Страждання Христові by Хліб Наш Насущний

ÑÒÐÀÆÄÀÍÍß ÕÐÈÑÒÎÂ² Роздуми про найчорнішу в історії Землі годину

ÇÌIÑÒ Âëàäà òåìðÿâè ............ 2 Áîð³ííÿ Õðèñòà ó òåìðÿâ³ .................. 2 Áîã ïîñåðåä òåìðÿâè ... 4 Ñàòàíà ïîñåðåä òåìðÿâè .................... 7 Ó÷í³ Õðèñòà ïîñåðåä òåìðÿâè .................... 15 Âîðîãè Õðèñòà ïîñåðåä òåìðÿâè ........ 24 Ðîç³ãíàâøè òåìðÿâó ..... 30 Õòî âáèâ Õðèñòà? ......... 32

одна подія в історії людства не заслуговує більш благоговійного роздуму, ніж страждання Ісуса Христа безпосередньо перед Його розп’яттям. Те, що відбулося тоді в похмурих тінях кривих оливкових дерев, повинно привести нас не тільки в стан подиву й печалі, але й спонукати до подяки на протязі усього свого життя. Автор Герб Вандер Лугт розмірковує над стражданнями Христа, над діями Бога)Батька, Юди, інших учнів Ісуса й сатани. Над тим, як поводяться релігійні й римські власті в цей найпохмуріший момент в історії людства. Він приходить до висновку, що справа Ісуса Христа на землі може бути виражена одним словом: “Перемога”, оскільки Його страждання розсіяли темряву, якою ми самі наповнили цей світ.

Мартiн Р. Де Гаан II

Ãîëîâíèé ðåäàêòîð: Äàâèä Ñïåð Ïåðåêëàä: Ãåííàä³é Íåôüîäîâ Îôîðìëåííÿ îáêëàäèíö³: “Ïîêëàäåííÿ â äîìîâèíó”, Êàðàâàäæî (1571-1610)

Âñ³ öèòàòè Ñâÿòîãî Ïèñüìà óçÿò³ ç Á³áë³¿ Îã³ºíêà (âèäàííÿ Á³áë³éíî¿ Ë³ãè Óêðà¿íè, 2001). © “Á³áë³éíèé Ðàä³îêëàñ”, 2005

ÂËÀÄÀ ÒÅÌÐßÂÈ

е була палестинська ніч, з четверга на п’ятницю. У саду, за міськими мурами Єрусалиму повний пасхальний місяць кидав тіні серед рубцюватих, скривлених оливкових дерев. В цей момент Ісус вже повернув Свою душевну рівновагу після агонізуючої, страшної, емоційної напруги. Сяйво смолоскипів та гуркіт сотень ніг сповістили про появу римських воїнів, яких вела група релігійних лідерів. Вони прийшли заарештувати Ісуса й звинуватити Його в богохульстві. Людина на ім’я Юда виступила уперед, щоб зрадницьким поцілунком передати до рук ворогів свого Друга і Вчителя. “Це я”, – підтвердив Христос “ідентифікацію” Юди. Після цих слів воїни подалися назад та й на землю попадали. М’яко дорікнув їм Ісус, але

дозволив Себе схопити. При цьому сказав: “Та це ваша година тепер, і влада темряви” (Лк. 22:53).

Так почалась найчорніша в історії світу година. Але навіть у тій темряві Бог звершав Свою працю.

ÁÎÐ²ÍÍß ÕÐÈÑÒÀ Ó ÒÅÌÐßÂ²

жон Веслі так сказав про послідовників Христа: “Наші люди вміють вмирати”. І дійсно, багато хто “вмів”, навіть, у найважчі часи. Історія свідчить нам про чоловіків та жінок, які перед лицем мученицької смерті

залишалися спокійними, навіть, радісними. Мільйони незворушно вибрали краще терпіти тортури та екзекуцію, ніж зректися свого Спасителя. Та в ті хвилини борінь в Гетсиманськім саду Ісус не був таким холоднокровним. Свідчення чотирьох Євангелій зображують Христа напередодні суду та розп’яття, як дуже стривоженого та пригніченого. Попросивши Петра, Якова та Івана підтримати Його у молитві, Ісус відійшов від них на деяку відстань, припав до землі й молився. Але замість того, щоб, як це нерідко було колись, молитися досить тривалий час, Христос повертається до Своїх учнів, очевидно відчуваючи потребу в їх підтримці. І так було тричі. Як писав автор послання до Євреїв, “Він за днів тіла Свого з голосінням великим та слізьми приніс був благання й молитви” (Єв. 5:7). Така неспокійна поведінка Ісуса викликала серед декого хвилю суперечок. Хтось

порівнював Його агонію з поведінкою Сократа, який, як кажуть, спокійно і незворушно скорився наказу вбити себе, ковтнувши отруту. Вони критично ставляться до зойку Христа, коли Він висів на хресті, – “Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?” (Мт. 27:46). І стверджують, що це відображає Його спустошливе внутрішнє розчарування та бездонний відчай. Але ті люди також перебувають у темряві, бо їхні закриті очі не бачать величезного значення того, що відбулося тієї ночі і наступного дня. Вони випустили з виду, що в той момент Бог і сатана вступили у вирішальну битву “війни усіх віків”. На наступних сторінках ми розглянемо, як Бог і сатана, а також учні Христа і Його вороги, – усі додали невимовних страждань нашому Спасителю тієї страшної ночі на четвер і, навіть, ще страшнішої ночі – на “Страсну П’ятницю”. 3

ÁÎÃ ÏÎÑÅÐÅÄ ÒÅÌÐßÂÈ

юблячий батько зробить усе можливе, аби захистити своїх дітей від непотрібного болю. Та згідно Біблії, Бог)Отець свідомо посилив психічні та фізичні страждання Свого Сина впродовж останніх 15)ти годин Його життя. В Іс. 53:9, 10 ще за 700 років до Христа було написано так: “Провини Він не учинив, і не було в Його устах омани... Та зволив Господь, щоб побити Його, щоб муки завдано Йому”. А через 25 років після розп’яття Ісуса Павло писав: “Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім!” (2 Кор. 5:21). Це – досить шокуючі слова. Чому ж Бог навмисне “побив” Свого невинного Сина? Що мав на увазі Павло, коли сказав, що Бог Його “учинив за нас гріхом”? Щоб відповісти на ці питання і 4

зрозуміти страждання Христа в Гетсиманії, перш за все треба з’ясувати значення слова “смерть” в Рим. 6:23, – “Бо заплата за гріх смерть”.

ÍÀØÀ ÏÐÎÁËÅÌÀ Â Î×ÀÕ ÁÎÃÀ Смерть, як плата за гріх, містить у собі дещо більше, ніж просто фізіологічний процес вмирання. Найбільш суттєвий елемент такої “смерті” є духовний, а не фізичний. Віруючім у Ефесі Павло писав: “І вас, що мертві були через ваші провини й гріхи, в яких ви колись проживали” (Еф. 2:1, 2). Зауважте, що ефесяни перебували “мертвими”, залишаючись живими. Згідно Біблії, кожна людина, яка ще не отримала дар спасіння, є духовно відчуженою від Бога. Саме з тієї причини Павло благає: “Примиріться з Богом!” (2 Кор. 5:20). Щоб викупити нас і зробити можливим наше духовне

відродження (тобто зробити здібними мати відносини з Богом), Ісус, як наш Заступник мав зазнати як фізичну смерть (відділення душі від тіла), так і духовну (відділення, або відчуження від Бога). Коли люди відкидають Євангеліє, вони залишаються духовно мертвими. І коли вони увійдуть у вічність самі, без Христа, на них чекатиме “друга смерть” (Об. 20:14). Це вічне відділення від Бога і складає саму суть пекла. Тож, коли Павло сказав, що Бог Ісуса “учинив за нас гріхом”, то мав на увазі те, що Бог віднісся до Свого безгрішного Сина, як до грішника. І тому віддав Його на фізичну смерть та “пекельну ізоляцію” (друга смерть). В Гал. 3:13 Павло висловив цю ж саму істину, коли писав: “Христос відкупив нас від прокляття Закону, ставши прокляттям за нас, бо написано: Проклятий усякий, хто висить на дереві”.

ÆÅÐÒÂÀ ÏÐÈÍÅÑÅÍÀ ÇÀ ÍÀÑ Пам’ятаючи про це, давайте знову повернемося до Гетсиманії. Там ми бачимо Ісуса “обгорненого сумом смертельним” (Мт. 26:38). Страшні муки охопили Його. Раніше Він часто проводив вечори в тривалих розмовах зі Своїм Батьком, отримуючи силу та підбадьорення. Але тієї ночі все було по)іншому. Три рази Ісус піднімався з колін, щоб знайти Своїх учнів, бо молитва вже не приносила заспокоєння Його душі. Навпаки, Він відчував, що Небесний Батько починає закривати від Нього Своє Лице. То була “чаша”, яка жахала Христа (Мт. 26:39). Звісно, відчуваючи підтримку Отця, Йому було б набагато легше перетерпіти фізичний біль та смерть. Лука повідомляє лише про третю молитву нашого Господа, але додає одну деталь, про яку не згадують 5

інші євангелісти: “І Ангел із неба з’явився до Нього, і додавав Йому сили. А як був у смертельній тривозі, ще пильніше Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю” (Лк. 22:43). Зауважте, що Ангел спустився з неба і зміцнив Христа лише для того, щоб Його муки стали ще жорсткішими. З одного боку, ангел, буцімто, допоміг Ісусу, бо своїм появленням дав зрозуміти, що духовні створіння на небі, хоча Бог й відвернувся від Нього, затамувавши подих, з подивом споглядають за Ним. З іншого боку, появлення Ангола посилило страждання Христа, – можливо, тому, що Його душа ще більш впевнилась: Бог дійсно закрив від Нього Своє лице. Адже замість того, щоб промовити прямо до Нього, Отець послав одного зі Своїх посланців. Таким чином, Ісус почав відчувати пекельні страждання ізоляції від Бога. 6

Так, це був Його, Христа вибір зазнати весь біль і ганьбу, які чекала на Нього без використання Його власної божественної сили, без втішення від Святого Духа, без підтримки Свого Небесного Батька. Чотирнадцять годин по тому, майже після шести годин перебування на хресті, духовні страждання Спасителя дістали свого апогею і вирвались із криком: “Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?” (Мк. 15:34). Скуштувавши виноградного оцту від римського воїна, Ісус зрозумів, що випив чашу Божого гніву до дна, і з Його вуст вирвався останній вигук. Тріумфальний вигук: “Звершилось!” Тепер Христу залишилося лише померти фізично: “Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!” (Лк. 23:46). “І, голову схиливши, віддав Свого духа”(Ів. 19:30). Розмірковуючи над цією сценою, неможливо не

подумати про те, який тільки біль відчували Отець й Святий Дух, коли споглядали за тим, як Бог)Син, один з трьох Лиць вічної Трійці, страждає і вмирає на хресті. Самотній й усіма покинутий. Можна лише уявити, як Їм хотілося простягнути до Нього руку й сказати: “Ми тут, з Тобою”. Але заради нашого викуплення необхідно було, щоб Син, ставши представником людського роду, витримав найсуворіші випробування і не згрішив, та зазнав смерті в усій її жахливості. Яка неймовірна любов!

Щоб викупити нас, необхідно було, щоб Син витримав найсуворіші випробування і не згрішив, та зазнав смерті в усій її жахливості.

ÑÀÒÀÍÀ ÏÎÑÅÐÅÄ ÒÅÌÐßÂÈ

оловний ворог Бога, сатана, також приклав руку, щоб додати Ісусу страждань в Гетсиманії. Один з найбільш величних Божих створінь – Люципер ще в передісторичні часи підняв проти Бога небес бунт. Біблія не оговорює деталі, але таємничі пісні “на честь” вавілонського царя в Іс. 14 і царя Тирського в Єз. 28 – це, скоріше за все, завуальоване посилання на падіння “князя темряви”, який маніпулював тими царями заради своїх лиховісних цілей. Без сумніву, цей “князь” ненавидів Ісуса, бо знав про подвійну ціль Його місії: спасти “людей Своїх від їхніх гріхів” (Мт. 1:21), та “знищити справи диявола” (1 Ів. 3:8). 7

ÕÐÅÑÒ ÁÓÂ ÍÅÁÅÇÏÅ×ÍÈÌ ÄËß ÑÀÒÀÍÈ Я не думаю, що диявол та його демони раділи, коли Ісуса прибивали цвяхами до хреста. Авжеж, вони хотіли, щоб Він помер, але не через розп’яття, бо знали, що цим Христос принесе плату за гріх і зруйнує силу смерті. Князь темряви неодмінно стояв “поза” царем Іродом, коли той наказав повбивати у Віфлеємі всіх малюків (Мт. 2:16). Цілком можливо, що він також намагався знищити Ісуса і в Гетсиманії, коли внутрішнє боріння Божого Сина так посилилось, що “піт Його став, немов каплі крови” (Лк. 22:44). Та, здається, найбільших зусиль ворог Бога доклав до того (і це він робив неодноразово), щоб утримати Христа від принесення досконалої жертви. Це стало зрозумілим ще тоді, коли Божий Син і сатана, згідно Божого плану, зустрілись у “двобої” посеред 8

пустелі. Зобразивши хрещення Ісуса, Марк доповідає: “І зараз повів Його Дух у пустиню. І Він був сорок днів у пустині, випробовуваний від сатани” (Мк. 1:12, 13).

ÍÀÌÀÃÀÍÍß ÑÀÒÀÍÈ ÇÀÂÀÄÈÒÈ ÏÐÈÍÅÑÅÍÍÞ ÄÎÑÊÎÍÀËÎ¯ ÆÅÐÒÂÈ Перша спокуса відбулась, як читаємо, під час перебування Ісуса в пустелі протягом сорока днів. Сатана знав, що Христос надзвичайно зголоднів, тому, й підійшов до Нього з такими словами: “Коли Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібами!” (Мт. 4:3). Сатана не шкодував сили, аби примусити Божого Сина використати Свою владу всупереч волі Отця. Ісус же відповів йому, процитувавши Повт. 8:3, – “Не хлібом самим

живе людина, але всім тим, що виходить із уст Господніх…” У Повторенні Закону Мойсей нагадує ізраїльтянам, як Бог змирив їх, позбавивши можливості самим здобувати їжу, й поставивши їх життя у залежність від манни. Цим Господь вчив людей покладатись більше на Нього, аніж на свої зусилля. Тож, Ісус вбачав у голоді волю Батька й не хотів його втамовувати, беручи ситуацію під Свій контроль. Христос відмовився від свавільного використання Своєї сили, як Бога, щоб мати можливість жити, як проста смертна (тобто слабка й немічна) людина. Лише у цьому випадку Він міг так само, як і ми, пройти через усі випробування життя. Тож, Ісус не захотів зрадити Своєму призначенню, використанням чуда для тамування голоду. Наступна спроба сатани – зруйнувати місію Христа – виявилась більш зухвалою. Чи

то надприродним способом, чи то у видінні, диявол переніс Ісуса до найвищого місця храмової споруди, – можливо, туди, де стіна виходила до обриву Кедронської долини. Запропонувавши Христу стрибнути униз (близько 150 метрів висоти), він процитував Пс. 90:10)12, – “Бо Своїм Анголам Він накаже про тебе.., на руках вони будуть носити тебе, щоб не вдарив об камінь своєї ноги”. Спокуса сатани, скоріш за все, полягала у тому, що видовище рятуючих Ісуса Анголів вразить натовпи людей, які вешталися навколо храму, і ті відразу ж приймуть Його, як обіцяного Месію. Та Христос відповідає цитатою з Повт. 6:16, – “Не будете спокушати Господа, Бога вашого”. Третя спроба диявола втримати Ісуса від хреста була ще більш зухвалою та наглою. З висоти гори (теж, можливо, за допомогою надприродної сили або у видінні), диявол 9

показав Христу усі царства світу й запевнив, що відмовиться від володарювання в Його користь лише за однієї умови: Божий Син має вклонитися йому навколішках. Мабуть, сатана мав на увазі принцип “ціль виправдовує засоби”. Лише один акт поклоніння йому, і Христос відразу б досяг Своєї мети, вирвавши з “лап” диявола усі царства, над якими той панував, як “князь світу” (Ів. 12:31; 14:30; 16:11). Ісус не заперечував претензії сатани, але спокійно відхилив його пропозицію, бо знав, що зло ніколи не перемагається тим же злом. Тож, Він прогнав від Себе диявола, процитувавши Писання: “Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!” (Лк. 4:8; Повт. 6:13). Лука повідомляє, що “диявол, скінчивши все цеє спокушування, відійшов від Нього до часу” (Лк. 4:13). У цьому “двобої” він зазнав цілковитої поразки, тож, тимчасово відступився від 10

Христа. Та не було жодного сумніву в тому, що при першій же нагоді він спокушатиме Ісуса досягти Своєї мети без того, щоб піти на хрест.

ÄÈßÂÎË ÏÐÎÌÎÂËßª ×ÅÐÅÇ ÁËÈÇÜÊÎÃÎ ÄÐÓÃÀ ²ÑÓÑÀ У Мт. 16:13)28 записана бесіда, яка знову зображує спробу сатани якось подіяти на Христа, на цей раз через Його близького друга. Це відбулося наприкінці трьохрічного привселюдного служіння Ісуса. Петро, вірний учень тільки)но зробив величне сповідання віри: “Ти Христос, Син Бога Живого!” (Мт. 16:16). За це Ісус похвалив його. Але коли почав “виказувати Своїм учням, що Він мусить іти до Єрусалиму, і постраждати багато... і вбитому бути, і воскреснути третього дня”(Мт. 16:21), Петро жахнувся, – як може

живий Бог дозволити, щоб з Його безгрішним Сином сталося таке лихо? Тож, “відвівши Його, Петро став Йому докоряти й казати: Змилуйся, Господи, – такого Тобі хай не буде!” (Мт. 16:22). Я впевнений, що цей учень хотів лише добра, бо любив Ісуса. Він вірив, що його Вчитель є обіцяний Богом Месія, – цар, який незабаром має встановити Своє царство на Землі. Тож, він, мабуть, був щиро здивований, почувши жорстку відповідь Христа: “Відступися від Мене, сатано, ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське!” (Мт. 16:23). Який неймовірний контраст із тим, що сталося кілька хвилин тому. Ісус вже не хвалить учня. Навпаки, майже гнівно дорікає йому, навіть звертається до нього, як до сатани. Сам того не усвідомлюючи, Петро став інструментом в руках диявола, який будь)що намагався відвернути Ісуса від хреста.

Â²ÉÍÀ Â²Ê²Â Життя Ісуса на Землі від народження до смерті на хресті – було війною з дияволом, вирішальною битвою віків. Не забувайте, що головною метою приходу Христа було “знищити справи диявола” (1Ів. 3:8). І Він не недооцінював Свого ворога. Тричі впродовж останнього тижня Свого земного життя Ісус посилався на сатану, як на “князя світу цього” (Ів. 12:31; 14:30; 16:11). При цьому Він використовував грецьке слово “архон”, яким часто титулували найвищих посадових осіб регіону чи нації взагалі. Христос розумів, що має справу з беззаперечним “ватажком” величезної армії падших духів. Сатана дійсно був лідером царства зла, що прямо протистояло Божому Царству. Зі своїми демонами він перетворив прекрасне творіння Боже в пройнятий гріхом божевільний світ. Саме тому стихійні лиха можуть 11

знищити тисячі невинних дітей і не торкнутись негідників. Ми живемо в світі, де життя більш)менш пристойних людей сповнене стражданнями та розчаруваннями, в той час, як мерзотники можуть похвалитися здоров’ям та успіхом. Це світ, де добрі люди нерідко стають жертвами покидьків. Все це лише тому, що сатана поки що залишається “богом цього віку” (2 Кор. 4:4). Таким чином, Гетсиманія зображає страшенні, величезні масштаби Христових страждань в “битві богів”. Ісус прийшов, щоб “знищити справи диявола”, і Його муки в саду виявили вирішальну, найважливішу фазу цієї війни з “князем темряви”. Народившись у цьому світі, Пан над панами ступив на територію, окуповану дияволом та його “арміями”. Тому апостол Іван писав, “що ввесь світ лежить у злі” (1 Ів. 5:19).1 1 Â àíãë. Á³áë³¿ “ï³ä êîíòðîëåì äèÿâîëà” (ïðèì. ïåðåêëàäà÷à).

На пагорбах Галілеї, на вулицях Єрусалиму і, нарешті, серед оливкових дерев Гетсиманії Цар царів прийняв бій з усіма духами зла.

Пан над панами сту* пив на територію, окуповану дияволом та його “арміями” На життєвому шляху Христа зустрічались й ті, хто намагалися поставити Його “по інший бік барикади”. Однак, коли хтось почав звинувачувати Ісуса, що при вигнанні демонів Він користується силою Веельзевула, наш Господь відповів: “ І коли сатана сатану виганяє, то ділиться супроти себе; як же втримається царство його?.. А коли ж Духом Божим вигоню Я демонів, то настало для вас Царство Боже. Або як то хто може вдертися в дім дужого, та пограбувати добро його, якщо перше не зв’яже дужого?” (Мт. 12:26)29).

Зв’язуючи “дужого” (сатану), Христос застосовував Свою владу над дияволом та його царством. Стражданнями в Гетсіманії, та смертю на хресті Христос зробив можливою відповідь на молитву “нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі” (Мт. 6:10). Коли Ісус зцілював хворих, виганяв демонів та воскрешав мертвих, тим Він демонстрував, що ступив на територію сатани, і що Його сила і влада перевершує всі сили зла. Своєю смертю на хресті та воскресінням Він “зв’язав” би ворога, і диявол знав про це. Тож, він максимально посилив свої нападки, коли наблизилась фатальна, вирішальна година. Можливо, сатана зробив свій “внесок” і в те, щоб серце Ісуса в останній тиждень Його земного служіння було сповнене невимовним жахом. Саме цей жах став причиною

Його вигуку: “ Затривожена зараз душа Моя. І що Я повім? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю... Прослав, Отче, Ім’я Своє!” (Ів. 12:27, 28) З тієї причини, що Ісус відмовився від свавільного використання Божественних атрибутів (якостей), відчуття тривоги та страху могли охопити Його з тією ж силою, що й нас. Та як би Христос не жахався брати на Себе усе прокляття гріха, Він навіть думки не припускав, щоб повернути назад. Однак, в той момент Він конче потребував від Свого Батька якоїсь відповіді, тому, з благанням звернувся до Нього: “Прослав, Отче, Ім’я Своє!”, і Бог милостиво відповів: “І прославив, і знову прославлю!” (Ів. 12:28). Після чого Ісус тріумфально промовив: “Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде вигнаний звідси тепер” (Ів. 12:31). 13

Що ж мав на увазі Христос, коли, говорячи про поразку сатани, використав слово “тепер”? Це ж очевидно, що Його агонія в ту ніч в Гетсиманії і Його страждання на хресті аж ніяк не виглядали перемогою над Ворогом. Та й після того, протягом 20 років сатана залишався досить активним, і апостол Павло недарма називає його “богом цього віку”(2 Кор. 4:4). П’ятнадцять років проминуло, і диявол продовжував “шкірити зуби”, про що писав Петро: “Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого” (1 Пет. 5:8). А тридцять років після того, як Петро написав свої листи, апостол Іван заявив, що “ввесь світ лежить у злі” (1 Ів. 5:19).2 Без сумніву, сатана аж ніяк не здається вигнаним з Землі і до цього часу залишається могутнім супротивником. Та Ісус не помилився. Завдяки 2 Äèâ. âèíîñêó 1.

Його стражданням і смерті Він наніс смертельного удару сатані та його послідовникам. Своїм воскресінням Ісус формально засвідчив, що їх кінцева поразка неминуча. Вони добре знали, що після того, як Ісус промовив: “Звершилось!” і віддав Свого духа, Він вніс повну плату за гріхи цілого світу. Ось чому демони “тремтять”, коли згадують Бога (Як. 2:19).

Коли Ісус промовив: “Звершилось!” і віддав Свого Духа, Він вніс повну плату за гріхи цілого світу. Тепер сатана вже не має сили завдати вічної шкоди тим, хто у Христі. Цей факт відобразився в словах Павла, коли він писав: “І вас, що мертві були в гріхах... Він оживив разом із Ним, простивши усі гріхи,

знищивши рукописання на нас, що наказами було проти нас, Він із середини взяв його та й прибив його на хресті, роззброївши влади й начальства, сміливо їх вивів на посміховисько, перемігши їх на хресті!” (Кол. 2:13)15). Павло зобразив Ісуса, як могутнього Переможця, Який “сходить” подібно тому, як генерал, щоб продемонструвати свою перемогу, на очах усіх веде вулицями ворогів, – неозброєних, в кайданах. Реальність цієї перемоги поки що не явлена в повній мірі. Цей день попереду. Але сили темряви знають, що наближається час, коли смерть буде “поглинута перемогою (1Кор. 15:54), і диявол буде “укинений в озеро огняне та сірчане” (Об. 20:10). Тому, не дивно, що сатана робив усе можливе, аби зашкодити Ісусу виконати Свою місію: прийняти смерть на хресті.

Ó×Í² ÕÐÈÑÒÀ ÏÎÑÅÐÅÄ ÒÅÌÐßÂÈ

осить важливо для нас уважно розглянути те, як дванадцять учнів нашого Господа мимоволі стали інструментом в руках сатани в його війні проти Ісуса. Слушно припустити, що у диявола було, принаймні, дві причини для “проведення роботи” над друзями Христа. По)перше, сатана відчайдушно намагався довести Ісусу, що такі жалюгідні створіння, як люди, взагалі не варті того, щоб здійснити заради них те, що Він запланував. По)друге, він так ненавидів Ісуса, що, навіть у тому випадку, коли б Божий Син і досяг Своєї мети, просто хотів боляче дошкулити Йому, додати якнайбільше страждань та ганьби на Його шляху до хреста. 15

Треба зауважити, що саме через смерть на хресті, а не через фізичні та психологічні страждання перед розп’яттям Ісус сплатив ціну за наш гріх. Бог не був і не є “садистом”, Який би вимагав від Сина перетерпіти усі можливі муки до останньої “граммини”, на які, до речі, заслуговували ми – грішники. Страждання та ганьба, що Ісус зазнав на шляху до хреста – результат того, що Бог лише дозволив дияволу вчинити Своєму Синові найстрашніше зло, на яке був тільки здатний той в свої ворожості проти Нього. Це пояснює, чому Ісус в момент арешту промовив, звертаючись до загону воїнів: “Та це ваша година тепер, і влада темряви” (Лк. 22:53). І тепер ми прослідкуємо події тієї ночі у хронологічному порядку.

ÁÀÉÄÓÆ²ÑÒÜ ÏÅÒÐÀ, ßÊÎÂÀ É ²ÂÀÍÀ Ісус дістався Гетсиманського саду десь за годину до 16

опівночі. Спочатку він наказав восьми учням присісти й молитись. Потім узяв з собою Петра, Якова й Івана і подався в глиб саду. “Залишіться тут, і попильнуйте зо Мною” – попросив Він їх (Мт. 26:38). Після чого, відійшовши на деяку відстань, припав до землі й молився. Та коли Ісус повернувся до трьох учні, то виявив, що ті сплять. Можна відчути гіркий біль в Його словах: “Отак, не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною? Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу” (Мт. 26:40, 41). Ісус знав, що ось)ось настане хвилина, коли учні будуть випробуванні на те, щоб залишити свого Вчителя і втекти. Той факт, що Христос тричі повторив те ж саме, тобто молився, повертався до учнів і промовляв до них, чітко вказувало: має відбутися щось надзвичайне. Зазвичай, Він Ісус провести цілі години, спілкуючись зі Своїм Отцем, але зараз Він гостро

потребував підтримки від учнів. Найкращим поясненням цього може бути лише те, що Христос вже відчував, як Батько закриває від Нього Своє лице. Ісус, Який відмовився від Своєї слави як Бога і став одним з нас, був глибоко стривожений тим, що має пройти цей страшний шлях самотнім. Він був змушений йти назустріч тому, що на Нього чекало з тим емоціональним складом, тілесною структурою і з тією уразливістю щодо болю, як і кожен з нас (тільки у менш важких випробуваннях). Що ж стосується сну учнів Ісуса, то їх, здається, можна зрозуміти, – дійсно, то був надзвичайно виснажливий для них день. Тому, коли було майже опівночі, вони й поснули. Але, все ж таки, вони б мали усвідомити, що відбувається щось незвичне і жахливе, – їх Вчитель потерпає від агонізуючих страждань. Учні були друзями Христа й очікувалось, що вони, якщо буде потреба,

стануть з Ним разом пліч)о) пліч. Все це вказувало на відсутність справжнього співчуття з боку учнів, що завдало нашому Спасителю ще більшого болю.

ÇÐÀÄÀ ÞÄÈ Ім’я “Юда Іскаріот” стало синонімом слову “зрада”. Це був учень, який привів до Ісуса Його ворогів та ще й “ідентифікував” свого Вчителя поцілунком. Христос вибрав Юду одним з Дванадцяти, то ж, мабуть, вбачав в ньому деякі якості, які ніяк не відрізняли його від інших учнів. Ісус, навіть, виказав йому шану, зробивши “скарбником” їхнього невеличкого гурту. Він також посилав Юду разом з іншими i одинадцятьма, яким “владу... дав над нечистими духами, щоб їх виганяли вони, і щоб уздоровляли всіляку недугу та неміч всіляку” (Мт.10:1). Та ця людина, яка, здавалось, мала неабиякий потенціал для служіння Царству Христа, 17

свідомо стала інструментом в руках ворога. Коли Юда зрозумів, що Ісус не збирається встановлювати так довго очікуване Царство, то, мабуть, озлобився й почав красти гроші із “скриньки” учнів (Ів. 12:6). Ісус чудово знав про те, і ще задовго до жахливого вчинку Юди, вже був готовий до його зради. Ісус, навіть (ще раніше) назвав Юду дияволом (Ів. 6:70), але зробив це таким чином, щоб ніхто не здогадався про кого йде мова. Раннього вечора останнього четверга Ісус прямо заявив, що дуже скоро один з Дванадцяти зрадить Його. А ще сказав, що зрадник зробить з Ним те саме, що учинив з Давидом колись його близький приятель. І процитував Пс. 40:10, – “Приятель... що мій хліб споживав, підняв проти мене п’яту!” (Ів. 13:18). Того ж вечора, коли Ісус святкував з учнями Паску, то з честю посадив Юду ліворуч від Себе, а Івана праворуч, – 18

це пояснює, чому решта з дванадцяти не могла підслухати їхню розмову утрьох. Незабаром після того, як всі почали їсти, Ісус лише одному Івану вказав на зрадника, умокнувши в блюдо Юди маленький шматочок хліба. Ця люб’язність могла бути сприйнята іншими, як звичайний жест любові у відповідь на якусь особливу послугу. Я впевнений, що той шматочок був закликом любові, – останнім ніжним благанням Ісуса розкаятися. Мабуть, в ту мить Юду огорнула хвиля емоцій, та він вже зробив своє серце настільки жорстким, що зміг заглушити усі добрі інстинкти й побудження відкрити зло, яке полонило його душу. І лише після того, як Юда залишив верхню кімнату, відрізавши для себе шлях назад, Ісус назвав його “призначеним на загибель” (Ів. 17:12). Юда аж ніяк не був невинною жертвою Божого

“призначення” стати зрадником. Він ніс повну відповідальність за свої рішення. Якби він вчинив інакше, якби щирим серцем зважив на завуальоване попередження Ісуса, то слова Давида з Пс. 40:10 так і залишилися б особистим досвідом царя. Вони б не мали тоді ще якогось іншого прикладання.

Юда не був невинною жертвою Божого “призначення” стати зрадником. Він ніс повну відповідальність за свої рішення. Що стосується провіщання Ісуса про те, що один з Дванадцяти Його зрадить, то не треба забувати, що подібні пророцтва нерідко залишали майбутнє “відкритим”. Наприклад, за наказом Бога Йона передрік жителям Ніневії, що “Ще

сорок день, – і Ніневія буде зруйнована!” (Йона 3:4). Текст передає нам лише ці слова, – ніякого заклику розкаятись і обіцянки, що Бог за це змилується. Та коли “побачив Бог їхні вчинки, що звернули зо своєї злої дороги, і пожалу) вав Бог щодо того лиха, про яке говорив, що їм учинить, і не вчинив” (Йона 3:10). А Єзекія зі свого досвіду може запропонувати іншу ілюстрацію. Ісая звернувся до нього з такими словами: “Так сказав Господь: Заряди своїм домом, бо ти вмреш, а не видужаєш” (2 Цар. 20:1). В словах пророка не було жодного натяку на те, що його проголошення може бути хоча б чимось зумовлене. Та коли цар молився та плакав, Господь зупинив Ісаю ще до того, як той вийшов з палацу і звелів повернутися до царя з доброю звісткою: Він почув молитву хворого і дарує йому ще 15 років життя (2 Цар. 5, 6). Подібні Божі проголошення в Біблії – це 19

попередження про те, що відбудеться з окремими людьми чи з усією нацією, якщо вона не відступиться від свого теперішнього курсу дій. Бог бачить серце і коли дає таке попередження, то знає що криється в ньому. Якщо Він бачить в серці якісь зміни, то анулює кару, яку проголосив. Таким чином, справа не в передбаченні Бога. Бог знав що криється в серці Юди й знав, до чого це призведе. Та це передбачення ніяк не спрямовувало дії Юди й не обмежувало його волю. Якби цей учень передумав, сповідав свій гріх і шукав прощення, Бог передбачив би це й дозволив би Юді залишитись одним із стовпів Церкви. Саме так працює з людськими серцями Бог. Він нікого не робить безпомічним пішаком на шаховій дошці долі. Навпаки, “...вам довго) терпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі наверну) лися до каяття” (2 Пет. 3:9). Як ми вже бачили, ця взаємодія божественної та 20

людської волі була доведена ще у Старому Заповіті. Через пророка Ієремію Господь сказав: “Я часом кажу про народ та про царство, щоб вирвати його, і щоб розбити та вигубити, та коли цей народ, що про нього казав Я, повернеться від свого зла, то пожалую Я щодо того зла, яке думав чинити йому” (Єр. 18:7, 8). Тому, Юда став “призначеним на загибель” не тому, що до того вів його Бог. Ця доля була вибрана ним самим. Також треба с уважністю віднестись до тієї неабиякої ролі, яку в цьому сумному “сценарії” зіграв сатана. Ще раніше ми загадували про те, як Ісус обмакнув хліб в блюді Юди, що було знаком особливої пошани до нього. І апостол Іван повідомляє, що в той самий момент, “за тим же куском тоді в нього ввійшов сатана”. Диявол зміг це зробити, тому що Юда, спланувавши зраду, і відкрив вже для цього двері свого серця. Нема жодного сумніву

в тому, що сатана суттєво вплинув на рішення Юди, бо сподівався, що такий жахливий вчинок одного з учнів зламає дух Христа і Той, можливо, вирішить, що люди аж ніяк не варті тієї ціни, яку Йому було потрібно принести за їх викуплення. В одному, принаймні, ми можемо бути впевненими: сатана розумів, що темрява “зради” може зробити набагато важчим той тягар страждань, який Христос звалив на Свої плечі. Бути зрадженим тим, кого любив, кому довіряв і з ким ділився найпотаємнішим, – одне з найнестерпніших відчуттів, що розбиває серце. Ви можете відчути пульс подібних страждань в словах Давида: “Навіть приятель мій, на якого надіявся я, що мій хліб споживав, підняв проти мене п’яту!” (Пс. 40:10). Це був його, сатани, час, – якщо він і не зможе відвернути Ісуса від хреста, то, хоча б, додасть йому максимум болі та ганьби.

Сатана знав, що темрява “зради” може зробити набагато важчим той тягар страждань, який Христос звалив на Свої плечі.

ÑÒÐÀÕ ÐÅØÒÈ Ó×Í²Â Що ще додало до страждань Ісуса, так це те, що всі учні кинули його. За Матвієм, коли Ісуса заарештували в Гетсиманії, “усі учні тоді залишили Його й повтікали” (Мт. 26:56). Ісус попереджав їх про це що по дорозі із горниці до Гетсиманського саду: “Усі ви через Мене спокуситеся ночі цієї” (Мт. 26:31). Але замість того, щоб зі смиренням сприйняти це попередження, Петро зреагував самовпевнено і майже зухвало. Як хвалько почав запевняти, що готовий залишитися з Ісусом навіть під загрозою смерті. “Так 21

сказали й усі учні” (Мт. 26:35). Та в критичний момент вони “залишили Його й повтікали” (Мт. 26:56). Поміркуйте лише над тим, як почувався Ісус, коли всі друзі кинули Його саме в той момент, коли тілесна природа нашого Спасителя найбільш потребувала підтримки й підбадьорення! Він тільки)но, коли молився в Гетсиманії, відчув, що Отець закрив від Нього Своє лице, – Бог змушений був це зробити, щоб Ісус став за нас “гріхом” (2 Кор. 5:21). І тепер, коли всі учні повтікали, наш Спаситель втратив навіть людську підтримку. Я дуже добре пам’ятаю один випадок, який вказує на те, як багато може значити підтримка друзів, коли смерть дивиться у вічі. Якось я провів деякий час з перестарілим одиноким чоловіком. Ми мали бесіду, молились, тощо. Я вже хотів був залишити його з наміром повернутись пізніше (бо знав, що у того немає ніякої родини), але 22

старий не бажав залишатися один і, ворухнувши пальцем, дав знак, щоб я підійшов до ліжка. Я не зміг залишити його й на мить. Заспокоївшись, він дуже швидко спочив в Ісусові. Відчувати перед лицем смерті чиюсь присутність – одна з найсильніших потреб людини. Але в той страшний час Ісус зрозумів, що пройде жахливий шлях до хреста, до самого останнього подиху повністю самотнім, – ні Батька поруч, ні учнів. Ось яким чином сатана спромігся зробити ще важкішим тягар болі та страждань, який Ісус звалив на Свої плечі.

ÇÐÅ×ÅÍÍß ÏÅÒÐÀ Петро – учень, який біля Кесарії Полипової так піднесено сповідав, що Ісус – “Христос, Син Бога Живого” (Мт.16:16), також додав до нестерпних страждань нашого Спасителя. Ще раніше, коли він зухвало заявив про свою “мужність”,

Ісус попередив його: “Поправді кажу тобі, що сьогодні, цієї ось ночі, перше ніж заспіває півень двічі, відречешся ти тричі від Мене!” (Мк.14:30). І коли Христа заарештували, Петро, не зважаючи на всю свою браваду, втік, як і решта учнів. Звісно, він не залишив Вчителя повністю. Зберігаючи безпечну дистанцію (щоб його не схопили, як учня Ісуса), Петро слідкував за усією процесією позаду “до середини двору первосвященика” (Мк. 14:54). Там він знову намагався приховати свою “ідентичність” та, здається, чимось відрізнявся від ворогів Ісуса, бо тричі в швидкій послідовності був змушений відхрещуватися від звинувачень, що він є один з послідовників Господа. Кожного разу він заперечував будь)який зв’язок з Ісусом, – на третій раз навіть “став клястись та божитись: “Не знаю Цього Чоловіка, про Якого говорите ви!” (Мк.14:71).

“І зараз, як іще говорив він, півень заспівав. І Господь обернувся й подививсь на Петра. А Петро згадав слово Господнє, як сказав Він йому... І, вийшовши звідти, він гірко заплакав!” (Лк. 22:60)62) – такими словами закінчує роз) повідь про зречення Петра Лука. Я часто запитував себе, що ж тоді Петро побачив в очах Ісуса? І впевнений, що не було в них льодяного гніву та холодного презирства, мабуть це було розчарування. Але ще, я вірю, в очах Христа на фоні невимовного болю світився океан любові. Це – розбило серце Петра, і він гірко заплакав. Лука повідомляє, що коли Ісус заздалегідь попередив свого занадто самовпевненого друга про зречення, то сказав такі слова: “Симоне, Симоне, ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю. Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!” (Лк. 22:31, 32). Випробування 23

від сатани були настільки інтенсивними, що порівнюються з енергійним трясінням решета з метою відділити зерно від полови. І все тому, що тоді дійсно настала “влада темряви” (Лк.22:53). Бог дозволив, щоб у диявола були розв’язані руки. Сміливість Петра щезла, як і не було, і він учинив те, чого не бачив навіть у самих моторошних снах. Та молитва Ісуса була почута Богом, бо віру цей учень не втратив. Він ніколи не сумнівався у тому, що Ісус – Месія, Божий Син. Він розкаявся і пізніше його авторитет серед учнів було відновлено (Ів. 21:15)19). Коли в день П’ятидесятниці народилась Церква, Петро став безстрашним та впливовим проповідником (Дії 2:1)41) і визнаним лідером апостольського служіння серед євреїв. Також він написав два листи, які увійшли до книг Нового Заповіту. Пізніше Петро зазнав жорстких 24

переслідувань за віру і скінчив життя, як мученик.

Диявол зміг використати Петра як інструмент, щоб збільшити страждання та біль Христа на шляху до Голгофи, та не зміг зруйнувати його віру.

ÂÎÐÎÃÈ ÕÐÈÑÒÀ ÏÎÑÅÐÅÄ ÒÅÌÐßÂÈ

ороги Ісуса також додали до страждань нашого Спасителя в Гетсиманії, що, між іншим, й не дивно. Зрештою, на то вони й є вороги. І все ж таки, не потрібно дивитись на їх вчинки, як на щось від них “невід’ємне” і ставити на них хрест. Так, з їх руки Ісус

згодом прийняв смерть, але вони також були людьми, яких Він палко любив. Десь з опівночі до восьмої години ранку Ісуса допитував цілий ряд судів, які дозволяли відносно Нього усіляке приниження й фізичне знущання. Можливо, сатана сподівався, що такі жахливі вчинки тих, кого Христос прийшов врятувати від гріхів, так сильно на Нього вплинуть, що примусять шукати більш легкого шляху, ніж хрест. У будь)якому випадку, можна бути впевненим, що сатана був радий у своїй ненависті та нездоланному антагонізму по відношенню до Христа додати до усіх Його страждань ще й тих знущань.

ÑÓÄÎÂÈÉ ÐÎÇÃËßÄ ÀÍÍÈ, ÊÀÉÀÔÈ ÒÀ ÑÈÍÅÄÐ²ÎÍÓ Приведення Христа до Анни було образливим і принизливим актом, бо цього первосвященика Бог не

ставив, – той не був, навіть, з роду Аарона. Свою високу посаду він отримав завдяки політичним інтригам і, пробувши на ній з 6 по 15 рік після Різдва Христова, поступився на користь одному з членів своєї родини. І тепер офіціальним первосвящеником був його зять Кайафа. Та Анна ще все зберігав свою “неофіційну” владу, і мав неабиякий вплив, бо до нього продовжували звертатися, як до первосвященика (Ів. 18:19). До Христа Анна поставився зверхньо, з презирством, вчинивши Йому незаконний допит і навіть пальцем не ворухнувши, коли один служитель з храмової охорони дав Ісусу ляпаса (Ів.19)24). Достатньо відтягнувши час, щоб зібралися усі члени синедріону (їх було 71), Анна відіслав Ісуса на більш офіціальний судовий розгляд. Синедріон був у юдеїв щось на зразок Верховного Суду і складався з головних 25

священиків, старших та книжників, що добре розумілись на єврейських законах. Головував на його засіданнях первосвященик (цього разу Карйафа). І ось Ісуса привели у цей натовп вороже настроєних людей, де Він став об’єктом брехливих свідчень лжесвідків. Там Христос був змушений споглядати за лицемірним “актом благочестя” з боку Кайафи, який в “жахливому” обуренні розірвав свій дорогий одяг і вигукнув: “Ось ви чули тепер Його богозневагу!” (Мт. 26:65). Там Він змушений був слухати, як члени синедріону, що замість законного суду учинили справжню змову, волали: “Повинен умерти!” (Мт.26:66). Там Ісус дозволив грубим воїнам плювати Йому в обличчя, бити кулаками й грали в знущальну гру “відгадай”. Зав’язавши Христу очі, вони давали Йому ляпасів і примушували “пророкувати”, хто це зробив (Мт.26:67, 68). Та Христос 26

перетерпів усе, тому що вирішив будь)що досягти Своєї мети: спасти тих самих грішників, які знущалися над Ним. Ісус ще з тексту Старого Заповіту знав, що має все те зазнати, і ця зневага лише зміцнила Його рішучість. Так, сатана міг зробити шлях Ісуса до хреста як найнестерпні) шим, та то було усе, на що він був здатний. Більшого диявол досягти не зміг.

ÑÓÄÎÂÈÉ ÐÎÇÃËßÄ Ï²ËÀÒÀ ÒÀ ²ÐÎÄÀ Хоча Синедріон і засудив Ісуса до страти, рано)вранці він знову зібрався, щоб офіціально вирішити, як цю справу подати до суду Пілата, римського правителя того регіону (Мк. 15:1; Лк. 22:2). Верховний суд євреїв не мав права нікого страчувати без дозволу Римської влади (Ів. 18:31), тому, охорона привела Ісуса до Пілата. Туди ж з’явилися зі своїми

обвинуваченнями й юдейські релігійні лідери. В якийсь момент Пілат фактично проголосив свій вердикт: “Я не знаходжу жадної провини в Цій Людині” (Лк. 23:4). Але це неймовірно розлютило змовників, які почали напучувати Пілата, що Ісус, мовляв, розповсюдив по всій Галілеї Своє надзвичайно небезпечне вчення (Лк. 23:5). Пілат зрозумів, що вскочив у халепу і, почувши, що обвинувачений із Галілеї, відправив Христа до Ірода Антипи, юдейського правителя того регіону. Так він намагався позбутися того клопоту. Ірод Антипа, після смерті свого батька, у 4 році (по Р.Х.) був призначений Римом тетрархом над Галілеєю і Переєю. Саме він, підбурений своєю дружиною Іродіядою, відтяв голову Івану Хрестителю. Як людина забобонна, він шукав Ісуса, щоб вгамувати свій внутрішній страх: чи то, часом, не воскреслий Іван

Хреститель повернувся (Лк. 9:7)9)? Побачивши Ісуса, він закидав Його запитаннями, але Спаситель не відповідав ані слова. На це “Ірод із військом своїм ізневажив Його й насміявся, зодягнувши Його в яснобілу одіж, і відіслав до Пилата Його” (Лк. 23:11). Пілат ненавидів юдейських релігійних лідерів, і йому ніяк не хотілося віддати на розп’яття Ісуса. Тому він знову засвідчив не) винність Христа (Лк. 23:14, 15), але, щоб якось вдовольнити озвірілих євреїв, наказав відшмагати обвинуваченого. Хлист, який для цього використовували, складався с кількох канчуків, на кінці яких прив’язували металеві шматки. Вони шматували шкіру Ісуса на спині, вириваючи навіть м’ясо. Пілат також дозволив воїнам задовольнити свої садистські нахили: вони натягнули на голову Христа тернового вінка, вдягнули Його в царську порфіру й “вітали” 27

наче юдейського царя. Але “вшанували” Ісуса не поцілунком у щоку, а тим, що били тростиною по голові. Нарешті Пілат наказав привести Ісуса, поставити Його перед натовпом, що вимагав пролиття крові, й сказав: “Оце Чоловік!” (Ів. 19:5). Можливо, він намагався сказати ось що: “Погляньте на цього бідолашного! Хіба він може бути для когось небезпечним? Невже ви вважаєте, що йому мало страждань?” Навіть вигляд Ісуса в закривавленому одязі та в терновому вінку на голові, з під якого текли по розбитому обличчі цівки крові, не викликав у натовпу ані граммини жалю. Їх реакцією було: “Розіпни, розіпни!” (Ів. 19:6). Пілат ще довго намагався переконати оскаженілих в люті людей, але кінець кінцем, піддався тиску і “їм видав Його, щоб розп’ясти” (Ів. 19:16). Ісус звалив на Свої закри) вавлені плечі хреста, але після ночі знущань, втрати крові від шмагання, дуже швидко 28

знесиливсь і впав під вагою деревини. Тоді, римські воїни примусили нести хрест Симона, єврея, який пішки пройшов довгий шлях від міста Кірінеї, щоб святкувати Паску.

ÃËÓÇÓÂÀÍÍß ÑÏÎÃËßÄÀ×²Â Споглядання того, як Ісус крокував до місця розп’яття, мабуть примусило сатану бити на сполох, та він ще не збирався визнавати поразку. Диявол продовжував робити все можливе, щоб завдати Христу максимум болі та страждань. Рішення Ісуса вмерти на хресті підлягло ще більшим випробуванням, коли через підбурення сатани юдейські роззяви та два розбійники (між якими Його розіп’яли) почали осипати Ісуса саркастичними репліками. Матвій пише: “А хто побіч проходив, Його лихословили та головами своїми хитали, і казали: “Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, – спаси Самого

Себе! Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста!” Так само ж і первосвященики з книжниками та старшими, насміхаючися, говорили: “Він інших спасав, – а Самого Себе не може спасти! Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зійде тепер із хреста, – і ми повіримо Йому! Покладав Він надію на Бога, – нехай Той Його тепер визволить, якщо Він угодний Йому. Бо Він говорив: “Я – Син Божий”. Також насміхалися з Нього й розбійники, що з Ним були розп’яті” (Мт. 27:39)44). Сатана був твердо впевнений, що подібні напади зломлять рішучість Христа. Ось Він висить на хресті, змучений усім тим, що зазнав протягом ночі й ранкових годин, та його ворогам цього виявилось замало! В Гетсиманії Ісус сказав, що одного Його слова було б досить, щоб Отець прислав в Його розпорядження більше, ніж дванадцять легіонів Анголів (Мт. 26:52). Бог не позбавляв Свого Сина

можливості уникнути цієї жахливої години, але Ісус не хотів зійти з хреста, – просто не міг, бо Його утримувала на ньому любов.

Бог не позбавляв Свого Сина можливості уникнути цієї жахливої години, але Ісус не хотів зійти з хреста, – просто не міг, бо Його утримувала на ньому любов. Як в Гетсиманії, так і під час судових розглядань, сатана міг додати Ісусу страждань, але він був безсилим досягти своєї головної мети. Не зміг він примусити Христа уникнути смерті на хресті, яку Йому призначив Отець, щоб сплатити ціну за наш гріх, позбавити влади смерть і забезпечити кінцеву перемогу над силами зла. 29

ÐÎÇ²ÃÍÀÂØÈ ÒÅÌÐßÂÓ

ез будь)якого перебільшення ми можемо підсумувати справу Ісуса на землі одним словом: “Перемога”. Страж) даннями в Гетсиманії Він зміг розігнати темряву, яку ми самі принесли в цей світ.

²ÑÓÑ ÑÒÐÀÆÄÀÂ ÍÀ ÕÐÅÑÒ², ßÊ ÑÏÀÑÈÒÅËÜ Коли Ісус висів на хресті, то, мабуть, аж ніяк не мав вигляд “людини успіху”. Навпаки, – побитої, скривавленої жертви. Він промовив сповнені мук слова, але з хреста не зійшов, хоча інші Його на це й провокували. Христос залишився висіти, прибитим на деревині до самої смерті. І Він висів там, як Спаситель світу (1 Ів. 4:14). Його було випробувано будь)яким 30

можливим способом і в усьому, “окрім гріха” (Євр. 4:15). Завдяки безгрішності й здатності творити чудеса, Христос продемонстрував свою владу над усіма силами зла. Він зв’язав “сильного” (Мт.12:29). Зрозуміло, що диявол все ще залишається могутнім ворогом, та вже переможеним. Тому, коли ми скоряємося перед Богом і чинимо сатані опір, то можемо примусити його втекти (Як. 4:7).

Диявол все ще залишається могутнім ворогом, та вже переможеним.

²ÑÓÑ ÂÌÅÐ ÍÀ ÕÐÅÑÒ², ßÊ ÇÀÂÎÉÎÂÍÈÊ Останні слова Ісуса на хресті були словами завойовника. Після трьох годин темряви Він з тріумфом вигукнув

“тетелестай”, що значить “звершилось”. Христос знав, що переніс пекельні страждання відлучення від Бога і повністю випив чашу Божого гніву щодо гріху. Тому, тепер Він вже міг дозволити Своєму духу залишити тіло. Павло проголосив, що Ісус “знищив рукописання... проти нас”. І потім тріумфально додає: “Він... взяв його та й прибив його на хресті, роззброївши влади й начальства, сміливо їх вивів на посміховисько, перемігши їх на хресті!” (Кол.2:13)15).

²ÑÓÑ ÂÎÑÊÐÅÑ Ç ÌÅÐÒÂÈÕ, ßÊ ÏÅÐÅÌÎÆÅÖÜ Одержавши перемогу над сатаною тим, що сплатив на хресті за наш гріх, Ісус довів Своєю перемогою – завдяки цій перемозі на хресті смерть “тримати Його не могла” (Дії 2:24). Вона втратила своє “жало” (1 Кор. 15:55).

²ÑÓÑ ÂÎÇÍ²ÑÑß ÍÀ ÍÅÁÎ, ßÊ ÒÐ²ÓÌÔÓÞ×ÈÉ ÇÀÑÒÓÏÍÈÊ Коли Ісус вознісся до неба, то з тріумфом зайняв Своє місце всесвітнього звеличення. Він “завжди живий”, щоб за нас “заступитись” (Євр. 7:25). Нам – хто примирились із Богом, довірившись Христу, гарантоване повне й остаточне спасіння через “життя Його” (Рим. 5:10). Ми живемо в проміжку між вознесінням і поверненням Ісуса. Він вже царює, та Його правління поки що не виявлене повністю. Прийде день, і кожне коліно схилиться перед Ним, щоб “кожен язик визнавав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця!” (Фил. 2:5)11) Тож, ми впевнено очікуємо того дня, знаючи, що Христос – вже Переможець. 31

ÕÒÎ ÂÁÈÂ ÕÐÈÑÒÀ?

вангеліє повідомляє, що юдейські релігійні лідери відмовились від Ісуса й примусили римського правителя Пілата віддати Його на розп’яття. Підвищення уваги в останній час до теми страждань Ісуса Христа знову відновило побоювання, що роздуми над тим, хто вбив Ісуса, можуть призвести до вибуху антисемітизму. Відповідь, однак, проста: не треба відкидати або ігнорувати історію. Треба уважно розглянути ситуацію в цілому, – Ісус був сином єврейської матері, євреями також були апостоли й переважна більшість Його перших послідовників. Перші послідовники були настільки “єврейськими”, що, фактично, обурювались і не хотіли визнати поган в Церкві за рівних. Павло, великий

апостол язичників, пишався своїм єврейським спадком і з радістю вказував на той день, коли “увесь Ізраїль спасеться” (Рим. 11:26). Немає сенсу переписувати історію. Упередженість по відношенню до євреїв лише за вчинки когось з їх пращурів така ж безглузда, як і звинувачення усіх християн за все те, що деякі обмануті “послідовники” Ісуса творили під час Хрестових Походів. Або ганьбити усіх німців за всі злочини нацизму! Якщо буквально, то до страти присудив Ісуса Пілат – правитель)поганин. А римські воїни виконали цей присуд. Та із)за своїх гріхів усі ми приклали свою руку до вбивства Христа, що теж було Божим планом нашого спасіння нас від гріхів. Тож бо, щоб отримати блаженство вічного спасіння і радіти йому, ми маємо повірити й довіритись усьому тому, що Ісус зробив для нас на хресті (Ів. 3:16; Рим. 5:8)21).

THE PASSION OF CHRIST – Christian devotional book in Ukrainian language. Translation from English by Hennadiy Nefodov. Copyright © 2005 by Radio Bible Class Ministries. Internet address: http://www.rbc.org

Мета служіння “Хліб Наш Насущний” – зробити мудрість Біблії, яка змінює життя, зрозумілою і доступною для кожної людини. Брошури серії “Духовні відкриття” презентують світу істину про Ісуса Христа через цікаві, збалансовані й доступні ресурси, що показують важливість Писання у всіх сферах життя. Всі брошури серії “Духовні відкриття” пропонуються безкоштовно для особистого читання та використання їх в малих групах і в євангелізаційному служінні. Щоб стати нашим партнером у розповсюдженні Божого Слова, натисніть опцію “Пожертвувати”. Дякуємо вам за підтримку матеріалів “Хліб Наш Насущний” і “Духовні відкриття”. Навіть маленькі пожертвування багатьох людей дають можливість місії “Хліб Наш Насущний” нести людям мудрість Біблії, яка змінює життя. Нас не фінансують і не підтримують на постійній основі будь-які релігійні групи або деномінації.

ПОЖЕРТВУВАТИ