Фондові рики by Mykola Nikolaichuk

Хмельницький національний університет

Фондовий ринок Методичні вказівки до вивчення курсу Теляча Л.П.

2010

Кафедра МЕВ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Фондовий ринок

Методичні вказівки до вивчення курсу для студентів спеціальності “Міжнародні економічні відносини”

Затверджено на засіданні кафедри міжнародних економічних відносин. протокол №4 від 28.08.2010 р.

Хмельницький 2010

Фондові ринки. Методичні вказівки до вивчення курсу для студентів спеціальності ―Міжнародні економічні відносини‖ / Л.П. Теляча. – Хмельницький: ХНУ,- 2010. - 170 с.

Укладач: Теляча Л.П., ст. викл. Відповідальний за випуск: Нижник В.М., д.е.н., проф

Вступ В умовах ринкової трансформації економіки і інтеграції її в світову економічну систему особливу актуальність набувають дослідження системи фінансових відносин, невід’ємною частиною яких є відносини, що формуються на ринку цінних паперів. Ефективне функціонування економічної системи передбачає нормальне функціонування ринку цінних паперів. Він має залучати фінансові ресурси для підтримки макроекономічної рівноваги системи кругообігу товарів та доходів, а також розширяти масштаби відтворення, забезпечувати раціональне використання наявних фінансових ресурсів. Однією з основних сучасних тенденцій розвитку ринку цінних паперів є їх глобалізація, тобто процес стирання меж між національними ринками, що виражається в інтеграції інструментів, учасників ринку, органів регулювання і механізмів торгівлі цінними паперами. Про поглиблення зв’язків між національними фондовими ринками свідчить зростаюча синхронізація руху їх кон’юнктури. Зростання міжнародних потоків капіталу, що є одним з найважливіших індикаторів фінансової глобалізації, супроводжується підвищенням фінансових ризиків, що, в свою чергу, створює додаткову потребу в проведенні операцій хеджування. У міжнародній практиці саме останнє пов’язується з функціонуванням фінансових деривативів і є одним з найпоширеніших підходів до управління ризиками. Зважаючи на процеси, що відбуваються у світовій економіці (створення Європейського Союзу та введення в обіг єдиної європейської валюти; азіатська фінансова криза; активізація торгівлі через мережу Інтернет; поступовий відхід від ―паркетної‖ торгівлі на фондових біржах; перші дефолти; визнання необхідності жорсткого регулювання міжнародного руху капіталів), відповідним чином змінюються напрями, форми і засоби регулювання фондового ринку як на державному, так і міжнародному рівнях. Міжнародний ринок цінних паперів є фактором, який полегшує різним господарським суб’єктам доступ до міжнародного ринку вільних капіталів і прискорює світовий процес економічного зростання, а також є основним інститутом, який регулює міжнародне інвестування. Ринок цінних паперів займає особливе місце у структурі сучасного міжнародного інвестиційного ринку, що обумовлено унікальними особливостями цінних паперів як фінансовоінвестиційних інструментів. Тому засвоєння теоретичних принципів та 4

методології фондового ринку створює підгрунття для оволодіння складними функціями випуску цінних паперів, організації процесу їх обігу, забезпечення розвитку інфраструктури ринку та постійного вдосконалення механізму його регулювання. Головна мета курсу – формування у студентів системи спеціальних знань щодо механізму функціонування фондового ринку, особливостей діяльності його учасників та специфіки інструментів; розвиток у студентів розуміння закономірностей регулювання ринків цінних паперів. Завдання курсу полягають у підготовці спеціалістів, які: - вільно володіють системою основних понять стосовно ринку цінних паперів, його учасників та інструментів; - мають теоретичні знання та практичні навики щодо проведення основних операцій на первинному та вторинному фондових ринках; - володіють методиками визначення інвестиційних якостей окремих цінних паперів; - мають уявлення про організацію ринку цінних паперів у країнах з розвиненою економікою; - зможуть використати набуті знання щодо функціонування ринку цінних паперів у професійній діяльності. Об'єктом вивчення даної дисципліни є світові фондові ринки, їх структура та види. Предметом курсу — економічні та організаційно-фінансові засади участі країн у процесах міжнародної міграції капіталу. В процесі навчання з дисципліни ―Фондові ринки‖ студенти повинні Знати: - поняття фондового ринку в умовах ринкової економіки; - основні етапи еволюції розвитку світових фондових ринків, функції та задачі їх функціонування; - характеристику учасників та професіоналів світового фондового ринку; - економічну сутність цінних паперів, характеристику основних видів цінних паперів; - значення та форми державного регулювання міжнародного фондового ринку, а також види державних цінних паперів; - типи та структуру портфелю цінних паперів, доходність та його ризикованість; - міжнародні фондові індекси та їх основні види;

- особливості розвитку та функціонування світових фондових ринків; - сучасний стан, інфраструктуру та правове регулювання функціонування фондовою ринку в Україні. Вміти: - визначати конкретні вимоги до професіоналів міжнародних фондових ринків та їхню здатність пристосовуватись до місцевих умов; - вибирати конкретні стратегії проведення операцій з цінними паперами; - аналізувати доцільність проведення операції з тим чи Іншим цінним папером на міжнародному фондовому ринку; - реально оцінувати за значенням фондових індексів стан розвитку фондового ринку та валютно-фінансових відносин країни. Дидактико – методична реалізація курсу. Вивчення курсу передбачає наступні форми занять: - лекції; - практичні заняття; - самостійна робота. З метою поточного контролю знань студентів викладач може використовувати дві форми такого контролю: 1) Аудиторну. 2) Позааудиторну. Аудиторна форма поточного контролю може здійснюватися шляхом: - усного опитування; - обговорення питань; - наукових доповідей студентів з актуальних питань розвитку фондового ринку; - тестування; - розв’язання практичних завдань (задач) та ситуацій (кейсів); - елементи ділових ігор; - контрольна робота. Практичні заняття проводяться за наступною схемою: спочатку проводиться теоретичне опитування за відповідною темою лекції, після чого обговорюються питання винесенні на самостійне поглиблене вивчення. Розгляд теоретичних питань, винесених згідно плану практичного заняття та переліку питань самостійної підготовки, проводиться у формі дискуту. Для чого по кожному окремому питанню проводиться заслуховування головного доповідача, відповідь якого обов’язково доповнюється співдоповідачами. Після викладення 6

матеріалу відбувається його обговорення серед решти студентів аудиторії та робляться підсумки. Виклад теоретичних питань може супроводжуватися наведенням практичних прикладів чи підкріплюватися статистичним і цифровим матеріалом. Після обговорення теоретичних питань здійснюється розгляд ситуаційних завдань чи розв’язування задач. При розгляді теоретичних питань студенту необхідно: логічно побудувати свою відповідь, повно висвітлити основні теоретичні положення, вміти давати відповідь на додаткові питання та підтримувати дискусію; при розгляді ситуаційних завдань та розв’язуванні задач необхідно проявити здатність узагальнення теоретичного матеріалу з метою використання його для розв’язання конкретних практичних завдань та формулювання на цій основі правильних висновків. Навчальна дисципліна «Фондові ринки» охоплює 7 тем, де послідовно висвітлюються особливості організації та функціонування міжнародних фондових ринків, а саме: основні елементи фондових ринків та їх функції (тема 1) , характеристика видів цінних паперів, що функціонують на міжнародних фондових ринках (теми 2 і 3), механізм проведення фондових торгів (теми 4 і 5), регулювання міжнародних фондових ринків та їх основні індикатори (теми 6, 7. Вивчення дисципліни ґрунтується на знаннях, отриманих студентами з дисциплін ―Гроші та кредит‖, ―Міжнародні фінанси‖, ―Міжнародні економічні відносини‖. Цей зв’язок простежується через такі категорії, як ціні папери, фінансовий ринок, біржі, емісійна діяльність . Курс є самостійним розділом економічної науки, що вивчає механізм організації та функціонування міжнародних фондових ринків. Його специфіка полягає у розгляді цих питань з погляду законів та правил організації біржової та позабіржової торгівлі цінними паперами, критеріїв ефективності фондового ринку, динаміки фондових індексів та особливостей проведення операцій з цінними паперами.

ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ “ФОНДОВІ РИНКИ” Кредит 1. Основні принципи організації діяльності міжнародних фондових ринків Тема 1. Поняття міжнародного фондового ринку та його основних елементів. Суть та завдання міжнародних фондових ринків. Основні та допоміжні функції міжнародних фондових ринків. Структура міжнародного ринку цінних паперів. Цілі та завдання первинного ринку цінних паперів. Особливості функціонування вторинного ринку. Позабіржовий ринок цінних паперів і система позабіржової інформації. ―Третій‖ та ―четвертий‖ ринки цінних паперів. Інфраструктура міжнародних фондових ринків. Учасники ринку цінних паперів: емітенти, інвестори, посередники, інститути-регулятори, державні органи регулювання. Інфраструктурні учасники фондового ринку: депозитарії, реєстратори, агенти з трансферту, довірчі товариства, клірингово-розрахункові установи, торгівці інформацією про ринок цінних паперів. Види професійної діяльності на фондовому ринку: перерозподіл грошових ресурсів і фінансове посередництво, брокерська та дилерська діяльність, організаційно-технічне обслуговування операцій з цінними паперами, діяльність по організації торгівлі цінними паперами, депозитарна та консультативна діяльність, діяльність по веденню та збереженню реєстру акціонерів, розрахунково-клірингова діяльність з цінними паперами та грошовими коштами. Місце фондового ринку в системі фондової сфери. Напрямки та тенденції розвитку сучасних міжнародних фондових ринків. Основні етапи розвитку фондового ринку. Перші кроки становлення фондового ринку України. Тема 2. Цінні папери та їх класифікація на міжнародних фондових ринках. Загальна характеристика цінних паперів та їх класифікація. Ознаки цінних паперів. Функції цінних паперів. Форми та методи розміщення цінних паперів. Попит та пропозиція цінних паперів. Світовий ринок цінних паперів: характерні ознаки, показники розвитку. Визначення акції як часткового цінного паперу. Класифікація акцій. Вартісний зміст акції. Номінальна, емісійна, балансова та 8

ринкова ціна акції. Розрахунок доходності акцій від дивідендів та їх продажу. Визначення облігації як боргового цінного паперу. Права власника облігацій. Вартісний зміст облігацій. Класифікація облігацій. Доходи за облігаціями: відсотки та погашення, дисконт. Ставка облігації та її індексація. Інвестиційна якість облігацій. Рейтинг облігацій. Відповідність видів акцій та облігацій. Європапери та їх види: євроакції, єврооблігації, депозитарні розписки. Сурогати цінних паперів: права на підписку, варранти, сертифікати. Тема 3. Похідні цінних паперів. Поняття та призначення похідних цінних паперів. Деривативи в системі фінансових інструментів. Основні поняття та терміни ринку деривативів: відкриття та закриття довгої та короткої позиції. Сутність та зміст термінових контрактів: форвардних, ф’ючерсних та опціонів. Форвардні контракти та їх різновиди. Вартісний зміст ф’ючерсного контракту. Ф’ючерсні та спотові ціни контракту. Типи та оцінка ф’ючерсного контракту. Різновиди опціонних контрактів: довгий опціон кол, короткий опціон кол, довгий опціон пут, короткий опціон пут. Оцінка та ціна виконання опціону. Види опціонів: європейські і американські, прості і подвійні, покриті і непокриті. Опціонний ризик. Типи опціону: опціон на купівлю, опціон на продаж, стелаж, подвійний опціон. Поняття опціонної стратегії та її види: стелаж, стріп, спред, синтетичні комбінації опціонів. Своп-контракти і їх аналіз. Кредит 2. Механізм міжнародної фондової діяльності Тема 4. Організація і механізм функціонування фондових бірж. Причини виникнення фондових бірж. Історія розвитку міжнародних фондових бірж. Капіталізація найбільших фондових бірж світу – членів Міжнародної федерації фондових бірж. Фондова біржа як основа організованого фондового ринку. Суть та функції фондової біржі. Типи фондових бірж: публічноправові, приватні, змішані. Біржові системи: моноцентричні та поліцентричні. 9

Правила та принципи біржової діяльності. Посередники на фондовій біржі. Членство на біржі. Постійне, тимчасове, гостьове членство. Ціна місця на біржі. Організаційна (рада директорів, біржові комітети, розрахункова палата) та технічна (акціонерний ринок, комп’ютеризації, біржовий зал, біржова сесія, біржова сигналізації) структура біржі. Міжнародні фондові біржі: Нью-Йоркська, Токійська, Лондонська, НАСДАК, Франкфуртська, Паризька, Швейцарська, Торонтонська, Амстердамська, Гонконгська, Тайванська, Австрійська, Італійська, Мадридська, Стокгольмська, Мексиканська, Брюссельська, Американська, Корейська, Австралійська, Шанхайська, Чикагська, Російська, Українська та інш. Тема 5. Індекси фондового ринку та операції з біржовими індексами. Біржові індекси як індикатори фондового ринку. Концептуальні засади обчислення індексів. Типи та види індексів. Рейтингові оцінки. Методи обчислення біржових індексів. Особливості окремих індексів та методика їх визначення. Індекс Доу-Джонса. Зведений індекс Нью-Йоркської фондової біржі. Індекс ―S&P 500‖.Біржові індекси ―Файненшел таймз‖ (FT-SE, FTA, FTO). Сімейство індексів Рассела. Сімейство індексів DAC (Німеччина). Інші індекси (Японії, Франції, Канади та інш. Фондових бірж). Боргові індекси на європейських фондових біржах. Операції з біржовими індексами. Основні типи інструментів з біржовими індексами. Ф’ючерси по біржовим індексам. Опціони на біржові індекси. Опціони на ф’ючерсні контракти по біржовим індексам. Тема 6. Регулювання міжнародних фондових ринків. Принципи регулювання фондових ринків. Суб’єкти та об’єкти регулювання. Форми та методи регулювання ринків цінних паперів. Державне регулювання. Саморегулювання учасників ринку. Наднаціональне регулювання фондових ринків. Міжнародні регулюючі та координуючі організації, їх функції і завдання. Загальна характеристика організованих ринків цінних паперів США. Законодавча база регулювання ринку цінних паперів. Організація діяльності федеральних органів регулювання. Роль

саморегулівних організацій. Сучасні форми захисту прав дрібних інвесторів. Депозитарно-клірингова система США. Організація первинного та вторинного ринку цінних паперів Великобританії. Органи регулювання, їх функції та завдання. Принципи саморегулювання фондового ринку Великобританії. Напрямки реорганізації системи регулювання. Особливості європейського фондового ринку. Законодавча база регулювання та особливості фондового ринку Німеччини. Система регулювання ринку цінних паперів Німеччини та її структура. Особливості організації, законодавча база та структура регулювання фондового ринку Франції. Регулювання фондового ринку Японії. Законодавча база та структура регулювання. Саморегулювання фондового ринку Японії. Регулювання фондових ринків країн, що розвиваються. Розвиток фондового ринку України та його регулювання. Система регулювання та саморегулювання ринку цінних паперів в Україні.

ТЕМА 1. ПОНЯТТЯ ФОНДОВОГО РИНКУ ТА ЙОГО ОСНОВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ 1. СУТЬ, ФУНКЦІЇ ТА ЗАВДАННЯ МІЖНАРОДНИХ ФОНДОВИХ РИНКІВ

Фондовий ринок – це частина фінансового ринку, яка визначає сукупність відносин обміну цінних паперів і фінансових ресурсів. Метою функціонування фондового ринку є акумулювання фінансових ресурсів і забезпечення можливості їх перерозподілу шляхом здійснення учасниками ринку різноманітних операцій з цінними паперами, тобто здійснення посередницької діяльності при русі тимчасово вільних коштів від інвестора до емітента цінних паперів. Як правило, термін «фондовий ринок» використовується в сучасній вітчизняній економічній літературі як синонім поняття «ринок цінних паперів». Однак в наукових працях можна зустріти і інше трактування даних термінів. На думку деяких вчених, ринок цінних паперів складається з двох частин — фондового ринку та сфери обігу цінних паперів у вигляді купівлі-продажу короткотермінових (до одного року) документів (рис. 1). Грошовий ринок

Гроші

Фондовий ринок

Короткотермінові цінні папери

Довготермінові цінні папери

Ринок цінних паперів

Рис. 1 - Ринок цінних паперів і його складові Таким чином, ринок цінних паперів ширше за фондовий ринок, хоча значення останнього теж має свою вагу (саме на ньому обертаються акції і облігації). Переважну частину досліджень і математичних обґрунтувань закордонні й вітчизняні фахівці здійснюють стосовно фондового ринку. Найбільш близький англійський еквівалент використовуваного в нашій літературі терміну «фондовий ринок» чи «ринок цінних паперів» - «securities market». 12

Вірогідніше, що в українській практиці термін «фондовий ринок» походить від французького слова fonds чи англійського funds, одне із значення кого - грошовий капітал. Спочатку слово ―фонд‖ застосовували як назву капіталу, що має певне (цільове) призначення. Наприклад, в Англії фондові капітали (funds) спрямовувалися спочатку на погашення державних позик, а пізніше вони використовувалися на утримування урядових установ. У Німеччині і Росії в ХІХ ст. термін ―фонди‖ набрав нового значення: так стали називати білети державних позик, облігації і взагалі папери, що дають постійний відсотковий дохід. Згодом ця назва поширилася на акції та взагалі на всі цінні папери: терміни ―фондовий ринок‖ і ―ринок цінних паперів‖ стали майже синонімами. Відтак ринок, на якому обертаються (продаються й купуються) цінні папери, називається фондовим. Фондовий ринок становить доволі розгалужену сукупність суспільних відносин, включно з державним та інституційно-правовим регулюванням їх. Він призначений для акумулювання капіталу з подальшим його перерозподілом у вигляді інвестицій у виробничу і соціальну сферу народного господарства шляхом випуску, придбання і вільного розпорядження цінними паперами їхніми власниками. Місце ринку цінних паперів у структурі світового інвестиційного багатства наведено на рис. 2. У цій структурі фінансове багатство має найбільшу вагу (57,7 %) за рахунок вкладень інвесторів у такі інструменти, як облігації (26,6 %), акції (23,0 %) і готівка (8,1 %). 100% Світове інвестиційне багатство

57,7% Фінансове багатство

8,1% Готівка

23% Акції

42,3% Матеріальне багатство

26,6% Облігації

35,6% Нерухомість

6,7% Метали

Рис. 2 - Структура світового інвестиційного багатства Як інструмент ринкового регулювання фондовий ринок відіграє дуже важливу роль. Його ефективна робота сприяє перерозподілу ресурсів, забезпечуючи їх концентрацію у відповідних 13

сферах і, водночас, вивільнення з галузей, які не мають чітко визначених перспектив розвитку. Залежно від ступеня розвитку фондовий ринок може виступати більш чи менш ефективним механізмом акумуляції та перерозподілу вільних фінансових ресурсів серед галузей економіки. До завдань ринку цінних паперів належать: 1) мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів з метою здійснення конкретних інвестицій; 2) формування ринкової інфраструктури, що відповідає світовим стандартам; 3) розвиток вторинного ринку; 4) активізація маркетингових досліджень; 5) трансформація відносин власності; 6) удосконалення ринкового механізму і системи управління; 7) забезпечення реального контролю над фондовими капіталом на засадах державного регулювання; 8) зменшення інвестиційного ризику; 9) формування портфельних стратегій; 10) розвиток ціноутворення; 11) прогнозування перспективних напрямів розвитку. Фондовий ринок має ряд функцій, які умовно можна поділити на дві групи: загальноринкові функції, які притаманні кожному ринку; специфічні функції, які відрізняють його від інших ринків. До загальноринкових функцій відносяться такі як: 1) функція перерозподілу грошових коштів; 2) функція перерозподілу ризиків; 3) облікова; 4) контрольна; 5) збалансування попиту і пропозиції; 6) стимулююча; 7) регулювальна. Функція перерозподілу грошових коштів полягає у перерозподілі коштів між галузями і сферами діяльності; територіями і країнами; населенням і підприємствами, тобто набуття заощаджень громадян виробничої форми; між державою та іншими юридичними й фізичними особами. У разі фінансування дефіциту державного і місцевих бюджетів за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної та місцевих позик та реалізації їх здійснюється перерозподіл вільних фінансових ресурсів підприємств і населення на користь держави. 14

Функція перерозподілу ризиків — використання інструментів ринку цінних паперів (передусім так званих похідних інструментів) для захисту власників будь-яких активів (товарних, валютних, фінансових) від несприятливої для них зміни цін, вартості або дохідності цих активів. Цю функцію можна назвати функцією захисту (страхування) від ризику або, точніше, функцією хеджування. Однак хеджування неможливо в односторонньому порядку: якщо є той, хто бажає захиститися від ризику, то має бути й інша сторона, яка вважає можливим для себе прийняти цей ризик. За допомогою ринку цінних паперів можна перекласти ризик зі свого активу на спекулянта, який бажає ризикнути. Таким чином, сутність хеджування полягає у перерозподілі ризиків. Ця функція є відносно новою для ринку цінних паперів. У сучасному вигляді вона з’явилася лише на початку 1970-х років. Завдяки їй ринок, з одного боку, істотно зміцнів, з іншого — зросла його значущість, бо функція перерозподілу ризиків, ґрунтуючись на функції перерозподілу грошових коштів, різко прискорює і навіть спрощує переливання вільних (або вивільнених) фінансових капіталів. Облікова функція полягає в обов’язковому обліку у спеціальних списках (реєстрах) усіх видів цінних паперів, що обертаються на ринку, реєстрації учасників ринку цінних паперів, а також фіксації фондових операцій, оформлених угодами купівліпродажу, застави, трасту, конвертації тощо. Контрольна функція передбачає контроль за дотриманням норм законодавства учасниками ринку. Функція збалансування попиту і пропозиції означає забезпечення рівноваги попиту та пропозиції на фінансовому ринку шляхом проведення операцій з цінними паперами. Стимулююча функція полягає у мотивації юридичних і фізичних осіб стати учасниками ринку цінних паперів, зокрема шляхом надання права на участь в управлінні підприємством (акції), права на отримання доходу (відсотків за облігаціями, дивідендів за акціями), можливості накопичення капіталу або права стати власником майна (облігації). Регулювальна функція означає регулювання через конкретні фондові операції різних суспільних інтересів, наприклад, шляхом проведення операцій із цінними паперами регулюють обсяг грошової маси в обігу. Продаж державою цінних паперів на ринку скорочує обсяг грошової маси, а придбання їх державою, навпаки, збільшує цей обсяг.

До допоміжних функцій ринку цінних паперів можна віднести використання цінних паперів у приватизації, антикризовому управлінні, реструктуризації економіки, стабілізації грошового обігу, антиінфляційній політиці тощо. До специфічних функцій фондового ринку можна віднести: 1) перерозподільчу, що полягає в перерозподілі (за допомогою обігу цінних паперів) коштів (капіталів) між підприємствами, державою і населенням, галузями і регіонами. При фінансуванні дефіциту державного та місцевих бюджетів за рахунок випуску і реалізації державних і муніципальних цінних паперів здійснюється перерозподіл вільних фінансових ресурсів підприємств і населення на користь держави. 2) страхування цінових і фінансових ризиків; 3) використання цінних паперів у приватизації, антикризовому управлінні, реструктуризації економіки, стабілізації грошового обігу, антиінфляційній політиці. 2. СТРУКТУРА ТА ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Фондовий ринок становить доволі розгалужену сукупність суспільних відносин та є неоднорідним за своєю структурою. І) За стадіями випуску і оборотом цінних паперів розрізняють ринок: - первинний; - вторинний; - третій; - четвертий. Первинний ринок (first market) – ринок цінних паперів, на якому емітент здійснює первинне розміщення цінних паперів через інвестора або інвестиційного посередника. Метою первинного ринку є організація первинного випуску цінних паперів та його розміщення. До завдань первинного ринку цінних паперів відносять: - залучення тимчасово вільних ресурсів; - активізацію фінансового ринку; - зниження темпів інфляції. Функціями первинного ринку є: - організація випуску цінних паперів; - розміщення цінних паперів; - облік цінних паперів; Первинний ринок цінних паперів включає: 16

- ринок інструментів позики (облігації, векселі); - ринок інструментів нерухомості (акції ВАТ); - ринок інструментів інвестицій (акції, інвестиційні та депозитні сертифікати). Існують дві форми первинного ринку цінних паперів: - приватне розміщення; - публічна пропозиція. Приватне розміщення характеризується продажем (обміном) цінних паперів обмеженій кількості завчасно відомих інвесторів без публічної пропозиції і продажу. Публічна пропозиція – це розміщення цінних паперів при їх первинній емісії шляхом публічних оголошень і продажу необмеженій кількості інвесторів. Співвідношення між публічною пропозицією і приватним розміщенням постійно змінюється залежить від типу фінансування, який вибирають підприємства в тій чи іншій економіці, від структурних перетворень, які проводить уряд та інших факторів. Вторинний ринок (second market) - ринок цінних паперів, на якому укладаються угоди купівлі – продажу раніше випущених цінних паперів. Мета вторинного ринку - забезпечення реальних умов для купівлі, продажу та проведення інших операцій із цінними паперами після їх первинного розміщення. Завданнями розвитку вторинного ринку цінних паперів є: - підвищення фінансової активності суб'єктів господарювання та фізичних осіб; - розвиток нових форм фінансової практики; - удосконалення нормативно-правової бази; - розвиток інфраструктури ринку; - дотримання прийнятих правил та стандартів функціонування фондового ринку. Основними учасниками вторинного ринку є: держава, акціонерні товариства, спеціалісти - професіонали ринку цінних паперів, інвестиційні фонди та компанії, комерційні банки, фондові центри і магазини, інші суб'єкти господарювання та громадяни. Ринок третій (third market) – позабіржовий ринок, процес торгівлі на якому здійснюється цінними паперами, які пройшли лiстинг на фондовій біржі, але здійснюють її не члени біржі. Він призначений для обслуговування потреб крупних інституційних інвесторів, таких, як взаємні і пенсійні фонди, компанії страхування життя, дозволяючи їм знижувати витрати з проведення крупних

операцій з цінними паперами. Зазвичай операціями на ―третьому‖ ринку займаються ті фірми і дилери, які не є членами фондових бірж. Ринок четвертий (fourth market) – ринок цінних паперів, на якому інституціональні інвестори укладають угоди з цінними паперами через комп’ютерну біржу, без посередників. ІІ) За організацією торгівлі цінними паперами фондовий ринок поділяється на: - біржовий ринок або фондові біржі; - позабіржовий ринок чи позабіржовий обіг. Біржовий ринок або фондові біржі – це централізовані заклади для організації операцій з випущеними раніше цінними паперами. На фондових біржах продаються цінні папери, які пройшли лістинг (реєстрацію цінного паперу чи внесення його в котирувальний лист для торгівлі на конкретній біржі. Позабіржовий ринок – це широко розгалужена мережа телекомунікацій, яка поєднує продавців і покупців визначених цінних паперів, в тому числі і при первинному розміщенні публічних випусків нових акцій. Позабіржовий ринок не пов’язаний з певним закладом. Цінні папери, які обертаються на цьому ринку називають такими, що не пройшли лістинг. Учасники даного ринку поєднані між собою складною мережею телекомунікацій, а, курси, за якими продаються цінні папери, складаються на основі конкуруючих заявок покупців та в ході переговорів. Прикладом є Система автоматизованої інформації про котирування Національної асоціації дилерів цінних паперів (NASDAC). NASDAC – це система комп’ютеризованої інформації про позабіржові котирування визначених цінних паперів (які найбільш активно обертаються на ринку), яка передає поточні курси попиту і пропозиції. ІІІ) За принципом поверненості грошових коштів інвестору розрізняють ринки: - боргових фінансових інструментів, де обертаються тимчасово вільні фінансові ресурси. Борговий фінансовий ринок представлений ринком облігацій і векселів. - прав власності (ринок дольових цінних паперів), де обертаються різні види акцій, що випускаються акціонерними компаніями. IV) за рівнем організації фондові ринки поділяються на національні, міжнародний та світовий. Під національним ринком розуміють систему відносин і інститутів, яка складається в рамках певної країни, в зв’язку з випуском і обігом цінних паперів. 18

Під міжнародним ринком розуміють систему відносин і інститутів, що складається при міждержавних переміщеннях фіктивного капіталу. Світовий фондовий ринок – сукупність національних ринків і міжнародного ринку, що розглядаються у взаємодіє та у взаємозалежності. Під інфраструктурою фондового ринку зазвичай розуміють сукупність технологій, використовуваних на ринку для заключення і виконання угод, які матеріалізується в різних технічних засобах, інститутах (організаціях), нормах і правилах. Інфраструктуру фондового ринку утворюють інститути, які забезпечують функціонування ринку, створюють необхідні умови для обігу цінних паперів на біржовому чи позабіржовому ринках, сприяють укладанню угод щодо цінних паперів між учасниками ринку. Розвиток інфраструктури здійснюється паралельно із розвитком самого фондового ринку та ростом обсягів укладених на ньому угод. Якщо обсяги оборотів та контрактів є невеликими, то утримання інфраструктури обходиться надзвичайно дорого і тому вона залишається на примітивному нерозвиненому рівні. По мірі росту оборотів виконання окремих етапів купівлі-продажу стає самостійним видом бізнесу. Елементи інфраструктури ринку цінних паперів: - регулятивна; - функціональна; - технічна; - інформаційна. Регулятивна інфраструктура ринку цінних паперів – це система регулювання ринку цінних паперів, що включає систему правил поведінки учасників ринку і систему методів впорядкування укладених угод. Функціональна інфраструктура ринку цінних паперів – це система торгівлі цінними паперами (посередники, фондові магазини, фондові біржі, організований та неорганізований позабіржовий ринок, аукціони з продажу цінних паперів), якам забезпечує процес укладання угод з цінними паперами. Технічна інфраструктура ринку цінних паперів – це система розрахунків з укладання угод, збереження і обліку цінних паперів, що включає депозитарну діяльність (збереження цінних паперів, облік прав на цінні папери); діяльність з ведення та збереження реєстру власників цінних паперів; розрахунково – клірингова діяльність.

Інформаційна інфраструктура ринку цінних паперів – включає інформаційну систему (збір, обробку інформації про емітентів, новий випуск, ціни і місця торгівлі цінними паперами) і систему зв’язку (об’єднує засоби зв’язку учасників ринку цінних паперів). 3. УЧАСНИКИ РИНКУ ЦІННИХ ДІЯЛЬНОСТІ НА ФОНДОВОМУ РИНКУ

ПАПЕРІВ

ТА

ВИДИ

ПРОФЕСІЙНОЇ

Нормальне функціонування ринку цінних паперів значною мірою залежить від того, хто на ньому працює, хто здійснює фондові операції, встановлює правила роботи і контролює їх дотримання. З розвитком ринку розвиваються і його учасники, їх можна поділити на індивідуальних учасників (фізичні особи), інституційних (юридичні особи, які не є органами державно-правового регулювання) та органи державно-правового регулювання (НБУ, Фонд державного майна та інші). Залежно від функцій учасники ринку цінних паперів поділяються на основні, (головні) та інфраструктурні (допоміжні). До складу першої групи належать: 1) емітенти - це особи, які випускають цінні папери. Емітентами можуть бути держава, окремі державні органи, муніципальні органи та інститути, фірми та підприємства, а також банки. 2) інвестори - учасники ринкової взаємодії, які вкладають грошові та інші ресурси в цінні папери з певною метою. Основними цілями інвестування є збереження існуючих вільних коштів від знецінення, а також одержання прибутку. Інвесторами звичайно виступають індивіди та інститути, рідше - держава в особі казначейства або НБУ. Найактивнішими серед інституційних інвесторів є комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії. Менш активними є промислові або торгові підприємства, компанії, господарські товариства тощо. 3) посередники - це професійні юридичні особи, які мають відповідну державну ліцензію на здійснення одного, декількох або усіх видів посередницької діяльності та надають брокерські, дилерські й андеррайтерські посередницькі послуги щодо цінних паперів. 4) інститути – регулятори – саморегульовані організації, основною функцією яких є впорядкування відносин із цінними паперами шляхом встановлення правил. Стандартів та критеріїв поведінки на ринку. Найважливішими інститутами – регуляторами є 20

фондові біржі, асоціації брокерів та дилерів із цінних паперів, інші добровільні організації, які об’єднують професійних учасників цього ринку. 5) державні органи регулювання. Спеціальними державними органами регулювання ринку цінних паперів є органи виконавчої влади, які забезпечують виконання відповідних законодавчих актів, здійснюють регулювання ринкових відносин із цінними паперами, контролюють поведінку індивідуальних та інвестиційних учасників ринку, а також здійснюють заходи, які спрямовані на захист інтересів. До цих державних органів відносять комісії з цінних паперів. Таким чином, головні учасники ринку цінних паперів своїми діями створюють цей ринок, підтримують рух цінних паперів, забезпечують безперервність та постійність взаємодій. Без основних учасників ринок цінних паперів не може існувати. Інфраструктурні учасники ринку цінних паперів виконують окремі та важливі, але допоміжні за своїм характером функції на вказаному ринку. Без інфраструктурних учасників ринок не може удосконалюватись. До них можна віднести: 1) депозитарії – інфраструктурні інститути, які спеціалізуються в основному головним чином на виконанні депозитарних функцій (зберігання цінних паперів та облік прав власності). Найчастіше це комерційні банки, торговці цінними паперами (дилери та брокери). 2) реєстратори – юридичні особи (господарські товариства), які стежать за тим, щоб в обігу перебувала постійна кількість цінних паперів, випущених конкретним емітентом, щоб при переході прав власності від одних інвесторів до інших старі цінні папери вилучалися, а нові - видавалися. 3) агенти з трансферту виконують функції нагляду за процесами переходу права власності на випущені цінні папери. Найчастіше функції агентів із трансферту і реєстраторів виконують банки. 4) довірчі товариства (трасти) - інститути, основна функція яких на ринку цінних паперів полягає у довірчому управлінні головним чином коштами та цінними паперами, які знаходяться у власності різних інститутів та індивідів. У більшості випадків трастові інститути надають свої послуги інвесторам, які через різноманітні причини не бажають брати безпосередньої участі в ринковій взаємодії з цінними паперами. 5) клірингова-розрахункові установи - інститути, які спеціалізуються на виконанні таких функцій, як здійснення 21

розрахунків, включаючи проведення взаємозаліку за угодами купівліпродажу цінних паперів; проведення перевірки наявності на рахунках учасників коштів та цінних паперів; видача виписок із грошових рахунків клієнтів установи; надання інформації інститутам, які ведуть книги реєстрації іменних цінних паперів. Як правило, цю діяльність виконують спеціальні клірингові підрозділи фондових бірж, а на позабіржовому ринку - спеціалізовані клірингово-розрахункові установи. В Україні деякі клірингові функції виконує депозитарій НБУ. 6) торговці інформацією про ринок цінних паперів інститути, які спеціалізуються на наданні послуг з обробки та поширення ринкової інформації про цінні папери, поточні курси тощо, а також на складанні аналітичних оглядів подій і тенденцій на ринку цінних паперів, звітів емітентів. Вони, як правило, представлені інформаційними компаніями. У кожній країні коло учасників ринку цінних паперів, а також умови для такої участі визначаються державою з урахуванням економічного і фінансового стану. Професійна діяльність на фондовому ринку – це спеціалізована діяльність з перерозподілу грошових ресурсів на основі цінних паперів, з організаційно – технічного і інформаційного обслуговування випуску і обігу цінних паперів. Професійна діяльність на ринку цінних паперів включає: 1) перерозподіл грошових ресурсів і фінансове посередництво; 2) брокерська діяльність; 3) дилерська діяльність; 4) діяльність з організації торгівлі цінними паперами; 5) організаційно – депозитарна діяльність; 6) технічне обслуговування операцій з цінними паперами; 7) консультаційна діяльність; 8) діяльність з ведення і зберігання реєстру акціонерів; 9) розрахунково – клірингова діяльність з цінних паперів; 10) розрахунково – клірингова діяльність з грошовими коштами (в зв’язку з операціями із цінними паперами). Брокерською діяльністю визнається укладання угод із цінними паперами на основі договорів комісії і доручення (фінансовий брокер). Дилерською діяльністю є укладання угод купівлі – продажу цінних паперів від свого імені і за свій рахунок, шляхом публічного оголошення цін придбання і продажу цінних паперів із зобов’язанням 22

придбання і продажу цих цінних паперів за оголошеними цінами (інвестиційна компанія). Діяльність з організації торгівлі цінними паперами – це надання послуг, які спаяють укладанню угод з цінними паперами між професійними учасниками ринку цінних паперів (фондові біржі, фондові відділи товарних і валютних бірж, організовані позабіржові системи торгівлі цінними паперами). Депозитарною діяльністю визнається діяльність із збереження цінних паперів і/чи обліку прав на цінні папери (спеціалізовані депозитарії, розрахунково – депозитарні організації, депозитарії інвестиційних фондів). Консультаційна діяльність передбачає надання юридичних, економічних та інших консультацій з приводу випуску і обігу цінних паперів (інвестиційний консультант). Діяльність з ведення і зберігання реєстру – це надання послуг емітенту із приводу занесення ім’я (назви) власників іменних цінних паперів в відповідний реєстр (спеціалізовані реєстратори). Розрахунково – клірингова діяльність з цінних паперів передбачає визначення взаємних зобов’язань із постачання (переведення) цінних паперів учасників операцій з цінними паперами (розрахунково – депозитарні організації, клірингові палати, банки і кредитні заклади). Розрахунково – клірингова діяльність з грошовими коштами – це діяльність з визначення взаємних зобов’язань із постачання (переведення) грошових коштів в зв’язку з операціями з цінними паперами (розрахунково – депозитарні організації, клірингові палати, банки і кредитні заклади). Згідно діючого законодавства, професійні учасники ринку цінних паперів мають право суміщати різні види діяльності дилера чи брокера із посередницькою діяльністю. 4. НАПРЯМКИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ

РОЗВИТКУ ФОНДОВОГО РИНКУ

Місце фондового ринку в структурі фінансового визначається такими факторами: 1. Фондовий ринок є важливою складовою ринкової економіки. На фондовому ринку перебувають в обігу специфічні фінансові інструменти – цінні папери. Цінні папери – грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, що їх випустила та їхнім власником і передбачають, як 23

правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Фондовий ринок – це ринок на якому торгують специфічним товаром – цінними паперами. Реально ці папери практично нічого не коштують, однак їх цінність визначається активами (майном, коштовностями), які стоять за цими паперами. Відтак капітал вкладений у цінні папери називається фондовим (фіктивним). 2. Ринок цінних паперів є найактивнішою частиною сучасного фінансового ринку і дає змогу реалізувати різноманітні інтереси емітентів, інвесторів і посередників. 3. Ринок цінних паперів є одним із небагатьох можливих фінансових каналів, якими заощадження перетікають в інвестиції та надає можливість інвесторам зберігати і збільшувати свої заощадження. 4. Механізм функціонування ринку цінних паперів має свої особливості, пов’язані з конкретною структурою обігу цінних паперів, діловою активністю тих чи інших учасників ринку, загальним станом економіки, обраною моделлю ринку. Фондовий ринок враховує специфіку і природу окремих цінних паперів як фінансових інструментів: - коносаменти, товарні ф’ючерси, опціони, товарні (комерційні) векселі використовуються в операціях на ринку виробничої продукції, товарів та послуг; - заставні – відображають операції на ринку землі; - фінансові ф’ючерси, опціони, векселі пов’язані із фінансовими ресурсами, ринком позичкового капіталу. 5. Механізм функціонування ринку цінних паперів залежить від складових емітентів цього ринку, тобто його секторної структури. Напрями розвитку сучасних міжнародних ринків цінних паперів: - глобалізація (інтернаціоналізація), зокрема створення зони євро; - інституціоналізація, посилення ролі інституційних інвесторів у корпоративному управлінні; - технологізація (комп'ютеризація), згортання «паркетної» торгівлі і створення нових електронних торгових систем; торгівля безпосередньо через мережу Інтернет. У 1999 році кількість інвесторів, що уклали угоди з цінними паперами за допомогою Інтернету, досягла 18% від загальної кількості; - скорочення кількості фондових бірж (у багатьох країнах торгівля зосереджується на одній біржі). На початку ХХ ст. в кожній 24

розвиненій країні нараховувалось декілька фондових бірж. Після ІІ світової війни відбувся процес злиття фондових бірж в результаті чого в багатьох країнах залишилась всього одна фондова біржа. Так, у Великобританії об’єднання діючих фондових бірж відбулося в 1973р., в Австралії – в 1987р., у Франції – в 1991р., в Швейцарії та Італії – в середині 90 –х років. Загальна кількість фондових бірж в США зменшилась з 38 на поч. 30 – х років ХХ століття до 8; - дематеріалізація, електронний обіг цінних паперів. Введення системи електронних комунікаційних Мереж – ECN – Electronic Communication Networks; - особливий захист дрібних інвесторів, зокрема прав меншості акціонерів; - випереджаючий ріст ринку акцій; - «злиття та поглинання» компаній. В світовому бізнесі тижня не проходить без повідомлення про багатомільярдні угоди злиття компаній. За оцінками КPMG Corporate Finance, в 1997р. таких угод було здійснено на суму 341 млрд. дол., в 1998 – на 544 млрд. дол., в 1999 – на 798 млрд. дол. Тенденціями розвитку сучасних міжнародних фондових ринків є: 1. Сек’юритизація (securitization) – підвищення ролі цінних паперів та відповідне скорочення питомої ваги банківських кредитів у міжнародному русі капіталу. 2. Консолідація. Використовуючи можливість доступу до досягнень НТП, керівництво і акціонери бірж консолідують торгові системи (створюють єдині ринки капіталів і фінансових послуг). При цьому НТП є не єдиним фактором консолідації, яка обумовлена також прагненням організаторів торгівлі збільшити кількість учасників і обороти з метою підвищення ліквідності консолідованих ринків. 3. Зміна ролі фондового ринку в економіці. Фондовий ринок стає основним елементом фінансового сектору, так як підприємства зараз надають перевагу випуску цінних паперів на ринок, а не залучення коштів через банківські кредити. 4. Універсалізація. Прагнучи ефективно конкурувати на ринку фінансових послуг, торгові системи і біржі надають своїм клієнтам максимальний спектр послуг. 5. Автоматизація торгівлі. Автоматизація торгівлі цінними паперами і впровадження комп’ютерних систем в біржову індустрію (з 50 фондових бірж – членів Міжнародної федерації фондових бірж лише на 17 торгівля акціями і облігаціями проходить методом ―відкритого торгу‖). 25

6. Комерціалізація. Фондові біржі стикаються із конкуренцією з боку іноземних фондових бірж і приватних торгівельних систем. З метою підвищення конкурентноздатності біржі змінюють свою організаційну структуру. Найбільш дієвим фактором в конкретній боротьбі є технологічна модернізація, яка потребує великих затрат капіталу. Тому фондові біржі стають корпораціями, які відкриті для великих груп інвесторів, а не лише вузького кола членів біржі. 7. Зміни структури ринку і ролі основних його емітентів. Активно зростає в абсолютному і відносному виразі сектор корпоративних цінних паперів. Однією з тенденцій розвитку сучасних фондових ринків є розвиток ринків молодих швидко зростаючих компаній з малою і середньою капіталізацією, а також технологічного сегменту фондового ринку, що створюється інструментами компаній, пов’язаних з високими технологіями. 8. Зростання зв’язку між фінансовим і реальним сектором економіки. Наприклад, у Великобританії 60% всього обсягу щорічних інвестицій в економіку вкладається у компанії, пов’язані із інформаційними технологіями. Операції цих компаній із залучення коштів на фондовий ринок активно стимулює НТП в реальному секторі. 9. Зміни технології учасників ринку. Приватні особи вбачають в операціях на фінансовому ринку вбачають можливість вигідного і достатньо надійного розміщення заощаджень. 5. ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ФОНДОВОГО РИНКУ

Поява цінних паперів і здійснення з ними різних фінансових операцій має багатовікову історію. Праобразом фондових операцій є процес обміну валюти на іншу між торговцями на ярмарках. Внаслідок росту торгівлі і збільшення кількості укладених термінових угод об’єктом фінансових операцій поступово стали довгострокові розписки – векселі. Вексель – перший класичний цінний папір, який поклав початок виникненню і розвитку фондового ринку. Спочатку угоди з цінними паперами здійснювалися на товарних біржах та інших оптових ринках, але з плином часу виникла необхідність покращення такого роду операцій – сформувався ринок фондових цінностей. Початок епохи великих географічних відкриттів став поштовхом для формування організованої торгівлі цінними паперами і появи їх класичних типів. Організація морських експедицій і великих торгівельних караванів в країни Нового Світу потребувало значних 26

капіталовкладень. Це зумовило об’єднання купців, судновласників, банкірів, промисловців у товариства для створення спільного капіталу. Внесення паю оформлювалося спеціальним документом, який засвідчував право власності на свою частку в спільному капіталі і право на отримання частини прибутку у випадку вдалого спільного підприємства. Цей документ отримав назву ―акція‖, а товариство стало називатися акціонерним, або компанією. Відомі перші в світі акціонерні товариства – Голландська і Англійська Ост-Індійська компанії. Почали з’являтися і урядові цінні папери – казначейські векселі і облігації, які стали об’єктом купівлі-продажу на фондових біржах. Вперше торги цінними паперами урядів Голландії, Німеччини, Франції, Англії, Бельгії, Іспанії відбулися в Антверпені у XVI столітті. Перші форми торгових і валютних бірж з’явилися вже в XVI ст.: в Італії (Венеції, Генуї, Флоренції), а також великих торгівельних містах інших країн Західної Європи – в Антверпені (1531), Ліоні (1545), Гамбурзі (1558), Лондоні (1566), Амстердамі (1608), Бремені (1613). Перша фондова біржа була створена в Амстердамі у XVII ст. До цього операції з цінними паперами здійснювалися на товарних біржах. Головні позиції на біржових торгах займали акції і облігації приватних компаній. Амстердамська фондова біржа грала у XVII ст. найбільшу роль. Тут здійснювалися котирування майже всіх типів цінних паперів різних емітентів. Активізація ринку фондових цінностей і бурхливий ріст біржової торгівлі припадає на XVIIІ ст. У другій половині XVIIІ ст. на перше місце в Європі виходить Лондонська фондова біржа (1773). У США початком функціонування фондової біржі вважається 1792 рік. Між фондовими біржами різних країн формувалися тісні взаємозв’язки. Проте національні фінансові ринки і фондові біржі різних держав набували характерні для них індивідуальні риси і особливості, що зумовлено винятковістю економіки кожної окремої країни. В кінці XVIIІ – початку ХІХ ст. роль фондової біржі зростає. Йде процес первісного накопичення капіталу. В країнах Європи і Америки з’являються перші акціонерні банки і промислові корпорації, хоча тоді операції з цінними паперами не здійснювали суттєвого впливу на економічні процеси. Фондові біржі не одразу, а поступово входили в систему фінансово-економічних відносин. На межі ХХ століття світовий ринок фінансових активів 27

починає помітно змінюватися. З виникненням монополій, великих об’єднань підприємств і збільшенням емісії цінних паперів росли як біржові, так і позабіржові обороти фінансових активів. Найбільшу роль при цьому відігравали комерційні банки, які здійснювали первинне розміщення акцій корпорацій. Особливо широкий розвиток отримав ринок цінних паперів в США. Він помітно перегнав у своєму розвитку європейський, на ньому склався більш сучасний механізм здійснення фінансових операцій, і в даний час по праву вважається найбільш організованим і демократичним ринком цінних паперів. Проте фондовий ринок не може розвиватися без криз та потрясінь. Особливо страшною і грандіозною по своїх наслідках була біржова криза 1929 року, коли падіння курсу на Нью-Йоркській фондовій біржі призвело до світової економічної кризи. Після кризи 1929 – 1933 років уряди більшості країн, що пережили кризу, взяли курс на проведення економічних реформ. У зв’язку з цим різко зросла роль держави в економіці. В США у 1933 р. було прийнято закон про цінні папери, і поступово фондовий ринок набув свого сучасного вигляду. На фондовий ринок суттєвий вплив здійснювали війни, політична нестабільність, економічні депресії. В ці періоди життя на фондових біржах завмирало, емісія цінних паперів скорочувалася, кількість операцій падала. Проте будь-яке пожвавлення економіки одразу проявлялося на об’ємі фондових операцій, і відповідно, ринок цінних паперів завжди служив і служить індикатором фінансовоекономічного здоров’я держави. До кінця 70-х років ХХ ст. фінансові ринки країн з розвинутою ринковою економікою вже являли собою складне утворення з удосконаленим механізмом, з розгалуженою мережею допоміжних структур, а також тісними міжнародними зв’язками. Величезну роль на світовій арені стали відігравати транснаціональні промислові і банківські корпорації, які акумулювали значні грошові засоби і проводили політику експорту капіталу. За останні двадцять років міжнародна торгівля цінними паперами зросла в десятки разів порівняно з післявоєнним періодом. В обігу з’явилися євроакції та єврооблігації, які стали головним об’єктом операцій на світовому фінансовому ринку. Національні ринки фінансових активів функціонують в тісному взаємозв’язку один з одним. Емісія цінних паперів досягла таких розмірів, що в результаті міжнародний фондовий ринок став важливим елементом світової економіки. Під час виникнення фондових бірж Україна входила до 28

Російської імперії, тому розвиток біржової торгівлі цінними паперами в Росії до розпаду СРСР безсумнівно пов’язаний з її розвитком на території України. Операції з цінними паперами організовано стали здійснюватися ще в період правління Петра І. Спочатку угоди укладалися на зібраннях купців, а в 1703 років була відкрита перша в Російській імперії фондова біржа. На ній спочатку оберталися іноземні цінні папери, в основному векселі, але пізніше з’явилися акції та облігації як іноземних, так і вітчизняних емітентів. Розвиток капіталізму в Росії, відміна кріпосного права у 1861 році призвели до появи якісно нових товарно-грошових відносин, а також до розширення внутрішнього ринку на базі капіталістичних відносин. Були створені відповідні організаційні механізми функціонування ринку цінних паперів. При цьому було широко перейнято зарубіжний досвід, оскільки в економіці дореволюційної Росії іноземний капітал займав досить помітне місце. До кінця ХІХ ст. в Російській імперії не дуло жодної фондової біржі. Операції з цінними паперами (в основному – акціями) здійснювалися на товарних біржах у відповідності з правилами біржової торгівлі товарами. На території Росії існувала 21 товарна біржа, а фондові операції здійснювалися на семи: СанкиПетербурзькій, Московській, Варшавській, Київській, Харківській, Одеській і Ризькій. Продаж і реалізація державних облігацій проводилися через Державний банк, але за активного посередництва комерційних банків та інших кредитних інститутів. Рівень розвитку ринку цінних паперів в Російській імперії за своїми масштабами і глибині операцій значно відставав від рівня розвитку фондових ринків західних країн, насамперед від Німеччини, Франції, Англії, США. Після революції, громадянської війни і проведення всезагальної націоналізації засобів виробництва ринок цінних паперів як такий перестав існувати. В період НЕПу почалося певне пожвавлення ринку за рахунок випуску державних облігацій і незначної кількості акцій. Економіка набуває ринкового характеру, починає функціонувати відносно розгалужена кредитна система, використовується іноземний капітал. Проте ринок цінних паперів в період НЕПу носив досить обмежений характер. Період так званої індустріалізації і колективізації призвів до ліквідації комерційного кредиту, реформуванню багатьох кредитних інститутів, до централізації банківських ресурсів в руках Держбанку і галузевих банків, а також до обмеженого механізму ринку цінних 29

паперів у вигляді випуску державних позичок. Причому обертання державних позичок носило добровільно-примусовий характер і таким чином вони розміщувалися в основному серед населення. До Великої Вітчизняної війни, а також в перші післявоєнні роки і до кінця 50-х це були виграшні позички з наступним періодичним погашенням облігацій. Головна їх мета полягала в додатковій мобілізації грошових засобів населення в народне господарство СРСР для відновлення його після війни і надалі для реалізації різних великих промисловоінвестиційних проектів. Проте в кінці 50-х років стало очевидним, що державі досить важко одночасно випускати позички і оплачувати їх населенню. Тому випуск таких позичок був зупинений, а виплати по них заморожені на досить довгий період. Єдиним видом цінних паперів залишився Державна 3-х відсоткова виграшна позичка, яка купувалася і продавалася через систему ощадних кас. Таким чином, відбулося ще більше звуження ринку. Ліквідація похідного ринку цінних паперів в радянський період була зумовлена розвитком командноадміністративної системи управління, яка замінила ринкові відносини. В Україні у 1991 році був зроблений перший крок на шляху становлення найважливішої ланки фондової системи – фондової біржі. 1991 рік став роком утворення Української фондової біржі, родоначальником якої вважається Київська біржа, утворена у 1865 році. Крім того, у 1991 році були зроблені певні кроки до розширення ринку цінних паперів України. Перш за все, це поява фондових бірж і фондових відділів товарних бірж. В цьому ж році було прийнято Закон України ―Про цінні папери і фондову біржу‖, в якому визначалися види цінних паперів, дозволені для випуску і обертання на території України, давалися їх характеристики, визначався порядок здійснення операцій з цінними паперами і реєстрації їх випуску, а також давалося поняття фондової біржі, визначені її правове положення, установки та правила. ПЛАН ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ 1. Суть, функції та завдання міжнародних фондових ринків. 2. Структура та інфраструктура міжнародного ринку цінних паперів. 3. Учасники ринку цінних паперів та види професійної діяльності на фондових ринках. 4. Історія формування міжнародного фондового ринку.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ПОГЛИБЛЕНОГО ВИВЧЕННЯ 1. Місце фондового ринку в системі фінансової сфери. 2. Сек'юритазація фондових ринків. 3. Становлення фондового ринку України. ЛІТЕРАТУРА: основна [1, 2, 8, 15, 25] додаткова [4, 7, 19, 23] ТЕМА 2. ЦІННІ ПАПЕРИ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ НА МІЖНАРОДНИХ ФОНДОВИХ РИНКАХ 1. СУТЬ ТА ОЗНАКИ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Об’єктами фондового ринку є цінні папери різних видів. Цінні папери – це інструмент залучення коштів і об’єкт вкладання фінансових ресурсів. Обіг цінних паперів – це сфера таких видів діяльності як брокерська, депозитарна, реєстраторська, трастова, клірингова і консультаційна. Ознаки цінних паперів: 1. Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право у формі титулу власності (акцій корпорацій, векселі, чеки, коносаменти та ін.) або майнове право як відношення позики власника документа до особи, що його випустила (облігації корпорацій і держави, сертифікати). 2. Цінні папери – це документи, що засвідчують інвестування коштів. 3. Цінні папери – це документ, в яких відбиваються вимоги до реальних активів (акції, коносаменти, чеки та ін.). 4. Цінні папери – приносять дохід (дають право на отримання доходу від емітента). 5. Ліквідність цінних паперів – здатність цінних паперів перетворюватися в кошти шляхом продажу. 6. Обіговість – здатність цінних паперів бути предметом куплі – продажу (акції, облігації), або платіжним інструментом, що опосередковує обіг на ринку інших фінансових інструментів. 7. Серійність – випуск цінних паперів серіями, однорідними групами.

8. Урегульованість – законодавчо регулюються права, що засвідчуються цінним папером; обов’язкові реквізити цінного паперу, вимоги до форми цінного паперу, порядок емісії, обіг. 9. Визначення державою – визначає довіру інвесторів. 10. Ризиковість. Функції цінних паперів: 1. Цінні папери виступають регулятором руху капіталу з однієї галузі в іншу, з однієї країни в іншу. 2. Інформаційна – цінні папери свідчать про стан економіки. На фондових ринках формуються курси цінних паперів, які виступають барометром будь – яких змін в економіці та політичному житті країни. 3. Контролююча – через цінні папери реалізується контроль над економікою й економічними процесами як в межах мікро – так і мегаекономіки. 4. Мобілізаційна – розміщення цінних паперів є ефективним способом мобілізації ресурсів для власного розвитку виробництва і задоволення інших суспільних потреб. Емісія цінних паперів проводиться у двох формах: а) відкрите (публічне) розміщення цінних паперів серед потенційно можливого кола інвесторів. (розробляється і реєструється проспект емісії  публічне оголошення про випуск акцій  реклама компаній); б) закрите (приватне) розміщення цінних паперів серед обмеженого кола інвесторів. Класифікація цінних паперів - це поділ їх на види за певними ознаками. Під видом цінних паперів слід розуміти сукупність, для якої всі суттєві ознаки є спільними, однаковими. Класифікація видів цінних паперів - це поділ видів цінних паперів на підвиди, які, у свою чергу, можуть поділятися на дрібніші підвиди. Наприклад, облігації - один із видів цінних паперів. Облігація може бути купонною і безкупонною. Безкупонна облігація може бути виграшною та дисконтною. До кожної групи цінних паперів входять їхні підвиди. Цей поділ зумовлений особливостями ринку цінних паперів та законодавства тієї чи іншої країни. За основними характеристиками (ознаками) цінні папери можна класифікувати таким чином Класифікація цінних паперів Строкові - цінні папери, які мають встановлений термін існування (довго-, середньо- та Термін  короткострокові). існування Безстрокові - цінні папери, які існують вічно 32

Походження

Первинні - цінні папери, засновані на активах, до числа яких не входять самі цінні папери (акції, облігації, векселі, заставні та ін).  Вторинні - цінні папери, які випускаються на основі первинних цінних паперів; це - цінні папери на самі цінні папери (варанти на цінні папери, депозитарні розписки та ін.)

Паперові (документарні). Форми  Безпаперові (бездокументарні) існування Вітчизняні. Національна приналежніст  Іноземні ь Інвестиційні (капітальні) - цінні папери, які є об'єктом вкладання капіталу (акції, облігації, ф'ючерсні Тип контракти та ін.). використанн  Неінвестиційні – цінні папери, які обслуговують я грошові розрахунки на товарних чи інших ринках (векселі, чеки, коносаменти) На пред'явника - цінні папери, які не фіксують імені їхнього власника; їх обіг здійснюється шляхом простої передачі від однієї особи до іншої Характер Іменні - цінні папери, які містять ім’я їхнього власника передачі прав  і, крім цього, реєструються в спеціальному реєстрі власності Ордерні - іменні цінні папери, які передаються іншій особі шляхом здійснення на них передатного напису – індосаменту (вексель) Емісійні - цінні папери, які випускаються великими серіями, у великій кількості, і в межах кожної серії всі Форма цінні папери є абсолютно ідентичними (акції та випуску  облігації). Неемісійні - цінні папери, які випускають поштучно чи невеликими серіями Ринкові, чи вільного обігу. Характер Неринкові (обіг цінних паперів може бути обмежений, обігу  цінні папери неможливо продати нікому, окрім емітента, і через обумовлений термін) Рівень ризику

Безризикові та малоризикові.

 Ризикові

Наявність доходу Форма вкладення

Економічна суть

Дохідні.

 Бездохідні Боргові - цінні папери, які звичайно мають фіксовану відсоткову ставку, які є зобов'язанням сплатити суму боргу на визначену дату у майбутньому (облігації,  банківські сертифікати, векселі та ін.). Пайові - цінні папери, які надають право власності на відповідні активи (акції, варанти, коносаменти та ін.) Акції  Облігації. Векселі та інші цінні папери

Цінні папери можна класифікувати також за такими ознаками: 1) за емітентами (державні, приватні та змішані); 2) за ступенем захисту (висококласні та низькокласні); 3) за обсягом наданих прав (з правом власності, з правом управління та з правом кредитування); 4) за територією обігу (муніципальні, державні, іноземні); 5) за формою отримання доходу (з постійним доходом та з точковим доходом); 6) за можливістю обміну (конвертовані та неконвертовані). Відповідно до індивідуальних характеристик виділяють: 1) цінні папери, звільнені від реєстрації в державному органі, що регулює ринок цінних паперів (як правило, це державні цінні папери); 2) цінні папери високої якості, тобто випущені та гарантовані урядом або такі, що відповідають найвищим рейтинговим рівням; 3) цінні папери, вільні від ризику (в Україні - це цінні папери, випущені державними установами, наприклад Міністерством фінансів); 4) цінні папери, що містяться в лістингу, тобто допущені до обігу на фондовій біржі; 5) цінні папери, доходи за якими звільнені від оподаткування; 6) цінні папери без зазначеної номінальної вартості; 7) іменні цінні папери та цінні папери на пред’явника. Найпоширенішими вважаються такі типи цінних паперів: а) цінні папери, які засвідчують участь в емітенті (акції, пайові свідоцтва, інвестиційні сертифікати), тобто власники яких є співвласниками майна і коштів емітента;

б) цінні папери, які засвідчують наявність боргових взаємовідносин між; власниками цінного папера й емітентом, тобто боргові цінні папери (облігації, векселі, комерційні папери, ощадні сертифікати); в) похідні цінні папери, тобто документи, які засвідчують наявність у їхнього власника певних спеціальних прав на цінні папери. Залежно від мети їхнього випуску цінні папери поділяються на фондові та комерційні. Фондові цінні папери призначено для формування капіталу (акції, облігації та ін.); Комерційні цінні папери обслуговують процес товарообороту (векселі, акредитиви та ін.) і визначені майнові угоди (коносаменти, складські і заставні свідоцтва). Таке групування наближається до розмежування цінних паперів за сферою обігу (на фондовому; на грошовому ринках). Як правило, фондові цінні папери безстрокові або діють понад рік, а комерційні переважно короткострокові. 2. ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ АКЦІЙ. СВІТОВИЙ РИНОК АКЦІЙ Акція — вид цінних паперів, що являє собою власність частки статутного капіталу підприємства і покладає на її власника (акціонера) певні права і зобов'язання, зокрема: право на частину прибутку підприємства у випадку його розподілу (дивіденд), а у випадку ліквідації — на частину залишкової вартості підприємства. Акції, на відміну від інших цінних паперів, мають наступні властивості: 1) є титулами власності (пайові цінні папери), тобто держатель акції є співвласником акціонерного товариства (АТ) з усіма випливаючими з цього правами; 2) не мають терміну існування, це безстрокові цінні папери, тобто права держателя акції зберігаються до тих пір, поки існує АТ; 3) характерна обмежена відповідальність, оскільки акціонер не відповідає по зобов'язаннях АТ. Тому при банкрутстві акціонер не втратить більше, ніж вклав в акцію. Одночасно акція є одиницею капіталу, переданого акціонерами у користування акціонерному товариству. Мета випуску акцій акціонерними компаніями полягає в наступному:

 забезпечити новому підприємству стартовий капітал, необхідний для початку діяльності;  залучити додаткові грошові ресурси під час функціонування підприємства;  обміняти акції при злитті з іншими товариством. Класифікація акцій здійснюється за багатьма різноманітними ознаками: Біржові Банківські За емітентом  Корпоративні Інвестиційних компаній і фондів За моментом емісії За обсягом реалізації прав акціонера За кількістю голосів За способом вираження руху



Старі Нової емісії Звичайні (прості, загальні) Конвертовані Привілейовані Безоплатні Безголосі Одноголосі Плюральні Іменні На пред’явника

Серед акцій, що випускаються акціонерним товариством, найбільш поширеними є прості (common, ordinary stocks - за термінологією, прийнятою в США; ordinary shares - за термінологією, прийнятою в Великобританії) і привілейовані (preference stocks США; preference shares - Великобританія). Прості акції характеризуються такими правами: 1) дають право голосу на загальних зборах акціонерів, що не характерно для привілейованих; 2) дають переважне право придбати акції додаткового випуску; 3) дають право на отримання дивідендів, розмір яких залежить від прибутку акціонерного товариства; 4) у випадку ліквідації товариства власник простих акцій має право на частку майна, яка залишається після задоволення претензій 36

кредиторів і власників привілейованих акцій. Привілейовані акції: 1) гарантують власникам фіксований дивіденд незалежно від результатів діяльності акціонерного товариства; 2) дають пріоритетне право (у порівнянні з власниками простих акцій) на участь у розподілі майна акціонерного товариства при його ліквідації; 3) не дають власникові права голосу, за винятком питань пов'язаних з: - організацією чи ліквідацією АТ; - внесенням змін і доповнень в статут АТ, що обмежують права власників акцій даного типу ( наприклад, внесення змін в статут, що зменшують розмір дивідендів за привілейованими акціями). Прості акції більш поширені, ніж привілейовані, оскільки: по-перше, існують законодавчі обмеження щодо випуску привілейованих акцій з метою уникнення порушень у балансі інтересів акціонерів та менеджерів товариства; по-друге, прості акції дохідніші, ніж привілейовані, оскільки вони ризиковіші. Привілейовані акції можуть бути таких видів: - кумулятивні - дивіденди на них накопичуються та сплачуються власникам акцій до оголошення про виплату дивідендів на прості акції; - некумулятивні - власники втрачають дивіденди за той період, коли не було оголошено про їх виплату; - привілейовані акції з часткою участі - дають власникам право на отримання додаткових дивідендів понад оголошену суму, якщо дивіденди на прості акції перевищують цю суму; - конвертовані - можуть бути обмінені на певну кількість простих акцій; - привілейовані акції із коригованою ставкою дивідендів дивіденди на ці акції не є фіксованими, а коригуються з урахуванням дохідності інших цінних паперів; - привілейовані акції, що можуть бути викуплені емітентом, - акціонерне товариство лишає за собою право викупити акції з надбавкою до номінальної вартості. Для цього створюється викупний фонд; але якщо його розмір виявляється недостатнім для викупу акцій, їх погашення не відбувається; - ретрективні - власник такої акції може змусити товариство погасити її; - підпорядковані привілейовані акції - деякі акціонерні 37

товариства випускають привілейовані акції різних класів з різними правами стосовно активів і дивідендів. Підпорядкована акція нижчого класу дає власникам менше прав, ніж привілейована акція цього ж товариства вищого класу. За рахунок емісії акцій формується статутний капітал компанії. При створені акціонерних товариств визначається величина статутного капіталу, кількість акцій, що випускається і їх номінальна вартість. Акції можуть мати номінал, викупну вартість, так звану книжну вартість і ринкову ціну або курс. Номінал акцій – вартість, яка зазначається на самих акціях. Ця величина не має істотного значення, оскільки номінал не характеризує ні рівень дивідендів, ні величину вартості, яка буде припадати на акцію в випадку ліквідації компанії. Уже при наступних додаткових випусках акцій їх продажна ціна може відрізнятись від номіналу. Для привілейованих акцій номінал показує величину активів. Що припадає на одну акцію. Викупна вартість в основному визначається на привілейовані акції. Вона оголошується в момент випуску акцій і зазвичай перевищує номінал на 1%. Балансова або ―книжкова‖ вартість акцій – величина власного капіталу компанії, яка приходиться на 1 акцію. Якщо випущені тільки звичайні акції, то ця вартість визначається шляхом ділення власного капіталу на число акцій. Якщо випущені також і привілейовані акції, то власний капітал необхідно зменшити на сукупну вартість привілейованих акцій за номіналом чи за викупною ціною. Балансова вартість акції, яка застосовується при лістингу акцій, визначається вартістю чистих активів компанії, що приходиться на одну оплачену акцію. БВ=А / К де, БВ - балансова вартість акції, А - чисті активи акціонерної компанії, К - кількість оплачених акцій, шт. Ринкова ціна або курс акції – це та ціна, за якою акції продаються або купуються на ринку. Номінал акції при цьому значення не має, і акція меншого номіналу може продаватися за більшою ціною. Для інвестора має значення, який прибуток приносить акції в даний момент і які перспективи отримання прибутку в майбутньому. Курс акцій знаходиться в прямій залежності від розміру

одержаного за ним дивіденду й у зворотній залежності від рівня позичкового (банківського) відсотка. Курс акцій = Дивіденди / Банківський відсоток х 100 Ринкова ціна для акцій: Коефіцієнт виплат = сплачено дивідендів на 1 акцію /чистий дохід з розрахунку на 1 акцію Цей показник характеризує відсоток (частку) доходів розподілених серед акціонерів. Показники, що характеризують якість акцій. 1. Дивідендна віддача акції, яка встановлює зв’язок між величиною дивіденду і ціною акції: Дивідендна віддача акції = Дивіденд х 100% / Ціна акції

Цей коефіцієнт с основним статистичним індикатором, який дозволяє порівняні ступінь. дохідності акцій різних корпорацій, а також акцій з інтими альтернативними видами збережень. Коефіцієнт буде завжди вищим через день після об’яви дати реєстрації, ніж за день до цього. Це пояснюється тим, що на наступний день після виплати дивідендів біржова ціпа акції, яка знаходиться в знаменнику формули, буде завжди менша за величину дивіденду порівняно із ціною попереднього дня. Тому для розрахунку дохідності акції краще використовувати наступну модифікацію формули: Дивідендна віддача акції = Дивіденд X 100% / (Ціна акції) –(Дивіденд х Кількість днів від виплати дивіденду /360)

2. Коефіцієнт ціна-дохід, який встановлює зв’язок між ціною акції та величиною чистого доходу корпорації, що припадає на одну акцію: Коефіцієнт ціна-дохід = Дохід па одну акцію /Ціна акції

Чим нижча величина цього коефіцієнта, тим вища оцінка акції та корпорації. Показник капіталізованої вартості акцій, який визначає ринкову вартість усіх акцій корпорації: Капіталізована вартість акцій = Кількість акцій х Курс однієї акції

3. Показники віддачі (рентабельності) акціонерного капіталу за чистим доходом і за об’ємом реалізацій (продажу) представляють собою відношення, в першому випадку, величини чистого доходу корпорації за досліджуваний період часу, а в другому- об’єму реалізації до величини капіталізованої вартості акцій. Коефіцієнт рентабельності акціонерного капіталу за чистим доходом = Чистий дохід / Капіталізована вартість акцій Коефіцієнт рентабельності акціонерного капіталу за об’ємом реалізації = Об’єм реалізації / Капіталізована вартість акцій

Перший з наведених коефіцієнтів за змістом є оберненим до коефіцієнта ціна-дохід. Чим менша величина коефіцієнтів 39

рентабельності, тим вищий рівень капіталоемності виробництва і нижча віддача акціонерного капіталу. 4. Показник вартості акцій за балансом показує, яка величина акціонерного капіталу і резервного (страхового) фонду припадає на одну випущену акцію: Вартість акцій за балансом = (Акціонерний капітал +Резервний фонд) / Число акцій.

5. Показник дійсної вартості акції показує, яка величина всіх капітальних ресурсів корпорації припадає па одну випущену акцію. Цей показник дуже важливий при економічному аналізі у зв’язку з придбанням контрольного пакета акцій чи ліквідацією корпорації: Дійсна вартість акції = Капітальні ресурси, включаючи, необ’явлені резерви /Кількість акцій

6. Показник повного доходу від капіталу, який узагальнює всі доходи та збитки, що принесені акціями: Повний дохід від капіталу = (Дивіденд + Ціна на кінець року – – Ціна па початок року) /Ціна на початок року х 100%

7. Показник середньої ціни акції характеризує середню величину вартості однієї акції пакету, що формується протягом певного періоду часу, так як часто клієнт регулярно перераховує гроші дія придбання акцій за вигідною ціною брокерській чи дилерській конторі: Середня ціпа акції = Сума регулярних перерахувань х Період/Кількість куплених акцій

На курс акцій впливає ціла низка факторів. Виділяють: економічні, політичні, соціальні, психологічні та інші фактори. У їх складі, в свою чергу, виділяються макро- і мікроекономічні. Приклад перших - знаходження економіки на певному етапі промислового циклу, приклад других - освоєння нового виду продукції підприємством. До політичних факторів відносять зміну уряду, до соціальних - страйки на підприємстві. Приклад психологічних факторів - очікування подій, що впливають на курс акцій. Приклад інших факторів - початок або закінчення сезону відпусток. Помічено, що з початком сезону відпусток у країнах із рівноважною економікою курс акцій знижується, а з його закінченням - підвищується. Можна виділити основні та другорядні фактори. До перших відносять внутрішню вартість акцій, дохідність альтернативних інвестиційних проектів, коефіцієнт ринкової кон'юнктури та ін. Другорядні фактори - це наявність (відсутність) пільг для акціонерів, стан справ у конкурентів та ін. Існують глибинні та поверхові фактори. Так, рівень дивідендів виступатиме як поверховий фактор у відношенні до процесів, що його визначають (рівень рентабельності 40

підприємства, його дивідендна політика). Виділяють також ринкові й неринкові фактори. На біржовий курс акцій впливає їхній позабіржовий курс. Існують також об'єктивні та суб'єктивні курсоутворчі фактори. Серед останніх можна виділити дії чиновників, що навмисно занижують цінові параметри акцій підприємств, які приватизуються, для того щоб полегшити їх захоплення комерційними структурами. Серед курсотворчих є фактори постійні й тимчасові. Наприклад, динаміка дохідності певних акцій є їхнім постійним курсотворчим фактором, тоді як викид на ринок великого пакету акцій є явищем епізодичним. До факторів, які викликають підвищення курсу, відносять: очікування виплати дивідендів або великого замовлення в корпорації, стабільний темп зростання дивідендів, зростання обсягів продажу, поліпшення становища корпорації на ринку, поглинання конкурентів, наявність великого попиту на акції, високий рівень менеджменту. Курс акцій зазвичай падає після виплат дивідендів, тим більше, якщо оголошено про їх відсутність при зниженні обсягів виробництва та реалізації продукції. Знижується курс акцій при форсмажорних обставинах, при загальній соціальній та політикоекономічній нестабільності, навіть у випадках хвороби відомих політиків. Світовий ринок акцій виконує стимулюючу роль в розвитку світового фондового ринку, яка проявляється у зростанні продуктивності праці і сприянні структурних змін в економіці. Характерними ознаками сучасного ринку акцій є: - інтернаціоналізація ринку акцій; - переважно біржовий характер. До основних показників характеристики ринку акцій окремих країн відносять: - капіталізацію фондових ринків; - питому вагу у ВВП окремих країн; - частку окремих ринків в сукупній капіталізації; - використання фондових індексів. Інтернаціоналізація світового фондового ринку зумовила виникнення нових фінансових інструментів, які сприяють інтеграції економіки, взаємовигідній співпраці емітентів і інвесторів. На світовому ринку акцій рухається два види цінних паперів: євроакції американські депозитарні розписки

До сучасних інструментів євроринку також відноситься євроакції – що продаються за межами країни, в якій знаходиться компанія – емітент. Найбільшу питому вагу на ринку євроакцій займають цінні папери США та Японії. Основними центрами розміщення євро акцій є Лондон, Нью-Йорк і Токіо. Євроринок акцій виник у 1980 р. Поява і розвиток цього ринку пов’язані з бажанням інвесторів формувати портфель акцій на міжнародному ринку, з необхідністю для корпорацій шукати нові джерела формування власного капіталу, з потребою залучення іноземних інвесторів для участі в приватизації підприємств. Євроакції розміщуються на ринку банківськими синдикатами, котируються в міжнародних фінансових центрах і продаються за євровалюту. Фірма – емітент, що розміщує на євроринку частку або весь обсяг емісії, отримує кошти в євровалюті. Залежно від умов емісії та відповідного законодавства акції фірми після цього можуть котируватися як на національному ринку емітента, так і на ринках інших країн. Крім євроакцій на міжнародному ринку перебувають в обігу іноземні акції, які за механізмом випуску та обігу подібні до іноземних облігацій. Іноземні акції розміщуються або котируються на фондовому ринку іноземної держави або лише продаються на організованих ринках іноземних держав, а котируються тільки в країні випуску. Серед мотивів, якими керуються корпорації при розміщенні акцій на ринках різних країн, основну роль відіграють : - можливість залучити нових інвесторів та диверсифікувати їх базу ; - доступність та спрощена процедура залучення капіталу; - можливість освоїти нові ринки збуту ; - присутність на ринку країни додаткового розміщення акцій дочірньої або материнської компанії; - популяризація імені корпорації на міжнародному ринку. Багато корпорацій, у тому числі американські, практикують розміщення частки емісії акцій на євроринку. Європейські корпорації розміщують частину своїх акцій на ринку США. При цьому частину акцій, що розміщується у такий спосіб, називають траншем на Євроринку або американським траншем. ("Tranche" – французький термін, що означає відокремлену частку випуску фінансового активу). Існують також корпорації, що намагаються збільшити свій капітал за рахунок розміщення акцій відразу в кількох країнах. Протягом останніх десятиліть деякі багатонаціональні корпорації активно включилися в процес емітування своїх акцій 42

спеціально для їх розповсюдження в інших країнах. Щоб пробитися з такими емісіями на міжнародний ринок, вони вносять свої акції в курсові бюлетені на біржах різних країн. Однак, щоб внести свої акції в курсові бюлетені закордонних бірж, необхідно затратити значні кошти. По-перше, біржі часто стягують достатньо великі суми за розміщення інформації в таких бюлетенях. По-друге, уряди деяких країн і самі біржі вимагають від компаній надання достатнього обсягу інформації, яка до того ж часто має пройти незалежну аудиторську перевірку і сертифікацію достовірності. По-третє, треба докласти значних зусиль і витратити достатньо коштів, щоб про таку компанію і перспективи її діяльності знали зарубіжна преса, брокери і потенційні інвестори. І все ж компанії свідомо йдуть на подолання цих труднощів, оскільки внесення в такі бюлетені відомостей про їхні акції робить останні доступними для більшої кількості покупців чи інвесторів. З іншого боку, якщо у компанії є дочірнє підприємство за кордоном, то внесення відомостей про це в бюлетень може покращити відносини з місцевим урядом і розширити певною мірою участь місцевих ділових кіл у розвитку цього бізнесу в даній країні. На міжнародний ринок акцій мають великий вплив національні ринки, ступінь якого залежить від обсягу та розвиненості кожного з цих ринків. Одним із найважливіших показників ринку є його капіталізація. Капіталізація ринку – це показник, що відображає ринкову вартість усіх компаній, які беруть участь в операціях на фондовому ринку. Ринкова вартість компанії визначається як добуток курсової вартості її акції на кількість акцій, що перебувають в обігу. У цілому євроринки виявляють неабияку здатність пристосовуватися до економічної ситуації у світовому середовищі. Вони справді сприяють кращому розподілові фінансових ресурсів у планетарному вимірі, пропонують нестандартні фінансові продукти, які виникають у зв’язку з порушенням рівноваги міжнародних платежів, надають фінансовим агентам важливі інструменти захисту від ризиків. Депозитарні розписки репрезентують євроакції, які розміщенні у депозитаріях США і обмінені на депозитні свідоцтва, які мають обіг на американському фондовому ринку. Євроакції котируються на міжнародних фондових біржах Європи. Основними емітентами євроакцій є великі ТНК, які розміщують свої акції на національних фондових ринках.

3. ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ОБЛІГАЦІЙ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ. СВІТОВИЙ РИНОК ОБЛІГАЦІЙ Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому термін із виплатою фіксованого відсотка. Облігація засвідчує: - факт надання власником папера коштів емітенту; -зобов'язання емітента повернути борг через визначений час; - право інвестора отримувати у вигляді винагороди за надані кошти певний відсоток від номінальної вартості облігації. Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Випускаються облігації таких видів: а) облігації внутрішніх, державних і місцевих позик; б) облігації підприємств. Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Умови випуску і розповсюдження облігацій підприємств визначаються Законом України "Про цінні папери та фондову біржу", іншими актами законодавства України і Статутом емітента. Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника; процентними і безпроцентними (цільовими); такими, що мають вільний обіг, або з обмеженим колом обігу. Класифікація облігацій може здійснюватися за різними ознаками Облігації внутрішніх державних і місцевих позик випускаються на пред'явника. Емітентом таких облігацій є або держава в цілому, або окремі її органи. Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються. Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: найменування цінного папера — "облігація", найменування і місцезнаходження емітента облігацій; найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; терміни погашення, розмір і терміни виплати відсотків (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента. Крім основної частини, до облігації може додаватися 44

купонний лист на виплату відсотків. Купон на виплату відсотків повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона; номер облігації, за якою виплачуються відсотки; найменування емітента і рік виплати відсотків. Облігації, запропоновані для відкритого продажу з подальшим вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні мати купонний лист. Корпоративні облігації (облігації, випущені акціонерними товариствами) поділяються на конвертовані й неконвертовані. Конвертовані облігації, як і конвертовані привілейовані акції, підлягають обміну. Вони надають право власнику облігації обміняти їх на акції цього ж емітента за визначеною ціною і в обумовлений термін, що робить їх привабливішими для інвесторів. Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не більше як 25 відсотків від розміру статутного фонду і лише після повної оплати усіх випущених акцій. Випуск облігацій підприємств, якщо облігації випускаються у вільний обіг, завжди підлягає державній реєстрації. Таку реєстрацію в Україні здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Випуск облігацій підприємств для формування і поповнення статутного фонду емітентів, а також для покриття збитків, пов'язаних із їхньою господарською діяльністю, не допускається. Місцеві облігації випускаються для забезпечення потреб місцевих бюджетів, як правило, з метою спорудження та утримання низки об'єктів, функціонування яких має важливе значення для даної місцевості (школи, парки, університети, госпіталі), а також для фінансування різного роду місцевих проектів — будівництва мостів, насосних станцій, очисних споруд, адміністративних будівель та інших об'єктів. За видами покриття облігації поділяються на: - облігації під загальне покриття. По суті це — не забезпечені папери: ніякої застави немає. Зазвичай ці папери випускаються для фінансування проектів, що не приносять доходу; - облігації під дохід від проекту (наприклад, будівництво промислового підприємства); - облігації під спеціальний податок (будівництво доріг, наприклад, покривається податками на бензин). Дохід за облігаціями усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. Дохід за облігаціями цільових позик (безпроцентними облігаціями) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики. За облігаціями підприємств доходи 45

виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків із бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів. Важливою є роль державних облігацій (облігацій внутрішньої державної позики — ОВДП) у фінансуванні бюджетного дефіциту. Залучення позикових коштів дає змогу вчасно проводити соціальні виплати, фінансувати державні проекти. Державні облігації задовольняють вимоги надійності, стабільності й ліквідності. Вони вважаються найнадійнішим видом цінних паперів, оскільки вважається, що держава гарантує виконання своїх зобов'язань за випущеними нею облігаціями усім своїм майном. Показники, що характеризують якість облігацій. 1. Прямий дохід від облігації, який встановлює в процентному виразі залежність між величиною доходу за облігацією та її ціною. Якщо ціна облігації вища від її номінальної вартості, то величина прямого доходу буде нижчою від норми процента. Як що ж ціна нижча номінальної вартості, то прямий дохід вищий за процентну ставку. Прямий дохід за облігацією = Норма процента х Номінальну вартість облігації/Ціна облігації

2. Дохід за облігацією на дату погашення визначає фактичний процентний дохід інвестора на цей момент. Як відомо, в день погашення виплачується номінальна вартість облігації (100%), а ринкова ціна в день покупки може бути вищою номінальної вартості (перевищувати 100%) чи бути нижчою (менше 100%). Дохід за облігацією на дату погашення =((Норма процента + (Сума погашення – Ціна в день покупки) /Період) /((Ціна в день покупки + Сума погашення) /2) х 100%

На світовому ринку облігацій обертаються два види цінних паперів: іноземні облігації та єврооблігації. Основна відмінність між ними у тому, що перші продаються на певній біржі, тоді як другі не обов'язково котируються у певному географічному місці. На сучасному етапі емісія єврооблігацій значно перевищує емісію іноземних облігацій. Іноземні облігації — це цінні папери, випущені нерезидентом у національному фінансовому центрі в національній валюті. Їх емісія регламентується законодавством по цінних паперах країни-емітента, але на практиці їх обіг значною мірою відповідає принципам євроринків. Залежно від країни емісії іноземні облігації можуть мати спеціальні назви: Yankee Bonds — у США, Samourai Bonds — в Японії, Bulldog Bonds — у Великобританії, Chocolate Bonds — у Швейцарії. Єврооблігації є борговими зобов'язаннями, що випускаються позичальником для отримання довгострокової позики на євроринку. Як правило, такі облігації розміщуються одночасно на фінансових 46

ринках декількох країн. Валюта єврооблігаційної позики для кредиторів є іноземною, хоча для окремих кредиторів може бути й національною. Гарантійне розміщення єврооблігацій здійснюється емісійним синдикатом. Єврооблігації – це облігації, обіг яких не обмежується територією певної країни, а номінальна і ринкова вартість виражається у валюті іншої країни. Єврооблігації випускаються на термін від 2 до 7 так і на 15, 30 і 40 років. Посередниками в розміщенні єврооблігацій можуть бути комерційні і інвестиційні банки. Єврооблігації бувають різних типів: - звичайні або прямі єврооблігації; - єврооблігації з плаваючою процентною ставкою; - єврооблігації з нульовим процентом; - конвертовані облігації. Основну частину ринку єврооблігацій складають євро ноти, тобто цінні папери, що випускаються корпораціями на термін 3-6 місяців зі змінною ставкою Котировка євронот проводиться на Лондонській фондовій біржі і використовується для надання середньострокових кредитів. Євробони – єврооблігації на пред’явника. В порівнянні з євро бонами євро ноти забезпечують більш швидку і дешевшу позику. Саме з євро нотами пов’язана велика кількість похідних цінних паперів. Для аналізу єврооблігацій використовують рейтинг – висновок щодо реальності своєчасного повернення основної частини боргу та оплати процентів за борговими цінними паперами. За допомогою рейтингу оцінюється ризик невиконання емітентом своїх зобов'язань по цінних паперах. Виділяють два класи за шкалою рейтингу: 1) клас інвестиційних цінних паперів; 2) клас спекулятивних цінних паперів. Так, в основу рейтингу агентства Moody's покладена шкала якісних оцінок типу «вища якість», «добра якість» і т. д. Кожний рівень якості має літерну позначку. Чим далі за алфавітом, тим нижче рейтинг цінного папера. Наприклад, ААА - найвища якість, С найнижча, Д - цілковита неплатоспроможність, NR - немає рейтингу взагалі. Як правило, для короткострокових і довгострокових цінних паперів функціонують окремі рейтингові системи. Внаслідок обробки в процесі визначення рейтингів значних масивів інформації агентства одночасно є також постачальниками аналітичної інформації у різних 47

формах. Види і форми єврооблігацій: на пред'явника; номіновані у валютах: доларах; євро; інших. Інші види облігацій: - «янкі» (США); - «самурай» (Японія); - «бульдог» (Великобританія); - інші. Регулювання - державне регулювання практично відсутнє; - саморегулювання учасників здійснюють: Асоціація учасників міжнародних фондових ринків (International Securities Markets Association, ISMA); Міжнародна асоціація учасників первинних ринків (International Primary Market Association, IPMA). Міжнародна асоціація фондових ринків займається стандартизацією умов випуску та обігу єврооблігацій, а також приймає правила торгівлі єврооблігаціями. Основна форма випуску єврооблігацій — у вигляді цінного папера на пред'явника. Вони обслуговуються в одній із світових депозитарно-клірингових систем і розміщуються одночасно на ринках кількох країн. Найбільша кількість угод із єврооблігаціями здійснюється у фондових центрах — Лондоні, Сінгапурі, Гонконзі, Нью-Йорку та Токіо. Єврооблігації випускають від імені агентів урядів міжнародних фінансових інститутів, ТНБ ТНК, що мають високий кредитний рейтинг, залежно від якого здійснюється рейтингова оцінка облігацій. На первинному ринку розрізняють два види випусків облігацій: публічні та приватні. Публічними емісіями управляють банківські синдикати, які представляють єврооблігації широкому колу інвесторів. Ці папери котируються на фондових біржах Лондона, Люксембурга, Цюріха і виходять на вторинний ринок де відбувається пряма торгівля ними через банки, тобто позабіржовий їх обіг в різних фінансових центрах світу. Приватні – це облігації позичальників "найвищого рівня". вони не котируються і не обертаються на вторинному ринку, а пропонуються безпосередньо для невеликої кількості інвесторів. Більшість єврооблігацій емітується саме в 48

доларах США. На євроринку, відповідно до ринкової кон'юктури, перебувають в обігу кілька різновидів облігацій. Поряд із звичайними облігаціями, що мають фіксовану процентну ставку у вигляді річних купонів на весь термін позики; використовуються облігації з "плаваючою" процентною ставкою. ставка і дохід на них залежать від зміни ринкового процента. "Плаваюча" ставка за єврооблігаціями базується переважно на ставці ЛІБОР з надбавкою (спредом). Облігації з нульовим купоном з’явились на євроринку у 1980ті роки їх власники одержують дохід не щорічно, а лише один раз – викупляючи облігації. Процент за цими облігаціями встановлюється при визначенні емісійного курсу, який, як правило, нижчий номіналу (інколи досягає лише 30–40 %). Водночас погашення облігації здійснюється за номіналом, у зв’язку з чим дохід власника облігації визначається різницею між емісійним курсом і її номіналом. Крім того, інвестори не сплачують податок на дохід від облігацій. Процент за облігацією з індексованим процентом залежить від зміни індексу цін на товари (наприклад, нафту або золото). Конвертовані облігації набули розповсюдження на євроринку цінних паперів у 1980-х роках. Вони хоч і приносять їх власникові менший процент, ніж, наприклад, "прямі" облігації, зате дають йому право по закінченні терміну обміняти їх на акції компаніїпозичальника за умови, що дивіденди за акціями виявляться вищими, ніж проценти за облігаціями. Облігації з опціоном також з’явилися у 1980-ті роки. Вони дають інвестору право вибору різних варіантів операцій. Облігації з опціоном також дають можливість обмінювати один вид цінного паперу на інший: наприклад, облігацію – на акцію, або облігацію з "плаваючою" ставкою – на облігацію з фіксованою ставкою. Залученню коштів на ринок єврооблігацій сприяє і така умова, як продаж облігацій у розстрочку. При цьому покупець платить спочатку лише частину курсової вартості облігацій, а суму, що залишилася, він може внести через певний час. 4. ХАРАКТЕРИСТИКА ВЕКСЕЛІВ Вексель - цінний папір, що підтверджує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити після настання певного терміну визначену суму грошей власнику векселя 49

(векселетримачеві). В світовій практиці в основному використовуються два види векселів: 1. простий; 2. переказний (тратта). Простий вексель являє собою борговий цінний папір, який містить просту, нічим не обумовлену обіцянку векселедавця виплатити певну суму грошей при настанні певного терміну. Переказний вексель — це борговий цінний папір, який містить нічим не обумовлене письмове розпорядження кредитора, адресоване боржнику, про те, щоб останній виплатив за пред'явленням або в день, указаний у векселі, певну суму грошей певній особі, або за наказом останньої, або пред'явнику векселя. Передача переказного векселя здійснюється за допомогою індосаменту. Індосамент виконується на звороті векселя або на додатковому аркуші (алонжі). У разі використання алонжа останній має бути прикріплений до векселя. За своїм змістом індосамент повинен бути простим і нічим не обумовленим. За формою передачі індосамент може бути двох видів: іменний та бланковий. Іменний індосамент повинен мати дві необхідні частини: підпис особи, що передає вексель, і вказівку нового векселетримача, якому передається право за векселем. Для передачі векселя за бланковим індосаментом достатньо лише підпису індосанта. Отримавши вексель за бланком, векселетримач має три можливості: заповнити бланк від імені третьої особи (або й від власного імені), індосувати в свою чергу вексель через бланк або ж на чиєсь ім'я або ж передати вексель третій особі, не заповнюючи бланка та не надписуючи індосаменту. Між простим (соло) векселем та переказним (тратта) існує багато спільних рис. Велика частина їхніх обов'язкових реквізитів збігається. Вексельні відносини в обох випадках, як правило, випливають і пов'язані з угодою, що стала підставою для видачі векселя. Ці векселі надають векселетримачеві право вимагати зазначену у векселі суму у визначений термін. Предметом обох документів можуть бути тільки гроші. Обидва види цих фінансових інструментів є абстрактними і безумовними, тобто не пов'язаними з настанням яких-небудь подій або обставин. Усяка така умова робить векселі недійсними. Можливі посилання на інші обставини повинні проставлятися окремо від основного тексту. Терміни платежу за векселями можуть бути виражені тільки одним зі способів, передбачених вексельним законодавством. 50

Виставлення векселів на пред'явника не допускається. Забороняється також дроблення вексельних сум. Однаковими є й терміни давності за вексельними вимогами. Термін дії претензій до акцептанта становить 3 роки, до індосантів і векселедавців — 1 рік. Термін давності вимог одного з індосантів, що оплатив вексель, до трасанта й інших осіб, що здійснили переказні написи, становить 6 місяців. Що відрізняє простий і переказний векселі, то це, у першу чергу, зрозуміліший характер боргового зобов'язання, виражений у простому векселі. Тут спочатку беруть участь дві особи. Перша особа — це векселедавець, що виписує вексель і одночасно є платником за ним. Друга особа — ремітент — перший одержувач за векселем. Він же — перший векселетримач, перед яким платник бере відповідне зобов'язання. Тут головний вексельний боржник — векселедавець, до якого з боку векселетримача може бути пред'явлений прямий позов. Переказний вексель набагато складніший у використанні, що є однією з причин його меншого застосування. В одному документі тут фактично виражені два боргові зобов'язання: платника перед трасантом (надписантом) і трасанта перед ремітентом (одержувачем). Головним боржником тут є акцептант. Відмінність між векселями і в природі особи, що виписує вексель. У простому векселі — це боржник, а в переказному — кредитор. Звідси і розбіжності за характером самих векселів. У простому векселі — це особисте зобов'язання сплати, а в переказному — вказівка (наказ) сплатити третій особі (ремітентові). Відмінність між векселями - і в характері їхнього використання. Переказний вексель частіше використовується для кредитування торгівлі, у тому числі зовнішньої, тоді як простий вексель — при оформленні позичок. Якщо розглядати векселі за термінами оплати, то їх можна розподілити на чотири типи. Поточні — до терміну оплати залишилося більш як місяць, термінові — менш як місяць, прострочені — термін оплати закінчився, але минуло не більш як рік, і безнадійні — термін несплати перевищив один рік. Універсальність сфери застосування, різноманітність видів та форм, у яких векселі можуть виступати на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також функції, що їх виконують векселі у господарському обороті, перетворили вексель на один із провідних фінансових інструментів ринкової економіки. Застосування в обігу двох видів векселів — простих і переказних — забезпечує гнучку систему їх використання залежно від характеру господарської операції і кількості суб'єктів, що беруть у ній участь, а також відповідно до стану дебіторської заборгованості 51

векселедавця, який визначає потенційну можливість переведення боргу. Кожен із названих видів векселів може набувати різноманітних форм. Основними формами векселя є комерційні (товарні) та фінансові векселі. Комерційні векселі застосовуються як інструмент у розрахунках за поставлену продукцію, виконані роботи або надані послуги. В даній ситуації відстрочення платежу є, власне, комерційним кредитом. Фінансові векселі обслуговують позики, які суб'єкти господарської діяльності надають один одному за рахунок наявних тимчасово вільних коштів. Векселі комерційних банків вважаються найнадійнішими, вони використовуються і як засіб платежу, і як об'єкт купівлі-продажу з метою отримання прибутку. Казначейські векселі випускаються для фінансування бюджетних організацій у зв'язку з відсутністю грошей в бюджеті. Одержувачі векселя можуть скористатись ним як засобом платежу або просто поступитися ним іншому підприємству. Останній векселетримач може пред'явити такі векселі для заліку обов'язкових платежів до бюджету. З векселями здійснюються різні операції. Доміцилювання — це оплата векселя за дорученням клієнта (векселедавця), що за попередньою домовленістю з банком вказує місце платежу. Інкасування векселя — виконання доручення векселетримача на одержання у встановлений термін належних платежів за векселем. Звичайно ця операція доручається банку. Якщо платіж не надійшов — вексель повертається кредитору з протестом. Якщо протест не був зроблений — банк несе відповідальність за можливі наслідки. Дисконт векселів — це їхній облік (прийом, придбання) у банках, під час якого банк одержує дисконтну ставку, форфейтування — купівля вексельних боргів, коли векселетримач робить переказний напис покупцю із застереженням типу "без звертання на мене". Депонування векселів — здача їх на збереження в спеціалізовані фінансово-кредитні й інвестиційні інститути. ПЛАН ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ 1. Суть та ознаки цінних паперів. 2. Економічний зміст акцій. 3. Світовий ринок акцій. 52

4. Економічний зміст облігацій та їх класифікація. 5. Світовий ринок облігацій. 6. Характеристика векселів. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ПОГЛИБЛЕНОГО ВИВЧЕННЯ 1. Форми та методи розміщення цінних паперів. 2. Права акціонера та умови їх реалізації. 3. Визначення дивідендів як доходу власника акції. 4. Визначення доходності облігацій. 5. Інвестиційна якість облігацій. Рейтинг облігацій. ЛІТЕРАТУРА: основна [1, 2, 8, 15, 20, 25] додаткова [4, 7, 19, 20, 23] ТЕМА 3. ПОХІДНІ ЦІННИХ ПАПЕРІВ 1. ПОНЯТТЯ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ ПОХІДНИХ ЦІННИХ ПАПЕРІВ, ЇХ ВИДИ

Похідний фінансовий інструмент, похідний цінний папір, дериватив (англ. derivative) — фінансовий контракт, або фінансовий інструмент цінність якого походить з ціни чогось іншого (основи). Основою такого фінансового інструменту можуть бути активи (наприклад, сировинні матеріали, акції, житлові застави, нерухоме майно, облігації, позики), індекси (наприклад, відсоткові ставки, валютні курси, фондові індекси, індекси споживацьких цін), або інші (такі як погодні умови). Кредитні похідні фінансові інструменти походять від позик, облігацій чи інших форм кредитування. Ринки похідних фінансових інструментів виникли понад 25 років назад, і були найбільшою революційною інновацією в галузі світових фінансів. Їх виникнення пов’язане з крахом Бреттон-Вудської валютної системи (фіксованих валютних курсів). Дані ринки найбільше зазнали інтеграційних процесів (переходу до єдиної європейської валюти). Похідні фінансові інструменти – це контракти, які укладаються з метою перерозподілу фінансових ризиків і передбачають попередню фіксацію всіх умов проведення в майбутньому певної операції з інструментом, який є предметом угоди. Похідні фінансових інструментів ще називають деривативами. 53

У міжнародній практиці найпоширенішими видами деривативів є: - форвардні контракти; - ф’ючерсні контракти; - опціони; - своп-контракти. Найпопулярнішими видами базових фінансових інструментів є: валюта, грошові кошти у формі кредитів і депозитів. Цінні папери, фондові індекси. Деривативи

Форвард

Ф’ючерс

FRA

За відсотковими ставками

FXA За цінними паперами

Опціон За відсотковим и ставками

Своп-контракт

За валютою, цінними паперами. деривативами

Базисний Відсотковий Простий

За валютою За цінними паперами

cap

call

floor

put

Валютний Комбінований

collar

Рис. 4 - Види похідних фінансових інструментів Усі строкові контракти передбачають попередню фіксацію ціни базового інструменту (форварди, ф’ючерси), встановлення фіксованої межі зміни ціни (опціони) або обмін інструментами без урахування поточної ціни з умовою зворотного обміну через деякий час (своп-контракти), але відрізняються за механізмами функціонування. Отже, деривативи є угодами, які укладаються на визначений строк, і саме в цьому полягає їх зміст і призначення. За економічним змістом ринок деривативів являє собою сукупність економічних відносин щодо перерозподілу (трансферту) ризиків, які виникають у процесі обміну фінансовими інструментами чи товарами. Призначення та основна функція строкового ринку полягає у формуванні механізмів хеджування (мінімізації) цінових ризиків. Як довела практика, з підвищенням волантильності ринків 54

потреба у зниженні ризиків, а отже, проведенні операцій з деривативами дозволяє згладжувати ризики, внаслідок чого підвищується ефективність фінансової та виробничої діяльності суб’єктів ринкових відносин. В сучасних умовах деривативи виконують в економічній системі дві важливі функції, створюючи з одного боку, механізми для проведення операцій хеджування цінових ризиків, а з іншого, дозволяючи біржовим спекулянтам гарантувати свої прогнози і здійснювати спекулятивні операції з метою отримання доходу від різниці в цінах. Відповідно до цього всіх учасників (залежно від мети, з якою вони відкривають свої позиції на ринку деривативів) розподіляють на дві групи: хедерів і спекулянтів (трейдерів, торговців), хоча такий поділ на практиці є досить умовним. Хеджер – це учасник ринку, який проводить операції з деривативами з метою зниження (уникнення) цінового ризику, пов’язаного з володінням базовими інструментами. Щодо спекулянтів, то зміст їх діяльності у найширшому розумінні можна визначити як формування певних очікувань на основі прогнозування майбутнього та використання їх для одержання прибутку від різниці в ціні купівлі та продажу фінансових інструментів чи товарів. На строковому ринку спекулянти приймають на себе безпосередній ризик хеджерів, тобто ризик зміни ціни базового інструменту протягом форвардного періоду, в надії на те, що сформовані ними очікування виявляться правильними, і це дозволить отримати прибутки. За деякими оцінками, на західних біржах понад 75% спекулянтів втрачають кошти при проведенні операцій з деривативами. Досить яскравим і показовим прикладом невдалого проведення спекулятивних операцій на строковому ринку став крах у 1995р. банку Barings – одного з найстаріших та шанованих фінансовокредитних інститутів Великої Британії. Збиток в розмірі 600 млн. фунтів стерлінгів, спричинені керуючим філією банку в Сінгапурі Ніколасом Ліссоном внаслідок проведення операцій з деривативами на Токійських та Сінгапурській біржах, призвели цей банк до банкрутства. Отже, ризик втрати капіталу в процесі торгівлі деривативами надзвичайно високий, проте спекулянти свідомо приймають його, сподіваючись на високий виграш. На сьогодні в Європі функціонує 25 бірж, що спеціалізуються на деривативах (в США їх 7). За кількістю контрактів, що заключаються, найбільшою європейською і світовою біржею похідних є Eurex (Європейська біржа – трансєвропейський ринок деривативів). 55

Друге місце в Європі займає паризька MONEP (Паризька біржа опціонів, що спеціалізуються на похідних на акції і індекси). Третє місце в Європі належить лондонській LIFFE (Лондонська міжнародна біржа опціонів і фінансових ф’ючерсів). 2. СУТНІСТЬ ТА ЗМІСТ ТЕРМІНОВИХ ФОРВАРДНИХ, Ф’ЮЧЕРСНИХ ТА ОПЦІОНІВ

КОНТРАКТІВ:

Форвардний контракт — це угода між двома контрагентами про умови здійснення операції з базовим інструментом (активом), яка відбудеться в майбутньому. Найчастіше такі операції набувають форму купівлі чи продажу обумовленої кількості конкретного виду базових інструментів за фіксованою ціною на визначену дату в майбутньому. Укладення форвардного контракту означає, що одна зі сторін (продавець) бере на себе зобов’язання здійснити поставку певної кількості базових інструментів на певну дату, зафіксовану в контракті, але віддалену значним проміжком часу від дати укладення угоди, а інша сторона (покупець) зобов’язується прийняти поставку за обумовленою ціною. Отже, всі умови форвардної угоди визначаються контрагентами в момент її укладання, тобто наперед. Дата, коли сторони підписують форвардний контракт, називається датою угоди. Дата, на яку учасники домовляються здійснити операцію купівлі-продажу базового інструмента, називається датою платежу, або розрахунків. Період між цими датами називають форвардним. Форвардні угоди можуть укладатися на будь-які суми та терміни за бажанням і потребами сторін, але ефективними форвардні операції стають починаючи з 5 млн дол. США. На міжнародних форвардних ринках типові суми контрактів містяться в діапазоні від 1 до 100 млн дол. США. Всі параметри форвардного контракту: дати угоди та платежу, суми, вид базового інструмента та ціна — визначаються індивідуально за згодою сторін без будь-яких обмежень і відповідають конкретним потребам учасників ринку. Форвардні угоди належать до позабіржових інструментів, адже біржова торгівля неможлива насамперед через індивідуальні умови укладення контрактів. З цієї самої причини немає і вторинного ринку для таких угод. Форвардні контракти є твердими строковими угодами, тобто обов’язковими до виконання обома контрагентами. Обов’язковість 56

виконання розглядається як основна умова існування та дієздатності форвардних угод, без якої вони втрачають свій сенс і не можуть використовуватись як інструменти хеджування ризиків. Процедура попередньої фіксації ціни базового інструмента, прийнята під час укладання форвардних контрактів, дозволяє хеджувати ризик, пов’язаний з майбутньою невизначеністю цінової кон’юнктури. Визначивши наперед ціну інструмента, який буде продано у майбутньому, і продавець, і покупець стають незалежними від ризику зміни ринкової ціни впродовж форвардного періоду. При цьому форвардна угода не дає змоги продавцеві мати переваги від підвищення ціни, а покупцеві — від зниження ціни впродовж форвардного періоду. Це іноді спонукає учасників угоди до ухиляння від виконання зобов’язань за форвардним контрактом, оскільки виникає можливість вигідніше провести операцію купівлі-продажу. Через це виникає ризик невиконання зобов’язань, який є досить значним за форвардними угодами. Формально учасниками форвардного ринку можуть бути які завгодно суб’єкти господарської діяльності, проте на практиці сторони обережно підходять до вибору партнера, маючи на меті зниження ризику зриву поставки. Здебільшого контракти укладаються між компаніями, що мають надійну репутацію, банками, пенсійними фондами та страховими організаціями. Під час укладення деяких видів форвардних контрактів існують обмеження, наприклад, для укладення форвардної угоди за кредитом необхідно мати відкриту кредитну лінію в цьому банку. Для форвардних контрактів фактичний обмін базовими інструментами згідно із зафіксованими в угоді умовами можливий, але необов’язковий. Це означає, що існує можливість укладання форвардної угоди не тільки для здійснення реального обміну базовими інструментами, але й використання суми контракту як умовної величини для взаєморозрахунків між контрагентами. У першому разі сторони домовляються про реальну операцію купівлі-продажу. У другому — виплачується лише цінова різниця, що виникла внаслідок розбіжності контрактної та спотової цін базового інструмента, а реального обміну валютами, грошовими коштами, цінними паперами не відбувається. У більшості випадків під час укладання контракту сторони домовляються, що на дату платежу будуть проведені лише розрахунки різниці між контрактною та спотовою ціною базового інструмента з урахуванням суми контракту, яка в такому разі називається умовною основною сумою. Це дозволяє учасникам форвардного ринку знизити 57

ризик зриву поставки. У разі укладання угоди на умовну суму величина ризику вимірюється вже не основною сумою, а вартістю заміщення форвардного контракту іншим на ідентичних умовах. З погляду ретроспективи форвардні контракти — це найдавніша форма строкових угод. Історично вони виникли близько чотирьохсот років тому, здебільшого як угоди про продаж майбутнього урожаю. Протягом останніх десятиріч набули розвитку форвардні контракти, предметом яких є фінансові інструменти. Серед форвардних угод фінансового характеру на міжнародних ринках найпоширеніші форвардні контракти за відсотковими ставками (FRA) та за валютними коштами (FXA). На сучасному міжнародному ринку існує кілька модифікацій форвардних валютних контрактів, які дозволяють уникнути незручностей, зумовлених обов’язковістю виконання форвардних контрактів. До таких угод належать: - форвардні опціони з відкритим терміном виконання; - форвардні контракти з використанням валютних контокорентів; - непрямі форвардні валютні контракти; - форвардні контракти з опціоном анулювання. Форвардний опціон з відкритим терміном виконання дає право обирати дату виконання угоди в межах заздалегідь визначеного періоду часу. Такий тип форвардного контракту використовується тоді, коли немає впевненості щодо точних термінів проведення балансової операції, яка хеджується. Форвардний контракт з валютним контокорентом використовується за наявності значних та інтенсивних валютних потоків. Якщо власникові форвардного контракту на купівлю валюти кошти знадобляться пізніше, ніж передбачалося, то валюта, придбана за форвардним контрактом, розміщується на контокорентному рахунку в банку. Якщо потреба у валюті виникає до настання терміну виконання форвардної угоди, то власник контракту може скористатися овердрафтом (банківським кредитом), який погашається після надходження валюти за форвардною угодою. Непрямий форвардний валютний контракт використовується у тих випадках, коли форвардні курси для певної валюти на ринку не розраховуються. Водночас курс цієї валюти тісно корелює з курсом іншої валюти, для якої форвардні котирування здійснюються постійно. В цьому випадку укладається форвардна угода за тією валютою, для якої існують постійні форвардні курси, а потім, на дату валютування, здійснюються розрахунки у першій валюті. 58

Форвардний контракт з опціоном анулювання тісно пов’язаний з опціонами, хоча за економічним змістом це — форвардний контракт, який надає одній зі сторін право відмовитись від виконання зобов’язань. Після закінчення дії контракту за відмову від виконання зобов’язань один контрагент сплачує іншому комісійні, розмір яких дорівнює опціонній премії. За таким форвардом контрактний валютний курс може бути менш сприятливим, ніж за звичайним форвардним контрактом. Найактивнішими учасниками форвардного ринку є банки, які використовують форвардні контракти для хеджування власного ризику зміни цін на фінансові інструменти, а також пропонують їх своїм клієнтам. Маючи ширші фінансові можливості щодо залучення та розміщення коштів порівняно з іншими учасниками ринку, банки можуть уникнути реальних втрат за форвардними угодами навіть тоді, коли ринкові ціни складаються не на їхню користь. Уклавши два форвардні контракти за протилежними операціями (один — з купівлі, інший — з продажу) одного й того самого виду активів в однаковій кількості, банк має змогу втрати за однією операцією компенсувати доходами за протилежною. Іноді банк відіграє роль посередника, який відшукує сторони з протилежними інтересами і допомагає оформити угоду. Нерозвиненість організованої торгівлі форвардними контрактами, а отже низька конкуренція на цьому ринку, дають змогу банкам диктувати свої умови під час укладання форвардної угоди з клієнтом. Крім того, успіх у форвардному контракті значною мірою залежить від уміння передбачити майбутню ціну базового інструмента, який покладено в основу угоди. Банки мають переваги щодо прогнозування тенденцій цінових змін, оскільки в них є великий обсяг інформації і штат висококваліфікованих спеціалістів-аналітиків. Тому банки активно пропонують форвардні контракти своїм клієнтам, створюючи позабіржовий форвардний ринок. Переваги та недоліки форвардних контрактів. Форвардні контракти мають певні переваги перед іншими фінансовими інструментами. По-перше, індивідуальний характер укладення контракту дозволяє досить точно хеджувати ризик визначенням суми угоди і термінів, які відповідають потребам сторін. По-друге, за форвардними угодами не стягується додаткова платня (комісійні). Для банків перевагою форвардних угод є те, що завдяки їх позабіржовому характеру вони мають змогу диктувати умови угоди, зокрема щодо встановлення ціни базового інструмента. 59

З погляду бухгалтерського обліку форвардні контракти мають суттєву перевагу над іншими похідними інструментами, зокрема такими, як ф’ючерсні контракти, оскільки не потребують щоденної переоцінки за поточним курсом або ставками. Здійснення бухгалтерських проведень форвардного контракту за рахунками відбувається тільки двічі — на дату укладання угоди і на дату платежу. Процес щоденної переоцінки фінансових інструментів підвищує мінливість прибутку, що в цілому небажано, а форвардні контракти дозволяють цього уникнути. Головний недолік форвардних угод полягає у неможливості маневрування. Умова обов’язкового виконання не дозволяє достроково розірвати угоду або змінити її умови, а відсутність вторинного форвардного ринку не дає змоги перепродати контракт. Як наслідок, форвардні контракти мають низьку ліквідність, а ризик невиконання зобов’язань за ними досить високий. Останнім часом учасники форвардних операцій шукають вихід із такого становища. Наприклад, умовами контракту може передбачатися дострокове його розірвання за згодою обох сторін або з ініціативи однієї сторони з виплатою грошової компенсації. Форвардні контракти не можна характеризувати як загальнодоступні похідні фінансові інструменти, оскільки форвардному ринку притаманні істотні обмеження, такі як наявність кредитної лінії, високий кредитний рейтинг, постійні фінансові зв’язки між контрагентами і т. ін. Ці умови значно звужують кількість учасників форвардних ринків. Для конрагентів, які не належать до групи активних учасників фінансових ринків, недоліком форвардних угод є також обмеженість у виборі партнера і, як наслідок, необхідність приймати ті умови, які диктує продавець. Одна з проблем, пов’язаних з форвардними контрактами, — це складність у пошуках партнерів, які мають намір зайняти протилежні позиції. Ф’ючерсний контракт - це угода між продавцем або покупцем, з одного боку, і кліринговою палатою ф’ючерсної біржі, з іншого боку, про постачання (прийняття) стандартної кількості базових інструментів за узгодженою ціною на конкретну дату в майбутньому. Ф’ючерсні угоди укладаються між двома сторонами, однією з яких завжди є клірингова (розрахункова) палата ф’ючерсної біржі, що виконує роль гаранта здійснення всіх контрактів (рис. 5). Учасник, який узяв на себе зобов’язання прийняти базові інструменти згідно з умовами контракту, займає довгу позицію, тобто

купує ф’ючерси. Учасник, який узяв зобов’язання здійснити поставку, займає коротку позицію, тобто продає ф’ючерси. Продавець (коротка позиція)

Брокер

Покупець (довга позиція)

Клірінгова палата біржі

Брокер

Рис. 5 - Схема укладання ф’ючерсного контракту Мета укладання ф’ючерсного контракту полягає в тому, щоб зафіксувати в даний момент ціну, за якою відбудеться операція продажу або купівлі базових інструментів у майбутньому. Основні характеристики ф’ючерсного контракту: - біржовий характер торгівлі; - стандартні умови контрактів (крім ціни); - гарантія клірингової палати виконання всіх контрактів; - висока ліквідність, зумовлена існуванням активно діючого вторинного ринку; - низька вартість укладання угоди; - доступність (саме цей принцип є основним в організації біржі); - можливість, але не обов’язковість, реального постачання (прийняття) базових інструментів за укладеними угодами. Особливості ф’ючерсних контрактів та організації ф’ючерсної торгівлі дають змогу легко ліквідувати зайняту на ринку позицію укладанням офсетної (зворотної) угоди. Отже, кожен учасник ф’ючерсної торгівлі має два шляхи виходу з ринку: 1) закриття позиції через укладення офсетної угоди; 2) поставка або прийняття фінансових інструментів, які були предметом ф’ючерсної угоди. Слід зазначити, що більшість ф’ючерсних угод взаємно погашаються до моменту закінчення строку їх дії, і лише 2—5 % контрактів завершуються реальною поставкою базових інструментів. Якщо учасник має намір здійснити чи прийняти поставку реальних активів, які були предметом угоди, то він у встановленому порядку інформує про це клірингову палату. У цьому разі палата добирає учасника з протилежною позицією, а постачання здійснюється згідно з правилами конкретної біржі. 61

Зважаючи на те, що на практиці досить незначна кількість ф’ючерсних угод закінчується реальною поставкою, на багатьох біржах розглядається питання про повну ліквідацію поставок, а деякі з фінансових ф’ючерсів зразу були розроблені як інструменти, що не передбачали поставки базових активів. Предметом фінансового ф’ючерсного контракту можуть бути такі інструменти, як іноземна валюта, депозитні сертифікати, банківські депозити, акції, облігації, векселі, довгострокові казначейські зобов’язання, фондові індекси. Обсяги поставок цих фінансових інструментів стандартні (як лоти), що є особливістю ф’ючерсних контрактів. Мінімальні зміни в ціні ф’ючерсу — крок ціни — називається тіком (tick). Тік має стандартну вартість у грошовому вираженні для кожного типу ф’ючерсних контрактів. Знаючи, на скільки тіків змінилася ціна ф’ючерсу протягом дня, а також вартість одного тіка, можна обчислити суму отриманих прибутків або зазнаних збитків за відкритою ф’ючерсною позицією. Конкретні умови та правила здійснення торгівлі різними типами ф’ючерсних контрактів визначаються ф’ючерсною біржею. Хеджування ф’ючерсами — це процес, завдяки якому мінімізується ціновий ризик зайняттям позиції на ф’ючерсному ринку, яка буде протилежною за напрямом, але дорівнюватиме за сумою балансовій позиції хеджера. Така операція дозволяє компенсувати збитки, яких було завдано за основною позицією внаслідок несприятливих змін у ціні базових інструментів, прибутками за ф’ючерсною позицією. Для ефективної роботи ф’ючерсних ринків необхідні як хеджери, так і торгівці. Останні створюють хеджерам умови для вільної купівлі чи продажу ф’ючерсів у великих кількостях і в будьякий час. На практиці деякі учасники ринку можуть одночасно бути і хеджерами, і торгівцями. Як показують дослідження Комісії з торгівлі товарними ф’ючерсами, домінуючими користувачами ф’ючерсних ринків є дилери з торгівлі державними паперами та іноземною валютою, котрі використовують ринок як для хеджування, так і для спекуляції. Використання ф’ючерсів відсоткових ставок для хеджування становить у середньому близько 35 % від кількості всіх відкритих позицій у будь-який час. Для ф’ючерсних контрактів на іноземну валюту операції хеджування становлять 20—25 % усіх укладених угод.

Уперше торгівля фінансовими ф’ючерсами відкрилася в 1972 р. на Міжнародному валютному ринку (IMM) в Чикаго і стала одним із найуспішніших нововведень на фінансових ринках за останні десятиріччя. Уже в 1983 р. на IMM щоденно укладалося понад 40 000 угод, а обсяги угод за найбільш популярними строковими контрактами значно перевищили аналогічні показники на основних ринках спот. 30 вересня 1982 р. біржа LIFFE ознайомила Європу з новим фінансовим інструментом — фінансовим ф’ючерсом. Найбільші у світі ф’ючерсні біржі: Лондонська міжнародна біржа фінансових ф’ючерсних угод (LIFFE); Міжнародний валютний ринок (IMM), який є дочірнім підприємством Чиказької товарної біржі (СМЕ); Нью-Йоркська ф’ючерсна біржа; Токійська міжнародна фінансова ф’ючерсна біржа (ТІFFЕ); Ф’ючерсна біржа Торонто; Сингапурська міжнародна валютна біржа (SIMEX). Незважаючи на активізацію роботи ф’ючерсних бірж у всьому світі, Міжнародний валютний ринок (IMM) залишається провідним центром ф’ючерсної торгівлі. Валютні контракти ІММ відіграють важливу роль у фінансовій діяльності, адже їх широко застосовують своп-дилери, валютні дилери та інші маркет-мейкери (учасники, що створюють, або формують, ринок) у розрахунках власних котирувань, а також для хеджування свого ризику. Сьогодні на біржах найактивніша торгівля відбувається такими типами ф’ючерсів, як євродоларовий ф’ючерсний контракт (IMM, LIFFE), ф’ючерсний контракт на 90-денний казначейський вексель уряду США (IMM), ф’ючерсний контракт на стерлінговий тримісячний депозит (LIFFE). Кожний тип контрактів має стандартну номінальну вартість, яка становить: 1 000 000 дол. США — для євродоларових ф’ючерсів та ф’ючерсів на 90-денні казначейські векселі, 250 000 фунтів стерлінгів — для ф’ючерсів на стерлінгові депозити. В основу кожного типу ф’ючерсних контрактів покладено відповідний фінансовий інструмент, дохідність якого формує ціну ф’ючерсів. Євродоларові ф’ючерсні контракти базуються на євродоларових тримісячних строкових депозитах, контракти на казначейський вексель — на 90-денних казначейських векселях уряду США, ф’ючерси на стерлінгові депозити — на тримісячних строкових депозитах у фунтах стерлінгів. Опціон — це угода, яка надає покупцеві опціону право (але не зобов’язання) на купівлю чи продаж базових фінансових інструментів за фіксованою ціною протягом деякого періоду або на визначену наперед дату в майбутньому в обмін на опціонну премію.

Предметом опціонної угоди можуть бути різноманітні фінансові інструменти: валюта, акції, індекси, цінні папери, кредити, ф’ючерсні контракти і т. ін. У перекладі «опціон» (від англ. оption) означає вибір. Саме можливість вибору і є основною характеристикою опціонів. В опціонній угоді, котра укладається між двома контрагентами, зазначається кількість та вид базових інструментів, що є предметом купівлі або продажу, дата виконання угоди чи період між двома датами, впродовж якого може бути виконана угода, а також фіксується ціна виконання опціону. Одна сторона купує опціон за винагороду, яка називається опціонною премією, здобуває право вибору і стає власником опціону. Друга сторона продає або виписує опціон, тобто надає право вибору, за що отримує премію. Для продавця опціон є зобов’язанням виконати умови контракту, якщо покупець вирішить його реалізувати. Продавець опціону бере на себе ризик зміни ціни активу за компенсацію у формі опціонної премії. Зазначимо, що покупець опціону не повністю звільняється від ризику, а тільки обмежує його рівень величиною опціонної премії. Покупець опціону може вийти з угоди трьома способами: - здійснити своє право і пред’явити опціон до виконання; - продати опціон третій стороні; - знехтувати правом, наданим опціоном. Опціон може бути виконаний лише за ціною, зафіксованою під час укладання угоди, яка називається ціною виконання опціону, або ціною страйк. Залежно від умов виконання вирізняють два типи опціонів: американський та європейський. Опціон американського типу може бути виконаний у будьякий день протягом зазначеного періоду часу. Для опціону європейського типу фіксується конкретна дата його виконання. Назви опціонів не пов’язані з географічним місцем укладання угоди. У міжнародній практиці переважного поширення набули опціони американського типу як гнучкіші й зручніші для покупців. Залежно від типу операції (купівля чи продаж), право здійснення якої надано в угоді, розрізняють опціон продажу — PUT (пут) і опціон купівлі — CALL (кол). Опціон PUT надає покупцеві опціону право продати обумовлену в контракті кількість базових інструментів у визначені 64

терміни за ціною виконання або відмовитися від продажу. Таким чином, опціон PUT захищає від зниження цін на активи. Опціон CALL надає право купити обумовлену кількість базових інструментів у визначені терміни за ціною виконання або відмовитися від купівлі і захищає покупця від підвищення цін. Покупець опціону відкриває довгу позицію (як за PUT, так і за CALL), продавець опціону займає коротку позицію за даною угодою, незалежно від виду опціону. Операції з опціонами можуть проводитись для страхування від ризику зміни цін на фінансові інструменти, за якими учасник має балансову позицію. Такий опціон називається покритим, а позиція — застрахованою. Опціон, використовуваний для одержання прибутку від різниці в цінах купівлі та продажу за відсутності відповідної балансової позиції, називається непокритим. Опціони обмежують ризик величиною опціонної премії, але не обмежують потенційних прибутків. Опціон PUT реалізовуватиметься покупцем опціону, якщо ціна спот базових інструментів стане нижчою за ціну виконання опціону. Прибуток покупця опціону обчислюється як різниця між ціною виконання (М) і спотовою ціною (S) базового інструмента за мінусом опціонної премії (Ор), виплаченої в момент придбання опціону. Оскільки ціни на базовий інструмент можуть зростати необмежено, то й прибуток покупця потенційно необмежений. В іншому разі, якщо спотова ціна буде вищою за ціну виконання, покупець не скористається правом, наданим опціоном PUT, і його витрати вимірюватимуться величиною опціонної премії, яка не повертається (рис. 6). Прибутки

Ціна

Op Витрати

Рис. 6 - Графік результатів хеджування для покупця опціону PUT 65

Отже, опціонний контракт обмежує ризик його власника величиною опціонної премії, яку він втрачає, не скориставшись опціоном. При цьому за економічним змістом опціонна премія класифікується як витрати, пов’язані зі зниженням ризику, а не як збитки. Власник опціону CALL реалізує своє право, якщо готівкова ціна S перевищить ціну виконання М (рис. 7). Прибутки

Ціна

Op Витрати

Рис. 7 - Графік результатів хеджування для покупця опціону CALL Опціон CALL дає право придбати фінансові інструменти в майбутньому за цінами, нижчими ніж на спотовому ринку, і одержати прибуток. І в цьому разі опціонна премія — це максимальна величина втрат у випадку, коли покупець не скористається своїм правом. Для продавця опціону максимальний прибуток вимірюється величиною опціонної премії в разі, якщо власник не пред’явить опціон до виконання. Якщо різниця між ціною виконання та спотовою ціною перевищить величину опціонної премії, продавець зазнає збитків. Залежно від співвідношення поточної ринкової ціни (S) та ціни виконання (М) опціони поділяються на три категорії. 1. Опціони з виграшем — ITM (in the money). Ціна виконання такого опціону вигідніша покупцеві, ніж поточна ціна базового інструмента, оскільки у разі негайного виконання приносить прибуток. Справджуються співвідношення: М < S — для CALL, М > S — для PUT. 2. Опціони без виграшу — АТМ (at the money). Ціна виконання дорівнює поточній ціні базового інструмента і у разі негайного виконання не принесе власникові ні прибутків, ані завдасть збитків. Виконується рівність М = S. 66

3. Опціони з програшем — OTM (out of the money). Ціна виконання нижча за поточну ціну активу для PUT і вища — для CALL (невигідна власникові). У разі негайного виконання покупець опціону зазнає фінансових втрат. Справджуються співвідношення: М > S — для CALL, М < S — для PUT. Купуючи опціон, покупець виплачує продавцеві опціонну премію, яка складається з двох частин: внутрішньої вартості; часової вартості. Внутрішня (дійсна) вартість опціону — це різниця між поточною ціною базового інструмента та ціною виконання опціону, яку можна одержати, негайно реалізувавши право опціону. Внутрішню вартість мають лише опціони з виграшем. Часова вартість опціону — це різниця між майбутньою (прогнозованою) ціною базових інструментів протягом періоду дії опціону та ціною виконання опціону. Часова вартість опціону залежить від двох чинників: тривалості періоду дії опціону та стандартного відхилення ціни базового інструмента. Аналізуючи стандартне відхилення, необхідно враховувати історичну мінливість ціни (за ряд попередніх періодів), а також власну думку та очікування продавця щодо майбутньої мінливості ціни базового інструмента. Чим ширший діапазон зміни цін, тим більша ймовірність коливань ціни і тим вищою буде часова вартість опціону. Покупець опціону може обчислити часову вартість як різницю між опціонною премією та внутрішньою вартістю. У випадку, коли опціонна премія вже відома, розрахунок часової вартості елементарний і полягає в обчисленні різниці між опціонною премією та внутрішньою вартістю опціону. Премія опціонів без виграшу або з програшем складається лише з часової вартості. Вартість опціонів змінюється з часом, оскільки постійно змінюються ціни базових фінансових інструментів на спотовому ринку. Між коливаннями ціни базового активу, який покладено в основу опціону, та ціною опціону існує певна залежність. Опціони можуть із часом втратити свою вартість, якщо ринкова ціна базового інструмента вигідніша, ніж ціна виконання, зафіксована в опціоні. Загалом опціони є зручними й гнучкими фінансовими інструментами страхування від ризиків, але їхня вартість досить висока. Опціонна премія в середньому становить 3—5 % від суми угоди. Переваги та недоліки опціонів. 67

Опціонні контракти мають важливі переваги порівняно з іншими інструментами хеджування. Насамперед ідеться про можливість вибору під час прийняття рішення про виконання опціону. Перевага полягає також у тому, що потенційний прибуток власника опціону не обмежується, як це характерно для інших інструментів хеджування, натомість ризик власника обмежено величиною опціонної премії, яка визначається в момент укладання контракту. Це дає змогу планувати діяльність у напрямі компенсації ймовірних втрат за опціоном. Наприклад, підприємство може включити вартість опціону в кошторис витрат на виробництво продукції або будівництво для замовника. Існування біржового та позабіржового опціонних ринків надає учасникам ширші можливості вибору для хеджування опціонами порівняно з іншими інструментами, оскільки для форвардних контрактів і свопів діє лише позабіржовий ринок, а для ф’ючерсів — лише біржовий. Використовуючи опціони можна найточніше дібрати саме той тип опціону (американський, європейський), його категорію (ITM, ATM, OTM), вид торгівлі (біржовий, позабіржовий), які найповніше задовольняють потреби учасника. Різноманітність опціонів є однією з переваг цього виду деривативів. Головний недолік опціонів — їх висока вартість. Опціони — зручні й гнучкі фінансові інструменти страхування ризиків, але їх вартість досить висока і в середньому становить близько 3 % від суми угоди. Для порівняння: форварди — комісійні не стягуються, ф’ючерси — витрати мінімальні, свопи — близько 1 % від суми контракту, тоді як опціони — 3 % від суми угоди і вище. Інший недолік полягає в необхідності виплати всієї опціонної премії наперед, тобто в момент укладання угоди. Недолік біржових опціонів — це стандартні суми, терміни виконання та види базових фінансових інструментів, які не завжди відповідають потребам учасників ринку. 3. СВОП КОНТРАКТИ І ЇХ АНАЛІЗ Своп-контракт (від англ. swap — обмін) — це угода між контрагентами про обмін (один або декілька) певною кількістю базових інструментів на визначених умовах в майбутньому. Як і більшість інших фінансових деривативів, своп-контракти найчастіше укладаються в розрахунку на умовну суму, що передбачає тільки обмін різницями в цінах базових інструментів, а не самими інструментами. Як правило, за умовами угоди проводиться серія 68

зустрічних платежів протягом періоду дії або один обмін в момент відкриття контракту з умовою проведення зворотної операції в момент завершення свопу. Умовні суми, які обмінюються в свопі, можуть бути однаковими або змінюватися. Розрізняють два види своп-контрактів — валютний своп і своп відсоткових ставок, кожен з яких має на меті хеджування відповідного виду ризику — валютного чи відсоткового. На практиці валютні та відсоткові свопи часто поєднуються в одній угоді. Своп-контракти як інструменти хеджування фінансових ризиків застосовуються на міжнародних ринках з початку 1980-х років. Уперше валютний своп був розроблений у Лондоні в 1979 р., але не набув великого поширення. Привернув увагу до цього виду похідних інструментів валютний своп-контракт, учасниками якого стали компанія Salomon Brothers, Світовий банк та фірма IBM (1981 р.). Саме висока репутація учасників цього свопу забезпечила довгострокову довіру до даного виду деривативів. З середини 1980-х років на міжнародних ринках ведеться робота зі стандартизації документування операцій своп. Для цього у 1985 р. була створена Міжнародна асоціація своп-дилерів (International Swap Dealers Assocsation — ISDA), яка розробила стандартизований кодекс і форму укладення своп-контрактів. Це значно спростило та прискорило проведення операцій своп, а також дозволило суттєво знизити витрати трансакції. Протягом останніх десяти років ринок своп-контрактів розвивається дедалі інтенсивніше, а його послугами користується більшість міжнародних банків. Нині банки Великої Британії та США розробили комунікаційну мережу, яка дозволяє спрощувати торгівлю свопами малої номінальної вартості та нетривалих строків дії. Своп-контракти є позабіржовими інструментами й оформлюються як юридичний договір, яким закріплюються права власності кожного учасника в разі невдачі — дострокового виходу з операції однієї зі сторін чи відмови від виконання зобов’язань. Учасниками своп-контрактів можуть бути банки, компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, довірчі товариства тощо. Часто свопконтракти укладаються на міжбанківському ринку. Сторони безпосередньо домовляються про умови свопу або користуються послугами своп-дилера, який створює ринок свопів. Дилери можуть бути не тільки посередниками, а й однією зі сторін свопу, якщо займають протилежну позицію і мають свій ризик. Сторони вправі вийти зі свопу, знайшовши покупця і перепродавши угоду на вторинному ринку. Вторинний ринок для операцій своп ще 69

недостатньо розвинений і досконалий, тому звільнення від умов контракту становить певні труднощі. Діапазон сум, на які укладаються угоди, досить широкий — від 1 до 500 млн дол. США, але ефективними операції стають починаючи з 10 млн дол. США. Свопи мають фіксовані строки погашення. Період від дати укладення угоди до дати її погашення може тривати від 1 до 10—15 років, але звичайно термін становить 2— 5 років. У світі існує небагато угод з періодом дії понад 10 років. Отже, операції своп належать до середньо- і довгострокових похідних фінансових інструментів. Свопи можуть застосовуватися як до нових операцій, тобто укладатися паралельно з балансовою операцією, у зв’язку з якою виникає ризик (отримання кредиту, конвертація однієї валюти в іншу, емісія або купівля цінних паперів), так і до вже існуючих, укладених раніше, угод та проведених операцій. У першому випадку сторони обмінюються реальними сумами, у другому — лише платежами (відсотковими ставками, курсовими різницями) у розрахунку на умовну суму, яка при цьому не є балансовою позицією сторін. Типової схеми здійснення своп-контракту не існує, оскільки кожна угода має індивідуальний характер і відбиває потреби та можливості конкретних учасників. Основна особливість свопів полягає у взаємовигідності, коли завдяки проведенню операцій обміну обидві сторони досягають тієї мети, яку вони перед собою ставили. Угоди своп укладаються тоді, коли потенційні учасники намагаються скористатися такими можливостями іншої сторони, яких у них самих немає. Отже, від своп-контракту переваги здобувають обидва учасники, жодний з них не програє і не виграє, завдяки чому вдається знизити вартість операції своп. Своп-контракти — порівняно недорогі інструменти хеджування ризиків. За здійснення операції зацікавлена сторона сплачує комісійну винагороду в розмірі близько 1 % від суми угоди. Ці контракти банки укладають, щоб хеджувати власні ризики, а також надавати послуги клієнтам для хеджування їхніх ризиків. Саме за це банк отримує винагороду у вигляді комісійних. Іноді обидві згадані цілі можуть досягатися в одній угоді. Загалом банки мають ширші фінансові можливості з розміщення та залучення коштів, тому свопконтракти крім комісійних, які сплачуються на момент укладення договору, можуть мати для банку й інші привабливі властивості. Переваги та недоліки своп-контрактів. Своп-контракти мають низку переваг порівняно з іншими деривативами. 70

Однією з важливих переваг є те, що обидві сторони контракту дістають можливість досягти поставленої мети: хеджування ризику або зниження витрат із залучення коштів. Вартість свопів нижча за вартість інших інструментів хеджування, наприклад таких, як опціони. У разі взаємної домовленості комісійні за угодами своп можуть взагалі не стягуватися. Перевага свопів полягає також у тому, що ці угоди укладаються на будь-який період та базовий інструмент, на відміну, наприклад, від ф’ючерсів. Ринок свопів добре розвинений, отже процедура укладання своп-контрактів легко реалізується, умови обговорюються, як правило, по телефону. Достроково вийти з операції своп можна кількома способами. Для цього можуть укладатися зворотні свопи, коли новий контракт компенсує дію вже існуючого. Крім того, під час підписання угоди можна обумовити випадки припинення її дії, які дозволяють кожній зі сторін за деяку платню розірвати контракт. Новою формою своп-контрактів є свопціони, які надають право одному чи обом учасникам вносити до контракту деякі зміни або нові умови протягом періоду його дії. Можливість дострокового виходу та гнучкість у виборі способу звільнення від умов контракту становить ще одну перевагу свопів. Оскільки більшість свопів укладається на умовну суму, це значно знижує ризик за даним видом операцій. У разі невиконання зобов’язань однією зі сторін втрати іншої сторони обмежуються контрактними відсотковими платежами або різницями валютних курсів, а не поверненням основної суми боргу. Важливо зазначити, що невиконання зобов’язань за свопами на практиці трапляється рідко. Ці переваги свопів перед іншими похідними фінансовими інструментами зумовили їх популярність, швидке поширення та вдосконалення. Проте своп-контракти мають деякі недоліки, і серед них — існування кредитного ризику, хоча, можливо, і невеликого. Якщо угода укладається за умови реального обміну сумами, ризик суттєво зростає. Оскільки свопи — це довгострокові похідні фінансові інструменти, то рівень ризику протягом дії контракту безперервно змінюється і потребує постійного контролю. Для зниження кредитного ризику використовуються гарантії третьої сторони, резервні акредитиви, застава або інші види забезпечення. Задля цього угоди своп можуть укладатися за допомогою посередників, котрі діють як клірингова палата і гарантують виконання всіх умов контракту. Найбільшими посередниками в організації та забезпеченні гарантій своп-контрактів є великі 71

банки США, торговельні та інвестиційні банки Великої Британії, провідні дилери ринку цінних паперів Японії. Намагання знизити кредитний ризик часто призводить до суттєвого підвищення вартості контракту — виплати брокерських та комісійних платежів. Загалом ринок своп-контрактів в даний час розвивається дуже стрімко і протягом останніх десяти років займає провідні позиції в структурі ринку фінансових деривативів. Цьому великою мірою сприяє гнучкість цих деривативів та практично безграничні можливості щодо конструювання нових інструментів на основі свопів, зокрема в поєднанні з опціонами. Поява своп-контрактів стала дійсно революційним етапом розвитку міжнародних фінансових ринків і в даний час сфера їх застосування динамічно розширюється. 4. ОСНОВНІ ВИДИ СУРОГАТІВ ЦІННИХ ПАПЕРІВ Варрант (інколи варант) (англ. warrant — повноваження, довіреність) - цінний папір, що дає її власникові право на купівлю деякої кількості акцій на певну майбутню дату за певною ціною. Зазвичай варранти використовуються при новій емісії цінних паперів. Варрант торгується як цінний папір, ціна якого відображає вартість його первинних цінних паперів. Варранти придбали популярність серед біржових спекулянтів, тому що курс варранта на покупку акції, по якому він котирується на біржі, істотно нижче за курс самої акції, тому для збереження заданої позиції потрібно менше коштів. Термін дії варранта достатньо великий, можливий випуск безстрокового варранта Варрант – це різновид конвертованого цінного паперу. Він може співпадати з основним цінним папером, а може бути випущеним окремо і обертатися на ринку як самостійний цінний папір. Операції з варрантами є високодохідними, але одночасно і ризикованими. Висока дохідність (значна збитковість) операцій з варрантами – це головна властивість варранта, яка отримала назву ―ефект важеля‖. Для характеристики ефекту важеля розраховують спеціальний коефіцієнт (Ер) за формулою:

Ер 

Ра Рв

де Ра – ринкова ціна звичайних акцій; 72

Рв – ринкова ціна варранта. Операції з варрантами здійснюються з метою: Отримання високого доходу за рахунок ефекту важеля; Створення умов для придбання в майбутньому акцій за фіксованою ціною; Зниження ризику при формуванні контрольного пакету акцій; Отримання додаткового доходу за рахунок різниці в цінах акції і варранта та використання цих коштів на фінансовому ринку до моменту придбання додаткових акцій. Згідно з проектом Закону «Про емісійні цінні папери та фондовий ринок», варантом визнається похідний емісійний цінний папір, який засвідчує право його власника на придбання певної кількості емісійних цінних паперів встановленого виду та категорії у строки, передбачені варантом. У законодавстві розвинених країн дуже поширеним є таке визначення варантів: варанти – це опціони, виписані самою фірмою на власні акції. Схоже визначення варанта ми знаходимо також у вітчизняному проекті Закону «Про похідні цінні папери»: фондовий варант – це опціон на купівлю, базовим активом якого є акції або облігації і який надає його власнику право на купівлю базового активу за ціною виконання у будь-який час до закінчення строку дії варанта. Варанти можуть випускатися окремо як самостійні цінні папери. Але найчастіше вони емітуються разом з новими випусками привілейованих акцій або облігацій. Такі варанти містять на лицьовому боці умови, за яких може бути реалізоване право придбання. Більшість варантів після закінчення певного строку дозволяється відокремлювати від того цінного папера, разом з яким вони були випущені, і продавати окремо. Іноді варанти є невід’ємною частиною цінного папера і можуть відокремлюватися лише у разі конвертації або погашення, наприклад, облігацій, до яких вони додаються. Варанти є свого роду єдиними цінними паперами, які можуть обмінюватися на звичайні акції. Відповідно до стандартної процедури для отримання звичайної акції власник повинен здати варант і сплатити певну суму, яка називається ціною виконання. Варанти випускаються з ціною виконання, яка перевищує поточний ринковий курс звичайної акції, що означає: на даний момент вони мають від’ємну теоретичну вартість. Це пояснюється тим, що інвестор, який придбав варант, очікує підвищення курсу акцій вище 73

фіксованої ціни. Ринкова ціна варанта визначається різницею між поточним ринковим курсом акцій компанії-емітента та ціною обміну, зафіксованою у варанті. Якщо зафіксована у варанті ціна придбання акції певної фірми дорівнює $10, а ринкова ціна акції цієї компанії на даний момент становить $6, то біржова ціна варанта не перевищує $4, тобто інвестор готовий заплатити $4 з метою набування права придбання акцій компанії по $10. Сертифікат – це документ, що задовольняє право володіння і розпорядження одною або декількома цінними паперами одного випуску. Якщо акція – це документальне вкладення в статутний капітал, то сертифікат – е документальне підтвердження вкладення в статутний капітал. Сертифікат акції надає акціонеру ті ж права, що і акція. Відмінності: - сертифікат виписується на певну кількість акцій; - втрачений сертифікат легко замінити на інший; - сертифікат підтверджує право безмежну кількість раз; - сертифікати можуть бути іменними і на пред’явника. Депозитарна розписка – цінний папір другого порядку, який може бути як у вигляді сертифіката, так і в бездокументарній формі. Випускається великим банком-депозитарієм і засвідчує права власності на акції іноземної компанії, що депоновані у цьому банку. До основних переваг, що прагнуть отримати компанії за допомогою депозитарних розписок на іноземному фондовому ринку, належать: - розширення групи потенційно інформованих та заінтересованих інвесторів за рахунок досконалішої інфраструктури та прозорості фондових ринків інших країн. Важливим елементом інфраструктури зарубіжних фондових ринків є наявність великої кількості конкуруючих інвестиційних компаній, що здатні проводити незалежну оцінку цінних паперів, повне та якісне інформаційне забезпечення торгів, доступність та прозорість інформації для потенційних інвесторів. Зокрема, у США інвестори мають можливість отримати безкоштовну інформацію про ситуацію на фондовому ринку через Інтернет, а також інформаційні агентства (наприклад, Bloomberg чи Reuters); - формування позитивного іміджу та зростання довіри до компанії-емітента. Особливо відчутною ця перевага є для компаній, що мають закордонних постачальників, клієнтів, партнерів чи інших контрагентів;

- вищий рівень ліквідності депозитарних розписок у порівнянні з акціями, що обертаються на внутрішньому ринку. Обсяги національного ринку не завжди дозволяють компаніям-емітентам отримати вигоду від випуску та розміщення своїх акцій. Це характерно, зокрема для українського фондового ринку, оскільки коштів вітчизняних інвесторів недостатньо для крупномасштабного вкладення у цінні папери, а це знижує рівень їх ліквідності. Натомість, за рахунок розміщення акцій на біржових майданчиках Європи чи США, вітчизняні компанії отримують більше можливостей для підвищення ліквідності своїх цінних паперів. Привабливість депозитарних розписок для іноземних інвесторів пов’язана з такими чинниками: — поява альтернативних варіатнів вкладення капіталу в акції іноземних компаній. Інвестиції в депозитарні розписки не потребують фізичного переміщення капіталу інвестора за кордон чи проведення валютообмінних операцій; — диверсифікація інвестиційного портфеля та зниження фінансових ризиків. Інвестиції в депозитарні розписки дозволяють інвестору отримати вигоду від кореляції дохідності, а відповідно і ризиків, від діяльності на фондових ринках різних країн. Щоб об’єктивно оцінити дієвість депозитарних розписок як сучасного інструменту вкладення /залучення капіталу, слід розглянути і їх окремі недоліки. Так, для компаній-емітентів, окрім потреби постійно слідкувати за дотриманням вимог зарубіжних фондових майданчиків для включення цінних паперів до лістингу, істотних труднощів, недоліків чи негативних результатів від випуску депозитарних розписок практично не спостерігається. Види депозитарних розписок: американські (ADR) – регулюються правом США і розміщуються на території США; міжнародні – регулюються правом Великобританії, розміщуються в Лондоні або Люксембурзі; глобальні (GDR) – регулюється правом США і розміщуються одночасно на ринках Європи та Америки; європейські (EDR) – регулюються правом США або Великобританії, розміщуються на Паризькій фондовій біржі. Американські депозитарні розписки (ADR) Американська депозитарна розписка – це випущений американським депозитарієм сертифікат, що підтверджує право на визначену кількість американських депозитарних акцій, що, в свою 75

чергу, надають право власності на визначену кількість депонованих цінних паперів іноземного приватного емітента. ADR є сьогодні одним з найбільш привабливих інструментів фондового ринку. За останні десять років обсяг угод з використанням ADR зріс у 10 разів. Першими депозитарними розписками в історії фінансів стали саме ADR. Впроваджені в обіг у 1927р. для спрощення здійснення американських інвестицій при розміщенні випуску відомого британського універсального магазина ―Селфридж‖, вони були певною відповіддю на прийняття у Великобританії закону, що заборонив британським компаніям реєструвати свої акції за кордоном інакше, ніж через розташованого у Великобританії трансфертного агента. Тобто, акції британських компаній більше не могли залишати територію Великобританії. Щоб задовольнити попит інвесторів у США, потрібен був власний фінансовий інструмент, який і дістав назву ―американські депозитарні розписки‖. Американські інвестори віддають перевагу ADR, а не безпосередньо акціям неамериканських компаній, оскільки: 1) ADRобертаються відповідно до американської законодавчої практики; 2) ADR продаються і купуються у доларах; 3) банк-депозитарій виконує розрахунки і виплати дивідендів за ADR у доларах. Практично всі проекти здійснюються банками, причому дуже обмеженою їх кількістю. Фактично монополія на випуск ADR належить 6 банкам: The Bank of New York, Citibank, J.P. Morgan, (їх частка – близько 95% ринку), Chase Manhattan, Bakers Trust Company і Marine Midland Bank. Функції банку-депозитарію: - надання послуг емітента з підготовки документів для SEC; - випуск та анулювання ADR; - зберігання відповідних акцій; - облік прав власності та ведення реєстру власників ADR. Усі програми депозитарних розписок поділяються на ті, що спонсоруються, і ті, що не спонсоруються. У першому випадку розписки випускаються на підставі угоди, підписаної між емітентом і депозитарієм. Депозитарій виступає як агент і для емітента, і для іноземної компанії, що одержує ADR. У другому випадку випуск розписок здійснюється одним або декількома депозитаріями за вимогою акціонерів. Емітент може навіть не підозрювати про

існування розписок на його цінні папери. Такі розписки можуть обертатись тільки на позабіржовому ринку. (крім NASDAQ). За своєю суттю депозитарна розписка — це розписка депозитарія про те, що в країні емітента на рахунках банку-зберігача знаходиться знерухомлений пакет цінних паперів, який і є забезпеченням депозитарних розписок. Принципова схема випуску депозитарних розписок зображена на рис. 8. Країна емітента

Іноземна країна

Зберігач

Іноземний депозитарій Випуск депозитарних розписок

Формування пакету акцій на рахунку у зберігача

Емітент

Іноземні інвестори

Рис. 8 - Принципова схема випуску депозитарних розписок Історично, поява депозитарних розписок пов’язана із законодавчою забороною у 30-х роках американським кредитним організаціям розміщувати свої активи в акції зарубіжних компаній. У відповідь на цю заборону було створено альтернативний похідний фінансовий інструмент — Американські депозитарні розписки (ADR) — цінні папери у формі сертифікатів, випущених американським банком, що засвідчують право покупця депозитарних розписок на відповідну кількість акцій компанії, яка розмістила частину своїх акцій на зберігання в депозитарій американського банку. ADR перебувають в обігу лише на біржовому та позабіржовому ринку США. Згодом, у зв’язку з обмеженнями інших країн на вивіз акцій національних корпорацій за кордон, з’явились інші види розписок: Глобальні депозитарні розписки (GDR) — депозитарні розписки, що можуть продаватись як на фондовому ринку США, так і Європи та Європейські депозитарні розписки (ЄDR) — депозитарні розписки, що перебувають в обігу на фондових ринках Західної Європи (випущені у 1999 році Citibank та Паризькою фондовою біржею, деноміновані у євро).

На практиці американські депозитарні розписки часто називають глобальними, оскільки до цього часу не склалось єдиної думки про чіткий розподіл їх особливостей та випадків використання. Хоча навіть по визначенню ринок GDR є ширшим, ніж ринок ADR, однак за обсягом обороту вони значно поступаються, оскільки вперше почали активно використовуватись на фондовому ринку лише у 90-х роках. Однією із запорук успішної реалізації програми випуску депозитарних розписок є обгрунтований вибір банку-депозитарію. Традиційним лідером серед банків-депозитаріїв є The Bank of New York. Саме він одним із перших почав обслуговувати випуски ADR компаній із країн Східної Єропи (зокрема, колишнього Радянського Союзу). Крім нього, успішно реалізують програми випуску депозитарних розписок Citibank, JP Morgan Chase, Deutsche Bank та інші банки, що мають сьогодні міжнародне ім’я. За оцінками фінансистів, сьогодні депозитарні розписки різних видів використовуються компаніями-емітентами у більш ніж 45 країнах світу. Ринки депозитарних розписок цих компаній умовно поділяють на три групи: традиційні; ті, що розвиваються; перспективні. До основних традиційних ринків депозитарних розписок відносять Австралію, Гонконг, Ізраїль, Австрію, Бельгію, Данію, Великобританію, Німеччину, Францію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Норвегію, Португалію, Японію, Мексику. Загалом на традиційні ринки припадає більше 60% програм депозитарних розписок. Решта випусків депозитарних розписок припадає на ринки, що розвиваються, основними з яких є: Аргентина, Бразилія, Чилі, Венесуела, Колумбія, Китай, Турція, Індія, Малайзія, Греція, Угорщина, Чехія та Росія. До перспективних ринків депозитарних розписок відносять Польщу, Румунію, Україну, Марокко, В’єтнам та інші країни. Слід зазначити, що найбільш відомими є випуски депозитарних розписок (ADR і GDR) саме на розвинених ринках. Менш відомим є досвід випуску та обігу депозитарних розписок на ринках, що розвиваються. В літературі такі депозитарні розписки отримали назву місцеві депозитарні розписки. Так, якщо ADR і GDR дозволяють емітентам із країн, що розвиваються, виходити на розвинені фондові ринки США та Європи, то місцеві депозитарні розписки розширюють можливості інвесторів із країн, що розвиваються, дозволяючи їм вкладати кошти в цінні папери іноземних емітентів. При цьому, на ринках, що розвиваються, виникає 78

конкуренція за капітал внутрішніх інвесторів, яка стимулює підвищення якості корпоративного управління та покращання інформаційної прозорості компаній-емітентів. Цікавим та повчальним для вітчизняних інвесторів та емітентів може бути досвід випуску Аргентинських депозитарних розписок (Certificado de Deposito Argentinos) та Бразильських депозитарних розписок (Certificados de Deposito de Valores Mobiliarios). Зокрема, випуск Аргентинських депозитарних розписок започатковано у 1997 році на основі відповідного законодавчого акта Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Основними завданнями реалізації програм випуску депозитарних розписок в Аргентині були: — активізація розвитку національного фондового ринку; — створення альтернативних можливостей та варіантів диверсифікації портфелів внутрішніх інвесторів; — розширення для внутрішніх інвесторів можливостей купівлі цінних паперів іноземних емітентів; — зворотнє залучення іноземного капіталу на внутрішній фондовий ринок. За останні роки популярність місцевих депозитарних розписок в Аргентині значно зросла (Аргентинські депозитарні розписки становлять близько 13-14% біржового ринку акцій у цій країні). Розглядаючи галузеву структуру ринку депозитарних розписок у світі, можна зробити висновок, що найбільшу частку серед емітентів займають компанії фінансового сектора: банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та компанії. Далі йдуть телекомунікаційні, технологічні та нафтовидобувні компанії. В Україні з грудня 2008 року запущено програму глобальних депозитарних розписок НАСК «Оранта» з метою підвищення ліквідності цінних паперів компанії й розширення бази акціонерів запущено програму випуску глобальних депозитарних розписок відповідно до правила S у відношенні акцій НАСК «Оранта» (Reg S GDR). Програма покликана полегшити іноземним інвесторам доступ до придбання акцій українських компаній і дає змогу здійснювати операції із деномінованими у доларах США цінними паперами, торгівля якими ведеться через системи Euroclear Bank SA та Clearstream Banking Люксембург. Банком-депозитарієм (Depositary) програми випуску депозитарних розписок НАСК «Оранта» став Deutsche Bank Trust Company Americas (Дойче Банк Траст Кампані Амерікас) - світовий лідер у секторі адміністрування цінних паперів. Банком-зберігачем 79

(Custodian) для обслуговування програми був обран Акціонерний банк «ІНГ Банк Україна». Брокером в угоді є компанія Dragon Capital. Юридичні послуги надала лідируюча українська юридична фірма «Саєнко-Харенко». ПЛАН ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ 1. Деривативи і системі фінансових інструментів. 2. Форвардні контракти та їх аналіз. 3. Ф’ючерсні контракти: суть, різновиди та оцінка. 4. Опціони. 5. Своп-контракти та їх визначення. 6. Сурогати цінних паперів. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ПОГЛИБЛЕНОГО ВИВЧЕННЯ 1. Порівняльна характеристика форвардних контрактів та ф’ючерсних; ф’ючерсів та опціонів. 2. Теорія очікувань і оцінка ф’ючерсного контракту. 3. Опціонний ризик. 4. Механізм формування опціонної угоди. 5. Проблеми та перспективи становлення ринку фінансових деривативів в Україні. 6. Макроекономічні функції похідних фінансових інструментів. ЛІТЕРАТУРА: основна [1, 2, 9, 13, 24, 26] додаткова [1, 3, 4, 7, 19, 23] ТЕМА 4. ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФОНДОВИХ БІРЖ 1. ФОНДОВА ФОНДОВОГО РИНКУ

БІРЖА

ЯК

ОСНОВА

ОРГАНІЗОВАНОГО

Фондова біржа представляє собою постійно діючий ринок цінних паперів з визначеним місцем і часом із продажу і придбання раніше випущених цінних паперів. Роль фондової біржі зросла у др. П. ХІХ ст., що було пов’язано із створенням великої кількості акціонерних товариств і. Відповідно, збільшенням об’єму випуску цінних паперів. В результаті 80

збільшення біржових оборотів головне місце на фондовій біржі зайняли акції і облігації приватних компаній. Найважливіша функція фондової біржі полягає в тому, що вона є інструментом мобілізації грошових капіталів для довгострокових інвестицій в різні галузі економіки. Іншою функцією фондової біржі є те, що вона виступає в ролі «вимірювача» в механізмі оцінки цінних паперів компаній. Велика кількість короткострокових спекулятивних біржових угод дозволяє виявити реальну, об’єктивну ціну паперів. Сучасні фондові біржі в розвинутих країнах – це в основному ринки акцій відомих компаній і похідних цінних паперів (опціонів, ф’ючерсів і т.п.) Фондова біржа – це організований ринок цінних паперів, на якому відбувається регулярна торгівля цінними паперами його професійними учасниками. З організаційно-правової точки зору фондова біржа – некомерційна фінансова посередницька установа з регламентованим режимом роботи, де укладаються торгові угоди між продавцями і покупцями за участю біржових посередників за офіційно закріпленими правилами. Ці правила встановлюються як державним законодавством, так і біржовими правилами (статутами бірж). Фондова біржа виступає як торгівельне, професійне і технологічне ядро ринку цінних паперів, крім того, біржа є підприємством. Ознаки класичної фондової біржі: 1) це централізований ринок, з фіксованим місцем торгівлі, тобто наявністю торгівельного майданчика; 2) на даному ринку існує процедура відбору найкращих товарів (цінних паперів), що відповідають певним вимогам (фінансова стійкість і великі розміри емітента, масовість цінного паперу, як однорідного і стандартного товару, масовість попиту і таке інше); 3) існування процедури відбору кращих операторів ринку як членів біржі; 4) наявність тимчасового регламенту торгівлі цінними паперами і стандартних торгівельних процедур; 5) централізація реєстрації операцій і розрахунків по ним; 6) встановлення офіційних (біржових) котирувань; 7) нагляд за членами біржі (з позицій їх фінансової стійкості, безпечного ведення бізнесу і дотримання етики фондового ринку). Фондова біржа організовує торгівлю тільки між членами біржі. Інші учасники ринку цінних паперів можуть здійснювати операції на біржі виключно при посередництві членів біржі. 81

Службовці фондової біржі не можуть бути ні її засновниками, ні професійними учасниками ринку цінних паперів, а також самостійно виступати в якості підприємців на фондовій біржі. Біржа лише створює умови, необхідні для укидання угод, обслуговує ці угоди, зв’язує продавця і покупця, надає приміщення, консультаційні і арбітражні послуги, технічне обслуговування і інше необхідне для того, щоб угода могла відбутись. Таким чином, створення фондових бірж переслідує досягнення наступних цілей : - створення спеціалізованого місця, оснащеного необхідними технічними засобами для проведення регулярних торговельних операцій; - оцінка якості цінних паперів емітентів і допуск до біржової торгівлі тільки високонадійних цінних паперів; - ведення котирувань цінних паперів і встановлення рівноважної ціни; - створення організованого ринку цінних паперів, на якому дії учасників регулюються правилами і стандартами, встановленими біржею; - забезпечення гарантій виконання угод із цінними паперами, постачання цінних паперів і взаємних розрахунків; - забезпечення інформаційної відкритості і прозорості фондового ринку для усіх учасників. Історично попередниками фондових бірж виступали спеціалізовані середньовічні ярмарки, на яких відбувалась торгівля векселями і монетами різних країн (Венеція, Флоренція, Генуя, Франкфурт). З часом з’являються і біржі як спеціалізовані постійно діючі ринки для торгівлі визначеними товарами, в тому числі і цінними паперами (спочатку векселями і довгостроковими паперами держави). Термін «біржа», згідно найбільш поширеної версії, походить від фламандського слова burse, що означає гаманець. Відомо, що в місті Брюгге в XVст. Проживала купецька сім'я van der Burse, на гербі якої були зображені три шкіряних гаманці. Торгові зібрання, які відбувались на площі біля їх будинку, отримали назву Bursa. З того часу слово увійшло до багатьох мов світу. Перші біржі з’явились а Антверпені і Ліоні в XIX ст., але через ряд причин незабаром припинили своє існування. Найстарішою фондовою біржею із сьогодні існуючих є Амстердамська біржа. Роком її створення називають 1611, коли амстердамські купці для укладання операцій із куплі - продажу ряду товарів побудували спеціальне 82

приміщення. До Першої світової війни Амстердамська біржа була біржою універсальною. На ній проводились торги різними товарами. Із цінних паперів на біржі спочатку були представлені акції голландської Ост-Індської і Вест-Індської компаній, англійської Ост-Індської компанії і боргові зобов’язання уряду Голландії і адміністрацій голландських міст. В перші роки допуск на біржу був вільним, угоди укладались спонтанно і завершувались потисканням рук, що входило в правило торгів. В XVIII ст. серед емітентів з’явились компанія Південних морів, Банк Англії, урядів європейських держав. В 1747р. на Амстердамській біржі котирувались 44 види цінних паперів. Універсальний характер був властивий багатьом біржам в минулому. Так, в дореволюційній Росії усі біржі були універсальними. До поч. XIX ст. Паризька біржа також була універсальною. Такими ж були і біржі у Франкфурті. В сучасний час більша частина бірж – спеціалізовані: або фондові (таких близько 180), або товарні (менше 20). Першою спеціалізованою фондовою біржею рахується Лондонська фондова біржа. Офіційний рік її створення – 1773. Фондові біржі виникли також в Ліверпулі (спеціалізація на акціях страхових компаній американських емітентів), Манчестері (залізниця і текстильні підприємства), Глазго (суднобудівництво і металургія), Кадифі (добувна промисловість). Провідне місце займала Лондонська фондова біржа. До середини XIX ст. основними видами цінних паперів на Лондонській фондовій біржі були державні облігації. (так, як в Англії з 1720р. до середини XIX ст. діяло законодавство, що обмежувало створення акціонерних товариств). З 1708р. по 1826р лише банк Англії мав привілей бути акціонерним товариством, всі інші банки діяли як індивідуальні підприємства або товариства. У Франції попередниками сучасних спеціалістів із цінних паперів були середньовічні міняли. Ще в 1304р. король Філіп ІV Красивий спеціальним указом ввів професію міняли. З 1639р. ці спеціалісти називались агентами по обміну. В 1724р. спеціально для проведення угод між торговими посередниками було побудовано приміщення, але ще був відсутній механізм оголошення цін. Лише в 1777р. для агентів із обміну було виділено спеціальну площадку для торгівлі цінними паперами і введено правило відкритого оголошення цін. В 1791р. створюється перша фондова біржа у Філадельфії. В 1792р. була створена провідна в сучасний час і найбільш 83

відома фондова біржа – Нью-Йоркська. Нью-Йоркські брокери укладали угоди (в кав’ярні ―Толтін‖) лише із членами фондової біржі із фіксованим розміром комісійних. В 1801р. Наполеон видав наказ про побудову спеціального приміщення Паризької фондової біржі, яке було завершено в 1826р. До 1840р. на Паризькій фондовій біржі мали котировку близько 130 боргових і пайових цінних паперів. В 1978р. заснована Токійська фондова біржа. В Росії перша біржа виникла на п. XVIII ст. при Петрі І, але після його смерті закрилась. В кінці XVIII ст.. біржа в Санкт-Петербурзі відкривається знову і залишається найкрупнішою в Російській імперії. В 1917р. починається новий період в розвитку нашої країни. Більша частина ринкових інститутів, до числа яких відносяться і біржі, була ліквідована. Заново в Росії та Україні відкриваються фондові біржі на початку 90-х років. Головною передумовою виникнення та розвитку фондових бірж є той факт, що зведення в одне місце покупців і продавців дозволяє точніше визначити справедливу (з економічної точки зору) ціну на товар, що збільшує ефективність обміну. Це також збільшує ліквідність товару, тобто його здатність бути швидко проданим. Однак не кожний товар може слугувати об’єктом біржової торгівлі, а тільки достатньо однорідний, масовий, взаємозамінюваний і подільний. Саме тому класичними біржовими товарами стали зерно, кофе какао, нафтопродукти та метали. Усіма перерахованими властивостями володіють акції та облігації, що перетворились в предмет біржової торгівлі практично одночасно із їх появою на ринку в XVII ст. Крім того, із ростом товарообмінних операцій у торгових посередників виникає потреба в упорядкуванні торгівлі, розробці визначених правил, норм, стандартів. Біржа саме і є такою організацією, де її члени встановлюють правила торгівлі, яких зобов’язуються суворо дотримуватись, домовляються про одиницю торгівлі (лот), умови поставки товару, розрахунків за нього. Характерною рисою фондової біржі до 70-80рр. ХХст. є торговий зал, де торгівля велась шляхом вільного оголошення цін, із реєстрацією угод, стягуванням фіксованих комісійних на користь членів біржі. До середини ХІХ ст.. основними паперами, якими торгували на біржах, були боргові зобов’язання держави, акцій було дуже мало. Тільки із другої половини ХІХ ст., коли акціонерне товариство стає провідною формою організації крупного капіталістичного підприємства, біржа перетворюється в основний ринок для акцій. В сучасний час у більшості країн на фондових біржах укладається 84

більша частина угод із акціями. Що стосується облігацій, то в США, наприклад, на фондові біржі припадає невелика частина обороту, угоди проходять в основному на позабіржовому ринку, в інших країнах на фондову біржу припадає основна частина угод, в третіх – активно розвинутий як біржовий , так і позабіржовий оборот облігацій. На п. ХХ ст.. в кожній крупній країні нараховувалось декілька фондових бірж (в США декілька десятків). Після Другої світової війни повсемісно проходить процес злиття фондових бірж, в результаті чого в багатьох країнах залишилась всього одна фондова біржа. Так, в Великобританії формальне об’єднання усіх діючих тут фондових бірж відбулось в 1973 році, в Австрії – в 1987р., у Франції – фактично в 1991р., в Швейцарії і Італії – в середині 90-х років. Загальна кількість фондових бірж в США скоротилась з 38 на початку 30-х років до 8 (з врахуванням НАСДАК – організованої позабіржової системи торгівлі цінними паперами Національної асоціації інвестиційних дилерів США) в сучасний час.

ТИПИ ФОНДОВИХ БІРЖ

У міжнародній практиці існують різні організаційно-правові форми бірж: - неприбуткова корпорація (Нью-йоркська біржа); - неприбуткова членська організація (Токійська біржа); - товариство з обмеженою відповідальністю (Лондонська і Сіднейська біржі); - напівдержавна організація (Франкфуртська біржа); - інші форми. І в міжнародній і в українській практиці біржі функціонують в групі дочірніх компаній і структур, що виконують допоміжні функції. Створення при біржі дочірніх юридичних осіб використовується для наступних цілей: - організація окремих торгівельних майданчиків (ф'ючерсні ринки і таке інше), - створення клірингово-розрахункових і депозитарних організацій, - видалення "за рамки" біржі комерційних операцій і послуг, не відповідних неприбутковому статусу фондової біржі. З точки зору правового статусу в світовій практиці існує три типи фондових бірж: публічно-правові; 85

приватні; змішані. Як публічно-правова організація фондова біржа має статус державного закладу і знаходиться під постійним державним контролем. Держава приймає участь в складанні правил біржової торгівлі і контролює їх виконання, забезпечує правопорядок на біржі під час торгів, призначає біржових маклерів і усуває їх від роботи і т.п. Це тип фондової біржі отримав найбільшого поширення в Німеччині і франції. Приватні фондові біржі створюються в формі акціонерних товариств, акціонерами яких є приватні компанії. Такі біржі абсолютно самостійні в організації біржової торгівлі. Всі угоди на біржі укладаються в відповідності із діючим в країні законодавством, порушення якого передбачає визначену правову відповідальність. Держава не бере на себе жодних гарантій із забезпечення стабільності біржової торгівлі і зниження ризику торгових угод. Цей тип бірж характерний для Англії та США. Якщо фондові біржі створюються як акціонерні товариства, але при цьому не менше 50% їх капіталу належить державі, то вони відносяться до типу змішаних організацій. Подібні біржі функціонують в Австрії, Швейцарії, Швеції. Розрізняють моноцентричні і поліцентричні біржові системи. При моноцентричній біржовій системі домінуюче становище займає одна біржа, розташована у фінансовому центрі країни, а решта фондових бірж мають місцеве значення. Прикладом моноцентричної системи може слугувати біржова система Англії, де править Лондонська фондова біржа, а усі провінційні біржі, позбавлені фактичної самостійності, приєднані до неї. Моноцентрична модель характерна також для Франції та Японії. В умовах поліцентричної системи окрім головної фондової біржі в країні можуть функціонувати ще декілька крупних бірж, як, наприклад, в Австралії, Німеччині, Канаді. В США розвиток біржової торгівлі привів до становлення своєрідної біржової системи, яку не можна віднести ні до моноцентричної, ні до поліцентричної моделі. В цій країні при домінуванні Нью-Йоркської фондової біржі регіональні біржові інститути не перетворились в її додатки, а зберегли свою самостійність і стабільно функціонують в межах державної біржової системи. Більше 30 бірж світу входять у Міжнародну федерацію фондових бірж (МФФБ), яка знаходиться в Парижі і здійснює координацію структур фондових ринків. На щорічних нарадах 86

комітетів МФФБ розглядаються такі питання, як законодавство і регулювання торгівлі цінними паперами, вплив економічної політики на фондовий ринок, розвиток техніки і технології біржової справи.

ПРАВИЛА І ПРИНЦИПИ БІРЖОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Правила фондової біржі: 1) організація і проведення біржових торгів; 2) лістинг і делістинг цінних паперів; 3) допуск членів фондової біржі і інших осіб, визначених законодавством, до біржових торгів; 4) порядок котирування цінних паперів і оприлюднення їх біржового курсу; 5) розкриття інформації про діяльність фондової біржі; 6) вирішення суперечок між членами фондової біржі і іншими особами, які мають право брати участь в біржових торгах згідно із законодавством; 7) здійснення контролю за дотриманням правил фондової біржі членами фондової біржі і іншими особами, які мають право брати участь в біржових торгах згідно із законодавством; 8) вживання санкцій за порушення правил фондової біржі. Кожна біржа має суворі правила допуску паперів до торгів. В якості критеріїв відбору паперів можуть виступати: 1) об’єм чистого доходу, що забезпечується даним цінним папером: 2) вартість активів компанії-емітента; 3) розмір випуску цінних паперів. Найкрупніша біржа світу - Нью-Йоркська, наприклад, висуває наступні мінімальні вимоги до компаній емітентів: 1) загальна кількість держателів акцій, допущених на біржу, має бути не менше 2200, в тому числі держателів 100 і більше акцій – не менше 2000; 2) вартість активів компанії-емітентів – не менше 19 млн. дол..; 3) компанія повинна бути прибутковою на протязі трьох останніх років; 4) об’єм балансового прибутку за останній рік повинен складати не менше 2 млн. дол.; 5) кількість випущених акцій – не менше 1 млн. 100 тис. шт..; 87

6) за останні півроку повинно бути продано не менше 100 тис. акцій. Окрім перерахованих кількісних показників враховуються і інші характеристики діяльності компанії, цінні папери якої виходять на біржу. Такими характеристиками може бути ступінь державної участі в компанії, характер ринку продукції даної компанії, відносна стабільність і становище галузі; перспективи розвитку як галузі в цілому, так і самої компанії. Нью-Йоркська фондова біржа, наприклад, заохочує нові малі і середні підприємства, які сприяють росту приватного капіталу і розширенню американської економіки. Оскільки для таких компаній постійний ріст важливіше показників поточного прибутку, біржа знизила вимоги до прибутковості для бірж, що розвиваються. Українські біржі, як правило, задають мінімальний розмір активів і кількість емітованих паперів. Претендент на включення у списки має представити емісійний проспект, фінансову звітність, розмір оголошених і виплачених дивідендів. 4. ОПЕРАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ БІРЖОВОЇ ТОРГІВЛІ При здійсненні угод купівлі-продажу акцій через систему біржової торгівлі продавець і покупець практично ніколи не зустрічаються між собою, а діють через посередників, які на професійному рівні забезпечують виконання їх замовлень. Клієнт, що бажає продати цінні папери, передає заявку своєму брокерові, що знаходиться в брокерській фірмі. Заявка може бути подана в усній формі, по телефону, по комп'ютерному зв'язку, у письмовій формі або яким-небудь іншим способом, узгодженим між клієнтом і брокерською фірмою. Брокерська фірма розташовується на дуже віддаленій відстані від біржі, де знаходяться лише її представники. Тому фірма передає замовлення клієнта своєму агентові, що знаходиться в торговельному залі біржі, по комп'ютерних системах зв'язку або по телефону. Обробивши отримане замовлення, представник фірми направляє його брокерові для виконання, який шукатиме найкращі шляхи його реалізації. Аналогічним чином діє інвестор, що бажає придбати цінні папери, віддаючи доручення своєму брокерові. На рис. 9 представлена укрупнена схема здійснення угоди купівлі-продажу цінних паперів на біржі. 88

В залежності від ступеня розвитку фондового ринку, кількості цінних паперів в обігу, заявок на придбання чи продаж, кільксті учасників торгових операцій, динаміки зміни цін застосовуються різні способи проведення торгівлі цінними паперами. Клієнт (продавець)

Брокерська фірма

2 2 Агент фірми на Агент фірми на біржі біржі 3 3 4 Брокер в Брокер в торговому залі торговому залі 5 6 6 Спеціаліст

Клієнт (покупець)

Рис.9 - Схема організації біржової торгівлі (1-доручення клієнта; 2 – передача наказу на біржу; 3 – передача наказу торговому брокеру; 4- виконання наказу на придбання; 6 – переача наказу спеціалісту (дилеру))

Розрізняють два основних способи організації торгівлі цінними паперами: простий і подвійний аукціон, кожен із яких має свої підвиди. На рис. 10 представленя укрупнена схема класифікації методів організації торгівлі цінними паперами. Організація торгівлі цінними паперами

Подвійний аукціон

Простий аукціон

Аукціон продавця

Заочний аукціон

Аукціон покупця

Залповий аукціон

Неперервний аукціон

Рис. 10 - Класифікація методів організації торговлі При нерозвиненому фондовому ринку для продажу цінних 89

паперів торгівля здійснюється за принципом простого акціону. На розвиненому фондовому ринку торгівля цінними паперами здійснюється за принципом подвійного аукціону. Простий аукціон представляє собою організацю торгівлі цінними паперами при якій покупці і продавці проводять епізодичні угоди наряму між собою. Він характеризується нерегулярністю проведення операцій і відсутністю розвинутої мережі посередників при здійсненні торгівлі. Простий аукціон залежно від попиту і пропозиції може бути організований у виді: - аукціону продавця; - аукціону покупця; - заочного аукціону. Простий аукціон продавця припускає наявність на ринку обмеженої кількості продавців, які надають для продажу цінні папери, і відносно великої попит з боку покупців, які конкурують між собою. Продавець пропонує для реалізації фінансовий актив, встановлюючи стартову (початкову) ціну, нижче за яку він не продасть цінні папери. Стартова ціна є нижньою межею вартості фінансових активів, від якої починаються торги. В процесі проведення аукціону ціна постійно росте в результаті конкуренції між покупцями. Врешті-решт залишається один покупець, що запропонував максимальну ціну за виставлений пакет акцій. Цей тип організації торгівлі дістав назву "Англійський аукціон". Простий аукціон покупця припускає, що на ринку існує досить багато продавців при обмеженій кількості покупців. В цьому випадку покупець вибирає найкращу пропозицію з боку продавців, які вимушені знижувати ціни, щоб реалізувати фінансовий актив. Така ситуація виникає на ринку, коли для реалізації пропонуються акції підприємства, фінансовий стан якого не дуже хороший, і власники цінних паперів прагнуть від них позбавитися. Аукціон проходить шляхом послідовного зниження продавцем цін на акції. Переможцем стає той покупець, який першим погодиться на пропоновану ціну. У світовій практиці, коли торги йдуть за принципом зниження цін на виставлені цінні папери, цей вид аукціону називають "голландським аукціоном". Однією з форм простого аукціону є закритий аукціон, на якому продавець оголошує про продаж певного числа цінних паперів протягом обмеженого періоду часу. Покупці подають заявки на придбання цього активу, вказуючи відповідні ціни. Інвестори не знають інформації про загальне число заявок, що подаються, 90

пропоновані іншими покупцями рівні цін і кількості цінних паперів, які бажають придбати інші учасники аукціону. В період проведення аукціону заявки накопичуються, після чого інформація про кількість цінних паперів, на які подані заявки, і рівень цін обробляється і повідомляється продавцеві, який приймає рішення про прийнятний рівень ціни. Найбільшого поширення у світовій практиці набула організація торгівлі у формі подвійного аукціону, при якому йде одночасна конкуренція як з боку продавців, так і з боку покупців. Подвійний аукціон може існувати тільки за наявності на ринку великої кількості цінних паперів, що мають високу міру ліквідності, значного числа учасників фондового ринку, зацікавлених в проведенні операцій по цих цінних паперах, а також при існуванні добре організованої інфраструктури фондового ринку. У країнах з розвиненим фондовим ринком біржова і позабіржова торгівля цінними паперами проходить у формі подвійного аукціону. Організація торгівлі в цьому випадку передбачає одночасний вступ заявок на купівлю і продаж фінансових активів за певними цінами. Перед організаторами торгівлі ставиться завдання максимального задоволення замовлень, що поступають, за прийнятними для учасників торгів цінами і забезпечення ефективного функціонування ринку. Залежно від методів задоволення заявок учасників подвійний аукціон підрозділяється на залповий (онкольний) і безперервний. Залповий аукціон передбачає, що догоди Залповий аукціон припускає, що угоди здійснюються не постійно, а з певною періодичністю. Заявки, що поступають, протягом конкретного періоду часу накопичуються, обробляються, а потім задовольняються. Залповий аукціон застосовується при недостатньо ліквідному ринку, коли угоди здійснюються нерегулярно, їх об'єми невеликі, а різниця в цінах відносно велика. Періодичність задоволення заявок ("проведення залпів") визначається ліквідністю ринку. При ліквідному ринку залпи виробляються досить часто, при менш ліквідному - рідше. При великих розмірах ринку розрахунок єдиної ціни і задоволення заявок відбуваються досить часто. Наприклад, на Франкфуртській фондовій біржі, де торгівля йде за принципом залпового аукціону, по найбільш ліквідних акціях оновлення ціни відбувається кожні 5-7 хвилин. По найменш ліквідним акціям задоволення заявок виробляється один раз протягом торговельної сесії. Безперервний аукціон припускає, що одночасно 91

здійснюється реєстрація цін на купівлю і продаж цінних паперів, які відбиваються на електронному табло для огляду усіма учасниками біржової торгівлі або заносяться в книгу замовлень. У ряді випадків аукціон проводиться за принципом "натовпу" (наприклад, Лондонська міжнародна біржа фінансових ф'ючерсів і опціонів), при якому брокери в спеціально відведених місцях "з голосу" укладають між собою угоди під контролем службовців біржі. При безперервному аукціоні на електронному табло по кожному виду цінних паперів вказуються найкраща ціна на продаж (мінімальна ціна) і найкраща ціна на купівлю (максимальна ціна), а також час здійснення останньої угоди. Брокери, бачить дані про найкращі ціни, приймають рішення про купівлю (продажу) цінних паперів, якщо ціни їх влаштовують, або пропонують свої ціни, що зменшують "спред" - різницю між ціною купівлі і ціною продажу. За результатами торговельної сесії біржа публікує інформацію про кількість і об'єм угод по кожному виду цінних паперів, найкращих цінах на купівлю і на продаж цінних паперів протягом біржового дня, а також ціну відкриття (ціну на початку біржового дня) і ціну закриття (ціну на момент закриття біржі).

БІРЖОВІ ПОСЕРЕДНИКИ

В операціях із цінними паперами на біржі діють дві групи професійних учасників, яких називають посередниками. До першої групи відносяться брокери (в Німеччині їх називають маклерами, а у Франції – агентами із обміну). Брокери укладають угоди в інтересах клієнтів або як повірені, або як комісіонери. За свої послуги вони отримують від клієнтів винагороду. Розмір винагороди може бути або постійним, або залежати від об’єму угоди (чим вище об’єм угоди, тим нижче питома вага ставки комісії). Інша група учасників – дилери (в Німеччині – курсові маклери, а в Англії – джоббери). Дилери укладають угоди від свого імені і за свій рахунок. При цьому дилери зобов’язані купувати чи продавати цінні папери за тими цінами, які вони самі оголосили. Прибуток дилера визначається як різниця між ціною придбання (продажу) і ціною продажу (придбання) цінних паперів. На фондових біржах США в якості посередників також виступають так звані спеціалісти, які укладають угоди від свого імені або за свій рахунок, або за рахунок клієнта. Зазвичай спеціаліст 92

приймає участь в придбанні або продажі цінних паперів однієї чи декількох конкретних компаній. Він приймає замовлення від інших брокерів на придбання чи продажу цінних паперів компанії, в випадку, якщо поточна ринкова ціна не співпадає з ціною, вказаною їх клієнтом, і реєструє ці замовлення в порядку надходження в спеціальній книзі. Завданням спеціаліста є сприяння скороченню амплітуди коливань цін на папери. В випадку падіння цін він має скуповлювати ―падаючі‖ цінні папери за свій рахунок і потім, коли ціна починає зростати, продати їх. Таким чином, спеціаліст не дає можливості цінним паперам визначених компаній падати нижче заданого їм рівня. Фондові біржі в США, як правило, жорстко регламентують діяльність спеціалістів. Усіх осіб, що працюють в торговельному залі біржі, можна розділити на наступні групи: - комісійні брокери; - брокери торговельного залу; - фахівці; - зареєстровані трейдери. На біржі особами, безпосередньо зайнятими виконанням доручень клієнтів, є брокери. Зазвичай розрізняють два типи брокерів, що працюють на біржі: "комісійні брокери" і "брокери торговельного залу" (на Нью-йоркській фондовій біржі їх називають "двохдоларові" брокери, оскільки раніше за виконання заявки вони отримували 2 дол. за лот (100 штук цінних паперів)). Комісійний брокер - це співробітник брокерської фірми, що працює в торговельному залі біржі і виконує доручення клієнтів. Якщо доручень небагато, то він сам займається їх виконанням. Якщо ж заявок поступило багато або комісійний брокер зайнятий, то тоді він вдається до послуг брокера торговельного залу, Ці брокери є незалежними підприємцями і отримують комісійні за те, що допомагають брокерській конторі виконувати доручення клієнтів. Брокер, отримавши доручення на купівлю (продаж), прямує до місця, де працює фахівець з цього типу цінних паперів, і з'ясовує ситуацію за цінами попиту і пропозиції, кількістю пропонованих і запрошуваних цінних паперів, ціною останньої угоди. Цю інформацію він або дізнається у фахівця, або прочитує її з електронного табло. Оцінивши ситуацію, брокер може купити (продати) цінні папери у фахівця (на рис. 9 ця дія показана лінією 6) або безпосередньо у іншого брокера, якщо запропоновані умови угоди задовольняють обидві сторони (на рис. 9 цей процес купівлі -продажу позначений лініями 4 і 5). Такий механізм виконання заявки можливий, якщо 93

вказана в дорученні клієнта ціна співпадає з ринковою або близька до неї. В цьому випадку заявка виконується негайно. Якщо брокер отримав заявку, в якій ціна істотно відрізняється від ринкової, і, отже, негайно виконати її не представляється можливим, то він залишає заявку у фахівця, для того, щоб останній виконав це доручення, коли дозволять ринкові умови. Цей тип заявок називається "Лімітними заявками", які заносяться в базу даних фахівця з вказівкою осіб, що передали цей наказ, кількості цінних паперів, що купуються (що продаються), ціни угоди і часу вступу заявки. Заявки будуть реалізовані у міру створення сприятливих ринкових умов. Комісійні брокери отримують винагороду від фірми, в якій вони працюють, у вигляді фіксованої ставки або у вигляді комісійних відсотків від кількості проданих (куплених) цінних паперів. Брокери торговельного залу отримують комісійну винагороду від брокерських фірм, чиї доручення вони виконали, у вигляді комісійних на кожні 100 одиниць цінних паперів. Так, на Ньюйоркській фондовій біржі двохдоларові брокери мають 1 - 1,5 дол. за кожні 100 акцій, по яких відбулася угода. Якщо брокери залишили лімітні накази у фахівця, то вони комісійних не отримують, а винагороду заробляє фахівець, коли їм будуть реалізовані залишені у нього заявки. Придбання чи продаж цінних паперів на біржі здійснюється лотами, тобто партіями визначеного розміру. Так, на Нью-Йоркській фондовій біржі повний лот складає 100 одиниць цінних паперів. Біржовий комітет кожної фондової біржі встановлює біржове мито (грошовий збір), який він стягує з покупця чи продавця цінних паперів за право укладання біржових угод. Якщо клієнт збирається продати чи купити на біржі конкретний вид цінних паперів, він звертається до свого брокера і дає йому замовлення. Замовлення може бути двох видів: купити чи продати швидко і за найкращою ціною або купити чи продати за визначеною конкретною ціною тоді, коли ця ціна буде досягнута. Брокер, який отримав замовлення від клієнта, зв’язується з іншим брокером (із тієї ж брокерської фірми), що знаходиться в торговому залі біржі, тобто безпосередньо в тому місці, де укладаються угоди. Іноді між брокером, що прийняв замовлення, і брокером в торговому залі знаходяться один чи декілька брокерів чи клерків, завданням яких є передача даного замовлення. Угоди на біржі відбуваються шляхом публічних торгів. Брокер торгового залу з’ясовує, за якими цінами здійснювались останні 94

продажі (придбання) замовлених цінних паперів, і якщо ціни приблизно відповідають побажанням клієнта, то брокер публічно оголошує свою ціну (найкращу), а також кількість лотів. Яку він готовий купити чи продати. Якщо він не отримує відповіді, то це означає, що ніхто не буде укладати із ним угоди. Якщо же знайдеться інший брокер, готовий укласти угоду на запропонованих умовах, то він відповість ―беру‖ чи ―продано‖. Тоді угода буде рахуватися укладеною. Кінцевий розрахунок за угодами здійснюється в кінці дня. Оскільки брокери на протязі дня можуть продати і купити велику кількість цінних паперів, то кінцевий розрахунок представляє собою фактично взаєморозрахунок з реальною оплатою лише різниці. Самі цінні папери зберігаються в розрахунковій палаті біржі і тому не має необхідності продавцям цінних паперів доставляти їх на біржу, а покупцям – забирати їх звідти. Передача цінних паперів здійснюється шляхом дебитування чи кредитування їх рахунків. 6. МІЖНАРОДНІ ТА ВІТЧИЗНЯНІ ФОНДОВІ БІРЖІ, ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

Американський регіон Нью-Йоркська фондова біржа New York Stock Exchange (NYSE) Найбільша фондова біржа в світі (за об'ємом торгів) і друга за кількістю компаній в лістингу. Торговий майданчик Нью-Йорської фондової біржі розташований за знаменитою адресою "Wall Street 11", складається з п'яти великих торгових залів, в яких і відбувається торгівля акціями найбільших національних і зарубіжних компаній. Свою історію NYSE бере з 17 травня 1792 року. У 1971 році NYSE була оформлена як некомерційна корпорація. Вона управляється Радою директорів з 26 членів, включаючи голову і президента, 12 публічних представників і 12 представників компаній з біржової індустрії. 7 березня 2006 року в результаті злиття з Archipelago Holdings, корпорація "NYSE Group" була оформлена, як комерційна організація і її акції були розміщені на біржі під символом (тікером) NYX. Торгівля цінними паперами на біржі NYSE відбувається у формі безперервного аукціону. Для кожного цінного паперу призначено певне місце в торговому залі. NYSE керується набором правил і інструкцій, які гарантують надійну і ефективну торгівлю 95

мільярдами цінних паперів щодня. Фахівці біржі з використанням передових технологій виконують замовлення продавців і покупців, визначаючи ціну на ринку згідно законам попиту і пропозиції. Біржа працює в буденні дні з 16-30 до 23-00 за київським часом. Електронна фондова біржа США National Association of Securities Dealers Automated Quotations (NASDAQ). Найбільша електронна фондова біржа США. Вона була заснована Національною асоціацією дилерів цінних паперів (NASD) в 1971 році. На біржі торгуються акції близько 3’300 американських і міжнародних компаній з усіх галузей світової економіки. На біржі здійснюється більше операцій, ніж на будь-якій іншій американській біржі. Близько 54% всіх акцій в США котуються на NASDAQ. Біржа належить компанії The Nasdaq Stock Market Inc., яка здійснює її управління. акції цієї компанії торгуються під тікером NDAQ. Перші торги на NASDAQ Stock Market пройшли 8 лютого 1971 року, і тоді це була перша електронна фондова біржа в світі. 17 липня 1995 року індекс NASDAQ вперше закрився вище за тисячну відмітку. Максимальне значення було зафіксоване 10 березня 2000 року і склало 5132.52, що стало початком кінця буму акцій інтернеткомпаній. Згодом індекс впав майже в два рази менш ніж за рік. На біржі NASDAQ операції проводяться через складну комп'ютерну систему і телекомунікаційну мережу – так забезпечується своєчасна передача критичної інформації про перебіг торгів всім кінцевих користувачів. Середній спред (різниця в ціні між попитом і пропозицією) складає 0.95 центів, в порівнянні з показником 1.56 на ринку NYSE. Найвідоміший індекс біржі - Nasdaq-100 Index. Він включає 100 найбільших національних і зарубіжних компаній, представлених на біржі, і заснований на показнику капіталізації компанії. У нього потрапили майже всі компанії-лідери секторів ринку. Торгівля відбувається цілодобово, але максимальна активність з 16-30 до 23-00 за київським часом. Ф’ючерсна і опціонна біржа Chicago Board of Trade (CBOT). Чикагська Торгова Палата – це провідна ф'ючерсна і опціонна біржа. Заснована в 1848 році. Більш ніж 3600 членів і акціонерів беруть участь в біржових торгах 50 різними ф'ючерсними і опціонними продуктами, за допомогою аукціонних і електронних біржових торгів, об'єм яких в 2005 році досяг рекордного для біржі рівня в 674 млн. контрактів. В своїй ранній історії CBOT проводила біржові торги виключно зерновими культурами, такими як кукурудза, 96

пшоно, овес, соя. І лише набагато пізніше біржові торги стали проводитися з ф'ючерсами на не сільськогосподарські продукти казначейські бонди і ноти США, індекси (DJIA), свопи. У 1982 році були введені біржові торги на повністю електронні ф'ючерсні контракти на золото і срібло. Слідуючи світовій тенденції в 1994 р. на CBOT успішно стартувала система електронних біржових торгів, яка після ряду удосконалень вилилася в сумісний з Лондонською ф'ючерсною і опціонною біржею в проект e-CBOT. В 2007 році Товарна біржа Чикаго і Чикагська Торгова Палата (СВОТ) завершили процес злиття. В результаті об’єднання утворилася компанія CME Group Inc. (або CME/Chicago Board of Trade Company), яка стала однією з найбільших бірж в світі. Середній об'єм торгів на новоствореній біржі в кінці 2007 року склав близько 10,2 млн. контрактів в день. Участь в електронних торгах приймали компанії з 80 країн світу. Американська Фондова Біржа (AMEX). Американська Фондова Біржа — одна з найбільших регіональних бірж США, розташована в Нью-Йорку. Почала історію свого розвитку в 1911 році, коли нью-йоркські вуличні торговці акціями об'єдналися в асоціацію New York Curb Market Association. В 1953 році отримала нинішню назву. Після обвалу ринку в 1987 році біржа посилила правила торгів, піднявши рівень біржової маржі (інструмент гарантійного забезпечення при торгах) і встановивши максимально допустимий рівень падіння цін на акції, після якого торги припиняються. На початку 1990-х років AMEX першою в світі ввела систему електронних торгів з використанням бездротових терміналів. В 1998 році біржа була куплена NASDAQ, проте в 2004 році учасники AMEX викупили майданчик і залишаються до сьогоднішнього дня її акціонерами. Основний індекс: XAX (Amex Composite) — відображає стан акцій і депозитарних розписок (ADR) всіх компаній на біржі. У 1950-і роки біржа пережила ряд скандалів, пов'язаних з ціновими маніпуляціями і торгівлею незареєстрованими акціями, а в 1972 році AMEX майже порівнялася з Нью-Йоркською фондовою біржею (NYSE) по лістингу, але з появою електронної біржі NASDAQ з AMEX почався відтік компаній. Криза продовжувалася близько 10 років, поки біржа не почала торгувати держоблігаціями, опціонами, дериватами і допускати до лістингу іноземних компаній. Європейський регіон. London Stock Exchange (LSE) (англ. London Stock Exchange, скорочено LSE) — одна з найбільших і старіших бірж Європи. 97

Офіційно заснована в 1801 році, однак її історія розпочалась ще у 1570 році, коли королівський фінансовий агент і радник Томас Грешем збудував Королівську Біржу за власний кошт. Лондонська біржа є акціонерним товариством, акції якої на ній же і котуються. Ринок акцій на лондонській біржі поділяється на: основний (англ. main, official), куди допускаються компанії, які відповідають вимогам Управління з фінансового регулювання і нагляду Великобританії(англ. The Financial Services Authority (FSA), і альтернативний ((англ. Alternative Investments Market, AIM), з менш жорсткими вимогами. На альтернативному майданчику котуються акції більш молодих компаній, та інноваційних компаній. Альтернативний майданчик (AIM) було створено в 1995 році. Лондонська біржа вважається самою інтернаціональною – до 50% міжнародної торгівлі акціями відбувається на її торгових майданчиках. В 2007 році відбулося поглинання Італійської фондової біржі (Borsa Italiana S.p.A.). На майданчику AIM в 2007 році було проведено лістинг компанії FERREXPO. Основним активом цієї компанії є українська компанія Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат. Проведення лістингу Ferrexpo стало першим IPO української компанії на зовнішньому ринку фінансових ресурсів. EURONEXT. Перша міжнародна європейська біржа, яка об'єднує ринки, де проводяться торги по акціям і похідним фінансовим інструментам Бельгії, Франції, Нідерландів, Португалії і Великобританії. На додаток до акцій і дериватів, група компаній Euronext надає послуги клірингу і фінансову інформацію. За обсягами капіталізації Euronext є одною з провідних бірж світу. Euronext була створена 22 вересня 2000 року в результаті злиття Амстердамської, Брюссельської і Паризької фондових бірж з метою надати об'єднаній біржі перевагу на фінансовому ринку Європи. У грудні 2001 року Euronext придбала акції Лондонської міжнародної біржі фінансових ф'ючерсів і опціонів (LIFFE), ставши її власником. Починаючи з 2003 року похідні інструменти, які торгуються на всіх дочірніх біржах, торгуються в системі LIFFECONNECT — електронній трейдинговій платформі LIFFE. У 2002 році група злилася з Португальською фондовою біржею, яка була згодом перейменована в Euronext Lisbon. За підсумками торгів формується один з найбільш важливих індексів міжнародної економіки Euronext 100. Сьогодні Euronext представляє доступ до торгів на наступні інструменти - акції, опціони і ф'ючерси на акції, варранти і 98

сертифікати, всілякі індекси і ф'ючерси на них (CAC 40, FTSE 100), облігації (державні і корпоративні), свопи, ф'ючерси на облігації, іноземну валюту, товарні ф'ючерси і опціони на какао, кукурудзу, картоплю, цукор. Франкфуртська фондова біржа Франкфуртська фондова біржа – найбільша біржа Німеччини і одна з найбільших бірж світу. Оператором торгового майданчику виступає Deutsche Boerse Group AG. Свою історію Франкфуртська фондова біржа почала в 1585 році, коли торговці прийняли єдині обмінні курси валют в Франкфурті-на-Майні, який до того часу став одним з найбільших європейських торгових центрів. Лідируючі позиці в Німеччині біржа займає з 1949 року. Під контроль Deutsche Boerse Group AG була передана в 1993 році. Фондовий майданчик Франкфурта визнано одним із найбільш інноваційних у світі, оскільки він пропонує інвесторам новітні рішення для їхньої ефективної діяльності. Біржа підтримує зв’язки з інвесторами всього світу, при цьому їхня кількість зростає з кожним роком. Останнім часом почала змінюватися структура інвесторів. Якщо до 2000 року на біржі були присутні в основному німецькі інвестори, то зараз присутні капіталовкладники зі США, Великобританії, Франції, Нідерландів, Швейцарії та інших країн. Франкфуртська фондова біржа пропонує найменшу загальну вартість первинного розміщення акцій у порівнянні з іншими фондовими майданчиками світу. Цей майданчик надає компаніям, які бажають вийти на міжнародні ринки капіталу, найефективніший, з погляду часових і фінансових витрат, механізм здійснення ІРО. Біржа висуває не дуже жорсткі вимоги лістингу. Однак однією з необхідних вимог є прозорість компанії. Лістинг є рівноправним для всіх компаній незалежно від їх капіталізації та торговельної історії. Торгівля на Франкфуртській фондовій біржі проводиться на трьох ринках: офіційному ринку, де проходять операції з державними облігаціями та цінними паперами найбільших компаній; регульованому ринку – з цінними паперами компаній з меншою капіталізацією; ринку позабіржового обігу - з цінними паперами нових і невеликих компаній. В 2005 році об’єм торгів склав 1,915 трлн.дол., в лістингу було 764 компанії, а капіталізація склала 1,303 трлн.дол. Провідним індексом Франкфуртської фондової біржі є DAX (Deutscher Aktienindex), котрий відображає ціни на акції 30 найбільших німецьких компаній і виступає барометром німецької економіки. 99

Мадридська фондова біржа (Madrid Stock Exchange). Madrid Stock Exchange – найбільша біржа Іспанії, серед регіональних бірж в Барселоні, Більбао і Валенсії, котрі торгують акціями, конвертованими облігаціями, а також цінними паперами з фіксованою дохідністю. Основний індекс Мадридської фондової біржі - Madrid Stock Exchange General Index, котрий широко використовується банками, компаніями комунального господарства, компаніями в області комунікацій і враховує частоту угод і ліквідність. Угоди здійснюються через електронну систему торгів, яка вперше була випробувана на Фондовій біржі Торонто (Toronto Stock Exchange). Торги на Мадридській фондовій біржі проходять з 11:00 до 17:00, попередні торги - з 10:00 до 11:00. Розрахунки відбуваються протягом п’яти днів, з моменту укладення угоди. Італійська фондова біржа (Borsa Italiana S.p. A., ISE). Borsa Italiana S.p.A., ISE – найбільша біржа Італії, яка знаходиться в Мілані. Відкрита в 1998 році і входить до складу корпорації Borsa Italiana Group. Головні акціонери – найбільші банки Італії та іноземні компанії. На 31 січня 2006 року в лістингу Італійської фондової біржи перебувала 281 компанія, загальною капіталізацією 899 млрд.долл. Borsa Italiana містить у собі сім компаній, загальний виторг по яким в 2006 році склав 278,5 мільйонів євро. Італійська фондова біржа характеризується як активна - за день, в середньому, відбувається 307 тисяч угод на 6,5 мільярдів євро. Найбільший об’єм торгів був зафіксований 17 березня 2000 року – 8,03 млрд.євро. (в 2006 році загальний об’єм торгів склав 1, 294 трлн. долл.) Найвідоміший індекс біржі S&P/MIB – відображає вартість акцій 40 найбільших компаній, список яких постійно змінюється і загальна капіталізація яких складає 80% всієї біржі. В червні 2007 року Лондонська фондова біржа (LSE) і італійська Borsa Italiana спільно заявили про злиття. У ході угоди була створена компанія вартістю в 5,8 мільярда євро. Британська біржа запропонувала по 4,9 своїх акцій за кожну акцію оператора італійського фондового ринку. Сума угоди склала 1,63 мільярда євро. Очікується, що злиття дозволить у 2009 фінансовому році збільшити виторг щонайменше на 10 відсотків. Щорічно за рахунок злиття біржовики будуть заощаджувати близько 29 мільйонів євро. Азіатський регіон. Токійська Фондова Біржа (Tokyo Stock Exchange).

100

На долю Токійської біржі припадає близько 80 % біржової торгівлі Японії. Біржа була створена в 1949 році. В 1982 році на біржі було введено автоматизовану систему прийняття та виконання заявок CORES, що проводила операції з будь-якими акціями. Система біржової торгівлі на Токійській фондовій біржі відрізняється від систем біржової торгівлі в США та Великобританії. Провідну роль на біржі відіграють сайторі – посередники, що приймають заявки від фірм на біржі і не мають права проводити операції за власний рахунок. Така ситуація спостерігалася до 1998 року.В 1999 та 2005 біржа декілька разів припиняла торги через оновлення комп’ютерного забезпечення. Сьогодні на біржі торгують переважно акціями першого та другого ешелонів а також незначна частка припадає на облігації та опціони ТOPIX.Основними гравцями є інституційні інвестори - 80% акцій, а решта 20% - приватні інвестори. В 2005 році Токійська біржа зайняла почесне друге місце в світовій класифікації найбільших фондових майданчиків світу. В її склад ввійшли 2 500 компаній з капіталізацією в 3 трлн. дол. США. Провідними індексами Токійської біржі є TOPIX та NIKKEI. Існує також ряд індексів компаній з малою, середньою та великою капіталізацією а також індекси галузей – телекомунікації, фінансовий, банківський, металургія тощо. Шанхайська фондова біржа (Shanghai Stock Exchange). Шанхайська фондова біржа – найбільша торгова площадка Китаю, одна з лідируючих азіатських бірж. Свою історію почала ще з ХІХ сторіччя. В 1891 році розпочалося стрімке зростання цін на акції вугільних компаній. Закордонні підприємці, за законами того часу, не могли купувати акції китайських емітентів, заснували Асоціацію шанхайських брокерів, через яку і купували необхідні цінні папери. В 1895 році набрали силу нові закони, котрі дозволяли купувати акції китайських компаній закордонним брокерам. Але до цього часу, Асоціація китайських брокерів довела свою ефективність і тому було прийнято рішення її не ліквідовувати. А вже через 9 років Асоціація китайських брокерів була перейменована в Шанхайську фондову біржу. Ринок акцій на біржі ділиться на 2 дивізіони – ―Акці ―А‖ і ―Акції ―Б‖ . Торгові операції на ―Акці ―А‖ заключаються в юань, а валютою ―Акцій ―Б‖ виступають долари США. Правління біржі планує в майбутньому об’єднати два ринка.

101

В 2007 році на Шанхайській фондовій біржі відбувалися торги по акціям 904 компаній: серед них 850 емітентів ринка ―А‖ і 54 – ринка ―Б‖. Основним показником фінансової стійкості компаній – емітентів є індекс SSE. Для його розрахунку використовується середньозважена ціна акцій всих компаній, котрі торгуються на біржі. National Stock Exchange of India (Національна Фондова біржа Індії). Була створена в 1992 році. В створені біржі приймали участь провідні фінансові інститути Індії за проханням правління країни. Операції фінансовими інструментами були розпочаті в 1994 році. Спочатку це були угоди виключно з інструментами боргового ринку, а потім вже перейшли до таких інструментів, як акції і інші похідні. На даний момент біржа займає одне з перших місць в світу за кількістю укладених угод. Такого результату вдалось досягти завдяки впровадженню новітніх електронних систем. Наприклад, торги через Інтернет розпочались ще у 2000 році. Фондова біржа Сан-Пауло (Bolsa de Valores de São Paulo – Bovespa) Фондова біржа Сан-Пауло (Bolsa de Valores de São Paulo)найбільша фондова біржа в Латинській Америці. Розташована в самому центрі Бразилії – в місті Сан-Паолу. Фондова біржа Сан-Паолу була заснована 23 серпня 1890 року і стала найпершою біржею в країні. До середини 60-х років минулого століття всі бразильські біржі, в тому числі і Bovespa, були державними корпораціями, котрі обслуговували фондовий ринок країни. Біржі контролювалися міністерством фінансів, а брокери назначалися урядом. В результаті реформи національної фінансової системи і фондового ринку в 1965-66 роках бразильські торгові майданчики стали не комерційними асоціаціями, котрі отримали адміністративну та фінансову автономію. Починаючи з цього часу, біржа активно розвивається, запроваджуючи в свою діяльність нові технології, такі як, електронна система торгів, торги по телефону. З цілю розширення доступу до ринку цінних паперів Bovespa в 1999 році запровадила електронні системи, які дозволили невеликим та середнім інвесторам приймати участь в торгах, а також систему вечірніх торгів, котра працює після закриття ринку. В 2000 році Фондові біржі Сан-Паолу та Ріо-де-Жанейро об’єдналися. Не зважаючи на те, що дві біржі працюють як єдина структура в їх роботі існує певна спеціалізація. Так, операції з акціями приватних компаній проводяться на біржі в Сан-Паолу, а біржа в Ріо102

де-Жанейро працює з різноманітними державними цінними паперами та казначейськими зобов’язаннями як федеративного, так і муніципального рівнів. Австралійська фондова біржа (ASX, Australian Stock Exchange) Австралійська фондова біржа (ASX, Australian Stock Exchange) – розташована в Сіднеї, торги проходять повністю в автоматичному режимі з 1990 року. Головними трейдерами біржі виступають інституційні інвестори, на фізичних осіб припадає близько 20% торгів. Австралійська фондова біржа створена в 1987 році в результаті злиття фондових бірж Сіднея, Аделаїди, Брісбена, Хобарта, Мельбурна та Перта. Всі біржі з’єднанні Системою автоматичної біржової торгівлі (Stock Exchange Automated Trading System, SEATS). Адміністрація знаходиться в Сіднеї. Зміни цін найбільш важливих австралійських акцій відображаються в індексі(allordinaries index). Врегулювання операцій відбувається протягом п’яти робочих днів; для менш ліквідних акцій цей термін інколи продовжується. В жовтні 1993 року на біржі була введена Комп’ютерна система гнучкого переказу цінних паперів Flexible Auxiliary Security Transfer (FAST). SEATS працює з 10:00 до 16:00, крім суботи та неділі; в інший час операції проходять відповідно до правил позабіржової торгівлі. Австралійська фондова біржа є комерційною організацією, на біржі котируються власні акції. Біржа контролюється Австралійською Комісією по Цінним Паперам та Інвестиціям. Україна Фондова біржа ПФТС Фондова біржа ПФТС здійснює професійну діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів України на підставі ліцензії, виданої Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України. Фондова біржа ПФТС є найбільшим організатором торгівлі на ринку цінних паперів України; підтримує міжрегіональну систему електронних торгів цінними паперами в режимі реального часу. Торговельна система Фондової біржі ПФТС функціонує з 1997 року, розроблена на базі правил та технологій американської фондової біржі NASDAQ. Торговельна система ПФТС є комплексом організаційних, нормативних, програмно-апаратних та технічних рішень. Технологічно вона складається з «Ринку котировок» та «Ринку заявок». Також в ПФТС проводяться аукціони з продажу цінних 103

паперів Фондом державного майна України, компаніями, що проводять первинне розміщення (IPO) власних цінних паперів, або навпаки, розпродають власні активи в цінних паперах. Членами Фондової біржі ПФТС можуть бути торговці цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження діяльності з торгівлі цінними паперами, та є членами Асоціації ПФТС, а також :  виконують членські обов'язки члена Асоціації;  відповідають критеріям платоспроможності, ліквідності та стабільності фінансового стану, що встановлені чинним законодавством та додатковим вимогам, встановленим біржею;  мають у штаті не менше двох сертифікованих уповноважених осіб, та не менше однієї сертифікованої уповноваженої особи на кожний торговий термінал;  пройшли процедуру доступу до біржових торгів, згідно Правил Фондової біржі ПФТС, та взяли на себе зобов'язання виконувати всі правила та положення Біржі;  уклали договір з біржею, яким засвідчується надання доступу до торгів на Біржі. Доступ до Торговельної системи Фондової біржі ПФТС здійснюється за допомогою програмного забезпечення ПФТС, яке встановлене додатково на комп'ютер користувача, в переглядовому або торговому режимах. В торговому режимі підключення до Торговельної системи ПФТС може здійснюватись по фізичному (лінія безпосереднього зв'язку) або логічному (VPN) виділеному каналу. В разі підключення по логічному каналу, підключення здійснюється через уповноваженого провайдера. В переглядовому режимі метод підключення не регламентується. Крім того, у користувача є можливість одержання додаткових послуг згідно з Переліком послуг Фондової біржі ПФТС. Донецька фондова біржа (закрите акціонерне товариство „Фондова біржа „ІННЕКС"). ДФБ – перша регіональна фондова біржа в Україні. Біржа має свій кваліфікований біржовий апарат, зручний торговий зал і службові приміщення, обладнаними необхідними технічними засобами і будує внутрішню нормативну базу з урахуванням реалій нинішнього дня. Загальним збором акціонерів акціонерного товариства «Донецька фондова біржа» (протокол № 20 від 12.09.2006 року) ухвалено рішення про зміну місцезнаходження Біржі, а також зміну найменування. Нове найменування: закрите акціонерне товариство „Фондова біржа „ІННЕКС", код ЕДРПОУ 23425110. Київська міжнародна фондова біржа 104

ВАТ "Київська міжнародна фондова біржа" була зареєстрована Ухвалою Кабінету Міністрів України № 341 від 15 травня в 1995 році і Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку (далі – ДКЦПФР) від 3 липня 1997 року. Засновниками Біржі є 27 недержавних юридичних осіб, серед яких ряд провідних комерційних банків і відомих операторів фондового ринку України. Статутний фонд Біржі – 1 500 000 грн., сформований за рахунок простих іменних акцій номінальною вартістю 10 грн. Біржа створена, як недержавний ринковий інститут загальнонаціонального значення для роботи на ринку цінних паперів, в основу організаційної структури якої покладені світові стандарти торгівлі, що необхідні для обслуговування міжнародних фінансових інструментів. Діяльність Біржі здійснюється з використанням сучасної методологічної і інформаційно-технічної бази. Починаючи з липня 1996 року, Біржа підтримує приватизаційні процеси в Україні шляхом проведення щотижневих аукціонних торгів з продажу державних пакетів акцій підприємств, які приватизуються. З липня 1998 року Біржа почала діяти, як саморегулівна організація на фондовому ринку України і на даний момент об'єднує найбільшу кількість професійних учасників фондового ринку – 236 торговців цінними паперами. Українська Міжбанківська Валютна Біржа Українська Міжбанківська Валютна Біржа (Ukrainian Interbank Currency Exchange) була заснована 21 липня 1993 р. Засновниками біржі сталі 40 щонайпотужніших комерційних банків України. Протягом всього періоду свого розвитку, УМВБ була організатором торгівлі в найширшому спектрі біржових інструментів: валютою (у тому числі валютні ф'ючерсні контракти – USD, DEM, RUR) акціями підприємств, які приватизуються, облігаціями внутрішньої державної позики, векселями банківських металів, енергоресурсами, нафтопродуктами і тому подібне. На сьогоднішньому етапі ЗАТ "УМВБ" проводить торги такими інструментами: в товарному сегменті – енергоресурси (нафта, газовий конденсат, стабільний газовий бензин); у фондовому сегменті – акціями підприємств, які приватизуються. В листопаді в 2003 році УМВБ почала торги ф'ючерсними контрактами, базовим активом яких є курси іноземних валют, крос-курси іноземних валют, а також ціна нафтового кошика УМВБ. З 20 червня в 2002 році, у зв'язку з вимогами законодавства, оптова торгівля банківськими металами (золото, срібло, платина, паладій) перекладена на майданчик дочірньої структури ЗАТ "УМВБ" 105

– Універсальної товарної біржі «Контрактовий будинок УМВБ». Вона була зареєстрована 26 грудня 2001 р. На даний час УТД "Контрактовий будинок УМВБ" виступає як єдиний організатор оптової торгівлі банківськими металами в Україні. На нинішньому етапі товарна біржа приступила до організації біржового ринку товарних ресурсів. Українська фондова біржа Біржа створена відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" і зареєстрована ухвалою Кабінету Міністрів України 29 жовтня в 1991 році. Сьогодні УФБ це: Акціонерне товариство закритого типу, статутний фонд якого розподілена на 222 прості іменні акції, що розміщені виключно серед юридичних осіб. Відповідно до чинного законодавству України біржа здійснює діяльність з організації торгівлі цінними паперами на підставі Свідоцтва про реєстрацію фондової біржі від 10 червня в 2001 році і Ліцензії на право здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів від 23 липня в 2001 році, виданих Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку. З червня в 1998 році має статус само регульованої організації ринку цінних паперів. Кількість філіалів – 3. Росія Фондова біржа РТС Фондова біржа РТС (Російська Торгова Система) створена в середині 1995 року з метою об'єднання розрізнених регіональних ринків в єдиний організований ринок цінних паперів Росії. Входить в Групу РТС. РТС – загальновизнаний центр ціноутворення акцій і облігацій широкого кола емітентів. Інформація про торги в РТС — найважливіше джерело даних про стан російського ринку цінних паперів, оскільки саме цей майданчик обслуговує значну частку іноземних і російських портфельних інвестицій в акції російських компаній. Торги проводяться на Класичному, Біржовому, терміновому (FORTS), валютному ринках, а також на майданчику RTS Board. Тривалість торгових сесій на всіх ринках Фондової біржі РТС – з 9:00 до 17:00 за київським часом. Ринок ф'ючерсів і опціонів в РТС (FORTS) – провідний російський ринок термінових контрактів. FORTS поєднує в собі розвинуту інфраструктуру, надійність і гарантії Фондової біржі РТС, а 106

також технології торгівлі на терміновому ринку, перевірені на протязі більш ніж десяти років успішного розвитку ринку. Термінова секція РТС – FORTS є провідним майданчиком по торгівлі ф'ючерсами і опціонами в Росії. Торги на FORTS почалися у вересні 2001 року. На даний момент FORTS має в розпорядженні найширшу в Росії лінійку інструментів. Це ф'ючерси і опціони на акції російських емітентів, облігації, короткі процентні ставки, валюту, Індекс РТС, нафту, золото, срібло, дизельне паливо і цукор. Об'єм торгів на FORTS в 2007 році виріс в 3 рази і склав 297,41 млрд. доларів або 144,9 млн. контрактів. В порівнянні з 2006 роком кількість операцій збільшилася більш ніж в два рази і досягла 11,7 млн. Сукупний об'єм відкритих позицій на кінець року в грошовому виразі склав 141,7 млрд. рублів або 3,2 млн. контрактів. Максимальний денний об'єм торгів на FORTS був зафіксований на рівні 5,2 млрд. доларів. Московська міжбанківська валютна біржа (ММВБ) Капіталізація – 860 млрд. дол. (січень 2007 року) Біржа розпочала свою діяльність в листопаді 1989 року, коли Зовнішекономбанк СРСР розпочав проводити торги у вигляді валютних аукціонів. Під час цих аукціонів вперше було встановлено офіційний курс рубля до долару. В січні 1992 року було засновано ММВБ замість Валютної біржі Державного банку Російської Федерації. ММВБ стала головною площадкою для здійснення торгів між банками та підприємствами. З липня 1992 року курс валют на ММВБ використовується Центробанком Росії для встановлення офіційного курсу рубля до іноземних валют. В середині 90-х років розпочалась підготовка для організації біржових торгів такими фінансовими інструментами, як корпоративні цінні папери та ф'ючерси. Сьогодні: 1) Валютний ринок. На сьогоднішній день торги на ММВБ проходять через систему електронних лотових торгів (СЕЛТ). Торги через СЕЛТ об'єднують в одну торгову систему – вісім міжбанківських валютних бірж. На біржі проходять щоденні торги по долару США, Євро, українській гривні, казахському тенге, білоруському рублю і т.д, а також проводять угоди з валютними свопами. 540 кредитних організацій є членами секції валютного ринку ММВБ. 2) Фондовий ринок (Акції). Фондова біржа ММВБ є провідною фондовою площадкою, на якій щоденно проходять торги цінними паперами більш як 600 російських емітентів. До них входять 107

такі гіганти російської промисловості, як ВАТ Газпром, ВАТ Лукойл, ВАТ ГМК Норільський Нікель, ВАТ Збербанк Росії, ВАТ Ростелеком, ВАТ Сургутнафтогаз, ВАТ Татнафта. Загальна капіталізація складає понад 900 млрд. дол. Торги проводяться в електронній формі, на базі на базі сучасної торгово-депозитарної системи, до якої підключені регіональні торгові площадки і віддалені термінали. ПЛАН ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ 1. Фондова біржа: суть, типи. 2. Правила і принципи біржової діяльності 3. Операційний механізм біржової торгівлі 4. Біржові посередники. 5. Міжнародні фондові біржі. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ПОГЛИБЛЕНОГО ВИВЧЕННЯ 1. Історія розвитку фондових бірж. 2. Економічна сутність хеджування, його види та стратегії. 3. Спекуляція і спекулятивні угоди на фондових біржах. 4. Капіталізація найбільших фондових бірж світу – членів Міжнародної федерації фондових бірж. ЛІТЕРАТУРА: основна [3, 8, 12, 15, 17, 27] додаткова [4, 5, 7, 20, 21]

ТЕМА 6. ФОНДОВІ ІНДЕКСИ ТА МЕХАНІЗМ ЇХ ВИЗНАЧЕННЯ 1. БІРЖОВІ ІНДЕКСИ І ЇХ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА Для інтегральної оцінки стану фінансового ринку спеціалістами використовуються індекси. Індекси є цифровими статистичними показниками, що виражають (у відсотках) послідовні зміни певних явищ. Індекс являє собою відношення порівнюваної (фактичної, планової) величини до певної (попереднього періоду, планової) величини, яку приймають за базу. 108

Біржовий індекс – середні або середньозважені показники курсів цінних паперів, як правило акцій. Індекси ділової активності достатньо адекватно відображають кон’юнктурну ситуацію і допомагають дати прогноз її зміни. По-перше, індекси дають змогу формально описувати складні явища, тобто вирішують завдання зменшення кількості параметрів, за якими оцінюються певна сукупність об’єктів. По-друге, індекс у локальній системі координат можна інтерпретувати як певну базову точку відліку (наприклад, для визначення мінімально допустимої дохідності портфеля). По-третє, у ряді випадків індекси розв’язують проблему ―статистичної неповноти‖. Так, багато які об’ємні індикатори неможливо використовувати щодо окремих акцій, але можна – щодо зв’язку фондового індексу та сукупних обсягів. Індекси використовують у таких напрямках: 1. Індекс як індикатор стану економіки (узагальнюючих характеристик макроекономічної ситуації та інвестиційного клімату). Індекс має відображати довгострокові тенденції розвитку економіки, демонструвати різницю в рівнях розвитку галузей промисловості. Такий індекс повинен базуватися на широкій вибірці, щоб із неї можна було вибрати галузеві складові. Споживачами такого індексу є органи державного регулювання економіки, великий бізнес, громадська думка. 2. Індекс як індикатор та інструмент аналізу і прогнозування кон’юнктури ринку цінних паперів. Цей підхід полягає в тому, що індекс повинен відображати поточну ситуацію на ринку та простежувати локальні коливання кон’юнктури. Споживачі: професійні учасники ринку цінних паперів, у першу чергу інвестори та керуючі портфельними інвестиціями. 3. Індекс як основа для інструментів хеджування на фінансовому ринку ф’ючерсних і опціонних контрактів. У даному разі використовують індекси як базовий актив із метою страхування від цінових ризиків. Споживачами є керуючі великими інвестиційними фондами з консервативною стратегією. 4. Індекс як індикатор портфеля акцій і орієнтир при оцінці ефективності управління портфелями клієнтів. У даному разі слід говорити про індекс як індикатор стану певного портфеля цінних паперів. Порівнюючи дохідність портфеля з певним ―середнім‖ поступом ринку, можна зробити висновок про якість управління. Кожен індекс має такі характеристики: Список індексу (набір акцій-представників) - головний 109

критерій відбору акцій компаній для складання списку індексів – репрезентативність (коливання цін на дану акцію повинне відображати загальні коливання цін на акції емітентів галузі). Метод зведення до середнього - це може бути метод арифметичної або геометричної середньої. Види ваг до курсових вартостей акцій - при зважуванні акцій, що входять до списку індексу, можуть бути обрані такі вагові коефіцієнти: курсова вартість акцій компаній; капіталізація компаніїемітента. Базисне значення індексу - всім індексам, крім індексів із ціновим зважуванням, притаманна така характеристика, як базисне значення індексу. Це його величина за рік, узятий за базу. Статистична база - за статистичну базу беруться результати торгів на фондовій біржі або на торгах позабіржового інституту ринку цінних паперів, або їх сукупності. Таким чином, біржовий індекс являє собою число, що характеризує рівень або динаміку цін на акції, що входять до біржового лістингу, станом на певний момент часу. У світовій практиці використовуються чотири методологічних прийоми для побудови опосередкованих індексів зміни курсів акцій. Ці проблеми зводяться до розрахунків за відповідний період: темпів зміни середньоарифметичної ціни акцій певної кількості обраних корпорацій (індекс Доу-Джонса); темпів зростання (зниження) середньозваженої (за кількістю акцій в обігу) ціни переважної більшості акцій корпорацій (індекси Стандарт енд Пурз та Уілшир – 5000); середньоарифметичного значення темпів приросту (зниження) цін акцій; середньогеометричного значення темпів зміни цін акцій (індекс Велью Лайн). Базою відліку вважається день, коли значення індексу дорівнювало 100 або 1000. Із зростанням або падінням цін на акції їх середнє значення також зростає або падає, відповідно й зростає або падає значення індексу. Стадії розрахунку середньої та її індексування є суто алгебраїчними, вони покликані надати фондовому індексу зручної та порівняної форми. Як свідчать розрахунки, при інших рівних умовах не важливо, який принцип вибрати за основу, – арифметичний чи геометричний. Математичні індекси являють собою компіляцію чисел (цін) для отримання одного числа, яке дає можливість оцінити його складові 110

частини. Сума всіх чисел прирівнюється до більш відповідного числа (часто до 100 або 1000), і це опосередковане число використовується як основа, що дає можливість подати всі складові цього числа. В основі побудови всіх індексів використовується методика розрахунку трьох величин: - простого середньоарифметичного або середньогеометричного; - середньозваженого арифметичного; - середньоарифметичного цін на акції компаній. Використання методики розрахунку простого середньоарифметичного цін на акції компаній дає можливість прослідкувати через динаміку цін на акції динаміку індексу. Проблема цього методу в тому, що він дає однакові ваги значення цін кожної акції компанії, не відбиваючи при цьому розміру компанії. Оскільки портфель інвестицій навряд чи може містити однакову кількість акцій щодо кожної інвестиції (тобто він скоріше матиме акції відносно схожі за грошовою вартістю), то можна побачити, що такий індекс має дуже малу цінність як орієнтир для виміру результатів або для імітації портфеля. Середньогеометричне розраховується шляхом знаходження кореня відповідного ступеня з добутку кожної ціни акцій, які повинні входити до індексу, та ділення результату на "n", де "n" – кількість цін у розрахунках. Середньозважене арифметичне схоже при розрахунку на просте середньоарифметичне за винятком того, що для найкращої імітації портфеля необхідне множення ціни кожної акції на кількість акцій в емісії кожної компанії. При цьому особливо важливим моментом є визначення базової дати, з якої починається підрахунок фондового індексу, в подальшому ця дата та базове значення індексу, яке їй відповідає (як правило, ціле число), стає базисом для аналізу успішного існування фондового ринку за час існування індексу. Індекси ділової активності фондового ринку можна поділити на три групи: 1. Індекси з ціновим зваженням, які використовують метод середньоарифметичної. У цьому разі підсумовуються ціни всіх акцій, які входять до індексу. Отримана сума ділиться на певну постійну величину – дільник, щоб визначити середню ціну. На практиці використовують таку формулу:

111

n  Pi I  i D

де Рі – ринкова ціна і-тої акції; п - кількість акцій в індексі; D– поправочний коефіцієнт, який дає можливість порівнювати значення індексу в різні терміни часу у зв’язку зі змінами списку індексу: D 

І1 І2

де І1, – значення індексу в поточному періоді, яке не порівнюється зі значенням індексу в базисному періоді у зв'язку зі зміною списку індексу: І1 = Р1 + ...+ Р2 +...+Рn,

де Рі1, – ціна акції, нововведеної до списку; п – кількість акцій у списку; І2 – умовне (обраховане за старим списком індексу) значення індексу в поточному періоді: І2 = Р1 + ...+ Рі0 +...+Рn,

де Рі0 – ціна акції, яка виводиться зі списку. Таким чином, індекс у поточному періоді, розрахований на основі нового списку, буде порівнянним з індексом у базисному періоді: Іt 

І1 D

2. Індекси з ринковим зваженням використовують метод середньої арифметичної. За цим методом ціни акцій, які входять до індексу, множаться на відповідну кількість акцій в обігу та підсумовуються для отримання їх сукупної ринкової вартості на цей день. Отриманий результат ділять на перший день розрахунку індексу і цю величину множать на вільно визначене вихідне значення індексу. У загальному вигляді формула розрахунку подібних індексів має вигляд: І 

 МСit і  МСi 0 і

 I0

де – МСit – ринкова ціна (капіталізація) корпорації в період t, МСiо – ринкова ціна акції (капіталізація) корпорації в період о; Іо – 112

базисне значення індексу. 3. Індекси з рівним зваженням використовують як метод арифметичної, так і метод геометричної середньої. Індекс обраховується щоденно шляхом множення значення індексу за попередній день на середнє арифметичне відносних значень цін акцій індексу, які підраховуються щоденно. Відносне значення ціни – це відношення ціни сьогоднішнього дня до ціни попереднього дня. З точки зору методики розрахунків усі індекси можуть бути поділені на дві групи індекси стану та індекси динаміки. В основі перших лежить ціновий фактор, і вони, в принципі, мають вартісну розмірність. В основі лежить не сама вартість, а величина її зміни за визначений проміжок часу. Більшість індексів належить до першої групи і розраховується як середнє арифметичне з наданих до розгляду акцій (зважене – S&P-500 або зважене за кількістю проданих акцій – індекс Доу-Джонса). Найвідомішим індексом другого типу є індекс FT-SE-30, в основі якого лежить добуток відносних цін акцій (темпів зростання), які входять до лістингу за котируванням на поточний день, до ціни попереднього дня. Усі фондові індекси можуть бути класифіковані за такими ознаками: за місцем розрахунку та розповсюдження; за кількістю поданих в індексі компаній і часткою охоплення фондового ринку; за методикою розрахунку та характером використання. У світовій практиці виділяють індекси: Інтегральні (усереднені), що характеризують у цілому стан досліджуваного ринку одним синтетичним (узагальненим) показником; Часткові (локальні), що доповнюють інтегральний показник характеристикою окремих елементів або напрямків цього ринку. Іншим критерієм розподілу індексів є склад сукупності досліджуваних об'єктів. Виходячи з цього, індекси є інтернаціональні (багатонаціональні), національні, секторні та субсекторні. Зміну значень індексів звичайно розглядають як показник попиту на ринку. Зростання чи падіння значення індексу на одному ринку часто впливає на стан попиту на іншому. Роль фондових індексів може бути зведена до трьох функцій:  діагностичної  індикативної  спекулятивної Під діагностичною функцією слід розуміти здатність системи 113

індексів характеризувати стан та динаміку розвитку як національної економіки в цілому, так і окремих її складових. Механізм зміни індексу дуже простий – зростання або зниження рентабельності виробництва в галузі миттєво відображається на котирувальній ціні відповідних акцій, що, у свою чергу, позначається на рівні біржового індексу галузі. Індекси є засобом демонстрації темпу просування ринку. Вони дають змогу інвесторам і торгівцям бачити тенденції, які складаються на ринку, і простежувати швидкість розвитку цих тенденцій. Таким чином, будучи доповненими спеціальними економічними параметрами (норма позикового відсотка, стан державного бюджету, співвідношення торговельного і валютного балансів), фондові індекси входять до системи економічного моніторингу стану національної економіки. Виконання індексами індикативної функції передбачає, що наявність об'єктивної оцінки цінової ситуації на фондовому ринку дає точку відліку для оцінки поведінки великих інвестиційних фондів, окремих інвесторів і портфельних менеджерів. Розрахувавши динаміку ринкової вартості свого портфеля акцій за будь-який проміжок часу, інвестор може зробити обґрунтовані висновки, наскільки обрана ним стратегія є ефективною (портфельний індекс вищий/нижчий від фондового чи дорівнює йому), та внести корективи у свою поведінку на ринку, якщо це необхідно. Спекулятивна функція фондових індексів проявляється в їх використанні як базового активу при укладанні ф'ючерсних контрактів та купівлі опціонів. Щоб спекулювати на такому ринку, можна взагалі не володіти цінними паперами, укладаючи термінові угоди при зміні значення індексу протягом дня або іншого короткострокового періоду. Водночас існують і певні обмеження у використанні індексів: 1) вони демонструють лише кількісні зміни, але не відображають якісних аспектів, тобто не розкривають причин, що стоять за зміною цін; 2) індекси не зберігають вартості утриманих сум, тобто не враховують дивіденду; 3) індекси потребують періодичного коригування компонентів; 4) індексами можна маніпулювати. Однак хоч би яким різноманітним був світ фондових індексів, що узагальнюють ситуацію зі зміною курсової вартості тих або інших цінних паперів, відрізняються вони в основному чотирма рисами:  номенклатурою цінних паперів (яка може визначатися як видами цінних паперів, що аналізуються, так і колом емітентів, які 114

відрізняються, наприклад, за родом своєї діяльності або ще за якимись ознаками);  способом усереднення інформації;  курсом, який вивчається (купівлі, продажу, середній), та базою порівняння (якщо порівнюється поточний момент із попереднім, то такий індекс, як правило, називають ланцюговим, якщо з певним часом – базисним).

ОСНОВНІ ФОНДОВІ ІНДЕКСИ І МЕТОДИ ЇХ ВИЗНАЧЕННЯ

Найвідомішим і найдавнішим індексом є ―Доу-Джонс Індастріал аверідж‖ (DJIA - Dow Jones 30 Industrial avаrage) Цей показник був розроблений партнерами у видавничій діяльності Чарльзом Генрі Доу і Едвардом Джонсоном. Доу був засновником компанії ―Dow Jones Company‖ і видавником газети ―The Wall Street Journal‖. Вперше показник був використаний у 1884 році і розрахований лише по 11 акціям. По суті це був середній показник курсів акцій залізничних компаній, які на той час були основними паперами на біржі. В 1897 році список залізничних компаній розширився до 20. З 2 січня 1970 року замість середнього показника курсів акцій залізничних компаній публікують середній показник акцій транспортних компаній. З списку було виключено акції 9 залізничних компаній, місця яких зайняли акції 6 авіатранспортних і 3 автотранспортних компаній. Найбільш цікавою була зміна списку акцій компаній в 1991 році. Замість збанкрутілої компанії ―Pan Am Corporation‖ були введені акції ―Roadway Services Inc‖. Акції ―Roadway‖ стали першими включеними в розрахунок середніх показників Dow Jones акціями, які не мали котировки на Нью-Йоркській фондовій біржі. Промисловий індекс Dow Jones Перший список для розрахунку середнього курсу по акціям промислових компаній включав 12 акцій і був складений в 1897 році. В 1916 році – розширився до 20 акцій. До 1928 року компанія ―Dow Jones‖ притримувалась політики частих замін в представницькому списку і користувалась методом множника для коректування показника в зв’язку із ―сплінтами‖. 115

В 1928 році представницький список збільшився до 30акцій. З часом склад списку постійно змінювався, але кількість акцій залишалася незмінною. Всі середні показники Dow Jones базуються лише на цінах первісного ринку акцій, а не на складних (похідних, вторинних) цінах. Список включає акції таких компаній як: Coca-Cola, Disney(Walt), Du Pont, Boeing, Chevron, Gen Electric, Gen Motors, Eastman, Exxon, Morgan (J.P), Procter & Gamble, Philip Morris, Вулворт та ін. Останні зміни в складі індекса були поведені 1 листопада 1999 року, коли замість компаній Union Carbide, Goodyear Tire & Rubber, Sears and Chevron були включені компанії: Home Depot; Intel; Microsoft; SBS Communications. Комунальний індекс Dow Jones Перший середній показник курсів акцій компаній комунального господарства був розрахований в 1929 році на основі 18 акцій. Потім список розширився до 20, а в 1938 році скоротився до 15 і включає цінні папери компаній: Am ElPower, Centerion, Cons Edison, Peoples En, Pacific G and E, Detroit Edis. Сукупний індекс Dow Jones розраховується на основі 65 компаній. Індекс Dow Jones є найелементарнішим індексом – це просто середнє арифметичне значення цін 30 (промислових) найбільших і найвідоміших компаній , акції яких котируються на Нью-Йоркській фондовій біржі. n 3 0

I DJ 

P i 1

Pi – курс і-ї акції; n – число акцій, що включається в розрахунок; D – коригувальний коефіцієнт (дільник), який змінюється або в результаті дроблення (спліту) акцій емітента (яке безупинно відбувається з 1928р.), або у зв’язку зі зміною списку фірм і компаній, акції яких беруть участь у розрахунку індексу. Зараз величина D=0,3 Разом з тим, відмічається коливання індексу Dow Jones. З 1926 по 1997 рік падіння індексу по відношенню до попереднього року змінювалось 20 разів. 116

Найбільше значення індексу було зафіксовано під час ―Великої депресії‖ (2.07.1932р. його рівень знизився до 41,22 пункта). За період 1929-1933 рр. індекс D.J. скоротився близько на 90%. До 1966 року індекс D.J. зростав і досягнув максимуму в 1000 пунктів, протягом 16 років залишався на рівні 800-1000 пунктів ( в 1974 році впав до 570 пунктів). В жовтні 1987 року індекс за декілька днів знизився на третину, що означало зниження вартості акцій на Нью-Йоркській фондовій біржі. На 22,6%, а їх власники збідніли на той час майже на 500 млрд. дол. Потім індекс знову відновився. В 1999 році він перейшов рубіж на 10000 пунктів. Недоліки використання індексу Dow Jones: 1) враховується мала кількість акцій; 2) враховуються не всі акції Нью-Йоркської фондової біржі, не представлені фінансові корпорації і зовсім не представлена сфера послуг; 3) до уваги береться лише ціна. Другим важливим фондовим індексом США є індекс інформаційної компанії ―Стендед енд Пурз‖ (Standard and Poor’s), який розраховується в двох варіантах для 500 і 100 компаній. До 1957 року компанія ―S & P‖ публікувала два індекси: щоденний і тижневий. З 1957 року розраховується індекс ―SP-500‖, який включає акції 400 промислових (385), 20-компаній транспортної сфери (15), 40 – енергетичних (44), 40- фінансових (56). Якщо 4.04.97 І=757,90п., то середня ринкова ціна акцій 500 компаній в порівнянні з 1941-1943 роками збільшилась в 75 разів. Індекс базується на вартісній базі рівній 10, яка була встановлена в 1941-1943 рр. Вагами при цьому розрахунку є кількість випущених акцій кожною з зазначених компаній. SP-500 охоплює близько 80% загальної капіталізації компаній, що торгують на НьюЙоркській фондовій біржі. Капіталізація компаній в виборці складає від 73 млн. до 75 млн. дол. Методика розрахунку індексу ―SP-500‖ більш складна ніж Dow Jones, але цей індекс є більш точним індикатором стану економіки так як: 1) в ньому представлена велика кількість акцій; 2) величина індексу залежить і від ринкового курсу акцій, і від їх кількості; 3) на індекс S & P, на відміну від індексу D.J., торгуються ф'ючерси і опціони на ф’ючерсні контракти на Чикагській товарній біржі. Одного часу були ф’ючерсні контракти і на індекс D.J., але 117

потім компанія ―Dow Jones Company‖ заборонила торгувати на нього. n  Pi  Qi i 1 I sp 500  n  10  P0i  Qi i 1

Pi – поточна ціна і-ї акції; P0i – ціна і-ї акції в базовому періоді; Qi – кількість акцій. n

Або

I sp 5 0 0 

 P Q i

i 1

Q i 1

З 11 березня 1983 року на Чикагській опціонній біржі почав використовуватись індекс ―SP-100‖. Вартісною базою індексу прийнято 100 (з 2.01.1976). Якщо І SP-100=410, то це означає, що середня ціна акцій компаній зросла в 4,1 раз. Всі 100 акцій індексу SP-100 є в представницькому списку індексу SP-500. Це акції 82 промислових компаній, 4 – комунальних, 5 транспортних, 9 – фінансових. Хоч індекс базується на основі акцій, що включають 1/5 частину від числа акцій SP-500, але по ринковій вартості вони визначають близько половини від вартості акцій SP-500. ―ОЕХ‖ – назва опціону на даний індекс. Він є найбільш популярним опціоном. Індекс Нью Нью-Йоркської фондової біржі обчислюється по усім акціям, які котируються на біржі (2200 компаній). Це середня (зважена по кількості) ціна даних акцій. За базу взято значення індексу рівня 50 пунктів на момент закриття біржі 31 грудня 1965 року. Якщо 4.04.97 І=398 п., то середня ціна акцій з 31.12.65 по 4.04.97 збільшилась в 8 раз. Публікується індекс з 14.07.1966 року і розраховується по всім звичайним акціям, що котируються на NYSE. Початково індекс розраховувався на 1250 компаній, потім на 1500, зараз на 2200. При розрахунку всі акції діляться на 4 групи: - промислові; - комунального господарства; - фінансові; - транспортні. Це складовий індекс по всім групам, хоча по кожній групі публікується окремо. 118

Розрахунок ведеться по зваженій Рі*Qi. Окремі по кожній з 4 груп акцій індекси обчислюються в пунктах, а складовий індекс – в доларах і центах. Індекс Національної асоціації дилерів по цінних паперах NASDAQ. В розрахунок включені акції близько 4300, які обертаються на позабіржовому ринку. Індекс Розраховується аналогічно SP-500. В 4300 компаній входять акції 2600 компаній, що обертаються в системі національного ринку, і акції приблизно 1700 компаній, що котируються виключно на ринку NASDAQ. Вперше індекс був розрахований в лютому 1971 року і дорівнював 100 пунктам. Якщо 4.04.97 І=1236,7п., то середня ціна акцій NASDAQ зросла в 12 разів. З 1971 року складний індекс будується на основі 6 груп акцій: промислових, банківських, страхових, фінансових, транспортних та комунальних компаній. В 1984 році система NASDAQ ввела 2 власних індекси: 1) складовий індекс NASDAQ системи національного ринку; 2) індекс промислових акцій NASDAQ системи національного ринку. В обидвох в якості вагів виступає ринкова вартість, а за базу – 100. Індекс Американської фондової біржі. 4.09.1973 року Amex замінила індекс зміни цін, що розраховувався з 1966 року індексом ринкової вартості і 16 субіндексами. Спочатку базовий рівень нового індексу був прийнятий за 1000 і відповідав закриттю біржі 31.08.1973 року, але 5.07.1983 скорегували на половину до попереднього рівня. Базовий рівень індексу і 16 субіндексів знизили до 50. Індекс вимірює сукупну ринкову вартість випущених звичайних акцій, розписок на іноземні акції, що депонуються в банку США та варантів загальною кількістю 800. 8 субіндексів охоплює 8 груп акцій 8 галузей промисловості (90% цих акцій котируються на Amex). Інші 8 індексів розраховуються по 8 географічних групах і включає в себе акції всіх компаній, що мають котировку на біржі Amex. В 1980 році, коли на більшості бірж були розроблені індекси, покладені в основу ф’ючерсних контрактів або опціонів, одним з найбільш популярних став Основний індекс ринку (Major Market Index), введений Amex. Цей індекс лежить в основі ф’ючерсних контрактів, що продаються на товарній біржі Чикаго і опціонів, що купуються і продаються на Amex. 119

Основний індекс це зважений по цінах індекс, який включає акції всього 20 компаній: American Express, AT&T, Chevron, Coca-Cola, DuPont, Eastman Kodak, Exxon, General Electric, General Motors, IBM, International Paper, Jonson & Jonson, McDonald’s, Merck, Minnesota M & M, Mobil, Procter & Gamble, Philip Morris та ін. Зміна Основного індексу ринку на 1 пункт відповідає зміні середнього показника курсів акцій промислових компаній D.J. на 5 пунктів. Сімейство індексів Рассела розраховується компанією Френка Рассела (Frank Russell Company). Russell 3000 Index – показує динаміку акцій 3000 великих по ринковій капіталізації американських компаній, на які припадає близько 98% вартості всього американського ринку акцій. Russell 1000 Index – відображає динаміку 1000 найбільших компаній з Russell 3000, на які припадає близько 92% сукупної капіталізації представлених в Russell 3000. Russell 2000 Index – відображає динаміку 2000 дрібних компаній, що представлені в Russell 3000, на які припадає близько 8% сукупної ринкової капіталізації в Russell 3000. Wilshire 500 Охоплює всі компанії, що мають головний офіс в США, для яких доступна інформація по ціні. З часом список компаній, що входять в індекс збільшився до 7000. Індекс зважений по ринковій капіталізації. Так як деякі компанії, що входять в індекс S & P – 500 мають головний офіс за межами США, то Wilshire 500 не включає їх. Великобританія Індекс FT – 30. Найперший європейський індекс, що з'явився у Великобританії у 1935 році і з самого початку мав складових – промислових і торгових компаній. Британський "індустріальний" індекс "ФТ-30" розвивався всі ці роки, у його структурі відбувалося постійне зрушення акценту від важкої промисловості до компаній, зайнятих у сфері обслуговування. Однак поворотним для нього став 1984 рік, коли, вперше була прийнята до розрахунку фінансова акція Національного Вестмінстерського банку. З цього моменту індекс "ФТ-30" втратив свою промислову винятковість. І нині він називаєтеся індексом звичайних акцій "Файненшл Таймз‖ (FT – 30), а кошик акцій компаній, що беруть участь у його розрахунку, розширений до 100. Базовий період – 30 грудня 1984 року. 120

На відміну від середньоарифметичного індексу Доу-Джонса, "ФТ-30" є середньо геометричним. Це означає, що всі акції, які входять у нього, відіграють рівнозначну роль незалежно від ринкової капіталізації кожної компанії. Формула індексу така: ціни 30 акцій перемножуються одна на одну (при цьому кожна акція ділиться на свою вартість в обраний базовий період) і потім знаходиться корінь 30 ступеня. Формально це має такий вигляд:  n  Pit Ift   П  i 1 P i0  

   

1 n

де Pit – ціна акції і-тої корпорації в t-тий період; Ріо – ціна акції i-тої корпорації в базисний період; п – кількість корпорацій. Середнє геометричне має не тільки недоліки, а й переваги - у такому разі простіше робити знижки на зміни капіталу і заміщати складові без необхідності зміни бази. "ФТ-30", безумовно, дотепер залишається чуйним індикатором і показником настрою лондонського фондового ринку. Однак недоліки бази і математичної структури не дають йому змоги стати надійним інструментом для ухвалення рішення при управлінні інвестицій-портфелем. Індекс "ФT-100"(FT-SE 100 - "Футсі 100") - найпопулярніший і найпоширеніший індекс Великобританії. Як припускає сама назва, він розраховується на базі 100 акцій, що відбираються спеціальною комісією, до складу якої входять представники професійнихфінансових організацій, а також газети "Файненшл Таймз" і Лондонської фондової біржі. На компоненти ―Футсі‖ припадає близько 70% загальної капіталізації фондового ринку Великобританії. Це класичний середньоарифметичний зважений індекс. Зважування проводиться за кількістю випущених акцй. Індекс "ФТ-250" (FT-SE Mid 250) характеризує стан ринку акцій середніх компаній з обсягом капіталізації, який становить приблизно 20 % ринку Великобританії. Це наступні 250 компаній після 100 найбільших, що потрапляють в індекс "Футсі". База, що дорівнює 100, береться за грудень 1985 року. Розраховується в режимі реального часу. Індекс "ФТ-350" (FT-SE Actuaries 350) ніби поєднує індекси "ФТ-100" і "ФТ-250". База, що дорівнює 100, береться за грудень 1985 року. Розраховується в режимі реального часу. Загальний індекс ФТ (FT– Actuaries All Share Index ) – найбільш всеохоплюючий із усіх фондових індексів Великобританії. Обчислюється спільно газетою "Файненшл Таймз", Лондонським 121

інститутом актуаріїв і Шотландським інститутом актуаріїв. Число компаній у вибірці становить 750. Розраховується 1 раз на день. Індекс поділяється на 8 галузевих (виробництво засобів виробництва, виробництво предметів споживання, виробництво інших промислових товарів, нафтовидобуток і нафтопереробка, фінансовий сектор, інвестиційні трасти, гірничодобувна промисловість, зовнішня торгівля) і 32 субгалузевих індекси. Світовий індекс "Файненшл Таймз" (The FT– Actuaries World Index) охоплює приблизно 2200 акцій 24 країн світу. Рух курсів акцій іноземних емітентів покликані простежувати і два індекси "Юротрек" (FT– SE Eurotrack 100,200). У дані вибірки потрапили тільки акції європейських компаній. Головними індексами, що використовуються на ринку акцій у Німеччині, є DAХ, DAХ-100, СDAХ. Індекс DAХ дає загальну об'єктивну картину стану фондового ринку, на якому усунено вплив рівня виплачуваних дивідендів. До нього входять акції 30 компаній, що забезпечують 80% обсягу обігу на біржі та 60% усього заявленого на біржі акціонерного капіталу. Індекс DАХ- 100 чіткіше відображає стан фондового ринку, розраховується для 100 великих компаній. Індекс CDAX (Composite DAX) розраховується на основі акцій усіх німецьких компаній, які котируються на Франкфуртській біржі. При розрахунку CDAX використовується галузева градація, причому кількість компаній, що представляє кожну галузь змінюється в значному діапазоні. DAХ-30 визначається на основі торговельної статистики за 3 роки на Франкфуртській біржі. Індекс зважений по ринковій капіталізації. В електронній системі розраховується індекс Xerta Dax, який практично співпадає з індексом DAХ-30. Але електронна система більша, тому ціни закриття можуть суттєво відрізнятись. Індекс "Інтернешнл Геральд Триб'юн"– "Trib" – служить для оцінки стану світового фондового ринку і виражається в числовому вигляді. Розробники індексу, поклали в його основу два правила. Перше полягає в тому, щоб будь-який потенційний інвестор зміг при бажанні купити будь-яку акцію, вартість якої врахована в індексі. Друге правило потребує максимальної простоти розрахунку індексу. Індекс обмежений обраною групою, що складається з найвагоміших світових фондових ринків. На кожній із 25 найбільших фондових бірж світу вибирається по 10 компаній, акції яких посідають 122

перші місця за підсумками торгів. Для трьох фондових бірж через їхнє особливе становище зроблено виняток: Нью-Йоркська, Лондонська і Токійська біржі представлені акціями 20 компаній. Таким чином, індекс розраховується за 280 показниками. Рівень індексу дає узагальнену оцінку фондового ринку стосовно базової дати – 1січня1992 року. Кожен фондовий ринок має свою вагу. Наприклад, акції щодо невеликого ринку Гельсінкі мають менший вплив (і меншу вагу), ніж акції, узяті з Франкфуртської біржі. Індекс – це індикатор ―здоров’я економіки‖. За МА теорією підвищення індексу означає економічне зростання і навпаки, що дозволяє вибрати вірну політику інвестування в довгостроковому періоді. За цим правилом розраховується індекс привабливості по країнам і регіонам компаній ―Morgan Stanley Capital International‖ (MSCI). MSCI – розраховує свої індекси з 1969 року. Зараз в своїх розрахунках ця компанія охоплює 1400 емітентів з 23 країн світу з ринками цінних паперів, що розвиваються, і 2700 емітентів в країнах з розвинутими ринками, загальною капіталізацією 12,5 млрд. дол. Франція Основними фондовими індексами є САС – 40 і САС – General. САС – 40 розраховується по 40 акціям найбільших емітентів, що торгують на Парижській фондовій біржі. Ф’ючерсний контракт на цей індекс є найбільш популярним і торгованим в усьому світі. САС – General розраховується по акціям 250 емітентів. Мексика На Мексиканській фондовій біржі розраховується індекс ЯРС – зважений по капіталізації індекс, що охоплює 35 найбільших мексиканських компаній. Склад (список) вибірки для розрахунку коригується кожні 2 місяці. Гонконг Hang Seng Index Гонгконгської фондової біржі зважений по ринковій капіталізації. Hang Seng розраховується по акціям 33 компаній, капіталізація яких охоплює близько 70% загальної капіталізації ринку. В склад індекса входять компанії 4 секторів економіки: - торгівля і промисловість; - фінанси; - комунальні послуги; 123

- земельна власність. Голландія АЕХ – індекс голландського ринку, який включає 25 найбільш ліквідних акцій. Бельгія BEL-20 – бельгійський фондовий індекс, включає 20-найбільш ліквідних акцій. Вартість акцій, узятих для розрахунку, конвертується в доларову вартість за останнім доступним обмінним курсом. . Канада Канадський Toronto Stock Exchange Index містить у собі 100 найліквідніших акцій, за якими досягається максимальний оборот на Торонтській фондовій біржі. Японія У Японії найпопулярніший індекс "Nikkei-225", що розраховується на Токійській фондовій біржі на основі акцій 225 провідних компаній країни. У вибірку Nikkei-225 входять 225 акцій компаній, що торгують на Токійській фондовій біржі. Це середньоарифметичний незважений індекс, що розраховується по методиці D.J. Публікується індекс з 1950 року. Торіх, що розраховується з 1968 року по всім акціям, що торгуються на 1-й секції Токійської фондової біржі. JPN є модифікованим, зваженим по ціні індексом, що відображає динаміку 210 звичайних акцій, що котируються на Токійській фондовій біржі і являють собою загальний зріз всіх галузей японської економіки. JPN пов'язаний, але не ідентичний індексу Nikkei. TSE – 300, зважений по капіталізації і охоплює 14 секторів економіки. Індекси Нью-Йоркської фондової біржі (NYSE), Американської фондової біржі (АМЕХ), Національної асоціації дилерів цінних паперів (NASDAQ) простежують ситуацію на відповідних біржах. Вони обчислюються за методикою, аналогічною застосовуваній у S&P. Біржові індекси спочатку були створені тільки для відображення довгострокових тенденцій на фондовому ринку. Але пізніше, починаючи з 70-х років, уже самі біржові індекси стали предметом активної торгівлі. Особливо популярна серед трейдерів торгівля ф'ючерсами й опціонами на індекси DJI-30 (США), S&P-500 (США), FTSE-100 (Великобританія), DAX-30 (Німеччина) і Nikkei-225 124

(Японія). Центром світової торгівлі строковими контрактами (ф'ючерсами й опціонами) на біржові індекси і валюти є LIFFE (London International Financial Futures and Options Exchange), що знаходиться в Лондоні. Середні індикатори й індекси дають змогу інвесторам тримати руку на пульсі ринків цінних паперів. Індикатори ринків акцій та облігацій корисні для вибору типу і часу здійснення інвестиційних операцій. Україна ФК ―Сократ‖ з метою надання приватним інвесторам об’єктивної інформації про динаміку фондового ринку України розробила власну методику розрахунку фондового індексу. Індекс розраховується за формулою: I=Ib * (MСapi / MСapb) де: Ib – базове значення індексу; MСapi – поточна ринкова капіталізація і-го емітента; Mсapb – базова ринкова капіталізація і-го емітента. Ринкова капіталізація емітента розраховується як добуток кількості акцій (N) на їх ціну (P). При розрахунку ринкової капіталізації використовується декілька ключових моментів. По-перше, при розрахунку кількості акцій (N) враховується, що ціна на акції емітента визначається взаємодією попиту і пропозиції. Таким чином, для визначення об’єму пропозиції використовуються тільки ті акції, які знаходяться в вільному обігу на вторинному ринку. Так, N рівне загальній кількості емітованих акцій зменшене на кількість акцій, які знаходяться у крупних акціонерів і не обертаються на вторинному ринку (державні пакети, контрольні пакети приватних інвесторів). По-друге, враховуючи особливості українського фондового ринку прийняте рішення не брати до уваги угоди, які здійснюються поза ринком, тобто ціна угоди менше ціни попиту чи вище ціни пропозиції. Це рішення базується на тому, що угоди, які йдуть нижче ринку зазвичай є результатом скупок акцій у трудових колективів і не відображають реальної динаміки ринку. Тобто проведення через ПФТС угоди з фізичною особою за ціною нижче ринкової на справді не говорить про те, що ціна на акції даного емітента впала, а значить такі угоди не варто враховувати при розрахунку індексу. Що стосується угод які перевищують поточні ринкові котировки, то вони, як правило, проходять крупними пакетами, які до цього знаходились у 125

крупного акціонера і на ринку не обертались, а отже в формуванні пропозиції акції емітента не приймали участь. Отже, поточна ціна акції емітента розраховується наступним чином: - якщо ціна угоди знаходиться в ринку, то як середнє арифметичне між ціною пропозиції, ціною попиту і ціною останньої угоди; - якщо ціна угоди знаходиться поза ринком, то як середнє арифметичне між ціною пропозиції і ціною попиту. Як відомо, індекс має базу – визначений набір цінних паперів, коливання ціни яких враховуються при його розрахунку. В даному випадку існує декілька правил за якими визначається база індексу: - в базу індексу включаються тільки акції емітента (не включаються облігації, сертифікати); - історія торгів емітента повинна бути не менше 1 року; - різниця між ціною пропозиції і ціною попиту не повинна перевищувати 15% від значення їх середнього арифметичного; угоди за акціями повинні проходити не рідше 1 разу в тиждень; - перегляд бази індексу проводиться не частіше 1 разу в квартал. За результатами відбору в базу індексу включення акції наступних емітентів: ВАТ ―Концерн Стірол‖, ВАТ ―Укрнафта‖, ВАТ ―Київенерго‖, ВАТ ―Західенерго‖, ВАТ ―Центренерго‖, ВАТ ―Донбасенерго‖, ВАТ ―Дніпроенерго‖. На сьогоднішній день індекс розраховується на кінець торгового дня. Новий Фондовий Індекс Сумарна капіталізація десяти найбільших українських відкритих акціонерних товариств, акції яких найбільш активно продаються на ринку, за станом на 14 серпня 2002 року склала 750 млн. дол. або 3% від ВВП України. Такі дані наводяться у прес-релізі компанії ―Драгон Капітал‖, що був розповсюджений у зв’язку із початком розрахунку нового щоденного фондового індексу КПДрагон, який здійснюється компанією та англомовним виданням ―Kyiv Post‖. Базою для розрахунку КП-Драгон слугують 10 компаній, відібраних за критеріями капіталізації, ліквідності та частки вільних акцій на ринку. При цьому, при визначенні ліквідності враховується різниця між котируваннями купівлі та продажу, а також частка укладання угод із ними. Під час розрахунку індексу його автори 126

можуть коригувати офіційні ціни позабіржової фондової системи ПФТС, якщо вони вважають, що ці ціни не збігаються із ринковими. Найбільшу частку в базі індексу займають акції енергогенеруючих компаній– 48,1%, за якими йдуть акції ―Укрнафти‖ – 28,3% та енергопостачаючих компаній – 19,5%, а також ―Стиролу‖ – 7,2%. Сьогодні в Україні розраховується більше десяти різних фондових індексів, з яких найбільш відомими є ПФТС – індекс, Ipi-U (розраховується спільно агенцією ―Інтерфакс-України‖ та компанією ―Полар-Інвест‖), Кас-20 (―Альфа-Капітал‖), ProU-50 (―ПроспектІнвестментс‖) і Wood-15 (Wood&Company). 3. БОРГОВІ ІНДЕКСИ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ФОНДОВИХ РИНКАХ Останнім часом широкого поширення набули боргові індекси. Найбільш популярним із них є iBoxx – аналог Dow Jones STOXX для облігацій. Індекси iBoxx були введені в торгівлю 1 січня 1999 року. Вони включають в себе лише зобов’язання з фіксованою купонною ставкою, виражені в євро. До 2000 року обороти по торгівлі даними інструментами були низькими. Ціни зобов’язань, що входили в вказані індекси, надаються 7 найкрупнішими фінансовими інститутами західної Європи: ABN AMRO, Barclays Capital, BNP Paribas, Deutshe, Bank AG, Dresdner Bank AG, Morgan Stanley Dean Witter, UBS Warburg. Калькуляція, поширення індексних даних і організація торгівлі входять в компетенцію Deutsche Börse. Структура групи індексів iBoxx повторює структуру боргового ринку, інструменти якого виражені у євро. Всього існує 4 групи індексів: 1) суверенні індекси, складені для окремих держав незалежно від характеру емітента; 2) неурядові індекси, випущені наднаціональними (міжнародними) організаціями, міжнародними агентствами і національними муніципалітетами; 3) забезпечені індекси, складені для забезпечених облігацій державного сектору (наприклад, Jumbo Pfandbriefe і Obligations Fonciéres); 4) корпоративні індекси, що включають у себе папери приватного сектора із однаковими рейтингами (наприклад, корпоративні індекси АА включають в себе папери приватного сектора 127

євро зони тільки із рейтингом АА). Кожний індекс розраховується як по доходності, так і по ціні. При цьому всі індекси також класифікуються за термінами, тобто кожний індекс включає в себе папери, які закінчуються лише під час одного із встановлених термінів (1-3, 3-5, 5-7, 7-10 і більше 10 років). Паралельно існують і так звані загальні індекси, що включають папери з різними термінами погашення. Боргові папери, що включаються в індекси iBoxx, повинні відповідати наступним критеріям: 1. Мінімальний об’єм випуску повинен складати 2 млрд. євро для облігацій суверенних індексів, 0,5 (1,0) 3 млрд. євро для облігацій наднаціональних організацій, 1,0 млрд. євро для облігацій міжнародних агентств, 0,5 (1,0) млрд. євро для корпоративних облігацій. 2. Мінімальний період до погашення повинен складати 1 рік. 3. Рейтинг повинен бути не нижче ВВВ за класифікацією S & P і Fitch-IBCA і Baa за класифікацією Moody’s. Винятком можуть бути лише Jumbo Pfandbriefe в зв’язку з тим, що вони володіють високоліквідним забезпеченням. 4. Структуровані облігації, такі як варранти і стрипи, не можуть входити в індекси. Індексні продукти iBoxx мають такі переваги: 1) Якість даних. Сім провідних маркет-мейкерів надають ціни придбання і продажу в режимі реального часу, так що значення індексів перераховуються автоматично при зміні цін облігацій, що входять до них. 2) Об’єктивність. Deutsche Börse використовує незалежну, прозору і гнучку методологію складання індексів, що відповідає критеріям включення боргових паперів в індекс. 3) Реплікабельність. Індекси структуровані таким чином, щоб зацікавити максимальну кількість інвесторів, включаючи в себе максимальну кількість ліквідних облігацій. Вказані критерії гарантують ліквідність паперів, що входять в індекс. 4) Ліквідність. Структура індексів iBoxx переглядається щомісячно в цілях підтримки ліквідності індексних інструментів. 5) Прозорість. Розрахунки індексів і характеристики паперів, їх складових, поширені в мережі Інтернет. 6) Відповідність методики калькуляції стандартам Європейської федерації товариств фінансових аналітиків. Із введенням євро конкуренція також позначилась на прагненні нав’язати нові деривативи на ринку акцій. В той час як 128

основні європейські біржі зберігали національні індекси, деякі із них (LIFFE, AEX) запропонували спектр трансєвропейських індексів. AEX – індекс голландського ринку, що включає в себе 25 найбільш ліквідних акцій; SMI – Swiss Market Index – швейцарський фондовий індекс; FTSE 100 – британський фондовий індекс, що включає в себе 100 найбільш ліквідних акцій; DAX – німецький фондовий індекс; CAC (Cotation Assistée en Continu) – французький фондовий індекс. Наприклад, 25 травня 1999 року на LIFFE почали торгуватися 5 контрактів на пан європейські індекси – ф’ючерси і опціони на FTSE Eurobloc 100, FTSE Eurotop 300, FTSE Eurotop, виключаючи Великобританію, MSCI Euro і панєропейські індекси MSCI , а 29 червня 1999 року почалась торгівля на індекси FTSE Eurostars. 2 жовтня 2000 року на об’єднаній біржі Euronext були введені в торгівлю індекси Euronext 100 (індекс для акцій голубих фішок) і Euronext 150 (для акцій високої і середньої капіталізації), Next economy (для акцій високотехнологічних компаній) і M Prime (для акцій традиційних секторів). Не дивлячись на відносну експансію панєвропейських індексів, більш популярними залишаються національні фондові індекси. Тільки у Dow Jones Euro STOXX, який з’явився в червні 1998 року на Eurex (європейська біржа, транснаціональний ринок деривативів), спостерігається високий ріст оборотів торгівлі. Таким чином, DJ Euro STOXX в сучасний час є єдиними трансєвропейськими індексами, які складають конкуренцію національним індексам по оборотах торгівлі і ліквідності. Популярність Dow Jones Euro STOXX у інвесторів є одним із факторів великих об’ємів торгівлі похідними на індекси на біржах MONEP (Паризька біржа опціонів) і Eurex. Лідерство LIFFE за об’ємами торгівлі похідними на індекси обумовлено широким спектром контрактів, тоді як по окремим інструментам (індексам) вона поступається Eurex і МАТІF (Біржа фінансових ф'ючерсів, де переважають акції та інші фінансові інструменти). В той час як найбільш ліквідним трансєвропейським індексом є DJ Euro STOXX 50, найвищий показник дохідність/ризик спостерігається у молодих індексів Euronext 100 і Euronext 150. Ріст значень індексів Euronext 100 і 150 в перші місяці після їх введення випереджував ріст інших існувавши раніше пан європейських індексів. Однак надалі збільшення цього індексу істотно сповільнилось. При цьому по оборотам торгівлі індекс Euronext 100 значно поступається майже всім іншим індексним продуктам ЄС, 129

особливо національним індексам і DJ STOXX. Індекси Euronext 100 і 150 переглядаються щоквартально з врахуванням найбільш ліквідних акцій. Обов’язковою умовою включення акції в індекс є мінімальна швидкість обігу акції 20%, тобто річний оборот акцій визначеної компанії має бути не менше 20% її капіталізації, щоб не допускати включення в індекс неліквідних компонентів. Акції Euronext 100 представляють собою 84% всієї капіталізації Франції, Бельгії і Нідерландів, що є рекордом серед усіх трансєвропейських індексів. Перевагою Euronext 100 є те, що секторна структура індексу дозволяє мінімізувати негативний вплив на динамік індексу кризи одного сектору. Відмінності в показниках обігу DJ STOXX і інших трансєвропейських індексів свідчить про визнання його інвесторами в якості зручного інструменту для хеджування портфелів, складених із акцій різних європейських держав. Крім того, ці індекси представляють собою рідкісний приклад визнання трансєвропейських контрактів в світовому масштабі. Індекс DJ Euro STOXX 50 представляє собою значну частину (44%) ринкової капіталізації країн зони євро. Інші відомі індекси, як єврозони так і загальноєвропейські, включають як мінімум вдвічі більшу кількість компонентів, що робить їх достатньо нереплікабельними. До останніх відносяться, наприклад, FTSE Eurotop 100 (100 акцій), FTSE Eurobloc 100 (100), MSCI PanEurope (близько 236), S & P Euro Plus (близько 200), S & P Euro (близько 158) . Індекси DJ STOXX blue-chip, що складаються всього із 50 компонентів, характеризуються оптимальними показниками кількість акцій/ліквідність. Наприклад, 42 із 50 акцій (84%), що складають DJ STOXX 50, належать 5 найкрупнішим загальноєвропейським ринкам (Франції, Німеччини, Великобританії, Нідерландів, Швейцарії) і представляють собою в середньому 44% інвестиційного простору відповідних країн. В FTSE Eurotop 100 входять 81 акція цих ринків (81%), але вони представляють 47% інвестиційного простору даних країн, тобто майже вдвічі більше кількість акцій відповідає лише 3%ому збільшенню покриття інвестиційного простору. Таким чином, опціони і ф'ючерси на DJ STOXX 50 і DJ Euro STOXX 50 володіють істотними перевагами відносно інших трансєвропейських індексів, що позначилось на популярності DJ Euro STOXX 50. Отже, проведений аналіз інструментів DJ STOXX показує, що 130

їх перевагами є: - жорстка методологія складання (високі критерії включення компонентів в індекс); - оптимальне географічне покриття; - стабільність (не дивлячись на активні процеси міжнародної консолідації компаній-компонентів, що відбуваються у Європі); - передбачуваність, що обумовлена прозорістю інформаційної бази їх складання; - розгалужена класифікація індексів, що входять у сім’ю DJ STOXX; - реплікабельність; - висока ліквідність відносно інших трансєвропейських індексів.

1. 2. 3. 4.

ПЛАН ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ Біржові індекси та їх загальна характеристика. Основні фондові індекси і методи їх визначення. Боргові індекси на європейських фондових ринках. Операції з біржовими індексами.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ПОГЛИБЛЕНОГО ВИВЧЕННЯ 1. Фундаментальний аналіз фондового ринку. 2. Технічний аналіз руху цін та обсягів торгівлі цінними паперами. 3. Інтегральні та галузеві індекси. 4. Особливості обчислення індексів на американських фондових біржах. ЛІТЕРАТУРА: основна [1, 2, 8, 15, 20, 25] додаткова [4, 7, 19, 20, 23] ТЕМА 6.РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ФОНДОВИХ РИНКІВ 1. ЗАГАЛЬНІ ФОНДОВИХ РИНКІВ

ЗАСАДИ

РЕГУЛЮВАННЯ

МІЖНАРОДНИХ

Регулювання фондового ринку - це впорядкування діяльності усіх його учасників (емітентів, інвесторів, посередників, організацій і інших учасників) і операцій між ними зі сторони 131

уповноважених органів. Воно охоплює різні види діяльності і операцій, здійснюваних на ринку цінних паперів: емісійні, посередницькі, інвестиційні, спекулятивні, заставні, трастові і так далі Регулювання ринку цінних паперів, як правило, має такі цілі: - підтримка порядку на ринку, створення нормальних умов для роботи всіх його учасників; - захист учасників ринку від несумлінності і шахрайства окремих осіб або організацій, від злочинних посягань; - забезпечення безпеки фінансової системи; - створення однакових «правил гри» для всіх учасників ринку; - забезпечення вільного і відкритого процесу ціноутворення на цінні папери на основі попиту і пропозиції; - створення ефективного ринку, на якому завжди є стимули для підприємницької діяльності і на якому кожний ризик адекватно винагороджується; - у певних випадках створення нових ринків, підтримка необхідних суспільству ринків і ринкових структур, ринкових зачинів і нововведень і т. ін.; - досягнення суспільних цілей, наприклад соціальних чи розподільчих. Сферами регулювання фондового ринку є: - допуск цінних паперів до публічної торгівлі; - розкриття інформації емітентами; - функціонування організаторів торгівлі (фондових бірж і торговельно-інформаційних систем); - регулювання діяльності професійних учасників ринку, насамперед брокерів і дилерів, та їх відносин з клієнтами; - реклама на ринку цінних паперів; - заборона інсайдерської торгівлі та маніпулювання цінами. Законодавство та правила, що встановлюються державними органами, мають забезпечити виконання професійними учасниками ринку таких вимог: - чесність стосовно клієнтів; - високий рівень кваліфікації; - з’ясування дійсних потреб клієнта для найкращого виконання обов’язків перед ним (принцип «пізнай свого клієнта»); - надання клієнтам вичерпної і правдивої інформації; - уникнення конфлікту інтересів; - надійний захист активів клієнтів;

132

- наявність достатніх фінансових ресурсів для виконання зобов’язань і покриття ризиків, достатність власного капіталу; - наявність дійової системи внутрішнього контролю за виконанням своїми співробітниками вимог законодавства; - надання всієї необхідної інформації контрольним органам та сприяння їх роботі. Регулювання на ринку цінних паперів включає такі елементи: - створення нормативної бази функціонування ринку, тобто розробка законів, постанов, інструкцій, правил, методичних положень та інших нормативних актів, які закріплюють функціонування ринку на загальновизнаній усіма основі, що додержується; - реєстрація випусків цінних паперів, проспектів емісії; - сертифікація фахівців фондового ринку; - ліцензування професійних учасників ринку; - контроль за дотриманням виконання всіма учасниками ринку норм і правил функціонування ринку; - систему санкцій за відхилення від норм і правил, встановлених державою. У світі прийнято розрізняти дві моделі державного регулювання ринку цінних паперів: 1) регулювання ринку в основному сконцентроване в державних органах, а невелика частина повноважень по контролю, нагляду і встановленню правил передається саморегульованим організаціям (СРО). 2) припускає більший об'єм повноважень саморегульованих організацій і збереження за державними органами основних контрольних функцій та можливості втручатися в процес саморегулювання. 2.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФОНДОВИХ РИНКІВ

Для досягнення мети регулювання державою створюється відповідна структура державного регулювання ринку цінних паперів і вводяться певні його форми. Структура державних органів, що регулюють фондовий ринок, залежить від: 1) моделі ринку, прийнятої у тій чи іншій країні: - банківська - значною є роль відомства по нагляду за банками або центрального банку; 133

- небанківська - регулювання здійснюється органом контролю за ринком капіталу; - змішана - розподіл функцій регулювання; 2) ступеня централізації управління в країні та автономії регіонів: - федеративний устрій: - частина повноважень держави на ринку цінних паперів передана суб’єктам федерації (наприклад, в США - штатам, у Німеччині - землям і т. д.); - взагалі відсутній федеральний рівень регулювання (наприклад, у Канаді існують лише Комісії з цінних паперів провінцій); унітарна держава - функції регулювання зосереджені на урядовому рівні; 3) ступеня централізації управління фінансовими ринками:  Міністерство фінансів;  спеціалізований орган регулювання ринку капіталів — за американською традицією у більшості країн функціонують Комісії з цінних паперів; 4) ступеня зосередження функцій регулювання:  цінних паперів та похідних: - Комісія з цінних паперів — у більшості країн; - спеціалізований орган регулювання товарних похідних (США, Болгарія);  корпоративних і муніципальних цінних паперів: - Комісія з цінних паперів; - спеціалізований орган (США);  регулювання ринку капіталу та банківського нагляду: - спеціалізовані органи — у більшості країн; - єдиний орган (приєднання до Комісії з цінних паперів органів банківського нагляду). Це більш сучасна тенденція, має місце у Великобританії, Угорщині; 5) рівня незалежності Комісії з цінних паперів:  незалежне федеральне агентство (США);  урядова структура; 6) організації управління:  одноосібне — на зразок Міністерства;  колегіальне — у більшості країн. У різних країнах співвідношення повноважень державних органів і органів саморегулювання різне. На це впливають як

134

культурні і історичні традиції країни, так і рівень розвитку ринку цінних паперів. У одних країнах роль саморегульованих організацій на фондовому ринку мінімальна або ж вони взагалі можуть бути відсутніми, що припускає підвищену роль державного регулювання ринку (Німеччина, Франція). У інших - ці організації активно беруть участь в процесі регулювання ринку цінних паперів (Великобританія, США і Японія). Так, наприклад, у Великобританії, ринок традиційно був в основному саморегульованим. Але в 1990-і роки почався відхід від моделі саморегулювання фондового ринку. У 1997 р. в Англії була розпочата реформа системи регулювання фінансового сектора. Регулятивні функції різних відомств і саморегульованих організацій передані Раді з цінних паперів, яка пізніше була перейменована в Раду з фінансових послуг. ЇЇ Голова і члени правління підзвітні і призначаються міністерством фінансів. Раді передані також і контрольні функції Банку Англії у сфері регулювання комерційних банків. Рада з фінансових послуг стає державним органом, що контролює банки, страхові компанії, компанії із цінних паперів, фондові біржі, пенсійні фонди, депозитарно-клірингові організації. Таким чином, у Великобританії переважає саморегулювання ринку, але жорстко обмежується діяльність комерційних банків на фондовому ринку. У Франції діяльність на фондовому ринку жорстко регламентована державними приписами, а професійні учасники обмежені у встановленні і здійсненні контролю за виконанням правил на ринку. Система регулятивних органів досить складна. Зазвичай контроль і регулювання фондового ринку покладається на незалежний спеціальний державний орган, але в деяких країнах ці функції може здійснювати підрозділ якої-небудь державної установи (наприклад, міністерства фінансів або центрального банку). Наприклад, самостійний регулюючий орган створений в США, а регулююча установа, підпорядковану Міністерству фінансів, - у Франції. У ряді країн може здійснюватися змішане управління ринком. У деяких країнах може не бути єдиного центрального органу, регулюючого ринок цінних паперів. Так, наприклад, його не існує в Швейцарії, де регулюючі функції ринку цінних паперів виконують регіони. Зразком систем регулювання ринку цінних паперів для багатьох країн, у тому числі і для України, була система регулювання фондового ринку США, в основу якої була покладена модель, що 135

базується на зведених правилах і суворому контролі за їх дотриманням. У США, для якої характерна небанківська модель ринку, з 1933 по 1999г. відповідно до Закону про банки 1933г., відомого як Закон Гласса-Стигала, комерційні банки не мали права здійснювати інвестиції в корпоративні цінні папери, брати участь в їх андеррайтингу і здійснювати брокерські операції з ними. Причиною обмеження діяльності банків на ринку цінних паперів в Сполучених Штатах послужили масові банкрутства цих структур, які активно вкладали залучені кошти в недержавні цінні папери. В результаті економічної кризи 1930-х років і краху багатьох корпорацій, знецінення їх цінних паперів, багато комерційних банків розорилися. У США в 1934г. був створений федеральний орган Комісія з цінних паперів і бірж (КЦПБ). Контроль над нею здійснює Комітет з енергетики і торгівлі палати представників і Комітет з банків і фінансів Сенату. Нагляд за Комісією здійснює Підкомітет із засобів зв'язку і фінансів в палаті представників і Підкомітет із цінних паперів в Сенаті. Основною місією цієї установи є захист інвесторів і підтримка цілісності ринку цінних паперів. Одним з основних обов'язків КЦББ є також забезпечення представлення компаніями чесної, точної і своєчасної інформації про ділові операції, що проводяться ними. Крім того, комісія має повноваження вимагати представлення свідчень свідків, вона може проводити розслідування за правилами прокурорського розслідування, має право накладати адміністративне стягнення, обмежувати діяльність або позбавляти ліцензії, передати справу до федерального окружного суду. Можна виділити також дві моделі регулювання ринку за ступенем жорсткості приписів для діяльності на ньому. Так, в ряді країн система регулювання фондового ринку грунтується на суворих, детальних правилах і формальних процедурах, суворому контролі за їх дотриманням (США); іншим країнам властиво разом з жорсткими приписами, використання неформальних домовленостей, традицій, переговорів із розв'язання складних ситуацій (Великобританія, Швейцарія). Модель регулювання фондового ринку для певної держави не є заданою раз і назавжди. Як правило, моделі можуть модифікуватися залежно від змін фінансово-економічної кон'юнктури. Останньою тенденцією у сфері регулювання ринку цінних паперів в розвинених країнах є зближення німецької і англоамериканської систем фінансування господарства. Сьогодні здійснюється процес об'єднання національних фондових ринків 136

держав-членів ЄС. Інтеграційне регулювання ринку цінних паперів здійснюється відповідно до норм ЄС, що регулюють фондовий ринок, більшість з яких сформульовані як директиви. Ці директиви максимально враховують досвід США у сфері розкриття інформації, припинення маніпулювання і інсайдерскої торгівлі на ринку, а також забезпечення чесних практик торгівлі. У світі посилюється тенденція перетворення банків у фінансові конгломерати, які надають послуги, характерні для компаній із цінних паперів, страхових компаніях і портфельних управляючих. У США комерційні банки з кінця 1970-х років більшою мірою стали здійснювати операції на ринку корпоративних цінних паперів. У 1999 р. був введений в дію закон, що дозволяє фінансові холдинги. Створюються банки, які контролюватимуться брокерсько-ділерськими фірмами, а дочірніми компаніями банків стають фірми, що торгують цінними паперами. Для багатьох країн стає характерною тенденція об'єднання функцій регулювання на ринку цінних паперів в одному відомстві. Наприклад, такі установи створені або створюються в Японії, Швеції, Данії, Кореї, Канаді, Люксембурзі, Ірландії і багатьох інших країнах. 3. САМОРЕГУЛЮВАННЯ НА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ Іншою формою регулювання ринку цінних паперів є так звана інституційно-правова форма. Тобто нормативне впорядкування відносин на фондовому ринку здійснюється саморегулівними організаціями (СРО) професійних учасників фондового ринку типу фондових бірж, позабіржових торговельно-інформаційних систем і т. п. В основу діяльності таких організацій покладено три основних ідеї:  зацікавленість у підтримці порядку і чесних правил гри самих учасників ринку;  перекладення частини витрат по регулюванню ринку на сам ринок;  «ловити злодія повинен злодій», як кажуть англійці. Вперше СРО виникли у США. Принцип СРО був розроблений після прийняття Закону 1934 р., згідно з яким існуючі біржі використовувалися як засоби регулювання індустрії цінних паперів у формі СРО. У 1938 р., згідно із Законом Мелоні, був введений принцип національної організації з 137

цінних паперів, яка могла б контролювати ринок позабіржових цінних паперів. Інституційно-правове регулювання ринку цінних паперів є допоміжною формою щодо державно-правового регулювання, здійснюється на основі і відповідно до державно-правового регулювання, але не підмінює його. Ця форма є важливим засобом регулювання конкретних аспектів взаємовідносин на ринку цінних паперів, які не охоплюються державно-правовим регулюванням, і забезпечує конкретизацію регулюючого впливу державних органів на ринок у тому випадку, коли державою делегується частина своїх повноважень СРО. Застосування практики саморегулювання передбачає, що частину функцій з регулювання конкретних учасників ринку виконують організації, що перебувають під подвійним контролем — держави і учасників ринку. Саморегулівними організаціями у світовій практиці вважаються некомерційні, недержавні організації, що створюються професійними учасниками ринку цінних паперів на добровільній основі з метою регулювання певних аспектів ринку на підставі державних гарантій, які виражаються у наданні їм державного статусу саморегулівних організацій. Держава нібито віддає частину своїх функцій по нагляду і регулюванню ринку для того, щоб самі професійні оператори ринку цінних паперів встановили для себе правила і здійснювали контроль за їх виконанням. До традиційних функцій саморегулівних організацій належать:  розробка обов’язкових правил і стандартів професійної діяльності та операцій на ринку;  здійснення професійної підготовки кадрів;  встановлення вимог, обов’язкових для роботи на даному ринку;  контроль за дотриманням учасниками ринку встановлених правил і нормативів;  розгляд скарг клієнтів компаній — членів СРО;  інформаційна діяльність на ринку;  забезпечення зв’язку і представництва інтересів учасників ринку в державних органах управління;  функція третейського суду. - Для успішного впровадження концепції саморегулювання важливим є ефективний державний нагляд. Функції держави щодо СРО: 138

 законодавче забезпечення діяльності;  надання статусу СРО, державна реєстрація;  затвердження (погодження) правил;  інспектування діяльності СРО. Стандарти, які встановлюються саморегулівними організаціями, часто виходять за межі визначення тільки протизаконної поведінки, а встановлюють етичні норми, яких зобов’язані дотримуватися всі члени СРО. Проте найважливішим є те, що ці правила і стандарти в основному формулюються професіоналами, які добре обізнані у тонкощах фондового бізнесу. Більшість країн вимагають також затвердження норм і стандартів регулювання ринку цінних паперів державними органами. Держава визначає мінімальний набір питань, які повинні міститися в правилах функціонування СРО, і бере на себе зобов’язання реєструвати ці правила. Надалі держава виступає не як контролер виконання правил, а в особі судових органів як арбітр у суперечках про виконання зареєстрованих правил і зобов’язань. Санкції, які накладаються залежно від припущеного порушення, можуть заборонити фірмі надалі працювати на ринку цінних паперів. У даному випадку має значення те, що таке рішення приймають колеги порушника, які обізнані щодо методів роботи на фондовому ринку. Саморегулівні організації ефективно працюють при додержанні таких вимог: а) більшість учасників ринку зацікавлені в покаранні несумлінної поведінки з метою забезпечення справедливих умов ведення бізнесу; б) держава контролює діяльність саморегулівних організацій для того, аби пересвідчитися, що вони фактично виконують свої зобов’язання як регулюючі структури; в) застосовуються інші методи боротьби з порушеннями законів, такі як ефективні цивільно-правові форми захисту. Додатковою правовою основою регулювання ринку самими учасниками ринку служать дво- і багатосторонні договори. Саморегулівні організації можуть створюватися:  на міжнародному рівні (Міжнародна федерація фондових бірж);  на національному рівні (США - Національна асоціація інвестиційних дилерів (NASD), Росія - Професійна асоціація реєстраторів, трансфер-агентів і депозитаріїв (ПАРТАД) та ін.,

139

Україна - Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД) та ін. Афілійованим членом Міжнародної організації Комісій з цінних паперів на світовому рівні є Асоціація учасників міжнародних фондових ринків (ISMA), яка повинна стандартизувати різноманітні методи поставки і платежу, що існували на міжнародному фондовому ринку. ISMA — саморегулівна організація на міжнародному фондовому ринку, яка налічує 700 членів з 50 країн. Штаб-квартира знаходиться у Лондоні. Асоціація здійснює нагляд за обігом міжнародних фінансових інструментів та встановлює правила чесної практики. Також Асоціація займається збором, обробкою та наданням інформації учасникам фондового ринку. За час свого існування (з 1969 р.) ISMA розробила досить детальну і масштабну систему регулювання, включаючи правила здійснення операцій, їх узгодження, етики поведінки і процедур вирішення конфліктів. Асоціація управляє системами TRAX та COREDEAL. Міжнародна асоціація учасників первинних ринків (International Primary Market Association, IPMA, London) була утворена у 1974 р. і тісно пов’язана з ISMA. IPMA об’єднує фінансових посередників, які здійснюють свою діяльність на первинних ринках акцій та облігацій. Міжнародна асоціація дилерів по свопах і деривативах (International Swaps and Derivatives Association, Inc., ISDA), колишня Міжнародна асоціація дилерів по свопах (International Swap Dealers Association, Inc.) об’єднує дилерів, що спеціалізуються на операціях з фінансовими деривативами. Характерним для ISMA, IPMA та ISDA є те, що вони являють собою своєрідні СРО з правилами діяльності у вигляді рекомендацій, проте учасники не завжди дотримуються цих правил. Це - головне, що відрізняє міжнародні СРО від національних, в яких за недотримання правил і стандартів діяльності учасниками СРО накладаються жорсткі та неминучі санкції. ISSA — Міжнародна асоціація керуючих цінними паперами (Цюріх), яка об’єднує понад 80 членів. Завдання Асоціації полягають у:  наданні допомоги у розвитку фондових ринків;  підтримці зв’язків між компаніями, що надають інвестиційні послуги;  збільшенні професіоналізму учасників фондового ринку. Важливі функції з координації і вироблення єдиних стандартів на ринку цінних паперів виконує МФФБ — створена у 1961 р. 140

Міжнародна федерація фондових бірж (FIBV) з штаб-квартирою в Парижі, що є міжнародною саморегулівною організацією. Федерація у даний час нараховує 37 постійних та 11 асоційованих членів. На них припадає в цілому 98 % світової капіталізації. Цілями Федерації є:  встановлення єдиних стандартів міжнародної торгівлі, в тому числі розміщення випусків цінних паперів;  підтримка нових бірж. Федерація відома як ефективний посередник у гармонізації фондових ринків різних країн. Асоціація європейських фондових бірж була заснована у 1957 р. після створення Європейського економічного співтовариства фондовими біржами країн - членів ЄЕС. Пізніше, у 1961 р., за участю Лондонської та інших фондових бірж Асоціація була реорганізована у Міжнародну федерацію фондових бірж. З приєднанням до неї Нью-Йоркської (1996 р.) та Токійської (1970 р.) фондових бірж Федерація стала дійсно світовою організацією за участю в ній усіх великих фондових бірж світу. Метою Федерації є сприяння більш тісному співробітництву між її членами для забезпечення розвитку ринків цінних паперів в інтересах емітентів та інвесторів. МФФБ щороку восени проводить Загальні збори членів, на яких обговорюються питання загального інтересу до ринку капіталів з боку країн — членів організації. У разі потреби Федерацією готуються відповідні рекомендації та резолюції. 4. НАДНАЦІОНАЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФОНДОВИХ РИНКІВ Інтернаціоналізація фондових ринків змушує національні регулюючі органи докладати зусиль для розвитку двосторонніх і багатосторонніх офіційних зв`язків з іноземними органами нагляду та контролю з метою створення системи міжнародного співробітництва у сфері попередження та переслідування шахрайств з фінансовими ресурсами, регулювання фондових ринків та інвестиційної діяльності на них, розкриття інформації та забезпечення її прозорості та достовірності. Найбільш поширеним інструментом такого міжнародного співробітництва є так звані меморандуми про взаємодію між уповноваженими регулюючими органами держав.

141

Певні функції наднаціонального органу регулювання виконує Міжнародна організація комісій з цінних паперів (IOSCO) з штабквартирою в Монреалі. IOSCO була створена в 1974 р. як Міжамериканська асоціація Комісій з цінних паперів. Ця організація, членами якої є регулятивні органи фондових ринків країн-учасниць, на початку 90-х років виконувала в основному функції інформаційнокоординуючого центра. Сьогодні — це впливова та авторитетна міжнародна організація, яка координує діяльність світового ринку капіталів та об’єднує комісії з цінних паперів понад 120 країн світу. Україна є членом IOSCO з 18 вересня 1996 р. Цілком можливо, що в майбутньому повноваження IOSCO розширяться. Головними завданнями IOSCO є:  розробка стандартів регулювання діяльності на фондових ринках;  обмін інформацією для прискорення розвитку національних ринків;  розробка стандартів нагляду за міжнародними операціями з цінними паперами. Україна бере участь у роботі Європейського комітету і комітету нових ринків. ІОSCO розробила і затвердила в 1998 р. 30 принципів регулювання ринків цінних паперів, які базуються на трьох основних засадах регулювання фондового ринку. Останніми є: - захист інвесторів; - забезпечення функціонування справедливого, ефективного та прозорого ринку; - зменшення ризику. У грудні 1997 р. 17 Європейських наглядових органів заснували FESCO — Форум Європейських Комісій з цінних паперів. FESCO налічує 15 органів нагляду за ринками цінних паперів з 15-ти країн — членів ЄС, а також відповідні органи Ісландії та Норвегії як країн, що підписали Угоду з європейського економічного простору. Члени FESCO зобов’язуються, згідно із Статутом, тісно співпрацювати та розвивати єдині регулятивні стандарти нагляду за фінансовими ринками стосовно неузгоджених існуючими європейськими директивами аспектів, а також там, де можна застосовувати спільний підхід. Головною метою нової організації є покращання захисту інвестора, підвищення цілісності і прозорості ринків капіталу. Головним досягненням у роботі FESCO з координації тісної співпраці між Європейськими наглядовими органами є підписання Меморандуму Взаєморозуміння між членами FESCO. Меморандум 142

Взаєморозуміння слугує надійною основою для співробітництва та обміну інформацією з питань ринкового нагляду та правозастосування і навіть включає можливість спільних перевірок (інспекцій). Безумовно, найголовнішим елементом державного регулювання є законодавче регулювання ринку цінних паперів. Цей елемент створює необхідну нормативно-правову основу, на якій учасники ринкових взаємовідносин, в тому числі держава та її уповноважені органи, реалізують свої права, інтереси, зобов’язання і повноваження. Законодавче регулювання, крім обґрунтування засад створення і функціонування ринку цінних паперів, містить конкретне нормативне регулювання найбільш важливих взаємовідносин на ринку. Загальновизнаними орієнтирами у створенні національного законодавства є такі міжнародні документи:  Директиви ЄС (обов’язкові для країн — членів ЄС);  Резолюції IOSCO;  Рекомендації Групи Тридцяти (авторитетної групи міжнародних експертів). Найціннішими з перелічених документів є Директиви Європейського Союзу: вони узгоджуються з традиціями цивільного права більшості країн Центральної та Східної Європи; відображають узагальнену сучасну точку зору на необхідний рівень регулювання ринку цінних паперів; країни, які прагнуть стати членами ЄС, повинні дотримуватися цих Директив. Окрім того, структура і послідовність Директив ЄС дає певну уяву про те, що найбільш важливо з точки зору регулювання фондового ринку. Директиви ЄС щодо обігу цінних паперів окреслюють такі головні принципи організації фондового ринку:  умови прийняття цінних паперів до котирування на фондовій біржі;  вимоги щодо розкриття інформації у момент пропозиції;  вимоги щодо фінансової звітності компаній, акції яких котируються на фондовій біржі;  вимоги щодо розкриття інформації про придбання або реалізацію великих пакетів акцій компаній, які котируються на фондовій біржі;  обмеження щодо операцій з використанням інсайдерської (внутрішньої) інформації;

143

 регламентування діяльності інвестиційних фондів та компаній (підприємств з колективного інвестування у цінні папери, що обертаються). Директиви ЄС на сьогодні охоплюють також усі найважливіші аспекти законодавства про компанії. Основна увага у директивах приділяється питанням розкриття інформації та захисту інтересів інвесторів, кредиторів та інших зацікавлених осіб. Мета законодавства про компанії у всіх країнах ринкової економіки майже однакова: врегулювати конфлікти інтересів між сторонами — держателями більшої або меншої кількості акцій, керівництвом компаній та акціонерами — кредиторами. До недавнього часу положення законів про компанії суттєво відрізнялись у різних країнах. У США, наприклад, закони про компанії неоднакові навіть у різних штатах, хоча певна принципова одностайність була забезпечена у межах федерального законодавства про цінні папери. Закон про компанії має бути ефективним навіть при недосконалій системі судового виконання, що досягається шляхом включення до нього певних положень: високих штрафів за порушення закону, чітких процедур з прийняття певних рішень виконавчими органами товариства та чітких правил належної поведінки керівництва компаній, які спрямовані на захист прав інвесторів. Оскільки імовірність як виявлення порушень, так і успішного притягнення правопорушників до фінансової відповідальності може бути низькою, значний розмір штрафу стає дійовим заходом стримування потенційних порушників. Іншими Директивами ЄС, які впливають на режим регулювання національних фондових ринків, є положення щодо стандартів обліку та аудиту, банківської діяльності (введення жорстких нормативів адекватності капіталу, диверсифікації портфеля та обмежень на надання кредитів пов’язаним між собою особам). Зазначені директиви ЄС включені до національних законодавств різних країн у складі самих законів. Таким чином, на сьогодні в світі накопичено значний досвід регулювання як розвинутих, так і ринків, що розвиваються. Питання для України полягає в тому, як його правильно і раціонально використати. Для України принципово важливо будувати своє законодавство про ринок капіталів відповідно до міжнародних рекомендацій. Гарним прикладом у даному відношенні є Польща. Тут проекти законів або інших нормативних актів, не відповідних директивам ЄС (і не тільки по ринку капіталів), просто «викидаються у кошик».

144

ПЛАН ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ 1. Загальні засади регулювання міжнародних фондових ринків. 2. Регулювання фондового ринку США. 3. Специфіка регулювання ринку цінних паперів країн Західної Європи (Великобританії, Німеччини, Франції). 4. Регулювання фондового ринку Японії. 5. Специфіка регулювання фондових ринків, країн, що розвиваються. 6. Особливості розвитку фондового ринку України та його регулювання. ПЛАН ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ 1. Структура, елементи та форми державного регулювання українського фондового ринку. 2. Органи саморегулювання фондового ринку України. 3. Особливості країн з ―emerging market‖ у Латинській Америці, Азії, Східній Європі. 4. Структура регулювання фондового ринку Німеччини. 5. Діяльність SICOVAM та його роль на французькому фондовому ринку. 6. Напрямки реформування органів регулювання фондового ринку Великобританії. 7. Фінансові інструменти американських ринків похідних цінних паперів. 8. Основні моделі організації регулювання фондових ринків. ЛІТЕРАТУРА: основна [1, 2, 10, 15, 25, 26, 27] додаткова [4, 7, 19, 23]

145

ТЕСТИ З ДИСЦИПЛІНИ «ФОНДОВІ РИНКИ» 1. Емісія цінних паперів здійснюється для: а) формування власного капіталу; б) покращення структури капіталу; в) розширення можливостей фінансування; г)індексація вартості основних засобів; д) усі відповіді вірні. 2. Сек’юритизація це: а) процес випуску цінних паперів в обіг; б) процес виплати доходу за цінним папером; в) процес передачі прав за цінними паперами іншим особам; г) процес збільшення ролі цінних паперів на фінансовому ринку; д) процес перевірки достовірності цінного паперу та його зберігання. 3. Форекс – це: а) міжнародний валютний ринок; б) операція із обміну іноземної валюти; в) операція придбання цінних паперів за конвертовану валюту; г) похідний цінний папір (дериватив); д) усі відповіді невірні. 4. Емітент – це: а) особа, яка надає послуги із організації емісії цінних паперів; б) особа, яка узгоджує порядок емісії і обігу цінних паперів ; в) особа, яка від свого імені випускає цінні папери; г) особа, яка є безпосереднім власником цінного паперу; д) усі відповіді вірні. 5. Цінний папір на пред’явника обертається: а) вільно; б) з обмеженнями, що встановлюються біржею; в) за умовами встановленими емітентом; г) вільно, але тільки на біржах в торгово-інформаційних системах; д) за умови реєстрації і вказівки власника. 146

6. Іменні (ордерні) цінні папери передаються шляхом: а) простого вручення; б) шляхом виконання індосаментів в реєстрі власників іменних цінних паперів; в) шляхом виконання індосаменту на самому цінному папері; г) шляхом виконання індосаментів в реєстрі власників та на самому цінному папері; д) усі відповіді невірні. 7. Акція –це цінний папір, який дає право: а) на отримання дивідендів, якщо АТ приймає рішення про їх виплату; б) на участь в управлінні АТ; в) на пільги, передбачені статутом АТ; г) на частку у розподілі майна в разі ліквідації АТ; д) усі відповіді вірні. 8. Зменшення номінальної вартості акцій діленням існуючих на декілька нових називається: а) дроблення; б) консолідація; в) конвертація; г) анулювання; д) усі відповіді невірні. 9. За рахунок емісії акцій утворюються наступні фонди АТ: а) резервний фонд; б) статутний фонд; в) фонд розвитку виробництва; г) фонд споживання; д) усі відповіді вірні. 10. Спліт – це: а) виплата дивідендів за привілейованими акціями; б) дроблення простих акцій на більшу кількість з наступним обміном; в) обмін конвертованих привілейованих акцій на прості; г) об’єднання і обмін декількох акцій на одну із збільшенням номіналу; д) усі відповіді невірні. 147

11. Види цін на акції: а) номінальна, емісійна, ринкова, балансова, книжкова, викупна вартість; б) номінальна, емісійна, ринкова, балансова, викупна, ліквідаційна вартість; в) номінальна, емісійна, ринкова, курсова, балансова, викупна вартість; г) лицьова, емісійна, курсова, балансова, викупна, ліквідаційна вартість; д) номінальна, емісійна, ринкова, курсова, книжкова, біржова вартість. 12. Доходи за облігаціями можуть виплачуватися: а) з чітко оговореним і фіксованим відсотком; б) в вигляді дисконту при продажу і з викупом за номіналом; в) в вигляді процентних платежів, що змінюються залежно від умов випуску; г) дохід при конвертації акції в облігації; д) усі відповіді вірні. 13. Якщо процентні ставки на ринку ростуть, то ринкові ціни облігацій: а) теж ростуть; б) падають; в) залишаються без змін; г) між ними не має зв’язку; д) усі відповіді невірні. 14. Акцепт – це: а) надпис поручителя на векселі; б) гарантійний внесок для наступної оплати векселя; в) згода на оплату фінансових документів; г) доручення банку на отримати кошти на основі векселя; д) усі відповіді невірні. 15. Тратта – це: а) переведення вимоги за векселем; б) переказний вексель; в) фінансовий вексель без застави; г) простий вексель з індосаментом третій особі; 148

д)

усі відповіді вірні.

16. Протест векселів – це: а) дії векселетримача із пред’явлення позову в випадку несплати боргу; б) дії векселетримача із пред’явлення позову в випадку неправильного заповнення бланку векселя; в) офіційне нотаріусне завірення того, що платіж вимагався, але не був отриманий; г) відмова у акцепті; д) усі відповіді вірні. 17. Касові операції біржі – це операції: а) при яких цінні папери оплачуються і передаються покупцю в день, який встановлений правилами біржі; б) при яких цінні папери оплачуються і передаються покупцю в день укладання угоди; в) при яких цінні папери оплачуються і передаються покупцю через визначений термін, встановлений угодою; г) при яких цінні папери оплачуються і передаються покупцю негайно; д) усі відповіді вірні. 18. Фондова біржа зазвичай регулює: а) часи роботи; б) повну звітність за угодами; в) опублікування цін; г) прозорість операцій; д) усі відповіді вірні. 19. Діяльність із надання послуг стосовно зберігання цінних паперів, відкриття і ведення рахунків в цінних паперах та обслуговування операцій емітента відносно випущених ним цінних паперів – це: а) розрахунково-клірінгова діяльність; б) брокерська діяльність; в) депозитарна діяльність; г) діяльність із управління цінними паперами; д) консалтингова діяльність.

149

20. Діяльність із визначення взаємних зобов’язань відносно угод із цінними паперами і розрахунків за ними визначається як: а) розрахунково-клірінгова діяльність; б) брокерська діяльність; в) депозитарна діяльність; г) діяльність із управління цінними паперами; д) консалтингова діяльність. 21. Капіталізація емітента акцій – це: а) загальна вартість активів акціонерного товариства; б) загальна вартість акцій, які випущені акціонерним товариством; в) загальна вартість боргових зобов’язань; г) оголошена вартість продажу цінних паперів; д) усі відповіді вірні. 22. Країна, в якій використовується індекс Ніккей: а) Великобританія; б) Швеція; в) Франція; г) Японія; д) Німеччина. 23. Країна, в якій використовується індекс DAX: а) Великобританія; б) Швеція; в) Франція; г) Японія; д) Німеччина. 24. Країна, в якій використовується індекс WOOD-15: а) Великобританія; б) Швеція; в) Франція; г) Україна; д) Німеччина. 25. Варрант – це: а) контракт, що надає право продавати емітенту випущені ним акції;

150

б) опціон, що надає право держателю право продавати акції без виплати премії; в) опціон на придбання, що випускається з простими акціями емітента; г) опціон, що надає право його власнику купити прості акції зі знижкою в ціні; д) усі відповіді невірні. 26. Процентний своп - це контракт, у відповідності з яким: а) сторони домовляються про видачу кредиту з плаваючою ставкою; б) сторони домовляються про видачу кредиту із фіксованою процентною ставкою ; в) сторони домовляються про обмін періодичними процентними платежами; г) сторони домовляються про обмін процентними платежами за різними базовими валютами; д) усі відповіді невірні. 27. Що не є характеристикою фондових індексів: а) вони вимірюються в конвертованій валюті; б) вони представляють собою індикатор параметрів ринку; в) вони збільшують прозорість ринку; г) на їх основі можуть створюватися похідні інструменти; д) визначаються як середньозважена. 28. Переказний вексель відрізняється від простого тим, що: а) містить вимогу боржнику про сплату боргу третій особі; б) може переводитися в частині сплати боргу іншій особі; в) виписується боржником із зобов’язанням перевести борг іншій особі; г) не потребує акцепту; д) усі відповіді вірні. 29. Лістинг – це процедура: а) передачі акцій від емітента в депозитарій; б) включення акцій в список для котирування на біржі; в) визначення курсової ціни акцій на біржі; г) допуск акцій до продажу на вільному ринку; д) усі відповіді невірні.

151

30. Одинична конверсійна форвардна операція з умовою нефіксованої поставки - це: а) угода аутрайт; б) угода своп; в) угода опціон; г) валютний крос; д) усі відповіді невірні. 31. Одинична конверсійна форвардна операція з визначеною датою валютування - це: а) угода аутрайт; б) угода своп; в) угода опціон; г) валютний крос; д) усі відповіді невірні. 32. Ціна за якою можна купити чи продати об’єкт опціонної угоди - це: а) ціна страйк; б) маржа; в) премія; г) опціонний курс; д) усі відповіді невірні. 33. Опціон "пут" - це: а) право продати валюту для захисту її від потенційного знецінення; б) зобов’язання продати валюту за фіксованим курсом у встановлену дату виконання; в) право купити валюту для захисту її від потенційного подорожчання; г) зобов’язання купити валюту за фіксованим курсом у встановлену дату виконання; д) усі відповіді невірні. 34. Опціон "колл" - це: а) право продати валюту для захисту її від потенційного знецінення; б) зобов’язання продати валюту за фіксованим курсом у встановлену дату виконання; 152

в) право купити валюту для захисту її від потенційного подорожчання; г) зобов’язання купити валюту за фіксованим курсом у встановлену дату виконання; д) усі відповіді невірні. 35. Операція „своп"- це валютна операція - це: а) при якій поєднується форвардна умова і умова „спот"; б) комбінація двох протилежних конверсійних операцій на однакову суму з однією датою валютування та різними датами валютування; в) поєднання термінових та негайних; г) з обміну фіксованих валютних курсів на плаваючі; д) усі відповіді невірні. 36. Євроноти: а) довгострокові зобов'язання з плаваючою відсотковою ставкою; б) короткострокові зобов'язання із сталою відсотковою ставкою; в) короткострокові зобов'язання із плаваючою відсотковою ставкою; г) довгострокові зобов'язання із сталою відсотковою ставкою; д) усі відповіді невірні. 37. Фактори, що впливають на ціну опціона: а) опціонний курс; б) валютний курс-спот; в) кон'юнктура ринку; г) середня банківська процентна ставка; д) усі відповіді вірні. 38. Мета валютних свопів: а) забезпечення фінансування довгострокових зобов'язань в іноземній валюті; б) хеджування довгострокового валютного ризику; в) зміна валюти, в якій надходять прибутки від інвестицій, на іншу за вибором інвестора; г) забезпечення конвертації експортованого капіталу в іншу валюту д) усі відповіді вірні. 153

39. Гарантійний напис на векселі називається: а) акцепт; б) індосамент; в) цесія; г) аваль; д) авізо. 40. Кредитування експорту шляхом придбання банком векселів без обороту на продавця: а) вексельний кредит; б) акцептний кредит; в) факторинг; г) форфейтингування; д) усі відповіді невірні 41. Доміциляція векселя – це: а) доручення банку отримати грошові кошти клієнта на основі векселя; б) призначення векселедавцем платником за векселем банку; в) видача банком кредиту векселедержателю на основі пред’явленого векселя; г) погашення векселя; д) усі відповіді невірні. 42. Аваліст – це особа, яка: а) приймає на себе платіж за векселем; б) здійснює протест за векселем; в) приймає на себе відповідальність за виконання обов’язків усіх учасників обігу векселя; г) приймає на себе відповідальність за виконання обов’язків кого-небудь із зобов’язаних за векселем осіб; д) усі відповіді невірні. 43. В світовій практиці страхування фінансових ризиків носить назву: а) б) в) г) д)

фіксинг; коносамент; арбітраж; хеджування; кліринг. 154

44. Продавці і покупці використовують механізм арбітражу для: а) хеджування валютних ризиків; б) прискорення розрахунків за угодами; в) отримання прибутку від різниці курсів; г) отримання прибутку від падіння цін; д) усі відповіді невірні. 45. Покупець форвардного контракту відкриває: а) коротку позицію; б) довгу позицію; в) позицію спот; г) форвардну позицію; д) усі відповіді невірні. 46. Ф’ючерсні ціни визначаються: а) методом відкритих торгів пропозицій на придбання і продаж; б) керівниками бірж; в) розрахунковою палатою; г) наказами клієнтів; д) усі відповіді невірні.

процесі

співставлення

47. Ф’ючерсні контракти заключаються: а) виключно на біржах; б) на біржовому та позабіржовому ринку; в) виключно на позабіржовому ринку; г) за рішенням учасників торгівлі на будь-якому ринку; д) усі відповіді невірні. 48. Опціон колл - це контракт, який дає право: а) в будь-який час купити оговорений актив; б) в оговорений термін продати актив розрахунковій палаті; в) власники продати в будь-який термін визначений актив; г) власнику купити визначений актив; д) усі відповіді невірні. 49. Опціон, який дає можливість його власнику продати актив: а) пут; б) колл; в) стелаж; 155

г) д)

варрант; євроопціон

50. Нотіс – це: а) повідомлення про придбання ф’ючерсного контракту; б) повідомлення про передачу ф’ючерсного іншій особі; в) повідомлення про майбутню поставку активу за ф’ючерсним контрактом; г) повідомлення про збереження активу; д) усі відповіді невірні. 51. Премія за ф’ючерсним контрактом виплачується: а) при поставці активів; б) при відмові однієї сторони від контракту; в) премія по контракту не виплачується; г) при покупці ф’ючерсного контракту; д) усі відповіді невірні. 52. Договір між двома суб’єктами про зміну процентних платежів з метою оптимізації витрат на обслуговування кредитів: а) процентний арбітраж; б) валютний арбітраж; в) терміновий арбітраж; г) своп; д) усі відповіді невірні. 53. Первісна маржа знімається з учасників ф’ючерсної торгівлі для того щоб: а) здійснити частковий платіж по контракту; б) компенсувати витрати біржі на здійснення операції; в) гарантувати виконання угоди; г) оплатити послуги брокера; д) усі відповіді невірні. 54. Хеджер – це особа, яка: а) веде операції на ринку реального товару і прагне ф’ючерсним контрактом знизити фінансовий ризик; б) проводить арбітражні операції на строковому ринку; в) проводить операції на строковому ринку по заявках клієнтів;

156

г) гарантує виконання ф’ючерсних контрактів на ринку реальних активів; д) усі відповіді вірні. 55. Інвестиційні сертифікати – це: а) боргові цінні папери; б) пайові цінні папери; в) приватизаційні цінні папери; г) похідні цінні папери; д) усі відповіді невірні. 56. Казначейські зобов’язання – це: а) боргові цінні папери; б) пайові цінні папери; в) приватизаційні цінні папери; г) похідні цінні папери; д) усі відповіді невірні. 57. Держава і її органи можуть випускати наступні цінні папери: а) боргові цінні папери; б) пайові цінні папери; в) інвестиційні цінні папери; г) похідні цінні папери; д) усі відповіді невірні. 58. Емітентами акцій можуть бути: а) держава і її органи управління; б) товариства з обмеженою відповідальністю; в) товариства з додатковою відповідальністю; г) акціонерні товариства; д) усі відповіді вірні. 59. Акціонерне товариство може випустити привілейовані акції на суму: а) не більше 1000 неоподатковуваних мінімумів; б) не більше 10% ; в) не більше 30% від статутного фонду; г) не більше 30% вартості емісії простих акцій; д) усі відповіді невірні. 60. Розмір дивідендів за простими акціями розраховується як: 157

а) відсоток до курсової вартості на дату нарахування дивідендів; б) частка від ділення частини чистого прибутку на загальну кількість акцій у акціонерів; в) частка від ділення балансового прибутку на кількість акцій; г) частка від ділення чистого прибутку акціонерного товариства на кількість акцій; д) усі відповіді невірні. 61. Акції закритих акціонерних товариств: а) можуть придбаватися і продаватися на фондовій біржі; б) не можуть вільно обертатися на ринку; в) можуть продаватися і придбаватися на позабіржовому ринку; г) д)

не мають обмежень на місце торгівлі; усі відповіді невірні.

62. Базовим активом ф’ючерсного контракту не можуть бути: а) іменні акції; б) ціні папери на пред’явника; в) значення фондових індексів; г) продовольчі товари; д) усі відповіді невірні. 63. За якою ціною проводиться поставка активу за ф’ючерсним контрактом: а) за ціною, яка записана в контракті; б) в відповідності з сумою внесеної маржі; в) за ціною, яка склалась на ринку спот в день виписки нотісу; г) за ціною, яка склалась на ринку спот в день укладення контракту; д) усі відповіді невірні. 64. При рості котирувальної ціни ф’ючерсного контракту виграють: а) продавець і держатель контракту; б) держатель контракту; в) власник ф’ючерсного контракту на продаж; г) організатор торгівлі ф’ючерсними контрактами; д) усі відповіді невірні. 158

65. При падінні котирувальної ціни виграють: а) продавець і держатель контракту; б) надписатель контракту; в) власник ф’ючерсного контракту на придбання; г) організатор торгівлі ф’ючерсними контрактами; д) усі відповіді невірні. 66. Форвардний контракт відрізняється від ф’ючерсного наступним: а) розрахунки тільки після закінчення терміну дії контракту; б) не стандартизовані розміри поставки; в) відсутність гарантійних внесків; г) низька ліквідність; д) усі відповіді вірні. 67. Сертифікат акції є: а) цінним папером; б) бланком цінного папера; в) випискою із рахунку депо; г) коносамент про володіння акцій; д) усі відповіді невірні. 68. Іноземні цінні папери можуть обертатися на території України: а) тільки через уповноважені банки; б) тільки через біржі і торгово-інформаційні системи; в) на розсуд емітента; г) через фінансових посередників; д) усі відповіді невірні. 69. Інструмент фондового ринку, який видається американським банком на підтвердження того, що акції іноземної компанії знаходяться у нього на депозиті, відомий як: а) КОЛЛ; б) АДР; в) ПУТ; г) СВОП; д) усі відповіді невірні.

159

70. Дилер – фінансовий посередник, який здійснює придбанняпродаж цінних паперів: а) від свого імені і за рахунок клієнтів; б) від імені і за рахунок інших посередників; в) за завданням фондової біржі; г) від свого імені і за свій рахунок; д) усі відповіді невірні. 71. Брокери – це торговці цінними паперами, які здійснюють: а) посередницьку діяльність із випуску і обігу цінних паперів; б) комісійну діяльність з купівлі-продажу цінних паперів; в) комерційну діяльність на ринку цінних паперів; г) організаторську діяльність з торгівлі цінними паперами; д) усі відповіді невірні. 72. Дилери – це торговці цінними паперами, які здійснюють: а) посередницьку діяльність із випуску і обігу цінних паперів; б) комісійну діяльність з купівлі-продажу цінних паперів; в) комерційну діяльність на ринку цінних паперів; г) організаторську діяльність з торгівлі цінними паперами; д) усі відповіді невірні. 73. Комерційною діяльністю по цінних паперах є: а) покупка-продаж цінних паперів від свого імені і за свій рахунок; б) покупка-продаж цінних паперів від свого імені і за рахунок своїх клієнтів; в) організація реалізації цінних паперів за дорученням і за рахунок емітента на комерційній основі; г) покупка-продаж цінних паперів на основі комісії; д) усі відповіді вірні. 74. Комісійною діяльністю по цінних паперах є: а) покупка-продаж цінних паперів від свого імені і за свій рахунок; б) покупка-продаж цінних паперів від свого імені і за рахунок своїх клієнтів; в) організація реалізації цінних паперів за дорученням і за рахунок емітента на комерційній основі; г) покупка-продаж цінних паперів на основі комісії; д) усі відповіді невірні. 160

75. Трастова організація може виконувати: а) посередницьку діяльність із випуску і обігу цінних паперів; б) комісійну діяльність з купівлі-продажу цінних паперів; в) комерційну діяльність на ринку цінних паперів; г) представницьку діяльність з цінними паперами; д) усі відповіді невірні. 76. Агент із трансферту – це: а) представник інвестиційної компанії; б) представник інвестиційного і взаємного фонду; в) управляючий активами довірчого товариства; г) особа, яка уповноважена виплачувати доходи за вкладами і цінними паперами; д) усі відповіді невірні. 77. Бек-офіс – це: а) підрозділ торговця цінними паперами, який забезпечує комплекс відносин з клієнтами; б) підрозділ торговця цінними паперами, який забезпечує комплекс операцій на біржі; в) підрозділ комерційного банку, який забезпечує інвестиційні операції; г) підрозділ комерційного банку, який забезпечує кастодіальні послуги; д) усі відповіді невірні. 78. Фронт-офіс – це: а) підрозділ торговця цінними паперами, який забезпечує комплекс відносин з клієнтами; б) підрозділ торговця цінними паперами, який забезпечує комплекс операцій на біржі; в) підрозділ комерційного банку, який забезпечує інвестиційні операції; г) підрозділ комерційного банку, який забезпечує кастодіальні послуги; д) усі відповіді невірні. 79. Державне регулювання фондового ринку виконується шляхом: а) прийняття законодавчих актів; 161

б) в) г) д)

ліцензування професійної діяльності на фондовому ринку; контролю за діяльністю на фондовому ринку; формування системи захисту інвесторів від втрат; усі відповіді вірні.

80. Що із переліченого не допускається при веденні бізнесу на фондовому ринку: а) спекулятивні операції з метою отримання прибутку; б) інсайдерські операції з метою отримання прибутку; в) операції із маржею з метою отримання прибутку; г) непокриті операції без володіння активами; д) усі відповіді невірні. 81. Переважне право на отримання дивідендів мають власники: а) простих акцій; б) привілейованих акцій; в) облігацій; г) конвертованих облігацій; д) власники контрольного пакету акцій. 82. Ведмежий ринок характеризується тим, що на ньому: а) спостерігається ріст цін; б) спостерігається падіння цін; в) ціни змінюються хаотично, не має вираженого тренду; г) ціни закриття регулярно перевищують ціни відкриття; д) усі відповіді невірні. 83. Інструменти фондового ринку — це: а) нерухомість; б) різноманітні активи; в) активи у вигляді цінних паперів; г) корпоративні цінні папери. д) усі відповіді вірні 84. Європейський опціон — це опціон, який може бути виконаний: а) до дати закінчення строку його дії включно; б) до дати закінчення строку його дії; в) тільки на дату закінчення строку його дії; г) з дозволу біржі; д) усі відповіді невірні 162

85. Вищим органом акціонерного товариства в Україні є: а) генеральна дирекція; б) збори акціонерів; в) правління; г) спостережна рада; д) усі відповіді вірні 86. Диверсифікація ризику — це процедура: а) купівлі й продажу цінних паперів; б) купівля нових паперів та продаж старих; в) лістингу; г) формування портфеля цінних паперів; д) усі відповіді вірні 87. Американський опціон — це опціон, який може бути виконаний: а) протягом будь-якого часу до закінчення строку його дії; б) за три дні до закінчення строку його дії; в) тільки на дату закінчення строку його дії; г) з дозволу біржі; д) усі відповіді невірні 88. Казначейські зобов’язання України — це: а) іменні цінні папери які поширюють між юридичними особами; б) іменні цінні папери які поширюють між юридичними та фізичними особами; в) вид цінних паперів на пред’явника, які поширюють тільки між юридичними особами; г) вид цінних паперів на пред’явника, які поширюють тільки між фізичними особами;. д) усі відповіді невірні 89. Похідні інструменти дають право: а) на отримання дивідендів; б) отримання процентів; в) купівлю чи продаж відповідної кількості фінансових активів; г) отримання права голосу в управлінні компанією. д) усі відповіді невірні 163

90. На міжнародному ринку облігації Великобританії – це: а) ―янкі‖, б) ―самурай‖ в) ―бульдог‖ г) ―матадор‖ д) ―кенгуру‖. 91. Довірена особа за облігаційною позикою: а) андерайтер; б) державний службовець, що курирує виконання обов’язків за облігаціями приватними емітентами; в) банк чи фінансовий інститут, що має право здійснювати трастові операції; г) фізична особа – представник власників облігацій. д) усі відповіді невірні 92. Первинний ринок цінних паперів не включає: а) ринок інструментів позики; б) біржовий та позабіржовий ринок; в) ринок інструментів нерухомості; г) ринок інструментів інвестицій; д) усі відповіді невірні. 93. Ринок інструментів інвестицій це: а) фондові біржі; б) ринок ф’ючерсів, варантів, опціонів; в) облігації, векселі; г) акції, інвестиційні та депозитні сертифікати; д) усі відповіді вірні 94. Підвищення ролі цінних паперів та відповідне скорочення питомої ваги банківських кредитів у міжнародному русі капіталу – це: а) сек’юритизація; б) консолідація; в) зміна ролі фондового ринку в економіці; г) універсалізація; д) зростання зв’язку між фінансовим і реальним сектором економіки. 95. Середній рівень ризику за корпоративними облігаціями: 164

а) нижче, ніж за державними облігаціями; б) такий же, як по акціях, але доходність вище; в) значно нижче, ніж за казначейськими векселями; г) нижче, ніж за акціями і ці облігації мають нижчу доходність; д) усі відповіді невірні. 96. Чи є гроші цінними паперами: а) так, гроші є цінними паперами; б) ні, не є такими; в) так, є, якщо це обумовлено в законодавчому порядку; г) є, але тільки великих номіналів; д) тільки вільно конвертовані валюти 97. Що є найбільш ризикованими формами інвестицій: а) акції, які котируються на біржах; б) ощадні рахунки в комерційних банках; в) корпоративні облігації; г) державні облігації з рейтингом ААА; д) ОВДП. 98. Бездокументарні цінні папери обертаються на ринку в наступному вигляді: а) в вигляді сертифікатів цінних паперів; б) бездокументарні цінні папери не можуть обертатися на ринку; в) в вигляді записів на електронних носіїв; г) в вигляді сертифікатів з рахунку в цінних паперах; д) як базовий актив в деривативах. 99. Акція може одночасно належати: а) тільки одній особі; б) не більше ніж двом особам; в) не більше ніж трьом особам; г) будь-якій кількості осіб; д) це взагалі не регламентується. 100. ЛІБОР на ринку європозик - це: а) показник терміну, що залишився до погашення облігації; б) регулюючий орган, що реєструє нові випуски;

165

в) ставка, що використовується для визначення купона за облігаціями з плаваючою ставкою; г) розмір розрахованого річного доходу по облігації; д) усі відповіді невірні. 101. Опціонний контракт на придбання акцій визначає обов’язки його емітента: а) продати акції за завчасно обговореною ціною; б) продати акції за завчасно обговореною ціною; в) продати акції за завчасно обговореною ціною з урахуванням суми премії; г) перереєструвати акції держателя опціонна на своє ім’я; д) усі відповіді невірні.

166

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА 1. Акции и фондовые биржи / Сохтаев М.К.- Симферополь, 2004.- 144с. 2. Балабанов В.С. Рынок ценных бумаг. - М. «Финансы и статистика», 1994.-126 с. 3. Биржевая деятельность: Учебник для вузов /Под ред. А. Г. Грязновой и др —М.: Финансы и статистика, 1995 4. Вексель у системі цінних паперів: проблеми становлення та розвитку / Буткевич С.О., Корінько М.Д.- К., 2004.- 119с. 5. Галкин И.В., Комов А.В., Сизов Ю.С., Чижов С.Д. Фондовые рынки США и России: становление и регулирование. – М., 1998. 6. Герчикова И.Н. Маркетинг и международное коммерческое дело.- М.: Внешторгиздат, 1990.- 263 с. 7. Закон України "Про цінні напери та фондову біржу" від 18 червня 1991 року//Відомості ВР України ,1991, №38. Зі змінами та доповненнями // Галицькі контракти. 1996. № 42. 8. Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30 жовтня 1996 року // Голос України, 1996, 26 листопада № 221. 9. Колесник В. В. Введение в рынок ценных бумаг- К.: А. Л. Д., 1995.-176 с. 10. Лисенков Ю.М., Фетюхіна Н.Б. Ринок цінних паперів: Основні поняття і терміни.- К.: Київський інститут банкірів банку "Україна", 1996.- 168 с. 11. Лысенков Ю.М., Фетюхина Н.В., Зельцер Е.Р. Международный фондовый рынок.- К.: Киевский институт банкиров банка "Украина", 1995.- 140с. 12. Лялин В.А., Воробьев П.В. Ценные бумаги и фондовая биржа. – М.2000. 13. Макаров С.А. Рынок ценных бумаг и биржевое дело. – СПб.2000 14. Макогон Ю.В., Миронов В.С., Бударина Н.А. Международная экономика (учебное пособие с грифом МОУ). Донецк: ДонНУ, 2002. - 304 с. 15. Миркин Я.М. Ценные бумаги и фондовый рынок. — М.: Перспектива, 1995. 16. Мозговой О. Н. Профессионалы фондового рынка //Учебное пособие.- Киев, УАННП "Феникс", 1997.- 38 с.

167

17. Мозговой О. Н. Сделки на фондовом рынке//Учебное пособие.- Киев, УАННП"Феникс", 1997.-34 с. 18. Мозговой О. Н. Стоимость ценных бумаг- Киев, УАННП "Феникс", 1998.- 49с. 19. Мозговой О. Н. Фондовый рынок Украины.- Киев, УАННП "Феникс", 1997.-276с. 20. Мозговой О. Н. Ценные бумаги // Учебное пособие.- Киев, УАННП "Феникс",1997.-35 с. 21. Організаційно-правові основи біржової діяльності: Навч. посібник / А.І.Берлач,Н. А. Берлач, Ю. В. Ілларіонов.- К.: Фенікс, 2000. - 336 с. - Бібліогр.: с. 332. 22. Оскольський В. В. Міжнародні стандарти фондової торгівлі та український ринок цінних паперів.- К.: УФБ, 1994.- 96 с. 23. Портфельне інвестування / Пересада А.А., Шевченко О.Г., Коваленко Ю.М. ін.- К., 2004.- 408с 24. Примостка Л.О. Фінансові деривативи: аналітичні та облікові аспекти: Монографія. - К.: КНЕУ, 2001. - 263с. 25. Ромашко О. Ю. Регулювання міжнародних фондових ринків: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2000. — 240 с. 26. Рубцов Б. Б. Зарубежные фондовые рынки: инструменты, структура, механизм функционирования.- М.: ИНФРА-М, 1996.- 304 с. 27. Сохацька О.М. Міжнародні ф’ючерсні ринки: теоретикометодологічні аспекти. – Тернопіль, 2002. 28. Фінансовий ринок / Колісник М.К., Маслак О.О., Романів Є.М. - Л., 2004.- 192с. 29. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Навч. посіб. — К.: Знання - Прес, 2002.-535с. ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА 1. Алехин Б. И Рынок ценных бумаг. Введение в фондовые операции. — М: Финансы и статистика, 199] 2. Банковское дело: Учебник/Под ред. В. И. Колесникова и Л. П Кроливецкой.—М.: Финансы и статистика. 1995 3. Буренин А. М. Рынки производных финансовых инструментов.—М.:Инфра-М,1996 4. Дж. К. Ван Хорн. Основы управления финансами. М.' Финансы и статистика, 1996, гл. 3,5, 19,21,22, 23. 5. Дроганов И. Украинский Фондовый рынок - преобладал пессимистический настрой // Коментарии.-20.01.2003. - №1, с. 4-5. 6. Крамаренко В.І. Біржова діяльність. – К.,2003.

168

7. Лучишин З. Трансформація світової фінансової системи в умовах глобалізації. – К., 2002. 8. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Подред. Л.Н Красавиной 2-е изд., перераб. и дон. - М.: Финансы и статистика,2001 .-608с 9. Про господарські товариства // Закон України вводиться в дію Постановою ВР №1577-ХП (1577-12) від 19.09.91. -ВВР, -1991.№49, с. 683 10. Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні // Закон Українивводиться в дію Постановою Верховної Ради України № 475/96-вр від30.10.96. -Відомості Верховної Ради. -1996. № 51, с. 293. 11. Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України // Указ президента України від 26.03.2001 року № 198/2001 12. Про затвердження Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів // Наказ Державного Комітету України з регуляторної політики та підприємництва від 14.03.2001 № 49. 13. Про заходи щодо прискорення розвитку фондового ринку України //Розпорядження Президента України від 19.06.1998 року № 275/98 - рп. 14. Про Національну Депозитарну Систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні // Закон України. Відомості Верховної РадиУкраїни.-1998.-№15,с. 67. 15. Про основні напрями розвитку фондового ринку в Украіні у 2000 році // Указ Президента України від 30.10.1999 року № 1415/99 16. Про схвалення плану заходів щодо виконання Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки // Розпорядження Кабінету Міністрів України від09.08.2002 № 440-р 17. Програма розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки // Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р, №1801 18. Техника биржевых операций: методические рекомендации/Сост. В. В. Короткое— С.-Петербург: Финансы и статистика, 1992 19. Тормозова Т., Фомин Р. Фондовый рынок - лакмус роста экономики //Валютный спекулянт, - 2002. - № 7, с. 5-6. 20. Тьюлз Р., Брэдли Э., Тьюлз Т. Фондовый рынок. Пер. с англ. М.: Инфра-М,1997. 21. Фондовый портфель (Книга эмитента, инвестора, акционера. Книга биржевика. Книга финансового брокера). Под ред. Рубина В.И., Солдаткина Ю.Б. — М.:СОМИНТЭК, 1992. 169

22. Шарп У., Александер Г., Байли Дж. Инвестиции. Пер. с англ. М.: ИНФРА - М, 1997, гл. 1,14.6, 15, 17.1-17.4, 18. 23. Шварц Ф. Биржевая деятельность Запада (фьючерсные и фондовые биржи, системы работы и алгоритмы анализа). – М.,1992.

170