Успіх, що призвів до провалу

ÓÑÏIÕ, ÙÎ ÏÐÈÇÂIÂ ÄÎ ÏÐÎÂÀËÓ.

Iсторiя Йони

ÇÌIÑÒ “Âäàëèé” ïðîâàë .......... 4 Óñï³õ â ïàä³íí³ ............. 6 Óâàãà äî ñåáå, áàéäóæ³ñòü äî ³íøèõ (1:1-16) ........................

6

Áîæèé â³äãóê íà íåïîñëóõ (1:17-2:10) ... 14

Ïàä³ííÿ â óñï³õó .......... 18 Âèãðàòè á³é (3:1-11) ........ 19 Ïðîãðàòè â³éíó (4:1-11) ... 25

ʳíåöü ðîçïîâ³ä³ .......... 31 Ïðîâàë ÷è óñï³õ? ......... 32

П

ро те, як досягнути успіху, написано багато. Проте, успіх та провал різними людьми розуміються по різному. Чи є абсолютний стандарт, за яким результат можна розцінювати як перемогу чи поразку? Перемогли ми чи програли, якщо перемога коштувала дуже дорого? На сторінках цієї брошури директор церковного служіння Біблійного радіокласу Білл Краудер підіймає ці питання на прикладі життя Старозаповітного пророка Йони – людини, що пережила на своєму досвіді радість поразки та гіркоту перемоги. Мартін Р. де Гаан II

“ÂÄÀËÈÉ” ÏÐÎÂÀË

Ф

ільм “Аполлон 13” оповідає про реальні події з

життя Джима Лоуєлла та його команди. Метою їхньої місії було зробити посадку на Луні та дослідити її поверхню. Однак під час польоту на борту корабля стався вибух, що поставив під загрозу життя екіпажу. Ціль змінилася. Центр управління у Хьюстоні на протязі декількох днів намагався керувати ремонтом пошкоджень, щоб не допустити загибелі трьох астронавтів на борту. Кінець кінцем екіпаж повернувся на землю, місія закінчилася благополучно. Однак це був провал: “Аполлон 13” так і не досягнув Луни. Таким чином, результат можна назвати “вдалим” провалом.

4

Те ж саме можна сказати за пророка Йону. Книга, яка носить його ім’я, показує, що всупереч численним провалам Йони Бог вдало спрямовував перебіг подій до великої перемоги. Пророцтво Йони часто розглядається як частина Старого Заповіту, в якій відображається ставлення Бога до народів світу. Сам же Йона постав у книзі далеко не в найкращому світлі. На протязі усього оповідання ми бачимо його уперте небажання приймати участь у ділі Божого милосердя. Картину посилює й те, що негативне ставлення Йони до жителів Ніневії було властиве і усьому народу. Йона та весь Ізраїль з ним, здається, раділи, що ніневітяни дійшли краю у своїй розбещеності і їхні життя висіли на волосинці. Проте, не будемо забувати, що ці люди були найзлішими ворогами Ізраїлю.

Õòî òàêèé ïðîðîê Éîíà?

Ключ 1: Ця книга змальовує служіння Йони

Книга Йони починається

Ніневії, але написана вона

зі слів: “І було слово Господнє

була для ізраїльтян, що

до Йони, Аміттаєвого сина”

ненавиділи Ніневію. Оскільки

(Йони 1:1). Йона (з

Бог застосовував Йону, щоб

єврейської – “голуб”)

викрити ненависть ізраїльтян,

названий сином Аміттаєвим

його книга зачіпає питання

(що означає “правдивий”).

міжнаціональної ворожнечі

Згідно 2 Цар. 14:25, Йона був

не менш, аніж місіонерства.

родом з Гат Гахеферу – селища, що було розташоване за три кілометри на північний схід від Назарету. Саме в цьому місці Писання приводиться й час життя Йони – під час правління царя Єровама (793 753гг. до Р.Х.). Дехто вірить, що Йона почав проповідувати у той час, коли пророк Єлисей закінчив своє служіння.

Ключ 2: Йона – не головний персонаж книги. Головний – Бог! Він говорить перше слово, і Йому належить останнє. Він керує усіма діями, показуючи свою любов до ворогів Ізраїлю. Господь Єгова, а не Йона – головне діюче лице у цьому оповіданні.

Йона – не головний персонаж книги. Головний – Бог!

Ðîçóì³ííÿ êíèãè Éîíè Щоб зрозуміти справжнє значення книги Йони, нам потрібно два ключі.

Ці ключі допоможуть нам зрозуміти головну істину Йони – про “успіх, що став провалом”.

5

ÓÑÏ²Õ Â ÏÀIJÍͲ

У

60 х роках група “Бітлз” записала стару пісню, яка називалась “Чини природно”. Назва нагадує нам, що є речі, яким не треба вчитися, – вони відбуваються природно. Для людини природно тікати від Бога. Хтось сказав, що усім нам треба вчитися слухняності, а бути неслухняними люди вміють і самі. Ховатися від Бога – природний інстинкт гріховних людських істот.

ÓÂÀÃÀ ÄÎ ÑÅÁÅ, ÁÀÉÄÓƲÑÒÜ ÄÎ ²ÍØÈÕ (ÉÎÍÀ 1:1-16) З самого початку ми бачимо, що Йона “чинить природно”, а саме – приділяє значно більше уваги дорогоцінному собі, аніж Богові чи комусь іншому. Коли Бог велить йому відправитися з 6

попереджуючою звісткою до іншого народу, впертий пророк спрямовується у протилежний бік. Придивимося до того, що відбувається у серці Йони, а також і в Божому серці.

Áàæàííÿ Áîãà (1:1,2) “І було слово Господнє до Йони: “Устань, іди до Ніневії, великого міста...”

(1:1,2а). Ніневія, заснована Німродом, була розташована на східному березі ріки Тигр й знаходилась майже на тисячу кілометрів від Самарії, столиці Північного ізраїльського царства (якби Йона проходив у день по 30 35 км, то мав би дійти туди за місяць). Це було велике місто, оточене стіною завтовшки в 15 метрів, а висотою – в 30. У ті дні Ніневія переживала часи найбільшого розквіту. “...Проповідуй проти нього, бо їхнє зло прийшло перед лице Моє” (1:2б). Зверніть особливу увагу, що це була проповідь

засудження, а не милосердя. Бог збирався судити жителів Ніневії за їхнє нечестя. Він – “Той, хто всю землю судить” (Бут. 18:25). Цього не можна забувати: хоча Бог – Спаситель, Він також і Володар світу. Будучи таким, Він послав ніневітянам звістку про суд, що прийде, але на шляху цієї звістки став Йона. Замість того щоб виповнити місію Божого глашатая, пророк вирішив уникнути її.

³äìîâà Éîíè (1:3) Куди подався Йона? “І встав Йона, щоб утекти до Таршішу з+ перед Господнього лиця” (1:3а). Відгук Йони на Боже веління був прямо протилежний відповіді Ісаї, який вигукнув: “Ось я, – пошли Ти мене!” (Іс. 6:8). Йоні було сказано встати й іти. Він так і зробив, але пішов зовсім в іншу сторону. Він спрямував в Таршіш, який знаходився в 4000 км на захід

від Іоппії, на західнім побережжі Іспанії. Пророк думав, що зможе “утекти... з перед Господнього лиця”, хоча – чи це можливо? Псалом 138 беззастережно заявляє, що від Бога не можна сховатися. Однак Йона вирішив зробити те, чого в свій час хотіли Адам та Каїн – втекти від Бога. Так він і вчинив. Чому Йона втік? Він розумів суть Божого суду, але він також пам’ятав і про Божу милість. А, як ми побачимо пізніше, пророк зовсім не палав бажанням бачити цю милість, що виливається на столицю вражої держави. Йона знав, що Бог бажає прощати грішників, що каються, і тому вважав за краще втекти, тільки б не попереджувати ніневітян про покарання, яке має прийти. Він не хотів, щоб вони уникнули покарання. Багато хто з людей намагаються виправдати вчинок Йони. Одні кажуть, що пророк злякався 7

труднощів дороги. Крім того, Ніневія була занадто велика, щоб голос однієї людини міг бути почутий. Інші стверджують, що завдання було занадто небезпечним. Жорстокість ніневітян стала приказкою, а ізраїльтяни одними з перших відчули її (Наум 3:1 5). Проте, головною причиною небажання Йони йти до громадян Ніневії була велика ненависть. Їхня ворожнеча до Ізраїля не потребувала доказів. Страшна слава безжалісних мучителів назавжди закріпилася за ними. Вони налітали на сусідні народи подібно до сарани, руйнуючи усе на своєму шляху. Для Йони піти до Ніневії значило приблизно те ж саме, що для єврея, який жив в Америці сорокових років, відправитися у Берлін й надати можливість фашистам врятуватися. Ця зненависть перекрила собою всі інші по чуття в душі Йони – і він втік. Блудний пророк пізнав ціну ненависті, і цей урок 8

дорого йому коштував. Франк Гебелейн писав: “У день, коли упередження та ненависть переповнять наші почуття та спотворять думки, Йона з приголомшуючою силою викриє нас у тому, що любові та співчування в нас вистачає лише для близьких або схожих на нас людей, а інші вивергаються геть із серця”. (“Чотири малих пророка”). Ненавидіти легше, аніж любити. Деякі з нас можуть опинитися в небезпечній близькості від того, щоб створити власну Ніневію.

Ненавидіти легше, аніж любити. Деякі з нас можуть опинитися в небезпечній близькості від того, щоб створити власну Ніневію

Можливо, жителі нашої “Ніневії” – це прибічники абортів, гомосексуалісти, політичні супротивники, сектанти або представники інших національностей. Ми повинні чесно відповісти на запитання: чи не примушують нас ці упередження, подібно до Йони, ненавидіти цих людей, або ми цілеспрямовано проявляємо до них Божу любов? Як втік Йона? Йона... зійшов до Яфи і знайшов корабля, що йшов до Таршішу, і дав заплату його, і ввійшов у нього (1:3). З Яфи до Таршішу кораблі ходили рідко, проте, Йоні “поталанило”. Він заплатив за проїзд, зійшов на борт та спрямував на захід. На цьому етапі Йона, можливо, був переконаний у своїх діях. Усе в нього виходило, обставини сприяли здійсненню. На жаль, дійсність була така, що він був зосереджений на собі набагато більше, аніж на

інших. Як легко виправдати себе, особливо якщо вітер наповнює паруса. Але обставини, подібно до вітру, швидко змінюються.

³ä÷àé êîðàáåëüíèê³â Божий відгук (вірш 4) А Господь кинув сильного вітра на море, – і знялася на морі велика буря, і вже думали, що корабель буде розбитий. Господь, що покликав Йону, тепер переслідує Свого незговірливого посланця. Згідно до тексту, Господь “кинув” вітер. В єврейській мові це яскраве слово, що означає “кинув з силою” (те ж саме слово застосовано у 1 Сам. 18:11, де Саул кидає свій спис у Давида). Це слово характеризує вітер, який обрушився на корабель з такою силою, що ледве не розбив його на тріски. Результатом Божих дій була “велика буря”. Ця фраза може нагадати нам “велику бурю”, що описана в четвертій главі Євангелія від Марка. Тоді Ісус 9

приборкав бурю, тут же Він визвав її! Цікаво також відзначити, що люди, які були слугами Божими (Йона зокрема), можуть не покорятися Йому, в той час як неживі Божі слуги (вітер та море) завжди покоряються Богові. Відгук корабельників (вірш 5а) І налякалися моряки, і кликали кожен до своїх богів, і викидали ті речі, що були на кораблі, щоб полегшити себе. Непослух Йони приніс проблеми не тільки йому самому, але й оточуючим. Корабельники постраждали, тому що опинилися поруч (подібно до сім’ї Ахана в Єг. 7). Це були звичайні трудівники, що опинилися в середні битви Йони з Богом. Яким був їхній відгук? Його можна розглядати з трьох сторін. По перше, відгук почуттів. Вони “налякалися”. Це цікаво, тому що корабельники були моряками з досвідом, які 10

ходили у дальні плавання. Вони знали, які шторми бувають у Середземному морі, тому й зрозуміли, що це незвичайний шторм. По друге, духовний відгук – вони стали кликати “кожен до своїх богів”. До цих “штормових” молитов можна було б віднестися з долею насмішки, однак факт є фактом: усі на борту молилися, окрім Йони! Будучи єдиною Божою людиною на кораблі, Йона в дійсності один поводив себе як атеїст. По третє, відгук практичний – вони “викидали ті речі, що були на кораблі, щоб полегшити себе”. Погроза смерті була така серйозна, що вони пожертвували товарами заради життя. Відгук Йони (вірш 5б) А Йона зійшов до споду корабля, і ліг, і заснув. В розпалі бурі, коли на палубі панувало сум’яття, Йона безтурботно спав! Чи можливо це? Схоже, що ніщо

його не турбувало, але ж ми знаємо, що він не мав миру з Богом. Іноді ми вважаємо, що почуття заспокоєння – це добрий покажчик того, чи правильне рішення ми приймаємо. Однак чи не може статися, що наш духовний барометр обманює нас, і мир у нашому серці зовсім не Божий? Коментатор Меррілл Юнгер пише: “Знаходячись в духовному падінні, Йона заснув. Але це не було результатом довіри та послуху Богу, як у випадку зі сном Спасителя під час шторму (Мр. 4:37 39). А навпаки – наслідком духовної бездушності й спаленного сумління”. Зусилля корабельників (вірш 6 9) І приступив до нього керівник корабля, та й сказав йому: “Чого ти спиш? Уставай, заклич до свого Бога, – може згадає цей Бог про нас, і ми не загинемо” (вірш 6). У відчаї керівник корабля розбудив Йону і закликав

його до молитви. Яка іронія: поганець просить Божу людину молитися! Випробувавши все, моряки прийшли до єдиного можливого висновку: буря – це гнів богів на когось, хто знаходиться на борту. Зверніть увагу на те, як вони вирішили покінчити з цим питанням: І сказали вони один одному: “Ідіть, і киньмо жеребки, та й пізнаємо, через кого нам оце лихо”. І кинули вони жеребки, – і впав жеребок на Йону. У давні часи люди інколи використовували кольорові камінці, щоб пізнати “волю богів”. У випадку Йони це спрацювало: жереб припав на нього. Той самий Бог, який керував бурею, направив і жереб (Пр. 16:33). І сказали до нього: “Об’яви ж нам, через що нам це лихо? Яке твоє зайняття, і звідки ти йдеш? Який твій край, і з якого ти народу?” (вірш 8). Зі швидкістю кулеметної черги на Йону посипалися 11

запитання, які зводилися, по суті, до наступного: “Хто ти такий та чому все це трапилось?” Йона відповідав: “Я єврей, і боюся я Господа, Небесного Бога, що вчинив море та суходіл” (вірш 9). Але не все, що було сказане, було правдою, чи не так? Якщо б Йона дійсно поважав Бога, він би в ту мить знаходився на путі до Ніневії, а не плив би у Таршіш. Мені здається, що коли Йона назвав Бога тим, Хто “вчинив море”, він визначив, що саме його Бог був причиною усіх ускладнень, що сталися, рівно як і те, що тільки в Бога було рішення проблеми.

Äîëÿ âèííîãî (â³ðø 10-14) І налякалися ті люди великим страхом, і сказали до нього: “Що це ти наробив?” Бо ці люди довідалися, що він утікає з+перед Господнього лиця, бо він це їм об’явив. І вони сказали до нього: “Що ми зробимо тобі, щоб утихомирилось море, 12

щоб не заливало нас?” Бо море бушувало все більше (вірш 10, 11). У вірші 10 сказано, що коли корабельники дізнались про те, що Йона біжить від Бога, вони “налякалися”. Чому? Спочатку вони боялися тільки бурі; тепер вони страшилися Бога більше, аніж стихії. Сутність страху Божого – в розумінні Його влади, в повазі до цієї влади та у відгуку на Його владу. Корабельники зробили все це, а Йона – ні! Хтось сказав, що невіруючі ніколи не виглядають краще, аніж в порівнянні з неслухняними Божими дітьми. Оскільки Йона не розкаявся, корабельники стали запитувати його, що робити, щоб море вщухло. І сказав він до них: “Візьміть мене, і киньте мене до моря, і втихомириться море перед вами; бо я знаю, що через мене оця велика буря на вас” (вірш 12). По суті, Йона сказав: “Я краще помру, аніж

послухаюсь Бога та піду проповідувати покаяння людям, яких ненавиджу”. Як трагічно! Адже він міг сказати: “Я каюся, розкайтеся й ви!”, або: “Розвертайтеся, пливемо до Ніневії”, або хоча б “Посадіть мене до човна, я попливу назад”. Ні, замість цього він начебто говорить: “Помру, але до Ніневії з Тобою не піду”. В протилежність небажанню пророка приймати участь у спасінні життів сотень тисяч людей, зверніть увагу, як поганці корабельники почали посилено гребти, щоб спасти життя його самого. Зауважте також, яку повагу вони мали до Господа, в протилежність відсутності поваги до Бога у Йони: І міцно гребли ці люди, щоб дістатися до суходолу, та не могли, бо море бушувало все більш проти них. І вони кликнули до Господа та й сказали: “О Господи, нехай же не згинемо ми за душу цього чоловіка, і не давай

на нас неповинної крови, бо Ти, Господи, чиниш, як бажаєш!” (вірш 13, 14).

Äðàìàòè÷íå çàâåðøåííÿ áóð³ (â³ðø 15, 16) І підняли вони Йону, і кинули його до моря, – і спинилося море від своєї лютості. І налякалися ці люди Господа великим страхом, і приносили Господові жертви, і складали обітниці. Коли бурхливе море раптом вщухло, серця корабельників ще більш затремтіли: тепер вони дійсно вбоялися Господа! Він не тільки підняв бурю, Він також приборкав її, коли поставлені цілі були досягнуті. Вони принесли Богу жертву та віддали обітниці присвячення Йому. Між тим Йона каменем пішов на дно, вважаючи, що і він отримав те, що хотів. Він вважав, що тепер вже точно позбавився обов‘язку виповнювати Божу волю. Чи позбавився?

13

ÁÎÆÈÉ Â²ÄÃÓÊ ÍÀ ÍÅÏÎÑËÓÕ ÉÎÍÈ (ÉÎÍÀ 1:17-2:20) Ми підійшли до розділу, завдяки якому книга Йони стала об‘єктом численних нападок. У тридцятих роках двадцятого сторіччя на слуханні справи про вбивство адвокат Кларенс Дарроу, захищаючи підсудних, сказав: “Легше повірити, що кит проковтнув Йону, аніж у те, що мої підзахисні – вбивці”. Однак, його стратегія провалилася, оскільки більшість присяжних заявили, що вірять Біблії. Клієнти Дарроу були визнані винними.

Áîæ³ ïðèãîòóâàííÿ (1:17) І призначив Господь велику рибу, щоб вона проковтнула Йону. І був Йона в середині цієї риби три дні та три ночі. Цей вірш часто був 14

об’єктом глузувань. Але він також є закликом до віри в надприродного Бога, не обмеженого природним ходом речей. Придивимося уважніше до 17 го вірша. Єврейське слово, перекладене як “призначив”, несе в собі ідею творчості. Можливо, цей кит був створений Богом спеціально для цього випадку. В оригіналі йде мова не про “великого кита”, а про “велику рибу”, хоча деякі кити цілком можуть проковтнути людину (рот у дорослого кашалота – шість метрів в довжину, п’ять метрів заввишки та три метри в ширину). Втім, текст дозволяє припустити, що це був не кит, а особливо створена Богом риба. А Йона був не просто проковтнутий цією рибою. Він пробув у її шлунку три дні та три ночі. Це важливо, оскільки в Євангелії від Матфея 12:40 Ісус не тільки визнав істинність оповідання про Йону, але й вказав на його пророче значення. Він

сказав: “Як Йона перебув у середині китовій три дні і три ночі, так перебуде три дні та три ночі й Син Людський у серці землі”.

Ìîëèòâà Éîíè (2:1-10) І молився Йона до Господа, Бога свого, з утроби тієї риби. У череві риби Йона зробив те, що робити відмовлявся, коли був на кораблі, – він заволав до Бога. Печери, хрести, ями – не найкращі місця для поклоніння, але саме там звучали найкращі з молитов! Уявіть собі, як це бути проковтнутим. А як щодо вентиляції в цій живій домовині? Однак в цьому місці Йона почав закликати до Бога. В його молитві можна виділити декілька частин: Молитва каяття (вірш 3) Я кликав з нещастя свого до Господа, – і відповідь дав Він мені, із нутра

шеолу кричав я, – і почув Ти мій голос! Йона молиться “з нещастя” (буквально – “в тісноті”), що не дивно для людини, яка знаходиться в шлунку риби.

У череві риби Йона зробив те, що робити відмовлявся, коли був на кораблі, – він заволав до Бога Зауважте, що він називає місце своєї молитви “нутром шеолу”, а не просто черевом риби. Що таке шеол? В Писанні це місце змальовується як країна темряви (Йов 10: 19 22), що знаходиться глибоко під землею (Йов 17:16). Хоча знаходження у шеолі означає відділення від Бога, Він все ж має туди доступ. В більшості випадків шеол – це світ мертвих. Чи мовиться про нього як про домовину, чи як 15

про місце перебування померлих душ, шеол – це місце смерті, а не життя. Йона прямував до Таршішу, а опинився у шеолі. Однак, всупереч його непослуху Бог почув його молитву каяття. Йона говорить Богові: “Почув Ти мій голос”. Молитва покірності (вірш 4,5) І Ти кинув мене в глибочінь, у серце моря, і потік оточив був мене. Усі хвилі Твої та буруни Твої наді мною пройшли. І сказав я: я вигнаний з+перед очей Твоїх, проте ще побачу я храм твій святий. Йона приходить до тями. Нарешті він зрозумів Божу владу. В смертельній скорботі він побачив в усьому, що робиться, руку Божу (“Ти кинув мене”, “хвилі Твої та буруни Твої”). Це Бог підняв бурю, Він використав корабельників для виконання Свого суду і їхніми руками 16

кинув Йону в глибочінь. Докази могутньої Божої присутності в життєвих обставинах можна знайти в усіх книгах Біблії. Павло, наприклад, вважав себе в’язнем Ісуса Христа, а не Риму. Йосиф бачив Божу руку в тому, як він опинився у рабстві. Йов бачив участь Бога в усіх своїх халепах. А Божий Син признавав Божу руку в своїх стражданнях. Окрім признання Божої сили та влади, Йона також звертається до Божої милості. З надією на відновлення він говорить в п’ятому вірші: “Побачу я храм Твій святий”. Молитва у біді (вірш 6, 7) Вода аж по душу мене обгорнула, безодня мене оточила, очерет обвиває кругом мою голову! Я зійшов аж до споду гори, а земля – її засуви стали за мною навіки! Та підіймеш із ями життя моє, Господи, Боже Ти мій!

Ці вірші описують страхітливу глибочину, на яку спустився Йона. Його боротьба з Богом, несамовита буря, глибоке море та жахлива риба кинули його до нутра шеолу, в місце смерті (“земля – її засуви стали за мною навіки”). Однак, навіть вважаючи, що смерть проковтнула його, Йона в своїй молитві проголошує надію: “Та підіймеш із ями життя моє, Господи, Боже Ти мій!” Він визнає покарання Боже як засіб, необхідний для поновлення, а не для руйнування. Молитва поновлення (вірш 8) Як у мені омлівала душа моя, Господа я спогадав, – і молитва моя ця до Тебе долинула, до храму святого Твого! Згасаючи, Йона почав молитися про поновлення.

Молитва сповіді (вірш 9) Ті, що тримаються марних божків, – свого Милосердного кидають. В одному з перекладів цей вірш виглядає так: “Ті, що тримаються марних божків, позбулися милості, що була для них призначена”. Йона сповідався у гріху сподівання на ідола, який не міг врятувати його. Що це був за ідол? Це було свавілля – головний з ідолів. Вклоняючись ідолу своєї особистої волі, Йона став на шлях противлення, який привів його до поразки. Тільки звернувшись до Бога з каяттям, він отримав духовну перемогу. Молитва подяки (вірш 10) А я голосною подякою принесу тобі жертву, про що присягав я, те виконаю. В цій молитві можна помітити дві особливості. Йона перестає вклонятися самому собі на олтарі 17

особистої волі. І він готовий повернутися. Як оточений дезертир, що не має де сховатися, він сідає й каже: “Принесу Тобі жертву” й “Про що присягав я, те виконаю”. Цими словами він проголошує капітуляцію й начебто говорить: “Господи, веди мене до Ніневії!”

Áîæà ñèëà (2:10) І Господь звелів рибі, – і вона викинула його на суходіл. Знов ми бачимо Божу владу. Вітер та море покорялися Йому. А тепер і риба робить те, що він звелів. Одним неслухняним був Йона – людина Божа. Корабельники зі всім своїм вмінням не могли допровадити Йону на берег, а Бог застосував для цього рибу. Повернення Йони на сушу було позбавлене урочистості. Риба відригнула його. Не хочеться занадто вдаватися до подробиць, але це єдине місце в Біблії, де блювота має позитивний 18

смисл. В інших місцях це слово вживається для осуду Ізраїля (Лев. 18), багатих (Иов 20), Лаодикійської церкви (Об. 3), пса, дурня (Пр. 26:11) та п’яничок. Історія Йони почалася з того, як він “досяг успіху” в відпадінні, відкидаючи Божий заклик, не слухаючись Божого повеління та ігноруючи Божу волю. Він вклонявся своїй волі, вважаючи за краще вмерти, але не підкоритися Богові. Однак, в Своїй благодаті Бог покарав свавільного пророка. Тепер Йона, що досягнув такого успіху на шляху до провалу, отримує можливість зробити все як слід.

ÏÀIJÍÍß Â ÓÑϲÕÓ

У

1836 році йшла війна за незалежність Техасу. Лідер Мексики Санта Анна не збирався поступатися “техіканам”, а ті були готові вмерти за свободу. В березні того року солдати

Санта Анни оточили місто Сан Антоніо де Беджар (він же Аламо), жорстока боротьба тривала 13 днів. Нарешті осадники ввірвалися у місто й розгромили небагатьох техасів, що залишилися, однак Санта Анні довелося заплатити чималу ціну за перемогу. В той час коли мексиканські війська були зайняті облогою Аламо, генерал Сем Х’юстон, скориставшись можливістю, повів свою армію вперед й розбив ворога при Сан Ясінто, завдяки чому Техас став республікою. Санта Анна виграв бій, але програв війну.

Йому довелося зробити коло, коли він подолав частину дороги у шлунку риби, але тепер відстань між ним та ворожою столицею почала скорочуватись. Незабаром йому належало стати знаряддям в одній з найбільш вражаючих Божих справах. Як поведеться Йона?

ÂÈÃÐÀÒÈ Á²É (ÉÎÍÀ 3:1-10)

Всупереч непослуху та впертості Йони Бог по Своїй великій милості та благодаті дав йому ще одну можливість виконати своє призначення. Зверніть увагу на те, що друге звернення Господа до Йони в більшім ступені звернено особисто до пророка. Перше звернення було загальним (“проповідуй проти нього”), в той час як

Підходячи до дослідження третьої глави книги Йони, ми бачимо, що Господь Ізраїлю виграв бій з пророком. Однак, як ми побачимо надалі, війна ще не скінчилася. Опинившись на березі, Йона спрямував до Ніневії.

Ùå îäíà ìîæëèâ³ñòü (3:1,2) І було Господнє слово до Йони вдруге таке: “Устань. Іди до Ніневії, великого міста, і проповідуй на нього те слово, що Я говорив був тобі!”

19

друге обумовлено докладніше (“Проповідуй на нього те слово, що Я говорив був тобі!”). Другий шанс – не рідкість в Писанні. Він був даний Мойсею (Дії 7:25), а також Петру (Ин. 21). Але не будемо легковажними. Біблія попереджує про те, що другого шансу може й не бути (1 Цар. 13:26). Набагато безпечніше послухатися Бога одразу. У випадку Йони Бог міг направити до Ніневії когось іншого. Лише Його мудрість та добрість стали причиною того, що слово Боже пролунало до Йони вдруге.

великим був і її гріх (1:2). З цієї причини Йона й опинився там. Почалися три дні мандрів по місту, які супроводжувалися проголошенням Божого попередження. Як він зміг вплинути на натовп? Тлумач Біблії Гаррі Ріммер припускає, що шлункові соки риби могли доволі сильно змінити зовнішність пророка, наприклад, позбавити його волосся та вибілити шкіру. Його вигляд (а можливо, й запах) безумовно повинні були привернути загальну увагу.

Ïðîñòà íîâèíà (3:3, 4)

Божий суд “Ніневія буде зруйнована!” Слово “зруйнована” єврейською мовою має на увазі повне знищення – вщент. Те ж саме слово було застосовано в книзі Буття 19:25 для опису того, як Господь “поруйнував” Содом та Гоморру. Без сумнівів, Йона говорив більше, аніж ті декілька слів, що дійшли до нас, але ці слова були, можна сказати,

І Йона встав, і пішов до Ніневії за Господнім словом. А Ніневія була місто велике+превелике, на три дні ходи. І зачав Йона ходити по місті, – на один день ходи, – і проповідував і казав: “Ще сорок день, – і Ніневія буде зруйнована!” Ніневія була величезна, прекрасна та багата. Таким же 20

головною темою його проповіді. Як і всі застереження, його проповідь коротка та конкретна. Послання про суд, що має прийти, часто відрізняються подібною прямотою: • Натан сказав Давиду: “Ти той чоловік!” (2 Сам. 12:7).

• Новина про суд для царя Валтасара, що надприродним чином з’явилася на стіні: “Мене, мене, текел упарсин” (Дан. 5:25).

• Господь говорить до Ефеської церкви: “Покайся, і вчинки давніші роби” (Об. 2:5). Можна припустити, що звістка про суд, що має відбутися над Ніневією, давала Йоні певну міру радості. Він вже виказав свою ненависть до цього народу, а тепер проголошує його швидкий кінець. Об’являючи про руйнацію ворожої столиці, хто б не відчував задоволення? Однак, якщо це дійсно було так, то пророк упустив важливий елемент у своїй проповіді – Божу милість.

Божа милість “Ще сорок день...” Ці слова – ключ, що допомагає побачити Божу милість у звістці про суд. Якщо б не було можливості спасіння, не потрібен був би й строк у сорок днів. Але Бог відвів Ніневії певний проміжок часу для покаяння. Що ж повинно було привести їх до каяття? Як завжди, – Слово Боже, що послане всім, кому Господня милість й прощення потрібні більше, аніж що завгодно в житті. І знов, як ми це спостерігали раніше, поганці прийняли Слово Боже й вклонилися перед Творцем із готовністю набагато більшою, аніж Його пророк. Він підкорився велінню Господа зовнішньо, але внутрішній опір так і не зник з його душі. Він опирався явним чином, коли тікав до Таршішу, а тепер чинив опір пасивно, не погоджуючись з відношенням Господа до грішників. Проповідуючи Слово Боже, він не поділяв почуття Господа, Який 21

“довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття” (2 Петр. 3:9).

Ãëèáîêå ñïðèéíÿòòÿ (3:5-9) З чим можна було б порівняти те, що сталося в Ніневії після того, як Йона передав свою звістку? Пастор і письменник Джеймс Бойс описує це наступнім чином: “Ми майже наяву бачимо Йону, що починає свій шлях через місто та голосно кричить до людей. Як його сприймуть? Чи будуть ніневітяни сміятися над ним? А може, розсердяться та почнуть ображати чи ще гірше – переслідувати? Проте, не відбувається ані те, ані інше. Чуючи голос пророка, люди зупиняються та починають слухати. Базарний шум стихає, над натовпом нависає благоговійна тиша. Незабаром лунає плач, 22

можна бачити й інші ознаки щирого каяття. Кінець кінцем звістка Йони доходить до палацу, і цар, скинувши з себе розкішний одяг, приєднується до плакальників зі свого народу” (“Чи втечете від Бога?”). Яка приголомшлива сцена! Ціла громада відповідає на Божу милість та благодать. Їхня віра (вірш 5а) І ніневітяни ввірували в Бога... Слово “ввірували” – це те ж саме слово, що й в книзі Буття 15:6: “І ввірував Аврам Господові, а Він залічив йому те в праведність”. Це не просто віра у те, що було сказано, це довіра Богові, Який сказав своє Слово. Люди повірили, що звістка Йони прийшла від Бога, й поставилися до неї дуже серйозно. В Посланні до євреїв 11:6 сказано, що догодити Богові без віри не можна. Вони повірили Бо гові – і це проявилося на ділі.

Їхнє покаяння та молитва (вірш 5 9) Ніневітяни... оголосили піст, і позодягали верети, від найбільшого з них аж до найменшого. І дійшло це слово до царя Ніневії, і він устав зо свого трону, і скинув плаща свого з себе, і покрився веретою, та й сів на попелі. І він звелів кликнути й сказати в Ніневії з наказу царя та його вельмож, говорячи: “Нехай не покуштують нічого ані людина, ані худоба, худоба велика чи худоба дрібна, нехай вони не пасуться, і нехай не п’ють води! І нехай покриваються веретами та людина й та худоба, і нехай сильно кличуть до Бога, і нехай кожен зверне з своєї дороги та від насильства, що в їхніх руках. Хто знає, може Бог обернеться й пожалує, і відвернеться з жару гніву Свого, – і ми не погинемо!” В часи Старого Заповіту було два способи виразити

серцеве каяття: пост та одягання у верети. Зауважте, що віра ніневітян негайно була проявлена в діях, незапланованих, але одностайних. Одягтися у верети (грубий одяг) було проявом упокорення, смутку та скорботи. Це було проголошенням самоприниження, яке було вчинено усіма людьми – від великого до малого. Навіть тварин залучили до загального каяття. Услід за серцевим засмученням прийшли зміни в поведінці. Цього не сталося б, якщо б каяття було поверхневе, пусте. Справжня переміна серця та мислення супроводжується зміною образу життя. Повіривши Божій звістці з вуст Йони, поганський цар спонукав свій народ до загальнонаціонального каяття, признавши тим самим, що Бог – верховний Правитель. Якщо Йому буде завгодно, Він “вмилосердиться”, а їм, ніневітянам, всіма силами треба благати Господа про 23

милість. Звернення царя до народу висловлює віру та надію. Важливо відзначити, що ані цар, ані його народ не мали підстав для надії, окрім того, що Бог послав їм попередження, а не знищив город одразу. З цією вірою вони почали молитися про те, щоб милість звеличилася над судом.

Áîã, ùî ñïàñຠ(3:10) І побачив Бог їхні вчинки, що звернули зо своєї злої дороги, і пожалував Бог щодо того лиха, про яке говорив, що їм учинить, і не вчинив. Що побачив Бог? Він побачив діла ніневітян, а також що вони повернулися від своїх гріхів. Щирість їхнього каяття було видно в зміні їхнього життя (см. Лк. 3:8; Дії 26:20). Що Бог зробив? Він “пожалував... і не вчинив” лихо, що обіцяв. Бог відмінив суд, що був назначений, та 24

спас грішників, які розкаялися. Втім, це не означає, що Бог розкаявся чи передумав. Він залишився вірним Своїм одвічним принципам суду та милості. Поміркуйте про наступне:

•

І також Ізраїлева Слава не скаже неправди та не буде каятися, бо Він не людина, щоб каятись (1 Сам. 15:29).

•

Бог не чоловік, щоб неправду казати, і Він не син людський, щоб Йому жалкувати. Чи ж Він був сказав – і не зробить, чи ж Він говорив – та й не виконає? (Чис. 23:19)

Характер Бога незмінний. Проте, оскільки відношення людей до Бога змінюється, то починають діяти інші закони. Коли в 10 му вірші говориться, що Бог “пожалував”, це не означає жалю про припущену помилку, а відміну суду, як акт милосердя до людини, що кається.

Божі закони про покарання за гріх ясні та недвозначні Божі закони про покарання за гріх ясні та недвозначні, але вихід є. Він є для тих, хто приходить до Бога на Його умовах у пошуках милості та прощення. Таким чином був виграний бій за душі ніневітян.

ÏÐÎÃÐÀÒÈ Â²ÉÍÓ (ÉÎÍÀ 4:1-11) З людської точки зору розповідь про Йону можна було скінчити на третій главі. Справу зроблено, Ніневія покаялася, світ спесенний. Однак ще є один розділ. У ньому ми бачимо, як Йона програв. Він був Божим знаряддям та свідком найбільшого відродження в історії людства. І раптом ми знаходимо його засмученим та переповненим невтихаючим гнівом.

Дивовижно спостерігати за тим, як швидко ніневітяни відгукнулися на Боже застереження і як повільно Йона приймає Божу звістку для себе. Рясна благодать, яку Бог вилив на ніневітян, спричинила рясну гіркоту у серці впертого пророка.

Ãí³â Éîíè (4:1-3) “І було це для Йони на досаду, досаду велику...” слово “досада” можна перекласти і як “розлютився”. Спасіння Ніневії в очах Йони було цілком хибною справою! “...і він запалився”. Бог милостиво заспокоїв Свій гнів, а Йона, навпаки, розсердився. Чому Йона був такий злий? Тому що Бог відмінив Свій суд. А саме цього суду Йона бажав так відчайдушно! Йона зробив те, що доручив йому Бог – ходив та проповідував. А ось Бог не зробив того, що хотів Йона – Ніневія залишилася ціла. Пророк був злий на Бога, 25

Який проявив милосердя, і почував себе зрадженим, оскільки Господь зглянувся на ненависних ніневітян. “І молився він до Господа та й казав...” в останній раз Йона молився Богові з черева риби й був радий Божому милосердю. Тепер же він злиться на Бога через те саме милосердя. Чому? Тому що воно було виявлене до ворогів. “Чи ж не це моє слово, поки я ще був на своїй землі?” Тобто він дорікає Богові: “Адже я казав! Я був правий, а Ти – ні!” Йона навіть намагається виправдати свій первинний непослух Божому заклику. Саме це милосердя було причиною, через яку він відмовився йти до Ніневії: “Я знав, Господи, що Ти не витримаєш та змилуєшся над ними!” Чи не вчиняємо ми інколи таким же чином? Боіс пише: “Життя не складається так, як ми цього бажаємо, тому ми намагаємося 26

виправдати наш непослух перед Богом. Замість цього нам належить навчитися тому, що ми самі по собі не можемо судити про правильність Божих дій. Нам належить тільки пізнавати волю Божу та виконувати її”. “Тому я перед тим утік до Таршішу, бо я знав, що Ти...” Вражає те, що Йона відстоює свою позицію. Спираючись на перелік якостей, які Бог відкрив про Себе Самого у книзі Вихід 34:6,7, у той час, коли Ізраїль зробив собі золоте теля. Йона обурюється з тієї причини, що Бог:

•

“Милосердний” – Той, Хто виявляє прихильність до людей, які на це не заслуговують (таким, до речі кажучи, як сам Йона);

•

“Милостивий” – Той, Хто виявляє добрість, співчуття та прощення до тих, хто просить. Йона прийняв ці прояви Божого характеру щодо себе, але не схотів ділитися з іншими;

•

“Довготерпеливий та многомилостивий” – Той, хто багатий на любов та жалість;

•

“Жалкує за зло” – здатний до суду так само, як до прощення;

Йона використовує слова Бога з книги Вихід, щоб звинуватити Його в небезсторонності та непослідовності. Його слова зводяться до наступного: “Я знаю, який Ти! Чому ж Ти послав мене зі звісткою про суд, якщо все одно збирався проявити милосердя?” Йона так сильно розсердився й засмутився, що не схотів і жити. “...візьми мою душу від мене”. Дивно, що зовсім недавно Йона тричі славив Бога за спасіння свого життя (2:5 7). А тут просить Бога вбити його (см. також вірш 8). Чому? Йона відмовився прийняти волю Божу через ненависть до ніневітян. Свавілля так сильно захопило його розум (в двох віршах вісім разів уживає слова “я”,

“мені” та “моє”), що пророк вважав за краще самому вмерти, аніж споглядати жителів Ніневії, що живі та здорові. Який контраст зі Спасителем, що добровільно прийняв смерть, щоб ми могли жити.

Áîæå çàïèòàííÿ (4:4) А Господь відказав: “Чи слушно ти запалився?” Бог не може залишити проблему без вирішення, тому Він запитує Йону про гнів. В Писанні Господь неодноразово звертається до Своїх дітей з запитаннями, що зачіпають саму суть проблеми:

•

Він запитав Адама: “Де ти?” (Бут. 3:9);

•

Він запитав Каїна: “Де Авель, брат твій?” (Бут. 4:9);

•

Ісус спросив Юду: “Чи оце поцілунком ти, Юдо, видаєш Сина Людського?” (Лк. 22:48).

Бог начебто каже до Йони: “Ми по різному дивимось на одні й ті ж речі. Хто правий?”

27

Відповідь Йони повинна бути такою: “Бо ж Бог правдивий, а кожна людина неправдива” (Рим. 3:4). Але замість цього він знов йде геть.

Âòå÷à Éîíè (4:5) І вийшов Йона з міста, і сів від сходу міста, і поставив собі там куреня, і сів під ним у тіні, аж поки побачить, що буде в місті. Йона турбувався лише за своє благополуччя: зробив собі покров, з якого відкривався погляд на місто. Егоїзм зробив його замкнутим та жовчним. Без каяття озлоблена людина стає ще більш зла. Але Бог не залишив свавільного пророка і задав йому ще одне запитання. Втім, спочатку зробив декілька приготувань, щоб Йона міг прийняти слово Боже.

Áîæ³ ïðèãîòóâàííÿ (4:6-8) І виростив Бог рицинового куща, і він вигнався понад Йону, щоб бути тінню 28

над його головою, щоб урятувати його від його досади. І втішився Йона від цього рицинового куща великою радістю (вірш 6). Рослина з широким листям за одну ніч піднялася над головою Йони. Дехто вважають, що це було рицинове дерево, що сягає трьох з половиною метрів і має велике листя. Звернімо увагу, що тут Йона вперше за весь час “втішився великою радістю”. А при сході зірниці другого дня призначив Бог черв’яка, і він підточив рицинового куща, і той усох (вірш 7). Прожерливий черв’як зміг згубити дерево за одну ніч. В деяких перекладах навіть говориться, що він “перегриз стеблину”. Вірші 6 та 7 представляють нам дві протилежні характеристики Бога: здатність творити та руйнувати. Черв’як був призначений для знищення рослини. І сталося, як сонце зійшло, то призначив Бог східного гарячого вітра (вірш 8а).

Призначений Богом спекотний вітер був так званий “сироко”. Цей вітер дме зі сторони аравійської пустелі. Йона знов впав у свій звичний стан засмучення. ...І вдарило сонце на Йонину голову, – і він зомлів. І він жадав, щоб йому померти, і казав: “Краще мені смерть від мого життя!” (вірш 8б). Бог надприроднім чином позбавив Йону усіх зручностей, щоб пригорнути його увагу до Себе. Втім, пророк, як і раніше, бачив кращий вихід у смерті, аніж в підкоренні Богові.

Áîæå çàïèòàííÿ (4:9à) І промовив Бог до Йони: “Чи слушно запалився ти за рициновий кущ?” У четвертім вірші Йона був розлючений на Бога через ніневітян. Тепер він сердитий через рослину. Гіркота завжди починається з важливих речей, а потім поширюються і на незначні. Боіс пише:

“Те ж саме відбувається, коли дратуємося ми. Спочатку нас дратують серйозні речі, але дуже скоро кожна дрібнота приводить нас до люті. Спершу ми сердимося на Бога. Потім наш гнів виливається на обставини. Нарешті доходить до того, що камінець у черевику примушує нас сипати прокльонами. Бог показав це Йоні, сказавши: “Невже через якусь рослину ти так сильно засмутився? Чи правильно це? Невже життя повинно бути таким? Чи хочеш ти і залишок його провести, сердячись від кожної дрібниці?”

Çàñìó÷åííÿ Éîíè (4:9á) А той (Йона) відказав: “Дуже розлютився я, – аж на смерть!” Неслухняний пророк так нічого й не зрозумів. Ось він сидить під всохлою рослиною: засмучений, злий, мстивий – трагічний портрет 29

людини, сповненої жалості до себе. Він, як завжди, розчарований у житті та ображений на всіх. У діях Бога він не бачить аніякого здорового глузду: ані в відношенні до Ніневії, ані що до рослини. Тому він вирішив, що якщо Бог завжди поступає подібним чином, то не варто й жити.

Áîæå äîð³êàííÿ (4:10,11) Жалість до рослини (вірш 10) І сказав Господь: “Ти змилувався над рициновим кущем, над яким не трудився, і не плекав його, який виріс за одну ніч, і за одну ніч загинув”. Бог показав внутрішній стан Йони у розгорнутому вигляді:

•

він любив незначну рослину та ненавидів вічні душі створених Богом людей;

•

він виявив співчуття до малої частини Божого

30

створіння та не мав милосердя до цілого міста, якому загрожував вічний осуд. Бог начебто каже: “Йона, подивися сам: кому з нас не вистачає здорового глузду, тобі чи Мені?” Жалість до міста (вірш 11) А Я не змилувався б над Ніневією, — цим великим містом, що в ньому більше дванадцяти десятисячок люда, які не вміють розрізняти правиці своєї від своєї лівиці, та численна худоба? Йона повинен був зрозуміти, що нікчемна рослина заслуговувала на жалість менше, аніж величезне місто, в якому жили більш ніж 120000 маленьких дітей. Якщо вони не могли відрізнити праву руку від лівої, то як їм було розібратися в тому, що таке

добро, а що зло? Якщо Йона не жалів жителів міста, значить, він не жалів і дітей, і скот. Адже вони точно були такі ж невинні, як та рослина, що загинула! Приймаючи участь у величезному духовному пробудженні, Йона не міг бачити величі Божої благодаті та милості. Вигравши бій за Ніневію, Йона програв війну

Зворотній шлях до Гафхефера тривав десь з місяць. Боже дорікання, мабуть, тяжким каменем лягло на серце. Пам’ять про пережите наводила на численні роздуми, так що до того часу, як Йона ступив на поріг рідного дому, він вже розумів важливість співчуття та любові до тих, хто гине, навіть до ворогів.

за власне серце.

ʲÍÅÖÜ ÐÎÇÏβIJ

Щ

о трапилося

Коли ваші вороги приходять до віри в Бога, вони перестають бути ворогами

потім? Очевидно, Йона

нарешті зрозумів, що милість звеличується над судом. Якщо б це було не так, то навіщо йому писати про особистий гіркий досвід та закінчувати книгу словами Бога про ту цінність, яку в Його очах мають вічні душі?

Можливо, він навіть зрозумів, що коли ваші вороги приходять до віри в Бога, вони перестають бути ворогами. А чи ви не вдячні за те, що Йона так правдиво змалював свою історію, яка розповідає про те, що любов краща за ненависть?

31

ÏÐÎÂÀË ×È ÓÑϲÕ?

Легко забути, що кому багато прощено, той і любити повинен більше, і той, хто отримав милість, повинен сам

Ч

итаючи книгу Йони,

бути милостивим.

ми бачимо багато

Є старий гімн, в якому

уроків. Нитка, яка

співається: “Милість Божа

зв’язує їх в одне ціле, – це

вища за небо, ширша за усі

милість Божа. Ми бачимо її в

моря землі”. Втім, і ці

тому, як Він переслідував

порівняння недостатні.

Йону та повертав його на

Найкращий вияв Божої

шлях правди. Вона

милості – це розкриті руки

проявляється в порятунку

Христа, розіп’ятого на хресті

корабельників та в чудовому

за наші гріхи.

пробудженні в Ніневії. А

Від того, як ми

також і у духовній поразці

відповідаємо на цю милість,

Йони

залежить наше майбутнє в

•

який отримував милість, але не хотів її надавати;

•

цьому світі та в наступному. Йона “вдало” втікав від Божої милості, а його найбільша

якого любили, але який не

поразка полягала в тому, що

вмів любити;

він не бажав, щоб інші відчували цю милість.

•

32

який користувався

Бажання Бога – щоб ми

терпінням Божим, але

досягали успіху у вдячнім та

відкинув Бога, Який

слухнянім донесенні Його

виявив таке ж саме

милості до всіх, кому вона

терпіння до Ніневії.

потрібна так само, як і нам.

Мета служіння “Хліб Наш Насущний” – зробити мудрість Біблії, яка змінює життя, зрозумілою і доступною для кожної людини. Брошури серії “Духовні відкриття” презентують світу істину про Ісуса Христа через цікаві, збалансовані й доступні ресурси, що показують важливість Писання у всіх сферах життя. Всі брошури серії “Духовні відкриття” пропонуються безкоштовно для особистого читання та використання їх в малих групах і в євангелізаційному служінні. Щоб стати нашим партнером у розповсюдженні Божого Слова, натисніть опцію “Пожертвувати”. Дякуємо вам за підтримку матеріалів “Хліб Наш Насущний” і “Духовні відкриття”. Навіть маленькі пожертвування багатьох людей дають можливість місії “Хліб Наш Насущний” нести людям мудрість Біблії, яка змінює життя. Нас не фінансують і не підтримують на постійній основі будь-які релігійні групи або деномінації.

ПОЖЕРТВУВАТИ