Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін by Національний науковий центр "Інститут аграрної економіки"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР «ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ» РАДА МОЛОДИХ ВЧЕНИХ

РОЗВИТОК АГРАРНОГО СЕКТОРУ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ЗМІН Матеріали Шостої міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених (у заочній формі)

Київ ННЦ «ІАЕ» 2014

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

УДК 631.1.016:338.432 ББК 65.32 Р 64 Редакційна колегія: Ю.О. Лупенко, В.М. Жук, М.Й. Малік, М.І. Пугачов, П.Т. Саблук, Л.І. Курило, О.М. Шпичак, О.В. Ковальова, М.І. Козак, О.А. Козак, Н.Г. Копитець, Б.В. Мельничук, О.В. Ходаківська.

Рецензенти: Кропивко М.Ф. – доктор економічних наук, професор, академік НААН; Збарський В.К. – доктор економічних наук, професор

Рекомендовано до друку вченою радою Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» (протокол № 10 від 12 листопада 2014 р.)

Висвітлено теоретичні та прикладні засади розвитку аграрного сектору в умовах трансформаційних змін. Обґрунтовано основні механізми аграрної політики держави для реалізації пріоритетів розвитку виробництва сільськогосподарської продукції та продовольства, забезпечення її конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках з урахуванням системних економічних перетворень. Розраховані на наукових працівників, професорсько-викладацький контингент вищих навчальних закладів, керівників і фахівців виробничих структур, державних органів управління, широкий загал читачів.

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

УДК 339.5:338.439.52(476) ОЦЕНКА ВЛИЯНИЯ МИРОВОЙ ТОРГОВЛИ СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННОЙ ПРОДУКЦИЕЙ И ПРОДОВОЛЬСТВИЕМ НА ВНЕШНЮЮ ТОРГОВЛЮ БЕЛАРУСИ В.С. Ахрамович, научный сотрудник, Республиканское научное унитарное предприятие «Институт системных исследований в АПК Национальной академии наук Беларуси»

Беларусь является достаточно экспортоориентированной страной в агропродовольственной сфере: обладая 0,18 % мировых сельскохозяйственных угодий и 0,13 % мировой численности населения, республика занимает значительное место в мировых объемах производства и экспорта сельскохозяйственной продукции и продовольствия – 7-е в мировом экспорте молока и молочных продуктов (сыры, масло сливочное, СЦМ, СОМ), входит в перечень 20 стран-лидеров по производству таких сельскохозяйственных товаров, как льноволокно, картофель, масло рапсовое. В связи с этим, в условиях усиления процессов международной и региональной интеграции, влияние тенденций и взаимосвязей развития мировой торговли сельскохозяйственной продукцией и продовольствием на внешнюю торговлю Беларуси бесспорно. В результате оценки влияния мировой торговли сельскохозяйственной продукцией и продовольствием на внешнюю торговлю Беларуси нами установлены следующие взаимосвязи. 1. Аграрная отрасль Беларуси является экспортоориентированной, что обусловливает значительное влияние тенденций и взаимосвязей развития мировой торговли сельскохозяйственной продукцией и продовольствием на ее внешнюю торговлю. Анализ внешней торговли сельскохозяйственной продукцией, сырьем и продовольствием Беларуси свидетельствует о том, что в настоящее время белорусский экспорт сельскохозяйственного

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

сырья, продукции и продовольствия становится крупным самостоятельным сектором национального хозяйства, в котором в последние годы формируется около 9 % ВВП и около 12–13 %, а в 2013 г. около 16 % совокупного экспортного потенциала страны (рис. 1). 18

15,6 13,4

11,3

11,5 9,2

12,8

9,4

8,1

7,3

9,1

7,4

6,9

5,3

10,8

4,0

0 2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

Год

Доля экспорта сельскохозяйственного сырья и продовольствия в общем объеме экспорта товаров, % Доля экспорта сельскохозяйственного сырья и продовольствия в ВВП, %

Рис. 1. Удельный вес агропродовольственного сектора в ВВП и общем товарном экспорте Беларуси

Анализ динамики внешней торговли сельскохозяйственным сырьем, продукцией и продовольствием Беларуси показывает, что стоимость внешнеторгового оборота за период с 2000 по 2013 г. увеличилась более чем в 5,8 раза; экспорта – в 10,5; импорта – почти в 3,6 раза. При этом внешнеторговое сальдо по группе сельскохозяйственной продукции, сырью и продовольствию в 2013 г. составило 1615,8 млн долл. США, в то время как внешнеторговое сальдо по товарам в целом имеет отрицательное значение (рис. 2).

Рис. 2. Внешнеторговое сальдо Беларуси, в том числе по сельскохозяйственной продукции и продовольствию

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

2. Интенсивное наращивание положительного внешнеторгового сальдо в торговле аграрной продукцией Беларуси в основном обусловлено наращиванием объемных параметров и в меньшей мере ростом цен, в то время как в мировом масштабе наблюдается обратная тенденция. За период 2000–2013 гг. значительное увеличение стоимости экспорта (более чем в 10 раз) произошло за счет увеличения объемов в 4, а цен только – в 2,7 раза. При этом наиболее значительные темпы роста объемов экспорта в среднегодовом исчислении отмечаются по рапсовому маслу, СОМ, говядине, мясу птицы (табл.). Уровень влияния цен и объемов на рост стоимости экспорта и импорта отдельных видов сельскохозяйственной продукции и продовольствия Беларуси, 2000–2013 гг. Наименование продукции Картофель Сахар белый Мясные консервы Яйца Свинина Овощи Плоды и ягоды Масло сливочное СЦМ Рыбные консервы Сыры и творог Колбасные изделия Говядина Мясо птицы СОМ Рапсовое масло

Среднегодовые индексы роста экспорта ИнИндекс Индекс стоидекс объемости цен мов 1,06 0,99 1,07 1,11 1,06 1,05

Среднегодовые индексы роста импорта ИнИнИндекс декс стоидекс объемости цен мов 1,27 1,12 1,14 1,00 0,95 1,05

1,12 1,15 1,16 1,18 1,20

1,13 1,09 1,09 1,14 1,19

0,99 1,05 1,07 1,03 1,01

1,12

1,05

1,06

1,19 1,32 1,26 1,18

1,14 1,23 1,16 1,15

1,04 1,08 1,09 1,03

1,21 1,23

1,09 1,10

1,11 1,12

1,19 1,08

1,11 1,03

1,07 1,05

1,25 1,26

1,17 1,18

1,07 1,07

1,09 1,34

1,05 1,3

1,04 1,03

1,35 1,38 1,39 1,44 1,57

1,22 1,27 1,24 1,32 1,49

1,11 1,09 1,13 1,09 1,05

0,96 1,16 0,99 -

0,88 1,04 0,97 -

1,09 1,12 1,03 -

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

В то же время наиболее значительные темпы роста экспортных цен в среднегодовом исчислении отмечаются по мясу птицы, СЦМ, колбасным изделиям, маслу сливочному, говядине. Факторный анализ изменения стоимости импорта Беларуси по основным видам аграрной продукции также свидетельствует о более значимом влиянии объемных параметров. Наиболее значительные темпы роста объемов импорта в среднегодовом исчислении отмечаются по сырам и творогу, свинине, овощам. 3. Сравнение мировых цен по отдельным видам продукции с ценами Беларуси показало, что по большинству товаров темпы роста цен национальных производителей значительно превышают темпы роста мировых цен. Например, по отношению к базовому периоду (2002–2004 гг.) рост цен производства мяса в Беларуси составил 230 %, экспорта – 220,4, а мировой цены – 184,1 %, по молочной продукции соответственно – 277, 301,8 и 242,7 % (рис. 3).

Рис. 3. Динамика индексов цен на мясо в мире и Беларуси Примечание. Индексы рассчитаны по методологии ФАО (базовым периодом принят средний уровень цен в 2002–2004 гг.).

Таким образом, тенденции и характер изменения цен на экспортируемую продукции Беларуси в значительной мере определяются конъюнктурой мирового рынка (особенно по молочной и мясной продукции). В то время как объемные параметры зависят в основном от состояния внутреннего рынка. 6

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

4. Учитывая сложившуюся ситуацию на мировом рынке продовольствия, наращивание экспортного потенциала аграрной продукции необходимо осуществлять исходя из уровня конкурентоспособности отечественной продукции как по ценовым, так и качественным параметрам. Установлено, что уровень ценовой конкурентоспособности оказывает определенное влияние на уровень диверсификации экспортного потенциала АПК. В связи с этим нами оценена географическая диверсификация основной экспортоориентированной белорусской продукции. Расчеты показали, что в Беларуси наиболее диверсифицирован экспорт таких товаров, как рапсовое масло, сахар (белый) и кондитерские изделия из сахара, картофель, молочные консервы, фруктовые соки, СЦМ и рыбные консервы. Помимо этого, практика свидетельствует, что на уровень диверсификации внешней торговли продовольствием наряду с конкурентоспособностью значимое влияние оказывают конъюнктура мировых рынков, уровень самообеспеченности стран и регионов, а также участие стран в региональной интеграции. Таким образом, выявленные тенденции и закономерности развития международной торговли оказывают значительное влияние на систему регулирования внешней торговли Беларуси, которая обусловлена нормами и правилами многосторонней торговой системы, в первую очередь ВТО, а также усилением процессов региональной интеграции. В связи с этим необходимо постоянно совершенствовать и адаптировать методы регулирования данного процесса, что обеспечит эффективное участие страны в мировой экономической системе.

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

УДК 330.341.1:338.432(477) СКЛАДОВІ АКТИВІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ Н.В. Беженар, аспірант∗, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки»

Галузь сільського господарства виконує важливу роль в економіці країни та житті населення, що, передусім, зумовлюється важливістю кількості та якості продуктів харчування як елементу формування продовольчої безпеки й забезпечення належного рівня здоров’я населення. Інноваційна діяльність спрямована на пошук, розробку та впровадження в господарську діяльність інновацій або нових матеріалів, продуктів, продукції, технологій, способів ведення й організації виробництва тощо. Завдяки впровадженню інновацій на макро- та мікроекономічному рівні отримують ефект, що дозволяє підвищити ефективність і рівень конкурентоспроможності суб’єктів господарювання та галузей. У цілому, за рахунок здійснення інноваційного оновлення, можна отримати додаткові надходження до бюджету, що можна використовувати для вирішення суспільно важливих галузевих та інших проблем. Останні десятиліття характеризуються зростанням впливу процесів глобалізації на економіку України, зокрема на галузі сільського господарства. Зазначена й інші обставини зумовлюють актуальність завдання підвищення рівня конкурентоспроможності галузі. Ефективно функціонуюча галузь є запорукою виконання сукупності суспільних завдань. Тому для держави важливим є налагодження дієвого функціонування галузі на основі активізації інноваційної діяльності (рис.). ∗

Науковий керівник – О.Г. Шпикуляк, доктор економічних наук, старший науковий співробітник.

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених Складові активізації інноваційної діяльності в сільському господарстві на основі створення умов щодо:

стимулювання суб’єктів господарювання до впровадження розробок, що збільшують частку доданої вартості в кінцевій продукції

розробки на галузевому та опануванні на господарському рівні інструментів співвіднесення доходів від інновацій з витратами на їх впровадженню

впровадження технологій

розробки диференційованих інноваційних стратегій залежно від стану ринку

прогресивних

впровадження передових способів організації господарської діяльності

реалізації інтелектуального потенціалу галузі

Рис. Складові активізації інноваційної діяльності в сільському господарстві

Для України характерним є сприятливість впливу ґрунтовокліматичних умов на сільське господарство. Спеціалісти галузі мають значний історичний досвід здійснення господарських процесів у галузях рослинництва та тваринництва. Тобто потенційно завдяки існуючому рівню виробництва продукція галузі може бути використана не тільки для задоволення внутрішнього попиту, а й для посилення експортної складової та зміцнення позицій держави у світі. Цим у цілому визначається експортоорієнтована спрямованість галузі. До складу сільського господарства входять галузі рослинництва та тваринництва. Тому важливим є проведення заходів з

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

активізації інноваційної діяльності в них з урахуванням галузевих особливостей. Одним із важливих акцентів здійснення заходів з активізації інноваційної діяльності на макроекономічному рівні є прагнення підвищення рівня продуктивності праці в економіці та орієнтування суб’єктів на впровадження розробок, що дозволяють збільшити частку доданої вартості в кінцевій продукції. Важливим є створення умов та орієнтування суб’єктів галузевого управління на спрямування первинних господарських одиниць на виробництво продукції з більшою доданою вартістю. У цьому відношенні приклад галузей сільського господарства є характерним. За оцінками експертів, у структурі експорту української аграрної продукції значначастка, особливо по продукції рослинництва, належить первинній сільськогосподарській продукції, наприклад, соняшнику, кукурудзі, фуражному зерну. Безперечно, важливою є і активізація інноваційної діяльності у виробництві зазначеної та іншої первинної сільськогосподарської продукції. Це пов’язано з удосконаленням технологій вирощування, організаційних схем виробництва, створенням і використанням нових високопродуктивних сортів та гібридів сільськогосподарських культур, а у тваринництві – високопродуктивних порід тварин. Необхідно продовжувати роботу в зазначеному напрямі. Проте більш перспективним є комплексне проведення інноваційного оновлення як щодо галузей виробництва, так і галузей переробки сільськогосподарської продукції. Значну увагу слід приділити інноваційному оновленню маркетингових каналів руху продукції, різним варіантам її переробки, організаційним схемам взаємодії між суб’єктами різних сфер: виробництва, переробки, логістики, транспортування, торгівлі, матеріально-технічного забезпечення тощо. З кінцевим продуктом у цьому відношенні відбувається певне перетворення, наприклад, замість соняшнику можна експортувати олію, замість фуражного зерна різні комбікорми. Дане перетворення пов’язано з працевлаштуванням додаткової чисельності осіб. При цьому в економіці здійснюється додаткова структурна трансформація. Економіка стає більш гнуч10

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

кою. З’являється можливість диференційованого використання продукції як всередині країни, так і в зовнішньоекономічному напрямі. Тобто наявність розвинутої галузі переробки дозволяє при зміні зовнішньоекономічної та внутрішньої ринкової ситуації при спаді попиту на певні види продукції задіяти в переробці інший обсяг первинної продукції та створювати іншу продукцію з більшим рівнем доданої вартості. Зважаючи на важливість галузі сільського господарства для економіки держави, необхідним є підвищення технікотехнологічного рівня виробництва, що стосується як впровадження прогресивних технологій, так і передових способів організації господарської діяльності, що відповідали б вищим рівням технологічних укладів − четвертому, п’ятому та шостому. Серед розробок можна відзначити комбіновані агрегати обробітку ґрунту, використання геоінформаційних систем як у роботі технічних спеціалістів, так і в управлінні на різних рівнях господарювання тощо. Рівень інноваційного оновлення характеризує значення держави у світі. Тому дуже важливим є державне регулювання розвитку інноваційної діяльності та, передусім, фінансування наукових досліджень і створення інноваційного середовища й інноваційної інфраструктури. На господарському рівні, навіть серед потужних транснаціональних компаній, складним є відстеження світових тенденцій щодо проведення інноваційних досліджень і розробки інновацій. На належному рівні це під силу тільки державі. Витрачені кошти на інноваційні дослідження можуть не дати результат у короткостроковому періоді й не бути окупленими в стислі терміни за результатами впровадження. Саме внаслідок цього важливим є активна роль держави для підтримання проведення інноваційних досліджень та їх фінансування. У зв’язку з цим обов’язковим є співвіднесення рівнів витрат на інноваційні дослідження та доходів від їх запровадження для підвищення продуктивності праці й внаслідок цього отримання коштів з їх компенсування. На рівні держави необхідним є визначення фун

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

даментальних і прикладних наукових напрямів та дослідження й визначення орієнтовних строків одержання результативних розробок, що можуть бути введені в господарський обіг і сприяти підвищенню рівня економічного розвитку галузі та держави. Для ринкової економіки властива циклічність розвитку − періодичне чергування етапів підйому та спаду розвитку. Здійснення інноваційної діяльності важливе для будь-якого етапу. В цьому відношенні необхідним є розробка диференційованих інноваційних стратегій. Наприклад, під час етапу економічного зростання, можливим є запровадження високотехнологічних розробок, що пов’язано з витратою значних сум коштів і ресурсів. Стосовно до галузі рослинництва виправданим буде використання технологій, пов’язаних із високим рівним внесення мінеральних та органічних добрив, використанням засобів захисту рослин, енергонасиченої техніки тощо. Навпаки, під час економічного спаду доцільно орієнтуватися на ресурсоощадливі інноваційні розробки. За цього стану ринку доцільним буде орієнтація на зменшення рівня внесення добрив, засобів захисту рослин і використання менш енергонасиченої техніки. Основою проведення інноваційних досліджень та їх впровадження у господарську діяльність є наукові кадри. Тому для держави одним із беззаперечних пріоритетів повинно бути підтримання належного рівня середньої та вищої освіти, системи підготовки наукових кадрів через аспірантуру та докторантуру, фінансування наукових досліджень і підтримання молодих науковців. Реалізація зазначених та інших заходів сприятиме підвищенню техніко-технологічного рівня сільського господарства та значення галузі в економіці.

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

УДК 65.011.8:631.115.8(476) МЕХАНИЗМ РЕОРГАНИЗАЦИИ КОЛХОЗОВ (СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННЫХ ПРОИЗВОДСТВЕННЫХ КООПЕРАТИВОВ) В РЕСПУБЛИКЕ БЕЛАРУСЬ НА СОВРЕМЕННОМ ЭТАПЕ Н.А. Бычков, кандидат экономических наук, доцент, ГП «Институт системных исследований в АПК НАН Беларуси»

Превращение колхозно-кооперативной собственности в государственные предприятия как генеральный путь развития социалистической деревни практически был обозначен в 30-е годы ХХ в. Вопросы самостоятельной хозяйственной политики колхозов, самоуправления в отношениях с государством и другими кооперативными организациями в этот период не рассматривались. Понятие коллективизации приобрело оттенок огосударствления кооперативных форм труда и собственности [1]. Послевоенный период развития кооперации в виде колхозов как формы хозяйственной организации свидетельствует, с одной стороны, о вложении огромных государственных ресурсов в экономику и социальную сферу колхозов, с другой – массовый перевод колхозов в совхозы в начале 1960-х годов и наоборот – в конце 1980-х – начале 1990-х годов [3]. В современных условиях попытка придать колхозам некий кооперативный характер с принятием Указа Президента Республики Беларусь от 2 февраля 2001 г. № 49 «О некоторых вопросах организационно-правового обеспечения деятельности колхозов» (далее – Указ № 49) также себя не оправдала. На основании правового мониторинга, проведенного Национальным центром законодательства и правовых исследований Республики Бєларусь, установлено, что колхоз в контексте Указа № 49 по сути не является производственным кооперативом [4]. За период с 2001 по 2013 г. численность колхозов (СПК) в стране сократилась с 1739 до 358, или в 5 раз [5]. Государством принято стратегичес

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

кое направление развитие колхозов (сельскохозяйственных производственных кооперативов) – преобразование их в хозяйственные общества или коммунальные унитарные предприятия [6]. Указ №49 прекращает свое действие с 1 января 2017 г. Формы преобразования В контексте Указа Президента Республики Беларусь от 17 июля 2014 г. № 349 «О реорганизации колхозов (сельскохозяйственных производственных кооперативов)» (далее – колхоз) установлено, что колхозы, действующие на основании Указа № 49, в срок до 31 декабря 2016 г. подлежат преобразованию в хозяйственные общества или коммунальные унитарные предприятия. Организационно-правовая форма юридического лица, создаваемого в результате преобразования колхоза, определяется решением общего собрания членов колхоза с соблюдением следующих требований: 1. При преобразовании колхоза в хозяйственное общество доли в уставном фонде (акции) хозяйственного общества распределяются между физическими лицами, являющимися членами преобразуемого колхоза, выразившими письменное согласие выступить учредителями этого общества, и административнотерриториальной единицей – районом, на территории которого расположен колхоз (далее – административно-территориальная единица). Размер доли административно-территориальной единицы в уставном фонде создаваемого хозяйственного общества (количество акций), определяемый в процентах, не может быть меньше значения, соответствующего соотношению между стоимостью неделимого фонда преобразуемого колхоза и размером уставного фонда этого общества. Под стоимостью неделимого фонда преобразуемого колхоза следует понимать балансовую (остаточную) стоимость основных средств на 1 января года, в котором принимается решение о преобразовании колхоза, кроме созданных (сформированных) за счет паевых взносов, имущественных вкладов, долевого фонда членов колхоза. 14

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

Если колхоз не имеет долевого фонда членов колхоза, каждому члену колхоза, выразившему письменное согласие выступить учредителем создаваемого хозяйственного общества, передается одна акция этого общества. Члены и работники колхоза вправе вносить денежные вклады в уставный фонд создаваемого хозяйственного общества с получением акций в количестве, соответствующем внесенному вкладу. Законодательство регламентирует следующие виды хозяйственных обществ: открытое акционерное общество, закрытое акционерное общество, общество с ограниченной и дополнительной ответственностью. Общество с ограниченной ответственностью является одной из возможных форм для преобразования колхоза. Однако в соответствии с Гражданским кодексом Республики Беларусь (п. 1 ст. 87) не все колхозы могут быть преобразованы в общество с ограниченной ответственностью в связи с тем, что число участников общества с ограниченной ответственностью не должно превышать 50-ти. Следовательно, большие по численности членов СПК колхозы не смогут преобразоваться в общества с ограниченной ответственностью. Преобразование колхозов в общество с дополнительной ответственностью, исходя из положений ГК Республики Беларусь, нецелесообразно, так как никаких преимуществ в налоговой сфере либо в сфере имиджа на рынке это не дает. Невозможно представить себе дополнительную ответственность участников по обязательствам созданного ими субъекта, а также их фактическую ответственность по связанным с обществом взаимным обязательствам, учитывая, что платежеспособность большинства членов колхоза невысокая и вряд ли они будут рисковать своим личным имуществом и благополучием, отвечая за ненадлежащие действия руководства. Акционерное общество является лучшей формой для преобразования колхоза. При этом, с точки зрения экономических вопросов и управления, не существует различий между преобразованием колхоза в закрытое либо открытое акционерное общес

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

тво. Единственное отличие кроется в аспекте, связанном с желанием либо нежеланием сохранять определенный состав акционеров, которые ранее были членами колхоза. Ведь приглашение к участию в акционерном обществе крупного стороннего инвестора, в т.ч. государства, как правило, предусматривает его желание видеть акционерное общество открытым. Следует указать один аспект, связанный с созданием открытого либо закрытого акционерного общества, вытекающий из Гражданского кодекса Республики Беларусь (п. 3 ст. 97), в силу которого число участников закрытого акционерного общества не должно превышать 50-ти. Принимая во внимание, что в случае преобразования колхоза в акционерное общество возникает большое количество миноритарных акционеров, в целях упорядочения системы управления предусматривается использовать институт доверительного управления акциями миноритарных акционеров вновь возникшим юридическим лицом. 2. Колхоз преобразуется в коммунальное унитарное предприятие или хозяйственное общество с долей административнотерриториальной единицы в уставном фонде 100 % (хозяйственное общество, 100 % акций которого принадлежат административно-территориальной единице), если на 1 января года, в котором принимается решение о его преобразовании, стоимость чистых активов колхоза, рассчитанная в соответствии с законодательством, меньше стоимости неделимого фонда и (или) колхоз имеет не исполненные в срок обязательства по: платежам в республиканский бюджет и (или) местные бюджеты и бюджеты государственных внебюджетных фондов; возврату полученных из республиканского и (или) местных бюджетов займов, ссуд (в том числе пролонгированных); исполненным гарантиям Правительства Республики Беларусь и (или) местных исполнительных и распорядительных органов. При этом соотношение суммы не исполненных в срок обязательств и выручки от реализации товаров, работ, услуг, полученной колхозом за год, предшествующий году, в котором при16

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

нимается решение о его преобразовании, должно быть не менее коэффициента 0,02. Если коэффициент менее 0,02, колхоз вправе преобразоваться в хозяйственное общество с соблюдением условий, установленных в п. 1. Регулирование имущественных и земельных отношений Права на земельные участки, предоставленные колхозу, переходят в порядке, установленном законодательством об охране и использовании земель, к юридическому лицу, создаваемому в результате преобразования колхоза. В случае, если колхоз не имеет правоудостоверяющих документов на находящиеся у него в фактическом пользовании земельные участки, юридическое лицо, создаваемое в результате преобразования колхоза, получает такие документы в порядке, предусмотренном законодательством. Меры экономического стимулирования (включая меры государственной поддержки в т.ч. оказания финансовой помощи), установленные актами законодательства колхозу, сохраняют свое действие в отношении юридического лица, созданного в результате преобразования колхоза. Однако в случае продажи в период оказания этих мер предприятий как имущественных комплексов коммунальных унитарных предприятий, созданных в результате преобразования колхоза, или принадлежащих административнотерриториальной единице долей в уставном фонде (акций) хозяйственного общества, созданного в результате такого преобразования колхоза, действие этих мер прекращается. В случае отчуждения акций миноритарных акционеров (физических лиц) хозяйственного общества, созданного в процессе преобразования колхоза, возникает преимущественное право их приобретения у государства [7].При намерении продать акции акционер (участник) обязан заказным письмом направить уведомление в облисполком с указанием цены их продажи либо разместить заявку о продаже акций в Белорусской котировочной автоматизированной системе открытого акционерного общества «Белорусская валютно-фондовая биржа» (далее – БЕКАС).

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

Если в течение 90 календарных дней со дня получения облисполкомом уведомления о намерении продать акции либо со дня размещения заявки о продаже акций в БЕКАС облисполкомом не принято решение об их приобретении по заявленной цене, такие акции могут быть проданы любому третьему лицу по цене не ниже заявленной. О принятом облисполкомом решении о приобретении либо об отказе от приобретения акций акционер, направивший уведомление о намерении продать акции, письменно информируется в течение 10 календарных дней со дня принятия соответствующего решения, а при размещении заявки о продаже акций в БЕКАС информируется также открытое акционерное общество «Белорусская валютно-фондовая биржа». Открытое акционерное общество «Белорусская валютнофондовая биржа» ежедневно информирует облисполкомы о размещенных заявках, о продаже акций в БЕКАС и о сделках с акциями, совершаемых в торговой системе биржи. Преимущественное право государства на приобретение акций миноритарных акционеров не распространяется на случаи: дарения акций близким родственникам (родителям, детям, супругу(е), родным братьям и сестрам, внукам, бабушке и дедушке), а также родителям супруга(и); перехода права собственности на акции в связи со смертью участника соответствующего юридического лица; обмена акций хозяйственных обществ при реорганизации; выкупа акционерным обществом акций этого общества по требованию его акционеров; обращения взыскания на акции по решению суда. Отчуждение новым собственником акций, приобретенных в результате дарения, осуществляется аналогично. В случае отчуждения акций с нарушением установленного преимущественного права на их приобретение облисполком имеет право в течение 90 календарных дней требовать в судебном порядке перевода на них прав и обязанностей приобретателя таких акций.

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

Список использованных источников 1. Власов Н. С. Неделимые фонды и структура средств в колхозах /Н. С. Власов, И. Н. Назимов. – М.: Мосполиграф,1930. – 214 с. 2. Рекомендации по обеспечению соблюдения и защите интересов государства при реорганизации сельскохозяйственных производственных кооперативов (колхозов): Государственный комитет по имуществу Республики Беларусь от 08.02.2013 г. № 12-8-11/884/вн. 3. Бычков Н. А. Аграрное кооперирование: теория, методология, практика: монография /Н. А. Бычков. – Минск: Белорусский НИИ аграрной экономики, 2000. – 252 с. 4. О правовом мониторинге Указа Президента Республике Беларусь от 2 февраля 2001 г. № 49 «О некоторых вопросах организационно-правового обеспечения деятельности колхоза»: Национальный центр законодательства и правовых исследований Республики Беларусь от 05.04.2013 г. № 03-1/482. 5. Бычков Н. А. Эффективность организационноинституциональных преобразований АПК: состояние, проблемы, рекомендации: монография /Н. А. Бычков; под ред. А.П. Шпака. – Минск: Институт системных исследований в АПК НАН Беларуси, 2014. – 183 с. 6. Указ Президента Республики Беларусь от 17 июля 2014 г. № 349 «О реорганизации колхозов (сельскохозяйственных производственных кооперативов) / Эталонный банк данных правовой информации Респ. Беларусь [Электронный ресурс]. – Минск. – Режим доступа: http://www.pravo.by – Дата доступа: 23.07.2014. 7. Указ Президента Республики Беларусь от 16 ноября 2006 г. № 677 «О некоторых вопросах распоряжения имуществом, находящимся в коммунальной собственности и приобретения имущества в собственность административно- территориальных единиц» / Эталонный банк данных правовой информации Респ. Беларусь [Электронный ресурс]. – Минск. – Режим доступа: http://www.pravo.by – Дата доступа: 23.07.2014.

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

УДК 331.446.4 СОЦІАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ЯК НЕФОРМАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ АГРАРНОГО РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ І.В. Білик, аспірант∗, Львівський національний університет ім. І. Франка

В інституційному механізмі аграрного ринку праці розрізняють формальні та неформальні інститути, що регламентують взаємодію індивідів і груп у соціально-трудовій сфері. До неформальних інститутів відносять традиції та звичаї; норми і правила поведінки; етичні норми; національні, релігійні, місцеві та сімейні традиції; звички людей; громадські організації; інститути неповної, тимчасової, неформальної зайнятості; неформальні домовленості щодо регулювання тривалості робочого часу, форми та обсягу виплати заробітної плати (тіньові схеми) [2, 3]. Одним із важливих, але малодосліджених неформальних інститутів аграрного ринку праці є соціальний капітал. У другій половині XX ст. було розроблено теорію соціального капіталу, яка відображає зростання ролі нематеріального нагромадження капіталу в розвитку людства. Згідно з нею соціальний капітал трактується як сукупність усіх виробничих якостей працівника – здобуті знання, навички, мотивація та енергія, які використовуються у процесі виробництва економічних благ. В аграрному секторі економіки соціальний капітал базується на використанні висококваліфікованих, фізично здорових працівників, які мають достатні знання для того, щоб ефективно використовувати складне устаткування та сучасні технології виробництва, які здатні збирати й аналізувати великий масив інформації, а також матеріально зацікавлені в кінцевих результатах економічної діяльності. ∗

Науковий керівник – Є.Й. Майовець, доктор економічних наук, професор.

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

Поняття «соціальний капітал» здебільшого трактується як певний потенціал суспільства або його частини, що виникає як результат наявності довіри між його членами [1]. В аграрній сфері соціальний капітал визначається здатністю частини сільського населення (та можливої залученої за певних умов додаткової робочої сили) реалізувати свої здібності до праці в даній галузі. На процес формування і накопичення соціального капіталу в аграрному секторі впливає низка факторів, зокрема: природнокліматичні умови, сезонність виробництва, ступінь впровадження новітніх технологій в аграрне виробництво, рівень платоспроможного попиту населення і суб’єктів аграрного бізнесу. Фактори, які впливають на формування соціального капіталу на селі, можна поділити на дві групи: мікрофактори (мотивація, організаційна форма підприємництва, політика формування виробничих груп, традиції, ментальність, індивідуальна трудова поведінка); макрофактори (державна політика щодо розвитку села, законодавча база, конкурентне середовище, наукові розробки, сукупний потенціал сільського розвитку і господарювання, суспільні інституції та інститути). Динамічний розвиток сільського господарства – це не тільки нарощування виробництва, а й збалансована структурна політика, здійснювана шляхом підтримки конкурентоспроможності малотоварного сектору; вирівнювання доходів сільського населення; боротьба з бідністю та безробіттям через створення якісних робочих місць; протидія урбанізації та запобігання міграції сільської молоді до великих економічних центрів; подолання інформаційної ізольованості села; збереження традиційного укладу життя на селі, цінностей селянської культури; посилення інституційної структури формування людського капіталу; стимулювання виробництва якісного продовольства і підтримка безпеки продуктів харчування; відновлення агробіоценозів, захист навколишнього природного середовища від наслідків сільськогосподарської діяльності.

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

Досягнути ефективного розвитку аграрного ринку праці можливо за умови забезпеченості не тільки необхідним комплексом аграрних матеріальних (фінансового, фізичного, природного) капіталів, але й за умов розвитку та вдосконалення неформальних інститутів, зокрема й соціального капіталу аграрного ринку праці. Розвиток неформальних інститутів ринку праці даної галузі сприятиме підвищенню суспільної значущості результатів сільськогосподарської діяльності і завдяки цьому забезпечуватиме насамперед збільшення особистих доходів працівників, а також галузевих і національного доходу країни. Ефективне формування та використання соціального капіталу аграрної сфери економіки можливе за умови формування належного рівня інвестиційної привабливості українського сільськогосподарського виробництва, що залежить не тільки від високої природної родючості ґрунтів, сприятливих природних умов, виробничих потужностей сільгоспвиробників, а й від політики держави як регулятора економічних процесів і потенційного інвестора стратегічних галузей виробництва, науки, формування можливостей ефективного використання неформальних інститутів аграрного ринку праці та, в результаті, створення сприятливого життєвого середовища на селі. Список використаних джерел 1. Людський капітал на селі: наукові основи, стан, проблеми розвитку : монографія / О. М. Бородіна; Ін-т аграр. економіки УААН. – К., 2003. – 276 c. 2. Корнієнко І. Український аграрний сектор: тенденції та альтернативи розвитку / І. Корнієнко // Економіка України. – 2012. – № 4. – С. 88-95. 3. Курило Л. І. Розвиток інтелектуального капіталу в аграрній сфері України : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня д-ра екон. наук : спец. 08.00.03 «Економіка та управління національним господарством» / Л. І. Курило. – К., 2013. – 36 с. 22

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

УДК 339.137:633.1 МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПАРАМЕТРІВ ПЛАТОСПРОМОЖНОГО ПОПИТУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ЗА УМОВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОВНОЦІННОГО СПОЖИВАННЯ ПРОДУКТІВ ХАРЧУВАННЯ О.В. Боднар, кандидат економічних наук, старший науковий співробітник, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки»

Купівельна спроможність населення, яка виявляється зокрема через рівень споживання продуктів харчування, в багатьох випадках є визначальною ланкою у ціновому ланцюгу від виробництва сільськогосподарської сировини до роздрібної реалізації продовольства. За умов значних темпів інфляційних процесів і девальвації національної валюти визначення параметрів платоспроможного попиту набуває особливої гостроти з позицій продовольчої безпеки держави. Нами пропонується методика визначення розміру заробітної плати, яка передбачає врахування наступних орієнтирів продовольчої безпеки держави: рівня продовольчого споживання відповідно до норм, рекомендованих МОЗ, що забезпечує параметри продовольчої достатності, а також показники цінової і продовольчої доступності продуктів харчування. Методика визначення розміру заробітної плати передбачає врахування критерію продовольчої доступності по всьому раціону харчування, який визначається через частку витрат на продовольство у сімейному бюджеті. Враховуючи реальну ситуацію в Україні, запропоновано два методичні підходи. У першому використано показник питомої ваги витрат на харчування при споживанні продовольства на рівні раціональних норм. Для його визначення враховуються витрати на харчування та сукупні витрати в останній за доходом групі населення, де споживання продовольства є найбільш наближеним до раціональних норм, а також проводиться дооцінювання цих показників.

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

Другий підхід передбачає визначення розміру заробітної плати для забезпечення споживання продуктів харчування на рівні раціональних норм з урахування питомої ваги витрат на продовольство в окремих країнах Європи. Про вищий рівень цінової доступності продуктів харчування у країнах Європи свідчить значна частка витрат на харчування поза домом у загальній сумі витрат. Алгоритм першого підходу складається з поетапного визначення таких показників: 1. Розмір сукупних витрат однієї особи на харчування протягом місяця за умов споживання на рівні раціональних норм з урахуванням витрат на харчування поза домом і споживання безалкогольних напоїв, який визначають за формулою: , де

– сукупні витрати за умов споживання на рівні ра-

ціональних норм з урахуванням витрат на харчування поза домом і споживання безалкогольних напоїв на одну особу в місяць, грн; –коефіцієнт коригування на витрати на харчування поза домом і споживання безалкогольних напоїв по групах населення, де споживання продуктів харчування є найбільш наближеним до рівня раціональних норм; – раціональна норма споживання і-го продукту харчування, кг; – середньорічна споживча ціна і-го виду продовольства, грн. 2. Коефіцієнт коригування на витрати на харчування поза домом і споживання безалкогольних напоїв обчислюють за формулою:

, де j – група населення, в якій споживання продуктів харчування є найбільш наближеним до рівня раціональних норм; 24

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

– сукупні витрати на харчування включаючи витрати на харчування поза домом і споживання безалкогольних напоїв в j-й групі населення на одну особу в рік, грн; – сукупні витрати на харчування за виключенням витрат на харчування поза домом і споживання безалкогольних напоїв у j-й групі населення на одну особу в рік, грн. 3. Розмір загальних сукупних витрат однієї особи протягом місяця за умов споживання на рівні раціональних норм визначають за формулою: , де

– частка сукупних витрат на харчування у загаль-

них витратах при споживанні продуктів харчування на рівні раціональних норм. 4. Частку сукупних витрат на харчування за умов споживання продовольства на рівні раціональних норм обчислюють за формулою: , де Rk – раціональна норма споживання к-го продукту харчування, кг; k – продукт харчування, споживання якого нижче раціональних норм; – фактичний рівень споживання k-го продукту харчування в j-й групі населення, кг; j – група населення, де споживання продуктів харчування є найбільш наближеним до рівня раціональних норм; – середньорічна споживча ціна k-го виду продовольства, грн;

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

–

загальні сукупні витрати у групах населення, де

споживання продуктів харчування є найбільш наближеним до рівня раціональних норм на одну особу в рік, грн;

–

співвідношення споживання k-го виду продукту

харчування між раціональною нормою і рівнем споживання в j-й групі населення. – коефіцієнт зростання рівня споживання k-го продукту харчування на 1% зростання сукупних витрат у j-й групі населення. 5. Співвідношення споживання k-го виду продукту харчування між раціональною нормою і рівнем споживання у групі населення, де споживання продуктів харчування є найбільш наближеним до рівня раціональних норм знаходять за формулою:

. 6. Коефіцієнт збільшення рівня споживання продуктів харчування на 1 % зростання сукупних витрат розраховують за формулою: , де

–

загальні сукупні витрати у попередній групі

населення, де споживання продуктів харчування є найбільш наближеним до рівня раціональних норм на одну особу в рік, грн;

– фактичний рівень споживання k-го продукту харчування у попередній групі населення, де споживання продуктів харчування є найбільш наближеним до рівня раціональних норм на одну особу в рік, кг. Для розрахунку коефіцієнта збільшення рівня споживання продуктів харчування на 1 % зростання сукупних витрат слід вибрати той вид продуктів харчування, де співвідношення у рівні споживання між групами населення j та j-1 є нижчим. 26

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

7. Розмір необхідної заробітної плати для забезпечення споживання продуктів харчування на рівні раціональних норм визначають за формулою: , де

– середньомісячна заробітна плата в цілому по Ук-

раїні, грн; ЗВс – розмір загальних сукупних витрат однієї особи протягом місяця в середньому по Україні, грн. Відмінність алгоритму другого підходу полягає в тому, що у третьому пункті показник розміру загальних сукупних витрат 1 особи протягом місяця за умов споживання на рівні раціональних норм з урахуванням питомої ваги витрат на продовольство в окремих країнах Європи визначають за формулою: , де

–

частка сукупних витрат на харчування у зага-

льних витратах у країнах Європи. Усі інші показники: розмір сукупних витрат однієї особи на харчування протягом місяця за умов споживання на рівні раціональних норм; коефіцієнт коригування на витрати на харчування поза домом та споживання безалкогольних напоїв; розмір загальних доходів однієї особи на місяць; розмір необхідної заробітної плати для забезпечення споживання продуктів харчування на рівні раціональних норм з урахуванням питомої ваги витрат на продовольство в окремих країнах Європи визначаються за формулами, наведеними вище. Визначений за запропонованою методикою розмір заробітної плати може бути орієнтиром для органів державної влади, керівників обласних і районних адміністрацій відносно забезпечення працездатного населення можливості харчуватися на достатньому рівні, який свідчить про продовольче благополуччя, за умов помірної динаміки цін – про доступність продуктів харчування.

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

УДК 330.322(477) УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ В АГРОПРОДОВОЛЬЧОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ Л.М. Болдирєва, кандидат економічних наук, доцент, Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка

Зважаючи на збільшення проблем, пов’язаних зі світовою продовольчою безпекою, зростаючим попитом на продовольство, на Україну покладаються особливі сподівання та відповідальність за нарощування обсягів сільськогосподарського виробництва. Про міцну й потужну основу нашої країни свідчить її особливий аграрний потенціал: чорноземи, вигідне географічне розташування щодо експортних ринків, глибоководні порти, розвинена інфраструктура, зокрема розвинений конкурентоспроможний вітчизняний аграрний ринок тощо. Україна поступово перетворюється на вагомого гравця на світовому аграрному та продовольчому ринках. Країна займає провідні місця у торгівлі зерновими й олійними культурами, експортує значні обсяги молочної продукції та соняшникової олії тощо. Проте її агропродовольчий сектор потребує суттєвих інвестицій для забезпечення динамічного розвитку і виходу на передовий рівень технологій та якості продукції. Завдяки впровадженню реформ в агропромисловому секторі економіки вдалося істотно збільшити обсяги залучених інвестицій. Зокрема, темпи зростання капітальних інвестицій в сільське господарство за останні 7 років становили 191 %, а в цілому по економіці – 116 %. Обсяги прямих іноземних інвестицій у сільськогосподарське виробництво в 2012 р. зросли на 5,3 % порівняно з попереднім роком. Близько 60 % іноземних інвестицій в АПК йдуть на розвиток виробництва експортної продукції, а саме зерна, насіння соняшнику, ріпаку та сої [1]. Структуру капітальних інвестицій в основний капітал за видами економічної діяльності України за досліджуваний період (2009–2013 рр.) наведено в табл. 1. 28

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

1. Структура капітальних інвестицій в основний капітал за видами економічної діяльності України у 2009–2013 рр., % Вид економічної діяльності

Рік

Відхилення (+,-) 2012 р. до 2010 р. 2011 р. 0,9 п.п. - 1,1 п.п.

2010 2011 2012 Промисловість 34,2 36,2 35,1 Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг і надання послуг підприємцям 21,7 17,7 12,3 - 9,4 п.п. Діяльність транспорту і 17,0 16,5 13,5 - 3,5 п.п. зв’язку Сільське господарство, мисливство, лісове господарство 7,2 7,7 6,6 - 0,6 п.п. Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку 6,9 7,3 8,5 1,6 п.п. Будівництво 2,9 3,6 12,7 9,8 п.п. Інші види діяльності 10,1 11,0 11,3 1,2 п.п. Всього 100 100 100 х Джерело: [2, с. 207; 3, с. 209; 4, с. 201], власні розрахунки.

- 5,4 п.п. - 3 п.п. -1,1 п.п. 1,2 п.п. 9,1 п.п. 0,3 п.п. х

Аналіз даних табл. 1 свідчить, що лідерами із залучення інвестицій залишаються промисловість, діяльність транспорту і зв’язку, будівництво. Зменшується частка залучення капітальних інвестицій в сільське господарство, мисливство, лісове господарство. Так, у 2012 р. частка капітальних інвестицій в основний капітал сільського господарства, мисливства, лісового господарства становила 6,6 %, що на 1,1 в.п. менше ніж у попередньому 2011 р. і на 0,6 в.п. менше ніж у 2010 р. Саме цей факт свідчить про те, що іноземні інвестиції залучаються в аграрний сектор економіки в обмежених обсягах, а їхня частка в загальній структурі вкладень поки що незначна. Наприклад, у 2011 р. 14,5 % і 4,3 % загального обсягу експорту України припадало на експорт сільськогосподарської продукції та продуктів харчування відповідно. Обсяги прямих іноземних інвестицій (акціонерний капітал) в агропродовольчий сектор економіки за досліджуваний період (2009–2013 рр.) наведено в табл. 2.

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

2. Обсяги прямих іноземних інвестицій (акціонерний капітал) в агропродовольчий сектор економіки у 2009–2013 рр., млн. дол. США

Сільське господарство, мисливство, лісове господарство Рибальство, рибництво Виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів Всього

Відхилення (%) 2012 р. до

Рік

Вид економічної діяльності 2010

2011

2012

2010 р.

2011 р.

838,7

813,4

800,7

95,5

98,4

13,8

14,1

12,8

92,8

90,8

1820,5 2065,7 3070,6

168,7

148,5

2673 2893,2 3884,1

145,3

134,3

Джерело: [5, с. 84; 6, с. 19], власні розрахунки.

Аналіз даних табл. 2 свідчить, що обсяги прямих іноземних інвестицій (акціонерний капітал) в агропродовольчий сектор економіки за досліджуваний період збільшуються тільки у виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів. Так, у 2012 р. порівняно з 2011 р. їх кількість зросла на 48,5 %, а порівняно з 2010 р. – на 68,7 %. Стабілізація земельних відносин і поступове формування потужних аграрних компаній дало змогу лише протягом 2010– 2011 рр. залучати щороку в аграрний сектор понад 1 млрд дол. через розміщення ІPO та випуск корпоративних боргових зобов’язань. Зростання обсягів інвестицій призводить до збільшення виробництва й експорту аграрної продукції. У свою чергу валютні надходження збільшуються за рахунок експорту аграрної продукції. Зокрема, планувалося, що лише реалізація зерна врожаю 2011 року на експорт в обсязі 23 млн т принесе Україні понад 5,5 млрд дол. валютного виторгу [7]. Отже, Україна на даний момент є великим гравцем на глобальному ринку сільгосппродукції, але зростання врожаїв обмежене в результаті недостатніх обсягів інвестицій. На вільний доступ до іноземних коштів можуть розраховувати лише найбільші 30

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

вертикально інтегровані агрохолдинги, які вже не перший рік співпрацюють із західними фінустановами, серед них: «Миронівський хлібопродукт», «Мрія», «Астарта», Кernel, Ukrlandfarming, «Нібулон». В агропродовольчому секторі України необхідно збільшувати урожайність зернових за прикладом Польщі. У цілому підвищення продуктивності сільського господарства на 30 % (тоді б наша країна наздогнала Польщу) дозволило б збільшити ВВП України на 4,4 % у середньостроковій перспективі та на 12,5 % – у довгостроковій. Список використаних джерел 1. Сільське господарство є стратегічною галуззю для України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukranews.com/uk/news/ economics/2013/. 2. Статистичний щорічник України за 2010 рік / Державна служба статистики України; за ред. Осауленка О.Г. – К. : ТОВ «Август Трейд», 2011. – 560 с. 3. Статистичний щорічник України за 2011 рік / Державна служба статистики України; за ред. Осауленка О.Г. – К. : ТОВ «Август Трейд», 2012. – 560 с. 4. Статистичний щорічник України за 2012 рік / Державна служба статистики України; за ред. Осауленка О.Г. – К. : ТОВ «Август Трейд», 2013. – 552 с. 5. Україна та країни СНД, 2011 : статистичний збірник / Державна служба статистики України. – К., 2012. – 98 с. 6. Інвестиції зовнішньоекономічної діяльності України у 2012 році : статистичний бюлетень / Державна служба статистики України. – К., 2013. – 38 с. 7. Агропродовольчий сектор України потребує суттєвих інвестицій [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrinform.ua/ukr/news/ agroprodovolchiy_sektor_ukraiini_potrebue_sutte_vih_investitsiy_eks pert_40442.

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

УДК 636.034:631.11 ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ГАЛУЗІ МОЛОЧНОГО СКОТАРСТВА В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ О.М. Васильченко, молодший науковий співробітник, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки»

Запровадження ринкової економіки створило економічні та правові передумови для формування нових підприємницьких структур в аграрній сфері, для яких властиві вільний вибір роду діяльності та побудова якісно нових відносин у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання. У цих утвореннях з’явилась можливість управляти на основі таких рис як самостійність, ініціативність, цілеспрямованість та творче мислення. На перший план вийшли пріоритети приватної власності, яка є економічною основою ринкових відносин, відкриваючи простір для їх функціонування та розвитку. Процес реформ підприємницьких структур умовно можна розділити на два етапи. На першому колгоспи та радгоспи трансформувалися у колективні сільськогосподарські підприємства, на другому – у нові структури ринкового типу на основі приватної власності. Затяжна перехідний період особливо негативно позначився на розвитку тваринницьких галузей у сільськогосподарських підприємствах, зокрема і молочного скотарства, де найбільш уповільнений рух капіталу. Процес реформування галузі в першу декаду кардинальних змін характеризувався значним спадом виробництва молока, суттєвим зменшенням поголів’я корів, низьким рівнем їх продуктивності, низькою якістю молочної сировини, лібералізацією цін, яка переважно діяла не на користь виробника, порушенням зв’язків між сферами АПК, задіяними у виробництві молока та молочних продуктів, масштабним розукрупненням великих колгоспів та радгоспів, розпорошенням та втратою основних виробничих фондів галузі та багато іншого. Економічному розвитку галузі перешкоджала відсутність економічного інтересу 32

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

суб’єктів господарювання, неефективна державна підтримка галузі, її інвестиційна непривабливість, погане матеріально-технічне забезпечення та інші фактори. До того ж спочатку були відсутні ринкові інститути та інституції, неефективною тривалий час залишалася транспортна мережа, інфраструктура постачання та технічне обслуговування, мали місце проблеми у фінансовій сфері (криза неплатежів, ненадійність фінансових інститутів), нерозвинута законодавча база, зростання економічних правопорушень та інші. Частина названих проблем перейшла і в другий етап реформ у сільському господарстві (з 2000 р. до теперішнього часу). Однак поступово виокремилася група сільськогосподарських підприємств, які взяли курс на молочну спеціалізацію, досягли значних успіхів у розвитку галузі, доказуючи, що прибуткове молочне скотарство при застосуванні новітніх технологій і систем менеджменту може бути досягнуто і за сучасних умов. Це переважно великотоварні господарства, частка яких у структурі товарної продукції постійно зростає. Наведемо основні негативні та позитивні особливості молочного скотарства в сільськогосподарських підприємствах, зумовлені переходом до ринкової економіки (табл.). Наслідки трансформації молочного скотарства у сільськогосподарських підприємствах Позитивні ознаки Можливість впровадження нових технологій, які відповідають найпрогресивнішим світовим стандартам Доступ до інформації Участь у громадських організаціях та різного роду об’єднаннях Закордонні стажування та обмін досвідом із зарубіжними фермерами Новітні методи організації виробництва Відповідність світовим цінам Стандарти якості продукції Рентабельність галузі Позитивні прояви глобалізації Креативні системи управління Джерело: складено автором.

Негативні ознаки Скорочення поголів’я корів Щорічні темпи зменшення обсягів виробництва молока Застарілі методи організації виробництва Зношеність основних фондів галузі Відсутність кваліфікованих спеціалістів та безініціативність працюючого персоналу Волатильність цін Низька якість продукції Збитковість галузі Негативні прояви глобалізації Неефективна державна підтримка

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

Багато в чому розвиток молочного скотарства у сільськогосподарських підприємствах був зумовлений здійснюваною державною аграрною політикою протягом трансформаційного періоду. Досвід найрозвинутіших країн світу засвідчує про регульованість та навіть надмірну регульованість окремих сегментів аграрного сектору, серед яких особливо виділяється молочне скотарство. З боку інституціональної системи в цілому та окремих інститутів ринкового і державного впливу за час реформ було прийнято ряд вагомих актів нормативно-правового характеру, в тому числі безпосередньо таких, що стосуються розвитку молочного скотарства. До їх числа відносяться: Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України», Закон України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 р.», Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 р.», Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 р.», Закон України «Про молоко та молочні продукти», Закон України «Про ветеринарну медицину», Закон України «Про ціни та ціноутворення», Закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» та інші. Фінансова підтримка з державного бюджету сільськогосподарських товаровиробників здійснюється за 16 основними бюджетними програмами, які охоплюють всі напрями діяльності аграрних підприємств, включаючи надання безвідсоткових кредитів фермерським господарствам, здешевлення банківських кредитів та страхових премій, надання допомоги в придбанні складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва. Що стосується молочного скотарства, то видатки з Державного бюджету України направляються за такими основними програмами: бюджетна дотація за вирощену та здану на забій і переробку ВРХ, за екологічно чисте молоко для виготовлення спеціальних продуктів дитячого харчування, на проведення ідентифікації і реєстрації поголів’я корів ВРХ, за приріст поголів’я корів молочного напряму продуктивності власного відтворення, за закуплені племінні нетелі або племінні корови молочного напряму продук34

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

тивності, за закуплених телиць у особистих селянських господарствах. Також фінансується з Державного бюджету селекція у тваринництві, здійснюється фінансова підтримка підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення короткострокових та довгострокових кредитів, на запобігання розповсюдження збудників інфекційних хвороб тварин. Крім того, діють спеціальні режими оподаткування діяльності у сфері сільського господарства та рибальства. Отже, в підсумку зазначимо, що негативні прояви трансформаційного періоду галузі молочного скотарства в сільськогосподарських підприємствах мали місце переважно в першій декаді здійснюваних реформ. Тоді ж було закладено основні принципи державної політики щодо регулювання галузі. Якщо перший етап реформ характеризувався кризовими явищами в галузі, то протягом другого етапу сформувалася група сільськогосподарських підприємств з тривалою позитивною динамікою, які поступово перетворюватимуться в гарантів забезпечення країни якісною молочною продукцією за світовими стандартами. УДК 336.1:352 ТРАНСФОРМАЦІЯ МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН ЯК ПЕРЕДУМОВА ПРОГРЕСУ БЮДЖЕТІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ Ю.О. Герега, аспірант∗, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки»

Сучасний стан міжбюджетних відносин в Україні визначається надмірною централізацією фінансових ресурсів, невідповідністю зобов’язань і доходів органів місцевого самоврядування, складністю та неефективністю механізмів бюджетних трансфертів, а також відсутністю системи дієвих стимулів нарощування доходів у регіонах [5]. ∗

Науковий керівник – Ю.О. Лупенко, доктор економічних наук, професор, академік НААН

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

Для вирішення цих проблем слід враховувати, що головним елементом фінансів місцевих органів влади є видатки. Саме з видатків варто починати аналіз фінансових систем цих органів влади. Видатки є точним відображенням функцій та завдань, що покладаються на місцеву владу. Видатки місцевих бюджетів – це економічні відносини, які виникають у зв'язку з фінансуванням власних і делегованих місцевим органам влади повноважень. Використання місцевих бюджетних коштів безпосередньо пов’язано з виконанням державою та органами місцевого самоврядування покладених на них завдань, найважливішими з яких є регулювання суспільного відтворення, задоволення потреб населення, управління державою, забезпечення охорони правопорядку, функціонування національної оборони, охорона навколишнього природного середовища, здійснення міжнародного співробітництва тощо [1]. Однією з проблем розвитку місцевого самоврядування в Україні є обмеженість фінансових ресурсів, які не повною мірою забезпечують виконання повноважень, делегованих державою місцевим органам влади. Окрім перегляду податкової бази для збільшення власних доходів місцевих бюджетів, постає потреба у підвищенні ефективності та результативності використання тих бюджетних ресурсів, які існують на сьогодні. Зокрема, це стосується фінансування бюджетних установ. Метод планування бюджету на один рік, який використовують нині, стримує ефективне управління бюджетом та прийняття стратегічних рішень щодо розвитку міста. Для бюджетного процесу у всіх регіонах України слід впроваджувати програмно-цільовий метод. Практика формування місцевих бюджетів залишається недосконалою, наразі в ній простежують істотні суперечності: 1) між процесами формування місцевих бюджетів і їх виконанням; 2) відбуваються два протилежних процеси: спад виробництва (який веде до скорочення дохідної частини місцевих бюджетів, що негативно впливає на грошово-кредитну систему, посилюється інфляція, зростають ринкові ціни) та необхідність збіль36

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

шення видатків на соціальні програми за обмеженості бюджетних асигнувань для їх фінансування; 3) всі джерела доходів бюджетів формуються за затвердженими нормативами з урахуванням фіксованих цін, а витрачання бюджетних коштів відбувається за ринковими цінами за відсутності окремих державних цін для бюджетних організацій; 4) бюджетними коштами користуються всі громадяни, які за законодавством мають рівні права на їх розмір (відвідування лікарень, шкіл, дитячих садків), водночас доходи населення значно різняться; 5) формування дохідної частини бюджетів за рахунок джерел, які до моменту затвердження бюджетів ще законодавчо не прийняті, що стримує їх своєчасне надходження та створює труднощі фінансування невідкладних видатків; 6) прийняті урядом конкретні нормативи формування місцевих бюджетів не враховують багатьох фінансових особливостей регіонів; 7) метод, який існує в розподіленні фінансових ресурсів за ланками бюджетної системи, носить значною мірою конфіскаційний характер, що не може сприяти економічному росту, підвищенню заінтересованості регіонів у розвитку своєї фінансової бази. У свою чергу це не дозволяє якісно вирішувати проблеми соціального захисту населення [3]. Аналіз проблем функціонування місцевих бюджетів як базового рівня бюджетної системи, а також теорії та практики існування бюджетних систем у країнах з ринковою економікою дає змогу зробити висновки щодо здійснення заходів, спрямованих на покращання умов формування місцевих бюджетів: 1) необхідно чітко розподілити компетенції (функції) щодо вирішення конкретних завдань між центральними органами влади та органами регіонального і місцевого самоврядування й поступово здійснювати перехід до децентралізації державних фінансів. Так, на державному рівні (за рахунок коштів державного бюджету) повинні фінансуватися лише ті видатки, що пов'язані з забезпеченням загальнодержавних потреб: оборона країни, утримання законодавчої і виконавчої влади, розвиток фундаменталь

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

ної науки, структурна перебудова економіки. За рахунок централізованих фінансових джерел повинні також фінансуватися видатки на вирівнювання соціальної забезпеченості регіонів. Фінансові ж проблеми місцевого рівня раціонально вирішувати за рахунок коштів відповідних бюджетів; 2) необхідно вдосконалити механізм міжтериторіального фінансового вирівнювання за рахунок створення спеціальних бюджетних фондів фінансового вирівнювання територій; 3) перерозподіл доходів між бюджетами одного рівня доцільно було б здійснювати з урахуванням податкової спроможності територій та мінімального рівня, до якого повинні вирівнюватися фінансові можливості цих територій. З огляду на це назріла необхідність визначення обґрунтованого нормативу бюджетної забезпеченості кожної області, району, міста з урахуванням економічного, соціального, природного й екологічного стану відповідних територій. Існування таких показників дасть змогу визначити реальний розмір фінансових ресурсів для задоволення необхідних потреб регіонів, а також значно вдосконалити процедуру бюджетного планування [4]; 4) необхідно збільшити витрати на невиробничу сферу. Необхідні кардинальні зміни структури Зведеного бюджету України. Відомо, що частка місцевих бюджетів у зведеному бюджеті становить близько 40 % (і це з урахуванням міжбюджетних трансфертів, без яких вона взагалі знижується до мізерних 20 %), а державного – 60 %. Із року в рік спостерігається тенденція до скорочення питомої ваги місцевих бюджетів. Збільшення цього показника хоча б до 50% є одним з головних індикаторів успіху реформи міжбюджетних відносин [7]. Список використаних джерел 1. Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 № 2456-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2456-17. 2. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/280/97%D0%B2%D1%80. 38

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

3. Буряченко А. Є. Удосконалення фінансового механізму місцевих бюджетів / А.Є. Буряченко, М. П. Палій // Фінанси України. – 2007. – № 3. – С.13–16. 4. Жемеренко Є. В. Використання коштів місцевих бюджетів України / , В. Жемеренко // Фінанси України. – 2008. – № 8. – С.12–18. 5. Місцеве самоврядування в Україні: стан та перспективи розвитку. Кер. авт. колективу С. О. Біла [Аналітична доповідь]. – К.: НІСД, 2009. – 62 с. 6. Модернізація місцевих фінансів України в умовах економічних і соціальних трансформацій: монографія / за ред. О. П. Кириленко. – Тернопіль: «Економічна думка», 2008. – 376 с. 7. Тенденції у фінансовому забезпеченні органів місцевого самоврядування та перспективи бюджетної реформи // Стан місцевого самоврядування в Україні в 2013 році [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://dialogueauc.org.ua/content/stanmistsevogo-samovryaduvannya. УДК 631.115: 631.15:658.821(477.82) ВИРОБНИЦТВО АГРАРНОЇ ПРОДУКЦІЇ СІЛЬГОСПВИРОБНИКАМИ ВОЛИНІ В УМОВАХ КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА Н.П. Голій, науковий співробітник, Волинська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН

Здійснення господарської діяльності в умовах глобального конкурентного середовища вимагає підвищення економічної ефективності аграрних товаровиробників досліджуваного регіону, зростання конкурентоспроможності виробництва сільськогосподарської продукції та модернізації аграрного виробництва. Вчені стверджують, що конкуренція – це суперництво між учасниками ринку за найвигідніші умови виробництва, а також за привласнення найбільших прибутків. Такий вид економічних відносин

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

існує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні, ні від кого не залежні суб’єкти, а їхня залежність пов’язана тільки з кон’юнктурою ринку, бажанням виграти у конкурентів позиції у виробництві та реалізації своєї продукції [1, с. 125]. У 2013 р. сільськогосподарську діяльність на Волині здійснювали 345 сільгосппідприємств різних організаційно-правових форм господарювання; 582 фермерських господарства; 154,2 тис. особистих селянських господарств. Слід зазначити, що в області на сьогодні завершено формування організаційно-економічних засад функціонування сільськогосподарських підприємств, організовано функціонування потужних агробізнесових структур, проведено паювання земель і майна, видано державні акти на право приватної власності на земельні ділянки. У цілому під дією ринкових чинників склалась така структура сільськогосподарського виробництва регіону, в якій корпоративні, приватнофермерські, державні та особисті селянські господарства мають свої ніші. Сільськогосподарські підприємства Волині виробляють найбільш комерційно привабливі та експортоорієнтовані види продукції (зерно, ріпак, цукрові буряки, м’ясо птиці тощо), а господарства населення більшою мірою орієнтовані на продовольче самозабезпечення та наповнення внутрішнього продовольчого ринку молоком, м’ясом, картоплею, овочами. Проведене дослідження свідчить, що й надалі основними виробниками сільськогосподарської продукції у Волинській області залишаються домогосподарства. Але протягом останніх десяти років у сільськогосподарських підприємствах спостерігався не лише стабільний ріст виробництва, але й темпи приросту були вищі на 3,4-10,8 в.п. (далі в.п.), ніж у господарствах населення (табл. 1). У 2013 р. в галузі вироблено продукції на суму 6,3 млрд грн (у постійних цінах 2000 р.), що на 2,6 % більше попереднього року. В аграрних формуваннях виробництво збільшилось на 7,4 %, в господарствах населення – на 0,5 %. У розрахунку на 1 жителя області вироблено 6050 грн сільськогосподарської продукції, що на 3,8 % більше ніж у 2012 р. 40

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

1. Валова продукція сільського господарства Волинської області за категоріями господарств у постійних цінах 2010 р., млн грн Показник

2000 р. 2010 р. 2011 р. 2012 р. 2013 р.

Усі категорії господарств Валова продукція – 4366,1 5273,3 5781,2 6183,5 всього - продукція рослинни2620,2 2736,2 3221,9 3485,2 цтва - продукція тваринни1745,9 2537,1 2559,3 2698,3 цтва Сільськогосподарські підприємства Валова продукція – всього 884,5 1410,3 1657,6 1884,2 - продукція рослинництва 633,3 638,2 847,4 975,0 - продукція тваринництва 251,2 772,1 810,2 909,2 Господарства населення Валова продукція – всього 3481,6 3863,0 4123,6 4299,3 - продукція рослинництва 1986,9 2098,0 2374,5 2510,2 - продукція тваринництва 1494,7 1765,0 1749,1 1789,1 Джерело: розраховано за даними [3, с. 93].

2013 р. до 2000 р., %, раз

6344,9

145,3

3503,7

133,7

2841,2

162,7

2023,3

в 2,3 р.

1028,7

162,4

994,6

в 3,9 р.

4321,6

124,1

2475,0

124,5

1846,6

123,5

У 2013 р. усіма категоріями господарств було вироблено рослинницької продукції на суму 3,5 млрд грн (у постійних цінах 2010 р.), що на 0,5 % більше попереднього року. У 2013 р. виробники усіх категорій зібрали 902,0 тис. т зернових (у вазі після доробки), що на 32,7 тис. т (на 3,8 %) більше, ніж у позаминулому році, 1087,0 тис. т картоплі (на 74,5 тис. т, 6,4 % менше), 580,0 тис. т цукрових буряків (на 72,5 тис. т, 11,1 % менше), 282,1 тис. т овочів (на 0,2 тис. т, 0,1 % більше). В агроформуваннях, як і в попередньому році, найвищу частку мало вирощування птиці (28,3 %) і зернових культур

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

(23,9 %), у господарствах населення – виробництво картоплі та молока (відповідно 25,1 і 22,5 %). Умови регіону сприятливі для розвитку тваринництва, частка якого у 2013 р. становила 44,7 % від загального обсягу валової продукції, виробленої сільськогосподарськими товаровиробниками. У 2013 р. товаровиробники усіх категорій одержали тваринницької продукції на суму 2,8 млрд грн, що на 5,3 % більше попереднього року. Сільськогосподарські підприємства наростили виробництво на 9,4 %, домогосподарства – на 3,2 %. У 2013 р. сільгоспвиробники усіх категорій отримали 143,3 тис. т м’яса у живій вазі, 467,0 тис. т молока, 185,1 млн шт. яєць. Виробництво тваринницької продукції характеризувалося ростом реалізації худоби та птиці на забій (на 12,6 %) та виробництва молока (на 0,1 %), тоді як яєць одержано на 0,5 % менше позаминулорічного показника. Хоча господарства населення, які є основними виробниками тваринницької продукції, збільшили реалізацію худоби та птиці на забій на 2,3 %, молока – на 1,7 %, яєць – на 1,1 %, їхня частка у виробництві тваринницької продукції знизилась на 1,3 в.п., м’яса – на 4,3 в.п., молока та яєць зросла – на 1,3 в.п. Сільськогосподарські підприємства, у свою чергу, реалізували на забій 81,1 тис. т худоби та птиці у живій вазі, обсяги їх реалізації збільшились на 21,8 %, вирощування – на 15,6 %, причому приріст цих показників забезпечений в усіх підгалузях: у скотарстві (відповідно 55,1 % і 2,8 %), птахівництві (19,8 % і 18,4 %) та у свинарстві (17,3 % і 8,7 %). Як результат, зросли обсяги реалізації продукції (табл. 2). В умовах розширення ринків продовольства, насичення регіонального ринку агропромисловою продукцією необхідної якості й кількості, поряд із досягненням сільськогосподарськими підприємствами високих показників і позитивної динаміки виробництва продукції, урожайності культур, продуктивності тваринництва, не менш важливого значення набувають і проблеми збуту продукції, що вимагає чіткого узгодження виробничих планів із збутовою політикою підприємств, враховуючи динаміку ринку, вплив зовнішніх факторів і розвиток інфраструктури. 42

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

2. Динаміка реалізації сільськогосподарської продукції сільськогосподарськими підприємствами Волинської області, тис. т Вид продукції

2000 р. 2010 р. 2011 р. 2012 р. 2013 р.

2013 р. до 2010 р. (+,-)

Зернові та зернобобові культури

155,7

176,5

220,0

314,0

321,4

144,9

Цукрові буряки*

265,0

295,8

340,1

336,4

259,8

-36

Ріпак

…

32,6

29,9

49,2

70,9

38,3

Соя

…

9,9

16,4

35,5

38,3

28,4

Картопля

4,7

4,4

2,7

4,7

3,3

-1,1

Овочі

3,6

6,0

4,9

8,0

8,8

2,8

Плоди та ягоди Худоба та птиця (у живій вазі) Молоко та молочні продукти

0,9

1,3

1,5

1,1

1,5

0,2

26,8

61,9

64,8

65,5

79,0

17,1

79,6

63,9

64,3

77,5

71,7

7,8

6,7 0,7 0,5 0,2 0,1 Яйця, млн шт. Джерело: розраховано за даними [3, с. 102]. *Цукрові буряки, включаючи давальницьку сировину.

-0,6

Трансформаційні перетворення в аграрному секторі економіки Волинської області забезпечили розмежування відносин власності, господарювання й соціально-трудових відносин. З одного боку, це забезпечило передумови для підвищення економічної ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств, а з іншого – створило ряд деформацій в розвитку агропродовольчої сфери. Аграрні формування регіону оволоділи ринковими методами господарювання, прогресивними технологіями вирощування основних видів продукції рослинництва і тваринництва, вміло використовують засоби державної підтримки галузі

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

сільського господарства тощо [2, с. 110]. У свою чергу господарства населення, хоча і конкурують з аграрними підприємствами, в основному за рахунок їх великої кількості (154,2 тис. проти 927), своя частка у загальному виробництві сільськогосподарської продукції поступово зменшується. Отже, підвищення ефективності аграрного виробництва та забезпечення конкурентоспроможності виробництва сільськогосподарської продукції можливе при створенні умов для зростання загального рівня продуктивності аграрного сектору на засадах сталості, за гармонійного поєднання різних галузей сільського господарства і типів господарств (великих, середніх і малих), коли кожному з них відведено своє місце в конкурентному ринковому середовищі та за умови рівноправного доступу кожного товаровиробника до засобів державної підтримки. Список використаних джерел 1. Космина О. М. Конкурентоспроможність і конкурентні переваги підприємства в сучасних ринкових умовах / О. М. Космина // Збірник наукових праць Таврійського державного агротехнологічного університету (економічні науки) / за ред. М. Ф. Кропивка. – Мелітополь : Мелітопольська друкарня «Люкс», 2013. – № 1 (21), т. 2. – 396 с. 2.Соціально-економічні проблеми розвитку сільських територій: регіональний аспект : кол. монографія / [В. І. Ткачук, А. О. Соколова, О.В. Голій та ін.] ; за ред. В. І. Ткачука. – Житомир : ПП. «Рута», 2014. – 356 с. 3.Статистичний щорічник Волинь–2013 / за ред. В. Ю. Науменка ; Головне управління статистики у Волинській області. – Луцьк, 2014. – 510 с.

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

УДК 657.6.012.16 МЕТОДИКА АУДИТУ ПРОДУКЦІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА А.А. Губар, магістрант∗, Харківський національний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка

Питання аудиту запасів у цілому та продукції сільськогосподарського виробництва зокрема залишається актуальним, адже специфіка сільськогосподарської діяльності й особливості обліку готової продукції аграрних підприємств вимагають від аудитора специфічних знань і вмінь для організації та застосування методики аудиту готової продукції аграрного виробництва. Загальновідомо, що аудит операцій із продукцією сільськогосподарського виробництва слід розпочинати з інвентаризації, яка здійснюється за кожним найменуванням продукції. У більшості сільськогосподарських підприємств інвентаризацію продукції аграрного виробництва проводять лише один раз на рік. У такому випадку аудитор може рекомендувати робити її принаймні щокварталу, а також до і після збирання врожаю. За виявлення нестач і псування цінностей аудитор перевіряє правильність їх відображення в обліку та робить зустрічну перевірку з обліковими даними по субрахунку 375 «Розрахунки за відшкодуванням завданих збитків». Аудитор може самостійно провести інвентаризацію продукції сільськогосподарського виробництва, якщо це передбачено договором або вимагається згідно з програмою аудиту. Для перевірки фактичної наявності продукції сільськогосподарського виробництва контролер розпочинає документальну перевірку. При перевірці правильності й повноти відображення в обліку та звітності готової, відвантаженої й реалізованої продукції сільськогосподарського виробництва він встановлює: відпові∗

Науковий керівник – Т.Г. Маренич, доктор економічних наук, професор.

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

дність фактичної оцінки готової продукції методу оцінки, який обрано обліковою політикою підприємства; повноту відображення в обліку відпущеної, відвантаженої та реалізованої продукції; правильність складського обліку продукції сільськогосподарського виробництва; правильність відображення в обліку результатів інвентаризації готової продукції. Аудит продукції сільськогосподарського виробництва слід проводити за такими рівнями. На першому рівні аудитор здійснює так звану «камеральну» перевірку, тобто арифметично та логічно звіряє дані звітності. На другому рівні тестує синтетичний облік за обраною суб’єктом підприємництва формою бухгалтерського обліку. Склавши уявлення про синтетичний облік, аудитор може перейти до третього рівня перевірки – вивчення регістрів аналітичного обліку. Перевіряючи від загального до часткового через перевірку даних аналітичного обліку, у разі невиявлення суттєвих помилок аудитор може зробити попередній висновок про надійність системи обліку суб’єкта підприємництва, дотримання облікової політики та належного рівня системи внутрішнього контролю. На четвертому рівні аудитор здійснює перевірку первинних і зведених документів як за формою, так і за суттю відображення в них операцій. П’ятий рівень перевірки передбачає вивчення господарських операцій клієнта на предмет законності та реальності, відповідності за своїми правовими й економічними характеристиками положенням статуту суб’єкта підприємництва. Взаємозв’язок між рівнями аудиторської перевірки досягається шляхом звірки даних різних рівнів. Аудиторські процедури з обліку продукції сільськогосподарського виробництва розглянемо на прикладі зернових культур. Першим етапом є перевірка правильності відображення в обліку виходу продукції та повноти оприбуткування. Отриману продукцію рослинництва на підприємствах можуть відображати за справедливою вартістю. Різниця між справедливою вартістю одержаної продукції та фактичними витратами на її виробництво відображається: 1) у разі перевищення витрат на виробництво над справедливою вартістю – у складі витрат (Д-т 940, К-т 231); 2) у 46

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

разі, якщо справедлива вартість більша від фактичних витрат виробництва, – у складі доходів (Д-т 231, К-т 710). У такий спосіб визначають загальну суму відхилень. Також аудитор має перевірити правильність калькулювання витрат на виробництво продукції за обраним методом, наявність бухгалтерських довідок, достовірність відображення втрат і доходів від первісного визнання таких активів в бухгалтерському обліку, нормативне закріплення даного положення в Наказі про облікову політику підприємства. Аудитор має підтвердити повноту оприбуткування продукції. Повнота і своєчасність оприбуткування вирощеного врожаю можуть бути найбільш достовірно встановлені в процесі внутрішньогосподарського контролю, який охоплює всі етапи – доставку вирощеного врожаю на токи і в комори, зважування, зберігання, сушіння, очищення, облік тощо. Особливо важливим є контроль достовірності даних про масу намолоченого й доставленого на тік зерна. З метою виявлення відхилень маси кожної партії доставленого зерна від середньої маси по господарству за той самий день доцільною буде перевірка кожного талону комбайнера і водія. Аналогічно для визначення врожаю зерна аналізують дані реєстрів. Інформацією для перевірки є дані про умовну бункерну масу (ф. № 77) і фактичну масу бункерів (ф. № 78), які порівнюють між собою. Недовезене на тік зерно визначають порівнянням кількості талонів водіїв автомобілів у комбайнерів із кількістю талонів комбайнерів у водіїв і записами у реєстрі вагаря (ф. № 78). У процесі перевірки встановлюють повноту, достовірність та ідентичність записів у реєстрах (ф. № 77, ф. № 77а, ф. № 78). Відсутність окремих талонів чи невідповідність записів у реєстрах потребує невідкладного з’ясування причин через опитування водіїв, комбайнерів, вагарів. При перевірці повноти оприбуткування зерна особливу увагу слід приділити правильності зважування тари при його перевезенні та списання на досушування і засміченість відповідно за даними реєстру приймання зерна від водія, реєстру приймання зерна та іншої продукції, акту на сортування і сушіння продукції

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

рослинництва. У разі неправильного зважування тари при перевезенні зерна виникають можливості для неоприбуткування зерна. Зважування тари за кожним рейсом є обов’язковим, тому при перевірці слід у цьому переконатись. Якщо такого правила не дотримуються, а зважують тару тільки на початку дня, то в кожному наступному рейсі облікові дані про масу тари збільшують на масу витраченого пального, а дані про масу зерна автоматично зменшують на таку саму його масу проти фактично перевезеного. Як наслідок, на току створюються невраховані надлишки зерна. Важливо з’ясувати наявність фактів віднесення певної частини зерна на витрати без попереднього аналізу його на вологість і засміченість. В кінці місяця або сезону при передаванні зерна з току в комору складають акт на усушку і засміченість та списують різницю між бункерною масою зерна, визначеною на ваговій і току, та масою зерна, переданого в комору, з урахуванням реалізації та іншого вибуття. Для перевірки достовірності списання зерна на витрати потрібно визначити середній відсоток його вологості та засміченості до і після переробки. Різницю у вологості й засміченості зерна до і після переробки, визначену за середнім відсотком, множать на первинну бункерну масу загального валового збору даної партії і розраховують обсяг зерна, який підлягає списанню на витрати. Аудитор також окремо перевіряє рух побічної продукції зернових культур на підставі вивчення накладних (внутрішньогосподарського призначення). Необхідним етапом є перевірка правильності оформлення талонів і реєстрів та наявності фактів виконання однією особою функцій комірника, завтоком і вагаря, наявність аналізів якості зерна (на вологість, засміченість). Дані первинних документів звіряються з даними складського обліку в підприємстві. При перевірці складського обліку господарства аудитор перевіряє фактичний стан зберігання зерна в приміщеннях, відповідність умов зберігання зерна нормативним вимогам. У книзі складського обліку перевіряють достовірність 48

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

записів про його надходження, зберігання, використання та якість, звіряючи їх із даними первинних документів, на основі яких зроблено записи, проводять вибіркову інвентаризацію, лабораторні аналізи, контрольний огляд насіннєвого матеріалу. Відповідно дані книги складського обліку звіряються зі звітом про рух матеріальних цінностей, а також із аналітичним звітом по субрахунку 271 в бухгалтерії підприємства. Зведені облікові документи аудитор звіряє з даними облікових регістрів. Застосування автоматизованої форми обліку дозволяє полегшити аудиторські процедури продукції сільськогосподарського виробництва. Аудитору достатньо відкрити відповідні обороти за рахунками та звіти за складами, щоб звірити показники бухгалтерського обліку за місцями виникнення витрат із показниками бухгалтерії. Дані бухгалтерського обліку продукції сільськогосподарського виробництва перевіряються з показниками фінансової звітності. Так, підсумок ф. № 1 «Баланс (Звіт про фінансовий стан)» за статтею «Готова продукція» (р. 1103) має збігатися з підсумками ф. № 5 «Примітки до річної фінансової звітності» за розділом VІІІ «Запаси» за статтею «Готова продукція» (р. 900), а дані щодо калькулювання та оцінки продукції сільськогосподарського виробництва – з даними статистичної звітності «Основні економічні показники діяльності сільськогосподарських підприємств» (ф. № 50 с.-г.). Таким чином, запропонована нами методика аудиту продукції сільськогосподарського виробництва вимагає від аудитора чіткого розуміння специфіки даної галузі та глибоких знань про виробничий процес і його документальне оформлення. Проте така методика аудиторських процедур продукції аграрного виробництва дає змогу об’єктивніше оцінити стан обліку готової продукції та надати ефективні рекомендації з питань удосконалення обліку продукції сільськогосподарського виробництва.

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

УДК 338.436:005 ТИПОЛОГІЯ ІНТЕГРАЦІЇ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ А.О. Гуторов, докторант∗, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки»

Розвиток інтеграційних відносин в аграрному секторі економіки задекларовано в численних програмах і концепціях, зокрема визначено в трьох пунктах Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року, такі самі завдання ставляться в «Стратегічних напрямах розвитку сільського господарства України на період до 2020 року» тощо. Наукове значення досліджуваної проблеми обумовлене її пріоритетністю відповідно до пункту 3.1.28 «Інтеграційні чинники розвитку України» «Основних наукових напрямів та найважливіших проблем фундаментальних досліджень у галузі природних, технічних і гуманітарних наук національних академій наук України на 20142018 роки», схвалених рішенням Ради президентів академій наук України від 11.07.2014 р. Складовою методології дослідження проблем розвитку інтеграційних відносин в аграрному секторі економіки має бути типологія інтеграції (табл.). При вертикальній інтеграції об’єднуються виробники сировини й матеріалів із переробними підприємствами, збутовою мережею для організації замкнутих циклів виробництва й реалізації кінцевої продукції. У господарській практиці вертикальна інтеграція може здійснюватися у формах виробничої контрактації та інтеграції власності або корпоративної інтеграції.

∗

Науковий консультант – Ю.О. Лупенко, доктор економічних наук, професор, академік НААН.

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

Типологія інтеграції в аграрному секторі економіки Критерій

Тип інтеграції Транснаціональна (мегарівень) Економічний рівень Інституціональна (макрорівень) Приватнокорпоративна (мікрорівень) На локальному рівні (внутрішньофірмова) На мікроріні На мезорівні Рівень об’єднання На мезо-регіональному рівні На макрорівні На мегарівні Горизонтальна Характер зв’язків Вертикальна (спосіб здійснення) Диверсифікована (квазівертикальна) Прогресивна («вперед», «вгору») Напрям об’єднання Регресивна («назад», «вниз») Циркулярна Асоціативна Принципи взаємодії Агломеративна Картельна Синдикатна Метод руху капіталів Трестова Концернна Конгломеративна (холдингова) Кооперативна Мета співробітництва Некооперативна Вільна Ступінь інтеграції Тісна («впритул») Багаторівнева Рівень інтегрованої діяльності Малорівнева Однорівнева Ресурсна Стадія виробничого процесу Кінцевого продукту Замкнута Кооперативна Організаційна побудова Корпоративна Асоційована Повна Часткова Стратегічна направленість Квазіінтеграція Не-інтеграція Джерело: розроблено автором.

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

Уперше в загальноекономічну науку кількісний вимір інтеграції ввів А. Маршалл як макроекономічний показник узагальненої характеристики стану капіталістичної системи господарювання в період формування корпорацій [2]. У цей час сутність інтеграції стосувалася всіх рівнів агрогосподарювання: локального (до виробничих процесів у рамках однієї мікроекономічної одиниці), мікрорівня (у межах сукупностей господарюючих одиниць), мезорівня (регіонального, обласного і національного (у межах держави), мезорегіонального (у межах декількох прикордонних держав), макрорівня (у певному регіоні планети), мегарівня (у межах глобального економічного простору). Макроекономічна інтеграція (інституціональний тип інтеграції) – це процес взаємопроникнення, зрощування національних відтворювальних процесів на основі політичних рішень з метою зближення соціальних і політичних інституціональних структур. У результаті цього виникають різного роду асоціації, союзи, блоки держав і т.д. Під мікроекономічною інтеграцією (приватнокорпоративний тип інтеграції) розуміють інтеграцію капіталів і активів компаній [3, с. 6]. Стратегія вертикальної інтеграції може бути направлена «вперед» (чи «вгору») коли, наприклад, виробник сільгосппродукції приєднує до себе трейдингову чи переробну компанію, або «назад» (чи «вниз»), коли рух інтеграційного процесу є зворотним. Поділяємо точку зору М. Ушвицького [4] про необхідність виокремлення квазівертикальної інтеграції, коли за рахунок створення холдингових структур виробництво, переробка і збут продукції здійснюються юридично самостійними підприємствами, але під контролем квазіматеринської компанії. Відповідно до класифікації форм монополістичних об’єднань залежно від порядку та методів руху капіталів [5] варто вирізняти картельну (самостійність руху власних капіталів учасників), синдикатну (часткове злиття кругообігів капіталів учасників), трестну (об’єднання всіх сторін господарського життя учасників та формування виробничої однорідності), концернну (спі52

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

льне фінансування, тісне виробниче співробітництво і централізоване керівництво) та конгломератну (інтегратором виступає невиробниче підприємство, здебільшого – холдинг) інтеграцію. Вертикальна інтеграція може бути повною, коли компанія прагне позиціонуватись у всіх ланках галузевого ланцюга цінностей і для цього створює свої підрозділи в кожному з них. Часткова вертикальна інтеграція передбачає присутність компанії тільки в ключових ланках галузевого ланцюга (наприклад, на певних етапах виробництва або роздрібних продажів. Наведена вище типологія інтеграції в аграрному секторі економіки не є вичерпною, проте узагальнена й найбільш формалізована з наявних, становить основу для подальших фундаментальних і прикладних досліджень. Список використаних джерел 1. Gutorov A. O. Сonceptual framework of strategies for vertical integration in agrarian sector of the economy / A. O. Gutorov // Вісник Харківського національ-ного аграрного університету ім. В. В. Докучаєва. – 2014. – № 7. – С. 309–315. 2. Маршалл А. Принципы экономической науки / А. Маршалл; [пер. с англ]. – М.: Прогресс, 1993. – Т. 1. – 321 с. 3. Аюшеева А. О. Формирование интегрированных структур агропромышленного комплекса региона: проблемы и перспективы: монография / А. О. Аюшеева. – Новосибирск: Издательство ЦРНС, 2013. – 154 с. 4. Ушвицкий М. Л. Объективная необходимость углубления интеграции в агропромышленном комплексе / М. Л. Ушвицкий // Сб. науч. тр. СевКазГТУ; сер. «Экономика». – Ставрополь, 2006. – № 3. – С. 18–21. 5. Осипов Ю. М. Основы теории хозяйственного механизма / Ю. М. Осипов. – М.: Изд-во МГУ, 1994. – 368 c.

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

УДК 351.82:637.1(477) НАПРЯМИ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ ВИРОБНИКІВ МОЛОКА Т.А. Гуцул, кандидат економічних наук, доцент, Національний університет біоресурсів і природокористування України

Ефективність виробництва молочної продукції значною мірою залежить від рівня державної підтримки. Її результативність впливає на рентабельність галузі, на обсяги виробництва продукції, задоволення потреб населення в життєво необхідних продуктах харчування за доступними цінами. Молоко та молокопродукти мають важливе соціальне значення, тому ринок цих продуктів перебуває під постійною увагою держави. Основними товаровиробниками молока нині залишаються господарства населення. Зменшення поголів’я корів у цих господарствах (низькопродуктивних) сприяло поліпшенню якісного складу дійного стада. Про це свідчить тенденція до підвищення середнього удою молока від однієї корови. Тому саме тепер такі позитивні тенденції та ініціативи мають бути підтримані державною політикою. Основними нормативно-правовими актами, що визначають державну підтримку аграрної галузі та сільськогосподарських товаровиробників в Україні, є закони України: «Про державну підтримку сільського господарства України», «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 р.», Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 р. та ін. Правові та організаційні основи виробництва, транспортування, переробки, зберігання і реалізації молока і молочних продуктів визначає Закон України «Про молоко та молочні продукти». У серпні 2014 р. у Верховній Раді України зареєстровано Проект Закону № 4441а «Про додаткові заходи підвищення дер54

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

жавної підтримки особистих селянських господарств та фізичних осіб – сільгоспвиробників». Метою проекту є забезпечення підтримки індивідуальних сільгоспвиробників молока; нарощування виробництва молока від селянських господарств; підвищення рівня життя громадян України; збереження навколишнього природного середовища. Законопроектом пропонується встановити: • рівний доступ особистих селянських господарств та фізичних осіб – сільгоспвиробників до державної підтримки на рівні з великими сільськогосподарськими підприємствами та агрохолдингами; • відшкодування особистим селянським господарствам та фізичним особам-сільгоспвиробникам до 50 % вартості будівництва та реконструкції тваринницьких ферм і комплексів, закупівлі техніки та обладнання для сільськогосподарського виробництва, будівництва та реконструкції підсобних комплексів з переробки та зберігання сільськогосподарської продукції; • надає особистим селянським господарствам та фізичним особам – сільгоспвиробникам допомоги за рахунок державних централізованих капітальних вкладень та місцевих бюджетів на будівництво під’їзних доріг до селянських та особистих господарств, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем, на спорудження житла і господарських будівель; • надання одноразової грошової допомоги за рахунок державного бюджету переселенцям, які створюють (відроджують) особисте селянське господарство; • звільнення особистих селянських господарств та фізичних осіб – сільгоспвиробників від плати за землю у вигляді земельного податку або орендної плати за умови сплати фіксованого сільськогосподарського податку; • надання особистим селянським господарствам та фізичним особам – сільгоспвиробникам права безкоштовно використовувати для власних потреб загальнопоширені корисні копалини (пісок, глина, гравій, торф тощо), лісові угіддя, водні об'єкти та прісні підземні води, які є на земельній ділянці, а також інші корисні властивості землі;

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін • мінімальну річну орендну плату за частку (пай) земель сільськогосподарського призначення на рівні не менш як 10 % від нормативної грошової оцінки землі з поступовим підвищенням цієї плати залежно від регіональних показників фінансовогосподарської діяльності у сільському господарстві; • можливість громадянам розірвання договорів оренди паїв земель сільськогосподарського призначення в односторонньому порядку з причин свідомо заниженої орендної плати та у випадку невиконання орендарем належним чином своїх обов’язків; • можливості участі громадянам у розподілі прибутків сільськогосподарських підприємств в яких вони працюють на умовах договору (контракту); • виплату призначених пенсій у повному розмірі без урахування одержуваного заробітку (доходу) членам особистого селянського господарства та фізичним особам – сільгоспвиробникам; • безкоштовне забезпечення для особистих селянських господарств та фізичних осіб – сільгоспвиробників контролю чинних нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог, а також надання ветеринарної та консультаційної допомоги; • мінімальну закупівельну ціну на молоко для особистих селянських господарств та фізичних осіб – сільгоспвиробників в розмірі 50 % оптово-відпускних цін на готову молочну продукцію, але не менше 4 грн 00 коп за 1 літр молока незбираного другого ґатунку; • європейські мінімальні закупівельні ціни для особистих селянських господарств та фізичних осіб – сільгоспвиробників на м’ясо, зерно та іншу сільськогосподарську продукцію [1].

Список використаних джерел 1. Укрмолпром [Електронний ресурс] : у Верховній Раді зареєстровано законопроект підтримки селян-виробників молока. – Режим доступу: http://www.ukrmolprom.kiev.ua/ua/novini/novini/396-novyizakon. 56

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

УДК 664.121(477) ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ЗМІНИ В БУРЯКОЦУКРОВІЙ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ М.С. Данилишин, аспірант∗, Національна асоціація цукровиків України «Укрцукор»

Вітчизняне бурякоцукрове виробництво є однією з найважливіших галузей національного господарства. Природнокліматичні умови та географічне розташування більшості бурякосіючих регіонів України сприяють вирощуванню високих урожаїв цукрових буряків. На початку 1991 р. цукробуряковий підкомплекс мав у своєму складі 192 цукрових і 5 рафінадних заводів. Україна, маючи досить сприятливі ґрунтово-кліматичні умови, протягом тривалого історичного періоду входила до світових лідерів з експорту цукру, експортуючи близько 60 % виробленого цукру в республіки колишнього СРСР. Кризова ситуація у вітчизняній бурякоцукровій галузі призвела до стрімкого зменшення виробництва цукру, скорочення робочих місць та істотних втрат у бюджетах всіх рівнів країни [1–3]. За роки незалежності в цукровій галузі України відбулися істотні зміни, а саме: з’явились нові господарюючі суб’єкти, значно скоротився ринок збуту, зменшилися площі посівів, виробництво цукрових буряків і цукру, кількість працюючих заводів (у 2013 р. працювало 38 заводів), надто застаріла матеріальнотехнічна база, зросла вартість енергоресурсів, що значно вплинуло на собівартості цукру. Виробництво цукру в Україні є дуже енергоємним. Частка палива у собівартості 1 т цукру у 2-3 рази перевищує рівень енергоспоживання в інших країнах-виробниках бурякового цукру і становить близько 15 %. Однак деякі цукровиробники переоснащують своє виробництво, встановлюючи нове енергозберігаюче ∗

Науковий керівник – В.П. Саблук, кандидат економічних наук.

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

обладнання [4, 5]. Наприклад, ТОВ «Астарта-Київ» здійснило модернізацію виробництва шляхом встановлення сучасного обладнання іноземного виробництва. На сьогодні всі підприємства цукрової галузі України приватизовані. Останніми роками спостерігається тенденція до збільшення кількості агропромислових холдингів. У бурякоцукровій галузі України працює 8 інтегрованих структур, а саме: ТОВ «Астарта-Київ», ТОВ «Агропродінвест», ТзОВ «Радехівський цукор», група компаній «Мрія-Центр», Агрофірма «Світанок» та ТОВ «Подільські цукроварні», ТОВ «Галс-ЛТД» та ТОВ «Панда». Вищезазначені холдинги виробляють понад 1 млн тонн цукру, частка яких у загальному виробництві у 2013 р. становила 83,7 % (табл.). Інтегровані компанії характеризуються фінансовою стабільністю. Такі учасники ринку цукру мають ряд переваг, пов’язаних у першу чергу, із системністю ведення бізнесу – вони інвестують в розвиток цукрової промисловості незалежно від кон’юнктури та цінової ситуації на ринку цукру, характеризуються низьким рівнем собівартості. Інтегровані компанії-виробники цукру в Україні у 2013 р. Назва цукровиробника

Кількість ц/з, шт. 7 2 2 3 2 3 1 1 2 1

ТОВ «Астарта-Київ» ТзОВ «Радехівський цукор» ТОВ «Група Агропродінвест» Група компаній «Мрія-центр» Агрофірма «Світанок» ТОВ «Подільські цукроварні» ПАТ «Гнідавський ц/з» ТОВ «Панда» ТОВ «Галс-ЛТД» ВАТ «Теофіпольський ц/з» Всього інтегрованих 24 компаній: Заводи, не інтегровані в 14 компанії Всього по Україні 38 Джерело – дані НАЦУ «Укрцукор».

305,3 182,5 160,2 80,8 75,1 47,7 45,5 42,3 40,9 34,6

% до загального виробництва цукру 25,20 15,06 13,21 6,67 6,19 3,93 3,75 3,48 3,38 2,85

1015

83,7

197,23

16,3

1212

100

Вироблено цукру, тис.т

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

Водночас на ринку залишається понад 35 % неефективних, невеликих виробників цукру, які характеризуються високим рівнем собівартості та безсистемністю ведення бізнесу – вони повертаються до виробництва цукру в роки сприятливої цінової кон’юнктури і в період низької ціни закривають цукрові заводи, що впливає на загальний рівень виробництва цукру в країні. Кризові процеси в бурякоцукровій галузі призвели до втрати Україною зовнішніх ринків збуту цукру, значних руйнувань зазнала матеріально-технічна база бурякоцукрового виробництва та погіршився фінансовий стан виробників цукру, що призвело до скорочення кількості робочих місць. Цукробурякова галузь України потребує значного удосконалення: системи державної підтримки виробників; впровадження ефективних технологій вирощування та переробки цукрових буряків; технології виробництва біоетанолу; сучасного енергоощадного обладнання та автоматизованої системи управління процесом цукроваріння; підготовки висококваліфікованих кадрів для виробництва. Бурякоцукровий підкомплекс України в перспективі повинен орієнтуватися та освоювати зовнішні ринки, повністю забезпечуючи свою внутрішню потребу в цукрі. Основною проблемою обмеження експортної діяльності є відсутність ринків збуту. Проте, якщо в майбутньому будуть відкриватися зарубіжні ринки для вітчизняного цукру, то українські виробники цукру з певних причин не зможуть поставляти значні обсяги, зокрема, через високу собівартість цукру (ціни на український цукор значно вищі), логістичні труднощі та недостатньо розвинену інфраструктуру. Вітчизняний цукор можна поставляти на ринки країни ЄС по встановленій тарифній квоті в обсязі 20 тис. т на рік. Однак українські виробники цукру поки що не скористались такими преференціями. Для ефективного прогнозування площ посіву цукрових буряків і збалансованого виробництва цукру українські виробники повинні бути впевнені у вирішенні питань експорту цукру. Розвиток зовнішніх ринків збуту цукру є однією із стратегічних умов для відродження бурякоцукрової галузі України, що знаходяться в площині стратегічних напрямів здійснення глибоких соціальноекономічних перетворень в агропромисловому комплексі держави.

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

Список використаних джерел 1. Ярчук М. М. Виробництво цукристих продуктів / М. М. Ярчук, В. В. Хареба, І. В. Кузнєцова, Н. О. Лукашенко // Вісник аграрної науки. – 2010. – № 9. – С. 54–57. 2. Крисальний О. В. Україна та її агропромисловий комплекс / О. В. Крисальний – К.: Урожай, 1993. – 48 с. 3. Ярчук М. М. Комплексна програма розвитку бурякоцукрової галузі України на 2002 рік в дії / М. М. Ярчук // Цукор України. – 2002. – № 2.– С. 2–5. 4. Ярчук М. М. Про підсумки роботи бурякоцукрової галузі України в 2007 році / М. М. Ярчук // Цукор України. – 2008. – № 1. – С. 2–7. 5. Ярчук М. М. Реструктуризація цукробурякового виробництва в України / М. М. Ярчук // Економіка АПК. – 2008. – № 5. – С. 59–61. УДК УДК 621.1.9 ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ЕКСПЛУАТАЦІЙНОЇ НАДІЙНОСТІ РОБОЧИХ ОРГАНІВ ҐРУНТООБРОБНИХ МАШИН А.А. Дудніков, кандидат технічних наук, професор, О.І. Біловод, кандидат технічних наук, доцент, А.Г. Пасюта, аспірант, Полтавська державна аграрна академія

При розробці технологічного процесу відновлення робочих органів ґрунтообробних машин необхідний комплекс заходів, спрямованих на зниження трудових і матеріальних витрат, з дотриманням встановлених правил і вимог. Зниження трудових і матеріальних витрат досягається застосуванням раціонального технологічного процесу, що диференційований до модифікування робочих поверхонь і відновленню форми. Технологічний процес повинен характеризуватися високим ступенем механізації та автоматизації основних і допоміжних робіт, мінімальними витратами матеріали і високою економічною ефективністю. 60

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

Для збільшення ресурсу сільськогосподарських машин шляхом надання поверхневому шару деталей необхідних фізикомеханічних властивостей використовуються різні методи поверхневого деформування. До числа нових перспективних методів слід віднести обробку ріжучих елементів робочих органів ґрунтообробних машин за допомогою механічних коливань (вібрацій) [1]. Позитивні результати, отримані при дослідженні розробленого нами технологічного процесу зміцнення стрілчастих культиваторних лап методом вібраційного деформування, свідчать про доцільність застосування цього методу як у ремонтному виробництві, так і при їх виготовленні. Техніко-економічна оцінка ефективності розробленої технології здійснена відповідно до рекомендацій [2] з визначення ефективності підвищення надійності сільськогосподарських машин. Річний економічний ефект від впровадження розробленої технології відновлення стрілчастих лап становив 14 023 грн, додатковий прибуток від реалізації річного обсягу відновлення лап (1000 шт.) буде на рівні 14 000 грн. Основні показники техніко-економічної ефективності відновлення культиваторних лап наведено в таблиці. Показники техніко-економічної ефективності Показники економічної оцінки Річний обсяг виготовлення та відновлення лап, шт. Собівартість однієї лапи, грн Собівартість комплекту лап, грн Питомі капітальні вкладення, грн Річний економічний ефект, грн

Значення показника Традиційна Розроблена технологія технологія виготовлення відновлення 1000

1000

46 736 0,32

32 512 0,17 14023

Таким чином, виконано порівняльний аналіз експлуатаційної стійкості лап, встановлених на культиваторах. Дослідження показали, що розроблений метод відновлення з використанням вібраційного зміцнення забезпечує зниження швидкості зношу

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

вання лап. Вартість однієї лапи, відновленої за розробленою технологією, в 1,43 раза нижче вартості нової. Річний економічний ефект від впровадження розробок прогнозується в сумі 14 023 грн при обсязі впровадження 1000 лап. Список використаних джерел 1. Каледин Б. А. Повышение долговечности деталей поверхностным деформированием / Б. А. Каледин, П. А. Чепа. – Мн.: Наука и техника, 1984. – 232 с. 2. Мазнєв Г. Є. Економічне обґрунтування інженерних рішень в сфері АПК / Г. Є. Мазнєв, М. М. Турченко, М. Д. Щетінін. – Х.: ХДТУСГ, 2001. – 401 с. УДК 339.562 (477) ІМПОРТ АГРОПРОДОВОЛЬЧОЇ ПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНУ Б.В. Духницький, кандидат економічних наук, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки»

Завдяки зростаючим обсягам виробництва сільськогосподарської продукції Україна стабільно експортує значні обсяги продовольства (17,0 млрд дол. у 2013 р.), має позитивне сальдо в зовнішній торгівлі продукцією АПК і стає дедалі більш помітним гравцем на світовому аграрному ринку. Сформувалася група товарів, які становлять основу українського експорту: зернові, олійні культури, соняшникова олія, продукція харчової промисловості. Водночас, незважаючи на значно менші обсяги імпорту (8,2 млрд дол. у 2013 р.), також є аграрна продукція, на яку існує стабільний попит всередині України, що не задовольняється внутрішнім виробництвом. Тому цю продукцію ми змушені ввозити зза кордону. В останні роки фіксується зростання вартісних обсягів не лише експорту, але й імпорту агропродовольчої продукції. За досліджуваний період (2005–2013 рр.) імпорт продукції АПК в Україну зріс утричі, в тому числі з ЄС – від 1,1 до 3,5 млрд дол. 62

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

США, Азії – від 0,4 до 1,6 млрд дол. США, країн СНД – від 0,6 до 1,0 млрд дол. США, інших країн світу – від 0,6 до 2,1 млрд дол. США. Обсяг імпорту тваринницької продукції (групи товарів 01– 05 УКТЗЕД) зріс від 0,5 до 1,9 млрд дол. США. Аналіз конкретних груп тваринницької продукції, яка імпортується в Україну, свідчить, що найбільше її з групи 03 «Риба і ракоподібні» (863 млн дол. у 2013 р.), в основному мороженої та охолодженої риби, та 02 «М’ясо та їстівні субпродукти» (627 млн дол.), переважно свинини, м’яса птиці та сала. Основна імпортована в Україну група продукції тваринництва «Риба і ракоподібні» ввозилася також різною кількістю країн, хоча за всі ці роки головним постачальником рибної продукції на ринок України була Норвегія. Домінуючими постачальниками м’ясної та рибної продукції в Україну є країни Європи. Один з основних імпортованих товарів – м’ясо – завозила в Україну невелика група країн, і за аналізований період географія імпорту звузилася. Кількість завезеного м’яса разом із субпродуктами за досліджуваний період зросла. Країнами, звідки Україна імпортувала найбільше м’яса та субпродуктів, у 2013 р. були Бразилія, Німеччина, Польща та Сполучені Штати Америки. При порівнянні імпортних цін на м’ясо та субпродукти в Україні, США та світі виявилося, що цей продукт ввозимо за ціною, яка суттєво поступається світовій та американській. Поясненням цьому може бути завезення менш якісного м’яса та м’ясопродуктів, що використовуються переважно як добавки у ковбаси, консерви тощо. Обсяг імпорту рослинницької продукції (групи товарів 06– 14 УКТЗЕД) зріс від 0,5 до 2,7 млрд дол. США. Аналіз імпорту конкретних груп рослинницької продукції показує, що стабільно найбільшою була частка групи 08 «Їстівні плоди та горіхи», на яку припадало близько половини від усього імпорту рослинницької продукції (1243 млн дол. у 2013 р.). Також є ще три групи, які значною мірою формують імпорт: 09 «Кава, чай» (336 млн дол.), 10 «Зернові культури» (307 млн дол.) та 12 «Насіння і плоди олійних рослин» (391 млн дол.). У вартості імпорту зернових в

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

Україну найбільшою є частка кукурудзи. Вартісний обсяг імпорту зріс у всіх без винятку товарних групах рослинництва. Аналіз основної імпортованої групи рослинницької продукції «Їстівні плоди та горіхи» свідчить, що географія імпорту за аналізований період розширилася. До переліку головних країн, з яких імпортувалися фрукти в Україну, стабільно входили Еквадор, Польща і Туреччина. За аналізований період імпорт жирів та олії (група 15 УКТЗЕД) збільшився від 0,2 до 0,4 млрд дол. США. Значна частка тут припадає на пальмову олію. Враховуючи, що в Україні рівень річного споживання олій рослинного походження досягає 900 тис. т, частка імпорту пальмової олії є суттєвою чи навіть визначальною. Як правило, вона використовується переробними підприємствами, зокрема для виробництва сирів, вершкового масла та кондитерської продукції. Головними країнамипостачальниками пальмової олії в Україну є її традиційні світові виробники – Індонезія та Малайзія. За 2005–2013 рр. обсяг імпорту готових харчових продуктів (групи товарів 16–24 УКТЗЕД) зріс від 1,5 до 3,2 млрд дол. США. Ця група є найбільшою у структурі українського аграрного імпорту (майже 40% у 2013 р.). Фактично 2/3 загального обсягу харчових продуктів імпортується з Європи та країн СНД. Аналіз імпорту визначених груп готових харчових продуктів свідчить, що найбільші обсяги у структурі припадають на групи 21 «Різні харчові продукти» (659 млн дол. у 2013 р.), 24 «Тютюн і промислові замінники тютюну» (454 млн дол.), 22 «Алкогольні і безалкогольні напої» (605 млн дол.), 18 «Какао та продукти з нього» (461 млн дол.). Обсяги вартості імпорту всіх згаданих груп за цей період зросли. Продукцію групи «Алкогольні і безалкогольні напої» ввозили в Україну в різні роки 50–70 країн, розширивши географію імпорту за аналізований період. В абсолютних цифрах вартість імпорту напоїв також зросла. Характерно, що основними партнерами, які завозять напої в Україну, є пострадянські країни – Росія, Молдова та Грузія, експортуючи в основному вина, мінеральні води й інші безалкогольні напої. Основними постачальни64

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

ками какао на вітчизняний ринок є країни Африки (Гана, Котд’Івуар) та Росія, а тютюнових виробів – Росія, Бразилія, Індія, Німеччина, США. Отже, поряд із традиційним аграрним експортом в Україні сформувався традиційний імпорт на основі продукції, яка виробляється у нас в малих обсягах. Сюди входять морська риба і морепродукти, м’ясна продукція, екзотичні фрукти, кава, чай, пальмова олія, какао, дорогий алкоголь, тютюнові вироби. У найближчі роки прогнозується ввезення Україною цих товарів у значних обсягах відповідно до існуючого на них високого попиту. Список використаних джерел 1. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua. УДК 334.012.23 ОСНОВНІ КРИТЕРІЇ ВИБОРУ ФОРМ ГОСПОДАРЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНИМИ АГЕНТАМИ Р.В. Заяць, аспірант*, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки»

У ринковій системі учасниками економічних відносин є самостійні індивіди та структуровані організації індивідів (підприємства), котрі формують і реалізують спільні цілі. Головною спільною метою учасників підприємства є організація інвестування з метою максимізації залишкового доходу. Це означає, що для підприємств як діючих і потенційних учасників ринку бажаним є якісний розвиток і зростання його обсягів, які дозволяють отримувати вигоди за рахунок економії на масштабі та диференціації товарів [1, с. 339]. *

Науковий керівник – М.Й. Малік, доктор економічних наук, професор, академік НААН.

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

Тому неоднорідність ринку (в частині участі в ньому агентів з різними фінансовими можливостями, інтересами, механізмами прийняття рішень) йде на користь усім його учасникам, оскільки дозволяє знаходити економічні вигоди власної діяльності й, удосконалюючись під впливом конкуренції, розширювати її межі. Така неоднорідність (багатоукладність економіки) забезпечується наявністю різних організаційних форм підприємництва (форм господарювання). Вони є комплексними механізмами здійснення бізнес-ідеї і дають можливість економічним одиницям кооперуватись для забезпечення різних масштабів підприємництва – малого, середнього або великого. Різноманітність цих форм має бути достатньо широкою для забезпечення прагнення усіх охочих реалізувати приватні та/чи колективні економічні ініціативи. На державному рівні організація різноманітних форм ведення підприємництва є результатом напрацювання і реалізації обов’язкових для всіх учасників ринку правил створення підприємницьких структур. Ці правила існують у вигляді правових приписів, характер яких залежить від існуючих у суспільстві економічних відносин та напряму їх розвитку. У свою чергу, мінливість і різноманітність економічних відносин зумовлює те, що вони не завжди знаходять відображення у правових та інституційних нормах, а діючі норми дають простір для їх подальшого розвитку або гальмують його. Для забезпечення стійкості й ефективної діяльності підприємства інтереси усіх його учасників повинні максимально враховуватися й узгоджуватися. Власники і менеджери фірми мають створити умови для продуктивного виробництва. Держава ж, крім визначення загальних правил організації та контролю за їх дотриманням, має забезпечувати непорушність їх стимулів до формування ефективної структури капіталу. Виходячи із викладеного, форма підприємництва – це закріплений нормами права механізм здійснення господарської діяльності, з визначеним характером усіх типів відносин між засновниками, власниками, учасниками та контрагентами. Кожна така 66

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

форма – це певний стандарт, який визначає порядок створення та організації підприємства, джерела його фінансування, повноваження і механізми управління майном, розподілу прибутків та ін. Економічні наслідки вдалого (невдалого) вибору організаційно-правової форми підприємства лежать на власниках підприємства (бізнесу), коли в цілому сформовані бізнес-ідеї, а також відомі джерела і умови отримання ресурсів, необхідних для їх реалізації. Даний вибір пов’язаний із формою та змістом системи управління підприємством і прийнятним для власників рівнем публічності («розпорошення» власності, яке є наслідком її ринкової ліквідності). Згідно із Г. Демсецем, у цьому випадку власники підприємства здійснюють вибір між максимізацією їх чистого доходу і витратами контролю за менеджментом (включаючи альтернативні витрати на особисту участь в управлінні та облаштування власних робочих місць) [2]. Вагомим фактором вибору організаційно-правової форми є також обрана стратегія захисту активів. Наприклад, активи підприємства, що знаходиться в одноосібній або сімейній власності, зазвичай «незручні» для недружніх поглинань через високий рівень їх специфічності та більші трансакційні витрати переходу власності. Отже, вибір форми господарювання є ще й чинником убезпечення бізнесу. З погляду захищеності підприємства необхідно оцінити, яким чином забезпечується конфіденційність інформації про учасників бізнесу, контроль власників за певними категоріями бізнес-угод, можливості обмеження ринкового обороту часток (паїв) та дій недружнього партнера. Однак на вибір форми господарювання впливають не тільки критерії публічності. Один із факторів, який треба врахувати при виборі організаційно-правової форми, – це система прийняття рішень із питань, віднесених до компетенції власників (вищих органів управління). Наприклад, в акціонерних товариствах законом регулюються як повноваження зборів акціонерів, так і порядок прийняття ними рішень, що виключає можливість впливу на цей процес самого підприємства (включаючи найманих працівників та контрагентів по укладених договорах).

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

Крім того, на вибір форми підприємницької діяльності істотно впливають доступні та прийнятні для учасників підприємства моделі фінансування і податкових відрахувань. Дефіцит вільних коштів для здійснення інвестицій, що значно підвищать прибутковість підприємства (а відтак – чистий дохід його власників) може виявитися достатнім аргументом на користь «розпорошення» власності на підприємство через продаж її часток на ринку, продажу окремих специфікованих активів тощо. Податковий режим, пов’язаний із формою господарювання, особливо важливий для новостворюваних малих підприємств (так званих «стартапів»). Враховуючи викладене, найбільш вагомими критеріями вибору організаційно-правової форми підприємства його учасниками (власниками) є:

• •

порядок розподілу залишкового доходу між партнерами; вплив кожного з партнерів на управління підприємством (прийняття суттєвих рішень з питань його діяльності);

•

можливості залучення нових, а також виходу та виключення із бізнесу діючих партнерів;

• • • • •

обсяг необхідного та наявного початкового капіталу;

можливості залучення кредитних коштів; відповідальність за результати діяльності; система бухгалтерського обліку та оподаткування; простота створення, реєстрації та ліквідації підприємства (входження та виходу із бізнесу). Усі зазначені критерії безпосередньо стосуються структури (розподілу) прав власності на активи підприємства і відповідальності за його зобов’язаннями. З огляду на фактори, що призводять до динаміки структури власності, організаційно-правова форма підприємства не обирається раз і назавжди. Власники мають право і схильні змінювати її залежно від трансформації їх поглядів та можливостей впливу на подальші шляхи розвитку фірми. Наприклад, починаючи дія68

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

льність підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю, по мірі зміни стратегії розвитку та переходу від закритого характеру управління до більш публічного, власники можуть реорганізувати його в акціонерне товариство відкритого (публічного) типу. І навпаки, створені в процесі приватизації підприємства з великою кількістю акціонерів, по мірі концентрації цінних паперів невеликою групою стейкхолдерів, реорганізуються у акціонерні компанії закритого типу, або навіть в унітарні приватні підприємства. Форма господарювання суттєво впливає на суму податку з прибутку, сплачуваного підприємством, безпеку майна, структуру управління, легкість зміни учасників, здатність залучати кошти, рівень і зміст складнощів, створюваних виходом партнерів із бізнесу. Тому під час вибору організаційної форми мають враховуватися як особисті інтереси власників підприємства, так і досяжна прибутковість комплексу майна і майнових прав, технологічної комбінації виробничих ресурсів, системи господарських і трудових договорів. Вчені країн із розвинутими ринками відзначають, що не існує однозначної відповіді на питання, яка форма господарювання (їх комбінація) є найбільш прийнятною у кожному конкретному випадку. Саме з цієї причини на етапі започаткування бізнесу його потенційним власникам і учасникам важливо чітко сформулювати особисті цілі та максимально прозоро пов’язати їх з економічними цілями майбутнього підприємства [3, c. 196]. Список використаних джерел 1. Фуруботн Э. Г., Рихтер Р. Институты и экономическая теория / Фуруботн Э. Г., Рихтер Р. – СПб.: Изд. дом СанктПетерб. гос. ун-та, 2005. – XXXIV + 702 с. 2. Harold Demsetz. The Structure of Ownership and the Theory of the Firm / Journal of Law and Economics, Vol. 26, No.2, (Jun., 1983), pp. 385-387. 3. Obst W.J., Graham R., Christie G. Financial management for agribusiness. – Landlinks Press, Australia, 2007. – XVII + 352 с.

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

УДК 376.378.1 ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОЩУВАННЯ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР НА ВОЛИНІ Н.І. Зеленська, аспірант *, Волинський технікум Національного університету харчових технологій

У сучасних умовах підвищення ефективності функціонування галузі зернового виробництва є запорукою розв’язання продовольчої безпеки не лише на державному, але й на світовому рівні. Сприятливі ґрунтово-кліматичні умови України, вагомі інноваційні розробки в галузях селекції, насінництва та новітні технології вирощування зернових культур, високий попит на зернову продукцію як на внутрішньому так і на світовому ринках дають підстави збільшити виробництво зерна як на Волині, так і в державі в цілому. Особливістю умов діяльності виробників зерна в регіоні є орієнтація на тенденції функціонування продовольчого ринку, а також необхідність адаптації до реалій внутрішнього ринку. Аграрний ринок Волині характеризується загальноукраїнською тенденцією із підвищенням закупівельних цін, хоча назвати її позитивною не можна, адже підвищення ціни не гарантує підприємствам прибутковості та пов’язано із нестабільною політичною й економічною ситуацією в країні. Незважаючи на достатнє опрацювання науковцями шляхів підвищення ефективності вирощування зернових культур в Україні, ряд проблем залишаються не дослідженими та вимагають подальшого наукового обґрунтування і практичного вирішення. Зокрема, це питання підвищення ефективності виробництва зерна на Волинщині та аналізу динамічних тенденцій виробництва і реалізації зерна. *

Науковий керівник – О.А. Козак, кандидат економічних наук, старший науковий співробітник.

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

З огляду на це важливого значення набуває оцінка сучасного стану та перспектив розвитку виробництва зерна при визначенні рівня оцінки продовольчого забезпечення регіону, оскільки нестача зерна може призвести до нестачі харчових продуктів і як, наслідок, до соціальної напруги. Виробництво зерна традиційно посідає одне з пріоритетних місць серед основних галузей сільського господарства Волинської області, що зумовлюється наявністю сприятливих ґрунтовокліматичних умов для його розвитку, багатовіковим досвідом волинян у вирощуванні сталих урожаїв зернових культур, винятковим значенням зерна та його різнобічним використанням [1]. У структурі використання орних земель Волині на площі, зайняті під зерновими культурами, припадає 51,3 %, що свідчить про чітко виражений галузевий характер розвитку сільськогосподарського виробництва. З огляду на ступінь забезпеченості природними багатствами Волинська область має всі потенційні можливості стати експортером зернової продукції на європейському та світовому ринках [3]. Задля цього необхідно забезпечити підвищення ефективності вирощування зернових культур на Волині. Одним із шляхів підвищення ефективності виробництва зерна є виведення і впровадження в господарствах високоврожайних сортів і гібридів, стійких проти хвороб і придатних для вирощування на зрошуваних землях. Особливого значення у цьому зв’язку набуває поліпшення селекції і насінництва зернових культур. Результати багаторічних експериментальних досліджень свідчать, що приріст продуктивності сільськогосподарських культур тільки за рахунок ефективного використання сортових ресурсів становить у озимої пшениці 20-30 %, кукурудзи – 30-45 %. Оптимізація сортового складу зернових культур передбачає таку структуру посівів, за якої на кожному полі, відведеному під відповідну культуру, висіватиметься сорт, що забезпечить найбільш повне використання потенційної родючості ґрунту. В Україні створено багато цінних сортів зернових культур, які повністю можуть забезпечити виробництво продовольчим і фуражним зерном, а також пивоварною сировиною. Більшість сортів і гібридів за сприятливих умов здатні давати достатньо

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

високу врожайність. Але у виробництві, особливо в незадовільних умовах вирощування, сорти і гібриди набагато знижують свою продуктивність, що свідчить про неправильний підбір сортових ресурсів. Тому, на нашу думку, для вибору конкретного сорту (гібрида) певної культури необхідно максимально використовувати рекомендації регіональних науково-дослідних установ, обласних державних центрів експертизи сортів рослин і сортовипробувальних станцій. Застосування якісного посівного матеріалу, мінеральних добрив і засобів захисту рослин дозволить підвищити стійкість зернових культур до впливу несприятливих факторів зовнішнього середовища й гарантує ріст урожайності та валових зборів якісної зернової продукції. Одним із напрямів підвищення економічної ефективності виробництва зерна на Волині є комплексна оцінка ефективності сівозмін із різним насиченням зерновими культурами. Існуючі недоліки в ціноутворенні не дають змоги правильно враховувати реальні витрати ресурсів, поза оцінкою залишаються природнобіологічні ресурси, які відіграють важливу роль у збільшенні виробництва зерна. Нині цінова політика на ринку зерна у Волинській області, як і в Україні в цілому, формується посередниками, оскільки виробники не мають ефективного доступу до організованих каналів збуту, а держава – ефективної політики регулювання. Допомогою у вирішенні нестабільного ціноутворення і зростання дохідності галузі можуть стати форвардні закупівлі зерна Аграрним фондом для потреб державного інтервенційного фонду у визначений час і на визначених умовах в майбутньому з фіксацією цін такого придбання під час укладання форвардного біржового контракту. Ціна на зерно в такому випадку є фіксованою і сформованою виключно за ринковим принципом виходячи з попиту, пропозиції та рентабельності виробництва [1]. Підвищити ефективність зернового виробництва можна також за рахунок удосконалення структури посівів зернових культур на основі врахування ґрунтово-кліматичних умов регіону, 72

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

економічної доцільності вирощування й поліпшення фінансовокредитного забезпечення галузі. Необхідно відзначити, що поряд з агротехнічною та економічною оцінкою ефективності виробництва зернових культур на Волині необхідно проводити енергетичну оцінку, яка дає змогу виявити резерви підвищення ефективності з урахуванням енергозбереження. Комплексна механізація передбачає виконання всіх процесів механічними засобами при збереженні ручного управління машинами є основною базою з підвищення продуктивності праці в зерновому господарстві. Забезпеченість господарства надійною системою машин дає змогу якісно і в оптимальні строки виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню врожайності зернових культур і значно зменшує втрати зерна. Впровадження систем машин у зерновій галузі має забезпечити збільшення виходу продукції за менших затрат праці та коштів на її одиницю, сприяти поліпшенню умов праці. При цьому треба враховувати зональні особливості сільськогоспо-дарського виробництва і створювати сприятливі умови для життєдіяльності живих організмів. Отже, посилення взаємодії всіх учасників зернового ринку Волинської області, зокрема сільськогосподарських товаровиробників і зернопереробних підприємств дасть можливість суттєво збільшити обсяги виробництва і реалізації зернової продукції, забезпечити стабільність грошових надходжень, дохідність галузі та продовольчу безпеку регіону. Список використаних джерел 1. Білітюк А. П. Зерно як фактор продовольчої безпеки АПК Волині / А. П. Білітюк, Л. А. Пилипюк // Актуальні проблеми розвитку регіональних АПК: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., 26-27 трав. 2011 р. / відп. ред. Т. В. Божидарнік. – Луцьк: РВВ Луцьк. нац. техн. у-ту, 2011. – С. 90–92. 2. Програма «Зерно України–2015». – К.: ДІА, 2014. – 48 с. 3. Сільське господарство Волині: стат. збірник / за ред. В. Ю. Науменка.– Луцьк: Головне управління статистики у Волинській області, 2013. – 320 с.

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

УДК 338.43:338.439.5:636 СУЧАСНИЙ РІВЕНЬ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ ТА ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ У ЗОНІ СТЕПУ Ю.В. Кернасюк, кандидат економічних наук, старший науковий співробітник, Кіровоградська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства степової зони НААН

У розроблених «Стратегічних напрямах розвитку сільського господарства України на період до 2020 року» метою стратегії розвитку форм господарювання та інтеграції сільськогосподарського виробництва є формування збалансованої взаємодоповнюючої диверсифікованої системи господарюючих суб’єктів у сфері сільського господарства, що забезпечує ефективне використання конкурентних переваг галузі, раціональне ведення сільськогосподарського виробництва та залучення трудових ресурсів сільської місцевості, сприяння соціально-економічного розвитку сільських територій, збереження кращих історичних традицій і національних уподобань ведення сільського господарства [1, с. 42-43]. Становлення нової постіндустріальної парадигми розвитку економіки потребує системного аналізу економічних явищ і проблем, які зумовлюються вплив на розвиток конкурентоспроможного аграрного виробництва, а також використання кардинально нових прийомів і методів досліджень ефективності в сільському господарстві, зокрема оцінки впливу концентрації та спеціалізації. Сучасні підходи щодо визначення спеціалізації сільськогосподарського виробництва та наукового обґрунтування методики її оцінки розглядалися в роботах В. Г. Андрійчука [2], П. К. Канінського [3], О. В. Мазуренко [4, с. 155-160] та ін. Водночас поза увагою залишаються практичні аспекти пошуку шляхів оптимізації розмірів господарств у сільському господарстві, в 74

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

т. ч. з урахуванням їх спеціалізації і можливостей використання перспективних технологій конкурентоспроможного виробництва продукції. Метою досліджень є аналіз процесів формування галузевої структури аграрного виробництва в зоні Степу, конкурентоспроможності та економічної ефективності й обґрунтування шляхів оптимізації розмірів господарств. У сільському господарстві, як правило, ефективність виробництва тісно пов’язана із його спеціалізацією і концентрацією. Дослідження спеціалізації аграрного виробництва в середньому за 2009–2013 рр. проводили шляхом порівняльного групування зведених статистичних даних показників валової продукції сільського господарства в постійних цінах 2010 р. за 25 областями та для України в цілому, в т. ч. окремо для зони Степу і Кіровоградської області. Встановлено, що у виробництві валової продукції співвідношення між рослинницьким і тваринницьким напрямком спеціалізації в Україні було, відповідно 68,6 % і 31,4 %, в зоні Степу – 70,8 і 29,2 %, у Кіровоградській області – 80 % і 20 %. Аналіз аграрного виробництва в сільськогосподарських підприємствах засвідчив, що у структурі валової продукції співвідношення між рослинницьким і тваринницьким напрямком спеціалізації в Україні становило відповідно 73,1 % і 26,9 %, в зоні Степу – 73,0 % і 27,0 %, у Кіровоградській області – 89,5 % і 10,5 %. За сучасних ринкових відносин і економічних умов у суб’єктів господарювання аграрного виробництва зони Степу склалася вузька спеціалізація виробництва з переважним вирощуванням зернових і технічних культур. Така спеціалізація багатьох господарств на виробництві окремих конкурентоспроможних культур унеможливлює дотримання ними основних вимог щодо науковообґрунтованого ведення сільського господарства, оскільки метою їх діяльності є отримання прибутку за будь-якої ціни. Внаслідок цього значна частина господарств порушує агротехнічні вимоги, зокрема дотримання ними системи науковообґрунтованих сівозмін, внесення добрив і т. д.

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

Пояснюється це тим, що у степовій зоні частка товарної продукції рослинництва становить 76,8 %, зокрема від продажу зернових культур господарства одержували 32,8 % доходу, а олійних – 35,3 %. Продукція тваринництва займала 20,1 % у структурі надходжень грошової виручки. У Кіровоградській області частка товарної продукції рослинництва – 90,1 %, у т. ч. від продажу зернових культур сільськогосподарські підприємства одержували 44,0 % доходу, а олійних – 41,5 %. Продукція тваринництва займала 7,1 % у структурі надходжень усієї грошової виручки. Таким чином, у зоні Степу склався зерново-олійний напрям спеціалізації з розвинутим тваринництвом і виробництвом продукції птахівництва та свинарства. Однак аналіз динамки рівня рентабельності аграрного виробництва впродовж досліджуваного періоду показує нестійку тенденцію до її коливання, що потребує зміни підходів до структури формування напрямів спеціалізації. Список використаних джерел 1. Стратегічні напрями розвитку сільського господарства України на період до 2020 року / Ю. О. Лупенко , В. Я. МесельВеселяк [та ін.] ; за ред. Ю. О. Лупенка, В. Я. Месель-Веселяка – К. : ННЦ «ІАЕ», 2012. – 182 с. 2.Андрійчук В. Г. Економіка аграрного підприємства / В. Г. Андрійчук. – К. : КНЕУ, 2000. – 356 с. 3. Канінський П. К. Спеціалізація сільськогосподарських підприємств: монографія / П. К. Канінський. – К.: ННЦ «ІАЕ», 2005. – 346 с. 4. Мазуренко О. В. Методичні положення визначення рівня спеціалізації сільськогосподарського виробництва / О. В. Мазуренко // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України: зб. наук. праць; [ред. кол.: Д. О. Мельничук та ін.]. – К. : НУБіП України. – 2009. – Вип.142, Ч. 2. – 260 с.

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

УДК 330.341.1:330.59 ПЕРЕДУМОВИ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ЗМІН РІВНЯ ЖИТТЯ СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ М.І. Козак, кандидат економічних наук, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки»

Перехід аграрного сектору економіки на інноваційну модель розвитку характеризується перенесенням центру ваги на використання принципово нових прогресивних технологій, переходом до випуску високотехнологічної продукції, прогресивними (інноваційними) організаційними й управлінськими рішеннями, що стосуються мікро- та макроекономічних процесів розвитку – створення технопарків, технополісів, проведення політики ресурсозбереження, інтелектуалізації всієї виробничої діяльності, софтизації та сервізації економіки. Процеси, пов’язані з переходом на інноваційну модель розвитку, є об’єктивними, зважаючи на зміни в суспільному й економічному житті. Вони базуються на стрімкому розвитку «високих технологій» із принципово новими рисами та пріоритетами. Із запровадженням їх в аграрне виробництво вивільнятиметься робоча сила, а існуючі нині напрями диверсифікації виробництва не дозволять повністю забезпечити зайнятість сільського населення, що призведе до погіршення рівня їх життя. Детальному розгляду вищеописаної проблеми логічно має передувати розкриття сутності поняття «рівень життя», яке, на перший погляд, здається загальнозрозумілим. На думку колективу авторів, рівень життя – це складне та багатопланове поняття, яке об’єднує широкий спектр соціально-економічних відносин, пов’язаних зі станом та умовами життєдіяльності людини у суспільстві [1, с. 8]. Дослідниця М.С. Татаревська розглядає рівень життя як соціально-економічну категорію, що характеризує ступінь задоволення, формування і зміни потреб людей з метою їх всебічного розвитку, який детермінований доступністю й рівнем використання життєвих можливостей в умовах конкретного жит

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

тєвого середовища [2, с. 13]. Відповідно рівень життя на селі – це ступінь задоволення матеріальних, духовних й соціальних потреб сільського населення. Він безпосередньо залежить від рівня потреб. Життя є динамічним процесом, на який впливає безліч внутрішніх і зовнішніх чинників, тому й потреби є досить мінливими. Зазвичай під потребою розуміють усвідомлену особистістю необхідність мати певний набір товарів і послуг. Із великої кількості класифікацій потреб виділимо найбільш відому класифікацію Абрахама Маслоу, яку він вибудував як піраміду, названу його ім’ям (фізіологічні потреби, потреби в безпеці, соціальні потреби, потреби в повазі, потреби в самовираженні та самореалізації). На основі створеної теорії А. Маслоу намагався пояснити, чому в різний час і за різних умов у людей виникають різні потреби. Це важливо для розуміння того, що не лише рівень економічного розвитку визначає рівень життя населення, але й рівень потреб, до яких це населення прагне. Потреба, опосередкована складним психологічним процесом мотивацій, виявляє себе у формі мотиву поведінки. Потреба – це не задоволення суб’єкта у чомусь конкретному, а мотив обґрунтування рішення задовольнити або незадовольнити зазначену потребу в конкретному середовищі. Перш ніж суб’єкт почне діяти для задоволення певної потреби, він повинен усвідомити необхідність у ній, що і слугуватиме мотивацією для її подальшої реалізації. Рівень життя залежить, з одного боку, від умотивованих потреб сільських жителів, які можуть обмежуватися, з іншого – від економічного, політичного і соціального становища у країні. Оцінити рівень життя можна за допомогою критеріїв якості життя, яка у свою чергу має об’єктивні та суб’єктивні ознаки. Перші – це науково обґрунтовані норми та нормативи споживання, другі – виходять із потреб окремо взятої людини та є індивідуальними, рівень задоволення яких можуть оцінити тільки суб’єкти. І хоча побутує думка, що бажання людей безмежні, обсяг умотивованих потреб є граничним. При цьому, незважаючи на індивідуальність кожного сільського жителя, існує певний рівень потреб, притаманний сільському соціуму, який сформований під дією багатьох факторів, серед них традиції, звичаї, а також радянський спадок 78

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

(з кожного по можливостях і кожному по потребі), де фактично формували суб’єктивні потреби. Нині спостерігаємо низький рівень умотивованих потреб у сільських жителів, які звикли «жити по-старому». Розглядаючи об’єктивні та суб’єктивні критерії, дотримуємося думки, що реальний рівень якості життя наближатиметься до суб’єктивних критеріїв. Тобто, якщо вмотивовані потреби перевищуватимуть об’єктивні критерії, то і реальний рівень якості життя буде вищим, ніж мінімально встановлені норми і навпаки. Аргумент, який зазвичай наводять для пояснення низького рівня якості життя сільського населення, – це надто низький рівень доходів. На нашу думку, поясненням є відсутність умотивованих потреб, які спонукають до дії для їх задоволення. У цьому контексті інновації для сільського населення мають потрійний характер: 1) інновації, направлені в сільське господарство зменшують зайнятість у сільськогосподарському виробництві; 2) інновації, які дедалі більше входять в повсякденне життя, підвищують умотивовані потреби; 3) інновації, направлені на територію сіл, дають поштовх до розвитку там несільськогосподарської діяльності, а отже, диверсифікують виробництво та створюють потенційно нові робочі місця. Поєднання всіх цих аспектів, на нашу думку, має вплинути на активізацію підприємницької діяльності на території сіл для забезпечення нових умотивованих потреб, збільшення доходів сільського населення, а отже, підвищення рівня якості життя на селі. Список використаних джерел: 1. Рівень життя населення України / НАН України. Ін-т демографії та соц. дослідж., Держ. ком. статистики України; за ред. Л. М. Черенько. – К.: ТОВ «Видавництво «Консультант», 2006. – 428 с. 2. Татаревська М. С. Рівень життя сільського населення: оцінювання та напрями поліпшення: монографія / Татаревська М. С. – Одеса, 2007. – 298 с.

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

УДК 330.3:007.2 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕКОНОМІЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ О.А. Козак, докторант∗, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки»

Трансформаційні процеси в економіці України, в тому числі і ті, які відбуваються протягом останніх 24 років, породжують нові теоретичні підходи та форми концептуалізації моделей економічних змін та продукування нових типів знань і відносин. Трансформації (від лат. transformatio) являють собою процес перетворення економічної системи, переходу її від рівноважного стану до іншого, сукупність якісних і кількісних змін виду, властивостей різної інтенсивності та спрямованості, що в цілому призводить до поворотних подій у суспільстві. Трансформації класифікують за різними ознаками: характером (еволюційні, революційні), інтенсивністю (швидкі, повільні), тривалістю (коротко-, середньо- та довгострокові), напрямами (прогресивні та реакційні), сферою дії (функціональні та територіальні), охопленням елементів системи (часткові або загальносистемні). Економічні трансформації – це вихід системи за межі стабільного функціонування, зміна всіх складових економіки, способів координації та утримання рівноваги, відносин власності, типу і структури виробництва, інститутів та інституцій. Імпульсом для таких трансформацій є кризовий стан економічної системи, вичерпний потенціал прогресу, неможливість задовольнити потреби суспільства або реагувати на зміну середовища, зовнішні загрози. За допомогою трансформацій система відповідає на виклик і переходить до нової фази життєвого циклу або змінюється іншою, прогресивнішою системою. Трансформації не можна розглядати ∗

Науковий консультант – М.Й. Малік, доктор економічних наук, професор, академік НААН.

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

виключно як безперервний процес змін, що призводять до економічного зростання, адже вони можуть супроводжуватися глибокими економічними кризами. Проте саме в циклічності руху, яка характеризується сильним спадом та ще сильнішим підйомом, і закладений головний механізм економічного зростання. Незважаючи на актуальність висвітлюваної проблеми та наявність значної кількості наукових праць з цієї тематики, остаточних теоретичних підходів досі не сформовано, а дискусії щодо природи, моделей та вектора трансформацій тривають. Необхідність обґрунтування концепції трансформації економічної системи призвела до виникнення нового розділу економічної науки – трансформаційної економіки, яка вивчає закономірності та тенденції трансформаційних систем, основні етапи трансформаційних циклів, економічну політику держави як основного інституту управління під час глибоких змін. Економічна історія людства характеризується постійними переходами від одного стану економічної системи до іншого. Формування нової системи супроводжується руйнуванням старої та виходом на рівень функціонування, раніше не доступний і неможливий для неї, змінюючи при цьому свою організацію. Аналіз економічних трансформацій як процесу ускладнюється тим, що зазвичай неможливо виявити чіткі причинно-наслідкові зв’язки між окремими явищами та діями економічних агентів. Тому існує ймовірність зробити досить широкі узагальнення, при цьому окремі явища можна розглядати як закономірності трансформаційного періоду. Виділяють кілька етапів трансформації економічної системи: 1) кількісно-якісні зміни при відносному збереженні стійкості, 2) переродження системи з порушенням стійкості, 3) колапс, деградація, розпад системи. Процес економічної трансформації характеризується багатогранністю й різнобічністю та відбувається під дією внутрішніх (ендогенних) і зовнішніх (екзогенних) чинників. Перші пов’язані із перетвореннями, викликаними безперервним кількісним зростанням і загостренням суперечностей диференційованих елемен

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

тів та підструктур системи в обмеженому просторі, нагромадженням помилок і збоїв у відтворенні (появою життєздатних мутацій різного роду); припинення зростання та відтворення складових елементів системи тощо. В результаті виникають нові макро- і мікроекономічні закономірності та тенденції системи, соціальні і політичні зміни, нові завдання економічної політики. Відмінність економічних трансформацій від реформ полягає в тому, що реформи здійснюються цілеспрямовано, з метою коригування окремих елементів економічної системи для покращення її ефективності. Екзогенні чинники економічних трансформацій зумовлені зміною зовнішнього середовища незалежно від системи та під впливом самої системи. Сюди, в першу чергу, слід віднести прояви глобалізації, тобто залежність системи від закономірностей і тенденцій інформаційного та науково-технологічного розвитку світової економіки. Глобальні виклики перетворюються в ендогенні фактори розвитку, зростає ступінь впливу глобалізаційних імперативів на трансформацію національної економічної системи. Прискорений розвиток глобалізаційних процесів дедалі більшою мірою впливає на формування вектору економічних трансформацій і результативність системних змін. Розширюється економічний простір національної економіки, збільшуються масштаби експортної й імпортної діяльності тощо. Внутрішні та зовнішні фактори економічних трансформацій пов’язані між собою та спроможні у взаємозв’язку посилити або зменшити вплив на економічну систему. За результатами аналізу можливо виділити щонайменше три основні трансформаційні процеси сучасності: соціальноекономічні перетворення в країнах, що перейшли від тотальноодержавленої до ринкової економіки; трансформації країн, що розвиваються; перехід від індустріального до постіндустріального суспільства. У період трансформацій кожна країна розробляє і реалізує власну економічну стратегію, метою якої є економічне зростання, 82

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

що визначається наявністю та якістю факторів виробництва (трудові ресурси, земля, капітал, підприємництво), методами і технологіями їх використання. Розробляється економічна політика, що запроваджується під впливом зовнішнього та внутрішнього економічного середовища, в якому функціонує національне господарство. Механізми економічної політики можуть бути різними – від застосування радикальних заходів («шокової терапії») до градуалізма, або ж їх поєднання. Важливим при цьому залишаються не стільки темпи перетворення, скільки їх зміст. Соціально-економічні та політичні зміни в Україні при переході до основ ринкової демократії характеризуються незавершеністю та суперечливістю, яку можна визначити як «недореформованість» або «посткомуністичний синдром». Оскільки трансформаційний період не закінчився, то залишаються відкритими питання подальших трансформацій, розробки та впровадження дієвих механізмів і рушійних сил. Разом із тим Україні вже зтепер слід готуватися до нових трансформаційних змін, а саме – переходу від індустріального до постіндустріального розвитку, який є об’єктивною умовою інтеграції у світовий економічний простір. Основні ознаки постіндустріального ладу: створення умов для розвитку людини та підвищення рівня її самореалізації, інтелектуалізація праці, інформатизація, перехід від сфери виробництва до сфери послуг, посилення ролі соціальних інститутів в економіці та життєдіяльності суспільства, запровадження інноваційних та інформаційно-комунікаційних технологій, зростання ролі наукових розробок.

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

УДК 339.13:637.5 ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РИНКУ М’ЯСА В УКРАЇНІ Н.Г. Копитець, кандидат економічних наук, провідний науковий співробітник, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки»

М’ясо та м’ясні продукти належать до найважливіших продуктів харчування. Харчова цінність м’яса визначається його хімічним складом, енергетичною цінністю, смаковими властивостями і рівнем засвоюваності. За сучасною науковою оцінкою, м’ясо – це функціональний продукт харчування, що забезпечує “здорове харчування” і працездатність людини. В Україні у 2013 р. вироблено 2,39 млн т м’яса у забійній масі. Внутрішній попит на м’ясо і м’ясопродукти становив 2,56 млн т, тому можемо стверджувати, що країна на 93,4% забезпечує себе цією продукцією. Проте структура виробництва м’яса постійно змінюється і не в кращий бік. Так, у загальній структурі виробництва м’яса 48,9% становить м’ясо птиці, 31,3 – свинина і 17,9 – яловичина і телятина. При цьому простежується чітка тенденція до скорочення виробництва яловичини і телятини й нарощування м’яса птиці. Причин тут кілька. Зокрема, через низьку купівельну спроможність більшість населення України надає перевагу дешевшій курятині порівняно зі свининою та яловичиною. Розглянемо детальніше ринок м’яса по трьох основних видах (м’ясо птиці, свинина, яловичина і телятина). Ринок м’яса птиці є наймобільнішим і найефективнішим. У 2013 р. вироблено 1168,3 тис. т м’яса птиці. Вітчизняне його виробництво переважно сконцентровано в сільськогосподарських підприємствах (їхня частка у 2013 р. становила 82,7 %). Варто наголосити, що на даному ринку суттєві проблеи щодо виробництва, якості, збуту чи експорту м’яса птиці відсутні. У 2013 р. Україна посіла дев’яте місце в десятці країн-експортерів м’яса птиці. 84

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

Україна експортувала у 2013 р. на 80% більше, ніж у 2012 р. м’яса птиці та субпродуктів, що становило понад 145,5 тис. т. Протягом 2013 р. вона реалізувала на зовнішні ринки м’яса птиці та субпродуктів на загальну суму 232 млн дол. США. Їй вдалося значно розширити географію експорту цього виду продукції і реалізувати її у більщ як 70 країн світу. Частково це пов'язано з початком дії фактичного дозволу на експорт української курятини до Європейського Союзу з 24 липня 2013 року. Чотири вітчизняні підприємства мають дозвіл на експорт до ЄС. Найбільшими цільовими ринками поставок вітчизняної продукції є країни СНД (Російська Федерація, Молдова, Казахстан), куди було поставлено 82,1 тис. т м'яса птиці. Новими ринками стали країни Африки, куди у 2013 р. було поставлено 10,4 тис. т курятини. У 2013 р. Україна імпортувала 71,1 тис. т м'яса птиці та субпродуктів, що в 1,6 раза менше, ніж у 2012 р. У грошовому виразі імпорт цієї продукції скоротився на 35,6% – до 101,2 млн дол. США. Основними експортерами продукції в Україну є Польща, Чеська Республіка, Німеччина, Великобританія та Нідерланди. Ринок свинини. Свинина для українців завжди була основним видом м’яса, проте в останні роки м’ясо птиці є найбільш доступним і вживаним. У 2012с р. вироблено 748,3 тис. т свинини., що на 6,8% більше порівняно з 2012 р. Вітчизняне виробництво свинини сконцентровано в основному в господарствах населення (їхня частка становить у 2013 р. 51,6 %). Проте в останні роки намітилась чітка тенденція до будівництва великих свинокомплексів, тому частка господарств населення у виробництві свинини зменшується. У 2013 р. спостерігалося значне зменшення експорту свинини – до 4,6 тис. т. Для прикладу, протягом 2012 р. було експортовано 20 тис. т свинини. Основним імпортером живих свиней та свинини свіжої, охолодженої та мороженої з України були Російська Федерація, Молдова і Казахстан.

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

Імпорт свинини в минулому році знизився на 28 % – до 150 тис. т. За минулий рік було ввезено цього виду м'яса на суму 388,1 млн дол. США, що на 13 % менше, ніж показник 2012 р. Основними експортерами в Україну є Бразилія, Німеччина, Сполучені Штати Америки та Канада. Проте скорочення експорту й імпорту, при загальному зростанні виробництва свинини в Україні, свідчить про орієнтацію вітчизняних виробників на внутрішній ринок. Ринок яловичини і телятини. У 2013 р. вироблено 427,8 тис. т яловичини і телятини. В Україні відбулося радикальне скорочення виробництва яловичини і телятини. Виробництво яловичини і телятини майже на 3/4 сконцентровано в господарствах населення (їхня частка становить у 2013 р. 74,1 %) [1]. Вирощування великої рогатої худоби протягом багатьох років не приносить прибутку її виробникам. Даний ринок є найбільш проблемним. В умовах недовиробництва яловичини і телятини маємо проблеми зі збутом. Для українців яловичина і телятина не є основним видом споживання м’яса. Вітчизняний споживач використовує в основному молочну телятину або молоду яловичину, отриману від худоби масою до 200 кг. Проте через високу ціну не всі можуть купувати її. У нас немає культури споживання стейків, як у США чи Європі, де філейна стейкова частина коштує набагато дорожче, ніж звичайне м'ясо. Ціни на м'ясо яловичини в Україні не зіставні з витратами на утримання тварин. Яловичина, щоб нею було цікаво займатися, має коштувати понад 100 грн/кг. А це неможливо через низьку купівельну здатність населення. Однак тенденції ринку такі, що поголів’я великої рогатої худоби щороку знижуватиметься. Виняток становив 2012 р., коли було впроваджено ряд заходів державної підтримки. Вважаємо, що на державному рівні передбачено достатньо напрямів підтримки галузі тваринництва. За умови чіткого її виконання в межах 9-12 міс. можна наростити необхідні обсяги яловичини і телятини. 86

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

Існують й інші суб’єктивні причини, що зводять нанівець позитивність даних напрямів. Зокрема, не всі господарства населення проінформовані щодо належних їм бюджетних дотацій та компенсаційних виплат. Крім того, м’ясопереробні підприємства відмовляються закуповувати вітчизняну худобу надаючи перевагу дешевому імпортному м’ясу. Так, за умов не насиченості ринку яловичиною як внутрішнього виробництва, так і імпортованої виникли об’єктивні передумови щодо формування сприятливих для сільськогосподарських товаровиробників закупівельних цін, проте м’ясопереробні підприємства утримують низькі ціни при закупівлі худоби. Вони виробляють спільну цінову політику, яка є неприйнятною для сільськогосподарських товаровиробників. Даний факт свідчить про монопсонічну змову з конкурентами про рівень закупівельних цін. Таким чином, більшість переробних підприємств прагне забезпечити себе сировиною не за рахунок формування сталої й надійної вітчизняної сировинної бази через відновлення поголів’я в аграрних підприємствах, а шляхом низькосортного імпорту [2]. Із міркувань економії (дешевизни сировини та зниження собівартості продукції) м’ясопереробні підприємства дедалі частіше відмовляються від використання яловичини в рецептурі і замінюють її субпродуктами свиней та м’ясом птиці. Тому використовують яловичину в переробній промисловості лише там, де це дійсно необхідно за рецептурою. Це ковбаси, які виробляють згідно з ДСТУ, там не можна яловичину замінити свининою. Сумарна ціна використання обох видів м’яса практично дорівнює ціні 1 кг яловичини. Зниження цін на яловичину практично торкнулося лише первинної ланки, тобто сільськогосподарських товаровиробників. Ця ситуація, навпаки, є сприятливою для переробників та їхніх агентів-посередників. Експорт яловичини в 2013 р. підвищився на 42 % і досяг 23,7 тис. т. Основними імпортерами живої худоби та яловичини свіжої, охолодженої, мороженої з України були Російська Федерація, Молдова, Білорусь, Азербайджан та Туркменістан.

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

Імпорт яловичини в минулому році був на рівні 3,7 тис. т, що на 2 % менше від показника 2012 року. Спостерігалося скорочення ввезення в Україну мороженої яловичини та зростання ввезення свіжої чи охолодженої яловичини. Основними експортерами яловичини мороженої в Україну є Бразилія, Австралія та Угорщина, а свіжої та охолодженої – Сполучені Штати Америки. Відкриття нових ринків для експорту м’яса та м’ясопродуктів вітчизняними виробниками – складне, але стратегічно важливе питання. Наразі європейські ринки відкриті лише перед деякими групами українських товарів. Так, з України в ЄС вже можна експортувати мед, м'ясо птиці (насамперед – курятину та м’ясо індичок), рибопродукти, а також сухе молоко. Решта товарів ще чекають свого дозволу реалізовуватися в європейських торгових мережах [3]. Досягти позитивних результатів у цьому напрямі можливо лише спільними зусиллями бізнесу та влади. Вітчизняна яловичина і свинина мають відповідати високим міжнародним стандартам якості. Для отримання всіх необхідних дозволів українським підприємствам потрібно пройти сертифікацію, а вітчизняна система ветеринарного і фітосанітарного захисту має відповідати європейській. Список використаних джерел 1. Копитець Н. Г. Баланси сільськогосподарської продукції та продовольства в Україні за 2010-2014 рр. / [Ю. О. Лупенко, О. М Шпичак, Ю. П. Воскобійник та ін.]. – К. : ННЦ «ІАЕ», 2014. – С. 76. 2. Копитець Н. Г. Розвиток м’ясопродуктового підкомплексу України: моногр. / [М. В. Гладій, П. Т. Саблук, Н. Г. Копитець та ін.] ; за ред. М. В. Гладія. – К. : ННЦ ІАЕ, 2012. – 354 с. 3. Копитець Н. Г. М’ясо та м’ясопродукти / [М. І. Пугачов, В. І. Власов, Б. В. Духницький та ін.] ; // Перспективи розвитку вітчизняного аграрного сектору у зв’язку з підписанням Україною економічної частини Угоди про асоціацію з Європейським союзом; за ред. М. І. Пугачова – К. : ННЦ ІАЕ, 2013. – Розд. 3. – С. 241–259. 88

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

УДК 339.137.2:633.63(476) ОБЕСПЕЧЕНИЕ КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ СВЕКЛОСАХАРНОЙ ОТРАСЛИ БЕЛАРУСИ Л.И. Кузьмич, аспирант*, Республиканское научное унитарное предприятие «Институт системных исследований в АПК Национальной академии наук Беларуси»

Конкурентоспособность на рынке сахара оценивается на трех уровнях: уровне производства сахарной свеклы как сырья для перерабатывающей промышленности, отечественной продукции на внутреннем рынке и на мировом уровне (рис.). Конкурентные преимущества сахарной отрасли Беларуси. По результатам исследования установлено, что сахарная отрасль Республики Беларусь выглядит наиболее конкурентоспособной среди других стран Таможенного союза, обладая сравнительными преимуществами по объемам экспорта продукта, низкой доле импортной продукции на внутреннем рынке, однако на 30 % сохраняется зависимость производства от импортируемого тростникового сырца. Кроме того, уровень преимуществ подвержен колебаниям ввиду неустойчивости производства и объемов экспортно-импортных операций. В частности: 1. Конкурентные преимущества отрасли свекловодства Беларуси достигаются по затратам на возделывание культуры и урожайности, в то время как отрасль России в большей степени выигрывает благодаря относительно низким издержкам на производство корнеплодов и высокой урожайности, Казахстан – высоких цен реализации, но при значительных затратах. 2. Характерна нестабильность динамики темпов прироста производства. Спрос на внутреннем рынке сахара в значительной мере определяется производственным потреблением, поскольку об*

Научный руководитель – З. М. Ильина, доктор экономических наук, профессор, член-корреспондент НАН Беларуси.

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

ъемы реализации населению изменяются незначительно – в пределах 1-2 % в год. Темпы роста розничных цен на внутреннем рынке Беларуси положительны, более 5 % в год (для сравнения потребительскому рынку Казахстана свойственна отрицательная динамика). Индикаторы оценки конкурентоспособности на рынке сахара Уровни Производство свекловичного сырья затраты на производство 1 ц корнеплодов, долл. США; урожайность, ц/га; цена реализации 1 ц корнеплодов, долл. США; окупаемость затрат выручкой от реализации, % Отечественная продукция на внутреннем рынке

изменение спроса, % к предыдущему периоду; изменение объемов выпуска, % к предыдущему периоду; отношение уровня фактического потребления сахара к рекомендуемой норме, цена на потребительском рынке, долл. США/кг Отечественная продукция на мировом рынке

среднегодовой номинальный прирост объема экспорта, % к предыдущему периоду; доля отрасли в мировом производстве продукции, %; доля импортной продукции на внутреннем рынке, %; коэффициент чистого экспорта; индекс относительной экспортной конкурентоспособности; индекс относительной зависимости от импорта; индекс относительных торговых преимуществ; коэффициент выявленного сравнительного преимущества; индекс ценовой конкурентоспособности

Рис. Структура показателей оценки конкурентоспособности на рынке сахара

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

3. В течение периода с 2010 по 2013 г. наибольшими конкурентными преимуществами отечественная сахарная отрасль обладала в 2013 г., когда удельный вес экспорта сахара на мировом рынке достигал 0,92 % против 0,16 % участия страны в совокупном мировом экспорте товаров. 4. Снижается зависимость отрасли от импорта тростникового сырца (значение индекса относительной зависимости от импорта уменьшилось на 40,9 %). Данные факты обусловили укрепление торговых преимуществ по сравнению с 2010 г. на 33,5 %. 5. Доля импортной готовой продукции на рынке мала – около 0,03-0,05 %, что свидетельствует об удовлетворении внутренней потребности сахаром собственного производства. 6. Внутренние цены значительно превышают мировые, причем их отклонение ежегодно растет ввиду падения мировых цен на биржах и роста на национальном рынке. Так, если в 2010 г. разница между ценами в долларовом эквиваленте составляла 22 %, то в 2013 г. – 97 %. Направления регулирования рынка сахара Беларуси. Достижение конкурентоспособности и сбалансированности внутреннего рынка сахара в долгосрочной перспективе предусматривает следующие группы мероприятий: 1. Рациональная организация сахарных заводов и сырьевых зон, включающая организационно-экономические, технологические, социальные и финансовые элементы[2]: 1) технологические: активное освоение на предприятиях отрасли низкозатратных ресурсосберегающих технологий; прямая доставка сырья на сахарные заводы без промежуточного хранения на свеклопунктах; формирование на сахарном заводе 5-6суточного запаса сырья; минимизация потерь свеклы при хранении и транспортировке; улучшение качественных характеристик корнеплодов. 2) организационно-экономические: разработка и реализация свеклосеющими хозяйствами конкурентной стратегии; построение маркетинговых систем распределения сахара и продуктов его переработки; создание на сахарных заводах полнофункциона

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

льных маркетинговых подразделений; оптимизация сырьевых зон сахарных заводов и радиуса доставки сырья; совершенствование экономических взаимоотношений между производителями и переработчиками свеклосырья; создание агрокорпораций на базе сахарных заводов и свеклосеющих хозяйств; оптимизация объемов и сроков переработки корнеплодов на предприятиях сахарной промышленности. 3) социальные: устойчивое развитие сельской инфраструктуры, обеспечение сахарными заводами жилищного и дорожного строительства, коммунального обслуживания, создание бизнес-центров и т.д. 4) финансовые: государственное регулирование цен на агропродукцию; усиление государственной поддержки свеклосеющих хозяйств и сахарных заводов; совершенствование системы налогообложения отрасли. Внедрение ресурсосберегающей системы позволит сохранить на заданном уровне качество сахарной свеклы в процессе возделывания, минимизировать потери и расходы по доставке сырья в среднем на 10 %, снизить затраты на производство и заготовку сырья до 20–25 %, увеличить выход сахара на 1,0–1,5 %. 2. Государственное регулирование сектора, приоритетными направлениями которого должны быть: 1) проведение тарифной политики, направленной на ограничение импорта сахара-сырца; 2) разработка и использование гибкой налоговой политики для предприятий свеклосахарного подкомплекса, с обеспечением налоговых льгот, направленных на стимулирование развития свеклосахарного производства и регулирование доходности на различных его уровнях; 3) представление льготных кредитов сахарным заводам для закупки сахарной свеклы и оборудования, сельскохозяйственным товаропроизводителям – для закупки необходимой техники, семян, удобрений и средств защиты растений; 4) установление льготных транспортных тарифов на перевозку сахарной свеклы; 92

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

5) стимулирование развития рыночной инфраструктуры; 6) введение экспортных субсидий, представляющих собой доплаты на экспорт сахара в пределах установленной экспортной квоты. 3. Развитие процессов диверсификации в отрасли: 1) строительство завода по производству пектина мощностью 1000 т в год на основе использования в качестве сырья свекловичного жома; 2) развитие смежных отраслей (производство кондитерских изделий (зефир, пастила, маршмеллоу, мармелад желейный), фруктовой продукции (яблочное пюре, подварки, конфитюры в ассортименте), производство продукции из побочных продуктов: спирта, лимонной кислоты, пекарских и кормовых дрожжей из мелассы; кормовых добавок из жома) [3]; 3) развитие непрофильных видов деятельности, в т.ч. оказание коммерческих услуг сельхозпроизводителям по выращиванию и уборке сахарной свеклы, ремонтное обслуживание, перевозка грузов, выполнение подрядных строительно-монтажных работ. Организация вспомогательных производств по переработке побочных продуктов и производству сахаросодержащей продукции не только принесет экономическую выгоду, но и позволит повысить занятость персонала, сократить численность сезонных рабочих. Список использованных источников 1. Беларусь в цифрах [Электронный ресурс] / Национальный статистический комитет Республики Беларусь. – Режим доступа: http://www.belstat.by // – Дата доступа: 10.10.2014. 2. Болохонцева Ю. И. Повышение экономической эффективности и финансовой устойчивости производства сахарной свеклы и сахара в регионе / Ю. И. Болохонцева. – Курск: Изд-во «Деловая полиграфия», 2011. – 284 с. 3. Тарасова А. В. Развитие маркетинговых стратегий предприятий сахарной промышленности: монография / А. В. Тарасова. – Мелеуз: филиал ГОУВПО «МГУТУ», 2010 – 198 с.

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

УДК 338.439 НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ О.І. Куць, директор Департаменту продовольства, Міністерство аграрної політики та продовольства України, Т.В. Куць, кандидат економічних наук, доцент, Національний університет біоресурсів і природокористування України

Поняття конкурентоспроможність є одним з основних, яке активно використовується в теорії і практиці економічного аналізу. У широкому розумінні конкурентоспроможність – це зумовлена економічними, соціальними і політичними чинниками позиція суб’єкта господарювання на внутрішньому та зовнішньому ринках. За умов відкритої економіки вона може визначатись і як його здатність протистояти міжнародній конкуренції на власному ринку і ринках інших країн. У ринковій системі господарювання в даній категорії знаходять своє відображення економічні, науково-технічні, виробничі, організаційно-управлінські, маркетингові та інші можливості окремого підприємства, галузі чи країни в цілому. Конкурентоспроможність означає можливість окремого суб’єкта випереджати свого суперника в досягненні визначених цілей на конкурентному ринку. Існують різні підходи до класифікації конкурентоспроможності. Залежно від масштабів економічних об’єктів визначають конкурентоспроможність товару, підприємства, галузі та національної економіки. Усі виділені рівні дослідження конкурентоспроможності взаємозалежні й оцінка їх стану визначається передусім конкурентоспроможністю виробництва пропонованої продукції. Вирішальним завданням вітчизняного аграрного сектору є забезпечення продовольчої безпеки держави. Вітчизняна харчова промисловість динамічно розвивається в сучасних умовах посилення глобалізації процесів виробництва, розподілу та споживання продовольства. Нині її частка у структурі ВВП займає понад 94

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

5 % та майже 20 % в обсягах реалізації всієї промислової продукції в Україні. За оперативними даними Державної служби статистики України, за 2013 рік реалізовано продукції виробництва харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів (у відпускних цінах, без ПДВ та акцизу) на суму 217,2 млрд грн, що на 19,3 % більше, ніж за 2012 рік. Отже, вітчизняна харчова промисловість здатна забезпечити продовольчу безпеку держави (близько 2/3 особистого споживання населення становлять товари вітчизняного виробництва). Найбільша частка у структурі реалізації промислових продуктів харчування припадає на олію та тваринні жири (15,8 % у 2013 р.), напої (15,3 %), м’ясо і м’ясні продукти (13,8 %), молочні продукти (13,1 %,). Станом на кінець 2013 р. у виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів було вкладено 3287,2 млн дол. США прямих іноземних інвестицій, що становить 18,2 % від обсягу прямих іноземних інвестицій у промисловість країни та 5,7 % загального обсягу прямих іноземних інвестицій в економіку України. Зовнішньоторговельне сальдо стабільно позитивне та проти 2010 року зросло у півтора рази, і у 2013 р. досягло майже 3,3 млрд доларів США. Однак останнім часом скорочуються темпи приросту обсягів виробництва вітчизняних продуктів харчування. Так, за останні п’ять років приріст виробництва харчової промисловості склав 1,8 %, тоді як з 2000 до 2007 року ця галузь зросла у 2,3 раза. На нашу думку, до основних проблемних питань конкурентоспроможного розвитку харчової галузі слід віднести: високі енерговитрати вітчизняних підприємств на виробництво продукції; недосконала система державного контролю за безпечністю продукції, її якістю та ціною; необхідність зменшення імпортозалежності галузі – від енергоресурсів, харчових добавок, зарубіжного обладнання. Нагальною у зв’язку з Угодою про асоціацію з ЄС є реформа системи контролю за безпечністю та якістю харчової продукції, а саме:

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

- гармонізація стандартів, розробка та запровадження технічних регламентів (нині гармонізовано близько половини з них); - удосконалення системи державного контролю за безпечністю та якістю продукції, запровадження систем НАССР або аналогічних систем забезпечення безпеки при виробництві харчових продуктів. Разом із тим за ініціативою та участю Міністерства аграрної політики та продовольства України внесено зміни до нормативно-правових актів України, спрямовані на удосконалення й гармонізацію вітчизняного законодавства до вимог ЄС щодо забезпечення якості харчових продуктів, а також запроваджено ряд стимулюючих заходів розвитку окремих галузей харчової та переробної промисловості. Зокрема, була підготована та прийнята Урядом Державна цільова соціальна програма розвитку виробництва продуктів дитячого харчування до 2016 року. Раніше був прийнятий Закон «Про дитяче харчування». Важливим є те, що при розробці нового Податкового кодексу передбачені пільги для виробників дитячого харчування. З метою заміщення імпортованої продукції на продукти вітчизняного виробництва слід проводити реконструкцію і модернізацію промислових підприємств галузі, запуск виробничих ліній з виробництва дитячих молочних, м'ясних, рибних і плодоягідних продуктів; стимулювати формування спеціальних сировинних зон для виробництва високоякісних продуктів дитячого харчування. Актуальним є подальший розвиток регіональних програм дитячого харчування «Шкільне молоко» з метою вирішення проблеми дефіциту молока в раціоні харчування дітей різного віку.

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

УДК 338.431:330(477) ПЕРСПЕКТИВИ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В ПОРЕФОРМЕНИЙ ПЕРІОД Л.М. Малік, кандидат економічних наук, Г.М. Горошко, науковий співробітник, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки»

Ринкові трансформації, які розпочалися у 90-х роках минулого століття, здійснюються із зупинками і прискореннями вже понад 20 років. Аграрні перетворення відбулись у п’яти основних напрямах: земельна реформа, господарська реформа (перетворення колгоспів і радгоспів у приватно-ринкові структури), формування аграрного ринку, фінансова стабілізація та зупинення цінових диспропорцій, соціальний розвиток через формування самодостатніх і самоврядних територіальних громад. Незважаючи на те, що ряд питань залишаються невирішеними (щодо ринку землі, статусу особистих селянських господарств, стандартизації продовольчої продукції тощо), основні визначальні етапи реформ можна вважати завершеними, а сучасний період характеризувати як пореформений. Нові виклики, які постали перед країною, потребують перегляду перспективних напрямів руху аграрного сектору економіки, визначення його стратегічних і оглядових перспектив. Особливе місце і стратегічне значення в загальному процесі подальшого реформування економіки країни визначає забезпечення продовольчої безпеки держави та використання експортних можливостей аграрного сектору. Досягнення цих орієнтирів стане можливим за таких умов: інституційній готовності до структурних змін в економіці, загальнонаціональних економічних, зовнішньоекономічних, політичних факторів, структурно-економічних пріоритетів розвитку, соціальних та екологічних чинників. Процес трансформації аграрного сектору триває. В останні роки спостерігається нарощування обсягів сільськогосподарської

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

продукції переважно за рахунок розвитку великотоварного виробництва. Так, виробництво валової продукції у 2014 р. (прогноз) порівняно з 2005 р. зросло на 44 %, а виробництво зернових і зернобобових – на 69 %. Значно повільнішими темпами зростає виробництво продукції тваринництва (1,5–2 % на рік). Аграрний сектор поступово долає наслідки корінної перебудови соціально-економічної структури, пристосовуючись до геополітичних, економічних, соціальних і, навіть, ментальнопсихологічних факторів впливу на нього. Здатність до самоорганізації виробників забезпечили необхідні обсяги основних видів сільськогосподарської продукції для харчування населення України, що дозволило мінімально залучати імпортні ресурси та забезпечило продовольчу незалежність, за винятком окремих видів продукції. На порядку денному постало питання відновлення економічних зв’язків, збалансованої структури виробництва для усунення переважання сировинних видів виробництва, конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції, екології і застосування на селі високих технологій, визначення стратегії подальшої трансформації аграрного сектору економіки та соціального устрою села. Досягненню вищезазначених цілей сприятиме: реформування міжгалузевих і внутрішньогалузевих економічних відносин, спрямоване на забезпечення рівноправних економічних умов господарювання, паритетності у відносинах та конкурентоспроможності галузей сільського господарства; завершення земельної реформи, становлення ринкових земельних відносин, раціональне, екологобезпечне використання й охорона земель; реформування організації сільськогосподарського виробництва на кооперативних засадах і кластерних формах регіонального співробітництва; переведення сільського господарства на інноваційно-інвестиційну модель розвитку на основі технікотехнологічної модернізації його матеріально-технічної бази та створення системи мотивації господарюючих суб’єктів; розбудова інфраструктури аграрного ринку, спрямована на розвиток біржової й інших форм оптової торгівлі, обслуговування товарних особистих селянських господарств; підтримка експорту продукції для 98

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

зміцнення позицій України на світових продовольчих ринках; реформування системи управління аграрним сектором, спрямоване на раціональне поєднання територіально-самоврядної і галузевої систем управління; реформування інституціональних засад розвитку сільських територій, посилення ролі сільських громад щодо підвищення зайнятості та доходів домогосподарств; забезпечення продовольчої і харчової безпеки відповідно до європейських стандартів якості. УДК 94(477.8) АГРАРНИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ ПРИКАРПАТТЯ У 60–80-х РОКАХ ХХ СТ.: УРОКИ ІСТОРІЇ О.М. Малярчук, кандидат історичних наук, доцент Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

Глибинні суперечності теперішнього кризового стану села Прикарпаття закладені радянською командно-адміністративною системою та чекають свого подальшого наукового вирішення. Львівщина й Івано-Франківщина, з огляду на ряд специфічних обставин, вирізняюься на загальноукраїнському тлі. Характеризуючи зміни, які відбулися в економіці західного регіону України, зазначимо, що радянська влада частково досягла адекватних потребам часу зрушень. Соціально-економічні процеси на українських землях і в досліджуваному нами краї охарактеризовано в окремих дослідженнях – М. Вівчарик [1], Р. Вепрів [2], С. Давидович [3], Н. Жулканич [4], О. Малярчук [5] та ін. У вказаних працях дослідники ґрунтовно аналізують еволюцію радянської соціальноекономічної політики, її пріоритети, характерні риси соціалістичної економічної моделі. З приходом восени 1964 р. нового керівництва на чолі з Л. Брежнєвим у СРСР і УРСР відбулася низка економічних реформ без структурних змін соціалістичного фундаменту. Вжиті заходи стали поштовхом для росту народногосподарського потенціалу

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

країни. Кінець 1960-х – перша половина 1970-х років – період максимального економічного розвитку й зокрема сільськогосподарського виробництва. Це слугувало передумовою активного розвитку соціальної сфери, яка досягла значних кількісних та якісних показників за весь час існування радянської влади в Українській РСР. Зміцнення матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва, електрифікація і механізація, широка меліорація земель, хімізація, переведення його на індустріальну основу, впровадження науково обґрунтованих систем землеробства, підготовка кадрів для агропромислового комплексу сприяли досягненню певних успіхів: значно збільшилась урожайність зернових культур в усіх категоріях господарств, зросли обсяги виробництва м’яса і молока, продукції тваринництва. Зростання виробництва було досягнуто головним чином за рахунок збільшення виходу продукції з кожного гектара, тобто шляхом ефективності виробництва. Впровадження комплексної механізації й автоматизації землеробства і тваринництва, збільшення виробництва мінеральних добрив і засобів захисту рослин свідчили про великомасштабність державних заходів, спрямованих на підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Дальшого удосконалення зазнавала система управління сільським господарством і агропромисловим комплексом. У практичній роботі зі зміцнення економіки відстаючих колгоспів і радгоспів основну увагу зосереджували на таких питаннях: підвищення родючості ґрунтів, високоефективне використання всіх сільсько-господарських угідь, особливо меліорованих земель; поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва, розвиток міжгосподарської кооперації, удосконалення організації; впровадження у виробництво досягнень науки і техніки, передового досвіду; збільшення виробництва й заготівлі повноцінних кормів; зміцнення матеріальнотехнічної бази, раціональне використання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів; дальший розвиток підсобних підприємств і промислів із переробки продукції, виробництва місцевих будматеріалів і товарів народного споживання за рахунок повні100

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

шого використання наявних сировинних і трудових ресурсів; підвищення рівня економічної роботи в колгоспах і радгоспах, посилення дієвості внутрішньогосподарського розрахунку, додержання суворого режиму економії; зміцнення колгоспів і радгоспів та їх виробничих підрозділів досвідченими керівними кадрами, висококваліфікованими спеціалістами та кадрами масових професій, створення їм необхідних побутових умов. Сільське господарство у досліджуваний період нарощувало випуск продукції, однак різнопланові заходи організаційного й економічного характеру не давали очікуваних результатів. Незважаючи на деякі успіхи, в країні відчувалася нестача багатьох видів сільськогосподарської продукції, сезонні спади в торгівлі продовольчими товарами. Можливості для розвитку підсобних підприємств і промислів, меліорація та хімізація здійснювалися без належного врахування регіональних особливостей. Сільське господарство залишалося неефективним сегментом економічного комплексу. Найвищих показників росту обсягів сільськогосподарського виробництва в Західному регіоні Української РСР було досягнуто у другій половині 70-х років (у 1976 р. і 1985 р. рекордні збори зернових на Івано-Франківщині), але вже з середини 80-х років ХХ ст. динаміка загальмувалася. Аналіз розвитку сільського господарства Західного регіону Української РСР, зокрема Івано-Франківської та Львівської областей, дає підстави стверджувати, що у цьому секторі економіки відбулися великі зміни, які відображали загальні тенденції еволюції державної політики. У сільському господарстві спостерігалися прогресивні структурні зміни: скорочувалися посівні площі під зерновими культурами і збільшувалися посіви технічних і кормових культур, що ліквідовувало однобічну спеціалізацію сільського господарства. Рішення березневого (1965 р.) пленуму ЦК КПРС стали основою «нового курсу» аграрної політики, розрахованої на перспективу. Було створено такі самостійні спеціалізовані галузі, як водне господарство і меліорація, машинобудування для тваринництва і кормовиробництва, сільське будівництво, комбікормова промисловість. Комплексна програма розвитку сільського господарства по-новому поставила питання щодо збі

101

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

льшення обсягів виробництва, підвищення його ефективності, зростання реальних доходів колгоспників й удосконалення соціально-побутових умов життя на селі. Постійне втручання в діяльність колгоспів і радгоспів представників державних і партійних структур, їхній диктат стосовно ідеологічної доктрини, ініціювання частих кадрових змін та інші непопулярні кроки сповільнювали розвиток сільського господарства. Великі аграрні господарства можуть досягати високої ефективності за рахунок впровадження нової техніки, досягнень науки, передового досвіду і максимального використання землі; кращої можливості реалізації, переробки і зберігання продукції та сировини. Однак переваги великих господарств необхідно розглядати в аспекті оптимальних розмірів, окремо для низинних і передгірних зон. Радянська практика господарювання щодо гірських колгоспів і радгоспів показала цілковиту їх нерентабельність. Програма концентрації та спеціалізації виробництва за оптимальних підходів може давати високі прибутки. За певними межами починають впливати фактори, що знижують ефективність виробництва, а саме – збільшення адміністративноуправлінського апарату, транспортних витрат тощо. Такі господарства ведуть виробничу діяльність заради прибутку, а коли дохідна частина не компенсує витрат, без підтримки держави вони банкрутують. Проблеми невеликих господарств пом’якшуються за рахунок їх кооперації, поглиблення спеціалізації, інтеграції з різними підприємствами. Великі господарства зацікавлені в існуванні дрібних селянських господарств, які б постачали сезонну робочу силу за наймом. Саме дрібні селянські, фермерські господарства можуть існувати в умовах економічної кризи та фінансової скрути. Століттями селяни могли працювати й обробляти землю навіть тоді, коли господарство невигідне як товарне й залишається натуральним, збитковим. Економічна політика держави має передбачати рівні можливості для різноманітних форм власності та господарювання. Фінансово-господарський стан колгоспів суттєво покращував розвиток підсобних підприємств і промислів. На всій території Прикарпаття невичерпні поклади глини, каменю, піску, великі 102

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

площі лісу, велика чисельність незайнятого на виробництві працездатного населення, серед яких народні умільці з різьби та інкрустації по дереву, художньої вишивки і ткацтва, що дозволяло розглядати цей напрям економічної діяльності особливо перспективним. Позитивні зрушення в сільському господарстві збіглися з посиленою увагою держави до аграрних проблем. Хоча й тимчасово, складалися сприятливі умови як для екстенсивного, так й інтенсивного шляхів розвитку сільського господарства. Більшість керівників і спеціалістів намагалися працювати творчо, вміло й ефективно використовувати сільгоспугіддя, матеріальнотехнічний потенціал, новітні досягнення науки і передового досвіду. Підбір керівних і господарських кадрів, а також спеціалістів сільського господарства свідчив про відхід від крайніх сталінських методів. На керівну роботу були висунуті здібні представники з місцевого населення, що дозволило укомплектувати апарат обласних управлінь сільського господарства, районні ланки досвідченими спеціалістами, а також керівництво господарствами на місцях. Селянські господарства загалом виконують функцію задоволення потреб їхніх власників. В умовах безробіття це дає зайнятість тим, хто втратив роботу та додаткові доходи. Проте наявність значної кількості дрібних натуральних господарств не може оцінюватися позитивно із позицій стратегії розвитку аграрного сектору економіки країни. Невід’ємною складовою політики держави є управління ринком праці, реалізація перспективних програм. Радянська кадрова політика підготовки і перепідготовки спеціалістів сільського господарства, працівників масових кваліфікацій напрацювала вагомий досвід. Безумовно, що фахова підготовка фермерів, менеджерів вимагає нових підходів, урахування досвіду сусідніх країн. Економічний поступ сільського господарства залежить від розвитку соціальної інфраструктури села, вирішення невідкладних побутових проблем. Доцільно було б створити державний орган із реструктуризації і модернізації сільського господарства, який, окрім фінансової підтримки аграрного

103

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

товаровиробника, спільно з навчальними закладами забезпечував би інтеграцію з передовим європейським досвідом та інноваціями. Визначальна роль у формуванні нової організаційної структури сільськогосподарського виробництва на засадах ринкової економіки належить підприємцям. Протягом 90-х років ХХ ст. колгоспно-радгоспна система, яка була сільськогосподарською основою централізованої радянської економіки, пережила останній драматичний період свого існування на території України. За роки незалежності країни вживалися певні заходи з реорганізації сільського господарства держави, але з огляду на невирішеність питань власності та перерозподілу колективних земель у приватне господарювання ці спроби не призвели до оформлення нових ефективних виробничих відносин в аграрному секторі. Для багатьох колишніх колгоспників розпад радянських форм господарювання означав порушення усталених норм і практик життя. Важливим наслідком розпаду колективного господарства на селі та його несистемної переорганізації стало нівелювання соціального статусу селянина, на якого раніше покладалася радянська економіка. Покоління селян і спеціалістів сільського господарства, які присвятили колгоспній системі своє життя, опинилися поза пострадянським ринком праці. Фундаментального дослідження вимагає процес деколективізації, особистий селянський досвід у перехідний період і соціальних змін у середовищі українського селянства на початку ХХІ ст. Список використаних джерел 1. Вівчарик М. Українське село: етнонаціональний вимір (70-ті – середина 90-х рр.) / М. Вівчарик ; Ін-т історії України НАН України. – К. : [б. в.], 1998. – 200 с. 2. Вепрів Р. В. Сільське господарство західних областей України : провідні тенденції та особливості розвитку (1964–1991 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.01 «Історія України» / Р. В. Вепрів. – ПереяславХмельницький, 2014. – 20 с. 104

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

3. Давидович С. Н. Соціально-економічні процеси в ІваноФранківській області в другій половині 60–80-х роках ХХ століття : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.01 «Історія України» / С. Н. Давидович. – Тернопіль, 2012. – 19 с. 4. Жулканич Н. М. Аграрні перетворення в областях Українських Карпат (друга половина 60-х рр. ХХ – початок ХХІ ст.) : автореф дис… д-ра іст. наук : 07.00.01 «Історія України» / Н. М. Жулканич. – К., 2009. – 39 с. 5. Малярчук О. М. Тоталітаризм проти західноукраїнського села / О. М. Малярчук. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2008. – 228 с. УДК 354.631.1 ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ БЕЗПЕЧНОСТІ ТА ЯКОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ А.О. Мартинюк, аспірант*, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки»

Конкурентоспроможність вітчизняної сільськогосподарської продукції й сировини як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках значною мірою залежить від її якості й екологічної безпеки. У свою чергу на безпечність та якість сільськогосподарської продукції в Україні впливає низка об’єктивних і суб’єктивних факторів, серед яких доцільно виокремити: дієвість державного й громадського контролю за дотриманням виробниками встановлених вимог щодо організації виробництва; наявність кваліфікованого персоналу; раціональне використання природно-ресурсного потенціалу, запровадження сучасних екологоорієнтованих технологій виробництва, переробки, зберігання й транспортування готової продукції і сировини. *

Науковий керівник – О.В. Ходаківська, кандидат економічних наук, старший науковий співробітник.

105

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

Визначальну роль у забезпечені якості й безпечності сільськогосподарської продукції та сировини у вітчизняній практиці продовжує відігравати держава. Нормативно-правове регулювання безпечності та якості сільськогосподарської продукції в Україні здійснюється відповідно до законів України: «Про безпечність та якість харчових продуктів»; «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»; «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»; «Про ветеринарну медицину»; «Про карантин рослин»; «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції»; «Про захист прав споживачів», інших нормативно-правових актів України. Відповідно до статті 3 Закону України “Про безпечність та якість харчових продуктів” держава забезпечує безпечність і якість харчових продуктів, у першу чергу, з метою захисту життя і здоров’я населення шляхом: встановлення обов'язкових параметрів безпечності для харчових продуктів; встановлення мінімальних специфікацій якості харчових продуктів у технічних регламентах; встановлення санітарних заходів і ветеринарносанітарних вимог для потужностей (об'єктів) та осіб, які зайняті у процесі виробництва, продажу (постачання), зберігання (експонування) харчових продуктів; забезпечення безпечності нових харчових продуктів для споживання людьми до початку їх обігу в Україні; встановлення стандартів для харчових продуктів з метою їх ідентифікації; забезпечення наявності у харчових продуктах для спеціального дієтичного споживання, функціональних харчових продуктах і дієтичних добавках заявлених особливих характеристик та їх безпечності для споживання людьми, зокрема особами, які мають особливі дієтичні потреби; інформування та підвищення обізнаності виробників, продавців (постачальників) і споживачів стосовно безпечності харчових продуктів та належної виробничої практики; встановлення вимог щодо знань та умінь відповідального персоналу виробників, продавців (постачальників) і вимог щодо стану їх здоров'я; участі у роботі відповідних міжнародних організацій, які встановлюють санітарні заходи та стандарти харчових продуктів на регіональному і світовому рівнях; здій106

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

снення державного контролю на потужностях (об'єктах), де виробляються та переробляються продукти, що становлять значний ризик для здоров'я і життя людей; виявлення порушень цього Закону та здійснення необхідних заходів щодо притягнення до відповідальності осіб, які не виконують його положення [1]. До системи державних органів, які забезпечують розробку, затвердження та впровадження санітарних заходів щодо безпечності та якості харчових продуктів, а також державний контроль і нагляд за їх виконанням донедавна входили: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади з питань охорони здоров'я; Державна санітарно-епідеміологічна служба України; Державна служба ветеринарної медицини України; центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики; центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання та споживчої політики. Однак, протягом останніх чотирьох років система державного контролю двічі зазнавала суттєвих змін. Так, 2010 р. Указом Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» № 1085/2010 від 9 грудня 2010 року було утворено Державну інспекцію сільського господарства України і Державну ветеринарну та фітосанітарну службу України [2]. Проте, уже у вересні 2014 р. Постановою Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» № 442 від 10 вересня 2014 р. на базі Державної ветеринарної та фітосанітарної служби шляхом приєднанням до неї Державної інспекції з питань захисту прав споживачів і Державної санітарно-епідеміологічної служби створено Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів [3]. Нині на новостворену службу покладені функції з реалізації державної політики, які виконували ліквідовані організації і функції щодо здійснення державного контролю (нагляду) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін [4]. Здійснення державного контролю у досліджуваній сфері не є примхою вітчизняної політики. Світова практика свідчить про

107

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

існування численних вимог у сфері контролю за станом сільськогосподарської продукції й супутніх матеріалів. Зокрема, міжнародні вимоги до державного регулювання безпечності продукції встановлені в Угодах СОТ про технічні бар’єри в торгівлі (ТВТ) та про санітарні й фітосанітарні заходи (SPS) [5]. Вони передбачають, що технічні регламенти та санітарні й фітосанітарні заходи повинні ґрунтуватися на відповідних міжнародних стандартах і не створювати перешкод у торгівлі. Крім того, держави-члени СОТ мають всіляко сприяти укладенню угод про визнання результатів робіт з оцінки відповідності та про еквівалентність систем санітарного і фітосанітарного контролю. У цьому зв’язку подальші напрями реформування української системи регулювання безпечності та якості сільськогосподарської продукції мають спрямовуватись на: приведення українських технічних регламентів у повну відповідність з Директивами ЄС; запровадження європейського режиму цивільної відповідальності виробника за шкоду, завдану внаслідок дефекту в його продукції; подальше усунення дублювання функцій між окремими контролюючими органами; створення національного органу із стандартизації, що не є органом державної влади; розбудова людської та технологічної спроможності органів ринкового нагляду та органів з оцінки відповідності в Україні. Список використаних джерел 1. Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1998. – № 19. – С. 98. 2. Указ Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» № 1085/2010 від 9 грудня 2010 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1085/2010 [19.10.2014]. 3. Постанова Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» № 442 від 10 вересня 2014 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ 442-2014-%D0%BF [30.10.2014]. 108

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

4. Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. Офіційний сайт [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vet.gov.ua/taxonomy/term/43 [31.10.2014]. 5. Система державного регулювання безпечності харчових продуктів в Україні: на шляху вдосконалення. Аналітичний звіт / Робочий документ конференції IFC «Реформа системи харчової безпеки: міжнародний досвід та рекомендації для України». – К. : IFC, 2009. – 70 с. УДК 631.9:338.432 ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬ ЯК НАПРЯМ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ А.П. Матвієнко, науковий співробітник, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки»

Україна володіє значним потенціалом земельних ресурсів, особливо це стосується сільськогосподарських угідь, але останніми роками спостерігається зниження їх якості під впливом різних деградаційних процесів. У ринкових умовах господарювання постає питання не просто мати земельні ділянки, а й ефективно та раціонально їх використовувати. Проте у нашій державі ефективність використання сільськогосподарських угідь, порівняно з економічно розвиненими країнами, залишається досить низькою. Тому забезпечення та підвищення ефективності використання земель у сільському господарстві є актуальною проблемою сьогодення й потребує подальших досліджень. Необхідність підвищення ефективності використання земель сільськогосподарського призначена, передусім, зумовлена обмеженістю цього ресурсу та зростаючими потребами у продовольчих товарах [1]. Враховуючи розвиток деградаційних процесів, таких як ерозія (водна і вітрова), антропогенне навантаження, підкислення ґрунтів, забруднення їх важкими металами (особли

109

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

во обабіч доріг), хімічними та радіоактивними елементами, одним із шляхів підвищення ефективності використання сільськогосподарських угідь є забезпечення їх охорони. Згідно із земельним законодавством, зокрема Земельним кодексом України, охорона земель – це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення [2]. Ефективність використання земель сільськогосподарського призначення залежить від багатьох факторів ведення господарювання в аграрному секторі. До них можна віднести: дотримання послідовності розміщення культур на полях та їх чергування (сівозміни), використання мінеральних та органічних добрив для підвищення забезпеченості ґрунтового покриву доступними для рослин елементами живлення, застосування засобів хімічної меліорації кислих та засолених ґрунтів, впровадження у виробництво нових прогресивних технологій та високоефективної техніки тощо. Дотримання сівозмін (особливо протиерозійних) дозволяє захистити ґрунти від водної ерозії на 50–60 % та підвищити продуктивність еродованих та ерозійно небезпечних земель [3]. При здійсненні господарської діяльності власники земельних ділянок і землекористувачі (в т. ч. орендарі) повинні дотримуватися земельного та природоохоронного законодавства України з метою збереження земель, їх ефективного та раціонального використання. Для ефективного використання земель сільськогосподарського призначення необхідно, перш за все, дбати про родючість ґрунтів, збереження їх якісного стану, дотримуватись екологобезпечних технологій вирощування культур, здійснювати заходи, що запобігають втраті гумусу та поживних елементів. До заходів охорони земель, які позитивно впливають на підвищення 110

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

ефективності використання сільськогосподарських угідь, відноситься захист ґрунтів від водної ерозії, дефляції, виснаження, забруднення та засмічення, засолення й осолонцювання, підкислення, перезволоження і підтоплення земельних ділянок, заростання полів бур'янами, чагарниками та дрібноліссям. Дотримання цих заходів позитивно вплине на підвищення ефективності використання земель. Негативний вплив на ефективність використання земель спричиняє залучення до сільськогосподарського виробництва малопродуктивних та деградованих угідь. Тому необхідно забезпечити виведення таких земельних ділянок з інтенсивного сільськогосподарського обороту шляхом консервації, залісення, залуження. Щодо малопродуктивних земель (ділянок з низькою природною родючістю), то потрібно проводити докорінне їх поліпшення. Проведення заходів щодо охорони земель відразу не збільшить ефективність використання сільськогосподарських угідь. Проте це дозолить зберегти та підвищити родючість ґрунтів, зменшити негативний вплив ерозійних процесів, що позитивно позначиться на якісному стані ґрунтового покриву й, таким чином, сприятиме підвищенню ефективності використання земель сільськогосподарського призначення. Отже, в Україні є значний потенціал щодо підвищення ефективності використання земельних ресурсів у сільському господарстві. Проте для цього необхідно дотримуватись принципів екологобезпечного та раціонального землекористування. Крім того, впроваджувати різноманітні заходи щодо охорони земель, що забезпечить ефективне, раціональне й екологобезпечне використання сільськогосподарських угідь, а також збереження родючих українських земель для майбутніх поколінь. Список використаних джерел 1. Давиденко В. М. Теоретичні аспекти підвищення ефективності використання земель сільськогосподарського призначення / В. М. Давиденко // Економіка і фінанси. – 2014. – № 8-9. – С. 9–14.

111

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

2. Земельний кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2768-14. 3. Станко Г. Економічна ефективність використання земельних ресурсів // Г. Станко. Інформаційний портал [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.stelmaschuk.info/ internetconference/announced-internet-conference%20/onferencia-17-052012/51-article-onferencia-17-05-2012/253-253.html. УДК 338.436.2:339.187.44(476) МЕХАНИЗМ ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ ФРАНЧАЙЗИНГОВОЙ СИСТЕМЫ В АГРОПРОМЫШЛЕННОМ КОМПЛЕКСЕ В.Н. Метлицкий, научный сотрудник, Республиканское научное унитарное предприятие «Институт системных исследований в АПК Национальной академии наук Беларуси»

На основе франчайзинговых отношений строятся крупные объединения предприятий, в которых предприятие-франчайзер берет на себя обязанности по разработке и осуществлению общей политики в области обеспечения качества выпускаемой продукции либо оказываемых услуг, проведению единой рекламной политики, проведению маркетинговых исследований, развитию франчайзинговой сети [5]. Большинство исследователей используют для определения таких интегрированных формирований организаций категории «франчайзинговая система» и «франчайзинговая сеть». Вместе с тем ряд белорусских исследователей предлагают другие категории интегрированных формирований предприятий, схожих с франчайзинговой системой. Так, М. И. Запольский выделяет понятие «научнопроизводственная система», под которой подразумевает форму договорных отношений между предприятиями и организациями, осуществляющими производство, переработку, хранение определенных видов продукции на основе использования научно112

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

технических достижений и передового опыта под организационным и технологическим руководством головного предприятия (организации) на принципах взаимной заинтересованности и ответственности [4, c. 53]. Это определение в какой-то степени соответствует и сути франчайзинговых отношений. Ф. И. Субоч предлагает определение предпринимательской сети национальных и межнациональных продуктовых структур, как группы компаний, осуществляющих совместную деятельность, направленную на достижение их устойчивого динамичного развития путем реализации их взаимосогласованных целей, обеспечения конкурентоспособности на внутреннем и внешних рынках; получения эмержетно-синергетического эффекта на основе использования информационно-программных, технологических, финансовых, маркетинговых и других видов ресурсов; выработки и гармонизации «правил игры», формирования долгосрочных хозяйственных связей в инновационно-кластерной продовольственной системе ЕЭП и ЕврАзЭС в аспекте усиления национальной продовольственной конкурентоспособности. Данное определение схоже с франчайзинговой системой. Вместе с тем полагаем, что франчайзинговая система имеет существенные отличия от научно-производственной системы и предпринимательской сети национальных и межнациональных продуктовых структур. На наш взгляд, это интегрированное формирование предприятий, функционирующее на условиях и принципах, предложенных головной компанией, в котором каждое либо некоторые предприятия функционирует в установленных договором франчайзинга рамках. Предлагаем механизм функционирования франчайзинговой системы, который предполагает наличие в ней предприятий, непосредственно входящих в систему на условиях франчайзинга, и (или) предприятий, являющихся собственностью головного предприятия либо предприятия-участника франчайзинговых отношений [3, c. 90] (рис.).

113

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін Научно-исследовательские организации

Вспомогательные производства

НИР и НИОКР, новые технологии и ноу хау, бизнеспланы, повышение квалификации и обучение персонала, разработка стратегии развития франчайзинговой системы

Бізнес-план работы предприятия, технологии производства продукции и ноу хау, обучение персонала, требования к качеству выпускаемой продукции, определение основных поставщиков и потребителей, установление цен на производимую продукцию

Головное предприятие (франчайзер)

Бізнес-план работы предпритятия, обучение персонала, определение основных маршрутов перевозок товара, определение стоимости услуг

Транспортнологистические компании

Бізнес-план работы предприятия, единый бренд, технологии производства продукции, ноу хау, рекламная поддержка, определение основных поставщиков и потребителей, ценовая политика, стандарты качества, стажировка и обучение персонала

Бізнес-план работы предприятия, технологии производства продукции ноу хау, единый бренд, определение основных поставщиков и потребителей, ценовая политика, стандарты качества, стажировка и обучение персонала

Бізнес-план работы предприятия, единый бренд, рекламная поддержка, ценовая политика, стандарты качества обслуживания, стажировка и обучение персонала, определение основных поставщиков продукции

Перерабатывающее предприятие (франчайзи)

Предприятие производитель сырья (франчайзи)

Торговая организация (франчайзи)

Рис. Механизим функционирования франчайзинговой системы

114

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

Суть этого механизма заключается в создании крупной кооперативно-интегрированной системы предприятий отрасли, под управлением и координацией работы предприятия-интегратора (франчайзера), успешно функционирующего на рынке и обладающего научным, финансовым, кадровым потенциалами, которые позволяют нивелировать риски участников системы. Механизм функционирования крупных франчайзинговых систем имеет комплексный характер и охватывает все производственные процессы, обеспечивая полный цикл производства продукции – от производства сырья до продажи продукции конечному потребителю. В его основе находится единый комплекс нематериальных активов – единая научно-производственная система, наличие которой позволяет франчайзинговой системе обладать передовыми технологиями производства и иметь конкурентные преимущества на рынках. Некоторые исследователи, в частности Г. М. Лыч, А. П. Шпак, отмечают, что далеко не каждое предприятие может рассчитывать на принятие в состав крупного интегрированного объединения, равно как и самому стать инициатором подобного объединения. Право участия в формировании следует заслужить реальными достижениями в области разработки новых прогрессивных технологий, методов организации и управления производством. Предприятие, претендующее на роль главного учредителя интегрированного формирования, должно располагать значительными инвестиционными ресурсами, привлекательными брендами и хорошей командой менеджеров. Разделяем их точку зрения, но вместе с тем следует отметить, что во франчайнговых отношениях выбор партнёров (франчайзи) имеет свою специфику, здесь существенное значение придается стратегии развития франчайзинговой сети, месту расположения партнёров [1, с. 38]. В.Г. Гусаков, А.П. Шпак, Н.А. Бычков, Ю.Н Селюков, М.И. Запольский, Н.В. Артюшевский указывают, что в качестве организаций-интеграторов и участников кооперативно

115

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

интегрированных объединений в агропромышленном комплексе вовлекаются прежде всего птицефабрики и крупные животноводческие комплексы, предприятия перерабатывающей промышленности (комбинаты хлебопродуктов, комбикормовые заводы, мясокомбинаты). Министерством сельского хозяйства и продовольствия Республики Беларусь совместно с облисполкомами разработаны и утверждены перспективные схемы кооперативноинтеграционных структур с замкнутым циклом производства и реализацией продукции посредством собственной товаропроводящей сети [2, с. 3]. Список использованных источников 1. Лыч Г. М. Развитие агропромышленного комплекса: навые вызовы и возможные ответы на них / Г. М. Лыч, А. П. Шпак. – Минск: Институт системных иследований в АПК НАН Беларуси, 2014. – 134 с. 2. Гусаков В. Г. О кооперативно-интеграционных процессах в АПК и перспективах их развития в отрасли / В. Г. Гусаков, А. П. Шпак, Н. А. Бычков // Аграрная экономика. 2013. – № 4. – С. 2–11. 3. Сосна С. А. Франчайзинг. Коммерческая концессия / С. А. Сосна, Е. Н. Васильева. – М.: ИКЦ Академкнига, 2005. – 375 с. 4. Гусаков В. Г. Кооперативно-интеграционные отношения в аграрном секторе экономики / В. Г. Гусаков, М. И. Запольский; Нац. акад. наук Беларуси, Ин-т системн. исслед. в АПК. – Минск: Беларус. навука, 2010. – 296 с. 5. Довгань В. В. Франчайзинг: путь к расширению бизнеса / В. В. Довгань. – Тольятти: Изд. фирма «Дока-пресс», 1994. – 232 с.

116

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

УДК 336.7:631.16 РОЗВИТОК СИСТЕМИ МІКРОКРЕДИТУВАННЯ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ ТА ДОМОГОСПОДАРСТВ У СІЛЬСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ УКРАЇНИ О.О. Олійник, кандидат економічних наук, доцент, Національний університет біоресурсів і природокористування України

Фермерські господарства та домогосподарства в сільській місцевості здійснюють значний внесок у сільське господарство України. Станом на кінець 2013 року в Україні їх налічувалося відповідно 14,2 млн та 40,9 тис. од. У структурі сільськогосподарських угідь України вони займали відповідно 36,2 та 10,7%. Їх питома вага у валовій продукції сільського господарства в 2013 р. становила 53,6 %, що підтверджує їх вагомий внесок у виробництво сільськогосподарської продукції. Як засвідчує світовий досвід, кредитні кооперативні інститути є життєздатним інституційним типом для сільського мікрокредитування [3, 4]. Але на поточний момент в Україні вони не набули достатнього розвитку в сільській місцевості й не відіграють значної ролі в забезпеченні мікрокредитування дрібних сільськогосподарських товаровиробників, які не є привабливими клієнтами для банків. Для стимулювання розвитку вітчизняних кооперативних інститутів у сільській місцевості необхідно розширити можливі форми їх існування, а також здійснити комплекс заходів щодо нормативного та інституційного забезпечення функціонування системи мікрокредитування. Новою формою кооперативних інститутів пропонуються кредитні кооперативи, для ефективного функціонування яких передбачається створити фонд гарантування кредитів для сільського господарства (ФГКСГ) та впровадити систему розрахунків із застосуванням переказних векселів (у т. ч. фінансових), акцептованих кредитним кооперативом (у перспективі – кооперативним банком) та авальованих ФГКСГ (рис.).

117

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін Держава Міжнародні організації

Регіональні сільськогосподарські кредитні кооперативи

Місцеві сільськогосподарські кредитні кооперативи

4 5

Фермерські господарства і домогосподарства в сільській місцевості

ФГКСГ

2 Переробні підприємства, постачальники засобів виробництва тощо

Рис. Графічна модель системи мікрокредитування фермерських господарства та домогосподарств у сільській місцевості

На рисунку позначено: 1. Вступ до кооперативу. 2. Вступ до кооперативу на умовах асоційованого членства. 3. Надання необхідних документів для отримання кредиту та гарантії. Оформлення переказного векселя. 4. Надсилання заявки з проханням надати гарантію та необхідних документів щодо позичальника з метою оцінювання ризику для ФГКСГ. Акцептування переказного векселя та передача його для авалювання ФГКСГ. 5. Повідомлення про надання гарантії сільськогосподарському кредитному кооперативу. Авалювання переказного векселя. 6. Надання кредиту. Передача авальованого переказного векселя. 7. Участь місцевих сільськогосподарських кредитних кооперативів в об’єднаних регіональних сільськогосподарських кредитних кооперативах. 8. Виконання зобов’язань за кредитом. 9. Виділення 118

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

коштів із державного бюджету для підтримки діяльності сільськогосподарських кредитних кооперативів та цільового фінансування державного замовлення. 10. Технічна, консультаційна та фінансова допомога міжнародних організацій у створенні та розвитку діяльності сільськогосподарських кредитних кооперативів. Для створення сільськогосподарських кредитних кооперативів необхідно внести зміни до Закону «Про кооперацію», зокрема ввести вид кооперативу – сільськогосподарський кредитний та обумовити, що особливості функціонування сільськогосподарських кредитних кооперативів визначаються окремим Законом України. Для забезпечення функціонування сільськогосподарських кредитних кооперативів слід прийняти Закон «Про сільськогосподарський кредитний кооператив», в якому передбачити таке його визначення – кооператив, який утворюється шляхом об’єднання фізичних та/або юридичних осіб у сільській місцевості для надання фінансових послуг своїм членам. Систему сільськогосподарських кредитних кооперативів в Україні доцільно створювати за принципом «знизу вверх» на різних рівнях: місцевому, регіональному. На місцевому рівні (населений пункт, адміністративний район у сільській місцевості) створюються сільськогосподарський кредитний кооператив; їх створення може бути лише добровільним, тому цей процес буде нерівномірним у різних регіонах. У регіонах, де сільськогосподарські кредитні кооперативи досягнуть значного розвитку (це може бути територія області або кількох областей), доцільно створювати за участю кредитних кооперативів об’єднаний регіональний кредитний кооператив. Також вагомим фактором для створення й розвитку сільськогосподарських кредитних кооперативів стане прописана в законі можливість виділення коштів із державного бюджету для формування капіталу сільськогосподарських кредитних кооперативів або на умовах викупу в держави її частки протягом 10–20 років, або надання кредитним кооперативам цільового безпроцентного довгострокового кредиту на 10–20 років, особливо це буде актуальним

119

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

при створенні другого рівня кооперативної системи – об’єднаних кредитних кооперативів, які стануть прообразами майбутніх кооперативних банків. Прописане в Законі «Про сільськогосподарський кредитний кооператив» положення щодо можливості вступати до кооперативу на умовах асоційованого членства таких юридичних осіб як переробні підприємства, постачальники засобів виробництва (насіння, палива, засобів захисту рослин, добрив) тощо дозволить забезпечити сільськогосподарські кредитні кооперативи достатніми фінансовими ресурсами, які можуть залучатися також на умовах цільового фінансування з боку останніх. Залучити до активізації роботи кредитних кооперативів міжнародні організації такі як USAID, IFC, FAO, Європейський банк реконструкції та розвитку, фонд Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ), OECD, які будуть надавати консультаційну, технічну та фінансову допомогу. Фонд гарантування кредитів для сільського господарства (ФГКСГ) є ефективним інструментом щодо покращення фінансування фермерських господарств і домогосподарств у сільській місцевості. Визначають такі переваги створення ФГКСГ порівняно з іншими механізмами державної підтримки [2]. По-перше, ФГКСГ є більш ефективним і менш затратним. Наприклад, при використанні механізму компенсації процентної ставки держава постійно кожного року повинна виділяти кошти з бюджету при цьому не вирішується питання пониження процентних ставок, не стимулюється розвиток кредитного ринку ринковими заходами. Проблема не вирішується, а тільки тимчасово знімається або пом’якшується. При запровадженні ФГКСГ гроші з бюджету потрібні тільки на первинному етапі. Далі ФГКСГ функціонує самоокупно, якщо правильно визначено його параметри. При запровадженні ФГКСГ також вирішуються такі питання [1]: 1. Понижуються процентні ставки. Високі ризики агробізнесу, відсутність достатньої застави компенсується банками шляхом підвищення процентних ставок. Досвід Литви засвідчив, що після запровадження гарантійної компанії рівень процентних ставок скоротився вдвічі. 120

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

2. Зменшуються вимоги до застави. Внаслідок того, що банки від фермерських господарств і домогосподарств у сільській місцевості вимагають більшого рівня покриття. Наявність гарантій за кредитами з боку гарантійної компанії автоматично понижує вимоги до застави. Список використаних джерел 1. Впровадження схем гарантування кредиту в Україні: приклад агробізнесу. Посібник до реалізації рекомендацій, ОЕСР, 2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oecd.org/daf/psd/UkraineCGSAgribusinessUKR.pdf. 2. Олійник О. О. Фінансово-кредитна система аграрного сектору економіки України: теорія, методологія, практика: монографія / О. О.Олійник. – К.: ЦП “КОМПРИНТ”, 2014. – 270 с. 3. Meyer R.L. Microcredit and Agriculture: Challenges, Successes, and Prospects [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.incofin.com/sites/default/files/attachments/publications/ Microfinance%20and%20agriculture.pdf. 4. Zeller M. Models of Rural Financial Institutions [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.spanish.microfinancegateway.org/files/20074_20074.pdf. УДК 339.9:633.5 СУЧАСНИЙ СТАН ТОРГІВЛІ ОЛІЙНИМИ КУЛЬТУРАМИ У СВІТІ А.Л. Педорченко, аспірант∗, Національний університет біоресурсів і природокористування України

Головні олійні культури у світі – це соєві боби, насіння соняшнику, насіння ріпаку, пальмові плоди олійні, арахіс, насіння бавовни. Також для виробництва олії, але в незначних обсягах ∗

Науковий керівник – О.М. Шпичак, доктор економічних наук, професор, академік НААН.

121

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

використовують насіння таких культур, як рицина, жожоба, льон, оливки, мак, сезам, ніс, сафлор і коноплі. За географічним походженням виробництво олійних культур на 68,6 % представлене такими країнами, як США, Бразилія, Китай, Аргентина та Індія [1]. Світове виробництво олійних культур в 2014/15 маркетинговому році прогнозується на рекордному рівні 528,9 млн т, це на 0,5 млн т більше, ніж прогнозували спеціалісти USDA місяцем раніше. Зміна загального прогнозу відбулася за рахунок підвищення очікувань щодо виробництва сої та насіння ріпаку і незначного зменшення виробництва насіння соняшнику. Загальносвітове виробництво сої прогнозується на рекордному рівні 312,1 млн т за рахунок збільшення виробництва в США. Світове виробництво насіння ріпаку зросте до 70,7 млн т за рахунок рекордного врожаю в ЄС. Досягнення країн ЄС частково компенсоване зменшенням виробництва в Австралії, де суха погода на південному сході знижує перспективи врожаю. Світове виробництво насіння соняшнику зменшене на 0,4 млн т до 39,8 млн т за рахунок зниження прогнозів для Росії та Казахстану, яке частково компенсується за рахунок збільшення для ЄС та Сербії. Решта змін включає зменшення прогнозів для виробництва насіння бавовни в Китаї та Австралії [2]. Світова торгівля олійними в 2014/15 маркетинговому році очікується на рівні 134,6 млн т, що на 0,6 млн т більше, ніж прогноз місяцем раніше. Це відбудеться в основному за рахунок збільшення експорту соєвих бобів із США та України і збільшення експорту насіння ріпаку з Канади. Світова переробка олійних культур прогнозно зросте за рахунок збільшення переробки сої в США, Китаї, Україні та Південній Кореї. Частково це компенсується зменшенням переробки сої в Аргентині. Переробка насіння ріпаку збільшиться в ЄС та Китаї. Світові кінцеві запаси олійних культур прогнозується менше ніж 103,0 млн т за рахунок зменшення кінцевих запасів насіння ріпаку в Канаді та Австралії [2]. Виробництво олійних культур у США в 2014/15 маркетинговому році прогнозується Міністерством сільського господарст122

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

ва США на рівні 117,200 млн т, що на 0,9 млн т більше, ніж прогноз місяцем раніше за рахунок збільшення прогнозів виробництва сої, арахісу та насіння бавовни. Виробництво сої прогнозується на рівні 3,958 млн бушелів (107,718 млн т) – на 31 млн бушелів (0,844 млн т) більше за найвищий врожай. Урожайність соєвих бобів прогнозується рекордним – 47,5 бушелів з акра, що на 0,4 бушеля більше за найбільший за рахунок урожаю в штатах Айова та Південна Дакота. Таким чином, експорт соєвих бобів із США прогнозується на 1 % (або на 20 млн т) більшим, ніж прогноз місяцем раніше – на рівні 1,720 млн т. Переробка сої в США зросте на 10 млн бушелів (272 тис. т) – до 1,780 млн бушелів (48,443 млн т), таким чином очікується збільшення експорту соєвого шроту. Водночас внутрішнє споживання соєвого шроту в США трохи зменшиться порівняно з минулим маркетинговим роком. Кінцеві перехідні запаси сої в США прогнозуються на рівні 450 млн бушелів (12,246 млн т), що відповідає попереднім прогнозам [2]. Значний вплив на зменшення цін на олійні культури, який спостерігається з травня 2014 року, мають прогнози щодо збільшення світового виробництва олійних культур, а також тривале зниження ціни на сиру нафту, яка в свою чергу впливає на ціну палива взагалі та біопалива, як продукту переробки рослинної олії зокрема [4]. Цінова динаміка на насіння олійних культур в Україні кореспондується з кон’юнктурою світового ринку. Водночас слід зазначити, що протягом останніх років Україна лідирує за експортом соняшникової олії [3]. На значний розвиток ринку насіння олійних культур впливає підвищення врожайності головних олійних культур і сприятливі умови за рахунок стабільного зростання попиту на рослинні олії. Збільшились обсяги виробництва олії разом зі збільшенням її використання у харчовій, тваринницькій та інших галузях, а також зростання обсягів переробки олійних культур на біопаливо [1].

123

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

Список використаних джерел 1. Аналіз і прогноз кон’юнктури світових ринків продукції рослинництва / [Шпичак О. М., Лупенко Ю. О., Присяжнюк М. В. та ін.]; за ред. О. М. Шпичака. – К.: ННЦ «ІАЕ», 2012. – 512 с. 2. World Agricultural Supply and Demand Estimates [Електронний ресурс]. – Сайт USDA. – 2014. – Режим доступу: http://www.usda.gov/oce/commodity/wasde/latest.pdf. 3. Поточна кон’юнктура і прогноз ринків сільськогосподарської продукції та продовольства в Україні на 2012/13 маркетинговий рік. / [Шпичак О. М., Воскобійник Ю. П., Боднар О. В. та ін.]; за ред. О. М. Шпичака. – К.: ННЦ ІАЕ, 2012. – Вип. 20 – 366 с. 4. Agricultural Product Slate [Електронний ресурс]. – Сайт CME Group. – 2014. – Режим доступу: http://www.cmegroup.com/trading/agricultural/. УДК:330.101 ПРІОРИТЕТИ ІНСТИТУЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУЧАСНИХ ФОРМ ГОСПОДАРЮВАННЯ В СИСТЕМІ АГРАРНИХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ О.В. Піменова, кандидат економічних наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Для забезпечення ефективного функціонування аграрного сектору національної економіки необхідні такі інституційні перетворення, завдяки яким створюються умови для сталого розвитку галузі. Це насамперед стосується держави, як основного інституту влади. У концепції інституціоналізму, зокрема в теорії суспільного вибору, саме держава розглядається як засіб реалізації суспільної злагоди, основними завданнями якої, окрім регулювання ринку, є забезпечення норм і правил у суспільстві. У сільському господарстві реалізація державних функцій має забезпечуватися саме за принципами аграрної політики дер124

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

жави. Головним завданням сільського господарства є виконання ним комплексу економічних, соціальних і екологічних функцій, забезпечити яке можуть лише окремі форми організації виробництва. Тому аграрна політика держави щодо державного регулювання та державної підтримки сільського господарства має бути спрямована на: - визначення базової моделі господарювання; - забезпечення державної підтримки базових форм господарювання на етапі становлення; - державне регулювання землекористування; - забезпечення інституційного середовища для функціонування соціо-еколого-економічно орієнтованих форм господарювання. На нашу думку, ефективна аграрна політика забезпечується саме через певні механізми, до яких належить, зокрема, стимулювання сталого економічного розвитку в сільському господарстві, який має враховувати три складові (економічну, соціальну та екологічну). Особливе місце в економічній складовій займає державна підтримка сільського господарства (як цільова, так і фінансова). Соціальна складова стимулювання сталого розвитку охоплює такі елементи: - державна політика зайнятості; - формування соціальної інфраструктури в сільській місцевості; - дорадництво; - соціологічні дослідження. Екологічна складова стимулювання сталого розвитку, на нашу думку, охоплює такі елементи: - впровадження нормативів і стандартів з охорони навколишнього природного середовища; - реалізація низки заходів щодо збереження природних ресурсів; - забезпечення екологічного контролю; - врахування екологічних наслідків під час прийняття управлінських рішень;

125

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

- забезпечення екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України; - сприяння розвиткові соціо-еколого-економічних форм господарювання в сільському господарстві. Важливим чинником при підвищенні конкурентоспроможності національної економіки в аграрному секторі є створення та функціонування соціо-еколого-економічної моделі розвитку сільського господарства. На нашу думку, соціо-еколого-економічна модель розвитку сільського господарства – це така модель аграрної політики держави, яка збалансовано поєднує економічну, соціальну та екологічну складові (рис.).

Рис. Збалансованість економічної, соціальної та екологічної складових сільського господарства Джерело: складено автором.

Ефективне та раціональне господарювання у сільському господарстві – це збалансоване поєднання економічної, соціальної та екологічної складових, оскільки надмірна експлуатація природних ресурсів задля власної вигоди часто призводить до їх погіршення, що з часом знижує й економічні показники діяльності підприємців. 126

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

До соціо-еколого-економічного розвитку в аграрному секторі, з одного боку, відносять економічний розвиток сільських територій, зайнятих сільськогосподарськими угіддями, ефективність зайнятості, що характеризується душовими доходами, екологобезпечним виробництвом, зорієнтованим на потреби людини тощо. Соціо-еколого-економічний розвиток в аграрному секторі – це такий розвиток який передбачає збалансування економічної, соціальної та екологічної складових. З іншого боку, соціоеколого-економічний розвиток визначається саме роллю соціального капіталу, який, на нашу думку, має бути врахований при формуванні аграрної політики держави. Отже, державна політика у сфері інституційного забезпечення функціонування раціональних соціо-еколого-економічних форм господарювання повинна охоплювати збалансований комплекс заходів, спрямованих на забезпечення не лише їх економічної ефективності, а й раціональності в контексті сталого розвитку сільського господарства. Список літературних джерел 1.Геєць В. М. Суспільство, держава, економіка: феноменологія взаємодії та розвитку / Валерій Михайлович Геєць; НАН України; Ін-т екон. та прогнозув. НАН України. – К., 2009. – 864с. 2. Лопатинський Ю. М. Трансформація аграрного сектора: інституційні засади / Ю. М. Лопатинський. – Чернівці: Рута, 2006. – 344 с. 3. Піменова О. В. Інституційне забезпечення форм господарювання в системі аграрних відносин. : дис. … канд. економ. наук: 08.00.01 / Піменова Олена Володимирівна; Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2013. – 253 с. 4. Сайт Європейської комісії [Електронний ресурс] / Європейська комісія. – Електронні дані. – Брюсель: Європейська комісія, 2008. – Режим доступу: http://ec.europa.eu/agriculture/agrista/2010/table_en/C7-1-375.pdf.

127

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

УДК 316.334.55 АСИМЕТРІЇ ТА ДИСПРОПОРЦІЇ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ М.Ф. Плотнікова, кандидат економічних наук, доцент, Житомирський національний агроекологічний університет

Концентрація та спеціалізація сільськогосподарського виробництва зумовили появу асиметрій та диспропорцій розвитку сільських територій. Розвиток інтеграційних процесів в агропромисловому секторі економіки зумовив появу наступних механізмів агропромислової багатоукладної інтеграції переважно у формі агрохолдингів (рис.). Контрактація (Англія, США, Японія, Південна Корея)

Форми агропромислової інтеграції

Кластеризація (Фінляндія, Японія, Німеччина, Франція, США, Бельгія, Казахстан, Росія)

Кооперація (Західна Європа, Китай, Канада, Ізраїль) Корпоратизація (ТНК)

Рис. Механізми агропромислової багатоукладної інтеграції Джерело: сформовано на основі [1].

Привабливість аграрного сектору України для інвесторів сприяла зростанню обсягу продажів та прибутковості ряду сегментів продовольчого ринку (табл. 1). Водночас наслідком переважання великотоварного виробництва є значна частка реалізованої агрохолдингами сільськогосподарської продукції, монополізація регіональних ринків, загострення соціальних проблем, зниження податкових зборів у місцеві бюджети та недостатній рівень участі в розвитку сільських територій, зростання безробіття, посилення галузевих дисбалансів, нераціональне використання природних ресурсів, недостатній рівень суспільного контролю за їх діяльністю. 128

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

1. Ефективність функціонування сільського господарства України Показник Кількість суб’єктів господарювання, тис. од Індекс обсягу виробництва, % до попереднього року у рослинництві у тваринництві Інвестиції в основний капітал, % до попереднього року Середньорічна чисельність працівників, млн осіб Індекс продуктивності праці в сільськогосподарських підприємствах, % до попереднього року у рослинництві у тваринництві Середньомісячна заробітна плата, грн Співвідношення середньомісячної заробітної плати й прожиткового мінімуму, % Чистий прибуток, млрд грн Підприємства, які отримали прибуток, % від загальної кількості Підприємства, які мали збиток, % від загальної кількості

Рік 2007 2008 2009 2010 2011 2012 58,39 59,06 57,15 56,49 56,09 55,87 93,5 117,1 98,2

98,5 119,9 95,5

90,9 128,6 95,3 95,9 130,4 91,9 98,0 98,7 104,2 103,4 101,3 103,9 118,4 142,3 49,8 116,5 132,0 112,8 1,24

1,18

1,17

1,39

1,60

1,62

105,6 143,8 103,1 101,0 124,5 96,6 96,8 150,2 97,4 96,3 128,1 90,9 129,8 122,1 122,9 114,5 114,1 115,4 876 1147 1282 1540 1960 2104 154,2 171,4 172,7 167,0 195,2 185,5 6,85

5,79

7,58 17,17 25,34 27,00

72,0

71,4

69,5

69,2

82,9

78,1

28,0

28,6

30,5

30,8

17,1

21,9

Рентабельність сільськогосподарсько15,6 13,4 13,8 21,1 27,0 20,5 го виробництва, % у рослинництві 32,7 19,6 16,9 26,7 32,3 22,3 у тваринництві -13,4 +0,1 +5,5 +7,8 +13,9 +14,3 Джерело: сформовано на основі [2].

Потреба вирішення вказаних проблем спонукає сільських жителів до пошуку реалізації власного потенціалу, що стало причиною трудової міграції молоді у міста та за межі країни, старіння сільського населення, а також зменшення кількості сільських населених пунктів (табл. 2).

129

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

2. Чисельність населення та населених пунктів у сільській поселенській мережі України (на 1 січня відповідного року) Показник

1991

1996

Чисельність сільського населення, 16859 16529 тис. осіб Кількість сільських населених 28845 28838 пунктів, од. Джерело: сформовано на основі [2].

Рік 2001

2006

2012

15972

15052

14253

28651

28562

28441

Напрямом виходу з наявної ситуації є прагнення до максимізації ефекту несвідомого інстинктивного розвитку, яке виражається через актуалізацію значущості ролі та значення Людини, Родини та Роду як державоутворюючої системи суспільства. Як результат реалізації особистісного та творчого потенціалу, розкриваються максимальні можливості діяльності. Держава, що підтримує такий розвиток, стає процвітаючою, зміцнює свою продовольчу й економічну безпеку. Внаслідок набуття людиною та громадянином своєї маленької батьківщини, формування засад епохи просвітництва, культури, самореалізації створюються підстави для економічного, екологічного та соціальнодемографічного відродження особистості як основного критерію ефективної державної політики. Серед критеріїв ефективності суспільно-господарських процесів варто виділити наявність чистих повітря та водного простору, а також наявність біологічного різноманіття та високу родючість ґрунту, що залишаються майбутнім поколінням як запорука їх життєдіяльності. Гармонійне ставлення до природи поряд зі збереженням національної історико-культурної спадщини дозволять сформувати механізм відродження нації. Механізмом соціально-економічного розвитку, що забезпечить стабільність є підтримка місцевого виробництва, зеленого (в тому числі аграрного та культурного) туризму, забезпечення на130

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

явності велосипедних доріжок, мінімізація рекламних вивісок, шумового забруднення, захист навколишнього середовища, протидія «клонуванню» знеособлених адміністративних центрів та світовій глобалізації. Список використаних джерел 1. Cease Ronald. The Institutional Structure of Production // The American Economic Review, vol. 82, n. 4. – p . 713–19. 2. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/. УДК 633.1:339.5 НАПРЯМИ ТЕХНОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ЗЕРНОВИРОБНИЦТВА А.С. Рудницька, аспірант∗, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки»

Сучасне зерновиробництво відіграє стратегічну роль у розвитку АПК, забезпечує міжгалузевий баланс і стабільність на продовольчому ринку. Держпідтримка зернового сектору і впровадження передових розробок сприяє зростанню виробничого потенціалу і підвищенню якості продукції. Розвиток експорту зерна – одна з умов подальшого розвитку зерновиробництва [3]. Для того щоб технологічне переоснащення в рослинництві (перехід на ресурсозберігаючу технологію No-Till) відбулося, необхідно: - здійснити технічне переоснащення відповідно до вимог технології (при цьому техніка, яка якісно працює в умовах NoTill, здатна якісно працювати в будь-якій технології; ця техніка окрім традиційних функцій має вирішувати специфічні задачі технології – наприклад, здійснювати сівбу насіння в необроблений грунт, вкритий пожнивними рештками); ∗

Науковий керівник – М. В. Гладій, доктор економічних наук, професор, академік НААН.

131

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

- забезпечити якісний технологічний супровід (унебезпечити господарства від помилок при впровадженні новітньої технології та допомогти фахівцям здобути відповідні нові знання та навики) [1]. У світі й в Україні, зокрема, дедалі більше значення набуває застосування агротехнічних прийомів, які забезпечують суттєве зменшення втрат вологи на непродуктивне випаровування за високого коефіцієнта засвоєння (талих) вод та дощів, що крім усього іншого забезпечує надійний захист ґрунту від ерозії. Найбільш повно відповідає цим вимогам “нульова” технологія з 100 % чи близьким до цього рівня проективним покриттям мульчею з рослинних решток, що розглядається як обов’язкова умова широкого впровадження технологій вирощування без обробітку ґрунту в посушливих умовах Степу [4]. Додатковими стимулами та мотиваторами для господарств, які усвідомлять необхідність технологічного переоснащення, є: ‐ допомога держави у придбанні потужної високопродуктивної техніки під новітню технологію No-Till, залишивши сільгосппідприємству право вибору модифікації, виробника та постачальника такої техніки; ‐ допомога держави у фінансуванні проектів технологічного супроводу (для подолання психологічного бар’єру в придбанні інтелектуальних продуктів); ‐ включення господарств до числа учасників проекту по залученню та використанню коштів за Кіотським протоколом на впровадження технології No-Till, як такої, що забезпечує зменшення викидів парникових газів; ‐ регулювання державою земельного питання в частині забезпечення стабільності орендних відносин і гарантування довгостроковості користування землею; ‐ забезпечення державою надійності й оперативності системи страхування ризиків у рослинництві. Для того щоб ефективно запрацювала система забезпечення фінансової логістики в рослинництві при унеможливленні корупції, необхідно: ‐ здійснити достатнє своєчасне наповнення «Агрофінфонду» фінансовими ресурсами; 132

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

‐ забезпечити впровадження такого механізму функціонування «Агрофінфонду», який надаватиме рівні умови (правила) для всіх сільгоспвиробників на його використання, застосовуватиме прозорі, зрозумілі правила формування заставної ціни на зерно (яка буде однаковою для всіх користувачів) [2]. Для розвитку елеваторного господарства галузі через побудову елеваторів у господарствах необхідно: ‐ забезпечити реалізацію проектів будівництва елеваторів (включаючи придбання та монтаж обладнання); ‐ забезпечити якісний технологічний супровід (унеможливити технологічні втрати в якості зерна при зберіганні та мінімізувати собівартість зберігання). Додатковими стимулами та мотиваторами для господарств, які усвідомлять потребу будівництва у себе елеваторів, є: ‐ допомога держави господарствам у залученні дешевих кредитних ресурсів на реалізацію проектів будівництва з технологічним супроводом; ‐ залучені для реалізації таких проектів інвестори, яким державою надані гарантії захисту інвестицій; ‐ регулювання державою земельного питання в частині можливості викупу земельних ділянок під будівництво елеваторів; ‐ спрощення процедур отримання дозволу на будівництво елеваторів; ‐ фінансова допомога та регуляторне сприяння держави у сертифікації елеваторів з подальшою обов’язковою сертифікацією всіх елеваторів і зерносховищ [1]. Отже, нарощування обсягів виробництва зерна та підвищення його якості нерозривно пов'язано з впровадженням організаційних заходів, спрямованих на підвищення технічного, технологічного рівня зерновиробництва, використання якісного насіння, поряд із цим ще й забезпечення сучасними методиками та приладами визначення якісних показників зерна, підвищення вимог до збереження зерна та продуктів його переробки, посилення відповідальності на хлібоприймальних, заготівельних і зернопереробних підприємствах, а також вдосконалення чинної нормативно-технічної документації [2].

133

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

Список використаних джерел: 1. Комплексна галузева програма “Розвиток зерновиробництва в Україні до 2015 року» від 23 жовтня 2007 р. № 757/101 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1021.4247.0. 2. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua. 3. Зернопроизводство России: Стратегическая отрасль нуждается в модернизации [Електронний ресурс] // Агротайм, № 1. – Режим доступу: http://agrotime.info/?p=1739. 4. Кабанова І. С. Зерновиробництво в Україні: Основні тенденції та перспективи [Електронний ресурс] // І. С. Кабанова. – Режим доступу: http://intkonf.org/kabanova-is-zernovirobnitstvo-vukrayini-osnovni-tendentsiyi-ta-perspektivi/. УДК 332.2 (477.82) ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН НА ВОЛИНІ В. М. Рущак, науковий співробітник, Волинська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН

Формування якісно нової системи земельних відносин в Україні на основі приватної власності на землю, забезпечення рівності прав власності на неї громадян, юридичних осіб, територіальних громаді держави – основа земельної реформи, як провідної складової аграрної політики держави. Земельний фонд Волинської області станом на 1 січня 2014 р. становить 2014,4 тис. га і найбільша його частка припадає на землі сільськогосподарського призначення. На кінець 2013 р. сільськогосподарські угіддя займали 1048,7 тис. га, або 52,1 % земельних площ, з яких 673,2 тис. га (64,2 %) – орні землі, що свідчить про високий рівень сільськогосподарської освоєності земель. Багаторічні насадження займають 1,1 % (11,7 тис. га), сіножаті – 15,4 % (161,2 тис. га), пасовища – 19,3 % (202,6 тис. га) 134

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

[2, с. 60]. Як свідчить проведений аналіз структури земельних угідь у Волинській області, розораність сільськогосподарських угідь сягає 65,3 % (по Україні – 77,8 %). Відношення площі природних сіножатей і пасовищ до ріллі становить 54 %, що відповідає екологічно збалансованому рівню використання земельних ресурсів [1, с. 203]. Під лісами та лісовкритими площами знаходиться 696,9 тис. га або 34,6 %; відкриті заболочені землі займають 116,8 тис. га (5,8 %); забудовані землі – 60,4 тис. га (3,0 %); землі водного фонду – 44,3 тис. га (2,2 %); інші відкриті землі – 14,1 тис. га (0,7 %) [3, с. 105]. Основними землекористувачами у досліджуваному регіоні є господарства населення (далі ОСГ) та аграрні формування, у власності та користуванні яких знаходиться 79,0 % сільськогосподарських угідь (табл.). Площа сільськогосподарських угідь за категоріями землевласників і землекористувачів Волинської області, тис. га Категорії Сільськогосподарські підприємства, всього, в т. ч.: - недержавні - державні Громадяни, всього, в т. ч: - ОСГ та ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель - ділянки для товарного виробництва - колективні та індивідуальні сади - колективні та індивідуальні городи - ділянки для сінокосіння та випасу худоби - ділянки для здійснення несільськогосподарської підприємницької діяльності

2000 р.

2005 р.

2010 р.

2012 р.

2013 р.

2013 р. до 2000р., +,-

535,6

296,4

231,2

229,4

232,3

-303,3

501,5 34,1 355,6

282,8 13,6 577,3

223,0 8,2 599,7

221,7 7,7 601,6

220,8 11,5 596,2

-280,7 -22,6 240,6

163,5

177,7

170,9

173,2

171,5

8,0

141,4

338,2

389,3

384,7

385,4

244,0

2,9

3,0

3,1

3,0

0,1

13,6

7,6

6,8

7,0

6,1

-7,5

34,2

50,8

29,5

33,6

30,1

-4,1

0,0

0,1

Джерело: розраховано за даними [2, с. 60-61].

135

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

З розподілу земельного фонду по основних землекористувачах та власниках землі видно, що найбільшу частку земель становлять громадяни, у власності та користуванні яких знаходиться 612,5 тис. га, з яких 596,2 тис. га – сільськогосподарські угіддя, при цьому 385,4 тис. га (64,6 %) – земельні ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва. Варто відмітити, що у 2013 р. землі запасу та землі, не надані у власність і постійне користування, становили 204,5 тис. га (19,5 % від усіх сільськогосподарських земель), що на 53,6 тис. га більше, ніж 2000 року. Відповідно до Регіональної програми розвитку земельних відносин у Волинській області на 2011–2016 рр., затвердженої сесією обласної ради від 28.12.2010 №2/43, пріоритетними в регіоні визнано такі напрями: видача правовстановлюючих документів на земельні ділянки громадянам; проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів і земель несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів; інвентаризація земель; розмежування земель державної та комунальної власності; встановлення і зміна меж населених пунктів. Вважаємо, що виконання передбачених програмою заходів і завдань дасть змогу: по-перше, за результатами проведеної нормативної грошової оцінки збільшити надходження від плати за землю та підтримати місцеві бюджети на період економічної кризи; подруге, за результатами проведеної інвентаризації створити інформаційну базу для ведення державного земельного кадастру, регулювання земельних відносин, раціонального використання і охорони земельних ресурсів, оподаткування; по-третє, при розмежуванні земель сформується комунальна форма власності на землю, забезпечуватиметься рівність права власності на землю територіальних громад і держави, що сприятиме раціональному використанню наявних земельних ресурсів, надходженню додаткових коштів до державного та місцевих бюджетів; по-четверте, при встановленні меж населених пунктів буде створено територіальні умови для самостійного вирішення міськими, сільськими, селищними радами усіх питань місцевого життя за законодавством України та їх повної економічної самостійності. 136

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

Список використаної літератури 1. Нелеп В. М. Планування на аграрному підприємстві: підруч. / В. М. Нелеп. –2-ге вид., переробл. та доповн. – К.: КНЕУ, 2004. – 496 с. 2. Сільське господарство Волині – 2013 : статистичний збірник / за ред. В. Ю. Науменка ; Головне управління статистики у Волинській області. – Луцьк, 2014. – 338 с. 3. Статистичний щорічник Волинь – 2013 / за ред. В. Ю. Науменка ; Головне управління статистики у Волинській області. – Луцьк, 2014. – 510 с. УДК 330.341 ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ ОПИТУВАННЯ КЕРІВНОГО СКЛАДУ ХМЕЛЯРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ ЩОДО ХОДУ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ГАЛУЗІ Д.А. Саїнський, аспірант∗, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки»

Хмелярська галузь здійснює свою діяльність в умовах динамічних, перманентних і важко прогнозованих змін зовнішнього середовища, майже не прогнозованої ринкової кон’юнктури на свою продукцію. Відсутність належної державної політики і підтримки галузі хмелярства не забезпечили ствердження галузі як конкурентоспроможного напряму в аграрному секторі економіки України, здатної забезпечити не тільки сировиною пивоварну промисловість держави, а й створити умови для наповнення податками і зборами бюджетів усіх рівнів, стабілізації соціальноекономічного становища сільських територій. Для окреслення кола заходів виходу галузі хмелярства України із занепаду та активізації відродження промислового ∗

Науковий керівник – М. М. Ксенофонтов, кандидат економічних наук, старший науковий співробітник.

137

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

хмелярства, стабілізації внутрішнього ринку хмелесировини, збереження та розширення робочих місць надзвичайно важливим є позиція керівників і спеціалістів хмелярських господарств з метою максимального наближення таких заходів до реального стану справ у галузі. На засіданні зборів Асоціації хмелярів України, яке відбулось 27.09.2013 р. на базі Інституту сільського господарства Полісся НААН проведено вивчення думки керівників і провідних спеціалістів хмелярських господарств із питань наявності проблем розвитку хмелярства в Україні, оцінки ефективності державної підтримки та взаємовідносин у процесі розвитку галузі. Всі опитані керівники хмелярських господарств оцінили сучасний стан розвитку галузі хмелярства в Україні як негативний, водночас, на думку респондентів, галузь хмелярства є пріоритетним напрямом розвитку аграрного сектору для зони Полісся в Україні. Переважна більшість хмелярських господарств вузькоспеціалізовані та залежать від реалізації хмелепродукції, наявні хмелярські знаряддя і механізми спрацьовані, зокрема хмелекомбайни, які експлуатуються понад 25 років. При цьому до 90 % хмелярської техніки іноземного виробництва та третина вітчизняного, вартість якої компенсувалася за рахунок коштів державного бюджету, була у вжитку, що не сприяє інноваційному розвитку галузі. Найбільш негативний вплив на розвиток хмелярства в Україні справляє відсутність інтеграційних зв’язків між хмелярами та пивоварними компаніями, недостатнє державне фінансування галузі. Внаслідок цього керівники хмелярських господарств визнають неефективною існуючу державну підтримку галузі та наявність бюрократичного зволікання з оформленням документів на компенсацію понесених витрат. Зокрема, всі опитані респонденти визнають, що найбільше впливають на ефективність розвитку галузі хмелярства труднощі з реалізацією хмелепродукції внаслідок відсутності взаємозв’язків із пивоварами. Понад 80 % опитаних керівників визнають, що на ефективність процесів у хмелярстві впливає наявність застарілої хмелярської техніки і механізмів. 138

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

Відзначається слабкість застосування на господарському рівні державних фінансових механізмів. Жодне з опитаних хмелярських господарств не здійснює страхування хмеленасаджень та урожаю хмелю, а також не залучає кредитні ресурси для забезпечення процесу виробництва, переробки і реалізації хмелепродукції. Результативність реформування залежить від професійного рівня керівного складу хмелярських господарств. Прикрим є той факт, що половина опитаних респондентів вважає витрати на страхування марною тратою грошей. Всі опитані керівника скаржаться на неможливості залучення кредитних ресурсів для забезпечення господарської діяльності в галузі хмелярства з причини високих відсотків за користуванням кредитами. Також відзначаються факти організаційних перепон для долучення до кредитних ресурсів через зволікання з оформленням кредитних договорів. Тому в подальшому важливим є посилення уваги до підвищення рівня освіти керівників і спеціалістів та можливостей використання різних існуючих фінансово-економічних інструментів державного регулювання й організаційного порядку оформлення документів. Асоціацією хмелярів України підтримано важливість системних змін як у організації державної підтримки галузі хмелярства, так і процесів регулювання розвитку галузі, оскільки відсутність зрушень у роботі галузі може призвести не тільки до занепаду і подальших втрат у галузі, а й загострення соціальних настроїв у тих депресивних районах Полісся, де хмелярство є провідним напрямом у розвитку сільського господарства з огляду на особливі природно-кліматичні умови, що переважно є сприятливими для вирощування хмелю. На сьогодні, незважаючи на державну підтримку, спостерігається стійка тенденція до скорочення хмелярських господарств, як наслідок зменшення кількості зайнятих працівників у галузі хмелярства, що призводить до зростання чисельності безробітних, посилює соціальну напругу в регіоні у результаті скорочення робочих місць.

139

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

Подальше здійснення ринкових реформ у галузі хмелярства потребує підтвердження з боку керівництва держави вагомої ролі галузі в економіці агропромислового виробництва та соціальноекономічному значенні розвитку сільських територій. Галузь є важливою не тільки з економічної точки зору, а й з соціальноекономічної, оскільки хміль вирощується в районах Полісся, де внаслідок відповідних ґрунтово-кліматичних умов обмеженими є можливості розвитку спеціалізації суб’єктів господарювання агропромислового виробництва на виробництві інших сільськогосподарських культур і здійсненні інших видів діяльності. Переважним чином зазначені райони Полісся є депресивними і саме акцент на відродження хмелярства сприятиме вирішенню завдання виробництва вітчизняної хмелесировини, вирішуючи при цьому завдання працевлаштування населення, підвищення рівня його добробуту та створення передумов для наповнення місцевих бюджетів. УДК 658. 14 ВАРТІСНА ОЦІНКА АСКАНІЙСЬКОЇ КАРАКУЛЬСЬКОЇ ПОРОДИ ОВЕЦЬ ЯК ОБ’ЄКТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ О.В. Смєнова, старший науковий співробітник, «Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» – Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства

Останнім часом значної уваги заслуговує питання оцінки й обліку об’єктів інтелектуальної власності як нематеріальних активів. Позитивний досвід розвинених країн світу свідчить про перспективність впровадження інновацій у виробництво, створених у результаті наукових досліджень. Тому уряди багатьох держав, розуміючи всю важливість розвитку інноваційної діяльності в забезпеченні високого рівня конкурентоспроможності країн у сучасному ринковому суспільстві, приділяють цьому особливу увагу [1]. 140

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

Майже всі наукові установи НААН отримали Лист Державного казначейства Україні від 25. 08. 2005 р. №07-04/1654-6902 «Про постановку на бухгалтерський облік об’єктів права інтелектуальної власності як нематеріальних активів та проведення їх інвентаризації», згідно з яким почали проводити оцінку всіх існуючих на підприємствах новостворених винаходів, розробок і технологій [2]. В Інституті тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» – Національному науковому селекційно-генетичному центрі з вівчарства в результаті багаторічних досліджень (1976–2000 рр.) створено інноваційний продукт – асканійську м’ясо-вовнову породу овець з кросбредною вовною, яку було апробовано і затверджено наказом Міністерства аграрної політики і Української академії аграрних наук № 315/37 від 8 травня 2007 року, а 17 березня 2008 року нову асканійську каракульську породу. Ці новостворені породи асканійської селекції підлягають вартісній оцінці та постановці на бухгалтерській облік, а авторам порід має бути сплачена винагорода у вигляді відсотків від доходу з продаж, або використанні у власній діяльності. До останнього часу в Україні не існувало офіційного методу визначення первісної вартості порід тварин, сортів рослин, як об’єктів інтелектуальної власності, але ряд учених-дослідників цього питання вносять пропозиції стосовно вирішення означеної проблеми. Вартість об’єктів інтелектуальної власності визначається трьома методичними підходами: витратного, прибуткового і ринкового. У межах кожного підходу існує кілька методів: метод прямого відтворення, метод заміщення, метод вихідних витрат, метод порівняння продажів, метод річного рейтингу, метод прямої капіталізації доходів, надлишкового прибутку, роялті, звільнення від роялті [3]. Метод річного рейтингу полягає у визначенні первісної вартості, враховуючи ціну, яка склалася на ринку на момент оцінки породи. Визначення рейтингу дає можливість оцінити вигоду, яку очікують отримати від використання об’єкта.

141

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

Рейтинг породи, створеної з використанням баз селекційних фондів, можна визначити за формулою: Pp = Op x Цр, де Рр – річний рейтинг нової породи овець, грн/гол; Ор – річний обсяг продукції, т/рік; Цр – ринкова ціна вирощеної продукції, грн/т. За цією формулою на момент оцінки річний рейтинг асканійських каракульських овець становить 1 368 417 грн. Первісною вартістю нематеріального активу (в даному випадку породи овець) вважається сума компенсацій за одержаний об’єкт, яка визначається за формулою: Пв = Рр х Т, де Пв – первісна вартість породи овець, грн; Рр – річний рейтинг даної породи грн/гол; Т – строк чинності охоронного документа. Первісна вартість асканійської каракульської породи, визначена методом річного рейтингу, становить 27 368 340 грн. За отриманою первісною вартістю нову породу необхідно поставити на баланс підприємства. Вважаємо, що запропонований метод визначення первісної вартості, який ґрунтується на реальних показниках, зручний у використанні й може широко застосовуватися для оцінки будьякого об’єкта інтелектуальної власності. Список використаних джерел 1. Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність: навч. посіб. / Т. В. Майорова. – К.: ЦУЛ, 2003. – 376 с. 2. Про постановку на бухгалтерський облік об’єктів права інтелектуальної власності як нематеріальних активів та проведення їх інвентаризації / Лист Держказначейства України від 25.08.2005 р. № 07-04/1654-6902. 3. Методика оцінки вартості й бухгалтерського обліку прав на об’єкти інтелектуальної власності в наукових установах УААН: проект/ Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки», Інститут обліку і фінансів FAAF. – К., 2009. – с. 76. 142

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

УДК 338.43.02(477) СОЦІАЛЬНИЙ АСПЕКТ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ А.О. Соколова, кандидат економічних наук, доцент, Волинська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН

Соціальний розвиток села – один із найважливіших напрямів аграрної політики країни, яка спрямована на досягнення високої продуктивності сільськогосподарського виробництва та підвищення на цій основі життєвого рівня сільського населення. В нашій країні на даний час основним нормативно-правовим документом у сфері регулювання аграрної політики є Закон України «Про основні засади державної агарної політики на період до 2015 року», яким встановлено, що державна аграрна політика націлена на досягнення ряду стратегічних завдань, серед яких чи не на останньому місці визнано розвиток сільських територій та вирішення соціальних проблем на селі [1]. Дослідження соціально-демографічного стану розвитку сільської місцевості Волинської області свідчить про необхідність теоретичного й практичного вирішення завдання обґрунтування нової соціально-орієнтованої аграрної політики в державі, спрямованої на підвищення природного приросту населення, зниження демографічного навантаження та підвищення показників якісного рівня життя сільського населення, його соціального захисту. Демографічна криза є однією з основних причин соціальної напруженості в розвитку сільських територій Волинської області. На сучасному етапі на перший план виступає проблема старіння та вимирання сільського населення. Це явище характерне для України в цілому та Волині зокрема. Абсолютна чисельність постійного населення області за 1990–2013 рр. зменшилася на 22,1 тис. осіб, або на 2,1 %. Середній вік сільського жителя Волині – 37,7 року, причому чоловіків – 34,7, а жінок – 40,4. Проведені розрахунки свідчать про значне демографічне навантаження на працездатних

143

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

осіб сільської місцевості Волині, яке на початок 2014 р. становило 555 непрацездатних на 1000 осіб працездатного віку, в т. ч. дітей – 320, пенсіонерів – 235 осіб [2, с. 269–272]. Незважаючи на зниження кількості померлих селян за період 2005–2013 рр., природний приріст у 2013 р. має від’ємне значення: з розрахунку на 1000 осіб наявного населення народилось 15,6 осіб, а померло – 15,9 осіб. На демографічний розвиток сільських територій, якість його населення, ситуацію на ринку праці суттєво впливають міграційні процеси. Для Волині проблема трудової міграції є особливо актуальною, оскільки її територія входить до транскордонного об’єднання Єврорегіон «Буг», область межує із Польщею та Білорусією. У Волинській області дуже низький офіційний попит на робочу силу, працівників аграрного сектору. На 1.01.2014 р. потреба підприємств у працівниках галузі становила лише 9 робочих місць, при навантаженні на одне вільне робоче місце 171 особа, що на 116 осіб більше, ніж у 2009 р. На цей період кількість безробітних у сільській місцевості становила 23,3 тис. осіб працездатного віку, або 61,5 % від усіх незайнятих в області (для порівняння, у міських поселеннях кількість зареєстрованих безробітних відповідно 14,6 тис. осіб). За період з 2000–2013 рр. середньорічна чисельність працівників, зайнятих у сільському господарстві, мисливстві, лісовому господарстві Волинської області, зменшилася на 77,6 тис. осіб, найбільше скорочення відбулось у 2000–2005 рр. – 50,6 тис. осіб. Скорочення зайнятих певною мірою пояснюється зменшенням загальної чисельності сільського населення, спадом обсягів аграрного виробництва, загостренням соціальних проблем, наростанням такого раніше не знаного селянами явища як безробіття та зниження їх життєвого рівня. За 2013 р. середньомісячні заробітки селян зросли на 17,8 % і становили 1816 грн (в середньому по області – на 10,3 % і 2580 грн). Для порівняння середньомісячна заробітна плата на транспорті зросла на 8,0 % і дорівнювала 2941 грн, у промисловості – на 9,9 % і 2976 грн, у будівництві – на 19,3 % і 2593 грн [2, с. 325]. 144

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

Досліджуючи сільські території як багатофункціональну соціально-територіальну систему, варто особливу увагу приділити проблемі соціальної захищеності селян. За підсумками державного статистичного спостереження, станом на 1.01.2014 р. в сільських населених пунктах Волинської області зареєстровано 154 214 домогосподарств, членам яких відповідно до чинного законодавства надано земельні ділянки з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства». Незважаючи на те, що ОСГ залишаються основним місцем прикладання праці сільських жителів не лише Волинської області, проблема повнішого залучення їх до сфери дії трудового законодавства і соціального захисту населення залишається невирішеною. Вважаємо, що аграрна політика України відповідно до національних інтересів, має бути спрямована на вирішення таких гострих проблем сільського населення як регулювання його чисельності, боротьба з неприродним старінням, поліпшення структури населення в напрямі підвищення питомої ваги економічно активних генерацій населення на селі, максимальне забезпечення об’єктами соціальної інфраструктури, підвищення зайнятості, мотивації праці та рівня соціальної захищеності. Саме соціальний підхід в аграрній політиці дозволить досягти такої кількості сільського населення, яка необхідна для розвитку продуктивних сил і якій буде забезпечено оптимальний рівень життя. Список використаних джерел 1. Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року : закон України від 18 жовтня 2005 року №2982-ІV // Урядовий кур’єр від 16.11.2005. – № 218. 2. Статистичний щорічник Волинь – 2013 / за ред. В. Ю. Науменка ; Головне управління статистики у Волинській області. – Луцьк, 2014. – 509 с.

145

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

УДК 336.714 РОЛЬ ФАНДРАЙЗИНГУ У ФІНАНСОВОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СІЛЬСЬКОГОПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД О.А. Сьомченков, докторант*, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки»

У соціально-економічному значенні «фандрайзинг» означає комплекс заходів щодо пошуку, залучення й акумулювання ресурсів із подальшим їх спрямуванням на реалізацію проектів або програм фінансування, що не можуть бути забезпечені ресурсами їхніх ініціаторів. Здебільшого термін «фандрайзинг» використовують при реалізації соціальних проектів із філантропічним підтекстом, проте зазначене явище має і комерційний напрямок. Основною метою комерційного фандрайзингу є організація інвестиційного процесу, в тому числі шляхом реалізації прибуткових інвестиційних проектів, на основі поєднання зусиль усіх учасників процесу. Ключовими учасниками процесу є фандрайзери, які виступають організаторами взаємодії усіх зацікавлених осіб, обґрунтовують очікуваний ефект від проекту, підбирають інструменти та механізми реалізації взаємодії, переконують інвесторів у доцільності реалізації сформованих планів. Світова практика свідчить про використання різних схем організації фандрайзингу: від простих – звичайного посередництва між реципієнтом і донорами ресурсів до багатоступеневих – із створенням спеціалізованих інвестиційних фондів і заснуванням нових компаній, на базі яких відбувається реалізація проектів. Різноманіття форм комерційного фандрайзингу не дозволяє оперувати даними, що характеризують обсяги такої діяльності у різних країнах світу. Наявна інформація стосується фандрайзингу, заснованому на утворенні спеціалізованих фондів. Зокрема, *

Науковий консультант – М. Я. Дем’яненко, доктор економічних наук, професор, академік НААН.

146

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

звіти European Private Equity & Venture Capital Association (EVCA) ґрунтуються на діяльності асоційованих фондів private equity, що включають інформацію по фондах росту, викупних, мезонінних і венчурних. Аналіз діяльності фондів з акцентованою роботою у Центральній та Східній Європі (включно з Україною) дозволяє зробити наступні висновки: - у 2013 р. п’ятирічна тенденція щодо скорочення річного обсягу інвестицій продовжувалася, показник досяг рівня 783,2 млн євро, що у 3,11 раза менше, ніж у 2008–2009 роках. Зазначений обсяг становить 2,19 % від загальноєвропейського обсягу таких інвестицій (35726,2 млн євро) та 0,06 % в порівнянні з ВВП країн ЦСЄ; - основним донором ресурсів для фондів виступають урядові установи (зокрема ЄБРР та ЄІФ) з часткою участі у 48,3 % (2013 р.), в Європі (без країн ЦСЄ) найбільше ресурсів залучається від пенсійних фондів – 33,5 %. Структура географічної приналежність інвесторів у 2013 році була такою: 58,8 % коштів – Європа (без врахування ЦСЄ), країни ЦСЄ – 16,2% (70 млн євро). У формуванні ресурсів європейських фондів з часткою у 48,99 % переважають донори ресурсів з-за меж континенту; - річний обсяг інвестування на території України членами EVCA у минулому році становив 18,9 млн. євро (11,45 млн – інвестиції росту, 7,48 млн – фінансований викуп), кошти отримали 4 компанії, з часткою у 2,43 % країна посідає сьомий рядок у рейтингу з 17 країн; - інвестиції у сільське господарство членами EVCA у минулому році становили 20,3 млн євро (2,6 % загального обсягу), що у 2,4 рази більше попереднього року [5]. Дослідження портфеля УК Horizon Capital (єдиного дійсного члена EVCA в Україні), який складається з трьох фондів, дозволяє передбачити значний внесок компанії у формування як загального обсягу інвестицій в Україні, так і її аграрний сектор. Тільки фондом EEGF II було інвестовано кошти в 6 українських компаній, 2 з яких пов’язані з агровиробництвом – «Агро-Союз» та «Інкерман». В кожну із зазначених компаній інвестовано від 15 до 40 млн дол. США.

147

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

У цілому на території Європи в 2013 році загальний обсяг інвестицій у агровиробництво фондами – членами EVCA оцінювався у 758,02 млн євро (фінансування отримало 45 компаній), що становило 2,01 % усіх інвестицій та було у 6,36 раза більше, ніж у 2012 р. Таким чином, до пріоритетних аграрне виробництво не належить, проте вже накопичено практичний досвід галузевого фандрайзингу. Потенційними інвесторами в Україні можуть бути 319 компаній–членів EVCA, 29 з яких були готові розглядати проекти, пов’язані з аграрним виробництвом на території нашої країни. За даними Російської асоціації венчурного інвестування, в Російській Федерації станом на кінець 2013 року функціонувало 313 інвестиційних фондів, з яких 113 РЕ (private equity) фонди та 200 VC (Venture capital) фонди з обсягом капіталу відповідно 23,4 та 5,5 млрд дол. США. 53 фонди, з яких 49 венчурні, із загальною капіталізацією у 7,35 млрд дол. США створено з використанням державного капіталу [4]. Сільське господарство посідає третє місце у галузевому рейтингу розміщення інвестицій фондами з обсягом у 170 млн дол. (або 5,74 %). Всього профінансовано 11 аграрних проектів, тобто середній обсяг інвестиції – 15,45 млн дол. Порівняно з 2012 р. обсяг інвестування галузі збільшився у 4,15 раза, що пов’язано з появою декількох фондів, спеціалізованих на агроінвестиціях. Основними драйверами фандрайзингового процесу в Україні мають виступати національні оператори. Згідно з інформацією НКЦПФР з 183,4 млрд грн, накопичених інститутами спільного інвестування активів на кінець 2013 року, 94,49 % припадає на 1064 венчурні фонди, які згідно зі світовою практикою орієнтовані на франдрайзингові операції [2]. Статистична кількість венчурних фондів в Україні перевищувала в 3,4 раза кількість фондів у РФ та в 5,24 раза венчурних фондів у США (за даними National Venture Capital Association). Кількість і капітал українських венчурних фондів, які залучені у франдрайзинг в цілому та аграрні інвестиції зокрема, з’ясувати надзвичайно складно. Про те, що не всі фонди є учасником такого процесу, свідчить середній розмір 148

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

акумульованого капіталу – 162,86 млн грн, що не значно більше, ніж середній обсяг інвестицій в один агропроект у РФ та удвічі менше інвестиції Horizon Capital у «Агро-Союз». Негативно на інвестиційну активність фандрайзерів в Україні, окрім основної проблеми – складної політичної ситуації, впливають: - низький рівень національної інвестиційної привабливості. Згідно з доповіддю «Doing Business» групи Світового банку у 2014 р. Україна за показником легкості ведення бізнесу посіла 112 місце із 189 країн, що порівняно з сусідніми країнами є найгіршим показником [1]. За індексом глобальної конкурентоспроможності (Всесвітній економічний форум), що характеризує продуктивність економічних систем і добробут, Україна з показником у 4,1 (GCI 2014–2015) посідає 76 місце із 144 країн, нижче показник серед сусідніх країн тільки у Молдови (4,0 та 82 місце) [6, с. 272, 372]; - незадовільний рівень захисту прав інвесторів. За оцінками експертів Світового банку, показник, що характеризує проблему, дорівнював 4,3 (з 10 балів), відповідне рейтингове місце України – 128 (із 189 країн) [1]. Це найнижчий рейтинг порівняно з усіма країнами сусідами. Для фінансування підприємств інвестиційні фонди використовують різні інструменти, в тому числі боргові. Рейтингове місце України за показником «Розв’язання проблем неплатоспроможності підприємств» – 162, що визначається коефіцієнтом повернення коштів кредитором у результаті реорганізації, ліквідації чи примусового стягнення заборгованості (8,2 цента з долара) [1]. Активізація інвестування у сільське господарство – провідну галузь національної економіки, в тому числі за участю фандрайзерів, може відбуватися на тлі розв’язання наступних проблем: - розширення класів середніх і великих аграрних підприємств, оскільки дрібні виробники менш привабливі як позичальники для інституційних інвесторів; - імпульсивна увага чиновників до проблем українських аграріїв та обмеженість у бюджетних ресурсах щодо їх підтримки

149

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

не сприяють формуванню середньо- та довгострокових очікувань розвитку галузі; - періодичні спроби реформування системи оподаткування аграріїв формують окрему групу ризиків сільськогосподарського сектору. Податкові пільги є важливим фактором формування загального результату функціонування підприємств галузі, їх ревізія, про яку неодноразово заявляли чиновники, негативно впливатиме на рівень інвестиційної привабливості галузі; - низькопродуктивна система страхування ризиків, що супроводжують функціонування аграріїв. У 2013 р. страхуванням було охоплено 869 тис. га, або 2,09 % загальної площі с.-г. угідь, а з 135,4 млн грн страхових премій 84,34 % надійшло за програмами форвардних закупівель Аграрного фонду та ДПЗКУ; - поточна кон’юнктура фінансового ринку характеризується високою вартістю кредитних ресурсів. Крім того, відзначимо обмежену практику використання аграрними підприємствами цінних паперів; - особливий статус основного ресурсу сільськогосподарського виробництва – землі, яка не є балансовим активом підприємств, з ускладненою процедурою перерозподілу, за відсутності достовірної інформація про її вартість, яка необхідна для обґрунтування вартості оренди, що є основною формою землекористування в Україні. Сприятливими умовами для фандрайзингового інвестування в Україні є незначна кількість національних підприємств, у тому числі в аграрній галузі, з сучасною системою управління. Такі підприємства здатні забезпечити економічний ефект інвестування при відносно невеликих фінансових і часових витратах. Також перспективними напрямами співробітництва інвесторів та вітчизняних підприємств є оптимізація виробничих процесів з організацією системи взаємовідносин з оточуючим середовищем та створення об’єднань виробників на місцевому ринку. Традиційно фандрайзери в Україні віддають перевагу великому вертикально-інтегрованому агропромисловому бізнесу, перевагами якого є потенціал росту, широка продуктова лінійка з орієнтиром на експортну діяльність. Підтвердженням уваги з бо150

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

ку іноземних інвесторів до таких компаній є надання у 2014 р. ЄБРР кредиту в 20 млн євро холдингу «Астарта» («український» портфель банку включає 331 проект, загальним фінансуванням – 9,4 млрд євро). Світовий банк у 2008–2014 рр. виділив фінансування українським компаніям в обсязі 4258,59 млн дол. Із 18 проектів в аграрній сфері 15 установ було закрито з останнім фінансуванням у 2004 р., а 3 – анульовано [3]. Періодично у ЗМІ публікуються інтерв’ю співробітників ЄБРР та Світового банку або звіти про їхню участь у наукових заходах, в яких підкреслюється значний потенціал щодо співпраці установ із представниками українського аграрного бізнесу, проте реалізувати його можна лише за умови стабілізації політичного курсу та об’єднання зусиль державного і приватного секторів. У результаті активізації фандрайзингової діяльності в Україні варто очікувати збільшення кількості лістингових цінних паперів, а при розвитку аграрного напрямку інвестиційної діяльності – локальної інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. Фандрайзинг може забезпечити не тільки доступ іноземним інвесторам до проектів в Україні, а й продукувати інформацію про позитивний досвід такої діяльності. Список використаних джерел 1. Ведение бизнеса – 2014 «Понимание регулирования деятельности малых и средних предприятий» [Электронный ресурс] / Группа Всемирного банка. – Режим доступа: http://russian.doingbusiness.org/reports/global-reports/doing-business2014 – Название с экрана. – Дата обращения: 17.10.2014. 2. Річний звіт НКЦПФР 2013 «Рух ринку цінних паперів України до світових стандартів задля економічного зростання держави [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nssmc.gov.ua/user_files/content/58/ 1402491205.pdf. – Назва з екрану. – Дата звернення: 26.09.2014. 3. Проекты и операции. Всемирный банк [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.vsemirnyjbank.org/projects/search?lang=ru

151

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

&&countrycode_ exact=UA. – Название с экрана. – Дата обращения: 25.09.2014. 4. Прямые и венчурные инвестиции в России 2013. [Электронный ресурс] / Российская ассоциация венчурного инвестирования (РАВИ). – Режим доступа: http://www.rvca.ru/upload/files/lib/RVCA_yearbook_2014_Russi an_PE_and_VC_market_review_2013_ru.pdf. – Название с экрана. – Дата обращения: 26.09.2014. 5. The ‘Central and Eastern Europe Statistics 2013’ [Electronic resource] / Special Paper is published by the European Private Equity & Venture Capital Association (EVCA). – August 2014. – Access mode: http://www.evca.eu/media/259990/_evca_bro_sp_cee2013.pdf – Title screen.

6. The Global Competitiveness Report 2014–2015 / Professor Klaus Schwab Editor // World Economic Forum. – Geneva, 2014. – xiv, 519 р. – ISBN-13: 978-92-95044-98-2. УДК 005.591.6:63 ОЦЕНКА ЭКОНОМИЧЕСКОЙ ЭФФЕКТИВНОСТИ ИННОВАЦИОННОГО РАЗВИТИЯ СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННОГО ПРОИЗВОДСТВА А.П. Такун, кандидат экономических наук, доцент, Республиканское научное унитарное предприятие «Институт системных исследований в АПК Национальной академии наук Беларуси»

Современный этап развития народного хозяйства Республики Беларусь характеризуется переходом к инновационной модели экономики, означающей не только стабилизацию, но и постепенное повышение технического и технологического уровня производства и приближение его к группе высокоразвитых стран мира, реализующих инновационную модель развития. При этом инновационное развитие должно, в первую очередь, обеспечить повышение экономической эффективности функционирования сельскохозяйственных организаций. 152

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

Для оценки производственной и экономической эффективности инновационного развития сельскохозяйственного производства предлагаем вначале рассчитывать «степень инновационного развития сельскохозяйственного предприятия (подразделения, отрасли)», после чего сопоставить результаты деятельности «инновационных» предприятий (подразделений, отраслей) со средними показателями. Степень инновационного развития сельскохозяйственного предприятия (подразделения, отрасли) начинается с определения инновационности отдельных технологий и процессов, исходя из распространенности конкретной инновации среди сельскохозяйственных организаций Беларуси на основании предлагаемой нами «карты инноваций» (табл. 1). 1. Карта инноваций отрасли молочного скотоводства Технологический процесс

Охлаждение и хранение молока Доение

Приготовление и раздача кормов

Удаление и переработка навоза

Инновации удельный вес сельскохозяйственных организаций, наименование использующих данную инновацию, % Мгновенное охлаждение молока в менее 10 потоке Комбинированное менее 10 охлаждение Доильный робот менее 10 Доильный зал 10-20 Самоходный менее 10 кормораздатчик Роботменее 10 кормораздатчик Вертикальный смеситель20-30 кормораздатчик Биогазовая устаменее 10 новка Робот-очиститель менее 10 Вакуумный свипер менее 10

Степень инновационности

1 1 1 0,8 1 1 0,6 1 1 1

153

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

Для оценки степени инновационного развития конкретного сельскохозяйственного предприятия необходимо провести его обследование с использованной предложенной карты. При этом помимо фиксации наличия самой инновации необходимо определить долю ее использования в хозяйстве. Например, в хозяйстве ЧДСУП «Профи-Агроцентр» Столбцовского района имеется четыре фермы с общим поголовьем дойного стада КРС – 920 голов. Только на одной из четырех ферм используется доильный робот. В табл. 2 приведен пример оценки степени инновационного отрасли молочного скотоводства сельскохозяйственного предприятия. 2. Пример оценки степени инновационного развития отрасли молочного скотоводства сельскохозяйственного предприятия

Технологический процесс

1 Охлаждение и хранение молока Итого по процессу Доение Итого по процессу Приготовление и раздача кормов

154

Инновация

2 Мгновенное охлаждение молока в потоке Комбинированное охлаждение х

Степень инновационности

Доля использования в хозяйстве, %

0 0

Доильный робот Доильный зал

0,8

Самоходный кормораздатчик Роботкормораздатчик

Степень инновационности с учетом удельного веса использования в хозяйстве 5=3*4/100

0,12 0,12 0,12 0,12 0,24 0,12 0

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

Продовження табл. 2 1

2 Вертикальный смесителькормораздатчик

Итого по процессу

0,6

Удаление и переработка навоза Итого по процессу ВСЕГО

Биогазовая установка Роботочиститель Вакуумный свипер

5=3*4/100 0 0,12 0 0 0 0 0,12

После проведения оценки степени инновационности предприятий либо отдельных отраслей и подразделений необходимо провести оценку производственной и экономической эффективности инновационного развития сельскохозяйственного производства. Для этого нами рекомендуется сгруппировать предприятия либо подразделения по степени инновационности и рассчитать для каждой группы средние показатели производственной и экономической эффективности. В табл. 3 приведен пример такого расчета для отдельных ферм ЧДСУП «Профи-Агроцентр». 3. Оценка производственной и экономической эффективности инновационного развития молочной отрасли ЧДСУП «Профи-Агроцентр» Степень инновационного развития 0,1 – 0,2 0,7 – 0,8

Показатели производственной эффективности

Показатели экономической эффекКолитивности чество подразсебестоидеприбыль от рентабельудой на % молока мость проилений в реализации ность реа1 корову, сорта зводства группе 1 т молока, лизации кг «Экстра» молока, млн руб. молока, % млн руб./т 3 6880 47 2611 21,3 556 1

6762

1595

825

51,7

155

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

Исходя из данных табл. 3, подразделение со степенью инновационного развития 0,7–0,8 имеет в целом более высокие производственные и экономические показатели, чем подразделения с более низкой степенью инновационного развития. Проведенные исследования показали, что использование на практике разработанных предложений позволит: объективно оценивать эффективность новых проектов в АПК республики для предотвращения нерационального использования инвестиционных ресурсов; активизировать внедрение эффективных инновационных разработок в сельскохозяйственное производство; выявлять резервы повышения производственной и экономической эффективности инновационного развития на основе сравнительного анализа функционирования сельскохозяйственных организаций. УДК 006.1.338.432 ПРОБЛЕМИ ВПРОВАДЖЕННЯ СТАНДАРТІВ СЕРІЇ ISO 9000 В ПРОЦЕСІ РЕФОРМУВАННЯ УПРАВЛІННЯ АГРАРНИМ СЕКТОРОМ ЕКОНОМІКИ Д.А. Ткачук, аспірант∗, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки»

Розвиток процесів глобалізації економічних процесів у світі обумовлює важливість врахування існуючих тенденцій в економіках різних країн. Однією з таких тенденцій є реформування систем управління в напрямы опрацювання ними вимог дотримання якості продукції на всіх етапах руху продукції: від поля до столу. Важливість опрацювання даного напряму в межах системи управління аграрним сектором обумовлюється важливістю впливу продуктів харчування на вирішення завдань продовольчої безпеки та стан здоров’я населення. ∗

Науковий керівник – М. М. Ксенофонтов, кандидат економічних наук, старший науковий співробітник.

156

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

У процесі реформування вітчизняної системи управління аграрним сектором необхідним є активне опрацювання на різних рівнях системи управління вимог стандартів якості. Стандарти серії ISO 9000 можуть бути застосовані до будьяких підприємств незалежно від сфери їхньої діяльності, форми власності, розмірів підприємства [1]. Покупець буде цілком впевнений у якості продукції та сервісі підприємства, якщо система якості відповідатиме даній серії. Чимала кількість документів міжнародного значення, розроблених Технічним Комітетом 176 ISO [3], була задіяна у створенні серії стандартів ISO 9000. Основним завданням серії стандартів є гармонізація міжнародних і національних стандартів, загальних вимог, які визначають якість проектування, виробництва продукції і сервісу. Архітектура серії стандартів ISO 9000 подана на рис. 1 [2]. ISO 9000 Управління якістю. Затвердження стандартної якості. Керівні правила для вибору та використання стандартів 9001, 9002, 9003

ISO 9001 Система якості. Модель для затвердження якості в проектуванні, підготовці виробництва, виробництві, інсталяції та сервісі

Система забезпечення якості в системі управління

ISO 9002 Система якості

ISO 9003 Система якості

ISO 9004 Управління якістю.

Модель для затвердження якості у виробництві, інсталяції та сервісі

Модель для затвердження якості в кінцевому контролі і тестуванні

Керівні правила для застосування системи якості підприємства та її елементів

Рис. Структура серії стандартів ISO 9000 *Джерело: http://pidruchniki.com/13731120/ekonomika/standartizatsiya_yakosti.

157

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

На рис. 1 чітко відображено, що серія ISO 9000 складається з п'яти груп документів. Документи ISO 9001, ISO 9002, ISO 9003 є базовими для систем якості будь-якого підприємства. Моделі відображають, як досягається запланована якість на всіх етапах проектування, виробництва продукції, просування її на ринок та сервісного обслуговування. Документи ISO 9000 і ISO 9004 містять керівні інструктивні матеріали: - ISO 9000 − вибір моделі системи якості; - ISO 9004 − проектування, інсталяція і сертифікація системи якості. Стандарти ISO 9000 є досить вагомим чинником для тих підприємств, які мають на меті розширити ринки збуту як на національній, так і на міжнародній арені. В першу чергу це стосується тих суб’єктів господарювання аграрного сектору, що мають можливість експорту сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки. Впровадження стандартів серії ISO 9000 пов’язано з вирішенням різних проблем. Підприємства повинні пройти низку процедур, серед яких є і процес документування процедур якості, а також атестацію, для того щоб одержати сертифікат ISO. На процес сертифікації витрачається від півроку до року. За цей період, відповідно до серії ISO 9000, відбувається оцінка системи якості певного підприємства незалежною стороною. Паралельно відбувається реєстрація в Директораті ISO. Також впровадження стандартів даної серії повинно здійснюватися з урахуваннях особливостей господарських процесів. Організація і проведення сертифікації передбачає два етапи. На першому етапі відбувається забезпечення та реалізація умов щодо створення і виробництва продукції. На другому здійснюється процес організації і проведення сертифікації продукції. Відмінність між цими етапами полягає в акцентах. На першому етапі акцент зроблено на процесі виробництва продукції, що буде підлягати сертифікації. Акцентом другого етапу вже є безпосередньо продукція, відповідно до якої здійснюється оцінка та провадиться процедура підтвердження її відповідності вимогам нормативної документації. Реалізація зазначених заходів сприятиме посиленню дієвості системи управління внаслідок підвищення зв’язку між первин158

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

ним виробником сільськогосподарської продукції та кінцевим споживачем. Споживач, знаючи про умови виробництва певної продукції, може своїм вибором голосувати за даний напрям практичного менеджменту, оскільки матиме відомості про умови виробництва та якість продуктів харчування, що він купує для власного споживання. Список використаних джерел 1. Аскаров Е. С. Міжнародні стандарти системи якості серії ІSО [Електронний ресурс]. – 2011. – Режим доступу: http://www.bizeducation.ru/library/management/qm/9/askarov4.htm. 2. Навчальні матеріали он-лайн (pidruchniki.website) [Електронний ресурс]. – 2010–2014. – Режим доступу: http://pidruchniki.com/13731120/ekonomika/standartizatsiya_yakosti. 3. Буковинська бібліотека: Міжнародні стандарти системи якості ISO 9000 i ISO 10000 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://buklib.net/books/36019. УДК 332.021.8 РИНКОВІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ О.В. Ходаківська, кандидат економічних наук, старший науковий співробітник, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки»

Земельні відносини – складна й багатогранна проблема, яка охоплює велике коло питань: форми власності та господарювання, ринок земель, оцінка та ціна землі, рента, податок на землю, управління земельними ресурсами, розмежування земель державної й комунальної власності, розподіл і використання коштів, які надходять від обігу земельних прав (земельний податок, орендна плата) тощо. Сучасні земельні відносини слід розглядати як відносини між власниками земельних ділянок, підприємствами, організаціями, установами, органами державної влади, органами

159

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

місцевого самоврядування, громадянами з приводу володіння, користування, розпорядження та управління землями, земельними ділянками, а також з приводу державного регулювання таких відносин. Формуючись згідно з ідеологічними і політичними принципами державного устрою, земельні відносини за своєю сутністю становлять сукупність правових, економічних, соціальних, природоресурсних і екологічних відносин, що виникають між суспільством та його членами у процесі використання земельних ресурсів й управління ними. Формування і матеріалізація земельних відносин здійснюється за допомогою системи об’єктивно пов’язаних адміністративно-правових та економічних заходів впливу держави на їх суб’єкти, що забезпечують права землевласників і землекористувачів, умови ефективного, раціонального й екологобезпечного використання земельних ресурсів та їх охорону [1, с.33]. В Україні виконано важливі етапи реформування земельних відносин шляхом роздержавлення й приватизації [2]. Розпайовано 27,5 млн га сільськогосподарських угідь. За результатами паювання 6,9 млн громадян України набули право на земельну частку (пай), 6,8 млн – отримали сертифікати, з яких станом на 1 січня 2013 р. 97 % замінили сертифікати на державні акти на право власності на земельну ділянку. На початок 2013 р. у приватній власності перебуває 30,9 млн га сільськогосподарських угідь або 74,5%. Частка державної власності становить 25,5%. Запровадження різних форм власності на землю дає можливість селянам-власникам самостійно вирішувати питання використання землі. Понад 1 млн громадян приєднали земельні ділянки і земельні частки (паї) площею близько 4 млн га до особистих селянських господарств (без створення юридичної особи в межах законодавства). Крім того громадяни подвоїли розміри своїх присадибних земельних ділянок або ділянок, наданих їм для ведення особистого селянського господарства. Нині у власності та користуванні 25 млн громадян зосереджено понад 19 млн га сільськогосподарських угідь, на яких виробляється дві третини валової продукції сільського господарства країни. 160

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

Передано в оренду 17,4 млн га сільськогосподарських угідь, що становить 63 % розпайованих земель. За рахунок орендної плати поліпшується матеріальний стан селян. Загальна сума виплат за оренду земельних паїв згідно з укладеними договорами за 2013 р. фактично становила 10,7 млрд грн. Отже, можна констатувати, що на сьогодні в аграрному секторі сформувалися стабільні земельні відносини, в основі яких лежить оренда земель. Починаючи з 2000 року орендні земельні відносини зайняли домінуючу позицію в сільськогосподарському виробництві, а орендна плата стала додатковим важелем соціальної підтримки на селі. Нині понад 4,7 млн селян реалізують своє право на землю через орендні відносини (або 70 % тих, що набули право на земельну частку (пай). За даними Держземагентства України, на 01.01.2014 р. із загальної кількості договорів (4,8 млн) 35 % укладено з господарствами, де отримано земельний пай, або їх правонаступниками; 14 – з фермерськими господарствами; 50 % – з іншими суб’єктами господарювання. Із загальної кількості договорів 52 % (2,5 млн) укладено з селянами-пенсіонерами. Суттєвих змін порівняно з попередніми роками не відбулося. Зберігається тенденція до збільшення середньо- та довгострокової оренди. У 2013 р. (порівняно з 2012 р.) кількість договорів, укладених строком на 6–10 років і більше 10 років зросла на 4 в.п. Розмір орендної плати за земельні паї у 2013 р. збільшився до 616 грн за 1 га (рис.). У цьому зв’язку загальна сума виплат згідно з укладеними договорами становила 10,7 млрд грн, що на 1,3 млрд грн, або 14 %, більше попереднього року (у т.ч. 4,6 млрд грн (43 %) нараховано селянам-пенсіонерам). Розрахунки з орендної плати провадяться переважно у натуральній формі (55 %). Хоча з кожним роком її частка скорочується, вона продовжує домінувати у розрахунках. Непоодинокі випадки завищення відпускних цін на продукцію, що видається в рахунок орендної плати, а сама продукція в окремих випадках має низьку якість. З метою завершення земельної реформи нині необхідно розробити ефективний механізм функціонування повноцінного, регу

161

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

льованого державою ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення.

Рис. Динаміка орендної плати за 2006-2013 рр., грн/га.

Формування цивілізованого земельного ринку в нашій державі має відбуватись еволюційним шляхом у міру становлення й розвитку аграрного сектора економіки [3]. Процес його формування має включати: створення відповідної правової бази (Поступово формується. На сьогодні вже прийнято Закон України „Про державний земельний кадастр”, запроваджено реєстрацією прав на земельні ділянки через систему держреєстру, законодавчо врегульовано питання із розмежуванням земель державної і комунальної власності, підготовлено законопроект про обіг земель сільськогосподарського призначення); соціально-економічну мотивацію виходу на земельний ринок продавців земельних ділянок за умови наявності платоспроможних покупців земельних ділянок; створення необхідної ринкової інфраструктури (Поступово формується. Зроблено спробу створити одного із суб’єктів ринкової інфраструктури – Державний земельний банк); відпрацювання організаційно-правового механізму оформлення угод для здійснення трансакцій із землею (потребує розроблення); опрацювання та запровадження механізму державного регулювання земельного ринку на різних рівнях управління (потребує розроблення). 162

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

У цілому ринкові трансформації національної економіки, невід’ємною складовою яких є земельна реформа, зумовили серйозні зрушення та привнесли корективи в організаційно-правові засади форм власності на землю й господарювання на ній. Поява досить великої кількості землевласників і землекористувачів призвела до ускладнення земельних відносин, що у свою чергу зумовило потребу їх удосконалення. Ринкове середовище вимагає значного поліпшення процесів регулювання земельних відносин, чим підвищує актуальність даного питання. Виникає необхідність розроблення напрямів подальшого розвитку земельних відносин, спрямованих на досягнення ефективного, екологобезпечного землекористування, формування відповідальності господарюючих суб’єктів за раціональне використання земель, збереження та відтворення родючості ґрунтів, удосконалення земельного законодавства, формування інфраструктури ринку земель сільськогосподарського призначення, включення вартості землі в економічний оборот, що сприятиме формуванню інвестиційнопривабливого землекористування, розв’язанню економічних, соціальних та екологічних проблем села. Реалізувати дані положення можна шляхом налагодження виваженої і послідовної державної політики та запровадження належного фінансування землеохоронної діяльності. Список використаних джерел 1. Ходаківська О. Економічна сутність земельних відносин у сільському господарстві / О. Ходаківська // Землевпорядний вісник. – 2012. – № 6. – С.30–33. 2. Трансформація земельних відносин до ринкових умов. Матеріали Одинадцятих річних зборів Всеукр. конгресу вчених економістів-аграрників 26-27 лютого 2009 року / Саблук П.Т., Федоров М.М., Месель-Веселяк В.Я., Ходаківська О.В. та ін. / [під заг. ред. П.Т. Саблука]. – К. : ННЦ ІАЕ, 2009. – 116 с. 3. Рекомендації щодо забезпечення розвитку земельних відносин у ринкових умовах / Федоров М.М., Месель-Веселяк В.Я., Саблук П.Т., Ходаківська О.В. та ін. – К.: ННЦ «ІАЕ», 2009. – 60 с.

163

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

ЗМІСТ Ахрамович В.С. Беженар Н.В. Бычков Н.А. Білик І.В. Боднар О.В.

Болдирєва Л.М. Васильченко О.М. Герега Ю.О. Голій Н.П. Губар А.А. Гуторов А.О. Гуцул Т.А. Данилишин М.С. Дудніков А.А., Біловод О.І., Пасюта А.Г.

164

Оценка влияния мировой торговли сельскохозяйственной продукцией и продовольствием на внешнюю торговлю Беларуси……………………............. Складові активізації інноваційної діяльності в сільському господарстві………................................. Механизм реорганизации колхозов (сельскохозяйственных производственных кооперативов) в Республике Беларусь на современном этапе………...... Соціальний капітал як неформальний інститут аграрного ринку праці................................................ Методичні підходи до визначення параметрів платоспроможного попиту населення України за умов забезпечення повноцінного споживання продуктів харчування ....................................................................... Управління інвестиційними процесами в агропродовольчому секторі економіки................................... Особливості трансформації галузі молочного скотарства в сільськогосподарських підприємствах..... Трансформація міжбюджетних відносин як передумова прогресу бюджетів місцевого самоврядування........................................................................... Виробництво аграрної продукції сільгоспвиробниками Волині в умовах конкурентного середовища.. Методика аудиту продукції сільськогосподарського виробництва.............................................. Типологія інтеграції в аграрному секторі економіки.................................................................................. Напрями державної підтримки виробників молока........................................................................... Трансформаційні зміни в бурякоцукровій галузі України......................................................................... Економічна оцінка експлуатаційної надійності робочих органів ґрунтообробних машин..................

3 8 13 20

23 28 32 35 39 45 50 54 57 60

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених Духницький Б.В. Заяць Р.В. Зеленська Н.І. Кернасюк Ю.В. Козак М.І. Козак О.А. Копитець Н.Г. Кузьмич Л.И. Куць О.І., Куць Т.В. Малік Л.М., Горошко Г.М. Малярчук О.М. Мартинюк А.О. Матвієнко А.П. Метлицкий В.Н. Олійник О.О. Педорченко А.Л. Піменова О.В.

Імпорт агропродовольчої продукції в Україну......................................................................... Основні критерії вибору форм господарювання економічними агентами.............................................. Шляхи підвищення ефективності вирощування зернових культур на Волині....................................... Сучасний рівень спеціалізації та економічна ефективність аграрних підприємств у зоні Степу............ Передумови трансформаційних змін рівня життя сільського населення.............................. Теоретичні аспекти економічних трансформацій……………………………….................................. Перспективи розвитку ринку м’яса в Україні.......................................................................... Обеспечение конкурентоспособности свеклосахарной отрасли Беларуси………………………............ Напрями підвищення конкурентоспроможності харчової промисловості України............................... Перспективи аграрного сектору економіки України в пореформений період…………………............. Аграрний сектор економіки Прикарпаття у 60-80-х роках ХХ ст.: уроки історії......................................... Особливості державного регулювання безпечності та якості сільськогосподарської продукції............... Охорона земель як напрям підвищення ефективності використання земель сільськогосподарського призначення................................................................. Механизм функционирования франчайзинговой системы в агропромышленном комплексе............... Розвиток системи мікрокредитування фермерських господарств та домогосподарств у сільській місцевості України..…….…....................................... Сучасний стан торгівлі олійними культурами у світі................................................................................ Пріоритети інституційного забезпечення сучасних форм господарювання в системі аграрних відносин України…………………………………..............

165

62 65 70 74 77 80 84 89 94 97 99 105 109 112 117 121 124

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін Плотнікова М.Ф. Рудницька А.С. Рущак В.М. Саїнський Д.А. Смєнова О.В. Соколова А.О. Сьомченков О.А. Такун А.П.

Ткачук Д.А. Ходаківська О.В.

166

Асиметрії та диспропорції соціально-економічного розвитку сільських територій........................ …........ Напрями технологічного забезпечення розвитку зерновиробництва....................................................... Особливості формування земельних відносин на Волині........................................................................... Оцінка результатів опитування керівного складу хмелярських господарств щодо ходу ринкової трансформації галузі……………………………....... Вартісна оцінка асканійської каракульської породи овець, як об’єкта інтелектуальної власності............. Соціальний аспект аграрної політики України........ Роль фандрайзингу у фінансовому забезпеченні сільськогосподарського виробництва: європейський досвід..................................................................... Оценка экономической эффективности инновационного развития сельскохозяйственного производства…………………….................................................... Проблеми впровадження стандартів серії ISO– 9000 в процесі реформування управління аграрним сектором економіки ………………………................ Ринкові трансформації земельних відносин у сільському господарстві....................................................

128 131 134 137 140 143 146 152

156 159

Шоста міжнародна науково‐практична конференція молодих вчених

Наукове видання

Підп. до друку 26.01.2015 р. Формат 60х84/16. Папір офсетний. Ум.друк.арк. 10,5. Обл.-вид. арк. 9,1. Тираж 50. Зам. № 6. Видання та друк – Національний науковий центр „Інститут аграрної економіки” 03127, м. Київ-127, вул. Героїв Оборони, 10 Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 2065 від 18.01.2005 р.

167

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційних змін

Розвиток аграрного сектору в умовах трансформаційР 64 них змін : Матеріали Шостої міжнародної науковопрактичної конференції молодих вчених (у заочній формі) / редкол.: Ю.О. Лупенко та ін. – К. : ННЦ ІАЕ, 2014. – 168 с. Висвітлено теоретичні та прикладні засади розвитку аграрного сектору в умовах трансформаційних змін. Обґрунтовано основні механізми аграрної політики держави для реалізації пріоритетів розвитку виробництва сільськогосподарської продукції та продовольства, забезпечення її конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках з урахуванням системних економічних перетворень. Розраховані на наукових працівників, професорсько-викладацький контингент вищих навчальних закладів, керівників і фахівців виробничих структур, державних органів управління, широкийзагал читачів.

УДК 631.1.016:338.432 ББК 65.32 168