Justteen by Natalie Kudlay

ПІЛОТНИЙ ВИПУСК ✖ ЗАСНОВАНИЙ У ТРАВНІ 2011 р. ✖ ВИХОДИТЬ ОДИН РАЗ НА МІСЯЦЬ

М «Н ілан на аск О ма іль бр га ки ад юс в ов ь п аж ич ос ко : Ж мі не у ха б Пр рн ти ул і з о х алі ся о б ву ри ст » , х а п сь ми уш ки ку й й с сл За об енг ак : що ко в А рдо ме нн ри я: ці Чи ... пр ав да ,

За того далекого часу, коли фраза «Сфоткав на телефон» могла стати причиною для звинувачення у шпіонажі, а фраза «Відчинив вікно мишею» — путівкою до психіатра, у мене був захопливий журнал. Я ховала його під обкладинку підручника фізики й читала помираючи від сміху, замість того щоб виконувати домашнє завдання. «Що смішного в законі Ома?!» — дивувалася мама. Час змінився, а труднощі підліткового життя не зникли. Тож коли батьки, палаючи від праведного гніву — «Знову байдикуєш?! Швидко за уроки!», — відберуть у тебе ноутбук, айпод і мобільник, у тебе залишиться наш журнал. Його так зручно ховати під обкладинку фізики!

ПЕРЕДПЛАЧУЙ! БУДЕ ВЕСЕЛО!

1,3 ПАРСЕКА

Це відстань від Землі до найближчої зірки — Проксими Центавра. Але редакція готова подолати й більшу відстань, аби ви могли прочитати інтерв’ю із зіркою!

Íàñê³ëüêè âàæêî íå áóëî á, ÿ íàìàãàþñü ïîñì³õàòèñÿ

ФОТО: НІНА ДУЮНОВА, ПРЕС СЛУЖБА ФК «МЕТАЛІСТ»

ІНТЕРВ’Ю БРАЛА: АННА КУТАС

МИ НЕ ВПЕВНЕНІ, ЩО 2012 РОКУ НАСТАНЕ КІНЕЦЬ СВІТУ, А ОТ ЧЕМПІОНАТ ЄВРОПИ З ФУТБОЛУ ВІДБУДЕТЬСЯ ОБОВ’ЯЗКОВО. ТОМУ ЩО МІЛЬЙОНИ ЛЮДЕЙ ЧЕКАЮТЬ НА НЬОГО Й У ЗАХОПЛЕНОМУ ПЕРЕДЧУТТІ ЛИШЕНЬ ПРО ЦЕ Й ГОВОРЯТЬ. РІДКО КОЛИ ВИПУСК НОВИН ОБХОДИТЬСЯ БЕЗ ТЕМИ «ЄВРО–2012». ЯК ЖЕ НАШОМУ ЖУРНАЛУ ЗАЛИШИТИСЬ ОСТОРОНЬ? ТОЖ, ЛЕДІ І ДЖЕНТЛЬМЕНИ, НАСОЛОДЖУЙТЕСЬ: ПРО ФУТБОЛ, І НЕ ТІЛЬКИ, РОЗМОВЛЯВ ІЗ «JUSTTEEN»ОМ ЗАХИСНИК ФУТБОЛЬНОГО КЛУБУ «МЕТАЛІСТ» (ХАРКІВ) МІЛАН ОБРАДОВИЧ

1,3 ПАРСЕКА Мілане, скажіть, ким Ви мріяли стати в дитинстві? Якщо чесно, я взагалі не думав, що буду футболістом. Мріяв стати лікарем, як багато хто з дітей. Але тоді я дуже молодий був, а згодом уподобання змінилися. А коли Ви вирішили стати саме футболістом? Я займався спортом з дитинства. У школі — водночас трьома видами: футболом, баскетболом і волейболом! (Коли тільки часу вистачало! — Ред.) Це був такий спосіб життя: у спортивні секції ходили всі мої друзі, там було багато дівчисьок, тож ми й тренувалися, і товаришували, і зустрічалися! Коли я закінчив середню школу і подав документи до ВНЗ, аж тоді й почав займатися футболом серйозно. Мені на той момент виповнилося 17 років. Чи багато у Вас вільного часу? Як любите його проводити? На жаль, не настільки багато, як хотілося б. Зараз, коли родина зі мною, весь вільний час намагаюся проводити з рідними — з дружиною Тіяною й дочкою Петрою (маляті 9,5 місяця). Байдуже, чим саме займатись, головне — просто бути разом. Якщо з’явилася ностальгія, люблю послухати сербську музику. Люблю посидіти в затишному місці, поїсти щось смачненьке. Імовірно, кожна людина зіштовхується з утомою, лінню, страхом. Як особисто Ви поборюєте такий стан? Потрібно подумки відключитися від проблеми й подумати про щось інше. Я завжди прагну бути кращим. Коли важко, щось не виходить, — це своєрідна можливість перебороти себе й піднятися на щабель вище. Для футболіста, як і для будь–якого спортсмена, завжди важливо здобути перемогу. Для нас — це головне, тому доводиться терпіти. І ще одне: як би важко не було, я завжди намагаюсь посміхатися.

Що можете назвати найбільшим досягненням у своїй футбольній кар’єрі? Я, звичайно, міг би сказати: «Ось та гра була супер!» або «Найбільше досягнення — це те, що зараз маю»... Але для мене важливо, що, подолавши довгий шлях у своїй кар’єрі, я залишився колишньою, такою самою людиною, якою був, коли починав. Я просто не зациклююсь на своїх досягненнях. Усе ще попереду! Мілане, уявіть, що Вам 70 років. Де Ви й чим займаєтеся? Зараз (інтерв’ю з Міланом проводилось під час зборів на навчально–тренувальній базі ФК «Металіст», після інтенсивного тренування. — Ред.) скажу, що я відпочивав би. Якби ви запитали мене про це вранці, я б уявив себе з онуками в парку або біля річки. Можливо, грав би в теніс або пив каву з друзями, але неодмінно на батьківщині. Яким було Ваше враження про Україну й українців? Українці близькі моєму серцю: тут у мене з’явилося чимало хороших знайомих і друзів, це моя друга батьківщина. Крім того, Україна — дуже гарна країна. Звичайно, можна розглядати два боки медалі, але те, що мене цікавить, мені подобається. Україна йде вперед рік у рік, і це мене теж тішить. ФК «Металіст» і Ви особисто також сприяєте цьому руху вперед: «Just Teen» вітає Вас із п’ятою бронзою поспіль. А коли ж ми почуємо в Харкові гімн Ліги чемпіонів? Шанси є наступного року. Але, щоб досягти цього результату, потрібно щодня працювати, як востаннє. Особисто в мене амбіції на цей рік — посісти в чемпіонаті України одне з перших двох місць, щоб дістатися Ліги чемпіонів. Я колись чув її гімн — хочеться послухати ще. У нас є всі умови для того, щоб потрапити до Ліги чемпіонів: президент, керівництво, тренер, стадіон, база — просто потрібно вірити в пере могу, і все вийде!

1,3 ПАРСЕКА Мілане, зараз тільки й розмов, що про Євро–2012. Складіть, будь ласка, особистий прогноз щодо чемпіонства й долі української збірної в ньому. Як на мене, чемпіоном стане Іспанія. А от Україна як господар Євро–2012 просто зобов’язана принаймні вийти з групи... Якщо Україна потрапить до чвертьфіналу, це вже буде успіх. А якщо збірна пройде далі — справді високий результат. Запитання від фанаток: хто пере гравцям форму? Зазвичай ми не приносимо дружинам додому брудну форму в пакетику. Перуть форму співробітниці, відповідальні за це. КОРОТКЕ ПИТАННЯ Смуток Я намагаюся не сумувати. Смуток у мене більше асоціюється з утомою. Улюблена страва М’ясо, засмажене на вогні. Я злюся, коли... Злюся насамперед на себе, коли припускаюся помилок, не притаманних мені. Або на інших, за їх прості помилки. Мілан Обрадович, сербський футболіст, захисник, віце–капітан «Металіста». Амплуа: захисник. Дата народження: 3 серпня 1977 р. Місце народження: Бєлград (Сербія). Зріст: 182. Вага: 73. • Чемпіон Росії 2002 р. • Власник Кубка Росії 2001 р. • П’ятикратний бронзовий призер чемпіонату України: 2006–2007, 2007–2008, 2008–2009, 2009–2010, 2010–2011.

Футболки й труси у вас підписані. А чи підписують футболісти гетри перед здачею до пральні? Гетри ми перемо всі разом, тому зазвичай підписуємо (черкаємо дві–три літери). Принаймні більшість футболістів так робить. Інші беруть із загальної купи що потрапить на очі. ☺ Скільки в команді лікарів і чим вони займаються, коли не вибігають з носилками на поле? У «Металістіа» один головний лікар —Ашот. Я не можу сказати, що він нудьгує, коли нема кого лікувати, по–моєму, він дуже задоволений: Антон Євгенович обожнює кіно, тому у вільний час дивиться фільми та лузає насіннячка. ☺ Чи існують які–небудь футбольні забобони? Я такі теорії не люблю й не підтримую. Але навіть у нашій команді траплялися випадки масового марновірства: якось ми грали в синій формі й програли — більше в цій формі на поле не виходимо. Багато хто з футболістів — забобонні: для них важливо, яку ногу першою поставити на поле, як зав’язати шнурки, з якої ноги починати взувати бутси тощо. ■

ПРОФІ: ТАЄМНИЦІ ЖУРНАЛІСТИКИ

Про хрипушку й собак із вухами»

«— ЛЬОХО, А ТИ БАБУСЮ ВЖЕ ВБИВ? — НІ ПОКИ ЩО. — НЕ ВБИВАЙ, Я ЩЕ ВИРІЖУ КІЛЬКА ШМАТКІВ, МЕНІ НА ЗАВТРА ЗНАДОБИТЬСЯ». ЖОДНА БАБУСЯ ПІД ЧАС НАПИСАННЯ ЦЬОГО ТЕКСТУ НЕ ПОСТРАЖДАЛА. ЦЕ ЗВИЧАЙНИЙ ДІАЛОГ ТЕЛЕЖУРНАЛІСТА Й МОНТАЖЕРА, БАБУСЯ — СТАРЕНЬКА, З ЯКОЮ ЗАПИСАНО ІНТЕРВ’Ю, «УБИТИ» — ЗНАЧИТЬ ВИДАЛИТИ ВІДЕО З КОМП’ЮТЕРА, А «ВИРІЗАТИ КІЛЬКА ШМАТКІВ» — ВИБРАТИ ЯКУСЬ ЧАСТИНУ ІНТЕРВ’Ю ДЛЯ ЕФІРУ

Професійний сленг спрощує життя й прискорює спілкування, і якщо у вас є думки податися на телебачення — завчіть цю статтю напам’ять: озброївшись деякими нехитрими слівцями, ви будете своїм у будь–якій журналістській тусовці. Багато термінів, що їх кожен телевізійник уживає щодня, зовсім не професійні. Більшість із них знайомі будь–кому. Наприклад, слово КАРТИНКА. У сленгу працівників мікрофона це — будь–яке зняте для сюжету відео. У журналістському світі картинка може мати лише два означення: гарна і погана. Кожен оператор знає: має бути якнайбільше гарних картинок і якнайменше — поганих.

Часто журналісти записують СТЕНД– АПИ — так називається відео, де про яку– небудь подію вам розповідає не голос за кадром на тлі картинки, а людина з мікрофоном у руках — власне, сам автор сюжету. На центральних каналах, окрім СТЕНД–АПІВ, практикують іще ВКЛЮЧЕННЯ. Це коли «Алло, Романе? — Так, Тетяно!» Тобто ведучий у студії в прямому ефірі зв’язується безпосередньо з журналістом, який теоретично має перебувати в цю секунду просто у вирі подій. Є певна хитрість: окрім справжніх X

ПРОФІ: ТАЄМНИЦІ ЖУРНАЛІСТИКИ

включень, телеканали часто застосовують псевдовключення. Журналіст точнісінько так само в кадрі вітається з ведучим, із розумінням киває головою й навіть відповідає на запитання. Але все це записано набагато раніше й сам журналіст уже давним–давно вдома попиває чай. У такий спосіб канали створюють видимість оперативності й важливості новини. «А відразу після СИНХРОНУ, нехай буде ЛАЙФИК» Незрозуміла, але проста фраза. Синхрон — так називається людина в кадрі — кожна, окрім журналіста. Тобто той, хто коментує ситуацію, описану в сюжеті. Часто його ще називають НЬЮСМЕЙКЕР (від newsmakers) або ГОВІРЛИВА ГОЛОВА («Мені потрібно, щоб було мінімум три ньюсмейкери! Ви чули? Три говірливі голови — не менше» — стандартні слова випускового редактора на планерці. Це значить, що тема доволі проблемна й потрібно знайти трьох представників різних точок зору, які готові були б її висвітлити).

ЛАЙФ для телевізійника — не назва мобільного оператора. Лайф — це фрагмент матеріалу з живим звуком, без закадрового тексту. Це коли в сюжеті про мітинг ставлять відео, де юрба щось викрикує й декламує. Без коментарів, просто для максимально реалістичного передання атмосфери. «Тільки я тебе прошу, не пиши на «ПУШКУ»! Повісь ПЕТЛЮ!» Теж типова розмова журналіста й оператора. «пушка» — це мікрофон на камері. «Пушка» годиться для запису ІНТЕРШУМУ (якщо в кадрі, наприклад, їдуть машини, то, прислухавшись, можна почути звуки вулиці: у новинах у сюжети не ставлять музики й сторонніх звуків — усі сюжети готують на тлі інтершуму — звуків, які цю зйомку супроводжували). Для запису синхронів «пушка» є малопотужною, їх пишуть на звичайний мікрофон або на петлю — маленький мікрофончик, що прикріплюється до одягу ньюсмейкера. «А ти ПЕРЕБИВКИ мені зняв?» Стандартне запитання після інтерв’ю. Придивіться до телесюжетів. Часто, коли людина в кадрі щось розповідає, раптом під час її мовлення замість обличчя показують великим планом очі або руки, які вертять ручку, або деталі інтер’єру, на тлі якого пишеться синхрон — це все перебивки. Якщо ви бачите такий фрагмент, знайте: у цьому місці відбулася склейка синхрону — тобто ньюсмейкер захекався або почухав за вухом, або раптом удався до розлогих міркувань, не дотичних до теми, а потім повернувся й завершив розпочату думку. Щоб

ПРОФІ: ТАЄМНИЦІ ЖУРНАЛІСТИКИ

позбавити глядача зайвої інформації, всі непотрібні слова вирізають, а щоб це було непомітно в кадрі — місця склейок перекривають перебивками. «НАСТРІЛЯЙ мені там дітей побільше» Тут, як і у випадку з бабусею, — жодного криміналу. Тому що настріляти можна й місто, і машини, і якесь жито чи пшеницю. Настріляти — це значить зробити кілька кадрів чого–небудь. «Інтерв’ю взяти не вийшло, але я записав ХРИПУШКУ». Тобто взяв інтерв’ю телефоном. Зазвичай у таких випадках чути погано, тому подібні синхрони потрібні радше не для роз’яснення тієї чи іншої ситуації, а просто «для понту» — щоб показати, що журналіст ураховує різні думки.

джає на зйомки проплаченого, рекламного матеріалу. Улюблені теми більшості журналістів — так звані «собаки з вухами» — теми, які потрібні в новинах передусім для розрядки. Після криміналу й політики люди залюбки переглядають сюжети про те, як бабак Тимко пророкує українцям весну, у зоопарку народилися тигренята, хлопчикові–музиканту батьки випадково купили рояль самого Шаляпіна, а містом походжає чоловік у спідниці. Запам’ятайте: станете журналістом — намагайтеся робити якнайменше джинси, шукати побільше собак із вухами, придумувати цікаві стенд–апи, вимагати від оператора гарної картинки, чистого інтершуму, креативних перебивок і головне — усе встигайте до дедлайну. І тоді Пулітцерівська премія не змусить на себе чекати. ■

«Я вже взяв ХОМ’ЯКА, вдома РОЗПИШУ інтерв’ю» Ніхто не збирається писати інтерв’ю з хом’яком. Розписати інтерв’ю — значить переглянути й вибрати те, що піде в ефір, а хом’як — маленька камера хендікам — знімати на неї ніхто не знімає, а от для розписування інтерв’ю вона цілком придатна. «ЗЕЛЕНКА й СОБАКА З ВУХАМИ однозначно кращі за будь–яку ДЖИНСУ» Теми сюжетів, які йдуть в ефір, теж можуть по–різному називатися. Наприклад, сказати «Це 100 % “зеленка”» — однаково що розшифровувати колегам: ця тема буде актуальною завжди, у будь–яку пору року й за будь–якої влади. А от вислів «знову доведеться “джинсу” знімати» означає, що журналіст виїж-

УПЕРШЕ: СОБАКИ У КОСМОСІ

ОТЖЕ, ШАНОВНІ ЗНАВЦІ, УВАГА, ЗАВДАННЯ: НАЗВІТЬ ІМ’Я ПЕРШОГО КОСМОНАВТА. ЮРІЙ ГАГАРІН? ВІДПОВІДЬ… НЕПРАВИЛЬНА! ДО ПОЛЬОТУ ЦІЄЇ ЛЮДИНИ В КОСМОС ПОЗА МЕЖАМИ ЗЕМНОЇ АТМОСФЕРИ ПОБУВАЛО ЧИМАЛО БРАТІВ НАШИХ МЕНШИХ. САМЕ ЧОТИРИЛАПІ ГЕРОЇ СПРИЯЛИ НАУКОВО– ТЕХНІЧНОМУ ПРОГРЕСУ, ХОЧ ЗОВСІМ НЕ РОЗУМІЛИ ЗНАЧЕННЯ ЦИХ СЛІВ. ТОЖ ЗГАДАЙМО ХВОСТАТИХ ПІДКОРЮВАЧІВ КОСМОСУ, ЯКІ ПОБАЧИЛИ І ВИПРОБУВАЛИ НА СОБІ ТАКЕ, ЩО МОЖЕ ПОБАЧИТИ Й ВІДЧУТИ НЕ КОЖНА СУЧАСНА ЛЮДИНА

ТЕКСТ: АННА КУТАС

×ÎÒÈÐÈËÀÏI «ÃÀÃÀÐIÍÈ» ПІОНЕРИ КОСМОСУ 22 липня 1951 року. Четверта година ранку. Усі собаки в цей час спали й бачили собачі сни про кісточки, кішок та прогулянки. Не спали лише пси–космонавти Дезік і Циган: звісно, не до відпочинку, якщо з хвилини на хвилину ракета (і ти разом із нею!) відірветься від Землі! Гадаєш, вони були шоковані? Якби ж то! У досвідченості й витривалості вони б дали фору будь–якому льотчику–випробувачу, адже до цього знаменитого польоту їх готували цілісінький рік! Чого лишень не витерпіли Дезік і Циган за цей час: їх і саджали в барокамеру зі зниженим тиском, і крутили на центрифугах, і трясли на спеціальних вібростендах!

Утаємничено цю підготовку (як і загалом усю інформацію про перші польоти собак на балістичних ракетах) було настільки суворо, що вперше про Дезіка й Цигана світ почув лише 18 вересня 1991 року на науковій конференції в Калузі! Науковці вирішили: псів у ракеті обов’язково має бути два, щоб уникнути якихось суто індивідуальних реакцій. Собакам регулярно доводилося тренуватися поодинці, а під час польоту слід було знаходити спільну мову. Отже, ранок 22 липня 1951 року. За кілька хвилин до сходу сонця ракета «Р–1В» із собаками Дезіком і Циганом на борту відірвалася від старту. Відразу ж після цього космопсам довелося згадати перевантаження на тренуваннях: їм було складно повертати голову, маса їх тіл збільшилася майже в 5 разів,

УПЕРШЕ: СОБАКИ У КОСМОСІ

в пам’ять про ці події поставили в мультяшній галереї поруч із статуями вигаданих собак, які не повернулися із космосу, і статую реального Дезіка.

пульс — у 4. Кілька хвилин по тому ракета досягла лінії Кармана (умовної межі атмосфери Землі та космосу), головна частина відокремилася від ракети й попрямувала до Землі. Настав період невагомості — Дезік і Циган відчули незначне полегшення після стартових перевантажень. Через 15 хвилин після старту розкрився білий парашут, який ніс головну частину ракети із приладним відсіком. Угледівши його, усі кинулися до місця можливого приземлення. Ті, хто перший добіг до кабіни, що приземлилася, зазрнули в ілюмінатор і заволали: «Живі! Гавкають!» Так своїм подвигом Дезік і Циган довели безпечність польоту на ракеті у верхні шари атмофери для живих організмів. Після цього Циган жив довго, сито й щасливо, а ось бідоласі Дезіку не пощастило: він загинув під час наступного подібного випробування. Творці мультфільму «Білка й Стрілка. Зіркові собаки»

«НАЙКУДЛАТІША, НАЙСАМОТНІША, НАЙНЕЩАСЛИВІША У СВІТІ СОБАКА…» Саме так писала «The New York Times» 5 листопада 1957 року. Але тоді світ ще не знав усієї правди про собаку–космонавта Лайку… Безпорідна, як і всі космопси, Лайка пройшла передполітну підготовку набагато X «ТАКИХ БЕРУТЬ У КОСМОНАВТИ», АБО ВИМОГИ ДО КОСМІЧНИХ СОБАК ☑ зріст — до 35 см у холці; ☑ вага — не більш ніж 6 кг; ☑ вік — від двох до шести років; ☑ колір — світлий (для кращого спостереження з екранів моніторів); ☑ зовнішність — приваблива (на випадок зацікавленості ЗМІ); ☑ характер — спокійний і витривалий; ☑ порода — бажана її відсутність (собак відбирали в розплідниках для безпритульних тварин, оскільки вони вже пройшли «природний відбір» життям на вулиці й невибагливі)

УПЕРШЕ: СОБАКИ У КОСМОСІ ЦІКАВО ЗНАТИ Радянська промисловість увічнила образи перших кошлатих космонавток навіть на ювелірних виробах. Фото срібної пудрениці з портретом Білки

такий термін було розраховано запаси їжі й повітря в кабіні. Після цього планували вчинити із собакою «дуже гуманно»: усипити її смертельною ін’єкцією за командою із Землі. Але й тут прорахувалися: кудлата, добра Лайка, яка завжди приязно крутила хвостом, померла після чотирьох витків навколо Землі. Причому смерть її не була такою «гуманною», як планували: через помилку в розрахунках площі супутника й відсутність системи терморегулювання температура в кабіні за цей час піднялася до +40 ºС. Лайка загинула від перегрівання…

X складнішу, ніж Дезік і Циган. Перші собаки мали тільки вилетіти за межі лінії Кармана, а Лайку готували до виведення ракети на навколоземну орбіту. Перед польотом їй зробили операцію, під час якої встановили датчики дихання на ребра і датчик пульсу поблизу сонної артерії. Запустили корабель «Супутник–2» ЦІКАВО ЗНАТИ з Лайкою на борту в космос 3 листопаСвіт не залишився байдужим до подвигів косда 1957 року о пів на шосту ранку за мічних собак. На поштових марках різних країн московським часом. увічнено пам’ять про їх польоти І все б гаразд, якби не одне «але»: повернення Лайки на Землю на планували… науковці так поспішали вивести живу істоту на орбіту нашої планети, що таку «незначну дрібничку», як систему повернення, не розробили. Передбачалося, що Лайка проживе на супутнику приблизно тиждень (саме на

УПЕРШЕ: СОБАКИ У КОСМОСІ

Презентація героїв широкому загалу

Радянський Союз, боячись осудження з боку світової спільноти, до кінця призначеного для польоту терміну передавав відомості про стан здоров’я вже мертвої собаки… Коли відкрили правду, вирішили увічнити пам’ять Лайки, щоб залагодити можливий конфлікт. Ти думаєш, їй поставили пам’ятник?! Якби ж то: у пам’ять про Лайку тютюнова промисловість стала випускати цигарки «Лайка» з її зображенням на коробці… І лише 3 листопада 1997 року в Росії на згадку про Лайку було відкрито меморіальну дошку на будинку лабораторії, де її готували до польоту, а 3 листопада 2007 року в Москві — триметровий бронзовий пам’ятник… Після таких історій хочеться повернутися в дитинство, щоб повірити в казку… Повірити в те, що Лайка живе на якійсь далекій планеті, де немає людської жорстокості, де в неї багато друзів, де вона грається й весело крутить хвостом…

ПРОСТІ ГЕРОЇНІ Про Білку та Стрілку ти точно чув, адже саме вони першими здійснили орбітальний космічний політ на кораблі «Супутник–5» і повернулися на Землю неушкодженими. Старт відбувся 19 серпня 1960 року, політ тривав більш ніж 25 годин, за цей час корабель зробив 17 повних витків навколо Землі. Але, ймовірно, ти не знаєш, що й перед цим без трагедії не обійшлося: Білка і Стрілка були спочатку лише дублерами собак Чайки й Лисички, які загинули в катастрофі під час невдалого старту такого ж корабля 28 липня 1960 року. На 19-й секунді польоту в ракети-носія зруйнувався блок першого ступеня, через що вона впала й вибухнула… А космічні героїні Білка й Стрілка дожили до глибокої старості й померли своєю смертю. Тепер чучела цих собак стоять у Меморіальному музеї космонавтики в Москві, й до них завжди прикута пильна увага відвідувачів, особливо їх люблять діти. ■

КОХАННЯ–ЗIТХАННЯ

…ДОЖДАТЬСЯ СЧАСТЬЯ НАДО, ЗАЧЕМ ТОРОПИШЬ ЖИЗНЬ, БЫТЬ МОЖЕТ, СЧАСТЬЕ РЯДОМ, БЫТЬ МОЖЕТ, СЧАСТЬЕ РЯДОМ, ЛИШЬ ТОЛЬКО ОГЛЯНИСЬ… ПІСНЯ З К/Ф «НАЙЧАРІВНІША Й НАЙПРИВАБЛИВІША»

ТЕКСТ: АНАСТАСІЯ ЧАЛА

Є ПРИВIД ЗАКОХАТИСЯ! У КОГО МИ ЗАКОХУЄМОСЯ? ЗВИЧАЙНО, У ГАРНИХ, РОЗУМНИХ, ВЕСЕЛИХ, ЧАРІВНИХ, ДОБРИХ, ПОРЯДНИХ, НАЙКРАЩИХ У СВІТІ. ІНОДІ ВОНИ ВИЯВЛЯЮТЬСЯ НАШИМИ ОДНОКЛАСНИКАМИ, ПАРТНЕРАМИ ПО ТАНЦЯХ, СУСІДАМИ, ПЛЕМІННИКАМИ ДВОЮРІДНОЇ ТІТКИ, А ІНОДІ (ЯКИЙ ЖАХ!) ВИПАДКОВИМИ ЗНАЙОМИМИ. (ПРО ТЕ, КИМ ВОНИ ВИЯВЛЯЮТЬСЯ ЧЕРЕЗ ЧАС, ЧИТАЙ У НАСТУПНОМУ НОМЕРІ.) АЛЕ В КОГО МИ ЗАКОХУЄМОСЯ НАЙЧАСТІШЕ, У КОГО БІЛЬШЕ ШАНСІВ СТАТИ ОБ’ЄКТОМ НАШОГО ОБОЖНЮВАННЯ, У ЧОМУ СЕКРЕТ? ЗНАЙТИ ВІДПОВІДЬ НАМ ДОПОМОЖЕ ЮЛІЯ ГІМАЄВА, ДОЦЕНТ КАФЕДРИ ЗАГАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ ХНУ ІМЕНІ В. Н. КАРАЗІНА

Як би нам не хотілося вважати закоханість спонтанним почуттям, не підвладним жодним законам, але, як стверджує психологія, навіть у сфері почуттів є свої закономірності. Спробуємо підвести наукову базу під «справи амурні». 1. ОДНОГО ПОЛЯ ЯГОДИ Найчастіше ми закохуємося в тих, хто для нас є соціально престижним, або

перебуває на одному рівні соціальної драбини і стосунки з ким ми підсвідомо прогнозуємо як сприятливі. У перекладі на людську мову це означає, що якщо ти Кейт Міддлтон (донька свіжоспеченого мільйонера), то Вільям Віндзор із Лондона (принц) тобі набагато цікавіший, аніж Василь Глушко (менеджер) із Миколаєва. Адже якщо людина в соціальному плані дуже далека, то ймовірність, що ми в неї закохаємося, невелика. Занадто багато труднощів і розбіжностей у таких стосунках: освіта, звички, коло спілкування, матеріальні можливості врешті–решт. Тому ми віддаємо перевагу більш реальним партнерам, хоча бувають і винятки з правил, але в житті вони трапляються набагато рідше, ніж намагаються нам довести серіали.

КОХАННЯ–ЗIТХАННЯ 2. «ЗРІДНИЛИСЯ» Якщо людина сидить із вами за однією партою, то дуже ймовірно, що ви закохаєтеся саме в неї, а не в того, хто сидить десь далеко, в іншому кінці класу. Крім, звичайно, тих ситуацій, коли людина з якоїсь причини популярна. Наприклад, якщо вона — капітан шкільної команди з футболу й ця команда постійно виграє, то швидше за все ця людина буде об’єктом закоханості й без принципу «зріднилися». Авторка цієї статті, наприклад, у першому класі без тями закохалася в Сашка, з яким сиділа за третьою партою в першому ряді. І зберігала йому вірність цілих три навчальних чверті, поки її не пересадили за п’яту парту в другий ряд і її сусідом виявився Денис... 3. ДОРОГИЙ КОЛЕГО! Люди найчастіше закохуються в тих, із ким співпрацюють, чиї дії сприяють реалізації особистих інтересів. Якщо інша людина ваш конкурент, то якою б вона не була розчудесною, імовірність, що ви в неї закохаєтеся, дуже мала. Якщо ви починаєте, наприклад, разом із людиною малювати стінгазету, то, поки ви обговорюєте, якого кольору буде заголовок і дружно регочете над карикатурами на вчителів, ви можете закохатися. Тому що в цей момент ви «однодумці». Чи звертали ви увагу, що більшість фігуристів, які танцюють у парі, є парою й у житті? Оце ж бо й воно! Як не дивно, але в шкільному колективі найчастіше закохуються в тих, хто сидить де-небудь у середині класу. Друга та третя парти — це місця найпопулярніших людей, тому що з ними найзручніше спілкуватися, вони завжди перед очима. (Із кожного правила є винятки: нашому редакторові довгі роки хотілося вбити довготелесого красунчика з другої парти, що затуляв їй дошку. Звання кандидата в майстри спорту його не врятувало.)

4. КРАСА НЕ ВРЯТУЄ Краса сама по собі не є гарантією масового завоювання сердець — це тільки привід привернути увагу. А вже далі утримуйте цю увагу як зможете: виграйте чемпіонат зі шкільного футболу, малюйте разом карикатури або просіть пересадити вас до об’єкта обожнювання — і хай вам Афродіта помагає! Важлива не зовнішність як така, а частота зустрічей із людиною. Сприйняття краси може бути наслідком того, як ви до цієї людини ставитеся. Адже варто вам лишень познайомитись із людиною ближче, і ви почнете відчувати до неї симпатію. А там, можливо, й закохаєтеся. ■

ЗАКОРДОННЯ

ТЕКСТ: ОЛЕНА РОССБАК

ПРО АМЕРИКАНСЬКИХ ЗНАМЕНИТОСТЕЙ МИ ЗНАЄМО ВСЕ (ДЯКУЮЧИ ВСІМ ГЛЯНСОВИМ ВИДАННЯМ). ЧИМ ЗАПРАВИЛИСЯ НА СНІДАНОК, У КОГО ЗАКОХАЛИСЯ, КОГО ПОБИЛИ, ЩО ОДЯГЛИ, КУДИ ПОЇХАЛИ... МИ ТАК ДОБРЕ ОРІЄНТУВАЛИСЯ В ПЕРИПЕТІЯХ ЇХНІХ КАР’ЄР І ДОЛЬ, ЩО ВОНИ СТАЛИ НАМ МАЙЖЕ РІДНИМИ. А ПОТІМ ВОНИ НАМ НАБРИДЛИ, І МИ ВИРІШИЛИ ДІЗНАТИСЯ, ЯК ЖИВУТЬ ДЖОНИ НЕ-ТРАВОЛТИ І ДЖЕСІКИ НЕ-АЛЬБИ. А НАША ЛЮДИНА В США ДУЖЕ ДОКЛАДНО ВІДПОВІЛА НАМ НА ВСІ ПИТАННЯ

Чи правда, що фастфуд і кола улюблена їжа в Америці? Правда. Улюблена їжа в США — гамбургери, чіпси та газовані напої з великою кількістю цукру. Гамбургери готують всюди: у дешевих ресторанах фастфуд (із відходів м’яса, які пресують у масу і потім формують із неї круглі котлети), у дорогих ресторанах (із хорошого м’яса) і вдома на грилі. Свідомі господині все–таки намагаються фастфуду уникати, замінюючи його в основному на піцу, яка посідає друге місце за популярністю серед населення. П’ють газоване «пійло» скрізь і всюди. Раніше ця отрута продавалася навіть у школах. Кока–колу і похідні від неї називають «сода». Як у кіно: «Налийте мені віскі з содою» (правда, в кіно говорили «із содовою»).

Чи правда, що в США громадським транспортом майже ніхто не користується, всі їздять на власному авто? Правда. Особливість США — розпорошеність житла, магазинів, установ тощо. Пішки мало куди можна дістатися. Тротуарів майже немає. До своєї першої роботи я ходила пішки, узбіччям. На мене здивовано дивилися з вікон машин — начебто пристойна леді, а чому тоді без машини? Шлях громадського транспорту дуже обмежений, тому без залізного коня — нікуди, як раніше без коня справжнього. Літні люди змушені водити, навіть якщо їм цього і не хочеться робити. Шкандибаючи, старенька бабуся виходить з аптеки, закидає палицю на заднє сидіння, сама ж падає на переднє, руками «заправляє» ноги в автівку і погнала.

ЗАКОРДОННЯ Мої подруги навіть возять своїх діточок на побачення. Відвезуть, наприклад, 16– річного сина до будинку його «герлфренд», а потім, через якийсь час, дитятко телефонує і басом просить його забрати — він уже нагулявся. Чи правда, що середній клас в Америці переважно живе за містом у власних будинках? На відміну від українського індустріального міста, звідки мене принесло, в США середній клас мешкає в передмістях (субурбіях), а в центрі міста в основному «господарює» біднота, яка винаймає житло. Колись, із далекої України мені здавалося, що Вашингтон — шикарне місто, ну, якщо й не Париж, то щось подібне. Насправді все не так. Є у Вашингтоні великий «п’ятачок», який називається Національний Молл, там тусуються туристи — це територія навколо монумента Незалежності, Білого Дому та Капітолію. А якщо проїхати зовсім недалеко і зупинитися на світлофорі в незамкненій машині, то можна нарватися на неприємності у вигляді злодія, який кинеться до дверцят і зробить спробу роздобути собі на прожиття. Православна церква теж розміщена не в найкращій зоні. Коли випірнеш з метро, то ліворуч — афро–американський квартал, праворуч — латиноамериканський. Якщо тихенько собі йти вдень, то може й пощастить — дістанешся до міста без пригод і піднесеш за це хвалу ангелу–хранителю. Які існують традиції випускних вечорів? В останньому класі школи у квітні–травні, а іноді навіть у березні, проводиться випускний вечір, так званий «пром» (від слова «променад»). Це — грандіозний захід, про нього знято багато фільмів і йому надають великого значення. «Пром» — це танцювальний вечір із застіллям. Влаштовується або в школі, або в ресторані. Залежить від добробуту батьків. На «пром» зазвичай прихо-

дити парами. Особливо «круто», коли молода людина підкочує до будинку своєї «пари» на орендованому лімузині, забирає її, а потім вони їдуть до школи, де ті, яких привезли батьки у своїх машинах, вмирають від заздрості. Під час проведення «прому» кожна пара фотографується: юнак і дівчина стоять, тримаючись за руки, як на весільній фотографії. (Ось чому прийти без пари — майже ганьба.) Після «прому» навчання триває ще до початку літа, і завершується шкільне життя церемонією вручення дипломів. Потім, за традицією, сім’я випускника організовує обід для родичів і друзів, на якому кожен запрошений дарує суму грошей, так би мовити, внесок у вдалий фінансовий старт. У фільмах часто показують, що між американськими учнями сильна конкуренція і взагалі вони злі і недружні? Думаю, не більше ніж в Україні. Зараз навіть закон вийшов, на підставі якого суворо карається «булінг» (це слово Ьulling сучасною мовою означає «приставання, задирання, образа, нанесення образ»). Якщо хтось когось назвав у школі «жирна свиня», то кривдника почнуть шматувати в кабінеті директора, потім повідомлять батьків і розпочнеться довге і неприємне розбирання. Діти, звичайно, вихваляються: у кого крутіше айфон, у кого кеди модні, а кому в 16 років після негативного тесту на вагітність тато купив «Мерседес». (Часто трапляється, що багаті батьки віддають своїх дітей до громадської школи, щоб ті пізнали життя й побачили, що є люди бідні і дуже бідні. Таким чином, дітлахи з багатих сімей повинні вчитися цінувати те, що мають.) ■