Стратегічні напрями сталого розвитку сільських територій на період до 2030 року by Національний науковий центр "Інститут аграрної економіки"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР «ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ»

СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ НА ПЕРІОД ДО 2030 РОКУ

Київ ННЦ «ІАЕ» 2020 1

УДК 303.4:631.143 С 83

Рекомендовано до друку вченою радою Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» (протокол № 3 від 6 лютого 2020 року)

С 83

Стратегічні напрями сталого розвитку сільських територій на період до 2030 року / [Лупенко Ю.О., Малік М.Й., Булавка О.Г. та ін.]; за ред. Ю.О. Лупенка. – К. : ННЦ ІАЕ, 2020. – 60 с. На основі теоретичних положень, аналізу й оцінки сучасного стану визначено основні засади стратегії сталого розвитку сільських територій за напрямами: природно-ресурсний потенціал, поселенські аспекти, удосконалення управління сталим розвитком сільських територій, диверсифікація сільської економіки, зайнятість, підвищення життєвого добробуту та соціальний захист сільського населення; розвиток підприємництва й обслуговуючої кооперації, інноваційне забезпечення, поліпшення житлових умов, транспортної інфраструктури, послуг загальної освіти, медичної допомоги, агротуристичного та рекреаційного обслуговування, екологічної безпеки на сільських територіях, фінансове й інвестиційне забезпечення, кредитна підтримка, інформаційноконсультаційна діяльність щодо розвитку села і соціальної сфери. Розрахована на спеціалістів органів управління, самоврядних організацій, викладачів, аспірантів, студентів аграрних вузів.

УДК 303.4:631.143 © Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки», 2020

ВСТУП Зважаючи на сучасні глобальні виклики суспільства, трендом соціально-економічної політики на міжнародному та національних рівнях розвинених країн є концепція сталого розвитку, яка передбачає збалансованість економічного, екологічного та соціального векторів розвитку. Враховуючи той факт, що в Україні сільське населення складає 31 % наявного населення, а сільськогосподарські угіддя – 70 % земельного фонду країни, сталість розвитку сільських територій значною мірою визначає забезпечення сталого соціально-економічного розвитку країни в цілому. Ключовою складовою у розбудові аграрної сфери країни є комплексний розвиток сільських територій, спрямований на стабільне забезпечення розвитку сільськогосподарського виробництва, поліпшення умов праці та проживання населення, збереження природного середовища. Після затвердження і прийняття у 2014 році на урядовому рівні Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади, яка базується на положеннях Магдебурзького права (14–15 ст) та ратифікованої в Україні у 1997 році Європейської хартії місцевого самоврядування, пріоритети і цілі політики розвитку сільських територій суттєво змінилися. Відмітними їх рисами стає, насамперед, децентралізація та передача владних і фінансових повноважень територіальним громадам та місцевому самоврядуванню на базовому рівні. Наявність у них такого права гарантується Конституцією України (ст. 7) і Законом України «Про місцеве самоврядування» (ст. 2). Ефективний старт процесів розбудови сільських територій розпочато з початку 2015 року прийняттям Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад», згідно якого станом на початок 2019 року було створено 806 об’єднаних територіальних громад, з яких 452, або 56,1% сільські громади. В процесі адміністративно-територіальної реформи до складу ОТГ увійшло 9240 сіл. Із них 1820 сіл (20%) увійшли до складу міських ОТГ, 3225 (35%) – до складу селищних, 4195 (45%) – до складу сільських ОТГ. Розширення повноважень місцевих громад потребує гармонізації розвитку сільськогосподарського виробни-

цтва та сільських територіальних громад, інтересів та ініціативи кожного жителя села щодо забезпечення високої ефективності виробництва та довкілля і, на цій основі, поліпшення якості та безпеки їх життя. В сучасних економічних, фінансових і соціальних умовах створення реальної самодостатньої та саморегулівну систему соціально-економічного розвитку сільських територій проблематично. Локальні і необхідно важливі за своєю суттю заходи реалізуються, але загальна їх прикінцева стратегічна мета сьогодні не визначена. Особливо це стосується так званих периферійних (понад 10 км від районних центрів) поселень і прилеглих до них територій. Їх станом на початок 2014 року в Україні нараховувалося біля 24 тисяч, або 87,5% загальної кількості населених пунктів (за даними останнього обстеження сільських територій). Саме в таких населених пунктах нині найбільш інтенсивно погіршуються кількісні й якісні характеристики демографічних процесів, скорочується трудовий потенціал, зростають процеси безробіття і бідності селян, посилюється міграційний відплив сільської молоді у міста і далеке зарубіжжя. Як наслідок, ці села трансформуються в малі села, які згодом стають «неперспективними», сільська поселенська мережа з року в рік скорочується, території обезлюднюються і занепадають. Дороги з твердим покриттям у таких населених пунктах не тільки не будуються, а й руйнуються функціонуючі, погіршується техногенно-екологічна безпека. З огляду на це проблема соціально-економічного розвитку сільських територій переростає вже в національну і потребує реалізації на рівні держави соціальної політики, спрямованої на комплексне її розв'язання. Магістральною основою при цьому повинно стати формування і практичне втілення стратегічного планування, орієнтованого на соціально-економічну розбудову кожного окремо взятого сільського поселення, розпочинаючи з мікро- і до макрорівня. Його сутність має бути підпорядкована інтересам кожного сільського жителя. Як в оглядовому періоді, так і на перспективу вирішення соціальних проблем повинно охоплювати всі поселенські утворення за територіальним принципом і бути в нерозривному зв'язку з виро-

бничою діяльністю всіх господарюючих в них суб'єктів. За цих умов виникає гостра потреба переосмислення реального стану проведення за 2015–2019 рр. децентралізації. Насамперед, це стосується опрацювання статуту і повноважень базових територіальних громад на мікрорівні. Особливу увагу при цьому необхідно звернути саме на посилення соціальної спрямованості розвитку виробництва на мікрорівні і на цій основі опрацювання ефективних заходів у сферах зайнятості і життя селянства. Це буде слугувати, перш за все, оздоровленню демографічної ситуації на селі і, на цій основі, оновленню трудового потенціалу, підвищенню ефективності виробництва, матеріального добробуту та соціального захисту населення, а загалом – відтворенню поселенської мережі та розвитку сільських територій. Базові, нормативні та концептуальні напрями стратегії спрямовані на вирішення проблем у світлі положень Цілей Сталого Розвитку, Концепції розвитку сільських територій, схваленої розпорядженням КМУ № 995-р від 23 вересня 2015 року, затвердженої Кабінетом Міністрів України «Державної стратегії регіонального розвитку України на період до 2020 року», розробленої Міністерством аграрної політики та продовольства України і підтриманої Національною радою реформ в Україні – Єдиної комплексної стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій на 2015-2020 роки», а також Законів України «Про планування і забудову територій» та «Генеральну схему планування території України».

І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Розвиток сільських територій зумовлений нагальною необхідністю позбутися негативних реалій, що накопичилися в аграрній і соціальній сферах та на сільських територіях загалом. Передумовою їх переведення на модель сталого розвитку є органічна єдність конкретних реалій життєдіяльності селянина із природним, соціальним та екологічним довкіллям. Стратегічне бачення будь-якого розвитку розглядається як один із основних механізмів пошуку і вирішення різних проблем, завдань (інтересів) у відповідності із суспільним баченням життєво ефективного майбутнього. Здійснюється воно, як правило, у трьох вимірах: оптимальному – при якому стратегічні напрями, завдання, концептуальні заходи спрямовуються на найбільш успішне досягнення запрограмованих мети і цілей щодо керованості процесами розвитку; оптимістичному – змодельовані процеси керованості розвитком програмуються з врахуванням збалансованих пріоритетів та заходів їх досягнення, які також мають набувати успішного впровадження; песимістичному – процеси розвитку через нестачу, або часткову відсутність ресурсів зорієнтовані лише на „виживання”, наприклад, коли в кризових умовах ставиться завдання забезпечення населення лише елементарними потребами життя. За характером та терміном дії стратегічне бачення розвитку поділяють на: – довгостроковий (стратегічний) період – прогнозні мета і цілі завдання розробляються на 5–10 років і більше років, з врахуванням соціально-економічних процесів, що мають місце в державі та впливу на них зовнішньо-економічних факторів; – середньостроковий (цільовий) період – розробляється на термін до 5 років, за основу беруться умови і хід виконання мети і цілей завдань довгострокового стратегічного розвитку; – короткостроковий (оперативний) період – заключає в собі цілі оперативного керування середньостроковим розвитком і кожен рік корегується планом його реалізації в залежності від впливу позитивних і негативних факторів тощо. Сталий розвиток передбачає єдність і врівноваженість трьох його складових: економічної, соціальної і екологічної. Економіч-

на складова має базуватися на максимальному отриманні сукупного доходу при збереженні та примноженні функціонуючого сукупного капіталу й збільшенні обсягів виробництва конкурентоспроможної продукції; соціальна – на створенні оптимальних соціальних умов та підвищенні якості життя людини як головної цінності розвитку суспільства; екологічна – на балансовій ув’язці біологічних і природних систем, цілісності біосфери й екосистеми та їх здатності до самовідтворення. У цьому контексті запропоновані стратегічні напрями сталого розвитку сільських територій до 2030 року враховують пріоритети прогнозних установок, планів, намірів урядових структур в останні (2015–2019) роки і визначають саме довгострокові, найбільш принципово важливі цілі, завдання для регіональних, районних і місцевих органів влади та самоврядування стосовно здійснення системи заходів. Фундаментальною основою Стратегії сталого розвитку сільських територій слугують 17 Цілей Сталого Розвитку 2016–2030, що затверджені у 2015 році на Самміті ООН з питань сталого розвитку, та адаптовані до національних умов Цілі сталого розвитку, орієнтири яких викладені у Національній доповіді ««Цілі Сталого Розвитку: Україна». Стратегія сталого розвитку сільських територій до 2030 року спрямовується на: забезпечення розвитку соціально необхідної, конкурентоспроможної, та екологічно безпечної для населення економіки сільського господарства; розбудову соціуму села та підвищення рівня якості життя сільського населення, передусім соціально-вразливих його верств – дітей, інвалідів та осіб похилого віку, скорегованого передусім на базовий (місцевий) рівень розвитку самоврядування; підтримання екологічної рівноваги з обов’язковим врахуванням збалансованого використання та примноження природних ресурсів сільських територій. Розв’язання цих завдань вимагає переорієнтування нині функціонуючої стратегії державної політики на безпосереднє задоволення життєвих потреб селянина, надання йому повного в межах законодавства права бути господарем на своїй землі, мати гарантовану і безпечну в екологічному відношенні роботу з належною

оплатою і користуватися послугами соціальної інфраструктури відповідно до соціальних стандартів і нормативів. У Стратегії вживаються терміни: сільські території – історично сформована у законодавчо визначених межах системна сукупність, що знаходиться під юрисдикцією сільських рад і поєднує в собі адміністративнотериторіальну (малі, середні сільські поселення та великі села) та територіально-функціональну приналежність (сільськогосподарське виробництво, переробка сільськогосподарської і промислової продукції, її зберігання та реалізація); сільське поселення, село – окремий в законодавчо окреслених межах територіально-адміністративної одиниці осередок постійного проживання людей з певними історичними традиціями, звичаями та обрядами; сільська адміністративно-територіальна одиниця – законодавчо визначена територія, в межах якої сформовані місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування з метою ефективного виконання повноважень щодо покращання рівня життя населення та його життєдіяльності; соціальні стандарти і нормативи – науково-обґрунтовані та затверджені законодавчими актами норми, вимоги й обмеження або їх комплекс, на базі яких визначається рівень основних державних соціальних гарантій, споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними та іншими послугами; розвиток сільських територій – це процес стабільного і збалансованого розвитку сільськогосподарського виробництва, сільської поселенської мережі та сільських територій на основі модернізованої системи соціально-економічної розбудови, формування належного екологобезпечного середовища як гарантії надійності та привабливості праці й проживання та відпочинку населення.

ІІ. СУЧАСНИЙ СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ Наявність ефективного конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва є визначальною умовою сталого розвитку сільських територій. Сьогодні на всіх владних рівнях цей напрям серед інших галузей економіки України визнано одним із найважливіших пріоритетів. Сільські території становлять основу сільськогосподарського виробництва, тут зосереджено 42,7 га сільськогосподарських угідь, з яких 20,7 млн га знаходяться у володінні сільськогосподарських підприємств, 15,7 млн га – у власності громадян, а 6,3 млн га – у користуванні інших землевласників. Вихідним осередком сільських територій, де формуються виробничі та соціально-трудові відносини, є сільський населений пункт. На початок 2019 року налічувалося близько 27,4 тис. населених пунктів, у яких проживає 12,9 млн жителів, у тому числі 7,6 млн осіб працездатного віку. Розвиток сільських територій тісно пов’язаний із сільським господарством, яке є базовою галуззю для сільської місцевості. Позитивні зрушення у сільськогосподарському виробництві в останні роки поки що не вирішили соціальні проблеми на селі. На сьогодні вони формуються під впливом, з одного боку, процесів земельної та аграрної реформи, становлення ринкових відносин в економіці, а з іншого – соціальних негараздів на селі – хронічної нестачі коштів державного та місцевих бюджетів на розбудову села, недостатньої дохідності сільськогосподарського виробництва та залишкового впливу наслідків кризових гіперінфляційних явищ початку 90-х років минулого століття, а також світової фінансової кризи (2008–2010 рр.). Під їх впливом гальмується розвиток сільських територій, який нині характеризується загостренням низки проблем, що вимагають якнайшвидшого вирішення. Серед таких проблем, насамперед, є погіршення кількісних і якісних параметрів демографічних процесів, що пояснюється складними соціально-економічними та екологічними умовами проживання на селі, низьким рівнем доходів сільського населення. Низька народжуваність і високий рівень смертності досягли

критичної межі. У 2018 р. кількість померлих перевищувала кількість народжених на 108,2 тис. осіб. Частка молоді віком до 35 років у загальній чисельності мешканців села має чітку тенденцію до зниження. За 2000–2017 рр. вона скоротилася на 1,4 відсоткового пункти. Середня тривалість життя селян залишається стабільно низькою. У 2017 р. вона становила: чоловіків – 65,5, жінок – 76 років. Зменшення трудового потенціалу зумовлюється скороченням його природної основи – чисельності сільського населення працездатного віку та руйнації поселенської мережі. Протягом 2000–2018 рр. кількість мешканців села зменшилася на 3,8 млн осіб, або на 23,6%. У зв’язку зі скороченням потреби у робочій силі в сільськогосподарських підприємствах, а також робочих місць у соціальній сфері, чисельність зайнятих у всіх сферах економічної діяльності на селі за 2000–2018 рр. зменшилася з 6,4 до 5,1 млн осіб, або на 20,3%. Кількість зайнятого населення у сільському господарстві за цей період скоротилася з 4,3 млн до 2,9 млн, або на 32,6 відсотків. Як наслідок, не припиняється міграційний відплив сільської молоді у міста та зарубіжжя. Рівень безробіття населення у 2018 р. становив 9,2% загальної його чисельності, у працездатному віці – 9,6 відсотків. Оплата праці в аграрній сфері є найнижчою серед галузей економіки, загострюються проблеми бідності, залишається низьким рівень життя селян. У 2018 р. майже 49% домогосподарств у сільській місцевості мали середньодушові грошові доходи у місяць, які нижче фактичного прожиткового мінімуму. У структурі грошових доходів домогосподарств у сільській місцевості частка оплати праці становить 49,5%, тоді як більша половина сімейного бюджету (53,6%) у домогосподарствах селян витрачається на продовольчі товари. Фактичний рівень душового споживання харчових продуктів порівняно з науково обґрунтованими нормами становить у середньому 63 відсотки. Фактично припинився розвиток соціальної інфраструктури села, скорочується обслуговування сільського населення соціальними послугами. Доступність сільського населення до послуг соціа-

льного спрямування з року в рік знижується, погіршується їх асортимент та якість. У 52,1% загальної кількості сіл відсутній обов’язковий для кожного села фельдшерсько-акушерський пункт. Лише 33,7% сіл забезпечені дитячими дошкільними установами, школами – 40,9%, закладами клубного типу – 56,7%. Майже повністю відсутнє на селі побутове обслуговування. У переважній частині сільської поселенської мережі не діють житлово-комунальні підприємства, інженерне забезпечення та благоустрій знаходяться в незадовільному стані. Як наслідок, повністю втрачена привабливість проживання сільського населення, особливо молоді у сільській місцевості. Спостерігаються процеси деградації довкілля, зумовлені безгосподарним використанням природних ресурсів на сільських територіях, масовим вирубуванням лісів без урахування екологічних і соціальних наслідків, що є причиною збільшення кількості та масштабів щорічних підтоплень сільських поселень і територій гірських районів. Неконтрольоване внесення добрив, пестицидів і гербіцидів призводить до забруднення продукції сільського господарства й навколишнього природного середовища. Таким чином, унаслідок подальшого ускладнення демографічної кризи, яка супроводжується зменшенням людності сіл, близько третини їх опинилися за межею самовідтворення. Тільки за 2000–2018 рр. сільська поселенська мережа втратила 361 населений пункт. Скорочується трудовий потенціал сільського населення, знижується зайнятість, зростають безробіття та міграційні процеси. Відбувається руйнація сільської поселенської мережі, погіршується структурне її співвідношення, втрачається функціональна приналежність малих населених пунктів. Деградацію сіл і сільських територій поглиблює монофункціональний характер сільської економіки, низька дохідність сільськогосподарського виробництва, що відповідно впливає на формування місцевих бюджетів і розбудову соціального довкілля. Сталий розвиток сільських територій через розв’язання соціально-економічних та екологічних проблем на селі на державному рівні тривалий час розглядається як стратегічна мета державної агра-

рної політики. Це, зокрема, підкреслювалося в Указі Президента України „Основні засади розвитку соціальної сфери села” (2000 р.), Державній програмі розвитку соціальної сфери села на період до 2005 р. (2002 р.), Державній стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року (2014 р.), Концепції розвитку сільських територій, (2015 р.), у законах України „Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року” (2005 р.), „Про добровільне об'єднання територіальних громад” (2015 р.), „Про засади державної регіональної політики” (2015 р.) та ін. Заходи щодо розв’язання цієї проблеми знайшли відображення у затвердженій Кабінетом Міністрів України (2007 р.) Державній цільовій програмі розвитку українського села на період до 2015 року. Нинішні динамічні зміни у розвитку світової та вітчизняної економіки, стабілізація зростання сільськогосподарського виробництва, загострення продовольчої та екологічних проблем, активізація міграційних процесів та інші зміни вимагають уточнення стратегічних напрямів розвитку сільських територій, перш за все за рахунок забезпечення сталого розвитку та збалансованого розвитку виробничої, соціально-демографічної та природної сфери. Сталий розвиток сільських територій передбачає розробку й реалізацію комплексу економічних, соціальних і екологічних заходів загальнодержавного та місцевого рівня, спрямованих на збереження і збагачення людського потенціалу села – першооснови подальшого його формування.

III. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ 3.1. Територіальна систематизація Сільські території України мають потужні природний, людський, виробничий та соціальний потенціали, спроможні забезпечити конкурентоздатне виробництво, стабільне економічне зростання і, відповідно, високий рівень та якість життя сільського населення. За наявним природно-ресурним потенціалом сільські території щодо їх розбудови можна поділити на такі зони: – території, наближені до індустріальних та промислових міст, селищ міського типу, які сьогодні майже повністю втратили свою аграрну приналежність, але ще мають сільськогосподарські угіддя і об’єднують різні за своїм типом населені пункти – рекреаційного та дачного характеру з населенням, зайнятим переважно в несільськогосподарському секторі. Як правило, тут переважає садибна із належним соціальним обслуговуванням забудова територій. Сільське господарство на цих територіях не є домінуючою галуззю і забезпечує в основному лише власні (родинні) потреби у сільськогосподарській продукції. Ці території з міркувань розвитку присадибної форми господарювання та впровадження здорового способу життя повинні розвиватися, як на наш погляд, з подальшим віднесенням їх до категорії селищ міського типу за Генеральними схемами розвитку відповідних територій в межах інтересів їхніх територіальних громад; – території з динамічним розвитком сільськогосподарського виробництва. Це райони з достатнім земельним фондом, людським потенціалом і розвиненим аграрним сектором, де постійно зростає не лише сільськогосподарське виробництво, а й переробка сільськогосподарської продукції. Тут висока щільність населення, більшість якого зайнята в сільськогосподарських і несільськогосподарських галузях. Проте вони не мають добре розвиненої виробничої і переробної інфраструктури, а також транспортної мережі і, як наслідок, розвивати на повну потужність як аграрну, так і промислову галузі вони не можуть. Розвиток цих територій повинен відбуватися за пріоритетним принципом розбудови територій

і має здійснюватися за рахунок державного бюджету, а також надання трансфертів та кредитів, а частина – за рахунок місцевих бюджетів (розбудова об’єктів освіти та охорони здоров’я) шляхом створення територіальними громадами цільового спеціального фонду розвитку підвідомчих територій та різних спонсорських надходжень; – території із сприятливими для сільськогосподарської діяльності природними умовами, матеріально-технічними та людськими ресурсами. Тут крім сільського господарства функціонують добре розвинуті інші види господарської діяльності, зокрема, видобування та зберігання природних і мінерально-сировинних ресурсів, вугілля, торфу, сировини для будівництва та хімічної промисловості, лісосировинне, а також міні-готельне господарство тощо, діяльність яких може давати змогу територіальним громадам отримувати додаткові до місцевих бюджетів доходи на розвиток територій на яких вони функціонують. Тобто, розбудова таких територій має здійснюватися не лише за рахунок державних та місцевих бюджетів, а й так званих спонсорських надходжень усіх без виключення підприємств, які тут функціонують; – структурно слабкі, переважно периферійні сільські території з домінуванням аграрного сектору, але відносно низьким соціальноекономічним рівнем розвитку і недостатньо розвинутою виробничою і переробною інфраструктурою, транспортним сполученням тощо. Для них характерна невисока щільність населення та значний рівень маятникової міграції. Ці райони не в змозі без протекціонізму держави забезпечити належні умови господарської діяльності та життя населення. Враховуючи критерій соціальної справедливості для проживаючого тут населення для подальшого функціонування та розбудови означених територій доцільно на рівні держави створити спеціальний фонд їх розвитку і використовувати кошти за пріоритетним принципом. Особливу увагу слід звернути на розвиток переробки сільськогосподарської сировини. Найбільш проблемними територіями на сьогодні є зайняті одинокими та найдрібнішими поселеннями, які зараз в адміністративному відношенні приєднані до сільських рад великих сіл. Чи ненайгірші умови життя тут зумовлюють згортання сільськогосподарського виробництва. Вони віднесені до так званих деградую-

чих поселень, а частина – до вмираючих. Соціальне обслуговування населення, крім пенсіонерів, тут також відсутнє. Проте, багатоукладність господарювання, формування сімейних фермерських господарств, сімейних кооперативів при активній державній підтримці дають надію на поліпшення і відновлення цих поселень та прилягаючих до них територій взагалі. Дотримання запропонованої систематизації зональних природно-ресурсних особливостей при розробленні заходів щодо сталого територіального розвитку дасть змогу ґрунтовніше їх опрацьовувати і впроваджувати з урахуванням наявних особливостей і можливостей фінансового забезпечення.

3.2. Людський потенціал села Майбутнє села і сільських територій знаходяться в органічному зв’язку із умовами праці і життя населення. Зростання безробіття та демографічна криза нині набули загрозливих розмірів. особливо вражає сьогодні найінтенсивніший відплив молоді із села. Скорочення населення, пов’язане із міграцією та депопуляцією, призводить до занепаду українського села. Село катастрофічно старіє, деградує живий потенціал села, який характеризується наявними можливостями та потенційним запасом духовних і фізичних сил, що можуть бути використані в процесі їх праці і життєдіяльності для забезпечення як соціально-необхідних, так матеріальних і духовних потреб населення та розвитку сільських територій взагалі. Носіями людського потенціалу на селі є переважно ті фізичні особи, які тут народжуються і постійно проживають В цьому контексті його слід розглядати як систему ознак, що формується трьома безпосередньо в сільській місцевості взаємопов’язаними і взаємодоповнюючими складовими: демографічною, соціальноекономічною і духовно-психологічною. Кожна з них характеризується відповідними соціально-економічними ознаками, які формуються під безпосереднім впливом умов праці і життя селян. Демографічна складова передбачає, насамперед, природний і механічний рух сільського населення – основу життєвого потенціалу, що вимірюється кількістю людино-років проживання людини від народження до смерті деформується, а її абсолютна величина -

– життєвий потенціал скорочується. В цьому відношенні статевовікова структура вже тривалий час погіршується. Знижується освітній та професійний рівень кадрового потенціалу, зростає навантаження працездатних осіб непрацездатними жителями. Постійно збільшується і набуває загрозливих ознак розрив між пенсіонерами і дітьми. Соціально-економічна складова людського потенціалу характеризується безпосередньо трудовим потенціалом, його кількісними і якісними показниками. Вимірюється загальною чисельністю фізичних осіб, які постійно проживають у сільській місцевості й здатні (або частково здатні) до трудової діяльності в суспільному виробництві. Здатність людини до праці формується під впливом основного виміру її буття – соціально-економічним благополуччям, яке відбувається через зайнятість у виробництві та оплату праці. За останні десять років питома вага населення віком 16-59 років в загальній чисельності сільського населення зменшилася на 1,2 відсоткового пункту. Основними чинниками цього негативного процесу є депопуляційні процеси та недостатнє поповнення працездатної частини населення (старіння) й інтенсивний міграційний відплив молодих осіб із села. Передбачається, що такі тенденції у трудовому потенціалі на сільських територіях зберігатимуться до 2030 року. Духовно-психологічну складову людського потенціалу характеризує трудовий менталітет українського селянина, його духовний та психологічний стан. Реалізація його відбувається в основному через творчість кожного працівника, основою якої є мотивація праці. Спонукальним фактором при цьому є прагнення працюючого до творчої самореалізації, глибоке розуміння важливості свого значення в суспільних результатах виробництва. Сьогодні працюючі в галузі, в умовах постійного скорочення робочих місць, сприймають своє місце праці як таке, що «кращого їм не знайти». Означений негатив посилюється ще й тим, що оплата праці не завжди виплачується за обсяг та якість праці, а в залежності від соціально-економічного благополуччя керівників підприємств. Оплата праці, як засіб відтворення робочої сили та підтримки нормальної життєдіяльності працівника далеко не відшкодовує реальні витрати його робочої сили. Праця в цьому кон-

тексті перетворює його у «наймита», а не у вільну, у рамках трудового кодексу, особу. Як наслідок, духовно-психологічне самопочуття селян та їх індивідуальна творчість зовсім втрачені, а мотивуюча функція до ефективної особистісної самореалізації нині практично у них відсутня. Людський потенціал загалом не використовується як вихідна мотиваційна база для оцінки вартості робочої сили. Саме із-за цього сільськогосподарське виробництво за рівнем мотивації праці тривалий період перебуває на одному з останніх місць серед галузей економіки. В цих умовах основними напрямами поліпшення людського потенціалу на селі мають бути: – активізація оздоровлення демографічної ситуації шляхом підвищення рівня народжуваності та зниження смертності у сільській місцевості; – поліпшення системи охорони материнства і дитинства, спрямованого на активізацію демовідтворення та збереження підростаючого покоління у сільських поселеннях; – збереження наявного та збільшення життєвого потенціалу мешканців села шляхом стабілізації чисельності та подовження середньої тривалості їх життя; – підвищення якісних показників: статево-вікової структури, рівня освіти, духовності, інтелекту, інших показників менталітету українського селянина; – оптимізація та розвиток трудового потенціалу шляхом його природного поповнення, оптимізації міграційних процесів, насамперед сільської молоді, її закріплення в аграрній сфері та на селі.

3.3. Соціальний потенціал сільських територій У процесі становлення й розвитку виробничого потенціалу формується і зміцнюється соціальний потенціал. Їх інтегрування позитивно позначається на територіальній різноманітності конкретних форм організації виробництва та життєдіяльності сільських жителів. У поєднанні вони створюють сукупний потенціал розвитку тієї чи іншої території, який слід розглядати як ефективну взаємодію виробничих і соціальних відносин між сільськогос-

подарськими підприємствами, територіальною громадою та кожним її суб’єктом. Соціальний потенціал характеризується сукупністю соціальнокультурних складових, від яких залежить ефективність виробництва з подальшим підвищенням матеріального і духовного задоволення потреб населення. У процесі виробництва він характеризує економічні аспекти взаємодії людей, їхні відносини з приводу розв’язання соціальних проблем та досягнення особистих і колективних цілей через прийняття ефективних управлінських рішень. Охоплює формальні й неформальні зв’язки, нетрадиційні підходи, особистісні складові поведінки кожного індивіда територіальної громади у його свідомій діяльності. Тобто, соціальний потенціал пов’язаний безпосередньо з людиною і спрямовується на формування ефективної передумови реалізації її інтересів через трудову діяльність, ефективність його використання визначається уже через створений працею продукт. Саме тому розвиток і нарощування соціального потенціалу та створення належних умов життя сільського населення мають залежати від того – яку частину створеного працею селян національного продукту держава спрямовує на його розвиток. Нині його формування повинно бути адекватним новим економічним відносинам, які зараз відбуваються в агропромисловому виробництві. Насамперед, це стосується опрацювання на державному рівні механізму поєднання крупнотоварного сільськогосподарського виробництва у великих селах, так званих холдінгів з дрібнотоварним у малих поселеннях (фермерські господарства, обслуговуючі кооперативи і т. інше), яке має стати основою збереження та створення соціальних передумов розвитку сільської поселенської мережі й територій, що до них прилягають. У сучасних умовах розвитку як аграрної сфери економіки, так і сільського соціуму означені соціально-економічні процеси поки що не підкріплені ефективними механізмами консолідації. Більше того, як виробничо-господарські, так і соціальні інституції щодо сприяння поліпшенню і стабілізації розвитку соціального потенціалу та життєвого середовища загалом на селі зруйновані. Породжуються нові проблеми формування всебічної реалізації сутності особистостей людини щодо стимулів її участі у суспільному ви-

робництві. Причинами цього є: по-перше, неоднакові за своїми природно-економічними умовами та господарським освоєнням території, по-друге – значні відмінності у соціальній деградації сільських поселень і прилягаючих до них територій. За всіх означених складностей при здійсненні аграрних перетворень важливо не допустити подальшого тут руйнування соціального потенціалу та згортання соціальної розбудови українського села. Основними напрямами його поліпшення та активізації взаємодії із виробничим потенціалом є: – формування інститутів взаємної довіри селян через консолідацію людини – працівника і людини – жителя села у систему трудової та соціальної взаємодії; – утвердження на селі базисних територіальних інститутів, передусім інституту розвитку соціального потенціалу; – поєднання економічної і соціальної ролі селян при формуванні ефективних мотивацій на користь соціального спрямування розвитку сільських територій; – забезпечення продуктивної реалізації соціального потенціалу, який передбачає колективний підхід до розв’язання як виробничих, так і соціальних проблем села; – налагодження економічних зв’язків між селянами з точки зору взаємного сприяння зростанню добробуту – основи створення соціального потенціалу; – інформаційне забезпечення та роз’яснювальна робота стосовно подальшого розвитку соціального потенціалу на сільських територіях.

ІV. СТРАТЕГІЧНА МЕТА СТАЛОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ Стратегічною метою сталого розвитку сільських територій є забезпечення збалансованого економічного, демографічного, соціального та екологічного розвитку сільських територій на основі підвищення конкурентоспроможності й дохідності сільськогосподарського виробництва, диверсифікації господарської діяльності та розширення несільськогосподарського підприємництва на селі, охорони й раціонального використання природних, трудових і виробничих ресурсів сільських територій, досягнення соціальних стандартів і нормативів проживання для сільського населення. Досягнення стратегічної мети передбачає досягнення стратегічних та операційних цілей за основними стратегічними напрямами, що відповідають різним векторам розвитку, а також їх відповідному забезпеченню: І. Соціальний вектор сталого розвитку сільських територій: – формування оптимальної сільської поселенської мережі та покращення відтворення людності на селі; – соціальний захист сільського населення; – поліпшення житлових умов; – розвиток транспортної інфраструктури; – доступність загальної освіти на селі; – забезпечення сільських жителів якісною медичною допомогою; – забезпечення зайнятості та підвищення рівня життя сільського населення. ІІ. Економічний вектор сталого розвитку сільських територій: – диверсифікація сільської економіки; – розвиток підприємництва та малих форм господарювання на селі; – розвиток агротуризму та рекреаційної сфери на селі; – розвиток сільськогосподарської обслуговуючої кооперації ІІІ. Екологічний вектор сталого розвитку сільських територій: – раціональне використання природно-ресурсного потенціалу сільських територій; – техногенна та екологічна безпека сільських територій.

ІV. Інституційне та фінансово-матеріальне забезпечення реалізації стратегічних напрямів сталого розвитку сільських територій: – удосконалення управління сталим розвитком сільських територій; – фінансово-кредитне забезпечення сталого розвитку села і сільських територій; – матеріально-технічне забезпечення розвитку виробництва сільськогосподарської продукції; – інвестиційне забезпечення сталого розвитку сільських територій; – інноваційне забезпечення; – розвиток сільськогосподарської інформаційно-консультаційної діяльності.

V. ОСНОВНІ НАПРЯМИ СТРАТЕГІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ 5.1. Удосконалення управління сталим розвитком сільських територій Стратегічною метою удосконалення управління сталим розвитком агропромислового виробництва та сільських територій в умовах децентралізації влади та євроінтеграції є раціональне поєднання галузевої та територіально-самоврядної систем управління шляхом розвитку самоврядування відповідно до міжнародних стандартів і директив ЄС. Досягнення стратегічної мети передбачає: 1. Розбудову аграрного устрою України на багатоукладній основі шляхом: – цілеспрямованого формування агропродуктових і територіально – виробничих агропромислових об’єднань з високим рівнем спеціалізації та концентрації галузей агропромислового виробництва, а також добувних, туристично-оздоровчих, санаторнокурортних і інших кластерних форм регіональної взаємодії для якнайповнішого використання земельних, природних і просторових переваг сільських територій; – отримання більшої маси доходів від використання ресурсів сільських територій та їх справедливого розподілу між учасниками цих об’єднань, працюючими, місцевими та державним бюджетами; – підвищення на цій економічній базі спроможностей об’єднаних сільських територіальних громад в економічному та соціальному самозабезпеченні розвитку, створення належних умов проживання сільських жителів, формування привабливого статусу українського села. 2. Удосконалення організаційної структури управління сталим розвитком сільських територій на основі адаптованого до умов України територіально-інтегрованого підходу ЄС до управління комплексним розвитком сільського господарства і сільських територій, яким зокрема передбачається: – спрямованість на місцеві потреби і пріоритети розвитку сільських громад при провідній ролі у їх визначенні та вирішенні,

дотриманні сільгоспвиробниками кодексів науково-обґрунтованої сільськогосподарської практики; – державна підтримка місцевих програм, проектів та ініціатив, які здійснюється в рамках єдиної системи програмування, фінансування і контролю виконання заходів та на умовах співфінансування з державного і місцевих бюджетів; – не розпорошення бюджетних коштів між міністерствами і відомствами, а їх концентрація в Фонді сільського розвитку і ін. з створенням єдиного платіжного агентства. – цільове і ефективне використання цих коштів забезпечується шляхом підтримки малих сільгоспвиробників через систему прозорих прямих виплат, місцевих інвестиційних проектів та громадських ініціатив на конкурсних засадах; 3. Запровадження принципів стратегічного управління і механізму програмування комплексного розвитку сільських територій „знизу – доверху” з урахуванням місцевих потреб і пріоритетів на основі запровадження виробничих стандартів раціонального ведення сільськогосподарської діяльності та соціальних стандартів життєзабезпечення сільських жителів, з розробкою стратегій і програм сталого розвитку сільських територій України на місцевому (об’єднаних сільських територіальних громад, районному), регіональному (обласному) та державному рівнях. 4. Формування трирівневої системи громадського самоуправління в агропродовольчій сфері за рівнями: міжгосподарського самоврядування; представництва та захисту інтересів груп товаровиробників; Агропродовольчої ради (аграрної палати) як координаційного органу системи самоуправління в АПК. 5. Формування та запровадження наукових та методичних засад координації процесу планування і виконання програм сталого розвитку сільських територій, моніторингу і контролю за виконанням планових показників, які здійснюють різнорівневі органи державної влади й органи місцевого самоврядування. Індикатори розвитку: розроблення довгострокових стратегій та на їх виконання – середньострокових (на 3–5 років) програм соціальноекономічного розвитку сільських територіальних громад (район-

них, сільських (селищних), узгоджених із загальнодержавною і регіональними програмами економічного та соціального розвитку; формування організаційно-управлінських структур регіонального соціально-економічного співробітництва, зокрема на кластерній основі. Очікувані результати: розробка 25 регіональних і 490 районних програм економічного та соціального розвитку; розробка програм економічного та соціального розвитку у 100% створених об’єднаних територіальних громад в сільській місцевості; підвищення ефективності використання коштів, що спрямовуються на розвиток сільських територій, на 12–15%; підвищення соціальних стандартів і нормативів життєзабезпечення сільського населення до рівня, передбаченого законодавством України.

5.2. Формування оптимальної сільської поселенської мережі та покращення відтворення людності на селі Стратегічною метою в частині формування оптимальної сільської поселенської мережі є організаційно-правове та фінансове забезпечення механізму розвитку сільських територій за принципом партнерства: “ініціатива територіальної громади → оптимальна виробнича і фінансова дієвість (громада, район, регіон, центр → соціально-економічний добробут населення кожного сільського поселення”. Досягнення стратегічної мети передбачає: – розробку та впровадження генеральних планів і порайонних схем соціального розвитку сільських поселень і їх благоустрою; – зростання обсягів житлово-комунального фонду на селі та поліпшення його благоустрою – забезпечення належним газо- та водопостачанням, транспортним сполученням і зв’язком; – забезпечення належного дорожнього сполучення населених пунктів з автомобільними дорогами загального та республіканського користування;

– відновлення регулярного транспортного зв’язку сільських населених пунктів із районними та обласними центрами; – активізацію самостійного будівництва (придбання) житла індивідуальними забудовниками за рахунок власних та запозичених довгострокових кредитних коштів; – сприяння змішаному фінансуванню будівництва соціального (пільгового) житла для сільських працівників і спеціалістів, а також сільських родин з низьким рівнем доходу; – забезпечення постійного контролю за станом навколишнього природного середовища в сільських населених пунктах і місцями накопичення відходів, удосконалення нормативно-правової бази з питань їх утилізації. Стратегічною метою в частині покращення відтворення людності на селі є стабілізація чисельності населення в сільській місцевості, оптимізація його статево-віковою структури, покращення показників природного руху населення, призупинення міграційних процесів. Досягнення стратегічної мети передбачає: – створення прогресивної системи допомоги при народженні дітей; – оптимізацію мережі загальної, дошкільної та професійної освіти, культурного й комунально-побутового обслуговування, впровадження системи державних стандартів у сфері соціального обслуговування сільського населення; – розробку програм зайнятості на селі з урахуванням диверсифікації господарської діяльності та стимулювання підприємництва; – розробку і прийняття Національної програми боротьби із серцево-судинними захворюваннями, Національної програми профілактики та лікування особливо небезпечних інфекційних хвороб – СНІД, туберкульоз гепатит С; – пропаганду на рівні державної політики здорового способу життя, формування соціальної та особистісної мотивації до збереження й зміцнення здоров’я, регулярних занять фізичною культурою та спортом; – проведення постійного моніторингу демографічної та міграційної ситуації в регіонах для визначення пріоритетності проблем і заходів щодо їх розв’язання.

Індикатори розвитку: збереження сільської поселенської мережі і призупинення темпів скорочення кількості сільських населених пунктів; підвищення народжуваності сільського населення; зниження смертності сільського населення; стабілізація чисельності сільського населення; реконструкція та відновлення функціонування об’єктів соціальної інфраструктури у великих (понад 1000 жителів) і середніх (800–1000 жителів) населених пунктах: відновлення маршрутів автобусного сполучення із районними та обласними центрами, поліпшення благоустрою сільської поселенської мережі; поновлення зупинок громадського транспорту у селах з населенням понад 1 тис. жителів, які знаходяться на відстані 5-10 км і більше до найближчої зупинки автотранспорту; будівництво доріг з твердим покриттям у селах з населенням понад 1 тис. жителів, що знаходяться на відстані 5-10 км і більше до дороги з твердим покриттям. Очікувані результати: загальний коефіцієнт народжуваності сільського населення збільшиться до 12,4 особи на 1000 осіб наявного населення; сумарний коефіцієнт народжуваності сільського населення становитиме не менше 2,215 дітей на одну жінку; загальний коефіцієнт смертності сільського населення зменшиться до 12,4 особи на 1000 осіб наявного населення; чисельність сільського населення становитиме не менше 12450 тис. осіб; буде збережено не менше 28250 сільських населених пунктів; буде поновлено зупинки громадського транспорту, 480 у великих та 1800 у середніх селах, що буде становити відповідно 6,5 та 24,5% загальної кількості сіл, які зовсім не мають зупинок громадського транспорту; будівництво 6,6 тис. км доріг з твердим покриттям у 661 селі з населенням понад 1 тис. жителів, що становитиме 2,4% загальної кількості сіл; буде проведено газифікацію природним газом 1,6 тис. сіл з населенням понад 1 тис. жителів, що становитиме 5,8% загальної кількості сіл.

5.3. Соціальний захист сільського населення Стратегічною метою соціального захисту населення є посилення конституційно-правових основ щодо забезпечення доступу кожної людини до життєво необхідних соціальних благ незалежно від місця проживання, створення для цього соціальної повноцінності сільських територій шляхом запровадження європейських стандартів демократизації суспільства в Україні. Досягнення стратегічної мети передбачає: - забезпечення реалізації законодавчого права сільських жителів на отримання соціальних гарантій щодо запровадження мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму, посилення ролі трудового стажу при встановленні розмірів пенсій; - затвердження на державному рівні стандартів надання сільським жителям соціальних послуг, забезпечення адресності соціальної допомоги та наближення системи соціального захисту до сільського жителя; - створення мережі територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та центрів реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями у сільській місцевості, забезпечення реалізації права соціально незахищених категорій селян на отримання соціальних пільг; - надання соціальної допомоги незайнятим працездатним особам з урахуванням рівня їх реальних доходів та за умови їх участі у громадських об’єднаннях; - зобов’язання всіх роботодавців у сільській місцевості щодо соціального захисту найманих працівників шляхом запровадження системи соціальних пакетів. Індикатори розвитку: охоплення мешканців сільської місцевості системою соціального захисту через запровадження для найманих працівників соціальних пакетів і створення мережі мобільної соціальної служби обслуговування на селі; підвищення рівня забезпечення сільських інвалідів необхідними засобами реабілітації (протезно-ортопедичними виробами, транспортом для самообслуговування, орієнтування, спілкування, обміну інформацією тощо).

Очікувані результати: стовідсоткове охоплення соціальними послугами пенсіонерів, інвалідів та одиноких непрацездатних громадян у сільській місцевості; щорічне зростання частки соціальних виплат бідному населенню, що проживає у сільській місцевості, на 5–10%.

5.4. Поліпшення житлових умов Стратегічною метою поліпшення житлових умов населення на селі передбачається забезпечення сільських жителів комфортним житлом, яке відповідатиме сучасним потребам різних категорій сільського населення та технологічним, економічним та екологічним вимогам. Досягнення стратегічної мети передбачає: - зростання обсягів житлово-комунального будівництва на селі та поліпшення комунального благоустрою населених пунктів, забезпечення належним водопостачанням і водовідведенням, транспортом і зв’язком; - активізацію самостійного будівництва (придбання) житла сільськими жителями за рахунок власних і залучених ними кредитних коштів; - запровадження механізму кредитної підтримки індивідуального житлового будівництва в сільській місцевості в першу чергу багатодітних молодих сімей, працівників соціальної сфери в контексті реалізації програми “Власний дім”; - сприяння змішаному фінансуванню будівництва соціального житла для сільських жителів, які бажають прискорити строки його отримання; - забезпечення житлом на селі соціально-незахищених громадян, працівників бюджетної сфери та пільгових категорій сільських жителів. Індикатори розвитку: забезпечення молодих сімей на селі житлом в межах норми (21 м2 на одного жителя) та забезпечення земельними ділянками під будівництво нового житла.

Очікувані результати: за оптимістичним прогнозом житловий фонд збільшиться на 3,3%, а за песимістичним прогнозом житловий фонд на селі збільшиться на 1 %.

5.5. Розвиток транспортної інфраструктури Стратегічною метою поліпшення транспортного зв’язку в сільській поселенській мережі та виробництві є забезпечення потреб усіх жителів села, суб’єктів економічної діяльності, інших установ якісними автомобільними дорогами, об’єктами дорожньої інфраструктури та автобусним сполученням. Досягнення стратегічної мети передбачає: - забезпечення сільських населених пунктів і відокремлених фермерських садиб автомобільними під’їздами та дорогами з твердим покриттям; - будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання вулиць і доріг сільських населених пунктів в обсягах, визначених відповідними законодавчими і нормативними вимогами та комунальними програмами, планами і проектами; - повне забезпечення потреби в мостових переходах та інших об’єктах шляхової інфраструктури на селі; - будівництво, ремонт та утримання відомчих (технологічних) доріг і доріг на приватних територіях відповідно до потреб виробничої діяльності підприємств, власників приватних територій і транспортного обслуговування інших сільських жителів; - забезпечення побутових і виробничих потреб жителів сільських населених пунктів у транспортних послугах. Вирішення завдань стратегічної мети буде забезпечуватися: - першочерговим використанням коштів, що виділяються на розбудову національної мережі доріг загального користування, на потреби збереження та розвитку автомобільних доріг, які забезпечують транспортний зв'язок їз сільськими населеними пунктами; - розподілом коштів місцевих бюджетів на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання вулиць і доріг сільських населених пунктів за рішенням відповідних органів місцевого самоврядування з урахуванням фактичного стану вулично-дорожньої мережі, пріоритетності робіт та потреб коштів на їх фінансування;

- здійсненням капітального та поточного ремонту вулиць і доріг сільських населених пунктів та місцевих доріг районного значення, які є складовими автомобільних доріг державного значення, за рахунок коштів державного і відповідних місцевих бюджетів як співфінансування на договірних засадах; - фінансуванням будівництва, реконструкції, ремонту та утримання відомчих (технологічних) та автомобільних доріг на приватних територіях за рахунок юридичних або фізичних осіб, у власності яких вони знаходяться; - організацією транспортного обслуговування сільських жителів автотранспортними підприємствами і приватними особами. Індикатори розвитку: забезпечення кожного сільського населеного пункту та відокремленої фермерської садиби під’їздними шляхами з твердим покриттям; забезпечення потреби в місцевих автомобільних дорогах районного значення, їх ремонт і утримання згідно з нормативними вимогами. Очікувані результати: повне забезпечення потреби сільських жителів і суб’єктів господарювання в місцевих автомобільних дорогах районного значення, під’їздах від них до сільських населених пунктів і відокремлених фермерських садиб; збільшення протяжності вулиць і доріг сільських населених пунктів з твердим покриттям; відновлення, відремонтованість і облаштування усіх наявних автомобільних доріг в сільській місцевості; організація перевезення жителів усіх сільських населених пунктів автобусами і маршрутними таксі.

5.6. Доступність загальної освіти на селі Стратегічною метою розвитку загальної освіти на селі є забезпечення оптимальної доступності здобуття якісної дошкільної, загальної середньої (як обов’язкових) освіти кожній сільській дитині, позашкільної, професійно-технічної, середньої спеціальної та вищої освіти (за бажанням) кожному громадянину незалежно

від місця його проживання, стану здоров’я, соціального походження та фінансових можливостей сім’ї. Досягнення стратегічної мети передбачає: - обов’язкове надання освітніх послуг сільському населенню відповідно до законодавчих вимог та державних стандартів; - збереження й розвиток мережі дитячих дошкільних закладів і малокомплектних сільських шкіл, будівництво нових та реконструкція діючих освітянських закладів на села; - оснащення освітніх установ комп’ютерною технікою з підключенням їх до системи Інтернет та впровадження у навчальновиховні процеси комп’ютерних спеціалізованих системних програм; - створення й розвиток мережі недержавної освіти на селі та забезпечення її фахівцями нової генерації; - забезпечення транспортом для безкоштовного підвезення дітей і педагогічних працівників до дошкільних установ, шкіл та їх місць проживання відповідно до державної програми “Шкільний автобус”; - забезпечення належним житлом працівників дитячих установ і загальноосвітніх шкіл. Індикатори розвитку: відновлення дошкільних установ у тих населених пунктах, де є в цьому потреба і вільні та придатні приміщення; відкриття шкіл у великих (більше 1000 жителів) селах, які їх не мають, але в них проживає 50 дітей і більше у віці 6–17 років; будівництво нових та капітальний ремонт шкіл у великих і середніх (до 500 жителів) сільських населених пунктах, в яких проживає 20–50 дітей. Очікувані результати: буде відкрито 765 дитячих дошкільних закладів та 188 шкіл у великих селах, а також проведено капітальний ремонт у 18% наявної кількості дитячих дошкільних закладів та 20% наявних шкіл на селі, що підвищить забезпеченість сільської поселенської мережі закладами освіти відповідно на 8,7 і 9,5 відсоткових пунктів.

5.7. Забезпечення сільських жителів якісною медичною допомогою Стратегічною метою забезпечення сільських жителів якісною медичною допомогою є формування якісно нової системи надання кваліфікованої медичної допомоги на основі максимального збереження наявної й розбудови нової мережі закладів охорони здоров’я, розвиток нових прогресивних форм медичного обслуговування та збереження його доступності для всіх категорій сільських жителів. Досягнення стратегічної мети передбачає: - забезпечення сільських жителів доступним та якісним медичним обслуговуванням шляхом сприяння розвитку лікувальних закладів усіх форм власності через створення Центрів первинної медичної і медико-санітарної допомоги з відповідним матеріально-технічним та кваліфікаційним кадровим забезпеченням; - розвиток системи державної мережі фельдшерськоакушерських пунктів (ФАПів), фельдшерських пунктів (ФПів) та приватних закладів медичного обслуговування сільського населення відповідно до нормативних вимог; - запровадження своєчасного надання екстреної медичної допомоги у межах 20-хвилинної доступності, укомплектування її висококваліфікованими лікарськими кадрами, технікою, обладнанням і препаратами; - поліпшення фінансування сільської медицини за рахунок коштів державного бюджету для забезпечення гарантованого мінімуму послуг; змішаного (державного та місцевих бюджетів) – для надання додаткових до необхідного мінімуму послуг; добровільних страхових і спонсорських внесків підприємств, окремих підприємців, громадян – для створення сільської комерційної мережі медичного обслуговування. Індикатори розвитку: будівництво нових та відновлення функціонування лікарняних закладів у великих (понад 1 тис.) і середніх (понад 500 жителів) населених пунктах; утримання закладів охорони здоров’я у сільській поселенській мережі відповідно до нормативних вимог.

Очікувані результати: буде побудовано 350 лікарняних закладів у великих і середніх селах, а також відновлено та відремонтовано у них 550 лікарняних закладів, що підвищить забезпеченість ними поселенської мережі на 15–20% та поліпшить якість медичного обслуговування сільського населення.

5.8. Забезпечення зайнятості та підвищення рівня життя сільського населення Стратегічною метою підвищення зайнятості та рівня життя сільського населення є гарантування права на працю кожному працездатному жителю села для забезпечення можливостей по реалізації його знань, професійних та підприємницьких здібностей і отримання винагороди за свою працю, яка б відповідала достойному рівню життя. Досягнення стратегічної мети передбачає: – опрацювання і реалізацію Програми зайнятості сільського населення з розробкою механізмів щодо стимулювання самозайнятості селян, підтримки малих і середніх форм підприємницької діяльності в сільській місцевості, підтримки соціально-значимих галузей сільського господарства, що забезпечують зростання кількості робочих місць і цілорічну зайнятість; – формування сприятливих фінансово-кредитних і податкових режимів для розвитку альтернативних видів зайнятості на селі; – розширення можливостей щодо виробництва і реалізації продукції особистими селянськими господарствами шляхом сприяння розвитку мережі сільськогосподарських кооперативів із заготівлі, зберігання, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції; – підвищення освітнього і кваліфікаційного рівня кадрового потенціалу сільських жителів з метою підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці, формування системи випереджальної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів для зайнятих в сільській місцевості; – удосконалення механізму формування грошових доходів сільських жителів за рахунок збільшення в їх структурі оплати

праці, доходів з особистих господарств та від підприємницької діяльності при їх зростаючих обсягах; – удосконалення механізму орендних відносин, посиливши при цьому соціальний захист орендодавця майнових та земельних паїв стосовно вчасного отримання належної йому орендної плати; – опрацювання механізму допомоги з безробіття членам особистих селянських господарств, гарантування їм права та пенсійне забезпечення та соціальне страхування. Індикатори розвитку: збільшення рівня зайнятості сільського населення, преш за все формальної зайнятості у сільськогосподарських підприємствах, фермерських і сімейних фермерських господарствах, у несільськогосподарському секторі на селі; зростання обсягів і частки оплати праці та доходів від підприємницької діяльності у структурі грошових доходів сільських домогосподарств. Очікувані результати: збільшення і стабілізація зайнятості в сільській місцевості на рівні 70%; частка неформально зайнятого сільського населення у загальній чисельності зайнятих в сільській місцевості не більше 10%; щорічне зростання доходів сільських домогосподарств на рівні не менше рівня інфляції; збільшення частки оплати праці та доходів від підприємницької діяльності у структурі грошових доходів сільських домогосподарств до 80 %.

5.9. Диверсифікація сільської економіки Стратегічною метою диверсифікації сільської економіки є перехід до багатопрофільності, забезпечення раціонального використання ресурсного потенціалу сільських територій, підвищення їх конкурентоспроможності, підвищення рівня зайнятості та доходів сільського населення. Досягнення стратегічної мети передбачає: – розробку та впровадження системи стимулів залучення агровиробників до створення нових виробництв з глибокої перероб-

ки сільськогосподарської продукції з метою збільшення доданої вартості; – стимулювання підприємницької активності в частині виробництва нетрадиційних видів сільськогосподарської продукції; – створення філіалів промислових підприємств у сільській місцевості; – розвиток сільського позааграрного підприємництва (агротуристичних садиб, зеленого туризму, агроосель, відпочинкового та пізнавального бізнесу); – розвиток мережі об’єктів невиробничої сфери (комунальне та побутове обслуговування) для надання послуг на селі; – розвиток сільськогосподарської кооперації у сфері заготівлі, збуті та переробки виробленої продукції в особистих селянських і фермерських господарствах; – забезпечення державної підтримки малих виробників сільськогосподарської продукції з числа особистих селянських господарств та фізичних осіб з метою стимулювання їх економічної активності та розвитку малого підприємництва на селі; – формування інституційно-економічних заходів, податкових стимулів, забезпечення добровільної трансформації ОСГ у сімейні фермерські господарства; – розвиток мережі інституцій з підтримки малого аграрного бізнесу. Індикатори розвитку: зростання рівня диверсифікації сільської економіки; збільшення частки переробленої сільськогосподарської продукції; збільшення кількості суб’єктів малого та середнього бізнесу на селі; створення мережі кооперативів із заготівлі, переробки та збуту сільськогосподарської продукції на селі; впровадження в сільській місцевості комунально-побутового обслуговування населення; відновлення у сільській місцевості зон відпочинку дорослих і дітей та створення мережі санаторно-курортного обслуговування сільських жителів.

Очікувані результати: рівень диверсифікації сільської економіки становитиме не менше 85 %; щорічне зростання частки переробленої сільськогосподарської продукції; зупинення вивільнення працюючих на селі та збільшення зайнятості сільського населення до середнього рівня по економіці не менше 70%; збільшення середньомісячної оплати праці в сільському господарстві до середньої по галузях економіки та грошових доходів сільських сімей не менше рівня інфляції; збільшення фінансових надходжень до місцевих бюджетів за рахунок диверсифікації сільської економіки на 20−25%.

5.10. Розвиток підприємництва та малих форм господарювання на селі Стратегічною метою у сфері розвитку підприємництва на селі є формування конкурентного підприємницького середовища, спроможного забезпечити зайнятість і зростання доходів працездатного сільського населення, просування сільськогосподарської продукції на максимально вигідних для сільськогосподарських товаровиробників умовах, збільшення доходів сільських підприємств, домогосподарств і громад. Досягнення стратегічної мети передбачає: - розширення підприємницького середовища на основі реформування особистих селянських господарств, усунення інституційних і фінансових бар’єрів для ведення бізнесу в сільській місцевості та забезпечення сталого розвитку сільських територій; - законодавче унормування державного впливу на формування доходів сільських сімей – фінансової основи розвитку бізнесу, формування матеріально-технічної бази розвитку тваринництва і створення гідних умов праці та проживання на селі; - здійснення заходів щодо підвищення рівня кваліфікації суб’єктів підприємницької діяльності у сільській місцевості;

- пріоритетна державна підтримка малих і середніх підприємств при залученні малих форм підприємництва до участі у програмах розвитку бізнесу на селі; - сприяння трансформації особистих селянських господарств населення у підприємницькі структури; - впровадження системи непрямої фінансової підтримки господарської зайнятості сімейних фермерських господарств шляхом встановлення тарифних преференцій на використані енергоресурси; - сприяння започаткуванню бізнесу з боку сільських громад. Індикатори розвитку: збільшення кількості суб'єктів малого і середнього підприємництва та зайнятості у підприємницьких структурах, що функціонують на селі; збільшення частки доходів сільських домогосподарств та частки виробленої продукції від підприємницької діяльності та самозайнятості; збільшення частки надходжень до бюджетів ОТГ від діяльності сімейних фермерських господарств. Очікувані результати: створення підприємницьких структур в усіх сільських населених пунктах загальною чисельністю біля 200 тисяч сімейних фермерських господарств на основі трансформованих особистих селянських господарств; щорічне створення нових малих підприємств у сільській місцевості на рівні 1,5–2 тис. од.; збільшення частки доходів сільських домогосподарств від підприємницької діяльності та самозайнятості до 13 %.

5.11. Розвиток сільського туризму та рекреаційної сфери на селі Стратегічною метою розвитку туристичного та рекреаційного комплексу на селі є модернізація та ефективне використання функціонуючих й створення нової мережі комфортабельних туристичних і рекреаційних об’єктів у сільській місцевості. Досягнення стратегічної мети передбачає: – створення кластерів у сфері сільського зеленого туризму як одного із найважливіших методів інноваційного розвитку турис-

тичної галузі, методом об’єднання традиційних і нових форм організації сільського туризму та методом раціонального використання природного потенціалу регіону; – створення спеціалізованих обслуговуючих кооперативів у сфері сільського туризму, що дозволить частково (а при адресній допомозі з боку держави - повністю) вирішити проблему якості доріг, що ведуть до садиб сільського туризму, забезпечити населені пункти «дешевими» альтернативними джерелами електроенергії (використання енергії сонця, вітру, біогазу), а також стійким мобільним зв'язком, розробляти нові туристичні продукти тощо. – використання місцевого культурного, природного та соціального потенціалу громад для розвитку сільського туризму; – здійснення інвентарного упорядкування та оцінку функціонуючої туристичної та рекреаційної мережі об'єктів історичної спадщини в сільській місцевості; – зміцнення матеріально-технічної бази функціонуючих туристично - рекреаційних комплексів в сільській місцевості, відновлення закритих і придатних для експлуатації будинків культури, музеїв, пам’яток історії, культури, релігійних споруд та ін.; – ефективне використання приватного майна, що відповідає нормативним вимогам, як альтернативного джерела доходів особистих селянських господарств; – активізацію інформаційного забезпечення мережі сільського туризму шляхом презентації, реклами, випуску картосхем і довідок для туристів про туристичні маршрути, культурні заходи в регіонах та ін.; – підготовку та підвищення кваліфікації підприємців, що здійснюють свою діяльність у сфері сільського туризму. Індикатори розвитку: створення загальнодоступного для громадян країни туристичного та рекреаційного комплексу на селі; поліпшення зайнятості на селі шляхом створення нових робочих місць у сфері сільського туризму. Очікувані результати: створення мережі сільського туризму загальною місткістю понад 65 тис. місць, для щорічного відвідування 6,2 млн. осіб;

збільшення чисельності зайнятих у наданні цих послуг і зниження безробіття на 35% на селі.

5.12. Розвиток сільськогосподарської обслуговуючої кооперації Стратегічною метою у сфері розвитку кооперації на селі є подальше формування кооперативного сектору для розвитку ефективної системи обслуговування діяльності сільськогосподарських товаровиробників і населення на найбільш сприятливих для них умовах та за безпосередньою їх участю. Досягнення стратегічної мети передбачає: – внесення змін до законодавчих актів у частині визначення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів як неприбуткових, їхніх взаємовідносин із державою, розробку і прийняття загальнодержавної та регіональних програм розвитку на перспективу (10–15 років); – активізацію роботи місцевих органів влади щодо розробки регіональних програм, сприяння активізації громадського суспільства через розвиток соціального капіталу; – відновлення дії державних цільових програм підтримки розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів (20082015 рр.); – розробку регіональних програм розвитку сільськогосподарської кооперації, спрямованих на розбудову інфраструктури аграрного ринку; – сприяння організації кооперативних фінансових структур, зокрема банків, запровадження кредитування кооперативів за схемами, що застосовуються для сільськогосподарських товаровиробників під солідарну відповідальність членів кооперативу; – надання кооперативам майна державної та комунальної власності, що не використовується, на засадах довгострокового безвідсоткового кредиту з правом викупу і без права продажу; – створення регіональних центрів науково-методичного супроводу розвитку кооперації у вищих навчальних закладах і дорадчій мережі;

– розширення підготовки фахівців у вузах за спеціальностями „кооперативна економіка”, „кооперативний менеджмент”, „кооперативне право”. Індикатори розвитку: створення мережі сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів із різними видами діяльності та формування нових робочих місць у кооперативних структурах у сільській місцевості; охоплення сільськогосподарськими кооперативами біля 50% господарств населення. Очікувані результати: створення 5 тис. сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів (1 кооператив на 2–3 сільських населених пункти; не менше 1 кооперативу на 1 ОТГ в залежності від кількості сіл в складі в складі громади); створення в сільській кооперативній мережі 50 тис. нових робочих місць; досягнення 20-відсоткової частки кооперативної торгівлі в загальному обсязі торгівлі.

5.13. Раціональне використання природно-ресурсного потенціалу сільських територій Стратегічною метою раціонального використання природноресурсного потенціалу сільських територій є відтворення навколишнього природного середовища, включаючи збереження його біорізноманіття, раціональне використання непоновлюваних природних ресурсів та максимальне залучення до господарського обороту поновлюваних джерел енергії. Досягнення стратегічної мети передбачає: – запровадження ефективних технологій та сучасної екологобезпечної техніки, що сприятиме раціональному використанню природних ресурсів та послабленню екодеструктивного впливу на довкілля; – проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення; – оптимізація структури використання земельних угідь і посівних площ та запровадження сівозмін, спрямованих на збережен-

ня й відтворення родючості ґрунтів та підвищення якісного стану земель, активізація впровадження контурно-меліоративної організації території в сільськогосподарських підприємствах усіх форм господарювання; – вилучення (викуп) та надання у власність користування й оренду земельних ділянок, відповідно до генеральних планів розвитку населених пунктів, з урахуванням місцевих правил забудови та наявної кадастрової інформації; – запровадження на законодавчому рівні ефективного механізму захисту прав на земельні ділянки громадян і юридичних осіб; – здійснення заходів щодо економічного стимулювання раціонального використання й охорони земель, підвищення заінтересованості власників і землекористувачів у захисті земель від негативних наслідків виробничої діяльності; – дотримання спеціального режиму використання цінних ландшафтів, рекреаційних ресурсів, розташованих на сільських територіях, забезпечення їх охорони від забруднення та передчасного виснаження; – запровадження режиму економії використання лісових ресурсів деревообробної промисловості та запобіжних заходів щодо виникнення лісових пожеж, заборони несанкціонованих вирубок лісів. Індикатори розвитку: збереження біорізноманіття, відтворення зруйнованих екосистем і розвиток органічного виробництва; дотримання науково обґрунтованого співвідношення земельних угідь (рілля, природні кормові угіддя, ліси та полезахисні насадження); дотримання науково обґрунтованих сівозмін та ефективного контролю за їх впровадженням; запровадження економічного стимулювання власників землі та землекористувачів за раціональне, екологобезпечне землекористування, збереження й відтворення родючості ґрунтів і санкцій за погіршення їх якісних показників; використання місцевих природних покладів меліорантів (карбонатні породи, фосфорити, апатити, сапоніти, цеоліти) для підвищення родючості ґрунтів і поліпшення їх якісного стану;

відновлення зрошуваних меліоративних систем. Очікувані результати: вилучення зі складу орних земель і переведення під залісення та залуження 10 млн га малопродуктивних і деградованих земель, вапнування ґрунтів на площі до 1400 тис. га, гіпсування – до 350 тис. га щороку; створення в аграрній сфері за участю інвесторів власної індустрії виробництва хімічних меліорантів на базі розвитку цехів із переробки місцевих карбонатних порід; урожайність та валові збори сільськогосподарських культур на площах, де проводилась хімічна меліорація земель, збільшаться у 1,5–2 раза, вміст білка у зерні – до 30–40%; відновлення зрошуваних меліоративних систем на площі 2 млн га; приріст врожаю від зрошення: при вирощуванні озимої пшениці становитиме більше 30 ц/га; кукурудзи на зерно – 50–60; сої – 15 ц/га; буде забезпечено одержання додаткового чистого доходу від проведення гіпсування засолених і солонцюватих ґрунтів на суму 80-100 млн грн., вапнування кислих ґрунтів – 350–400 млн грн.; частка органічних сертифікованих сільськогосподарських угідь збільшиться до 7%, у т.ч. ріллі – до 5%; лісистість територій складатиме 20 %; водоємність ВВП до рівня 2015 року знизиться на 30 %.

5.14. Техногенна та екологічна безпека сільських територій Стратегічною метою забезпечення техногенної та екологічної безпеки життєдіяльності сільського населення й охорони навколишнього природного середовища в сільській місцевості є формування ефективної системи запобіжних заходів і контролю за їх виконанням. Досягнення стратегічної мети передбачає: – запобігання екодеструктивному впливу господарської діяльності на екологічний стан сільських територій, ґрунтів, довкілля через дотримання виробничих стандартів;

– раціональне використання природних ресурсів на основі розробки і впровадження новітніх екологобезпечних технологій сільськогосподарського виробництва; – здійснення заходів щодо запобігання забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища; – збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні; – створення ефективних і підтримання в належному стані діючих протипаводкових, протиселевих, протизсувних систем на тих сільських територіях, де це необхідно; – знешкодження непридатних до застосування та заборонених до використання засобів захисту рослин, що становлять особливу групу високотоксичних речовин. Індикатори розвитку: дотримання екологічних нормативів і стандартів у галузі охорони довкілля, здійснення відповідного контролю; активізація роботи обласних і районних комісій з питань техногенно-екологічної безпеки; створення єдиного інформаційно-аналітичного центру моніторингу і прогнозування техногенно-екологічних ситуацій, включаючи сільські території; захист сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь від підтоплень та мінімізація обсягів завданих збитків; забезпечення протидії масовим пожежам лісів і сільськогосподарських угідь у літній період; опрацювання методичних рекомендацій з алгоритмом дій органів місцевого самоврядування щодо взяття на баланс міських, сільських, селищних рад безгосподарних гідротехнічних і меліоративних споруд; ліквідація стихійних несанкціонованих та упорядкування існуючих сміттєзвалищ і прилеглих до них територій відповідно до санітарно-епідеміологічних вимог; утилізація непридатних до використання агрохімікатів, недопущення їх подальшого накопичення та ремедіація ґрунтів (відновлення їх екологічного стану), забруднених пестицидами, важкими металами та радіонуклідами.

Очікувані результати: двократне збільшення обсягів виробництва продукції рослинництва у результаті вжиття запобіжних заходів щодо захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь на цих територіях; попередження втрати гумусу та погіршення фізико-хімічних та агроекологічних властивостей ґрунтового покриву через запобігання масовим пожежам на сільськогосподарських угіддях у літній період при спалюванні соломи на полях; утилізація й знешкодження заборонених і непридатних до використання пестицидів, що зберігаються на складах; поліпшення екологічного стану ґрунтів, недопущення вмісту в ґрунтах шкідливих речовин вище гранично допустимих концентрацій, зокрема: свинцю – 20 мг/кг, ртуті – 2,1, нікелю – 4,0, фтору – 10,0 мг/кг; забезпечення радіаційної безпеки території для проживання населення на основі результатів дозиметричного та радіометричного досліджень ґрунтів, зокрема, вміст у них цезію не повинен перевищувати: для дерново-підзолистих ґрунтів – 555 кБк/м2, для торфових осушених – 37 кБк/м2.

5.15. Фінансове забезпечення сталого розвитку села і сільських територій Стратегічною метою фінансового забезпечення розвитку сільських територій є створення ефективної системи фінансування потреб сільських громад, суб’єктів підприємницької та іншої діяльності, громадян на основі сучасної методології формування й розподілу бюджетних коштів, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, розвитку спеціалізованої інфраструктури. Досягнення стратегічної мети передбачає: – узгодження економічних інтересів держави та суб’єктів господарювання в частині оптимізації територіальної, виробничої і соціальної інфраструктури сільської поселенської мережі; – розвиток державно-приватного партнерства, партнерства сільських громад з підприємницькими структурами; – створення та функціонування Фонду розвитку сільських територій;

– узгодження та розробка планів розвитку сільських громад, партнерств, асоціацій органів місцевого самоврядування щодо їх участі у цільових програмах за механізмами співфінансування; – створення і розвиток спеціалізованої фінансово-кредитної інфраструктури обслуговування сільських територій, розширення фінансових послуг сільським жителям на основі розвитку банківської мережі та кредитних кооперативів у сільській місцевості; – удосконалення фіскальної політики, міжбюджетних відносин у напрямі зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування і посилення мотивації до наповнення місцевих бюджетів, підвищення фіскального значення місцевих податків і вдосконалення розподілу податкових надходжень у напрямку посилення фінансової децентралізації; – запровадження практики надання пільг суб'єктам підприємництва, які розміщують виробничі потужності на сільській території та використовують працю місцевих жителів; – унормування статусу осіб, зайнятих у селянських господарствах, визначення порядку залучення їх до участі у наповненні місцевих бюджетів; – формування системи преференцій, спрямованих на створення привабливих умов для ведення сільськогосподарської та інших видів діяльності на селі з метою активізації підприємницької діяльності; – стимулювання інвестицій в розвиток інфраструктури на селі шляхом надання податкових пільг (зменшення податкових зобов’язань на частину вкладених у розвиток соціальної інфраструктури коштів); – фінансове стимулювання диверсифікації сільської економіки з метою розширення сфер зайнятості як основного джерела формування доходів сільського населення; – розвиток зеленого туризму, народних промислів і виробництв у особистих селянських господарствах населення; – створення механізму доступу юридичних і фізичних осіб до кредитних ресурсів на ведення сільськогосподарського виробництва й розвиток інших видів діяльності на селі, формування системи мікрокредування сільських домогосподарств;

– збільшення фінансування охорони довкілля та відтворення природних ресурсів; – інвентаризацію та нормативну грошову оцінку землі; – сприяння процесам легалізації виплати заробітної плати зайнятому сільському населенню та досягнення рівня, визначеного законодавством; – формування ефективної мережі закладів бюджетної сфери та визначення оптимальної чисельності апарату місцевої ради та її виконавчого комітету. Індикатори розвитку: високий рівень самофінансування сільських громад об’єднаних; ріст частки власних доходів місцевих бюджетів сільських територій та зменшення їх залежності від трансфертів; зростання обсягів фінансування розвитку соціальної інфраструктури сільських населених пунктів у загальному обсязі бюджетної підтримки; підвищення чисельності кредитних спілок і кооперативів у сільській місцевості, фінансової бази розвитку сільських територій; полегшення доступності до кредитних ресурсів сільських жителів і сільськогосподарських товаровиробників. Очікувані результати: збільшення частки власних доходів місцевих бюджетів сільських громад втричі проти рівня 2015 року; збільшення видатків на розвиток соціальної інфраструктури сільських населених пунктів у загальному обсязі державної бюджетної підтримки не менше, ніж у п’ять разів; зменшення витрат на фінансування закладів бюджетної сфери за рахунок скорочення їх чисельності та процесів децентралізації; ріст доходів сільського населення; формування фінансово-кредитної інфраструктури розвитку сільських територій; збільшення фінансових ресурсів місцевих бюджетів на одного сільського жителя в 1,5 рази.

5.16. Матеріально-технічне забезпечення сталого розвитку сільських територій Стратегічною метою матеріально-технічного забезпечення сталого розвитку виробництва та сільських територій є кількісне та якісне зростання капіталооснащеності галузі, спроможних забезпечити своєчасне і якісне виконання повного комплексу сільськогосподарських робіт за сучасними екологічно безпечними технологіями, підвищення продуктивності праці і доходів сільського населення та розвитку сільських територій. Досягнення стратегічної мети передбачає: – сприяння кількісному та якісному покращенню матеріально-технічної бази виробництва, переробки, зберігання, транспортування і збуту сільськогосподарської продукції; – розширення мережі сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів спільного використання сільськогосподарської техніки та участі в них домогосподарств населення; – розвиток ринку технічних послуг, ремонту та обслуговування техніки, в тому числі на умовах сільськогосподарської обслуговуючої кооперації та оренди; – сприяння перепідготовці та підвищенню кваліфікації інженерно-технічних кадрів, механізаторів широкого профілю, техніків та робітників в навчальних центрах створених при сільських громадах; – удосконалення пільгового кредитування та агролізингу технічних засобів, виробничого обладнання, впровадження лізингу худоби; – запровадження нових форм та важелів державної підтримки відтворення матеріально-технічної бази для середніх та малих форм господарювання на селі; – стимулювання оновлення основних засобів на сучасні високотехнологічні, менш енергоємні, екологічно безпечні на основі інновацій. Індикатори розвитку: зростання рівня матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва та інших видів господарської діяльності на селі;

підвищення рівня забезпечення аграрного виробництва екологобезпечними засобами виробництва; формування матеріально-технічної бази з глибокої переробки сільськогосподарської продукції; забезпечення потреб сільських жителів в об’єктах соціальної інфраструктури села. Очікувані результати: збільшення вартості основних виробничих засобів не менше ніж на 7% щорічно, у 2030 році – до рівня нормативної потреби; досягнення щорічної технологічної потреби в технічних засобах, забезпечення технологічної потреби технікою вітчизняного виробництва на рівні 55 %; забезпеченість аграрного виробництва основним засобами, що відповідають екологічним нормам ЄС, на рівні не менше 50 %.

5.17. Інвестиційне забезпечення сталого розвитку сільських територій Основними стратегічними завданнями інвестиційного забезпечення розвитку сільських територій є в частині соціальної сфери села - досягнення позитивних зрушень у забезпеченні сільського населення соціальними, культурно-освітніми, побутовими та іншими послугами, а також збереженні довкілля, в частині аграрного виробництва - створення необхідних умов для нарощування високотехнологічного і експортоорієнтованого виробництва сільськогосподарської продукції та продуктів її перероблення. З метою вирішення цього стратегічного завдання слід: – забезпечити потребу жителів села в об’єктах соціальної інфраструктури за рахунок коштів місцевих бюджетів; – надавати на ці цілі місцевим бюджетам низового рівня субвенцій з державного і регіональних бюджетів; – розширити практики реалізації інвестиційних проектів у соціальній сфері села на засадах державно-приватного партнерства; – забезпечити створення дієвого механізму компенсації частини витрат на спорудження сільськогосподарськими виробниками соціальних об’єктів у складі їх виробничих потужностей;

– забезпечити будівництво житла для працівників бюджетної сфери, які уклали довгострокові контракти працювати в сільській місцевості; – орієнтувати суб’єктів підприємницької діяльності в сільській місцевості на добровільну участь у створенні об’єктів соціальної інфраструктури села; – сформувати дієвий механізм підтримки інвестицій малого агробізнесу; – збільшити обсяги інвестицій на розвиток виробництва, зберігання і перероблення сільськогосподарської продукції у сільській місцевості; – забезпечити проведення заходів з охорони довкілля у сільській місцевості за рахунок коштів товаровиробників, державного і місцевих бюджетів; – ввести механізм компенсації вартості природоохоронних та екологозахисних об’єктів, зокрема гноєсховищ, введених суб’єктами підприємницької діяльності в сільській місцевості. Індикатори розвитку: зростання забезпечення інвестиційними ресурсами об’єктів невиробничої сфери у сільській місцевості; збільшення обсягів капітальних інвестицій на розвиток виробництва сільськогосподарської продукції; збільшення обсягів інвестицій на розвиток зберігання і перероблення сільськогосподарської продукції у сільській місцевості; зростання інвестиційних можливостей товаровиробників та досягнення оптимального співвідношення між їх власними і залученими джерелами фінансування. Очікувані результати: збільшення обсягів капітальних інвестицій на розвиток соціальної інфраструктури села за рахунок усіх джерел фінансування до рівня їх потреби по кожній об’єднаній територіальній громаді, що загалом по державі має становити не менше третини капітальних інвестицій у виробничу сферу; зростання рівня забезпечення виробництва продукції сільського господарства капітальними інвестиціями до $160–230 на 1 га сільськогосподарських угідь;

збільшення обсягів капітальних інвестицій на розвиток виробництва сільськогосподарської продукції у цінах 2017 р. до 97 млрд грн; сталі темпи приросту капітальних інвестицій у виробництво продукції сільського господарства на рівні 10-11 % у рік; співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування інвестицій товаровиробників 2 : 1; забезпечення потреби особистих селянських і фермерських господарств у залучених джерелах фінансування інвестицій у 2020 р. на 65, а в 2030 р. – на 100 % за рахунок механізму підтримки інвестицій малого агробізнесу.

5.18. Інноваційне забезпечення сталого розвитку сільських територій Стратегічною метою в інноваційному забезпеченні сільських територій є формування сприятливих умов для використання новітніх досягнень науки і техніки в усіх сферах господарювання та життєдіяльності на селі. Досягнення стратегічної мети передбачає: – розробку проектів інноваційного розвитку сільських територій, які базуватимуться на принципах сталого розвитку; – створення інституційних умов для формування ефективної системи продукування інновацій; – розширення міждисциплінарних наукових досліджень та поглиблення співпраці між різнопрофільними науковими установами; – залучення додаткових джерел фінансування науководослідної, дослідно-конструкторської і освітньої діяльності у сільському господарстві, зокрема через стимулювання інвестиційних процесів та за рахунок використання інструментів державноприватного партнерства; – впровадження та використання біотехнологій, ресурсозберігаючих та інших інноваційних технологій у виробничі процеси в сільському господарстві; – сприяння міжнародному науково-технічному співробітництву та заохочення створення спільних дослідницьких програм із

закордонними партнерами, у тому числі із залученням міжнародного фінансування та технічної допомоги; – формування дієвої інфраструктури інноваційної діяльності; – створення оптимальних інвестиційних умов для впровадження інноваційних розробок для малого бізнесу шляхом дієвої державної підтримки; – активізацію розробки і впровадження перспективних вітчизняних виробничих технології; – застосування нових енергозберігаючих технологій й енергогенеруючих систем, об’єктів малої енергетики, відновлюваних джерел енергії, орієнтованих на специфіку діяльності в сільській місцевості; – активізацію взаємодії з іноземними фондами, партнерами, програмами; – розробку і впровадження програм та системи підготовки кадрів для розвитку сільських територій; – впровадження в агропромислове виробництво результатів наукових досліджень та сприяння поширенню інновацій, шляхом забезпечення рівного доступу суб’єктів господарювання різних за розміром форм до якісних інформаційно-консультативних послуг, в тому числі, за рахунок розвитку системи дорадництва. Індикатори розвитку: створення різних стартапів бізнесу в сільській місцевості; збільшення кількості аграрних підприємств, які здійснюють інновації; зростання обсягу інноваційних товарів, робіт і послуг для сільського господарства та інших видів бізнесу на селі; активізація впровадження соціальних інновацій на селі, переш за все в сферах охорони здоров’я, соціальних послуг та освіти. Очікувані результати: щорічне створення різних стартапів бізнесу в сільській місцевості; збільшення кількості аграрних підприємств, які здійснюють технологічні інновації, до 60 %; зростання рівня охоплення сільського населення послугами в сферах охорони здоров’я, соціальних послуг та освіти за рахунок соціальних інновацій.

5.19. Розвиток сільськогосподарської інформаційно-консультаційної діяльності Стратегічною метою інформаційно-консультативного забезпечення сталого розвитку сільських територій є формування ефективної системи надання суб’єктам господарювання, сільському населенню та органам місцевого самоврядування соціальноспрямованих дорадчих послуг щодо вдосконалення практичних навичок високодохідного (прибуткового) ведення сільськогосподарської та іншої соціально-відповідальної діяльності. Досягнення стратегічної мети передбачає: – створення державної системи сільськогосподарського дорадництва з використанням науково-технічного потенціалу закладів і установ органів державної влади і Національної академії аграрних наук та забезпечення її належними кадровими, фінансовими, матеріально-технічними ресурсами; – стимулювання розвитку інноваційної інфраструктури у сільських місцевостях: громадських дорадчих служб, комерційних агроконсалтингових формувань, бізнес-інкубаторів, наукових та агротехнопарків, інноваційних кластерів тощо; – створення єдиної інформаційно-аналітичної системи агропромислового комплексу України з використанням сучасних засобів зв’язку, баз даних і знань; – формування системи поширення новітньої інформації серед сільгоспвиробників та жителів села (зокрема стосовно ринкових новин і маркетингових досліджень на аграрному ринку, агротехнологічних, організаційно-економічних та соціальних інновацій тощо), у тому числі з використанням ЗМІ, мережі Інтернет, шляхом проведення спеціальних інформаційних заходів: виставок, навчальних курсів і тренінгів, навчально – практичних семінарів, демонстраційних та інших дорадчих заходів. Індикатори розвитку: формування розвиненої на місцевому рівні цілісної системи дорадництва; збільшення відсотка охоплення інформаційними, у тому числі соціально спрямованими дорадчими послугами сільськогосподарських товаровиробників і сільського населення.

Очікувані результати: створення дієвої системи дорадництва за змішаною моделлю, в якій центральним зв’язуючим елементом має бути створена в НААН розвинена державна складова; охоплення соціально спрямованими дорадчими послугами 90% с/г виробників і сільського населення; збільшення кількості дорадників та експертів - дорадників до 2700 осіб.

VI. МОНІТОРИНГ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ Метою формування моніторингу сталого розвитку сільських територій є запровадження в практику управління ефективних механізмів прогнозування, цілепокладання та контролю на місцевому (районному), регіональному (обласному) та державному рівнях управління розвитком агропромислового виробництва та сільських територій. Дана мета передбачає виконання наступних завдань: запровадження в практику господарського і державного управління науково-обґрунтованих виробничих стандартів належного ведення сільськогосподарської діяльності, з визначенням індикативних показників освоєння сільськогосподарського потенціалу територій; опрацювання порядку розроблення, взаємоузгодження, затвердження та використання аграрних паспортів; формування системи інтегрованого моніторингу та державного контролю (нагляду) за виконанням програмних документів сталого розвитку агропромислового виробництва та сільських територій України, що передбачає: проведення інвентаризації електронних інформаційних ресурсів та створення Інформаційно-аналітичного центру при центральному органі виконавчої влади з питань аграрної політики та розвитку сільських територій; організацію в рамках Інформаційно-аналітичного центру інтегрованої інформаційно-довідкової (пошукової) мережі з забезпеченням законодавчих гарантій вільного доступу до неї сільськогосподарських товаровиробників, інших операторів аграрного ринку, представників органів місцевого самоврядування та сільського населення; впровадження в практику державного, регіонального, господарського та місцевого самоврядного управління на селі сучасних комп’ютерних технологій шляхом переходу на бездротовий електронний зв’язок, розширення використання географічних інформаційних систем, вдосконалення технічного і програмного забезпечення;

створення електронних соціально-економічних карт сільських територій та здійснення прогнозу темпів та перспектив сільського розвитку в розрізі адміністративно-територіальних одиниць. Зведення та порівняння фактичних даних моніторингу та індикативних показників аграрних паспортів здійснюється «знизу – доверху» (від району до держави) з метою врахування місцевих умов і пріоритетів розвитку, а їх аналіз та коригування програмних документів – «зверху – донизу» з метою забезпечення продовольчої безпеки держави і регіонів, а також дотримання пріоритетів у реалізації державної аграрної політики.

VII. ЕТАПИ ТА СТРОКИ РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЇ Стратегія сталого розвитку сільських територій буде реалізовуватися за трьома етапами: – обговорення та схвалення проекту Стратегії сталого розвитку сільських територій; – опрацювання на державному рівні Державної цільової, регіональних та місцевих програм сталого розвитку сільських територій до 2030 року; – виведення всіх складових Стратегії та Програми сталого розвитку сільських територій на рівень їх виконання.

Зміст ВСТУП ............................................................................................................. 3 І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ (Лупенко Ю.О., Пугачов М.І., Булавка О.Г.)............................................... 6 ІІ. СУЧАСНИЙ СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ (Лупенко Ю.О., Булавка О.Г.) ................. 9 III. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ ........................................................................... 13 3.1. Територіальна систематизація (Булавка О.Г.) ................ 13 3.2. Людський потенціал села (Булавка О.Г.,Чопенко В.М., Самофал О.В) ................... 15 3.3. Соціальний потенціал сільських територій (Булавка О.Г., Грабовська Л.В.) ...................................... 17 ІV. СТРАТЕГІЧНА МЕТА СТАЛОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ (Лупенко Ю.О., Булавка О.Г.) .............. 20 V. ОСНОВНІ НАПРЯМИ СТРАТЕГІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ ...................... 22 5.1. Удосконалення управління сталим розвитком сільських територій (Кропивко М.Ф.) ............................. 22 5.2. Формування оптимальної сільської поселенської мережі та покращення відтворення людності на селі (Булавка О.Г.) ................. 24 5.3. Соціальний захист сільського населення (Булавка О.Г, Капінус М.Р.) ............................................. 27 5.4. Поліпшення житлових умов (Булавка О.Г., Саблук Г.І.) ............................................... 28

5.5. Розвиток транспортної інфраструктури (Кісіль М.І.)......................................................................... 29 5.6. Доступність загальної освіти на селі (Булавка О.Г., Ткаченко Н.А.) .......................................... 30 5.7. Забезпечення сільських жителів якісною медичною допомогою (Булавка О.Г.) .............................. 32 5.8. Забезпечення зайнятості та підвищення рівня життя сільського населення (Могилова М.М.) ..... 33 5.9. Диверсифікація сільської економіки (Малік М.Й, Мамчур В.А) .................................................. 34 5.10. Розвиток підприємництва та малих форм господарювання на селі (Малік М.Й, Мамчур В.А) ......... 36 5.11. Розвиток сільського туризму та рекреаційної сфери на селі (Забуранна Л.В.) ........................................ 37 5.12. Розвиток сільськогосподарської обслуговуючої кооперації (Малік М.Й, Мамчур В.А) ............................... 39 5.13. Раціональне використання природно-ресурсного потенціалу сільських територій (Ходаківська О.В., Корчинська С.Г.) ............................... 40 5.14. Техногенна та екологічна безпека сільських територій (Ходаківська О.В., Корчинська С.Г.) ............................... 42 5.15. Фінансове забезпечення сталого розвитку села і сільських територій (Тулуш Л.Д.) ......................... 44 5.16. Матеріально-технічне забезпечення сталого розвитку сільських територій (Захарчук А.В., Кисіль М.І., Навроцький Я.Ф.) ................. 47 5.17. Інвестиційне забезпечення сталого розвитку сільських територій (Захарчук А.В., Кисіль М.І., Нечитайло В.В.) ................... 48

5.18. Інноваційне забезпечення сталого розвитку сільських територій (Козак М.І., Столярчук Н.М., Ксьонова О.В.) ................ 50 5.19. Розвиток сільськогосподарської інформаційно-консультаційної діяльності (Кропивко М.Ф.) ................................................................ 52 VI. МОНІТОРИНГ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ (Ксенофонтов М.М., Ксенофонтова К.Ю., Грищенко О.Ю.) ............. 54 VII. ЕТАПИ ТА СТРОКИ РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЇ (Булавка О.Г.)................................................................................................. 56

Наукове видання

Ю.О. Лупенко, М.Й. Малік, О.Г. Булавка та ін.

СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ НА ПЕРІОД ДО 2030 РОКУ Відповідальниий за випуск: М.І. Пугачов

Технічний редактор Комп’ютерна верстка

А.М. Артеменко Д.С. Сушко

Підписано до друку 12.03.2020. Формат 60х84/16. Папір офсетний. Ум. друк. арк. 3,9. Обл.-вид. арк. 1,6. Тираж 100 пр. Зам. № 14. Видання та друк – Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» 03127, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 10. Свідоцтво суб’єкта видавничої справи Сер. ДК № 2065 від 18.01.2005 р.