складу цього формування входить Спортивний центр, інфраструктура якого є однією з найкращих в країні. Заснований у 1964 році, Спортивний центр Військ карабінерів Італії є справжньою кузнею чемпіонів. Нині він поділяється на 11 секцій, кожна з яких відповідає за власний напрямок підготовки спортсменів. Легкоатлетичний тренувальний центр знаходиться в місті Болоньї. Спортивні бази з фехтування, дзюдо, тхеквондо, сучасного п’ятиборства та триборства, кульової стрільби та верхової їзди – у Римі, із зимових видів спорту – у Сельва-Валь-Гардені, з плавання – у Неаполі, з парашутного спорту – у Ліворно. Крім того, 2014 року наказом

начальника Генерального штабу оборони Італії, якому підпорядковуються і Війська карабінерів, було створено секцію для персоналу з інвалідністю. Метою цього проекту є розвиток параолімпійського руху та всебічне залучення до занять спортом співробітників оборонного відомства, що зазнали інвалідності (у тому числі, й не на військовій службі), проте здатні виконувати свої посадові обов’язки. Загалом же карабінери успішно виступають у 21 спортивній дисципліні. Серед них чимало відомих спортивній громадськості імен, наприклад, срібний призер чемпіонату світу з верхової їзди 2009 року старший вістовий (найвище звання рядового складу Військ карабінерів, усього ж їх чотири – карабінер, старший карабінер, вістовий і старший вістовий, далі слідує віце-бригадир, звання аналогічне нашому молодшому сержанту – Авт.) Стефано Бреччиаролі. Відома італійська спортсменка, володарка двох олімпійських медалей, семикратна чемпіонка світу і восьмикратна чемпіонка Європи з фехтування на рапірах Аріанна Ерріго, носить погони вістового. Ріккардо Де Лука, який допоміг італійській збірній вибороти командне «золото» світової першості 2012 року із сучасного

Стефано Бреччиаролі СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

35

СПОРТ

Вістовий Аріанна Ерріго із командувачем Військ карабінерів генералом армії Тулліо Дель Сетте… і з вірною рапірою

Алекс Швацер

Мартен Фуркад

Симон Фуркад

36

п’ятиборства – старший карабінер. А ось переможець Олімпіади-2008 в Пекіні зі спортивної ходьби Алекс Швацер поки що задовольняється скромним званням карабінера. У Збройних силах та Жандармерії Франції також служать чимало відомих спортсменів. Напевно, найгучнішим серед цих імен є ім’я Мартена Фуркада – уже кілька років поспіль воно неодмінно опиняється у верхніх рядках рейтингів кращих біатлоністів сучасності. В його активі – чотири олімпійські медалі, одинадцять золотих нагород світової першості і десятки інших престижних спортивних відзнак. У Фуркада десятки тисяч шанувальників по всьому світі, проте лише найвідданіші з них знають про те, що Мартен є сержантом французької армії і вже вісім років служить в елітному гірськостріцькому батальйоні альпійських шассерів (тобто, єгерів, – Авт.). Єгерські підрозділи були створені іще в ХІХ столітті, нині три батальйони шассерів входять до складу 27-ї гірськопіхотної бригади і базуються у французьких Альпах. Коли 2009 року Фуркада було призвано на військову службу, він пройшов повний базовий курс підготовки. Звичайно, вправлятися із лижами та рушницею прославленому біатлоністу було не звикати. А ось умінням побудувати іглу і переночувати під відкритим небом при температурі близько 0 °С потрібно було вчитися нарівні з іншими новобранцями. Зате коли він нарешті одягнув свій здобутий по праву «альпійський пиріг» – так в народі іменують широкий берет, характерний головний убір альпійських шассерів, за яким їх легко впізнати – то радів, неначе виборов заповітний спортивний трофей. Слід зазначити, що пліч-о-пліч із Фуркадом «КМБ» проходили представниці французької гірськолижної збірної – чотирикратна чемпіонка світу в гігантському слаломі Тесса Ворле і майбутня переможниця Військовоспортивних ігор 2010 року у командному слаломі Олівія Бертран. До речі, старший брат Мартена, також чемпіон світу з біатлону, Симон Фуркад перебуває у лавах шассерів з 2004 року, проте дослужився поки що лише до старшого капрала. А у 2014 році до списків одного з єгерських батальйонів було зараховано чемпіона світу 2013 року з фрістайлу Баст’єна Мідоля. Тож на прикладі лише однієї бригади можна переконатися: служити Батьківщині у Франції прагнуть кращі із кращих, адже це дійсно престижно і почесно. Багато уваги розвитку спорту високих досягнень приділяється і в Королівських Збройних силах Великобританії. Причому, тут надають перевагу не залученню на службу заслужених спортсменів (хоча, звісно, буває і таке), а вихованню чемпіонів з числа військовослужбовців. З цією метою кілька років тому було впроваджено спільну із головними національними спортивними організаціями програму з відбору та підготовки майбутніх олімпійців. Важливу роль у цій роботі відіграє приклад СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

СПОРТ

Хізер Стеннінг

дворазової олімпійської чемпіонки з академічного веслування майора Хізер Стеннінг. Ця унікальна спортсменка – не просто військовослужбовець, її можна назвати плоттю від плоті британського війська. Батьки Хізер служили у Королівських Військово-морських силах Великобританії. Її брати – офіцерпіхотинець і флотський лікар, чоловік – теж військовослужбовець. Недивно, що невдовзі після отримання університетського диплому дівчина подалася до Королівської військової академії Сандхерст, найпрестижнішого військово-навчального закладу країни. Нині вона служить у 32-му артилерійському полку британської армії, має за плечима 6-місячне бойове відрядження до Афганістану (Хізер відбула до провінції Гільменд у 2013 році, незабаром після того як у парі із своєю партнеркою Хелен Гловер у дисципліні «двійка розстібна без стернового» виборола своє перше олімпійське «золото» на Лондонській Олімпіаді-2012). Слід зазначити, що свої головні трофеї веслувальниця здобула вже будучи військовослужбовцем. Дивовижно, але службові навантаження жодним чином не позначилися на її спортивних досягненнях. Після перемоги на минулорічній Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро 31-річна Стеннінг оголосила про завершення спортивної кар’єри і зосередження на кар’єрі офіцерській, зокрема, вона планує вступити до офіцерського штабного коледжу восени поточного року. А ось в Ізраїлі строкова служба в армії – обов’язок кожного громадянина, незалежно від статі. Тож коли приходить повістка, на збірний пункт відправляються навіть ті, кого можна назвати спортивною гордістю країни. Так професійна тенісист-

ка, майбутня перша ракетка країни Шахар Пеєр, була призвана до лав Цахалу у 2005 році у 19-річному віці. Дівчина проходила службу в одному з мобілізаційних пунктів Тель-Авіва, щоправда, їй було дозволено тренуватись у вільний від виконання службових обов’язків час і виїжджати на закордонні змагання. Чимало «зірок» світового спорту проходять службу в Сухопутних військах США. Так, учасниками минулорічної Олімпіади в Ріо були 13 американських солдатів, сержантів та офіцерів, що змагалися у різних видах спорту, зокрема, сержант 1-го класу Гленн Еллер (стендова стрільба), який здобув золоту медаль Пекінської Олімпіади-2008, учасники трьох Олімпіад штаб-сержант Джон Нанн (спортивна ходьба), та сержант 1-го класу Кіт Сандерсон (швидкісний пістолет, 25 м). Особливу увагу слід приділити розповіді про параолімпійців, які є діючими військовослужбовцями американської армії. Штаб-сержант Майкл Лукоу одягнув однострій 2005 року. У 2008 році під час бойового відрядження до Іраку зазнав осколкового поранення, через яке втратив праву ногу. У госпіталі як один із засобів реабілітації використовувалась стрільба з лука. Майкл не на жарт захопився і незабаром демонстрував настільки добрі результати, що йому запропонували взяти участь у змаганнях для спортсменів-інвалідів, на яких він тепер виступає регулярно. Попри втрату кінцівки, Лукоу був визнаний спроможним продовжувати військову службу в одному з піхотних підрозділів.

Шахар Пеєр СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

37

СПОРТ

Майкл Лукоу

Санінструктор сержант Елізабет Маркс була поранена у 20-річному віці, також в Іраку. Лікарі врятували дівчині ноги, проте не змогли повністю відновити їх функціональність. Можливо, для багатьох серйозний діагноз означав би кінець всім мріям та сподіванням на щасливе і повноцінне життя. Але Елізабет на здалась. Вона продовжила службу і захопилася плаванням. Вже через чотири роки після трагедії спортсменка відмінно виступила на перших і історії Іграх Нескорених – міжнародних змаганнях для військовослужбовців із інвалідністю, а згодом виборола «золото» і «бронзу» Параолімпіади в Ріо. Деякі військові-спортсмени в своїх країнах – справжні герої. Особливо це стосується держав, чиї громадяни нечасто привозять додому олімпійські медалі. Так, збірна Індії на останній літній Олімпіаді здобула всього дві медалі. І це ще не найгірший результат, адже бували часи, у які індійці поверталися з порожніми руками з трьох Ігор поспіль! Недивно, що коли у 2012 році в Лондоні індійські атлети завоювали аж шість нагород, на батьківщині їх, у прямому сенсі цього слова, носили на руках. Серед щасливчиків був і субедар-майор індійської армії Віджай Кумар, що здобув «срібло» у стрільбі зі швидкісного пістолета на дистанції 25 м. Відоме на всю країну й ім’я Раджьявардхана Сингха Ратхора, який виборов «срібло» у стендовій стрільбі на Олімпіаді-2004 в Афінах. Він звільнився з армії в чині підполковника

у 2014 році. Прославлений стрілець одразу ж був обраний до нижньої палати індійського Парламенту, а згодом обійняв посаду міністра інформації і телерадіомовлення Індії. Проте все це лише квіточки у порівнянні зі славою Абхінави Біндри – першого спортсмена в історії незалежної Індії, який здобув олімпійське «золото» в індивідуальній дисципліні (Біндра відзначився в Пекіні у 2008 році, востаннє ж перед ним перемогу на Олімпіаді 1980 року в Москві здобула індійська команда з хокею на траві). Коли 28-річний спортсмен, що спеціалізувався на стрільбі з пневматичної гвинтівки з відстані 10 метрів повернувся додому, його буквально засипали усілякими нагородами, відзнаками та преміями. Наприклад, Міністерство залізничного транспорту Індії пожалувало йому пожиттєве право безкоштовно їздити в усіх потягах. А оборонне відомство країни присвоїло чемпіону почесне військове звання, причому, одразу ж підполковника, і зарахувало до списків елітного полку сикхів. Утім, дивуватись тут нема чого – практика присвоєння почесних військових звань в Індії доволі поширена. Жодних службових обов’язків нагороджені не виконують, натомість мають право носити військові однострої, відвідувати «свою» частину коли завгодно і брати участь у різних почесних заходах.

Віджай Кумар

38

СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

Підготувала підполковник Валерія АГІБАЛОВА

ГУМОР Коли донька Ярослава Мудрого Анна приїхала у Францію, вона привезла своєму майбутньому чоловіку гостинець – великий шмат сала, виклала його на стіл і сказала: «Паріж». Французам це слово так сподобалось, що вони свою столицю так назвали. А сало з’їли. Коли їдете в автобусі, ніколи не подавайте виду, що запізнюєтесь. Автобус це відчуває і починає їхати ще повільніше. У вагоні поїзда Київ – Львів раптом лунає крик: – Допоможіть, допоможіть, терміново потрібна допомога! Чи є тут є лікар?! Із сусіднього купе вискакує напіводягнений чоловік – Я лікар! Кому потрібна допомога?

– Мені! – підбігає до нього один із пасажирів, ледь не підстрибуючи від радості. – Лікарю, скажіть, як називається хвороба горла з шести букв? Сперечаються француз, американець і українець, в кого літаки крутіші. Француз: – Наші Аеробуси найкращі, то цілі літаючі будинки! Американець: – Ні, наші Боїнги кращі, то цілі палаци літаючі! Українець: – Сперечатися не буду, розкажу історію: Кум мій – пілот «Мрії». І раз чує: в польоті щось гудить. Каже третьому помічнику сьомого пілота: – Василю, візьми мотоцикл, зганяй подивися, що там гуде. Той поїхав, через годину повертається: – Все добре, кватирку забули закрити, то там якісь боїнг з аеробусом залетіли, літають навколо лампочки і дзижчать. Тільки в нашій країні, почувши слово «шановний», слід готуватись до образ.

– В гостях добре, а вдома краще; де народився, там і згодився; де рідний край, там і під ялиною рай; за морем світло, а у нас світліше…

– Я так розумію, мій закордонний паспорт ще не готовий?

У зоопарку: – Діду, це вже мавпа?

– Ні, дитино, це ще касир. Біля берегів США випливає дерев’яний підводний човен на якому написано «Азов». Американці з дива не можуть вийти, що це за чудо природи! Вилазить звідти боєць, а вони в нього і питають: – Що це таке? Він із гордістю: – Підводний човен «Азова»! У відповідь ще більше здивування. Американці далі: – А 60 вузлів він може дати? Боєць гукає когось у човні: – Василь, а 60 піде? Василь: – Певно що піде! Американці в шоці. Питаються далі: – А 80 вузлів піде? Боєць: – Василю, а піде 80? Василь: – Легко піде! Американці ще в більшому шоці знову питаються: – А сотню піде? Боєць: – Васильку, а сотню піде? Василь: – Та може і піде, якщо у сєпарів ласти не позлітають… Якщо наша людина купляє спортивний костюм, то вона або збирається на шашлики, або лягає у лікарню.

Триває судове засідання. Зібралися поважні судді. Розглядають справу про розлучення шанованої у місті пари. Суддя звертається до пари із запитанням: – Що трапилося, чому за стільки років життя ви вирішили розлучитися?

– Мій чоловік не поділяє моїх релігійних поглядів, – відповідає обурено жінка.

– Це як? – питає суддя.

– Він не визнає, що я – богиня! Помирає батько, кличе до себе трьох синів і каже їм: – Принесіть віник, розв’яжіть і зламайте кожен прутик окремо. Сини так і зробили.

– От бачите, – каже батько. – А тепер принесіть ще один віник і спробуйте зламати його цілим. Сини принесли віник, взялись разом і зламали. Батько: – Дурними ви були, дурними і залишитесь! А я ж таку мудру річ хотів наостанок вам розказати!

Ваш син прослужить довше, якщо віддати його на флот!

СЛОВО ЧЕСТІ / 4’(60) 2017

Малюнки старшого лейтенанта Олексія ПАВЛЮКА

39

БІДА НЕ ПРИХОДИТЬ ОДНА Цей вислів, на жаль, став важкою реальністю і випробуванням для військовослужбовця кінологічного підрозділу 1-ї Президентської бригада оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка Національної гвардії України 23-річного солдата Ігоря Лусти. Деякий час тому мама гвардійця, Олена Павлівна, потрапила в дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої зазнала важких травмувань. Не пройшовши до кінця реабілітацію, пропри погане самопочуття, жінка змушена хоч кілька годин на день працювати. Адже гроші на лікування терміново знадобилися її чоловікові і батькові військовослужбовця. Віктор Анатолійович Луста бореться зі страшною недугою – лікарі діагностували у нього злоякісну пухлину мозку. Операція та курс хіміотерапії коштували 80000 гривень. Для подальшого лікування потрібно ще 35 тисяч, яких сім’ї немає звідки брати. Фактично сім’ю наразі утримує Ігор з його статками контрактника. Сподіваємося, що серед великої гвардійської родини знайдуться люди, які свято шанують принципи військового братерства та взаємодопомоги.

Допоможіть нашому побратимові врятувати рідну йому людину! Контактні телефони: Ігор Луста (099) 410-35-28, Олена Павлівна Луста (095) 001-89-34, Кошти можна переказати безпосередньо рідним Ігоря Лусти Картка №5168 7555 2992 7309 (ПАТ КБ ПРИВАТБАНК) на ім’я Лусти Олени Павлівни Картка №5104 7700 2882 3849 (ПАТ КБ ОЩАДБАНК) на ім’я Лусти Віктора Анатолійовича