ВІД СЛОВА ДО ДІЛА: лінгвопрагматика дискурсу
У дизайні обкладинки використано роботу голландського художника Мауріса Корнеуліса Ешера “Картинна галерея” 1956 р. Музей Ешера, Гаага.
ВІД СЛОВА ДО ДІЛА: лінгвопрагматика дискурсу
Колективна монографія
роЗділ 2
моВлеННєВі аКТи В НімецьКомоВНому діалогічНому дисКурсі
2.1. Перлокутивна оптимізація мовленнєвого акту (С. І. Криворучко)1 Дискурсивний вектор розвитку теорії МА відкриває нові горизонти дослідження мовних проявів перлокутивного впливу, позначених Г. В. Ейгером як перлокутивні оптимізатори [Ейгер 1996: 58]. Функцію оптимізації перлокутивного впливу можуть виконувати різні засоби мови й мовлення, зокрема метакомунікативні висловлення, які склали об’єкт нашого дослідження. Перлокутивні оптимізатори, що реалізуються метакомунікативними висловленнями та супроводжують МА різних іллокутивних типів, розглядаються на предмет дискурсивно-прагматичних (мовленнєвоактових і дискурсивно-стратегічних) властивостей, які вони проявляють у ході реалізації стратегій перлокутивної інтенсифікації та мітигації у сучасному німецькомовному діалогічному дискурсі. Матеріал дослідження склав масив з 4231 фрагмента діалогічного дискурсу з перлокутивними оптимізаторами, зібраний методом суцільної вибірки з творів сучасної художньої літератури Німеччини, Австрії та Швейцарії.
2.1.1. мовленнєвий вплив у термінах теорії мовленнєвих актів У теорії МА мовленнєвий вплив розглядається як перлокутивний і позначається термінами “перлокуція” або “перлокутивний акт” [Austin 1962: 123 ff.]. Перлокутивний акт як компонент мовленнєвого акту зумовлений цілеспрямованістю і доцільністю останнього і визначає, заради чого той здійснюється. Як складний діяльнісний механізм, перлокутивний акт містить такі складові: суб’єкт, об’єкт, ціль, результат, способи, засоби та контекст здійснення. Суб’єктом мовленнєвого впливу є мовець, який, вимовляючи висловлення, намагається вплинути на думки, почуття й вчинки адресата, який становить, таким чином, об’єкт впливу. Здійснюючи мовленнєві дії, мовець ставить перед собою певну ціль, пов’язану із впливом на адресата, – перлокутивну ціль. Вона формується в свідомості мовця як уявлення про те, яким має бути результат мовленнєвого впливу на адресата. Відповідно до цілі мовленнєвого впливу в мовця формується іллокутивна ціль. Іллокутивні цілі, на відміну від перлокутивних, завжди зорієнтовані на розуміння їх
1
Використано матеріали, опубліковані в: [Криворучко 2011].
76
2.1. Перлокутивна оптимізація мовленнєвого акту
адресатом. Перлокутивні ж цілі, навпаки, спрямовані на результат мовленнєвого акту і необов’язково мають бути розпізнаними. За Юрґеном Габермасом, перлокутивний акт – це “той підклас телеологічних дій, котрі здійснюються завдяки мовленнєвим актам за умови, що діяч не декларує або не визнає ціль дії як таку” [Habermas 1987: 393]. Отже, перлокутивні цілі є стратегічними. Вони можуть бути відкритими адресатові для розуміння, але не обов’язково, оскільки їх розпізнавання може спричинити зрив перлокутивного акту. Перлокутивний акт безпосередньо пов’язаний із вдалістю МА, до якого він входить (див.: [Wunderlich 1976: 115]). Вдалість мовленнєвого акту слід відрізняти від його успішності. Умовою успішного виконання мовленнєвої дії є розуміння адресатом іллокутивної цілі мовця і приняття мовленнєвого акту як здійсненного відповідно до умов успішності. Вдалість передбачає досягнення мовцем запланованих результатів мовленнєвого впливу і може бути встановленою тільки після реалізації мовленнєвого акту, коли стає очевидною відповідність (чи невідповідність) реакції адресата як об’єкта впливу перлокутивним цілям мовця. Умови успішної і вдалої реалізації усіх іллокутивних типів представлено в таблиці 2.1.1. Таблиця 2.1.1 Співвідношення умов успішності та вдалості мовленнєвих актів МА
Успішний
Вдалий
Асертив
Н розуміє, що S виражає стан речей р як істинний
Н повірив, що стан речей р є істинним
КоМісив
Н розуміє, що S виражає зобов’язання здійснити дію А
Н повірив, що S здійснить дію А
ДиреКтив
Н розуміє, що S виражає бажання спонукати Н здійснив дію А Н здійснити дію А
Квеситив
Н розуміє, що S виражає бажання спонукати Н заповнив когнітивний Н заповнити когнітивний дефіцит S дефіцит S
еКсПресив
Н розуміє, що S виражає свої почуття/ емоції/ставлення
Н відчув почуття/емоцію/ ставлення
КонтАКтив
Н розуміє, що S встановлює/підтримує/ розриває з ним контакт
Н встановив/підтримав/ розірвав контакт з S
ДеКлАрАтив
Н розуміє, що S змінює стан речей, виголошуючи висловлення
Н повірив S, прийняв установлений стан речей і відповідає йому
Здійснення перлокутивного акту відбувається у вигляді спроби досягти бажаний перлокутивний ефект. Під перлокутивною спробою розуміємо здійснення мовленнєвих дій із метою впливу на адресата, результат яких у момент їхнього здійснення не є відомим. Успішність мовленнєвого акту не означає автоматичної наявності інтендованих перлокутивних ефектів. Чи настануть вони, залежить значною мірою від адресата, і тільки на основі його реакції можна судити про вдалість впливу і всього МА загалом. Перлокутивний акт проектується на висловлення, за допомогою якого він здійснюється, у вигляді перлокутивної сили, яка становить здатність висловлення викликати певний ефект: “висловлення має перлокутивну силу, якщо його можна розгля-
2.1. Перлокутивна оптимізація мовленнєвого акту
77
дати як причину наявності перлокутивного ефекту” [Staffeldt 2007: 153]. Розрізняємо такі типи перлокутивної сили, як ментальна (віра адресата), волітивна (намір адресата) і емотивна (почуття адресата). За критерієм перлокутивної цілі ми виокремлюємо, слідом за С. Штаффельдтом [ibid.: 133 ff., 172], три типи перлокутивного акту – ментальний (викликання віри в адресата), волітивний (викликання волі в адресата), емотивний (викликання почуття у адресата). Головним компонентом перлокутивної сили є перлокутивний ефект, який становить ціль мовленнєвого впливу і реалізації мовленнєвого акту загалом. Мовець намагається не просто вплинути на адресата, коректно здійснюючи мовленнєву дію, – його основним завданням є досягнення відповідності між ціллю здійснення МА і його “постактомовленнєвим” результатом (термін О. Г. Почепцова [Почепцов 1986: 86]). Однак можуть мати місце і перлокутивні ефекти, які не входили в інтенцію мовців. Приміром, бажаючи розсмішити співрозмовника, мовець може своїм жартом образити його [Hindelang 2010: 12]. Отже, перлокутивний ефект визначаємо як будь-яку реакцію адресата, викликану реалізацією мовленнєвого акту. При цьому фактор інтенційності не враховується: “викликані ефекти можуть, але не повинні бути інтендованими” [Staffeldt 2007: 153]. Виходячи з цього, розрізняємо інтендовані (плановані) і неінтендовані (неплановані) перлокутивні ефекти. Планований перлокутивний ефект може бути позитивним чи негативним (терміни Л. А. Кисельової [Киселева 1978: 134]). Про позитивний ефект, або перлокутивну вдачу, йдеться за умови відповідності мети і результату впливу (вдала реалізація перлокуції). Така ситуація означає, що мовець здійснив вдалий акт впливу, або вдалий перлокутивний акт, наприклад: (1) <Віллі запевняє знайомого, що він радий своїй перевазі над Гелле> „<…> Ein schauriger Hochgenuß, Helle am Genick zu haben <…>. Habe nie gewußt, daß mir das Spaß machen würde, das kannst du mir glauben.“ „Ich glaube es dir.“ (Remarque: Der schwarze Obelisk, 261) Коли ж реакція адресата не відповідає перлокутивній цілі мовця, це свідчить про перлокутивну невдачу (негативний перлокутивний ефект). Перлокутивна невдача має місце, коли співрозмовник вірно інтерпретує цілі впливу мовця, однак не готовий прийняти їх як свої. Це означає, що інтендований результат впливу не досягнуто, або, інакше кажучи, що інтендований вплив – перлокутивний акт – є невдалим, наприклад: (2) <Йозеф Бухер завіряє Рут, що їм удасться вирватися з полону> „Wir werden uns wieder verstecken müssen. Sie werden uns wieder jagen.“ „Sie werden uns nicht mehr jagen“, sagte Bucher. „Du mußt es glauben, Ruth.“ Sie weinte ohne Tränen. „Es ist so schwer zu glauben, Josef.“ (Remarque: Der Funke Leben, 236) Отже, реалізація будь-якого перлокутивного акту спричиняє виникнення асоційованого з його цілями ефекту – позитивного чи негативного. У ситуаціях, коли реакція адресата не очікується мовцем і є наслідком неінтендованого впливу, має місце непланований перлокутивний ефект, або перлокутивний наслідок. Це результат неінтендованого мовленнєвого впливу, який не був його перлокутивною ціллю. Із позиції суб’єкта впливу перлокутивні наслідки можуть бути як бажаними – коли непрогнозована реакція адресата відповідає потребам мовця, так
78
2.1. Перлокутивна оптимізація мовленнєвого акту
і небажаними – коли адресат реагує не в інтересах свого співрозмовника – наприклад, ображається: (3) <Доктор Цолтан емоційно реагує на висловлені Ліндгутом сумніви в достовірності його інформації, сприймаючи їх як образу> „Sie haben gesagt, das, was ich Ihnen erzählt habe, finden Sie im höchsten Grade unwahrscheinlich!“ Herr Zoltan war erregt. „Aber das... das war ein Ausdruck meines Entsetzens... das war nicht gegen Sie gerichtet. <…> Es war nicht meine Absicht, Sie zu beleidigen“, sagte Lindhout, „wirklich nicht, Herr Doktor Zoltan.“ (Simmel: Wir heißen euch hoffen, 605) Приміром, реалізуючи МА директив Verlass den Raum!, мовець має намір спонукати адресата виконати дію – вийти з кімнати, або, іншими словами, здійснює волітивний перлокутивний акт, який може завершитися вдало (адресат виходить з кімнати) або невдало (адресат не виходить). При цьому наявність як перлокутивної вдачі, так і перлокутивної невдачі може супроводжуватися виникненням перлокутивного наслідку (адресат ображається), тобто реакції, яка не асоціюється з цілями інтендованого мовленнєвого впливу – спроби спонукати адресата до здійснення дії – і могла б розглядатися як інтендований результат перлокутивного акту емотивного типу, наприклад, при реалізації експресивного МА докору чи ображання. Різницю між перлокутивними ефектами і можливими реакціями адресата (H) у різних комунікативних ситуаціях на прикладі реалізації мовцем (S) директиву Verlass den Raum! ілюструє таблиця 2.1.2. Перлокутивні ефекти і можливі реакції адресата у різних комунікативних ситуаціях Комунікативна ситуація
Перлокутивна вдача
Перлокутивна невдача
Таблиця 2.1.2
Перлокутивний наслідок
1.
S: „Verlass den Raum!“
Н пішов
–
–
2.
S: „Verlass den Raum!“
–
Н не пішов
–
3.
S: „Verlass den Raum!“
Н пішов
–
Н образився
4.
S: „Verlass den Raum!“
–
Н не пішов
Н образився
У випадку неінтендованого мовленнєвого впливу прийнято говорити не про перлокутивний акт, а про перлокутивний стимул: “стимул відрізняє від акту те, що за ним необов’язково стоїть певна інтенція” [Почепцов 1986: 65]. Тільки “досягнутий задуманий результат є частиною акту в будь-якій формі діяльності, ненавмисні наслідки акту не можуть входити в його структуру” [Карабан 1989: 36]. Отже, мовленнєвоактовий вплив може здійснюватися, з одного боку, у вигляді перлокутивного акту – інтендованого мовленнєвого впливу на думки, почуття й вчинки адресата або третьої особи за допомогою локутивного та іллокутивного актів, а з іншого боку, у вигляді перлокутивного стимулу – мовленнєвого впливу на адресата за допомогою локутивного й іллокутивного актів, який не входив у інтенцію мовця. Особливості мовленнєвого впливу з позиції теорії МА узагальнено на рисунку 2.1.1.
2.1. Перлокутивна оптимізація мовленнєвого акту
79
МОВЛЕННЄВИЙ АКТ іллоКУтивниЙ АКт
лоКУтивниЙ АКт
ПЕРЛОКУТИВНИЙ ВПЛИВ інтендований
неінтендований
ПерлоКУтивниЙ АКт
ПерлоКУтивниЙ стиМУл
Чи досягнуто ціль впливу? Так ПерлоКУтивнА вДАЧА
Ні ПерлоКУтивнА невДАЧА
ПерлоКУтивниЙ нАсліДоК
Рис. 2.1.1. Мовленнєвий вплив у термінах теорії мовленнєвих актів Перлокутивний вплив і його ефекти можуть бути експліцитно виражені за допомогою таких мовних засобів, як перлокутивні дієслова на зразок ärgern, überreden, віддієслівні іменники на зразок Überraschung, Beleidigung або вирази на зразок zur Unruhe bringen/kommen тощо. Однак слід зазначити, що не існує лексико-граматичних формул для здійснення перлокутивного акту. На відміну від іллокутивних дієслів, вимовляння яких може дорівнювати здійсненню означуваної ними дії, перлокутивні вирази не можуть вживатися перформативно. Вони, входячи до складу реактивного МА, виконують тільки дескриптивну функцію. Перлокутивні дієслова можуть слугувати для позначення ефектів, що досягаються як вербальними, так і невербальними засобами. Однак перлокутивними можуть вважатися тільки ті ефекти, які були викликані здійсненням мовленнєвої дії [Coulmas 1977: 107]. Вони і становлять інтерес для мовленнєвоактового аналізу. Механізм здійснення перлокутивного акту є ідентичним механізму реалізації неінтендованого мовленнєвого впливу, а ті мовленнєвоактові чинники, які слугують для досягнення інтендованих перлокутивних ефектів, можуть бути також джерелом перлокутивних наслідків. Зокрема, причиною неінтендованих перлокутивних ефектів може бути локутивний компонент висловлення: y на фонетичному рівні – неприйнятний тон, з яким мовець спілкується з адресатом; y на лексичному рівні – наголошення мовцем на невдалому виборі адресатом оцінної лексики: Deine Meinung ist nicht richtig / absurd; y на граматичному рівні – використання мовцем синтаксичних структур, за якими закріплено негативні оцінки (конотації). Наприклад, структура Du <Schimpfwort>, du має образливий характер навіть без вживання лайливих слів (пор.: [Adamzik 1984: 300]). Перлокутивні наслідки викликає і пропозиційний зміст, у якому адресату предикуються негативні риси або він внаслідок невірної інтерпретації висловлення виводить їх сам.
80
2.1. Перлокутивна оптимізація мовленнєвого акту
Той факт, що одні й ті ж самі характеристики мовленнєвого акту можуть викликати як плановані перлокутивні ефекти, так і перлокутивні наслідки, пояснюється культурними універсаліями, або конвенціями, прийнятими в певній мовній спільноті [Почепцов 1986: 61]. Приміром, якщо адресату повідомити, що його квартиру затопило, він засмутиться. Існування культурних універсалій дозволяє мовцю очікувати з певною мірою імовірності тих чи інших реакцій на його МА. Поняття “імовірність” трактується як “здебільшого неусвідомлювана оцінка потенціально можливого, як оцінка очікуваних дій, яка ґрунтується на досвіді, надбаному протягом багаторічного використання мови” [Andersen 1985: 33]. Цей досвід належить до комунікативної компетенції, завдяки якій комуніканти в змозі визначити для більшості моделей мовленнєвих дій їхні можливі інтерпретації і перлокутивні ефекти. Таким чином, мовленнєвий вплив є перлокутивним впливом на думки, вчинки й почуття адресата, що здійснюється в ході реалізації окремого МА за допомогою локутивно-іллокутивного комплексу і спроможний викликати як інтендовані, так і неінтендовані перлокутивні ефекти.
2.1.2. Поняття перлокутивного оптимізатора З огляду на весь набір культурних універсалій і виходячи зі своєї комунікативної компетенції, мовець здатний не лише прогнозувати результати свого впливу, але й регулювати його ефект, вдаючись до різних вербальних засобів для його посилення чи послаблення. Вивчення відповідних засобів мови передбачає їхній розгляд у зв’язку з такими поняттями, як оптимізація та ефективність впливу, які постають у дискурсі як процес і мета єдиної стратегічно планованої мовленнєвої діяльності. Під ефективністю мовленнєвого впливу розуміють його здійснення в максимально можливій мірі, а саме досягнення мовцем поставленої мети та збереження комунікативного балансу, який характеризується відведенням співрозмовнику в процесі спілкування ролі не нижче тієї, що зумовлена його соціальною роллю, тобто дотриманням принципу ввічливості [Стернин 2001: 67]. Тож комунікативний баланс (рівновага) становить спілкування з позицій ввічливості з урахуванням інтересів обох інтерактантів, коли мовленнєвий вплив відбувається в максимально можливому ступені. Ефективний вплив дозволяє мовцеві досягти поставленої мети та зберегти комунікативний баланс. Ефективність впливу в конкретному МА певною мірою залежить від сприйняття, розуміння й трактування висловлення адресатом. “Одне й те ж саме висловлення може мати неоднаковий прагматичний ефект на різних інтерпретаторів і навіть на одного й того ж самого інтерпретатора в різних конкретних ситуаціях” [Киселева 1978: 6]. Вплив часто реалізується в небажаному для мовця напрямку і може завершитися перлокутивною невдачею або викликати комунікативний конфлікт. Але це не означає неможливості здійснення контролю над мовленнєвим впливом і керування ним для досягнення його максимального ефекту. “Вплив – це процес, що потребує оптимізації” [Безменова 1990: 153], тому в рамках психологічних і лінгвістичних дисциплін досліджуються методи й засоби, спроможні оптимізувати мовленнєвий вплив і підвищити його ефективність. До факторів оптимізації мовленнєвого спілкування лінгвісти відносять якість організації спілкування і якість організації тексту [Тарасов 1990: 3]. Перший фактор передбачає встановлення контакту і довірливих стосунків із співрозмовником,
2.1. Перлокутивна оптимізація мовленнєвого акту
81
створення оптимальної атмосфери для здійснення мовленнєвого впливу. В цьому зв’язку суттєвим виявляється фактор самого мовця: його зовнішність, професійні якості, голос, манера говорити тощо, а також знання ним принципів ввічливого спілкування (пор.: [Стернин 2001]). Другий фактор оптимізації пов’язаний безпосередньо із мовленнєвим впливом, пошуком найбільш ефективних різнорівневих мовних засобів його реалізації. Оптимізація мовленнєвого спілкування передбачає, таким чином, процесс добору оптимальних засобів, спрямованих на гармонізацію спілкування, з одного боку, і здійснення мовленнєвого впливу, з іншого, тобто перлокутивних оптимізаторів (далі – ПО). Г. В. Ейгер, який увів це поняття в лінгвістичний обіг, визначив ПО як “засоби, спрямовані на попередження, пом’якшення або усунення небажаних для комунікантів перлокутивних наслідків” [Ейгер 1996: 58]. На прикладі МА вибачення вчений розглядає прагматичні характеристики ПО щодо різних аспектів мовленнєвої ситуації, а саме: адресата, безпосередньо самого висловлення (коду, тональності, пропозиції, пропозиційної установки), його мотивів і ситуації спілкування, вказуючи при цьому на можливі причини виникнення небажаних перлокутивних ефектів у вербальній взаємодії. Л. Р. Безугла, досліджуючи проблеми перлокуції загалом і її імпліцитного вираження зокрема, відносить ПО до перлокутивних індикаторів і вважає за необхідне розширити розуміння перлокутивної оптимізації, включивши до нього і засоби посилення мовленнєвого впливу [Безуглая 2002]. Отже, під перлокутивною оптимізацією розуміємо процес вибору оптимальних засобів мови, спрямований на посилення інтендованого та послаблення неінтендованого мовленнєвого впливу з метою досягнення максимальної ефективності впливу на партнера в комунікаціїї. Вербальні засоби, що використовуються інтерактантами для забезпечення максимально ефективного мовленнєвого впливу, визначаємо як перлокутивні оптимізатори. Залежно від мети, яку переслідує мовець, виокремлюємо два їх типи: перлокутивні інтенсифікатори і перлокутивні мітигатори. Перлокутивні інтенсифікатори (далі – ПІ) є метакомунікативними висловленнями, спрямованими на посилення інтендованого впливу на адресата з метою досягнення перлокутивної удачі. Їхнє використання безпосередньо сприяє досягненню мовцем перлокутивної мети і вдалій реалізації всього МА. Перлокутивні мітигатори (далі – ПМ) є метакомунікативними висловленнями, спрямованими на послаблення неінтендованого впливу на адресата з метою попередження чи пом’якшення небажаних перлокутивних наслідків. Використання ПМ сприяє насамперед збереженню комунікативного балансу і створює сприятливі умови для вдалої реалізації інтендованого впливу. ПО пов’язані з регулюванням впливу на думки, вчинки або почуття комунікантів. За об’єктом впливу виокремлюємо прагматичні типи ПО (див. рисунок 2.1.2): ментальні ПІ, що посилюють вплив на думки адресата (4), волітивні ПІ, що посилюють вплив на дії адресата (5), емотивні ПІ, що посилюють вплив на почуття адресата (6), а також ПМ, що є завжди емотивними (7): (4) <У поліції завіряють фрау Бреннеке, що знайдуть її зниклу дитину> Der Beamte legte ihr die Hand auf den Arm. „Aber Frau Brenneke, nun nehmen Sie die Sache doch nicht so schwer. Wir werden Ihr Kind schon finden, darauf können Sie sich verlassen.“ (Horster: Suchkind 312, 201) (5) <Валя хоче знати правду, чи має її хлопець стосунки з медсестрою>
82
2.1. Перлокутивна оптимізація мовленнєвого акту
„Ist das ein Abenteuer mit der Genossin Ärztin? Sag es, sag es nur frei heraus… ehrlich sag es <…>. Die Wahrheit sagst du jetzt, Igor Michailowitsch!“ (Konsalik: Sibirisches Roulette, 190) (6) <Стелла та Бланш зустрічаються після довгої розлуки> Blanche: <…> Aber du, mein Kind – du bist ein wenig voller geworden, ja, rund wie ein Täubchen! Und es steht dir ausgezeichnet! Stella: Ach, Blanche – ! Blanche: Ja, ja, das ist die reine Wahrheit, sonst würde ich‘s nicht sagen. (Williams: Endstation Sehnsucht, 227) (7) <Валентин не бажає дослухати до кінця розповідь Моліни> Molina: Und plötzlich hören die Menschenschritte hinter ihr auf... Hörst du mir zu? Valentin: Besser ich leg mich schlafen. Dieser Mist regt mich nur auf. Molina heftig reagierend, äußerst verletzt: Sprich nicht mehr mit mir. Valentin: Entschuldige... <…> Wirklich, entschuldige. Ich dachte nicht, dass ich dich so kränken würde. (Puig: Der Kuß der Spinnenfrau, 147) ПЕРЛОКУТИВНІ ОПТИМІЗАТОРИ ПЕРЛОКУТИВНІ ІНТЕНСИФІКАТОРИ ментальні
волітивні
емотивні
ПЕРЛОКУТИВНІ МІТИГАТОРИ емотивні
Рис. 2.1.2. Типологія перлокутивних оптимізаторів Организація об’єктів перлокутивного впливу має ієрархічний характер – спочатку МА впливає на почуття, потім на свідомість і лише потім на мислення, в результаті чого всі МА здатні справляти вплив на почуття адресата. Цим пояснюється той факт, що вплив на обличчя комуніканта, пов’язаний із сферою емоцій, за Пенелопою Браун і Стівеном Левінсоном [Brown, Levinson 1987], є найбільш розповсюдженим перлокутивним наслідком усіх типів МА. Відтак, досліджувані нами ПМ, націлені на зниження пошкодження обличчя партнера, представлені тільки одним прагматичним типом – емотивним.
2.1.3. стратегічний характер перлокутивної оптимізації Виходячи з того, що в ході оптимізації мовленнєвого впливу комуніканти здійснюють свідомий добір засобів, націлений на оптимальне рішення їхніх комунікативних завдань, насамперед підвищення ефективності мовленнєвого впливу, ми вважаємо можливим розглядати перлокутивну оптимізацію як стратегічно плановану, зумовлену комунікативними цілями мовленнєву діяльність – це процес вибору оптимальних засобів мови, спрямований на посилення інтендованого і послаблення неінтендованого впливу з метою досягнення його максимальної ефективності. Питання про стратегічну організацію мовлення є одним із найбільш обговорюваних у сучасній прагмалінгвістиці2. У центрі уваги перебуває опис ситуативних
2
Див., наприклад: [Бєлова 2004; Иссерс 2003; Макаров 2003; Фролова 2009; Фролова 2017].
2.1. Перлокутивна оптимізація мовленнєвого акту
83
моделей мовленнєвої поведінки, принципів і механізмів стратегічного планування мовлення, а також визначення його основної структурної одиниці – поняття комунікативної стратегії. Хоча термін “стратегія” зустрічається сьогодні практично в кожній роботі з лінгвопрагматики, спостерігаємо брак його загального тлумачення. У широкому розумінні, комунікативна стратегія трактується як надзавдання мовлення, яке диктується практичними цілями мовця [Борисова 1996] і полягає у вмінні моделювати ситуацію за допомогою доступних засобів і методів для досягнення необхідного результату. В цьому зв’язку виокремлюються два взаємно доповнювальних аспекти стратегії: перший включає “низку рішень мовця, комунікативних виборів тих чи інших мовленнєвих дій і мовних засобів”, другий пов’язує стратегію з “реалізацією набору цілей у структурі спілкування” [Макаров 2003: 192]. У визначенні стратегії підкреслюються два її компоненти: когнітивний, що відображає, насамперед, її інтенційну природу, і мовленнєвий (комунікативний), який пов’язаний з її вербалізацією в процесі комунікації. У когнітивному аспекті стратегію розуміють як “когнітивний процес, у якому мовець співвідносить свою комунікативну ціль з конкретним мовним виразом” [Levy 1979: 197], або як “складну когнітивну модель (гештальт) узагальнення попереднього досвіду, що включає особистісні, локальні, діяльнісні й інші виміри, особливим чином зорганізовані в свідомості й пам’яті” [Fernando 1996: 110 f.]. У комунікативному аспекті стратегії становлять типові моделі мовленнєвої поведінки, технологічні одиниці мовленнєвого впливу [Фролова 2009: 88]. Таке розуміння основ стратегії – як зумовлених когнітивними й комунікативними механізмами – знаходить відображення у визначенні І. Є. Фролової: стратегія – це “мисленнєво-мовленнєва, соціально-інтерактивна сутність, конструкт колективної/ індивідуальної свідомості, який має дискурсотвірний потенціал і організує ментальний і вербальний плани різновиду дискурсу згідно з комунікативно-функціональним призначенням” [ibid.: 10]. На цій підставі комунікативна стратегія, яка є за своєю сутністю дискурсотвірною, може бути визначена як дискурсивна. У багатьох працях поняття стратегії пов’язують із організацією мовцем своєї комунікативної діяльності згідно з певним планом для досягнення конкретних цілей у вербальній інтеракції. Приміром, для Т. А. ван Дейка стратегія – це “властивість когнітивних планів”, які становлять “загальну організацію певної послідовності дій” і включають “ціль або цілі взаємодії” [Дейк 1989: 272]. Визначаючи загальною стратегією дискурсу макростратегію як характеристику когнітивного плану спілкування, що контролює оптимальне рішення системи завдань, Т. А. ван Дейк поділяє стратегії на три типи: глобальні, локальні й мовленнєві [ibid.: 273 f.]. Глобальна стратегія є, на його думку, загальною стратегією комуніканта, яка контролює результати на окремих етапах мовленнєвої взаємодії і реалізується за допомогою локальних стратегій, спрямованих на досягнення більш конкретних цілей. Під мовленнєвою стратегією науковець розуміє “функціональну одиницю послідовності дій, яка сприяє вирішенню локального або глобального завдання” [ibid.]. На відміну від глобальної стратегії, що має когнітивний вимір, при розгляді мовленнєвої стратегії акцентуються лінгвістичні й інтеракційні характеристики. За наявності загальної комунікативної мети такі стратегії характеризують загальний “стиль” взаємодії, інакше кажучи, визначають, як і якими засобами такі цілі можуть бути досягнені [ibid.: 277].
84
2.1. Перлокутивна оптимізація мовленнєвого акту
У визначенні О. С. Іссерс стратегія постає як “комплекс мовленнєвих дій, спрямованих на досягнення комунікативних цілей”, і “включає в себе планування процесу мовленнєвої комунікації залежно від конкретних умов спілкування і особистостей комунікантів, а також реалізацію цього плану” [Иссерс 2003: 54]. Пов’язуючи стратегію мовленнєвої поведінки з основними етапами мовленнєвої діяльності – плануванням і контролем, дослідниця розглядає її як “когнітивний план спілкування, за допомогою якого контролюється оптимальне рішенння комунікативних завдань мовця” [ibid.: 100]. Стратегія як план комплексного мовленнєвого впливу реалізується, згідно О. С. Іссерс, шляхом мовленнєвих тактик – різних засобів його здійснення [ibid.: 102]. Тактика співвідноситься з певним етапом здійснення стратегії і націлена на реалізацію окремого комунікативного завдання цього етапу. Зокрема, якщо стратегію розуміти як сукупність мовленнєвих дій, спрямованих на вирішення загального комунікативного завдання, то тактикою слід вважати одну чи кілька дій, які сприяють реалізації стратегії [ibid.: 110 f.]. Тактики здійснюються за допомогою комунікативних прийомів більш низького порядку – комунікативних ходів [ibid.: 114]. Таким чином, дискурсивна стратегія у більшості сучасних досліджень постає як план реалізації мовленнєвих дій для оптимального вирішення інтерактантами своїх комунікативних завдань у конкретній ситуації спілкування. Погоджуючись із цією точкою зору, дискурсивну стратегію розуміємо, слідом за Т. В. Ларіною, як процес “співвіднесення мовленнєвих дій з метою комунікації і <…> мовленнєвими засобами, за допомогою яких вона реалізується” [Ларина 2003: 53]. Враховуючи ієрархічність будови стратегічної організації мовлення, запропоновану Т. А. ван Дейком [Дейк 1989: 273 f.], розуміємо процес оптимізації мовленнєвого впливу як глобальну стратегію, націлену на вирішення загального надзавдання мовлення, або “глобального наміру”, – підвищення ефективності мовленнєвого впливу. Глобальній стратегії підпорядковані локальні – скоординовані вербалізовані когнітивні плани, згідно з якими реалізуються ті чи інші її завдання. Реалізація стратегії перлокутивної оптимізації здійснюється за допомогою локальних стратегій перлокутивної інтенсифікації та перлокутивної мітигації. Локальним стратегіям підпорядковані мовленнєві стратегії, які визначають вербальні засоби, що виступають як “специфічні сигнали у поверхневій структурі тексту” [Иссерс 2003: 129 f.] і дозволяють визначити стратегічний задум і тактичні завдання комуніканта. Саме з поняттям мовленнєвої стратегії корелюють засоби вербальної реалізації перлокутивної інтенсифікації та мітигації – перлокутивні інтенсифікатори та мітигатори. Схему реалізації стратегії перлокутивної оптимізації представлено на рисунку 2.1.3. Отже, процес добору оптимальних вербальних засобів для досягнення комунікантом своїх перлокутивних цілей має когнітивний і стратегічний характер та спрямований на досягнення максимально ефективного мовленнєвого впливу. Стратегія перлокутивної оптимізації (інтенсифікації та мітигації) реалізується в дискурсі за допомогою метакомунікативних висловлень, які визначаються як перлокутивні оптимізатори.
2.1.4. Перлокутивні оптимізатори у вербальній інтеракції ПО використовуються у вербальній інтеракції не ізольовано, а в послідовності інших МА, з якими вони встановлюють певні дискурсивні відношення. В. І. Карабан, вивчаючи функціонування складних МА – не-мінімальних одиниць мовлення, які ста-
2.1. Перлокутивна оптимізація мовленнєвого акту
85
СТРАТЕГІЯ ОПТИМІЗАЦІЇ МОВЛЕННЄВОГО ВПЛИВУ імовірність перлокутивної невдачі
ситуація реалізації
адресат не бажає вірити в стан речей / здійснювати дію / відчувати почуття
імовірність перлокутивних наслідків адресат відчуває негативні емоції в результаті вербального впливу
посилення інтендованого мовленнєвого впливу
способи реалізації
послаблення неінтендованого мовленнєвого впливу
Пі ментальні, волітивні, емотивні
засоби реалізації
ПМ емотивні
досягнення запланованого ефекту впливу
цілі реалізації
збереження комунікативного балансу
МАКСИМАЛЬНО ЕФЕКТИВНИЙ МОВЛЕННЄВИЙ ВПЛИВ Рис. 2.1.3. Реалізація стратегії перлокутивної оптимізації новлять сполучення простих МА, виокремлює на основі перлокутивних цілей останніх три типи таких відношень: субординацію, координацію і сприяння [Карабан 1989]. Залежно від типу відношень розмежовуються складні МА трьох видів: y комплексний МА, де перлокутивна ціль допоміжного МА-обґрунтування підпорядкована перлокутивній цілі головного МА-тезису; y композитний МА, де між перлокутивними цілями компонентів має місце відношення координації; y складений МА, де прості МА перебувають у прагматичному відношенні сприяння – здійснення перлокутивної цілі сприятливого МА оптимізує здійснення перлокутивної ціли сприяльного МА. У якості прикладів сприятливого МА наводяться метамовленнєві акти привертання уваги або позитивної модифікації міжособистісних відносин інтерактантів (привітання, вибачення) тощо [ibid.: 39 ff.]. Зважаючи на той факт, що вживання ПО у вербальній взаємодії загалом сприяє вдалій реалізації інших МА, ми пов’язуємо їх із МА складеного типу. При цьому відношення сприяння розуміємо більш широко. Зокрема, ПІ сприяє безпосередньо здійсненню перлокутивної цілі сприяльного МА, посилюючи його вплив. ПМ, у свою чергу, безпосередньо сприяє збереженню комунікативного балансу, послабляючи негативний вплив МА, і опосередковано сприяє у такий спосіб досягненню його запланованого перлокутивного ефекту. Вважаємо, що відношення сприяння між ПО і сполученим із ним на рівні цілей іншим МА залишається актуальним незалежно від того, чи реалізуються вони в межах одного складного МА або в дискурсивних одиницях більш високого рівня.
86
2.1. Перлокутивна оптимізація мовленнєвого акту
ПО вживаються в складі таких структурних одиниць дискурсу, як: y складний МА, наприклад: (8) <Ґергард і Маша ведуть політичну дискусію> Gerhard: Das Pentagon in Washington ist eine Zentrale des Terrors, was sollen wir tun? Mascha: Entschuldigen Sie, höre ich da so einen alten linken? (Beltz: Die Frankfurter Verlobung, 101) y дискурсивний хід, наприклад: (9) <Тон негативно характеризує Мартіна його знайомому> „Aber Martin ist ein Desaster! Er ist kaputt. Entschuldige meine Direktheit. Er ist ein Wrack. Ich weiß gar nicht… War er denn in den letzten zwanzig Jahren mal beim Arzt? Er raucht und trinkt und schlägt sich die Nächte um die Ohren…“ (Ani: Süden und das grüne Haar des Todes, 131) y трансакція, наприклад: (10) <Бланш утомилася з дороги та хотіла б залишитися одна> Eunice: Es muß sehr schwer sein, so einen Besitz zu erhalten. Blanche: Entschuldigen Sie, aber ich bin am Umsinken. (+> Gehen Sie weg!) Eunice: Aber – meine Liebe, warum setzen Sie sich nicht – ? Blanche: Ich möchte gern allein sein, wenn Sie gestatten! (+> Gehen Sie weg!) Eunice beleidigt: Ach so! Na, dann will ich verschwinden. Blanche: Ich will nicht unhöflich sein, Sie verstehen doch? (Williams: Endstation Sehnsucht, 224) Різниця між складним МА і дискурсивним ходом полягає в тому, що в першому випадку в мовця на передлокутивному етапі формується як єдине ціле складена інтенція, натомість у дискурсивному ході вона є простою і формується послідовно в кожному з МА на локутивному або постлокутивному етапі, тобто після здійснення першого МА. У письмовому мовленні вони відрізняються розділовим знаком, в усному – довжиною паузи [Карабан 1989: 49]. Як видно з наведених прикладів, за місцем у дискурсі ПО можуть як передувати сприяльному МА, так і перебувати в постпозиції до нього – в реактивному дискурсивному ході адресата. В. І. Карабан зазначає, що як сприятливі МА можуть реалізовуватися всі метакомунікативні акти, оскільки метамовлення перебуває у прагматичному відношенні сприяння до мовлення [ibid.: 26, 80]. Такі МА називають також “майстерними” (Master Speech Acts), вони готують, описують, тематизують іллокуцію супутніх МА.3 Отже, у структурі складного МА засобами перлокутивної оптимізації виступають метакомунікативні висловлення.
2.1.5. Перлокутивні оптимізатори як метакомунікативні висловлення За своєю природою ПО є метакомунікативними висловленнями у функції перлокутивної оптимізації, яка забезпечується позитивною роллю метакомунікації у про-
Про це див.: [Fotion 1971: 237; Freidhof 1996; Weber 1997: 20].
3
2.1. Перлокутивна оптимізація мовленнєвого акту
87
тіканні міжособистісного спілкування і її оптимізуючим впливом на комунікативну діяльність людини загалом. У теорії вербальної комунікації прийнято розмежовувати власне комунікацію – план обміну інформацією, та метакомунікацію – план забезпечення ефективності мовленнєвої взаємодії. Основи теорії метакомунікації було закладено Г. Бейтсоном, який, спостерігаючи за поведінкою тварин, дійшов висновку, що в процесі спілкування вони обмінюються спеціальними сигналами, котрі дозволяють їм відрізнити, наприклад, заклик до гри від прояву агресії. На цій підставі він висунув тезу, згідно з якою будь-яка передача інформації має два рівні: змістовий і командний, який включає інструкції стосовно того, як слід інтерпретувати зміст. Останній рівень був визначений ним як метакомунікація, яка передбачала переважно аналіз невербальних засобів – міміки, жестів, тілорухів, акценту, інтонації тощо [Ruesch, Bateson 1951]. Розвиваючи концепцію Г. Бейтсона, П. Вацлавік трактує метакомунікацію як висловлення, “які не є частиною комунікації, а … повістують про неї” [Watzlawick etc. 1972: 41 f.], і пов’язує їх з міжособистісними стосунками інтерактантів. Згідно з його концепцією, будь-який акт взаємодії має змістовий аспект – обмін висловленнями (комунікація), і аспект взаємних відносин – вираження ставлення до партнера у спілкуванні в процесі передачі йому висловлення (метакомунікація): “все, що я говорю, я говорю якимось чином: а саме із захватом, заздрістю, … любов’ю, агресією” тощо [Keller 1977: 7]. Визнаючи позитивний ефект, який метакомунікація справляє на взаємини комунікантів, Ю. Швіталла зміщує акцент дослідження на вербальні засоби її реалізації, які прояснюють іллокутивний і перлокутивний зміст мовленнєвих дій обох комунікантів. “Висловлення вважається метакомунікативним, якщо мовець з його допомогою називає (описує, оцінює тощо) висловлення, які здійснюються ним самим і/ або його партнером у комунікації в тій самій ситуації спілкування, їхні передумови, умови виконання, цілі й наслідки” [Schwitalla 1979: 113]. Отже, метакомунікація реалізується висловленнями, що коментують безпосередній хід вербальної взаємодії, зокрема мовленнєві дії комунікантів, їх цілі, умови реалізації, результати тощо. Метакомунікативні висловлення спрямовані “на спілкування загалом і його різні аспекти: мовну тканину дискурсу, його стратегічну динаміку, структуру обмінів і трансакцій – фаз інтеракції, зміну комунікативних ролей, презентацію тем, взаємодію з контекстом, регуляцію міжособистісних і соціальних аспектів взаємодії, норми спілкування, процеси обміну інформацією та її інтерпретації, ефективність каналу комунікації” [Макаров 2003: 197]. До метакомунікативних висловлень належать: 1) коментарі щодо кількості інформації (обсягу й достатньості), якості (істинності й достовірності), доречності (щодо теми спілкування й контексту), щирості, ситуації та інших семантико-прагматичних властивостей дискурсу, 2) перформативні вирази, які описують реалізовані мовленнєві дії. Поширеним у лінгвопрагматиці є і поняття фатичної метакомунікації.4 Фатичну взаємодію було вперше описано Б. Малиновським, який визначив її як прагнення людей до спілкування, створення дружніх стосунків, не переслідуючи при цьому цілі
Див.: [Застровська, Застровський 2013; Почепцов Г. Г. 1981; Чхетиани 1987; Якобсон 1975; Malinowski 1972].
4
88
2.1. Перлокутивна оптимізація мовленнєвого акту
передачі суттєвої інформації [Malinowski 1972: 151 f.]. Здійснюване у формі діалогу фатичне спілкування має своїм комунікативним призначенням сам факт спілкування і спрямоване на встановлення зв’язків між людьми (пор.: [Дементьев 2006: 144]). У більш вузькому розумінні фатична функція мови знаходить відображення в комунікативній схемі Р. Якобсона, який відносить до її завдань організацію “каналу зв’язку” і забезпечення успішності основної – нефатичної – комунікації. За Р. Якобсоном, фатична функція має спрямованість на контакт і реалізується за допомогою висловлень, “основне призначення яких – встановити, підтримати або перервати комунікацію, перевірити, чи працює канал зв’язку … , привернути увагу співрозмовника або впевнитися, що він слухає уважно” [Якобсон 1975: 201]. На думку Г. Г. Почепцова, метакомунікація у фатичній функції становить комунікацію, що супроводжує комунікацію, забезпечуючи “включення/переключення уваги адресата на повідомлення, підтримку на потрібному рівні уваги адресата … і розмикання мовленнєвого контакту” [Почепцов 1981: 52]. Вона слугує для регулювання процесу інтеракції і реалізується за допомогою різних метакомунікативних сигналів – звертань, вигукових аттрактантів уваги, риторичних питань тощо, які використовуються з метою встановлення, підтримання і розмикання контакту (пор.: [Чхетиани 1987]). У цьому зв’язку Л. Р. Безугла, вказуючи на здатність метакомунікації і фатичної комунікації частково накладатися, звертає увагу на вербальні засоби, які слугують здійсненню обох типів спілкування. При цьому реалізуються метакомунікативні контактиви – МА, які мовець здійснює переважно задля підтримання контакту з адресатом шляхом коментування ходу комунікативної взаємодії. За їхньою допомогою “адресант пояснює, описує інші свої МА, які він здійснив або має намір здійснити … , звертаючи увагу адресата на свої слова і роблячи акцент на певних одиницях змісту” [Безугла 2009: 59]. Отже, вживання ПО передбачає реалізацію фатичного акту, а саме такого його різновиду, як метакомунікативний МА контактив, що сприяє іншим МА у складі різних дискурсивних одиниць (складного МА, дискурсивного ходу і трансакції). Його мета полягає у забезпеченні мовленнєвого контакту з адресатом шляхом коментування вербальної взаємодії. Такий МА може бути експліцитним або імпліцитним. У першому випадку йдеться про експліцитні метакомунікативні контактиви, показником експліцитності яких є наявність метакомунікативного смислу в пропозиції: Wie soll ich es nur sagen?; Ich verstehe, was ich sage; Das weißt du doch; Ich bin mir dessen sicher; Es klingt dumm, aber…; Ich muss dir was Wichtiges mitteilen; Das verspreche ich dir; Das ist mein Befehl; Sag es doch ehrlich!; Entschuldigen Sie meine Frage тощо. Маркерами експліцитного метакомунікативного смислу є лексеми локутивної, іллокутивної, перлокутивної і епістемічної семантики, займенникові прислівники та займенники das/es в різних поєднаннях, що корелюють у змістовому плані з попереднім або наступним МА комунікантів, наприклад: (11) <Альмут обіцяє своїй знайомій згодом приїхати до неї> Almut schaute auf ihre Füße. „Im Moment bin ich froh, dass ich lebe“, sagte sie leise. „Einfach so. Nur ein paar Tage. Dann bin ich wieder dabei. Ich versprech’s dir, ehrlich.“ (Koch: Der Retter, 100) імпліцитні метакомунікативні контактиви можуть бути конвенціоналізованими або імплікативними. Перші виражені еліптичними конструкціями, в яких метакому-
2.1. Перлокутивна оптимізація мовленнєвого акту
89
нікативна частина відновлюється поза контекстом: Oder nicht? (> Oder ist es nicht so?); Nicht wahr? (> Ist es nicht wahr?); Verstanden? (> Hast du es verstanden?); Klar? (> Ist es dir klar?); Wirklich! (> Es ist wirklich so); Im Ernst (> Ich sage es im Ernst); Absolut sicher (> Ich bin mir dessen absolut sicher); Ehrlich (> Ich sage es ehrlich); Entschuldigung! (> Ich bitte Sie um Entschuldigung dafür, dass…) тощо, наприклад: (12) <Пенелопа заспокоює Антонію після її розставання з коханим чоловіком> „Du bist sehr tapfer gewesen. Vernünftig und tapfer. Nicht, daß ich etwas anderes von dir erwartet hätte. Ich bin sehr stolz auf dich. Im Ernst. (> Ich sage es im Ernst.)“ (Pilcher: Die Muschelsucher, 601) В імплікативних метакомунікативних контактивах імпліцитний метакомунікативний смисл виводиться лише в дискурсивному контексті: Es war nicht persönlich gemeint (+>…was ich dir gesagt habe); Ich bin nicht betrunken (+> … deshalb sind meine Worte bewusst); Wenn Sie es wollen (+> …was ich Ihnen sage); Wenn es Ihnen nichts ausmacht (+> ...worum ich Sie bitte); Ich will nicht unhöflich sein (+> …wenn ich es dir sage) тощо, наприклад: (13) <Рамсі нагадує колезі про зустріч із сенатором> „Es tut mir wirklich leid, Mister Branksome – halb fünf! Sie wollten pünktlich um vier abfliegen. Ich will nicht unhöflich sein, aber ... (+> …wenn ich es Ihnen sage.)“ (Simmel: Wir heißen euch hoffen, S. 278) Таким чином, за допомогою ПО мовець здійснює метакомунікативний МА контактив (експліцитний або імпліцитний), який є сприяльним відносно МА інших іллокутивних типів у складі різних дискурсивних одиниць.
2.1.6. Перлокутивні оптимізатори в німецькомовному діалогічному дискурсі Перлокутивний вплив безпосередньо пов’язаний з іллокутивною силою висловлення. Дж. Р. Серль і Д. Вандервекен, виокремлюючи елементи, які конституюють іллокутивну силу, відносять до них серед іншого і інтенсивність, зазначаючи, що різним її ступеням можуть бути приписані більші чи меньші цілі числа [Серль, Вандервекен 1986: 256]. Інтенсивність іллокутивної сили, таким чином, можна визначити як її кількісну зміну – в бік як підвищення, так і зниження. Збільшення або зменшення іллокутивної сили відносно нульової, тобто нейтральної відмітки на шкалі, незмінно спричиняє посилення чи послаблення мовленнєвого впливу на адресата. Тому варіювання ступеня інтенсивності можна розглядати як один із способів регуляції впливового ефекту на співрозмовника, що використовується комунікантами в цілях підвищення імовірності здійснення їхніх перлокутивних цілей. Зміна інтенсивності іллокутивної сили позначається в лінгвопрагматиці терміном “аллокуція” (див.: [Тахтарова 2010: 8]). У працях закордонних учених5 досліджуються різноманітні вербальні засоби, які спроможні модифікувати іллокутивну силу мовленнєвих дій комунікантів, а саме: інтенсифікатори (upgraders, boosters, intensifiers), що підвищують силу МА, і мітигатори (downgraders, hedges, downtoners), що знижують або послаблють її. Їхні комунікативні завдання є різними: якщо міти-
Див., наприклад: [Blum-Kulka etc. 1989; Fraser 1980; Holmes 1984; Kasper 1981; Trosborg 1995].
5
90
2.1. Перлокутивна оптимізація мовленнєвого акту