Розвиток селянських господарств в умовах трансформацій аграрного сектору економіки by Національний науковий центр "Інститут аграрної економіки"

НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР «ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ»

РОЗВИТОК СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ

Київ 2017

УДК 330.837:711.3:631.115.8 М 54 Автори: М.Й. Малік, М.М. Кропивко, В.А. Мамчур, В.В. Вітвіцький, Л.М. Малік, В.С. Півторак, І.М. Беженар, Л.В. Мамчур, Я.Я. Рибак, Г.М. Горошко Рецензенти: Кропивко М.Ф, доктор економічних наук, професор, академік НААН (ННЦ «Інститут аграрної економіки», м. Київ) Охріменко І.В., доктор економічних наук, професор (Київський кооперативний інститут бізнесу і права, м. Київ) Рекомендовано до друку вченою радою Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» (протокол №11 від 26 жовтня 2017 р.) Розвиток селянських господарств в умовах трансформацій аграрного сектору економіки / [М. Й. Малік, М.М. Кропивко, В.А. Мамчур та ін.]; за ред. М.Й. Маліка. – К. : ННЦ «ІАЕ», 2017. – 84 с.

М 54

Розкриваються теоретичні аспекти розвитку селянських господарств, формування і розвитку механізму реалізації економічних інтересів сільського населення, тенденції зміни чисельності сільського населення, його зайнятості, рівня доходів і якості життя, дається оцінка розвитку особистих селянських господарств в механізмі реалізації інтересів, обґрунтовуються пріоритетні напрями розвитку механізму реалізації економічних інтересів сільського населення. Матеріал відображає результати науково-дослідних тематик відділу підприємництва, кооперації та агропромислової інтеграції ННЦ «Інститут аграрної економіки»: 0116U003105 "Розробити теоретичні і методичні засади розвитку підприємництва та кооперації аграрної сфери економіки в умовах євроінтеграції"; 0116U003107 "Розробити модель молочарського сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу".

УДК 330.837:711.3:631.115.8 © Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки», 2017 2

ЗМІСТ 4

ВСТУП 1. Теоретичні аспекти розвитку селянських господарств

2. Самозайнятість населення як категорія малого бізнесу

3. Економічні інтереси сільського населення як передумова

розвитку малого аграрного підприємництва 4. Особисті селянські господарства в умовах перехідного періоду до

ринку 5. Розвиток несільськогосподарського підприємництва

6. Розвиток особистих селянських господарств

7. Особливості трансформація особистих селянських господарств у

сімейні ферми 80

8. Список використаних джерел

ВСТУП Перехід до багатоукладної аграрної економіки, законодавче закріплення рівних прав на існування різних організаційно-правових форм господарювання на принципах особистого і сумісного підприємництва відкривають можливість вільного вибору умов і форм господарської діяльності. У загальному ланцюзі якісного перетворення суспільства важливе місце відводиться селянським господарствам і різним формам їх кооперації. В теперішній час, питання розвитку, трансформації та інституціоналізації селянських господарств в ринковий механізм ринку придбало виключно важливе значення. Відродження селянського господарства знаменує собою посилене його залучення до структури ринкових відносин і перетворення його в найважливішу складову частину підприємницького середовища. Але, до цих пір селянські господарства функціонують без належного наукового і економічного обґрунтування. Для збереження прийнятного рівня життя і заповнення споживчого бюджету жителям села часто доводиться розраховувати тільки на власні сили, зокрема на своє особисте подвір'я (селянське господарство). При відсутності підтримки з боку держави, сільське населення намагається виживати, розвиватися виробляти власну стратегію економічної адаптації, знаходячись в постійному пошуку своєї ніші в змінному агроекономічному просторі. Сільське господарство (особисте селянське господарство) останніми роками піддається істотній трансформації під впливом, з одного боку, соціально-політичних чинників і умов розвитку, а з іншої – відповідно до законів і логікою своєї власної еволюції, що помітно перебудовує стратегію і тактику селянської повсякденності і примушує сільських жителів відроджувати старі і/або винаходити нові комбіновані способи взаємодії із ринком, нові форми організації сільськогосподарського виробництва і розподілу результатів своєї трудової діяльності. Це обумовлює необхідність постійного пошуку місць і способів 4

додаткових

виробничо-трудових

зусиль,

форм

здійснення

економічної

діяльності, направленої на самостійне забезпечення себе роботою і джерелом доходу.

Таким

чином

реальністю

сьогоднішнього

села

стає

широке

розповсюдження самозайнятості та самоорганізації населення, ефективний розвиток якої в багато чому визначає соціально-економічну ситуацію на селі. Формування і розвиток селянських (сімейних) фермерських господарств є об'єктивний процес, що відбувається у взаємодії соціальних, організаційноекономічних, природних і інших чинників. Тому питання розвитку і трансформації селянських господарств в господарські одиниці належить до складних проблем аграрної економіки.

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ СЕЛЯНСЬКИХ ∗

ГОСПОДАРСТВ Протягом

тривалого

часу

діяльності

селянським

господарствам

приділялася значна увага як вчених економістів, так і органів державної влади й місцевого самоуправління. Проте, ще й нині відбуваються наукові дискусії щодо визначення форм і видів цих господарств, а також їхньої місця та ролі у подальшому розвитку сільського господарства України. Як стверджує Шульський М.Г. «... жодна з існуючих і відомих форм організації виробництва сільськогосподарської продукції не мала і немає стількох різноманітних назв, як селянське господарство. І це закономірно, адже протягом тривалого історичного періоду розвитку різні політичні, державні, господарські управлінські структури по-різному до них ставилися і, отже, неоднаково оцінювали їх діяльність…» [1, с. 10]. Аналогічні твердження відслідковуються і у дослідженнях вченихекономістів, які виділяють три особливості організаційного механізму функціонування селянських господарств: по перше, селянські господарств відносяться до малих форм господарювання, не мають статусу юридичної особи і виступають як фізичні особи, не є суб’єктами господарського права. У зв’язку із зазначеним, вони практично не платять податків (окрім земельного); по друге, до селянських господарств у повному обсязі не застосовуються багато складових організаційного механізму господарювання (оплата праці, норми часу, норми виробітку, навантаження поголів’я на працівника тощо); і по третє –

селянські

господарства

різняться

за

своєю

спеціалізацією

(від

вузькоспеціалізованих до багатогалузевих). Відповідно, до них необхідний різний підхід в організаційному плані [2, с. 4]. Отже, господарства населення по факту виступають неформальними, неінституціоналізованими формами мікрогосподарювання, тобто, теоретично і ∗

Автори: М.Й. Малік, М.М. Кропивко

практично здійснюють господарську діяльність, а юридично – незареєстровані підприємницькими структурами. Також, селянське господарство відрізняється від інших малих форм господарювання тим що є автономним, в основному сімейним виробництвом, в якому використовується праця всіх членів сім'ї, зокрема зайнятих в суспільному виробництві. Одночасно, робота в селянському господарстві суспільно необхідна, оскільки забезпечує відтворення робочої сили для суспільного виробництва і проводить необхідну для суспільства продукцію. Повертаючись до раніше згадуваного твердження Шульського М.Г., який говорить що жодна з існуючих і відомих форм організації виробництва сільськогосподарської продукції не мала і немає стількох різноманітних назв, як селянське господарство, Державний комітет статистики України до 2000 року при аналізі показників діяльності селянських господарств використовував зокрема такі форми як: особисті підсобні селянські господарств, колективні сади і городи, дачні ділянки та фермерські господарства [3, с. 156]. При цьому, особисті селянські господарства трактувалися як земельні ділянки, що надані громадянам у власність, постійне чи тимчасове користування з метою виробництва сільськогосподарської продукції. Колективні сади і городи − передбачена земельним законодавством форма землекористування, за якої земля відводиться колективам громадян, організованих, в основному, на кооперативних засадах для дачного будівництва, садівництва, городництва. У той же час, дачні ділянки можна трактувати як земельні ділянки селянських господарств для ведення садівництва й городництва. Фермерські господарства є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках [4].

Проте, вже у наступному році в статистичному щорічнику «Україна за 2000

рік»,

селянські

господарства

поділяються

на

особисті

підсобні

господарства, колективні сади і городи та дачні ділянки, а фермерські господарства виділяються як самостійна форма господарювання [5, с. 147]. У 2003 році Держкомстат вносить нові зміни до класифікації форм селянських господарств. Згідно цієї редакції до селянських господарств відносять господарства, які використовують землю для ведення особистого селянського господарства, колективного садівництва і городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного виробництва [6, с. 152]. Починаючи з 2005 року Державний комітет статистики України визначає селянські господарства як господарства, що здійснюють сільськогосподарську діяльність як з метою самозабезпечення продуктами харчування, так і з метою виробництва товарної сільськогосподарської продукції. До цієї категорії виробників віднесені також фізичні особи-підприємці, які провадять свою діяльність у галузі сільського господарства [7, с. 147]. При цьому, господарство визначене як сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують та витрачають кошти [8]. Немає одностайності у визначенні форм селянських господарств і у наукових дослідженнях більшості українських науковців. Так, Прокопа І.В. і Беркута Т.В. стверджують, що господарства населення − це індивідуальна форма

господарювання,

головною

метою

функціонування

яких

самозабезпечення сільськогосподарською продукцією [9, с. 18]. Виділивши при цьому, їх чотири форми, а саме: особисті селянські господарства; господарська діяльність на присадибних ділянках; колективне та індивідуальне садівництво, городництво та фізичні особи-підприємці. Іншої ж думки дотримуються Шпичак О.М. і Свиноус І.В. які вважають, що ототожнювати поняття «господарство населення» і «особисте селянське господарство» не слід, оскільки під особистим селянським господарством 8

розглядають

форму

дрібнотоварного

виробництва

сільськогосподарської

продукції для особистого (сімейного) споживання на присадибній та інших земельних ділянках, наданих для цих цілей, у вільний від роботи час [10, с. 21]. Також, згадані науковці зазначають, що тлумачення поняття «селянського господарства» працівниками Міністерства аграрної політики, згідно якого до цієї форми господарювання входять особисті селянські та фермерські господарства, є невірним. Така відмінність спостерігається за багатьма параметрами, основними з яких є відмінності за: 1) правом власності на землю; 2) обсягом землекористування; 3) специфікою надання земельної ділянки та її використання; 4) місцем розташування земельних ділянок; 5) спеціалізацією діяльності; 6) рівнем товарності; 7) зайнятістю і типом власника; 8) величиною отриманого доходу [10, с. 15-19]. Такі зміни у методологічних підходах щодо трактування поняття «селянське господарство», а отже й наведенні аналітичного матеріалу призводять не лише до ускладнень у визначенні практичної ролі цих господарств у виробництві сільськогосподарської продукції, плутанині та невизначеності у категорійному апараті, нереалістичності досліджень, а також неоднозначності

визначенні

перспектив

їх

розвитку

розробки й

удосконалення механізмів державної підтримки та фінансових втрат, власне, самих селянських господарств. Безумовно, зміна методологічних підходів щодо визначення форм, видів і напрямів розвитку селянських господарств, насамперед, пов’язана не лише з наслідками еволюції розвитку такої форми господарювання, а й еволюцією інтересів (потреб) членів цих господарств. При цьому задоволення інтересів (потреб) членів господарства є першопричиною класифікації напрямів і шляхів розвитку селянських господарств. У цілому ж, нині в світовій практиці виділяється величезна сукупність інтересів (потреб) людини, які класифікуються за багатьма ознаками, що пояснюється багатогранністю й складністю людської природи. На рисунку 1 9

нами виділено п’ять основних видів інтересів, які члени селянських господарств можуть частково забезпечити за рахунок ведення господарської діяльності та продажу частини виробленої продукції. Так, до фізіологічних інтересів людини належать продовольчі й непродовольчі товари, а також різні види послуг. Відповідно до методики визначення прожиткового мінімуму будь-якій людині для ведення діяльності необхідно забезпечити споживання таких продовольчих товарів: хліба, м’яса, ковбаси, сала, риби, молока, сиру твердого, яєць, картоплі, гречки, рису, макаронів, помідорів або огірків, фруктів та ягід [11].

Фізіологічні

Духовні

Соціально-психологічні

ІНТЕРЕСИ (ПОТРЕБИ)

Економічні

Трудові

Селянське господарство

Рис. 1. Класифікація видів інтересів (потреб) людини, які частково можливо забезпечити за рахунок діяльності селянського господарства* *Розроблено автором.

До непродовольчих товарів належать: готовий одяг (швейні й трикотажні вироби), взуття, господарчо-побутові товари, культтовари, медикаменти, предмети санітарії та гігієни, синтетичні миючі засоби, а до послуг − побутові послуги (пошиття й ремонт одягу і взуття), ремонт меблів та побутової техніки, культурно-освітні послуги, послуги зв’язку, медичні й ритуальні послуги [12]. Група економічних інтересів охоплює забезпечення можливості як самої праці та її зміни, так і відповідної винагороди за результати. Самі економічні умови повинні бути такими, щоб людина могла чесною працею забезпечити 10

собі бажаний рівень життя [13]. При цьому до основних економічних потреб людини варто відносити ті потреби, які виникають після забезпечення фізіологічних потреб і відповідають смаковим, соціальним та трудовим уподобанням окремо взятої людини, а також забезпечення її комфортного життя, у т.ч. й відповідності медико-біологічним і суспільним нормативам, одержанню послуг до ступеня, що знімає фізичні й стресові перевантаження, продуктами інформаційних технологій тощо [13, 14]. Група трудових інтересів людини включає: потребу у фізичній праці відповідно до сформованих потреб, забезпечення можливості її здійснення необхідними ресурсами та матеріальним і моральним відшкодуванням затрачених

зусиль,

також

відповідності

місцевим

та

регіональним

особливостям умов існування й ведення трудової чи підприємницької діяльності [15, 16]. До соціально-психологічних інтересів людини належать, насамперед, потреби у біо-соціально спорідненому угрупованні людей, починаючи з сім'ї [17-19]. Відповідно до них належать: потреба в спілкуванні з іншими членами суспільства, визначення свого місця в ієрархії взаємовідносин і соціального статусу, потреба створення сім'ї, усвідомлення етнічної належності, естетичні й інтелектуальні потреби, потреби в похвалі та заохочуванні, суспільному визнанні, реалізації творчого потенціалу, соціальному престижі тощо [17-19]. Духовні інтереси людини − це прагнення пізнавати навколишній світ і своє місце в ньому, самореалізація, самовдосконалення, самопізнання. До таких належать: потреби людини у віросповіданні, відвідуванні кіно, театру, картинних галерей, читанні художньої літератури, тобто все те, що розвиває особистість [13, 20]. При цьому члени господарства можуть частково реалізувати прагнення до самореалізації, самовдосконалення й самопізнання безпосередньою реалізацією виниклих ідей щодо запровадження інноваційних підходів до виробництва сільськогосподарської продукції, вирощування декоративних рослин чи тварин, естетичного оформлення прибудинкових 11

територій та присадибних ділянок, формування у нащадків культури землеробства й передачі їм набутих знань чи навичок. Окрім того реалізація надлишків виробленої продукції дає змогу забезпечити частину грошових потреб для культурного дозвілля членів господарства. Відповідно до специфіки господарювання члени господарства, що ведуть сільськогосподарську діяльність як з метою самозабезпечення продуктами харчування, так і виробництва товарної сільськогосподарської продукції, в змозі у селянських господарствах частково забезпечити фізіологічну потребу в продовольчих товарах. Водночас за рахунок продажу цієї продукції або надання послуг, пов’язаних із сільськогосподарським виробництвом чи обслуговуванням, частково забезпечити частину непродовольчих товарів та інших потреб, у т.ч. й духовних. Враховуючи

зазначене

використавши

секторальний

підхід

для

виокремлення певних складових із цілісної системи, нами виділено п’ять основних

секторів

підприємницький,

функціонування побутовий,

господарства

господарчий,

населення,

соціокультурний

саме: та

інтелектуальний (рис. 2). При цьому специфіка функціонування господарства полягає, насамперед, у необхідності забезпеченні будь-яких потреб як окремо взятого члена господарства, так і потреб його сім’ї, які не завжди співпадають. Відповідно

до

зазначених

теоретико-методологічних

аспектів,

підприємницький сектор функціонування господарств населення складається з фінансово-інвестиційної, торговельної та організаційної сфер діяльності. Так, у фінансово-інвестиційній сфері формуються напрями і шляхи використання ефектів у їхній матеріальній формі. Такими напрямами, залежно від мети членів господарств населення, можуть бути вкладення у різноманітні інструменти фінансового ринку, формування грошових ресурсів для реалізації будь-яких їхніх інвестиційних задумів, фінансування необхідних платежів для функціонування господарства та забезпечення діяльності інших секторів. 12

Відповідно у торговельній сфері підприємницького сектора господарства населення відбувається не лише продаж виробленої у господарчому секторі (селянські господарства) продукції чи послуг, а й продаж на ринку праці одержаних ефектів від

інтелектуального

сектора

господарства.

Організаційна

сфера

підприємницького сектора, у свою чергу, відповідає за практичне запровадження будь-яких господарських чи фінансових задумів членів господарства. Сфера розвитку здібностей Сфера навчання та одержання знань Сфера духовного пізнання

Сфера самовираження

Сфера удосконалення навичок

Інтелектуальний сектор

Торговельна сфера Підприємницький сектор

Соціокультурний сектор

Організаційна сфера

ГОСПОДАРСТВО НАСЕЛЕННЯ

Сфера соціальних відносин

Сфера оздоровлення та дозвілля

Фінансовоінвестиційна сфера

Побутовий сектор

Господарчий сектор (селянське господарство)

Сфера надання послуг

Сфера виробництва с.-г продукції

Сфера відпочинку

Сфера сімейних і родинних відносин

Сфера домашнього господарства

Рис. 2. Сектори функціонування господарства населення* *Розроблено автором.

Побутовий сектор господарства населення характеризується сукупністю потреб їхніх членів. Ці потреби визначають три основні сфери, а саме: сімейних і родинних відносин, домашнього господарства й відпочинку. Сфера сімейних і родинних відносин включає в себе як формування саме внутрішніх сімейних відносин (правил, шляхів та механізмів співіснування), так і відносин із родиною чи іншими членами суспільства. Сфери домашнього господарства й відпочинку побутового сектора включають забезпечення потреб членів господарства населення не лише за рахунок ефектів, одержаних у підприємницькому секторі, а також за рахунок 13

власної праці цих членів. Так більшість матеріальних потреб тут реалізується за рахунок одержання доходу

від підприємницького

сектора (придбання

необхідних основних засобів чи нематеріальних активів, товарів і послуг). Проте

потреби

безпосередньою

побутового

участю

сектора

членів

задовольняються

господарства

також

виробництві

сільськогосподарської продукції компенсуючи частину необхідних видатків за рахунок власно виробленої сільськогосподарської продукції, продажу її решток, а також надання послуг у галузі аграрного обслуговування й ефекту від соціально-культурного чи інтелектуального сектора господарства. Господарчий сектор, до якого й відноситься селянське господарство, є однією з компонент розвитку всіх секторів господарства. Він пов'язаний, насамперед, із реальним забезпеченням фізіологічних потреб продуктами харчування будь-кого члена господарства, можливості його соціальнокультурної адаптації, розвитку інтелектуальних здібностей і підприємницької діяльності. При цьому метою функціонування селянських господарств є не лише виробництво сільськогосподарської продукції чи пов’язаних із цим послуг, а також формування та забезпечення інших супутніх ефектів, у т.ч. й соціальних. При цьому за рахунок виробленої сільськогосподарської продукції, продуктів її перероблення, надання відповідних послуг чи задоволення потреб будь-якої людини в результаті реалізації її хобі та естетичних уподобань, або потреби у фізичних навантаженнях, у т.ч. й безпосередньою участь у процесі вирощування, створення, продукування і реалізації нового продукту, забезпечується не лише частина потреб члена господарства щодо підприємницького чи побутового, а й інших секторів функціонування селянських господарств. Основною особливістю ведення господарської діяльності членів господарства у цьому секторі є використання земельних ресурсів для одержання необхідного ефекту. Враховуючи

зазначене

можливо

стверджувати,

що

селянське

господарство є частиною господарства, в якій на основі одержаних ефектів в інших

секторах

забезпечується

як 14

виробництво

сільськогосподарської

продукції для власних потреб та продажу її на місцевих ринках збуту, так і реалізуються послуги, пов’язані із задоволенням потреб членів інших господарства.

При

цьому

така

діяльність

заснована,

насамперед,

на

використанні у виробничому процесі праці членів сім’ї та різноманітності організаційних форм селянських господарств (особисті селянські й малі (сімейні) фермерські господарства, фізичні особи-підприємці, садівничі чи городницькі господарства тощо). Соціокультурний сектор функціонування господарства пов'язаний з необхідністю задоволення духовних і соціальних потреб його членів. Ці потреби охоплюють три сфери: духовного пізнання, самовираження й соціальних відносин з іншими членами суспільства. Так існування і розвиток будь-якої людини невідривно пов'язаний зі спілкуванням з іншими членами суспільства, спільної діяльності для розвитку зовнішнього середовища існування, соціальної адаптації, задоволення потреб у визнанні тощо. Ці потреби можливо реалізувати лише розвитком й одержанням ефекту від інших секторів селянських господарств. При цьому необхідно враховувати, що на потреби членів суттєво впливають як внутрішні, так і зовнішні чинники. Це зумовлено, насамперед, необхідністю розгляду господарства як частини соціокультурного середовища. Так, адаптація методологічних підходів мотиваційної теорії Маслоу А.Х., викладеної у праці С.А. Шапіро «Мотивація і стимулювання персоналу» [21], дозволяє стверджувати, що усі потреби членів господарства умовно можливо поділити на п’ять груп, які, у свою чергу, відносяться до первинних і вторинних потреб (рис. 3). Згідно наведеного на рис. 1.3, людські потреби організовані ієрархічно і лише після належного й регулярного забезпечення потреб нижчого рівня (первинні) виникають інші потреби (вторинні) [21]. Відповідно до теорії людської

мотивації

А.Х.

Маслоу,

для

будь-якої

людини

найпершою

необхідністю є забезпечення фізіологічних потреб, які забезпечують її виживання і становлять потреби першого рівня (їжа, вода, одяг, житло тощо). 15

5) Самовираження Вторинні 4) Визнання і повага

3) Соціальні потреби

2) Потреби у безпеці і захищеності Первинні 1) Фізіологічні (матеріальні) потреби

Рис. 3. Ієрархія потреб членів господарства* * С.А. Шапіро «Мотивація і стимулювання персоналу» [21].

Після забезпечення цих потреб перед людиною виникають потреби другого рівня, а саме потреби у її безпеці. Відповідно до теорії мотивації людини потребами другого рівня є, насамперед, потреби в особистій безпеці, стабільності, залежності, захищеності; свободі від страху, тривоги та хаосу; порядку, законі тощо. Забезпечивши потреби першого і другого рівнів, які в ієрархії потреб належать до потреб нижчого (первинного) рівня, у людини виникають вторинні потреби. До цієї групи потреб належать потреби у приналежності, визнанні та повазі, а також потреби у самовираженні. Згідно з дослідженнями, проведеними А.Х. Маслоу, потреби людини у приналежності характеризуються бажанням мати дружні стосунки з іншими членами суспільства й належати до соціальної групи, яка б поділяла його погляди та уподобання [21]. Забезпечення потреб у визнанні й повазі є наступним ступенем розвитку потреб людини. Так, після адаптації та зайняття власної ніші у суспільстві, людина потребує визнання позитивної оцінки своєї діяльності цим суспільством, що виражається в одержанні людиною певного соціального статусу, а також повазі й визнанні оточенням. При цьому потреба у визнанні характеризується 16

відчуттями власної могутності, впевненості, незалежності та свободи, а потреба у повазі – у надбанні суспільного статусу, уваги, визнання й слави. Як правило, після досягнення усіх попередніх потреб у людини виникає відчуття неповноцінності та незадоволеності від того, що вона займається не зовсім тим, до чого схильна. Намагання усунення цих відчуттів призводить до виникнення необхідності у забезпеченні останньої потреби – потреби у самовираженні. При цьому у будь-якої людини забезпечення такої потреби виражається по різному і залежить лише від особистих її якостей. Враховуючи зазначене можна стверджувати що шляхи розвитку й форми селянських господарств тісно пов’язані з потребами членів господарства. Відповідно до мотиваційної теорії Маслоу залежно від місії функціонування

МІСІЯ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ

селянських господарств нами виділено п’ять груп цих господарств (рис. 4). I група - здійснення діяльності для забезпечення власних потреб у сільськогосподарській продукції та реалізації її решток на місцевих риках збуту з метою придбання продовольчих і непродовольчих продуктів, а також одержання мінімального набору послуг, пов’язаних із забезпеченням життєдіяльності членів господарства II група - забезпечення фізіологічних потреб, усунення ризиків часткового їх недоодержання у майбутньому, а також одержання необхідного набору послуг, пов’язаних із забезпеченням життєдіяльності членів господарства III група - часткове забезпечення потреб в екологічно чистій продукції, активний відпочинок у сільській місцевості, передача знань, навичок і культури сільськогосподарського виробництва молодому поколінню членів сім’ї, задоволення хобі тощо IV група - підкреслення соціального статусу членів господарства і часткове забезпечення їх потреб у екологічно чистій продукції V група – забезпечення морального задоволення від проживання у сільській місцевості, а також реалізації хобі з виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції

Рис. 4. Ієрархія селянських господарств залежно від місії їх функціонування* *Розроблено автором.

До першої групи селянських господарств належать, передусім, особисті селянські господарства, які займаються нетоварним сільськогосподарським виробництвом, і в результаті одержання ефекту від цієї діяльності мають змогу забезпечити більшу частину фізіологічних потреб членів цих господарств. Відповідно до законодавства України особисте селянське господарство − це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах та спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму [22]. При

цьому

обмеженість

фінансових

ресурсів

членів

особистих

селянських господарств призводить до збільшення екстенсивності ведення господарської діяльності та запровадження диверсифікації виробництва у напрямі продукування як рослинницької, так і тваринницької продукції. До другої групи селянських господарств належать господарства, діяльність яких направлена на забезпечення потреби у безпеці й захищеності їхніх членів. При цьому основними шляхами усунення ризиків недоодержання необхідних

фінансових

або

матеріальних

ресурсів

можуть

бути

як

диверсифікація виробництва, так і розширення обсягів чи напрямів діяльності. До цієї групи належать особисті селянські господарства та індивідуальні селянські господарства, члени яких використовують земельні ділянки для городництва, садівництва, сінокосіння й випасання худоби [23], фізичні особипідприємці, які ведуть свою діяльність у галузі сільського господарства [24], сімейні фермерські господарства, а також ті господарства, що надають послуги із сільського, зеленого та агротуризму господарства. При цьому сімейні фермерські господарства виступають потенційною інституційно-формалізованою формою трансформації селянських господарств із відповідним як юридичним так і неюридичним статусом. Відповідний статус 18

гарантується відповідним законом, а саме Законом України «Про фермерське господарство» який не лише визначає таку процедуру, але й наводить головну відмінність сімейних фермерських господарств від фермерського господарства яка полягає у використанні в виробничому процесі виключно праці членів цього фермерського господарства [4]. Виділення такої організаційно-правової форми

зумовлено,

передусім,

результатами

реформування

сільського

господарства України й необхідністю запровадження європейських стандартів щодо виробництва сільськогосподарської продукції. Крім того, забезпечує диверсифікацію діяльності селянських господарств у напрямі надання послуг із сільського, зеленого й агротуризму, тобто форм несільськогосподарського підприємництва. Згідно з дослідженнями, до таких господарств належить частина фізичних осіб-підприємців, особистих селянських і сімейних фермерських господарств, діяльність яких провадиться не лише у виробничій, а й у невиробничій сфері сільського господарства, зокрема у туристичній галузі [25]. При цьому основний дохід членів селянських господарств першої та другої груп одержують за рахунок їхньої безпосередньої участі у діяльності господарства. Третю

групу

селянських

господарств

становлять

ті,

яких

сільськогосподарська діяльність не несе життєво необхідної ролі, а слугує переважно для досягнення інших ефектів, передусім, соціальних. До цієї групи належить переважна більшість городницьких і садівничих (дачних) господарств жителів міст та селищ. Ведення

господарської

діяльності

господарствах

третьої

групи

відбувається на відносно вищій технологічно насиченій основі порівняно з господарствами першої та другої груп, що зумовлено отриманням основного доходу з інших джерел. Четверту й п’яту групи селянських господарств становлять господарства, члени яких основною діяльністю займаються в інших галузях економіки. При цьому забезпечення потреби у власній сільськогосподарській продукції або 19

одержання доходу від її реалізації практично не впливає на обсяги доходу членів цих господарств. Головною відмінністю у діяльності господарств четвертої та п’ятої груп є чинники, що привели до їх утворення й функціонування, а також розміри земельних угідь і присадибних ділянок. Так, до четвертої групи належить переважна більшість селянських господарств,

діяльність

яких

направлена

на

забезпечення

соціально

спрямованих потреб сім’ї, які територіально розташовані у котеджних містечках. Виробництво сільськогосподарської продукції у таких господарствах не є домінуючим фактором, має обмежені обсяги та суттєво не впливає на забезпечення членів господарств цієї групи сільськогосподарською продукцією. Селянські господарств п’ятої групи мають незначні за площею присадибні земельні ділянки, наявність яких зумовлена потребою у задоволенні побутових потреб, а члени таких господарств проживають у індивідуальних (садибних) будинках [26]. Земельні ділянки селянських господарств, що належать до п’ятої групи, використовуються переважно для задоволення від вирощування сільськогосподарських культур, а також як хобі їхніх членів. Отже, відповідно до цільового використання земельних ділянок селянські господарств можуть складатися із нетоварних і малотоварних присадибних чи прибудинкових, садівничих, дачних, городніх господарств, особистих селянських господарств,

товарних

сімейних

фермерських

господарств,

нетоварних

громадських господарств для сінокосіння і випасання худоби (рис. 5). Так, безпосереднім виробництвом сільськогосподарської продукції можуть займатися десять видів селянських господарств: особисті селянські господарства, фізичні особи-підприємці, що використовують земельні ділянки для забезпечення потреб сім’ї і продажу решток власно виробленої сільськогосподарської продукції, сімейні фермерські господарства, родові садиби, індивідуальні господарства з присадибними ділянками (у т.ч. й члени садівничих і городницьких товариств), що використовують земельні ділянки для ведення городництва, садівництва, бджільництва, рибництва, сінокосіння, випасання худоби тощо. 20

При цьому сільські господарства провадять сільськогосподарську діяльність, використовуючи присадибні земельні ділянки, землі особистого селянського чи сімейного фермерського господарства, ділянки колективного та індивідуального випасання худоби й сінокосіння. Господарство населення

Селянське господарство

Товарне

Хатнє господарство

Малотоварне або нетоварне

Сімейне фермерське господарство

Особисте селянське господарство

Присадибне чи прибудинкове господарство

Нетоварне

Садове господарство

Господарство для сінокосіння і випасання худоби (як частина громадського)

Фізична особа - підприємець

Дачне господарство

Городнє господарство

Рис. 5. Організаційні форми ведення селянського господарства, як частини господарського сектору господарства населення* *Розроблено автором.

Так, відповідно до ст. 40 Земельного Кодексу України, громадянам «… можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва» [23]. Відповідно, являючись присадибними земельними

ділянками,

окрім

згаданих

вище

напрямів,

ця

земля

використовуються членами господарства на правах спільної сумісної власності з метою продукування сільськогосподарської продукції.

Землі особистого селянського господарства є приватною власністю членів господарства і можуть бути як власністю однієї особи, так і спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів особистого селянського господарства яким, відповідно до закону, передали ці ділянки [22]. У той же час, особливістю ведення особистого селянського господарства є провадження господарської діяльності однією особою (головою особистого селянського господарства) шляхом об’єднання земельних паїв членів її господарства, отриманих у тимчасове використання. Сімейні фермерські господарства створюються для продукування товарної сільськогосподарської продукції шляхом об’єднання земельних паїв членів сільського господарства, належним їм на праві спільної сумісної чи спільної часткової власності, а також орендованих земель інших організаційно-правових суб’єктів господарювання. Особливістю діяльності сімейного фермерського господарств є, насамперед, використання у технологічному процесі виробництва й реалізації сільськогосподарської продукції праці членів господарства з якого й утворене сімейне фермерське господарство. При цьому залучення інших громадян здійснюється лише для виконання сезонних та окремих робіт, які безпосередньо пов’язані з діяльністю господарства і потребують спеціальних знань чи навичок [4]. Ділянки колективного та індивідуального випасання худоби перебувають у власності держави чи територіальної громади. Однак, відповідно до Земельного Кодексу України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування надають ці землі членам сільських господарства для формування череди худоби з метою колективного її випасання [23]. Ділянки колективного та індивідуального сінокосіння також перебувають у власності держави чи територіальної громади і надаються членам сільських господарства для забезпеченні їхніх потреб у заготівлі грубих кормів для годівлі худоби. Однак, на відміну від виділення земель для випасання худоби, тут існують чітко визначені межі земельних ділянок, наданих для сінокосіння окремому господарству [23]. 22

Господарства населення, які територіально розташовані у селищах і малих містах провадять сільськогосподарську діяльність, використовуючи присадибні

земельні

ділянки,

прибудинкові

ділянки

багатоквартирних

житлових будинків, ділянки колективного та індивідуального городництва, а також землі які вони отримали для ведення особистого селянського господарства. Так, окрім присадибних земельних ділянок, до селянських господарств

також

можуть

відноситися

прибудинкові

ділянки

багатоквартирних житлових будинків, в яких мешкають члени цих господарств. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29.11.2001 р. прибудинкова територія визначається як «територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку» [29]. Така територія, окрім проїздів і тротуарів, ігрових майданчиків чи майданчиків для відпочинку або фізичного оздоровлення тощо, включає також і озеленені території, які знаходяться у власності або надані у користування об'єднанню власників будинків. При цьому, окрім вирощування квітів чи декоративних культур, власники багатоквартирних будинків у містах і селищах також використовують прибудинкову територію, яка знаходиться колективній власності власників багатоквартирного будинку, для забезпечення потреб їхніх сімей у продукції садівництва, плодоовочівництва чи городини. Ділянки колективного та індивідуального городництва надаються в оренду членам селищних господарства або їхнім об’єднанням із земель державної чи комунальної власності. На відміну від присадибних ділянок члени господарства населення обробляють ці земельні ділянки на засадах землекористування, вирощуючи різні сільськогосподарські культури, насамперед, картоплю та овочі. Окрім зазначених земельних ділянок члени як селищних, так і міських господарств можуть набути право власності на земельні ділянки для ведення особистого

селянського

господарства. 23

Практично

члени

зазначених

господарства отримують таке право у результаті розподілу від умерлої спадщини і, як правило, надають ці землі в оренду іншим організаційноправовим формам господарювання, у т.ч. й особистим селянським і сімейним фермерським господарствам. Господарства населення, які територіально розташовані у великих містах, провадять сільськогосподарську діяльність, використовуючи земельні ділянки своїх родових садиб, прибудинкові території багатоквартирних будинків, ділянки колективного та індивідуального садівництва (дачні господарства), ділянки колективного та індивідуального городництва, а також земельні паї для ведення особистого селянського господарства, які вони отримали в спадщину або дарування. Окрім того ще одним різновидом селянських господарств великих міст є ділянки для колективного та індивідуального садівництва (дачні господарства). Така ділянка належать одному з членів господарства на праві приватної власності і використовується для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо. При

цьому

особливістю

ведення

господарської

діяльності

господарствах населення є переважне використання праці членів цих господарств, а також їхня безприбуткова діяльність, що підтверджується Законом України «Про особисте селянське господарство» [22]. У сучасній практиці функціонування селянських господарств необхідно дотримуватися двох основних принципів. Перший – не повертатися до заснованого на ручній праці селянського господарства, а створювати високоінноваційні господарства, що забезпечують виробництво продукції з мінімальними витратами ручної праці. Інший найважливіший принцип селянські господарства слід створювати тільки раціональних розмірів.

2. САМОЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ ЯК КАТЕГОРІЯ МАЛОГО БІЗНЕСУ

∗

Проблема ідентифікації самозайнятості сільського населення в сучасних аграрних трансформаційних процесах являється чи не однією із важливих завдань. В даному дослідженні нами самозайнятість ідентифікуватиметься із врахуванням двох основних та ключових аспектів: економічні інтереси – використання підприємницького потенціалу самозайнятості населення, орієнтуючись на нові форми і види самозайнятості, для вирішення внутрішніх економічних і соціальних проблем, підвищення рівня життя населення; розвиток підприємницької складової – генерація потенційно інноваційноактивних господарюючих суб'єктів, зокрема самозайнятих, для яких створення нового, стає основним видом діяльності і способом отримання доходів. Зручність наведеного, не гарантує ефективний процес самозайнятості, відповідно до чого, доцільно проаналізувати генезис самозайнятості сільського населення і визначити її особливості в контексті сучасного етапу розвитку малого аграрного підприємництва, в досягненні якого, самозайняті вносять чи не один із важливих внесків, зокрема в забезпеченні відповідного рівня продовольчої безпеки (частка особистих селянських господарств, члени яких ідентифікуються як самозайнятими, у загальному валовому виробництві продукції сягає близько 50%) . Перш ніж висвітлити зазначений напрям наведемо аналіз показників безробітного населення та його рівня як індикаторів потенційного рівня самозайнятості населення в Україні, які дозволяють говорити про досить значні перспективи в напрямі активізації самозайнятості населення (рис. 6). Продовжуючи дослідження, першою негативною на нашу думку в питанні дослідження генезису самозайнятості, являється відсутність визначення даної категорії в Законі України «Про зайнятість населення» [30], що само по собі нівелює сам нормативний акт.

∗

Автори: В.А. Мамчур, Л.В. Мамчур, Г.М. Горошко

Рис. 6. Показники безробітного населення та його рівня як індикаторів потенційної самозайнятості населення в Україні * *Сформовано автором за даними Державної служби статистики.

Основним нормативним документом який наводить дану термінологію є Податковий кодекс України, в підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 якого йдеться мова про самозайняту особу як платника податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Також даною статтею забезпечується визначення незалежної професійної діяльності, як участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність приватних лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб [31]. Наведене

Кодексі

визначення

неповною

мірою

характеризує

самозайнятість в загальному її визначенні, зокрема мова йдеться про самозайняту діяльність в особистих селянських господарствах, які з однієї сторони і виступають самозайнятими, з іншої не є платниками податку і не 26

являються юридично оформленими, тобто фактично і практично здійснюють господарську діяльність, проте юридично відсутні. Не можемо також погодитися із автором який дотримується думки відносно якої основною формою прояву самоорганізації чи самозайнятості на селі являється праця в особистому селянському господарстві1, оскільки, беручи до уваги основні методологічні визначення та поняттями, розроблені Державним комітетом статистики України, Закону України "Про особисте селянське господарство" та рекомендацій Міжнародної організації праці, які зводяться до того що зайнятими вважаються особи у віці 15-70 років, які відпрацювали хоча б одну годину на день. Проте, враховуючи особливість особистого селянського господарства яка характеризується критерієм зайнятості на рівні не менше 6 годин2 на день, дозволяють зробити висновок що із однієї сторони самозайнятість в них це працюючі не за наймом особи – члени сім'ї, з іншої – повноцінно самозайнята особа, яка має власну справу, хоч і не формалізовану. Відповідно до цього вдалим є визначення наведене у доповіді Міжнародної організації праці, в якій йдеться про те що "самозайняті особи – це працівники, які працюють самостійно не за наймом, і підприємці (власники неакціонерних підприємств), котрі створюють робочі місця для себе та інших, у тому числі постійних і тимчасових працівників, неоплачуваних працівників сімейних підприємств і осіб, котрі проходять індивідуальне виробниче навчання на підприємстві"3. Як висновок, законодавством хоч і наведено перелік діяльності яка підпадає під категорію самозайнятість, проте всі види діяльності зовсім не відносяться до аграрного сектору. Відносно цього, та із врахуванням безпосередньої діяльності особистих селянських господарств що здійснюється виключно на засадах самозайнятості особи, члена сім'ї та не є працівником та 1

Кільницька О.С. Особисте підсобне господарство населення як форма самозайнятості в сільському господарстві // Економіка АПК. – 1998. – № 11. – С.93-95. 2 Дослідження науковця відділу підприємництва, кооперації та агропромислової інтеграції М.М. Кропивка 3 МОТ. Международная организация труда. Сессия 7. Женева. Доклад Содействие самостоятельной занятости. – Женева: МОТ, 1990. – 214с.

фізичною-особою підприємцем і майже не використовує найману працю (хоча такої вимоги і не передбачається) доречно доповнити даний перелік а саме: праця в особистому селянському господарстві вважається однією з форм самозайнятості в сільській місцевості. Вище наведене та узагальнення наукових поглядів стосовно сутності категорії «самозайнятість», вважаємо, що самозайнятість по відношенню до сільської місцевості – це вид самостійної або сімейної трудової діяльності (власної справи в тій чи іншій сфері діяльності) фізичних осіб (без залучення найманих працівників, або ж сезонних) які забезпечують себе роботою самостійно на власний ризик, спрямована на одержання доходу в натуральній та грошовій формах, як без так і з оформленням державної реєстрації індивідуального підприємця або створенням юридичної особи. Такої ж думки притримуються В. В. Онікієнко [32] та Е. М. Лібанова [33], зокрема, професор В. В. Онікієнко самозайнятими вважає повністю незалежних осіб, які самі собі створюють робочі місця в тій чи іншій сфері діяльності у відповідності з чинними правовими нормами та діями, які не заборонені, а академік Е. М. Лібанова вважає самозайнятими тих хто працює на свій власний кошт, самостійно організовує свою роботу, володіє засобами виробництва і несе відповідальність за вироблену продукцію (якість, ціну, збут, тощо). Аналізуючи суть і зміст самозайнятості, доцільно відокремлювати економічну категорію від визначення цього терміну, які часто приймаються для вирішення конкретних завдань, тому можуть бути односторонніми і не відображати повною мірою зміст цього соціально-економічного явища. В даному питанні підтримуємо позицію Й. Шумпетера, який розглядає самозайнятого

як

підприємця

який

виступає

особливим

джерелом

інноваційного перетворення на ринку, рекомбінації ресурсів. Він активно шукає нові (інноваційні і ефективніші у виробництві і на ринку) комбінації ресурсів, тобто створює і освоює інновації, виводить інноваційні товари і послуги на ринок [34]. Опираючись

на

дане

твердження,

дозволяє

нам

говорити

про

самозайнятість як категорію індивідуального підприємництва, яка в одних 28

галузях виступає формалізованою та інституціоналізованою формою прояву підприємницьких ініціатив, або організаційно-правової форми, в інших – неформалізованою та неінституціоналізованою формою господарювання в ринкове середовище. До останньої і відноситься самозайнятість сільського населення в особистих селянських господарствах. Важливо зазначити, що за умов ринкових трансформацій самозайнятість для більшої частини сільського населення – спосіб виживання, відповідно до цього самозайнятість в даному ракурсі виступає типом економічної поведінки як стратегії забезпечення умов життєдіяльності та вирішення проблем безробіття, а найголовніше – перший крок реалізації підприємницької поведінки. Саме трансформація самозайнятості сільського населення у підприємницьку діяльність є соціально-економічним індикатором зрілості суб’єкта індивідуальної (сімейної) трудової діяльності. Останнє на нашу думку повною мірою характеризує діяльність особистих селянських господарств, оскільки з однієї сторони існують у вигляді формального сектору, з іншого – неформального чи нелегального сектору діяльності. Формально – представлені офіційно зареєстрованою діяльністю, із відповідною безоплатною трудовою діяльністю членів сімей, або самостійно зайнятих

(сучасні

сімейні

ферми

(сімейні

фермерські

господарства)).

Неформальний – сукупність інституційних одиниць ОСГ які виступають в якості

потенційних

підприємницьких

одиниць

–

сімейні

фермерські

господарства, опираючись на працю членів сім'ї, які спільно проживають, повністю об’єднують свої доходи і майно, спільно споживають отримані продукти та послуги, виступаючи водночас учасниками виробничої діяльності через безпосередню зайнятість членів сім'ї на власних неформальних підприємствах без створення юридичної особи (ОСГ), або на формальних – юридично оформлених (СФГ). Сучасні тенденції розвитку аграрної економіки, не дивлячись на присутні на сьогоднішній день кризові явища, виводять на новий рівень значення самозайнятості сільського населення безпосередньо в особистих селянських господарства. 29

Як висновок, необхідно відзначити тісний взаємозв'язок особистих селянських господарств з соціальними відносинами на селі, породжуючи два основні аспекти – господарський (підприємницький) і соціальний – які практично завжди виступали в якості єдиного інституційного середовища. Відокремлюючи

економічну

сутність

досліджуваної

категорії

від

соціальної, хотілося б зазначити що самозайнятість як економічне явище безпосередньо пов’язане з підприємництвом, як соціальне – зменшенням рівня безробіття (рис. 7). ЗАЙНЯТІСТЬ Традиційна

Нетрадиційна

Зайнятість за наймом

Самозайнятість (підприємництво)

На державних підприємствах

На власних підприємствах

На колективних підприємствах

ОСГ Безкоштовно працюючі члени сім'ї

На приватних підприємствах

Кооперативах

Рис. 7. Зайнятість як фактор економічного зростання в контексті самоорганізації сільського населення Сформовано на основі дослідження та узагальнення.

Наведений рисунок наглядно демонструє відмінність зайнятості як фактора економічного зростання в контексті самоорганізації сільського населення. В даному контексті вдалою є позиція автора, яка розрізняє традиційну зайнятість з регулярною винагородою від самозайнятості що характеризується автономністю й індивідуальною спрямованістю, що сприяє поступовому формуванню принципово нового прошарку економічно активного населення, яка відмовилася від патерналістських очікувань4.

Дворецька Г.В. Соціологія праці: навч. посібник / Г.В. Дворецька. – К.: КНЕУ, 2005. – 244 с.

Отже, саме в цьому полягає соціальна цінність самозайнятості сільського населення, найоптимальнішим проявом якої є підприємницька діяльність, яка охоплює систему дій та вчинків, пов’язаних із створенням власної справи, діловою активністю, ризиком, і зорієнтована на залишковий дохід (рис. 8). САМОЗАЙНЯТІСТЬ різновид підприємницької діяльності, а саме як така підприємницька діяльність, що не потребує регулярного (постійного або періодичного) залучення найманих працівників або членів сім’ї.

Підприємницький потенціал сільського населення Організація індивідуальної підприємницької діяльності Індивідуальне ведення підприємницької діяльності (самозайнятість) - це найпростіша форма підприємницької діяльності, може почати і здійснювати фізична особа

ОЗНАКИ

індивідуально зайнятої особи (самозайнятої) виконання робіт за винагороду, яку суб’єкт одержує від особистої праці

фізична чи юридична незалежність суб’єкта господарювання

створення однією особою одного робочого місця (для себе)

проведення робіт власними зусиллями

проведення робіт зусиллями членів сім'ї

фінансування всіх видатків виключно за рахунок власних коштів (у тому числі одержаних кредитів)

одноосібне розпорядження результатами праці

проведення робіт власними зусиллями

Рис. 8. Самозайнятість як підприємницька діяльність Сформовано на основі дослідження та узагальнення.

Характерною ознакою самозайнятості є самокерованість, яка поєднує в собі активність і вміння організовувати свою підприємницьку діяльність, знаходити вихід у різних ситуаціях, використовуючи власний підприємницький потенціал (активність). Саме підприємницький потенціал

(активність)

однією з передумов, що формує схильність до самозайнятості, яка залежить від низки як внутрішніх, так і зовнішніх чинників, забезпечуючи реалізацію економічних інтересів населення (рис. 9). 31

ПІДПРИЄМНИЦЬКИЙ ПОТЕНЦІАЛ Підприємницький потенціал сільського населення при створенні бізнесу

Підприємницький потенціал сільського населення при розвитку бізнесу

Початкові підприємці

Раннє підприємництво

Функціонуючі підприємці

Потенційні підприємці

Латентні або «приховані», стартуючі (початківці) підприємці (власна справа почала приносити перший дохід, але його регулярність поки не очевидна)

Орієнтовані на стійкий розвиток існуючого бізнесу

Люди, що мають негативний досвід ведення підприємницькою діяльністю, але що зважилися знов на відкриття бізнесу Люди, що міркують про створення власного бізнесу Люди, що здійснюють перші кроки по створенню свого бізнесу

ОСГ Сімейні фермерські господарства Підприємці (зробили конкретні кроки по відкриттю справи, але економічної віддачі поки немає)

Фермерські господарства

Орієнтовані на диверсифікацію існуючого бізнесу

Рис. 9. Структура підприємницького потенціалу сільського населення в контексті вияву індивідуальності та самореалізації Сформовано на основі дослідження та узагальнення.

Зміст наведеного зводиться до того, що, особисті селянські господарства залишаючись найбільшою формою самогосподарювання (самозайнятості) сільського населення з яскраво вираженою соціальною спрямованістю, в сучасних ринкових умовах слід розглядати як підприємницькі структури, оскільки можуть отримувати прибуток займаючись товарним виробництвом. Ефективне становлення інституту самозайнятості сільського населення як економічно-доцільного індивідуального підприємництва вимагає формування відповідних державних мотиваційно-економічних механізмів та інструментів їх підтримки та стимулювання. Тим самим підкреслюється необхідність державної підтримки становлення сімейних форм господарювання як мотиваційного механізму трансформації та інституціоналізації ОСГ в ринкове середовище. 32

Враховуючи досліджуваний сектор та вивчення і узагальнення всього різноманіття представлень щодо категорії самозайнятість, дозволяють говорити про те що в Україні, економічна активність населення у сфері самостійної зайнятості реалізується через особисті селянські господарства, реалізацію вирощеної сільськогосподарської продукції (70,5% від загальної кількості самозайнятих), тимчасову сезонну зайнятість та надання різного роду індивідуальних послуг суб'єктом, не зареєстрованим ні як юридична особа, ні як приватний підприємець. Тобто, сектор самостійної зайнятості в сільському господарстві України є переважно неформальним.

3. ЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ЯК ∗

УМОВА РОЗВИТКУ МАЛОГО АГРАРНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

Кожна соціально-економічна система має власну систему інтересів, яка відображає

співвідношення

загальносуспільних

особистих

потреб

із

відповідними механізми їх реалізації. Маючи відносно просту ієрархічну структуру,

система

інтересів

являє

собою,

складний

інституційний

«конгломерат» із сукупністю суперечливих один одному економічних інтересів на всіх рівнях структурованої ієрархії. На рівні сільських територій спостерігаються різновекторні інтереси територіально-галузевих комплексів і окремих галузей загального виробництва, на рівні підприємницького середовища – розбіжність інтересів господарюючих суб'єктів (в першу чергу представників великого бізнесу). Йде посилення конкуренції між самими підприємницькими суб'єктами, що істотно обмежує їх можливості по реалізації власних економічних інтересів. В умовах недостатнього рівня доходів сільського населення, відбувається деформація системи інтересів на рівні домашніх господарств (особистих селянських господарств). Дисбаланс системи економічних інтересів, що проявляється в зростанні диференціації населення за рівнем доходів, зниження якості життя більшої частини населення, в посиленні монополізму великих підприємницьких суб'єктів ринку (корпоративних підприємницьких структур), в погіршенні умов розвитку сектора малого і середнього підприємництва, низький рівень соціальної відповідальності бізнесу та ін., породжує проблеми, що стримують розвиток аграрного підприємництва на селі і відповідно і аграрного сектору економіки. Враховуючи чисельність сільського населення (див рис. 15) та частку особистих селянських господарств в загальному валовому виробництві аграрної продукції (див рис. 14) слід визнати, що завдання механізму інституціоналізації економічних інтересів селян (які і виступають як неформалізованої та неінституціоналізованої

господарської

одиниці

–

особисті

селянські

господарства) є нагальним і вимагає адекватного наукового обґрунтування. ∗

Автори: В.А. Мамчур, Л.В. Мамчур

Одним із ефективних складових напрямів механізму інституціоналізації та формалізації економічних інтересів селян (а як відомо в Європі

сімейні та

переважно самозайняті форми господарювання в сільській місцевості домінують практично в усіх галузях сільського господарства, якими і виробляється понад 83% валового виробництва продукції тваринництва та понад 51% продукції рослинництва), являються прийняті зміни до Закону України "Про фермерські господарства" у частині стимулювання створення та діяльності сімейних фермерських господарств та схваленої

Концепції розвитку фермерських

господарств та сільськогосподарської кооперації на 2018-2020 роки, відповідно до якої в проекті бюджету на 2018 рік передбачається виділення 1 млрд гривень саме на підтримку невеликих фермерських господарств. За нашими розрахунками прийняття зазначених змін та при формуванні відповідних сприятливих інституційно-економічних умов понад 250 тис особистих

селянських

господарств

можуть

набути

статус

суб’єкта

підприємницької діяльності, тобто сімейних ферм, без створення юридичної особи та бути повноцінними учасниками ринку. Слід зауважити що економічні інтереси виступають базисом, формуючи відповідну стратегію та тактику поведінки суб’єкта економічних відносин, обумовлюючи об’єктивний процес ринкової координації як окремих індивідів, так і різних підприємств та підприємницьких структур що безпосередньо впливає як на розвиток сільських територій так і довготривале поліпшення матеріальних і соціальних умов життя сільських жителів на основі зростання продуктивності праці і капіталу, перш за все, в аграрній галузі. Відносно цього, говорячи про економічні інтереси сільського населення доцільно говорити і про економічну ефективність розвитку території, а в нашому випадку такою є сільська територія або ж село. Продовжуючи наведену думку, хотілося б зазначити що під економічною ефективністю розвитку села розглядатимемо у збільшенні результативності розвитку аграрної економіки через зростання відповідних індикаторних показників, серед яких: розвиток малого аграрного підприємництва, кооперації,

інститутів ринкової інфраструктури, рівня зайнятості та самозайнятості населення, рівня заробітної плати, різних видів ресурсів та ін. чинників. Проте, говорити про економічний розвиток села без ефективного механізму управління даними процесами недоцільно, оскільки, саме останній забезпечує цілеспрямований вплив на складний економічний об’єкт. Слід зазначити, що важливу роль у формуванні системи інтересів відіграє персоніфікація інтересів, що припускає виявлення потреб кожного індивідуума з урахуванням специфіки його соціального положення, інтегрованості в систему суспільного відтворення тощо. Очевидно, що потреби людини безмежні, але саме на стадії персоніфікації економічних інтересів необхідно враховувати реальності власних потреб з урахуванням існуючих інституційних обмежень і рівня економічного розвитку територіальних економічних систем, що є базисом розвитку конкретної людини (рис. 10). Економічні інтереси є рушійним чинником економічного розвитку індивіда, їх природа визначається потребами, а суть – економічними відносинами, при цьому інтереси виступають як форми прояву останніх. Доцільно зауважити що економічні інтереси поміж інших інтересів знаходяться на першому місці, проходячи всі етапи осмислення, становлення прояву, реалізації та інституціоналізації. Детально етапи відобразимо схематично (рис. 11). Як результат, ієрархія економічних інтересів безпосередньо залежить від рівня доходів і рівня життя населення. В умовах, простійного соціальноекономічного занепаду села, зниження рівня доходів сільського населення, на перше місце виходить самореалізація підприємницьких ініціатив. І це можливо саме через становлення інституту самозайнятості, здатний забезпечити підвищення якості не тільки матеріальних, але духовних умов життя. Ще раз повторимося, становлення інституту самозайнятості сільського населення в сучасних реаліях, відбувається через розвиток та функціонування особистих селянських господарств, в яких, кожен із його членів реалізовує свої власні підприємницькі ініціативи, характеризуючись рівнем виробничої ефективності в кінцевому результаті яка забезпечує реалізацію економічних інтересів. 36

ІНТЕРЕСИ Різні сфери суспільства ЕКОНОМІЧНІ Економічна сфера

Соціальна сфера

Політична сфера

Духовна сфера

Виробництво (пропозиція), власність, розподіл, споживання

Обмін, торгівля

Контроль політичної діяльності

Забезпечення духовної діяльності

СОЦІАЛЬНІ Економічна сфера

Соціальна сфера

Політична сфера

Духовна сфера

Підприємства, об'єднання

Класи, нації, етнічні групи

Асоціації, громадські організації

Освіта

ПОЛІТИЧНІ Економічна сфера

Соціальна сфера

Політична сфера

Духовна сфера

Стимулювання підприємництва

Соціальна політика

Державна влада, партії

Ідеологія, ЗМІ

ДУХОВНІ Економічна сфера

Соціальна сфера

Політична сфера

Духовна сфера

Відношення до власності, грошам

Традиції та інновації

Напрями політики

Наука, регалія, філософія

Рис. 10. Взаємодії інтересів в різних сферах суспільства в процесі становлення інституту самозайнятості сільського населення Сформовано на основі дослідження та узагальнення.

ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ОСМИСЛЕННЯ усвідомлює свої потреби і вибудовує власну ієрархію переваг СТАНОВЛЕННЯ вивчає доступну сукупність способів задоволення потреб і вивчає кожен з них з погляду вигідності ПРОЯВ здійснює вибір оптимального способу отримання необхідних йому економічних благ з урахуванням інституційних обмежень РЕАЛІЗАЦІЯ діяльність економічного суб'єкта пов'язана з отриманням необхідних благ і задоволенням потреб ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ здійснюється суспільне визнання тих або інших способів розподілу і споживання благ через становлення суспільних інститутів і формування єдиного інституційного середовища

Рис. 11. Етапи становлення економічних інтересів сільського населення

Сформовано на основі дослідження та узагальнення.

Виробнича особистих

ефективність

селянських

розвитку

визначається

господарств а точніше його

здатністю

членів

членів виробляти

конкурентоздатну продукцію, перш за все сільськогосподарську, і на цій основі забезпечувати високу зайнятість і доходи. Загальновизнаним різновидом задоволення економічних потреб є трудова діяльність, що передбачає як індивідуальну працю, так кооперацію з іншими індивідуумами – членами сім'ї. Саме економічні інтереси сільського населення як умови розвитку малого підприємництва і визначають суть відносин між людьми при тому або іншому способі організації виробничого процесу. Економічні інтереси формулюються у вигляді

формалізованих

цілей,

для

досягнення

яких

через

власний

підприємницький потенціал (ініціативу) індивід діє і мотивує себе до її реалізації. 38

Основними

умовами

реалізації

економічних

інтересів

сільського

населення при існуючій соціально-економічній системі є вибір організаційноправової форми господарювання, вибір якої дозволяє підтвердити або підняти соціальний статус, забезпечуючи задоволення власних потреб, використовуючи способи і інструменти, в рамках сформованих "правил гри". Отже, економічні інтереси існують у виді певної інституційної системи, що складається з найважливіших ланок, усередині яких діють різні типи, форми і різновиди інтересів, пов'язані із відносинами власності, та проявляється у вертикальному зрізі, утворюючи ланцюжок: держава – регіон – область – район – село – господарюючий суб'єкт – індивідуальний економічний інтерес. Як приклад можна привести структуру інтересів суб'єктів економічних відносин, свідомо зупинившись на інтересах які найбільше характеризуватимуть становлення інституту самозайнятості сільського населення (рис. 12) СКЛАДОВІ СУБ'ЄКТИ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

ЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ

ВЛАСНИК

недоторканність власності; максимізація доходів від володіння власністю; доходів від власної діяльності; свобода інвестиційного вибору; доступність фінансових ресурсів

ПРАЦЕДАВЦІ

зростання продуктивності праці; скорочення витрат на оплату праці; скорочення податкових і страхових нарахувань; мінімізація кадрів; скорочення контролю з боку профспілок і держави

НАЙМАНІ ПРАЦІВНИКИ

зростання оплати праці; наявність соціальних гарантій гарантування права на працю і відпочинок; можливість кар'єрного зростання; трудова самореалізація; створення комфортних і безпечних умов праці

ПІДПРИЄМНИЦЬКІ СТРУКТУРИ

доступність ресурсів; максимізація прибутку; мінімізація податків і соціальної відповідальності; гарантії захисту в сфері економічної діяльності; мінімізація державного і суспільного контролю, рівня заробітної плати

САМОЗАЙНЯТИЙ СУБ'ЄКТ

доступність ресурсів; задоволення власних потреб; соціальної відповідальності; гарантії захисту в сфері економічної діяльності; максимізація державної підтримки, соціальні гарантії

Рис. 8. Структура інтересів суб’єктів економічних відносин в контексті становлення інституту зайнятості сільського населення Сформовано на основі дослідження та узагальнення.

Наведене структурування інтересів суб’єктів економічних відносин вказує на існування економічних суперечностей пов'язаних із обранням форм взаємодії суб'єктів, тобто форм поєднання їх індивідуальних інтересів, породжуючи цим самим конфлікт інтересів. Такої ж думки притримується і Т. Веблен, який стверджує, що протиріччя які виникають через невідповідність раціональної організації підприємницької діяльності індивіда, а ми б додали самозайнятості яка і проявляється в індивідуальній діяльності сільського населення зокрема в особистих селянських господарствах, із ірраціональністю ринкових інститутів що проявляється через конфлікт інтересів5. Отже, підводячи попередній висновок можна говорити про існування як економічних так і інституціональних інтересів. Перші являються базовими отримавши значне та динамічне оформлення за рахунок швидкої та ефективної реалізації інституціональних інтересів. Фундаментальним інститутом в процесі консолідації зазначених інтересів є держава. Саме нерозвиненість та функціональна слабкість інститутів реалізації економічних інтересів сіслького населення

обумовлюється

домінуванням

неформальних

інститутів

та

інституцій, які негативно впливають на діяльність формальних. Саме через існування виключно індивідуальних інтересів кожного із суб’єктів економічних відносин створює "інституціональну пастку" як факт практично

унеможливлює

досягнути

повного

узгодження

економічних

інтересів кожного їх них, оскільки прагнення задовольнити інтереси одного суб'єкта об'єктивно приведе до неможливості повної реалізації інтересів інших суб'єктів, оскільки кожен з них орієнтується на максимізацію власних інтересів при обраній формі при мінімальному рівні витрат ресурсів і зусиль. В цьому питанні особливої уваги набувають механізми реалізації економічних інтересів, функціонуючі в сформованому інституціональному забезпеченні.

Веблен Т. Теория праздного класса / Т. Веблен; пер. с англ., вступ. ст. С.Г.Сорокиной ; общ. ред. В. В. Мотылевой. – М. : Прогресс, 1984. – 367 с.

Механізм реалізації інтересів сільського населення можна розглядати як сукупність економічних принципів, форм і методів ведення економічної діяльності, дозволяючи забезпечити узгодження суспільних, групових і індивідуальних інтересів в рамках процесів суспільного відтворення. Саме механізм реалізації економічних інтересів визначає специфіку формалізації

взаємодії

об'єктивно

існуючих

закономірностей

розвитку

соціально-економічних систем і самозайнятості людей, що має суб'єктивний характер, що протікає під впливом ефективних економічних законів та ринкових інститутів (закон піднесення потреб, закон вартості, закон попиту і пропозиції тощо). Саме ринкові інститути на нашу думку забезпечують розвиток та формування механізмів реалізації економічних інтересів, формуючи відповідні "інституційні пастки" для всіх без виключення економічних суб’єктів, через встановлення єдиних «правил гри» та загального інституціонального порядку в рамках формальних та неформальних інституцій.

4. ОСОБИСТІ СЕЛЯНСЬКІ ГОСПОДАРСТВА В УМОВАХ ПЕРІХІДНОГО ∗

ПЕРІОДУ ДО РИНКУ

Пріоритетність індивідуальних інтересів, що декларується в сучасних умовах трансформації ринкового середовища, не відкидає доцільність їх консолідації на різних рівнях. Традиційною формою інтеграції інтересів індивідуумів є особисті селянські господарства, що розглядаються в якості базису відтворення людського капіталу та мікропідприємства. Питанню розвитку особистих селянських господарств в даний час приділяється велика увага. Це зв'язано, по-перше, з тим, що останніми роками в них зосереджено основне поголів'я худоби і вони займають домінуюче положення у виробництві сільськогосподарської продукції. По-друге, до цієї форми господарювання відносилися як до явища принципово чужому, вбачаючи в особистих селянських господарствах зародок приватної власності і всіляко обмежував їх розвиток, обмежуючи його товарність. На сьогодні ще більшість лякає саме словосполучення «товарна продукція особистого селянського господарства», проте «задушити» особисте господарство сільського населення як форму прояву самозайнятості не вдавалося, тому, в сучасних трансформаційних процесах почали надавати йому особливої уваги, здійснюючи ефективні мотиваційно-економічні механізми трансформації їх до ринку. Як результат, на аграрному ринку України сьогодні присутні господарюючі суб’єкти, які згідно законодавчих норм ідентифікації за розмірами, слід віднести до категорії мікропідприємства [35]. В практичній площині статистичної ідентифікації зазначені суб’єкти ринку отримали назву особисті селянські господарства і господарства населення. Особисте селянське господарство – це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально ∗

Автори: М.Й. Малік, М.М. Кропивко, В.А. Мамчур, В.С. Півторак, Л.М. Малік, І. М. Беженар

або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму [22]. Господарства

населення

–

господарства,

що

здійснюють

сільськогосподарську діяльність як з метою самозабезпечення продуктами харчування, так і з метою виробництва товарної сільськогосподарської продукції. До цієї категорії виробників віднесені також фізичні особи – підприємці, які провадять свою діяльність у галузі сільського господарства [36]. Отже, найбільшою групою сільських господарств є особисті селянські господарства,

визначені

Законом

України

«Про

особисте

селянське

господарство» як господарська діяльність, що проводиться без створення юридичної особи «фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах…». Особисте

селянське

господарство

сьогодні

відрізняється

своєю

значущістю в житті сільської сім'ї і роллю, яку воно виконує як суб'єкт аграрного ринку, хоч і неформалізований. Під впливом ринкових перетворень в особистих селянських господарствах посилюється підприємницький характер виробництва, відбувається збільшення розмірів господарств. Нині ринкові відносини зробили величезний вплив на діяльність особистих селянських господарств. Відбувається повільний процес їх ринкової трансформації, посилюється товарний напрям виробництва, їх функції наближаються до статусу фермерського господарства. Як висновок, особисті селянські господарства як форма реалізації самозайнятості сільського населення відіграють велике значення для аграрної економіки і є стійкою формою господарювання в сільському господарстві. Говорячи про ОСГ як базис відтворення людського капіталу хотілося зазначити що в даному ракурсі мова йде про розкриття його з позиції 43

сукупності природжених здібностей і набутих знань, навиків і мотивацій, раціональне використання яких створює передумови зростання доходів на рівні індивіда, групи індивідів або суспільства. Беручи до уваги потенційні можливості ОСГ інституціоналізуватися в ринковому середовищі як господарська форма мікропідприємництва – сімейне фермерське

господарство,

діяльність

якого

провадитиметься

індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, доцільно говорити про груповий людський капітал (соціальний) –

який на нашу думку слід розглядати як сукупність

правил гри, цінностей, норм, зв’язків, що регламентують взаємодію як усередині соціальних груп, так і між ними, і ін. Все це дозволяє виокремити основні складові елементи потенційних підприємницьких можливостей ОСГ в механізмі реалізації економічних інтересів сільського населення. Проте, щодо перспективи функціонування зазначених суб'єктів у такому вигляді, то тенденційною виявлятиметься перспектива зменшення їх кількості та розмірів (рис. 13).

Рис. 13. Динаміка кількості особистих селянських господарств та загальна площа землі в їх користуванні Джерело: Статистичний збірник «Сільське господарство України», 2016 р.

Незважаючи на постійну тенденцію їх зменшення згідно статистичних даних протягом становлення аграрного сектору економіки близько половини валової сільськогосподарської продукції вироблюється саме господарствами населення в тому числі особистими селянськими господарствами, які індивідуально, або у складі сім’ї (родини), займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва (рис. 14.). млрд грн 115

51,6

110

% 48,0

49,2

45,7

44,7 44,9

43,0

105

100

96,7

108,3

106,5

112,4

107,5

109,5

0 2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

Виробництво продукції господарствами населення, млрд грн Частка господарств населення у валовому виробництві с.-г. продукції,%

Рис. 14. Динаміка виробництва валової сільськогосподарської продукції господарствами населення Джерело: Статистичний збірник «Сільське господарство України», 2016 р., власні розрахунки.

Так, порівнюючи показники ефективності господарювання членів особистих селянських господарств слід зазначити що протягом 2015 р. господарствами населення вироблено 44,9 % валової продукції сільського господарства, в тому числі 40,9% продукції рослинництва і 54,5% − тваринництва, а вже у 2016 р. їх частка у валовій продукції скоротилася до 43%, відповідно продукції рослинництва 38,7%, тваринництва – 54,4%. Досить помітно скорочується частка у виробництві валової сільськогосподарської продукції з 59,5% у 2005 році, 51,6% у 2010 році до 43% (-17,5 пунктів до 2005 45

та на 8,6% до 2010р). Найбільшу частку її виробництва забезпечують сільські господарства. Відтак,

розвиток

сільського

господарства

та

відповідного

рівня

продовольчої безпеки великою мірою залежить від функціонування особистих селянських господарств. Проте, не слід забувати що зазначена форма мікропідприємництва неінституціоналізована в ринок, що самі по собі в перспективі забезпечують наявність потенціалу розвитку сімейних форм господарювання

на

селі,

маючи

вагоме

значення

як

виробництві

сільськогосподарської продукції, так і в формуванні сільського соціуму. Нині в Україні налічується близько 4,1 млн особистих селянських господарств, в користування яких знаходиться 6268 тис. га землі (див рис. попереду),

що

дозволяє

їм

виробляти

переважну

частку

валової

сільськогосподарської продукції господарства (табл. 1). Таблиця 1 Загальна характеристика сільських господарства та особистих селянських господарств Показники

Одиниця виміру

2014 р.

2015 р.

2016 р.

2016/ 2015, +/-

Кількість господарства у сільській тис. од. 4915,3 4948,7 4924,0 -24,7 місцевості Кількість господарства, у складі яких тис. од. 2642,1 2676,8 2621,5 -55,3 є працюючі Кількість ОСГ тис. од. 4136,8 4 108,4 4075,2 -33,2 Площа землі у власності ОСГ тис. га 6296,5 6307,2 6268 -39,2 Середній розмір площі землі на одне га 1,52 1,54 1,54 0 ОСГ Виробництво валової сільськогосподарської продукції млн грн 112,4 107,5 109,5 2 господарствами населення: Частка у валовій продукції сільського % 45,0 44,9 43,0 -1,9 господарства господарств населення Частка у виробництві окремих видів продукції господарств населення, в т.ч.:% - картоплі 96,8 97,8 97,8 0 - овочів 86,1 86,1 85,9 -0,2 - плодових 83,4 80,9 81,5 0,6 - молока 76,2 75,0 73,9 -1,1 - вирощуванні худоби і птиці 36,6 36,3 36,1 -0,2 Джерело: Статистичний збірник «Сільське господарство України», 2016 р., власні розрахунки.

Трансформаційні процеси в аграрній сфері зумовили не лише збільшення обсягів виробництва продукції сільського господарства, але, водночас, і загострення проблем, пов’язаних із розвитком сільських територій як в економічній, так і в соціальній площині. Разом з тим, головною об’єктивною передумовою негативної динаміки сільських господарства є демографічна криза на селі, що виражається у тенденції зменшення чисельності сільського населення та його економічно активної частини. Так, з 1990 по 2016 рік чисельність наявного сільського населення зменшилася на 22,4% в порівняні із міським – 15,2%, з 16,9 млн осіб до 13,2 млн осіб (рис. 15). 60000 51838,5

51728,4

50000 40000

34869,2

49429,8

35118,8

47280,8

33338,6

45962,9

32009,3

42929,3

31524,8

30000 20000

16969,3

16609,6

16091,2

15271,5

42760,5

29673,1

14438,1

13256,2

29585

13175,5

10000 0 1990

1995

все населення

2000

2005

міське населення

2010

2015

2016

сільське населення

Рис. 15. Динаміка чисельності населення України,тис. осіб Джерело: Статистичний збірник «Сільське господарство України», 2016 р., власні розрахунки.

Зменшення чисельності сільського населення безпосередньо вплинула на кількість сільських населених пунктів. Зокрема кількість сільських населених пунктів постійно зменшується і на початок 2017 року по відношення до 1990 року зменшилося на 1,5%, або в кількісному виразі на 427 менше (рис. 16). Негативна тенденція зберігатиметься, про що свідчить розподіл сільських населених пунктів по групах за чисельністю жителів (рис. 17). 47

29000

28864

28804

28800

28739 28585

28600

28471

28388

28400

28377

28200 28000

1990

1995

2000

2005

2010

2015

2017

Рік

Рис. 16. Кількісна динаміка сільських населених пунктів в Україні, од. Джерело: Статистичний збірник «Сільське господарство України», 2016 р., власні розрахунки. 45

39,5

38,1

32,2

27,7

30 25 20

35,1

21,3

25,9

24,2 23,0

25,8

на 01.01.1991

25,6 на 01.01.1996

19,6

14,9 14,7

14,6

14,7

на 01.01.2001

14,5

на 01.11.2005

на 01.01.2014

5 0 -99

100-199

200-499

500 і більше

Рис. 17. Розподіл сільських населених пунктів по групах за чисельністю жителів, % Джерело: Статистичний збірник «Сільське господарство України», 2016 р., власні розрахунки.

Як можна побачити, на початок 2015 року частка населених пунктів із чисельністю населення до 100 осіб зросла до 27,7%. Саме ці населені пункти потенційно знаходяться на межі зникнення, що спричинить відповідне і скорочення сільського населення. Така

тенденція

супроводжується

безробітних в сільській місцевості (табл. 2). 48

зростанням

на

13,1%

кількості

Таблиця 2 Динаміка економічної активності і безробіття на селі у 2010-2015 рр. +/Показник

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2015/ 2014

2015/ 2010

Економічно активне населення, тис. осіб

6967,7 6971,9

6878,6

6908,0

5850,6 5667,5

-183,1

-1300,2

Зайняті, тис. осіб

6474,2 6450,3

6370,7

6405,9

5292,4 5134,2

-158,2

-1340

Безробітні, тис. осіб

493,5

521,6

507,9

502,1

558,2

533,3

-24,9

39,8

Рівень безробіття, %

7,1

7,5

7,4

7,3

9,5

9,4

-0,1

2,3

Джерело: Статистичний збірник «Сільське господарство України», 2015 р., власні розрахунки.

Як

результат,

селянські

господарства

перебувають

постійній

«диференціації», яка відображає динаміку трудового потенціалу окремих господарств. Значна їх частина (46,1%) скористалася нормою ст. 5 Закону «Про особисте селянське господарство» і розширила землекористування понад граничну норму, визначену Земельним кодексом (2 га). Вбачаємо за доцільне розділяти сільські господарства і особисті підсобні. Як наслідок, близько 33,1 % особистих підсобних господарств у сільській місцевості у 2015 р. мали у користуванні більше 2 га землі. Середня площа землі, яку використовує одне господарство, яке має земельну ділянку – 251,6 соток. Тобто видимою ознакою нерівномірної динаміки їх капіталізації та товарності є диференціація землекористувань, супроводжувана тенденцією до концентрації земель: 0,5 га і менше землі володіють 41,5 % господарств; від 0,5 до 1,0 га – 16%, 1,01-5 га – 25,8%; від 5,1 до 10 га – 12%. Більше 10 га землі використовують близько 4,7% особистих підсобних господарств у сільській місцевості. Щодо сільських господарства, то : до 0,5 га володіють 50,6 % господарств; від 0,51 до 1,0 га – 27,2%, 1,01-5 га – 18,5%; від 5,01 до 10 га – 2,3%. Більше 10 га землі використовують близько 1,4% сільських господарства. Середній розмір площі землі таких господарства складає 1,23 га.

Протягом останніх років середньорічний темп приросту використовуваних ОСГ земельних ділянок становив 1,2 %, а площа використовуваної землі, в перерахунку на одне господарство склала 1,28 га (рис. 18). млн од.

га/госп.

5 4,8

1,6

1,39 1,40 1,41 1,41

1,55

1,42

4,6

1,47

1,48

1,5

1,51

4,4

1,45

1,52 4,2 4

1,52 1,54 1,54 1,4 4,8

4,8

4,7

4,6

4,5

4,4

4,3

4,2

4,1

1,35

3,8 3,6

1,3 2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

Кількість господарств, млн од. Площа земельних ділянок на господарство, га/госп.

Рис. 18. Динаміка кількості особистих селянських господарств та середній розмір земельної ділянки в їх користуванні Джерело: Статистичний збірник «Сільське господарство України», 2016 р., власні розрахунки.

Інтерес підприємливих селян до концентрації землі і акумуляції капітальних ресурсів підтверджується позитивною динамікою частки сільських господарства, які мають техніку, що дозволяє їм розширювати самостійну виробничу діяльність. В цілому з 2005 по 2015 рік частка таких господарств зросла з 11,9 до 17,5%, а серед господарства, що мають більше 1 га використовуваної землі – з 27,6 до 34,8%. Викладене свідчить про стійку тенденцію до вибору підприємливими селянами специфічної форми організації виробництва та самозайнятості і зростання частки тих господарств, що ведуть товарне сільськогосподарське виробництво. Разом з тим, зазначені господарства продовжують функціонувати на слабкій матеріально-технічній базі. Згідно статистичних даних у 2015 р. 17,5% сільських 50

господарства мали техніку (з них, трактори були у – 31,2%, комбайни – у 2,3%, сівалки – у 13,9%, плуги – у 37,3%, культиватори – у 15,8%, борони – у 34,1%). Дане явище свідчить про позитивні зрушення у матеріально-технічному забезпеченні господарств, адже у 2010 р. володіли технікою лише 13% господарства. У 2014 р. на 1000 сільських господарства припадало лише 46,4 тракторів (включаючи міні-трактори і мотоблоки), 5,6 автомобілів, 28 культиваторів, 19,2 сівалок, 5,5 комбайнів, 65,6 плугів. Хоча чисельність техніки у господарствах збільшується, проте спостерігається переважно низька якість та високий рівень зношування цієї техніки (табл. 3). Таблиця 3 Динаміка наявності техніки у сільських господарствах, %* Показники

2010 2011 2012 2013 2014

Наявність техніки у середньому на 1000 господарства, штук: трактори (включаючи міні-трактори)

25,9

26,1

26,9

35,3

46,4

вантажні автомобілі

5,3

4,5

5,3

5,6

плуги

59,2

61,9

61,4

65,4

65,6

культиватори

20,4

20,1

21,6

25,7

28,0

борони

88,5

88,6

90,1

87,5

сівалки

16,7

18,0

14,7

18,8

19,2

комбайни

3,2

2,7

3,9

5,5

сепаратори

28,0

33,9

29,5

31,4

29,3

крупорушки

27,1

34,1

31,0

35,2

39,5

Джерело: Статистичний збірник «Сільське господарство України», 2014 р., власні розрахунки. * З 2015 року статистика не ведеться.

Відповідно,

господарства

продовжують

ведення

виробництва

трудомісткої сільськогосподарської продукції. Це пов’язано з характером функціонування більшості з них, який визначається вагомою часткою власного споживання

виробленої

продукції,

також

дефіцитом

фінансових

організаційних ресурсів для реалізації власних інвестиційних проектів. Зокрема, доходи більшості особистих селянських господарств не забезпечують навіть першочергових потреб їх членів (рис. 19). 51

Всі господарства

Господарства у сільській місцевості

Рис. 19. Структура грошових доходів у середньому на господарство на місяць в 2015 р. Джерело: Статистичний збірник «Сільське господарство України», 2015 р.

Тому для ОСГ практично недоступним залишається залучення ресурсів через фінансово-кредитні установи, що обмежує інвестування та відповідне зростання продуктивності виробництва. Це зумовлює значення державної підтримки їх виробничої діяльності. У 2013 р. її обсяг склав 523 млн грн. З них пряма державна підтримка становила майже

500

млн

грн

надавалася

за

наступними

напрямами:

дотації

господарствам за утримання молодняка тварин, перш за все, великої рогатої худоби;дотації за реалізацію худоби особистих селянських господарств на переробні підприємства; часткове відшкодування вартості індивідуального доїльного обладнання. При цьому майже 82 % обсягів прямої державної підтримки становили дотації господарствам за збереження й утримання 145,6 тис голів (17 % молодняка ВРХ в особистих селянських господарствах). Обсяги непрямої державної підтримки становили близько 73 млн грн і надавалася у вигляді: дотацій сільськогосподарським підприємствам за придбання у особистих селянських господарств телиць; підтримки розвитку 52

сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів; фінансування діяльності дорадчих служб. Тобто уся державна підтримка в 2013 р. була направлена на компенсацію вартості придбання тваринницької продукції особистих селянських господарств і не мала інвестиційної спрямованості. Тому зумовлене поглибленням демографічної кризи та прискореними темпами агломерації зниження соціально-економічного значення особистих селянських господарств, містить ризики, що включають: • послаблення продовольчої безпеки держави через використання застарілих технологій і відповідне скорочення виробництва цією групою товаровиробників; • нестабільність внутрішніх ринків харчової продукції, її низьку конкурентоспроможність та невідповідність стандартам ЄС; • тінізацію аграрних ринків в частині реалізації продукції, використання землі та інших виробничих факторів; • неадекватний

розподіл

зобов’язань

товаровиробників

частині

соціального розвитку сільських територій; • ризик втрати селянством ролі головного джерела відтворення українського етносу, збереження та розвитку його національної й культурної ідентичності; • скорочення соціальної бази аграрного підприємництва, недостатній розвиток соціального капіталу та ослаблення економічних засад розвитку сільських громад. Згідно прогнозу, що базується на динаміці відповідних показників у 20052016 рр., до 2020 р. кількість ОСГ може скоротитися до 3700 тис. од., а їх частка у виробництві валової продукції сільського господарства – до 32%. При збереженні наявних факторів тренду, головним з яких є темпи демографічної кризи на селі, до 2025 року відповідні показники можуть зменшитися до 3300 тис. од. та 21% (рис. 20). 53

Рис. 20. Прогноз кількості ОСГ та їх частки у виробництві валової продукції сільського господарства Зазначені

виклики

вимагають

адекватного

реагування

заходами

економічної аграрної політики з огляду на сучасний, суттєвий внесок особистих селянських

господарств

виробництво

валової

продукції

сільського

господарства та забезпечення зайнятості українських селян. Негативні соціально-економічні наслідки скорочення кількості ОСГ посилюватимуться, якщо ті з них, що здійснюють переважно товарне виробництво, не будуть зацікавлені у офіційному підприємницькому статусі. Це найбільшою мірою стосується господарств, які могли б вести підприємницьку діяльність щодо організації товарного виробництва без створення юридичної особи. Формалізація їх підприємницького статусу вимагає визначення критеріїв їх віднесення до СПД ФО з огляду на відсутність у голів та членів таких господарств інституційно-економічних можливостей виконувати соціальні та фінансові зобов’язання на рівні юридичних осіб (наприклад, фермерських господарств).

5. РОЗВИТОК НЕСІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ∗

ПІДПРИЄМНИЦТВА

Тривалий час економічна політика України намагалась керуватись інституційними принципами: становлення громадянського суспільства та налагодження демократичних відносин, сталий економічний розвиток із збереженням природних ресурсів та захистом навколишнього середовища, збереження історичної та культурної спадщини народу. Інституційне становлення малого аграрного підприємництва залежить від розвитку несільськогосподарського підприємництва на селі. Разом з тим, виявлені проблеми функціонування інституту власності, основними серед яких є: відсутність легітимності права власності, часте переформатування правової бази регулювання відповідних відносин, концентрація об’єктів власності в руках неефективних господарів, – створюють несприятливе підґрунтя для розвитку зазначеного напряму підприємництва. Першочерговим завданням має бути створення ефективної системи захисту існуючих прав власності та усунення можливостей щодо їх безпідставного форматування. Даний шлях може відновити віру сільського населення в гарантований захист прав власності та дати можливість реалізувати власний потенціал і вільно обирати вектор діяльності відповідно до власних уподобань. На жаль, проблеми зайнятості на селі не можуть бути вирішені суто підвищенням інтенсивності розвитку малого підприємництва в сільському господарстві. Сучасні темпи науково-технічного прогресу в сільському господарстві,

на

ряду

необхідністю

забезпечення

належного

рівня

конкурентоспроможності виробленої продукції, спричинятимуть скорочення рівня зайнятості в аграрній сфері, що спостерігалось у розвинених країнах. Тому при обмежених можливостях працевлаштування в аграрній сфері важливим є розвиток додаткових несільськогосподарських видів зайнятості. ∗

Автори: М.Й. Малік, В.С. Півторак

Альтернативна

зайнятість

на

селі

виступає

засобом

забезпечення

можливості варіативного розвитку трудового потенціалу населення. Опираючись на досвід розвинутих країн, можна зробити висновок, що сільські території, на яких додатково стрімко розвиваються несільськогосподарські види зайнятості, поступово змінюють усталені погляди на сільське середовище. Торгівля, транспортне обслуговування, ремонтні, будівельні та інші послуги, що надаються сільськими мешканцями (рис. 21), направлені на вирішення соціальнопсихологічних аспектів розвитку інституту праці на селі, виступаючи певним «містком» між сільськими та міськими поселеннями. Такий інституційний підхід розширює економічні можливості сільських мешканців та зменшує сформований розрив між типами поселень в умовах урбанізації [37, с. 42]. Торгівля

Ремісництво

Розважальні та ритуальні послуги

Зелений туризм та спорт

Медичне та освітнє обслуговування

Несільськогосподарськ і (альтернативні ) види підприємництва

Послуги громадського харчування

Транспортні перевезення

Будівельні та ремонтні роботи

Рис. 21. Несільськогосподарські види підприємництва в сільській місцевості Для підвищення рівня зайнятості на селі необхідно створити соціальноекономічні передумови суспільного розвитку: визначення пріоритетних напрямків розвитку регіональної економіки з концентрацією зусиль у визначених сферах з метою збереження високопродуктивних виробництв та їх розширення; здійснення державного регулювання ринку праці на селі при забезпеченні надійного соціального захисту економічно активних верств населення; підвищення територіальної мобільності населення, направленого на перерозподіл трудових ресурсів між різними регіонами. 56

Слід відзначити, що вирішення проблем працевлаштування не може вирішити усіх проблем інституту праці на селі. Навіть за умов наявності робочих місць, включно й для кваліфікованих працівників, розвиток соціальнокультурної сфери села залишається на досить низькому рівні, що є безумовно стримуючим фактором на шляху до відродження сільських поселень. Тому, повинна бути активізована діяльність держави в напрямку вирішення проблеми на ринку житла, фінансування освітніх, медичних та культурних установ, транспортних сполучень та інших заходів соціально-економічної підтримки. В Україні існують усі передумови розвитку відпочинку в селі, який можна розглядати як специфічну непідприємницьку форму підсобної господарської діяльності у сільському середовищі з використанням природного та культурного потенціалу регіонів, або як форму малого підприємництва, що дає можливість певною мірою вирішити проблему зайнятості сільського населення, покращити його добробут, повніше використати природний та історико-культурний потенціал сільської місцевості. Справа розвитку несільськогосподарського підприємництва має реальну державну перспективу і сприяє поліпшенню соціально-економічної ситуації сільської місцевості. Сільський туризм як форма несільськогосподарського підприємництва виступає важливим чинником стабільного динамічного збільшення надходжень до бюджету, активізації розвитку багатьох галузей економіки (транспорт, торгівля, зв’язок, будівництво, сільське господарство тощо). Як результат, альтернативною формою ведення господарської діяльності (несільськогосподарського підприємництва) в аграрному секторі постає діяльність в сфері сільського або агро та екотуризму (фермерського туризму), яка може розвиватися як самостійний або допоміжний до основної роботи вид бізнесу. Сільський туризм (rural tourism) – відпочинковий вид туризму, сконцентрований

на

сільських

територіях.

Він

передбачає

розвиток

туристичних шляхів, місць для відпочинку, сільськогосподарських і народних музеїв, а також центрів з обслуговування туристів з провідниками та

екскурсоводами.

Поняття

«сільський

туризм»

часто

ототожнюють

«агротуризмом», але поняття «сільський туризм» значно ширше [38]. Агротуризм (farm tourism) – відпочинковий туризм, що передбачає використання

сільського

(фермерського)

господарства.

Агрогуризм

може

проявлятись у різних формах, але завжди включає винаймання помешкання. Розрізняють

дві

базові

форми

агротуризму:

винаймання

помешкання

обслуговуванням безпосередньо в межах дворогосподарства або розміщення на нічліг з самообслуговуванням на землях, що належать до дворогосподарства, наприклад, в кемпінгах та наметах. Агротуризм, таким чином, виступає однією з форм

сільського

туризму.

агротуризмі

дворогосподарство

(фермерське

господарство) становить одночасно нічліжну базу та головний предмет інтересу для туриста [там же]. Агротуризм (agritourism) – вид сільського туризму, що тісно пов'язаний з сільським господарством, аграрним середовищем, агропродуктами [39]. Фермерський туризм (farm tourism) - складова частина агротуризму, пов'язана із прийомом туристів безпосередньо у помешканнях фермерського господарства, часто з мінімальними вимогами щодо зручностей (особливо щодо умов проживання). У даному контексті фермерське господарство становить одночасно базу для ночівлі та головний предмет інтересу для туриста (їжа на фермі, дозвілля на фермі тощо) [там же]. Зв'язок між цими поняттями наведений на рисунку 22, на якому ми бачимо, що фермерський туризм і агротуризм – це частина сільського туризму. СІЛЬСЬКИЙ ТУРИЗМ

АГРОТУРИЗМ

ФЕРМЕРСЬКИЙ ТУРИЗМ

Рис. 22. Зв'язок між поняттями «сільський туризм», «агротуризм» і «фермерський туризм» Джерело: [39].

Більшість

мешканців

села

при

бажанні

безперечно

спроможні

забезпечити якісний відпочинок туристів. Так люди, що віддають перевагу відпочинку в сільській місцевості і бажають провести вихідні дні або свята за містом в більшості туристичних фірм і агентств не знаходять очікуваних пропозицій. Більше того вивчення існуючого досвіду свідчить про прагнення більшості іноземних туристів провести відпочинок не в готелі з стандартним переліком послуг, а безпосередньо в господарстві і на природі. Таке положення зумовлюється

бажанням

детальніше

ознайомитися

національними

регіональними особливостями способу життя населення, кухні, звичаїв і т.д. Ця категорія туристів практично взагалі не отримує необхідної інформації. З іншого боку переважна частина селян і не здогадується про існування попиту на відпочинок в сільській місцевості та можливості ведення успішного бізнесу на основі власного господарства. Ефективно поєднати інтереси цих двох груп учасників ринку туристичних послуг дозволяє широке використання сучасних інформаційних технологій. Основна відмінність сільського зеленого туризму від туризму, так би мовити, звичайного – це те, що туристичні послуги надають особи, які мають інший фах (сільськогосподарські робітники, працівники сфери обслуговування, вчителі) та надають ці послуги в сільський місцевості. Селянин-фермер в межах сільського туризму може організувати: активний туризм (збудувати на своїй території спортивний майданчик, підйомник, розробити маршрути для велотуристів, кінні прогулянки); екотуризм (відпочинок в екологічно чистій місцевості, вживання чистих продуктів); мисливський туризм; культурно-етнічний (екскурсії, розповіді про історію краю, національні обряди, побут) і т.д. Сільський зелений туризм передбачає розташування поселення для туристичної діяльності на сільській території з відносно непорушною природою, відпочинок

та

отримання

уявлення

природних

особливостей

місцевості,

відвідування місць проживання етнічних груп або об’єктів їх культури і релігії, 59

ознайомлення з життям, побутом, культурою та звичаями сільських жителів, з сільською працею та участь у ній, використання ресурсів сільської місцевості, зокрема, тварин, харчування сільськогосподарською продукцією місцевого походження. Сільський туризм здатний підтримувати місцеву культуру в сільських районах, заохочуючи місцеві громади до відновлення місцевих і регіональних історичних пам'яток (з метою популяризації серед туристів і росту обсягів туристичної відвідуваності місцевості). Популярними є екскурсії на ферми, які спеціалізуються на утриманні тварин, догляд за ними, їх годування та демонстрації (міжнародний досвід). Вівчарські господарства та ферми можуть також надавати послуги для туристів. В Україні також є пропозиції в цьому напрямку – це тури вихідного дня, які передбачають проживання у сільських садибах, апробацію сільського способу життя, діяльність у сільській місцевості, що передбачає використання органічних продуктів харчування (свіже молоко, виготовлений на фермі сир), готових традиційних страв та побутових речей (вовнові вироби ручної роботи – ковдри), навчальні програми (можливість навчитися виготовляти вироби з вовни), демонстрації та майстер-класи (стрижка овець) та піші тури (вихід на полонини щоб помилуватися пейзажами, подоїти овець, пікнік з виробленими в господарстві продуктами), проведення урочистостей (фестивалі, ярмарки, інші зібрання). Згідно

даних

Державної

служби

статистики

даний

напрям

несільськогосподарського виду діяльності постійно зростає, не виключенням є і діяльність їх на селі, що забезпечується функціонуванням готелів та інших місць для тимчасового проживання в Україні (табл. 4). Дані

статистики

підтверджують

перспективу

розвитку

несільськогосподарського підприємництва як альтернативний вид зайнятості сільського населення.

Таблиця 4 Сільський (зелений) туризм (фізичні особи-підприємці) 2012 230 50724 11,0 49425,3 20787,1 10189,7

2013 285 49948 12,6 65986,2 29987,7 16966,7

2014 233 39311 13,5 71208,4 23556,7 11219,9

2015 235 49253 12,7 73241,0 25557,5 18369,0

2016 375 79891 13,2 90811,1 43764,0 41879,5

Кількість садиб, од. Кількість розміщених, осіб Середня місткість садиб, місць Площа садиб – усього, м2 у т.ч. житлова Доходи від наданих послуг (без ПДВ, акцизного податку і аналогічних платежів), тис. грн Витрати, тис. грн 5046,6 10283,0 6756,8 10186,9 25052,8 Фактичні витрати на один 117,2 104,4 117,8 153,7 197,1 людино-день перебування, грн Кількість ночівель, од. 112520 130695 93341 106233 200709 Середня тривалість 2,2 2,6 2,4 2,2 2,5 перебування розміщених осіб, діб Коефіцієнт використання 0,26 0,19 0,15 0,19 0,16 місткості КЗР Кількість днів роботи 41189 41957 86610 Джерело: Статистичний бюлетень: Колективні засоби розміщування в Україні у 2012-2016 рр.

Враховуючи те, що близько половини працівників у сільській місцевості зайняті в неформальному секторі економіки, основним видом діяльності яких (приблизно 75%) є несільськогосподарське підприємництво, розроблено прогноз потенційного збільшення кількості зайнятих у неформальному секторі (рис. 23).

Рис. 23. Прогноз зміни кількості зайнятих у неформальному секторі економіки в сільській місцевості України 61

Так, за нашими розрахунками, лише завдяки поліпшенню навчальної підготовки майбутніх підприємців до 2017 року можна збільшити чисельність підготовлених осіб до 190 тис., а вже у 2020 р. – до 328 тис. осіб, що матимуть змогу перейти із неформального сектору економіки, набувши офіційного статусу суб’єктів підприємницької діяльності. Отож, несільськогосподарське підприємництво в Україні є досить важливим та перспективним напрямком економічного розвитку, націлене на вирішення соціально-економічних, екологічних і етнокультурних проблем віддалених

сільських

регіонів.

Розвиток

несільськогосподарського

підприємництва в нашій державі створює робочі місця у сільській місцевості, покращує інфраструктуру сіл, сприяє ефективному використанню туристичних ресурсів, створює можливості відпочинку не лише для багатих, але й для малозабезпечених верств населення.

∗

6. РОЗВИТОК ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ Історично господарств, що концентрації

зумовлені

тенденції

підтверджуються

землі,

нарощування

діяльності

даними

особистих

офіційної

технічної

селянських

статистики

озброєності,

щодо

використання

сторонньої робочої сили, відображають формування об’єктивних соціальноекономічних передумов подальшого їх розвитку за такими напрямами: 1. Трансформація селянських господарств, що використовують землі понад

встановлену

законом

граничну

норму

малі

фермерські

господарства та в інші форми сільськогосподарських підприємств. Згідно

статистичних

даних

кількість

ОСГ,

які

здатні

набути

підприємницький статус із створенням юридичної особи (за умови забезпечення інституційних умов його привабливості) може скласти до 18 тис. господарств. Відповідний розрахунок виходить із можливості приєднання до таких господарств земельних часток (паїв) подружжя, набутих відповідно до законодавства, або у порядку спадкування загальною площею до 10-15 га та можливостей членів одного сімейного селянського господарства обробити землю без залучення постійних найманих працівників. Реалізація зазначеного потенціалу ОСГ у розрізі областей та районів вимагає здійснення органами влади та місцевого самоврядування заходів, спрямованих на поліпшення інвестиційного клімату в галузі. Це сприятиме становленню економічної конкуренції в аграрному секторі, стабільності внутрішнього ринку сільськогосподарської продукції, підвищенню рівня зайнятості та соціальної захищеності селян, наповненню місцевих бюджетів та інфраструктурному розвиткові сільських територій. 2. Трансформація ОСГ, що мають у користуванні понад 2 га угідь, у суб’єкти підприємницької діяльності без створення юридичної особи (СПД ФО). ∗

Автори: М.Й. Малік, В.В. Вітвіцький, В.А. Мамчур, В.С. Півторак, Л.М. Малік, І. М. Беженар

Необхідними передумовами такої трансформації є законодавча норма, що розширення землекористування особистих селянських господарств за рахунок приєднання їх членами земельних часток (паїв) у випадку, якщо в його результаті площа господарства становить понад 2 га (але не більше визначеної законом норми), вимагає реєстрації голови господарства в якості підприємцяфізичної особи (СПД ФО) з наданням йому необхідних преференцій в частині режиму оподаткування, залучення виробничих ресурсів тощо. Близько 190 тис. особистих селянських господарств за сприятливих умов можуть набути статус підприємців без створення юридичної особи (з огляду на певну забезпеченість засобами виробництва). Формами такої трансформації стануть сімейні ферми м’ясо-молочного напряму, по вирощуванню свиней, птиці, рослинницькі господарства тощо. Одним із головних завдань пропонованої програми є стимулювання трансформації

зазначених

господарств

через

впровадження

механізмів

державної допомоги на придбання малої техніки та обладнання, будівництво господарських будівель і споруд, забезпечення маркетингових можливостей таких господарств на ринках сільськогосподарської продукції й засобів її виробництва тощо. 3. Збереження особистими селянськими господарствами до 2 га та сімейними господарствами, що використовують присадибні ділянки, непідприємницького статусу. Статистичні дані підтверджують абсолютну чисельну перевагу таких господарств

як

форми

самостійного

забезпечення

селянських

родин

продуктами харчування. Земельним кодексом визначена можливість їх розширення до 2 га. Така площа має залишитися фізичним критерієм непідприємницького статусу ОСГ. В цілому вона може бути оброблена без систематичного застосування засобів великої механізації. Заходами державної політики щодо підтримки їх виробничої активності ОСГ, підтримуваними положеннями та ресурсами, передбаченими відповідною 64

програмою, є розвиток обслуговуючої кооперації та системи надання послуг щодо

виконання

найбільш

капіталоємних

технологічних

операцій

виробництва, зберігання та реалізації вирощеної продукції (рис. 23).

Рис. 23. Головні складові пропонованої програми розвитку особистих селянських господарств Відсутність дієвої підтримки обслуговуючої кооперації ОСГ здатна послабити потенціал підприємницьких зусиль малих товаровиробників, обмежити перспективи їх виробничої та соціальної активності. Адже підприємницька діяльність господарств населення здійснюється як самостійно, так і на умовах кооперації. 65

Напрями та механізми розвитку особистих селянських господарств: В частині удосконалення законодавчих умов діяльності: внесення змін і доповнень

до

добровільного

законодавчих переходу

ОСГ

актів у

стосовно

статус

забезпечення

суб’єктів

передумов

підприємництва

(без

створення, або із створенням юридичної особи); прийняття зобов’язальних норм, що вимагають реєстрації членами ОСГ суб’єкта підприємницької діяльності після досягнення господарством встановлених законодавством граничних критеріїв (площі більше 2 га – оформлення СПДФО, перевищення площі 15 га та/або вартості реалізованої продукції 200 тис. грн. – створення юридичної особи); законодавче забезпечення створення системи реєстрації ОСГ, сімейних ферм та інших СПД, створюваних на їх основі; законодавча формалізація зайнятості членів ОСГ, системи їх соціального та пенсійного страхування. В частині створення сприятливого податкового режиму, умов пенсійного забезпечення та державної підтримки: збереження режиму майнового оподаткування ОСГ, що залишаються у непідприємницькому статусі; звільнення від оподаткування створених на базі ОСГ підприємств (включаючи пільгове) на термін від 3 до 5 років; пільгове оподаткування ОСГ та створених на їх базі СПД при купівлі сільськогосподарської техніки, обладнання, засобів захисту та інших виробничих ресурсів; податкове стимулювання зустрічних поставок продукції в рахунок купівлі техніки та інших засобів виробництва (в т.ч. на умовах розстрочки платежів); впровадження прискореної амортизації та інших стимулів оновлення капітальних засобів виробництва суб’єктами підприємництва, створеними на базі ОСГ; формування стимулюючих механізмів щодо сплати пенсійних внесків та участі членів ОСГ у пенсійних програмах; формування пенсійних внесків СПД ФО, створених на базі ОСГ як відсотка від суми вирученої продукції; включення створених на базі ОСГ суб’єктів підприємницької діяльності, а також створених ними обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів до складу першочергових (пріоритетних) учасників програм державної підтримки; розробка спеціальної програми бюджетної підтримки 66

створення та розвитку сімейних тваринницьких ферм на базі ОСГ, включаючи ті, що не набули статусу СПД. В

частині

виробництва

забезпечення

доступності

сільськогосподарської

засобів

продукції

та

послуг

його

щодо

організації:

організаційна та фінансова підтримка створення СОК, що надають послуги своїм членам в частині виконання найбільш капітало- та трудомістких операцій щодо вирощування сільськогосподарської продукції з низьким рівнем ринкової окупності;

стимулювання

розвитку

системи

сервісного

технічного

обслуговування засобів виробництва ОСГ і створених на їх базі СПД через організаційну та фінансову підтримку відповідних СОК та малих підприємств; державна

підтримка

розвитку

системи

ветеринарного

обслуговування,

запліднення та забезпечення продовольчої безпеки споживачів в частині надання необхідних послуг, контролю якості продукції ОСГ та створених на їх базі суб’єктів аграрного мікропідприємництва; податкове та фінансовокредитне

стимулювання

технічного

оснащення

особистих

селянських

господарств та створених на їх базі СПД через побудову під’їзних шляхів, пільгове оподаткування лізингу, часткову компенсацію витрат на будівництво гноєсховищ, сечозбірників, міні-цехів, сушарок, кредитів на придбання тракторів, зернозбиральних комбайнів, охолоджувальних та очисних пристроїв, доїльних апаратів, іншої техніки та обладнання; стимулювання іноземних інвестицій у вітчизняне виробництво засобів сільськогосподарської техніки та обладнання через створення спільних підприємств, придбання відповідних ліцензій за кордоном, сприяння виробництву високоякісних універсальних мінітракторів тяглового класу 0,2-0,6-0,9 т.с. (з відповідним набором робочих машин), а також інших технічних засобів, що не виробляються в Україні. В частині сприяння просуванню продукції, виробленої ОСГ і створеними на їх базі суб’єктами підприємництва: формування системи моніторингу аграрного ринку та збуту (заготівлі) сільськогосподарської продукції на мікрорівні (села, району) для обслуговування особистих 67

селянських господарств, а також малих сільськогосподарських підприємств на кооперативних засадах із залученням коштів державної підтримки; створення та підтримка інтегрованого веб-ресурсу для інформування учасників ринку про обсяги виробництва та потенціал реалізації продукції ОСГ і створених на їх базі СПД; організаційне та науково-методичне сприяння розвитку заготівельних підприємств

та

кооперативів

збуту

сільськогосподарської

продукції;

організаційне та методично-правове забезпечення створення кластерних об’єднань в частині цільового характеру виробництва продукції, вирощуваної ОСГ та створеними на їх базі СПД, її зберігання, переробки та реалізації; прийняття та реалізація програми створення й розвитку державної системи сільськогосподарського дорадництва. В частині поліпшення соціальних умов діяльності ОСГ і створених на їх основі суб’єктів підприємництва: пропагування суспільного значення та престижу підприємницької діяльності через громадські організації та ЗМІ, інформування селян щодо переваг та порядку його здійснення; розвиток системи професійної орієнтації, розробка та реалізація програм залучення та підготовки сільської молоді до ведення ОСГ та здійснення підприємництва на селі; розробка й реалізація програми підтримки ОСГ та створених на їх базі СПД в частині побудови житла й сприяння формуванню відокремлених фермерських садиб; підвищення рівня обслуговування сільських жителів, сприяння зеленому туризму та підприємництву у несільськогосподарській сфері на селі, розвитку торгової мережі, побутових закладів, народних промислів тощо; організаційно-методична і фінансова підтримка програм культурного розвитку сільських територій, мережі культурно-освітніх закладів та закладів охорони здоров’я. З метою підвищення продуктивності особистих селянських господарств та переходу частини з них на ведення товарного виробництва у статусі суб’єктів підприємницької діяльності пропонується започаткувати з 2018 р. здійснення довгострокової державної програми розвитку сімейних ферм, яка передбачає надання державної підтримки для здійснення інвестиційних проектів з 68

будівництва молочнотоварних ферм у формі компенсації частини капітальних витрат за рахунок державного і місцевих бюджетів. Зазначена програма має передбачати визначення головних критеріїв сімейних ферм, які б включали: 1. Така форма має максимально спрощувати процедури реєстрації та здійснення товарного виробництва сільськогосподарської продукції. Зокрема, це стосується підприємницької діяльності без створення підприємства (юридичної особи), без виділення часток співвласників господарства, а також спрощеного режиму оподаткування і звітності; 2. Сімейна товаровиробників

ферма як

має

об’єднувати

офіційних

учасників

малих

сільськогосподарських

прозорих

аграрних

ринків,

упереджуючи їх цінові втрати, упорядковуючи їх доступ до державної підтримки та вирішуючи проблеми соціального (зокрема, пенсійного) забезпечення самозайнятих членів селянських сімей; 3. Сімейна ферма має бути ідентифікована як господарство, що (на відміну від особистого селянського) веде товарне виробництво; 4. Сімейна ферма має діяти на основі переважного використання праці членів сім’ї, які погодилися спільно вести товарне виробництво. На противагу найму постійних працівників, залучення робочої сили має здійснюватися для виконання разових сезонних робіт. Відтак, головними ідентифікаційними характеристиками сімейних ферм могли б бути: граничні норми площі використовуваних земельних ділянок; гранична норма виручки від реалізації власної продукції; гранична норма залучення робочої сили на разові сезонні роботи по договорах; визначення голови господарства, членів господарства та використання спільної сумісної власності для його ведення на основі спільної заяви членів сім’ї, які мають намір визначити створювану сімейну ферму як основне місце своєї зайнятості; визначення членів сімейної ферми як осіб першого і другого ступеня спорідненості, які мають взаємні права та обов’язки, відповідно до ст. 3 Сімейного Кодексу України; визначення голови господарства як особи, яка 69

представляє господарство у зовнішніх ринкових та офіційних відносинах здійснюється на основі його реєстрації СПД - фізичною особою; встановлення форм діяльності сімейної ферми (її голови) – виробництво, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції, а також надання відповідних послуг громадянам і юридичним особам в обсягах, що не перевищують визначених законом граничних норм грошових надходжень; визначення голови сімейної ферми як податкового агента та платника соціальних внесків членів господарства; визначення сімейних ферм як об’єктів державної підтримки їх розвитку через виділення коштів відповідно до затверджених інвестиційних проектів за рахунок державного і місцевих бюджетів. Для ідентифікації сімейної ферми як організаційно-правової форми, відмінної від особистих селянських господарств до Закону України «Про особисте селянське господарство (ст. 5) та Земельного кодексу України (ч. 2 ст. 121) потрібно буде внести одну зміну: збільшення площі використовуваної ОСГ землі за рахунок виділених на місцевості земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. До Земельного кодексу мають бути внесені також доповнення, що використання для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельних ділянок загальною площею більше 2 га вимагає створення сімейної ферми, а більше встановленої законом норми – сільськогосподарського підприємства. Такий напрям розвитку ОСГ має декілька переваг. По-перше, ліквідується прогалина у загальному ланцюгу багатоукладності сільськогосподарського виробництва, що виник із прийняттям у 2002 році нової редакції закону про фермерські господарства. Із законодавчого поля зникла сімейна форма фермерства, що не потребує створення підприємства. По-друге, фермерство зможе

розвиватися

шляхом

трансформації

ОСГ,

що

ведуть

товарне

виробництво. По-третє, сімейні ферми матимуть можливість розширення і зростання через наступне створення фермерських господарств (підприємств).

9. ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ∗

ГОСПОДАРСТВ У СІМЕЙНІ ФЕРМИ

Згідно закону України «Про фермерське господарство» сімейне фермерське господарство може бути зареєстровано як юридична особа (фермерське господарство), так і у формі фізичної особи-підприємця. При цьому сімейне фермерське господарство як у організаційно-правовій формі фермерського господарства, так і форм фізичної особи-підприємця відноситься до четвертої групи

оподаткування,

якій

об’єктом

оподаткування

площа

сільськогосподарських угідь, що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди. У разі реєстрації сімейного фермерського господарства, як суб’єкта підприємницької діяльності, члени господарства населення будуть мати наступні переваги: значно вищу реалізаційну ціну, порівняно з особистим селянським господарство чи іншими формами непідприємницької діяльності, на вироблену у господарстві продукцію; продаж виробленої продукції не лише на переробні чи закупівельні підприємства, а й за іншими каналами збуту; фіксовану суму податкових платежів і полегшену звітність перед фіскальними органами; можливість отримання додаткового фінансування за рахунок державного і місцевих бюджетів; можливість отримання кредитів для розвитку господарської діяльності за рахунок отримання іноземних грантів, кредитів і допомоги; можливість формування товарних партій для збуту виробленої продукції; відповідність європейським стандартам якості щодо виробництва сільськогосподарської продукції; урегульованість економічних відносин, що впливатиме на розподіл доходів, а також соціальної захищеності кожного із членів господарства. У той же час, недоліками сімейного фермерського господарства у разі реєстрації його, як суб’єкта підприємницької діяльності, є: збільшення вартості ∗

Автори: М.Й. Малік, М.М. Кропивко, В.А. Мамчур, В.С. Півторак, Л.М. Малік, І. М. Беженар

виробничих витрат у зв’язку із необхідністю дотримання європейських стандартів щодо ведення сільськогосподарської діяльності; необхідність щоквартального (у разі реєстрації як фермерське господарство) відрахування податків шляхом сплати у I кварталі – 10 %, у II кварталі – 10, у III кварталі – 50, а у IV кварталі – 30% загального обсягу оподаткування. У разі ж реєстрації як фізичної особи-підприємця сплата податків здійснюється щомісячно; збільшення обсягу оподаткування у разі надання сімейним фермерським господарством в оренду земельних ділянок, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлових приміщень та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 100 квадратних метрів і нежитлових приміщень (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 квадратних метрів; вузька спеціалізація ведення господарської діяльності та, у майбутньому, квотування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції; невчасне або неповне фінансування заходів за рахунок джерел, наведених у п. п. 4-5 переваг суб’єкта

підприємницької

діяльності;

необхідність

звітування

перед

фіскальними органами і, у зв’язку з цим, можливі незаплановані видатки. При цьому створення сімейних фермерських господарств відбувається на засадах сімейного підприємництва. В цілому ж, організація створення і державна реєстрація сімейного фермерського господарства відбувається у кілька етапів (рис. 24). Відповідно до наведеного, процес створення сімейного фермерського господарства доцільно розпочати з визначення його організаційно-правової форми, адже у разі реєстрації господарства у якості фізичної особи-підприємця його голові необхідно наймати членів господарства за трудовими угодами і щомісячно платити заробітну плату. У той же час перевагою функціонування зазначеної організаційно-правової форми є можливість одноосібного керування господарством і виключним правом голови щодо перерозподілу результатів виробничої діяльності.

ЗАДУМ ЗІ СТВОРЕННЯ СФГ

Визначення організаційно-правової форми СФГ Статут

Договір про створення СФГ

найменування господарства, його місце розташування, адреса; предмет і мета діяльності; порядок формування майна; органи управління і порядок прийняття ними рішень; порядок вступу до господарства та виходу з нього; інші положення

назва господарства, його місце розташування; предмет і мета діяльності; органи управління, порядок прийняття рішень і координації спільної діяльності членів господарства; правовий режим використання спільного майна членів СФГ; порядок розподілу витрат і результатів діяльності; порядок вступу до господарства та виходу з нього; трудові відносини членів господарства; інші положення

Державна реєстрація Юридична особа

Фізична особа-підприємець

заява на реєстрацію; статут; протокол про створення й реєстрацію присутніх осіб; документ, що посвідчує право власності, оренди земельної ділянки або ділянок; документ, що посвідчує ступінь спорідненості або факт належності до однієї сім’ї

заява на реєстрацію; договір про створення сімейного фермерського господарства; протокол про створення й реєстрацію присутніх осіб; документ, що посвідчує право власності, оренди земельної ділянки або ділянок; документ, що посвідчує ступінь спорідненості або факт належності до однієї сім’ї

Впровадження виробничих задумів

Рис. 24. Етапи створення сімейного фермерського господарства Згідно Закону України «Про фермерське господарство» сімейне фермерське господарство може бути зареєстровано як юридична особа, за умови що в його підприємницькій діяльності використовується праця членів 73

такого господарства, якими є виключно члени однієї сім’ї. У разі реєстрації сімейного фермерського господарства як юридичної особи майно, яке створюється, належить членам родини на засадах спільної сумісної власності, а отриманий доход сімейного фермерського господарства розподіляється відповідно до вкладу кожного члену родини у виробничу діяльність. У разі виділення частки із майна, що є у спільній сумісній власності, частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними. Після визначення організаційно-правової форми сімейного фермерського господарства необхідно підготувати відповідні документи щодо державної реєстрації − статут чи договір про створення господарства. Статут розробляється у разі прийняття членами господарства рішення щодо реєстрації сімейного фермерського господарства як юридичної особи. У ньому зазначається назва господарства та його місце розташування, мета й завдання діяльності, розмір і порядок створення статутного капіталу, організаційні засади з управління господарською діяльністю, порядок розподілу доходів і збитків, особу-керівника та його повноваження, умови реорганізації або ліквідації тощо. При цьому нотаріальне посвідчення статуту не є обов’язковим. Якщо ж членами господарства прийнято рішення щодо реєстрації сімейного фермерського господарства у організаційно правовій формі фізичної особи-підприємця, розробляється договір про створення господарства. У ньому необхідно зазначити: назву господарства та його місце розташування, мету діяльності та яким видом сільськогосподарської діяльності воно буде займатися, яким чином буде здійснюватися управління господарською діяльністю, використовуватиметься у виробничій діяльності спільне майно та розподілятимуться ефекти від реалізації вироблених товарів чи наданих послуг, умови та шляхи вступу до вступу до господарства і виходу з нього, трудові відносини між членами господарства тощо. Окрім того, договором має бути визначений розмір статутного капіталу та частики засновників господарства, склад цінностей, якими наповнюється 74

статутний капітал (грошові кошти, майно тощо). Якщо внесок засновників до статутного капіталу передбачається здійснювати у грошовій формі – необхідно відкрити поточний рахунок в банку, підтвердженням якого буде його довідка. Передача майна має бути підтверджене актом приймання-передачі, який завіряється підписами засновників і фізичної особи-підприємця, що необхідно для як для визначення винагороди від участі у виробничій діяльності, так і у разі виникнення суперечок при реорганізації, ліквідації чи зміні організаційноправової форми господарства. Договір про створення сімейного фермерського господарства укладається членами однієї сім’ї в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Наступним етапом є державна реєстрація сімейного фермерського господарства. У разі прийняття членами господарства рішення щодо реєстрації сімейного фермерського господарства як юридичної особи голова або уповноважена особа має особисто подати (надіслати поштовим відправленням з описом вкладення або в разі подання електронних документів подати опис, що містить відомості про надіслані електронні документи, в електронній формі) державному реєстратору наступні документи:  заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи;  два примірники статуту сімейного фермерського господарства (у разі подання електронних документів - один екземпляр);  документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи. У разі подання електронних документів для проведення державної реєстрації підтвердженням внесення плати за проведення державної реєстрації юридичної особи є примірник електронного розрахункового документа, засвідченого електронним цифровим підписом;  копію Державного акта на право приватної власності засновника на землю або копію Державного акта на право постійного користування землею 75

засновником, або

нотаріально посвідчену

копію договору про право

користування землею засновниками, зокрема на умовах оренди;  документ, що посвідчує ступінь спорідненості або факт належності до однієї сім’ї. У разі прийняття членами господарства рішення щодо реєстрації сімейного фермерського господарства у організаційно правовій формі фізичної особи-підприємця керівник господарства державному реєстратору наступні документи:  заповнену заяву про держреєстрацію фізичної особи-підприємця;  договір про створення сімейного фермерського господарства;  протокол про створення сімейного фермерського господарства й реєстрацію присутніх осіб;  копію Державного акта на право приватної власності засновника на землю або копію Державного акта на право постійного користування землею засновником, або

нотаріально посвідчену

копію договору про право

користування землею засновниками, зокрема на умовах оренди;  документ, що посвідчує ступінь спорідненості або факт належності до однієї сім’ї. Окрім

того,

реєструючи

сімейне

фермерське

господарство

організаційно-правовій формі фізичної особи-підприємця, можна подати заяву про реєстрацію платником ПДВ. Після реєстрації господарства його голові необхідно обов'язково зареєструвати книгу обліку доходів. З цією метою подається заява на ім'я начальника Державної фіскальної служби, де господарство перебуваєте на обліку, складена в довільній формі, а також сама книга. Придбати книгу обліку доходів можна в фіскальній службі або в канцелярському магазині, де продають бланки документів. До того як заповнювати книгу, її слід зареєструвати в податковій інспекції, де підприємець перебуває на обліку. Для цього подається заява довільної форми на ім’я 76

начальника органу Державної фіскальної служби. Зазначена заява подається лише у паперовому вигляді. Книга повинна бути прошнурована, а сторінки пронумеровані. Першу сторінку необхідно заповнити, вказавши: ПІБ підприємця; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта; адресу та місце розташування земельних угідь господарства, зазначену в реєстраційних документах. При цьому голова фермерського господарства має змогу надавати звітність в електронному вигляді через Інтернет. З цією метою в акредитованому центрі сертифікації ключів Державної фіскальної служби необхідно отримати ключ електронного цифрового підпису та заключити договір щодо визнання електронних документів Державною фіскальною службою. У результаті, протягом 24 годин з моменту подання цих документів, на порталі електронних сервісів публікують виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Особливого значення в даному контексті набувають напрями та механізм державної підтримки розвитку сімейного фермерського господарства як механізму інституціоналізації особистих селянських господарств в ринкове середовище (рис. 25 та 26).

Рис. 25. Напрямки державної підтримки сімейних фермерських господарств

Рис. 26. Механізм державного регулювання сімейних фермерських господарств 78

Виконання наведених вище інституційних умов значно підвищує конкурентоспроможність продукції, послуг, підприємств, компаній і економіки в цілому та спрямовує її на інноваційний шлях розвитку, що сприятиме формуванню середнього класу, підвищенню добробуту населення. Одними з головних чинників, що перешкоджають інституціоналізації особистих селянських господарств в загальний ринок, є слабка підприємницька активність, недостатня ефективність державного регулювання тощо. Залишається чимало проблем теоретико-методологічного змісту, які потрібно вирішувати через розбудову інституціональної парадигми, зокрема стосовно визначень і сутності категоріального апарату та місця наукових дефініцій в економічній науці. Існує нагальна потреба розвитку вітчизняної аграрної економічної науки і практики ринкових відносин через опрацювання концепцій та рекомендацій з удосконалення інституціональної системи економіки та підприємництва.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Особисті господарства населення: стан, можливості і перспективи : монографія / М.Г. Шульский. Львів, «Край», 2003. 280 с. 2. Прауст Р.Э. Аппология и проблематика семейного сельского хозяйства. Москва : ВИАПИ : ЭРД, 2008. 336 с. 3. Статистичний щорічник України за 1999 рік / Державна служба статистики України ; за ред. О.Г. Осауленка. Київ: Державний комітет статистики України, 2000. 624 с. 4. Про фермерське господарство: Закон України за станом на 01 трав. 2016 р. Електронний ресурс: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/973-15. 5. Статистичний щорічник України за 2000 рік / Державна служба статистики України ; за ред. О.Г. Осауленка. Київ: Державний комітет статистики України, 2001. 600 с. 6. Статистичний щорічник України за 2003 рік / Державна служба статистики України ; за ред. О.Г. Осауленка. Київ: Державний комітет статистики України, 2004. 615 с. 7. Статистичний щорічник України за 2005 рік / Державна служба статистики України ; за ред. О.Г. Осауленка. Київ: Державний комітет статистики України, 2006. 624 с. 8. Методологічні положення стандартного модульного опитування населення

щодо

ефективності

програм

соціальної

допомоги.

URL:https://ukrstat.org/uk/metod_polog/metod_doc/2009/510/metod.htm. 9. Прокопа І.В., Беркута Т.В. Господарства населення в аграрному виробництві і сільському розвитку. Київ : Ін-т економ. та прогнозування НААН України. 2011. 240 с. 10. Реалізація продукції особистим селянським господарством – витрати, ціни, ефективність : монографія / О.М. Шпичак, І.В. Свиноус. Київ: ННЦ ІАЕ, 2008. 300 с. 80

11. Про затвердження Методики визначення прожиткового мінімуму на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення. Наказ Міністерства праці та соціальної політики. Електронний ресурс: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0347-00. 12.

Про

затвердження

Положення

про

визначення

вартості

непродовольчих товарів і послуг та вартості утримання житла при формуванні межі малозабезпеченості. Постанова Кабінету Міністрів України. Електронний ресурс: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/310-99-%D0%BF. 13. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи сучасної екології : навч. посіб. [4-те вид., перероб. і допов.]. Київ : МАУП, 2004. 340 с. 14. Кулініч І.О. Психологія управління : навч. посіб. Київ : Знання, 2008. 292 с. 15. Орбан-Лембрик Л.Е. Психологія управління : навч. посіб. Київ : Академвидав, 2003. 568 с. 16. Карамушка Л.Н. Психология управления : учеб. пособ. Київ : Миллениум, 2003. 344с. 17. Власова О.І., Никоненко Ю.В. Соціальна психологія організацій та управління : підручник. Київ : Центр учбової літератури, 2010. 398 с. 18. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія : навч. посіб. Київ : Академвидав, 2003. 446 с. 19. Орбан-Лембрик Л.Е.. Соціальна психологія : навч. посіб. : У 2 кн. Кн. 1. Соціальна психологія особистості і спілкування. Київ : Либiдь, 2004. 293 с. 20.

Организационная

психология

;

под

ред.

Л.В.

Винокурова,

И.И. Скрипюка. Питер, СПб., 2000. 512с. 21. Шапиро С.А. Мотивация и стимулирование персонала. URL: http://www.psi-test.ru/pub/shapiro/2-2.html/ 22. Про особисте селянське господарство: Закон України за станом на 05 квіт. 2015 р. Електронний ресурс: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/742-15.

23. Земельний Кодекс України: Кодекс України за станом на 28 верес. 2017 р. Електронний ресурс: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14. 24. Цивільний Кодекс України: Кодекс України за станом на 19 лип. 2017 р. Електронний ресурс: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15. 25. Про аграрний туризм та агротуристичну діяльність: Проект Закону України.

Електронний

ресурс:

http://ruraltourism.com.ua/index2.php?a=

viewmaterial&id=9. 26. Про затвердження Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж. Наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житловокомунального господарства України № 91 від 24.06.2011. Електронний ресурс: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0830-11. 27. Things the New Census of Agriculture Tells Us About Family Farmers and Our Food System. Електронний ресурс: http://www.farmaid.org/site/c.qlI5IhNVJsE /b.9147949/k.EBAC/Ag_Census.htm. 28. Про родові маєтки і родові поселення в Україні: Проект Закону України. Електронний ресурс: http://www.gr.biz.ua/gr11-13/dejatel/562-proektzakon-ukrayini-pro-rodov-mayetki-rodov-poselennya-v-ukrayin.html. 29. Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку: Закон України

за

станом

на

лип.

2017

р.

Електронний

ресурс:

http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2866-14. 30. Про зайнятість населення: Закон України за станом на 27 верес. 2017 р. Електронний ресурс: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5067-17. 31. Податковий кодекс України: Кодекс України за станом на 10 верес. 2017 р. Електронний ресурс: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17.

32. Онікієнко В. В. Самозайнятість населення: процес формування та деякі проблеми // Зайнятість та ринок праці. Випуск 3. Київ, НУ ЗРП, С. 31-34. 33. Лібанова Е.М. Ринок праці (соціально-демографічні аспекти); [навч. посіб.]. Київ, Бріг. 1996. 132 с. 34. Шумпетер Й.А. Теория экономического развития (исследование предпринимательской

прибыли,

капитала,

кредита,

процента

цикла

конъюнктуры). Москва: Прогресс, 1982. 455 с. 35. Господарський кодекс України: Кодекс України за станом на 02 серп. 2017 р. Електронний ресурс: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/436-15. 36. Сільське господарство України за 2015 рік. Статистичний збірник. Київ, 2016. 360 с. 37. Марочко В. І. Українська селянська кооперація: Історико-теоретичний аспект (1861–1929 рр.). Київ : Ін-т історії України НАН України, 1995. 217 с. 38. Dictionary of Travel. Tourism and Hospitality / Ed. S. Medlik. London: Butterworth-Heinemann Etd., 1993. P.43. 39. Костриця М.М. Підприємницькі засади розвитку сільського туризму: дис. канд. екон. наук.: 08.00.04. Житомир: Житомирський державний технологічний університет, 2008. 213 с. 40. Селянські господарства України: монографія / М.М. Кропивко. Київ: ННЦ «ІАЕ», 2016. 328 с.

Наукове видання

МАЛІК Микола Йосипович КРОПИВКО Максим Михайлович МАМЧУР Володимир Анатолійович та ін.

РОЗВИТОК СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ Відповідальний за випуск В.А. Мамчур

Редактор Технічний редактор Комп’ютерна верстка

Л. Л. Ткач А. М. Артеменко Г. М. Горошко

Підп. до друку 01.12.2017. Формат 6084/16. Папір офсетний. Ум. друк. арк. 5,25. Обл.-вид. арк. 4,1. Тираж 50 пр. Зам. 68. Видання та друк – Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» 03127, м. Київ-127, вул. Героїв Оборони, 10. Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 2065 від 18.01.2005 р. 84